КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему:
«Спеціальний субʼєкт кримінального правопорушення в кримінальному
праві»
 2

ЗМІСТ

ВСТУП…..…………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО
СУБʼЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ………………………6
1.1. Поняття спеціального суб’єкта кримінального правопорушення в
наукових дослідженнях та законодавстві……………………………………….6
1.2. Ознаки спеціального суб’єкта кримінального правопорушення.……..…10
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТА ЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО СУБʼЄКТА
КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ…………….…………...………..14
2.1. Класифікація спеціальних суб’єктів кримінального правопорушення….14
2.2. Кримінально-правове значення встановлення спеціального суб’єкта…..20
ВИСНОВКИ………………………………………..…………………………….28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...……..30
 3

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Суб’єкт кримінального

правопорушення (злочину) – це елемент складу кримінального
правопорушення, без якого не лише не може наставати кримінальна
відповідальність, але немає і події злочину. Кримінальне законодавство
України виділяє такий вид суб’єкта кримінального правопорушення, як
спеціальний. Проте, на відміну від загального суб’єкта кримінального
правопорушення, на сьогодні проблематика спеціального суб’єкта
кримінального правопорушення залишається недостатньо дослідженою в
юридичній науці.
Незважаючи на те, що термін «спеціальний суб’єкт кримінального
правопорушення» закріплений у вітчизняному кримінальному законодавстві
і його визначення є досить усталеним у теорії вітчизняного кримінального
права, залишається ряд дискусійних питань, пов’язаних із цією категорією.
Зокрема, можуть виникати певні питання із визначенням ознак спеціального
суб’єкта конкретного злочину, змісту таких ознак тощо.
Актуальність дослідження зумовлюється також тим, що в
теоретичному аспекті визначення сутності та видів спеціальних суб'єктів
злочину надає можливість виокремити юридично значущі додаткові ознаки
таких суб'єктів, що слугує орієнтиром для побудови відповідних кримі-
нально-правових норм, обґрунтування внесення змін у існуючі склади
злочинів. Тобто, фактично, системне дотримання вимог щодо визначення
ознак спеціальних суб'єктів у статтях закону про кримінальну
відповідальність забезпечує обґрунтовану криміналізацію суспільно-
небезпечних діянь, що вчиняються такими суб'єктами, та надає реальну
можливість уникнути прогалин у законодавстві про кримінальну
відповідальність України.
 4

Отже, враховуючи такі обставини дослідження особливостей

спеціального суб’єкта кримінального правопорушення є особливо важливим
для практики кримінального права.
Стан наукового дослідження теми курсової роботи. Різноманітним
проблемам відповідальності спеціального суб'єкту кримінального
правопорушення присвятили свої роботи Борисов В. І., Вереша Р. В., Грищук
В. К., Громко В. Я., Катеринчук К. В., Максимович Р. Л., Матвійчук В. К.,
Навроцький В. О., Осадча А. С., Полегенька О. Р., Розенко В. І., Савченко А.
В., Севрюков В. В., Семикіна Л. О., Стратонов В. М., Стрельцов Є. Л.,
Строган А. Ю., Тацій В. Я., Тростюк З. А., Туляков В. О., Уварова Н. В.,
Устименко В. В., Шапченко С. Д., Шуляк Ю. Л. та інші науковці. Однак,
сьогодні потребує особливої уваги питання визначення поняття та
класифікації спеціальних суб'єктів кримінального правопорушення, особливо
з урахуваннях суттєвих змін кримінального закону в частині відповідальності
службових осіб
Мета та завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є
дослідження спеціального субʼєкта кримінального правопорушення в
кримінальному праві.
Для виконання вказаної мети курсової роботи необхідно виконати такі
завдання:
- дослідити поняття спеціального суб’єкта кримінального
правопорушення в наукових дослідженнях та законодавстві;
- проаналізувати ознаки спеціального суб’єкта кримінального
правопорушення;
- здійснити класифікацію спеціальних суб’єктів кримінального
правопорушення;
- визначити кримінально-правове значення встановлення спеціального
суб’єкта.
 5

Об’єктом курсової роботи виступають кримінально-правові відносини

за участю спеціального суб’єкта кримінального правопорушення в
кримінальному праві.
Предметом курсової роботи є спеціальний субʼєкт кримінального
правопорушення в кримінальному праві.
Методи курсової роботи. Методологічною основою дослідження є
діалектичний метод пізнання правових явищ. Також використовувалися
формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-структурний
методи дослідження.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу,
двох розділів, висновків, списку використаних джерел (25 найменувань).
Загальний обсяг курсової роботи становить 31 сторінки.
 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО

СУБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ.

1.1. Поняття спеціального суб’єкта кримінального

правопорушення в наукових дослідженнях та законодавстві

За своєю правовою природою питання про об'єкт кримінального

правопорушення є питанням про особу, яка вчинила кримінальне
правопорушення і підлягає кримінальній відповідальності. Відповідно до
чинного кримінального законодавства України суб'єктом кримінального
правопорушення є особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з
якого відповідно до КК може настати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст.
18 Кримінального кодексу України). Відповідно до кримінально-правової
теорії фізична ознака вказує на те, що кримінальне правопорушення може
вчинити лише людина. Осудність – здатність особи усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) та керувати ними при вчиненні кримінального
правопорушення (ч. 1 ст. 19 КК України). Загальний вік кримінальної
відповідальності – 16 років (ч. 1 ст. 22 КК України) [1].
Крім загального, існує ще й спеціальний суб'єкт кримінального
правопорушення. Як зазначено у ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним
суб’єктом кримінального правопорушення є фізична особа, яка вчинила
кримінальне правопорушення у віці, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, суб’єктом якої може бути лише певна особа [1]. Проте,
незважаючи на законодавче закріплення спеціального суб’єкта
кримінального правопорушення, вважаю за доцільне розкрити сутність
поняття спеціального суб’єкта кримінального правопорушення, яке
розглядається в науці кримінального права України. У зв’язку з цим
визначимо поняття спеціального суб’єкта кримінального правопорушення в
кримінальному праві.
 7

