ІСПИТ З ФІЛОСОФІЇ

1. (1)Найбільш поширені визначення предмету філософії, їх зміст та особливості.
2. (1)Співвідношення філософії і світогляду. Що у такому співвідношенні є ширшим поняттям?

3. (1)Найбільш важливі особливості філософського мислення. В якому сенсі філософське мислення є мисленням про мислення?
4. (2)Співвідношення філософії і науки. Чи є філософія наукою, чи має вона обслуговувати науку?
5. (2)Структура філософського знання та основні філософські дисципліни, їх зміст і завдання.
6. (3)Характерні риси міфологічного світогляду. Причини присутності міфології у сучасному суспільстві.
7. (3)Суттєві риси давньосхідної філософії (на прикладі якоїсь філософської школи).
8. (3)Біологічна неспеціалізованість людини, приклади її проявів. Основні сходинки входження людини у людський спосіб буття.
9. (3)Поняття філософської парадигми. Прояви впливів філософської парадигми на способи історичного вирішення філософсько -
світоглядних питань.
10. (4)Місце богові та людині в космоцентричній філософській парадигмі.
11. (4)Провідні особливості античної філософії, її відмінності від давньосхідної філософії.
12. (4)Основні проблеми та представники античної натурфілософії. Значення ідей античної натурфілософії для історії науки і
культури.
13. (5)Сутність методу пошуку істини Сократа. Поясніть його розуміння пізнання як пригадування.
14. (5)Вихідні положення філософії Аристотеля та її енциклопедичний характер.
15. (5)Особливості та здобутки пізніх шкіл античної філософії, їх значення для сучасної людини.
16. (6)Зміни, що відбулись у світогляді при переході від античності до середньовіччя. Вихідні особливості філософії епохи
Середньовіччя.
17. (6)Суттєві ознаки теоцентричної філософської парадигми доби середньовіччя. Місце і роль науки та філософії у добу
середньовіччя.
18. (7)Роль патристики в утвердженні християнського світобачення, її основні різновиди. Відмінності між східною та західною
патристикою.
19. (7)Розуміння життєвих завдань людини в добу Середньовіччя. Спільне та відмінне між схоластикою та містик ою як напрямами
середньовічної філософії.
20. (7)Сутність та спрямування ідей гуманізму у філософії та культурі доби Відродження. Сутність антропоцентричної парадигми
епохи Відродження.
21. (8)Особливості філософії Нового часу та її гносеологічну спрямованість.
22. (8)Протистояння емпіризму та раціоналізму в філософії Нового часу. Переваги та недоліки кожної із цих позицій.
23. (8)Завдання методології в добу Нового часу (Ф.Бекон, Р.Декарт). Підстави для протистояння провідних методів в цей період.
24. (9)Сутність позиції сенсуалізму в добу Нового часу та підстави правомірності існування подібної теорії.
25. (9)Ідеї та основні проблеми філософії Просвітництва, її представники філософії.
26. (10)Основні здобутки німецької класичної філософії та причини виділення її в окремий період розвитку новоєвропейської
філософії. Основні представники цієї філософії.
27. (10)Зміст та значення «коперніканського перевороту», здійсненого І.Кантом у філософії.
28. (11)Співвідношення понять «річ у собі» та «явище» у філософії І.Канта. Агностицизм І.Канта.
29. (11)Життєвий цикл абсолютної ідеї в філософії Г.Гегеля, джерела її руху та розвитку.
30. (12)Складові філософської системи Г.Гегеля. Роль діалектики в його філософії та ознаки діалектики.
31. (13)Антропологічний принцип у філософії Л.Фейєрбаха. Особливості філософії Л.Фейєрбаха та її відмінності від філософії
інших представників німецької класики.
32. (13)Основні відмінності між класичним та некласичним типом філософування. Причини переходу від класичної філософії до
некласичної.
33. (14)А.Шопенгауер про світ як волю та уявлення. Ірраціональний та песимістичний характер філософії А.Шопенгауера.
34. (14)Поясніть, який зміст вкладає С.К’єркегор в поняття «екзистенція»? Назвіть та охарактеризуйте стадії самореалізації людської
індивідуальності у філософії С. К’єркегора.
35. (14)Зміст терміну «позитивне» у філософії О.Конта. Чому О.Конт вважає, що наука сама собі філософія?
36. (15)Поняття «життя» та «надлюдини» в філософії Ф.Ніцше. Поясніть, чому німецький філософ подає свою позицію як
імморалізм?
37. (15)Гуманістичний та радикальний напрями ніцшеанства та їх витоки у філософії Ф.Ніцше.
38. (15)Суттєві особливості філософії ХХ – поч. ХХІ ст., її місце в історії європейської філософії. Провідні напрями цієї філософії.
39. (16)Причини авторитетності сцієнтистської філософії ХХ ст. у сучасному суспільстві. Назвіть ці напрями та поясніть їх завдання і
прагнення.
40. (16)Спільне та відмінне в основних напрямах сучасної антропологічної філософії, їх коротка характеристика.
41. (17)Суттєві особливості філософії екзистенціалізму, їх прояв в ідеях М.Гайдеггера.
42. (17)Філософське значення вчення З.Фройда. Зміст поняття несвідомого людської психіки за З.Фройдом.
43. (17)Зміст і значення вихідних ідей культурологічних концепцій О.Шпенглера та А.Тойнбі; спільне та відмінне між ними.
44. (18)Напрями сучасної релігійної філософії та причини їх поширення в сучасному суспільстві.
45. (18)Авангардні напрями сучасної філософії: «нова філософська хвиля» та постмодернізм як вираз реальних тенденцій розвитку
сучасного суспільства.
46. (18)Найвагоміші особливості української філософії, їх прояви у літературних джерелах часів Київської Русі.
47. (19) «Філософія серця» Г. Сковороди та її основні ідеї.
48. (19)Теорія «непомітного зла» М.В.Гоголя. В чому полягає небезпека такого зла для людини?
49. (19)Основні функції поняття буття в сучасній філософії.
50. (20)Розумінням буття у класичній та некласичній філософії. Трактування буття у філософії М.Гайдеггера.
51. (20)Поняття наукової картини світу. В якому відношенні перебувають наукова картина світу та філософське бачення
світобудови?
52. (20)Рівні вивчення проявів буття сучасною наукою. Характеристики буття, що проявляються через ці рівні.
53. (20)Креаціонізм та еволюціонізм у питанні про походження свідомості, важливі позитивні положення та недоліки кожної із цих
позицій.
54. (21)Причини філософської позиції, що заперечує реальність існування свідомості. Складності фіксації та наукового вивчення
свідомості.
55. (21)Суттєві ознаки свідомості, що свідчать про реальність її існування.
56. (21)Основні функції свідомості. Зміст та значення контрольно-регулятивної функції та комунікативної функцій свідомості.
57. (22)Знаково-символічна діяльність як одна з фундаментальних здібностей людини. Які переваги надає вона людині в її взаєминах з
дійсністю?
58. (22)Основні складові структури людської свідомості. Роль самосвідомості в ній та в людському житті.
59. (23)Роль пізнання у житті людини та розвитку суспільства. Види пізнання.
60. (23)Складові поняття пізнання, їх зміст і значення.
61. (23)Рівні пізнання та підстави їх розрізняння. Назвіть ці рівні та окресліть переваги і недоліки кожного з них.
62. (24)Види пізнання та їх значення для орієнтації людини в світі.
63. (24)Активність суб’єкта у пізнанні. Відмінність між об’єктом та предметом пізнання.
64. (24)Основні ознаки науки, їх зміст та значення. Завдяки чому наука досягає точності та результативності?
65. (24)Проблематичність людського буття.
66. (24)Основні версії походження людини, переваги і недоліки кожної з них.
67. (25)Співвідношення понять «буття», «життя», «існування», «екзистенція» щодо людини.
68. (25)Основні характеристики особистості. Що потрібно для того, щоб бути особистістю?
69. (25)Зміст і співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність». Які аспекти людського буття
відображає кожне з них?
70. (26)Ціннісний аспект людського буття. Поняття цінностей та їх зв'язок із сенсом життя. Співвідношення цінностей та знання.
71. (26)Основні цінності людського буття в традиційному суспільстві та їх модифікації в наш час. Ієрархія людських цінностей.
72. (26)Філософське розуміння свободи, її основні різновиди. Позитивні і негативні вияви свободи в людському житті.
73. (27)Аспекти взаємозв’язку смерті і безсмертя як орієнтирів людського буття. Усвідомлення смертності як чинник людського життя.
74. (27)Завдання соціальної філософії та її відмінність від соціології. Поняття соціального у сучасній соціальній філософії.
75. (28)Поняття суспільства. Основні функції, що їх має виконувати суспільство і основні сфери суспільного життя.
76. (28)Роль духовного життя в процесах суспільного життя. Структура духовного життя суспільства, його рівні, стани та форми.
77. (28)Причини підвищеного інтересу до питання про культуру у кінці ХІХ – перший третині ХХ ст.
78. (29)Основні ознаки культури, їх зміст та значення для розуміння людини і суспільства. Культура як основний
людиноутворюючий чинник?
79. (30)Причини розбіжностей і можливих конфліктів між культурою та цивілізацією. Основні ознаки цивілізації.
80. (30)Глобальні проблеми сучасної цивілізації, їх різновиди, зміст та можливі шляхи їх вирішення.
Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини.
Правильна відповідь ’Неправильно’
Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях
Правильна відповідь ’Правильно’.
Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу.
Правильна відповідь ’Неправильно’.
У пізній античні філософії була запроваджена ідея:
Правильна відповідь: автономії людського духу щодо обставин життя
Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов'язаний з

діяльністю християнських мислителів або так званих «отців» церкви, що припадає на II–VII ст.
Правильна відповідь: патристика
Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта
Правильна відповідь: пізнання здійснюється через чуттєвий досвід
Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це:
Правильна відповідь: не можна робити людям того, чого не бажаєш сам собі.
У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були:

Правильна відповідь: емпіризм та раціоналізм
Основне поняття філософської системи Г. Лейбніца, яким він позначає множинність першопочатків
(першоовснов, одиниць) буття
Правильна відповідь: монада
Своїм першопочатковим завданням представники доби Просвітництва вважали:
Правильна відповідь: покращення людини шляхом освіти та виховання
Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із

набутими чуттєвими враженнями
Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного
порядку, що присутній у Всесвіті називається
космос
Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії, яка
пов`язувалася із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до гранично
можливого стану повноти та досконалості, називається
Правильна відповідь: абсолют
Термін «філософія» вперше був запроваджений Піфагором
Правильна відповідь ’Правильно’
Онтологічна позиція Б.Спінози характеризується як:
Правильна відповідь: монізм;
Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей,
називається
Правильна відповідь: кореспондентська
«Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта описує буття як
таке, що перебуває у становленні

Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе
лише за наявності пам`яті, мінливості та змін
історія
Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика

знань, згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ
Правильна відповідь: істина
Термін «людина-машина» був запроваджений та мав поширення у філософії:
Правильна відповідь: Нового часу
Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або
віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається
Правильна відповідь: реінкарнація
Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких

від життя учень
Кому з філософів належить вислів – «Людина – це мислячий очерет»:
Правильна відповідь: Блезу Паскалю
Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке

визначає буття на підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук
Правильна відповідь: наукова картина світу
Єдино виправданим видом пізнання постає наука
Початок некласичної філософії датується:
Правильна відповідь: ХІХ ст.
Перший філософ, якого вважають засновником філософії Нового часу, це:
Правильна відповідь: Френсіс Бекон

Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу своєї філософії
Гегель (поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і єдність
протилежностей носить назву
Правильна відповідь: діалектика
Унікальними рисами людини, що зумовлюють появу філософії, є її розумність і біологічна

спеціалізованість.
Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками натурфілософії.

Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху Середньовіччя

Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям
Правильна відповідь: особа
Твір, в якому Г. Гегель викладає основні ідеї своєї філософської системи, це

«Феноменологія духу»
«Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це:

Парменід вважав першоосновою речей воду

Апологети в епоху Середньовіччя – це:

Правильна відповідь: Захисники віри;
Г.Сковорода вважав, що світобудова складається із:
Правильна відповідь: макросвіту, мікросвіту та символічного світу;
Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який здійснюється шляхом
виведення загальних висновків із одиничних тверджень (фактів)
Правильна відповідь: індуктивний
Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають.

На думку Аристотелю, світ складається із наступних елементів:
Правильна відповідь: матерії і форми
Сократ вчив, що усі речі складаються з атомів і порожнечі

Основне поняття філософської системи Г. Лейбніца, яким він позначає множинність

першопочатків (першоовснов, одиниць) буття

Котре із дуалістичних протиставлень характерне для філософії Аристотеля?
Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної

відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія єдиного
інформаційного поля
Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить Бога носить назву

Правильна відповідь: теоцентризм
Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до західноєвропейських

пізньо-схоластичних курсів, але враховували здобутки новітньої науки
Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах,
які людина отримує з чуттєвого досвіду це
Правильна відповідь: емпіризм
Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос)
будь-якої речі, яку можна осягнути розумом.
Правильна відповідь: ідея
За Р.Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як:
Правильна відповідь: вихідне незаперечне положення – підстава для людини постати в якості
суб'єкту
Патристика є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії

Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має

синкретичний характер.
Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а
вона сама активно діє на нього, отримав назву принципу
Правильна відповідь: активності
Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна
із провідних шкіл пізньої античності, називається
Правильна відповідь: скептицизм
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять
користь, називається
Правильна відповідь: прагматична
В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про:

Правильна відповідь: субстанцію, її модуси та атрибути
Поняття «буття» було введено у філософію Аристотелем.

На відміну від західної цивілізації, східна характеризується:

Правильна відповідь: відданістю традиціям, колективізмом.
Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на:
Правильна відповідь: тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може виникати
із нічого;
Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших,

який протистоїть егоїзму, це -
Правильна відповідь: альтруїзм
Визначте основні періоди розвитку античної філософії:
Правильна відповідь: рання класика (натурфілософія), висока класика, пізня класика
Сократ вважав, що істинні знання є єдиною основою моральності.


Субстанція – це поняття, яке визначало засади буття у філософії Нового часу

Естетика, як філософська дисципліна вивчає:

Правильна відповідь: красу, прекрасне та мистецтво
Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та

патристику
Першою історичною формою європейської філософії була філософія Ренесансу

Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки
людини.
Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально

прийнятне русло називається
Правильна відповідь: сублімація
Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку
кожної людини, яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої
повинен "померти" Бог
Правильна відповідь: надлюдина
Представники філософської антропології закликали:

Правильна відповідь: вивчати людину всебічно, засобами різних наук;
Античну натурфілософію можна охарактеризувати так:
Правильна відповідь: вона висунула низку продуктивних для науки ідей
Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву
Правильна відповідь: критичний
Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна пізнавати лише
спостережуване, ясне і корисне, носить назву
Правильна відповідь: позитивне
Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на експериментальних
підтвердженнях хімічної неподільності атому
Середньовічний світогляд за своєю сутністю був:
Правильна відповідь: теоцетричний;
Світова воля, згідно А.Шопенгауера, за суттю є:
Правильна відповідь: ірраціональною;
Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного розуму»:
Правильна відповідь: І. Кант
Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу немає нічого в інтелекті, чого не було б у
відчуттях
Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення
"розумної оболонки землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та
природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку
Правильна відповідь: ноосфера
Відомий український філософ та письменник П. Куліш є творцем:
Правильна відповідь: так званої "хутірської" філософії
Століття Просвітництва в історії Європи – це ХІ ст.
Згідно Р.Декарту, пізнання можливе тому, що:
Правильна відповідь: розуму людини притаманні вроджені ідеї;
У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина –

держава».
Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям

Правильна відповідь: космоцентризм
Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та
розумного порядку, що присутній у Всесвіті називається
Правильна відповідь: космос
У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке
асоціюється із зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного
відсторонення від життєвих благ та задоволень, злиття душі з духовною, божественною
Правильна відповідь нірвана
Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого
самовизначення.
Правильно
Метою нірвани у буддизмі є:
e. Звільнення від ланцюга перероджень;
Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми утвердився в епоху Нового часу.
Неправильно
Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості, яка означає:

b. звернення думки на саму себе, здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню сутність
Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної відмінності

між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія єдиного інформаційного поля
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за проблематикою – вужчим.
Правильно
Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати:
a. викладачів братських шкіл
Правильно
Головні течії завершального періоду розвитку античної філософї:
a. Скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм, неоплатонізм;
Франко вважав, що суспільними процесами рухає:
a. наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом та любов’ю;
b. так званої "хутірської" філософії
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є:
. ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником
власної долі
Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має синкретичний

характер.
Згідно І.Канта людина пізнає:
a. явища;

b. не можна робити людям того, чого не бажаєш сам собі.

Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та патристику
До основних видів людського пізнання відносять наступні:
наукове, життєво-досвідне, мистецьке, релігійне, екстрасенсивне
Креаціонізм - позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці.
Для української філософії була властивою така характеристика:

Правильна відповідь: завжди проявляла схильність до моральних настанов та повчання;
В основі життя, на думку Ф. Ніцше, лежить воля до ... (вказати до чого саме)
Правильна відповідь: влади
В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і дало назву цій
школі) характеризує собою найперше невимовне начало та кінцеву мету світу, а також
символізує собою «шлях», який повинна пройти людина носить назву
Правильна відповідь: дао
Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив Заратустра»:
Правильна відповідь: Ф. Ніцше
“Монадологія”, як вчення про початки буття, була розроблена:
Правильна відповідь: Г.Лейбніцем;
В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і розуму
Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на природу
і в XX ст. набувають планетарних масштабів і часто призводять до руйнування природного
середовища, ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті, називають
Правильна відповідь: глобальними

Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру:
Виберіть одну відповідь:
Правильна відповідь: верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність
Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські напрями:
Правильна відповідь: ірраціоналізм та позитивізм
Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап
становлення античної філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення
природи», носить назву
Правильна відповідь: натурфілософія
Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід замінити релігією всезагальної
людської любові

Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335 р. до н.е. і
отримала назву
Правильна відповідь: ліцей
Антична філософія розпочинається з діяльності давньогрецьких софістів

Позиція в теорії пізнання, згідно якої людина не здатна пізнавати світ, називається
Правильна відповідь: агностицизм

В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина і духовні
явища.
Вихідний принцип філософії Л.Феєрбаха – це:
Правильна відповідь: антропологічний принцип;
Ідеї самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував:

Правильна відповідь: Г. Сковорода
До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та педагогіка.
Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів
античних філософів, є:
Правильна відповідь: Ізборник Святослава 1073 року
Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням
Правильна відповідь: звернення думки на саму себе, здатність сприймати та фіксувати власну
внутрішню сутність
До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать:
Правильна відповідь: неопозитивізм та аналітична філософія

Філософська дисципліна (дослівний переклад "вчення про суще"), яка вивчає загальні прояви
та закономірності розвитку буття називається
Правильна відповідь: онтологія

Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати обґрунтування вихідних
ідей християнства
Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним критерієм
моралі виступає чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання
Правильна відповідь: гедонізм

Правильна відповідь: викладачів братських шкіл
Парадоксальні міркування (головоломки) на тему руху та множинності, автором яких
є давньогрецький філософ Зенон (елейська школа)
Правильна відповідь: апорії


Правильна відповідь: Скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм, неоплатонізм;
Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в подальшому дало

назву цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст.
Правильна відповідь: екзистенція
Поняття «буття» було введене:
Правильна відповідь: Парменідом;
В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії.



Поняття «буття» ввів в науковий та філософський обіг Софокл
Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісетницю", А. Камю
перетворив на фундаментальне поняття своєї філософської системи, для характеристики
"метафізичного стану людського перебування у світі"
Правильна відповідь: абсурд
Історично першою формою світогляду вважається релігія.


Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного
порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»
Правильна відповідь: логос

До основних форм раціонального пізнання належать уявлення.
Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру
верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність
Філософське значення фройдизму визначається тим, що:

Правильна відповідь: він вперше визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та
змусив змінити уявлення про людину
Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення.
Німецька класична філософія:

Правильна відповідь: запровадила принципи активності, розвитку та системності знань
Провідний напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який
займається трактуванням Біблії та священних текстів
Правильна відповідь: екзегетика


людини.

Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому,

що життя людини - це страждання:
Правильна відповідь: буддизм
Свідомість можна вивчати, вимірювати і досліджувати за допомогою фізичних приладів
тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;
Правильно
: теоцетричний;
Відповідь: активності
Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно
наукове, носить назву
Відповідь: епістемологія
першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого
Відповідь: нірвана
В епоху Середньовіччя філософія поставала в ролі прислужниці теології
’Неправильно’.

Правильна відповідь: ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу
єдиним розпорядником власної долі
Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних,

далеких від життя учень
Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з

міфологією, релігією, наукою та мистецтвом.
Правильно
Вчення Г.Ляйбніца про множинні начала світу, носить назву
монадологія
Відповідь:
Форма буття, яка перебуває в центрі уваги екзистенціалістів:
. індивідуальне буття людини;

: Нового часу
В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом класичної механіки Ньютона,
Правильна відповідь: механіцизм

Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що:
вони пропонують відмінні способи пізнання людини

До основних функцій свідомості відносять самовиховну


Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить людину називається
Правильна відповідь: антропоцентризм
Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію «ноосфери»:
Правильна відповідь: В. Вернадський
Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес
Інтелектуального оперування предметним змістом свідомості; упорядкований та усвідомлений
рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату
Правильна відповідь: мислення
Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на
В. Вернадський вважав, що моральна відповідальність для вченого має особливе та
першопочаткове значення та розробляв теорію «ноосфери»
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на "захист" і
обгрунтування основ християнського віровчення носить назву
Правильна відповідь: апологетика
Священна книга буддизму це
Правильна відповідь: трипітака

Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати значущість
земного життя та земних вчинків людини
Першими, хто в античності здійснили повернення філософської проблематики
від пізнання природи до пізнання людини були так звані "платні вчителі мудрості" або
Правильна відповідь: софісти
Правильна відповідь: епістемологія
Дайте визначення поняттю «світогляд»:
Правильна відповідь: це загальні уявлення людини про світ, саму себе і своє місце у
цьому світі
Правильна відповідь: звернення думки на саму себе, здатність сприймати та фіксувати
власну внутрішню сутність
В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина
і духовні явища.
Проблема універсалій, яка розроблялась в добу Середньовіччя стосувалася:
Правильна відповідь: з`ясування природи загальних понять та їх співвідношення з
одиничними речами
Метод постає порядком та послідовністю дій, що ведуть до бажаного результату
Правильна відповідь: нірвана
Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність
(ейдос) будь-якої речі, яку можна осягнути розумом.
Філософська наука, яка вивчає проблему людини (її походження та сутність) носить назву
Правильна відповідь: антропологія
суб'єкту
Позиція деїзму була характерна для епохи:
Людина стає особистістю з моменту свого народження.
Поняття «атом» було введене:
Правильна відповідь: в епоху Античності;
Філософська наука про моральні норми і правила людської поведінки називається
Правильна відповідь: етика
Правильна відповідь: це загальні уявлення людини про світ, саму себе і своє місце у цьому
світі
явища.
Правильна відповідь: з`ясування природи загальних понять та їх співвідношення з одиничними
речами
суб'єкту
Питання 24
Хто із вказаних філософів вважається родоначальником логіки:
Правильна відповідь: Арістотель;
Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять,
навколо природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами
Правильна відповідь: унверсалії
А. Шопенгауер вважав, що правильне розуміння сутності людини дозволяє
сприймати життя оптимістично
Проявами свідомості вважається небіологічний тип поведінки людини.

М. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював:
Правильна відповідь: теорію непомітного зла

речами
Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження,
який передбачає людяність і любов до людини - це принцип
Правильна відповідь: гуманізму
Вчення про категоричний імператив, розроблене І. Кантом, стосується всезагального закону
моральної людської поведінки
запанував світогляд під назвою
Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу своєї
філософії Гегель (поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і
єдність протилежностей носить назву
Правильна відповідь: Звільнення від ланцюга перероджень;


Центральна категорія, через яку визначалося буття в античній філософія і яка позначала
собою "першопочаток", "першооснову" всього сущого
Правильна відповідь: архе

Питання про метод істинного пізнання вийшло на провідне місце у філософії Нового часу.
Напрямок в теорії пізнання Нового часу, який визнає чуттєвий досвід людини надійним
джерелом знання
Філософію відрізняє від міфології те, що її розробляють академічні заклади

Правильна відповідь: явища;
Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського мислення, авторство якої
приписують Аристотелю, називається
Правильна відповідь: логіка


речами
Філософська наука, яка вивчає природу та ієрархію цінностей, це

Правильна відповідь: аксіологія

пов`язувалася із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до
гранично можливого стану повноти та досконалості, називається
Екзистенція – це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху Нового часу
Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних
положень із набутими чуттєвими враженнями
«Карма» в давньоіндійській філософії – це закон відплати за вчинки людини, закон причинно-
наслідкового зв’язку

Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання,
інформацію, емоції, почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології - це
Правильна відповідь: пізнання
Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження
За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань, вірувань, цінностей, ідеалів


Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був:
Правильна відповідь: неотомізм

явища.



1. Відомий український філософ та письменник П. Куліш є творцем:
c. так званої "хутірської" філософії
2. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії, яка
гранично можливого стану повноти та досконалості, називається (абсолют)
3. Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати:
b. викладачів братських шкіл
4. Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання,

називається (схоластика)
5. Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується

навколо неї. (Правильно)
6. Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою диференціацією свого змісту,

усвідомленістю та предметною спрямованістю (Неправильно)
7. Форма буття, яка перебуває в центрі уваги екзистенціалістів:
b. індивідуальне буття людини;
8. Визначте основні періоди розвитку античної філософії:
a. рання класика (натурфілософія), висока класика, пізня класика
9. У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке
першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого (нірвана)
10. Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного
порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення» (логос)
11. Українська філософія виникає в 7 - на поч.. 6 ст. до н.е. (Неправильно)

12. Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно
наукове, носить назву (епістемологія)
13. До важливих проблем філософії середньовіччя належать:
e. теорія подвійної істини
14. У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були:
c. емпіризм та раціоналізм
15. М. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював:
c. теорію непомітного зла
16. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов'язаний з
(патристика)
17. Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу своєї
філософії Гегель (поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і єдність
протилежностей носить назву (діалектика)
18. Сократ вчив, що усі речі складаються з атомів і порожнечі (Неправильно)
19. З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини. (Неправильно)
20. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням (Неправильно)

21. В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, запанував світогляд під
назвою (механіцизм)
22. Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та
патристику (Неправильно)
23. Філософська позиція Д. Донцова споріднена з філософською концепцією:
a. Ф. Ніцше
24. Метою нірвани у буддизмі є:
a. Звільнення від ланцюга перероджень;

25. Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву
(критичний)
26. Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить Бога носить назву (теоцентризм)
27. Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження
(Неправильно)
28. Постмодернізм є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії. (Неправильно)
29. Вчення про категоричний імператив, розроблене І. Кантом, стосується всезагального закону
моральної людської поведінки (Правильно)
30. «Примари Театру» визначені Ф. Беконом:
b. породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні

філософські системи;
Гасло Сократа:
Правильна відповідь: пізнай самого себе;
Правильна відповідь: ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником

Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у подальшому не
втручається у його процеси, називається
Правильна відповідь: деїзм
Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є:
Правильна відповідь: чуття і рефлексія розуму
Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної оболонки землі"
(або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна людська діяльність стає
визначальним фактором розвитку

Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови світу, яке
він визначає як невизначене та безмежне - це
Правильна відповідь: апейрон

Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у філософії Нового часу
Правильна відповідь: субстанція

Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише за
наявності пам`яті, мінливості та змін
Правильна відповідь: історія
Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською цінністю та мірою
відповідальності за наслідки своїх дій
Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та об'єктом соціальних
стосунків, а також визначає певну характеристику внутрішнього світу людини, яка володіє самістю
Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному розгортанні і руху
думки від загального до часткового (одиничного)
Правильна відповідь: дедуктивний
Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні, унікальні природні та
соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно
Правильна відповідь: індивід
Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей, називається

Онтологічна позиція Б.Спінози характеризується як



Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову конкретних наук.

Українська філософія виникає в 7 - на поч.. 6 ст. до н.е.



Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний, державний»,

яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та людини, завдяки чому
їх відрізняють від варварів чи дикунів
Правильна відповідь: цивілізація
Твір, в якому Г. Гегель викладає основні ідеї своєї філософської системи, це «Феноменологія духу»


космос

історія
















суб'єкту




із нічого;







людини.


відчуттях

держава».

Правильно


Правильно
Правильно

характер.
a. явища;







явища.

















людини.


Правильно



Правильно
Відповідь:






суб'єкту
світі
явища.
речами
суб'єкту
Питання 24


речами






речами






явища.








a. Ф. Ніцше















/ Інформаційна сторінка ► Мої курси ► Філософія [03045] ► Іспит з філософії онлайн ►

Екзаменаційний білет Питання 1 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 2 Відповіді ще
не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 3 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 4
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Вихідне поняття онтології у філософії Нового часу
Відповідь: субстанція Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що: Виберіть
одну відповідь: a. вони визнають різні джерела пізнання b. вони пропонують відмінні способи
пізнання людини c. вони вважають основним предметом філософії людину d. вони вимагають
очистити розуміння людини від релігії e. вони надають відмінного значення внутрішньому світу
людини Представники філософської антропології закликали: Виберіть одну відповідь: a.
розглядати людину соціо-біологічну істоту; b. вивчати людину всебічно, засобами різних наук; c.
розглядати людське буття через його внутрішнє переживання. d. вивчати людину в контексті
світового еволюційного процесу; e. розглядати людину як результат соціально-культурного
процесу; Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в
обслуговуванні потре розвитку науки, мають назву Відповідь: стієнтиз / Питання 5 Відповіді ще не
було Макс. оцінка до 2,00 Питання 6 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 7 Відповіді
ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 8 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Згідно І.Канта
людина пізнає: Виберіть одну відповідь: a. речі в собі; b. категорії; c. явища; d. начала речей e.
субстанційну основу буття. Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського
мислення, авторство якої приписують Аристотелю, називається Відповідь: логіка Німецька
класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та рефлексії
Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Франко вважав, що суспільними процесами
рухає: Виберіть одну відповідь: a. наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом та
любов’ю; b. божественне провидіння; c. волевиявлення людей; d. клімат та географічне
середовище; e. видатні особистості, вожді та пророки. / Питання 9 Відповіді ще не було Макс.
оцінка до 2,00 Питання 10 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 11 Відповіді ще не
було Макс. оцінка до 3,00 Питання 12 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 13
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Визначте основні періоди розвитку античної філософії:
Виберіть одну відповідь: a. антропологічний, класичний, натуралістичний b. натурфілософський,
антропологічний, космологічний c. рання класика (натурфілософія), висока класика, пізня класика
d. міфологічний, релігійний, філософський e. критичний, докритичний, антропологічний Прогрес та
регрес є найбільш очевидними варіантами спрямованості історії Виберіть одну відповідь:
Правильно Неправильно Позиція в теорії пізнання, згідно якої людина не здатна пізнавати світ,
називається Відповідь: агностицизм Термін, що дослівно означає «місце, якого не існує» і який
вперше використав Т. Мор, яким сьогодні позначають ідеальний, науково необґрунтований проект
взірцевого суспільного устрою або концепція «ідеальної держави» - це Відповідь: утопія Світогляд
базується на знаннях сучасних природничих наук. Виберіть одну відповідь: Правильно
Неправильно / Питання 14 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 15 Відповіді ще не
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 18 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 У
культурології О.Шпенглера цивілізація оцінювалась як: Виберіть одну відповідь: a. як ідеал
суспільного розвитку; b. гармонійні відносини людини і природи. c. вищий рівень розвитку
культури; d. як початок занепаду культури; e. як умова формування національних ідентичностей;
Проблема буття – це проблема єдності світу як цілого Виберіть одну відповідь: Правильно
Неправильно Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії,
яка пов`язувалася із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до
гранично можливого стану повноти та досконалості, називається Відповідь: абсолют Парадигма
античної філософії характеризувалась поняттям Відповідь: космоцентризм Креаціонізм - позиція
щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці. Виберіть одну відповідь:
Правильно Неправильно / Питання 19 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 20
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 21 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00
Питання 22 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 23 Відповіді ще не було Макс.
оцінка до 3,00 «Коперніканськтй переворот» здійснений І. Кантом в астрономії. Виберіть одну
відповідь: Правильно Неправильно Термін «людина-машина» був запроваджений та мав
поширення у філософії: Виберіть одну відповідь: a. Нового часу b. Відродження c. позитивізму d.
постмодернізму e. християнської патристики Хто з перерахованих нижче філософів є автором
відомої праці – «Так говорив Заратустра»: Виберіть одну відповідь: a. І. Кант b. Ф. Ніцше c. З. Фройд
d. А. Камю e. А. Шопенгауер Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був
неопозитивізм Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Основний принцип, який
пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження, який передбачає людяність і
любов до людини - це принцип Відповідь: гуманізм / Питання 24 Відповіді ще не було Макс.
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 «Карма» в давньоіндійській філософії – це закон
відплати за вчинки людини, закон причинно-наслідкового зв’язку Виберіть одну відповідь:
Правильно Неправильно В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і
дало назву цій школі) характеризує собою найперше невимовне начало та кінцеву мету світу, а
також символізує собою «шлях», який повинна пройти людина носить назву Відповідь: дао
Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному.
Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Екзистенція – це поняття, яке визначає зміст
поняття буття в епоху Нового часу Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Провідний
напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який займається
трактуванням Біблії та священних текстів Відповідь: екзегенетика / Питання 29 Відповіді ще не
було Макс. оцінка до 2,00 Питання 30 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 ◄ Методичні
вказівки: Цивілізація як природно-біологічна форма генезису людства Метою нірвани у буддизмі
є: Виберіть одну відповідь: a. Пізнання самого себе; b. Здійснення всіх бажань; c. Воскресіння з
мертвих. d. Звільнення від ланцюга перероджень; e. Досягнення щасливого життя; Твір, в якому
викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це: Виберіть одну відповідь: a. Псалми
Давидові b. Книга буття українського народу c. Сума теології d. Повість минулих літ e.
Феноменологія духу Перейти до...




космос
історія




















суб'єкту




із нічого;








людини.




відчуттях


держава».

Правильно

Правильно
Правильно


характер.
a. явища;







явища.


















людини.


Правильно


Правильно
Відповідь:





суб'єкту
світі
явища.
речами
суб'єкту
Питання 24


речами





речами






явища.











a. Ф. Ніцше















космос
історія


















суб'єкту




із нічого;







людини.




відчуттях


держава».

Правильно

Правильно
Правильно


характер.
a. явища;







явища.



















людини.


Правильно


Правильно
Відповідь:






суб'єкту

світі
явища.
речами
суб'єкту
Питання 24


речами





речами






явища.











a. Ф. Ніцше













/ Інформаційна сторінка ► Мої курси ► Філософія [03045] ► Іспит з філософії онлайн ►
Екзаменаційний білет Питання 1 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 2 Відповіді ще
не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 3 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 4
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Вихідне поняття онтології у філософії Нового часу
Відповідь: субстанція Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що: Виберіть
одну відповідь: a. вони визнають різні джерела пізнання b. вони пропонують відмінні способи
пізнання людини c. вони вважають основним предметом філософії людину d. вони вимагають
очистити розуміння людини від релігії e. вони надають відмінного значення внутрішньому світу
людини Представники філософської антропології закликали: Виберіть одну відповідь: a.
розглядати людину соціо-біологічну істоту; b. вивчати людину всебічно, засобами різних наук; c.
розглядати людське буття через його внутрішнє переживання. d. вивчати людину в контексті
світового еволюційного процесу; e. розглядати людину як результат соціально-культурного
процесу; Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в
обслуговуванні потре розвитку науки, мають назву Відповідь: стієнтиз / Питання 5 Відповіді ще не
було Макс. оцінка до 2,00 Питання 6 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 7 Відповіді
ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 8 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Згідно І.Канта
людина пізнає: Виберіть одну відповідь: a. речі в собі; b. категорії; c. явища; d. начала речей e.
субстанційну основу буття. Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського
мислення, авторство якої приписують Аристотелю, називається Відповідь: логіка Німецька
класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та рефлексії
Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Франко вважав, що суспільними процесами
рухає: Виберіть одну відповідь: a. наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом та
любов’ю; b. божественне провидіння; c. волевиявлення людей; d. клімат та географічне
середовище; e. видатні особистості, вожді та пророки. / Питання 9 Відповіді ще не було Макс.
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Визначте основні періоди розвитку античної філософії:
Виберіть одну відповідь: a. антропологічний, класичний, натуралістичний b. натурфілософський,
антропологічний, космологічний c. рання класика (натурфілософія), висока класика, пізня класика
d. міфологічний, релігійний, філософський e. критичний, докритичний, антропологічний Прогрес та
регрес є найбільш очевидними варіантами спрямованості історії Виберіть одну відповідь:
Правильно Неправильно Позиція в теорії пізнання, згідно якої людина не здатна пізнавати світ,
називається Відповідь: агностицизм Термін, що дослівно означає «місце, якого не існує» і який
вперше використав Т. Мор, яким сьогодні позначають ідеальний, науково необґрунтований проект
взірцевого суспільного устрою або концепція «ідеальної держави» - це Відповідь: утопія Світогляд
базується на знаннях сучасних природничих наук. Виберіть одну відповідь: Правильно
Неправильно / Питання 14 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 15 Відповіді ще не
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 Питання 18 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 У
культурології О.Шпенглера цивілізація оцінювалась як: Виберіть одну відповідь: a. як ідеал
суспільного розвитку; b. гармонійні відносини людини і природи. c. вищий рівень розвитку
культури; d. як початок занепаду культури; e. як умова формування національних ідентичностей;
Проблема буття – це проблема єдності світу як цілого Виберіть одну відповідь: Правильно
Неправильно Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії,
яка пов`язувалася із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до
гранично можливого стану повноти та досконалості, називається Відповідь: абсолют Парадигма
античної філософії характеризувалась поняттям Відповідь: космоцентризм Креаціонізм - позиція
щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці. Виберіть одну відповідь:
Правильно Неправильно / Питання 19 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 20
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 Питання 21 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00
Питання 22 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 1,00 Питання 23 Відповіді ще не було Макс.
оцінка до 3,00 «Коперніканськтй переворот» здійснений І. Кантом в астрономії. Виберіть одну
відповідь: Правильно Неправильно Термін «людина-машина» був запроваджений та мав
поширення у філософії: Виберіть одну відповідь: a. Нового часу b. Відродження c. позитивізму d.
постмодернізму e. християнської патристики Хто з перерахованих нижче філософів є автором
відомої праці – «Так говорив Заратустра»: Виберіть одну відповідь: a. І. Кант b. Ф. Ніцше c. З. Фройд
d. А. Камю e. А. Шопенгауер Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був
неопозитивізм Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Основний принцип, який
пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження, який передбачає людяність і
любов до людини - це принцип Відповідь: гуманізм / Питання 24 Відповіді ще не було Макс.
Відповіді ще не було Макс. оцінка до 3,00 «Карма» в давньоіндійській філософії – це закон
відплати за вчинки людини, закон причинно-наслідкового зв’язку Виберіть одну відповідь:
Правильно Неправильно В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і
дало назву цій школі) характеризує собою найперше невимовне начало та кінцеву мету світу, а
також символізує собою «шлях», який повинна пройти людина носить назву Відповідь: дао
Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному.
Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Екзистенція – це поняття, яке визначає зміст
поняття буття в епоху Нового часу Виберіть одну відповідь: Правильно Неправильно Провідний
напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який займається
трактуванням Біблії та священних текстів Відповідь: екзегенетика / Питання 29 Відповіді ще не
було Макс. оцінка до 2,00 Питання 30 Відповіді ще не було Макс. оцінка до 2,00 ◄ Методичні
вказівки: Цивілізація як природно-біологічна форма генезису людства Метою нірвани у буддизмі
є: Виберіть одну відповідь: a. Пізнання самого себе; b. Здійснення всіх бажань; c. Воскресіння з
мертвих. d. Звільнення від ланцюга перероджень; e. Досягнення щасливого життя; Твір, в якому
викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це: Виберіть одну відповідь: a. Псалми
Давидові b. Книга буття українського народу c. Сума теології d. Повість минулих літ e.
Феноменологія духу Перейти до...
Тема 1. Філософія, її предмет та науковий статус
1. Слово “філософ” вперше вводить у вжиток грецький мислитель стосовно людей,
які прагнуть до високої мудрості й правильного стилю життя:
а) Аристотель; б) Фалес; в) Сократ; г) Піфагор; ґ)Анаксимен; д) Плотин.
2. Де зародилась філософія як сукупність знань про природу?
а) у Вавилоні; б) у Давній Індії; в) у Давньому Китаї; г) в Єгипті; ґ) у Давній Греції; д) в Європі.
3. Хто уперше увів поняття “філософія” для позначення раціонально-поняттєвого типу знання?
а) Аристотель; б) Платон; в) Сократ; г) Піфагор; ґ) Геракліт ; д) Демокріт.
4. Філософія, за Аристотелем, виникає із:
а) Фантазування
б) Хвилювання
в) Розуміння
г) Натхнення
д) Здивування
5. Слово “філософія” дослівно означає:
а) любов до мудрості б) любов до краси
в) любов до людей г) любов до містики
ґ) любов до знання д) любов до Бога
6. Філософія виникає:
а) з корисливих інтересів
б) на основі неусвідомленого мислення
в) як потреба людського духу в нових ідеях та думках
г) з приязні та дружби між людьми
7. Чи тотожні, на думку грецьких мислителів, знання та мудрість?
а) так; б) ні
8. Чи вірно те, що будь-яке знання є софійним?
9. Якого мислення вимагає осмислююче обдумування?
а) раціонально-логічного б) рефлексивного
в) моделюючого г) образного
ґ) конструюючого д) технічного
10. Філософська рефлексія – це:
а) ідеологічна позиція
б) розмірковуюче мислення
в) життєве поривання
г)переживання прекрасного
ґ) прагнення корисного
д) колективна творчість
11. Що таке софійне знання?
а) розробляє концепцію про провідну роль народу в цивілізаційному процесі
б) ґрунтується на необхідності спокійного, безтурботного ставлення до світу
в) виражає сенс людського буття у світі та є опорою людини в її духовних прагненнях
12. Чи вірно те, що мудрість містить у собі етичний аспект?
13. Чи мудрість є знанням, якого можна було б навчити та не задумуючись використовувати?
14. “Мудрість” у розумінні західної культури це:
а) морально-життєва позиція, яку набуває людина під час виконання певних функцій або
повноважень
б) мистецтво жити не на шкоду собі та іншим людям, користуючись власним розумом
в) еталонне поняття повного завершеного знання
г) досвідченість, що несе в собі етичну духовність

15. Мудрість – це:
а) результат особистого пошуку значущих цінностей, як регуляторів життєдіяльності людини на

основі знання
б) здатність людини бути у початковому стані злиття з проявами дійсності
в) окрема реальна подія життя, що носить повчальний досвід
16. Шлях осягнення мудрості є:
а) колективним б) анімаційним
в) історичним г) особистим
17. “Реальність” як об’єкт філософського мислення передбачає:
а) поєднання мінливого із неперервним триванням
б) наявне буття системи “людина-світ” і її можливості у минулому та майбутньому
в) внутрішню зв’язаність, стабільність, впорядкованість
18. Спільним об’єктом дослідження для науки і філософії є:
а) лінгвістичний поворот б) система “людина-світ”
в) єдність мислення і буття г) мова як система знаків
19. Філософія досліджує систему “людина-світ”:
а) як смисложиттєвий горизонт самоутвердження людини
б) лише як даність
в) за допомогою дескрипції
20. Особливе буття людини у світі полягає у здатності:
а) утверджувати віротерпимість
б) робити вибір за уподобанням
в) розмірковувати, заглиблюватися в себе

21. Чи вказує чітко термін “філософія” на предмет свого дослідження?
22. Предметом філософії є
а) окремі ділянки знання
б) сфера духу
в) світ у цілому та взаємовідношення людини й світу
г) визначні відкриття
23.Філософи прагнуть пізнати:
а) тотальність буття, виходячи з його остаточних підстав
б) зовнішню природу та причиновість фізичних явищ
в) окремі життєві процеси і функції людської психіки
г) переконання і звички людей в минулі епохи
24. Прикметними рисами філософського знання є:
а) експериментальність у доведенні істинності
б) єдність і боротьба протилежностей
в) універсальність і тотальність
г) конкретність і спеціалізація
25. Філософське знання спрямоване на:
а) сутність буття у взаємозв ’язку речей і явищ
б) сутність явищ конкретної сфери дійсності
в) ідею можливості покращення природи людини
26. Яке визначення “філософії” є вірним:
а) система наукових знань про світ та людину

б) система ідеологічних принципів
в) мистецтво пізнання істини
д) універсальне світоглядне знання, спрямоване на тотальність і сутність буття
27. Філософське знання спирається на досвід:
а) класовий б) духовний
в) есхатологічний г) емпіричний
28. Філософське освоєння світу включає в себе:
а) заперечення дієвої ролі людської свідомості
б) спокутування першородного гріха
в) тимчасове припущення якогось положення
г) пізнання й переживання загальновизнаних у суспільстві значень явищ, об’єктів, подій
д) опис, нагромадження та класифікація фактів
29. Що є характерним для філософського світогляду?
А. Віра в одуховленість всього сутнього. В. Вільний пошук істини.
С. Перевага аналітичного розуму над вірою D. Довіра до авторитетів.
E. Намагання все піддавати сумніву.
30. Спекулятивне мислення скероване на:
а) цілісне позаявищне пізнання дійсності та граничних основ буття
б) забезпечення успіху практичної діяльності людини
в) переконання про майбутнє спасіння людства
г) можливість переходу прихованих засад дійсності у наявні

31. Чи вірно, що філософія має науковий статус?
32. Відповіді на філософські запитання шукають у:
а) релігійних віруваннях б) міфологічних уявленнях
в) доказах та умовиводах розуму г) наукових дослідженнях
ґ) магічних ритуалах
33. Філософія є способом:
а) трансцендування світу
б) редукції світу
в) антропогенезу
г) непослідовного мислення внаслідок порушення законів формальної логіки
34. Чи вірно, що філософія утверджує духовність людини?
35. Чи може бути доведена різниця між філософськими позиціями?
36. Які галузі знань охоплювала філософія до XVIII?
а) всі існуючі
б) гуманітарні
в) жодних
г) природничі
37. Хто першим спробував у XVIII ст. встановити межі наукового та філософського знання?
а) Іван Франко б) Пітер Кемп

в) Імануїл Кант г) Сергій Кримський
ґ) Огюст Конт д) Володимир Вернадський
38. Яка філософська течія XIX ст. розробляє проблему співвідношення науки та філософії?
а) позитивізм б) екзистенціалізм
в) герменевтика г) логістика
ґ) психоаналіз
39. Чи вірне твердження: філософія – самостійна наука, що узагальнює дані конкретних наук.
А. Так. В. Ні.
40. Які філософські течії перебільшували науковий статус філософії?
а) позитивізм
б) діалектичний матеріалізм
в) стоїцизм
г) аналітична філософія
д) епікуреїзм
41. Виокреміть ірраціоналістичні філософські течії:
а) постпозитивізм б) філософія життя
в) екзистенціалізм г) феноменологія
42. Філософські настанови більше проявляють себе у:
а) теоретичних прагненнях
б) осягненнях і висновках
в) медитаціях
г) вільнодумстві
43. До структури філософського знання належать:
а) міфологія; б) онтологія; в) світорозуміння;
г) гносеологія; ґ) світобачення; д) аксіологія.
44. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням онтології?
А. Онтологія – вчення про сутність і структуру буття людини.
В. Онтологія – вчення про шляхи і межі пізнання і знання.
С. Онтологія – вчення про сутність і структуру духовних цінностей.
D. Онтологія – вчення про сутність і структуру буття суспільства.
45. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням аксіології?
А. Аксіологія – вчення про сутність і структуру буття людини.
В. Аксіологія – вчення про шляхи і межі пізнання і знання.
С. Аксіологія – вчення про сутність і структуру духовних цінностей.
D. Аксіологія – вчення про сутність і структуру буття суспільства.
46. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням метафізики?
А. Метафізика – вчення про буття людини.
В. Метафізика – вчення про сутність буття.
С. Метафізика – вчення про добро й красу.
D. Метафізика – вчення про буття суспільства.
47. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням гносеології?
А. Гносеологія – вчення про сутність буття людини.
В. Гносеологія – вчення про сутність пізнання і знання.
С. Гносеологія – вчення про сутність добра й краси.
D. Гносеологія – вчення про сутність буття суспільства.

48. Етика – це:
а) вчення про мораль як результат стосунків людини з Богом
б) вчення про сутність, функції, природу і походження моральних норм, вартостей та ідеалів
в) формалізована мова науки та її використання в комп’ютерному моделюванні
г) наукове припущення про причиновий зв’язок явищ і подій
ґ) здатність підтримувати стабільність емоційного стану людини
49. Естетика – це
а) своєрідне культивування комфорту та розкошів
б) здатність людини творчо формувати моделі власної поведінки
в) вчення про сутність та природу краси, естетичні вартості та їх здійснення у мистецтві та повсякденності
г) вчення про гуманізацію техніки, праці та побуту
50. До етичного виміру філософських міркувань відносяться питання про:
а) ригоризм, фанатизм, педантизм моральних норм
б) найвище добро, щастя, справедливість і правду людського життя
в) розвиток від менш досконалого до більш досконалого
51. До естетичних вимірів філософських міркувань відносяться питання про:
а) роль краси, гармонії та творчості у духовному розвитку людини і суспільства
б) роль обізнаності та начитаності особи в галузі літератури
в) політеїзм, антропоморфізм і нірвану
52. Філософська антропологія ставить загальне питання про:
а) важливість у будь-якій діяльності не результату, а участі в її здійсненні
б) сенс людського існування взагалі
в) перехід кількісних змін у якісні та навпаки
г) вироблення схем поведінки

53. Виділіть функції філософії:
а) песимістична
б) світоглядна
в) методологічна
г) критична
ґ) підсвідома
д) оптимістична
54. Світоглядна функція філософії полягає у:
а) критиці гуманістичних ідеалів
б) перевірці науковими методами загадок життєдіяльності
в) пошуку відповіді на смисложиттєві питання
г) відтворенні моделей людського буття
55. Чи вірно, що методологічна функція філософії притаманна філософському знанню у будь-який

історичний період:
а) так
б) ні
56. Критична функція філософії:
а) змушує долати об’єктивні перешкоди на шляху досягнення достовірного знання
б) є самодостатньою та ізольованою ознакою абстрактного мислення
в) сприяє виробленню неупередженого ставлення до світу та культури людського мислення
г) прагне тотальної нейтральності своїх форм мислення
57. Комунікативна функція філософії полягає у:
а) ролі посередника в обміні цінностями між науковими та культурними світами
б) практичних дослідженнях конкретних ділянок знання

в) збереженні первісної природи
Тема 2 . Філософія. Світогляд. Культура
1. Світогляд – це:
а) філософське вчення, що визнає одне-єдине начало світу
б) система поглядів людини на світ та її місце у світі, що постає разом з формуванням особи та її досвіду у процесі виховання та освіти
в) еталон, за допомогою якого можна встановити істинність знань
г) важлива процедура інтелектуального конструювання дійсності
2. Самовизначення особи відбувається шляхом:
а) поляризації людства на потенційних ворогів і союзників
б) досягання раз і назавжди стану впевненості у власних виборах
в) утвердження ідеалів, оцінок і переконань, які визначають сенс життя і активну життєву позицію
г) егоїстичного абстрагування людини від інших людей і проблем
3. Ідеалом називають такий погляд, що:
а) є взірцем досконалості поведінки і вчинків людини
б) забезпечує матеріальний достаток
в) пропагує екологічну свідомість
г) ґрунтується на основах математичної логіки
4. До світогляду людини належать ті знання, які:
а) базуються на принципах політичної доречності
б) перетворюють можливість у дійсність
в) переконують людину та заслуговують на її повну довіру

г) зумовлюють конкретну поведінку людини
5. Життєва позиція стосується:
а) естетичних канонів прекрасного
б) усіх сфер спонтанної поведінки
в) позитивної оцінки природи людини та її можливостей
г) всіх сфер життєдіяльності
6. Світовідчування людини передає її:
а) емоційно-почуттєвий настрій у відображенні дійсності
б) максимальне наближення до Бога
в) ініціативи соціальної активності
г) тілесну насолоду
7. Світосприймання функціонує на рівні:
а) логічного мислення б) вербального мислення
в) образного мислення г) інтелектуальних операцій
8. Світобачення – це:
а) цілісне образне конструювання дійсності
б) вид діяльності, сконцентрований на пізнанні природи
в) особливості національного характеру
г) генетична риса людини
9. Світорозуміння – це:
а) набір нейтральних знань, оцінок і розсудкових операцій
б) раціонально-логічне пояснення світу і людини на основі світобачення та його рефлексивної інтерпретації
в) ієрархія організаційних рівнів буття

г) всебічне теоретичне осягання дійсності
10. Пізнавальні аспекти світогляду відображаються у:
а) світосприйнятті
б) підсвідомості
в) світовідчутті
г) моральних переконання особи
д) світорозумінні
11. У формуванні світорозуміння беруть участь:
а) розум, почуття, віра і емоції
б) раціональна і релігійна віра
в) розум і логічні докази
г) виховання і творче мислення
12. Як розвиваються структурні рівні світогляду:
а) світорозуміння – любов – альтруїзм
б) соціальний статус – гідність – віра
в) вроджені ідеї – інтелект – вчинок
г) світосприймання – світобачення – світорозуміння
13. Повсякденний світогляд ґрунтується на:
а) здоровому глузді, що орієнтує на самозбереження, самовиживання й слідування за іншими
б) виробленні ставлення до проблем геополітики
в) аналізі складних нетрадиційних переконань
14. Філософування простої людини і мудреця відмінні:
а) за суттю
б) за способами
в) за культурною належністю
15. Особливістю філософського світогляду є:
а) догматизм б) бездіяльність
в) вільнодумство г) образність
16. Філософському світогляду притаманні:
а) протиставлення людини до природи і світу
б) акцентування на некритичному ставленню до авторитетів
в) іманентна вимога колективної єдності
17. Першим історичним типом світогляду є :
а) філософія; б) міфологія; в) релігія; г) наука.
18. Що принципово відрізняє філософію від міфології?
а) образне мислення;
б) раціонально-логічне мислення;
в) фантастичне відображення світу;
г) антропоморфне відображення світу.
19. Міфологічний світогляд є:
а) системою образного знання про світ, де світ постає у єдності з людиною
б) раціонально-логічним поясненням світу і людини на основі світобачення
в) системою символічно-містичного знання про світ та місце людини в світі
20. Для міфологічного мислення характерні:
а) сприймання зв’язків між речами, явища на засаді причини й наслідку

б) самопожертва для іншої людини
в) синкретична єдність думки та дії, людини і природи
21. Анімізм міфологічного світобачення означає:
а) одушевлення всього існуючого
б) спосіб дослівного пригадування
в) моделювання схем логічного мислення
22. Чи вірно, що міфологічна свідомість у сучасному світі вже не існує:
а) так
б) ні
23. Завдання соціальних міфів ХХ ст. полягає у:
а) подоланні незнання й хаосу задля цілісного бачення світу
б) зануренні у незнання, що виправдовує власну бездіяльність
в) критиці традиційних світоглядних вартостей
г) відмові від ідеології
24. Одушевлення всього існуючого властиве для:
а) міфологічного світогляду б) релігійного світогляду
в) філософського світогляду г) наукового світогляду
25. Чи вірно, що антропоморфність означає ототожнення природних сил з людськими:
а) так, б) ні
26. Релігійний світогляд є:
а) системою образного знання про світ, де світ постає у єдності з людиною
б) раціонально-логічним поясненням світу і людини на основі світобачення

в) системою символічно-містичного знання про світ та місце людини в світі
27. Що принципово відрізняє релігію від філософію?
а) раціональне мислення; б) сліпа віра;
в) науковість знання; г) постійний сумнів.
28. Для релігійного світогляду характерне:
а) формування поняттєвої системи знань
б) чуттєво-емоційне сприйняття предметів, явищ та їх образів
в) символічно-образне знання про світ та місце людини у ньому
29. Містика є вченням про:
а) настрій і його хаотичну плинність
б) потойбічне, переживання потойбічного та прагнення злитися з ним
в) смислові орієнтири щодо можливостей пізнання світу й людини
г) хід життя та його переживання
30. Релігійному світогляду притаманний:
а) монотеїзм б) політеїзм
в) песимізм г) сумнів
31. Абсолют – це:
а) умовний термін, що позначає єдність чуттєвого та раціонального
б) інтегральна риса людського досвіду та віри
в) свідома орієнтація на вирішальне значення знання
г) вічне, нескінченне, творче, духовне начало, що є основою всього існуючого
32. Чи вірно, що плюралізм мислення є спільною рисою філософії та релігії:

а) так
б) ні
33. Чи можлива національна філософія?
А. Так, філософія – національна, оскільки рефлектує духовний досвід нації.
В. Ні, філософія – інтернаціональна, оскільки є синтетичною наукою, що узагальнює
дані конкретних наук.
С. Так, філософія – національна, оскільки є вченням про буття людини у світі.
D. Ні, філософія – інтернаціональна, оскільки є служанкою богослов’я.
34. Інструментальний зміст культури:
а) розробляє способи покращення науки
б) забезпечує успішну адаптацію людини в соціумі
в) забезпечує успіх творчої діяльності людини
35. Носіями інструментального змісту культури є:
а) мистецтво
б) право
в) наука
г) мова
ґ) політика
д) релігія
36. Смисловий зміст культури існує в:
а) розсудковому мисленні в явному вигляді
б) розсудковому мисленні в неявному вигляді
в) духовному світі людини в невербальній формі
г) духовному світі людини у вербальній формі

37. Носіями смислового змісту культури є:
а) народні традиції і звичаї
б) правові норми і закони
в) принципи класичної механіки
г) мова і народна творчість
ґ) мистецтво і релігія
38. Асоціативне мислення спрацьовує тоді, коли індивід:
а) не контролює хід своїх думок
б) контролює хід своїх думок
в) обстоює переваги загальнолюдського над національним
39. Головними рисами національно-культурної ідентичності є:
а) інтуїція, культ, норма
б) мова, ментальність, традиції
в) турбота, субординація, шовінізм
40. Табу є соціальним регулятором поведінки людей, що:
а) не пояснює причин заборони
б) доводить існування універсального загального закону
в) відповідає нормам і вимогам логіки
41. Магічна свідомість формується на основі:
а) прагнення втекти від дійсності та ізолюватись у світі внутрішніх переживань
б) відсутності приватної власності на засоби виробництва та життя
в) пояснення дійсності на основі асоціативних зв’язків і мовної символіки

42. Виберіть правильні відповідь. Тотемізм – це
а) цілісне бачення роду на основі єдиного прабатька;
б) вчення, за яким істинним буттям володіє людина ;
в) суттєво модернізована релігія.
43. Яким є співвідношення філософії та культури?
А. Культура є частиною філософії.
В. Філософія і культура – це одне й те саме.
С. Філософія є рефлексією духовності в культурі.
D. Філософія та культура не взаємопов’язані.
44. Філософію називають “душею культури”, тому що вона:
а) виділяє з культури загальнозначущі духовні вартості, підносить їх до рівня критичного теоретичного осмислення
б) передбачає єдність належних характеристик, що забезпечена онтологічно
в) проголошує принцип єдності віри і розуму
45. Виберіть риси українського національного характеру:
A. Раціональність. B. Кордоцентризм. C. Емоційність.
D. Колективізм. Е. Індивідуалізм.
46. Українська національна філософія має назву:
а) філософія життя;
б) філософія серця
в) філософія долі
г) філософія існування
Тема 3. Стародавня філософія: становлення філософських традицій

1. Західна модель ставлення до світу передбачає:
а) адаптацію до суспільного життя, збереження цінностей сім’ї, роду, спільноти, нації;
б) культивування дбайливого ставлення до природи і усього живого в ній;
в) активне перетворення природи, пошанування цінностей свободи, правової держави,

суверенності особи.
2. В основі моделі східного світосприйняття лежить:
а) гармонійність і цілісність внутрішнього світу людини, глибинний взаємозв’язок з природою та шанування своєї культури;
б) панування людини над природою, ідеал прогресу, раціональність та прагматизм;
в) визнання розвитку, що опирається переважно на наукове знання і техніку
3. В основі поділу на східний і західний тип світогляду є:
а) географічне розташування;
б) релігійні переконання;
в) історико-часовий розподіл;
г) особливості світосприйняття і ставлення до світу.
4. Світоглядні ідеї Індії і Китаю виражають:
а) західний тип культури;
б) східний тип культури;
в) елементи обох типів культури;
г) в переважній більшості, західні ідеали.
5. Основні три періоди розвитку філософської думки Індії:
а) ведичний – епічний – період сутр і схоластики;
б) період сутр – рігведи – брахмани;
в) ведичний – упанішади – брахмани;
г) буддизм – джайнізм – нірвана.

6. Які світоглядні принципи обстоювала давньоіндійська філософія?
А. Живи без страху. В. Живи сам та іншим жити не заважай. С. Живи для інших.
D. Не чини зла ні помислами, ні діями. E. Живи розумно й мудро. F. Пізнай себе.
7. Які риси давньоіндійського світогляду зумовили філософське осмислення людини й світу?
а) відсутність дихотомії світу та людини
б) пасивність у практичному житті
в) імпульсивність
г) самозаглибленість
д) фундаменталізм
е) логічне мислення
8. Засновника буддизму цікавлять такі проблеми, як:
а) створення світу;
б) невід’ємність життя і страждання;
в) виникнення душі і тіла;
г) контроль над почуттями, розумом і інтелектом.
9. Феномен страждання є центральним поняттям:
а) у даосизмі; б) у легізмі; в) у конфуціанстві; г) у буддизмі.
10. Чи вірно, що Упанішади (коментарі до Вед) складаються з морально-ціннісних повчань?
а) так, б) ні
11. Що для індусів означає “слідувати дгармі”?
а) вільно й повно реалізувати себе у межах головного морального закону, який керує життям Усесвіту
б) поступово проходити стадії духовного й інтелектуального розвитку

в) досягати надзвичайної концентрації внутрішніх сил й розвивати ініціативу
г) не підлягати зовнішнім впливам
12. У чому суть кармічного закону?
а) поєднує прямо протилежні твердження
б) визначає порядок перевтілення, який залежить від поведінки та доброчинності людини
в) спростовує питання про існування Бога
г) містить в собі знання про усі форми існуючого, але в прихованому стані
13. Чи вірно, що кармічний закон дозволяє людині часом бути нетолерантними й гнівними?
а) так
б) ні
14. “Сансара” у східному розумінні це:
а) пригадування усіх перевтілень душі
б) один з головних ступенів просвітлення
в) неперервний перебіг народження, смерті та наступного перевтілення
г) концепція божественного творення людини
15. Істинна сутність життя, за давньоіндійською філософією, полягає у:
а) духовних терпеливих зусиль, рівновазі, вдумливому спогляданні
б) метушінні, активній позиції у досягненні багатства та влади
в) чуттєвій повноті, важкій праці, мандрах
г) тимчасову припущенні якогось положення, істинність якого буде доведена пізніше
16. Брахман як духовна першооснова світу у світогляді індусів є:
а) раціональним і пізнаваним
б) ірраціональним, але пізнаваним

в) забороненою темою для розміркувань
г) ірраціональним і неосяжним
17. Головною проблемою філософських вчень Давньої Індії було розуміння:
а) життя як страждання б) життя як розкоші
в) життя як навчання г) життя як сну
18. Спосіб наближення до досконалого брахмана й поєднання з ним передбачає:
а) мовчанку та жертвоприношення
б) приналежність до вибраної касти
в) шлях самопізнання, словом й способом життя та поведінки
г) вегетаріанство, фізичні вправи, молитви
19. Чи вірно, що в давньоіндійській філософії усі вчення толерантно співіснували поміж собою?
а) так
б) ні
20. Чи вірно, що буддизм і джайнізм належать до неортодоксійних староіндійських вчень?
а) так
б) ні
21. Які характерні риси релігійно-філософської школи джайнізму?
а) вчення про переселення душ б) заперечення кастового поділу
в) святість вед г) індивідуальне самовдосконалення
д) аскетизм є) жертвоприношення
22. Згідно з філософією джайнізму, шлях до спасіння визначають:
а) максимальна єдність душі і тіла

б) досконала віра, досконале знання, досконала поведінка
в) прагнення людини до колективного щастя
г) перевага егоїстичного над альтруїстичним
23. Які з тверджень належать до головних положень буддизму?
а) світ завжди переповнений стражданнями
б) свідомість здатна саморефлектувати
в) причиною страждань є жага людських бажань
г) шлях звільнення від страждань – у згасанні бажань
ґ) шлях звільнення від страждань є каяття
д) причиною страждань є брак свободи
24. Що означає стан “нірвани”?
згасання примарних пристрастей, який досягається лише через духовне самовдосконалення
фізичне знищення пристрастей
найвищий ступінь розуміння священних текстів
25. У розумінні буддистів, правильна мова означає:
а) граматичну й стилістичну точність мови
б) утримання від брехні, наклепів й безсенсовних розмов
в) вживання у побуті лише однієї, державної мови
г) есперанто
26. Що, на думку давньоіндійських філософів, привносить цивілізаційний поступ?
а) дисгармонію космосу
б) гармонію космосу
в) наближення космосу
г) поширення ноосфери
27. Які духовно-культурні джерела давньокитайської філософії?
A. Літопис. B. Упанішади. C. Книга пісень. D. Книга перемін. E. Біблія.
28. Які світоглядні засади визначали філософування Стародавнього Китаю?
а) слідування ритуалам і культу предків б) бунтівливість стосовно будь-якої влади чи ієрархії
в) ) прагнення змінювати світ г) позитивне ставлення до інновацій
ґ) невтручання у державні справи ж) любов до життя та форм його прояву
29. Які принципи лежать в основі давньокитайського світогляду?
а) принцип невтручання б) живи для інших, слідуй обов’язку
в) дотримання традицій г) живи сам та іншим жити не заважай
д) прагнення змінювати світ е) не чини зла ні помислами, ні діями
30. Які школи репрезентують “золотий вік” давньокитайської філософії?
А. Конфуціанство, моїзм, легізм, даосизм
В. Буддизм, джайнізм, міманса, санкх’я
С. мілетська, піфагорійська, елейська, епікурейська
31. Чи вірно, що давньокитайська філософії космосоціологічна (життя окремої людини підпорядковане

стабільності й вимогам суспільства)?
а) так
б) ні
32. Основні положення конфуціанства стосуються:
а) ситуації вибору між головними та вторинними інстинктами
б) нових можливостей для філософської діяльності
в) відносин між людьми за принципами гуманності, справедливості

г) поширення релігійного вчення про помилковість людського пізнання
33. Основна проблема, яку вирішувало конфуціанство, це
А. Подолання страждання душі шляхом самопізнання.
В. Мудрої організації суспільного життя шляхом дотримання ритуалів.
С. Щастя й доброчинності людини на основі поняттєвого знання.
34. Який спосіб пізнання істини сповідує конфуціанство?
а) діалог, у якому вчитель промовляє істину для учня
б) діалог, у якому народжується істина
в) суперечка, на основі якої постала модель оксфордських дебатів
г) форму доведення від супротивного
35. Що для Конфуція означало дотримуватися ритуалів?
а) суспільне процвітання, добробут у державі й умиротворення самого себе
б) консервативний шлях, який не дозволяє стати благородним
в) деструктивна причина, що стримує вічний рух у Всесвіті
г) спосіб захисту від громадянських демократичних ініціатив
36. “Благородній людині” у розумінні Конфуція притаманні:
 вихованість у словах
 правдивість у вчинках
 вимогливість до себе
 вимогливість до людей
 сліпе наслідування інших
 корисливість у вчинках
37. Чи вірно, що Конфуцій вбачав ідеал порядку в майбутньому?

а) так
б) ні
38. Принцип гуманності конфуціанства стверджує:
а) Не роби іншим того, чого не бажаєш собі
б) Живи мудро, керуючись власним розумом
в) Слідуй дгармі, вільно і повно реалізуй себе
39. Де вважали дао першоосновою і законом Всесвіту?
а) у Давній Індії; б) у Давньому Китаї; в) у Єгипті; г) у Месопотамії; ґ) у Давній Греції.
40. Яка школа заперечувала позитивний вплив освіти, оскільки народом, що має багато знань
важко керувати:
а) моїсти; б) буддисти; в) конфуціанці; г) даосисти.
41. Яку філософську традицію започаткував Сократ?
а) Ірраціонально-прагматичну;
б) Раціонально-теоретичну;
в) Ірраціонально-містичну;
42. Сократ основну увагу в своїх міркуваннях приділяв:
а) космосу та законам його розвитку;
б) людині та внутрішнім чинникам її дій;
в) співвідношенню світу ідей та світу речей;
г) політичному устрою держави;
д) атомістичній теорії.
43. Яка основна проблематика філософії Сократа?
А. Пізнання природних явищ. В. Пошук першопричин світу. С. Доброчинність і щастя.

D. Пізнання суспільних явищ.
44. Яку працю написав Сократ:
а) “Пізнай самого себе”; б) “Маєв тика”; в) “Діалоги”;
г) “Іронія в спілкуванні’; ґ) всі перелічені; д) жодної праці не написав.
45. Який метод використовував Сократ у своїх бесідах:
а) критичний; б) герменевтичний; в) діалектичний;
г) дедуктивний; ґ) компаративний.
46. Маєвтика – це:
а) принцип регулювання майнових відносин;
б) позиція людини в світі виражена принципом «мати» чи «бути»;
в) синонім іронізування;
г) віднайдення істини шляхом пізнання себе.
47. Що включає в себе діалектичний метод Сократа:
а) дедукцію; б) індукцію; в) синтез; г) іронію; ґ) абстрагування; д) маєвтику.
48. Діалектика за Сократом це:
A. Мистецтво тлумачення Святого Письма.
B. Мистецтво вести діалог, бесіду.
C. Мистецтво тлумачення законів.
49. Що означає “пізнати самого себе”, за Сократом?
а) віднайти поняття моральних чеснот
б) віднайти своє божественне призначення
в) віднайти коло своїх обов’язків і відповідальності

Тема 4. Буття світу та людини в античній філософії
1. Які періоди розвитку античної філософії?
а) ведичний–синкретичний–естетичний
б) досократівський–епічний–схоластичний
в) досократівський–класичний–еллінський
2. Які філософські школи репрезентують досократівську філософію?
А. Мілетська. В. Піфагорійська. С. Елейська. D. Джайнізм. Е. Буддизм. F. Даосизм.
3. Чи вірно, що за своєю проблематикою досократівська антична філософія була

космоцентричною?
а) так
б) ні
4. Яка основна проблематика досократівської філософії?
А. Пізнання природних явищ. В. Пошук першопричин світу.
С. Доброчинність і щастя. D. Пізнання суспільних явищ.
5. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням натуралізму?
А. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть матерію
В. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть числа
С. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть природні стихії
D. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть Бога
6. Засновником мілетської школи був:
а) Геракліт; б) Фалес; в) Піфагор; г) Епікур; ґ) Демокріт; д) Зенон.

7. Хто вважав, що першооснова світу – вода?
а) Ксенофан; б) Фалес; в) Геракліт; г) Сократ; ґ) Демокріт; д) Зенон.
8. Хто вважав, що першооснова світу – повітря?
а) Анаксимен; б) Фалес; в) Геракліт; г) Епікур; ґ) Анаксимандр; д) Демокріт.
9. Хто вважав першоосновою світу апейрон?
а) Анаксимен; б) Фалес; в) Демокріт; г) Анаксимандр; ґ) Геракліт; д) Аристотель.
10. Хто вважав світ вічним вогнем, що мірою спалахує та мірою згасає?
а) Фалес; б) Анаксимен; в) Піфагор; г) Геракліт; ґ) Демокріт; д) Платон.
11. Хто із давньогрецьких філософів сформулював принцип “panta rei” (все тече, все змінюється)?
A. Сократ. B. Аристотель. C. Геракліт. D. Демокріт. Е. Піфагор. F. Плотин.
12. Хто перший з філософів помітив, що суперечності є у світі і вони – джерело змін?
а) Піфагор; б) Платон; в) Аристотель; г) Геракліт; ґ) Епікур; д) Сократ.
13. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням символізму?
А. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть матерію
В. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть числа
С. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть природні стихії
D. Онтологічне вчення, де за першооснову світу беруть Бога
14. Хто вважав основою світу гармонію чисел?
а) Демокріт; б) Геракліт; в) Епікур; г) Фалес; ґ) Піфагор; д) Парменід.

15. Хто вводить у філософію поняття “буття” і “небуття”:
а) Анаксагор; б) Парменід; в) Геракліт; г) Фалес; ґ) Демокріт; д) Платон.
16. Хто з давньогрецьких філософів обстоював атомістичне розуміння світу?
A.Піфагор. B. Фалес. C. Парменід. D. Сократ. Е. Демокріт. F. Плотин.
17. Представникам класичного періоду Античності є:
а) Піфагор; б) Аристотель; в) Сократ;
г) Демокріт; ґ) Епікур; д) Платон.
18. Хто в античності вважається ученим-енциклопедистом?
а) Демокріт; б) Платон; в) Сократ; г) Аристотель; ґ) Сенека; д) Плотин.
19. Онтологія Платона є вченням про:
А. Ідеальні духовні потреби людини. В. Матеріальну першооснову світу.
С. Моральні норми життя суспільства. D. Ідеї як духовні субстанції всього існуючого.
20. Речі за Платоном – це:
а) світ комп’ютерної реальності;
б) ствердження їх матеріальності;
в) світ ілюзій розуму;
г) тіні ідей;
ґ) продукт людської свідомості.
21. Платон розуміє матерію як:
а) світ об’єктивної реальності;
б) субстрат, тобто те, з чого виникають тіла;
в) речовину та її атомістичну структуру;

г) продукт людської свідомості;
ґ) світ суб’єктивної реальності.
22. Які риси світу неістинного буття (речей), за Платоном?
А. Безсмертний. В. Недосконалий. С. Чуттєвий. D. Смертний. Е.

Раціональний. F. Досконалий.
23. Під істинним буттям Платон розуміє:
а) світ речей, б) світ ідей, в) світ живої природи, г) світ атомів і порожнечі, ґ) світ людини
24. Які риси світу істинного буття (ідей), за Платоном?
А. Чуттєвий. В. Часовий. С. Позачасовий. D. Досконалий. Е. Раціональний.
25. Ідеї стосовно речей за Платоном є:
а) відображенням речей; б) продуктом людської уяви;
в) досконалим взірцем для речей; г) аналогією речей.
26. Вчення про ідеї наголошує на їх:
а) вічності
б) безсмертності
в) минущості
г) досконалості
ґ) смертності
д) недосконалості
27. До ірраціональних ідей Платона належать:
а) ідея двох світів; б) ідея Деміурґа; в) ідея Світової душі;
г) ідея матерії; ґ) ідея безсмертя душі.

28. За Платоном, душа містить три складові частини:
а) сензитивну; б) розумну; в) екстравертивну; г) мотиваційну; ґ) імпульсивну, е) пристрасну
29. Хто із античних філософів є автором концепції ідеальної держави:
а) Платон; б) Геракліт; в) Сократ; г) Аристотель; ґ) Демокріт.
30. Який принцип поклав Платон в основу ідеальної держави?
а) доброчинності; б) справедливості; в) демократії; г) тимократії;
31. За Платоном, найкращою формою політичного устрою є:
а) демократична республіка; б) аристократична республіка;
в) олігархічна республіка; г) тимократична республіка;
32. Кому належить вислів: “Платон мені друг, але істина дорожча”?
а) Сократу; б) Аристотелю; в) Епікуру; г) Сенеці.
33. Які праці написані Аристотелем?
а) Метафізика; б) Бенкет; в) Тімей; г) Категорії; ґ) Органон; д) Апологія Сократа
34. Речі за Аристотелем – це:
 самостійно існуючі субстанції

 ілюзії розуму
 тіні ідей
 продукт людської свідомості
365. Згідно зі вченням Арістотеля, основу буття складають дві причини:
А. Бог і природа. В. Матерія та форми. С. Матерія та ідеї.
D. Любов і ненависть. Е. Атоми й порожнеча.

36. До причин всього існуючого Аристотель відносить:
а) космічну; б) матеріальну; в) формальну;
г) дієву; ґ) спонтанну; д) цільову.
37. Субстанція за Аристотелем – це:
 чотири елементи світу – повітря, вогонь, вода, земля
 матерія як безформний і невизначений субстрат
 будь-яка річ як самодостатнє буття
 атоми та порожнеча, в якій вони рухаються
38. Буття за Аристотелем
а) світ ідей; б) форми в речах;
в) матеріальний субстрат речі; г) одиничне, як єдність матерії і форми.
39. Бог у Аристотеля є:
а) Єдине; б) Ентелехія; в) Першорушій; г) Деміурґ.
40. Які три види душі в людині виділив Аристотель:
а) рослинну, тваринну, людську;
б) пристрасну, імпульсивну, розумну
в) естетичну, етичну, релігійну
г) економічну, екологічну, енергетичну
41. Центральною проблемою еллінської філософії є
а) проблема віднайдення першооснови світу; б) проблема віднайдення людиною

щастя;
в) проблема пізнаваності світу; г) проблема перевтілення людини після
смерті.
42. До еллінської філософії належать представники:
а) елейської школи; б) стоїцизму; в) мілетської школи;
г) епікуреїзму; .ґ) піфагорійського союзу.
43. Які світоглядні принципи обстоювала епікурійська філософія?
А. Проживи непомітно. В. У всьому дотримуйся міри.
С. Вірую, бо це абсурдно D. Вірую, щоб розуміти.
Е. Розумію, щоб вірити.
44. Еллінська філософія набуває статусу “першої порадниці” тому, що:
а) вказує кожному стежку до морального вдосконалення і щастя;
б) вказує кожному шлях до пізнання світу та його перетворення;
в) вказує шлях кожному до активної політичної діяльності та успіху
45. Які світоглядні принципи обстоювала філософія стоїцизму?
А. Пізнай себе. В. У всьому дотримуйся міри.
С. Вірую, бо це абсурдно. D. Вірую, щоб розуміти.
Е. Розумію, щоб вірити.
46. Хто є автором концепції насолоди?
А) Марк Аврелій; б) Сенека; в) Епіктет; г) Лукрецій Кар; ґ) Епікур.
47. Хто є представником стоїцизму в Римі?
а) Епікур; б) Демокріт; в) Цицерон; г) Сенека.

Що таке “епікуреїзм”?
 вчення про мудре ухиляння від ударів долі;

 вчення про безпристрасність і незворушність
 вчення про ідеї як взірці речей
 вчення про форми як сутності речей
48. Що таке “стоїцизм”?
а) вчення про позбавлення страждань тіла;
б) вчення про скромність і невтручання у державні справи;
в) вчення про мудре ухиляння від ударів долі;
г) вчення про щастя та свідоме примирення з долею.
Тема 5. Буття Бога , світу та людини у філософії
доби Середньовіччя та Відродження
1. Які ідеї лежать в основі християнського світогляду?
а) творення; б) теодицеї; в) практики; г) об’яву; ґ) спокою.
2. Ідея теодицеї означає:
 Непричетність Бога до зла на землі

 Бога не можна пізнати розумом
 Шлях богопізнання через Святе Письмо
 Бог створив світ за власним задумом
3. Згідно з ідеєю креаціонізму:
а) Бог створив світ з нічого і за своєю доброю волею
б) світ створений внаслідок Великого Вибуху
в) світ самодостатній, існує вічно в просторі і часу
4. Виберіть правильну відповідь. Теїзм – це:

а) політична влада в державі, що захищає інтереси громадян
б) категорична заборона певних аморальних дій чи вчинків
в) онтологічна позиція, яка ставить виникнення та існування світу в залежність від Бога
г) примітивна форма психіки
5. Для епохи Середньовіччя характерним є:
а) Антропоцентризм;б) Космоцентризм; в) Теоцентризм;
г) Техноцентризм; ґ) Екоцентризм.
6. Хто є засновником неоплатонізму?
а) Плотін; б) Сенека; в) Платон; г) Епікур; ґ) Лукрецій-Кар.
7. Виберіть правильну відповідь: Згідно з вченням неоплатоніків
+Світ - це еманація Єдиного
-Світ є самодостатнім і не потребує Бога
-Світ - результат Божого творення
8. Які чотири ступені буття виокремлюють неоплатоніки?
а) Єдине – Світовий Розум – Світова Душа – Природа
б) Єдине – Вогонь – Логос – Природа
в) Бог-демііург – Світ ідей – Душа космосу – Світ речей
9. Чи вірно, що неоплатонізм – це ірраціональна філософія, згідно з якою світ постає як еманація

Єдиного?
10. Патристика (pater– батько):
а) теоретичне обґрунтування привілейованого права чоловіка над жінкою;
б) вчення, що обґрунтовує патріархат;
в) вчення отців церкви спрямоване на систематизацію християнських догматів;

г) пізній період схоластики.
11. У розвитку патристики виділяють два етапи:
а) аполонівський і діонісійський;
б) апологетичний і систематизаторський;
в) аналітичний і синтетичний;
г) прогресивний і виродження.
12. Апологети:
а) послідовники бога Аполона;
б) захисники церкви і християнських ідей;
в) представники антихристиянських вчень у Римській імперії;
г) друга назва представників схоластики.
13. Оберіть варіант правильної відповіді:
а) апологетика – це пізній етап розвитку схоластики;
б) апологетика – це ранній етап розвитку патристики;
в) вчення послідовників давньогрецького бога Сонця і Мудрості – Аполона.
14. Кому з отців церкви належить вислів: “Вірую, бо це абсурдно”?
а) Аврелію Августину; б)Квінту Тертуліану; в) Григорію Ніському; г) Василію Великому.
15. Найвідомішим систематизатором східної патристики був:
а) Квінт Тертуліан, б) Йоан Дамаскин, в) Аврелій Августин, г) Оріген
16. Найвідомішим систематизатором західної патристики був:
а) Квінт Тертуліан, б) Йоан Дамаскин, в) Аврелій Августин, г) Григорій Ніський

17. Згідно зі вчення отців церкви, людина – образ і подоба Бога. Це означає:
А. Людина вінець Божого творіння; вона розумна і вільна.
В. Людина вінець Божого творіння; вона розумна і доброчинна.
С. Людина вінець Божого творіння; вона розумна і віруюча.
18. Хто із отців церкви написав працю “Сповідь”?
а) Квінт Тертуліан, б) Йоан Дамаскин, в) Аврелій Августин, г) Григорій Богослов
19. Кому з отців церкви належить вислів: “Вірую, щоб розуміти, розумію, щоб вірити”?
а) Аврелію Августину; б)Квінту Тертуліану; в) Григорію Ніському; г) Василю Великому.
20. Що таке схоластика? Це:
а) спосіб викладання філософії; б) вчення про пізнання;
в) напрямок середньовічної філософії; г) формальна логіка.
21. Яка ідея була покладена в основу схоластичного філософування?
а) ідея креаціонізму б) ідея гендерної рівності
в) ідея модернізації г) ідея лінгвістичного повороту
22. Зріла схоластика (sсhola – школа) – це:
 етап у розвитку середньовічної філософії

 досократівський етап у розвитку античної філософії
 еллінський етап у розвитку античної філософії
 методика навчання студентів у середньовічних університетах
23. Виберіть риси середньовічної філософії.
а) раціоналістична; б) релігійна; в) космоцентрична; г) геоцентрична; ґ) теоцентрична.
24. Хто дав п’ять доведень буття Бога?
а) Вільям Окам; б) Йоан Росцелін; в) Томас Аквінський; г) П’єр Абеляр.

25. До якої епохи належить суперечка номіналістів і реалістів?
а) Античності; б) Еллінізму; в) Середньовіччя; г) Відродження.
26. Дві протилежні позиції в схоластичній філософії виражені:
а) емпіризмом і раціоналізмом; б) монізмом і плюралізмом;
в) номіналізмом і реалізмом; г) матеріалізмом та ідеалізмом.
27. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням номіналізму?
А. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіє Бог
В. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють універсалії.
С. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють речі.
D. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють природні стихії.
28. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням реалізму?
А. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіє Бог
В. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють універсалії.
С. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють речі.
D. Онтологічне вчення, згідно з яким істинним буттям володіють природні стихії.
29. Головна риса світоглядної орієнтації філософів епохи Відродження це:
а) орієнтація на природно-космічне життя;
б) орієнтація на світське життя, на людину, її щастя;
в) орієнтація на релігійне життя, на спасіння людини;
г) орієнтація на діяльнісне перетворення дійсності.
30. Яка головна риса філософського мислення епохи Відродження?
а) теоцентризм б) геоцентризм
в) антропоцентризм г) гедонізм
31. Кого вважають засновником геліоцентричної системи світу?
а) Ніколо Коперніка б) Джордано Бруно
в) Галілео Галілея г) Йогана Кеплера
32. Ренесансні гуманісти захоплювалися ідеями:
а) античності
б) апологетики
в) патристики
г) томізму
33. Принцип гуманізму епохи Відродження виявляється у:
а) протистоянні політичному режимові
б) необхідності врахування відмінностей жіночої психології у пізнанні
в) новому трактуванні принципу свободи людини як творця своєї долі та гідного життя
34. У ренесансному світогляді “людина” розуміється як:
а) пасивна подоба Божа
б) механізм з м'яса і кісток
в) політична тварина
г) особистість, що стверджує себе у своєму індивідуальному бутті
35. Хто подав філософське обґрунтування пантеїзму у добу Відродження?
а) Ніколо Кузанський
б) Данте Аліг’єрі
в) Еразм Роттердамський
г) Юрій Дрогобич
36. Чи вірно, що вчення Н. Кузанського про співвідношення Бога і світу суперечило ортодоксальній
релігійній концепції творення світу:
а) так
б) ні
37. Чи вірно, що пантеїстичне вчення Дж. Бруно суперечило ортодоксальній релігійній концепції
творення світу?
а) так
б) ні
38. Який принцип відкрив Н. Кузанський, опираючись на пантеїзм:
а) принцип верифікації
б) принцип справедливості
в) принцип співпадіння протилежностей
г) принцип доброчесності
39. Матерія у розумінні Дж. Бруно є:
а) чистою можливістю безтілесній ідеї набути тілесності
б) активним творчим началом, переповненим життєвими силами
в) небуттям, як пасивно стосовно форми
40. Значення пантеїстичного світогляду полягало у:
а) натурфілософських дослідження феноменів, витоків життя і свідомості в самій природи
б) застосуванні певних знань з врахуванням конкретних умов
в) удосконаленні біологічних властивостей людини через втручання у її генетичний код

41. Чи вірно, що філософія Ренесансу відстоювала незалежність наукового і філософського знання
від теології?
а) так
б) ні
42. Які філософські ідеали відроджували мислителі Ренесансу?
а) етичного релятивізму
б) вроженого знання
в) гармонії духу та тіла
г) можливості покращення природи людини шляхом селекційного відбору
Тема 6. Проблема субстанції та Абсолюту в новочасній філософії
1. Розвиток індустріальної цивілізації у Новий час зумовив:
а) руйнацію творчих ініціатив у різних сферах суспільного життя
б) використання певних стереотипів поведінки або мислення
в) деїстичну спрямованість онтології
2. Хто вперше увів поняття “субстанції”?
а) Бекон; б) Декарт; в) Гольбах; г) Ламетрі.
3. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням субстанції?
А. Субстанція – це невизначений субстрат, з якого утворюються всі речі.
В. Субстанція – це сама природа, що існує об’єктивно поза свідомістю людини.
С. Субстанція – це першоматерія матерія, з якої утворюються всі речі.
D. Субстанція – це самодостатня основа всього існуючого, яка не потребує нічого для
свого існування.
4. Хто з нижче названих філософів обстоював дуалізм?
А. Спіноза. В. Демокріт. С. Анаксимен. D. Парменід. E. Декарт.
5. Хто започатковує деїстичну позицію в онтології Нового часу?
а) Б. Спіноза б) Р. Декарт
в) Ґ. Ляйбніц г) Ф. Бекон
6. Які з наук вплинули на спосіб філософування Р. Декарта?
а) фізіологія б) астрономія
в) риторика г) математика
7. Основоположною настановою європейської філософії Нового часу було:
а) впровадження процедур мовної реконструкції
б) активне використання ідеї неоплатонізму
в) надання філософській істині математичного характеру
г) поєднання спекулятивної догматики з елементами аристотелізму
8. До якого історико-філософського періоду можна віднести вислів “Без математики не проникнути

в основи метафізики”?
а) Нового часу б) постмодернізму
в) Романтизму г) патристики
9. Чи можуть догмати релігії та правила віри бути предметом наукового доказу, на думку Р.
Декарта?
а) лише догмат існування Бога б) ні, жодні
в) так, усі г) так, молитви
10. Згідно з деїстичним світоглядом:

а) Бог відіграє вирішальну роль в історичному процесі усього людства від часу його виникнення
б) Бог творить світ, надаючи йому перший поштовх, а далі не втручається в перебіг природних
і соціальних процесів
в) провідну роль у цивілізаційному розвитку починають відігравати технології
11. Виберіть правильне твердження: Деїзм – це онтологічне вчення, згідно з яким
А. Бог творить світ, а надалі не втручається в перебіг природних процесів, залишаючись

трансцендентним щодо світу.
В. Бог творить світ і зливається зі світом.
С. Бог творить світ актом своєї волі з нічого, постійно утримує світ, залишаючись трансцендентним
щодо світу.
12. Принцип філософських вчень, які визначаючи Бога першопричиною світу,
заперечували подальше його втручання в природні процеси як природи,
так і розвитку суспільства в цілому – це:
а) гедонізм; б) детермінізм; в) догматизм; г) деїзм.
13. У філософії Р. Декарта Бог виступає як субстанція:
а) нестворена; б) короткотривала; в) вічна; г) випадкова; д) незмінна; е) штучна;
14. За Р.Декартом, Бог проявив себе у таких субстанціях:
а) номіналістичній і реалістичній б) матеріальній і духовній
в) просторовій і часовій г) об’єктивній і суб’єктивній
15. Що є істотною властивістю субстанції, без якої вона не може існувати?
а) реальність б) сваволя
в) атрибут г) синтез
16. За Р. Декартом, головним атрибутом духовної субстанції є:

а) мислення б) протяжність
в) системність г) часовість
17. Мисляча субстанція у філософії Рене Декарта – це:
 ідеал
 тіло
 душа
 буття
18. За Р. Декартом, похідними атрибутивними ознаками мислячої субстанції є:
 уява, почуття, бажання

 тілесність, матеріальність, технічність
 адаптація, урбанізація, реалізація
 утопічність, протяжність, часовість
19. За Р. Декартом, атрибутом матеріальної субстанції є:
а) подвійна істина б) протяжність
в) якість г) думка
20. За Р. Декартом, похідними атрибутивними ознаками матеріальної субстанції є:
а) архе, пропорція, субординація ;
б) структура, елемент, субстрат ;
в) фігура, положення, рух;
г) діалог, сумнів, суб’єктивне відчуття.
21. У розумінні Р. Декарта, природа є:
а) виявом матеріальної субстанції б) тим, що витворене мистецтвом
в) поверхневим сприйняттям дійсності г) сукупністю явищ
22. Згідно картезіанської онтології, протяжність є просторово:
а) перервною б) змодельованою
в) неперервною г) ілюзорною
23. Як Р. Декарт розуміє рух?
а) як переміщення під дією зовнішньої сили
б) як результат впливів природного середовища
в) як мірило оцінки реального стану речей
г) як гранична регулятивна мета людських дій
24. Закон збереження руху про постійну кількість руху і спокою в тілесному світі Р. Декарт вивів з:
а) ієрархії структур різних об’єктів б) математичної імовірності
в) незмінності Божистої сутності та його дії г) медитативних практик
25. Чи вірно, за вченням Р. Декарта, що матеріальна й ідеальна субстанції потребують для свого
існування Бога?
а) так; б) ні.
26. Самосвідомість, за Р. Декартом, є виявом:
а) мислячої субстанції б) психологічної потреби людини
в) знеособлення людини г) орієнтації на проблеми людської долі
27. Чи вірно, що у міркуваннях Р. Декарта власне Я людини є досконалим?
а) так; б) ні.
28. Декартівський принцип “Я мислю, отже, існую” означає:
а) заперечення випадкових та нічим некерованих вчинків
б) безкорисливу діяльність на користь суспільства
в) егоїстичне прагнення людини до задоволення насамперед своїх потреб
г) без самосвідомості немає мислення, духу, душі

29. Суть дуалізму Р. Декарта полягає у тому, що:
а) фізичні і психічні процеси в людському організмі існують паралельно
б) фізичні і психічні процеси в людському організмі впливають одні на одних
в) людський організм функціонує за механічними законами
г) тіла самі собою не можуть ні започаткувати, ні призупинити рух
30. Онтологія Р. Декарта формувала світогляд:
а) егалітарний б) прагматичний
в) догматичний г) міфологічний
31. Пантеїстичне розуміння субстанції у новочасній філософії запропонував:
 Барух Спіноза
 Джон Лок
 Блез Паскаль
 Джон Берклі
 Ґотфрід Ляйбніц
32. Тотожність Бога з Природою називаємо:
а) космогонією б) пантеїзмом
в) координацією г) ноосферою
33. Субстанція у розумінні Б. Спінози – це:
а) божественна премудрість б) субординація
в) причина самої себе г) чуттєва картина реальності
34. Бог у розумінні Б. Спінози:
а) іманентна причина всіх речей б) діюча ззовні причина щодо природи
в) серія фіксованих ознак речей г) продукт діяльності колективного несвідомого

35. Якими характеристиками Б. Спіноза наділяє субстанцію?
 часова, скінчена і прекрасна
 вічна, нескінченна, неподільна
 хаотична, недосконала, смертна
 ізольована, інтегральна, симетрична
36. Як називається головний твір Спінози?
а) “Роздуми про метод”; б) “Етика”;
в) “Метафізичні роздуми”; г) “Новий Органон”.
37. У якому стилі написана “Етика” Б. Спінози?
 математичний виклад філософського знання

 віршований виклад філософського знання
 описовий виклад філософського знання
38. Які атрибути субстанції, за Барухом Спінозою?
 протяжність і мислення
 матерія і форма
 ерос і танатос
 рух і спокій
39. Модуси, як одиничні прояви єдиної та неподільної субстанції, містять у собі, за Б. Спінозою:
а) Божисту сутність б) генетичні коди
в) вічність г) випадковість
41. Б. Спіноза вважає людину складним модусом, тому що:
а) у ній поєднане скінчене і нескінченне, вічне і тлінне
б) вона наділена здатністю мовити і спілкуватися
в) вона осмислює й долає відчуття своєї скінченності

42. Твердження Б. Спінози про те, що “Свобода – це пізнана необхідність” ґрунтується на тезі про
те, що:
а) людина повинна керуватися сліпим життєвим пориванням задля виживання
б) людина під впливом пізнання та технологічного прогресу пригноблює свою душу та

розбещується
в) людина як розумна істота підлягає необхідності, але також здатна її пізнавати й досягати
певного рівня свободи
43. Хто автор твору “Монадологія”?
а) Лок; б) Спіноза; в) Ляйбніц; г) Декарт; д) Кант
44. Хто запропонував вчення про монади як першооснову світу?
а) Спіноза; б) Гассенді; в) Лок; г) Ляйбніц; д) Берклі
45. Монади, за Ґотфрідом Ляйбніцем, це:
А) духовні атоми буття; В) фізичні атоми буття; С) елементарні частинки
46. Які характерні риси монад, за Ґотфрідом Ляйбніцем:
а) вічні; б) смертні; в) активні; г) духовні; д) фізичні; е) пасивні
47. Хто вперше запропонував визначення матерії як субстанції?
а) Спіноза; б) Лок; в) Гольбах; г) Гассенді; д) Берклі
48. Хто запропонував гіпотезу про походження Всесвіту?
а) Фіхте; б) Шелінґ; в) Кант; г) Гегель; д) Конт
49. Хто вважав першоосновою світу Абсолютну ідею?
а) Фіхте; б) Шелінґ; в) Кант; г) Гегель; д) Конт

50. Кому з представників німецької класичної філософії належить формулювання
головних принципів діалектики:
а) Геґелю в його філософській системі,
б) Шелінґу в його філософії трансцендентального ідеалізму;
в) Фойєрбаху в його вченні про людину.
51. Теорію якого методу розробив Г. Геґель:
а) аналітичного; б) діалектичного; в) герменевтичного; г) діалогічного; д) структурного;
52. В онтології Ґ. Геґель виражає позицію:
а) дуалізму, тому що в своїй діалектиці відштовхується від принципу тотожності мислення та буття;
б) ідеалістичного монізму, тому що за першопочаток бере Світовий Розум;
в) плюралізму, тому що субстанцією світу, згідно з Ґ. Геґелем, є Абсолют, Абсолютна ідея, Світовий
Розум.
53. Хто розробив діалектичний метод як теорію розвитку Абсолютної ідеї?
а) Кант; б) Геґель в) Шелінґ; г) Фіхте; д) Фройд;
54. В онтології Ґ. Геґель виражає позицію:
 дуалізму, тому що в своїй діалектиці відштовхується від принципу тотожності мислення та

буття;
 ідеалістичного монізму, тому що за першопочаток бере Світовий Розум;
 плюралізму, тому що субстанцією світу, згідно з Ґ. Геґелем, є Абсолют, Абсолютна ідея,

Світовий Розум.
55. Який закон діалектики (за Геґелем) пояснює джерело змін?
а) закон єдності й боротьби протилежностей;
б) закон заперечення заперечення;
в) закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.

56. Який закон діалектики (за Геґелем) пояснює механізм розвитку?
57. Який закон діалектики (за Геґелем) пояснює напрям розвитку?
58. Які елементи включає філософська система Ґ. Геґеля?
А. Науку віри. Філософію природи. Філософію техніки.
В. Науку логіки. Філософію природи Феноменологію духу.
С. Науку життя. Філософію природи. Філософію мови.
59. Яка тріада понять розкриває зміст закону заперечення заперечення, за Ґ. Геґелем?
А. Кількість-якість-міра
В. Теза-антитеза-синтеза
С. Тотожність-відмінність-суперечність
60. У філософії А. Шопенгавера Абсолютом є:
а) воля до влади; б) воля до життя; в) воля до культури; г) воля до політики
Тема 7. Проблеми онтології у філософії ХХ ст.

1. До представників екзистенційної філософії належать:
а) Платон; б) К’єркеґор; в) Аристотель; г) Сартр; ґ) Гайдеґер; д) Сенека.
2. Філософія екзистенціалізму має дві спрямованості. Вкажіть правильну відповідь:
а) матеріалістичну й ідеалістичну;
????б) раціоналістичну й ірраціоналістичну;
в) релігійну й іррелігійну.
3. Некласична філософія М. Гайдегера ґрунтується на:
а) особливому різновиді ствердження проти правил логіки
б) способі одночасного заперечення і збереження певного змісту
в) виявленні структури людського буття “зсередини”
г) уподібненні та встановленні тотожності між об’єктами реальності
4. Чи вірно, що за М. Гайдегером, центральне питання класичної онтології про існування

зовнішнього світу немає розв’язання?
а) так
б) ні
5. Особливість людського буття, за М. Гайдегером, полягає у тому, що:
а) людина як мисляча істота є єдиною, яка здатна визначати себе стосовно буття
б) людина має відчуття прекрасного
в) людина може стати месією
г) людина немає почуття міри
6. “Належати до буття” у розумінні М. Гайдегера означає:
а) бути вкоріненим у буття, співвідносити себе з ним та відповідати йому
б) комунікувати з іншими
в) практику освоєння культурних та природних ресурсів
г) свідому відмову від будь-яких форм індивідуального володіння життєвими благами
7. Вихідним принципом екзистенціальної онтології є:
а) мислення б) монада
в) суб’єктивний світ людини г) реальна можливість
8. Поняття “екзистенція” в екзистенціальній філософії:
а) вказує, що в світі речей “екзистенція” (існування) протилежне “есенції” (сутності);
б) означає несправжнє існування людини;
в) означає справжнє існування людини в протилежність несправжньому;
г) є синонімом поняття “буття взагалі”.
9. Поняття “Dasein” тлумачимо, за М. Гайдегером як:
а) присутність мене-знаючого-для-мене-рефлектуючого
б) тут буття людини, що дане їй як безпосереднє переживання наявної ситуації
в)буття свідомості, що пізнає, досліджує, ставить мету
г) єдність розуму та життя
?????10. До характеристик „Dasein” належать:
а) турбота людини про своє буття, яке зацікавлене іншими людьми та речами у процесі
самореалізації
б) умоглядна спроба осмислення наявної ситуації через неможливість віднайти себе у світі
в) невразливість людських переживань щодо часових змін
г) визнання значущості свого вродженого Я
11. Які види екзистенції виділяє М. Гайдегер?
а) загальна і конкретна б) рефлексивна та інтуїтивна

в) справжня і несправжня г) базова і надбудована
12. Відчуженість людського буття виявляється в:
а) неможливості реалізувати індивідуальне покликання
б) віддаленості від природи
в) відірваності від власного “Я”
г) надміру технологічних інновацій
д) браку значущих міжособистісних стосунків
13. Сутнісними характеристиками Dasein є:
а) страх б) любов до Батьківщини
????в) позитивна оцінка можливостей людини г) турбота
ґ) оптимістичне бачення майбутнього е) надія
14. Чи вірно, що екзистенціал страху виражає легкодухість людини?
а) так
б) ні
15. “Екзистувати” у розумінні екзистенціалістів означає:
а) виходити за межі впорядкованої свідомості та емпіричного світосприйняття
б) раціональне й прогнозоване ставлення до дійсності
в) позбавляти власне життя сенсу, оскільки воно скінчене
г) відмовлятися від вибору на користь соціально організованого досвіду
16. Що, згідно з екзистенціалізмом є екзистенцією?
А. Жити в оточенні зручних речей та людей.
???В. Обстоювати своїм життям власну неповторність.
С. Присвятити життя великій політиці або науці.

D. Жити як живеться.
17. Які теоретичні джерела марксистської філософії?
А. Патристика Августина. В. Матеріалізм Фейєрбаха. С. Діалектика Гегеля.
D. Діалектика Сократа. Е. Філософія Аквінського.
18. Основним принципом діалектико-матеріалістичної філософії є
А. Еволюція Всесвіту, що вміщує в себе людину.
B. Мислення як вільний акт мислення, що дає собі свій предмет.
С. Первинність матерії, природи та вторинність свідомості, духу.
19. Згідно з діалектико-матеріалістичною філософією, матерія – це поняття для позначення:
А. Невизначеного і безформного субстрату, що є носієм властивостей речей.
В. Об’єктивної реальності, що дана нам у відчуттях та існує незалежно від нас.
С. Духовної основи всього існуючого, якою є Бог.
20. На яких принципах ґрунтується діалектико-матеріалістична філософія?
 первинності матерії і вторинності духу

 партійності
 матеріальної єдності світу
 індивідуації реального буття
 еволюції всесвіту, що вміщує в собі людину
21. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням простору в марксизмі?
 Будь-яка зміна взагалі

 Протяжність об’єктів, їх розташування
 Тривалість і швидкість перебігу процесів
 Черговість події серед інших подій
22. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням руху в марксизмі?
А. Механічне переміщення. В. Суспільні трансформації.
С. Будь-яка зміна взагалі. D. Обмін речовин в організмі.

23. Яке з наведених нижче тверджень є визначенням часу в марксизмі?
 будь-яка зміна взагалі

 протяжність об’єктів, їх розташування
 тривалість і швидкість перебігу процесів
 логічна черговість думок
24. Виділіть характерні риси відображення.
А. Адекватність. В. Ілюзорність. С.
Універсальність. D. Інформативність. E.
Антропоморфність. F. Активність.
25. Яка онтологія в структурі реального буття виділяє такі шари: матеріальний, органічний,
психічний і духовний?
А. Діалектико-матеріалістична онтологія Ф. Енгельса.
В. Критична онтологія Н. Гартмана.
С. Екзистенційна онтологія М. Гайдегера.
D. Християнсько-еколюційна онтологія П. Тейяра де Шардена.
26. Виберіть правильну відповідь. Н. Гартман розробив:
А. Діалектико-матеріалістичну онтологію. В. Фундаментальну онтологію.
С. Християнсько-еволюційну онтологію. D. Критичну онтологію.
27. Виберіть правильну відповідь. Буття, за Н. Гарманом, це:
????А. Смисл, який людина накладає на все існуюче.
В. Найширше поняття про існування як матеріального, так і духовного.
С. Самодостатня основа всього існуючого.
28. Які сфери буття виокремив Н. Гартман?
А. Соціальну та культурну. B. Реальну та ідеальну.
С. Матеріальну та духовну. D. Фізичну та Психічну.

29. Якому спрямуванню некласичної онтології відповідають філософські погляди П. де Шардена?
а) діалектико-матеріалістичному б) ірраціонально-еволюційному
в) християнсько-еволюційному г) екзистенціалістському
30. Що є субстанцією Всесвіту в онтології П. Тейяра де Шардена?
А. Абсолютний дух. В. Тканина універсуму. С. Електромагнітне поле.
D. Генетичний код. E. Елементарні частки
31. З поглядами якого філософа порівнюють вчення П.Т. де Шардена?
а) Т. Аквінського б) Б. Паскаля
в) М. Кузанського г) К. Войтили
32. Принцип еволюції, запропонований П. де Шарденом, з’ясовує:
а) можливості й здібності людини у пізнанні Бога
б) можливості й здібності людини у пізнанні Всесвіту
?????в) головну умову розвитку Всесвіту до єдності, у центрі якого є людина
г) прагнення людини опанувати стихійним силами природи
33. Некласична онтологія П. де Шардена розглядає людину як:
а) вісь, вершину і перспективу еволюції
б) статичний центр всесвіту
в) таку, що наділена надприродними властивостями
г) тотожну іншим біологічним істотам
34. Згідно з концепцією християнсько-еволюційної онтології, “тканина універсуму”

характеризується:
а) інертністю своїх складових, що однорідно співіснують
б) роздрібненістю й неодноманістю своєї внутрішньої та зовнішньої природи
в) єдністю, плюральністю, енергетичністю
г) монолітністю, містичністю, космологічністю
35. Матеріальний світ, згідно з П.де Шарденом, розвивається за:
а) біологічним законом ускладнення б) біологічним законом спрощення
в) законом історії колових рухів г) законом лінійної стріли історії
36. П. де Шарден виокремлює такі рівні буття:
а) міфологічне, релігійне, філософське, наукове
б) переджиття, життя, думка, наджиття
в) тимчасове, доведене, істинне, надістинне
г) класичне, некласичне, божественне, містичне
37. Еволюцію універсуму на рівні життя визначає:
а) глибинний (психічний) порив феномену життя б) боротьба за існування
в) поступове спрощення матерії г) науковий підхід
38. Суть ноогенезу полягає у:
а) розвитку анатомо-фізіологічної системи організму
б) індивідуальному розвитку будь-якого організму
в) взаємодії організму із зовнішнім середовищем
г) поступовому розвитку духу людини, її пізнавальних можливостей
39. Дайте визначення “ноосфери”:
а) це абсолютно духовна, невидима і реальна сфера думки поза і над біосферою
б) це кінцева фаза еволюційного циклу перетворень тканини Універсуму

в) це видиме нове покриття Землі, що постало у процесі трансформацій в космосі
г) це продукт штучної матерії, створений фізиками
40. Чи вірно, що саме людина, нарощуючи духовну енергію, творить ноосферу?
а) так
б) ні
41. Зміст “планетизації людства”, за П. де Шарденом, полягає у:
а) некерованому поширенні глобалізаційних тенденцій
б) масовому згуртуванні людства з метою духовного об’єднання й оновлення
в) інволюціному способі саморозуміння
г) освоєнні енергії еволюції для матеріально-технічного прогресу
42. Суть цілісної перспективи людського життя й досвіду базується на:
а) виключно колективному підпорядкуванні Я-свідомостей загалу
б) регулярному випробуванні особистості
в)духовній гармонізації та максимальній персоналізації Я-свідомостей
г) усвідомленні скінченності свого існування
43. Ноосфера, згідно з В. Вернадським, це:
А. Розумне покриття Землі, створене людиною.
В. Духовна оболонка Землі, що має Божественне походження.
С. Генетична структура життя на Землі.
???D. Соціальне покриття Землі, створене людиною.
44. Під впливом чого біосфера здатна здійснити перехід у ноосферу, згідно зі вченням В.
Вернадського?
а) наукової думки
б) піфагорійської гармонії чисел
в) універсальної обумовленості усіх явищ природної та суспільної дійсності
г) міжкультурного діалогу
45. Чи вірно, що на сучасному етапі еволюції людського знання ноосфера вже існує?
а) так
б) ні
Тема 8. Філософські традиції в Україні
1. Які три періоди виділяють дослідники у розвитку філософської думки в Україна?
 княжа доба
 доба козаччини
 доба Середньовіччя
 доба еллінізму
 доба Романтизму
2. Виберіть джерела філософської думки Княжої доби:
а) Біблія; б) Коран; в) Літописи; г) житія святих; ґ) “житія” грішних.
3. Термін “агіографічна література” означає:
а) “житія” грішних б) “житія” людей
в) “житія” святих г) “житія” ангелів
4. Особливості філософування України Княжої доби:
а) переважно спекулятивно теологічне філософування;

б) переважно символічно-образне з практичним спрямуванням;
в) строго теоретичне, спрямоване на розбудову філософської системи.
5. Особливість філософування в Княжу добу зумовлена:
а) “зустріччю” слов’янської міфології з християнським віровченням
б) “зустріччю” давньогрецької міфології з християнським віровченням
а) “зустріччю” слов’янської міфології з ісламським віровченням
6. Першим самостійним твором України Княжої доби, який містить філософські ідеї є:
а) Джерело знань; б) Слово про Закон і Благодать;
в) Печерський патерик; г) Книга буття українського народу (Закон Божий).
7. Хто проголосив “Слово про Закон і Благодать”?
а) Клим Смолятич; б) Кирило Туровський;
в) Митрополит Іларіон; г) Володимир Мономах.
8. Основна філософська проблема в “Слові про Закон і Благодать”:
а) історіософська; б) натурфілософська; в) антропософська; г) теософська.
9. Під Благодаттю митрополит Іларіон розуміє:
а) віру дану Богом усьому людству через свого сина Ісуса Христа;
б) віру дану Богом ізраїльтянам через пророка Мойсея;
в) віру дану Богом мусульманам через пророка Магомета.
10. Під Законом митрополит Іларіон розуміє:
а) віру дану Богом усьому людству через свого сина Ісуса Христа;
б) віру дану Богом ізраїльтянам через пророка Мойсея;
в) віру дану Богом мусульманам через пророка Магомета.

11. Полемічна література XVI–XVII ст. в Україні виражала:
а) протилежні позиції православної і католицької конфесій у християнстві;
б) боротьбу стилів в художній літературі;
в) протилежні позиції щодо зовнішньої політики тогочасної України.
12. Де вперше починають викладати професійно філософію в Україні?
а) у братських школах; б) у церковно-приходських школах; в) у монастирських школах.
13. Братства – це організації
а) православного населення в Україні, що обстоювали свою віру, національну культуру і

мову;
б) польської шляхти в Україні, що поширювали католицьку віру та полонізацію населення.
14. Які філософські традиції склалися в ХVІІ ст. в Україні?
а) номіналізм і реалізм; б) аристотелізм і неоплатонізм;
в) епікуреїзм і стоїцизм; г) матеріалізм та ідеалізм.
15. Хто розробив теорію “зрідненої праці”?
а) Прокопович; б) Вишенський; в) Сковорода; г) Юркевич; д) Франко.
16. Кого називають “українським Сократом”?
а) Прокоповича; б) Вишенського; в) Сковороду; г) Юркевича; д) Франко.
17. Хто є автором концепції “трьох світів і двох натур”?
А) Драгоманов; б) Сковорода; в) Потебня; г) Франко; ґ) Костомаров.
18. Щастя за Г. Сковородою:

а) не залежить від самої людини: все залежить від випадку, долі, фатуму;
б) це щось на зразок міражу: людина не може його наздогнати;
в) щастя кожен носить у собі і завдання людини полягає в тому, щоб його пізнати.
19. Істинним єством людини Г. Сковорода вважав:
а) тілесність; б) розум і мислення; в) дух; г) чуттєвість.
20. Справжнім завданням філософії Г. Сковорода вважав:
а) навчити людину бути щасливою;
б) пізнати загальні закони розвитку дійсності;
в) навчити людину відстоювати свою позицію і бути соціально активною.
21. Що розумів Сковорода під мікрокосмом:
а) людину та її внутрішній світ, духовне життя;
б) зовнішній світ, який вважав другорядним;
в) символічний світ Біблії;
г) цього терміна Сковорода не вживав.
22. Сковороді належить вчення про три світи:
а) Макрокосм–Мікрокосм–Мінікосм;
б) Макрокосм–Мікрокосм–Символічний світ Біблії;
в) Макрокосм–Мікрокосм–Сродна праця;
г) Символічний світ Біблії–Сродна праця–Двонатурність.
23. Що називав Сковорода зрідненою працею:
а) здатність експериментальним шляхом знайти свою роботу;
б) називав “зрідненою працею” таку роботу, яка дає матеріальні блага;
в) називав “ зрідненою працею” таку роботу, яка дає духовні блага;

г) називав “ зрідненою працею” таке заняття, що призначене кожному Богом, а завдання
людини бачив в тому, щоб розпізнати своє призначення.
24. Г. Сковорода в онтології виражає позицію
а) пантеїзму; б) матеріалізму; в) монотеїзму; г) деїзму; д) натуралізму.
25. Які філософські твори належать перу Г. Сковороди?
А.Сповідь. В. Наркіс. С. Кільце. D. Метафізика. Е. Алфавіт.
26. На якій позиції стояв Г. Сковорода у поглядах на природу?
А. Деїзму. В. Натуралізму. С. Теїзму. D. Пантеїзму. E. Матеріалізму.
27. Щастя людини, згідно із вченням Г. Сковороди, у:
А. Душевному спокої. В. Зрідненій праці. С. Визнанні та славі. D. Художній творчості.
28. За вченням Г. Сковороди, зрідненою працею є та, що:
А. Відповідає нахилам і здібностям людини.
В. Забезпечує визнання людині та славу.
С. Приносить людині максимальну вигоду, багатство.
29. Кому належить принцип “Пізнай самого себе”:
а) Т. Шевченку та б) Г. Сковороді;
в) І. Франку; г) Д. Донцову.
30. Ірраціоналістичну філософську традицію репрезентують в Україні:
а) І. Франко; б) Г. Сковорода; в) П. Юркевич; г) М. Драгоманов.
31. Твір “Серце та його значення в духовному житті людини…” написав:

а) І. Франко; б) Г. Сковорода; в) Д. Донцов; г) П. Юркевич.
32. П. Юркевич вважає, що два центри душевного життя людини – голова й серце:
 мають гармонійно взаємодіями

 мають співіснувати паралельно
 серце має підпорядковуватися розуму
 розум має слідувати за серцем
 “Філософія природи” Бруно – це (пантеїзм)
 «Бог – помер: ми хочемо - хай живе надлюдина», - стверджував (Ніцше). «Буття-в-світі» Сартра характеризується як (нудота)
 «Закон Божий» («Книги буття українського народу») виконував роль програмного документа для громадсько-
 політичного об’єднання (Кирило-Мефодіївського братства)
 «Людина народжена бути вільною, - а між тим вона всюди в путах», стверджував (Руссо) «Напучення польському королю
Сигізмунду Августу» написав: (Станіслав Оріховський-Роксолан). «Наука не потребує ніякої філософії, яка стоїть над нею», -
лозунг характерний для: (позитивізму). «Нірвана» - це одне із основних понять ( буддизму)
 «Світ ідей», за Платоном, це (все перераховане )
 «Світ речей», за Платоном, це ( все вище перераховане )
 «Що таке добро? – Все, що помножує в людині відчуття могутності… Що таке зло? – Все, що походить від слабкості»; «Горе
слабкому!» Кому належить цей вислів (Ніцше)
 Автором «Книг буття українського народу» є (Костомаров) Автором «Листів з хутора» є ( Куліш)
 Автором «Повчання…» є: (Володимир Мономах). Автором праці «Дві руські народності» є: (Костомаров). Автором праці «Думка і
мова» є: (Потебня).
 Автором праці «Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого» є Юркевич) Автором терміну
«синергетика» був: (Пригожин.)
 Академічна філософія 19поч.20 ст. – це: (науково-філософські дослідження у вищих навчальних закладах
 Києва, Харкова, Одеси, Львова). Аксіологія – це (вчення про цінності)
 Американський соціолог Морган виділяв три епохи і сторичного розвитку людства.Що із вказаного не входить до його періодизації
: (глобалізація)
 Аналізуючи сутність релігії, Фейєрбах стверджував, що Бог – це образ : (відчуженої сутності людини). Антопологія–це вчення: (про
людину).
 Апологети це (захисники віри)
 Апріорні форми, за Кантом, це (додосвідне знання) Б. Рассел є представником (неопозитивізму)
 Базовим для будь-якого відчуження, за Марксом, є (соціальна нерівність)
 Більшість просвітників вважали, що найпершою умовою людського буття постає розповсюдження знань, а серед усіх знань найпершу
значущість мають знання моральних норм і принципів (так)
 Будь-яка зміна, незалежно від спрямованості, - це: (рух.)
 Буття природи, за Гегелем, розгортається як: (постійний акт божественного творення).
 В«новій релігії» Фейєрбаха любов до Бога має бути замінена: (любов’ю до людини).
 Вантичному світосприйнятті провідне місце належало космрцентризму, а в середньовічному–теоцентризму (так)
 Вдеїзмі Нового часу Бог постає як (майстер-годинника, що запускає механізм світового годинника)
 Вепоху європейського Середньовіччя природне , тілесне, матеріальне розглядалось як ( вороже духовному)
 Вепоху Середньовіччя людину розуміють як: (тілесно-чуттєву, душевно духовну субстанцію, що несе на собі
 відбиток абсолютної особистості творця.)
 Вєвропейській культурно-філософській традиції виділяється дві сторони духовного. Вкажіть їх: (об’єктивно-
 духовне, суб’єктивно-духове)
 Віндустріальному суспільстві головним об’єктом власності є : (капітал.)
 Вміркуваннях Шопенгауера світ постає лише людським уявленням внаслідок того,що (Інтуїція та уявлення
 постають найпершими здібностями людського інтелекту).
 Вперіод Нового часу багато вчених та філософів намагались пояснити глибинні причини процесів, що відбувались у світі,
використовуючи (соціологію)
 Врамках якого мислення відбувалася полеміка між українськими та польськими мислителями в 16-17 ст.:
 (теологічного).
 Втеорії пізнання Парменід визнає тільки одне істинне джерело пізнання. Яке:(відчуття)
 Вякій культурі домінує ідея особистості і свободи (західній)
 Вякій філософії проблема наукового методу є головною? (Нового часу)
 Вякого давньогрецького філософа матерія і форма виступають як два одвічних начала:(Аристотеля)
 Вякому з напрямів східної філософії стверджується, що буття – це страждання (буддизмі)
 Вякому розділі філософії центральним поняття є проблема істини (гносеологія)
 Вякому типі культури домінує ідея підпорядкування індивідуального загальному (східній)
 Вяку епоху актуалізується поняття «свідомість»: ( Відродження.)
 Вяку епоху людина вперше проголошується найвищою цінністю буття: Відродження.
 Вяку епоху тілесно чуттєві здатності людини, її земні потреби розглядаються як джерело гріха: Середньовіччя.
 Вяку епоху філософія перестає відігравати роль служниці богослов’я ( відродження)
 Вяку епоху центральною проблемою філософії є проблема співвідношення віри і знання.(середньовіччя)
 Вважаючи розум вищою здатністю пізнання, Кант стверджує. Що його застосування винятково в теоретичному плані породжу є:
(антиномії).
 Виберіть варіант неправильної відповіді на питання : «Поняття буття виконує у філософії такі функції»: (воно
 вказує природознавству напрямки виправданого вивчення дійсності).
 Виберіть правильний варіант формулювання змісту так званої «теорії подвійної істини» ( існує два роди істини –
 істини людського розуму та істини божественного одкровення; ці істини існують автономно, лише деінде вступаючи у
взаємодію;)
 Виділіть вірну тезу.для неотомізму характерно : (союз із наукою).
 Виділіть головне завдання філософії Просвітництва (створення підстав для моралі, релігії, науки….) Виділіть головну рису
античної філософії: (космоцентризм)
 Виділіть ідеї практичного розуму Канта (абсолютності людського знання)
 Виділіть напрямки антропологічного спрямування у філософії ХХ ст. (екзистенціалізм) Виділіть один із основних принципів
неопозитивізму (верифікації)
 Виділіть основні ідеї середньовічної філософії (творення)
 Виділіть основні ознаки східного типу філософування ( відносність протилежностей; традиціоналізм;
 притчовий,афористичний спосіб викладу)
 Виділіть основні ознаки цивілізації за Шпенглером : (все вище сказане)
 Виділіть основні положення філософії Платона:(ідеї є сутністю речей; управляти державою повинні
 філософи)
 Виділіть основні поняття філософії Стародавнього Китаю (дао; ян)
 Виділіть основні проблеми натурфілософського періоду античної філософії (пошук «архе») Виділіть основні структурні елементи
психіки за Фрейдом (Воно; Я; над-Я)
 Виділіть основні частини праці Гегеля «Енциклопедія філософських наук»: ( «Філософія духу»). Виділіть основні школи
Стародавньої Греції: (піфагорійська)
 Виділіть положення, які характеризують атомізм Демокріта ( впорядкований рух атомів у порожнечі) Виділіть положення, які
характеризують атомізм Епікура ( здатність атомів відхилятись від визначеної
 траєкторії руху)
 Виділіть правильне визначення науки: ( духовно практична діяльність, спрямована на пізнання сутності реального світу з
метою використання знань в інтересах людей.)
 Виділіть риси завершального етапу античної філософії (субєктивна забарвленість) Виділіть форми раціонального пізнання:
( поняття, судження, умовивід.) Виділіть форми чуттєвого пізнання: ( відчуття, сприйняття, уявлення.)
 Виділіть якими поняттями характеризує Парменід «істинне буття»: (нерухомість; єдність; незмінність;
 вічність)
 Визначальним чинником розвитку індустріального суспільства є: промислове виробництво. Визначальними відносинами між
людьми у суспільстві в філософії марксизму є (виробничі) Визначальною позицією ірраціоналістичних напрямків 19 ст. був бунт
проти (розуму)
 Визначте позицію, яка в гносеології є протилежною щодо позиції існування в інтелекті людини вроджених ідей
 (скептицизм)
 Визначте правильне твердження: (свобода волі є ілюзією,оскільки всі людські мотиви обумовлені потягами). Визначте три
основні сфери свідомості: (пізнавальна; емоційна; мотиваційно-вольова.)
 Визначте характерні риси міфологічного світогляду (синкретизм;циклічність) Визначте характерні риси релігійного
світогляду (монотеїзм;лінійність) Визначте характерні риси філософського світогляду (дискурсивне мислення)
 Визначте, як розуміли сутність людини вказані філософи: (Маркс – сукупність всіх суспільних відносин;
 Гегель – ступінь абсолютного процесу пізнання; Фейєрбах – почуттєві відносини і міжіндивідуальне спілкування; Фіхте –
людина створена для того, щоб діяти).
 Вирішити «Варте чи не варте життя того, щоб його прожити», - це на думку Камю (єдине найперше питання
 філософії)
 Вислів Людина – це мисляча річ відображає світогляд: (Механістичний.) Вислів «Людина є мірилом всіх речей» належить
( софістам (Протагор))
 Вислів «Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, а син – сином» виражає (зміст конфуціанського
принципу виправлення імен)
 Вихідними причинами переходу від міфологічного світогляду до філософії постали (поява дискурсивного
 мислення внаслідок ускладнення діяльності)
 Вихідними складовими філософської концепції Сковороди постають вчення про (дві натури, три світи та
 споріднену працю як спосіб спасіння душі)
 Від чого залежить спосіб думок індивідів з точки зору марксизму: (способу виробництва). Від якого латинського слова походить
термін «особистість»: (Персона.)
 Від якого поняття походить назва філософської школи екзистенціалізму: (існування).
 Відмітною ознакою особистості є: ( наявність внутрішнього духовного ядра).
 Відоме запитання принца Гамлета «Бути чи не бути?» є проблемою: (онтології)
 Відповідальність людини за свої вчинки можлива тільки при наявності: (закону.)
 Вкажіть відміну рису філософії як історичної форми світогляду (раціональне пояснення світу і людини;
 відношення «людина-світ людина»)
 Вкажіть головну рису античної філософії:(космоцентризм)
 Вкажіть зміни, які характеризують розвиток: (здатні викликати появу нових власивостей та якостей.)
 Вкажіть мету «світового духу», сформульовану Гегелем у вислові: «Всесвітня історія є процес усвідомлення…»
 (суспільством своєї свободи)
 Вкажіть міфічного героя, який став прообразом сучасної людини у філософії Камю (Сізіф) Вкажіть найістотнішу ознаку людського
буття: (свобода).
 Вкажіть найхарактернішу рису Відродження (антропоцентризм)
 Вкажіть напрямок у філософії в якому людина розглядається як така,що творить і визначає саму себе
 (екзистенціалізм).
 Вкажіть необхідну умову входження людини в людський спосіб життя:(включитись у соціальні зв’язки та
 відносини й оволодіти елементарними навичками соціально-культурної поведінки).
 Вкажіть ознаку нехарактерну для простору: (обмеженість). Вкажіть ознаку, нехарактерну для часу: (незворотність).
 Вкажіть основний морально – етичний принцип Конфуція (не чини іншому того,чого не бажаєш собі) Вкажіть основні ознаки західного типу
філософування ( прогресизм ; абсолютність протилежностей ;
 спрямованість на активне перетворення природи)
 Вкажіть основні періоди розвитку античної філософії:(класичний; до сократичний; елліністичний) Вкажіть основні поняття, які
характеризують філософію Гегеля (абсолютна ідея, тріада, абсолютний дух) Вкажіть основну суперечність філософії Гегеля: (між
методом і системою).
 Вкажіть поняття,що виражає серцевину культурологічної концепції Шпенглера : («морфологія культури») Вкажіть правильне
співвідношення між об’єктом та предметом пізнання: (предмет постає певним зрізом або
 проекцією об’єкта).
 Вкажіть правильне твердження : (культурою рухає безкорисливе прагнення самореалізації, а цивілізацією –
 користь ,матеріальне зацікавлення)
 Вкажіть представників гуманістичного руху епохи Відродження (Петрарка, Салютатті, Валла) Вкажіть представників мілетської
школи:(Анаксимен; Фалес)
 Вкажіть риси,що відрізняють філософію від науки (універсалізм,ущільнення знань) Вкажіть специфічні ознаки простору:
(усталеність.)
 Вкажіть специфічні ознаки часу: (тривалість.)
 Вкажіть спільні риси філософського та художнього світогляду: (рефлективність,унікальність і неповторність
 результатів діяльності)
 Вкажіть точку зору географічного детермінізму: (географічне середовище – необхідна умова і важливий чинник існування
суспільства.)
 Вкажіть що є домінуючим в наведених типах суспільства: (Традиційне – с/г, Індустріальне – промисловість,
 Постіндустріальне – сфера послуг.)
 Вкажіть що з перерахованого не є, за Марксом окремою соціально економічною формацією: (соціалістична.) Вкажіть, що з
перерахованого не є, за Марксом, окремою соціально економічною формацією: (соціалістична.)
 Вкажіть, що не є ознакою свідомості: (розвинена та спеціалізована нервова система)
 Вкажіть, що не ознакою свідомості: (дія за схемою «стимул – реакція»)
 Вкажіть, що розкриває кожен із законів діалектики: (взаємопереходу кількісних і якісних змін – механізму
 розвитку; єдності і боротьби протилежностей – причина, рушійна сила розвитку; заперечення заперечення – спрямування
(тенденція)).
 Вкажіть, що, за Кєркегором, є основою кожної з можливих стадій духовного життя людини (естетична-
 насолода; етична-обов’язок; релігійна-страждання).
 Вкажіть, що, за Фрейдом, означає кожен із наведених елементів психіки («Воно» - пріоритет принципу
 задоволення; «я» - здатність до сприйняття зовнішнього світу та пристосування до нього; «над-Я» - сукупність суспільно
значимих установок та заборон)
 Вкажіть, яке з тверджень лежить в основі сцієнтизму: (наука – джерело прогресу людського суспільства.) Вкажіть,як розглядав
суть історичного процесу кожен із вказаних філософів:(Августин-«історія як спрямована
 Божою волею процес спасіння людства»;Гегель-«історія як лінійно-прогресивний поступ людства у напрямку жо
усвідомлення свободи»;Шпенглер-«історія як поступовий процес зародження,зрілості,занепаду інового відродження
локальних культур»;Фукуяма-«історія як зміна різних ідеологій,вершиною якої є торжество ліберальної демократії»
 Вкажіть,яка з названих ознак не є характерною для масової культури:(зв'язок з народною,національною
 традицією)
 Волюнтаризмце: (розуміння свободи як свавілля).
 Все життя людини можна звести до історії існування та змін її організму: ( Ні).
 Встановіть відповідність між сучасними філософськими течіями і проблемами, які є для них визначальними
 (Екзистегціалізм– віра в розум; Неопозитивізм – мови науки; Неотомізм – свобода; Неофройдизм– несвідоме)
 Встановіть відповідність між філософськими творами та їх авторами(«Світ як воля і уявлення»-Шопенгауер; «Страх і трепет»-
Кєркегор; «Так казав Заратустра»-Ніцше; «Занепад Європи»-Шпенглер).
 Встановіть відповідність:(Схоластика – це напрям, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з
 раціоналістичною методикою і формально-логічними проблемами. Патристика – це сукупність філософських доктрин християнських
мислителів (отців церкви). Містика – це напрям, який у пошуках шляхів наближення до Бога віддає перевагу почуттям, вірі, любові,
самозреченню.)
 Вчення про ноосферу та загальні перспективи науково-технічного поступу людства було розроблене(Вернадським)
 Вчення яких філософів можуть бути прикладом софійного способу буття філософії (Декарт) Вчення яких філософів можуть бути
прикладом епістемного способу буття філософії( Арістотель)
 Вчення якого античного філософа вважалося найавторитетнішим для представників схоластики (Платона) Гасло
«зручність,ефективність, комфорт» характерне для: (цивілізації)
 Гаслом епохи Відродження є (свобода)
 Гносеологія – це вчення про (природу і сутність пізнання)
 Гносеологія та епістемологія – це:(різні напрями вивчення пізнання, оскільки гносеологія досліджує
 загальні умови пізнання, а епістемологія – знання (переважно наукове).
 Головна філософська праця Августина ( Сповідь)
 Головною для філософії доби еллінізму є :(пошуки способів досягнення щастя)
 Гуманізм Відродження передбачає (інтерес до людини у її відношенні зі світом)
 Дайте закінчення відомої тези Б.Паскаля: «Вся наша гідність – у здібності мислити… Спробуємо ж мислити гідно: в
цьому…» (основа нашої моральності)
 Датський філософ Кєркегор :(вважав людське внутрішнє переживання життя єдиним предметом філософії). Детермінізм – це
вчення про: (причину обумовленості явищ.)
 Джерелом розвитку суспільства в натуралістичних концепціях вважається: дія природних чинників.
 Дискусія про універсалії сприяла виокремленню в добу середньовіччя двох напрямків (реалістів –номіналістів) Дискусія
середньовічних мислителів про універсалії (загальні поняття) розділила їх на 2 напрямки (реалістів-
 номіналістів)
 Діалектика у філософії Гегеля – це наука про найбільш загальні закони розвитку: (мислення). Діалектичний метод Гегеля дозволяє
розкрити: ( закони розвитку).
 Для якого філософа людина постає «громадянином двох світів»- природного і надприродного:(Канта).
 Для ідейного спрямування українського гуманізму характерно(прагнення протиставити духовно заглиблене
 православ’я католицизму)
 Для культури Стародавньої Індії була характерною наявність духовного канону життя (так) Для представників егейської школи не є
характерним:(вчення про два шляхи пізнання) Для Сократа «істинне благо» - це (знання )
 Для філософії якої епохи є характерним переконання « розум та знання можуть рухати людством в перед»(некласична філософія 19
ст.)
 Для якої філософії проблема співвідношення віри і знання є центральною(релігійного) До найважливіших ідей філософії доби
Просвітництва слід віднести (ідею прогресу) До найперших ознак науки слід зарахувати:(Все вищеперераховане).
 До найперших філософських ідей Юркевича слід зарахувати(аналіз філософії Платона в її співвідношенні з
 християнською богословською традицією)
 До найперших філософсько-світоглядних ідей Шевченка можна зарахувати(ідею органічної спорідненості
 людини та природи)
 До складу філософських курсів Києво-Могилянська академії входили такі дисципліни(фізика, метафізика,
 логіка, етика)
 До якої сфери відноситься практичний розум в системі Канта: (етика).
 Думка про те що життя являє собою переплетення добра і зла що життя є сліпим прагненням само здійснення
належить:(Шопенгауеру).
 Дух – це: ідеальний початок в людині і світі, протилежний матеріальному. Душа – це: безособове об’єктивне начало буття.
 Екзистенціалістському погляду на людину відповідає твердження(людинанезавершений витвір природи, а
 тому не несе відповідальності ні за що).
 Емпіризм – це позиція у методології, що характеризується(акцентом на вирішальній ролі відчуттів у пізнанні)
 Естетика – це (філософська дисципліна про становлення почуттєвої культури людини)
 Есхатологічна концепція історичного розвитку полягає в тому, що: історичний час є лінійно розгорнутим, але він має і початок і
кінець у вічності.
 Етика – це (філософське вчення про мораль)
 Етика Шопенгауера носить переважно:(песимістичний характер )
 Жан-Поль Сартр стверджував, що екзистенціалізм – це (гуманізм)
 Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою диференціацією свого змісту,усвідомленістю та спеціальною спрямованістю:
(так).
 Зграфи «Б» підберіть вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі «А» (Декарт – «Cogito, ergo, sum», Берклі – «бути –
означає бути сприйнятим», Локк – «tabula rasa», Спіноза – «causa sui », Бекон
 –«знання - сила»)
 Зграфи «Б» підберіть вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі «А» (Паскаль – «Людина –
 очеретина, що здатна мислити»; Спіноза – «Істинне знання вперше виникло у світі завдяки досвіду і раціональним
спостереженням»; Лейбніц – «Монади є постійним живим дзеркало універсуму»; Локк
 –«Свобода – пізнана необхідність»; Декарт – «Людина – мисляча річ»)
 Зграфи «Б» підберіть концепції, розроблені філософами, чиї імена названі в графі «А»: (Декарт – «я мислю,
 отже я існую»; Бекон – емпірично-індуктивний метод; Лейбніц – вчення про монаду; Спіноза – ідея про субстанцію як
причину самої себе; Локк – ідея свідомості як чистої дошки; Берклі – «існувати, значить бути сприйнятим»)
 Зграфи «Б» підберіть сутнісні ідеї, розроблені філософами, чиї імена вказані у графі «А» (Локк – ідея свідомості
 як чистої дошки; Декарт – ідея існування двох незалежних субстанцій; Лейбніц – вчення про монади; Спіноза – ідея про субстанцію як
причину самої себе; Бекон – емпірично-індуктивний метод)
 Зім’ям якого філософа пов’язане вчення «живої етики» (Реріха)
 Зім’ям якого філософа пов’язане заснування філософської школи – Академії:(Платона)
 Зім’ям якого філософа пов’язують вислів « чого собі не бажаєш того і іншому не роби» (Конфуцій)
 Зточки зору Хейзінга, людина – це істота, що: (грається.)
 Зчиїм іменем пов'язував митрополит Іларіон нову епоху в історії Київської Русі: ( князя Володимира).
 Зякими перешкодами, згідно Бекона, зустрічається людський розум у процесі пізнання? (примари)
 За Августином майбутнє теперішнього це ( чекання)
 За Августином, істина осягається шляхом (перебування в стані радості, тріпотіння,благоговіння)
 За Августином, умовою безсмертя душі є (існування в часі, а не в просторі) За Августином, час минулий теперішнього це
( спогади )
 За Беконом, будь-яке пізнання повинне (спиратися на досвід і рухатися від одиничного до загального)
 За Гегелем, істиним рушієм світової історії є: (світовий дух).
 За Данте призначення людини у (досягнення вищої межі земної досконалості)
 За Кантом. Чистий розум оперує: ( ідеями).
 За Марксом, матеріалістичне розуміння історії полягає в тому, що: (суспільне буття визначає суспільну свідомість).
 За переконанням Кєркегора єдиним предметом, гідним уваги філософії, є (людина).
 За своєю соціальною функцією культура постає :(матеріалізація творчих самовиявлень людини) За своїм найпершим значенням
пізнання-це:(взаємодія суб’єкта та об’єкта).
 За своїми найпершими особливостями рання українська філософська думка тяжіла(до морального повчання та
 життєвої настанови)
 За Сократом причина зла в ( незнанні, неосвіченості )
 За Фейєрбахом, до сутнісних сил людини слід віднести (все вищезазначене) За Фейєрбахом, релігія ґрунтується на визнанні (Бога в
самій людині)
 За Фейрбахом, Бог– це: (людська сутність, винесена на небеса).
 За Шпенглером ,стадія цивілізації засвідчує :(новий,більш продуктивний етап розвитку культури;занепад
 культури ,вичерпування нею своїх творчих потенцій)
 Загальні особливості соціальних та духовних процесів розвитку Європи в епоху Нового часу визначались:
 (розвиток промислового виробництва, перенесенням центру виробн. Ді-сті в міста)
 Закінчіть думку Канта: «Я забираю розум з того місця, яке йому не належить. Я ставлю на це міце…»: (віру). Закінчіть думку
Шопенгауера: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше мені подобаються (собаки) Заслугою неопозитивізму є те, що його
представники (зробили вагомий внесок у розробку мат. логыки)
 Заслугою Парменіда в історії філософської думки є те, що він уперше висунув принцип: (тотожність мислення і
 буття.)
 Засновником буддизму був ( Сідхартха Гаутама)
 Засновником філософії Нового часу вважається (Френсіс Бекон) Звільнення від ланцюга перевтілень у буддизміце (сарна)
 Згідно з Бердяєвим ,між культурою та цивілізацією існує докорінна відмінність ,вона полягає у тому,що:
 (культура базується на технологіях,а цивілізація-на соціальних інститутах;культура постає проявом духовної самореалізації,а
цивілізація-прагненням ефективності)
 Згідно з віровченням буддизму, душа після смерті людини (переселяється в інше, нове тіло)
 Згідно з Кантом, «предмет» та «річ у собі» співвідносяться таким чином: (предмет постає синтезом відчуттів,
 викликаних «речами в собі» та форм розсудку)
 Згідно з Шопенгауером воля до буття як єдина засада світу: (є принципово поза розумною). Згідно засновників марксизму
філософія повинна(стати наукою всіх наук).
 Згідно ідеалістичної концепції суспільний розвиток пояснюється: (ідеями і духовними прагненнями видатних діячів, розвитком
пізнання і науки.)
 Згідно Кєркегора людина у своєму духовному житті проходить такі стадії: (естетичну,етичну та релігійну). Згідно Камю, становище
людини в світі визначається як буття в (абсурді)
 Згідно митрополита Іларіона людська історія розвивається : (по висхідній).
 Згідно символіки Кузанського світ являє собою (безкінечну сферу з центром всюди і ніде)
 Згідно філософії Кєркегора осягнути людське життя можна(через внутрішнє переживання і самозаглиблення). Згідно цивілізаційного
підходу до типології суспільства відносять (…): (духовно культурну цивілізацію.) Згідно якої концепції істини знання розглядаються в якості
інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що
 забезпечують оптимальність взаємодій людини зі світом: (регулятивної).
 Згідно якої концепції істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнати таким (у науці й повсякденному житті):
(конвенціальної).
 Здатність свідомості фіксувати саму себе називається:(саморефлексія) З ім’ям якого мислителя пов’язують початок епохи
Відродження (Данте)
 Зміст проблеми «Схід – Захід» у сучасному суспільстві визначається (відмінностями у вихідних ціннісних та
 світоглядних орієнтирах)
 Зміст світогляду визначають (знання принципи, переконання, що виконують функцію життєвого
 орієнтування)
 Золоте століття схоластики це ( 13 ст )
 Ідеальна, «мисляча» оболонка (Тейяр де Шарден, Е. Леруа), вищий шар біосфери, нова геологічна оболонка( Вернадський), яка є
ланкою між земним розумом і космосом, називається: (ноосфера.)
 Ідеї якого філософа античності мали найбільший вплив на формування філософії доби патристики (Аристотеля) Ідея історичного
прогресу виникає в період (епохи Просвітництва.)
 Ідея трьох стадій історичного розвитку знання (теологічного, метафізичного, позитивного) була сформульована
 (Контом)
 Із зазначених нижче виділіть проблеми, які, за Кантом, розум може розглядати поза межами досвіду: (проблема буття Бога;
проблема безсмертя душі).
 Із наведених висловів виберіть той, який характеризує філософську позицію Гоббса (людина людині друг) Із наведених висловів
виберіть той, який характеризує філософську позицію Фейєрбаха (людина людині бог) Із наведених законів вкажіть той, який не є
законом діалектики Гегеля: (закон достатньої підстави).
 Із наведених нижче життєвих гасел виділіть ті, які сповідував Сковорода («Світ ловив мене, та не спіймав») Із наведених понять
виділіть ті, які є ключовими в філософії марксизму: (метафізика).
 Із наведених понять виділіть ті, які є ключовими в філософії марксизму:(суспільна свідомість). Із наведених понять виділіть ті, які є
ключовими в філософії марксизму: (практика; комунізм). Із наведених філософів вкажіть представників неотомізму (Жільсон)
 Із наведених формулювань виберіть формулу категоричного імперативу Канта: (чини так, щоб максима твоєї волі була одночасно
принципом всезагального законодавства).
 Інтуїція – це: (несподіване осяяння, безпосереднє проникнення в суть речей, осягнення глибинної суті
 предмета.)
 Існування множинності вихідних первоначал буття стверджує: (плюралізм).
 Істина і правда співвідносяться таким чином: (істина – це характеристика раціональних утворень,а правда-
 це єдність істини та життєвої позиції).
 Історичний період розвитку конкретного суспільства, в якому домінує певний спосіб виробництва, це: (суспільно
 економічна формація.)
 Кант вважав, що простір і час існують: (як форми чуттєвого пізнання). Кантівська «річ в собі» позначає: (об’єкт, що існує сам по
собі). Кармічні закони у філософії сходу – це (віддяка)
 Категоричний імператив Канта – це (виведений на основі вимог розуму всезагальний закон людської
 моральної поведінки)
 Категоричний імператив Канта – це (людини закон моралі) Категорії філософії у Канта – це: (апріорні форми розсудку). Ким був
сформульований принцип «не – діяння» (Лао цзи)
 Класична філософія вважала розум найвищою та найкращою здібністю людського інтелекту, а некласична доводила, що за
допомогою розуму людина не може гармонізувати свої стосунки із дійсністю: (так).
 Кого мав на увазі Кєркегор, коли говорив, що «він забув, що сам був людиною» (Гегеля).
 Кого мав на увазі Мерло – Понті коли говорив, що він увів поняття несвідомого,щоб змалювати взаємопроникнення анонімного
життя тіла і офіційного життя особистості (Фройда) .
 Кого мав на увазі Ціцерон, коли говорив «він стягнув філософію з небес на землю,змусив людей замислитись про життя та життєвий
устрій, про добро і зло» ( Сократа )
 Кого називають «українським Сократом» (Сковороду)
 Кого х представників середньовічної філософії вважали ‘’ ангельським доктором”, “п’ятим учителем церкви”
 (Тому Аквінського)
 Колективне несвідоме, за Юнгом це (глобальні структури психіки, що визначають поведінку всього
 людського роду)
 Коли кажуть: «За це заплачено найвищу ціну»,то мають на увазі: (людське життя).
 Кому з античних мислителів належить вислів:«Я знаю, що я нічого не знаю, але інші не знають і того»: (Сократу) Кому з названих
філософів належить вислів «Мова – дім буття»:(Хайдеггер).
 Кому з представників новоєвропейської філософії належить вислів « Чому існує щось, а не ніщо?»:(Лейбніцу) Кому із представників
екзистенціалізму належить вислів «Я бунтую, отже я існую» (Камю)
 Кому належать слова « справедливість є число, помножене само на себе» (Піфагор) Кому належить визначення: Людина – це
мисляча річ: (Декарту.)
 Кому належить вислів : «Будьте не мертві, а живі душі; немає інших дверей, як ті , що їх вказав Ісус Христос, і хто ходить ін де, є тать
і злочинець»: (Гоголь).
 Кому належить вислів « Чи варте життя того, щоб його прожити, - значить дати відповідь на основне питання філософії» (Камю)
 Кому належить вислів «Платон мені друг, але істина дорожча»: (Аристотелю)
 Кому належить вислів: «Справедливість є число, помножене само на себе»: (Піфагору) Кому належить ідея переоцінки цінностей
європейської культури (Ніцше)
 Кому належить ідея розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову? (Локку) Кому належить концепція «спорідненої
праці» (Сковороді)
 Кому із філософів належить визнання двох незалежних субстанцій: ( Гобсу). Концепцію «нерівної рівності» розробив (Сковорода)
 Кордоцентризм – це визначальна риса філософської думки, яка полягає в(осягненні людиною навколишнього
 світу і самої себе не стільки мисленням, («головою»), скільки «серцем» - емоціями, чуттями, здоровим глуздом)
 Латинський термін «individuum» є синонім грецького слова: (атом .)
 Логікометодологічний аналіз науки є проблематикою: (неопозитивістської філософії.)
 Людина стає особистістю:(коли вільно обирає свій образ, бере на себе всю повноту відповідальності за це). Людська особистість-
це: (особа, що відрізняє себе від усіх інших людей та усвідомлює свою особливість )
 Мета світової історії, за Гегелем, це (свобода)
 Метод наукового пізнання, при якому в основу теорії покладені вихідні положення, які не вимагають доказу:
 (аксіоматичний.)
 Метод наукового пізнання, який полягає в переведенні результатів пізнання в знаково-символісну форму: (метод формалізації.)
 Метод пізнання, при якому людина активно змінює природний стан предметів та явищ, створює для них штучні умови,
називається:( науковим експериментом.)
 Міжнародна громадська організація ,основною метою якої стала теоретична розробка глобальних проблем,має назву: (ООН)
 Міфологічний світогляд передбачає (єдність людини з природою)
 Міфологія базується на дискурсивному мисленні, філософія постає синкретичним духовним утворенням (ні) На думку Камю,
«вільний той, хто може..» (не брехати)
 Назвіть представників школи стоїцизму: (Марк Аврелій; Сенека)
 Найбільшим досягненням філософської думки Відродження в осмисленні людини є те, що: (людина вперше
 постала як проблема, яка не має розв’язку )
 Найважливіші і найгостріші проблеми планетарного масштабу називають: (глобальними) Найвідомішим ідеологом концепції
«інтегрального націоналізму» є: (Донцов). Найширшою ознакою культури можна вважати: («другу природу»,створену
людиною) Напишіть як називається вчення про буття : (онтологія).
 Напрями створення «наукової філософії» у 19 ст. можна віднести до некласичної філософії через те, що: (вони
 вимагали надати науці першого значення в поясненні явищ дійсності).
 Напрямок, який усуває з філософії світоглядні питання як «наукові» (позитивізм)
 Наука зароджується за часів античності, але остаточно формується: (у середньовічних університетах.)
 Наукова картина світу : ( узагальнена картина дійсності, що вимальовується на основі наукових наукових
 даних).
 Невід’ємними природними правами людини, за Локком є: (життя, свобода) Невід'ємна суттєва властивість субстанції називається:
(атрибут).
 Некласична культура, на відміну від класичної: (усе вище сказане є правильним)
 Некласична філософія, на відмінну від класичної: (доводила що людиною керують нерозумні та поза розумові
 чинники).
 Неповторна своєрідність окремої людини (зовнішність, характер, звички) на противагу типовим рисам – це:
 (індивідуальність.)
 Німецька класична філософія виділяється в окремий етап розвитку новоєвропейської філософії внаслідок того,
 що вона (все вищесказане)
 Нірвана – це (звільнення від ланцюга перевтілення)
 Об`єктивно-духовне – пов`язане з людиною, її активність та внутрішній світ позначаються поняттям: (душа.) Об`єктивно-духовне –
не пов`язане з людиною, незалежне від її намірів, бажань, вольових зусиль, виражається
 поняттям (дух.)
 Об’єкт пізнання: (є похідним від суб’єкта,оскільки вони постають сторонами єдиного процесу пізнання).
 Об’єктом чуттєвого пізнання постають зв’язки,функції та відношення дійсності,а об’єктом раціонального пізнання – окремі
властивості речей: (Ні).
 Оберіть варіанти правильної відповіді на питання: до загальних особливостей розвитку філософії в епоху Нового часу слід
віднести: (розвиток філософії в діалозі з іншими науками)
 Оберіть варіанти правильної відповіді на питання: мислення «здорового глузду» характеризується наступними рисами: (воно
передбачає цінування фактів)
 Оберіть найбільш виправданий варіант визначення: (суб'єкт історії-це особа єдності її загальнолюдських та
 індивідуально-неповторних виявлень)
 Оберіть правильний варіант визначення, що вказує на місце філософії у духовному житті Середньовіччя
 (філософія є прислужницею теології)
 Один із представників неофройдизмуАдлер вважав, що основним у неофройдизмі є ( воля до влади,
 непереборне прагнення до самоствердження)
 Один із романів Сартра називається («Нудота»)
 Однією з найперших проблем, що знаходилась у центрі уваги європейського Просвітництва, була проблема
 (дослідження глибинних звзків людини і суспільства)
 Однобічними та невиправданими оцінками співвідношення загальнолюдських та етнічних елементів культури
постають: (ізоляціонізм та інтернаціоналізм)
 Онтологія – це вчення про (буття і його фундаментальні принципи)
 Онтологія означає: (вчення про буття).
 Опредметнення – це (процес цілеспрямованого продукування нових речей.)
 Основа буття, яка існує сама по собі, незалежно ні від чого іншого: (субстанція).
 Основний соціологічний закон ,за Морганом,формулюється:(як закон попиту і пропозицій) Основним джерелом пізнання, за
Кантом, є: (досвід).
 Основним принципом спілкування Фейєрбах вважав: (любов).
 Основним тематичним колом класичної української філософії 19 – 20 ст. є співвідношення («людина - нація») Основним
тематичним колом філософії українського бароко є співвідношення («людина - культура») Основним тематичним колом
філософської думки Київської Русі є співвідношення («людина - бог») Основними питаннями суспільного буття людей є: (все вище
зазначене)
 Особою можна назвати: (суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків).
 Перипатетики – це:(філософська школа античності, в якій навчання здійснювалось під час прогулянок)
 Першим вищим навчальним закладом на теренах України була (Києво-Могилянська академія) Петро Могила за національністю
був (молдаванин)
 Під «позитивним» знанням філософи позитивістського напрямку розуміли (метафізичне)
 Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі «А» (Сократ - пізнай самого
 себе; Протагор - людина – це мірило всіх речей; Демокріт - початок всесвіту суть атоми порожнеча, все інше вважається лише
існуючим; Аристотель - людина – це полісна істота; Платон - людина – це двоноге без пір‘я, наділене розумом )
 Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена названі у графі «А» (Гегель – «Філософія – це
 епоха, схоплена в думці»; Фейєрбах – «людина людині - Бог»; Кант – «Чини так, щоб у твоїх діях інша людина завжди
виступала метою й ніколи засобом»; Шеллінг – «Діяти! Діяти! – ось для чого ми існуємо»; Фіхте – «Природа – це видимий дух,
а дух невидима природа»)
 Підберіть з графи «Б» значення понять, наведених у графі «А»: ( Порівняння –встановлення подібності або
 відмінності предметів у їх істотних чи неістотних ознаках, Аналіз –мислене розчленування предметів на їх складові частини та
виділення в них ознак, Узагальнення –об’єднання ооднорідних предметів в одну множину, Синтез –мислене об’єднання в єдине ціле
частин предмета за певними ознаками, Абстрагування –виділення одних ознак, відволікаючись від інших).
 Підберіть з графи «Б» назви праць, які належать філософам, чиї імена вказані у графі «А»: (Кант – «Критика
 чистого розуму», Фіхте – «Науковчення», Гегель – «Наука логіки», Фейєрбах – «Сутність християнства»).
 Підберіть з графи «Б» пояснення,які відповідають перерахованим у графі «А» базовим життєвим цінностям:(Життя –
ствердність буття; Користь-благо,що стверджеэться в царині практичних
 інтересів;Правда-істина в її соціально-їсторичному бутті;Cвятість-форма ствердження блага,викликає бузумовну пошану і
довіру).
 Підберіть з графи «Б» пояснення,які відповідають перерахованим у графі «А» базовим життєвим цінностям:
 (Творчість-свердження цінності усталеного; Добро-універсальний моральний регулятив;Свобода-
 потреба і здатність,безпосередній самовияв і самообмеження;Традиція-ствердження цінності усталеного).
 Підберіть з графи «Б» проблеми, яким були присвячені основні твори Канта, наведені у графі «А» («Критика
 чистого розуму» - пізнання; «критика практичного розуму» - етика; «критика здатності судження» -
 естетика)
 Підберіть значення понять: монізм (розуміння буття як єдиного в своїй основі); дуалізм (визнання двох коренів буття рівноправними і
взаємодіючими); плюралізм (розуміння буття як абстракції від
 реально існуючої множини речей, якостей, явищ і процесів).
 Підберіть значення понять: рух (будь-яка зміна взагалі, безвідносно до її носія, способу й напрямку здійснення); розвиток (процес
тривалих, накопичувальних, незворотних змін); прогрес (висхідний розвиток по лінії зростання організованості і
багатоманітності); регрес ( рух по лінії спрощення
 організації систем і збіднення багатоманітності).
 Підберіть значення понять: суть буття (невидиме, але мислиме, словесно виразиме, істинне, єдине, непорушне) ; ніщо (непізнаване,
немислиме, невимовне) ; буття як становлення (видиме, відчутне,
 словесно виразимее, мінливе, множинне).
 Підкресліть ключове поняття філософської системи Лейбніца. (Монада) Підкресліть представників натурфілософії
Ренесансу(Коперник, Дж. Бруно)
 Підкресліть судження, які правильно виражають вчення Аристотеля:(матерія є дійсність)
 Підкресліть які передумови виникнення філософії ви знаєте (бажання людини пізнати світ;міфологія; релігія)
 Позитивістська філософія проголосила програму(перетворення філософії на логіку і методологію наукового
 пізнання)
 Позиція ,згідно з якою всі якості людини як людини зумовлені виключно соціальними чинниками називаються:
 (соціологізмом)
 Позиція в гносеології, яка наголошує на відносності наших знань, має назву: ( релятивізму.)
 Положення про абсолютну свободу людини, в її «закинутість» і самотність, про граничну ситуацію, здатну відкрити сутність
людини, обґрунтувалося в (екзистенціалізмі).
 Поняття «архе» в античній філософії та поняття «субстанція» в новоєвропейській філософії є тотожними: (так). Поняття «атман» у
філософії Стародавньої Індії означає (духовне суб’єктивно – індивідуальне начало) Поняття «брахман» у філософії Стародавньої
Індії означає (суб’єктивне начало, душа)
 Поняття «вогню» у філософії Геракліта означає ( першопочаток буття, механізм і спосіб існування світу, різноманітність проявів
світу )
 Поняття «глобалізація» означає: (вчення,яке досліджує процеси глобального об'єднання людства)
 Поняття «глобалістика» означає : (теорію глобальних проблем ,направлену на пошук шляхів їх вирішення)
 Поняття «людини»є похідним від поняття «індивід»: (Так).
 Поняття «матерії» у філософії Арістотеля означає (пасивний матеріал, який є лише можливістю речей) Поняття
екзистенціального відчаю відіграло велику роль у філософії: (Конта).
 Поняття позитивного У філософії Конта позначало: (спостережуване,зрозуміле,корисне). Поняття свободи в загальному плані передбачає:
(усвідомлену необхідність).
 Поняття цінностей передбачає: (Фіксацію значущості будь-чого для людини).
 Представники Кирило-Мефодіївського братства закликали (всіх слов’ян до об’єднання у вільній федерації
 вільних країн)
 Представники персоналізму вважали, що особливість – це (прояв вищої абсолютної сутності в людині) Представники філософської
антропології закликали: (вивчати людину всебічно, засобами різних наук). Представники якого напрямку античної філософії
акцентували увагу не на змісті знання, а на його формі (
 скептики )
 Представники якого напрямку заперечували можливість пізнання істини: (агностицизм) Представники якої школи доводили ідею
незмінності буття: (егейської)
 Представники якої школи доводили неможливість помислити рух: (егейської)
 При переході від епохи Античності до європейського середньовіччя важливу роль відіграло ( все вище зазначене)
 Приведіть у відповідність компонентну структуру світогляду з питаннями І. Канта (пізнавальна-що я можу
 знати; ціннісна-що мені робити;мотиваційно-ділова-на що мені сподіватися)
 Принцип верифікації у філософії неопозитивізму означає (принцип логічної несуперечності теоретичної
 системи)
 Принципи фальсифікації у філософії неопозитивізму означає (необхідність перевірки наукового знання
 досвідним шляхом)
 Причиною нерівності в людському суспільстві Руссо вважав (приватну власність)
 Причиною страждань прихильники буддизму вважають (жагу життя, влади, розваг та радощів)
 Проблема індивідуального у філософії – це: (проблема ідеалу, довершеного зразка чого-небудь.)
 Професійна філософія вперше виникає в Україні (у християнських братських школах) Раціональне пізнання здійснюється в таких
формах: (поняття, судження, умовивід.) Реальність, яка, за Гегелем, лежить в основі світу, це: (ідея).
 Рефлексія – це: (думка про думку.)
 Рівноправність матеріального і духовного первоначал буття проголошує: (дуалізм).
 Розгляд суспільства за принципом «соціальної робінзонади» означає, що: ( суспільство розуміється як сума ізольованих
самодостатніх індивідів.)
 Розпредметнення – це: (розуміння ідеального значення предметів культури.)
 Розуміння буття в східній філософії передбачає: ( висунення на перший план небу (висунення на перший план небуття,
порожнечі).
 Розуміння Макіавелі співвідношення політики і моралі зазвичай оцінюється так (цинізм)
 Світогляд, який намагається вирішити основні філософські питання з позиції науки, називається: (сцієнтичним.) Світоглядна
функція філософії полягає в тому, що вона (допомагає людині зрозуміти саму себе, своє місце в
 світі)
 Серед вказаних визначень істини виділіть прагматичне: (істина – це знання, яке є корисним для людини і
 може успішно застосовуватися на практиці. )
 Серед вказаних тверджень виділіть те, яке належить конвенціоналістській концепції істини: (істина – це знання,
 з яким згодні вчені фахівці.)
 Серед наведених філософів вкажіть тих, які представляли: (емпіризм (Локк, Бекон); раціоналізм(Декарт,
 Спіноза, Лейбніц))
 Серед основних історичних парадигм науки немає: (докласичної.)
 Середньовічна філософія в окресленні найперших засад світу була ( моністичною, тобто зводила всі прояви до
 єдиного начала)
 Синергетика як метод пізнання дозволяє розглядати буття в якості (системи, що самоорганізується.) Синкретичність світогляду-це (
все вище перераховане)
 Скільки томів налічувала «Енциклопедія, або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (28) Складності визначення предмета
філософії обумовлені (правильно все вище сказане) Сковорода розробив концепцію («спорідненої праці»)
 Сковорода розробив концепцію («нерівної рівності»)
 Сковороду називали (українським Сократом)
 Смислове багатство поняття «дух» проявляється в різних аспектах. Співставте їх: («Пішов дух» - фізіологічний, «Дух доби» -
історичний, «Бойовий дух» - моральний, «Вірність букві і духу закону» - правовий).
 Софістичні дискусії проводилися з метою ( ілюстрації власного красномовства)
 Співвіднесіть вислови з іменами їх авторів («Мислю, отже я існую» - Декарт; «Існує тільки те, що я
 відчуваю» - Берклі; «Немає нічого в розумі, чого не було б у відчуттях» - Локк; «Немає нічого в розумі, чого не було б у
відчуттях, окрім самого розуму» - Лейбніц)
 Співвіднесіть вказані вислови з їх авторами: («Бог створив людський розум подібним до дзеркала, здатним відобразити увесь світ» -
Бекон, «Божествена істина є мірою всякої істини» - Аквінський, «Істина – це не відкарбована монета, яку можна покласти до кішені;
істина – це процес» - Гегель, «Істина – це не те, що потрібно довести або спростувати, істина – це те, що потрібно створити» - Ніцше)
 Співвіднесіть вказані вислови з їх авторами: («Примноження знань мудрості не додає» - Геракліт, «Я знаю,
 що я нічого не знаю, але інші не знають і того» -Сократ, «Знання – це сила» - Бекон, «Немає навчання, є лише спогади» -
Платон)
 Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів («Велике відновлення наук» - Бекон; «Трактат про людську
 природу» - Юм; «Етика» - Спіноза; «Начала філософії» - Декарт)
 Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів («Досвід про людське розуміння» - Локк; «Міркування про
 метод» - Декарт; «Монадологія» - Лейбніц; «Левіафан» - Гоббс)
 Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів («Еміль, або про виховання» - Руссо; «Монахиня» - Дідро;
 «Кандидат, або Оптимізм» - Вольтер; «Людина-машина» - Ламетрі)
 Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів (Хайдеггер – «Буття і час»; Камю – «Міф про Сізіфа»; Сартр –
 «Буття і Ніщо»; Ясперс – «Сенс і призначення історії»)
 Співвіднесіть напрямки у філософії ХХ ст. з найбільш відомими їх представниками (Сцієнтистський – Конт,
 Рассел, Вітгенштайн; Антропологічний – Хайдеггер, Фройд, Камю; Культурологіний – Шпенглер, Леві-Стросс; Релігійна
філософія – Маритен, Жільсон)
 Співставте вислови з їх авторами:( Сартр – Людина є лише тим, … , Ніцше – Людина – це канат, …,
 Хайдеггер – Людина це пастух буття, Кассірер – Людина це істота, … .)
 Століття Просвітництва в історії Європи – це (17 ст.)
 Суб’єкт пізнання – це те,на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: (так). Субстанція – це те, що: («лежить в
основі»)
 Суспільство –це:(сукупність людей у системі їх соціальних відносин ,взаємозв’язків і взаємодій,породжених
 власною діяльністю)
 Сутність деїзму полягає у (зведенні ролі Бога до створення світу і першопоштовху)
 Сутність релятивістської концепції простору і часу полягає в тому, що : ( простір і час залежать від
 матеріальних процесів; простір і час ілюзорні, в дійсності є лише нерухома і незмінна субстанція).
 Сучасна технологічна революція (або «третя хвиля»)передбає: (революція у засобах оброблення,зберігання та
 подавання інформації)
 Східна філософія на відмінну від західної (є афористичною та образною за типом мислення , тяжіє до морального повчання та
настанов на духовне самовдосконалення людини)
 Теза «Наука сама собі філософія»була проголошена: (Контом).
 Теза «я мислю, отже я існую», є важливою вихідною тезою (раціоналізму)
 Тезу «Існування передує сутності»було введено: (Сартром для позначення того, що перед людиною в її
 існуванні завжди відкрита можливість життєвого вибору).
 Теорію відносності створив: (Ейнштейн.)
 Термін «індивід» походить від латинського «individuum», що означає: (неподільне.)
 Термін «культура» походить від латинського слова «сultura», що в перекладі означає : («обробіток,догляд»)
 Термін «парадигма» означає: (зразок або схема, яка задає спосіб бачення того чи іншого предмета.)
 Термін “гуманізм” походить від латинського “humanus”, що означає (людський) Тлумачення істини як відповідальності знань та
уявлень діяльності характерне для концепції:
 (кореспондентської).
 Увідношенні до світогляду філософія постає (теоретичною формою світогляду, що спрямована на його
 критичний аналіз)
 Угалузі філософського осмислення дійсності заслуга Фройда полягає в тому що він (вперше вжив поняття
 несвідомого).
 Угуманістичному світогляді людина є (найвища цінність)
 Удавньогрецькій філософії категорія «свідомість» ототожнювалася із поняттям: (душа.)
 Укого з давньогрецьких філософів ядром теорії пізнання є вчення про пригадування: ( Платона)
 Уколо найперших питань філософії згідно з І. Кантом, входять такі (що я можу знати, що маю робити та на що
 можу сподіватися)
 Умарксиській соціальній теорії визначальна роль відодиться: (матеріальному виробництву та економічним відносинам.)
 Усвоїй філософській концепції Гегель намагався довести, що причинами руху та розвитку постають (внутрішні
 суперечності абсолютної ідеї)
 Уставленні до навколишнього світу філософія Стародавнього Сходу віддає перевагу:( активному пізнанню)
 Устатті «Мова і національність» Потебня обстоює думку про те, що: (мова – найприкметніша ознака
 національності).
 Уструктуру свідомості входять:(несвідоме, підсвідоме, свідоме та самосвідомість)
 Уфілософії даосизму вихідне поняття про «дао» позначає (найперший невимовний початок буття)
 Уфілософії Канта: (розсудок оперує категоріями (апріорними формами інтелектуальної діяльності), а розум -
 ідеями)
 Уфілософії Стародавньої Індії суб’єктивно – індивідуальне начало позначається поняттям (атман)
 Уфілософії Юнга ключовим поняттям є (архетипи)
 Учому Августин вбачав причину зла: (у вільній волі)
 Учому вбачав Фейєрбах головний недолік філософії Гегеля (в тому, що вона являє собою логізовану теологію)
 Учому Геракліт вбачає причину безперервності руху:(логосі)
 Учому полягає найважливіша мета творчості :(відкриття нового).
 Учому полягає основна заслуга філософії Гегеля: (розробці діалектичного методу пізнання).
 Учому саме схоластика відіграла позитивну роль у формуванні засад новоєвропейської науки ( сприяла
 подальшому розвитку логіки)
 Учому специфіка філософської онтології? Це вчення про: (буття речей.)
 Учому сутність принципу туїзму Фейєрбаха: (Я і Ти).
 Учому суть «коперніканського перевороту» Канта: (людина є активним суб’єктом пізнання; не думка формується залежно від
предметів, а предмети є залежними від думки).
 Учому суть «сократичного повороту» в античній філософії: ( в тому, що у нього було багато учнів)
 Учому суть неофройдиської концепції розвитку суспільства: (історія постає як виникнення, розвиток, занепад
 іперетворення етносів.)
 Учому суть принципу «розумного егоїзму» (живи і дай жити іншим)
 Учому проявляється божественність людини (у тому що вона створена за образом і подобою Бога)
 Україна за вихідними культурними традиціями та ціннісними орієнтирами скоріше належить (до західного типу цивілізації)
 Утверджуючи роль спілкування між людьми як умову становлення людського Я, Фейєрбах підкреслював, що людина є: (біологічною
істотою).
 Фаталізм – це (уявлення про неминучість долі, неможливість її замінити).
 Фейєрбах вважав, що основним предметом філософії є: (людина).
 Фейєрбах закликав (замінити релігію об’явлення релігією всезагальної людської любові)
 Фігура літературного персонажа Робінзона була показовою для загальної атмосфери Нового часу тому, що (вона
 символізувала собою нове становище окремого індивіда в системі соціальних зв’язків)
 Філософія – це аналіз мови, - стверджують представники (неопозитивізму)
 Філософія антропологічного спрямування (вважала вивчення людини найпершим та найважливішим
 завданням філософії).
 Філософія Гегеля – це (діалектичний матеріалізм)
 Філософія екзистенціалізму зосереджувалась перш за все на окресленні людського буття:(через його внутрішнє
 людське сприйняття та переживання).
 Філософія Конфуція пов’язана в першу чергу з проблематикою (соціальною) Філософія марксизму характеризувалась:
(діалектичний та історичний матеріалізм). Філософія передбачає дискурсивне мислення, а міфології характерний синкретизм (так)
 Філософія Фейєрбаха – це (антропологічний матеріалізм)
 Філософська модель людської сутності, що відображає ігрову природу людини: (“homoludens”.) Філософська позиція, яка заперечує
можливість повного пізнання істини, називається (агностицизм) Філософська теза, народжена в епоху Нового часу («Знання – це
сила»)
 Філософський світогляд є (правильно все вище сказане)
 Форма буття яка є центральною в філософії екзистенціалізму (індивідуальне буття людини).
 Футурологія – це : (вчення про майбутнє людства)
 Характерними ознаками гуманізму Відродження слід вважати (піднесення значущості людського життя та її
 самовдосконалення як особистості)
 Хто автор вислову: «На вогонь обмінюється все, і вогонь на все, подібно до того, як на золото товари, і товари – на
золото»: (Геракліт)
 Хто автор твору «Дослідження історії»: ( Тойнбі.)
 Хто був автором першого достатньо виваженого та авторитетного дослідження історії філософії в Україні
 (Гіляров)
 Хто вважається засновником некласичної філософії: (Шопенгауер).
 Хто вперше в європейській культурі підняв проблему «мертвої душі»: (Гоголь). Хто вперше в історії філософії сформулював основні
світоглядні питання (Сократ)
 Хто вперше використав вислів «Пізнай самого себе», започаткувавши таким чином новий етап у розвитку філософії античності (
Сократ )
 Хто вперше використав термін «філософія» (Піфагор)
 Хто вперше висунув ідею створення цілісного вчення про людину як особливу сферу філ. знання: (Кант.) Хто вперше європейські
традиції заклав основи антропологічного дуалізму душі і тіла: (Платон).
 Хто є автором вислову « Перед українською інтелігенцією стоїть величезної ваги завдання: витворити з етнічної маси українського
народу українську націю»: ( Франко).
 Хто є автором праці «Нариси з історії філософії на Україні»: (Чижевський). Хто є автором «етнокосмічної гіпотези» історичного
процесу: (Гумільов) Хто є автором «Занепад Європи»: (Шпенглер)
 Хто є автором визначення «Людинаполісна тварина»: (Арістотель).
 Хто є автором вислову «Людина не є господарем навіть власної психіки» (Фройд) Хто є автором вислову «Пекло – це інші» (Сартр)
 Хто є автором вислову: «Людина – це канат над прірвою між твариною і надлюдиною» (Ніцше)
 Хто є автором вислову: «Життя повинно бути культурним,але й культура зобов'язана бути життєдайною »:
 (Ортега-і-Гассет)
 Хто є автором відомого трактату “Державець” (Макіавелі) Хто є автором вчення про монади? (Лейбніц)
 Хто є автором концепції постіндустріального суспільства: (Белл.) Хто є автором праці «Кінець історї»: (Фукуяма)
 Хто є автором праці «Слово про закон і благодать» (митрополит Іларіон) Хто є автором теорії “ двох градів” (Августин)
 Хто є автором формаційного підходу до аналізу суспільства: (Маркс.) Хто є основоположником теорії психоаналізу: (Фройд).
 Хто є родоначальником «Філософії людини» в європейській філософській традиції: (Сократ). Хто з античних філософів вважав
первоначалом буття «апейрон» ( Анаксимандр)
 Хто з античних філософів виділив етику як самостійну філософську дисципліну: (Аристотель) Хто з античних філософів є автором
атомістичного трактування буття: (Демокріт)
 Хто з античних філософів зв’язав доброчинність зі знанням, створивши концепцію етичного інтелектуалізму:
 (Сократ)
 Хто з вказаних мислителів історії не був прибічником розуміння історії як лінійного висхідного розвитку, переходу суспільства від
вищого до нижчого ступеня: (Шпенглер.)
 Хто з вказаних мислителів не відноситься до представників німецької класичної філософії: (Ніцше).
 Хто з вказаних мислителів представників класичної філософії розділив світ на світ «речей в собі» і «світ явищ»:
 (Кант).
 Хто з вказаних філософів вперше в історії античної філософії здійснив поворот від космосу до людини
 (Арістотель)
 Хто з вказаних філософів є представниками раціоналізму? (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
 Хто з вказаних філософів представляв течію емпіризму в філософії Нового часу? (Гоббс, Бекон, Локк) Хто з давньогрецьких
мислителів був автором знаменитих «апорій»: (Зенон)
 Хто з давньогрецьких філософів визначив людину як «політичну тварину»: (Арістотель)
 Хто з давньогрецьких філософів говорив: «Ми входимо і не входимо водну і ту ж річку, ми ті самі і не ті ж самі»
 : (Геракліт)
 Хто з мислителів обґрунтував визначальну роль матеріального виробництва в житті суспільства: (Маркс.) Хто з мислителів
обґрунтував субстанційний підхід до розуміння простору і часу (Ньютон.)
 Хто з наведених філософів уперше дослідив феномен «колективного несвідомого» (Юнг) Хто з названих філософів був
основоположником екзистенціалізму: (Кєркегор).
 Хто з перерахованих учених основою суспільного розвитку вважав закон народонаселення: (Мальтус.) Хто з послідовників Фрейда
вважав, що основним у несвідомому є воля до влади (Юнг)
 Хто з представників античної філософії є засновником формальної логіки: (Аристотель)
 Хто з представників античної філософії пропонує етичний принцип: «Потрібно жити за Логосом, а не за своїм розумінням, щоб не
потрапити під владу своїх бажань. Щастя не в задоволенні свого тіла, а в роздумах і в умінні говорити правду»: ( Геракліт)
 Хто з представників німецької класичної філософії розглядав філософію, як «дух епохи»? (Гегель)
 Хто з представників середньовічної філософії розглядав історію як спрямований Божою волею процес спасіння людства: (Августин
Блаженний)
 Хто з українських філософів досліджував проблему співвідношення мови і мислення (Потебня)
 Хто з філософів визначав людину як «найслабшу в природі очеретину, …., але очеретину мислячу»: (Паскаль.) Хто з філософів
наголошував на душі як нематеріальному безсмертному чинникові, від якого залежить загальна
 характеристика людини, її призначення та соціальний статус: (Платон).
 Хто з філософів нового часу стверджував: «для пошуків істини необхідно раз в житті, наскільки це можливо, поставити все під
сумнів» (Декарт)
 Хто з філософів нового часу сформулював етичний принцип «не плакати, не сміятися, не проклинати, а розуміти»? (Спіноза)
 Хто з філософів Нового часу сформулював положення «Субстанція є причиною самої себе»? (Спіноза)
 Хто з філософів, розробляючи вчення про необхідність і свободу, зробив висновок про те, що свобода є пізнана
необхідність? (Спіноза)
 Хто і коли підтвердив за Києво-Могилянським колегіумом статус академії: ( Петро Могила у 1632 р.). Хто із вказаних філософів
дотримувався теорії вроджених ідей ( Декарт)
 Хто із давньогрецьких мислителів уперше ввів у філософію поняття «буття»і «небуття»: (Сократ).
 Хто із дослідників західної філософії відзначає: « Августин був одержимим почуттям гріха, яке зробило його життя суворим, а
філософію негуманною» (Чанишев)
 Хто із наведених мислителів вперше систематично зайнявся проблемою визначення понять, наголосивши таким чином на загальному
характері знання ( Платон )
 Хто із наведених нижче мислителів мав звання доктора філософії (Франко) Хто із названих нижче мислителів був автором
«хутірської філософії» (Куліш)
 Хто із названих нижче українських мислителів створив досить оригінальну концепцію «непомітного зла»
 (Гоголь)
 Хто із названих нижче філософів викладав філософію Канта в Україні (Шад)
 Хто із середньовічних філософів вважав, що божественні істини суперечать здоровому глузду, чим більше вони фантастичні, тим
більше вірні. Йому також належить вислів «Вірю, тому що абсурдно» (Тертуліан)
 Хто із сучасних західних мислителів вважав, що «філософія - це нічия земля між наукою і теологією, відкрита для атак з обох боків»
(Рассел)
 Хто назвав простір і час «апріорними формами чуттєвого пізнання»: (Кант.) Хто не є представником лінійної концепції розвитку
суспільства: (Тойнбі.)
 Хто не є представником теорії циклічного розвитку історії(теорії локальних культур і цивілізацій); (Гегель) Хто першим використав
слово філософ (Піфагор)
 Хто першим створив утопічну теорію держави ( Томас Мор) Хто у франції вперше вжив термін «Просвітництво»? (Вольтер) Хто, за
Гегелем мислить абстрактно: (невігласи).
 Хтоізнаведенихмислителіввважаєтьсятворцемпершогогімнугідностілюдини (Манетті) Хто сформулював п’ять доведень буття Бога
(Аквінський)
 Це неправильно, що Декарт (стояв на позиціях сенсуалізму)
 Це неправильно, що Кант (написав «Феноменологію духу», сформулював основні закони діалектики) Це правильно, що
Піфагор ( створив проект ідеальної держави)
 Центральним поняттям натурфілософії Бруно є (єдине)
 Центральним поняттям онтологічних понять у філософії Нового часу було поняття (монади) Центральною проблемою праці «Слово
про Закон і Благодать» митрополита Іларіона : (проблеми історії). Центром Європейського Просвітництва в середині 18 ст.
була (Франція)
 Через співвідношення з яким поняттям буття виявляє свій власний зміст (ніщо) Чи визнавав буддизм авторитет Вед (так)
 Чи викликає філософський світогляд поряд з пізнавальними ще й ціннісно-поведінкові аспекти (так) Чи є різниця між буттям світу і
буттям людини: (так).
 Чи є тотожними поняття «розвиток» і «прогрес»: (ні) Чи є тотожними поняття і «існування»: (ні).
 Чи згідні ви з висловом Дж. Несбіта й П. Ебурдина,що найбільш захоплюючі відкриття ХХ ст..будуть зроблені не завдяки розвитку
науки і техніки ,а завдяки тому,що ми поновому оцінимо саме поняття «людина» : (так).
 Чи справедливе твердження, що буття є водночас і все, і ніщо: (ні) Чи тотожний Бог християнський античному деміургу? (ні)
 Чи тотожні поняття «буття» і «суще» (ні)
 Чи тотожні поняття «свідомості» та «мислення»: (ні.)
 Чиї ідеї суттєво вплинули на філософію Хайдеггера(феноменологія Гуссерля) Чим виступає буття по відношенню до небуття в
філософії Парменіда: (нічим) Чим є простір і час у філософії канта? (формами чуттєвого сприйняття)
 Чим є суспільство стосовно природи: (особливою частиною природи) Чим, за Платоном, є ідеї стосовно речей: ( взірцями)
 Чим, на думку емпіриків, є людська свідомість до початку процесу пізнання? (чистою дошкою)
 Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується: (найбільшою достовірністю, оскільки прямо засвідчує
 реальність).
 Що було головним об’єктом критики діячів Відродження (скептицизм) Що в перекладі з грецького означає поняття
«феномен» (явище)
 Що в синергетиці вважається причиною руху: (ентропія)
 Що в системі Гегеля творить природу і історію: (логіка розвитку світового духу).
 Що виражала позиція деїзму у Просвітництві (Бог створив світ, але не об’являвся йому)
 Що входить до Острозького духовно культурного центру : (колегіум, друкарня, науково-літературний
 гурток).
 Що є вихідним пунктом філософського мислення Декарта? (Сумнів)
 Що є критерієм поділу історії на періоди у марксизмі: (суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами).
 Що є метою пізнання: (істина.)
 Що є найвищою цінністю гуманізму Відродження (людина)
 Що є найзагальнішою умовою будь-якого запитування про річ: (знання) Що є причиною «втечі від свободи», за Сартром (страх
смерті)
 Що є характерним для гуманізму (гімн красі людського тіла,)
 Що є характерним для епістемного способу філософування (розуміння філософії в якості вищої науки) Що за Демокрітом, є
головною умовою руху атомів ( порожнеча )
 Що за Платоном, є умовою порядку в державі (сильне військо)
 Що забезпечує ціннісносмисловий вимір людського буття: (духовність.) Що із перерахованого не є методом пізнання: (опис, зведення,
протокол).
 Що мав на увазі Вольтер, коли стверджував: «Тут знайдеш усе – від способу виготовлення голки до способу відливання
гармат» (Енциклопедію)
 Що на думку Кузанського, є предметом пізнання (пантеїстичний Бог в єдності з чуттєво прийнятим світом
 речей)
 Що на мові гуманізму означає епітет “божественний” (досягнення людиною вищого ступеня досконалості) Що найпершими світоглядними
орієнтирами епоха європейського Відродження була (епохою християнського
 світобачення)
 Що не входить у зміст поняття «духовного»: (те, що здійснюється природним чином.) Що не входить у зміст поняття «духовного»:
(емпірична достовірність.)
 Що не входить у структуру свідомості: (знання.) Що не є атрибутом буття: (субстанція.)
 Що не є історичним типом світогляду (мистецтво)
 Що не є концепцією походження людини: (біологічна.) Що не є об’єктом науки: (мораль).
 Що не є специфічною рисою наукового знання: (об’єктивність.)
 Що не є суттєвою ознакою культури : (галантна поведінка у поєднанні з вишуканим смаком)
 Що не є формою суспільної свідомості: (міфологія.) Що не є формою суспільної свідомості: (традиція.)
 Що не є фундаментальною характеристикою сутності людини:(релігійна приналежність людини). Що не є функцією
самосвідомості: (самоповага.)
 Що не є функцією свідомості: (бажання.) Що не є функцією свідомості: (комфорт.)
 Що не є функцією філософії (нормативна)
 Що не належить до ключових понять синергетики: (самоорганізація.) Що не належить до основних сфер суспільного життя:
(ідеологія.) Що не належить до основних сфер суспільного життя: (культурна.)
 Що не належить до основних функцій суспільства (забезпечення належного рівня взаємодії з природою.)
 Що означає дана в епоху еллінізму назва Аристотелевої книги «Метафізика»: (те, що йде після фізики) Що означає даоський термін
« у – вей» (недіяння)
 Що означає епітет «чистий», який використовує Кант у відношенні до розуму: ( досліджуваний поза конкретним досвідним
змістом(поза досвідом)).
 Що означає поняття «апейрон» ( невизначене та безмежне ) Що означає поняття «космос» ( всесвіт )
 Що означає поняття «логос» у філософії Геракліта ( теорію пізнання) Що означає поняття «майя»:(омана, ілюзія)
 Що означає слово «апріорі» (позадосвідне знання) Що означає слово «скепсис» (сумнів, недовіра) Що означає термін
«будда» (просвітлення)
 Що означає термін «екзистенція»(існування).
 Що означає формула Канта «Чини так, щоб людство – як у твоїй особі, так і в особі кожного іншого – було тобі потрібне як мета і
ніколи як засіб»: (категоричний імператив).
 Що означають основоположні поняття фрейдизму (Лібідо – універсальна енергія сексуального бажання;
 Витіснення – процес заглушення асоціальних бажань і перенесення іх у сферу несвідомого; Сублімація – трансформація
енергії асоціальних форм сексуальних бажань в соціально значиму діяльність)
 Що символізують «Закон» та «Благодать» у праці Іларіона «Слово про Закон і Благодать» : (право і мораль). Що складало ідейну
основу української філософії першої половини 19 ст. : (романтизм).
 Що таке “екзегетика” (тлумачення текстів)
 Що таке «Римський клуб»: (об'єднання вчених для розгляду глобальних проблем сучасності )
 Що таке «річ у собі» для Канта? (речі поза нашим досвідом)
 Що таке агностицизм: (невизнання поняття істини).
 Що таке наукова діяльність: (діяльність з отримання нового знання.)
 Що таке онтологія: (розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття).
 Що шукав Діоген, бігаючи з факелом у сонячний день: (Істину.)
 Що, за Гегелем, характеризує закон взаємопереходу кількісних і якісних змін: (загальний механізм розвитку). Що, за Гегелем,
характеризує закон єдності і боротьби протилежностей: (джерело і рушійні сили розвитку). Що, за Гегелем. Характеризує закон
заперечення заперечення: (спрямованість процесу розвитку).
 Що, за Фройдом, означає «лібідо» (універсальна енергія сексуальних бажань)
 Що, за Фройдом, означає «танатос» (інстинкт смерті й руйнування)
 Що, згідно з Кантом, пізнає людина, звертаючись до навколишнього світу: (речі як вони явлені у досвіді). Що, на думку Канта,
робить людину вільною: (слідування своїй природі).
 Що означає термін ”креаціонізм” (творення)
 Ядро Просвітництва складає (віра в Бога, ідея смиренності, пріоритет духовного над матеріальним)
 Як в античній філософії називали стан людини, що характеризується звільненням її від страху перед вищими силами природи,
обмеженням потреб, помірністю в насолодах, відстороненням від суспільних і державних справ (атараксія)
 Як вирішував Августин проблему співвідношення віри і розуму (Вірю, щоб розуміти, розумію щоб вірити)
 Як вирішував Т. Аквінський проблему співвідношення віри і розуму? (вірю, щоб розумію, розумію, щоб вірити) Як відомо в
постіндустріальному суспільстві домінує сфера послуг в якій визначну роль відіграє: (інформація.) Як відомо, Ніцше був першим,
хто помітив початок кризи європейської культури ХХст. Як він назвав її (нігілізм) Як згідно Гуссерля, називається процедура
очищення свідомості від усього зайвого, привнесеного у феномен
 звичками, наявними поясненнями світу (редукція)
 Як назвав Кант свій внесок у теорію пізнання: (коперніканський переворот).
 Як називається в сучасній астрономії гіпотеза, висунута Кантом у докритичний період: (великого вибуху). Як називається вчення
про пізнання (гносеологія.)
 Як називається галузь знання,яка досліджує майбутнє людства: (футурологія)
 Як назив. здатність людини до самозростання, прилучення до нових смислових шарів буття: (трансцендування.) Як називається
одна з основних праць Фромма («Втеча від свободи»)
 Як називається розділ філософії ,який досліджує цінності як фундамент світу культури : (аксіологія) Як називалася енциклопедія
Дідро і Д’Аламбера? («Енциклопедія філософських наук»)
 Як називаються два найпотужніші інстинкти, які, за Фройдом, водять у зміст несвідомого (ерос; танатос) Як особливий напрям
духовної діяльності укр. Філ. виникає (разом із запровадженням християнства
 візантійського типу)
 Як оцінюють вчення Декарта? (Дуалізм)
 Як характеристика людського буття ,поняття «екзистенції»було вперше запроваджене: (Кєркегором). Яка епоха вперше усвідомила
історичність часу: (Середньовіччя)
 Яка епоха характеризується своєрідним поєднанням геоцентризму і антропоцентризму: (Середньовіччя). Яка з вказаних праць
належить Томі Аквінському (про град Божий)
 Яка з концепцій розглядає людину як вершину еволюції і ключ до розуміння природи: (еволюційна.)
 Яка з наведених думок відображає точку зору догматизму: ( істина – це знання, вірне завжди і за будь-яких
 обставин.)
 Яка з наведених концепцій не є концепціє походження свідомості: ( міфологічна.) Яка з наведених концепцій не є концепціє
походження свідомості: (моністична.)
 Яка з наведених нижче тез виражає філософську позицію Ніцше: (світ є переплетенням різних воль,що
 прагнуть здійснитися).
 Яка з наведених проблем є стрижневою в буддизмі (будова світу)
 Яка з наведених рис не є характерною для постмодерну (антилогіцизм)
 Яка з наведених філософських систем Стародавньої Індії допускає можливість звільнення людини від карми і сансари (Буддизм)
 Яка з форм світогляду складає його емоційно-почуттєвий бік (світовідчуття)
 Яка з форм світогляду складає його пізнавально-інтелектуальний бік (світорозуміння) Яка ідея не є характерною для діяльності
братств: (об'єднання з католицизмом).
 Яка із вказаних характеристик не є ознакою буття, за Парменідом (мінливе) Яка із наведених думок належить Фейєрбаху: (я почуваю, отже
існую).
 Яка концепція тлумачить істину як ступінь корисності, ефективності, практичної виправданості знання:
 (прагматична).
 Яка мета категоричного імперативу Канта: (людина як цінність). Яка риса є спільною для філософії і науки (універсалізм)
 Яка світоглядна установка визнає безумовний пріоритет людини (антропоцентризм) Яке визначення суб’єкта пізнання є
правильним: (людина.)
 Яке з визначень буття є правильним : (буття – це поняття для означення всього існуючого).
 Яке з визначень характеризує софійний спосіб філософування (прагнення до мудрості, направленість на
 постійний пошук смислу, усвідомлення багато вимірності знання)
 Яке з визначень характеризує епістемний спосіб філософування (орієнтація на знання наукового типу,
 спрямування на створення чітких , раціонально осяжних логічних моделей світу)
 Яке з наведених нижче положень належить скептикам: (речі за якістю – ніякі, тому треба утримуватись від
 суджень про них – тільки тоді досягнеш блаженства)
 Яке з наведених нижче суджень ви вважаєте вірним: (індукція – це шлях пізнання від часткового до
 загального.)
 Яке з наведених понять має ренесансне походження підкреслює унікальність людини: (індивідуальність.)
 Яке з наведених тверджень правильне: (наукові теорії можуть бути як моральними,так і неморальними).
 Яке з наведених тверджень про культуру відображає позицію фрейдизму і неофрейдизму: (культура –це
 сублімація несвідомих психічних процесів,закріплених у знаковій формі)
 Яке з наведених учень не є натуралістичною інтерпретацією суспільного життя: (марксизм.) Яке з наведених понять виражає
сутність свободи: (свобода волі).
 Яке з перерахованих питань є філософським (що таке істина)
 Яке з перерахованих явищ духовного життя відноситься до теоретичного рівня суспільної свідомості: (політичні доктрини.)
 Яке з понять з найбільш широким : (рух).
 Яке з тверджень відображає точку зору емпіризму: (немає нічого в розумі, чого до того не було в чуттєвому
 досвіді.)
 Яке значення для філософії має історія філософії (є школою думки)
 Яке значення категорії «апорія»:(суперечність, яка не має розв‘язку)
 Яке із перерахованих визначень є найбільш повним (філософія є універсальним способом самоусвідомлення
 людиною самої себе, свого місця у світі та свого призначення у ньому. Вона є теретичною формою світогляду, загальною
світоглядною методологією)
 Яке із перерахованих визначень філософії є первинним (любов до мудрості)
 Яке століття названо К. Ясперсом « стрижневою добою в історії людства» (6 ст. до Р.Х.)
 Яке твердження розкриває філософське розуміння свідомості: – (це духовна реальність, здатна продукувати
 ідеальні, еталлоні виміри дійсності)
 Який вислів є ключовим у філософії Декарта? (Мислю, отже існую) Який вислів належить Кєркегору (вибери себе).
 Який з наведених висловів належить Сковороді: ( «Коли дух веселий, думки спокійні, серце мирне, - то й усе
 світле, щасливе, блаженне. Оце й є філософія.»)
 Який з наведених напрямків сучасної релігійної філософії є офіційною філософією католицизму (теософія)
 Який зміст вкладав Вольтер у такі слова: «я не згоден з твоєю думкою, але готовий віддати життя за те, щоб ти мав право її
висловити» (право на свободу слова)
 Який метод філософії знайшов найбільш глибокий і всебічний розвиток у Гегеля (діалектичний) Який напрям у вченні про пізнання
визначає пріоритетним пізнання розумом: (раціоналізм.) Який період античної філософії проблема людини стає центральною в колі
філософських проблем:
 (досократичний).
 Який принцип постає вихідним для філософії Фейєрбаха? (антропологічний принцип)
 Який принцип розкриває вислів Парменіда: «Те саме є думка і те, про що думка»( тотожність мислення і буття.) Який рух
властивий атомам в теорії Демокріта:(хаотичний)
 Який спосіб філософування відображений у вислові Бердяєва : «Філософія є перш за все вчення про сенс людського існування»
(софійний)
 Який спосіб філософування відображений у вислові Конта « Філософія –це стислий виклад науки свого часу»
 (епістемний)
 Який спосіб філософування притаманний українській філософії : (софійний).
 Який стан є умовою досягнення щастя в основних школах доби еллінізму ( активності ) Яким був улюблений вислів Сократа: (я
знаю, що я нічого не знаю)
 Яким є основне питання гуманістичного руху Відродження (чи може бути людина творцем) Яким методом послуговувався Сократ
( дедукція )
 Яким поняттям позначається своєрідна неповторність людини, сукупність її унікальних властивостей:
 (індивідуальність.)
 Якими рисами характеризує Конфуцій « малу людину» ( вимогливість до інших ; себелюбство; слідування
 принципу жень)
 Які види причин виділяв Аристотель: ( матеріальна;формальна; дійва (діюча))
 Які з критеріїв можна вважати основними для визначення специфіки наукового пізнання: (все
 вищеперераховане).
 Які з наведених висловів характеризують принципові положення філософії Хайдеггера ( «Мова – дім буття») Які з наведених
напрямків належать до сцієнтиської філософії 20ст.: (неопозитивізм).
 Які з наведених нижче положень належать стоїкам: (всі вище зазначені) Які з наведених праць належать Сократові (жодна)
 Які з наведених рис характеризують «шляхетну людину» в конфуціанстві ( вимогливість до себе ;
 людинолюбство)
 Які з наведених формулювань передають зміст вихідних принципів діалектичної логіки Гегеля (тотожність
 мислення і буття)
 Які з філософських шкіл Стародавньої Індії не є ортодоксальними (джайнізм; чарвака-локаята) Які книги належать перу Августина
( Про місто Боже, Сповідь)
 Які начала Ніцше вважає основоположними для людської культури (діоністське; аполонівське) Які ознаки притаманні
філософському світогляду (максимальна узагальненість;абстрактність) Які питання є визначальними для людини і бутті: (звідки,
як.)
 Які проблеми найбільш характерні для філософії Київської Русі : (історіософська). Які риси є характерними для східного типу
філософування (індивідуалізм)
 Які слова написані на могилі Сковороди: («Світ ловив мене, та не впіймав…»). Які характеристики людини є найбільш актуальними
дляВідродження (героїзм)
 Які характеристики людини є найбільш актуальними для Відродження (героїзм, активність) Які часові рамки Ренесансу (13-16ст)
 Які частини душі виділяє Аристотель (рослинну; розумну; тваринну )
 Які зміни зумовили ціннісну реформу епохи Відродження (все вищезазначене)
 Якій концепції істини належить таке визначення «Істина є узгодженість висловів, їх внутрішня несуперечливість»: (когерентності.)
 Якій філософській системі античності властиві елементи фаталізму:(неоплатоніків) Якою є головна теза емпіриків Нового
часу? (досвід є головним джерелом пізнання) Якою є головна теза раціоналізму Нового часу? (розум є недосяжним об’єктом
пізнання) Якою є головна теза середньовічного номіналізму(істина реально існує)
 Якою є головна теза середньовічного реалізму ( поняття реально існують)
 Якою назвою послуговується Аристотель власне філософського знання, предметом якого є буття як таке (
 метафізика )
 Яку відповідь обґрунтував Руссо у праці «Розмірковування з питання: чи посприяло відродження наук та мистецтв покращенню
звичаїв?» (ні)
 Яку епоху Ельгельс характеризував як таку , що «потребувала титанів і породила титанів» (античність) Яку концепцію суспільного
розвитку відображає вислів Вольтера: «Ідеї керують світом» ( ідеалістичне
 розуміння історії.)
Варіант 2
1. За своїм змістом світогляд є тотожним природознавству. Ні
2. Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу автономного напряму інтелектуальної діяльності. Так
3. Філософія - це вчення про мораль та гідні вчинки людини. Ні
4. Єдино виправданим видом пізнання постає наука. Так
5. Онтологія вивчає загальні закони, форми і правила мислення. Ні
6. Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху: в) Нового часу.
7. Проблема визначення єдиного начала всього існуючого вперше постала: б) в античній філософії;
8. Твір, в якому подаються ідеї Аристотеля щодо світобудови, носить назву: б) Метафізика;
9. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії XX ст. був:
а) неотомізм;
10. Завдяки оперування гранично широкими орієнтирами щодо дійсності філософія: в) виконує сенсо-утворюючу функцію.
ТЕСТИ В. 1. Філософія історично виправдовує своє існування в соціальній культурі людства перш за все та переважно тому, що:
А) люди від природи є істотами розумними і допитливими, їм дуже хочеться знати відповіді на найперші питання життя, тому вони винайшли численні науки та філософію.
2. При переході від античності до європейського середньовіччя зміну основних світоглядних орієнтирів можна позначити так:
А) античність була космоцентричною, політеїстичною, вважала богів ] уособленням сил природи, а їх І завдання - прикрашати космос; метою людського життя вважався
подвиг в ім'я полісу або держави. Середньовіччя ж постало теоцентричним, монотеїстичним, розуміючи Бога творцем світу із нічого; головне для людини - \ спасіння душі.
Уважно прочитавши текст, спробуйте дати виправдані відповіді на наступні питання: "Філософія вчить нас все відшукувати в свідомому людському Я.
А) Основною ідеєю даного фрагменту є показати людині що її Я є індивідуальне і неповторне, що тільки через нього людина здатн а пізнати себе і свою мету. Автор
хоче показати нам що людина- це не спостерігаючий розум, вона сама творить собі житя і встановлює правила. Все навкруги, проходить через людину, а не мимо неї, її Я
стає її світоглядом.
Б) У даному фрагменті автор намагається висвітлити, почуття людини її душу та внутрішнє Я. Він розглядає людину з двох сторін: як спостерігаючий розум, та
практично- діючу людину, яка сама будує своє життя, а не пливе за течією. На мою думку основними відмінностями між цими двома сторонами є те що людина, яка живе
за принципом спостерігаючого розуму не намагається змінити щось в своєму житті, вона спостерігає за всім навколо і впевнена в тому що це так має бути, а людина
практично-діюча робить все для того, щоб її життя було прожите за її правилами, як каже автор там де проходить вона пробуджується природа.
В) Найпершим і найважливішим початком людини автор вважає занурення у свою свідомість, своє я, де людина знаходить гармонію та спокій, вирізняється серед
одноманітної, несформованої маси. Автор це аргументує тим, що «лише через людину все поширюється навколо неї, та до границь її спостереження, панування правил,
які вона сама створює». початок у нашому Я, аргументає що все вперше проходить через нього.
Г) ???? На мою думку цей фрагмент можна віднести до Філософії Просвітництва, адже саме в ній людина постає як неповторна індивідуальність та особистісь.
Філософські ідеї цього періоду відображали бачення людини в добу Нового часу. саме філософія Нового часу розвиваючись у діал озі з наукою приділили значну увагу
дослідженням пізнання, а в цьому фрагменті, найяскравіше представлене пізнання людини, через призму його особистого Я.
Варіант 4
1. Представники європейського Просвітництва наполягали на тому, що знання законів природи ма* вирішальне значення для людини. Так
2. Позитивізм вважав, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову конкретних Так
3. Сократ вважав, що усі речі складаються з атомів і порожнечі. Ні
4. Середньовічна філософія розвивалась в активному діалозі із іншими науками. Ні
5. У філософії XX ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної філософії. Так Ні
6. За Р.Декартом теза "Мислю, отже існую" повинна бути прийнятою у філософії як: в) вихідний пункт для моральної поведінки людини.
7. До характерних рис філософського мислення слід віднести: а)гранично широкий рівень узагальнення, аргументований, систематичний характер побудови свого змісту,
самоусвідомлення думки;
8. Етика А.Шопенгауера носить переважно: в) песимістичний характер.
9. Із наведених нижче означень характеристиками міфологічного світогляду постають: в) переповідання, що стосуються начал світу, богів та героїв.
10. Вчення про категоричний імператив, розроблене І.Кантом, стосується: в) всезагального закону моральної людської поведінки.
ТЕСТИ В. 1.Філософія у період панування в Європі християнського релігійного світобачення (епоха середньовіччя) не втратила статусу важливої сфери знань тому, що: А) вона
розробляла та переконливо формулювала основні догмати релігії, впорядковувала тексти Святого Письма, доводила першість релігії і церкви щодо повноважень світської влади.
2. Г.Гегель зміг розробити цілісне філософське вчення про розвиток усіх основних сфер буття та людської суспільної історії завдяки тому, що: А) він поклав у засади буття
самочинний рух абсолютної ідеї, яка завдяки внутрішнім суперечностям проходила послідовно стадії тотожності, відмінності та синтезу, розгортаючи і демонструючи усе багатство
можливих визначень буття; тому усе вчення Регеля було змістовно єдиним та предметно різноманітним.
Тести Г) Завдання з опрацювання філософських текстів
„Ми в усьому обмежені, і положення між двох крайнощів визначило
а) До антропологічного, тому що автор змальовує становище людини у світі, її обмеженості в крайнощах оточення. Завжди щось залишається недосяжним для розуміння.
Людина не може осягнути та відчути нічого надмірного.
б) Основною думкою фрагмента є суперечність між бажанням людини до чогось сталого, стабільного та її природною долею, в якій немає нічого непорушного. Розуміння
людини, що все «занадто» мале чи велике, старе чи мале, далеке чи близьке є дорогою у безвихідь.
в) На мою думку, якщо людина прийме дані міркування як свою життєву позицію, життєві завдання в неї полягатимуть в спокої та керуванні своїми бажаннями та
гонитвою за якоюсь впевненістю та стабільністю. Потрібно розуміти, що ніщо не є досяжним, та кінцеве не буде мати якоїсь міцної основи. Людина наче обмежена в
максимумах і мінімумах життя. Людина наче не існує для них, вони не існують для людини. Недосяжні, невідомі, неіснуючі.
г)Агностицизм, за якого не можливо вибудувати істинну всеосяжну систему знань. Людина не може досягнути того, що є для неї надто…Воно вислизає від нас, ми –
від нього…
Варіант 3
1. Поняття світогляду є ширшим від поняття філософії. Так
2. Філософія Гегеля являє собою першу докладно розроблену теорію діалектики. Ні
3. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням. Ні
4. Л.Фейєрбах вважав, що релігію божественного об'явлення слід замінити релігією всезагальної людської любові. Так
5. Парменід вважав першоосновою речей воду. Ні
6. До суттєвих ознак середньовічної філософії слід віднести: в)креаціонізм та теоцентризм.
7. Якщо порівняти вихідні положення Платона та Аристотеля, то можна зробити висновок: б) вони відрізняються типом світоосмислення;
8. Загальна світоглядна атмосфера європейського Відродження була зумовлена: б) вірністю християнству, проте суттєвою зміною в його світоглядних твердженнях;
9. Німецька класична філософія: б) збагатила науку принципами активності розвитку, системності та рефлексії;
10. Століття Просвітництва в історії Європи - це: б) XVIII ст.
ТЕСТИ В. 1. Порівнюючи філософію та міфологію, можна стверджувати, що: Б) предмети зацікавлення у філософії та міфології частково збігаються, проте міфологія постає
анонімною та фантастичною формою їх осмислення, а філософія постає авторською формою їх раціонального аналізу.
2. ? В) до І.Канта вважали, що людина пізнає дійсність тому, що вона діє на її органи чуттів, тобто подавали пізнання як отримання та опрацювання чуттєвих вражень, а І.Кант
почав стверджувати, що людина пізнає лише тоді, коли вона діє активно, формулює питання й гіпотези і змушує природу на них відповідати..
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів
"Першопредок Пань-гу, що народився дивним чином
А- основною ідеєю даного фрагменту є представити в образно-міфологічній формі найфундаментальніші складники давньо- китайського світобачення. Люди завжди прагнули
розкрити таємницю виникнення життя і Всесвіту. Наведена нижче китайська версія оповідає про створення світу Паньгу. Б-Особливості подання цієї ідеї в даному уривку
полягають у тому, що ідея Паньгу нагадує античне зіставлення Всесвіту з людиною-мікрокосмом. «Його плоть перетворилася на землю, кров - в річки і озера. Його дихання стало
вітром, краплі поту - дощем, волосся стали рослинами, ліве око - Сонцем, а праве око - Місяцем. Голос Паньгу звернувся в грім. Комахи ж, які повзали по його тілу, стали
людськими істотами різних рас.» Подібне зіставлення має глибокий філософський зміст. Область життя постає як сверхорганізм, жива істота, а не механічна система, якою вона
нерідко виглядає в наукових моделях. На основі певних особливостей в даному уривку наведені тексти можна віднести до культурно-історичного регіону Стародавнього Китаю.
В- Стародавні міфи Китаю описують історію давньої цивілізації Китаю з моменту народження Всесвіту. Можна було б сказати, що з мо менту Великого вибуху, але це частина
сучасної наукової міфології, а в стародавніх міфах Китаю Всесвіт описується як якась подоба яйця, яке розбили зсередини. Можливо, якби в той момент існував зовнішній
спостерігач, для нього це виглядало б як вибух. Адже яйце було наповнене Хаосом.з цього Хаосу за допомогою сил Всесвіту Інь і Ян народився Паньгу. Ця частина стародавніх
міфів Китаю цілком поєднується з сучасним науковим міфом про те, як з хаосу хімічних елементів на Землі випадково вийшла молекула ДНК. Отже, відповідно до прийнятої в
стародавній китайській цивілізації теорії про походження життя, почалося все з першопредка Паньгу, який розбив яйце. Китайські мислителі, і особливо даоські філософи,
визнають, що вселенський принцип інь-ян існував завжди. І цей принцип не тільки лежить в основі всієї китайської філософії, науки і медицини, а й пронизує всю гро мадську
особисте життя китайців.Однак, хоча легенда про Паньгу і може викликати певний інтерес у китайського селянства, вона, звичайно ж, ніколи не сприймалася серйозно китайськими
мудрецями. Даоси не уподібнюйся людей богам і, тим більше, богів людям, а всі вірування такого роду вважали наївними чи навіть надмірно претензійними. Вони ніколи не
дотримувалися погляду на Всесвіт як на світ, керований якимсь божеством, наділеним людськими якостями. Вони вважають, що природа сама себе створює, сама себе упорядковує і
має своє власне духовне начало. Г- У наведеному вище фрагменті фігурують такі терміни як: інь та ян, які активно використовуються у філософії. Адже Інь і ян— основні поняття
давньокитайської натурфілософії, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну (жіноче — чоловіче, темне — світле, пасивне — активне).Вчення про сили «Інь-ян»
представлене в «Книзі змін», яку приписують Конфуцію. Взаємодія інь і ян підтримує рівновагу і гармонію світу, вона присутня в усьому, породжує п'ять стихій (першоелементів) -
воду, вогонь, дерево, метал і землю, з яких виникає все різноманіття матеріального світу - «десять тисяч речей» - включаючи людину. П'ять стихій перебувають у постійному русі і
гармонії, взаємне породженні (вода породжує дерево, дерево - вогонь, вогонь - землю, земля - метал, а метал - воду) і взаємне подоланні (вода гасить вогонь, вогонь плавить метал,
метал руйнує дерево, дерево - землю, а земля засинає воду
Варіант 5
1. "Природничий матеріалізм" як напрям філософії був розроблений
К.Марксом. Ні
2. Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати відкриття автономії людського розуму щодо обставин життя. Так
3. Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу.Ні
4. За Б.Спінозою субстанція і Бог - це тотожні поняття. Так
5.Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження.Ні
6. Знання, за І.Кантом, постає: б) синтезом матеріалу чуттів та форм розсудку.
7. Позиція "імморалізму" була обґрунтована: в) Ф.Ніцше, який вважав, що життя не підлягає моральним оцінкам.
8. Вислів "Людина — це мислячий очерет" належить: в) Б.Паскалю.
9. Згідно Аристотелю всі речі складаються із: в) форми і матерії.
10. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині XX ст. розробляв процедуру: б) верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність;
ТЕСТИ В. 1. Філософія екзистенціалізму намагалась довести в своїх міркуваннях те, що : А) людина не може пізнавати себе засобами науки, а лише способом внутрішнього
переживання власного життя, в процесі якого їй відкриваються власна свобода, неузасадненість, закинутість у цей світ, що супроводжуються відчуттями туги, страху, відчаю.
2. Підкреслюючи роль освіти, науки та знань у людському житті, представники європейського Просвітництва доводили, що: В) людину можна покращити лише шляхом освіти,
при' тому серед усіх знань для неї найбільш корисними та потрібними постають знання моральних норм та доб- рочесностей; філософія повинна сприяти людському
самовдосконаленню.
„Єство, що лише мислить і при тому мислить абстрактно, не має ніякого уявлення про буття, про існування, а) Міркування автора даного фрагмента розгортаються у
полеміці з позицією, що буття – це загальне поняття, яке можна відокремити від речей. Автор відстоює позицію єдності буття із тим, що існує; те, що складає сутність, і є
буття. Цікавою є думка, що лише там, де знаходиться твоє серце, там ти існуєш
б) Автор пояснює сутність буття як границю мислення, адже єство, як тільки мислить, не має уявлення про саме буття, існування чи про дійсність Буття є тим, що
існує, те що є, його не можливо уявити. Уявлення буття є лише його вигадкою, чимось поза самою сутністю буття. Тому випливає з міркувань автора, що буття дорівнює
сукупності речей, і його не можна розглядати у багатоманітності сутностей. І якщо забрати з буття всі важливі якості речей, то буття буде лише уявленням про нього, а не
самим буттям.
в) Автор фрагмента виділяє ситуацію людини з – поміж інших явищ дійсності у її відношення до буття думкою про те, що лише в людському житті буття і сутність
можуть бути відокремлені. Наприклад, серце людини знаходиться там, де вона сама. Її буття, існування певним чином відокремлене від неї.
г)Автор фрагмента абстрактному мисленню протиставляє невизначеність буття, у якому не можна нічого розрізняти та мислити. Ірраціоналізм припускає існування
певних областей світобачення, які недоступні розуму і що їх можна досягнути через інтуїцію, почуття та віру, тому можна зробити висновок із думок автора про те, що
буття має ірраціональний характер.
Варіант 6.
1. А.Шопенгауер вважав, що розуміння сутності людини дозволяє сприймати життя оптимістично. Ні
2. Гуманізм обгрунтував думку про найпершу цінність земного життя та земних вчинків людини.*"Так
3. Середньовічна філософія розглядала теологію як прислужйицю філософії Ні
4. За допомогою тези "Мислю, отже існую" Р.Декарт зміг подати людину у визначенні суб'єкта пізнання і діяльності. Так
5.Марксизм наполягав на тому, що філософія повинна стати науковою. Ні
6. Теза „Людина повинна бути найпершим предметом філософії, але її не можна досліджувати методами науки, а лише через внутрішнє переживання" належить: а) С.К'єркегору;
7. Хто з філософів Нового часу розробив вчення про ідоли, що заважають пізнанню? б) Ф.Бекон;
8. Погляд на світ як невпинний рух та потік змін запровадив: а)Геракліт Ефеський;.
9. Ф.Аквінський зміг синтезувати християнське світобачення із філософією: в) Аристотеля.
10. Принцип розвитку був докладно опрацьований та введений в науковий обіг: б) німецькою класичною філософією;
ТЕСТИ В. Оберіть варіант правильного завершення положення та обведіть колом літеру, що його позначає.
1. Тезу „Немає нічого в інтелекті, чого би не було у відчуттях" слід розуміти так: А) людський розум від народження нагадує чисту дошку, тобто не містить в собі ніяких ідей,
ніякого попереднього знання, тому все, що він може вибудовувати та опрацьовувати, він отримує через відчуття.
2. Міфологічний світогляд, що панував тисячоліттями, почина\ розкладатичь та зникати внаслідок таких основних причин А) філософія почала проявляти себе як найбільш вип-
равдана та ефективна форма І світогляду та пізнавальної діяльності; саме вона почала боротися із міфологією та І витісняти її із сфери і духовної культури.
„...Значно краще ніколи не думати про розшуки істини будь-якої речі, аніж робити це без методу:
а) Основною ідеєю даного фрагмента можна вважати метод пізнання істини та його значення. Позиція автора полягає у методі пізнання, який базується на певних
правилах, суворо дотримуючись яких людина не сплутає істини з хибним, а буде примножувати знання, щоб пізнати те, що вона здатна пізнати.
б) Основні кроки пізнавальної діяльності полягає у розташуванні тих речей, на які потрібно звернути увагу, щоб дійти до певної істини. Потрібно в ажчі положення
зводити до більш простих, і тоді пізнавати їх. Таким чином можна пізнати й усі інші. Такі кроки мають сучасне значення. Бо будь-яке важке завдання справді можна
звести до декількох малих, і подолавши їх в комплексі отримати вирішення даного завдання.
в) У даному фрагменті метод пізнання зводиться до певних правил, яких людина повинна дотримуватись, щоб пізнати істину. У сучасному світі, на мою думку, має
місце таке визначення, адже, щоб дійти до істини, справді зручно розбити сутність пошуку на певні фрагменти, і подолавши їх, можна вийти на істину.
г) На мою думку, автор фрагменту так високо підносить значення методу для пізнання, бо вбачає в цьому єдиний шлях для отримання пізнання та більш
достовірних та, як наслідок, ширших здібностей людського розуму.
Автором пропонується принцип раціоналізму, в якому наголошується вагомість та компетентність розуму та логічного ходу міркувань у пошуках істини.
Варіант №7
1. Антична філософія розпочинається с діяльності давньогрецьких софістів. Так

