Mіністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Філологічний факультет
Кафедра української літератури

«Творчість Дмитра Павличка як об’єкт уваги

дослідників літератури на початку XXI століття»
Доповідь

Виконала:
студентка 5 курсу 501 групи
спеціальності: «Середня освіта
(українська мова та література)»
Ярмолюк Ельвіра Віталіївна

Чернівці
2022
 Вступ.
Дмитро Павличко – це патріарх української літератури, це людина епохи,
який попри великий страх, попри заборони видавати його твори, зберіг себе
як літературний борець не лише за справедливість, а й за незалежність та
свободу неньки України.

Перш за все, щоб дослідити творчість Дмитра Павличка, ми повинні більше

заглибитися та дослідити звідки ж все таки бере витоки творчість
письменника. Найкраще це висвітлює Ігор Равлів у своїй статті «Дмитро
Павличко як особистість і громадський діяч». Равлів пише, що в його «…ще
дитячому серці жила Україна», тобто ще змалечку письменник тягнувся до
українського слова та його ідеї. В українській літературі сам Павличко
«перебував під впливом Шевченківського та франківського соціального
струменя…»[1]. Патріотизм автора завжди був та досі на висоті, адже це –
борець за національні ідеї України, який прагнув, щоб українці , як і інші
народи ( поляки, чехи, угорці) проявляли свою ініціативу, виходили у світ та
показували своєю сміливістю та рішучістю наскільки сильно вони хочуть
досягнути свободи їхнього народу.
Розпочинаючи свою творчість із збірки «Любов і ненависть»(1953), Дмитро
Павличко розпочинав писати свою першу любовну поезію. Інтимну лірику
взялася дослідити Сугоняко Ю.О. у своїй статті «Інтимна лірика Дмитра
Павличка»[2]. Інтимна лірика Дмитра Павличка містить такі збірки як
«Любов і ненависть»(1953), «Пахощі хвої» (1955), «Таємниця твого
обличчя»(1974-1979) та «Золоте ябко»(1998). Починаючи з дослідження
збірки «Любов і ненависть» (автор згодом назвав так і книгу вибраного 1975
року), Юлія Сугоняко зазначає, що специфікою збірки наявність
фольклорних та колоритних засобів: «Моя Гуцулка Ксеня як та зоря ясна»,
«Хустина – маків цвіт». Також Богдан Тихолоз правильно зазначив, коли
сказав, що любов і ненависть – життєве і творче кредо поета[3]. Сам
Павличко писав: «Ненависть – звіряче почуття,і,власне кажучи, ради того,
щоб вона зникла з людських взаємин, жертвували своїм життям великі
подвижники й світочі доброти. Якщо в моїх творах присутня ненависть, то це
означає, що я жив у жорстокі й складні часи»[4]. А що ж сказати про любов?
Любов народжується з тих окрилених почуттів, які Павличко-поет відчував
до свого народу, до рідної Батьківщини. Збірка поезії «Любов і ненависть»
справляє собою спогадів дитинства,юнацьких та студентських років. У
поезіях цієї збірки ми прочитує автобіографічні моменти та звідки родом
Дмитро Павличко походить:

Я син простого лісоруба,

Гуцула із Карпатських гір[5].

Відтак, Богдан Тихолоз вказує у своїй статті, що ці рядки це візиткове

зізнання Дмитра Павличка, а також,що це не просто автобіографічний штрих,
а означення власного коріння[3].

Проте, у циклі віршів «Пахощі хвої» (1955) читач найперше зустрічається із

пристрастю, щирістю та глибиною почуттів. Простежуючи тему цієї збірки,
Юлія Сугоняко підкреслює, що атрибутами цієї збірки є максималізм,
ідеалізація кохання, безпосередність почуттів, біль і розпач, подекуди втрата
надії[2]:

Один листок зелений

Ще є на ній. Один листок надії,

Що буде ще мене любити

Моя кохана[6].
***

Її давно я серцем розлюбив,

Та кожною клітиною дрібною

Любитиму! О, що б я не робив,

Любов моя вмиратиме зі мною[6].

Розглядаючи наступні збірки поезії інтимної лірики «Таємниці твого

обличчя» та «Золоте ябко» Ольга Слоньовська робить більш детальний аналіз
та звертається також і до творчості таких поетів як Павло Тичина, Максим
Рильський[7]. Дослідниця підкреслює, що вірші Павличка навіть з описом
коїтусу, возвеличують жінку до королеви, а не понижують до статусу
наложниці[7]. Даючи такий статус загальному жіноцтву, для Павличка кожна
жінка – це загадка, диво, таїна[7]. Саме завдяки цим міркуванням, Ольга
Слоньовська припускає, що саме з цієї таїни може брати початок назва
відомої збірки «Таємниця твого обличчя». Міркуючи більше над таїною
жінки, я погоджуюся з думкую Ольги Слоньовської, коли вона каже, що
жінка може перерости із потворного підлітка у «казкову принцесу з
дивовижною пропорційністю тіла»[7]. Кожна жінка по-своєму унікальна і
загадкова. За словами дослідниці, за цим має стояти лише справжній Чоловік,
який допоможе проявлятися таємниці жінки, тому О. Слоньовська заявляє,
що коханий має допомогти жінці реалізуватися на щасливу долю або ж на
нещастя[7]. Саме через це чоловіча обережність у поезії Дмитра Павличка
звучить так зворушливо:

"Море з моря ткалось гладко,

Шовком слалося до стіп.