Слід зазначити, що законодавчому закріпленню поняття спеціального

суб’єкта передувало його дослідження в доктрині кримінального права. До
кінця 50-х років минулого століття, коли було встановлено коло спеціальних
суб’єктів, без детального розкриття змісту цього твердження в основному
вказувалося, що це може бути не хто завгодно, а лише спеціальна особа [22
с.141]. Проте лише з кінця 50-х років ХХ століття розпочався аналіз і
створення відносно повних визначень поняття спеціального суб’єкта, проте
теоретики кримінального права ще не дійшли єдиної думки з цього питання.
В. В. Севрюков, аналізуючи існуючі науково-практичні погляди на
визначення конкретного суб’єкта злочину, вважає, що їх можна об’єднати в
три групи [14, с.291].
Так, деякі автори вважають особливими суб’єктами осіб, які не тільки
мають властивості, загальні для всіх суб’єктів злочинів (психічне здоров’я та
вік), а й характеризуються особливими якостями, притаманними лише їм,
при цьому наголошується на відмінності в загальних рисах. та спеціальні
суб'єкти злочину із зазначенням їх додаткових якостей. Однак не було
згадано жодних особливостей, пов’язаних із характеристиками цих
спеціальних об’єктів.
У свою чергу, інші автори вважають, що спеціальним суб’єктом є особа
зі специфічними ознаками, які визначені у положенні відповідної статті
Кримінального кодексу України. Проте це визначення не вказує на те, що
спеціальний суб’єкт повинен мати також загальні властивості суб’єкта:
психічне здоров’я та вік кримінальної відповідальності [14, c.291].
Третя група авторів вважає спеціальним суб'єктом особу, яка, крім
необхідних ознак суб'єкта (судимість і досягнення певного віку), має
особливі додаткові ознаки, що обмежують можливість притягнення інших
осіб до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного злочину. На
думку В. В. Устименка, таке визначення спеціального суб’єкта є найбільш
вдалим, оскільки містить обмежувальну ознаку, яка розмежовує коло осіб,
які можуть бути суб’єктами відповідних злочинів. Проте, на думку вченого, у
 8

визначенні не враховується той факт, що ознаки конкретного суб’єкта

обов’язково мають бути передбачені кримінальним законом або
безпосередньо випливати з нього [24, с. 8].
В. С. Орлов приходить до висновку, що наявність у кримінальному
праві спеціального поняття («особливий суб’єкт злочину») зумовлена
специфікою окремих видів злочинів, вчинення яких можливе лише у зв’язку
з певною діяльністю осіб, в рамках виконання певних завдань, покладених на
них законом [18, с. 138].
Висловлену точку зору підтримала Т.О.Гончар, яка зазначала, що,
встановлюючи кримінальну відповідальність за окремі кримінальні
правопорушення, законодавець передбачає суб’єктом, на відміну від усіх
інших злочинів, не будь-яку здатну на злочин особу, а лише особу, наділену
законом особливі властивості або характеристики [20 с. 102].
У свою чергу, на думку Р. В. Вереша, спеціальним суб’єктом
кримінального правопорушення є особа, винна у вчиненні злочинного
діяння, склад якого обов’язково вимагає наявності певних ознак, що
кваліфікують її як винну [7, с. 18].
І. Терентьєв вважає, що спеціальним суб’єктом кримінального
правопорушення є особа, яка поряд із загальними ознаками суб’єкта наділена
додатковими ознаками, передбаченими особливою частиною КК України та
обов’язковими для відповідного виду злочину. правопорушення [18, с. 140].
У свою чергу В.Г. Павлова спеціальним суб’єктом кримінального
правопорушення є фізична особа, яка досягла повноліття, наділена або
володіє додатковими ознаками, що характеризують її на момент вчинення
нею суспільно небезпечного діяння, і здатна нести відповідальність за
кримінальне правопорушення [12]. , стор. 151].
В. В. Устименко визначає спеціальним суб’єктом кримінального
правопорушення особу, яка, крім психічного здоров’я та віку, з якого настає
кримінальна відповідальність, має іншу додаткову правову ознаку,
передбачену кримінальним законом або безпосередньо з нього випливає,
 9

обмежуючи коло осіб, які може нести відповідальність згідно із законом [24 ,
с. 23].
Л. Д. Єрмакова визначає спеціальний суб’єкт кримінального
правопорушення як особу, яка, крім загальних ознак суб’єкта, має також
зазначені в положенні кримінально-правової норми додаткові ознаки, що
відображають специфічні властивості злочинця [21, с.214].
Спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення А. Семенов
називає злочинну особу, яка досягла віку, з якого настає кримінальна
відповідальність, і має детерміновані якості об'єкта злочину, ознаки за
наявності яких ця особа може вчинити суспільно небезпечне діяння, описане
в ст. положення статті Особливої частини КК України [15, с. 66].
Л.О. Семикіна сформулювала власне визначення спеціального суб’єкта
кримінального правопорушення, під яким розуміється злочинна особа, яка
вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність,
винним у вчиненні якого не може бути особа, додатковими ознаками якої є
визначається або випливає зі змісту відповідної статті особливої частини КК
України [16].
Таким чином, ми дійшли висновку, що чинне кримінальне
законодавство, як і загальне, містить поняття спеціального суб’єкта
кримінального правопорушення як фізичного винного, який вчинив
кримінальне правопорушення у віці, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Тому
характеристики спеціального предмета завжди доповнюють загальне поняття
і тому є додатковими.