2. Згідно О.Конту наука має досліджувати лише позитивне, тобто спостережуване, просте і корисне. Так
3. Д.Бруно був представником філософії європейського Просвітництва. Ні
4. Персоналізм вважає особистість тим, що робить людину людиною. Так
5. В Стародавній Індії філософія вперше набула статусу автономного напряму інтелектуальної діяльності. Ні
6. "Коперніканський переворот" І.Канта - це : б) концепція, згідно якої людина пізнає світ тою мірою, якою вона є активною;
7. Середньовічна філософія розвивалась переважно у формах: в) схоластики і містики.
8. У вченні Б.Спінози субстанція розглядалась як: б) як причина самої себе у єдності із атрибутами та модусами;
9. Видатними представниками німецької класичної філософії були: б) І.Кант, І.Фіхте, Л.Фейєрбах;
10. Філософську концепцію Ф.Ніцше називають "філософією життя" тому, що вона: а) спиралася на новітні дані еволюційної теорії;
ТЕСТИ В. 1. Відмінності між античною та давньосхідною філософіями можна подати так:В) антична та давньосхідна філософії виникають приблизно в той же самий час,
проте східна філософія була тісно пов'язана із міфами та релігією, а антична філософія відокремилась від інших напрямів духовної діяльності та набула автономного статусу.
2. До суттєвих особливостей сучасної некласичної філософії слід віднести Б) те, що сучасна некла- сична філософія радикально відмежувалась від класичної, протиставивши
її вихідним ідеям позицію ірраціоналізму, позитивізму, заперечивши провідну роль розуму у людській діяльності та в суспільній організації життя.
„...Цілком можливо, що існує дещо єдине, через що усі блага постають благими.
А)Автор тексту хоче довести, що Існує найбільше благо, яке «породжує» інші блага.тому існує одне найбільше і найповніше благо, тобто – найвище у відношенні до
всього існуючого.через цю його властивість це благо є ще більшим благом, і тому воно виходить через себе самого.тому те, що існує через себе, є найбільшим від усього.
Б) у міркуваннях автора переважає доведення, тому що він поступово доказує нам свою думку, що найбільше благо – породження самого себе. «якщо немає сумніву
що усі блага у рівній або нерівній суть блага, то всі вони постають благими через дещо, що мислиться як те саме у різних благах. ..Тоді оскільки всі існуюче існує через
одне,немає сумніву, що це існує через себе. Тому те, що існує через себе, є найбільшим від усього» - цими цитатами автор доводить свою думку про найбільше благо.
В) думки даного тексту характерні для доби Нового часу, де розвивала проблеми пізнання, в осмисленні субстанції як вихідної підоснови дійсності. Проблему
субстанції чітко охарактеризував Спіноза, який покладався на геометричний метод(тому без сумніву можна сказати що автор тексту послідовно доводив свої думки)
Г) субстанція – те, що існує через себе, пронизує собою усі форми та явища дійсності, є першопочатком всього. Важливо довести таке існування, тому що субстанція
не може мати іншої якоїсь причини, бо тоді вона перестане бути основою для всього.
Варіант 8
1. Сократ був учнем і послідовником софістів. Ні
2. Дао є вихідним поняттям конфуціанства і позначає в ньому шляхетну людину. Так
3. Християнська апологетика була заключним, вищим етапом розвитку патристики. Ні
4. Філософська антропологія виникла в епоху Відродження. Ні
5.Платон розділив дійсність на світ ідей та світ речей, радикально протиставивши їх між собою. Ні
6. Гасло „Факти є живлення науки" відповідає позиції: а) емпіризму;
7. Пізня антична філософія найбільше прагнула: б) захистити індивіда та звільнити його від страхів життя;
8. Згідно І.Канта людина пізнає: а) явища;
9. За переконанням філософів-екзистенціалістів людина постає: б) неузасадненою, закинутою в світ;
10. Проголошення. симфонії розуму та віри у філософії XX ст. характеризує позицію: В
ТЕСТИ В. 1. Теза Р.Декарта „Я мислю, отже я існую" постала результатом: А) проведення принципу методичного сумніву з метою піддати критичному перегляду усі знання та
здобути незаперечний відправний пункт для здійснення процедур дедуктивного виведення всіх можливих істин із очевидних та незаперечних положень (засновків).
2. До вихідних тез філософії Ф. Ніцше слід віднести наступні: В) все, із чим стикається людина, постає лише різновидами життя, тому в світі панують закони виживання і
боротьби за існування, де повинні перемагати сильніші; заклик підтримувати слабких знесилює та послаблює життя.
“... Благородна істина про страждання: народження – страждання,
А) Істина про страждання чітко дає нам зрозуміти, що страждання є невід*ємною частиною нашого життя і воно дане для того, щоб ми цінували радість і щастя, щоб
ми боролися, мислили і ставали кращими та сильнішими. Щодо походження страждання, то воно вказує нам на жагу (нестримне бажання, надмірність). Саме воно рух ає
нас щось робити, здобувати, досягати… І під час цього ми наштовхуємося на перешкоди, які в більшій чи меншій степені змушують нас страждати (фізично чи душевно).
Знищення жаги життя означатиме знищення бажання рости, розвиватися, ставати кращим, але це в жодному разі не означає самогубс тво (яке в деякій мірі можна
охарактеризувати жагою смерті). Життя, позбавлене природніх властивостей жаги буде спокійним, але водночас і нудним, бо все буде без надмірностей, в якихось певних
межах. Людина привикне до цього і життя поступово втрачатиме інтерес.
Б) Якщо взяти за основу поняття «існування» унікальну особистісну сутність людини, що в тілює в собі неповторність особи, то знищення жаги існування призведе
до повного знищення будь-яких проявів особистості: її почуття, емоції, переживання, бажання, прагнення, потребу в самореалізації, власної точки зору. Навіть при
максимальному пригніченні особистості (тобто знищення основних її особистісних проявів) вона все ж на підсвідомому рівні буде зберігати свою особистісну сутність
(хай навіть частково). Саме тому повне знищення жаги існування практично неможливе. І якщо б це трапилося, життя такої особи теж буде частковим, тобто
позбавленим кольорів, радості та щастя. Це була б особа без особистості.
В) У даному тексті домінує раціонально-логічний тип мислення, тому що викладені в тексті ідеї пов*язані між собою, описані точно, послідовно, без протиріччя, кожна
частина тексту логічно зв*язана з наступною частиною і загалом всі частини утворюють єдину систему.
Г) В даному тексті сутність людського буття ототожнюють стражданню. Але насправді наше життя є таким, яким ми його робимо і бачимо самі. Нам просто
потрібно навчитись цінувати і знаходити ті прекрасні та веселі миті, які заставляють жити дальше. Тому у цьому тексті нас наш товхують на правильне бачення
світу(сприйняття світу таким, яким він є), на правильну думку (без осуду), на правильну мову (без брехні, образ та брудних слів), правильну дію (без вчинення зла іншим),
правильне життя (допомога іншим), правильне зусилля (тратити зусилля на те, що дійсно варте цього) тощо. Саме завдяки цьому, світ не здаватиметься таким сірим і
жорстоким.
Варіант 9
1. Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світоглядуТак
2. Найпершим об’єктом натурфілософії поставала природа, а першою проблемою – проблема начала буття.Так
3. Креаціонізм як суттєва риса християнської філософії означає віру в наперед визначення долі. Ні
4. В епоху Відродження у поглядах на світобудову були поширеними пантеїзм та пасихізм. Так
5. Століттям просвітництва в Європі називають ХVIII ст.. Так
6) Категоричний імператив це В) всезагальний закон моральної поведінки.
7) Тезу « Я знаю, що я нічого не знаю» слід завершити словами: В) але інші люди незнають навіть і того
8. Сперечання номіналізму та реалізму розгорнулось: В) в середньовічній філософії
9. Філософська позиція, що вважає що Бог створив світ та надав йому імпульсу дії, називається: В) деїзм
10. Плюралізм як філософський погляд на начала світу передбачає визнання: Б) існування множинних субстанцій
ТЕСТИ В. 1. До відмінностей між античним та середньовічним світоглядами слід віднести: Б) креаціонізм, провіденціалізм, екзегенетичність та віросповідальнний характер
середньовічного світобачення та космоцентризм, політеїзм та замкнений рух історії в античному світобаченні.
2. Розрізняння первинних і вторинних якостей речей у філософії Новго часу продилось на таких підставах. А) оскільки лише математичні та геометричні характеристики речей
підлягають точному обчисленню, то їх як первинні якості слід приймати до уваги у пізнанні, а вторинні якості - те, як проявляються речі у відчу- тях - слід вважати лише І
суб'єктивними враженнями.
г ".. .Освіта звільняє людину від дикості та варварства... Наука
А) Основна ідея цього фрагменту - не «закидати» себе у яму, бути особистістю на землі і не загубити свій дар подарований нам Спасителем. Людина повинна
удосконалюватись. Цьому сприяє наука, освіта і віру у щось вище на землі – віра у Спасителя. Саме це сприяє до пізнання самого себе, до вдосконалення себе та світу. І
саме це допоможе знайти сенс свого життя.
Б) Автор у даному фрагменті протиставляє між собою освічену і неосвічену людину. Неосвічена людина, за його словами, вишукує у собі якусь позитивну якість, і
вихваляється нею, не задумуючись над тим, що її можна розвивати. А освічена – перебуває у постійному русі та розвитку. Вона шукає позитивні якості та розвиває їх.
Щодо покладання надій у справі покращення людини, то автор покладає їх на віру у Спасителя, в освіту і в науку. Ці три фактори взаємопов’язані. Адже вони
вдосконалюють доброчесність і не дозволяють впасти у заблудження, допомагають виправляти свої помилки і спонукають до самовдосконалення. Вони змушують
повернутись до розмірковувань про божественну всемогутність і заставляють нас розвивати себе.
В)Освіта і наука – все те, що розвиває розум людини. На думку автора неосвічена людина не знає, що таке заглиблюватись у себе і оцінювати себе. Для того, щоб ми
не впали у заблудження, знали своє місце на землі і прославляли Божественну велич, автор даного тексту закликає нас звернутись до основних двох джерел, які дав нам
Спаситель - це книга Писання та книга природи. На його думку, вони є одні з основних джерел, які заставляють нас задуматись про життя, про Божественну могутність і
все ж таки про самого себе.
Г) На думку автора освіта робить людину особистістю – «звільняє людину від дикості і варварства». Неосвічена людина не знає всіх радостів життя, вона «не
бачить», що з кожним днем воно стає краще. Я згідна з автором, адже освіта є важливим критерієм у нашому житті. Усе життя ми вчимось і вчитись ніколи не пізно. Це
удосконалює нас, нашу свідомість. Це допомагає нам долати буденні труднощі. Перевагою науки є те, що вона спрямовує розум на те, що він постійно спонукав себе до дії
і прагнув до вдосконалення. Наука спонукає нас звеличувати і прославляти божественну велич. Як на мене наука і людина повинні завжди стояти поруч. Без науки
людина не вдосконалювалась би, вона б деградувала. Без неї людина замкнулась у собі, картаючи себе своїми ж недоліками. Завдяки науки розум людини
вдосконалюється.
Варіант 10
ТЕСТИ А. Обведіть колом варіант правильної відповіді
1Філософія як форма світогляду постає загальнолюдським явищем. Ні
2. В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії. Так *
3. Для німецької класичної філософії було характерним прагнення до створення завершених систем філософського знання.Так
4. Д.Берклі був представником німецької класичної філософії. Ні
5. Ф.Ніцше і С.К'єркегор є засновниками позитивізму як напряму некласичної філософії. Ні
6. Некласична філософія вважала, що пізнання слід спрямовувати: б) на те, що увійшло у наше сприйняття, що є доступним людині;
7. Відмінність у філософських позиціях Сократа та софістів полягала у тому, що: б) софісти сповідували принципи відносності усякого знання, а Сократ вважав, що
справжні знання повинні бути остаточними, завершеними;
8. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: в) немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях.
9. "Монадологія" як вчення про численні монади (одиниці) - початки буття була розроблена: б) Ґ.Лейбніцем;.
10. Зміст світогляду визначають: б) знання, принципи, переконання, що є життєвими орієнтирами людини;
ТЕСТИ В. 1: Відмінності між позиціями емпіризму та раціоналізму окреслюються так:
А) емпіризм, сповідуючи тезу про те, що немає нічого в інтелекті, чого би не було у відчуттях, зводить знання до чуттєвих даних, а раціоналізм базує знання на фактах,
опрацьованих логікою.
2. Відмінності між онтологічними ідеями Платона та Аристотеля полягають у наступному:
А) Платон вважав найпершим буттям буття ідей - і ідеальних сутностей речей, а Аристотель ототожнював буття із будовою, причина- I ми та діями реальних речей, тому
Платон протиставляв світ ідей і світ речей, а Аристотель їх зближує.
"Істинне є ціле. Але ціле є тільки сутність, що завершує себе через
А) основною ідеєю даною фрагмента є те, що істина є ціле, але його можна осягнута лише у систематичному викладі та в історичному русі. Тобто будь-яка річ є
маленькою складовою чогось глобального, цілого, єдиного. Так само і кожна людина є частинкою цілої, істинної системи. А оскільки істина – це процес, то людство не
стоїть на місці – воно розвивається і знаходить відповіді на запитання, які виникають у процесі його еволюції.
Б) автор даного тексту доводить системну позицію у розумінні засад дійсності, тобто вивчення будь якого процесу, дії чи роздуми над чимось конкретним є лише
невеликою частиною цілого, яке продовжується як осмислення людиною істинного її життєвого покликання. Також системність означ ає, що при осмисленні певних речей
необхідно враховувати протилежні думки. Це означає, що протиріччя дають нам цілісні окреслення предмета. Тобто предмет постає як суперечливий, мінливий,
рухливий. У протилежних виявленнях та окресленнях він ніби сам відрізняється від себе, залишаючись єдиним, але різноманітно виявленим та суперечливим. Таке
бачення засад світу називається діалектикою.
В) використання несистемного, тобто неповного значення не дає повною мірою оцінити своє життя і навколишню дійсність. Тому кр аще користуватися системним
значенням і складати часткові знання в істинне ціле, вивчаючи окремі поняття і формуючи загальну картину дійсності.
Г) знання певного процесу чи дії вимагає у людини пізнання іншого, більш складнішого процесу чи дії, до якого людина дійшла, та ще не переступила поріг
розуміння. Тобто попереднє знання є науковим механізмом для пізнання чогось іншого.
Варіант 11
1- «Коперніканський переворот» І. Канта у філософії був пов'язаний з його гіпотезою про еволюційне походження Всесвіту. Ні
2. Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками елліністичної філософії. Ні
3. Історично першою формою світогляду слід вважати релігію.Ні
4. ф. Бекон постає родоначальником європейського прагматизму.Ні
5. Неотомізм постає одним з найвпливовшшх напрямів сцієнтастської філософії XX століття Ні
6. Духовним каноном давньоіндійської філософії є: б) Веди;
7. Важливе значення для формування і розвитку філософії Нового часу мало: а) формування точних наук, найперше - природничих;
8. Перш ніж вивести тезу «Я мислю, отже існую», Р. Декарт стверджував:а) «вірую, тому шо абсурдно»;
9. «Золоте століття» схоластики в історії Європи - це: в) XIII ст.
10. Одним з етапів розвитку позитивізму був: в) емпіріокритицизм.
ТЕСТИ В. 1.Співвідношення між двома провідними напрямками середньовічної філософії - схоластикою та А) схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування
основ християнства, насамперед на доведення буття Бога за допомогою розуму і логіки, тоді як містика виходиоа з того, що розу м тільки шкодить у Богопізнанні, а тому слід
опиратися лише на віру і любов до Бога
2. Відмінності між міфологічним та філософським світоглядом можна подати наступним чином:
А) філософський світогляд є теоретично обгрунтованою системою поглядів на світ на основі логічних критерії з акцентом на індивідуальному «Я» та на потребі вибору підстав
власної поведінки, ; формулюванні критичного І ставлення до авторитетів, тоді І як міфологія є системою образного, синкретичного знання про світ, що і грунтується на
абсолютизації і досвіду окремого роду чи і племені.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:
«Якими б не були різними категорії естетиків,
А) Автор даного уривку виділяє три стадії життєвого сходження. Перша називається стадією безпосередності людської особистості (етики), наступна стадія - стадія переможної
краси, а третя стадія – стадія визнання (естетики).
б) Вирішальною ознакою стадії безпосередності людської особистості є фізичність, тобто фізичне здоров’я як благо. Ознакою др угої стадії (стадії переможної краси) є доброта,
милосердність, співчуття, як рятівні кола для людства. Характерною рисою наступної стадії – стадії визнання є владний та грошовий олімп.
В) Паралельним моментом між етичним та естетичним є вимогливість та невблаганність. У етика вимогливість до себе, а у естетика до себе і до інших.
Г) «Перебувати в абсолютному відношенні до Абсолютного» значить, що лише наявність Бога як абсолюта може виправдати абсолютність людської унікальності. Оскільки людина
у своїй унікальності виходить на прямий зв’язок із Богом, то вона ніби отримує цим санкцію на абсолютну свободу самоздійснень. Враховуючи те, що з індивідуального складається
загальне, то індивід може як зруйнувати всезагальні цінності, так і укріпити їх.
Варіант 12
1. Вплив Сходу на Захід проявляється у сфері техніки, способів організації економіки та щрдлітичного життя.Ні
2. Засновником дедуктивно-раціоналістичного методу у філософії Нового .часу був Р. Декарт. Так
3. Патристика є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії. Ні
4. Філософія XX - поч. XXI ст. вирізняється своєю одностайною відданістю традиціям класичної філософії. Ні
5. Міфологія базується на дискурсивному мисленні, а філософія постає синкретичним духовним утворенням. Ні
6. Засновником емпіризму у філософії Нового часу був: в) Ф. Бекон.
7. Засновником даосизму в Китаї був б) Лао Цзи;
8. С. К'єркегор розглядав такі три стадії існування людини: в) рстетична - етична - релігійна.
9. Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у: б) логічне опрацювання мови і будови науки;
10Формулювання категоричного імперативу Канта каже: «Чини так, аби максима твоєї поведінки на основі твоєї волі могла стати...»- продовжить тезу: а) загальним
законом людської поведінки;
ТЕСТИ В 1. Одна з головних проблем середньовічної схоластичної філософії - дискусія про універсали - розв'язувалась таким чином:
А) реалісти стверджували, що універсали (загальні поняття) існують реально як сутність будь-якої речі поза одиничними речами і незалежно від них, а номіналісти вважали,
що реально існують лише одиничні речі, а універсали є узагальненням того спільного, що містять окремі речі даного І роду; вони є лише словами, І шо позначають загальне.
2. Виходячи з основоположних характеристик епохи Відродження, які задекларували собою значні ррушення у духовному житті суспільства та економіці, розширення обріїв
суспільного досвіду, Шзвйток природознавства, великі географічні відкриття, успіхи в медицині, астрономії, зростання Шуоритету міст і т.д., можна стверджувати, що:
Б) філософія та світогляд епохи Відродження не тільки наголошували на зверненні до античної культури і філософії, робили основний наголос на проблемах людини та
природи, але й перейняли та розвивали певні моменти християнського середньовічного світобачення, проте з певними змінами.
«У нашій психіці, що розуміється нами як апарат, утворений із
а)У психіці людини Фройд спершу виділяє Я і Воно, де Воно – це несвідома частина нашої психіки з якої з часом формується Я. Пізніше частина Я може переходити
назад у Воно, але тоді ми вже назвемо його так званим Над-Я, яке контролює поведінку і бажання Я.
б)Можливо можна, адже неконтрольоване Воно спричинятиме різні бажання і по різному для різних людей сприймає прекрасне та зад оволення. Тому ми маємо
художників абстрактів, письменників фантастів, танцівників авангардних стилів і тому подібне. Також якщо Я має агресивні потяги і слабке Над-Я не зможе його
контролювати, то це може вилитися у неконтрольовані спалахи агресії
в) Коли хтось зривається на тобі, то варто звернути увагу на те, що його Над Я не контролює Я, або його просто не має. Якщо ми відчуваємо, що прийшло натхнення,
то це просто наше Воно отримало більшу владу і почало малювати різноманітні картини у нашій уяві
г)Я- це та частина психіки, яка координує нас весь час і тримає під контролем. Воно, це те що ми робимо не задумуючись, природно. Над Я, можна в певному
розумінні назвати совістю, бо вона корегує поведінку Я
Варіант 13
1. Б. Паскаль обґрунтовує позицію, згідно якої розум людини у початковому стані являє собою «чисту дошку».Ні
2. В античному світосприйнятті провідне місце належало космоцентризму, а в середньовічному - раціоналізму. Ні
3. Метода маєвтики як метод бесіди з метою народження знання запровадив Сократ.Так
4.Поняття екзистенційного відчаю відігравало визначну роль у філософії А. Шопенгауера. Так
5. Г. Гегель виводив усі окреслення світобудови із діяльності «Я». Ні
6. Виходячи з учення Ф. Бекона про «ідоли» (або «примари»), очевидність руху Сонця по небосхилу навколо Землі є ідолом: а) роду;
7. Серед основоположних принципів вчення Конфуція немає наступного: б) формувати власний, незалежний стиль життя і мислення;
8. Тертуліан в своїх творах відстоював наступну тезу: в) «Вірую, тому що це абсурдно».
9. Згідно вчення О. Конта, розвиток людського суспільства проходить послідовно три стадії або стани людського духа: б) теологічну метафізичну - позитивну;
10. У психоаналізі серед прихованих основ душі людини немає інстинкту: в) соціальності.
ТЕСТИ В. 1. 1. Сутність креаціонізму як важливої, сутнісної світоглядної позиції у середньовічній філософії передбачає: В) що світ не має своєї власної і самостійної засади,
що він створений Богом із нічого, а тому може існувати лише за умови сталого зв’язку із творчою енергією Бога; відповідно, завдання людини полягає у всілякому підтримуванні
діалогу із Богом.
2. Розуміння пізнання у філософії І.Канта передбачає такі рівні форми його здійснення: В) людські чуття надають матеріал для пізнання, а розсудок, що має призначення
мислити, впорядковує їх за допомогою апріорних форм (категорій). Останні впорядковуються та пов'язуються між собою на основі ідей розуму. Знання являє собою синтез
матеріалу чуттів та категорій розсудку, а сфера синтезу визначається як сфера пізнавального досвіду.
«Центральна позиція персоналізму - це існування вільних та творчих
а) Екзистенціалізм досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що власна до вибору власної долі. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: існування
передує сутності, а персоналісти вважали, що особистість є жива активність само творення, тобто немає різниці між існуванням і сутністю. Філософська антропологія у
широкому сенсі це вчення про природу (сутність) людини, коли персоналізм не розглядає людини як такої взагалі, лише особистість необмежену.
б) В основному я погоджуюсь з позиціями персоналізму, адже особистістю не можна назвати щось матеріальне чи визначене, вона с амотвориться. Також не
заперечую і того, що кожна особистість має власне призначення, яке для неї підготував Творець і вона повинна виконати його, тому постійно бореться з долею і
закінчується ця боротьба тільки після смерті. Вважаю, що особистості могло б і не бути, якби не само активація, саморозвиток., саме від того на скільки багато
особистість над собою працює залежить її рівень розвитку і досконалості. Чим він вищий тим ближче особистість є до самосвідомості, тобто розуміння свідомості
існування свідомості.
в) Текст належить до періоду філософії 20 століття, який характеризується тим, що у ХХ ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, або й
навіть її перше надзвичайно гостре осмислення самої у плані намагання з’ясувати, що, власне, робить людину людиною. Основна р иса розвитку філософії XX століття -
плюралізм шкіл, напрямків; поява нових, нестандартних (некласичних) ідей і концепцій. Причина цьому, можливо, демократизація громадського життя, ріст ступеня
свободи особи. Воля є каталізатором творчості, а творчість - це завжди розмаїтість. І все-таки серед самих різних по типу філософствування і методології теорій можна
виділити два основних напрямки, які протилежним чином реагують на нашу епоху - епоху науково-технічної революції (НТР), епоху технічної цивілізації
г) Персоналізм наставляє нас на спілкування у творчості, заради творчоті. Він закликає до активного, невпинного руху, життя. Задля того, аби пізнати душею
Царство Боже і жити у ньому на землі. Звичайно,людина не живе сама, тому саме в людському суспільстві, спілкуючись з іншими людьми, ми можемо досягти омріяного
Раю на землі, якщо ті, хто нас оточує буде нас підтримувати і прагнути того ж. Основою такого спілкування будуть спільні цілі, спільна мета, яка заклечається в тому, аби
«змінити таємницю своєї душі»
Варіант 14
1. Основоположний принцип даосизму — це принцип нірвани. Так
2. Новаторство Аристотеля полягало в тому, що він розробив вчення про два світи - світ ідей та світ речей. Ні
3. В епоху європейського середньовіччя природне, тілесне розглядалося як єдино можливе виявлення духовного. Так
4. Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується навколо неї. Так
5. Принцип монізму постає вихідним для філософії Л. Фейербаха. Ні
6. Вирішальною умовою визнання існування будь-чого Дж.Берклі вважав: а) емпіричне підтвердження;

7. Згідно екзистенціалізму, сутність людини визначається:
б) божественним напередвизначенням;
8. Згідно канонам класичної європейської філософії правильні вчинки людини визначаються: в) розумом.
9. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії XX ст. був:б)неопозитивізм;
10. Термін «філософія» вперше був запроваджений: б)Піфагором;
ТЕСТИ В. 1. До найважливіших здобутків німецької класичної філософії можна віднести наступні ідеї: Б) відкриття ролі і значення принци пу агностицизму у пізнавальних
можливостях; подолання гносеологізму попередніх епох; обгрун- I тування ідеї розвитку як революції в підході до Всесвіту і суспільства; вчення про безмежні можливості
людського розуму і суб'єкта в цілому.
1 2 . Відмінність між давньокитайською та давньоіндійською філософією полягала в тому, що: В) індійська філософія виходила з домінування матеріалістичності світо-
осмислення, десакралізації дійсності,домінування нормативно-соціальної адміністративної практики, а китайська філософія спиралась на метафізичні духовні елемента релігії та
світогляду, де домінували пошуки шляхів звільнення від життєвих колізій через подолання самості.
«Існують культури, що розквітають та старіють...У кожної культури
А) згідно з тексту поштовхом до створення культури постає роздуми людини про життя , світ,душа У філософії культура виступає не окремою сферою с успільного
життя, а суспільством, якщо розглядати людину як суб'єкта діяльності, проявом її властивостей і обдарувань. Культура уособлює творчу діяльність у предметах,
необхідних для життєдіяльності людини, виступає втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Культура - певна суть людини. Міра розвитку
культури визначається мірою розвитку життєдіяльності людини. Життєдіяльність людини втілюється, насамперед, у безлічі створюваних матеріальних і духовних речей:
у нових засобах праці, нових продуктах харчування, нових елементах матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, нових наукових ідей, політичних та ідеологічних
концепцій, релігійних вірувань, моральних регуляторах.
Б)співвідношення Культури і цивілізації це одне з дискусійних питань.Цивілізація характеризується Функціонуванням культури назовні, під цивілізацією розуміють
епоху розвитку, Суспільство можна вважати цивілізованим, якщо на сучасному рівні розвиваються всі сфери життєдіяльності людей: виробництво і споживання, наука і
освіта, мистецтво і політика, мораль та ін. Поняття сучасний рівень означає відповідність світовим зразкам, досягненням загальнолюдської культури. Називаючи
суспільство цивілізованим, мало що можна сказати про стан людини, про розвиток ЇЇ духовних якостей. В оточенні сучасних речей та ідей людина може не знайти себе,
втратити, почувати дискомфортно, тобто перебувати у стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бути чужою їй. Особистість вимушена бігти від
безлічі суперсучасних речей, цивілізацій, від самої себе. Низький рівень культури заважає цивілізованому суспільству забезпечити добробут і щастя людини, тобто такий
взаємозв'язок суб'єкта з предметом, за якого існування речі повністю підпорядковується розвитку суттєвих сил людини, її розвитку. Цивілізація, повинна мати високий
культурний рівень, тобто базуватися на високих духовних надбаннях. Будь-який відхід від гуманістичних загальнолюдських пріоритетів деформує обличчя суспільства,
спрямовує його розвиток в антицивілізоване русло.
В)Ні.Культури впливають одні на одну і приносять туди свої зміни або добавлення.Розуміння культури як способу самореалізації і самотворення особистості, світу
символів у різних сферах суспільного життя дозволяє диференціювати історичні форми культури, охарактеризувати конкретні типи, визначити їх місце і роль в історії.
Кожна історична епоха та цивілізація мала свою культуру і ця культура вносила у нову епоху чи іншу цивілізацію якісь свої зміни.
Г)Людина сприймає культуру свідомістю ,а цивілізація це продукт культури. У процесі творчої людської життєдіяльності розвиває ться весь комплекс соціально-
політичного буття людини: складаються нові соціальні спільності і стосунки між ними, ефективніші форми урядування і самоврядування у суспільстві, нові
інститулізовані структури духовного виробництва, зв'язки між різними народами і державами, нові інформаційні канали та ін. У результаті активної людської
життєдіяльності розвиваються, збагачуються усі суспільні форми життя, прогресує суспільство як складний соціальний організм. Отже, культура є вираженням
досягнутого людиною рівня історичного прогресу. Називаючи суспільство цивілізованим, мало що можна сказати про стан людини, про розвиток ЇЇ духовних якостей. В
оточенні сучасних речей та ідей людина може не знайти себе, втратити, почувати дискомфортно, тобто перебувати у стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати
людину, бути чужою їй. Особистість вимушена бігти від безлічі суперсучасних речей, цивілізацій, від самої себе. Низький рівень культури заважає цивілізованому
суспільству забезпечити добробут і щастя людини, тобто такий взаємозв'язок суб'єкта з предметом, за якого існування речі повністю підпорядковується розвитку
суттєвих сил людини, її розвитку.
Варіант 15
1. Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу наукового знання і була інтегрована у міфологію та релігію. Так
2. Гносеологія - це розділ філософії, який досліджує норми і правила людської поведінки та взаємин між людьми. Ні
3. Б. Паскаль охарактеризував людину як «мислячий очерет». Так
4. В.Оккам належав до прихильників номіналізму у середньовічній філософії. Ні
5. Поняття культури характеризує технологічну сторону життя суспільства. Так
6. Основою всякого пізнання за Платоном є: б) споглядання ідей;
7. За Б. Спінозою людині заважають пізнавати істину: в) людські пристрасті.
8. Карма в давньоіндійській філософії означає: в) закон вічного коловороту буття.
9. Для образу «надлюдини» Ф. Ніцше нехарактерно: в) повернення до істинної, первинної християнської моралі.
10. До вихідних тез екзистенціалізму відносяться наполягання на: а) відірваності людини від засад буття, стан її закину тості у світ;
ТЕСТИ В. 1. До вихідних засадничих особливостей сцієнтиської філософії XX ст. слід віднести: Б) визнання провідної ролі науки та науко вого пізнання у розвитку людини і
людства, визначення завдань філософії через тісну співпрацю із наукою, ретельне опрацювання на засадах наукових засобів мови, логіки та будови науки; проведення виправданих
порівнянь науки з поза- та ненауковими видами пізнання та визначення самої філософії як методології науки
2. До основоположних ідей елліністичної течії скептицизму слід віднести: В
« ...Життя не має інших цінностей, окрім ступеня влади (якщо ми
а)Ф.Ніцше високо цінував думку про волю як вихідну основу сущого, але ще більше загострював її. Ніцше наголошував на тому. Що власне воля являє собою «волю
до влади » ,тобто поривання до простого становлення у будь- який спосіб. Воля виявляє себе насамперед через життя , життя постає першою і єдиною реальністю.І в житті
існує боротьба за виживання.Я погоджуюсь з Ніцше у тому що у нашому житті перемагає сильніший, даний принцип діє і до сьогодні.
б)оскільки життя рухає волевиявленням у ньому панує боротьба за виживання . звичайно у ній панує ильніший. Завдяки такій перемозі життя може змінюватись.
Слабким людям не слід ні допомагати ні співчувати.Найвищою цінністю для Ніцше є воля, завдяки якій людина приходить до влади.Сучасній л юдині певною мірою
можна покластись на його принципи, тому що щоб дійти до влади потрібно насправді бути сильною людиною із силою волі.
в)Ніцше вважає , що мораль-засіб боротьби слабких проти сильних вважав що життя не підлягає моральним оцінкам бо воно є таким яким воно є.Мораль на думку
Ніцше тримається на авторитеті та залякуванні, але «Бог помер» тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж, що посиляються на Бога , підтримують
слабкість та виродження, а не силу життя.
г)Надлюдина у філософії Ніцше це:
Якщо ж людина відчуває у собі »голос крові» , вона не повинна звертати увагу на мораль а стати «по той бік добра та зла» й піднести себе саму на надлюдський
рівень. Тільки надлюдина може бути справжнім виявленням життя, вона є поза моральністю (імморалізм).Надлюдина характеризується силою життя, а прості люди вони
звертаюься до культурних норм та цінностей це і є виявленням людської слабості та незахищеності
ВАРІАНТ 16
1. Спіноза був учнем Лейбніца, проте піддав критиці його філософське вчення.Ні
2. Середньовічна філософія розглядала теологію як служницю філософії. Ні
3. Для європейського Просвітництва характерним було наполягання на тому, що єдино вірним методом науки є індукція. Так
4. За А.Шопенгауером в основі світобудови лежить світовий розум. Ні?
5.Філософський напрям, що розвивався у поглядах Р.Декарта називається скептицизм. Ні
6. До філософських дисциплін, що окреслюють природу людини належать: б)філософська антропологія і персонологія;
7. Схоластика, як напрям християнської філософії базувалась на твердженні:в)розум сприяє наближенню людина до Бога.
8. Новим напрямом філософії, що суттєво впливає на її розвиток на межі ХХ-ХХІ ст. є: в)постмодернізм.
9. Джерелами пізнання у філософії Нового часу вважали: ?в)науки та мистецтво.
10. Онтологія як філософська наука про буття найперше аналізує такі категорії: а)буття, суще, субстанція;
ТЕСТИ В. 1. Основні характеристики онтологічних напрямів у філософії Нового часу зводяться до такихознак: ?Б) переконання в тому, що о сновним завданням філософії
постає визначення фундаментальних засад світу і буття, ретельне опрацювання питань про структуру та процеси, що відбуваються у світі на основі визначення сутності субстанції,
окреслення найважливіших елементів світобудови.
2. У розвитку філософсько-світоглядних ідей європейського Відродження можна виділити такі три періоди, які поступово змінювали один одного: В) гуманістичний період,
скерований на піднесення гідності людини, обгрунтування її величі та особливого місця у світобудові і дослідження головних характеристик людської сутності; неоплатонічний
період, коли центральною проблемою було дослідження стрункості світобудови з позиції філософії Платона; натурфілософський період, основним завданням якого було
дослідження розуміння сутності природи і Всесвіту з допомогою методів точних наук.
« ...Ідоли бувають вроджені і набуті. Вроджені притаманні природі
а) вроджені(поділяються на ідоли роду,ідоли печери та ідоли площі) і набуті(“ідоли театру”)
б) Третій вид оман - ідоли ринку (або ринкової площі), які виникають у середовищі «взаємного спілкування і спільного використання мови» Четвертий, останній,
вид оман - ідоли театру, які своїм корінням йдуть в науку і філософію. Вони переселяються в людські думки з різних філософських вчень в результаті довіри і поклоніння
тим чи іншим науковим авторитетам.
в) Основний засіб подолання «привидів» - звернення до досвіду і обробка досвідчених даних науковим методом. Проблему вибору методу істинного Бекон вирішує
алегоричним способом. На його думку існують три основних шляхи пізнання - «павука, мурашки і бджоли». Кожен з них має свої позитивні і негативні сторони.
- «Шлях павука» - це спроба вивести істину з «чистого» свідомості як такого. На цьому шляху має місце повне нехтування до фактів і самої дійсності. Висновки, що
одержуються таким методом, мають форму гіпотез. Вони можуть бути істинними, а можуть бути помилковими. Цим методом користуються догматики і раціоналісти, які
подібно павуку тчуть павутиння думок з свого розуму.
«Шлях мурашки» - це вузький емпіризм, сконцентрований тільки на збиранні фактів. Емпірики наполегливо, як мурашки, збирають розрізнені факти, але не
вміють їх узагальнювати. Такий метод пізнання також односторонній, бо не дозволяє досліднику заглянути в суть досліджуваного предмета.
«Шлях бджоли» поєднує в собі гідність перших двох методів і вільний від недоліків кожного з них. З його допомогою дослідник здійснює підйом від емпірії до теорії.
Боязнь цього підйому повертає на помилковий «шлях мурашки», а поспішність сходження відводить на «шлях павука». Для того, щоб уникнути обох крайностей, слід
дотримуватися, на думку Бекона, систематичну наполегливість і неухильну послідовність, дотримуватися принципу єдності чуттєвого і раціонального.
г) є. Перший вид оман - ідоли роду - притаманний усім людям, оскільки вони домішують до природи пізнаваних речей природу власного духу. До цього виду
помилок наводять і обмежені можливості органів почуттів, і бажання людей витлумачити нові ідеї в дусі колишніх уявлень, і прагнення людини поширити уявлення про
маленькому світі, в якому живе він сам, на великий і загальний мир. Зміст ідолів печери складають особливості виховання та психології людини, специфіка соціального
середовища проживання, спрямованість інтересів особистості. Привиди печери відрізняються значною різноманітністю, оскільки вони висловлюють індивідуальні
відмінності кожної людини окремо. Третій вид оман - ідоли ринку (або ринкової площі), які виникають у середовищі «взаємного спілкування і спільного використання
мови» Невдалий і неправильний вибір слів створює серйозні труднощі і перешкоди на шляху пізнання істини. У цьому випадку слова як би затуманюють розум,
приводять його у сум'яття, дезорієнтують в пошуках істини.
Четвертий, останній, вид оман - ідоли театру, які своїм корінням йдуть в науку і філософію. Вони переселяються в людські думки з різних філософських вчень в
результаті довіри і поклоніння тим чи іншим науковим авторитетам. Основний засіб подолання «привидів» - звернення до досвіду і обробка досвідчених даних науковим
методом
ВАРІАНТ 17
1.Апологетика як ранній етап християнської патристики опікувалась організацією ефективної діяльності інквізиції. Ні
2. Давньогрецький філософ Геракліт вперше вжив термін «філософія». Ні
3. Філософія Р.Декарта відіграла важливу роль у становленні протестантської теології. Так
4. Конфуціанство і джайнізм - найавторитетніші напрями давньоіндійської філософії. Ні
5. Метафізика та онтологія як філософські дисципліни досліджують проблему буття. Так
6. Філософія Відродження була: а) антропоцентричною;
7. Для давньогрецьких софістів головним було:в) перемога в диспуті.
8. Надлюдина у Ф.Ніцше найбільше прагнула: в) піднесення над усім світом.
9. Термін «філософія» у прямому перекладі з давньогрецької означає: в) любов до мудрості.
10. Філософія від науки відрізняється: б) екзистенційною спрямованістю в осмисленні світу;
ТЕСТИ В. 1. Основоположні ідеї Б.Паскаля про місце і роль людини у світі можна охарактеризувати В) людина перебуває на межі двох безодень: безмежного космосу та
безмежної подільності речей, тому відчуває під собою порожнечу; їй недоступні остаточні і певн: знання; на цьому фоні у не виникають невпевненість дискомфорт, туга і тривога.
Почуваючись мислячим очеретом, людина намагається заповнити своє життя турботами, метушнею, а не думає про своє становище і призначення. Єдина опора в такій ситуації - це
Бог і гідне мислення.
2. Сутність релігійного світогляду може бути окреслена такими положеннями
Б) це є форма світогляду, що базується на переконанні в тому, що наочне, доступне спостереженню не є єдиною та істинною реальністю, а тому ділить світ на надприродний та
земний, претендує на роль життєвого наставництва на основі виходів на зв'язок із позамежним. положеннями:

« ...Воля як річ в собі (Ding an sich) цілком відмінна від свого явища
а) вона відмінна від свого явища та від усіх її форм, яких вона набуває під час зяви і які стосуються лише її об’єктивації, а їй самій непритаманні. Вона знаходиться
поза сферою дії закони у всіх його проявах і цілком позбавлена основи, хоча кожний її прояв необхідно йому підкоряється
б) вона відмінна від свого явища та від усіх її форм, яких вона набуває під час зяви і які стосуються лише її об’єктивації, а їй самій непритаманні. Вона знаходиться
поза сферою дії закони у всіх його проявах і цілком позбавлена основи, хоча кожний її прояв необхідно йому підкоряється. Воля свобідна від будь якого розмаїття,сама
вона одна, але не як один об’єкт, єдність якого пізнається лише у протиставленні можливості розмаїття.
в) у всіх функціях нашого тіла, яке не керується пізнанням
Варіант 18
1. Найбільш виразною рисою міфології був синкретизм - злиття усього з усім. Так 2.«Дао» в давньокитайській філософії - це збірник законів і норм поведінки..Так
3.Ж.-П.Сартр і М.Гайдеггер були видатними представниками французького екзистенціалізму. 1 Так
4.Аристотель поділив реальність на світ ідей та світ речей. Ні
5. В основі філософської системи Спінози лежить вчення про атоми як засади світу. Ні
6. До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести: в)те, що вона визначала зміст і значення основних релігійних догматів.
7.О.Конт постав засновником: б) позитивізму;
8.Плідним методом наукового пізнання згідно Ф.Бекону слід визнати:
в) індукцію.
9.За морально-ціннісними орієнтаціями світогляд класифікують:
б) егоїстичний, гуманістичний, альтруїстичний;
10.«Архе» у давньогрецькій філософії - це:
а) універсальний початок усього сущого;
ТЕСТИ В. 1. До вихідних засадничих особливостей культурологічних напрямів у філософії XX ст. слід
віднести наступні:
А) опора на наукову картину світу та методологію природничих наук, наголос на позитивних сторонах і здобутках наукового прогресу, що продукує знання обґрунтоване,
достовірне і підтверджене досвідом; лише методами науки можна пізнати культуру.
2. Особливості вчення про субстанцію у мислителів Нового часу Б. Спінози та Г.Лейбніца можна окреслити так:
Б) у концепції Спінози може існувати тільки одна субстанція, яка водночас є Бог і природа; духовна та матеріальна складові світу є не окремими субстанціями, а лише
атрибутами єдиної субстанції. Субстанція - єдина і є причиною самої себе і вище її буття нічого не існує; Лейбніц вважав, що світ є динамічним, різноманітним, де проявляється
безліч явищ. Тому субстанція є множинною і складається з частинок - монад, які поєднують в собі тілесне та духовне.
«... І тоді прийняв Бог людину як творіння невизначеного образу і,
А)Так, кожна особа може стати тим, ким забажає. Ми самі творимо своє життя.Немов по цеглині вибудовуємо його. Не кожен з нас правильно розуміє і відмежовує добре
та погане. Саме тому ми збиваємося з вірного шляху і йдемо не у тому напрямку.
Б)Людина не може бути чимось одним тому логічно, що вона може бути всім. Людина, орієнтована на майбутнє, може не тільки освоїти усі види діяльності, а й створити
зовсім нові. У неї є вибір, і вона може ним скористатися. Вона повинна пам’ятати, що життя-це мить. Його потрібно прожити відповідно. Так , що залишити слід у житті.
Проте безліч факторів впливає на людину. Світ – не справедливий. Він легко може зламати людину. Він відбирає сильніших, які не хочуть підкорятися.
В)Божественність людини – це її божественне начало. Людину створив Бог за своїм образом та подобою. Всі ми народжуємося чистими та безгрішними. Бог залишив нам
право вибору, і в залежності як ми ним скористаємося, буде залежати наше життя.
Г)В цьому уривку найпершими твердженнями про особливості людини постають такі: це творіння невизначеного образу, вона не має ні певного місця, ні особливого
обов’язку. Обовязок має за власним бажанням,згідно зі своєю волею і своїм рішенням.
Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти. погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи
Церкви, а орієнтований на виявлення всієї повноти життєвих проявів людини.Однією з характеристик філософії Відродження було піднесення людини до рівня Бога в
деяких її можливостях і діях., тоді як середньовічна філософія вважала, що людина в усьому покладається на Бога, усі люди є рівними перед богом.
ВАРІАНТ 19
1. Схоластика не визнавала філософських ідей Аристотеля.Ні
2.Теорію атомізму в античній філософії заснував Платон. Ні
3. Західна філософія тяжіє до раціонально-логічних побудов та аналітичних досліджень. Так
4. Першою історичною формою європейської філософії була середньовічна філософія. Так
5. Онтологічний доказ буття Бога розробив А.Шопенгауер. Ні
6. Поняття «особа» перебуває в центрі уваги:
а) персоналізму;
7. Сцієнтистські напрями сучасної філософії вважають найпершим її завданням в) ретельне опрацювання методології наукового пізнання.
8. Для філософії Л.Фейєрбаха постає вихідним: а) принцип персоналізму;
9. Система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу називається: б)світогляд;
10 Ілюзорність світу давньоіндійська філософія виразила у понятті:в)дхарма.
ТЕСТИ В. 1. У давньоіндійській філософії поняття «карма» означає:
Б) рушійна сила сансари, закон всезагального причин- но-наслідкового зв'язку, згідно якого нічого не виникає з нічого і нікуди ніколи не зникає, а тому всі вчинки людини
закарбовуються в її душі і визначають її подальші перевтілення, отже, відпо- відно, життєву долю людини.
2..Індуктивний метод у філософії Нового часу означав :
А) це такий шлях наукового І пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формування загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти |
переходять до загальних І суджень про них.
« ... Людина стикається з ірраціональністю цього світу. Вона
А) Тіні,як сказано в цьому уривку, це різноманітне начиння,статуї,зображення живих істот,зроблені з каменю і дерева, які спеціально проносять біля ув’язнених так,
щоб їм було це видно. Ув’язнені швидше всього ніколи такого не бачили,тому щоразу коли біля них це проносили,вони із захопленням на це все дивились. Хоча це для
них була і впевному сенсі мука,бо невідомо чи взагалі вони колись зможуть побачити чи поласувати таким на свободі.
Б) В уривку сказано, що це кайдани невігластва,звільняючись від цих кайданів,зцілюєшся від нього. Бо саме ці кайдани не дозволяли людям побачити істину.
В) Я вважаю,що шлях до правильного бачення і розуміння дійсності це коли людина може вільно рухатись, дивитися ‘‘на світло’’ , бо їй не заважають вже жодні
кайдани, і згідно побаченого вже роздумувати, роботи різноманітті висновки про побачене.
Г) Після довгого ув’язнення, коли людина майже не могла рухатись, дивитися на світло, з самого початку їй би довелось дуже важко через пристосування до нових,
кращих умов, через відкриття нових можливостей, адже в підземеллі з часом привикається до всього, що там відбувалося і це вже вважалось нормою,таким як має бути,
тобто відмінним від того, що люди мають на свободі.
Варіант 20
1. В теорії пізнання Ф.Бекон дотримувався концепції подвійної істини. Так
2. У середньовічному суспільстві філософія та теологія були тотожні. Ні
3. Основною функцією філософії є світоглядна функція. Так
4. Вихідною засадою світу у філософії Гегеля постає Абсолютна ідея. Так
5. Одним із принципів даосизму є принцип недіяння. Так
6. Як називається вчення, що вважає джерелом і критерієм знання розум: б) раціоналізм;
7. До напряму, який утверджував у XIX ст. в Європі некласичну філософію слід віднести в)позитивізм.
8. Найпершими об'єктами дослідження у період високої класики античної філософії були: а) людина, а через неї і всі сфери суспільного життя;
9. Поняття екзистенції у сучасній філософії позначає: а)найсуттєвіші особливості буття людини;
10. Кому належить теза «Я мислю, отже я існую»: в) Р.Декарт.
ТЕСТИ В. 1. Сутність ірраціоналізму як філософської позиції окреслюється так: А) він позначає течію у філософії, яка обмежує або відкидає можливості розуму в процесі
пізнання і робить основою світорозуміння дещо не доступне розумові, утвер- і джуючи нелогічний характер самого буття, оскільки природа та причини якого перебувають за
межами пізнавальних можли- 1 востей людського розуму.
2. До вихідних ознак філософського світогляду слід віднести те, що він: ?В) форма світогляду, що ділить світ на надприродний та земний, претендує на роль життєвого
наставництва, включає в себе соціальні інститути і певний спосіб життя; відповідно, щоби філософувати, треба включатись в діяльність певних громадських об'єднань.
« ...Людське існування передує людській сутності. Людина - це
А) Проект у філософії екзистенціалізму з точки зору Сартра постає як спосіб реалізації людиною своєї свободи: постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті,
постає не лише вибором дій, а вибором життєвої долі.Та це не означає, що людина є проект, просто людина стане такою, яким є її проект буття…
Б) Якщо існування передує сутності, то посиланням на вічну людську природу не можна виправдовуватися. Отже, немає детермінізм у, людина вільна, людина - це
свобода. За неіснування Бога ми не маємо перед собою жодних моральних цінностей або вказівок. Ми самотні. Людина приречена бути вільною - приречена тому, що не
сама себе створила, і все-таки вільна, тому, що, один раз бувши кинута у світ, відповідає за все, що робить. Екзистенціаліст не вірить у всесильність пристрасті. Людина
відповідальна за свої пристрасті. Людина не може отримати допомогу на Землі у вигляді якогось знаку, даного їй як орієнтир. Люд ина розшифровує всі знаки, як їй
заманеться. Отже, не маючи жодної підтримки ззовні, людина мусить щоразу наново винаходити людину. "
В) Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що першопочатково нічим не є. Людиною вона стає лише згодом, пр ичому такою людиною, якою
вона зробить себе сама. Таким чином, немає жодної природи людини, як немає і бога, який її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але
така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і після цього поривання до існув ання, то вона є лише те, що сама із себе
робить. Отже коли людина щойно появляється на світ вона ще ніхто, бо не знає для чого вона тут, яка її ціль і місія існування. Та згодом коли в неї появляється досвід,
практика, бажання і потреби, вона вибирає для себе проект за яким буде жити. І згідно до нього думає, робить і отримує суть, сенс свого життя.
Г) В своєму уривку Сартр зазначає, що людина не тільки за свою індивідуальність, але й за всіх людей. Я погоджуюсь з думкою філософа, адже своїми діями,
вчинками людина не може нашкодити або допомогти лише собі одній, адже її завжди оточує хтось, на кого так чи інакше вплине наше те чи інше рішення. Людина
повинна відповідати за свої діяння не лише перед собою, але і перед іншими. Вона повинна розуміти, що відповідальна своїх оточуючих, за політичні, соціальні та інші
події завдяки своїм свобідним діям, свобідному оцінюванню і свобідному вибору. Сартр цілковито правий, коли розглядає відповідальність як одну з основних етичних
категорій, але підкреслюючи важливість цього поняття, він обходить мовчанням його соціальну значущість. В дійсності ж відповідальність не може обмежуватись тільки
сферою особистої свободи людини, її індивідуальної свідомості, її вибору. Людина відчуває свою відповідальність не тільки том у, що вона свобідна і є єдиною причиною,
єдиною мірою оцінки того чи іншого вчинку, дії, події. Але і тому, що відповідальність є відчуття повинності виконати свідомо взятий на себе обов’язок, за який я
відповідаю не тільки перед собою, своєю честю, але і перед іншими людьми, своїм народом, своєю батьківщиною, нарешті перед людством в цілому.
ВАРІАНТ 21
1. Історичними типами світогляду є філософський, релігійний та науковий. Ні
2. Теза «Вірю, тому що абсурдно» належить латинському апологеїу Тертуліану. Так
3. Платон ввів у філософію поняття «Логосу» як закону Всесвіту. Ні
4. Чотири види помилкових суджень, від яких треба звільнишся в процесі пізнання - це «примари» розуму, виділені Й.Фіхте Ні
5. Ф.Ніцше протиставляє стихійну силу життя культурним нормам і цінностям. Так
6. Джерелом виникнення філософії є: б)подив;
7. Екзистенціалісти вважали, що: б) існування людини передує її сутності;
8. Філософом давнього Сходу, який розробляв концепцію благородної людини, був: б)Конфуцій;
9. Згідно твердженням шкіл елліністичної філософії людина має прагнути: в) досягнення внутрішньої свободи та незалежності від світу.
10. Позиція Дж.Локка у поглядах на основи пізнання є: б)сенсуалізм; \
ТЕСТИ В 1. До основоположних ідей античного стоїцизму слід віднести: А) над життям панує рок і фатум, а божественним провидінням нам усім окреслена участь; слід
коритися долі, яка веде покірного, а непокірного - штовхає; якщо позбутися афектів, тоді настає стан апатії - безпристрасності Духа.
2. Поняття несвідомого у концепції З.Фройда означає: Б) безособову анонімну силу, найпотужніший та вирішальний чинник людської психіки, зміст якого формувався мільярди
років і в структуру якого входять два найпотужніші інстинкти життя: сексуальний та інстинкт смерті та руйнування, які суперечать культурі.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«...Світло відкрилося тому, хто вперше довів теорему про
А) В даному уривку вищенаведеними тезами висвітлена ідея так званого «коперниканського перевороту» у філософії. До І.Канта вважали, що пізнання є
результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ діє на неї. Кант « перевернув» це співвідношення: він
проголосив, що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед — розумової) активності.
Б) Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції: "Природознавці зрозуміли, що
розум бачить лише те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти попереду... і змушувати природу відповідати на його
запитання. Розум повинен підходити до природи, з одного боку, зі своїми принципами,з іншого — з експериментами, щоб черпати із природи знання, але не як школяр,
якому вчитель підказує усе, а як суддя, що змушує свідка відповідати на запропоновані запитання ".
В) Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби зрушив Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант
зрушив людину, поклавши край її пасивності. По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням речей у
людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом. По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання,
яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і діяльною; при тому
чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв 'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання. "Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом
обґрунтування у німецькій класиці принципу активності.
Г) І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал для знання і пізнання, та
розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними
оперувати. Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого визн аченого, а в тому, що
самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання. Отж е, у відношенні до знання матеріал чуття має майже
нульовий зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми - категорії, за Кантом,
притаманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні" — переддосвідні, позадосвідні, тобто розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні
оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок того вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не
випадкові.
Варіант 22
1.Середньовічна містика визнавала Бога, а схоластика піддавала Його існування сумніву.Ні
2. Філософські ідеї пізньої античності були скеровані на осмислення космосу і пошуки його начал. Ні
3. А. Шопенгауер вважав, що людину слід вивчати всебічно засобами наукового пізнання. Ні
4. Філософія виникає на основі утвердження синкретичного мислення. Так
5. Ф. Шеллінг доводив у своїх працях принципи і постулати емпіризму.
Так
6. Європейські гуманісти наполягали на тому, що: б) філософія має захищати значущість земного життя людини і її вчинків;
7. Дхарма в давноіндійській філософії - це: б) закон вічного коловороту буття;
8. До провідних напрямів сучасної некласичної філософії належать: а)екзистенціалізм, неотомізм, філософія життя;
9. Світоглядні переконання у більшості випадків люди отримують:
в)у процесі виховання і засвоєння культурних традицій.
10. Г. Регель як видатний представник німецької класичної філософії, обґрунтував у своїх працях принцип:а) неприпущення суперечностей;
ТЕСТИ В. 1. Антропологія, екзистенціалізм та персоналізм, як течії сучасної некласичної філософії, відрізняються тим, що: В) філософська антропологія розглядає людину
всебічно, екзистенціалізм - через внутрішнє переживання нею свого життя, а персоналізм вбачає в людині найсуттєвішим її здатність поставати особистістю; всі названі напрями
осмислення людини загалом не відкидають релігійного світобачення.
2. Суть методу верифікації у філософії неопозитивізму полягає в наступному: В) виділення провідних положень певної теорії, зведення їх до простих неподільних суджень та
співставлення цих суджень з фактами, і вкінці обгрунтування отриманих результатів. Тобто, перевірка науки шляхом співставлення із фактами.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«Всі люди хочуть жити щасливо, але вони смутно уявляють собі, в А) у свій заклик «Живи згідно з природою» речей автор
вкладає те, що природа створює речі саме такими, які людина мала б використовувати. Проте від людини вже залежить чи користув атися цими «речами» за природним
призначенням, чи змінити це призначення на свій лад. Кожен повинен вникати в те, що він робить, а не піддаватися думці більшості. Людина має опиратися на закони
природи, брати з неї приклад, а не ухилятися від неї, ось тоді життя людини буде справді щасливим. Я вважаю, що тут не мається на увазі служіння науці, адже наука
намагається вдосконалювати речі, а це є протилежним до даного заклику.
Б) у цій філософії говориться, що благородна людина буде ставити собі за мету такі цілі, які, можливо, вона зараз не може досягти, але хтось може їх досягти, а, отже, це
можливо для людини; така людина не буде звертати увагу на матеріальні речі, принаймні не буде ставити ці речі на перше місце, їй важливіше все духовне. Відмінність
між розрахунком на власні сили та розрахунком на сили людської природи і полягає в тому, що людина бачить, що вона не може досягнути певної мети власними силами,
але одночасно вона усвідомлює те, що загалом людина може це зробити, досягнути цю мету (сила людської природи).
В) такий ідеал життя може бути досяжним для будь-якої людини повною мірою, головне потрібно дійсно цього хотіти. У даних листах образ мудреця, філософа постає
мужнім та благородним, адже тільки людина з такими рисами може побачивши смерть і призвістці про неї зберігати спокійний вираз обличчя, переносити важкі
випробування, дивитися на свої землі як на загальне, зневажати багатство тощо.
Г) Автор даного тексту окреслює такі головні причини помилок людей: люди велику роль приділяють матеріальном у багатству, а значно меншу – духовному;
зрозумівши, що певних цілей вони не можуть досягти, люди просто опускають руки і не намагаються все-таки їх досягти.
Варіант 23
1. За своїм змістом світогляд тотожний природознавству.Ні
2. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням.Ні
3. Л.Фейєрбах вважав, що релігію божественного об'явлення треба замінити релігією всезагальної людської любові. Так
4. Головною заслугою шкіл пізньої античної філософії. слід вважати відкриття автономії людського розуму щодо обставин життя. Так
5. Т. Аквінський вважається першим середньовічним філософом. Ні
6. О. Конт був засновником: В)озитивізму.
7. Сократ основну увагу приділяв у своїй філософії: б) людині та внутрішнім чинникам її дій;
8. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: в) немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях.
9. Засновником філософії Нового часу вважається: б) Ф. Бекон;
10. Зміст світогляду визначають: б) знання, принципи, переконання, що є життєвими орієнтирами людини;
ТЕСТИ В. 1. Основними принципами філософії постмодернізму можна вважати такі: В) висунення діалогічної та полідіалогічноі* культури, проголошення абсолютної цінності
комунікації і плюралізму; значимість локального на противагу тотальному, авторитетному; всеосяжна іронія щодо культурної спадщини минулого; антилогіцизм (протест проти
логічних унормувань думки); відкидання будь-яких норм у веденні діалогу з явищами культури, людини, її життя.
2. Антропологічний принцип Л. Фейербаха наголошує на тому, що: А

«. Хай людина віддається спогляданню природи у всій її неосяжній
А) автор говорить, що людина у порівнянні зі світом - це небуття у порівнянні з нескінченністю, все суще у порівнянні з небуттям, середнє між всім і нічим. Хоча людина значно
менша і слабша, ніж всесвіт, проте вона має вагому перевагу над Всесвітом – вона вміє мислити. Нехай Всесвіт знищить людину, вона все одно перевищує його, тому що
усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він нічого не усвідомлює.
Б) реальне становище людини породжує сум та невизначеність людини, тому що наше становище є бідним, людина є крихкою і помирає. Кожен якщо задумається над тим, що рано
чи пізно він помре, то в нього виникне питання : «А навіщо ж тоді жити, якщо смерть по-любому настане?», а однозначної переконливої відповіді на це питання немає. Ось саме це і
породжує сум та невизначеність людини.
В) можливою основою гідності людини є здібність мислити. Людина може достойно побудувати своє життя тільки тоді, коли вона буде замислюватися над своїми діями,
намагатися зрозуміти до чого приведе її та чи інша дія, той чи інший вчинок чи вибір.
Г) Я вважаю, що високоморальна людина ніколи не буде думати про так звані «низькі» речі. Тільки тоді, коли людина буде мислити гідно, тобто про те, що буде її розвивати як
особистість, її можна вважати високоморальною.
Варіант 24
1. Філософія є самоусвідомленою думкою, тобто думкою про думку, способом самоузасаднення людського мислення. Так
2. Міфологічний світогляд передбачає розчинення людини в природі. Так
3. В «категоричному імперативі» І. Кант сформулював всезагальний закон людської моральної поведінки. Так
4. Платон був учнем Аристотеля, але піддав критиці його теорію ідей. Ні
5. Позитивом вважав, що філософія повинна стати наукою і вивчати логіку і мову конкретних наук. Так
6. Школи філософії XX ст. класифікують так: а) сцієнтистські, антропологічні, культурологічні та релігійні напрями;
7. Вчення Г. Лейбніца про світобудову отримало назву: б) монадологія;
8. Етика А. Шопенгауера носить переважно: б) песимістичний характер;
9. До характерних рис філософії слід віднести: А
10. Обернення німецької класичної філософії до людини та природи було здійснено А
ТЕСТИ В. 1, До вихідних ідей неотомізму як одного з найвпливовіших напрямів релігійної філософії XX ст. можна віднести наступні: Б
2. Зміст поняття «Дао» у давньосхідній філософії можна окреслити так: А) першоначало, першоджерело і завершення всього існуючого, загальний закон світобудови, шлях
доброчинства, щось неосяжне, не персоніфіковане, пізнати яке неможливо інакше, як тільки через наслідки. Всі І речі, а також людина і світ є І породженням Дао.
«Абсолютно тотожне... ніколи не може бути об'єктом знання, але
А) основною відмінністю між трансцендентальною і натурфілософією є суперечка між первинністю суб’єкта і об’єкта. Натурфілософія подає в якості первинного
об’єктивне і виводить з нього суб’єктивне. Трансцендентальна філософія діє навпаки:первинним і абсолютним тут виступає суб’єкт з якого і виводиться об’єкт. Таким
чином вони розділили між собою два можливих напрямки філософії
Б) Перш за все це умова особистісного: тільки наше життя, наші почуття та переживання вартують більшого ніж наш розум і знан ня. Принципи racio не передадуть
внутрішній світ, його постійні зміни, його таємничість.
По – друге: це пізнання істини з часткових знань, задля повноти досліджень абсолюту. А якщо наші досягнення успішні, то стає зрозумілою суперечність системи Об’єкт
– Суб’єкт і усі її принципи стають тотожними. Також це ідеї гармоніїї, не тільки окремого індивіда, а суспільства вцілому………..
В) Основним завданням філософії за Шеллінгом є пояснення у поєднанні об’єктивного і суб’єктивного. Це пояснення являється найвищим і найважливішим не лише для
філософії, а й для кожного знання…………
Г)
Варіант 26
1. Некласична філософія найпершу увагу приділяє проблемам пошуку методу пізнання. Ні
2. М. Гайдеггер та А. Камю були найвидатнішими представниками релігійної філософії XX ст. Так
3. Представники німецької класичної філософії прагнули створювати завершені системи філософського знання. Так
4. Для східної філософії характерним є органічне взаємопроникнення старого і нового, поступовість у розвитку.Так
5. Найвідомішим представником християнської середньовічної патристики був Т. Аквінський.Ні
6. «Життя - це страждання» - це вихідна теза: в) буддизму.
7. Особливістю філософії Нового часу постає те, що вона: а) охоплює та включає у свій зміст всі науки;
8. На думку Т. Гоббса, найважливішим здобутком людства є: б) наука;
9. «Філософія життя» - це філософський напрям, зосереджений на: в)осмисленні ролі переживань у внутрішньому житті людини.
10.«Еманація» в неоплатонізмі означає: б) безперервне виливання божественного Єдиного;
ТЕСТИ В. 1. До характерник особливостей філософії Просвітництва треба віднести наступні: -
А) розроблення суспільно- політичних теорій, зорієнтованих на розбудову раціонально організованого суспільства; наголос на провідній ролі розуму у людських справах,
пропаганда знань та освіти; відведення визначальної ролі у житті людини і суспільства вихованню, навчанню і освіті.
2. Поняття «сублімація» в концепції 3. Фройда означає наступне:
А) процес заглушення асоціальних форм
сексуальних бажань і виштовхування їх енергії в сферу підсвідомості, що провокує неврози, психози та інші відхилення у психічній діяльності людини.
«Два шляхи існують та можуть існувати для відшукування та
А) У цьому фрагменті автор виділяє два основні шляхи пізнання. Перший шлях прямує від почуттів та дрібниць до найзагальніших аксіом, а другий – виводить
аксіоми з почуттів та дрібниць, аж поки не виведе найзагальніші. Як в першому, так і в другому випадку обидва ці шляхи виходять з почуттів та дрібниць. Відмінність
полягає в тому, що при першому шлясі ми зразу получаємо те загальне, якого хотіли, проте від нього немає ніякої користі, адже ми ледве торкаємось якихось фактів,
досвіду, добре не вивчивши і не осмисливши їх.
А в другому випадку пізнання йде поступово, випливаючи одне з одного. Тут докладно вивчається весь шлях, ми поступово, усвідомлено піднімаємось до того, що
дійсно відповідає природі
Б) На думку автора найнадійнішим для пізнання є метод індукції. Дедукція або силогізми для пізнання є зовсім непідходящими, адже якщо ті поняття, які доводить
дедукція є спутаними і невідповідними до реальних речей, то немає нічого надійного в тому, що збудовано на них.
В) індукція – це процес переходу від конкретного до загального. Автор вважає, що для розбудови аксіом має бути створена дещо інші індукція, ніж та, якою
користувались донині. Вона має застосовуватись не тільки до розкриття засад, а й до всіх аксіом. Вона повинна розділяти природу на складові за допомогою розмежувань
та виключень, і аж потім, після відхилення достатньої кількості негативних суджень прийняти єдине, позитивне
Г) Для правильного пізнання , щоб успішно здійснювати індукцію або доведення , людина тепер має прикладати набагато більше сили, витратити більше праці ніж
було зроблено донині . Також потрібно застосовувати все більше нового, навіть такого, що досі не приходило в голову жодній людині.
Користуватися такою індукцією слід не тільки для відкриття аксіом, а й для визначення цілих понять.
Варіант 27
1. Початковим періодом середньовічної філософії була патристика. Ні
2. Ідею надлюдини ввів у філософію Ф.Ніцше. Так
3. Переконання, що людина від природи є егоїстичною істотою, належить Т.Гоббсу. Так
4. Засновником ірраціоналізму вважають О.Конта. Ні
5.Сократ вважав, що всі речі складаються із атомів та порожнечі. Ні
6. Згідно позиції емпіризму основою правильних, надійних знань є: а)досвід;
7. Згідно вченню Платона:в) ідея нематеріальна і осяжна розумом.
8. Хто з даних філософів є відомим діячем епохи Просвітництва: а)Ж.-Ж. Руссо;
9. Філософське обґрунтування ідеї розвитку Г.Гегелем базувалось на тому, що вона: в) подавала усі процеси дійсності через єдиний усезагальний зв'язок.
10. В середині XIX ст. у європейському світогляді: в) з'явилися ознаки некласичності.
ТЕСТИ В. 1. Теза Рене Декарта "Я мислю, отже я існую", запроваджена ним для пояснення можливостей людського пізнання, має такий сенс А) шукаючи самоочевидні і
вихідні ідеї, що не ! викликають ніякого сумніву, І Декарт подає здатність І людини сумніватися як її І мислення, а від мислення і переходить до його суб'єкта, і істоти, яка мислить,
і вважає, що у сумніві ми знаходимо | незаперечне положення, від | якого далі зможемо І вибудовувати істинні знання.
2. Характерними парадигамальними особливостями філософського мислення Відродження: Б) всі якості світу не лише зосереджені в людині, а й через людину виходять у
виявлення, усвідомлення, тому людина постає центром та світу (антропоцентризм); усі явища світу наділені душею, оскільки саме світова душа постає джерелом життя та
активності космосу (панпсихізм); залучення геометрично-математичного апарату до розв'язання , натурфілософських проблем.
СОКРАТ. Ти можеш уподібнити нашу людську природу у
А) Тіні,як сказано в цьому уривку, це різноманітне начиння,статуї,зображення живих істот,зроблені з каменю і дерева, які спеціально проносять біля ув’язнених так,
щоб їм було це видно. Ув’язнені швидше всього ніколи такого не бачили,тому щоразу коли біля них це проносили,вони із захопленням на це все дивились. Хоча це для
них була і впевному сенсі мука,бо невідомо чи взагалі вони колись зможуть побачити чи поласувати таким на свободі.
Б) В уривку сказано, що це кайдани невігластва,звільняючись від цих кайданів,зцілюєшся від нього. Бо саме ці кайдани не дозволяли людям побачити істину.
В) Я вважаю,що шлях до правильного бачення і розуміння дійсності це коли людина може вільно рухатись, дивитися ‘‘на світло’’ , бо їй не заважають вже жодні
кайдани, і згідно побаченого вже роздумувати, роботи різноманітті висновки про побачене.
Г) Після довгого ув’язнення, коли людина майже не могла рухатись, дивитися на світло, з самого початку їй би довелось дуже важко через пристосування до нових,
кращих умов, через відкриття нових можливостей, адже в підземеллі з часом привикається до всього, що там відбувалося і це вже вважалось нормою,таким як має бути,
тобто відмінним від того, що люди мають на свободі.
Варіант 28
1. Теза «Бути - значить бути сприйнятим» належить Дж.Берклі. Так
2. Поняття «діалектики» ввів у філософію Ф.Ніцше. Ні
3. Філософія Платона базується на базових ідеях Арістотеля. Ні
4. Філософія, що захищала християнство від критики з боку античної спільносте, називалася схоластика. Ні
5.І.Кант був засновником німецької класичної філософії. Так
6. Згідно Аристотелю, до причин виникнення речей належать: А
7. Суперечка середньовічних філософів номіналістів та реалістів стосувалася проблеми: В
8. Хто з даних філософів Нового часу вважав, що існує єдина субстанція Б

9.Три фази розвитку людства (теологічна, метафізична, позитивна) були сформульовані :А
10.Яку з перерахованих рис приписує А.Шопенгауер світовій волі: б)ірраціональна;
ТЕСТИ В. 1. Пантеїзм як філософська позиція, поширена в епоху Відродження та пізніше, була неприйнятною для християнського світобачення внаслідок того, що: ■
В) це є філософська доктрина, яка стверджує, що Всесвіт є ідентичним з Богом, що Бог присутній в усіх явищах світу; тобто тут відбувається редукція Бога до природи, до
окремих речей, а Всесвіту до Бога; природний світ, включаючи людину, вважається частиною божества, а тому сам Бог зазнає усіх змін та пригод, що є характерними для створених
речей. ________________
2. Феномен, за Е.Гуссерлем - це:
А) те єдине, що надане нам у досвіді свідомості, те, що нам реально з'являється, єдина форма виявлення реальності у свідомості та для свідомості; феномен не показує нічого,
окрім себе самого, і не існує окремо речей, а окремо - свідомості.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів: « ..Під субстанцією я розумію те, що існує саме в собі і уявляється
А) Субстанція-це…(є в уривку)
За концепцією Спінози, субстанція-вчення про загальні засади світу-це надійний фундамент систематичної філософії, вона є єдиною і всеохоплюючою, яка включає в
свій зміст всі можливі явища дійсності.
Б) Атрибути-це найперші, невід’ємні якості субстанції,а модуси випливають із атрибутів і являють собою визначення атрибутів
В) Спіноза вважав, що Бог-(виписати з уривка),і що у світобудові Бог і природа є те ж саме, тобто субстанція водночас є абсолютне мислення і вся реальність. Я не
зовсім погоджуюсь з цим, адже Бог створив природу,то відповідно Він не може бути природою.
Г) Свобода-це така річ, яка виникає сама по собі, бо вона є потрібною завжди, а необхідність-це річ, яку спеціально створюють в момент гострої потреби. Я вважаю,
що субстанції, варто приписати свободу, так як і атрибутам та модусам, бо вони пов’язані з субстанцією.
Варіант 29
1. Піфагор був засновником діалектики в античній філософії. Ні
2. Некласична філософія вважала, що людина за допомогою розуму не може організувати своє жижя, оскільки позарозумні чинники життя постають більш потужними Так
3.Істинним, за Р.Декартом, є те знання, яке є чітким, ясним і виразним. Так
4. Рефлексія - це унікальна здатність людської свідомості у процесі сприйняття дійсності сприймати й саму себе. Так
5. Логічна функція філософії полягає у тому, що вона сприяє формуванню культури людського мислення. Так
6. Вислів «Людина — це мислячий очерет» належить Б
7. Співставлення філософії Платона та філософії Аристотеля свідчить про те, що: Б
8. В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначалися таким чином: А
9. Теза «Наука сама собі філософія» є характерною: а) для позитивізму;
10. Концепцію суспільної угоди у європейській філософії розробляв: б) Т.Гоббс;
ТЕСТИ В. 1 Деїзм як позиція у філософії Нового часу передбачав: А) визнання того, що Бог створив світ, матерію та усі речі, вклав у них власні закони, надав їм першого дійового
поштовху, а далі вже не втручається у його функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають характеру при природної необхідності пізнання якої постає завдання людини
2. Абсолютна ідея, за Г.Ф. Гегелем-це: А) єдина неохоплююча духовна субстанція, єдиний універсальний чинник усіх форм бутя; світлий розум, єдине рефлективне поле. За своїм
змістом, вона є процессом свого власного розгортання у вигляді послідовного руху, джерелами якого є боротьба протилежностей
Культура народжується у ту мить, коли з прадушевного стану
а)Згідно міркувань автора даного фрагменту саме «велика душа» рухає процесами творення культури
Б)Історичний рух кожної культури схожий до існування людини, бо має дитинство юність зрілість і старість. Також автор говорить,що вона(кожна культура) шукає
самореалізації, має певну мету і ідею після досягнення яких, культура застигає, відмирає і стає цивілізацією. Такий перебіг подій неминучий для кожної культури
В)На мою думку дане висловлювання автора є правильним,тому я з ним цілком погоджуюсь. Дійсно,існування кожної культури подібно до існування людини, бо
має дитинство юність зрілість і старість ,оскільки будь-яка культура з чогось починається, далі набирається сил і досвіду ,ніби в юності, досягає піку розвитку (що
притаманно зрілісті) і потихеньку занепадає,тобто знаходиться в процесі коли нічого нового вона не може вже додати(старість).
Г)Виходячи з даного фрагменту можна зробити висновок, що вихдна основа розвитку і існування культури це наявність душі, яка притаманна кожній людині. Адже
кожна людина собою творить культуру,розвиває її,вносить щось нова.людина і є носієм культури саме тому відповідно до цього фрагменту ми можемо говорити про
людську культуру як таку.
Варіант 30
1. Першопочатком світу Геракліт вважав атом. Ні
2. Класична філософія вважала, що людина за допомогою розуму не може організувати сіЬє життя, оскільки позарозумні чинники життя постають більш потужними. Ні
3. Субстанція, за Спінозою, це все те, що створене людиною. Ні
4. Досвід, за І.Кантом, - це синтез інтелектуальних апріорних форм і даних відчуттів. Так
5. Платон був засновником діалектики в античній філософії. Ні
6. Ф.Бекон, як фундатор новоєвропейської філософії, відстоював позицію: а) раціоналізму;
7. Єдине, вічне, незмінне Платон позначив поняттям: в) ідея.

8. У філософії епохи Відродження «мікрокосмосом» вважали: б) людину;
9. Згідно переконанням діячів Просвітництва, людина формується під вирішальним впливом:: б) суспільства та кульутри;
10. Теза «Я знаю, що я нічого не знаю, а інші не знають навіть того» належить: б) Сократу;
ТЕСТИ В. 1. Технократизм - це: В) концепції, згідно з якими хід суспільної історії визначається розвитком науки, техніки та технології. Переможну ходу технічного прогресу
вже ніхто і ніколи не зможе зупинити і техніка в І цілому грає позитивну роль у і розвитку суспільства.
2. Концепція «суспільної угода» Т.Гоббса передбачала: Б) людина за своєю природою , егоїстична. Цей егоїзм породжує хаос, оскільки кожен хоче користі для себе. Свою
особисту свободу люди передають державі і, поступаючись і свободою, вводять своє життя у впорядковане русло, що кладе край хаосу та ворожнечі.
« ...На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої
А) в даному фрагменті автор розуміє засади дійсності метафізично. метафізика розглядала питання принципи і засади буття, а тут висвітлено саме такі проблеми
Б)Згідно міркувань автора фрагменту, існують такі засади функціонування світу -
світ є живою субстанцією;
мислення є не лише субстанція зовнішніх речей,а й духовного буття ;
пізнання буття неможливе без людини.
Саме ці засади дають змогу істині розвиватися, бути осмисленою і систематичною. Доказують той факт, що істина є процесом.
Оскільки в даному фрагменті осмислені питання буття, сутність існування світу і окремого індивіда, загальні поняття поняття то можна зробити висновок тут
висловлена онтологічна позиція що має назву «логіка діалектична»
В)В даному фрагменті автор характеризує людини як недосконалий дух. Але,наголошує на тому що вона має велике значення для св іто пізнання, адже саме
людина,індивід,має можливість до осягнення природи самого знання і осягнення філософського мислення, розуміння і вивчення істини
Г)Вивчення філософії потребує системної побудови тому що вивчення філософії не можливе без систематичного, послідовного викладу мислень, їх вивчень. Такий
метод є більш обґрунтований, не містить зайвих випадкових непотрібних свідчень. він є цілісним і більш доцільно виражає філос офські ідеї. Такий метод є надійніший і
доступний для перевірок,як стверджує автор.
Варіант 2 1– ні 2 – так 3– ні 4– так 5– ні 6.в) 7. б) 8. б) 9.а) 10.в) 1. а) 2. а)
Варіант № 3 1-Так 2- Ні 3- Ні 4-Так 5- Ні 6-в 7-б 8-б 9-б 10-б Тести В 1-б 2-в
Варіант 4 1.так 2.так 3.НІ 4.ні. 5 ?. 6.В 7.А 8.В 9.В 10.В...1.А 2.Б
Варіант 5. 1.ні 2.так 3.ні 4.так 5.ні 6.б 7.в 8.в 9.в 10.б 1.а 2.в
Варіант6. 1.ні 2.так 3.ні 4.так 5.ні 6.а 7.б 8.а 9.в 10.б 1.а 2.а
Варіант 7 1.так 2.так 3.ні 4.так 5.ні 6.б 7.в 8.б 9.б 10.а 1.в 2.б
Варіант 8. 1. Ні 2. Так 3. Ні 4. Ні 5. Ні 6. А 7. Б 8. А 9. Б 10. В 1. А 2. В
Варіант 9. 1. Так 2. Так 3. Ні 4. Так 5. Так? 5. В 7. В 8. В 9. В 10. Б 1. Б 2. А
Варіант 10 1. Ні 2. Так 3. Так 4. Ні 5. Ні 6. Б 7. Б 8.В 9. Б 10.Б? 1. А 2.А
Варіант 11 1. На 2. Ні 3. Ні 4. Ні 5. Ні 6 Б 7 А 8 (А) 9. В 10.В 1. А 2. А
Варіант 12 1.ні 2.ні 3.так 4.так 5.ні 6.а 7.в 8.а 9.б 10.в 1.б 2.а
Варіант 13 1.ні 2.в 3.так 4.так 5.ні 6.а 7.б 8.в 9.б 10.в 1.в
Варіант14 1 так 2ні 3так 4так 5 ні 6 а 7 б 8 в 9б 10 б 1 б 2 в

Варіант 15 1так 2ні 3так 4ні 5так 6б 7в 8в 9в 10а 1б 2в
Варіант – 16 1.ні 2.ні 3. Так 4. Ні? 5. ні(скептицизм є, але не основний) 6. б) 7. в) 8. в) 9. в) ?
10.а) 1.б)? 2. в)
Варіант – 17 1. ні ? 2. Ні 3. Так 4. ні 5. Так 6. а) 7. в) 8. в) 9. в) 10. б) 1. в) 2. б)
Варіант 18 1.так 2.так 3.так 4.ні 5.ні 6.в 7.б 8.в 9.б 10.а 1.а 2.б
Варіант 19 1.ні 2.так 3.ні 4.ні 5.ні 6.в 7.б 8.в 9.б 10.а 1.а 2.б
Варіант 20 1.так 2.ні 3.так 4.так 5.так 6.б) 7.в) 8.а) 9.а) 10.в) 1.а) 2.в)?
Варіант 21 1.ні 2.так 3.ні 4.ні 5.так 6.б) 7.б) 8.б) 9.в) 10.б) 1.а) 2.б)
Варіант 22 1. Ні 2. Ні 3. Ні 4. Так 5. Так 6. Б 7. Б 8. А 9. В 10.A 1. В 2. в
Варіант 23 1. Ні 2. Ні 3. Так 4. Так 5. Ні 6. В 7. Б 8. В 9. Б 10. Б 1. В 2. А
Варіант 24 1.Так 2.Так 3.Так 4.Ні 5.Так 6.а 7.б 8.б 9.а 10.а 1.б 2.а
Варіант 26 1.Ні 2.Так 3.Так 4.Так 5.Ні 6.в 7.а 8.б 9.в 10.б 1.а 2.а
Варіант 27 1-ні,2-так,3-так,4-ні,5-ні,6-а,7-в,8-а,9-в,10-в...1-а,2-б
Варіант 28. 1-так,2-ні,3-ні,4-ні,5-так 6а 7в 8б 9а 10б 1в 2а
Вараінт 29 1 ні 2 так 3 так 4 так 5 так 6 б 7 б 8 а 9 а 10 б 1 а 2а
Варіант 30 1 ні 2 ні 3 ні 4 так 5 ні 6 а 7 в 8 б 9 б 10 б 1 в 2б
Тема 1
1)Зміст світогляду групується довкола відношення: людина-світ.
2)У відношенні до світогляду філософія постає: теоретичною
формою світогляду, що спрямована на його критичний аналіз.
3) Цінність, історична та культурна значущість філософії полягає в тому, що
вона: надає людині засоби та орієнтири для свідомої організації власного
життя.
4) Міфологічний світогляд передбачає: єдність людини з природою.
5) Філософський світогляд є:
 авторською формою мислення;
 характеризується рефлексією, тобто думкою про думку;
 свідомо вибудуваним, логічно послідовним .
6) Етика - це філософська наука про основи та принципи моралі: Правильно.
7) Зміст світогляду визначають: знання, принципи, переконання, що
виконують функцію життєвого орієнтування.
8) Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини,
концентрується навколо людини: Правильно.
9) Складності визначення предмету філософії обумовлені:
 тим, що філософія працює в сфері духовного, яке не можна
фіксувати фізично;
 тим, що сфера її предметних інтересів майже безмежна;
 тим, що весь історичний досвід людського
самоосмислення включається у зміст філософського знання;
 тим, що взаємини людини із світом історично мінливі.
10) У коло найперших питань філософії, згідно І. Канта, входять такі: що я
можу знати, що маю робити та на що можу сподіватись.
11) Яке зі приведених визначень є найбільш прийнятим? філософія – це
сфера інтелектуальної діяльності, що покликана виробляти засоби
людського життєвого самовизначення.
12) Міфологія базується на дискурсивному мисленні, а філософія постає
синкретичним духовним утворенням: Неправильно.
13) Міфологія – це філософія архаїчної людини: Правильно.
14) Яке із перерахованих питань є філософським? що таке істина?
15) Потреба у світогляді зумовлюється у людини тим, що їй необхідно
обрати професію: Неправильно.
16) Пізнавальна функція філософії проявляється у тому, що: вона орієнтує
людину на пізнання загальних структур світу, законів та принципів
розвитку як природних, так соціальних явищ, ставить питання природи
та сутності самої людини.
17) Термін "філософія" перекладається із давньогрецької, як: любов до
мудрості.
18) Серед наведених нижче наукових напрямів у склад філософського знання
входять: філософія історії, логіка, гносеологія.
19) Які розділи філософії вивчають загальні закони, принципи і
правила мислення? Логіка.
20) Вихідними причинами переходу від міфологічного світогляду до
філософії поставали: поява дискурсивного мислення внаслідок
ускладнення діяльності.
Тема 2
1) Теза “Я мислю, отже я існую” наголошує на важливій ролі
самоусвідомлення в русі думки до правильного пізнання: Правильно.
2) Зміст проблеми “Схід – Захід” в сучасному суспільстві визначається:
відмінностями у вихідних ціннісних та світоглядних орієнтирах.
3) До загальних особливостей розвитку філософії в епоху Нового часу слід
віднести: виникнення національних та регіональних філософій,
розвиток філософії в діалозі із іншими науками.
4) До найперших ознак античної філософії слід віднести: її виділення в
автономний напрям інтелектуальної діяльності.
5) Філософські школи пізньої античності: намагались надати кожному
окремому індивіду засоби життєвого самоутвердження.
6) Засновником філософії Нового Часу вважається: Ф. Бекон.
7) В підґрунті поділу розвиненої середньовічної філософії на схоластику
та містику лежить проблема: співвідношення розуму та віри у
питаннях богопізнання.
8) Визначить позицію, яка в гносеології є протилежною щодо позиції
визнання існування в розумі людини деяких вроджених ідей: розум - це
чиста дошка.
9) За найпершими світоглядними орієнтирами епоха європейського
Відродження була: епохою християнського світобачення.
10) Теза “Я мислю, отже я існую” належить: Декарту.
11) Хто із античних філософів сказав: “Я знаю лише те, що я нічого не
знаю”: Сократ.
12) Хто із названих античних філософів є автором концепції ідеальної
держави: Платон.
13) За Платоном слід припустити, що в основі речей лежать вічні та
незмінні ідеї, тому що: тільки за такої умови ми можемо перейти від
сприйняття речей до їх мислення.
14) Оберіть правильний варіант формулювання, що виражає місце
філософії в духовному житті середньовіччя: філософія є
прислужницею теології.
15) Оберіть варіанти правильної відповіді на питання:
Мислення “здорового глузду” характеризується наступними рисами:
воно передбачає цінування фактів, воно передбачає ясну та чітку
логіку.
16) При переході від епохи античності до європейського середньовіччя
важливу роль відіграло: руйнування класичного античного полісу.
17) Більшість просвітників вважали, що найпершою умовою людського
буття постає розповсюдження знань, а серед усіх знань найпершу
значущість мають знання моральних норм і принципів: Правильно.
18) Емпіризм – це позиція у методології, що характеризується:
наголошуванням найпершої та вирішальної ролі відчуттів у
пізнанні.
19) Оберіть варіант правильної відповіді: апологетика – це є ранній етап
розвитку патристики.
20) Нірвана - це одне з вихідних понять: буддизму.
Тема 3
1) Класична філософія вважала розум найвищою та найкращою здібністю
людського інтелекту, а некласична доводила, що за допомогою розуму
людина може гармонізувати свої стосунки із дійсністю: Неправильно.
2) Представники філософської антропології закликали: вивчати людину
всебічно, засобами різних наук.
3) Виберіть ті поняття, що були запроваджені М. Хайдеггером для
окреслення людського способу буття:
 отвір у бутті; горизонт предметності;
 буття-до-смерті, тут-буття;
 при-бутті-перебування.
4) Найпершими осередками розроблення неопозитивізму в Європі ХХ ст.
були: Віденський гурток, Англійська та Львівсько-Варшавська
школи.
5) Згідно К. Ясперсу, можливі такі оцінки впливу техніки на розвиток
суспільства: оптимістична, песимістична та нейтральна.
6) Некласична філософія у порівнянні з класичною досягла нового рівня
систематизації знань: Неправильно.
7) О. Конт не тільки прагнув вийти за межі класичної філософії, але у
певних положеннях сповідував її позиції: Правильно.
8) Представники логічного позитивізму вдались до розроблення та
запровадження процедури: верифікації.
9) Людина у міркуваннях С. Кьєркегора виглядає так: вона є
неузасадненою, закинутою у цей світ, її життя є екзистенція.
10) До загальних особливостей філософії ХХ ст. можна віднести:
 актуалізація нею попередніх форм та напрямів філософії;
 її надзвичайну тематичну та методологічну строкатість.
11) Сучасна некласична філософія негативно ставиться до тих різновидів
філософії, що відійшли у минуле: Неправильно.
12) Теза “Наука сама собі філософія” була проголошена: О. Контом.
13) Згідно тверджень О. Шпенглера: вихід певного суспільства на рівень
цивілізації приводить до занепаду та загибелі культури.
14) У питаннях про співвідношення розуму та віри відомі представники
неотомізму дотримувались такої позиції: симфонія розуму та віри
можлива за умови, якщо розум буде віруючим.
15) Аналітична філософія вважала своїм найпершим завданням:
здійснення процедури верифікації.
16) Згідно з А. Шопенгауером, воля до буття як єдина засада світу: є
принципово поза розумною.
17) Філософський постмодерн як один із напрямів філософії кінця ХХ ст.
характеризується наступними рисами:
 його предметом постають явища попередньої культури;
 він налаштований на ведення вільного
герменевтичного дискурсу.
18) Визначить, які із наведених нижче термінів використовуються для
позначення теорій, що надають розвитку техніки та технології
вирішальну роль в поступі суспільства: технократія.
19) На відміну від філософської антропології екзистенціалізм був
переконаний в тому, що: сутність людського буття розкривається
лише у формі внутрішнього переживання зсередини самого життя.
20) Згідно твердженням неопозитивізму, відрізнити науку від ненауки має
допомогти процедура верифікації – порівняння атомарних суджень з
атомарними фактами: Правильно.
Тема 4
1) Українська філософія постає явищем: переважно внутрікультурним.

2) За подібність ідей та життєві принципи українського філософа
Григорія Сковороду називали "українським": Сократом.
3) Представники яких кіл у ХІХ столітті розробили ідею створення
слов'янської конфедерації на чолі із Україною: громадсько-
політичних рухах.
4) Відомим українським філософом, котрий розробив концепцію
"суспільної угоди" був: Станіслав Оріховський.
5) Філософські ідеї Д. Донцова споріднені з філософською концепцією:
Ф. Ніцше.
6) Іван Франко розглядав розвиток історії як процес: як вічний прогрес.
7) Д. Донцов в своїх міркуваннях припускав, що: тільки національна
еліта здатна виконати роль чинника національного звільнення.
8) Хто із названих українських літераторів мав звання доктора філософії?
І. Франко.
9) У концепції класового суспільства Дмитро Донцов опирався на ідеї:
Карла Маркса.
10) Українська філософія у ХХ ст. розвивалась: у Радянській Україні та в
діаспорі.
11) Хто із названих українських літераторів створив концепцію
"непомітного зла"? М. Гоголь.
12) Особливості української філософії сформувалися під впливом:
східного християнства.
13) Вчення про ноосферу розробив: В. Вернадський.
14) Яке поняття позначає явище синтезу політеїстичних вірувань та
візантійського християнства у Київській Русі? християнсько-
язичницький синкретизм.
15) Перший український літературний філософський твір був написаний у
Київській Русі як частина: "Поученія дітям".
16) Професійна філософія вперше виникає в Україні: у християнських
братських школах.
17) Серед філософських дисциплін, які вивчали у трьохрівневому курсі
філософії в Києво-Могилянській академії була: метафізика.
18) Із наведених нижче гасел виділіть те, яке сповідував Григорій
Сковорода: "життя ловило мене, та не спіймало".
19) Для філософії Г. Сковороди властивими були вчення:
"філософія серця".
20) "Філософію серця" Григорія Сковороди називають: кордоцентризмом.
Тема 5
1) Сучасна філософія негативно ставиться до поняття буття та не визнає
онтології і метафізику: правильно.
2) Аналіз основних концепцій походження свідомости засвідчує: жодна із
концепцій свідомости не пояснює всіх її аспектів.
3) Основна складність вивчення та розуміння свідомості зумовлена тим,
що свідомість не можна спостерігати та вимірювати приладами:
правильно.
4) Ідеальність свідомості полягає в тому: що вона здатна оперувати
еталонними вимірами дійсности, у яких у фізичному вигляді
існувати не може.
5) Особливий, небіологічний тип людської поведінки проявляється:
 в тому, що людина не діє за схемою «стимул-реакція»;
 в тому, що людина не стільки пристосовується до середовища,
скільки перетворює його.
6) Поняття буття виконує у філософії такі функції:
 воно окреслює найперші умови посилювання дійсности внаслідок
того, що виводить міркування за межі конкретних форм сущого
 воно постає підставою для сенсоутворення, оскільки вказує на
найперші та найширші орієнтири людського свідомого відношення
до дійсності
 воно виводить будь-яке осмислення на рівень гранично широкого
узагальнення
7) Розуміння буття у східній філософії передбачає: висування на
перший план небуття, порожнечі.
8) Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що: буття постає
вищою людською цінністю та мірою людської відповідальности за
наслідки своїх дій.
9) Поняття архе в античній філософії та поняття «субстанції» в
новоєвропейській філософії були тотожними: правильно.
10) Класичне філософське розуміння буття та некласичне в основних
моментах співпадають: неправильно.
11) До найбільш авторитетних творців некласичної онтології слід віднести:
Хайдеґґер.
12) Наукова картина світу – це: система провідних зв’язків та
співвідношень сфер дійсности, що її відбудовують на основі даних
різних наук.
13) Предметність, як одна із провідних властивостей людської свідомости,
це: здатність людини бачити в речах виявлені досвідом
перетворювальної діяльности межі, функції та відношення.
14) Людська мова: позначає предметний зміст речей та явищ.
15) Релігійна концепція походження свідомости нічого не дає для
пояснення даної проблеми, оскільки припускає духовну сутність такою,
що існує початково: правильно.
16) Концепція пояснення свідомости проявами єдиного інформаційного
поля Всесвіту: відповідає сучасним знанням про Всесвіт,
інформацію, її властивості та роль в процесах дійсности.
17) Еволюційна концепція походження свідомости: не відповідає новітнім
даним науки і не може пояснити ціну низку суттєвих ознак
18) Ідеальні еталонні виміри сущого, які здатна створювати свідомість,
потрібні людині задля того, щоб:
 Мати системи відліку для оцінки реальности;
 Перетворювати дійсність, покращувати її.
19) Важливість єдности свідомости та мови пояснюється тим, що:
 Мова дозволяє відокремити знання та досвід від людини – їх носія
– та передати їх іншим людям та поколінням;
 За допомогою мови людина може виразити ідеальну предметність,
що мітиться у свідомости, але якій немає аналогів в дійсности;
 Мова допомагаю організувати спільну людську діяльність,
узгодити її.
20) У структуру свідомости можна включити:
 мислення, почуття та емоції, волю;
 несвідоме, підсвідоме, свідоме та самосвідомість.
Тема 6
1) Серед концепцій істини кореспондентська заснована на вченні
давньогрецького філософа: Аристотеля.
2) За змістовими наголосами поняття пізнання включає в себе: єдність
продукування знань, воління та пошук сенсу.
3) Найпершим та найважливішим для людини видом пізнання постає:
життєво-досвідне пізнання.
4) Відмінність між філософськими дисциплінами: гносеологією та
епістемологією – полягає у тому, що: гносеологія вивчає процес
пізнання, а епістемологія – його результат.
5) Серед рівнів пізнання наука не визначає: інтуїтивного рівня.
6) Пізнання як процес відображання дійсности виникає в: емпіризмі
нового часу.
7) Аристотель вважається прихильником: конвенціональної теорії
істини.
8) Однією із найважливіших ознак наукового рівня пізнання вважається:
особлива мова.
9) Серед перерахованого нижче до форм чуттєвого рівня пізнання не
відносимо: судження.
10) Теорія анамнезісу пояснює пізнання як процес: пригадування вже
відомого.
11) Рівень пізнання для якого характерними є ситуативність та
конкретність: чуттєвий.
12) Істина – це якісна характеристика наших знань на основі їх
співвіднесення із: наукою.
13) Принципове заперечення можливості адекватного пізнання дійсности
відповідає позиції: агностицизму.
14) Концепція істини, котра пояснює істинність знання на основі його
співвідповідности із об’єктивною ситуацією у реальному світі це:
кореспонтденська.
15) У структурі пізнавального процесу наука є одним із: видів пізнання.
16) Прагматична концепція істини заснована на ідеї про те, що всяке
істинне знання набуває свого підтвердження через: використання у
прикладній сфері.
17) Теорія, що пояснює пізнання як пригадування називається: анамнезіс.
18) До зміни позиції суб’єкта пізнання, у філософії Канта, мислителі та
науковці вважали, що у пізнавальному процесі: роль суб’єкта є
пасивною.
19) Відчуття людини є обмеженим у пізнанні сутности речей: правильно.
20) Істина є критерієм оцінювання тільки наукового знання: неправильно.
Тема 7
1) У філософії Нового часу людське тіло розглядали як складний:
механізм.
2) Філософія історії осмислює історію як: процес.
3) У стародавній Греції історичний процес розглядався як: коловорот.
4) Серед античних мислителів осмислював розвиток і мету: Геродот.
5) Теорія еволюціонізму як походження людини може вважатися: єдиною
науковою теорією, що пояснює походження людини.
6) Метафізичне безсмертя людини означає: пам'ять про людину у
майбутніх поколіннях.
7) Поняття "душа" у філософії пояснюється як: можливі два варіанти
пояснення.
8) Циклічні концепції тлумачення спрямування історичного процесу
відносять до: Періодичних.
9) Кінець історії розглядається у філософії історії як: ідеалізоване
уявлення.
10) Яка теорія про походження людини стверджує, що людське існування
нічим не виправдане: «біологічної випадковості».
11) У філософії людський спосіб буття поєднує сфери: духу, душі та тіла.
12) Засновником філософської антропології як дисципліни є: М. Шелер.
13) Філософська антропологія вивчає: людину в усіх її проявах.
14) Єдиною формою людського буття є: воно не може бути зведене до
однієї форми.
15) Дисципліна, яка обґрунтовує сутність людського буття, називається
філософська антропологія: Правильно.
16) Прогрес є остаточною та очевидною метою історії: Неправильно.
17) Культура не має ніякої співмірності із тілом людини: Неправильно.
18) Засновник філософської антропології З. Фройд: Неправильно.
19) Витоки філософії історії сягають XVII – XVIII ст.: Правильно.
20) Лінійна концепція розгортання історії у ХХ ст. вважалася єдино
можливою: Неправильно.
Тема 8
1) Серед перерахованого нижче до ключових рис науки відносимо:
особлива мова і термінологія.
2) Відмінність між масовою та елітарною культурами полягає: у
спрямованості на комерційний успіх.
3) У процесі становлення та розвитку людського суспільства: поява
культури передує появі цивілізації.
4) Розвинута система письма це одна з найперших ознак: культури.
5) У концепції Дж. Даймонда причиною колапсу цивілізації зазвичай стає:
відсутність технологічного прогресу.
6) Серед ключових ознак цивілізації немає: релігії.
7) Найбільш загальне визначення поняття культури: культура –
це духовні та матеріальні цінності.
8) Чому у виникненні цивілізації перевагу мали суспільства рільників, а
не мисливців чи збиральників? осілий спосіб життя.
9) Основою та прототипом виникнення цивілізації вважається: античний
грецький поліс.
10) У сучасній класифікації серед типів культури не існує такого:
атлантична культура.
11) Хто вперше систематизував усі існуючі визначення поняття
"культура"? А. Тойнбі та О. Шпенглер.
12) Роль науки та техніки у сучасному світі можна визначити так: є
найважливішими чинниками розвитку сучасних культури та
цивілізації, однак стають небезпечними, коли виходять за межі
моралі.
13) Який тип культури вважають альтернативним до масової культури?
елітарна культура.
14) Згідно О. Шпенглеру, кожна культура: переходячи в цивілізацію,
зазнає занепаду та помирає.
15) Поняття «культура» походить від латинського слова cultus, яке означає:
обробіток.
16) На відміну від культури природа постає як: стихійна.
17) Цивілізація, згідно загальноприйнятих в науці уявлень, починає
виникати із появою: міст.
18) Різноманіття способів культуротворчої людської діяльності означає,
що: людина є як діячем культури, так і споживачем.
19) О. Шпенглер розглядав окремі локальні культури як такі, що мають
конкретний життєвий цикл: Правильно.
20) Рушійною силою цивілізаційних трансформацій А. Тойнбі вважає
науку: Правильно.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ З ФІЛОСОФІЇ

БІЛЕТ № 1
ТЕСТИ А. Обведіть варіант правильної відповіді:
1) Світогляд постає надбанням лише духовно збагачених
особистостей: Ні.
2) В розумінні сутності методу пізнання Р. Декарт був послідовником
Ф. Бекона: Так.
3) С. К’єркегор постав одним з перших представників некласичної
філософії: Ні.
4) Поняття космосу було запроваджено Піфагором: Так.
5) В структуру філософського знання входять онтологія, логіка, етика
та педагогіка: Ні.
6) Українська філософія характеризується схильністю до створення
абстрактно-теоретичних побудов та системотворень: Ні.
7) Поняття буття необхідне для розуміння єдності світу як цілого: Так.
8) Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою
диференціацією свого змісту, усвідомленістю та предметною
спрямованістю: Ні.
9) Філософія розглядає природу цінностей в науці під назвою
аксіологія: Так.
10) Поняття “людина” є похідним від поняття “індивід”: Ні.
11) Поняття Дао в давній китайській філософії означає шанобливе
ставлення до дітей: Ні.
12) «Філософію слід підпорядкувати інтересам людини» - це девіз
стоїків: Ні.
13) Одним з перших представників класичної філософії постав А.
Шопенгауер: Ні.
14) Засновником німецької класичної філософії був Г. Гегель: Ні.
15) Характерною рисою філософії епохи Відродження був
антропоцентризм: Так.
ТЕСТИ Б. Обведіть літеру, що позначає варіант правильної відповіді.
1) Філософію відрізняє від міфології: те, що вона базується на
дискурсивному мисленні.
2) Філософія Платона та філософія Аристотеля: є протилежними
за змістом та спрямуваннями.
3) В епоху середньовіччя відношення теології та філософії
визначались таким чином: філософія поставала в ролі
прислужниці теології.
4) Термін “філософія” перекладається українською мовою як:
любов до мудрості.
5) Німецька класична філософія: збагатила науку принципами
активності, розвитку та системності.
6) Першими представниками професійної філософії в Україні слід
вважати: викладачів братських шкіл.
7) За своїм найпершим значенням пізнання це: процес взаємодії
свідомості та дійсності, результатом якого постають знання.
8) Б. Спіноза розвинув вчення про: субстанцію, її модуси та
атрибути.
9) “Антропний принцип” – це поняття, введене у філософію:
сучасною космологією для позначення спрямованості
космічних процесів до людини.
10) Природні умови та впливи: впливають на хід історичного
процесу опосередковано.
ТЕСТИ В. Оберіть варіант правильного завершення положення та
обведіть літеру, що його позначає:
1) Оскільки епоха Нового часу характеризувалась розвитком
промислового виробництва, формуванням та розвитком наук
на основі фізико-математичного пізнання, то: світогляд і
філософія цієї епохи були спрямовані на пояснення
дійсності на основі механістичного світорозуміння; серед
філософських дисциплін особливо важливими були
гносеологія (теорія пізнання), методологія наук,
натурфілософія.
2) Оскільки історичним покликанням філософії постає завдання

надати людині найперші орієнтири життя, засоби
світоосмислення, самопізнання та самоствердження,
допомогти людині свідомо поставитись до власної життєвої
долі та свого призначення, то: на основі виділення людиною
найперших сфер реальності, в яких вона може здобувати
життєві орієнтири – природи, суспільної історії,
особливостей людини як живої істоти, духовних явищ
(явищ свідомості) – формуються основні філософські
дисципліни, які ще за часів античної філософії подавались
як єдність фізики, логіки та етики із додаванням пізніше
антропології та філософії історії.
3) Філософські джерела часів Київської Русі посідають унікальне
місце в українській філософії, оскільки: саме в цих джерелах
набули оформлення і закріплення провідні риси
української філософії: її зв’язок з мораллю, духовними
настановами, відраза до абстрактно-теоретичних
системних побудов. Цей тип філософування отримав назву
«філософування у Христі».
4) В останні роки особливо активно обговорюється такий чинник
людської історії, як: техніко-технологічний, оскільки саме
він у наш час потужно впливає на природне середовище, на
соціальні і культурні процеси, на психіку людини,
породжуючи тенденцію до зміни сучасної людини у
напрямі до постлюдини.
БІЛЕТ № 2
ТЕСТИ А. Обведіть варіант правильної відповіді.
1) За своїм змістом світогляд є тотожним природознавству: Ні.
2) Особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу
автономного напряму інтелектуальної діяльності: Так.
3) Філософія – це вчення про мораль та гідні вчинки людини: Ні.
4) Єдино виправданим видом пізнання постає наука: Ні.
5) Онтологія як філософська дисципліна вивчає загальні закони, форми і
правила мислення: Ні.
6) Філософія і мудрість сприймалися у духовній культурі Київської Русі
переважно як допоміжні засоби для релігійного благочестя: Ні.
7) Субстанція – це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху
Нового часу: Так.
8) Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична

активність людини: Ні.
9) Поняття «екзистенція» у сучасному значенні ввів в обіг Ж.-Ж. Руссо:

Ні.
10) Проявами свідомості вважається небіологічний тип поведінки людини:

Так.
11) З грецької мови термін «філософія» перекладається як любов до істини:
Ні.
12) Найдавнішим джерелом філософської мудрості в Ст. Індії була Йога:
Ні.
13) Для філософії епохи Середньовіччя найбільш характерною рисою був
антропоцентризм: Ні.
14) М. Кузанський був представником Просвітництва: Ні.
15) Основним методом наукового пізнання згідно Ф. Бекона має бути
дедукція: Ні.

1) Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху: Нового часу.
2) Однією за фундаментальних особливостей людини є те, що: людина
від народження не отримує людські якості в готовому вигляді.
3) Твір, в якому Гегель викладає основні ідеї своєї філософської
системи, це: «Феноменологія духу».
4) Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був:
неотомізм.
5) Завдяки здатності створювати ідеальні, еталонні виміри сущого, людська
свідомість: надає людині орієнтири для оцінок дійсності.
6) Серед наведених рис українській філософії не було притаманним:
виявляти схильності до абстрактно-раціональних системних
побудов.
7) Значення проблеми буття для філософії полягає в тому, що:
окреслює граничну межу і специфіку філософського
узагальнення.
8) Гносеологія та епістемологія – це: різні напрями вивчення

пізнання, оскільки гносеологія досліджує загальні умови
пізнання, а епістемологія – знання (переважно – наукове).
9) Яка філософська концепція походження свідомості наголошує на
моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-
чуттєвою реальністю: дуалістична.
10) Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що: буття
постає вищою людською цінністю та мірою людської
відповідальності за наслідки своїх дій.

обведіть літеру, що його позначає.
1) Філософія історично виправдовує своє існування в соціальній культурі
людства перш за все та переважно тому, що: людина народжується
без вродженої, готової програми свого життя, тому в неї існує
потреба у виробленні таких життєвих орієнтирів, що допомогли би
їй вирішувати життєві завдання; філософія і виробляє такі
орієнтири.
2) При переході від античності до європейського середньовіччя зміну

основних світоглядних орієнтирів можна позначити так: античність
була космоцентричною, політеїстичною, вважала богів
уособленням сил природи, а їх завдання – прикрашати космос;
метою людського життя вважався подвиг в ім’я полісу або
держави. Середньовіччя ж постало теоцентричним,
монотеїстичним, розуміючи Бога творцем світу із нічого; головне
для людини – спасіння душі.
3) До основних наголосів розуміння буття некласичною філософією слід
віднести: некласична філософія погоджувалася вести розмови про
буття лише в межах усвідомлення дійсності з якою людина
перебуває у безпосередніх контактах, оскільки буття є
внутрішньою умовою самоздійснення, самореалізації людського
інтелекту в його діяльності.
4) Термін «екзистенція» у сучасній філософії означає: від часів С.
Кьєркегора цей термін трактується як провідна особливість
людського способу буття, як здатність людини виходити за будь-
які межі, її неузасадненість, закинутість у світ.
БІЛЕТ №3
1) Поняття світогляду за носієм є ширшим від поняття філософії: Ні.
2) Натурфілософія в античній філософії була фантастичною і безплідною:
Ні.
3) Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням:
Ні.
4) Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід
замінити релігією всезагальної людської любові: Так.
5) Атом як першооснову всіх речей відкрили в епоху Нового часу: Ні.
6) В Києво-Могилянській академії філософію не вивчали: Ні.
7) Декарт був засновником емпіризму в філософії Нового часу: Ні.

8) Об’єктом чуттєвого пізнання постають зв’язки, функції та відношення
дійсності, а об’єктом раціонального пізнання – окремі властивості
речей: Ні.
9) Прогрес є найбільш очевиднішою спрямованістю історії: Так.
10) Життя людини базується виключно на змінах в її організмі: Ні.
11) Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається ахімса: Ні.
12) Для філософії Нового часу характерний креаціонізм: Так.
13) Першою філософською школою Ст. Греції вважається Мілетська
школа: Так.
14) Б. Спіноза вважав, що субстанція може бути тільки одна: Так.
15) Данський філософ С. К'єркегор вважав, що людину слід вивчати за
допомогою наук: Ні.
ТЕСТИ Б. Обведіть літеру, що позначає варіант правильної відповіді:

1) До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести:
теоцентризм та креаціонізм.
2) Якщо порівняти наукове та художньо-мистецьке пізнання, то можна
зробити висновок: вони взаємно доповнюють одне одного і однаково
потрібні людині.
3) Поява глобальних проблем сучасної цивілізації зумовлена:
досягненням людської техногенної діяльності планетарних
масштабів.
4) Німецька класична філософія: збагатила науку принципами активності
розвитку, системності та рефлексії.
5) Століття Просвітництва в історії Європи – це: ХVІІІ ст..

6) Філософська позиція Д. Донцова споріднена з філософською
концепцією: А. Шопенгауера.
7) Поняття «буття» ввів в науковий та філософський обіг: Парменід.
8) Найпершою і очевидною ознакою свідомості можемо вважати:
особливий тип людської поведінки.

жодне із видів пізнання, оскільки вони лише разом охоплюють всі
пізнавальні здібності та можливості людини.
10) До поширеного визначення культури належить: культура – це друга
природа, створена людиною.

орієнтири.
2) Сутність коперніканського перевороту, здійсненого І. Кантом у
філософії, можна передати так: до І. Канта вважали, що всі свої
знання людина отримує із досвіду, проте І. Кант зміг довести, що
людському розумові притаманні апріорні форми пізнання.
3) Проблематичність людського буття полягає в тому, що: людина
генетично не отримує своїх власне людських якостей та необхідної
програми для її повноцінного життя, так само, як і не отримує
якихось настанов стосовно змісту свого життя; тому народитись
людиною – це необхідна, проте недостатня умова для того, щоб
бути людиною.
4) До основних сфер суспільного життя відносять: сферу виробничої
діяльності, економічну, сферу побуту і сімейних стосунків, сферу
соціальних відносин та інститутів, духовного життя суспільства
тому, що лише в сукупності всі вони здатні забезпечити
задоволення основних потреб людини як соціальної істоти.
БІЛЕТ №4
1) Представники європейського Просвітництва наполягали на тому, що
знання законів природи має вирішальне значення для людини: Так.
2) Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати
логіку і мову конкретних наук: Так.
3) Сократ вважав, що усі речі складаються з води: Ні.
4) Середньовічна філософія прагнула усілякими способами здобувати
нові знання: Ні.
5) У філософії ХХ ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної
світової філософії: Ні.
6) До світоглядної позиції в. Вернадського переконання в тому, що
прогрес науки приведе до деградації людини: Ні.
7) Буття у класичній філософії постає реальною сутністю, а в некласичній
філософії воно неможливе за межами людського сприйняття: Так.
8) Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає

узгодженість раціональних положень із набутими чуттєвими
враженнями: Ні.
9) Цінності людського буття тотожні із знаннями про людину: Ні.
10) Свідомість можна вивчати, вимірювати і досліджувати за допомогою
приладів: Ні.
11) Світогляд постає формою загального людського самовизначення у світі:
Так.
12) Екзистенціалізм вважав, що філософія повинна стати науковою і вивчати
логіку і мову конкретних наук: Ні.
13) Головною проблемою античної натурфілософії була проблема природи
людської душі: Ні.
14) Для середньовічної філософії тільки логіка могла бути засобом
богопізнання: Ні.
15) І. Кант є автором «Критики чистого розуму»: Так.

1) За Р. Декартом теза “Мислю, отже існую” повинна бути прийнятою у
філософії як: вихідне незаперечне положення для дедуктивного ходу
думки.
2) До характерних рис філософського мислення слід віднести: гранично
широкий рівень узагальнення, аргументований, систематичний
характер побудови свого змісту, самоусвідомлення думки.
3) Етика А. Шопенгауера носить переважно: песимістичний характер.
4) Із наведених нижче означень характеристиками міфологічного
світогляду постають: синкретизм, злиття людини із природою.
5) Вчення про норми, правила і закони правильного мислення
називається: логіка.
6) У якому літературно-філософському творі часів Київської Русі
містяться фрагменти творів античних філософів: «Бджола».
7) Розуміння буття в епоху Нового часу можна окреслити наступним
чином: субстанція, атрибути, модуси.
8) Пізнання як людська здатність: постає основним способом

інтелектуального відношення людини до дійсності.
9) Особливістю свідомості, яка відрізняє її від реального, є: ідеальне як її
статус.
10) До основних функцій суспільства належать: забезпечення збереження
життя членів суспільства та структури соціальних відносин.

1) Філософія у період панування в Європі християнського релігійного
світобачення (епоха середньовіччя) не втратила статусу важливої
сфери знань тому, що: вона, виконуючи роль прислужниці теології,
виробляла засоби інтелектуальної діяльності, збирала дані
численних наук, опрацьовувала їх та передавала у розпорядження
теології.
2) Г. Гегель зміг розробити цілісне філософське вчення про розвиток усіх
основних сфер буття та людської суспільної історії завдяки тому, що:
він поклав у засади буття самочинний рух абсолютної ідеї, яка
завдяки внутрішнім суперечностям проходила послідовно стадії
тотожності, відмінності та синтезу, розгортаючи і демонструючи
усе багатство можливих визначень буття; тому усе вчення Гегеля
було змістовно єдиним та предметно різноманітний.
3) Українська філософія органічно вписана в історію українського народу
та його духовної культури і причиною цього є те, що: вона була
присутньою на всіх основних етапах української історії і
відігравала важливу роль у розвитку громадської думки, вона
поставала переважно внутрішньо культурним явищем і
концентрованою формою виразу особливостей національного
характеру українців.
4) Якщо проблематичність людського буття проявляє себе у тому, що
можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути
людиною повною мірою її необхідних проявів, то: щоб бути людиною
треба навчитись жити і діяти в соціальному просторі, вміти
створювати принципи і віднаходити сенс життя та смерті.
БІЛЕТ №5
1) ”Марксизм, розроблений К. Марксом у ХІХ ст. був різновидом
«наукової філософії»: НІ.
2) Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати
відкриття автономії людського духу щодо обставин життя: ТАК.
3) Ф. Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу: НІ.
4) Філософія Г. Гегеля характеризується системністю, повнотою та
діалектичним методом: ТАК.
5) Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху
Відродження: НІ.
6) В. Вернадський вважав, що наука як планетарне явище має привести до
гармонії суспільства і природи: ТАК.
7) Буття та існування – це тотожні поняття: Ні.
8) Істина – це не стан знань, а процес, в якому кожна складова знання
виконує функцію у засвідченні виправданості певного знання: Ні.
9) Суб’єкт історії – це самодіяльна одиниця, що в історичному процесі
постає джерелом історичної активності та вихідної мотивації
історичних дій: Так.
10) Свідомість необхідно вимірювати і досліджувати за допомогою
11) Філософська парадигма не залежить від історичної епохи та типу
культури: Ні.
12) Давня східна філософія орієнтувалась на духовний канон життя та
практикувала образний, афористичний стиль мислення: Так.
13) Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми
утвердився в епоху Нового часу: НІ.
14) Філософська наука про буття – це космологія: НІ.
15) Сучасна некласична філософія має тенденцію до злиття різноманітних
течій та напрямів: ТАК.

1) Знання, за І. Кантом, постає: синтезом матеріалу чуттів та форм
розсудку.
2) Позиція “імморалізму” була обґрунтована: Ф. Ніцше, який вважав, що
життя не підлягає моральним оцінкам.
3) Вислів “Людина – це мислячий очерет” належить: Б. Паскалю.
4) Згідно Аристотелю, всі речі складаються із: форми і матерії.
5) Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст.
розробляв процедуру: верифікації, тобто перевірки наукових
положень на істинність;
6) Філософські курси Києво-Могилянської академії були: подібними до
західноєвропейських пізньо схоластичних курсів, але враховували
особливості національної культури та здобутки новітньої науки;
7) Людські виміри проблеми буття полягають у тому, що: буття постає
вищою цінністю та мірою відповідальності людини за свої вчинки;
8) Серед перерахованих нижче чинників немає відношення до
виникнення свідомості: мовний.
9) Філософське розуміння пізнання передбачає: прагнення за допомогою
знань оволодіти певною дійсністю.
10) Співвідношення рівнів пізнання можна окреслити наступним чином:
знання утворюється лише як синтез чуттєвих даних та розумових
пізнавальних конструювань.

1) Філософія екзистенціалізму намагалась довести в своїх міркуваннях те,
що: людина не може пізнавати себе засобами науки, а лише
способом внутрішнього переживання власного життя, в процесі
якого їй відкриваються власна свобода, неузасадненість,
закинутість у цей світ, що супроводжуються відчуттями туги,
страху, відчаю.
2) Підкреслюючи роль освіти, науки та знань у людському житті,
представники європейського Просвітництва доводили, що: людину і
суспільство можна покращити лише шляхом освіти і пропаганди
знань, при тому серед усіх знань для неї найбільш корисними та
потрібними постають знання моральних норм та доброчесностей;
філософія повинна сприяти людському самовдосконаленню.
3) Наголоси у некласичним розумінні буття можна окреслити так:
некласична філософія погоджувалася вести розмови про буття
лише в межах усвідомлення дійсності з якою людина перебуває у
безпосередніх контактах, оскільки буття є внутрішньою умовою
само-здійснення, самореалізації людського інтелекту в його
діяльності.
4) Антропоцентричний світогляд європейського Відродження передбачав,
що: людина, перебуваючи у центрі світу, наслідує від Бога енергію
творіння, тому вона може створювати щось нове і досконале;
людина приходить у цей світ, щоб пізнати себе та світ, в якому
живе, і розвивати власну особистість.
БІЛЕТ №6
1) А. Шопенгауер вважав, що розуміння сутності людини і світобудови
дозволяє сприймати життя оптимістично: НІ.
2) Ренесансовий гуманізм обґрунтував думку про найпершу цінність
земного життя та земних вчинків людини: ТАК.
3) Середньовічна філософія розглядала теологію як прислужницю
філософії: НІ.
4) На основі тези “Мислю, отже існую” Р. Декарт зміг подати людину як
суб’єкта пізнання і діяльності: Так.
5) Платон створив вчення про світ ідей, що протистоїть світові чуттєвих
речей: Так.
6) Професійна філософія в Україні виникає у Києво-Могилянській
академії: Так.
7) Онтологія та метафізика у своїх пошуках акцентують увагу на
з’ясуванні сутності буття: Так.
8) Метод постає порядком та послідовністю дій, що ведуть до бажаного
результату: Так.
9) Свідомості володіє здатністю мислити про те, що не можливо побачити
і чого не існує: Так.
10) Відповідальність людини за свої вчинки можлива тільки за наявності

вибору: Ні.
11) Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а
філософський носить синкретичний характер: Ні.
12) Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну,
римську філософію та патристику: Так.
13) Ренесансна натурфілософія уславлена іменами М. Коперніка, Дж.
Бруно, Г. Галілея та І. Ньютона: Так.
14) Поняття «позитивного» у філософії О. Конта позначало те, що є
спостережуваним, ясним, корисним та конструктивним: Ні.
15) Львівсько-Варшавська філософська школи належить до сцієнтистської
філософії ХХ ст: Ні.

1) Теза „Людина повинна бути найпершим предметом філософії, але її не
можна досліджувати методами науки, а лише через внутрішнє
переживання” належить: С. К’єркегору.
2) Філософ Нового часу, який розробив першу завершену теорію
пізнання, це: Ф. Бекон.
3) Погляд на світ як невпинний рух та потік змін має назву: динамізм.
4) Ф. Аквінський зміг синтезувати християнське світобачення із
філософією: Аристотеля.
5) Принцип розвитку був докладно опрацьований та введений в науковий
обіг: німецькою класичною філософією.
6) Філософію серця як особливий напрям в українській філософії у ХІХ ст.
розвивав: П. Юркевич.
7) У своїх поглядах на буття Р. Декарт відстоював позицію: дуалізму.
8) Філософія розглядає пізнання як: як спосіб інтелектуального
освоєння світу людиною за межами дії інстинктів життя.
9) До принципово нового, привнесеного свідомістю у реальність, можна
віднести: створення ідеальних об’єктів.
10) Сучасна наука описує буття наступним чином: буття виявляє себе
складно організованою, ієрархічно побудованою динамічною
системою, яка постійно знаходиться в процесі становлення та
розвитку.
1) Тезу „Немає нічого в інтелекті, чого би не було у відчуттях” слід
розуміти так: людський розум від народження нагадує чисту дошку,
тобто не містить в собі ніяких ідей, ніякого по-переднього знання,
тому все, що він може вибудовувати, доопрацьовувати, він отримує
через відчуття.
2) Міфологічний світогляд, що панував тисячоліттями, починає

розкладатись та зникати внаслідок таких основних причин: внаслідок
розвитку та ускладнення форм людської діяльності, росту та
розширення сфери соціально-культурної діяльності поступово
утверджується дискурсивний тип мислення, який суперечить
міфологічному, що й приводить до розкладу міфології.
3) Провідні філософські ідеї Г. Сковороди свідчать про те, що він: його
світогляд у багатьох пунктах відрізнявся від санкціонованого
церквою, а також він певною мірою відродив в Україні
«філософування у Христі», суть якого полягала в тому, щоб
відкрити в своєму серці природу Христа.
4) У геґелівській концепції буття окреслене як: процес розгортання
внутрішніх потенцій Абсолютної ідеї, яка переходить у світ
природи, а потім через людське пізнання досягає вищого рівня
самопізнання.
Білет №7
Тест А
1) Антична філософія розпочинається с діяльності давньогрецьких
софістів: Так.
2) Згідно європейського середньовічного світобачення в основі світу
лежать дві субстанції: духовна і матеріальна: Так.
3) Д. Бруно був представником філософії європейського Просвітництва:
Ні.
4) Персоналізм вважає особистість тим, що робить людину людиною:
Так.
5) В Стародавній Індії філософія вперше набула статусу автономного
напряму інтелектуальної діяльності: Ні.
6) У ХІХ ст. філософсько-світоглядні ідеї в Україні знаходили вираз та
виявлення лише в межах академічної філософії: Ні.
7) Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях
співпадають: Ні.
8) Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне мислення:
Так.
10) Версія божественного створення людини за сутністю співпадає з

еволюціонізмом: Ні.
11) Пізня антична філософія вважала своїм основним завданням допомогти
окремому індивіду утвердитись у бутті: Так.
12) Суттєвими рисами європейської середньовічної філософії були
теоцентризм, креаціонізм та сцієнтизм: Ні.
13) Гуманісти доби Відродження закликали людину бути покірливою
Богові: Ні.
14) Раціоналізм як методологічна позиція у філософії Нового часу вимагав,
щоб знання приносили користь: Ні.
15) У ХХ ст. релігійна філософія остаточно зникла із духовного життя
людства: Ні.
Тест Б
1) ”Коперніканський переворот” І. Канта – це концепція, згідно якої

людському розуму притаманні апріорні форми пізнання
(категорії).
2) Середньовічна філософія розвивалась переважно у формах:
схоластики і містики.
3) У вченні Б. Спінози субстанція розглядалась як: як причина самої
себе у єдності із атрибутами та модусами.
4) Видатними представниками німецької класичної філософії були: І. Кант,
І. Фіхте, Л. Фейєрбах.
5) Філософську концепцію Ф. Ніцше називають “філософією життя” тому,
що вона: розглядала всі процеси дійсності як різні виявлення життя.
6) І. Франко вважав, що суспільними процесами рухає: наука і технічні
винаходи, що стимулюються голодом та любов’ю.
7) Об’єкт пізнання: є невід’ємним від суб’єкта, оскільки вони

постають сторонами єдиного процесу пізнання.
8) Розрізняння первинних та вторинних якостей речей було введене у
філософію Нового часу: Дж. Локк.
9) Метою творення культури, на думку М.Бердяєва, постає: виявлення
внутрішніх потенцій духу в будь-який спосіб.
10) Історичний процес має кінцеву мету – це позиція: середньовічної
філософії.
Тест В
1) Відмінності між античною та давньо східною філософіями можна
подати так: антична та давньо східна філософії виникають
приблизно в той же самий час, проте східна філософія була тісно
пов’язана із міфами та релігією, а антична філософія
відокремилась від інших напрямів духовної діяльності та набула
автономного статусу.
2) До суттєвих особливостей сучасної некласичної філософії слід
віднести: те, що сучасна некласична філософія є строкатою та
суперечливою, включаючи в своє функціонування як класичні,
так і некласичні філософські напрями та активізуючи майже усю
попередню історію філософії.
3) Фундаментальність поняття буття для філософії визначається тим, що:
філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття –
це найширше філософське поняття, і тому воно постає як
граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.
4) Оскільки під свободою загалом розуміють наявність у людини
можливостей для максимального самовиявлення, то: свобода дає
можливість вибору з певних варіантів лише у тому випадку, коли
людина розуміє різницю між можливими варіантами й усвідомлює
свою відповідальність за даний вибір.
БІЛЕТ №8
1) Сократ був учнем і послідовником софістів: Ні.
2) Поняття «логос» в античній філософії позначало універсальний закон
космосу: Так.
3) Християнська патристика була заключним, вищим етапом розвитку
схоластики: Ні.
4) Назва «філософська антропологія» виникла в епоху Відродження: Ні.
5) Платон розділив дійсність на світ ідей та світ речей, радикально
протиставивши їх між собою: Так.
6) Іван Франко розробив «теорію непомітного зла»: Ні.
7) М. Гайдеґґер є творцем «фундаментальної онтології», основи якої
розробив у праці «Буття і час»: Так.
8) Інтуїція – безпосереднє схоплення істини поза аналізом та доказами:
Так.
9) Самосвідомість – це здатність свідомості фіксувати саму себе: Так.
10) Циклічне розуміння ходу історії передбачає наявність логічно-
дискурсивного мислення: Так.
11) В епоху Відродження вважалося, що людина здатна змагатися з Богом
у своїй творчості: Так.
12) Неопозитивізм є ірраціоналістичним напрямом у філософії ХХ ст.: Ні.
13) Аристотель наполягав на тому, що пізнання передбачає виявлення
причин і начал речей: Так.
14) Середньовічний світогляд за своєю сутністю був космоцентричним: Ні.
15) Креаціонізм як позиція щодо походження людини протистоїть позиції
пантеїзму: Ні.

1) Гасло „Факти є живлення науки” відповідає позиції: емпіризму.
2) Пізня антична філософія найбільше прагнула: захистити індивіда та
звільнити його від страхів життя.
3) Згідно І. Канта людина пізнає: явища.
4) За переконанням філософів–екзистенціалістів людина постає:
неузасадненою, закинутою в світ.
5) Проголошення симфонії розуму та віри у філософії ХХ ст. характеризує
позицію: неотомізму.
6) Онтологічна позиція Б. Спінози характеризується як: монізм.
7) Згідно Р. Декарту, пізнання можливе тому, що: розуму людини
притаманні вроджені ідеї.
8) Об’єкт та предмет пізнання співвідносяться таким чином: предмет

постає певним зрізом або проекцією об’єкта.
9) Концепція свідомості, що на переконання її прихильників, має
підтвердження з боку археології – це є: трудова концепція.
10) Історичний процес передбачає наявність: двох векторів свого
здійснення: змін та неперервного тривання.
1) Теза Р. Декарта „Я мислю, отже я існую” постала результатом:
міркувань філософа щодо природи та сутності людини: щоби
пояснити здатність людини діяти вільно та творчо, треба
припустити в ній існування такого центру, який самовладно може
приймати рішення та ініціювати активність.
2) До вихідних тез філософії Ф. Ніцше слід віднести наступні: все, із чим
стикається людина, постає лише різновидами життя, тому в світі
панують закони виживання і боротьби за існування, де повинні
перемагати сильніші.
3) З позиції гедонізму сенс життя полягає в тому, що: життя – це
насолоди, бажано, як можна більш різноманітні, тут і зараз,
оскільки після смерті нічого немає, тому необхідно взяти від життя
усі найкращі насолоди.
та його духовної культури тому, що: вона була присутньою на всіх
основних етапах української історії і відігравала важливу роль у
розвитку громадської думки, вона поставала переважно
внутрішньо культурним явищем і концентрованою формою виразу
особливостей національного характеру українців.
БІЛЕТ №9
1) Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляду:
Так.
2) Найпершим об’єктом античної натурфілософії поставала природа, а
першою проблемою – проблема начала буття: Так.
3) Креаціонізм як суттєва риса християнської філософії означає віру в
наперед визначення долі: Ні.
4) В епоху Відродження у поглядах на світобудову були поширеними
пантеїзм та панпсихізм: Так.
5) Ідея атому як вихідної частинки світобудови була висунута в епоху
Нового часу: Ні.
6) З прийняттям християнства в Київській Русі попередня філософія
змінюється на християнську: Так.
7) Філософія виводить всі свої теми, проблеми та міркування на межу
буття-небуття: Ні.
8) Плюралізм - філософське вчення, яке признає єдиним джерелом
пізнання розум: Ні.
9) Історичний процес розвивається суперечливо, бо в ньому
спостерігаються як періоди піднесення, так і періоди занепаду: Так.
10) Лише свідомість здатна продукувати ідеальні еталони для оцінки
дійсності. Так
11) Століттям Просвітництва в Європі називають XІІІ ст. Ні.
12) Схоластика ґрунтувалась на твердженні, що шлях до Бога лежить через
палку віру та щирі почуття: Ні.
13) Гносеологія є однією зі складових частин філософії: Так.
14) Для німецької класичної філософії було характерним прагнення до
створення завершених систем філософського знання: Так.
15) Питання про метод істинного пізнання вийшло на провідне місце у
філософії Нового часу: Так.

1) ”Категоричний імператив” – це: всезагальний закон моральної
поведінки.
2) Тезу „Я знаю, що я нічого не знаю” слід завершити словами: але інші
люди не знають навіть і того.
3) Сперечання матеріалізму та ідеалізму розгорнулось: у некласичній
філософії ХІХ ст.
4) Поняття, що було введено некласичною філософією для позначення
особливостей людського способу буття: екзистенція.
5) Плюралізм як філософський погляд на начала світу передбачає
визнання: існування множинних субстанцій.
6) Із згаданих нижче діячів до складу Кирило-Мефодіївського братства не
входив: М. Драгоманов.
7) «Антропний принцип» – це аргумент, згідно якого: людина бачить
Всесвіт саме таким, бо лише в такому Всесвіті могла виникнути
людина як спостерігач.
8) Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується: тим, що воно є
найпершим джерелом пізнання.
9) В своєму реальному функціонуванні наука постає в якості: як єдність

знань та діяльності, що їх продукує.
10) Людські цінності протистоять: аморалізму.
ТЕСТИ В. Оберіть варіант правильного завершення положення та обведіть
літеру, що його позначає:
1) До відмінностей між античним та середньовічним світоглядами слід
віднести: креаціонізм, провіденціалізм, екзегетичність та
віросповідальний характер середньовічного світобачення та
космоцентризм, політеїзм та натуралістичний тип мислення в
античному світобаченні.
2) Розрізняння первинних і вторинних якостей речей у філософії Нового
часу проводилось на таких підставах: первинні якості речей – це ті
якості, що зумовлюються суттєвими властивостями субстанції, а
вторинні якості – це ті, що носять характер акциденції та
виникають внаслідок взаємодій між різними модусами субстанції.
3) Оскільки цивілізація – це такий рівень і стан суспільства, якому
притаманні розвиток культури та її ефективне функціонування в усіх
галузях буття суспільства, то: цивілізація і культура постають двома
різними сторонами суспільно-історичного буття; культура
окреслює лише духовний рівень розвитку суспільства, а
цивілізація – матеріальний.
4) Кореспондентська теорія істини базується на таких твердженнях:
істина – це якісна характеристика зовнішньої реальності, яка від
ображається у нашій свідомості, відповідно, істина притаманна
самим речам: істиною є те, що насправді є в речах.
БІЛЕТ №10
1) Філософія як форма світогляду постає загальнолюдським явищем: Ні.
2) В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії:
Так.
3) Німецька класична філософія була початковим етапом філософії
4) Д. Берклі був представником раціоналізму: Так.
5) Філософські джерела Київської Русі відрізнялись оригінальністю ідей
та позицій: Ні.
6) Одним із перших просвітників в Україні був С. Оріховський-Роксолан:
Так.
7) Сократ вважав, що істинні знання є єдиною основою моральності: Так.
8) Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному,

соціальному, культурному: Так.
9) Мова і знаково-символічна діяльність постають носіями змісту
свідомості: Так.
10) Соціальний прогрес повинен вимірюватися тільки рівнем споживання

матеріальних благ: Ні.
11) Некласична філософія намагалась узгодити свої твердження із
класичною філософією: Ні.
12) В епоху Відродження панував гуманізм і була відсутня натурфілософія:
Ні.
13) Східна філософська парадигма передбачає активне перетворення
природи, розвиток техніки, науки, шанування прав окремої особи: Ні.
14) Поняття «суспільство» позначає сукупність людей, що живуть та діють
разом: Так.
15) Постмодернізм є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної
1) Сцієнтизм як позиція в сучасній філософії вважає, що пізнання слід
спрямовувати: на засади, мову та методи науки.
2) Відмінність у філософських позиціях Сократа та софістів полягала у
тому, що: Сократ не вимагав гроші за навчання, а софісти
вимагали.
3) Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: немає нічого в
інтелекті, чого б не було у відчуттях.
4) “Монадологія”, як вчення про численні монади (одиниці) – початки
буття, була розроблена: Г. Лейбніцем.
5) Зміст світогляду визначають: знання, принципи, переконання, що є
життєвими орієнтирами людини.
6) Давньоукраїнський твір, в якому подаються світоглядні уявлення часів
Київської Русі, це: «Повість врем’яних літ».
7) Метод, що характеризується рухом думки від часткового до загального
– це є: індукція.
8) Потреба в синтезі даних чуттів із абстрактними раціональними

узагальненнями зумовлена: тим, що кожний із даних рівнів пізнання
має свої переваги та недоліки.
9) До сучасних концепцій походження свідомості відносимо: еволюції.
10) Концепцію філософії історії розробив: І. Г. Гердер

1) Відмінності між позиціями емпіризму та раціоналізму окреслюються
так: емпіризм, сповідуючи тезу про те, що немає нічого в інтелекті,
чого би не було у відчуттях, зводить знання до чуттєвих даних, а
раціоналізм базує знання на фактах, опрацьованих логікою.
2) Відмінності між онтологічними ідеями Платона та Аристотеля

полягають у наступному: Платон вважав найпершим буттям буття
ідей – ідеальних сутностей речей, а Аристотель ототожнював буття
із будовою, причинами та діями реальних речей, тому Платон
протиставляв світ ідей і світ речей, а Аристотель їх зближує.
3) Філософія європейського Просвітництва пропагувала таке відношення
до знання: тільки істинні знання роблять людину розвиненою та
доброчесною, тому слід поширювати знання та прилучати людей
до світи у будь-який спосіб. Проте серед усіх знань найперше
людина має опанувати знанням моральних норм і принципів.
4) Питання про культуру набуло надзвичайного загострення наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. внаслідок того, що: в це час внаслідок
інтенсифікації міжнародної комунікації культурне життя постає
поліфонічним, зазнає краху позиція європоцентризму,
зароджується масова некласична культура, а певні культурні
досягнення вперше обертаються проти людини.
БІЛЕТ №11
ТЕСТИ А: Обведіть варіант правильної відповіді:
1) «Коперніканський переворот» І. Канта у філософії був пов'язаний з
його гіпотезою про походження Сонячної системи: Ні.
2) Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками
натурфілософії: Ні.
3) Історично першою формою світогляду вважається релігія: Ні.
4) Ф. Бекон постає родоначальником європейського емпіризму: Так.
5) Неотомізм постає одним з найвпливовіших напрямів сцієнтистської
філософії ХХ століття: Ні.
6) Серед філософських ідей у творах Л. Українки фігурує ідея героїчного
оптимізму: Так.
7) Онтологія досліджує прояви буття, а метафізика – сутність буття,
причини та джерела його виникнення: Так.
8) Сформована особистість характеризується наявністю в її духовному
світі самості: Так.
9) Пізнання в сучасній філософії розглядається переважно як отримання
інформації: Ні.
10) Наукова картина світу – це уся сукупність накопичених наукових
знань: Так.
11) Найбільш виразною рисою міфології був синкретизм – злиття усього з
усім: Так.
12) Лозунгом раціоналізму є відомий вислів Ф. Бекона: «Знання – сила!»
Ні.
13) Ж.-П. Сартр і А. Камю були видатними представниками
французького екзистенціалізму: Так.
14) Л. Фейєрбах поставив у центр своєї філософії істинну релігію: Так.
15) Ренесансний гуманізм закликав людину підпорядковувати своє життя
суворим аскетичним регламентаціям: Ні.

1) Духовним каноном давньоіндійської філософії є: Веди.
2) Важливе значення для формування і розвитку філософії Нового часу
мало: формування точних наук, найперше – математизованого
природознавства.
3) Перш ніж вивести тезу «Я мислю, отже існую», Р. Декарт стверджував:
« усе треба піддати сумніву».
4) Епоха Відродження в історії Європи – це: 15/16 – 17/18 ст.
5) Одним з етапів розвитку позитивізму був: емпіріокритицизм.
6) Для української філософії була властивою така характеристика: вона
завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого
повчання.
7) «Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях» – ця є теза: Дж.
Локка.
8) Внаслідок внутрішньо суперечливого характеру пізнавального
процесу, пізнання розвивається: спиралеподібно.
9) До функцій свідомості відноситься: управлінська.
10) Історичний процес, як поєднання прогресу та регресу трактував: Г.
Гегель.
ТЕСТИ В. Обведіть літеру, яка позначає варіант правильного
завершення положення:
1) Співвідношення між двома провідними напрямками середньовічної
філософії – схоластикою та містикою – можна окреслити наступним
чином: схоластика прагнула використовувати розум для
богопізнання, для обґрунтування основ християнства,
насамперед на доведення буття Бога за допомогою розуму і
логіки, тоді як містика виходила з того, що розум тільки шкодить
у Богопізнанні, а тому слід опиратися лише на віру і любов до
Бога.
2) Відмінності між міфологічним та філософським світоглядами можна
подати наступним чином: філософський світогляд є теоретично
обґрунтованою системою поглядів на світ, що базується на
дискурсивному мисленні, культивує критичне ставлення до
авторитетів і має авторів, тоді як міфологія є системою образно-
поетичного, знання про світ, що ґрунтується на синкретичному
типі мислення та тезі «Все є в усьому»
3) Особливістю античної (давньогрецької) натурфілософії було те, що
вона: попри певні фантазії та образи уяви, базувалась на
дискурсивному мисленні. Вона деміфологізувала природу, а свої
вихідні твердження намагалась доводити із посиланнями на досвід.
У підсумку вона сформулювала цілу низку продуктивних ідей, що
сприяли розвитку науки та використовуються в ній і сьогодні.
4) Позиції еволюціонізму та креаціонізму у питанні про походження
людини співвідносяться так: еволюціонізм розглядає людину як
результат тривалого розвитку форм життя на Землі, а тому трактує
її як високо розвинену тварину, що відрізняється від усіх інших
тварин лише ступенем розвитку, а не своєю сутністю, а креаціонізм
подає людину як боже творіння, а тому наділяє людину
особливими, вищими якостями та ставить її у центр світобудови.
5) Згідно християнської середньовічної філософії, основні істини життя і
пізнання слід шукати у Бозі.
БІЛЕТ № 12
1) Схід та Захід єдині у сповідуванні духовного канону життя: Ні.
2) Засновником дедуктивного методу пізнання у філософії Нового часу
був Р. Декарт: Так.
3) Патристика є першою течією європейської філософії доби
Відродження: Ні.
4) Філософія ХХ – поч. ХХІ ст. вирізняється своєю атеїстичною
синкретичним духовним утворенням: Ні.
6) Людина, згідно існуючих класифікацій, це вид живих істот, що займає
певне місце в ієрархії живих організмів: Так.
7) У християнському середньовічному світогляді не визнавалась свобода
волі людини: Ні.
8) В кожній культурі поєднуються автентичні (етнічні, національні) та

вічні (загальнозначущі, загальнолюдські) елементи: Так.
9) Між суспільством та природою не існує принципових відмінностей: Ні.
10) Почуття, мислення, знання і воля є елементами структури свідомості:
Так.
11) П’ятикнижжя – це духовний канон давньо китайської філософії: Ні.
12) Західна філософія тяжіє до раціонально-логічних побудов та
аналітичних досліджень: Так.
13) Тип світогляду, згідно якого людина є центром і вищою ланкою
світобудови, називається антропоцентричним: Так.
14) Основним предметом вивчення філософії є основні закони космосу: Ні.
15) Однією з основоположних проблем філософії Нового часу була
проблема методу пізнання: Так.
Тести Б. Обведіть літеру, що позначає варіант правильної відповіді.
1) Людська особистість характеризується такими якостями: це є
особа, внутрішній світ якої концентрується навколо самості
як духовного стрижня.
2) Спіноза вважав, що в основі світобудови перебуває: одна
субстанція.
3) До найперших ознак науки слід віднести: її мову, особливу
будову та функції.
4) Суспільство – це сукупність людей, що забезпечують виконання
таких функцій: відтворення населення, інфраструктури та
духовних надбань.
5) Істина і правда співвідносяться таким чином: істина – це
характеристика раціональних утворень, а правда – це єдність
істини та життєвої позиції.
6) Ідеї сенсуалізму у філософії Нового активно відстоював: Дж.
Берклі.
7) До важливих понять давньо китайської філософії належить : Дао.
8) С. К’єркегор виділяв такі три стадії розвитку людини: естетична
– етична – релігійна.
9) Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий
внесок у: логічне опрацювання мови і будови науки.
10) Категоричного імператив Канта – це є: всезагальний закон
людської моральної поведінки.
1) Співвідношення цінності та знання можна подати таким чином: знання
повинні подавати дійсність через співвідношення речей та явищ
світу між собою, поза людськими уподобаннями та схильностями, а
цінності виражають значущість певних речей та явищ для людини,
тому вони подають дійсність через людське до неї відношення.
Знання тяжіють до об’єктивності, а цінності – до суб’єктивності.
2) Виходячи з основоположних характеристик епохи Відродження:
відновлення всієї повноти людського життя з опорою на здобутки
античної культури, можна стверджувати, що: філософія та світогляд
епохи Відродження не тільки наголошували на зверненні до
античної культури і філософії, робили наголос на проблемах
людини та природи, але й сповідували основні тези
християнського середньовічного світобачення, проте з певними
новими наголосами та новими ідеями.
3) Сутнісні риси сформованої особистості проявляється: в тому, що до
суттєвих рис особи – бути суб’єктом та об’єктом соціальних
стосунків, мати певний внутрішній світ, додаються здатність
самостійно формувати життєві переконання та наявність
внутрішнього духовного стрижня, що має назву самості.
4) Оскільки глобалізація – це зростаюча взаємозалежність різних регіонів
світу та поширення на більшість країн світу стандартизованих форм
виробництва, культури, побуту, то: треба розуміти позитивні та
негативні прояви глобалізації, а тому не уникати співпраці з
іншими країнами, проте максимально сприяти розвитку тих
надбань національної культури, що здатні збагатити світову
культуру, мати наукову та технічну співпрацю з іншими країнами.
5) В античній натурфілософії основним об’єктом пізнання була природа а
основною проблемою – пошук першопочатку буття «Архе».
БІЛЕТ № 13
1) Паскаль обґрунтовує позицію, згідно якої розум людини у
початковому стані являє собою «чисту дошку». Ні.
2) В історії античної філософії виділяють три етапи розвитку:
натурфілософію, високу класику та пізню античну філософію: Так.
3) Сократ називав метод своїх бесід маєвтикою: Так.
4) Поняття екзистенційного відчаю фігурує у філософії А.
Шопенгауера: Ні.
5) Г. Гегель виводив усі окреслення світобудови із діяльності
«Абсолютної ідеї»: Так.
6) До концепцій свідомості відносяться теологічна, фізична та
дуалістична: Ні.
7) Українська філософія у ХХ ст. розвивалась лише за межами
радянської України: Ні.
8) Термін метафізика ввів в обіг давньогрецький філософ Аристотель.
Ні.
9) У сучасній гносеології об'єкт пізнання ставиться у залежність від

суб'єкта: Так.
10) Станами масової свідомості можуть бути: збалансований,
акцентований: Так.
11) Позиція, яка стверджувала тотожність Бога і природи в епохи
Відродження, називається пантеїзмом: Так.
12) Одним з етапів розвитку середньовічної філософії була
патристика: Так.
13) Неоплатонізм – це різновид античної натурфілософії: Ні.
14) Термін гуманізм означає в перекладі з латини «божественний»:
Ні.
15) Прагненням української філософії було створення абстрактно-
теоретичних систем філософського знання: Ні.
1) Виходячи з учення Ф. Бекона про «ідоли» пізнання, спостережуваний
рух Сонця по небосхилу навколо Землі є ідолом: роду.
2) Серед основоположних ідей давньоіндійської філософії немає
наступної: ідея логосу.
3) Рання християнська філософія у своєму ставленні до античної
філософії: займала негативну позицію і вимагала повністю усунути
філософію.
4) Згідно вчення О. Конта, розвиток людського пізнання проходить
послідовно три стадії або стани людського духа: теологічну –
метафізичну – позитивну.
5) У психоаналізі З. Фрейда у структурі свідомості представлені: Я, Над-
Я та Воно.
6) Франко вважав, що комунізм: блокує ініціативу індивіда.
7) До вихідних категорій онтології належать: буття, існування, суще,
річ.
8) Індивідуальність не може сформуватися без: усвідомлення своєї
особливості.
9) Оберіть серед наведених нижче термінів той, що характеризує

найпоширенішу теорію істини: кореспондентська.
10) В. Вернадський вважав, що рушійною силою історичного процесу:
науково-технічний розвиток.
Тести В. Оберіть варіант правильного завершення положення та

1) Взаємовідношення між людиною та суспільством можна описати
так: Людина залежить від суспільства, проте і суспільство
залежить від енергії та ініціативи людини, адже всі досягнення
мистецтва, науки, культури здобуваються через людське
індивідуальне натхнення.
2) Місце української філософії у світовій філософській думці можна
визначити так: хоча її теорії у своїй більшості не здобули
світового визнання та поширення, вона органічно вписана в
історію українського народу та його духовної культури,
відображає особливості національного характеру та
світосприйняття українців.
3) Сутність класичного розуміння буття полягає в тому, що: буття
постає вихідним і найважливішим поняттям, що охоплює собою
усі можливі прояви дійсності, а тому людина має прагнути
пізнати саме буття і через його пізнання утвердитись в
істинному бутті; наука, що вивчає буття іменується онтологією.
4) Розуміння пізнання у філософії І. Канта передбачає такі рівні і
форми його здійснення: за допомогою органів чуття людина
отримує для своєї інтелектуальної діяльності прості ідеї, а за
допомогою рефлексії вона може їх порівнювати, зіставляти,
виявляти спільне і відмінне між ними, узагальню-вати набуті
дані та формувати складні ідеї, що слугують загальними
умовами та орієнтирами для пізнавальної та практичної
5) У механістичному світогляді епохи Нового часу світ уявлявся як
величезний механізм.
БІЛЕТ № 14
1) Основоположний наголос філософія Нового часу ставить на пізнанні:
Так.
2) Новаторство Аристотеля полягало в тому, що він розробив вчення
про два світи – світ ідей та світ речей: Ні.
3) В епоху європейського середньовіччя природне, тілесне розглядалося
як єдино можливе виявлення духовного: Так.
4) Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до
людини, концентрується навколо неї: Так.
5) Принцип монізму постає вихідним для філософії Г. Лейбніця: Ні.
6) Українська філософія – це переважно внутрішнє явище української
культури: Так.
7) Найпершою формою виразу змісту свідомості постає мова: Так.
8) Вид пізнання, вплетений в тканину життєдіяльності суб'єкта,
називається теоретичним: Ні.
9) Верифікація – це є оцінка практичної ефективності наукового пізнання:
Ні.
10) Свобода є пізнана необхідність: Так.
11) Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула
статусу наукового знання: Так.
12) В розуміння методу Ф. Бекон та Р. Декарт були одностайними: Ні.
13) Стрижневими поняттями персоналізму є поняття антилогіцизму: Ні.
14) Першу філософську теорію розвитку розробив та обґрунтував Ф.
Ніцше: Ні.
15) Сократ піддав різкий критиці софістів за те, що вони брали гроші за
навчання: Так.
1) Вирішальною умовою визнання існування будь-чого Дж. Берклі
вважав: емпіричне підтвердження.
2) Згідно екзистенціалізму, сутність людини визначається:
божественним наперед визначенням.
3) Згідно канонам класичної європейської філософії правильні вчинки
людини визначаються: розумом.
неопозитивізм.
5) Термін «філософія» вперше був запроваджений: Піфагором.
6) До представників української філософії ХХ ст., що діяли у діаспорі,
належать: Д. Чижевський та О. Кульчицький.
7) Поняття є вихідною формою: раціонально-логічного пізнання.
8) Істина як поняття за своїм еталонним змістом передбачає: правильне
відображення предметів і явищ дійсності.
9) Особою можна назвати: людину, що постає як суб’єкт та об’єкт
соціальних стосунків.
10) До суттєвих ознак культури у філософії відносять: внутрішній та
зовнішній діалог.
1) Співвідношення людини і суспільства передається такими
положеннями: ні суспільство не може існувати поза розвитком та
діяльністю людини, ні людина не може набути людських якостей
поза суспільством, тому перед людьми та суспільством стоїть
завдання запровадження таких форм суспільного життя, які би
дозволили максимально реалізуватись людині, проте водночас і
зміцнювали би суспільство.
2) Представники субстанційного тлумачення буття стверджують: буття
недоступне людському пізнанню, оскільки людський розум
обмежений і може пізнавати лише те, що знаходиться у просторі та
часі, тобто те, що людині дано у відчуттях, а саме буття виходить за
межі чуттєвого сприйняття, постає беззмістовним та
невизначеним.
3) До найважливіших здобутків німецької класичної філософії можна
віднести наступні ідеї: відкриття ролі і значення принципу
агностицизму у пізнавальних можливостях; подолання
гносеологізму попередніх епох; обґрунтування ідеї розвитку як
революції в підході до Всесвіту і суспільства; вчення про безмежні
можливості людського розуму і суб’єкта в цілому.
4) Відмінність між трактуванням пізнання Дж. Локком та Р. Декартом
полягала в тому, що: Р. Декарт стверджував, що все наше пізнання
залежить виключно від діяльності розуму, тому надійним є
пізнання, що базується на незаперечній тезі та використовує
вроджені ідеї. Дж. Локк казав про те, що в початковому стані розум
людини є «Чиста дошка», а пізнання відбувається на основі чуттів
та рефлексії.
5) Принцип активності людини у пізнанні в філософії І. Канта отримав
назву: Коперніканський переворот.
БІЛЕТ № 15
1) Вихідною особливістю давньо східної філософії було те, що вона
набула статусу автономного напрямку духовної діяльності: Ні.
2) Гносеологія – це розділ філософії, який досліджує норми і правила
людської поведінки та взаємин між людьми: Ні.
3) Б. Паскаль охарактеризував людину як «мислячий очерет» та закликав
мислити гідно: Так.
4) Ф. Аквінський належав до прихильників містицизму у середньовічній
5) Поняття культури характеризує технологічну сторону людської
діяльності: Ні.
6) Українська філософія виникає на ґрунті давньої слов’янської міфології:
Так.
7) В добу Античності вважалося, що історичний процес докорінно
відрізняється від природно-космічних процесів: Ні.
8) Свідомість людини не містить в собі нічого, чого б не було серед речей
та явищ дійсності: Ні.
9) Лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати те, що
здобуте людством: Так.
10) До різновидів свободи відносять негативну та позитивну свободу: Так.
11) Характерною рисою світогляду європейського Відродження були
атеїзм та вільнодумство: Ні.
12) Глобальні проблеми сучасної цивілізації викликані поширенням
інформаційних технологій: Ні.
13) Ф. Ніцше був засновником позитивістської соціології, що отримала
назву «Філософія життя»: Так.
14) Просвітники вважали, що для покращення суспільства потрібна
революція: Так.
15) Екзистенціалісти закликали пізнавати людину в усіх її проявах та із
залученням численних наук: Так.
1) Умовою істинного пізнання за Платоном є: споглядання ідей.
2) Спіноза використовував поняття «модус», яке означає: одиничну
кінцеву річ.
3) В давньоіндійській філософії найвищим авторитетом користувався:
канонічне духовне джерело.
4) Для образу «надлюдини» Ф. Ніцше не є характерним: визнання
справедливості як рівності «сильних» і «слабких».
5) У культурології О. Шпенглера цивілізація оцінювалась як: як початок
занепаду культури.
6) До характерних рис української філософії ХХ ст. відносять те, що вона:
розвивалась в Україні та в діаспорі.
7) Механістичний світогляд виник та почав утверджуватись в: ХІХ ст. (19
ст.).
8) Істина в її сучасному розумінні в філософії та науці: відіграє роль
ідеалу, цінності та стимулу у пізнанні.
9) Індивід у прикладення до людини – це: окремий представник
людського роду.
10) Внутрішній діалог в культурі означає, що: культура повинна весь час
оцінювати себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у
майбутнє.
1) До яскравих особливостей сцієнстської філософії ХХ ст. слід віднести:
визнання провідної ролі науки та наукового пізнання у розвитку
людини і людства, визначення завдань філософії через тісну
співпрацю із наукою, ретельне опрацювання на засадах наукових
засобів мови, логіки та будови науки; проведення виправданих
порівнянь науки з поза- та не- науковими видами пізнання та
визначення самої філософії як методології науки
2) До основоположних ідей стоїцизму слід віднести: мета філософії –
допомогти людині досягти стану духовної насолоди, звільнитися
від страху смерті. Головним благом життя є насолода, яка означає
не тільки чуттєві задоволення, а й відсутність страждань. Слід
досягти атараксії – душевної незворушності. Головний принцип
мудреця – «прожити непомітно». Людина повинна подолати 3
страхи – перед силами природи, богами і смертю, які є джерелом
усіх страждань.
3) В реальному житті суспільства кожна людина: набуває соціальних
якостей, проходить соціалізацію, включаючись у виконання тих чи
інших соціальних функцій, а в процесі виховання та навчання
засвоює та реалізує певні соціальні ролі, стаючи об’єктом та
суб’єктом соціальних стосунків.
4) Прихильники дуалізму в тлумаченні основ буття стверджують: буття
проявляє себе у взаєминах та протиборстві двох радикально
відмінних сутностей світу – духовного і матеріального. Ці сутності
не піддаються осмисленню їх в єдності, тому між матерією та духом
пролягає жорстка межа, проте пізнати дійсність можна через певну
взаємодію того та іншого.
5) Філософські школи пізньої античної філософії відкрили Епікур
(епікурейство), Піррон (скептицизм), Зенон (стоїцизм), Плотін і
Прокл (неоплатонзім).
БІЛЕТ №16
1) Б. Спіноза і Г. Лейбніца розробили відмінні теорії пізнання:Так.

2) У добу середньовіччя філософія розглядала теологію як служницю
філософії: Так.
3) Для європейського Просвітництва характерним було наполягання
на тому, що єдино вірним методом науки є індукція: Так.
4) За А. Шопенгауером в основі світобудови лежить світовий розум:
Ні.
5) Філософський напрям, прихильником якого був Р. Декарт,
називається скептицизм: Ні
7) Тома Аквінський був одним із перших представників гуманізму доби
8) Оскільки істина не залежить від суб'єкта, що пізнає, - вона абстрактна:
Ні.
9) Людина створює культуру, згідно Ф. Ніцше, для надолуження своєї
вихідної немічності: Так.
10) Рівні свідомості та її різновиди це тотожні поняття, бо однаково
розкривають структуру свідомості: Ні.
11) Сучасна наука вивчає прояви буття на рівнях мікро, макро та
мегопроцесів: Так.
12) Художньо-мистецька діяльність не має відношення до пізнання: Ні.
13) У проблемі походження людини протистоять одне одному креаціонізм
та космоцентризм: Ні.
14) Оскільки не існує «людини взагалі», не існує і загальнолюдських
цінностей: Ні.
15) Природа – це те, що ззовні протистоїть людині і суспільству: Так.

1) До філософських дисциплін, що окреслюють природу людини,
належать: філософська антропологія і персонологія.
2) Схоластика, як напрям християнської філософії, базувалась на
твердженні: розум сприяє наближенню людина до Бога.
3) Напрям філософії, що суттєво впливає на її розвиток на межі ХХ-ХХІ
ст., постмодернізм.
4) Джерелами пізнання у філософії Нового часу вважали: чуття і
діяльність інтелекту;
5) Онтологія як філософська наука про буття аналізує такі категорії:
буття, суще, субстанція.
6) Згідно позиції некласичної філософії буття – це є: те, що перебуває у
полі людського сприйняття.
7) До основних функцій мови відносимо: вираз предметного змісту
8) Методи емпіричного пізнання: спостереження, вимірювання,
експеримент.
9) За К.–Г. Юнгом, вихідним елементом колективного несвідомого
постає: архетип.
10) Гендерні дослідження стосуються з’ясування відмінностей в
інтелектуальних та соціально-дійових проявах між: чоловіками та
жінками.

1) Основні характеристики онтологічних напрямів у філософії Нового
часу зводяться до таких ознак: переконання в тому, що основним
завданням філософії постає визначення фундаментальних засад
світу і буття, ретельне опрацювання питань про структуру та
процеси, що відбуваються у світі, окреслення найважливіших
елементів світобудови, оскільки від усього цього залежать
питання про засади людського буття, людської поведінки та
призначення людини.
2) У розвитку філософсько-світоглядних ідей європейського
Відродження можна виділити такі три періоди, які поступово
змінювали один одного: гуманістичний період, скерований на
піднесення гідності людини, обґрунтування її величі та
особливого місця у світобудові і дослідження головних
характери-тик людської сутності; неоплатонічний період, коли
центральною проблемою було дослідження стрункості
світобудови з позиції визнання світової душі;
натурфілософський період, коли були закладені засади
сучасного емпіричного природознавства.
3) Згідно ідей Г .Гегеля, світ являє собою: розгортання внутрішніх
можливостей Абсолютної ідеї, що перетворюється у природу,
проходить різні стадії її еволюції та через людське пізнання досягає
абсолютного знання в умовах активної діяльності людини у
суспільстві.
4) Серед концепцій виникнення свідомості: жодна із концепцій не може

пояснити усіх складностей та проявів свідомості, тому їх слід
розглядати як такі, що вимагають поєднання та доповнення одне
одного для зовнішнього окреслення свідомості.
БІЛЕТ № 17
Тести А. Обведіть варіант правильної відповіді:
1) Середньовічна філософія не прийняла античну філософію та античну
науку: Так.
2) Термін «філософія» виникає в давньоіндійській філософії: Ні.
3) Філософія Р. Декарта відіграла важливу роль у становленні емпіризму: Ні.
4) Конфуціанство – це найавторитетніший напрям давньоіндійської
5) Метафізика та онтологія як філософські дисципліни досліджують питання
буття світу: Так.
6) В Острозькій академії не викладались філософські курси: Так.
7) Для людини питання про буття пов’язане з питанням про її смертність:
Так.
8) Гносеологія не визнає ролі і значення чуттєвих даних для пізнання: Ні.
9) Продукування того, чого не існує у навколишній реальності, належить до
творчих проявів свідомості: Так.
10) Ідеали, мотиви, цінності відносяться до духовного світу людини: Так.
11) Патристика – це один із напрямів філософії зрілого середньовіччя: Ні.
12) Платон та Аристотель разом створили завершену теорію ідей: Ні.
13) Ф. Бекону належить теза «Знання є сила»: Так.
14) У філософії ХХ ст. традиції позитивізму були остаточно відкинуті: Ні.
15) За поширеним визначенням, культура – це друга природа, створена
людиною: Так.
Тести Б. Обведіть літеру, що позначає варіант правильної відповіді:
1) Філософія Відродження була: антропоцентричною.
2) Для давньогрецьких софістів найпершим завданням було: перемога у
сперечаннях.
3) Надлюдина у Ф. Ніцше найбільше прагнула: піднесення над усіма
людьми та мораллю.
4) Термін «сцієнтизм» у сучасній філософії означає: підпорядкування
філософії науці.
5) Філософія відрізняється від міфології: раціональним способом осягнення
світу.
6) Українська філософія характеризується: релігійністю та оберненням до
моралі.
7) Між суспільством і природою: існує взаємодія, що засвідчує як їх
єдність, так і відмінність.
8) Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді : наука – це
спеціалізований та спеціально організований вид пізнання, що
спрямований на продукування найбільш виправданих та достовірних
знань.
9) Відмінності між позиціями емпіризму та раціоналізму окреслюються так:
емпіризм вимагає знання виводити із експериментів, а раціоналізм - із
інтелектуальних та логічних гіпотез.
10) До основних сфер суспільного життя слід зарахувати: духовне життя
суспільства, економічно-виробничу діяльність, систему соціальних
відносин та інститутів, сімейні стосунки.
1) Основоположні ідеї Б. Паскаля про місце і роль людини у світі можна
охарактеризувати так: людина перебуває на межі двох безодень:
безмежного космосу та безмежної подільності речей, тому відчуває під
собою порожнечу; їй недоступні оста-точні і певні знання; на цьому фоні
у неї виникають невпевненість і дискомфорт, туга і тривога., тому
людина намагається заповнити своє життя турботами, метушнею, а не
думає про своє становище і призначення. Єдина опора в такій ситуації –
це Бог і гідне мислення.
2) Сутність релігійного світогляду може бути окреслена такими
положеннями: це є форма світогляду, що базується на переконанні в
тому, що наочне, доступне спостереженню не є єдиною та істинною
реальністю, а тому ділить світ на надприродний та земний, претендує на
роль життєвого наставництва на основі виходів на зв'язок із
позамежним.
3) Суспільна думка та філософія ХХ ст. майже весь час перебувала в стані
підвищеного інтересу до людської особистості тому, що: в цьому столітті
дуже болючими постали питання про людську індивідуальну життєву та
соціальну позицію, про можливі межі проявів людської сваволі та
жорстокості, про засади справжньої людяності в людині та суспільстві.
4) Редукціонізм або натуралістичне розуміння соціального полягає в тому,
що: специфікою людських стосунків є те, що вони опосередковані
предметами і постають продуктами людської перетворювальної
діяльності, спрямованої на досягнення матеріального добро-буту.
5) Розуміння істини, як таких тверджень, з якими погоджуються усі або
більшість людей, називається конвенціональна концепція істини.
БІЛЕТ № 18
усім: Так.
2) Поняття «Дао» в давньо китайській філософії означає збірник давніх
канонічних текстів: Так.
3) Ж.-П. Сартр і М. Гайдеггер були видатними представниками
4) Аристотель вважав началами речей єдність матерії та форми: Так.
5) В основі філософської системи Спінози лежить вчення про акциденції
як засади світу: Ні.
6) За суттю відношення «Я-Ти» та «Я-Воно» постають тотожними: Ні.
7) Європейські просвітники вважали, що релігію треба усунути із
суспільства: Так.
8) В поступі культури і цивілізації культура розвивається набагато
повільніше: Ні.
9) У філософії Ф. Шопенгауера основна роль відведена волі: Так.
10) Процес соціалізації – це процес набуття людиною рис, які допоможуть
їй жити в соціумі: Так.
11) Вчення епохи Відродження, яке стверджувало тотожність Бога і
природи, називається пантеїзмом: Так.
12) Одним з етапів розвитку позитивізму був постмодернізм: Ні.
13) Німецька класична філософія дотримувалась механістичного
світобачення: Так.
14) Термін гуманізм означає в перекладі з латини «божественний»: Ні.
15) Завданням середньовічної філософії було дослідження проблем
природи: Ні.
1) До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід
віднести: теоцентризм, креаціонізм та екзегетику.
2) О. Конт засновником: позитивізму.
3) Плідним та виправданим методом наукового пізнання згідно Ф.
Бекону слід визнати: індукцію.
4) За морально-ціннісними орієнтаціями світогляд класифікують:
егоїстичний, гуманістичний, альтруїстичний.
5) «Архе» у давньогрецькій філософії – це: універсальний початок
усього сущого.
6) Позиція, згідно якої усі якості людини визначаються соціальними
чинниками, називається: соціологізмом.
7) Гносеологія вивчає: людське пізнання, його природу та
результати.
8) Поняття «людина» фіксує: особливий вид живих істот.
9) Пізнання як пригадування – це ідея: Платона.
1) До вихідних засадничих особливостей культурологічних напрямів у
філософії ХХ ст. слід віднести наступні: опора на наукову картину
світу та методологію природничих наук, наголос на позитивних
сторонах і здобутках наукового прогресу, що продукує знання
обґрунтоване, достовірне і підтверджене досвідом; лише
методами науки можна пізнати культуру.
2) Особливості вчення про субстанцію у мислителів Нового часу Б.
Спінози та Г. Лейбніца можна окреслити так : у концепції Спінози
може існувати тільки одна субстанція, яка водночас є Бог і
природа; духовна та матеріальна складові світу є не окремими
субстанціями, а лише атрибутами єдиної субстанції. Субстанція –
єдина і є причиною самої себе і вище її буття нічого не існує;
Лейбніц вважав, що світ є динамічним, різноманітним, де
проявляється безліч явищ. Тому субстанція є множинною і
складається з частинок – монад, які поєднують в собі тілесне та
духовне.
3) У структурі свідомості підсвідоме як рівень свідомості визначається

так: прояви у психіці людини найперших інстинктів життя та
глибинних закономірностей буття, які проявляються через
сновидіння, тому їх треба вміти тлумачити, оскільки за допомогою
сновидінь підсвідоме спілкується з нами.
4) З позиції сучасної філософії співвідношення між свободою і
необхідністю в суспільстві: сумісні, оскільки суміщення ми маємо
тоді, коли люди діють добровільно. Справді, оскільки добровільні
дії походять з волі людей, постільки вони походять із свободи, але
будь-яка дія людської волі стикається з іншими причинами та
діями, тому залежить і від необхідності. Звідси випливає теза:
свобода є пізнана та свідомо використана необхідність.
5) Розуміння істини, як логічної узгодженості положень в певній науці
або сукупності тверджень, називається когерентна концепція істини
Білет № 19
1) Схоластика не визнавала філософських ідей часів античності: ні.
2) Теорію атомізму в античній філософії заснував Платон: ні.
аналітичних досліджень: так.
4) Першою історичною формою європейської філософії була
середньовічна філософія: так.
5) Цінність людського спілкування розробив А. Шопенгауер: ні.
6) У вченні Сковороди йдеться про три природи і два світи: так.
7) Людина як частинка ноосфери – це соціально-планетарно-
космічна істота: так.
8) Глобалізація сучасного світу стосується лише економічних
відносин між державами: ні.
9) У пізнанні виявляється ідеальний статус буття свідомості: так.
10) Суспільство – це сукупність людей, що проживають на одній
території: ні.
11) Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона була
інтегрована у міфологію та релігію: так.
12) Заслуга З. Фрейда полягає у відкритті поняття несвідомого: так.
13) Першу філософську концепцію держави і суспільства висунув
Платон: так.
14) І. Кант ввів в етику «Категоричний імператив» як закон людської
поведінки: так.
15) Згідно Ф. Ніцше, істинні знання людина може отримати тільки
через самопізнання: так.
1) Поняття «особа» є найпершим і визначальним у філософській

течії: персоналізм.
2) Сцієнтистські напрями сучасної філософії вважають найпершим її
завданням: ретельне опрацювання методології наукового
пізнання.
3) Принцип філософії Л. Феєрбаха – це: принцип персоналізму.
4) Система найзагальніших знань, цінностей, переконань,
практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу
називається: світогляд.
5) М. В. Гоголь розробив оригінальне вчення про: «непомітне зло».
6) До структури особистості можна віднести: людину та індивіда.
7) Згідно сучасних уявлень соціальної філософії в наш час
утверджується: інформаційне суспільство або суспільство
знань.
8) Визначень істини вважається, що вважається «класичним» є: все
відповідність знань дійсності.
9) Г. Сковороду порівнюють з таким античним філософом:
Сократом.
10) Розбіжності між культурою і цивілізацією окреслив: О.
Шпенглер.
Тести В. Оберіть варіант правильного завершення положення та обведіть

1) У давньоіндійській філософії поняття «карма» означає: рушійна

сила сансари, закон всезагального причин-но-наслідкового
зв’язку, згідно якого нічого не виникає з нічого і нікуди
ніколи не зникає, а тому всі вчинки людини закарбовуються
в її душі і визначають її подальші перевтілення, отже,
відповідно, життєву долю людини.
2) Індуктивний метод у філософії Нового часу мав такий зміст: це
такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження
одиничних явищ відбувається логічний перехід до
формування загальних ідей і законів, коли від суджень про
окремі речі та факти переходять до загальних суджень про
них.
3) Концепція появи людини внаслідок фатальної помилки у
світобудові базується на: психологічному почутті
незадоволення людиною, її діями та результатами своїх дій,
оскільки людина – це істота, яка увесь час робить помилки, а
її поведінка суперечить розуму. Всі спроби приборкати
людську сваволю не дають результату.
4) Релігійна концепція свідомості має такі виправдані наголоси:
вона зводить людську свідомість до трансцендентного,
абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування
людини та її виживання. Тому вона здатна пояснити, чому
людина не обмежена у пізнанні та чому вона прагне
самовдосконалення.
5) Процедура перевірки наукових знань на істинність, називається:

верифікація.
БІЛЕТ № 20
1) Творцем теорії пізнання у філософії Нового часу був Ф. Бекон: Так.
2) У середньовічному суспільстві філософія та теологія були тотожні: Ні.
3) Однією з основних функцій філософії є функція самовиховання: Так.
4) Вихідною засадою світу у філософії Гегеля постає Абсолютна ідея:

Так.
5) Онтологія – це є філософська наука про буття: Так.
6) До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести

теоцентризм та креаціонізм: Так.
фізичних приладів: Ні.
8) Свідомість можна розглядати як досконалий розвинений інстинкт: Ні.
9) Характеристики особистості тотожні з рисами особи: Так.
10) У повсякденному житті поняття культура ототожнюється з поняттям

цивілізація: Так.
11) Основною ознакою схоластики було використання логіки у питаннях
богопізнання: Так.
12) Некласична філософія прагнула використовувати розум для кращої
організації людського життя: Так.

14) Сенсуалізм – це позиція, що визнає досвід та факти основною

надійних знань: Ні.
15) «Коперніканський переворот» І. Канта – це його гіпотеза про

виникнення Сонячної системи: Ні.
1) Вчення, що вважає джерелом і критерієм знання розум, є:

раціоналізм.
2)До напряму, який утверджував в Європі некласичну філософію слід

віднести: позитивізм.
3)Найпершими об’єктами дослідження у період високої класики

античної філософії були: людина, а через неї і всі сфери суспільного
життя.
4) С. Кіркегор бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що:

людина ретельно виконую правила моралі.
5) Автором тези «Я мислю, отже я існую» є: Р. Декарт.
6) Французький філософ і соціолог Ш. Л. Монтеск’є вважав, що: клімат,

географічне середовище визначає хід історії.
7) Агностицизм – це: напрям в теорії пізнання, що вважає, що

адекватне пізнання світу неможливе.
8) Особистість неможлива поза: виконанням соціальної ролі та

соціального статусу.
9) Теоретиком концепції ноосфери в українській філософії був: В.
Вернадський.
10) Поняття цінностей передбачає: фіксацію значущості будь-чого для

людини.
1) Сутність ірраціоналізму як філософської позиції визначається тим, що

він: обмежує або відкидає можливості розуму в процесі пізнання і
робить основою світорозуміння дещо не доступне розумові,
утверджуючи алогічний характер самого буття, природа та
причини якого перебувають за межами пізнавальних можливостей
людського розуму.
2) До вихідних ознак філософського мислення слід віднести те, що воно:
ділить світ на надприродний та земний, претендує на роль
життєвого наставництва, включає в себе соціальні інститути і
вимагає певного способу життя.
3) Оскільки в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські
виявлення та унікальність їх продукування і виразу, то: культура
неможлива поза діалогом, спілкуванням, комунікацією, тому що в
спілкуванні культур проявляється оригінальність кожної з них.
Діалог культур є корисним для них, оскільки він сприяє
взаємозбагаченню та руйнуванню стереотипів, які стоять на заваді
об’єднання культур в єдину світову культуру.
4) Важливість враховувати особливості співвідношення понять людина та
індивід зумовлена тим, що: оскільки індивід – це є окремий
представник людського роду, то він демонструє ознаки і
характеристики роду, проте у неповторний спосіб і лише частково.
Тому не можна автоматично переносити характеристики роду на
кожного індивіда, а риси індивіда – на рід.
5) Позиція в онтології, що визнає існування одного єдиного начала буття
світу, називається: монізм.
ВАРІАНТ 21
1. Історичними типами світогляду є філософський, релігійний та
науковий. Ні
2. Теза «Вірю, тому що абсурдно» належить латинському апологеїу
Тертуліану. Так
4. Чотири види помилкових суджень, від яких треба звільнишся в процесі
пізнання - це «примари» розуму, виділені Й.Фіхте Ні
5. Ф.Ніцше протиставляє стихійну силу життя культурним нормам і
цінностям. Так
8. Філософом давнього Сходу, який розробляв концепцію благородної
людини, був: б)Конфуцій;
9. Згідно твердженням шкіл елліністичної філософії людина має прагнути:
в) досягнення внутрішньої свободи та незалежності від світу.
ТЕСТИ В 1. До основоположних ідей античного стоїцизму слід віднести:
А) над життям панує рок і фатум, а божественним провидінням нам усім
окреслена участь; слід коритися долі, яка веде покірного, а непокірного -
штовхає; якщо позбутися афектів, тоді настає стан апатії -
безпристрасності Духа.
2. Поняття несвідомого у концепції З.Фройда означає: Б) безособову
анонімну силу, найпотужніший та вирішальний чинник людської психіки,
зміст якого формувався мільярди років і в структуру якого входять два
найпотужніші інстинкти життя: сексуальний та інстинкт смерті та
руйнування, які суперечать культурі.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«...Світло відкрилося
тому, хто вперше довів теорему про
А) В даному уривку вищенаведеними тезами висвітлена ідея так
званого «коперниканського перевороту» у філософії. До І.Канта
вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх
чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а
світ діє на неї. Кант «перевернув» це співвідношення: він проголосив,
що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед —
розумової) активності.
Б) Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу,
ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції:
"Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює
за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти
попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання. Розум
повинен підходити до природи, з одного боку, зі своїми принципами,з
іншого — з експериментами, щоб черпати із природи знання, але не
як школяр, якому вчитель підказує усе, а як суддя, що змушує свідка
відповідати на запропоновані запитання ".
В) Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить
очевидна: Коперник ніби зрушив Землю (яку до того розглядали
нерухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину, поклавши край
її пасивності. По-перше, Кант дав більш виправдану картину
пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням
речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних
засобів людської взаємодії зі світом. По-друге, людський розум може
визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на
зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з
необхідністю.По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і
діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими
будуть її зв 'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання.
"Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом
Г) І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають
чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал
для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається
мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він
продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати.
Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і
невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого
визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику,
запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання.
Отже, у відношенні до знання матеріал чуття має майже нульовий
зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює
матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми -
категорії, за Кантом, притаманні розсудкові за самою його природою і
тому постають як "апріорні" — переддосвідні, позадосвідні, тобто
розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні оформлювати
чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок
того вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання
розсудку), а не випадкові.
Варіант 22
1.Середньовічна містика визнавала Бога, а схоластика піддавала Його
існування сумніву.Ні
2. Філософські ідеї пізньої античності були скеровані на осмислення
космосу і пошуки його начал. Ні
3. А. Шопенгауер вважав, що людину слід вивчати всебічно засобами
наукового пізнання. Ні
Так
6. Європейські гуманісти наполягали на тому, що: б) філософія має
захищати значущість земного життя людини і її вчинків;
7. Дхарма в давноіндійській філософії - це: б) закон вічного
коловороту буття;
8. До провідних напрямів сучасної некласичної філософії належать:
а)екзистенціалізм, неотомізм, філософія життя;
10. Г. Регель як видатний представник німецької класичної філософії,
обґрунтував у своїх працях принцип:а) неприпущення суперечностей;
ТЕСТИ В. 1. Антропологія, екзистенціалізм та персоналізм, як течії
сучасної некласичної філософії, відрізняються тим, що: В) філософська
антропологія розглядає людину всебічно, екзистенціалізм - через
внутрішнє переживання нею свого життя, а персоналізм вбачає в людині
найсуттєвішим її здатність поставати особистістю; всі названі напрями
2. Суть методу верифікації у філософії неопозитивізму полягає в
наступному: В) виділення провідних положень певної теорії, зведення їх
до простих неподільних суджень та співставлення цих суджень з фактами,
і вкінці обгрунтування отриманих результатів. Тобто, перевірка науки
шляхом співставлення із фактами.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«Всі люди хочуть жити
щасливо, але вони смутно уявляють собі, в А) у свій заклик «Живи
згідно з природою» речей автор вкладає те, що природа створює речі
саме такими, які людина мала б використовувати. Проте від людини
вже залежить чи користуватися цими «речами» за природним
призначенням, чи змінити це призначення на свій лад. Кожен
повинен вникати в те, що він робить, а не піддаватися думці
більшості. Людина має опиратися на закони природи, брати з неї
приклад, а не ухилятися від неї, ось тоді життя людини буде справді
щасливим. Я вважаю, що тут не мається на увазі служіння науці, адже
наука намагається вдосконалювати речі, а це є протилежним до
даного заклику.
Б) у цій філософії говориться, що благородна людина буде ставити
собі за мету такі цілі, які, можливо, вона зараз не може досягти, але
хтось може їх досягти, а, отже, це можливо для людини; така людина
не буде звертати увагу на матеріальні речі, принаймні не буде ставити
ці речі на перше місце, їй важливіше все духовне. Відмінність між
розрахунком на власні сили та розрахунком на сили людської
природи і полягає в тому, що людина бачить, що вона не може
досягнути певної мети власними силами, але одночасно вона
усвідомлює те, що загалом людина може це зробити, досягнути цю
мету (сила людської природи).
В) такий ідеал життя може бути досяжним для будь-якої людини
повною мірою, головне потрібно дійсно цього хотіти. У даних листах
образ мудреця, філософа постає мужнім та благородним, адже тільки
людина з такими рисами може побачивши смерть і призвістці про неї
зберігати спокійний вираз обличчя, переносити важкі випробування,
дивитися на свої землі як на загальне, зневажати багатство тощо.
Г) Автор даного тексту окреслює такі головні причини помилок
людей: люди велику роль приділяють матеріальному багатству, а
значно меншу – духовному; зрозумівши, що певних цілей вони не
можуть досягти, люди просто опускають руки і не намагаються все-
таки їх досягти.
Варіант 23
2. Некласична філософія характеризується механістичним
світобаченням.Ні
3. Л.Фейєрбах вважав, що релігію божественного об'явлення треба
замінити релігією всезагальної людської любові. Так
4. Головною заслугою шкіл пізньої античної філософії. слід вважати
відкриття автономії людського розуму щодо обставин життя. Так
6. О. Конт був засновником: В)позитивізму.
7. Сократ основну увагу приділяв у своїй філософії: б) людині та
внутрішнім чинникам її дій;
8. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: в) немає нічого в
інтелекті, чого не було б у відчуттях.
10. Зміст світогляду визначають: б) знання, принципи, переконання, що
є життєвими орієнтирами людини;
ТЕСТИ В. 1. Основними принципами філософії постмодернізму можна
вважати такі: В) висунення діалогічної та полідіалогічноі* культури, про-
голошення абсолютної цінності комунікації і плюралізму; значимість
локального на противагу тотальному, авторитетному; всеосяжна іронія
щодо культурної спадщини минулого; антилогіцизм (протест проти
логічних унормувань думки); відкидання будь-яких норм у веденні
діалогу з явищами культури, людини, її життя.
А) автор говорить, що людина у порівнянні зі світом - це небуття у
порівнянні з нескінченністю, все суще у порівнянні з небуттям, середнє
між всім і нічим. Хоча людина значно менша і слабша, ніж всесвіт, проте
вона має вагому перевагу над Всесвітом – вона вміє мислити. Нехай
Всесвіт знищить людину, вона все одно перевищує його, тому що
усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він
нічого не усвідомлює.
Б) реальне становище людини породжує сум та невизначеність людини,
тому що наше становище є бідним, людина є крихкою і помирає. Кожен
якщо задумається над тим, що рано чи пізно він помре, то в нього виникне
питання : «А навіщо ж тоді жити, якщо смерть по-любому настане?», а
однозначної переконливої відповіді на це питання немає. Ось саме це і
В) можливою основою гідності людини є здібність мислити. Людина
може достойно побудувати своє життя тільки тоді, коли вона буде
замислюватися над своїми діями, намагатися зрозуміти до чого приведе її
та чи інша дія, той чи інший вчинок чи вибір.
Г) Я вважаю, що високоморальна людина ніколи не буде думати про так
звані «низькі» речі. Тільки тоді, коли людина буде мислити гідно, тобто
про те, що буде її розвивати як особистість, її можна вважати
високоморальною.
Варіант 24
1. Філософія є самоусвідомленою думкою, тобто думкою про думку,
способом самоузасаднення людського мислення. Так
3. В «категоричному імперативі» І. Кант сформулював всезагальний закон
людської моральної поведінки. Так
5. Позитивом вважав, що філософія повинна стати наукою і вивчати
логіку і мову конкретних наук. Так
6. Школи філософії XX ст. класифікують так: а) сцієнтистські,
антропологічні, культурологічні та релігійні напрями;
8. Етика А. Шопенгауера носить переважно: б) песимістичний
характер;
10. Обернення німецької класичної філософії до людини та природи було
здійснено А
ТЕСТИ В. 1, До вихідних ідей неотомізму як одного з найвпливовіших
напрямів релігійної філософії XX ст. можна віднести наступні: Б
2. Зміст поняття «Дао» у давньосхідній філософії можна окреслити так: А)
першоначало, першоджерело і завершення всього існуючого, загальний
закон світобудови, шлях доброчинства, щось неосяжне, не
персоніфіковане, пізнати яке неможливо інакше, як тільки через наслідки.
Всі І речі, а також людина і світ є І породженням Дао.
А) основною відмінністю між трансцендентальною і натурфілософією
є суперечка між первинністю суб’єкта і об’єкта. Натурфілософія подає
в якості первинного об’єктивне і виводить з нього суб’єктивне.
Трансцендентальна філософія діє навпаки:первинним і абсолютним
тут виступає суб’єкт з якого і виводиться об’єкт. Таким чином вони
розділили між собою два можливих напрямки філософії
Б) Перш за все це умова особистісного: тільки наше життя, наші
почуття та переживання вартують більшого ніж наш розум і знання.
Принципи racio не передадуть внутрішній світ, його постійні зміни,
його таємничість.
По – друге: це пізнання істини з часткових знань, задля повноти
досліджень абсолюту. А якщо наші досягнення успішні, то стає
зрозумілою суперечність системи Об’єкт – Суб’єкт і усі її принципи
стають тотожними. Також це ідеї гармоніїї, не тільки окремого
індивіда, а суспільства вцілому………..
В) Основним завданням філософії за Шеллінгом є пояснення у
поєднанні об’єктивного і суб’єктивного. Це пояснення являється
найвищим і найважливішим не лише для філософії, а й для кожного
знання…………
Г)
БІЛЕТ № 25
1) Німецька класична філософія увібрала у свій зміст основні проблеми
попередньої європейської філософії: Так.
2) Представники філософії Просвітництва наполягали на тому, що знання
законів природи має вирішальне значення для людини: Так.
3) Вчення Дж. Локка про світобудову отримало назву «Монадологія»: Ні.
4) Філософія екзистенціалізму робила наголос на вирішальній ролі
держави у формуванні людини: Ні.
5) В розуміння методу Ф. Бекон і Р. Декарт були одностайними: Ні.
6) У структуру філософського знання включаються онтологія, етика та
педагогіка: Ні.
7) Серед суттєвих ознак культури не фігурує розуміння її як сукупності
матеріальних та духовних цінностей: Так.
8) Д. Чижевський вважав, що українська філософія – це справа
майбутнього: Ні.
9) В сучасній науці прийнято вважати, що буття проявляється на мікро- і
макрорівнях: Так.
10) Машинне виробництво є однією із складових індустріальної
цивілізації: Так.
11) Проблематичність людського буття полягає в тому, що людина все
повинна здобувати власними зусиллями: Так.
12) Класичне та некласичне розуміння буття тотожні між собою: Ні.
13) У змісті свідомості немає і не може бути нічого, чого б не було у
спостережуваній реальності: Ні.
14) За своїм змістом пізнання – це процеси отримання та опрацювання
інформації: Так.
15) Між культурою та цивілізацією, згідно О. Шпенглеру, існують
гармонійні стосунки: Ні.
1) У філософії Нового часу панівними рисами світосприйняття були:

емпіризм та раціоналізм.
2) Століття виникнення некласичної філософії у Європи – це: ХХ ст.
3) Вихідним для філософії Л. Фейєрбаха був принцип: антропологічний.
4) В структуру знання входять такі компоненти: чуттєвий, раціонально-
логічний та смисловий.
5) Серед послідовників Ф. Ніцше: частина приймала його захисником
гуманізму, а частина – філософом, що подавав боротьбу за існування
як основний закон життя;
Київської Русі, це: Повість минулих літ.
7) Оберіть найбільш варіант відповіді на питання, що таке істина, який
відповідає поширеним уявленням: істина – це відповідність знань та
уявлень дійсному стану речей.
8) Відмінності між схоластикою та містикою у середньовічній філософії
полягають у тому, що: схоластика визнавала роль розуму у
богопізнанні, а містика його відкидала.
9) Оберіть те, що можна віднести до причин появи глобальних проблем
сучасності: вихід людської діяльності на рівень планетних процесів.
10) Унікальною властивістю, притаманною тільки людині, постає: здатність
бути особистістю.
ТЕСТИ В. Обведіть літеру, яка позначає варіант правильного завершення
положення:
1) Основні відмінності між східним і західним типами цивілізацій
полягають в наступному: західні цивілізації
характеризуються активізмом, прагненням до змін і новацій,
домінуванням індивідуалізму на противагу колективізму,
раціонально-логічним типом мислення, а східні - відданістю
традиціям, колективізмом, яскравою образністю мислення.
2) Співвідношення філософії, теології та релігії в епоху Середньовіччя слід
подати так: релігія панувала в усіх сферах суспільного життя, вимагала
від людей приймати на віру її священні догмати. Теологія являла
собою теоретичну складову релігії і прагнула узгодити між собою
основні істини релігії. Філософія була служницею теології та надавала
їй інтелектуальні засоби діяльності
3) Основні ідеї культурологічної концепції О. Шпенглера мають такий
зміст: історія людства складається із низки окремих локальних
культур, в яких знаходить вираз дух певного народу, тому усі
складові культури перебувають у єдності. Проте з часом дух втрачає
творчий імпульс, і культура вмирає. Це відбувається тоді, коли
культурний процес переходить у цивілізаційний.
4) У соціальній філософії ідеологія розглядається та визначається як:
складова теоретичного рівня духовного життя суспільства, що має
соціально-практичне та політичне спрямування, покликана
створювати програми соціальних дій та організовувати їх реалізацію.
БІЛЕТ № 26
1) Некласична філософія присвячує основну увагу проблемам пошуку
методу пізнання: Ні.
2) М. Гайдеггер та А. Камю були найвидатнішими представниками
релігійної філософії ХХ ст: Так.
створення завершеним систем філософського знання: Так.
4) Для східної філософії характерною рисою була опора на правові норми
суспільства: Ні.
5) Найвідомішим представником середньовічної патристики був Т.
Аквінський: Ні.
6) У ХХІ ст. філософія розвивається під впливом постмодернізму: Так.

7) Перспективи розвитку сучасних національних культур – зникнення їх
під впливом глобалізації: Так.
8) Людська особистість може проявити себе лише через духовну
творчість: Ні.
9) В Київській Русі був поширений особливий тип філософії –
«філософування у Христі»: Так.
10) Теорія, практика та експеримент – це рівні людського пізнання: Ні.
11) Складовими світогляду постають математичні науки, суспільна
ідеологія та мораль: Ні.
12) Філософію і міфологію споріднює те, що вони постають різновидами
релігійного світогляду: Ні.
13) Гуманісти Відродження вважали, що людина має творити і, перш за все
– себе саму: Так.
14) Проблема буття ніколи не стоїть перед людиною як реальна проблема її
життя: Так.
15) Філософська антропологія – це наука про особливості будови
людського організму: Ні.

1) В якому з напрямів східної філософії стверджується, що життя – це
страждання: буддизм.
2) Особливістю філософії Нового часу постає те, що вона: розвивається
в діалозі з іншими науками.
3) На думку Р. Декарта, виправданим методом пізнання є: раціоналізм.
4) «Філософія життя» - це філософський напрям, зосереджений на:
осмисленні ситуації людини в усіх її проявах.
5) «Деміург» у платонізмі означає: бога, що перетворює та впорядковує
світ.
6) Соціальні якості людини виникають на основі: виховання та розвитку
природних якостей.
7) Особливістю свідомості, яка відрізняє її від світу реальних речей є:
здатність пристосовувати людину до зовнішнього середовища.
8) Смисл – це елемент суто людського відношення до дійсності, оскільки

він передбачає: можливість підведення певних явищ дійсності під
стратегічні життєві або ціннісні орієнтири;
9) Важливими причинами загострення питання про культуру наприкінці
ХІХ – у ХХ ст. постали: обернення досягнень культури проти
людини.
10) Історія постає реальністю лише за наявності в ній: історичної пам’яті,
свідомої діяльності, єдності реальності, норм та ідеалу.
1) До характерник особливостей філософії Просвітництва треба
віднести наступні: визнання розуму найвищою здатністю
людини, оцінювання його як вищої інстанції істини; відповідно,
найперше значення для людини мають знання, і через це
визначальна роль у житті людини і суспільства відводилась
вихованню, навчанню і освіті. Знанням найпершої ваги
вважалось знання моральних норм і засад поведінки, а основне
завдання людини полягає у саморозвитку та самовдосконаленні.
2) Поняття «сублімація» в концепції З. Фройда означає наступне:
непряме, опосередковане виявлення невідомого у діяльності
людини; переключення лібідо в соціально значиму діяльність
(найбільш ефективно вона відбувається у творчості) і тому
сублімація є джерелом людської культуротворення.
3) Релігійна концепція свідомості може мати позитивні характеристики
внаслідок того, що: вона зводить людську свідомість до
трансцендентного, абсолютного, вищого, не обмежує її
аспектами існування людини та її виживання, а тому засвідчує
універсальність та всеосяжність людського духу, а також
причетність людської свідомості до творчості.
4) Соціальні якості на відміну від природних: створені людиною,
служать людині і включаються нею у культурно-історичний
цикл буття, оскільки без них людина не була б людиною.
Людина може довільно маніпулювати цими якостями у своїх
цілях.
БІЛЕТ № 27
1) Початковим періодом середньовічної філософії була патристика: Так.
2) Ідею надлюдини у філософії пропагував Ф. Ніцше: Так.
3) Переконання, що людина від природи є доброю належить Т. Гоббсу:
Ні.
4) Засновником ірраціоналізму у ХІХ ст. вважають О. Конта: Ні.
5) Сократ вважав, що всі речі складаються із атомів та порожнечі: Ні.
6) В українській філософській думці яскраво проявилися кордоцентризм
та раціоналізм: Ні.
7) До основних видів пізнання належать життєво-досвідне, наукове,
релігійно-містичне, художньо-образне та екстрасенсивне: Ні.
8) Постіндустріальна цивілізація відрізняється домінуванням сектору

сфери послуг, де провідної ролі набувають наука, освіта, інформація:
Так.
9) Для вирішення глобальної проблеми запобігання війнам істотне
значення має розвиток міжнародної інтеграції: Так.
11) В епоху Нового часу основним поняттям, що позначало буття, було
поняття субстанції: Так.
12) До концепцій походження свідомості належить трудова концепція:
Так.
13) Роль чуттєвого пізнання визначається тим, що воно дає поштовх
пізнавальному процесу: Так.
14) Свобода у прямому значенні означає сваволю: Ні.
15) Поняття цінностей співпадає із поняттям знання: Ні.

1) Емпіризм вважає, шо в основі знання лежить: Досвід.
2) У філософії Платона проведене таке розуміння ідеї: ідея
нематеріальна і осягається розумом.
3) Представником епохи європейського Просвітництва: Ж.-Ж. Руссо.
4) Філософську концепцію Ф. Ніцше називають «філософією життя»
тому, що вона: спиралася на новітні дані еволюційної теорії.
5) В епоху Відродження у європейському світогляді: збереглися
засади християнства, але в ньому змінились наголоси.
6) Спосіб перетворення природи та створення предметів культури
важливий для осмислення сутності культури тому, що: він дає
людині можливість набувати навичок культуротворення.
7) Термін «ноосфера» в науковий обіг вперше вводить: В.
8) Суб’єкт пізнання – це: людина, яка пізнає певний фрагмент
дійсності й активно впливає на нього.
9) Негативним наслідком інформаційно-комп'ютерної революції є:
поява нових технологій управління людьми, що відкривають
потенційну можливість відродження тоталітаризму.
10) Г. Сковорода вважав, що щастя людини полягає у: спорідненій
праці.

1) Проголошена Рене Декартом теза “Я мислю, отже я існую” має
такий сенс: шукаючи самоочевидні вихідні ідеї, що не
викликають ніякого сумніву, Декарт здатність людини
сумніватися подає як її мислення, а від мислення переходить до
суб’єкта, істоти, яка мислить, і вважає, що людина від
народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент
пізнання.
2) А. Шопенгауер та С. Кіркегор постали фундаторами некласичної
філософії, оскільки: вони запровадили у філософію позицію
ірраціоналізму протиставили раціоналізму світову волю,
непізнавану людську індивідуальність, а пізнання
спрямовували не на світ, а на сфери людського сприйняття та
переживання. До того ж вони перевели філософування із
академічного статусу в загально доступні міркування.
3) Людина, на відміну від тварини, може діяти свідомо, оскільки:
здатна на особливий тип людської поведінки, який можна
назвати «небіологічним», тому що вона діє не лише під тиском
життєвих потреб, не лише в напрямку пошуку шляхів
задоволення фізіологічних та біологічних потреб.
4) Для того, щоб отримати виправдану цілісну картину про реальність,
в науці формують наукову картину світу, яка постає як: синтез
філософського знання, наукового знання та релігійних догматів,
бо саме ці три складові, поєднані в одне ціле, можуть надати
людині цілісну картину реальності.
БІЛЕТ № 28
1) Теза «Якщо існує субстанція, то вона може бути тільки одна»
належить Дж.Берклі: Ні.
2) Теорію діалектики в німецькій класичній філософії розробив Л.
Фейєрбах: Ні.
3) Філософія Платона в епоху середньовіччя була неприйнятною: Так.
4) Філософія, що проголошувала тезу «Наука сама собі філософія»

виникла в епоху Нового часу: Так.
5) І. Кант був засновником німецької класичної філософії: Так.
6) Творцем теорії «непомітного зла» був Г. Сковорода: Ні.
7) Чуттєве пізнання важливіше за раціональне, оскільки дозволяє
пізнати сутність речей: Так .
8) Свідомість не може існувати без самосвідомості: Ні.
9) Культура виражає духовний стан суспільства, а цивілізація –
матеріальний: Так.
10) Персоналізм є однією із течій антропологічної філософії ХХ ст.:
Ні.
11) Некласичне розуміння буття розглядає його як спрямованість
нашого сприйняття: Ні.
12) Чуття та емоції не входять у структуру людської свідомості: Так.
13) Поняття істини є єдиним орієнтиром для оцінки достовірності
знання: Ні.
14) Історичний прогрес являє собою лінійне сходження від простого
до складного: Ні.
15) Слово культура у прямому значенні – це оброблення, плекання
землі: Ні.

1) Які причини виникнення речей виділяє Аристотель: матеріальна,
формальна, дійова, цільова.
2) Людський вимір проблеми буття можуть бути поданий так: чи
залишається щось від нас після припинення фізичного існування.
3) Хто з даних філософів Нового часу вважав, що існує єдина субстанція:
Спіноза.
4) Закон трьох фаз розвитку людського пізнання (теологічна,
метафізична, позитивна) був сформульований: О. Контом.
5) Світова волі, згідно А. Шопенгауера, за суттю є: раціональною.
6) Наука, що намагається передбачити майбутнє людства: футурологія.
7) Індустріальна суспільство – це суспільство, що характеризується:

промисловим та технічним способом виробництвом матеріальних
благ.
8) Представники Кирило-Мефодіївського братства закликали до:
об’єднання слов’янських країн навколо України.
9) Найважливіші характеристики свідомості – це: інтернаціональність,
суб’єктивність, цілепокладання.
10) До явищ світової культури відносять: ті досягнення певних культур,
що приймаються більшістю культур світу.
1) Пантеїзм як філософська позиція, був неприйнятним для
ортодоксального християнського світобачення внаслідок того, що: він
стверджував, що Всесвіт і Бог тотожні, що Бог присутній в усіх
явищах світу; відбувається редукція Бога до природи, або Всесвіту
до Бога; природний світ та людина, вважаються частиною
божества, а тому Бог зазнає усіх змін та пригод, що є характерними
для створених речей.
2) Згідно феноменологічної філософії Е. Гуссерля, феномен – це: єдине,
що надане нам у досвіді свідомості, те, що нам реально з’являється,
єдина форма виявлення реальності у свідомості та для свідомості;
феномен не показує нічого, окрім себе самого; не існує окремо
речей, а окремо – свідомості.
3) Глобальні проблеми – це проблеми від рішення яких залежить
виживання всього людства, тому що: ці проблеми спричинені тим,
що людська діяльність за масштабами досягла загально планетних
процесів, технічним прогресом та хижацьким ставленням людей до
природи. Вони стосуються не лише окремої країни, а усіх країн
землі, тому вирішити їх можна за допомогою усіх країн та
усвідомлення того, що подальше руйнування при-роди спричинить
зникнення людини як виду.
4) Для того, щоб людина набула статусу особистості, необхідно: не

просто мати внутрішній духовний світ, знання та ерудицію, а ще й
внутрішній епіцентр такого світу, в якому зосереджуються життєві
принципи, переконання та ідеали людини. Особистість здатна не
лише засвоювати духовні надбання, а й творити їх.
БІЛЕТ № 29
1) Термін філософія був вперше введений Піфагором – представником
ранньої патристики: Так.
2) Некласична філософія вважала, що людина за допомогою розуму не
може організувати своє життя, оскільки поза розумні чинники життя
постають більш потужними: Так.
3) Істинним та ефективним для науки, за Р. Декартом, є метод дедукції:
Так.
4) Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості у взаєминах з
дійсністю сприймати саму себе: Так.
5) Логічна функція філософії полягає у тому, що вона сприяє
формуванню культури людського мислення: Так.
6) У ХХ столітті філософія в Україні розвивалася в університетах,
громадсько-політичних рухах і літературі: Так.
7) Основне завдання метафізики полягає у виявленні першопричин
існування всього сущого: Так.
8) Емпірики заперечують існування вродженого знання і стверджують,
що знання здобувається лише на основі чуттєвого досвіду: Так.
9) Людина може бути вільною тоді, коли вона є вільною від необхідності:
Ні.
10) До глобальних проблем сучасності не відноситься проблема

відтворення та забезпечення засобами для життя населення планети: Ні.
11) Знання прагнуть бути суб’єктивною формою відношення людини до
дійсності, а цінності – об’єктивною. Так.
12) До суттєвих рис філософського мислення належить його злиття із
процесами життя: Так.
13) Антична філософія та давньогрецька філософія – це те ж саме явище:
Ні.
14) Антропоцентризм в епоху Відродження запровадив Л. Фейєрбах: Ні.
15) Некласична філософія намагалась суворо дотримуватись канонів
академічної науки: Ні.

1) Вислів «Людина – це мислячий очерет» належить: Б. Паскалю.
2) Співвідношення філософії Платона та філософії Аристотеля
виглядає так: філософія Аристотеля базується на вихідних ідеях
Платона, але міняє спрямування філософського пізнання.
3) В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначалися
таким чином: філософія поставала в ролі прислужниці теології.
4) Теза «Людина тільки тоді стає людиною, коли вона є особистістю» є
характерною: для позитивізму.
5) Переконання у тому, що людину необхідно вивчати в усіх її
проявах, дотримувались: представники екзистенціалізму.
6) На моментах радикальної відмінності між свідомістю та
матеріально-чуттєвою реальністю наголошує наступна філософська
концепція походження свідомості: дуалістична.
7) Різні культури (в історичному та етнічному планах): можуть

порівнюватись за технологічними вимірами, але не підлягають
порівнянню за ціннісними.
8) Проблематичність людського буття обумовлена тим, що: людина
може порушувати норми моралі.
9) Згідно О. Шпенглеру, між культурою та цивілізацією існує

докорінна відмінність, яка полягає у тому, що: культура постає
проявами духовної самореалізації, а цивілізація – прагненням
ефективності, комфорту.
10) До основних ознак наукового пізнання слід віднести:
особливості будови, мову та функції науки.

1) Деїзм, як ставлення до природи і Бога, характеризується наступними
рисами: позиція, згідно з якою Бог створив світ, надав йому
власних законів і далі вже не втручається у його
функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають
характеру необхідності, пізнання якої стає завданням людини.
2) Абсолютна ідея, як основа філософської системи В. Ф. Гегеля,
визначається наступним чином: єдина всеохоплююча духовна
субстанція-суб’єкт; єдиний універсальний чинник усіх форм
буття; світовий розум, єдине рефлективне поле. За своїм змістом
вона є процесом свого власного розгортання у вигляді
послідовного руху, джерелами якого є боротьба
протилежностей.
3) Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. питання про культуру набуло
небувалого загострення внаслідок того, що: інтенсивність
міжнародних комунікацій призвела до краху позиції
європоцентризму, виявила оригінальність та ефективність
інших культур; в цей же час досягнення європейської культури
обернулись проти людини, а поява масової культури взагалі
поставила питання про її сутність.
4) На думку Дм. Чижевського, до особливостей української філософії
слід віднести: те, що вона, як така, ще не відбулась, що про її
існування нічого не відомо за межами України і що питання про
неї – це питання майбутнього.
БІЛЕТ № 30
1) Першопочатком світу Гегель вважав атоми: Ні.
2) Некласична філософія категорично заперечувала роль науки в житті
3) Субстанція, за Спінозою, це є все те, що створене людиною: Ні.
4) Досвід, за І. Кантом, - це синтез форм розсудку і даних відчуттів: Так.
5) Сократ був одним із видатних представників античної натурфілософії:
Ні.
6) Розвиток, згідно філософського розуміння – це будь-яка зміна або
перетворення: Ні.
7) У ХХ ст. українська філософія розвивалась виключно у діаспорі (за
межами України): Ні.
8) Згідно сучасних уявлень, розум новонародженої дитини – це tabula
rasa: Так.
9) Наукове пізнання – це єдино потрібне людині пізнання: Ні.
10) Масова культура – це культура, що народжується та поширюється в
народі: Так.
11) Філософія – це наука про принципи і норми моральної поведінки
людини: Ні.
12) Воля, емоції та почуття не включають у структуру свідомості: Ні.

13) Онтологія – це філософська наука про буття, а метафізика – про
природу: Ні.
14) Життя, буття та існування у прикладенні до людини є тотожними
поняттями: Так.
15) Масова суспільна свідомість покликана виробляти ідеологію
суспільного життя: Так.
1) У філософії Нового часу Ф. Бекон постав фундатором: емпіризму.
2) Згідно Платона, єдине, вічне, незмінне у світі, це є: ідея.
3) У філософії епохи Відродження співвідношенням «мікрокосм» та
«макрокосмом» вважали: співвідношення людини і природи.
4) В епоху Нового часу причиною виникнення держави філософи
вважали: суспільну угоду між членами суспільства.
5) Теза «Я знаю, що я нічого не знаю, а інші не знають навіть того»
належить: Сократу.
6) Із наведених нижче варіантів оберіть ті, що подають суттєві риси

людської особи: суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків.
7) За О. Шпенглером, поява цивілізації засвідчує: занепад культури,
вичерпування нею свої творчих потенцій.
8) Твором часів Київської Русі, де фігурують світоглядні ідеї та термін
«філософія», є: «Повість минулих літ».
9) Песимістичний напрям оцінки впливу техніки на сучасну цивілізацію
отримав назву: технофобії;.
10) Епістемологія – це філософська наука, яка: досліджує критерії
науковості знання та аналізує процес наукового пізнання.

1) До основних концепцій технократизму можна віднести: концепції,
згідно з якими технічний прогрес веде людство до загибелі чи то
внаслідок екологічної катастрофи, чи то внаслідок духовної
деградації, оскільки кожний крок вперед у розвитку техніки веде
до появи нових, значно складніших проблем.
2) Згідно переконань представників Просвітництва, для покращення стану
суспільства: слід пропагувати і поширювати знання та освіту,
прагнути сформувати просвіченого монарха, а також максимально
працювати над тим, щоб члени суспільства себе само-
вдосконалювали.
3) Основна суперечність людської свідомості полягає в тому, що: постає
свідомістю кожної конкретної людини, але водночас виходить
далеко за межі обслуговування суто індивідуального людського
життя, сягаючи, наприклад, таких питань, як сенс життя і смерті,
початок і кінець світу тощо.
4) Наукове пізнання постає: як усвідомлене та свідомо організоване,
тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та
покращувати знання, і це досягається за допомогою методу, як
генетичного складника науки. Наукове пізнання є предметним та
спеціалізованим.
Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні а
філософський є синкретичним
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є
теоцентризм, креаціонізм та провіденціоналізм
Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціяї

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях
Правильно
Як називається позиція, згідно з якою лише наукове пізнання є правильним?
Сцієнтизм
Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляду
Правильно
"феноменологія духу" — Георг
Вільгельм Фрідріх Гегель
воля до влади – це не просте прагнення до панування сильного над слабким,

але і прагнення зробити слабкого сильним
Може бути (Панування над слабкими) або (Здатності вести за собою маси)
Позиція, згідно якої людина взагалі не здатна пізнавати світ й отримати

знання називається
Агностицизм
Логіка досліджує рівні та форми пізнання
Позиція, згідно з якою все наше знання походить з чуттєвого сприйняття й
базується на чуттях, називається
Емпіризм
На думку Канта, Просвітництво – епоха, коли
Людина виходить зі стану неповноліття й користується власним розумом
Метод індукції часто використовується для встановлення істин розуму без

врахування будь-якого аналізу даних чуттєвого сприйняття
Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль

та гідні вчинки людей
В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом клисичної механіки Ньютона,
усталився світогляд,який називається
Ньютонівський світогляд
Концепція істини, згідно якої істина є відповідністю знань в реальному стані

речей, називається
Прагматична концепція
Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне мислення
Правильно
Філософія Платона та філософія Аристотеля
Тотожні одна одній
У Києво-Могилянській академії 18 століття курс філософії були

пізньосхоластичними
Правильно
Екзистенціаналізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина - це
проєкт, тому вона приречена на свободу
Літературно-філософький твір часів Київської Русі, в якому містяться

фрагменти творів античних філософів
Бджола
Світоглядна позиція згідно з якою Бог тотожний світу та природі називається
Пантеїзм
Згідно із данським філософ Сьюреном К'єркегоро справжнє

(автентичне) людське буття можливе на релігійній стадії
Хто є автором праці Нарцис
Сковорода
Напрям середньовічної філософії що прагнув використовувати логіку у
питаннях богопізнання назив
Відповідь:схоластика
Згідно із рене декартом теза «мислю отже існую» повинна бути прийнятою у
філософії як
Відповідь: доказом людської розумності

Напрям пізньої античної філософії що визнавав за людиною можливість
Епікуреїзм
Сенсуалізм це така гносеологічна позиція, згідно з якою
Знання виникають на основі чуттєвого сприйняття
Античну натурфілософію можна охарактеризувати так
Вона сформулювала ряд важливих ідей для природничо-математичних

наук
Європейська філософія хх ст поділена на два осн широкі напрями
Континентальну та аналітичну
Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляд
Правильно
Філософське мислення тотожне науковому мисленню
Як називається позиція згідно з якою наукове пізнання є правильним
Сцієнтизм
В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначались таким

чином
Філософія прислужниця теології
До важливих проблем філософії середньовіччя належать
Проблема співвідношення Бога та творіння
Філософія Платона та Аристотеля постають
внутрішньоповязаними послідовними
Найадекватніше розуміння понятття воля до влади ц філософії життя ніцше

полягає у
Пропуск
Першим європейським філософм , який спирався у своїй філософській
концепції на ідеі буддизму був куєр кагор
Сенсуалізм - це така гносеологічна позиція, згідно з якою
знання виникаються на основі чуттєвого сприйняття
"Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях" - це гасло
сенсуалізму
Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основні широкі напрями
континетальну та аналітичну
німецька класична філософія запровадила принципи активності,
розвитку та системності знань
Микола Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював
вчення про непомітне зло
Коли хтось стверджує, що "сніг білий" і він справді біли, то така

відповідність судження "сніг білий" стану речей, шо сніг білий називається
корегентною теорією істини
З латинської мови термін "філософія" перекладається як любов до істини
Основне поняття у філософії Нового часу, яка окреслює проблему буття, - це
поняття субстанції
1. Сформульований Кантом закон всезагальної людської поведінки
Категоричним імперативом
2. Однією із умов знання є умова правдивості вірування у щось (умова

truth belief)
Правильно
3. Світогляд, який виникає на основі наукової революції 17-го століття,

називається еволюційним.
4. Сенсуалізм - це така гносеологічна позиція, згідно з якою: знання
виникають на основі суттєвого сприйняття
5. "Немає нічого в інтелекті, чого б не було в чуттях"- це гасло
6. Німецька класична філософія запровадила принципи активності,
7. Кант вважав, що Просвітництво - це епоха, коли людина вийшла зі

стану неповноліття, бо має мужність користуватися власним розумом
8. Як називається позиція, згідно з якою лише наукове пізнання є
правильним сцієнтизм
9. Хто є автором книжки "Феноменологія духу"
Ґеорг Вільґельм Фрідріх Геґель
10. Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина - це
11. Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є

емпіризм та раціоналізм
13. Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основні широкі напрями
континентальну та аналітичну ("острівну")
14. Філософія Платона та філософія Аристотеля протилежні за змістом та
спрямуванням думки
15. Метод індукції часто використовується для встановлення істин розуму без
Правильно
16. Античну натурфілософію можна охарактеризувати так
Вона стала основою фіз-мат наук
17. Некласична філософія розглядала основу життя як таку, що є
хаотичною або спонтанною та ірраціональною
Основне поняття у філософії новго часу яке окреслює форму буття
Відповідь. Субстанція
У пізній античній філософії була запроваджена ідея
Відповідь. автономії людського духу щодо обставин життя

У філософії новго часу проблема буття це проблема
Відповідь. Субстанція як основа світу
У новий час набув популярності світогляд який виник внаслідок наукової

революції та який називається
Відповідь. Механістичним
Відповідь. Сцієнтизм
Ідею самопізнання людини порідненої праці та рівної усім нерівності

знаходимо у творчості
Відповідь. Г. Сковороди
Хто є автором книжки феноменологія духу?
Відповідь. Георг Гегель

Позиція імморалізму була обгрунтована
Відповідь. Фридрихом Ніцше який вважав що життя не
підлягає моральним оцінкам і знаходиться по той бік добра і зла
Григорій сковорода використовував символи для того щоб
Відповідь. Дуалізм двох природ видимої і не видимої

Людина яка постає суб’єктом і об’єктом соціальних відносин називається
Відповідь. Особа
У новий час які два протилежні напрями користувалися різними методами

здобуття знання
Відповідь. Емпіризм та раціоналізм
Сенсуалізм це така Гносеологічна позиція згідно з якою
Відповідь. Знання виникають на основі чуттєвого сприйняття.

