1.

Ультиматум Раднаркому (Ленін, Троцький) до Центральної

Ради (4 грудня 1917 р.)

«Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до

Української Ради» — ультиматум Ради народних комісарів (РНК), утвореної
у Петрограді після жовтневого перевороту , офіційний дипломатичний
документ, надісланий 4 грудня 1917 Українській Центральній Раді, яка
представляла нещодавно проголошену Українську Народну Республіку .

Документ був підготовлений 3 грудня 1917 за рішенням РНК комісією у

складі Голови РНК Володимира Леніна , наркома закордонних справ Льва
Троцького та наркома національностей Йосипа Сталіна і надісланий
наступного дня телеграфом до Києва.

Причиною появи Маніфесту стала відмова (Української Центральної Ради)

визнати утворену більшовиками Раду народних комісарів центральною
владою в Росії та проголошення III Універсалом автономної Української
Народної Республіки (УНР). Намагання повалити українську владу силами
місцевих більшовиків, а також шляхом втручання центру в окремі ланки
державного життя, економіки, війського порядку УНР виявилися марними. 27
листопада 1917 більшовики утворили при Ставці верховного
головнокомандуючого в Могильові Революційний польовий штаб і почали
формувати «революційні загони». Залишалося знайти формальний привід для
початку прямої агресії проти України.

У Маніфесті радянський уряд визнавав право України на відокремлення від

Росії і водночас в ультимативній формі висував вимоги, які, по суті, були
втручанням у внутрішні справи Української Народної Республіки (УНР). Він
заявляв, що УЦР «веде двозначну буржуазну політику», відмовляється від
скликання Всеукраїнського з'їзду Рад , який один може засвідчити її
повноваження. Звинувачення було надуманим, адже згаданий з'їзд мав
відкритися 4 грудня 1917 в Києві. Не відповідало дійсності й твердження, що
передислокація за наказом Генерального секретаріату УКР українізованих
частин до України призводила до дезорганізації фронту. Розкладу армії
сприяли дії більшовиків, які свідомо руйнували армійський порядок для
встановлення своєї влади на фронті. Роззброєння більшовизованих частин
армії, які відкрито виступали проти української влади, ультиматум називав
діями, спрямованими проти радянської влади. Пропуск за взаємною угодою з
Донським урядом генерала від кавалерії Каледіна донських козачих частин з
фронту на Дон (і відповідно українських частин через територію Області
війська Донського до України) більшовики вважали підтримкою «кадетсько-
каледінської контрреволюції».

Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам

в Україні.
Центральну Раду звинувачено в «нечуваній зраді революції». Перед нею
поставлені вимоги:

• утримувати спільний з Росією фронт, відмовитися від створення окремого

Українського фронту.
• не пропускати через Україну військові частини з фронту на Донщину та
інші регіони, де встановилася влада, ворожа більшовицькій Раді народних
комісарів Росії.
• пропускати більшовицькі війська на Південний фронт для боротьби
з Олексієм Каледіним .
• припинити роззброєння більшовицьких полків та червоногвардійських
загонів в Україні.

На відповідь давалося 48 годин. У разі відмови Рада народних комісарів Росії

вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в
Росії та Україні.

Оскільки позиція української сторони з усіх пред'явлених вимог вже була

викладена у заяві Генерального секретаріату УЦР від 30 листопада 1917
року, поява Маніфесту була пропагандистською акцією, намаганням
перекласти вину за розв'язання збройного конфлікту на українську владу.