1.2. Ознаки спеціального суб’єкта кримінального правопорушення

Загальним суб'єктом кримінального правопорушення називається

суб'єкт злочину, який має такі спільні ознаки, як фізична особа, яка досягла
встановленого законом віку кримінальної відповідальності. У свою чергу,
 10

конкретний суб'єкт кримінального правопорушення матиме певні ознаки.

Тому поняття конкретного суб’єкта кримінального правопорушення доцільно
дослідити за ознаками, які його характеризують. Тому розглянемо ознаки
конкретного суб’єкта кримінального правопорушення, оскільки вчені також
визначають їх по-різному.
Так, наприклад, С.С.Авесян зазначає, що встановлення ознак того чи
іншого суб’єкта кримінального правопорушення має здійснюватися за
спеціальною схемою. На думку дослідника, він поділяє всі ознаки
конкретного суб’єкта загального та додаткового кримінального
правопорушення.
Загальні характеристики включають психічне здоров'я та дорослість,
які є необхідними умовами для значущої участі в цій сфері відносин.
У свою чергу, серед додаткових ознак автор виділяє основні (прямо
зазначені в положеннях норм; зазначені в примітках до спеціальних норм КК
України; зазначені як кваліфікуючі ознаки) та факультативні (усталені
тлумачення кримінального провадження, норми кримінального права,
зазначені в інших нормативно-правових актах). На думку вченого, саме
завдяки додатковим характеристикам (посада, характер функцій тощо) особа
стає носієм специфічних особливих відносин, що охороняються
кримінальним законом [2, с. 205-207]
Тому для вирішення проблеми кримінальної відповідальності
спеціальних суб’єктів важлива не лише можливість заподіяння шкоди
певним правовідносинам, а й можливість притягнення особи до
відповідальності за вчинений злочин.
У той же час думка Є.Л. Стрельцова заслуговує на увагу, який вважає,
що окремі групи окремих суб’єктів кримінальних правопорушень
потребують подальшого дослідження. В окремих випадках варто говорити
про більш диференційовану категорію спеціального суб'єкта кримінального
правопорушення - спеціально специфічний суб'єкт кримінального
правопорушення. Спеціальні об’єкти та видові об’єкти кримінального
 11

правопорушення співвідносяться між собою як родові та видові поняття. За

його словами, поєднання законодавчого поняття «особливий суб’єкт
злочину» та теоретичного поняття «особливо конкретний суб’єкт злочину»
має сприяти кращій правовій оцінці вчиненого суспільно небезпечного
діяння та призначенню кримінального покарання, більш справедливе
покарання, покарання тому, хто це вчинив [18, с. 250].
Наведена думка заслуговує на увагу, оскільки, наприклад, при розгляді
злочину, передбаченого ч.1 ст.428 КК України[1], у вигляді залишення
вмираючого військового корабля командиром, який не виконав своїх
службових обов’язків або обов'язки до кінця. Слід зазначити, що суб’єктом
кримінального правопорушення є спеціально визначена «вказана» військова
особа – командир військового корабля. Тобто мова йде не просто про
спеціальний суб’єкт, а про спеціально зазначений суб’єкт кримінального
правопорушення.
Вераша Р. В. свідчить, що конкретний предмет кримінального
правопорушення, як і загальні ознаки предмета, мають додаткові ознаки,
визначені законом, лише за наявності яких можливе притягнення до
кримінальної відповідальності за зазначеною статтею або частиною статті. .
ст Кримінального кодексу України. Категорії осіб, які є спеціальними
суб'єктами, можуть бути віднесені до певних груп за певними ознаками, що
визначають суб'єкта конкретних складів злочинів, наприклад:
1) громадянство визначає відповідальність за державну зраду (ст. 111
КК України) та шпигунство (ст. 114 КК України);
2) службове становище (службова влада) визначає суб'єктів злочинів у
сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням
публічних послуг (розд. XVII), злочинів проти правосуддя (розд. XVIII);
3) професійна діяльність є необхідною ознакою суб'єкта такого
злочину, як, наприклад, ненадання допомоги хворому медичному працівнику
(ст. 139 КК України);
 12

4) військова служба визначає коло суб'єктів злочинів проти

встановленого порядку проходження військової служби (військових
злочинів) (розд. XIX);
5) особливе ставлення до потерпілого характеризує суб'єкти таких
злочинів, як створення небезпеки (ст. 135 КК України), втягнення
неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України);
6) особливий правовий статус характерний для визнання суб'єкта
засудженим, який втік з місця позбавлення волі чи тримання під вартою або
від дій, що порушують роботу установ виконання покарань (ст. 393, 392 КК
України);
7) особливий стан визначає суб'єкт таких злочинів, як зараження
вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною
хворобою (ст. 130 КК України) або зараження венеричною хворобою (ст. 133
КК України), тощо [3, с. 70].
Тому в будь-якому разі ознаки спеціального суб’єкта кримінального
правопорушення доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину,
виступаючи додатковими. Ці особливі характеристики можуть стосуватися,
як я вже визначав, наприклад, української національності, статі, службового
становища, спеціальності та професії (лікар), роду певної діяльності
(підприємець), родинних стосунків (мати новонародженого), ознак особи в
контексті її попередньої злочинної діяльності тощо. Таким чином, якщо
суб’єктом злочину, передбаченого статтею 111 КК (державна зрада), може
бути лише громадянин України, то суб’єктом такого злочину є шпигунство
(ст. 114 КК) лише іноземець або особа без громадянства. Кримінальні
правопорушення у сфері службової діяльності (ст.ст. 364-370 КК, за
винятком ст. 369 - надання неправомірної вигоди) можуть вчиняти лише
службові особи. Відповідно до ст. 139 КК РФ (ненадання допомоги хворому
медичному працівнику) кримінальній відповідальності підлягають тільки
медичні працівники. За злісне привласнення аліментів до кримінальної
 13