У києво-могилянці 18ст. курси філософії були пізно-схоластичними
Відповідь. Правильно.
Кант вважав що просвітництво це епоха коли людина
Відповідь. вийшла зі стану неповноліття бо має мужність

користуватися власним розумом.
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є Відповідь.
Теоцентризм креаціонізм провіденціалізм
У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення
людини та держави Відповідь.
Неправильно.
У Новий час, які два протилежні напрями користувалися різними медотами

здобуття знання: емпіризм та раціоналізм
Позиція, згідно якої людина не здатна взагалі пізнавати світ й отримувати
значення, називається: Агностицизм
Українська філософія схильна до абстрактних раціонально-логічних побудов

та одночасно є філософією, котра сильно інтегрована в літературу та
кіноматограф:
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є:
Теоцентризм, креаціоналізм та провіденціоналізм Григорій Сковорода

використовує образ Нарциса, щоб : пояснити суть самопізнання й
наголоситина двох природах людини: Видимій і невидимій
У пізній античні філософії була запроваджена ідея: автономія людського
духу, щодо обставин життя
Філософські курси Києво-Могилянської академії були: подібної до

західноєвропейських курсів пізньої схоластики, але враховували
особливості національної культури та здобутки новітньої науки
Напрям пізньої античної філософії, що визнавав за людиною можливість
сформувати внутрішнє відношення до того, що відбувається, та стійко
витримувати усі негаразди долі, називається: епікуреїзм
«Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це гасло

Відповідь: сенсуалізму
Вперше професійна філософія в Україні з’явилася у братських школах:

Відповідь: правильно
Як називається позиція, згідно з якою лише наукове пізнання є
правильним? Відповідь: сцієнтизм
Сучасна наука (фізика, космологія, астрономія) наголошує на трьох рівнях

буття: реальному, актуальному та можливому
Відповідь: неправильно
Твір в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це

Відповідь: повість минулих літ
Хто є автором праці «Нарцис»

Відповідь: Григорій Сковорода
Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться

Відповідь: шзборнік «пчела» (бджола)
Філософські першоджерела часу Київської Русі переконливо доводять, що

вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за

проблематикою вужчим Відповідь: неправильно
У пізні античні філософії була запроваджена ідея

Відповідь: автономія людського духу, щодо обставин життя
Сенсуалізм – це така гносеологічна позиція, згідно з якою

Відповідь: знання виникають на основі чуттєвого сприйняття

Відповідь: протилежні за змістом та спрямуванням думки
Згідно із Рене Декартом теза «мислю отже існую» повинна бути прийнятою
у філософії як
Відповідь: первинне й незаперечне положення для розуміння людини як
субєкта
Згідно ідей гносеології нового часу джерелами знань є

Відповідь: емпіризм та раціоналізм
Григорій Сковорода використовує образ нарциса, щоб

Відповідь: пояснити суть самопізнання й наголосити на двох природах
людини: видимій і невидимій
Філософська позиція, згідно з якою Бог створив світ , надав йому закони та
перший поштовх, але в подальшому не втручається в його процеси,
Відповідь: Деїзм
Сутєвими особливостями середньовічної філософії є:

Відповідь: теоцентризм, креаціонізм та провіденціоналізм
Позиція згідно якої людина не здатна взагалі пізнати світ й
отримувати знання: Відповідь: агностицизм

Хто є автором книжки «Феноменологія духу»?
Відповідь: Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки поєднанню

філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом
Характерною рисою філософського світогляду Декарта є дуалізм (схема

2.10.).
Він припускав існування двох незалежних одна від одної субстанцій –

матеріальної та духовної.
Основною властивістю матеріальної субстанції є протяжність, а духовної –
мислення. Матеріальну субстанцію Декарт ототожнював з природою і
вважав, що все в природі підкоряється суто механічним законам, які можуть
бути відкриті за допомогою математичної науки – механіки.
Питання 1. Концепція істини, згідно якої істинними можуть вважатись лише
ті знання, що приносять користь, називається
Відповідь: прагматична концепція
Питання 2. Форма раціонально-політичного рівня пізнання, в якій фіксуються
основні характеристики та внутрішні зв'язки об'єкта, називається
Відповідь: Поняття
Питання 3. Позиція, згідно якої людина може досягати лише часткового
знання і яке постійно потребуватиме підтвердження або спростування,
Відповідь: агностицизм
Питання 4. "Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях" - це гасло
Відповідь: сенсуалізм
Питання 5: Григорій Сковорода використовував символи для того, аби
показати
Відповідь: дуалізм двох природи видимої і невидимої
Питання 6. Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів
Київської Русі, це Відповідь: Повість минулих літ
Питання 7. На думку Канта, Просвітництво - це епоха, коли
Відповідь: людина виходить зі стану неповноліття й користується власним
розумом
Питання 8. Українська філософія схильна до абстрактних раціонально-
логічних побудов та одночасно є філософією, котра сильно інтегрована в
літературу та кінематограф
Відповідь: Неправильно
Питання 9. Григорій Сковорода використовує образ Нарциса, щоб
Відповідь: Пояснити суть самопізнання й наголосити на двох природах
людини видимій і невидимій
Питання 10. Філософія Платона та філософія Аристотеля
Відповідь: протилежні за змістом та спрямування думки
Питання 11. Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку
промисловість, бо саме вона є основою економіки такого суспільство
Питання 12. Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія,
фізіологія, генетика тощо) забезпечують нас цілісним знанням про людину
Питання 13. Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основні широкі
напрями
Відповідь: Релігійну і наукову
Питання 14. Згідно з Артуром А. Шопенгауером, в основі світу і всіх світових
процесів лежить Відповідь: Розум
Питання 15. Ціцерон вважав, що культура - це "друга природа", створена
людиною
Питання 16. У філософії Нового часу проблема буття - це проблема
Відповідь: Субстанції як основи світу
Питання 17. У пізній античні філософії була запроваджена ідея
Відповідь: Автономії людського духу щодо обставин життя
1-46
«Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це
гасло Відповідь: сенсуалізму


буття: реальному, актуальному та можливому Відповідь: неправильно



Філософські першоджерела часу Київської Русі переконливо доводять,

що вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за проблематикою

вужчим

Сенсуалізм – це така гносеологічна позиція, згідно з

якою Відповідь: знання виникають на основі чуттєвого
сприйняття

у філософії як Відповідь: первинне й незаперечне положення для розуміння
людини як субєкта

Сутєвими особливостями середньовічної філософії

є: Відповідь: теоцентризм, креаціонізм та
провіденціоналізм
Позиція згідно якої людина не здатна взагалі пізнати світ й отримувати

знання: Відповідь: агностицизм

Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки

поєднанню філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом
22. На думку канта просвітництво це

а) людина вхд …… й користується власним розумом
23. Античну натурфілософію можна охаристкеризувати так

д) вона сформолювала ряд важливих ідей для природо-матем наук
24. Один із принципів раціоналізму є те що знання не може бути вродженим

а) правильно
25. Екзистенціалізм ХХст проголошував що людина це -

д) проект
26. Хто з філософів каазав що ‘існування передує сутності’ Жана Поля

Сартра
27. В епоху середньовіччя відношення теологї та флософії визначалісь таким

чином
с) теологія та філосоиія були не залежним між собою
28. Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати

пізнанняі знання на фактах це
29.позиція ‘імморалізмуу’ була обгрунтована фридрихом

ніцше, який вважав що житя не підлягає моральним оцінкм
…..
30. первинні властивості речей – це ті властивості які залежать від

суб’єктивного сприйняття ….. бо об’єктині
правильно
31 В онтології нового часу найпоширеніший було вчення

про субстанцію її модуси та атрибути
32.
33. кант вважав що просвітництво це епоха коли

людина людина вхд …… й користується власним
розумом
35. У філософії нового часу проблема буття – це проблема

субстанції як основи світу
36. відмінність між об'єктивне і суб'єктивне знання

У звичайному сенсі об'єктивність - це незалежність суджень, образів,
уявлень і т.п. від суб'єкта, його поглядів, інтересів, смаків, уподобань і т.д.
Об'єктивність означає здатність представляти об'єкт так, як він існує сам
по собі, незалежно від суб'єкта. Під суб'єктом розуміється як індивід, так і
консолідована група осіб (наприклад, наукове співтовариство, церква тощо),
суспільство, цілісна культура, людство. Об'єктивність передбачає
звільнення від "спостерігача", виносить судження про світ і завжди
виходить з певної "точки зору".
38. німецька класична філософія була
найвищим етапом розвитку світової
філософії
40. некласична флософія розклянула основу життя як таку що є

раціональна та дедуктівною
41 Європейська філософія хх ст поділена на два осн широкі напрями

42 Микола Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював вчення

про непомітне зло
44 ідею самопізнання людина спорідненої праці та ‘рівної усім нерівності’

Г.С.Сковороди
Дуалізм це позиція згідно з якою існують дві незалежні субстанції, оцінка з

яких…. правильно
1)Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей,
Кореспондентська
2)Найбільші заслуги Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву
Критичний
3) Позиція «Імморалізму» була обгрунтована:
Ф.Ніцше, який вважав , що життя не підлягає моральним оцінкам
4) Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки
людини
5)Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії 20 ст. був
Неатомізм
6) «Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це гасло

Сенсуалізму
7) Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що
Вони пропонують відмінні способи пізнання людини
8)Парадигма античної філософії характеризувалася поняттям
Космоцентризм
9)Вихідне поняття філософії О. Канта, що передбачає, що наука повинна, пізнавати лише

спостережуване , ясне і корисне, носить назву
Позитивне
10)Філософська наука про моральні норми і правила людської поведінки називається
етика
11) Вихідне поняття онтології у філософії Нового часу
Субстанція
12) Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у
подальшому не втручається у його процеси, називається
Деїзм
13) Позиція, згідно якої людина не здатна правильно пізнавати світ називається
14) Сучасний авангардний напрям філософії ,що вважає, що творчі потенції культури і людини
вичерпані, що на місце людини приходить «постлюдина», називається
Постмодернізм
15) Напрями філософії 20-21 ст. , що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні
потре розвитку науки, мають назву
Сцієнтизм
16) Аксіологія – це розділ філософії, який досліджує норми і правила людської поведінки та
взаємин між людьми
17) Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за проблематикою – вужчим
Правильно
18) Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має

синкретичний характер
19) За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань , вірувань, цінностей, ідеалів
Правильно
20) В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина і духовні
явища
Правильно
21) Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого
самовизначення
Правильно
22) Філософія виводить всі свої теми, проблеми та міркування на межу буття і небуття
Правильно
23) Філософське мислення на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується

навколо неї
Правильно
24) З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини
25) Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та
екстремальних ситуаціях
Правильно
26) Дискурсивне мислення- це логічно і методично послідовне мислення
Правильно
27) Філософія Платона та філософія Аристотеля
Постають внутрішньо пов’язаними ідейними наслідуваннями
28) Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати
Викладачів братських шкіл
29) До напрямів сцієнтизму в філософії 20 ст. належать
Неопозитивізм та аналітична філософія
30) Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху
Нового часу
31) У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були
Емпіризм та раціоналізм
32) До важливих проблем філософії середньовіччя належать
Теорія подвійної істини
33) М.В.Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював
Теорію непомітного зла
34) За РДекартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як
Вихідне незаперечене положення – підстава для людини постати в якості суб’єкту
35) Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається

Категоричний імператив
36) Людина , що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям
Особа
37) Різновид свободи, що передбачає можливість для людини опанувати певною необхідністю або
змінювати її на іншу необхідність , називається
Позитивно-творча
38) Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах,
це є
Емпіризм
39) Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук
40) Унікальними рисами людини, що зумовлюють повну філософію, є її розумність і біологічна

спеціалізованість
Правильно
41) До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та педагогіка
42) Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з

міфологією, релігією, наукою та мистецтвом
правильно
43) У пізній античній філософії була запроваджена ідея
Автономії людського духу щодо обставин життя

44) Філософське значення фройдизму визначається тим, що
Він вперше визнав зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив змінити уявлення
про людину
45) Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські напрями
Ірраціоналізм, позитивізм, неокантіанство
46) На думку Канта, Просвітництво — це епоха, коли
ЛЮДИНА ВИХОДИТЬ ЗІ СТАНУ НЕПОВНОЛІТТЯ Й КОРИСТУЄТЬСЯ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ
47) 5)Концепція істини, згідно з якою істинними можуть вважатися лише такі знання, що приносять
ПРАГМАТИЧНОЮ
48) Готліб Ляйбніц вважає, що в основі буття лежить нескінченна кількість субстанцій, які
називаються
МОНАДАМИ
49) Антропний принцип в сучасній науці — це визнання того, що виникнення Всесвіту без
спостерігача цього Всесвіту неможливе
ПРАВИЛЬНО
50) Ідею самопізнання людини, спорідненої праці та “рівної усім нерівності” знаходимо у творчості
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
51) У Новий Час набув популярності світогляд, який виник внаслідок наукової революції та який
МЕХАНІСТИЧНИМ
52) В епоху середньовічча відношення теології та філософії визначались таким чином
ФІЛОСОФІЯ БУЛА ПРИСЛУЖНИЦЕЮ ТЕОЛОГІЇ
53) Класична філософія намагається пояснити ірраціональне в людському житті
НЕПРАВИЛЬНО
54) На яких принципах грунтується німецька класична філософія і що вони означають
ОДНИМ З ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ Є

РАЦЦІОНАЛІЗМ,УСПАДКОВАНИЙ ЩЕ З ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА. ДЛЯ УСІХ НІМЕЦЬКИХ
ФІЛОСОФІВ 19СТ. ХАРАКТЕРНИМ БУЛО ПЕРЕКОНАННЯ, ЩО ДІЙСНІЙСЬ ДОСТАТНЬО ГЛИБОКО
ПІЗНАТИ І ПЕРЕОСМИСЛИТИ, ЩОБ ЇЇ ВИПРАВДАТИ. ТАКОЖ МОЖНА ВИДІЛИТИ ПРАГНЕННЯ
ПОДОЛАТИ АНТИІСТОРИЗМ ПОПЕРЕДНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ. І ГОЛОВНИЙ, ЯК НА МЕНЕ, ПРИНЦИП,
ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ НІМЕЦЬКУ ФІЛОСОФІЮ В ОДНУ ТЕЧІЮ — ПРИНЦИП СВОБОДИ І ІНШИХ
ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ.
55) Некласична філософія розглядає основу життя як таку, що є
ХАОТИЧНОЮ АБО СПОНТАННОЮ ТА ІРРАЦІОНАЛЬНОЮ
56) Аристотель вважав, що причиною виникнення філософії є здивування
ПРАВИЛЬНО
57) В онтології Нового часу найпоширенішим було вчення про
СУБСТАНЦІЮ , ЇЇ МОДУСИ ТА АТРИБУТИ
58)Форма чуттєвого рівня пізнання, яка виникає на формі безпосереднього контакту з об’єктом
ОЬРАЗ
59) Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основі широкі напрями
КОНТИНЕНТАЛЬНУ ТА АНАЛІТИЧНУ(“ОСТРІВНУ”)
60) Німецька класична філософія
ЗАПРОВАДИЛА ПРИНЦИПИ АКТИВНОСТІ, РОЗВИТКУ ТА СИСТЕМНОСТІ ЗНАНЬ
61) Світоглядна позиція, згідно з якою Бог тотожний світу та природі називається
ПАНТЕЇЗМ
62) Суттєвими особливостями середньовічної філософії є
ТЕОЦЕНТРИЗМ, КРЕАЦІОНІЗМ ТА ПРОВІДЕНЦІОНАЛІЗМ
63) Світогляд , який виникає на основі наукової революції 17ст , називається еволюційним
НЕПРАИЛЬНО
64) Філософські курси Києво-Могилянської академії були
ПОДІБНИМИ ДО ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КУРСІВ ПІЗНЬОЇ СХОЛАСТИКИ, АЛЕ ВРАХОВУВАЛИ

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЗДОБУТКИ НОВІТНЬОЇ НАУКИ
65) Згідно ідей гносеології Нового Часу джерелами знань є
ВРОДЖЕНІ ІДЕЇ ТА ДОСВІД
66) Античну натурфілософію можна охарактеризувати так
ВОНА СФОРМУЛЮВАЛА РЯД ВАЖЛИВИХ ІДЕЙ ДЛЯ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ НАУК
67) Релігійний світогляд вперше здійснив поділ на духовне і матеріальне, а міфологічний світогляд
характеризується синкретизмом, тобто єдністю усього з усім
Правильно
68) Хто з філософів писав про імморалізм і що він означає?
Імморалізм – заперечення обов'язковості принципів і приписів моралі. Відносний імморалізм

заперечує закони й приписи моралі, які мають значення добра й зла в цей час, у певний період і
в певному культурнім колі; абсолютний імморалізм - це заперечення всіх моральних
цінностей, він не звертає уваги на відмінність між добром і злом. Фрідріх Ніцше вважав
Імморалізм не як аморалізм (неморальність), а як позаморальність, в цьому випадку людина
стає по той бік добра і зла
69) Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це
Повість минулих літ
70) Професійна українська філософія виникає ще у часи Київської Русі
71) Хто є автором книжки "Феноменологія духу"?
72) Григорій Сковорода використовує образ Нарциса
пояснити суть самопізнання й наголосити на двох природах людини: видимій і невидимій
73) Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів
античних філософів, є
Ізборнік "Пчела" ("Бджола")
74) Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина – це
75) Філософія втрачає статус цариці наук ув епоху

Середньовіччя
76) Сенсуалізм - це така гносеологічна позиція, згідно з якою:
знання виникають на основі чуттєвого сприйняття
77) Філософське мислення тотожне науковому мисленню, бо також є логічним, несуперечливим й

ґрунтується на експериментально встановлених фактах
78) Згідно із данським філософ Сьореном К'єркеґором, справжнє (автентичне) людське буття
можливе на
Релігійній стадії
79) На думку Канта, Просвітництво - це епоха, коли
людина виходить зі стану неповноліття й користується власним розумом
80) Першим європейським філософом, який спирався у своїй філософській концепції на ідеї
буддизму був Сьорен К'єркеґор
81) Згідно з Артуром А.Шопенгауером, в основі світу і всіх світових процесів лежить
Світова воля
82) Наукове пізнання має такі рівні:
Емпіричний і теоретичний
83) Коли хтось стверджує, що "сніг білий" і він справді білий, то така відповідність судження "сніг
білий" стану речей, що сніг білий, називається когерентною теорією істини
84) Для давньогрецької натурфілософії характерний
85) До найвідоміших досягнень давньогрецької натурфілософії належить відкриття атому -

найменшої та вічної неподільної частинки.
Правильно
86) У філософії Нового часу проблема буття - це проблема
87) Найадекватніше розуміння поняття "воля до влади" у філософії життя Фрідріха Ніцше полягає у
можливості подолання людиною самої себе
88) У філософії Григорія Сковороди символічний світ тотожний
Біблії
89) У пізній античні філософії була запроваджена ідея
автономії людського духу щодо обставин життя

90) Кант вважав, що Просвітницво - це епоха, коли людина
вийшла зі стану неповноліття, бо має мужність користуватися власним розумом
91) До важливих проблем філософії середньовіччя належить
проблема співвідношення віри і розуму, яка відображена у теорії подвійної істини Томи
Аквінського
92) Світоглядна позиція згідно з якою Бого тотожний світу та природі називається
Пантеїзм
93) Дуалізм - це позиція згідно з якою існують дві незалежні субстанції, одна з яких раціональна, а
друга – ірраціональна
94) Проблема онтологічного статусу свідомості полягає у тому, що свідомість можна спостерігати
на рівні функціонування мозку й фіксувати її як частину фізичного світу
95) Форма раціонально-логічного рівня пізнання, в якій фіксуються основні характеристики та
внутрішні зв'язки об'єкта, називається
Поняття
96) Суттєвими особливостями середньовічної філософії є Суттєвими особливостями

середньовічної філософії є
97) Логіка досліджує рівні та форми пізнання Логіка досліджує рівні та форми пізнання
98) «Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» – це гасло
99) Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя
людини та повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву
Гуманізм
100) Метафора печери Платона є аргументом на користь дедуктивного методу пізнання Метафора
печери Платона є аргументом на користь дедуктивного методу пізнання
Правильно
101) Однією із умов знання є умова правдивості вірування у щось (умова truth belief)
Правильно
102) Позиція, згідно якої людина може досягати лише часткового знання і яке постійно
потребуватиме підтвердження або спростування, називається
Скептицизм
103) Напрям пізньої античної філософії, що визнавав за людиною можливість сформувати
внутрішнє відношення до того, що відбувається, та стійко витримувати усі негаразди долі,
Стоїцизм
104) Метод індукції часто використовується для встановлення істин розуму без врахування будь-
якого аналізу даних чуттєвого сприйняття
105) Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення
Правильно
106) Філософські першоджерела часу Київської Русі переконливо доводять, що вже у ті часи
філософія була автономною щодо християнства Філософські першоджерела часу Київської Русі
переконливо доводять, що вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства
Неправилньо
107) Спрямованість свідомості на об’єкти , і тому свідомість є завжди «свідомістю про щось» ,
Інтенціональністю
108) До основних рівнів пізнання належать : чуттєвий та раціонально-логічний і лише у їхній

єдності можливе виникнення знання
Правильно
109) Засновником класичної логіки є
Аристотель
110) У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина-держава»
111) Напрям сучасної філософії , в якому широко використовуються логічні засоби та наукові факти
для розв’язання філософських проблем, називається
Аналітична філософія
112) Раціоналізм Декарта полягав у тому, що знання повинно грунтуватися на простих аналітичних
істинах розуму, які є ясними та безсумнівними, і не походять з досвіду
Правильно
113) Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія, фізіологія , генетика тощо)
забезпечують нас цілісним знанням про людину
неправильно
114) Символічний світ в онтологічній концепції Сковороди – це мовний світ, бо мова – це набір
символів
115) Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку промисловість , бо саме вона є

основою економіки такого суспільства
116) Першим європейським філософом , який спирався у своїй філософській концепції на ідеї
буддизму був Сьорен К’єркегор
117) Хто з філософів казав, що «існування передує сутності»
Сартр
118) Основоположні ідеї європейського просвітництва мають такий зміст:
людські якості залежать від рівня знань та освіченості людини
119) Філософська наука про знання, але переважно – про наукове знання, називається:
Епістемологія
120) Згідно тверджень А. Шопенгауера в основі світу і всіх світових процесів лежить дія:
світової волі
121) Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний
момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву:
Соліпсизм
122) До напрямків сцієнтизму в філософії хх ст. належать:
неопозитивізм та аналітична філософія
123) Згідно ідей гносеології нового часу джерелами знань є:
емпіризм та раціоналізм або чуття і рефлексія розуму (2 правильні)
124) В епоху нового часу у зв’язку з тріумфом класичної механіки ньютона, запанував світогляд під
назвою:
Механіцизм
125) Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а
вона активно діє на нього, отримав назву принципу:
Активності
126) Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять
користь, називається:
прагматична
127) Різновид свободи, що передбачає можливість для людини здійснювати вибір між різними
варіантами дій, називається:
варіативна
128) Вчення Г. Ляйбніца про множинні начала світу, носить назву:
Монадологія
129) Філософська і світоглядна позиція, згідно якої всі процеси дійсності визначені та обумовлені
причинами та умовами, називається:
Детермінізм
130) Термін «людина-машина» був запроваджений та мав поширення у філософії:
131) Логічний позитивізм( неопозитивізм) у першій третині xx ст. Розробляв процедуру:
теоцентризм та креаціонізм
133) Вищою метою людини, згідно ф. Ніцше, має бути прагнення стати:
Надлюдиною
134) Для філософсько-світоглядних ідей т. Г. Шевченка характерною є:
ідея глибинної своєрідності людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником

135) Філософська наука про природу цінностей, це:
аксіологія
136) На яких принципах ґрунтується німецька класична філософія і що вони означають:
Одним з основних принципів німецької класичної філософії є раціоналізм, успадкований ще з

епохи просвітництва. Для усіх німецьких філософів 19ст. Характерним було переконання, що
дійсність достатньо глибоко пізнати і переосмислити, щоб її виправдати. Також можна
виділити прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії. І головний, як на мене,
принцип, який об’єднує німецьку філософію в одну течію — принцип свободи і інших
гуманістичних цінностей.
137) Ціцерон вважав, що культура — це “друга природа”, створена людиною:
Правильно
138) Століття Просвітництва в історіє Європи - це

ХVIII ст
“Філософія природи” Бруно – це (пантеїзм)
«Бог – помер: ми хочемо - хай живе надлюдина», - стверджував (Ніцше). «Буття-в-світі»
Сартра характеризується як (нудота)
«Закон Божий» («Книги буття українського народу») виконував роль програмного документа
для громадсько-
політичного об’єднання (Кирило-Мефодіївського братства)
«Людина народжена бути вільною, - а між тим вона всюди в путах»,
стверджував (Руссо) «Напучення польському королю Сигізмунду Августу» написав:
(Станіслав Оріховський-Роксолан). «Наука не потребує ніякої філософії, яка стоїть над
нею», - лозунг характерний для: (позитивізму). «Нірвана» - це одне із основних понять (
буддизму)
«Світ ідей», за Платоном, це (все перераховане )
«Світ речей», за Платоном, це ( все вище перераховане )
«Що таке добро? – Все, що помножує в людині відчуття могутності… Що таке зло? – Все, що
походить від слабкості»; «Горе слабкому!» Кому належить цей вислів (Ніцше)
Автором «Книг буття українського народу» є (Костомаров) Автором «Листів з хутора» є (
Куліш)
Автором «Повчання…» є: (Володимир Мономах). Автором праці «Дві руські народності»
є: (Костомаров). Автором праці «Думка і мова» є: (Потебня).
Автором праці «Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням слова
Божого» є Юркевич) Автором терміну «синергетика» був: (Пригожин.)
Академічна філософія 19поч.20 ст. – це: (науково-філософські дослідження у вищих
навчальних закладах
Києва, Харкова, Одеси, Львова). Аксіологія – це (вчення про цінності)
Американський соціолог Морган виділяв три епохи і сторичного розвитку людства.Що із вказаного
не входить до його періодизації : (глобалізація)
Аналізуючи сутність релігії, Фейєрбах стверджував, що Бог – це образ : (відчуженої сутності
людини). Антопологія–це вчення: (про людину).
Апологети це (захисники віри)
Апріорні форми, за Кантом, це (додосвідне знання) Б. Рассел є
представником (неопозитивізму)
Базовим для будь-якого відчуження, за Марксом, є (соціальна нерівність)
Більшість просвітників вважали, що найпершою умовою людського буття постає розповсюдження
знань, а серед усіх знань найпершу значущість мають знання моральних норм і
принципів (так)
Будь-яка зміна, незалежно від спрямованості, - це: (рух.)
Буття природи, за Гегелем, розгортається як: (постійний акт божественного творення).
В«новій релігії» Фейєрбаха любов до Бога має бути замінена: (любов’ю до людини).
Вантичному світосприйнятті провідне місце належало космрцентризму, а в середньовічному–
теоцентризму (так)
Вдеїзмі Нового часу Бог постає як (майстер-годинника, що запускає механізм світового
годинника)
Вепоху європейського Середньовіччя природне , тілесне, матеріальне розглядалось як
( вороже духовному)
Вепоху Середньовіччя людину розуміють як: (тілесно-чуттєву, душевно духовну
субстанцію, що несе на собі
відбиток абсолютної особистості творця.)
Вєвропейській культурно-філософській традиції виділяється дві сторони духовного. Вкажіть
їх: (об’єктивно-
духовне, суб’єктивно-духове)
Віндустріальному суспільстві головним об’єктом власності є : (капітал.)
Вміркуваннях Шопенгауера світ постає лише людським уявленням внаслідок того,що
(Інтуїція та уявлення
постають найпершими здібностями людського інтелекту).
Вперіод Нового часу багато вчених та філософів намагались пояснити глибинні причини процесів,
що відбувались у світі, використовуючи (соціологію)
Врамках якого мислення відбувалася полеміка між українськими та польськими мислителями
в 16-17 ст.:
(теологічного).
Втеорії пізнання Парменід визнає тільки одне істинне джерело пізнання. Яке:(відчуття)
Вякій культурі домінує ідея особистості і свободи (західній)
Вякій філософії проблема наукового методу є головною? (Нового часу)
Вякого давньогрецького філософа матерія і форма виступають як два одвічних
начала:(Аристотеля)
Вякому з напрямів східної філософії стверджується, що буття – це страждання (буддизмі)
Вякому розділі філософії центральним поняття є проблема істини (гносеологія)
Вякому типі культури домінує ідея підпорядкування індивідуального загальному (східній)
Вяку епоху актуалізується поняття «свідомість»: ( Відродження.)
Вяку епоху людина вперше проголошується найвищою цінністю буття: Відродження.
Вяку епоху тілесно чуттєві здатності людини, її земні потреби розглядаються як джерело
гріха: Середньовіччя.
Вяку епоху філософія перестає відігравати роль служниці богослов’я ( відродження)
Вяку епоху центральною проблемою філософії є проблема співвідношення віри і
знання.(середньовіччя)
Вважаючи розум вищою здатністю пізнання, Кант стверджує. Що його застосування винятково в
теоретичному плані породжує: (антиномії).
Виберіть варіант неправильної відповіді на питання : «Поняття буття виконує у філософії такі
функції»: (воно
вказує природознавству напрямки виправданого вивчення дійсності).
Виберіть правильний варіант формулювання змісту так званої «теорії подвійної істини»
( існує два роди істини –
істини людського розуму та істини божественного одкровення; ці істини існують
автономно, лише деінде вступаючи у взаємодію;)
Виділіть вірну тезу.для неотомізму характерно : (союз із наукою).
Виділіть головне завдання філософії Просвітництва (створення підстав для моралі, релігії,
науки….) Виділіть головну рису античної філософії: (космоцентризм)
Виділіть ідеї практичного розуму Канта (абсолютності людського знання)
Виділіть напрямки антропологічного спрямування у філософії ХХ
ст. (екзистенціалізм) Виділіть один із основних принципів неопозитивізму (верифікації)
Виділіть основні ідеї середньовічної філософії (творення)
Виділіть основні ознаки східного типу філософування ( відносність протилежностей;
традиціоналізм;
притчовий,афористичний спосіб викладу)
Виділіть основні ознаки цивілізації за Шпенглером : (все вище сказане)
Виділіть основні положення філософії Платона:(ідеї є сутністю речей; управляти
державою повинні
філософи)
Виділіть основні поняття філософії Стародавнього Китаю (дао; ян)
Виділіть основні проблеми натурфілософського періоду античної філософії (пошук
«архе») Виділіть основні структурні елементи психіки за Фрейдом (Воно; Я; над-Я)
Виділіть основні частини праці Гегеля «Енциклопедія філософських наук»: ( «Філософія
духу»). Виділіть основні школи Стародавньої Греції: (піфагорійська)
Виділіть положення, які характеризують атомізм Демокріта ( впорядкований рух атомів у
порожнечі) Виділіть положення, які характеризують атомізм Епікура ( здатність атомів відхилятись
від визначеної
траєкторії руху)
Виділіть правильне визначення науки: ( духовно практична діяльність, спрямована на
пізнання сутності реального світу з метою використання знань в інтересах людей.)
Виділіть риси завершального етапу античної філософії (субєктивна забарвленість) Виділіть
форми раціонального пізнання: ( поняття, судження, умовивід.) Виділіть форми чуттєвого
пізнання: ( відчуття, сприйняття, уявлення.)
Виділіть якими поняттями характеризує Парменід «істинне буття»: (нерухомість; єдність;
незмінність;
вічність)
Визначальним чинником розвитку індустріального суспільства є: промислове виробництво.
Визначальними відносинами між людьми у суспільстві в філософії марксизму
є (виробничі) Визначальною позицією ірраціоналістичних напрямків 19 ст. був бунт
проти (розуму)
Визначте позицію, яка в гносеології є протилежною щодо позиції існування в інтелекті
людини вроджених ідей
(скептицизм)
Визначте правильне твердження: (свобода волі є ілюзією,оскільки всі людські мотиви
обумовлені потягами). Визначте три основні сфери свідомості: (пізнавальна; емоційна;
мотиваційно-вольова.)
Визначте характерні риси міфологічного світогляду (синкретизм;циклічність) Визначте
характерні риси релігійного світогляду (монотеїзм;лінійність) Визначте характерні риси
філософського світогляду (дискурсивне мислення)
Визначте, як розуміли сутність людини вказані філософи: (Маркс – сукупність всіх
суспільних відносин;
Гегель – ступінь абсолютного процесу пізнання; Фейєрбах – почуттєві відносини і
міжіндивідуальне спілкування; Фіхте – людина створена для того, щоб діяти).
Вирішити «Варте чи не варте життя того, щоб його прожити», - це на думку Камю (єдине
найперше питання
філософії)
Вислів Людина – це мисляча річ відображає світогляд: (Механістичний.) Вислів «Людина є
мірилом всіх речей» належить ( софістам (Протагор))
Вислів «Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, а син – сином»
виражає (зміст конфуціанського принципу виправлення імен)
Вихідними причинами переходу від міфологічного світогляду до філософії постали (поява
дискурсивного
мислення внаслідок ускладнення діяльності)
Вихідними складовими філософської концепції Сковороди постають вчення про (дві натури,
три світи та
споріднену працю як спосіб спасіння душі)
Від чого залежить спосіб думок індивідів з точки зору марксизму: (способу виробництва).
Від якого латинського слова походить термін «особистість»: (Персона.)
Від якого поняття походить назва філософської школи екзистенціалізму: (існування).
Відмітною ознакою особистості є: ( наявність внутрішнього духовного ядра).
Відоме запитання принца Гамлета «Бути чи не бути?» є проблемою: (онтології)
Відповідальність людини за свої вчинки можлива тільки при наявності: (закону.)
Вкажіть відміну рису філософії як історичної форми світогляду (раціональне пояснення
світу і людини;
відношення «людина-світ людина»)
Вкажіть головну рису античної філософії:(космоцентризм)
Вкажіть зміни, які характеризують розвиток: (здатні викликати появу нових
власивостей та якостей.)
Вкажіть мету «світового духу», сформульовану Гегелем у вислові: «Всесвітня історія є процес
усвідомлення…»
(суспільством своєї свободи)
Вкажіть міфічного героя, який став прообразом сучасної людини у філософії
Камю (Сізіф) Вкажіть найістотнішу ознаку людського буття: (свобода).
Вкажіть найхарактернішу рису Відродження (антропоцентризм)
Вкажіть напрямок у філософії в якому людина розглядається як така,що творить і визначає
саму себе
(екзистенціалізм).
Вкажіть необхідну умову входження людини в людський спосіб життя:(включитись у
соціальні зв’язки та
відносини й оволодіти елементарними навичками соціально-культурної поведінки).
Вкажіть ознаку нехарактерну для простору: (обмеженість). Вкажіть ознаку, нехарактерну для
часу: (незворотність).
Вкажіть основний морально – етичний принцип Конфуція (не чини іншому того,чого не бажаєш
собі) Вкажіть основні ознаки західного типу філософування ( прогресизм ; абсолютність
протилежностей ;
спрямованість на активне перетворення природи)
Вкажіть основні періоди розвитку античної філософії:(класичний; до сократичний;
елліністичний) Вкажіть основні поняття, які характеризують філософію Гегеля (абсолютна
ідея, тріада, абсолютний дух) Вкажіть основну суперечність філософії Гегеля: (між методом
і системою).
Вкажіть поняття,що виражає серцевину культурологічної концепції Шпенглера : («морфологія
культури») Вкажіть правильне співвідношення між об’єктом та предметом пізнання: (предмет постає
певним зрізом або
проекцією об’єкта).
Вкажіть правильне твердження : (культурою рухає безкорисливе прагнення
самореалізації, а цивілізацією –
користь ,матеріальне зацікавлення)
Вкажіть представників гуманістичного руху епохи Відродження (Петрарка, Салютатті,
Валла) Вкажіть представників мілетської школи:(Анаксимен; Фалес)
Вкажіть риси,що відрізняють філософію від науки (універсалізм,ущільнення знань) Вкажіть
специфічні ознаки простору: (усталеність.)
Вкажіть специфічні ознаки часу: (тривалість.)
Вкажіть спільні риси філософського та художнього
світогляду: (рефлективність,унікальність і неповторність
результатів діяльності)
Вкажіть точку зору географічного детермінізму: (географічне середовище – необхідна умова і
важливий чинник існування суспільства.)
Вкажіть що є домінуючим в наведених типах суспільства: (Традиційне – с/г, Індустріальне –
промисловість,
Постіндустріальне – сфера послуг.)
Вкажіть що з перерахованого не є, за Марксом окремою соціально економічною формацією:
(соціалістична.) Вкажіть, що з перерахованого не є, за Марксом, окремою соціально
економічною формацією: (соціалістична.)
Вкажіть, що не є ознакою свідомості: (розвинена та спеціалізована нервова система)
Вкажіть, що не ознакою свідомості: (дія за схемою «стимул – реакція»)
Вкажіть, що розкриває кожен із законів діалектики: (взаємопереходу кількісних і якісних
змін – механізму
розвитку; єдності і боротьби протилежностей – причина, рушійна сила розвитку;
заперечення заперечення – спрямування (тенденція)).
Вкажіть, що, за Кєркегором, є основою кожної з можливих стадій духовного життя людини
(естетична-
насолода; етична-обов’язок; релігійна-страждання).
Вкажіть, що, за Фрейдом, означає кожен із наведених елементів психіки («Воно» - пріоритет
принципу
задоволення; «я» - здатність до сприйняття зовнішнього світу та пристосування до
нього; «над-Я» - сукупність суспільно значимих установок та заборон)
Вкажіть, яке з тверджень лежить в основі сцієнтизму: (наука – джерело прогресу людського
суспільства.) Вкажіть,як розглядав суть історичного процесу кожен із вказаних
філософів:(Августин-«історія як спрямована
Божою волею процес спасіння людства»;Гегель-«історія як лінійно-прогресивний поступ
людства у напрямку жо усвідомлення свободи»;Шпенглер-«історія як поступовий
процес зародження,зрілості,занепаду інового відродження локальних
культур»;Фукуяма-«історія як зміна різних ідеологій,вершиною якої є торжество
ліберальної демократії»
Вкажіть,яка з названих ознак не є характерною для масової культури:(зв'язок з
народною,національною
традицією)
Волюнтаризмце: (розуміння свободи як свавілля).
Все життя людини можна звести до історії існування та змін її організму: ( Ні).
Встановіть відповідність між сучасними філософськими течіями і проблемами, які є для них
визначальними
(Екзистегціалізм– віра в розум; Неопозитивізм – мови науки; Неотомізм –
свобода; Неофройдизм– несвідоме)
Встановіть відповідність між філософськими творами та їх авторами(«Світ як воля і уявлення»-
Шопенгауер; «Страх і трепет»-Кєркегор; «Так казав Заратустра»-Ніцше; «Занепад Європи»-
Шпенглер).
Встановіть відповідність:(Схоластика – це напрям, в якому поєднані релігійно-
філософські засновки з
раціоналістичною методикою і формально-логічними проблемами. Патристика – це сукупність
філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви). Містика – це напрям, який у
пошуках шляхів наближення до Бога віддає перевагу почуттям, вірі, любові, самозреченню.)
Вчення про ноосферу та загальні перспективи науково-технічного поступу людства було
розроблене(Вернадським)
Вчення яких філософів можуть бути прикладом софійного способу буття філософії
(Декарт) Вчення яких філософів можуть бути прикладом епістемного способу буття
філософії( Арістотель)
Вчення якого античного філософа вважалося найавторитетнішим для представників
схоластики (Платона) Гасло «зручність,ефективність, комфорт» характерне для: (цивілізації)
Гаслом епохи Відродження є (свобода)
Гносеологія – це вчення про (природу і сутність пізнання)
Гносеологія та епістемологія – це:(різні напрями вивчення пізнання, оскільки
гносеологія досліджує
загальні умови пізнання, а епістемологія – знання (переважно наукове).
Головна філософська праця Августина ( Сповідь)
Головною для філософії доби еллінізму є :(пошуки способів досягнення щастя)
Гуманізм Відродження передбачає (інтерес до людини у її відношенні зі світом)
Дайте закінчення відомої тези Б.Паскаля: «Вся наша гідність – у здібності мислити… Спробуємо ж
мислити гідно: в цьому…» (основа нашої моральності)
Датський філософ Кєркегор :(вважав людське внутрішнє переживання життя єдиним
предметом філософії). Детермінізм – це вчення про: (причину обумовленості явищ.)
Джерелом розвитку суспільства в натуралістичних концепціях вважається: дія природних
чинників.
Дискусія про універсалії сприяла виокремленню в добу середньовіччя двох напрямків
(реалістів –номіналістів) Дискусія середньовічних мислителів про універсалії (загальні
поняття) розділила їх на 2 напрямки (реалістів-
номіналістів)
Діалектика у філософії Гегеля – це наука про найбільш загальні закони розвитку: (мислення).
Діалектичний метод Гегеля дозволяє розкрити: ( закони розвитку).
Для якого філософа людина постає «громадянином двох світів»- природного і
надприродного:(Канта).
Для ідейного спрямування українського гуманізму характерно(прагнення протиставити
духовно заглиблене
православ’я католицизму)
Для культури Стародавньої Індії була характерною наявність духовного канону життя
(так) Для представників егейської школи не є характерним:(вчення про два шляхи
пізнання) Для Сократа «істинне благо» - це (знання )
Для філософії якої епохи є характерним переконання « розум та знання можуть рухати людством в
перед»(некласична філософія 19 ст.)
Для якої філософії проблема співвідношення віри і знання є центральною(релігійного) До
найважливіших ідей філософії доби Просвітництва слід віднести (ідею прогресу) До
найперших ознак науки слід зарахувати:(Все вищеперераховане).
До найперших філософських ідей Юркевича слід зарахувати(аналіз філософії Платона в її
співвідношенні з
християнською богословською традицією)
До найперших філософсько-світоглядних ідей Шевченка можна зарахувати(ідею органічної
спорідненості
людини та природи)
До складу філософських курсів Києво-Могилянська академії входили такі дисципліни(фізика,
метафізика,
логіка, етика)
До якої сфери відноситься практичний розум в системі Канта: (етика).
Думка про те що життя являє собою переплетення добра і зла що життя є сліпим прагненням само
здійснення належить:(Шопенгауеру).
Дух – це: ідеальний початок в людині і світі, протилежний матеріальному. Душа – це:
безособове об’єктивне начало буття.
Екзистенціалістському погляду на людину відповідає твердження(людинанезавершений
витвір природи, а
тому не несе відповідальності ні за що).
Емпіризм – це позиція у методології, що характеризується(акцентом на вирішальній ролі
відчуттів у пізнанні)
Естетика – це (філософська дисципліна про становлення почуттєвої культури людини)
Есхатологічна концепція історичного розвитку полягає в тому, що: історичний час є лінійно
розгорнутим, але він має і початок і кінець у вічності.
Етика – це (філософське вчення про мораль)
Етика Шопенгауера носить переважно:(песимістичний характер )
Жан-Поль Сартр стверджував, що екзистенціалізм – це (гуманізм)
Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою диференціацією свого змісту,усвідомленістю
та спеціальною спрямованістю: (так).
Зграфи «Б» підберіть вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі «А» (Декарт – «Cogito,
ergo, sum», Берклі – «бути – означає бути сприйнятим», Локк – «tabula rasa», Спіноза – «causa sui
», Бекон
–«знання - сила»)
Зграфи «Б» підберіть вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі
«А» (Паскаль – «Людина –
очеретина, що здатна мислити»; Спіноза – «Істинне знання вперше виникло у світі завдяки
досвіду і раціональним спостереженням»; Лейбніц – «Монади є постійним живим дзеркало
універсуму»; Локк
–«Свобода – пізнана необхідність»; Декарт – «Людина – мисляча річ»)
Зграфи «Б» підберіть концепції, розроблені філософами, чиї імена названі в графі
«А»: (Декарт – «я мислю,
отже я існую»; Бекон – емпірично-індуктивний метод; Лейбніц – вчення про
монаду; Спіноза – ідея про субстанцію як причину самої себе; Локк – ідея свідомості як
чистої дошки; Берклі – «існувати, значить бути сприйнятим»)
Зграфи «Б» підберіть сутнісні ідеї, розроблені філософами, чиї імена вказані у графі
«А» (Локк – ідея свідомості
як чистої дошки; Декарт – ідея існування двох незалежних субстанцій; Лейбніц – вчення про
монади; Спіноза – ідея про субстанцію як причину самої себе; Бекон – емпірично-індуктивний
метод)
Зім’ям якого філософа пов’язане вчення «живої етики» (Реріха)
Зім’ям якого філософа пов’язане заснування філософської школи – Академії:(Платона)
Зім’ям якого філософа пов’язують вислів « чого собі не бажаєш того і іншому не роби»
(Конфуцій)
Зточки зору Хейзінга, людина – це істота, що: (грається.)
Зчиїм іменем пов'язував митрополит Іларіон нову епоху в історії Київської Русі: ( князя
Володимира).
Зякими перешкодами, згідно Бекона, зустрічається людський розум у процесі
пізнання? (примари)
За Августином майбутнє теперішнього це ( чекання)
За Августином, істина осягається шляхом (перебування в стані радості,
тріпотіння,благоговіння)
За Августином, умовою безсмертя душі є (існування в часі, а не в просторі) За Августином,
час минулий теперішнього це ( спогади )
За Беконом, будь-яке пізнання повинне (спиратися на досвід і рухатися від одиничного
до загального)
За Гегелем, істиним рушієм світової історії є: (світовий дух).
За Данте призначення людини у (досягнення вищої межі земної досконалості)
За Кантом. Чистий розум оперує: ( ідеями).
За Марксом, матеріалістичне розуміння історії полягає в тому, що: (суспільне буття визначає
суспільну свідомість).
За переконанням Кєркегора єдиним предметом, гідним уваги філософії, є (людина).
За своєю соціальною функцією культура постає :(матеріалізація творчих самовиявлень
людини) За своїм найпершим значенням пізнання-це:(взаємодія суб’єкта та об’єкта).
За своїми найпершими особливостями рання українська філософська думка тяжіла(до
морального повчання та
життєвої настанови)
За Сократом причина зла в ( незнанні, неосвіченості )
За Фейєрбахом, до сутнісних сил людини слід віднести (все вищезазначене) За Фейєрбахом,
релігія ґрунтується на визнанні (Бога в самій людині)
За Фейрбахом, Бог– це: (людська сутність, винесена на небеса).
За Шпенглером ,стадія цивілізації засвідчує :(новий,більш продуктивний етап розвитку
культури;занепад
культури ,вичерпування нею своїх творчих потенцій)
Загальні особливості соціальних та духовних процесів розвитку Європи в епоху Нового часу
визначались:
(розвиток промислового виробництва, перенесенням центру виробн. Ді-сті в міста)
Закінчіть думку Канта: «Я забираю розум з того місця, яке йому не належить. Я ставлю на це
міце…»: (віру). Закінчіть думку Шопенгауера: «Чим більше я пізнаю людей, тим більше мені
подобаються (собаки) Заслугою неопозитивізму є те, що його представники (зробили
вагомий внесок у розробку мат. логыки)
Заслугою Парменіда в історії філософської думки є те, що він уперше висунув принцип:
(тотожність мислення і
буття.)
Засновником буддизму був ( Сідхартха Гаутама)
Засновником філософії Нового часу вважається (Френсіс Бекон) Звільнення від ланцюга перевтілень у
буддизміце (сарна)
Згідно з Бердяєвим ,між культурою та цивілізацією існує докорінна відмінність ,вона полягає
у тому,що:
(культура базується на технологіях,а цивілізація-на соціальних інститутах;культура
постає проявом духовної самореалізації,а цивілізація-прагненням ефективності)
Згідно з віровченням буддизму, душа після смерті людини (переселяється в інше, нове тіло)
Згідно з Кантом, «предмет» та «річ у собі» співвідносяться таким чином: (предмет постає
синтезом відчуттів,
викликаних «речами в собі» та форм розсудку)
Згідно з Шопенгауером воля до буття як єдина засада світу: (є принципово поза
розумною). Згідно засновників марксизму філософія повинна(стати наукою всіх наук).
Згідно ідеалістичної концепції суспільний розвиток пояснюється: (ідеями і духовними
прагненнями видатних діячів, розвитком пізнання і науки.)
Згідно Кєркегора людина у своєму духовному житті проходить такі стадії: (естетичну,етичну
та релігійну). Згідно Камю, становище людини в світі визначається як буття в (абсурді)
Згідно митрополита Іларіона людська історія розвивається : (по висхідній).
Згідно символіки Кузанського світ являє собою (безкінечну сферу з центром всюди і ніде)
Згідно філософії Кєркегора осягнути людське життя можна(через внутрішнє переживання і
самозаглиблення). Згідно цивілізаційного підходу до типології суспільства відносять (…): (духовно
культурну цивілізацію.) Згідно якої концепції істини знання розглядаються в якості інтелектуальних
засобів, інструментів, моделей, що
забезпечують оптимальність взаємодій людини зі світом: (регулятивної).
Згідно якої концепції істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнати таким (у
науці й повсякденному житті): (конвенціальної).
Здатність свідомості фіксувати саму себе називається:(саморефлексія) З ім’ям якого
мислителя пов’язують початок епохи Відродження (Данте)
Зміст проблеми «Схід – Захід» у сучасному суспільстві визначається (відмінностями у
вихідних ціннісних та
світоглядних орієнтирах)
Зміст світогляду визначають (знання принципи, переконання, що виконують функцію
життєвого
орієнтування)
Золоте століття схоластики це ( 13 ст )
Ідеальна, «мисляча» оболонка (Тейяр де Шарден, Е. Леруа), вищий шар біосфери, нова геологічна
оболонка( Вернадський), яка є ланкою між земним розумом і космосом, називається:
(ноосфера.)
Ідеї якого філософа античності мали найбільший вплив на формування філософії доби
патристики (Аристотеля) Ідея історичного прогресу виникає в період (епохи
Просвітництва.)
Ідея трьох стадій історичного розвитку знання (теологічного, метафізичного, позитивного)
була сформульована
(Контом)
Із зазначених нижче виділіть проблеми, які, за Кантом, розум може розглядати поза межами
досвіду: (проблема буття Бога; проблема безсмертя душі).
Із наведених висловів виберіть той, який характеризує філософську позицію Гоббса (людина
людині друг) Із наведених висловів виберіть той, який характеризує філософську позицію
Фейєрбаха (людина людині бог) Із наведених законів вкажіть той, який не є законом
діалектики Гегеля: (закон достатньої підстави).
Із наведених нижче життєвих гасел виділіть ті, які сповідував Сковорода («Світ ловив мене,
та не спіймав») Із наведених понять виділіть ті, які є ключовими в філософії марксизму:
(метафізика).
Із наведених понять виділіть ті, які є ключовими в філософії марксизму:(суспільна
свідомість). Із наведених понять виділіть ті, які є ключовими в філософії марксизму:
(практика; комунізм). Із наведених філософів вкажіть представників неотомізму (Жільсон)
Із наведених формулювань виберіть формулу категоричного імперативу Канта: (чини так, щоб
максима твоєї волі була одночасно принципом всезагального законодавства).
Інтуїція – це: (несподіване осяяння, безпосереднє проникнення в суть речей, осягнення
глибинної суті
предмета.)
Існування множинності вихідних первоначал буття стверджує: (плюралізм).
Істина і правда співвідносяться таким чином: (істина – це характеристика раціональних
утворень,а правда-
це єдність істини та життєвої позиції).
Історичний період розвитку конкретного суспільства, в якому домінує певний спосіб
виробництва, це: (суспільно
економічна формація.)
Кант вважав, що простір і час існують: (як форми чуттєвого пізнання). Кантівська «річ в
собі» позначає: (об’єкт, що існує сам по собі). Кармічні закони у філософії сходу – це
(віддяка)
Категоричний імператив Канта – це (виведений на основі вимог розуму всезагальний
закон людської
моральної поведінки)
Категоричний імператив Канта – це (людини закон моралі) Категорії філософії у Канта – це:
(апріорні форми розсудку). Ким був сформульований принцип «не – діяння» (Лао цзи)
Класична філософія вважала розум найвищою та найкращою здібністю людського інтелекту, а
некласична доводила, що за допомогою розуму людина не може гармонізувати свої стосунки
із дійсністю: (так).
Кого мав на увазі Кєркегор, коли говорив, що «він забув, що сам був людиною» (Гегеля).
Кого мав на увазі Мерло – Понті коли говорив, що він увів поняття несвідомого,щоб змалювати
взаємопроникнення анонімного життя тіла і офіційного життя особистості (Фройда) .
Кого мав на увазі Ціцерон, коли говорив «він стягнув філософію з небес на землю,змусив людей
замислитись про життя та життєвий устрій, про добро і зло» ( Сократа )
Кого називають «українським Сократом» (Сковороду)
Кого х представників середньовічної філософії вважали ‘’ ангельським доктором”, “п’ятим
учителем церкви”
(Тому Аквінського)
Колективне несвідоме, за Юнгом це (глобальні структури психіки, що визначають
поведінку всього
людського роду)
Коли кажуть: «За це заплачено найвищу ціну»,то мають на увазі: (людське життя).
Кому з античних мислителів належить вислів:«Я знаю, що я нічого не знаю, але інші не
знають і того»:(Сократу) Кому з названих філософів належить вислів «Мова – дім
буття»:(Хайдеггер).
Кому з представників новоєвропейської філософії належить вислів « Чому існує щось, а не
ніщо?»:(Лейбніцу) Кому із представників екзистенціалізму належить вислів «Я бунтую, отже
я існую» (Камю)
Кому належать слова « справедливість є число, помножене само на себе» (Піфагор) Кому
належить визначення: Людина – це мисляча річ: (Декарту.)
Кому належить вислів : «Будьте не мертві, а живі душі; немає інших дверей, як ті , що їх вказав Ісус
Христос, і хто ходить інде, є тать і злочинець»: (Гоголь).
Кому належить вислів « Чи варте життя того, щоб його прожити, - значить дати відповідь на
основне питання філософії» (Камю)
Кому належить вислів «Платон мені друг, але істина дорожча»: (Аристотелю)
Кому належить вислів: «Справедливість є число, помножене само на себе»: (Піфагору) Кому
належить ідея переоцінки цінностей європейської культури (Ніцше)
Кому належить ідея розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову? (Локку) Кому
належить концепція «спорідненої праці» (Сковороді)
Кому із філософів належить визнання двох незалежних субстанцій: ( Гобсу). Концепцію
«нерівної рівності» розробив (Сковорода)
Кордоцентризм – це визначальна риса філософської думки, яка полягає в(осягненні людиною
навколишнього
світу і самої себе не стільки мисленням, («головою»), скільки «серцем» - емоціями,
чуттями, здоровим глуздом)
Латинський термін «individuum» є синонім грецького слова: (атом .)
Логікометодологічний аналіз науки є проблематикою: (неопозитивістської філософії.)
Людина стає особистістю:(коли вільно обирає свій образ, бере на себе всю повноту
відповідальності за це). Людська особистість-це: (особа, що відрізняє себе від усіх інших людей та
усвідомлює свою особливість )
Мета світової історії, за Гегелем, це (свобода)
Метод наукового пізнання, при якому в основу теорії покладені вихідні положення, які не
вимагають доказу:
(аксіоматичний.)
Метод наукового пізнання, який полягає в переведенні результатів пізнання в знаково-символісну
форму: (метод формалізації.)
Метод пізнання, при якому людина активно змінює природний стан предметів та явищ, створює для
них штучні умови, називається:( науковим експериментом.)
Міжнародна громадська організація ,основною метою якої стала теоретична розробка глобальних
проблем,має назву: (ООН)
Міфологічний світогляд передбачає (єдність людини з природою)
Міфологія базується на дискурсивному мисленні, філософія постає синкретичним духовним
утворенням (ні) На думку Камю, «вільний той, хто може..» (не брехати)
Назвіть представників школи стоїцизму: (Марк Аврелій; Сенека)
Найбільшим досягненням філософської думки Відродження в осмисленні людини є те, що:
(людина вперше
постала як проблема, яка не має розв’язку )
Найважливіші і найгостріші проблеми планетарного масштабу
називають: (глобальними) Найвідомішим ідеологом концепції «інтегрального націоналізму»
є: (Донцов). Найширшою ознакою культури можна вважати: («другу природу»,створену
людиною) Напишіть як називається вчення про буття : (онтологія).
Напрями створення «наукової філософії» у 19 ст. можна віднести до некласичної філософії
через те, що: (вони
вимагали надати науці першого значення в поясненні явищ дійсності).
Напрямок, який усуває з філософії світоглядні питання як «наукові» (позитивізм)
Наука зароджується за часів античності, але остаточно формується: (у середньовічних
університетах.)
Наукова картина світу : ( узагальнена картина дійсності, що вимальовується на основі
наукових наукових
даних).
Невід’ємними природними правами людини, за Локком є: (життя, свобода) Невід'ємна
суттєва властивість субстанції називається: (атрибут).
Некласична культура, на відміну від класичної: (усе вище сказане є правильним)
Некласична філософія, на відмінну від класичної: (доводила що людиною керують
нерозумні та поза розумові
чинники).
Неповторна своєрідність окремої людини (зовнішність, характер, звички) на противагу
типовим рисам – це:
(індивідуальність.)
Німецька класична філософія виділяється в окремий етап розвитку новоєвропейської
філософії внаслідок того,
що вона (все вищесказане)
Нірвана – це (звільнення від ланцюга перевтілення)
Об`єктивно-духовне – пов`язане з людиною, її активність та внутрішній світ позначаються
поняттям: (душа.) Об`єктивно-духовне – не пов`язане з людиною, незалежне від її намірів,
бажань, вольових зусиль, виражається
поняттям (дух.)
Об’єкт пізнання: (є похідним від суб’єкта,оскільки вони постають сторонами єдиного
процесу пізнання).
Об’єктом чуттєвого пізнання постають зв’язки,функції та відношення дійсності,а об’єктом
раціонального пізнання – окремі властивості речей: (Ні).
Оберіть варіанти правильної відповіді на питання: до загальних особливостей розвитку філософії в
епоху Нового часу слід віднести: (розвиток філософії в діалозі з іншими науками)
Оберіть варіанти правильної відповіді на питання: мислення «здорового глузду» характеризується
наступними рисами: (воно передбачає цінування фактів)
Оберіть найбільш виправданий варіант визначення: (суб'єкт історії-це особа єдності її
загальнолюдських та
індивідуально-неповторних виявлень)
Оберіть правильний варіант визначення, що вказує на місце філософії у духовному житті
(філософія є прислужницею теології)
Один із представників неофройдизмуАдлер вважав, що основним у неофройдизмі є ( воля до
влади,
непереборне прагнення до самоствердження)
Один із романів Сартра називається («Нудота»)
Однією з найперших проблем, що знаходилась у центрі уваги європейського Просвітництва,
була проблема
(дослідження глибинних звзків людини і суспільства)
Однобічними та невиправданими оцінками співвідношення загальнолюдських та етнічних
елементів культури постають: (ізоляціонізм та інтернаціоналізм)
Онтологія – це вчення про (буття і його фундаментальні принципи)
Онтологія означає: (вчення про буття).
Опредметнення – це (процес цілеспрямованого продукування нових речей.)
Основа буття, яка існує сама по собі, незалежно ні від чого іншого: (субстанція).
Основний соціологічний закон ,за Морганом,формулюється:(як закон попиту і
пропозицій) Основним джерелом пізнання, за Кантом, є: (досвід).
Основним принципом спілкування Фейєрбах вважав: (любов).
Основним тематичним колом класичної української філософії 19 – 20 ст. є
співвідношення («людина - нація») Основним тематичним колом філософії українського
бароко є співвідношення («людина - культура») Основним тематичним колом філософської
думки Київської Русі є співвідношення («людина - бог») Основними питаннями суспільного
буття людей є: (все вище зазначене)
Особою можна назвати: (суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків).
Перипатетики – це:(філософська школа античності, в якій навчання здійснювалось під
час прогулянок)
Першим вищим навчальним закладом на теренах України була (Києво-
Могилянська академія) Петро Могила за національністю був (молдаванин)
Під «позитивним» знанням філософи позитивістського напрямку розуміли (метафізичне)
Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена наведені у графі
«А» (Сократ - пізнай самого
себе; Протагор - людина – це мірило всіх речей; Демокріт - початок всесвіту суть атоми
порожнеча, все інше вважається лише існуючим; Аристотель - людина – це полісна
істота; Платон - людина – це двоноге без пір‘я, наділене розумом )
Підберіть з графи «Б» вислови, які належать філософам, чиї імена названі у графі
«А» (Гегель – «Філософія – це
епоха, схоплена в думці»; Фейєрбах – «людина людині - Бог»; Кант – «Чини так, щоб у
твоїх діях інша людина завжди виступала метою й ніколи засобом»; Шеллінг – «Діяти!
Діяти! – ось для чого ми існуємо»; Фіхте – «Природа – це видимий дух, а дух невидима
природа»)
Підберіть з графи «Б» значення понять, наведених у графі «А»: ( Порівняння –
встановлення подібності або
відмінності предметів у їх істотних чи неістотних ознаках, Аналіз –мислене розчленування
предметів на їх складові частини та виділення в них ознак, Узагальнення –об’єднання
ооднорідних предметів в одну множину, Синтез –мислене об’єднання в єдине ціле частин
предмета за певними ознаками, Абстрагування –виділення одних ознак, відволікаючись від
інших).
Підберіть з графи «Б» назви праць, які належать філософам, чиї імена вказані у графі «А»:
(Кант – «Критика
чистого розуму», Фіхте – «Науковчення», Гегель – «Наука логіки», Фейєрбах – «Сутність
християнства»).
Підберіть з графи «Б» пояснення,які відповідають перерахованим у графі «А» базовим життєвим
цінностям:(Життя –ствердність буття; Користь-благо,що стверджеэться в царині практичних
інтересів;Правда-істина в її соціально-їсторичному бутті;Cвятість-форма ствердження
блага,викликає бузумовну пошану і довіру).
Підберіть з графи «Б» пояснення,які відповідають перерахованим у графі «А» базовим
життєвим цінностям:
(Творчість-свердження цінності усталеного; Добро-універсальний моральний
регулятив;Свобода-
потреба і здатність,безпосередній самовияв і самообмеження;Традиція-ствердження
цінності усталеного).
Підберіть з графи «Б» проблеми, яким були присвячені основні твори Канта, наведені у графі
«А» («Критика
чистого розуму» - пізнання; «критика практичного розуму» - етика; «критика здатності
судження» -
естетика)
Підберіть значення понять: монізм (розуміння буття як єдиного в своїй основі); дуалізм (визнання двох
коренів буття рівноправними і взаємодіючими); плюралізм (розуміння буття як абстракції від
реально існуючої множини речей, якостей, явищ і процесів).
Підберіть значення понять: рух (будь-яка зміна взагалі, безвідносно до її носія, способу й напрямку
здійснення); розвиток (процес тривалих, накопичувальних, незворотних
змін); прогрес (висхідний розвиток по лінії зростання організованості і
багатоманітності); регрес ( рух по лінії спрощення
організації систем і збіднення багатоманітності).
Підберіть значення понять: суть буття (невидиме, але мислиме, словесно виразиме, істинне, єдине,
непорушне) ; ніщо (непізнаване, немислиме, невимовне) ; буття як становлення (видиме,
відчутне,
словесно виразимее, мінливе, множинне).
Підкресліть ключове поняття філософської системи Лейбніца. (Монада) Підкресліть
представників натурфілософії Ренесансу(Коперник, Дж. Бруно)
Підкресліть судження, які правильно виражають вчення Аристотеля:(матерія є дійсність)
Підкресліть які передумови виникнення філософії ви знаєте (бажання людини пізнати
світ;міфологія; релігія)
Позитивістська філософія проголосила програму(перетворення філософії на логіку і
методологію наукового
пізнання)
Позиція ,згідно з якою всі якості людини як людини зумовлені виключно соціальними
чинниками називаються:
(соціологізмом)
Позиція в гносеології, яка наголошує на відносності наших знань, має назву: ( релятивізму.)
Положення про абсолютну свободу людини, в її «закинутість» і самотність, про граничну ситуацію,
здатну відкрити сутність людини, обґрунтувалося в (екзистенціалізмі).
Поняття «архе» в античній філософії та поняття «субстанція» в новоєвропейській філософії є
тотожними: (так). Поняття «атман» у філософії Стародавньої Індії означає (духовне
суб’єктивно – індивідуальне начало) Поняття «брахман» у філософії Стародавньої Індії
означає (суб’єктивне начало, душа)
Поняття «вогню» у філософії Геракліта означає ( першопочаток буття, механізм і спосіб
існування світу, різноманітність проявів світу )
Поняття «глобалізація» означає: (вчення,яке досліджує процеси глобального об'єднання
людства)
Поняття «глобалістика» означає : (теорію глобальних проблем ,направлену на пошук
шляхів їх вирішення)
Поняття «людини»є похідним від поняття «індивід»: (Так).
Поняття «матерії» у філософії Арістотеля означає (пасивний матеріал, який є лише
можливістю речей) Поняття екзистенціального відчаю відіграло велику роль у філософії:
(Конта).
Поняття позитивного У філософії Конта позначало: (спостережуване,зрозуміле,корисне). Поняття
свободи в загальному плані передбачає: (усвідомлену необхідність).
Поняття цінностей передбачає: (Фіксацію значущості будь-чого для людини).
Представники Кирило-Мефодіївського братства закликали (всіх слов’ян до об’єднання у
вільній федерації
вільних країн)
Представники персоналізму вважали, що особливість – це (прояв вищої абсолютної сутності
в людині) Представники філософської антропології закликали: (вивчати людину всебічно,
засобами різних наук). Представники якого напрямку античної філософії акцентували увагу
не на змісті знання, а на його формі (
скептики )
Представники якого напрямку заперечували можливість пізнання істини:
(агностицизм) Представники якої школи доводили ідею незмінності буття: (егейської)
Представники якої школи доводили неможливість помислити рух: (егейської)
При переході від епохи Античності до європейського середньовіччя важливу роль відіграло ( все
вище зазначене)
Приведіть у відповідність компонентну структуру світогляду з питаннями І.
Канта (пізнавальна-що я можу
знати; ціннісна-що мені робити;мотиваційно-ділова-на що мені сподіватися)
Принцип верифікації у філософії неопозитивізму означає (принцип логічної несуперечності
теоретичної
системи)
Принципи фальсифікації у філософії неопозитивізму означає (необхідність перевірки
наукового знання
досвідним шляхом)
Причиною нерівності в людському суспільстві Руссо вважав (приватну власність)
Причиною страждань прихильники буддизму вважають (жагу життя, влади, розваг та
радощів)
Проблема індивідуального у філософії – це: (проблема ідеалу, довершеного зразка чого-
небудь.)
Професійна філософія вперше виникає в Україні (у християнських братських
школах) Раціональне пізнання здійснюється в таких формах: (поняття, судження, умовивід.)
Реальність, яка, за Гегелем, лежить в основі світу, це: (ідея).
Рефлексія – це: (думка про думку.)
Рівноправність матеріального і духовного первоначал буття проголошує: (дуалізм).
Розгляд суспільства за принципом «соціальної робінзонади» означає, що: ( суспільство
розуміється як сума ізольованих самодостатніх індивідів.)
Розпредметнення – це: (розуміння ідеального значення предметів культури.)
Розуміння буття в східній філософії передбачає: ( висунення на перший план небу (висунення на
перший план небуття, порожнечі).
Розуміння Макіавелі співвідношення політики і моралі зазвичай оцінюється так (цинізм)
Світогляд, який намагається вирішити основні філософські питання з позиції науки,
називається: (сцієнтичним.) Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона
(допомагає людині зрозуміти саму себе, своє місце в
світі)
Серед вказаних визначень істини виділіть прагматичне: (істина – це знання, яке є корисним
для людини і
може успішно застосовуватися на практиці. )
Серед вказаних тверджень виділіть те, яке належить конвенціоналістській концепції істини:
(істина – це знання,
з яким згодні вчені фахівці.)
Серед наведених філософів вкажіть тих, які представляли: (емпіризм (Локк,
Бекон); раціоналізм(Декарт,
Спіноза, Лейбніц))
Серед основних історичних парадигм науки немає: (докласичної.)
Середньовічна філософія в окресленні найперших засад світу була ( моністичною, тобто
зводила всі прояви до
єдиного начала)
Синергетика як метод пізнання дозволяє розглядати буття в якості (системи, що
самоорганізується.) Синкретичність світогляду-це ( все вище перераховане)
Скільки томів налічувала «Енциклопедія, або тлумачний словник наук, мистецтв і
ремесел» (28) Складності визначення предмета філософії обумовлені (правильно все вище
сказане) Сковорода розробив концепцію («спорідненої праці»)
Сковорода розробив концепцію («нерівної рівності»)
Сковороду називали (українським Сократом)
Смислове багатство поняття «дух» проявляється в різних аспектах. Співставте їх: («Пішов дух» -
фізіологічний, «Дух доби» - історичний, «Бойовий дух» - моральний, «Вірність букві і духу
закону» - правовий).
Софістичні дискусії проводилися з метою ( ілюстрації власного красномовства)
Співвіднесіть вислови з іменами їх авторів («Мислю, отже я існую» - Декарт; «Існує
тільки те, що я
відчуваю» - Берклі; «Немає нічого в розумі, чого не було б у відчуттях» - Локк; «Немає
нічого в розумі, чого не було б у відчуттях, окрім самого розуму» - Лейбніц)
Співвіднесіть вказані вислови з їх авторами: («Бог створив людський розум подібним до дзеркала,
здатним відобразити увесь світ» -Бекон, «Божествена істина є мірою всякої істини» -
Аквінський, «Істина – це не відкарбована монета, яку можна покласти до кішені; істина – це
процес» - Гегель, «Істина – це не те, що потрібно довести або спростувати, істина – це те, що
потрібно створити» - Ніцше)
Співвіднесіть вказані вислови з їх авторами: («Примноження знань мудрості не додає» -
Геракліт, «Я знаю,
що я нічого не знаю, але інші не знають і того» -Сократ, «Знання – це сила» -
Бекон, «Немає навчання, є лише спогади» - Платон)
Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів («Велике відновлення наук» -
Бекон; «Трактат про людську
природу» - Юм; «Етика» - Спіноза; «Начала філософії» - Декарт)
Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів («Досвід про людське розуміння» -
Локк; «Міркування про
метод» - Декарт; «Монадологія» - Лейбніц; «Левіафан» - Гоббс)
Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів («Еміль, або про виховання» -
Руссо; «Монахиня» - Дідро;
«Кандидат, або Оптимізм» - Вольтер; «Людина-машина» - Ламетрі)
Співвіднесіть назви праць з іменами їх авторів (Хайдеггер – «Буття і час»; Камю – «Міф про
Сізіфа»; Сартр –
«Буття і Ніщо»; Ясперс – «Сенс і призначення історії»)
Співвіднесіть напрямки у філософії ХХ ст. з найбільш відомими їх
представниками (Сцієнтистський – Конт,
Рассел, Вітгенштайн; Антропологічний – Хайдеггер, Фройд, Камю; Культурологіний –
Шпенглер, Леві-Стросс; Релігійна філософія – Маритен, Жільсон)
Співставте вислови з їх авторами:( Сартр – Людина є лише тим, … , Ніцше – Людина –
це канат, …,
Хайдеггер – Людина це пастух буття, Кассірер – Людина це істота, … .)
Століття Просвітництва в історії Європи – це (17 ст.)
Суб’єкт пізнання – це те,на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини:
(так). Субстанція – це те, що: («лежить в основі»)
Суспільство –це:(сукупність людей у системі їх соціальних відносин ,взаємозв’язків і
взаємодій,породжених
власною діяльністю)
Сутність деїзму полягає у (зведенні ролі Бога до створення світу і першопоштовху)
Сутність релятивістської концепції простору і часу полягає в тому, що : ( простір і час
залежать від
матеріальних процесів; простір і час ілюзорні, в дійсності є лише нерухома і незмінна
субстанція).
Сучасна технологічна революція (або «третя хвиля»)передбає: (революція у засобах
оброблення,зберігання та
подавання інформації)
Східна філософія на відмінну від західної (є афористичною та образною за типом мислення ,
тяжіє до морального повчання та настанов на духовне самовдосконалення людини)
Теза «Наука сама собі філософія»була проголошена: (Контом).
Теза «я мислю, отже я існую», є важливою вихідною тезою (раціоналізму)
Тезу «Існування передує сутності»було введено: (Сартром для позначення того, що перед
людиною в її
існуванні завжди відкрита можливість життєвого вибору).
Теорію відносності створив: (Ейнштейн.)
Термін «індивід» походить від латинського «individuum», що означає: (неподільне.)
Термін «культура» походить від латинського слова «сultura», що в перекладі означає
: («обробіток,догляд»)
Термін «парадигма» означає: (зразок або схема, яка задає спосіб бачення того чи іншого
предмета.)
Термін “гуманізм” походить від латинського “humanus”, що означає (людський) Тлумачення
істини як відповідальності знань та уявлень діяльності характерне для концепції:
(кореспондентської).
Увідношенні до світогляду філософія постає (теоретичною формою світогляду, що
спрямована на його
критичний аналіз)
Угалузі філософського осмислення дійсності заслуга Фройда полягає в тому що він (вперше
вжив поняття
несвідомого).
Угуманістичному світогляді людина є (найвища цінність)
Удавньогрецькій філософії категорія «свідомість» ототожнювалася із поняттям: (душа.)
Укого з давньогрецьких філософів ядром теорії пізнання є вчення про пригадування: (
Платона)
Уколо найперших питань філософії згідно з І. Кантом, входять такі (що я можу знати, що
маю робити та на що
можу сподіватися)
Умарксиській соціальній теорії визначальна роль відодиться: (матеріальному виробництву та
економічним відносинам.)
Усвоїй філософській концепції Гегель намагався довести, що причинами руху та розвитку
постають (внутрішні
суперечності абсолютної ідеї)
Уставленні до навколишнього світу філософія Стародавнього Сходу віддає перевагу:(
активному пізнанню)
Устатті «Мова і національність» Потебня обстоює думку про те, що: (мова –
найприкметніша ознака
національності).
Уструктуру свідомості входять:(несвідоме, підсвідоме, свідоме та самосвідомість)
Уфілософії даосизму вихідне поняття про «дао» позначає (найперший невимовний початок
буття)
Уфілософії Канта: (розсудок оперує категоріями (апріорними формами інтелектуальної
діяльності), а розум -
ідеями)
Уфілософії Стародавньої Індії суб’єктивно – індивідуальне начало позначається поняттям
(атман)
Уфілософії Юнга ключовим поняттям є (архетипи)
Учому Августин вбачав причину зла: (у вільній волі)
Учому вбачав Фейєрбах головний недолік філософії Гегеля (в тому, що вона являє собою
логізовану теологію)
Учому Геракліт вбачає причину безперервності руху:(логосі)
Учому полягає найважливіша мета творчості :(відкриття нового).
Учому полягає основна заслуга філософії Гегеля: (розробці діалектичного методу пізнання).
Учому саме схоластика відіграла позитивну роль у формуванні засад новоєвропейської науки
( сприяла
подальшому розвитку логіки)
Учому специфіка філософської онтології? Це вчення про: (буття речей.)
Учому сутність принципу туїзму Фейєрбаха: (Я і Ти).
Учому суть «коперніканського перевороту» Канта: (людина є активним суб’єктом пізнання; не
думка формується залежно від предметів, а предмети є залежними від думки).
Учому суть «сократичного повороту» в античній філософії: ( в тому, що у нього було багато
учнів)
Учому суть неофройдиської концепції розвитку суспільства: (історія постає як виникнення,
розвиток, занепад
іперетворення етносів.)
Учому суть принципу «розумного егоїзму» (живи і дай жити іншим)
Учому проявляється божественність людини (у тому що вона створена за образом і
подобою Бога)
Україна за вихідними культурними традиціями та ціннісними орієнтирами скоріше належить (до
західного типу цивілізації)
Утверджуючи роль спілкування між людьми як умову становлення людського Я, Фейєрбах
підкреслював, що людина є: (біологічною істотою).
Фаталізм – це (уявлення про неминучість долі, неможливість її замінити).
Фейєрбах вважав, що основним предметом філософії є: (людина).
Фейєрбах закликав (замінити релігію об’явлення релігією всезагальної людської любові)
Фігура літературного персонажа Робінзона була показовою для загальної атмосфери Нового
часу тому, що (вона
символізувала собою нове становище окремого індивіда в системі соціальних зв’язків)
Філософія – це аналіз мови, - стверджують представники (неопозитивізму)
Філософія антропологічного спрямування (вважала вивчення людини найпершим та
найважливішим
завданням філософії).
Філософія Гегеля – це (діалектичний матеріалізм)
Філософія екзистенціалізму зосереджувалась перш за все на окресленні людського
буття:(через його внутрішнє
людське сприйняття та переживання).
Філософія Конфуція пов’язана в першу чергу з проблематикою (соціальною) Філософія
марксизму характеризувалась: (діалектичний та історичний матеріалізм). Філософія
передбачає дискурсивне мислення, а міфології характерний синкретизм (так)
Філософія Фейєрбаха – це (антропологічний матеріалізм)
Філософська модель людської сутності, що відображає ігрову природу людини:
(“homoludens”.) Філософська позиція, яка заперечує можливість повного пізнання істини,
називається (агностицизм) Філософська теза, народжена в епоху Нового часу («Знання – це
сила»)
Філософський світогляд є (правильно все вище сказане)
Форма буття яка є центральною в філософії екзистенціалізму (індивідуальне буття людини).
Футурологія – це : (вчення про майбутнє людства)
Характерними ознаками гуманізму Відродження слід вважати (піднесення значущості
людського життя та її
самовдосконалення як особистості)
Хто автор вислову: «На вогонь обмінюється все, і вогонь на все, подібно до того, як на золото
товари, і товари – на золото»: (Геракліт)
Хто автор твору «Дослідження історії»: ( Тойнбі.)
Хто був автором першого достатньо виваженого та авторитетного дослідження історії
філософії в Україні
(Гіляров)
Хто вважається засновником некласичної філософії: (Шопенгауер).
Хто вперше в європейській культурі підняв проблему «мертвої душі»: (Гоголь). Хто вперше в
історії філософії сформулював основні світоглядні питання (Сократ)
Хто вперше використав вислів «Пізнай самого себе», започаткувавши таким чином новий етап у
розвитку філософії античності ( Сократ )
Хто вперше використав термін «філософія» (Піфагор)
Хто вперше висунув ідею створення цілісного вчення про людину як особливу сферу філ.
знання: (Кант.) Хто вперше європейські традиції заклав основи антропологічного дуалізму
душі і тіла: (Платон).
Хто є автором вислову « Перед українською інтелігенцією стоїть величезної ваги завдання:
витворити з етнічної маси українського народу українську націю»: ( Франко).
Хто є автором праці «Нариси з історії філософії на Україні»: (Чижевський). Хто є автором
«етнокосмічної гіпотези» історичного процесу: (Гумільов) Хто є автором «Занепад
Європи»: (Шпенглер)
Хто є автором визначення «Людинаполісна тварина»: (Арістотель).
Хто є автором вислову «Людина не є господарем навіть власної психіки» (Фройд) Хто є
автором вислову «Пекло – це інші» (Сартр)
Хто є автором вислову: «Людина – це канат над прірвою між твариною і
надлюдиною» (Ніцше)
Хто є автором вислову: «Життя повинно бути культурним,але й культура зобов'язана бути
життєдайною »:
(Ортега-і-Гассет)
Хто є автором відомого трактату “Державець” (Макіавелі) Хто є автором вчення про
монади? (Лейбніц)
Хто є автором концепції постіндустріального суспільства: (Белл.) Хто є автором праці
«Кінець історї»: (Фукуяма)
Хто є автором праці «Слово про закон і благодать» (митрополит Іларіон) Хто є автором
теорії “ двох градів” (Августин)
Хто є автором формаційного підходу до аналізу суспільства: (Маркс.) Хто є
основоположником теорії психоаналізу: (Фройд).
Хто є родоначальником «Філософії людини» в європейській філософській традиції:
(Сократ). Хто з античних філософів вважав первоначалом буття «апейрон» ( Анаксимандр)
Хто з античних філософів виділив етику як самостійну філософську
дисципліну: (Аристотель) Хто з античних філософів є автором атомістичного трактування
буття: (Демокріт)
Хто з античних філософів зв’язав доброчинність зі знанням, створивши концепцію етичного
інтелектуалізму:
(Сократ)
Хто з вказаних мислителів історії не був прибічником розуміння історії як лінійного висхідного
розвитку, переходу суспільства від вищого до нижчого ступеня: (Шпенглер.)
Хто з вказаних мислителів не відноситься до представників німецької класичної філософії:
(Ніцше).
Хто з вказаних мислителів представників класичної філософії розділив світ на світ «речей в
собі» і «світ явищ»:
(Кант).
Хто з вказаних філософів вперше в історії античної філософії здійснив поворот від космосу до
людини
(Арістотель)
Хто з вказаних філософів є представниками раціоналізму? (Декарт, Спіноза, Лейбніц)
Хто з вказаних філософів представляв течію емпіризму в філософії Нового часу? (Гоббс,
Бекон, Локк) Хто з давньогрецьких мислителів був автором знаменитих «апорій»: (Зенон)
Хто з давньогрецьких філософів визначив людину як «політичну тварину»: (Арістотель)
Хто з давньогрецьких філософів говорив: «Ми входимо і не входимо водну і ту ж річку, ми ті
самі і не ті ж самі»
: (Геракліт)
Хто з мислителів обґрунтував визначальну роль матеріального виробництва в житті
суспільства: (Маркс.) Хто з мислителів обґрунтував субстанційний підхід до розуміння
простору і часу (Ньютон.)
Хто з наведених філософів уперше дослідив феномен «колективного несвідомого» (Юнг) Хто
з названих філософів був основоположником екзистенціалізму: (Кєркегор).
Хто з перерахованих учених основою суспільного розвитку вважав закон народонаселення:
(Мальтус.) Хто з послідовників Фрейда вважав, що основним у несвідомому є воля до
влади (Юнг)
Хто з представників античної філософії є засновником формальної логіки: (Аристотель)
Хто з представників античної філософії пропонує етичний принцип: «Потрібно жити за Логосом, а
не за своїм розумінням, щоб не потрапити під владу своїх бажань. Щастя не в задоволенні
свого тіла, а в роздумах і в умінні говорити правду»: ( Геракліт)
Хто з представників німецької класичної філософії розглядав філософію, як «дух
епохи»? (Гегель)
Хто з представників середньовічної філософії розглядав історію як спрямований Божою волею
процес спасіння людства: (Августин Блаженний)
Хто з українських філософів досліджував проблему співвідношення мови і
мислення (Потебня)
Хто з філософів визначав людину як «найслабшу в природі очеретину, …., але очеретину
мислячу»: (Паскаль.) Хто з філософів наголошував на душі як нематеріальному
безсмертному чинникові, від якого залежить загальна
характеристика людини, її призначення та соціальний статус: (Платон).
Хто з філософів нового часу стверджував: «для пошуків істини необхідно раз в житті, наскільки це
можливо, поставити все під сумнів» (Декарт)
Хто з філософів нового часу сформулював етичний принцип «не плакати, не сміятися, не
проклинати, а розуміти»? (Спіноза)
Хто з філософів Нового часу сформулював положення «Субстанція є причиною самої
себе»? (Спіноза)
Хто з філософів, розробляючи вчення про необхідність і свободу, зробив висновок про те, що
свобода є пізнана необхідність? (Спіноза)
Хто і коли підтвердив за Києво-Могилянським колегіумом статус академії: ( Петро Могила у
1632 р.). Хто із вказаних філософів дотримувався теорії вроджених ідей ( Декарт)
Хто із давньогрецьких мислителів уперше ввів у філософію поняття «буття»і «небуття»:
(Сократ).
Хто із дослідників західної філософії відзначає: « Августин був одержимим почуттям гріха, яке
зробило його життя суворим, а філософію негуманною» (Чанишев)
Хто із наведених мислителів вперше систематично зайнявся проблемою визначення понять,
наголосивши таким чином на загальному характері знання ( Платон )
Хто із наведених нижче мислителів мав звання доктора філософії (Франко) Хто із названих
нижче мислителів був автором «хутірської філософії» (Куліш)
Хто із названих нижче українських мислителів створив досить оригінальну концепцію
«непомітного зла»
(Гоголь)
Хто із названих нижче філософів викладав філософію Канта в Україні (Шад)
Хто із середньовічних філософів вважав, що божественні істини суперечать здоровому глузду, чим
більше вони фантастичні, тим більше вірні. Йому також належить вислів «Вірю, тому що
абсурдно» (Тертуліан)
Хто із сучасних західних мислителів вважав, що «філософія - це нічия земля між наукою і
теологією, відкрита для атак з обох боків» (Рассел)
Хто назвав простір і час «апріорними формами чуттєвого пізнання»: (Кант.) Хто не є
представником лінійної концепції розвитку суспільства: (Тойнбі.)
Хто не є представником теорії циклічного розвитку історії(теорії локальних культур і
цивілізацій); (Гегель) Хто першим використав слово філософ (Піфагор)
Хто першим створив утопічну теорію держави ( Томас Мор) Хто у франції вперше вжив
термін «Просвітництво»? (Вольтер) Хто, за Гегелем мислить абстрактно: (невігласи).
Хтоізнаведенихмислителіввважаєтьсятворцемпершогогімнугідностілюдини (Манетті) Хто
сформулював п’ять доведень буття Бога (Аквінський)
Це неправильно, що Декарт (стояв на позиціях сенсуалізму)
Це неправильно, що Кант (написав «Феноменологію духу», сформулював основні закони
діалектики) Це правильно, що Піфагор ( створив проект ідеальної держави)
Центральним поняттям натурфілософії Бруно є (єдине)
Центральним поняттям онтологічних понять у філософії Нового часу було
поняття (монади) Центральною проблемою праці «Слово про Закон і Благодать» митрополита
Іларіона : (проблеми історії). Центром Європейського Просвітництва в середині 18 ст.
була (Франція)
Через співвідношення з яким поняттям буття виявляє свій власний зміст (ніщо) Чи визнавав
буддизм авторитет Вед (так)
Чи викликає філософський світогляд поряд з пізнавальними ще й ціннісно-поведінкові
аспекти (так) Чи є різниця між буттям світу і буттям людини: (так).
Чи є тотожними поняття «розвиток» і «прогрес»: (ні) Чи є тотожними поняття і «існування»:
(ні).
Чи згідні ви з висловом Дж. Несбіта й П. Ебурдина,що найбільш захоплюючі відкриття ХХ
ст..будуть зроблені не завдяки розвитку науки і техніки ,а завдяки тому,що ми поновому
оцінимо саме поняття «людина» : (так).
Чи справедливе твердження, що буття є водночас і все, і ніщо: (ні) Чи тотожний Бог
християнський античному деміургу? (ні)
Чи тотожні поняття «буття» і «суще» (ні)
Чи тотожні поняття «свідомості» та «мислення»: (ні.)
Чиї ідеї суттєво вплинули на філософію Хайдеггера(феноменологія Гуссерля) Чим виступає
буття по відношенню до небуття в філософії Парменіда: (нічим) Чим є простір і час у
філософії канта? (формами чуттєвого сприйняття)
Чим є суспільство стосовно природи: (особливою частиною природи) Чим, за Платоном, є
ідеї стосовно речей: ( взірцями)
Чим, на думку емпіриків, є людська свідомість до початку процесу пізнання? (чистою
дошкою)
Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується: (найбільшою достовірністю,
оскільки прямо засвідчує
реальність).
Що було головним об’єктом критики діячів Відродження (скептицизм) Що в перекладі з
грецького означає поняття «феномен» (явище)
Що в синергетиці вважається причиною руху: (ентропія)
Що в системі Гегеля творить природу і історію: (логіка розвитку світового духу).
Що виражала позиція деїзму у Просвітництві (Бог створив світ, але не об’являвся йому)
Що входить до Острозького духовно культурного центру : (колегіум, друкарня, науково-
літературний
гурток).
Що є вихідним пунктом філософського мислення Декарта? (Сумнів)
Що є критерієм поділу історії на періоди у марксизмі: (суперечність між продуктивними силами і
виробничими відносинами).
Що є метою пізнання: (істина.)
Що є найвищою цінністю гуманізму Відродження (людина)
Що є найзагальнішою умовою будь-якого запитування про річ: (знання) Що є причиною
«втечі від свободи», за Сартром (страх смерті)
Що є характерним для гуманізму (гімн красі людського тіла,)
Що є характерним для епістемного способу філософування (розуміння філософії в якості
вищої науки) Що за Демокрітом, є головною умовою руху атомів ( порожнеча )
Що за Платоном, є умовою порядку в державі (сильне військо)
Що забезпечує ціннісносмисловий вимір людського буття: (духовність.) Що із перерахованого не є
методом пізнання: (опис, зведення, протокол).
Що мав на увазі Вольтер, коли стверджував: «Тут знайдеш усе – від способу виготовлення голки до
способу відливання гармат» (Енциклопедію)
Що на думку Кузанського, є предметом пізнання (пантеїстичний Бог в єдності з чуттєво
прийнятим світом
речей)
Що на мові гуманізму означає епітет “божественний” (досягнення людиною вищого ступеня
досконалості) Що найпершими світоглядними орієнтирами епоха європейського Відродження була
(епохою християнського
світобачення)
Що не входить у зміст поняття «духовного»: (те, що здійснюється природним чином.) Що
не входить у зміст поняття «духовного»: (емпірична достовірність.)
Що не входить у структуру свідомості: (знання.) Що не є атрибутом буття: (субстанція.)
Що не є історичним типом світогляду (мистецтво)
Що не є концепцією походження людини: (біологічна.) Що не є об’єктом науки: (мораль).
Що не є специфічною рисою наукового знання: (об’єктивність.)
Що не є суттєвою ознакою культури : (галантна поведінка у поєднанні з вишуканим
смаком)
Що не є формою суспільної свідомості: (міфологія.) Що не є формою суспільної свідомості:
(традиція.)
Що не є фундаментальною характеристикою сутності людини:(релігійна приналежність
людини). Що не є функцією самосвідомості: (самоповага.)
Що не є функцією свідомості: (бажання.) Що не є функцією свідомості: (комфорт.)
Що не є функцією філософії (нормативна)
Що не належить до ключових понять синергетики: (самоорганізація.) Що не належить до
основних сфер суспільного життя: (ідеологія.) Що не належить до основних сфер суспільного
життя: (культурна.)
Що не належить до основних функцій суспільства (забезпечення належного рівня взаємодії
з природою.)
Що означає дана в епоху еллінізму назва Аристотелевої книги «Метафізика»: (те, що йде
після фізики) Що означає даоський термін « у – вей» (недіяння)
Що означає епітет «чистий», який використовує Кант у відношенні до розуму: ( досліджуваний
поза конкретним досвідним змістом(поза досвідом)).
Що означає поняття «апейрон» ( невизначене та безмежне ) Що означає поняття «космос»
( всесвіт )
Що означає поняття «логос» у філософії Геракліта ( теорію пізнання) Що означає поняття
«майя»:(омана, ілюзія)
Що означає слово «апріорі» (позадосвідне знання) Що означає слово «скепсис» (сумнів,
недовіра) Що означає термін «будда» (просвітлення)
Що означає термін «екзистенція»(існування).
Що означає формула Канта «Чини так, щоб людство – як у твоїй особі, так і в особі кожного іншого
– було тобі потрібне як мета і ніколи як засіб»: (категоричний імператив).
Що означають основоположні поняття фрейдизму (Лібідо – універсальна енергія
сексуального бажання;
Витіснення – процес заглушення асоціальних бажань і перенесення іх у сферу
несвідомого; Сублімація – трансформація енергії асоціальних форм сексуальних бажань
в соціально значиму діяльність)
Що символізують «Закон» та «Благодать» у праці Іларіона «Слово про Закон і Благодать» :
(право і мораль). Що складало ідейну основу української філософії першої половини 19 ст. :
(романтизм).
Що таке “екзегетика” (тлумачення текстів)
Що таке «Римський клуб»: (об'єднання вчених для розгляду глобальних проблем
сучасності )
Що таке «річ у собі» для Канта? (речі поза нашим досвідом)
Що таке агностицизм: (невизнання поняття істини).
Що таке наукова діяльність: (діяльність з отримання нового знання.)
Що таке онтологія: (розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття).
Що шукав Діоген, бігаючи з факелом у сонячний день: (Істину.)
Що, за Гегелем, характеризує закон взаємопереходу кількісних і якісних змін: (загальний
механізм розвитку). Що, за Гегелем, характеризує закон єдності і боротьби протилежностей:
(джерело і рушійні сили розвитку). Що, за Гегелем. Характеризує закон заперечення
заперечення: (спрямованість процесу розвитку).
Що, за Фройдом, означає «лібідо» (універсальна енергія сексуальних бажань)
Що, за Фройдом, означає «танатос» (інстинкт смерті й руйнування)
Що, згідно з Кантом, пізнає людина, звертаючись до навколишнього світу: (речі як вони
явлені у досвіді). Що, на думку Канта, робить людину вільною: (слідування своїй природі).
Що означає термін ”креаціонізм” (творення)
Ядро Просвітництва складає (віра в Бога, ідея смиренності, пріоритет духовного над
матеріальним)
Як в античній філософії називали стан людини, що характеризується звільненням її від страху перед
вищими силами природи, обмеженням потреб, помірністю в насолодах, відстороненням від
суспільних і державних справ (атараксія)
Як вирішував Августин проблему співвідношення віри і розуму (Вірю, щоб розуміти,
розумію щоб вірити)
Як вирішував Т. Аквінський проблему співвідношення віри і розуму? (вірю, щоб розумію,
розумію, щоб вірити) Як відомо в постіндустріальному суспільстві домінує сфера послуг в
якій визначну роль відіграє: (інформація.) Як відомо, Ніцше був першим, хто помітив
початок кризи європейської культури ХХст. Як він назвав її (нігілізм) Як згідно Гуссерля,
називається процедура очищення свідомості від усього зайвого, привнесеного у феномен
звичками, наявними поясненнями світу (редукція)
Як назвав Кант свій внесок у теорію пізнання: (коперніканський переворот).
Як називається в сучасній астрономії гіпотеза, висунута Кантом у докритичний період:
(великого вибуху). Як називається вчення про пізнання (гносеологія.)
Як називається галузь знання,яка досліджує майбутнє людства: (футурологія)
Як назив. здатність людини до самозростання, прилучення до нових смислових шарів буття:
(трансцендування.) Як називається одна з основних праць Фромма («Втеча від свободи»)
Як називається розділ філософії ,який досліджує цінності як фундамент світу культури :
(аксіологія) Як називалася енциклопедія Дідро і Д’Аламбера? («Енциклопедія
філософських наук»)
Як називаються два найпотужніші інстинкти, які, за Фройдом, водять у зміст
несвідомого (ерос; танатос) Як особливий напрям духовної діяльності укр. Філ.
виникає (разом із запровадженням християнства
візантійського типу)
Як оцінюють вчення Декарта? (Дуалізм)
Як характеристика людського буття ,поняття «екзистенції»було вперше запроваджене:
(Кєркегором). Яка епоха вперше усвідомила історичність часу: (Середньовіччя)
Яка епоха характеризується своєрідним поєднанням геоцентризму і
антропоцентризму: (Середньовіччя). Яка з вказаних праць належить Томі Аквінському (про
град Божий)
Яка з концепцій розглядає людину як вершину еволюції і ключ до розуміння природи:
(еволюційна.)
Яка з наведених думок відображає точку зору догматизму: ( істина – це знання, вірне
завжди і за будь-яких
обставин.)
Яка з наведених концепцій не є концепціє походження свідомості: ( міфологічна.) Яка з
наведених концепцій не є концепціє походження свідомості: (моністична.)
Яка з наведених нижче тез виражає філософську позицію Ніцше: (світ є переплетенням
різних воль,що
прагнуть здійснитися).
Яка з наведених проблем є стрижневою в буддизмі (будова світу)
Яка з наведених рис не є характерною для постмодерну (антилогіцизм)
Яка з наведених філософських систем Стародавньої Індії допускає можливість звільнення людини
від карми і сансари (Буддизм)
Яка з форм світогляду складає його емоційно-почуттєвий бік (світовідчуття)
Яка з форм світогляду складає його пізнавально-інтелектуальний бік (світорозуміння) Яка
ідея не є характерною для діяльності братств: (об'єднання з католицизмом).
Яка із вказаних характеристик не є ознакою буття, за Парменідом (мінливе) Яка із наведених думок
належить Фейєрбаху: (я почуваю, отже існую).
Яка концепція тлумачить істину як ступінь корисності, ефективності, практичної
виправданості знання:
(прагматична).
Яка мета категоричного імперативу Канта: (людина як цінність). Яка риса є спільною для філософії і
науки (універсалізм)
Яка світоглядна установка визнає безумовний пріоритет людини (антропоцентризм) Яке
визначення суб’єкта пізнання є правильним: (людина.)
Яке з визначень буття є правильним : (буття – це поняття для означення всього
існуючого).
Яке з визначень характеризує софійний спосіб філософування (прагнення до мудрості,
направленість на
постійний пошук смислу, усвідомлення багато вимірності знання)
Яке з визначень характеризує епістемний спосіб філософування (орієнтація на знання
наукового типу,
спрямування на створення чітких , раціонально осяжних логічних моделей світу)
Яке з наведених нижче положень належить скептикам: (речі за якістю – ніякі, тому
треба утримуватись від
суджень про них – тільки тоді досягнеш блаженства)
Яке з наведених нижче суджень ви вважаєте вірним: (індукція – це шлях пізнання від
часткового до
загального.)
Яке з наведених понять має ренесансне походження підкреслює унікальність людини:
Яке з наведених тверджень правильне: (наукові теорії можуть бути як моральними,так і
неморальними).
Яке з наведених тверджень про культуру відображає позицію фрейдизму і неофрейдизму:
(культура –це
сублімація несвідомих психічних процесів,закріплених у знаковій формі)
Яке з наведених учень не є натуралістичною інтерпретацією суспільного життя: (марксизм.)
Яке з наведених понять виражає сутність свободи: (свобода волі).
Яке з перерахованих питань є філософським (що таке істина)
Яке з перерахованих явищ духовного життя відноситься до теоретичного рівня суспільної
свідомості: (політичні доктрини.)
Яке з понять з найбільш широким : (рух).
Яке з тверджень відображає точку зору емпіризму: (немає нічого в розумі, чого до того не
було в чуттєвому
досвіді.)
Яке значення для філософії має історія філософії (є школою думки)
Яке значення категорії «апорія»:(суперечність, яка не має розв‘язку)
Яке із перерахованих визначень є найбільш повним (філософія є універсальним
способом самоусвідомлення
людиною самої себе, свого місця у світі та свого призначення у ньому. Вона є теретичною
формою світогляду, загальною світоглядною методологією)
Яке із перерахованих визначень філософії є первинним (любов до мудрості)
Яке століття названо К. Ясперсом « стрижневою добою в історії людства» (6 ст. до Р.Х.)
Яке твердження розкриває філософське розуміння свідомості: – (це духовна реальність,
здатна продукувати
ідеальні, еталлоні виміри дійсності)
Який вислів є ключовим у філософії Декарта? (Мислю, отже існую) Який вислів належить
Кєркегору (вибери себе).
Який з наведених висловів належить Сковороді: ( «Коли дух веселий, думки спокійні,
серце мирне, - то й усе
світле, щасливе, блаженне. Оце й є філософія.»)
Який з наведених напрямків сучасної релігійної філософії є офіційною філософією
католицизму (теософія)
Який зміст вкладав Вольтер у такі слова: «я не згоден з твоєю думкою, але готовий віддати життя за
те, щоб ти мав право її висловити» (право на свободу слова)
Який метод філософії знайшов найбільш глибокий і всебічний розвиток у
Гегеля (діалектичний) Який напрям у вченні про пізнання визначає пріоритетним пізнання
розумом: (раціоналізм.) Який період античної філософії проблема людини стає центральною
в колі філософських проблем:
(досократичний).
Який принцип постає вихідним для філософії Фейєрбаха? (антропологічний принцип)
Який принцип розкриває вислів Парменіда: «Те саме є думка і те, про що думка»( тотожність
мислення і буття.) Який рух властивий атомам в теорії Демокріта:(хаотичний)
Який спосіб філософування відображений у вислові Бердяєва : «Філософія є перш за все вчення про
сенс людського існування» (софійний)
Який спосіб філософування відображений у вислові Конта « Філософія –це стислий виклад
науки свого часу»
(епістемний)
Який спосіб філософування притаманний українській філософії : (софійний).
Який стан є умовою досягнення щастя в основних школах доби еллінізму ( активності ) Яким
був улюблений вислів Сократа: (я знаю, що я нічого не знаю)
Яким є основне питання гуманістичного руху Відродження (чи може бути людина творцем)
Яким методом послуговувався Сократ ( дедукція )
Яким поняттям позначається своєрідна неповторність людини, сукупність її унікальних
властивостей:
Якими рисами характеризує Конфуцій « малу людину» ( вимогливість до інших ;
себелюбство; слідування
принципу жень)
Які види причин виділяв Аристотель: ( матеріальна;формальна; дійва (діюча))
Які з критеріїв можна вважати основними для визначення специфіки наукового пізнання: (все
вищеперераховане).
Які з наведених висловів характеризують принципові положення філософії
Хайдеггера ( «Мова – дім буття») Які з наведених напрямків належать до сцієнтиської
філософії 20ст.: (неопозитивізм).
Які з наведених нижче положень належать стоїкам: (всі вище зазначені) Які з наведених
праць належать Сократові (жодна)
Які з наведених рис характеризують «шляхетну людину» в конфуціанстві ( вимогливість до
себе ;
людинолюбство)
Які з наведених формулювань передають зміст вихідних принципів діалектичної логіки
Гегеля (тотожність
мислення і буття)
Які з філософських шкіл Стародавньої Індії не є ортодоксальними (джайнізм; чарвака-
локаята) Які книги належать перу Августина ( Про місто Боже, Сповідь)
Які начала Ніцше вважає основоположними для людської культури (діоністське;
аполонівське) Які ознаки притаманні філософському світогляду (максимальна
узагальненість;абстрактність) Які питання є визначальними для людини і бутті: (звідки,
як.)
Які проблеми найбільш характерні для філософії Київської Русі : (історіософська). Які риси є
характерними для східного типу філософування (індивідуалізм)
Які слова написані на могилі Сковороди: («Світ ловив мене, та не впіймав…»). Які характеристики
людини є найбільш актуальними дляВідродження (героїзм)
Які характеристики людини є найбільш актуальними для Відродження (героїзм, активність)
Які часові рамки Ренесансу (13-16ст)
Які частини душі виділяє Аристотель (рослинну; розумну; тваринну )
Які зміни зумовили ціннісну реформу епохи Відродження (все вищезазначене)
Якій концепції істини належить таке визначення «Істина є узгодженість висловів, їх внутрішня
несуперечливість»: (когерентності.)
Якій філософській системі античності властиві елементи фаталізму:(неоплатоніків) Якою є
головна теза емпіриків Нового часу? (досвід є головним джерелом пізнання) Якою є головна
теза раціоналізму Нового часу? (розум є недосяжним об’єктом пізнання) Якою є головна
теза середньовічного номіналізму(істина реально існує)
Якою є головна теза середньовічного реалізму ( поняття реально існують)
Якою назвою послуговується Аристотель власне філософського знання, предметом якого є
буття як таке (
метафізика )
Яку відповідь обґрунтував Руссо у праці «Розмірковування з питання: чи посприяло відродження
наук та мистецтв покращенню звичаїв?» (ні)
Яку епоху Ельгельс характеризував як таку , що «потребувала титанів і породила титанів»
(античність) Яку концепцію суспільного розвитку відображає вислів Вольтера: «Ідеї керують
світом» ( ідеалістичне
розуміння історії.)
1. Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські напрями: ірраціоналізм та
позитивізм
2. Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу автономного напряму
інтелектуальної діяльності: Правильно
3. Першою історичною формою європейської філософії була філософія Ренесансу: Неправильно
4. Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву: критичний
5. До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести теоцентризм та креаціонізм

:Правильно
6. Свідомість можна вивчати, вимірювати і досліджувати за допомогою фізичних приладів:

7. За Р.Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як: вихідне
незаперечне положення – підстава для людини постати в якості суб'єкту
8. Найвища, властива тільки людині форма відтворення та перетворення оточуючого світу, яка володіє
здатністю абсолютизації, предметністю та саморефлексією і чий онтологічний статус визначається як
ідеальний, носить назву: свідомість
9. Представники філософської антропології закликали: вивчати людину всебічно, засобами різних

наук
10. В основі життя, на думку Ф. Ніцше, лежить воля до ... (вказати до чого саме) : влади
11. Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Правильно
12. До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та педагогіка: Неправильно
13. В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і дало назву цій
школі) характеризує собою найперше невимовне начало та кінцеву мету світу, а також символізує
собою «шлях», який повинна пройти людина носить назву дао
14. Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної
людини, яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти"
Бог: надлюдина
15. Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап становлення
античної філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву:
Натурфілософія
16. Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід замінити релігією всезагальної
людської любові ’Правильно’.
17. Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу своєї філософії
протилежностей носить назву: діалектика
18. Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками натурфілософії: Неправильно
19. Філософська наука, яка вивчає природу та ієрархію цінностей, це : аксіологія
20. Своїм першопочатковим завданням представники доби Просвітництва вважали: покращення людини
шляхом освіти та виховання
21. Поняття «буття» було введено у філософію Аристотелем.’Неправильно’.

22. Термін "філософія історії" вперше використовує: Вольтер
23. Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із

набутими чуттєвими враженнями ’Правильно’.
24. Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного
порядку, що присутній у Всесвіті називається : космос
можливого стану повноти та досконалості, називається: абсолют
26. Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в подальшому дало назву
цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст : екзистенція
27. Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона
сама активно діє на нього, отримав назву принципу: активності
28. Сократ вчив, що усі речі складаються з атомів і порожнечі ; Неправильно
29. Франко вважав, що суспільними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що стимулюються
голодом та любов’ю;
30. Гасло Сократа: пізнай самого себе
31. “Монадологія”, як вчення про початки буття, була розроблена: Г.Лейбніцем
32. Основне поняття філософської системи Г. Лейбніца, яким він позначає множинність першопочатків
(першоовснов, одиниць) буття : монада
33. Котре із дуалістичних протиставлень характерне для філософії Аристотеля? матерії і форми
34. Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної відмінності

35. «Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не
бажаєш сам собі
36. Парменід вважав першоосновою речей воду ’Неправильно’.
37. Апологети в епоху Середньовіччя – це: Захисники віри;
38. Проблема буття – це проблема єдності світу як цілого: Правильно
39. Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до західноєвропейських пізньо-

схоластичних курсів, але враховували здобутки новітньої науки ’Правильно’.
40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що речовина не
може зникати безслідно і не може виникати із нічого;
41. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням ’Неправильно’.
42. Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів античних
філософів, є: Ізборник Святослава 1073 року
43. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на експериментальних

підтвердженнях хімічної неподільності атому ’Неправильно’.
44. Середньовічний світогляд за своєю сутністю був: теоцетричний;

45. Українська філософія виникає в 7 - на поч.. 6 ст. до н.е. ’Неправильно’.
46. Субстанція – це поняття, яке визначало засади буття у філософії Нового часу ’Правильно’.
47. Головні течії завершального періоду розвитку античної філософї: Скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм,
неоплатонізм;
48. Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне
русло називається сублімація
49. Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний,

державний», яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку
суспільства та людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів Цивілізація
50. Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які
людина отримує з чуттєвого досвіду це Емпіризм
51. Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос) будь-
якої речі, яку можна осягнути розумом. : ідея
52. Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні
потре розвитку науки, мають назву сцієнтизм
53. Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати обґрунтування вихідних ідей
християнства ’Неправильно’.
54. Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є: чуття і рефлексія розуму
55. Визначте основні періоди розвитку античної філософії: рання класика (натурфілософія), висока
класика, пізня класика
56. Хто із вказаних філософів вважається родоначальником логіки: Арістотель;
57. Згідно Р.Декарту, пізнання можливе тому, що: розуму людини притаманні вроджені ідеї;
58. Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується навколо неї.
’Правильно’.
59. В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначались таким

чином: філософія поставала в ролі прислужниці теології
60. Г.Сковорода вважав, що світобудова складається із: макросвіту, мікросвіту та символічного світу;
61. Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається нірваною. Неправильно’.
62. Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати значущість
земного життя та земних вчинків людини Правильно’.
63. Одна з форм об`єктивації предметного змісту свідомості, певна знакова система, що виступає
способом формування людської думки та одним із провідних засобів людського спілкування
називається Мова
64. Термін «людина-машина» був запроваджений та мав поширення у філософії: Нового часу
65. У філософії ХХ ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної філософії Неправильно’.
цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст. екзистенція
67. Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика
знань, згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ істина
68. Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи
почуттями, а серцем або так звана «філософія серця» називається кордоцентризм
69. «Коперніканськтй переворот» здійснений І. Кантом в астрономії. Неправильно’.
70. Питання про метод істинного пізнання вийшло на провідне місце у філософії Нового часу.
Правильно’.
71. М. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював: теорію непомітного зла
72. У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке асоціюється із
зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від життєвих
благ та задоволень, злиття душі з духовною, божественною першоосновою світу і є кінцевою метою
прагнень будь-якого віруючого нірвана
73. Метою нірвани у буддизмі є: Звільнення від ланцюга перероджень
74. Провідний напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який
займається трактуванням Біблії та священних текстів: Екзегетика
75. Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна пізнавати лише
спостережуване, ясне і корисне, носить назву: Позитивне
76. Вищою метою людини, згідно Ф. Ніцше, має бути прагнення стати: Надлюдиною
77. Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове,
носить назву: Eпістемологія
78. Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними стосувалася: З`ясування природи загальних

понять та їх співвідношення з одиничними речами
79. Кому з філософів належить вислів – «Людина – це мислячий очерет»: Блезу Паскалю
80. Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини:

81. Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта: пізнання здійснюється через
чуттєвий досвід
82. Позиція «імморалізму» була обґрунтована: Ф.Ніцше, який вважав, що життя не підлягає
моральним оцінкам
83. В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина і духовні явища.
’Правильно’
84. У ХХ ст. українська філософія розвивалась виключно у межах радянської України: Неправильно
85. Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці:
86. Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та
екстремальних ситуаціях. Правильно
87. Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить Бога носить назву: Теоцентризм
88. Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям: Космоцентризм

89. Ідею надлюдини та «смерті» Бога розробляв німецький філософ Ф. Ніцше: Правильно
90. Поняття «архе» у давньогрецькій філософії позначає універсальний початок усього сущого:
Правильно
91. Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких

від життя учень: Неправильно
92. Метод постає порядком та послідовністю дій, що ведуть до бажаного результату Правильно
93. Німецька класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та
рефлексії Правильно
94. Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335р. До н. е. і отримала назву:
Ліцей
95. Антична філософія розпочинається з діяльності давньогрецьких софістів ’Неправильно’.
96. Позиція в теорії пізнання, згідно якої людина не здатна пізнавати світ, називається: агностицизм
97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або
віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається: Реінкарнація
98. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов’язаний з
діяльністю християнських мислителів або так званих “отців” церкви, що припадає на II-VII ст:
Патристика
99. Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя людини та
повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву: Гуманізм
100. Класичне і некласичне розуміння буття основних положеннях співпадають: Неправильно
101. До основних видів людського пізнання відносять наступні: Наукове, життєво-досвідне,

мистецьке, релігійне, екстрасенсивне
102. Античну натурфілософію можна описати так: Вона висунула низку продуктивних ідей для
науки
103. Філософське визначення фройдизму визначається тим, що: Він вперше визначив зміст і
природу несвідомого у психіці людини і змусив змінити уявлення про людину
104. Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне мислення: Правильно
105. Філософська наука, яка вивчає проблему людини(її походження та сутність) носить назву:
Антропологія
106. Суттєвими рисами європейської середньовічної філософії були теоцентризм, креаціонізм та

сцієнтизм: Неправильно
107. Відомий український філософ та письменник П.Куліш є творцем: Так званої “хутірської”
філософії
108. Століття Просвітництва в історії Європи – це ХІ ст.’Неправильно’
109. До основних функцій свідомості відносять самовиховну: Правильно
110. Франко вважав. Що суспiльними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що

стимулюються голодом та любов'ю
111. Вихідне поняття онтологї у філософії Нового часу: Субстанція

112. Дайте визначення поняттю «світогляд»: це загальні уявлення людини про світ саму себе і
своє місце у цьому світі
113. Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та
розумного порядку що присутній у Всесвіті називається: космос
114. Термін що дослівно означає «місце якого не існує» і який вперше використає Т. Мор яким
сьогодні позначають iдeaльний науково необгрунтований проект взірцевого суспільного устрою або
концепція «ідеальної держави» - це: Утопія
115. Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях

богопізнання, називається: Схоластика
116. Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається категоричний

імператив
117. Навчальні заклади в Україні, які виникли в XVI ст. при церквах чи монастирях, з метою
збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з`являється
професійна філософія називаються: братські школи
118. Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини –

це страждання: буддизм
119. Філософська позиція Д. Донцова споріднена з філософською концепцією: Ф. Ніцше
120. Естетика, як філософська дисципліна вивчає: красу, прекрасне та мистецтво
121. Людина стає особистістю з моменту свого народження: Неправильно
122. Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки
людини: Неправильно
123. Автором вчення про «благородну людину» є: Конфуцій
124. Кому належить відома теза: «Світ ловив мене та не впіймав»: Сковороді
125. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства виший навчальний заклад,
який назвав: Академія
126. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був: Неотомізм
127. Сократ вважав, що істинні знання є єдиною основою моральності. ’Правильно’.
128. Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять
користь, називається: Прагматична
129. В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про: субстанцію, її модуси та
атрибути
порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»: Логос
131. Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з

міфологією, релігією, наукою та мистецтвом: Правильно
132. Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені християнською

патристикою, називається: екзегетика
133. Вихідний принцип філософії Л.Феєрбаха – це: антропологічний принцип

134. Парадоксальні міркування (головоломки) на тему руху та множинності, автором яких
є давньогрецький філософ Зенон (елейська школа): апорії
135. У пізній античні філософії була запроваджена ідея: автономії людського духу щодо
обставин життя
136. Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей,
називається: Кореспондентська
137. Ідеї самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував: Г. Сковорода
138. У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина – держава».

139. «Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта
описує буття як таке, що перебуває у становленні ’Правильно’.
140. Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху Середньовіччя: Правильно
141. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу немає нічого в інтелекті, чого не було б у
відчуттях: Правильно
142. Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять,
навколо природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами: унверсалії
143. Прогрес та регрес є найбільш очевидними варіантами спрямованості історії: Правильно
144. Єдино виправданим видом пізнання постає наука: Неправильно
145. Початок некласичної філософії датується: ХІХ ст.
146. Перший філософ, якого вважають засновником філософії Нового часу, це: Френсіс Бекон
147. Схоластика – це: тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною

методикою та формально-логічними проблемами
148. Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке
називається: наукова картина світу
149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна
із провідних шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм
150. Термін «філософія» вперше був запроваджений Піфагором: Правильно
151. Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого
самовизначення: Правильно

патристику: Неправильно
153. В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і розуму
154. До основних видів людського пізнання відносять наступні: наукове, життєво-досвідне,

155. Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на природу
середовища, ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті, називають: глобальними
156. Для української філософії була властивою така характеристика: завжди проявляла
схильність до моральних настанов та повчання;
157. Креаціонізм - позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці.
158. Девіз Сократа «Мислю, отже я існую». Неправильно
159. В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначались таким чином:

філософія поставала в ролі прислужниці теології
160. Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію «ноосфери»: В.
Вернадський
161. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного розуму» :
І. Кант
162. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив Заратустра»: Ф.
Ніцше
163. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був неопозитивізм Неправильно
164. Згідно І.Канта людина пізнає: явища;
165. Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу. ’Неправильно’.
166. В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії. ’Правильно’.
167. Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини

168. Вчення Г.Ляйбніца про множинні начала світу, носить назву: монадологія
169. Напрямок в теорії пізнання Нового часу, який визнає чуттєвий досвід людини надійним
джерелом знання емпіризм
170. Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні прояви
та закономірності розвитку буття називається онтологія

богопізнання, називається схоластика
172. Патристика є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії ’Неправильно’
173. Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має

синкретичний характер. ’Неправильно’.
174. Висунуте М. Коперником положення про те, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце
центром світу називається геліоцентризм
175. Філософська наука про моральні норми і правила людської поведінки називається : етика
176. С.К`єркегор бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що: людина ретельно
виконує правила моралі;
177. Поняття «буття» було введене: Парменідом;

178. На думку Аристотелю, світ складається із наступних елементів: матерії і форми
179. До важливих проблем філософії середньовіччя належать: теорія подвійної істини
180. Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є: ідея глибинної

спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі
181. Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це: Повість минулих літ
182. Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми утвердився в епоху Нового часу.

183. Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості, яка означає: звернення думки на саму
себе, здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню сутність
184. Онтологічна позиція Б.Спінози характеризується як: монізм;
185. Священна книга буддизму це трипітака
186. Ідею надлюдини та «смерті» Бога розробляв німецький філософ Ф. Ніцше ’Правильно’.
187. Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному
розгортанні і руху думки від загального до часткового (одиничного): дедуктивний
188. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства вищий навчальний заклад,
який назвав Академія
189. Який із названих принципів не характерний для епохи Відродження? Космоцентризм
190. Л. Файєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід змінити релігією всезагальної
людської любові Правильно
191. С.К’єркегон бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що: людина ретельно
виконує правила моралі
192. Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення
"розумної оболонки землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в
межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку ноосфера
193. Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісенітницю", А. Камю перетворив на
фундаментальне поняття своєї філософської системи, для характеристики "метафізичного стану
людського перебування у світі" Абсурд
194. Історично першою формою світогляду вважається релігія. Неправильно
195. Навчальні заклади в Україні, які виникли в ХVІ ст. при церквах чи монастирях, з метою
збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з’являється
професійна філософія називаються братські школи
196. Термін пов’язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський,

суспільний, державний», яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону
розвитку суспільства та людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів цивілізація
197. Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і надійним
критерієм будь-якого пізнання раціоналізм
198. У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були: емпіризм та

раціоналізм
199. Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що
можливе лише за наявності пам’яті, мінливості та змін історія
200. Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес

Інтелектуального оперування предметним змістом свідомості; упорядкований та усвідомлений рух
думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату мислення
201. Тома Аквінський вважається першим середньовічним філософом Неправильно
202. В епоху Середньовіччя філософія поставала в ролі прислужниці теології Неправильно
203. Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці.
204. Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших,

який протистоїть егоїзму, це - : альтруїзм
205. На відміну від західної цивілізації, східна характеризується: відданістю традиціям,

колективізмом
206. Які з перерахованих нижче шкіл можна зачислити до провідних в період пізньої античної
філософії: неоплатонізм, епікуреїзм, стоїцизм та скептицизм
207. Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляду: Правильно
208. С К’єркегор постав одним із перших представників некласичної філософії Правильно
209. «Карма» в давньоіндійській філософії  це закон відплати за вчинки людини, закон причино-
наслідкового зв’язку Правильно
210. Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії0 а за проблематикою  вужчим.

Правильно
211. Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям

Особа
212. Твір, в якому Г. Гегель викладає основні ідеї своєї філософської системи, це
«Феноменологія духу» ’Правильно’.
213. Позиція деїзму була характерна для епохи: Нового часу
214. Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати Викладачів

братських шкіл
215. Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний момент
є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву Соліпсизм
216. Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним критерієм
моралі виступає чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання Гедонізм
217. Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у розвиток Наукової

філософії
218. Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному,

культурному Правильно
219. Світова воля, згідно А.Шопенгауера, за суттю є: Ірраціональною
220. Німецька класична філософія уславлена іменами І.Канта, Г.Гегеля та Ф.Ніцше. Неправильно
221. Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і
обгрунтування основ християнського віровчення носить назву Апологетика
222. Екзистенція – це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху Нового часу Неправильно
223. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві повторні,
унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно Індивід
224. Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення
першооснови світу, яке він визначає як невизначене та безмежне – це Апейрон
225. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у першій третині XX ст. розробляв процедуру:

Верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність
226. Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення Правильно
227. Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який здійснюється шляхом
виведення загальних висновків із одиничних тверджень (фактів) Індуктивний
228. Позиція імморалізму була обгрунтована: С. Ф.Ніцще, який вважав, що життя не підлягає
229. Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається нірваною Неправильно
230. Унікальними рисами людини, що зумовлюють появу філософії, є її розумність і біологічна

спеціалізованість.’Правильно’.
231. До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать: неопозитивізм та аналітична філософія
232. Поняття «буття» ввів в науковий та філософський обіг Софокл ’Неправильно’
233. До основних форм раціонального пізнання належать уявлення. ’Неправильно’.
234. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру

верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність ’Правильно’.
235. Філософське значення фройдизму визначається тим, що: він вперше визначив зміст і
природу несвідомого у психіці людини та змусив змінити уявлення про людину
236. Німецька класична філософія: запровадила принципи активності, розвитку та системності

знань
237. Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають. ’Неправильно’.
238. Форма буття, яка перебуває в центрі уваги екзистенціалістів: індивідуальне буття людини;
239. В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, : механіцизм
240. Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що: вони пропонують

відмінні способи пізнання людини
241. Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить людину називається: антропоцентризм
242. В. Вернадський вважав, що моральна відповідальність для вченого має особливе та

першопочаткове значення та розробляв теорію «ноосфери» ’Правильно’
243. Першими, хто в античності здійснили повернення філософської проблематики

від пізнання природи до пізнання людини були так звані "платні вчителі мудрості" або софісти
моралі виступає чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання: гедонізм
245. Поняття «атом» було введене: в епоху Античності;
246. А. Шопенгауер вважав, що правильне розуміння сутності людини дозволяє

сприймати життя оптимістично ’Неправильно’.
247. Проявами свідомості вважається небіологічний тип поведінки людини. ’Правильно’.
248. Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження,
який передбачає людяність і любов до людини - це принцип: гуманізму
моральної людської поведінки ’Правильно’.
250. Центральна категорія, через яку визначалося буття в античній філософія і яка позначала собою
"першопочаток", "першооснову" всього сущого: архе
251. Філософію відрізняє від міфології те, що її розробляють академічні заклади ’Неправильно’.
252. Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського мислення, авторство якої
приписують Аристотелю, називається: логіка
253. «Карма» в давньоіндійській філософії – це закон відплати за вчинки людини, закон причинно-
наслідкового зв’язку ’Правильно’.
254. Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання,
інформацію, емоції, почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології – це: пізнання
256. За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань, вірувань, цінностей, ідеалів
Правильна

богопізнання, називається (схоластика)

259. . З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини. (Неправильно)

262. «Примари Театру» визначені Ф. Беконом: породжуються сліпою вірою людей в авторитети,
стародавні традиції, традиційні філософські системи;
263. Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у
подальшому не втручається у його процеси, називається: деїзм
264. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у філософії Нового часу: субстанція
можливе лише за наявності пам`яті, мінливості та змін: історія
266. Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською
цінністю та мірою відповідальності за наслідки своїх дій ’Правильно’
267. Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та
об'єктом соціальних стосунків, а також визначає певну характеристику внутрішнього світу людини,
яка володіє самістю: особа
268. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні,
унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно: індивід
269. Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову конкретних
наук. ’Правильно’.
270. Дискурсивне мислення-це логічно і методично послідовне мислення. Правильно
К’єркегор постав одним з перших представників некласичної філософії (Так)
Поняття введене К‘єркегором для позначення людського існування – екзистенція
Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські напрями: ірраціоналізм та

Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу автономного напряму
Першою історичною формою європейської філософії була філософія Ренесансу: Неправильно
Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву: критичний
До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести теоцентризм та креаціонізм :Правильно
Свідомість можна вивчати, вимірювати і досліджувати за допомогою фізичних приладів: Неправильно
За Р.Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як: вихідне незаперечне
положення – підстава для людини постати в якості суб'єкту
Найвища, властива тільки людині форма відтворення та перетворення оточуючого світу, яка володіє
Представники філософської антропології закликали: вивчати людину всебічно, засобами різних наук
В основі життя, на думку Ф. Ніцше, лежить воля до ... (вказати до чого саме) : влади
Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Правильно

До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та педагогіка: Неправильно
Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної людини, яке
він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог: надлюдина
Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап становлення античної
філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву:
натурфілософія
– це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху Нового часу: Неправильно
Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу своєї філософії Гегель
(поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей носить
назву: діалектика
Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками натурфілософії: Неправильно
Філософська наука, яка вивчає природу та ієрархію цінностей, це : аксіологія
Своїм першопочатковим завданням представники доби Просвітництва вважали: покращення людини

Термін "філософія історії" вперше використовує: Вольтер
Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в подальшому дало назву цілому
філософсько-антропологічному напрямку ХХст : екзистенція
До важливих проблем філософії середньовіччя належать: теорія подвійної істини
Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона сама
активно діє на нього, отримав назву принципу: активності
Сократ вчив, що усі речі складаються з атомів і порожнечі ; Неправильно
Гасло Сократа: пізнай самого себе
“Монадологія”, як вчення про початки буття, була розроблена: Г.Лейбніцем

У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були: емпіризм та раціоналізм
«Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не бажаєш сам
собі
Проблема буття – це проблема єдності світу як цілого: Правильно
Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до західноєвропейських пізньо-

схоластичних курсів, але враховували здобутки новітньої науки
Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне русло
сублімація
Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний,

державний», яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та
людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів
Цивілізація
Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які людина
отримує з чуттєвого досвіду це
емпіризм
Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні потре
розвитку науки, мають назву
сцієнтизм
Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати обґрунтування вихідних ідей
християнства
чуття і рефлексія розуму
рання класика (натурфілософія), висока класика, пізня класика
Арістотель;
розуму людини притаманні вроджені ідеї;
Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується навколо неї.
В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначались таким чином:
макросвіту, мікросвіту та символічного світу;
Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається нірваною.
Неправильно’.
Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати значущість земного життя та
земних вчинків людини
Одна з форм об`єктивації предметного змісту свідомості, певна знакова система, що виступає способом
формування людської думки та одним із провідних засобів людського спілкування називається
Мова

перетворив на фундаментальне поняття своєї філософської системи, для характеристики "метафізичного стану
людського перебування у світі"
Абсурд
У філософії ХХ ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної філософії
філософсько-антропологічному напрямку ХХст.
екзистенція
Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика знань,
згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ
істина
Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи почуттями, а
серцем або так звана «філософія серця» називається
кордоцентризм
«Коперніканськтй переворот» здійснений І. Кантом в астрономії.
теорію непомітного зла
ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної
долі
У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке асоціюється із зупинкою
кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від життєвих благ та задоволень,
злиття душі з духовною, божественною першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-якого
віруючого
нірвана
Звільнення від ланцюга перероджень
Провідний напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який займається
трактуванням Біблії та священних текстів:
Екзегетика
Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна пізнавати лише спостережуване, ясне і
корисне, носить назву:
Позитивне
Вищою метою людини, згідно Ф. Ніцше, має бути прагнення стати:
Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить назву:
eпістемологія
Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу:
З`ясування природи загальних понять та їх співвідношення з одиничними речами
Блезу Паскалю
Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини:
Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта:
пізнання здійснюється через чуттєвий досвід

Позиція «імморалізму» була обґрунтована:
Ф.Ніцше, який вважав, що життя не підлягає моральним оцінкам
У ХХ ст. українська філософія розвивалась виключно у межах радянської України:
Парменідом
Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці:
Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та екстремальних
ситуаціях.
Правильно
наявності пам`яті, мінливості та змін:
Історія
Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить Бога носить назву:
Теоцентризм
Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям:
Ідею надлюдини та «смерті» Бога розробляв німецький філософ Ф. Ніцше:
Правильно
Поняття «архе» у давньогрецькій філософії позначає універсальний початок усього сущого:
Правильно

від життя учень:
Правильно
Німецька класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та рефлексії
Правильно
Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335р. До н. е. і отримала назву:
Ліцей
Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або віру в
постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається:
Реінкарнація
Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов’язаний з діяльністю
християнських мислителів або так званих “отців” церкви, що припадає на II-VII ст:
Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя людини та
повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву:
Гуманізм
Класичне і некласичне розуміння буття основних положеннях співпадають:
Наукове, життєво-досвідне, мистецьке, релігійне, екстрасенсивне
Античну натурфілософію можна описати так:
Вона висунула низку продуктивних ідей для науки
Філософське визначення фройдизму визначається тим, що:
Він вперше визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини і змусив змінити уявлення про
людину
Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне мислення:
Правильно
Філософська наука, яка вивчає проблему людини(її походження та сутність) носить назву:
Суттєвими рисами європейської середньовічної філософії були теоцентризм, креаціонізм та сцієнтизм:
Відомий український філософ та письменник П.Куліш є творцем:
Так званої “хутірської” філософії
До основних функцій свідомості відносять самовиховну:
Правильно
Франко вважав. Що суспiльними процесами рухає:
наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом та любов'ю
Вихідне поняття онтологї у філософії Нового часу:
це загальні уявлення людини про світ саму себе і своє місце у цьому світі
Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку
що присутній у Всесвіті називається:
космос
Термін що дослівно означає «місце якого не існує» і який вперше використає Т. Мор яким сьогодні
позначають iдeaльний науково необгрунтований проект взірцевого суспільного устрою або концепція
«ідеальної держави» - це:
Утопія
Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається:

Схоластика
Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається
категоричний імператив
Навчальні заклади в Україні, які виникли в XVI ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження
православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з`являється
професійна філософія називаються:
братські школи
Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини – це страждання:
буддизм
Філософська позиція Д. Донцова споріднена з філософською концепцією:
Ф. Ніцше
красу, прекрасне та мистецтво
Людина стає особистістю з моменту свого народження:
Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки людини:
Автором вчення про «благородну людину» є:
Конфуцій
Кому належить відома теза: «Світ ловив мене та не впіймав»:
Сковороді
Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства виший навчальний заклад, який назвав:
Академія

Неотомізм
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять користь,
називається:
Прагматична
Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного порядку світу,
який також перекладається як «слово» чи «вчення»:
Логос
Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з міфологією, релігією,
наукою та мистецтвом:
Правильно
В епоху Середньовіччя філософія поставала в ролі прислужниці теології:
Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені християнською патристикою,

екзегетика
антропологічний принцип
Парадоксальні міркування (головоломки) на тему руху та множинності, автором яких є давньогрецький

філософ Зенон (елейська школа):
апорії
Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей, називається:
кореспондентська
Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху Середньовіччя:
Правильно
Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях:
Правильно
Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять, навколо природи
яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами:
унверсалії
Прогрес та регрес є найбільш очевидними варіантами спрямованості історії:
Правильно
Єдино виправданим видом пізнання постає наука:
Схоластика – це:
тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою та формально-логічними

проблемами
Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке визначає буття на
підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається:
наукова картина світу
Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна із провідних
шкіл пізньої античності, називається:
Термін «філософія» вперше був запроваджений Піфагором:
Правильно
самовизначення:
Правильно
Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та патристику:
Девіз Сократа «Мислю, отже я існую».
активно діє на нього, отримав назву принципу
активності
Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить назву
епістемологія
В. Вернадський
Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був неопозитивізм

явища;


Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини

: монадологія
Напрямок в теорії пізнання Нового часу, який визнає чуттєвий досвід людини надійним джерелом знання
емпіризм
Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні прояви та
закономірності розвитку буття називається
онтологія
Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається
схоластика

’Неправильно’
Висунуте М. Коперником положення про те, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце центром світу
геліоцентризм

: етика
С.К`єркегор бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що:

людина ретельно виконує правила моралі;

Парменідом;

матерії і форми
До важливих проблем філософії середньовіччя належать:

теорія подвійної істини

ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної
долі
Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це:



монізм;

трипітака
Ідею надлюдини та «смерті» Бога розробляв німецький філософ Ф. Ніцше

: дедуктивний
Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства вищий навчальний заклад, який назвав
Академія
Який із названих принципів не характерний для епохи Відродження?
Л. Файєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід змінити релігією всезагальної людської
любові
Правильно
С.К’єркегон бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що:
людина ретельно виконує правила моралі
Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної оболонки
землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна людська
діяльність стає визначальним фактором розвитку
ноосфера
Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісенітницю", А. Камю перетворив на фундаментальне
поняття своєї філософської системи, для характеристики "метафізичного стану людського перебування у
світі"
Абсурд
Навчальні заклади в Україні, які виникли в ХVІ ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження
православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з’являється професійна
філософія називаються
Термін пов’язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний,

цивілізація
Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і надійним критерієм
будь-якого пізнання
наявності пам’яті, мінливості та змін
історія
Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес Інтелектуального оперування
предметним змістом свідомості; упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до
виправданого змістом цього руху результату
мислення
Тома Аквінський вважається першим середньовічним філософом
Суб’єкт пізнання  це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини.
Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці.
розуму людини притаманні вроджені ідеї
тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може виникати з нічого
відданістю традиціям, колективізмом
Які з перерахованих нижче шкіл можна зачислити до провідних в період пізньої античної філософії:
неоплатонізм, епікуреїзм, стоїцизм та скептицизм

Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляду:
Правильно
С К’єркегор постав одним із перших представників некласичної філософії
Правильно
«Карма» в давньоіндійській філософії  це закон відплати за вчинки людини, закон причино-наслідкового

зв’язку
Правильно
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії0 а за проблематикою  вужчим.
Правильно
Філософська дисципліна (дослівний переклад "вчення про суще"), яка визначає загальні прояви та
онтологія
макросвіту, мікросвіту та символічного світу
Меонізм
Особа
Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати
Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний момент є у моїх
відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву
Соліпсизм
Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним критерієм моралі виступає
чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання
Гедонізм
Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у розвиток
Наукової філософії
Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному
Правильно
Ірраціональною
Німецька класична філософія уславлена іменами І.Канта, Г.Гегеля та Ф.Ніцше.
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і обгрунтування основ
християнського віровчення носить назву
Апологетика
Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві повторні, унікальні
природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно
Індивід
Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови
світу, яке він визначає як невизначене та безмежне – це
Апейрон
Логічний позитивізм (неопозитивізм) у першій третині XX ст. розробляв процедуру:
Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення

Правильно
Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який здійснюється шляхом виведення загальних
висновків із одиничних тверджень (фактів)
Індуктивний
Позиція імморалізму була обгрунтована:

С. Ф.Ніцще, який вважав, що життя не підлягає моральним оцінкам
Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається нірваною (Ні)
В основі життя, на думку Ніцще лежить воля до – влади.
. Проблема універсалій, яка розроблялась в добу Середньовіччя стосувалась:
З‘ясування загальних понять та їх співвідношення з одиничними речами.
Один із принципів, який розробив Г еракліт, а потів вдосконалив і поклав в основу своєї філософії Гегель, а
сьогодні це наука яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей – це діалектика.
Золоте правило моралі це:
не можна робити людям того, чого не бажаєш собі

Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов'язаний з діяльністю
християнських мислителів або так званих «отців» церкви, що припадає на II–VII ст.
Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із набутими

чуттєвими враженнями
Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку,
що присутній у Всесвіті називається
космос
Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії, яка пов`язувалася із
характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до гранично можливого стану
повноти та досконалості, називається
«Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта описує буття як таке, що
перебуває у становленні
історія
постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається


підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається
назву
Унікальними рисами людини, що зумовлюють появу філософії, є її розумність і біологічна спеціалізованість.









Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної відмінності між

свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія єдиного інформаційного поля

Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос) будь-якої речі,
яку можна осягнути розумом.
Правильна відповідь: вихідне незаперечне положення – підстава для людини постати в якості суб'єкту

Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має синкретичний характер.

шкіл пізньої античності, називається
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять користь, називається



Правильна відповідь: тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;
Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, який протистоїть
егоїзму, це -
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять користь, називається




Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки людини.
Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної людини, яке
він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог


корисне, носить назву
Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на експериментальних підтвердженнях

хімічної неподільності атому






У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина – держава».


злиття душі з духовною, божественною
Правильно

Правильно

Правильно
. ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної
долі
a. явища;



В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і дало назву цій школі) характеризує
собою найперше невимовне начало та кінцеву мету світу, а також символізує собою «шлях», який повинна
пройти людина носить назву


Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на природу і в XX ст.
набувають планетарних масштабів і часто призводять до руйнування природного середовища, ставлячи під
загрозу саме людське існування на планеті, називають

філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву
Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід замінити релігією всезагальної людської
любові
Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335 р. до н.е. і отримала назву


В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина і духовні явища.


Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на експериментальних підтвердженнях

хімічної неподільності атому
Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів античних філософів,
є:

Правильна відповідь: звернення думки на саму себе, здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню
сутність
Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, який протистоїть
егоїзму, це -
Філософська дисципліна (дослівний переклад "вчення про суще"), яка вивчає загальні прояви та


філософ Зенон (елейська школа)

перетворив на фундаментальне поняття своєї філософської системи, для характеристики "метафізичного стану
людського перебування у світі"

який також перекладається як «слово» чи «вчення»
Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру верифікації, тобто
перевірки наукових положень на істинність
Правильна відповідь: він вперше визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив змінити
уявлення про людину

трактуванням Біблії та священних текстів
Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини - це страждання:

Правильно
віруючого

Правильна відповідь: ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним
розпорядником власної долі

Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з міфологією, релігією,
наукою та мистецтвом.
Правильно
Відповідь:





сутність


В. Вернадський вважав, що моральна відповідальність для вченого має особливе та першопочаткове значення
та розробляв теорію «ноосфери»
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на "захист" і обгрунтування основ


Першими, хто в античності здійснили повернення філософської проблематики від пізнання природи
до пізнання людини були так звані "платні вчителі мудрості" або



Правильна відповідь: це загальні уявлення людини про світ, саму себе і своє місце у цьому світі


сутність


Правильна відповідь: з`ясування природи загальних понять та їх співвідношення з одиничними речами


віруючого













сутність




віруючого

Питання 24






яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами
А. Шопенгауер вважав, що правильне розуміння сутності людини дозволяє сприймати життя оптимістично



Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження, який передбачає
людяність і любов до людини - це принцип

Вчення про категоричний імператив, розроблене І. Кантом, стосується всезагального закону моральної
людської поведінки

В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, запанував світогляд під назвою
назву





Центральна категорія, через яку визначалося буття в античній філософія і яка позначала собою
"першопочаток", "першооснову" всього сущого




Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського мислення, авторство якої приписують
Аристотелю, називається


який також перекладається як «слово» чи «вчення»

«Карма» в давньоіндійській філософії – це закон відплати за вчинки людини, закон причинно-наслідкового

зв’язку
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на "захист" і обгрунтування основ
Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання, інформацію, емоції,
почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології - це





сутність
2. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії, яка пов`язувалася із
повноти та досконалості, називається (абсолют)
4. Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається

(схоластика)
(Правильно)
6. Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою диференціацією свого змісту, усвідомленістю та

предметною спрямованістю (Неправильно)
зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від життєвих благ та
задоволень, злиття душі з духовною, божественною першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-
якого віруючого (нірвана)
10. Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного порядку
світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення» (логос)
12. Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить
назву (епістемологія)
16. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов'язаний з діяльністю
християнських мислителів або так званих «отців» церкви, що припадає на II–VII ст. (патристика)
17. Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу своєї філософії Гегель
назву (діалектика)

21. В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, запанував світогляд під назвою
(механіцизм)
22. Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та патристику
a. Ф. Ніцше
25. Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву (критичний)
27. Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження (Неправильно)
29. Вчення про категоричний імператив, розроблене І. Кантом, стосується всезагального закону моральної
людської поведінки (Правильно)
b. породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські

системи;

Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у подальшому
не втручається у його процеси, називається

світу, яке він визначає як невизначене та безмежне - це


Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та об'єктом
соціальних стосунків, а також визначає певну характеристику внутрішнього світу людини, яка володіє
самістю
Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні, унікальні









ТЕМА 4
Розпочато Monday 1 November 2021 14:10 PM

Стан Завершено
Завершено Monday 1 November 2021 14:19 PM
Витрачено часу 9 хв 25 сек
Оцінка 3,25 з можливих 5,00 (65%)
Питання 1
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Відмітити питання
Текст питання
Українська філософія постає явищем:
a.
регіональним
b.
європейської філософії
c.
переважно внутрікультурним
d.
світової філософії
Коментар
Ваша відповідь правильна
Правильна відповідь:
Питання 2
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
За подібність ідей та життєві принципи українського філософа Григорія Сковороду називали
"українським":
a.
Аристотелем
b.
Платоном
c.
Сократом
Коментар
Виберіть одну відповідь
Сократом
Питання 3
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Представники яких кіл у ХІХ столітті розробили ідею створення слов'янської конфедерації на чолі
із Україною
a.
в літературі
b.
в університетах
c.
в громадсько-політичних рухах
Коментар
Питання 4
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Відомим українським філософом, котрий розробив концепцію "суспільної угоди" був
a.
Григорій Сковорода
b.
Станіслав Оріховський
c.
Михайло Грушевський
Коментар
Правильна відповідь: Станіслав Оріховський
Питання 5
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Філософські ідеї Д. Донцова споріднені з філософською концепцією
a.
З. Фройда
b.
Ф. Ніцше
c.
А. Шопегауера
Коментар
Ф. Ніцше
Питання 6
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Іван Франко розглядав розвиток історії як процес
a.
з позитивними та негативними результатами
b.
як постійний регрес
c.
як вічний прогрес
Коментар
Правильна відповідь: як вічний прогрес
Питання 7
Балів 0,00 з 0,25
Д.Донцов в своїх міркуваннях припускав, що
a.
національна еліта - це герої-вожді, що нагадують "надлюдину" у вченні Ф. Ніцше
b.
народ повинен вчинити загальний бунт проти національного поневолення
c.
тільки національна еліта здатна виконати роль чинника національного звільнення
Коментар
Ваша відповідь неправильна.
Питання 8
Балів 0,00 з 0,25
Хто із названих українських літераторів мав звання доктора філософії?
a.
Т. Шевченко
b.
П. Куліш
c.
І. Франко
d.
Леся Українка
e.
М. Гоголь
Коментар
Виберіть одну правильну відповідь
І. Франко
Питання 9
Балів 0,00 з 0,25
У концепції класового суспільства Дмитро Донцов опирався на ідеї
a.
Платона
b.
Карла Маркса
c.
Жан-Жака Руссо
Коментар
Питання 10
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Українська філософія у ХХ ст. розвивалась

a.
у Радянській Україні та в діаспорі
b.
у радянській Україні
c.
у діаспорі
Коментар
Правильна відповідь: у Радянській Україні та в діаспорі
Питання 11
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Хто із названих українських літераторів створив концепцію "непомітного зла"?
a.
b.
c.
П. Куліш
d.
М. Гоголь
Коментар
Правильна відповідь: М. Гоголь
Питання 12
Балів 0,00 з 0,25
Особливості української філософії сформувалися під впливом:
a.
східного християнства
b.
буддизму
c.
західного християнства
Коментар
Правильна відповідь: східного християнства
Питання 13
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Вчення про ноосферу розробив
a.
В. Зеньковський
b.
c.
О. Гіляров
d.
П. Юркевич
Коментар
Питання 14
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Яке поняття позначає явище синтезу політеїстичних вірувань та візантійського християнства у
Київській Русі?
a.
синтоїзм
b.
християнсько-язичницький синкретизм
c.
донкіхотизм
Коментар
Питання 15
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Перший український літературний філософський твір був написаний у Київській Русі як частина:
a.
"Поученія дітям"
b.
"Повісті минулих літ"
c.
"Слова о полку Ігоревім"
Коментар
Правильна відповідь: "Поученія дітям"
Питання 16
Балів 0,00 з 0,25
Професійна філософія вперше виникає в Україні
a.
у Києво-Могилянській академії
b.
у монастирях
c.
d.
у християнських братських школах
Коментар
Питання 17
Балів 0,00 з 0,25
Серед філософських дисциплін, які вивчали у трьохрівневому курсі філософії в Києво-
Могилянській академії була
a.
метафізика
b.
феноменологія
c.
філофія історії
Коментар
Питання 18
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Із наведених нижче гасел виділіть те, яке сповідував Григорій Сковорода
a.
"життя ловило мене, та не спіймало"
b.
"проживи непомітно"
c.
"добре прожив той, хто добре ховався"
Коментар
Питання 19
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Для філософії Г. Сковороди властивими були вчення:
a.
релігійно-реформаційні
b.
матеріалістичні
c.
"філософія серця"
Коментар
Правильна відповідь: "філософія серця"
Питання 20
Балів 0,00 з 0,25
"Філософію серця" Грогорія Сковороди називають
a.
політеїзмом
b.
фалібілізмом
c.
кордоцентризмом
Коментар


:Правильно


наук
11. Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Правильно
Бог: надлюдина
Натурфілософія

можливого стану повноти та досконалості, називається: абсолют
27. Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона
34. Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної відмінності


40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що речовина не
може зникати безслідно і не може виникати із нічого;

48. Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне
русло називається сублімація


цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст. екзистенція
прагнень будь-якого віруючого нірвана


Правильно
94. Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335р. До н. е. і отримала назву:
Ліцей
97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або
віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається: Реінкарнація

науки

філософії



імператив
збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з`являється

атрибути




навколо природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами: унверсалії

149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна
із провідних шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм



І. Кант
Ніцше

170. Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні прояви
та закономірності розвитку буття називається онтологія









Правильно

Особа


філософії

унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно Індивід




знань




Правильна



унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно: індивід
1. Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних побудов? Ні

2. Проблема буття – проблема сутності всього існуючого? Ні
3. Філософія історії являє собою аналіз загальної світової філософії? Так
4. Життєво-досвідне пізнання характеризується усвідомленістю та спрямованістю? Ні
5. Поняття людина похідне від індивіда? Ні
6. Першими представниками просвітництва в Україні були… діячі Острозького гуртка
7. За своїм найпершим значенням пізнання це…Продукування інформації
8. Спіноза розвинув вчення про…Субстанцію
9. Антропний принцип – поняття, введене…Сучасною фізикою
10. Природні умови та впливи…впливають на хід історичного процесу.
11. Юрій Дрогобич - одночасно належав до Відродження і Передвідродження
12. Філософія і мудрість в Київській русі - самозаглиблення…так
13. Субстанція – поняття, яке визначає зміст буття у давньогрецькій…ні
14. Суб’єкт пізнання – активність людини…ні
15. Поняття філософія історії ввів Руссо…ні
16. Основним змістом буття є ідеальність…так
17. Укр. Філософії не було притаманно…автономний характер розвитку
18. Значення проблеми буття полягає у…граничній межі філос. узагальнення
19. Гносеологія – це…різні напрями вивчення пізнання
20. Яка філософська концепція походження наголошує…дуалістична
21. Людські виміри проблеми буття…це вища людська цінність
22. Різниця між класичним і некласичним буттям…розмови про буття лише в межах усвідомлення
23. До світоглядної позиції Вишенського відноситься солідарність…так
24. Буття у клас. Філософії пізнається розумом…так
25. Експеримент передбачає узгодженість…так
26. Генетична природа людини вимагає виправлення…ні
27. Свідомість можна вивчати приладами…так
28. Фрагменти творів античних філософів у…”Бджола”
29. Розуміння буття у Середньовіччі…тотальне, систематичне
30. Пізнання як людська здатність…вказує на людину як агент інформаційного процесу
31. Особливість свідомості, яка відрізняє від реального…ідеальне як статус
32. Проблема філософії історії…осмислення основних засад історичного процесу
33. Українська філософія органічно вписана в історію укр. народу, причина….вона була присутньою на
всіх етапах
34. У ХІХ ідеї в україні зародились не лише у межах академічної філософії…так
35. Класичне і некласичне розуміння буття співпадають…так
36. Дискурс – логічне мислення…так
37. Прогрес є спрямованістю історії…на
38. Версія занесення людини на землю близька до еволюціонізму…ні
39. Франко вважав, що комунізм…велике гальмо іст. Процесу
40. Обєкт пізнання…є невідємний від суб’єкта
41. Поняття річ мисляча було введене…Спінозою
42. Опредметнення свідомості має…адекватний ідеальний характер
43. Історичний процес має кінцеву мету…антична філософія
44. Фундаментальність поняття буття….філософія виконує функцію світоорієнтування…буття – те з чим
людина зустрічається вперше
45. Одним із перших фундаторів теорії суспільної згоди був Оріховський…ні
46. Парменід вважав, що буття і мислення тотожні…так
47. Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах…так
48. Мова є неадекватним засобом опредметнення…ні
49. Соціальний процес повинен вимірюватися тільки рівнем споживання…ні
50. Давьоукр. Твір, в якому подаються світогляди Київської Русі…Повість времяних літ
51. Поняття архе…початок всього існуючого
52. Потреба в синтезі даних чуттів зумовлена…існуванням двох джерел пізнання
53. До сучасних концепцій походження свідомості відносимо…еволюцію
54. Соціальний процес – це…необхідний процес людських само здійснень
55. У філософських поглядах Франка помітне зацікавлення…народ, людський загал творить історію
56. Серед філософських ідей Українки переважає національна проблема…ні
57. Онтологія досліджує прояви буття…так
58. Як самістьособистість може бути розкрита самовизначенням…ні
59. Пізнання розглядається як здібності…ні
60. Наукова картина світу – сукупність знань…так
61. Соціум – це…суспільство, як особливий процес
62. Теза Геракліта описує буття як…ідеальне
63. Внаслідок внутрішнього характеру пізнання розвивається…по висхідній
64. До функцій свідомості не відноситься…інтегруюча
65. Завдяки здатності створювати ідеальні виміри, свідомість…надає людині орієнтири
66. Розуміння історії передбачає….визнання схем в піднесення і занепаду
67. До концепцій свідомості відноситься теологічна, фізична, дуалістична…ні
68. Термін метафізика ввів Аристотель…ні
69. У сучасній гносеології об’єкт пізнання протистоїть суб’єкту…ні
70. Історія виявляє можливі горизонти розвитку…так
71. Франко вважав, що комунізм…тоталітарний
72. Вислій одна й таж річ існує та не існує належав…Геракліту
73. Індивідуальність не можу сформуватись без…самоусвідомлення
74. Термін, що характеризує сучасні концепції істини…кореспондентська, когерентна
75. Гумільов вважав, що рушійною силою історичного процесу є…пасіонарність
76. Взаємовідношення між людиною та історією можна описати так…людина постає реальним та єдино
можливим чинником історії
77. Самосвідомість - здатність свідомості фіксувати себе…ні
78. Творцем християнської філософії – Аквінський…так
79. Людина створює культуру, згідно Ніцше, для надолужування…ні
80. Рівні свідомості та її різновиди це тотожні поняття…ні
81. Вчення про субстанцію отримало назву…матеріалізм
82. Основні функції мови... засіб мислення
83. Методи емпіричного пізнання…спостереження, вимірювання, експеримент
84. За Юнгом особистість називається, спрямована на зовнішню активність…екстраверт
85. Гендерні дослідження стосуються зясування відмінностей…між чоловіками і жінками
86. Емпіристи, зокрема Локк, стверджують що…суб’єктивно-обєктивні відносини виявляють лише
вторинні властивості речей
87. В острозькій академії не викладали філософські курси окремо…ні
88. Для людини питання про буття пов’язане зі смертністю…так
89. Абсолютизація ролі і значення чуттєвих даних пов’язана із сенсуалізмом…так
90. Продукування не існуючого відносимо до свідомості…так
91. Ідеали, мотиви відносяться до духовного світу людини…так
92. До соціальних проявів не відноситься…соціальний інститут
93. До творів філософії ХХ ст. зачислюється...Шпенглер, Тойнбі, Робін Колінгвуд
94. Найбільш виправданий варіант…наука – спеціалізований вид пізнання
95. У розумінні Дільтея відношення Я і Ти передбачає…стати на місце іншої людини
96. До основних сфер суспільного життя…духовне життя суспільства
97. Суспільна думка ХХ ст. майже весь час перебувала в інтересі до особистості, бо…в цьому столітті
дуже болючими постали питання індивідуальності
98. Відношення Я ТИ і Я Воно постають тотожними…ні
99. Одним із фундаторів теорії суспільної згоди був Оріховський…так
100. В поступі культури культура йде вперед повільніше…ні
101. У ноосфер ній моделі людської цивілізації основна роль – волі…ні
102. Процес соціалізації – набуття рис життя в соціумі…так
103. Представники просвітництва в Укр…Острозький гурток
104. Позиція, згідно якої усі якості людини – чинники, називається…соціологізм
105. Гносеологія вивчає…яким чином люди отримують знання
106. Поняття людина фіксує…унікальну…особливий…те, чим
107. Хто висунус ідею середньої людини…Платон
108. У структурі свідомості підсвідоме як рівень свідомості визначається так…навички та
механізми поведінки людини…прояви у психіці людини найперших інстинктів життя
109. У вченні Сковороди йдеться про три природі і два світи…так
110. Людина як частка ноосфери – космічна істота…так
111. Глобалізація стосується лише економічних відносин…ні
112. У знанні виявляється ідеальний статус буття…так
113. Суспільство – сукупність людей, що проживають на одній території…ні
114. До структури особистості можна віднести…самість та духовний світ
115. Згідно Бела, суспільство проходить наступні етапи…аграрний, індустріальний, інформаційний,
національний
116. Яке з приведених нижче визначень істини є класичним…те, що ясне і самоочевидне
117. Філософські погляди Сковороди найбільш близькі до…Платона
118. Завершення історії було проголошене…Фукуямою
119. Концепція походження людини базуєься на…психологічному почутті незадоволення
120. Релігійна концепція свідомості може мати позитивні характеристики внаслідок того, що…вона
зводить людську свідомість до трансцендентного
121. Тейнбі створив теорію виклику-відгуку…ні
122. Аксіологічних підхід трактує культуру як складну систему…так
123. Свідомість можна розглядати як інстинкт…ні
124. Характеристики особистості ніяк не пов’язані із біологічними…ні
125. У повсякденному житті поняття культура є тотожним цивілізації…ні
126. Монтекскє вважав, що…клімат визначає хід історії
127. Агностицизм це…напрям в теорії пізнання
128. Хто є автором Закон Божий…Костомаров
129. Поняття цінностей передбачає…введення предметів у відношення людина-людина
130. Оскільки у кожній реально існуючій культурі наявні загально людські виявлення, то…культура
неможлива поза спілкуванням
131. Поняття соціум тотожне суспільству…так
132. Наука, що вивчає взаємини – аксіологія…ні
133. Індивід – носій якихось рис…ні
134. Антропний принцип: людина постає кінцевою метою…ні
135. Ідеологія – сукупність людей…так
136. Серед ідей Шевченка нема…відстоювання пріоритетів громадських прав
137. До суттєвих ознак культури слід віднести…сукупність цінностей
138. Найпершою ознакою свідомості є…здатність свідомості мислити
139. Найперше, що потрібно людині для входження в буття, це…включитись в соціальні зв’язки
140. Позиція натуралізму у соціальній філософії передбачає…зведення соціальних якостей до
природніх
141. Особливістю техногенного суспільства щодо співвідношення техніки і машини полягає в тому,
що…техніка інтегрує машину в суспільство
142. Першим гаслом цивілізації є духовність, релігія, традиція…ні
143. Гегель доводив, що поняття регресу і прогресу співвідносні…так
144. Субєкт та об’єкт соціальних стосунків – особа…так
145. Поняття, протилежне істині – хиба…ні
146. До елементів духовного життя зараховують знання, емоції…ні
147. До буттєвих проявів особистості не відноситься…праця
148. Поняття свободи передбачає…відсутність будь-яких перешкод
149. Тоталітарне суспільство постає тоді, коли…намагаються повністю підпорядкувати людину
150. Яка філософська концепція наголошує на моментах радикальної відмінності…дуалістична
151. Найпершою ознакою культури можна вважати…другу природу
152. Найбільш різка відмінність між соціальним і природним…розвиток природи та всесвіту
передбачає
153. У структуру людини та живої системи включається ідеальне…ні
154. Сукупність матеріальних та духовних цінностей як ознака культури…ні
155. Чижевський вважав, що ще рано говорити про укр. філософію…ні
156. В сучасній науці прийнято вважати, що буття складається з рівнів…так
157. Компютерні технології широко представлені в сферах життєдіяльності…так
158. Давньоукраїнський твір, в якому світоглядні уявлення Київської Русі…Повість времяних літ
159. Оберіть найбільш виправданий варіант, що таке істина…це відповідність знань та уявлень
160. В основі життя первісних суспільств знаходиться…рід
161. Що можна віднести до принципово нового…створення ідеальних об’єктів
162. Унікальною властивістю людини постає…вміння пристосовуватись
163. За основними світоглядними Куліш був…людиною глибоко релігійною
164. Мета науки ХХІ – це конфронтація…ні
165. Перспективи розвитку сучасної культури – в різносторонньому діалозі…так
166. Прояви людської особистості можливі лише через духовний світ…ні
167. В Київській Русі було поширене філософування у христі…ні
168. Теорія, практика, експеримент – рівні пізнання…ні
169. Соціальні якості людини виникають на основі…виховання та природних якостей
170. Особливістю свідомості є…її матеріальна природа
171. Смисл – елемент суто людського відношення, оскільки передбачає…узгодження
індивідуальних прагнень
172. Важливими причинами загострення питання про культуру ХІХ-ХХ ст. постали…загальне
зниження рівня культури
173. Історія постає реальністю лише за наявності в ній…історичної памяті
174. Релігійна концепція свідомості може мати позитивні, тому що…вона зводить людську
свідомість
175. В українській філософії дуже широко проявилися кордо центризм та раціоналізм…ні
176. До основних видів пізнання належить наукове…ні
177. Постіндустріальна цивілізація відрізняється домінуванням…так
178. Для вирішення глобальної проблеми має формуватись справедливе…так
179. Самосвідомість – здатність свідомості фіксувати саму себе…так
180. Спосіб перетворення природи важливий для осмислення тому, що…він відкриває можливість
порівняння
181. Термін ноосфера вперше вводить…Вернадський
182. Субєкт пізнання – це…людина
183. Негативним наслідком інформаційно-компютерної революції є…поява нових технологій
управління людьми
184. Сковорода вважав, що щастя людини полягає у…спорідненій праці
185. Людина, на відміну від тварини, може діяти свідомо, оскільки…наділена особливим типом
186. Будь-яка зміна, перетворення – це еволюція…ні
187. Йоган Баптіст Шад – німецький професор…так
188. Новонароджена людина – це tabula…так
189. Наукове пізнання – єдине правильне…ні
190. Масова культура – спрощена елітарна культура…так
191. Із наведених нижче виберіть суттєві риси людини…суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків
192. За Шпенгдером, поява цивілізації засвідчує…занепад культури
193. Хто із мислителів є автором Закон Божий…костомаров
194. Песимістичний напрям оцінки впливу техніки отримав назву…технофобія
195. Епістемологія – філософська наука, яка…досліджує критерії науковості
196. Основна суперечність людської свідомості полягає у тому, що…постає свідомістю кожної
конкретної людини
Основне поняття філософської системи Г. Лейбніца, яким він позначає множинність першопочатків (першоовснов,
одиниць) буття

Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку, що
присутній у Всесвіті називається
космос
характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до гранично можливого стану повноти та
досконалості, називається
історія
Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика знань, згідно із
якою знання повністю співпадають із реальним станом справ

Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке визначає буття на підставі
основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається
(поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей носить назву





Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який здійснюється шляхом виведення
загальних висновків із одиничних тверджень (фактів)

Правильва відповідь: матерії і форми




Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос) будь-якої
речі, яку можна осягнути розумом.


характер.



Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, який

протистоїть егоїзму, це -



Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне
русло називається
Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної людини,
яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог


Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна пізнавати лише спостережуване,
ясне і корисне, носить назву




Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної
оболонки землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої
розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку




У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке асоціюється із
зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від життєвих благ
та задоволень, злиття душі з духовною, божественною
Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого самовизначення.
Правильно

Правильно

Правильно
долі
a. явища;



школі) характеризує собою найперше невимовне начало та кінцеву мету світу, а також символізує собою
«шлях», який повинна пройти людина носить назву


набувають планетарних масштабів і часто призводять до руйнування природного середовища, ставлячи
під загрозу саме людське існування на планеті, називають

Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап становлення
античної філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву
любові





Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів античних
філософів, є:

сутність


Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним критерієм моралі
виступає чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання


перетворив на фундаментальне поняття своєї філософської системи, для характеристики "метафізичного
стану людського перебування у світі"
Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного порядку
світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»





Правильно
Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить
назву
та задоволень, злиття душі з духовною, божественною першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень
будь-якого віруючого




Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з міфологією,

релігією, наукою та мистецтвом.
Правильно
Відповідь:






Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес Інтелектуального

оперування предметним змістом свідомості; упорядкований та усвідомлений рух думки через серію
фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату

сутність


В. Вернадський вважав, що моральна відповідальність для вченого має особливе та першопочаткове

значення та розробляв теорію «ноосфери»
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на "захист" і обгрунтування
основ християнського віровчення носить назву





Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове,
носить назву





речами


прагнень будь-якого віруючого
собою «шлях», який повинна пройти людина носить назву
Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос) будь-
якої речі, яку можна осягнути розумом.












назву


сутність





Питання 24





Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять, навколо
природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами




Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження, який
передбачає людяність і любов до людини - це принцип


Гегель (поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей



назву






Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії, яка пов`язувалася
із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до гранично можливого стану


зв’язку






сутність


якого віруючого (нірвана)

16. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов'язаний з діяльністю
християнських мислителів або так званих «отців» церкви, що припадає на II–VII ст. (патристика)
назву (діалектика)
a. Ф. Ніцше

системи;
Правильна відповідь: ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі
Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у подальшому не втручається у його
процеси, називається

Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної оболонки землі" (або сфери
розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором
розвитку
Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови світу, яке він визначає як
невизначене та безмежне - це
Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише за наявності пам`яті,
мінливості та змін
Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською цінністю та мірою відповідальності за
наслідки своїх дій
Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та об'єктом соціальних стосунків, а
також визначає певну характеристику внутрішнього світу людини, яка володіє самістю
Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному розгортанні і руху думки від загального
до часткового (одиничного)
Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні, унікальні природні та соціальні
якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно

Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний, державний», яким найчастіше
характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи
дикунів
197. Ключові терміни і поняття.
198.
199. СВІТОГЛЯД - сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини
людських взаємин із світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світоорієнтування;
світогляд включає в свій зміст вірування, ідеали, переконання, погляди.
200. ФІЛОСОФІЯ - (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду; особливий

рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає
остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.
201. РЕФЛЕКСІЯ - (з латин.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у
процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і
як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.
202. КАТЕГОРІЇ - (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — граничне широкі, вузлові поняття певної
галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.
203. ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО - за Г.Гегелем, три основні форми людської
духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту:
філософія (і наука) уособлюють здатність розуміти, мистецтво -- здатність переживати
дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними
початками буття.
204. ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ - характеристики цивілізацій
за їх фундаментальними ціннісними установками, запропоновані Рене Геноном: традиціоналістська
цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цінує новації і
більше орієнтована на майбутнє. Традиціоналістські орієнтації характерні для східних цивілізацій,
проґресистські — для західних.
205. ДУХОВНИЙ КОНОН ЖИТТЯ - або канонічне джерело — у межах деяких, переважно -
традиціоналістських цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією
переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує
роль нормативу - регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя („Веди" — у
Стародавній Індії, „П'ятикнижжя" — у Стародавньому Китаї, „Коран" — у мусульманських країнах).
206. САМСАРА - зафіксовані в текстах „Вед" давньоіндійські уявлення про переселення душі з тіла
в інше при його смерті; душа на відміну від тіла вважається безсмертною. Подальше для душі втілення
може підносити або знижувати статус попереднього життя залежно від добрих або поганих вчинків
людини. Вже в давні часи сансара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж позитивних:
нескінченне блукання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому всередині І тисячоліття
до н.е. у Стародавній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів подолання сансари.
207. КАРМА - в уявленнях про сансару - закон універсального причинного зв'язку, згідно з яким
все, що здійснює душа під час її актуального існування у певному тілі, становить її життєвий контекст:
нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре впливає на долю душі в її подальших
втіленнях.
208. МОКША - стан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті душі, які у своїх
життєвих втіленнях запобігли зла, чинили лише благодіяння.
209. БРАХМАН - у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок
світу.
210. АТМАН - індивідуальні, конкретні виявлення брахмана.
211. ДАО - вихідне поняття філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури Китаю.
Ієрогліф, що позначає “дао”, поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння людського шляху
набуває у даосизмі всеохоплюючого смислу: весь Космос постає упорядкованим саме таким чином,
що він припускає буття людини та певний тип її поведінки. Отже, “дао” — закон буття, початок
Космосу, життєва доля людини і те, що повинно бути основою правильного людського мислення.
212. НЕБО І ЗЕМЛЯ – у давньокитайських уявленнях про світ – універсальні сутності, що

виконують оцінні та орієнтовні функції: небо – це сфера чистих, ідеальних, правильних, вічних рухів
та явищ, земля – сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних рухів та явищ. Життя людини
відбувається у проміжку між Небом тп Землею, тому людина розглядається причетною як до
ідеального, так і до хаотичного. Самоназва Стародавнього Китаю – “Піднебесна країна”.
213. ФІЗИС (або ФЮЗИС) — з давньогрец. — природа; у вихідному значенні те, що
становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає,
розширюється, породжує свої різноманітні прояви.
214. АРХЕ - з давньогрец. — початок; перший, вихідний головний пункт; засада. У
давньогрецькій філософії — універсальний початок усього сущого.
215. АТОМ - дослівно-неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не
підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності
світу.
216. КОСМОС - з давньогрецької: порядок, краса, влаштування, оздоблення; розуміння
Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.
217. ІДЕЯ (або ЕЙДОС) – дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що
позначає внутрішню неподільну цілість будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо
модеренизованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого
явища або його конструктивний принцип.
218. ГІЛЕМОРФІЗМ - (з давньогрец.: гіле та морфе) — за Арістотелем, вихідні складові
будь-якого сутнього; матерія — невизначении пасивний матеріал; форма — активне
впорядкування матерії.
219. НООС (або НУС) — з давньогрец. — розсудок, розум, мудрість; у давньогрецькій
філософії — Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.
220. АТАРАКСІЯ - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу
античної філософії — душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдоско-
налення прихильник мудрості.
221. АБСОЛЮТ – основна характеристика Бога в середньовічному Його осмисленні, яка
передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та
досконалості.
222. ПРИЧЕТНІСТЬ – у середньовічному світобаченні – основний спосіб утвердження будь-чого в
бутті через певну, індивідуальну міру участі в абсолютному бутті.
223. ДУХ – у середньовічному світобаченні єдино справжня форма буття або буття як таке, корінь
будь-якого існування; основні якості духу – самототожність, абсолютна активність, позапросторовість,
неподільність, єдність, вічність, саморефлексивність; у середньовіччі Бог є Бог-Дух.
224. ДУША – в Середні віки – джерело і причина людського життя, результат вкорінення у людське
тіло частки божественного духу; через це душа займає середнє положення між духом і тілом. Через
зв’язок із духом душа постає безсмертною та розумною, через зв’язок із тілом індивідуальною,
чутливою, дійовою. І спрямовувати свої зусилля вона може або угору . до духу, або вниз, до тілесного.
225. ЕКЗЕГЕТИКА – мистецтво тлумачення текстів Святого Письма, пояснення змісту та сенсу
божественного об’явлення (див.); середньовічні теологи-екзегети виділяли, як правило, 4 шари сенсів
у змісті Святого Письма: реальний, історичний, символічний та священний.
226. ІЄРАРХІЯ – структура світоустрою у християнському світобаченні: оскільки кожна річ має свою
власну і унікальну міру причетності до абсолюту, світ постає складною багаторівневою будовою,
замкненою на свій буттєвий та смисловий центр; тому ієрархія передбачає 2 типи зв’язків сущого:
взаємоузгодженість та підпорядкування, тобто зв’язок порядку та цінності.
227.
228. ТЕОЛОГІЯ – термін, введений Арістотелем для позначення “першої філософії”; у перекладі
значить богослов’я; за змістом – це теоретична складова релігійного віровчення, покликана
узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх.
229. ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ – з лат.: за межами зовнішнього, зображуваного; характеристика Бога у
християнському світобаченні як такого, який принципово несумісний із реаліями світу внаслідок того,
що назліченно їх перевершує, тобто це позамежність або позасвітність Бога.
230. ОБ’ЯВЛЕННЯ – пряме і безпосереднє розкриття Богом своїх намірів та настроїв людям, як
правило – через обраних осіб: пророків, провидців та ін. Об’явлення не є проявом “мови Бога”,
оскільки наміри Бога не можна передати адекватно ніякими частковими формами, у тому числі – і
людською мовою; через це об’явлення потребує тлумачення, екзегетики (див.).
231. МАКРОКОСМ ТА МІКРОКОСМ – поняття, що позначають фундаментальні орієнтири
європейського світобачення доби Відродження: макрокосм – великий світ, мікрокосм – малий світ або
людина. Ці поняття співвідносні: мікросвіт є концентрацією та виявленням властивостей великого
світу, а останній перебуває у спорідненості із якостями людини.
232. АНТРОПОЦЕНТРИЗМ – логічний наслідок тлумачення співвідношення в епоху
Відродження макрокосму та мікрокосму: оскільки лише людині в яскравій формі притаманний розум,
то якості світу не лише зосереджені в людині, а й через людину виходять у виявлення, усвідомлення;
тому людина постає центром та зосередженням якостей світу.
233. ГЕЛІОЦНТРИЗМ – висунуте М.Коперніком положення, що доцільніше вважати не Землю, а
Сонце (Геліос) центром світу (або планетної системи); за часів Коперніка та пізніше геліоцентризм
розглядали як аргумент проти релігійних тверджень про особливе становище людини в світі.
234. СИМПАТІЯ СВІТОВА – у поглядах та ідеях багатьох мислителів Відродження – взаємний
потяг усіх речей та явищ дійсності на основі того, що світ пронизаний та поєднаний енергією єдиної
світової душі.
235. ПАНПСИХІЗМ – позиція, яка наділяє усі явища світу душею, оскільки саме світова душа
постає джерелом життя та активності космосу; через це зірки, планети, мінерали розглядалися як
одухотворені істоти.
236. ДЕЇЗМ – розповсюджена в новий час позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому власних
законів і далі вже не втручається у його функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають
237. ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – панівний в Європі тип мислення за умов утвердження індивідуалізму та
буржуазних суспільних стосунків; він грунтувався на “трьох китах”: а) на виключній довірі фактам
(“краще один раз побачити, ніж сто разів почути”); б) на чіткій, ясній та зрозумілій логіці; в) на
культивуванні активності (за будь-яких обставин краще діяти, аніж нічого не робити).
238. ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ – провідні категорії світоосмислення епохи Нового часу: об’єктом
позначали частину (фрагмент) природи, на яку спрямовувалась активність людини, суб’єктом –
людину як вихідний пункт проявів активності розумового та матеріального планів.
239. ЗАКОН – форма прояву необхідності у природі, об’єктивний, сталий, повторюваний тип
зв’язку між процесами та явищами дійсності або всередині них; в попередні епохи закон розглядався
переважно як юридичний закон або владна норма.
240. СУБСТАНЦІЯ – одне із центральних понять новоєвропейського світоосмислення, що
позначало таку основу світу, яка охоплювала та пронизувала собою усі форми та явища дійсності, була
самовладною та не потребувала для свого буття ніяких інших джерел або причин.
241. РЕЛІГІЯ І МОРАЛЬНІСТЬ – унаслідок розповсюдження у духовному житті Європи Нового
часу деїзму та ідей Просвітництва з’явилась тенденція пов’язувати релігію лише із моральністю,
звільняючи від її впливу всі інші сфери життя та діяльності. Тим самим заперечувався теїзм – позиція
розуміння Бога як єдиного Творця, упорядника світу та джерела усякого буття.
242. АПРІОРНИЙ ТА АПОСТЕРІОРНИЙ – дослівно: “перед досвідний” та “після досвідний”;
поняття філософії І.Канта, який вважав, що задля пізнання людському розумові потрібні його власні
форми, які передують пізнанню, а тому постають апріорними; все, що проходить через досвід, набуває
рис не просто інтелектуальних форм, а знання, яке, отже, завжди апостеріорне.
243.
244. ДРУГА РЕФЛЕКСІЯ (або “РЕФЛЕКСІЯ РЕФЛЕКСІЇ”) – за Г.Гегелем, той рівень самоусвідомлення
думки, коли вона фіксує не реальність, а лише свої власні акти, висвітлюючи поле свого “чистого”
споглядання; саме така рефлексія здатна усвідомлювати себе як єдине та всеохоплююче середовище
будь-якого змісту, а логікою другої рефлексії може бути лише логіка самовідрізнання та
самопоєднання – логіка внутрішніх суперечностей, тобто діалектична логіка.
245. ПРЕДМЕТ (мислення і пізнання) – частина об’єкта, які виділена, помічена та відмічена людиною
через віднесення її до певних еталонних систем відліку та визначеності; через це той же самий об’єкт
може поставати у визначеннях різних предметів для різних галузей пізнання.
246. РОЗВИТОК – за Гегелем, такий тип зв’язку, який резюмує, підсумовує усі можливі зв’язки та
взаємодії дійсності, тобто це є “зв’язок усіх зв’язків”; тому лінія розвитку найбагатша за змістом від
будь-яких інших типів зв’язку, а тому пізнання розвитку ущільнює пізнання, робить його більш
насиченим та ефективним.
247. СИСТЕМА ЗНАННЯ – за Гегелем, будь-яке знання, що претендує на істинне, має бути системно
впорядкованим, адже лише при цьому воно постане позбавленим однобічності та випадковості;
взаємний зв’язок усіх компонентів знання не лише робить знання надійнішим, а й доступним для
перевірок.
248. СУБСТАНЦІЯ – СУБ’ЄКТ – основна характеристика абсолютної ідеї у філософії Г.Гегеля, оскільки
остання не лише все включає у свій зміст, а й постає єдиним джерелом руху та активності.
249. Я І ТИ – відношення, яке у філософії Л.Фейєрбаха постає єдиною справжньою основою та
умовою людського спілкування: лише тоді, коли ми бачимо у співбесіднику “Ти”, тобто принципово
рівне та споріднене нашому “Я”, можливий справжній, виправданий діалог між людьми.
250. ВІДЧАЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ (або тотальний) – за Кіркегором, стан, до якого людина
може прийти внаслідок щирого самопізнання та самозаглиблення: шукаючи і не знаходячи ні в чому
свого життєвого кореня, людина впадає у відчай – відчуття абсолютної самотності та відчудження від
усього; це відчуття може привести людину до осмислення свого абсолютного відношення до
абсолютного, тобто до Бога, в якому єдиному знаходить своє виправдання наша індивідуальність.
251. ВОЛЯ – непояснюване, ірраціональне прагнення до самоздійснення, просте поривання до
буття, що, на думку А.Шопенгауера та Ф.Ніцше, лежить в основі будь-якого існування.
252. ЕКЗИСТЕНЦІЯ – з лат. – існування; цей термін С.Кіркегором був витлумачений у його
початковому значенні – “вихід за межі встановленого, усталеного” – для позначення провідної
особливості людського існування: неузасадененості, відсутності надійних, однозначних коренів буття.
253. ЖИТТЯ – за Ф.Ніцше, єдина справжня реальність, бо все в світі постає лише різними проявами
життя; в основі життя лежить “воління до волі”, тобто бажання проявити воління як таке.
254. ДІАЛЕКТИЧНИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ – назва основних філософських складових
вчення марксизму, що прагнув бути системою тверджень про світ, як в основі своїй – матеріальний,
ніким не створений, але динамічний і рухливий; соціальна історія тлумачилася як різновид
матеріального процесу, тому її засади визначали процеси виробництва. Свідомість і мислення при
цьому розглядалися як результат стихійних перехрещень природних взаємодій, як форма
відображення одних матеріальних процесів у інших; відповідно свідомість не могла мати власного
онтологічного статусу: буття є первинне, а свідомість – вторинна (відображення).
255. ІРРАЦІОНАЛЬНЕ – таке, що не підлягає розумінню, раціональному поясненню та тлумаченню.
256. ПОЗИТИВНЕ – основне поняття філософських міркувань О.Конта: ясне, реальне,
спостережуване, корисне, - те, що повинна вивчати наука, відкидаючи примарне, непевне, непотрібне
людині та суспільству.
257. АБСУРД – у філософських міркуваннях А.Камю – ситуація людського існування, зумовлена
впевненістю людини у тому, що “Бог помер”, що не існує абсолютної системи визначення добра і зла,
а тому всі вчинки людини стають відносними і втрачають будь-який сенс.
258. ВЕРИФІКАЦІЯ – запропонована представниками логічного позитивізму процедура перевірки
наукових знань на істинність: за допомогою апарату математичної логіки треба було звести положення
науки до “атомарних фактів”, а останні – порівняти із “атомарними фактами”.
259.
260. НЕСВІДОМЕ – приховані глибинні шари людської психіки, результат проявів у ній дії
найглибших інстинктів життя (а за твердженнями деяких дослідників – і набутих людськими
поколіннями навичок культурної поведінки); несвідоме відчутно впливає на процеси свідомості,
особливо – на творчість, уявлення про цінності, життєвий вибір, мотивацію дій.
261. “ОТВІР У БУТТІ” – характеристика людини у фундаментальній онтології М.Хайдеггера: лише
через людину буття як буття себе проявляє, оскільки окрім людини ніхто не усвідомлює себе у своєму
відношенні до дійсності; із названої характеристики людини випливають також: “при-бутті-
перебування”, “вартовий буття”, “тут- буття”.
262. ПАРАДИГМА – з д-грецької: взірець – у філософії та наукознавстві ХХ ст. – усталений взірець
(еталон) мислення або науково виправданих міркувань, що повинні приводити до достовірних
результатів у науковому пошуку.
263.
264. ПРОЕКТ - у філософії екзистенціалізму (Ж.-П.Сартр) спосіб реалізації людиною своєї свободи:
постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті, постає не лише вибором дій, а вибором життєвої
долі.
265. СУБЛІМАЦІЯ – непряме, опосередковане (іноді – символічне) виявлення несвідомого у
діяльності людини.
266. СЦІЄНТИЗМ – світоглядна установка, згідно із якою лише наукове знання постає найбільш
виправданим, цінним для показовим для будь-якого знання.
267. ФЕНОМЕН – основне поняття філософії Е.Гуссерля: те єдине, що надане нам у досвіді
свідомості, те, що нам реально з’являється, єдина форма виявлення реальності у свідомості та для
268. АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП – у деяких сучасних науках – початкове припущення того, що без
урахування факту наявності людини в світі природні процеси не можна зрозуміти в їх єдності та
провідних характеристиках, а наукова картина світу не зможе набути логічного та змістового
завершення; і навпаки: поза цим принципом із стихії природних процесів появу людини пояснити
просто неможливо.
269. БУТТЯ – НЕБУТТЯ – гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через яке
визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже немає, а й тому, що
такого роду межа вказує на такі якості сущого, втрата яких різвнозначна втраті самого такого сущого;
означена межа позначає також граничну щирість людської думки, її вміння утримуватись у власних
актах при бутті, а не зриватися в небуття.
270. ІНТЕНЦІЯ – властивість людської думки та свідомості, пов’язана із їх принциповою
спрямованістю на певний предметний зміст; визнання того факту, що не може бути думки “ні про що”,
свідомості “із нульовим змістом”.
271. МЕТАФІЗИКА ТА ОНТОЛОГІЯ – за усталеною традицією філософії ХХ ст. – основні філософські
науки про буття; метафізика розглядає найперші, позачуттєві та позафізичні засади буття, а онтологія –
види, рівні, форми проявів буття. Метафізика у дослідженні буття тяжіє до вирішення питання “Що?”
(“Що є буття?”, “Що є перше буття?”), а онтологія – до вирішення питання “Як?” (“Як проявляє себе
буття?”).
272. ВІДКРИТІСТЬ – фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної
неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-
історичного процесу та напрямам людської діяльності; відкритість також слід розуміти і в плані сенсу
людського життя: поки людина живе і діє, сенс її життя постає невизначеним до кінця, бо вона може
його суттєво трансформувати.
273. ЕКЗИСТЕНЦІАЛ – характеристика людини (атрибут людського існування), поза якою немає
людини, як людини, та поза якою у світі не було би того, що в нього привносить людина.
274. ІНДИВІДУАЦІЯ – унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати
його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю, мати
своєрідний універсум свого життєвого самоздійснення.
275. “САМІСТЬ” – термін німецької класичної філософії, який набув поширення у філософських та
психологічних концепціях ХХ ст., де він позначає внутрішній центр людської особистості, концентрацію
особистих якостей людини.
276. АБСОЛЮЦІЯ (або ІДЕАЦІЯ) – здатність людської свідомості створювати у полі свого
інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким
свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.
277.
278. ІДЕАЛЬНЕ – характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно із яким свідомість не
відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв’язків та через
доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін “Абсолюція”).
279. МИСЛЕННЯ – процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто
упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пенктів до виправданого змістом
цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання
фундаментальних характеристик буття.
280. МОВА (І МОВЛЕННЯ) – провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто
форма передачи того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприклад, ті ж самі
еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мова жестів,
- серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту
281. ОНТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС СВІДОМОСТІ – здатність людської свідомості мати у своєму змісті те,
чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може; йдеться, насамперед, про ідеацію,
предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.
282. ПРЕДМЕТНІСТЬ – здатність людської свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні
системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним;
завдяки такій здатності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане,
потенційне, належне; в цілому: предметність – це сприйняття людською свідомості дійсності у вимірах
людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.
283. ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – характеристика людської свідомості, пов’язана із її здатністю подумки
вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські
зусилля на їх реалізації.
284. АГНОСТИЦИЗМ – позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову можливість або
мати істинні знання, або мати можливість знання надійно оцінювати щодо їх відношення до істини.
285. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ – розділ філософського знання, філософсько-методологічна наука про знання;
у деяких країнах – перш за все та переважно – про наукове знання.
286. ГНОСЕОЛОГІЯ – одна із фундаментальних наукових дисциплін, що вивчає пізнання, його роль у
людській життєдіяльності, рушійні сили, суперечності пізнання, критерії та ознаки істинних знань.
287. ДОГМАТИЗМ – надмірне наголошування на цінності та незмінності виправданих знань, ідей та
принципів.
288. ІСТИНА – якісна характеристика знання та мета пізнання – така характеристика знань, згідно із
якою знання повністю співпадають із реальним станом справ; проте пряме дублювання реальності
позбавляє людське пізнання сенсу, а тому істина постає як еталон та ідеал пізнання, який спрямовує
пізнання, якісно його зумовлює; в своїй же повноті пізнання постає багатостороннім процесом
продукування засобів наближення до істини.
289. МЕТОД – свідомо відфіксований шлях досягнення бажаних результатів у різних сферах
людської діяльності; у науковому пізнанні методи постають теоретично обгрунтованими, ретельно
проробленими, а тому їх інколи називають “генетичним кодом науки”.
290. ФАКТ НАУКОВИЙ – подія або явище дійсності, зафіксовані засобами, що викликають довіру
науки та описані із допомогою наукових понять або категорій.
291. ІСТОРІЯ – процеси дійсності, що виникають та розвиваються як частина космічних процесів,
але частина особлива – пов’язана із свідомою діяльністю людини та із свідомими фіксаціями
сукупності подій, що її супроводжують; через це історія розвивається прискореними темпами, весь час
розширює сферу своїх проявів та можливостей, і, отже, постає, як простір творення та реалізації
людиною своєї свободи.
292. СУБ’ЄКТ ІСТОРІЇ – та самодіяльна одиниця, що в історичному процесі постає джерелом
історичної активності та, в кінцевому підсумку, - вихідною мотивацією історичних дій; в даному розділі
аргументується визначення суб’єктом історії не людини, не історії як окремої самовладної персони, а
людської особистості.
293. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА – сукупність процесів, пов’язаних із продукуванням в суспільно-
історичному процесі інтелектуальних образів, ідей, настроїв, стереотипів поведінки та ін.
294.
295. ІДЕОЛОГІЯ – активно-дійове спрямування процесів духовного життя суспільства, тому це є
сукупність ідей, гасел, принципів, що в своїй сукупності утворюють певну програму сукупних
соціальних дій.
296.
297. ПРОГРЕС – таких характер розвитку певних, перш за все – соціальних процесів, коли параметри
цих процесів підлягають оцінці або вимірювання за принципом переходу від простого до складного,
від одноманітної тотожності до диференційованої єдності, від меншого до більшого та ін.
298. КУЛЬТУРА – сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих
характеристик та можливостей – та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські
творчі можливості проявились із найбільшим ступенем повноти, досконалості та виразності, внаслідок
чого культура постає носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та найвищих
цінностей, ідеалів, сенсів.
299. “МОРФОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ” – поняття, що виражає серцевину культурологічної концепції
О.Шпенглера: культура – це явище принципово єдине, тому вся культура певного народу пронизана
єдиним початком або єдиною вихідною формою; дослідити та зрозуміти культуру можна лише
шляхом виділення цієї пра-форми та відслідковування її видозмін.
300. ЦИВІЛІЗАЦІЯ – стан функціонування суспільства, що виникає на основі певних досягнень в
розвитку культури; цивілізація пов’язана із будуванням міст, із виникненням письма та держави, із
виготовленням та використанням металів, тому вона суттєво стабілізує суспільну історію; але внаслідок
неспівпадіння вихідних спрямувань цивілізаційних та культурних процесів, між культурою та
цивілізацією можливі не лише взаємні впливи та стимулювання, а й конфлікти.
301. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ – такі проблеми, що виникли внаслідок суттєвого зростання
можливостей людського впливу на природу: у ХХ ст. масштаби людських дій стали дорівнювати
масштабам планетних природних процесів, але ці дії досить часто руйнують природу, ставлячи під
загрозу саме людське існування на планеті.
302. МАШИНА – інженерний вид техніки, результат матеріалізації наукових знань; традиційна
машина складалася із трьох елементів: робоче знаряддя (що діє на предмет праці); передаточний
механізм та силова установка; науково-технічна революція додала до них четвертий елемент –
кібернетичний інформаційний пристрій, внаслідок чого машина перетворилася на саморегульований
комплекс.
303. НАУКА – спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності,
спрямований на продукування достовірних перевірених знань; в реальному житті суспільства наука
постає у трьох виявленнях: як сукупність знань; як спеціальна пізнавальна діяльність; як сукупність
соціальних організацій та інститутів, що забезпечують виконання такої діяльності.
304. ТЕХНІКА – в широкому значенні – особлива форма людського утвердження в бутті та взаємодії
із світом, коли людина за допомогою кінцевого, контрольованого, впорядкованого намагається
опанувати нескінченним, спонтанним, хаотичним; ця форма людського самоутвердження можу
набувати простих, а також – надзвичайно складних виявлень.
305. ТЕХНОЛОГІЯ – виправдані способи застосування техніки та способи поєднання окремих ланок
процесів людської діяльності.
306. ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ – перехід до якісно нових способів технічної та виробничої
діяльності, можливість яких відкрилася разом із досягненнями в галузях електроніки, інформаційної
техніки, генної інженерії; всі вони повинні привести до того, що людина буде здійснювати свою
діяльність не за принципами грубого зовнішнього втручання у природні процеси, а шляхом входження
у внутрішнє їх регулювання на засадах їх власних законів та властивостей.
307. ІНДУСРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, що базує свою життєдіяльність на засадах
машинного виробництва.
308. ТЕХНОТРОННЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, яке повинно базувати свою життєдіяльність на
засадах досягнень та результатів технологічної революції, володінні інформацією, лібералізації
суспільних відносин.
1.Визначення предмету філософії, їх зміст та особливості.

