ТЕМА 11.

НАРОДИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ТА СХІДНОЇ АЗІЇ

План:

1. Загальні відомості про населення Південно-Східної та Східної Азії.

2. Традиційне житло народів Південно-Східної та Східної Азії.

3. Традиційний одяг народів Південно-Східної та Східної Азії.

4. Традиційне харчування народів Південно-Східної та Східної Азії.

5. Традиційні вірування народів Південно-Східної та Східної Азії

 Південно-Східна Азія.До Південно-Східної Азії належать такі країни:

Бруней (453 тис.) , Камбоджа (15 млн), Східний Тимор (1,7 млн.),
Індонезія (251 млн), Лаос (6,5 млн), Малайзія (30млн.), М’янма (66млн.),
Філіппіни (101 млн.) , Сінгапур (5,5 млн.) , Таїланд (65 млн.) , В’єтнам ( 92
млн.)

В антропологічному відношенні більшість населення Південно-Східної Азії

відноситься до південної вітки монголоїдної раси. Тільки на крайньому сході
субрегіону проживають папуаські народи, які належать до австралоїдної раси.
Етнічний склад населення Південно-Східної Азії дуже різноманітний. Значна
частина відноситься до трьох мовних груп: малайсько-полінезійської, тайської
і китайсько-тибетської. За чисельністю населення переважають народи
малайсько-полінезійської мовної сім'ї — індонезійці, малайці, філіппінці та ін.
З некорінних народів на території субрегіону проживають китайці, індійці,
японці, араби і європейці.

Розміщення населення. На території Південно-Східної Азії населення

розміщене нерівномірно. Середня щільність населення становить 117,1
осіб/км2. Цей показник коливається від 4521,3 осіб/км2 у Сінгапурі до 23,0
особи/км2 у Лаосі.

Етнічний склад. Тільки в найбільшій країні регіону — Індонезії мешкає понад

150 народностей. У Таїланді, М'янмі, В'єтнамі, Камбоджі, Лаосі понад 2/3
жителів представлені сіамцями (або таї), в'єтами, кхмерами, лао і бірманцями.
У Малайзії до половини населення — близькі за мовою малайські народи.
Найбільш змішане і різномовне населення Сінгапуру — це вихідці із сусідніх
азіатських країн (китайці — 76 %, малайці — 15 %, індійці — 6 %). В усіх
державах найчисленнішою національною меншиною є китайці, а у Сінгапурі
вони становлять навіть більшість населення.

У регіоні представлені такі мовні сім'ї: китайсько-тибетська (китайці у

Малайзії і Сінгапурі, бірманці, карени в М'янмі і Таїланді); тайська (сіамці,
лао); австроазіатська (в'єтнамці, кхмери в Камбоджі); австронезійська
(індонезійці, філіппінці, малайці); папуаські народності (у східній частині
Малайського архіпелагу і на заході о. Нова Гвінея).

 2. Південно-Східна Азія

Індокитай

Поселення у більшості народів переважно лінійні по річках і узбережжям, у

в'єтів по трактах, в гірських районах зустрічаються скупчені, інші, в залежності
від екології місця і розташування полів. Житла каркасно-стовбового типу,
чотирикутні в плані. У бірманців, лао, сіамців і кхмерів будинки зводяться на
палях. Цей тип житла екологічно обумовлений проживанням поблизу води,
перезволоженням грунту. Палі виготовляються з твердого матеріалу (тик і ін.),
Велика частина інших елементів конструкції (підлога, стіни), з бамбука, який є
широко поширеним матеріалом. Дахи зазвичай двосхилі або чотирьохскатні,
криються листям пальми або соломою. Існує два основних типи пальового
житла - давніший довгий будинок азіатсько-океанічного типу, який понині
зберігається в основному у ряду гірських народів, до нього відносять також
один з типів кхмерского житла .Характерні ознаки такого будинку - довжина
більше ширини, зі збільшенням числа сімей такий будинок може зростати в
довжину, спільний дах для всіх прибудов. Усередині будинок ділиться на дві
поздовжні частини - одна розділена на окремі сімейні осередки, інша являє
собою єдиний довгий коридор, куди виходять двері сімейних кімнат. Зовнішня
стіна будинку буває закрита лише до половини. У таких будинках раніше
селилася громада.