відповідальності можуть бути притягнуті лише їхні батьки (ст. 164 КК), а
відповідно їхні діти — за утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК) [1].
Таким чином, на підставі проведеного дослідження ми дійшли
висновку, що серед науковців немає єдиної думки щодо ознак того чи іншого
суб’єкта кримінального правопорушення, але з урахуванням наведеного
аналізу можна виділити наступне: 1) він завжди є представником певної
соціальної групи, яка сформувалася за певною ознакою; 2) спеціальний
предмет як категорія і правове явище в теорії і на практиці служить для
розширення або обмеження змісту загального предмета; спеціальний суб'єкт
виділяється здатністю мати певні права та обов'язки на рівні окремих
соціальних груп, які регулюються різними галузями права.
 14

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ТА ЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО СУБʼЄКТА

КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

2.1. Класифікація спеціальних суб’єктів кримінального

правопорушення

Аналіз положень Особливої частини КК України показує, що фактично

більшість його статей передбачають відповідальність не загального, а
конкретного суб’єкта кримінального правопорушення. Існує величезна
кількість спеціальних суб'єктів злочинів, що відрізняються різними ознаками.
Спеціальні елементи можна згрупувати та класифікувати таким же чином.
Таким чином, Кримінальний кодекс України містить багато статей про
спеціальні злочини. За заданими ознаками даного предмета їх можна
об’єднати в певні групи, тобто класифікувати. Проте, перш ніж аналізувати
ці мотиви, необхідно визначити їх з точки зору дослідників, які ще до
прийняття Кримінального кодексу України проводили дослідження окремих
тем злочинів.
Класифікація спеціальних матеріалів була вперше запропонована в
1968 Н. С. Лейкіною і Н. П. Грабовскою. Ця класифікація базувалася на
таких ознаках:
1) правовий статус особи (іноземець, особа без громадянства);
2) професійний статус, особлива якість виконуваної роботи;
3) службове становище особи;
4) демографічні характеристики – стать, вік тощо [6, с. 391].
Інші вчені дали класифікацію, яка характеризує:
1) правовий статус суб'єкта;
2) професія чи діяльність суб'єкта;
3) відносини між злочинцем і потерпілим;
4) фізичні властивості злочинця [5, с. 90-91].
 15

На думку В. І. Розенка та В. К. Матвійчука, усі ознаки окремого

суб’єкта кримінального правопорушення можна поділити на такі великі
групи:
1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правовий статус
суб'єкта;
2) фізичні властивості об'єкта;
3) ставлення суб’єкта до потерпілого [13, с. 27].
В. О. Навроцький, наприклад, класифікує спеціальні суб’єкти
кримінальних правопорушень, враховуючи такі ознаки:
1) правовий статус особи;
2) демографічні (фізичні) характеристики злочинця;
3) посада, виконання певної роботи та професія особи;
4) попередня антигромадська діяльність або рецидив [10, с.
п'ятдесят].
Ознаки конкретного суб'єкта злочину Н. А. Мірошниченко розділяє
так:
1) ознаки, що характеризують правовий статус особи (іноземець,
особа без громадянства);
2) ознаки, що характеризують його професійний статус;
3) характеристики, що характеризують посаду, особливі якості
виконуваної роботи;
4) демографічні характеристики – стать, вік, родинні зв’язки [9, с.
55].
Тому в теорії кримінального права України наводиться значна кількість
спеціальних класифікацій розглядуваних правопорушень. Найбільш
розроблений з них запропонований В. В. Устименком [24, с. 35]. Він
залишається актуальним і донині, деякі його адаптації можливі завдяки
еволюції кримінального права. Відповідно до положень, сформульованих
тим чи іншим вченим, спеціальні предмети виділяють за такими критеріями:
1) правовий статус особи;
 16

2) особистість автора;
3) відомості про злочинні дії цієї особи.
Так, за правовим статусом виділяють спеціальні суб’єкти , які
характеризується:
а) правовий статус держави (громадянин України, іноземець, особа без
громадянства);
б) правовий статус у сфері оборони (військовослужбовець, призваний
на строкову військову службу, призваний за мобілізацією, призначений);
в) правовий статус у сфері службової діяльності (посадова особа;
державний службовець; посадова особа приватного права; особа, яка надає
публічні послуги);
г) правовий статус у сфері підприємницької діяльності (особа, яка
здійснює підприємницьку діяльність, яка не є юридичною особою, засновник
або учасник господарського товариства, керівник господарського товариства,
керівник фондової біржі, особа, уповноважена на подання документи про
реєстрацію цінних паперів, посадова особа емітента, особа, не уповноважена
на приватизацію);
д) правовий статус щодо чужого майна (особа, якій ввірено чи довірено
майно; особа, якій доручено піклування чи охорона чужого майна) [23, с.
176];
е) правовий статус особи у шлюбно-сімейних відносинах (батьки,
усиновителі, мати новонародженого, опікуни, працівники пробації);
е) правовий статус особи при виконанні професійних функцій або
внаслідок її залежності (особа, яка виконує професійні функції з охорони
життя чи здоров'я неповнолітніх; особа, яка є чоловіком або жінкою). особа в
ситуації фінансової або професійної залежності; особа, від якої матеріально
залежить потерпілий; медичний працівник; фармацевтичний працівник;
особа, яка не має спеціальної або відповідної медичної підготовки; особа, яка
зобов'язана піклуватися про особу, покинуту без сторонньої допомоги;
підсобний робітник медичного закладу; особа, яка відповідає за виховання
 17