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та
орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження.
Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як
узагальнюючий характер знання, принциповий людино-центризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці
особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає
як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття.
Термін "філософія" походить від грецьких слів i e - любов і ia - мудрість і означає любов до
мудрості. Філософія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і
фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу..Своїм основним
завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами
для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто
філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у
ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до
світуСтарогрецький мислитель Платон вважав, що завдання філософії полягає в пізнанні вічних і абсолютних
істин, що під силу лише філософам, які від народження наділені відповідною мудрою душею. Філософами
тому не стають, а народжуються. На думку Арістотеля, завдання філософії - досягнення загального у самому
світі, а її предметом є перші начала і причини буття. При цьому філософія є єдиною наукою, яка існує заради
самої себе і представляє "знання і розуміння заради самого знання і розуміння".Слід зазначити, що розуміння
предмета філософії пов'язане і з соціально-історичними умовами. Так, наприклад, розкладання суспільства
(грецького, античного, середньовічного і тому подібне), безумовно, вплинуло на появу концепцій, згідно з
якими філософія покликана звільнити людину від страху перед майбутнім і стражданні і сприяти досягненню
щастя і душевного здоров'я.
2.Співвідношення філософії і світогляду. Що у такому співвідношенні є ширшим поняттям
Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє
місце в світі та своє життєве призначення. Ясно, що світогляд – не просто знання, а деяке інтегральне
духовне утворення, оскільки: а) він повинен надавати людині не просто знання про закони тих чи інших сфер
реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням; б) предмет світогляду – відношення “людина – світ”
постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд
ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві
мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали,
цінності, вірування, життєві норми та стереотипи. Якщо ми хочемо дізнатися про світоглядні уявлення
того чи іншого народу, або й окремої людини, ми повинні спробувати виявити, пізнати та зрозуміти саме це.
За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана інтегрувати
людину у світ, надати їй найперших життєвих орієнтирів, подати дійсність у її людських вимірах та
виявленнях.
Формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через
батьків, оточення, соціальні зв’язки у світоглядні уявлення, і світоглядні переконання.
Філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте
далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх
світоглядних орієнтуваннях. Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини,
називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична
форма світогляду. Філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути аргументованою,
внутрішньо стрункою, логічно послідовною.
Звідси випливають основні аспекти взаємозв’язку філософії та світогляду. З одного боку, філософія є
різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду,
філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у
такий спосіб – “філософія є теоретичним ядром світогляду”. З іншого боку можна висловити і прямо
протилежне твердження – світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та
вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд в
цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми,
вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий
рівень осмислення, вираження та розв’язання. Можна додати й те, що певною своєю частиною філософія
взагалі виходить за межі світогляду; йдеться про те, що у філософії є суто інструментальні підрозділи та
знання, які не мають прямого світоглядного значення; це, наприклад, вчення про структуру суджень,
умовиводів та ін. Цей певний вихід філософії за межі світогляду має і своє змістовне пояснення: якби
філософія повністю збігалась із світоглядом, у неї не було б можливості досліджувати, критично аналізувати
світогляд.
3.Найбільш важливі особливості філософського мислення. В якому сенсі філософське мислення є
мисленням про мислення
Метафізика - це специфічний вид філософського знання, пов'язаний з найбільш абстрактною та глибокою
формою рефлексії, роздумами людини над проблемами особистого та світового буття, аналізом граничних
засад існування.
Філософський стиль мислення з’являється тоді,коли людина починає масштабно мислити і шукати
оптимальний варіант свого життя. Філософія в перекладі– любов до мудрості. Філософський тип мислення є
не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого
існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію(визначення осн. ідеї свого життя і обрання найбільш
загальних шляхів її реалізації). Такі вибори людина може робити на3-ьох осн. рівнях: -
звичайний/буденний(почуття); -теоретичний(мислення); практичний(на осн. почуття і мислення– визначеність
і ідея). Філософія– почуття усвідомлення, теор.-практ. Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого.
Філософське мислення- це соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип
мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення
дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або
прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона
знаходиться
Специфіка філософського мислення полягає в тому, що:
♦ воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття;
♦ воно є формою людського самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору;
♦ філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою, якою вона повинна
бути;
♦ філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме
мислення;
♦ воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;
♦ при цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв'язати доленосні, абстрактні
проблеми людського буття;
♦ воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та
інтересів.
"Я мислю, отже, я існую" Р. Декарт
Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ
об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях
До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим
через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю процесу
пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою
слова і попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.
Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою
мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених предметів.Матеріальною
основою мислення є мова, яка є знаряддям і способом існування думки. Цим людське мислення якісно
відрізняється від тваринного Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою. Думка спирається на згорнуту
внутрішню мову. Експерименти показали, що жодна складна думка не протікає без згорнутих внутрішніх
мовних процесів. Виявилося, що якщо зареєструвати положення язика, горлянки в спокійному стані, а потім
запропонувати досліджуваному почати вигадувати будь-яку задачу, то в мовному аналізаторі почнеться
складна діяльність, яку можна зареєструвати. Таким чином, кожна думка пов'язана з внутрішнім мовним
процесом.Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності.
Мислення породжується потребами людської практики і розвивається в процесі пошуку шляхів їх
задоволення. Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання
світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної
дійсності. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. Рівень розвитку мислення визначає, якою
мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами і над собою.
Філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, думкою про думку, ніж мисленням та
думкою про якусь реальність. Точніше, реальність самого мислення та самої думки і постає для філософії
найпершою реальністю. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати не
часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини мислити
та усвідомлювати. З другого боку, коли філософія виходить за межі часткових форм, тобто за межі реальних
станів дійсності взагалі, то вийти вона може лише у ментальний простір, тобто у власний простір думки:
думка, не підкріплена реальністю, може тримати лише сама себе. Філософське мислення, це, за висловом
одного філософа, є “мисленням у себе на підвісі”. За великим рахунком це є прагнення і мужність тримати
думку у напрузі та неперервності.
4.Співвідношення філософії і науки. Чи є філософія наукою, чи має вона обслуговувати науку?
Філософію часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і
філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов'язана з науковим
знанням, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий предмет
вивчення, характерні способи підходу до нього.
Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі,
без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є лише
моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.
Це не просто знання, а знання, "вдягнене" в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а смисл
буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний змінювати світ і самого
себе. Розглядаючи відношення "людина – світ", філософія прагне піднятися до усвідомлення питань про мету
та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене складною
системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб'єктів (індивідів, груп,
класів) можуть бути реалізовані в існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони співпадають чи не
співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.
У цьому плані філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути за своєю суттю як
науковою, так і ненауковою.
При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.
Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратися на
матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючи нові відкриття в
пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як
методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це буде йти мова далі.
5.Структура філософського знання та основні філософські дисципліни, їх зміст і завдання
структура філософського знання зумовлюється тими сферами реальності, які осмислюються людиною, а
саме:
1) онтологія, натурфілософія та космологія визначаються такими сферами, як природа, світ, космос;
2) соціальна філософія, соціологія, філософія історії, етноф-ілософія, культурологія обумовлені такими
сферами реальності, як суспільство та природа;
3) філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія вивчають саму людину
з її особливостями, здібностями, властивостями;
4) логіка, гносеологія, ноологія визначаються сферою інтелектуальних процесів;
5) етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філософія історії - сферою духовного життя,
осмисленням її цілей та цінностей.
ФІЛОСОФСЬКІ ДИСЦИПЛІНИ
Антропологія Прагнення до пізнання природи людини - одна з основних завдань філософії. Спроба
визначити область загальнолюдського пробуджує самосвідомість людини, служить проясненню його власного
місця у світі (а саме щодо інших живих істот) і набуває практичне значення як у сфері осмисленого
самоздійснення, так і в побудові гідного людини суспільства.
Етика Основні проблеми етики спрямовані на з'ясування того, що таке добро, яке повинно визначати
позицію і поведінку людини. Етика прагне методично виявляти основи справедливого, розумного і
осмисленого дії та (спільної) життя. Відправні пункти і основні поняття етики повинні сприйматися
общезначимо і розумно, без посилань на зовнішні авторитети і угоди, в результаті чого вона займе незалежну і
критичну позицію стосовно пануючої моралі.
Завданням метаэтики є повторна перевірка мовних форм і самих функцій етичних висловлювань.
Естетика Естетика займається общезначимым визначенням прекрасного і форм його прояви в мистецтві і
природі, а також його впливу на людину. Залежно від своєї орієнтації вона робить це суто функціонально - або
описово, або нормативно. Поряд з теорією мистецтва у ній розглядаються питання естетичного судження і
форм естетичного сприймання і переживання. У сучасній естетиці помітні також тенденції до теорії
інформації і до лінгвістичного аналізу.
Метафізика та онтологія Ці дисципліни сходять до філософії Арістотеля, розумів їх як "першу
філософію", оскільки вони задають питання про першопричини і засадах сущого як такого; вони обговорюють
такі теми: буття саме по собі (онтологія), буття Бога (філософські проблеми теології), душа (психологія) і
суще в цілому в його взаємозв'язку (космологія).
Логіка Це вчення про послідовне і впорядковане мислення. Формальна, класична логіка поділяється на
вчення про елементи мислення (поняття, судження,умовивід) та вчення про методи (способи дослідження та
доведення). Сучасна логістика прагне до максимальної формалізації і математизації. Вона працює з логічними
численнями, зрозумілими як системи знаків (символів) і правил оперування з ними. Крім того, їй відомі і
багатозначні системи, в яких висловлювання можуть приймати інші значення істинності крім значень "істина /
хибність".
Теорія пізнання та філософія науки Це вчення про умови, сутності і межі пізнання. Його тема -
співвідношення суб'єкта, об'єкта і змісту пізнання.Філософія науки займається передумовами і основами
пізнання в приватних науках. Вона з'ясовує їх методи, принципи, поняття та цілі та піддає їх критичної
перевірки.
Філософія мови Філософія мови розглядає питання виникнення, розвитку, значення та функцій
мови.Переважаючий в наші дні аналіз мови, що склався під впливом Вітгенштейна, ділиться на два напрямки.
Напрямок ідеального мови на основі критики мови і його формалізації намагається створити як можна більш
логічно ідеальний мову, що відповідає вимогам точних наук. "Філософія буденної мови", зі свого боку,
аналізує мову в її природному, повсякденному застосуванні і значенні.
Філософія історії намагається осягнути й пояснити природу, зміст і хід історії, а також зрозуміти людину в
її історичності.
У філософії релігії досліджується сутність релігії як феномену та з'ясовується його значення для людини і
суспільства, а при необхідності піддається критиці.
Філософія природи займається тлумаченням і поясненням природи як цілого, а також її історичних та
природничих досліджень. Філософія права досліджує проблему обґрунтування права, головним чином -
питання про те, чи існує загальна норма, з якої можна вивести якесь конкретне право (наприклад природне
право).
Соціальна і політична філософія розглядають структуру, функції і значення держави і суспільства.
Людина розуміється як соціальна істота, яка реалізує себе у спільноті. Сьогодні ці дисципліни усе частіше
займаються і критикою умов життя людини в сучасному індустріальному суспільстві.
6.Характерні риси міфологічного світогляду. Причини присутності міфології у сучасному

Міфологія (від грец. myt - оповідь і g - слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду
первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф-
вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-
антропоморфній формі. Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення
людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали організовані в
єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе. Можна виділити кілька основних
типів світогляду, за способом розуміння людиною свого місця в світі:1.Міфологічний світогляд є результатом
практично-духовної діяльності людини. В міфологічному світогляді людина не відділяє себе від речей
природного світу, а окрема людина не відділяє себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не
існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет.
Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот - богів та героїв, що уособлюють різні
природні начала, оскільки в міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив
цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії з світом, що зробило можливим теоретичне
відношення до світу і виникнення таких форм світогляду як наука, релігія, філософія.
7.Суттєві риси давньосхідної філософії (на прикладі якоїсь філософської школи).
Давньоіндійська філософія (ортодоксальні і неортод. школи)
Історія індійської культури сягає глибини віків. Активну участь в її творенні брали арії — кочові племена,
які, за археологічними та етнографічними свідченнями, вийшли, ймовірно, з півдня України. Вже в II тис. до
н. е. на території Індії склались дрібні державні утворення. Давньоіндійське суспільство було кастовим,
світоглядом його була міфологія, викладена у Ведах — збірниках гімнів. Веди освячували кастовий лад і
проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, в тому числі військовою
аристократією — кшатріями. Звідси назва ведійської міфології — брахманізм. Основний мотив ведійської
літератури — панування духовного над матеріальним, брахманів над іншими кастами.Ортодоксальні,
класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса, вайшешика, санкх´я, ньяя і йога.
Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Сутність людини також включає
атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і
злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Неортодоксальні, некласичні (настіка)
філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — світова релігія,
морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії,
вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є
причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є
бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини:
правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний
спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування
бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару —
безкінечність народжень.
8.Біологічна неспеціалізованість людини, приклади її проявів. Основні сходинки входження людини
у людський спосіб буття.
Ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського становища в світі, зокрема, такі, як людську
біологічну неспеціалізованість (буття людини не можна звести до життя її організму), зв’язок людини із
процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці доволі своєрідні та важливі аспекти людського
становища в світі певним чином концентруються в такому феномені, який позначається у філософії як
проблематичність людського буття. З одного боку, можна народитися людиною, мати людський організм,
проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; можливість такого стану справ наочно
демонструється реальними фактами, коли маленькі діти випадають із людського оточення, виживають, проте
не набувають важливих властивостей, притаманних розвинутій людині. Це значить, щолюдські якості не
з’являються у людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї ростуть волосся, тобто самим фактом
народження людині ще не гарантується її статус буття. З іншого боку, проблематичність людського буття
зумовлена й тим, що людина може мінятися, причому інколи – досить суттєво: у певному сенсілюдина завжди
не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття, принаймні тоді, коли людина живе, постаєвідкритим та
незавершеним. Через це досить складно однозначно визначити норми та вимоги, які можна було би
прикладати до людини з метою встановлення «міри людяності» певної конкретної людини. В історії людства
можна знайти колосальну кількість прикладів, які свідчать, що певні якості, які деякий час вважаються
необхідною та невід’ємною людською характеристикою, раптом переходять, зникають, а те, що раніше
вважалося для людини неможливим, раптом перетворюється на норму та, навіть, престижну якість. Але,
попри все, ми можемо доволі точно окреслити коло необхідних і достатніх умов для того, щоб людина
відбулась (або сформувалась) в її власне людській якості. У підсумку буття людини постає перед нами
складноюсистемою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте
такою, що надає їм нового та вищого значення.
основні сходинки входження людини у людське буття
 Почати слід з найпершої умови: ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути
людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось
фатальних патологій (чи вад), оскільки існують деякі такі відхилення від нормального стану людського
організму, що можуть зробити неможливим подальший нормальний розвиток. Мати людський організм – це
для буття людини умова необхідна і, врешті, вихідна, проте все ж недостатня. Це значить, що ми повинні
додати до неї щось таке, що буде на ній грунтуватися, але її перевищувати та доповнювати.
 треба включити людину в соціально-культурні процеси, де відбудеться своєрідне врегулювання
людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано
принципове інакшого спрямування. Врешті, людина повинна простоопанувати людськими способами
діяльності, починаючи від найпростіших, на зразок того, щоби їсти і пити з посуду, і закінчуючи
найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотримання норм
суспільного життя. Поза всім цим людина може існувати фізично, проте ще не бути людиною.
 свідомість та усвідомлення, вміння інтелектуально засвоювати явища та події дійсності, осмислювати
та оцінювати ситуації життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом суспільства та власним досвідом,
співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами. Без таких вмінь людина не
зможе не лише діяти адекватно до обставин життя, а й правильно орієнтуватись у тому, що відбувається.
Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також
невід’ємною складовою того, що ми називаємо «бути людиною».
 вміти створювати принципи, ідеали, сенси, переконання, на основі яких людські усвідомлення
дійсності набувають характеру цілісності. Лише за таких умов людина може постати в якості самодіяльного
індивіда та суб’єкту власного життя.
9. Поняття філософської парадигми. Прояви впливів філософської парадигми на способи
історичного вирішення філософсько-світоглядних питань.
Парадигма - це усталений взірець мислення або науково виправданих міркувань,що повинні приводити до
достовірних результатів у науковому пошуку. Це поняття використовувалося у філософії для характеристики
взаємин духовного і реального світу. Парадигмою прийнято вважати сукупність стійких і загальнозначущих
норм, теорій, методів, схем наукової діяльності, яка спирається на єдність у витлумаченні теорії, в організації
емпіричних досліджень та інтерпретації наукових досліджень. Соціально-філософські теорії являють собою ту
основу, на якій і завдяки якій досягається єдність усіх етапів і вимірів конкретно-наукових досліджень. Ми
називатимемо парадигмою філософського дослідження суспільства ту філософську позицію, що претендує на
аксіоматичність своїх вихідних положень і на яку спираються інші філософські теорії та дослідження. Однією
з найбільш розроблюваних і традиційних парадигм осягнення суспільного життя є позиція, згідно з якою
предметом аналізу виступає суспільство як сума окремих індивідів і соціальних груп, причому одним із
основних методів дослідження є метод аналогії. Суспільство розглядається тут здебільшого як утворення, яке
має ту саму природу, що й людина, і досліджується за допомогою тих самих категорій, за допомогою яких
досліджується й людина. Так виникають і легко, «природно» приживаються терміни суспільні (групові)
потреби, суспільні (групові) почуття, суспільні (групові) інтереси і навіть суспільна (групова) свідомість
Взагалі, в межах функціоналістської парадигми мова йде більше про якості, ніж про суб'єктів. Суб'єктами тут
постають не індивіди, соціальні групи та суспільства, а соціальні інститути, традиції, соціальні системи, тоді
як люди та спільноти виявляються лише носіями певних соціальних якостей, вони «задіяні» у функціонування
соціальних інститутів, систем тощо, але самі не є реальними діячами. Суспільство неможливо звести,
редукувати до якоїсь формули, схеми. Водночас воно являє собою процес використання великої кількості
різноманітних способів, формул комплексного задоволення функціональних суспільних потреб. І залишати
філософськи неосмисленим цей вимір суспільного життя неможливо. Необхідно лише знайти поле законного
застосування функціоналістської парадигми суспільного життя, а зробити це можна простеживши, які
соціальні потреби вона задовольняє, який тип суспільства підніс цю парадигму над усіма іншими.
10. Місце богові та людині в космоцентричній філософській парадигмі.
Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що
боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому
мислило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння
Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної премудрості,
адресованим людині. Відношення Бога і природи мислиться в категоріях справжнього і несправжнього буття
елеатів: Бог єдиний, неподільний, незмінний (трансцендентний); природа множинна, подільна, рухома, але
існує завдяки Богові.
Бога вважають вищою сутністю, найвищим буттям. У ньому перебувають вічні, незмінні, несумісні з
тілесністю ідеї, які обумовлюють порядок, що існує в світі. Бог створив світ із нічого й постійно продовжує
його творити, так що нічого не відбувається без волі Божої. Бог розуміється як персона, що творить, вболіває
й опікується своїм творінням. Головне, на що при цьому слід звернути увагу, є те, що світ, створений Богом не
з необхідности, а з його доброї волі. Бог як творець поєднує в собі разом і сутність, і існування, його існування
незалежне. Що ж стосується всього того, що існує в створеному Богом світі, то воно містить у собі лише
сутність, бо його існування належить не йому, а Богові, бо воно опосередковане Богом.
Людина поєднує в собі розумну душу, частку душі світової, і тіло. Душа кожної окремої людини
створюється Богом і надалі існує вічно. Душа близька до Бога, здатна в пізнанні наближатися до Бога, але тіло
цьому перешкоджає, тому, турбуючись про душу, слід намагатися приборкати тіло.
Людина, на думку античних філософів, - частинка Космосу. Вона є наслідуванням Космосу, вона -
мікрокосмос, що у всіх своїх рисах повторює макрокосмос. Розходження між макрокосмом і мікрокосмом
носять не якісний, а тільки кількісний характер. Але оскільки людина тільки повторює Космос, то вона в
усьому підвладна діям тих сил, що керують Космосом. А такими силами є Логос і доля. Причому доля є навіть
вищою від Логосу. Якщо Логос уособлює розумне, закономірне начало Космосу і його "персоніфікованими
носіями" є боги, то доля уособлює єдність раціонального й ірраціонального, закономірного і випадкового.
Вона вища за Логос, вища за богів, і богині долі Мойри не підвладні навіть Зевсу - царю богів. Звідси
випливає важливий висновок у розумінні греками людини, людського життя. Людина у своєму житті цілком
підвладна долі, яку змінити не може. Людина є тільки придатком Космосу, а не самодостатньою,
оригінальною особистістю
11. Провідні особливості античної філософії, її відмінності від давньосхідної філософії.
Слово "античний" в перекладі з латинської означає «давній». Але у звуженому й усталеному вживанні воно
позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до "античної
філософії" входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антична філософія" ширше від
поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й
олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно при розгляді етапів розвитку античної
філософії. натурфілософський (фізичний) або рання класика (VII-Vcm. до Р.Х.) висока класика (V-IVcm. до.
Р.Х.)пізня класика або завершальний цикл античної філософії. На двох перших етапах розвитку поняття
античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку
сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів.
-Набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона
вперше отримала тут свою назву
-Постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни^ окрім .жінок, мали право займатися філософією
-Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень
-Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму)
-Була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке
нарощування ідей, знань проблем).
у Греції і Римі виникли і сформувалися демократичні республіки, в яких оформився інститут громадянства,
свободи громадянина.
Це головне досягнення і відмінність античної культури від східних деспотій.
Громадянин в давньогрецькому полісі брав участь у вирішенні всіх справ на народних зборах без
бюрократії: така пряма демократія та створила той тип культури, який нам так добре знайомий. Греки дуже
любили поговорити і дуже любили слово, їх міфи та їх філософія живі досі, і досі ми захоплюємося їх
архітектурою і скульптурою.Дивні цілісність і гармонійність цих творінь пережили тисячоліття і залишилися
як досконалий зразок прекрасного мистецтва. Неспівмірність масштабів міста-держави і країни: наприклад,
Афіни та Єгипет — в Єгипті жерці визначали дату розливу Нілу, якому була підпорядкована вся життя.
Фараон був богом на землі. А в Афінах дрібний ремісник міг мати кілька рабів. з-за різниці в укладі таких
несхожих одиниць утворилися й інші принципові відмінності.
12.Основні проблеми та представники античної натурфілософії. Значення ідей античної
натурфілософії для історії науки і культури.
Натурфілософія - це філософське осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа
поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "все" Вона й повинна розпочати
з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" - найпершого, або
давнього. Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою
проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе"). Першим філософом
Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес. Від нього до нас дійшло дві тези: " Усе з води" та "
Усе має душу". Філософом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток
("архе") світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на те, що без води
немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної
речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у
природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.
Учень Фалеса - Анаксімандр (610 - 546 . до Р. X.), стверджував, що "архе" саме по собі не схоже ні на
що; це - "апейрон", невизначене та безмежне. Думка Анаксімандра була проникливою, але вона не могла
задовольнити людей того часу через неможливість пересвідчитись у реальному існуванні "апейрона". Третій
представник мілетської школи Анаксімен (585 - 525 . до Р. X.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття
має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку
Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього. Діячі мілетської школи
висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та
астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської
думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності. До того ж мілетці
підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези про те,
що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона
Піфагору. Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання математичного обчислення, а також
відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов язане з речами, є невидиме само по собі, тобто
абстрактне. Піфагор визначив також: числове співвідношення музичних тонів, ввів в обіг такі поняття, як
"космос", "гармонія", "філософія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор уперше назвав себе
немудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом). Високий рівень абстрактності вчення Піфагора
змушував грецьких філософів шукати зв'язків між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора - Геракліт
Ефеський (544 - 483 . до Р.Х.) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської
концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю.
Оскільки до Геракліта вже були створені філософські вчення, відмінні між собою, то він вважав за
необхідне в розумінні світобудови перенести наголос із питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?) на
питання "Як?" (Як слід мислити, щоб мати достовірні знання?).
На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється". Доводячи свої думки,
Геракліт дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають
чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля.
Антична філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії
людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв.
13.Сутність методу пошуку істини Сократа. Поясніть його розуміння пізнання як пригадування.
Сократ вважав, що :
♦ людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними,
незмінними та завершеними;
♦ мінливі ж уявлення нашої душі слід вважати гадкою, адже саме через їх мінливість вони не можуть бути
підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. Справжні знання, за
Сократом, слід шукати в собі {"Пізнай себе), бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло "космічних
перевтілень", потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а
для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив Сократ у своїх
нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесіди"), бо вважав, що людина, яка через власні
міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість,
прагнути розв'язати цю суперечність.
Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: ",# знаю лише те, що я нічого
не знаю, але інші не знають навіть і того". Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, які б
витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти
критерії його оцінки - все це можна вважати важливим і виправданим. Сократа вважають уособленням
філософії, і не лише тому, що він був виразником занепокоєння духу, і також не тільки тому, що він шукав
неочевидного, глибинного, початкового кореня знань. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував
так, як жив.
14. Вихідні положення філософії Аристотеля та її енциклопедичний характер.
Філософська думка Стародавньої Греції досягла найбільшої висоти в творіннях Аристотеля (384-322 до
н.е.), погляди якого, енциклопедично що увібрали в себе досягнення античної науки, являють собою
грандіозну систему конкретно-наукового і власне філософського знання в його дивовижною глибині, тонкості
і масштабності. Виходячи з визнання об’єктивного існування матерії, Аристотель вважав її вічною,
несотворімость і незнищенною. Матерія не може виникнути з нічого, не може також збільшитися або
зменшитися у своїй кількості. Однак сама по собі матерія, за Арістотелем, інертна, пасивна. Вона містить
лише можливість виникнення дійсного різноманіття речей. Щоб цю можливість перетворити на дійсність,
треба надати матерії відповідну форму. Під формою Арістотель розумів активний творчий фактор, завдяки
якому річ стає дійсною. Форма – це стимул і мета, причина становлення різноманітних речей з одноманітною
матерії: матерія – свого роду глина. Для того щоб з неї виникли різноманітні речі, необхідний гончар – бог
(або розум – перводвигатель). Форма і матерія нерозривно пов’язані між собою, так що кожна річ у
можливості вже міститься в матерії і шляхом природного розвитку отримує свою форму. Весь світ являє
собою ряд форм, що перебувають у зв’язку один з одним і розташованих в порядку всі більшої досконалості.
Арістотелівський розгляд співвідношення матерії і ейдосу (форми), акту і потенції виявляє енергійний
динамізм сущого в його розвитку. При цьому мислитель вбачає причинний залежність явищ сущого: все має
причинне пояснення. У зв’язку з цим він проводить розрізнення причин: є діюча причина – це енергійную
сила, що породжує щось в потоці універсального взаємодії явищ сущого, не тільки матерії і форми, акту і
потенції, а й породжує енергії – причини, що має поряд з діючим початком і цільової сенс: «те, заради чого».
Аристотель розробив ієрархічну систему категорій, в якій основною була «сутність», або «субстанція», а інші
вважалися її ознаками. Прагнучи до спрощення категоріальної системи, Аристотель потім визнав основними
тільки три категорії: сутність, стан, ставлення.
За твердженням Аристотеля, світовий рух є цілісний процес: всі його моменти взаємно обумовлені, що
передбачає і наявність єдиного двигуна. Далі, виходячи з поняття причинності, він приходить до поняття про
першу причину. А це так зване космологічне доказ буття божа. Бог є перша причина руху, початок всіх
початків. І справді: адже ряд причин не може бути нескінченним або безначальним. Є причина, сама себе
обумовлює, ні від чого не залежить: причина всіх причин. Адже ряд причин ніколи б не закінчився, якщо не
допустити абсолютного початку всякого руху. Цим началом є божество як загальносвітова надчуттєвий
15. Особливості та здобутки пізніх шкіл античної філософії, їх значення для сучасної людини.
Філософія завершального циклу античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в
умовах поступового руйнування класичного античного полісу. Пізня антична філософія поставала
індивідуалістичною, суб'єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки
використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності.
Основними школами пізньої античної філософії були: Епікуреїзм, Скептицизм, Стоїцизм, Неоплатонізм.
Епікурейство заснував Епікур (342 - 271 . до Р. X.) і продовжив римлянин Turn Лукрецій Кар (95 - 55 pp.
до Р. X.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив
невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та
необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятись від траєкторії свого
польоту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та
відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, - це звільнити себе від страхів та неприємних
відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - уміння запобігати стражданням та зберігати
душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність. Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його
заснував Піррон (360 - 270 . до Р. X.), звер- Turn Лукрецій Кар тав увагу на те, що всі філософи запевняли в
істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення
істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знамениті запитання з трьома
відповідями:
1. Якими є усі речі ? — Не більше такими, ніж: будь-якими іншими. 2. Що можна сказати про такі речі ?
— Краще не казати нічого, утримуючись від суджень.
3. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами? — Зберігати самовладність
(автаркію).Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливостях пізнання, але врешті-
решт, за Геґелем, своєю вимогою у всьому сумніватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.
Стоїцизм, що його заснував Зенон -стоїк (340 - 265 pp. до Р.Х.). У Римі його послідовниками бу ш ЛуційАней
Сенека (4р. до Р.Х. 65 .), Епіктет (5 138) та Марк Аврелій Антонін (121 - 180). Стоїцизм також закликав
людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини.
Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому
закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю
неможливо. (" Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає, штовхає"). Стоїки пояс нювали свою
думку притчею про карету та собаку: собака прив'язаний до карети, що їде; як би не смикався пес, рух
визначає карета, тому втрачають сенс смикання, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині у її
відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна. Гідне для
людини ставлення до будь-чого -спокій, незворушність, зберігання внутрішньої автономії. Стоїки сприяли
систематизації філософського знання; вони поділили філософію на фізику, логіку та етику, залучивши до
логіки і розуміння пізнання. Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні
думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (еманації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає
ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух,
а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все суще, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все,
що існує прагне повернутися до вищого -до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж
являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині
спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму - Плотін (205 270) та Прокл.
Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити
філософію на інструмент людського індивідуального самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична
філософія зробила своє основне відкриття: дух може бути автономним від обставин життя,
протистояти цим обставинам (за Сенекою, дух сам собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає
місток інтелектуальних досягнень наступній епосі — християнському європейському Середньовіччю. Бо
саме епоха Середньовіччя, як ніяка інша в європейській історії, була зосереджена на духовному як першому
початку буття.
16. Зміни, що відбулись у світогляді при переході від античності до середньовіччя. Вихідні
особливості філософії епохи Середньовіччя.
Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до
європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та
громадського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним - руйнування і всього
укладу життя. Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами,
культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центру. Величезна державна машина імперії, яка
майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії,
зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною (Ні влада, ні заможність, ні високі посади
не були надійною основою для людського життя.
Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Проте філософія
була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені ^ містицизм
(віра у втручання у людське життя таємних сил), * культи різних богів, величезна кількість яких, до речі,
більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний
настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало
автономію людського духу, а дало їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто
абсолютного духу. Вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах
суспільного життя.
Античний світогляд:• політеїзм (багатобожжя)• боги є частиною природи або уособленням природних
стихій• вихідні якості богів: сила, могутність• боги впорядковують та оздоблюють світ • космос, природа
— загальні умови існування богів і людей • людина спирається у своїх вчинках на знання • головне життєве
завдання людини — здійснення подвигу • у сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє
проявляє себе лише через зовнішнє • люди поділяються за етнічними та родовими ознаками • панування
натуралістичного світосприйняття
Середньовічний світогляд: -монотеїзм (єдинобожжя )-Бог є духовною сутністю, яка перебуває за
межами світу - вихідна якість Бога — любов до людини - Бог творить світ із нічого природа не має власної
сутності і не може існувати без припливу божественної енергії - людина в усьому покладається на віру в
Бога - головне життєве завдання людини — спасіння душі - у сприйнятті дійсності «акцент падає на
внутрішнє;зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнєвсі люди є рівними перед Богом.
В епоху середньовіччя людина зосереджує увагу на духовному. Людське життя та історія набувають
цільового спрямування. Бог створює світ із нічого і тим самим перебуває на межі буття і небуття. Єдиним
каноном життя – Біблія.
17.Суттєві ознаки теоцентричної філософської парадигми доби середньовіччя. Місце і роль науки і
філософії у добу середньовіччя
Для Середньовіччя у соціально-економічному плані характерне панування феодального укладу, в
ідеологічному - утвердження християнства як панівної релігії. Вона проникла у всі сфери суспільства, життя
та свідомості. Тому не дивно, що філософії цієї епохи притаманна значна залежність від релігійного
світогляду її представників У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи:
апологетика (ІІ-Ш ст.); патристика (III-VIII ст.); схоластика (IX - кінець XIII ст.); містика (кінець XIII-XV
ст.)2.
Апологетика.Розпочинається становлення філософії Середніх віків періодом так званої апологетики (від
грец. a gia - захист). За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли
з нового вчення глузували, представники апологетики зверталися до римських імператорів або широкого
загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти
важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння,
природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.
Від самого початку апологетика розділилася на два напрями в питанні ставлення до попередньої
язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний. Прихильники позитивного ставлення - Юс тин
Мученик (бл. 100-165), Афінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150-215), Оріген (бл. 185-254) - вважали,
що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягти її, бо вона ще не виявила себе в особі Христа.
Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнський світогляд більш
істинний, ніж попередній. Прихильники негативного ставлення до античної філософії - найвидатнішим їх
представником був Квінт Тертулліан (бл. 155-220 pp.) - не лише засуджували античну філософію, а й вважали,
що греко-римська культура взагалі зіпсувала й спотворила людину, задавила її природні нахили, вибудувала у
свідомості цілий світ штучних цінностей. Серед таких цінностей, на думку Тертулліана, є і безплідна у своїй
витонченості наука, і занадто розніжене мистецтво, і до краю розбещена мораль, і аморальна релігія. Єдиний
вихід зі скрути полягає у спрощенні і поверненні до природного - християнського стану. Мудрування ж
учених і філософів на цьому шляху не тільки зайві, а й шкідливі. Досягти мети можна через аскезу,
самопізнання і, найголовніше, через віру в Ісуса Христа.
Патристика. Зміни в суспільному стані християнства не могли не відбитися на характері його ідеології:
відпала необхідність захищатися і обґрунтовувати своє право на життя, настав час вказувати шлях і вести світ,
що руйнувався, до спасіння1. На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви, розпочався
етап патристики (від ті. ater - отець). Одним з найуславленіших її представників вважається Аврелій
Августин, або, у вітчизняній традиції, Августин Блаженний (354-430). У своїх працях "Про град Божий",
"Сповідь", "Про Трійцю" Августин розробив філософське вчення про свободну волю і вважав, що людина як
своєрідний мікрокосм поєднує у собі природу матеріальних тіл - рослин та тварин, розумну душу і свободну
волю. Душа нематеріальна, безсмертна, вільна у своїх рішеннях. Філософ віддавав перевагу вольовим
характеристикам людської душі перед розумовими. Звідси виводилася незаперечна першість віри перед
розумом (віра передує розумінню) і, зрештою, утверджувався беззастережний авторитет церкви як останньої
інстанції у ствердженні будь-якої істини. Отже, свобода волі, за Августином, не абсолютна. Вона обмежена
божественним передвічним рішенням, яким Бог одних обрав для врятування та насолоди в майбутньому
житті, а інших прирік на одвічні тортури (у цьому суть християнського вчення про божественне приречення).
Подібним чином Августин розмежував науку й мудрість. Наука підпорядкована мудрості, бо навчає лише
вмінню користуватися речами, тоді як мудрість орієнтує на пізнання божественних справ і духовних об'єктів.
Схоластика. Схоластика — це специфічна середньовічна християнська філософія, що панувала в
шкільному навчанні. Основне завдання схоластики полягало в обґрунтуванні, захисті і систематизації
непорушних богословських істин. її історія умовно розпадається на три періоди. VIII — XII ст. охоплюють
підготовку і ранній період схоластики. Для XIII — XV ст. характерні спочатку розквіт, а потім занепад
схоластичної філософії.
. У розвитку схоластики існує два періоди: 1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з
неоплатонізмом (августиніанство). 2. З ХIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274),
який пристосував учення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період
схоластики отримав назву томізм. Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками: розвитком
і зміцненням третього стану (ремісників і торговців), в яких пробуджується інтерес до природи. А вчення про природу
краще розвинуто у філософії Арістотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцінності. Певну роль у
поширенні вчення Арістотеля у Західній Європі відіграло й ознайомлення європейців зі вченням арабських
мислителів, Арістотелевих послідовників — Аверроеса (1126—1198) і Авіценни (980—1037). Арабська та
Візантійська філософія стали перехідною ланкою від античної до західноєвропейської культури XIII—XV ст.
Містика. Містика - це віра в здатність людини безпосередньо спілкуватися з Богом, а для цього Бога треба
було пізнати. Середньовічні філософи різнилися розумінням шляхів пізнання Бога. Містики при цьому
вважали, що Бога не можна збагнути за допомогою розуму, інтелекту. Його можна лише відчути в собі під час
містичного екстазу, коли душа, зливаючись із Богом, залишаючись часткою, стає в той же час і цілим. Екстаз
досягається за допомогою свободного акту волі. Провідну роль у цьому процесі повинні були грати
внутрішній досвід, глибока внутрішня віра, що дозволяла піднятися до Бога, а Богові спуститися до людини й
осяяти її душу, любов до Бога, перед якою блякла б любов до матері, дівчини, жінки, й навіть Вітчизни.
Пізнання Бога починалося зі смирення. Людина відмовлялася від своєї гордині, розуму, інтелекту й після
нелегкого сходження зливалася з Богом у надприродному, чистому його спогляданні.
18.Роль патристики в утвердженні християнського світобачення,її основні різновиди. Відмінності
між Сх та Зх патристикою
Патристика (від лат. ater - батько) - загальна назва літератури, написаної так званими батьками церкви. У
теології патристика є частиною догматики, з якої вона по перевазі ототожнюється. В історії філософії це
поняття використовується для позначення християнської теології й філософії І-VІІІ ст., коли її представники
захищали християнську доктрину від "язичників", євреїв, державній владі й античній філософії. Починаючи з
ІІІ сторіччя патристика, навпаки, прагне пристосуватися до неоплатонізму й використовувати його
філософські основи для обґрунтування християнства.
На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики (II - IV ст.): перші
християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист
християн (давньогрецькою мовою "апологія" - захист). У таких зверненнях апологети почали розглядати та
розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного
творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри і знання.
Середньовічна філософія являє собою той тривалий відрізок в історії європейської філософії, що
безпосередньо пов'язаний із християнською релігією. Лише ті філософи, які розділяли релігійні й світські
позиції християнства могли розраховувати на популярність і визнання. Цим чітко певним змістом і
спрямованістю середньовічна філософія відрізняється від попередньої античної й наступної філософії
Ренесансу.
Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку
європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких галузях, як
онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія. Це можна побачити досить виразно через порівняння
античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками.
Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Середньовіччя змінюються на
протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має
не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, * збільшує світовий потенціал добра та світла,
а, по-друге, & сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя
набуває цільового спрямування, а історія — часового виміру, оскільки все людство напружено очікує другого
пришестя Христа. Бог створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває на межі буття і небуття.
Філософію патристики по тій ролі, що вона грає в суспільстві, можна розділити на апологетичну й
систематичну; з погляду місця виникнення на філософію Заходу й Сходу, на грецьку й латинську. На Сході
переважала систематика, на Заході - апологетика.
Патристика (лат. ater - батько) - сукупність теологічних, філософських, політико-соціологічних доктрин
християнських мислителів II-VIII вв. (т. з. батьків церкви). У межах патристики розрізняється:
-Східна патристика: Климент Александрійський, Ориген, Іоанн Златоуст. Це, переважно, теологічна
філософія.
-Західна патристика: Тертулліан Квінт Септілій (160 - 220), Августин Блаженний. Основна тема -
взаємовідносини філософського Знання і Віри.
У східній патристиці підкреслюється компонент Віри, тлумачення Священного писання. У західній
патристиці більш розвинута проблема Знанння-Віра. Тертулліан писав: "Христианська догматика не може
бути раціональною", "Вірую, тому що абсурдно", - тобто в це можна тільки вірити, не можна осмислити.
19.Розуміння життєвих завдань людини в добу Середньовіччя. Спільне та відмінне між схоластикою
та містикою як напрямками середньовічної філософії.
У середні віки життя людини як і за античної доби продовжувало залишатися залежним від природно-
кліматичних умов. Саме вони визначали спосіб життя, заняття і навіть характер людини.
У ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і
теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було
розорено багато земель, лісів було більше ніж полів. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі
поселення, до яких прилягали клаптики землі, що оброблялися для вирощування городини, бобових та
зернових культур.
У період раннього середньовіччя були в основному втрачені традиції землеробства античних часів, тому
господарства селянина як правило орієнтувалося на освоєння лісових ресурсів. Ліс у ті часи був основним
джерелом життя і доходів. Туди виганялися пастися череди худоби. Там, особливо в дубових лісах, восени
набирали жиру свині, відгодовуючись на жолудях. Завдяки цьому селянин отримував на зиму гарантований
запас м`ясної їжі. У лісі заготовлювалися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля, важливий
компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали, бо камінь у ті
часи для будівництва був рідкістю. Крім того ліс був місцем для збирання всіляких плодів і ягід, які вносили
розмаїття у убогу їжу людини середньовіччя. Особливо важливим для тих часів був мед диких бджіл,
враховуючи ту обставину, що цукру тривалий час не знали. У лісі збиралися всілякі смолисті речовини для
виготовлення факелів і світильників. Також заготовлювалися кора дуба, без якої не можливо було б вичиняти
шкури тварин. Попіл спалених кущів підліску використовували для відбілювання або фарбування тканин.
Крім того у лісі і на галявинах збирали лікарські рослини – єдині лікарські засоби тих часів.
Важливим був ліс для полювання. Всі варвари були вправними мисливцями. Щоб полювання у лісі було
більш вдалим вони приручили для цього, крім собак, соколів, тхір і навіть оленів, які виманювали своїх диких
родичів. Загалом ліс давав можливість простій людині, навіть у голодні роки, вижити. А голодні роки за тих
часів траплялися досить часто.
Ліс був важливим компонентом і для заможних верств суспільства. Більша частина володінь великих
землевласників складали саме лісові масиви. За підрахунками істориків ліс приносив їм третину доходу. Крім
того тут вони віддавалися втіхам полювання.
Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—Х ст. У цей час склалася
система особистих суспільних залежностей (васалітет), а християнська релігія пронизувала собою та
регламентувала всі сфери і сторони людського життя. У цей самий час формуються і провідні напрями
середньовічного філософування — схоластика і містика.Обидва вони були варіантами релігійної філософії,
тому для них незаперечним був авторитет Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром для усіляких
міркувань та осмислень.Відмінність між схоластикою і містикою полягала в різному ставленні до
можливостей людського розуму в питаннях богопізнання.Схоластикавважала, що, хоча з допомогою розуму
Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він
здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Останнє досягається
лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та найефективнішим засобом
розуму є логіка, тонайпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні.Містики
жнаполягали на тому, що розумування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів
наближення до Бога слід покладатисяна почуття, віру, любов та самозречення. Отже, у підґрунті поділу
середньовічної філософії на схоластику та містику лежить різне тлумаченняспіввідношення віри та розуму у
справі богопізнання.
20.Суність та спрямування ідей гуманізму у філософії та культурі доби Відродження. Сутність
антропоцентричної парадигми епохи Відродження.
Однією з характерних рис епохи Відродження є її гуманізм, і Світоглядною спрямованістю Відродження
було відкриття самоцінності людської особистості, гуманістична спрямованість пізнання. Людина відчуває
таку самостійність, яку вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі. Її сила, влада над усім існуючим і,над
самою собою не потребує ніяких зовнішніх сил — ні природи (античність), ні Бога (середні віки).
В епоху античності людина вважалася природною істотою, оскільки її сутність, поведінка визначалися її
природою, і активність людини залежала лише від того, наскільки вона піде за природою чи відхилиться від
неї. В середні віки стверджувалось не лише творення Богом людини, а й подальша її доля. Характерною була
впевненість у гріховності людини та зіпсованості людської природи і як наслідок цього — потреба в божій
благодаті для свого спасіння. Визначний мислитель епохи Відродження Піко делла Мірандола (1463-1494)
саме так розумів людину. Бог, створивши людину і зробивши її центром світу, звернувся до неї з такими
словами: "Не даємо ми тобі, Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце,
і лице, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею та твоїми рішеннями. Образ решти
творінь визначений у межах законів, які ми встановили. Ти ж без перешкод визначиш свій образ за своїм
рішенням, під владу якого я тебе віддаю". Отже, Бог дав людині свободу волі, вона сама має вирішити свою
долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим
відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення себе творцем
власного життя та волі. Такої сили і такої влади своєї над усім сущим не знала ні антична, ні середньовічна
людина. Значну роль в утвердженні нового погляду на людину відіграла соціальна група людей, що
називалася в Італії гуманістами. Основним смислом свого життя вони вважали заняття філософією,
літературою, стародавніми мовами, вивчення творів античних авторів тощо. Своїм способом життя, своєю
діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей. Згідно з новою системою в
суспільному житті на перше місце висувалися особисті достоїнства, власна гідність, а не походження,
належність до суспільного стану, багатство чи влада. Культура виступає головним критерієм особистого
благородства та достоїнства. Звідси — проповідь гуманістами індивідуального вдосконалення шляхом
прилучення до культури. Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми.
В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого
була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно космічному житті, а в середні віки в основу
брався Бог та пов'язана з ним ідея спасіння. Звідси — характерна риса світогляду епохи Відродження:
орієнтація на мистецтво.
21.Особливості філософії Нового часу та її гносеологічну спрямованість
Формування філософії Нового часу відбувається в період кардинальних політичних, соціальних,
економічних змін. Однак зміна філософських орієнтацій зумовлена в першу чергу впливом науки, зокрема
природознавства. Поворот до чуттєвого, емпіричного пізнання дійсності приносить з собою небувале
зростання фактичних даних в різних областях як науки, котра формувалася, так і у виробничій і соціальній
практиці. Новий час – не відродження чогось бувшого, а є новою епохою, спрямованою не в минуле, а в
майбутнє. Одна із специфічних рис Нового часу полягала в тому, що в порівнянні з минулими епохами в цей
період був надзвичайно інтенсифікований пошук глибинних, тобто наукових, смислів буття. Прагнення до
систематизації, кількісне зростання і все більша диференціація пізнання викликають розвиток теоретичного
мислення, котре не тільки шукає причинно-наслідкового пояснення взаємозв’язку між окремими явищами і
областями явищ, але й такого, яке націлене на створення цілісного образу світу, що спирається на досвід,
чуттєвість і практичність пізнання.
Нову філософію розробляє англійський мислитель Ф. Бекон (1561-1626 рр.), автор «Нового
органону» (1620 р.). По Бекону, для наук необхідно вияснити правила, по яким потрібно вивчати природу. Для
цього варто здійснити критичну і позитивну роботу. Головною перепоною на шляху пізнання природи є
засміченість свідомості так званими «ідолами» – спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями й
поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженість. Розрізняють чотири види
«ідолів»: «ідоли» роду, «ідоли» печери, «ідоли» ринку, «ідоли» театру (теорій). Великого
значення Бекон надає розгляду науки, яка повинна приносити користь людському життю, збагачувати його
новими винаходами і благами. Панування людини над природою залежить тільки від науки. Адже сила
людини рівноцінна її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Наука протиставляється суєтності буття.
Природничо-наукове знання – сила, котра може сприяти прогресивному розвитку людства. У філософії
Нового часу закладено основи методології наукового пізнання. Одночасно з цим перед філософами і вченими
постає питання сутності та характеру самого пізнання, що приводить до гносеологічної орієнтації нової
філософії. Прагнення до систематизації, кількісне зростання і диференціація пізнання зумовлюють розвиток
теоретичного мислення, яке прагне до створення цілісного образу світу. Якщо орієнтація на чуттєвість і
практичність пізнання означає розвиток емпірії, яка, у свою чергу, спирається на науку, то прагнення до
виявлення взаємозв’язків і взаємодій закономірно веде до підвищення ролі раціонального пізнання. Тому з
розвитком чуттєвого, емпіричного пізнання світу розвивається і точне, раціональне, математичне мислення.
Як емпіричне, так і раціональне пізнання ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і
проектуються на основні напрями філософського мислення Нового часу. В основі новочасового погляду на
людину знаходиться розподіл всієї дійсності на суб’єкт і об’єкт. Новий спосіб філософствування передбачав,
що людина (як одиничний представник людського роду), володіє розумом і, усвідомлюючи своє «Я», здатна
пізнавати закони і закономірності доцільно влаштованого зовнішнього об’єктивного світу, маючи на увазі в
кінцевому підсумку перетворити його відповідно до власних запитів і потреб. Плюралізм філософських
поглядів філософії Нового часу свідчить про її духовно інтелектуальну глибину.
22.Протистояння емпіризму та раціоналізму в філософії Нового часу. Переваги та недоліки кожної із
цих позицій.
Термін "Новий час" такий же умовний, як і термін "Відродження". Вживаючи його, ми матимемо на увазі
час зародження і утвердження нового суспільного устрою – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові
цінності й засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. Внаслідок цього перед суспільством постала
проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. На цій основі формуються у філософії XVII
століття два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Прихильники емпіризму (від грец. emperia –
досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід (дані органів відчуття людини), справедливо
твердили, що процес пізнання починається з відчуттів. Своєрідною модифікацією емпіризму
виступає сенсуалізм (від лат. sensus – почуття). Прихильники сенсуалізму прагнули вивести весь зміст
пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів відчуття. З ХVІІ– ХVІІІ століть емпіризм та
сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, ТомасГоббс, Джон Локк, представники французького матеріалізму.
Послідовне продовження сенсуалізму Джона Локка привело Джорджа Берклі та Давіда Юма до суб’єктивно-
ідеалістичних висновків. Прихильники раціоналізму вважали джерелом пізнання Розум, логічне мислення,
твердили, що чуттєвий досвід не може забезпечити достовірність і загальне знання. На протилежність
середньовічній схоластиці та релігійному догматизму класичний раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза,
Г. Лейбніц) виходив з ідеї природного порядку – необмеженої причинної послідовності, що пронизує світ,
тобто мав форму детермінізму. Раціоналізм, що стверджував визначальну роль Розуму не тільки в пізнанні, а й
у діяльності людей, став філософською основою ідеології Просвітництва. Позиція раціоналізму, як і позиція
емпіризму (сенсуалізму), була однобічною, абсолютизувала одну з пізнавальних властивостей людини, що
врешті-решт сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення. Першим
філософом Нового часу, засновником емпіризму вважається Френсіс Бекон (1561–1626). За політичними
поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні філософські ідеї Бекона викладено в таких працях: «Досліди
або повчання моральні і політичні» (1597), «Новий органон (1620), «Про гідність і примноження наук» (1623)
та «Нова Атлантида» (видана посмертно у 1627). Основним твором Ф. Бекона є «Новий Органон». Називаючи
свій твір «Новий Органон», Френсіс Бекон протиставляє свій метод методу Арістотеля, розробляє
індуктивний метод пізнання, обґрунтовує основні принципи емпіризму. Головним завданням
філософії Френсіс Бекон вважав формування методу науки – пізнання природи і оволодіння нею силами усіх
наук – підвищення влади людини над природою, тобто наука мала стати не самоціллю, а засобом. У відомому
афоризмі «Знання – це сила» саме і підкреслюється практична спрямованість науки. Бекон розрізняє два види
дослідів: плодоносні та світлоносні.1-принесення безпосередньої користі людині,2–пізнання законів, явищ і
властивостей речей.
23.Завдання методології в добу Нового часу(Ф.Бекон, Р.Декарт).Підстави для протистояння
провідних методів в цей період.
Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф.Бекон.У своїх творах із
симптоматичними назвами “Новий Органон” та “Нова Атлантида” він проникливо передбачав надзвичайно
важливу роль науки в подальшому розвитку суспільства. У зв'язку з цим основним завданням філософії Ф.
Бекон вважав розроблення такого методу пізнання, який підніс би ефективність науки на новий рівень.
Ф.Бекон розрізняв "плодоносне" та "світлоносне" знання. Плодоносне — це таке знання, яке приносить
користь, а світлоносне — це те, що збільшує можливості пізнання; до цього часу, на думку Ф.Бекона, знання
були переважно просвтляючими людину, але вони також повинні і працювати на людину. Проте шлях до
істини — процес суперечливий. Ф. Бекон зауважує, що формуванню істинного знання заважають так звані
"ідоли". Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два
"ідоли" пов'язані з самою людиною, два останні — із соціальною діяльністю людини.Перші —це "ідоли роду",
зумовлені обмеженістю і недосконалістю людських органів відчуття. Людина не може сприймати всього
спектру світла, звуку тощо. Мало того, органи відчуттів іноді обманюють людину (наприклад, опустивши
олівець у склянку з водою, ми бачимо його "зламаним").Другийтип людських оман — "ідоли печери", які є
результатом обмеженого виховання та освіти індивіда. "Ідоли печери" — це, можна сказати, більш
індивідуалізовані "ідоли роду".Третій тип —"ідоли ринку". Це омани, пов'язані з людським спілкуванням,
неправильним використанням мови, некритичним ставленням до інформації.Четвертийвид оман — "ідоли
театру", орієнтація на авторитети; це найзгубніший для людей шлях, тому що він блокує їхню ініціативу,
самостійність, змушує некритично ставитися до будь-яких суджень, вірити хибним теоріям, а то й химерам,
освяченим традиціями (звучить дуже сучасно!).
Ф.Бекон, аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, пропонує свій, новий метод продукування знань.
Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну
від мурашки, що тільки збирає (а в науці — це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці
— це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше. Так само треба діяти і
в науці: • не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальнювати; • не зосереджуватись тільки на одному
виді діяльності; • не користуватися тільки тим, що наявне (згадаймо, як Ф.Бекон критикує тих, хто з
абсолютною довірою ставиться до знання, хто йде за авторитетами, хто віддає перевагу одному з видів
наукової діяльності — емпіричній (збір фактів) чи раціональній (продукування теорії з теорії)). Ф. Бекон
обстоював досліднийшлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на експеримент. Він був одним із
засновниківіндуктивногометоду пізнання. Це такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження
одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі
факти переходять до загальних суджень про них. Безсумнівна користь такого методу, ефект його застосування
полягає, за словами Ф.Бекона, у тому, що він дає нам змогу бачити світ "таким, яким він нам дається, а не
таким, як підкаже кожному його мислення" (1,77). Тут доречно сказати, що саме індуктивного шляху
дотримувався І.Ньютон в експериментальній частині своїх досліджень. Виступаючи прибічником емпіричного
шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф. Бекон підкреслював,
що "розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони
повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним"( 1,282) і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності,
законів світу. Отже, методологічні пошуки привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини. Ця ж
проблема хвилює і Р.Декарта(1596—1650), який у питанні про метод науки займав іншу, в чомусь – прямо
протилежну позицію.Раціоналісти,до яких належав Р.Декарт, вважали, що емпіричний досвід має мінливий,
нестійкий характер. За допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід
покладати на розум. Р.Декарт стверджував, що "пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки" (4,282).
Він сформулював чотири правила методу, що сприяють правильній роботі інтелекту.
Правило перше наголошує, що за істину можна приймати тільки те, що ясне, виразне, самоочевидне.
Правило другевимагає ділити складне питання на складові елементи, доходити до найпростіших положень,
що їх можна вже сприймати ясно й незаперечне. Цей шлях повинен привести до двох висновків: • перший —
унаслідок розкладання (аналізу) складного явища на складові отримують об'єкти пізнання, доступні
емпіричному сприйняттю; • другий — дослідник має дійти до аксіом, з яких починається логічне пізнання.
Правило третєскеровує на шлях пошуку складного через просте, коли "з найпростіших і найдоступніших
речей повинні виводитися... сокровенні істини" (4,113). Правило четвертепередбачає повний перелік усіх
можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет; тобто це значить, що до
предметів пізнання треба підходити всебічно.
Отже, перші методологічні розвідки у філософії Нового часу були і цікавими, і продуктивними. Вони
подвійно орієнтували науку – на факти та на незаперечну з логічної точки зору розумну очевидність, що
підводило до розуміння науки, як знання, що функціонує на емпіричному та теоретичному рівнях. Окрім того,
це були докладні розробки засад мислення “здорового глузду”.
24.Сутність позиції сенсуалізму в добу Нового часу та підстави правомірності існування подібної
теорії.
Поглибити і далі конкретизувати емпіричну методологію спробував видатний філософ-матеріаліст XVII
ст. Джон Локк (1632–1704) у працях: "Досвід про людське розуміння" (1690), "Два трактати про державне
управління" (1690), "Думки про виховання" (1693), "Розумність християнства" (1695), які справили значний
вплив на подальший розвиток філософської і суспільної думки як на Британських островах, так і на
континенті.
Основне завдання своєї філософії Локк вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей
людини, у виявленні джерел походження людського знання. Дослідження даних проблем він починає з
критики теорії вроджених ідей Декарта. Локк доводить, що всі ідеї і поняття людини виникають внаслідок дії
речей зовнішнього світу на органи чуття людини. Він розробляє сенсуалістичну (зепзиз – відчуття) теорію
пізнання, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є "чистою дошкою"
{tabula rasa), на якій "чуттєвий досвід малює свої візерунки".
Пізнання Локк розглядав як результат чуттєвого досвіду індивіда і поділяв його на дві сфери: зовнішній
досвід, об'єктом якого є зовнішній світ, та внутрішній, об'єктом якого є діяльність душі людини. Зовнішній
досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутрішній – рефлексивного пізнання діяльності душі. Із цих
двох джерел, на думку Локка, ми дістаємо усі наші прості ідеї – найясніші і найочевидніші. Далі пізнання
здійснюється через діяльність розуму, який сприймає прості ідеї, співставляє їх, поєднує, порівнює,
класифікує, створюючи складні ідеї. Наприклад, складна ідея "друг" є результатом комбінації простих ідей:
людина, любов, дія, благо; складна ідея "Бог" є результатом простих ідей рефлексії: безкінечність, існування,
тривалість, задоволення, щастя, сила. Важливим елементом гносеологічних поглядів Локка є концепція
первинних та вторинних якостей. Дія речей зовнішнього світу на наші органи чуття, на думку Локка, може
давати адекватні та неадекватні уявлення про них. Наприклад, наші ідеї про рух, спокій, фігури, маси, числа,
протяжність і т.д. – це адекватні ідеї, які є копіями властивостей речей зовнішнього світу, це первісні якості.
Виникнення вторинних якостей пов'язане зі специфікою наших органів чуття, за допомогою яких сприймаємо
запах, кольори, смак, тепло, звук і т.д.. Вторинні якості не існують незалежно від суб'єкта і тому є
неадекватними, вони не відображають адекватно властивості самих речей. В речах є тільки здатність
викликати в нас ці відчуття. Хоч і первинні, і вторинні якості є результатом дії речей на наші органи чуття,
проте за своїм змістом вторинні якості є суб'єктивними і, тому тут виникає загроза відриву чуттєвих образів
від матеріального світу. Поділ усіх якостей на об'єктивні та суб'єктивні, первинні та вторинні є характерним
для філософії Нового часу і відображає рівень розвитку науки того часу. Об'єктивними та дійсними вважалися
механіко-геометричні властивості речей, усі інші відносились до сфери суб'єктивної уяви. Проте Локк дає
матеріалістичне тлумачення вторинних якостей, які викликаються цілком об'єктивними причинами – силами,
які є властивістю тіл завдяки первинним якостям викликати певні зміни в інших тілах. Відчуття з цього боку є
такими змінами, що викликаються в органах чуття людини реальними силами, хоч і не відображають
адекватно об'єктивну природу цих сил.
Далі розвиток емпірико-сенсуалістичної гносеології вже у XVIII ст. продовжує Довід Юм (1711–1776) у
працях: "Трактат про людське пізнання" (1748), "Дослідження про принципи моралі" (1751). Проте позиція Д.
Юма відрізняється від концепції Д. Локка, зокрема в питанні про джерело наших відчуттів. Якщо Локк вбачав
джерело відчуттів людини в природі світу, то Юм вважає, що ми, в принципі, не можемо знати, чи існує
зовнішній світ, природа, чи ні.
25. Ідеї та основні проблеми філософії Просвітництва, її представники філософії.
Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де
Монтеск'є, Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму. Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль
Гольбах відстоювали матеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва
представлена Джоном Толандом, Ентоні Шефтсбері, Ентоні Коллінзом, Бернардом Мандевілем, німецька —
Християном Вольфом, Александром Баумгартеном, Готгольдом Лессінгом.
Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно
почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників
не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя.
Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на
науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще.
З емпіризму, зокрема у Локка, філософія просвітництва взяла те, що необхідною передумовою розуму є
опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього положення просвітники таврували раціоналізм як метафізику,
філософію, що не спирається на відомості про реальний світ. За взірець наукового підходу
бралася Ньютонівська механіка. Кондільяк вважав порожніми, й навіть шкідливими, абстрактні поняття на
зразок буття, субстанція, сутність, атрибут, причина, свобода. Просвітники погано бачили різницю між
філософією й наукою, й ставили до філософії такі ж вимоги, як до науки. В цьому відношенні вони були
передвісниками позитивізму.
Поєднання ідей раціоналізму й емпіризму було в філософії епохи Просвітництва поверховим, теоретично
необґрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й оригінальності.
У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-творця,
але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною,
узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу,
релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.
Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога
взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд. Світ,
природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи. Філософія
просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й схилялася
до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала, що людина
має свободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як
механістична людина просвітників не мала такої свободи — її дії і доля були строго зумовлені законами
природи.
Відкидаючи релігію як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони
вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони
виводили поняття про її природні права. Щодо огранізації суспільства, то просвітники відстоювали
ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб забезпечити
свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяла пояснити походження держави й
влади без втручання Бога.
Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просвітники велике значення
надавали вихованню людини та її освіті. Звідси, від слова світло походить назва епохи. Французькою мовою
це Siècle des Lumières — дослівно століття світла.
26.Основні здобутки німецької класичної філософії та причини виділення її в окремий період
розвитку новоєвропейської філософії. Основні представники цієї філософії.
Німецька класична філософія уособлює філософію як таку. Значною мірою це пояснюється тим, що вона
постала закономірним результатом попереднього розвитку філософської думки. Нім. клас. філософія була
останньою формою класичної європейської філософії; після неї розпочався розвиток некласичної філософії.
Тобто нім. клас. філософія сконцентрувала і водночас вичерпала інтелектуальний потенціал філософської
думки класичного типу. Саме тому її виділяють в окремий і особливий етап розвитку новоєвроп. філософії. До
переліку причин слід долучити ще й такі: 1)нім. клас. філософія увібрала в себе провідну проблематику та
ідейні здобутки новоєвропейської філософії загалом; 2)мало того, вона ввібрала в себе важливі досягнення
усієї попередньої європейської філософії, починаючи з античної; 3)вона піднесла на новий рівень
формулювання та вирішення основних проблем попередньої філософії. Враховуючи сказане, можна
зрозуміти, чому саме німецьку класичну філософію можна вважати формою філософії, яка концентрує її
усезагальний зміст. Нім. клас. філософія збагатила філософію і науку цілою низкою ідейних надбань, до яких
треба віднести насамперед 4 провідні принципи: 1)принцип активності, або діяльності: В основі всіх знань,
понять і думок лежить людська активність; ми знаємо лише те і настільки, що і наскільки увійшло в контекст
нашої діяльності. 2)принцип системності знання: будь-яке знання набуває свого обґрунтування, достовірності
та виправдання лише в системі знань. 3)принцип розвитку: у світі все пов'язане з усім; цей всезагальний
зв'язок резюмується єдиним результатом – розвитком. 3)принцип рефлексії: розвиток знань, а також і
розвиток узагалі можливий лише тому, що кожен крок у процесах буття входить у єдине ціле. Тому розвиток
постає поглибленням і збагаченням змісту тих процесів, що розвиваються. Німецька класична філософія
збагатила науку цілою низкою плідних ідей, що були розроблені з надзвичайною глибиною, розмахом та
майстерністю. Водночас німецька класична філософія вичерпала ідейний та методологічний потенціал
класичної філософії і постала, з одного боку, неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого–як
переддень появи принципово нової філософії. І.Кант, засновник нім. класичної філософії, поклав в основу
своєї філософії принцип активності, згідно якому знання виникають внаслідок інтелектуальної конструктивної
діяльності: людина лише тоді здатна угледіти щось у дійсності, коли вона збудує в своїй свідомості певну її
модель; завдяки послідовному проведенню цього принципу, він розробив струнку та деталізовану картину
людського пізнання, а також зробив вагомі внески у цілу низку філософських дисциплін. Після І.Канта у
німецькій класичній філософії, з одного боку, був підсилений момент активності (І.Г.Фіхте), а, з іншого боку,
ця активність була переведена в ранг дії світового інтелекту (Ф.Шеллінг). Синтезом усіх попередніх
пізнавальних досягнень німецької класичної філософії постала філософська система Г.Гегеля; в її основу був
покладений принцип поступового розгортання змісту та визначень Абсолютної ідеї, яка, як єдина основа
усякого сущого, не мала ніяких зовнішніх чинників свого руху, а тому постала в окресленнях саморуху,
внутрішньої активності; ці міркування Гегель поклав в основу нової розробленої їм діалектичної логіки.
Л.Фейєрбах зробив спробу перевести усі ідеї своїх попередників у русло людс. самовизначення та
самоутвердження, поклавши в основу своєї філософії антропологічний принцип. Його філософія справила
великий вплив на європейську думку ХІХ ст. та постала своєрідним містком між класичною та некласичною
філософією.
27. Зміст та значення «коперніканського перевороту», здійсненого І.Кантом у філософії
Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період. На першому плані в цей період
перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту" у філософії. До І.Канта вважали, що пізнання є
результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а
світ діє на неї. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають
результатом людської (насамперед — розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама
випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції. Аналогія з наслідками
відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби зрушив Землю, а Кант зрушив людину, поклавши
край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?
По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є
перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської
взаємодії зі світом.
По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих
йому принципових засадах і обґрунтовав з необхідністю.
По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим
розгалуженіші будуть її зв'язки з дійсністю і, відповідно, — ширші знання. “Коперніканський переворот”
І.Канта був першим варіантом обгрунтування у німецькій класиці принципу активності.
АБО
Кант, за його словами, здійснив коперниканський переворот у філософії, довівши, що потрібно не знання
(розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням (розумом). Тобто,
джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об´єкті, а в суб´єкті. Світ наукового
пізнання не є світом самим по собі (догматизм), але він не є також лише відчуттям людини (скептицизм). Світ
науки є витвором розуму, який сконструював його за певними правилами на основі чуттєвого матеріалу,
отриманого від речей у собі. Ці речі в собі (ноумени) людині принципово не дані. Вони можуть бути дані
тільки через суб´єктивні форми споглядання і мислення, тобто як явища (феномени). Світ наукового пізнання
(сфера феноменів) є результатом синтезу (поєднання) суб´єктивних апріорних (незалежних від досвіду) форм і
чуттєвого хаотичного матеріалу, джерелом якого є речі в собі. Апріорні форми Канта — це не «вроджені ідеї»
Декарта. Вони позбавлені змістовності, а постають як певна здатність, певні правила (схеми) формування
матеріалу. Завдяки такому підходу Кант подолав розбіжність емпіриків і раціоналістів. Він погоджувався з
емпіриками в тому, що все знання можливе лише на основі досвіду, але не приймав їх твердження, що розум є
чистою дошкою. Водночас він приймав концепцію розуму раціоналістів, але цей розум, на його думку,
містить не «вроджені ідеї», а апріорні форми, які без досвіду не здатні породжувати знання. Світ ноуменів і
феноменів Канта можна уявити, прийнявши аналогію пізнання і виробництва. Припустимою що людина все
життя прожила на заводі й не бачила світу, який існує зовні. Вона має справу лише з матеріалом, який
поступає ззовні, і знаряддями праці (формами), які обробляють цей матеріал. Для неї світ — це створені й
упорядковані її працею на території заводу предмети. Чи може вона на основі матеріалу, знарядь праці та
продуктів своєї діяльності сказати, який світ за межами виробництва (сфера ноуменів), як він упорядкований?
Достатніх підстав для цього людина не має. Так, за Кантом, відбувається і з пізнанням. Людина має справу
лише з уконституйованим свідомістю світом. А світ сам по собі їй невідомий. Свій підхід до процесу
пізнання Кант вважав коперніківським переворотом в філософії бо якщо до Канта наше пізнання крутилося
навколо предметів (чи відповідає наше уявлення предметам?), то Кант примусив предмети крутитися навколо
людини (чи ж відповідають предмети нашим уявленням про них?): До цього часу вважали, - пише він, - що
все наше пізнання повинно відповідати предметам… А. можливо, варто спробувати, чи не виконаємо ми це
завдання метафізично краще, якщо припустимо, що предмети мають бути відповідними нашому пізнанню?»
28.Співвідношення понять «річ у собі» та «явище» у філософії І.Канта. Агностицизм І.Канта.
1)У «критичний період» творчість Канта набуває іншого ґатунку. Він фактично став на шлях заперечення
пізнання речей, їхньої сутності. В цей період Кант публікує ряд праць таких, як «Критика чистого
розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790).
Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати
сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не
зможе. Вже в цьому містився сумнів Канта стосовно можливості самого пізнання. Це, можна сказати, перша
цеглина в Кантову теорію незнання. Це — перший елемент агностицизму. Агностицизм (від грец. а — не,
gnosis — знання) — вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу. Кант вимагав
здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної діяльності. Гегель у зв'язку з цим писав, що Кант
подібний до людини, яка бажає навчитися плавати до того, як вона ввійде у воду.
Другий елемент агностицизму Канта — це розміркування про несхожість, неідентичність самого предмету
і його образу. Предмети природи, за Кантом, розташовані поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Але
образи їх, що виникають у нашій свідомості, не схожі, не ідентичні з предметами, так само як дим не схожий
на вогонь, як крик, викликаний болем, на сам біль.
Третій елемент агностицизму Канта — це уявлення про категорії мислення як «чисті», апріорні, дані до
досвіду форми пізнання. Апріорі (лат. a ri ri — первісно) — термін ідеалістичної філософії, яким
позначаються знання, отримані до досвіду і незалежно від нього, і які споконвічно притаманні свідомості. Так,
Кант стверджував, що такі категорії, як простір і час є апріорними формами пізнання.
2)За Кантом "річ для нас" - це тільки світ явищ, або феноменів, а світ сутностей, або ноуменів, є для нас
недоступним, в силу чого кожна річ залишається "річчю у собі". Саме їй належить світ
сутностей. Кант вважає що людина розумно пізнає не ”речі в собі”, а явище речей результат їхньої дії на
органи відчутів людини. “Речі в собі” стають явищами завдяки апріорним формам
споглядання (простір - час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причиність, реальність).
Отже, річ у собі – це сутність речі, або ноомен ( яка для нас прихована) річ для нас – це явище, або
феномен ( який ми сприймаємо)
3)Існують речі самі по собі. Ці речі діють на органи чуття людини, породжують різноманітні відчуття. Такі
відчуття упорядковуються доопытными формами чуттєвості - простором і часом, тобто розташовуються в
традиційному вимірі і фіксуються як тривалість. На основі цих перетворень формуються сприйняття, які
носять суб'єктивний і індивідуальний характер. Діяльність розуму на основі форм мислення - понять і
категорій - надає цим сприйняттям загальний і необхідний характер. Таким чином, річ сама по собі через
канали органів чуття, форми чуттєвості і розуму стала надбанням свідомості суб'єкта, "з'явилася йому", і він
може робити про неї певні висновки. Речі, як вони існують у свідомості суб'єкта. Кант називав явищами.
Людина, на думку Канта, може знати тільки явища. Які речі самі по собі, тобто які їх якості і властивості, їх
взаємини поза свідомістю суб'єкта, людина не знає і знати не може. Він знає про речі тільки в тій формі, як
вони дані його свідомості. Тому речі самі по собі для людини стають "речами в собі", непізнаними,
нерозкритими. Кант вважав, що у людини немає засобу встановити зв'язок, зіставити "речі самі по собі" і
явища. Звідси витікав висновок про обмеженість можливостей в пізнанні формами чуттєвості і розуму.
Формам чуттєвості і розуму доступний тільки світ досвіду. Усе, що знаходиться за межами досвіду, -
умопостигаемый світ - може бути доступний тільки розуму. Розум - це вища здатність суб'єкта, яка керує
діяльністю розуму, ставить перед ним цілі. Розум оперує ідеями Речі, як вони існують у свідомості суб'єкта,
називаються феноменами (ті, що являються) Людина може знати тільки феномени. Які ж речі самі по собі,
тобто які їх якості, властивості, взаємовідношення поза свідомістю суб'єкта, людина не знає і знати не може.
ноуменами є (недосяжнимі для раціонального пізнання), непізнаннимі, сутності речей. світ сутностей - це світ
«речей у собі», тобто не пізнається розумом, є предметом віри (Бог, душа, безсмертя). Отже, «речі в собі»
трансцендентні (від лат. tran cenden - той, що виходить за межі), існують поза часом і простором Кант
підкреслює неможливість пізнання «речі в собі» і можливість пізнання тільки «явища». Така позиція дістала
назву агностицизму (від грец. agn t - незнаний). Кант вважав, що у людини немає засобів установити
зв'язок, зіставити феномени і ноумени.
Термін «трансцендентний»вживався у філософії Канта для позначення таких понять, як Бог, душа і інших.
У крок з цим терміном йде поняття трансцендентального, яке спочатку характеризувало область
абстрактних розумових категорій (таких як річ, суще, істина, добро і т. і.), а пізніше було розвинене Кантом,
який став так називати те, що спочатку властиво свідомості: не набуте у процесі досвіду, а, навпаки,
обумовлює і визначає можливість будь-якого досвіду.
29.Життєвий цикл абсолютної ідеї в філософії Г.Гегеля, джерела її руху та розвитку.
Геґель у своїх працях надав ідеям клас. філософії системно-завершеного вигляду. До його філософс.
системи входили як найважл. досягнення попередньої філософії, так і філос.осмислення основних сфер людс.
пізнання та життєдіяльності. Вважав, що основою світу є духовна субстанція–абсолютна ідея, яка є єдністю
свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб'єкт, тобто діючий розум. Абсолютна
ідея–це є єдина всеохоплююча реальність, субстанція (1), єдиний універсальний чинник усіх форм буття,
тобто суб’єкт (2) і, нарешті, єдине рефлексивне поле світових процесів, тобто світовий дух або розум (3).
Виходить, що абсол ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це у свій зміст. З такого
бачення світобудови випливають найважл. принципи гегелівської філософії: 1)принцип тотожності мислення і
буття; 2)принцип усезагального зв'язку; 3)принцип розвитку.
Якщо абсол. ідея всеохоплююча, то вона не має і не може мати ніяких зовнішніх чинників для своїх дій. Це
означає, що такі чинники можуть бути лише внутр. Постає проблема визначення внутр. джерел руху,
активності абсолютної ідеї, а отже, і всього, що існує. Якщо рух–це зміни, то він передбачає наявність внутр.
відмінностей, граничним проявом яких постають протилежності. Саме протилежності є граничними межами
можливої мінливості будь-яких предметів і явищ у межах певної якості.. Осмислення речі через її
суперечливість дає нам змогу ніби затиснути її в її гранично можливі межі, тобто мати її в цілому, а не
частково та не однобічно; тому Гегель і висунув парадоксальну тезу: “протиріччя є ознакою істини”.
Протиріччя постають “душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності дають нам
цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне співвідношення,
певну пропорцію поєднання протилежних якостей. Таке бачення засад світу називається діалектикою.
Унаслідок того гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого Гегеля–як теоретика
діалектики. Він розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності, створив учення про протиріччя.
Абсолютна ідея проходить 3 осн. стадії свого розвитку, що становлять її житт. цикл. Цей цикл зумовлений
розвитком внутр. суперечностей, а оскільки абсолютна ідей являє собою єдину основу усіх явищ та процесів
дійсності, то подібний цикл ніби “вкарбований” в усе на зразок своєрідного “генетичного коду” діалектики.
Звідси випливає звісна характеристика гегелівської філософії як нагромадження “тріад”: теза – антитеза –
синтез. Коли протилежності синтезуються, виникає нова якість, бо виникають нові протилежності і нові межі
їх взаємодії. Досвід самовизначень може нагромаджуватись і далі, тому розвиток іде шляхом заперечення та
заперечення попереднього заперечення. Зазначений тріадний цикл пронизує усю систему філософії Гегеля, бо
все суперечливе і рухливе. Наведена схема розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє
синтетичний і системний характер філософії Геґеля і пояснює, чому і як вона вбирає у себе основні сфери
життєдіяльності та пізнання: адже в ній людське пізнання постає як всекосмічна сила виявлення внутр.
можливостей буття як такого, до того ж воно наслідує усю всесв. еволюцію. У цій схемі також досить виразно
видно основні складники філос. системи Гегеля, бо вони й дають цілісне окреслення "життєвого циклу"
абсолютної ідеї. Гегель створив принципово нову логіку–логіку діалектичну. До неї входить 3 частини: буття,
сутність, поняття. Геґель обґрунтував думку про існування 3 рівнів діяльності свідомості: чуттєвість,
рефлексія та рефлексія рефлексії. Іншого рівня не може бути, оскільки й надалі повторюватиметься лише
"рефлексія рефлексії.
30.Складові філософської системи Г.Гегеля. Роль діалектики в його філософії та ознаки діалектики.
Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770—1831) народився у м. Штудгарті. Саме Геґель у своїх працях надав
ідеям класичної філософії системно-завершеного вигляду. У 20-ті роки XIX ст. гегелівській філософії було
надано статус офіційної філософії прусського уряду. Він вважав, що основою світу є духовна субстанція —
абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб'єкт,
тобто діючий розум. Це означає, що абсолютна ідея усе породжує, усе охоплює і все залучає у поле свого
інтелектуального споглядання (рефлексії). Отже, абсолютна ідей – це є єдина всеохоплююча реальність,
субстанція (1), єдиний універсальний чинник усіх форм буття, тобто суб’єкт (2) і, нарешті, єдине рефлексивне
поле світових процесів, тобто світовий дух або розум (3). Якщо це так, то виходить, що абсолютна ідея
вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це (реальність та її конструювання) у свій зміст.
Тобто вона весь час збагачується, нарощує своє змістове наповнення, залишаючись єдиною та
всеохоплюючою. З такого бачення світобудови випливають найважливіші принципи гегелівської філософії: —
принцип тотожності мислення і буття(все, що є, породжене мисленням і може бути зведеним до нього); —
принцип усезагального зв'язку (все пов'язане з усім); —принцип розвитку.
Звичайно, протиріччя постають “душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності
дають нам цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне
співвідношення, певну пропорцію поєднання протилежних якостей. Тобто предмет постає як суперечливий,
мінливий, рухливий. У протилежних виявленнях та окресленнях він ніби сам відрізняється від себе,
залишаючись єдиним, але різноманітно виявленим та суперечливим. Згадаємо, що таке бачення засад світу
називається діалектикою. Унаслідок того гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого
Геґеля — як видатного теоретика діалектики. Бо він не лише стверджував, що світ рухливий та змінний через
боротьбу протилежностей, а й уперше розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності, створив
учення про протиріччя. Оскільки абсолютна ідея у філософії Гегеля постає єдиною основою реальності, то
вона із необхідністю демонструє свій суперечливий характер, проходячи послідовно в своєму життєвому
циклі через стадії тотожності, відмінності-протилежності та внутрішнього синтезу. Початкова, змістова
тотожність ідеї проявляється в логіці – в русі чистих інтелектуальних форм. Проте тотожність – це лише один
бік сутності абсолютної ідеї, а іншій – це відмінність, що доходить до ступеню протилежності. Тому, як каже
Гегель, абсолютна ідея “відчуджує” сама себе у стан природного буття, і природа, таким чином, постає у
Гегеля як царство нескінченного нагромадження відмінностей; “природа є зовнішньою самій собі” – улюблене
визначення Гегеля. Проте стихія відмінностей в природі не є хаосом, оскільки в її основі лежить логіка, і тому
крізь всі відмінності в природних процесах відбувається рух до вищого, тобто до повнішого саморозкриття
змісту абсолютної ідеї. На цьому еволюційному шляху природні процеси проходять етапи механічного,
фізичного, хімічного, біологічного руху, поки не досягають тої сходинки, де з'являється людський розум як
дещо протилежне матерії природи. Розум у процесі пізнання проходить все ті ж стадії еволюції, поки,
нарешті, не віднаходить за усіма нашаруваннями природних процесів початковий духовний зміст. Весь
грандіозний процес руху абсолютної ідеї знаходить внутрішнє завершення у абсолютному знанні, тобто в
синтетичній тотожності ідеї із самою собою, проте із включенням у кінцевий зміст всього, що було набуте на
шляху еволюції. Маючи внутрішньо суперечливий характер, абсолютна ідея проходить три основні стадії
свого розвитку, що становлять її життєвий цикл. Ясно, що цей цикл зумовлений розвитком внутрішніх
суперечностей, а оскільки абсолютна ідей являє собою єдину основу усіх явищ та процесів дійсності, то
подібний цикл ніби “вкарбований” в усе на зразок своєрідного “генетичного коду” діалектики. Звідси
випливає звісна (сумнозвісна) характеристика гегелівської філософії як нагромадження “тріад”: теза –
антитеза – синтез і т.д. Чому ці стадії саме такі? Тому, що вони вичерпують можливі варіанти взаємодії
протилежностей у внутрішніх протиріччях абсолютної ідеї: спочатку домінує (проявляється) одна
протилежність ("теза"), потім її поступово перевершує (через самовиявлення) друга протилежність
("антитеза"), потім, накладаючись одна на одну, протилежності зливаються ("синтез"). Коли протилежності
синтезуються, виникає нова якість, бо виникають нові протилежності і нові межі їх взаємодії. У такому разі, за
Геґелем, абсолютна ідея повністю розгортає усі свої можливі визначення, пройшовши шляхом еволюції
природи, людської історії та пізнання. Тому весь рух завершується абсолютним знанням. Досвід
самовизначень може нагромаджуватись і далі, тому розвиток іде шляхом заперечення та заперечення
попереднього заперечення, тобто спіралеподібно. Зазначений тріадний (потрійний) цикл пронизує усю
систему філософії Гегеля, бо все суперечливе і рухливе.Наведена схема розгортання гегелівських
філософських міркувань демонструє синтетичний і системний характер філософії Геґеля і пояснює, чому і як
вона вбирає у себе основні сфери життєдіяльності та пізнання: адже в ній людське пізнання постає як
всекосмічна сила виявлення внутрішніх можливостей буття як такого, до того ж воно наслідує усю всесвітню
еволюцію. У цій схемі також досить виразно видно основні складники філософської системи Гегеля, бо вони й
дають цілісне окреслення "життєвого циклу" абсолютної ідеї. Ця система складається із праць:
"Феноменологія духу" (опис циклу абсолютної ідеї загалом); праці, що докладно аналізують стадії розвитку
абсолютної ідеї – природа – “Філософія природи”; історія суспільства та особа – “Філософія історії”,
“Філософія духу”, “Філософія права”; дух (свідомість) – “Наука логіки ”, “Історія філософії”, “Філософія
релігії”, “Естетика”. Якщо джерела гегелівської філософської системи містяться у "Феноменології духу", то
серцевина — у "Науці логіки". Гегель створив принципово нову порівняє з Арістотелевою логіку — логіку
діалектичну, логіку протиріч. До неї входить три частини: буття, сутність, поняття. У кожній її частині зміст
та еволюція думки здійснювались через суперечливе співвідношення категорій за законами тріади (наприклад,
у розділі "Буття": якість — кількість — міра). Свою логіку Геґель розглядав як логіку розуму, а не розсудку,
тобто це була логіка, здатна здійснювати рух думки в окресленнях цілого, а не часткового, не уникаючи
протиріч, але і не консервуючи їх у вигляді антиномій (як це зробив І.Кант). Як це слід розуміти? Геґель
обґрунтував думку про існування трьох рівнів діяльності свідомості: чуттєвість (це те, що надане свідомості),
рефлексія (це свідома фіксація чуттєвості, розумове оперування її матеріалом) та рефлексія рефлексії
(самосвідомість, фіксація свідомістю своїх власних актів). Ще якогось іншого рівня принципово не може бути,
оскільки й надалі, якщо ми спробуємо сходити вище, повторюватиметься лише "рефлексія рефлексії", тобто
фіксація рефлексією себе самої. Цілісне, або розумове, мислення — це і є мислення "другої рефлексії", коли
думка усвідомлює, що все, що вимальовується у ній, є змістом лише тієї ж самої думки. Тому діалектична
логіка Геґеля — це логіка самоусвідомленої думки, логіка вибудовування різноманітного змісту в межах того
самого розуму. Різноманітність того самого, як це було засвідчено перед цим, виражається у протиріччі; отже,
логіка “другої рефлексії” є логікою протиріч. Три частини діалектичної логіки Геґеля стали основою для
подальшої інтерпретації (або обґрунтування) трьох законів діалектики. Сам Геґель вважав вислів “закони
діалектики” неможливим. На його думку, діалектична логіка — це логіка руху, динаміки, змін. А поняття
закону фіксує стале, незмінне в певному співвідношенні. Тому вживання поняття закону діалектичної логіки
— це недіалектичне тлумачення діалектики. Геґель позначав зміст основних розділів своєї логіки як
“перехід”, “відношення” та “розвиток”. Розглянемо цей зміст, ураховуючи вже поширені уявлення про
“закони діалектики”. У розділі “Буття” ідеться про перехід кількісних змін у якісні. Суть переходу в тому, що
до певної межі, котра позначена як “міра”, кількісні зміни не ведуть до зміни якості. Але при вичерпуванні
міри найменша зміна кількості веде до зміни якості. У цьому сенсі саме остання крапля (коли вже чаша
наповнена) переповнює чашу. Міра постає як єдність певної кількості з певною якістю. Якщо ж ми виходимо
за межі міри, починають діяти інші кількісно-якісні. Кількість та якість невід'ємні одна від одної у мірі. Тому
вони постають як відношення: такі сторони взаємодії, які взаємно заперечують, але й передбачають одна одну.
Відношення характеризується як єдність та боротьба протилежностей. Але протилежності лише тоді постають
у власній якості, коли набувають характеру граничних меж певного предмета. За межами цього предмета
починаються якісь інші. Отже, протилежності постають як заперечення цілості певних предметів, а інші
предмети — як заперечення заперечення. За умови, що ці інші предмети виростають із попередніх (як листок
із бруньки), заперечення заперечення постає як внутрішній ритм розвитку.
Завдяки діалектичному методу мислення Геґель окреслив еволюцію природи, історії та особи як єдиний,
але розмаїтий процес, у якому свобода та необхідність, добро і зло, єдине та множинне, сутність і явище
постають не окремими реаліями, а елементами світової цілості, причому розвиненіші форми вбирають у себе
попередні, але підпорядковують їх новим законам, і, отже, утворюються не лише система співіснування, а й
підпорядкування, тобто ієрархії. Людина, наприклад, у своєму індивідуальному розвитку проходить усі
основні моменти загального культурно-історичного процесу.
31.Антропологічний принцип у філософії Л.Фейєрбаха. Особливості філософії Л.Фейєрбаха та її
відмінності від філософії інших представників німецької класики.
Німецьким філософом, який першим піддав розгорнутій критиці метод і систему Гегеля з матеріалістичних
позицій, був Аюдвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872 рр.). Філософія Фейєрбаха - закономірний наслідок
нових історичних умов, які склалися в 30— 40-ві роки XIX ст. в Європі Німецький радикальний рух давно
втратив націоналістичне забарвлення і все більше набував демократичного характеру. У духовному житті, в
якому Гегель посідав провідне становище, почала поширюватися критика його панлогізму. З нею виступили
романтик Ф. Шлегель; брати Гумбольдти; Гете, який хоч і поважав філософію Гегеля, але ставився до неї
критично; Шеллінг, який у 1832 р. склав систему нової, «позитивної» філософії; «ліві» гегельянці (Д. Штраус,
Б. Бауер) - відкриті атеїсти і республіканці.
А. Фейєрбах народився в Рехенберзі, неподалік від Нюрнберга, в сім'ї відомого юриста. Закінчивши
гімназію, в 1823 р. вступив на теологічний факультет Гейдельберзького університету. Невдоволений
догматичною ортодоксальністю, переїжджає до Берліна, де слухає лекції Гегеля. Після закінчення
університету в 1828 р. в Ерлангенському університеті захистив дисертацію, витриману в дусі гегелівського
ідеалізму. Після захисту став приват-доцентом того ж Ерлангенського університету. В 1830 р. Фейєрбах
анонімно публікує твір «Думки про смерть і безсмертя», в якому заперечує ідею безсмертя душі. Авторство
було встановлено, книгу конфісковано, а Фейєрбаха було позбавлено права викладати. Але він не залишає
наукової діяльності. У тритомній праці з історії філософії XVII ст. велику увагу приділяє матеріалістичній
філософії, високо оцінює її внесок у розвиток наукової думки. В 1836 р. Фейєрбах одружується і впродовж 25
років постійно проживає у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої фарфорової
фабрики. У 1859 р. фабрика збанкрутувала, і Фейєрбах переселився до Рехенберга, де провів останні роки
життя у великій скруті. Основна праця А. Фейєрбаха - «Сутність християнства».
Свою творчість Фейєрбах починає як ідеаліст, прихильник і учень Гегеля Але надрукована в 1839 р. праця
«До критики філософії Гегеля» свідчить про його розрив з прихильниками Гегеля («лівими» гегельянцями) і
перехід на позиції матеріалізму й атеїзму. У праці «Думки про смерть і безсмертя» йдеться про любов - земну
і небесну, божественну і людську. Безсмертним, пише Фейєрбах, може бути тільки Бог, але Бог є любов, і
любляча людина причетна до Бога. Біблія - не вічна мудрість, а всього лише епізод в «епосі людства»;
справжнє «слово Боже» містить всесвітня історія. Фейєрбах не визнає індивідуального безсмертя, людина
досягає його тільки в творчості.
Критикуючи Гегеля, він говорить про спорідненість його вчення з теологією, свідчення тому - наявність
однакових категорій Це зумовлено абстрагуванням і наділенням самостійної форми існування людської
сутності найбільш загальними властивостями людського роду, такими як розум, безсмертя, могутність, благо.
Бог — об'єктивована абстракція, яка існує лише в головах людей. У свідомості здійснюється переворот
дійсних відношень, і дійсний творець Бога - людина - стає залежною від нього. Зі збільшенням атрибутів,
приписа-
«Аогіка тільки тому переходить у природу, що мислячий суб'єкт поза логікою наштовхується на
безпосереднє буття, на природу, і потребує визнання її завдяки безпосередній, тобто природній точці зору. Не
було б природи - ніколи логіка, ця непорочна діва, не створила б її з себе».
А Фейєрбах
них Богові, все біднішою стає людина, оскільки всі ці атрибути вона віднімає від себе. Отже, Фейєрбах
прагне відродити в людині необхідність самоствердження і гідності. І це можливо, на його думку, тільки на
основі матеріалістичного світогляду.
Сам Фейєрбах відмовляється використовувати поняття «матерія», «матеріалізм» через існуюче в суспільній
свідомості негативне до них ставлення. Замість поняття «матерія» він використовує поняття «природа». Тому
найімовірніше його світогляд можна назвати «натуралізмом».
• Фейєрбах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип. Сутність його в тому, щоб завдяки
людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини, спираючись
на історичні та емпіричні приклади. В центрі філософії повинна знаходитися людина як найвигца істота
природи. Звідси його твердження, що людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні фізіологією, ні
психологією, вона -лише антропологія. Сутність людини, за Фейербахом, — це сама людина, конкретний
індивід. Ігноруючи соціально-природну сутність людини, Фейербах акцентує увагу на її природній сутності.
Людина має три істотних принципи: розум, волю, серце.
Заперечуючи погляди класиків німецького ідеалізму на проблему людини, яка трактувалася насамперед як
духовна істота, Фейєрбах по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він для Фейербаха - не «абсолютний дух», не
«світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. «Я» Фейербаха — не
просто духовний і мислячий початок, а людина, наділена тілом і мислячою головою, реальна істота з усіма
просторово-часовими характеристиками, завдяки чому здатна споглядати і мислити. Суттєвою
характеристикою суб'єкта в системі Л. Фейербаха є чуттєвість. Вона - синтетична, узагальнююча
характеристика антропологічних властивостей «природи людини», її тілесності, розуму, волі, «серця».
Чуттєвість розглядається не як натуральна і безпосередня, а як опосередкована спілкуванням з іншою
людиною. Сутність християнства полягає теж у почутті, переживаннях Індивід, відірваний від природи, інших
людей, від суспільства, є об'єктом християнської релігії. Насправді відношення людини і природи
опосередковується відношенням людини до людини. Саме в сфері міжлюдського спілкування і здійснюється
реалізація людиною своєї родової сутності. В ході спілкування і спільної діяльності суб'єкта часткові
визначення людської природи здатні підніматися до всезагальних об'єктивних визначень; у той же час
індивідуальне життя, поєднуючись із родовим, утворює цілісність людських здібностей. Тобто людина,
виконуючи «функції роду», перетворила сутнісні сили всього людства, продукти культури на свої власні
життєві сили, на цілісність своїх здібностей.Позиція Фейербаха як атеїста полягає у відстоюванні релігії без
Бога, релігії любові людини до людини. Любов є універсальним законом розуму і природи і тому повинна
бути найвищим і першим законом людини. Людина людині Бог — така найвища практична першооснова,
такий і поворотний пункт всесвітньої історії. Фейєрбах, обожествляючи прості закони людської спільності та
моральності, прагне з цієї гуманістичної позиції упорядкувати людське суспільство, привести його до щастя.
Саме тому етика Фейєрбаха - евдемонізм, тобто вчення, яке обґрунтовує прагнення до щастя.
• А. Фейєрбах належить до тих мислителів, які, не створивши розгорнутої системи поглядів, підготували
ґрунт для подальшого руху теоретичної думки. Головна заслуга Фейєрбаха - критика ілюзорних форм
свідомості - ідеалізму і релігії - і ствердження реальної людини як конкретної індивідуальності.
32.Основні відмінності між класичним та некласичним типом філософування. Причини переходу від
класичної філософії до некласичної.
Класична філософія у своїх міркуваннях виходила із того, що: 1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене,
внутрішньо концентроване; 2) Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки та найкращою
людською здібністю; 3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх; 4) За допомогою розуму
людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям.
Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші: 1) Говорити про
буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що
ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим; 2) На
перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні;
масштабами й силою дії вони перевершують розум; 3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то
розум нездатний їх опанувати 4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає
цьому.
Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від
класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна
парадигми (норми, взірця) філософського мислення. До наведеного порівняння слід додати лише одне:
йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій,
але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.
Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії: у
літературі їх пов’язують із творами німецьких та австрійських романтиків, у живопису – із появою спочатку
імпресіонізму, а потім – абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спостерігались у музиці.
33. А.Шопенгауер про світ як волю та уявлення. Ірраціональний та песимістичний характер
філософії А.Шопенгауера.
Засновник некласичної філософії Артур Шопенгауера.1813 року він захистив докторську дисертацію,
присвячену логіці, а в 1819 р. вийшло авторське видання його основної філософської праці "Світ як воля та
уявлення" (перший том). Книга не мала попиту, але завдяки її виходу А. Шопенгауер отримав посаду доцента
в Берлінському університеті. Проте лише в 50-ті роки XIX ст. його ідеї почали знаходити зацікавленість і
поширення.
По-перше, А.Шопенгауер наполегливо проводив думку про те, що світ не можна розуміти як щось, що
існує десь за межами нашої свідомості: адже ми можемо говорити лише про те, що ввійшло в контакт із
нашим сприйняттям. Слід бути реалістами і визнати: світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність.
Отже, світ є ніщо інше, як наше уявлення про дійсність. Але людське уявлення нестійке, а ми вкладаємо в
уявлення про світ дещо стале. Що ж утримує наше уявлення у стані стабільності? За Шопенгауером, — те, що
світ водночас постає і як воля. Все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до
самоздійснення. Воля не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання. І оскільки все
просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування. На рівні людини воля усвідомлена (але
не стає розумною). Спостерігаючи за боротьбою воль, яка призводить до жахливих і трагічних наслідків,
людина впадає у сум і відчай. Єдине, що вона може зробити, — це пригасити своє бажання бути за будь-яку
ціну шляхом спирання на людське співчуття; лише воно може реально протистояти волі до буття.
У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики некласичного типу філософування, а
етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна погасити
сліпі пориви волі.
Ірраціоналізм - напрям у філософії, що наполягає на обмеженості людського розуму в досягненні світу.
Ірраціоналізм припускає існування областей світобачення, недоступних розуму, і досяжних тільки через такі
якості, як інтуїція, почуття, інстинкт, одкровення, віра і т. п. "Усе до гіршого в цьому гіршому зі світів" (в
протилежність Лейбніцу). Філософія глобального песимізму. Усвідомивши такий устрій світу людина може
свідомо приборкати свою волю. Німецький Артур Шопенгауэр визначив життя людини як прояв деякої
світової волі : людям здається, що вони поступають за власним бажанням, але насправді ними рухає чужа
воля. Будучи несвідомою, світова воля абсолютно байдужа до своїх творінь - людей, які кинуті нею на
свавілля обставин, що випадково складаються.
Згідно Шопенгауэру, життя - це пекло, в якому дурень женеться за насолодами і приходить на
розчарування, а мудрець, навпаки, намагається уникати бід через самообмеження - людина, що мудро живе,
усвідомлює неминучість лих, а тому приборкує свої пристрасті і ставить межу своїм бажанням. Життя
людини, по Шопенгауэру, - це постійна боротьба із смертю, безперестанне страждання, причому усі зусилля
звільнитися від страждань призводять лише до того, що одне страждання замінюється іншим, тоді як
задоволення основних життєвих потреб обертається лише пересиченням і нудьгою.
34. Поясніть, який зміст вкладає С.К’єркегор в поняття «екзистенція»? Назвіть та охарактеризуйте
стадії самореалізації людської індивідуальності у філософії С. К’єркегора.
Іншим фундатором ідей некласичної філософії є датський філософ Сьорен Кіркегор (1813—1855), який
народився і все життя прожив у М.Копенгагені. Закінчивши тут теологічний факультет університету і
захистивши магістерську дисертацію, присвячену дослідженню іронії у Сократа, К’єркегор присвятив себе
літературній діяльності. За життя філософа його твори були майже невідомі. І лише в XX ст. К’єркегор став
одним із найпопулярніших авторів — творців некласичної філософії – значною мірою завдяки особливостям
стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб’єктивно заглибленим (нагадаю, що К’єркегор є
також і класиком датської літератури).
Кіркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки
людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а
наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише
через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії самопізнання
і самоутвердження:1)естетичну2)етичну3)релігійну
На першій стадії, яку К’єркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона хоче
все побачити, відчути, випробувати; яскравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний персонаж
Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С. К’єркегор людина не може себе
реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну мандрівку по
різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої повноти та
задоволення: завжди чогось буде бракувати. Відчувши безплідність такого життя, людина у пошуках
надійнішої засади може перейти до етичної стадії самореалізації, уособленням якої є Сократ.
На цій стадії вона намагається спертися на непохитні етичні норми та принципи, внутрішньо стабілізувати
своє життя і здобути задоволення від того, що вона буде приносити користь людям. Проте і тут внутрішнє
чуття підказує людині неможливість її повної самореалізації, оскільки етичні норми є однаковими для всіх
людей, а через це найважливіше для людини – її власна унікальність та неповторність так і залишаються
нереалізованими. У пізніх працях К’єркегор приходить до висновку про те, що обидві перші стадії людського
самоусвідомлення та внутрішнього переживання свого життя характеризуються відчуттям людської
індивідуальної неузасадненості, закинутості у цей світ, відчуттям самотності. Щиро переживаючи ці відчуття і
не знаходячи способу їх подолати, людина може впасти у стан тотального відчаю – безпорадності, безвиході.
Проте, за К’єркегор, саме цей тотальний відчай і може підказати людині її глибинну істину: так, вона справді є
абсолютно самотньою, але це значить, що її самотність має під собою абсолютні підстави. Звичайно, що
єдиною абсолютною підставою для будь-чого є Бог. Звідси і випливає досить цікава і вагома теза К’єркегор:
“Людська індивідуальність знаходиться в абсолютному відношенні до абсолютного”. Це значить, що лише
наявність Бога як абсолюта може виправдати абсолютність людської унікальності. Звідси К’єркегор робить
радикальний висновок: оскільки людина у своїй унікальності виходить на прямий зв’язок із Богом, то вона
ніби отримує цим санкцію на абсолютну свободу самоздійснень. Твір “Страх і тріпотіння”, у якому К’єркегор
описав третю стадію людської самореалізації, має підзаголовок “Про можливість телеологічного відхилення
етичного”; телеологія означає цілеспрямування, отже цей підзаголовок можна прочитати так: можуть існувати
цілі, заради яких можна знехтувати етичними принципами та нормами. За Кіркегором, уособленням цієї стадії
стає старозаповітний пророк Авраам, цей “лицар віри”, який, маючи прямий зв’язок із Богом, був готовий
принести у жертву свого єдиного сина Ісаака. К’єркегор ставить питання радикально: або Авраам був
надиханий чимсь вищим, і тоді він лицар віри, або він є елементарним злочинцем.
К’єркегор уперше використав термін "екзистенція" для позначення таких особливостей людського буття,
як неузасадненість та вихід за всі і всілякі межі. Слово "екзистенція" перекладається з латини як "існування",
але у вихідному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. Кіркегор використав це
слово в застосуванні винятково до людини, для позначення найперших особливостей людського способу
буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму — впливової філософської течії XX ст.
35. Зміст терміну «позитивне» у філософії О.Конта. Чому О.Конт вважає, що наука сама собі
філософія?
Одним з напрямків некласичної філософії було розроблення "наукової філософії". Представники цього
напряму виходили з переконання у тому, що наука в першій половині XIX ст. набула такого розвитку і
вийшла на такий рівень володіння знанням, що стала спроможною накреслити повну і струнку картину
світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людською
свідомістю. Єдиним духовним і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тією мірою, якою
вона ще могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна була також стати наукою серед інших
наук.
Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Оґюст Конт (1798 - 1857)
колишній секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-Сімона. У першій половині XIX ст. О. Конт
видав шість томів своєї основної праці "Курс позитивної філософі", де як вихідне фігурує поняття
"позитивного". За О.Контом, воно має такий зміст:
 позитивне - це спостережуване, на відміну від неспостережуваного;
 реальне, на відміну від имерного, ілюзорного;
 корисне, на відміну від шкідливого;
 достовірне, на відміну від сумнівного;
 точне, ясне, на відміну від непевного;
 конструктивне, на відміну від руйнівного.
Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрунтовує "закон трьох стадій" у розвитку
теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком: релігійна, метафізична та
позитивна. Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом дії надприродних сил;
метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із абстрактних всезагальних
сутносгей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні законів
(відношень та послідовності) спостережуваних явищ.
Позитивна наука, за О. Контом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні причини
буття, а лише прагне фіксувати факти. На місце запитання ''Чому?''' вона ставить запитання "Як?". У зв'язку з
усім спрямуванням своїх думок О.Конт висуває гасло: "Наука сама собі філософія". систематизації знань
прояснення мови науки дослідження логіки науки
При цьому з філософії, вважає О. Конт, слід вилучити все те, що виходить за межі можливостей наукового
спостереження. Як бачимо, О.Конт не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специфічного і ніяк не
відгукується на ту нескінченну глибину, яка притаманна людській духовності.
Ідеї О. Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химеричних побудов.
Важливе значення мала ідея О.Конта запровадити нову науку «соціологію», яка ґрунтувалася б на наукових
засадах.
36. Поняття «життя» та «надлюдини» в філософії Ф.Ніцше. Поясніть, чому німецький філософ подає
свою позицію як імморалізм?
Постать Фрідріха Ніцше та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст. Його праці
досить суперечливі і не підлягають однозначному прочитуванню. В усякому разі слід відрізняти ідеї самого
Ніцше від ідей та поглядів "ніцшеанців" — його палких прихильників, котрі, як звичайно, робили наголос на
певних змістових акцентах думок Ф. Ніцше.
Ф.Ніцше високо цінував думку А.Шопенгауера про волю як вихідну основу сущого, але ще більше
загострював її. Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне воля являє собою "волю до волі", тобто поривання
до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насамперед через життя. Життя для
Ф.Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову — Всесвіт, природа,
почуття та ін., — усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує
боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може
зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження
і виродження життя.
Ф.Ніцше протиставляє силі життя культурні норми й цінності, вважаючи, що саме людська слабкість і
незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб
боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно
може бути.
Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як "аморалізм" (неморальність), а як "імморалізм" (позаморальність).
Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але "Бог помер" тому, що він не
втручається у життя для його зміцнення. Ті ж , що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження,
а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль,
стати "по той бік добра і зла" й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає
"надлюдиною", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.
Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи
останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не
зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному.
Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному — прагнення самовдосконалення і
прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї
Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом. Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна побачити і
гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше.
37. Гуманістичний та радикальний напрями ніцшеанства та їх витоки у філософії Ф.Ніцше.
Постать Фрідріха Ніцше (1844 - 1900) та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст.т
Ф. Ніцше був вихідцем з Німеччини, але пізніше прийняв швейцарське громадянство. Будучи досить
обдарованим, вже у 25 років отримав звання професора.Його праці досить суперечливі й не підлягають
однозначному прочитуванню. В усякому разі слід відрізняти ідеї самого Ніцше від ідей та поглядів
"ніцшеанців" - його палких прихильників, котрі, як Фрідріх Ніцше звичайно, робили наголос на певних
змістових акцентах думок
Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою
силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до
життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в
матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдосконалення і прийняття
будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше
були схвально оцінені фашизмом.
Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна побачити і гуманістичні акценти філософії Ф.
Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями: радикальні ніцшеанці та
гуманістичні.
Радикальні виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого права сили життя, права
насильства, надлюдини, виходу за межі моралі; радикальні ніцшеанці були схшьні зближати свого ідейного
наставника з фашизмом і навіть расизмом; Представники гуманістичного ніцшеанства вважають, що Ф.
Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм та
забобонів, закликав Ті покладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети. Цікаво
відзначити, що серед представників гуманістичного ніцшеанства були відомі видатні письменники Т. Манн,
К. Гамсун, у певний час- М.Горький.
38. Суттєві особливості філософії ХХ – поч. ХХІ ст., її місце в історії європейської філософії. Провідні
напрями цієї філософії.
За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, ХХ
ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною
динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів
соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії – настільки
він є насиченим різноманітним змістом. Досить лише згадати те, що у ХХ ст. людство пережило дві світові
війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій, вперше вийшло за межі земного простору,
проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперуванням інформації, навчилося
трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це століття в
культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури,
надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації. У ХХ ст. кожна людина постає так чи
інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям
усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності
окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни у
її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується
і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через
“Інтернет”) із ким завгодно, може розповсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно.
Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій;
те ж саме можна сказати і про тих, хто пов’язаний із особливо небезпечним в екологічному плані
виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси
сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилась культурна багатоманітність людства.
Все це не могло не позначитись на становищі філософії. По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за
межі академічних аудиторій, постала досить сильно інтегрованою у систему загальної (а не лише
спеціальної) освіти, отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції,
симпозіуми та семінари, через створення та діяльність різного роду філософських товариств. Це значить, що у
своїх основних проявах філософія ХХ ст. є некласичною. Більше того, можна впевнено стверджувати, що
зміст і значення явища некласичності саме у філософії ХХ ст. розкрилися із найбільшою повнотою та
яскравістю. По-друге, відчутно змінилася мова такої філософії: звернена до широкого загалу, вона почала
говорити зрозумілою кожній людині, інколи навіть буденною мовою. По-третє, змінилися також (і неминуче)
і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо стверджувати, що для філософії ХХ ст. не існує
заборонених тем або зон; вона всюди проникає і все намагається втягнути в орбіту свої інтелектуальних
осмислень. Звідси випливає така особливість філософії ХХ ст., як її колосальна різноманітність,
строкатість, насиченість різновидами ланцюжкової реакції, коли із кожного пункту її протікання миттєво
відгалужується ціла низка процесів, і т. п. По-четверте, цікавою особливістю філософії ХХ ст. постає і те, що
вона не замикається лише на тому змісті, який виник у даному столітті, а, навпаки, ніби актуалізує усю
попередню історію філософії. У ХХ ст., поруч із новітніми філософськими винаходами абсолютно
повноцінно та рівноправно існували і існують ніби-то історично віджилі напрями і течії, отримавши інколи
додаткову частку “нео-“: неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм; тут також культивувалися деякі напрями
давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (неопаламізм) та ін. Цим,
фактично, засвідчується той факт, що філософія здатна продукувати деякі вічні теми для людського
інтелектуального осмислення.
І все це, по-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ ст. відбулася певна, інколи – досить радикальна,
переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей. У ХХ ст. продовжували нарощуватися тенденції
мінімалізму у філософії, тобто відмови від абсолютів, зосередження уваги на доступному для сприйняття та
пізнання; філософія виводила на перший план суб’єктивну реальність, фактично усунувши проблему
співвідношення об’єкта та суб’єкта; філософські положення та висновки більше спрямовувались не на пошуки
готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення найперших ділянок
того, що можна назвати людською реальністю.Врешті наприкінці ХХ ст. стає можливим і таке, наприклад, її
розуміння: “Філософія може бути технікою встановлення співмірності між душею та світом, способом
засвоєння світу, створення його прийнятним для людського у ньому розташування у формах, досяжних
розумінню, переживанню, інтуїції та містичному осяянню” (История современной зарубежной философии:
компаративистский подход. – СПб., 1997.- С.49). Погодимося, що між “любов’ю до мудрості” та “технікою
встановлення співмірності” пролягає колосальна дистанція. Нарешті, по-шосте, у ХХ ст. почали поступово
розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами близьких до неї сфер інтелектуальної
діяльності. На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської
(або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно
відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис і графіка, філософське кіно і
пр. На межі філософії і науки функціонує сучасна аналітична філософія, яка намагається будувати
філософські твердження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій розвиток у
ХХ ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.та варіантами. У цьому
сенсі своїм розвитком філософія ХХ ст. може нагадувати розвиток
39. Причини авторитетності сцієнтистської філософії ХХ ст. у сучасному суспільстві. Назвіть ці
напрями та поясніть їх завдання і прагнення.
У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного
життя. Впливаючи перш за все на виробництво, вона поступово почала втручатися і в усі інші сфери
суспільного життя: в медицину, мистецтво, побут, комунікацію. Заперечувати, не помічати цей вплив було
просто безглуздо. Навпаки, ціла низка напрямів філософії вважала за необхідне включитися у цей
переможний та всеохоплюючий рух, розглядаючи себе необхідним доповненням до розгортання конкретно-
наукових студій. У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторони наукового прогресу,
ратують за розвиток науки, і тому вони отримали назву "сцієнтизму" (з англ. - "sciens" - наука) або, точніше,
сцієнтистських напрямів.
Сцієнтичні напрями у філософії 20 ст: “логічний позитивізм” або неопозитивізм = “аналітична” та
“лінгвістична” філософія = Постпозитивізм = Марбурзька школа неокантіанства = Радикальна епістемологія
На початку XX ст. більшість таких напрямів в цілому поділяла ще новоєвропейські переконання, підкріплені у
XIX ст. міркуваннями О.Конта, у тому, що справжнє знання може бути тільки науковим; відповідно, і
філософія справді може бути вартою чогось лише за умови, що вона також стане науковою, тобто органічно
ввійде у сукупність наук. Але для того, щоб це здійснилося, необхідно змінити як предмет, так і методи
філософії.
Основні осередки логічного позитивізму XX ст.="віденський гурток" на чолі з М.Шліком (1882 - 1936) =
англійський неопозитивізм, представлений іменами Л.Вітгенштейна (1869 - 1951) та Б.Рассела (1872-1970)
= Львівсько-Варшавська філософська школа К.Твардовського (1866-1938).
Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М. Шліка, Л. Вітген-штейна, Б.
Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я. Лукасевич, С. Лесьнєвський, А. Тарський).
М. Шлік сформулював засади процедури під назвою "верифікація" - перевірка на істинність. Верифікація
передбачала таку послідовність дій:виділення провідних положень певної теорії ; зведення їх до простих, далі
неподільних "атомарних суджень "; виділення у реальності таких само "атомарних фактів" співставлення
"атомарних суджень " із "атомарними фактами " обґрунтування отриманих результатів. Заслуги
неопозитивізму: Його представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та
вдосконалення мови науки = під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про
науку
Марбурзька школа неокантіанства. Найбільш авторитетними її представниками були Г. Коген (1842-1918)
та Е.Кассірер (1874-1945). Обидва вони присвятили значну частину своїх праць дослідженню вихідних засад
наукового пізнання.
Представники "радикальної епістемології" (Е. Глазерсфельд, У. Матурана та ін.) вважають, що людські
знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням; їх завдання полягає не у представленні
реальності, а у її творенні на основі внутрішнього структурування інтелектуальної діяльності. Єдиним
чинником знання постає анатомо-фізіологічна будова людини, її потреба у оптимальному функціонуванні.
40. Спільне та відмінне в основних напрямах сучасної антропологічної філософії, їх коротка
характеристика.
У XX ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, або й навіть її перше
надзвичайно гостре осмислення саме у плані намагання з'ясувати, що, власне, робить людину людиною.
Сталося так, що основні течії антропологічного напряму сформувались у XX ст. Це екзистенціалізм,
філософська антропологія, персоналізм, певною мірою - фрейдизм та неофрейдизм; їх парадигми
окреслились достатньою мірою у 20-і - 40-і роки.
Екзистенціалізм формувався під суттєвим впливом іншої філософської теорії, яка виникла на початку XX
ст. - феноменології Е. Гуссерля (1859 - 1938). За своїм змістом феноменологія займає проміжне становище між
сцієнтистською методологією та антропологією і культурологією. У першій половині XX ст. феноменологія
була досить поширеною і навіть модною філософією. Е.Гуссерль підкреслював, що ми завжди маємо справу з
феноменом, тобто з тим, що нам надано, що перед нами з'явилося ("феномен" із давньогрецької - явище,
з'явлення). Чи існує щось поза феноменом - питання некоректне, адже свідомість принципово нездатна мати
справу з чимось, що не сприйнято нею. А сприйняте і є феномен. Якщо це так, то слід усі наші судження
будувати лише на основі дослідження феноменів. Е. Гуссерль міркує так: феномен наявний у свідомості; отже,
він у ній вибудований.
Представники та засновники екзистенціалізму витлумачили феномен принципово інакше: якщо феномен -
це єдине, що нам надане як реальність, то у справжній зміст феномену слід залучити всю багатобарвність
людської суб'єктивності і прагнути не стільки очистити феномен, скільки прийняти його в усьому його
багатстві та неповторності. Найбільшого розвитку та поширення ідеї екзистенціалізму здобули у Німеччині,
Франції, Італії, частково – у
Засновником філософії екзистенціалізму вважають німецького філософа, колишнього асистента Е.
Гуссерля, М. Хайдеггера (1889- 1976), хоча сам він так не вважав і навіть називав свою філософію інакше -
"фундаментальна онтологія". Проте у центрі його роздумів, безумовно, знаходилась людина, але: :
розглядати людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу.
На відміну від М.Хайдеггера, який розглядав людину у фундаментальній єдності із буттям, французький
екзистенціаліст Ж. -П. Сартр (1905 - 1980) зосередився виключно на людині, її внутрішньому самовідчутті та
переживанні свого буття. За Сартром, людина є таким буттям, через посередництво якого у світ приходить
ніщо (основна праця Ж.-П.Сартра - "Буття і ніщо"); поза людиною, в природі, одне буття завжди переходить
в інше, а для людини існує як буття, так і небуття. Це значить, що людина не живе лише наявним та наданим,
а це, у свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода.
Інший французький філософ-екзистенціаліст і також знаменитий письменник А. Камю (1913 - 1960)
створив свій варіант філософського осмислення переживання людиною свого буття; його філософія
змальовувала буття людини як "буття в абсурді", причиною якого поставала уся ситуація самовідчуття
людини сучасної цивілізації.
Окрім згаданих філософів до екзистенціалістів належали М.Мерло-Понті, Г.Марсель, Н.Аббаньяно,
М.ДеУнамуно, Х.Ор-тега-і-Гасет (у певний період творчості). Під значним впливом екзистенціалізму
перебувало багато діячів мистецтва; це, наприклад: письменники К.Або, X.Кортасар, А.Моравіа, К.Ое,
М.Фріш, кінорежисери А.Бресон, І.Бергман, А.Тарковсъкий, художник П.Пікассо та ін.
Іншою течією цього напряму була філософська антропологія, що була заснована М.Шелером (1874 -
1928) та згодом набула багатьох прихильників, серед яких відомі А. Гелен (1904 - 1976), Е. Ротхакер (1888 -
1965), Г. Плеснер (1892 - 1985). Представники антропології наполягали на тому, що найпершим об'єктом
філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід розглядати та вивчати всебічно, в усіх її
проявах та характеристиках, залучаючи до її розумін-МаксШелер ня результати багатьох наук. За М.
Шелером, найвищою любов'ю є любов до Бога, оскільки лише в ній знаходить повний прояв унікальність
людини, її відношення до буття та ціннісні засади.
А. Гелен (основна праця - "Людина. її природа та її становище у світі") прийшов до висновку, що
вихідною особливістю людини постає її недостатність та незавершеність, тобто її непристосованість до
виживання на основі біологічних завдатків.
Г. Плеснер називав людину найбільшою таємницею буття, бо людина ніде не знаходить свого завершення і
прагне виходити за всі й всілякі межі.
Е. Ротхакер, поділяючи багато ідей своїх однодумців, наполягав на тому, що вирішальним чинником буття
людини як особи є культуротворення.
Персоналізм, наступна течія антропологічного спрямування, на відміну від антропології наполягав на
тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості, а те, що вона є особа (лат. -" er na"), точніше -
особистість. Яскравими представниками персоналізму були французький філософ Е. Муньє (1905 - 1950) та
російський філософ М. Бердяев (1874 - 1948), хоча корені цієї течії уходять у XIX ст., до деяких німецьких та
американських філософів.
Е. Муньє вважав, що особистість - це прояв вищої, абсолютної духовної сутності в людині. М. О. Бердяев у
категоричній формі декларував те, що лише особистість може нам пояснити, чим є людина, а не навпаки.
Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм. Його засновником
був австрійський психіатр 3. Фрейд (1856 - 1939). Ідеї 3. Фрейда викликали і викликають суперечливе до них
ставлення; досить розбіжними постають і їх оцінки. Проте сьогодні можна впевнено сказати, що Фрейду
належить не лише відкриття, а и докладне дослідження явища несвідомого в людській психіці.
41. Суттєві особливості філософії екзистенціалізму, їх прояв в ідеях М.Гайдеггера.
Екзистенціальна філософія на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття,
зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка
потрапила в потік подій і втратила контроль. У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком
гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в
Німеччині — Мартін Гайдеггер (1889— 1976). У центрі його роздумів, безумовно, знаходилась людина.
Присутній був у М. Гайдеггера і інший, принципово важливий для екзистенціалізму момент: розглядати
людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу. За М.
Гайдеггером, існує принципова відмінність між людиною та іншими речами і явищами: коли ми питаємо про
якусь річ, нам вказують на деяку іншу. Людина є буттям, у самому становищі якого завжди стоїть питання
про її буття, або ж її буття завжди постає під знаком запитання; Всі людські відношення передбачають буття,
бо все, що б не постало перед нами, фіксується перш за все як те, що є. Проте саме буття не стоїть перед
людиною у вигляді якогось окремого об'єкта, воно лише присутнє у будь-якому відношенні до будь-якого
об'єкта, Буття постає перед нами як рух в часі (основна праця М. Гайдеггера - "Буття і час").
42. Філософське значення вчення З.Фройда. Зміст поняття несвідомого людської психіки за
З.Фройдом
Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм. Його засновником
був австрійський психіатр 3. Фрейд (1856 - 1939). Ідеї З. Фрейда викликали і викликають суперечливе до них
ставлення; досить розбіжними постають і їх оцінки. Фрейду належить не лише г відкриття, а й докладне
дослідження явища несвідомого в людській психіці. Сам термін "несвідоме" був відомий щез XVI ст.
Вивчаючи різного роду неврози, 3.Фрейд прийшов до висновку, що вони зумовлені дією досить потужного
шару людської психіки, потужного, проте невидимого, прихованого; цей шар психіки він і назвав несвідомим.
У класичному фрейдизмі (а в діяльності 3.Фрейда виділяють три окремі періоди) вважається, поза своєю
будовою людська психіка нагадує айсберг: найбільша, прихована, але і найпотужніша частина - це несвідоме;
за змістом це є прояви у людській психіці найперших та найпотужніших інстинктів життя.
Основним поняттям у вченні 3. Фрейда є "несвідоме" як специфічний об'єкт глибокого психологічного і
соціально-філософського дослідження. Несвідоме невидиме, але воно присутнє у психіці й відіграє величезну
роль в життєдіяльності кожної людини. Несвідоме 3.Фрейд називає "Воно", оскільки його дія є безособовою,
анонімною; свідоме - "Я", а надсвідоме - "Над-Я". Несвідоме постає в концепції З.Фрейда найпотужнішим та
вирішальним чинником людської психіки.
43. Зміст і значення вихідних ідей культурологічних концепцій О.Шпенглера та А.Тойнбі; спільне та
відмінне між ними.
В основі Європейської культури, на думку О. Шпенглера, лежить світ античної культури із її Так званим
"апполонським духом ", тобто Із її прагненням до ясності, чіткості, гармонійності. Проте від епохи
Відродження у ній починає домінувати так званий "фаустівський дух " - дух невизначеного прагнення до
вищого, більшого, ефективного. Цей дух веде до наживи, продукування, і він, на думку О.Шпенглера, веде
Європу до занепаду і загибелі. Шпенглер вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший план у
її розвитку вийдуть ті народи, які ще не реалізували свій творчий потенціал. Перш за все цю місію може
виконати Пруссія, проте, за О.Шпенглером, мають культуротворчий потенціал і слов'янські народи. Як би там
не було, але твір О.Шпенглера мав великий резонанс; можна сказати, що після нього думка про кризовий стан
європейської культури стає чи не найбільш обговорюваною.
Концепція культури та історії О.Шпенглера історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур
= кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного народу, який
її творить = усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний "профеномен ",
тобто перше формоутворення = "профеномен ", якщо його відкрити, постає відмичкою для поглибленого
розуміння будь-яких явищ певної досліджуваної культури= культура - це цілісне утворення; вона являє собою
своєрідний універсум бутя = кожна культура проходить 4 періоди свого життя: весну, літо, осінь, зиму,
тобто вона спочатку іде вгору, але досягнувши вершини, починає занепадати (зокрема, коли переходить у
стадію цивілізаційного розвитку)
Згідно з А.Тойнбі, історія людства являє собою не сукупність фактів, а прояв неперервності процесів
життя, яке набуває конкретних форм як відповідь на виклик з боку умов та обставин, за яких воно
здійснюється; такими конкретними формами проявів життя і постають цивілізації. В їх основі лежить
продукування кращою частиною суспільства певних сенсів та цінностей, що найбільш щільно
концентруються у певного типу релігіях, отже, тип цивілізації та релігія постають взаємопов'язаними
явищами. Тойнбі також вважає, що цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, і це відбувається
тоді, коли духовна еліта ви роджується, а на перший план в суспільних процесах виходить ділова еліта; при
цьому релігія втрачає свої духовні прагнення. На відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі вважав, що цивілізації
перебувають між собою у більш тісних зв'язках, які можуть поставати не лише у вигляді історичного
співіснування (хоча цей тип зв'язку і домінує), а й у вигляді історичного наслідування. Згідно з А.Тойнбі,
європейська цивілізація переживає кризові явища, проте задля їх подолання необхідно повернутися до
найперших духовних цінностей, тобто певною мірою повернути релігії належне місце у суспільному житті
через творення єдиної світової релігії.
44. Напрями сучасної релігійної філософії та причини їх поширення в сучасному суспільстві.
Частково інтерес до релігійної філософії у XX ст. можна пояснити тим, що на тлі колосального
прискорення соціальної динаміки все більш проблематичними постають як окрема людська індивідуальність,
так і життєва доля окремої людини. До цього варто додати також і те, що той самий науковий прогрес
дозволив побачити людину складнішою, ніж це уявлялося раніше. У зв'язку із цим людські погляди мимоволі
звернулись до релігії, оскільки релігійне бачення дійсності із його трансценденталізмом виводило людину за
межі простого перехрещення природно-космічного процесу, дозволяло побачити її прилученою до особливих,
найперших та вихідних засад буття.
найбільш поширеною та авторитетною у XX ст. постала філософська концепція неотомізму - оновленої
філософії Томи Аквінського, яку в 1879 р. енциклікою Римського папи була проголошена офіційною
філософською доктриною католицької церкви.
 світ речей нам наданий реально
 цей світ може засвоюватися практично у досвіді життя і сьогодні залишаться в силі тлумачення Св.
Томою симфонії розуму та сили
 відповіді на найважливіші для людини питання слід шукати у текстах Святого Письма та в
божественному об 'явленні вирішення найважливіших проблем світової філософії можливе лише на грунті
релігійного світогляду, божественного об'явлення пізнання розпочинаються із відчуття, із реальних
контактів людини з дійсністю, але переходить в активізацію тих кращих інтелектуальних здібностей, якими
наділив нас Бог
Авторитетним напрямом релігійної філософії була також протестантська теологія, яка отримала назву
негативної, оскільки різко підкреслювала принципову неспівмірність Бога та світу, а через це і неможливість
розумового осягнення Бога (неотомісти, йдучи за Св. Томою, наголошували на необхідності орозум-нення
волі). Його представниками були К. Барт (1886- 1968), Я. Тілліх (1886 - 1965), Р. Бультман (1884 - 1976).
Серед філософських течій релігійного спрямування варто згадати також теософію (О. Блаватсъка, Р.
Штайнер), учення "живої етики " (О. Реріх) та російську релігійну філософію (М. Бердяев, П. Флоренський),
ідеї яких мали і мають неабиякий вплив і поширення. Представники теософії ("теос" - бог, "софія" -мудрість)
ґрунтували свої твердження на тезі про те, що релігії усього світу ведуть розмови про одне й те ж - про
виявлення божественного у відношенні до людини, проте розмови ці відрізняються мовами, образами,
повнотою та ступенем внутрішнього зв'язку. Якщо ж відслідкувати оте єдине та належним чином його
зрозуміти, ми зможемо ближче підійти до осмислення сутності божества. Із цієї тези випливала також
теософська пропаганда екуменізму - руху за об'єднання усіх релігій світу. Учення "Живої етики " базувалося
на переважно етичних тезах давньоіндійських філософсько-релігійних течій, називаючи себе різновидом йоги.
Воно стверджувало матеріальність усього існуючого, щоправда, проводячи розрізняння тонкої матерії і
грубої. Російська релігійна філософня (або філософія російського релігійного ренесансу) найбільш широко і
потужно розгорнула свою діяльність на початку XX ст. Вона включила у поле своєї проблематики всі
найважливіші проблеми світової філософії, проте підпорядкувала їх розуміння і вирішення релігійному,
пов'язаному перш за все із східним православ'ям світогляду.
45. Авангардні напрями сучасної філософії: «нова філософська хвиля» та постмодернізм як вираз
реальних тенденцій розвитку сучасного суспільства.
Представники ї "нової філософської хвилі" вважали, що попередня філософська традиція привела до того
культу раціональності - розуму та ефективності, - який запанував в Європі. Розрив із традицією
виправдовувався також необхідністю повернення до найперших "джерел" людськості, до стану "до-логосу", де
не існує альтернативи теорії та практики і де людина розмовляла голосом серця та щирого почуття: розрив із
усією попередньою філософською традицією = проголошення почуття більш виправданими, ніж логічні
міркування = надання волі проявам інстинктів життя і створення нової "чуттєвості", що революціонізує
людину = повернення до стану "до-логосу ", де людина розмовляла голосом щирого почуття.
Свої ідеї вони розглядали як "вступ до усякої філософії майбутнього". Вони і справді влилися у думки так
званого "філософського постмодернізму", який їх певною мірою змінив, а певною мірою радикалізував.
Філософський постмодернізм включив у свій зміст певні перегукування із різного роду філософськими
течіями та традиціями, і це тому, що він проголосив тезу про остаточне окультурювання людини та усіх її дій і
прагнень. За великим рахунком, на думку постмодерністїв, майже про все можливе у людському житті та у
людських виявленнях вже щось сказане, у тому числі - і філософією.
Основні принципи (позиції) постмодернізму
 антилогіцизм (антипанлогізм) - протест проти будь-яких, а по-перше, логічних унормувань думки чи
інтелектуальної діяльності
 антпдемаркаціонізм - протест проти будь-яких різких розмежувань різних у класичній культурі
напрямів діяльності, тобто принципове наполягання на тому, що наука, мистецтво, міф, фантазія повинні в
реальному живому людському самовиявленні зливатися, а не протистояти одне одному
 вторинне засвоєння - діяльність на основі тих феноменів, які вже виявлені у історії культури
 вільний герменевтичний дискурс - відкидання будь-яких норм у веденні розмови-діалогу із явищами
культури, людини та людської життєдіяльності
Основними представниками постмодернізму кінця XX ст. вважають французьких філософів Ж. Дарриду та
Ж. Дельоза, швейцарського філософа П. Слотердайка
Для представників постмодернізму принципово важливого значення набувають не результати
інтелектуальних дій, а самі ці дії або акти
46. Найвагоміші особливості української філософії, їх прояви у літературних джерелах часів
Київської Русі.
українська філософія - це явище перевалено внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що
вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру
та світосприйняття українців. У наш час питання національної самоідентифікації, національного
самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної
долі народу.
Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення
особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та
осмислень, можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського національного
характеру: * емоційність, + естетизм, * сентиментальність, +психічна рухливість, вшанування
індивідуальної свободи, -*-релігійність та ♦ своєрідний культ Землі, а також + відчуття близькості із
природою.
Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних
особливостях української філософії.
 вона постає переважно внутрішнім явищем української культури
 українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов
 вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання
 переважно позитивно ставилася до релігії, до шанування вищих духовних цінностей
 досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як
українського народу, так і слов янства в цілому
 досить сильно інтегрована у літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти
та міркування
Таким чином, окреслена своєрідність української філософії приводить до того, що замість терміну
"українська філософія" досить часто вживається термін "українська філософська думка" - саме тому, що вона
часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.
Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі, ми повинні згадати найперший давньоруський
літопис - "Повість минулих літ": тут містилися не лише історичні відомості, а й описувались звичаї та
світоглядні людські уявлення. В цьому літописі переповідається основний сюжетний зміст Біблії, проводяться
порівняння вірувань різних країн та народів. Тут же містяться надзвичайно цікаві та характерні повідомлення
про те, як відбувався вибір державної віри князем Володимиром.
Твір "Слово про закон та благодать" Київського митрополита Ілларіо-на (1030-1050) був надзвичайно
популярним у Давній Русі, оскільки до нас дійшов він у 52 списках. У цьому творі митрополит також вписує
історію Київської держави у загальний світовий процес: він звертається до положення апостола Павла про те,
що всесвітня історія проходить через два етапи: закону та благодаті.
У відомому зібранні текстів "Ізборник Святослава 1073рГ вміщений виклад твору Арістотеля "Категорії"
із коментарем неоплатоніка Порфірія, що, знову-таки, засвідчує про шанування книжкової (філософської)
мудрості, оскільки із цією збіркою князь не лише проводив своє дозвілля, а й їздив у військові походи
""Повчання" Володимира Мономаха, вельми вшанований твір давньої Русі (кінець XI ст.), розпочинається
із захопленого описування краси та гармонії світобудови, де все, по-перше, має своє місце та призначення, а,
по-друге, постає індивідуальним та неповторним.
Отже, філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою на
етичні, культурні та соціально-історичні питання. Проте тут мало місце й намагання осмислити природу
людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині. При цьому людина розглядалася як органічна
складова та певний аналог світобудови, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та гармонію.
47. «Філософія серця» Г. Сковороди та її основні ідеї.
Г. Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної
життєвої поведінки, яка цілковито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери
людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не поступився своїми переконаннями, не поласився на спокуси,
жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філософську систему творив з голосу цієї сутності, а
не на чиєсь замовлення. "Світ ловив мене, та не впіймав'1'' - ці слова на прохання мудреця були вирізьблені на
його могилі. У цих словах життєве кредо, здійснити яке о тій порі було так само важко, як і нині.
Філософські ідеї Г. Сковороди
 найпершим предметом, гідним філософського осмислення є людина, оскільки, не знаючи, що таке
людина, нам немає чим виміряти все інше;
 найважливішим завданням людини є самопізнання, тому слід сповідувати гасло "Пізнай самого себе!";
 таке привілейоване становище людини зумовлене тим, що вона є "мікрокосмосом"' — малим світом,
який дорівнює "макрокосмосу"-великому світу;
 людина, як насіння містить в собі потенційно усі глибинні елементи світу;
 у самопізнанні розкривається основне: людина, як мікросвіт, складається із двох натур темної,
поверхової, мінливої (матеріальної) та світлої, вічної, глибинної (духовної); остання натура є Бог, істина,
сутність буття;
 саме у людському пізнанні виявляються глибинні засади світу, адже і великий світ складається із двох
натур, проте лише людина (малий світ) володіє здатністю самопізнання;
 через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником постає особливий
символічний світ, або світ Біблії, який так само мав зовнішню натуру та внутрішню ^символічний світ мав
ту особливість, що його зовнішні форми найбільш адекватно виражали невидиму духовну і божественц
натуру;
 матеріальна і духовна натури співвічні, тому між: ними встановлюються напружені стосунки, адже
жодні матеріальні форми не тотожні єдності та простоті духовної натури;
 звідси випливає життєве завдання людини: проникати через матеріальну споріднену тобі справу (
"сродну працю ") і в тому знайти своє життєве щастя.
Окреслені провідні думки Г. Сковороди свідчать про те, що він, по-перше, "дозволив" собі у ті часи мати
такий світогляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся від санкціонованого церквою, а, по-друге, що він
певною мірою відродив в Україні той тип філософствування, який культивувався ще в Київській Русі та мав
назву "філософствування у Христі". Це була філософія, яка найбільше цінувала злиття життя та духовного
прозріння, вчинку та моральності.
48. Теорія «непомітного зла» М.В.Гоголя. В чому полягає небезпека такого зла для людини?
СВІТОГЛЯДНІ ІДЕЇ М.ГОГОЛЯ
 основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення
 людина є найпершим та найкращим творінням Божім
 найпершим життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення
 це особливо важливо тому, що за душу кожної людини йде нещадна боротьба між: Богом і Дияволом
 кожна людська душа постає полем розгортання всесвітньої буттєвоі драми: якщо вона врятована -
добра в світі стає більше, коли загублена - менше
 найнебезпечнішим для людини постає так зване "непомітне зло ", тобто зло незначне, маленьке
(наприклад, незначна брехня), яке людина не вважає його за зло і не бореться із ним
Як відомо, своє особисте призначення М.Гоголь вбачав у здатності "наводити мікроскоп" на непомітне зло
та робити його помітним. Але врешті, внаслідок душевних перенапружень, він почав сумніватися у тому,
кому він, власне, служить, якщо бачить зло там, де його ніхто не помічає. Це внутрішній розлад привів Гоголя
до захворювання та смерті.
49 .Основні функції поняття бутя в сучасній філософії.
Буття постає як абстракція високого, навіть гранично високого рівня. Усвідомити, що таке буття,
“схопити” його змістовий центр у думці надзвичайно важко. Навіть послідовно продумати, який зміст несе
проста часточка “є”, що її ми вживаємо майже в усіх наших судженнях, настільки непросто, що з цього
приводу існують різні підходи та тлумачення. Отже, у самому понятті буття прихований певний парадокс: це
давнє, а тому й дуже широко вживане поняття, а з іншого боку, воно настільки складне, що майже не
піддається охопленню.
Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує
функцію людського світоорієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як
граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир. Коли ж ми маємо справу з людським
світоорієнтуванням, то ми повинні мати на увазі кілька принципово важливих його аспектів.
Передусім орієнтири нашого життєвого самоутвердження повинні фіксувати певні виміри, прояви або
характеристики світу, в якому ми перебуваємо. Тобто поняття буття має фіксувати певні характеристики
світу, а також і певні ознаки, за якими ми могли б відрізняти буття від небуття. У цьому аспекті ми, з одного
боку, спираємося на дані сучасної науки про світобудову, з іншого боку, — на її історичний досвід, що
засвідчує певну відносність наших уявлень про сутність, стани та форми проявів буття. Крім того, у питанні
про ознаки буття ми змушені виходити за межі науки, тому що саме це питання перебуває у залежності від
розуміння і тлумачення самих коренів буття. Цей вихід здійснюється у сфери філософії, метафізики та
теології. Річ у тім, що єдиною умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з
небуттям. Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи із небуттям як таким безпосередньо не
стикаємося. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища, умирають живі істоти, ми
розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зникнення, а є лише
перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри. Г.Гегель називав такого роду
небуття, тобто те, що постає результатом руйнування чогось конкретного, певного, “відносним небуттям” або
“нічим деякого дещо”. Отже, у такому розумінні й небуття, і всі матеріальні форми, що підлягають змінам,
постають як відносні. Вони визначають не буття як таке, а лише його прояви. Для того, щоб визначити буття,
слід було б знайти його не відносні, а абсолютні межі. З такими межами конкретні науки ніколи не
стикаються хоча б тому, що для них і саме поняття буття не є предметом дослідження. Коли філософія ставить
питання про абсолютні межі буття, вона намагається вивести на рівень людського розуміння те, що не є
предметом або елементом практичного та пізнавального досвідів. Тому тут починається та галузь знання і
пізнання, яка дістала назву мета-фізики, тобто галузь знання, що перевершує фізику, перебуває понад
фізикою.
50. Розуміння буття в класичній та некласичній філософії.

Рух думки фіксується у категоріальних визначеннях буття. У такому разі категорії постають логічними
віхами, певними розумовими перехрестями в русі думки через осмислення феномену буття. У певному сенсі
можна стверджувати, що категоріях визначають ті моменти людського мислення, минаючи які про буття
взагалі не можна мислити, незалежно від того, хто про нього мислить і коли. Разом усі ці категорії і дають
змогу згрупувати ознаки буття при підході до нього з певних рівнів та спрямувань як усвідомлення, так і
життєдіяльності. Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії “усе”. Якщо дійсність постає
перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають,
невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже
зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. “Усе” межує з “нічим”, тому перші визначення
буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Подальша антична філософія належним
чином оцінила ідеї своїх попередників: в елліністичній філософії саме онтологія постала як основна частина
філософського знання. Тобто в цій класифікації зроблено спробу поєднати між собою буття, як вічне й
незмінне, з тим, що реально розкривається перед нами в контактах з дійсністю. У Середні віки буття постає в
окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний,
незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність
середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може
виявити себе лише на тлі іншого - через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на
самодостатнє та породжене, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними
струменями, що несуть із собою буттєвість. Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-
дійового фактично було передумовою та засадою наукового дослідження світу; воно набуло свого завершення
в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття виходить поняття субстанції. Воно було
всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації. Субстанцію розглядали не лише
самодостатньою, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм реальності. Водночас розуміння
субстанції наштовхнулось на невирішуваний конфлікт: виникли дві лінії у тлумаченні вихідної природи
субстанції. Прихильники однієї ліній наполягали на тому, що основою світу, тобто субстанцією, може бути
лише духовне. Ця лінія дістала назву ідеалізму. Прихильники 2 лінії вважали субстанцією чуттєву сутність,
або матерію. Ця лінія дістала назву матеріалізму. Обидві лінії доводили своє сперечання до досить великої
гостроти, але особливо воно загострилось тоді, коли філософська дискусія сплелася з політичними
антагонізмами. Тоді ж з'явилися філософи, які почали розуміти безперспективність протиставлення названих
позицій у субстанціалізмі. З'являється некласична філософія, а з нею–і нове розуміння буття. Некласична
філософія звернула увагу на те, що всі і всілякі розмови про буття мають сенс лише в межах усвідомлення
дійсності. Випливає нова теза: буття є ніщо інше, як інтенція свідомості, її націленість на те, щоби фіксувати
будь-що у статусі того, що постало як предмет свідомості та усвідомлення. Тобто буття є першою і
необхідною умовою будь-якого людського усвідомлення. Свідомість завжди є усвідомленням чогось, а тому і
першою визначеністю будь-яких актів свідомості є фіксація факту буття цього “чогось”. Тому поза свідомістю
ніякого буття не існує; принаймні, про нього ми нічого не знаємо і сказати нічого не можемо.
51. Поняття наукової картини світу. В якому відношенні перебувають наукова картина світу та
філософське бачення світобудови?
Картина світу — складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти — світогляд,
світосприйняття та світовідчуття.
Наукова картина світу характеризується інтернаціональністю і являє собою результат теоретичного
пізнання суттєвих якостей об’єкта..
Підставою філософської картини світу, на базі якого вибудовується відповідне бачення і осмислення світу,
виступають знання. Вибудовуючи зримий портрет світобудови, його образно-понятійну копію, філософська
картина світу не виносить за свої рамки самої людини, він виявляється всередині неї. Проблеми світу і
проблеми самої людини дуже тісно переплітаються.
Філософська картина світу носить конкретно-історичний характер. Вона історично обумовлена часом
появи і формування, своєю сукупністю знань, яка характеризує рівень пізнання і освоєння світу людиною.
Так, філософська картина світу, оформлена в епоху античності, істотно відрізняється від сучасної
філософської картини світу.
Дуже важливим моментом, який робить картини світу принципово різними, є характер самого знання. Так,
філософське знання має загальний і універсальний характер. Природниче знання носить переважно
конкретно-приватний характер і відповідає критеріям науковості. Філософська картина світу вибудовується
(описується) за допомогою свого категоріального апарату.
52. Рівні вивчення проявів буття сучасною наукою . Характеристики буття, що проявляються через
ці рівні.
Людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, тому важливо розглянути, яким постає буття у
людському пізнанні та усвідомленні. Це можна з'ясувати насамперед за допомогою науки.
Розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли
хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає.
Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної системи.
Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланочка - наукова картина
світу (НКС).
* НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних
співвідношень, величин або перших (вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в
межах науки загалом). Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія,
хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія.
БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ
ДИНАМІЧН , СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ, БАГАТОРІВНЕВЕ,(мікро-, макро-, мегарівні)
ЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОНСТРАТИВНЕ
Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій картині світу є такі:
по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;
по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв'язку "всього з усім";
по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрар-хізована будова проявів буття: мікро-,
макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси - це процеси субатомарного рівня, макропроцеси ~~ це рівень тіл,
мегапроцеси - це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції,
якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званого "великого об "єднання", яка б
дала змогу пов'язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не існує;
по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оцінними
підходами. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що
еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний процес
рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті
розвиненіші форми сутнього є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж
нижчі;
по-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта.
Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб'єкт постає органічною часткою
світу як об'єкта.
53. Креаціонізм та еволюціонізм у питанні про походження свідомості важливі позитивні положення
та недоліки кожного з цих позицій.
Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму
лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів
життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного.
З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати,
радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина
створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим
розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість;
оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.
Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана "теорія панспермії"
стверджує, що насіння життя ("сперма") розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно
дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів.
У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до
умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість.
Але сучасна генетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути
зумовлені на генегичному рівні й не інакше.
Протилежністю креаціонізму є найбільш популярна теорія - це теорія еволюції. Еволюція - це поступовий
розвиток вищих форм життя з нижчих форм матерії. Все суще створило себе саме, під засобом власних
властивостей без всяких понад природні властивостей, без всякого понад природного втручання. Теорія
еволюції відкидає існування Творця. Теорія прийнята більшістю учених. І оскільки більшість вчених взяли цю
теорію, як єдине розумне пояснення походження всього, то теорія перестає бути теорією, а стає незаперечним
фактом. Теорія еволюції заснована на припущеннях і припущеннях. Хоча факти були сфальсифіковані або їх
навіть не існує в природі. Не дивлячись на цю брехню, теорія еволюції досі викладається в усіх закладах, в
усіх країнах світу.
54. Причини філософської позиції, що заперечує реальність існування свідомості. Складності фіксації
та наукового вивчення свідомості.
Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Найперші складнощі її розуміння та
вивчення пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо,
чуттєво, не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Тому впродовж багатьох
століть свідомість лишалася таємницею. Це завжди сприяло містифікаціям її природи і сутності. Так, ще в
стародавні часи виникло уявлення про свідомість як прояв душі - таємничої "чуттєво-надчуттєвої" істоти,
відповідальної за людське життя і певні стани людського тіла. Характерним для цих поглядів було те, що
душа не відокремлювалася від тіла, ще не існувало поділу на матеріальне та ідеальне. Це також стосується
перших філософських теорій. На початкових стадіях свого розвитку грецька філософська думка не знала
поняття "ідеального" як особливої протилежності чуттєво-предметному матеріальному. З часом душа
розглядалася як якась нематеріальна субстанція, нібито незалежна від матерії, здатна вести самостійне
існування, безсмертна і вічна. Вперше ці погляди дістали своє теоретичне обгрунтування і закріплення у
філософії Сократа і його учня Платона. Геракліт основу свідомих дій людини називав "логосом", що
тлумачилося як слово, думка, сутність самих речей. Цінність людського розуму визначалась залежно від міри
залучення до цього логосу - об'єктивного світопорядку. Взагалі ж в античній філософії свідомість причетна до
розуму, що є космічним і виглядає як узагальнення дійсного світу, як синонім універсальної закономірності.
У подальшому історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших
тлумачень. З'ясувалось, однак, що більшість філософів пояснювали свідомість залежно від того, яку вони
займали позицію в питанні співвідношення матерії та свідомості. Кожна епоха формує власне уявлення про
свідомість, зміст якого значною мірою залежить від домінуючого світогляду. Так, в архаїчному суспільстві
люди вірили, що душу можна нагодувати звичайною їжею. В античному світі, де визначальним був
космоцентричний світогляд, вже не існувало таких уявлень про духовне, але воно мислилось як особливий
витвір зовнішнього буття (матерії), тобто витоки свідомості перебували за межами людини. Демокріт вважав,
що ми бачимо речі (навколишній світ) завдяки своєрідному «витіканню» з кожної речі найтонших атомів.
Платон пояснював буття речей через існування до них ідей, а відтак те, що ми сприймаємо у мисленні, є не що
інше, як добуття. У середньовічну епоху, коли домінувало геоцентричне світобачення, свідомість тлумачили
як щось середнє між вищим рівнем — нерефлективним блаженством, або неусвідомленим життям нашого «Я»
в Бозі, та нижчим рівнем — мовчазним життям нашого тіла.І тільки у Новий час з його антропоцентричним
світоглядом, коли людина вивільнилася з-під опіки і влади надприродного й була проголошена початком і
причиною всього, що відбувається з нею у світі, свідомість перестає бути другорядним поняттям і набуває
нового якісного виміру. Концепції свідомості, що існували в історії філософії, умовно можна поділити на два
типи: індивідуалістські та колективістські. Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість
окремого індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) — мораль, релігію, мистецтво, право — як
похідне, таке, що створене індивідуальною свідомістю. Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали
суспільні форми свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне. До
індивідуалістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І.
Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективістська традиція яскраво
представлена у Гегеля і Маркса.
55. Суттєві ознаки свідомості, що свідчать про реальність її існування.
Свідомість – це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень,
відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного конструювання. Так
функціонує індивідуальна свідомість, так функціонує історична самосвідомість людства, так функціонує
наукове пізнання.
Ознаки свідомості:
1. особливий, небіологічний тип поведінки
2. використання предметів культури за їх призначенням
3. оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності
4. продукування того, що не існує (творчість)
5. мова (мовлення) цілеспрямування дій та думок людини
При розгляді ознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же людина може засвідчити наявність у
її свідомості того, що не існує? Насамперед реальними діями, реальним творенням нових речей: коли
майстер вчить учня, він досить часто не стільки розповідає йому “теорію” власних дій, а просто залучає
його до діяльності, діями демонструє свій досвід.
Великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується ніякими приладами та індикаторами,
вона здатна фіксувати себе сама. Ця унікальна здатність називається самосвідомістю або саморефлексією
людської свідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так: не потрібно ніяких приладів, – достатньо
лише звернути свою свідому увагу на те, що відбувається всередині наших психічних процесів задля того,
щоби переконатися у реальному існуванні свідомості. Щоправда, для цього треба бути людиною і перебувати
у людському способі буття; тобто, можна сказати, що для людини (розвиненої, сформованої) питання про
існування чи не існування свідомості постає як питання про її самоідентифікацію, і, звичайно, те, що не
перебуває у людському способі буття, таку самоідентифікацію (тобто внутрішню фіксацію свідомості)
здійснити не здатне.
У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідомості, тобто той момент,коли
свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи засвідчень,коли вона в
самій собі знаходить свою ж “першу” (чи “останню”) очевидність, що, врешті, і дає можливість людині
поставати суб’єктом пізнання та діяльності, тобто самій та від себе продукувати свою дійову
активність. З цим також пов’язана і здатність свідомості оцінювати дійсність, судити про неї. Отже,
свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання;
проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та
характеристиках.
56. Назвіть основні функції людської свідомості та дайте їх коротку характеристику.
Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких урешті-решт і забезпечує людині
особливий спосіб буття. У скороченому, проте сфокусованому варіанті виділяють три основні функції
свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу. І дійсно, в них знаходять своє виявлення всі основні
можливості свідомості. Докладніше вони розкриваються так: пізнавальна, інформативна, орієнтувальна,
контрольно-регулятивна, оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, соціально-
адаптивна. Їх зміст, фактично, вже висвітлений у попередньому розгляді і проблем свідомості, і проблеми
людського буття, та і їх назва достає досить інформативною. До вищих функцій свідомості відносять функції
сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.
Основні функції свідомості:
інформативна: забезпечення людини інформацією;
пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;
творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії;
оціночна: визначення на сонові ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;
цілепокладання: формування образ – результату діяльності;
сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами;
організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети;
котрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування;
самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.
Дуже важливою є функція комунікативна (зв'язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній
праці і потребують постійного спілкування. Цей зв'язок думок здійснюється через мову (звукову), технічні
засоби (тексти, закодовану інформацію). Слід мати на увазі, що в письмових текстах (книгах, журналах,
газетах і т. ін.) викладені не знання, а лише інформація. Щоб інформація стала знаннями, вона повинна бути
суб'єктивованою. Ось чому поширення газет, журналів є лише умовою, але не гарантією того, що викладена в
них інформація стане знаннями. Необхідні додаткові зусилля, спрямовані на перетворення інформації на
знання, - суб'єктивне надбання.
Завершує логічний цикл свідомості особистості контрольно-регулятивна функція. На підставі оцінки
факторів і відповідно до поставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії людських
колективів. Регулятивна функція свідомості вплетена у взаємодію людини з навколишнім середовищем і
виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції. Ідейний зміст спонукальних мотивів поведінки
та діяльності людей має дуже важливе значення. У міру того, як ідеї набувають спонукальної сили, людина
здійснює вчинки свідомо, цілеспрямовано, за своїми переконаннями. Виконавча регуляція приводить
діяльність людей у відповідність з їх потребами, забезпечує розміреність мети і реальних засобів її регуляції.
57. Знаково-символічна діяльність як одна з фундаментальних здібностей людини. Які переваги
надає вона людині в її взаєминах з дійсністю?
Фундаментальною особливістю людини, як засвідчує С. Лангер, є уміння використовувати знаки. Людина
занурена в сферу знаків, знаки між нами, поміж нас і всередині нас. Розуміння смислу знаків і практичне
користування ними, сказати б, засвоюється досить просто (вихованням, навчанням, певними імперативами) й
підвищує соціальний статус людини як носія культури. Проте досить часто ми можемо вхопити лише
"пахощі" смислу, а не самий смисл; "... а знаки є одвіку мовою Богів", — цитує М. Гайдеґер поетичний рядок
Ґьольдерліна й додає: "оповідь поета відчуває ці знаки, щоб потім переказати їх своєму народові".
Філософське осмислення знака здійснювалось у контексті загального пізнання природи та
властивостей мови (передусім як засобу спілкування), переважно у зв'язку з проблемами походження мов
(біблійні й комунікативні теорії походження мов) і довільності знаків (зв'язаності чи незв'язаності знаків з
об'єктом, що позначається). Ця проблема фігурує в працях Р. Декарта, Дж. Лока, Г. В. Ляйбиіца, Б. Б.
Кондільяка, І. Пуансота. У філософії культури знак розглядався в контексті символічної діяльності й
культурної творчості ("філософія життя", Е. Касирер, екзистенціалізм, феноменологія). Особливе місце тут
належить герменевтиці, що розробила принципи й канони інтерпретації культурних текстів через виявлення
специфіки їхньої знакової представленості (Г. Ґ. Гадамер, П. Рікер).
Усвідомлення сутності символу неможливе без його співвіднесення з образом. Образ є образом саме
як осмислене зображення, тобто таке, що передає не лише себе, стаючи разом з тим і "іншим". "Будь-який
образ є вияв і показ затаєного" (Іоан Дамаскін); це найважливіший засіб пізнання людиною світу, з його
допомогою можна пізнати практично весь універсум. Оскільки пізнавальні здібності людської душі істотно
обмежені її матеріальною природою, вона не може мати уявлення про щось невидиме, віддалене від неї в часі
чи просторі. Образ є дороговказом до знання й одкровення.
58.Основні складові структури людської свідомості. Роль самосвідомості в ній та в людському житті.
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та
психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз,
екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх
досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності
розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини
перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять - це і здатність актуалізувати минуле (функція
свідомості), і, водночас, наявність.у свідомості певних образів, понять та переживань (структурні одиниці чи
форми свідомості). Отже, можна стверджувати, що структура
свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву.
Враховуючи це, структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями
свідомість функціонує в єдністі самосвідомості, свідомого та підсвідомого, за складовими власне свідомість
складається із мислення, емоцій і почуттів та волі. Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти
певну умовність та відносність будь-яких її внутрішніх поділів: якщо свідомість передбачає ідеацію, то вона
початково (і принципово) постає у характеристиках цілісного явища. Звідси випливає, що в людській
свідомості не існує чіткої та однозначної межі між мисленням та волею. Тому ми здатні радіти
інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати нові горизонти для мислення; волю, наприклад, можна
вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а сама воля неможлива без свідомого людського
самоконтролю. Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці.
Поняття "психіка людини" ширше порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме,
так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на
інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму.
Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого
становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. У свою чергу, значна кількість усвідомлених дій
людини внаслідок багаторазового повторення набуває значення автоматизму, звички, що не потребує
втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки.
Передсвідомість:
Підсвідоме (те, що пройшло через свідомість, але вийшло на рівень психічного
автоматизму) Несвідоме (інстинкти,
сновидіння, гіпнотичні стани та ін.) Свідомість:
1.Індивідуальна:
 Самосвідомість( усвідомлення "Я",самоусвідомлення "Я")
 Емоції та почуття(інтелектуальні, моральні, естетичні ,етичні, афекти)
 Знання (емпіричні,теоретичні)
 Воля (цілепокладання, вибір засобів діяльності)
 Мислення (образне, операціональне,раціональне)
 Пам 'ять (моторна, сенсорна, довготривала,короткочасна, словесно-логічна, емоційна,образна)
2.Суспільна:
 Психологія
 Ідеологія
Форми суспільної свідомості:
 Правова
 Політична
 Моральна
 Релігійна
 Філософська
 Наукова
 Естетична
 Економічна
 Історична
 Соціальна
3.Групова
Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість — це здатність людини робити об'єктом
розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює
самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін.
Самосвідомість є обов'язковим елементом свідомості; без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити
своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість - це діяльність душі людини, її
спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог "Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить
рефлексія - специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням", тобто це розуміння
самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень, цінностей
і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.
59.Роль пізнання у житті людини та розвитку суспільства. Види пізнання.
Найчастіше пізнання ототожнюється саме із процесом продукування знання, але неважко побачити в
людській допитливості, у пізнавальному натхненні, у прагненні щось пізната та зрозуміти бажання
проникнути в потаємні глибини речей, опанувати їх, впливати на них. Цей момент у пізнанні робить його
живим, енергійно напруженим, емоційним, злитим із волею та бажанням. Але якщо ми поставимо "остаточне"
запитання: якою може бути кінцева мета пізнання, то, урешті-решт, через пізнання ми сподіваємося знайти
для себе (і для людства) щось найважливіше, заповітне. За допомогою пізнання ми прагнемо розв'язання
основних проблем нашого життя, оскільки пов'язуємо пізнання із духовною сутністю людини та із
можливістю для неї саме у духовному пошуку досягнути для себе найважливішого.
Звідси стає зрозумілим, що саме пізнання замінює для людини те, що у тварин виконують інстинкти,
тобто забезпечує особливий тип зв'язку людини з дійсністю. Без пізнання немає людини як людини.
Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання:
 життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської
життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами
існування; тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;
 мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає
не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір
проявам уяви, фантазії, су б 'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи
випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво, ніж наука;
 наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та
спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності
знання;
 релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об'явлення,
особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні
для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини
того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; історія людства переконливо це доводить;
 екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці XX ст., також; залишається для
нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери мають
можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у
суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.
60.Складові поняття пізнання, їх зміст і значення.
Сучасні гносеологія та епістемологія вважають,що поняття пізнання має принаймі три основні змістові
акценти:
Пізнання- це: процес здобування знань,створення образів,моделей теорій реальності(це інформативний
аспект пізнання) = прагнення оволодіти реальністю,проникнути в її приховані підвалини(це активістський або
вольовий аспект пізнання) = бажання досягти найважливішого,найпозитивнішого для людини стану
досконалості(це смисловий аспект пізнання)
Таке багатогранне розуміння пізнання допомагає нам висвітлити й питання про можливості людського
пізнання. У цьому питанні окреслюється ряд гносеологічних позицій:
 гносеологічного оптимізму (людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати
надійні,ґрунтовні,достовірні знання) = агностицизму(заперечення принципової можливості для людини мати
виправдані достовірні знання) = скептицизму(висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання,так
і в його повній неспроможності).

61.Рівні пізнання та підстави їх розрізняння. Назвіть ці рівні та окресліть переваги і недоліки
кожного з них.
Рівні пізнання: чуттєвий = раціонально-логічний = синтезу вальний
Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання
(сьогодні частіше вживається термін "перцептивний досвід"): це є фіксація окремих властивостей та ознак
речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. Чуттєвий рівень пізнання ще не
творить знання (тому, наприклад, побачити річ - ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнанню
такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях
гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється у
таких формах: відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.); сприйняття
постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей; уявлення є
відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.
Слід наголосити, що вже на рівні відчуття у діяльність чуття втручаються розумові операції, бо з'єднувати
елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве пізнання не може
задовольнити людину, бо воно має цілу низку очевидних недоліків:
 відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати
 відчуття мінливі, нестійкі, відносні;
 самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування суттєвого та несуттєвого.
Названі недоліки надолужуються подальшим рівнем пізнання: раціонально-логічним (або абстрактним)
мисленням. Форми абстрактного мислення досить чітко виражають його особливості:
 поняття - це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики, як звичайно, класу предметів (але
інколи - і окремих унікальних предметів);
 судження - це речення, які зв'язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах
збігається з процесами реальності;
 умовиводи - сукупність речень (суджень), пов'язаних між собою законами логічного виведення.
Абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів, так і певних органів чуття. Воно, рухаючись
з усвідомленням власних актів, є стабільним, упорядкованим, а отже, таким, що здатне відділяти суттєве від
несуттєвого. Але водночас воно також має певні недоліки. В основі їх лежить те, що надає абстрактному
мисленню переваги: дистанціювання від наявної реальності. Через це положення абстрактного мислення не
можуть бути безпосередньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли ми, наприклад, кажемо "стіл",
"дерево", то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на "столи" та "дерева" як такі; тобто ці поняття
фіксують дещо суттєве, притаманне будь-яким столам та деревам (зокрема й таким, яких ми ще ніколи не
бачили). Отже, розгляд перших двох рівнів пізнання
засвідчує: кожен із них є необхідним, але недостатнім для пізнання в цілому, кожен має переваги, але й
недоліки. Постає досить очевидне завдання: поєднати їх, тобто поєднати поняття і теорії з наочно даним, із
тим, що надано нам у відчуттях. Звідси - подальший - синтезу вальний рівень пізнання, на якому умовиводи,
поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і набувають не лише інтелектуального, а
й реального вигляду. Особливості третього рівня пізнання виразно проявляються у його формах:
 досвід - особисте свідоме виявлення умов та обставин як збігання, так і незбігання розумового
конструювання з реальним ходом речей і процесів;
 експеримент - дослідження певних, спеціально виділених властивостей, параметрів та характеристик
речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій чинників, факторів і т. ін.;
 практика - свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень, концепцій у реальному історичному
житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій і т. ін.
62.Види пізнання та їх значення для орієнтації людини в світі.

 наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та
знання;
63.Активність суб’єкта у пізнанні. Відмінність між об’єктом та предметом пізнання.
Процес пізнання – це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості
людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Суб'єкт пізнання –
це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством форми
та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до
цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому,
яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництвам певний історичний рівень розвитку культури і
науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального органу пізнання.
Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей, але
вони формуються як суб'єкти пізнання лише в їх спільній діяльності, яка обумовлена певною системою
суспільних відносин, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та самого пізнання.
Коли ми говоримо, що суб'єктом пізнання є людина, то мається на увазі людина не лише як біологічна
істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної практики. Людина як суб'єкт пізнання формується в
процесі практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин шляхом засвоєння
надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна
істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність реалізується лише в
суспільстві і через суспільство. Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного
світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна
ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що
включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності
людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.
Окрім поняття об'єкта пізнання, існує також поняття «предмет пізнання». Хоча ці поняття
споріднені, але їх не можна ототожнювати. Предмет пізнання — це більш-менш широкий фрагмент
дійсності, виділеної з певної сукупності об'єктів у процесі пізнання. Один і той же об'єкт пізнання може бути
предметом дослідження різних наук. Мислення, наприклад, як об'єкт пізнання є предметом дослідження таких
наук, як логіка, теорія пізнання, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності та ін. Однак протиставлення
предмета і об'єкта пізнання гносеологічно відносне. Структурно предмет пізнання відрізняється від об'єкта
тим, що в предмет пізнання входять лише основні, суттєві властивості об'єкта, що вивчається з точки зору
мети і завдання наукового дослідження.
64.Основні ознаки науки, їх зміст та значення. Завдяки чому наука досягає точності та
результативності?
Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме
нарощування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних
дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб
отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає
як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна
вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: знання про світ, про
алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу.
Основні ознаки науки:
 наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня
вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ,
що вивчаються);
 категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;
 наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;
 наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні
знання, так і отримувати нові;
 єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;
 наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної
науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;
 задоволення певної соціальної потреби.
65. Проблематичність людського буття.
Людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її
організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином
концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття. Ця проблематичність проявляє
себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою
її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це
значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте
волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи
- досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає
відкритим та незавершеним. Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які
можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини.
Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби
спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад.
А тому мати людський організм — це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що
ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але її перевищувати. Отже, людське
буття є проблематичним; ми не отримуємо своїх людських якостей та необхідних змістових стихійно,
автоматично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і боротися за людський станом буття;
або так і не знаходимо способу реалізації того кредиту, який отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто
питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, завжди відкритими.
66. Основні версії походження людини, переваги і недоліки кожної з них.
Основні версії походження людини
► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія)
► виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного
принципу в будові Всесвіту)
► виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів (концепція
тупикової гілки еволюції)
виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція)
► створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму -
створення)
Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання про
корені людини у не-визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони
колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що
наші "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже
на те, що історії не дає нам підстав для таких сподівань. I отжe, версія інопланетного походження людини
майже нічого не додає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буггя.
Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути передана наступним чином: "Життя - це не
випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є
лише різними аспектами єдиної реальності.
Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується,
скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій.
Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф. Ніцше вважав, що
людина від природи не володіє надійними засобами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через
що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.
Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її
непридатності до життєвих дій тривалий час після народження.
Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; наука доводить, що
еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не
обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема,
яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин,
нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в
людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати
задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.
життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З
позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти
красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в
поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим
духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це
всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.
67. Співвідношення понять «буття», «життя», «існування», «екзистенція» щодо людини.
«Екзистенція» перекладається з латини як "існування", але у вихідному значенні воно вказує на вихід за
межі усталеного, встановленого. К'єркегор використав це слово в застосуванні винятково до людини, для
позначення найперших особливостей людського способу буття, і тому став ідейним попередником
екзистенціалізму впливової філософської течії XX cm.
приводу існують різні підходи та тлумачення. Отже, у самому понятті буття прихований певний парадокс: це
давнє, а тому й дуже широко вживане поняття, а з іншого боку, воно настільки складне, що майже не
Кожен з нас, з'являючись на світ, з найперших кроків свого самоусвідомлення сприймає власне феномен
життя як безпосередню даність. Гегель цілком слушно вважав поняття життя таким, що йому відповідає
безпосередня реальність — живе тіло. Не тіло загалом, а (що, на наш погляд, надто важливо) саме «ця»,
одинична жива істота. Німецький філософ убачав у цій особливості недолік поняття життя, не без підстав
зауважуючи, що у процесі пізнавання дане поняття «долає безпосередність», набуваючи всезагальності у
понятті роду, до якого належить певна жива істота
Існування (від екзистенція) — центральне поняття екзистенці, унікальна особистісна сутність людини,
що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.
Особистісний характер екзистенції робить її недосяжною для будь-яких логіко-дискурсивних, раціонально-
об'єктивних методів пізнавального осягнення. Внаслідок загальності методи виявляються принципово
«несумірними» з особистісною (неповторно-унікальною) природою екзистенції. Тому екзистенція, як
принципово несумірна із «загальним», речово-предметним об'єктивним світом, з його раціонально-логічною
структурою виступає як те, що «не є» (сукупність можливостей, майбутнє та ін., що на них переважно і
орієнтована екзистенція як на предмет своїх бажань, задумів, планів, проектів), як небуття або ніщо.
68. Основні характеристики особистості. Що потрібно для того, щоб бути особистістю?
Людська особистість постала як те, що є внутрішнім носієм людських якостей, їх концентрацією та
дійовим джерелом. Це значить, що характеристики особистості - це не зовнішні риси чи ознаки людини, а
внутрішні. Як правило в. особистості виділяють духовний центр людини , її самотність, як те, що може бути
притаманним лише людині та, понад цим - лише цій людині; а також центр або вихідне джерело її життєвої
(не в біологічному сенсі) дієвості, енергії .
Отже, особистість - це певна духовна якість та прояви цієї якості в дії. Тому, наприклад, людину схильну
підкорятися, приймати різні нав'язані їй позиції, навряд чи можна охарактеризувати як особистість.
Відповідно, і характеристики особистості можуть бути розкритими в двох аспектах. Як самотність
особистість виявляється через:
^ самосвідомість: із всього розглянутого раніше, випливає, що не можна бути особистістю, не
замислюючись над тим, що таке людина, що вона привносить в цей світ, що вона може і що повинна робити;
відповідно, все це особистість переносить і на себе. Це не значить, що всі свої дії вона обов'язково планує та
розраховує, але це значить, що вона не відбудеться поза самоусвідомленням та самовизначенням;
^> самовизначення: тут важливо збагнути, що лише самовизначення врешті дозволяє людині перебувати у
творчому відношенні до дійсності та до себе самої; якщо би людина визначалася чинниками ззовні, вона була
би простою часткою загального природно-космічного процесу.
% самодостатність: варто усвідомити, що характеристики людської особистості надають людині
величезні переваги перед всіма іншими видами сущого, проте вони вводять її і в ситуацію певного жиггєвого
драматизму: особистість, за великим рахунком, може покладатися лише на саму себе. Людина як особистість
завжди самотня і тою чи іншою мірою це відчуває.
^ сенсопокладання: люди давно помітили, що для внутрішнього стану людини надзвичайно небезпечною
постає втрата смислової перспективи; безглуздість дій та життєвих ситуацій руйнує людину.
"^ самодетермінація (самовизначення): ця характеристика особистості логічно випливає із попередніх і
постає ніби їх завершенням: як особистість людина сама визначає себе, своє життя, свою долю, свій буттєвий
статус і свою настроєність щодо буття і життя.
69. Зміст і співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність». Які
аспекти людського буття відображає кожне з них?
Поняття «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність» характеризують
Якісні прояви людини. Поняття «людина» означає вид у біологічній кваліфікації. Поняттям «індивід»
позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві унікальні природні і соціальні
якості. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають «типовий індивід». Поняття
«особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тома поза індивідом особи немає. До поняття
особи включають 3 моменти: по-перше, особа – це суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків, тобто той, від якого
продукуються соціальні ідеї та до кого вони спрямовані, за цією характеристикою особа постає у певних
соціальних ролях. По-друге, особа характеризується через особливий неповторний внутрішній світ людини з
темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, цінностями. По-третє, особа представ перед нами як
людська «самість», вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних, інтелектуальних якостей. Якщо
людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, вона стає людською особистістю – самодіяльною
соціальною та інтелектуальною одиницею. Внаслідок унікальності і неповторності особистості, існує дещо
таке, що може виконати лише вона, і прагне виконати, людська особистість набуває рис індивідуальності.
Поняття індивідуальності може викликати асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні
підстави. Індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших
людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не передбачає людської ізоляції. Усвідомлюючи
незамінність, людина усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми. Мірою відповідальності
людської індивідуальності стає все людськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських
або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значення: коли чогось досягає
якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.
Розгляд співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність” дає нам
сукупне, цілісне бачення характеристик людини, а також визначає місце та значущість особистості в проявах
людини. Можна стверджувати, що людина тоді повною мірою реалізує свої можливості та завдатки, коли вона
стає особистістю, а особистість – це завжди розширення простору людської присутності в світі.
70. Ціннісний аспект людського буття. Поняття цінностей та їх зв'язок із сенсом життя.
Співвідношення цінностей та знання.
Цінність — це значущість чогось для людини; за змістом цінність постає як представлене у відношенні
реальне, життєве ядро особистості. Цінність характеризує людську особистість цілісно, не розчленовано, не
аналітично. Звідси випливає, що поняття цінностей у певному сенсі протистоїть поняттю знання; людина
може знати, що певна річ нічого не варта в аспекті її речових якостей, але для неї може бути надзвичайно
цінною як спогад, родинна реліквія та ін. Оскільки цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності,
то конкретні людські вчинки вказують, що для певної людини постає її справжніми цінностями. З одного
боку, це так тому, що людина досить часто не може раціональними аргументами довести, чому певні речі (або
стосунки) є для неї цінностями. З іншого боку, реальні ситуації життя (особливо так звані “критичні ситуації”)
досить часто можуть виявити, навіть несподівано для самої людини, її справжні, глибинні ціннісні орієнтації,
які можуть не збігатися із свідомими уявленнями про них. Хоча цінності мають індивідуалізований характер,
до найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести: насамперед найвищу цінність — саме
людське життя; визнання життя людини найвищою цінністю постає вихідним принципом сучасного
гуманізму (людина – завжди мета, але не засіб); із такого визнання органічно випливає у значенні другої за
важливістю цінності право людини на вибір свого життєвого призначення. Це означає, що перше право
розпорядитися життям належить самій людині; якщо це так, то наступною цінністю для людини є свобода.
Проблема свободи давно хвилює філософів. Чи має людина свободу? Чи може вона бути самовладною у
своїх вчинках? Навряд чи слід переконувати когось у надзвичайній важливості цих питань. Під свободою
загалом розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення. У цьому розумінні
свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутністю опору діям людини,
відсутністю обмежень. Але насправді це не так, по-перше, тому що повна відсутність меж приводить до
повної невизначеності, тобто постає не реальною для людини ситуацією, а по-друге, безмежність зробила б
невизначеними і неможливими будь-які оцінки, у тому числі - оцінки й самої свободи як свободи; в такому
розумінні свобода постає у своїх негативних проявах. Свобода є радше подолання меж, розширенням меж, а
не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає обмеження, а, значить, - необхідності. До філософських ідей
Б.Спінози відносять визначення свободи як пізнаної необхідності. Як бачимо, тут враховується зв’язок
свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати певну необхідність ще не означає здобути свободу, хоча
пізнання необхідності є дійсною умовою свободи. Отже, свободи немає поза необхідністю, але перебування в
межах необхідності також не дає нам свободи. Свобода, крім того, передбачає можливість змінити
необхідність, по-іншому її упорядкувати або спрямувати. Буквально вся культурна та виробнича діяльність
людини пов’язана з використанням певних природних необхідностей через їх зміну. Дії людини, яка не
звертає уваги на необхідність, стають не свободою, а сваволею, яка, врешті, може мати згубні наслідки для
людини, суспільства, культури. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому рухові.
Розглянуті аспекти свободи дають можливість виділити основні позиції у підходах до неї: волюнтаризм –
наполягання на необмежених можливостях людських дій, на їх залежності виключно від бажання та волі;
фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все в людському житті наперед та однозначно
визначено; детермінізм – визнання внутрішньої зумовленості свободи необхідністю; оказіоналізм –
заперечення можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі із обставинами життя, визнання
таких зв’язків виключно випадковими. У сьогоднішніх розмовах про свободу важливо вміти проводити її
диференціацію за певними видами та проявами. Як звичайно, розрізняють такі види свободи. Зовнішня
свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально. Внутрішня свобода: вміння зберігати
розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя. Свобода дії: коли людина не заблокована
фізично у здійсненні певних операцій. Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у
внутрішньому ставленні до будь-чого і здатна сама виробляти таке ставлення, обирати його, керувати ним.
Негативний характер свободи (або негативна свобода): це “свобода від чогось” (від нагляду, обмежень,
скерувань, примусу та ін.). Вірогідний характер свободи: це можливість вибору з певних варіантів; вірогідну
свободу інколи схильні ототожнювати із свободою як такою або й навіть вважати вирішальною ознакою
свободи. В цьому сенсі інколи кажуть, що свобода є там, де існує можливість вибору. Проте, далеко не
кожний вибір, якщо він реально можливий, виводить нас на свободу; наприклад, коли нам пропонують вибір
між ситуаціями, що носять однаково примусовий характер, або, коли пропонують обрати спосіб нашої страти,
то вибір є, але свободи немає. Отже, вірогідна свобода містить ознаку свободи –проте це далеко не завжди є та
свобода, яка може вести до розширення наших можливостей. Вірогідна свобода не обов’язково збільшує (або
породжує) свободу. Позитивно-творчий характер свободи: уміння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні
необхідності, знайти “відмички” до її розв’язання та змінити її. В цьому сенсі свобода – це завжди можливість
більшої свободи. Або: свободу здатна породжувати тільки свобода. Отже, висновок: свобода — це передусім
не те, що надано людині а те, що людина здобуває своєю думкою, волею та дією.
71. Основні цінності людського буття в традиційному суспільстві та їх модифікації в наш час.
Ієрархія людських цінностей.
За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей —
одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін.
Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне
взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. крім цінностей, які задовольняють матеріальні і
духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так,
переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до
духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також
задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське
суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як
матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні
і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і
вітальні (стан здоров’я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні
(святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість), філософські (істина), політичні
(благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським, гарантують її існування як духовної істоти.
72. Філософське розуміння свободи, її основні різновиди. Позитивні і негативні вияви свободи в
людському житті.
Проблема свободи давно хвилює філософів. Під свободою загалом розуміють наявність у людини
можливостей для максимального самовиявлення. У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню.
На перший погляд, свобода і є відсутність опору, спротиву діям людини, відсутністю обмежень. Але це не так.
Відсутність меж була б повною невизначеністю, по-друге, безмежність зробила б невизначеними і
неможливими будь-які оцінки, тим більше тієї ж свободи. Свобода є швидше подоланням меж, а не їх
відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності. До філософських ідей Спінози відносять визначення
свободи як пізнаної необхідності. Тут враховується зв'язок свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати
певну необхідність ще не означає здобути свободу, хоча пізнання необхідності є дійсною умовою свободи.
Отже, свободи нема поза необхідністю, але перебування в межах необхідності також не дає нам свободи.
Свобода передбачає можливість змінити необхідність. Буквально вся культурна і виробнича діяльність
людини пов’язана з використанням певних природних необхідностей. Дії людини, яка не звертає уваги на
необхідність, стають не свободою, а сваволю. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому
рухові. Основні позиції у підходах до неї: волюнтаризм – наполягання на необмежених можливостях
людських дій, фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все наперед визначено; детермінізм –
визнання внутрішнього зв’язку свободи з необхідністю, оказіоналізм – заперечення можливості існування
реальних зв’язків нашої свободи волі з обставинами життя, визнання таких зв’язків виключно випадковими.
Види свободи: 1. Зовнішня свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально;
2.Внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя; 3.
Свобода дії: коли людина не заблокована фізично у здійсненні певних операцій; 4 Свобода волі: визнання
того, що сама людина є вихідним пунктом у внутрішньому ставленні до будь-чого. Характер проявів свободи:
1) негативний характер свободи («свобода від чогось»); 2) вірогідний характер свободи (можливість вибору з
певних варіантів); 3) позитивно-творчий характер свободи (вміння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні
необхідності, знайти ключі до її розв’язання). Свобода – це передусім не те, що надано людині, а те, що
людина здобуває своєю думкою, волею.
73. Аспекти взаємозв’язку смерті і безсмертя як орієнтирів людського буття. Усвідомлення
смертності як чинник людського життя.
Людина — єдина жива істота, яка усвідомлює свою смертність. Саме усвідомлення тлінності буття
спонукає людину болісно міркувати про сенс життя. Але усвідомлення жахаючої швидкоплинності життя
породжує ще одну особливість людини — прагнення до безсмертя. Ще Спіноза відзначав, що душа свідомо і
несвідомо прагне вічно триматись у своєму існуванні, і зусилля, докладені нею, є її істинна суть. Людина —
єдина жива істота, яка зберігає своїх мерців. Культ предків у різних народів має різні форми, що обумовлено
неоднаковим ставленням до смерті. Загальне для дохристиянської культури переконання, що після смерті
покійні продовжують користуватися радостями підмісячного світу, тому їм залишали майно, рабів та ін., тим
самим знатні люди зберігали переваги свого земного життя. Відмінність похоронних обрядів викликало
прагнення увічнити не душу, а плоть, зберегти її для наступного неземного життя. Християнський погляд на
смерть принципово інший. По-перше, перед фактом відходу з життя усі рівні. Смерть усіх рівняє. По-друге,
християнство зовсім не сприймає язичницького обожнювання трупа. Тіло потрібно віддати землі Немає такої
епохи, коли таємниця смерті не тривожила б розум людей. Ця тема постійно виникає як нездоланна загадка
буття. Але сам факт смерті сприймається по-різному. У більшості архаїчних культур ставлення до смерті має
епічність. Трагічне ставлення до смерті виникає в міру загострення почуття особистого буття. Але й тут
виявляються різні підходи. З одного боку, вже в античності зароджується і утверджується тенденція, що йде
від орфіків і піфагорійців — до Сократа, Платона, Аристотеля, що зм'якшує трагізм смерті вченням про
безсмертя душі та її переселення. Згодом ця традиція, хоча й в перетвореному вигляді, сприймається
християнством і на багато століть стає визначальною в європейському духовному житті. З іншого боку,
починаються спроби знайти опору для людини в годину смерті через усвідомлення нездоланності кругообігу
буття природного завершення життєвого шляху смертю. Таке розуміння смерті складається у філософії
стоїцизму, і особливо в Епікура. Людина не зустрічається зі смертю, говорив Епікур (коли ми є, то смерті ще
немає, а коли є смерть, то нас уже немає), тому її і не слід боятися. Від сутність страху смерті виявляється й у
стародавньоіндійській традиції і філософії, де смерть розглядається як «пере довий ангел життя». Оскільки
життя є страждання, люди на більше боялася не смерті, а тяготи нового втілення в нову тілесну оболонку з
новим приреченням. Розуміння смерті як природного завершення життєвого шляху властиве
стародавньоєврейському світогляду і знайшло відображення в старозавітній літературі. Але оскільки людина
бачиться тут не як природна, а як надприродна істота, то смерть також має надприродний сенс — це кара, що
осягла людину за первородний гріх. Звідси ідеї спокути і порятунку, другого пришестя і відродження з
мертвих. Ці основні мотиви в розумінні смерті збереглися і в сучасній філософії, культурі, хоча, природно,
здобувають у нових умовах інше звучання.
У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але і місце проблеми смерті людини в культурі. В
архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавності накопичений
величезний досвід умирання і перевтілення, зафіксований у пам'ятках минулого, що дійшли до сучасності —
Єгипетській та Тібетській книгах мертвих. Одне з центральних місць займає ця проблема в середньовічному
світогляді з його ідеєю посмертного віддання за гріхи, коли життя перетворюється на своєрідну підготовку до
смерті. Визначають основні стадії змін взаємодії людини та власної смерті: первісне заперечення її («ні,
тільки не я, це неправда»); але в міру усвідомлення реальності загрози смерті, її заперечення змінюється
гнівом («чому я, адже мені ще так багато треба зробити»); коли неминучість смерті повністю усвідомлюється,
та настає період страху або депресії (в такому випадку, якщо є час для осмислення того, що відбувається) і,
нарешті, якщо людина має чиє і сили побороти страх смерті, настає спокій, умиротворення. Людина
народжується не для того, щоб бути щасливою а для того, щоб бути людиною, на власний ризик і страх Отже,
треба вступати в життя, як ідуть у бій: хоробро, не вдаючись до того, як і коли повернешся. Людина
приходить, у світ зі стиснутими долонями і ніби говорить: увесь світ мій, а йде з життя з відкритими долонями
і ніби говоримо, дивіться, нічого не беру з собою. Соціолог Лайелл Уотсон, відзначає, що дослідження
процесів умирання показало, що страх смерті виникає тільки у дорослих людей, і тільки в тих, хто має час для
міркування на цю тему. Не виявлено фактів, що підтверджують уродженість страху смерті або його розвиток
як обов'язкової складової поведінки, зв'язаної з умиранням. У тих культурах, де до смерті ставляться спокійно,
страху смерті немає. Знання стадій процесу умирання може допомогти людині перебороти страх смерті, гідно
підготуватися до неї. Подолання страху смерті важливо й тому, що страх може наблизити настання смерті.
Вислів «умер від страху» — це не тільки афоризм емоційної властивості.
Проблема самогубства в різних народів і в різні періоди також має неоднозначне вирішення. Практично у всіх
стародавніх культурах існувало добровільне принесення себе в жертву богам в ім'я спільних інтересів. Звичай
самогубства широко розповсюджений в античності. У Стародавній Греції самогубство громадян, що досягли
60 років, заохочувалося державою. Стоїки зверталися до самогубства, коли життя з різних причин ставало
нестерпним. Різко змінилося ставлення до самогубства під впливом християнства. T й хто прирікав себе на
смерть, віддавав Богу життя як дарунок, вважалося блюзнірством, найбільшим гріхом. У світські закони
увійшов пункт про відповідальність за самогубство. Передбачалася навіть конфіскація майна самогубця йому
відмовляли в похованні на цвинтарі за церковним обрядом. Ховали самогубця на перехрестях доріг.
Самогубця, який залишався живим, висилали на каторгу як за убивство. Іслам, іудаїзм, буддизм, індуїзм
суворо засуджують самогубство. Сучасне суспільство продовжує засуджу вати самогубство, хоча і не в таких
твердих
74. Завдання соціальної філософії та її відмінність від соціології. Поняття соціального у сучасній
соціальній філософії.
Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає
соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі
форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері
суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній —
держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна
філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні:
вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути
регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із
своїми принципами.Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Інституціональність
діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку — надзвичайно
складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу
говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми — систему
суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять
суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами,
постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), згідно з якими здійснюються діяльність і стосунки
людей між собою. Суспільство — це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах
життєдіяльності. Соціальна філософія наголошує на пріоритетності кожного елемента способу життя, на
цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й постає як живий організм
з усіма особливостями економічних, соціально-політичних, ідеологічних, культурних, побутових, сімейних та
інших соціальних відносин, які безпосередньо характеризують життєдіяльність людей. У центрі
суспільства — людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні цінності не нагромадили люди — будівлі,
знаряддя праці тощо — все це вмирає після того, як його залишили люди. Людина — суб'єкт і головна дійова
особа суспільства. Цей висновок лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних
домінант суспільного розвитку.
75. Поняття суспільства. Основні функції, що їх має виконувати суспільство і основні сфери
суспільного життя
Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на
певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на
взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства
називають соціальними. Але сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш
усталену, структуру. У її основі лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб та виявлень
людини (що ще разів засвідчує: не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації — для
людини). Сучасній стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних
основних елементів: сфера матеріально-виробничої діяльності; сфера економічної діяльності; сфера побуту та
сімейних стосунків; сфера соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі – органів управління
різного рівня); сфера духовного життя суспільства.
Названа сукупність елементів суспільного життя: = забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб
людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних); = утворює цілість суспільного
“організма”; = створює умови для історичного процесування суспільства;= дає змогу з’ясувати, що саме та з
якими особливостями змінюється у суспільній історії.
Тому слід говорити про тих, що всі названі елементи повинні бути в оптимальних відносинах, що кожен із
них повинний виконувати свою функцію у межах системи, не підміняючи, не применшуючи і не гальмуючи
всі інші. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системи починають відбуватися руйнівні, кризові
процеси, то це неодмінно позначиться на якості та функціонуванні всіх інших. Інколи стверджують, що без
успіхів економіки або без розумної політики не може бути нормального суспільного життя. Це слушно, але
так само не може його бути без стабільної сім’ї, без нормального функціонування культури, без законності та
моралі.Водночас відзначимо, що за певних розумів на перший план у гармонізації суспільства можуть
виходити проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки, державної політики та ін.). Але при їх
вирішенні не можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя інакше у
суспільстві виникнуть небажані деформації. Напріклад, коли сьогодні чуємо судження про тих, що
розв’язання проблеми економіки автоматичний розв’яже питання політичного життя, розвитку науки та
культури, то можемо погодитися з тим лише частково. Справді, вихід з економічної кризи необхідний хоча б
тому, що вона блокує нормальний розвиток процесів в деяких інших сферах суспільства, наприклад, розвиток
освіти, погіршує моральний стан суспільства та ін. Досить очевидним є ті, що без законодавчої бази, без
політичної волі не може бути нормального економічного життя. Своєю чергою, без зусиль, спрямованих на
розвиток культури й освіти, марно сподіватися на їх процвітання за розумів економічного благополуччя.
Попри все ті можна стверджувати, що економіка становить загальну умову, вихідний грунт суспільного
розвитку, культура й освіта — його інтелектуальний чинник, а політика та законодавство – активно-дійовий.
Економіці потрібні простір, обрії руху; культурі та освіті — увага; політиці та законодавству — здоровий
глузд, чіткі і ясні програми. Того вимагає системний характер суспільного життя.Зі всіх сфер суспільного
життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Воно не підлягає чітким окресленням,
однозначним фіксаціям та виправданому і прогнозованому регулюванню. По сьогоднішній день залишається
під великим знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна
сприяти збільшенню кількості геніальних творців та творів? Якові систему освіти і виховання можна вважати
оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства? Не викликає сумніву ті, що жорстока
регламентація інтелектуальної діяльності приводити до її збіднення і виродження, проте і вседозволеність,
нічим необмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Не можна робити відкриття “за планом”, тим
більше – геніальні, але навряд чи можна вважати виправданою політику пасивного очікування стихійних
“проривів” в духовному житті, особливо, наприклад, у науковому пізнанні. Отже, всіляке “занадто” тут не
підходить. Духовне життя суспільства функціонує як доладна саморегульована система із її внутрішніми
тенденціями та чинниками.
76. Роль духовного життя в процесах суспільного життя. Структура духовного життя суспільства,
його рівні, стани та форми.
Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Воно охоплює
багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність їх поглядів,
почуттів, уявлень, а також процеси виробництва суспільних та індивідуальних ідей, і їх засвоєння. Духовне
життя – це не тільки ідеальні явища, але і його суб’єкти, у яких є певні потреби, інтереси, ідеали і які мають
соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом і зберіганням духовних цінностей (клуби,
бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). В цій складній системі
прийнято виділяти її основні елементи, рівні та стани. До основних елементів духовного життя відносять
усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які, як звичайно, пов’язані із функціонуванням
найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують: економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво
(ширше – естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого (див. розд. 9). В
духовному житті розрізняють також такі його рівні: рівень масової свідомості та рівень суспільної ідеології;
при цьому перераховані раніше елементи суспільного духовного життя можуть функціонувати на обох цих
рівнях. Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного формування та функціонування у
суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів розуміння та осмислення.
Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується спеціально соціальною психологією.
Окрім цього окремо виділяють та досліджують стани духовного життя суспільства, де можуть фігурувати:
активний стан (зумовлений, наприклад, бажанням більшості суспільства включитися у виконання якихось
соціальних програм), акцентований стан (наприклад, масового патріотизму або військової агресивності),
пасивний стан (суспільної апатії або скепсису) та збалансований стан (що передбачає наявність моментів усіх
можливих станів без очевидного переважання якогось окремого).
Між всіма названими структурними одиницями духовного життя спостерігаються взаємні впливи та
взаємні кореляції:
Досвід суспільної історії засвідчує: найбільш сприятливими для духовного життя постають демократичний
лад суспільного життя та політика лібералізму
77. Причини підвищеного інтересу до питання про культуру у кінці ХІХ – перший третині ХХ ст.
Наука в першій половині XIX ст. набула такого розвитку і вийшла на такий рівень володіння знанням, що
стала спроможною накреслити повну і струнку картину світобудови в її основних складниках і підрозділах
разом з людиною, соціальною історією і людською свідомістю. Звідси робився висновок, що за тихий розумів
потреба у філософії як дисципліні, що окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає. Єдиним духовним
і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тією мірою, якою вона ще могла бути корисною
(наприклад, як гносеологія), повинна була також статі наукою серед інших наук.Отже, напрями розроблення
"Наукової філософії" у XIX ст., з одного боку, безперечно підносили авторитет науки і намагалися наблизити
філософію до науки, зробити її положення науково достовірними. А з іншого—цим самим сморід виявляли
певну нечутливість до питань людської суб'єктивності й духовності, а інколи зображали історію людства як
різновид природних процесів.
Деремо із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Огюст Конт (1798—1857)
колишній секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-сімона. У першій половині XIX ст. О. Конт видав
шість томів своєї основної праці "Курс позитивної філософії", де як вихідне фігурує поняття “позитивного”.
За О.Контом, воно має такий зміст (див.: Конт О. Определеніє позитивного//Антология світової філософії.—
Т.З.—м., 1971.— С.550—551): позитивне – це спостережуване, на відміну від неспострежуваного; реальне, на
відміну від химерного ілюзорного; корисне, на відміну від шкідливого; достовірне, на відміну від сумнівного;
точне, ясне, на відміну від непевного; конструктивне, на відміну від руйнівного. Віходячи з такого розуміння
позитивного, О.Конт обгрунтовує "закон трьох стадій" у розвитку теоретичних досліджень людства, що
історично йдуть за таким порядком: релігійна, метафізична та позитивна. Релігійна: пошуки абсолютних знань
про явища, які постають продуктом дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом
виведення реальних подій із абстрактних всезагальних сутностей; позитивна (або наукова): відмова від
абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні законів (відношень та послідовності) спостережуваних
явищ.
По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за межі академічних аудиторій, постала досить сильно
інтегрованою у систему загальної (а не лише спеціальної) освіти, отримала широке розповсюдження через
різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, через створення та діяльність різного роду
філософських товариств. Це означати, що у своїх основних проявах філософія ХХ ст. є некласичною. Більше
того, можна впевнено стверджувати, що зміст і значення явища некласичності саме у філософії ХХ ст.
розкрилися із найбільшою повнотою та яскравістю. По-друге, відчутно змінилася мова такої філософії:
звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою кожній людині інколи навіть буденною
мовою. По-третє, змінилися також (і неминуче) і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо
стверджувати, що для філософії ХХ ст. не існує заборонених тим або зон; вона всюди проникає і все
намагається втягнути в орбіту свої інтелектуальних осмислень. Звідси випливає така особливість філософії
ХХ ст., як її колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами. У цьому сенсі
своїм розвитком філософія ХХ ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції, коли із шкіряного пункту її
протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів і т.п. По-четверте, цікавою особливістю філософії ХХ
ст. постає і ті, що вона не замикається лише на тому змісті, який виник у даному столітті, а, навпаки, ніби
актуалізує усю попередню історію філософії. По-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ ст. відбулася
певна інколи – досить радикальна, переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей.По-шосте, у ХХ ст.
почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами близьких до неї сфер
інтелектуальної діяльності. На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник
жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, якові
інколи досить доладно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис і
графіка, філософське кіно і ін. На межі філософії і науки функціонує сучасна аналітична філософія, яка
намагається будувати філософські твердження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики.
Отрімалі свій розвиток у ХХ ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.
78.Основні ознаки культури, їх зміст та значення для розуміння людини і суспільства. Культура як
основний людиноутворюючий чинник?
Як з’ясувалося, людина і суспільство пов’язані між собою глибинними зв’язками: і те, і інше набувають
своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи – як тої, що оточує
людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками. З давніх часів люди
сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського загалу: чи-то роду, чи сім’ї, чи нації, етносу
або народу. Архаїчна людину усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили; в Стародавній Греції
(як і в деяких інших народів) найстрашнішим покаранням вважалося вигнання за межі проживання полісу
(етносу або народу). Арістотель в своїх творах визначав людину як “істоту суспільну” (”Зоон політікої”), а
К.Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин. Проте в людській свідомості
фіксувались не лише моменти злиття людині із людською спільністю, а й моменти їх протистояння та навіть –
ворогування. Ще в міфах звучав мотив про те, що окремий індивід може чомусь відокремитись, відпасти від
загалу (як, наприклад, Прометей із загалу олімпійських богів); в давньогрецьких трагедіях змальовувались
ситуації, коли окрема людина протиставляла себе роду. – В усіх такого роду випадках, як правило, така
людина була приречена на загибель, оскільки спроможністю зберігати життя, продовжувати його та
нарощувати засоби і умови його відтворення могло лише певне суспільство. Окремий індивід починає
поставати в якості самодіяльної одиниці здійснення своєї життєдіяльності лише в епоху Нового часу – в епоху
формування так званого буржуазного індивідуалізму, хоча вже гуманісти Відродження високо підносили
значущість та гідність окремої людини (показовими в цьому плані є драми В.Шекспіра). Прогресування цього
явища врешті привело до того, що саме індивід почав розглядатися як єдина реальна та суверенна соціальна
одиниця, а суспільство, суспільні зв’язки та стосунки в кращому випадку повинні були би створювати умови
для його самореалізації, а на худий кінець просто йому не перешкоджати. Згадаємо “надлюдину” Ф.Ніцше (до
речі, фашисти прямо закликали своїх адептів виховувати себе з орієнтацією на надлюдину)., абсолютну вільну
персону М.Бердяєва, звернемо, нарешті, увагу й на те, що в міжнародному праві наших часів чи не провідну
увагу приділяють питанню про права людини. Деякі культурологи та соціологи в подібному різкому
протиставленні індивіду людській спільності вбачають суттєву відмінність американського (маються на увазі
Сполучені штати Америки) менталітету від європейського: в останньому індивід також постає суверенним,
недоторканим, але в той же час висувається вимога дотримання та шанування їм інтересів, традицій,
найперших потреб суспільства. Цікавий факт: фільм італійського режисера М.Антоніоні “Забриски-пойнт”,
присвячений американському суспільству і фактично демонструючий деструктивний, згубний характер
американського індивідуалізму та своєрідного культу індивідуальної сваволі, був негативно оцінений в США і
навіть не рекомендований для показів в деяких штатах. Але констатуємо факт: сучасне розвинене суспільство
розглядає саме людську індивідуальність в якості свого основного джерела та резерву для змістовного
оновлення, прогресування, активності. І це не є ні примхою, ні якимось збоченням, а велінням часу, оскільки
ускладнення процесів життєдіяльності, їх інтенсифікація, можливість варіативного використання засобів
соціального життя буквально вимагають підвищення ролі та соціального статусу окремої людини. В
загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина
перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство
оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою
силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця. Розглянемо ці можливі співвідношення більш
докладно. Як вже було сказано, надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до
культивування індивідуалізму, егоїзму; коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то
подібна ситуація загрожує вилитися у вождизм або культ особи. І хоча Г.Гегель колись писав про те, що
монархія засвідчує нам, що в суспільстві поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм
найпершого та переважного культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для
людини. З одного боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до
безконтрольних дій, невиправданого поклоніння, плазування перед “першою особою”, яка, в свою чергу,
втрачає почуття міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все це приводить до поступової
деградації верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх
в залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на тверезий розум
та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів своїх дій. Коли
намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації життя, виникають різні
форми тоталітарного суспільства, тобто суспільства, в якому діють єдині для всіх членів суспільства
стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються зробити її лише деталлю
соціального організму (від лат. “тоталіс” – повнота, цілісність). Тоталітаризм може бути більше або менше
регламентованим і набувати вигляду репресивних політичних режимів, де практикується соціальний терор,
(на зразок фашизму або так званого казармового комунізму), або ж різних варіантів бюрократичних
соціальних систем, де владні структури фактично узурпують владу, привласнюючи певні суспільні функції
(деякі держави Африки, Південної Америки, Азії). Досить цікавими постають погляди на суспільство та
людину, як за суттю тотожні, проте відмінні у своїх проявах. Такий погляд на людину і суспільство
культивувався в ранньому християнстві, коли вважалося, що людство являє собою тільки тимчасовий розпад
початково єдиної людини – Адама. Тому люди в суспільстві, по-перше, постають одиницями єдиного тіла, а,
по-друге, рано чи пізно вони повинні знову досягнути стану людської всеєдності. З іншого боку, існують
погляди, згідно яким окремі люди є не більше, ніж діючі одиниці єдиного суспільного організму, бо поза
суспільством людини немає і не може бути. З.Фрейд вважав, що суспільство лише у масовому масштабі
повторює те, що відбувається в індивідуальному житті людини.Яку із розглянутих ситуацій співвідношення
людини та суспільства можна вважати найбільш виправданою? Слід зауважити, що в ситуаціях, коли з
приводу єдиної проблему виникають альтернативні підходи, вирішення полягає у тому, щоби з’ясувати, де і
як діє кожна із альтернативних сторін, адже вони тому і приходять у зіткнення, що сходяться на єдиній
території, проте кожна займає тут власний простір. Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством,
оскільки: 1) лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, від
людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності; 2) лише в
суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини;
3) лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах; 4) лише
суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби
та бажання; 5) лише суспільство може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як
наука, промисловість, містобудівництво, військова справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо; 6)
нарешті, лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для
передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки. З іншого боку, не варто
забувати, що пізнає, страждає, відчуває, діє не якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а
тому все перераховане вище має свій сенс лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить,
реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського
середовища; ясно, що їх не можна відірвати одне від одного так само, як не можна відірвати рибу від водної
стихії. На перший погляд може видаватися, що саме суспільство у відношенні до людини є ведучою
стороною, проте добре відомо, що коли конкретні люди не сприймають та не культивують певні види
діяльності, останні врешті вмирають або стають музейними реліквіями. Якщо люди певного суспільства
раптом міняють свої ціннісні орієнтації, уявлення про престиж та провідні мотиви життєдіяльності, ніякі
соціальні органи не зможуть утримати їх від такої зміни. Проте в цьому питанні слід враховувати історичні
зрушення, що відбувались у суспільстві і зачіпали співвідношення людини і суспільства. Історично відбулося
так, що на ранніх стадіях розвитку суспільства навіть при безумовній значущості окремих осіб, вирішальна
роль в розвитку історії належала суспільству, проте в розвиненому, стабілізованому суспільстві все починає
замикатися на людину та залежати від неї. Частково це пояснюється тим, що реальні можливості окремої
людини зростають колосальним чином: потенційно сьогодні одна людина здатна знищити або ж врятувати все
людство. З іншого боку, ускладнення суспільних процесів робить людину достатньо вільною у своїх діях та
виборі, а, значить, від окремої людини залежить дуже багато. Кожна людина перш за все створює своє
оточення і впливає на нього; крім того, її впливи так чи інакше поширюються майже на всіх, з ким вона
контактує з необхідністю або випадково.
79.Причини розбіжностей і можливих конфліктів між культурою та цивілізацією. Основні ознаки
цивілізації.
В повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо
“культурне життя”, а також “цивілізоване життя”, “культурне суспільство” та “цивілізоване суспільство”, і т.
ін. Те ж саме простежується і в історії людської думки: терміни “культура” та цивілізація” увійшли в науковий
обіг у ХVІІІ ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в
концепції російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те ж саме, хоча у вихідному
значенні латинський термін “civi i ” перекладається як “громадський” та “міський”. Проте вже у перший
третині ХІХ ст. американський соціолог Л.Морган позначив терміном “цивілізація” певну велику епоху
історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Морганом, для дикунства
були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла природних схованок (печер, гротів та
ін.), примітивними кам’яними знаряддями праці. Варварство вже характеризувалося родовою організацією
життя, використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та
виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації – епоха міст, виникнення
сім’ї, виготовлення та використання металів, появою держави та відкриттям і використанням письма.
Наведені характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та
хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому
розвитку культури. Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки,
зберігати відомості про своє минуло у записах, не покладаючись на нестійку людську пам’ять та крихкість
окремих людських життів. Проте стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури:
цивілізація ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування
технологічної складової культури, а не її смислових засад. Першими гаслами цивілізації стають “зручність,
ефективність, комфорт”. Через це вже у ХІХ ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне
одному, але виразно це протиставлення було подано у концепції “морфології культури” О.Шпенглера (див.
розд. 9). Шпенглер, як вже окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури,
оскільки для цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає
провідним чинником її дії. Після книги О.Шпенглера “Занепад Європи” проблема взаємозв’язку культури та
цивілізації стає визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога,
російський філософ М.Бердяєв зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення самореалізації, а
цивілізацією – саме користь, матеріальні зацікавлення. Тому цивілізація знищує культуру, веде до втрати нею
своїх живильних імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на
абсолюти, священне, приходить псевдокультура, заснована на неконтрольованих вибухах негативної енергії.
Як же можна оцінити концепцію О.Шпенглера? Як вона співвідноситься із підходом Л.Моргана? Скоріше за
все, позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному одному аспекті розгляду взаємовпливів культури
та цивілізації. Реальний їх зв’язок, напевне, значно складніший. Цивілізація, по-перше, може виникнути і
виникає лише на грунті певних культурних досягнень; в цьому сенсі вона дійсно постає майже тотожною
культурі. Але й при цьому вона відрізняється від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням.
Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально історичною формою розвитку
культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли,
наприклад, європейська культура вступає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу
і в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які
були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошів
та вишуканих втіх. В той же час навіть такі “замовлення” культуротворцям не завжди і не обов’язково
впливали на культуру негативно: інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобі та напрямів
культурного процесу. В свою чергу і спонтанний розвиток культури не завжди стимулював та підкріплював
цивілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект “ідеальної держави”, відзначав, що
мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. З позиції концентрації людських
зусиль задля досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але,
як ми з’ясували, не в тому полягає її сутність. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома
різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх протистояння, але і взаємне стимулювання
постає нормальним явищем. Проте це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання,
але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність
культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів.Сьогодні поняття “цивілізація”
найчастіше застосовують на означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня
функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація — це такий рівень і стан
суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття
суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в “законсервованому” стані, можуть
тимчасово не знаходити свого “адресата”, а то й бути для нього недосяжними. У такому разі багатство
культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу цьому,
цивілізація — це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст культури розгортається не в
потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й
багатопланові форми інтелектуального життя суспільства.
80.Глобальні проблеми сучасної цивілізації, їх різновиди, зміст та можливі шляхи їх вирішення. У
філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками:
релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою. Сучасну
західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною
(або постіндустріальною). Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту
прав людини, культивування індивідуальної людської самобутності.Але індустріальне виробництво принесло
людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що, по-перше, воно зробило
людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською
індивідуальністю. По-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі
внаслідок технічних аварій та катастроф, а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час
військових конфліктів. Нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну
раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних
процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності. Але чи не головним негативним наслідком
індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації,
зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів
загальнопланетних процесів. Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та заторкують певною
мірою усе людство, Які ж проблеми входять у коло глобальних?По-перше, — це екологічні проблеми, тобто
проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних
процесах Землі та біосфери загалом. По-друге, — це проблеми енергетики. Відомо, що ефективність сучасного
виробництва перебуває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці. Але саме
виробництво енергії є чи не найбільш екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря тисячі
тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також
необхідність захоронення відходів ядерного палива. По-третє, — це проблеми, пов'язані з хімічним
виробництвом, із створенням різного роду штучних матеріалів. По-четверте, — це проблеми війни та миру,
зумовлені нагромадженням зброї масового знищення, людини. По-п'яте, — це проблеми, пов'язані з
перенаселенням певних регіонів Землі (демографічна проблема). Крім того, до глобальних проблем сучасної
цивілізації належать такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні,
серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); Якими ж можуть бути шляхи та умови розв'язання глобальних
проблем?До них можна віднести: масове роз'яснення значення та масштабів глобальних проблем; обов'язкове
введення в освіту знань, пов'язаних із глобальними проблемами сучасності;• міжнародна співпраця у справі
розв'язання глобальних проблем на різних рівнях;• міжнародне запровадження в економічні показники
виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв'язання глобальних проблем.
Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня міжнародної інтеграції.Велику
роль у розв'язанні глобальних проблем відіграють громадська думка та такі громадські організації, як
“Зелений світ”, “Грінпіс” та ін.
1.В яких ситуаціях життя людини неодмінно стикається з світоглядними питаннями? Що це за

питання, в чому ви бачите їх важливість?
місце в світі та своє життєве призначення. Ясно, що світогляд – не просто знання, а деяке інтегральне духовне
утворення, оскільки: а) він повинен надавати людині не поглиблені знання про закони тих чи інших сфер
реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням; б) предмет світогляду – відношення “людина – світ”
постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд
ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві
мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали,
цінності, вірування, життєві норми та стереотипи. Якщо ми хочемо дізнатися про світоглядні уявлення
того чи іншого народу, або й окремої людини, ми повинні спробувати виявити, пізнати та зрозуміти саме це.
Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак:
За будовою розрізняють світогляд цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за

ступенем адекватності сприйняття дійсності – реалістичний, фантастичний, викривлений та адекватний
дійсності; за ставленням до визнання існування вищих сутностей – релігійний, скептичний, агностичний та
атеїстичний. За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана
інтегрувати людину у світ, надати їй найперших життєвих орієнтирів, подати дійсність у її людських вимірах та
виявленнях. Як вже відзначалося, досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина
народжується, входить у життя і засвоює через батьків, оточення, соціальні зв’язки у світоглядні уявлення, і
світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких
ситуаціях життя уникнути зустрічі з ними просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають
екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень; це
може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе
відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною і у
більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають
питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку
дій якоїсь людини, часто звучать слова “Людина не повинна так робити”, тобто при цьому керуються
загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.
Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним

видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить,
що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не
кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях. Цей рівень, на якому розгортається
філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому
визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду. Теорія відрізняється від практики та
простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах
певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв’язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною
інтелектуальною діяльністю. Значить філософствувати – це не просто думати про світоглядні проблеми, а
усвідомлювати їх необхідність, їх зв’язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну
термінологію. Тепер ми можемо уточнити наведене вище визначення філософії і сказати, що філософія – це
теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем
з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень. Стає також зрозумілим і те, що
філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо
стрункою, логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв’язку філософії та світогляду. З
одного боку, філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною
особливою: як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому;
це позначається в літературі у такий спосіб – “філософія є теоретичним ядром світогляду”. З іншого боку
можна висловити і прямо протилежне твердження – світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за
широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за
світогляд. Світогляд в цілому постає духовним грунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не
вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте
підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв’язання. Тому виправданим буде висновок про
те, що зв’язок філософії та світогляду є непростим та неоднозначним. Можна додати й те, що певною своєю
частиною філософія взагалі виходить за межі світогляду; йдеться про те, що у філософії є суто інструментальні
підрозділи та знання, які не мають прямого світоглядного значення; це, наприклад, вчення про структуру
суджень, умовиводів та ін. Цей певний вихід філософії за межі світогляду має і своє змістовне пояснення: якби
філософія повністю збігалась із світоглядом, у неї не було б можливості досліджувати, критично аналізувати
світогляд.
2. На яких засадах проводять типологію світогляду? Якою мірою можна вважати світоглядом мистецтво,
релігію, філософію?
Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, він притаманний кожній людині у її нормальному
стані. Але саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює й його надзвичайно велику різноманітність,
адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням
перерахувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у
типологізації світогляду. Типологія світогляду – це не просте перерахування його можливих видів, а є
переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його
подальшого докладнішого вивчення. Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак. За
носієм: індивідуальний; колективний; груповий; національний; регіональний. За рівнем світобачення та
усвідомлення: усвідомлений; неусвідомлений; частково усвідомлений; буденний; сформований на засадах
наукових знань; філософський. За історичними епохами: архаїчний; античний; середньовічний; ренесансний;
світогляд ХХ ст. За морально-ціннісними орієнтирами: егоїстичний; альтруїстський; гуманістичний;
антигуманний; цинічний; шовіністичний. За будовою розрізняють світогляд цілісний, фрагментарний,
внутрішньо злагоджений, суперечливий; за ступенем адекватності сприйняття дійсності – реалістичний,
фантастичний, викривлений та адекватний дійсності; за ставленням до визнання існування вищих
сутностей – релігійний, скептичний, агностичний та атеїстичний. Дуже поширеною є також типизація
світогляду за ознакою соціальних станів та верст суспільства, за культурно-історичними регіонами та
ін. Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним
видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня. Цей рівень, на
якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Філософія – це
теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з
метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень. Стає також зрозумілим і те, що
філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо
стрункою, логічно послідовною. Світогляд в цілому постає духовним грунтом для виникнення та розвитку
філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних
уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв’язання. Мистецтво та
релігія теж виступають формами світогляду. Для мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: воно, як і
філософія проникає усюди і усюди знаходить предмет своєї уваги. Філософія і мистецтво надають суттєвої
ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим
осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Релігія, як різновид світогляду надає
людині найважливіші життєві орієнтири. Релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних
положень (догм) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому
мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння. Релігія
– це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя.
3.Окресліть характерні риси міфологічного світогляду та поясніть причини підвищеного інтересу
міфології в наш час.
Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що
вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини із природою: давня людина поставала
майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій
залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця
людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу
свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри,
бажання, прагнення. Між людиною та природою існували опосередковуючі ланочки, серед яких найперше
значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала
розростатися та все більше віддаляти людину від природи; цю сферу створених людиною речей, засобів
життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою постають явищами штучними,
називають сферою соціально-культурних процесів. Означена сфера заснована на технологіях людської
діяльності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні – як будь-які соціально вироблені
способи та процедури людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де
все здатне переходити в усе, а такого мислення, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке
мислення назвали дискурсивним, таким мисленням, яке рухається послідовно, впорядковано, через чітко
фіксовані пункти власного руху до певних результатів. Саме собою зрозумілим постає те, що дискурсивне
мислення суперечить міфологічному, тому внаслідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок
розростання сфери соціально-культурних процесів, разом із появою та формуванням дискурсивного
мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися. Міф розкладається, і із нього виділяється ціла низка
напрямів духовної діяльності, яка постає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств. Із міфу
виділяються: 1) наукові, тобто реалістичні достовірні знання; 2) мистецтво; 3) релігія як окремий соціальний
інститут; 4) фольклор, близькі до міфу його, так би мовити, “уламки”; 5) етичні норми та правила; 6) правові
уявлення та норми; 7) філософія. Своєрідний “міфологічний ренесанс” Європа пережила у ХХ ст., коли
внаслідок величезної раціоналізації життя, його технізації та технологізації виникла зворотна реакція –
підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориваннями,
живими пристрастями.
Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного,
синкретичного міфологічного світогляду; причиною її виділення постало формування дискурсивного,
тобто принципово нового – усвідомленого та послідовно розгорнутого - типу мислення.
Звідси випливають деякі суттєві відмінності між філософією та міфологічним світоглядом, відмінності,
які дають можливість краще зрозуміти особливості філософії. Перш за все філософія постає свідомою та
усвідомленою інтелектуальною діяльністю і саме у певному напрямі; через це вона не може замінити собою
усі науки та усі людські знання. Через це також ми не можемо називати міфологію філософією архаїчної
людини; адже міфологія формується та функціонує стихійно, а філософія – усвідомлено. По-друге, філософія
постає авторською формою мислення та інтелектуальної творчості саме тому, що вона є усвідомленою
думкою, міфологія ж не має автора; у певному сенсі ми навіть не можемо сказати, що її створив ось цей
народ, оскільки історія знає багато прикладів того, коли певні міфологеми передавались від одного народу до
іншого або коли міфи різних етносів зливались, об’єднувались. По-третє, поява філософії знаменувала собою
не лише виділення людини із природи, а й виділення окремого індивіда із людської первинної спільності,
тобто філософія постає індивідуальною формою світоглядного самовизначення людини.
4. Якими є найперші характерні особливості філософського мислення? Назвіть їх та дайте їх пояснення.
Спираючись на численні існуючі визначення філософії, можна виділити такі найперші риси філософського
мислення.
1.Філософське мислення є усвідомленим та свідомо вибудованим, воно постає формою людського

самоусвідомлення, тобто у ньому завжди постає відчутним момент присутності людини; це є мислення під
кутом зору людини, її життєвих зацікавлень та життєвого вибору.
2.Філософія доводить свої основні твердження до гранично можливого рівня узагальнення. Ця риса
зумовлена прагненням філософії відшукати сталі, фундаментальні, еталонні орієнтири для людини. Якщо ми
звернемося із таким питанням до фізики чи математики, то отримуємо відповідь, що подібних орієнтирів не
існує і існувати не може, оскільки, наприклад, будь-яке велике число можна ще збільшувати, а будь-яке мале
– зменшувати. Проте у філософії це не є надумане поняття: коли ми кажемо про гранично широке
узагальнення, то йдеться про виведення міркування на межу буття та небуття. Саме таке спрямування
філософських пошуків позначається у філософії спеціальною термінологією; що значить, що при цьому якраз і
намагаються визначити те, присутність чого робить річ саме такою. Або граничний рівень узагальнення може
поставати як ідеалізація певної сторони дійсності; коли ми кажемо, наприклад, “пряма лінія”, то ми маємо на
увазі не якусь чи-то пряму, чи-то криву, а саме повноту прямизни. А це і значить, що ми виводимо своє
міркування на граничний рівень узагальнення. Цей момент граничного узагальнення справді надає людині
сталі та надійні орієнтири. Коли ми їдемо у вагоні і дивимося у вікно, то предмети, що знаходяться поруч із
вікном, пролітають повз нас дуже швидко, але якщо ми бачимо на небі Місяць чи зірку, здається, що вони не
рухаються взагалі. Саме тому мореплавці колись і брали за орієнтири небесні тіла.
3.Філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та
через належне, тобто вона не просто каже про те, що є, а й про те, як має бути. Наприклад, у техніці існує
коефіцієнт корисної дій машини, але за точку відліку тут приймається коефіцієнт у сто відсотків, який
передбачає, що уся теплота перейшла у механічну дію; таке насправді є неможливим, але саме тому цей
ідеальний, значить незмінний стан, дозволяє оцінити реальні процеси перетворення енергії. Оця здатність
оцінювати дійсність, а не лише сприймати її, постає колосальною перевагою людського інтелекту, запорукою
людського прагнення до розвитку, до самовдосконалення.
4.Філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, думкою про думку, ніж мисленням та
думкою про якусь реальність. Реальність самого мислення та самої думки і постає для філософії найпершою
реальністю. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати не часткові явища, а
ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини мислити та усвідомлювати.
З другого боку, коли філософія виходить за межі часткових форм, то вийти вона може лише у ментальний
простір, тобто у власний простір думки: думка, не підкріплена реальністю, може тримати лише сама себе.
5.Філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, а значить–аргументованим,

обгрунтованим.
6.Всі зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою
філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї
життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє
становище у світі, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення
своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.
5.Поясніть спільне і відмінне між давньосх-ими фі-ми течіями(конфу-во, даосизм, буддизм)
Конфуціанство: заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій (551—479 рр. до н. е.). Це була школа соціально-
етичного спрямування, тобто на першому плані тут — проблеми людських стосунків та норм людської
поведінки. Конфуцієві приписують визначення людини як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми
мотивами. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Людина
повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба.
Якщо людина спроможна це робити, вона постає як “шляхетна” — цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє
доброчинність (“де”): “Небо породило в мені де” . Отже, шляхетна людина у своїх діях внутрішніми
чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов'язковими є: "жень" — людинолюбство; "сяо" —
повага до батьків (старших); "лі" — виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало дотримування
обов'язкових норм та правил спілкування як між окремими людьми, так і в межах суспільних відносин.
Шляхетній людині протистоїть низька людина, яка не має внутрішніх переконань, а діє під впливом юрби
або безпосередніх життєвих потреб: “Шляхетний муж дбає про обов'язок, а низька людина — про зиск”. На
запитання, “чи можна одним лише реченням виразити правило, якого треба дотримуватися усе життя?”,
учитель відповів: “Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби й іншому”.
Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного та державного життя. Держава і сім'я в аспекті
взаємин між людьми були для нього неподільні. А вихідним принципом організації суспільного життя він
вважав шанування традицій: “Той, хто повторює старе і довідується про нове, може бути проводирем” (Там
само, с.194). І про себе він казав: “Я наслідую старовину, а не вигадую, вірю у старовину та полюбляю її” (Там
само). Найпершою умовою щасливого життя у державі Конфуцій вважав дотримання принципу “виправлення
імен”: “Правитель завжди буде правителем, слуга — слугою, батько — батьком, а син — сином” (Там само,
с.192). Сьогодні ми могли б передати цей принцип висловом: кожен повинен займатися тією справою, для
якої його призначила суспільна роль. Порушення цього принципу, за Конфуцієм, веде до безладдя. У II ст. до
н.е. вчення Конфуція було канонізоване й донині відіграє важливу роль у духовній культурі Китаю.
Даосизм: Іншу важливу школу Стародавнього Китаю заснував Лао-Цзи (VI—V ст. до н. е.) — майже
легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомостей. У цій школі на першому плані — ідеї
світобудови; людину з її діями виведено з космічних законів. Вихідне поняття школи "дао" (звідси — і назва
школи) не має однозначного визначення. У трактаті “Дао-де-дзин” його пояснено так: ( тут херня якась
написана) Як звичайно, ці рядки коментують так: під “дао” розуміється єдиний і універсальний початок буття.
Якщо це так, то саме “дао” не може мати ніякого визначення, адже визначення є лише там, де межа і
відмінність. Якщо є межа, то “дао” буде обмеженим і не зможе породжувати все без винятку; якщо є
відмінність, то “дао” буде змінним і втратить якість універсального єдиного. Тому “перше дао” є єдність інь
та ян. Інь та ян — два протилежні початки всього, що існує. Інь уособлює собою страждальне, пасивне,
вологе, темне — загалом жіноче начало, Ян, відповідно, — активне, ділове, сухе, світле, тобто чоловіче
начало. Їх об'єднання дає частину “ці” — щось на зразок атома. Якщо в ній переважає інь, вона зветься інь-ці,
якщо ян — ян-ці. Взаємодія інь-ці та ян-ці утворють уже згадані п’ять стихій: вогонь, воду, землю, дерево та
метал. Названі елементи, або стихії, утворюють усе існуюче.
Але на цьому визначення “дао” не закінчено. Його тлумачать також як універсальний закон світобудови, як
людську долю і, нарешті, як закон правильного мислення (або свідомості). Тобто “дао” пронизує собою усе,
що існує, знаходячи, врешті, своє виявлення у правильному спрямуванні думки. Тому саме слово “дао”
передається ієрогліфом, що поєднує шлях та голову людини. Конкретні виявлення “дао” в речах та процесах
позначають як “де”, котре, як уже згадано, у людській поведінці постає у вигляді доброчесності. Життєве
завдання людини — осягнути “дао” і йти за ним. Із вихідного розуміння “дао” випливає також даоський
принцип недіяння як першої якості мудреця(тут 3 ідіотських вислови було)
У державних справах Лао-цзи також віддавав перевагу зменшенню активності. Він вважав, що маленькі
держави з нечисленним та недійовим населенням житимуть стабільним, урівноваженим життям.
Просвітництво та виконання ритуалів Лао-цзи вважав ознаками розбрату, незадоволення і занепаду держав.
Звідси випливає мотив протистояння даосизму та конфуціанства в культурній історії Китаю. Але ці великі
школи радше розвивали свої ідеї як взаємовпливами, так і своїми дискусіями. Всі інші філософські школи
Стародавнього Китаю у своєму змісті так чи інакше відбивали ідеї і світоглядну спрямованість даосизму та
конфуціанства.
Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливових філософських ідей та запровадила у
пізнання та мислення важливі філософські поняття; в цілому вони дозволяли осмислювати людину в її єдності
із засадами та універсальними законами світу, а також орієнтували людину в сфері суспільно-політичного
життя.
Буддизм: За переказами, його засновником був принц Гаутама Сідхарта з роду Шак'їв. Життя Гаутами
настільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей. Більш-менш достовірним є те,
що захищений з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів, він був вражений випадково побаченими
фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-
решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на
основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим),
проголосивши учням чотири основні ("діамантові") істини:
- життя — це страждання; - причиною страждань є бажання і жага життя;
- існує шлях подолання страждань; - він полягає у приглушенні бажань і жаги жити.
Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану "нірвани" — повного
припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу. Буддизм створив
оригінальне трактування світобудови. Реальність, доступна чуттєвому спогляданню, є несправжньою,
ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні “крапки”, згущення під назвою “дхарми”. Вони перебувають
у збудженому, динамічному стані і тому вступають між собою у з'єднання та переплетення. Уся навколишня
реальність, як і людина, постає певними вузликами енергетичних зв'язків дхарм. Людина може свідомими
зусиллями розв'язати їх сплетіння і випустити дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана. Іноді нірвану описують
так: у суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку частину
простору. Олія у лампі поступово вигоряє, і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати,
де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.
7.Окресліть вихідні ідеї Сократа, його найперші філо-кі тези, їх відмінність від тез софістів.
Першими повернення проблематики від пізнання природи в напрямі людини та реалій її буття здійснили
софісти — платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши
вчити риторики, мистецтва аргументації та доведення виправданості власної позиції. Їх більше цікавило саме
це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство,
державу, людську доброчесність. Теза Протагора (481—411 рр. до н.е.) “людина є мірою усіх речей”
вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та релятивізму (принцип “все є відносним”) у позиції софістів.
Саме проти цих принципів виступив Сократ (469—399 рр. до н.е.), який вважав, що людина повинна
ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, які повинні бути остаточними, незмінними та завершеними;
мінливі уявлення нашої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою
для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. Справжні знання, за Сократом, слід шукати в собі,
бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло “космічних перевтілень”, потенційно знає усе. Слід
примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в
ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками, бо
вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена
відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність. У бесідах Сократ, як звичайно, ставив
запитання, а співбесідник на них відповідав.Сократ розробив спеціальний метод “маєвтики” —
пологодопомоги, але, бажав допомогти народитись справжньому знанню. Цей метод мав кілька
особливостей. 1-Сократ включав до нього цілу низку методик та прийомів (уподібнення, посилання на
авторитети, аналогії,), які були спрямовані: привести людину до самосперечання. 2-Роздуми Сократа
стосувалися понять, що позначали принципи, засади, орієнтири людської поведінки (справедливість, знання,
доброчесність,) Ці поняття не мали чуттєвих аналогів (не можна вказати на “справедливість”), а тому
переводили міркування у русло духовних пошуків. 3-Метод Сократа містив у собі досить відчутний елемент
іронії. Іронія була зумовлена вмінням побачити за очевидним і нібито зрозумілим дещо зовсім неочевидне,
але важливе, глибинне. Крім того, Сократ натрапив на один із парадоксів людського буття: досить часто люди
не лише не прагнуть мати істину, а й відвертаються від неї, затуливши її чимось прийнятним, простим,
зручним. Іронія Сократа, за його власними словами, була спрямована на доведення тези: справжньою
мудрістю володіє лише Бог. Людська ж мудрість обмежена, а іноді — і самообмежена. Так і не знайшовши
належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: “Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не
знають навіть і того”. Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його тотального скепсису;
звернемо увагу на те, що теза починається ствердно – “Я знаю”. Але про що знає Сократ? – Про своє незнання,
а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, що відрізнити справжнє знання від
незнання; цей критерій ми вже позначили вище і також зазначили, що Сократ не зустрівся із такими
людськими знаннями, яки б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знання
прискіпливо, виробляти критерії його оцінки, - все це можна вважати важливим і виправданим.
Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і
також не тільки тому, що він шукав неочевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як
філософствував, а філософствував так, як жив
8. В чому полягає сенс введення Платоном поняття ідеї? Окресліть основний зміст філософії Платона.
Платон, кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що вимогам Сократа щодо
справжніх знань можуть відповідати ідеї — незмінні сутнісні основи буття усього сущого. Речі течуть і
змінюються, міркував Платон, але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності.
Їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у
змінних образах та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.
Чим є ідеї за змістом? — Це миттєво схоплена повнота та єдність кожної речі. Можна було б сказати, що це
є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити їх у
необхідній єдності. “Єдине” у Платона є синонімом ідеї. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників,
Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей – це особлива, надчуттєва
реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі — лише тіні ідей.
Але вже сучасники Платона почали справедливо вимагати показати їм ідеї (“стіл я бачу, але не бачу ніякої
ідеї столовості”, — закинув Платонові один з його сучасників). Де і як існують ідеї? Чому ми можемо
зруйнувати стіл, якщо в основі його буття лежить вічна ідея? У якому співвідношенні перебувають ідеї та речі?
Ці проблеми для Платона виявилися невирішуваними до кінця, хоча він і запропонував кілька варіантів їх
вирішення.
1-й варіант: ідеї існують як вихідні взірці для Бога – деміурга – творця та оздоблювача світу. Він як митець у
своїх діях керувався ідеями – взірцями. Людина, пізнаючи речі, повинна за допомогою розуму піднестися над
чуттям, що лише затемнює пізнання, до споглядання (в інтуїції) ідей.
2-й варіант: у пізнанні дійсності людина повинна поступово сходити від часткових ідей до більш загальних,
поки не підніметься до першої ідеї, або “ідеї усіх ідей”— це ідея Блага, повного, досконалого завершеного
буття. Складається вона з ідей Добра, Істини та Краси. Отже, в усьому, що існує, повинні бути закладені ці три
хоронительки буття, а саме буття є Благо. Міра прилучення до буття і є мірою блага.
Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло — в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін.
Платона вважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект “ідеальної” (а тому — і
неможливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони
здатні споглядати ідеї), він вводив певні елементи казарменного— тоталітарного правління (наприклад,
кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщеннях та ін.) В
усякому разі можна стверджувати, що саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення
реальності, багато зробив для розуміння пізнання та людської діяльності. Крім того, Платон у 386 р. до н.е.
відкрив в Афінах Академію — перший вищий навчальний заклад.
Платон – неперевершений мислитель античної філософії, його думки багато в чому визначили і визначають
духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення:
Платон розробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образний, символічний.
9. Окресліть вихідні філософські ідеї Аристотеля

Арістотель (384—322 рр. до н.е.) провів в Академії Платона близько 20 років і мав славу одного з
найкращих його учнів. Але, прийнявши цілу низку думок учителя, Арістотель не прийняв його теорії ідей
(“Платон мій друг, але істина дорожча”). Арістотель проголосив, що ідея та річ — це те ж саме, тільки річ
існує у реальності, а ідея — у нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Якщо
ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За
своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише
чиста можливість; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу (субстрату) для певної форми
(як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність речей більше пов'язана з формами, що їх продукує
“форма всіх форм”, або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. Буття ж
конкретних речей зумовлене дією чотирьох причин: причина матеріальна, формальна (вже згадані),
причина дійова (з'єднує форму та матерію) і фінальна, або цільова причина. Остання, за Арістотелем, є
найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі, тобто її сенс та виправданість. Рух речей
зумовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення.
Ототожнивши річ та ідею, Арістотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про
реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми
правильного мислення, назвавши її логікою. В основу логіки покладено вчення про три форми (поняття,
судження та умовиводи) та про три закони мислення (закон тотожності предмета думки, неприпущення
суперечності та виключеного третього). Крім того, Арістотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про
душу. У 335 р. до н.е. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.
10. Якими були найперші особливості та здобутки філософських шкіл пізньої античної філософі? Яка з
цих шкіл видається вам найбільш цікавою?
Філософія завершального циклу античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в
умовах поступового руйнування класичного античного. Пізня антична філософія поставала індивідуалістичною,
суб’єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні,
які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності. Зупинимося на ідеях найавторитетніших
шкіл цього етапу. Епікурейство заснував Епікур і продовжив Тит Лукрецій Кар. Епікур ставив собі завдання
захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне
безсмертя людини, відсутність фатуму та необхідності в космосі, можливість різних пояснень тих самих явищ
через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті,
– це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких
найбільша– уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і, безпристрасність.
Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон, звертав увагу на те, що всі філософи
запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість
створення істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали 3 знамениті запитання з 3
відповідями: 1. Якими є усі речі ? – Не більше такими, ніж будь-якими іншими. 2. Що можна сказати про такі
речі ? – Краще не казати нічого, утримуючись від суджень. З. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з
такими речами? – Зберігати самовладання. Більше поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував
Зенон-стоїк. У Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека, Епіктет та Марк Аврелій Антонін.
Стоїцизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладання, але з позиції зовсім іншого розуміння
і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що
несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже
змінити долю неможливо. Через це і людині у її відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє
ставлення до того, чого змінити не можна. Гідне для людини ставлення до будь-чого – спокій, незворушність,
зберігання внутрішньої автономії. Стоїки сприяли систематизації філософського знання; вони поділили
філософію на фізику, логіку та етику, залучивши до логіки і розуміння пізнання. Неоплатонізм довів до
ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат
виливання (еманації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом
Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях — Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все
сутнє, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує прагне повернутися до вищого — до
Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до
її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування — прагнути до єдиного, до блага.
Основні творці неоплатонізму – Плотін та Прокл. Можна констатувати: школи завершального циклу були
чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуального
самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух може
бути автономним від обставин життя, протистояти цим обставинам. Це відкриття, очевидно, перекидає місток
інтелектуальних досягнень наступній епосі - християнському європ. Середньовіччю.
11.Охарактеризуйте зміни у світогляді, що відбулись при переході від античності до середньовіччя.
Розкрийте зміст основних наголосів середньовічного світобачення.
громадського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним — руйнування і всього
культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центрові. Величезна державна машина імперії, яка
зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади
не були надійною основою для людського життя. Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої
погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського
духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам.
Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були
поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), культи різних богів, величезна кількість
яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у
загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не
просто визнало автономію людського духу, а дала їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного,
тобто абсолютного духу, а могутність останнього була наочно продемонстрована Ісусом Христом. Який, саме
тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. У наслідку вся епоха Середньовіччя жила в
умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.

європейської цивілізації. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та середньовічного
світоглядів за їх основними характеристиками.
Античній світогляд
1. Політеїзм (багатобожжя).
2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій.
3. Вихідні якості богів: сила, могутність;
4. Боги впорядковують та оздоблюють світ.
5. Космос, природа — загальні умови існування богів і людей.
6. Людина спирається у своїх вчинках на знання.
7. Головне життєве завдання людини — здійснення подвигу.