Інший тип житла, який переважає у рівнинних народів Індокитаю, -

платформний будинок з тенденцією розвиватися не в довжину, а в ширину.
Його прибудови, що вбудовуються по фасаду, мають кожна свій окремий дах. У
таких будинках основу конструкції становить перекриття підлоги, загальна
платформа, звідки і назва цього типу житла. Палі в таких будинках бувають
різної величини - коротші, на які настилається підлогу, і ряд високих, що
підтримують дах. Дахи зазвичай двосхилі. Виняток становить кухонні
прибудова - у неї палі зазвичай нижчі, а дах односхилий. Простір під підлогою,
між палями використовується для утримання худоби та зберігання великих
предметів (сільськогосподарський інвентар та ін.). Стіни являють собою
плетені з смуг бамбука мати, на дошки підлоги стелили циновки. Кхонтаі часто
прикрашають свої будинки різьбленням - це голова змії або дракона. Кхмери
люблять покривати палі деревним соком, тоді вони виглядають, як лаковані.
Внутрішнє оздоблення традиційного будинку дуже скромно, сидять і сплять на
циновках. Необхідне кухонне начиння зазвичай виготовляється з глини або
бамбука. Біля будинку буває невеличкий город, кілька фруктових дерев.
Індонезія

На відміну від Індокитаю, де при всьому етнічному різноманітті населення

півострова спостерігається багато спільного в типах і конструкціях житла, в
Індонезії типи житла і окремих його деталей відрізняються дивовижною
різноманітністю і створюють найхимернішу картину. У більшості народів
житла пальові, каркасно-стовпової конструкції, чотирикутні в плані. В якості
матеріалу використовується дерево і бамбук, який настільки розповсюджений,
що для поселенської культури Південно-Східної Азії, сформувалося особливе
поняття - "бамбукова культура". Зазвичай в селищі великих народів мається
мечеть або благання будинок (у балійців - індуїстський храм). Єдиним великим
народом, у якого житла наземні або на невисокому фундаменті, є яванци. Пол в
їхній оселі зазвичай земляний, стіни утворюють плетені бамбукові мати, з
бамбука ж робиться і каркас дво- або чотирьохскатним даху, яка криється
пальмовим листям.

Житла балійців з кам'яними або глиняними стінами. Кожне господарство

включає ряд житлових і господарських будівель на палях під двосхилими
дахами, причому кожна житлова кімната теж являє собою окреме будову. У
будь-якій садибі є невеликий сімейний храм, кілька святилищ і жертовників.

У прибережних малайців високі палі забиваються прямо у воду, деякі в якості

житла використовують човни. Малайці, будують будинки на палях, під
підлогою тримають худобу і великий господарський інвентар. По фасаду
будинку йде відкрита веранда, до якої ведуть круті сходи. У той же час,
зникають звичні для них довгасті даху з вигинами, все рідше можна побачити
характерну для малайців дерев'яну різьбу, яка перш прикрашала оселю.

Філіпіни :

Житло — це прямокутна однокімнатна споруда на палях з відкритою верандою,

крутим двосхилим або чотирисхилим, критим соломою чи пальмовим листям
да¬ хом. Стіни житла закладають циновками або бамбуком.

Тисадаї: Живуть у печерах чи куренях із пальмового листя.

Аети: Традиційне житло — двосхилий намет з бамбукового каркасу, критий

пальмовим листям.

