5.1.

ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. Водночас на території, що належала
Німеччині, знаходилася двадцять одна держава і використовувалося сім різних грошових систем. Усі ці системи (за
винятком бременської — золотий талер) ґрунтувалися на срібному монометалізмі. Поряд із монетами в обіїу
перебували паперові гроші країн, що входили до Німеччини, й банкноти 33-х емісійних банків. Після об'єднання
Німеччини було введено єдину валюту — золоту марку — й випущено в обіг монети по 5, 10 і 20 марок, що
означало перехід до золотого монометалізму.
Згідно із законом 1875 р. Пруський банк був перейменований у імперський емісійний банк — "Рейхсбанк".
Для фінансування воєнних дій Німеччині були потрібні кошти. Золото поступово вилучається з обіїу, а законом
1914 р. офіційно заборонено обмін банкнот на золото. Одночасно "Рейхсбанк" дістав право прирівнювати банкноти
до золота.
Кількість банкнот в обігу 1918 р. зросла вдев'ятеро порівняно з 1913 р. Банкноти "Рейхсбанку" стали майже
єдиним компонентом готівкового грошового обігу. Безготівковий обіг також збильшився.
Упродовж Першої світової вигни і після неї активно використовувалася паперово-грошова еміск. шо викликало
небувалу гіперінфляцію в країні — восени 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу досяг 496 квінтильйонів марок, а
рейхсмарка знецінилася в 1,6 трлн. разів (порівняно з довоєнним рівнем).
Перша світова війна змінила позиції країн-кредиторів і країн-боржників на міжнародній фінансовій арені.
Німеччина втратила майже 90% своїх іноземних інвестицій. Наслідки війни призвели до нової форми міжнародної
заборгованості — державних боргів, які виникай у переможеної країни.
США, Велика Британія і Франція прагнули обкласти Німеччину такою сумою репарацій, яка перевищила б їхні
урядові борги. Так виникла первинна сума репарацій — 31 млрд. доларів США. З установленого репараційного
боргу Німеччина сплатила третину репарацій на суму 11,17 млрд. доларів США. Однак значна частина репарацій
Німеччина виплачувала з допомогою іноземних кредитів. Майже 75% отриманих іноземних кредитів пішло на
покриття таких платежів.
1924 р. у Німеччині запроваджено золотодевізний стандарт, який протримався до 1931 р. Світова економічна
криза 1929— 1933 pp. викликала відплив іноземних капіталів із Німеччини та крах золодевізного стандарту.
До початку Другої світової війни Німеччина витратила майже весь золотий запас, а за воєнні роки готівкова маса
в обігу збільшилася майже в сім разів, що призвело до нового сплеску інфляції.
Поразка у Другій світовій війні завдала нищівного удару економіці країни. Після війни територію Німеччини, як
і Берлін, було розділено на чотири окупаційні зони. В 1948 р. проведено сепаратну грошову реформу.
В обіг випущені нові марки, шо обмінювалися у співвідношенні 10:1. Так само обмінювалися і внески в
кредитних інститутах. Рахунки спочатку було заблоковано, а потім 70% суми блокованих рахунків — анульовано.
Одночасно були скасовані обмеження росту цін на значну кількість предметів широкого вжитку й інвестиційних
товарів.
У травні 1949 p., після прийняття Конституції, яка узаконила утворення ФРН, у країні відповідно до вимог
Бреттон-Вудської системи встановлено курс марки, зафіксований до долара США (3,33 марки за 1 долар США).
У 1953 р. ФРН вступила в Міжнародний валютний фонд (МВФ), де був зафіксований золотий вміст марки в
0,211588 г чистого золота. Однак золоте забезпечення та обмін банкнот на золото не передбачалися.
У 50-ті й першій половині 60-х pp. XX ст. марка ФРН була однією з найстабільніших валют світу, платіжний
баланс зводився з активним сальдо, золотовшіютні резерви значно збільшилися. Грошово-кредитна і фінансова
політика держави орієнтувалася на стабілізацію грошового обігу, збалансування державного бюджету і
вирівнювання платіжного балансу.
Після об'єднання двох німецьких держав у 1990 р. марки НДР були анульовані і в обігу залишилися марки ФРН.
З 1 січня 1999 р. у межах Європейського Союзу створюється економічний і валютний союз, запроваджується
єдина ватюта — евро. З 1 липня 2002 р. німецька марка остаточно припинила своє існування, поступившись євро.
Ще у перші повоєнні роки провідні ланки кредитної системи — центральний банк і гросс-банки — були
реорганізовані. Особливості післявоєнного розвитку наклали відбиток на структуру й операції кредитної системи.
Виникли нові банки, діяльність яких контролювалася державою. Посилрглися ланки, які існували раніше, —
ощадкаси і державні іпотечні банки. Вперше в історії Німеччини створено спеціальний Експортний банк для
середньотермінового кредитування експорту. Завдання довгострокового кредитування експорту було покладено на
Банк відновлення.
Найактивніше розвиватися банки споживчого кредиту, що пов'язано зі зростанням виробництва предметів
гриватого користування. Дедалі більшого значення в кредитній системі набувають страхові установи. 5.2.
Національна система регулювання грошово-кредитних відносин