8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє.
9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.
10. Панування натуралістичного світосприйняття.
Середньовічний світогляд
1. Монотеїзм (єдинобожжя).
2. Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність).
3. Вихідна якість Бога—любов до людини.
4. Бог творить світ із нічого.
5. Природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії.
6. Людина в усьому покладається на віру в Бога.
7. Головне життєве завдання людини - спасіння душі.
8. У сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє;
зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнє.
9. Всі люди є рівними перед Богом.
10. Панування символічного світосприйняття;
Як бачимо, основні світоглядні орієнтири під час переходу від Античності до Середньовіччя змінюються на
протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має
не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світла, а
по-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя
набуває цільового спрямування, а історія — часового виміру, оскільки все людство напружено очікує другого
пришестя Христа. Бог створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває на межі буття і небуття. Світ
існує лише тому, що Бог тримає його у своїй "десниці". Створений світ не впливає на Бога, оскільки Бог - це
духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. З цієї причини Бог постає
для людини неосяжним і принципово позарозумовим (задум Божий невідомий); Бог лише із власного
милосердя та любові може відкрити себе людині, і це відбулося, коли Він послав на Землю свого сина — Ісуса
Христа. З іншого боку, кожна людина несе в собі "іскру Божу", тому шлях до Бога лежить через духовне
самозаглиблення та самозосередження і, врешті-решт, через самовдосконалення. Відповідно розуміння
природи, моралі, людських життєвих обов'язків визначали винятково релігійні догмати (вихідні незмінні
положення).
12. Окресліть основні особливості середньовічної філософії, етапи її розвитку, провідну проблематику,
назвіть її представників.
Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише
індивід. сенс. Людс. життя набуває цільового спрямування, а історія–часового виміру, оскільки все людство
напружено очікує другого пришестя Христа. Бог створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває на
межі буття і небуття. Створений світ не впливає на Бога, оскільки Бог - це духовна сутність, абсолют усіх
абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. Кожна людина несе в собі "іскру Божу", тому шлях до
Бога лежить через духовне самозаглиблення та самозосередження і через самовдосконалення. Відповідно
розуміння природи, моралі, людських життєвих обов'язків визначали винятково релігійні догмати. А етапи
розвитку середньовічн. філософіії найчастіше визначають так: 1)апологетика та патристика (II—IX ст.);
2)схоластика та містика (Х—ХУІ ст.): а) ранні схоластика та містика; б) зрілі схоластика та містика; в) пізні
схоластика та містика. Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія. Догми потребували
певних пояснень і тлумачень. Тексти Біблії мають символічний, образно-притчевий характер, і тому
потребують певних тлумачень. На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики.
Від самого початку рання патристика (апологетика) поділилась на два напрями: позитивний та негативний.
Прихильники позитивного ставлення–Юстин Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський, Ориген.
Напрям негативного ставлення представляли Татіан, Арнобій, Тертулліан. В основі розмежування
патристики на два напрями лежало питання про співвідношення віри та знання у людському світоорієнтуванні,
яке майже ніколи не зникало з духовного обрію Середньовіччя. У перші століття існування християнства
інтенсивніше розвивалася східна патристика. Представники «великих каппадокійців»: Василій Великий,
Григорій Богослов, Григорій Ниський. Вони проводили ідею про те, що у світі присутня божественна енергія,
яка й утримує його у стані буття, а оскільки людина є найвищим Божим створінням, то вона постає своєрідним
провідником та зосередженням цієї енергії. Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав
представник західної патристики–Аврелій Августин. Вважає осн. наявність "внутрішньої людини" (або душі),
до якої входять пам'ять (без того не може бути єдності особи), воля (що пов'язана з первинними мотивами дії)
та розуміння. Воля спрямовується не розумінням, а вірою: "вірю для того, щоб розуміти". Суттєву роль
відіграли Ієронім Стридонський, Марціан Капела, Северин Боецій, Флавій Касіодор. Христ. патристика
вперше докладно розробила ідейні засади нового, христ. світобачення. Внаслідок того між філософією та
релігією утворилась проміжна сфера–теології–ідейної частини релігії, що покликана узгоджувати між собою
усі основні релігійні догмати. У ІХ-Х час формуються і провідні напрями середньовічного філософування–
схоластика і містика. Обидва вони були варіантами рел.філософії, тому для них незаперечним був авторитет
Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром для усіляких міркувань та осмислень. Відмінність між
схоластикою і містикою полягала в різному ставленні до можливостей людського розуму в питаннях
богопізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна
повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається
сфера споглядання сяйва Божої слави.Оскільки найнадійнішим та най ефект. засобом розуму є логіка, то
найпершою ознакою схоластики є використання логіки в богопізнанні. Містики ж наполягали на тому, що
розумування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід
покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. Отже, у підґрунті поділу середньовічної філософії на
схоластику та містику лежить різне тлумачення співвідношення віри та розуму у справі богопізнання.
Представники періоду ранньої схоластики і містики І.С.Ериугена, Ансельм Кентерберійський, Петро. У
період зрілого середньовіччя (XII—XIII ст.) питання про знання і пізнання ще більше загострюється. Чи
відіграють якусь роль у питаннях християнського благочестя та спасіння душі людські зусилля, людська
розумова активність? — Це питання лежало в підґрунті дискусій між "номіналізмом" і "реалізмом.
"Реалісти" вважали, що єдина справжня основа буття речей — це загальні ідеї божественного розуму, які
постають взірцями при творенні світу. "Номіналісти" вважали, що загальні ідеї — це лише імена ("номіна"),
якими людина позначає спільне в різних речах, а реальністю слід вважати одиничні речі, оскільки саме вони
постають результатом божественного творіння світу. Тому поза людським пізнанням загальних ідей не існує.
До "реалістів" належали Ансельм Кентерберійський та Бернар Клервоський, до "номіналістів"–Росцелін із
Комп'єня та П’єр Абеляр. У період зрілого Середньовіччя у зв'язку зі збільшенням інтересу до знання
відбулися зміни в історичній долі платонізму та арістотелізму. Тома Аквінський–засновником томізму–одного
з найвпливовіших напрямів християнської філософії. Тома Аквінський прийшов до висновку про спорідненість
стилю мислення Арістотеля з теологічними підходами до розв'язання тогочасних проблем у межах
схоластики. Спираючись на арістотелізм, Тома Аквінський створив всеохопну філософсько-теологічну
концепцію, що ввібрала в себе майже всю проблематику теології і піднесла її на новий рівень розв'язання.
Існують істини, які ми здатні осягати природним розумом, а також існують істини, які перевершують людські
можливості, — вони даються людині лише в божественному об'явленні і торкаються питань творення світу,
спасіння та безсмертя душі; нарешті, є істини, що їх можна розуміти як і з допомогою розуму, так і з
допомогою віри,–тут філософія і теологія повинні співпрацювати. Тома поділяв усі знання й науки на: а)
теологію об'явлення; б) природну теологію; в) філософію. Найвідомішими містиками періоду розвиненого
Середньовіччя були Франциск Асизький, Бернар Клервоський та Джованні Бонавентура. Бекон,
стверджував, що "знання є сила", що грунтом наукових знань постає досвід (хоча у теології вирішальну роль
відіграє об’явлення) і що Бог створив світ за допомогою математики. Йоганн Дунс на перший план у сутності
Бога виводив не розум чи ідеї, а волю, оскільки вона здатна визначати себе не лише ідеально, а й реально. У
часи пізньої схоластики Вільям Оккам, розвиваючи ідеї Й. Д. Скота, наголошував на неможливості розумового
осягнення суті Бога: головне тут творіння, а це акт волі, а не розуму. Представники містики пізнього
Середньовіччя Мейстер Екхарт, Йоганн Таулер, Йоганн Рейсбрук відомі тим, що особливо наголошували на
значенні людської активності в питаннях вибору життєвого шляху та прилучення до божественної благодаті.
Слід наголосити, що навряд чи виправдано дивитися на останню як на явище історичного минулого. У
схоластичних логічних конструкціях, по-перше, окреслено суттєві характеристики духовного й ідеального в їх
адекватних виявленнях, а по-друге, світобудова вперше постала як взаємодія сил та енергій. Містика, своєю
чергою, вимагала бачити в людині не лише те, що пов'язане з розумом, а дещо, глибше вкорінене в людське
єство.
В ідеях зрілого та пізнього Середньовіччя уже можна простежити зародки ідей пізніших історичних епох,
але у сфері виключного акцентування найпершої ваги духовних пошуків ця епоха, напевно, лишається
неперевершеною.
13.У чому полягають основні ідеї гуманізму в філософії епохи Відродження?
Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультурних процесів пізнього Середньовіччя

призвели до якісних зрушень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані зі зростанням значення та
авторитету міст, збільшенням їх питомої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства. У
XIV—XV ст. міста стали центрами торгівлі, виробничої діяльності, освіти, науки, духовних пошуків. Вони —
осередки формування нового погляду на світ, на людину, її можливості. Яскравим свідченням того було
мореплавство, де зростав інтерес та вироблявся смак до далеких морських експедицій, в умовах яких людина
все більше проявляла свою автономність і дослідницькі можливості. Посилювалася критика ортодоксальної
релігійної догматики, особливо в аспекті її розходження з реальною практикою суспільства, життям і
діяльністю представників кліру. Усі ці процеси в особливо концентрованому вигляді проявилися в Італії XIV—
XV ст., де й виникло явище Відродження.
Донині в науці точиться дискусія щодо того, куди віднести епоху Відродження: вважати її завершальним
етапом Середньовіччя чи першим акордом епохи Нового часу? Річ у тім, що Відродження несе в собі риси, які
споріднюють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом. З одного боку, Відродження не відкидає вихідних
положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально),
а з іншого — тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну
історичну епоху. Тому велика кількість дослідників історії та культури вважає добу Відродження перехідною
епохою. Зовнішньою ознакою і приводом до назви епохи послужило масове захоплення у той час античною
культурою та літературою, які на певний момент постали для культурного загалу як неперевершені зразки
людського самовиявлення. Але при всьому тому діячі епохи розуміли, що повернутися у минуле неможливо.
Що ж тоді відроджували в зазначену епоху? Певною мірою, безперечно, античну культуру, але ще більше —
погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви, а орієнтований на виявлення всієї повноти
життєвих проявів людини. Саме такий погляд діячі Відродження знаходили і цінували в античності.
Які ж нові акценти з'явилися у світобаченні Відродження? Філософи й мислителі Відродження почали
підкреслювати реальну цінність природи і земного життя людини. Вони виходили з того, що світ і природа
являють собою єдине, до того ж - розумне творіння Бога, і тому було б безглуздо відвертатися від них.
Навпаки, пізнання світу дає змогу людині прилучитися до вищої мудрості, закладеної у творіння. Найвище
творіння Бога — людина. Людиною завершується процес творіння, тому вона здатна осягти його і творити,
наслідуючи Творця, навіть змагатися з Богом у творчому генії. Звідси випливає титанізм Відродження —
піднесення людини до рівня Бога в деяких її можливостях і діях.
Піднесення людини до рівня титанічного змагання з Богом мало своїм зворотним боком наближення Бога
до людини. Оскільки без божественної енергії існування просто неможливе, то присутність Бога була
повсюдна і повсякчасна. Задум Бога пронизував усю світобудову і давав людині можливість сприймати й
оцінювати велич божественної мудрості як у спогляданні великого світу, так і у спогляданні малого. Сама
людина також мусила явити своїми діями силу й мудрість, від початку закладені в неї. Тому за будь-яких
обставин людина повинна була довести свою людську гідність.
Подібне розуміння людини в її ставленні до світу і до себе самої спричинило й те, що саме від людини
тепер почався відлік будь-яких вимірів сущого. Виникає перспективне сприйняття дійсності, а на картинах
з'являється глибина. Це свідчить про те, що реальність перестали розуміти площинною, тобто позбавленою
власного змісту; навпаки, її тепер розглядали як самоконцентровану. Водночас перспектива підлягала точному
математичному обрахункові. Звідси випливає дуже своєрідне поєднання принципово різних моментів у
світосприйнятті Відродження: природа просякнута Богом. Але вона постає для людини як об'єкт; хоч останній
має свою утаємничену глибину, його можна "загнати" у формули й розрахунки. Так естетичну цілість
реальності під поглядом людини Відродження доповнено інженерним розрахунком і точним обчисленням.
Підносячи людину, оспівуючи її, мислителі Відродження були приголомшені реаліями історії, адже
насправді титанічна діяльність людини несла з собою не лише позитивні наслідки, а й інколи просто жахливі.
Італію роздирали нескінченні війни, процвітало політичне інтриганство. Діячі Відродження на практиці могли
переконатися у тому, що зростання масштабів самовиявлення людини, піднесення її до рівня Бога тягнуло за
собою збільшення не лише масштабів позитивного, а й негативного в ній самій. Тому саме в цю добу
розгорнулася діяльність інквізиції, і була створена широковідома легенда про доктора Фауста, що заради
досягнення особливих знань і здібностей також проявив титанізм, але сатанинський — продав душу
дияволові. На деякий час фаустівський дух — дух бажання знати будь-що і будь-якою ціною, знати безмежне,
— стає символом європейського духу. У XX ст. О.Шпенглер появою фаустівського духу зазначив якісну межу
між європейським культуротворенням і цивілізаційним бажанням користі та комфорту. Отже, Відродження
зовсім не було збалансованою епохою, радше навпаки: це була суперечлива, бурхлива та контрастна епоха,
духовне насіння якої було неоднорідне і висіялося не лише локально, а потрапило далеко за свої часові та
просторові межі.
Чи є явище Відродження загальнолюдським, чи навпаки — воно являє собою суто локальне утворення з
неповторними проявами та характеристиками? Серед знавців історії існують прихильники як першої, так і
другої оцінки. Тому більше виваженою і реалістичною є поміркована позиція. У найяскравішому вигляді
Відродження виявилося в Італії, а в менш яскравому — у Франції, Нідерландах, Німеччині. Щодо інших країн і
культур, то є підстава говорити про ренесансні тенденції в їх розвитку, тобто про їх закономірне повернення
після духовного ригоризму, суворості й аскези до повнокровнішого, більш життєрадісного, об'єктивного
бачення світу та людського самоутвердження.
4. Поясніть основні особливості розвитку філософію в епоху Нового часу. Чим вони були зумовлені?
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування
основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною
ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних,
що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в
Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних
стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а
натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів,
але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери
прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки
привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально
підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше
людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні
результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись
суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто
мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура
масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у
тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним
суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця
людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці
вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового
глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все
це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який
спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму,
типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і
інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг
подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування
суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про
суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної,
героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
1)Філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які активно розвиваються в цю епоху. У
зв'язку з цим чільне місце у філос. пошуках виходить розроблення правильного методу осягнення істини.
2)Філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій: виникають національні та регіональні
філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а націон. мовами; формуються деякі нові
дисципліни: гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія.
3)Розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації–утворюються так
звані “філософські системи”, досить типові для даної епохи.
15. Що таке мислення здорового глузду? Які філософи Нового часу зробили свій внесок у
обґрунтування його засад?
ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – панівний в Європі тип мислення за умов утвердження індивідуалізму та буржуазних
суспільних стосунків; він грунтувався на “трьох китах”: а) на виключній довірі фактам. б) на чіткій, ясній та
зрозумілій логіці; в) на культивуванні активності .Вступаючи у Європу Нового часу ми можемо сприймати її як
добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи
європейського цивілізованого життя, які діють і по-сьогодні, а деякі з них – майже без змін. Йдеться перш за
все про формування основ індустріального суспільства. За часом ця епоха охоплює період із ХVІІ ст. по кінець
ХІХ ст.; після цього починається період так званої “новітньої історії”, що триває і по наш час. Проте філософія
цього періоду завершується першою третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку духовних
процесів порівняно із політичними та соціально-економічними. А це, у свою чергу, свідчить про творчий
характер людського мислення. За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі
буржуазних суспільних відносин. Зараз термін “буржуазний” не дуже вживаний, проте у даному випадку
йдеться про фіксацію того факту, що у самих засадах суспільного життя відбулися суттєві зміни: центр життя –
виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності змістився у міста, де почали бурхливо розвиватися
різноманітні форми промислової діяльності. Врешті це привело до появи машинного виробництва, яке
революціонізувало всю людську діяльність взагалі. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у
суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика
сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. Все це спричиняє шалене прискорення темпів
життя, зростання масштабів соціальної динаміки. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів,
але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери
прикладення своєї активності. Тому це ще й епоха буржуазних революцій, які брали на себе місію докорінної
зміни всіх сторін життя, це також епоха формування національних держав, значна частина яких існує і по-
сьогодні, це епоха наполеоновів походів, що сприяли швидкому руйнуванню в Європі застарілих соціальних
відношень. І все це, врешті, потягнуло за собою значні зрушення у духовному житті взагалі, та у світоглядних
орієнтирах людини, зокрема. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки
привели до швидкого розвитку наукового знання: наука в цю епоху стає провідним чинником життя та
життєвих зрушень. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія –
механіка І.Ньютона. Вплив її на всі аспекти життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала
такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та
принципи механіки настільки поширились, що врешті виник так званий “механістичний” світогляд. Відбулись
суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто
мистецтво світське, автономне у своєму розвитку; народжуються роман як літературний жанр, опера,
сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають національні Академії наук,
з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Тому показовою
для епохи стає фігура Робінзона – відомого персонажа літературного твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі
продемонструвала, як це можна зробити. На що ж спирається тепер індивід у своїй здатності наодинці
вибудовувати власне життя? Перш за все, на свою діяльну активність; гаслом епохи стає теза “За будь-яких
обставин завжди краще діяти, аніж нічого не робити”. По-друге, індивід спирається тепер на мислення
“здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу
логіку; ми побачимо далі, що філософи даної епохи зробили багато для обгрунтування мислення “здорового
глузду”. Нарешті, все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як
об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, тобто вихідний автономний
пункт такої активності; світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний
годинник; людина повинна пізнати цей механізм та опанувати їм; гасло “Знання є сила” стає показовим у
цьому плані. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту
людської могутності. Нарешті, у духовний світ людини XVII—XVIII ст. проникають ідеї прогресу, енергійного
прагнення до майбутнього. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку,
ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували
італійський філософ Д.Віко (1668—1744), французький учений Ж.Тюрго (1727-1781), німецький філософ Й. Г.
Гердер (1744-1803). Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як
колообіг трьох епох — божественної, героїчної, людської — до тлумачення її як нескінченного прогресу
буржуазного суспільства. Можна сюди також додати такі епохальні відкриття у науці, як винахід компаса,
пороху, книгодрукування, парового двигуна та ін. Свобода людини, її більша цінність порівняно з природою і
соціальними інститутами — це те гасло, з яким людина Нового часу йде в майбутнє. Знаряддям досягнення
свободи є знання.
Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії. По-перше, філософія починає розвиватися у діалозі із
різними науками, які активно формуються та розвиваються в цю епоху. У зв'язку з цим чільне місце у
філософських пошуках виходить розроблення правильного методу осягнення істини. По-друге, філософія
Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій (розподілів): виникають національні та регіональні
філософії, які тепер пишуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; формуються деякі нові
філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропологія, історія філософії, методологія та ін. По-третє,
розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації – утворюються так звані
“філософські системи”, досить типові для даної епохи.
Отже, нарис тих змін, яких зазнало життя в Європі в епоху Нового часу засвідчує, що це справді була епоха
новацій, якісних змін та зрушень в усіх сферах життя; цікаво зазначити й те, що новою себе відчувала та
визначала сама ця епоха, тобто це вона сама назвала себе Новим часом.
16. Що таке емпіризм у теорії пізнання в епоху Нового часу? Чим він відрізняється від раціоналізму?
Засновником емпіризму називають Бекона. Емпіризм – це філософський напрям, що будує свою

гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні:
"немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття". Згідно з теорією двоїстої істини Бекон
здійснює розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним
провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом
філософських досліджень. Таким поділом він створює для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її
вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Теоретичне обгрунтування
емпіризму, дане Беконом, визнається найдовершенішим серед різних напрямів філософії та серед
природознавців. Емпірія — досвід, спирання на експериментальне дослідження— є для нього вихідним
пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логічною роботою. Саму логіку він
розуміє як знаряддя пізнання — органон. Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму
догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє
свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань,
авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і
чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна
переробка емпіричного матеріалу. Раціоналісти, до яких належав Р.Декарт, вважали, що емпіричний досвід
має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, і тому
надії слід покладати на розум. Р.Декарт стверджував, що "пізнання речей залежить від інтелекту, а не
навпаки". Оскільки, за Р.Декартом, пізнання залежить виключно від діяльності розуму, то ми повинні від
самого початку припустити наявність в розумі певних ідей; Р.Декарт наполягав на наявності трьох видів ідей:
1) вроджених; 2) тих, що виникають з чуттєвого досвіду; 3) тих, що їх формулює сама людина. Свідоме
пізнання потребує виправданого методу, який можна знайти, знову-таки, лише в самому людському розумі.
Причому цей метод, за Р.Декартом, повинен спиратися на дедукцію – виведення часткових ідей із вихідних
ідей розуму, але для цього треба мати певні незаперечні вихідні ідеї. Їх Декарт зміг вивести шляхом
застосування так званого методичного сумніву, тобто сумніву, спрямованого не на заперечення пізнання, а на
його покращення. Матеріальна субстанція нескінченно подільна, а духовна — непротяжна й неподільна.
Головним атрибутом духовної субстанції є мислення. Взаємодія між субстанціями в світі зумовлена
посередництвом Бога, а в організмі людини відбувається через посередника — шишкоподібну залозу, через
яку імпульси духовної субстанції передаються матеріальній і навпаки. Отже, Бог у Р.Декарта стає основою і
світобудови, і пізнання.
17. Охарактеризуйте основні філософські ідеї Ф. Бекона.
Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф.Бекон. У своїх творах із
користь, а світлоносне — це те, що збільшує можливості пізнання; до цього часу, на думку Ф.Бекона, знання
були переважно просвтляючими людину, але вони також повинні і працювати на людину. Проте шлях до
істини — процес суперечливий. Ф. Бекон зауважує, що формуванню істинного знання заважають так звані
"ідоли". Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два
"ідоли" пов'язані з самою людиною, два останні — із соціальною діяльністю людини. Перші — це "ідоли
роду", зумовлені обмеженістю і недосконалістю людських органів відчуття. Людина не може сприймати
всього спектру світла, звуку тощо. Мало того, органи відчуттів іноді обманюють людину (наприклад,
опустивши олівець у склянку з водою, ми бачимо його "зламаним"). Другий тип людських оман — "ідоли
печери", які є результатом обмеженого виховання та освіти індивіда. "Ідоли печери" — це, можна сказати,
більш індивідуалізовані "ідоли роду". Третій тип — "ідоли ринку". Це омани, пов'язані з людським
спілкуванням, неправильним використанням мови, некритичним ставленням до інформації. Четвертий вид
оман — "ідоли театру", орієнтація на авторитети; це найзгубніший для людей шлях, тому що він блокує їхню
ініціативу, самостійність, змушує некритично ставитися до будь-яких суджень, вірити хибним теоріям, а то й
химерам, освяченим традиціями (звучить дуже сучасно!).
Ф.Бекон, аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, пропонує свій, новий метод продукування знань.
Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну
від мурашки, що тільки збирає (а в науці — це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці
— це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше.
Так само треба діяти і в науці:
• не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальнювати;
• не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності;
• не користуватися тільки тим, що наявне (згадаймо, як Ф.Бекон критикує тих, хто з абсолютною довірою
ставиться до знання, хто йде за авторитетами, хто віддає перевагу одному з видів наукової діяльності —
емпіричній (збір фактів) чи раціональній (продукування теорії з теорії)).
Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на експеримент. Він
був одним із засновників індуктивного методу пізнання. Це такий шлях наукового пошуку, коли від
спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, коли від
суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них. Безсумнівна користь такого методу,
ефект його застосування полягає, за словами Ф.Бекона, у тому, що він дає нам змогу бачити світ "таким, яким
він нам дається, а не таким, як підкаже кожному його мислення" (1,77). Тут доречно сказати, що саме
індуктивного шляху дотримувався І.Ньютон в експериментальній частині своїх досліджень.
Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз
результатів експерименту, Ф. Бекон підкреслював, що "розум людини повинен органічно поєднувати
емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним"(
1,282) і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, методологічні пошуки
привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини.
18. Охарактеризуйте вихідні ідеї філософії Р. Декарта. Поясніть його тезу «Я мислю, отже існую».
Р.Декарт стверджував, що "пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки". За Декартом,

пізнання залежить виключно від діяльності розуму, то ми повинні від самого початку припустити наявність в
розумі певних ідей; Р.Декарт наполягав на наявності 3 видів ідей: 1)вроджених; 2)тих, що виникають з
чуттєвого досвіду; 3)тих, що їх формулює сама людина. До вроджених ідей Р.Декарт відносить ідеї Бога, буття,
числа, протяжності, тілесності і структурності тіл, свободи волі, свідомості й існування самих понять. Але ці ідеї
людина знаходить в інтелекті не відразу і не просто. Проте критичний підхід до знань скоріше засвідчує те, що
абсолютна більшість стихійно набутих знань є ненадійними. За Декартом, необхідно перейти від стихійного
здобування знань до їх свідомого продукування. Філософ був впевнений, що людина, яка наполегливо шукає
надійних знань, неодмінно стане науковцем. Свідоме пізнання потребує виправданого методу, який можна
знайти лише в самому людс. розумі. Причому цей метод, повинен спиратися на дедукцію–виведення
часткових ідей із вихідних ідей розуму, але для цього треба мати певні незаперечні вихідні ідеї. Їх Декарт зміг
вивести шляхом застосування так званого методичного сумніву, тобто сумніву, спрямованого не на
заперечення пізнання, а на його покращення. Ми можемо крок за кроком заперечувати все, що ми знаємо
хоча б тому, що стихійно набуті знання із неминучістю є непевними та неповними; здавалося б, під критичним
поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до дечого безсумнівного. Р.Декарт
пояснює це так: я можу сумніватися в усьому, проте не в тому, що я сумнівають, а коли я сумніваюсь, я мислю;
звідси випливає знаменита теза філософа “Cogito ergo sum” – “Мислю, отже існую”. Декарт був впевнений у
тому, що цю тезу ніхто і ніколи не зможе спростувати тому, що вона фіксує найперший момент у діяльності
розуму, а поза розумом та розумністю не існує ніякого пізнання. Але що ж принципово нового дає нам ця
теза? Сама по собі – майже нічого, проте згадаємо шлях до неї: спочатку ми рухалися в сфері знання непевно,
без надійних засад, але ось прийшли до незаперечного положення. Тепер нам не лишається нічого іншого, як
знову повернутись до предметів та змісту підданих сумніву знань, але тепер наш рух стає принципово
інакшим, оскільки ми маємо надійний відправний пункт, абсолютний орієнтир, а тому рухаємося впевнено,
дотримуючись до того ж сформульованих раніше вимог до методу істинного пізнання. Ввівши свою тезу
“Мислю, отже існую”, Декарт вперше визначив умову, за якою людина може постати у визначенні суб’єкта
пізнання: для цього в самій собі людина повинна віднайти дещо, що спродуковане нею самою і що потім
постає вихідним пунктом для будь-яких інших кроків пізнання. Виголосивши тезу “Cogito”, Декарт почав
наголошувати на тому, що після неї наступною очевидною істиною може бути лише істина про те, що Бог існує
і що Він нас не обманює. Дехто вважає, що ця теза була вимушеною в епоху, коли атеїстичні погляди все ще
були неможливі, проте сам Декарт міркував інакше: він вважав, що здатність нашої свідомості сприймати
себе, робити висновок про своє існування породжена не людським індивідом, а більш високим розумом.
Цікавими та симптоматичними були й міркування Декарта про людину. Він вважав, що у тілесному,
матеріальному плані людина постає складною природною машиною, тому всі її дії підпадають під закон
причинного зв’язку, і лише мислення виводить людину за межі суто природного ходу подій. При цьому розум
веде людину шляхами істини та належної поведінки, але воля, яка ширша від розуму та не підпорядкована
йому, спричиняє відхилення людині як від істини, так і від правильного життя.
19. Ох-зуйте суттєві риси теорії пізнання Дж. Локка. Що є для нього джерелами знання?
Англійський філософ Дж.Локк (1632—1704) постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у
філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених ідей", посилаючись при
цьому як на наукові данні, так і на спостереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних
відкриттів. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, “Tabula rasa” – чисту дошку, тобто в ньому
немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався
дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. До певної міри тут був
присутній і намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що
існує два джерела знань: відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, овальне, солодке й т.ін.), і рефлексія —
діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі "складних
ідей". Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та
ототожнення. Найвищою складною ідеєю для Локка постає ідея субстанції, яка постає найбільш широким
поняттям, що орієнтує людську діяльність та науку. Цікаво відзначити, що шлях утворення складних ідей, за
Локком, повинен узгоджуватись із досвідом людської діяльності. Як і Т.Гоббс, Дж. Локк вважає, що загальне
знання фіксується у мові, а не існує у вигляді позачуттєвої "мислячої субстанції" (остання не має дослідного
підтвердження). Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до
чуттєвого досвіду і доходить висновку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за
своїм характером якості речей. "Первинні" — протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій. Це так звані об'єктивні
якості, які притаманні самим речам, вписуються у закони механіки і пояснені через них. Решта якостей,
зумовлена відчуттями людини (колір, смак, холод та ін.), є результатом діяльності нашого організму і
насправді властивостей речей не передає. Вони "вторинні" і пов'язані з індивідуальними особливостями
суб'єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому. Тому є певні розбіжності в розумінні "вторинних"
якостей кожною людиною. І в такому разі чуттєве знання поза рефлексією є вірогідним, а не достовірним.
Неважко побачити, що думки Дж.Локка обертаються навколо все тих же питань – досвіду, дій розуму,
джерела знань, тобто в цілому розмова йде про визначення умов отримання виправданих знань та
запровадження мислення “здорового глузду”. Окрім того, Дж.Локк відомий в Англії як теоретик відомої
англійської системи виховання, що передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та морального
виховання. Для останнього, на думку філософа, зберігають свою чинність положення християнської релігії.
В цілому філософію Дж.Локка відносять до емпіризму, проте його знаменита теза “Немає нічого в інтелекті,
чого б не було у відчуттях” дає підстави вважати, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав
подальший розвиток в англійській філософії
20. Поясніть сенс і значення теорії вроджених ідей у філософії Нового часу. В чому полягає основна
відмінність між нею і трактуванням людського розуму «Як чистої дошки»?
Оскільки, за Р.Декартом, пізнання залежить виключно від діяльності розуму, то ми повинні від самого
початку припустити наявність в розумі певних ідей; Р.Декарт наполягав на наявності трьох видів ідей: 1)
вроджених; 2) тих, що виникають з чуттєвого досвіду; 3) тих, що їх формулює сама людина. До вроджених ідей
Р.Декарт відносить ідеї Бога, буття, числа, протяжності, тілесності і структурності тіл, свободи волі, свідомості й
існування самих понять. Сюди входять і аксіоми логічного судження: "не можна одночасно бути і не бути", "з
нічого не буває нічого", "ціле більше від своєї частини", "будь-яка протяжність є подільною", "лінія складається
з точок", "у будь-якої речі є причина", "сумнів є актом мислення". Але ці ідеї людина знаходить в інтелекті не
відразу і не просто: спочатку вона майже стихійно набуває певних знань у потоці життя, і може такими
знаннями задовольнятися усе життя. Проте критичний підхід до знань скоріше засвідчує те, що абсолютна
більшість стихійно набутих знань є ненадійними. Наукові знання повинні бути надійними, а тому вони не
можуть виникнути стихійно. Причому цей метод, за Р.Декартом, повинен спиратися на дедукцію – виведення
часткових ідей із вихідних ідей розуму, але для цього треба мати певні незаперечні вихідні ідеї. Їх Декарт зміг
вивести шляхом застосування так званого методичного сумніву, тобто сумніву, спрямованого не на
заперечення пізнання, а на його покращення. За Р.Декартом, ми можемо крок за кроком заперечувати все, що
ми знаємо хоча б тому, що стихійно набуті знання із неминучістю є непевними та неповними; здавалося б, під
критичним поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до дечого безсумнівного.
Р.Декарт пояснює це так: я можу сумніватися в усьому, проте не в тому, що я сумнівають, а коли я сумніваюсь,
я мислю; звідси випливає знаменита теза філософа “Cogito ergo sum” – “Мислю, отже існую”. Декарт був
впевнений у тому, що цю тезу ніхто і ніколи не зможе спростувати тому, що вона фіксує найперший момент у
діяльності розуму, а поза розумом та розумністю не існує ніякого пізнання. Отже, Декарт фіксує своїми
міркуваннями деякі важливі умови конституювання знання, і тому його сьогодні вважають одним із
фундаторів епістемології. До того ж, ввівши свою тезу “Мислю, отже існую”, Декарт вперше визначив умову, за
якою людина може постати у визначенні суб’єкта пізнання: для цього в самій собі людина повинна віднайти
дещо, що спродуковане нею самою і що потім постає вихідним пунктом для будь-яких інших кроків пізнання.
Дж.Локк постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він
приділив запереченню існування "вроджених ідей", посилаючись при цьому як на наукові данні, так і на
спостереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок
людини являє собою, за Локком, “Tabula rasa” – чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої
здатності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин
пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і намір засвідчити
принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань:
відчуття, які дають нам прості ідеї, і рефлексія — діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення
простих ідей та утворення на їх основі "складних ідей". Найпершою, елементарною операцією рефлексії
(мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення.
21. Охарактеризуйте суттєві риси філософської теорії Б. Спінози. Що означають поняття

“субстанція”, “атрибут”, “модус” в онтології нового часу. В якому значенні вони використовуються в
наш час.
Філософи Нового часу намагалися вирішувати не лише проблеми пізнання та суспільного життя, а й подати
свої міркування у систематизованій формі, звівши їх на надійному фундаменті. Таким фундаментом
систематичної філософії голандський філософ Б.Спіноза (1632 – 1677) вважав вчення про загальні засади світу,
тобто – про субстанцію (від лат. “стояти під…”, “бути в основі”). Спіноза був палким прихильником і
послідовником Р.Декарта, проте вважав, що філософія Декарта набула би ще більшої стрункості та
переконливості, як би була поєднана із необхідною для неї формою. Таку форму, здатну зробити філософію
надійною, Б.Спіноза вбачав у так званому “геометричному методі” доведення, який він і застосував у своїх
філософських працях, відійшовши врешті від Декарта і створивши свою власну філософську концепцію. В
своєму основному трактаті під назвою “Етика” Спіноза розгортає свої міркування шляхом формулювання
деяких аксіом, істинність яких засвідчена найвищою розумовою очевидністю, аксіоми постають основою для
теорем, а теореми доводяться з використанням деяких додаткових припущень та аксіом. Сказане дозволяє
побачити Б.Спінозу як прихильника раціоналізму, але, окрім того, засвідчує високий рівень та повноту
досягнутого на той час теоретичного знання. Отже, за Спінозою, геометричний метод дозволяє стверджувати,
що субстанція може бути тільки одна – єдина, оскільки за визначенням субстанція – це причина себе самої,
тобто вона не може мати ще якоїсь причини, бо тоді перестане бути основою для всього. Субстанція єдина та
всеохоплююча, а це значить, що вона включає в свій вміст всі можливі явища дійсності, у тому числі –
мислення і протяжність, які тепер, на відміну від міркувань Декарта, постають не окремими субстанціями, а
атрибутами (найпершими невід’ємними якостями) єдиної субстанції. Такий хід думки дозволяє Б.Спінозі
стверджувати, що у світобудові Бог і природа є те ж саме, тобто субстанція водночас є абсолютне мислення і
уся реальність. До того ж стає зрозумілим, що в світі порядок ідей та порядок речей принципово збігаються, а
всі речі та явища постають лише різними мірами поєднання – модусами - мислення та протяжності (немає
абсолютно матеріального, як і чисто духовного). Людина являє собою найбільш яскраве та виразне поєднання
модусу-тіла та модусу-душі. Здавалося б, вона приречена на те, щоб перебувати в істинному відношенні до
дійсності (порядок ідей відповідає порядку речей), проте її активна властивість – воля – перевершує розум, а
тому пристрасті та бажання збивають людину із шляху істини, вводять її у рабство пристрастей. Оскільки повна
свобода постає характеристикою лише самої субстанції, то, на думку Б.Спінози, людина, якщо бажає свободи,
повинна здолати силу бажань і пристрастей, а для цього вона мусить пройти шляхом сходження до найвищого
типу пізнання – інтелектуальної інтуїції, яка дозволяє бачити все “під кутом зору вічності”, тобто у
відповідності із субстанціальною природою мислення.
22. Які характерні риси були притаманні філософії європейського просвітництва? Ідеї. Представники та
значення ідей європейського Просвітництва?
Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив Блез Паскаль. У філософії
Просвітництва людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього періоду
відображали бачення людини в добу Нового часу. Це насамперед непохитна впевненість у величі людського
розуму. Вся історія людства, на думку просвітників,– це "попередня" історія. Уся майбутня історія повинна
бути розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у природі, "продовженням" якої є людина,
повинні існувати також і в суспільстві. Ш.Л.Монтеск'є вважав, що у природі й суспільстві існує усезагальна
закономірність. Виступаючи прибічником теорії "природного права", Ш.Л.Монтеск'є не поділяв трактувань
його як однаково можливого для усіх народів і держав; "універсальність" цього права, сумнівна тому, що
кожен народ має специфічні умови існування і насамперед географічні, а тому кожен окремий народ потребує
й особливої форми правління: аристократії, демократії, деспотії або монархії. Ж-Ж.Руссо вважав, що
природним станом людини були первісні суспільні форми життя, коли на підставі розуму люди об'єднувалися
у певні рівноправні спільноти. Нерівність людей треба усунути розумно: кожна людина повинна володіти
рівною часткою власності. На захисті приватної власності стоїть Вольтер. Царство розуму або свободи запанує
лише тоді, коли в суспільстві діятимуть "розумні" закони, гарантом яких є держава. Раціонально побудоване
суспільство, за Вольтером, це таке, що дає людині свободу слова, передбачає єдність "я" і спільного інтересу.
Загальнофілософські погляди Д.Дідро грунтуються на вченні про матерію, що складається з неподільних
частинок–молекул. Свідомість своїм походженням зобов'язана не Богові, а є результатом еволюції людини.
Питання теорії пізнання Д.Дідро вирішував з позицій сенсуалізму. П.А.Гольбах вірив у здатність людського
розуму пізнавати навколишній світ. Віра в людський розум дозволяла П.А.Гольбахові віддавати перевагу
діяльності видатних осіб у творенні історії. Та ж сама віра в розум допомагає людям позбутися тривог перед
неминучою фатальністю, яка діє у світі. Ця фатальність породжує як "великих", так і "маленьких" людей;
свобода — ілюзорна. Тема виховання була однією з провідних у філософії Просвітництва, її теоретичне
опрацювання знаходимо в К.А.Гельвеція. Вважаючи, що прагнення до насолоди життям зумовлює вчинки
людей і виступає своєрідною рушійною силою розвитку суспільства, К.А.Гельвецій постулював суб'єктом життя
ізольованого індивіда. Пристрасті такого індивіда залежать як від природи, так і від навколишнього
соціального середовища. Процес формування пристрастей зумовлює етика, і немає жодної людини, яка була
б подібна до іншої у своїх пристрастях. Індивідуальні особливості, нерівність розумових здібностей
К.А.Гельвецій виводив із конкретної діяльності, з оточення, з досвіду окремої людини. Представниками
Просвітництва в Німеччині були Г.Е.Лессінґ, Й.Г.Гердер. Г.Е.Лессінґ був активним борцем за демократичні
перетворення, за вільний розвиток культури, наполягав на віротерпимості і мріяв про часи, коли
просвітницький розум займе місце релігії. Гуманізм поглядів Г.Е.Лессінґа яскраво виявився у галузі літератури.
Й.Г.Гердер не обмежувався уявленням про раціоналізм як функціонування тільки розуму. Він стверджував, що
людиною керує не тільки розум, а й відчуття. Світ для Й.Г.Гердера постає як поступовий процес формування
Землі й людини. Цим Й.Г.Гердер протистоїть релігійному поясненню світу. Мова людини–результат досвіду й
розумової діяльності. У розвитку людство повинно прямувати до встановлення гуманізму як прояву Світового
Духу.
23. Окресліть і поясніть судження Б. Паскаля про людину та гідне мислення.
Глибоку і своєрідну концепцію людини в епоху Нового часу розробив відомий французький фізик,
математик і філософ Блез Паскаль (1623—1662). У своїй праці "Думки" Паскаль змальовує вражаючу картину
людського становища у світі. На тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але,
якщо рухатися углиб матерії, людина є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Отже, людина
ніби зависає поміж двох безодень, і ось цю вихідну відсутність опори вона весь час відчуває: тривога, нудьга,
невпевненість є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги,
але вся людська велич полягає лише в мисленні. Людина — це "мислячий очерет", пише Б. Паскаль, але вона
перевершує природу тим, що може всю її осмислити й пізнати. Тільки мислити слід гідно, а отже — мислити на
межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна
зрозуміти, що єдиною Блез Паскаль її життєвою опорою може бути лише Бог. У філософії Просвітництва
людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Філософські ідеї цього періоду відображали
бачення людини в добу Нового часу. Це насамперед непохитна впевненість у величі людського розуму. Вся
історія людства, на думку просвітників, — це "попередня" історія. Уся майбутня історія повинна бути
розбудована на засадах Розуму. Гармонійність, злагода у природі, "продовженням" якої є людина, повинні
існувати також і в суспільстві.
24. Поясніть, чому нім. класичну філософію виділяють в окремий період розвитку європ. філософії.
Окресліть особливості та здобутки нім. класичної філософії.
думки класичного типу. Саме тому її виділяють в окремий і особливий етап розвитку новоєвроп. філософії. До
переліку причин слід долучити ще й такі: 1)нім. клас. філософія увібрала в себе провідну проблематику та
ідейні здобутки новоєвропейської філософії загалом; 2)мало того, вона ввібрала в себе важливі досягнення
усієї попередньої європейської філософії, починаючи з античної; 3)вона піднесла на новий рівень
формулювання та вирішення основних проблем попередньої філософії. Враховуючи сказане, можна
усезагальний зміст. Нім. клас. філософія збагатила філософію і науку цілою низкою ідейних надбань, до яких
треба віднести насамперед 4 провідні принципи: 1)принцип активності, або діяльності: В основі всіх знань,
понять і думок лежить людська активність; ми знаємо лише те і настільки, що і наскільки увійшло в контекст
нашої діяльності. 2)принцип системності знання: будь-яке знання набуває свого обґрунтування, достовірності
та виправдання лише в системі знань. 3)принцип розвитку: у світі все пов'язане з усім; цей всезагальний
зв'язок резюмується єдиним результатом – розвитком. 3)принцип рефлексії: розвиток знань, а також і
розвиток узагалі можливий лише тому, що кожен крок у процесах буття входить у єдине ціле. Тому розвиток
постає поглибленням і збагаченням змісту тих процесів, що розвиваються. Німецька класична філософія
збагатила науку цілою низкою плідних ідей, що були розроблені з надзвичайною глибиною, розмахом та
майстерністю. Водночас німецька класична філософія вичерпала ідейний та методологічний потенціал
класичної філософії і постала, з одного боку, неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого–як
переддень появи принципово нової філософії. І.Кант, засновник нім. класичної філософії, поклав в основу
своєї філософії принцип активності, згідно якому знання виникають внаслідок інтелектуальної конструктивної
діяльності: людина лише тоді здатна угледіти щось у дійсності, коли вона збудує в своїй свідомості певну її
модель; завдяки послідовному проведенню цього принципу, він розробив струнку та деталізовану картину
людського пізнання, а також зробив вагомі внески у цілу низку філософських дисциплін. Після І.Канта у
німецькій класичній філософії, з одного боку, був підсилений момент активності (І.Г.Фіхте), а, з іншого боку, ця
активність була переведена в ранг дії світового інтелекту (Ф.Шеллінг). Синтезом усіх попередніх пізнавальних
досягнень німецької класичної філософії постала філософська система Г.Гегеля; в її основу був покладений
принцип поступового розгортання змісту та визначень Абсолютної ідеї, яка, як єдина основа усякого сущого,
не мала ніяких зовнішніх чинників свого руху, а тому постала в окресленнях саморуху, внутрішньої активності;
ці міркування Гегель поклав в основу нової розробленої їм діалектичної логіки. Л.Фейєрбах зробив спробу
перевести усі ідеї своїх попередників у русло людс. самовизначення та самоутвердження, поклавши в основу
своєї філософії антропологічний принцип. Його філософія справила великий вплив на європейську думку ХІХ
ст. та постала своєрідним містком між класичною та некласичною філософією.
25.Поясніть, чому німецьку класичну філософію виділяють в окремий період розвитку європейської
філософії. Окресліть особливості та здобутки німецької класичної філософії.
Початок німецької класичної філософії пов'язаний з діяльністю Іммануїла Канта (1724—1804). Кант
народився і прожив усе життя у прусському місті Кенігсберзі. Тут він закінчив гімназію та університет, у якому
пізніше пройшов шлях від доцента до ректора. Життя І.Канта відповідало його філософським уподобанням:
усе в ньому було підпорядковане суворому розпорядку й раз і назавжди прийнятим правилам.
Філософська діяльність І. Канта постала настільки плідною та впливовою, що Я.Голосовкер, філософ київського
походження, з цього приводу Іммануїл Кант висловився так: "На шляху людської освіченості існує місток,
обминути який неможливо; ім'я цьому місткові — Іммануїл Кант". У філософській діяльності І.Канта виділяють
три періоди:
Докритичний: У докритичний період своєї діяльності І. Кант розробив космогонічну гіпотезу, згідно з якою
Сонячна система є продуктом поступового охолодження газової туманності. Тут уперше поняття еволюції було
поширено на космічні явища (до Канта панував погляд на Космос як на сталу й незмінну систему тіл і рухів).
Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період. На першому плані в цей період
результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а
світ діє на неї. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають
результатом людської (насамперед — розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама
випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції.
Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби зрушив Землю, а Кант
зрушив людину, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?
По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих
йому принципових засадах і обґрунтовав з необхідністю.
Якщо пізнання змінює напрям і здійснюється від людини (як суб'єкта) до дійсності (об'єкта), виникає
запитання: звідки людський інтелект бере перший, початковий зміст для своїх побудов? У відповідь на це
запитання Кант окреслює концепцію пізнавального процесу, яка починається із визначення джерел пізнання.
І.Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність нам надається та які
постачають матеріал для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсудок
мислить, а це, за І.Кантом, значить, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати.
Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і невпорядкований, але не в тому сенсі,
що чуття не дають нічого визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху
недостатньо задля того, щоби через це вже отримати знання. Отже, у відношенні до знання матеріал чуття
має майже нульовий зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює матеріал чуття
накладанням на нього своїх форм. Названі форми – категорії, за Кантом, притаманні розсудкові за самою його
природою і тому постають як "апріорні" — переддосвідні, позадосвідні, тобто розсудок їх в собі віднаходить.
Тому вони і здатні оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок того
вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не випадкові.
Йдучи за Кантом, при людському погляді на світ ми бачимо у сприйнятті предмет (або явище, феномен),
який має певну визначеність тому, що постає результатом синтезу апріорних категорій розсудку та матеріалу
чуття (останні викликані дією зовнішніх речей на органи чуття). Ця дія є, але вона не дає знань, а тільки
збуджує нашу розумову активність. Лише через синтез категорій та матеріалу чуття перед нами постає дещо
визначене в інтелектуальному, знаттєвому плані. Наші навички здійснення подібних синтезів Кант називає
досвідом. Отже, досвід — це узгодження інтелектуальних форм і даних відчуттів, він дає предметне
наповнення нашому інтелекту. Значить, досвідчена людина – це не просто людина, яка багато чого бачила, а
яка здатна це бачене ще й перевести у певні міркування та висновки. Якими є речі, що діють нам на органи
чуття самі собою? Як учить Кант, на це запитання не існує ствердної відповіді, оскільки ми завжди бачимо те,
що набуло визначеності в полі споглядання (тобто те, що вже є результатом інтелектуального синтезу). Річ
поза сприйняттям, поза синтезом нам недосяжна й невідома. Роз'єднання речі (річ-у-собі) та предмета дає
змогу Кантові (і нам) побачити перспективи пізнання: адже невідому нам річ (об’єкт) можна нескінченно
пізнавати, переводячи її зміст у зміст предмета пізнання. Цим роз'єднанням пояснюється також і те, що ту
саму річ можуть пізнавати різні науки, вбачаючи в ній різні предмети (бо вони накладають на цю річ різні
форми її упорядкування та осмислення).
Чому ж різні люди бачать предмети схожими, а не лише відмінними? Здавалося б, ми могли б довільно
оформлювати дані відчуття. Отут якраз і ні, бо, за Кантом, в основі синтезу категорій розсудку та чуття
лежать типові просторово-часові схеми наших дій із речами. Тобто ми бачимо в речах передусім такі
визначеності, які пов'язані із особливостями наших взаємодій з ними. Тому люди з різним досвідом
діяльності, люди різного фаху в тих самих речах бачать різні предмети. Отже, досвід — це досвід діяльності
(правда, за Кантом, насамперед розумової). У його основі лежать просторово-часові схеми дії. Результат
досвіду — предметний зміст нашого пізнання, побудований категоріями розсудку. А на основі чого ми
сполучаємо певним чином самі категорії? За Кантом, існує ще один рівень роботи інтелекту — розум. Він
оперує ідеями, які і визначають спосіб упорядкування категорій розсудку. За змістом ідеї сягають найвищих
питань життя і буття: що є Бог, чи існують безсмертя душі та свобода волі. Ідеї не стосуються досвіду, бо
виходять далеко за його межі, а тому їх не можна досвідно спростувати або підтвердити. Унаслідок того ідеї
можна сформулювати в їх протилежних значеннях; за Кантом — у формі антиномій. Наприклад, можна
стверджувати, що світ скінченний, а також що він нескінченний. Реальний досвід ніколи не дасть нам
остаточної відповіді щодо цього питання. На якій же підставі ми зупиняємось на певних ідейних позиціях? За
Кантом, тут ми спираємось лише на віру. Звідси випливає знаменита теза І.Канта: "Мені довелося обмежити
(окреслити межі) розум, щоб звільнити місце для віри".
Із такого розуміння пізнання випливає, що знання будується радше "згори", а не "знизу", що без дій розуму
та розсудку наш пізнавальний досвід просто неможливий. Слід зазначити, що сучасна наука підтверджує ці
принципово важливі положення філософії І.Канта. Філософія, ставлячи граничні, фундаментальні питання
нашого буття, за Кантом, виходить за межі можливого досвідного знання, а тому лишає вирішення таких
питань на вибір кожної конкретної людини.
До надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі
Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору
поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як
усезагальний розум. На цій основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне
повеління")У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не
діють закони логічного обгрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і
естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.
26. У чому полягає зміст «категоричного імперативу» Канта? Наскільки його ідеї можуть бути
прийнятними в наш час?
Початок німецької класичної філософії пов'язаний з діяльністю І. Канта. Його життя відповідало його
філос. уподобанням: усе в ньому було підпорядковане суворому розпорядку й раз і назавжди
прийнятим правилам. У філос. діяльності І.Канта виділяють 3 періоди: докритичний (50-60р. XVIII), критичний
(70, 80р. XVIII), антропологічний (90 р. XVIII). У докритичний період своєї діяльності І. Кант розробив
космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система є продуктом поступового охолодження газової
туманності. Найважл. ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період. На І плані в цей період
результатом дії на людину зовнішніх чинників. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що
пізнання і знання постають результатом людської активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама
випробовує природу, вибудовує розумові гіпотези та конструкції. Кант дав більш виправдану картину
пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю
створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом. Людс. розум може визнати надійним лише
таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтовав з необхідністю. У
концепції І.Канта людина постає творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженіші будуть
її зв'язки з дійсністю і, відповідно,–ширші знання. Лише через синтез категорій та матеріалу чуття перед нами
постає дещо визначене в інтелектуальному плані. Наші навички здійснення подібних синтезів Кант називає
досвідом. Досвід–це узгодження інтелектуальних форм і даних відчуттів, він дає предметне наповнення
нашому інтелекту. В основі синтезу категорій розсудку та чуття лежать типові просторово-часові схеми наших
дій із речами. Тому люди з різним досвідом діяльності, люди різного фаху в тих самих речах бачать різні
предмети. Отже, досвід–це досвід діяльності. У його основі лежать просторово-часові схеми дії. Результат
досвіду–предметний зміст нашого пізнання, побудований категоріями розсудку. За Кантом, існує ще один
рівень роботи інтелекту–розум. Він оперує ідеями, які і визначають спосіб упорядкування категорій розсудку.
За змістом ідеї сягають найвищих питань життя і буття: що є Бог, чи існують безсмертя душі та свобода волі.
Ідеї не стосуються досвіду, бо виходять далеко за його межі. За Кантом, тут ми спираємось лише на віру.
Звідси випливає знаменита теза І.Канта: "Мені довелося обмежити розум, щоб звільнити місце для віри". До
надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі Кант
виходив із визнання вихідної рівності всіх людс. розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки.
Звідси випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як усезагальний розум. На цій
основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне повеління"): «Чини завжди так, щоб
максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу... всезагального закону». Це
означає, що людина, обираючи певний тип поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для
будь-кого. У сфері естетики Кант дійшов висновку, що, де йдеться про мистецький смак людини, не діють
закони логічного обгрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, і естетичні
судження будуються як ціннісні, оцінні. Глибокими і повчальними були ідеї І. Канта щодо історії. Але людина
внаслідок своєї вихідної обмеженості та незахищеності повинна виявити свої здібності і стати творцем нового
життя.
27. Охарактеризуйте особливості розвитку німецької класичної філософії після І.Канта, подайте
вихідні ідеї І.Г.Фіхте та Ф.Шеллінга.
Ідеї І. Канта із захопленням сприйняв Йоганн Готліб Фіхте (1762—1814), який ще більше підсилив ідею
активності суб'єкта (людини) у процесі пізнання. Фіхте вважав, що з міркувань Канта можна без будь-яких
втрат вилучити "річ-у-собі", адже вона все одно не мала ніяких визначень. Тому весь зміст пізнання або ж
зміст наших уявлень можна вивести з активності Я: «Джерелом будь-якої реальності постає Я, оскільки воно є
безпосереднім. Тільки через посередництво Я і разом з ним надається і поняття реальності».
За Фіхте, самоствердження Я тотожне з його буттям: "Будь-яка реальність діяльна, і все діяльне є
реальністю". Але задля того, щоб із діяльності Я виник хоч якийсь зміст, йому треба мати межі, границі
діяльності (безмежне є невизначене). І оскільки єдиною реальністю є лише Я, то воно може розмежуватися
тільки із самим собою: Я відрізняє себе від себе ж самого у вигляді не-Я. Із цього протистояння починає
розгортатися зміст усієї реальності Я. Насамперед це просторово-часові окреслення дії: реальність Я — це
крапка, його відхід від себе — лінія, заперечення лінії — площина, рух площини — об'єм.
Фіхте особливо наполягав на тому, що ретельно фіксована конструктивна діяльність розумового Я

відкриває шлях до значного підвищення достовірності та ефективності наукової теорії (і в тому він мав рацію).
Щодо людини, то Фіхте вважав діяльність її першим і основним визначенням: "Діяти! Діяти! — ось для чого ми
існуємо". Відповідно особливою цінністю стає свобода: "Істинною метою людського роду... є не розуміння
буття, а розумне становлення через свободу". Досить очевидно, що ідеї Й. Г. Фіхте були співзвучні своїй епосі,
а багато в чому знаходять прихильників і в наш час.
Ще один представник німецької класичної філософії Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінґ (1775—1854),
поділяючи думки Канта й Фіхте, по-своєму змінив в ідеях останнього змістові акценти. Шеллінґ вважав, що
вихідним пунктом для знання та виявлення будь-якої реальності є Я, яке себе усвідомлює. Будь-які кроки
такого самоусвідомлення постають як єдність, тотожність об'єкта та суб'єкта. Останні завжди співвідносні;
сказавши "об'єкт", ми неодмінно маємо на увазі, що таким він є для когось, тобто для суб'єкта, і навпаки.
Водночас вони є сторонами розуму, що усвідомлює себе, який лише один може бути початком як знання, так і
реальності. Отже, такий розум є єдністю дії та споглядання.
Оскільки крім Я, що себе самоусвідомлює, не існує з достовірністю нічого, та оскільки саме його діяльність
є основою для появи будь-чого, то першим його визначенням буде свобода. Кожен акт першого
(трансцендентального) розуму є простим волевиявленням, бажанням самоздійснення, що водночас набуває
характеру споглядання, пізнання, усвідомлення. Отже, волевиявлення, бажання і свобода є первинними.
Звідси випливає, що дії розуму водночас свідомі і несвідомі: "Що в мені несвідоме, те довільне; що
супроводжується свідомістю, виникає у мені тому, що я так хочу", а тому результат таких дій завжди
перевершує свідомий намір, проте засвідчує можливості розуму більш повно та цілісно, ніж самі лише наміри.
Шеллінґ робить висновок, що необмежені, довільні прояви Я мають більш цілісний, більш синтетичний
характер. Тому мистецтво перевершує науку: "Таким чином постулюється наявність... водночас як свідомої,
так і несвідомої діяльності. Такою діяльністю може бути лише естетична діяльність"; митець діє вільно, але не
бездумно.
Урешті-решт, на думку Шеллінга, узявши за вихідне у філософії тотожність суб'єкта та об'єкта, споглядання
та породження, свободи та необхідності, слід визнати, що Всесвіт, природа є закам'янілим інтелектом. Буття
розкриває себе через рух у двох напрямах: від об'єкта до суб'єкта лежить шлях еволюції (це шлях
опредметнення світового інтелекту); від суб'єкта до об'єкта лежить шлях пізнання (людина розпредметнює
інтелектуальний зміст форм буття).
Отже, Й.Г.Фіхте та Ф.В.Й.Шеллінґ розвинули ідеї І.Канта в напрямі зближення форм інтелектуальної
активності та форм буття, наполягаючи на їх генетичному зв'язку аж до повного ототожнення.
28. В чому полягають провідні особливості філософії Гегеля? Що входить в філософську систему Гегеля?
системи входили як найважл. досягнення попередньої філософії, так і філос.осмислення основних сфер людс.
пізнання та життєдіяльності. Вважав, що основою світу є духовна субстанція–абсолютна ідея, яка є єдністю
свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб'єкт, тобто діючий розум. Абсолютна
ідея–це є єдина всеохоплююча реальність, субстанція (1), єдиний універсальний чинник усіх форм буття, тобто
суб’єкт (2) і, нарешті, єдине рефлексивне поле світових процесів, тобто світовий дух або розум (3). Виходить,
що абсол ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це у свій зміст. З такого бачення
світобудови випливають найважл. принципи гегелівської філософії:
1)принцип тотожності мислення і буття;
2)принцип усезагального зв'язку;
3)принцип розвитку.
Якщо абсол. ідея всеохоплююча, то вона не має і не може мати ніяких зовнішніх чинників для своїх дій. Це
означає, що такі чинники можуть бути лише внутр. Постає проблема визначення внутр. джерел руху,
активності абсолютної ідеї, а отже, і всього, що існує. Якщо рух–це зміни, то він передбачає наявність внутр.
відмінностей, граничним проявом яких постають протилежності. Саме протилежності є граничними межами
можливої мінливості будь-яких предметів і явищ у межах певної якості.. Осмислення речі через її
суперечливість дає нам змогу ніби затиснути її в її гранично можливі межі, тобто мати її в цілому, а не частково
та не однобічно; тому Гегель і висунув парадоксальну тезу: “протиріччя є ознакою істини”. Протиріччя
постають “душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності дають нам цілісні окреслення
предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне співвідношення, певну пропорцію
поєднання протилежних якостей. Таке бачення засад світу називається діалектикою. Унаслідок того
гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого Гегеля–як теоретика діалектики. Він
розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності, створив учення про протиріччя. Абсолютна
ідея проходить 3 осн. стадії свого розвитку, що становлять її житт. цикл. Цей цикл зумовлений розвитком
внутр. суперечностей, а оскільки абсолютна ідей являє собою єдину основу усіх явищ та процесів дійсності, то
подібний цикл ніби “вкарбований” в усе на зразок своєрідного “генетичного коду” діалектики. Звідси
випливає звісна характеристика гегелівської філософії як нагромадження “тріад”: теза – антитеза – синтез.
Коли протилежності синтезуються, виникає нова якість, бо виникають нові протилежності і нові межі їх
взаємодії. Досвід самовизначень може нагромаджуватись і далі, тому розвиток іде шляхом заперечення та
заперечення попереднього заперечення. Зазначений тріадний цикл пронизує усю систему філософії Гегеля, бо
все суперечливе і рухливе. Наведена схема розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє
синтетичний і системний характер філософії Геґеля і пояснює, чому і як вона вбирає у себе основні сфери
життєдіяльності та пізнання: адже в ній людське пізнання постає як всекосмічна сила виявлення внутр.
можливостей буття як такого, до того ж воно наслідує усю всесв. еволюцію. У цій схемі також досить виразно
видно основні складники філос. системи Гегеля, бо вони й дають цілісне окреслення "життєвого циклу"
абсолютної ідеї. Гегель створив принципово нову логіку–логіку діалектичну. До неї входить 3 частини: буття,
сутність, поняття. Геґель обґрунтував думку про існування 3 рівнів діяльності свідомості: чуттєвість, рефлексія
та рефлексія рефлексії. Іншого рівня не може бути, оскільки й надалі повторюватиметься лише "рефлексія
рефлексії.
29. Чому Гегеля вважають творцем теорії діалектики? Якими є засади діалектики як філософської
теорії?
Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770—1831) народився у м. Штудгарті, навчався на теологічному факультеті
Тюбінґенського інституту, займався домашнім учителюванням, був директором Нюрнберзької гімназії і,
нарешті, завершив свій творчий шлях ректором Берлінського університету. Саме Геґель у своїх працях надав
ідеям класичної філософії системно-завершеного вигляду. До його філософської системи входили як
найважливіші досягнення попередньої філософії, так і філософське осмислення основних сфер людського
пізнання та життєдіяльності. У 20-ті роки XIX ст. гегелівській філософії було надано статус офіційної
філософії прусського уряду. Що ж являє собою філософія Геґеля і завдяки чому вона набула таких унікальних
рис? Вирішуючи питання про вихідну основу буття, Геґель синтезував ідеї своїх попередників. Він вважав, що
основою світу є духовна субстанція — абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас
це не лише субстанція, а й суб'єкт, тобто діючий розум. Це означає, що абсолютна ідея усе породжує, усе
охоплює і все залучає у поле свого інтелектуального споглядання (рефлексії). Отже, абсолютна ідей – це є
єдина всеохоплююча реальність, субстанція (1), єдиний універсальний чинник усіх форм буття, тобто суб’єкт
(2) і, нарешті, єдине рефлексивне поле світових процесів, тобто світовий дух або розум (3). Якщо це так, то
виходить, що абсолютна ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це (реальність та її
конструювання) у свій зміст. Тобто вона весь час збагачується, нарощує своє змістове наповнення,
залишаючись єдиною та всеохоплюючою. З такого бачення світобудови випливають найважливіші принципи
гегелівської філософії:
—принцип тотожності мислення і буття(все, що є, породжене мисленням і може бути зведеним до нього);
—принцип усезагального зв'язку (все пов'язане з усім);
—принцип розвитку.
Звичайно, протиріччя постають “душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності дають
нам цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне
Геґеля — як видатного теоретика діалектики. Бо він не лише стверджував, що світ рухливий та змінний
через боротьбу протилежностей, а й уперше розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності,
створив учення про протиріччя.
Оскільки абсолютна ідея у філософії Гегеля постає єдиною основою реальності, то вона із необхідністю
демонструє свій суперечливий характер, проходячи послідовно в своєму життєвому циклі через стадії
тотожності, відмінності-протилежності та внутрішнього синтезу. Початкова, змістова тотожність ідеї
проявляється в логіці – в русі чистих інтелектуальних форм. Проте тотожність – це лише один бік сутності
абсолютної ідеї, а іншій – це відмінність, що доходить до ступеню протилежності. Тому, як каже Гегель,
абсолютна ідея “відчуджує” сама себе у стан природного буття, і природа, таким чином, постає у Гегеля як
царство нескінченного нагромадження відмінностей; “природа є зовнішньою самій собі” – улюблене
визначення Гегеля. Проте стихія відмінностей в природі не є хаосом, оскільки в її основі лежить логіка, і тому
крізь всі відмінності в природних процесах відбувається рух до вищого, тобто до повнішого саморозкриття
змісту абсолютної ідеї. На цьому еволюційному шляху природні процеси проходять етапи механічного,
фізичного, хімічного, біологічного руху, поки не досягають тої сходинки, де з'являється людський розум як
дещо протилежне матерії природи. Розум у процесі пізнання проходить все ті ж стадії еволюції, поки, нарешті,
не віднаходить за усіма нашаруваннями природних процесів початковий духовний зміст. Весь грандіозний
процес руху абсолютної ідеї знаходить внутрішнє завершення у абсолютному знанні, тобто в синтетичній
тотожності ідеї із самою собою, проте із включенням у кінцевий зміст всього, що було набуте на шляху
еволюції.
Маючи внутрішньо суперечливий характер, абсолютна ідея проходить три основні стадії свого розвитку,
що становлять її життєвий цикл. Ясно, що цей цикл зумовлений розвитком внутрішніх суперечностей, а
оскільки абсолютна ідей являє собою єдину основу усіх явищ та процесів дійсності, то подібний цикл ніби
“вкарбований” в усе на зразок своєрідного “генетичного коду” діалектики. Звідси випливає звісна
(сумнозвісна) характеристика гегелівської філософії як нагромадження “тріад”: теза – антитеза – синтез і т.д.
Чому ці стадії саме такі? Тому, що вони вичерпують можливі варіанти взаємодії протилежностей у внутрішніх
протиріччях абсолютної ідеї: спочатку домінує (проявляється) одна протилежність ("теза"), потім її поступово
перевершує (через самовиявлення) друга протилежність ("антитеза"), потім, накладаючись одна на одну,
протилежності зливаються ("синтез"). Коли протилежності синтезуються, виникає нова якість, бо виникають
нові протилежності і нові межі їх взаємодії. У такому разі, за Геґелем, абсолютна ідея повністю розгортає усі
свої можливі визначення, пройшовши шляхом еволюції природи, людської історії та пізнання. Тому весь рух
завершується абсолютним знанням. Досвід самовизначень може нагромаджуватись і далі, тому розвиток іде
шляхом заперечення та заперечення попереднього заперечення, тобто спіралеподібно. Зазначений тріадний
(потрійний) цикл пронизує усю систему філософії Гегеля, бо все суперечливе і рухливе.
Наведена схема розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє синтетичний і системний

характер філософії Геґеля і пояснює, чому і як вона вбирає у себе основні сфери життєдіяльності та пізнання:
адже в ній людське пізнання постає як всекосмічна сила виявлення внутрішніх можливостей буття як такого,
до того ж воно наслідує усю всесвітню еволюцію. У цій схемі також досить виразно видно основні складники
філософської системи Гегеля, бо вони й дають цілісне окреслення "життєвого циклу" абсолютної ідеї. Ця
система складається із праць: "Феноменологія духу" (опис циклу абсолютної ідеї загалом); праці, що докладно
аналізують стадії розвитку абсолютної ідеї – природа – “Філософія природи”; історія суспільства та особа –
“Філософія історії”, “Філософія духу”, “Філософія права”; дух (свідомість) – “Наука логіки ”, “Історія філософії”,
“Філософія релігії”, “Естетика”.
Якщо джерела гегелівської філософської системи містяться у "Феноменології духу", то серцевина — у "Науці
логіки". Гегель створив принципово нову порівняє з Арістотелевою логіку — логіку діалектичну, логіку
протиріч. До неї входить три частини: буття, сутність, поняття. У кожній її частині зміст та еволюція думки
здійснювались через суперечливе співвідношення категорій за законами тріади (наприклад, у розділі "Буття":
якість — кількість — міра). Свою логіку Геґель розглядав як логіку розуму, а не розсудку, тобто це була логіка,
здатна здійснювати рух думки в окресленнях цілого, а не часткового, не уникаючи протиріч, але і не
консервуючи їх у вигляді антиномій (як це зробив І.Кант).
Як це слід розуміти? Геґель обґрунтував думку про існування трьох рівнів діяльності свідомості: чуттєвість
(це те, що надане свідомості), рефлексія (це свідома фіксація чуттєвості, розумове оперування її матеріалом)
та рефлексія рефлексії (самосвідомість, фіксація свідомістю своїх власних актів). Ще якогось іншого рівня
принципово не може бути, оскільки й надалі, якщо ми спробуємо сходити вище, повторюватиметься лише
"рефлексія рефлексії", тобто фіксація рефлексією себе самої. Цілісне, або розумове, мислення — це і є
мислення "другої рефлексії", коли думка усвідомлює, що все, що вимальовується у ній, є змістом лише тієї ж
самої думки. Тому діалектична логіка Геґеля — це логіка самоусвідомленої думки, логіка вибудовування
різноманітного змісту в межах того самого розуму. Різноманітність того самого, як це було засвідчено перед
цим, виражається у протиріччі; отже, логіка “другої рефлексії” є логікою протиріч.
Три частини діалектичної логіки Геґеля стали основою для подальшої інтерпретації (або обґрунтування)
трьох законів діалектики. Сам Геґель вважав вислів “закони діалектики” неможливим. На його думку,
діалектична логіка — це логіка руху, динаміки, змін. А поняття закону фіксує стале, незмінне в певному
співвідношенні. Тому вживання поняття закону діалектичної логіки — це недіалектичне тлумачення
діалектики. Геґель позначав зміст основних розділів своєї логіки як “перехід”, “відношення” та “розвиток”.
Розглянемо цей зміст, ураховуючи вже поширені уявлення про “закони діалектики”.
У розділі “Буття” ідеться про перехід кількісних змін у якісні. Суть переходу в тому, що до певної межі, котра
позначена як “міра”, кількісні зміни не ведуть до зміни якості. Але при вичерпуванні міри найменша зміна
кількості веде до зміни якості. У цьому сенсі саме остання крапля (коли вже чаша наповнена) переповнює
чашу. Міра постає як єдність певної кількості з певною якістю. Якщо ж ми виходимо за межі міри, починають
діяти інші кількісно-якісні.
Кількість та якість невід'ємні одна від одної у мірі. Тому вони постають як відношення: такі сторони
взаємодії, які взаємно заперечують, але й передбачають одна одну. Відношення характеризується як єдність
та боротьба протилежностей. Але протилежності лише тоді постають у власній якості, коли набувають
характеру граничних меж певного предмета. За межами цього предмета починаються якісь інші. Отже,
протилежності постають як заперечення цілості певних предметів, а інші предмети — як заперечення
заперечення. За умови, що ці інші предмети виростають із попередніх (як листок із бруньки), заперечення
заперечення постає як внутрішній ритм розвитку. Тобто це процес якісних змін через внутрішні протиріччя, які,
заперечуючи одна одну, призводять до ствердження нового, яке певною мірою ґрунтується на попередньому,
але має і нову якість.
Такий самий підхід Геґель застосував і до розгляду історії світової філософії. Він вважав, що видатні
філософські вчення, а також епохи розвитку філософії не відкидають інші вчення та епохи, а доповнюють їх,
окреслюючи все ту ж спіраль розвитку. За Геґелем, кожне вчення відкрило і розробило якусь окрему
категорію, а загалом вони утворюють вичерпні визначення змісту абсолютної ідеї. Тому, вважав Геґель, його
логіка є адекватним виявленням абсолютної ідеї, завершеним знанням. Надалі можуть мінятися лише прояви
того самого змісту, але не зміст.
постають не окремими реаліями, а елементами світової цілості, причому розвиненіші форми вбирають у себе
попередні, але підпорядковують їх новим законам, і, отже, утворюються не лише система співіснування, а й
підпорядкування, тобто ієрархії. Людина, наприклад, у своєму індивідуальному розвитку проходить усі
основні моменти загального культурно-історичного процесу. Звідси випливала вимога Геґеля: розглядати
кожне явище історично, у розвитку та крізь його внутрішні протиріччя.
30. Поясніть зміст антропологічного принципу у філософії Л. Фейєрбаха.
Л.А.Фейєрбах став палким прихильником та одним із кращих учнів Геґеля. У філософії Л.Фейєрбах постав
як новатор, досить суттєво відійшовши від основного русла думок своїх попередників. Докладно вивчивши
філософію Геґеля, він побачив у ній “логізовану теологію”. Замислившись над причинами панування релігії у
суспільній думці, Фейєрбах дійшов висновку про те, що релігія втілює віковічні людські мрії та ідеали,
змальовує досконалий світ і виконує функції компенсації людської немічності, недосконалості, страждання.
Звідси випливає висновок філософа: “Релігія постає як тотожний із сутністю людини погляд на сутність світу та
людини. Але не людина підноситься над своїм поглядом, а погляд над нею, одухотворює та визначає її, панує
над нею. Сутність і свідомість релігії вичерпується тим, що охоплює сутність людини, її свідомість та
самосвідомість. У релігії немає власного, особливого змісту”. Якщо релігія є сутністю людини, якщо вона є
свідченням людської необхідності, то, за Фейєрбахом, слід повернути людині всю повноту її життя, піднести,
звеличити людину. А для того насамперед слід визнати за потрібні й необхідні всі прояви людини, або, як
каже Фейєрбах, усі її сутнісні сили чи властивості: “Якими є визначальні риси істинно людського в людині?
Розум, воля та серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття”. Тому слід
повернутися обличчям до природи, у тому числі й передусім до природи людини: “У чому полягає мій
“метод”? У тому, щоб через посередництво людини звести все надприродне до природи та через
посередництво природи все надлюдське звести до людини”. Все через людину, і тому справжньою
філософією може бути лише антропологія. Фейєрбах вимагає від філософії повернення до реальної людини,
до реалій людини, до її дійсних проявів. Мислить, за Фейєрбахом, не душа, не мозок, а людина: “У палацах
мислять інакше, ніж у хатинках...”. Якщо ж ми повертаємось до реальної людини, тоді істинною діалектикою
стає “не монолог окремого мислителя із самим собою; це діалог між Я та Ти”. На місце любові до Бога
Фейєрбах закликає поставити любов до людини, на місце віри в Бога — віру людини в себе саму. На думку
Фейєрбаха, філософія любові здатна витіснити релігію як перекручену форму людського самоусвідомлення.
Єдиним Богом для людини постає тільки і тільки людина. А людське спілкування з природою та собі
подібними стає основним людським скарбом. Отже, можна констатувати, що Л.Фейєрбах був чи не першим
філософом, який помітив вичерпування ідейного потенціалу класичної філософії. Він зрозумів, що після того,
як уся європейська філософія, а з особливою плідністю — німецька класична філософія - високо піднесла
духовну реальність і збудувала десь у височині кришталеві палаци чистої думки, після того, як це будівництво
було у найважливіших рисах деталізоване і завершене, лишалося лише одне — повернути все це на землю, до
людини. Фейєрбах помітив і те, що кришталеві палаци — не найкраще житло для реальної людини, і
спробував запропонувати їй дещо інше. Слід сказати, що акцентування принципово діалогічної природи
людини, ролі людського почуття, зокрема любові, знайшло зацікавлений відгук у багатьох мислителів XIX та XX
ст.
31.Порівняйте вихідні ідеї класичної та некласичної філософії, сформулюйте своє до них ставлення.
Які характерні риси притаманні некласичній філософії?
Класична філософія у своїх міркуваннях виходила із того, що:
1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване;
2) Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки та найкращою людською здібністю;
3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх;
4) За допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям.
Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші:
1) Говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити
лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається
відкритим;
2) На перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або
позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум;
3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати;
4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.

йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій,
але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.
Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії: у
літературі їх пов’язують із творами німецьких та австрійських романтиків, у живопису – із появою спочатку
імпресіонізму, а потім – абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спостерігались у музиці.
32. Окресліть вихідні ідеї А. Шопенгауера. Чому його вважають засновником ірраціоналізму?
уявлення" (перший том). Книга не мала попиту, але завдяки її виходу А. Шопенгауер отримав посаду доцента
в Берлінському університеті. Його наміри позмагатися з Геґелем у справі залучення слухачів на лекції
закінчилися сумно: не маючи охочих прослухати курс його лекцій, Шопенгауер був змушений
облишити викладацьку діяльність. Лише в 50-ті роки XIX ст. його ідеї почали знаходити зацікавленість і
поширення. Що ж це були за ідеї?
По-перше, А.Шопенгауер наполегливо проводив думку про те, що світ не можна розуміти як щось, що існує
десь за межами нашої свідомості: адже ми можемо говорити лише про те, що ввійшло в контакт із нашим
сприйняттям. Слід бути реалістами і визнати: світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність. Отже, світ є
ніщо інше, як наше уявлення про дійсність. Але людське уявлення нестійке, а ми вкладаємо в уявлення про
світ дещо стале. Що ж утримує наше уявлення у стані стабільності? За Шопенгауером, — те, що світ водночас
постає і як воля. Все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до самоздійснення. Воля
не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання. І оскільки все просякнуто волею, світ являє
собою нещадну боротьбу за існування. На рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною).
Спостерігаючи за боротьбою воль, яка призводить до жахливих і трагічних наслідків, людина впадає у сум і
відчай. Єдине, що вона може зробити, — це пригасити своє бажання бути за будь-яку ціну шляхом спирання
на людське співчуття; лише воно може реально протистояти волі до буття.
Як бачимо, у міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики некласичного типу

філософування. Цікаво також відзначити, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим
настановам буддизму.Із нерівності тіла і волі людей витікають 2 шляхи розвитку філосовської думки:
1-й шлях - мозок, усе тіло людини - це тільки його власне уявлення, аналогічне тому, що все тілесне,
матеріальне є продуктом самоствердження потойбічного буття;
2-й шлях протилежний першому і веде до матеріалізму: свідомість є продуктом людського мозку.
Тут виникає одне із тих протиріч, котрі підривають філосовську систему франкфуртського затворника. Що
таке потойбічна сутність дійсності, звичайно виступаюча на поверхню світу уявлення у закамуфльованому
вигляді. Всяке пізнання тут припиняється, "річ у собі" доступна тільки інтуітивній здогадці, на котру звичайні
люди майже не спроможні, тим більше. Що користолюбство затмарює і деформує їх без того слабкі
пізнавальні можливості. Але людей, здатних до глибокого інтуітивного прозріння, підштовхувати хоча б до тіні
знання про світову сутність може та обставина, що ця сутність є своїм власним провісником. Ця сутність є
Світовою Волею, однією і єдиною, хоч в світі своїх уявлень вона виступає у вигляді безмежної різноманітності.
Ця свобода ірраціональна і діє як вічне становлення, безцільне прагнення, спроможне породити будь-яке зло.
33. Окресліть вихідні ідеї С.Кіркегора. Як в них проявились характерні риси некласичної філософії?
захистивши магістерську дисертацію, присвячену дослідженню іронії у Сократа, Кіркегор присвятив себе
літературній діяльності. За життя філософа його твори були майже невідомі. І лише в XX ст. Кіркегор став
одним із найпопулярніших авторів — творців некласичної філософії – значною мірою завдяки особливостям
стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб’єктивно заглибленим (нагадаю, що Кіркегор є
також і класиком датської літератури).
Кіркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки
людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а
наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише
через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії самопізнання і
самоутвердження. На першій стадії, яку Кіркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми
враженнями; вона хоче все побачити, відчути, випробувати; яскравим уособленням цієї стадії постає відомий
літературний персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С.Кіркегора, людина
не може себе реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну
мандрівку по різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої повноти
та задоволення: завжди чогось буде бракувати. Відчувши безплідність такого життя, людина у пошуках
надійнішої засади може перейти до етичної стадії самореалізації, уособленням якої є Сократ. На цій стадії
вона намагається спертися на непохитні етичні норми та принципи, внутрішньо стабілізувати своє життя і
здобути задоволення від того, що вона буде приносити користь людям. Проте і тут внутрішнє чуття підказує
людині неможливість її повної самореалізації, оскільки етичні норми є однаковими для всіх людей, а через це
найважливіше для людини – її власна унікальність та неповторність так і залишаються нереалізованими. У
пізніх працях Кіркегор приходить до висновку про те, що обидві перші стадії людського самоусвідомлення та
внутрішнього переживання свого життя характеризуються відчуттям людської індивідуальної неузасадненості,
закинутості у цей світ, відчуттям самотності. Щиро переживаючи ці відчуття і не знаходячи способу їх
подолати, людина може впасти у стан тотального відчаю – безпорадності, безвиході. Проте, за Кіркегором,
саме цей тотальний відчай і може підказати людині її глибинну істину: так, вона справді є абсолютно
самотньою, але це значить, що її самотність має під собою абсолютні підстави. Звичайно, що єдиною
абсолютною підставою для будь-чого є Бог. Звідси і випливає досить цікава і вагома теза Кіркегора: “Людська
індивідуальність знаходиться в абсолютному відношенні до абсолютного”. Це значить, що лише наявність Бога
як абсолюта може виправдати абсолютність людської унікальності. Звідси Кіркегор робить радикальний
висновок: оскільки людина у своїй унікальності виходить на прямий зв’язок із Богом, то вона ніби отримує
цим санкцію на абсолютну свободу самоздійснень. Твір “Страх і тріпотіння”, у якому Кіркегор описав третю
стадію людської самореалізації, має підзаголовок “Про можливість телеологічного відхилення етичного”;
телеологія означає цілеспрямування, отже цей підзаголовок можна прочитати так: можуть існувати цілі,
заради яких можна знехтувати етичними принципами та нормами. За Кіркегором, уособленням цієї стадії стає
старозаповітний пророк Авраам, цей “лицар віри”, який, маючи прямий зв’язок із Богом, був готовий принести
у жертву свого єдиного сина Ісаака. Кіркегор ставить питання радикально: або Авраам був надиханий чимсь
вищим, і тоді він лицар віри, або він є елементарним злочинцем.
Кіркегор уперше використав термін "екзистенція" для позначення таких особливостей людського буття, як
неузасадненість та вихід за всі і всілякі межі. Слово "екзистенція" перекладається з латини як "існування", але
у вихідному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. Кіркегор використав це слово в
застосуванні винятково до людини, для позначення найперших особливостей людського способу буття, і тому
став ідейним попередником екзистенціалізму — впливової філософської течії XX ст.
34. Окресліть основні філософські ідеї Ніцше. Чим можна пояснити їх неоднозначну оцінку?
Постать Фрідріха Ніцше та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст. Його праці
досить суперечливі і не підлягають однозначному прочитуванню. В усякому разі слід відрізняти ідеї самого
Ніцше від ідей та поглядів "ніцшеанців" — його палких прихильників, котрі, як звичайно, робили наголос на
певних змістових акцентах думок Ф. Ніцше. Ф.Ніцше високо цінував думку А.Шопенгауера про волю як
вихідну основу сущого, але ще більше загострював її. Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне воля являє
собою "волю до волі", тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе
насамперед через життя. Життя для Ф.Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше, про що ми
ведемо розмову — Всесвіт, природа, почуття та ін., — усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає
волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій
перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка
слабких веде до виснаження і виродження життя. Ф.Ніцше протиставляє силі життя культурні норми й
цінності, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи
штучних засобів виживання. Мораль — це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає
моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути. Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як
"аморалізм" (неморальність), а як "імморалізм" (позаморальність). Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на
авторитеті та залякуванні, але "Бог помер" тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж , що
посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі
"голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла" й піднести себе саму на
надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає "надлюдиною", і тільки вона може бути справжнім
виявленням сили життя. Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського
життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що
людське буття не зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у
матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному — прагнення
самовдосконалення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити
й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом. Водночас у цінуванні людської
індивідуальності можна побачити і гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше. Тому серед послідовників Ф.
Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями. Радикальні ніцшеанці виводять на перший план у спадщині
Ніцше ідеї першого права сили життя, права насильства, надлюдини, виходу за межі моралі. Радикальні
ніцшеанці були схильні зближати свого ідейного наставника з фашизмом і навіть расизмом. Представники
гуманістичного ніцшеанства вважають, що Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини,
звільняв людину від нежиттєвих догм та забобонів, закликав її покладатися на власну волю, бути непохитною
у виконанні життєвої мети. Цікаво відзначити, що серед представників гуманістичного ніцшеанства були
відомі видатні письменники Т. Манн, К. Гамсун, у певний час - М.Горький.
35. Чому філософську позицію Ф.Ніцше назтвають Імморалізмом? Чим Імморалізм відрізняється від
аморалізму?
незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб
боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно
може бути: "Людина, якою вона повинна бути, — це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і "дерево, яким
воно повинно бути"(там само.— Кн.2; 11,332).
Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як "аморалізм" (неморальність), а як "імморалізм" (позаморальність).

Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але "Бог помер" тому, що він не
втручається у життя для його зміцнення. Ті ж , що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а
не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, стати
"по той бік добра і зла" й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає
"надлюдиною", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.
останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не
зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному.
Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному — прагнення самовдосконалення і
прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї
Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом. Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна побачити і
гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два
напрями. Радикальні ніцшеанці виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого права сили життя,
права насильства, надлюдини, виходу за межі моралі. Радикальні ніцшеанці були схильні зближати свого
ідейного наставника з фашизмом і навіть расизмом. Представники гуманістичного ніцшеанства вважають, що
Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм та
забобонів, закликав її покладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети. Цікаво
відзначити, що серед представників гуманістичного ніцшеанства були відомі видатні письменники Т. Манн, К.
Гамсун, у певний час - М.Горький.
36. Окресліть основні напрями розробки «наукової філософії» у ХІХ ст. Поясніть особливості філософії
позитивізму.
Іншим напрямом некласичної філософії, дещо відмінним від ірраціоналізму, було розроблення "наукової
філософії". Представники цього напряму виходили з переконання у тому, що наука в першій половині XIX ст.
набула такого розвитку і вийшла на такий рівень володіння знанням, що стала спроможною накреслити повну
і струнку картину світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і
людською свідомістю. Звідси робився висновок, що за тих умов потреба у філософії як дисципліні, що
окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає. Єдиним духовним і світоглядним наставником людини
стає наука. Філософія, тією мірою, якою вона ще могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна
була також стати наукою серед інших наук. Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що
його розробив О.Конт. У першій половині XIX ст. О.Конт видав шість томів своєї основної праці "Курс
позитивної філософії", де як вихідне фігурує поняття “позитивного”. Воно має такий зміст: позитивне–це
спостережуване, на відміну від неспострежуваного; реальне, на відміну від химерного, ілюзорного; корисне,
на відміну від шкідливого; достовірне, на відміну від сумнівного; точне, ясне, на відміну від непевного;
конструктивне, на відміну від руйнівного. Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрунтовує
"закон трьох стадій" у розвитку теоретичних досліджень людства, що історично йдуть за таким порядком:
релігійна, метафізична та позитивна. Релігійна: пошуки абсолютних знань про явища, які постають продуктом
дії надприродних сил; метафізична: пошуки абсолютних знань шляхом виведення реальних подій із
абстрактних всезагальних сутностей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження
зусиль на виведенні законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ. Позитивна наука, за
О.Контом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні причини буття, а лише прагне
фіксувати факти. На місце запитання "Чому?" вона ставить запитання "Як?". У зв'язку з усім спрямуванням
своїх думок О.Конт висуває гасло: "Наука сама собі філософія",— і вважає, що за філософією зберігаються
функції систематизації знань, логічного пояснення мови науки, узагальнення механізмів пізнання. При цьому з
філософії слід вилучити все те, що виходить за межі можливостей наукового спостереження. Як бачимо,
О.Конт не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специфічного і ніяк не відгукується на ту нескінченну
глибину, яка притаманна людській духовності. Водночас слід відзначити, що ідеї О.Конта сприяли підвищенню
авторитету науки, очищенню її від справді химеричних побудов. Важливе значення мала ідея О.Конта
запровадити нову науку "соціологію", яка ґрунтувалася б на наукових засадах. Вагомий внесок у розвиток ідей
позитивізму в XIX ст. внесли англійці Д.С.Міль та Г.Спенсер. Другим варіантом розроблення "наукової
філософії" став марксизм. Джерелом розвитку матерії постають її внутрішні суперечності. Концепцію світу
К.Маркса назвали "діалектичним матеріалізмом". Напрями розроблення "наукової філософії" у XIX ст., з
одного боку, безперечно підносили авторитет науки і намагалися наблизити філософію до науки, зробити її
положення науково достовірними. З іншого–цим самим вони виявляли певну нечутливість до питань людської
суб'єктивності й духовності. Позитивізм закликав брати до уваги насамперед спостережуване, культивуючи
недовіру до розумового конструювання. Недовіра до розуму, бажання виявити його залежність від
позарозумного є спільною рисою у представників "наукової філософії", яка дає змогу побачити їх певне
протистояння ідеям класичної філософії.
37. Охарактеризуйте основні особливості філософії ХХ ст. та подайте класифікацію її основних

напрямів.
За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів, ХХ ст.
являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною динамікою
усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін.
Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії – настільки він є насиченим
різноманітним змістом. Досить лише згадати те, що у ХХ ст. людство пережило дві світові війни, жахливі
чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій (також часто із руйнівними наслідками), вперше вийшло за
межі земного простору, проникла у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперуванням інформації,
навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це
століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової культури,
надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації. У ХХ ст. кожна людина постає так чи
інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям
усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності
окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни у
її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується
і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через
“Інтернет”) із ким завгодно, може розповсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно. Люди,
прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме
можна сказати і про тих, хто пов’язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом.
Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної
міри перемішалися, досить яскраво проявилась культурна багатоманітність людства. Словом, якщо
резюмувати сказане, то можна стверджувати, що суспільне життя у ХХ ст. постає надзвичайно строкатим,
інтенсивним та масштабним, різноманітним та суперечливим. Все це не могло не позначитись на
становищі філософії. По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за межі академічних аудиторій, постала
досить сильно інтегрованою у систему загальної (а не лише спеціальної) освіти, отримала широке
розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, через створення та
діяльність різного роду філософських товариств. Це значить, що у своїх основних проявах філософія ХХ ст. є
некласичною. Більше того, можна впевнено стверджувати, що зміст і значення явища некласичності саме у
філософії ХХ ст. розкрилися із найбільшою повнотою та яскравістю. По-друге, відчутно змінилася мова такої
філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою кожній людині, інколи навіть
буденною мовою. По-третє, змінилися також (і неминуче) і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо
стверджувати, що для філософії ХХ ст. не існує заборонених тем або зон; вона всюди проникає і все
намагається втягнути в орбіту свої інтелектуальних осмислень. Звідси випливає така особливість філософії ХХ
ст., як її колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами. У цьому сенсі
своїм розвитком філософія ХХ ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції, коли із кожного пункту її
протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів, і т. п. По-четверте, цікавою особливістю філософії ХХ
ст. постає і те, що вона не замикається лише на тому змісті, який виник у даному столітті, а, навпаки, ніби
актуалізує усю попередню історію філософії. У ХХ ст., поруч із новітніми філософськими винаходами
абсолютно повноцінно та рівноправно існували і існують ніби-то історично віджилі напрями і течії, отримавши
інколи додаткову частку “нео-“: неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм; тут також культивувалися деякі
напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (неопаламізм) та
ін. Цим, фактично, засвідчується той факт, що філософія здатна продукувати деякі вічні теми для людського
інтелектуального осмислення. І все це, по-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ ст. відбулася певна, інколи
– досить радикальна, переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей. У ХХ ст. продовжували
нарощуватися тенденції мінімалізму у філософії, тобто відмови від абсолютів, зосередження уваги на
доступному для сприйняття та пізнання; філософія виводила на перший план суб’єктивну реальність, фактично
усунувши проблему співвідношення об’єкта та суб’єкта; філософські положення та висновки більше
спрямовувались не на пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне
окреслення найперших ділянок того, що можна назвати людською реальністю. Врешті наприкінці ХХ ст. стає
можливим і таке, наприклад, її розуміння: “Філософія може бути технікою встановлення співмірності між
душею та світом, способом засвоєння світу, створення його прийнятним для людського у ньому розташування
у формах, досяжних розумінню, переживанню, інтуїції та містичному осяянню” (История современной
зарубежной философии: компаративистский подход. – СПб., 1997.- С.49). Погодимося, що між “любов’ю до
мудрості” та “технікою встановлення співмірності” пролягає колосальна дистанція. Нарешті, по-шосте, у ХХ ст.
почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами близьких до неї сфер
інтелектуальної діяльності. На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр
філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи
досить складно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис і графіка,
філософське кіно і пр. На межі філософії і науки функціонує сучасна аналітична філософія, яка намагається
будувати філософські твердження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій
розвиток у ХХ ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.
38. Окресліть позитивне та негативне в неопозитивізмі як філос. напряму ХХ ст. Яке відношення до нього
має філософія, що розвивалась у Львові?
У ХХ ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя.
У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторони наукового прогресу, ратують за
розвиток науки, і тому вони отримали назву “сцієнтизму” або, точніше, сцієнтистських напрямів. Предметом
повинно бути науковчення, тобто вчення, яке чітко визначить особливості та сутність науки, буде свідомо
розробляти методологію наукового пізнання, а за методами філософія не повинна суттєво відрізнятися від
інших наук; принаймні, вони повинні бути точними, такими, що можуть бути широко використаними та
піддаються перевірці. Отже, перш за все слід чітко відділити науку від всіх інших, недостовірних видів знань.
Це завдання у філософії ХХ ст. намагалися виконати представники так званого “логічного позитивізму” або
неопозитивізму. У ХХ ст. утворилося три основні осередки логічного позитивізму: 1) у Відні діяв “віденський
гурток”, очолюваний М.Шліком; 2) в Англії неопозитивізм був представлений іменами Л.Вітгенштейна та
Б.Рассела; 3) нарешті, в першу декаду ХХ ст. у Львові був організований філософський семінар, який поклав
початок функціонуванню Львівсько-Варшавської філософської школи. Засновником її К.Твардовський.
Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М.Шліка, Л.Вітгенштейна, Б.Рассела та
деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я.Лукасевич, С.Лесьнєвський, А.Тарський). М.Шлік
сформулював засади процедури під назвою “верифікація” – перевірка на істинність. Верифікація передбачала
таку послідовність дій: виділення провідних положень певної теорії; зведення їх до простих, далі неподільних
“атомарних суджень”; виділення у реальності таких само “атомарних фактів”; співставлення “атомарних
суджень” із “атомарними фактами” та обгрунтування отриманих результатів. Практична спроба здійснити
верифікацію хоча б найпростіших наукових теорій закінчилася невдало. Неопозитивізм намагався відстоювати
свої позиції введенням нових ідей: або ідею послабленої верифікації, або ідею фальсифікації, або–
конвенціональності. Ідея фальсифікації пропанувала вважати, що наукове знання не є завершеним, а тому у
певному конкретному виявленні воно може бути піддане певному спростуванню; ненаукове знання
спростувати неможливо (К.Поппер). Конвенціалісти вважали, що вихідні положення науки усталюються тоді,
коли їх згідна прийняти переважна більшість науковців (“конвенція” – угода). На перший погляд, загальний
результат діяльності непозитивізма виявився негативним, проте це не зовсім так. По-перше, його
представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки. По-
друге, під впливом ідей та діяльності неопозитивізму суттєво змінилися уявлення про науку: стало
зрозумілим, що наука включає в свій зміст такі елементи, які неможна співставити із фактами; це, наприклад,
ідеалізовані об’єкти, певні принципи, певні, нарешті, положення, що фіксують особливості людської
інтелектуальної діяльності. Тобто, сьогоднішнє розуміння науки, яке сформувалося багато в чому завдяки
діяльності неопозитивістів, розглядає її як сукупність інтелектуальних засобів, покликаних оптимізувати наші
взаємини із дійсністю, а не як картину дійсності. Традиції неопозитивізму розвивалися далі в межах так званої
аналітичної філософії, яка існує і по-сьогодні; на початку 70-х років ХХ ст. виникла течія, умовно названа
постпозитивізмом. Представники постпозитивізму, розглядаючи науку складним явищем, почали доводити,
що вона історично розвивається, що на неї чинять впливи соціальна історія, культура, особистості вчених
(Т.Кун, І.Локатос, М.Полені, П.Фейєрабенд та ін.).
39. В чому полягають найперші ідеї екзистенціалізму? Якою мірою ця філософія є прийнятою для
сучасного життя, для вас?
Найбільшого розвитку та поширення ідей екзистенціалізму здобули у Німеччині, Франції, Італії, частково –
Японії. Засновником філософії екзистенціалізму вважають німецького філософа, колишнього асистента
Е.Гуссерля, М.Хайдеггера (1889-1976), хоча сам він так не вважав і навіть називав свою філософію інакше –
“фундаментальна онтологія”. Проте у центрі його роздумів, безумовно, знаходилась людини. Присутній був у
М.Хайдеггера і інший, принипово важливий для екзистенціалізму момент: розглядати людину не ззовні, не як
об’єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу. За М.Хайдеггером, існує
принципова відмінність між людиною та іншими речами і явищами: коли ми питаємо про якусь річ, нам
вказують на деяку іншу. Але коли ми питаємо про людину, то у якому б відношенні вона не перебувала, вона
ніколи не виходить із самого цього відношення, перебуваючи у його центрі, тобто всі людські відношення
замикаються на неї. Звідси випливає два наслідки: 1) людина є буттям, у самому становищі якого завжди
стоїть питання про її буття, або ж її буття завжди постає під знаком запитання; 2) людина є отвором у бутті у
тому сенсі, що лише їй відкрите буття як таке, лише вона може ставити питання про буття та небуття. Всі
людські відношення передбачають буття, бо все, що б не постало перед нами, фіксується перш за все як те, що
є. Проте саме буття не стоїть перед людиною у вигляді якогось окремого об’єкта, воно лише присутнє у будь-
якому відношенні до будь-якого об’єкта, як модус цього відношення або як нескінченний та недосяжний
горизонт людської предметності: коли ми рухаємося, ми бачимо, що горизонт є ось там, де ота вежа, але коли
наближаємося до вежі, горизонт знову опиняється попереду. Таким чином, буття постає перед нами як рух в
часі. Хайдеггер стверджує, що забігаючи наперед та плануючи свої дії, людина врешті бачить попереду одну
свою неминучу можливість – смерть. Смерть – природне та логічне завершення буття, лише вона надає
людському життєвому блуканню завершення, а, отже, і сенсу. Проте людей вона лякає, бо за відсутністю
нових можливостей вони бачать лише порожнечу. Під тиском страху смерті людина починає гарячково
завантажувати себе різними повсякденними справами, входить у “стурбоване” ставлення до всього і
перетворюється на “Воно” – дещо середнє та посереднє, бо прагне “жити як всі”. Фактично, людина є
“вартовим буття”, “при-бутті-перебуванням”, тобто унікальною демонстрацією можливих виявлень буття, але
страх смерті веде її до зради своїй унікальності. Що можна протиставити такому тиску повсякденності та
видобутку життєвого простору? – На думку М.Хайдеггера, - тільки гідне мислення, мислення на межі буття та
небуття.
екзистенціалізм Ж.-П.Сартр зосередився виключно на людині, її внутрішньому самовідчутті та переживанні
свого буття. Сартр також виходив із ідеї феномена, із факту початкової наданості нам того, що врешті ми
називаємо світом. Проте цей початковий феномен миттєво починає трансформуватися нашою свідомістю, бо
саме вона його членує, визначає, ставить у певні відношення, тобто піддає певним запереченням. За Сартром,
людина є таким буттям, через посередництво якого у світ приходить ніщо; поза людиною, в природі, одне
буття завжди переходить в інше, а для людині існує як буття, так і небуття. Це значить, що людина не живе
лише наявним та наданим, а це, у свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода. Саму себе,
як реальність, людина також віднаходить у цьому світі, тому існування передує сутності, а ось останню, власну
сутність, людина створює через свободу та вибір. За Сартром, не існує сили, яка б змусила людину діяти (чи
жити) тільки певним чином; у кінцевому підсумку, щоб не відбувалося, людина сама обирає, що прийняти, що
відкинути, куди далі рушити у житті. Смерть Ж.-П.Сартр оцінює негативно, як припинення вибору та свободи.
Але він також вважає її суттєвим чинником життя. Чому люди не реалізують своєї свободи? Є дві цьому
причини: 1) страх смерті змушує людину ховатися від неї, живучи “як всі”; 2) свобода вимагає
відповідальності, бо коли ти дієш від себе, а не за вказівкою чи не так, як всі, треба мати сміливість взяти на
себе відповідальність за всі можливі наслідки таких дій.
Інший французький філософ-екзистенціаліст і також знаменитий письменник А.Камю (1913-1960) створив

свій варіант філософського осмислення переживання людиною свого буття; його філософія змальовувала
буття людини як “буття в абсурді”, причиною якого поставала уся ситуація самовідчуття людини сучасної
цивілізації. Ця людина зреклася абсолютів, але якщо б і хотіла в них вірити, все одно ніде їх не знаходить.
А.Камю ностальгічно пише про те, що відкриття серед всіх мінливостей сущого якогось єдиного закону, який
би пояснив як дійсність, так і людське мислення, привело би людство до такого блаженства, якого воно ще не
відало. Але такого закону немає, а у відносному світі будь-які принципи стають також відносними: все втрачає
виправдану міру, а, отже, панує абсурд. Але в ситуації абсурду є все ж дещо відносно стале – це сама людина.
Людині в цьому світі немає на що сподіватися, окрім себе самої, - так філософія А.Камю із песимістичного
абсурдизму переходить у трагічний оптимізм. Так, людині немає на що сподіватися, проте в самій собі вона
може знайти силу протистояти абсурду, відносності, безнадії. Тому в своєму есе про Сізіфа філософ пише, що
єдиним найпершим питанням філософії може бути лише питання про самогубство, яке він формулює так: чи
варте життя того, щоби бути живим? – Це питання кожна людина може вирішити лише сама наодинці із
собою. В знаменитому романі “Чума” А.Камю описує цілу низку героїв, які, не знаючи, звідки та чому
нагодилась на місто чума, не знаючи, чи зможуть вони її перебороти та вижити, діють усупереч безнадії,
покладаючись виключно на своє внутрішнє відчуття життя.
Треба сказати, що окреслені ідеї основних представників екзистенціалізму мали великий вплив на
громадську думку середини та другої половини ХХ ст., на мистецтво, навіть політику. Ця філософія справді
поставили людину обличчям до найперших питань життя, зробивши внутрішній світ людини єдиним вихідним
пунктом для розуміння всіх аспектів життя. В кінцевому підсумку ця філософія закликала людину бути гідною
своїх власних якостей, боротися за свою гідність та збереження своєї індивідуальності. Тому й не дивно, що
ідеї екзистенціалізму надихали багатьох людей в роки другої світової війни.
40. Окресліть провідні ідеї філософської антропології ХХ ст.
Проблема людини у цьому століття набула особливої гостроти на тлі світових воєн, інтенсифікації
міжнародних контактів, боротьби за права людини. За словами М.Шелера, одного із засновників філософської
антропології, у ХХ ст. людина вперше опинилася в ситуації, коли вона остаточно загубила себе, тобто
перестала себе розуміти і бути впевненою хоча б якихось своїх необхідних якостях. Тож у ХХ ст. відбулось
своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, або й навіть її перше надзвичайно гостре
осмислення саму у плані намагання з’ясувати, що, власне, робить людину людиною. Сталося так, що основні
течії антропологічного напряму сформувались у ХХ ст. приблизно у той же самий час; це екзистенціалізм,
філософська антропологія, персоналізм, певною мірою – фрейдизм та неофрейдизм. Іншою течією цього
напряму була філософська антропологія, що була заснована М.Шелером та згодом набула багатьох
прихильників, серед яких відомі А.Гелен, Е.Ротхакер, Г.Плеснер. Представники антропології наполягали на
тому, що найпершим об’єктом філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід
розглядати та вивчати всебічно, в усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розуміння результати
багатьох наук. М.Шелер вважав, що людина постає унікальним явищем світу, оскільки лише вона прилучена
до буття як такого. Наслідком такого прилучення постає людська орієнтованість на цінності: людина перш за
все є носієм цінностей, а це значить, що її первинним відношенням є відношення позитивне. Воно
проявляється у ставленні до інших, найвищим проявом якого постає любов, бо любов – це унікальна зустріч із
іншим, рівним тобі буттям, і входження із ним у співзвучність. Але найвищею любов’ю є любов до Бога,
оскільки лише в ній знаходить повний прояв унікальність людини, її відношення до буття та ціннісні засади.
Проте в реальному житті вищі людські цінності скоріше виявляють себе безсилими, а звідси випливає основне
завдання людського життя – поєднати духовне із силою життя. А.Гелен (прийшов до висновку, що вихідною
особливістю людини постає її недостатність та незавершеність, тобто її непристосованість до виживання на
основі біологічних завдатків. Цю недостатність людина компенсує, створюючи культуру: через неї людина
надолужує природну обмеженість та досягає відкритості для себе світу. Але історично культура тяжіє до
раціоналізації, що веде до втрати людської єдності із світом. Звідси випливає завдання: повернутися до
коренів культури, де панують безсвідомо-вітальні сили. Г,Плеснер називав людину найбільшою таємницею
буття, бо людина ніде не занходить свого завершення і прагне виходити за всі і всіляки межі. Проте вона є
принципово ексцентричною і тому знаходить своє вираження у тілесності – як тілесності створюваних нею
речей, так і в культивуванні власної тілесності. Е.Ротхакер, поділяючи багато ідей своїх однодумців, наполягав
на тому, що вирішальним чинником буття людини як особи є культуротворення. Він розглядав культуру як
відповідь людини на виклик природи. На його думку, культура – це той шар, який людина вичленовує із світу в
якості “духовного ландшафту”, бо в основі культури лежать людське переживання свого життя та мова. До
безумовних надбань філософської антропології ХХ ст. слід віднести акцентування виключного значення
проблеми людини для сучасного суспільства та філософії, а також намагання включити у осмислення людини
всі її властивості, здатності та прояви. В цілому ж філософські течії антропологічного напряму досить глибоко і
виразно окреслили ту ситуацію, в який людина ХХ ст. себе проявляла та усвідомлювала.
41. В чому полягає філософське значення ідей З. Фрейда? Як окреслював З. Фрейд структуру людської
психіки?
Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у ХХ ст. фрейдизм. Його засновником
був австрійський психіатр З.Фрейд (1856-1939). Сам Фрейд розпочинав свою діяльність як лікар, тривалий час
він наполягав на тому, що його погляди та ідеї не претендують на статус якоїсь філософії, проте їх світоглядний
вплив вніс у це питання свої корективи (пізніше з’ясувалось, що в деяких листах Фрейд все ж наполягав на
тому, що він створив саме філософію). Ідеї З.Фрейда викликали і викликають суперечливе до них ставлення;
досить розбіжними постають і їх оцінки. Проте сьогодні можна впевнено сказати, що Фрейду належить не
лише відкриття, а й докладне дослідження явища несвідомого в людській психіці. Самий термін “несвідоме”
був відомий ще з ХVІ ст. (його використовували, зокрема, Ф.Шеллінг та Г.Гегель), проте яка реальність
приховувалась за ним, залишалось невизначеним. Вивчаючи різного роду неврози, З.Фрейд прийшов до
висновку, що вони зумовлені дією досить потужного шару людської психіки, потужного, проте невидимого,
прихованого; цей шар психіки він і назвав несвідомим. У класичному фрейдизмі вважається, що за своєю
будовою людська психіка нагадує айсберг: найбільша, прихована, але й найпотужніша частина – це несвідоме;
за змістом це є прояви у людській психіці найперших та найпотужніших інстинктів життя. Ці інстинкти уходять
коренями ще в передпсихічні процеси, тому вони несвідомі і не можуть мати у свідомості адекватного
виявлення. Видима частина “айсбергу” складається із двох частин: це, по-перше, свідоме, тобто
контрольоване станом бадьорої психіки, та, по-друге, надсвідоме – те, що привнесене у людську свідомість
культурними правилами та нормами соціального життя. Несвідоме З.Фрейд називає “Воно”, оскільки його дія
є безособовою, анонімною; свідоме – “Я”, а надсвідоме – “Над-Я”. Несвідоме постає в концепції З.Фрейда
найпотужнішим та вирішальним чинником людської психіки з однієї простої причини: його зміст формувався
мільярди років, у той час, як свідома частина психіки – лише кілька десятків років. У зміст несвідомого, за
З.Фрейдом, входять перш за все два найпотужніші інстинкти: “Лібідо” – сексуальний інстинкт, та “Танатос” –
інстинкт смерті і руйнування. Все живе повинно вмирати та народжуватись, тому воно водночас прагне до
самопродукування та знищення вже наявного. Проте ці найперші інстинкти суперечать культурі, яка, на думку
З.Фрейда, постає системою певних заборон (“табу”): інстинкти вимагають того, що заборонено культурою та
нормами соціального життя. Через це людське Я опиняється у ситуації “між молотом та наковальнею”: з
одного боку на нього тиснуть страшні за силою та недозволені за прямою реалізацією інстинкти, а з іншого
боку – соціально культивовані правила і норми. Страшна внутрішня напруга здатна зруйнувати людську
особистість, тому треба знайти способи “розвантаження” психіки. З одного боку, суспільство завжди
припускало існування деяких “дозволених форм недозволеного”; за Фрейдом, це є оргії давніх культів, деякі
свята (наприклад, купальська ніч), танці, балет, показ мод та ін.; з іншого боку, існують форми “сублімації” –
непрямого вивільнення – енергії несвідомого, наприклад, малювання оголених тіл, писання кримінальних
романів та ін. Проте, коли справа доходить до зривів, і людина сама вже не може із ними впоратись, треба
вживати процедуру психотерапії – шляхом розпитувань, бесід, вільних асоціацій знаходити спосіб вивільнити,
легалізувати заблоковану силу, хоча б, наприклад, у словах. Вчення фрейдизму інколи називають
психоаналізом, і це тому, що Фрейд ретельно розробляв методику ідентифікацій проявів несвідомого,
наприклад, у сновидіннях, у невимушених обмовках та ін.
42. Розкрити вих. ідеї представників фрейдизму, неофрейдизму у філософії ХХ ст.
Важл. роль у формуванні суч. погляду на людину відіграв у ХХ ст. фрейдизм. Його засновником був
З.Фрейд. Його ідеї викликали суперечливе до них ставлення. Вивчаючи різного роду неврози, він прийшов до
висновку, що вони зумовлені дією досить потужного шару людської психіки, потужного, проте невидимого,
прихованого; цей шар психіки він і назвав несвідомим. У класичному фрейдизмі вважається, що за своєю
будовою людська психіка нагадує айсберг: найбільша, прихована, але й найпотужніша частина – це несвідоме;
за змістом це є прояви у людській психіці найперших та найпотужніших інстинктів життя. Ці інстинкти уходять
коренями ще в передпсихічні процеси, тому вони несвідомі і не можуть мати у свідомості адекватного
виявлення. Видима частина “айсбергу” складається із двох частин: по-перше, свідоме, тобто контрольоване
станом бадьорої психіки, по-друге, надсвідоме–те, що привнесене у людську свідомість культурними
правилами та нормами соціального життя. Несвідоме З.Фрейд називає “Воно”, оскільки його дія є
безособовою, анонімною; свідоме–“Я”, а надсвідоме–“Над-Я”. Несвідоме постає в концепції З.Фрейда
найпотужнішим та вирішальним чинником людської психіки з однієї простої причини: його зміст формувався
мільярди років, у той час, як свідома частина психіки–лише кілька десятків років. У зміст несвідомого входять
2 інстинкти: “Лібідо”– сексуальний інстинкт, та “Танатос”–інстинкт смерті і руйнування. Ці найперші інстинкти
суперечать культурі: інстинкти вимагають того, що заборонено культурою та нормами соціального життя.
Через це людське Я опиняється у ситуації “між молотом та наковальнею”: з одного боку на нього тиснуть
страшні за силою та недозволені за прямою реалізацією інстинкти, а з іншого боку–соціально культивовані
правила і норми. Страшна внутр. напруга здатна зруйнувати людс. особистість, тому треба знайти способи
“розвантаження” психіки. Суспільство завжди припускало існування деяких “дозволених форм
недозволеного”; з іншого боку, існують форми “сублімації”–непрямого вивільнення–енергії несвідомого.
Вчення фрейдизму інколи називають психоаналізом, і це тому, що Фрейд ретельно розробляв методику
ідентифікацій проявів несвідомого, наприклад, у сновидіннях, у невимушених обмовках. Вчення З.Фрейда
сприяло розгортанню так званої “сексуальної революції”. Але учні З.Фрейда: К.-Г.Юнг, А.Адлер та Е.Фром не
погодились із таким акцентуванням і дали своє трактування сутності несвідомого. К.-Г.Юнг вважав несвідоме
найперш. виявленням формотворення у вигляді символізацій. Людську здатність творити символи він прямо
зводив до дій несвідомого. Такою здатністю К.-Г.Юнг наділяв колективне психічне життя, тому ввів у науковий
обіг поняття “колективного несвідомого”. Ключ до розуміння певної культури лежить у її вихідних символах, в
яких дослідник повинен виявити оті сталі формотворчі структури, що їх К.-Г.Юнг назвав “архетипами”.
Сприйняття архепитів постає вирішальною засадою сприйняття певної культури та входження у її дух. зміст, а
свідоме культуротворення передбачає виведення у сприйняття нових форм виявлення архетипів. Він вважав,
що провідним мотивом дії несвідомого постає непереборне прагнення самоствердження; основне у
несвідомому–це воля до влади, а остання вже знаходить свої найрізноман. прояви то у вигляді
культуротворення. Е.Фром намагався пов’язати дію несвідомого із соціальним життям та суспільними
стосунками: тут людина здобуває людські якості та намагається самоутверджуватись. Внаслідок існування
непереборної суперечливості між розумом та інстинктами, людина завжди відчуває свою незавершеність, що
і постає провідним мотивом її дій.
43.Розкрийте найперші особливості філософського поняття буття. Окресліть основні функції та

значення поняттябуття у сучасній філософії.
Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. “Чому взагалі є сутнє, а
не навпаки — ніщо?” — це запитання М. Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., слідом за
Ф.Шеллінгом вважав основним питанням метафізики як науки про фундаментальні основи всього сутнього. З
часів давньогрецької філософії розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття, отримав назву
"онтологія" (від давньогрецького "онтос"— буття, сутнє). У сучасній філософії метафізику та онтологію
найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та
осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття; умовно кажучи, онтологія ставить питання “Яким та як
є буття?”, а метафізика – “Чому та що є буття?”. Внаслідок цього проблематика онтології ніби перебуває на
перехресті “антропологія – онтологія – епістемологія (або гносеологія)”.
Буття постає як абстракція високого, навіть гранично високого рівня. Усвідомити, що таке буття, “схопити”
його змістовий центр у думці надзвичайно важко. Навіть послідовно продумати, який зміст несе проста
часточка “є”, що її ми вживаємо майже в усіх наших судженнях, настільки непросто, що з цього приводу
існують різні підходи та тлумачення. Отже, у самому понятті буття прихований певний парадокс: це давнє, а
тому й дуже широко вживане поняття, а з іншого боку, воно настільки складне, що майже не піддається
охопленню.
характеристики світу, в якому ми перебуваємо. Тобто поняття буття має фіксувати певні характеристики
світу, а також і певні ознаки, за якими ми могли б відрізняти буття від небуття. У цьому аспекті ми, з одного
боку, спираємося на дані сучасної науки про світобудову, з іншого боку, — на її історичний досвід, що
засвідчує певну відносність наших уявлень про сутність, стани та форми проявів буття. Крім того, у питанні про
ознаки буття ми змушені виходити за межі науки, тому що саме це питання перебуває у залежності від
розуміння і тлумачення самих коренів буття. Цей вихід здійснюється у сфери філософії, метафізики та теології.
Річ у тім, що єдиною умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям.
Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи із небуттям як таким безпосередньо не стикаємося. Коли
зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища, умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це
ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зникнення, а є лише перетворення певних форм
та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри. Г.Гегель називав такого роду небуття, тобто те, що постає
результатом руйнування чогось конкретного, певного, “відносним небуттям” або “нічим деякого дещо”. Отже,
у такому розумінні й небуття, і всі матеріальні форми, що підлягають змінам, постають як відносні. Вони
визначають не буття як таке, а лише його прояви. Для того, щоб визначити буття, слід було б знайти його не
відносні, а абсолютні межі. З такими межами конкретні науки ніколи не стикаються хоча б тому, що для них і
саме поняття буття не є предметом дослідження. Коли філософія ставить питання про абсолютні межі буття,
вона намагається вивести на рівень людського розуміння те, що не є предметом або елементом практичного
та пізнавального досвідів. Тому тут починається та галузь знання і пізнання, яка дістала назву мета-фізики,
тобто галузь знання, що перевершує фізику, перебуває понад фізикою.
44. В чому полягають основні відмінності між класичним та некласичним розумінням буття?
віхами, певними розумовими перехрестями в русі думки через осмислення феномену буття. У певному сенсі
можна стверджувати, що категоріях визначають ті моменти людського мислення, минаючи які про буття
взагалі не можна мислити, незалежно від того, хто про нього мислить і коли. Разом усі ці категорії і дають
змогу згрупувати ознаки буття при підході до нього з певних рівнів та спрямувань як усвідомлення, так і
життєдіяльності. Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії “усе”. Якщо дійсність постає
перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди зникають,
невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого боку, як уже
зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. “Усе” межує з “нічим”, тому перші визначення
буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Подальша антична філософія належним
чином оцінила ідеї своїх попередників: в елліністичній філософії саме онтологія постала як основна частина
філософського знання. Тобто в цій класифікації зроблено спробу поєднати між собою буття, як вічне й
незмінне, з тим, що реально розкривається перед нами в контактах з дійсністю. У Середні віки буття постає в
окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний,
незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність
середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може
виявити себе лише на тлі іншого - через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на
самодостатнє та породжене, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними
струменями, що несуть із собою буттєвість. Розуміння буття як системно-процесуального, енергетично-
дійового фактично було передумовою та засадою наукового дослідження світу; воно набуло свого
завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття виходить поняття субстанції. Воно було
всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації. Субстанцію розглядали не лише
самодостатньою, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм реальності. Водночас розуміння
субстанції наштовхнулось на невирішуваний конфлікт: виникли дві лінії у тлумаченні вихідної природи
субстанції. Прихильники однієї ліній наполягали на тому, що основою світу, тобто субстанцією, може бути
лише духовне. Ця лінія дістала назву ідеалізму. Прихильники 2 лінії вважали субстанцією чуттєву сутність, або
матерію. Ця лінія дістала назву матеріалізму. Обидві лінії доводили своє сперечання до досить великої
гостроти, але особливо воно загострилось тоді, коли філософська дискусія сплелася з політичними
антагонізмами. Тоді ж з'явилися філософи, які почали розуміти безперспективність протиставлення названих
позицій у субстанціалізмі. З'являється некласична філософія, а з нею–і нове розуміння буття. Некласична
філософія звернула увагу на те, що всі і всілякі розмови про буття мають сенс лише в межах усвідомлення
дійсності. Випливає нова теза: буття є ніщо інше, як інтенція свідомості, її націленість на те, щоби фіксувати
будь-що у статусі того, що постало як предмет свідомості та усвідомлення. Тобто буття є першою і
необхідною умовою будь-якого людського усвідомлення. Свідомість завжди є усвідомленням чогось, а тому і
першою визначеністю будь-яких актів свідомості є фіксація факту буття цього “чогось”. Тому поза свідомістю
ніякого буття не існує; принаймні, про нього ми нічого не знаємо і сказати нічого не можемо.
45.Окресліть основні концепції походження свідомості; покажіть їх позитивні і негативні сторони.

До авторитетних концепцій можна віднести: теологічну, дуалістичну, еволюційну, трудову, теорію єдиного
інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези, зазначаючи водночас переваги та недоліки
кожної концепції.
Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог “вдунув у
неї дух живий”, наділивши, таким чином, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із
її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок
нього людина почала розрізняти добро та зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково,
фрагментарно. В той же час наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське
прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін. Безумовним позитивним моментом теологічної
концепції постає те, що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсолютного, вищого, не
обмежує її аспектами існування людини та її виживання. Проте вона залишає поза розглядом зв’язок
свідомості із людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояснює
не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.
Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-

чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або
двох субстанцій) – матеріальних та ідеальних. Вони існують і тісному переплетінні між собою, а всі явища
дійсності постають лише різними мірами їх єдності. Дуалістична концепція може бути виправдана внаслідок
того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настільки різкі межі, що звести їх одне до одного або до
якогось спільного кореня майже неможливо; ця концепція дозволяє нам виразно усвідомлювати докорінні
відмінності між явищами матеріальними та духовними. І. Кант із цього приводу наголошував: “Існують два
основні стовбури людського пізнання, що зростають, можливо, з єдиного, загального, але нам не відомого
кореня...”.
Концепція єдиного інформаційного поля базується на тезі, яка не викликає серйозних заперечень: усі
процеси світу супроводжуються обміном інформації. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що
існує єдине поле інформації усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість — один із проявів
інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна
звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї прямий стосунок. Зазначена концепція фіксує факт
існування такого стосунку, до того ж вона по-своєму переконливо, із посиланнями на новітні данні науки,
пояснює зв’язок свідомості із мозком людини. Вона стверджує, що людський мозок можна уподібнити до
складного приймача: його деталі необхідні для прийому радіохвиль, але вони не мають нічого спільного із їх
змістом. Соціальне середовище та соціальна діяльність виконують функції “настроювання” мозку на необхідні
параметри дії, тому поза ними свідомість не виникає. Ця концепція безумовно виправдана, але навряд чи
здатна пояснити складності та нюанси реального функціонування людської свідомості, у тому числі,
наприклад, єдність свідомості та людських почуттів, переживань, прагнень до вищого та кращого.
Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана «теорія панспермії»
стверджує, що насіння життя («сперма») розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає
результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів. У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що
внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих
організмів, з'являються психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує саму можливість змін
організмів через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше. Крім того,
концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх
природних умов, скільки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички. Нарешті, дослідження
еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості
самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим заперечення зв'язків
людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості – із певними особливостями
будови людського організму, наприклад, існування людини у двох статях, із особливостями вікового розвитку
людини та ін.
Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвитку праці враховують
археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато чого при цьому все
одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстають від нас у часі на 2,5
млн.років. Але справді помітні прояви людської свідомості, пов'язані із спеціальними похованнями людей,
наскельними малюнками та ін., з'являються в інтервалі 100—35 тис. років тому (6, 11). Отже, “трудова теорія”
не пояснює, чому при наявності “праці із знаряддями” історичний процес формування свідомості був
фактично або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий час. Справедливі також зауваження,
згідно з якими саме виготовлення знарядь праці потребувало досить розвиненого інтелекту. З іншого боку,
зв'язок мислення та пізнання з технологіями людської праці досить очевидний. Отже, зв'язок є, але чи є він
визначальний з боку праці щодо свідомості? Напевно, він складніший, багатофакторний та неоднозначний. По
сьогоднішній день всі спроби прилучити розвинених тварин до стабільних дій із елементарними
допоміжними засобами діяльності не дали позитивних результатів; а головне те, що у тварин не формується
предметне сприйняття дійсності. Це свідчить про те, що задля того, щоби діяльність із знаряддями привела до
формування розвиненої свідомості і культурно-історичного процесу, необхідно мати в наявності досить
високо розвинений інтелект, або, хоча б, зародки свідомості. Виходить, що свідомість повинна ніби
передувати своїй власній появі. Тому трудова концепція навіть у логічному плані залишається не коректною.
Субстанційна концепція намагається подати свідомість як конкретне, на рівні людини виявлення вихідної
засади світу – духу, або ідеї, або світового розуму. Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість
еволюційних процесів як рух да найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює
і динамізм процесів буття, і деякі характеристики свідомості. Проте і вона нагороджує нас серією складних
питань; наприклад, субстанційні характеристики за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, значить,
найпотужнішими, проте, як ми знаємо, свідомість тримається на постійному внутрішньому зусиллі; якщо
свідомість початково є ідеальною, навіщо для її проявів потрібна недосконала матеріальна реальність?
Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про те, що жодна з
них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та
акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та
оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається,
проте наявні її фрагменти дають можливість уявити її собі досить повно та виразно.
провідні чинники виникнення та функціонування свідомості:
-загальнокосмічний чинник, що засвідчує принципову спорідненість процесів свідомості із усім багатством

космічних явищ та процесів; це проявляється, зокрема, у поміченому ще давніми греками здатності нашої
свідомості прийняти у свій зміст як своє та зрозуміти все, що відбувається у космосі, яким би віддаленим воно
не було від реальних потреб людини; сьогодні цей чинник проявляє себе у вже неодноразово згаданій
спроможності людського мозку ввібрати в себе всю інформацію космосу; а дехто із психологів та
культурологів вважає факт зачарованості людини спогляданням зоряного неба як свідчення пробудження
найпершого родинного джерела людського духу;
-трансцендентальний чинник, який можна віднести і на рахунок зв’язку людської свідомості із

абсолютним, так і на рахунок проявів у ній ознак субстанційності; цей чинник проявляє себе у здатності
свідомості продукувати абсолютні, еталонні виміри сущого, а також у її певній самовладності,
саморефлексивності, у її прагненні та здатності виходити за всі та всілякі межі, включати всеможливий зміст у
своє наповнення;
-інформаційний чинник – людська свідомість здатна “знімати” з будь-якого сущого його внутрішні та
зовнішні форми, переводячи це суще в процес формальних співвідношень та комбінаторик; а це значить, що
людська свідомість органічно пов’язана із інформаційними процесами і постає, на думку деяких філософів,
здатністю опановувати та оперувати “чистою інформацією”;
-природно-біологічний чинник вказує на те, що людську свідомість не можна відірвати від природних
процесів хоча б у тій їх частині, яка постає як своєрідність земних планетарних процесів у єдності органічних
хімічних процесів, рослинного та тваринного світу; свідомість пов’язана із психікою, а остання – із загальними
умовами та особливостями розвитку нашої планети; нарешті, надзвичайна пластичність людського організму,
його чутливість, багатоелементність і т. ін. Також постають реальними моментами функціонування та провів
свідомості;
-психологічний чинник дозволяє осмислювати свідомість як в аспекті внутрішнього самоврегулювання

людиною своїх життєвих дій та процесів, так і в її єдності із людською тілесністю, нейрофізіологією та
життєвою енергетикою; сьогодні відома ціла низка феноменів, що засвідчують надзвичайні можливості
людської психіки, проте остання невід’ємна від процесів свідомості, оскільки всі психічні процеси людини
зумовлені предметним змістом психіки, який здатна постачати тільки свідомість;
-соціально-діяльний чинник пов’язаний із тим, що людська свідомість вписана у історичний досвід людства
та, значною мірою, - у історичний досвід розвитку людської діяльності; в елементарному своєму виявленні
свідомість постає як здатність людини поводитись із речами культури людським чином, вміти їх
використовувати та, принаймні, - відтворювати; цей чинник дозволяє також помітити такий дуже важливий
момент: хоча свідомість реально існує як характеристика та здатність окремої людини, за суттю вона постає
явищем соціальним, а, значить, - загальнолюдським; у певному сенсі свідомість неподільна, оскільки і її зміст,
і умови її реального буття створюються спільними людськими зусиллями, а тому й між людьми можливі
порозуміння;
-культурно-історичний чинник засвідчує принциповий зв’язок свідомості із сенсами, їх утворенням та

функціонуванням; культуру часто виводять із поняття культу, а, отже, із прагнення до вищого, священного,
вічного, - культура вбирає все це у свій зміст, а тому для свідомості вона постає, з одного боку, мірою її
творчих самовиявлень, а, з іншого боку, вічним джерелом прилучення до сфери найперших та найвищих
життєвих сенсів;
-антропологічний чинник дозволяє побачити свідомість у специфічно людських вимірах та окресленнях,

наприклад, у окресленнях статевих її проявів, у окресленнях людського страждання та прагнення, людських
здоров’я та хвороби, норми та патології у психіці, містичних самозаглиблень, видінь та марень і т. ін.;
-індивідуально-особистісний чинник формування свідомості фіксує її єдність із життям та біографією

конкретної людини, із подіями такого життя, індивідуальними особливостями та характеристиками даної
людини, її здібностями, перевагами та вадами і т. ін.
Лише врахування усіх зазначених чинників може врятувати нас від однобічних підходів до розуміння,
оцінки, трактувань свідомості. Свідомість постає ніби своєрідним перехрестям, де поєднуються сили та
тенденції, що діють через взаємодію конкретних часткових форм сущого та еволюцію окремих форм життя, та
сили і тенденції світового цілого.Вихідна суперечність людської свідомості: вона, звичайно, постає свідомістю
кожної конкретної людини, але водночас виходить далеко за межі обслуговування суто індивідуального
людського життя, сягаючи, рівня таких питань, як початок світу взагалі, сенс життя та ін. У реальному
людському житті це проявляється у тому, що людська свідомість вбирає у себе суспільно-історичні
досягнення, знання, поняття, ідеї, а не лише індивідуальний життєвий досвід. Тому свідомість не можна
розглядати як дуже досконалий інстинкт. Можна сказати, що лише тоді, коли долається інстинктивна дія,
починається свідомість. Бо з появою свідомості з'являється принципово нове мотивування та регулювання
діяльності. Отже, свідомість як предметна, змістовна свідомість — це оперування поняттями, а останні
потребують інтелектуального конструювання від певного початкового пункту. Тому і в індивідуальному
розвитку особи відлік її життєвої історії, як звичайно, розпочинається з того моменту, коли людина усвідомила
себе, тобто зафіксувала щось як початкове, а потім стала приєднувати до того початку подію за подією, з
певними оцінками та значеннями. Отже, свідомість — це самодіяльний, самостворювальний процес
вписування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів у тотальне поле інтелектуального предметного
конструювання
46. Розкрийте та поясніть структуру свідомості та її функції; в чому полягає життєве значення цих
функцій?
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі
філос. школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна
психологія. Складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її
функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у
нерозривній єдності. Можна стверджувати, що структура свідомості є єдністю її властивостей та похідних від
них форм прояву. Структуру свідомості можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість
функціонує в єдність самосвідомості, свідомого та несвідомого, за складовими власне свідомість складається
із мислення, емоцій і почуттів та волі. Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці.
Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і спрямовує. Своєю
чергою, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення набуває значення
автоматизму. Такі дії забезпечує несвідоме чи підсвідоме функціонування психіки. Вищим рівнем свідомості є
самосвідомість. Це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні
самосвідомості людина здійснює самооцінку та самоконтроль. Вона є обов'язковим елементом свідомості;
без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. В основі
самосвідомості лежить рефлексія–специфічний спосіб мислення, що його можна назвати “подвійним
баченням”, тобто це розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх
станів, знань, уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості. Весь цілісний світ
людського духу можна уявити у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро
свідомості становить мислення–оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Усі
складники людс. свідомості предметне насичені. Формою представлення предметного змісту дійсності в
свідомості людини є знання. Внаслідок сказаного стає зрозуміло, що взаємодію свідомості людини з дійсністю
можна виразити так: свідомість–знання– дійсність. Без знання свідомості не існує, бо саме у знанні
виявляється ідеальний статус її буття. Специфіка мислення полягає в оперуванні предметним змістом
свідомості, тобто мислення–це знання в дії; провідною формою мислення постають загальні поняття. Сфера
емоцій людини–це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутріш. стан, що виявляє
ставлення особи до зовнішніх подій. Вищим рівнем емоцій є духовні почуття, які формуються унаслідок
усвідомлення зв'язків особи з найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття
характеризуються предметним змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна
сфера здійснює значний вплив на всі прояви свідомості людини. Ще однією складовою частиною дух. світу
людини є воля. Вона виявляється у здатності людини мобілізувати і сконцентрувати всі дух. та фізичні сили на
виконанні мети. Ознакою вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси. У
сфокусованому варіанті виділяють 3 основні функції свідомості: пізнавальну, самосвідомості та творчу.
Докладніше вони розкриваються так: пізнавальна, інформативна, орієнтувальна, контрольно-регулятивна,
оціночна, цілепокладання, прогнозування, організаційно-вольова, соціально-адаптивна. Їх зміст, фактично,
вже висвітлений у попередньому розгляді і проблем свідомості, і проблеми людського буття. До вищих
функцій свідомості відносять функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.
47.Розкрийте зміст основних ознак свідомості та поясніть їх. Зв’язок свідомості і мови.
Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозволяє зробити висновок про те, що жодна з
них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та
акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та
оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається,
проте наявні її фрагменти дають можливість уявити її собі досить повно та виразно.
На основі розгляду зазначених концепцій можна виділити наступні провідні чинники виникнення та
функціонування свідомості:
-загальнокосмічний чинник, що засвідчує принципову спорідненість процесів свідомості із усім багатством

космічних явищ та процесів; це проявляється, зокрема, у поміченому ще давніми греками здатності нашої
свідомості прийняти у свій зміст як своє та зрозуміти все, що відбувається у космосі, яким би віддаленим воно
не було від реальних потреб людини; сьогодні цей чинник проявляє себе у вже неодноразово згаданій
спроможності людського мозку ввібрати в себе всю інформацію космосу; а дехто із психологів та
культурологів вважає факт зачарованості людини спогляданням зоряного неба як свідчення пробудження
найпершого родинного джерела людського духу;
-трансцендентальний чинник, який можна віднести і на рахунок зв’язку людської свідомості із

абсолютним, так і на рахунок проявів у ній ознак субстанційності; цей чинник проявляє себе у здатності
свідомості продукувати абсолютні, еталонні виміри сущого, а також у її певній самовладності,
саморефлексивності, у її прагненні та здатності виходити за всі та всілякі межі, включати всеможливий зміст у
своє наповнення;
-інформаційний чинник – людська свідомість здатна “знімати” з будь-якого сущого його внутрішні та
зовнішні форми, переводячи це суще в процес формальних співвідношень та комбінаторик; а це значить, що
людська свідомість органічно пов’язана із інформаційними процесами і постає, на думку деяких філософів,
здатністю опановувати та оперувати “чистою інформацією”;
-природно-біологічний чинник вказує на те, що людську свідомість не можна відірвати від природних
процесів хоча б у тій їх частині, яка постає як своєрідність земних планетарних процесів у єдності органічних
хімічних процесів, рослинного та тваринного світу; свідомість пов’язана із психікою, а остання – із загальними
умовами та особливостями розвитку нашої планети; нарешті, надзвичайна пластичність людського організму,
його чутливість, багатоелементність і т. ін. Також постають реальними моментами функціонування та провів
свідомості;
-психологічний чинник дозволяє осмислювати свідомість як в аспекті внутрішнього самоврегулювання

людиною своїх життєвих дій та процесів, так і в її єдності із людською тілесністю, нейрофізіологією та
життєвою енергетикою; сьогодні відома ціла низка феноменів, що засвідчують надзвичайні можливості
людської психіки, проте остання невід’ємна від процесів свідомості, оскільки всі психічні процеси людини
зумовлені предметним змістом психіки, який здатна постачати тільки свідомість;
-соціально-діяльний (або окремо – соціальний та діяльний) чинник пов’язаний із тим, що людська

свідомість вписана у історичний досвід людства та, значною мірою, - у історичний досвід розвитку людської
діяльності; в елементарному своєму виявленні свідомість постає як здатність людини поводитись із речами
культури людським чином, вміти їх використовувати та, принаймні, - відтворювати; цей чинник дозволяє
також помітити такий дуже важливий момент: хоча свідомість реально існує як характеристика та здатність
окремої людини, за суттю вона постає явищем соціальним, а, значить, - загальнолюдським; у певному сенсі
свідомість неподільна, оскільки і її зміст, і умови її реального буття створюються спільними людськими
зусиллями, а тому й між людьми можливі порозуміння;
-культурно-історичний чинник засвідчує принциповий зв’язок свідомості із сенсами, їх утворенням та

функціонуванням; культуру часто виводять із поняття культу, а, отже, із прагнення до вищого, священного,
вічного, - культура вбирає все це у свій зміст, а тому для свідомості вона постає, з одного боку, мірою її
творчих самовиявлень, а, з іншого боку, вічним джерелом прилучення до сфери найперших та найвищих
життєвих сенсів;
-антропологічний чинник дозволяє побачити свідомість у специфічно людських вимірах та окресленнях,

наприклад, у окресленнях статевих її проявів, у окресленнях людського страждання та прагнення, людських
здоров’я та хвороби, норми та патології у психіці, містичних самозаглиблень, видінь та марень і т. ін.;
-індивідуально-особистісний чинник формування свідомості фіксує її єдність із життям та біографією
конкретної людини, із подіями такого життя, індивідуальними особливостями та характеристиками даної
людини, її здібностями, перевагами та вадами і т. ін.
Лише врахування усіх зазначених чинників може врятувати нас від однобічних та спрощених підходів до
розуміння, оцінки, трактувань свідомості, відкриє шлях до її належного цінування. Свідомість постає ніби
своєрідним перехрестям, де поєднуються сили та тенденції, що діють через взаємодію конкретних часткових
форм сущого та еволюцію окремих форм життя, та сили і тенденції світового цілого. Звідси випливає вихідна
суперечність людської свідомості: вона, звичайно, постає свідомістю кожної конкретної людини, але водночас
виходить далеко за межі обслуговування суто індивідуального людського життя, сягаючи, наприклад, рівня
таких питань, як початок світу взагалі, сенс життя та ін. У реальному людському житті це проявляється у тому,
що людська свідомість вбирає у себе суспільно-історичні досягнення, знання, поняття, ідеї, а не лише
індивідуальний життєвий досвід. Так само, як людина не є суто біологічною істотою, так і її свідомість не може
бути зведена до її природних передумов — психіки тварин. У формуванні свідомості визначальну роль
відіграла не біологічна еволюція, а діяльність людини як суспільної істоти. Тому свідомість не можна
розглядати як дуже досконалий інстинкт. Можна сказати, що лише тоді, коли долається інстинктивна дія,
починається свідомість. Бо з появою свідомості з'являється принципово нове мотивування та регулювання
людського буття, та і їх назва достає досить інформативною. До вищих функцій свідомості відносять функції
сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.
оціночна: визначення на сонові ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;
49.Окресліть основні аспекти співвідношення свідомості, характерних рис людської діяльності та

творчості. Завдяки чому людина здатна не тільки пізнавати світ, а й перетворювати його?
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та
психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз,
екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх
досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності
розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини
перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять — це і здатність актуалізувати минуле (функція
свідомості), і, водночас, наявність у свідомості певних образів, понять та переживань (структурні одиниці чи
форми свідомості). Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її
властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву. Враховуючи це, структуру свідомості
можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдність самосвідомості, свідомого та
несвідомого (і підсвідомого), за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та
волі. Така структура свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці. Поняття “психіка людини” ширше
порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме.
Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не
стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній
взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і
спрямовує. Своєю чергою, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення
набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме чи
підсвідоме функціонування психіки.

своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість — це діяльність душі людини, її
спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог “Я” з самим собою. В основі самосвідомості лежить
рефлексія — специфічний спосіб мислення, що його можна назвати “подвійним баченням”, тобто це
розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень,
цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.
Виходячи з цієї схеми та вдаючись до значного спрощення, весь цілісний світ людського духу можна уявити
у вигляді трьох великих сфер: мислення, емоцій та почуттів, волі. Ядро свідомості становить мислення —
оперування предметним змістом, який свідомість має у вигляді знання. Предметний зміст свідомості означає,
що ми завжди бачимо в речах значно більше, ніж те, що дають нам відчуття. Наприклад, скульптор бачить у
дереві майбутню скульптуру, різьбяр — майбутній виріб, хоча чуттєво їм надано лише дерево. Усі складники
людської свідомості предметне насичені. У зв'язку з цим, коли ми дивимося на картину, то відчуваємо емоції
не з приводу барв або кольорових плям, а з приводу тих сюжетів із життя, що їх можемо угледіти в
зображеному. Формою представлення предметного змісту дійності в свідомості людини є знання, бо саме в
знанні дійсність постає перед людиною як сукупність буттєвих одиниць. Внаслідок сказаного стає зрозуміло,
що взаємодію свідомості людини з дійсністю можна виразити так: свідомість – знання – дійсність. Без знання
свідомості не існує, бо саме у знанні виявляється ідеальний статус її буття. В певному сенсі свідомість і знання
є те ж саме, проте поняття свідомості дещо ширше, бо воно включає в себе не лише рефлексію на дійсність
(знання, “відання”), а й рефлексію на результати першої рефлексії, тобто певні дії із знанням, певне їх
використання. Специфіка мислення полягає в оперуванні предметним змістом свідомості, тобто мислення – це
знання в дії; провідною формою мислення постають загальні поняття. Найпростіші поняття (наприклад
“будинок”) фіксують необхідні та суттєві властивості певного класу речей.
Сфера емоцій людини — це процес переживання життєвої значущості явищ і ситуацій, внутрішній стан, що
виявляє ставлення особи до зовнішніх подій. Так, позитивні емоції (радість, задоволення), як результат
корисних чи приємних впливів, спрямовані на їх досягнення чи збереження, а негативні (ненависть, жах) —
стимулюють активнії^ь на втечу від відповідних впливів або послаблення їх дії. Вищим рівнем емоцій є духовні
почуття (наприклад, почуття любові), які формуються унаслідок усвідомлення зв'язків особи з
найсуттєвішими соціальними та екзистенціальними цінностями. Почуття характеризуються предметним
змістом, постійністю, значною незалежністю від наявної ситуації. Емоційна сфера здійснює значний вплив на
всі прояви свідомості людини, виконує функцію засади діяльності.
Ще однією важливою складовою частиною духовного світу людини є воля. Вона виявляється у здатності
людини мобілізувати і сконцентрувати всі духовні та фізичні сили на виконанні мети, яка не має
безпосереднього біологічного значення (бо в останньому випадку можуть спрацьовувати інстинкти). Ознакою
вольовитості виступає уміння приглушити в собі безпосередні життєві імпульси, хоча вольові акти можуть
стимулюватись не лише розумом, знанням, а й емоціями, ціннісними установками. У будь-якому разі людська
воля пов'язана з людською предметністю, зміст якої доступний лише свідомості.
людського буття, да і їх назва достає досить інформативною. До вищих функцій свідомості відносять функції
сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання; їх зміст ми також вже розглядали.
50. Назвіть основні види пізнання та поясніть їх співвідношення.
Проблеми пізнання досліджує розділ філософії під назвою "гносеологія". Необхідно зауважити, що
гносеологія була більше характерною для часів класичної філософії, оскільки розглядала пізнання з позиції
відстороненого спостереження, а епістемологія – це більше явище некласичної філософії.
При осмисленні наведеного розуміння пізнання важливо звернути увагу на те, що реально здійснює
пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина з усіма її життєвими проблемами, можливостями,
бажаннями та пристрастями. Цей момент входить у поняття об’єкта та суб’єкта як вихідні поняття гносеології.
Суб’єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває
знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням. Об’єкт пізнання —
фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб’єктивної, розумової, душевної та ін.), який
не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямована пізнавальна активність. щось
пізнати та зрозуміти бажання проникнути в потаємні глибини речей, опанувати їх, впливати на них. Цей
момент у пізнанні робить його живим, енергійно напруженим, емоційним, злитим із волею та бажанням.
Багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання, серед яких перш за все
фігурують такі:
• життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської

існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;
• мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не
предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір
проявам уяви, фантазії, суб’єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи
випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво;
• наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та
знання;
- релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об’явлення,

того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; сама історія людства переконливо це
доводить;
- екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці ХХ ст., також залишається для
Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес,
в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.
51.В чому полягає проблематичність буття людини? Чим буття людини відрізняється від її життя
та існування?
В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську
неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв’язок
людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в
такому феномені, як проблематичність людського буття. З одного боку, ця проблематичність проявляє
себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою
її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це
значить, що людські якості не з’являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї ростуть
волосся. З іншого боку, проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися,
причому інколи – досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її
буття постає відкритим та незавершеним. Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні
норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення “міри людяності” певної конкретної
людини. В історії людства можна знайти колосальну кількість прикладів, які свідчать, що певні якості, які
деякий час вважаються необхідною та невід’ємною людською характеристикою, раптом переходять,
зникають, а те, що вважалося раніше неможливим для людини раптом перетворюється на норму та, навіть,
престижну якість. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною,
окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних
патологій чи-то вад. А тому мати людський організм – це для буття людини умова необхідна, проте
недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній грунтуватися, але її
перевищувати. Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих
сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення. Що
треба додати до біофізичної організації людини такого, що перевело би останню у людський спосіб буття?
Напевне - і ми всі це чудово знаємо – треба включити людину в соціально-культурні процеси, де відбудеться
своєрідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а
деяким буде надано принципове інакше спрямування. Врешті, людина повинна просто опанувати людськими
способами діяльності, починаючи від найпростіших, на зразок того, щоби пересуватися на ногах, їсти і пити з
посуду, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та
свідоме дотримання норм суспільного життя. Поза всім цим людина буде реальною істотою, проте ще не
людиною. Але й цього, напевне, недостатньо, оскільки, врешті, людину можна ввести в соціальне життя
певним дресируванням, яке передбачає постійний контроль та настанову, але, може статися, що вони чомусь
відпадуть та майже автоматично відпадуть і набуті навички соціальної поведінки. Такі явища в історії людства
не рідкісні, оскільки майже у будь-якому суспільстві у засобах соціалізації присутні елементи соціальної
дресури, а вони супроводжуються за певних умов десоціалізацією певної кількості людей, що чомусь “випали”
із соціальних зв’язків. Що потрібно додати до включення людини в соціально-культурні процеси задля того,
щоби людський спосіб буття не був засвоєний механічно? – Звичайно ж, свідомість та усвідомлення, тобто
вміння самостійного осмислювання та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом
людства та власним досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами. А
інакше ми будемо мати справу не із людиною, а із певними соціальними “зомбі”, біо-роботами,
запрограмованими на здійснення певних соціальних операцій. Звичайно, суспільству і окремим людям інколи
вигідно мати справу саме із “зомбі”, із людьми, які бездумно та слухняно будуть виконувати певні
розпорядження чи установки, що надходять від “господаря”, але суспільство, культура, творчість за таким
режимом людської діяльності ні розвиватися, ні нормально функціонувати не змогли би. Отже, свідомість, як
вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід’ємною складовою
того, що ми називаємо “бути людиною”. Здавалося б, на цьому окреслення цього феномену можна вважати
завершеним, проте це не зовсім так. Бо перед нами постає, наприклад, таке питання: а хто виробляє ті норми,
принципи, цінності, які людина потім повинна сама вміти використовувати? І тут ми повинні зрозуміти, що
мало мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувались у певну цілісність, яку ми
звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати,
тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси. За великим рахунком це значить, що ми повинні опанувати
тим, що називається “гідним мисленням” і що інтенсивно вивчалося та обговорювалося у світовій філософії на
протязі всієї її історії, а прямо – Сократом, Б.Паскалем, М.Хайдеггером, М.Мамардашвілі. Коли ми,
окреслюючи феномен людського буття, доходимо до останнього пункту – виведення людського мислення на
рівень творення духовного універсуму – то починаємо розуміти, що саме цей останній пункт і постає
вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцінки,
а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування.
Розглянувши основні сходинки входження у людське буття, ми можемо тепер зрозуміти, який сенс має,
наприклад, звернений до людей заклик: “Будьте ж людьми!”; суто емпірично цей заклик безглуздий, оскільки
з ним ми звертаємося саме до людей, а не до, наприклад, дерев. Вони вже люди, проте, коли ми чуємо такий
заклик, ми розуміємо, що тим, до кого він звернений, бракує чогось важливого із тої ієрархії сходинок
людського буття, які є необхідними та достатніми. Тому тепер і проблематичність людського буття може
постати для нас дещо в іншому плані: можна спокійно жити і діяти в суспільстві, не лише не завершивши
сходження до людського способу буття, а лише набувши його найнижчі ознаки, та й то – суто механічно. А ось
такі випадки загрожують суспільству суттєвими неприємностями і навіть – трагедіями, оскільки в такому
випадку на зовнішньо правильні межі суспільних дій людини вирішальний вплив чинять не власно людські
якості, а стихія матеріально-біологічних факторів, які, як відомо, самі собою подібних меж не утворюють,
скоріше - їх руйнують. Ще у ХІХ ст. ціла низка європейських мислителів та філософів застерігали людство від
закликів до так званої “народної революції”, яка скоріше за все буде розгулом стихії, а її наслідки –
руйнівними для цивілізації, що, власне кажучи, і засвідчила соціалістична революція в Російській імперії. Тому
бути людиною або перебувати у людському способі буття – це значить боротися за них, відвойовувати у
природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і
постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього
драматизму, але й – справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.
Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо
тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування,
чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати. Буття людини, як ми
з’ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як
певний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із
середовищем та зберігати свою ідентичність за зміни зовнішніх чинників. Звичайно, це не значить, що ми
тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні, тому що, врешті, від
народження людина отримує унікальний організм із такими можливостями, яких ми не знаходимо більше
ніде. Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не повною мірою, проте ми знаємо, що людський
організм – це своєрідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей. За судженнями
Г.Сковороди, людина у відношенні до космосу являє собою щось подібне насінню, у якому в потенції
знаходиться велика рослина. Проте у прикладенні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в
суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що
відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою
між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий
інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були
різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя. При цьому як в народній мудрості, так
і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов’язково
задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не
даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і
прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та
пережити те, поза чим життя себе не виправдовує. Отже, у прикладенні до людини поняття життя можна
вживати принаймні у двох сенсах: у вузькому – як здатність бути реальним організмом із усіма його
необхідними функціями, так і в широкому – як змістовне наповнення певними вчинками та діями того часу,
який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно
позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв’язки із іншими
сущими, явищами та процесами. В плані існування ми можемо вести розмови, наприклад, про те, чим
зумовлені форми нашого тіла, чому нам для життя потрібне повітря і т. ін. Тому для людини існувати – це
значить просто бути у наявності та у певних зв’язках із оточенням, явищами та процесами світу.
Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих
для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.
52. Розкрийте співвідношення понять «людина–індивід–особа–особистість–індивідуальність».
«особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тома поза індивідом особи немає. До поняття
особи включають 3 моменти: по-перше, особа – це суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків, тобто той, від якого
продукуються соціальні ідеї та до кого вони спрямовані, за цією характеристикою особа постає у певних
соціальних ролях. По-друге, особа характеризується через особливий неповторний внутрішній світ людини з
темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, цінностями. По-третє, особа представ перед нами як
людська «самість», вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних, інтелектуальних якостей. Якщо людська
особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, вона стає людською особистістю – самодіяльною соціальною
та інтелектуальною одиницею. Внаслідок унікальності і неповторності особистості, існує дещо таке, що може
виконати лише вона, і прагне виконати, людська особистість набуває рис індивідуальності.
людської індивідуальності стає все людськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських
або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значення: коли чогось досягає
якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.
53.Розкрийте зміст поняття цінностей та окресліть вихідні цінності людського буття.
Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких

асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення,
без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає
і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність
усвідомлює і свою певну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна
лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є
люди, але в чомусь - не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість,
усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у
стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то
це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.
Поняття індивідуальності фактично означає, що ми маємо справу із розвиненою особистістю.

Для людської індивідуальності, а, отже - особистості (як і для будь-якої людини) велике значення
мають ціннісні орієнтири. Поняття цінностей позначає не стани чи властивості речей самих по собі
(або в контексті реальних предметних співвідношень), а їх якісні прояви щодо людини. Цінність —
це значущість чогось для людини; за змістом цінність постає як представлене у відношенні
реальне, життєве ядро особистості. Можна на цей рахунок висловитись афористично: скажи мені,
якими є твої цінності, і скажу, хто ти є. Цінність характеризує людську особистість цілісно, не
розчленовано, не аналітично. Звідси випливає, що поняття цінностей у певному сенсі протистоїть
поняттю знання; людина може знати, що певна річ нічого не варта в аспекті її речових якостей, але
для неї може бути надзвичайно цінною як спогад, родинна реліквія та ін. (згадаймо, як Тарас
Бульба загинув, не побажавши залишати ворогам своєї люльки). Оскільки цінність постає як
цілісний, інтегральний мотив діяльності, то конкретні людські вчинки вказують, що для певної
людини постає її справжніми цінностями. З одного боку, це так тому, що людина досить часто не
може раціональними аргументами довести, чому певні речі (або стосунки) є для неї цінностями. З
іншого боку, реальні ситуації життя (особливо так звані “критичні ситуації”) досить часто можуть
виявити, навіть несподівано для самої людини, її справжні, глибинні ціннісні орієнтації, які можуть
не збігатися із свідомими уявленнями про них. Хоча цінності мають індивідуалізований характер, до
найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести:
• насамперед найвищу цінність — саме людське життя; визнання життя людини найвищою
цінністю постає вихідним принципом сучасного гуманізму (людина – завжди мета, але не засіб);
• із такого визнання органічно випливає у значенні другої за важливістю цінності право людини
на вибір свого життєвого призначення. Це означає, що перше право розпорядитися життям
належить самій людині;
• якщо це так, то наступною цінністю для людини є свобода.
Проблема свободи давно хвилює філософів. Чи має людина свободу? Чи може вона бути
самовладною у своїх вчинках? Навряд чи слід переконувати когось у надзвичайній важливості цих
питань. Під свободою загалом розуміють наявність у людини можливостей для максимального
самовиявлення. У цьому розумінні свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд,
свобода і є відсутністю опору діям людини, відсутністю обмежень. Але насправді це не так, по-
перше, тому що повна відсутність меж приводить до повної невизначеності, тобто постає не
реальною для людини ситуацією, а по-друге, безмежність зробила б невизначеними і
неможливими будь-які оцінки, у тому числі - оцінки й самої свободи як свободи; в такому розумінні
свобода постає у своїх негативних проявах. Свобода є радше подолання меж, розширенням меж, а
не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає обмеження, а, значить, - необхідності. До
філософських ідей Б.Спінози відносять визначення свободи як пізнаної необхідності. Як бачимо, тут
враховується зв’язок свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати певну необхідність ще не
означає здобути свободу, хоча пізнання необхідності є дійсною умовою свободи. Отже, свободи
немає поза необхідністю, але перебування в межах необхідності також не дає нам свободи.
Свобода, крім того, передбачає можливість змінити необхідність, по-іншому її упорядкувати або
спрямувати. Буквально вся культурна та виробнича діяльність людини пов’язана з використанням
певних природних необхідностей через їх зміну. Дії людини, яка не звертає уваги на необхідність,
стають не свободою, а сваволею, яка, врешті, може мати згубні наслідки для людини, суспільства,
культури. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому рухові. Розглянуті аспекти
свободи дають можливість виділити основні позиції у підходах до неї: волюнтаризм – наполягання
на необмежених можливостях людських дій, на їх залежності виключно від бажання та волі;
фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все в людському житті наперед та
однозначно визначено; детермінізм – визнання внутрішньої зумовленості свободи необхідністю;
оказіоналізм – заперечення можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі із
обставинами життя, визнання таких зв’язків виключно випадковими.
У сьогоднішніх розмовах про свободу важливо вміти проводити її диференціацію за певними

видами та проявами. Як звичайно, розрізняють такі види свободи. Зовнішня свобода: можливість
змінювати обставини життя практично, реально. Внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та
сміливість думки за будь-яких обставин життя. Свобода дії: коли людина не заблокована фізично у
здійсненні певних операцій. Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у
внутрішньому ставленні до будь-чого і здатна сама виробляти таке ставлення, обирати його,
керувати ним. Негативний характер свободи (або негативна свобода): це “свобода від чогось” (від
нагляду, обмежень, скерувань, примусу та ін.). Вірогідний характер свободи: це можливість вибору
з певних варіантів; вірогідну свободу інколи схильні ототожнювати із свободою як такою або й
навіть вважати вирішальною ознакою свободи. В цьому сенсі інколи кажуть, що свобода є там, де
існує можливість вибору. Проте, далеко не кожний вибір, якщо він реально можливий, виводить
нас на свободу; наприклад, коли нам пропонують вибір між ситуаціями, що носять однаково
примусовий характер, або, коли пропонують обрати спосіб нашої страти, то вибір є, але свободи
немає. Отже, вірогідна свобода містить ознаку свободи – можливість здійснити певну дію, наявність
вибору, проте це далеко не завжди є та свобода, яка може вести до розширення наших
можливостей. Вірогідна свобода не обов’язково збільшує (або породжує) свободу. Позитивно-
творчий характер свободи: уміння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти
“відмички” до її розв’язання та змінити її. В цьому сенсі свобода – це завжди можливість більшої
свободи. Або: свободу здатна породжувати тільки свобода. Отже, можемо зробити висновок:
свобода — це передусім не те, що надано людині (хоч зовсім вилучати цей момент із життя не
можна, бо людина початково перебуває в становищі “можливості свободи” внаслідок своєї
біологічної незапрограмованості), а те, що людина здобуває своєю думкою, волею та дією.
До людських цінностей відносять також моральні (добро, сумління мужність), естетичні (краса,
гармонія), соціокультурні та ін.
В загальному плані важливо зрозуміти цінності не в якості зовнішнього щодо особистості явища,
а в якості прямого продовження особистості, адже цінності засвідчують нам, що саме та чи інша
особистість вважає для себе найпершим, необхідним, невід’ємним. І навпаки, якщо людина
проголошує якісь речі як свої цінності, проте ладна від них відвертатись, навряд чи це є її справжні
цінності.
Таким чином, розгляд співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість –

індивідуальність” дає нам сукупне, цілісне бачення характеристик людини, а також визначає місце
та значущість особистості в проявах людини. Можна стверджувати, що людина тоді повною мірою
реалізує свої можливості та завдатки, коли вона стає особистістю, а особистість – це завжди
розширення простору людської присутності в світі.
54. Охарактеризуйте філософське розуміння свободи та подайте її різновиди. Розкрийте співвідношення

свободи і необхідності в людському житті.
На перший погляд, свобода і є відсутність опору, спротиву діям людини, відсутністю обмежень. Але це не так.
Відсутність меж була б повною невизначеністю, по-друге, безмежність зробила б невизначеними і
відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності.
До філософських ідей Спінози відносять визначення свободи як пізнаної необхідності. Тут враховується
зв'язок свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати певну необхідність ще не означає здобути свободу,
хоча пізнання необхідності є дійсною умовою свободи. Отже, свободи нема поза необхідністю, але
перебування в межах необхідності також не дає нам свободи. Свобода передбачає можливість змінити
необхідність. Буквально вся культурна і виробнича діяльність людини пов’язана з використанням певних
природних необхідностей. Дії людини, яка не звертає уваги на необхідність, стають не свободою, а сваволю. У
цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому рухові. Основні позиції у підходах до неї:
волюнтаризм – наполягання на необмежених можливостях людських дій, фаталізм – заперечення будь-якої
свободи, віра в те, що все наперед визначено; детермінізм – визнання внутрішнього зв’язку свободи з
необхідністю, оказіоналізм – заперечення можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі з
обставинами життя, визнання таких зв’язків виключно випадковими. Види свободи: 1. Зовнішня свобода:
можливість змінювати обставини життя практично, реально; 2.Внутрішня свобода: вміння зберігати
розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя; 3. Свобода дії: коли людина не заблокована
фізично у здійсненні певних операцій; 4 Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у
внутрішньому ставленні до будь-чого. Характер проявів свободи: 1) негативний характер свободи («свобода
від чогось»); 2) вірогідний характер свободи (можливість вибору з певних варіантів); 3) позитивно-творчий
характер свободи (вміння оцінити ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти ключі до її
розв’язання).
Свобода – це передусім не те, що надано людині, а те, що людина здобуває своєю думкою, волею.
55. Поясніть основні аспекти співвідношення людини та суспільства.
Як з’ясувалося, людина і суспільство пов’язані між собою глибинними зв’язками: і те, і інше
набувають своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи
– як тої, що оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та
завдатками. З давніх часів люди сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського
загалу: чи-то роду, чи сім’ї, чи нації, етносу або народу. Архаїчна людину усвідомлювала себе як вияв
загальної колективної сили; в Стародавній Греції (як і в деяких інших народів) найстрашнішим
покаранням вважалося вигнання за межі проживання полісу (етносу або народу). Арістотель в своїх
творах визначав людину як “істоту суспільну” (”Зоон політікої”), а К.Маркс визначав сутність людини
як сукупність певних суспільних відносин. Проте в людській свідомості фіксувались не лише моменти
злиття людині із людською спільністю, а й моменти їх протистояння та навіть – ворогування. Ще в
міфах звучав мотив про те, що окремий індивід може чомусь відокремитись, відпасти від загалу (як,
наприклад, Прометей із загалу олімпійських богів); в давньогрецьких трагедіях змальовувались
ситуації, коли окрема людина протиставляла себе роду. – В усіх такого роду випадках, як правило,
така людина була приречена на загибель, оскільки спроможністю зберігати життя, продовжувати
його та нарощувати засоби і умови його відтворення могло лише певне суспільство. Окремий індивід
починає поставати в якості самодіяльної одиниці здійснення своєї життєдіяльності лише в епоху
Нового часу – в епоху формування так званого буржуазного індивідуалізму, хоча вже гуманісти
Відродження високо підносили значущість та гідність окремої людини (показовими в цьому плані є
драми В.Шекспіра). Прогресування цього явища врешті привело до того, що саме індивід почав
розглядатися як єдина реальна та суверенна соціальна одиниця, а суспільство, суспільні зв’язки та
стосунки в кращому випадку повинні були би створювати умови для його самореалізації, а на худий
кінець просто йому не перешкоджати. Згадаємо “надлюдину” Ф.Ніцше (до речі, фашисти прямо
закликали своїх адептів виховувати себе з орієнтацією на надлюдину)., абсолютну вільну персону
М.Бердяєва, звернемо, нарешті, увагу й на те, що в міжнародному праві наших часів чи не провідну
увагу приділяють питанню про права людини. Деякі культурологи та соціологи в подібному різкому
протиставленні індивіду людській спільності вбачають суттєву відмінність американського (маються
на увазі Сполучені штати Америки) менталітету від європейського: в останньому індивід також постає
суверенним, недоторканим, але в той же час висувається вимога дотримання та шанування їм
інтересів, традицій, найперших потреб суспільства. Цікавий факт: фільм італійського режисера
М.Антоніоні “Забриски-пойнт”, присвячений американському суспільству і фактично демонструючий
деструктивний, згубний характер американського індивідуалізму та своєрідного культу
індивідуальної сваволі, був негативно оцінений в США і навіть не рекомендований для показів в
деяких штатах. Але констатуємо факт: сучасне розвинене суспільство розглядає саме людську
індивідуальність в якості свого основного джерела та резерву для змістовного оновлення,
прогресування, активності. І це не є ні примхою, ні якимось збоченням, а велінням часу, оскільки
ускладнення процесів життєдіяльності, їх інтенсифікація, можливість варіативного використання
засобів соціального життя буквально вимагають підвищення ролі та соціального статусу окремої
людини.
В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства:
а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина
і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство
постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця. Розглянемо ці
можливі співвідношення більш докладно. Як вже було сказано, надмірне піднесення окремої людини
над суспільством може приводити до культивування індивідуалізму, егоїзму; коли ж ця окрема
людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна ситуація загрожує вилитися у вождизм
або культ особи. І хоча Г.Гегель колись писав про те, що монархія засвідчує нам, що в суспільстві
поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм найпершого та переважного
культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для людини. З одного
боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до безконтрольних дій,
невиправданого поклоніння, плазування перед “першою особою”, яка, в свою чергу, втрачає почуття
міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все це приводить до поступової деградації
верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх в
залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на
тверезий розум та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів
своїх дій. Коли намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації
життя, виникають різні форми тоталітарного суспільства, тобто суспільства, в якому діють єдині
для всіх членів суспільства стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються
зробити її лише деталлю соціального організму (від лат. “тоталіс” – повнота, цілісність). Тоталітаризм
може бути більше або менше регламентованим і набувати вигляду репресивних політичних режимів,
де практикується соціальний терор, (на зразок фашизму або так званого казармового комунізму), або
ж різних варіантів бюрократичних соціальних систем, де владні структури фактично узурпують владу,
привласнюючи певні суспільні функції (деякі держави Африки, Південної Америки, Азії).
Досить цікавими постають погляди на суспільство та людину, як за суттю тотожні, проте відмінні у
своїх проявах. Такий погляд на людину і суспільство культивувався в ранньому християнстві, коли
вважалося, що людство являє собою тільки тимчасовий розпад початково єдиної людини – Адама.
Тому люди в суспільстві, по-перше, постають одиницями єдиного тіла, а, по-друге, рано чи пізно вони
повинні знову досягнути стану людської всеєдності. З іншого боку, існують погляди, згідно яким
окремі люди є не більше, ніж діючі одиниці єдиного суспільного організму, бо поза суспільством
людини немає і не може бути. З.Фрейд вважав, що суспільство лише у масовому масштабі повторює
те, що відбувається в індивідуальному житті людини.
Яку із розглянутих ситуацій співвідношення людини та суспільства можна вважати найбільш

виправданою? Слід зауважити, що в ситуаціях, коли з приводу єдиної проблему виникають
альтернативні підходи, вирішення полягає у тому, щоби з’ясувати, де і як діє кожна із альтернативних
сторін, адже вони тому і приходять у зіткнення, що сходяться на єдиній території, проте кожна займає
тут власний простір. Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством, оскільки: 1) лише
суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, від людини
до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності; 2) лише в
суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності
людини; 3) лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних
напрямах; 4) лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що
перевершують її індивідуальні потреби та бажання; 5) лише суспільство може культивувати деякі
надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво, військова
справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо; 6) нарешті, лише в суспільстві виробляються
засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального
змісту, норми та стандарти людської поведінки. З іншого боку, не варто забувати, що пізнає,
страждає, відчуває, діє не якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а тому все
перераховане вище має свій сенс лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить,
реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію
людського середовища; ясно, що їх не можна відірвати одне від одного так само, як не можна
відірвати рибу від водної стихії. На перший погляд може видаватися, що саме суспільство у
відношенні до людини є ведучою стороною, проте добре відомо, що коли конкретні люди не
сприймають та не культивують певні види діяльності, останні врешті вмирають або стають
музейними реліквіями. Якщо люди певного суспільства раптом міняють свої ціннісні орієнтації,
уявлення про престиж та провідні мотиви життєдіяльності, ніякі соціальні органи не зможуть
утримати їх від такої зміни. Проте в цьому питанні слід враховувати історичні зрушення, що
відбувались у суспільстві і зачіпали співвідношення людини і суспільства. Історично відбулося так, що
на ранніх стадіях розвитку суспільства навіть при безумовній значущості окремих осіб, вирішальна
роль в розвитку історії належала суспільству, проте в розвиненому, стабілізованому суспільстві все
починає замикатися на людину та залежати від неї. Частково це пояснюється тим, що реальні
можливості окремої людини зростають колосальним чином: потенційно сьогодні одна людина
здатна знищити або ж врятувати все людство. З іншого боку, ускладнення суспільних процесів робить
людину достатньо вільною у своїх діях та виборі, а, значить, від окремої людини залежить дуже
багато. Кожна людина перш за все створює своє оточення і впливає на нього; крім того, її впливи так
чи інакше поширюються майже на всіх, з ким вона контактує з необхідністю або випадково. В
сьогоднішньому суспільстві людина не лише сприймає, а й (до певної міри) створює суспільне
середовище. Тому не варто ні перебільшувати, ні зменшувати роль людини в сучасному суспільстві;
до питання про співвідношення людини і суспільства належить підходити методологічно виправдано
та конкретно-історично.
56. Назвіть основні сфери суспільного життя та поясніть їх взаємозв’язок.
Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних основних
елементів: сфера матеріально-виробничої діяльності; сфера економічної діяльності; сфера побуту та сімейних
стосунків; сфера соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі – органів управління різного рівня);
сфера духовного життя суспільства.
Названа сукупність елементів суспільного життя:
• забезпечує задоволення усіх основних життєвих потреб людини (матеріальних, духовних);
•утворює цілість суспільного “організма”;
• створює умови для історичного процесування суспільства;
• дає змогу з’ясувати, що саме та з якими особливостями змінюється у суспільній історії.
Водночас відзначимо, що за певних умов на перший план у гармонізації суспільства можуть виходити
проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки, державної політики та ін.). Але при їх вирішенні не
можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя, інакше в суспільстві виникнуть
небажані деформації. Наприклад, коли сьогодні чуємо судження про те, що розв’язання проблеми економіки
автоматично розв’яже питання політичного життя, розвитку науки та культури, то можемо погодитися з тим
лише частково. Справді, вихід з економічної кризи необхідний хоча б тому, що вона блокує нормальний
розвиток процесів в деяких інших сферах суспільства, наприклад, розвиток освіти, погіршує моральний стан
суспільства та ін. Досить очевидним є те, що без законодавчої бази, без політичної волі не може бути
нормального економічного життя. Своєю чергою, без зусиль, спрямованих на розвиток культури й освіти,
марно сподіватися на їх процвітання за умов економічного благополуччя. Попри все те можна стверджувати,
що економіка становить загальну умову, вихідний грунт суспільного розвитку, культура й освіта — його
інтелектуальний чинник, а політика та законодавство – активно-дійовий. Економіці потрібні простір, обрії руху;
культурі та освіті — увага; політиці та законодавству — здоровий глузд, чіткі і ясні програми. Того вимагає
системний характер суспільного життя.
Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя
суспільства.
57.Назвіть та охара-зуйте рівні духовного життя суспільства.Що таке ідеологія?
Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою, але водночас і найважливішою для існування
соціальних явищ і процесів виявляється духовне життя суспільства, оскільки саме тут
виробляються, закріпляються, вдосконалюються та передаються від покоління до покоління, від
людини до людини ті предметні, смислові та ціннісні орієнтири, які, як ми з’ясували, необхідні і для
життя суспільства, і для життя окремої людини. Воно не підлягає чітким окресленням, однозначним
фіксаціям та виправданому і прогнозованому регулюванню. По сьогоднішній день залишається під
великим знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад,
можна сприяти збільшенню кількості геніальних творців та творів? Яку систему освіти і виховання
можна вважати оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства? Не викликає
сумніву те, що жорстока регламентація інтелектуальної діяльності приводить до її збіднення і
виродження, проте і вседозволеність, нічим необмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Не
можна робити відкриття “за планом”, тим більше – геніальні, але навряд чи можна вважати
виправданою політику пасивного очікування стихійних “проривів” в духовному житті, особливо,
наприклад, у науковому пізнанні. Отже, всіляке “занадто” тут не підходить. Духовне життя
суспільства функціонує як складна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями та
чинниками.
В цій складній системі прийнято виділяти її основні елементи, рівні та стани. До основних
елементів духовного життя відносять усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які, як
звичайно, пов’язані із функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують:
економічна, правова, моральна свідомість, мистецтво (ширше – естетична свідомість), релігійна
свідомість, архетипи колективного несвідомого. Орієнтування в змісті та функціях даних елементів
духовного життя суспільства є необхідним для суспільства та окремої людини, оскільки, з одного
боку, лише при цьому можна свідомо впливати на різні сфери суспільного життя, а, з іншого боку, це
дозволяє людині орієнтуватися в перспективах свого духовного розвитку. Наприклад, знайомство із
суттєвими проявами естетичної свідомості та естетичного почуття дозволяє людині краще розуміти
та виявляти причини впливу на неї краси, гармонії, музики, серйозно ставитись до ролі мистецтва в
житті людини і суспільства. Так само не може не зачіпати нас і питання про природу моральних норм:
за їх виконанням не стежать ніякі спеціальні каральні чи примусові органи, проте людина інколи
ладна віддати життя, ніж зрадити своїм моральним принципам.
В духовному житті розрізняють також такі його рівні: рівень масової свідомості та рівень суспільної
ідеології; при цьому перераховані раніше елементи суспільного духовного життя можуть
функціонувати на обох цих рівнях. Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного
формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки,
типових прийомів розуміння та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією;
він досліджується спеціально соціальною психологією. Доведено, наприклад, що психологічний стан
людського натовпу не можна розкласти на суму психологічних станів людських одиниць, що
включилися у цей натовп: тут діють стихійні сили та стимули. Велику роль у масовій свідомості
відіграють масові уявлення про соціальний престиж, моду, життєвий успіх. Важливим регулятором
процесів масової свідомості постає явище “соціальних ролей”, яке передбачає існування сталих
образів типового виконання людиною певних соціальних функцій; наприклад, “якщо я батько, то я
повинен…” І т. ін. Суспільна ідеологія являє собою рівень продукування соціальних ідей, принципів,
теорій та концепцій. Ясно, що цей рівень формується та функціонує із значно більшим, ніж суспільна
психологія, елементом свідомих, цілеспрямованих дій. Суспільні ідеї, як звичайно, виробляються
мислителями, інтелектуалами або ж спеціальними соціальними відомствами (наприклад,
військовими). Ясно, що суспільна ідеологія не може бути вільною від впливів суспільної психології,
проте вона є більш чіткою, деталізованою, внутрішньо пов’язаною, аргументованою, а тому і більш
дійовою. В історії суспільства спостерігається суперечливе відношення до суспільної ідеології: час від
часу з’являються аргументи щодо упередженості, заангажованості, а тому – навіть шкідливості
ідеології як для окремої людини, так і для суспільства в цілому, оскільки, як доводиться, ідеологія
ніколи не буває об’єктивною; вона нав’язує людям якийсь частковий інтерес як загальний. Проте так
само виникають і поширюються думки про корисність і необхідність ідеології задля злагодженості в
суспільстві. Як звичайно, опозиційні владі люди чи соціальні сили виступають проти пропаганди
якоїсь ідеології як загальної. Але коли вони самі приходять до влади, їх ставлення до ідеології
змінюється на прямо протилежне: свою ідеологію вони тепер намагаються видавати за найкращу та
найпотрібнішу всьому суспільству. Звідси можна зробити висновок про те, що суспільна ідеологія
постає засобом цілеспрямованих впливів певних соціальних сил на масову свідомість та стан
суспільства в цілому; це є певна програма соціальної діяльності. Тому ідеологія, як звичайно,
подається у вигляді закликів, програм, гасел, стереотипів, соціальних догматів та ін. В зв’язку із цим в
суспільних науках інколи проводять розрізняння між соціальною ідеологією та теоретичним рівнем
духовного життя суспільства: ідеологію розглядають як зацікавлену та цілеспрямовану суспільну
думку, а теоретичну свідомість як таку, що прагне до зваженого, об’єктивного вивчення та
осмислення дійсності. Звідси стає зрозумілою виправданість заклику звільнити гуманітарні та
соціальні науки від ідеологічних акцентів, залишити ідеологію політичним діячам, партіям та
соціальним силам, не плутаючи їх із наукою, в тому числі – із науками суспільними та гуманітарними.
Проте було би необачним зрозуміти це так, що суспільству потрібна або лише наука, або лише
ідеологія; насправді реальні суперечності між наукою та ідеологією постають одним із стимулів
розвитку духовного життя суспільства.
Окрім цього окремо виділяють та досліджують стани духовного життя суспільства, де можуть
фігурувати: активний стан (зумовлений, наприклад, бажанням більшості суспільства включитися у
виконання якихось соціальних програм), акцентований стан (наприклад, масового патріотизму або
військової агресивності), пасивний стан (суспільної апатії або скепсису) та збалансований стан (що
передбачає наявність моментів усіх можливих станів без очевидного переважання якогось
окремого). Між всіма названими структурними одиницями духовного життя спостерігаються взаємні
впливи та взаємні кореляції: так, наприклад, успіхи науки або великі досягнення мистецтва можуть
привести до змін у станах духовного життя, а останні, у свою чергу, можуть стимулювати розвиток
певних напрямів духовних процесів; зміни, що відбуваються у галузі суспільної ідеології можуть
певним чином змінити масову свідомість та громадську думку, а останні також можуть суттєво
вплинути на те, які саме ідеї пропагуються, висуваються на перший план у суспільних процесах.
При розгляді процесів духовного життя в науці також фігурує поняття духовної (або
інтелектуальної) атмосфери суспільства; як звичайно при цьому йдеться про стан духовного життя та
можливі тенденції його зміни. Така атмосфера передбачає, що певні події, гасла, ідеї можуть мати
цілком визначені результати. Або ж вона постає як така, що сприяє виникненню та поширенню
цілком певних поглядів, настроїв та ідей.
Досвід суспільної історії на сьогоднішній день засвідчує: найбільш сприятливими для духовного
життя постають демократичний лад суспільного життя та політика лібералізму (сприяння розвитку
людської активності у різних сферах життя), поєднані із постійною увагою з боку управлінських
суспільних інститутів до процесів духовного життя, експертних оцінок її станів та певних заходів
стимулювання розвитку її окремих ділянок. Найважливішою умовою таких заходів постає визнання та
дотримання свободи думки, слова та інформації; виконання такої умови дозволяє характеризувати
певне суспільство як “відкрите”.
58. Поясніть чому і як історія розгортається як процес. Що рухає цим процесом? Як можна виявити
суб’єкта та рушійні сили історії?
У наш час майже безсумнівним постає твердження, що історія є результатом діяльності людей. Але й при
тому досить поширеним є уявлення, що за поверхнею історичних дій лежать деякі невидимі рушійні сили,
приховані чинники, які виконують свою “роботу” щодо здійснення деяких вищих задумів або програм.Історія
як реальність людини та її виявлень виглядає різнорідним, складним і парадоксальним процесом. Філософія
історії покликана дати людині загальні орієнтації в історії, допомогти їй оцінити можливості та умови свого
соціально-історичного життєвого самоутвердження. Розглядаючи далі питання про суб’єкт та чинники історії,
ми повинні поставити запитання: а від чого ще залежить розвиток людської діяльності, якщо все, що
відбувається в історії, проходить через діяльність та постає її результатами? Досить очевидною є залежність
діяльності від форм людського спілкування, а в ширшому розумінні — від характеру соціальних відносин.кого
ж треба вважати суб’єктом історії? Якщо ми погоджуємося із твердженням про вирішальну роль людської
діяльності в історичному процесі, то, здавалося б, звідси випливає визнання суб’єктом того, хто здійснює цю
діяльність, тобто людину. Але подібна відповідь може бути зовсім не переконливою. По-перше, тому, що
історія постає результатом дій багатьох людей; окрема людина інколи губиться і майже зникає у вирі
історичних подій. По-друге, якщо людьми керують певні інтереси та мотиви дій, може, це саме вони (або те,
що їх викликає) постають історичними суб’єктами?Обидва зауваження слушні. Якщо в історії діють маси
людей, якщо їх прагнення, волі, дії схрещуються, то хід історії може набувати характеру результуючого вектора
різноманітних сил, що може не збігатися з жодною з них. Друге зауваження можна виправдати тим, що люди,
діючи свідомо, не завжди спроможні передбачити всі можливі наслідки своїх дій. можна зробити висновок,
що суб’єктом історії завжди була і є людська особа, бо лише особа постає реальним творцем усієї сукупності
складників історичного процесу: вона має реальні почуття, потяги, мотиви, бажання; вона продукує знання,
культурні цінності, смисли; вона нагромаджує та використовує інформацію; вона проявляє волю, здійснює
психічну та розумову самоорганізацію; нарешті, саме вона постає споживачем історичних здобутків та
виміром для справжніх завоювань історії. Але, сказавши це, ми повинні врахувати, що людина постає особою
лише в межах культури та людського спілкування. Тому суб’єкт історії — це особа в єдності її
загальнолюдських та індивідуально-неповторних виявлень. Унаслідок того суб’єкт історії набуває не лише
особистих, а й особливих виявлень: це особа як представник певних соціальних спільностей — верств, станів,
народу, держави, етносу й т.ін.
Щодо рушійних сил історії, то до них варто віднести передусім сукупність протиріч, що їх неминуче повинна
розв’язувати особа у процесі історичної діяльності: це, наприклад, протиріччя між свободою та необхідністю,
між теорією та практикою, між сущим та належним, між бажаннями та реальністю, між індивідуальним та
загальним. На першому плані тут протиріччя між прагненнями, можливостями особи та наявними
(реальними) історичними умовами їх реалізації. У розв’язання цього протиріччя втягуються усі сутнісні сили
людини, її знання, ідеали, риси характеру та ін.
59.Окресліть основні аспекти співвідношення культури та цивілізації.
В повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації: ми кажемо
“культурне життя”, а також “цивілізоване життя”, “культурне суспільство” та “цивілізоване суспільство”, і т. ін.
Те ж саме простежується і в історії людської думки: терміни “культура” та цивілізація” увійшли в науковий обіг
у ХVІІІ ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в концепції
російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те ж саме, хоча у вихідному значенні
латинський термін “civilis” перекладається як “громадський” та “міський”. Проте вже у перший третині ХІХ ст.
американський соціолог Л.Морган позначив терміном “цивілізація” певну велику епоху історичного розвитку
людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Морганом, для дикунства були характерні стадне
життя, збиральництво, використання для житла природних схованок (печер, гротів та ін.), примітивними
кам’яними знаряддями праці. Варварство вже характеризувалося родовою організацією життя,
використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та
виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації – епоха міст, виникнення сім’ї,
виготовлення та використання металів, появою держави та відкриттям і використанням письма. Наведені
характеристики цивілізації свідчать, що поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії,
створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку
культури. Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати
відомості про своє минуло у записах, не покладаючись на нестійку людську пам’ять та крихкість окремих
людських життів. Проте стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація
ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної
складової культури, а не її смислових засад. Першими гаслами цивілізації стають “зручність, ефективність,
комфорт”. Через це вже у ХІХ ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне одному, але
виразно це протиставлення було подано у концепції “морфології культури” О.Шпенглера (див. розд. 9).
Шпенглер, як вже окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури, оскільки для
цивілізації гонитва за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає провідним
чинником її дії. Після книги О.Шпенглера “Занепад Європи” проблема взаємозв’язку культури та цивілізації
стає визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога, російський філософ
М.Бердяєв зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення самореалізації, а цивілізацією – саме користь,
матеріальні зацікавлення. Тому цивілізація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних імпульсів; на
місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолюти, священне, приходить
псевдокультура, заснована на неконтрольованих вибухах негативної енергії.
Як же можна оцінити концепцію О.Шпенглера? Як вона співвідноситься із підходом Л.Моргана? Скоріше за
все, позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному одному аспекті розгляду взаємовпливів культури
культурі. Але й при цьому вона відрізняється від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням.
Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально історичною формою розвитку
культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли,
наприклад, європейська культура вступає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу і
в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які були
вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошів та
вишуканих втіх. В той же час навіть такі “замовлення” культуротворцям не завжди і не обов’язково впливали
на культуру негативно: інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобі та напрямів культурного
процесу. В свою чергу і спонтанний розвиток культури не завжди стимулював та підкріплював цивілізаційні
процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект “ідеальної держави”, відзначав, що мистецтво інколи
розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. З позиції концентрації людських зусиль задля
досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми
з’ясували, не в тому полягає її сутність. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома
різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх протистояння, але і взаємне стимулювання
постає нормальним явищем. Проте це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання,
але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність
культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів.
Сьогодні поняття “цивілізація” найчастіше застосовують на означення досягнутого ступеня суспільного

розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація —
це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в
усіх галузях буття суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в “законсервованому”
стані, можуть тимчасово не знаходити свого “адресата”, а то й бути для нього недосяжними. У такому разі
багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу
цьому, цивілізація — це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст культури розгортається не в
потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й
багатопланові форми інтелектуального життя суспільства.
60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
У філософських та культурологічних дослідженнях тип цивілізації визначають за різними ознаками:

релігійними, етнічними або расовими характеристиками, за особливостями взаємодії з природою. Сучасну
західну цивілізацію переважно визначають за її способом освоєння світу і тому називають індустріальною (або
постіндустріальною). Індустріальна цивілізація постає умовою усвідомлення, проголошення та захисту прав
людини, культивування індивідуальної людської самобутності.Але індустріальне виробництво принесло
людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що, по-перше, воно зробило
людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською
індивідуальністю. По-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі
внаслідок технічних аварій та катастроф, а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час
військових конфліктів. Нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну
раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних
процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності. Але чи не головним негативним наслідком
індустріалізації виробництва стало виникнення так званих глобальних проблем сучасної цивілізації,
зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів
загальнопланетних процесів. Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та заторкують
певною мірою усе людство, Які ж проблеми входять у коло глобальних?По-перше, — це екологічні проблеми,
тобто проблеми, пов'язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних
процесах Землі та біосфери загалом. По-друге, — це проблеми енергетики. Відомо, що ефективність
сучасного виробництва перебуває у прямопропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці. Але
саме виробництво енергії є чи не найбільш екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря
тисячі тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також
необхідність захоронення відходів ядерного палива. По-третє, — це проблеми, пов'язані з хімічним
виробництвом, із створенням різного роду штучних матеріалів. По-четверте, — це проблеми війни та миру,
зумовлені нагромадженням зброї масового знищення, людини. По-п'яте, — це проблеми, пов'язані з
перенаселенням певних регіонів Землі (демографічна проблема). Крім того, до глобальних проблем сучасної
цивілізації належать такі, що пов'язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні,
серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); Якими ж можуть бути шляхи та умови розв'язання глобальних
проблем?
До них можна віднести:
• масове роз'яснення значення та масштабів глобальних проблем;
• обов'язкове введення в освіту знань, пов'язаних із глобальними проблемами сучасності;• міжнародна

співпраця у справі розв'язання глобальних проблем на різних рівнях;• міжнародне запровадження в
економічні показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв'язання
глобальних проблем. Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня
міжнародної інтеграції.Велику роль у розв'язанні глобальних проблем відіграють громадська думка та такі
громадські організації, як “Зелений світ”, “Грінпіс” та ін.
Тема 1. «Філософія як інтелектуальна форма освоєння світу людини».

Питання 1. Основні особливості людського перебування у світі
 Розумність
 Біологічна неспеціалізованість
 Універсальність
 Свобода
 Смерть (сенс життя, безсмертя)
 Культура (процес соціалізаціїї)
Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо

із питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все тим, що філософія, як і будь-
які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, така
розмова втратила би сенс. По-друге, із чим би ми не мали справи: із природою, творчістю,
наукою, пізнанням,— ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Це людина своєю
активністю створює особливий універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, яким є світ
самий по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, працю, пізнання,
експерименти, натхнення, фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А.
Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише
проявами життя. За влучним висловом М. Гайдеггера, людина є «отвором у бутті»: на рівні людини та
через людину приховані можливості буття вперше виходять у своє виявлення. Внаслідок того, що
людина постає ніби епіцентром, або зосередженням універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно
по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в
чомусь виявляться новими, несподіваними. Саме тому людське самопізнання постає невичерпним за
змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі
властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і
про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького
філософа, математика та фізика Р.Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів)?
Нарешті, слід сказати, що саме існування філософії, як і її змістові особливості, зумовлене суттєвими
особливостями людини та певними її фундаментальними потребами. Що мається на увазі? –
Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому
порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у
світі.
• 1). Першою особливістю людини, яка завжди визнається та привертає увагу, постає
її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність
окреслюється перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та
регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти
певними засобами інтелектуального сприйняття, пізнання та оцінки дійсності. Людина може
співставляти, порівнювати, оцінювати та визначати дійсність інтелектуально та із подібними оцінками
входити у реальну взаємодію із нею. Завдяки розумності людина рано чи пізно усвідомлює те, що
вона доволі виразно відрізняється від усього іншого в світі, тобто усвідомлює свої власні особливості,
свою унікальність та свої можливості, тому у неї так чи інакше формуються певні знання про себе і
світ, які врешті і входять у склад філософського знання. Говорячи про людську розумність, варто
приймати до уваги її складність і багаторівневість, проте саме на базі власної розумності людина
помічає та починає осмислювати свою відмінність від усіх інших явищ світу. А це так чи інакше
ставить перед нею запитання про те, що це значить: чи має людина внаслідок своєї особливості якесь
так само особливе призначення, світову або космічну місію, чи випливають із її особливостей її певні
зобов’язання перед світом? – Усе означене коло питань врешті зумовлює формування у людей того
кола знань та уявлень, що називаються світоглядом, а на основі світогляду, врешті, формується
і філософія.
• 2). Іншою фундаментальною рисою людини, не такою помітною, як розумність, проте не менш
важливою, є її біологічна неспеціалізованість. Вона пов’язана із тим, що в будову людського організму
не закладена програма її способу життя та її життєвих здійснень. Коли ми маємо справу з
твариною, то можемо за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може
бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді, хижак полює на певних тварин і т. ін.). У
тваринному світі діє закон співвідношення органу та функції: якщо є певний орган, він повинен
виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі
варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена
людина взагалі може «випасти» з людського суспільства (так звана «ситуація Мауглі») і не набути
навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та
ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін.
(численні випадки саме такого стану речей відомі науці та добре досліджені). Звичайно, коли
народжується людина, ми бачимо, що це саме людина, а не якась інша істота, проте ми розуміємо,
що її життя не може бути зведеним до життя її організму або його певних особливостей, і яким
саме життям вона проживе, того особливості її анатомічної будови (окрім якихось фатальних
випадків) не визначають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух,
проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.
• 3). Відсутність якоїсь певної (єдиної) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що
має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не
спонукувана: «доля людини покладена на неї саму»; «людина — це передусім проект...» (Ж.-П.Сартр),
тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати, організовувати своє життя.
• 4). Дещо в іншому ракурсі людська неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо
людина жорстко не приречена до чогось специфічно конкретного, то вона потенційно, за самою
своєю суттю, може бути всім, тобто може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами
людської діяльності. З цього огляду людина «відкрита» майбутньому, тобто може створювати
принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності,
незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у
тому сенсі, що вони віками, із популяції у популяцію діють одноманітно, за вродженою генетичною
програмою, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних
досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за умови наявності єдиної жорсткої
програми життєвих здійснень у людини все це було б неможливим.
• 5). Той факт, що людина є істотою неспеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної,
заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну
сторону: вродженої, наперед наданої програми життя у людини немає, а тому людина сама повинна
її знайти, сформулювати. Якщо ж вона чомусь цього не зможе зробити, то змарнує своє життя або
віддасть своє життя невідомо чому – чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, але й результат життя у
такому випадку також буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така
ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона «може бути
всім», але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так
гостро стоїть питання про самостійні пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір,
людське самовизначення. Саме індивідуальне, багато в чому самовладне людське самовизначення є
людською особливістю та чинником виникнення філософії.
• 6). Останню особливість людини підсилює ще одна її суттєва риса. Людина як істота розумна є
єдиною серед усіх інших живих істот, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність
свого життя (принаймні − свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті
окремої людини надзвичайно важливу роль: життя надається людині лише одного разу, тому ціна
життєвого вибору фактично оплачується ціною життя. Внаслідок того тема смерті в людській
думці невіддільна від теми змісту та сенсу життя: адже в разі помилки повторити «життєвий
експеримент» буде вже неможливо. Звідси − знамениті міркування М.Монтеня: «Розмірковувати про
смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути
рабом». «Міра життя не в його тривалості, а в тому, як ви його використали».
Перегляд найважливіших особливостей людини в її відмінності від усього іншого викликає питання:
що лежить у підґрунті цих особливостей? Що надає людині саме таких рис, завдяки чому зазначені
особливості входять у системну єдність? Міркуючи над цими питаннями, ми звертаємося до ще однієї
дуже важливої людської особливості.
• 7). Людина розгортає свою життєдіяльність і реалізує себе як людина у сфері соціокультурних
процесів. Ці процеси існують не самі собою, не породжені світовими космічними процесами, а
виникли на основі того, що людина перетворює сили, елементи та властивості природи на
елементи власної життєдіяльності. Так, явища електрики існують у природі, але людина, пізнавши
їх, надає їм принципово нового впорядкування, змушує їх працювати задля певної мети. Сфера соціо-
культурних процесів у сучасному суспільстві надзвичайно складна, розгалужена та розвинена; вона,
за спостереженнями багатьох дослідників, набула характеру планетарного явища. Людина сучасної
цивілізації майже ніде не стикається з природою в її первісному вигляді, її оточують переважно
штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за
рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок розвитку та
удосконалення соціокультурних надбань. Але ось тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий
факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. Це
пояснюється тим, що предмети культури (штучно створені речі) не становлять частини людського
організму, існують поза ним, а генетично від людини до людини передаються лише відомості про
будову її організму. Отже, народжуючись, людина, для того, щоб стати людиною (!), повинна
опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури.
Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.
Отже, буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є
людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо
подібних зусиль, то, як кажуть, «спускаємося на дно» суспільного життя, впадаємо у деградацію,
певною мірою втрачаючи людські якості. Отже, лише внутрішньо активне, дійове, вольове та
свідоме прилучення до культури робить нас людьми. Але для цього, принаймні, треба хоч якоюсь
мірою орієнтуватися, чому це так важливо, як та із якими результатами можна цього досягати. По
суті справи, бути людиною означає перебувати у боріннях за цей статус та цей спосіб буття.
Розглянуті нами особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути
людиною, треба, звичайно, людиною народитися; ця умова є необхідною, але не достатньою: людина
не народжується із готовою програмою життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив
наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама
повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона
сама має право розпорядитися власним життям. А оскільки ціна життєвого вибору людини є занадто
великою, мимоволі виникає питання про те, чи існують якісь виправдані, надійні засоби, які б
допомагали людині у цій найпершій життєвій справі. Історичне покликання та глибинне виправдання
філософії полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого
здійснення життєвого вибору, вироблення програми своїх життєвих здійснень.
Питання 2. Поняття світогляду. Його складові та типології.
Світогляд – це загальне уявлення людини про світ, про себе, і своє місце у цьому світі.
Було б великим перебільшенням вважати, що із розглянутих нами положень випливає нагальна необхідність
для кожної людини обов’язково ставати філософом задля того, щоби визначитися у житті. Потреба у
людському самовизначенні справді є необхідною і позбутись її не може жодна людина, проте за звичай ця
потреба задовольняється різноманітними буденними і відомими нам шляхами; так, людина може визначатися
у житті на основі виховання, сімейних або культурних традицій, засвоєння типових форм поведінки своїх
сучасників, почуттів та емоцій, власного життєвого досвіду. У більшості випадків люди саме тут шукають та
знаходять необхідне їм для орієнтування у житті. Проте розглянуті вище специфічні особливості людського
буття призводять до виникнення в суспільній історії особливих напрямів духовного життя, спрямованих на
вироблення засобів людського життєвого самоутвердження. Ці напрями формують те, що за усталеною
термінологією (з подання німецького філософа І.Канта) називається світоглядом. У світогляд, як свідчить про
це самий цей термін, включається те, що формує загальні уявлення про світ, в якому живе людина і який ми
можемо назвати світом людини (або людським універсумом), а не світ, про який ведуть розмову астрономи та
фізики (хоча данні різних наук також можуть входити в світоглядні уявлення). У загальному плані появу
світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і
свою відмінність від усього іншого в світі. Коли людина усвідомлює, що має певні особливі властивості та
характеристики, виникає питання про її відносини із дійсністю, про свої можливості та перспективи. В
результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні
риси. Отже, світогляд постає формою загального людського самоусвідомлення та самовизначення в світі.
місце в світі та своє життєве призначення.
Ясно, що світогляд – не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки: а) він повинен
надавати людині не стільки поглиблені знання про закони тих чи інших сфер реальності, скільки знання разом
із оцінкою, людським до них відношенням; б) предмет світогляду – відношення «людина – світ» постає майже
неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує
цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та
ін. А тому складовими світогляду постають: погляди, переконання, принципи, ідеали, цінності, вірування,
життєві норми та стереотипи. Якщо ми хочемо дізнатися про світоглядні уявлення того чи іншого народу, або
й окремої людини, ми повинні спробувати виявити, пізнати та зрозуміти саме це.
Говорячи про зміст та наповнення світогляду, варто відзначити й його історично мінливий характер: у
світогляді фіксуються уявлення про засади людського відношення до світу, засади людських взаємин із ним,
але цілком зрозумілим постає те, що такі засади на протязі часу не залишаються незмінними. У кожну відому
нам історичну епоху доволі відчутно ці засади модифікувались та навіть революційно мінялись. Тому існує
багато історичних типів світогляду, але при тому вістря світоглядних питань та знань залишається все те ж
самим – це є людина і світ, людське «світо» та «само» осмислення. Цей момент важливо враховувати,
оскільки він вимагає не прагнути всіх людей та всі епохи спрощувати, підводячи під якусь одну історичну
форму: для людей та людського суспільного розвитку постає характерним різноманітність. Звідси випливає й
те, що філософія, маючи справу із поглибленням та узасадненням світогляду, розглядає всі його можливі
прояви, а тому постає узагальненням світоглядів та їх аналітикою.
Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині у її нормальному
стані; ясно, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих
людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми. Але саме загальнолюдський характер
світогляду зумовлює й його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по різному уявляли та
уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перерахувати основні види світогляду,
нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду. Типологія
світогляду – це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за
якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Тобто, типологія
постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із
світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.
Світогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак. Наприклад, за носієм розрізняють
індивідуальний, колективний, національний та загальнолюдський світогляд; за інтелектуальним рівнем
утворення світогляд буває усвідомленим і неусвідомленим, буденним, науково узасадненим, філософським; за
історичними епохами світогляд поділяють на архаїчний, міфологічний, античний, давньосхідний,
середньовічний та ін.; за морально-етичними орієнтирами – на гуманістиний, егоїстичний,
людиноненависницький, цинічний та ін.
За будовою розрізняють світогляд цілісний, фрагментарний, внутрішньо злагоджений, суперечливий; за

ступенем адекватності сприйняття дійсності – реалістичний, фантастичний, викривлений та адекватний
дійсності; за ставленням до визнання існування вищих сутностей – релігійний, скептичний, агностичний та
атеїстичний. Дуже поширеною є також типизація світогляду за ознакою соціальних станів та верст
суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться
світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду якісь інші ознаки та вивести на їх
основі інші можливі види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати свій власний
світогляд хоча б тому, що це дасть можливість зрозуміти, що це зробити не просто і не легко.
За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана інтегрувати
людину у світ, надати їй найперших життєвих орієнтирів, подати дійсність у її людських вимірах та
виявленнях. Тому, як правило, в історично вироблених формах світогляду людина не задовольняється
фіксацією поверхні подій, а надає світові певної глибини та утаємниченості, наділяє світ рисами життя,
розуму, наміру, тобто подає світ наближеним до себе. Як вже відзначалося, досить часто формування
світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків, оточення,
соціальні зв’язки у світоглядні уявлення, і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає
про існування світогляду, проте у деяких ситуаціях життя уникнути зустрічі з ними просто неможливо.
Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини
кардинальних невідкладних рішень; це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті,
коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання
можуть поставати перед людиною і у більш простих та буденних ситуаціях, проте таких, які вимагають
життєвого вибору; наприклад, коли йдеться про виховання дітей. Інколи, коли заходить мова про оцінку дій
якоїсь людини, часто звучать слова «Людина не повинна так робити», тобто при цьому керуються загальними
уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.
Філософія, покликанням якої є надання людині засобів життєвого самовизначення, постає певним різновидом
світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що,
хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна
людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях. Цей рівень, на якому розгортається
філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому
визначенні філософія є теоретична форма світогляду. Теорія ж відрізняється від практики та простого
міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, що фіксують найсуттєвіше в явищах, на засадах
певних законів чи необхідних внутрішніх зв’язків; теорія постає аналітико-синтетичною інтелектуальною
формою знання, що володіє внутрішньою злагодженістю, вищим ступенем надійності знань. Значить
філософствувати – це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлювати їх необхідність, їх зв’язки,
характеристики та складові, виражені через певну термінологію. Тепер ми можемо уточнити наведене вище
визначення філософії і сказати, що філософія – це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне
дослідження світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності вирішень таких
проблем.
Стає також зрозумілим і те, що філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути
аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти
взаємозв’язку філософії та світогляду. З одного боку, філософія є різновидом світогляду, тобто вона є
частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд,
зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб – «філософія є
теоретичним ядром світогляду». З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження – світогляд
є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх
розробленості та деталізації філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд в цілому постає духовним
ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, тому філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із
життя, із світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та
розв’язання. Виправданим буде висновок про те, що зв’язок філософії та світогляду є непростим та
неоднозначним. Можна додати й те, що певною своєю частиною філософія взагалі виходить за межі
світогляду; йдеться про те, що у філософії є суто інструментальні підрозділи та знання, які не мають прямого
світоглядного значення; це, наприклад, вчення про структуру суджень, методологію та ін. Цей певний вихід
філософії за межі світогляду має і своє змістовне пояснення: якби філософія повністю збігалась із
світоглядом, у неї не було б можливості досліджувати, критично аналізувати світогляд.
Питання 3. Характерні риси філософського мислення та їх евристичне значення в житті людини.
Видатний німецький філософ XVIII-ХІХ ст. Г.Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту
проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та
відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно,
найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією. Науку та
філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть свідомо пояснювати
дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який
постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, як вже зазначалося, постає значною мірою
невизначеним, майже безмежним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення,
науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах. Тому, хоча науки й
прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною
та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її
самовизначення. Філософія та мистецтво схожі між собою тим, що вони подають дійсність через людське до
неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених
тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Важливо відзначити й те, що філософія і
мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що
філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання.
Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній
образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його
твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним
способом проникнення у глибини процесів дійсності (докладніше про пізнавальні можливості мистецтва мова
буде йти у розділі, присвяченому пізнанню). Нарешті, філософію та релігію споріднює те, що вони постають
різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони
також претендують на роль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному
сприйнятті певних положень (догматів) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на
дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що
розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут,
певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою
світоосмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із
чим – не погодиться та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання. Отже, філософія постає
безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями
та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню,
постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме
досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.
Спробуємо окреслити характерні риси філософського мислення, серед яких можна, спираючись на класичний
та сучасний досвід філософської думки, виділити такі.
По-перше, філософське мислення є усвідомленим та свідомо вибудованим. Ми вже казали про те, що в
більшості випадків люди здобувають світоглядні уявлення стихійно, в процесі життєвого становлення та
набуття досвіду життя, але на такому шляху виникають певні різновиди світогляду, проте не філософія.
Остання вимагає ретельного осмислення як спрямування своїх думок, так і сутності тої справи, якою вона
опікується. Отже, філософське мислення є рефлексивним, таким, що не лише мислить щось, а й усвідомлює
себе саму та свої дії.
По-друге, оскільки при цьому йдеться про світоглядні уявлення та орієнтири, воно постає формою людського
самоусвідомлення, тобто у ньому завжди постає відчутним момент присутності людини; це є мислення під
кутом зору людини, її життєвих зацікавлень та життєвого вибору. Людська компонента не завжди яскраво
виявлена у тих чи інших філософських теоріях, проте вона в них завжди присутня.
По-третє, філософія доводить свої основні твердження до гранично можливого рівня узагальнення. Ця риса
зумовлена прагненням філософії відшукати сталі, фундаментальні орієнтири для людини, тобто такі, які є не
ситуативними та скороминущими. При наших спробах у питаннях життєвого самовизначення та призначення
спиратись на якісь часткові життєві ситуації, випадки, ситуації ми, скоріше за все, будемо або помилятись, або
потрапляти у відносність та невизначеність, адже на кожний частковий життєвий випадок можна знайти дещо
інакше, навіть – протилежне. Часткові орієнтири тому й постають непевними та непереконливими; треба
шукати граничного узагальнення. Але тут постає питання щодо того, яку саме ступінь узагальнення можна
вважати граничною. Якщо ми звернемося до фізики чи математики із таким питанням, то отримуємо
відповідь, що граничних узагальнень не існує і існувати не може, оскільки, наприклад, будь-яке велике число
можна ще збільшувати, а будь-яке мале – зменшувати. Проте у філософії це поняття – поняття гранично
широкого узагальнення – не є надуманим: коли ми кажемо про гранично широке узагальнення, то йдеться про
виведення міркування на межу буття та небуття. Але чи існує така межа, чи можна її «вловити»? – У простому
та зрозумілому для нас варіанті йдеться про те, що ми намагаємося відшукати у досліджуваному явищі такі
його ознаки або елементи, наявність яких робить це явище можливим, а відсутність, навпаки, неможливим.
Тобто філософський пошук спрямовується на те, що вводить річ у певний спосіб буття або, навпаки, виводить
за його межі. Будучи доведеними до такого визначення, що передбачає гранично широке узагальнення, річ
або явище постають вже не частковими, а типовими для їх виду чи роду, тобто такими, що характеризують
будь-який їх частковий випадок з найбільш суттєвих сторін. Саме таке спрямування філософських пошуків
позначається у філософії спеціальною термінологією; наприклад, у філософії вживаються терміни «рух як
такий», «історія як така» (або «взагалі»), що значить, що при цьому якраз і намагаються визначити те,
присутність чого робить річ саме такою. Ясно, що і наших попередніх розмовах про людину йшлося не про
якусь оцю людину, а про те, що притаманне як суттєве кожній людині.
У другому варіанті граничний рівень узагальнення може поставати як ідеалізація певної сторони або певного
відношення дійсності; коли ми кажемо, наприклад, «пряма лінія», то ми маємо на увазі не якусь чи-то пряму,
чи-то криву лінію, а саме повноту прямизни. Ідеальна пряма – це пряма повною, гранично можливою мірою,
якщо ж така міра не досягається, то це не буде власне або ідеальна пряма. А це і значить, що ми виводимо
своє міркування на граничний рівень узагальнення, тобто доводимо міркування до гранично можливих
параметрів певної речі або її якості. Усі людські поняття містять в собі певний момент ідеалізації, оскільки в
них йдеться не про частковий випадок часткової речі, а про її сутність, тобто буттєву повноту. Цей момент
граничного узагальнення справді надає людині сталі та надійні орієнтири; пошлюся на приклад: коли ми їдемо
у вагоні потягу і дивимося у вікно, то предмети, що знаходяться ближче до вікна, пролітають повз нас так
швидко, що ми інколи не встигаємо їх навіть роздивитися, але якщо ми бачимо на небі Місяць чи зірку, нам
може здатися, що вони не рухаються взагалі. Саме тому мореплавці колись і брали за орієнтири небесні тіла,
оскільки вони були стабільними в розташуванні та такими, що їх можна було бачити майже на усіх можливих
морських маршрутах.
По-четверте, філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню
необхідність та через належне, тобто вона не просто каже про те, що є, а й про те, яким воно має бути за своєю
сутністю. Справа у тому, що ідеальні, еталонні виміри дійсності у реальності відсутні, проте коли ми маємо
(або вибудовуємо) їх у свідомості, ми отримуємо можливість оцінювати та вимірювати будь-які реальні стани
дійсності, бо все те, що є в реальності постає у порівнянні із еталонами як певна міра відхилення від останніх
(чи наближення до них). Наприклад, у техніці існує шкала коефіцієнту корисної дій машин, де за точки
відліку приймаються нуль або сто відсотків дії; насправді таке є неможливим тоді, коли відбуваються реальні
рухи (тобто жодний рух не може мати як нуль, так і сто відсотків корисної дії), але саме тому що цей стан є
ідеальний, незмінний, ми й маємо можливість оцінити реальні процеси перетворення енергії. Оця здатність
оцінювати дійсність, а не лише сприймати її, постає колосальною перевагою людського інтелекту і людського
ставлення до дійсності, стимулятором людського прагнення до розвитку, до самовдосконалення. У філософії
це позначається так, що лише людина володіє здатністю судити, тобто співставляти, вимірювати дійсність,
тому саме судження постає для філософії вирішальною формою людського мислення.
По-п’яте, філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, думкою про думку, ніж
мисленням та думкою про якусь реальність. Точніше, реальність самого мислення та самої думки і постає для
філософії найпершою реальністю. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати
не часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини
мислити та усвідомлювати. З другого боку, коли філософія виходить за межі часткових форм, тобто за межі
реальних станів дійсності взагалі, то вийти вона може лише у ментальний простір, тобто у власний простір
думки: думка, не підкріплена реальністю, може тримати лише сама себе. Філософське мислення, це, за
висловом одного сучасного філософа, є «мисленням у себе на підвісі». За великим рахунком це є прагнення і
мужність тримати думку у напрузі та неперервному русі.
По-шосте, філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, аргументованим та

обґрунтованим. Філософія апелює до розуміння, до людської здатності мислити та осмислювати реальність,
вбачати за спостережуваним приховані внутрішні властивості та сенси.
Нарешті, по-сьоме, всі зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за
допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме
вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти
себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію
розумового прояснення своєї життєвої ситуації, – саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.
Питання 4. Проблема визначення предмету філософії. Структура і функції філософського

знання. собистість.
Термін «філософія» має давньогрецьке походження, бо саме у Стародавній Греції філософія вперше
відокремилась від інших сфер інтелектуальної діяльності та набула автономного характеру розвитку.
Цей термін походить від слова «філо» – схильність, любов, бажання, відданість, та слова «софія» –
мудрість, яке, у свою чергу складається із двох слів і буквально значить – «казати, промовляти, цілісно,
влучно, доречно». Ще у ХІХ ст. існував слов’янський термін «любомудріє», який можна вважати
прямим перекладом слова «філософія».
Розглядаючи історичні та людські витоки філософії, ми вже дали її найперші визначення, проте на
сьогодні не існує якогось єдиного та загальноприйнятого розуміння та визначення предмету
філософії. Цей факт має свої виправдані підстави: якщо у філософії йдеться про пошуки найперших
людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби
для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних, дуже відмінних та багатоманітних
виявлень. У найпростішому варіанті логічного міркування філософія могла би виконати своє
суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного
боку, та людину, з іншого боку, окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі сказати
людині, хто вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Проте як світ, так і людина
постають незавершеними і майже безмежними у своїх характеристиках, діях та проявах. Через це
і філософія постає багато в чому незавершеною, або, як кажуть у науці, «відкритою системою знання».
Справа філософії радше полягає у тому, щоб чітко зафіксувати те, якими вже проявили себе людина
та дійсність як історично, так і в інтелектуальних формах їх осмислення. Через це філософія постає
перед нами своєрідним способом випробовування буттєвих спроможностей людини, оскільки
вдивляється у те, якою людина є, може та не може бути. Виконуючи цю справу, філософія водночас
вибудовує «стартовий майданчик» для руху у майбутнє, даючи до того ж людині дещо на зразок
«топографії» людського універсуму: ось тут, на полі людських життєвих здійснень, людина може
набути тих чи інших рис, рухаючись або так, або якось інакше. Тобто філософія допомагає людині
зорієнтуватися у просторі власної реальності та отримати певні інтелектуальні засоби для
подальшого життя і діяльності.
Означені «широта» і складність предмету та завдань філософії дозволяє зрозуміти наступні

особливості предмету філософії: 1) предмет філософії є історично змінним, оскільки історично
змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; 2) мінливим та варіативним постає
розуміння філософією свого предмету та своїх завдань ще й тому, що доволі відмінними постають
історичні форми культури, людської життєдіяльності, людської інтелектуальної активності; 3)
уся історія філософії входить у окреслення її предмету, оскільки важливим для людини постає весь
історичний досвід людства у різних його проявах; лише за такої умови ми і здатні окреслити
«топографію» людськості, тобто те, якою та як себе реально засвідчила людина; 4) філософія постає
своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської
самоідентифікації, вона покликана тримати весь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні
виявлення людини як людини. Зазначений момент історичного буття філософії виявляється досить
важливим з огляду на те, що філософія завжди вписана у певне соціальне життя, функціонує в ньому і
певним чином намагається на нього впливати (використовуючи наявний арсенал своїх засобів). Це
значить, що філософія має свою активно-дійову, практичну сторону, проте не в тому сенсі, що вона
стає якоюсь виробничою діяльністю, а в тому, що вона намагається через людське духовне світо- та
життє- орієнтування втілюватись у реальні процеси життя. Тому філософію завжди треба розглядати
не лише в аспекті вічного, суттєвого для людини завжди, а й в аспекті конкретних життєвих завдань та
ситуацій, з якими стикається людина. І коли ми сьогодні, наприклад, використовуємо здобутки
античної філософії, ми повинні розуміти, що це є наше сьогоднішнє її бачення, що наш інтерес до неї
має не лише суто просвітницьке значення, а й життєве, і що сприймаємо і розуміємо ми не власне
античну філософію, як органічну частину давньої цивілізації, а її сучасну проекцію.
Відзначимо, які визначення предмету філософії перш за все та переважно вироблені в її

історії. А). Першим можна назвати вже давнє розуміння філософії як любові до мудрості; при тому
мудрість розумілась як орієнтація в найперших питаннях буття світу та людини; недаремно у середні
віки філософіє називали вмінням розбиратись у справах божественних та людських. Б). Досить
поширеним постає наведене вище розуміння філософії як теоретичної форми світогляду, на чому
ми вже зупиняли увагу. В). Можливо, ще більш звичним постає розуміння філософії як форми
узагальненого знання, в якому реалізується потреба людини у загальному світоорієнтуванні. Г). Не
рідкісним є визначення філософії як науки про найбільш загальні закони розвитку природи,
суспільства та людського пізнання; саме так формулювався предмет філософії у марксистській
філософії. Д). Близьким до останніх визначень постає позначення філософії як «науки всіх наук», а
також: Е). науки про найбільш важливі правила і закони людського мислення
і пізнання. Ж). Філософію також досить часто визначають як всезагальну методологію
наукового пізнання або й будь-якого пізнання взагалі. З). Нарешті, поширеними також є і визначення
філософії через людину, через її найперші суто людські якості і потреби: філософія є
наставницею життя, вченням про шляхи людського духовного розвитку та самовдосконалення, про
фундаментальні особливості людського буття, про те, як та за яких умов людина може стати
людиною.
Узагальнюючи, можна сказати, що існують світоглядні, методологічні, сцієнтистські (орієнтовані на

науку), менталістські (звернені до людського мислення і пізнання) та антропологічні визначення
філософії. Проте у будь-якому варіанті визначення філософія постає як опікування найбільш
важливими питаннями у справі утвердження людини в особливому способі буття, який дозволяє
людині входити у діалоги як із світом, так і з самою собою.
Після усього розглянутого нами матеріалу стосовно специфічних особливостей, характерних рис та
предмету філософії не так вже й важко буде збагнути, чому саме такою і у таких складових
постає філософія за своєю структурою. Оскільки філософія покликана надати людині найперші
орієнтири для її життєвого самовизначення, то структуру філософського знання визначають ті
сфери реальності, із яких людина (і філософія) може такого роду орієнтири отримати. Такими
сферами постають: А) природа, світ, космос; Б) суспільство та суспільна історія; В) сама людина із
притаманними їй особливостями, здібностями, властивостями; Г) сфера духовних або інтелектуальних
процесів, тобто сфера свідомості. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські
дисципліни або основні розділи філософії. Розглянемо їх докладніше.
А. На основі осмислення природи, світу, виникають та формуються онтологія, метафізика,

натурфілософія, космологія (або космогонія). Онтологія є філософською наукою про буття як таке,
про окремі види та прояви буття. Метафізика («понад-фізика», «зверх-фізика») намагається виявити
джерела, корені та причини буття. Тут найпершими постають питання про те, чому взагалі
можливе буття, у який спосіб його можна розуміти, як людина пов’язана
із буттям. Натурфілософія або філософія природи («натура» – з лат. природа) зосереджує увагу
переважно на тому, що таке природа в цілому, як вибудовується ієрархія проявів природи, існують чи
не існують якісь всезагальні закономірності та якості природи. Проте мимоволі вона торкається і
питань людського буття, і буття суспільства, оскільки останні перебувають у органічних зв’язках із
природою та поза останньою просто неможливі. Космологія може існувати як різновид астрономії, а
може поставати і як філософські міркування про сутність та природу космосу; коли ж наголос тут
падає на виникнення, походження (чи породження) космосу, то тоді ми маємо справу із космогонією.
Б. На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія,

соціальна філософія, філософія історії, культурологія,
етнофілософія (або філософія етносу). Соціологія як окремий напрямок дослідження виникла у ХІХ ст.,
хоча намагання осмислити суспільство присутні у філософії з давніх часів. В своєму реальному
розвитку соціологія більше тяжіла до того, щоб бути наукою про факти соціального життя (емпірична
соціологія). Філософські ж осмислення суспільного життя, зв’язків суспільства та природи, суспільства
та людської індивідуальності поступово набули визначення як соціальна філософія, хоча і по-сьогодні
вони можуть називатися просто соціологією. Філософія історії також ставить граничні питання на
адресу історії людства: чому людство перебуває в стані історичного процесування, куди
прямує історія, хто є її суб’єктом, чи існують закони людської історії? Культурологія виходить із тези
про те, що специфічних якостей та ознак як людині, так і суспільному життю надає культуротворення,
тому вивчення культури постає відмичкою до їх розуміння. Нарешті, етнофілософія – це новий
напрям сучасної філософії, покликаний окреслити значення та роль етносів в історії людства та
виявити історичний сенс того, що історія розвивається саме у варіанті етнічної багатоманітності; тут
також стоїть завдання окреслення того, яку свою вихідну екзистенціальну якість привносить кожний
етнос у історію людства в цілому. Інколи до дисциплін, що окреслюють соціальну історію, відносять
також філософію науки та техніки, оскільки останні в союзі між собою діють сьогодні як
найпотужніші чинники соціально-історичних процесів.
В. Філософське осмислення людини є завданням філософської антропології (на відміну від

антропології як складової археології, що спрямована на вивчення особливостей будови людського
організму та проявів людини як живої істоти), Філософська антропологія ставить собі завданням
вивчати людину в усіх її можливих виявленнях та характеристиках. Тут, зокрема, ставиться питання
про визначення сутності людини та про відмінність останньої від природи людини, про її
спосіб буття та ін. Антропософія претендує на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс
її появи у світі, її всекосмічну функцію та причини саме таких її виявлень. На думку антропософів,
лише таке осмислення людини відкриє нам шлях до розуміння і всього іншого в світі. Структурна
антропологія вважає, що існує певний, цілком конкретний та сталий набір інтелектуальних та
реальних можливостей людини, який слід виокремити із історії, культури, способів людського життя;
означений набір відкриває можливості для виправданого та надійного вивчення і розуміння людини.
До дисциплін антропологічного напряму сьогодні інколи додають біологічну соціологію – науку про
те, як міняється людина під впливом соціальних факторів та на протязі історії. Цю науку далеко не всі
згідні визнавати як філософську, проте заперечувати факт впливу соціальних факторів на людський
організм, на її вихідні властивості було б невиправданим. В наш час науки про людину поповнились
цілою низкою наук, що розглядають буття та прояви людини у різних контекстах: когнітивна
антропологія (виходить із положення, що людина завжди діє на основі хоча би мінімуму
знань), історична антропологія (розглядаю серйозні зміни людини у процесі зміни історичних
епох), соціальна антропологія (вивчає статус та прояви людини у різних людських спільнотах). В наш
час деякі науковці також намагаються запровадити персонологію – філософську науку про людську
особистість, оскільки наполягають на тому, що без набуття людиною якостей особистості людина не
набуває і якостей людини.
Г. Нарешті, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий
комплекс філософських наук. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми
філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою,
рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної
тривалості; сюди входять логіка, гносеологія (або епістемологія), етика,
естетика, філософія релігії, філософія права, аксіологія, історія філософії. Логіка – одна із давніших
філософських дисциплін – досліджує форми, закони та норми правильного мислення; вона посідає
одне із провідних місць у філософії, адже припущення логічних помилок може зруйнувати усі
доведення та аргументації певної філософської концепції. Гносеологія – це, у дослівному перекладі,
теорія пізнання; вона вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної
діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного
використання. Сьогодні ширше використовується термін «епістемологія» (теорія знання); у більшості
країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний
історичний рівень усвідомлення природи пізнання (про це докладніше мова буде йти у відповідному
розділі). Етика також належить до найдавніших філософських дисциплін: це є вчення про норми та
засади людських взаємин. Естетика досліджує природу людського захоплення красою дійсності,
шукає корені та причини людського потягу до прекрасного, гармонії, співмірності форм
сущого. Аксіологія, як філософська дисципліна, досліджує природу ціннісного відношення людини до
будь-чого, співвідношення цінностей та знання, цінностей та логіки та ін. Філософія релігії, як свідчить
назва, опікується питаннями природи та сутності релігії, досліджує причини історичного походження
релігії, її конфесійного багатоманіття та ін. Філософія права намагається з’ясувати корені правових
норм, людську потребу у правотворенні. Нарешті, історія філософії збирає історичні досягнення
філософії, вписуючи їх у сьогодення. До цього комплекту філософських дисциплін інколи додають
також «ноологію» – вчення про природу та сутність людської розумність; дещо спрощуючи можна
сказати, що ноологія постає філософським вченням про свідомість та її засади.
Перегляд основних філософських дисциплін, що складають структуру філософського знання, засвідчує

нам: філософія на сьогодні є розвиненою та розгалуженою сферою знання; щоб виконати завдання
людського світоорієнтування, вона повинна включати у свій зміст цілий комплекс наук про основні,
найважливіші сфери людського життя.
Серед функцій філософії найперше значення мають такі:
- світоглядна: філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати виправдані життєві орієнтири,

з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей, виробити виправдані погляди на
світ, життя, свою власну долю;
- пізнавальна: завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину

орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до
надійних, достовірних знань;
- логічна: філософія сприяє формуванню культури людського мислення, дисципліни думки, її

самоосмисленню, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-
культурних діалогах;
- соціально-адаптивна: філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах
суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;
- виховна: філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини
до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів. З позиції філософії
виховання може бути виправданим лише тоді, коли воно переростає у самовиховання, тому
прищеплення прагнення до самовиховання постає основним завданням в межах даної функції
філософії.
Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення. До того ж вони
врешті і ведуть людину до найважливішого – до ознайомлення із тим, які саме життєві позиції вона
може зайняти та які наслідки їх та як саме можуть вплинути на хід її життя.
Окреслюючи особливості філософського осмислення буття та становища людини в світі через

виявлення найперших філософсько-світоглядних позицій, слід звернути увагу на те, що в кінцевому
підсумку філософія прагне з’ясування, прояснення, «виведення у неприхованість» (М.Гайдеггер)
найважливіших питань людського буття. Ця вимога прояснення поширюється не лише на
раціоналістичну (орієнтовану на розум) філософію, а й на будь-яку взагалі. Навіть тоді,
коли філософія висловлюється афористично або претендує на авангардність, кардинальний розрив із
традиціями, вона все одно окреслює певні сторони реальності із гранично можливою контрастністю
та виразністю. Унаслідок цього філософія досягає таких деталізацій світоглядної та методологічної
проблематики, які неможливі для думки іншого інтелектуального та змістовного спрямування. У
цьому значною мірою полягають цінність та незамінність філософії.
Отже, філософія окреслюється перед нами як одна з найважливіших сфер людської духовної
діяльності та форма теоретичного вирішення світоглядних проблем, спосіб самопізнання і
самовизначення людини в світі. Центральною фундаментальною проблемою філософії виступає
відношення «людина – світ». В різні історичні епохи ця проблема ставилася та вирішувалася по-
різному, тому й предмет філософії історично змінювався. Багатогранність філософії, як науки,
зумовлена складністю її завдань та функцій, які вона виконує.
Тема 2. "Філософія Стародавнього світу”
1. Регіони історичного виникнення філософії. Особливості давньосхідної філософії в контексті

традиціоналістської філософської парадигми.
В сучасних науках про людину, суспільство і культуру достатньо дискусійним постає питання про різні
типи цивілізацій та культур, про їх корені та взаємовпливи. На першому плані тут перебуває проблема
«Схід – Захід», оскільки вже найдавніші писані джерела засвідчують відмінності між цими давніми
регіонами становлення цивілізованої історії. Деякі соціологи не визнають значущості протистояння
між Сходом та Заходом, стверджуючи, що відмінності між різними людьми в окремо взятій західній
країні можуть бути більш разючими, ніж між людьми східної та західної культури. Проте, наприклад, у
філософії заперечувати суттєві відмінності між західним та східним типом філософствування було би
просто небажанням заглибитись у тему. Більше того, інколи ці відмінності постають такими
контрастними та радикальними, що видається неможливим побачити там і там все ту ж, проте різну
філософію. З іншої сторони, існують численні філософи, культурологи, соціологи і політики, які
наполягають на тому, що стан сучасного суспільства визначається протистоянням між Сходом і
Заходом.
Існування досить контрастних відмінностей між західною та східною філософіями дослідники шукають
у самому фундаменті того способу життя, який сформувався та розвинувся у вигляді різних типів
цивілізації. Існуючи тут відмінності приводять врешті до принципово іншої людської поведінки,
способів життєвого влаштування, мислення, самоосмислення та самоствердження. На цій основі і
сформувались особливості західної і східної філософій. Східна філософія в своїх найперших
твердженнях орієнтується на давні канонічні духовні джерела, що регламентують функціонування усіх
сфер суспільного життя (Коран, Веди, Китайське п'ятикнижжя), цінує найбільше те, що освячене
віками, намагається підпорядкувати індивідуальне цілому або навіть розчинити індивідуальне у
світовому цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до
наукового, а сама ця філософія максимально наближена до морального повчання та навіть
різноманітних розвинених технік людського удосконалення у певному способі життя.
Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних
систематизацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із припущення певної автономності
основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв’язку із цим західна філософія має
переважно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого
самоутвердження.
До досить помітних характерних рис східної філософії слід також віднести своєрідну розмитість її
термінології: досить часто окремі поняття та категорії цієї філософії, в тому числі – вихідні, можуть
мати цілий спектр різних значень, що унеможливлює їх однозначне тлумачення. Хід східної
філософської думки часто принципово уникає лінійності, тобто прямого поступального руху від
твердження до твердження; він тяжіє до свого роду повторів, закруглень, уникає однозначних
висновків. Окрім того, в східній думці помітна відсутність зацікавлення у відстороненому від людини
пізнанні природи, світобудови, а людині навіюється думка про необхідність зосередження на
невимовних духовних глибинах, що передбачає абстрагування від зовнішньої метушні та матеріальних
сторін життя. Цікаво відзначити й те, що східна думка просякнута відчуттям принципової
помилковості усякого одиничного, відокремленого від тотальності буття; звідси випливає й прагнення
позбутися індивідуального відокремлення від загального, ідей спасіння окремої душі через
запобігання її відхилення від космічного цілого. Видатний швейцарський гуманіст ХХ ст. А.Щвейцер
назвав такі прагнення східної філософії «великим зреченням життя». Західній філософії у більшості
випадків притаманні протилежні або відмінні прагнення, хоча це й не значить, що вона зовсім
позбавлена означених спрямувань та інтересів. Той же А.Швейцер визначив західну філософію як
«благоговіння перед життям» в усіх його проявах.
Історично філософія розвивалася у контексті саме цього протистояння цивілізацій: наприклад, із

історичних джерел відомо, що деякі філософи Стародавньої Греції мали контакти із східними
мудрецями; не виключено, що й вони чинили на них певний вплив. Відомо також і те, що в
інтелектуальному обігу античного світу функціонували деякі образи та міфологеми Стародавнього
Сходу (наприклад, міф про андрогіна – початково єдину, двостатеву людину, наведений у творах
Платона, зафіксований у текстах «Вед»). Тому співставлення вихідних ідей східної та західної філософії
допомагає нам глибше зрозуміти джерела філософського мислення та його фундаментальні
особливості. Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла
виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала привабливий образ «гуру» − духовного
учителя, наставника життя; чому західна філософія цінувала оптимістичний активізм, а східна була
більше просякнута відстороненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю
світобудови як у просторі, так і в часі.
Означені відмінності між західною та східною філософією багато в чому постають як однобічності:
маючи певні переваги щодо одна одної, ці філософії у чомусь взаємно поступаються одна одній. Тому
вони, фактично, одна одну доповнюють, хоча відбувається це не через їх злиття, а через взаємні
впливи, діалоги. Західна філософія доволі часто відчуває свій раціоналізм як обмеження, тому у
зверненнях до східної думки намагається просякнутись її вмінням подавати певні явища та сутності
цілісно, без розчленувань та аналітики, а східні думка вочевидь розуміє зв'язок західної філософії із
сучасним науково-технічним поступом та також вдивляється у неї, прагнучи здобути інтелектуальні
уроки.
При тому слід враховувати, що вказати в наш час країни із «чисто» східним або західним
цивілізаційним типом практично неможливо, але є сенс виділяти в їх житті панівні риси або тенденції.
Крім того, протистояння «Схід−Захід» не вичерпує усієї строкатої картини життя сучасного людства
(існує також певне протистояння Півдня та Півночі, існують особливі соціальні утворення Африки,
Океанії та ін.), але воно є найвпливовішим і контрастним. Певною мірою із цим протистоянням
пов'язана й історія України: чим далі ми йдемо в минуле, тим тіснішими виявляються її зв'язки зі
східною культурою (контакти з хозарами, половцями, кримськими татарами, Туреччиною та ін.), але
вже в епоху Нового часу і пізніше Україна все більше наближалась до західноєвропейської культури.
Тому розуміння проблеми «Схід-Захід» дає нам змогу уважніше придивитись до певних аспектів
української культури і філософії.
Отже, можна стверджувати, що виразні особливості давньосхідної філософії дають можливість

західній філософській думці краще усвідомити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині,
так і в людському мисленні. Безперечно, оцінюючи значення філософії Стародавньої Індії та
Стародавнього Китаю, не слід впадати у крайнощі і підкреслювати лише їх позитивні моменти.
Традиціоналізм, консерватизм, який був притаманний мислителям Стародавнього Китаю та Індії,
суттєво вплинув на подальший розвиток філософської думки. Скажімо, необхідність «культурної
революції» у Китаї 70-х рр. ХХ ст. обґрунтовувалась посиланнями на авторитет стародавньої філософії.
Тому не слід забувати, що давньоіндійська та давньокитайська філософії були продуктом своєї епохи і
мали відповідні особливості свого розвитку.
2. Соціально-етична складова давньосхідної філософії. Традиція та новація.