або догляд за потерпілим; Інструктор; особа, яка має право доступу до

інформації; особа, відповідальна за роботу комп’ютерів, їх систем або їх
мереж чи телекомунікаційних мереж);
ж) правовий статус у сфері діяльності підвищеної небезпеки (особа, яка
зобов'язана дотримуватись правил безпеки при виконанні робіт підвищеної
небезпеки; працівник залізничного, морського чи повітряного транспорту;
диспетчер екіпажу; особа, яка керує транспортним засобом). , особа,
відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів,
особа, відповідальна за стан благоустрою в частині забезпечення безпеки
дорожнього руху);
з) правовий статус у здійсненні виборчих прав і прав на референдум
(член виборчої комісії, член комісії з референдуму, виборець);
і) правовий статус у сфері правосуддя (слідчий, прокурор, суддя,
експерт, перекладач, слідчий, особа, яка прийняла рішення про забезпечення
захисту особи, яка захищається, вжиття заходів захисту, свідок, потерпілий,
особа). про зобов'язання не розголошувати відомості підготовчого
провадження чи слідства, особу, якій ввірено майно, що підлягає арешту,
арешту чи опису, представника банку чи іншої фінансової установи,
засудженого, який відбуває покарання, адміністративний арешт) [23, с. 178].
Виходячи з особистості злочинця, виділяють спеціальні теми, які
характеризуються:
а) антигромадські властивості (судимість за конкретне правопорушення
- конкретний рецидив; раніше накладене адміністративне стягнення чи інші
заходи, що мають юридичну силу);
б) певні біологічні властивості (носій вірусу імунодефіциту людини;
особа, яка знала про наявність ЗПСШ; особа іншої статі, ніж потерпілий).
Враховуючи специфіку злочинних діянь, виділяють наступні суб’єкти:
а) характер діяльності, що входить до складу злочину (організатор;
керівник; особа, яка надає допомогу; особа, яка фінансує);
б) за інтенсивністю діяльності (активний учасник) [3, с. 128].
 18

Запропонована класифікація далека від досконалості з точки зору

формальної логіки. Є принаймні такі пояснення:
1. сам законодавець не дбає про виконання логічних вимог при
визначенні окремих суб'єктів злочину. У цій частині КК
справжній хаос (особливо щодо типів чиновників);
2. логічно досконала класифікація (яка є дихотомічною) займе
забагато місця. Тому в навчальних цілях – щоб показати
багатоаспектність поняття спеціального предмета, наявність
кількох його видів – недоліки даної класифікації можна не
враховувати.
Слід зазначити, що в літературі пропонується виділяти спеціальні
предмети за низкою інших критеріїв, зокрема за:
1. за кількістю ознак такого суб’єкта (має одну чи декілька істотних
ознак);
2. опис назви конкретного предмета в КК (позитивний чи
негативний, описовий чи референційний, явно зазначений чи
«похідний»);
3. значення у злочині (це ознаки простого чи кваліфікованого чи
спеціально кваліфікованого складу злочину) [23, с.179].
Отже, в теорії кримінального права України наводиться значна
кількість конкретних матеріальних кваліфікацій злочинів. Але найбільш
повною з них вважається запропонована В. В. Устименком.
Розглянута класифікація окремих суб'єктів злочину має тому не тільки
суто теоретичне, а й практичне значення. Кримінально-правовий сенс
віднесення конкретних об'єктів злочину до певних видів полягає в тому, що:
пропонуючи можливості кримінально-правової класифікації, враховуються
однорідні ознаки; тотожність суб'єктів складу злочину дозволяє виявити інші
ознаки складів відповідних злочинів; відмінність ознак окремих суб'єктів
складу злочинів дозволяє ідентифікувати окремі злочини.
 19

2.2. Кримінально-правове значення встановлення спеціального суб’єкта

У чинному кримінальному законодавстві постійно простежується

тенденція до конкретизації підстав кримінальної відповідальності за рахунок
додавання до переліку злочинів конкретних суб’єктів. Так, на даний час
Кримінальний кодекс України охоплює близько 75% цього виду злочинів, а в
останніх законодавчих змінах ознаки особливих пунктів виписані
здебільшого нечітко, а тому для їх розуміння необхідно звернутися до
уточнення змісту законодавчого положення, встановлення пропорцій та
розмежування відповідних позначень, що негативно впливає на практику
застосування відповідних норм Кримінального кодексу [11, с.4]. Багато
питань, пов'язаних з предметом злочину, незважаючи на їхню на перший
погляд простоту, є нерозв'язними. Неузгодженість багатьох із них є
наслідком різного підходу до більш загальних питань кримінального права,
різної оцінки тих чи інших явищ і процесів – і пов’язані з цим суперечки
ніколи не закінчуються. Одним із таких питань є розуміння змісту даного
суб’єкта в кримінальному праві [17, с.91].
Перш за все, слід зазначити, що віднесення особливих ознак до складу
правопорушення не є довільним. Для цього має бути відповідна підстава, а
саме:
1) необхідність обмеження притягнення до відповідальності за окремий
злочин конкретною групою осіб. Зазначення в статті спеціальної частини
Кримінального кодексу конкретного суб'єкта злочину означає, що всі інші
особи, не пов'язані з цими утвореннями, не підлягають кримінальній
відповідальності за злочин легкої тяжкості;
2) необхідність посилення відповідальності окремого суб'єкта щодо
конкретного злочину порівняно з відповідальністю загальних суб'єктів.
Ознаки конкретного суб'єкта злочину виступають у таких випадках як
кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки. Це означає, що загальному
 20

