Психософія

типологічний підхід
Легенди, билини та чарівні казки – набагато серйозніше
джерело знань про людину, ніж прийнято вважати. У казці
відсутні будь-які обмеження, – що може і що не може
відбуватися, а силою чарівництва в казку може бути
привнесено все що завгодно. Тому в билинах і чарівних
історіях часто відображена прихована, несвідома частина
людської психіки, яку не можна виразити повною мірою через
реалістичний сюжет, а будь-який багаторазово повторюваний
казковий мотив завжди вказує на щось важливе всередині нас
Давайте згадаємо, за рахунок чого казкові та билинні герої
досягають успіху. Чим таким особливим наділяє їх сюжет?
Перше, що спадає на думку, – володіння особливим
предметом, що дарує сили і можливості: шабля-гартованка,
лампа Аладдіна, жива вода, чарівна паличка. Іноді особлива
сила зрощена з самим героєм, будучи вродженою або
набутою, як сила Іллі Муромця або Ахіллеса. Іноді вона
набувається дружбою або контрактом із чарівною істотою –
щука Ємелі, золота рибка тощо.
Важливість самої сили, а не її джерела підтверджується
сучасним епосом – супергероїкою. У супергеройських сагах
ставлять в один ряд і персонажів, чия сила ґрунтується на
володінні магічною зброєю або технічними ґаджетами, і героїв
із надздібностями, і героїв, які перебувають у симбіозі із
зовнішньою силою.
У будь-якому разі герой отримує унікальні фізичні
можливості. У цьому елементі історії відбивається людське
бажання бути власником надресурсу, що дає контроль над
будь-якою ситуацією.
Інший поширений елемент переваги героя – володіння
унікальним знанням і здатність ним розпорядитися. Відомості
про вмістилище смерті Кощія, підслухані плани розбійників
або злих духів, знання секрету або слабкого місця свого
ворога, родинна легенда або пророцтво. Буває, що знання
дістаються герою укупі з хитрістю, але часто для потрапляння в
герої достатньо лише вчасно отриманої інформації – і ось
персонаж із нікому не цікавого статиста перетворюється на
головного героя і перемагає там, де інші зазнали невдачі.
Третя ознака унікальності героя, хоча вона використовується
і не так часто, як перші дві, унікальне сприйняття. Найчастіше
головний герой залишається єдиною людиною, яка правильно
відреагувала на ситуацію і тільки тому досягла успіху (або
принаймні не склала голову). Причому правильна реакція
досягається не за рахунок інтелектуальних, а за рахунок
душевних якостей. Відпустив рибу, що розмовляє, пощадив
потворну відьму, поцілував жабу, подав жебраку останню
монету, повірив дивному торговцю, був ласкавий із гостем і на
відміну від братів чи сестер відповідально поставився до
роботи. У таких випадках фактор перемоги – правильні
внутрішні або душевні якості героя, завдяки яким персонаж
зміг вчинити єдино правильним чином.
Три елементи – тіло (сила), розум (знання) і душа
(сприйняття) – іноді разом, іноді окремо оспівуються в
билинах і казках.
Але є ще одна властивість персонажа – дух (воля). Якщо є
дух, то всі інші чинники успіху стають йому на службу. З точки
зору оповіді, дух – це здатність персонажа бути причиною
історії, її рушійною силою. Персонажу, який оспівує ідею духу,
тобто має власну волю, не потрібен сюжетний привід для того,
щоб почати діяти: мотив знаходиться всередині самого
персонажа. Герою не сидиться вдома, і він іде мандрувати,
вирушає по скарби, славу або хоче випробувати себе, кидає
сімейну справу, не слухається старших і робить по-своєму,
бажає заволодіти секретом чаклуна, врятувати принцесу,
дізнатися, що знаходиться за морем.
Не кожна історія оспівує дух, часто персонажі лише реагують
на обставини. Наприклад, Іван-Царевич не є джерелом своєї
історії. Спочатку він наслідує пораду батька, потім жаби, потім
дружини, потім виправляє помилки. Єдине, джерелом чого є
він сам, спалення жаб'ячої шкури. А, наприклад, Колобок або
хоробрий кравець самостійно творять сюжет.
У різних культурах зустрічаються одні й ті самі історії, одні й ті
самі повторювані мотиви. Теми свободи духу, посилення тіла,
особливих душевних якостей і унікального знання
порушуються знову і знову не просто так: вони відображають
різні аспекти людської самореалізації. І справді, для реалізації
будь-якого наміру, що йде зсередини, яким би складним він
не був, потрібні лише чотири умови.
Перша умова – внутрішня мотивація, бажання і здатність
дати зелене світло своєму наміру. У казках і билинах ця умова
відбивається у здатності героя бути причиною своєї історії. У
Психософії цей аспект самореалізації зветься Волею. Через
Волю втілюється дух, індивідуальність.
Друга умова – фізична можливість. Для здійснення власної
волі потрібно володіти необхідними ресурсами і засобами:
грошима, здоров'ям, часом, зв'язками або іншими важелями
впливу. Однієї лише мотивації може бути недостатньо. В епосі
друга умова виражається через ідею володіння особливою
силою або особливим предметом. У звичайному житті умова
реалізується через аспект Фізики. З погляду Психософії, саме
Фізика спонукає шукати і привласнювати ресурси, створювати
матеріальну основу для отримання бажаного.
Третя умова – відсутність внутрішніх бар'єрів. Навіть маючи
сильний мотив і всі необхідні засоби, можна злякатися, не
наважитися, збаламутити, заплутатися в собі, бути в сум'ятті
або апатії. У Психософії умова реалізується через аспект
Емоції. Через цей аспект ми сприймаємо свій внутрішній стан,
керуємо і користуємося емоційним ресурсом. На противагу
реальному світу, в казкових сюжетах герої відразу опиняються
у відповідному, потрібному стані, їм доводиться долати лише
зовнішні обставини, а не працювати над собою.
 Четверта умова – знання, що робити. У психософській моделі
за останню умову відповідає Логіка. Завдяки Логіці ми
сприймаємо об'єктивний устрій світу, правила, закони,
принципи, які допоможуть нам у виконанні бажання. Саме
тому казки люблять виділяти героя, даючи йому особливу
інформацію, відомості, якими не володіють інші персонажі.
Воля, Фізика, Емоція і Логіка – основні терміни
Психософії. Ці терміни ввів автор типології, Олександр
Афанасьєв. Він припустив, що кожен із чотирьох аспектів
самореалізації має забезпечувати окрема структура психіки, і
дав їм назви, які запам'ятовуються.