Слово «античний» в перекладі з давньогрецької мови означає «давній», проте в усталеному вживанні
воно позначає початок європейської культури та цивілізації, тобто греко-римський давній світ.
Відповідно до «античної філософії» входять філософські здобутки цього світу та його духовної
культури. Зародилась антична філософія в Стародавній Греції, це значить, що вона починається із
давньогрецької філософії. Проте поняття «антична філософія» ширше від поняття
«давньогрецька філософія», бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й
олександрійську філософії, що історично постали продовженням та розвитком саме давньогрецької
філософії. Тому і надалі давньогрецька філософія була основною складовою античної філософії,
оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець
філософствування. Внаслідок цього можна вважати невеликою помилкою використання в деяких
ситуаціях цих термінів – антична філософія та давньогрецька філософія – в якості синонімів. Зазначену
відмінність понять ми побачимо виразніше при розгляді історичних етапів розвитку античної
філософії.
Як вже відзначалось, антична філософія формується приблизно в той же час, що і давньосхідна, навіть
дещо випереджає останню. Проте певні її суттєві риси та особливості дозволяють вважати її за
ступенем розвитку такою, що виходить далеко за межі первинних форм філософствування.
Найважливішою особливістю античної філософії було те, що саме в античному світі вона (на відміну
від давньосхідних культурних регіонів) вперше відокремилась від інших сфер духовної
діяльності (таких, наприклад, як релігія, родова міфологія, життєва мудрість) і постала як автономний
напрям знання та пізнання. Це, як і у випадках запровадження сцеціалізацій в інших сферах життя,
створювало кращі можливості для самоусвідомлення та вдосаконалення (1). Антична філософія була
також відкритою і доступною (для усіх вільних громадян, крім рабів та жінок) (2); терпимою до
різних думок і позицій (за виключенням атеїзму) (3); динамічною і пластичною, тобто здатною
набувати різних форм, виявлень, вчень. Ця її риса значною мірою пояснюється тим, що філософи та
філософські школи античної філософії взаємно визнавали друг друга, цікавились усіма новими ідеями,
а тому швидко нарощували свої здобутки (4). Останнє проявилось у її розмаїтості, а також у тому, що в
античній філософії були наявні зародки різних напрямів подальшої європейської філософії. До
особливих рис античної філософії також часто відносять так званий її наївний реалізм – її схильність за
кожним словом вбачати якусь реальність, а будь-яку реальність осмислювалась як гідна обговорення
та словесного визначення. Тому антична думка виразно фіксувала не лише те, на що вона
спрямовувалась, а й кожний власний крок.
Такими своїми якостями антична філософія завдячує цілим групам умов, що сприяли її появі;
відзначимо також, що увага до цих умов дозволяє нам краще розуміти й те, наскільки сучасні умови
сприятливі або несприятливі для розвитку філософської думки. Отже, це були:
• географічно-кліматичні умови – розміщення Балканського півострова, де

починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка);
сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що,
врешті, створювало ефект своєрідної «природної лабораторії» для випробовування людської
кмітливості, розумності та активності; в наш час когнітивні дослідження підтверджують важливу роль
різноманітності для духовного поступу;
• культурно-історичні умови – Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із

давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків; греки чудово усвідомлювали, що вони
запозичили багато чого у своїх попередників: медицину та архітектуру – в єгиптян, мореплавство – у
фесалійців, абетку – у фінікійців, астрономія – у вавилонян та ін. Але це були досить своєрідні
запозичення, оскільки, взявши щось в іншій цивілізації, греки вміли зробити це органічним
елементом свого життя, а такод довести запозичене до такого рівня досконалості, якого не було у
його первинному стані; отже, вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані
була «цивілізацією другого порядку», проте, звичайно, не другорядною;
• соціальні та соціально-діяльні – високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності,

наявність складних технологій останньої; багатоманітність напрямів життєдіяльності (до чого
стимулювали відзначені вище географічно-кліматичні умови); існування полісної (невеличкі міста-
держави) форми організації життя; слід нагадати, що не існувало якоїсь окремої держави під назвою
Давня Греція, а існувало кілька десятків маленьких міст – держав з певною територією, що належали
до єдиного етносу, проте чимось відрізнялись між собою; ця різноманітність породжувала прагнення
виділитись між іншими полюсами певними здобутками, досягати переваг у певних видах діяльності;
загалом це сприяло інтенсивним контактам між полісами та їх взаємному матеріальному, культурному
та духовному збагаченню. Демократичний устрій життя у більшості полісів вимагав спільного
обговорення важливих питань суспільного життя усіма вільними громадянами, що сприяло
спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації
та доведенню (на загальних зборах всі законні громадяни мали право висловити свою позицію);
• відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини, що відзначали вже й грецькі

історики, порівнюючи власну міфологію із єгипетською;
• талановитість, активність та життєва і психологічна рухливість стародавніх греків: поруч з ними

жили й інші народи та етноси, проте вони не спромоглися досягнути такого ж рівня освіченості та
культури; отже, обдарованість народу має також враховуватись нами при аналізі умов зародження та
розвитку античної філософії.
Слід відзначити, що появі філософії сприяв також високий рівень інтелектуального розвитку
мешканців Стародавньої Греції, що проявилось в існуванні зародків або елементів певних напрямів
наукових знань. У греків рано зародилась національна самосвідомість, а тому рано виникла
наука історія, було добре розвинуте математичне знання, геометрія, астрономія, географія та ін. Всі
такого роду здобутки свідчили про ту велику роль, яку в інтелектуальному житті Стародавньої Греції
середини 1-го тисячоліття до н.е. відігравало дискурсивне мислення, тобто ранні форми раціоналізму.
Зародившись, антична філософія пройшла у своєму історичному існуванні через кілька етапів
розвитку:
1 етап — натурфілософський (фізичний), абo рання класика (VII – V ст. до н.е.)
2 етап — висока класика (V–ІV ст. до н.е.)
З етап — пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До нього входять періоди:
• елліністична філософія (IV–І ст.до н.е.).
• олександрійська філософія (І ст. до н.е. – V/VІ ст.).
• римська філософія (І–VI ст. н.е.).
На двох перших етапах поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в
подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно
споріднених із Грецією регіонів.
Часова асиметрія у відзначених етапах демонструє нам те, що зльот античної філософії був стрімким,
майже блискавичним, вершина – нетривала за часом, а ось згасання розтягнулось на тисячу років. Це
засвідчує її надзвичайно потужний внутрішній потенціал; у певному сенсі навіть після припинення її
історичного розвитку вона у змінених формах продовжувала функціонувати у середньовіччі та у
подальші епохи.
3. Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії.

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно
продемонстровано логіку розвитку людського мислення; саме у цьому сенсі молодий К.Маркс у
підготовчих матеріалах до своєї докторської дисертації писав, що греки назавжди залишаться нашими
учителями. Ця логіка розвитку мислення та пізнання простежується вже на початках античної
філософії. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній
Греції. Натурфілософія – це філософське осмислення природи («натури» – лат.). Грецькою мовою
слово природа звучить як «фізис», тому таку філософію у Стародавній Греції називали «фізичною», а
філософів цього періоду – «фізиками» або «фізіологами». Існує кілька пояснень тому, чому
антична філософія починала із уваги до природи: природа була усім, що охоплювало та пронизувало
людину, тому увага до неї була виправдана. Проте дослідники відзначають ще один важливий момент
такої уваги: відірватись від міфології можна було лише за умови перенесення уваги із суб’єктивних
бажань та намірів на дещо, що може досліджуватись та аналізуватись різними людьми та засобами,
але без зміни сутності та станів. Якщо ви бажаєте якось зрозуміти могутнє божество, ви не можете
розраховувати на те, що воно буде завжди лишатись тим же самим та для різних людей; скоріше, все
має бути із точністю до навпаки. А ось зоряне небо, природні стихії та стани, її окремі сфери та явища
у цьому сенсі постають як дещо значно стабільніше, однаково відсторонене від бажань окремих
людей. Тобто, можна припустити, що природа постала найпершим об’єктом для ранньої античної
філософії тому, що вона дозволяла отримувати стабільні, сталі та максимально вільні від суб’єктивних
бажань знання і уявлення.
Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як «все»; для пізнання це породжувало
проблему: з чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити «все»? Давньогрецькі мислителі
знайшли геніальну відповідь на це питання: напевне, думка повинна була розпочинати з деякого
«початку», з дечого простого, очевидного та спостережуваного, від якого можна рухатися далі,
пояснюючи все інше, тобто з того, з чого може це «все» постати. У давньогрецькій ранній філософії
це означало – розпочати з «архе» – найпершого, або давнього. Отже, на першому етапі розвитку
античної філософії природа постала як її об'єкт пізнання і осмислення, а першою проблемою цієї
філософії була проблема пошуку вихідного початку буття («архе»).
Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета (місто на
узбережжі Малої Азії; 624—526 рр. до н.е.), відомий також як видатний математик та астроном.
Вважається, що не випадково філософія народжується в регіоні, що межує із давнішими цивілізаціями,
оскільки тут легше було засвоїти їх здобутки. Від Фалеса збереглося дві достовірні тези: «Усе з води» та
«Все сповнене богами» (або «Все має душу»). Філософом Фалеса називають не лише тому, що
мислитель висунув думку про першопочаток («архе») світу («все з води»), а насамперед тому, що він
почав обґрунтовувати, доводити свої твердження, посилаючись на те, що без води немає життя, що
агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної речовини.
Друга теза Фалеса («все має душу») засвідчує, що він замислювався і над причинами змін та рухів, що
відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.
Прості тези Фалеса мають важливе пізнавальне значення:
• вони зводили багатоманітність світу до одного початку (води), подаючи світ єдиним;
• начало світу володіло характером реально спостережуваного явища, тому його можна було
досліджувати (на відміну від міфологічних істот-богів, що уособлювали сили природи);
• йдучи подумки за цим єдиним початком буття крок за кроком, ми можемо не просто сприймати
дійсність, а й розуміти її, пояснювати, інтелектуально моделювати.
В цілому із міркувань Фалеса вимальовувалась така картина (або схема) пізнання світу: виділялась або
виокремлювалось певна природна стихія, що за своїми властивостями могла претендувати на єдине
начало світу (1); на її основі, крок за кроком, дискурсивна думка відтворювала світове ціле (2) та, як
підсумок, виходило, що відбувався рух від не проясненого та невизначеного цілого – через серію
фіксованих кроків думки – до проясненого та певною мірою поясненого єдиного. Слід відзначити, що
такий рух думки є її елементарним пізнавальним алгоритмом (або схемою), який ми в своєму житті
використовуємо, ща називається, на кожному кроці. Наприклад, хтось розповідає нам про щось
складне; спочатку ми плутаємось, а потім просимо: давайте з чогось почнемо! – І далі відтворюємо
ціле, рухаючись частковими фіксованими кроками. Вже у наш час таких характер діяльності мислення
назвали конструктивним мисленням.
Учень Фалеса - Анасимандр (610–546 рр. до н.е.), наскільки нам відомо, вперше вжив термін «архе» та
дещо відійшов від думок свого учителя. Він стверджував, що «архе» як начало для всього існуючого
само по собі не може бути схожим ні на що, оскільки тоді воно співпаде із чимось похідним від себе
самого і виявиться обмеженим якимись якостями. Якщо дійсно існує певне єдине начало для всього,
то це має бути «апейрон» – дещо невизначене та безмежне (саме так перекладається означене слово).
Думка Анасимандра була прониклива, оскільки єдине начало для всіх наявних та можливих сутностей
світу мало справді бути невичерпним і безмежним; згадаймо давньокитайське розуміння Дао (див.
попередню тему). Саме Анаксимандра інколи вважають справжнім першим філософом, оскільки
йому належить заслуга введення у мислення абстрактного поняття. Але таке розуміння начала не
могло задовольнити людей того часу, по-перше, через неможливість пересвідчитись у реальному
існуванні «апейрона» (а грецька думка шукала за кожним словом реальність), а по-друге, внаслідок
того, що начало світу так чи інакше певною мірою освячувалось та підносилось над усім. Якщо це
начало світу, природи, то воно має певним чином орієнтувати людину в її ставленні до засад
власного життя. Вода Фалеса такими якостями володіла, оскільки саме вона вважалась як
умовою життя, так і символом очищення, не спостережуваний апейрон був позбавлений такої ролі.
Внаслідок того третій представник мілетської школи Анаксимен (588–525 рр. до н.е.) синтезував ідеї
своїх учителів: початок буття має бути досить невизначеним, але доступним для сприйняття,
реальним, необхідним для життя і рухливим. На думку Анаксимена, саме таким є повітря, яке він і
визначив як першопочаток усього.
Зупинимо увагу на тому, що три представники мілетської філософської школи своїми

основоположними ідеями окреслили закономірний хід пізнавальної думки: вона починає із уваги до
реального, спостережуваного явища, потім для його пояснення вдається до інтелектуального
конструювання, а потім синтезує чуттєве та абстрактно-логічне, водночас намагаючись
пересвідчитись у виправданості як натуралістичних спостережень, так і логічних конструювань. Як ми
побачимо далі, у такій логіці розгортання пізнавальних дій вже до певної міри вловлювалось
співвідношення основних рівнів людської пізнавальної діяльності. Отже, незважаючи на ніби то прості
ідеї перших філософів, вони здійснили певний прорив у людському мисленні і пізнанні, спрямувавши
їх шляхом використання певних закономірних ходів людського відношення до світу. Розглядаючи ці
ходи та досягнення представників мілетської школи, ми наочно бачимо і прояви відзначених вище
загальних особливостей античної філософії: її відкритість, толерантність, продуктивне нарощування
ідей.
Відзначимо також і дуже важливий момент, що проявився у діяльності перших філософів: до них якісь
важливі істини сприймались або як даровані богами, або принесені людям героями – особливими
людьми, що вважались синами богів від земних жінок. Фалес та інші представники мілетської
школи виступили як приватні особи, що самі видобули, продукували свої думки. Із
божественним знанням людина не мала права маніпулювати, не мала права його змінювати, проте із
людським знанням і будь-яка інша людина могла спробувати попрацювати та якось його змінити або
збагатити. Отже, антична філософія постала як людська справа, відкрита для критики, осмислення,
змін та вдосконалень, а це для східної філософії, наприклад, було ускладненим, оскільки східні вчителі
мудрості оточувались особливим пошануванням, що підносило їх над усіма звичайними людьми та
робило їх думки недоторканими та неперевершеними.
Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї і у сфері інших питань; наприклад, Фалес був
видатним математиком та астрономом: він ввів у геометрію теорему, відому як теорема Фалеса, зміг
передбачити сонячне затемнення. До того ж мілетці підготували ідейний ґрунт для появи дуже
сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези Піфагора про те, що «все подібне до числа
або все має пропорцію». Ця теза вводила в науку математичне обчислення, що суттєво підвищувало
точність та ефективність науки. Вводячи дану тезу, Піфагор (570–бл. 500 рр. до н.е.) виходив з
міркувань його попередників: якщо вважати, що «все» є щось «одне», то тоді світ, природа («все»)
постають за своєю сутнісною основою тим же самим при всій їх різноманітності. тобто постає
наділеним єдиною для усього сутністю. Всі речі світу (природи) при такому підході
виявляються однорідними; якщо це так, то у такому разі відмінності між речами постають вже не
якісними, а кількісними. Маємо усвідомити, що визнання однорідності речей певної сукупності і в наш
час дозволяє застосовувати до них математичне числення. Якщо ж це стосується не лише якоїсь
окремої сукупності речей, а всього світу, то застосування математичного обчислення поширюється на
всі явища природи. Отже, все можна вимірювати числом. І ми, таким чином, приглядаючись до
міркувань Піфагора, опиняємося на початках народження математизованої фізики. Значення цього
факту важко переоцінити, оскільки і в наш час є наковці, схильні вважати математизоване
природознавства єдино виправданою формою науки.
Дуже важливим також є і те, що своїми міркуваннями Піфагор ще раз продумоснтрував

загальний закон розвитку мислення: воно рухається від наочного, якісного до абстрактного,
кількісного. Окрім того Піфагор, як повідомляють давні джерела, звернувши увагу на відмінності у
звучанні різних розмірів молотків у кузні, вирахував числове співвідношення музичних тонів. Це
співвідношення він поширив на відомі тоді планети Сонячної системи і почав стверджувати, що в
процесі руху кожна планета породжує певні звуки, а в цілому вони усі разом створюють «музику (або
симфонію) небесних сфер». Спираючи на своє розуміння числа, Піфагор доводив відмінності між
парними та непарними числами, а оскільки вони лише разом утворюють числовий ряд, вважав, що у
світі все пронизане співвідношенням протилежних начал, але разом єдність протилежностей веде до
збалансованості, правильної пропорції. Так розглядаючи світ природи, він вів в обіг такі поняття, як
«космос» (впорядкований та прикрашений Всесвіт), «гармонія» (єдність різнорідного, навіть
протилежного, а перш за все – парного та непарного числа), «філософія»: давні джерела
переповідають, що саме Піфагор уперше назвав себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості
(філософом).
Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків між
філософськими абстракціями і життям. Сучасник Піфагора Геракліт Ефеський (544–483 рр. до н.е.)
використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції, що поєднувала
високий рівень абстрактних міркувань із наочністю: у творах Геракліта вже фігурували основні
поняття Піфагора, проте вони були вписані в більш-менш натуралістичну (або натурфілософську)
картину реальності. Твори Геракліта у повному їх складі до нас не дійшли, проте збереглося так багато
уривків, що вони дозволяють впевнено казати про те, що саме Геракліт Ефеський розробив першу
відому нам цілісну філософську концепцію, в якій йшлося і про будову Космосу, і про природу
людини, про богів, про пізнання, про суспільні явища.
На думку Геракліта, світ слід розуміти не як сукупність окремих речей, а як потік; звідси тез – «все
тече». Ця теза має викликати серію запитань: що тече, чому тече, куди тече та як тече? – На всі ці
запитання Геракліт дав свої відповіді. У течії, в становленні, за Гераклітом, перебувають чотири
світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами,
так, що стихії рухаються лише у певному, а не в довільному порядку, і загалом виходить, що світовий
коловорот здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного: від рухомого,
світлого, гарячого вогню до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає
вогонь як найперша і найдинамічніша стихія. Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це
свідчить про наявність єдиного світового закону, якому Геракліт дав ім’я «логосу». «Логос» у
буквальному перекладі – це слово, мовлення, хід думки, і, отже, всезагальний закон космосу постає
як розумний порядок. Саме Лоґос визначає міри поєднання протилежностей у світі. Такий погляд на
світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилежностей,
згодом дістав назву діалектики. Отже, Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення,
яке намагається багатоманітність сущого звести до певної його внутрішньої енергетики та динамізму.
Обидві оці важливі новації Геракліта – відкриття Логосу як всезагального закону світового руху та
діалектики – відігравали і продовжують відігравати роль світоглядних орієнтирів для філософського
мислення.
На основі визнання вогню в якості найпершої світової стихії філософ намагався пояснити різні явища
дійсності. Наприклад, сп’яніння людини він трактував як замутнення вогняної душі вологим вином,
державні закони прирівнював до світового Логосу, а у пізнанні наголошував на провідній ролі
розумового міркування у порівнянні із чуттям. Окрім того, Геракліт у своїх міркуваннях торкався
питань про людські властивості і здібності, пізнання, суспільне життя та людські взаємини.
Цілком очевидним постає також і те, що Геракліт дещо змінив наголоси у філософських міркуваннях
про світ: якщо всі його попередники робили наголос на пошуках відповіді на питання «Що?» - що є
світ, що є «архе», то Геракліт додав до нього й питання «Як?» - як слід мислити світ, щоби мати
виправдані знання про нього. По суті справи, у такому розумінні завдань філософського мислення
вже проглядалась єдність онтології та логіки. До речі, слово «логіка» походить від слова «Логос».
Сучасники називали Геракліта «темним», оскільки небагато людей розуміли його тези: стиль його
писань був урочисто-таємничим. Коли Сократа одного разу спитали, як він оцінює твір Геракліта «Про
природу», той відповів: «Те, що я зрозумів, – чудово. Думаю, що й те, чого я не зрозумів, є не менш
чудовим. Але тут потрібний делоський пірняльник» (тобто той, хто здатний глибоко занурюватись). До
такого прізвиська додавалось ще й «той, хто плаче», оскільки Геракліт, за свідченням сучасників, був
невисокої думки про людей, стан та перспективи суспільства. Пізніше видатний німецький філософ
Г.Гегель сказав про ідеї Геракліта: «Тут перед нами відкривається нова земля: немає жодного
положення Геракліта, яке я би не прийняв у свою філософію».
Після Геракліта філософські вирішення питання про світобудову розвивалися через поєднання
питань «Що?» (Що є світ?) і «Як?» (Як його слід мислити?). Особливу увагу в період подальшого
розвитку античної натурфілософії слід звернути на чотири школи.
Елейська школа (за назвою міста Елея). Найвідоміші представники Парменід (540–450 рр. до н.е.) та
Зенон (490–430 рр. до н.е.), засновник школи Ксенофан, про якого немає надійних свідчень. Відомо
лише, що Ксенофан піддавав критиці народні уявлення про богів і казав, що як би бики вміли
малювати, вони би малювали своїх богів у вигляді биків. Парменід стверджував, що за належної уваги
до процесу мислення ми змушені будемо визнати: «Лише буття є, а небуття узагалі немає». Бо, з
одного боку, про що б ми не мислили, думка не буде порожня: мислити, не мислячи ні про що,
неможливо. Думка завжди на щось спрямована, а це значить, що для неї завжди щось постає, як те,
що є, тобто – як буття. З іншого боку, будь-який реальний рух – це лише перехід від одного
виду буття до іншого, проте це не є вихід за межі буття як такого. Навіть мислячи небуття, ми вводимо
його в ранг буття, бо воно в цей момент існує для самого мислення як його предмет. Отже, усюди є
лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й невичерпне. Але більшість людей не можуть
збагнути таку сутність буття; звідси випливає введене Парменідом розрізняння двох
видів буття: буття в істині (собі тотожне, вічне та незмінне) і буття у гадці (суміш буття і небуття).
Відповідно, й мислення, що визначає істинне буття, постає істинним, а те, що його не схоплює,
характеризується як гадка, а не мислення. Погляди на засади сущого як у своїй основі на нерухливі,
незмінні, самототожні згодом у деяких філософських напрямах дістали назву метафізичного
світобачення, яке за вихідними спрямуваннями протистоїть діалектиці. Парменіда вважають одним із
зачинателів метафізики як стилю мислення.
Зенон, один з найвідоміших учнів Парменіда, спрямував свої зусилля на захист ідей Парменіда через
розроблення оригінальних задач-головоломок («апорії Зенона»), які доводили немислимість руху і
змін, тобто прагнули переконати людей у позірності розуміння дійсності як руху. Відомі апорії Зенона
під назвами «Стадій», «Ахіллес» та ін. Наприклад, стверджувалось, що прудконогий Ахіллес ніколи не
наздожене черепаху, оскільки, як би швидко не рухався Ахіллес та повільно – черепаха, щоб її
наздогнати, герою слід дістатись того місця, до була черепаха, проте вона вже відсунеться; а діла
ситуація буде повторюватись.
Школа атомізму. Запровадження ідеї атомістичної будови речовини багато науковців вважає одним
з найплідніших досягнень давньогрецької філософії. Ідея належала Левкіппу, проте він також
залишився зовсім невідомим науці. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокрит (480–390 рр. до
н.е.) вже виходив із тези, що «ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо», тобто сповідував
не на словах, а усім ходом своїх думок принцип збереження речовини. Світ змінюється, все
переходить у небуття. Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті.
Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно; край, межа можливого поділу – це найменша
частинка речовини, атом (неподільний); його існування є запорукою незнищуваності світу. За
допомогою такого міркування Демокрит пояснював багато явищ дійсності; наприклад, розчинення
одних речовин у інших, поступове стирання золотих монет та ін. Припустивши, що простір не можна
ділити до нескінченності, оскільки атом є граничною межею поділу, Демокрит зміг вперше
спростувати апорії Зенона, які дотримувались якраз погляду про нескінченний поділ відстаней та
простору. Демокрит тримався тези про те, що у світі існують лише атоми та порожнеча, яка
дає атомам можливість рухатись. Те, що ми бачимо як реальні речі, є лише певними
комбінаціями атомів. Для підтвердження такої тези Демокрит звертав увагу на те, що біла пляма, яку
ми бачимо, перебуваючи на гірській вершині, перетворюється на групу овець, коли ми спускаємося у
долину. Наші уявлення про дійсність, на думку Демокрита, є результатом недосконалості органів
чуттів, тому гірке, солодке, світле, темне, міцне та слабке існують тільки у чуттях, а в істині існують
лише атоми і порожнеча. Люди живуть у світі власних ілюзій, до яких належать і уявлення про богів;
оскільки філософ усіляко кепкував над людськими звичайними уявленнями, він отримав прізвисько
«той, що сміється». Демокрит також вперше висунув аргумент про те, що лише атеїст може бути
істинно моральною людиною: той, хто вірує в богів, чинить добро, а не зло, через страх перед
покаранням, а атеїст тому, що вважає це кращим.
Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл (483–423 рр. до н.е.), який вважав, що всі процеси
світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля),
та двох світових сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча). Під дією любові подібне
з’єднується із подібним, а під дією ворожнечі, навпаки, у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та
ворожнеча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних
станах прямування або до досконалості, тобто – еволюціонує, (так виникають Космос і всі
форми життя), або до розпаду (який неминучий після панування в космосі любові). Сучасні концепції
«пульсуючого Всесвіту» на іншому матеріалі розвивають аналогічну думку. Емпедокл також вперше
почав наполягати на тому, що сучасний стан планети не завжди був таким, що рельєф місцевості,
рослини та тварини постають результатом тривалих процесів змін. Людське пізнання, на думку
Емпедокла, відбувається за принципом «подібне пізнається подібним», тобто, наприклад, зір реагує на
світло, слух – на звуки та ін. Коли ж у світі панує ворожнеча, все перебуває у стані розпорошення, не
існує певних форм, людей та пізнання.
Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500–428 рр. до н.е.), на
думку котрого все, що існує, складається із частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, –
із гомеомерій (у перекладі – частково подібних до всього). Але конкретне поєднання гомеомерій
зумовлене дією світового розуму Нуса, або Нооса; саме він постає єдиною мірою для усього
сущого. Тобто, гомеомерії поєднуються не хаотично і не випадково, як думав про атоми Демокріт, а
розумно, найкращим з позиції розумності способом. Анаксагор вперше підніс розум над усім сущим і
почав стверджувати, що розум принципово відрізняється від усього чуттєвого. Аргументи наводились
такі: якби розум мав якесь чуттєве забарвлення, то він при наступних актах пізнання все забарвлював
би в якусь чуттєву якість, і пізнання будь-чого постало би неможливим. Тому, на противагу до
Емпедокла, Анаксагор висунув тезу: пізнання є пізнанням через протилежності.
Окрім названих представників античної натурфілософії в її ідейний розвиток вносили свої певні
здобутки ще й деякі інші науковці та інтелектуали Стародавньої Греції. Загальною особливістю їх
розвідок було поєднання наукових інтересів із загально філософськими міркуваннями та інколи – із
напівміфологічними та містичними зануреннями. В лоні таких пошуків в античній Греції доволі
успішно розвивались математика, фізика, метеорологія, географія, мінералогія, ботаніка,
риторика, історія, мовознавство та ін.
Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, демонструючи при цьому деякі загальні
закономірності руху людського мислення – від простого до складного, від конкретного до
абстрактного, від недиференційованої проблематики до диференційованої, від неусвідомленого до
усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій. Серед
таких ідей особливо вагомими були: ідея єдності та впорядкованості світу, ідея начала та
конструктивного мислення, ідея існування єдиного закону світобудови, атому, еволюції, версії
засад пізнання.
А. Поворот у проблематиці античної філософії: софісти і Сократ
Перехід античної філософії до періоду високої класики призвів до зміни

об’єкту пізнання: філософія відійшла від виключно природознавчих зацікавлень; спочатку наголос був
зроблений на людині, а потім, через увагу до людини, об'єктом осмислення для філософії стають усі
сфери людської життєдіяльності. Першими поворот філософської проблематики
від пізнання природи в напрямі до людини та реалій її буття здійснили софісти — платні вчителі
мудрості. Це була сукупність інтелектуалів, громадських діячів, мислителів, що, вірогідно, вперше
помітила та оцінила важливість знань, що перевершують потреби звичайного повсякденного життя.
Історики філософії називають старших софістів (Протагор, Горгій) та молодших (Гіппій, Фразимах,
Продик, Критій та ін.). Вони зацікавились філософією та філософськими здобутками, проте збагнули,
що глибокі роздуми над явищами природи навряд чи можуть мати публічне визнання та попит. Саме
вони виступили із ініціативою спрямувати знання в інших напрямах. Яких само? – Якщо ми
відриваємо знання від природи, то воно має бути тісно пов’язане із його єдиним істинним носієм – із
людиною. Що саме має виражати та обслуговувати знання, вище від звичайних потреб? – На думку
софістів, воно мало би служити людським життєвим інтересам, відповідати тому, що надають людині
чуття та виростати у мистецтво оперування словами, оскільки слова та мова постають єдиними
реальними формами буття знання. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у суспільну
практику, почавши вчити риторики (мистецтву красномовства), успіхам в політиці та юридичних
справах, мистецтва аргументації та доведенню виправданості певної життєвої позиції. Софісти були
впевнені у важливості та соціальної значущості тих знань та вмінь, що вони їх пропагували, а оскільки
вони пропонували мудрість, то встановлювали досить високу платню за власне навчання. Самий факт
вимоги грошей за мудрість обурював багатьох їх сучасників, проте слід відзначити, що будь-що лише
тоді набуває соціального визнання, коли починає оцінюватись у грошах. Отже, софістів можна
вважати першими в історії інтелігентами, оскільки інтелігенти – це ті люди, що отримують засоби для
існування інтелектуальною працею. Окрім того, вони, безумовно, зробили свій внесок у
просвітництво та запровадження вищої освіти, оскільки пропагували знання, що перевершують
шкільну грецьку освіту. Проте плата за мудрість зіграла із ними злий жарт та суттєво похитнула їх
авторитет: софісти були змушені якось підтверджувати ефективність свого навчання, а єдиним
способом зробити це поставали перемоги у судах або у політичних дебатах.
Намагаючись будь-що виправдати своє мистецтво софісти, врешті, почали переконувати своїх учнів в
тому, що навчать їх перемагати в дебатах навіть тоді, коли самий стан справ не складався на їх
користь. Але для того було потрібно змінити розуміння сутності людських знань та уявлень. Саме
софісти почали сповідувати та запроваджувати принцип релятивізму знань: все є відносним, немає
нічого однозначного та стійкого. Тому наголос робився на мистецтві оперувати словами.
Їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню
людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність. До певної міри використовуючи
ідеї натурфілософії, софісти протиставляли природу соціальним та культурним витворам, намагаючись
довести, що природне є самочинним, а вигадане людьми значною мірою постає штучним, відносним.
Софісти звернули увагу на умовність суспільних установ і законів, навіть виснули тезу про те, що
релігію вигадав хитрий та кмітливий правитель, поставили питання про зв’язок думки та слова,
відкрили певні парадокси застосування абстрактних загальних понять. Теза Протагора (481–411 рр. до
н.е.) «людина є мірою усіх речей» вважається яскравим виявленням суб’єктивізму та релятивізму у
позиції софістів. Звучали у тезах софістів мотиви прагматизму – орієнтації на практицизм та прибутки;
так, вони дотримувались тези, що є цілком справедливим, якщо у боротьбі перемагає сильніший,
оскільки таким є закон природи.
Саме проти цих позицій виступив Сократ (469–399 рр. до н.е.), який вважав, що людина повинна
ґрунтувати свою поведінку на надійних, а не випадкових та ситуативних знаннях, адже інакше вона не
буде відрізнятись в своїй поведінці від тварин. При тому знання Сократ вважав необхідним атрибутом
людської розумної душі: по суті, діяти із розумінням і значить знати. Але при наявності непевних та
хитких знань людська поведінка мало чим буде відрізнятись від поведінки тварин, оскільки буде
залежати від обставин, а не від внутрішніх переконань. Тому знання повинні бути остаточними,
незмінними та завершеними; мінливі ж уявлення нашої душі не можуть бути підставою для
виправданого життєвого вибору та моральної поведінки людини. Справжні знання, за Сократом, слід
шукати в собі (улюблена теза Сократа – «Пізнай себе!»), бо душа людини безсмертна, а це значить, що
коли тіло вмирає, душа переходить в інші матеріальні форми. Окрім того, чуттєві враження плинні,
а душа є сталою, тобто безсмертною, тому й знання, винайдені у стихії душі, також будуть сталими.
Врешті, вона проходить крізь усі форми космосу, а пройшовши повне коло «космічних перевтілень»
(метемпсихоз), потенційно знає все. Але, проходячи через смерть та відродження в нових
тілах, душа забуває набуті знання. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових
народжень знання, а для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою,
тобто в ситуацію внутрішньої напруги. Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із
сучасниками («Сократичні бесіди»), бо вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в
суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв’язати
цю суперечність. Задля досягнення своєї мети Сократ розробив спеціальний метод «маєвтики» –
пологодопомоги, але, звичайно, бажав допомогти народитись не новій людині, а справжньому
знанню. Так і не знайшовши належного знання у своїх співбесідників (а Сократ прагнув вступати у
бесіди із тими, кого визнавали мудрими, тому часто дискутував із софістами), Сократ проголосив тезу:
«Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того». Було би помилкою вважати
дану тезу Сократа виявленням його тотального скепсису (сумніву в усьому); звернемо увагу на те, що
теза починається ствердно – «Я знаю». Але про що знає Сократ? – Про своє незнання, а це свідчить,
принаймні, про те, що у нього є критерій для того, що відрізнити справжнє знання від незнання; цей
критерій ми вже позначили вище – надійність, сталість, незмінність – і також зазначили, що Сократ не
зустрівся із такими людськими знаннями, яки б витримали належну перевірку на надійність. Проте
вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти критерії його оцінки, – все це можна вважати
важливим і виправданим.
Люди не люблять свідків своєї ганьби, тому поступово навколо Сократа утворилась атмосфера
недоброзичливості та навіть озлоблення: багато кому страшенно набрид цей афінський балакун! –
Відбулась змова, на Сократа подали позов у суд, звинувативши його у невизнанні богів та розбещені
молоді. Обидва звинувачення у випадку доведення карались смертною карою. Суд, врешті, засудив
Сократа, а після його страти через деякий час так само засудив до страти і його обвинувачів. Історики
культури вважають, що страта невинного Сократа підірвала моральну стійкість афінської держави, а
дехто вбачає у факті смерті Сократа натяк на майбутні страсті Христові.
Постать та діяння Сократа мали великий вплив на когорту його прихильників та послідовників; врешті,
вони у творили три відомі сократичні школи, кожна з яких базувалась на певній особливості або
складовій діяльності Сократа. Школи кіників (ціників) запозичила в Сократа його прагнення жити
просто та обмежуватись лише найбільш необхідним. Розповідають, що коли одного разу Сократ
відвідав багатющий та строкатий східний ринок, він вигукнув: «Як же багато є на світі того, без чого
можна прожити!». Кіники розділяли цю тезу, зводячи своє життя до радикально аскетичного.
Найбільш відомим кіником є Діоген Сінопський, що жив у діжці. Школи кіренаїків (м. Кірена) вважала
найважливішим для життя із усього отримувати життєву насолоду (Аристіп Кіренський), а школа
мегариків культивувала парадоксальний стиль мислення, винайшовши низку висловів та притч, які
приводили до парадоксів. Наприклад, людину питали, чи має вона те, чого не загубила? – Та давала
ствердну відповідь. – А роги ти загубив? – Ні. – Отже, ти маєш роги. В основному ці парадокси
мегариків базувались на відкритті певного неспівпадіння між абстрактно-логічними міркуваннями та
реальним станом справ. З подібними парадоксами наука почала мати справу наприкінці ХІХ – на
початку ХХ століття.
В) Висока класика: Платон та Аристотель
Платон (427–347 рр. до н.е.), кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що
вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати лише ідеї – незмінні суттєві
основи буття усього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає. Це значить,
що в речах є не лише змінне, а стале, незмінне. Проте останнє, напевне, має іншу природу, ніж змінне,
оскільки воно не підлягає змінам. Речі ніби омивають свої незмінні, сталі контури (ідеї), проте не
розмивають їх. А що не підлягає чуттєвому плину? Згідно із попередніми міркуваннями Сократа,
лише духовне. Отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. Їх не можна побачити,
але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у змінних
образах та з’явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.
Чим є ідеї за змістом? – Можна було б сказати, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх
для існування певних речей, якщо побачити їх у необхідній та незмінній єдності. «Єдине» у Платона є
синонімом ідеї. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників, Платон відділив
справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях, тобто він поділив світ на дві реальності –
ідеальну (світ ідей) та чуттєву (світ речей). Світ ідей – це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю
повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі – лише тіні ідей.
Де і як існують ідеї? Чому ми можемо зруйнувати стіл, якщо в основі його буття лежить вічна ідея? У
якому співвідношенні перебувають ідеї та речі? Ці проблеми для Платона виявилися невирішеними
до кінця, хоча він і запропонував кілька варіантів їх вирішення.
1-й варіант: ідеї існують як вихідні взірці для Бога – Деміурга – творця та оздоблювача світу. Він, як
митець, у своїх діях керувався ідеями – ідеальними взірцями майбутніх реалій (слід відзначити, що ця
думка Платона буде активно використовуватись у середньовічній філософії, хоча розуміння Бога тут
буде принципово інакшим). 2-й варіант: у пізнанні дійсності людина повинна поступово сходити від
часткових ідей до більш загальних, поки не підніметься до найпершої ідеї, або «ідеї усіх ідей»; цю
ідею Платон називає Благом: повним, досконалим і завершеним буттям. Складається вона з
ідей Добра, Істини та Краси. Отже, в усьому, що існує, повинні бути закладені ці три
«хоронительки буття», а саме буття є Благо. Міра прилучення до буття і є мірою блага, тобто
повноти буття кожної речі..
Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину: людина – це є душа, ув’язнена в тілі. Тілесне
спотворює істинну природу душі, затемнює їй істинне бачення реальності. Відповідно, у людському
пізнанні чуття також відіграють, скоріше, негативну, ніж позитивну роль. Чуття дають поштовх
пізнанню, ніби пробуджуючи душу, проте далі пізнання має відбуватись у варіанті поступового
подолання душею (і розумом) влади чуттєвого і тілесного. Платон вперше почав
розглядати пізнання як процес, що складається з кількох сходинок (або рівнів): (а) чуттєві враження –
вони породжують людські уявлення, але їх продуктом постають не знання, а гадка, вважання –
суб’єктивні враження та образи; (б) гадка, пов’язана певним виправданим судженням – це істинна або
правильна гадка, яка у сфері повсякденного життя здатна виконати роль знання; (в) істинні знання, що
можуть бути лише результатом споглядання ідей, споглядання, звільненого від матеріально-тілесних
забруднень. Якщо дві перші сходинки пізнання людина може проходити, спираючись на власні
прагнення та зусилля, то перехід на останню сходинку може відбутись лише через «екстазис» - вихід
за межі чуттєвого. Такий перехід здатні реалізувати лише філософи, оскільки сама філософія, за
Платоном, – це є здатність вправлятись у мистецтві вмирання, тобто відходу від усього чуттєвого. У
творі «Держава» (інколи – «Республіка») Платон змальовує пізнавальну ситуацію людини через
знаменитий міф про печеру: у міфі розповідається про людей, що перебувають у печері, сидячи
спинами до отвору – виходу із неї та будучи так закутими у кайдани так, щоб не мати змоги
подивитись на світло. Джерело світла перебуває за межами печери, а між тим джерелом та виходом
із печери якісь люди проносять речі, начиння, якихось істот. Зрозуміло, що ті, хто перебуває у печері
будуть думати, що тіні, які вони спостерігають на стіні печери, і є реальність сама по собі. Проте
певними зусиллями деякі з них зможуть трохи повернути голову у бік світла; скоріше за все, воно їх
засліпить і вони відчують біль в очах, дискомфорт та поспішать знову повернутись у звичне
становище. Проте деякі можуть виявитись настільки наполегливими, що почнуть привчати себе до
яскравого світла, і коли вони, нарешті, побачать справжню картину дійсності, вони вже ніколи не
схочуть примиритись із становищем полонених у печері. Ці люди, на думку Платона, і є філософи –
люди, спроможні бачити не тіні, а істинну природу речей.
Для Платона, як і для деяких інших філософів того часу, запорукою існування справедливості,
можливості прилучитися до благ життя поставала держава з сукупністю законів. Лише у державі та за
умов шанобливого ставлення до законів суспільного життя, за умов розуміння важливості таких
законів та їх виконання кожна людина може сподіватись на суспільну справедливість, навіть якщо
вона буде змушена поступитись частково своїми інтересами. Проте це можливо лише у правильно
організованій державі. Правильна ж або ідеальна держава – це суспільство, побудоване на засадах
правильного споглядання, розуміння та використання вищих ідей буття космосу. Саме Платона часто
вважають засновником соціальної утопії – тобто автором проекту ідеальної, але неможливої для
реалізації на практиці держави. Ідеальна держава має будуватись на співпраці трьох суспільних
верств: селян та ремісників (1), охоронців, воїнів та службовців (2), правителів (3). Платон ретельно
обдумував, за яких умов кожна верства найкращим чином виконає свої соціальні функції. Так, воїни
повинні мати лише одні – державні зацікавлення, тому в них не може бути сім’ї та власності. В
ідеальній державі має бути ретельно регламентоване мистецтво і т. ін.
І в розуміння світобудови Платон також спирався на теорію ідей, а саме: він вважав, що кожна світова
стихія має свою ідею, а ці ідеї мають характер правильних геометричних багатогранників. Ідеєю
вогню, як найпершої стихії, є ідеальна піраміда, ідеєю повітря – шестигранник, ідеєю води –
дванадцятигранник, а ідеєю води – куб. За допомогою математичних обчислень можна було
продемонструвати, як ці правильні многогранники перетворюється одне в одного. В цій схемі
піраміда була вихідною та вирішальною фігурою, тому й держава має бути з трьох верств, інакше не
буде стійкою.
Завдяки Платону в європейському культурному просторі з’явилось поняття «платонічного кохання»:

спочатку, переповідає Платон іншій міф, людина мала два обличчя, чотири руки та ноги (андроген) і
була страшенно могутньою, навіть уявила себе такою, що дорівнює богові. Тоді Зевс узяв меча та
розтяв її навпіл. З того часу і з’явились сучасні люди, що є лише половинами початкової людини. Ці
половини блукають по Землі, шукаючи своєї половини для задоволення відчуття своєї неповноти.
Отже, в основі кохання лежать не інстинкти і не вроджені потяги, а прагнення цілісного буття.
Оглядаючи основні спрямування філософської думки Платона, можемо казати про майже
енциклопедичний її характер: він розробив свою онтологію, космологію, вчення про людину,
державу, пізнання та торкався багатьох інших питань філософського світоосмислення.
У підсумку можна стверджувати, що саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення
реальності, вперше визначивши форми осмислення, а не лише сприйняття дійсності. Він також багато
зробив для розуміння пізнання та людської діяльності. Крім того, Платон у 386 р. до н.е. відкрив в
Афінах Академію — перший вищий навчальний заклад.
Філософську традицію, започатковану Платоном, називають платонізмом; останній передбачає: а)

поділ дійсності на світ ідей та світ речей, що постають геть відмінними у їх якостях; б) розуміння
чуттєвої дійсності як тіні світу ідей, що ідеї спотворює; в) розуміння пізнання як екстатичного
сходження від світу речей до світу ідей, де проміжною ланкою постає математичне знання; г)
негативна оцінка тілесної складової людини; д) жорстка регламентація суспільної організації життя.
При тому, що сьогодні ми можемо критично поставитись до цілої низки тез Платона, не можна не
визнати величності його інтелектуального проекту, його внутрішньої завершеності і послідовності.
Недаремно А.Вайтхед назвав усю європейську філософію лише коментарем до філософії Платона, а
російський філософ О.Ф.Лосев – навіть коментарем лише до одного його твору.
Аристотель (384—322 рр. до н.е.) народився на далекий півночі Балканського півострова у м. Стагіра
у сім’ї царського лікаря, тому і в давні часи, і зараз його інколи називають «Стагиритом». Прибувши в
Афіни для навчання риториці, він майже відразу потрапив у навчання до Платона, провів в Академії
близько 20 років і мав славу одного з найкращих його учнів. Проте, коли після смерті Платона
з’ясувалось, що він у заповіті не призначив Аристотеля головувати в Академії, останній залишив
Афіни, певний час читав лекції, а потім майже сім років був вихователем знаменитого македонського
царя і полководця Олександра Македонського.
Прийнявши цілу низку думок учителя, Аристотель не прийняв його теорії ідей, вірніше – він багато
чого в ній змінив та по-своєму використав. Подвоєння дійсності він потрактував як зайве ускладнення
завдань пізнання. Аристотель одним із перших почав піддавати теорію ідей Платона серйозній
критиці («Платон мій друг, але істина дорожча» – проголосив він). На думку Аристотеля, якщо для
всього існуючого слід шукати відповідну ідею, а між ідеєю та річчю існує реальний зв'язок, то слід
шукати й ідею такого зв’язку, що потягне за собою пошуки ідеї для нових ідей та
зв’язків; пізнання стає неможливим через регрес у нескінченність. Врешті Аристотель стверджував,
що ідея (єдине речі) та річ – це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея у нашому розумі та
пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах. Тільки знання загального, на думку
Аристотеля, може бути надійним, оскільки індивідуальні речі дуже мінливі. Проголосивши, що ідея і
річ тотожні, Аристотель суттєво змінив спрямування пізнавальної діяльності: вже не треба було
шукати речам аналогів в особливому, ідеальному світі, пізнання слід спрямувати на
вивчення внутрішньої будови речей, їх причин і дій.
Якщо завдання пізнання полягає у пізнанні загального, то звідси випливало завдання – знайти те
загальне, що є в усіх речах (дуже нагадує вже відомі нам пошуки архе). За переконаннями Аристотеля,
за своєю будовою всі речі складаються з матерії і форми. Матерія є пасивним матеріалом, свого роду
наповненням речей; поза формою вона, зрозуміло, постає невизначеною, неоформленою,
тому матерія і форма перебувають у нерозривній єдності. Якщо ж спробувати визначити матерію як
таку – «першу матерію», то вона постане позбавленою форми, тобто як лише чиста можливість
бути; разом із формою матерія набуває визначеності якогось матеріалу (субстрату) для певної форми
(як мідь, глина, мармур для скульптора). Отже, дійсність, реальне існування речей більше пов’язані
з формами, а останні продукує «форма всіх форм» – та форма, яка здатна продукувати тільки форми і
не містить в собі матерії. Реальність, яка здатна продукувати лише форми – це, на думку Аристотеля,
інтелект або світовий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми, що
поєднуються із матерією та утворюють весь існуючий світ. Буття конкретних речей зумовлене
дією чотирьох причин: матеріальної (із чого щось зроблене), формальної (задум, образ майбутньої
речі), дійової (з'єднує форму та матерію) і фінальної (цільова або кінцева причина, що визначає місце
тої чи іншої речі у світовому цілому). Остання, за Аристотелем, є найважливішою, бо вона надає
речам сенсу та виправданості.
Не важко помітити, що вчення про причини чи не вперше в історії людської думки

розкриває структуру людської діяльності: задля того, щоби щось зробити, треба мати матеріал,
задум (форму в уявленні), діяти із певними намірами та із певним смислом. За Аристотелем, рух речей
зумовлений насамперед тим, що всі вони прагнуть виконати своє призначення і зайняти певне місце
(це позначає спеціальне поняття «топос») в цілісному світовому універсумі.
На відміну від Платона, що пошановував піраміду, Аристотель вважав найдосконалішою

геометричною фігурою сферу, вважав небесні тіла і всесвіт в цілому сферичними. Аристотель вів
мову про п’ять світових стихій: землю, воду, повітря, вогонь та ефір; останній поставав матерією
небесних, тобто ідеальних явищ. Межі між земним та небесним світами визначалась місяцем, тому
саме із подання Аристотеля почали казати про відмінність між над-місячним та під-місячним світами.
Ототожнивши річ та ідею, Аристотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати
виправдані знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не завжди безпосередньо звертаючись до
речей. Він створив науку про форми та закони правильного мислення, назвавши її логікою. В основу
логіки покладено вчення про три форми (поняття, судження та умовиводи) та про три закони
мислення (закон тотожності предмета думки, неприпущення суперечності та виключеного
третього). Логіка Аристотеля була такою досконалою, що ще й сьогодні вона постає основою будь-
яких сучасних логічних вчень. Саме собою зрозумілим є те, що саме логіка виводила людську думку
на пряме та виправдане спостереження за власними діями (думка про думку), а тому поза увагою до
логіки неможливі ні наука, ні будь-які інші види діяльності, що передбачають оперування
інтелектуальним змістом (наприклад, інформатика, слідча справа та ін.). Крім того, Аристотель
розробляв етику, політію (вчення про форми та різновиди держави), поетику (дослідження мистецтва
та причини його впливів на людину), вчення про душу (трактат, у якому вперше розглядалась
структура психічних процесів та явищ).
На думку Аристотеля, людина є так само єдністю форми і матерії: тіло є матерія людини, а розум –
форма. При тому людський розум за своєю природою наділений властивостями світового розуму, а
тому пізнання постає як максимальне наближення людських розумових дій із тими формами, що
реально присутні в речах. Для пізнання, на думку Аристотеля, найперше значення мали видові та
родові ознаки речей, які й поставали носіями знань про форми. При тому Аристотель відрізняв розум
теоретичний від розуму практичного: теоретичний розум – це розум, що опікується
чистими формами, приводячи їх у відповідність із речами та вимогами самого розуму, а практичний
розум є проявом розумового начала у практичних матеріальних справах. Дещо пізніше практичний
розум почали розуміти як сферу моралі, тобто як використання розуму в людських взаєминах.
У 335 р. до н.е. Аристотель відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей. Ліцей багато в чому
нагадував дослідний університет, оскільки навчання тут поєднувалось із науковими дослідами,
збиранням численних колекцій насіння, мінералів, рослин.
Платон і Аристотель — неперевершені мислителі античної філософії, їхні думки багато в чому
визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні
орієнтири європейського мислення, і це особливо помітно тоді, коли мова йде про онтологію: за
Платоном, для того, щоби бути, треба бути прилученим до чистого буття (світу ідей); для Аристотеля
бути дорівнювало тому, щоб із чогось складатись та певним чином діяти (функціонувати. Відповідно,
Платон розробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образний, символічний,
Аристотель — стиль раціонально-логічний, чіткіший та детально продуманий. Платоніками і по-
сьогодні можна називати тих людей, які не задовольняються наочно наданою реальністю та
вважають, що за нею знаходиться більш важлива та більш фундаментальна реальність ідейного (або
ідеального) плану, що має цілком автономний спосіб буття. Ті ж люди, які віддають перевагу
операціям із реальними речами, із дослідженням їх складових та функцій, із орієнтуванням своїх
міркувань на незаперечні правила та норми, виведені інтелектом, скоріше постають тими, хто
приймає традиції Аристотеля. Обидві названі традиції пройшли через епохи європейської історії,
значною мірою доповнюючи одна іншу, проте інколи конфліктуючи та перебуваючи у взаємній
опозиції.
Філософія завершального циклу античної філософії у черговий раз змінила спрямування

філософських міркувань: вона була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах
поступового руйнування класичного античного полісу та її майже не цікавили новації в основних
розділах філософії. Олександр Македонський завоював не лише більшість грецьких полісів, а й
приєднав до них колосальні території за межами Греції, створивши грандіозну імперію; до її складу
були включені територія Персії, частково – Кавказу, Середньої Азії, Єгипет. Розміри цієї імперії важко
піддавались звичайній уяві, тому традиційні грецькі життєві орієнтири почали розмиватися та
втрачатися. Цьому ще більше сприяло взаємне проникнення елементів класичної грецької та східно-
деспотичної типів цивілізації та культури. Олександр Македонський всіляко заохочував поширення,
навіть – дифузію цих дуже відмінних між собою культур. Їх синтез або синтез їх окремих елементів
отримав назву елінізму. Тому пізня антична або ж еліністична філософія (із пізнішими доповненнями
її римською та олександрійською) поставала індивідуалістичною, суб’єктивно забарвленою, такою,
що прагнула надати життєві орієнтири окремій людині. Через це тут не стільки продукували нові ідеї,
скільки використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою довільно, без
достатньої внутрішньої єдності (еклектика). Зупинимося на ідеях найавторитетніших шкіл цього етапу.
Епікурейство (або епікурейську школу) заснував афінянин Епікур (342–271 рр. до н.е.) і продовжив
римлянин Тит Лукрецій Кар (95–55 рр. до н.е.). Епікур прямо писав про те, що мета його філософії –
захистити людину від можливих страхів життя. До таких страхів він відносив страх смерті,
панування у космосі невблаганних законів, зумовленість людського мислення законами логіки. Всі
такого роду страхи Епікур намагався перебороти системою аргументів, використовуючи певні ідеї
попередньої філософії. Перш за все він намагався довести невиправданість страху перед смертю, для
чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і гарантоване безсмертя людини, посилаючись
на атомізм: оскільки атоми незнищувані, то не може бути і остаточного зникнення того, що із них
утворилось. Запозичивши ідею атому у Демокрита, Епікур вніс у неї деякі новації: проникливо
передбачивши, що у пустоті всі атоми будуть рухатись з однаковою швидкістю, він припустив, що
вони здатні дещо відхилитись від траєкторії, інакше неможливим було би їх зіткнення. Це відхилення
було довільним, отже, Епікур наділив атоми свободою волі. Значить, фатуму та необхідності в космосі
немає, а тому і перед людиною завжди існують різні можливості і вона вільна обирати між ними
прийнятний варіант. Окрім того, Епікур казав, що для нас смерті не існує, оскільки «коли ми є, немає
смерті, коли є смерть, немає нас». До того ж він вбачав у смерті, як це не дивно, можливий акт
свободи: «Нещастя жити у необхідності, але жити у необхідності зовсім не необхідно: шляхів до
свободи багато, вони є широкими й легкими. Так подякуємо блаженним богам за те, що нікому не
надано силою утримати нас в цьому житті». Щодо логіки, то Епікур припускав можливість різних
пояснень тих самих явищ через відсутність прямого зв'язку думки з фактами та відчуттям. Так само
не слід людині боятися помсти та покарань з боку богів, бо якщо вони насправді є, то, скоріше за все,
прагнуть стану вічного блаженства, а це є стан безтурботності; отже блаженні боги зовсім не
опікуються людськими справами. Такий погляд на богів у подальшому вважався чи не найбільшою
наругою над ними. Найбільше, чого може досягти людина в житті, – це звільнити себе від страхів та
неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди («гедонізм»), серед яких найбільша – уміння
запобігати стражданням та зберігати у будь-яких ситуаціях життя душевну рівновагу, незворушність і,
безпристрасність (давньогрецькою мовою – досягнення стану «атараксії»).
Скептицизм (від давньогрецького «дослідження»), що його заснував Піррон (360–270 рр. до н.е.),
звертав увагу на те, що всі філософи запевняли публіку в істинності своїх теорій, але висували різні
ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення якоїсь однієї істинної філософії. Проте
скептицизм не зупинився на таких тезах, а почав ретельно та дошкульно аналізувати, як людина
пізнає світ і чому будь-які пізнання неодмінно будуть непевними. В основі всіх суджень скептицизму
лежали три знамениті запитання з трьома відповідями: 1). Якими є усі речі ? – Не більше такими,
ніж будь-якими іншими. 2). Що можна сказати про такі речі ? – Краще не казати нічого, утримуючись
від суджень (так зване скептичне «епохе» – утримування). З). Що робити людині, яка перебуває у
стосунках з такими речами? – Зберігати самовладання («автаркію»). Міркування щодо того, де і чому
у пізнанні відбуваються похибки, скептики виражали у так званих скептичних тропах – судженнях
настановчого плану. Тут фігурували спостереження над ненадійністю людських чуттєвих вражень, над
тим, що жодне логічне міркування не здатне засвідчити існування чи не існування того, про що в
ньому йшлося, про те, як індивідуальні людські відмінності спотворюють картину дійсності.
Міркування та доведення скептиків мали серйозний вплив на античну філософію тих часів:
послідовники Платона, яких іменували академіками, побачити в них певні перегукування із думками
Платона, який також говорив про недосконалість людського пізнання. Своєю вимогою у всьому
сумніватися скептики, за Геґелем, сприяли розвиткові наукового критичного мислення.
Більше поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зенон-стоїк (340–265 рр. до н.е.). У
Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека (4 р. до н.е. – 65 р.), Епіктет (50—138) та
імператор Марк Аврелій Антонін (121 – 180). Стоїки розробляли всі основні складові філософського
світобачення. Так, космос для них поставав результатом енергії світової «вогняної пневми» -
динамічного потоку енергії. Ця пневма водночас розумілась і як світовий Логос, тобто – розум. Тому
уся світобудова була керованою, впорядкованою, детермінованою єдиним началом. Стоїки вважали
єдиний потік вогняної пневми (дихання) несе всьому енергію, закон і долю. Дія долі неминуча й
невблаганна. Але людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо. Стоїки
пояснювали свою думку притчею про карету: велична карета рухається за певним маршрутом, а до
неї прив’язаний мотузкою маленький песик. Він весь час смикається, скиглить, намагається гальмувати
рух, проте карета значно потужніша, і вона прибуває туди, де має бути, і песик також опиняється там.
Виникає питання: чи варто було йому робити безглузді рухи? Із притчі слідувало, що людині у
відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна.
Звідси випливала теза: „Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає, штовхає». Сенека писав
про те, що ми є рабами природи тільки у власному тілі, оскільки воно є матеріальним, але дух сам собі
господар. Отже, стоїки наполягали на тому, що, попри панування у космосі єдиного та невблаганного
закону долі, у людини є «острів свободи» - вона має можливість сама обрати своє внутрішнє
ставлення до того, що відбувається. Гідне для людини ставлення до будь-чого – спокій, незворушність,
зберігання внутрішньої автономії. Скептики вважали, що у космосі діє єдиний логос, проте кожна річ
містить в собі так званий «насінний логос», що визначає її індивідуальну долю. Вони також були
прихильниками систематизації філософії, виділяючи у ній фізику, логіку та етику. Звертались вони й до
питань пізнання, надаючи тут важливого значення поняттю «схоплення», яке в наш час постає
підставою для концептуального пізнання. Знання, на їх думку, складається із даних чуттів та понять, а
останні постають як уявлення про уявлення. Скептицизм був органічно зрощений із римськими
звичаями та системою виховання, тому існував до самого кінця античного світу. Етика скептиків
частково була сприйнята і християнством.
Неоплатонізм, що сформувався вже за часів нашої ери, довів до ретельних деталізацій і логічної
стрункості провідні думки Платона. Усе суще являє собою результат виливання («еманації») Єдиного,
яке тотожне Благу, тому що не знає ніякого ушкодження та змін; Єдине є всеєдністю і все
повнотою буття, тому воно ніби володіє невичерпними та надлишковими можливостями. Першим
продуктом еманації Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях – Дух. Розум причетний до
Єдиного, бо сам тотожний собі, проте може спрямовуватись на різне. Він еманує у світову Душу,
нижче якої перебуває невизначена матерія. Душа з’єднується із матерією, оживляє все суще, роблячи
світ внутрішньо пов’язаним. Через душу все, що існує прагне повернутися до вищого – до Єдиного, бо
там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її
єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування – прагнути до Єдиного, до Блага.
Основні творці неоплатонізму – Плотін (205–270) та Прокл (412–485); вони вже полемізували із
християнством, намагаючись перевершити його більшою логічною стрункістю та ґрунтовністю своїх
доведень. Неоплатонізм настільки був близьким до деяких тез християнства, що у перші століття
існування останнього деякі його діячі впадали в єресі (відхилення від догматів), намагаючись поєднати
неоплатонізм та християнство.
Представники олександрійської філософії, яка утворилася навколо знаменитої бібліотеки, відрізнялися

відчутним інтересом до містичних заглиблень, до витончених тлумачень стародавніх текстів; зокрема,
елінізовані іудеї Аристобул Олександрійський (181–145 рр. до н. е.) та Філон Олександрійський (25 р.
до н.е. – 49 р.) першими почали вбачати в богослужебних книгах іудейського релігійного вчення
(«Тора» – П’ятикнижжя Мойсеєве) алегорично виражену вищу мудрість, не людську, а божественну.
Вони навіть висунули тезу про те, що давньогрецькі філософи запозичили свої вихідні тези в Мойсея,
але, не розуміючи їх, спотворили. Тому слід повернутись до найперших джерел мудрості – до
премудрості божої. Філон Олександрійський в ідейному плані інколи розглядається як безпосередній
попередник християнства, оскільки в нього вже фігурували поняття Бога – Отця, Сина Божого,
божественного Логоса та ін. Можна стверджувати, що Філон переписав «Тору» мовою понять та
категорій давньогрецької філософії, здійснивши їх історично перший синтез.
Отже, можна констатувати: школи завершального циклу були чітко спрямовані на те, щоб
перетворити філософію на інструмент людського індивідуального самоутвердження.
4. Космоцентричний характер античної філософії: поняття космосу, гармонії, природи, «архе».

Пізня антична філософія зробила своє основне відкриття, значення якого важко переоцінити:
людський дух може бути автономним щодо обставин життя, протистояти цим обставинам. Це
відкриття вочевидь перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі — християнському
європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середньовіччя, як ніяка інша в європейській історії,
була зосереджена на духовному як першому початку буття.
Антична філософія – великий, видатний ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила
широкі обрії людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах
цих обріїв. Антична філософія уперше окреслила основні напрями філософської проблематики,
визначивши на віки певні парадигми людського розуміння світу, космосу, природи, суспільства,
людини, її пізнання, інтелекту, поведінки. Переважно в межах античної філософії зародилась низка
наук і наукових напрямів, деякі з яких успішно існують і розвиваються і в наш час.
Тема 3. «Філософія європейського середньовіччя та Відродження».

1. Загальні особливості середньовічного світобачення. Місце філософії у духовному житті
середньовіччя; етапи розвитку середньовічної християнської філософії.
2. Патристика, схоластика і містика як провідні напрями філософської думки Середньовіччя.
3. Драматизм, внутрішні колізії та наголоси у світогляді європейського Відродження.
4. Філософські школи та ідеї епохи Відродження. Відродження та Реформація.
Питання 1. Загальні особливості середньовічного світобачення. Місце філософії у духовному житті

середньовіччя; етапи розвитку середньовічної християнської філософії.
ОСОБЛИВОСТІ ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (1-5-15 ст.):

1. Християнська доба
2. Феодалізм
3. Недоступність філософії широкому загалу
4. Теоцентризм – в центрі всього Бог
5. Монотеїзм
6. Рівність всіх перед Богом
7. Символічне бачення світу
8. Бог – трансцендентний – знаходиться за межами реального світу
9. Ідея креаціонізму (творення)
10. Екзегетика – трактування священних книг
11. Ревеляціонізм – ідея Одкровення
12. Інше розуміння віри
13. Провіденціоналізм – напередвизначення
14. Есхатологія – ідея апокаліпсису
15. Сотеріологія – ідея спасіння душі
16. «Філософія – прислужниця теології» (Климент Олександрійський).
Основні філософські проблеми:

1. Співвідношення віри та розуму (релігії та науки)
2. Проблема універсалій – природа загальних понять та їх співвідношення з одиничними речами. Основні
напрямки, які вирішували дану проблему:
- Реалізм – загальні поняття існують реально як основа матеріального світу (ідеалізм)
- Номіналізм – загальні поняття – лише імена, які дає речам людина (матеріалізм)
- Концептуалізм – поєднує два перших (загальні поняття створює людина, яка фіксує в них спільні
риси самих речей).
3. Проблема співвідношення свободи людини та божественного напередвизначення
4. Проблема теодицеї – виправдання Бога за існування зла та несправедливості у світі
5. Докази існування Бога
6. Концепції «подвійної» істини
Періоди розвитку доби Середньовіччя:

1. Раннє Середньовіччя – апологетика та патристика
2. Пізнє – схоластика та містика
Питання 2. Патристика, схоластика і містика як провідні напрями філософської думки Середньовіччя.
АПОЛОГЕТИКА
Захист християнської віри
Представники: Тертулліан «Вірую, тому що абсурдно»
Юстин-мученик, Афінагор
Неоднозначне відношення до попередньої античної традиції
Заслуга – впорядкування християнського віровчення
ПАТРИСТИКА
Східна патристика – кападокійські отці церкви
Західна – Августин
Основна відмінність між ними: різне трактування свободи людини
Лінійне розуміння історії
Основні твори: «Сповідь», «Про град Божий»
11 ст. – перший християнський розкол – утворюються дві гілки – католицизм та православ`я
СХОЛАСТИКА – шкільна філософія

Реабілітація розуму та його поєднання з вірою
Теорії «подвійної істини»
Ансельм Кентерберійський – «вірю, для того щоб розуміти»
П`єр Абеляр – «хочу розуміти, щоб вірити»
Фома Аквінський – «гармонія віри та розуму»
В. Оккам – принцип «бритви»
Вершина Середньовіччя – це ХІІІ ст., коли створюються перші університети, в яких крім теології, починають
викладати інші науки
МІСТИКА
Перевага віри над розумом, прагнули повернутися до раннього християнства
Основні представники: Я.Бьоме, Ф.Асизький, Мастер Екхарт, Б.Клеровський
Питання 3. Драматизм, внутрішні колізії та наголоси у світогляді європейського Відродження.
ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ:

1. Буржуазне суспільство
2. Антропоцентризм
3. Гуманізм
4. Титанізм
5. Переосмислення основ християнства, зміна в ньому певних акцентів
6. Антицерковне спрямування
7. Естетичне відношення до світу – незацікавлене милування красою оточуючого світу
8. Природо-тілесне бачення світу
9. Реабілітація тілесного начала в людині
10. Науки стрімко розвиваються, як і освіченість. Цьому сприяє книгодрукування, яке виникає в 16 ст.
11. Гілозоїзм – злиття людини з природою
12. Пантеїзм – Бог не поза світом, він в природі
13. Панпсихізм – одухотворення природи
14. Зростає попит на розумову працю, з`являється інтелігенція і світські професії
15. Виступи проти схоластики
16. Проти родового аристократизму – шляхетність дається людині не від народження, а здобувається
особистими зусиллями людини
17. Утопії – для нового ідеалу людини потрібні зміни і в державі
ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ:
1. Гуманістичний
2. Неоплатонічний
3. Натурфілософський
Питання 4. Філософські школи та ідеї епохи Відродження. Відродження та Реформація.
ГУМАНІЗМ
Петрарка, Шекспір, Данте Аліг`єрі
НЕОПЛАТОНІЗМ
Марсіліо Фічіно
Микола Кузанський – теорія «вчене незнання»
Піко делла Мірандола
НАТУРФІЛОСОФІЯ
Томас Мор «Утопія», Макіавеллі, Томазо Кампанелла «Місто сонця»
Леонардо да Вінчі
М. Коперник – геліоцентризм – «Про обертання небесних сфер»
Г. Галілей – телескоп, гори на Місяці, супутники Юпітера
Дж. Бруно – іноплатеняни – «Про нескінченість Космосу у світах»
Тема 4. «Філософія Нового часу».

1. Європа Нового часу: панорама соціально-культурних процесів та особливості розвитку філософії.
2. Методологія, гносеологія та онтологія у філософії Нового часу.
3. Ідеї антропології та соціальної філософії в епоху Нового часу.
4. Вихідні особливості та ідеї європейського Просвітництва.
ОСОБЛИВОСТІ ДОБИ НОВОГО ЧАСУ (17-18ст.):

1. Наукова революція
2. Мислення «здорового глузду»
3. Машинне виробництво та розвиток механіки
4. Механістичне бачення світу
5. Національні та регіональні філософії
6. Філософія виступає в діалозі з іншими науками
7. Виникають університети та перші Академії наук
8. Споживацьке відношення до природи, гасло «Знання – це сила» (Ф. Бекон)
9. Деїзм – Бог як першодвигун (Бог створює світ, даючи йому поштовх, а далі світ розвивається за своїми
власними природними законами).
Основні філософські проблеми:

1. Співвідношення розуму та природи
2. Субстанція – (причина самої себе) самодостатня сутність, з якої все виникає, але яка для свого
існування не потребує нічого іншого.
- Атрибути – незмінні властивості субстанції
- Модуси – змінні властивості
3. Методологія – метод індукції та дедукції
4. Гносеологія – теорія пізнання. Основні філософські напрямки, якими розвивалася гносеології Нового
часу:
- Емпіризм – основа пізнання чуттєвий досвід
- Раціоналізм – розум
- Сенсуалізм – відчуття
ОСНОВНІ ПРЕДСТАВНИКИ НОВОГО ЧАСУ:
Френсіс Бекон
Емпіризм та метод індукції
Твори: «Новий Органон» (новий метод), «Нова Атлантида»
Знання – світлоносне та плодоносне
Вчення про «ідоли» або примари розуму: ідоли роду, печери, театру, ринку
Рене Декарт
Раціоналізм та дедукція
Вчення про «вроджені» ідеї розуму
Гасло «Мислю, отже існую»
Позиція скептицизму – можна сумніватися в усьому, єдиний безсумнівний факт – це процес мислення
Теорія субстанції – позиція дуалізму – дві субстанції (матеріальна та духовна)
Цитати: «Диявол грає нами, коли ми не мислимо точно»
«Лише філософія відрізняє нас від дикунів»
Джон Локк
Розробив концепцію «чистої» дошка
Емпіризм – гасло – «Немає нічого в інтелекті, чого б раніше не було у відчуттях»
Якості речей ділить на первинні та вторинні
Вперше поділив гілки державної влади на законодавчу, виконавчу, судову
Бенедикт Спіноза
Раціоналізм, пантеїзм
Єдина субстанція – Бог (монотеїзм), який однак ототожнюється з природою
Етика – проблема свободи – «Свобода – це пізнана необхідність»
Г. Лейбніц (Ляйбніц)
Основний твір – «Монадологія», так називають і його вчення (монада – одиниця)
Субстанція – позиція плюралізму – безліч субстанцій-монад
Ієрархія монад
Цитата – «Наш світ найкращий з усіх світів»
Спроба поєднати раціоналізм і емпіризм: «Немає нічого в інтелекті, чого б раніше не було у відчуттях, крім
самого інтелекту»
Сенсуалізм
Дж. Берклі
Цитата: «Бути означає бути сприйнятим»
Соліпсизм (індивідуальний ідеалізм, все обертається навколо людини та потоку її відчуттів) та скептицизм
Д. Юм
Цитата: «Ми не тільки не знаємо яким є світ, але чи існує він насправді»
Агностицизм – заперечення пізнаваності світу
Скептицизм – сумніви в можливостях людського пізнання
ПРОСВІТНИЦТВО (ідейний рух ХVІІІ ст.)

Основні ідеї:
1. Концепція природного права (людина від природи наділена свободою слова, віросповідання і т. д.).
2. Ідея Просвіти: людину можна «просвітити» (зробити кращою) через освіту і виховання (провідна роль
відводиться моралі та моральним принципам).
3. Домінує соціально-політична проблематика. Розробляється і вводиться концепція «суспільної угоди» –
суспільство створює не Бог, а люди, укладаючи так звану «угоду», сутність якої – вони відмовляються
від частини своїх природних прав і передають їх у розпорядження держави, яка і вирішує всі проблеми
з урахуванням користі загалу.
4. Утопічні погляди, виступи проти приватної власності.
5. Оптимістична епоха, віра в безмежні можливості людського розуму, які приведуть її і суспільство у
«світле» майбутнє (перемагає раціоналізм).
Представники:
Д. Дідро, Ж-Ж. Руссо, Вольтер, Ламетрі, Монтеск`є.
Активно створюють перші енциклопедії.
Т. Гоббс – знаходиться на межі двох епох – Нового часу і Просвітництва

Намагався поєднати методи індукції та дедукції
Був представником сенсуалізму
Позиція номіналізму – у світі існують лише одиничні речі, також немає ніяких «вроджений» ідей
Основний твір «Левіафан»
Основна цитата – «Людина людині вовк»
Природнє відношення між людьми це – «боротьба всіх проти всіх»
Тому повинне існувати суспільство – як регулятор відносин між людьми
Розробляє ідею «суспільної угоди»
Б. Паскаль – основний твір «Думки».

Цитата: «Людина – це мислячий очерет».
Людина ніби зависає на межі двох безодень, єдине, що її підтримує в цьому хисткому балансі – це Бог і
могутність її власного розуму.
Тема 5. «Німецька класична філософія».
1. Загальні особливості та здобутки німецької класичної філософії.
2. Основні ідеї філософії І. Канта – засновника німецької класичної філософії.
3. Системний характер та діалектичний метод філософії Г. Гегеля.
4. «Антропологічний принцип» та цінність спілкування у філософії Л. Фейєрбаха.
Німецька класична філософія – термін, який об`єднює діяльність філософів кін. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.
Термін «Німецька класична філософія» вперше був введений К. Марксом у його праці «Л. Фейєрбах
та кінець німецької класичної філософії».
Основні представники:
І. Кант
Й. Фіхте та Ф. Шеллінг
Г. Гегель
Л. Фейєрбах
Загальні особливості:
1. «Ера розуму» (переміг раціоналізм).
2. Увібрала в себе досягнення всієї попередньої історії філософії, починаючи з античної доби.
3. Підняла всю цю проблематику на новий рівень осмислення та розв`язання.
4. Відродження діалектичної традиції.
5. Перехід від суб`єктивного ідеалізму до об`єктивного.
6. Критика традиційної метафізики та спроба подати філософію як систему наукового знання.
7. Звернення до історії як до філософської науки і застосування у ній діалектичного методу (Гегель).
8. Введення в науковий обіг та у філософію 4 основні принципи, які не втрачають своєї актуальності і
сьогодні:
- активності та діяльності (т. зв. «коперніканський переворот» І. Канта в гносеології);
- системності знання;
- принцип розвитку та всезагального зв`язку;
- принцип рефлексії.
Іммануїл КАНТ
(1724-1804)
Основні періоди філософської творчості:
1. Докритичний
2. Критичний
3. Антропологічний
Докритичний – домінує натурфілософська проблематика. Принцип Канта-Лапласа: теорія про

природне походження Всесвіту внаслідок згущення газових туманностей.
Основний твір – «Загальна природна історія і теорія неба».
Критичний період
3 основні праці:
«Критика чистого розуму»
«Критика практичного розуму»
«Критика здатності судження»
«Критика чистого розуму»

Схема роботи людського мислення:
1. Відчуття + розсудок («здоровий глузд»). Розсудок впорядковує дані відчуттів за допомогою
«категорій», які є апріорними (до-досвідними, тобто вродженими).
2. Апостеріорне знання – те, яке людина черпає з досвіду, але не з життєвого, а з досвіду мислення.
3. Розум – який оперує ідеями. Ідеї у Канта існують у вигляді антиномій – це парадокс або нерозв`язна
суперечністю між двома твердженнями, які взаємно виключають одне одного, але визнаються в однаковій мірі
істинними (однаково доказовими логічним шляхом).
Тут і проступає межа людського розуму.
Відома цитата Канта: «Мені довелося обмежити розум, щоб звільнити місце для віри».
Позиція агностицизму – часткове або повне заперечення людських пізнавальних можливостей.

Людина пізнає не світ, а те, що вона вибудовує у своїх голові, власну «картинку» світу.
Тому світ Кант ділить на дві частини:
- світ явищ (Феномен – те, що відкривається, «являється» людині);
- світ «речей в собі» (Ноумен – те, що людина пізнати не може).
Людина пізнає лише явища (феномени) і не здатна пізнати «річ у собі».
«Критика практичного розуму»
Цитата: «Дві речі дивують мене найбільше … зоряне небо наді мною і моральний закон в мені».
Моральна філософія – категоричний імператив – єдиний моральний закон людської поведінки (закон
безумовного повеління).
Гіпотетичний та категоричний імператив

Деонтична та автономна етика
Формулювання категоричного імперативу:

1. «Чини так, щоби максима твоєї волі (моє суб`єктивне повеління чи мотивація) могла набути
значення всезагального закону».
2. «Чини так, щоб людина завжди виступала метою, а не засобом».
(«Чини так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі будь кого іншого, виключно як
до мети і ніколи як до засобу»).
3. Максима автономної доброї волі, яка створює моральний закон і сама йому підкоряється. А
добровільне підпорядкування знову потім повинне пройти перевірку, щоб знову стати принципом загального
законодавства.
Постулати практичного розуму: Бог, безсмертя душі, свобода (постулат – те, що потрібно; те, що
необхідно).
«Критика здатності суджень»

Естетика – «Про смаки не сперечаються»
Георг ГЕГЕЛЬ
(1770-1831)
1. Раціоналізм – «Все розумне дійсне, все дійсне розумне» - принцип тотожності мислення
і буття
2. Концепція абсолютної ідеї
3. Принцип системності та всезагального зв`язку
4. Діалектика
5. Логіка (діалектична логіка)
В основі світу – Абсолютна ідея (абсолютний розум) – його теорію називають «абсолютний ідеалізм».
Весь світ – це рух Абсолютної ідеї до самої себе (до абсолютного знання).
Етапи становлення Абсолютної ідеї:

- Тотожність (теза, самототожність ідеї) – еволюція природи
- Відмінність (антитеза, заперечення попереднього стану) – людина та людська історія
- Внутрішній синтез (синтез, заперечення заперечення) – Абсолютний дух або абсолютне знання
Основні твори:
«Наука логіки»
«Енциклопедія філософських наук»
Людвіг ФЕЙЄРБАХ (ФОЙЄРБАХ)

(1804-1972)
1. Матеріалізм
2. Критика релігії (християнства) – істина релігія – це релігія без Бога
3. Бог – це відчуджена сутність людини
4. Любов до Бога замінити любов`ю до людини
5. Віру в Бога замінити вірою в людину (або вірою людини в саму себе)
6. Єдиний Бог для людини – це людина (вона сама)
7. Принцип «антропологізму» - філософія повинна бути антропологією
8. Діалектика – це діалог «Я-Ти»
Основний твір – «Сутність християнства»

Тема 6. «Перехід від класичної філософії до некласичної».
1. Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної філософії.
2. А.Шопенгауер та С.Кіркегор як фундатори некласичної філософії.
3. Ідеї «філософії життя» Ф.Ніцше. Ф.Ніцше та ніцшеанці.
4. Вихідні ідеї позитивізму та марксизму як напрямів «наукової філософії».
ОСОБЛИВОСТІ НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ:

1. Домінування ірраціоналізму (не розум вже головний в людині, а нерозумні чинники – емоції, почуття,
інстинкти).
2. Песимізм
3. Ідея розрізненості світу та людини
4. Антропоцентризм
5. Суб`єктивізм
6. Волюнтаризм
7. Гуманізм
З основні філософські напрямки:
1. Антропологічні («філософія життя», екзистенціалізм).
2. Сцієнтичні («наукова філософія»).
3. Релігійні (атеїстичні).
АРТУР ШОПЕНГАУЕР (1788-1860)
Німецький філософ-ірраціоналіст. Народився в м. Данциг (сучасний Гданськ).

Твір – «Світ як воля та уявлення»
1. Волюнтаризм – в основі всього воля до життя
2. Песимізм
3. Ірраціоналізм
4. Захоплювався східною філософією (світ як ілюзія)
5. У світі панує боротьба воль або боротьба за виживання
Сьорен К'єркегор (Кіркегор / Кіркегард) (1813-1855)

Твори: «Страх и трепет», «Або-або»
1. Релігійний філософ – «Для Бога все можливо»
2. Філософія починається із відчаю
3. Поняття «екзистенції» - людське існування
4. Виділяє 3 стадії духовного розвитку людини:
- естетична
- етична - релігійна
ФРІДРІХ НІЦШЕ (НІТШЕ) 1844-1900
Твори: «Так говорив Заратустра», «Антихрист», «Генеалогія моралі», «Зла мудрість»
1. Ідея вічного повернення
2. Ідея надлюдини – «Бог помер, нехай живе надлюдина»
3. Критика релігії, моралі, культури
4. Ідея переоцінки всіх цінностей (нігілізм)
5. В основі всього – воля до влади
6. Імморалізм – заперечення моралі (поза моральність)
Послідовники Ніцше:
1. Радикальні ніцшеанці
2. Гуманістичні
НАУКОВА ФІЛОСОФІЯ
Позитивізм
Продовження лінії емпіризму філософії Нового часу.
В основі будь якої науки повинно бути покладене позитивне (достовірне, істинно наукове) знання.
Засновник ОГЮСТ КОНТ (1798-1857)
Твір : «Курс позитивної філософії»

Гасло: «Кожна наука сама собі філософія»
Концепція трьох стадій, які походить знання:
1. Теологічна
2. Метафізична
3. Позитивна (наукова)
Засновник соціології
ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ (МАХІЗМ)
Другий напрямок позитивізму
Представники:
ЕРНСТ МАХ (1838-1916)

Теорія нейтральних елементів (першопочатків) світу – ні матеріальних, ні ідеальних, які в подальшому
діляться на психічні та фізичні.
Концепція «економії мислення» - наука зводиться до чистої описовості, позбавляючись від ідеї будь яких
пояснень та з`ясування першопричин загалом.
РІХАРД АВЕНАРІУС (1843-1896)
Проголошує принцип найменшої витрати сила (продовження принципу Маха)
Основна ідея – в науці важлива не об`єктивна істина, а лише практична цінність знання, їхня придатність до
життя.
Ідея «принципової координації» - немає об`єкта поза суб`єктом

МАРКСИЗМ
КАРЛ МАРКС (1818-1883)
ФРІДРІХ ЕНГЕЛЬС (1820-1895)
Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію та теорію революційного
перетворення буржуазного суспільства на соціалістичне та комуністичне.
1. Філософія стає ідеологією
2. Ідея відчуження
3. Діалектичний матеріалізм (особливо у трактуванні історії).
4. Велика роль праці, яка розглядалася як один із способів самоусвідомлення людини
5. Виробничі відносини визначають всі інші відносини між людьми
6. Виступи проти релігії – «Релігія – опіум для народу» (К. Маркс).
7. Популяризував ідеї Ч. Дарвіна
8. Утопізм – заклики до знищення приватної власності, класова боротьба – рушійна сила історії, провідна роль
пролетаріату в розбудові нового суспільства, виправдовували використання насильницьких методів у цій
боротьбі.
Твори:
«Маніфест комуністичної партії»
«Капітал»
«Анти-Дюрінг»
«Тези про Фейєрбаха»
Тема 7. «Філософія ХХ – початку ХХІ ст.».

1. Загальні особливості розвитку сучасної філософії.
2. Основні напрями філософії ХХ – поч. ХХІ ст.:
а) напрями філософського «сцієнтизму»;
б) вихідні ідеї та основні представники екзистенціалізму, філософської антропології, фрейдизму та
персоналізму;
в) філософія історії та культурологія у ХХ ст.;
г) релігійна філософія.
3. Провідні тенденції розвитку філософії на межі ХХ та ХХІ століть: філософський авангард та
постмодернізм.
ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ ХХ СТ.:

1. В основним своїх проявах філософія була некласичною, але актуалізувала всю попередню філософську
проблематику (починаючи з античності).
2. Філософія інтегрована в систему загальної освіти.
3. Доступна широкому загалу (через інтернет, публічні семінари та виступи).
4. Зливається з іншими жанрами мистецтва (н-д: філософська література чи філософське кіно).
5. Різноманітність напрямків та жанрів.
6. Строкатість філософської проблематики – для ХХ ст. взагалі не існує заборонених тем.
7. Відмова від абсолютів та якихось стандартів у вирішенні філософської проблематики.
8. Мова філософії стає більш простішою та наближеною до буденної.
9. На перший план виходить людина та її реальне буття (суб`єктивізм) та антропоцентризм.
Основні напрямки філософії ХХ ст.:

1. Сцієнтизм (наукова філософія) – неопозитивізм, аналітична філософія, постпозитивізм
2. Антропологічні напрямки – фрейдизм (неофрейдизм), екзистенціалізм, філософська антропологія,
персоналізм
3. Культурологія
4. Історіософія
5. Релігійна філософія – неотомізм, протестанська теологія, теософія, «жива етика», російська релігійна
філософія
НАУКОВА ФІЛОСОФІЯ (СЦІЄНТИЗМ)
Основні напрямки сцієнтизму ХХ ст.:

1. «Логічний позитивізм» або неопозитивізм.
2. Аналітична (лінгвістична) філософія
3. Постпозитивізм
4. Неокантіанство та неогегельянство
5. Радикальна епістемологія
НЕОПОЗИТИВІЗМ – філософський напрямок ХХ ст., який зводив філософію до аналізу мови науки і
намагався вилучити з неї метафізичні поняття, які, на їх думку, не грунтувалися на фактах.
Основні представники: Б. Рассел, Дж. Мур, Л. Вітгенштейн, К. Твардовський та ін.
Неопозитивісти підходили до наукової теорії, як до логічної чи мовної конструкції. Тому аналіз мови
для них був таким важливим, бо точні знання вимагають точної мови. А точна мова – це мова математики,
мова термінів, які відповідають усім вимогам логіки.
Вводять поняття «верифікації» – перевірка наукових знань на істинність, шляхом їхнього

співставлення із фактами.
На їх думку, релігійні та філософські твердження не підлягають верифікації, тому не можуть

претендувати на статус науковості. Вони повинні існувати на рівні світогляду.
Недолік неопозитивізму – їх метою є не пояснення фактів та наявних знань, а лише «логічне

пояснення» думки людини про ці знання та факти.
АНАЛІТИЧНА (ЛІНГВІСТИЧНА) ФІЛОСОФІЯ – назва походить від методу, який

використовували представники цієї філософії – аналіз мови (прояснення речень). За логікою продовжує ідеї
неопозитивізму.
Представники: В. Росс, Г. Прічард, Ч. Стівенсон, Р. Хаер.
Основні особливості аналітичної філософії:

1. Відмова від верифікації.
2. Неприйняття того, що наукові міркування є ідеальними зразками для будь якого іншого виду
мислення.
3. Наполягали на тому, що релігійні та філософські висловлювання є також осмисленими.
4. Не заперечували існування метафізики, яка, проте, не повинна претендувати на статус науки.
5. Переосмислили роль самої мови, вважали, що вона не штучна знакова система (на зразок мови
науки), а є елементом життєдіяльності людини, частиною її буття.
ПОСТПОЗИТИВІЗМ (ПІЗНІЙ ПОЗИТИВІЗМ) – загальна назва, яка використовується для
позначення множини методологічний концепцій.
Основні представники: К Поппер, А. Пуанкаре, Т. Кун, І. Лакатос, М. Полані.
1. Відмовилися від верифікації.
2. Розробили теорію «критичного (раціонального) реалізму» основним завданням якого є проблема
демаркації – відокремлення наукового знання від ненаукового.
3. Основним методом демаркації є «фальсифікація» (К. Поппер) – спростування будь якого наукового
твердження. Наукове знання не є завершеним, тому в певному контексті воно може бути спростоване, а
ненаукове знання – спростувати неможливо.
4. Провідна роль у пізнанні відводиться таким теоретичним утворенням, як ідея, теорія, гіпотеза, а не
фактам. Адже факти реального світу можуть лише спростовувати, а не підтверджувати зміст наших
теоретичних побудов.
5. Відокремлюють знання від людини, надаючи їм самостійний статус (щось подібне до ідей Платона).
6. Відмовилися від поняття «істини», як кінцевої мети пізнання, запропонували замінити її поняттям
«вірогідності, правдоподібності» і т. д.
7. Ввели поняття «конвенціоналізм» – знання визнається правдоподібним, коли його вважають таким
більшість науковців, фахівців в даній області.
ОСНОВНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ НАПРЯМКИ ФІЛОСОФІЇ ХХ СТ.:
1. Екзистенціалізм
2. Філософська антропологія
3. Персоналізм
4. Фрейдизм та неофрейдизм
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від лат. exsistentia – «існування») або «філософію існування» – один з

провідних напрямків моральної філософії ХХ ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну
істоту, що здатна до вибору власної долі та філософської рефлексії.
Напрямки екзистенціалізму:
1. Релігійний – К. Ясперс, Г. Марсель
2. Атеїстичний – А. Камю, Ж-П. Сартр.
Основне положення екзистенціалізму: екзистенція (існування) передує есенції (сутності).
Визначальні риси екзистенціалізму:

1. Основні поняття екзистенціалізму – це абсурд, страх, відчай, самотність, страждання, страх смерті.
2. Особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони
нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали.
3. Вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості. Існування людини
тлумачиться як драма свободи, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
М. Гайдеггер
Його вважають засновником екзистенціалізму, сам він свою філософію називає «фундаментальна
онтологія».
Основний твір – «Буття і час».
1. Людина на досвідному, емоційному рівні пов`язана з буттям світу, тому воно промовляє до неї і
людина постає її «поводирем».
2. Буття не потрібно споглядати, до нього треба дослухатися.
3. Звідси основні цитати: «Людина – це отвір у буття» та «Мова – це домівка буття».
4. Людина нічого не вирішує, тому ні за що не несе відповідальності. Бо через людину себе проявляє
буття.
5. Екзистенція націлена на майбутнє. Вибір між різними проектами майбутнього і є свободою людини.
6. Страх – основне переживання і спосіб буття людини.
7. Основні поняття його філософії: «Тут-буття», «при-бутті-перебування», «буття-для-себе», «буття-
для-смерті».
К. ЯСПЕРС
Основний твір: «Смисл історії».
Виділяє три види буття (відповідно до трьох форм філософствування):
1. Предметне буття – буття у світі.
2. Екзистенція – світ людської свободи, протилежний до предметного буття.
3. Трансценденція – спілкування людини з Богом через акт віри.
Звідси – важлива роль комунікації – яка дарує людині її істину сутність.
Дійсна глибина екзистенції виявляється в «пограничних ситуаціях», таких як відчай, страждання,

смерть, страх.
Вводить поняття «осьового часу» історії – переломні моменти історії, коли вона змінювала свій
напрямок.
Ж.-П. САРТР
Основний твір: «Буття і ніщо».
1. Через людину у світ приходить Ніщо.
2. Основне визначення людського буття – це свобода. Це вибір самого себе.
3. Цитата – «Людина – це проект», її власний проект.
4. Зворотній бік свободи – відповідальність.
5. Основою свободи – це вибір.
6. Звідси – негативна сторона свободи – «Людина приречена на свободу». Оскільки змушена постійно
обирати і від цього вибору залежить її життя.
7. Говорить навіть про «драму» людської свободи.
А. КАМЮ
Основні твори: «Міф про Сізіфа», «Чума», «Сторонній», «Бунтівна людина».
1. Ідея абсурдності людського буття.
2. Проблема самогубства (метафізичне самогубство).
3. Проблема добра і зла.
4. Ідея бунту – людина бунтує проти абсурду.
5. Проти релігії, яку називає «розою ілюзій».
ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ
Засновник: М. Шелер.
Основний його твір: «Положення людини у космосі».
1. Найперший об`єкт вивчення філософії – людина.
2. Людину треба розглядати всебічно, залучаючи при цьому результати різних наук.
3. Людина перш за все носій цінностей.
4. Позитивне ставлення до іншого виявляється перш за все через любов.
5. Найвища любов – це любов до Бога.
6. М. Шелер вважається засновником таких філософських наук як антропологія та аксіологія (вчення
про цінності).
ПЕРСОНАЛІЗМ – релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю та цінністю вважає персону,

особу, особистість (людину та Бога).
Виникає в кін. ХІХ ст. у США, вперше термін вводить Ф. Шлейєрмахер.
1. Центральне поняття – Персона – це не реальна особа, а «першоелемент» буття, певна духовна
сутність, якій властива самосвідомість, активність та діяльність.
2. Персона (особа) – первинна реальність і найвища духовна цінність.
3. Розум не заперечується, але він повинен слідувати за волею.
4. Продовжують ідеї ірраціоналізму некласичної філософії.
5. Стверджували нерозривний зв'язок Бога і людини.
6. Роль Бога в людському бутті – він є джерело духовного багатства людської особистості.
7. Роль людини для Бога – лише через людину відкривається і проявляється божественна сутність.
8. Зведення Бога до діяльної сутності людини – є одночасно його реалізація та його усунення.
ФРЕЙДИЗМ (ПСИХОАНАЛІТИЧНА ФІЛОСОФІЯ)

Фрейдизм – це позначення для різних шкіл і течій, що застосовують психологічне вчення З. Фрейда
для пояснення явищ культури, процесів творчості та суспільства в цілому.
Психоаналіз – один із методів психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання
домінуючої ролі несвідомого в житті людини.
Засновник психоаналізу – З. Фрейд.

Основні твори: «Я і Воно», «Тотем і табу», «Невдоволення в культурі», «Майбутнє однієї ілюзії».
1. Будує структуру людської психіки у вигляді айсбергу – лише маленька її частина помітна на
поверхні, все інше – приховане глибоко під водою.
2. Психіка людини складається з трьох основних частин:
- Воно (інстинкти) – несвідоме

- Я (свідомість)
- Над-Я (суспільні норми)
3. Несвідоме складається з двох основних інстинктів: Лібідо – сексуальні потяги та Танатос –
прагнення до крові та руйнування.
4. Вводить поняття сублімації – переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне русло.
5. Велику роль відводив снам для виявлення несвідомого (Праця: «Тлумачення снобачень»).
6. Вводить поняття едіпового комплексу.
Послідовники Фрейда: К. Юнг, А. Адлер, Е. Фромм.
К. Юнг засновник «аналітичної психології».

Основний твір: «Архетипи і колективне несвідоме».
1. Вводить поняття колективного несвідомого – це загально-людський досвід, расовий і національний.
2. Архетип – первинні психічні структури, образи фантазій, що містяться в колективному
несвідомому і складають основу загальнолюдської символіки, проявляючи себе у міфах, віруваннях та снах.
3. Центральне місце серед архетипів належить поняттям «самість» (центр особистості) та «еgо»
(центр свідомості).
4. Поняття «Персона» - це раціональний образ, який складає людина і «демонструє» його на публіці.
Він одночасно показує і приховує її внутрішню сутність.
А. Адлер – засновник «індивідуальної психології».

Основні твори: «Наука жити», «Наука про характери. Зрозуміти природу людини».
1. Домінуючим в індивідуальному несвідомому є комплекс неповноцінності, який людина отримує в
процесі взаємодії з суспільством.
2. Основне прагнення людини – утвердитися в будь-який спосіб.
Е. Фромм (неофрейдизм) – відходить від біологізму Фрейда, наближаючись до антропологічного

психологізму та екзистенціалізму.
Основні твори: «Втеча від свободи», «Мистецтво любові», «Мати або бути».
1. Ключову роль у формуванні психіки людини та несвідомого відводить суспільству.
2. Людське існування набуває в основному двох форм свого виявлення: «мати» (володіння чимось) і
«бути» (самореалізація людини).
3. Ідея втечі від свободи – як від якого тягара, оскільки вона пов`язана із відповідальністю.
РЕЛІГІЙНА ФІЛОСОФІЯ
Основні напрямки релігійної філософії ХХ ст.:
1. Неотомізм
2. Теософія
3. «Жива» етика
4. Християнський еволюціонізм
5. Протестанська теологія
6. Російська релігійна філософія
Тема 8. «Історія української філософії».
1. Загальні особливості української філософії та філософські джерела Київської Русі.
2. Ідеї та представники українського гуманізму та Просвітництва. Острозька та Києво-Могилянська
академії.
3. Філософські ідеї Г. Сковороди: основні складові його вчення.
4. Загальні особливості розвитку української філософії у ХІХ-ХХІ ст. Сучасні перспективи розвитку
української філософії.
ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ:
1. Українська філософія поставала переважно внутрішнім явищем української культури, тобто тісно
перепліталася із літературою, мистецтвом, політичною думкою.
2. Не було раціонально-абстрактних системних побудов.
3. Кордоцентризм – філософія серця.
4. Схильна до морального повчання.
5. Антеїзм – любов до землі.
6. Релігійність.
7. Естетизм – схильність до краси та незацікавлене милування нею.
8. Антропоцентризм.
9. Професійна філософія в Україні існувала не довго, тобто її практично не було: «Ще зарано говорити
про українську філософію, можна говорити лише про українську філософську думку» (Д.
Чижевський).
Основні періоди розвитку української філософії:

1. Філософська думка Київської Русі (ХІ-ХІVст.).
2. Філософські ідеї доби козацтва (український ренесанс та Просвітництво) – ХVІ-ХVІІІ ст. Саме в цей
період з`являється професійна філософія в Україні, щоправда ненадовго.
3. Доба романтизму (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.).
4. Сучасна українська філософія ХХ-ХХІ ст. (після здобуття Україною незалежності)
ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. Пов'язаний цей період із становленням християнства в Україні. Його поширення було доволі
тривалим, оскільки був відчутний істотний спротив з боку простого населення. Тому довгий час
(понад 150 років) в Україні існував феномен двовір'я – народ був освячений, але сповідував язичницькі
традиції.
2. Цей період дуже нагадує добу Середньовіччя в розвитку європейської філософії.
3. Філософія не існувала самостійно, оскільки була тісно пов`язана з релігією та етикою.
4. Шанобливе ставлення до слова та книжної мудрості.
5. Саме слово було сокровенним, оскільки приховувало в собі якийсь глибокий сенс, тому поширення
набуває традиція ісихазму – культ мовчання, що виник у середньовічній Європі в ХІVст. і пов'язаний з
Г. Паламою.
6. Сам світ сприймався як книга, яку треба вміти прочитати і яка містить в собі божественну мудрість.
Тобто сприйняття світу було символічним.
7. Основний напрямок у філософії – це екзегетика – трактування святого Письма та Біблії.
8. Домінуюча парадигма цього періоду – антропоцентризм, тому основним завданням філософії – були
пошуки сенсу життя.
9. Таким чином, філософія сприймалася як практична наука, як рекомендація людині в житті.
10. Кордоцентризм – філософія серця.
Основні філософські проблеми цього періоду:

1. Онтологічні (вчення про буття) – світ ділився на дві частини (божественну та матеріальну).
2. Гносеологія (теорія пізнання) – знання людина отримує через Одкровення.
3. Етика – в якій виділяють два моральних ідеали: святий-мученик (агіографії – житія святих) та
доблесний воїн.
4. Історіософія – проблеми історії. Намагалися вписати Київську Русь в загальну європейську історію.
Основні твори цього періоду:

«Промова філософа»
Збірник «Бджола» – переклад уривків оригінальних творів античних філософів
«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона
«Повчання» Мономаха
«Слово о полку Ігоревім»
Ізборнік Святослава
ФІЛОСОФІЯ ДОБИ КОЗАЦТВА
1. Втрата незалежності – Люблінська унія (1596) – до складу Польщі та Литовського князівства.
2. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва.
3. Ідеї Просвітництва вперше з`явилися в Україні в науково-освітньому гуртку, який виник у М. Острог
(потім Острозька академія).
4. Наука і філософія починають поступово відокремлюватися від релігії.
5. Розроблялись ідеї «суспільної угоди» та пропагувалася теорія «філософа на троні».
6. Велика роль відводилася проблемі Просвітлення людини через освіту та виховання.
7. Поширювалися ідеї гуманізму та «природних» прав людини.
8. Масово починали відкриватися братські школи – з появою яких з`являється професійна філософія на
Україні.
9. Гуртки книжників – які займалися перекладачами філософських трактатів українською мовою.
Основні представники цього періоду:
С. Оріховський-Роксолан
Ю. Котермак-Дрогобич
П. Русин
Острозький культурно-освітній центр, а потім – академія. З її діяльністю пов`язане поширення

книгодрукування в Україні (І. Федоров) та полемічна література (І. Вишенський). Основне спрямування
останньої – це виступи проти католицької віри, яку нав`язували поляки.
Києво-Могилянська академія
Засновник – П. Могила.
Активно поширювалися ідеї Просвітництва, домінує натурфілософська проблематика (вивчення природи).
Курси Києво-Могилянської академії були подібними до тих курсів, які читалися у західноєвропейських
університетах, але в них були внесені певні корективи, з урахуванням новітніх здобутків науки та філософії.
Навчання тривало 12 років і проводилося латинською мовою.
Курс філософії включав вивчення трьох основних дисциплін: логіки, фізики, метафізики.
Вони продовжували традицію філософії Нового часу.
Викладачі Києво-Могилянської академії: С. Яворський, Ф. Прокопович, Кониський.
(1722-1794)
Основні твори: «Сад божественних пісень», «Наркіс», «Кільце».
Часто називають «українським Сократом» - між ними і справді багато спільного.
Цитата на могильному камені: «Світ ловив мене та не спіймав».
1. Гасло «Пізнай самого себе» (як і Сократ).
2. Активно використовував діалог та метод діалектичних бесід (як і Сократ).
3. Філософія носила релігійне спрямування.
4. Використовував символічно-образний стиль мислення.
5. Завершена філософська система.
6. Вчення про 3 світи (мікрокосм, макрокосм, символічний світ) та 2 натури (матеріальна, духовна).
7. Концепція «спорідненої праці».
8. Ідея «нерівної рівності».
9. Філософія «серця» - кордоцентризм.
10. Антропоцентризм, екзистенціалізм та проблема щастя (етика) – стоять у нього на першому місці.
ФІЛОСОФІЯ ХІХ ст.
Філософія розвивається декількома напрямками:
1. Університетська або наукова філософія – поширення ідей німецької класики (Й. Шад, П. Лодій, С.
Гогоцький, О. Новицький, П. Юркевич).
2. Поширення філософських ідей в літературі – М. Гоголь (концепція «непомітного зла» та «мертвих
душ» - нагадує метафізичне самогубство у Камю), Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко (прихильники
позитивізму – наукової філософії).
3. Поширення ідей в соціально-політичній думці – Кирило-Мефодіївське товариство (ідейною основою
якого став твір Костомарова «Закон Божий. Книга буття українського народу»), М. Костомаров, М.
Драгоманов.
П. Куліш – (відносять як до другого, так і до третього напрямку) репрезентує добу романтизму в українській
філософії, оскільки оспівує гетьманське (козацьке) минуле.
Засновник «хутірської» філософії – закликав повернутися до простого життя і бути ближчими до землі та до
простого народу (практикував так зване «хождіння в народ»). Говорив про негативний вплив західної
цивілізації на розвиток України.
ФІЛОСОФІЯ ХХ СТ.
Напрямки розвитку:
1. Філософія, яка розвивалася в радянській України – М. Хвильовий, М. Скрипник, В. Юринець.
2. В західній Україні – В. Вернадський (теорія «ноосфери» - розумна оболонка землі та етика
«відповідальності» вченого за свої винаходи), Б. Кістяківський, М. Грушевський (перший президент
України, проголосив її незалежність, яка, на жаль, тривала не довго).
3. Філософія в діаспорі – Д. Донцов (захоплювався ідеями Ф. Ніцше), В. Липинський, Д. Чижевський.
Тема 9. Проблема буття у філософії.
1. Складності філософського осмислення буття. Функції поняття буття в сучасній філософії. Людські
виміри проблеми буття.
2. Категоріальні визначення буття в історії філософії. Особливості класичного та некласичного
тлумачення буття.
3. Сучасна наука про рівні та форми проявів буття. Поняття віртуальної реальності.
1. Складності філософського осмислення буття. Функції поняття буття у сучасній філософії.

Людські виміри проблеми буття.
Проблема буття є однією з найдавніших та найбільш фундаментальних тем у філософії.

Немає однозначного визначення буття. Тому можна виділити три найбільш поширенні трактування
буття у філософії:
1. Все, що реально існує – загальна властивість усіх явищ та речей, які існують реально або в нашій
уяві.
2. Реальність, яка існує об'єктивно та незалежно від людини.
3. Загальний спосіб існування людини та людської свідомості.
Таким чином, буття пов'язує в єдине ціле усю багатоманітність речей та явищ у світі.
Парадоксальність поняття «буття» полягає:
(парадокс – від дав.-гр. παράδοξος – несподіваний, дивний) – твердження, яке на перший погляд
суперечить саме собі, але може бути вірним).
1. Це поняття найбільш абстрактне і коли ми намагаємося його осмислити, нам немає за що зачепитися
(немає відправної точки осмислення).
2. Це поняття неможливо визначити однозначного, однак без нього неможливо збагнути все інше, що
існує у світі.
3. Це самодостатнє поняття, яке немає ні аналогів, ні синонімів, ні антонімів, його неможливо замінити
нічим іншим.
4. Чим більший зміст даного поняття, тим вужчий його обсяг і навпаки. Тому неможливо визначити
зміст буття, оскільки його обсяг прямує до безкінечності (чим більше ми знаємо, тим більше розуміємо, як
мало ми знаємо).
Протилежне поняття до буття – небуття або ніщо, яке, як ми знаємо, асоціюється людиною із
смертністю.
Людські виміри проблеми буття виникають і розкриваються перед нами в окресленні гамлетівського
питання: бути чи не бути? Або як бути і ким бути? Це, по суті, питання людського самовизначення, яке
виникає через особливості людського перебування у світі (біологічну неспеціалізованість, незавершеність та
відкритість людського буття, свободу і т. д.).
Три форми (ступеня) перебування людини у світі:
1. Існувати – мати визначеність, займати певне положення у просторі, перебувати у колі задоволення
своїх фізіологічних потреб та елементарна соціальна адаптація.
2. Жити – усвідомлення власної сутності та мети свого існування, тобто це прагнення реалізувати свої
задатки та досягати поставлених цілей.
3. Бути – пов'язаність нашого буття з чимось вищим, що перевершує наші можливості (Богом,
космічним духом і т. д.). Це творче становлення людини та її самореалізованість у світі.
Функції поняття буття для філософії та людини:

1. Найбільш широка філософська категорія, тому вона окреслює граничну межу та специфіку
філософська узагальнення. Оскільки буття практично немає меж, тому і філософія, як і предмет її
дослідження, і мислення людини, не мають межі.
2. Буття постає як граничний, цільовий, стратегічний для людини орієнтир в її відношенні до
дійсності.
3. Водночас воно постає і умовою правильності та неперервності процесів людського мислення.
4. Від розв'язання проблеми буття залежить вирішення всіх інших філософських проблем.
5. Проблема буття для людини постає масштабом її сенсотворення та мірилом її цінностей.
6. Проблема буття концентрує найважливіші аспекти і чинники людського самоутвердження та
свідомого регулювання її життя.
Дві філософські науки, які вивчають буття – це метафізика та онтологія.
Метафізика (з грецьк. «те, що йде після фізики» або «над фізичне) – область філософії, яка вивчає
найбільш відсторонені, граничні проблеми буття та пізнання. Це вчення про духовні першопочатки буття,
надчуттєві явища та внутрішню сутність світу (Бога, душу, дух і т. д.).
Засновником вважається Аристотель, хоча сам термін винайшов його учень Андронік Родоський.
Найдавніша наука, яка з часів античності вважається «першоосновою» всіх інших філософських
дисциплін. До її складу спочатку входили: антропологія, теологія, психологія, онтологія, космологія та ін.
Потім всі ці науки відділилися і сьогодні існують окремо.
Онтологія (вчення про «суще») – філософська наука, яка вивчає загальні визначення, властивості,
закономірності розвитку та прояви буття, існує в єдності з логікою та теорією пізнання.
Термін «онтологія» виникає в 17ст. і її засновником вважають Р. Гокленіуса.
Отже, метафізика та онтологія відрізняються тим, що онтологія вивчає буття у його проявах, через
суще, наявне, існуюче, так, як воно постає перед людиною, а метафізика намагається зазирнути за межі
сущого і поставити питання про корені, причини та джерела буття, виявити та позначити ту сутність, що може
претендувати на такий статус.
2. Категоріальні визначення буття в історії філософії. Особливості класичного та некласичного
тлумачення буття.
Вперше поняття «буття» вводить Парменід (представник елейської школи античної

натурфілософії). Пригадуємо його відому цитату: «Лише буття є, а небуття немає» - буття незмінне, єдине,
самототожне (метафізичний погляд на буття).
Протилежна думка Геракліта – буття мінливе та плинне (діалектичне бачення).
Класичне трактування буття: буття розглядається як об'єктивне, глибинно узасаджене, гармонічне,

логічно впорядковане, системне, побудоване на розумних (раціональних) началах.
Трактування буття в некласичній філософії: буття розглядається як суб'єктивне, неузасаджене,

хаотичне, нерозумне (ірраціональне), нелогічне, невпорядковане (розрізнене).
Основні категорії, якими визначається буття в історії філософії:

1. «Архе» - антична філософія.
2. «Абсолют» - Середньовіччя.
3. Субстанція – Новий час.
Тут також намічається гносеологічний підхід до трактування буття, згадаймо вислів Декарта «Мислю,
отже існую». В подальшому саме він буде продовжений в некласичній філософії, яка буття асоціювала
виключно з людською свідомістю, тому категорії, якими вона характеризувала буття – це, по суті, основні
властивості людської свідомості, а саме:
4. Інтенція свідомості – спрямованість свідомості на якийсь об'єкт.
5. Предметність свідомості – її наповненість якимось змістом.
6. Правильне мислення – мислення на межі «буття-небуття» (про що говорив ще Б. Паскаль).
В історії філософії існують різні концепції трактування буття, які по-різному інтерпретують його
сутність:
1. Матеріалізм – основою світу та буття визнається матеріальне начало (природа чи якась конкретна
матерія або природна стихія).
2. Ідеалізм – основою світу визнається якесь ідеальне начало (Бог, Дух, Ідея).
3. Дуалізм – визнає подвійність основи буття і об'єднує тим самим матеріальне та природне начало.
Також існують різні концепції трактування основи або коренів буття:
1. Монізм – визнання одного кореня буття (ідеального чи матеріального).
2. Дуалізм – подвійність природи буття, яка часто об'єднує матеріальне та ідеальне начало.
3. Плюралізм – множинність коренів буття (н-д, як монади у Лейбніца чи теорія античного атомізму).
3. Сучасна наука про рівні та форми проявів буття. Поняття віртуальної реальності.
В сучасному інформаційному світі між конкретними (точними) науками і філософією виникає

проміжна ланка у вивченні буття, яку називають наукова картина світу (НКС). Це інтегральне узагальнення
досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних співвідношень.
Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика, астрономія, хімія, біологія,
антропологія, наукознавство та філософія.
Сучасна наукова картина світу розуміє буття як:
- рухливе та динамічне;
- системне, де все пов'язане з усім;
- рівнево-ієрархічне – тут виділяють три основні рівні буття, що об'єднують мікро-, макро- та
мегапроцеси;
- еволюційне – таке, що постійно вдосконалюється;
- буття набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії (хаосу, невпорядкованості) та
самоорганізації.
Ентропія – ступінь відхилення соціальної системи чи її окремої ланки від еталонного (нормального,
очікуваного) стану, що виявляється в зниженні рівня організації, ефективності функціонування, темпів
розвитку системи.
Антропний принцип в сучасній НКС був введений Картером в 1974 році. Стверджує залежність
появи та існування людини від фізичних параметрів Всесвіту.
Сьогодні антропний принцип існує у двох основних трактуваннях:
1. Космічна еволюція має за мету виникнення життя, а життя в свою чергу передбачає виникнення
людини. Тому людина визнається як спостерігач і співучасник тих подій, які відбувають у Всесвіті.
2. Людина виступає не лише мірою всіх речей, але і їх творцем. Тобто людина визнається кінцевою
метою еволюції Всесвіту.
Основні форми буття:

1. Природне буття – яке в свою чергу ділить на:
- «першу» природу – сукупність природних умов існування людини і суспільства;
- «другу» природу – штучно створені умови існування, «світ речей», які людина створює
перетворюючи «першу» природу.
2. Соціальне буття – система суспільних процесів, яка створюється різноманітними відносинами, що

виникають між людьми в процесі їхньої діяльності.
3. Буття людини – це система багатоманітних зв'язків людини з усім, що її оточує. Це світ людської
особистості.
4. Духовне буття – охоплює процеси свідомого та несвідомого. Воно функціонує в двох основних
взаємопов'язаних процесах:
- як внутрішній (духовний) світ окремої людини – потік її унікальних переживань, думок, переконань і
т. д.;
- як процес духовного обміну між людьми або духовне життя суспільства – що втілюються в
суспільно-значимі духовні утворення: ідеї, теорії, відкриття, твори мистецтва і т. д., які стають надбанням
всього людства.
Форми буття матерії: простір і час, які існують об'єктивно і незалежно від свідомості людини.
Простір – це загальна властивість та форма буття матерії, яка є структурно неоднорідною. Тому це
форма її сталості та збереження змісту. Абсолютного простору не існує. Загальною властивістю простору є
тривимірність, протяжність, ізотропність (рівномірність (однаковість) в усіх напрямках).
Час – форма буття матерії, яка виявляє тривалість її існування, послідовність зміни її станів.
Абсолютного часу не існує, він завжди пов'язаний з рухом та розвитком матерії. Час одномірний,
асиметричний, незворотний і спрямований до майбутнього.
Види простору і часу:
1. Біологічний – є внутрішнім часом і простором біологічних організмів (систем).
2. Фізичний – є зовнішніми по відношенню до біологічних систем, бо вони знаходяться поза
організмом.
3. Механічний (механічний рух згідно із законами механіки) – це переміщення тіла в просторі з часом.
3. Психологічний – індивідуальне їх сприйняття кожною людиною.
4. Соціальний – форма буття соціальної матерії, тобто суспільства, що представляє собою продукт
взаємодії людей.
Різні концепції трактування простору і часу:

1. Субстанційна – пов'язана з абсолютизацією простору і часу, які існують незалежно від матерії,
тому незмінні і постійні; це чиста тривалість і протяжність.
2. Реляційна (теорія відносності) – простір і час є об'єктивними властивостями матеріального світу і
не існують без матерії. Їх метричні властивості створюються гравітацією. Простір виявляє співіснування
об'єктів, час – послідовність їх станів.
3. Спеціальна теорія відносності показала, що простір і час не можна розглядати як незалежні від
рухомої матерії самостійні сутності. Просторові і часові проміжки відносні, оскільки змінюються в залежності
від руху об'єктів, тобто від їх швидкостей.
Парадокс годинників: якщо двоє синхронізованих годинників залишають одну і ту ж точку простору і
рухаються з різними швидкостями, то вони показують при зустрічі різний час. Це означає, наприклад, що
близнюки, які рухалися в просторі з різними швидкостями, при зустрічі вже не будуть одного і того ж віку.
4. Загальна теорія відносності (дискретна теорія) – розроблена Ейнштейном і більш глибоко виявила
зв'язок простору, часу і матерії, адже просторово-часові відносини передусім залежать від концентрації
мас. Поблизу великих мас час уповільнюється, а просторові розміри у напрямку до центру маси
скорочуються. Отже, у Всесвіті, залежно від розподілу мас, можуть реалізовуватися різні геометрії простору.
Н-д, коли літак розвиває швидкість 1000км/год, то його довжина скорочується на один сантиметр відносно
його довжини у стані спокою.
Різні концепції часу:

1. Динамічна – теперішнє, минуле та майбутнє.
2. Статична – не існує поділу на минуле, теперішнє, майбутнє. Всі вони існують реально і
одночасно.
3. Циклічна модель – постійне повторення того ж самого, яка з часом перетворюється на спіральне її
трактування. Простір при цьому розуміється як багатошаровий та багатоструктурний.
Віртуальна реальність – це уявний, несправжній світ, ілюзія дійсності, яка створюється за
допомогою науково-технічних засобів та комп'ютерних систем, які забезпечують зорові, звукові та інші
відчуття.
Віртуалізація – процес створення віртуального об'єкта чи середовища. Це поняття зазвичай

використовують до кіберпростору та кіберреальності.
Кіберреальність – це вторинна реальність, проекція умов людського буття у штучне середовище, що
створене за допомогою цифрових технологій.
Кіберпростір (англ. Cyberspace) – інтерактивне інформаційне середовище, яке функціонує за
допомогою комп'ютерних систем.
Типові ознаки кіберпростору та віртуальної реальності:

1. Породжуваність (грунтується на справжній реальності).
2. Актуальність – вона ефективна лише тут і зараз.
3. Автономність – володіє власним часом, простором, законами існування.
4. Інтерактивність – здатна взаємодії з іншими реальностями.
5. Трансформація каузально-темпоральних зв'язків – иоже прискорювати темп і знищувати
темпоральні точки (початок, кінець тощо створюючи ілюзію безкінечності).
Часто їх пов'язують з симуляцією – імітація певної реальної речі, ситуації чи процесу та симулякрами
(від лат. simulacrum – подоба, копія) – означає зображення, копію того, чого насправді не існує, «копія копії»
(Ж. Бодрійяр). Людина сьогодні більше «інтерпретує» реальність, ніж проживає її насправді.
Тема 10. Свідомість, її походження і сутність.
1. Проблематичність дослідження природи свідомості. Основні її ознаки та властивості.
Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Складність її дослідження полягає

в тому, що:
- вона не фіксується ніякими приладами чи механізмами, тому акти свідомості залишаються практично
невловимими;
- коли ми занурюємось у внутрішній світ, то стикаємось зі стрімким хаотичним потоком;
- ми не можемо вийти за її межі при її дослідженні;
- вона не існує як окремий предмет, не має маси, форми, не займає місця у просторі.
Проблемою свідомості займаються психологія, психіатрія, медицина, біологія (нейробіологія,

нейрофізіологія), логіка, релігія, антропологія та ін. І кожна з них по своєму підходить до проблеми її
розв`язання.
Існує окрема ланка – філософія свідомості – філософська дисципліна, предметом її вивчення є
природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності (тіла).
Визначення свідомості:
1. Свідомість – це найвища, властива тільки людині, як соціальній істоті, форма пізнання оточуючої
дійсності та власної сутності.
2. Свідомість – це стан психіки, за допомогою якої відбувається суб`єктивне відображення
(конструювання) об`єктивної реальності. У зв`язку з цим вводять поняття квалії – якими позначають
суб`єктивні переживання людини, які притаманні лише їй і тісно пов`язані зі сприйняттям та відчуттям
реальності саме цієї, конкретної людини.
Тому свідомість – це здатність людини відтворювати та перетворювати оточуючий світ.
Основні завдання свідомості:

1. Формувати власну модель поведінки та регулювати її.
2. Прогнозувати (передбачати) всі можливі результати обраної нами моделі поведінки.
3. Сприймати, розрізняти та розгадувати загадки чи вирішувати проблеми.
4. Створювати уявлення про те, що не дається у безпосередньому досвіді – багатомірність Всесвіту,
поняття про добро і зло, закони природи, минулу історія, смисл життя тощо.
Часто свідомість порівнюють зі світоглядом. Вони і справді мають багато чого спільного. А саме –
світогляд – це одна з форм свідомості. Також вона пов'язана з функціонуванням людської психіки, виступаючи
однією з її складових частин.
Здоровий глузд – сукупність уявлень, поглядів, навичок мислення, які розгортаються не під дією
науки, філософії чи якихось загальних принципів, а вироблених і зафіксованих людиною на основі її
повсякденного життя. Здоровий глузд проявляється в судженнях про правильне та неправильне, придатне і
непридатне.
Розум (лат. ratio) – сукупність пізнавальних та аналітичних здібностей людини, завдяки яким
формується її інтелект.
Інтелект (від лат. inte ectu – відчуття, сприйняття, розуміння) – частина розуму, яка відповідає за
обробку інформації, абстрактне мислення, прийняття рішень.
Основні властивості свідомості:

1. Ідеація (абсолютизація) – це здатність свідомості створювати ідеальні утворення, яких в реальності
насправді може і не існувати. Що дає змогу людині бачити світ не таким яким він є, а таким, як бачить чи хоче
його бачити людина. Допомагає «підтягнути» дійсність до людського ідеалу. Дає змогу оцінювати
навколишній світ.
2. Предметність – це здатність людської свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні
системи визначень, внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним. Завдяки цьому
людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане, потенційне.
3. Інтенція (цілеспрямованість) – спрямованість свідомості на який об`єкт чи предмет. Відмінність
об`єкта і предмета. Об`єкт – це те, шо існує в реальності. Предмет – це образ цього об`єкту, який існує в
людській голові.
4. Універсальність – здатність осмислювати будь що.
5. Цілеспрямованість – здатність орієнтуватися на сенс.
6. Рефлексія (саморефлексія) – здатність свідомості аналізувати саму себе.
Основні ознаки свідомості:
1. Свідомість – це небіологічний тип поведінки, тобто свідомість це не вроджена здатність людини, не
інстинкт. Вона виникає в процесі соціалізації.
2. Використання предметів культури за їх призначенням.
3. Оперування не наданим наявно предметним змістом свідомості.
4. Цілеспрямованість.
5. Творчість – створення того, чого раніше не було.
6. Мова.
Свідомість і мова тісно пов`язані між собою, це ніби дві сторони однієї медалі.
Різне трактування мови:

- це певна знакова система, яка виникає на певному рівні розвитку людства, розвивається і має
соціальне призначення;
- це одна з форм об`єктивації предметного змісту свідомості (не є адекватним відтворенням цього
змісту);
- це сукупність правил, за якими здійснюється мовлення і будується мовне повідомлення.
Основні функції мови:
1. Позначає, називає предмети, виділяючи їх з тотальності сущого, надаючи їм певного змісту.
2. Засіб збереження та передачі інформації.
3. Засіб здійснення інтелектуальної діяльності (формування думок, мислення, уяви).
4. Засіб спілкування та комунікації.
5. Засіб впливу на людину та управління її поведінкою.
6. Засіб сприйняття та пізнання світу, тому мова – це посередник між світом і людиною.
Основні чинники, які впливають на формування і функціонування свідомості:

1. Загально-космічний.
2. Трансцендентальний.
3. Інформаційний.
4. Природо-біологічний.
5. Психічний.
6. Соціально-діяльний.
7. Культурно-історичний.
8. Антропологічний.
9. Індивідуально-особистісний.
2. Проблема онтологічного статусу свідомості. Основні концепції її походження.

Проблема свідомості полягає у визначення її онтологічного (буттєвого) статусу, яку сьогодні
називають mind-b dy r b em. Сутність якої зводиться до питання: чи залежить свідомість від діяльності
вищої нервової системи чи є автономною самодостатньою сутністю? Тобто, вона стосується співвідношення
наших ментальних станів (думок, почуттів, бажань) і фізичних станів мозку.
Існує два основних напрямки вирішення даного співвідношення: монізм і дуалізм.
Монізм історично має три різновиди: ідеалістичний, матеріалістичний, «нейтральний».
Ідеалістичний різновид монізму стверджує, що матеріальна дійсність породжується активністю деяких
ідеальних форм, зокрема людською свідомістю.
Нейтральний монізм представники якого вважають, що в основі і матерії, і свідомості лежить деяка
третя нейтральна реальність.
Матеріалістична версія монізму стверджує, що свідомість є 5 елементом матеріальної дійсності.
Іншими словами, існує тільки мозок, а свідомість є його породженням.
Цікавим різновидом матеріалізм є функціоналізм – головна теза якого полягає в тому, що одні й ті ж
функціональні стани можуть бути реалізовані на принципово різних фізичних системах. Н-д, годинник може
бути механічним або цифровим, але при цьому виконувати одну й ту ж функцію, так само функцію свідомості
можуть виконувати не тільки органічні системи (мозок), але й, н-д, комп'ютери.
Існує кілька варіантів дуалізму (класичний субстанціональний дуалізм, дуалізм властивостей,

інтеракціонізм, теорія психофізичного паралелізму, окказіоналізм, епіфеноменалізм). Всі ці види об'єднує те,
що його представники стверджують, що свідомість і матерія не можуть бути ідентичними, оскільки вони
мають радикально різні властивості, тому вони існують незалежно одна від одної.
Існують різні підходи та концепції щодо визначення онтологічного статусу свідомості:

1. Класичні підходи – менталістський та еволюційний.
2. Некласичні – когнітивна психологія, теорія штучного інтелекту, квантова теорія, двоаспектна теорія
та ін.
Менталістський підхід – сприймають свідомість як духовну сутність, яка володіє самостійним

онтологічним статусом (ідеальним буттям). Недолік цієї концепції: не пояснює природу взаємозв'язку
свідомості і тіла.
Еволюційний підхід стверджує, що свідомість є продуктом еволюційних процесів і не має

самостійного онтологічного статусу. Вона не є унікальною властивістю і прерогативою людини, а існує лише
як емерджентна (стрибкоподібна, раптова) властивість мозку. Одна з головних функцій свідомості –
адаптація до зовнішнього середовища.
Недолік даної теорії:
- ігнорують той факт, що свідомість не просто відображає дійсність, але і змінює її;
- не здатна пояснити предметний зміст свідомості (творчі пориви, конкретні думки і бажання людини).
Некласичні підходи об'єднує те, що не зводячи свідомість до діяльності структур мозку, вони не
заперечують досягнення еволюційного вчення.
Квантова теорія – свідомість не є результатом обчислювальних операцій та їх акумулювання. Для
розуміння феномену свідомості необхідна революція у нашому підході до фізичного світу, а відповідь на
питання природи свідомості може лежати у глибшому вивченні квантової механіки.
Теорія штучного інтелекту – розвивається в межах матеріалістичного тлумачення свідомості, проте
не зводить її виключно до нейрофізіології, а сприймає як «програму», яку можна реалізувати на інших носіях
достатньої складності.
Когнітивні теорії – свідомість визначають як поточну поінформованість про зовнішні чи внутрішні
обставини.
Двоаспектна теорія – це теорія про те, що психічне і фізичне суть дві властивості деякої лежить в
основі речей реальності, яка по суті не є ні психічною, ні фізичною. Тому дана теорія відкидає і дуалізм,
ідеалізм і матеріалізм як уявлення про те, що існує психічна або фізична субстанції.
Основні концепції походження свідомості:

1. Релігійна концепція (теологічна) – свідомість, як і все у світі створене Богом.
2. Субстанційна концепція – свідомість породжує якась вища духовна сутність (субстанція) – душа,
дух, абсолютна ідея тощо.
3. Концепцію еволюції (Дарвін) – свідомість з'являється внаслідок еволюції людського організму.
4. Трудова концепція або концепцію походження свідомості внаслідок розвитку праці – «праця
зробила з мавпи людину».
5. Дуалістична концепція – оскільки у світі існують дві самостійні субстанції (першопочатки світу) –
матеріальні та ідеальні, то вони і стають причиною зародження свідомості.
6. Концепція єдиного інформаційного поля – все у наголошує світу супроводжуються обміном
інформацією, тому людська свідомість – лише «транзистор», який приймає, обробляє і передає інформацію.
3. Свідомість, інформація та творчість. Структура та функції свідомості.
Свідомість не тотожна психіці, крім неї, у внутрішньому духовному світі людини існують пласти
несвідомого або підсвідомого, які перебувають за межами розуму.
Структура свідомості:
1. Самосвідомість
2. Знання – це форма представлення дійсності
3. Емоції та почуття
4. Пам'ять
5. Воля
6. Мислення – це ядро свідомості. Оперування предметним змістом свідомості (тобто, знання в дії).
Інформація є невід’ємною складовою світу і нашої свідомості.

Поняття «інформація» (від лат. informatio – відомості, роз'яснення, виклад) багатозначне. У широкому
значенні інформація – це відображення реального (матеріального, предметного) світу, що виражається у
вигляді сигналів і знаків. Також інформація – це дані та відомості про об'єкти та явища навколишнього
середовища, їхні параметри, властивості й стани, що зменшують наявний щодо них ступінь невизначеності,
неповноти знань.
Основні властивості інформації: об'єктивність, достовірність, повнота, актуальність, корисність,
зрозумілість.
Творчість вищий прояв людської свідомості, яка володіє творчим характером.

Творчість – це соціально обумовлена діяльність людини, спрямована на створення якісно нових,
невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. Необхідними компонентами творчості є фантазія,
уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту.
Пізнання – це теж творчий процес, який можна звести не лише до розумової рефлексії, але й до
можливостей творчої уяви та інтуїції.
Основні компоненти творчого характеру свідомості:

- можливість створення людиною у своїй голові таких образів, які не мають аналога в об'єктивній
дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин, ліків, препаратів, нових приладів тощо);
- можливість людської свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбуваються в
майбутньому (прогнозування);
- висунення ідей, для яких ще не визріли об'єктивні умови і передумови;
- це здатність і здібність свідомості людини до відчуження у формі ілюзії та у формі ідеологічних
побудов, що не відповідають дійсності і реальному ходу речей;
- здібність свідомості людини до постійного розвитку і збагачення, до творчої переробки
відображеного, постійного нагромадження все нових знань.
Основними формами творчого процесу є віртуальна (лат. – можлива) і дійсна.

Під віртуальною формою розуміється вид продуктивної ідеальної розумової діяльності, що
відображається на свідомому і несвідомому (психічному) рівнях.
Дійсна форма означає будь який вияв активності у вигляді реальних дій суб'єкта.
Види творчості: наукова, технічна, ігрова, мистецька, ситуаційна, комунікативна тощо.
Функції свідомості:
1. Пізнавальна
2. Інформативна
3. Творча (самотворча)
4. Оціночна
5. Сенсотворча
6. Організаційно-вольова
7. Регулятивна
8. Виховна (самовиховна)
4. Проблема штучного інтелекту.
Штучний інтелект (ШІ) – здатність штучно створеної системи обробляти, застосовувати та

вдосконалювати здобуті знання та вміння.
Філософія штучного інтелекту намагається дослідити когнітивні (пізнавальні) можливості ШІ. Її

проблематика зводиться до вирішення трьох основних питань:
- Чи може машина діяти розумно?
- Чи може машина мати розум, свідомість, психічні стани в тій мірі, в якій вони є в людині?
- Чи може машина відчувати?
Різні підходи до принципу функціонування ШІ: символічний, нейромережевий, модульний.

Символічний підхід – його сутність зводиться до проведення аналогії між когнітивними процесами та
мозковою діяльністю з роботою комп'ютера та його програм. Основний принцип даної теорії полягає в тому,
що розум порівнюються з комп'ютерною програмою, яка може функціонувати як цифровому, так і в
нейронному середовищі. Недоліки: людський розум набагато складніший за будь яку комп'ютерну програму,
тому відтворити повністю його роботу практично неможливо.
Нейрономережевий підхід – зумовлений створенням нейронних мереж, які імітують роботу
людського мозку. Сутність підходу полягає в тому, що нейронні комп'ютерні мережі не програмуються, а
навчаються. Внаслідок багаторазового повторення, мережа «запам'ятовує» дані, а коли повторюється
аналогічна ситуація, система аналізує її швидше. Недолік: повільна самоорганізація нейронних мереж, вимога
частих повторень під час навчання, неможливість прослідкувати чому і як система приймає ті чи інші рішення
(бо вона дуже складна і багатоструктурна), відсутність емоційної складової.
Модульний підхід – людська психіка багатомодульна (багатофункціональна), має змішану структуру,
яка потребує багатьох провідників (відчуття, розум). Проводять аналогію і з ШІ, який також має складну
структуру свого функціонування. Недоліком: неможливо відтворити пластичність людського пізнання, яке
часто є незапланованим і тому непрогнозованим.
На сьогодні існують два типи ШІ: сильний і слабкий.

Сильний ШІ – представники якого переконані в тому, що вчені зможуть повністю відтворити
людську свідомість на штучному носії. Машини – можуть бути свідомими, критерієм оцінювання є
проходження ними тесту Тюрінга. Він був створений в 1950 р. задля визначення здатності машини проявляти
інтелектуально обумовлену поведінку, яка тотожна поведінці людини. Умови проходження: суддя взаємодіє з
комп'ютером і людиною задаючи їм питання, якщо в кінці він не може визначити, хто саме йому відповідав
(людина чи машина), доходять висновку, що комп'ютер пройшов тестування.
Слабкий ШІ – представники якого стверджують, що неможливо повністю відтворити внутрішній світ
людини, машина здатна використовувати лише обчислювані операції, але не може сприймати смислової
структури людського мислення, машина може лише симулювати людські здібності.
Проблематичність впровадження ШІ стосується цілого ряду моментів. Проблема невизначеності

ШІ:
- Людина живе у плинному потоці інформації, разом з яким змінюється логіка наших міркувань і
бачення ситуації. Тобто, свідомість весь час перезавантажується. То яким чином налагодити зв’язок між
машиною, яка кодує інформацію і реальністю?
- Сфера мови є контекстуальною і ситуативною, і не обмежена формальними ситуаціями.
- Якщо машина керується чіткими рекомендаціями, то людські дії складніші, бо містять ірраціональні
елементи, вірування, бажання, емоції і ін.
- Людина керується здоровим глуздом, який може помилятися, коригуватися. Машина ж
потребуватиме аргументації для внесення таких змін.
Творчі проблеми ШІ:

- Чи можуть машини бути творчими?
- Комп'ютер не може оцінити те, що винайшов (музику, вірші, рецепти). Творчий процес передбачає
осмислення цінності винайденого. Людина може осягнути результати власно праці, а машина – ні. Так само
комп'ютер не відповідає за наслідки своїх творінь.
Емоційно-чуттєві проблеми ШІ:

- Штучний інтелект не може повністю відтворити діяльність внутрішнього світу людини.
- Наші емоції пов'язані не лише з мозком, але і з тілесністю, яка допомагає відчувати і переживати
реальність, постійно перебувати в єдності зі світом. Жодна машина не має такого зв'язку.
- Складність людських почуттів та їх різна інтерпретація (н-д, одночасне відчуття радості і болю,
ненависті і любові, відчаю і надії) спричиняє неможливість їх реалізації на штучних носіях.
Етично-ціннісні проблеми ШІ:

- Штучний інтелект не відповідає за власні дії, оскільки не може осмислювати ситуації і надавати їм
ціннісної ваги (н-д, у разі ДТП, які спричинили авто зі ШІ, відповідальність падає на інженера).
- Ситуативність і контекст застосування моральних принципів (технічно неможливо зафіксувати у
програмі всі варіанти застосування тих самих етичних моделей).
- Моральні поняття на кшталт милосердя, співчуття, совісті, любові та ін. є не важкими для ШІ, бо у
них немає їх чіткого визначення і чіткого алгоритму реалізації.
Таким чином у машини є знання, але немає розуміння (саморозуміння). Комп'ютер може
опрацьовувати великі обсяги інформації, але не може її осмислити.
Підтвердженням цього є уявний експеримент під назвою «китайська кімната», запропонованого
Джоном Серлем, яким він намагався спростувати позицію сильного ШІ. Його сутність: машина здатна
комбінувати різноманітні символи, але не здатна розуміти сенс і значущість власного комбінування. Машина
не думає, бо немає розуму.
Тема 11. Пізнання: його структура та динаміка.

1. Пізнання та його види.
2. Рівні та форми пізнання.
3. Знання та істина. Сучасні трактування істини в їх світоглядному значенні. Істина і правда.
4. Особливості, суттєві ознаки та рівні функціонування наукового пізнання.
1. Пізнання та його види.
Пізнання – це процес взаємодії свідомості та дійсності, внаслідок якого людина отримує знання,
інформацію, емоції, досвід і т.д.
Дві філософські науки, які вивчають пізнання:

Гносеологія – теорія пізнання (вивчає процес пізнання, з чого він починається, чим закінчується, що на
нього впливає).
Епістемологія – теорія знання (вивчає кінцевий результат пізнання, а саме знання, його природу та
класифікацію).
Суб’єктом пізнання завжди виступає людина, як вихідний пункт пізнавальної активності.
Об’єкт пізнання – це частина реальності, на яку спрямована пізнавальна активність людини.
Три основні змістові наголоси у пізнанні:

- інформативний – процес отримання інформації та знань
- вольовий – прагнення оволодіти реальністю
- смисловий – бажання віднайти сенс
Основні види пізнання:

1. Життєво-досвідне пізнання – не систематизоване і хаотичне.
2. Мистецьке пізнання – окреслює реальність через переживання та емоції людини.
3. Релігійно-містичне пізнання
4. Наукове пізнання – системне та спеціалізоване.
5. Екстрасенсивне пізнання
2. Рівні і форми пізнання.
Основні рівні та форми пізнання:
1. Чуттєвий, який фіксує окремі властивості та ознаки речей. Цей рівень має три основні форми:
відчуття, сприйняття і уявлення.
2. Раціонально-логічний рівень, що вивчає взаємозв'язки між речами. Раціональне пізнання має три
форми: поняття, судження, умовивід.
3. Синтезуючий рівень пізнання – дає загальну картинку світу. Основними формами синтезуючого
рівня є досвід, експеримент і практика.
Основні функції практики: це початкова мета, рушійна сила та кінцева мета пізнання.
3. Знання та істина. Сучасні трактування істини в їх світоглядному значенні. Істина і правда.
Істина – це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності, коли наші

знання про світ співпадають з самим світом.
Основні концепції щодо пізнаваності світу:

Гносеологічний оптимізм – вірить, що людина може пізнати світ.
Агностицизм – заперечення людських пізнавальних можливостей.
Скептицизм – сумнів щодо можливостей людини пізнати світ таким, яким він є насправді.
Різні концепції трактування істини:

1. Кореспондентська: істина – це відповідність знань дійсності
2. Когерентна: істина – це узгодженість наших знань
3. Прагматична (утилітарна): істина – це корисність знання, його ефективність
4. Конвенціональна: істина – те, що приймає більш науковців
5. Догматична: істина – як сталий елемент пізнання
6. Релятивна: все знання відносне, істини як такої не існує
7. Концепція мовних каркасів (семантична)
8. Екзистенційна: прагнення до істини закладене в самій людській екзистенції
Основні види істини:
1. Абсолютна – відносна
2. Об'єктивна – суб'єктивна
3. Конкретна
4. Мистецька, філософська, наукова і т. д.
Істина можлива лише в релігії.
Правда – це істина, поєднана з життєвим досвідом та переконаннями окремої людини.

«Істина одна, правда у кожного своя».
4. Особливості, суттєві ознаки та рівні функціонування наукового пізнання.
Наука – це сукупність достовірних, обгрунтованих та експериментально підтверджених знань.

Це спеціалізований та спеціально організований вид пізнання, який спрямований на продукування
достовірних знань, тобто фактів.
Особливості наукового пізнання:

1. Впорядкованість знання, наявність єдиного каркасу
2. Спеціалізована мова та термінологія
3. Спеціальні методи та розроблена методологія
4. Поєднання теорії та практики
5. Задоволення певної соціальної функції
Критерії істинності наукового знання:

1. Знання підтверджене фактами
2. Факти експериментально та дослідно доведені
3. Узгоджені з основними принципами даної науки
4. Коректність і точність у застосуванні термінології
5. Логічна та концептуальна несуперечливість
Тема 12. Людина та її буття як предмет філософського осмислення.

1. Проблема людини та основні концепції її походження.
2.Співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність».
3. Цінності людського буття. Свобода і гідність як провідні людські цінності.
4.Проблема безсмертя та смислу життя людини.
1. Проблема людини та основні концепції її походження.
Філософська наука, яка вивчає проблему людини – це антропологія (виникає в середині ХХ ст. і її
засновником вважається М. Шелер).
Три основні аспекти у розумінні людини:

1. Релігійний
2. Науковий
3. Філософський
В ХХ ст. заговорили про кризу людини, причинами якої стало: поширення масової культури, перехід
від героїзму до буденності, переоцінка цінностей (нігілізм), перехід від гуманістичних тенденцій до
технологічних.
Основні екзистенціали людського життя (або основні особливості людського буття):
1. Непряме, опосередковане культурою відношення до світу
2. Трансцендування – постійний вихід за власні межі
3. Свобода
4. Загальність і індивідуація
5. Постійне балансування «на межі»
Три основні відношення людини до світу та інших людей:

- «Я-ВОНО»
- «Я-ТИ»
- «Я-ІНШИЙ»
Основні концепції походження людини:

1. Тотемічні теорії
2. Релігійна (концепція креаціонізму)
3. Еволюції (або натуралістична теорія)
4. Трудова
5. Інопланетна версія
6. Теорія фатальної помилки (або тупикової гілки еволюції)
7. Езотеричні уявлення
2.Співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність».
Основні поняття, які характеризують особливості людини:

1. «Людина» позначає певний біологічний вид живих істот, який вирізняється в першу чергу розумом.
2. «Індивід» - окремий представник людського роду, який відрізняється від інших переш за все
тілесно (зріст, вага, колір волосся).
3. «Особа» - це окремий індивід, який пройшов процес соціалізації. Це суб'єкт та об'єкт соціальних
стосунків. Також особа характеризується наявністю «самості» - внутрішнього, духовного стержня в людині,
який об'єднює риси характеру, темперамент і т.д.
4. «Особистість» - усвідомлення особою своєї унікальності та неповторності.
5. «Індивідуальність» - реалізація своєї унікальності та неповторності на практиці.
Сьогодні щодо визначення людини фігурують такі поняття як «постлюдина», «постлюдство»,

«транслюдина» тощо.
Постлюдина (нагадує ніцшеанську ідею надлюдини) – це певний симбіоз біологічної людини та
кіборга, творений на основі технологічний втручань у роботу людського організму. Це гіпотетичний образ
майбутньої людини, яка відмовилася від традиційного людського вигляду та змінила його завдяки новітнім
технологіям.
Як і в надлюдині Ніцше тут головним є ідея людського самоподолання та самоперевершення.
Транслюдина («перехідна людина») – це людина, яка здатна вбачає в майбутньому радикально нові
моживості, які вона буде використовувати для власного вдосконалення.
Траслюдина – це істота, яка активно готується стати постлюдиною (після людиною).
Основні ознаки транслюдини: покращення біологічного тіла (за допомогою імплантів), безстатевість,
розділена індивідуальність, штучне розмноження та запліднення тощо.
Трансгуманізм (постгуманізм) – позиціонує себе як нова антропологія.

Це новий тип світогляду, який базується на раціональному осмисленні досягнень та перспектив
сучасної науки, які сприяють докорінним змінам у становищі людини. За допомогою передових новітніх
технологій здійснюється спроба звільнити людину від страждання, старіння, смерті, а також значного
посилення фізичних, розумових і психологічних можливостей людини.
Наголошують, що людський вид продовжує еволюціонувати, але не в біологічному чи соціальному
форматі, а під впливом науоково-технічного розвитку, тому цей процес можна контролювати.
3. Цінності людського буття. Свобода і гідність як провідні людські цінності.
Цінність – важливість, значущість чогось для людини.

Ціннісні орієнтації – це світоглядні, моральні, політичні, релігійні та інші переконання людини, її
глибокі та постійні уподобання, моральні принципи поведінки.
Філософська наука, яка вивчає цінності – аксіологія (засновник той самий М. Шелер).
Основні цінності людського життя:

1. Сама людина
2. Її життя або сенс цього життя
3. Свобода
Свобода – відповідальність – необхідність

Основою свободи – вільний вибір людини
Основні концепції походження свободи:

1. Фаталізм – фатум (доля) керує людиною
2. Провіденціоналізм – божественне напередвизначення
3. Детермінізм – обумовленість свободи (н-д, історичною епохою чи природною необхідністю)
4. Оказіоналізм – віра у цілковиту випадковість
5. Індетермінізм – віра в абсолютну свободу людини
Класифікація цінностей:
1. Духовні
2. Матеріальні
3. Природні
5. Суспільні (соціальні)
6. Загальнолюдські
7. Моральні, релігійні, естетичні і т.д.
4. Проблема безсмертя та смислу життя людини.
Особливості сенсу життя:

1. Сенс життя унікальний і неповторний
2. Сенс життя може змінюватися напротязі життя людини
3. Повинен бути досяжний для людини
4. Пов'язаний з якимись вищими ідеалами та цінностями
Іммортологія – галузь, мета якої надати наукове обгрунтування правомірності постановки і реальної
можливості рішення проблеми досягнення практичного безсмертя людини.
Декілька варіантів безсмертя для людини:

- релігійне або віра в реінкарнацію
- генетичне
- науково-мистецьке
- природне
- віртуальне (цифрове)
Тема 13. Філософія історії.

1. Об’єкт і предмет філософії історії.
2. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
3. Філософія історії про суб'єкт та умови розгортання історії.
4. Рушійні сили, чинники та фактори історичного процесу.

1. Об’єкт і предмет філософії історії.
Філософія історії – це розділ філософії, який вивчає зміст, закономірності розвитку та основні
напрями історичного процесу, а також обґрунтовує методи його пізнання.
Сам термін «філософія історії» вперше використав Вольтер в середині ХVІІІ ст.
Історія – це певна хронологія подій, частина реальності, яка пов'язана із свідомою діяльністю людини
та із свідомою фіксацією тих подій, які її супроводжують. Через це історія розвивається прискореними
темпами, весь час розширює сферу своїх проявів та можливостей, і, отже, постає, як простір творення та
реалізації людиною своєї свободи.
Об’єктом історії постає той соціокультурний світ, що відображається в історичній свідомості,
узагальненість і тотальність історичних фактів та закономірностей.
Суб'єктом історії виступає людина (або група людей), що в історичному процесі постає джерелом
історичної активності та, в кінцевому підсумку, вихідною мотивацією історичних дій.
Гегель виділяє три основні етапи розвитку філософії історії:

1. Первісний – коли історики були безпосередніми учасниками тих подій, які вони описували.
2. Рефлексивний – відсторонений виклад матеріалу, ніби зсередини історії.
3. Філософський – розгляд історії через людське мислення.
Інші дослідники у сфері філософії історії:

А. Фергюсон також виділяє три етапи розвитку історіософії: дикість, варварство, цивілізація.
О. Шпенглер порівнює історичний розвиток людства із розвитком самої людини, яка проходить
наступні стадії: дитинство, юність, зрілість, старість, смерть.
О. Тойнбі в ХХ ст. видав 12-томну працю «Дослідження історії», в якій особливу увагу приділив
проблемі «виклик-реакція».
К. Ясперс – його «осьовий час» історії.
Ф. Фукуяма – «Кінець історії та остання людина».
2. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
Сенс історії – таке бачення історії, яке передбачає розуміння її в якості процесу, спрямованого до
певної кінцевої мети, до виконання певного стратегічного задуму або ж такого, що передбачає завершення та
виявлення в такому разі певного свого першого завдання.
Щодо спрямованості та сенсу історії є дві основні позиції:
- раціоналістична – прихильники якої вбачають певну логіку в історичному процесі, вважаючи

історію цілеспрямованим та закономірним процесом, в якому є певна логіка та сенс.
- ірраціоналістична – історія розглядається як хаотичний та випадковий процес, позбавлений будь-

якої логіки та сенсу.
Раціоналістична теорія в свою чергу ділиться ще на 3 підходи, в залежності від того, що береться за
основу і що вважається рушієм історичних змін:
1. Формаційний підхід розглядає історію як процес сходження від менш розвинутої до більш
розвинутої формації. Суспільно-економічна формація – тип суспільства, що характеризується своїм способом
виробництва і відповідними йому виробничими відносинами. Тобто суспільство та історія в цілому
розглядаються як соціально-економічна система, в якій вирішальна роль відводиться економічному фактору,
який характеризується як своєрідна «сходинка» в розвитку людства, яка визначається способом виробництва.
2. Цивілізаційний підхід (був запропонований А. Тойнбі) акцентує увагу не лише на економічній
стороні, а й на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства: матеріально-економічній, науково-
технічній, виробничій і т.д. Тобто, цивілізаційний підхід звертає увагу на зовнішні чинники формування та
розвитку історії, такі як науково-технічний прогрес, розвиток виробництва тощо.
3. Культурологічний підхід – засновником вважається О. Шпенглер. Тут центральним поняттям

постає «культура», як сукупність релігійних, моральних, естетичних цінностей та традицій, матеріального та
духовного життя. Таким чином, культурологічний підхід акцентує увагу на внутрішніх чинниках формування
та розвитку людини та суспільства, таких як релігія, мораль, мистецтво і т.д.
Загалом можна констатувати, що історія ніколи не перебуває у стані спокою, всі її елементи постійно
перетворюються і переміщуються, тому, і вивчати історію потрібно в постійній зміні та русі. Так виникає
цілком логічне питання – куди рухається історія і що впливає на зміни в її русі? В історичному розгляді цієї
проблеми можна виділити такі варіанти тлумачення спрямованості історії:
1. Замкнений коловорот (циклічне трактування історії)
2. Лінійний варіант
3. Теорії прогресу-регресу (в перекладі з латини – «рух вперед» і «повернення назад»)
4. Хвильове трактування
5. Теорія спіралі
3. Філософія історії про суб'єкт та умови розгортання історії.

У філософії в різні періоди її розвитку суб'єктом історії не завжди поставала людина. Наприклад, у
фаталізмі суб'єктом історії поставав фатум чи доля, у провіденціоналізмі – Бог.
Але сьогодні єдиним суб'єктом історії визнається особистість в єдності її загальнолюдських та
індивідуально-неповторних виявлень. Внаслідок цього, суб'єкт історії набуває не лише особистих, а й
особливих виявлень: це особистість як представник певних соціальних спільнот – верств, станів, народу,
держави, етносу, культури і т. ін.
В останньому випадку філософія історії використовує термін «колективний суб'єкт історії», ним
може бути народ, нація, етнос, клас та ін.
Основні умови (чинники), які впливають на хід історичного процесу:

1. Природа (природне середовище) – зокрема, Ш. Монтеск'є вважав, що географічне середовище, а
точніше клімат, визначають хід історії.
2. Соціальне середовище
3. Культура
4. Інтелектуальні чинники – освіта, виховання і т. д.
5. Волеявиявлення
6. Психічний чинник – риси національного характеру, менталітет.
4. Рушійні сили, чинники та фактори історичного процесу.
Важливим моментом для філософії історії є визначення рушійних сил історичного процесу. Серед
яких вагоме місце займають потреби, інтереси, цінності людини та суспільства.
До основних рушійних сил історії відносять сукупність протиріч, що їх неминуче повинна
розв'язувати особа в процесі своєї історичної діяльності. На першому плані тут протиріччя між прагненнями,
можливостями особистості та наявними (реальними) історичними умовами їх реалізації.
Основні протиріччя, які виступають рушієм історії:
1. Свобода-необхідність
2. Теорія-практика
3. Суще-належне
4. Бажане-реальне
5. Індивідуальне-загальне
Факторами, які впливають на історію, називають такі елементи умов, які вступають у взаємодію із
чинниками, стимулюють, гальмують або певним чином коригують їх дію. Як правило, пошуки йдуть у
напрямку визначення певної єдиної детермінанти, або «двигуна» історії, чи то буде техніка, чи економіка, чи
свідомість, чи пізнання.
Наприклад, в натуралістичних концепціях розвиток історії пояснюється біологічними законами,
природними факторами, зокрема географічними чинниками, змінами народонаселення тощо. Інші концепції
апелювали в основному до людського, божественного чи трансцендентального розуму. Сучасні західні
філософи вирішальну роль в прогресі історії відводять розвитку науки і техніки. Деякі – економічному
фактору та матеріальному виробництву.
Історія є реальністю за наявності таких факторів: історичної пам'яті, єдності перервного і
неперервного, нововедень та свідомої діяльності.
Людина – є єдиним реальним фактором та чинником історії, бо вона формує та продовжує історичну
дійсність, а сама історія постає як розгортання її внутрішніх можливостей.
Тема 14. Культура і цивілізація.

1. Поняття культури та проблематичність її визначення.
2.Поняття цивілізації. Проблема співвідношення культури та цивілізації.
3.Глобальні проблеми сучасної цивілізації.
1.Поняття культури та проблематичність її визначення.

В повсякденному житті поняття культури часто ототожнюється із поняттям цивілізації, але між ними є
суттєві відмінності.
Дослівний переклад терміну «культура» з лат. – це «обробка землі, догляд за нею». Лише Цицерон в І
ст. н.е. починає вживати цей термін в переносному сенсі, пов`язуючи його з діяльністю людського розуму (як
«культуру душі»).
В XVIIІ-ХІХ ст. культуру починають пов`язувати з вишуканістю манер та освіченістю. А також з
різними видами мистецтва (літературою, театром, живописом і т. д.). Сьогодні під культурою розуміють
певний духовний рівень розвитку людини чи людства в цілому. Тобто, культура це те, що пройшло через
людську перетворюючу діяльність, або – це “друга природа”, створена людиною.
Загалом під культурою розуміють:

1. Матеріальні та духовні цінності
2. Певний спосіб життєдіяльності людини
3. Рівнь розвитку суспільства
4. Інформація, яка накопичується в історії суспільства
5. Сукупність соціальних норм, звичаїв, традицій, стереотипів
6. Релігія, міфологія, наука, мистецтво
7. Особлива знакова система
Культура ділиться на: духовну та матеріальну.

До матеріальної культури відносять:
1. Культуру праці та матеріального виробництва
2. Культуру побуту
3. Культуру дому, села, міста
4. Культуру відношення до власного тіла (фізичну культуру)
До духовної культури входять:

1. Пізнавальна (інтелектуальна)
2. Моральна культура
3. Правова
4. Педагогічна
5. Релігійна
6. Естетична
Наука, яка вивчає культуру – культурологія, з`являється в середині ХХст., її засновником вважають
Леслі Уайта. Завданням культурології є дослідження закономірності розвитку культури, які відрізняються від
законів природи і від матеріального життя людини. Культура визначається як самоцінна сфера, що виступає
ядром людського життя та суспільства.
2. Поняття цивілізації. Проблема співвідношення культури та цивілізації.
Термін „цивілізація" запроваджений в науковий обіг у XVII ст. Цим поняттям позначали більш
високий ступінь суспільного розвитку, пов'язаний із стрімкою ходою капіталістичних, ринкових відносин,
насамперед у Європі.
В перекладі з латини термін «цивілізація» трактується як «громадянський, державний» і характеризує
собою зовнішній розвиток суспільства та людини. Виникнення цивілізації пов`язується з появою мови,
письма, розвитком міст (урбанізацією) та інших технологічних новинок.
Основні відмінності понять „культура” і „цивілізація”:

1. Поняття "культура" семантично ширше, ніж поняття "цивілізація", воно застосовується як до
невеликого племені (наприклад, культура ірокезів), так і до цілих континентів (наприклад, "культура
Європи").
2. Поняття "культура" тяжіє до загальнолюдських глобальних масштабів, в той час як поняття
"цивілізація" тісно пов'язане з расовою і національною специфікою людських груп.
3. Поняття "культура" включає в себе як науково-технічний прогрес, так і духовно-гуманістичну
спадковість між племенами, а в понятті "цивілізація" явно відчуваються матеріально-виробничі пріоритети.
4. Поняття "культура" обов'язково передбачає наявність в ній цементуючого релігійного начала, без
якого неможлива будь яка духовність, пружина будь-якої культури, тобто культура має душу; цивілізація ж
має тільки методи і знаряддя, тобто здебільшого цивілізація – безрелігійна.
Напротязі розвитку філософії визначають такі співвідношення культури та цивілізації:

1.Цивілізація ототожнюється з культурою.
2.Цивілізація протиставляється культурі — визначається як занепад, самознищення культури
(О.Шпенглер у своєму творі «Занепад Європи» стверджує, що цивілізація – це етап занепаду культури, її
старіння).
3.Цивілізація трактується як найвищий рівень розвитку культури, високий рівень досягнень у політиці,
економіці, комфорті, людських свободах.
Таким чином поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок, хоча переважна більшість
соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. Цивілізація відображає рівень
розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і
духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.
3. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

Глобальні (від лат. q bus – куля) проблеми сучасності – це проблеми, які є загальносвітовими, такі,
що зачіпають інтереси всіх націй і держав, усіх класів, соціальних груп, політичних партій, суспільних
організацій і кожної людини зокрема.
Причиною появи глобальних проблем є людська діяльність, яка нерозривно пов’язана із суспільною
свідомістю. Глобальні проблеми спричинені надмірним втручанням людини в життя оточуючого світу.
В другій половині ХХ століття сформувалася теорія глобалістики – система наукових знань про
походження і сучасний стан глобальних проблем, їх класифікацію і обґрунтування практичних соціально-
економічних і політичних шляхів їх розв’язання.
Головні ознаки глобальних проблем:

1. Загальнолюдський характер
2. Масштабність
3. Надзвичайна гострота
4. Необхідність колективного вирішення
Видатний австрійський вчений та філософ К. Лоренц, об`єднав усі «вади» сучасного світу під більш
влучною назвою «смертні гріхи» сучасної цивілізації, виділяючи серед них такі:
-перенаселення землі;
-руйнування природного середовища;
-прискорений розвиток техніки;
-розбещеність людини (нетерпимість до дискомфорту);
-ріст фізичної і розумової патології, що фіксується у немовлят;
-зростаюча уніфікація поглядів людей (однодумці);
-розрив з традиціями (конфлікт поколінь);
-ядерна зброя.
Основна класифікації глобальних проблем сучасності:

1. Глобальні проблеми, пов’язані із сферою міжнародних відносин (зростання військових
конфліктів в різних регіонах планети; економічна, культурно-освітня, медичної відсталість слаборозвинених
країн та інші).
2. Глобальні політичні проблеми (поширення тероризму, низька ефективність політичних систем
забезпечення міжнародної безпеки, передусім ООН тощо).
3. Глобальні проблеми типу “людина-суспільство” (демографічна, продовольча; поширення
найнебезпечніших захворювань, злочинності, наркоманії, інших негативних соціальних явищ).
4. Глобальні проблеми типу „суспільство-природа” (екологічні, енергетичні, сировинні, кліматичні
тощо).
Варіант 2
1. За своїм змістом світогляд є тотожним природознавству. Ні
інтелектуальної діяльності. Так
3. Філософія - це вчення про мораль та гідні вчинки людини. Ні
4. Єдино виправданим видом пізнання постає наука. Так
5. Онтологія вивчає загальні закони, форми і правила мислення. Ні
6. Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху: в) Нового часу.
7. Проблема визначення єдиного начала всього існуючого вперше постала: б) в античній

філософії;
8. Твір, в якому подаються ідеї Аристотеля щодо світобудови, носить назву: б) Метафізика;
9. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії XX ст. був:
а) неотомізм;
10. Завдяки оперування гранично широкими орієнтирами щодо дійсності філософія: в) виконує
сенсо-утворюючу функцію.
ТЕСТИ В. 1. Філософія історично виправдовує своє існування в соціальній культурі людства перш за
все та переважно тому, що:
А) люди від природи є істотами розумними і допитливими, їм дуже хочеться знати відповіді на
найперші питання життя, тому вони винайшли численні науки та філософію.
2. При переході від античності до європейського середньовіччя зміну основних світоглядних

орієнтирів можна позначити так:
А) античність була космоцентричною, політеїстичною, вважала богів ] уособленням сил природи,

а їх І завдання - прикрашати космос; метою людського життя вважався подвиг в ім'я полісу або
держави. Середньовіччя ж постало теоцентричним, монотеїстичним, розуміючи Бога творцем світу із
нічого; головне для людини - \ спасіння душі.
Уважно прочитавши текст, спробуйте дати виправдані відповіді на наступні питання: "Філософія
вчить нас все відшукувати в свідомому людському Я.
А) Основною ідеєю даного фрагменту є показати людині що її Я є індивідуальне і

неповторне, що тільки через нього людина здатна пізнати себе і свою мету. Автор хоче
показати нам що людина- це не спостерігаючий розум, вона сама творить собі житя і
встановлює правила. Все навкруги, проходить через людину, а не мимо неї, її Я стає її
світоглядом.
Б) У даному фрагменті автор намагається висвітлити, почуття людини її душу та внутрішнє

Я. Він розглядає людину з двох сторін: як спостерігаючий розум, та практично- діючу людину,
яка сама будує своє життя, а не пливе за течією. На мою думку основними відмінностями між
цими двома сторонами є те що людина, яка живе за принципом спостерігаючого розуму не
намагається змінити щось в своєму житті, вона спостерігає за всім навколо і впевнена в тому
що це так має бути, а людина практично-діюча робить все для того, щоб її життя було прожите
за її правилами, як каже автор там де проходить вона пробуджується природа.
В) Найпершим і найважливішим початком людини автор вважає занурення у свою

свідомість, своє я, де людина знаходить гармонію та спокій, вирізняється серед одноманітної,
несформованої маси. Автор це аргументує тим, що «лише через людину все поширюється
навколо неї, та до границь її спостереження, панування правил, які вона сама створює».
початок у нашому Я, аргументає що все вперше проходить через нього.
Г) ???? На мою думку цей фрагмент можна віднести до Філософії Просвітництва, адже саме
в ній людина постає як неповторна індивідуальність та особистісь. Філософські ідеї цього
періоду відображали бачення людини в добу Нового часу. саме філософія Нового часу
розвиваючись у діалозі з наукою приділили значну увагу дослідженням пізнання, а в цьому
фрагменті, найяскравіше представлене пізнання людини, через призму його особистого Я.
Варіант 4
1. Представники європейського Просвітництва наполягали на тому, що знання законів природи ма*

вирішальне значення для людини. Так
2. Позитивізм вважав, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову конкретних Так
3. Сократ вважав, що усі речі складаються з атомів і порожнечі. Ні

4. Середньовічна філософія розвивалась в активному діалозі із іншими науками. Ні
5. У філософії XX ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної філософії. Так Ні
6. За Р.Декартом теза "Мислю, отже існую" повинна бути прийнятою у філософії як: в) вихідний
пункт для моральної поведінки людини.
7. До характерних рис філософського мислення слід віднести: а)гранично широкий рівень

узагальнення, аргументований, систематичний характер побудови свого змісту, самоусвідомлення
думки;
8. Етика А.Шопенгауера носить переважно: в) песимістичний характер.
9. Із наведених нижче означень характеристиками міфологічного світогляду постають: в)

переповідання, що стосуються начал світу, богів та героїв.
10. Вчення про категоричний імператив, розроблене І.Кантом, стосується: в) всезагального

закону моральної людської поведінки.
ТЕСТИ В. 1.Філософія у період панування в Європі християнського релігійного світобачення (епоха

середньовіччя) не втратила статусу важливої сфери знань тому, що: А) вона розробляла та
переконливо формулювала основні догмати релігії, впорядковувала тексти Святого Письма,
доводила першість релігії і церкви щодо повноважень світської влади.
2. Г.Гегель зміг розробити цілісне філософське вчення про розвиток усіх основних сфер буття та
людської суспільної історії завдяки тому, що: А) він поклав у засади буття самочинний рух
абсолютної ідеї, яка завдяки внутрішнім суперечностям проходила послідовно стадії тотожності,
відмінності та синтезу, розгортаючи і демонструючи усе багатство можливих визначень буття; тому
усе вчення Регеля було змістовно єдиним та предметно різноманітним.
„Ми в усьому обмежені, і положення між двох крайнощів визначило
а) До антропологічного, тому що автор змальовує становище людини у світі, її обмеженості в

крайнощах оточення. Завжди щось залишається недосяжним для розуміння. Людина не може
осягнути та відчути нічого надмірного.
б) Основною думкою фрагмента є суперечність між бажанням людини до чогось сталого,
стабільного та її природною долею, в якій немає нічого непорушного. Розуміння людини, що
все «занадто» мале чи велике, старе чи мале, далеке чи близьке є дорогою у безвихідь.
в) На мою думку, якщо людина прийме дані міркування як свою життєву позицію, життєві
завдання в неї полягатимуть в спокої та керуванні своїми бажаннями та гонитвою за якоюсь
впевненістю та стабільністю. Потрібно розуміти, що ніщо не є досяжним, та кінцеве не буде
мати якоїсь міцної основи. Людина наче обмежена в максимумах і мінімумах життя. Людина
наче не існує для них, вони не існують для людини. Недосяжні, невідомі, неіснуючі.
г)Агностицизм, за якого не можливо вибудувати істинну всеосяжну систему знань. Людина

не може досягнути того, що є для неї надто…Воно вислизає від нас, ми – від нього…
Варіант 3
1. Поняття світогляду є ширшим від поняття філософії. Так

2. Філософія Гегеля являє собою першу докладно розроблену теорію діалектики. Ні
3. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням. Ні
4. Л.Фейєрбах вважав, що релігію божественного об'явлення слід замінити релігією всезагальної

людської любові. Так
5. Парменід вважав першоосновою речей воду. Ні
6. До суттєвих ознак середньовічної філософії слід віднести: в)креаціонізм та теоцентризм.
7. Якщо порівняти вихідні положення Платона та Аристотеля, то можна зробити висновок: б) вони
відрізняються типом світоосмислення;
8. Загальна світоглядна атмосфера європейського Відродження була зумовлена: б) вірністю

християнству, проте суттєвою зміною в його світоглядних твердженнях;
9. Німецька класична філософія: б) збагатила науку принципами активності розвитку,

системності та рефлексії;
10. Століття Просвітництва в історії Європи - це: б) XVIII ст.
ТЕСТИ В. 1. Порівнюючи філософію та міфологію, можна стверджувати, що: Б) предмети

зацікавлення у філософії та міфології частково збігаються, проте міфологія постає анонімною та
фантастичною формою їх осмислення, а філософія постає авторською формою їх раціонального
аналізу.
2. ? В) до І.Канта вважали, що людина пізнає дійсність тому, що вона діє на її органи чуттів, тобто
подавали пізнання як отримання та опрацювання чуттєвих вражень, а І.Кант почав стверджувати, що
людина пізнає лише тоді, коли вона діє активно, формулює питання й гіпотези і змушує природу на
них відповідати..
"Першопредок Пань-гу, що народився дивним чином
А- основною ідеєю даного фрагменту є представити в образно-міфологічній формі

найфундаментальніші складники давньо- китайського світобачення. Люди завжди прагнули розкрити
таємницю виникнення життя і Всесвіту. Наведена нижче китайська версія оповідає про створення
світу Паньгу. Б-Особливості подання цієї ідеї в даному уривку полягають у тому, що ідея Паньгу
нагадує античне зіставлення Всесвіту з людиною-мікрокосмом. «Його плоть перетворилася на
землю, кров - в річки і озера. Його дихання стало вітром, краплі поту - дощем, волосся стали
рослинами, ліве око - Сонцем, а праве око - Місяцем. Голос Паньгу звернувся в грім. Комахи ж, які
повзали по його тілу, стали людськими істотами різних рас.» Подібне зіставлення має глибокий
філософський зміст. Область життя постає як сверхорганізм, жива істота, а не механічна система,
якою вона нерідко виглядає в наукових моделях. На основі певних особливостей в даному уривку
наведені тексти можна віднести до культурно-історичного регіону Стародавнього Китаю. В-
Стародавні міфи Китаю описують історію давньої цивілізації Китаю з моменту народження Всесвіту.
Можна було б сказати, що з моменту Великого вибуху, але це частина сучасної наукової міфології, а
в стародавніх міфах Китаю Всесвіт описується як якась подоба яйця, яке розбили зсередини.
Можливо, якби в той момент існував зовнішній спостерігач, для нього це виглядало б як вибух. Адже
яйце було наповнене Хаосом.з цього Хаосу за допомогою сил Всесвіту Інь і Ян народився Паньгу.
Ця частина стародавніх міфів Китаю цілком поєднується з сучасним науковим міфом про те, як з
хаосу хімічних елементів на Землі випадково вийшла молекула ДНК. Отже, відповідно до прийнятої
в стародавній китайській цивілізації теорії про походження життя, почалося все з першопредка
Паньгу, який розбив яйце. Китайські мислителі, і особливо даоські філософи, визнають, що
вселенський принцип інь-ян існував завжди. І цей принцип не тільки лежить в основі всієї китайської
філософії, науки і медицини, а й пронизує всю громадську особисте життя китайців.Однак, хоча
легенда про Паньгу і може викликати певний інтерес у китайського селянства, вона, звичайно ж,
ніколи не сприймалася серйозно китайськими мудрецями. Даоси не уподібнюйся людей богам і, тим
більше, богів людям, а всі вірування такого роду вважали наївними чи навіть надмірно
претензійними. Вони ніколи не дотримувалися погляду на Всесвіт як на світ, керований якимсь
божеством, наділеним людськими якостями. Вони вважають, що природа сама себе створює, сама
себе упорядковує і має своє власне духовне начало. Г- У наведеному вище фрагменті фігурують такі
терміни як: інь та ян, які активно використовуються у філософії. Адже Інь і ян— основні поняття
давньокитайської натурфілософії, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну
(жіноче — чоловіче, темне — світле, пасивне — активне).Вчення про сили «Інь-ян» представлене в
«Книзі змін», яку приписують Конфуцію. Взаємодія інь і ян підтримує рівновагу і гармонію світу,
вона присутня в усьому, породжує п'ять стихій (першоелементів) - воду, вогонь, дерево, метал і
землю, з яких виникає все різноманіття матеріального світу - «десять тисяч речей» - включаючи
людину. П'ять стихій перебувають у постійному русі і гармонії, взаємне породженні (вода породжує
дерево, дерево - вогонь, вогонь - землю, земля - метал, а метал - воду) і взаємне подоланні (вода
гасить вогонь, вогонь плавить метал, метал руйнує дерево, дерево - землю, а земля засинає воду
Варіант 5
1. "Природничий матеріалізм" як напрям філософії був розроблений
К.Марксом. Ні
2. Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати відкриття автономії
людського розуму щодо обставин життя. Так
3. Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу.Ні
4. За Б.Спінозою субстанція і Бог - це тотожні поняття. Так
5.Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження.Ні
6. Знання, за І.Кантом, постає: б) синтезом матеріалу чуттів та форм розсудку.
7. Позиція "імморалізму" була обґрунтована: в) Ф.Ніцше, який вважав, що життя не підлягає

моральним оцінкам.
8. Вислів "Людина — це мислячий очерет" належить: в) Б.Паскалю.
9. Згідно Аристотелю всі речі складаються із: в) форми і матерії.
10. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині XX ст. розробляв процедуру: б)

верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність;
ТЕСТИ В. 1. Філософія екзистенціалізму намагалась довести в своїх міркуваннях те, що : А) людина

не може пізнавати себе засобами науки, а лише способом внутрішнього переживання власного
життя, в процесі якого їй відкриваються власна свобода, неузасадненість, закинутість у цей світ, що
супроводжуються відчуттями туги, страху, відчаю.
2. Підкреслюючи роль освіти, науки та знань у людському житті, представники європейського
Просвітництва доводили, що: В) людину можна покращити лише шляхом освіти, при' тому серед
усіх знань для неї найбільш корисними та потрібними постають знання моральних норм та доб-
рочесностей; філософія повинна сприяти людському самовдосконаленню.
„Єство, що лише мислить і при тому мислить абстрактно, не має ніякого уявлення про буття, про
існування, а) Міркування автора даного фрагмента розгортаються у полеміці з позицією, що
буття – це загальне поняття, яке можна відокремити від речей. Автор відстоює позицію єдності
буття із тим, що існує; те, що складає сутність, і є буття. Цікавою є думка, що лише там, де
знаходиться твоє серце, там ти існуєш
б) Автор пояснює сутність буття як границю мислення, адже єство, як тільки мислить, не
має уявлення про саме буття, існування чи про дійсність Буття є тим, що існує, те що є, його не
можливо уявити. Уявлення буття є лише його вигадкою, чимось поза самою сутністю буття.
Тому випливає з міркувань автора, що буття дорівнює сукупності речей, і його не можна
розглядати у багатоманітності сутностей. І якщо забрати з буття всі важливі якості речей, то
буття буде лише уявленням про нього, а не самим буттям.
в) Автор фрагмента виділяє ситуацію людини з – поміж інших явищ дійсності у її

відношення до буття думкою про те, що лише в людському житті буття і сутність можуть бути
відокремлені. Наприклад, серце людини знаходиться там, де вона сама. Її буття, існування
певним чином відокремлене від неї.
г)Автор фрагмента абстрактному мисленню протиставляє невизначеність буття, у якому не

можна нічого розрізняти та мислити. Ірраціоналізм припускає існування певних областей
світобачення, які недоступні розуму і що їх можна досягнути через інтуїцію, почуття та віру,
тому можна зробити висновок із думок автора про те, що буття має ірраціональний характер.
Варіант 6.
1. А.Шопенгауер вважав, що розуміння сутності людини дозволяє сприймати життя оптимістично.

Ні
2. Гуманізм обгрунтував думку про найпершу цінність земного життя та земних вчинків
людини.*"Так
3. Середньовічна філософія розглядала теологію як прислужйицю філософії Ні
4. За допомогою тези "Мислю, отже існую" Р.Декарт зміг подати людину у визначенні суб'єкта
пізнання і діяльності. Так
5.Марксизм наполягав на тому, що філософія повинна стати науковою. Ні
6. Теза „Людина повинна бути найпершим предметом філософії, але її не можна досліджувати
методами науки, а лише через внутрішнє переживання" належить: а) С.К'єркегору;
7. Хто з філософів Нового часу розробив вчення про ідоли, що заважають пізнанню? б) Ф.Бекон;
8. Погляд на світ як невпинний рух та потік змін запровадив: а)Геракліт Ефеський;.
9. Ф.Аквінський зміг синтезувати християнське світобачення із філософією: в) Аристотеля.

10. Принцип розвитку був докладно опрацьований та введений в науковий обіг: б) німецькою
класичною філософією;
ТЕСТИ В. Оберіть варіант правильного завершення положення та обведіть колом літеру, що його
позначає.
1. Тезу „Немає нічого в інтелекті, чого би не було у відчуттях" слід розуміти так: А) людський розум
від народження нагадує чисту дошку, тобто не містить в собі ніяких ідей, ніякого попереднього
знання, тому все, що він може вибудовувати та опрацьовувати, він отримує через відчуття.
2. Міфологічний світогляд, що панував тисячоліттями, почина\ розкладатичь та зникати внаслідок

таких основних причин А) філософія почала проявляти себе як найбільш виправдана та ефективна
форма І світогляду та пізнавальної діяльності; саме вона почала боротися із міфологією та І витісняти
її із сфери і духовної культури.
„...Значно краще ніколи не думати про розшуки істини будь-якої речі, аніж робити це без методу:
а) Основною ідеєю даного фрагмента можна вважати метод пізнання істини та його
значення. Позиція автора полягає у методі пізнання, який базується на певних правилах,
суворо дотримуючись яких людина не сплутає істини з хибним, а буде примножувати знання,
щоб пізнати те, що вона здатна пізнати.
б) Основні кроки пізнавальної діяльності полягає у розташуванні тих речей, на які потрібно
звернути увагу, щоб дійти до певної істини. Потрібно важчі положення зводити до більш
простих, і тоді пізнавати їх. Таким чином можна пізнати й усі інші. Такі кроки мають сучасне
значення. Бо будь-яке важке завдання справді можна звести до декількох малих, і подолавши
їх в комплексі отримати вирішення даного завдання.
в) У даному фрагменті метод пізнання зводиться до певних правил, яких людина повинна
дотримуватись, щоб пізнати істину. У сучасному світі, на мою думку, має місце таке
визначення, адже, щоб дійти до істини, справді зручно розбити сутність пошуку на певні
фрагменти, і подолавши їх, можна вийти на істину.
г) На мою думку, автор фрагменту так високо підносить значення методу для пізнання, бо
вбачає в цьому єдиний шлях для отримання пізнання та більш достовірних та, як наслідок,
ширших здібностей людського розуму.
Автором пропонується принцип раціоналізму, в якому наголошується вагомість та

компетентність розуму та логічного ходу міркувань у пошуках істини.
Варіант №7
1. Антична філософія розпочинається с діяльності давньогрецьких софістів. Так

2. Згідно О.Конту наука має досліджувати лише позитивне, тобто спостережуване, просте і
корисне. Так
3. Д.Бруно був представником філософії європейського Просвітництва. Ні
4. Персоналізм вважає особистість тим, що робить людину людиною. Так
5. В Стародавній Індії філософія вперше набула статусу автономного напряму інтелектуальної
діяльності. Ні
6. "Коперніканський переворот" І.Канта - це : б) концепція, згідно якої людина пізнає світ тою
мірою, якою вона є активною;
7. Середньовічна філософія розвивалась переважно у формах: в) схоластики і містики.
8. У вченні Б.Спінози субстанція розглядалась як: б) як причина самої себе у єдності із
атрибутами та модусами;
9. Видатними представниками німецької класичної філософії були: б) І.Кант, І.Фіхте,
Л.Фейєрбах;
10. Філософську концепцію Ф.Ніцше називають "філософією життя" тому, що вона: а)
спиралася на новітні дані еволюційної теорії;
ТЕСТИ В. 1. Відмінності між античною та давньосхідною філософіями можна подати так:В)
антична та давньосхідна філософії виникають приблизно в той же самий час, проте східна філософія
була тісно пов'язана із міфами та релігією, а антична філософія відокремилась від інших напрямів
духовної діяльності та набула автономного статусу.
2. До суттєвих особливостей сучасної некласичної філософії слід віднести Б) те, що сучасна

некла- сична філософія радикально відмежувалась від класичної, протиставивши її вихідним ідеям
позицію ірраціоналізму, позитивізму, заперечивши провідну роль розуму у людській діяльності та в
суспільній організації життя.
„...Цілком можливо, що існує дещо єдине, через що усі блага постають благими.
А)Автор тексту хоче довести, що Існує найбільше благо, яке «породжує» інші блага.тому
існує одне найбільше і найповніше благо, тобто – найвище у відношенні до всього
існуючого.через цю його властивість це благо є ще більшим благом, і тому воно виходить через
себе самого.тому те, що існує через себе, є найбільшим від усього.
Б) у міркуваннях автора переважає доведення, тому що він поступово доказує нам свою
думку, що найбільше благо – породження самого себе. «якщо немає сумніву що усі блага у
рівній або нерівній суть блага, то всі вони постають благими через дещо, що мислиться як те
саме у різних благах. ..Тоді оскільки всі існуюче існує через одне,немає сумніву, що це існує
через себе. Тому те, що існує через себе, є найбільшим від усього» - цими цитатами автор
доводить свою думку про найбільше благо.
В) думки даного тексту характерні для доби Нового часу, де розвивала проблеми пізнання, в
осмисленні субстанції як вихідної підоснови дійсності. Проблему субстанції чітко
охарактеризував Спіноза, який покладався на геометричний метод(тому без сумніву можна
сказати що автор тексту послідовно доводив свої думки)
Г) субстанція – те, що існує через себе, пронизує собою усі форми та явища дійсності, є
першопочатком всього. Важливо довести таке існування, тому що субстанція не може мати
іншої якоїсь причини, бо тоді вона перестане бути основою для всього.
Варіант 8
1. Сократ був учнем і послідовником софістів. Ні
2. Дао є вихідним поняттям конфуціанства і позначає в ньому шляхетну людину. Так
3. Християнська апологетика була заключним, вищим етапом розвитку патристики. Ні
4. Філософська антропологія виникла в епоху Відродження. Ні
5.Платон розділив дійсність на світ ідей та світ речей, радикально протиставивши їх між собою. Ні
6. Гасло „Факти є живлення науки" відповідає позиції: а) емпіризму;

7. Пізня антична філософія найбільше прагнула: б) захистити індивіда та звільнити його від
страхів життя;
8. Згідно І.Канта людина пізнає: а) явища;
9. За переконанням філософів-екзистенціалістів людина постає: б) неузасадненою, закинутою в

світ;
10. Проголошення. симфонії розуму та віри у філософії XX ст. характеризує позицію: В
ТЕСТИ В. 1. Теза Р.Декарта „Я мислю, отже я існую" постала результатом: А) проведення

принципу методичного сумніву з метою піддати критичному перегляду усі знання та здобути
незаперечний відправний пункт для здійснення процедур дедуктивного виведення всіх можливих
істин із очевидних та незаперечних положень (засновків).
2. До вихідних тез філософії Ф. Ніцше слід віднести наступні: В) все, із чим стикається людина,
постає лише різновидами життя, тому в світі панують закони виживання і боротьби за існування, де
повинні перемагати сильніші; заклик підтримувати слабких знесилює та послаблює життя.
“... Благородна істина про страждання: народження – страждання,
А) Істина про страждання чітко дає нам зрозуміти, що страждання є невід*ємною частиною
нашого життя і воно дане для того, щоб ми цінували радість і щастя, щоб ми боролися,
мислили і ставали кращими та сильнішими. Щодо походження страждання, то воно вказує нам
на жагу (нестримне бажання, надмірність). Саме воно рухає нас щось робити, здобувати,
досягати… І під час цього ми наштовхуємося на перешкоди, які в більшій чи меншій степені
змушують нас страждати (фізично чи душевно). Знищення жаги життя означатиме знищення
бажання рости, розвиватися, ставати кращим, але це в жодному разі не означає самогубство
(яке в деякій мірі можна охарактеризувати жагою смерті). Життя, позбавлене природніх
властивостей жаги буде спокійним, але водночас і нудним, бо все буде без надмірностей, в
якихось певних межах. Людина привикне до цього і життя поступово втрачатиме інтерес.
Б) Якщо взяти за основу поняття «існування» унікальну особистісну сутність людини, що

втілює в собі неповторність особи, то знищення жаги існування призведе до повного знищення
будь-яких проявів особистості: її почуття, емоції, переживання, бажання, прагнення, потребу
в самореалізації, власної точки зору. Навіть при максимальному пригніченні особистості
(тобто знищення основних її особистісних проявів) вона все ж на підсвідомому рівні буде
зберігати свою особистісну сутність (хай навіть частково). Саме тому повне знищення жаги
існування практично неможливе. І якщо б це трапилося, життя такої особи теж буде
частковим, тобто позбавленим кольорів, радості та щастя. Це була б особа без особистості.
В) У даному тексті домінує раціонально-логічний тип мислення, тому що викладені в тексті
ідеї пов*язані між собою, описані точно, послідовно, без протиріччя, кожна частина тексту
логічно зв*язана з наступною частиною і загалом всі частини утворюють єдину систему.
Г) В даному тексті сутність людського буття ототожнюють стражданню. Але насправді

наше життя є таким, яким ми його робимо і бачимо самі. Нам просто потрібно навчитись
цінувати і знаходити ті прекрасні та веселі миті, які заставляють жити дальше. Тому у цьому
тексті нас наштовхують на правильне бачення світу(сприйняття світу таким, яким він є), на
правильну думку (без осуду), на правильну мову (без брехні, образ та брудних слів), правильну
дію (без вчинення зла іншим), правильне життя (допомога іншим), правильне зусилля
(тратити зусилля на те, що дійсно варте цього) тощо. Саме завдяки цьому, світ не
здаватиметься таким сірим і жорстоким.
Варіант 9
1. Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світоглядуТак
2. Найпершим об’єктом натурфілософії поставала природа, а першою проблемою – проблема начала

буття.Так
3. Креаціонізм як суттєва риса християнської філософії означає віру в наперед визначення долі. Ні
4. В епоху Відродження у поглядах на світобудову були поширеними пантеїзм та пасихізм. Так
5. Століттям просвітництва в Європі називають ХVIII ст.. Так
6) Категоричний імператив це В) всезагальний закон моральної поведінки.
7) Тезу « Я знаю, що я нічого не знаю» слід завершити словами: В) але інші люди незнають навіть і
того
8. Сперечання номіналізму та реалізму розгорнулось: В) в середньовічній філософії
9. Філософська позиція, що вважає що Бог створив світ та надав йому імпульсу дії, називається: В)
деїзм
10. Плюралізм як філософський погляд на начала світу передбачає визнання: Б) існування

множинних субстанцій
ТЕСТИ В. 1. До відмінностей між античним та середньовічним світоглядами слід віднести: Б)

креаціонізм, провіденціалізм, екзегенетичність та віросповідальнний характер середньовічного
світобачення та космоцентризм, політеїзм та замкнений рух історії в античному світобаченні.
2. Розрізняння первинних і вторинних якостей речей у філософії Новго часу продилось на таких
підставах. А) оскільки лише математичні та геометричні характеристики речей підлягають точному
обчисленню, то їх як первинні якості слід приймати до уваги у пізнанні, а вторинні якості - те, як
проявляються речі у відчу- тях - слід вважати лише І суб'єктивними враженнями.
г ".. .Освіта звільняє людину від дикості та варварства... Наука
А) Основна ідея цього фрагменту - не «закидати» себе у яму, бути особистістю на землі і не
загубити свій дар подарований нам Спасителем. Людина повинна удосконалюватись. Цьому
сприяє наука, освіта і віру у щось вище на землі – віра у Спасителя. Саме це сприяє до пізнання
самого себе, до вдосконалення себе та світу. І саме це допоможе знайти сенс свого життя.
Б) Автор у даному фрагменті протиставляє між собою освічену і неосвічену людину.

Неосвічена людина, за його словами, вишукує у собі якусь позитивну якість, і вихваляється
нею, не задумуючись над тим, що її можна розвивати. А освічена – перебуває у постійному русі
та розвитку. Вона шукає позитивні якості та розвиває їх. Щодо покладання надій у справі
покращення людини, то автор покладає їх на віру у Спасителя, в освіту і в науку. Ці три
фактори взаємопов’язані. Адже вони вдосконалюють доброчесність і не дозволяють впасти у
заблудження, допомагають виправляти свої помилки і спонукають до самовдосконалення.
Вони змушують повернутись до розмірковувань про божественну всемогутність і заставляють
нас розвивати себе.
В)Освіта і наука – все те, що розвиває розум людини. На думку автора неосвічена людина не
знає, що таке заглиблюватись у себе і оцінювати себе. Для того, щоб ми не впали у
заблудження, знали своє місце на землі і прославляли Божественну велич, автор даного тексту
закликає нас звернутись до основних двох джерел, які дав нам Спаситель - це книга Писання
та книга природи. На його думку, вони є одні з основних джерел, які заставляють нас
задуматись про життя, про Божественну могутність і все ж таки про самого себе.
Г) На думку автора освіта робить людину особистістю – «звільняє людину від дикості і
варварства». Неосвічена людина не знає всіх радостів життя, вона «не бачить», що з кожним
днем воно стає краще. Я згідна з автором, адже освіта є важливим критерієм у нашому житті.
Усе життя ми вчимось і вчитись ніколи не пізно. Це удосконалює нас, нашу свідомість. Це
допомагає нам долати буденні труднощі. Перевагою науки є те, що вона спрямовує розум на
те, що він постійно спонукав себе до дії і прагнув до вдосконалення. Наука спонукає нас
звеличувати і прославляти божественну велич. Як на мене наука і людина повинні завжди
стояти поруч. Без науки людина не вдосконалювалась би, вона б деградувала. Без неї людина
замкнулась у собі, картаючи себе своїми ж недоліками. Завдяки науки розум людини
вдосконалюється.
Варіант 10
ТЕСТИ А. Обведіть колом варіант правильної відповіді
1Філософія як форма світогляду постає загальнолюдським явищем. Ні
2. В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії. Так *
3. Для німецької класичної філософії було характерним прагнення до створення завершених систем
філософського знання.Так
4. Д.Берклі був представником німецької класичної філософії. Ні
5. Ф.Ніцше і С.К'єркегор є засновниками позитивізму як напряму некласичної філософії. Ні
6. Некласична філософія вважала, що пізнання слід спрямовувати: б) на те, що увійшло у наше

сприйняття, що є доступним людині;
7. Відмінність у філософських позиціях Сократа та софістів полягала у тому, що: б) софісти

сповідували принципи відносності усякого знання, а Сократ вважав, що справжні знання повинні
бути остаточними, завершеними;
8. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: в) немає нічого в інтелекті, чого б не було
у відчуттях.
9. "Монадологія" як вчення про численні монади (одиниці) - початки буття була розроблена: б)
Ґ.Лейбніцем;.
10. Зміст світогляду визначають: б) знання, принципи, переконання, що є життєвими

орієнтирами людини;
ТЕСТИ В. 1: Відмінності між позиціями емпіризму та раціоналізму окреслюються так:
А) емпіризм, сповідуючи тезу про те, що немає нічого в інтелекті, чого би не було у відчуттях,
зводить знання до чуттєвих даних, а раціоналізм базує знання на фактах, опрацьованих логікою.
2. Відмінності між онтологічними ідеями Платона та Аристотеля полягають у наступному:
А) Платон вважав найпершим буттям буття ідей - і ідеальних сутностей речей, а Аристотель
ототожнював буття із будовою, причина- I ми та діями реальних речей, тому Платон протиставляв
світ ідей і світ речей, а Аристотель їх зближує.
"Істинне є ціле. Але ціле є тільки сутність, що завершує себе через
А) основною ідеєю даною фрагмента є те, що істина є ціле, але його можна осягнута лише у
систематичному викладі та в історичному русі. Тобто будь-яка річ є маленькою складовою
чогось глобального, цілого, єдиного. Так само і кожна людина є частинкою цілої, істинної
системи. А оскільки істина – це процес, то людство не стоїть на місці – воно розвивається і
знаходить відповіді на запитання, які виникають у процесі його еволюції.
Б) автор даного тексту доводить системну позицію у розумінні засад дійсності, тобто
вивчення будь якого процесу, дії чи роздуми над чимось конкретним є лише невеликою
частиною цілого, яке продовжується як осмислення людиною істинного її життєвого
покликання. Також системність означає, що при осмисленні певних речей необхідно
враховувати протилежні думки. Це означає, що протиріччя дають нам цілісні окреслення
предмета. Тобто предмет постає як суперечливий, мінливий, рухливий. У протилежних
виявленнях та окресленнях він ніби сам відрізняється від себе, залишаючись єдиним, але
різноманітно виявленим та суперечливим. Таке бачення засад світу називається діалектикою.
В) використання несистемного, тобто неповного значення не дає повною мірою оцінити своє
життя і навколишню дійсність. Тому краще користуватися системним значенням і складати
часткові знання в істинне ціле, вивчаючи окремі поняття і формуючи загальну картину
дійсності.
Г) знання певного процесу чи дії вимагає у людини пізнання іншого, більш складнішого
процесу чи дії, до якого людина дійшла, та ще не переступила поріг розуміння. Тобто попереднє
знання є науковим механізмом для пізнання чогось іншого.
Варіант 11
1- «Коперніканський переворот» І. Канта у філософії був пов'язаний з його гіпотезою про

еволюційне походження Всесвіту. Ні
2. Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками елліністичної філософії. Ні
3. Історично першою формою світогляду слід вважати релігію.Ні
4. ф. Бекон постає родоначальником європейського прагматизму.Ні
5. Неотомізм постає одним з найвпливовшшх напрямів сцієнтастської філософії XX століття Ні
6. Духовним каноном давньоіндійської філософії є: б) Веди;

7. Важливе значення для формування і розвитку філософії Нового часу мало: а) формування
точних наук, найперше - природничих;
8. Перш ніж вивести тезу «Я мислю, отже існую», Р. Декарт стверджував:а) «вірую, тому шо
абсурдно»;
9. «Золоте століття» схоластики в історії Європи - це: в) XIII ст.
10. Одним з етапів розвитку позитивізму був: в) емпіріокритицизм.
ТЕСТИ В. 1.Співвідношення між двома провідними напрямками середньовічної філософії -

схоластикою та А) схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнства,
насамперед на доведення буття Бога за допомогою розуму і логіки, тоді як містика виходиоа з того,
що розум тільки шкодить у Богопізнанні, а тому слід опиратися лише на віру і любов до Бога
2. Відмінності між міфологічним та філософським світоглядом можна подати наступним чином:
А) філософський світогляд є теоретично обгрунтованою системою поглядів на світ на основі

логічних критерії з акцентом на індивідуальному «Я» та на потребі вибору підстав власної
поведінки, ; формулюванні критичного І ставлення до авторитетів, тоді І як міфологія є системою
образного, синкретичного знання про світ, що і грунтується на абсолютизації і досвіду окремого роду
чи і племені.
«Якими б не були різними категорії естетиків,
А) Автор даного уривку виділяє три стадії життєвого сходження. Перша називається стадією
безпосередності людської особистості (етики), наступна стадія - стадія переможної краси, а третя
стадія – стадія визнання (естетики).
б) Вирішальною ознакою стадії безпосередності людської особистості є фізичність, тобто фізичне

здоров’я як благо. Ознакою другої стадії (стадії переможної краси) є доброта, милосердність,
співчуття, як рятівні кола для людства. Характерною рисою наступної стадії – стадії визнання є
владний та грошовий олімп.
В) Паралельним моментом між етичним та естетичним є вимогливість та невблаганність. У етика

вимогливість до себе, а у естетика до себе і до інших.
Г) «Перебувати в абсолютному відношенні до Абсолютного» значить, що лише наявність Бога як

абсолюта може виправдати абсолютність людської унікальності. Оскільки людина у своїй
унікальності виходить на прямий зв’язок із Богом, то вона ніби отримує цим санкцію на абсолютну
свободу самоздійснень. Враховуючи те, що з індивідуального складається загальне, то індивід може
як зруйнувати всезагальні цінності, так і укріпити їх.
Варіант 12
1. Вплив Сходу на Захід проявляється у сфері техніки, способів організації економіки та

щрдлітичного життя.Ні
2. Засновником дедуктивно-раціоналістичного методу у філософії Нового .часу був Р. Декарт. Так
3. Патристика є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії. Ні

4. Філософія XX - поч. XXI ст. вирізняється своєю одностайною відданістю традиціям класичної
філософії. Ні
5. Міфологія базується на дискурсивному мисленні, а філософія постає синкретичним духовним

утворенням. Ні
6. Засновником емпіризму у філософії Нового часу був: в) Ф. Бекон.
7. Засновником даосизму в Китаї був б) Лао Цзи;
8. С. К'єркегор розглядав такі три стадії існування людини: в) рстетична - етична - релігійна.
9. Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у: б) логічне опрацювання

мови і будови науки;
10Формулювання категоричного імперативу Канта каже: «Чини так, аби максима твоєї поведінки на
основі твоєї волі могла стати...»- продовжить тезу: а) загальним законом людської поведінки;
ТЕСТИ В 1. Одна з головних проблем середньовічної схоластичної філософії - дискусія про

універсали - розв'язувалась таким чином:
А) реалісти стверджували, що універсали (загальні поняття) існують реально як сутність будь-якої

речі поза одиничними речами і незалежно від них, а номіналісти вважали, що реально існують лише
одиничні речі, а універсали є узагальненням того спільного, що містять окремі речі даного І роду;
вони є лише словами, І шо позначають загальне.
2. Виходячи з основоположних характеристик епохи Відродження, які задекларували собою

значні ррушення у духовному житті суспільства та економіці, розширення обріїв суспільного
досвіду, Шзвйток природознавства, великі географічні відкриття, успіхи в медицині, астрономії,
зростання Шуоритету міст і т.д., можна стверджувати, що:
Б) філософія та світогляд епохи Відродження не тільки наголошували на зверненні до античної

культури і філософії, робили основний наголос на проблемах людини та природи, але й перейняли та
розвивали певні моменти християнського середньовічного світобачення, проте з певними змінами.
«У нашій психіці, що розуміється нами як апарат, утворений із
а)У психіці людини Фройд спершу виділяє Я і Воно, де Воно – це несвідома частина нашої
психіки з якої з часом формується Я. Пізніше частина Я може переходити назад у Воно, але тоді
ми вже назвемо його так званим Над-Я, яке контролює поведінку і бажання Я.
б)Можливо можна, адже неконтрольоване Воно спричинятиме різні бажання і по різному

для різних людей сприймає прекрасне та задоволення. Тому ми маємо художників абстрактів,
письменників фантастів, танцівників авангардних стилів і тому подібне. Також якщо Я має
агресивні потяги і слабке Над-Я не зможе його контролювати, то це може вилитися у
неконтрольовані спалахи агресії
в) Коли хтось зривається на тобі, то варто звернути увагу на те, що його Над Я не контролює
Я, або його просто не має. Якщо ми відчуваємо, що прийшло натхнення, то це просто наше
Воно отримало більшу владу і почало малювати різноманітні картини у нашій уяві
г)Я- це та частина психіки, яка координує нас весь час і тримає під контролем. Воно, це те
що ми робимо не задумуючись, природно. Над Я, можна в певному розумінні назвати совістю,
бо вона корегує поведінку Я
Варіант 13
1. Б. Паскаль обґрунтовує позицію, згідно якої розум людини у початковому стані являє собою
«чисту дошку».Ні
2. В античному світосприйнятті провідне місце належало космоцентризму, а в середньовічному -

раціоналізму. Ні
3. Метода маєвтики як метод бесіди з метою народження знання запровадив Сократ.Так
4.Поняття екзистенційного відчаю відігравало визначну роль у філософії А. Шопенгауера. Так
5. Г. Гегель виводив усі окреслення світобудови із діяльності «Я». Ні
6. Виходячи з учення Ф. Бекона про «ідоли» (або «примари»), очевидність руху Сонця по небосхилу
навколо Землі є ідолом: а) роду;
7. Серед основоположних принципів вчення Конфуція немає наступного: б) формувати

власний, незалежний стиль життя і мислення;
8. Тертуліан в своїх творах відстоював наступну тезу: в) «Вірую, тому що це абсурдно».
9. Згідно вчення О. Конта, розвиток людського суспільства проходить послідовно три стадії або
стани людського духа: б) теологічну метафізичну - позитивну;
10. У психоаналізі серед прихованих основ душі людини немає інстинкту: в) соціальності.
ТЕСТИ В. 1. 1. Сутність креаціонізму як важливої, сутнісної світоглядної позиції у середньовічній

філософії передбачає: В) що світ не має своєї власної і самостійної засади, що він створений Богом із
нічого, а тому може існувати лише за умови сталого зв’язку із творчою енергією Бога; відповідно,
завдання людини полягає у всілякому підтримуванні діалогу із Богом.
2. Розуміння пізнання у філософії І.Канта передбачає такі рівні форми його здійснення: В) людські
чуття надають матеріал для пізнання, а розсудок, що має призначення мислити, впорядковує їх за
допомогою апріорних форм (категорій). Останні впорядковуються та пов'язуються між собою на
основі ідей розуму. Знання являє собою синтез матеріалу чуттів та категорій розсудку, а сфера
синтезу визначається як сфера пізнавального досвіду.
«Центральна позиція персоналізму - це існування вільних та творчих
а) Екзистенціалізм досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що власна до вибору

власної долі. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: існування передує сутності, а
персоналісти вважали, що особистість є жива активність само творення, тобто немає різниці
між існуванням і сутністю. Філософська антропологія у широкому сенсі це вчення про природу
(сутність) людини, коли персоналізм не розглядає людини як такої взагалі, лише особистість
необмежену.
б) В основному я погоджуюсь з позиціями персоналізму, адже особистістю не можна назвати
щось матеріальне чи визначене, вона самотвориться. Також не заперечую і того, що кожна
особистість має власне призначення, яке для неї підготував Творець і вона повинна виконати
його, тому постійно бореться з долею і закінчується ця боротьба тільки після смерті. Вважаю,
що особистості могло б і не бути, якби не само активація, саморозвиток., саме від того на
скільки багато особистість над собою працює залежить її рівень розвитку і досконалості. Чим
він вищий тим ближче особистість є до самосвідомості, тобто розуміння свідомості існування
в) Текст належить до періоду філософії 20 століття, який характеризується тим, що у ХХ ст.