об'єкту злочину підпорядковується простий і менш небезпечний склад

злочину, а специфічному складу більш небезпечного складу (або більш
небезпечних складів) - кваліфікований або спеціально кваліфікований склад
того ж складу злочину (див., наприклад, ч. 1 і 3 ст. 229 КК України);
3) необхідність встановлення більш гнучкої відповідальності за
конкретний предмет. Тоді ознаками спеціального суб'єкта є ознаки
переважного складу злочину (наприклад, ч. 1 ст. 115 і ст. 117 КК).
Іноді законодавець зазначає в положеннях статті ознаки конкретного
суб’єкта лише для того, щоб привернути увагу до конкретного злочину, до
конкретного кола осіб, які можуть бути його суб’єктами. Найчастіше це має
місце у випадках безпідставного встановлення специфічних правил, чим є
«гріх» національного законодавства, згідно з яким відповідальність
спеціального суб’єкта не посилюється чи послаблюється по відношенню до
відповідальності суб’єкта універсального права. злочинність. (наприклад, ч. 2
ст. 137 і ч. 2 ст. 1 ст. 119 КК). За таких умов визначення відповідальності того
чи іншого суб’єкта злочину не має правового значення і може бути
виправдане лише бажанням забезпечити превентивну дію кримінального
закону щодо конкретної групи осіб, що часто є проявом популізму в галузі
кримінального права [23, С. 175].
Розглянемо значення конкретного предмета злочину на конкретному
прикладі.
Ні для кого не є новиною, що проблема боротьби зі злочинністю у
сфері службової діяльності набуває особливого суспільно-політичного
значення через значне зростання їх поширеності, особливо щодо посадових
осіб, які займають відповідальні посади. Крім того, вчинення цими особами
злочинів підвищує рівень суспільної загрози.
Службова особа як спеціальний суб'єкт, крім загальних ознак суб'єкта
цих правопорушень, має специфічні ознаки, властиві тільки їй. Ці ознаки
виражають ознаки службової особи, що відрізняють її від інших конкретних
об’єктів злочину [25, С. 241].
 21

Ці ознаки конкретизовано в нормативно встановленому понятті

посадової особи, у ч. 3 ст. 18 КК України, де зазначено, що службовими
особами є особи, які постійно, тимчасово або на підставі спеціальних
повноважень виконують функції представників органів місцевого
самоврядування чи місцевого самоврядування, а також на постійних або
тимчасових державних посадах. органи, органи місцевого самоврядування,
на підприємствах, в установах чи організаціях, посади, пов'язані із
здійсненням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських
функцій або виконанням таких функцій у межах окремих прав, наданих особі
уповноваженим державою органом. орган, орган місцевого самоврядування -
уряд, державний орган, центральний орган влади зі спеціальним статусом,
уповноважений орган або уповноважена посадова особа підприємства,
установи, організації, суд чи закон.
Крім того, ч. 4 ст. У статті 18 Кримінального кодексу України
зазначено, що посадовими особами визнаються також іноземні службові
особи (особи, які займають посади в органах законодавчої, виконавчої чи
судової влади іноземної держави, у тому числі народні засідателі, інші особи,
які виконують державні обов’язки іноземної держави). орган державної
влади, у тому числі номер для державного органу чи державного
підприємства), іноземні арбітри, особи, уповноважені вирішувати цивільні,
господарські та трудові спори в іноземних державах в альтернативному
судовому порядку, посадові особи міжнародних організацій (працівники
міжнародної організації або інша особа). уповноважена такою організацією,
що діє від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей,
членом яких є Україна, судді та посадові особи міжнародних трибуналів [4,
С. 186].
Наведені вище характеристики стосуються функцій та обов'язків,
покладених на посадову особу. У науці кримінального права їх умовно
поділяють на функціональні та службові. Зокрема, функціонал включає:
1) діяти як представник влади;
 22

2) прийняття на роботу на підприємствах, в установах чи організаціях

незалежно від форми власності на посади, пов'язані з виконанням
організаційно-розпорядчих функцій;
3) обіймання посад на підприємствах, в установах чи організаціях
незалежно від форми власності, пов'язаних із виконанням адміністративно-
господарських функцій.
Посадові ознаки посадової особи полягають у виконанні цих функцій і
обов'язків на постійній основі, тимчасово або на підставі спеціальних
повноважень [8, С. 110].
Як зазначалося раніше, спроба законодавця вирішити питання
конкретного суб’єкта злочину в загальній частині КК України була здійснена
у ч. 2 ст. 18 КК України, яка передбачає поняття конкретного предмета
злочину. Проте це визначення не вирішувало проблем, пов’язаних із
посадовою особою, зокрема, розвиток суспільних відносин вимагав
вирішення питання про кримінальну відповідальність посадових осіб
юридичної особи приватного права, осіб, які здійснюють професійну
діяльність з надання публічних послуг. . послуги тощо
Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
відповідальності за корупційні злочини» від 11.06.2009 р. № 1508-VI, який
мав набути чинності 1 січня, став першою спробою законодавця врегулювати
питання поділу посадової особи. на державні та приватні. 2010 р. Проте 6
жовтня 2010 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними
деякі положення цього закону, а 5 січня 2011 р. Закон України від 21 грудня
2010 р. «Про визнання деяких законів України з питань запобігання та
протидії корупції – нуль». 7 У квітні 2011 року було прийнято Закон України
№ 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
відповідальності за корупційні правопорушення».
Неприпустимим є використання одного і того ж терміна «службова
особа» у статті загальної частини КК України та у примітці до статті
особливої частини КК України, якщо вони є різними поняттями і не
 23

складають сенс, якщо вони визначають те саме поняття. Можливо, тому в

літературі виникла слушна пропозиція виокремити для визначення цього
поняття (та інших загальновизначених термінів) окремий термінологічний
розділ [19, С. 122].
Частини 3 та 4 ст. 18 КК України визначено поняття посадових осіб.
Тому, зокрема, державними службовцями є особи, які постійно, тимчасово
або на підставі спеціальних повноважень виконують функції представників
органів державної влади або місцевого самоврядування, а також постійні або
тимчасові функції в органах державного управління, органах місцевого
самоврядування, на підприємствах, органах місцевого самоврядування,
установ і організацій пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи
адміністративно-господарських функцій або виконанням таких функцій на
підставі спеціальних повноважень, наданих особі уповноваженим органом
державної влади, органом місцевого самоврядування чи центральним
органом державної влади. орган управління зі спеціальним статусом,
уповноважений орган або уповноважена посадова особа підприємства,
установи, організації, суд чи закон.
Службовими особами визнаються також посадові особи іноземної
держави (особи, які займають посади в органах законодавчої, виконавчої чи
судової влади іноземної держави, у тому числі народні засідателі, інші особи,
які виконують обов'язки іноземної держави, у тому числі державна установа
чи державне підприємство), іноземні арбітри, особи, уповноважені в
альтернативному судовому порядку вирішувати цивільні, господарські чи
трудові спори в інших країнах, посадові особи міжнародних організацій
(працівники міжнародної організації або інші особи, уповноважені такою
організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських
асамблей, депутати України, судді та посадові особи міжнародних
трибуналів [1].
Для більш наочного прикладу розглянемо судову практику. Органом
досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується в одержанні
 24

неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою,

уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої
вигоди, що кваліфіковано як кримінальне правопорушення, передбачене ч.3
ст. 369-2 КК України, при обставинах, викладених у обвинувальному акті.
Між тим судом встановлено, що у один із днів на початку червня 2017
року до ОСОБА_1 звернулась представник ТОВ «АРГАМАК» ОСОБА_2 з
пропозицією здійснювати в інтересах вказаного Товариства юридичний
супровід цивільної справи, яка перебуває на розгляді у Вищому
спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У
цей же час, ОСОБА_1 , перебуваючи в офісному приміщенні, розташованому
за адресою: м. Київ , вул. Бульварно-Кудрявська, 45 б, оф. 1 , вирішив
отримати від ОСОБА_2 неправомірну вигоду для себе за вплив на суддів
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ у вказаній цивільній справі.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , 15 червня 2017 року,
перебуваючи в офісному приміщенні, розташованому за адресою: м. Київ ,
вул. Бульварно- Кудрявська , 45 б оф . 1 , повідомив ОСОБА_2 , що може
вплинути на прийняття судового рішення у цивільній справі на користь ТОВ
«АРГАМАК» у випадку передачі йому за здійснення цього впливу грошових
коштів у сумі 50 000 доларів США.
В подальшому ОСОБА_1, 26 червня 2017 року, перебуваючи в
офісному приміщенні, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Бульварно -
Кудрявська, 45 б оф . 1 , діючи з корисливих мотивів, з метою власного
збагачення, отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 000 доларів
США як неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення
суддями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ на користь ТОВ «АРГАМАК», представником якого є
ОСОБА_2 .
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел ОСОБА_1 , 10
липня 2017 року, перебуваючи в приміщенні кафе «Ель Кафа»,
 25

розташованому за адресою: м. Київ, площа Перемоги, 3, діючи з корисливих

мотивів, з метою власного збагачення, отримав від ОСОБА_2 грошові кошти
у сумі 20 000 доларів США як неправомірну вигоду для себе за вплив на
прийняття рішення суддями Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ на користь ТОВ «АРГАМАК»,
представником якого є ОСОБА_2
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою
винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково, а
саме не заперечував щодо отримання грошових коштів від ОСОБА_2 , але
при цьому надав показання, що до нього звернулась остання за юридичною
допомогою, однак він у неї грошові кошти не вимагав. ОСОБА_2 особисто
пропонувала йому отримати грошові кошти за здійснення дій на користь
юридичної особи. Від надання більш детальних показань обвинувачений
відмовився із посиланням на ст. 63 Конституції України.
Тож проаналізувавши визначення та службової особи як спеціального
суб’єкта злочину за кримінальним правом України, ми з’ясували, що у
чинному КК України можна виділити три види службових осіб за сферою
регулювання відносин:
- службові особи які виконують функції представника влади або
місцевого самоврядування;
- службові особи юридичної особи державної або комунальної
власності, які виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-
господарські функції;
- службові особи які виконують які виконують організаційно-
розпорядчі або адміністративно-господарські функції службової особи
юридичної особи приватного права.
Таким чином, вище названі ознаки такого суб’єкта кримінального
правопорушення як службова особа, дозволяють зробити висновок, що за їх
наявності особа стає носієм конкретних спеціаль¬них відносин, що
охороняються кримінальним законом, і їх виділення має вплив на
 26

кваліфікацію злочину, а також диференціацію кримінальної відповідальності

[3, с. 71].
Отже, кримінально-правове значення виділення окремих видів
спеціальних суб'єктів складів злочинів полягає у тому, що: однорідні ознаки
враховуються при висуненні версій кримінально-правової кваліфікації;
тотожність суб'єктів складів злочинів дозволяє встановлювати інші ознаки
складів відповідних злочинів; відмінність в ознаках спеціальних суб'єктів
складів злочинів дає можливість розрізняти між собою окремі посягання.
 27

ВИСНОВКИ

Таким чином, на основі проведеного дослідження особливостей

спеціального суб’єкта кримінального правопорушення в курсовій роботі ми
дійшли наступних висновків:
1. Чинне кримінальне законодавство поряд з загальним містить поняття
спеціального суб’єкта кримінального правопорушення як фізичної осудної
особи, яка чинила у віці, з якого може наставати кримінальна
відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.
2. Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють загальне поняття,
і тому є додатковими.
Серед науковців немає єдності думок щодо ознак спеціального суб’єкта
кримінального правопорушення, але з урахуванням проаналізованого в
курсовій роботі, можна виокремити наступні:
1) він завжди є представником певної соціальної групи, що
сформувалася за певною ознакою;
2) спеціальний суб’єкт як категорія і правове явище в теорії і на
практиці слугує розширенню або обмеженню змісту загального суб’єкта;
спеціальний суб’єкт відрізняється здатністю мати конкретні права і обов’язки
на рівні окремих соціальних груп, які регулюються різними галузями права.
У чинному кримінальному законодавстві простежується стійка
тенденція до спеціалізації підстав кримінальної відповідальності за рахунок
збільшення складів злочинів із спеціальним суб’єктом. Так, у КК України
наразі нараховується близько 75% таких складів злочинів. А тому наявність
ознак спеціального суб’єкта кримінального правопорушення вказує, що
особа стає носієм конкретних спеціальних відносин, що охороняються
кримінальним законом, а тому їх виділення має вплив на кваліфікацію
злочину, а також диференціацію кримінальної відповідальності.
3. У теорії кримінального права України наводиться значна кількість
класифікацій спеціальних суб’єктів складів кримінальних правопорушень.
 28

Але найбільш розгорнутою з них вважається запропонована В. В.

