Технічні засоби систем відеоспостереження

1 Призначення та завдання систем відеоспостереження

Системи відеоспостереження (англійська абревіатура CCTV – Closed Circuit

TeleVision – Системи замкнутого телебачення) або системи охоронного телебачення
(СОТ) – призначені для організації відеоспостереження на відповідальних об'єктах.
Системи CCTV будуються відповідно до вимог безпеки, фізичних
характеристик об'єкта та фінансових можливостей Замовника.
Стандартні задачі які стоять перед відеоспостереженням на будь-якому об'єкті
є:
- поточне спостереження;
- робота з архівом відеозаписів;
- дистанційний перегляд поточного зображення та архіву;
- запис відео з детектором руху, а також при спрацюванні охоронних датчиків.
На великому об'єкті до стандартних завдань додаються:
- інтеграція із системою охоронної та пожежної сигналізації;
- інтеграція з апаратно-програмним комплексом системи контролю та
управління
доступом;
- масштабованість та модернізація системи відеоспостереження за необхідності;
- поточне спостереження та керування всією системою з однієї точки, у тому
числі організація відеоспостереження через Інтернет.
Комплекс CCTV є складною технічною системою, що складається з відеокамер,
об'єктивів, моніторів, реєстраторів та іншого додаткового обладнання.
 2 Класифікація систем відеоспостереження

При класифікації систем відеоспостереження використовують різні

класифікаційні ознаки (рис.1).
До основних ознак ставляться:
- тип устаткування, що використовується;
- функціональне призначення системи;
- місце розташування системи;
- Принцип управління;
- Рівень інтелекту;
- спосіб передачі сигналу;
- тип відеокамер, що використовуються;
- Число використовуваних відеокамер;
- розширення відеокамер;
- Габаритні розміри відеокамер.

Системи відеоспостереження

Класифікація систем відеоспостереження

Використовуване Функціональне місце За принципом За способом

обладнання призначення розташування керування передачі сигналу

Аналогове системи Стаціонарні централізовані Проводові

зовнішнього
відеоспостережен Мобільні
Цифрове Розподілені Безпроводові
ня
системи
внутрішнього
відеоспостережен
ня
системи
прихованого
відеоспостережен
ня
Тип чутливого тип відеокамер Число Розширення Рівень Габаритні
елементу використовуваних інтелекту розміри
відеокамер відеокамер
Видиконові Чорно-білі Звичайні Низький
Прості Звичайні

Кольорові Широке Високий

ССД Складні Спеціальні
розширення

Мал. 1 Класифікація систем відеоспостереження

Залежно від типу використовуваного обладнання системи відеоспостереження

ділять на аналогові та цифрові.
 Аналогові системи відеоспостереження використовуються там, де необхідно
організувати відеоспостереження у невеликій кількості приміщень та сигнал із
відеокамер записувати на відеомагнітофон: у невеликих офісах, складських
приміщеннях, автостоянках та інших об'єктах. Основу аналогових систем
відеоспостереження складають камери відеоспостереження. Ці камери є оптичними
пристроями, ПЗЗ-матриці (Абревіатура ПЗЗ означає "Прилади з зарядовим
зв'язком" - цей термін утворився від англійського "Сharge-Сoupled Devices"
(CCD)) яких формують відеосигнал зі світлового потоку, що проходить через
об'єктив і групу лінз і потрапляє на матрицю. Аналогові відеокамери можна
модернізувати, використовуючи блок перетворення аналогового відеосигналу на
цифровий. Такі модернізовані відеокамери можна використовувати і у цифрових
системах відеоспостереження. В аналогових системах відеоспостереження
використовують також відеомонітори, відеокомутатори, відеоквадратори,
відеомультиплексори, детектори руху, відеомагнітофони та інші пристрої.
Переваги аналогових систем відеоспостереження полягають у невисокій
вартості обладнання, високій надійності, простоті конструкції та експлуатації, що
дозволяє використовувати їх персоналом невисокої кваліфікації.
Недоліками таких систем прийнято вважати необхідність постійного
обслуговування (заміна відеокасет, архівування знятого матеріалу, обслуговування
відеомагнітофонів) та деяку функціональну обмеженість, зумовлену використанням
аналогової апаратури.
Цифрові системи відеоспостереження використовуються для безпеки
особливо відповідальних або територіально-розподілених об'єктів. Ці системи
можуть інтегруватися у комплексні системи безпеки.
Переваги цифрового запису очевидні: це необмежений час зберігання запису,
практично миттєвий доступ до будь-якого сюжету з архіву, можливість простої
передачі відеоінформації по локальних та глобальних обчислювальних мережах,
можливість обробки кадрів з використанням різних алгоритмів фільтрації та
підвищення якості зображення з наступною роздруківкою на звичайному принтері.
При цьому апаратна частина цифрових систем відеоспостереження скорочується до
трьох компонентів: цифрової відеокамери, плати відеовведення (відеозахоплення,
відеообробка) та персонального комп'ютера зі спеціальним програмним
забезпеченням (відеосервер). Починаючи з деякого рівня складності, цифрові системи
відеоспостереження виявляються економічно ефективнішими за аналогові.
Крім того, можна вказати наступні переваги цифрових систем
відеоспостереження:
- якісна картинка відео;
- можливість комп'ютерної обробки та аналізу відеоматеріалу;
- Застосування дешевих цифрових носіїв інформації для відеоархіву;
- Висока швидкість доступу до відеоархіву;
- Використання стандартних комп'ютерних ліній зв'язку;
- можливість передачі інформації мережами LAN/WAN;
- Можливість транслювання відеозображення в Інтернет;
- високий ступінь інтеграції із сучасними системами безпеки.
Основними недоліками цифрових систем відеоспостереження прийнято
вважати відносно високу вартість обладнання та потребу у кваліфікованій
експлуатації та обслуговуванні.
 За функціональним призначенням системи відеоспостереження поділяють на
системи зовнішнього, внутрішнього та прихованого спостереження.
Системи зовнішнього відеоспостереження призначені для спостереження за
периметром і містять відеокамери, встановлені по периметру для спостереження за
дверима, вікнами будівлі та територією. Відеокамери встановлюються стаціонарно.
Поле зору кожної відеокамери захоплює певну частину фасаду будівлі та вулиці.
Сигнали з відеокамер надходять на відеомонітор посту охорони для централізованого
спостереження. Установка спеціалізованого відеомагнітофона для запису тривожних
ситуацій дозволяє створювати відеоархів, завдяки якому можна аналізувати і
розслідувати подію. Звичайні відеокамери можуть бути замінені на відеокамери з
трансфокатором і механізмом, що позиціонує.
Системи внутрішнього відеоспостереження призначені для контролю та
документування подій, що відбуваються в приміщеннях об'єкта, що охороняється
(коридори, сходи, внутрішні гаражі, торгові зали). При збільшенні кількості
відеокамер вони підключаються до відеомоніторів через спеціальні пристрої, які
дозволяють виводити на відеомонітор зображення саме тих відеокамер, у яких
відбувається зміна обстановки. Сучасні системи відеоспостереження дозволяють
програмувати у зоні зображення звані «зони тривоги», наприклад відкриття дверей,
вікон, різкі рухи руками, поява зброї чи інших заборонених предметів.
Системи прихованого відеоспостереження дозволяють фіксувати переговори
у спеціалізованих приміщеннях, а також здійснювати відеоконтроль у тих місцях, де
відкрите розміщення відеокамер небажане з якихось причин. Для здійснення
прихованого відеоспостереження використовуються мініатюрні відеокамери, діаметр
об'єктива яких може становити менше 1 мм. Такі відеокамери можна розташовувати
під шпалерами, в настінному годиннику і т.д. Зображення з відеокамер надходить на
відеомонітор і, при необхідності документування подій, записується на
спеціалізований відеомагнітофон.
Під час встановлення відеокамер необхідно враховувати дві обставини.
Перше пов'язане з правильним вибором місць встановлення, а друге – з
дотриманням конституційних прав громадян, тобто необхідно мінімізувати втручання
в особисте життя людини.
Системи внутрішнього, зовнішнього та прихованого відеоспостереження
дозволяють за умови правильної інтеграції вирішувати завдання безпеки без участі
великої кількості людей.
За місцем розташування розрізняють стаціонарні та мобільні системи
відеоспостереження.
Стаціонарні системи відеоспостереження розміщуються на стаціонарному
об'єкті, що охороняється.
Мобільні системи відеоспостереження розміщуються на рухомих об'єктах, що
охороняються (автотранспорті, поїздах, літаках, кораблях).
За принципом управління розрізняють централізовані та розподілені системи
відеоспостереження.
У централізованих системах відеоспостереження функції управління
зосереджені в одному центрі.
У розподілених системах відеоспостереження є кілька центрів управління
системою.
За рівнем інтелекту розрізняють системи відеоспостереження з низьким та
високим рівнем інтелекту.
 Системи відеоспостереження з низьким рівнем інтелекту вимагають
присутності оператора та/або постійного запису інформації.
Системи відеоспостереження з високим рівнем інтелекту виконують функції
автоматичної оцінки обстановки або виступають у ролі технічного засобу виявлення
(виявлення переміщень у зоні спостереження, розпізнавання об'єктів, динамічне
стеження за порушником).
За способом передачі сигналу розрізняють проводові та безпроводові системи
відеоспостереження.
У проводових системах відеоспостереження використовуються коаксіальні та
волоконно-оптичні кабелі різного виду.
У бездротових системах відеоспостереження переважно використовуються
різні радіозасоби. Бездротові системи відеоспостереження забезпечують дальність
передачі зображення до 15 км у прямій видимості.
За типом використовуваних відеокамер розрізняють системи
відеоспостереження із чорно-білими та кольоровими відеокамерами.
Чорно-білі відеокамери в півтора рази дешевші за кольорові, у них вища
роздільна здатність (в 1,5–2 рази) та чутливість (у 4–8 разів). Їх слід використовувати
під час спостереження великих відкритих територій. Такі відеокамери добре
працюють в умовах низького освітлення та невеликого туману.
Кольорові відеокамери дозволяють краще ідентифікувати об'єкт, що
спостерігається. Однак вартість систем відеоспостереження з кольоровою
відеокамерою в 2–2,5 рази вища за вартість систем із чорно-білою.
За кількістю використовуваних відеокамер розрізняють прості та складні
системи відеоспостереження.
У простих системах відеоспостереження використовується одна або дві
відеокамери. Проста система відеоспостереження складається з двох елементів:
телекамери і відеомонітору, поєднаних між собою лінією зв’язку для передачі
сигналу від камери на монітор. Така система є базовою для систем
відеоспостереження, відеоконтролю та відеоохорони. Прості системи
відеоспостереження служать для примітивного, оперативного спостереження за
ситуацією на об’єкті в режимі реального часу.
У складних системах відеоспостереження кількість відеокамер може
становити від кількох одиниць до кількох сотень. При достатньо серйозних вимогах
щодо контролю об’єкту в декількох зонах використовуються багатокамерні системи
відеоспостереження, обладнані, наприклад, кількома камерами, підключеними через
комутатори, квадратори та мультиплексори на один-кілька моніторів. У таких
випадках встановлюють часто до восьми камер спостереження, оскільки велика
кількість камер ускладнює роботу одного оператора для відстеження ситуації в
кожній підконтрольній зоні. Оптимальним вважається спостереження чотирьох камер
одним оператором.
За роздільною здатністю відеокамер системи відеоспостереження поділяються
на два види: звичайна роздільна здатність і висока роздільна здатність.
Звичайна роздільна здатність становить 380-420 телевізійних ліній.
Висока роздільна здатність становить 570–600 телевізійних ліній.
Важливою характеристикою відеосистеми є роздільну здатність, тобто
можливість відображати найбільш дрібніші деталі зображення. Стандартним
розширенням вважається 380-420 ТВ ліній для ч/б телекамери та 300-350 ТВ ліній
для кольорової. Відеомонітор має більш високу роздільну здатність, щоб не
погіршувати загальну роздільну здатність системи. Тому доцільно вибрати монітор з
роздільною здатністю 600-800 ТВ ліній.
При використанні кольорових відеокамер роздільна здатність дещо гірша і
становить 300–350 телевізійних ліній для звичайної роздільної здатності та 450–480
для високої роздільної здатності.
За габаритними розмірами відеокамер розрізняють звичайні та спеціальні
системи відеоспостереження.
У звичайних системах відеоспостереження використовують звичайні
(стандартні) відеокамери.
У спеціальних системах відеоспостереження використовують малогабаритні
відеокамери. Такі системи іноді називають міні-відеосистемами.