1
 5.2. НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН
До світової економічної кризи 1929—1933 pp. кредитна система Німеччини в цілому не регулювшіася
законодавством. Перший закон про кредитну систему, прийнятий 1935 p., згодом багаторазово доповнювався
різними постановами, шо зробило його в правовому сенсі дуже нечітким. Новий закон про кредитну систему було
прийнято лише 1961 р.
З 1945 р. нагляд за кредитними установами здійснювався міністерствами земель. Централізований нагляд за
кредитною системою передавався Федеральному' бюро нагляду. Уряду надавалося право на закриття банків і бірж у
разі банківської кризи.
Німецький федеральний банк ("Бундесбанк") є спадкоємцем "Рейхсбанку", створеного в 1875 р.
Після закінчення Другої світової війни діяльність "Рейхсбанку" і його філій в радянській зоні була повністю
припинена. У західних зонах введена дворівнева банківська система. її особливістю було те, що в кожній із земель
Німеччини виникли центральні банки на базі збережених відділень "Рейхсбанку". їхня діяльність координувався
Банком німецьких земель (БНЗ), створеним окупаційною штадою західних країн.
У 1957 p., відповідно до закону про створення Німецького федерального банку, об'єднано центральні банки
Банку німецьких земель. Таким чином виникла емісійна система, що існує й досі. При створенні Німецького
федерального банку принцип централізації був застосований не повністю. Центральні банки земель, що
підпорядковуються 'Бундесбанку", й досі мають певну організаційну самостійність.
Німецький федеральний банк виконує такі завдання:
управляє валютними резервами національної економіки;
здійснює емісію банкнот;
контролює надання коштів кредитним установам;
визначає напрями фінансової політики держави;
здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.
До керівних органів Німецького федерального банку належать Рада центральних банків земель. Рада директорів,
Правління центральних банків земель. Організаційна структура Німецького федерального банку наведена на мат 9.

Рада центральних банків земель — головний орган Німецького федерального банку, до неї входять: президент і
віце-президент, інші члени Ради директорів і Правління центральних банків земель. До компетенції ради входить:
визначення грошово-кредитної політики;
розробка загальних директив для ведення діяльності й адміністративного керівництва;
розмежування сфери впливу Ради директорів і Правління центральних банків земель;
координація діяльності Ради директорів і Правління центральних банків земель.
Всі члени Ради центральних банків земель призначаються президентом країни за пропозицією Уряду (з
урахуванням думки Ради центральних банків) терміном на вісім років (у деяких випадках — на коротший термін,
але не менше двох років). Члени Ради директорів не можуть бути відкликані до закінчення терміну їхніх
повноважень, за винятком особистих причин. Цей принцип забезпечує незалежність і захищеність членів ради.
З об'єднанням Німеччини, відповідно до нової редакції закону про Німецький федеральний банк, його
організаційна структура була змінена згідно з державним устроєм країни й одночасно скорочена до дев'яти
центральних банків. Відділення центральних банків земель розташовані у великих населених пунктах.
Рада директорів — центральний виконавчий орган Німецького федерального банку, що відповідає за виконання
рішень Ради центральних банків земель. Рада директорів здійснює ділове й адміністративне управління банками. До
компетенції Ради директорів віднесені питання операцій із кредитними інститутами, що виконують завдання
федерального значення, валютні операції та операції на відкритому ринку.
До складу Ради директорів входить президент і віце-президент Німецького федерального банку та інші члени
Ради директорів, котрі призначаються президентом Німеччини за поданням федерального уряду на вісім років.
Правління центральних банків земель складається із президентів і віце-президентів центршіьних банків.
Центраіьні банки земель здійснюють операції з місцевими органами влади, а також із кредитними установами в
межах свого регіону.

