Professional Documents
Culture Documents
тема 11
тема 11
тема 11
План:
2. Південно-Східна Азія
Індокитай
Філіпіни :
5. Духовна культура
й народна творчість народів Південно-Східної Азії багата й різноманітна. Для них
характерні глибокі народні традиції й зв’язки з культурою сусідніх народів. Уже в
середні віки в багатьох країнах цього регіону існували розвинуті наука, культура,
мистецтво, була створена багата духовна і світська література.
Етнічний склад та історична доля народів регіону зумовили його релігійну
мозаїчність. Найбільш поширеними є такі конфесії: буддизм (у В’єтнамі махаяна
співіснує з місцевими культами, в інших країнах – хінаяна); іслам сповідують
майже 80% населення Індонезії, Малайзії, частково на Філіппінах; католицизм є
основною релігією Філіппін (наслідок іспанської колонізації), певною мірою в
Індонезії; індуїзм, особливо, виражений на о. Балі в Індонезії.
Розглянемо духовну культуру окремих народів регіону.
У стародавні часи та в середньовіччі в’єти прийняли конфуціанство й
буддизм, а з XVII ст. у них поширилося християнство різних напрямків. Водночас
вони зберегли свої традиційні анімістичні вірування в духів землі та води, у
господарів гір, лісів, річок та духів – захисників сіл. Зберегли вони також багату
народну творчість, зокрема легенди про правителів-драконів (володарів вод),
прапредків (міф “Про сто яєць”), сестер-воїнів, епічні поеми (“Плач дружини
воїна”, “Кьєу”), традиційний народний театр (тео), який з’явився в ранньому
середньовіччі. Тео розвивався на основі чергування пісень, інсценування казок,
легенд, сценок із селянського життя. Спектаклі тео зазвичай ставили у дворах біля
храмів і пагод у простому оформленні: мотузка, протягнута між двома колонами
храму, означала кордони між сценою й кулісами, а актори грали на циновці, з трьох
боків якої сиділи глядачі. Серед музичних інструментів поширені щипкові – одно-,
дво-, три, чотириструнні гітари, скрипки, мандоліни, гусла; ударні – дерев’яні,
металеві брязкальця, барабани, гонги; духові – флейти. Танці в’єтів імітують
трудові процеси під час збирання рису, посадки розсади, згрібання соломи та інше.
У танцях велика увага звертається на витонченість рухів руками з використанням
факелів, парасольок, віял (“Метелики”, “Бамбук”). Інколи танці супроводжуються
піснями. Цікаві своїми обрядами календарні свята. Найбільшим із них є свято Тет
(Новий рік або початок весни). За давньою традицією вважається, що якими будуть
перші дні Нового року, такий буде і весь рік. Звідси виникає необхідність
дотримуватися різних заборон і оберегів, щоби зберегти спокійний і радісний
настрій. На це свято забороняються сільськогосподарські роботи, люди ухиляються
від сварок і лайливих слів, намагаються бути ввічливими, бажають один одному
багатства, щастя, любові. Свято триває декілька днів, і в цей час на вулицях не
замовкає музика, пісні, сміх; увечері влаштовуються карнавали, феєрверки, танці,
виступи театральних колективів.
Народні свята в’єтів значною мірою збігаються зі святами інших народів
Південно-Східної та Східної Азії. Вони пов’язані із сільськогосподарським
календарем і мають релігійно-міфологічний зміст. Насамперед це церемонії на
честь того чи іншого духу, які носять театралізований, видовищний характер.
Свята наповнені розвагами, іграми, жартівливими й спортивними змаганнями
(боротьба, біг, плавання, гребля, бокс, стрільба з гвинтівки, лука, гра в м’яч, підйом
на слизьку жердину, кидання один в одного шарфом, замотаним у вузол, від якого
треба ухилитися, кидання кульок у ціль). Поширені бої півнів, запускання
повітряних зміїв у вигляді фантастичних птахів, метеликів, драконів. Дівчата
змагаються в кулінарному мистецтві, ткацтві та інших домашніх роботах.
За релігією кхмери належать до секти маханікай (напрям хінаяни буддизму)
з обов’язковим проходженням юнаками школи трирічного монастирського життя.