3 Структурна схема системи відеоспостереження

Система відеоспостереження (система охоронного телебачення) є телевізійною

системою замкнутого типу і призначена для отримання телевізійних зображень (зі
звуковим супроводом або без нього), службової інформації та сповіщень про тривогу
об'єкта, що охороняється. Типову структурну схему системи відеоспостереження
наведено на рис. 2.

відеонакопичувач
ТК1
відеопринтер
ТК2
Апаратура
Система ВМ
комутації
передачі
відеосигналів
даних Пульти керування
комп’ютером

Відеоконтролер
ТКN

К апаратурі охоронної
Схема електроживлення
сигналізації

Система освітлення
Рис.2 Типова структурна схема системи відеоспостереження

Комплектація системи відеоспостереження залежить від вимог до безпеки

об'єкта. Як правило, мінімальна конфігурація системи відеоспостереження включає:
- відеокамери;
- пристрої відображення відеоінформації (відеомонітори);
- пристрої обробки відеосигналів (відеокумутатори, відеоквадратори,
відеомультиплексори, відеодетектори руху);
-записувальні пристрої (відеомагнітофони, відеореєстратори);
- канали та пристрої передачі відеосигналів.
 У великі системи відеоспостереження (залежно від функціональних завдань,
поставлених перед системою відеоспостереження) включають додаткові керуючі та
допоміжні пристрої:
- Підсилювачі-розподільники;
- Модулятори;
- Телеметричні приймачі;
- матричні комутатори;
- Поворотні пристрої для відеокамер;
- клавіатури керування відеокамерами;
- відеопринтери (Відеопринтер - пристрій, який перетворює відеосигнал та
роздруковує зображення на спеціальному папері);
- передавачі та ін.