відбулось своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, або й навіть її перше
надзвичайно гостре осмислення самої у плані намагання з’ясувати, що, власне, робить людину
людиною. Основна риса розвитку філософії XX століття - плюралізм шкіл, напрямків; поява
нових, нестандартних (некласичних) ідей і концепцій. Причина цьому, можливо,
демократизація громадського життя, ріст ступеня свободи особи. Воля є каталізатором
творчості, а творчість - це завжди розмаїтість. І все-таки серед самих різних по типу
філософствування і методології теорій можна виділити два основних напрямки, які
протилежним чином реагують на нашу епоху - епоху науково-технічної революції (НТР), епоху
технічної цивілізації
г) Персоналізм наставляє нас на спілкування у творчості, заради творчоті. Він закликає до

активного, невпинного руху, життя. Задля того, аби пізнати душею Царство Боже і жити у
ньому на землі. Звичайно,людина не живе сама, тому саме в людському суспільстві,
спілкуючись з іншими людьми, ми можемо досягти омріяного Раю на землі, якщо ті, хто нас
оточує буде нас підтримувати і прагнути того ж. Основою такого спілкування будуть спільні
цілі, спільна мета, яка заклечається в тому, аби «змінити таємницю своєї душі»
Варіант 14
1. Основоположний принцип даосизму — це принцип нірвани. Так
2. Новаторство Аристотеля полягало в тому, що він розробив вчення про два світи - світ ідей та світ
речей. Ні
3. В епоху європейського середньовіччя природне, тілесне розглядалося як єдино можливе виявлення

духовного. Так
4. Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується навколо

неї. Так
5. Принцип монізму постає вихідним для філософії Л. Фейербаха. Ні
6. Вирішальною умовою визнання існування будь-чого Дж.Берклі вважав: а) емпіричне

підтвердження;
7. Згідно екзистенціалізму, сутність людини визначається:
б) божественним напередвизначенням;
8. Згідно канонам класичної європейської філософії правильні вчинки людини визначаються: в)

розумом.
9. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії XX ст. був:б)неопозитивізм;

10. Термін «філософія» вперше був запроваджений: б)Піфагором;
ТЕСТИ В. 1. До найважливіших здобутків німецької класичної філософії можна віднести наступні

ідеї: Б) відкриття ролі і значення принципу агностицизму у пізнавальних можливостях; подолання
гносеологізму попередніх епох; обгрун- I тування ідеї розвитку як революції в підході до Всесвіту і
суспільства; вчення про безмежні можливості людського розуму і суб'єкта в цілому.
1 2 . Відмінність між давньокитайською та давньоіндійською філософією полягала в тому, що: В)

індійська філософія виходила з домінування матеріалістичності світо- осмислення, десакралізації
дійсності,домінування нормативно-соціальної адміністративної практики, а китайська філософія
спиралась на метафізичні духовні елемента релігії та світогляду, де домінували пошуки шляхів
звільнення від життєвих колізій через подолання самості.
«Існують культури, що розквітають та старіють...У кожної культури
А) згідно з тексту поштовхом до створення культури постає роздуми людини про життя ,
світ,душа У філософії культура виступає не окремою сферою суспільного життя, а
суспільством, якщо розглядати людину як суб'єкта діяльності, проявом її властивостей і
обдарувань. Культура уособлює творчу діяльність у предметах, необхідних для життєдіяльності
людини, виступає втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Культура -
певна суть людини. Міра розвитку культури визначається мірою розвитку життєдіяльності
людини. Життєдіяльність людини втілюється, насамперед, у безлічі створюваних матеріальних
і духовних речей: у нових засобах праці, нових продуктах харчування, нових елементах
матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, нових наукових ідей, політичних та
ідеологічних концепцій, релігійних вірувань, моральних регуляторах.
Б)співвідношення Культури і цивілізації це одне з дискусійних питань.Цивілізація
характеризується Функціонуванням культури назовні, під цивілізацією розуміють епоху
розвитку, Суспільство можна вважати цивілізованим, якщо на сучасному рівні розвиваються
всі сфери життєдіяльності людей: виробництво і споживання, наука і освіта, мистецтво і
політика, мораль та ін. Поняття сучасний рівень означає відповідність світовим зразкам,
досягненням загальнолюдської культури. Називаючи суспільство цивілізованим, мало що
можна сказати про стан людини, про розвиток ЇЇ духовних якостей. В оточенні сучасних речей
та ідей людина може не знайти себе, втратити, почувати дискомфортно, тобто перебувати у
стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бути чужою їй. Особистість
вимушена бігти від безлічі суперсучасних речей, цивілізацій, від самої себе. Низький рівень
культури заважає цивілізованому суспільству забезпечити добробут і щастя людини, тобто
такий взаємозв'язок суб'єкта з предметом, за якого існування речі повністю підпорядковується
розвитку суттєвих сил людини, її розвитку. Цивілізація, повинна мати високий культурний
рівень, тобто базуватися на високих духовних надбаннях. Будь-який відхід від гуманістичних
загальнолюдських пріоритетів деформує обличчя суспільства, спрямовує його розвиток в
антицивілізоване русло.
В)Ні.Культури впливають одні на одну і приносять туди свої зміни або добавлення.Розуміння
культури як способу самореалізації і самотворення особистості, світу символів у різних сферах
суспільного життя дозволяє диференціювати історичні форми культури, охарактеризувати
конкретні типи, визначити їх місце і роль в історії. Кожна історична епоха та цивілізація мала
свою культуру і ця культура вносила у нову епоху чи іншу цивілізацію якісь свої зміни.
Г)Людина сприймає культуру свідомістю ,а цивілізація це продукт культури. У процесі
творчої людської життєдіяльності розвивається весь комплекс соціально-політичного буття
людини: складаються нові соціальні спільності і стосунки між ними, ефективніші форми
урядування і самоврядування у суспільстві, нові інститулізовані структури духовного
виробництва, зв'язки між різними народами і державами, нові інформаційні канали та ін. У
результаті активної людської життєдіяльності розвиваються, збагачуються усі суспільні форми
життя, прогресує суспільство як складний соціальний організм. Отже, культура є вираженням
досягнутого людиною рівня історичного прогресу. Називаючи суспільство цивілізованим, мало
що можна сказати про стан людини, про розвиток ЇЇ духовних якостей. В оточенні сучасних
речей та ідей людина може не знайти себе, втратити, почувати дискомфортно, тобто
перебувати у стані відчуження. Цивілізація може не влаштовувати людину, бути чужою їй.
Особистість вимушена бігти від безлічі суперсучасних речей, цивілізацій, від самої себе.
Низький рівень культури заважає цивілізованому суспільству забезпечити добробут і щастя
людини, тобто такий взаємозв'язок суб'єкта з предметом, за якого існування речі повністю
підпорядковується розвитку суттєвих сил людини, її розвитку.
Варіант 15
1. Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу наукового знання і
була інтегрована у міфологію та релігію. Так
2. Гносеологія - це розділ філософії, який досліджує норми і правила людської поведінки та взаємин
між людьми. Ні
3. Б. Паскаль охарактеризував людину як «мислячий очерет». Так
4. В.Оккам належав до прихильників номіналізму у середньовічній філософії. Ні
5. Поняття культури характеризує технологічну сторону життя суспільства. Так
6. Основою всякого пізнання за Платоном є: б) споглядання ідей;
7. За Б. Спінозою людині заважають пізнавати істину: в) людські пристрасті.
8. Карма в давньоіндійській філософії означає: в) закон вічного коловороту буття.
9. Для образу «надлюдини» Ф. Ніцше нехарактерно: в) повернення до істинної, первинної

християнської моралі.
10. До вихідних тез екзистенціалізму відносяться наполягання на: а) відірваності людини від засад
буття, стан її закину тості у світ;
ТЕСТИ В. 1. До вихідних засадничих особливостей сцієнтиської філософії XX ст. слід віднести:

Б) визнання провідної ролі науки та наукового пізнання у розвитку людини і людства, визначення
завдань філософії через тісну співпрацю із наукою, ретельне опрацювання на засадах наукових
засобів мови, логіки та будови науки; проведення виправданих порівнянь науки з поза- та
ненауковими видами пізнання та визначення самої філософії як методології науки
2. До основоположних ідей елліністичної течії скептицизму слід віднести: В
« ...Життя не має інших цінностей, окрім ступеня влади (якщо ми
а)Ф.Ніцше високо цінував думку про волю як вихідну основу сущого, але ще більше
загострював її. Ніцше наголошував на тому. Що власне воля являє собою «волю до влади »
,тобто поривання до простого становлення у будь- який спосіб. Воля виявляє себе насамперед
через життя , життя постає першою і єдиною реальністю.І в житті існує боротьба за
виживання.Я погоджуюсь з Ніцше у тому що у нашому житті перемагає сильніший, даний
принцип діє і до сьогодні.
б)оскільки життя рухає волевиявленням у ньому панує боротьба за виживання . звичайно у

ній панує ильніший. Завдяки такій перемозі життя може змінюватись. Слабким людям не слід
ні допомагати ні співчувати.Найвищою цінністю для Ніцше є воля, завдяки якій людина
приходить до влади.Сучасній людині певною мірою можна покластись на його принципи, тому
що щоб дійти до влади потрібно насправді бути сильною людиною із силою волі.
в)Ніцше вважає , що мораль-засіб боротьби слабких проти сильних вважав що життя не

підлягає моральним оцінкам бо воно є таким яким воно є.Мораль на думку Ніцше тримається
на авторитеті та залякуванні, але «Бог помер» тому, що він не втручається у життя для його
зміцнення. Ті ж, що посиляються на Бога , підтримують слабкість та виродження, а не силу
життя.
г)Надлюдина у філософії Ніцше це:
Якщо ж людина відчуває у собі »голос крові» , вона не повинна звертати увагу на мораль а
стати «по той бік добра та зла» й піднести себе саму на надлюдський рівень. Тільки надлюдина
може бути справжнім виявленням життя, вона є поза моральністю (імморалізм).Надлюдина
характеризується силою життя, а прості люди вони звертаюься до культурних норм та
цінностей це і є виявленням людської слабості та незахищеності
ВАРІАНТ 16
1. Спіноза був учнем Лейбніца, проте піддав критиці його філософське вчення.Ні
2. Середньовічна філософія розглядала теологію як служницю філософії. Ні
3. Для європейського Просвітництва характерним було наполягання на тому, що єдино вірним

методом науки є індукція. Так
4. За А.Шопенгауером в основі світобудови лежить світовий розум. Ні?
5.Філософський напрям, що розвивався у поглядах Р.Декарта називається скептицизм. Ні
6. До філософських дисциплін, що окреслюють природу людини належать: б)філософська

антропологія і персонологія;
7. Схоластика, як напрям християнської філософії базувалась на твердженні:в)розум сприяє

наближенню людина до Бога.
8. Новим напрямом філософії, що суттєво впливає на її розвиток на межі ХХ-ХХІ ст. є:

в)постмодернізм.
9. Джерелами пізнання у філософії Нового часу вважали: ?в)науки та мистецтво.
10. Онтологія як філософська наука про буття найперше аналізує такі категорії: а)буття, суще,
субстанція;
ТЕСТИ В. 1. Основні характеристики онтологічних напрямів у філософії Нового часу зводяться

до такихознак: ?Б) переконання в тому, що основним завданням філософії постає визначення
фундаментальних засад світу і буття, ретельне опрацювання питань про структуру та процеси, що
відбуваються у світі на основі визначення сутності субстанції, окреслення найважливіших елементів
світобудови.
2. У розвитку філософсько-світоглядних ідей європейського Відродження можна виділити такі три

періоди, які поступово змінювали один одного: В) гуманістичний період, скерований на піднесення
гідності людини, обгрунтування її величі та особливого місця у світобудові і дослідження головних
характеристик людської сутності; неоплатонічний період, коли центральною проблемою було
дослідження стрункості світобудови з позиції філософії Платона; натурфілософський період,
основним завданням якого було дослідження розуміння сутності природи і Всесвіту з допомогою
методів точних наук.
« ...Ідоли бувають вроджені і набуті. Вроджені притаманні природі
а) вроджені(поділяються на ідоли роду,ідоли печери та ідоли площі) і набуті(“ідоли театру”)
б) Третій вид оман - ідоли ринку (або ринкової площі), які виникають у середовищі
«взаємного спілкування і спільного використання мови» Четвертий, останній, вид оман - ідоли
театру, які своїм корінням йдуть в науку і філософію. Вони переселяються в людські думки з
різних філософських вчень в результаті довіри і поклоніння тим чи іншим науковим
авторитетам.
в) Основний засіб подолання «привидів» - звернення до досвіду і обробка досвідчених даних

науковим методом. Проблему вибору методу істинного Бекон вирішує алегоричним способом.
На його думку існують три основних шляхи пізнання - «павука, мурашки і бджоли». Кожен з
них має свої позитивні і негативні сторони.
- «Шлях павука» - це спроба вивести істину з «чистого» свідомості як такого. На цьому
шляху має місце повне нехтування до фактів і самої дійсності. Висновки, що одержуються
таким методом, мають форму гіпотез. Вони можуть бути істинними, а можуть бути
помилковими. Цим методом користуються догматики і раціоналісти, які подібно павуку тчуть
павутиння думок з свого розуму.
«Шлях мурашки» - це вузький емпіризм, сконцентрований тільки на збиранні фактів.
Емпірики наполегливо, як мурашки, збирають розрізнені факти, але не вміють їх
узагальнювати. Такий метод пізнання також односторонній, бо не дозволяє досліднику
заглянути в суть досліджуваного предмета.
«Шлях бджоли» поєднує в собі гідність перших двох методів і вільний від недоліків кожного
з них. З його допомогою дослідник здійснює підйом від емпірії до теорії. Боязнь цього підйому
повертає на помилковий «шлях мурашки», а поспішність сходження відводить на «шлях
павука». Для того, щоб уникнути обох крайностей, слід дотримуватися, на думку Бекона,
систематичну наполегливість і неухильну послідовність, дотримуватися принципу єдності
чуттєвого і раціонального.
г) є. Перший вид оман - ідоли роду - притаманний усім людям, оскільки вони домішують до
природи пізнаваних речей природу власного духу. До цього виду помилок наводять і обмежені
можливості органів почуттів, і бажання людей витлумачити нові ідеї в дусі колишніх уявлень, і
прагнення людини поширити уявлення про маленькому світі, в якому живе він сам, на
великий і загальний мир. Зміст ідолів печери складають особливості виховання та психології
людини, специфіка соціального середовища проживання, спрямованість інтересів особистості.
Привиди печери відрізняються значною різноманітністю, оскільки вони висловлюють
індивідуальні відмінності кожної людини окремо. Третій вид оман - ідоли ринку (або ринкової
площі), які виникають у середовищі «взаємного спілкування і спільного використання мови»
Невдалий і неправильний вибір слів створює серйозні труднощі і перешкоди на шляху
пізнання істини. У цьому випадку слова як би затуманюють розум, приводять його у сум'яття,
дезорієнтують в пошуках істини.
Четвертий, останній, вид оман - ідоли театру, які своїм корінням йдуть в науку і філософію.
Вони переселяються в людські думки з різних філософських вчень в результаті довіри і
поклоніння тим чи іншим науковим авторитетам. Основний засіб подолання «привидів» -
звернення до досвіду і обробка досвідчених даних науковим методом
ВАРІАНТ 17
1.Апологетика як ранній етап християнської патристики опікувалась організацією ефективної

діяльності інквізиції. Ні
2. Давньогрецький філософ Геракліт вперше вжив термін «філософія». Ні
3. Філософія Р.Декарта відіграла важливу роль у становленні протестантської теології. Так
4. Конфуціанство і джайнізм - найавторитетніші напрями давньоіндійської філософії. Ні
5. Метафізика та онтологія як філософські дисципліни досліджують проблему буття. Так
6. Філософія Відродження була: а) антропоцентричною;
7. Для давньогрецьких софістів головним було:в) перемога в диспуті.
8. Надлюдина у Ф.Ніцше найбільше прагнула: в) піднесення над усім світом.
9. Термін «філософія» у прямому перекладі з давньогрецької означає: в) любов до мудрості.
10. Філософія від науки відрізняється: б) екзистенційною спрямованістю в осмисленні світу;
ТЕСТИ В. 1. Основоположні ідеї Б.Паскаля про місце і роль людини у світі можна
охарактеризувати В) людина перебуває на межі двох безодень: безмежного космосу та безмежної
подільності речей, тому відчуває під собою порожнечу; їй недоступні остаточні і певн: знання; на
цьому фоні у не виникають невпевненість дискомфорт, туга і тривога. Почуваючись мислячим
очеретом, людина намагається заповнити своє життя турботами, метушнею, а не думає про своє
становище і призначення. Єдина опора в такій ситуації - це Бог і гідне мислення.
2. Сутність релігійного світогляду може бути окреслена такими положеннями
Б) це є форма світогляду, що базується на переконанні в тому, що наочне, доступне

спостереженню не є єдиною та істинною реальністю, а тому ділить світ на надприродний та земний,
претендує на роль життєвого наставництва на основі виходів на зв'язок із позамежним.
положеннями:
« ...Воля як річ в собі (Ding an sich) цілком відмінна від свого явища
а) вона відмінна від свого явища та від усіх її форм, яких вона набуває під час зяви і які
стосуються лише її об’єктивації, а їй самій непритаманні. Вона знаходиться поза сферою дії
закони у всіх його проявах і цілком позбавлена основи, хоча кожний її прояв необхідно йому
підкоряється
б) вона відмінна від свого явища та від усіх її форм, яких вона набуває під час зяви і які
стосуються лише її об’єктивації, а їй самій непритаманні. Вона знаходиться поза сферою дії
закони у всіх його проявах і цілком позбавлена основи, хоча кожний її прояв необхідно йому
підкоряється. Воля свобідна від будь якого розмаїття,сама вона одна, але не як один об’єкт,
єдність якого пізнається лише у протиставленні можливості розмаїття.
в) у всіх функціях нашого тіла, яке не керується пізнанням

Варіант 18
1. Найбільш виразною рисою міфології був синкретизм - злиття усього з усім. Так 2.«Дао» в
давньокитайській філософії - це збірник законів і норм поведінки..Так
3.Ж.-П.Сартр і М.Гайдеггер були видатними представниками французького екзистенціалізму. 1 Так
4.Аристотель поділив реальність на світ ідей та світ речей. Ні
5. В основі філософської системи Спінози лежить вчення про атоми як засади світу. Ні
6. До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести: в)те, що вона визначала зміст і
значення основних релігійних догматів.
7.О.Конт постав засновником: б) позитивізму;
8.Плідним методом наукового пізнання згідно Ф.Бекону слід визнати:
в) індукцію.
9.За морально-ціннісними орієнтаціями світогляд класифікують:
б) егоїстичний, гуманістичний, альтруїстичний;
10.«Архе» у давньогрецькій філософії - це:
а) універсальний початок усього сущого;
ТЕСТИ В. 1. До вихідних засадничих особливостей культурологічних напрямів у філософії XX ст.

слід
віднести наступні:
А) опора на наукову картину світу та методологію природничих наук, наголос на позитивних

сторонах і здобутках наукового прогресу, що продукує знання обґрунтоване, достовірне і
підтверджене досвідом; лише методами науки можна пізнати культуру.
2. Особливості вчення про субстанцію у мислителів Нового часу Б. Спінози та Г.Лейбніца можна
окреслити так:
Б) у концепції Спінози може існувати тільки одна субстанція, яка водночас є Бог і природа;
духовна та матеріальна складові світу є не окремими субстанціями, а лише атрибутами єдиної
субстанції. Субстанція - єдина і є причиною самої себе і вище її буття нічого не існує; Лейбніц
вважав, що світ є динамічним, різноманітним, де проявляється безліч явищ. Тому субстанція є
множинною і складається з частинок - монад, які поєднують в собі тілесне та духовне.
«... І тоді прийняв Бог людину як творіння невизначеного образу і,
А)Так, кожна особа може стати тим, ким забажає. Ми самі творимо своє життя.Немов по
цеглині вибудовуємо його. Не кожен з нас правильно розуміє і відмежовує добре та погане.
Саме тому ми збиваємося з вірного шляху і йдемо не у тому напрямку.
Б)Людина не може бути чимось одним тому логічно, що вона може бути всім. Людина,
орієнтована на майбутнє, може не тільки освоїти усі види діяльності, а й створити зовсім нові.
У неї є вибір, і вона може ним скористатися. Вона повинна пам’ятати, що життя-це мить. Його
потрібно прожити відповідно. Так , що залишити слід у житті. Проте безліч факторів впливає
на людину. Світ – не справедливий. Він легко може зламати людину. Він відбирає сильніших,
які не хочуть підкорятися.
В)Божественність людини – це її божественне начало. Людину створив Бог за своїм образом та

подобою. Всі ми народжуємося чистими та безгрішними. Бог залишив нам право вибору, і в
залежності як ми ним скористаємося, буде залежати наше життя.
Г)В цьому уривку найпершими твердженнями про особливості людини постають такі: це
творіння невизначеного образу, вона не має ні певного місця, ні особливого обов’язку.
Обовязок має за власним бажанням,згідно зі своєю волею і своїм рішенням.
Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у

ньому акценти. погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви, а орієнтований на
виявлення всієї повноти життєвих проявів людини.Однією з характеристик філософії
Відродження було піднесення людини до рівня Бога в деяких її можливостях і діях., тоді як
середньовічна філософія вважала, що людина в усьому покладається на Бога, усі люди є
рівними перед богом.
ВАРІАНТ 19
1. Схоластика не визнавала філософських ідей Аристотеля.Ні
2.Теорію атомізму в античній філософії заснував Платон. Ні
3. Західна філософія тяжіє до раціонально-логічних побудов та аналітичних досліджень. Так
4. Першою історичною формою європейської філософії була середньовічна філософія. Так
5. Онтологічний доказ буття Бога розробив А.Шопенгауер. Ні
6. Поняття «особа» перебуває в центрі уваги:
а) персоналізму;
7. Сцієнтистські напрями сучасної філософії вважають найпершим її завданням в) ретельне

опрацювання методології наукового пізнання.
8. Для філософії Л.Фейєрбаха постає вихідним: а) принцип персоналізму;
9. Система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють

ставлення людини до світу називається: б)світогляд;
10 Ілюзорність світу давньоіндійська філософія виразила у понятті:в)дхарма.
ТЕСТИ В. 1. У давньоіндійській філософії поняття «карма» означає:
Б) рушійна сила сансари, закон всезагального причин- но-наслідкового зв'язку, згідно якого нічого не
виникає з нічого і нікуди ніколи не зникає, а тому всі вчинки людини закарбовуються в її душі і
визначають її подальші перевтілення, отже, відпо- відно, життєву долю людини.
2..Індуктивний метод у філософії Нового часу означав :

А) це такий шлях наукового І пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід
до формування загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти | переходять до загальних
І суджень про них.
« ... Людина стикається з ірраціональністю цього світу. Вона
А) Тіні,як сказано в цьому уривку, це різноманітне начиння,статуї,зображення живих

істот,зроблені з каменю і дерева, які спеціально проносять біля ув’язнених так, щоб їм було це
видно. Ув’язнені швидше всього ніколи такого не бачили,тому щоразу коли біля них це
проносили,вони із захопленням на це все дивились. Хоча це для них була і впевному сенсі
мука,бо невідомо чи взагалі вони колись зможуть побачити чи поласувати таким на свободі.
Б) В уривку сказано, що це кайдани невігластва,звільняючись від цих кайданів,зцілюєшся

від нього. Бо саме ці кайдани не дозволяли людям побачити істину.
В) Я вважаю,що шлях до правильного бачення і розуміння дійсності це коли людина може

вільно рухатись, дивитися ‘‘на світло’’, бо їй не заважають вже жодні кайдани, і згідно
побаченого вже роздумувати, роботи різноманітті висновки про побачене.
Г) Після довгого ув’язнення, коли людина майже не могла рухатись, дивитися на світло, з
самого початку їй би довелось дуже важко через пристосування до нових, кращих умов, через
відкриття нових можливостей, адже в підземеллі з часом привикається до всього, що там
відбувалося і це вже вважалось нормою,таким як має бути, тобто відмінним від того, що люди
мають на свободі.
Варіант 20
1. В теорії пізнання Ф.Бекон дотримувався концепції подвійної істини. Так
2. У середньовічному суспільстві філософія та теологія були тотожні. Ні
3. Основною функцією філософії є світоглядна функція. Так
4. Вихідною засадою світу у філософії Гегеля постає Абсолютна ідея. Так
5. Одним із принципів даосизму є принцип недіяння. Так
6. Як називається вчення, що вважає джерелом і критерієм знання розум: б) раціоналізм;
7. До напряму, який утверджував у XIX ст. в Європі некласичну філософію слід віднести
в)позитивізм.
8. Найпершими об'єктами дослідження у період високої класики античної філософії були: а)

людина, а через неї і всі сфери суспільного життя;
9. Поняття екзистенції у сучасній філософії позначає: а)найсуттєвіші особливості буття людини;
10. Кому належить теза «Я мислю, отже я існую»: в) Р.Декарт.
ТЕСТИ В. 1. Сутність ірраціоналізму як філософської позиції окреслюється так: А) він позначає

течію у філософії, яка обмежує або відкидає можливості розуму в процесі пізнання і робить основою
світорозуміння дещо не доступне розумові, утвер- і джуючи нелогічний характер самого буття,
оскільки природа та причини якого перебувають за межами пізнавальних можли- 1 востей людського
розуму.
2. До вихідних ознак філософського світогляду слід віднести те, що він: ?В) форма світогляду, що
ділить світ на надприродний та земний, претендує на роль життєвого наставництва, включає в себе
соціальні інститути і певний спосіб життя; відповідно, щоби філософувати, треба включатись в
діяльність певних громадських об'єднань.
« ...Людське існування передує людській сутності. Людина - це
А) Проект у філософії екзистенціалізму з точки зору Сартра постає як спосіб реалізації

людиною своєї свободи: постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті, постає не лише
вибором дій, а вибором життєвої долі.Та це не означає, що людина є проект, просто людина
стане такою, яким є її проект буття…
Б) Якщо існування передує сутності, то посиланням на вічну людську природу не можна

виправдовуватися. Отже, немає детермінізму, людина вільна, людина - це свобода. За
неіснування Бога ми не маємо перед собою жодних моральних цінностей або вказівок. Ми
самотні. Людина приречена бути вільною - приречена тому, що не сама себе створила, і все-
таки вільна, тому, що, один раз бувши кинута у світ, відповідає за все, що робить.
Екзистенціаліст не вірить у всесильність пристрасті. Людина відповідальна за свої пристрасті.
Людина не може отримати допомогу на Землі у вигляді якогось знаку, даного їй як орієнтир.
Людина розшифровує всі знаки, як їй заманеться. Отже, не маючи жодної підтримки ззовні,
людина мусить щоразу наново винаходити людину. "
В) Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що першопочатково нічим

не є. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама.
Таким чином, немає жодної природи людини, як немає і бога, який її задумав би. Людина
просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але така, якою вона хоче стати. І
оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і після цього поривання до
існування, то вона є лише те, що сама із себе робить. Отже коли людина щойно появляється на
світ вона ще ніхто, бо не знає для чого вона тут, яка її ціль і місія існування. Та згодом коли в
неї появляється досвід, практика, бажання і потреби, вона вибирає для себе проект за яким
буде жити. І згідно до нього думає, робить і отримує суть, сенс свого життя.
Г) В своєму уривку Сартр зазначає, що людина не тільки за свою індивідуальність, але й за

всіх людей. Я погоджуюсь з думкою філософа, адже своїми діями, вчинками людина не може
нашкодити або допомогти лише собі одній, адже її завжди оточує хтось, на кого так чи інакше
вплине наше те чи інше рішення. Людина повинна відповідати за свої діяння не лише перед
собою, але і перед іншими. Вона повинна розуміти, що відповідальна своїх оточуючих, за
політичні, соціальні та інші події завдяки своїм свобідним діям, свобідному оцінюванню і
свобідному вибору. Сартр цілковито правий, коли розглядає відповідальність як одну з
основних етичних категорій, але підкреслюючи важливість цього поняття, він обходить
мовчанням його соціальну значущість. В дійсності ж відповідальність не може обмежуватись
тільки сферою особистої свободи людини, її індивідуальної свідомості, її вибору. Людина
відчуває свою відповідальність не тільки тому, що вона свобідна і є єдиною причиною, єдиною
мірою оцінки того чи іншого вчинку, дії, події. Але і тому, що відповідальність є відчуття
повинності виконати свідомо взятий на себе обов’язок, за який я відповідаю не тільки перед
собою, своєю честю, але і перед іншими людьми, своїм народом, своєю батьківщиною, нарешті
перед людством в цілому.
ВАРІАНТ 21
1. Історичними типами світогляду є філософський, релігійний та науковий. Ні
2. Теза «Вірю, тому що абсурдно» належить латинському апологеїу Тертуліану. Так
4. Чотири види помилкових суджень, від яких треба звільнишся в процесі пізнання - це «примари»
розуму, виділені Й.Фіхте Ні
5. Ф.Ніцше протиставляє стихійну силу життя культурним нормам і цінностям. Так
8. Філософом давнього Сходу, який розробляв концепцію благородної людини, був: б)Конфуцій;
9. Згідно твердженням шкіл елліністичної філософії людина має прагнути: в) досягнення

внутрішньої свободи та незалежності від світу.
ТЕСТИ В 1. До основоположних ідей античного стоїцизму слід віднести: А) над життям панує рок
і фатум, а божественним провидінням нам усім окреслена участь; слід коритися долі, яка веде
покірного, а непокірного - штовхає; якщо позбутися афектів, тоді настає стан апатії -
2. Поняття несвідомого у концепції З.Фройда означає: Б) безособову анонімну силу,

найпотужніший та вирішальний чинник людської психіки, зміст якого формувався мільярди років і в
структуру якого входять два найпотужніші інстинкти життя: сексуальний та інстинкт смерті та
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«...Світло відкрилося тому, хто вперше довів

теорему про
А) В даному уривку вищенаведеними тезами висвітлена ідея так званого «коперниканського

перевороту» у філософії. До І.Канта вважали, що пізнання є результатом дії на людину
зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ діє на неї.
Кант «перевернув» це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання постають
результатом людської (насамперед — розумової) активності.
Б) Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання,
вибудовує розумові гіпотези та конструкції: "Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише
те, що сам створює за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти
попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання. Розум повинен підходити до
природи, з одного боку, зі своїми принципами,з іншого — з експериментами, щоб черпати із
природи знання, але не як школяр, якому вчитель підказує усе, а як суддя, що змушує свідка
В) Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби

зрушив Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину,
поклавши край її пасивності. По-перше, Кант дав більш виправдану картину пізнання:
пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням речей у людський інтелект, а є
діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом. По-друге,
людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на
зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.По-третє, у концепції
І.Канта людина постає творчою і діяльною; при тому чим вона активніша, тим
розгалуженішими будуть її зв 'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання.
"Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом обґрунтування у німецькій
класиці принципу активності.
Г) І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність
нам надається та які постачають матеріал для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою
якого відбувається мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він продукує
форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати. Чуття, за Кантом, дають нам
матеріал, сам по собі неоформлений і невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають
нічого визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо
задля того, щоб через це вже отримати знання. Отже, у відношенні до знання матеріал чуття
має майже нульовий зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює
матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми - категорії, за Кантом,
притаманні розсудкові за самою його природою і тому постають як "апріорні" —
переддосвідні, позадосвідні, тобто розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні
оформлювати чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок того вони
продукують знання необхідні (для дій та споглядання розсудку), а не випадкові.
Варіант 22
1.Середньовічна містика визнавала Бога, а схоластика піддавала Його існування сумніву.Ні
2. Філософські ідеї пізньої античності були скеровані на осмислення космосу і пошуки його начал. Ні
3. А. Шопенгауер вважав, що людину слід вивчати всебічно засобами наукового пізнання. Ні
Так
6. Європейські гуманісти наполягали на тому, що: б) філософія має захищати значущість земного
життя людини і її вчинків;
7. Дхарма в давноіндійській філософії - це: б) закон вічного коловороту буття;
8. До провідних напрямів сучасної некласичної філософії належать: а)екзистенціалізм, неотомізм,

філософія життя;
10. Г. Регель як видатний представник німецької класичної філософії, обґрунтував у своїх працях
принцип:а) неприпущення суперечностей;
ТЕСТИ В. 1. Антропологія, екзистенціалізм та персоналізм, як течії сучасної некласичної

філософії, відрізняються тим, що: В) філософська антропологія розглядає людину всебічно,
екзистенціалізм - через внутрішнє переживання нею свого життя, а персоналізм вбачає в людині
найсуттєвішим її здатність поставати особистістю; всі названі напрями осмислення людини загалом
не відкидають релігійного світобачення.
2. Суть методу верифікації у філософії неопозитивізму полягає в наступному: В) виділення
провідних положень певної теорії, зведення їх до простих неподільних суджень та співставлення цих
суджень з фактами, і вкінці обгрунтування отриманих результатів. Тобто, перевірка науки шляхом
співставлення із фактами.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«Всі люди хочуть жити щасливо, але вони смутно
уявляють собі, в А) у свій заклик «Живи згідно з природою» речей автор вкладає те, що
природа створює речі саме такими, які людина мала б використовувати. Проте від людини вже
залежить чи користуватися цими «речами» за природним призначенням, чи змінити це
призначення на свій лад. Кожен повинен вникати в те, що він робить, а не піддаватися думці
більшості. Людина має опиратися на закони природи, брати з неї приклад, а не ухилятися від
неї, ось тоді життя людини буде справді щасливим. Я вважаю, що тут не мається на увазі
служіння науці, адже наука намагається вдосконалювати речі, а це є протилежним до даного
заклику.
Б) у цій філософії говориться, що благородна людина буде ставити собі за мету такі цілі, які,
можливо, вона зараз не може досягти, але хтось може їх досягти, а, отже, це можливо для
людини; така людина не буде звертати увагу на матеріальні речі, принаймні не буде ставити ці
речі на перше місце, їй важливіше все духовне. Відмінність між розрахунком на власні сили та
розрахунком на сили людської природи і полягає в тому, що людина бачить, що вона не може
досягнути певної мети власними силами, але одночасно вона усвідомлює те, що загалом
людина може це зробити, досягнути цю мету (сила людської природи).
В) такий ідеал життя може бути досяжним для будь-якої людини повною мірою, головне
потрібно дійсно цього хотіти. У даних листах образ мудреця, філософа постає мужнім та
благородним, адже тільки людина з такими рисами може побачивши смерть і призвістці про
неї зберігати спокійний вираз обличчя, переносити важкі випробування, дивитися на свої землі
як на загальне, зневажати багатство тощо.
Г) Автор даного тексту окреслює такі головні причини помилок людей: люди велику роль
приділяють матеріальному багатству, а значно меншу – духовному; зрозумівши, що певних
цілей вони не можуть досягти, люди просто опускають руки і не намагаються все-таки їх
досягти.
Варіант 23
2. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням.Ні
3. Л.Фейєрбах вважав, що релігію божественного об'явлення треба замінити релігією всезагальної

людської любові. Так
4. Головною заслугою шкіл пізньої античної філософії. слід вважати відкриття автономії людського
розуму щодо обставин життя. Так
6. О. Конт був засновником: В)озитивізму.
7. Сократ основну увагу приділяв у своїй філософії: б) людині та внутрішнім чинникам її дій;
8. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: в) немає нічого в інтелекті, чого не було б
у відчуттях.
10. Зміст світогляду визначають: б) знання, принципи, переконання, що є життєвими

орієнтирами людини;
ТЕСТИ В. 1. Основними принципами філософії постмодернізму можна вважати такі: В) висунення

діалогічної та полідіалогічноі* культури, проголошення абсолютної цінності комунікації і
плюралізму; значимість локального на противагу тотальному, авторитетному; всеосяжна іронія щодо
культурної спадщини минулого; антилогіцизм (протест проти логічних унормувань думки);
відкидання будь-яких норм у веденні діалогу з явищами культури, людини, її життя.
А) автор говорить, що людина у порівнянні зі світом - це небуття у порівнянні з нескінченністю, все

суще у порівнянні з небуттям, середнє між всім і нічим. Хоча людина значно менша і слабша, ніж
всесвіт, проте вона має вагому перевагу над Всесвітом – вона вміє мислити. Нехай Всесвіт знищить
людину, вона все одно перевищує його, тому що усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша
за Всесвіт, а він нічого не усвідомлює.
Б) реальне становище людини породжує сум та невизначеність людини, тому що наше становище є
бідним, людина є крихкою і помирає. Кожен якщо задумається над тим, що рано чи пізно він помре,
то в нього виникне питання : «А навіщо ж тоді жити, якщо смерть по-любому настане?», а
однозначної переконливої відповіді на це питання немає. Ось саме це і породжує сум та
невизначеність людини.
В) можливою основою гідності людини є здібність мислити. Людина може достойно побудувати
своє життя тільки тоді, коли вона буде замислюватися над своїми діями, намагатися зрозуміти до
чого приведе її та чи інша дія, той чи інший вчинок чи вибір.
Г) Я вважаю, що високоморальна людина ніколи не буде думати про так звані «низькі» речі. Тільки
тоді, коли людина буде мислити гідно, тобто про те, що буде її розвивати як особистість, її можна
вважати високоморальною.
Варіант 24
1. Філософія є самоусвідомленою думкою, тобто думкою про думку, способом самоузасаднення

людського мислення. Так
3. В «категоричному імперативі» І. Кант сформулював всезагальний закон людської моральної

поведінки. Так
5. Позитивом вважав, що філософія повинна стати наукою і вивчати логіку і мову конкретних наук.
Так
6. Школи філософії XX ст. класифікують так: а) сцієнтистські, антропологічні, культурологічні та
релігійні напрями;
8. Етика А. Шопенгауера носить переважно: б) песимістичний характер;
10. Обернення німецької класичної філософії до людини та природи було здійснено А
ТЕСТИ В. 1, До вихідних ідей неотомізму як одного з найвпливовіших напрямів релігійної

філософії XX ст. можна віднести наступні: Б
2. Зміст поняття «Дао» у давньосхідній філософії можна окреслити так: А) першоначало,

першоджерело і завершення всього існуючого, загальний закон світобудови, шлях доброчинства,
щось неосяжне, не персоніфіковане, пізнати яке неможливо інакше, як тільки через наслідки. Всі І
речі, а також людина і світ є І породженням Дао.
А) основною відмінністю між трансцендентальною і натурфілософією є суперечка між

первинністю суб’єкта і об’єкта. Натурфілософія подає в якості первинного об’єктивне і
виводить з нього суб’єктивне. Трансцендентальна філософія діє навпаки:первинним і
абсолютним тут виступає суб’єкт з якого і виводиться об’єкт. Таким чином вони розділили
між собою два можливих напрямки філософії
Б) Перш за все це умова особистісного: тільки наше життя, наші почуття та переживання
вартують більшого ніж наш розум і знання. Принципи racio не передадуть внутрішній світ,
його постійні зміни, його таємничість.
По – друге: це пізнання істини з часткових знань, задля повноти досліджень абсолюту. А якщо
наші досягнення успішні, то стає зрозумілою суперечність системи Об’єкт – Суб’єкт і усі її
принципи стають тотожними. Також це ідеї гармоніїї, не тільки окремого індивіда, а
суспільства вцілому………..
В) Основним завданням філософії за Шеллінгом є пояснення у поєднанні об’єктивного і

суб’єктивного. Це пояснення являється найвищим і найважливішим не лише для філософії, а й
для кожного знання…………
Варіант 26
1. Некласична філософія найпершу увагу приділяє проблемам пошуку методу пізнання. Ні
2. М. Гайдеггер та А. Камю були найвидатнішими представниками релігійної філософії XX ст. Так
3. Представники німецької класичної філософії прагнули створювати завершені системи

філософського знання. Так
4. Для східної філософії характерним є органічне взаємопроникнення старого і нового, поступовість

у розвитку.Так
5. Найвідомішим представником християнської середньовічної патристики був Т. Аквінський.Ні

6. «Життя - це страждання» - це вихідна теза: в) буддизму.
7. Особливістю філософії Нового часу постає те, що вона: а) охоплює та включає у свій зміст всі
науки;
8. На думку Т. Гоббса, найважливішим здобутком людства є: б) наука;
9. «Філософія життя» - це філософський напрям, зосереджений на: в)осмисленні ролі переживань у

внутрішньому житті людини.
10.«Еманація» в неоплатонізмі означає: б) безперервне виливання божественного Єдиного;
ТЕСТИ В. 1. До характерник особливостей філософії Просвітництва треба віднести наступні: -
А) розроблення суспільно- політичних теорій, зорієнтованих на розбудову раціонально

організованого суспільства; наголос на провідній ролі розуму у людських справах, пропаганда знань
та освіти; відведення визначальної ролі у житті людини і суспільства вихованню, навчанню і освіті.
2. Поняття «сублімація» в концепції 3. Фройда означає наступне:
А) процес заглушення асоціальних форм
сексуальних бажань і виштовхування їх енергії в сферу підсвідомості, що провокує неврози,

психози та інші відхилення у психічній діяльності людини.
«Два шляхи існують та можуть існувати для відшукування та
А) У цьому фрагменті автор виділяє два основні шляхи пізнання. Перший шлях прямує від
почуттів та дрібниць до найзагальніших аксіом, а другий – виводить аксіоми з почуттів та
дрібниць, аж поки не виведе найзагальніші. Як в першому, так і в другому випадку обидва ці
шляхи виходять з почуттів та дрібниць. Відмінність полягає в тому, що при першому шлясі ми
зразу получаємо те загальне, якого хотіли, проте від нього немає ніякої користі, адже ми ледве
торкаємось якихось фактів, досвіду, добре не вивчивши і не осмисливши їх.
А в другому випадку пізнання йде поступово, випливаючи одне з одного. Тут докладно
вивчається весь шлях, ми поступово, усвідомлено піднімаємось до того, що дійсно відповідає
природі
Б) На думку автора найнадійнішим для пізнання є метод індукції. Дедукція або силогізми
для пізнання є зовсім непідходящими, адже якщо ті поняття, які доводить дедукція є
спутаними і невідповідними до реальних речей, то немає нічого надійного в тому, що збудовано
на них.
В) індукція – це процес переходу від конкретного до загального. Автор вважає, що для

розбудови аксіом має бути створена дещо інші індукція, ніж та, якою користувались донині.
Вона має застосовуватись не тільки до розкриття засад, а й до всіх аксіом. Вона повинна
розділяти природу на складові за допомогою розмежувань та виключень, і аж потім, після
відхилення достатньої кількості негативних суджень прийняти єдине, позитивне
Г) Для правильного пізнання , щоб успішно здійснювати індукцію або доведення , людина
тепер має прикладати набагато більше сили, витратити більше праці ніж було зроблено донині
. Також потрібно застосовувати все більше нового, навіть такого, що досі не приходило в
голову жодній людині.
Користуватися такою індукцією слід не тільки для відкриття аксіом, а й для визначення
цілих понять.
Варіант 27
1. Початковим періодом середньовічної філософії була патристика. Ні
2. Ідею надлюдини ввів у філософію Ф.Ніцше. Так
3. Переконання, що людина від природи є егоїстичною істотою, належить Т.Гоббсу. Так
4. Засновником ірраціоналізму вважають О.Конта. Ні
5.Сократ вважав, що всі речі складаються із атомів та порожнечі. Ні
6. Згідно позиції емпіризму основою правильних, надійних знань є: а)досвід;
7. Згідно вченню Платона:в) ідея нематеріальна і осяжна розумом.
8. Хто з даних філософів є відомим діячем епохи Просвітництва: а)Ж.-Ж. Руссо;
9. Філософське обґрунтування ідеї розвитку Г.Гегелем базувалось на тому, що вона: в) подавала

усі процеси дійсності через єдиний усезагальний зв'язок.
10. В середині XIX ст. у європейському світогляді: в) з'явилися ознаки некласичності.
ТЕСТИ В. 1. Теза Рене Декарта "Я мислю, отже я існую", запроваджена ним для пояснення
можливостей людського пізнання, має такий сенс А) шукаючи самоочевидні і вихідні ідеї, що не !
викликають ніякого сумніву, І Декарт подає здатність І людини сумніватися як її І мислення, а від
мислення і переходить до його суб'єкта, і істоти, яка мислить, і вважає, що у сумніві ми знаходимо |
незаперечне положення, від | якого далі зможемо І вибудовувати істинні знання.
2. Характерними парадигамальними особливостями філософського мислення Відродження: Б) всі

якості світу не лише зосереджені в людині, а й через людину виходять у виявлення, усвідомлення,
тому людина постає центром та світу (антропоцентризм); усі явища світу наділені душею, оскільки
саме світова душа постає джерелом життя та активності космосу (панпсихізм); залучення
геометрично-математичного апарату до розв'язання , натурфілософських проблем.
СОКРАТ. Ти можеш уподібнити нашу людську природу у
А) Тіні,як сказано в цьому уривку, це різноманітне начиння,статуї,зображення живих

істот,зроблені з каменю і дерева, які спеціально проносять біля ув’язнених так, щоб їм було це
видно. Ув’язнені швидше всього ніколи такого не бачили,тому щоразу коли біля них це
проносили,вони із захопленням на це все дивились. Хоча це для них була і впевному сенсі
мука,бо невідомо чи взагалі вони колись зможуть побачити чи поласувати таким на свободі.
Б) В уривку сказано, що це кайдани невігластва,звільняючись від цих кайданів,зцілюєшся

від нього. Бо саме ці кайдани не дозволяли людям побачити істину.
В) Я вважаю,що шлях до правильного бачення і розуміння дійсності це коли людина може
вільно рухатись, дивитися ‘‘на світло’’, бо їй не заважають вже жодні кайдани, і згідно
побаченого вже роздумувати, роботи різноманітті висновки про побачене.
Г) Після довгого ув’язнення, коли людина майже не могла рухатись, дивитися на світло, з
самого початку їй би довелось дуже важко через пристосування до нових, кращих умов, через
відкриття нових можливостей, адже в підземеллі з часом привикається до всього, що там
відбувалося і це вже вважалось нормою,таким як має бути, тобто відмінним від того, що люди
мають на свободі.
Варіант 28
1. Теза «Бути - значить бути сприйнятим» належить Дж.Берклі. Так
2. Поняття «діалектики» ввів у філософію Ф.Ніцше. Ні
3. Філософія Платона базується на базових ідеях Арістотеля. Ні
4. Філософія, що захищала християнство від критики з боку античної спільносте, називалася

схоластика. Ні
5.І.Кант був засновником німецької класичної філософії. Так
6. Згідно Аристотелю, до причин виникнення речей належать: А
7. Суперечка середньовічних філософів номіналістів та реалістів стосувалася проблеми: В
8. Хто з даних філософів Нового часу вважав, що існує єдина субстанція Б
9.Три фази розвитку людства (теологічна, метафізична, позитивна) були сформульовані :А
10.Яку з перерахованих рис приписує А.Шопенгауер світовій волі: б)ірраціональна;
ТЕСТИ В. 1. Пантеїзм як філософська позиція, поширена в епоху Відродження та пізніше, була

неприйнятною для християнського світобачення внаслідок того, що: ■
В) це є філософська доктрина, яка стверджує, що Всесвіт є ідентичним з Богом, що Бог присутній

в усіх явищах світу; тобто тут відбувається редукція Бога до природи, до окремих речей, а Всесвіту
до Бога; природний світ, включаючи людину, вважається частиною божества, а тому сам Бог зазнає
усіх змін та пригод, що є характерними для створених речей.
2. Феномен, за Е.Гуссерлем - це:
А) те єдине, що надане нам у досвіді свідомості, те, що нам реально з'являється, єдина форма
виявлення реальності у свідомості та для свідомості; феномен не показує нічого, окрім себе самого, і
не існує окремо речей, а окремо - свідомості.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів: « ..Під субстанцією я розумію те, що існує

саме в собі і уявляється
А) Субстанція-це…(є в уривку)
За концепцією Спінози, субстанція-вчення про загальні засади світу-це надійний фундамент

систематичної філософії, вона є єдиною і всеохоплюючою, яка включає в свій зміст всі можливі
явища дійсності.
Б) Атрибути-це найперші, невід’ємні якості субстанції,а модуси випливають із атрибутів і
являють собою визначення атрибутів
В) Спіноза вважав, що Бог-(виписати з уривка),і що у світобудові Бог і природа є те ж саме,

тобто субстанція водночас є абсолютне мислення і вся реальність. Я не зовсім погоджуюсь з
цим, адже Бог створив природу,то відповідно Він не може бути природою.
Г) Свобода-це така річ, яка виникає сама по собі, бо вона є потрібною завжди, а необхідність-
це річ, яку спеціально створюють в момент гострої потреби. Я вважаю, що субстанції, варто
приписати свободу, так як і атрибутам та модусам, бо вони пов’язані з субстанцією.
Варіант 29
1. Піфагор був засновником діалектики в античній філософії. Ні
2. Некласична філософія вважала, що людина за допомогою розуму не може організувати своє жижя,
оскільки позарозумні чинники життя постають більш потужними Так
3.Істинним, за Р.Декартом, є те знання, яке є чітким, ясним і виразним. Так
4. Рефлексія - це унікальна здатність людської свідомості у процесі сприйняття дійсності сприймати

й саму себе. Так
5. Логічна функція філософії полягає у тому, що вона сприяє формуванню культури людського
мислення. Так
6. Вислів «Людина — це мислячий очерет» належить Б
7. Співставлення філософії Платона та філософії Аристотеля свідчить про те, що: Б
8. В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначалися таким чином: А
9. Теза «Наука сама собі філософія» є характерною: а) для позитивізму;
10. Концепцію суспільної угоди у європейській філософії розробляв: б) Т.Гоббс;
ТЕСТИ В. 1 Деїзм як позиція у філософії Нового часу передбачав: А) визнання того, що Бог створив
світ, матерію та усі речі, вклав у них власні закони, надав їм першого дійового поштовху, а далі вже
не втручається у його функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають характеру при
природної необхідності пізнання якої постає завдання людини
2. Абсолютна ідея, за Г.Ф. Гегелем-це: А) єдина неохоплююча духовна субстанція, єдиний

універсальний чинник усіх форм бутя; світлий розум, єдине рефлективне поле. За своїм змістом,
вона є процессом свого власного розгортання у вигляді послідовного руху, джерелами якого є
боротьба протилежностей
Культура народжується у ту мить, коли з прадушевного стану
а)Згідно міркувань автора даного фрагменту саме «велика душа» рухає процесами творення
культури
Б)Історичний рух кожної культури схожий до існування людини, бо має дитинство юність
зрілість і старість. Також автор говорить,що вона(кожна культура) шукає самореалізації, має
певну мету і ідею після досягнення яких, культура застигає, відмирає і стає цивілізацією.
Такий перебіг подій неминучий для кожної культури
В)На мою думку дане висловлювання автора є правильним,тому я з ним цілком

погоджуюсь. Дійсно,існування кожної культури подібно до існування людини, бо має
дитинство юність зрілість і старість ,оскільки будь-яка культура з чогось починається, далі
набирається сил і досвіду ,ніби в юності, досягає піку розвитку (що притаманно зрілісті) і
потихеньку занепадає,тобто знаходиться в процесі коли нічого нового вона не може вже
додати(старість).
Г)Виходячи з даного фрагменту можна зробити висновок, що вихдна основа розвитку і

існування культури це наявність душі, яка притаманна кожній людині. Адже кожна людина
собою творить культуру,розвиває її,вносить щось нова.людина і є носієм культури саме тому
відповідно до цього фрагменту ми можемо говорити про людську культуру як таку.
Варіант 30
1. Першопочатком світу Геракліт вважав атом. Ні
2. Класична філософія вважала, що людина за допомогою розуму не може організувати сіЬє життя,
оскільки позарозумні чинники життя постають більш потужними. Ні
3. Субстанція, за Спінозою, це все те, що створене людиною. Ні
4. Досвід, за І.Кантом, - це синтез інтелектуальних апріорних форм і даних відчуттів. Так
5. Платон був засновником діалектики в античній філософії. Ні
6. Ф.Бекон, як фундатор новоєвропейської філософії, відстоював позицію: а) раціоналізму;
7. Єдине, вічне, незмінне Платон позначив поняттям: в) ідея.
8. У філософії епохи Відродження «мікрокосмосом» вважали: б) людину;
9. Згідно переконанням діячів Просвітництва, людина формується під вирішальним впливом:: б)

суспільства та кульутри;
10. Теза «Я знаю, що я нічого не знаю, а інші не знають навіть того» належить: б) Сократу;
ТЕСТИ В. 1. Технократизм - це: В) концепції, згідно з якими хід суспільної історії визначається
розвитком науки, техніки та технології. Переможну ходу технічного прогресу вже ніхто і ніколи не
зможе зупинити і техніка в І цілому грає позитивну роль у і розвитку суспільства.
2. Концепція «суспільної угода» Т.Гоббса передбачала: Б) людина за своєю природою ,

егоїстична. Цей егоїзм породжує хаос, оскільки кожен хоче користі для себе. Свою особисту
свободу люди передають державі і, поступаючись і свободою, вводять своє життя у впорядковане
русло, що кладе край хаосу та ворожнечі.
« ...На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої

А) в даному фрагменті автор розуміє засади дійсності метафізично. метафізика розглядала
питання принципи і засади буття, а тут висвітлено саме такі проблеми
Б)Згідно міркувань автора фрагменту, існують такі засади функціонування світу -
світ є живою субстанцією;
мислення є не лише субстанція зовнішніх речей,а й духовного буття ;
пізнання буття неможливе без людини.
Саме ці засади дають змогу істині розвиватися, бути осмисленою і систематичною.

Доказують той факт, що істина є процесом.
відчуттях








Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень

із набутими чуттєвими враженнями
космос


«Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта
описує буття як таке, що перебуває у становленні
Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що
можливе лише за наявності пам`яті, мінливості та змін
історія


Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення

або віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається




















Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах
радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія
єдиного інформаційного поля


Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на

фактах, які людина отримує з чуттєвого досвіду це

Правильна відповідь: вихідне незаперечне положення – підстава для людини постати в
якості суб'єкту


Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на
неї, а вона сама активно діє на нього, отримав назву принципу
Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також
одна із провідних шкіл пізньої античності, називається




Правильна відповідь: тезі про те, що речовина не може зникати безслідно і не може
виникати із нічого;




визначає буття на підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних
наук називається




Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні

вчинки людини.


експериментальних підтвердженнях хімічної неподільності атому
Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного
розуму»:
відчуттях

держава».
Правильно

Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах

радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія єдиного
Правильно
Правильно

. ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним

характер.
a. явища;




Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив
Заратустра»:
В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і
розуму
Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на
природу і в XX ст. набувають планетарних масштабів і часто призводять до руйнування
природного середовища, ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті,
називають

становлення античної філософії, що дослівно перекладається як «філософське
осмислення природи», носить назву
Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід замінити релігією
всезагальної людської любові
експериментальних підтвердженнях хімічної неподільності атому
Філософська дисципліна (дослівний переклад "вчення про суще"), яка вивчає загальні
прояви та закономірності розвитку буття називається
Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати обґрунтування
вихідних ідей християнства
Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним
критерієм моралі виступає чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання
Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в
подальшому дало назву цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст.
Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також
одна із провідних шкіл пізньої античності, називається
Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи
розумного порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»
Провідний напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я),
який займається трактуванням Біблії та священних текстів
Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні
вчинки людини.
Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного
розуму»:
Правильно



Правильно
Відповідь:


Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми утвердився в епоху Нового

часу.


Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію
«ноосфери»:
Інтелектуального оперування предметним змістом свідомості; упорядкований та
усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього
руху результату
Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність
людини.
Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати
значущість земного життя та земних вчинків людини
від пізнання природи до пізнання людини були так звані "платні вчителі
мудрості" або
Правильна відповідь: це загальні уявлення людини про світ, саму себе і своє
місце у цьому світі
Правильна відповідь: звернення думки на саму себе, здатність сприймати та
фіксувати власну внутрішню сутність
Правильна відповідь: з`ясування природи загальних понять та їх
співвідношення з одиничними речами
відсторонення від життєвих благ та задоволень, злиття душі з духовною,
божественною першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого
світі
Питання 24
Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу
Відродження, який передбачає людяність і любов до людини - це принцип
Вчення про категоричний імператив, розроблене І. Кантом, стосується всезагального
закону моральної людської поведінки
філософії Гегель (поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу
і єдність протилежностей носить назву
Філософська дисципліна (дослівний переклад "вчення про суще"), яка вивчає загальні
прояви та закономірності розвитку буття називається
пов`язувалася із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей
до гранично можливого стану повноти та досконалості, називається
Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи
розумного порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»
«Карма» в давньоіндійській філософії – це закон відплати за вчинки людини, закон
причинно-наслідкового зв’язку

2. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії,
яка пов`язувалася із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його
якостей до гранично можливого стану повноти та досконалості, називається (абсолют)
5. Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини,
концентрується навколо неї. (Правильно)
10. Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи
розумного порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення» (логос)
12. Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому
переважно наукове, носить назву (епістемологія)
16. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був
пов'язаний з діяльністю християнських мислителів або так званих «отців» церкви, що
припадає на II–VII ст. (патристика)
17. Один із принципів, який розробив Геракліт, а потім вдосконалив та поклав в основу
своєї філософії Гегель (поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає
боротьбу і єдність протилежностей носить назву (діалектика)
19. З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини.
20. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням
21. В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, запанував
світогляд під назвою (механіцизм)
22. Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію
та патристику (Неправильно)
a. Ф. Ніцше
26. Філософська парадигма, яка в центрі всього ставить Бога носить назву
(теоцентризм)
28. Постмодернізм є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії.
29. Вчення про категоричний імператив, розроблене І. Кантом, стосується
всезагального закону моральної людської поведінки (Правильно)
b. породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції,
традиційні філософські системи;

Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови світу,
яке він визначає як невизначене та безмежне - це
соціальних стосунків, а також визначає певну характеристику внутрішнього світу людини, яка володіє самістю
яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та людини, завдяки
чому їх відрізняють від варварів чи дикунів
До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести теоцентризм та креаціонізм

:Правильно
яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог:
надлюдина

Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в подальшому дало назву
Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона

«Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не




суспільства та людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів
Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які
людина отримує з чуттєвого досвіду це
емпіризм
сцієнтизм






Мова

Абсурд


цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст.
істина
Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи
почуттями, а серцем або так звана «філософія серця» називається



ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником
нірвана

займається трактуванням Біблії та священних текстів:
ясне і корисне, носить назву:
Позитивне

назву:









Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та

екстремальних ситуаціях.
Правильно
лише за наявності пам`яті, мінливості та змін:
Історія



Правильно

Правильно


Правильно
Німецька класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та

рефлексії
Правильно
Ліцей
віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається:
Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов’язаний з

Гуманізм




людину

Правильно



Правильно


Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного
порядку що присутній у Всесвіті називається:
космос
Утопія
Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання,


Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини – це

страждання:
буддизм

Ф. Ніцше



Конфуцій

Сковороді
Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства виший навчальний заклад, який
назвав:
Академія

Неотомізм

світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»:
Логос

релігією, наукою та мистецтвом:
Правильно




апорії


Правильно
Правильно
природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами:

Правильно

тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою та формально-
логічними проблемами

Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна із
провідних шкіл пізньої античності, називається:
Правильно
Правильно

сама активно діє на нього, отримав назву принципу
назву

явища;



емпіризм
онтологія



: етика








монізм;

трипітака
Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному розгортанні і
руху думки від загального до часткового (одиничного)
Академія

любові
Правильно

ноосфера
світі"
Абсурд



Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише
за наявності пам’яті, мінливості та змін
історія

Мислення







Правильно

Правильно

зв’язку
Правильно

Правильно
онтологія


Меонізм

Особа


Соліпсизм
Гедонізм


Правильно


Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і обгрунтування
Індивід
Апейрон


Правильно


Один із принципів, який розробив Г еракліт, а потів вдосконалив і поклав в основу своєї філософії
Гегель, а сьогодні це наука яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей – це діалектика.
Засновником нім. Класичної школи був Кант (ні).
1. Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські

напрями: ірраціоналізм та позитивізм
2. Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу автономного
напряму інтелектуальної діяльності: Правильно
4. Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву:
критичний

:Правильно

8. Найвища, властива тільки людині форма відтворення та перетворення оточуючого світу, яка
володіє здатністю абсолютизації, предметністю та саморефлексією і чий онтологічний статус
визначається як ідеальний, носить назву: свідомість
9. Представники філософської антропології закликали: вивчати людину всебічно, засобами

різних наук
11. Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини:

Правильно
12. До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та педагогіка:

людини, яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен
"померти" Бог: надлюдина
15. Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап
природи», носить назву: Натурфілософія
16. Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід замінити релігією

всезагальної людської любові ’Правильно’.
єдність протилежностей носить назву: діалектика
20. Своїм першопочатковим завданням представники доби Просвітництва вважали: покращення

людини шляхом освіти та виховання
23. Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних

положень із набутими чуттєвими враженнями ’Правильно’.
24. Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та
розумного порядку, що присутній у Всесвіті називається : космос
гранично можливого стану повноти та досконалості, називається: абсолют
26. Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в подальшому дало
назву цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст : екзистенція
27. Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а
вона сама активно діє на нього, отримав назву принципу: активності
29. Франко вважав, що суспільними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що

стимулюються голодом та любов’ю;
32. Основне поняття філософської системи Г. Лейбніца, яким він позначає множинність
першопочатків (першоовснов, одиниць) буття : монада
34. Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах

інформаційного поля ’Неправильно’.
35. «Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого
не бажаєш сам собі

39. Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до західноєвропейських
пізньо-схоластичних курсів, але враховували здобутки новітньої науки ’Правильно’.
40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що
речовина не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;
42. Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів
античних філософів, є: Ізборник Святослава 1073 року

47. Головні течії завершального періоду розвитку античної філософї: Скептицизм, стоїцизм,
епікуреїзм, неоплатонізм;
48. Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально
прийнятне русло називається сублімація
49. Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський,

суспільний, державний», яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну)
сторону розвитку суспільства та людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів
50. Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах,
які людина отримує з чуттєвого досвіду це Емпіризм
51. Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос)
будь-якої речі, яку можна осягнути розумом. : ідея
52. Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в

обслуговуванні потре розвитку науки, мають назву сцієнтизм
53. Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати обґрунтування вихідних
ідей християнства ’Неправильно’.
55. Визначте основні періоди розвитку античної філософії: рання класика (натурфілософія),
висока класика, пізня класика

навколо неї. ’Правильно’.

60. Г.Сковорода вважав, що світобудова складається із: макросвіту, мікросвіту та символічного

світу;
назву цілому філософсько-антропологічному напрямку ХХст. екзистенція
67. Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така

характеристика знань, згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ
істина
першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого нірвана
78. Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними стосувалася: З`ясування природи

загальних понять та їх співвідношення з одиничними речами

83. В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина і духовні
явища. ’Правильно’
84. У ХХ ст. українська філософія розвивалась виключно у межах радянської України:

Правильно
91. Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних,

далеких від життя учень: Неправильно
94. Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335р. До н. е. і отримала
назву: Ліцей
97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує

уявлення або віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше
називається: Реінкарнація
99. Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя
людини та повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву: Гуманізм

науки

філософії

сьогодні позначають iдeaльний науково необгрунтований проект взірцевого суспільного устрою
або концепція «ідеальної держави» - це: Утопія

називається: Схоластика

імператив
збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше
з`являється професійна філософія називаються: братські школи

атрибути




навколо природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами:

149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна із
провідних шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм


155. Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на природу і в
XX ст. набувають планетарних масштабів і часто призводять до руйнування природного
156. Для української філософії була властивою така характеристика: завжди проявляла схильність
до моральних настанов та повчання;

І. Кант
Ніцше

170. Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні прояви та
закономірності розвитку буття називається онтологія

називається схоластика

174. Висунуте М. Коперником положення про те, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце центром
світу називається геліоцентризм
180. Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є: ідея глибинної спорідненості

людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі

188. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства вищий навчальний заклад, який
назвав Академія
"розумної оболонки землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи,
в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку ноосфера
з’являється професійна філософія називаються братські школи

198. У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були: емпіризм та раціоналізм
200. Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес Інтелектуального
оперування предметним змістом свідомості; упорядкований та усвідомлений рух думки через
серію фіксованих пунктів до виправданого змістом цього руху результату мислення


210. Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії0 а за проблематикою  вужчим. Правильно
211. Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям Особа


філософії

унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно
Індивід


234. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру верифікації,
тобто перевірки наукових положень на істинність ’Правильно’.
235. Філософське значення фройдизму визначається тим, що: він вперше визначив зміст і природу
несвідомого у психіці людини та змусив змінити уявлення про людину
знань
240. Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що: вони пропонують відмінні
способи пізнання людини



254. Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання, інформацію,
емоції, почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології – це: пізнання
Правильна



266. Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською цінністю
та мірою відповідальності за наслідки своїх дій ’Правильно’
об'єктом соціальних стосунків, а також визначає певну характеристику внутрішнього світу
людини, яка володіє самістю: особа
унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно:
індивід

5. До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести теоцентризм та креаціонізм :Правильно
6. Свідомість можна вивчати, вимірювати і досліджувати за допомогою фізичних приладів: Неправильно
7. За Р.Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як: вихідне незаперечне
9. Представники філософської антропології закликали: вивчати людину всебічно, засобами різних наук
11. Об‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Правильно
13. В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і дало назву цій школі) характеризує
пройти людина носить назву дао
14. Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної людини, яке
15. Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап становлення античної
філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву: Натурфілософія
людської любові ‟Правильно‟.
21. Поняття «буття» було введено у філософію Аристотелем.‟Неправильно‟.
23. Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із набутими
чуттєвими враженнями ‟Правильно‟.
24. Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку,
що присутній у Всесвіті називається : космос
повноти та досконалості, називається: абсолют
26. Поняття, введене С. К`єркегором для позначення людського існування, що в подальшому дало назву цілому
27. Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона сама
29. Франко вважав, що суспільними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом
та любов‟ю;
34. Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної відмінності між
свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія єдиного інформаційного поля ‟Неправильно‟.
35. «Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не бажаєш сам
собі
36. Парменід вважав першоосновою речей воду ‟Неправильно‟.


схоластичних курсів, але враховували здобутки новітньої науки ‟Правильно‟.
40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що речовина не може
зникати безслідно і не може виникати із нічого;
41. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням ‟Неправильно‟.
42. Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів античних філософів,
є: Ізборник Святослава 1073 року
43. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на експериментальних підтвердженнях
хімічної неподільності атому ‟Неправильно‟.
45. Українська філософія виникає в 7 - на поч.. 6 ст. до н.е. ‟Неправильно‟.
46. Субстанція – це поняття, яке визначало засади буття у філософії Нового часу ‟Правильно‟.
48. Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне русло
називається сублімація
людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів Цивілізація
50. Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які людина
отримує з чуттєвого досвіду це Емпіризм
51. Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос) будь-якої речі,
яку можна осягнути розумом. : ідея
52. Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні потре
розвитку науки, мають назву сцієнтизм
християнства ‟Неправильно‟.
55. Визначте основні періоди розвитку античної філософії: рання класика (натурфілософія), висока класика,
пізня класика
‟Правильно‟.
59. В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначались таким чином: філософія поставала в
ролі прислужниці теології
61. Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається нірваною. Неправильно‟.
62. Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати значущість земного життя та
земних вчинків людини Правильно‟.
63. Одна з форм об`єктивації предметного змісту свідомості, певна знакова система, що виступає способом
формування людської думки та одним із провідних засобів людського спілкування називається Мова
65. У філософії ХХ ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної філософії Неправильно‟.
філософсько-антропологічному напрямку ХХст. екзистенція
67. Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика знань,
згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ істина
68. Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи почуттями, а
серцем або так звана «філософія серця» називається кордоцентризм
69. «Коперніканськтй переворот» здійснений І. Кантом в астрономії. Неправильно‟.
70. Питання про метод істинного пізнання вийшло на провідне місце у філософії Нового часу. Правильно‟.
якого віруючого нірвана
74. Провідний напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який займається
трактуванням Біблії та священних текстів: Екзегетика
75. Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна пізнавати лише спостережуване, ясне і
корисне, носить назву: Позитивне
77. Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить назву:
Eпістемологія

80. Суб‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Неправильно
81. Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта: пізнання здійснюється через чуттєвий
досвід
82. Позиція «імморалізму» була обґрунтована: Ф.Ніцше, який вважав, що життя не підлягає моральним
оцінкам
‟Правильно‟
85. Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці: Неправильно
86. Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та екстремальних
ситуаціях. Правильно
90. Поняття «архе» у давньогрецькій філософії позначає універсальний початок усього сущого: Правильно

93. Німецька класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та рефлексії
Правильно
94. Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335р. До н. е. і отримала назву: Ліцей
95. Антична філософія розпочинається з діяльності давньогрецьких софістів ‟Неправильно‟.
97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або віру в
постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається: Реінкарнація
98. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов‟язаний з діяльністю
християнських мислителів або так званих “отців” церкви, що припадає на II-VII ст: Патристика
101. До основних видів людського пізнання відносять наступні: Наукове, життєво-досвідне, мистецьке,
релігійне, екстрасенсивне
102. Античну натурфілософію можна описати так: Вона висунула низку продуктивних ідей для науки
103. Філософське визначення фройдизму визначається тим, що: Він вперше визначив зміст і природу
несвідомого у психіці людини і змусив змінити уявлення про людину
105. Філософська наука, яка вивчає проблему людини(її походження та сутність) носить назву: Антропологія
106. Суттєвими рисами європейської середньовічної філософії були теоцентризм, креаціонізм та сцієнтизм:
107. Відомий український філософ та письменник П.Куліш є творцем: Так званої “хутірської” філософії
108. Століття Просвітництва в історії Європи – це ХІ ст.‟Неправильно‟
110. Франко вважав. Що суспiльними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом
та любов'ю
112. Дайте визначення поняттю «світогляд»: це загальні уявлення людини про світ саму себе і своє місце у
113. Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку
що присутній у Всесвіті називається: космос
114. Термін що дослівно означає «місце якого не існує» і який вперше використає Т. Мор яким сьогодні
«ідеальної держави» - це: Утопія
115. Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається:
116. Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається категоричний імператив
117. Навчальні заклади в Україні, які виникли в XVI ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження
118. Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини – це страждання:
буддизм
122. Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки людини:
125. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства виший навчальний заклад, який назвав:
Академія
127. Сократ вважав, що істинні знання є єдиною основою моральності. ‟Правильно‟.
128. Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять користь,
називається: Прагматична
129. В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про: субстанцію, її модуси та атрибути
130. Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного порядку світу,
який також перекладається як «слово» чи «вчення»: Логос
131. Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з міфологією, релігією,
наукою та мистецтвом: Правильно
132. Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені християнською патристикою,
називається: екзегетика
134. Парадоксальні міркування (головоломки) на тему руху та множинності, автором яких є давньогрецький
філософ Зенон (елейська школа): апорії
135. У пізній античні філософії була запроваджена ідея: автономії людського духу щодо обставин життя
136. Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей, називається:

‟Неправильно‟.
139. «Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта описує буття як таке, що
перебуває у становленні ‟Правильно‟.
141. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях:
Правильно
142. Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять, навколо природи
яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами: унверсалії
147. Схоластика – це: тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою
та формально-логічними проблемами
148. Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке визначає буття на
підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається: наукова картина
світу
149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна із провідних
шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм
152. Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та патристику:
153. В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і розуму Неправильно
154. До основних видів людського пізнання відносять наступні: наукове, життєво-досвідне, мистецьке,
155. Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на природу і в XX ст.
загрозу саме людське існування на планеті, називають: глобальними
156. Для української філософії була властивою така характеристика: завжди проявляла схильність до
моральних настанов та повчання;
157. Креаціонізм - позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці. Неправильно
160. Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію «ноосфери»: В. Вернадський
161. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного розуму» : І. Кант
162. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив Заратустра»: Ф. Ніцше
165. Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу. ‟Неправильно‟.
166. В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії. ‟Правильно‟.
167. Об‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини ‟Правильно‟.
169. Напрямок в теорії пізнання Нового часу, який визнає чуттєвий досвід людини надійним джерелом знання
емпіризм
172. Патристика є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії ‟Неправильно‟
173. Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має синкретичний характер.
174. Висунуте М. Коперником положення про те, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце центром світу
називається геліоцентризм
176. С.К`єркегор бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що: людина ретельно виконує правила
моралі;
180. Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є: ідея глибинної спорідненості людини із
природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі

183. Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості, яка означає: звернення думки на саму себе,
здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню сутність
186. Ідею надлюдини та «смерті» Бога розробляв німецький філософ Ф. Ніцше ‟Правильно‟.
187. Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному розгортанні і руху
думки від загального до часткового (одиничного): дедуктивний
188. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства вищий навчальний заклад, який назвав
Академія
190. Л. Файєрбах вважав, що релігію божественного об‟явлення слід змінити релігією всезагальної людської
любові Правильно
191. С.К‟єркегон бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що: людина ретельно виконує правила
моралі
192. Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної оболонки
діяльність стає визначальним фактором розвитку ноосфера
193. Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісенітницю", А. Камю перетворив на фундаментальне
світі" Абсурд
195. Навчальні заклади в Україні, які виникли в ХVІ ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження
православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з‟являється професійна
філософія називаються братські школи
196. Термін пов‟язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний,

людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів цивілізація
197. Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і надійним критерієм
будь-якого пізнання раціоналізм
199. Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише за
наявності пам‟яті, мінливості та змін історія
200. Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес Інтелектуального оперування
предметним змістом свідомості; упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пунктів
до виправданого змістом цього руху результату мислення
203. Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці. Неправильно
204. Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, який протистоїть
егоїзму, це - : альтруїзм
205. На відміну від західної цивілізації, східна характеризується: відданістю традиціям, колективізмом
206. Які з перерахованих нижче шкіл можна зачислити до провідних в період пізньої античної філософії:
208. С К‟єркегор постав одним із перших представників некласичної філософії Правильно
209. «Карма» в давньоіндійській філософії  це закон відплати за вчинки людини, закон причино-наслідкового
зв‟язку Правильно
211. Людина, що постає суб‟єктом і об‟єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям Особа
212. Твір, в якому Г. Гегель викладає основні ідеї своєї філософської системи, це «Феноменологія духу»
214. Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати Викладачів братських шкіл
215. Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний момент є у моїх
відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву Соліпсизм
216. Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним критерієм моралі виступає
чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання Гедонізм
217. Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у розвиток Наукової філософії
218. Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному
Правильно
221. Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і обгрунтування
основ християнського віровчення носить назву Апологетика
223. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві повторні, унікальні
природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно Індивід
224. Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови
світу, яке він визначає як невизначене та безмежне – це Апейрон
225. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у першій третині XX ст. розробляв процедуру: Верифікації, тобто
227. Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який здійснюється шляхом виведення загальних
висновків із одиничних тверджень (фактів) Індуктивний
228. Позиція імморалізму була обгрунтована: С. Ф.Ніцще, який вважав, що життя не підлягає моральним
оцінкам

спеціалізованість.‟Правильно‟.
232. Поняття «буття» ввів в науковий та філософський обіг Софокл ‟Неправильно‟
233. До основних форм раціонального пізнання належать уявлення. ‟Неправильно‟.
234. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру верифікації, тобто
перевірки наукових положень на істинність ‟Правильно‟.
235. Філософське значення фройдизму визначається тим, що: він вперше визначив зміст і природу несвідомого
у психіці людини та змусив змінити уявлення про людину
236. Німецька класична філософія: запровадила принципи активності, розвитку та системності знань
237. Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають. ‟Неправильно‟.
239. В епоху Нового часу у зв‟язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, : механіцизм
242. В. Вернадський вважав, що моральна відповідальність для вченого має особливе та першопочаткове значення
та розробляв теорію «ноосфери» ‟Правильно‟
243. Першими, хто в античності здійснили повернення філософської проблематики від пізнання природи
до пізнання людини були так звані "платні вчителі мудрості" або софісти
чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання: гедонізм
246. А. Шопенгауер вважав, що правильне розуміння сутності людини дозволяє сприймати життя оптимістично
247. Проявами свідомості вважається небіологічний тип поведінки людини. ‟Правильно‟.
248. Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження, який передбачає
людяність і любов до людини - це принцип: гуманізму
людської поведінки ‟Правильно‟.
251. Філософію відрізняє від міфології те, що її розробляють академічні заклади ‟Неправильно‟.
252. Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського мислення, авторство якої приписують
Аристотелю, називається: логіка
253. «Карма» в давньоіндійській філософії – це закон відплати за вчинки людини, закон причинно-наслідкового
зв‟язку ‟Правильно‟.
254. Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання, інформацію, емоції,
почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології – це: пізнання
255. Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження ‟Неправильно‟.
256. За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань, вірувань, цінностей, ідеалів Правильна

262. «Примари Театру» визначені Ф. Беконом: породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні
традиції, традиційні філософські системи;
263. Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у подальшому
не втручається у його процеси, називається: деїзм
наявності пам`яті, мінливості та змін: історія
266. Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською цінністю та мірою
відповідальності за наслідки своїх дій ‟Правильно‟
267. Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та об'єктом
самістю: особа
268. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні, унікальні
природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно: індивід
269. Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову конкретних наук.
К‟єркегор постав одним з перших представників некласичної філософії (Так)
1. Поняття введене К„єркегором для позначення людського існування – екзистенція Фундаторами некласичної
європейської філософії були такі філософські напрями: ірраціоналізм та позитивізм
5. До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести теоцентризм та креаціонізм :Правильно
6. Свідомість можна вивчати, вимірювати і досліджувати за допомогою фізичних приладів: Неправильно
7. За Р.Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як: вихідне незаперечне
9. Представники філософської антропології закликали: вивчати людину всебічно, засобами різних наук
11. Об‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Правильно
13. В одній з провідних шкіл давньокитайської філософії дане поняття (яке і дало назву цій школі) характеризує
пройти людина носить назву дао
14. Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної людини, яке
15. Напрямок філософії, предметом дослідження якого є природа, а також це перший етап становлення античної
філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву: Натурфілософія
людської любові ‟Правильно‟.
21. Поняття «буття» було введено у філософію Аристотелем.‟Неправильно‟.
23. Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із набутими
чуттєвими враженнями ‟Правильно‟.
24. Одне з понять, яке вводить Піфагор, для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку,
що присутній у Всесвіті називається : космос
повноти та досконалості, називається: абсолют
27. Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона сама
29. Франко вважав, що суспільними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом
та любов‟ю;
34. Філософська концепція походження свідомості, що наголошує на моментах радикальної відмінності між
свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, це теорія єдиного інформаційного поля ‟Неправильно‟.
35. «Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не бажаєш сам
собі
36. Парменід вважав першоосновою речей воду ‟Неправильно‟.


схоластичних курсів, але враховували здобутки новітньої науки ‟Правильно‟.
40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що речовина не може
зникати безслідно і не може виникати із нічого;
41. Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням ‟Неправильно‟.
42. Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів античних філософів,
є: Ізборник Святослава 1073 року
43. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на експериментальних підтвердженнях
хімічної неподільності атому ‟Неправильно‟.
45. Українська філософія виникає в 7 - на поч.. 6 ст. до н.е. ‟Неправильно‟.
46. Субстанція – це поняття, яке визначало засади буття у філософії Нового часу ‟Правильно‟.
48. Поняття, введене З.Фройдом, для позначення переведення енергії несвідомого в соціально прийнятне русло
називається сублімація

людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів Цивілізація
50. Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які людина
отримує з чуттєвого досвіду це Емпіризм
51. Центральне поняття філософії Платона, яке позначає внутрішню та незмінну сутність (ейдос) будь-якої речі,
яку можна осягнути розумом. : ідея
52. Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні потре
розвитку науки, мають назву сцієнтизм
християнства ‟Неправильно‟.
55. Визначте основні періоди розвитку античної філософії: рання класика (натурфілософія), висока класика,
пізня класика
61. Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається нірваною. Неправильно‟.
62. Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати значущість земного життя та
земних вчинків людини Правильно‟.
63. Одна з форм об`єктивації предметного змісту свідомості, певна знакова система, що виступає способом
формування людської думки та одним із провідних засобів людського спілкування називається Мова
65. У філософії ХХ ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної філософії Неправильно‟.
філософсько-антропологічному напрямку ХХст. екзистенція
67. Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика знань,
згідно із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ істина
68. Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи почуттями, а
серцем або так звана «філософія серця» називається кордоцентризм
69. «Коперніканськтй переворот» здійснений І. Кантом в астрономії. Неправильно‟.
70. Питання про метод істинного пізнання вийшло на провідне місце у філософії Нового часу. Правильно‟.
якого віруючого нірвана
74. Провідний напрямок філософії Середньовіччя (а сьогодні один із напрямків богослов`я), який займається
трактуванням Біблії та священних текстів: Екзегетика
75. Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна пізнавати лише спостережуване, ясне і
корисне, носить назву: Позитивне
77. Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить назву:
Eпістемологія

80. Суб‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Неправильно
81. Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта: пізнання здійснюється через чуттєвий
досвід
82. Позиція «імморалізму» була обґрунтована: Ф.Ніцше, який вважав, що життя не підлягає моральним
оцінкам
‟Правильно‟
85. Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці: Неправильно
86. Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та екстремальних
ситуаціях. Правильно
90. Поняття «архе» у давньогрецькій філософії позначає універсальний початок усього сущого: Правильно

93. Німецька класична філософія збагатила науку принципами активності, розвитку, системності та рефлексії
Правильно
94. Давньогрецька філософська школа, яка була заснована Аристотелем в 335р. До н. е. і отримала назву: Ліцей
95. Антична філософія розпочинається з діяльності давньогрецьких софістів ‟Неправильно‟.
97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або віру в
постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається: Реінкарнація
98. Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов‟язаний з діяльністю
християнських мислителів або так званих “отців” церкви, що припадає на II-VII ст: Патристика
101. До основних видів людського пізнання відносять наступні: Наукове, життєво-досвідне, мистецьке,
102. Античну натурфілософію можна описати так: Вона висунула низку продуктивних ідей для науки
103. Філософське визначення фройдизму визначається тим, що: Він вперше визначив зміст і природу
несвідомого у психіці людини і змусив змінити уявлення про людину
105. Філософська наука, яка вивчає проблему людини(її походження та сутність) носить назву: Антропологія
106. Суттєвими рисами європейської середньовічної філософії були теоцентризм, креаціонізм та сцієнтизм:
107. Відомий український філософ та письменник П.Куліш є творцем: Так званої “хутірської” філософії
108. Століття Просвітництва в історії Європи – це ХІ ст.‟Неправильно‟
110. Франко вважав. Що суспiльними процесами рухає: наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом
та любов'ю
112. Дайте визначення поняттю «світогляд»: це загальні уявлення людини про світ саму себе і своє місце у
113. Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку
що присутній у Всесвіті називається: космос
114. Термін що дослівно означає «місце якого не існує» і який вперше використає Т. Мор яким сьогодні
«ідеальної держави» - це: Утопія
115. Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається:
116. Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається категоричний імператив
117. Навчальні заклади в Україні, які виникли в XVI ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження
118. Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини – це страждання:
буддизм
122. Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки людини:
125. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства виший навчальний заклад, який назвав:
Академія
127. Сократ вважав, що істинні знання є єдиною основою моральності. ‟Правильно‟.
128. Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять користь,
називається: Прагматична
129. В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про: субстанцію, її модуси та атрибути
130. Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного порядку світу,
який також перекладається як «слово» чи «вчення»: Логос
131. Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з міфологією, релігією,
наукою та мистецтвом: Правильно
132. Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені християнською патристикою,
називається: екзегетика
134. Парадоксальні міркування (головоломки) на тему руху та множинності, автором яких є давньогрецький
філософ Зенон (елейська школа): апорії
135. У пізній античні філософії була запроваджена ідея: автономії людського духу щодо обставин життя
136. Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей, називається:

139. «Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта описує буття як таке, що
перебуває у становленні ‟Правильно‟.
141. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу немає нічого в інтелекті, чого не було б у відчуттях:
Правильно
142. Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять, навколо природи
яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами: унверсалії
147. Схоластика – це: тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою
та формально-логічними проблемами
148. Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке визначає буття на
підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається: наукова картина
світу
149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна із провідних
шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм
152. Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну, римську філософію та патристику:
153. В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і розуму Неправильно
154. До основних видів людського пізнання відносять наступні: наукове, життєво-досвідне, мистецьке,
155. Проблеми, які виникають через суттєве зростання можливостей людського впливу на природу і в XX ст.
загрозу саме людське існування на планеті, називають: глобальними
156. Для української філософії була властивою така характеристика: завжди проявляла схильність до
моральних настанов та повчання;
157. Креаціонізм - позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці. Неправильно
160. Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію «ноосфери»: В. Вернадський
161. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного розуму» : І. Кант
162. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив Заратустра»: Ф. Ніцше
165. Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу. ‟Неправильно‟.
166. В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії. ‟Правильно‟.
167. Об‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини ‟Правильно‟.
169. Напрямок в теорії пізнання Нового часу, який визнає чуттєвий досвід людини надійним джерелом знання
емпіризм
172. Патристика є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної філософії ‟Неправильно‟
173. Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має синкретичний характер.
174. Висунуте М. Коперником положення про те, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце центром світу
називається геліоцентризм
176. С.К`єркегор бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що: людина ретельно виконує правила
моралі;

180. Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є: ідея глибинної спорідненості людини із
природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі

183. Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості, яка означає: звернення думки на саму себе,
здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню сутність
186. Ідею надлюдини та «смерті» Бога розробляв німецький філософ Ф. Ніцше ‟Правильно‟.
187. Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному розгортанні і руху
думки від загального до часткового (одиничного): дедуктивний
188. Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах перший в історії людства вищий навчальний заклад, який назвав
Академія
190. Л. Файєрбах вважав, що релігію божественного об‟явлення слід змінити релігією всезагальної людської
любові Правильно
191. С.К‟єркегон бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що: людина ретельно виконує правила
моралі
192. Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної оболонки
діяльність стає визначальним фактором розвитку ноосфера
193. Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісенітницю", А. Камю перетворив на фундаментальне
світі" Абсурд
195. Навчальні заклади в Україні, які виникли в ХVІ ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження
православних засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з‟являється професійна
філософія називаються братські школи
196. Термін пов‟язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний,

людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів цивілізація
197. Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і надійним критерієм
будь-якого пізнання раціоналізм
наявності пам‟яті, мінливості та змін історія
200. Як називається основний компонент свідомості (її "ядро"), що позначає процес Інтелектуального оперування
до виправданого змістом цього руху результату мислення

203. Креаціонізм – позиція щодо походження людини внаслідок оволодіння знаряддями праці. Неправильно
204. Моральний принцип, що полягає в безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, який протистоїть
егоїзму, це - : альтруїзм
205. На відміну від західної цивілізації, східна характеризується: відданістю традиціям, колективізмом
206. Які з перерахованих нижче шкіл можна зачислити до провідних в період пізньої античної філософії:
208. С К‟єркегор постав одним із перших представників некласичної філософії Правильно
209. «Карма» в давньоіндійській філософії  це закон відплати за вчинки людини, закон причино-наслідкового
зв‟язку Правильно
211. Людина, що постає суб‟єктом і об‟єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям Особа
212. Твір, в якому Г. Гегель викладає основні ідеї своєї філософської системи, це «Феноменологія духу»
214. Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати Викладачів братських шкіл
215. Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний момент є у моїх
відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву Соліпсизм
чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання Гедонізм
217. Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у розвиток Наукової філософії
218. Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному, соціальному, культурному
Правильно
221. Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і обгрунтування
основ християнського віровчення носить назву Апологетика
223. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві повторні, унікальні
природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно Індивід
224. Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови
світу, яке він визначає як невизначене та безмежне – це Апейрон
225. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у першій третині XX ст. розробляв процедуру: Верифікації, тобто
227. Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який здійснюється шляхом виведення загальних
висновків із одиничних тверджень (фактів) Індуктивний
228. Позиція імморалізму була обгрунтована: С. Ф.Ніцще, який вважав, що життя не підлягає моральним
оцінкам

спеціалізованість.‟Правильно‟.
232. Поняття «буття» ввів в науковий та філософський обіг Софокл ‟Неправильно‟
233. До основних форм раціонального пізнання належать уявлення. ‟Неправильно‟.
234. Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв процедуру верифікації, тобто
перевірки наукових положень на істинність ‟Правильно‟.
235. Філософське значення фройдизму визначається тим, що: він вперше визначив зміст і природу несвідомого
у психіці людини та змусив змінити уявлення про людину
236. Німецька класична філософія: запровадила принципи активності, розвитку та системності знань
237. Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають. ‟Неправильно‟.
239. В епоху Нового часу у зв‟язку із тріумфом класичної механіки Ньютона, : механіцизм
242. В. Вернадський вважав, що моральна відповідальність для вченого має особливе та першопочаткове значення
та розробляв теорію «ноосфери» ‟Правильно‟
243. Першими, хто в античності здійснили повернення філософської проблематики від пізнання природи
до пізнання людини були так звані "платні вчителі мудрості" або софісти
чуттєва насолода (задоволення) або уникнення страждання: гедонізм
246. А. Шопенгауер вважав, що правильне розуміння сутності людини дозволяє сприймати життя оптимістично
247. Проявами свідомості вважається небіологічний тип поведінки людини. ‟Правильно‟.
248. Основний принцип, який пропагувався в конфуціанстві і став ключовим в добу Відродження, який передбачає
людяність і любов до людини - це принцип: гуманізму
людської поведінки ‟Правильно‟.
251. Філософію відрізняє від міфології те, що її розробляють академічні заклади ‟Неправильно‟.
252. Філософська дисципліна, яка вивчає правила і форми людського мислення, авторство якої приписують
Аристотелю, називається: логіка
253. «Карма» в давньоіндійській філософії – це закон відплати за вчинки людини, закон причинно-наслідкового
зв‟язку ‟Правильно‟.
254. Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання, інформацію, емоції,
почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології – це: пізнання
255. Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху Відродження ‟Неправильно‟.
256. За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань, вірувань, цінностей, ідеалів Правильна

262. «Примари Театру» визначені Ф. Беконом: породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні
традиції, традиційні філософські системи;
263. Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у подальшому
не втручається у його процеси, називається: деїзм
наявності пам`яті, мінливості та змін: історія
266. Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською цінністю та мірою
відповідальності за наслідки своїх дій ‟Правильно‟
267. Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та об'єктом
самістю: особа
268. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні, унікальні
природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно: індивід
269. Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову конкретних наук.
Поняття введене К„єркегором для позначення людського існування – екзистенція
Питання 1
Відповіді ще не було
Макс. оцінка до 1,00

Правильно
Питання 2
онтологія
Відповідь:
Питання 3
кореспондентська (відповіднісна)
Відповідь:
Питання 4
особистість
Відповідь:
Питання 5

a. тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою та формально-логічними
проблемами;
b. теорія та практика, що дає змогу злитися з Богом;
c. культова діяльність в християнстві.
d. вчення про виправдання єдиною вірою;
e. філософія, що заперечує роль розуму в осягненні сутності Бога;
Питання 6

a. матеріалізм.
b. дуалізм;
c. плюралізм;
d. монізм;
e. механіцизм;
Питання 7
філософія (не впевнена)
Відповідь:
Питання 8

Правильно
Питання 9
назвав
академія
Відповідь:
Питання 10

Правильно
Питання 11

Правильно
Питання 12
реінкарнація
Відповідь:
Питання 13

Правильно
Питання 14

Правильно
Питання 15
Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини - це

a. даосизм
b. конфуціанство
c. легізм
d. буддизм
e. натуралізм
Питання 16
«Примари Театру» визначені Ф. Беконом:

a. пов’язані із захопленням акторською професійною діяльністю.
b. проникають у пізнання разом зі словами та іменами, породжуються спілкуванням людей і зумовлені
вживанням застарілих понять, суджень, слів.
c. пов’язані з рівнем освіченості людини;
d. породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські
системи;
e. пов’язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини, укорінені в самій людській
природі.
Питання 17
Відповідь:
Питання 18

a. неопозитивізм
b. суфізм
c. постмодернізм
d. мусульманський фундаменталізм
e. неотомізм
Питання 19
Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий внесок у розвиток:

a. неотомізму.
b. української філософії;
c. екзистенціалізму;
d. філософської антропології;
e. наукової філософії;
Питання 20
істина
Відповідь:
Питання 21

a. це одна з основних філософських дисциплін, яка вивчає проблему людини
b. це об`єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від людини
c. це найвищі досягнення сучасної науки і техніки
d. це загальні уявлення людини про світ, саму себе і своє місце у цьому світі
e. це поняття характеризує і відображає релігійні вірування людини
Питання 22
Правильно
Питання 23
апорії
Відповідь:
Питання 24

a. вона була наївною і безплідною
b. вона була науковою
c. вона заклала засади сучасної науки
d. вона була релігійною
e. вона висунула низку продуктивних для науки ідей
Питання 25
Правильно
Питання 26
Відповідь:
Питання 27

a. К. Маркса.
b. З. Фрейда;
c. Ф. Ніцше;
d. Г. Сковороди;
e. А. Шопенгауера;
Питання 28

Правильно
Питання 29
«Воно» у психоаналізі З. Фрейда належить до:

a. соціальної сфери;
b. моральної сфери.
c. сфери несвідомого;
d. сфери трас персонального
e. сфери свідомого;
Питання 30

Правильно
Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські напрями: ірраціоналізм та позитивізм
Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу автономного напряму інтелектуальної
діяльності: Правильно
За Р.Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як: вихідне незаперечне положення –
підстава для людини постати в якості суб'єкту
здатністю абсолютизації, предметністю та саморефлексією і чий онтологічний статус визначається як ідеальний,
носить назву: свідомість
Об‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини: Правильно
Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної людини, яке він
протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог: надлюдина
філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить назву:
(поєднавши її з логікою); а сьогодні - наука (вчення), яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей носить назву:
діалектика
Своїм першопочатковим завданням представники доби Просвітництва вважали: покращення людини шляхом
освіти та виховання
Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона сама активно діє
на нього, отримав назву принципу: активності
Основне поняття філософської системи Г. Лейбніца, яким він позначає множинність першопочатків (першоовснов,
одиниць) буття : монада
«Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не бажаєш сам собі
Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до західноєвропейських пізньо-схоластичних курсів,

але враховували здобутки новітньої науки
Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний, державний», яким
найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та людини, завдяки чому їх
відрізняють від варварів чи дикунів
Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які людина отримує з
чуттєвого досвіду це
емпіризм
Напрями філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні потре розвитку
науки, мають назву
сцієнтизм
Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати обґрунтування вихідних ідей християнства

Неправильно‟.
Гуманісти доби Відродження наполягали на тому, що філософія має захищати значущість земного життя та земних
вчинків людини
Правильно‟.
Одна з форм об`єктивації предметного змісту свідомості, певна знакова система, що виступає способом формування
людської думки та одним із провідних засобів людського спілкування називається
Мова
Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісетницю", А. Камю перетворив на фундаментальне поняття своєї
філософської системи, для характеристики "метафізичного стану людського перебування у світі"
Абсурд
Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика знань, згідно із
якою знання повністю співпадають із реальним станом справ
істина
Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи почуттями, а серцем або
так звана «філософія серця» називається
Правильно‟.
ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі
У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке асоціюється із зупинкою кола
постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від життєвих благ та задоволень, злиття душі
з духовною, божественною першоосновою світу і є кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого
нірвана
корисне, носить назву:
Позитивне
Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове, носить назву:
Суб‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини:
Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та екстремальних ситуаціях.
Правильно
Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише за наявності
пам`яті, мінливості та змін:
Історія
Правильно
Правильно
Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких від життя учень:
Правильно
Правильно
Ліцей
Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення або віру в постійне
переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається:
Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов‟язаний з діяльністю
Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя людини та повернути
людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву:
Гуманізм

Він вперше визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини і змусив змінити уявлення про людину
Правильно
Правильно
Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного порядку що
присутній у Всесвіті називається:
космос
Термін що дослівно означає «місце якого не існує» і який вперше використає Т. Мор яким сьогодні позначають
iдeaльний науково необгрунтований проект взірцевого суспільного устрою або концепція «ідеальної держави» - це:
Утопія
Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається:
Навчальні заклади в Україні, які виникли в XVI ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження православних
засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з`являється професійна філософія називаються:
Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини – це страждання:
буддизм
Ф. Ніцше
Конфуцій
Сковороді
Академія

Неотомізм
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять користь, називається:
Термін, вперше введений Гераклітом, для позначення єдиного світового закону чи розумного порядку світу, який
також перекладається як «слово» чи «вчення»:
Логос
Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з міфологією, релігією, наукою
та мистецтвом:
Правильно
Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені християнською патристикою, називається:
Парадоксальні міркування (головоломки) на тему руху та множинності, автором яких є давньогрецький філософ
Зенон (елейська школа):
апорії

Правильно
Правильно
Термін схоластичної філософії, який використовувався для позначення загальних понять, навколо природи яких
розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами:
Правильно
тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою та формально-логічними

проблемами
Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке визначає буття на підставі
основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається:
Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також одна із провідних шкіл
пізньої античності, називається:
Правильно
Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого самовизначення:
Правильно

Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а вона сама активно діє
на нього, отримав назву принципу

явища;


Об‟єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини

емпіризм
Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні прояви та закономірності
розвитку буття називається
онтологія
Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у питаннях богопізнання, називається


‟Неправильно‟
Висунуте М. Коперником положення про те, що доцільніше вважати не Землю, а Сонце центром світу називається
: етика





ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної долі



монізм;

трипітака

Академія
Л. Файєрбах вважав, що релігію божественного об‟явлення слід змінити релігією всезагальної людської любові
Правильно
С.К‟єркегон бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що:

ноосфера
Дане поняття, яке дослівно означає "безглуздя та нісенітницю", А. Камю перетворив на фундаментальне поняття своєї
філософської системи, для характеристики "метафізичного стану людського перебування у світі"
Абсурд
Навчальні заклади в Україні, які виникли в ХVІ ст. при церквах чи монастирях, з метою збереження православних
засад життя та протидії католицькій експансії та в яких вперше з‟являється професійна філософія називаються
Термін пов‟язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний, державний», яким
найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та людини, завдяки чому їх
відрізняють від варварів чи дикунів
Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і надійним критерієм будь-якого
пізнання
Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише за наявності
пам‟яті, мінливості та змін
історія
мислення
Суб‟єкт пізнання  це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини.
Правильно
С К‟єркегор постав одним із перших представників некласичної філософії
Правильно
«Карма» в давньоіндійській філософії  це закон відплати за вчинки людини, закон причино-наслідкового зв‟язку
Правильно
Правильно
Філософська дисципліна (дослівний переклад "вчення про суще"), яка визначає загальні прояви та закономірності
розвитку буття називається
онтологія
Меонізм
Людина, що постає суб‟єктом і об‟єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям
Особа
Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний момент є у моїх відчуттях, а
тому реально існую лише я один, отримала назву
Соліпсизм
Філософсько-етичне вчення, за яким найвищим благом, метою життя та ціннісним критерієм моралі виступає чуттєва
насолода (задоволення) або уникнення страждання
Гедонізм
Правильно
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і обгрунтування основ
Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві повторні, унікальні природні та
Індивід
Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови світу, яке він
визначає як невизначене та безмежне – це
Апейрон
Правильно
Поняття введене К„єркегором для позначення людського існування – екзистенція

З„ясування загальних понять та їх співвідношення з одиничними речами.
Один із принципів, який розробив Г еракліт, а потів вдосконалив і поклав в основу своєї філософії Гегель, а
сьогодні це наука яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей – це діалектика.

космос

історія
Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика знань, згідно
із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ


назву











Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах, які
людина отримує з чуттєвого досвіду це


характер.
провідних шкіл пізньої античності, називається









Основне поняття ніцшеанської філософії, яке позначає кінцеву мету прагнень і розвитку кожної
Бог











благ та задоволень, злиття душі з духовною, божественною
Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого самовизначення.
Правильно

Правильно

Правильно
долі

a. явища;





набувають планетарних масштабів і часто призводять до руйнування природного середовища,
ставлячи під загрозу саме людське існування на планеті, називають













провідних шкіл пізньої античності, називається
Правильна відповідь: він вперше визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив
змінити уявлення про людину




Правильно
назву

Правильна відповідь: він вперше визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив



Правильно
Відповідь:















Розділ філософії (пов`язаний з гносеологією), який вивчає знання, при чому переважно наукове,




явища.

речами


У філософії буддизму дане поняття характеризує стан спокою, повне блаженство, яке асоціюється
із зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від
життєвих благ та задоволень, злиття душі з духовною, божественною першоосновою світу і є
кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого













назву








Питання 24







природи яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами









назву










Процес взаємодії свідомості та дійсності, в результаті якого людина отримує знання, інформацію,
емоції, почуття, досвід і т.д., який є предметом дослідження гносеології - це








будь-якого віруючого (нірвана)

діяльністю християнських мислителів або так званих «отців» церкви, що припадає на II–VII ст. (патристика)
носить назву (діалектика)
a. Ф. Ніцше

системи;
Правильна відповідь: ідея глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником власної
долі
Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у подальшому не втручається у
його процеси, називається
Поняття, яке вводить український філософ та науковець В. Вернадський для позначення "розумної оболонки землі" (або сфери
розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним
фактором розвитку
Поняття, яке вводить Анаксімандр (представник античної натурфілософії), для позначення першооснови світу, яке він визначає
як невизначене та безмежне - це
Поняття, яке позначає собою певну хронологію подій та їх свідому фіксацію людиною, що можливе лише за наявності пам`яті,
мінливості та змін
Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що буття постає вищою людською цінністю та мірою відповідальності за
наслідки своїх дій
Дане поняття характеризує певні реальні якості людського індивіда, який постає суб'єктом та об'єктом соціальних стосунків, а
також визначає певну характеристику внутрішнього світу людини, яка володіє самістю
Один із провідних методів пізнання у філософії Нового часу, який полягає у послідовному розгортанні і руху думки від
загального до часткового (одиничного)
Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві неповторні, унікальні природні та соціальні
якості і який відрізняється від усіх інших перш за все тілесно
Термін, пов'язаний з поняттям культури, що дослівно перекладається як «громадський, суспільний, державний», яким
найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства та людини, завдяки чому їх відрізняють
від варварів чи дикунів
Питання 1
Правильно
Питання 2
онтологія
Відповідь:
Питання 3
кореспондентська (відповіднісна)
Відповідь:
Питання 4
особистість
Відповідь:
Питання 5

a. тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою та формально-логічними
проблемами;
b. теорія та практика, що дає змогу злитися з Богом;
c. культова діяльність в християнстві.
d. вчення про виправдання єдиною вірою;
e. філософія, що заперечує роль розуму в осягненні сутності Бога;
Питання 6

a. матеріалізм.
b. дуалізм;
c. плюралізм;
d. монізм;
e. механіцизм;
Питання 7
філософія (не впевнена)
Відповідь:
Питання 8

Правильно
Питання 9
назвав
академія
Відповідь:
Питання 10

Правильно
Питання 11

Правильно
Питання 12
реінкарнація
Відповідь:
Питання 13

Правильно
Питання 14

Правильно
Питання 15

a. даосизм
b. конфуціанство
c. легізм
d. буддизм
e. натуралізм
Питання 16
«Примари Театру» визначені Ф. Беконом:

a. пов’язані із захопленням акторською професійною діяльністю.
b. проникають у пізнання разом зі словами та іменами, породжуються спілкуванням людей і зумовлені
вживанням застарілих понять, суджень, слів.
c. пов’язані з рівнем освіченості людини;
d. породжуються сліпою вірою людей в авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські
системи;
e. пов’язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини, укорінені в самій людській
природі.
Питання 17
Відповідь:
Питання 18

a. неопозитивізм
b. суфізм
c. постмодернізм
d. мусульманський фундаменталізм
e. неотомізм
Питання 19

a. неотомізму.
b. української філософії;
c. екзистенціалізму;
d. філософської антропології;
e. наукової філософії;
Питання 20
істина
Відповідь:
Питання 21

a. це одна з основних філософських дисциплін, яка вивчає проблему людини
b. це об`єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від людини
c. це найвищі досягнення сучасної науки і техніки
d. це загальні уявлення людини про світ, саму себе і своє місце у цьому світі
e. це поняття характеризує і відображає релігійні вірування людини
Питання 22
Правильно
Питання 23
апорії
Відповідь:
Питання 24

a. вона була наївною і безплідною
b. вона була науковою
c. вона заклала засади сучасної науки
d. вона була релігійною
e. вона висунула низку продуктивних для науки ідей
Питання 25
Правильно
Питання 26
Відповідь:
Питання 27

a. К. Маркса.
b. З. Фрейда;
c. Ф. Ніцше;
d. Г. Сковороди;
e. А. Шопенгауера;
Питання 28

Правильно
Питання 29
«Воно» у психоаналізі З. Фрейда належить до:

a. соціальної сфери;
b. моральної сфери.
c. сфери несвідомого;
d. сфери трас персонального
e. сфери свідомого;
Питання 30

Правильно
Питання 1

a. конфуціанство
b. даосизм
c. легізм
d. натуралізм
e. буддизм
Питання 2

a. клімат та географічне середовище;
b. волевиявлення людей;
c. наука і технічні винаходи, що стимулюються голодом та любов’ю;
d. божественне провидіння;
e. видатні особистості, вожді та пророки.
Питання 3
кореспондентна
Відповідь:
Питання 4
Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук.

Правильно
Питання 5
гедонізм
Відповідь:
Питання 6

Правильно
Питання 7
влади
Відповідь:
Питання 8

Правильно
Питання 9

Правильно
Питання 10
Давня східна філософія орієнтувалась на духовний канон життя та практикувала образний,
афористичний стиль мислення.

Правильно
Питання 11
Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і надійним
критерієм будь-якого пізнання
Відповідь:
Питання 12

a. Повість минулих літ
b. Псалми Давидові
c. Книга буття українського народу
d. Сума теології
e. Феноменологія духу
Питання 13

a. дослідження природи та пошуки її першопочатку
b. допомогти людині пристосуватися до суспільства та його вимог
c. віднайдення шляхів досягнення людини гармонії зі світом, іншими людьми та Богом через досягнення
науки
d. пошуки шляхів поєднання людини із Богом
e. покращення людини шляхом освіти та виховання
Питання 14
назву
логіка
Відповідь:
Питання 15

Правильно
Питання 16
ноосфера
Відповідь:
Питання 17

Правильно
Питання 18
епістологізм
Відповідь:
Питання 19

Правильно
Питання 20
самістю
індивідуальність
Відповідь:
Питання 21

a. дедуктивний метод сформульований у чотирьох правилах;
b. існує дві субстанції духовна і матеріальна;
c. пізнання здійснюється через чуттєвий досвід
d. застосування методу сумніву;
e. гасло «мислю, отже я існую»;
Питання 22
a. Позитивізм, натурфілософія, скептицизм.
b. Платонізм, матеріалізм, дуалізм, позитивізм;
c. Скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм, неоплатонізм;
d. Епікуреїзм, абсолютизм, монархізм, націоналізм;
e. Ірраціоналізм, матеріалізм, скептицизм, релятивізм;
Питання 23

Правильно
Питання 24

a. Сократу
b. Вернадському
c. Платону
d. Юркевичу
e. Сковороді
Питання 25
ідеалізм
Відповідь:
Питання 26

a. української філософії;
b. неотомізму.
c. філософської антропології;
d. наукової філософії;
e. екзистенціалізму;
Питання 27

a. верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність
b. проникнення до первинного досвіду
c. онтологічного доведення існування Бога
d. формалізації мови науки
e. феноменологічної редукції, тобто виявлення сенсу сприйняттів
Питання 28

a. вони надають відмінного значення внутрішньому світу людини
b. вони визнають різні джерела пізнання
c. вони пропонують відмінні способи пізнання людини
d. вони вважають основним предметом філософії людину
e. вони вимагають очистити розуміння людини від релігії
Питання 29

Правильно
Питання 30
Відповідь:
«Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» – це гасло сенсуалізму.
Згідно із Рене Декартом теза «мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у
філософії як первинне й незаперечне положення для розуміння людини як
суб'єкта.

Виберіть одну відповідь: викладачів братських шкіл
Релігійний світогляд вперше здійснив поділ на духовне і матеріальне, а

міфологічний світогляд характеризується синкретизмом, тобто єдністю
усього з усім Правильно
До системи філософського знання належать онтологія, логіка, етика та

педагогіка Неправильно
Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є вроджені ідеї та

досвід
Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є емпіризм та
Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є емпіризм та
раціоналізм, чуття і рефлексія розуму
У Новий час, які два протилежні напрями користувалися різними методами

Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це

Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню

філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом Правильно
Античну натурфілософію можна охарактеризувати так вона сформулювала

ряд важливих ідей для природничо-математичних наук

Правильно
Професійна українська філософія виникає ще у часи Київської Русі


Хто є автором книжки "Феноменологія духу"? Ґеорг Вільґельм Фрідріх

Геґель
Німецька класична філософія запровадила принципи активності, розвитку
та системності знань
Григорій Сковорода використовує образ Нарциса, щоб пояснити суть

самопізнання й наголосити на двох природах людини: видимій і
невидимій
Готліб Ляйбніц вважає, що в основі буття лежить нескінченна кількість

субстанцій, які називаються монади
Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до


фрагменти творів античних філософів, є Ізборнік "Пчела" ("Бджола")
Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а

філософський є синкретичним Неправильно
Позиція «імморалізму» була обґрунтована Фридрихом Ніцше, який

вважав, що життя не підлягає моральним оцінкам і знаходиться "по той
бік добра і зла"
Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина - це проєкт,

тому вона приречена на свободу
Філософія втрачає статус цариці науку в епоху середньовіччя
Філософське мислення тотожне науковому мисленню, бо також є логічним,

несуперечливим й ґрунтується на експериментально встановлених фактах
Згідно із данським філософ Сьореном К'єркеґором, справжнє (автентичне)

людське буття можливе на релігійній стадії
На думку Канта, Просвітництво - це епоха, коли людина виходить зі стану

неповноліття й користується власним розумом
Микола Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював вчення про

непомітне зло
Першим європейським філософом, який спирався у своїй філософській

концепції на ідеї буддизму був Сьорен К'єркеґор Неправильно
В онтології Нового часу найпоширенішим було вчення про субстанцію, її

модуси та атрибути
Ідею самопізнання людини, спорідненої праці та "рівної усім нерівності"
знаходимо у творчості: Григорій Сковорода
Некласична філософія розглядала основу життя як таку, що є хаотичною або

спонтанною та ірраціональною
Згідно з Артуром А.Шопенгауером, в основі світу і всіх світових процесів

лежить світова воля
Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та
перший поштовх, але у подальшому не втручається у його процеси,
називається деїзм

чином філософія була прислужницею теології
Форма чуттєвого рівня пізнання, яка виникає на основі безпосереднього

контакту з об'єктом, називається образ
Наукове пізнання має такі рівні емпіричний, теоретичний
Коли хтось стверджує, що "сніг білий" і він справді білий, то така

відповідність судження "сніг білий" стану речей, що сніг білий, називається
когерентною теорією істини Неправильно
Для давньогрецької натурфілософії характерний космоцентризм
До найвідоміших досягнень давньогрецької натурфілософії належить

відкриття атому - найменшої та вічної неподільної частинки. Правильно
У філософії Нового часу проблема буття - це проблема субстанції як основи

світу
Класична філософія намагається пояснити ірраціональне в людському житті:

Найадекватніше розуміння поняття "воля до влади" у філософії життя

Фрідріха Ніцше полягає у можливості подолання людиною самої себе
У філософії Григорія Сковороди символічний світ тотожний Біблії
У пізній античні філософії була запроваджена ідея автономії людського духу

щодо обставин життя
Кант вважав, що Просвітницво - це епоха, коли людина вийшла зі стану

неповноліття, бо має мужність користуватися власним розумом
До важливих проблем філософії середньовіччя належить проблема
співвідношення віри і розуму, яка відображена у теорії подвійної істини
Томи Аквінського
Світоглядна позиція згідно з якою Бого тотожний світу та природі

називається пантеїзм

філософський є синкретичним Неправильно
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є теоцентризм,

креаціонізм та провіденціоналізм

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях Правильно

Сцієнтизм

але і прагнення зробити слабкого сильним Може бути (Панування над
слабкими) або (Здатності вести за собою маси)

знання називається Агностицизм
Логіка досліджує рівні та форми пізнання Неправильно

базується на чуттях, називається Емпіризм
На думку Канта, Просвітництво – епоха, коли Людина виходить зі стану


врахування будь-якого аналізу даних чуттєвого сприйняття Неправильно

та гідні вчинки людей Неправильно

речей, називається Прагматична концепція

Правильно

пізньосхоластичними Правильно
Екзистенціаналізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина – це

Пантеїзм
Згідно із данським філософ Сьюреном К'єркегоро справжнє (автентичне)


питаннях богопізнання назив. схоластика
Сенсуалізм це така гносеологічна позиція, згідно з якою Знання виникають

на основі чуттєвого сприйняття
Античну натурфілософію можна охарактеризувати так Вона сформулювала

ряд важливих ідей для природничо-математичних наук
Античну натурфілософію можна охарактеризувати так: вона висунула
низку продуктивних для науки ідей

Правильно
Філософське мислення тотожне науковому мисленню Неправильно

Сцієнтизм

чином Філософія прислужниця теології
До важливих проблем філософії середньовіччя належать Проблема

співвідношення Бога та творіння

Коли хтось стверджує, що "сніг білий" і він справді біли, то така відповідність
судження "сніг білий" стану речей, шо сніг білий називається корегентною
теорією істини Неправильно


Сформульований Кантом закон всезагальної людської поведінки називається
Однією із умов знання є умова правдивості вірування у щось (умова truth

belief) Правильно
Світогляд, який виникає на основі наукової революції 17-го століття,

називається еволюційним. Неправильно
Кант вважав, що Просвітництво - це епоха, коли людина вийшла зі стану

неповноліття, бо має мужність користуватися власним розумом
Як називається позиція, згідно з якою лише наукове пізнання є правильним

сцієнтизм
Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина – це



врахування будь-якого аналізу даних чуттєвого сприйняття Правильно
Некласична філософія розглядала основу життя як таку, що є хаотичною або

спонтанною та ірраціональною

У пізній античній філософії була запроваджена ідея автономії людського

духу щодо обставин життя
У філософії нового часу проблема буття це проблема Субстанція як основа

світу

революції та який називається Механістичним

Сцієнтизм

знаходимо у творчості Г. Сковороди
Позиція імморалізму була обгрунтована Фридрихом Ніцше який вважав

що життя не підлягає моральним оцінкам і знаходиться по той бік добра і
зла
Григорій сковорода використовував символи для того щоб Дуалізм двох
природ видимої і не видимої

Особа

Правильно.
Кант вважав що просвітництво це епоха коли людина вийшла зі стану

неповноліття бо має мужність користуватися власним розумом.
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є Теоцентризм

креаціонізм провіденціалізм

людини та держави Неправильно.

кіноматограф: Неправильно
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є Теоцентризм,

креаціоналізм та провіденціоналізм


правильно

сцієнтизм

буття: реальному, актуальному та можливому неправильно
Хто є автором праці «Нарцис» Григорій Сковорода
У пізні античні філософії була запроваджена ідея автономія людського

Сенсуалізм – це така гносеологічна позиція, згідно з якою знання

виникають на основі чуттєвого сприйняття
називається Деїзм
Сутєвими особливостями середньовічної філософії є: теоцентризм,
Хто є автором книжки «Феноменологія духу»? Георг Вільгельм Фрідріх

Гегель
Характерною рисою філософського світогляду Декарта є дуалізм Він

припускав існування двох незалежних одна від одної субстанцій –
матеріальної та духовної. Основною властивістю матеріальної субстанції є
протяжність, а духовної – мислення. Матеріальну субстанцію Декарт
ототожнював з природою і вважав, що все в природі підкоряється суто
механічним законам, які можуть бути відкриті за допомогою математичної
науки – механіки.
Концепція істини, згідно якої істинними можуть вважатись лише ті знання,

що приносять користь, називається прагматична концепція
Форма раціонально-політичного рівня пізнання, в якій фіксуються основні

характеристики та внутрішні зв'язки об'єкта, називається Поняття
Григорій Сковорода використовував символи для того, аби показати

Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це Повість

минулих літ


кінематограф Неправильно
Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку промисловість, бо

саме вона є основою економіки такого суспільство Неправильно
Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія, фізіологія,

генетика тощо) забезпечують нас цілісним знанням про людину
Ціцерон вважав, що культура - це "друга природа", створена людиною

У філософії Нового часу проблема буття - це проблема Субстанції як основи

світу
У пізній античні філософії була запроваджена ідея Автономії людського

правильно

сцієнтизм

буття: реальному, актуальному та можливому неправильно
Хто є автором праці «Нарцис» Григорій Сковорода

вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства неправильно
У пізні античні філософії була запроваджена ідея автономія людського духу,



Один із принципів раціоналізму є те що знання не може бути вродженим

правильно
Хто з філософів казав що ‘існування передує сутності’ Жана Поля Сартра
позиція ‘імморалізмуу’ була обгрунтована фридрихом ніцше, який вважав

що життя не підлягає моральним оцінки …..

ідею самопізнання людина спорідненої праці та ‘рівної усім нерівності’

знаходимо у творчості Г.С.Сковороди

яких…. Правильно
Концепція істини, згідно якої істинними можуть вважатись лише ті знання,

що приносять користь, називається прагматична концепція
Форма раціонально-політичного рівня пізнання, в якій фіксуються основні

характеристики та внутрішні зв'язки об'єкта, називається Поняття
Григорій Сковорода використовував символи для того, аби показати дуалізм
двох природи видимої і невидимої


кінематограф Неправильно
Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку промисловість, бо

саме вона є основою економіки такого суспільство Неправильно
Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія, фізіологія,

генетика тощо) забезпечують нас цілісним знанням про людину
Ціцерон вважав, що культура - це "друга природа", створена людиною

У філософії Нового часу проблема буття - це проблема Субстанції як

основи світу
У пізній античні філософії була запроваджена ідея Автономії людського


правильно

сцієнтизм

буття: реальному, актуальному та можливому : неправильно

вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства неправильно
У пізні античні філософії була запроваджена ідея автономія людського духу,


Григорій Сковорода використовує образ нарциса, щоб пояснити суть

самопізнання й наголосити на двох природах людини: видимій і
невидимій

Один із принципів раціоналізму є те що знання не може бути вродженим

правильно
Хто з філософів каазав що ‘існування передує сутності’ Жана Поля Сартра
позиція ‘імморалізмуу’ була обгрунтована фридрихом ніцше, який вважав

що житя не підлягає моральним оцінки …..
первинні властивості речей – це ті властивості які залежать від суб’єктивного

сприйняття ….. бо об’єктині правильно
В онтології нового часу найпоширеніший було вчення про субстанцію її

У філософії нового часу проблема буття – це проблема субстанції як основи

світу
відмінність між об'єктивне і суб'єктивне знання

суспільство, цілісна культура, людство. Об'єктивність передбачає звільнення
від "спостерігача", виносить судження про світ і завжди виходить з певної
"точки зору"
некласична флософія розклянула основу життя як таку що є раціональна та

дедуктівною

ідею самопізнання людина спорідненої праці та ‘рівної усім нерівності’

знаходимо у творчості Г.С.Сковороди

яких…. Правильно

чином філософія поставала в ролі прислужниці теології
Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що вони
пропонують відмінні способи пізнання людини
Філософські курси Києво-Могилянської академії були подібними до

До важливих проблем філософії середньовіччя належать теорії подвійної

істини
М.В.Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював теорію

непомітного зла
В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про субстанцію, її

У пізній античні філософії була запроваджена ідея автономії людського духу

щодо обставин
Ідея самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував

Сковорода
Основоположні ідеї європейського Просвітництва мають такий зміст людські

якості залежать від рівня знань та освіченості людини
Позиція «імморалізму» була обґрунтована Ф.Ніцше, який вважав, що

життя не підлягає моральним оцінкам
Історично першою формою світогляду вважається релігія Неправильно

філософський має синкретичний характер Неправильно
Унікальними рисами людини, що зумовлюють появу філософії, є її

розумність і біологічна спеціалізованість Правильно

та гідні вчинки людини Неправильно
Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень

реальному світу речей, називається Кореспондентська
Філософська і світоглядна позиція, згідної якої всі процеси дійсності

визначені та обумовлені причинами та умовами, називається Детермінізм
Поняття, що позначає неузасадненість людини, її здатність виходити за всі і

всілякі межі, є Екзистенція
Філософська наука про природу цінностей, це аксіологія

Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук Неправильно

філософський має синкретичний характер Неправильно

та гідні вчинки людини Неправильно
До структури філософського знання належать онтологія , логіка, етика та

Аксіологія – це розділ філософії, який досліджує норми і правила людської

поведінки та взаємин між людьми Неправильно

розумність і біологічна спеціалізованість. Правильно

«людина – держава» Неправильно
За Р. Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у

філософії як: вихідне незаперечне положення – підстава для людини
постати в якості суб’єкту

викладачів братських шкіл

фрагменти творів античних філософів, є: Ізборник Святослава 1073 року
Логічний позитивізм (неопозитивізм) у першій третині 20 ст. розробляв

процедуру верифікації, тобто перевірки наукових положень на істинність
За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань, вірувань,

цінностей, ідеалів Правильно

поведінки та взаємин між людьми: Неправильно.
З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини:

В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія,

людина і духовні явища: Правильно.
Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби
для її життєвого самовизначення: Правильно.
До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та

педагогіка: Неправильно.

всілякі межі, є Екзистенція.
Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям Космоцентризм.
Напрями філософії ХХ - ХХI ст., що вбачають призначення філософії

виключно в обслуговування потре розвитку науки, мають назву Сцієнтизм.
називається Деїзм.
Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати логіку у

питаннях богопізнання, називається схоластика.
Філософська наука про моральні норми і правила людської поведінки

називається Етика.
Сучасний авангардний напрям філософії, що вважає, що творчі потенції

культури і людини вичерпані, що на місце людини приходить «постлюдина»,
називається Постмодернізм.
Людина, що постає суб'єктом і об’єктом соціальних стосунків,

характеризується поняттям Особа.

пропонують відмінні способи пізнання людини.
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є: ідея

глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним
розпорядником власної долі.
Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху: Нового часу.

Категоричний імператив.

всілякі межі, є Екзистензія.
М. В. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював теорію

непомітного зла.
Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна
пізнавати лише спостережуване, ясне і корисне носить назву Позитивне.
Різновид свободи, що передбачає можливість для людини опановувати

певною необхідністю або змінювати її на іншу необхідність, називається
Позитивно-творча.
Основоположні ідеї європейського просвітництва мають такий зміст –

людські якості залежать від рівня знань та освіченості людини.

сформувати внутрішнє відношення до того, що відбувається, носить назву
Стоїцизм.
Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому,

що світ діє на неї, а вона сама активно діє на нього, отримав назву принципу
Активності.
Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності

земного життя людини та повернути людині усю повноту її життєвих проявів,
отримав назву Гуманізм.
Філософська наука про знання, але переважно – про наукове знання,

називається епістемологія.
Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому,

що на даний момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один,
отримала назву Соліпсизм.
Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і

знання на фактах, це є емпіризм.
Напрями філософії ХХ – XXI ст., що вбачають призначення філософії

виключно в обслуговуванні потреб розвитку науки, мають назву Сцієнтизм.
За своїми складовими світогляд постає сукупн0істю переконань, вірувань,

цінностей, ідеалів – Правильно.

«людина-держава» - Неправильно.
Філософія виводить всі свої проблеми та міркування на межу буття і небуття

– Правильно.
З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини –

філософський має синкретичний характер – Неправильно.
Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук. Неправильно.

поведінки та взаємин між людьми. Неправильно.
Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини,

концентрується навколо неї. Правильно.
Століття Просвітництва в історії Європи – це XVIII ст.
Основоположні ідеї європейського Просвітництва мають такий зміст:

Людські якості залежать від рівня знань та освіченості людини.
Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень

реальному стану речей, називається Кореспондентська.
Найбільші заслуги І Канта у флософії були зроблені ним у період, що отримав

назву Критичний.
Позиція «імморалізму» була обґрунтована: Ф. Ніцше, який вважав, що


та гідні вчинки людини. Неправильно.
Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії XX ст. був: Неатомізм.
Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що Вони

Концепція істини,згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному

стану речей, називається кореспондентська
Філософська наука про знання ,але переважно – про наукове знання

,називається епістемологія
Поняття ,що позначає неузасадненість людини,її здатність виходити за всі і

всілякі межі,є екзистенція
В епоху Нового часу у зв`язку із тріумфом класичної механіки Ньютона

,запанував світогляд під назвою механіцизм
Філософська наука про природу цінностей ,це аксіологія
Згідно тверджень А. Шопенгауера , в основі світу і всіх світових процесів

лежить дія світової волі
Філософська позиція ,згідно якої Бог створив світ,надав йому закони та
перший поштовх ,але у подальшому не втручається у його процеси
,називається деїзм
Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям космоцентризм
За Р. Декартом теза «Мислю,отже існую» повинна бути прийнятою у

філософії як вихідне незаперечне положення – підстава для людини
постати в якості суб` єкту
Логічний позитивізм(неопозитивізм)у перший третині ХХ ст. розробляв

процедуру верифікації ,тобто перевірки наукових положень на істинність
З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини –

М. В. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював теорію

До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести

До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать неопозитивізм та

аналітична філософія

цінностей, ідеалів. Правильно.
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за проблематикою –

вужчим. Правильно.

концентруються навколо неї. Правильно.

філософський має синкретичний характер. Неправильно.

поведінки та взаємин між людьми. Неправильно.

розумність і біологічна спеціалізованість. Правильно.
Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне мислення.

Правильно.
для її життєвого самовизначення. Правильно.

чином. філософія поставала в ролі прислужниці теології.
У пізній античній філософії була запроваджена ідея: автономії людського

духу щодо обставин життя.
Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські

напрями: ірраціоналізм, позитивізм, неокантіанство.

Г.Сковорода.
До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести:

Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення:

Правильно.


та гідні вчинки людини. Неправильно.

людина і духовні явища. Правильно.

З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини.


філософський має синкретичний характер. Неправильно.

для її життєвого самовизначення. Правильно.
Історично першою формою світогляду вважається релігія. Неправильно.
Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був: неатомізм

Філософське значення фройдизму визначається тим, що:він вперше
визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив змінити
М.В. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював:теорію

Ідеї самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував: Г.

Сковорода
Позиція «імморалізму» була обгрунтована: Ф. Ніцше, який вважав, що


викладачів братських шкіл
Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські

напрями: ірраціоналізм, позитивізм, неокантіанство
Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху: Нового часу
Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків,

характеризується поняттям: особа
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання,
що приносять користь, називається: прагматична
Вихідне поняття філософії О. Конта, що передбачає, що наука повинна

пізнавати лише спостережуване, ясне і корисне, носить назву: позитивне

питаннях богопізнання, називається: схоластика
Різновид свободи, що передбачає можливість для людини опановувати

певною необхідністю або змінювати її на іншу необхідність, називається:
позитивно-творча
Вищою метою людини, згідно Ф. Ніцше, має бути прагнення стати

надлюдиною
До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать: неопозитивізм та

аналітична філософія;
Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху: Нового часу;

емпіризм та раціоналізм;
До важливих проблем філософії середньовіччя належать: теорій подвійної
істини;
М. В. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював: теорію

непомітного зла;

філософії як:вихідне незаперечне положення – підстава для людини
постати в якості суб’єкту;
Найбільші заслуги І. Канта у філософії були зроблені ним у період, що

отримав назву: Критичний.

культури і людини
вичерпані, що на місце людини приходить «постлюдина», називається:

Постмодернізм.

називається: Етика

Стоїцизм.

Категоричний імператив.
Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків,

характеризується поняттям Особа.
називається Деїзм.
Різновид свободи, що передбачає можливість для людини опанувати певною

необхідністю або змінювати її на іншу необхідність, називається
Позитивно-творча.

знання на фактах, це є Емпіризм.
Вихідне поняття онтології у філософії Нового часу Субстанція.
Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук Неправильно.

Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях. Правильно.
Філософія виводить всі свої теми, проблеми та міркування на межу буття і

небуття Правильно.

педагогіка. Неправильно.
У пізній античні філософії була запроваджена ідея: Автономії людського

духу щодо обставин життя.

педагогіка. Неправильно

вужчим. Правильно
З латинської мови термін «філософія» перекладається чк любов до істини.


поведінки та взаємини між людьми. Неправильно
Філософія виводить всі свої теми, проблеми та міркування на межу буття та і

небуття. Правильно

концентрується навколо неї. Правильно
Століття Просвітництва в історії Європи – це XVII ст.

людина і духовні явища. Правильно
Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню

філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом. Правильно
До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести:


Ідея самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував: Г
Сковорода
Філософське значення фройдизму визначається тим, що: він вперше

визначив вміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив

постати в якості суб'єкту
Історично першою формою світогляду вважається релігія. Правильно
До напрямів сцієнтизму в філософії XX ст. належать: неопозитивізм та

У пізній античні філософії була запроваджена ідея: автономії людського


поведінки та взаємин між людьми. Неправильно

Правильно
Філософія найчастіше визначається як теоритична форма світогляду.

Правильно.

життєвого вибору та екстримальних ситуаціях. Правильно
Згідно гносеології Нового часу джерелами знань є емпіризм та раціоналізм
До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести

теоцентризм та креоціонізм
Термін “людина машина” був запроваджений та мав поширення у філософії

нового часу
Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був неатомізм

чином філософія поставала в ролі прислужниці теології
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є ідея

Філософська наука про знання , але переважно – про наукове знання ,
називається Епістемологія
Різновид свободи, що передбачає можливість для людини опанувати певною

необхідністю або змінювати її на іншу необхідіність, називається Позитивно-
творча

називається етика

Правильно
Виведений І.Кантом закон всезагальної людської поведінки називається

категоричний імператив.
Позиція, згідно якої людина не здатна правильно пізнавати світ, називається

агноцитизм.

активності.
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання,
що приносять користь, називається прагматична.
Різновид свободи, що передбачає можливість для людини здійснювати вибір

між різними варіантами дій, називається: Правова.

отримав назву: Гуманізм.
Вчення Г.Ляйбніца про множинні начала світу дістав назву: Монадологія.

називається: Етика.

Правильно.


життєвого вибору та екстремальних ситуаціях. Правильно.
Правильно.
Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мислені, а філософський

має синкретичний характер. Неправильно.
До структури філософського знання належить онтологія, логіка, етика та

педагогіка. Правильно.

«людина-держава». Правильно.
Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук. Правильно.
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченка характерною є: ідея


визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив змінити
Століття Просвітництва в історії Європи – це: XVIII ст.

Ідеї самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував: Г.

Сковорода
Позиція «імморалізму» була обґрунтована: Ф.Ніцше, який вважав, що

Основноположні ідеї європейського Просвітництва мають такий зміст:


називається Епістемологія
Позиція, згідно якої людина не здатна правильно пізнавати світ, називається

Згідно тверджень А.Шопенгауера в основі світу і всіх світових процесів

лежить дія Світової волі

знання на фактах, це є Емпіризм
Вихідне поняття онтології у філософії Нового часу Субстанція


що світ діє на неї, а вона активно діє на нього, отримав назву принцип
АКТИВНОСТІ

питаннях богопізнання, називається СХОЛАСТИКА
Згідно тверджень А. Шопенгауера, в основі світу і всіх світових процесів

лежить дія СВІТОВОЇ ВОЛІ
Напрям філософії ХХ – ХХІ ст., що вбачають призначення філософії

виключно в обслуговуванні потре розвитку науки, мають назву
СЦІЄНТИЗМ
Найбільші заслуги І Канта у філософії були зроблені ним у період, що

отримав назву КРИТИЧНИЙ

ПРАВИЛЬНО

поведінки та взаємин між людьми. НЕПРАВИЛЬНО
Історично першою формою світогляду вважається релігія. НЕПРАВИЛЬНО
Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про

моральні та гідні вчинки людини. НЕПРАВИЛЬНО

людина – держава. НЕПРАВИЛЬНО

цінностей, ідеалів. ПРАВИЛЬНО

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях. ПРАВИЛЬНО
Логічний позитивізм у перший третині ХХ ст. розробляв процес…

ВЕРИФІКАЦІЇ, ТОБТО ПЕРЕВІРКИ НАУКОВИХ ПОЛОЖЕНЬ НА
ІСТИННІСТЬ
Філософське значення фройдизму визначається тим, що ВІН ВПЕРШЕ

ВИЗНАЧИВ ЗМІСТ І ПРИРОДУ НЕСВІДОМОГО У ПСИХІЦІ
ЛЮДИНИ ТА … ЗМІНИТИ УЯВЛЕННЯ ПРО ЛЮДИНУ
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г.Шевченко характерною є ІДЕЯ
ЄДНОСТІ СЛОВЯН ТА ЇХ ГУРТУВАННЯ НАВКОЛО УКРАЇНИ
В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про

СУБСТАНЦІЮ, ЇЇ МОДУСИ ТА АТРИБУТИ
Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху НОВОГО ЧАСУ

Логічний позитивізм (неопозитивізм) у першій третині 20 ст. розробляв
процедуру: верифікації, тобто перевірки наукових положень на
істинність.

питаннях богопізнання, називається схоластика.

знання на фактах, це є емпіризм.
Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що

на даний момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один,
отримала назву соліпсимз.
Згідно тверджень А. Шопенгауера, в основі світу і всіх світових процесів

лежить дія світової волі.
Парадигма античної філософії характеризують поняттям космоцентризм.
А основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія,

людина і духовні явища: правильно.

отримав назву гуманізм.
Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ надав йому закони та
називається деїзм.

людина-держава: неправильно.

філософський має синкретичний характер: неправильно.
Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається:

категоричний імператив.

між різними варіантами дій, називається варіативна.
правильно.

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях: правильно.

педагогіка: неправильно.
Унікальними рисами людини. Що зумовлюють появу філософії, є її

розумність і біологічна спеціалізованість: правильно.
Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення:

правильно.

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях: правильно.
Дискурсивне мислення- -це логічно і методично послідовне мислення:

правильно.
Аксіологія – це розділ філософії, який досліджу. Норми і правила людської

поведінки та взаємини між людьми: неправильно.


Стоїцизм
Поняття, що позначає неузасадженість людини, її здатність виходити за всі і
всілякі межі є екзистенція
Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені
християнською патристикою, називається екзегетика
Філософська і світоглядна позиція, згідно якої всі процеси дійсності визначені
та обумовлені причинами та умовами, називається детермінізм
культури і людини вичерпані, що на місце людини приходить "постлюдина",
називається постмодернізм
Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що
приносять користь, називається прагматична
Вчення Г.Ляйбніца про множинні начала світу, носить назву Монадологія.
В епоху Нового часу у зв'язку із тріумфом класичної механіки Ньютона,
запанував світогляд під назвою Механіцизм
отримала назву соліпсизм
Людина, що постає суб'єктом і об'єктом соціальних стосунків, характеризується
поняттям особа
для її життєвого самовизначення Правильно
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за проблематикою -
вужчим. Правильно
небуття Правильно
Парадигма-це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення
Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та
гідні вчинки людини Неправильно
Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський
має синкретичний характер Неправильно
цінностей, ідеалів Правильно
Античну натурфілософію можна охарактеризувати так: Вона висунула низку
продуктивних для науки ідей
Екзистенціалізм XX ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина – це проєкт,
тому вона приречена на свободу
Згідно із данським філософ Сьореном К’єркеґором, справжнє (автентичне)
Першим європейським філософом ,який спирався у своїй філософській
концепції на ідеї буддизму був Сьорен К’єркеґор – неправильно
Наукове пізнання має такі рівні: емпіричний, теоретичний
Для давньогрецької натурфілософії характерний космоцентризм
Світоглядна позиція згідно з якою Бого тотожний світу та природі називається
пантеїзм
У філософії Григорія Сковороди символічний світ тотожний Біблії
Найадекватніше розуміння поняття «воля до влади» у філософії життя Фрідріха
Ніцше полягає у можливості подолання людиною самої себе
До найвідоміших досягнень давньогрецької натурфілософії належить відкриття
атому – найменшої та вічної неподільної частинки. Правильно
Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є вроджені ідеї та досвід
До важливих проблем філософії середньовіччя належить проблема
співвідношення віри і розуму, яка відображена у теорії подвійної істини
Томи Аквінського
Напрями філософії ХХ-ХХІ ст., що вбачають призначення філософії виключно

в обслуговуванні проте розвитку науки, мають назву Сцієнтизм.
називається етика.
отримала назву Соліпсизм.
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г. Шевченка характерною є ідея
викладачів братських шкіл.
До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать неопозитивізм та
аналітична філософія.
За Р. Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії
як свідчення людської розумності.
До важливих проблем філософії середньовіччя належать теорій подвійної
істини.
чином філософія поставала в ролі прислужниці теології.
В онтології Нового часу було найбільш поширене вчення про субстанцію, її
модуси та атрибути.
Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був: неатомізм
За Р. Декартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятною у
постати в якості суб’єкту
Позиція «імморалізму» була обгрунтована: Ф. Ніцше, який вважав, що життя
не підлягає моральним оцінкам.
Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям Космоцентризм
Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному
стану речей, називається кореспондентська
Філософська наука про природу цінностей, це аксіологія
перший поштовх, але у подальшому не втручаєься у його процеси, називається
деїзм.
Аксіологія-це розділ філософії,який досліджує норми і правила людської
поведінкита взаємин між людьми.Неправильно
Філософія виводить всі свої теми,проблеми та міркування на межу буття і
небуття Правильно
За своїми складовими світогляд постає сукупністю
переконань,вірувань,цінностей,ідеалів.Правильно
В основі визначення структури філософії лежать природа,суспільна
історія,людина і духовні явища.Правильно
Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наукНеправильно
У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були:Емпіризм
та раціоналізм
Основоположні ідеї європейського Просвітництва мають такий зміст: Людські
якості залежать від рівня знань та освіченості людини
Термін «людина-машина»був запроваджений та мав поширення у філософії
:Нового часу
чином:Філософія поставала в ролі прислужниці теології
До важливих проблем філософії середньовіччя належать :Теорія подвійної
істини
Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст.був:Неатомізм
Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перщій третині ХХ ст. розробляв
процедуру: Верифікації,тобто перевірки наукових положень на істинність
Основоположні ідеї європейського Просвітництва мають такий зміст: Людські
якості залежать від рівня знань та освіченості людини.
Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху:Нового часу.
«людина- держава»- Правильно.
З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини:
отримав назву: Гуманізм.
Сучасний авандгарний напрям філософії, що вважає, що творчі потеції
культури і людини вичерпані, що на місце людини приходить пост «людина»,
називається: Постмодернізм.
називається: Етика.
для її життєвого самовизначення - Правильно.
Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та
гідні вчинки людини – Неправильно.
всілякі межі є : Екзистенція.
між різними варіантами дій називається: Варіативна.
У філософії нового часу протилежними напрямами методополії були:Емпіризм
та раціоналізм.
Парадигма античної філософії характеризувалась поняттям: Космоцентризм.
сформувати внутрішнє відношення до того, що відбувається, носить
назву:Стоїцизм.
Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляду -
Правильно.
Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський
має синкретичний характер – Неправильно.
Для філософсько-світоглядних ідей Т.Г Шевченка є :Ідея глибинної
спорідненості людини із природою та визнання народу єдиним
«людина – держава». Неправильно.

небуття. Правильно.

Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині

засоби для її життєвого самовизначення. Правильно.
Століття Просвітництва в історії Європи – це: XVIII ст.

Нового часу.
Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст. розробляв

процедуру: верифікації, тобто перевірки наукових положень на
істинність.
Філософія Платона та філософія Аристотеля: постають внутрішньо

пов’язаними ідейним наслідуванням.
Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що: вони

Основоположні ідеї європейського Просвітництва мають такий зміст:
Вчення Г. Ляйбніца про множинні начала світу, носить назву: монадологія.
Вищою метою людини, згідно Ф. Ніцше, має бути прагнення стати

надлюдиною.

визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив
змінити уявлення про людину.

педагогіка. Неправильно
Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук. Неправильно
Німецька класична філософія запровадила принцип активності, розвитку
та системності знань.
Мистецтво і вимоги правильного читання Святого письма, визначені
християнською патристикою, називається ЕКЗЕГЕТИКА
Принцип німецької класичної філософії , згідно якої людина пізнає не тому,
АКТИВНОСТІ.
Згідно ідеї гносеології Нового часу джерелами знань є ЕМПІРИЗМ ТА
РАЦІОНАЛІЗМ.
«Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це гасло Сенсуалізму
Для філософсько-світоглядних ідей Т. Г. Шевченка характерною є Ідея
глибинної спорідненості людини із природою та визнання народу
єдиним розпорядником власної долі.
називається ЕПІСТЕМОЛОГІЯ.
Вчення Г. Ляйбніца про множинні начала світу, носить назву
МОНАДОЛОГІЯ.
чином Філософія поставала в ролі прислужниці теології.
культури і людини вичерпані, що на місце людини приходить «пост
людина», називається ПОСТМОДЕРНІЗМ.
СТОЇЦИЗМ.
1) Філософське значення фройдизму визначається тим, що: він вперше

визначив зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив
змінити уявлення про людину.
2) “Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях” – це гасло:
сенсуалізму.
3) В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначались
4) Ідеї самопізнання людини та пошуку спорідненої праці пропагував:
Г. Сковорода.
7) Філософська наука про знання, але переважно – про наукове знання,
називається: епістемологія.
8) Позиція, згідно якої людина не здатна правильно пізнавати світ,
називається: агностицизм.
9) Згідно тверджень А. Шопенгауера в основі світу і всіх світових процесів
лежить дія: світової волі.
10) Філософська позиція в епоху нового часу, що вимагала базувати
пізнання і знання на фактах, це є: емпіризм.
11) Вихідне поняття онтології у філософії нового часу: субстанція.
12) Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки
називається: категоричний імператив.
13) Напрями філософії хх-ххі ст., що вбачають призначення філософії
виключно в обслуговуванні потре розвитку науки, мають назву:
сцієнтизм.
14) Філософська наука про моральні норми і правила людської
поведінки називається: етика.
15) Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише
тому, що на даний момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише
я один, отримала назву: соліпсизм.
16) Парадигма античної філософії характеризувалася поняттям:
космоцентризм.
неопозитивізм та аналітична філософія.
19) Згідно ідей гносеології нового часу джерелами знань є: емпіризм та
раціоналізм або чуття і рефлексія розуму (2 правильні).
20) До важливих проблем філософії середньовіччя належать: теорії
подвійної істини.
21) Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що:
вони пропонують відмінні способи пізнання людини.
22) В онтології нового часу найбільш поширене вчення про:
субстанцію, її модуси та атрибути.
23) Німецька класична філософія: запровадила принципи активності,
розвитку та системності знань.
24) В епоху нового часу у зв’язку з тріумфом класичної механіки
ньютона, запанував світогляд під назвою: механіцизм.
25) Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає
не тому, що світ діє на неї, а вона активно діє на нього, отримав назву
принципу: активності.
26) Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі
знання, що приносять користь, називається: прагматична.
27) Різновид свободи, що передбачає можливість для людини
здійснювати вибір між різними варіантами дій, називається: варіативна.
28) Філософський напрям доби відродження, що прагнув реабілітувати
цінності земного життя людини та повернути людині усю повноту її
життєвих проявів, отримав назву: гуманізм.
монадологія.
30) Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне
мислення: правильно.
31) Унікальними рисами людини, що зумовлюють появу філософії, є її
розумність і біологічна спеціалізованість: правильно.
32) Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у
ситуаціях життєвого вибору та екстремальних ситуаціях: правильно.
33) Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за
проблематикою – вужчим: правильно.
34) Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного
мислення: правильно.
35) Філософія найчастіше визначається як теоретична форма
світогляду: правильно.
36) До структури філософського знання належать онтологія, логіка,
етика та педагогіка: неправильно.
37) У центрі світогляду та людського самовизначення лежить
співвідношення ”людина-держава”: неправильно.
38) Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук:
неправильно.
39) Античну натурфілософію можна охарактеризувати так: вона
висунула низку продуктивних для науки ідей.
40) У філософії нового часу протилежними напрямами методології
були: емпіризм та раціоналізм.
41) Напрям пізньої античної філософії, що визнавав за людиною
можливість сформувати внутрішнє відношення до того, що відбувається,
носив назву: стоїцизм.
42) Поняття, що позначає неузасадненість людини, її здатність
виходити за всі і всілякі межі, є: екзистенція.
43) Мистецтво і вимоги правильного читання святого письма, визначені
християнською патристикою, називається: екзегетика.
44) Філософська і світоглядна позиція, згідно якої всі процеси дійсності
визначені та обумовлені причинами та умовами, називається:
детермінізм.
45) Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків,
характеризується поняттям: особа.
46) Історичне виникнення філософії обумовлено потребою надати
людині засоби для її життєвого самовизначення: правильно.
47) З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до
істини: неправильно.
48) Історично першою формою світогляду вважається релігія:
49) За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань,
вірувань, цінностей, ідеалів: правильно.
50) В основі визначення структури філософії лежить природа,
суспільна історія, людина і духовні явища: правильно.
51) Філософська позиці, згідно якої бог створив світ, надав йому закони
та перший поштовх, але у подальшому не втручається у його процеси,
називається: деїзм.
52) Аксіологія – це розділ філософії, який досліджує норми і правила
людської поведінки та взаємин між людьми: неправильно.
53) Термін «людина-машина» був запроваджений та мав поширення у
філософії: Нового часу.
54) Найбільшим впливовим напрямом релігійної філософії xx ст. був:
неатомізм.
55) Логічний позитивізм( неопозитивізм) у першій третині xx ст.
Розробляв процедуру: верифікації, тобто перевірки наукових
положень на істинність.
56) Напрям середньовічної філософії, що прагнув використовувати
логіку у питаннях богопізнання, називається: схоластика.
57) За Р. Декартом теза "мислю, отже існую" повинна бути прийняту у
філософії як: вихідне незаперечене положення — підстава для людини
постати в якості суб'єкту.
людини, концентрується навколо неї: правильно.
60) Різновид свободи, що передбачає можливість для людини
опанувати певною необхідністю або змінювати її на іншу необхідність
називається: позитивно-творча.
надлюдиною.
62) Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і
уявлення реальному стану речей, називається: кореспондентська.
63) Філософські курси Києво-Могилянської академії були: подібними
до західноєвропейських курсів пізньої схоластики, але враховували
особливості національної культури та здобутки новітньої науки.
ідея глибинної своєрідності людини із природою та визнання народу
єдиним розпорядником власної долі.
Філософська наука про природу цінностей, це: аксіологія.
65) М. В. Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював:
теорію непомітного зла.
66) У пізній античній філософії була запроваджена ідея: автономії
людського духу щодо обставин життя.
68) Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням
про мораль та гідні вчинки людини: неправильно.
69) Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки
порівнянню філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом:
правильно.
70) Твір, в якому вкладені світоглядні уявлення часів київської русі, це:
«Повість минулих літ».
71) Вихідне поняття філософії о. Конта, що передбачає, що наука
повинна пізнавати лише спостереження, ясне і корисне, носить назву:
позитивне.
72) Напрям філософії xx – xxi ст., що вбачають призначення філософії
виключно в обслуговувані потреб розвитку науки, мають назву:
сцієнтизм.
73) Філософія Платона та філософія Аристотеля: постають
внутрішньо пов’язаними ідейним наслідуванням.
74) Найбільші заслуги І. Канта у філософії були зроблені ним у період,
що отримав назву: критичний.
75) Напрям сучасної філософії в якому широко використовуються
логічні засоби т наукові факти для розв’язання філософських проблем,
називається: аналітична філософія.
76) Некласична філософія розглядала основу життя як таку, що є:
хаотичною, або спонтанною та ірраціональною.
77) Коли хтось стверджує, що «сніг білий» і він справді білий, то така
відповідність судження «сніг білий» стану речей, що сніг білий
називається когерентною теорією істини: неправильно.
78) Логіка досліджує рівні та форми пізнання: неправильно.
79) Літературно філософський твір часів київської русі, в якому
містяться фрагменти творів античних філософів, є: ізборник «Пчела»
(бджола)
80) Філософські першоджерела часу київської русі переконливо
доводять що вже у ті часи філософія була автономною щодо
християнства: неправильно.
81) Європейська філософія хх ст. Поділена на два основні філософські
напрями: континентальну та аналітичну (острівну).
82) Хто є автором праці «Нарцис»: Григорій Сковорода.
83) Для давньогрецької натурфілософії характерний: космоцентризм.
84) Хто є автором книжки «феноменологія духу»: Георг Вільгельм
Фрідріх Гегель.
85) Сенсуалізм – це така гносеологічна позиція згідно з якою: знання
виникають на основі чуттєвого сприйняття.
86) Як називається позиція згідно з якою лише наукове пізнання є
правильним: сцієнтизм.
87) До системи філософського знання належить онтологія , логіка,
етика та педагогіка: неправильно.
88) Суттєвим особливостям середньовічної філософії є: теоцентризм,
креаціонізм, та провіденціалізм.
89) На думку Канта просвітництво – це епоха, коли: людина виходить
зі стану неповноліття і користується власним розумом.
90) Готліб Ляйбніц вважає що в основі життя лежить нескінченна
кількість субстанції, як називаються: монадами.
91) Античну натурфілософію можна охарактеризувати так: вона
сформулювала ряд важливих ідей для природничо математичних
наук.
92) Згідно ідей гносеології нового часу джерелами знань є: вроджені
ідеї та досвід.
93) Григорій сковорода використовує образ Нарциса, щоб: пояснити
суть самопізнання та пояснити на двох природах людини, видиме і
невидиме.
94) У філософії Нового часу проблема буття – це проблема: субстанції
як основи світу.
95) Наукове пізнання має такі рівні: емпіричний та теоретичний.
96) У новий час набув популярності світогляд, який виник внаслідок
наукової революції, та який називається: механістичним.
97) Світогляд, який виникає на основі наукової революції 17 ст.
Називається еволюційним: неправильно.
98) Релігійний світогляд вперше здійснив поділ на духовне і
матеріальне, а міфологічний світогляд характеризується синкретизмом,
тобто єдністю усього з усім: правильно.
99) Форма чуттєвого рівня пізнання, яка виникає на основі
безпосереднього контакту з об’єктом, називається: образ.
100) Метафора печери Платона є аргументом на користь дедуктивного
методу пізнання: правильно.
101) Філософія втрачає статус «цариці наук» у епоху: середньовіччя.
102) Фундаторами некласичної європейської філософії були такі
філософські напрями: ірраціоналізм, позитивізм, неокантіанство
103) У новий час які дві протилежні напрями користувалися різними
методами здобуття знання: емпіризм та раціоналізм.
104) Антропний принцип в сучасній науці — це визнання того, що
виникнення всесвіту без спостерігача цього всесвіту неможливе:
правильно.
105) Класична філософія намагається пояснити ірраціональне в
людському житті: неправильно.
106) На яких принципах ґрунтується німецька класична філософія і що
вони означають:
107) Аристотель вважав, що причиною виникнення філософії є
здивування: правильно.
108) Ціцерон вважав, що культура — це “друга природа”, створена
людиною: правильно.
109) Світоглядна позиція, згідно з якою бог тотожний світу та природі
називається: пантеїзм.
110) Сучасний авангардний напрям філософії, що вважає, що творчі
потенції культури і людини вичерпані, що на місце людини приходить
«пост людина», називається: постмодернізм.
111) Дуалізм - це позиція згідно з якою існують дві незалежні
субстанції, одна з яких раціональна, а друга – ірраціональна:
112) Проблема онтологічного статусу свідомості полягає у тому, що
свідомість можна спостерігати на рівні функціонування мозку й
фіксувати її як частину фізичного світу: неправильно.
113) Форма раціонально-логічного рівня пізнання, в якій фіксуються
основні характеристики та внутрішні зв'язки об'єкта, називається:
поняття.
114) Засновником класичної логіки є: Аристотель.
115) Найадекватніше розуміння поняття "воля до влади" у філософії
життя Фрідріха Ніцше полягає у: можливості подолання людиною
самої себе.
116) Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина –
це: проєкт, тому вона приречена на свободу.
117) Спрямованість свідомості на об’єкти , і тому свідомість є завжди
«свідомістю про щось» , називається: інтенціональністю.
118) До важливих проблем філософії середньовіччя належить: проблема
співвідношення віри і розуму, яка відображена у теорії подвійної
істини Томи Аквінського.
119) У філософії Григорія Сковороди символічний світ тотожний: Біблії.
120) До найвідоміших досягнень давньогрецької натурфілософії
належить відкриття атому - найменшої та вічної неподільної частинки:
правильно.
121) Наукове пізнання має такі рівні: емпіричний і теоретичний.
122) Першим європейським філософом, який спирався у своїй
філософській концепції на ідеї буддизму був Сьорен К'єркеґор:
123) Згідно із данським філософ Сьореном К'єркеґором, справжнє
(автентичне) людське буття можливе на: релігійній стадії.
124) Професійна українська філософія виникає ще у часи Київської Русі:
125) Символічний світ в онтологічній концепції Сковороди – це мовний
світ, бо мова – це набір символів: Неправильно
126) Раціоналізм Декарта полягав у тому, що знання повинно
ґрунтуватися на простих аналітичних істинах розуму, які є ясними та
безсумнівними, і не походять з досвіду: правильно.
127) Однією із умов знання є умова правдивості вірування у щось (умова
truth belief): правильно.
128) Напрям сучасної філософії , в якому широко використовуються
логічні засоби та наукові факти для розв’язання філософських проблем,
називається: аналітична філософія.
129) Григорій Сковорода використовував символи для того щоб: дуалізм
двох природ видимої і невидимої.
130) Позиція, згідно з якою все наше знання походить з чуттєвого
сприйняття й базується на чуттях, називається: сенсуалізм.
131) Метод індукції часто використовується для встановлення істин
розуму без врахування будь-якого аналізу даних чуттєвого сприйняття:
132) У Києво-Могилянській академії 18 століття курс філософії були
пізньосхоластичними : правильно.
133) Українська філософія схильна до абстрактних раціонально-логічних
побудов та одночасно є філософією, котра сильно інтегрована в
літературу та кінематограф: неправильно.
134) Вперше професійна філософія в Україні з’явилася у братських
школах: правильно.
135) Сучасна наука (фізика, космологія, астрономія) наголошує на трьох
рівнях буття: реальному, актуальному та можливому: неправильно.
136) Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку
промисловість, бо саме вона є основою економіки такого суспільство:
137) Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія,
фізіологія, генетика тощо) забезпечують нас цілісним знанням про
людину: неправильно.
138) Один із принципів раціоналізму є те що знання не може бути
вродженим: правильно.
139) Хто з філософів казав що «існування передує сутності»: Жан-Поль
Сартр.
140) Онтологічна позиція, згідно з якою є два початки чи дві субстанції,
одна з яких матеріальна, а друга – духовна, називається: дуалізм.
141) Згідно концепції локальних культур Освальда Шпенґлера кожна
культура стає цивілізацією, яка характеризує агонію культури:
правильно.
142) Символічний світ в онтологічній концепції Сковороди – це мовний
світ, бо мова – це набір символів: неправильно.
143) До основних рівнів пізнання належать: чуттєвий та раціонально-
логічний і лише у їхній єдності можливе виникнення знання: правильно.
144) Позиція, згідно якої людина може досягати лише часткового знання
і яке постійно потребуватиме підтвердження або спростування,
називається: скептицизм.
146) Діалектична онтологія Геракліта полягала у тому, що зміни у
Космосі спричинені взаємодією протилежностей: правильно.
Тема 1
1)Зміст світогляду групується довкола відношення: людина-світ.
2)У відношенні до світогляду філософія постає: теоретичною
формою світогляду, що спрямована на його критичний аналіз.
3) Цінність, історична та культурна значущість філософії полягає в тому, що
вона: надає людині засоби та орієнтири для свідомої організації власного
життя.
4) Міфологічний світогляд передбачає: єдність людини з природою.
5) Філософський світогляд є:
• авторською формою мислення;
• характеризується рефлексією, тобто думкою про думку;
• свідомо вибудуваним, логічно послідовним .
6) Етика - це філософська наука про основи та принципи моралі: Правильно.
7) Зміст світогляду визначають: знання, принципи, переконання, що
виконують функцію життєвого орієнтування.
8) Філософське мислення, на відміну від наукового, спрямоване до людини,
концентрується навколо людини: Правильно.
9) Складності визначення предмету філософії обумовлені:
• тим, що філософія працює в сфері духовного, яке не можна
фіксувати фізично;
• тим, що сфера її предметних інтересів майже безмежна;
• тим, що весь історичний досвід людського
самоосмислення включається у зміст філософського знання;
• тим, що взаємини людини із світом історично мінливі.
10) У коло найперших питань філософії, згідно І. Канта, входять такі: що я
можу знати, що маю робити та на що можу сподіватись.
11) Яке зі приведених визначень є найбільш прийнятим? філософія – це
сфера інтелектуальної діяльності, що покликана виробляти засоби
людського життєвого самовизначення.
синкретичним духовним утворенням: Неправильно.
13) Міфологія – це філософія архаїчної людини: Правильно.
14) Яке із перерахованих питань є філософським? що таке істина?
15) Потреба у світогляді зумовлюється у людини тим, що їй необхідно
обрати професію: Неправильно.
16) Пізнавальна функція філософії проявляється у тому, що: вона орієнтує
людину на пізнання загальних структур світу, законів та принципів
розвитку як природних, так соціальних явищ, ставить питання природи
та сутності самої людини.
17) Термін "філософія" перекладається із давньогрецької, як: любов до
мудрості.
18) Серед наведених нижче наукових напрямів у склад філософського знання
входять: філософія історії, логіка, гносеологія.
19) Які розділи філософії вивчають загальні закони, принципи і
правила мислення? Логіка.
20) Вихідними причинами переходу від міфологічного світогляду до
філософії поставали: поява дискурсивного мислення внаслідок
ускладнення діяльності.
Тема 2
1) Теза “Я мислю, отже я існую” наголошує на важливій ролі
самоусвідомлення в русі думки до правильного пізнання: Правильно.
2) Зміст проблеми “Схід – Захід” в сучасному суспільстві визначається:
відмінностями у вихідних ціннісних та світоглядних орієнтирах.
3) До загальних особливостей розвитку філософії в епоху Нового часу слід
віднести: виникнення національних та регіональних філософій,
розвиток філософії в діалозі із іншими науками.
4) До найперших ознак античної філософії слід віднести: її виділення в
автономний напрям інтелектуальної діяльності.
5) Філософські школи пізньої античності: намагались надати кожному
окремому індивіду засоби життєвого самоутвердження.
6) Засновником філософії Нового Часу вважається: Ф. Бекон.
7) В підґрунті поділу розвиненої середньовічної філософії на схоластику
та містику лежить проблема: співвідношення розуму та віри у
питаннях богопізнання.
8) Визначить позицію, яка в гносеології є протилежною щодо позиції
визнання існування в розумі людини деяких вроджених ідей: розум - це
чиста дошка.
9) За найпершими світоглядними орієнтирами епоха європейського
Відродження була: епохою християнського світобачення.
10) Теза “Я мислю, отже я існую” належить: Декарту.
11) Хто із античних філософів сказав: “Я знаю лише те, що я нічого не
знаю”: Сократ.
12) Хто із названих античних філософів є автором концепції ідеальної
держави: Платон.
13) За Платоном слід припустити, що в основі речей лежать вічні та
незмінні ідеї, тому що: тільки за такої умови ми можемо перейти від
сприйняття речей до їх мислення.
14) Оберіть правильний варіант формулювання, що виражає місце
філософії в духовному житті середньовіччя: філософія є
прислужницею теології.
15) Оберіть варіанти правильної відповіді на питання:
Мислення “здорового глузду” характеризується наступними рисами:
воно передбачає цінування фактів, воно передбачає ясну та чітку
логіку.
16) При переході від епохи античності до європейського середньовіччя
важливу роль відіграло: руйнування класичного античного полісу.
17) Більшість просвітників вважали, що найпершою умовою людського
буття постає розповсюдження знань, а серед усіх знань найпершу
значущість мають знання моральних норм і принципів: Правильно.
18) Емпіризм – це позиція у методології, що характеризується:
наголошуванням найпершої та вирішальної ролі відчуттів у
пізнанні.
19) Оберіть варіант правильної відповіді: апологетика – це є ранній етап
розвитку патристики.
20) Нірвана - це одне з вихідних понять: буддизму.
Тема 3
1) Класична філософія вважала розум найвищою та найкращою здібністю
людського інтелекту, а некласична доводила, що за допомогою розуму
людина може гармонізувати свої стосунки із дійсністю: Неправильно.
2) Представники філософської антропології закликали: вивчати людину
всебічно, засобами різних наук.
3) Виберіть ті поняття, що були запроваджені М. Хайдеггером для
окреслення людського способу буття:
• отвір у бутті; горизонт предметності;
• буття-до-смерті, тут-буття;
• при-бутті-перебування.
4) Найпершими осередками розроблення неопозитивізму в Європі ХХ ст.
були: Віденський гурток, Англійська та Львівсько-Варшавська
школи.
5) Згідно К. Ясперсу, можливі такі оцінки впливу техніки на розвиток
суспільства: оптимістична, песимістична та нейтральна.
6) Некласична філософія у порівнянні з класичною досягла нового рівня
систематизації знань: Неправильно.
7) О. Конт не тільки прагнув вийти за межі класичної філософії, але у
певних положеннях сповідував її позиції: Правильно.
8) Представники логічного позитивізму вдались до розроблення та
запровадження процедури: верифікації.
9) Людина у міркуваннях С. Кьєркегора виглядає так: вона є
неузасадненою, закинутою у цей світ, її життя є екзистенція.
10) До загальних особливостей філософії ХХ ст. можна віднести:
• актуалізація нею попередніх форм та напрямів філософії;
• її надзвичайну тематичну та методологічну строкатість.
11) Сучасна некласична філософія негативно ставиться до тих різновидів
філософії, що відійшли у минуле: Неправильно.
12) Теза “Наука сама собі філософія” була проголошена: О. Контом.
13) Згідно тверджень О. Шпенглера: вихід певного суспільства на рівень
цивілізації приводить до занепаду та загибелі культури.
14) У питаннях про співвідношення розуму та віри відомі представники
неотомізму дотримувались такої позиції: симфонія розуму та віри
можлива за умови, якщо розум буде віруючим.
15) Аналітична філософія вважала своїм найпершим завданням:
здійснення процедури верифікації.
16) Згідно з А. Шопенгауером, воля до буття як єдина засада світу: є
принципово поза розумною.
17) Філософський постмодерн як один із напрямів філософії кінця ХХ ст.
характеризується наступними рисами:
• його предметом постають явища попередньої культури;
• він налаштований на ведення вільного
герменевтичного дискурсу.
18) Визначить, які із наведених нижче термінів використовуються для
позначення теорій, що надають розвитку техніки та технології
вирішальну роль в поступі суспільства: технократія.
19) На відміну від філософської антропології екзистенціалізм був
переконаний в тому, що: сутність людського буття розкривається
лише у формі внутрішнього переживання зсередини самого життя.
20) Згідно твердженням неопозитивізму, відрізнити науку від ненауки має
допомогти процедура верифікації – порівняння атомарних суджень з
атомарними фактами: Правильно.
Тема 4
1) Українська філософія постає явищем: переважно внутрікультурним.

2) За подібність ідей та життєві принципи українського філософа
Григорія Сковороду називали "українським": Сократом.
3) Представники яких кіл у ХІХ столітті розробили ідею створення
слов'янської конфедерації на чолі із Україною: громадсько-
політичних рухах.
4) Відомим українським філософом, котрий розробив концепцію
"суспільної угоди" був: Станіслав Оріховський.
5) Філософські ідеї Д. Донцова споріднені з філософською концепцією:
Ф. Ніцше.
6) Іван Франко розглядав розвиток історії як процес: як вічний прогрес.
7) Д. Донцов в своїх міркуваннях припускав, що: тільки національна
еліта здатна виконати роль чинника національного звільнення.
8) Хто із названих українських літераторів мав звання доктора філософії?
І. Франко.
9) У концепції класового суспільства Дмитро Донцов опирався на ідеї:
Карла Маркса.
10) Українська філософія у ХХ ст. розвивалась: у Радянській Україні та в
діаспорі.
11) Хто із названих українських літераторів створив концепцію
"непомітного зла"? М. Гоголь.
12) Особливості української філософії сформувалися під
впливом: східного християнства.
13) Вчення про ноосферу розробив: В. Вернадський.
14) Яке поняття позначає явище синтезу політеїстичних вірувань та
візантійського християнства у Київській Русі? християнсько-
язичницький синкретизм.
15) Перший український літературний філософський твір був написаний у
Київській Русі як частина: "Поученія дітям".
16) Професійна філософія вперше виникає в Україні: у християнських
братських школах.
17) Серед філософських дисциплін, які вивчали у трьохрівневому курсі
філософії в Києво-Могилянській академії була: метафізика.
18) Із наведених нижче гасел виділіть те, яке сповідував Григорій
Сковорода: "життя ловило мене, та не спіймало".
19) Для філософії Г. Сковороди властивими були вчення:
"філософія серця".
20) "Філософію серця" Григорія Сковороди називають: кордоцентризмом.
Тема 5
1) Сучасна філософія негативно ставиться до поняття буття та не визнає
онтології і метафізику: правильно.
2) Аналіз основних концепцій походження свідомости засвідчує: жодна із
концепцій свідомости не пояснює всіх її аспектів.
3) Основна складність вивчення та розуміння свідомості зумовлена тим,
що свідомість не можна спостерігати та вимірювати приладами:
правильно.
4) Ідеальність свідомості полягає в тому: що вона здатна оперувати
еталонними вимірами дійсности, у яких у фізичному вигляді
існувати не може.
5) Особливий, небіологічний тип людської поведінки проявляється:
• в тому, що людина не діє за схемою «стимул-реакція»;
• в тому, що людина не стільки пристосовується до середовища,
скільки перетворює його.
6) Поняття буття виконує у філософії такі функції:
• воно окреслює найперші умови посилювання дійсности внаслідок
того, що виводить міркування за межі конкретних форм сущого
• воно постає підставою для сенсоутворення, оскільки вказує на
найперші та найширші орієнтири людського свідомого відношення
до дійсності
• воно виводить будь-яке осмислення на рівень гранично широкого
узагальнення
7) Розуміння буття у східній філософії передбачає: висування на
перший план небуття, порожнечі.
8) Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що: буття постає
вищою людською цінністю та мірою людської відповідальности за
наслідки своїх дій.
9) Поняття архе в античній філософії та поняття «субстанції» в
новоєвропейській філософії були тотожними: правильно.
10) Класичне філософське розуміння буття та некласичне в основних
моментах співпадають: неправильно.
11) До найбільш авторитетних творців некласичної онтології слід віднести:
Хайдеґґер.
12) Наукова картина світу – це: система провідних зв’язків та
співвідношень сфер дійсности, що її відбудовують на основі даних
різних наук.
13) Предметність, як одна із провідних властивостей людської свідомости,
це: здатність людини бачити в речах виявлені досвідом
перетворювальної діяльности межі, функції та відношення.
14) Людська мова: позначає предметний зміст речей та явищ.
15) Релігійна концепція походження свідомости нічого не дає для
пояснення даної проблеми, оскільки припускає духовну сутність такою,
що існує початково: правильно.
16) Концепція пояснення свідомости проявами єдиного інформаційного
поля Всесвіту: відповідає сучасним знанням про Всесвіт,
інформацію, її властивості та роль в процесах дійсности.
17) Еволюційна концепція походження свідомости: не відповідає новітнім
даним науки і не може пояснити ціну низку суттєвих ознак
18) Ідеальні еталонні виміри сущого, які здатна створювати свідомість,
потрібні людині задля того, щоб:
• Мати системи відліку для оцінки реальности;
• Перетворювати дійсність, покращувати її.
19) Важливість єдности свідомости та мови пояснюється тим, що:
• Мова дозволяє відокремити знання та досвід від людини – їх носія
– та передати їх іншим людям та поколінням;
• За допомогою мови людина може виразити ідеальну предметність,
що мітиться у свідомости, але якій немає аналогів в дійсности;
• Мова допомагаю організувати спільну людську діяльність,
узгодити її.
20) У структуру свідомости можна включити:
• мислення, почуття та емоції, волю;
• несвідоме, підсвідоме, свідоме та самосвідомість.
Тема 6
1) Серед концепцій істини кореспондентська заснована на вченні
давньогрецького філософа: Аристотеля.
2) За змістовими наголосами поняття пізнання включає в себе: єдність
продукування знань, воління та пошук сенсу.
життєво-досвідне пізнання.
4) Відмінність між філософськими дисциплінами: гносеологією та
епістемологією – полягає у тому, що: гносеологія вивчає процес
пізнання, а епістемологія – його результат.
5) Серед рівнів пізнання наука не визначає: інтуїтивного рівня.
6) Пізнання як процес відображання дійсности виникає в: емпіризмі
нового часу.
7) Аристотель вважається прихильником: конвенціональної теорії
істини.
8) Однією із найважливіших ознак наукового рівня пізнання вважається:
особлива мова.
9) Серед перерахованого нижче до форм чуттєвого рівня пізнання не
відносимо: судження.
10) Теорія анамнезісу пояснює пізнання як процес: пригадування вже
відомого.
11) Рівень пізнання для якого характерними є ситуативність та
конкретність: чуттєвий.
12) Істина – це якісна характеристика наших знань на основі їх
співвіднесення із: наукою.
13) Принципове заперечення можливості адекватного пізнання дійсности
відповідає позиції: агностицизму.
14) Концепція істини, котра пояснює істинність знання на основі його
співвідповідности із об’єктивною ситуацією у реальному світі це:
кореспонтденська.
15) У структурі пізнавального процесу наука є одним із: видів пізнання.
16) Прагматична концепція істини заснована на ідеї про те, що всяке
істинне знання набуває свого підтвердження через: використання у
прикладній сфері.
17) Теорія, що пояснює пізнання як пригадування називається: анамнезіс.
18) До зміни позиції суб’єкта пізнання, у філософії Канта, мислителі та
науковці вважали, що у пізнавальному процесі: роль суб’єкта є
пасивною.
19) Відчуття людини є обмеженим у пізнанні сутности речей: правильно.
20) Істина є критерієм оцінювання тільки наукового знання: неправильно.
Тема 7
1) У філософії Нового часу людське тіло розглядали як складний:
механізм.
2) Філософія історії осмислює історію як: процес.
3) У стародавній Греції історичний процес розглядався як: коловорот.
4) Серед античних мислителів осмислював розвиток і мету: Геродот.
5) Теорія еволюціонізму як походження людини може вважатися: єдиною
науковою теорією, що пояснює походження людини.
6) Метафізичне безсмертя людини означає: пам'ять про людину у
майбутніх поколіннях.
7) Поняття "душа" у філософії пояснюється як: можливі два варіанти
пояснення.
8) Циклічні концепції тлумачення спрямування історичного процесу
відносять до: Періодичних.
9) Кінець історії розглядається у філософії історії як: ідеалізоване
уявлення.
10) Яка теорія про походження людини стверджує, що людське існування
нічим не виправдане: «біологічної випадковості».
11) У філософії людський спосіб буття поєднує сфери: духу, душі та тіла.
12) Засновником філософської антропології як дисципліни є: М. Шелер.
13) Філософська антропологія вивчає: людину в усіх її проявах.
14) Єдиною формою людського буття є: воно не може бути зведене до
однієї форми.
15) Дисципліна, яка обґрунтовує сутність людського буття, називається
філософська антропологія: Правильно.
16) Прогрес є остаточною та очевидною метою історії: Неправильно.
17) Культура не має ніякої співмірності із тілом людини: Неправильно.
18) Засновник філософської антропології З. Фройд: Неправильно.
19) Витоки філософії історії сягають XVII – XVIII ст.: Правильно.
20) Лінійна концепція розгортання історії у ХХ ст. вважалася єдино
можливою: Неправильно.
Тема 8
1) Серед перерахованого нижче до ключових рис науки відносимо:
особлива мова і термінологія.
2) Відмінність між масовою та елітарною культурами полягає: у
спрямованості на комерційний успіх.
3) У процесі становлення та розвитку людського суспільства: поява
культури передує появі цивілізації.
4) Розвинута система письма це одна з найперших ознак: культури.
5) У концепції Дж. Даймонда причиною колапсу цивілізації зазвичай стає:
відсутність технологічного прогресу.
6) Серед ключових ознак цивілізації немає: релігії.
7) Найбільш загальне визначення поняття культури: культура –
це духовні та матеріальні цінності.
8) Чому у виникненні цивілізації перевагу мали суспільства рільників, а
не мисливців чи збиральників? осілий спосіб життя.
9) Основою та прототипом виникнення цивілізації вважається: античний
грецький поліс.
10) У сучасній класифікації серед типів культури не існує такого:
атлантична культура.
11) Хто вперше систематизував усі існуючі визначення поняття
"культура"? А. Тойнбі та О. Шпенглер.
12) Роль науки та техніки у сучасному світі можна визначити так: є
найважливішими чинниками розвитку сучасних культури та
цивілізації, однак стають небезпечними, коли виходять за межі
моралі.
13) Який тип культури вважають альтернативним до масової культури?
елітарна культура.
14) Згідно О. Шпенглеру, кожна культура: переходячи в цивілізацію,
зазнає занепаду та помирає.
15) Поняття «культура» походить від латинського слова cultus, яке означає:
обробіток.
16) На відміну від культури природа постає як: стихійна.
17) Цивілізація, згідно загальноприйнятих в науці уявлень, починає
виникати із появою: міст.
18) Різноманіття способів культуротворчої людської діяльності означає,
що: людина є як діячем культури, так і споживачем.
19) О. Шпенглер розглядав окремі локальні культури як такі, що мають
конкретний життєвий цикл: Правильно.
20) Рушійною силою цивілізаційних трансформацій А. Тойнбі вважає
науку: Правильно.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ЗАВДАННЯ З ФІЛОСОФІЇ

БІЛЕТ № 1
1) Світогляд постає надбанням лише духовно збагачених
особистостей: Ні.
2) В розумінні сутності методу пізнання Р. Декарт був послідовником
Ф. Бекона: Так.
3) С. К’єркегор постав одним з перших представників некласичної
4) Поняття космосу було запроваджено Піфагором: Так.
5) В структуру філософського знання входять онтологія, логіка, етика
та педагогіка: Ні.
6) Українська філософія характеризується схильністю до створення
абстрактно-теоретичних побудов та системотворень: Ні.
7) Поняття буття необхідне для розуміння єдності світу як цілого: Так.
8) Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою
диференціацією свого змісту, усвідомленістю та предметною
9) Філософія розглядає природу цінностей в науці під назвою
аксіологія: Так.
10) Поняття “людина” є похідним від поняття “індивід”: Ні.
11) Поняття Дао в давній китайській філософії означає шанобливе
ставлення до дітей: Ні.
12) «Філософію слід підпорядкувати інтересам людини» - це девіз
стоїків: Ні.
13) Одним з перших представників класичної філософії постав А.
Шопенгауер: Ні.
14) Засновником німецької класичної філософії був Г. Гегель: Ні.
15) Характерною рисою філософії епохи Відродження був
антропоцентризм: Так.
1) Філософію відрізняє від міфології: те, що вона базується на
дискурсивному мисленні.
2) Філософія Платона та філософія Аристотеля: є протилежними
за змістом та спрямуваннями.
3) В епоху середньовіччя відношення теології та філософії
визначались таким чином: філософія поставала в ролі
прислужниці теології.
4) Термін “філософія” перекладається українською мовою як:
любов до мудрості.
5) Німецька класична філософія: збагатила науку принципами
активності, розвитку та системності.
7) За своїм найпершим значенням пізнання це: процес взаємодії
свідомості та дійсності, результатом якого постають знання.
8) Б. Спіноза розвинув вчення про: субстанцію, її модуси та
атрибути.
9) “Антропний принцип” – це поняття, введене у філософію:
сучасною космологією для позначення спрямованості
космічних процесів до людини.
10) Природні умови та впливи: впливають на хід історичного
процесу опосередковано.
1) Оскільки епоха Нового часу характеризувалась розвитком
промислового виробництва, формуванням та розвитком наук
на основі фізико-математичного пізнання, то: світогляд і
філософія цієї епохи були спрямовані на пояснення
дійсності на основі механістичного світорозуміння; серед
філософських дисциплін особливо важливими були
гносеологія (теорія пізнання), методологія наук,
натурфілософія.
2) Оскільки історичним покликанням філософії постає завдання

надати людині найперші орієнтири життя, засоби
світоосмислення, самопізнання та самоствердження,
допомогти людині свідомо поставитись до власної життєвої
долі та свого призначення, то: на основі виділення людиною
найперших сфер реальності, в яких вона може здобувати
життєві орієнтири – природи, суспільної історії,
особливостей людини як живої істоти, духовних явищ
(явищ свідомості) – формуються основні філософські
дисципліни, які ще за часів античної філософії подавались
як єдність фізики, логіки та етики із додаванням пізніше
антропології та філософії історії.
3) Філософські джерела часів Київської Русі посідають унікальне
місце в українській філософії, оскільки: саме в цих джерелах
набули оформлення і закріплення провідні риси
української філософії: її зв’язок з мораллю, духовними
настановами, відраза до абстрактно-теоретичних
системних побудов. Цей тип філософування отримав назву
«філософування у Христі».
4) В останні роки особливо активно обговорюється такий чинник
людської історії, як: техніко-технологічний, оскільки саме
він у наш час потужно впливає на природне середовище, на
соціальні і культурні процеси, на психіку людини,
породжуючи тенденцію до зміни сучасної людини у
напрямі до постлюдини.
БІЛЕТ № 2
1) За своїм змістом світогляд є тотожним природознавству: Ні.
2) Особливістю античної філософії було те, що вона набула статусу
автономного напряму інтелектуальної діяльності: Так.
3) Філософія – це вчення про мораль та гідні вчинки людини: Ні.
4) Єдино виправданим видом пізнання постає наука: Ні.
5) Онтологія як філософська дисципліна вивчає загальні закони, форми і
правила мислення: Ні.
6) Філософія і мудрість сприймалися у духовній культурі Київської Русі
переважно як допоміжні засоби для релігійного благочестя: Ні.
7) Субстанція – це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху
Нового часу: Так.
8) Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична

активність людини: Ні.
9) Поняття «екзистенція» у сучасному значенні ввів в обіг Ж.-Ж. Руссо:

Ні.
10) Проявами свідомості вважається небіологічний тип поведінки людини:

Так.
11) З грецької мови термін «філософія» перекладається як любов до істини:
Ні.
12) Найдавнішим джерелом філософської мудрості в Ст. Індії була Йога:
Ні.
13) Для філософії епохи Середньовіччя найбільш характерною рисою був
антропоцентризм: Ні.
14) М. Кузанський був представником Просвітництва: Ні.
15) Основним методом наукового пізнання згідно Ф. Бекона має бути
дедукція: Ні.

2) Однією за фундаментальних особливостей людини є те, що: людина
від народження не отримує людські якості в готовому вигляді.
3) Твір, в якому Гегель викладає основні ідеї своєї філософської
системи, це: «Феноменологія духу».
неотомізм.
5) Завдяки здатності створювати ідеальні, еталонні виміри сущого, людська
свідомість: надає людині орієнтири для оцінок дійсності.
6) Серед наведених рис українській філософії не було притаманним:
виявляти схильності до абстрактно-раціональних системних
побудов.
7) Значення проблеми буття для філософії полягає в тому, що:
окреслює граничну межу і специфіку філософського
узагальнення.
8) Гносеологія та епістемологія – це: різні напрями вивчення

пізнання, оскільки гносеологія досліджує загальні умови
пізнання, а епістемологія – знання (переважно – наукове).
9) Яка філософська концепція походження свідомості наголошує на
моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-
чуттєвою реальністю: дуалістична.
10) Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що: буття
постає вищою людською цінністю та мірою людської
відповідальності за наслідки своїх дій.

обведіть літеру, що його позначає.
орієнтири.
2) При переході від античності до європейського середньовіччя зміну

основних світоглядних орієнтирів можна позначити так: античність
була космоцентричною, політеїстичною, вважала богів
уособленням сил природи, а їх завдання – прикрашати космос;
метою людського життя вважався подвиг в ім’я полісу або
держави. Середньовіччя ж постало теоцентричним,
монотеїстичним, розуміючи Бога творцем світу із нічого; головне
для людини – спасіння душі.
3) До основних наголосів розуміння буття некласичною філософією слід
віднести: некласична філософія погоджувалася вести розмови про
буття лише в межах усвідомлення дійсності з якою людина
перебуває у безпосередніх контактах, оскільки буття є
внутрішньою умовою самоздійснення, самореалізації людського
інтелекту в його діяльності.
4) Термін «екзистенція» у сучасній філософії означає: від часів С.
Кьєркегора цей термін трактується як провідна особливість
людського способу буття, як здатність людини виходити за будь-
які межі, її неузасадненість, закинутість у світ.
БІЛЕТ №3
1) Поняття світогляду за носієм є ширшим від поняття філософії: Ні.
2) Натурфілософія в античній філософії була фантастичною і безплідною:
Ні.
3) Некласична філософія характеризується механістичним світобаченням:
Ні.
4) Л. Фейєрбах вважав, що релігію божественного об’явлення слід
замінити релігією всезагальної людської любові: Так.
5) Атом як першооснову всіх речей відкрили в епоху Нового часу: Ні.
6) В Києво-Могилянській академії філософію не вивчали: Ні.
7) Декарт був засновником емпіризму в філософії Нового часу: Ні.

8) Об’єктом чуттєвого пізнання постають зв’язки, функції та відношення
дійсності, а об’єктом раціонального пізнання – окремі властивості
речей: Ні.
10) Життя людини базується виключно на змінах в її організмі: Ні.
11) Принцип відплати за вчинки в індуїзмі називається ахімса: Ні.
12) Для філософії Нового часу характерний креаціонізм: Так.
13) Першою філософською школою Ст. Греції вважається Мілетська
школа: Так.
14) Б. Спіноза вважав, що субстанція може бути тільки одна: Так.
15) Данський філософ С. К'єркегор вважав, що людину слід вивчати за
допомогою наук: Ні.

2) Якщо порівняти наукове та художньо-мистецьке пізнання, то можна
зробити висновок: вони взаємно доповнюють одне одного і однаково
потрібні людині.
3) Поява глобальних проблем сучасної цивілізації зумовлена:
досягненням людської техногенної діяльності планетарних
масштабів.
4) Німецька класична філософія: збагатила науку принципами активності
розвитку, системності та рефлексії.
5) Століття Просвітництва в історії Європи – це: ХVІІІ ст..

6) Філософська позиція Д. Донцова споріднена з філософською
концепцією: А. Шопенгауера.
7) Поняття «буття» ввів в науковий та філософський обіг: Парменід.
8) Найпершою і очевидною ознакою свідомості можемо вважати:
особливий тип людської поведінки.

жодне із видів пізнання, оскільки вони лише разом охоплюють всі
пізнавальні здібності та можливості людини.
10) До поширеного визначення культури належить: культура – це друга
природа, створена людиною.

орієнтири.
2) Сутність коперніканського перевороту, здійсненого І. Кантом у
філософії, можна передати так: до І. Канта вважали, що всі свої
знання людина отримує із досвіду, проте І. Кант зміг довести, що
людському розумові притаманні апріорні форми пізнання.
3) Проблематичність людського буття полягає в тому, що: людина
генетично не отримує своїх власне людських якостей та необхідної
програми для її повноцінного життя, так само, як і не отримує
якихось настанов стосовно змісту свого життя; тому народитись
людиною – це необхідна, проте недостатня умова для того, щоб
бути людиною.
4) До основних сфер суспільного життя відносять: сферу виробничої
діяльності, економічну, сферу побуту і сімейних стосунків, сферу
соціальних відносин та інститутів, духовного життя суспільства
тому, що лише в сукупності всі вони здатні забезпечити
задоволення основних потреб людини як соціальної істоти.
БІЛЕТ №4
1) Представники європейського Просвітництва наполягали на тому, що
знання законів природи має вирішальне значення для людини: Так.
2) Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати
логіку і мову конкретних наук: Так.
3) Сократ вважав, що усі речі складаються з води: Ні.
4) Середньовічна філософія прагнула усілякими способами здобувати
нові знання: Ні.
5) У філософії ХХ ст. спостерігалась тенденція до утворення єдиної
світової філософії: Ні.
6) До світоглядної позиції в. Вернадського переконання в тому, що
прогрес науки приведе до деградації людини: Ні.
7) Буття у класичній філософії постає реальною сутністю, а в некласичній
філософії воно неможливе за межами людського сприйняття: Так.
8) Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає

узгодженість раціональних положень із набутими чуттєвими
враженнями: Ні.
9) Цінності людського буття тотожні із знаннями про людину: Ні.
11) Світогляд постає формою загального людського самовизначення у світі:
Так.
12) Екзистенціалізм вважав, що філософія повинна стати науковою і вивчати
логіку і мову конкретних наук: Ні.
13) Головною проблемою античної натурфілософії була проблема природи
людської душі: Ні.
14) Для середньовічної філософії тільки логіка могла бути засобом
богопізнання: Ні.
15) І. Кант є автором «Критики чистого розуму»: Так.

1) За Р. Декартом теза “Мислю, отже існую” повинна бути прийнятою у
філософії як: вихідне незаперечне положення для дедуктивного ходу
думки.
2) До характерних рис філософського мислення слід віднести: гранично
широкий рівень узагальнення, аргументований, систематичний
характер побудови свого змісту, самоусвідомлення думки.
3) Етика А. Шопенгауера носить переважно: песимістичний характер.
4) Із наведених нижче означень характеристиками міфологічного
світогляду постають: синкретизм, злиття людини із природою.
5) Вчення про норми, правила і закони правильного мислення
називається: логіка.
6) У якому літературно-філософському творі часів Київської Русі
містяться фрагменти творів античних філософів: «Бджола».
7) Розуміння буття в епоху Нового часу можна окреслити наступним
чином: субстанція, атрибути, модуси.
8) Пізнання як людська здатність: постає основним способом

інтелектуального відношення людини до дійсності.
9) Особливістю свідомості, яка відрізняє її від реального, є: ідеальне як її
статус.
10) До основних функцій суспільства належать: забезпечення збереження
життя членів суспільства та структури соціальних відносин.

1) Філософія у період панування в Європі християнського релігійного
світобачення (епоха середньовіччя) не втратила статусу важливої
сфери знань тому, що: вона, виконуючи роль прислужниці теології,
виробляла засоби інтелектуальної діяльності, збирала дані
численних наук, опрацьовувала їх та передавала у розпорядження
теології.
2) Г. Гегель зміг розробити цілісне філософське вчення про розвиток усіх
основних сфер буття та людської суспільної історії завдяки тому, що:
він поклав у засади буття самочинний рух абсолютної ідеї, яка
завдяки внутрішнім суперечностям проходила послідовно стадії
тотожності, відмінності та синтезу, розгортаючи і демонструючи
усе багатство можливих визначень буття; тому усе вчення Гегеля
було змістовно єдиним та предметно різноманітний.
та його духовної культури і причиною цього є те, що: вона була
присутньою на всіх основних етапах української історії і
відігравала важливу роль у розвитку громадської думки, вона
поставала переважно внутрішньо культурним явищем і
концентрованою формою виразу особливостей національного
характеру українців.
4) Якщо проблематичність людського буття проявляє себе у тому, що
можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути
людиною повною мірою її необхідних проявів, то: щоб бути людиною
треба навчитись жити і діяти в соціальному просторі, вміти
створювати принципи і віднаходити сенс життя та смерті.
БІЛЕТ №5
1) ”Марксизм, розроблений К. Марксом у ХІХ ст. був різновидом
«наукової філософії»: НІ.
2) Найпершою заслугою шкіл пізньої античної філософії можна вважати
відкриття автономії людського духу щодо обставин життя: ТАК.
3) Ф. Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу: НІ.
4) Філософія Г. Гегеля характеризується системністю, повнотою та
діалектичним методом: ТАК.
5) Перші ідеї атомістичної будови речовини були сформульовані в епоху
Відродження: НІ.
6) В. Вернадський вважав, що наука як планетарне явище має привести до
гармонії суспільства і природи: ТАК.
7) Буття та існування – це тотожні поняття: Ні.
8) Істина – це не стан знань, а процес, в якому кожна складова знання
виконує функцію у засвідченні виправданості певного знання: Ні.
9) Суб’єкт історії – це самодіяльна одиниця, що в історичному процесі
постає джерелом історичної активності та вихідної мотивації
історичних дій: Так.
10) Свідомість необхідно вимірювати і досліджувати за допомогою
11) Філософська парадигма не залежить від історичної епохи та типу
культури: Ні.
12) Давня східна філософія орієнтувалась на духовний канон життя та
практикувала образний, афористичний стиль мислення: Так.
13) Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми
утвердився в епоху Нового часу: НІ.
14) Філософська наука про буття – це космологія: НІ.
15) Сучасна некласична філософія має тенденцію до злиття різноманітних
течій та напрямів: ТАК.

1) Знання, за І. Кантом, постає: синтезом матеріалу чуттів та форм
розсудку.
3) Вислів “Людина – це мислячий очерет” належить: Б. Паскалю.
4) Згідно Аристотелю, всі речі складаються із: форми і матерії.
5) Логічний позитивізм (неопозитивізм) у перший третині ХХ ст.
розробляв процедуру: верифікації, тобто перевірки наукових
положень на істинність;
6) Філософські курси Києво-Могилянської академії були: подібними до
західноєвропейських пізньо схоластичних курсів, але враховували
особливості національної культури та здобутки новітньої науки;
7) Людські виміри проблеми буття полягають у тому, що: буття постає
вищою цінністю та мірою відповідальності людини за свої вчинки;
8) Серед перерахованих нижче чинників немає відношення до
виникнення свідомості: мовний.
9) Філософське розуміння пізнання передбачає: прагнення за допомогою
знань оволодіти певною дійсністю.
10) Співвідношення рівнів пізнання можна окреслити наступним чином:
знання утворюється лише як синтез чуттєвих даних та розумових
пізнавальних конструювань.

1) Філософія екзистенціалізму намагалась довести в своїх міркуваннях те,
що: людина не може пізнавати себе засобами науки, а лише
способом внутрішнього переживання власного життя, в процесі
якого їй відкриваються власна свобода, неузасадненість,
закинутість у цей світ, що супроводжуються відчуттями туги,
страху, відчаю.
2) Підкреслюючи роль освіти, науки та знань у людському житті,
представники європейського Просвітництва доводили, що: людину і
суспільство можна покращити лише шляхом освіти і пропаганди
знань, при тому серед усіх знань для неї найбільш корисними та
потрібними постають знання моральних норм та доброчесностей;
філософія повинна сприяти людському самовдосконаленню.
3) Наголоси у некласичним розумінні буття можна окреслити так:
некласична філософія погоджувалася вести розмови про буття
лише в межах усвідомлення дійсності з якою людина перебуває у
безпосередніх контактах, оскільки буття є внутрішньою умовою
само-здійснення, самореалізації людського інтелекту в його
4) Антропоцентричний світогляд європейського Відродження передбачав,
що: людина, перебуваючи у центрі світу, наслідує від Бога енергію
творіння, тому вона може створювати щось нове і досконале;
людина приходить у цей світ, щоб пізнати себе та світ, в якому
живе, і розвивати власну особистість.
БІЛЕТ №6
1) А. Шопенгауер вважав, що розуміння сутності людини і світобудови
дозволяє сприймати життя оптимістично: НІ.
2) Ренесансовий гуманізм обґрунтував думку про найпершу цінність
земного життя та земних вчинків людини: ТАК.
3) Середньовічна філософія розглядала теологію як прислужницю
філософії: НІ.
4) На основі тези “Мислю, отже існую” Р. Декарт зміг подати людину як
суб’єкта пізнання і діяльності: Так.
5) Платон створив вчення про світ ідей, що протистоїть світові чуттєвих
речей: Так.
6) Професійна філософія в Україні виникає у Києво-Могилянській
академії: Так.
7) Онтологія та метафізика у своїх пошуках акцентують увагу на
з’ясуванні сутності буття: Так.
8) Метод постає порядком та послідовністю дій, що ведуть до бажаного
результату: Так.
9) Свідомості володіє здатністю мислити про те, що не можливо побачити
і чого не існує: Так.
10) Відповідальність людини за свої вчинки можлива тільки за наявності

вибору: Ні.
філософський носить синкретичний характер: Ні.
12) Антична філософія включала в себе давньогрецьку, еліністичну,
римську філософію та патристику: Так.
13) Ренесансна натурфілософія уславлена іменами М. Коперніка, Дж.
Бруно, Г. Галілея та І. Ньютона: Так.
14) Поняття «позитивного» у філософії О. Конта позначало те, що є
спостережуваним, ясним, корисним та конструктивним: Ні.
15) Львівсько-Варшавська філософська школи належить до сцієнтистської
філософії ХХ ст: Ні.

1) Теза „Людина повинна бути найпершим предметом філософії, але її не
можна досліджувати методами науки, а лише через внутрішнє
переживання” належить: С. К’єркегору.
2) Філософ Нового часу, який розробив першу завершену теорію
пізнання, це: Ф. Бекон.
3) Погляд на світ як невпинний рух та потік змін має назву: динамізм.
4) Ф. Аквінський зміг синтезувати християнське світобачення із
філософією: Аристотеля.
5) Принцип розвитку був докладно опрацьований та введений в науковий
обіг: німецькою класичною філософією.
6) Філософію серця як особливий напрям в українській філософії у ХІХ ст.
розвивав: П. Юркевич.
7) У своїх поглядах на буття Р. Декарт відстоював позицію: дуалізму.
8) Філософія розглядає пізнання як: як спосіб інтелектуального
освоєння світу людиною за межами дії інстинктів життя.
9) До принципово нового, привнесеного свідомістю у реальність, можна
віднести: створення ідеальних об’єктів.
10) Сучасна наука описує буття наступним чином: буття виявляє себе
складно організованою, ієрархічно побудованою динамічною
системою, яка постійно знаходиться в процесі становлення та
розвитку.
1) Тезу „Немає нічого в інтелекті, чого би не було у відчуттях” слід
розуміти так: людський розум від народження нагадує чисту дошку,
тобто не містить в собі ніяких ідей, ніякого по-переднього знання,
тому все, що він може вибудовувати, доопрацьовувати, він отримує
через відчуття.
2) Міфологічний світогляд, що панував тисячоліттями, починає

розкладатись та зникати внаслідок таких основних причин: внаслідок
розвитку та ускладнення форм людської діяльності, росту та
розширення сфери соціально-культурної діяльності поступово
утверджується дискурсивний тип мислення, який суперечить
міфологічному, що й приводить до розкладу міфології.
3) Провідні філософські ідеї Г. Сковороди свідчать про те, що він: його
світогляд у багатьох пунктах відрізнявся від санкціонованого
церквою, а також він певною мірою відродив в Україні
«філософування у Христі», суть якого полягала в тому, щоб
відкрити в своєму серці природу Христа.
4) У геґелівській концепції буття окреслене як: процес розгортання
внутрішніх потенцій Абсолютної ідеї, яка переходить у світ
природи, а потім через людське пізнання досягає вищого рівня
самопізнання.
Білет №7
Тест А
1) Антична філософія розпочинається с діяльності давньогрецьких
софістів: Так.
2) Згідно європейського середньовічного світобачення в основі світу
лежать дві субстанції: духовна і матеріальна: Так.
3) Д. Бруно був представником філософії європейського Просвітництва:
Ні.
4) Персоналізм вважає особистість тим, що робить людину людиною:
Так.
5) В Стародавній Індії філософія вперше набула статусу автономного
напряму інтелектуальної діяльності: Ні.
6) У ХІХ ст. філософсько-світоглядні ідеї в Україні знаходили вираз та
виявлення лише в межах академічної філософії: Ні.
7) Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях
співпадають: Ні.
8) Дискурсивне мислення – це логічно і методично послідовне мислення:
Так.
10) Версія божественного створення людини за сутністю співпадає з

еволюціонізмом: Ні.
11) Пізня антична філософія вважала своїм основним завданням допомогти
окремому індивіду утвердитись у бутті: Так.
12) Суттєвими рисами європейської середньовічної філософії були
теоцентризм, креаціонізм та сцієнтизм: Ні.
13) Гуманісти доби Відродження закликали людину бути покірливою
Богові: Ні.
14) Раціоналізм як методологічна позиція у філософії Нового часу вимагав,
щоб знання приносили користь: Ні.
15) У ХХ ст. релігійна філософія остаточно зникла із духовного життя
людства: Ні.
Тест Б
1) ”Коперніканський переворот” І. Канта – це концепція, згідно якої

людському розуму притаманні апріорні форми пізнання
(категорії).
2) Середньовічна філософія розвивалась переважно у формах:
схоластики і містики.
3) У вченні Б. Спінози субстанція розглядалась як: як причина самої
себе у єдності із атрибутами та модусами.
4) Видатними представниками німецької класичної філософії були: І. Кант,
І. Фіхте, Л. Фейєрбах.
5) Філософську концепцію Ф. Ніцше називають “філософією життя” тому,
що вона: розглядала всі процеси дійсності як різні виявлення життя.
6) І. Франко вважав, що суспільними процесами рухає: наука і технічні
винаходи, що стимулюються голодом та любов’ю.
7) Об’єкт пізнання: є невід’ємним від суб’єкта, оскільки вони

постають сторонами єдиного процесу пізнання.
8) Розрізняння первинних та вторинних якостей речей було введене у
філософію Нового часу: Дж. Локк.
9) Метою творення культури, на думку М.Бердяєва, постає: виявлення
внутрішніх потенцій духу в будь-який спосіб.
10) Історичний процес має кінцеву мету – це позиція: середньовічної
філософії.
Тест В
1) Відмінності між античною та давньо східною філософіями можна
подати так: антична та давньо східна філософії виникають
приблизно в той же самий час, проте східна філософія була тісно
пов’язана із міфами та релігією, а антична філософія
відокремилась від інших напрямів духовної діяльності та набула
автономного статусу.
2) До суттєвих особливостей сучасної некласичної філософії слід
віднести: те, що сучасна некласична філософія є строкатою та
суперечливою, включаючи в своє функціонування як класичні,
так і некласичні філософські напрями та активізуючи майже усю
попередню історію філософії.
3) Фундаментальність поняття буття для філософії визначається тим, що:
філософія виконує функцію людського світоорієнтування, а буття –
це найширше філософське поняття, і тому воно постає як
граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.
4) Оскільки під свободою загалом розуміють наявність у людини
можливостей для максимального самовиявлення, то: свобода дає
можливість вибору з певних варіантів лише у тому випадку, коли
людина розуміє різницю між можливими варіантами й усвідомлює
свою відповідальність за даний вибір.
БІЛЕТ №8
1) Сократ був учнем і послідовником софістів: Ні.
2) Поняття «логос» в античній філософії позначало універсальний закон
космосу: Так.
3) Християнська патристика була заключним, вищим етапом розвитку
схоластики: Ні.
4) Назва «філософська антропологія» виникла в епоху Відродження: Ні.
5) Платон розділив дійсність на світ ідей та світ речей, радикально
протиставивши їх між собою: Так.
6) Іван Франко розробив «теорію непомітного зла»: Ні.
7) М. Гайдеґґер є творцем «фундаментальної онтології», основи якої
розробив у праці «Буття і час»: Так.
8) Інтуїція – безпосереднє схоплення істини поза аналізом та доказами:
Так.
10) Циклічне розуміння ходу історії передбачає наявність логічно-
дискурсивного мислення: Так.
11) В епоху Відродження вважалося, що людина здатна змагатися з Богом
у своїй творчості: Так.
12) Неопозитивізм є ірраціоналістичним напрямом у філософії ХХ ст.: Ні.
13) Аристотель наполягав на тому, що пізнання передбачає виявлення
причин і начал речей: Так.
14) Середньовічний світогляд за своєю сутністю був космоцентричним: Ні.
15) Креаціонізм як позиція щодо походження людини протистоїть позиції
пантеїзму: Ні.

1) Гасло „Факти є живлення науки” відповідає позиції: емпіризму.
2) Пізня антична філософія найбільше прагнула: захистити індивіда та
звільнити його від страхів життя.
3) Згідно І. Канта людина пізнає: явища.
4) За переконанням філософів–екзистенціалістів людина постає:
неузасадненою, закинутою в світ.
5) Проголошення симфонії розуму та віри у філософії ХХ ст. характеризує
позицію: неотомізму.
6) Онтологічна позиція Б. Спінози характеризується як: монізм.
7) Згідно Р. Декарту, пізнання можливе тому, що: розуму людини
притаманні вроджені ідеї.
8) Об’єкт та предмет пізнання співвідносяться таким чином: предмет

постає певним зрізом або проекцією об’єкта.
9) Концепція свідомості, що на переконання її прихильників, має
підтвердження з боку археології – це є: трудова концепція.
10) Історичний процес передбачає наявність: двох векторів свого
здійснення: змін та неперервного тривання.
1) Теза Р. Декарта „Я мислю, отже я існую” постала результатом:
міркувань філософа щодо природи та сутності людини: щоби
пояснити здатність людини діяти вільно та творчо, треба
припустити в ній існування такого центру, який самовладно може
приймати рішення та ініціювати активність.
2) До вихідних тез філософії Ф. Ніцше слід віднести наступні: все, із чим
стикається людина, постає лише різновидами життя, тому в світі
панують закони виживання і боротьби за існування, де повинні
перемагати сильніші.
3) З позиції гедонізму сенс життя полягає в тому, що: життя – це
насолоди, бажано, як можна більш різноманітні, тут і зараз,
оскільки після смерті нічого немає, тому необхідно взяти від життя
усі найкращі насолоди.
та його духовної культури тому, що: вона була присутньою на всіх
основних етапах української історії і відігравала важливу роль у
розвитку громадської думки, вона поставала переважно
внутрішньо культурним явищем і концентрованою формою виразу
особливостей національного характеру українців.
БІЛЕТ №9
1) Філософія найчастіше визначається як теоретична форма світогляду:
Так.
2) Найпершим об’єктом античної натурфілософії поставала природа, а
першою проблемою – проблема начала буття: Так.
3) Креаціонізм як суттєва риса християнської філософії означає віру в
наперед визначення долі: Ні.
4) В епоху Відродження у поглядах на світобудову були поширеними
пантеїзм та панпсихізм: Так.
5) Ідея атому як вихідної частинки світобудови була висунута в епоху
6) З прийняттям християнства в Київській Русі попередня філософія
змінюється на християнську: Так.
7) Філософія виводить всі свої теми, проблеми та міркування на межу
буття-небуття: Ні.
8) Плюралізм - філософське вчення, яке признає єдиним джерелом
пізнання розум: Ні.
9) Історичний процес розвивається суперечливо, бо в ньому
спостерігаються як періоди піднесення, так і періоди занепаду: Так.
10) Лише свідомість здатна продукувати ідеальні еталони для оцінки
дійсності. Так
11) Століттям Просвітництва в Європі називають XІІІ ст. Ні.
12) Схоластика ґрунтувалась на твердженні, що шлях до Бога лежить через
палку віру та щирі почуття: Ні.
13) Гносеологія є однією зі складових частин філософії: Так.
створення завершених систем філософського знання: Так.
15) Питання про метод істинного пізнання вийшло на провідне місце у
філософії Нового часу: Так.

1) ”Категоричний імператив” – це: всезагальний закон моральної
поведінки.
2) Тезу „Я знаю, що я нічого не знаю” слід завершити словами: але інші
люди не знають навіть і того.
3) Сперечання матеріалізму та ідеалізму розгорнулось: у некласичній
філософії ХІХ ст.
4) Поняття, що було введено некласичною філософією для позначення
особливостей людського способу буття: екзистенція.
5) Плюралізм як філософський погляд на начала світу передбачає
визнання: існування множинних субстанцій.
6) Із згаданих нижче діячів до складу Кирило-Мефодіївського братства не
входив: М. Драгоманов.
7) «Антропний принцип» – це аргумент, згідно якого: людина бачить
Всесвіт саме таким, бо лише в такому Всесвіті могла виникнути
людина як спостерігач.
8) Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується: тим, що воно є
найпершим джерелом пізнання.
9) В своєму реальному функціонуванні наука постає в якості: як єдність

знань та діяльності, що їх продукує.
10) Людські цінності протистоять: аморалізму.
ТЕСТИ В. Оберіть варіант правильного завершення положення та обведіть
1) До відмінностей між античним та середньовічним світоглядами слід
віднести: креаціонізм, провіденціалізм, екзегетичність та
віросповідальний характер середньовічного світобачення та
космоцентризм, політеїзм та натуралістичний тип мислення в
античному світобаченні.
2) Розрізняння первинних і вторинних якостей речей у філософії Нового
часу проводилось на таких підставах: первинні якості речей – це ті
якості, що зумовлюються суттєвими властивостями субстанції, а
вторинні якості – це ті, що носять характер акциденції та
виникають внаслідок взаємодій між різними модусами субстанції.
3) Оскільки цивілізація – це такий рівень і стан суспільства, якому
притаманні розвиток культури та її ефективне функціонування в усіх
галузях буття суспільства, то: цивілізація і культура постають двома
різними сторонами суспільно-історичного буття; культура
окреслює лише духовний рівень розвитку суспільства, а
цивілізація – матеріальний.
4) Кореспондентська теорія істини базується на таких твердженнях:
істина – це якісна характеристика зовнішньої реальності, яка від
ображається у нашій свідомості, відповідно, істина притаманна
самим речам: істиною є те, що насправді є в речах.
БІЛЕТ №10
1) Філософія як форма світогляду постає загальнолюдським явищем: Ні.
2) В епоху Нового часу виникають національні та регіональні філософії:
Так.
3) Німецька класична філософія була початковим етапом філософії
4) Д. Берклі був представником раціоналізму: Так.
5) Філософські джерела Київської Русі відрізнялись оригінальністю ідей
та позицій: Ні.
6) Одним із перших просвітників в Україні був С. Оріховський-Роксолан:
Так.
7) Сократ вважав, що істинні знання є єдиною основою моральності: Так.
8) Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах: в генетичному,

соціальному, культурному: Так.
9) Мова і знаково-символічна діяльність постають носіями змісту
свідомості: Так.
10) Соціальний прогрес повинен вимірюватися тільки рівнем споживання

матеріальних благ: Ні.
11) Некласична філософія намагалась узгодити свої твердження із
класичною філософією: Ні.
12) В епоху Відродження панував гуманізм і була відсутня натурфілософія:
Ні.
13) Східна філософська парадигма передбачає активне перетворення
природи, розвиток техніки, науки, шанування прав окремої особи: Ні.
14) Поняття «суспільство» позначає сукупність людей, що живуть та діють
разом: Так.
15) Постмодернізм є пізнім, зрілим етапом розвитку середньовічної
1) Сцієнтизм як позиція в сучасній філософії вважає, що пізнання слід
спрямовувати: на засади, мову та методи науки.
2) Відмінність у філософських позиціях Сократа та софістів полягала у
тому, що: Сократ не вимагав гроші за навчання, а софісти
вимагали.
3) Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: немає нічого в
інтелекті, чого б не було у відчуттях.
4) “Монадологія”, як вчення про численні монади (одиниці) – початки
буття, була розроблена: Г. Лейбніцем.
5) Зміст світогляду визначають: знання, принципи, переконання, що є
життєвими орієнтирами людини.
Київської Русі, це: «Повість врем’яних літ».
7) Метод, що характеризується рухом думки від часткового до загального
– це є: індукція.
8) Потреба в синтезі даних чуттів із абстрактними раціональними

узагальненнями зумовлена: тим, що кожний із даних рівнів пізнання
має свої переваги та недоліки.
9) До сучасних концепцій походження свідомості відносимо: еволюції.
10) Концепцію філософії історії розробив: І. Г. Гердер

1) Відмінності між позиціями емпіризму та раціоналізму окреслюються
так: емпіризм, сповідуючи тезу про те, що немає нічого в інтелекті,
чого би не було у відчуттях, зводить знання до чуттєвих даних, а
раціоналізм базує знання на фактах, опрацьованих логікою.
2) Відмінності між онтологічними ідеями Платона та Аристотеля

полягають у наступному: Платон вважав найпершим буттям буття
ідей – ідеальних сутностей речей, а Аристотель ототожнював буття
із будовою, причинами та діями реальних речей, тому Платон
протиставляв світ ідей і світ речей, а Аристотель їх зближує.
3) Філософія європейського Просвітництва пропагувала таке відношення
до знання: тільки істинні знання роблять людину розвиненою та
доброчесною, тому слід поширювати знання та прилучати людей
до світи у будь-який спосіб. Проте серед усіх знань найперше
людина має опанувати знанням моральних норм і принципів.
4) Питання про культуру набуло надзвичайного загострення наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. внаслідок того, що: в це час внаслідок
інтенсифікації міжнародної комунікації культурне життя постає
поліфонічним, зазнає краху позиція європоцентризму,
зароджується масова некласична культура, а певні культурні
досягнення вперше обертаються проти людини.
БІЛЕТ №11
ТЕСТИ А: Обведіть варіант правильної відповіді:
1) «Коперніканський переворот» І. Канта у філософії був пов'язаний з
його гіпотезою про походження Сонячної системи: Ні.
2) Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками
натурфілософії: Ні.
3) Історично першою формою світогляду вважається релігія: Ні.
4) Ф. Бекон постає родоначальником європейського емпіризму: Так.
5) Неотомізм постає одним з найвпливовіших напрямів сцієнтистської
філософії ХХ століття: Ні.
6) Серед філософських ідей у творах Л. Українки фігурує ідея героїчного
оптимізму: Так.
7) Онтологія досліджує прояви буття, а метафізика – сутність буття,
причини та джерела його виникнення: Так.
8) Сформована особистість характеризується наявністю в її духовному
світі самості: Так.
9) Пізнання в сучасній філософії розглядається переважно як отримання
інформації: Ні.
10) Наукова картина світу – це уся сукупність накопичених наукових
знань: Так.
усім: Так.
12) Лозунгом раціоналізму є відомий вислів Ф. Бекона: «Знання – сила!»
Ні.
13) Ж.-П. Сартр і А. Камю були видатними представниками
14) Л. Фейєрбах поставив у центр своєї філософії істинну релігію: Так.
15) Ренесансний гуманізм закликав людину підпорядковувати своє життя
суворим аскетичним регламентаціям: Ні.