Місцевий буддизм увібрав низку елементів брахманізму та зберіг старі традиції
культу духів (природи, предків, міфічних героїв). Збереглися також традиції
чародійства чаклунів (кру). Вони визначають щасливі й нещасливі дні та години,
264
передбачають майбутнє, займаються лікуванням. Поширений звичай носити
маленькі статуетки Будди в якості талісману. Високого розвитку в кхмерів досягли
храмова архітектура (поширені прасати – невеликі цегляні та кам’яні святилища з
багатоярусними баштами, прикрашені барельєфами з рослинним та тваринним
орнаментом), фресковий живопис, різьба по дереву. Вражає храмовий комплекс
Ангкор-Ват “Лебедина пісня” (XII ст.) своїми масивними скульптурами,
фантастичним нагромадженням деталей, багатством орнаментики тощо. У них
помітні впливи індійської та індонезійської традиції. Близькі до давньоіндійських і
традиції письма кхмерів. Їхні епоси “Панджі” та “Рамагань” близькі до
індонезійського епосу, а “Рам Кер” – до індійської “Рамаяни”. Помітним явищем у
культурі кхмерів є класичний балет, театр тіней (плоскі шкіряні ляльки 50-70 см
або 1,5 м накладаються на прозорий екран), танцювальне мистецтво (танець ламтом
виконують парами, однак не торкаються один одного й рухи руками в ньому
відіграють важливішу роль, ніж рухи ногами).
Понад 90% лао сповідують буддизм секти маханікай. Водночас вони
зберігають віру в добрих духів (пхі) – покровителів і захисників – та злих духів, які
можуть завдати людям шкоди. Такими є духи лісу, гірських вершин, рисового
поля, лісового вогню, померлих насильницькою смертю. У лао набули високого
розвитку прикладне мистецтво, зокрема культова архітектура (монастирі, пагоди,
каплиці, ступи – культові споруди, де зберігаються буддійські реліквії) і
скульптура (із бронзи виготовлена більша частина храмового начиння, а також із
мармуру, слонової кістки, цінних порід дерев), різьба по дереву, виготовлення
лакованих виробів, ювелірне ремесло, фресковий живопис. Найбільше свято в лао –
Новий рік, який починається у квітні й збігається з початком сезону дощів. Тому це
свято супроводжується карнавалами, піснями, танцями, обрядами викликання
дощу, обливанням водою та інше.
Основна релігія сіамців (кхонтайців) – буддизм секти маханікай, який
увібрав у себе численні традиційні обряди та вірування, зокрема в духів пхі –
захисників і господарів. За повір’ям кожна людина після смерті перетворюється в
пхі. Поширені шаманство, любовна магія, астрологія, а також театр тіней, ляльок,
акторів у масках (кхон), театр поз і жестів (лакон), у якому всі актори й хор –
жінки. Найбільшими святами в кхонтайців є Новий рік та осіннє свято
Лойкрантонг із катанням у човнах.
Народи Індонезії, Малайзії, півдня Філіппін сповідують іслам сунітського
толку. Поширені також елементи старої культури, пройняті духом індуїзму,
анімістичні вірування. Своїх численних духів (добрих і злих) яванці називають
“янг”. Найпопулярнішим є культ богині рису Деві Срі, на честь якої після збору
врожаю влаштовують обрядові вистави. Поважають духів померлих, предків.
Умиротворяє духів дукун (селянський шаман) з допомогою жертв, амулетів,
замовлянь. Усі важливі події в житті яванця супроводжуються різними обрядами
від народження до смерті, у яких поєднуються мусульманські норми з
доісламськими традиціями. У фольклорі та літературі народів Індонезії, Малайзії
спостерігається вплив індійських, арабських, перських, китайських сюжетів.
Існують численні давні міфи, казки, перекази. Давня яванська література зберегла
сліди індійського епосу “Рамаяни” та “Махабхарати”. На XVII–XVIII ст. припадає
розквіт яванської літератури й традиційних театрів – тіней, маріонеток, масок,
ляльок, одного актора та ін. Відомий яванський національний оркестр гамелан,
який складається з десятків і сотень ударних інструментів. Для образотворчого
мистецтва яванців характерне багатство орнаментальних мотивів, складна
композиція та яскраві фарби. Шедевром яванської архітектури є буддійський храм
Боробудур, збудований наприкінці VIII ст. (галереї нижніх ярусів храму вкриті
численними барельєфами протяжністю 5 км, понад 500 статуй Будди прикрашають
265
кам’яну громаду пам’ятника), а також індуїстський храмовий комплекс
Прамбанан (кінець IX ст.).
Племена мисливців-збирачів зберігають давні вірування в стихійні сили
природи, духів, душу. У зв’язку з магічними уявленнями в минулому було
полювання за головами.
Південно-Східна Азія багата на рекреаційні ресурси. Базою для розвитку
туристичної галузі є унікальні та мальовничі екваторіальні ландшафти, курортні
зони узбережжя, історико-архітектурні пам’ятки різних епох, екзотика сучасного
життя й традиції різних народів. Основними центрами туризму є Малайзія (7 млн
туристів щорічно), Сінгапур (6 млн), Таїланд (майже 6 млн), а найпривабливішими
туристичними містами – Бангкок, Сінгапур (“Азія в мініатюрі”, “Азія на одну
мить”).