4 Відеокамери

Відеокамера – це пристрій, який перетворює оптичне зображення об'єкта

(сцени), що спостерігається, в електричний відеосигнал певного стандарту.
Відеокамера є найважливішим елементом системи, оскільки саме з неї в систему
надходить первинна інформація про об'єкт і саме її характеристиками визначається
якість зображення в цілому. Відеокамера складається із світлочутливого пристрою
(фотоелектричного перетворювача), пристрою формування відеосигналу,
відеопідсилювача, системи автоматичного регулювання рівня сигналу та джерела
живлення.
Як світлочутливий пристрій більшості систем введення зображень
використовуються ПЗЗ-матриці, що складаються з приладів із зарядовим зв'язком.
Принцип роботи ПЗЗ-матриці полягає у наступному. Кожен світлочутливий елемент
на основі кремнію має властивість накопичувати заряди пропорційно числу фотонів,
що потрапили на нього. Таким чином, за деякий час (час експозиції) виходить
двовимірна матриця зарядів, пропорційних яскравості вихідного зображення.
Накопичені заряди рядок за рядком передаються на вихід матриці. Використовуються
також КМОП-матриці(комплементарна логіка з транзисторами на метал-оксид-
напівпровіднику) що мають більш високу швидкість зчитування, що важливо для
формування зображення високої якості.
Конструктивно відеокамера є платою з електронними компонентами, на якій
розміщені чутливий елемент - матриця, виконана на приладах із зарядовим зв'язком
(ПЗЗ-матриця), і об'єктив. Простіші (і, відповідно, більш дешеві) відеокамери
оснащуються, як правило, найпростішими вбудованими об'єктивами, дорожчі –
змінними об'єктивами з покращеними характеристиками та широкими
функціональними можливостями.
Відеокамери розрізняють:
- корпусні та безкорпусні;
- чорно-білого та кольорового зображення;
- звичайній та підвищеній чутливості;
- звичайного та високого дозволу;
- для внутрішнього та зовнішнього спостереження;
- для прихованого спостереження.
Якість відеокамери визначається цілим рядом показників.
 Оптичний формат – розмір фоточутливої області ПЗЗ-матриці у дюймах (1
дюйм відповідає 25,4 мм). Основні формати: 1/4", 1/3", 1/2", 2/3" та 1". Чим більший
оптичний формат, тим менше (за інших рівних умов) геометричне спотворення
зображення. Особливо це позначається при високих кутах зору. У системах
відеоспостереження середнього та високого класів зазвичай використовуються ПЗЗ-
матриці формату 1/2", 2/3" та 1". Відеокамери з оптичним форматом 1/3" і менше
мають невеликі габарити та вартість і використовуються, в основному, для
прихованого спостереження , а також у системах із невисокими вимогами до якості
зображення.
Роздільна здатність (дозвіл) – максимальна кількість телевізійних ліній (ТВЛ),
що розрізняються візуально по вертикалі у вихідному сигналі відеокамери при
мінімально допустимій глибині модуляції 10%. Роздільна здатність по горизонталі
визначає максимальну кількість градацій від чорного до білого або назад, які можуть
бути отримані від відеокамери в центральній частині екрана (області спостереження).
На краях екрана допускається деяке погіршення якості зображення. Чим вище
роздільна здатність відеокамери, тим дрібніші деталі можна розрізнити на
зображенні.
Звичайною роздільною здатністю вважається 380-420 ТВЛ для чорно-білих і
300-350 ТВЛ для кольорових відеокамер.
У системах високого класу використовуються, як правило, відеокамери з
підвищеною роздільною здатністю (570–600 ліній для чорно-білих та 450–480 ліній
для кольорових відеокамер).
Порогова чутливість (чутливість) - мінімальна освітленість на ПЗЗ-матриці,
при якій відеокамера зберігає працездатність. Звичайною чутливістю вважається 0,5-
1 лк для чорно-білих та 1-3 лк для кольорових камер. (Одиниця освітленості люмен
на квадратний метр – має назву люкс (лк, lx), Оскільки система світлових величин
з’явилася раніше за систему енергетичних величин, для світлового потоку була
прийнята незалежна одиниця – люмен (лм, lm)) У системах, призначених для
спостереження слабо освітлених об'єктів, що мають малу здатність, що відображає,
використовуються камери високої чутливості (порядку 0,01 лк). ПЗЗ-матриці
дозволяють отримувати чітке зображення за умов повної темряви під час
використання підсвічування інфрачервоними променями. З цією метою деякі
відеокамери оснащуються вбудованим ІЧ підсвічуванням.
Синхронізація – прив'язка відеосигналу до фази напруги мережі або
зовнішнього джерела синхроімпульсів або іншого відеосигналу. Як правило, у
реальних системах відеоспостереження відеосигнали кількох відеокамер за
допомогою спеціальних пристроїв за заданою програмою комутуються на один
монітор, тому необхідно, щоб перемикання камер відбувалося на початку кадру.
Камери, що живляться від мережі змінного струму (220В/50 Гц), синхронізуються від
мережі живлення. Відеокамери, що живляться від джерела постійного струму (12В),
повинні мати вхід зовнішньої синхронізації, сигнал на який подається від
спеціального пристрою - Синхронізатора.
Відсутність зовнішньої синхронізації відеокамер від єдиного джерела
синхронізації значною мірою підвищує стомлюваність оператора, а при використанні
в системі більше 8 камер призводить до постійних зривів зображення, втрат кадрів,
що робить спостереження та відеозапис практично неможливими.
Електронний затвор – елемент електронної частини ПЗЗ-матриці, що
забезпечує можливість зміни часу накопичення електричного заряду (витримки).
Електронний затвор дозволяє отримати прийнятну якість зображення об'єктів, що
швидко рухаються, і забезпечує працездатність відеокамери в умовах високого
освітлення. Звичайні електронні затвори забезпечують регулювання витримки в
діапазоні від 1/50 до 1/10000-1/15000с. Суперзатвори дозволяють отримувати
витримки близько 1/100 000 с.
Електронна діафрагма – елемент електронної частини ПЗЗ-матриці, що
забезпечує автоматичне регулювання витримки залежно від рівня освітленості. Як
правило, в камерах з електронною діафрагмою є можливість її відключення.
Автоірис – здатність відеокамери керувати об'єктивами з електромеханічно
регульованою діафрагмою та вбудованим підсилювачем (при керуванні об'єктивом
без вбудованого підсилювача використовується термін «пряме управління»).
Наявність автоірису – істотна перевага відеокамери, оскільки регулювання
глибини різкості без зміни діафрагми принципово неможливе. Це означає, що при
електронному керуванні затвором у ПЗЗ-матриці (без управління діафрагмою
об'єктива) зображення об'єкта, що знаходиться на відстані, відмінному від фокусного,
буде недостатньо різким. Крім цього, відсутність регулювання діафрагми призводить
до різкого зменшення діапазону керування світловим потоком.
Автоматичне регулювання підсилення (АРУ) – властивість електронної
частини відеокамери змінювати коефіцієнт підсилення у відеотракті залежно від
рівня відеосигналу. АРУ згладжує зміни рівня сигналу та дозволяє отримати
прийнятну «картинку» на моніторі при недостатній освітленості об'єкта. Зазвичай
діапазон регулювання обмежується 12-20 дБ (4-10 разів), оскільки збільшення
посилення призводить до значного зашумлення відеосигналу і, як наслідок,
погіршення зображення.
Відношення сигнал/шум. Чим вище це ставлення, тим вища якість зображення.
Звичайне відношення сигнал/шум становить 40 дБ. У відеокамер високого класу це
відношення досягає 58 дБ, що дозволяє доводити АРУ до 45 дБ та вище.
Гамма-корекція відеосигналу (γ-коррекція) – внесення нелінійних спотворень
у відеосигнал для кращого відтворення. Гамма-корекція полягає у попередньому
відеосигналу з метою збільшення контрастності зображення на моніторі. Камери з -
корекцією сигналу мають або постійний коефіцієнт γ = 0,45 (іноді 0,25), або
змінюється вручну (наприклад, γ = 0,25/0,45/1,00).
Компенсація засвічення – здатність відеокамери автоматично встановлювати
витримку та параметри посилення за вибраним фрагментом зображення. У досить
дорогих відеокамерах застосовується система, що забезпечує автоматичне управління
діафрагмою, витримкою, посиленням та інших параметрів, і дозволяє отримати
оптимальну якість передачі центральної частини кадру.
Канал звуку – забезпечує акустичний контроль контрольованого простору або
приміщення за допомогою вбудованого у відеокамеру монофонічного мікрофона. Для
організації двонаправленого аудіоканала у відеокамеру, крім мікрофона,
вбудовується динамічна головка.
Конструкція вузла приєднання об'єктива. Якщо відеокамера не має
вбудованого об'єктиву, то в її конструкції передбачено вузол приєднання для
встановлення змінних об'єктивів. Мініатюрні відеокамери для прихованого
спостереження мають спеціальну насадку з оптоволоконним кабелем, на кінці якого
кріпиться об'єктив з діаметром світлової зіниці від 0,9 до 2,0 мм.
Напруга живлення. Більшість відеокамер живляться або від мережі змінного
струму 220В/50Гц, або від джерел постійного струму напругою 12В. Рідше
використовується змінна напруга 24 В і постійна напруга 9 В. Для живлення
декількох відеокамер в системі можуть використовуватися індивідуальні для кожної
камери джерела, чи загальне джерело. Необхідно мати на увазі, що кольорові
відеокамери дуже чутливі до перепадів напруги в мережі живлення, тому слід
застосовувати спеціальні стабілізовані джерела живлення.
Вузол кріплення відеокамери до несучих деталей призначений для фіксації
відеокамери в кожусі, на кронштейні, поворотному пристрої і т.п.
Для відеокамер кольорового зображення важливими є такі характеристики як
автоматичний баланс білого – здатність камери забезпечувати правильну кольору при
зміні умов освітленості об'єктів, що спостерігаються, і стандарт кодування світлового
сигналу.
У кольорових відеокамерах використовують один із трьох наступних
стандартів:
- стандарт NTSC (National Television System Color);
- Стандарт SECAM (Sequentiel Couleur Avec Memoire);
- Стандарт PAL (Phase Alternation Line).
У системах відеоспостереження в основному застосовуються відеокамери
чорно-білого зображення. Це пояснюється тим, що вони значно дешевші за кольорові
і працюють з більш дешевим обладнанням, мають більш високий дозвіл і чутливість,
не пред'являють жорстких вимог до джерела живлення.
Кольорові відеокамери встановлюються головним чином там, де потрібно знати
колір об'єкта.
Залежно від вимог, які висуваються до систем відеоспостереження, відеокамери
можуть оснащуватися різними пристроями: об'єктивами, захисними або
декоративними кожухами (елементами камуфлювання), термостатами, поворотними
пристроями, пристроями ІЧ підсвічування, кронштейнами.
Об'єктиви. Об'єктив – це пристрій, що формує зображення об'єкта у площині
ПЗЗ-матриці. Він може бути вбудованим чи змінним. Підбираючи об'єктиви до
камери, треба пам'ятати, що вони розраховуються на ПЗЗ-матрицю певного формату.
Фокусна відстань – це відстань між об'єктивом і площиною, де виходить різке
зображення предмета, віддаленого в нескінченність. Фокусна відстань вимірюється в
мм і характеризує величину кута зору за певного оптичного формату відеокамери.
Чим менша фокусна відстань, тим більший кут зору простору можна отримати і
навпаки.
Однак при дуже великих кутах зору (порядку 90-120 ° і більше) досить
складно, а часом і неможливо, розглянути деталі картини. Найбільш прийнятним для
оператора є кут зору 60-70°, так як одержуване при цьому зображення добре
узгоджується з характеристиками людського зору. Об'єктив вибирається відповідно
до призначення відеокамери. Для максимального огляду вибирають ширококутні
об'єктиви з фокусною відстанню близько 3,5 мм. У цьому кут зору камери становить
приблизно 90°. Довгофокусні об'єктиви з фокусною відстанню 12 мм та кутом зору
30° використовуються при спостереженні за периметром об'єкта.
Трансфокатор - пристрій, що дозволяє змінювати фокусну відстань в широких
межах (ZOOM - функція). Об'єктиви, забезпечені трансфокаторами, називаються
варіооб'єктивами. Фокусна відстань може змінюватися вручну або шляхом
сервоуправління. Варіооб'єктиви з огляду на їхню велику вартість застосовуються
тільки в тих випадках, коли необхідно швидко збільшити зображення дрібної деталі
(наприклад, для ідентифікації особистості).
 Світлосила – здатність об'єктива давати зображенню більшу чи меншу
освітленість. Чим вище світлосила об'єктива, тим коротше може бути витримка, що
дуже важливо при зйомці в поганих світлових умовах. Світлосила об'єктива залежить
насамперед від величини діючого отвору об'єктива, яке визначає діаметр пучка
променів світла, що проходять через об'єктив і висвітлюють світлочутливий елемент.
Світлосила об'єктива прямо пропорційна квадрату діаметра діючого отвору і
назад пропорційна квадрату його фокусної відстані.
Відносний отвір – визначається ставленням величини діючого отвору до
фокусної відстані та визначає освітленість на ПЗЗ-матриці. Так, наприклад, у
об'єктиву з фокусною відстанню F = 50 мм і діаметром діючого отвору 14,3 мм
відносний отвір дорівнюватиме 14,3 : 50 = 1 : 3,5. Це вираз разом із фокусною
відстанню і наноситься на оправу об'єктива.
Можливість регулювання діафрагми. Розрізняють об'єктиви з ручним
управлінням діафрагмою і з автодіафрагмою. Об'єктиви з автодіафрагмою
дозволяють отримувати якісне зображення як при яскравому сонці, так і при
низькому освітленні і застосовуються в тих випадках, коли освітленість об'єкта
протягом періоду спостереження може змінюватися в широких межах. У системах
звичайного класу задовільний результат можна отримати, застосовуючи об'єктиви з
постійною діафрагмою та камери з електронним затвором, що значно дешевше.

