Вбиті українські журналісти

ПЛАН
Вступ
● Актуальність статті
● Мета статті
● Завдання статті
Теоретичне підґрунтя
Висновок
Список літератури

Вступ
Актуальність статті. Ця стаття має актуальний характер так як від
свободи преси залежить і наша власна свобода.
Мета статті. Вшанування пам'яті загиблих журналістів.
Завдання статті. Розширити відомості з даної теми, знайти інформацію,
вибрати окремі факти та проаналізувати.

16 вересня 2000 року, зник засновник сайту “Українська правда” Георгій

Гонгадзе, за кілька тижнів стало зрозуміло, що його немає в живих, але
знадобилося кілька років, щоб довести, що його жорстоко вбили. Після
загибелі Гонгадзе в Україні встановили нову пам’ятну дату і з 2007 року кожну
третю п’ятницю вересня відзначають День пам’яті українських журналістів, які
загинули, виконуючи свої професійні обов’язки.

Адже за 30 років незалежності їхнє число перевищило 70. Значна частина з них
була вбита. Обставини багатьох смертей не з’ясовані, розслідування кількох
резонансних справ тривають і досі. Водночас у завершених справах
здебільшого покарані виконавці, а замовники так і не були названі. Як, власне,
і у випадку вбивства Георгія.

Тож сьогодні ми ще
раз пригадаємо
імена загиблих
журналістів, за що
вони були вбиті, та
деталі найбільш
резонансних справ.

Вадим Бойко
Журналіст телекомпанії «Гарт» загинув 14 лютого 1992 р. від вибуху у
власному будинку, обставини події достеменно не встановлені.

Журналіст Вадим Бойко став одним із перших медійників, які загинули в

Україні при нез’ясованих обставинах.

14 лютого 1992 в 17:00 в гуртожитку Держтелерадіо на вулиці Довженка у Києві

прогримів вибух. В «малосімейці» на четвертому поверсі жив тележурналіст, а
за сумісництвом народний депутат першого скликання Верховної Ради Вадим
Бойко. Сусіди побачили палаючі двері квартири, а коли пожежники її вибили,
всередині виявили труп журналіста.

За фактом загибелі Бойка порушили кримінальну справу, яка велася не більше

двох місяців, врешті-решт її закрили.

У прокуратурі Києва заявляли, що в квартирі загиблого вибухнув кінескоп

телевізора і через це почалася пожежа. Однак, ця ж таки прокуратура отримала
висновок судмедексперта про те, що Бойко загинув до того, як сталася пожежа
у квартирі: в легенях трупа не знайшли характерного чадного диму. Пізніше
слідство повідомило, що в квартирі виявили каністру з-під бензину, яка,
теоретично могла зіграти роль детонатора і стати причиною пожежі. Досі
невідомо, на що Вадиму Бойку був потрібен бензин у квартирі, який він
начебто зберігав під телевізором. У прокуратурі вирішили не шукати
відповідей на ці питання. Справу закрили «в зв'язку з тим, що не знайдені
особи причетні до його смерті».

Колеги Вадима стверджували, що перед загибеллю Бойко перевіряв

інформацію про торгівлю «наліво» армійським майном і зброєю армійського
угруповання, виведеного з НДР на територію України. Він усвідомлював
небезпеку, яка йому загрожувала, і тому навіть носив легкий бронежилет.
Володимир Смирнов

Кореспондент газети «Время» (Миколаїв), загинув 29 грудня 2000 року від

отриманих травм після нападу на вулиці.

Вбивство найстарішого журналіста міста викликало значний суспільно-

політичний резонанс. Як зазначав кореспондент Миколаївської телекомпанії
«Кримінальний кур'єр» Віталій Мехеда, цілий тиждень тіло Смирнова
знаходилося в морзі, і ніхто не вживав ніяких заходів, щоб розшукати вбивцю.
«Час минув і це дуже важливий чинник», - сказав тоді він. Віталій Мехеда
також зазначив, що Смирнов був відомий як журналіст, який охоче брався за
резонансні теми, і серед них були такі, які комусь могли не подобатися.
Георгій Гонгадзе
16 вересня 2000 року він зник, а 2 листопада в Таращанському лісі, за 70 км від
Києва, було виявлене тіло без голови, в якому друзі й дружина впізнали
журналіста. Однак однозначного висновку експертиза тоді не зробила.

Пізніше вибухнув так званий касетний скандал із записами співробітника

охорони президента Леоніда Кучми майора Миколи Мельниченка, на яких
були зафіксовані розмови президента України, що вельми брутально
відгукувався про Гонгадзе.

Вбивство Гонгадзе розслідується вже понад 20 років. Але наразі покарані лише
виконавці цього злочину: офіцери міліції Микола Протасов (помер у тюрмі),
Олександр Попович і Валерій Костенко отримали від 12 до 13 років
позбавлення волі, а 2016 року набув чинності вирок про довічне ув’язнення
колишньому керівнику департаменту зовнішнього спостереження МВС
Олексію Пукачу, який, згідно з матеріалами справи, особисто вбив журналіста.