Багато термінів типологій звучать так само, як і прості

повсякденні слова. Щоб уникнути двозначності, всі типологічні
терміни писатимуться із великої літери, а такі самі за
написанням звичайні слова - з малої. Наприклад, «Емоція» - це
структура психіки (психософський термін), а «емоція» - це
душевне переживання (звичайний словниковий зміст). Так ми
уникнемо плутанини, повідомляючи, наприклад, що «Емоція
регулює емоційний стан».

Намір будь-якої складності – від купівлі табуретки до

сходження на Еверест – залежить від чотирьох умов: наявності
самого наміру (Воля), фізичної можливості (Фізика),
адекватного внутрішнього стану (Емоція), знання, що робити і
як робити (Логіка). Кожна умова необхідна, проте не кожна
сприймається людиною однаково. Саме тут криються
типологічні відмінності між нами.
Ми поділяємо ці чотири умови на простіші (особисто для нас) і
складніші. Другий поділ – важливіші, критичніші (також
особисто для нас) і менш важливі умови.

Простіші Складніші
Більш важливі
Менш важливі

Спробувавши заповнити таблицю для найрізноманітніших

своїх намірів, більшість людей виявляють закономірність:
однакові умови дуже часто потрапляють в ті самі графи.
Наприклад, так:

Простіші Складніші
Більш важливі Стан (Емоція) Знання (Логіка)
Менш важливі Намір (Воля) Ресурси (Фізика)

Або іншим чином, але з тією ж повторюваністю. Стабільність,

з якою та чи інша людина розподіляє одні й ті самі умови за
одними й тими самими графами, забезпечується стійкою
ієрархією психософських аспектів. Ця ієрархія – не питання
особистого вибору, вона виникає з роботи підсвідомих
механізмів.
 Аспект, якому психіка приділяє більше уваги, здається
сильнішим, а отже, умова, яку він забезпечує, простішою.
Наприклад, людині, чия підсвідомість виділяє багато ресурсів
на отримання знань про навколишній світ, легко покладатися
на свою спостережливість, здатність вчитися і робити
висновки. Іншим же потрібно для цього значно більше зусиль.
Аспекти, що забирають сфокусовану увагу, здаються
важливішими. Ми частіше виявляємо себе зосередженими,
вирішуючи відповідну проблему. Наприклад, якщо людина
постійно помічає, що не може відвернути увагу від теми
грошей, здоров'я і матеріального забезпечення, то, природно,
вона відчуватиме аспект Фізики важливішим, незалежно від
того, чи видається проблема простою чи складною.
У моделі Психософії аспекти уваги нумерують у порядку
внутрішнього пріоритету.
І. Перший аспект відчувається як сильний, критичний,
важливий.
ІІ. Другий аспект відчувається як не критичний і трохи менш
сильний.
ІІІ. Третій аспект відчувається як більш слабкий, критичний і
нестабільний.
IV. Четвертий аспект – як найслабший, але абсолютно не
критичний.
Воля, Фізика, Емоція і Логіка можуть посідати будь-які
позиції в списку, проте важливо пам'ятати, що будь-яка
комбінація стійка і поки що немає достовірних даних, чи може
система пріоритетів змінюватися протягом життя. Саме тому
ми можемо говорити про стійкі типи уваги, а в розділі про
психологічний підхід ми детально розберемо причини цієї
стійкості (чи буде це перекладено – під питанням).
У великій таблиці нижче перераховані всі можливі варіанти
ієрархії аспектів. Назви типам дали відомі історичні
особистості, яскраві представники свого типу.
Cr: «Психософія та все-все-все» О. Латишев, Д. Ануров
Tr: @thermodynamicsw8 (tg)