Кожухи.
Кожухи для відеокамер випускаються кількох типів:
- внутрішні кожухи (захисні від пилу, декоративні, маскуючі, антивандальні);
- вуличні (погодні) кожухи для захисту відеокамер від опадів, температурних
перепадів та вандалізму.
Серед основних технічних характеристик кожухів можна назвати такі:
- розмір кожуха (визначає максимальний розмір відеокамери з об'єктивом, яка
може бути розміщена у кожусі);
- захисні властивості кожуха (класифікуються дворядними номерами: перша
цифра від 0 до 6 визначає ступінь захисту від проникнення сторонніх предметів, а
другий від 0 до 8 – ступінь захисту від проникнення вологи);
- Потужність нагрівача;
- Маса кожуха;
- Напруга живлення кожуха (відеокамери).
Відеокамери для відкритого внутрішнього спостереження розміщуються в
захисних корпусах (кожухах), які мають різну форму (сфера, напівсфера і т.д.),
габарити, конструкцію кріплення (стельова, настінна, кутова) і дозволяють вибрати
оформлення, що найбільше підходить до конкретного інтер'єру.
Відеокамери, призначені для використання на відкритому повітрі за низьких
температур, поміщаються в захисні кожухи з підігрівом, які обладнані термостатом
для підтримки робочої температури (гермокожухи). Гермокожухи призначені для
роботи в широкому діапазоні кліматичних умов і дозволяють використовувати різні
комбінації відеокамер та об'єктивів. Кожух забезпечений сонцезахисним козирком
(або фільтром), панеллю для встановлення відеокамери, термостатом та
комутаційною панеллю. Деякі гермокожухи мають додаткове обладнання –
вентилятори, двірники, омивачі скла.
Поворотні пристрої призначені для відеокамер із дистанційним керуванням.
Вони забезпечують поворот у горизонтальній (до ± 365 °) і у вертикальній (до ± 183 °)
плоскостях або тільки в горизонтальній. Розрізняють поворотні пристрої з постійною
і з регульованою кутовою швидкістю переміщення. Сигнали керування камерами
перетворюються на задані механічні переміщення за допомогою приймачів
телеметричних сигналів керування. Як правило, разом з поворотними пристроями
поставляються пульти керування, за допомогою яких можна керувати також
трансфокаторами об'єктивів для отримання укрупненого зображення.
Поворотні пристрої можуть бути внутрішніми та вуличними Вуличні поворотні
пристрої працюють у температурному діапазоні від – 40 до +60 °С.
Пристрої інфрачервоного підсвічування. Для забезпечення працездатності
відеокамери у повній темряві використовуються пристрої місцевої ІЧ підсвічування
та ІЧ прожектори, що здійснюють опромінення спостерігається об'єкта
інфрачервоними променями. Однак ці пристрої дають невеликий кут підсвічування,
що не дозволяє якісно контролювати всю зону. Кронштейни служать для кріплення
відеокамер до стін, панелей та інших конструкцій, що несуть, і дозволяють точно
орієнтувати поле зору відеокамери в потрібному напрямку.
Розрізняють кронштейни для горизонтальної поверхні, вертикальної поверхні,
телескопічні тощо.
Виконання кронштейнів визначається, головним чином, естетичними вимогами
та навантаженням: на кронштейнах для внутрішнього застосування кріпляться
відеокамери масою кілька сотень грамів, на кронштейнах для вуличного застосування
– масою кілька кілограмів. При виборі типу кронштейна слід враховувати такі його
характеристики як здатність навантаження, довжина, тип кріплення.

5 Відеомонітори

Відеомонітори – це пристрої, що перетворюють відеосигнали на двовимірне

зображення. Відеомонітори є виробами, спеціально призначеними для використання
в системах відеоспостереження (висока надійність при цілодобовій роботі, частому
перемиканні кадрів тощо), тому заміна їх звичайними приймачами телевізійного
зображення неприпустима. Крім того, багато відеомоніторів забезпечені вбудованими
пристроями для прийому сигналів від кількох камер - відеокоммутаторами.
Відеомонітори діляться на два класи – відеомонітори чорно-білого та
кольорового зображення.
Основні характеристики відеомоніторів - розмір екрану по діагоналі і здатність,
що дозволяє, по горизонталі.
У традиційних системах відеоспостереження найчастіше застосовуються
відеомонітори розміром екрана 9", 12", 14" і 15".
При використанні пристроїв суміщення зображення – відеоквадраторів,
застосовуються, як правило, відеомонітори з великим розміром екрану: 17", 19", 21" і
більше. Вибирати відеомонітор за роздільною здатністю слід таким чином, щоб вона
була вищою, ніж у застосовуваних відеокамер, оскільки відеомонітор не повинен
погіршувати загальний дозвіл системи відеоспостереження. При використанні в
системі відеокамер зі звичайною роздільною здатністю доцільно вибрати
відеомонітор зі звичайною роздільною здатністю (600-800 ТВЛ для чорно-білих і
350-400 - для кольорових). В системах відеоспостереження високого класу, як
правило , використовуються відеомонітори з роздільною здатністю 900 ... 1000 ТВЛ
(чорно-білих) і 450-500 ТВЛ (кольорових).
 Основним елементом відеомонітора, що визначає його розміри, роздільну
здатність, кольорову гаму, яскравість і контраст зображення, є електронно-променева
трубка (ЕЛТ), рідкокристалічна (РК) або плазмова панелі.
РК відеомонітори мають у порівнянні з моніторами на ЕПТ низку переваг:
- не випромінюють небезпечні електромагнітні поля, що суттєво підвищує
скритність інформації, що відображається на екрані;
- відсутні шкідливі здоров'ю випромінювання (рентгенівські, електричні,
магнітні, електромагнітні);
- не чутливі до зовнішніх магнітних полів;
- більш повно використовується видима поверхня екрану (наприклад, поверхня
екрану 15-дюймових РК відеомоніторів відповідає поверхні 16-дюймових
відеомоніторів на ЕПТ);
- мають рівномірну роздільну здатність екрана по всій поверхні;
- відсутнє тремтіння зображення по вертикалі;
- значне (на 40–50%) менше енергоспоживання, більша компактність та менша
вага.
Але РК відеомонітори поки що програють відеомоніторам на ЕПТ за
яскравістю та насиченістю фарб кольорового зображення та куту його огляду.
Кращими характеристиками яскравості мають відеомонітори на плазмових
панелях. Яскравість і контрастність плазмових панелей можна порівняти з
аналогічними характеристиками ЕПТ, але вони мають менші габарити, масу, більший
термін служби і випромінюють шкідливі електромагнітні поля значно меншого рівня.
Переваги плазмових панелей особливо відчутні при створенні великих екранів.
У міру збільшення кількості встановлених відеокамер виникає необхідність
підвищення кількості відеомоніторів. Однак при встановленні на робочому місці
оператора більше 4-6 відеомоніторів у нього під час спостереження швидко настає
психологічна втома. Особливо це проявляється при використанні відеомоніторів з
ЕПТ, оскільки миготіння зображення на них стає особливо помітним у периферичній
області зору і при збільшенні кількості відеомоніторів зростає шкідливий вплив
тремтіння зображення на зір. Тому для систем відеоспостереження доцільними є
відеомонітори з частотою кадрової розгортки 100 Гц і вище.

6 Відеокомутатори

Відеокомутатори діляться на комутатори послідовної дії та матричні

відеокомутатори.
Відеокомутатори послідовної дії дозволяють підключати кілька (4–20)
відеокамер до одного монітора з послідовним автоматичним «гортаючим» та ручним
режимами роботи. Вони дозволяють послідовно переглядати зображення всіх
відеокамер або вибірково від деяких із них (рис.3). В автоматичному режимі час
перемикання становить від 05 до 60 с.
Мал. 3 Структурна схема відеокомутатора

У таких відеокомутаторах передбачаються:

- Налаштування часу перегляду зображення кожної відеокамери;
- входи для сигналів тривоги від сповіщувачів для швидкого підключення до
монітора сигналів від найближчої до сповіщувача камери;
- «залповий» режим, який дозволяє спостерігати ділянки зони, що
охороняється,
на кожному з яких встановлено кілька відеокамер.
Відеокомутатори послідовної дії є простими пристроями з обмеженими
можливостями і поступово витісняються матричними відеокоммутаторами з значно
більшим набором функцій.
Матричні відеокомутатори мають вбудований процесор і дозволяють
побудувати гнучку і легко настроювану систему відеоспостереження. Вони
забезпечують додатково до функцій послідовних відеокоммутаторів виведення на
екран монітора:
- зображень від камер у будь-якому порядку з керуванням їх поворотними
пристроями та варіооб'єктивами;
- номерів камер та назв приміщень, в яких вони встановлені;
- повідомлень про сигнали тривоги, поточного часу, дати, інструкції оператору
та ін.
Зазначені функції дозволяють створювати гнучкі та нарощувані системи
охорони об'єктів захисту.
Програмування матричного відеокомутатора здійснюється за допомогою
клавіатури. До одного матричного відеокомутатора можна підключити кілька
віддалених клавіатур, що дозволяє організувати кілька незалежних каналів керування
відеокамерами. До виходу відеокомутатора можна підключати відеомагнітофон.
Матричний відеокоммутатор має порт RS-232 для підключення до
персонального комп'ютера, що дозволяє програмувати та керувати його діями з
комп'ютера. Матричний відеокомутатор обладнаний «тривожними» входами для
підключення охоронних сповіщувачів або детекторів руху, для яких можна задати
певні послідовності дій відеокомутатора при їх спрацюванні (наприклад, включається
камера, розташована в полі дії сповіщувача, зображення від неї виводяться на
основний монітор і одночасно відбувається запис цієї інформації на спеціалізований
відеомагнітофон).
 7 Відеоквадратори

Відеоквадратори – це цифрові пристрої, що забезпечують розміщення

зображень від 4 відеоджерел на одному екрані, який у цьому випадку ділиться на 4
частини (квадранти), і дозволяють зменшити кількість відеомоніторів у системі
відеоспостереження (рис. 4).
Відеоквадратори високої роздільної здатності дозволяють працювати на одному
моніторі з 8 камерами: вони формують дві групи по 4 камери і дають можливість по
черзі виводити їх на екран.