Замовники ж вбивства Георгія Гонгадзе досі не знайдені та не притягнуті до

відповідальності, хоча цього вже кілька років вимагає від України Комітет
міністрів Ради Європи в межах виконання рішення Європейського Суду з прав
людини від 2005 року.

Могила Георгія Гонгадзе на території церкви Миколи Набережного.Версія про

замовлення вбивства Кучмою спирається на його фразу, зафіксовану на плівках
майора Миколи Мельниченка: “Значить, вивезти його, роздягнуть, бля, без
штанів оставить, хай сидить. Я б зробив просто, бля…” Слідство і суд мали б
працювати в цьому напрямі.
Однак юристка Валентина Теличенко, яка представляє в цій справі вдову
загиблого Мирославу Гонгадзе, в інтерв’ю “Тижню” нагадувала, що
Мельниченко “не надав слідству первісних носіїв, і спосіб записування, який
він описав на допитах, був спростований іншими доказами”. Крім того, вона
стверджує, що “в матеріалах справи містяться безперечні докази того, що
Микола Мельниченко не зробив записів у той спосіб – диктофоном з-під
канапи – як він розповідає нам”. За словами адвокатки, через відсутність
первинних носіїв оцінити записи на справжність неможливо. Водночас
Теличенко наголошує, що багато фігурантів з плівок майора впізнали себе.

Юристка вважає, що Мельниченко не був самостійним у цій історії. Адже СБУ

колись розслідувала справу проти Мельниченка за ознаками державної зради.
Після цього він виїхав з України й більше тут не з’являвся.

Вона також зауважувала в коментарі виданню ZMINA, що в справі Гонгадзе не

з’ясована роль оточення Кучми і його опонентів. Зокрема голови Верховної
Ради Олександра Мороза, який почав касетний скандал, його соратника по
Соціалістичній партії Йосипа Вінського, а також тодішнього помічника Кучми
Володимира Литвина, голів СБУ Євгена Марчука і Леоніда Деркача та багатьох
інших.

Ба більше, до літа 2021 року не була поставлена крапка навіть у питанні вироку
для Олексія Пукача. Адже з 2016-го в касації розглядали вимогу його
захисників про пом’якшення покарання. У разі задоволення цієї скарги Пукач
міг би вийти на волю за так званим законом Савченко. Але 2 липня 2021 року
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без змін
вирок Пукачу про довічне ув’язнення.

Павло Шеремет

Суспільство також не вважає відповідним

розслідування найгучнішої справи останніх
років – вбивства Павла Шеремета. Він загинув
20 липня 2016 року від вибухового пристрою,
який був встановлений на днищі машини. Це
сталося вранці на розі вулиць Богдана
Хмельницького й Івана Франка.

Тривалий час у справі Шеремета не було прогресу. І раптом у грудні 2019 року сталася
сенсація. Сам міністр внутрішніх справ Арсен Аваков вийшов на брифінг за присутності
президента Володимира Зеленського. Потому всіх не полишало питання, чому глава
держави прийшов на такий захід, адже це могло сприйматися як політичний тиск.

Перший заступник голови Національної поліції, генерал поліції Євген Коваль на тому
ж брифінгу повідомив п’ять імен підозрюваних у вбивстві Шеремета. Військова
медсестра Яна Дугар, лікар-кардіолог і волонтерка Юлія Кузьменко, музикант Андрій
Антоненко, колишні добровольці, бійці “Правого сектору” подружжя Владислава та
Інни Грищенків.

Андрія Антоненка і Юлію Кузьменко миттєво відправили в СІЗО, Яну Дугар – під
домашній арешт, а Грищенки вже були заарештовані в іншій справі.

Основною версією назвали “дестабілізацію соціально-політичної ситуації в державі

шляхом вбивства відомої особи”. Слідство припустило, що вибухівку закладала Юлія
Кузьменко, разом з якою був Андрій Антоненко, а Яна Дугар фотографувала місця
розташування камер на мобільний телефон поруч із місцем злочину незадовго до
вбивства. Подружжю Грищенків не було оголошено підозр у справі Шеремета. Вони
фігурують лише як особи, які можуть володіти певною інформацією.
Всі підозрювані заперечують свою причетність до злочину та вважають переслідування
політичним. А до версії слідства активісти одразу висунули низку претензій.

Зокрема, одним з основних доказів слідства є подібність зовнішнього вигляду та ходи

підозрюваних з людьми, зафіксованими на камерах відеоспостереження на місці
злочину. Водночас захист Антоненка наполягає, що він значно вищий за чоловіка на
відео. А адвокати Дугар наводять її алібі, підтверджене документами і свідками. Також
суспільство вважає експертизу, на якій ґрунтується підозра, неповною і необ’єктивною.