2
 При центратьних банках земель існують ради, які складаються з представників банківської системи країни,
підприємств і приватних осіб. Рада є дорадчим органом, через неї Німецький федеральний банк підтримує
відносини з кредитними установами й підприємствами-позичальниками.
Державним органом регулювання небанківської фінансової сфери виступає Регулюючий орган фінансових
послуг. Ця установа (створена в 2002 р.) здійснює нагляд за діяльністю кредитних установ, страхових компаній,
інвестицшних фірм та інших фінансових організацій.

5.3. ІНФРАСТРУКТУРА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ

До складу грошово-кредитної системи Німеччини входять усі кредитні установи, що підпадають під дію
національного закону про кредитну справу. Головна особливість німецької грошово-кредитної системи полягає у
високому ступені універсалізації діяльності.
Грошово-кредитна система Німеччини — одна з найрозвинутіших у Європі. Репутація Німеччини як провідного
банківського центру світу пов'язана з досконалістю національного законодавства. Законодавчі акти, які регулюють
банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, що обов'язкові для фінансово-кредитних установ на
території всієї країни, та особливі — обов'язкові для фінансово-кредитних установ на території окремих
федеральних земель.
Грошово-кредитна система Німеччини має дворівневу структуру, котра подана на мал. 10.
На першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Німецький федеральний банк.

Мал. 10. Загальна структура грошово-кредитної системи Німеччини.

Комерційні банки, залежно від напрямків їхньої діяльності, поділяються на універсальні і спеціалізовані.

До універсальних банків Німеччини належать гросс-банки та регіональні банки.

Гросс-банки — комерційні банки, найбільші німецькі кредитні установи, створення яких почалося в XIX ст.
Серед них виділяються три найбільші банки — "Дойчебанк", "Дрезденбанк" і "Коммерцбанк". Усі банки є
акціонерними товариствами, капітал яких широко розмішений як усередині країни, так і в міжнародному масштабі.
Кожен із цих банків має від 200 до 300 тисяч акціонерів. За своїми капіталами гросс-банки входять до складу
найпотужніших банків світу. Всі три банки мають розгалужену мережу філій (понад 4000), які охоплюють усю
Німеччину.

Кожен гросс-банк очолює фінансово-промислову групу, яка виникла на основі його зрошування з промисловими
концернами країни. Найбільшу фінансово-промислову групу має "Дойчебанк": до неї входять найпотужніші
концерни таких ключових галузей економіки як електротехніка, електроніка, атомна промисловість і важке
машинобудування. Особливо тісно "Дойчебанк" взаємодіє із промисловими концернами "Сіменс", "Геш", "Ганіел",
"Хенкель" та ін.

Фінансова група "Дрезденбанку" дещо поступається попередній. Вона включає, зокрема, концерни "Крупна",
"АГ-телефун-кен", "Металлгезельшафт-Дегуса", "Грюндіг".

Група "Коммерцбанку" теж заснована на тісних зв'язках цієї фінансової установи з потужними промисловими
концернами, такими як "Іг-фарбен", "Гантель", "Верхан", "Тіссен" та ін. До групи "Коммерцбанку" входить близько
50 підприємств із різних галузей економіки.

Регіональні банки — це приблизно 200 установ. їх робота здійснюється на підставі законодавства про діяльність
акціонерних товариств, акціонерних командитних товариств і товариств із обмеженою відповідальністю.
3
 Тривалий час діяльність регіональних банків була обмежена одним районом чи галуззю, аіе сьогодні вона
поширюється на всю територію Німеччини та за її межі.