Мал. 4 Структурна схема відеоквадратора

Розрізняють відеоквадратори послідовної дії з послідовним перемиканням

зображень у квдрантах та відеоквадратори «реального часу», що забезпечують
одночасну зміну зображень у всіх 4 квадрантах. У відеоквадраторах послідовного
впливу період зміни зображень на екрані відеомонітора становить 0,16 с, тобто
частота кадрів дорівнює 6,25 Гц. Через це зображення на екрані відеомонітора
«смикається», що призводить до передчасної втоми оператора.
У відеоквадраторах реального часу «оцифрування» зображення від усіх
відеокамер відбувається паралельно, тому частота кадрів не змінюється і дорівнює 25
Гц.
Відеоквадратор здійснює цифрову обробку відеосигналу (квадрарування), тому
на вході сигнал від відеокамери подається в цифровому вигляді, а на виході
відеоквадратора формується аналоговий відеосигнал.
Більшість відеоквадраторів можуть працювати як відеокомутатор послідовної
дії, тобто підключати будь-яку з відеокамер, що працюють, до монітора.
Відеоквадратори, як і відеокомутатори послідовної дії, є порівняно простими
пристроями та застосовуються, як правило, у невеликих та недорогих системах
відеоспостереження.
Відеоквадратори для систем відеоспостереження повинні мати:
- додаткові (за кількістю відеокамер) «тривожні» входи для підключення
засобів
 сигналізації та забезпечувати виведення відеокамери на повний екран при
спрацьовуванні у її зоні спостереження засобів сигналізації;
- режим «заморожування» кадру, тобто можливість зафіксувати зображення в
одному із сегментів;
- Можливість передачі сигналу тривоги іншим споживачам;
- Можливість запису зображення на відеомагнітофон.
Недоліком відеоквадраторів є те, що роздільна здатність зображення зменшується в 2
рази по відношенню до вихідного зображення.

8 Відеомультиплексори

Відеомультиплексори - пристрої, що виконують тимчасове мультиплексування.

Спочатку вони створювалися для забезпечення запису відеосигналів від декількох (до
16) відеокамер на одну відеокасету та безперервне відтворення відеосигналів від
однієї відеокамери. Відеомультиплексори дозволяють переглядати на екрані
відеомоніторів зображення від одних відеокамер і записувати на відеомагнітофон
сигнали від інших відеокамер. Записані зображення можуть переглядатися в
повноекранному режимі, режимах квадрованого екрану, «картинки в картинці» та
мультиекрана (рис.5).

Мал. 5 Структурна схема відеомультиплексора

Для більш детального аналізу повноекранних зображень багато
відеомультиплексорів мають функцію дворазового цифрового збільшення
зображення. Деякі відеомультиплексори мають вбудовані відеодетектори руху,
генератори титрів, дати і часу, а також можуть працювати в дуплексному режимі,
тобто дозволяють переглядати раніше зроблені записи одночасно з поточним записом
зображень з відеокамер, що працюють.
Відеомультиплексор є цифровим послідовним перемикачем з періодом
пред'явлення рівним часу кадру зображення (0,04с) і можливістю створення
поліекранного зображення на екрані відеомонітора. Кадри зображення від
відеокамери послідовно оцифровуються і з них формується поліекранне зображення
(2x2, 3x3, 4x4, картинка в картинці та ін.). На відеомагнітофон записується
послідовно по кадру зображення від кожної відеокамери, що, на відміну від
відеоквадратора, не погіршує зображення від відеокамери.
Існують такі види відеомультиплексорів: симплексні, дуплексні та
триплексні.
До симплексного відеомультиплексора можна підключити один
відеомагнітофон для цілодобового запису зображення від усіх відеокамер. Але щоб
переглянути раніше записану інформацію, потрібно зупинити запис і лише після
цього розпочати перегляд. У сучасних системах практично не застосовується.
До дуплексного відеомультиплексора можна підключити два
відеомагнітофони: один для цілодобового безперервного запису, а другий для
відтворення. Причому відтворення можна здійснювати на додатковому відеомоніторі,
виводячи на нього запис зображення від однієї з вибраних відеокамер, або в режимі
мультикартинки.
Триплексний відеомультиплексор дозволяє підключати окрім двох
відеомагнітофонів ще й відеомонітор для отримання на ньому поліекранної картинки.
Широкий набір вбудованих функцій, розвинена логіка обробки сигналів
тривоги, а також можливість програмування відеомультиплексоров за допомогою
функціональних клавіш або з персонального комп'ютера дозволяють створювати на
їх базі середні та великі (з обслуговуванням від 128 до 256 відеокамер) системи
відеоконтролю.
Для цього розроблено цілий спектр додаткової апаратури: адаптери віддаленої
клавіатури, багатопортові контролери, системи телеметричного керування
відеокамерами тощо.

9 Відеодетектори руху

Відеодетектори руху є автономний або вбудований в мультиплексор електронний

блок, який запам'ятовує поточний кадр зображення, порівнює його з наступним і
видає сигнал тривоги при розбіжності порівнюваних зображень (рис.6).

Мал. 6 Структурна схема відеодетектора руху

Роботу відеодетектора руху можна описати наступним чином:

- у початковий момент часу кадр зображення відеокамери запам'ятовується та
 стає еталонним кадром;
- наступні кадри зображення запам'ятовуються як поточних кадрів;
- за наявності суттєвих відмінностей між еталонним та поточним кадром
зображення, що перевищують задану величину (поріг), на виході порогового
пристрою видається сигнал тривоги;
- Через деякий час кадр еталонного зображення замінюється поточним кадром.
При виборі відеодетекторів руху необхідно враховувати такі характеристики:
- характеристики відеовходів (кількість відеовходів; стандарт вихідного
відеосигналу - PAL, SECAM, NTSC та ін);
- чутливість відеодетектора (мінімальний розмір, мінімальний контраст і
діапазон швидкостей переміщення мети, що виявляється);
- число, розмір та форма зон виявлення;
- Смуга робочих частот;
- число, тип та електричні параметри вихідних сигналів тривоги (максимальна
напруга та максимальний комутований струм вихідного сигналу тривоги);
- кліматичні умови (діапазон робочих температур, діапазон температур
зберігання, відносна вологість);
- механічні характеристики (габаритні розміри, маса, можливість монтажу у
стійку).
Відеодетектори застосовуються головним чином у системах охорони великих
об'єктів, де оператору доводиться контролювати велику кількість відеокамер.
Розрізняють аналогові та цифрові відеодетектори руху.
У аналогових відеодетекторах руху порівнюються рівні сигналів однакових
елементів зображення. При попаданні в зону спостереження об'єкта, відсутнього на
попередньому зображенні, змінюються відповідні яскравості елементів зображення і
рівні сигналів. Якщо зміни перевищують встановлений поріг, відеодетектор руху
видає сигнал тривоги. Введення порога знижує ймовірність помилкових тривог через
електричні перешкоди або природні явища в зоні спостереження (дощу, снігу та ін.).
Сигнал тривоги подається при перевищенні цієї різниці більш граничного
значення.
Цифрові відеодетектори руху – це багатоканальні пристрої, які дозволяють
розбивати зображення зони, що охороняється на окремі області, для кожної з яких
встановлюється свій поріг роботи: чим вище цей поріг, тим більші зміни повинні
відбутися на «картинці». Крім цього, характеристики різних змін на
відеозображеннях (початок, напрямок, швидкість руху тощо) можна задавати
програмним шляхом. Це дозволяє, наприклад, не сприймати людину, що рухається в
напрямку від об'єкта, що охороняється, або паралельно йому на деякій безпечній
відстані, як порушника.
Налаштування системи з цифровими детекторами на оптимальний режим
повинно проводитися з урахуванням особливостей місця встановлення відеокамери
та характеристик об'єкта, що охороняється (імовірних шляхів переміщення
порушника, наявності вразливих місць тощо). Інакше важко буде уникнути великої
кількості хибних спрацьовувань або навпаки пропуску порушника.
Цифрові відеодетектори руху застосовують у складних системах
відеоспостереження високого класу.
Відеодетектор у вигляді автономного блоку може бути з будь-яким засобом
системи відеоконтролю.
 10 Відеомагнітофони та відеопринтери