Прикметним є також те, що частина доказів, представлених під час публічної

презентації МВС, пізніше перестала фігурувати у справі.

22 травня 2020 року слідство завершило розслідування стосовно тих, кого вважає
винними у вбивстві, і передало справу в суд. При цьому змінилась офіційна версія:
тепер Антоненка вже назвали не організатором, а виконавцем злочину, а мотивом
стало створення “вкрай резонансної події з метою подальшої провокації численних
акцій протесту”. А організатори, які нібито і підібрали музиканта, лікарку та медсестру,
фігурують під словосполученням “невстановлені особи”.

Водночас, як зазначила в інтерв’ю “Українській правді” фігурантка справи Юлія

Кузьменко, акції протесту за участі волонтерів, добровольців та активістів почались
саме після арешту підозрюваних. Учасники заявляли про наступ на громадянське
суспільство і намагання влади дискредитувати волонтерський та ветеранський рухи.

11 серпня 2020 року Юлії Кузьменко Київський апеляційний суд змінив запобіжний
захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. А через рік, 4 серпня
2021 року, цілодобовий арешт їй замінили на нічний домашній. Також з жінки зняли
електронний браслет і 10 серпня, після 20 місяців перерви, вона повернулась на роботу
до лікарні, де до арешту працювала дитячим кардіохірургом.

Змінили запобіжні заходи і двом іншим фігурантам розслідування вбивства: Андрія

Антоненка після 15 місяців тримання під вартою 30 квітня 2021 року відпустили під
домашній арешт, а Яні Дугар 13 липня арешт змінили на особисте зобов’язання, наразі
вона може вільно пересуватися країною.

Вадим Комаров
 Останній у списку вбитих українських
журналістів Вадим Комаров з Черкас зазнав
нападу вранці 4 травня 2019 року. Це сталося
майже в центрі міста: на перехресті вулиць
Небесної сотні й Надпільної на нього напав
невідомий чоловік і зник з місця події. За
первинною інформацією медиків, журналіста
щонайменше тричі вдарили молотком по
голові. Його прооперували і ввели в стан
медичної коми. 20 червня 2019 року, через 46 днів після введення в кому, він
помер.

Комаров писав про зловживання місцевих органів влади. Однією з останніх

його статей було розслідування про бунт у колонії під Черкасами, розповідь про
порушення прав в’язнів. Він доводив, що керівництво колонії перетворило її на
бізнес-центр зі збуту наркотиків і алкоголю. Місцеві журналісти не раз
висловлювали переконання, що Комарова вбили через його професійну
діяльність.

Справу розслідують вже понад два роки, однак підозрюваних та затриманих у

ній досі немає. Поліція звітує, що опитала понад 1700 осіб та опрацювала
записи близько сотні камер спостереження. На 17 записах зафіксували особу
ймовірного злочинця, є його фоторобот та психологічний портрет.

Слідство спочатку розглядало три версії: професійна діяльність потерпілого,

раптова сварка з невстановленою особою та вбивство з корисливих мотивів.

Пізніше начальник слідчого управління ГУ НП в Черкаській області Євген

Рогачов повідомив, що дві з них – вбивство “на підставі раптово виниклих
неприязних відносин” та “вбивство з метою заволодіння майном” – не
підтвердились.

“Ми дійшли висновку, що злочин було вчинено з метою помсти через

професійну діяльність Комарова. Ми також проаналізували всі публікації
журналіста, які знаходились у вільному доступі. Усіх, кого стосувалися ці
публікації, ми опитали, зокрема і посадовців Черкаської міськради”, – сказав
Рогачов у коментарі Суспільному в червні 2021 року.

Також, за його словами, правоохоронці відпрацьовують і версію, пов’язану з

причетністю “наглядача” Черкаської виправної колонії, але вона поки
підтвердження не знайшла.

Рогачов додав, що знаряддя вбивства також не знайдене. Версію про те, що це

був молоток, відкинули. Відомо, що це був металевий предмет із гранями.

Висновок. Свобода слова не проста формальність, а великий привілей, адже

далеко не всі громадяни інших країнах мають таке право. З давніх давен люди
прагнули свободи и боролися за неї.
Багато сильних та розумних сміливців віддали своє життя для того, щоб у нас
була можливість вільно висловлювати свої думки. Завдяки свободі слова ми
можемо мати свій погляд на будь-які речі. І якщо нас цікавить якесь питання,
ми зможемо почути різноманітні погляди і думки інших людей.

Література.

1. Вбиті за професію. Згадуємо загиблих журналістів України та

розслідування їхніх справ | ZMINA
2. Вбиті за правду. <br>Журналісти, яких втратила незалежна Україна -
Главком (glavcom.ua)
3. Вбиті за професію. Загиблі журналісти України та розслідування їхніх
справ - УКРАИНА КРИМИНАЛЬНАЯ (cripo.com.ua)
4. 72 загиблих журналістів незалежної України: хто вони і за що померли |
АРГУМЕНТ (argumentua.com)