5. Духовна культура
й народна творчість народів Південно-Східної Азії багата й різноманітна. Для них
характерні глибокі народні традиції й зв’язки з культурою сусідніх народів. Уже в
середні віки в багатьох країнах цього регіону існували розвинуті наука, культура,
мистецтво, була створена багата духовна і світська література.
Етнічний склад та історична доля народів регіону зумовили його релігійну
мозаїчність. Найбільш поширеними є такі конфесії: буддизм (у В’єтнамі махаяна
співіснує з місцевими культами, в інших країнах – хінаяна); іслам сповідують
майже 80% населення Індонезії, Малайзії, частково на Філіппінах; католицизм є
основною релігією Філіппін (наслідок іспанської колонізації), певною мірою в
Індонезії; індуїзм, особливо, виражений на о. Балі в Індонезії.
Розглянемо духовну культуру окремих народів регіону.
У стародавні часи та в середньовіччі в’єти прийняли конфуціанство й
буддизм, а з XVII ст. у них поширилося християнство різних напрямків. Водночас
вони зберегли свої традиційні анімістичні вірування в духів землі та води, у
господарів гір, лісів, річок та духів – захисників сіл. Зберегли вони також багату
народну творчість, зокрема легенди про правителів-драконів (володарів вод),
прапредків (міф “Про сто яєць”), сестер-воїнів, епічні поеми (“Плач дружини
воїна”, “Кьєу”), традиційний народний театр (тео), який з’явився в ранньому
середньовіччі. Тео розвивався на основі чергування пісень, інсценування казок,
легенд, сценок із селянського життя. Спектаклі тео зазвичай ставили у дворах біля
храмів і пагод у простому оформленні: мотузка, протягнута між двома колонами
храму, означала кордони між сценою й кулісами, а актори грали на циновці, з трьох
боків якої сиділи глядачі. Серед музичних інструментів поширені щипкові – одно-,
дво-, три, чотириструнні гітари, скрипки, мандоліни, гусла; ударні – дерев’яні,
металеві брязкальця, барабани, гонги; духові – флейти. Танці в’єтів імітують
трудові процеси під час збирання рису, посадки розсади, згрібання соломи та інше.
У танцях велика увага звертається на витонченість рухів руками з використанням
факелів, парасольок, віял (“Метелики”, “Бамбук”). Інколи танці супроводжуються
піснями. Цікаві своїми обрядами календарні свята. Найбільшим із них є свято Тет
(Новий рік або початок весни). За давньою традицією вважається, що якими будуть
перші дні Нового року, такий буде і весь рік. Звідси виникає необхідність
дотримуватися різних заборон і оберегів, щоби зберегти спокійний і радісний
настрій. На це свято забороняються сільськогосподарські роботи, люди ухиляються
від сварок і лайливих слів, намагаються бути ввічливими, бажають один одному
багатства, щастя, любові. Свято триває декілька днів, і в цей час на вулицях не
замовкає музика, пісні, сміх; увечері влаштовуються карнавали, феєрверки, танці,
виступи театральних колективів.
Народні свята в’єтів значною мірою збігаються зі святами інших народів
Південно-Східної та Східної Азії. Вони пов’язані із сільськогосподарським
календарем і мають релігійно-міфологічний зміст. Насамперед це церемонії на
честь того чи іншого духу, які носять театралізований, видовищний характер.
Свята наповнені розвагами, іграми, жартівливими й спортивними змаганнями
(боротьба, біг, плавання, гребля, бокс, стрільба з гвинтівки, лука, гра в м’яч, підйом
на слизьку жердину, кидання один в одного шарфом, замотаним у вузол, від якого
треба ухилитися, кидання кульок у ціль). Поширені бої півнів, запускання
повітряних зміїв у вигляді фантастичних птахів, метеликів, драконів. Дівчата
змагаються в кулінарному мистецтві, ткацтві та інших домашніх роботах.
За релігією кхмери належать до секти маханікай (напрям хінаяни буддизму)
з обов’язковим проходженням юнаками школи трирічного монастирського життя.
Місцевий буддизм увібрав низку елементів брахманізму та зберіг старі традиції
культу духів (природи, предків, міфічних героїв). Збереглися також традиції
чародійства чаклунів (кру). Вони визначають щасливі й нещасливі дні та години,
264
передбачають майбутнє, займаються лікуванням. Поширений звичай носити
маленькі статуетки Будди в якості талісману. Високого розвитку в кхмерів досягли
храмова архітектура (поширені прасати – невеликі цегляні та кам’яні святилища з
багатоярусними баштами, прикрашені барельєфами з рослинним та тваринним