Відеомагнітофони застосовуються для реєстрації та документування

зображень із відеокамер. Спеціалізовані відеомагнітофони на відміну від побутових
забезпечують значно більшу тривалість запису: від 24 годин до 40 діб. Збільшення
тривалості запису досягається з допомогою записи з пропуском кадрів, з ущільненою
записом і із записом по тривозі.
Найбільш поширеним варіантом запису є запис із пропуском кадрів, тобто
запис не кожного кадру, а лише вибіркових. У відеомагнітофоні з тривалістю до 24
годин записується кожен 8-й кадр, а у варіанті найбільш тривалого запису - кожен
320-й кадр. У цьому способі запису звук не записується. На кожному кадрі
реєструється дата та час, що дозволяє з точністю до хвилин відновити події у разі
виникнення нештатних ситуацій.
У відеомагнітофонах із ущільненим записом встановлюються зменшені
відеоголовки та застосовуються відеокасети з покращеними характеристиками.
Однак за щільніший запис доводиться платити погіршенням якості запису і
несумісністю з стандартом запису, що використовується.
У відеомагнітофонах із записом по тривозі забезпечення малого часу від подачі
сигналу «Запис» до початку запису передбачено режим очікування. У цьому режимі
стрічка відеокасети готова до запису, а відеоголовка постійно обертається. Для
виключення протирання стрічки головкою, що обертається, вона повільно
просувається зі швидкістю 6 півкадрів за 3 хвилини. По тривозі може здійснюватися
також перехід із повільних режимів записи до одного з найшвидших, аж до
номінальної швидкості. Перемикання режимів здійснюється автоматично при
спрацьовуванні відповідних датчиків виявлення тривоги.
Важливими характеристиками відеомагнітофонів є його роздільна здатність і
надійність. Висока роздільна здатність дозволяє зафіксувати навіть дрібні деталі, а
надійність важлива тому, що такі відеомагнітофони призначені для безперервної
роботи протягом декількох років.
У сучасних системах відеоспостереження використовують цифрові
відеонакопичувачі, які дозволяють кодувати, зберігати та відтворювати зображення,
отримані від відеокамер як у реальному часі, так і з пропуском кадрів. Якщо мати на
увазі, що розмір одного кадру відео приблизно дорівнює 560 Кбайт, то на жорсткий
диск ємністю 500 Гбайт можна записати до 1000000 зображень. Це відповідає 750
хвилин (12,5годин) запису в реальному часі. Так як цього часу часто буває
недостатньо, використовують різні методи стиснення відеоінформації (JPEG,
MJPEG). У цьому випадку вихідний кадр відео стискається в 15-25 разів і його розмір
складає близько 25 Кбайт. Отже, на жорсткий диск ємністю 500 Гбайт можна
записати близько 250 годин відеоінформації. Якщо використовувати режим з
пропуском кадрів, час запису можна довести до сотень діб.
Сучасні методи стиснення цифрового відеосигналу без погіршення якості
забезпечили суттєві переваги цифрового відеозапису:
- запис практично не схильна до старіння і може зберігатися як завгодно довго;
- при копіюванні не відбувається погіршення якості зображення копій;
- Простота вибору будь-якого кадру зображення, його вставки в документ і
роздрукування зображення на відеопринтері.
 Відеопринтери призначені для оперативного друку вибраного кадру від
джерела відеосигналу. Основними характеристиками відеопринтерів є роздільна
здатність, розмір друкованого знімка та можливість багатокадрового друку.
Відеопринтери – це складні та дорогі пристрої, тому в систему
відеоспостереження їх включають на важливих та особливо важливих об'єктах, коли
необхідно отримати документальне підтвердження події, зафіксованої на
відеомагнітофоні.
11 Відеопідсилювачі та відеорозподільники

Відеопідсилювачі застосовуються для компенсації загасання відеосигналу в

лініях під час передачі його на великі відстані. При виборі відеопідсилювача
необхідно знати його вхідний і вихідний опори, а також коефіцієнт посилення, так як
їх значеннями визначається тип лінії передачі та максимальна відстань, на яку можна
передати відеосигнал.
Відеорозподільники використовуються при необхідності трансляції
відеосигналу кільком споживачам. Основними характеристиками
відеорозподільників є вхідний та вихідний опір, а також кількість виходів (кількість
можливих споживачів).

12 Канали та пристрої передачі відеосигналів

Для передачі відеосигналів у системах відеоспостереження можуть

використовуватися як дротові канали зв'язку (коаксіальні кабелі, телефонні лінії,
волоконно-оптичні лінії), так і бездротові канали (Радіоканал або ІЧ канал).
Найбільш стабільна та якісна робота системи відеоспостереження при
використанні провідних каналів зв'язку можлива лише при використанні
коаксіальних кабелів.
Основними характеристиками кабелю є хвильовий опір, діаметр та погонне
згасання.
Як правило, вхідні та вихідні опори основних компонентів системи
відеоспостереження мають значення 75 Ом, тобто розраховані застосування кабелів з
хвильовим опором 75Ом.
Максимальна відстань від відеокамери до приймача відеосигналу визначається
допустимим загасанням і залежить від типу кабелю, що використовується (для
кабелю РК-75-4 воно не перевищує 200 м, для РК-75-7 - 500 м). Величина такого
загасання має бути не більше 3 дБ для ідентифікації об'єкта та не більше 6 дБ для
його виявлення. Згасання в коаксіальному кабелі залежить від його діаметра і
становить 2,6 дБ на 100 м для кабелю з діаметром 6 мм та 1,4 дБ на 100 м для кабелю
з діаметром 9 мм.
Вибору коаксіального кабелю для зовнішнього використання слід приділяти
особливу увагу (на вулиці, в неопалюваних приміщеннях, у приміщеннях з
агресивним середовищем тощо).
Ці кабелі повинні працювати в широкому діапазоні температур (± 50°С), бути
стійкими до впливам сонячного світла, радіації, агресивних середовищ (у тому числі і
землі), мати броньову обплетення для захисту від механічних пошкоджень.
Необхідно врахувати, що розведення таких кабелів повинно проводитись у
спеціально випущених для зовнішнього застосування кабеле-проводах, в яких
коаксіальний кабель може бути прокладений спільно з проводами живлення. При
необхідності передачі відеосигналів на великі відстані (до 1,5 км) як лінію зв'язку
застосовують виту пару і відповідну апаратуру – відеопідсилювачі та модеми
(передавачі-модулятори та приймачі - демодулятори). При цьому відеосигнали за
допомогою спеціальної апаратури перетворюються, запам'ятовуються і передаються з
використанням модему. Час передачі може становити від часток секунди до хвилини,
залежно від вимог до якості «картинки».
Для передачі відеосигналів можуть використовуватися телефонні лінії зв'язку.
У цьому випадку лінія зв'язку повинна включати передавач, що виконує алгоритм
стиснення відео, модем, персональний комп'ютер з модемом і відповідним
програмним забезпеченням, що виконують роль приймача та відеомонітора.
Для передачі зображень цифровими і звичайними телефонними лініями
найбільш широко використовуються три системи:
- системи з компресією зображень, призначені передачі інформації лише про
зміну зображення від кадру до кадру;
- системи з MPEG-компресією, в яких використовують спеціальні алгоритми
компресії зображень об'єктів, що рухаються;
- системи з JPEG-компресією, які забезпечують незалежне стиснення кадру
зображення.
У спеціальних системах відеоспостереження, коли потрібна підвищена
схибленість інформації та висока роздільна здатність, застосовуються волоконно-
оптичні лінії зв'язку. Дальність дії таких систем (як і при передачі по телефонних
лініях) практично не обмежена. Відносна їхня дорожнеча обумовлена тим, що
відеокамери не мають виходу для підключення оптоволоконного кабелю, тому
потрібно вводити в систему перетворювачі електричного сигналу оптичний і назад.
Крім цього, робота з прокладання, зрощення та підключення таких кабелів досить
трудомістка.
При створенні мобільних і переносних систем, а також у випадках, коли
прокладання кабельних ліній неможливе або недоцільне, використовується радіо- або
інфрачервоний канали зв'язку. Дальність передачі при цьому становить від кількох
сотень метрів до кількох кілометрів. У найпростішому випадку відеокамера
підключається до радіопередавача дециметрового діапазону, а сигнал приймається на
звичайний телевізор. Водночас такі системи мають істотні недоліки, наприклад,
можуть створювати перешкоди побутовому телемовленню, а сигнал у зоні дії
передавача може приймати стороння людина чи зловмисник. Ці недоліки позбавлені
радіосистеми, що працюють в сантиметровому діапазоні, а також системи, що
працюють в інфрачервоному (780-850 нм) діапазоні. Такі системи не вимагають
дозволу на застосування в цих діапазонах, проте вони працюють тільки в зоні прямої
видимості, а їх дальність дії значною мірою залежить від оптичної щільності
середовища (сніг, дощ, туман, пил тощо).

13 Електроживлення систем відеоспостереження

Основними напругами живлення компонентів системи відеоспостереження є

220 В змінного струму частотою 50 Гц і 12В постійного струму. Від мережі змінного
струму напругою 220В живляться практично всі відеомонітори, відеокомутатори,
відеоквадратори, відеоплексори, відеомагнітофони, відеопринтери, поворотні
пристрої, гермокожухи, а також деякі відеокамери. Напругою 12 В постійного струму
живляться практично всі відеокамери, а також деякі пристрої обробки відеосигналу
(відеоквадратори, відеокомутатори та ін) і поворотні пристрої. У поодиноких
випадках живлення компонентів системи відеоспостереження здійснюється напругою
24 В постійного та змінного струму, а також 9 В постійного струму. Для живлення
окремих компонентів системи відеоспостереження пропонується широкий вибір
мережевих адаптерів 220/12 В та 220/9 В.
Електроживлення всієї системи відеоспостереження має бути організоване
таким чином, щоб забезпечувати працездатність системи в автономному режимі,
тобто при зникненні напруги змінного струму. З цією метою живлення компонентів
здійснюється від джерел безперебійного живлення або від спеціалізованих блоків
живлення, забезпечених акумуляторами. Для живлення відеомоніторів,
відеомагнітофонів та ін. можуть використовуватися інвертори - прилади, що
перетворюють постійний струм напругою 12 В змінний струм напругою 220 В і
частотою 50 Гц. При побудові системи відеоспостереження її компоненти слід
вибирати таким чином, щоб номенклатура поживних напруг і споживана потужність
(струм) були мінімальними. Організація живлення відеокамер є однією з проблем у
системах з бездротовими каналами зв'язку. З одного боку можна подавати живлення
камер по проводах, але тоді залишається проблема прокладання проводів, з іншого -
можна живити камери від акумуляторів, проте через велике споживання навіть у
сучасних камер (200-400 мА) доводиться часто змінювати елементи живлення.