Устименком.
Розглянута видова класифікація спеціальних суб’єктів кримінального
правопорушення має не тільки суто теоретичне, але й практичне значення.
Так, кримінально-правове значення виділення окремих видів спеціальних
суб’єктів складів полягає у тому, що:
- однорідні ознаки враховуються при висуненні версій кримінально-
правової кваліфікації;
- тотожність суб’єктів складів злочинів дозволяє встановлювати інші
ознаки складів відповідних злочинів;
- відмінність в ознаках спеціальних суб’єктів складів злочинів дає
можливість розрізняти між собою окремі посягання.
4. Кримінально-правове значення виділення окремих видів спеціальних
суб'єктів складів кримінальних правопорушень полягає у тому, що: однорідні
ознаки враховуються при висуненні версій кримінально-правової
кваліфікації; тотожність суб'єктів складів злочинів дозволяє встановлювати
інші ознаки складів відповідних злочинів; відмінність в ознаках спеціальних
суб'єктів складів злочинів дає можливість розрізняти між собою окремі
посягання.
 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III.

Офіційний вісник України від 08.06.2001. 2001 р., № 21, стор. 1, стаття 920.
2. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина Навчальний
посібник. 2-ге вид., перероб. та доп. станом на вересень 2011 р. Київ:
Центр учбової літератури, 2012. 320 с.
3. Вереша Р. В. Субєктивні елементи підстави кримінальної
відповідальності: монографія. Київ: Атіка, 2006. 740 с.
4. Громко В. Я. Загальні ознаки службової особи як спеціального суб’єкта
злочину за кримінальним правом України. Науково-інформаційний вісник
Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького.
2015. № 11. С. 181-188.
5. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб.
для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. Київ: Видавничий дім «Ін Юре»,
2006. 568 с.
6. Катеринчук К. В. Вітчизняне законодавство про кримінальну
відповідальність щодо охорони здоров’я особи: офіційне та неофіційне
тлумачення. Науковий вісник Ужгородського нац. ун-ту. 2013. Серія
«Право». Вип. 22. Ч. 1. Том. 3. С. 43–46.
7. Курс кримінального права України. Загальна частина. Том 2: вчення про
покарання. Підручник. Під ред. Р. В. Вереші. Алерта. 2021. 468 с.
8. Максимович Р.Л. Поняття службової особи у кримінальному праві
України : монографія. Львів : Львівський державний університет
внутрішніх справ, 2008. 304 с.
9. Мирошниченко Н. А. Состав преступления: Текст лекций. Одесса: Юрид.
лит-ра, 2003. 78 с.
10.Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. Навч.
посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 704 с.
11.Осадча А. С. Спеціальний суб’єкт злочину: генезис, функції, проблеми
 30

кваліфікації : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08;; Нац. юрид. ун-т
ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2015. 20 с.
12.Правова доктрина України (у 5 томах). Том 5. Кримінально-правові науки
в Україні: стан, проблеми та шляхи розвитку; за заг. ред. В. Я. Тація, В. І.
Борисова. Харків: Право, 2013. 1240 с.
13.Розенко В. І., Матвійчук В. К. Суб’єкт злочину: Лекція. Київ: Укр.
академія внутр. справ, 1993. 36 с.
14.Савченко А.В., Шуляк Ю.Л. Кримінальне право України. Загальна та
Особлива частини (у схематичних діаграмах). Навч. посіб. Київ: ЦУЛ,
2015. 312 с.
15.Севрюков В.В., Полегенька О.Р. Наукові та практичні погляди щодо
визначення суб’єкта злочину у кримінальному праві України.
Порівняльно-аналітичне право. №1.2016. С. 289-293.
16.Семикіна Л.О. Щодо визначення поняття спеціального суб’єкта. URL:
http:// www.pravoznavec.com.ua/period/article/2693/%CB. (дата звернення:
29.07.2022).
17.Стратонов В. М. Кримінальне право України. Загальна та Особлива
частини: навч. посібник; Херсонський держ. ун-т. Київ: Істина, 2007. 400
с.
18.Стрельцов Є.Л. Спеціальний суб’єкт злочину у новому Кримінальному
кодексі України. Новий Кримінальний кодекс України: Питання
застосування і вивчення : матер, міжнарод. наук.-практ. конф. (Харків,
25-26 жовтня 2001 року). X., 2002. C. 250-266.
19.Строган А.Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності:
монографія. Київ: Атіка 2007. 424 с.
20.Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального
кодексу України : монографія. Київ: Атіка, 2003. 144 с.
21.Туляков В. О. Кримінальне право України. Загальна частина: текст лекцій:
Закон. Злочин. Відповідальність; НУ ОЮА. Одеса: Юридична література,
2014. 128 с.
 31

22.Уварова Н. В. Кримінальна відповідальність за злочини проти життя та

здоров’я особи, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної
нетерпимості: дис. … канд. юрид. наук. Дніпропетровськ, 2012. 213 с.
23.Ус О. Правила кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті. Вісник Нац.
акад. правових наук України. 2014. № 1. С. 149-159.
24.Устименко В.В. Специальный субъект преступления: монография.
Xарьков, 1989. 104 с.
25.Шапченко С. Д. Склад злочину як кримінально-правовий феномен:
сутність та основні форми існування. Вісник Академії адвокатури
України. 2009. Число 1. С. 240-243.