До універсальних комерційних банків належать також філії іноземних банків. Загальний рівень активності інших
держав на фінансовому ринку Німеччини досить високий. У Німеччині представлені понад 300 іноземних
кредитних установ із розвинутою мережею філій (близько 1000).

Спеціалізовані комерційні банки Німеччини представлені іпотечними банками, Поштовим банком і

Кооперативним центральним банком.

Іпотечні банки становлять групу з тридцяти приватних банків, які спеціалізуються на кредитуванні земельних
ділянок і модернізації об'єктів нерухомості. Ці банки надають довготермінові кредити також на фінансування
житлового будівництва й модернізацію житлових будинків, для промислових і сільськогосподарських
капіталовкладень, що гарантуються шляхом видачі заставних прав на земельні ділянки. Іншим видом діяльності цих
установ є надання комунальних кредитів. Такі кредити надаються федераціям, землям і муніципалітетам,
корпораціям і установам громадського права.

Поштовий банк — спеціалізована комерційна банківська установа в галузі розрахунків і вкладів. Цей банк
заснований на базі двох поштово-ощадних установ і чотирнадцяти поштових жиро-централей німецької
федеральної пошти, він розпочав свою діяльність 1990 р.

Кооперативні центральні банки — банківські установи, через які здійснюються розрахункові операції між
окремими кооперативними кредитними товариствами. Головною організацією кооперативної банківської грутіи є
"Дойче Геноссеншафтсбанк АГ". Як установа громадського права, він повинен сприяти (відповідно до закону)
розвитку національного кооперативного руху. Як і універсальні комерційні банки, центральний кооперативний банк
має право на випуск акцій і виконує банківські операції всіх видів.

До основних небанківських кредитно-фінансових установ Німеччини належать ощадні каси, жиро централі,
кредитні товариства, гарантійні кредитні об'єднання, ощадні будівельні каси.

Ощадні каси окрім прямих економічних функцій з акумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу
виконують функції універсальних комерційних банків.

Жироцентралі. Дванадцять жироцентралей є центральними організаціями ощадних кас регіонів. Вони оперують
коштами ощадних кас і здійснюють кредитні операції. Окрім традиційних завдань, жироцентралі дедалі частіше
беруть участь у фінансуванні великих промислових угод й угод зовнішньої торгівлі. За зобов'язаннями
жироцентралей несуть відповідальність відповідна федеральна земля, ощадні каси і їх регіональні союзи.
Державний контроль за діяльністю жироцентралей здійснюють відповідальні за це земельні міністерства.

Разом із жироцентралями ощадні каси утворюють велику жиросистему в галузі операцій безготівкового
розрахунку. За винятком декількох випадків, вони є установами громадського права, їхні гаранти — насамперед
громади міст і районів. Сфера діяльності цих кредитних установ поширюється тільки на регіон їхнього гаранта.

Кредитні товариства. Близько трьох тисяч кооперативних кредитних товариств знаходяться в містах здебільшого
під назвою "Фольксбанк", а в сільській місцевості — під назвою "Райфайзен-банк". Частково тут ідеться про
порівняно невеликі сільські кооперативні кредитні установи, кількість яких за останні роки через їхнє злиття
поступово знижується. Підставою для створення кооперативного кредитного сектора в Німеччині є ідея про
фінансову допомогу шляхом самодопомоги. Сьогодні кооперативні кредитні товариства пропонують універсальний
асортимент послуг, незважаючи на те, що їхня діяльність зосереджується на одержанні безстрокових і ощадних
вкладів та на видачі короткотермінових і середньотермінових кредитів своїм членам, причому обсяг
довготермінових кредитів постійно збільшується.

Гарантійні кредитні offєднання — це організації самодопомоги підприємств середнього рівня. Основне завдання
цих установ, які існують із середини 50-х pp., полягає в наданні необхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім
підприємствам. Крім того, гарантійні кредитні об'єднання надають гарантії на випадок збитків для підприємств у
сфері торгівлі й промисловості.

Ощадні будівельні каси — кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на фінансуванні будівництва

житла. Головна перевага таких установ — низькі відсоткові ставки за кредитами.
4