14 Конфігурації систем відеоспостереження

14.1 Види конфігурацій
Найбільш поширені такі конфігурації систем відеоспостереження:
-Сістема відеоспостереження, побудована на базі відеореєстратора.
-система відеоспостереження, побудована на базі персонального комп'ютера та
плат відеозахоплення
-система відеоспостереження, побудована на базі персонального комп'ютера та
мережевих відеокамер (IP-відеокамер)

14.2 Системи відеоспостереження на базі відеореєстратора

Апаратна частина. Відеореєстратор являє собою закінчений пристрій на вигляд

ідентичний звичайному DVD програвачу. За внутрішнім пристроєм відеореєстратор
аналогічний персональному комп'ютеру. Він має материнську плату, процесор,
оперативну пам'ять, жорсткий диск, роз'єм відеовходів і відеовиходів, USB порт, порт
управління відеокамерою. Все це реалізовано на одній платі і не має можливості
будь-якої модернізації. Багато відеореєстраторів мають тривожні входи та виходи для
підключення охоронних датчиків (датчики об'єму, витоку газу, води) та зовнішніх
оповіщаючих та виконавчих пристроїв, наприклад, сирени, електромеханічних
замків, сповіщувачів по GSM каналах, пульта охорони.
Зазвичай відеореєстратори мають 4, 8 або 16 відеовходів для підключення
камер відеоспостереження. При цьому зовсім не обов'язково використовуються всі
відеовходи, деякі можуть залишатися в резерві. Чим більше кількість відеовходів,
тим вище ціна пристрою, причому подвоєння ціни при подвоєнні кількості
відеовходів не відбувається.
Відеоспостереження, що використовуються в даній системі, є аналоговими.
Даний тип відеокамер перетворює відеосигнал у формат, який може бути отриманий
телевізійним або іншим приймачем, наприклад, охоронним відеомонітором. У той же
час система відеоспостереження є цифровою, оскільки отримані дані зберігаються на
цифровому носії.
Продуктивність відеоспостереження практично повністю залежить від
продуктивності процесора. Показником продуктивності процесора є тактова частота
та архітектура. Частота процесора, що використовується у відеореєстраторі, зазвичай
коливається між 500 МГц і 1000 МГц, що зумовлено складністю відведення тепла. У
цій системі всі ресурси спрямовані на обробку відеосигналу і не використовуються
сторонніми програмами, тому такої частоти процесора достатньо.
Відеореєстратор підключається до звичайного телевізора через відповідний роз'єм.
Програмна частина. Як операційна система у відеореєстраторах використовуються
різні різновиди системи Linux, часто розроблені спеціально для даного пристрою.
Операційна система Linux є найбільш стабільною при довгостроковій безперервній
роботі та стійкою до зовнішніх впливів (віруси, піратські зломи тощо).
Відеореєстратори дають користувачу обмежений доступ до програмної
частини, наприклад, немає можливості встановити нові програми, драйвера або
видалити старі. Вони дозволяють виконувати лише ті команди, які передбачені в
меню, як і під час роботи з будь-яким DVD-плеєром або телевізором. Це є запорукою
безперебійної роботи та вищої надійності системи.
Управління системою. Керується відеореєстратор за допомогою графічного
меню, яке відображається на екрані відеомонітора, до якого він підключений. Робота
в меню проводиться кнопками лицьової панелі відеореєстратора та пультом
дистанційного керування та повністю аналогічна керуванню телевізором або DVD
плеєром. Багато відеореєстраторів також мають можливість управління
комп'ютерною мишею.
Інтеграція із охоронними системами. Відеореєстратор має обмежені
можливості інтеграції з іншими охоронними системами: охоронною та пожежною
сигналізацією, системами керування доступом тощо. Це зумовлено «жорсткістю»
його апаратної та програмної частини.
Відеореєстратори мають стандартні тривожні входи. Кількість тривожних
входів зазвичай збігається з кількістю відеовходів.
До тривожного входу можна підключити будь-який з охоронних датчиків, так
як принцип роботи у всіх однаковий - вони або розмикають ланцюг при
спрацьовуванні і називаються нормально-замкнутими або замикають - нормально-
розімкнуті. Будь-який датчик підключається до відеореєстратора звичайним
двожильним кабелем. Є також можливість підключення одного тривожного входу
кілька охоронних датчиків, з'єднаних між собою.
Під час спрацювання охоронного датчика відеореєстратор може виконати такі
дії: розпочати запис відео з вибраних камер, подати звуковий сигнал через
вбудований динамік, подати сигнал тривоги на зовнішній пристрій. Зовнішнім
пристроєм може бути: сирена, сповіщувач GSM каналу, пульт охорони. При цьому на
один тривожний вихід можна підключити всі пристрої одночасно.
З одного боку можливості відеореєстратора з інтеграції з іншими охоронними
системами обмежені, але з іншого боку дозволяють вирішити більшість типових
завдань.
Масштабованість та модернізація. Цифрова система відеоспостереження,
побудована на базі відеореєстратора, абсолютно не масштабується. Немає
можливості збільшити кількість відеовходів або тривожних входів, додати ще один
USB порт або встановити мережну картку. Відеореєстратор є завершеним пристроєм
із чітко визначеним набором функціональних можливостей.
Масштабованість системи відеоспостереження можлива лише при підключенні
кількох відеореєстраторів до локальної мережі та наявності спеціального
програмного забезпечення, що дозволяє здійснювати їхній контроль в одному вікні на
віддаленому комп'ютері.

14.3 Система відеоспостереження на базі персонального комп'ютера та плат

відеозахоплення
Апаратна частина. Система відеоспостереження на базі персонального
комп'ютера та плат відеозахоплення складається з персонального комп'ютера із
спеціальною платою захоплення відеозображення. Кожна така плата найчастіше має
вузьку спеціалізацію. Тобто для можливості використання тривожних входів та
виходів або керування відеокамерою буде потрібно придбання додаткової плати, яку
також необхідно встановити в комп'ютер. Але кожна додаткова встановлена плата
буде знижувати як надійність, так і та працездатність системи загалом у зв'язку з
можливістю виникнення конфліктів пристроїв. Чим більше різних додаткових плат,
тим більша ймовірність виникнення конфліктів. Плати відеозахоплення, аналогічно
відеореєстраторам, зазвичай мають 4, 8 або 16 відеовходів. Відеокамери, що
використовуються, є аналоговими, а система відеоспостереження - цифровий.
Тактова частота сучасного комп'ютера становить 3 ГГц, що перевищує тактову
частоту відеореєстратора в 3 рази. Слід також зазначити, що сучасна архітектура
процесора, що використовує сучасну оперативну пам'ять, дає ще більш ніж
дворазовий приріст продуктивності. Таким чином, продуктивність комп'ютера вище
за продуктивність відеореєстратора більш ніж у 6 разів.
Для перегляду зображення система відеоспостереження на базі персонального
комп'ютера та плат захоплення підключається до монітора. Інтерфейс підключення
залежить від відеокарти чи материнської плати персонального комп'ютера.
Програмна частина. Операційна система Windows - найбільш популярне рішення для
систем відеоспостереження на базі персонального комп'ютера. Однак слід мати на
увазі, що сучасні програми можуть підміняти деякі системні файли, ускладнюючи
або унеможливлюючи роботу системи відеоспостереження. Забираючи всі ресурси
процесора, де вони дають нормально функціонувати спочатку досить вимогливої до
ресурсів системі. Тому користувачі (охоронці) своїми некваліфікованими діями
можуть повністю порушити роботу системи. Для стабільної роботи системи
відеоспостереження на базі персонального комп'ютера потрібен окремий комп'ютер,
який буде надійно захищений. Через складність встановлення та налаштування
програмного забезпечення технічне обслуговування системи відеоспостереження
потребує використання послуг кваліфікованих спеціалістів.
Управління системою. Інтерфейс користувача в комп'ютерній системі є
звичним для більшості користувачів рішенням на базі операційної системи Windows.
Після ввімкнення комп'ютера потрібно запустити спеціалізовану програму, в
діалоговому вікні якої буде відбуватися вся робота. Управління здійснюється
клавіатурою та мишею, що звично та зручно звичайному користувачеві.
Інтеграція із охоронними системами. Велика кількість додаткового
програмного забезпечення для комп'ютерних систем відеоспостереження дозволяє
рішенням з урахуванням персонального комп'ютера мати підвищену гнучкість проти
рішеннями з урахуванням видеорегистратора. Це викликано тим, що,
використовуючи поширену платформу операційної системи Windows, значно
простіше створити велику кількість підсистем із різними функціональними
можливостями, а також інтегрувати розробки інших виробників як програмні, так і
апаратні. Комп'ютерна система відеоспостереження здатна інтегруватися з касовим
робочим місцем в магазині роздрібної торгівлі, працювати разом із системою
контролю доступу, розпізнавати автомобільні номери та особи людей, працювати
разом із системами охоронно-пожежної сигналізації.
Масштабованість та модернізація. Масштабованість системи
відеоспостереження на базі персонального комп'ютера та плат відеозахоплення
проблем не становить. Наприклад, для збільшення кількості камер, що
підключаються, або для підключення охоронних датчиків необхідно придбати і
встановити в комп'ютер ще одну плату з відповідними функціональними
можливостями. З іншого боку, можливо, у цьому випадку доведеться змінювати
програмне забезпечення або його переналаштовувати. А оскільки самостійне
налаштування практично неможливе через її складність, виникне необхідність
використання послуг професіоналів.