А по ньому йшло дівчатко,

Голе й чисте, наче хліб"

("Море з моря ткалось гладко")[6].

Збірка поезії «Золоте ябко» написана досить зрілим вже чоловіком, який
розповідає всі свої потаємні бажання та мрії. Ольга Слоньовська пише про
цю збірку, що «це враження зрілого чоловіка, який не переситився і не став
цинічним з банальної причини великого любовного досвіду»[7].
Тому, еротичні моменти в цій поезії виступають є тонко зображеними та
повістю продуманими:

Закричи з жалю до мене

Люто й зло,

Щоб моє життя натхненне

Ще жило,

Щоб виймав я – ти ж горіла! –

Біль солодкий з твого тіла,

Як бджоли жало.

("Твої груди, наче свічі")[8].

Отже, проаналізувавши інтимну лірику Дмитра Павличка, можна зробити

висновок, що поет приділив чимало часу на дослідження жінки. Жінка в його
поезіях виступає і спокусницею, чортеням фатальним, тобто має певні
диявольські риси характеру. Проте, з допомогою цієї жінки-таїни Павличко
запропонував у своїй поезії пристрасне кохання, а не сіру буденність.

Звертаючись ще до сонетарію Дмитра Павличка – палітра сонетарію у поета

багатобарвна і щедра. У циклі «Гранослов. На вічну пам’ять Максиму
Рильському»(1968) складається з 15 сонетів(вінок сонетів) , які відкривають
автора по -новому: разом з героєм ми роздумуємо, хвилюємося. Особливо
один із сонетів створений на патріотичних засадах – «Любіть свій народ і в
тій любові». За словами Д. Павличка, любити свій народ – це значить
віддавати йому все, що можеш, не думаючи про власну користь.

Книжка Дмитра Павличка "Сонети Подільської осені" (1973) змушує читача

теж роздумувати, адже осінь – це та пора року, коли ти вже в передчутті
зимового новорічного настрою. У цій збірці сонет постає образ дитинства та
батьків, які готові зробити все для своїх дітей, незважаючи навіть на важку
працю. За словами Ганни Радько, сонет "Батько", який належить до
найкращих Павличкових сонетів:[9]

"Усе життя я доростати буду

До мудрості твоєї й доброти,

До висоти твого важкого труду.

Дай до пісень мені слова знайти,

Щоб не було в них плісняви і бруду,

Згоріти дай у полум’ї мети[10].

«Хіба що тільки так О. Довженко висловив свою синівську залюбленість у

батька», - підкреслює знову ж таки Ганна Радько.

Зазвичай розмір сонета – п’ятистопний ямб, рідше – шестистопний. Проте

історія знає не одну видозміну форми сонета.

Коли Дмитро Павличко писав в 60-ті роки «Білі сонети», підшуковував автор
нові форми та стилі для інтерпретації сонетів. Відповідно до того , що поет
відмовився від рими, він викликав бурю у критиків. О. Никонорова після
прочитання «Білих сонетів» дає такий висновок: «Отже, відмовляючись від
рим у сонеті, цілком закономірно і природно уявити й наступний крок –
ігнорувати чотир- надцятирядник як обов’язкову ознаку строфи і відповідно
графіку катренів і терцетів. Це шлях до поступового переростання
неканонічного сонета в якісно інший жанр, а точніше – до
самозаперечення"[11].

Отже, поетика сонетарію Дмитра Павличка – різноманітна, підтверджує

індивідуальність автора і, таким чином виступає на призначені теми для
певного кола читачів , які зможуть прочитати сонет, поруздумувати та
відчути емоційний вплив поета.
Література

1. Равлів І. Дмитро Павличко як особистість і громадсько- політичний

діяч/І. Равлів//STUDIA METHOTOLOGIA. –2010. –№30. –С.6-12.
2. Сугоняко Ю.О. Інтимна лірика Дмитра Павличка/Ю.О.
Сугоняко//Актуальні проблеми сучасної науки.–2016. –№30.-С. 63-66
3. Тихолоз Б. Майстер різьбленого стилоса або два кольори опришкової
душі/Б..Тихолоз//Дивослово.–2004. -№9. – С.65-69
4. Павличко Д. Біля мужнього світла./Дмитро Павличко.–К.:Рад.
Письменник, 1988. –336 с.
5. Павличко Д.В. /Дмитро Павличко.–Твори в 3 т.: Т.1: Поезії.–К.: Дніпро,
1989. –501с.
6. Павличко Д.В. /Дмитро Павличко. –Твори в 3 т.: Т.2: Поезії. –К.:
Дніпро,1989 .— 542 с.
7. Слоньовська О. Людське божественне водночас/Ольга Слоньовська//
Перевал, 2008. - № 3. – С. 211-216. Рец. на кн. Золоте ябко. Поезії / Д.
Павличко. – К. : Основи. –1998. – 207 с.
8. Павличко Д. Золоте ябко. Поезії / Дмитро Павличко. – К. : Основи,
1998. – 207 с.
9. Радько Г. Поетика сонетарію Дмитра Павличка у контексті світової традиції/Г. Радько //
Київська старовина. — 2010. — січень. №1(341). –С. 125‒141
10. Павличко Д. Сонети/ Дмитро Павличко. –К : Молодь, 1978. – 368 с.
11. Никанорова О. В мені землі моєї кров/ О. Никонорова.– Вітчизна. – 1981. – No 6. – С. 159-
170