орнаментом), фресковий живопис, різьба по дереву. Вражає храмовий комплекс
Ангкор-Ват “Лебедина пісня” (XII ст.) своїми масивними скульптурами,
фантастичним нагромадженням деталей, багатством орнаментики тощо. У них
помітні впливи індійської та індонезійської традиції. Близькі до давньоіндійських і
традиції письма кхмерів. Їхні епоси “Панджі” та “Рамагань” близькі до
індонезійського епосу, а “Рам Кер” – до індійської “Рамаяни”. Помітним явищем у
культурі кхмерів є класичний балет, театр тіней (плоскі шкіряні ляльки 50-70 см
або 1,5 м накладаються на прозорий екран), танцювальне мистецтво (танець ламтом
виконують парами, однак не торкаються один одного й рухи руками в ньому
відіграють важливішу роль, ніж рухи ногами).
Понад 90% лао сповідують буддизм секти маханікай. Водночас вони
зберігають віру в добрих духів (пхі) – покровителів і захисників – та злих духів, які
можуть завдати людям шкоди. Такими є духи лісу, гірських вершин, рисового
поля, лісового вогню, померлих насильницькою смертю. У лао набули високого
розвитку прикладне мистецтво, зокрема культова архітектура (монастирі, пагоди,
каплиці, ступи – культові споруди, де зберігаються буддійські реліквії) і
скульптура (із бронзи виготовлена більша частина храмового начиння, а також із
мармуру, слонової кістки, цінних порід дерев), різьба по дереву, виготовлення
лакованих виробів, ювелірне ремесло, фресковий живопис. Найбільше свято в лао –
Новий рік, який починається у квітні й збігається з початком сезону дощів. Тому це
свято супроводжується карнавалами, піснями, танцями, обрядами викликання
дощу, обливанням водою та інше.
Основна релігія сіамців (кхонтайців) – буддизм секти маханікай, який
увібрав у себе численні традиційні обряди та вірування, зокрема в духів пхі –
захисників і господарів. За повір’ям кожна людина після смерті перетворюється в
пхі. Поширені шаманство, любовна магія, астрологія, а також театр тіней, ляльок,
акторів у масках (кхон), театр поз і жестів (лакон), у якому всі актори й хор –
жінки. Найбільшими святами в кхонтайців є Новий рік та осіннє свято
Лойкрантонг із катанням у човнах.
Народи Індонезії, Малайзії, півдня Філіппін сповідують іслам сунітського
толку. Поширені також елементи старої культури, пройняті духом індуїзму,
анімістичні вірування. Своїх численних духів (добрих і злих) яванці називають
“янг”. Найпопулярнішим є культ богині рису Деві Срі, на честь якої після збору
врожаю влаштовують обрядові вистави. Поважають духів померлих, предків.
Умиротворяє духів дукун (селянський шаман) з допомогою жертв, амулетів,
замовлянь. Усі важливі події в житті яванця супроводжуються різними обрядами
від народження до смерті, у яких поєднуються мусульманські норми з
доісламськими традиціями. У фольклорі та літературі народів Індонезії, Малайзії
спостерігається вплив індійських, арабських, перських, китайських сюжетів.
Існують численні давні міфи, казки, перекази. Давня яванська література зберегла
сліди індійського епосу “Рамаяни” та “Махабхарати”. На XVII–XVIII ст. припадає
розквіт яванської літератури й традиційних театрів – тіней, маріонеток, масок,
ляльок, одного актора та ін. Відомий яванський національний оркестр гамелан,
який складається з десятків і сотень ударних інструментів. Для образотворчого
мистецтва яванців характерне багатство орнаментальних мотивів, складна
композиція та яскраві фарби. Шедевром яванської архітектури є буддійський храм
Боробудур, збудований наприкінці VIII ст. (галереї нижніх ярусів храму вкриті
численними барельєфами протяжністю 5 км, понад 500 статуй Будди прикрашають
265
кам’яну громаду пам’ятника), а також індуїстський храмовий комплекс
Прамбанан (кінець IX ст.).
Племена мисливців-збирачів зберігають давні вірування в стихійні сили
природи, духів, душу. У зв’язку з магічними уявленнями в минулому було
полювання за головами.
Південно-Східна Азія багата на рекреаційні ресурси. Базою для розвитку
туристичної галузі є унікальні та мальовничі екваторіальні ландшафти, курортні
зони узбережжя, історико-архітектурні пам’ятки різних епох, екзотика сучасного
життя й традиції різних народів. Основними центрами туризму є Малайзія (7 млн
туристів щорічно), Сінгапур (6 млн), Таїланд (майже 6 млн), а найпривабливішими
туристичними містами – Бангкок, Сінгапур (“Азія в мініатюрі”, “Азія на одну
мить”).