14.4 Системи відеоспостереження на базі персонального комп'ютера та IP-

відеокамер

Система відеоспостереження, побудована на базі персонального комп'ютера та

IP-відеокамер багато в чому аналогічна до попередньої. Центром управління
системою є також персональний комп'ютер.
Основними відмінностями цієї системи від попередньої є спосіб передачі
сигналу від відеокамери до персонального комп'ютера та відсутність захвату
відеозображення. Сигнал передається мережевим кабелем. Це зручно у разі, коли
структура мережі добре організована, та її робота стабільна. Замість плат тут
використовується мережеве обладнання (маршрутизатори, роутери, мости) та
програмне забезпечення, що потребує ще більш висококваліфікованих спеціалістів із
глибоким знанням мережевих технологій.
Відеокамера для системи IP-відеоспостереження як мінімум у 3 рази дорожча за
звичайну. Наприклад, одна відеокамера на 3 мегапікселі може коштувати як повний
комплект з 4 аналогових відеокамер і відеореєстратора. Керування системою
здійснюється у діалоговому вікні програми в операційному середовищі Windows. За
інтеграцією та масштабованістю ця система обходить своїх конкурентів, але потребує
великих витрат.
Цифрова технологія, як і будь-яка інша технологія, чим ширше вона
застосовується, тим дешевшим стає виготовлення відповідних компонентів та нижча
загальна вартість цифрових рішень. В даний час для великих розподілених систем
порівняння цін виявляється на користь цифрових технологій. Додаткова економія
застосування цифрового підходу може полягати в следующем:
- менша кількість одиниць обладнання, менша кількість витратних матеріалів
для
запису та менший час доступу до записаної інформації;
- економія витрат рахунок використання однієї однорідної мережі передачі
інформації будь-якого виду (звук, зображення, дані) замість двох чи трьох;
- Економія коштів при додаванні в систему нового кінцевого користувача;
 - Організація віддаленого робочого місця на базі стандартного персонального
комп'ютера.
Проаналізувавши різні варіанти побудови систем відеоспостереження на об'єктах
можна відзначити, що система, побудована на базі персонального комп'ютера та
мережевих відеокамер, є найбільш перспективною. І хоча вона вимагає значних
капіталовкладень на початковому етапі, але надалі дозволить скоротити витрати на
нарощування та модернізацію системи загалом.

15 Системи прихованого відеоспостереження

Ефективність охорони того чи іншого об'єкта суттєво зростає при використанні

прихованого відеоспостереження. Технічною базою для його організації служать
відеокамери на основі ПЗЗ-матриць, що дозволяє різко знизити габаритні розміри та
збільшити надійність систем відеоспостереження. Важливою перевагою таких
відеокамер є їхня висока чутливість в ІЧ діапазоні. Це дозволяє забезпечити якісну
зйомку навіть в умовах повної темряви, використовуючи інфрачервоне підсвічування.
Значним плюсом такої зйомки є те, що порушник у більшості випадків не передбачає
самої можливості спостереження та зйомки у темряві.
До типових завдань приховано встановлених систем відеоспостереження можна
віднести:
- Спостереження на виробництві різного профілю для боротьби з крадіжками з
боку персоналу. У місцях, де можливе розкрадання, доцільно ставити приховані
відеокамери, а по периметру будівлі чи паркану, у недоступних місцях – відкриті;
- спостереження у виділених приміщеннях (службові кабінети, кімната для
переговорів та ін.) для контролю виконання заходів щодо збереження відомостей, що
становлять державну та комерційну таємницю;
- Спостереження в магазинах для боротьби з крадіжками як з боку покупців, так
і з боку персоналу. Для таких систем відеоспостереження доцільне використання
комбінованих систем, що включають відкриті та приховані відеокамери. Система
прихованого відеоспостереження допоможе задокументувати випадки здирництва та
шантажу;
- спостереження в квартирах для запобігання крадіжкам, розбійним нападам,
хуліганству. У цих випадках єдиним способом зберегти відеокамеру є її прихована
установка всередину стіни або вхідних дверей;
- спостереження в котеджних та дачних селищах. У цих випадках зловмисник
має великий запас часу не тільки для викрадення майна, а й для виведення систем
систем безпеки. У таких випадках ефект може дати лише встановлення повністю
прихованої системи відеоспостереження, включаючи також її компоненти як
відеомонітор, відеомагнітофон, блок живлення та ін. При цьому, для передачі
зображення і сигналів тривоги на пульт позавідомчої або приватної охорони можуть
використовуватися телефонна лінія або радіоканал.
На рис. 8 наведено типову структурну схему системи прихованого
відеоспостереження на основі двох відеокамер (телекамер).
Основною частиною будь-якої системи прихованого відеоспостереження є
маскуючий пристрій, який є предметом, в якому розміщуються відеокамери. Системи
прихованого відеоспостереження (відеокамери) можуть бути стаціонарними,
внесеними та носимими.
Мал.8 Типова структурна схема системи прихованого відеоспостереження:
МОН – монітор;
ВМ – відеомагнітофон;
БУ – блок управління;
БП – блок живлення;
МУ - маскуючий пристрій;
ІКП – блок інфрачервоного підсвічування;
ТК1 – телекамера №1 із об'єктивом;
ТК2 – телекамера №2 із об'єктивом;
МЕ – маскуючі елементи

Стаціонарні системи прихованого відеоспостереження розташовуються,

головним чином, у меблях, стінах, стелях і дверях будівель та споруд. Обладнані
такими системами відеоспостереження приміщення зазвичай найбільше добре
проглядаються і прослуховуються, так як при установці системи є можливість
враховувати конкретну обстановку (розташування меблів і вікон, напрямок
сонячного світла, форму і геометричні розміри приміщення, висоту стель і т.п.). У
стінах можна провести приховану кабельну лінію та отримувати на виході найбільш
якісну «картинку». Крім того, в даному випадку немає жорстких обмежень щодо
габаритів та маси системи відеоспостереження, оскільки стіни будівель мають значну
товщину та достатню здатність, що несе. Ця обставина дозволяє застосовувати
відеокамери та оптику з найкращими характеристиками, використовувати
інфрачервоне підсвічування великої потужності та мережеві джерела живлення,
більш ємні акумулятори тощо.
Системи прихованого відеоспостереження розміщуються в таких предметах
обстановки, які можна вносити, переставляти, виносити з приміщення. Якщо в якості
маскуючого пристрою служить якийсь електроприлад, то при його підключенні до
електромережі від неї можна здійснювати живлення апаратури системи
відеоспостереження. Це дозволяє зробити час безперервної роботи такої системи
практично необмеженим. Її установка займає, як правило, значно менше часу, ніж
установка стаціонарної системи. Однак у процесі виготовлення системи, що
вноситься відеоспостереження складно врахувати всі особливості приміщення, в
якому він згодом перебуватиме. Передача відеосигналу від системи
відеоспостереження, що вноситься, здійснюється зазвичай по бездротовому каналу.
Це дещо знижує надійність зв'язку, але збільшує мобільність системи. Такий
маскуючий пристрій з відеокамерою можна повернути або перемістити без
демонтажу.
 До недоліків маскуючих пристроїв, що вносяться, відносяться:
- вимушено малі габаритні розміри відеотехніки та, отже, погіршення їх
характеристик у порівнянні зі стаціонарними системами;
- Неможливість зміни поля зору відеокамери під час спостереження і. отже,
висока ймовірність виходу об'єкта із зони спостереження;
- вимушено малі габарити акумулятора та, отже, менший час автономної роботи
системи відеоспостереження;
- складність створення такої системи без втрати пристроєм, що маскує
(наприклад, побутовим приладом) своєї працездатності.
Носите системи прихованого відеоспостереження зазвичай найбільш
трудомісткі у виготовленні виробу. Апаратура у разі розміщується у сумках,
коробках, пакетах, валізах різного типу тощо. Носімі системи призначені для
проведення зйомки «з рук», що дозволяють використовувати їх для документування
відеоінформації в мінливих умовах. Це мобільні системи відеоспостереження. Вони
дозволяють швидко змінювати поле зору відеокамери, надійно керувати системою
без застосування дистанційного керування, швидко замінювати елементи живлення
та касети портативного відеомагнітофона, який знаходиться зазвичай усередині
маскуючого пристрою.
Недоліками систем, що носяться, є:
- жорсткі обмеження на габаритні розміри та масу апаратури та. отже, більш
трудомісткі розробка та виробництво;
- відносно низькі характеристики відеокамер і невелика ємність акумуляторів,
зважаючи на необхідність їх частої заміни;
- Неможливість використання мережевого живлення;
- тремтіння зображення під час зйомки з рук (за відсутності у відеокамері
електронного або оптичного стабілізатора зображення).