«Калігула»

Рецензія на нову виставу Театру імені І .Франка (Київ)

Під час повномасштабного вторгнення на сцену Українського Театру вийшла

нова театральна вистава. 5 липня 2022р. в Театрі імені Івана Франка
відбулася прем'єра вистави «Калігула» на за п'єсою Альбера Камю.
Постановку створив Іван Уривський. Театр імені Франка випустив прем'єру
про тирана, диктатора у той час, коли Україна веде визвольну війну проти
диктаторської росії. І саме в цьому є певний символізм вистави. Альбер
Камю опублікував цю п’єсу 1944 року, у розпал Другої світової, коли Європа
вела війну з диктатором. Його безумні вчинки призвели до страшних
наслідків. Історія циклічна, усе повторюється, знову в Європі війна проти
автократа.
Іван Уривський уникає надто спрощених підходів у своїх виставах. У виставі
немає жодних прямих натяків на будь-кого із сучасних авторитарних
політиків, що безперечно забезпечує свіжий (не шаблонний) погляд на
виставу. Представляє головну роль в цій виставі два актора: Віталія Ажнова
та Олександр Рудинський. Трагедія Калігули – це трагедія світлої витонченої
душі, погубленої недугою всевладдя. Він прагне крові, влади, заплутавшись у
самому собі, грає різні ролі, тому його найкращий образ — це Венера. І саме
так диктатор, одягнувшись у жіночу сукню, отримує шанс не бути самим
собою, а зіграти чужу роль, яка йому невідома, а можливо, і взяти чужу
долю, втекти від самого себе, втекти від свого горя, від своєї втрати. А після
вистави все одно доведеться повертатися, але це вже буде потім. А зараз
дивовижний, незабутній танець Венери-Калігули, в якому так яскраво
виражено перевтілення головного героя та його «голу натуру».
Однак існує вірна Гелікон, що відкрито говорить правду та не боїться нікого,
включаючи самого Калігулу. Ця постать виступає як опір і підтримка для
Калігули, і її чесність і відвага подібні материнській грижі, яка оберігає його
від неприємностей та заговорів. Гелікон може навіть попередити Калігулу
про змову патриціїв. У суспільстві панує постійний страх, і хоча багато хто
прагне інтриг, вони також бояться бути розкритими. Хереа Романа
Ясіновського є типовим представником цього жанру, готового скинути
Калігулу, але в умовах диктаторського суспільства, де кожен крок
спостерігається і повідомляється, це майже неможливо. Однак сам він також
відчуває страх перед Калігулою та його владою, навіть до такого ступеня, що
приймає отруту, щоб захистити себе.

Кезонія (виконувана Ксенією Башою) сподівається стати розрадою для

Калігули і задовольнити його. Однак вона розчаровується, коли реальність не
відповідає її очікуванням. Калігула, маючи вже своїх близьких, не
зупиняється перед жертвуванням Кезонії, коли вона стає йому зайвою.
Кезонія, опинившись у відчаї та непорозумінні, відчуває на власній шкірі той
самий страх перед смертю, якого раніше не розуміла, коли говорила про
нього іншим. Її розчарування не має меж, і залишається тільки прийняти
невблаганність долі.
Отже, вистава – не так про тирана, як про згубну спокусу тиранії. Від неї
гинуть усі – й друзі Калігули, і його противники, як-от Хереа – цією роллю
переконливо дебютував у франківців артист Роман Ясіновський. Цей герой
ніби інфікується від Калігули заразою диктатури. Зрештою, обох шкода.
Значущість цієї вистави полягає не у її сюжеті, а у майстерності її виконання.
Здійснена з тією спокійною концентрацією, яка можлива не під час війни, а
вже після неї. Сценічна конструкція, створена художником Петром
Богомазовим, нагадує стару, витерту до блиску шахівницю, в якій персонажі
з'являються в клітинках-віконечках. Великі актори, такі як Олена Хохлаткіна,
Ксенія Баша, Людмила Смородіна, Акмал Гурєзов, виконують їхні ролі.
Кожна мізансцена виглядає, наче ти розглядаєш виставку полотен великих
майстрів.
Загальний мій відгук на виставу максимально рекомендую, бо пережити такі
яскраві емоції заслуговує кожен глядач. «Калігула» впевнено залишить дуже
яскравий спогад в історії Українського Театру та вразить ще не одну сотню
глядачів.