ДЖОРДАНО

БРУНО
ЦЕ...
ІТАЛІЙСЬКИЙ ФІЛОСОФ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

ПРЕДСТАВНИК ПАНТЕЇЗМУ

ПОЕТ
 Філіппо Бруно народився в сім'ї солдата Джованні Бруно
в Нола (Кампанія) поблизу Неаполя в 1548 році. В 11
років його привезли в Неаполь вивчати літературу,
логіку і діалектику. У 15 років у 1563 він поступив в
місцевий монастир Святого Домініка, який належав
Ордену Домініканців, де продовжив навчання. Тут в
1565 році він став монахом і отримав ім'я Джордано. У
1572 році Бруно прийняв духовний сан.

Наполегливі заняття привели до появи критичного

відношення філософа до догматів церкви та схоластики.
Незабаром за сумніви щодо Непорочного зачаття Діви
Марії він накликав на себе підозри в єресі. Почалося
розслідування його діяльності. Не чекаючи результатів,
Бруно втік у 1576 році до Рима, але, вважаючи це місце
недостатньо безпечним, вирушив на північ Італії. Тут
він став заробляти на життя викладанням, ведучи в
основному мандрівний спосіб життя.
У 1577 році в Женеві за різку
критику кальвіністів Бруно
потрапив у в'язницю. Після
звільнення в 1579 році він
перебрався до Франції, побувавши
спочатку в Тулузі, де читав публічні
лекції на тему книги Арістотеля
«Про душу», а в 1579 році відвідав
Париж, де читав лекції про книгу
Раймунда Луллія «Велике
мистецтво». У Франції на Бруно
звернув увагу присутній на одній з
його лекцій король Генріх III, який
пізніше надав йому рекомендаційні
листи для поїздки до Англії.
Спочатку 35-річний філософ жив у Лондоні, потім в Оксфорді, але після сварки з
місцевими професорами знову перебрався до Лондона, де видав ряд праць,
серед яких одна з головних, — «Про нескінченність, всесвіт і світи» (1584).
Незважаючи на заступництво вищої влади Англії, а також французького посла
Мішеля де-Шатонеф-де-ла-Мовісьєра, вже через два роки, в 1585 році він
змушений був фактично втекти до Франції, згодом до Німеччини. Він подався
спочатку до Парижа, а потім у Марбург, де йому теж було незабаром
заборонено читати лекції. Внаслідок цього він переїхав у колиску
протестантизму Віттенберг, де в 1586—1588 роках читав лекції і при своєму
від'їзді виголосив гарячу похвальну промову Мартіну Лютеру. Згодом Бруно
жив у Празі, Гельмштадті, Франкфурті-на-Майні і Цюриху, і в 1591 році
повернувся до Італії.

Бруно відмовлявся від будь-якої традиції, яку не сприймав його розум, і прямо
заявляв всім, хто сперечався з ним, що вони дурні та недоумки. Вважав себе
громадянином світу, сином Сонця і Землі, академіком без академії.
У філософії Бруно ідеї неоплатонізму (особливо
уявлення про єдиний початок і світову душу як
рушійний принцип Всесвіту, що привели Бруно до
гілозоїзму) перехрещувалися з сильним впливом
переконань античних матеріалістів, а також
піфагорійців. Оформленню пантеїстичної натурфілософії
Бруно, направленою проти схоластичного арістотелізму,
багато в чому сприяло знайомство Бруно з філософією
Миколи Кузанського (в якого Бруно почерпнув і ідею
«негативної теології», що виходить з неможливості
позитивного визначення Бога). Спираючись на ці
джерела, Джордано Бруно вважав метою філософії
пізнання не надприродного Бога, а природи, що є
«богом в речах».
 УЯВЛЕННЯ ПРО
БОГА
Спосіб пізнання Бога Джордано Бруно можна назвати
пантеїстичним. Згідно з таким підходом, вся природа
сакральна. Уявлення про Бога можна скласти, вивчаючи
Природу, оскільки Бог присутній в усьому, що нас оточує.
Він знаходиться в усьому, що сприймається нами, і в
усьому, що лежить за межею нашого сприйняття. Таким
чином, об'єктом філософії Ноланця, як Бруно називає себе в
своїх творах, стає споглядання єдності природи.
Бруно вважав, що коли релігія спирається лише на
догмати, це вбиває розум, не приносить людині
очікуваного спокою. Сповнений надією на майбутнє, він
бачив попереду можливість появи певної філософської
релігії, яка б замінила усі культи і об'єднала людство.
ПОМЕР 17 ЛЮТОГО 1600 РОКУ