1) Духовним каноном давньоіндійської філософії є: Веди.
2) Важливе значення для формування і розвитку філософії Нового часу
мало: формування точних наук, найперше – математизованого
природознавства.
3) Перш ніж вивести тезу «Я мислю, отже існую», Р. Декарт стверджував:
« усе треба піддати сумніву».
4) Епоха Відродження в історії Європи – це: 15/16 – 17/18 ст.
5) Одним з етапів розвитку позитивізму був: емпіріокритицизм.
6) Для української філософії була властивою така характеристика: вона
завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого
повчання.
7) «Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях» – ця є теза: Дж.
Локка.
8) Внаслідок внутрішньо суперечливого характеру пізнавального
процесу, пізнання розвивається: спиралеподібно.
9) До функцій свідомості відноситься: управлінська.
10) Історичний процес, як поєднання прогресу та регресу трактував: Г.
Гегель.
1) Співвідношення між двома провідними напрямками середньовічної
філософії – схоластикою та містикою – можна окреслити наступним
чином: схоластика прагнула використовувати розум для
богопізнання, для обґрунтування основ християнства,
насамперед на доведення буття Бога за допомогою розуму і
логіки, тоді як містика виходила з того, що розум тільки шкодить
у Богопізнанні, а тому слід опиратися лише на віру і любов до
Бога.
2) Відмінності між міфологічним та філософським світоглядами можна
подати наступним чином: філософський світогляд є теоретично
обґрунтованою системою поглядів на світ, що базується на
дискурсивному мисленні, культивує критичне ставлення до
авторитетів і має авторів, тоді як міфологія є системою образно-
поетичного, знання про світ, що ґрунтується на синкретичному
типі мислення та тезі «Все є в усьому»
3) Особливістю античної (давньогрецької) натурфілософії було те, що
вона: попри певні фантазії та образи уяви, базувалась на
дискурсивному мисленні. Вона деміфологізувала природу, а свої
вихідні твердження намагалась доводити із посиланнями на досвід.
У підсумку вона сформулювала цілу низку продуктивних ідей, що
сприяли розвитку науки та використовуються в ній і сьогодні.
4) Позиції еволюціонізму та креаціонізму у питанні про походження
людини співвідносяться так: еволюціонізм розглядає людину як
результат тривалого розвитку форм життя на Землі, а тому трактує
її як високо розвинену тварину, що відрізняється від усіх інших
тварин лише ступенем розвитку, а не своєю сутністю, а креаціонізм
подає людину як боже творіння, а тому наділяє людину
особливими, вищими якостями та ставить її у центр світобудови.
5) Згідно християнської середньовічної філософії, основні істини життя і
пізнання слід шукати у Бозі.
БІЛЕТ № 12
1) Схід та Захід єдині у сповідуванні духовного канону життя: Ні.
2) Засновником дедуктивного методу пізнання у філософії Нового часу
був Р. Декарт: Так.
3) Патристика є першою течією європейської філософії доби
4) Філософія ХХ – поч. ХХІ ст. вирізняється своєю атеїстичною
синкретичним духовним утворенням: Ні.
6) Людина, згідно існуючих класифікацій, це вид живих істот, що займає
певне місце в ієрархії живих організмів: Так.
7) У християнському середньовічному світогляді не визнавалась свобода
волі людини: Ні.
8) В кожній культурі поєднуються автентичні (етнічні, національні) та

вічні (загальнозначущі, загальнолюдські) елементи: Так.
9) Між суспільством та природою не існує принципових відмінностей: Ні.
10) Почуття, мислення, знання і воля є елементами структури свідомості:
Так.
11) П’ятикнижжя – це духовний канон давньо китайської філософії: Ні.
аналітичних досліджень: Так.
13) Тип світогляду, згідно якого людина є центром і вищою ланкою
світобудови, називається антропоцентричним: Так.
14) Основним предметом вивчення філософії є основні закони космосу: Ні.
15) Однією з основоположних проблем філософії Нового часу була
проблема методу пізнання: Так.
1) Людська особистість характеризується такими якостями: це є
особа, внутрішній світ якої концентрується навколо самості
як духовного стрижня.
2) Спіноза вважав, що в основі світобудови перебуває: одна
3) До найперших ознак науки слід віднести: її мову, особливу
будову та функції.
4) Суспільство – це сукупність людей, що забезпечують виконання
таких функцій: відтворення населення, інфраструктури та
духовних надбань.
5) Істина і правда співвідносяться таким чином: істина – це
характеристика раціональних утворень, а правда – це єдність
істини та життєвої позиції.
6) Ідеї сенсуалізму у філософії Нового активно відстоював: Дж.
Берклі.
7) До важливих понять давньо китайської філософії належить : Дао.
8) С. К’єркегор виділяв такі три стадії розвитку людини: естетична
– етична – релігійна.
9) Львівсько-Варшавська філософська школа зробила вагомий
внесок у: логічне опрацювання мови і будови науки.
10) Категоричного імператив Канта – це є: всезагальний закон
людської моральної поведінки.
1) Співвідношення цінності та знання можна подати таким чином: знання
повинні подавати дійсність через співвідношення речей та явищ
світу між собою, поза людськими уподобаннями та схильностями, а
цінності виражають значущість певних речей та явищ для людини,
тому вони подають дійсність через людське до неї відношення.
Знання тяжіють до об’єктивності, а цінності – до суб’єктивності.
2) Виходячи з основоположних характеристик епохи Відродження:
відновлення всієї повноти людського життя з опорою на здобутки
античної культури, можна стверджувати, що: філософія та світогляд
епохи Відродження не тільки наголошували на зверненні до
античної культури і філософії, робили наголос на проблемах
людини та природи, але й сповідували основні тези
християнського середньовічного світобачення, проте з певними
новими наголосами та новими ідеями.
3) Сутнісні риси сформованої особистості проявляється: в тому, що до
суттєвих рис особи – бути суб’єктом та об’єктом соціальних
стосунків, мати певний внутрішній світ, додаються здатність
самостійно формувати життєві переконання та наявність
внутрішнього духовного стрижня, що має назву самості.
4) Оскільки глобалізація – це зростаюча взаємозалежність різних регіонів
світу та поширення на більшість країн світу стандартизованих форм
виробництва, культури, побуту, то: треба розуміти позитивні та
негативні прояви глобалізації, а тому не уникати співпраці з
іншими країнами, проте максимально сприяти розвитку тих
надбань національної культури, що здатні збагатити світову
культуру, мати наукову та технічну співпрацю з іншими країнами.
5) В античній натурфілософії основним об’єктом пізнання була природа а
основною проблемою – пошук першопочатку буття «Архе».
БІЛЕТ № 13
1) Паскаль обґрунтовує позицію, згідно якої розум людини у
початковому стані являє собою «чисту дошку». Ні.
2) В історії античної філософії виділяють три етапи розвитку:
натурфілософію, високу класику та пізню античну філософію: Так.
3) Сократ називав метод своїх бесід маєвтикою: Так.
4) Поняття екзистенційного відчаю фігурує у філософії А.
Шопенгауера: Ні.
5) Г. Гегель виводив усі окреслення світобудови із діяльності
«Абсолютної ідеї»: Так.
6) До концепцій свідомості відносяться теологічна, фізична та
дуалістична: Ні.
7) Українська філософія у ХХ ст. розвивалась лише за межами
радянської України: Ні.
8) Термін метафізика ввів в обіг давньогрецький філософ Аристотель.
Ні.
9) У сучасній гносеології об'єкт пізнання ставиться у залежність від

суб'єкта: Так.
10) Станами масової свідомості можуть бути: збалансований,
акцентований: Так.
11) Позиція, яка стверджувала тотожність Бога і природи в епохи
Відродження, називається пантеїзмом: Так.
12) Одним з етапів розвитку середньовічної філософії була
патристика: Так.
13) Неоплатонізм – це різновид античної натурфілософії: Ні.
14) Термін гуманізм означає в перекладі з латини «божественний»:
Ні.
15) Прагненням української філософії було створення абстрактно-
теоретичних систем філософського знання: Ні.
1) Виходячи з учення Ф. Бекона про «ідоли» пізнання, спостережуваний
рух Сонця по небосхилу навколо Землі є ідолом: роду.
2) Серед основоположних ідей давньоіндійської філософії немає
наступної: ідея логосу.
3) Рання християнська філософія у своєму ставленні до античної
філософії: займала негативну позицію і вимагала повністю усунути
філософію.
4) Згідно вчення О. Конта, розвиток людського пізнання проходить
послідовно три стадії або стани людського духа: теологічну –
метафізичну – позитивну.
5) У психоаналізі З. Фрейда у структурі свідомості представлені: Я, Над-
Я та Воно.
6) Франко вважав, що комунізм: блокує ініціативу індивіда.
7) До вихідних категорій онтології належать: буття, існування, суще,
річ.
8) Індивідуальність не може сформуватися без: усвідомлення своєї
особливості.
9) Оберіть серед наведених нижче термінів той, що характеризує

найпоширенішу теорію істини: кореспондентська.
10) В. Вернадський вважав, що рушійною силою історичного процесу:
науково-технічний розвиток.

1) Взаємовідношення між людиною та суспільством можна описати
так: Людина залежить від суспільства, проте і суспільство
залежить від енергії та ініціативи людини, адже всі досягнення
мистецтва, науки, культури здобуваються через людське
індивідуальне натхнення.
2) Місце української філософії у світовій філософській думці можна
визначити так: хоча її теорії у своїй більшості не здобули
світового визнання та поширення, вона органічно вписана в
історію українського народу та його духовної культури,
відображає особливості національного характеру та
світосприйняття українців.
3) Сутність класичного розуміння буття полягає в тому, що: буття
постає вихідним і найважливішим поняттям, що охоплює собою
усі можливі прояви дійсності, а тому людина має прагнути
пізнати саме буття і через його пізнання утвердитись в
істинному бутті; наука, що вивчає буття іменується онтологією.
4) Розуміння пізнання у філософії І. Канта передбачає такі рівні і
форми його здійснення: за допомогою органів чуття людина
отримує для своєї інтелектуальної діяльності прості ідеї, а за
допомогою рефлексії вона може їх порівнювати, зіставляти,
виявляти спільне і відмінне між ними, узагальню-вати набуті
дані та формувати складні ідеї, що слугують загальними
умовами та орієнтирами для пізнавальної та практичної
5) У механістичному світогляді епохи Нового часу світ уявлявся як
величезний механізм.
БІЛЕТ № 14
1) Основоположний наголос філософія Нового часу ставить на пізнанні:
Так.
2) Новаторство Аристотеля полягало в тому, що він розробив вчення
про два світи – світ ідей та світ речей: Ні.
3) В епоху європейського середньовіччя природне, тілесне розглядалося
як єдино можливе виявлення духовного: Так.
людини, концентрується навколо неї: Так.
5) Принцип монізму постає вихідним для філософії Г. Лейбніця: Ні.
6) Українська філософія – це переважно внутрішнє явище української
культури: Так.
7) Найпершою формою виразу змісту свідомості постає мова: Так.
8) Вид пізнання, вплетений в тканину життєдіяльності суб'єкта,
називається теоретичним: Ні.
9) Верифікація – це є оцінка практичної ефективності наукового пізнання:
Ні.
10) Свобода є пізнана необхідність: Так.
11) Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона набула
статусу наукового знання: Так.
12) В розуміння методу Ф. Бекон та Р. Декарт були одностайними: Ні.
13) Стрижневими поняттями персоналізму є поняття антилогіцизму: Ні.
14) Першу філософську теорію розвитку розробив та обґрунтував Ф.
Ніцше: Ні.
15) Сократ піддав різкий критиці софістів за те, що вони брали гроші за
навчання: Так.
1) Вирішальною умовою визнання існування будь-чого Дж. Берклі
вважав: емпіричне підтвердження.
2) Згідно екзистенціалізму, сутність людини визначається:
божественним наперед визначенням.
3) Згідно канонам класичної європейської філософії правильні вчинки
людини визначаються: розумом.
неопозитивізм.
5) Термін «філософія» вперше був запроваджений: Піфагором.
6) До представників української філософії ХХ ст., що діяли у діаспорі,
належать: Д. Чижевський та О. Кульчицький.
7) Поняття є вихідною формою: раціонально-логічного пізнання.
8) Істина як поняття за своїм еталонним змістом передбачає: правильне
відображення предметів і явищ дійсності.
9) Особою можна назвати: людину, що постає як суб’єкт та об’єкт
соціальних стосунків.
10) До суттєвих ознак культури у філософії відносять: внутрішній та
зовнішній діалог.
1) Співвідношення людини і суспільства передається такими
положеннями: ні суспільство не може існувати поза розвитком та
діяльністю людини, ні людина не може набути людських якостей
поза суспільством, тому перед людьми та суспільством стоїть
завдання запровадження таких форм суспільного життя, які би
дозволили максимально реалізуватись людині, проте водночас і
зміцнювали би суспільство.
2) Представники субстанційного тлумачення буття стверджують: буття
недоступне людському пізнанню, оскільки людський розум
обмежений і може пізнавати лише те, що знаходиться у просторі та
часі, тобто те, що людині дано у відчуттях, а саме буття виходить за
межі чуттєвого сприйняття, постає беззмістовним та
невизначеним.
3) До найважливіших здобутків німецької класичної філософії можна
віднести наступні ідеї: відкриття ролі і значення принципу
агностицизму у пізнавальних можливостях; подолання
гносеологізму попередніх епох; обґрунтування ідеї розвитку як
революції в підході до Всесвіту і суспільства; вчення про безмежні
можливості людського розуму і суб’єкта в цілому.
4) Відмінність між трактуванням пізнання Дж. Локком та Р. Декартом
полягала в тому, що: Р. Декарт стверджував, що все наше пізнання
залежить виключно від діяльності розуму, тому надійним є
пізнання, що базується на незаперечній тезі та використовує
вроджені ідеї. Дж. Локк казав про те, що в початковому стані розум
людини є «Чиста дошка», а пізнання відбувається на основі чуттів
та рефлексії.
5) Принцип активності людини у пізнанні в філософії І. Канта отримав
назву: Коперніканський переворот.
БІЛЕТ № 15
1) Вихідною особливістю давньо східної філософії було те, що вона
набула статусу автономного напрямку духовної діяльності: Ні.
2) Гносеологія – це розділ філософії, який досліджує норми і правила
людської поведінки та взаємин між людьми: Ні.
3) Б. Паскаль охарактеризував людину як «мислячий очерет» та закликав
мислити гідно: Так.
4) Ф. Аквінський належав до прихильників містицизму у середньовічній
5) Поняття культури характеризує технологічну сторону людської
діяльності: Ні.
6) Українська філософія виникає на ґрунті давньої слов’янської міфології:
Так.
7) В добу Античності вважалося, що історичний процес докорінно
відрізняється від природно-космічних процесів: Ні.
8) Свідомість людини не містить в собі нічого, чого б не було серед речей
та явищ дійсності: Ні.
9) Лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати те, що
здобуте людством: Так.
10) До різновидів свободи відносять негативну та позитивну свободу: Так.
12) Глобальні проблеми сучасної цивілізації викликані поширенням
інформаційних технологій: Ні.
13) Ф. Ніцше був засновником позитивістської соціології, що отримала
назву «Філософія життя»: Так.
14) Просвітники вважали, що для покращення суспільства потрібна
революція: Так.
15) Екзистенціалісти закликали пізнавати людину в усіх її проявах та із
залученням численних наук: Так.
1) Умовою істинного пізнання за Платоном є: споглядання ідей.
2) Спіноза використовував поняття «модус», яке означає: одиничну
кінцеву річ.
3) В давньоіндійській філософії найвищим авторитетом користувався:
канонічне духовне джерело.
4) Для образу «надлюдини» Ф. Ніцше не є характерним: визнання
справедливості як рівності «сильних» і «слабких».
5) У культурології О. Шпенглера цивілізація оцінювалась як: як початок
занепаду культури.
6) До характерних рис української філософії ХХ ст. відносять те, що вона:
розвивалась в Україні та в діаспорі.
7) Механістичний світогляд виник та почав утверджуватись в: ХІХ ст. (19
ст.).
8) Істина в її сучасному розумінні в філософії та науці: відіграє роль
ідеалу, цінності та стимулу у пізнанні.
9) Індивід у прикладення до людини – це: окремий представник
людського роду.
10) Внутрішній діалог в культурі означає, що: культура повинна весь час
оцінювати себе, свої попередні досягнення та шукати шляхів у
майбутнє.
1) До яскравих особливостей сцієнстської філософії ХХ ст. слід віднести:
визнання провідної ролі науки та наукового пізнання у розвитку
людини і людства, визначення завдань філософії через тісну
співпрацю із наукою, ретельне опрацювання на засадах наукових
засобів мови, логіки та будови науки; проведення виправданих
порівнянь науки з поза- та не- науковими видами пізнання та
визначення самої філософії як методології науки
2) До основоположних ідей стоїцизму слід віднести: мета філософії –
допомогти людині досягти стану духовної насолоди, звільнитися
від страху смерті. Головним благом життя є насолода, яка означає
не тільки чуттєві задоволення, а й відсутність страждань. Слід
досягти атараксії – душевної незворушності. Головний принцип
мудреця – «прожити непомітно». Людина повинна подолати 3
страхи – перед силами природи, богами і смертю, які є джерелом
усіх страждань.
3) В реальному житті суспільства кожна людина: набуває соціальних
якостей, проходить соціалізацію, включаючись у виконання тих чи
інших соціальних функцій, а в процесі виховання та навчання
засвоює та реалізує певні соціальні ролі, стаючи об’єктом та
суб’єктом соціальних стосунків.
4) Прихильники дуалізму в тлумаченні основ буття стверджують: буття
проявляє себе у взаєминах та протиборстві двох радикально
відмінних сутностей світу – духовного і матеріального. Ці сутності
не піддаються осмисленню їх в єдності, тому між матерією та духом
пролягає жорстка межа, проте пізнати дійсність можна через певну
взаємодію того та іншого.
5) Філософські школи пізньої античної філософії відкрили Епікур
(епікурейство), Піррон (скептицизм), Зенон (стоїцизм), Плотін і
Прокл (неоплатонзім).
БІЛЕТ №16
1) Б. Спіноза і Г. Лейбніца розробили відмінні теорії пізнання:Так.

2) У добу середньовіччя філософія розглядала теологію як служницю
філософії: Так.
3) Для європейського Просвітництва характерним було наполягання
на тому, що єдино вірним методом науки є індукція: Так.
4) За А. Шопенгауером в основі світобудови лежить світовий розум:
Ні.
5) Філософський напрям, прихильником якого був Р. Декарт,
називається скептицизм: Ні
7) Тома Аквінський був одним із перших представників гуманізму доби
8) Оскільки істина не залежить від суб'єкта, що пізнає, - вона абстрактна:
Ні.
9) Людина створює культуру, згідно Ф. Ніцше, для надолуження своєї
вихідної немічності: Так.
10) Рівні свідомості та її різновиди це тотожні поняття, бо однаково
розкривають структуру свідомості: Ні.
11) Сучасна наука вивчає прояви буття на рівнях мікро, макро та
мегопроцесів: Так.
12) Художньо-мистецька діяльність не має відношення до пізнання: Ні.
13) У проблемі походження людини протистоять одне одному креаціонізм
та космоцентризм: Ні.
14) Оскільки не існує «людини взагалі», не існує і загальнолюдських
цінностей: Ні.
15) Природа – це те, що ззовні протистоїть людині і суспільству: Так.

1) До філософських дисциплін, що окреслюють природу людини,
належать: філософська антропологія і персонологія.
2) Схоластика, як напрям християнської філософії, базувалась на
твердженні: розум сприяє наближенню людина до Бога.
3) Напрям філософії, що суттєво впливає на її розвиток на межі ХХ-ХХІ
ст., постмодернізм.
4) Джерелами пізнання у філософії Нового часу вважали: чуття і
діяльність інтелекту;
5) Онтологія як філософська наука про буття аналізує такі категорії:
буття, суще, субстанція.
6) Згідно позиції некласичної філософії буття – це є: те, що перебуває у
полі людського сприйняття.
7) До основних функцій мови відносимо: вираз предметного змісту
8) Методи емпіричного пізнання: спостереження, вимірювання,
експеримент.
9) За К.–Г. Юнгом, вихідним елементом колективного несвідомого
постає: архетип.
10) Гендерні дослідження стосуються з’ясування відмінностей в
інтелектуальних та соціально-дійових проявах між: чоловіками та
жінками.

1) Основні характеристики онтологічних напрямів у філософії Нового
часу зводяться до таких ознак: переконання в тому, що основним
завданням філософії постає визначення фундаментальних засад
світу і буття, ретельне опрацювання питань про структуру та
процеси, що відбуваються у світі, окреслення найважливіших
елементів світобудови, оскільки від усього цього залежать
питання про засади людського буття, людської поведінки та
призначення людини.
2) У розвитку філософсько-світоглядних ідей європейського
Відродження можна виділити такі три періоди, які поступово
змінювали один одного: гуманістичний період, скерований на
піднесення гідності людини, обґрунтування її величі та
особливого місця у світобудові і дослідження головних
характери-тик людської сутності; неоплатонічний період, коли
центральною проблемою було дослідження стрункості
світобудови з позиції визнання світової душі;
натурфілософський період, коли були закладені засади
сучасного емпіричного природознавства.
3) Згідно ідей Г .Гегеля, світ являє собою: розгортання внутрішніх
можливостей Абсолютної ідеї, що перетворюється у природу,
проходить різні стадії її еволюції та через людське пізнання досягає
абсолютного знання в умовах активної діяльності людини у
4) Серед концепцій виникнення свідомості: жодна із концепцій не може

пояснити усіх складностей та проявів свідомості, тому їх слід
розглядати як такі, що вимагають поєднання та доповнення одне
одного для зовнішнього окреслення свідомості.
БІЛЕТ № 17
1) Середньовічна філософія не прийняла античну філософію та античну
науку: Так.
2) Термін «філософія» виникає в давньоіндійській філософії: Ні.
3) Філософія Р. Декарта відіграла важливу роль у становленні емпіризму: Ні.
4) Конфуціанство – це найавторитетніший напрям давньоіндійської
5) Метафізика та онтологія як філософські дисципліни досліджують питання
буття світу: Так.
6) В Острозькій академії не викладались філософські курси: Так.
7) Для людини питання про буття пов’язане з питанням про її смертність:
Так.
8) Гносеологія не визнає ролі і значення чуттєвих даних для пізнання: Ні.
9) Продукування того, чого не існує у навколишній реальності, належить до
творчих проявів свідомості: Так.
10) Ідеали, мотиви, цінності відносяться до духовного світу людини: Так.
11) Патристика – це один із напрямів філософії зрілого середньовіччя: Ні.
12) Платон та Аристотель разом створили завершену теорію ідей: Ні.
13) Ф. Бекону належить теза «Знання є сила»: Так.
14) У філософії ХХ ст. традиції позитивізму були остаточно відкинуті: Ні.
15) За поширеним визначенням, культура – це друга природа, створена
людиною: Так.
1) Філософія Відродження була: антропоцентричною.
2) Для давньогрецьких софістів найпершим завданням було: перемога у
сперечаннях.
3) Надлюдина у Ф. Ніцше найбільше прагнула: піднесення над усіма
людьми та мораллю.
4) Термін «сцієнтизм» у сучасній філософії означає: підпорядкування
філософії науці.
5) Філософія відрізняється від міфології: раціональним способом осягнення
світу.
6) Українська філософія характеризується: релігійністю та оберненням до
моралі.
7) Між суспільством і природою: існує взаємодія, що засвідчує як їх
єдність, так і відмінність.
8) Оберіть найбільш виправданий варіант відповіді : наука – це
спеціалізований та спеціально організований вид пізнання, що
спрямований на продукування найбільш виправданих та достовірних
знань.
9) Відмінності між позиціями емпіризму та раціоналізму окреслюються так:
емпіризм вимагає знання виводити із експериментів, а раціоналізм - із
інтелектуальних та логічних гіпотез.
10) До основних сфер суспільного життя слід зарахувати: духовне життя
суспільства, економічно-виробничу діяльність, систему соціальних
відносин та інститутів, сімейні стосунки.
1) Основоположні ідеї Б. Паскаля про місце і роль людини у світі можна
охарактеризувати так: людина перебуває на межі двох безодень:
безмежного космосу та безмежної подільності речей, тому відчуває під
собою порожнечу; їй недоступні оста-точні і певні знання; на цьому фоні
у неї виникають невпевненість і дискомфорт, туга і тривога., тому
людина намагається заповнити своє життя турботами, метушнею, а не
думає про своє становище і призначення. Єдина опора в такій ситуації –
це Бог і гідне мислення.
2) Сутність релігійного світогляду може бути окреслена такими
положеннями: це є форма світогляду, що базується на переконанні в
тому, що наочне, доступне спостереженню не є єдиною та істинною
реальністю, а тому ділить світ на надприродний та земний, претендує на
роль життєвого наставництва на основі виходів на зв'язок із
позамежним.
3) Суспільна думка та філософія ХХ ст. майже весь час перебувала в стані
підвищеного інтересу до людської особистості тому, що: в цьому столітті
дуже болючими постали питання про людську індивідуальну життєву та
соціальну позицію, про можливі межі проявів людської сваволі та
жорстокості, про засади справжньої людяності в людині та суспільстві.
4) Редукціонізм або натуралістичне розуміння соціального полягає в тому,
що: специфікою людських стосунків є те, що вони опосередковані
предметами і постають продуктами людської перетворювальної
діяльності, спрямованої на досягнення матеріального добро-буту.
5) Розуміння істини, як таких тверджень, з якими погоджуються усі або
більшість людей, називається конвенціональна концепція істини.
БІЛЕТ № 18
усім: Так.
2) Поняття «Дао» в давньо китайській філософії означає збірник давніх
канонічних текстів: Так.
3) Ж.-П. Сартр і М. Гайдеггер були видатними представниками
4) Аристотель вважав началами речей єдність матерії та форми: Так.
5) В основі філософської системи Спінози лежить вчення про акциденції
як засади світу: Ні.
6) За суттю відношення «Я-Ти» та «Я-Воно» постають тотожними: Ні.
7) Європейські просвітники вважали, що релігію треба усунути із
суспільства: Так.
8) В поступі культури і цивілізації культура розвивається набагато
повільніше: Ні.
9) У філософії Ф. Шопенгауера основна роль відведена волі: Так.
10) Процес соціалізації – це процес набуття людиною рис, які допоможуть
їй жити в соціумі: Так.
11) Вчення епохи Відродження, яке стверджувало тотожність Бога і
природи, називається пантеїзмом: Так.
12) Одним з етапів розвитку позитивізму був постмодернізм: Ні.
13) Німецька класична філософія дотримувалась механістичного
світобачення: Так.
14) Термін гуманізм означає в перекладі з латини «божественний»: Ні.
15) Завданням середньовічної філософії було дослідження проблем
природи: Ні.
1) До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід
віднести: теоцентризм, креаціонізм та екзегетику.
2) О. Конт засновником: позитивізму.
3) Плідним та виправданим методом наукового пізнання згідно Ф.
Бекону слід визнати: індукцію.
4) За морально-ціннісними орієнтаціями світогляд класифікують:
егоїстичний, гуманістичний, альтруїстичний.
5) «Архе» у давньогрецькій філософії – це: універсальний початок
усього сущого.
6) Позиція, згідно якої усі якості людини визначаються соціальними
чинниками, називається: соціологізмом.
7) Гносеологія вивчає: людське пізнання, його природу та
результати.
8) Поняття «людина» фіксує: особливий вид живих істот.
9) Пізнання як пригадування – це ідея: Платона.
1) До вихідних засадничих особливостей культурологічних напрямів у
філософії ХХ ст. слід віднести наступні: опора на наукову картину
світу та методологію природничих наук, наголос на позитивних
сторонах і здобутках наукового прогресу, що продукує знання
обґрунтоване, достовірне і підтверджене досвідом; лише
методами науки можна пізнати культуру.
2) Особливості вчення про субстанцію у мислителів Нового часу Б.
Спінози та Г. Лейбніца можна окреслити так : у концепції Спінози
може існувати тільки одна субстанція, яка водночас є Бог і
природа; духовна та матеріальна складові світу є не окремими
субстанціями, а лише атрибутами єдиної субстанції. Субстанція –
єдина і є причиною самої себе і вище її буття нічого не існує;
Лейбніц вважав, що світ є динамічним, різноманітним, де
проявляється безліч явищ. Тому субстанція є множинною і
складається з частинок – монад, які поєднують в собі тілесне та
духовне.
3) У структурі свідомості підсвідоме як рівень свідомості визначається

так: прояви у психіці людини найперших інстинктів життя та
глибинних закономірностей буття, які проявляються через
сновидіння, тому їх треба вміти тлумачити, оскільки за допомогою
сновидінь підсвідоме спілкується з нами.
4) З позиції сучасної філософії співвідношення між свободою і
необхідністю в суспільстві: сумісні, оскільки суміщення ми маємо
тоді, коли люди діють добровільно. Справді, оскільки добровільні
дії походять з волі людей, постільки вони походять із свободи, але
будь-яка дія людської волі стикається з іншими причинами та
діями, тому залежить і від необхідності. Звідси випливає теза:
свобода є пізнана та свідомо використана необхідність.
5) Розуміння істини, як логічної узгодженості положень в певній науці
або сукупності тверджень, називається когерентна концепція істини
Білет № 19
1) Схоластика не визнавала філософських ідей часів античності: ні.
2) Теорію атомізму в античній філософії заснував Платон: ні.
аналітичних досліджень: так.
4) Першою історичною формою європейської філософії була
середньовічна філософія: так.
5) Цінність людського спілкування розробив А. Шопенгауер: ні.
6) У вченні Сковороди йдеться про три природи і два світи: так.
7) Людина як частинка ноосфери – це соціально-планетарно-
космічна істота: так.
8) Глобалізація сучасного світу стосується лише економічних
відносин між державами: ні.
9) У пізнанні виявляється ідеальний статус буття свідомості: так.
10) Суспільство – це сукупність людей, що проживають на одній
території: ні.
11) Вихідною особливістю античної філософії було те, що вона була
інтегрована у міфологію та релігію: так.
12) Заслуга З. Фрейда полягає у відкритті поняття несвідомого: так.
13) Першу філософську концепцію держави і суспільства висунув
Платон: так.
14) І. Кант ввів в етику «Категоричний імператив» як закон людської
поведінки: так.
15) Згідно Ф. Ніцше, істинні знання людина може отримати тільки
через самопізнання: так.
1) Поняття «особа» є найпершим і визначальним у філософській

течії: персоналізм.
2) Сцієнтистські напрями сучасної філософії вважають найпершим її
завданням: ретельне опрацювання методології наукового
пізнання.
3) Принцип філософії Л. Феєрбаха – це: принцип персоналізму.
4) Система найзагальніших знань, цінностей, переконань,
практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу
називається: світогляд.
5) М. В. Гоголь розробив оригінальне вчення про: «непомітне зло».
6) До структури особистості можна віднести: людину та індивіда.
7) Згідно сучасних уявлень соціальної філософії в наш час
утверджується: інформаційне суспільство або суспільство
знань.
8) Визначень істини вважається, що вважається «класичним» є: все
відповідність знань дійсності.
9) Г. Сковороду порівнюють з таким античним філософом:
Сократом.
10) Розбіжності між культурою і цивілізацією окреслив: О.
Шпенглер.
Тести В. Оберіть варіант правильного завершення положення та обведіть

1) У давньоіндійській філософії поняття «карма» означає: рушійна

сила сансари, закон всезагального причин-но-наслідкового
зв’язку, згідно якого нічого не виникає з нічого і нікуди
ніколи не зникає, а тому всі вчинки людини закарбовуються
в її душі і визначають її подальші перевтілення, отже,
відповідно, життєву долю людини.
2) Індуктивний метод у філософії Нового часу мав такий зміст: це
такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження
одиничних явищ відбувається логічний перехід до
формування загальних ідей і законів, коли від суджень про
окремі речі та факти переходять до загальних суджень про
них.
3) Концепція появи людини внаслідок фатальної помилки у
світобудові базується на: психологічному почутті
незадоволення людиною, її діями та результатами своїх дій,
оскільки людина – це істота, яка увесь час робить помилки, а
її поведінка суперечить розуму. Всі спроби приборкати
людську сваволю не дають результату.
4) Релігійна концепція свідомості має такі виправдані наголоси:
вона зводить людську свідомість до трансцендентного,
абсолютного, вищого, не обмежує її аспектами існування
людини та її виживання. Тому вона здатна пояснити, чому
людина не обмежена у пізнанні та чому вона прагне
самовдосконалення.
5) Процедура перевірки наукових знань на істинність, називається:

верифікація.
БІЛЕТ № 20
1) Творцем теорії пізнання у філософії Нового часу був Ф. Бекон: Так.
2) У середньовічному суспільстві філософія та теологія були тотожні: Ні.
3) Однією з основних функцій філософії є функція самовиховання: Так.
4) Вихідною засадою світу у філософії Гегеля постає Абсолютна ідея:

Так.
5) Онтологія – це є філософська наука про буття: Так.
6) До суттєвих особливостей середньовічної філософії слід віднести

теоцентризм та креаціонізм: Так.
фізичних приладів: Ні.
8) Свідомість можна розглядати як досконалий розвинений інстинкт: Ні.
9) Характеристики особистості тотожні з рисами особи: Так.
10) У повсякденному житті поняття культура ототожнюється з поняттям

цивілізація: Так.
11) Основною ознакою схоластики було використання логіки у питаннях
богопізнання: Так.
12) Некласична філософія прагнула використовувати розум для кращої
організації людського життя: Так.

14) Сенсуалізм – це позиція, що визнає досвід та факти основною

надійних знань: Ні.
15) «Коперніканський переворот» І. Канта – це його гіпотеза про

виникнення Сонячної системи: Ні.
1) Вчення, що вважає джерелом і критерієм знання розум, є:

раціоналізм.
2)До напряму, який утверджував в Європі некласичну філософію слід

віднести: позитивізм.
3)Найпершими об’єктами дослідження у період високої класики

античної філософії були: людина, а через неї і всі сфери суспільного
життя.
4) С. Кіркегор бачив суть етичної стадії людської екзистенції в тому, що:

людина ретельно виконую правила моралі.
5) Автором тези «Я мислю, отже я існую» є: Р. Декарт.
6) Французький філософ і соціолог Ш. Л. Монтеск’є вважав, що: клімат,

географічне середовище визначає хід історії.
7) Агностицизм – це: напрям в теорії пізнання, що вважає, що

адекватне пізнання світу неможливе.
8) Особистість неможлива поза: виконанням соціальної ролі та

соціального статусу.
9) Теоретиком концепції ноосфери в українській філософії був: В.
10) Поняття цінностей передбачає: фіксацію значущості будь-чого для

людини.
1) Сутність ірраціоналізму як філософської позиції визначається тим, що

він: обмежує або відкидає можливості розуму в процесі пізнання і
робить основою світорозуміння дещо не доступне розумові,
утверджуючи алогічний характер самого буття, природа та
причини якого перебувають за межами пізнавальних можливостей
людського розуму.
2) До вихідних ознак філософського мислення слід віднести те, що воно:
ділить світ на надприродний та земний, претендує на роль
життєвого наставництва, включає в себе соціальні інститути і
вимагає певного способу життя.
3) Оскільки в кожній реально існуючій культурі наявні загальнолюдські
виявлення та унікальність їх продукування і виразу, то: культура
неможлива поза діалогом, спілкуванням, комунікацією, тому що в
спілкуванні культур проявляється оригінальність кожної з них.
Діалог культур є корисним для них, оскільки він сприяє
взаємозбагаченню та руйнуванню стереотипів, які стоять на заваді
об’єднання культур в єдину світову культуру.
4) Важливість враховувати особливості співвідношення понять людина та
індивід зумовлена тим, що: оскільки індивід – це є окремий
представник людського роду, то він демонструє ознаки і
характеристики роду, проте у неповторний спосіб і лише частково.
Тому не можна автоматично переносити характеристики роду на
кожного індивіда, а риси індивіда – на рід.
5) Позиція в онтології, що визнає існування одного єдиного начала буття
світу, називається: монізм.
ВАРІАНТ 21
1. Історичними типами світогляду є філософський, релігійний та
науковий. Ні
2. Теза «Вірю, тому що абсурдно» належить латинському апологеїу
Тертуліану. Так
4. Чотири види помилкових суджень, від яких треба звільнишся в процесі
пізнання - це «примари» розуму, виділені Й.Фіхте Ні
5. Ф.Ніцше протиставляє стихійну силу життя культурним нормам і
цінностям. Так
8. Філософом давнього Сходу, який розробляв концепцію благородної
людини, був: б)Конфуцій;
9. Згідно твердженням шкіл елліністичної філософії людина має прагнути:
в) досягнення внутрішньої свободи та незалежності від світу.
ТЕСТИ В 1. До основоположних ідей античного стоїцизму слід віднести:
А) над життям панує рок і фатум, а божественним провидінням нам усім
окреслена участь; слід коритися долі, яка веде покірного, а непокірного -
штовхає; якщо позбутися афектів, тоді настає стан апатії -
2. Поняття несвідомого у концепції З.Фройда означає: Б) безособову
анонімну силу, найпотужніший та вирішальний чинник людської психіки,
зміст якого формувався мільярди років і в структуру якого входять два
найпотужніші інстинкти життя: сексуальний та інстинкт смерті та
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«...Світло відкрилося
тому, хто вперше довів теорему про
А) В даному уривку вищенаведеними тезами висвітлена ідея так
званого «коперниканського перевороту» у філософії. До І.Канта
вважали, що пізнання є результатом дії на людину зовнішніх
чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а
світ діє на неї. Кант «перевернув» це співвідношення: він проголосив,
що пізнання і знання постають результатом людської (насамперед —
розумової) активності.
Б) Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу,
ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції:
"Природознавці зрозуміли, що розум бачить лише те, що сам створює
за власним планом, що він із принципами своїх суджень повинен йти
попереду... і змушувати природу відповідати на його запитання. Розум
повинен підходити до природи, з одного боку, зі своїми принципами,з
іншого — з експериментами, щоб черпати із природи знання, але не
як школяр, якому вчитель підказує усе, а як суддя, що змушує свідка
В) Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить
очевидна: Коперник ніби зрушив Землю (яку до того розглядали
нерухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину, поклавши край
її пасивності. По-перше, Кант дав більш виправдану картину
пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не є перенесенням
речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних
засобів людської взаємодії зі світом. По-друге, людський розум може
визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на
зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з
необхідністю.По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і
діяльною; при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими
будуть її зв 'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання.
"Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом
Г) І. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають
чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал
для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається
мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він
продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати.
Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і
невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого
визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику,
запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання.
Отже, у відношенні до знання матеріал чуття має майже нульовий
зміст. Розсудок, володіючи формами думки, упорядковує та оформлює
матеріал чуття накладанням на нього своїх форм. Названі форми -
категорії, за Кантом, притаманні розсудкові за самою його природою і
тому постають як "апріорні" — переддосвідні, позадосвідні, тобто
розсудок їх в собі віднаходить. Тому вони і здатні оформлювати
чуттєві дані й бути відкритими та зрозумілими розсудкові. Унаслідок
того вони продукують знання необхідні (для дій та споглядання
розсудку), а не випадкові.
Варіант 22
1.Середньовічна містика визнавала Бога, а схоластика піддавала Його
існування сумніву.Ні
2. Філософські ідеї пізньої античності були скеровані на осмислення
космосу і пошуки його начал. Ні
3. А. Шопенгауер вважав, що людину слід вивчати всебічно засобами
наукового пізнання. Ні
Так
6. Європейські гуманісти наполягали на тому, що: б) філософія має
захищати значущість земного життя людини і її вчинків;
7. Дхарма в давноіндійській філософії - це: б) закон вічного
коловороту буття;
8. До провідних напрямів сучасної некласичної філософії належать:
а)екзистенціалізм, неотомізм, філософія життя;
10. Г. Регель як видатний представник німецької класичної філософії,
обґрунтував у своїх працях принцип:а) неприпущення суперечностей;
ТЕСТИ В. 1. Антропологія, екзистенціалізм та персоналізм, як течії
сучасної некласичної філософії, відрізняються тим, що: В) філософська
антропологія розглядає людину всебічно, екзистенціалізм - через
внутрішнє переживання нею свого життя, а персоналізм вбачає в людині
найсуттєвішим її здатність поставати особистістю; всі названі напрями
2. Суть методу верифікації у філософії неопозитивізму полягає в
наступному: В) виділення провідних положень певної теорії, зведення їх
до простих неподільних суджень та співставлення цих суджень з фактами,
і вкінці обгрунтування отриманих результатів. Тобто, перевірка науки
шляхом співставлення із фактами.
Г) Завдання з опрацювання філософських текстів:«Всі люди хочуть жити
щасливо, але вони смутно уявляють собі, в А) у свій заклик «Живи
згідно з природою» речей автор вкладає те, що природа створює речі
саме такими, які людина мала б використовувати. Проте від людини
вже залежить чи користуватися цими «речами» за природним
призначенням, чи змінити це призначення на свій лад. Кожен
повинен вникати в те, що він робить, а не піддаватися думці
більшості. Людина має опиратися на закони природи, брати з неї
приклад, а не ухилятися від неї, ось тоді життя людини буде справді
щасливим. Я вважаю, що тут не мається на увазі служіння науці, адже
наука намагається вдосконалювати речі, а це є протилежним до
даного заклику.
Б) у цій філософії говориться, що благородна людина буде ставити
собі за мету такі цілі, які, можливо, вона зараз не може досягти, але
хтось може їх досягти, а, отже, це можливо для людини; така людина
не буде звертати увагу на матеріальні речі, принаймні не буде ставити
ці речі на перше місце, їй важливіше все духовне. Відмінність між
розрахунком на власні сили та розрахунком на сили людської
природи і полягає в тому, що людина бачить, що вона не може
досягнути певної мети власними силами, але одночасно вона
усвідомлює те, що загалом людина може це зробити, досягнути цю
мету (сила людської природи).
В) такий ідеал життя може бути досяжним для будь-якої людини
повною мірою, головне потрібно дійсно цього хотіти. У даних листах
образ мудреця, філософа постає мужнім та благородним, адже тільки
людина з такими рисами може побачивши смерть і призвістці про неї
зберігати спокійний вираз обличчя, переносити важкі випробування,
дивитися на свої землі як на загальне, зневажати багатство тощо.
Г) Автор даного тексту окреслює такі головні причини помилок
людей: люди велику роль приділяють матеріальному багатству, а
значно меншу – духовному; зрозумівши, що певних цілей вони не
можуть досягти, люди просто опускають руки і не намагаються все-
таки їх досягти.
Варіант 23
2. Некласична філософія характеризується механістичним
світобаченням.Ні
3. Л.Фейєрбах вважав, що релігію божественного об'явлення треба
замінити релігією всезагальної людської любові. Так
4. Головною заслугою шкіл пізньої античної філософії. слід вважати
відкриття автономії людського розуму щодо обставин життя. Так
6. О. Конт був засновником: В)позитивізму.
7. Сократ основну увагу приділяв у своїй філософії: б) людині та
внутрішнім чинникам її дій;
8. Сенсуалізм в теорії пізнання виходить з принципу: в) немає нічого в
інтелекті, чого не було б у відчуттях.
10. Зміст світогляду визначають: б) знання, принципи, переконання, що
є життєвими орієнтирами людини;
ТЕСТИ В. 1. Основними принципами філософії постмодернізму можна
вважати такі: В) висунення діалогічної та полідіалогічноі* культури, про-
голошення абсолютної цінності комунікації і плюралізму; значимість
локального на противагу тотальному, авторитетному; всеосяжна іронія
щодо культурної спадщини минулого; антилогіцизм (протест проти
логічних унормувань думки); відкидання будь-яких норм у веденні
діалогу з явищами культури, людини, її життя.
А) автор говорить, що людина у порівнянні зі світом - це небуття у
порівнянні з нескінченністю, все суще у порівнянні з небуттям, середнє
між всім і нічим. Хоча людина значно менша і слабша, ніж всесвіт, проте
вона має вагому перевагу над Всесвітом – вона вміє мислити. Нехай
Всесвіт знищить людину, вона все одно перевищує його, тому що
усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він
нічого не усвідомлює.
Б) реальне становище людини породжує сум та невизначеність людини,
тому що наше становище є бідним, людина є крихкою і помирає. Кожен
якщо задумається над тим, що рано чи пізно він помре, то в нього виникне
питання : «А навіщо ж тоді жити, якщо смерть по-любому настане?», а
однозначної переконливої відповіді на це питання немає. Ось саме це і
В) можливою основою гідності людини є здібність мислити. Людина
може достойно побудувати своє життя тільки тоді, коли вона буде
замислюватися над своїми діями, намагатися зрозуміти до чого приведе її
та чи інша дія, той чи інший вчинок чи вибір.
Г) Я вважаю, що високоморальна людина ніколи не буде думати про так
звані «низькі» речі. Тільки тоді, коли людина буде мислити гідно, тобто
про те, що буде її розвивати як особистість, її можна вважати
високоморальною.
Варіант 24
1. Філософія є самоусвідомленою думкою, тобто думкою про думку,
способом самоузасаднення людського мислення. Так
3. В «категоричному імперативі» І. Кант сформулював всезагальний закон
людської моральної поведінки. Так
5. Позитивом вважав, що філософія повинна стати наукою і вивчати
логіку і мову конкретних наук. Так
6. Школи філософії XX ст. класифікують так: а) сцієнтистські,
антропологічні, культурологічні та релігійні напрями;
8. Етика А. Шопенгауера носить переважно: б) песимістичний
характер;
10. Обернення німецької класичної філософії до людини та природи було
здійснено А
ТЕСТИ В. 1, До вихідних ідей неотомізму як одного з найвпливовіших
напрямів релігійної філософії XX ст. можна віднести наступні: Б
2. Зміст поняття «Дао» у давньосхідній філософії можна окреслити так: А)
першоначало, першоджерело і завершення всього існуючого, загальний
закон світобудови, шлях доброчинства, щось неосяжне, не
персоніфіковане, пізнати яке неможливо інакше, як тільки через наслідки.
Всі І речі, а також людина і світ є І породженням Дао.
А) основною відмінністю між трансцендентальною і натурфілософією
є суперечка між первинністю суб’єкта і об’єкта. Натурфілософія подає
в якості первинного об’єктивне і виводить з нього суб’єктивне.
Трансцендентальна філософія діє навпаки:первинним і абсолютним
тут виступає суб’єкт з якого і виводиться об’єкт. Таким чином вони
розділили між собою два можливих напрямки філософії
Б) Перш за все це умова особистісного: тільки наше життя, наші
почуття та переживання вартують більшого ніж наш розум і знання.
Принципи racio не передадуть внутрішній світ, його постійні зміни,
його таємничість.
По – друге: це пізнання істини з часткових знань, задля повноти
досліджень абсолюту. А якщо наші досягнення успішні, то стає
зрозумілою суперечність системи Об’єкт – Суб’єкт і усі її принципи
стають тотожними. Також це ідеї гармоніїї, не тільки окремого
індивіда, а суспільства вцілому………..
В) Основним завданням філософії за Шеллінгом є пояснення у
поєднанні об’єктивного і суб’єктивного. Це пояснення являється
найвищим і найважливішим не лише для філософії, а й для кожного
знання…………
Г)
БІЛЕТ № 25
1) Німецька класична філософія увібрала у свій зміст основні проблеми
попередньої європейської філософії: Так.
2) Представники філософії Просвітництва наполягали на тому, що знання
законів природи має вирішальне значення для людини: Так.
3) Вчення Дж. Локка про світобудову отримало назву «Монадологія»: Ні.
4) Філософія екзистенціалізму робила наголос на вирішальній ролі
держави у формуванні людини: Ні.
5) В розуміння методу Ф. Бекон і Р. Декарт були одностайними: Ні.
6) У структуру філософського знання включаються онтологія, етика та
педагогіка: Ні.
7) Серед суттєвих ознак культури не фігурує розуміння її як сукупності
матеріальних та духовних цінностей: Так.
8) Д. Чижевський вважав, що українська філософія – це справа
майбутнього: Ні.
9) В сучасній науці прийнято вважати, що буття проявляється на мікро- і
макрорівнях: Так.
10) Машинне виробництво є однією із складових індустріальної
цивілізації: Так.
11) Проблематичність людського буття полягає в тому, що людина все
повинна здобувати власними зусиллями: Так.
12) Класичне та некласичне розуміння буття тотожні між собою: Ні.
13) У змісті свідомості немає і не може бути нічого, чого б не було у
спостережуваній реальності: Ні.
14) За своїм змістом пізнання – це процеси отримання та опрацювання
інформації: Так.
15) Між культурою та цивілізацією, згідно О. Шпенглеру, існують
гармонійні стосунки: Ні.
1) У філософії Нового часу панівними рисами світосприйняття були:

емпіризм та раціоналізм.
2) Століття виникнення некласичної філософії у Європи – це: ХХ ст.
3) Вихідним для філософії Л. Фейєрбаха був принцип: антропологічний.
4) В структуру знання входять такі компоненти: чуттєвий, раціонально-
логічний та смисловий.
5) Серед послідовників Ф. Ніцше: частина приймала його захисником
гуманізму, а частина – філософом, що подавав боротьбу за існування
як основний закон життя;
Київської Русі, це: Повість минулих літ.
7) Оберіть найбільш варіант відповіді на питання, що таке істина, який
відповідає поширеним уявленням: істина – це відповідність знань та
уявлень дійсному стану речей.
8) Відмінності між схоластикою та містикою у середньовічній філософії
полягають у тому, що: схоластика визнавала роль розуму у
богопізнанні, а містика його відкидала.
9) Оберіть те, що можна віднести до причин появи глобальних проблем
сучасності: вихід людської діяльності на рівень планетних процесів.
10) Унікальною властивістю, притаманною тільки людині, постає: здатність
бути особистістю.
ТЕСТИ В. Обведіть літеру, яка позначає варіант правильного завершення
положення:
1) Основні відмінності між східним і західним типами цивілізацій
полягають в наступному: західні цивілізації
характеризуються активізмом, прагненням до змін і новацій,
домінуванням індивідуалізму на противагу колективізму,
раціонально-логічним типом мислення, а східні - відданістю
традиціям, колективізмом, яскравою образністю мислення.
2) Співвідношення філософії, теології та релігії в епоху Середньовіччя слід
подати так: релігія панувала в усіх сферах суспільного життя, вимагала
від людей приймати на віру її священні догмати. Теологія являла
собою теоретичну складову релігії і прагнула узгодити між собою
основні істини релігії. Філософія була служницею теології та надавала
їй інтелектуальні засоби діяльності
3) Основні ідеї культурологічної концепції О. Шпенглера мають такий
зміст: історія людства складається із низки окремих локальних
культур, в яких знаходить вираз дух певного народу, тому усі
складові культури перебувають у єдності. Проте з часом дух втрачає
творчий імпульс, і культура вмирає. Це відбувається тоді, коли
культурний процес переходить у цивілізаційний.
4) У соціальній філософії ідеологія розглядається та визначається як:
складова теоретичного рівня духовного життя суспільства, що має
соціально-практичне та політичне спрямування, покликана
створювати програми соціальних дій та організовувати їх реалізацію.
БІЛЕТ № 26
1) Некласична філософія присвячує основну увагу проблемам пошуку
методу пізнання: Ні.
2) М. Гайдеггер та А. Камю були найвидатнішими представниками
релігійної філософії ХХ ст: Так.
створення завершеним систем філософського знання: Так.
4) Для східної філософії характерною рисою була опора на правові норми
5) Найвідомішим представником середньовічної патристики був Т.
Аквінський: Ні.
6) У ХХІ ст. філософія розвивається під впливом постмодернізму: Так.

7) Перспективи розвитку сучасних національних культур – зникнення їх
під впливом глобалізації: Так.
8) Людська особистість може проявити себе лише через духовну
творчість: Ні.
9) В Київській Русі був поширений особливий тип філософії –
«філософування у Христі»: Так.
10) Теорія, практика та експеримент – це рівні людського пізнання: Ні.
11) Складовими світогляду постають математичні науки, суспільна
ідеологія та мораль: Ні.
12) Філософію і міфологію споріднює те, що вони постають різновидами
релігійного світогляду: Ні.
13) Гуманісти Відродження вважали, що людина має творити і, перш за все
– себе саму: Так.
14) Проблема буття ніколи не стоїть перед людиною як реальна проблема її
життя: Так.
15) Філософська антропологія – це наука про особливості будови
людського організму: Ні.

1) В якому з напрямів східної філософії стверджується, що життя – це
страждання: буддизм.
2) Особливістю філософії Нового часу постає те, що вона: розвивається
в діалозі з іншими науками.
3) На думку Р. Декарта, виправданим методом пізнання є: раціоналізм.
4) «Філософія життя» - це філософський напрям, зосереджений на:
осмисленні ситуації людини в усіх її проявах.
5) «Деміург» у платонізмі означає: бога, що перетворює та впорядковує
світ.
6) Соціальні якості людини виникають на основі: виховання та розвитку
природних якостей.
7) Особливістю свідомості, яка відрізняє її від світу реальних речей є:
здатність пристосовувати людину до зовнішнього середовища.
8) Смисл – це елемент суто людського відношення до дійсності, оскільки

він передбачає: можливість підведення певних явищ дійсності під
стратегічні життєві або ціннісні орієнтири;
9) Важливими причинами загострення питання про культуру наприкінці
ХІХ – у ХХ ст. постали: обернення досягнень культури проти
людини.
10) Історія постає реальністю лише за наявності в ній: історичної пам’яті,
свідомої діяльності, єдності реальності, норм та ідеалу.
1) До характерник особливостей філософії Просвітництва треба
віднести наступні: визнання розуму найвищою здатністю
людини, оцінювання його як вищої інстанції істини; відповідно,
найперше значення для людини мають знання, і через це
визначальна роль у житті людини і суспільства відводилась
вихованню, навчанню і освіті. Знанням найпершої ваги
вважалось знання моральних норм і засад поведінки, а основне
завдання людини полягає у саморозвитку та самовдосконаленні.
2) Поняття «сублімація» в концепції З. Фройда означає наступне:
непряме, опосередковане виявлення невідомого у діяльності
людини; переключення лібідо в соціально значиму діяльність
(найбільш ефективно вона відбувається у творчості) і тому
сублімація є джерелом людської культуротворення.
3) Релігійна концепція свідомості може мати позитивні характеристики
внаслідок того, що: вона зводить людську свідомість до
трансцендентного, абсолютного, вищого, не обмежує її
аспектами існування людини та її виживання, а тому засвідчує
універсальність та всеосяжність людського духу, а також
причетність людської свідомості до творчості.
4) Соціальні якості на відміну від природних: створені людиною,
служать людині і включаються нею у культурно-історичний
цикл буття, оскільки без них людина не була б людиною.
Людина може довільно маніпулювати цими якостями у своїх
цілях.
БІЛЕТ № 27
1) Початковим періодом середньовічної філософії була патристика: Так.
2) Ідею надлюдини у філософії пропагував Ф. Ніцше: Так.
3) Переконання, що людина від природи є доброю належить Т. Гоббсу:
Ні.
4) Засновником ірраціоналізму у ХІХ ст. вважають О. Конта: Ні.
5) Сократ вважав, що всі речі складаються із атомів та порожнечі: Ні.
6) В українській філософській думці яскраво проявилися кордоцентризм
та раціоналізм: Ні.
7) До основних видів пізнання належать життєво-досвідне, наукове,
релігійно-містичне, художньо-образне та екстрасенсивне: Ні.
8) Постіндустріальна цивілізація відрізняється домінуванням сектору

сфери послуг, де провідної ролі набувають наука, освіта, інформація:
Так.
9) Для вирішення глобальної проблеми запобігання війнам істотне
значення має розвиток міжнародної інтеграції: Так.
11) В епоху Нового часу основним поняттям, що позначало буття, було
поняття субстанції: Так.
12) До концепцій походження свідомості належить трудова концепція:
Так.
13) Роль чуттєвого пізнання визначається тим, що воно дає поштовх
пізнавальному процесу: Так.
14) Свобода у прямому значенні означає сваволю: Ні.
15) Поняття цінностей співпадає із поняттям знання: Ні.

1) Емпіризм вважає, шо в основі знання лежить: Досвід.
2) У філософії Платона проведене таке розуміння ідеї: ідея
нематеріальна і осягається розумом.
3) Представником епохи європейського Просвітництва: Ж.-Ж. Руссо.
4) Філософську концепцію Ф. Ніцше називають «філософією життя»
тому, що вона: спиралася на новітні дані еволюційної теорії.
5) В епоху Відродження у європейському світогляді: збереглися
засади християнства, але в ньому змінились наголоси.
6) Спосіб перетворення природи та створення предметів культури
важливий для осмислення сутності культури тому, що: він дає
людині можливість набувати навичок культуротворення.
7) Термін «ноосфера» в науковий обіг вперше вводить: В.
8) Суб’єкт пізнання – це: людина, яка пізнає певний фрагмент
дійсності й активно впливає на нього.
9) Негативним наслідком інформаційно-комп'ютерної революції є:
поява нових технологій управління людьми, що відкривають
потенційну можливість відродження тоталітаризму.
10) Г. Сковорода вважав, що щастя людини полягає у: спорідненій
праці.

1) Проголошена Рене Декартом теза “Я мислю, отже я існую” має
такий сенс: шукаючи самоочевидні вихідні ідеї, що не
викликають ніякого сумніву, Декарт здатність людини
сумніватися подає як її мислення, а від мислення переходить до
суб’єкта, істоти, яка мислить, і вважає, що людина від
народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент
пізнання.
2) А. Шопенгауер та С. Кіркегор постали фундаторами некласичної
філософії, оскільки: вони запровадили у філософію позицію
ірраціоналізму протиставили раціоналізму світову волю,
непізнавану людську індивідуальність, а пізнання
спрямовували не на світ, а на сфери людського сприйняття та
переживання. До того ж вони перевели філософування із
академічного статусу в загально доступні міркування.
3) Людина, на відміну від тварини, може діяти свідомо, оскільки:
здатна на особливий тип людської поведінки, який можна
назвати «небіологічним», тому що вона діє не лише під тиском
життєвих потреб, не лише в напрямку пошуку шляхів
задоволення фізіологічних та біологічних потреб.
4) Для того, щоб отримати виправдану цілісну картину про реальність,
в науці формують наукову картину світу, яка постає як: синтез
філософського знання, наукового знання та релігійних догматів,
бо саме ці три складові, поєднані в одне ціле, можуть надати
людині цілісну картину реальності.
БІЛЕТ № 28
1) Теза «Якщо існує субстанція, то вона може бути тільки одна»
належить Дж.Берклі: Ні.
2) Теорію діалектики в німецькій класичній філософії розробив Л.
Фейєрбах: Ні.
3) Філософія Платона в епоху середньовіччя була неприйнятною: Так.
4) Філософія, що проголошувала тезу «Наука сама собі філософія»

виникла в епоху Нового часу: Так.
5) І. Кант був засновником німецької класичної філософії: Так.
6) Творцем теорії «непомітного зла» був Г. Сковорода: Ні.
7) Чуттєве пізнання важливіше за раціональне, оскільки дозволяє
пізнати сутність речей: Так .
8) Свідомість не може існувати без самосвідомості: Ні.
9) Культура виражає духовний стан суспільства, а цивілізація –
матеріальний: Так.
10) Персоналізм є однією із течій антропологічної філософії ХХ ст.:
Ні.
11) Некласичне розуміння буття розглядає його як спрямованість
нашого сприйняття: Ні.
12) Чуття та емоції не входять у структуру людської свідомості: Так.
13) Поняття істини є єдиним орієнтиром для оцінки достовірності
знання: Ні.
14) Історичний прогрес являє собою лінійне сходження від простого
до складного: Ні.
15) Слово культура у прямому значенні – це оброблення, плекання
землі: Ні.

1) Які причини виникнення речей виділяє Аристотель: матеріальна,
формальна, дійова, цільова.
2) Людський вимір проблеми буття можуть бути поданий так: чи
залишається щось від нас після припинення фізичного існування.
3) Хто з даних філософів Нового часу вважав, що існує єдина субстанція:
Спіноза.
4) Закон трьох фаз розвитку людського пізнання (теологічна,
метафізична, позитивна) був сформульований: О. Контом.
5) Світова волі, згідно А. Шопенгауера, за суттю є: раціональною.
6) Наука, що намагається передбачити майбутнє людства: футурологія.
7) Індустріальна суспільство – це суспільство, що характеризується:

промисловим та технічним способом виробництвом матеріальних
благ.
8) Представники Кирило-Мефодіївського братства закликали до:
об’єднання слов’янських країн навколо України.
9) Найважливіші характеристики свідомості – це: інтернаціональність,
суб’єктивність, цілепокладання.
10) До явищ світової культури відносять: ті досягнення певних культур,
що приймаються більшістю культур світу.
1) Пантеїзм як філософська позиція, був неприйнятним для
ортодоксального християнського світобачення внаслідок того, що: він
стверджував, що Всесвіт і Бог тотожні, що Бог присутній в усіх
явищах світу; відбувається редукція Бога до природи, або Всесвіту
до Бога; природний світ та людина, вважаються частиною
божества, а тому Бог зазнає усіх змін та пригод, що є характерними
для створених речей.
2) Згідно феноменологічної філософії Е. Гуссерля, феномен – це: єдине,
що надане нам у досвіді свідомості, те, що нам реально з’являється,
єдина форма виявлення реальності у свідомості та для свідомості;
феномен не показує нічого, окрім себе самого; не існує окремо
речей, а окремо – свідомості.
3) Глобальні проблеми – це проблеми від рішення яких залежить
виживання всього людства, тому що: ці проблеми спричинені тим,
що людська діяльність за масштабами досягла загально планетних
процесів, технічним прогресом та хижацьким ставленням людей до
природи. Вони стосуються не лише окремої країни, а усіх країн
землі, тому вирішити їх можна за допомогою усіх країн та
усвідомлення того, що подальше руйнування при-роди спричинить
зникнення людини як виду.
4) Для того, щоб людина набула статусу особистості, необхідно: не

просто мати внутрішній духовний світ, знання та ерудицію, а ще й
внутрішній епіцентр такого світу, в якому зосереджуються життєві
принципи, переконання та ідеали людини. Особистість здатна не
лише засвоювати духовні надбання, а й творити їх.
БІЛЕТ № 29
1) Термін філософія був вперше введений Піфагором – представником
ранньої патристики: Так.
2) Некласична філософія вважала, що людина за допомогою розуму не
може організувати своє життя, оскільки поза розумні чинники життя
постають більш потужними: Так.
3) Істинним та ефективним для науки, за Р. Декартом, є метод дедукції:
Так.
4) Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості у взаєминах з
дійсністю сприймати саму себе: Так.
5) Логічна функція філософії полягає у тому, що вона сприяє
формуванню культури людського мислення: Так.
6) У ХХ столітті філософія в Україні розвивалася в університетах,
громадсько-політичних рухах і літературі: Так.
7) Основне завдання метафізики полягає у виявленні першопричин
існування всього сущого: Так.
8) Емпірики заперечують існування вродженого знання і стверджують,
що знання здобувається лише на основі чуттєвого досвіду: Так.
9) Людина може бути вільною тоді, коли вона є вільною від необхідності:
Ні.
10) До глобальних проблем сучасності не відноситься проблема

відтворення та забезпечення засобами для життя населення планети: Ні.
11) Знання прагнуть бути суб’єктивною формою відношення людини до
дійсності, а цінності – об’єктивною. Так.
12) До суттєвих рис філософського мислення належить його злиття із
процесами життя: Так.
13) Антична філософія та давньогрецька філософія – це те ж саме явище:
Ні.
14) Антропоцентризм в епоху Відродження запровадив Л. Фейєрбах: Ні.
15) Некласична філософія намагалась суворо дотримуватись канонів
академічної науки: Ні.

1) Вислів «Людина – це мислячий очерет» належить: Б. Паскалю.
2) Співвідношення філософії Платона та філософії Аристотеля
виглядає так: філософія Аристотеля базується на вихідних ідеях
Платона, але міняє спрямування філософського пізнання.
3) В епоху середньовіччя відношення теології та філософії визначалися
4) Теза «Людина тільки тоді стає людиною, коли вона є особистістю» є
характерною: для позитивізму.
5) Переконання у тому, що людину необхідно вивчати в усіх її
проявах, дотримувались: представники екзистенціалізму.
6) На моментах радикальної відмінності між свідомістю та
матеріально-чуттєвою реальністю наголошує наступна філософська
концепція походження свідомості: дуалістична.
7) Різні культури (в історичному та етнічному планах): можуть

порівнюватись за технологічними вимірами, але не підлягають
порівнянню за ціннісними.
8) Проблематичність людського буття обумовлена тим, що: людина
може порушувати норми моралі.
9) Згідно О. Шпенглеру, між культурою та цивілізацією існує

докорінна відмінність, яка полягає у тому, що: культура постає
проявами духовної самореалізації, а цивілізація – прагненням
ефективності, комфорту.
10) До основних ознак наукового пізнання слід віднести:
особливості будови, мову та функції науки.

1) Деїзм, як ставлення до природи і Бога, характеризується наступними
рисами: позиція, згідно з якою Бог створив світ, надав йому
власних законів і далі вже не втручається у його
функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу набувають
2) Абсолютна ідея, як основа філософської системи В. Ф. Гегеля,
визначається наступним чином: єдина всеохоплююча духовна
субстанція-суб’єкт; єдиний універсальний чинник усіх форм
буття; світовий розум, єдине рефлективне поле. За своїм змістом
вона є процесом свого власного розгортання у вигляді
послідовного руху, джерелами якого є боротьба
протилежностей.
3) Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. питання про культуру набуло
небувалого загострення внаслідок того, що: інтенсивність
міжнародних комунікацій призвела до краху позиції
європоцентризму, виявила оригінальність та ефективність
інших культур; в цей же час досягнення європейської культури
обернулись проти людини, а поява масової культури взагалі
поставила питання про її сутність.
4) На думку Дм. Чижевського, до особливостей української філософії
слід віднести: те, що вона, як така, ще не відбулась, що про її
існування нічого не відомо за межами України і що питання про
неї – це питання майбутнього.
БІЛЕТ № 30
1) Першопочатком світу Гегель вважав атоми: Ні.
2) Некласична філософія категорично заперечувала роль науки в житті
3) Субстанція, за Спінозою, це є все те, що створене людиною: Ні.
4) Досвід, за І. Кантом, - це синтез форм розсудку і даних відчуттів: Так.
5) Сократ був одним із видатних представників античної натурфілософії:
Ні.
6) Розвиток, згідно філософського розуміння – це будь-яка зміна або
перетворення: Ні.
7) У ХХ ст. українська філософія розвивалась виключно у діаспорі (за
межами України): Ні.
8) Згідно сучасних уявлень, розум новонародженої дитини – це tabula
rasa: Так.
9) Наукове пізнання – це єдино потрібне людині пізнання: Ні.
10) Масова культура – це культура, що народжується та поширюється в
народі: Так.
11) Філософія – це наука про принципи і норми моральної поведінки
людини: Ні.
12) Воля, емоції та почуття не включають у структуру свідомості: Ні.

13) Онтологія – це філософська наука про буття, а метафізика – про
природу: Ні.
14) Життя, буття та існування у прикладенні до людини є тотожними
поняттями: Так.
15) Масова суспільна свідомість покликана виробляти ідеологію
суспільного життя: Так.
1) У філософії Нового часу Ф. Бекон постав фундатором: емпіризму.
2) Згідно Платона, єдине, вічне, незмінне у світі, це є: ідея.
3) У філософії епохи Відродження співвідношенням «мікрокосм» та
«макрокосмом» вважали: співвідношення людини і природи.
4) В епоху Нового часу причиною виникнення держави філософи
вважали: суспільну угоду між членами суспільства.
5) Теза «Я знаю, що я нічого не знаю, а інші не знають навіть того»
належить: Сократу.
6) Із наведених нижче варіантів оберіть ті, що подають суттєві риси

людської особи: суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків.
7) За О. Шпенглером, поява цивілізації засвідчує: занепад культури,
вичерпування нею свої творчих потенцій.
8) Твором часів Київської Русі, де фігурують світоглядні ідеї та термін
«філософія», є: «Повість минулих літ».
9) Песимістичний напрям оцінки впливу техніки на сучасну цивілізацію
отримав назву: технофобії;.
10) Епістемологія – це філософська наука, яка: досліджує критерії
науковості знання та аналізує процес наукового пізнання.

1) До основних концепцій технократизму можна віднести: концепції,
згідно з якими технічний прогрес веде людство до загибелі чи то
внаслідок екологічної катастрофи, чи то внаслідок духовної
деградації, оскільки кожний крок вперед у розвитку техніки веде
до появи нових, значно складніших проблем.
2) Згідно переконань представників Просвітництва, для покращення стану
суспільства: слід пропагувати і поширювати знання та освіту,
прагнути сформувати просвіченого монарха, а також максимально
працювати над тим, щоб члени суспільства себе само-
вдосконалювали.
3) Основна суперечність людської свідомості полягає в тому, що: постає
свідомістю кожної конкретної людини, але водночас виходить
далеко за межі обслуговування суто індивідуального людського
життя, сягаючи, наприклад, таких питань, як сенс життя і смерті,
початок і кінець світу тощо.
4) Наукове пізнання постає: як усвідомлене та свідомо організоване,
тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та
покращувати знання, і це досягається за допомогою методу, як
генетичного складника науки. Наукове пізнання є предметним та
спеціалізованим.
філософський є синкретичним
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є

життєвого вибору та екстремальних ситуаціях
Правильно
Сцієнтизм
Правильно
"феноменологія духу" — Георг
Вільгельм Фрідріх Гегель

але і прагнення зробити слабкого сильним
Може бути (Панування над слабкими) або (Здатності вести за собою маси)

знання називається
Логіка досліджує рівні та форми пізнання
базується на чуттях, називається
Емпіризм
На думку Канта, Просвітництво – епоха, коли
Людина виходить зі стану неповноліття й користується власним розумом


та гідні вчинки людей
В епоху Нового часу у зв’язку із тріумфом клисичної механіки Ньютона,
усталився світогляд,який називається
Ньютонівський світогляд

речей, називається
Прагматична концепція
Правильно
Тотожні одна одній

пізньосхоластичними
Правильно
Екзистенціаналізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина - це
Літературно-філософький твір часів Київської Русі, в якому містяться

Бджола
Пантеїзм
Згідно із данським філософ Сьюреном К'єркегоро справжнє

(автентичне) людське буття можливе на релігійній стадії
Хто є автором праці Нарцис
Сковорода
питаннях богопізнання назив
Відповідь:схоластика
Згідно із рене декартом теза «мислю отже існую» повинна бути прийнятою у
філософії як
Відповідь: доказом людської розумності

Напрям пізньої античної філософії що визнавав за людиною можливість
Епікуреїзм
Сенсуалізм це така гносеологічна позиція, згідно з якою
Знання виникають на основі чуттєвого сприйняття

Античну натурфілософію можна охарактеризувати так
Вона сформулювала ряд важливих ідей для природничо-математичних

наук
Європейська філософія хх ст поділена на два осн широкі напрями
Правильно
Філософське мислення тотожне науковому мисленню
Сцієнтизм

чином
Філософія прислужниця теології
До важливих проблем філософії середньовіччя належать
Проблема співвідношення Бога та творіння
Філософія Платона та Аристотеля постають
внутрішньоповязаними послідовними
Найадекватніше розуміння понятття воля до влади ц філософії життя ніцше

полягає у
Пропуск
Першим європейським філософм , який спирався у своїй філософській
концепції на ідеі буддизму був куєр кагор
Сенсуалізм - це така гносеологічна позиція, згідно з якою
знання виникаються на основі чуттєвого сприйняття
"Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях" - це гасло
континетальну та аналітичну
німецька класична філософія запровадила принципи активності,
Микола Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював
вчення про непомітне зло
Коли хтось стверджує, що "сніг білий" і він справді біли, то така

відповідність судження "сніг білий" стану речей, шо сніг білий називається
корегентною теорією істини
1. Сформульований Кантом закон всезагальної людської поведінки
2. Однією із умов знання є умова правдивості вірування у щось (умова

truth belief)
Правильно
3. Світогляд, який виникає на основі наукової революції 17-го століття,

називається еволюційним.
4. Сенсуалізм - це така гносеологічна позиція, згідно з якою: знання
виникають на основі суттєвого сприйняття
5. "Немає нічого в інтелекті, чого б не було в чуттях"- це гасло
6. Німецька класична філософія запровадила принципи активності,
7. Кант вважав, що Просвітництво - це епоха, коли людина вийшла зі

стану неповноліття, бо має мужність користуватися власним розумом
8. Як називається позиція, згідно з якою лише наукове пізнання є
правильним сцієнтизм
9. Хто є автором книжки "Феноменологія духу"
10. Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина - це
11. Згідно ідей гносеології Нового часу джерелами знань є

13. Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основні широкі напрями
14. Філософія Платона та філософія Аристотеля протилежні за змістом та
спрямуванням думки
15. Метод індукції часто використовується для встановлення істин розуму без
Правильно
16. Античну натурфілософію можна охарактеризувати так
Вона стала основою фіз-мат наук
17. Некласична філософія розглядала основу життя як таку, що є
хаотичною або спонтанною та ірраціональною
Відповідь. Субстанція
У пізній античній філософії була запроваджена ідея
Відповідь. автономії людського духу щодо обставин життя

У філософії новго часу проблема буття це проблема
Відповідь. Субстанція як основа світу

революції та який називається
Відповідь. Механістичним
Відповідь. Сцієнтизм

Відповідь. Г. Сковороди
Хто є автором книжки феноменологія духу?
Відповідь. Георг Гегель

Позиція імморалізму була обгрунтована
Відповідь. Фридрихом Ніцше який вважав що життя не
підлягає моральним оцінкам і знаходиться по той бік добра і зла
Григорій сковорода використовував символи для того щоб
Відповідь. Дуалізм двох природ видимої і не видимої

Відповідь. Особа
У новий час які два протилежні напрями користувалися різними методами

здобуття знання
Відповідь. Емпіризм та раціоналізм

Сенсуалізм це така Гносеологічна позиція згідно з якою
Відповідь. Знання виникають на основі чуттєвого сприйняття.

Відповідь. Правильно.
Кант вважав що просвітництво це епоха коли людина
Відповідь. вийшла зі стану неповноліття бо має мужність

користуватися власним розумом.
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є Відповідь.
Теоцентризм креаціонізм провіденціалізм
людини та держави Відповідь.
У Новий час, які два протилежні напрями користувалися різними медотами

Позиція, згідно якої людина не здатна взагалі пізнавати світ й отримувати
значення, називається: Агностицизм

кіноматограф:
Суттєвими особливостями середньовічної філософії є:
Теоцентризм, креаціоналізм та провіденціоналізм Григорій Сковорода

використовує образ Нарциса, щоб : пояснити суть самопізнання й
наголоситина двох природах людини: Видимій і невидимій
Філософські курси Києво-Могилянської академії були: подібної до

сформувати внутрішнє відношення до того, що відбувається, та стійко
витримувати усі негаразди долі, називається: епікуреїзм
«Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це гасло

Відповідь: сенсуалізму


буття: реальному, актуальному та можливому




вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства
Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за

проблематикою вужчим Відповідь: неправильно

Сенсуалізм – це така гносеологічна позиція, згідно з якою

Відповідь: знання виникають на основі чуттєвого сприйняття

у філософії як
Відповідь: первинне й незаперечне положення для розуміння людини як
субєкта


Сутєвими особливостями середньовічної філософії є:

Відповідь: теоцентризм, креаціонізм та провіденціоналізм
Позиція згідно якої людина не здатна взагалі пізнати світ й
отримувати знання: Відповідь: агностицизм

Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки поєднанню

філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом
Характерною рисою філософського світогляду Декарта є дуалізм (схема

2.10.).
Він припускав існування двох незалежних одна від одної субстанцій –

матеріальної та духовної.
Основною властивістю матеріальної субстанції є протяжність, а духовної –
мислення. Матеріальну субстанцію Декарт ототожнював з природою і
вважав, що все в природі підкоряється суто механічним законам, які можуть
бути відкриті за допомогою математичної науки – механіки.
Питання 1. Концепція істини, згідно якої істинними можуть вважатись лише
ті знання, що приносять користь, називається
Відповідь: прагматична концепція
Питання 2. Форма раціонально-політичного рівня пізнання, в якій фіксуються
основні характеристики та внутрішні зв'язки об'єкта, називається
Відповідь: Поняття
Питання 3. Позиція, згідно якої людина може досягати лише часткового
знання і яке постійно потребуватиме підтвердження або спростування,
Відповідь: агностицизм
Питання 4. "Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях" - це гасло
Відповідь: сенсуалізм
Питання 5: Григорій Сковорода використовував символи для того, аби
показати
Питання 6. Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів
Київської Русі, це Відповідь: Повість минулих літ
Питання 7. На думку Канта, Просвітництво - це епоха, коли
Відповідь: людина виходить зі стану неповноліття й користується власним
розумом
Питання 8. Українська філософія схильна до абстрактних раціонально-
логічних побудов та одночасно є філософією, котра сильно інтегрована в
літературу та кінематограф
Питання 9. Григорій Сковорода використовує образ Нарциса, щоб
Відповідь: Пояснити суть самопізнання й наголосити на двох природах
людини видимій і невидимій
Питання 10. Філософія Платона та філософія Аристотеля
Відповідь: протилежні за змістом та спрямування думки
Питання 11. Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку
промисловість, бо саме вона є основою економіки такого суспільство
Питання 12. Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія,
фізіологія, генетика тощо) забезпечують нас цілісним знанням про людину
Питання 13. Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основні широкі
напрями
Відповідь: Релігійну і наукову
Питання 14. Згідно з Артуром А. Шопенгауером, в основі світу і всіх світових
процесів лежить Відповідь: Розум
Питання 15. Ціцерон вважав, що культура - це "друга природа", створена
людиною
Питання 16. У філософії Нового часу проблема буття - це проблема
Відповідь: Субстанції як основи світу
Питання 17. У пізній античні філософії була запроваджена ідея
Відповідь: Автономії людського духу щодо обставин життя
1-46
«Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це
гасло Відповідь: сенсуалізму


буття: реальному, актуальному та можливому Відповідь: неправильно



Філософські першоджерела часу Київської Русі переконливо доводять,

що вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства

вужчим

Сенсуалізм – це така гносеологічна позиція, згідно з

якою Відповідь: знання виникають на основі чуттєвого
сприйняття

у філософії як Відповідь: первинне й незаперечне положення для розуміння
людини як субєкта

Сутєвими особливостями середньовічної філософії

є: Відповідь: теоцентризм, креаціонізм та
провіденціоналізм
Позиція згідно якої людина не здатна взагалі пізнати світ й отримувати

знання: Відповідь: агностицизм

Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки

поєднанню філософії з міфологією, релігією, наукою та мистецтвом
22. На думку канта просвітництво це

а) людина вхд …… й користується власним розумом
23. Античну натурфілософію можна охаристкеризувати так

д) вона сформолювала ряд важливих ідей для природо-матем наук
24. Один із принципів раціоналізму є те що знання не може бути вродженим

а) правильно
25. Екзистенціалізм ХХст проголошував що людина це -

д) проект
26. Хто з філософів каазав що ‘існування передує сутності’ Жана Поля

Сартра
27. В епоху середньовіччя відношення теологї та флософії визначалісь таким

чином
с) теологія та філосоиія були не залежним між собою
28. Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати

пізнанняі знання на фактах це
29.позиція ‘імморалізмуу’ була обгрунтована фридрихом

ніцше, який вважав що житя не підлягає моральним оцінкм
…..
30. первинні властивості речей – це ті властивості які залежать від

суб’єктивного сприйняття ….. бо об’єктині
правильно
31 В онтології нового часу найпоширеніший було вчення

про субстанцію її модуси та атрибути
32.
33. кант вважав що просвітництво це епоха коли

людина людина вхд …… й користується власним
розумом
35. У філософії нового часу проблема буття – це проблема

36. відмінність між об'єктивне і суб'єктивне знання

суспільство, цілісна культура, людство. Об'єктивність передбачає
звільнення від "спостерігача", виносить судження про світ і завжди
виходить з певної "точки зору".
38. німецька класична філософія була
найвищим етапом розвитку світової
філософії
40. некласична флософія розклянула основу життя як таку що є

раціональна та дедуктівною
41 Європейська філософія хх ст поділена на два осн широкі напрями

42 Микола Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював вчення

про непомітне зло
44 ідею самопізнання людина спорідненої праці та ‘рівної усім нерівності’

Г.С.Сковороди

яких…. правильно
1)Концепція істини, згідно якої істина є відповідність знань і уявлень реальному стану речей,
2)Найбільші заслуги Канта у філософії були зроблені ним у період, що отримав назву
Критичний
3) Позиція «Імморалізму» була обгрунтована:
Ф.Ніцше, який вважав , що життя не підлягає моральним оцінкам
4) Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні вчинки
людини
5)Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії 20 ст. був
Неатомізм
6) «Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» - це гасло

7) Екзистенціалізм і філософська антропологія відрізняються тим, що
Вони пропонують відмінні способи пізнання людини
8)Парадигма античної філософії характеризувалася поняттям
9)Вихідне поняття філософії О. Канта, що передбачає, що наука повинна, пізнавати лише

спостережуване , ясне і корисне, носить назву
Позитивне
10)Філософська наука про моральні норми і правила людської поведінки називається
етика
11) Вихідне поняття онтології у філософії Нового часу
12) Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у
Деїзм
13) Позиція, згідно якої людина не здатна правильно пізнавати світ називається
14) Сучасний авангардний напрям філософії ,що вважає, що творчі потенції культури і людини
вичерпані, що на місце людини приходить «постлюдина», називається
Постмодернізм
15) Напрями філософії 20-21 ст. , що вбачають призначення філософії виключно в обслуговуванні
потре розвитку науки, мають назву
Сцієнтизм
16) Аксіологія – це розділ філософії, який досліджує норми і правила людської поведінки та
взаємин між людьми
17) Поняття світогляду є ширшим за поняття філософії, а за проблематикою – вужчим
Правильно
18) Міфологічний світогляд базується на дискурсивному мисленні, а філософський має

синкретичний характер
19) За своїми складовими світогляд постає сукупністю переконань , вірувань, цінностей, ідеалів
Правильно
20) В основі визначення структури філософії лежать природа, суспільна історія, людина і духовні
явища
Правильно
21) Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її життєвого
самовизначення
Правильно
22) Філософія виводить всі свої теми, проблеми та міркування на межу буття і небуття
Правильно
23) Філософське мислення на відміну від наукового, спрямоване до людини, концентрується

навколо неї
Правильно
24) З латинської мови термін «філософія» перекладається як любов до істини
25) Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та
екстремальних ситуаціях
Правильно
26) Дискурсивне мислення- це логічно і методично послідовне мислення
Правильно
27) Філософія Платона та філософія Аристотеля
Постають внутрішньо пов’язаними ідейними наслідуваннями
28) Першими представниками професійної філософії в Україні слід вважати
29) До напрямів сцієнтизму в філософії 20 ст. належать
Неопозитивізм та аналітична філософія
30) Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху
31) У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були
Емпіризм та раціоналізм
32) До важливих проблем філософії середньовіччя належать
Теорія подвійної істини
33) М.В.Гоголь у своїх світоглядних міркуваннях сформулював
Теорію непомітного зла
34) За РДекартом теза «Мислю, отже існую» повинна бути прийнятою у філософії як
Вихідне незаперечене положення – підстава для людини постати в якості суб’єкту
35) Виведений І. Кантом закон всезагальної людської поведінки називається

36) Людина , що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям
Особа
37) Різновид свободи, що передбачає можливість для людини опанувати певною необхідністю або
змінювати її на іншу необхідність , називається
Позитивно-творча
38) Філософська позиція в епоху Нового часу, що вимагала базувати пізнання і знання на фактах,
це є
Емпіризм
39) Світогляд базується на знаннях сучасних природничих наук
40) Унікальними рисами людини, що зумовлюють повну філософію, є її розумність і біологічна

спеціалізованість
Правильно
41) До структури філософського знання належать онтологія, логіка, етика та педагогіка
42) Суттєві ознаки філософського мислення визначаються завдяки порівнянню філософії з

міфологією, релігією, наукою та мистецтвом
правильно
43) У пізній античній філософії була запроваджена ідея
Автономії людського духу щодо обставин життя

44) Філософське значення фройдизму визначається тим, що
Він вперше визнав зміст і природу несвідомого у психіці людини та змусив змінити уявлення
про людину
45) Фундаторами некласичної європейської філософії були такі філософські напрями
Ірраціоналізм, позитивізм, неокантіанство
46) На думку Канта, Просвітництво — це епоха, коли
ЛЮДИНА ВИХОДИТЬ ЗІ СТАНУ НЕПОВНОЛІТТЯ Й КОРИСТУЄТЬСЯ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ
47) 5)Концепція істини, згідно з якою істинними можуть вважатися лише такі знання, що приносять
ПРАГМАТИЧНОЮ
48) Готліб Ляйбніц вважає, що в основі буття лежить нескінченна кількість субстанцій, які
називаються
МОНАДАМИ
49) Антропний принцип в сучасній науці — це визнання того, що виникнення Всесвіту без
спостерігача цього Всесвіту неможливе
ПРАВИЛЬНО
50) Ідею самопізнання людини, спорідненої праці та “рівної усім нерівності” знаходимо у творчості
51) У Новий Час набув популярності світогляд, який виник внаслідок наукової революції та який
МЕХАНІСТИЧНИМ
52) В епоху середньовічча відношення теології та філософії визначались таким чином
ФІЛОСОФІЯ БУЛА ПРИСЛУЖНИЦЕЮ ТЕОЛОГІЇ
53) Класична філософія намагається пояснити ірраціональне в людському житті
НЕПРАВИЛЬНО
54) На яких принципах грунтується німецька класична філософія і що вони означають
ОДНИМ З ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ НІМЕЦЬКОЇ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ Є

РАЦЦІОНАЛІЗМ,УСПАДКОВАНИЙ ЩЕ З ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА. ДЛЯ УСІХ НІМЕЦЬКИХ
ФІЛОСОФІВ 19СТ. ХАРАКТЕРНИМ БУЛО ПЕРЕКОНАННЯ, ЩО ДІЙСНІЙСЬ ДОСТАТНЬО ГЛИБОКО
ПІЗНАТИ І ПЕРЕОСМИСЛИТИ, ЩОБ ЇЇ ВИПРАВДАТИ. ТАКОЖ МОЖНА ВИДІЛИТИ ПРАГНЕННЯ
ПОДОЛАТИ АНТИІСТОРИЗМ ПОПЕРЕДНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ. І ГОЛОВНИЙ, ЯК НА МЕНЕ, ПРИНЦИП,
ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ НІМЕЦЬКУ ФІЛОСОФІЮ В ОДНУ ТЕЧІЮ — ПРИНЦИП СВОБОДИ І ІНШИХ
ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ.
55) Некласична філософія розглядає основу життя як таку, що є
ХАОТИЧНОЮ АБО СПОНТАННОЮ ТА ІРРАЦІОНАЛЬНОЮ
56) Аристотель вважав, що причиною виникнення філософії є здивування
ПРАВИЛЬНО
57) В онтології Нового часу найпоширенішим було вчення про
СУБСТАНЦІЮ , ЇЇ МОДУСИ ТА АТРИБУТИ
58)Форма чуттєвого рівня пізнання, яка виникає на формі безпосереднього контакту з об’єктом
ОЬРАЗ
59) Європейська філософія ХХ ст. поділена на два основі широкі напрями
КОНТИНЕНТАЛЬНУ ТА АНАЛІТИЧНУ(“ОСТРІВНУ”)
60) Німецька класична філософія
ЗАПРОВАДИЛА ПРИНЦИПИ АКТИВНОСТІ, РОЗВИТКУ ТА СИСТЕМНОСТІ ЗНАНЬ
61) Світоглядна позиція, згідно з якою Бог тотожний світу та природі називається
ПАНТЕЇЗМ
62) Суттєвими особливостями середньовічної філософії є
ТЕОЦЕНТРИЗМ, КРЕАЦІОНІЗМ ТА ПРОВІДЕНЦІОНАЛІЗМ
63) Світогляд , який виникає на основі наукової революції 17ст , називається еволюційним
НЕПРАИЛЬНО
64) Філософські курси Києво-Могилянської академії були
ПОДІБНИМИ ДО ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КУРСІВ ПІЗНЬОЇ СХОЛАСТИКИ, АЛЕ ВРАХОВУВАЛИ

ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ЗДОБУТКИ НОВІТНЬОЇ НАУКИ
65) Згідно ідей гносеології Нового Часу джерелами знань є
ВРОДЖЕНІ ІДЕЇ ТА ДОСВІД
66) Античну натурфілософію можна охарактеризувати так
ВОНА СФОРМУЛЮВАЛА РЯД ВАЖЛИВИХ ІДЕЙ ДЛЯ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ НАУК
67) Релігійний світогляд вперше здійснив поділ на духовне і матеріальне, а міфологічний світогляд
характеризується синкретизмом, тобто єдністю усього з усім
Правильно
68) Хто з філософів писав про імморалізм і що він означає?
Імморалізм – заперечення обов'язковості принципів і приписів моралі. Відносний імморалізм

заперечує закони й приписи моралі, які мають значення добра й зла в цей час, у певний період і
в певному культурнім колі; абсолютний імморалізм - це заперечення всіх моральних
цінностей, він не звертає уваги на відмінність між добром і злом. Фрідріх Ніцше вважав
Імморалізм не як аморалізм (неморальність), а як позаморальність, в цьому випадку людина
стає по той бік добра і зла
69) Твір, в якому викладені світоглядні уявлення часів Київської Русі, це
70) Професійна українська філософія виникає ще у часи Київської Русі
71) Хто є автором книжки "Феноменологія духу"?
72) Григорій Сковорода використовує образ Нарциса
пояснити суть самопізнання й наголосити на двох природах людини: видимій і невидимій
73) Літературно-філософський твір часів Київської Русі, в якому містяться фрагменти творів
античних філософів, є
Ізборнік "Пчела" ("Бджола")
74) Екзистенціалізм ХХ ст. (Сартр Ж.-П.) проголошував, що людина – це
75) Філософія втрачає статус цариці наук ув епоху

76) Сенсуалізм - це така гносеологічна позиція, згідно з якою:
знання виникають на основі чуттєвого сприйняття
77) Філософське мислення тотожне науковому мисленню, бо також є логічним, несуперечливим й

ґрунтується на експериментально встановлених фактах
78) Згідно із данським філософ Сьореном К'єркеґором, справжнє (автентичне) людське буття
можливе на
Релігійній стадії
79) На думку Канта, Просвітництво - це епоха, коли
людина виходить зі стану неповноліття й користується власним розумом
80) Першим європейським філософом, який спирався у своїй філософській концепції на ідеї
буддизму був Сьорен К'єркеґор
81) Згідно з Артуром А.Шопенгауером, в основі світу і всіх світових процесів лежить
Світова воля
82) Наукове пізнання має такі рівні:
Емпіричний і теоретичний
83) Коли хтось стверджує, що "сніг білий" і він справді білий, то така відповідність судження "сніг
білий" стану речей, що сніг білий, називається когерентною теорією істини
84) Для давньогрецької натурфілософії характерний
85) До найвідоміших досягнень давньогрецької натурфілософії належить відкриття атому -

найменшої та вічної неподільної частинки.
Правильно
86) У філософії Нового часу проблема буття - це проблема
87) Найадекватніше розуміння поняття "воля до влади" у філософії життя Фрідріха Ніцше полягає у
можливості подолання людиною самої себе
88) У філософії Григорія Сковороди символічний світ тотожний
Біблії
89) У пізній античні філософії була запроваджена ідея

90) Кант вважав, що Просвітницво - це епоха, коли людина
вийшла зі стану неповноліття, бо має мужність користуватися власним розумом
91) До важливих проблем філософії середньовіччя належить
проблема співвідношення віри і розуму, яка відображена у теорії подвійної істини Томи
Аквінського
92) Світоглядна позиція згідно з якою Бого тотожний світу та природі називається
Пантеїзм
93) Дуалізм - це позиція згідно з якою існують дві незалежні субстанції, одна з яких раціональна, а
друга – ірраціональна
94) Проблема онтологічного статусу свідомості полягає у тому, що свідомість можна спостерігати
на рівні функціонування мозку й фіксувати її як частину фізичного світу
95) Форма раціонально-логічного рівня пізнання, в якій фіксуються основні характеристики та

внутрішні зв'язки об'єкта, називається
Поняття
96) Суттєвими особливостями середньовічної філософії є Суттєвими особливостями

середньовічної філософії є
97) Логіка досліджує рівні та форми пізнання Логіка досліджує рівні та форми пізнання
98) «Немає нічого в інтелекті, чого б не було у чуттях» – це гасло
99) Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя
людини та повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву
Гуманізм
100) Метафора печери Платона є аргументом на користь дедуктивного методу пізнання Метафора
печери Платона є аргументом на користь дедуктивного методу пізнання
Правильно
101) Однією із умов знання є умова правдивості вірування у щось (умова truth belief)
Правильно
102) Позиція, згідно якої людина може досягати лише часткового знання і яке постійно
потребуватиме підтвердження або спростування, називається
103) Напрям пізньої античної філософії, що визнавав за людиною можливість сформувати
внутрішнє відношення до того, що відбувається, та стійко витримувати усі негаразди долі,
Стоїцизм
104) Метод індукції часто використовується для встановлення істин розуму без врахування будь-
якого аналізу даних чуттєвого сприйняття
105) Парадигма – це певний історичний тип наукового та світоглядного мислення
Правильно
106) Філософські першоджерела часу Київської Русі переконливо доводять, що вже у ті часи
філософія була автономною щодо християнства Філософські першоджерела часу Київської Русі
переконливо доводять, що вже у ті часи філософія була автономною щодо християнства
Неправилньо
107) Спрямованість свідомості на об’єкти , і тому свідомість є завжди «свідомістю про щось» ,
Інтенціональністю
108) До основних рівнів пізнання належать : чуттєвий та раціонально-логічний і лише у їхній

єдності можливе виникнення знання
Правильно
109) Засновником класичної логіки є
Аристотель
110) У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина-держава»
111) Напрям сучасної філософії , в якому широко використовуються логічні засоби та наукові факти
для розв’язання філософських проблем, називається
Аналітична філософія
112) Раціоналізм Декарта полягав у тому, що знання повинно грунтуватися на простих аналітичних
істинах розуму, які є ясними та безсумнівними, і не походять з досвіду
Правильно
113) Екзистенціалісти стверджували, що науки про людину (біологія, фізіологія , генетика тощо)
забезпечують нас цілісним знанням про людину
114) Символічний світ в онтологічній концепції Сковороди – це мовний світ, бо мова – це набір
символів
115) Постіндустріальне суспільство активно розвиває важку промисловість , бо саме вона є

основою економіки такого суспільства
116) Першим європейським філософом , який спирався у своїй філософській концепції на ідеї
буддизму був Сьорен К’єркегор
117) Хто з філософів казав, що «існування передує сутності»
Сартр
119) Філософська наука про знання, але переважно – про наукове знання, називається:
Епістемологія
120) Згідно тверджень А. Шопенгауера в основі світу і всіх світових процесів лежить дія:
світової волі
121) Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний
момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву:
Соліпсизм
неопозитивізм та аналітична філософія
123) Згідно ідей гносеології нового часу джерелами знань є:
емпіризм та раціоналізм або чуття і рефлексія розуму (2 правильні)
124) В епоху нового часу у зв’язку з тріумфом класичної механіки ньютона, запанував світогляд під
назвою:
Механіцизм
125) Принцип німецької класичної філософії, згідно якої людина пізнає не тому, що світ діє на неї, а
вона активно діє на нього, отримав назву принципу:
Активності
126) Концепція істини, згідно якої істиною можуть вважатись лише такі знання, що приносять
користь, називається:
прагматична
127) Різновид свободи, що передбачає можливість для людини здійснювати вибір між різними
варіантами дій, називається:
варіативна
Монадологія
129) Філософська і світоглядна позиція, згідно якої всі процеси дійсності визначені та обумовлені
причинами та умовами, називається:
Детермінізм
130) Термін «людина-машина» був запроваджений та мав поширення у філософії:
131) Логічний позитивізм( неопозитивізм) у першій третині xx ст. Розробляв процедуру:
ідея глибинної своєрідності людини із природою та визнання народу єдиним розпорядником

135) Філософська наука про природу цінностей, це:
аксіологія
136) На яких принципах ґрунтується німецька класична філософія і що вони означають:
Одним з основних принципів німецької класичної філософії є раціоналізм, успадкований ще з

епохи просвітництва. Для усіх німецьких філософів 19ст. Характерним було переконання, що
дійсність достатньо глибоко пізнати і переосмислити, щоб її виправдати. Також можна
виділити прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії. І головний, як на мене,
принцип, який об’єднує німецьку філософію в одну течію — принцип свободи і інших
гуманістичних цінностей.
137) Ціцерон вважав, що культура — це “друга природа”, створена людиною:
Правильно
138) Століття Просвітництва в історіє Європи - це

ХVIII ст

:Правильно

здатністю абсолютизації, предметністю та саморефлексією і чий онтологічний статус визначається
як ідеальний, носить назву: свідомість

наук

Правильно
античної філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить
назву: Натурфілософія




40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що речовина
не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;

неї. ’Правильно’.


світу;
зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від
кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого нірвана


Правильно

97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення
або віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається:
99. Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя людини
та повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву: Гуманізм

102. Античну натурфілософію можна описати так: Вона висунула низку продуктивних ідей
для науки

філософії



імператив
118. Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини

– це страждання: буддизм
122. Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні
вчинки людини: Неправильно
атрибути
розумного порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»: Логос



138. У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина –

держава». ’Неправильно’.

149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також
одна із провідних шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм
151. Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її
життєвого самовизначення: Правильно
153. В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і

розуму Неправильно


160. Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію «ноосфери»:
161. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного розуму»
: І. Кант
162. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив Заратустра»:
Ф. Ніцше
163. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був неопозитивізм


170. Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні
прояви та закономірності розвитку буття називається онтологія



182. Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми утвердився в епоху Нового

часу. ’Неправильно’.
183. Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості, яка означає: звернення думки на
саму себе, здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню сутність


197. Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і
надійним критерієм будь-якого пізнання раціоналізм





Правильно

Особа

215. Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний
момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву Соліпсизм

філософії

220. Німецька класична філософія уславлена іменами І.Канта, Г.Гегеля та Ф.Ніцше.

222. Екзистенція – це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху Нового часу
Індивід


231. До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать: неопозитивізм та


236. Німецька класична філософія: запровадила принципи активності, розвитку та
системності знань
237. Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають.





250. Центральна категорія, через яку визначалося буття в античній філософія і яка позначала
собою "першопочаток", "першооснову" всього сущого: архе
Правильна


262. «Примари Театру» визначені Ф. Беконом: породжуються сліпою вірою людей в

авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи;
263. Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але
у подальшому не втручається у його процеси, називається: деїзм
264. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у філософії Нового часу:
субстанція
268. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві
неповторні, унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все
тілесно: індивід
269. Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову
конкретних наук. ’Правильно’.


яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог:
надлюдина

«Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це: не можна робити людям того, чого не бажаєш
сам собі


державний», яким найчастіше характеризують зовнішню (науково-технічну) сторону розвитку суспільства
та людини, завдяки чому їх відрізняють від варварів чи дикунів
емпіризм
сцієнтизм
Мова

Абсурд
істина
Провідна риса української філософії, яка наголошувала, що людина пізнає світ не розумом чи почуттями, а
серцем або так звана «філософія серця» називається

нірвана
ясне і корисне, носить назву:
Позитивне
назву:
Світоглядні питання необхідно постають перед людиною у ситуаціях життєвого вибору та екстремальних
ситуаціях.
Правильно
за наявності пам`яті, мінливості та змін:
Історія
Правильно
Правильно

Правильно
Правильно
Ліцей
постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається:
Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов’язаний з діяльністю
Гуманізм
людину
Правильно

Правильно
Одне з понять, яке виводить Піфагор для позначення гармонійно впорядкованого світу та розумного
порядку що присутній у Всесвіті називається:
космос
Утопія

Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини – це

буддизм
Ф. Ніцше
Конфуцій
Сковороді
Академія
Неотомізм
світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»:
Логос

релігією, наукою та мистецтвом:
Правильно


апорії
Правильно
Правильно
яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами:
Правильно
тип філософствування, який поєднує релігію з раціоналістичною методикою та формально-

логічними проблемами
підставі основних фундаментальних співвідношень досягнень різних наук називається:
шкіл пізньої античності, називається:
Правильно
Правильно
назву

явища;



емпіризм
онтологія


: етика








монізм;

трипітака

Академія
любові
Правильно
ноосфера
світі"
Абсурд

наявності пам’яті, мінливості та змін
історія
до виправданого змістом цього руху результату
мислення

Правильно
Правильно

зв’язку
Правильно
Правильно
онтологія
Меонізм
Особа
Соліпсизм
Гедонізм
Правильно
Ранній період становлення середньовічної філософії, який був спрямований на «захист» і обгрунтування
Індивід
Апейрон

Правильно

Один із принципів, який розробив Г еракліт, а потів вдосконалив і поклав в основу своєї філософії Гегель,
а сьогодні це наука яка вивчає боротьбу і єдність протилежностей – це діалектика.


космос
«Все тече, все змінюється і двічі в одну річку неможливо ввійти» – ця теза Геракліта описує буття як таке,
що перебуває у становленні
за наявності пам`яті, мінливості та змін
історія

назву
























яке він протиставляє уявленням про "слабку" людину і заради появи якої повинен "померти" Бог


ясне і корисне, носить назву




оболонки землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна
людська діяльність стає визначальним фактором розвитку




та задоволень, злиття душі з духовною, божественною
Правильно

Правильно
Правильно

долі
a. явища;





загрозу саме людське існування на планеті, називають

любові





сутність








Правильно
назву




Правильно
Відповідь:






сутність







назву



сутність
















назву


сутність






Питання 24







яких розгорнулася тривала суперечка між номіналістами та реалістами






назву



назву










зв’язку






сутність
2. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у середньовічній філософії, яка пов`язувалася
із характеристикою Бога і передбачає доведення позитивних його якостей до гранично можливого стану


будь-якого віруючого (нірвана)
носить назву (діалектика)
a. Ф. Ніцше

системи;

Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але у
оболонки землі" (або сфери розуму), точніше сфери взаємодії суспільства та природи, в межах якої розумна
людська діяльність стає визначальним фактором розвитку

світу, яке він визначає як невизначене та безмежне - це


за наявності пам`яті, мінливості та змін
самістю








ТЕМА 4
Розпочато Monday 1 November 2021 14:10 PM

Стан Завершено
Завершено Monday 1 November 2021 14:19 PM
Витрачено часу 9 хв 25 сек
Оцінка 3,25 з можливих 5,00 (65%)
Питання 1
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Українська філософія постає явищем:
a.
регіональним
b.
європейської філософії
c.
d.
світової філософії
Коментар
Питання 2
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
За подібність ідей та життєві принципи українського філософа Григорія Сковороду називали
"українським":
a.
Аристотелем
b.
Платоном
c.
Сократом
Коментар
Сократом
Питання 3
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Представники яких кіл у ХІХ столітті розробили ідею створення слов'янської конфедерації на
чолі із Україною
a.
в літературі
b.
c.
Коментар
Питання 4
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Відомим українським філософом, котрий розробив концепцію "суспільної угоди" був
a.
Григорій Сковорода
b.
Станіслав Оріховський
c.
Михайло Грушевський
Коментар
Правильна відповідь: Станіслав Оріховський
Питання 5
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Філософські ідеї Д. Донцова споріднені з філософською концепцією
a.
З. Фройда
b.
Ф. Ніцше
c.
А. Шопегауера
Коментар
Ф. Ніцше
Питання 6
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Іван Франко розглядав розвиток історії як процес
a.
з позитивними та негативними результатами
b.
як постійний регрес
c.
як вічний прогрес
Коментар
Правильна відповідь: як вічний прогрес
Питання 7
Балів 0,00 з 0,25
Д.Донцов в своїх міркуваннях припускав, що
a.
національна еліта - це герої-вожді, що нагадують "надлюдину" у вченні Ф. Ніцше
b.
народ повинен вчинити загальний бунт проти національного поневолення
c.
Коментар
Питання 8
Балів 0,00 з 0,25
Хто із названих українських літераторів мав звання доктора філософії?
a.
b.
П. Куліш
c.
І. Франко
d.
e.
М. Гоголь
Коментар
І. Франко
Питання 9
Балів 0,00 з 0,25
У концепції класового суспільства Дмитро Донцов опирався на ідеї
a.
Платона
b.
c.
Жан-Жака Руссо
Коментар
Питання 10
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Українська філософія у ХХ ст. розвивалась
a.
у Радянській Україні та в діаспорі
b.
у радянській Україні
c.
у діаспорі
Коментар
Правильна відповідь: у Радянській Україні та в діаспорі
Питання 11
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Хто із названих українських літераторів створив концепцію "непомітного зла"?
a.
b.
c.
П. Куліш
d.
М. Гоголь
Коментар
Правильна відповідь: М. Гоголь
Питання 12
Балів 0,00 з 0,25
Особливості української філософії сформувалися під впливом:
a.
східного християнства
b.
буддизму
c.
західного християнства
Коментар
Правильна відповідь: східного християнства
Питання 13
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Вчення про ноосферу розробив
a.
В. Зеньковський
b.
c.
О. Гіляров
d.
П. Юркевич
Коментар
Питання 14
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Яке поняття позначає явище синтезу політеїстичних вірувань та візантійського християнства у
Київській Русі?
a.
синтоїзм
b.
c.
донкіхотизм
Коментар
Питання 15
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Перший український літературний філософський твір був написаний у Київській Русі як частина:
a.
"Поученія дітям"
b.
"Повісті минулих літ"
c.
"Слова о полку Ігоревім"
Коментар
Правильна відповідь: "Поученія дітям"
Питання 16
Балів 0,00 з 0,25
Професійна філософія вперше виникає в Україні
a.
у Києво-Могилянській академії
b.
у монастирях
c.
d.
Коментар
Питання 17
Балів 0,00 з 0,25
Серед філософських дисциплін, які вивчали у трьохрівневому курсі філософії в Києво-
Могилянській академії була
a.
b.
феноменологія
c.
філофія історії
Коментар
Питання 18
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Із наведених нижче гасел виділіть те, яке сповідував Григорій Сковорода
a.
b.
"проживи непомітно"
c.
"добре прожив той, хто добре ховався"
Коментар
Питання 19
Правильно
Балів 0,25 з 0,25
Для філософії Г. Сковороди властивими були вчення:
a.
релігійно-реформаційні
b.
матеріалістичні
c.
"філософія серця"
Коментар
Правильна відповідь: "філософія серця"
Питання 20
Балів 0,00 з 0,25
"Філософію серця" Грогорія Сковороди називають
a.
політеїзмом
b.
фалібілізмом
c.
Коментар

:Правильно

здатністю абсолютизації, предметністю та саморефлексією і чий онтологічний статус визначається
як ідеальний, носить назву: свідомість

наук

Правильно
античної філософії, що дослівно перекладається як «філософське осмислення природи», носить
назву: Натурфілософія




40. Ідея атомістичної будови речовини, висунута Демокрітом, базувалась на: тезі про те, що речовина
не може зникати безслідно і не може виникати із нічого;



неї. ’Правильно’.


світу;
зупинкою кола постійних перероджень, яке досягається шляхом повного відсторонення від
кінцевою метою прагнень будь-якого віруючого нірвана


Правильно

97. Одне із основних понять в буддійській релігійно-філософській доктрині, яке символізує уявлення
або віру в постійне переродження (перевтілення) душі з одного тіла в інше називається:
99. Філософський напрям доби Відродження, що прагнув реабілітувати цінності земного життя людини
та повернути людині усю повноту її життєвих проявів, отримав назву: Гуманізм

102. Античну натурфілософію можна описати так: Вона висунула низку продуктивних ідей
для науки
філософії



імператив
118. Який давньосхідний філософсько-релігійний напрямок наполягав на тому, що життя людини

– це страждання: буддизм
122. Згідно з найпоширенішим визначенням філософії, вона є вченням про мораль та гідні
вчинки людини: Неправильно

атрибути
розумного порядку світу, який також перекладається як «слово» чи «вчення»: Логос



138. У центрі світогляду та людського самовизначення лежить співвідношення «людина –

держава». ’Неправильно’.

149. Позиція в гносеології, яка висловлює сумнів у можливостях людини пізнати світ, а також
одна із провідних шкіл пізньої античності, називається: Скептицизм
151. Історичне виникнення філософії обумовлене потребою надати людині засоби для її
життєвого самовизначення: Правильно

153. В основі відмінностей між раціоналізмом та емпіризмом лежить співвідношення віри і

розуму Неправильно


160. Хто з перерахованих нижче українських філософів розробив відому концепцію «ноосфери»:
161. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці «Критика практичного розуму»
: І. Кант
162. Хто з перерахованих нижче філософів є автором відомої праці – «Так говорив Заратустра»:
Ф. Ніцше
163. Найбільш впливовим напрямом релігійної філософії ХХ ст. був неопозитивізм


170. Філософська дисципліна (дослівний переклад «вчення про суще»), яка вивчає загальні
прояви та закономірності розвитку буття називається онтологія



182. Антропоцентризм як характеристика філософської парадигми утвердився в епоху Нового

часу. ’Неправильно’.
183. Рефлексія – це унікальна здатність людської свідомості, яка означає: звернення думки на
саму себе, здатність сприймати та фіксувати власну внутрішню сутність

197. Провідний напрямок філософії Нового часу, який визнавав розум єдиним джерелом і
надійним критерієм будь-якого пізнання раціоналізм





Правильно

Особа

215. Філософська і світоглядна позиція, згідно якої можна довіряти лише тому, що на даний
момент є у моїх відчуттях, а тому реально існую лише я один, отримала назву Соліпсизм

філософії

220. Німецька класична філософія уславлена іменами І.Канта, Г.Гегеля та Ф.Ніцше.

222. Екзистенція – це поняття, яке визначає зміст поняття буття в епоху Нового часу
Індивід


231. До напрямів сцієнтизму в філософії ХХ ст. належать: неопозитивізм та


236. Німецька класична філософія: запровадила принципи активності, розвитку та

системності знань
237. Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають.





250. Центральна категорія, через яку визначалося буття в античній філософія і яка позначала
собою "першопочаток", "першооснову" всього сущого: архе
Правильна



262. «Примари Театру» визначені Ф. Беконом: породжуються сліпою вірою людей в

авторитети, стародавні традиції, традиційні філософські системи;
263. Філософська позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому закони та перший поштовх, але
у подальшому не втручається у його процеси, називається: деїзм
264. Основна категорія, через яку визначалося поняття "буття" у філософії Нового часу:
субстанція
268. Поняття, яке характеризує окремого представника людського роду, якому властиві
неповторні, унікальні природні та соціальні якості і який відрізняється від усіх інших перш за все
тілесно: індивід
269. Позитивізм доводив, що філософія повинна стати науковою і вивчати логіку і мову
конкретних наук. ’Правильно’.
1. Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних побудов?

Ні
2. Проблема буття – проблема сутності всього існуючого? Ні
3. Філософія історії являє собою аналіз загальної світової філософії? Так
4. Життєво-досвідне пізнання характеризується усвідомленістю та спрямованістю? Ні
5. Поняття людина похідне від індивіда? Ні
6. Першими представниками просвітництва в Україні були… діячі Острозького гуртка
7. За своїм найпершим значенням пізнання це…Продукування інформації
8. Спіноза розвинув вчення про…Субстанцію
9. Антропний принцип – поняття, введене…Сучасною фізикою
10. Природні умови та впливи…впливають на хід історичного процесу.
11. Юрій Дрогобич - одночасно належав до Відродження і Передвідродження
12. Філософія і мудрість в Київській русі - самозаглиблення…так
13. Субстанція – поняття, яке визначає зміст буття у давньогрецькій…ні
14. Суб’єкт пізнання – активність людини…ні
15. Поняття філософія історії ввів Руссо…ні
16. Основним змістом буття є ідеальність…так
17. Укр. Філософії не було притаманно…автономний характер розвитку
18. Значення проблеми буття полягає у…граничній межі філос. узагальнення
19. Гносеологія – це…різні напрями вивчення пізнання
20. Яка філософська концепція походження наголошує…дуалістична
21. Людські виміри проблеми буття…це вища людська цінність
22. Різниця між класичним і некласичним буттям…розмови про буття лише в межах усвідомлення
23. До світоглядної позиції Вишенського відноситься солідарність…так
24. Буття у клас. Філософії пізнається розумом…так
25. Експеримент передбачає узгодженість…так
26. Генетична природа людини вимагає виправлення…ні
27. Свідомість можна вивчати приладами…так
28. Фрагменти творів античних філософів у…”Бджола”
29. Розуміння буття у Середньовіччі…тотальне, систематичне
30. Пізнання як людська здатність…вказує на людину як агент інформаційного процесу
31. Особливість свідомості, яка відрізняє від реального…ідеальне як статус
32. Проблема філософії історії…осмислення основних засад історичного процесу
33. Українська філософія органічно вписана в історію укр. народу, причина….вона була присутньою
на всіх етапах
34. У ХІХ ідеї в україні зародились не лише у межах академічної філософії…так
35. Класичне і некласичне розуміння буття співпадають…так
36. Дискурс – логічне мислення…так
37. Прогрес є спрямованістю історії…на
38. Версія занесення людини на землю близька до еволюціонізму…ні
39. Франко вважав, що комунізм…велике гальмо іст. Процесу
40. Обєкт пізнання…є невідємний від суб’єкта
41. Поняття річ мисляча було введене…Спінозою
42. Опредметнення свідомості має…адекватний ідеальний характер
43. Історичний процес має кінцеву мету…антична філософія
44. Фундаментальність поняття буття….філософія виконує функцію світоорієнтування…буття – те з чим
людина зустрічається вперше
45. Одним із перших фундаторів теорії суспільної згоди був Оріховський…ні
46. Парменід вважав, що буття і мислення тотожні…так
47. Безсмертя людини постає реальністю в кількох планах…так
48. Мова є неадекватним засобом опредметнення…ні
49. Соціальний процес повинен вимірюватися тільки рівнем споживання…ні
50. Давьоукр. Твір, в якому подаються світогляди Київської Русі…Повість времяних літ
51. Поняття архе…початок всього існуючого
52. Потреба в синтезі даних чуттів зумовлена…існуванням двох джерел пізнання
53. До сучасних концепцій походження свідомості відносимо…еволюцію
54. Соціальний процес – це…необхідний процес людських само здійснень
55. У філософських поглядах Франка помітне зацікавлення…народ, людський загал творить історію
56. Серед філософських ідей Українки переважає національна проблема…ні
57. Онтологія досліджує прояви буття…так
58. Як самістьособистість може бути розкрита самовизначенням…ні
59. Пізнання розглядається як здібності…ні
60. Наукова картина світу – сукупність знань…так
61. Соціум – це…суспільство, як особливий процес
62. Теза Геракліта описує буття як…ідеальне
63. Внаслідок внутрішнього характеру пізнання розвивається…по висхідній
64. До функцій свідомості не відноситься…інтегруюча
65. Завдяки здатності створювати ідеальні виміри, свідомість…надає людині орієнтири
66. Розуміння історії передбачає….визнання схем в піднесення і занепаду
67. До концепцій свідомості відноситься теологічна, фізична, дуалістична…ні
68. Термін метафізика ввів Аристотель…ні
69. У сучасній гносеології об’єкт пізнання протистоїть суб’єкту…ні
70. Історія виявляє можливі горизонти розвитку…так
71. Франко вважав, що комунізм…тоталітарний
72. Вислій одна й таж річ існує та не існує належав…Геракліту
73. Індивідуальність не можу сформуватись без…самоусвідомлення
74. Термін, що характеризує сучасні концепції істини…кореспондентська, когерентна
75. Гумільов вважав, що рушійною силою історичного процесу є…пасіонарність
76. Взаємовідношення між людиною та історією можна описати так…людина постає реальним та єдино
можливим чинником історії
77. Самосвідомість - здатність свідомості фіксувати себе…ні
78. Творцем християнської філософії – Аквінський…так
79. Людина створює культуру, згідно Ніцше, для надолужування…ні
80. Рівні свідомості та її різновиди це тотожні поняття…ні
81. Вчення про субстанцію отримало назву…матеріалізм
82. Основні функції мови... засіб мислення
83. Методи емпіричного пізнання…спостереження, вимірювання, експеримент
84. За Юнгом особистість називається, спрямована на зовнішню активність…екстраверт
85. Гендерні дослідження стосуються зясування відмінностей…між чоловіками і жінками
86. Емпіристи, зокрема Локк, стверджують що…суб’єктивно-обєктивні відносини виявляють лише
вторинні властивості речей
87. В острозькій академії не викладали філософські курси окремо…ні
88. Для людини питання про буття пов’язане зі смертністю…так
89. Абсолютизація ролі і значення чуттєвих даних пов’язана із сенсуалізмом…так
90. Продукування не існуючого відносимо до свідомості…так
91. Ідеали, мотиви відносяться до духовного світу людини…так
92. До соціальних проявів не відноситься…соціальний інститут
93. До творів філософії ХХ ст. зачислюється...Шпенглер, Тойнбі, Робін Колінгвуд
94. Найбільш виправданий варіант…наука – спеціалізований вид пізнання
95. У розумінні Дільтея відношення Я і Ти передбачає…стати на місце іншої людини
96. До основних сфер суспільного життя…духовне життя суспільства
97. Суспільна думка ХХ ст. майже весь час перебувала в інтересі до особистості, бо…в цьому столітті
дуже болючими постали питання індивідуальності
98. Відношення Я ТИ і Я Воно постають тотожними…ні
99. Одним із фундаторів теорії суспільної згоди був Оріховський…так
100. В поступі культури культура йде вперед повільніше…ні
101. У ноосфер ній моделі людської цивілізації основна роль – волі…ні
102. Процес соціалізації – набуття рис життя в соціумі…так
103. Представники просвітництва в Укр…Острозький гурток
104. Позиція, згідно якої усі якості людини – чинники, називається…соціологізм
105. Гносеологія вивчає…яким чином люди отримують знання
106. Поняття людина фіксує…унікальну…особливий…те, чим
107. Хто висунус ідею середньої людини…Платон
108. У структурі свідомості підсвідоме як рівень свідомості визначається так…навички та
механізми поведінки людини…прояви у психіці людини найперших інстинктів життя
109. У вченні Сковороди йдеться про три природі і два світи…так
110. Людина як частка ноосфери – космічна істота…так
111. Глобалізація стосується лише економічних відносин…ні
112. У знанні виявляється ідеальний статус буття…так
113. Суспільство – сукупність людей, що проживають на одній території…ні
114. До структури особистості можна віднести…самість та духовний світ
115. Згідно Бела, суспільство проходить наступні етапи…аграрний, індустріальний,
інформаційний, національний
116. Яке з приведених нижче визначень істини є класичним…те, що ясне і самоочевидне
117. Філософські погляди Сковороди найбільш близькі до…Платона
118. Завершення історії було проголошене…Фукуямою
119. Концепція походження людини базуєься на…психологічному почутті незадоволення
120. Релігійна концепція свідомості може мати позитивні характеристики внаслідок того,
що…вона зводить людську свідомість до трансцендентного
121. Тейнбі створив теорію виклику-відгуку…ні
122. Аксіологічних підхід трактує культуру як складну систему…так
123. Свідомість можна розглядати як інстинкт…ні
124. Характеристики особистості ніяк не пов’язані із біологічними…ні
125. У повсякденному житті поняття культура є тотожним цивілізації…ні
126. Монтекскє вважав, що…клімат визначає хід історії
127. Агностицизм це…напрям в теорії пізнання
128. Хто є автором Закон Божий…Костомаров
129. Поняття цінностей передбачає…введення предметів у відношення людина-людина
130. Оскільки у кожній реально існуючій культурі наявні загально людські виявлення,
то…культура неможлива поза спілкуванням
131. Поняття соціум тотожне суспільству…так
132. Наука, що вивчає взаємини – аксіологія…ні
133. Індивід – носій якихось рис…ні
134. Антропний принцип: людина постає кінцевою метою…ні
135. Ідеологія – сукупність людей…так
136. Серед ідей Шевченка нема…відстоювання пріоритетів громадських прав
137. До суттєвих ознак культури слід віднести…сукупність цінностей
138. Найпершою ознакою свідомості є…здатність свідомості мислити
139. Найперше, що потрібно людині для входження в буття, це…включитись в соціальні зв’язки
140. Позиція натуралізму у соціальній філософії передбачає…зведення соціальних якостей до
природніх
141. Особливістю техногенного суспільства щодо співвідношення техніки і машини полягає в
тому, що…техніка інтегрує машину в суспільство
142. Першим гаслом цивілізації є духовність, релігія, традиція…ні
143. Гегель доводив, що поняття регресу і прогресу співвідносні…так
144. Субєкт та об’єкт соціальних стосунків – особа…так
145. Поняття, протилежне істині – хиба…ні
146. До елементів духовного життя зараховують знання, емоції…ні
147. До буттєвих проявів особистості не відноситься…праця
148. Поняття свободи передбачає…відсутність будь-яких перешкод
149. Тоталітарне суспільство постає тоді, коли…намагаються повністю підпорядкувати людину
150. Яка філософська концепція наголошує на моментах радикальної відмінності…дуалістична
151. Найпершою ознакою культури можна вважати…другу природу
152. Найбільш різка відмінність між соціальним і природним…розвиток природи та всесвіту
передбачає
153. У структуру людини та живої системи включається ідеальне…ні
154. Сукупність матеріальних та духовних цінностей як ознака культури…ні
155. Чижевський вважав, що ще рано говорити про укр. філософію…ні
156. В сучасній науці прийнято вважати, що буття складається з рівнів…так
157. Компютерні технології широко представлені в сферах життєдіяльності…так
158. Давньоукраїнський твір, в якому світоглядні уявлення Київської Русі…Повість времяних літ
159. Оберіть найбільш виправданий варіант, що таке істина…це відповідність знань та уявлень
160. В основі життя первісних суспільств знаходиться…рід
161. Що можна віднести до принципово нового…створення ідеальних об’єктів
162. Унікальною властивістю людини постає…вміння пристосовуватись
163. За основними світоглядними Куліш був…людиною глибоко релігійною
164. Мета науки ХХІ – це конфронтація…ні
165. Перспективи розвитку сучасної культури – в різносторонньому діалозі…так
166. Прояви людської особистості можливі лише через духовний світ…ні
167. В Київській Русі було поширене філософування у христі…ні
168. Теорія, практика, експеримент – рівні пізнання…ні
169. Соціальні якості людини виникають на основі…виховання та природних якостей
170. Особливістю свідомості є…її матеріальна природа
171. Смисл – елемент суто людського відношення, оскільки передбачає…узгодження
індивідуальних прагнень
172. Важливими причинами загострення питання про культуру ХІХ-ХХ ст. постали…загальне
зниження рівня культури
173. Історія постає реальністю лише за наявності в ній…історичної памяті
174. Релігійна концепція свідомості може мати позитивні, тому що…вона зводить людську
свідомість
175. В українській філософії дуже широко проявилися кордо центризм та раціоналізм…ні
176. До основних видів пізнання належить наукове…ні
177. Постіндустріальна цивілізація відрізняється домінуванням…так
178. Для вирішення глобальної проблеми має формуватись справедливе…так
179. Самосвідомість – здатність свідомості фіксувати саму себе…так
180. Спосіб перетворення природи важливий для осмислення тому, що…він відкриває можливість
порівняння
181. Термін ноосфера вперше вводить…Вернадський
182. Субєкт пізнання – це…людина
183. Негативним наслідком інформаційно-компютерної революції є…поява нових технологій
управління людьми
184. Сковорода вважав, що щастя людини полягає у…спорідненій праці
185. Людина, на відміну від тварини, може діяти свідомо, оскільки…наділена особливим типом
186. Будь-яка зміна, перетворення – це еволюція…ні
187. Йоган Баптіст Шад – німецький професор…так
188. Новонароджена людина – це tabula…так
189. Наукове пізнання – єдине правильне…ні
190. Масова культура – спрощена елітарна культура…так
191. Із наведених нижче виберіть суттєві риси людини…суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків
192. За Шпенгдером, поява цивілізації засвідчує…занепад культури
193. Хто із мислителів є автором Закон Божий…костомаров
194. Песимістичний напрям оцінки впливу техніки отримав назву…технофобія
195. Епістемологія – філософська наука, яка…досліджує критерії науковості
196. Основна суперечність людської свідомості полягає у тому, що…постає свідомістю кожної
конкретної людини
197. Ключові терміни і поняття.
198.
199. СВІТОГЛЯД - сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі,
підвалини людських взаємин із світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та
світоорієнтування; світогляд включає в свій зміст вірування, ідеали, переконання, погляди.
200. ФІЛОСОФІЯ - (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду; особливий

рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає
остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.
201. РЕФЛЕКСІЯ - (з латин.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у
процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас
і як самосвідомість, думка про щось — як думка про думку, знання про щось — як знання про саме
знання.
202. КАТЕГОРІЇ - (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — граничне широкі, вузлові поняття певної
галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.
203. ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО - за Г.Гегелем, три основні форми людської
духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту:
філософія (і наука) уособлюють здатність розуміти, мистецтво -- здатність переживати
дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними
початками буття.
204. ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ - характеристики
цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запропоновані Рене Геноном:
традиціоналістська цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська
цивілізація цінує новації і більше орієнтована на майбутнє. Традиціоналістські орієнтації характерні
для східних цивілізацій, проґресистські — для західних.
205. ДУХОВНИЙ КОНОН ЖИТТЯ - або канонічне джерело — у межах деяких, переважно -
традиціоналістських цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією
переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує
роль нормативу - регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя („Веди" — у
Стародавній Індії, „П'ятикнижжя" — у Стародавньому Китаї, „Коран" — у мусульманських країнах).
206. САМСАРА - зафіксовані в текстах „Вед" давньоіндійські уявлення про переселення душі з
тіла в інше при його смерті; душа на відміну від тіла вважається безсмертною. Подальше для душі
втілення може підносити або знижувати статус попереднього життя залежно від добрих або поганих
вчинків людини. Вже в давні часи сансара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж
позитивних: нескінченне блукання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому всередині
І тисячоліття до н.е. у Стародавній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів
подолання сансари.
207. КАРМА - в уявленнях про сансару - закон універсального причинного зв'язку, згідно з яким
все, що здійснює душа під час її актуального існування у певному тілі, становить її життєвий
контекст: нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре впливає на долю душі в її
подальших втіленнях.
208. МОКША - стан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті душі, які у своїх
життєвих втіленнях запобігли зла, чинили лише благодіяння.
209. БРАХМАН - у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок
світу.
210. АТМАН - індивідуальні, конкретні виявлення брахмана.
211. ДАО - вихідне поняття філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури Китаю.
Ієрогліф, що позначає “дао”, поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння людського шляху
набуває у даосизмі всеохоплюючого смислу: весь Космос постає упорядкованим саме таким чином,
що він припускає буття людини та певний тип її поведінки. Отже, “дао” — закон буття, початок
Космосу, життєва доля людини і те, що повинно бути основою правильного людського мислення.
212. НЕБО І ЗЕМЛЯ – у давньокитайських уявленнях про світ – універсальні сутності, що

виконують оцінні та орієнтовні функції: небо – це сфера чистих, ідеальних, правильних, вічних
рухів та явищ, земля – сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних рухів та явищ. Життя
людини відбувається у проміжку між Небом тп Землею, тому людина розглядається причетною як
до ідеального, так і до хаотичного. Самоназва Стародавнього Китаю – “Піднебесна країна”.
213. ФІЗИС (або ФЮЗИС) — з давньогрец. — природа; у вихідному значенні те, що
становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність,
зростає, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.
214. АРХЕ - з давньогрец. — початок; перший, вихідний головний пункт; засада. У
давньогрецькій філософії — універсальний початок усього сущого.
215. АТОМ - дослівно-неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не
підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності
світу.
216. КОСМОС - з давньогрецької: порядок, краса, влаштування, оздоблення; розуміння
Всесвіту як розумно та закономірно впорядкованого.
217. ІДЕЯ (або ЕЙДОС) – дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що
позначає внутрішню неподільну цілість будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо
модеренизованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого
явища або його конструктивний принцип.
218. ГІЛЕМОРФІЗМ - (з давньогрец.: гіле та морфе) — за Арістотелем, вихідні складові
будь-якого сутнього; матерія — невизначении пасивний матеріал; форма — активне
впорядкування матерії.
219. НООС (або НУС) — з давньогрец. — розсудок, розум, мудрість; у давньогрецькій
філософії — Світовий розум, розпорядник та впорядник усього сущого у світі.
220. АТАРАКСІЯ - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу
античної філософії — душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдоско-
налення прихильник мудрості.
221. АБСОЛЮТ – основна характеристика Бога в середньовічному Його осмисленні, яка
передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та
досконалості.
222. ПРИЧЕТНІСТЬ – у середньовічному світобаченні – основний спосіб утвердження будь-чого в
бутті через певну, індивідуальну міру участі в абсолютному бутті.
223. ДУХ – у середньовічному світобаченні єдино справжня форма буття або буття як таке, корінь
будь-якого існування; основні якості духу – самототожність, абсолютна активність, позапросторовість,
неподільність, єдність, вічність, саморефлексивність; у середньовіччі Бог є Бог-Дух.
224. ДУША – в Середні віки – джерело і причина людського життя, результат вкорінення у людське
тіло частки божественного духу; через це душа займає середнє положення між духом і тілом. Через
зв’язок із духом душа постає безсмертною та розумною, через зв’язок із тілом індивідуальною,
чутливою, дійовою. І спрямовувати свої зусилля вона може або угору . до духу, або вниз, до тілесного.
225. ЕКЗЕГЕТИКА – мистецтво тлумачення текстів Святого Письма, пояснення змісту та сенсу
божественного об’явлення (див.); середньовічні теологи-екзегети виділяли, як правило, 4 шари
сенсів у змісті Святого Письма: реальний, історичний, символічний та священний.
226. ІЄРАРХІЯ – структура світоустрою у християнському світобаченні: оскільки кожна річ має свою
власну і унікальну міру причетності до абсолюту, світ постає складною багаторівневою будовою,
замкненою на свій буттєвий та смисловий центр; тому ієрархія передбачає 2 типи зв’язків сущого:
взаємоузгодженість та підпорядкування, тобто зв’язок порядку та цінності.
227.
228. ТЕОЛОГІЯ – термін, введений Арістотелем для позначення “першої філософії”; у перекладі
значить богослов’я; за змістом – це теоретична складова релігійного віровчення, покликана
узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх.
229. ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ – з лат.: за межами зовнішнього, зображуваного; характеристика Бога
у християнському світобаченні як такого, який принципово несумісний із реаліями світу внаслідок
того, що назліченно їх перевершує, тобто це позамежність або позасвітність Бога.
230. ОБ’ЯВЛЕННЯ – пряме і безпосереднє розкриття Богом своїх намірів та настроїв людям, як
правило – через обраних осіб: пророків, провидців та ін. Об’явлення не є проявом “мови Бога”,
оскільки наміри Бога не можна передати адекватно ніякими частковими формами, у тому числі – і
людською мовою; через це об’явлення потребує тлумачення, екзегетики (див.).
231. МАКРОКОСМ ТА МІКРОКОСМ – поняття, що позначають фундаментальні орієнтири
європейського світобачення доби Відродження: макрокосм – великий світ, мікрокосм – малий світ
або людина. Ці поняття співвідносні: мікросвіт є концентрацією та виявленням властивостей
великого світу, а останній перебуває у спорідненості із якостями людини.
232. АНТРОПОЦЕНТРИЗМ – логічний наслідок тлумачення співвідношення в епоху
Відродження макрокосму та мікрокосму: оскільки лише людині в яскравій формі притаманний
розум, то якості світу не лише зосереджені в людині, а й через людину виходять у виявлення,
усвідомлення; тому людина постає центром та зосередженням якостей світу.
233. ГЕЛІОЦНТРИЗМ – висунуте М.Коперніком положення, що доцільніше вважати не Землю,
а Сонце (Геліос) центром світу (або планетної системи); за часів Коперніка та пізніше
геліоцентризм розглядали як аргумент проти релігійних тверджень про особливе становище
людини в світі.
234. СИМПАТІЯ СВІТОВА – у поглядах та ідеях багатьох мислителів Відродження – взаємний
потяг усіх речей та явищ дійсності на основі того, що світ пронизаний та поєднаний енергією єдиної
світової душі.
235. ПАНПСИХІЗМ – позиція, яка наділяє усі явища світу душею, оскільки саме світова душа
постає джерелом життя та активності космосу; через це зірки, планети, мінерали розглядалися як
одухотворені істоти.
236. ДЕЇЗМ – розповсюджена в новий час позиція, згідно якої Бог створив світ, надав йому
власних законів і далі вже не втручається у його функціонування; творчі ідеї Бога в бутті світу
набувають характеру необхідності, пізнання якої стає завданням людини.
237. ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – панівний в Європі тип мислення за умов утвердження індивідуалізму
та буржуазних суспільних стосунків; він грунтувався на “трьох китах”: а) на виключній довірі
фактам (“краще один раз побачити, ніж сто разів почути”); б) на чіткій, ясній та зрозумілій логіці; в)
на культивуванні активності (за будь-яких обставин краще діяти, аніж нічого не робити).
238. ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТ – провідні категорії світоосмислення епохи Нового часу: об’єктом
позначали частину (фрагмент) природи, на яку спрямовувалась активність людини, суб’єктом –
людину як вихідний пункт проявів активності розумового та матеріального планів.
239. ЗАКОН – форма прояву необхідності у природі, об’єктивний, сталий, повторюваний тип
зв’язку між процесами та явищами дійсності або всередині них; в попередні епохи закон
розглядався переважно як юридичний закон або владна норма.
240. СУБСТАНЦІЯ – одне із центральних понять новоєвропейського світоосмислення, що
позначало таку основу світу, яка охоплювала та пронизувала собою усі форми та явища дійсності,
була самовладною та не потребувала для свого буття ніяких інших джерел або причин.
241. РЕЛІГІЯ І МОРАЛЬНІСТЬ – унаслідок розповсюдження у духовному житті Європи
Нового часу деїзму та ідей Просвітництва з’явилась тенденція пов’язувати релігію лише із
моральністю, звільняючи від її впливу всі інші сфери життя та діяльності. Тим самим заперечувався
теїзм – позиція розуміння Бога як єдиного Творця, упорядника світу та джерела усякого буття.
242. АПРІОРНИЙ ТА АПОСТЕРІОРНИЙ – дослівно: “перед досвідний” та “після досвідний”;
поняття філософії І.Канта, який вважав, що задля пізнання людському розумові потрібні його власні
форми, які передують пізнанню, а тому постають апріорними; все, що проходить через досвід,
набуває рис не просто інтелектуальних форм, а знання, яке, отже, завжди апостеріорне.
243.
244. ДРУГА РЕФЛЕКСІЯ (або “РЕФЛЕКСІЯ РЕФЛЕКСІЇ”) – за Г.Гегелем, той рівень самоусвідомлення
думки, коли вона фіксує не реальність, а лише свої власні акти, висвітлюючи поле свого “чистого”
споглядання; саме така рефлексія здатна усвідомлювати себе як єдине та всеохоплююче середовище
будь-якого змісту, а логікою другої рефлексії може бути лише логіка самовідрізнання та
самопоєднання – логіка внутрішніх суперечностей, тобто діалектична логіка.
245. ПРЕДМЕТ (мислення і пізнання) – частина об’єкта, які виділена, помічена та відмічена
людиною через віднесення її до певних еталонних систем відліку та визначеності; через це той же
самий об’єкт може поставати у визначеннях різних предметів для різних галузей пізнання.
246. РОЗВИТОК – за Гегелем, такий тип зв’язку, який резюмує, підсумовує усі можливі зв’язки та
взаємодії дійсності, тобто це є “зв’язок усіх зв’язків”; тому лінія розвитку найбагатша за змістом від
будь-яких інших типів зв’язку, а тому пізнання розвитку ущільнює пізнання, робить його більш
насиченим та ефективним.
247. СИСТЕМА ЗНАННЯ – за Гегелем, будь-яке знання, що претендує на істинне, має бути системно
впорядкованим, адже лише при цьому воно постане позбавленим однобічності та випадковості;
взаємний зв’язок усіх компонентів знання не лише робить знання надійнішим, а й доступним для
перевірок.
248. СУБСТАНЦІЯ – СУБ’ЄКТ – основна характеристика абсолютної ідеї у філософії Г.Гегеля, оскільки
остання не лише все включає у свій зміст, а й постає єдиним джерелом руху та активності.
249. Я І ТИ – відношення, яке у філософії Л.Фейєрбаха постає єдиною справжньою основою та
умовою людського спілкування: лише тоді, коли ми бачимо у співбесіднику “Ти”, тобто принципово
рівне та споріднене нашому “Я”, можливий справжній, виправданий діалог між людьми.
250. ВІДЧАЙ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНИЙ (або тотальний) – за Кіркегором, стан, до якого людина
може прийти внаслідок щирого самопізнання та самозаглиблення: шукаючи і не знаходячи ні в
чому свого життєвого кореня, людина впадає у відчай – відчуття абсолютної самотності та
відчудження від усього; це відчуття може привести людину до осмислення свого абсолютного
відношення до абсолютного, тобто до Бога, в якому єдиному знаходить своє виправдання наша
індивідуальність.
251. ВОЛЯ – непояснюване, ірраціональне прагнення до самоздійснення, просте поривання до
буття, що, на думку А.Шопенгауера та Ф.Ніцше, лежить в основі будь-якого існування.
252. ЕКЗИСТЕНЦІЯ – з лат. – існування; цей термін С.Кіркегором був витлумачений у його
початковому значенні – “вихід за межі встановленого, усталеного” – для позначення провідної
особливості людського існування: неузасадененості, відсутності надійних, однозначних коренів
буття.
253. ЖИТТЯ – за Ф.Ніцше, єдина справжня реальність, бо все в світі постає лише різними проявами
життя; в основі життя лежить “воління до волі”, тобто бажання проявити воління як таке.
254. ДІАЛЕКТИЧНИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІАЛІЗМ – назва основних філософських складових
вчення марксизму, що прагнув бути системою тверджень про світ, як в основі своїй – матеріальний,
ніким не створений, але динамічний і рухливий; соціальна історія тлумачилася як різновид
матеріального процесу, тому її засади визначали процеси виробництва. Свідомість і мислення при
цьому розглядалися як результат стихійних перехрещень природних взаємодій, як форма
відображення одних матеріальних процесів у інших; відповідно свідомість не могла мати власного
онтологічного статусу: буття є первинне, а свідомість – вторинна (відображення).
255. ІРРАЦІОНАЛЬНЕ – таке, що не підлягає розумінню, раціональному поясненню та тлумаченню.
256. ПОЗИТИВНЕ – основне поняття філософських міркувань О.Конта: ясне, реальне,
спостережуване, корисне, - те, що повинна вивчати наука, відкидаючи примарне, непевне,
непотрібне людині та суспільству.
257. АБСУРД – у філософських міркуваннях А.Камю – ситуація людського існування, зумовлена
впевненістю людини у тому, що “Бог помер”, що не існує абсолютної системи визначення добра і
зла, а тому всі вчинки людини стають відносними і втрачають будь-який сенс.
258. ВЕРИФІКАЦІЯ – запропонована представниками логічного позитивізму процедура
перевірки наукових знань на істинність: за допомогою апарату математичної логіки треба було
звести положення науки до “атомарних фактів”, а останні – порівняти із “атомарними фактами”.
259.
260. НЕСВІДОМЕ – приховані глибинні шари людської психіки, результат проявів у ній дії
найглибших інстинктів життя (а за твердженнями деяких дослідників – і набутих людськими
поколіннями навичок культурної поведінки); несвідоме відчутно впливає на процеси свідомості,
особливо – на творчість, уявлення про цінності, життєвий вибір, мотивацію дій.
261. “ОТВІР У БУТТІ” – характеристика людини у фундаментальній онтології М.Хайдеггера: лише
через людину буття як буття себе проявляє, оскільки окрім людини ніхто не усвідомлює себе у своєму
відношенні до дійсності; із названої характеристики людини випливають також: “при-бутті-
перебування”, “вартовий буття”, “тут- буття”.
262. ПАРАДИГМА – з д-грецької: взірець – у філософії та наукознавстві ХХ ст. – усталений взірець
(еталон) мислення або науково виправданих міркувань, що повинні приводити до достовірних
результатів у науковому пошуку.
263.
264. ПРОЕКТ - у філософії екзистенціалізму (Ж.-П.Сартр) спосіб реалізації людиною своєї свободи:
постійне і неминуче здійснення вибору, що, врешті, постає не лише вибором дій, а вибором життєвої
долі.
265. СУБЛІМАЦІЯ – непряме, опосередковане (іноді – символічне) виявлення несвідомого у
діяльності людини.
266. СЦІЄНТИЗМ – світоглядна установка, згідно із якою лише наукове знання постає найбільш
виправданим, цінним для показовим для будь-якого знання.
267. ФЕНОМЕН – основне поняття філософії Е.Гуссерля: те єдине, що надане нам у досвіді
свідомості, те, що нам реально з’являється, єдина форма виявлення реальності у свідомості та для
268. АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП – у деяких сучасних науках – початкове припущення того, що
без урахування факту наявності людини в світі природні процеси не можна зрозуміти в їх єдності та
провідних характеристиках, а наукова картина світу не зможе набути логічного та змістового
завершення; і навпаки: поза цим принципом із стихії природних процесів появу людини пояснити
просто неможливо.
269. БУТТЯ – НЕБУТТЯ – гранична межа філософського узагальнення; співвідношення, через
яке визначається буття, проте не лише внаслідок позначення межі, за якою буття вже немає, а й
тому, що такого роду межа вказує на такі якості сущого, втрата яких різвнозначна втраті самого
такого сущого; означена межа позначає також граничну щирість людської думки, її вміння
утримуватись у власних актах при бутті, а не зриватися в небуття.
270. ІНТЕНЦІЯ – властивість людської думки та свідомості, пов’язана із їх принциповою
спрямованістю на певний предметний зміст; визнання того факту, що не може бути думки “ні про
що”, свідомості “із нульовим змістом”.
271. МЕТАФІЗИКА ТА ОНТОЛОГІЯ – за усталеною традицією філософії ХХ ст. – основні філософські
науки про буття; метафізика розглядає найперші, позачуттєві та позафізичні засади буття, а онтологія
– види, рівні, форми проявів буття. Метафізика у дослідженні буття тяжіє до вирішення питання “Що?”
(“Що є буття?”, “Що є перше буття?”), а онтологія – до вирішення питання “Як?” (“Як проявляє себе
буття?”).
272. ВІДКРИТІСТЬ – фундаментальна характеристика людини, її здатність внаслідок біологічної
неспеціалізованості змінюватись, поставати незавершеною, відкритою різним вимірам культурно-
історичного процесу та напрямам людської діяльності; відкритість також слід розуміти і в плані сенсу
людського життя: поки людина живе і діє, сенс її життя постає невизначеним до кінця, бо вона може
його суттєво трансформувати.
273. ЕКЗИСТЕНЦІАЛ – характеристика людини (атрибут людського існування), поза якою
немає людини, як людини, та поза якою у світі не було би того, що в нього привносить людина.
274. ІНДИВІДУАЦІЯ – унікальна людська властивість належати до людського роду, але втілювати
його в собі в неповторному вигляді, тобто здатність людини бути персоною, особистістю, мати
своєрідний універсум свого життєвого самоздійснення.
275. “САМІСТЬ” – термін німецької класичної філософії, який набув поширення у філософських та
психологічних концепціях ХХ ст., де він позначає внутрішній центр людської особистості,
концентрацію особистих якостей людини.
276. АБСОЛЮЦІЯ (або ІДЕАЦІЯ) – здатність людської свідомості створювати у полі свого
інтелектуального споглядання ідеальні, тобто завершені, еталонні виміри сущого, завдяки яким
свідомість набуває здатності орієнтуватися в предметній дійсності, оцінювати її.
277.
278. ІДЕАЛЬНЕ – характеристика онтологічного статусу свідомості, згідно із яким свідомість не
відтворює дійсність у вигляді копій, а фіксує її через виявлення суттєвих, необхідних зв’язків та через
доведення параметрів будь-якого сущого до гранично можливого виміру (див. термін “Абсолюція”).
279. МИСЛЕННЯ – процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості, тобто
упорядкований та усвідомлений рух думки через серію фіксованих пенктів до виправданого змістом
цього руху результату; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання
фундаментальних характеристик буття.
280. МОВА (І МОВЛЕННЯ) – провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто
форма передачи того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично (наприклад, ті ж самі
еталонні орієнтири мислення); існує цілий спектр мов: мова видів мистецтва, мова науки, мова
жестів, - серед яких людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу
змісту свідомості.
281. ОНТОЛОГІЧНИЙ СТАТУС СВІДОМОСТІ – здатність людської свідомості мати у своєму змісті те,
чого без свідомості або поза свідомістю не існує і існувати не може; йдеться, насамперед, про
ідеацію, предметність, цілеспрямованість, саморефлексію.
282. ПРЕДМЕТНІСТЬ – здатність людської свідомості вибудовувати свій зміст із опорою на ідеальні
системи визначень (чи відліку), внаслідок цього цей зміст не збігається із наочно спостережуваним;
завдяки такій здатності людина може бачити в речах світу не лише чуттєво надане, а й приховане,
потенційне, належне; в цілому: предметність – це сприйняття людською свідомості дійсності у
вимірах людської інтелектуальної та матеріальної діяльності.
283. ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – характеристика людської свідомості, пов’язана із її здатністю подумки
вибудовувати образи та процедури майбутніх дій, здатність в подальшому концентрувати людські
зусилля на їх реалізації.
284. АГНОСТИЦИЗМ – позиція у підході до пізнання, яка заперечує принципову можливість
або мати істинні знання, або мати можливість знання надійно оцінювати щодо їх відношення до
істини.
285. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ – розділ філософського знання, філософсько-методологічна наука про
знання; у деяких країнах – перш за все та переважно – про наукове знання.
286. ГНОСЕОЛОГІЯ – одна із фундаментальних наукових дисциплін, що вивчає пізнання, його роль
у людській життєдіяльності, рушійні сили, суперечності пізнання, критерії та ознаки істинних знань.
287. ДОГМАТИЗМ – надмірне наголошування на цінності та незмінності виправданих знань, ідей
та принципів.
288. ІСТИНА – якісна характеристика знання та мета пізнання – така характеристика знань, згідно
із якою знання повністю співпадають із реальним станом справ; проте пряме дублювання реальності
позбавляє людське пізнання сенсу, а тому істина постає як еталон та ідеал пізнання, який спрямовує
пізнання, якісно його зумовлює; в своїй же повноті пізнання постає багатостороннім процесом
продукування засобів наближення до істини.
289. МЕТОД – свідомо відфіксований шлях досягнення бажаних результатів у різних сферах
людської діяльності; у науковому пізнанні методи постають теоретично обгрунтованими, ретельно
проробленими, а тому їх інколи називають “генетичним кодом науки”.
290. ФАКТ НАУКОВИЙ – подія або явище дійсності, зафіксовані засобами, що викликають довіру
науки та описані із допомогою наукових понять або категорій.
291. ІСТОРІЯ – процеси дійсності, що виникають та розвиваються як частина космічних
процесів, але частина особлива – пов’язана із свідомою діяльністю людини та із свідомими
фіксаціями сукупності подій, що її супроводжують; через це історія розвивається прискореними
темпами, весь час розширює сферу своїх проявів та можливостей, і, отже, постає, як простір
творення та реалізації людиною своєї свободи.
292. СУБ’ЄКТ ІСТОРІЇ – та самодіяльна одиниця, що в історичному процесі постає джерелом
історичної активності та, в кінцевому підсумку, - вихідною мотивацією історичних дій; в даному
розділі аргументується визначення суб’єктом історії не людини, не історії як окремої самовладної
персони, а людської особистості.
293. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА – сукупність процесів, пов’язаних із продукуванням в
суспільно-історичному процесі інтелектуальних образів, ідей, настроїв, стереотипів поведінки та ін.
294.
295. ІДЕОЛОГІЯ – активно-дійове спрямування процесів духовного життя суспільства, тому це є
сукупність ідей, гасел, принципів, що в своїй сукупності утворюють певну програму сукупних
соціальних дій.
296.
297. ПРОГРЕС – таких характер розвитку певних, перш за все – соціальних процесів, коли
параметри цих процесів підлягають оцінці або вимірювання за принципом переходу від простого до
складного, від одноманітної тотожності до диференційованої єдності, від меншого до більшого та ін.
298. КУЛЬТУРА – сфера найпершого та найяскравішого виявлення людини, її суттєвих
характеристик та можливостей – та частина дійсності, яка перетворена людиною, але в якій людські
творчі можливості проявились із найбільшим ступенем повноти, досконалості та виразності,
внаслідок чого культура постає носієм виявлень людини як людини, тобто сферою найперших та
найвищих цінностей, ідеалів, сенсів.
299. “МОРФОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ” – поняття, що виражає серцевину культурологічної концепції
О.Шпенглера: культура – це явище принципово єдине, тому вся культура певного народу пронизана
єдиним початком або єдиною вихідною формою; дослідити та зрозуміти культуру можна лише
шляхом виділення цієї пра-форми та відслідковування її видозмін.
300. ЦИВІЛІЗАЦІЯ – стан функціонування суспільства, що виникає на основі певних досягнень в
розвитку культури; цивілізація пов’язана із будуванням міст, із виникненням письма та держави, із
виготовленням та використанням металів, тому вона суттєво стабілізує суспільну історію; але
внаслідок неспівпадіння вихідних спрямувань цивілізаційних та культурних процесів, між культурою
та цивілізацією можливі не лише взаємні впливи та стимулювання, а й конфлікти.
301. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ – такі проблеми, що виникли внаслідок суттєвого зростання
можливостей людського впливу на природу: у ХХ ст. масштаби людських дій стали дорівнювати
масштабам планетних природних процесів, але ці дії досить часто руйнують природу, ставлячи під
загрозу саме людське існування на планеті.
302. МАШИНА – інженерний вид техніки, результат матеріалізації наукових знань; традиційна
машина складалася із трьох елементів: робоче знаряддя (що діє на предмет праці); передаточний
механізм та силова установка; науково-технічна революція додала до них четвертий елемент –
кібернетичний інформаційний пристрій, внаслідок чого машина перетворилася на
саморегульований комплекс.
303. НАУКА – спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності,
спрямований на продукування достовірних перевірених знань; в реальному житті суспільства наука
постає у трьох виявленнях: як сукупність знань; як спеціальна пізнавальна діяльність; як сукупність
соціальних організацій та інститутів, що забезпечують виконання такої діяльності.
304. ТЕХНІКА – в широкому значенні – особлива форма людського утвердження в бутті та взаємодії
із світом, коли людина за допомогою кінцевого, контрольованого, впорядкованого намагається
опанувати нескінченним, спонтанним, хаотичним; ця форма людського самоутвердження можу
набувати простих, а також – надзвичайно складних виявлень.
305. ТЕХНОЛОГІЯ – виправдані способи застосування техніки та способи поєднання окремих ланок
процесів людської діяльності.
306. ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ – перехід до якісно нових способів технічної та виробничої
діяльності, можливість яких відкрилася разом із досягненнями в галузях електроніки, інформаційної
техніки, генної інженерії; всі вони повинні привести до того, що людина буде здійснювати свою
діяльність не за принципами грубого зовнішнього втручання у природні процеси, а шляхом
входження у внутрішнє їх регулювання на засадах їх власних законів та властивостей.
307. ІНДУСРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, що базує свою життєдіяльність на засадах
машинного виробництва.
308. ТЕХНОТРОННЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, яке повинно базувати свою життєдіяльність на
засадах досягнень та результатів технологічної революції, володінні інформацією, лібералізації
суспільних відносин.
1.Визначення предмету філософії, їх зміст та особливості.

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та
орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та
самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей,
таких, як узагальнюючий характер знання, принциповий людино-центризм, прагнення досягти абсолютів та
ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку
філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості
підвалин власного буття.
Термін "філософія" походить від грецьких слів phileo - любов і sophia - мудрість і означає любов до
мудрості. Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і
фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу..Своїм основним
завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або
принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення.
Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця
людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення
людини до світуСтарогрецький мислитель Платон вважав, що завдання філософії полягає в пізнанні вічних
і абсолютних істин, що під силу лише філософам, які від народження наділені відповідною мудрою душею.
Філософами тому не стають, а народжуються. На думку Арістотеля, завдання філософії - досягнення
загального у самому світі, а її предметом є перші начала і причини буття. При цьому філософія є єдиною
наукою, яка існує заради самої себе і представляє "знання і розуміння заради самого знання і
розуміння".Слід зазначити, що розуміння предмета філософії пов'язане і з соціально-історичними умовами.
Так, наприклад, розкладання суспільства (грецького, античного, середньовічного і тому подібне),
безумовно, вплинуло на появу концепцій, згідно з якими філософія покликана звільнити людину від страху
перед майбутнім і стражданні і сприяти досягненню щастя і душевного здоров'я.
2.Співвідношення філософії і світогляду. Що у такому співвідношенні є ширшим поняттям
місце в світі та своє життєве призначення. Ясно, що світогляд – не просто знання, а деяке інтегральне
духовне утворення, оскільки: а) він повинен надавати людині не просто знання про закони тих чи інших
сфер реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням; б) предмет світогляду – відношення “людина –
світ” постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що
світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання, інтуїцію, віру,
надію, життєві мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: погляди, переконання,
принципи, ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи. Якщо ми хочемо дізнатися про
світоглядні уявлення того чи іншого народу, або й окремої людини, ми повинні спробувати виявити,
пізнати та зрозуміти саме це.
За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана
інтегрувати людину у світ, надати їй найперших життєвих орієнтирів, подати дійсність у її людських
вимірах та виявленнях.
Формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через
батьків, оточення, соціальні зв’язки у світоглядні уявлення, і світоглядні переконання.
Філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте
далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у
своїх світоглядних орієнтуваннях. Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і
людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як
теоретична форма світогляду. Філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути
аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною.
Звідси випливають основні аспекти взаємозв’язку філософії та світогляду. З одного боку, філософія є
різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду,
філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі
у такий спосіб – “філософія є теоретичним ядром світогляду”. З іншого боку можна висловити і прямо
протилежне твердження – світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та
вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд. Світогляд в
цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої
проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить
їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв’язання. Можна додати й те, що певною своєю частиною
філософія взагалі виходить за межі світогляду; йдеться про те, що у філософії є суто інструментальні
підрозділи та знання, які не мають прямого світоглядного значення; це, наприклад, вчення про структуру
суджень, умовиводів та ін. Цей певний вихід філософії за межі світогляду має і своє змістовне пояснення:
якби філософія повністю збігалась із світоглядом, у неї не було б можливості досліджувати, критично
аналізувати світогляд.
3.Найбільш важливі особливості філософського мислення. В якому сенсі філософське мислення є
мисленням про мислення
Метафізика - це специфічний вид філософського знання, пов'язаний з найбільш абстрактною та
глибокою формою рефлексії, роздумами людини над проблемами особистого та світового буття, аналізом
граничних засад існування.
Філософський стиль мислення з’являється тоді,коли людина починає масштабно мислити і шукати
оптимальний варіант свого життя. Філософія в перекладі– любов до мудрості. Філософський тип мислення
є не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого
існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію(визначення осн. ідеї свого життя і обрання найбільш
загальних шляхів її реалізації). Такі вибори людина може робити на3-ьох осн. рівнях: -
звичайний/буденний(почуття); -теоретичний(мислення); практичний(на осн. почуття і мислення–
визначеність і ідея). Філософія– почуття усвідомлення, теор.-практ. Визначеність сутності, сенсу і
цінностей всього сущого. Філософське мислення- це соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того,
що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності.
Масштабне бачення дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і
значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи
чужому місці у світі вона знаходиться
Специфіка філософського мислення полягає в тому, що:
♦ воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та
небуття;
♦ воно є формою людського самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору;
♦ філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою, якою вона повинна
бути;
♦ філософське мислення виступає одночасно як мисленням про реальність, так і мисленням про саме
мислення;
♦ воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;
♦ при цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв'язати доленосні, абстрактні
проблеми людського буття;
♦ воно являє собою рефлексію людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та
інтересів.
"Я мислю, отже, я існую" Р. Декарт
Мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ
об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях
До опосередкованого пізнання людина вдається тоді, коли безпосереднє пізнання виявляється
неможливим через недосконалість людських аналізаторів або недоцільність, що зумовлюється складністю
процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за
допомогою слова і попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.
Ще однією особливістю мислення є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою
мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених
предметів.Матеріальною основою мислення є мова, яка є знаряддям і способом існування думки. Цим
людське мислення якісно відрізняється від тваринного Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою.
Думка спирається на згорнуту внутрішню мову. Експерименти показали, що жодна складна думка не
протікає без згорнутих внутрішніх мовних процесів. Виявилося, що якщо зареєструвати положення язика,
горлянки в спокійному стані, а потім запропонувати досліджуваному почати вигадувати будь-яку задачу, то
в мовному аналізаторі почнеться складна діяльність, яку можна зареєструвати. Таким чином, кожна думка
пов'язана з внутрішнім мовним процесом.Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є
джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається в
процесі пошуку шляхів їх задоволення. Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає
можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного
оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності. Мислення є підвалиною свідомої діяльності
особистості. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому
світі, як вона панує над обставинами і над собою. Філософське мислення більшою мірою є мисленням про
мислення, думкою про думку, ніж мисленням та думкою про якусь реальність. Точніше, реальність самого
мислення та самої думки і постає для філософії найпершою реальністю. З одного боку, це пояснюється тим,
що філософія намагається осмислювати не часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі,
спираючись при цьому на здатність людини мислити та усвідомлювати. З другого боку, коли філософія
виходить за межі часткових форм, тобто за межі реальних станів дійсності взагалі, то вийти вона може
лише у ментальний простір, тобто у власний простір думки: думка, не підкріплена реальністю, може
тримати лише сама себе. Філософське мислення, це, за висловом одного філософа, є “мисленням у себе на
підвісі”. За великим рахунком це є прагнення і мужність тримати думку у напрузі та неперервності.
4.Співвідношення філософії і науки. Чи є філософія наукою, чи має вона обслуговувати науку?
Філософію часто розглядають як один із різновидів наукового знання. Але не слід ототожнювати науку і
філософію. Остання виступає як особлива форма суспільної свідомості. Так, вона тісно пов'язана з
науковим знанням, як і з іншими формами суспільної свідомості, однак має свою специфіку, особливий
предмет вивчення, характерні способи підходу до нього.
Наука формує так звану картину світу, яка є холодним, сухим зведенням даних про світ, взятий сам по
собі, без людини як людини. Філософія є теоретично вираженим світоглядом, в якому "картина світу" є
лише моментом, це – стрижень світогляду, який виражає відношення людини до світу.
Це не просто знання, а знання, "вдягнене" в ціннісні форми. Філософія досліджує не світ як такий, а
смисл буття людини у світі. Людина для неї не просто річ серед речей, а суб'єкт, здатний змінювати світ і
самого себе. Розглядаючи відношення "людина – світ", філософія прагне піднятися до усвідомлення питань
про мету та сенс життя, про щастя та шляхи його досягнення. Але вирішення цих питань обумовлене
складною системою суспільного буття й особливо тим, наскільки корінні інтереси соціальних суб'єктів
(індивідів, груп, класів) можуть бути реалізовані в існуючій системі суспільних відносин і наскільки вони
співпадають чи не співпадають з напрямком дії законів суспільного розвитку.
У цьому плані філософія, спираючись на наукові знання і використовуючи їх, може бути за своєю суттю
як науковою, так і ненауковою.
При цьому вона не втрачає своєї специфіки – форми суспільної свідомості.
Наука, в свою чергу, потребує філософського усвідомлення дійсності. Вона також може спиратися на
матеріалістичне чи ідеалістичне вирішення основного питання філософії, здійснюючи нові відкриття в
пізнанні дійсності, нарощуючи нові достовірні знання про неї. При цьому філософія виступає як
методологічна основа наукового пізнання. Докладно про це буде йти мова далі.
5.Структура філософського знання та основні філософські дисципліни, їх зміст і завдання
структура філософського знання зумовлюється тими сферами реальності, які осмислюються людиною, а
саме:
1) онтологія, натурфілософія та космологія визначаються такими сферами, як природа, світ, космос;
2) соціальна філософія, соціологія, філософія історії, етноф-ілософія, культурологія обумовлені такими
сферами реальності, як суспільство та природа;
3) філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія вивчають саму
людину з її особливостями, здібностями, властивостями;
4) логіка, гносеологія, ноологія визначаються сферою інтелектуальних процесів;
5) етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філософія історії - сферою духовного життя,
осмисленням її цілей та цінностей.
ФІЛОСОФСЬКІ ДИСЦИПЛІНИ
Антропологія Прагнення до пізнання природи людини - одна з основних завдань філософії. Спроба
визначити область загальнолюдського пробуджує самосвідомість людини, служить проясненню його
власного місця у світі (а саме щодо інших живих істот) і набуває практичне значення як у сфері
осмисленого самоздійснення, так і в побудові гідного людини суспільства.
Етика Основні проблеми етики спрямовані на з'ясування того, що таке добро, яке повинно визначати
позицію і поведінку людини. Етика прагне методично виявляти основи справедливого, розумного і
осмисленого дії та (спільної) життя. Відправні пункти і основні поняття етики повинні сприйматися
общезначимо і розумно, без посилань на зовнішні авторитети і угоди, в результаті чого вона займе
незалежну і критичну позицію стосовно пануючої моралі.
Завданням метаэтики є повторна перевірка мовних форм і самих функцій етичних висловлювань.
Естетика Естетика займається общезначимым визначенням прекрасного і форм його прояви в мистецтві
і природі, а також його впливу на людину. Залежно від своєї орієнтації вона робить це суто функціонально
- або описово, або нормативно. Поряд з теорією мистецтва у ній розглядаються питання естетичного
судження і форм естетичного сприймання і переживання. У сучасній естетиці помітні також тенденції до
теорії інформації і до лінгвістичного аналізу.
Метафізика та онтологія Ці дисципліни сходять до філософії Арістотеля, розумів їх як "першу
філософію", оскільки вони задають питання про першопричини і засадах сущого як такого; вони
обговорюють такі теми: буття саме по собі (онтологія), буття Бога (філософські проблеми теології), душа
(психологія) і суще в цілому в його взаємозв'язку (космологія).
Логіка Це вчення про послідовне і впорядковане мислення. Формальна, класична логіка поділяється на
вчення про елементи мислення (поняття, судження,умовивід) та вчення про методи (способи дослідження
та доведення). Сучасна логістика прагне до максимальної формалізації і математизації. Вона працює з
логічними численнями, зрозумілими як системи знаків (символів) і правил оперування з ними. Крім того, їй
відомі і багатозначні системи, в яких висловлювання можуть приймати інші значення істинності крім
значень "істина / хибність".
Теорія пізнання та філософія науки Це вчення про умови, сутності і межі пізнання. Його тема -
співвідношення суб'єкта, об'єкта і змісту пізнання.Філософія науки займається передумовами і основами
пізнання в приватних науках. Вона з'ясовує їх методи, принципи, поняття та цілі та піддає їх критичної
перевірки.
Філософія мови Філософія мови розглядає питання виникнення, розвитку, значення та функцій
мови.Переважаючий в наші дні аналіз мови, що склався під впливом Вітгенштейна, ділиться на два
напрямки. Напрямок ідеального мови на основі критики мови і його формалізації намагається створити як
можна більш логічно ідеальний мову, що відповідає вимогам точних наук. "Філософія буденної мови", зі
свого боку, аналізує мову в її природному, повсякденному застосуванні і значенні.
Філософія історії намагається осягнути й пояснити природу, зміст і хід історії, а також зрозуміти
людину в її історичності.
У філософії релігії досліджується сутність релігії як феномену та з'ясовується його значення для
людини і суспільства, а при необхідності піддається критиці.
Філософія природи займається тлумаченням і поясненням природи як цілого, а також її історичних та
природничих досліджень. Філософія права досліджує проблему обґрунтування права, головним чином -
питання про те, чи існує загальна норма, з якої можна вивести якесь конкретне право (наприклад природне
право).
Соціальна і політична філософія розглядають структуру, функції і значення держави і суспільства.
Людина розуміється як соціальна істота, яка реалізує себе у спільноті. Сьогодні ці дисципліни усе частіше
займаються і критикою умов життя людини в сучасному індустріальному суспільстві.
6.Характерні риси міфологічного світогляду. Причини присутності міфології у сучасному

Міфологія (від грец. mythos - оповідь і logos - слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду
первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі
міф-вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в
наївно-антропоморфній формі. Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі,
відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали
організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе. Можна виділити
кілька основних типів світогляду, за способом розуміння людиною свого місця в світі:1.Міфологічний
світогляд є результатом практично-духовної діяльності людини. В міфологічному світогляді людина не
відділяє себе від речей природного світу, а окрема людина не відділяє себе від суспільства в цілому. В
міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю,
предметом та думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот -
богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки в міфологічному світогляді світ і людина
були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії з
світом, що зробило можливим теоретичне відношення до світу і виникнення таких форм світогляду як
наука, релігія, філософія.
7.Суттєві риси давньосхідної філософії (на прикладі якоїсь філософської школи).
Давньоіндійська філософія (ортодоксальні і неортод. школи)
Історія індійської культури сягає глибини віків. Активну участь в її творенні брали арії — кочові
племена, які, за археологічними та етнографічними свідченнями, вийшли, ймовірно, з півдня України. Вже
в II тис. до н. е. на території Індії склались дрібні державні утворення. Давньоіндійське суспільство було
кастовим, світоглядом його була міфологія, викладена у Ведах — збірниках гімнів. Веди освячували
кастовий лад і проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, в тому числі
військовою аристократією — кшатріями. Звідси назва ведійської міфології — брахманізм. Основний мотив
ведійської літератури — панування духовного над матеріальним, брахманів над іншими
кастами.Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. До них належать веданта, міманса,
вайшешика, санкх´я, ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію.
Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати
низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них.
Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-
локаята. Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як
і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини»
Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях,
який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий
шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка,
правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість.
Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан
незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.
8.Біологічна неспеціалізованість людини, приклади її проявів. Основні сходинки входження
людини у людський спосіб буття.
Ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського становища в світі, зокрема, такі, як людську
біологічну неспеціалізованість (буття людини не можна звести до життя її організму), зв’язок людини із
процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці доволі своєрідні та важливі аспекти людського
становища в світі певним чином концентруються в такому феномені, який позначається у філософії як
проблематичність людського буття. З одного боку, можна народитися людиною, мати людський організм,
проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; можливість такого стану справ наочно
демонструється реальними фактами, коли маленькі діти випадають із людського оточення, виживають,
проте не набувають важливих властивостей, притаманних розвинутій людині. Це значить, щолюдські
якості не з’являються у людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї ростуть волосся, тобто самим
фактом народження людині ще не гарантується її статус буття. З іншого боку, проблематичність людського
буття зумовлена й тим, що людина може мінятися, причому інколи – досить суттєво: у певному
сенсілюдина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття, принаймні тоді, коли людина живе,
постаєвідкритим та незавершеним. Через це досить складно однозначно визначити норми та вимоги, які
можна було би прикладати до людини з метою встановлення «міри людяності» певної конкретної людини.
В історії людства можна знайти колосальну кількість прикладів, які свідчать, що певні якості, які деякий
час вважаються необхідною та невід’ємною людською характеристикою, раптом переходять, зникають, а
те, що раніше вважалося для людини неможливим, раптом перетворюється на норму та, навіть, престижну
якість. Але, попри все, ми можемо доволі точно окреслити коло необхідних і достатніх умов для того, щоб
людина відбулась (або сформувалась) в її власне людській якості. У підсумку буття людини постає перед
нами складноюсистемою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування
попередніх, проте такою, що надає їм нового та вищого значення.
основні сходинки входження людини у людське буття
 Почати слід з найпершої умови: ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути
фатальних патологій (чи вад), оскільки існують деякі такі відхилення від нормального стану людського
організму, що можуть зробити неможливим подальший нормальний розвиток. Мати людський організм –
це для буття людини умова необхідна і, врешті, вихідна, проте все ж недостатня. Це значить, що ми
повинні додати до неї щось таке, що буде на ній грунтуватися, але її перевищувати та доповнювати.
 треба включити людину в соціально-культурні процеси, де відбудеться своєрідне врегулювання
людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано
принципове інакшого спрямування. Врешті, людина повинна простоопанувати людськими способами
діяльності, починаючи від найпростіших, на зразок того, щоби їсти і пити з посуду, і закінчуючи
найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотримання
норм суспільного життя. Поза всім цим людина може існувати фізично, проте ще не бути людиною.
 свідомість та усвідомлення, вміння інтелектуально засвоювати явища та події дійсності,
осмислювати та оцінювати ситуації життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом суспільства та
власним досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами. Без таких
вмінь людина не зможе не лише діяти адекватно до обставин життя, а й правильно орієнтуватись у тому,
що відбувається. Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання
власних дій, є також невід’ємною складовою того, що ми називаємо «бути людиною».
 вміти створювати принципи, ідеали, сенси, переконання, на основі яких людські усвідомлення
дійсності набувають характеру цілісності. Лише за таких умов людина може постати в якості самодіяльного
індивіда та суб’єкту власного життя.
9. Поняття філософської парадигми. Прояви впливів філософської парадигми на способи
історичного вирішення філософсько-світоглядних питань.
Парадигма - це усталений взірець мислення або науково виправданих міркувань,що повинні приводити
до достовірних результатів у науковому пошуку. Це поняття використовувалося у філософії для
характеристики взаємин духовного і реального світу. Парадигмою прийнято вважати сукупність стійких і
загальнозначущих норм, теорій, методів, схем наукової діяльності, яка спирається на єдність у
витлумаченні теорії, в організації емпіричних досліджень та інтерпретації наукових досліджень. Соціально-
філософські теорії являють собою ту основу, на якій і завдяки якій досягається єдність усіх етапів і вимірів
конкретно-наукових досліджень. Ми називатимемо парадигмою філософського дослідження суспільства ту
філософську позицію, що претендує на аксіоматичність своїх вихідних положень і на яку спираються інші
філософські теорії та дослідження. Однією з найбільш розроблюваних і традиційних парадигм осягнення
суспільного життя є позиція, згідно з якою предметом аналізу виступає суспільство як сума окремих
індивідів і соціальних груп, причому одним із основних методів дослідження є метод аналогії. Суспільство
розглядається тут здебільшого як утворення, яке має ту саму природу, що й людина, і досліджується за
допомогою тих самих категорій, за допомогою яких досліджується й людина. Так виникають і легко,
«природно» приживаються терміни суспільні (групові) потреби, суспільні (групові) почуття, суспільні
(групові) інтереси і навіть суспільна (групова) свідомість Взагалі, в межах функціоналістської парадигми
мова йде більше про якості, ніж про суб'єктів. Суб'єктами тут постають не індивіди, соціальні групи та
суспільства, а соціальні інститути, традиції, соціальні системи, тоді як люди та спільноти виявляються
лише носіями певних соціальних якостей, вони «задіяні» у функціонування соціальних інститутів, систем
тощо, але самі не є реальними діячами. Суспільство неможливо звести, редукувати до якоїсь формули,
схеми. Водночас воно являє собою процес використання великої кількості різноманітних способів, формул
комплексного задоволення функціональних суспільних потреб. І залишати філософськи неосмисленим цей
вимір суспільного життя неможливо. Необхідно лише знайти поле законного застосування
функціоналістської парадигми суспільного життя, а зробити це можна простеживши, які соціальні потреби
вона задовольняє, який тип суспільства підніс цю парадигму над усіма іншими.
10. Місце богові та людині в космоцентричній філософській парадигмі.
Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося,
що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-
іншому мислило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як
творіння Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної
премудрості, адресованим людині. Відношення Бога і природи мислиться в категоріях справжнього і
несправжнього буття елеатів: Бог єдиний, неподільний, незмінний (трансцендентний); природа множинна,
подільна, рухома, але існує завдяки Богові.
Бога вважають вищою сутністю, найвищим буттям. У ньому перебувають вічні, незмінні, несумісні з
тілесністю ідеї, які обумовлюють порядок, що існує в світі. Бог створив світ із нічого й постійно продовжує
його творити, так що нічого не відбувається без волі Божої. Бог розуміється як персона, що творить,
вболіває й опікується своїм творінням. Головне, на що при цьому слід звернути увагу, є те, що світ,
створений Богом не з необхідности, а з його доброї волі. Бог як творець поєднує в собі разом і сутність, і
існування, його існування незалежне. Що ж стосується всього того, що існує в створеному Богом світі, то
воно містить у собі лише сутність, бо його існування належить не йому, а Богові, бо воно опосередковане
Богом.
Людина поєднує в собі розумну душу, частку душі світової, і тіло. Душа кожної окремої людини
створюється Богом і надалі існує вічно. Душа близька до Бога, здатна в пізнанні наближатися до Бога, але
тіло цьому перешкоджає, тому, турбуючись про душу, слід намагатися приборкати тіло.
Людина, на думку античних філософів, - частинка Космосу. Вона є наслідуванням Космосу, вона -
мікрокосмос, що у всіх своїх рисах повторює макрокосмос. Розходження між макрокосмом і мікрокосмом
носять не якісний, а тільки кількісний характер. Але оскільки людина тільки повторює Космос, то вона в
усьому підвладна діям тих сил, що керують Космосом. А такими силами є Логос і доля. Причому доля є
навіть вищою від Логосу. Якщо Логос уособлює розумне, закономірне начало Космосу і його
"персоніфікованими носіями" є боги, то доля уособлює єдність раціонального й ірраціонального,
закономірного і випадкового. Вона вища за Логос, вища за богів, і богині долі Мойри не підвладні навіть
Зевсу - царю богів. Звідси випливає важливий висновок у розумінні греками людини, людського життя.
Людина у своєму житті цілком підвладна долі, яку змінити не може. Людина є тільки придатком Космосу, а
не самодостатньою, оригінальною особистістю
11. Провідні особливості античної філософії, її відмінності від давньосхідної філософії.
Слово "античний" в перекладі з латинської означає «давній». Але у звуженому й усталеному вживанні
воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до
"античної філософії" входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антична
філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще
елліністичну, римську й олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно при розгляді
етапів розвитку античної філософії. натурфілософський (фізичний) або рання класика (VII-Vcm. до Р.Х.)
висока класика (V-IVcm. до. Р.Х.)пізня класика або завершальний цикл античної філософії. На двох перших
етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в
подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених
із Грецією регіонів.
-Набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона
вперше отримала тут свою назву
-Постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни^ окрім .жінок, мали право займатися
філософією
-Була надзвичайно пластичною, тобто здатною набувати різних форм та виявлень
-Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (окрім атеїзму)
-Була надзвичайно динамічною у розвитку (саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося
швидке нарощування ідей, знань проблем).
у Греції і Римі виникли і сформувалися демократичні республіки, в яких оформився інститут
громадянства, свободи громадянина.
Це головне досягнення і відмінність античної культури від східних деспотій.
Громадянин в давньогрецькому полісі брав участь у вирішенні всіх справ на народних зборах без
бюрократії: така пряма демократія та створила той тип культури, який нам так добре знайомий. Греки дуже
любили поговорити і дуже любили слово, їх міфи та їх філософія живі досі, і досі ми захоплюємося їх
архітектурою і скульптурою.Дивні цілісність і гармонійність цих творінь пережили тисячоліття і
залишилися як досконалий зразок прекрасного мистецтва. Неспівмірність масштабів міста-держави і
країни: наприклад, Афіни та Єгипет — в Єгипті жерці визначали дату розливу Нілу, якому була
підпорядкована вся життя. Фараон був богом на землі. А в Афінах дрібний ремісник міг мати кілька рабів.
з-за різниці в укладі таких несхожих одиниць утворилися й інші принципові відмінності.
12.Основні проблеми та представники античної натурфілософії. Значення ідей античної
натурфілософії для історії науки і культури.
Натурфілософія - це філософське осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа
поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити "все" Вона й повинна
розпочати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" -
найпершого, або давнього. Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її
об'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе"). Першим
філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес. Від нього до нас дійшло дві тези: " Усе
з води" та " Усе має душу". Філософом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про
першопочаток ("архе") світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись
на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі
стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що
відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.
Учень Фалеса - Анаксімандр (610 - 546 pp. до Р. X.), стверджував, що "архе" саме по собі не схоже ні на
що; це - "апейрон", невизначене та безмежне. Думка Анаксімандра була проникливою, але вона не могла
задовольнити людей того часу через неможливість пересвідчитись у реальному існуванні "апейрона".
Третій представник мілетської школи Анаксімен (585 - 525 pp. до Р. X.) синтезував ідеї своїх учителів:
початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і
рухливий. На думку Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього. Діячі
мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним
математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що
виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.
До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та
філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне
обчислення, а належить вона Піфагору. Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання
математичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов язане з
речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також: числове співвідношення
музичних тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія", "філософія". Давні джерела
переповідають, що саме Піфагор уперше назвав себе немудрим, а любителем та шукачем мудрості
(філософом). Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків
між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (544 - 483 pp. до Р.Х.) використав ідеї
своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції, що поєднувала високий рівень
абстрактних міркувань із наочністю.
Оскільки до Геракліта вже були створені філософські вчення, відмінні між собою, то він вважав за
необхідне в розумінні світобудови перенести наголос із питання "Що?" (Що є світ? Що є початком світу?)
на питання "Як?" (Як слід мислити, щоб мати достовірні знання?).
На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється". Доводячи свої
думки, Геракліт дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні
перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля.
Антична філософія - великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії
людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв.
13.Сутність методу пошуку істини Сократа. Поясніть його розуміння пізнання як пригадування.
Сократ вважав, що :
♦ людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути
остаточними, незмінними та завершеними;
♦ мінливі ж уявлення нашої душі слід вважати гадкою, адже саме через їх мінливість вони не можуть
бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. Справжні знання, за
Сократом, слід шукати в собі {"Пізнай себе), бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло
"космічних перевтілень", потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових
народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив
Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками ("сократичні бесіди"), бо вважав, що людина, яка
через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню
напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність.
Не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: ",# знаю лише те, що я
нічого не знаю, але інші не знають навіть і того". Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, які
б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти
критерії його оцінки - все це можна вважати важливим і виправданим. Сократа вважають уособленням
філософії, і не лише тому, що він був виразником занепокоєння духу, і також не тільки тому, що він шукав
неочевидного, глибинного, початкового кореня знань. Сократ жив так, як філософствував, а
філософствував так, як жив.
14. Вихідні положення філософії Аристотеля та її енциклопедичний характер.
Філософська думка Стародавньої Греції досягла найбільшої висоти в творіннях Аристотеля (384-322 до
н.е.), погляди якого, енциклопедично що увібрали в себе досягнення античної науки, являють собою
грандіозну систему конкретно-наукового і власне філософського знання в його дивовижною глибині,
тонкості і масштабності. Виходячи з визнання об’єктивного існування матерії, Аристотель вважав її
вічною, несотворімость і незнищенною. Матерія не може виникнути з нічого, не може також збільшитися
або зменшитися у своїй кількості. Однак сама по собі матерія, за Арістотелем, інертна, пасивна. Вона
містить лише можливість виникнення дійсного різноманіття речей. Щоб цю можливість перетворити на
дійсність, треба надати матерії відповідну форму. Під формою Арістотель розумів активний творчий
фактор, завдяки якому річ стає дійсною. Форма – це стимул і мета, причина становлення різноманітних
речей з одноманітною матерії: матерія – свого роду глина. Для того щоб з неї виникли різноманітні речі,
необхідний гончар – бог (або розум – перводвигатель). Форма і матерія нерозривно пов’язані між собою,
так що кожна річ у можливості вже міститься в матерії і шляхом природного розвитку отримує свою
форму. Весь світ являє собою ряд форм, що перебувають у зв’язку один з одним і розташованих в порядку
всі більшої досконалості.
Арістотелівський розгляд співвідношення матерії і ейдосу (форми), акту і потенції виявляє енергійний
динамізм сущого в його розвитку. При цьому мислитель вбачає причинний залежність явищ сущого: все
має причинне пояснення. У зв’язку з цим він проводить розрізнення причин: є діюча причина – це
енергійную сила, що породжує щось в потоці універсального взаємодії явищ сущого, не тільки матерії і
форми, акту і потенції, а й породжує енергії – причини, що має поряд з діючим початком і цільової сенс:
«те, заради чого». Аристотель розробив ієрархічну систему категорій, в якій основною була «сутність», або
«субстанція», а інші вважалися її ознаками. Прагнучи до спрощення категоріальної системи, Аристотель
потім визнав основними тільки три категорії: сутність, стан, ставлення.
За твердженням Аристотеля, світовий рух є цілісний процес: всі його моменти взаємно обумовлені, що
передбачає і наявність єдиного двигуна. Далі, виходячи з поняття причинності, він приходить до поняття
про першу причину. А це так зване космологічне доказ буття божа. Бог є перша причина руху, початок всіх
початків. І справді: адже ряд причин не може бути нескінченним або безначальним. Є причина, сама себе
обумовлює, ні від чого не залежить: причина всіх причин. Адже ряд причин ніколи б не закінчився, якщо
не допустити абсолютного початку всякого руху. Цим началом є божество як загальносвітова надчуттєвий
15. Особливості та здобутки пізніх шкіл античної філософії, їх значення для сучасної людини.
Філософія завершального циклу античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда
в умовах поступового руйнування класичного античного полісу. Пізня антична філософія поставала
індивідуалістичною, суб'єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки
використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої
єдності. Основними школами пізньої античної філософії були: Епікуреїзм, Скептицизм, Стоїцизм,
Неоплатонізм.
Епікурейство заснував Епікур (342 - 271 pp. до Р. X.) і продовжив римлянин Turn Лукрецій Кар (95 - 55
pp. до Р. X.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого
доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність
фатуму та необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятись від
траєкторії свого польоту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку
думки з фактами та відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, - це звільнити себе від
страхів та неприємних відчуттів, отримувати від життя насолоди, серед яких найбільша - уміння запобігати
стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і безпристрасність. Скептицизм (від
давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон (360 - 270 pp. до Р. X.), звер- Turn Лукрецій Кар тав
увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав
висновок про неможливість створення істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три
знамениті запитання з трьома відповідями:
1. Якими є усі речі ? — Не більше такими, ніж: будь-якими іншими. 2. Що можна сказати про такі
речі ? — Краще не казати нічого, утримуючись від суджень.
3. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами? — Зберігати самовладність
(автаркію).Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливостях пізнання, але врешті-
решт, за Геґелем, своєю вимогою у всьому сумніватися сприяли розвитку наукового критичного мислення.
Стоїцизм, що його заснував Зенон -стоїк (340 - 265 pp. до Р.Х.). У Римі його послідовниками бу ш
ЛуційАней Сенека (4р. до Р.Х. 65 p.), Епіктет (5 138) та Марк Аврелій Антонін (121 - 180). Стоїцизм також
закликав людину до життєвої мудрості та самовладності, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і
людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе
всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже
змінити долю неможливо. (" Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає, штовхає"). Стоїки
пояс нювали свою думку притчею про карету та собаку: собака прив'язаний до карети, що їде; як би не
смикався пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикання, опір руху, відчайдушні крики. Через це і
людині у її відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє ставлення до того, чого змінити не
можна. Гідне для людини ставлення до будь-чого -спокій, незворушність, зберігання внутрішньої
автономії. Стоїки сприяли систематизації філософського знання; вони поділили філософію на фізику, логіку
та етику, залучивши до логіки і розуміння пізнання. Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і
логічної стрункості провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (еманації)
Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає
світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все суще, роблячи
світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує прагне повернутися до вищого -до Єдиного, бо там
його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства
входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування - прагнути до єдиного, до блага. Основні
творці неоплатонізму - Плотін (205 270) та Прокл. Отже, можна констатувати: школи завершального
циклу були чітко спрямовані на те, щоб перетворити філософію на інструмент людського індивідуального
самоутвердження. Саме на цьому шляху пізня антична філософія зробила своє основне відкриття: дух
може бути автономним від обставин життя, протистояти цим обставинам (за Сенекою, дух сам
собі володар). Це відкриття, очевидно, перекидає місток інтелектуальних досягнень наступній епосі —
християнському європейському Середньовіччю. Бо саме епоха Середньовіччя, як ніяка інша в європейській
історії, була зосереджена на духовному як першому початку буття.
16. Зміни, що відбулись у світогляді при переході від античності до середньовіччя. Вихідні
особливості філософії епохи Середньовіччя.
громадського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним - руйнування і всього
культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центру. Величезна державна машина імперії, яка
зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною (Ні влада, ні заможність, ні високі
посади не були надійною основою для людського життя.
Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Проте
філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені
^ містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), * культи різних богів, величезна кількість
яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у
загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме
християнство не просто визнало автономію людського духу, а дало їй своє пояснення: в людській душі є
частка божественного, тобто абсолютного духу. Вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування
християнської релігії в усіх сферах суспільного життя.
Античний світогляд:• політеїзм (багатобожжя)• боги є частиною природи або уособленням
природних стихій• вихідні якості богів: сила, могутність• боги впорядковують та оздоблюють світ
• космос, природа — загальні умови існування богів і людей • людина спирається у своїх вчинках на знання
• головне життєве завдання людини — здійснення подвигу • у сприйнятті дійсності акцент падає на
зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє • люди поділяються за етнічними та родовими
ознаками • панування натуралістичного світосприйняття
Середньовічний світогляд: -монотеїзм (єдинобожжя )-Бог є духовною сутністю, яка перебуває за
межами світу - вихідна якість Бога — любов до людини - Бог творить світ із нічого природа не має
власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії - людина в усьому покладається
на віру в Бога - головне життєве завдання людини — спасіння душі - у сприйнятті дійсності «акцент
падає на внутрішнє;зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнєвсі люди є рівними
перед Богом.
В епоху середньовіччя людина зосереджує увагу на духовному. Людське життя та історія набувають
цільового спрямування. Бог створює світ із нічого і тим самим перебуває на межі буття і небуття. Єдиним
каноном життя – Біблія.
17.Суттєві ознаки теоцентричної філософської парадигми доби середньовіччя. Місце і роль науки і
філософії у добу середньовіччя
Для Середньовіччя у соціально-економічному плані характерне панування феодального укладу, в
ідеологічному - утвердження християнства як панівної релігії. Вона проникла у всі сфери суспільства,
життя та свідомості. Тому не дивно, що філософії цієї епохи притаманна значна залежність від релігійного
світогляду її представників У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи:
апологетика (ІІ-Ш ст.); патристика (III-VIII ст.); схоластика (IX - кінець XIII ст.); містика (кінець XIII-XV
ст.)2.
Апологетика.Розпочинається становлення філософії Середніх віків періодом так званої апологетики
(від грец. apologia - захист). За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської
імперії, коли з нового вчення глузували, представники апологетики зверталися до римських імператорів або
широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та
розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного
творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.
Від самого початку апологетика розділилася на два напрями в питанні ставлення до попередньої
язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний. Прихильники позитивного ставлення - Юс тин
Мученик (бл. 100-165), Афінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150-215), Оріген (бл. 185-254) -
вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягти її, бо вона ще не виявила себе в
особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки
християнський світогляд більш істинний, ніж попередній. Прихильники негативного ставлення до
античної філософії - найвидатнішим їх представником був Квінт Тертулліан (бл. 155-220 pp.) - не лише
засуджували античну філософію, а й вважали, що греко-римська культура взагалі зіпсувала й спотворила
людину, задавила її природні нахили, вибудувала у свідомості цілий світ штучних цінностей. Серед таких
цінностей, на думку Тертулліана, є і безплідна у своїй витонченості наука, і занадто розніжене мистецтво, і
до краю розбещена мораль, і аморальна релігія. Єдиний вихід зі скрути полягає у спрощенні і поверненні
до природного - християнського стану. Мудрування ж учених і філософів на цьому шляху не тільки зайві, а
й шкідливі. Досягти мети можна через аскезу, самопізнання і, найголовніше, через віру в Ісуса Христа.
Патристика. Зміни в суспільному стані християнства не могли не відбитися на характері його ідеології:
відпала необхідність захищатися і обґрунтовувати своє право на життя, настав час вказувати шлях і вести
світ, що руйнувався, до спасіння1. На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви,
розпочався етап патристики (від ті. pater - отець). Одним з найуславленіших її представників вважається
Аврелій Августин, або, у вітчизняній традиції, Августин Блаженний (354-430). У своїх працях "Про град
Божий", "Сповідь", "Про Трійцю" Августин розробив філософське вчення про свободну волю і вважав, що
людина як своєрідний мікрокосм поєднує у собі природу матеріальних тіл - рослин та тварин, розумну
душу і свободну волю. Душа нематеріальна, безсмертна, вільна у своїх рішеннях. Філософ віддавав
перевагу вольовим характеристикам людської душі перед розумовими. Звідси виводилася незаперечна
першість віри перед розумом (віра передує розумінню) і, зрештою, утверджувався беззастережний
авторитет церкви як останньої інстанції у ствердженні будь-якої істини. Отже, свобода волі, за Августином,
не абсолютна. Вона обмежена божественним передвічним рішенням, яким Бог одних обрав для врятування
та насолоди в майбутньому житті, а інших прирік на одвічні тортури (у цьому суть християнського вчення
про божественне приречення). Подібним чином Августин розмежував науку й мудрість. Наука
підпорядкована мудрості, бо навчає лише вмінню користуватися речами, тоді як мудрість орієнтує на
пізнання божественних справ і духовних об'єктів.
Схоластика. Схоластика — це специфічна середньовічна християнська філософія, що панувала в
шкільному навчанні. Основне завдання схоластики полягало в обґрунтуванні, захисті і систематизації
непорушних богословських істин. її історія умовно розпадається на три періоди. VIII — XII ст. охоплюють
підготовку і ранній період схоластики. Для XIII — XV ст. характерні спочатку розквіт, а потім занепад
схоластичної філософії.
. У розвитку схоластики існує два періоди: 1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з
неоплатонізмом (августиніанство). 2. З ХIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274
який пристосував учення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період
схоластики отримав назву томізм. Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками: розвит
і зміцненням третього стану (ремісників і торговців), в яких пробуджується інтерес до природи. А вчення про прир
краще розвинуто у філософії Арістотеля. Для Платона природа взагалі позбавлена самоцінності. Певну роль у
поширенні вчення Арістотеля у Західній Європі відіграло й ознайомлення європейців зі вченням арабських
мислителів, Арістотелевих послідовників — Аверроеса (1126—1198) і Авіценни (980—1037). Арабська та
Візантійська філософія стали перехідною ланкою від античної до західноєвропейської культури XIII—XV ст.
Містика. Містика - це віра в здатність людини безпосередньо спілкуватися з Богом, а для цього Бога
треба було пізнати. Середньовічні філософи різнилися розумінням шляхів пізнання Бога. Містики при
цьому вважали, що Бога не можна збагнути за допомогою розуму, інтелекту. Його можна лише відчути в
собі під час містичного екстазу, коли душа, зливаючись із Богом, залишаючись часткою, стає в той же час і
цілим. Екстаз досягається за допомогою свободного акту волі. Провідну роль у цьому процесі повинні були
грати внутрішній досвід, глибока внутрішня віра, що дозволяла піднятися до Бога, а Богові спуститися до
людини й осяяти її душу, любов до Бога, перед якою блякла б любов до матері, дівчини, жінки, й навіть
Вітчизни. Пізнання Бога починалося зі смирення. Людина відмовлялася від своєї гордині, розуму, інтелекту
й після нелегкого сходження зливалася з Богом у надприродному, чистому його спогляданні.
18.Роль патристики в утвердженні християнського світобачення,її основні різновиди. Відмінності
між Сх та Зх патристикою
Патристика (від лат. pater - батько) - загальна назва літератури, написаної так званими батьками церкви.
У теології патристика є частиною догматики, з якої вона по перевазі ототожнюється. В історії філософії це
поняття використовується для позначення християнської теології й філософії І-VІІІ ст., коли її
представники захищали християнську доктрину від "язичників", євреїв, державній владі й античній
філософії. Починаючи з ІІІ сторіччя патристика, навпаки, прагне пристосуватися до неоплатонізму й
використовувати його філософські основи для обґрунтування християнства.
На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики (II - IV ст.): перші
християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист
християн (давньогрецькою мовою "апологія" - захист). У таких зверненнях апологети почали розглядати та
розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного
творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри і знання.
Середньовічна філософія являє собою той тривалий відрізок в історії європейської філософії, що
безпосередньо пов'язаний із християнською релігією. Лише ті філософи, які розділяли релігійні й світські
позиції християнства могли розраховувати на популярність і визнання. Цим чітко певним змістом і
спрямованістю середньовічна філософія відрізняється від попередньої античної й наступної філософії
Ренесансу.
європейської цивілізації. Відбулося суттєве просування філософської думки цього часу в таких галузях, як
онтологія, логіка і теорія пізнання, антропологія. Це можна побачити досить виразно через порівняння
античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками.
Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Середньовіччя змінюються на
протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї
має не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, * збільшує світовий потенціал добра та
світла, а, по-друге, & сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння.
Людське життя набуває цільового спрямування, а історія — часового виміру, оскільки все людство
напружено очікує другого пришестя Христа. Бог створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває
на межі буття і небуття.
Філософію патристики по тій ролі, що вона грає в суспільстві, можна розділити на апологетичну й
систематичну; з погляду місця виникнення на філософію Заходу й Сходу, на грецьку й латинську. На Сході
переважала систематика, на Заході - апологетика.
Патристика (лат. pater - батько) - сукупність теологічних, філософських, політико-соціологічних доктрин
християнських мислителів II-VIII вв. (т. з. батьків церкви). У межах патристики розрізняється:
-Східна патристика: Климент Александрійський, Ориген, Іоанн Златоуст. Це, переважно, теологічна
філософія.
-Західна патристика: Тертулліан Квінт Септілій (160 - 220), Августин Блаженний. Основна тема -
взаємовідносини філософського Знання і Віри.
У східній патристиці підкреслюється компонент Віри, тлумачення Священного писання. У західній
патристиці більш розвинута проблема Знанння-Віра. Тертулліан писав: "Христианська догматика не може
бути раціональною", "Вірую, тому що абсурдно", - тобто в це можна тільки вірити, не можна осмислити.
19.Розуміння життєвих завдань людини в добу Середньовіччя. Спільне та відмінне між
схоластикою та містикою як напрямками середньовічної філософії.
У середні віки життя людини як і за античної доби продовжувало залишатися залежним від природно-
кліматичних умов. Саме вони визначали спосіб життя, заняття і навіть характер людини.
У ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і
теплим, більша частина Європи була вкрита лісами. Навіть в Італії та Іспанії, де за античних часів було
розорено багато земель, лісів було більше ніж полів. Серед цього лісового моря були розкидані невеликі
поселення, до яких прилягали клаптики землі, що оброблялися для вирощування городини, бобових та
зернових культур.
У період раннього середньовіччя були в основному втрачені традиції землеробства античних часів, тому
господарства селянина як правило орієнтувалося на освоєння лісових ресурсів. Ліс у ті часи був основним
джерелом життя і доходів. Туди виганялися пастися череди худоби. Там, особливо в дубових лісах, восени
набирали жиру свині, відгодовуючись на жолудях. Завдяки цьому селянин отримував на зиму гарантований
запас м`ясної їжі. У лісі заготовлювалися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля, важливий
компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали, бо камінь у ті
часи для будівництва був рідкістю. Крім того ліс був місцем для збирання всіляких плодів і ягід, які
вносили розмаїття у убогу їжу людини середньовіччя. Особливо важливим для тих часів був мед диких
бджіл, враховуючи ту обставину, що цукру тривалий час не знали. У лісі збиралися всілякі смолисті
речовини для виготовлення факелів і світильників. Також заготовлювалися кора дуба, без якої не можливо
було б вичиняти шкури тварин. Попіл спалених кущів підліску використовували для відбілювання або
фарбування тканин. Крім того у лісі і на галявинах збирали лікарські рослини – єдині лікарські засоби тих
часів.
Важливим був ліс для полювання. Всі варвари були вправними мисливцями. Щоб полювання у лісі було
більш вдалим вони приручили для цього, крім собак, соколів, тхір і навіть оленів, які виманювали своїх
диких родичів. Загалом ліс давав можливість простій людині, навіть у голодні роки, вижити. А голодні
роки за тих часів траплялися досить часто.
Ліс був важливим компонентом і для заможних верств суспільства. Більша частина володінь великих
землевласників складали саме лісові масиви. За підрахунками істориків ліс приносив їм третину доходу.
Крім того тут вони віддавалися втіхам полювання.
Основи середньовічного суспільства остаточно сформувалися у Європі в IX—Х ст. У цей час склалася
система особистих суспільних залежностей (васалітет), а християнська релігія пронизувала собою та
регламентувала всі сфери і сторони людського життя. У цей самий час формуються і провідні напрями
середньовічного філософування — схоластика і містика.Обидва вони були варіантами релігійної
філософії, тому для них незаперечним був авторитет Святого Письма, а Бог поставав вихідним орієнтиром
для усіляких міркувань та осмислень.Відмінність між схоластикою і містикою полягала в різному
ставленні до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання.Схоластикавважала, що, хоча з
допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості
розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави.
Останнє досягається лише вірою, але до названої межі приводить розум. Оскільки найнадійнішим та
найефективнішим засобом розуму є логіка, тонайпершою ознакою схоластики є використання логіки в
богопізнанні.Містики жнаполягали на тому, що розумування тільки шкодить християнському благочестю,
тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатисяна почуття, віру, любов та самозречення.
Отже, у підґрунті поділу середньовічної філософії на схоластику та містику лежить різне
тлумаченняспіввідношення віри та розуму у справі богопізнання.
20.Суність та спрямування ідей гуманізму у філософії та культурі доби Відродження. Сутність
антропоцентричної парадигми епохи Відродження.
Однією з характерних рис епохи Відродження є її гуманізм, і Світоглядною спрямованістю Відродження
було відкриття самоцінності людської особистості, гуманістична спрямованість пізнання. Людина відчуває
таку самостійність, яку вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі. Її сила, влада над усім існуючим
і,над самою собою не потребує ніяких зовнішніх сил — ні природи (античність), ні Бога (середні віки).
В епоху античності людина вважалася природною істотою, оскільки її сутність, поведінка визначалися її
природою, і активність людини залежала лише від того, наскільки вона піде за природою чи відхилиться
від неї. В середні віки стверджувалось не лише творення Богом людини, а й подальша її доля. Характерною
була впевненість у гріховності людини та зіпсованості людської природи і як наслідок цього — потреба в
божій благодаті для свого спасіння. Визначний мислитель епохи Відродження Піко делла Мірандола (1463-
1494) саме так розумів людину. Бог, створивши людину і зробивши її центром світу, звернувся до неї з
такими словами: "Не даємо ми тобі, Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку,
щоб і місце, і лице, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею та твоїми рішеннями.
Образ решти творінь визначений у межах законів, які ми встановили. Ти ж без перешкод визначиш свій
образ за своїм рішенням, під владу якого я тебе віддаю". Отже, Бог дав людині свободу волі, вона сама має
вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої
себе і цим відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення
себе творцем власного життя та волі. Такої сили і такої влади своєї над усім сущим не знала ні антична, ні
середньовічна людина. Значну роль в утвердженні нового погляду на людину відіграла соціальна група
людей, що називалася в Італії гуманістами. Основним смислом свого життя вони вважали заняття
філософією, літературою, стародавніми мовами, вивчення творів античних авторів тощо. Своїм способом
життя, своєю діяльністю гуманісти прагнули утвердити нову систему духовних цінностей. Згідно з новою
системою в суспільному житті на перше місце висувалися особисті достоїнства, власна гідність, а не
походження, належність до суспільного стану, багатство чи влада. Культура виступає головним критерієм
особистого благородства та достоїнства. Звідси — проповідь гуманістами індивідуального вдосконалення
шляхом прилучення до культури. Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі
філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати
антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на
природно космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та пов'язана з ним ідея спасіння. Звідси —
характерна риса світогляду епохи Відродження: орієнтація на мистецтво.
21.Особливості філософії Нового часу та її гносеологічну спрямованість
Формування філософії Нового часу відбувається в період кардинальних політичних, соціальних,
економічних змін. Однак зміна філософських орієнтацій зумовлена в першу чергу впливом науки, зокрема
природознавства. Поворот до чуттєвого, емпіричного пізнання дійсності приносить з собою небувале
зростання фактичних даних в різних областях як науки, котра формувалася, так і у виробничій і соціальній
практиці. Новий час – не відродження чогось бувшого, а є новою епохою, спрямованою не в минуле, а в
майбутнє. Одна із специфічних рис Нового часу полягала в тому, що в порівнянні з минулими епохами в
цей період був надзвичайно інтенсифікований пошук глибинних, тобто наукових, смислів буття. Прагнення
до систематизації, кількісне зростання і все більша диференціація пізнання викликають розвиток
теоретичного мислення, котре не тільки шукає причинно-наслідкового пояснення взаємозв’язку між
окремими явищами і областями явищ, але й такого, яке націлене на створення цілісного образу світу, що
спирається на досвід, чуттєвість і практичність пізнання.
Нову філософію розробляє англійський мислитель Ф. Бекон (1561-1626 рр.), автор «Нового
органону» (1620 р.). По Бекону, для наук необхідно вияснити правила, по яким потрібно вивчати природу.
Для цього варто здійснити критичну і позитивну роботу. Головною перепоною на шляху пізнання природи
є засміченість свідомості так званими «ідолами» – спотвореними образами дійсності, хибними уявленнями
й поняттями. Людина помиляється через тупість, недостатність знань, обмеженість. Розрізняють чотири
види «ідолів»: «ідоли» роду, «ідоли» печери, «ідоли» ринку, «ідоли» театру (теорій). Великого
значення Бекон надає розгляду науки, яка повинна приносити користь людському життю, збагачувати його
новими винаходами і благами. Панування людини над природою залежить тільки від науки. Адже сила
людини рівноцінна її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Наука протиставляється суєтності буття.
Природничо-наукове знання – сила, котра може сприяти прогресивному розвитку людства. У філософії
Нового часу закладено основи методології наукового пізнання. Одночасно з цим перед філософами і
вченими постає питання сутності та характеру самого пізнання, що приводить до гносеологічної орієнтації
нової філософії. Прагнення до систематизації, кількісне зростання і диференціація пізнання зумовлюють
розвиток теоретичного мислення, яке прагне до створення цілісного образу світу. Якщо орієнтація на
чуттєвість і практичність пізнання означає розвиток емпірії, яка, у свою чергу, спирається на науку, то
прагнення до виявлення взаємозв’язків і взаємодій закономірно веде до підвищення ролі раціонального
пізнання. Тому з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнання світу розвивається і точне, раціональне,
математичне мислення. Як емпіричне, так і раціональне пізнання ведуть до розвитку науки як цілого,
формують її характер і проектуються на основні напрями філософського мислення Нового часу. В основі
новочасового погляду на людину знаходиться розподіл всієї дійсності на суб’єкт і об’єкт. Новий спосіб
філософствування передбачав, що людина (як одиничний представник людського роду), володіє розумом і,
усвідомлюючи своє «Я», здатна пізнавати закони і закономірності доцільно влаштованого зовнішнього
об’єктивного світу, маючи на увазі в кінцевому підсумку перетворити його відповідно до власних запитів і
потреб. Плюралізм філософських поглядів філософії Нового часу свідчить про її духовно інтелектуальну
глибину.
22.Протистояння емпіризму та раціоналізму в філософії Нового часу. Переваги та недоліки кожної
із цих позицій.
Термін "Новий час" такий же умовний, як і термін "Відродження". Вживаючи його, ми матимемо на
увазі час зародження і утвердження нового суспільного устрою – буржуазного, який висуває і обґрунтовує
нові цінності й засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. Внаслідок цього перед суспільством
постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. На цій основі формуються у
філософії XVII століття два протилежні напрямки: емпіризм та
раціоналізм. Прихильники емпіризму (від грец. emperia – досвід) вважали єдиним джерелом пізнання
чуттєвий досвід (дані органів відчуття людини), справедливо твердили, що процес пізнання починається з
відчуттів. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенсуалізм (від лат. sensus – почуття).
Прихильники сенсуалізму прагнули вивести весь зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності
органів відчуття. З ХVІІ– ХVІІІ століть емпіризм та сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, ТомасГоббс,
Джон Локк, представники французького матеріалізму. Послідовне продовження сенсуалізму
Джона Локка привело Джорджа Берклі та Давіда Юма до суб’єктивно-ідеалістичних висновків.
Прихильники раціоналізму вважали джерелом пізнання Розум, логічне мислення, твердили, що чуттєвий
досвід не може забезпечити достовірність і загальне знання. На протилежність середньовічній схоластиці та
релігійному догматизму класичний раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц) виходив з ідеї
природного порядку – необмеженої причинної послідовності, що пронизує світ, тобто мав форму
детермінізму. Раціоналізм, що стверджував визначальну роль Розуму не тільки в пізнанні, а й у діяльності
людей, став філософською основою ідеології Просвітництва. Позиція раціоналізму, як і позиція емпіризму
(сенсуалізму), була однобічною, абсолютизувала одну з пізнавальних властивостей людини, що врешті-
решт сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення. Першим
філософом Нового часу, засновником емпіризму вважається Френсіс Бекон (1561–1626). За політичними
поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні філософські ідеї Бекона викладено в таких працях:
«Досліди або повчання моральні і політичні» (1597), «Новий органон (1620), «Про гідність і примноження
наук» (1623) та «Нова Атлантида» (видана посмертно у 1627). Основним твором Ф. Бекона є
«Новий Органон». Називаючи свій твір «Новий Органон», Френсіс Бекон протиставляє свій метод
методу Арістотеля, розробляє індуктивний метод пізнання, обґрунтовує основні принципи емпіризму.
Головним завданням філософії Френсіс Бекон вважав формування методу науки – пізнання природи і
оволодіння нею силами усіх наук – підвищення влади людини над природою, тобто наука мала стати не
самоціллю, а засобом. У відомому афоризмі «Знання – це сила» саме і підкреслюється практична
спрямованість науки. Бекон розрізняє два види дослідів: плодоносні та світлоносні.1-принесення
безпосередньої користі людині,2–пізнання законів, явищ і властивостей речей.
23.Завдання методології в добу Нового часу(Ф.Бекон, Р.Декарт).Підстави для протистояння
провідних методів в цей період.
Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч Ф.Бекон.У своїх творах із
користь, а світлоносне — це те, що збільшує можливості пізнання; до цього часу, на думку Ф.Бекона,
знання були переважно просвтляючими людину, але вони також повинні і працювати на людину. Проте
шлях до істини — процес суперечливий. Ф. Бекон зауважує, що формуванню істинного знання заважають
так звані "ідоли". Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню.
Перші два "ідоли" пов'язані з самою людиною, два останні — із соціальною діяльністю людини.Перші —це
"ідоли роду", зумовлені обмеженістю і недосконалістю людських органів відчуття. Людина не може
сприймати всього спектру світла, звуку тощо. Мало того, органи відчуттів іноді обманюють людину
(наприклад, опустивши олівець у склянку з водою, ми бачимо його "зламаним").Другийтип людських оман
— "ідоли печери", які є результатом обмеженого виховання та освіти індивіда. "Ідоли печери" — це, можна
сказати, більш індивідуалізовані "ідоли роду".Третій тип —"ідоли ринку". Це омани, пов'язані з людським
спілкуванням, неправильним використанням мови, некритичним ставленням до інформації.Четвертийвид
оман — "ідоли театру", орієнтація на авторитети; це найзгубніший для людей шлях, тому що він блокує
їхню ініціативу, самостійність, змушує некритично ставитися до будь-яких суджень, вірити хибним
теоріям, а то й химерам, освяченим традиціями (звучить дуже сучасно!).
Ф.Бекон, аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, пропонує свій, новий метод продукування
знань. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на
відміну від мурашки, що тільки збирає (а в науці — це збирання фактів), та павука, що тягне з себе
павутину (а в науці — це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше.
Так само треба діяти і в науці: • не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальнювати; • не
зосереджуватись тільки на одному виді діяльності; • не користуватися тільки тим, що наявне (згадаймо, як
Ф.Бекон критикує тих, хто з абсолютною довірою ставиться до знання, хто йде за авторитетами, хто віддає
перевагу одному з видів наукової діяльності — емпіричній (збір фактів) чи раціональній (продукування
теорії з теорії)). Ф. Бекон обстоював досліднийшлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на
експеримент. Він був одним із засновниківіндуктивногометоду пізнання. Це такий шлях наукового пошуку,
коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів,
коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них. Безсумнівна користь такого
методу, ефект його застосування полягає, за словами Ф.Бекона, у тому, що він дає нам змогу бачити світ
"таким, яким він нам дається, а не таким, як підкаже кожному його мислення" (1,77). Тут доречно сказати,
що саме індуктивного шляху дотримувався І.Ньютон в експериментальній частині своїх досліджень.
Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз
результатів експерименту, Ф. Бекон підкреслював, що "розум людини повинен органічно поєднувати
емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним"(
1,282) і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, методологічні пошуки
привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини. Ця ж проблема хвилює і Р.Декарта(1596—
1650), який у питанні про метод науки займав іншу, в чомусь – прямо протилежну позицію.Раціоналісти,до
яких належав Р.Декарт, вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою
відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р.Декарт
стверджував, що "пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки" (4,282).
Він сформулював чотири правила методу, що сприяють правильній роботі інтелекту.
Правило перше наголошує, що за істину можна приймати тільки те, що ясне, виразне, самоочевидне.
Правило другевимагає ділити складне питання на складові елементи, доходити до найпростіших
положень, що їх можна вже сприймати ясно й незаперечне. Цей шлях повинен привести до двох висновків:
• перший — унаслідок розкладання (аналізу) складного явища на складові отримують об'єкти пізнання,
доступні емпіричному сприйняттю; • другий — дослідник має дійти до аксіом, з яких починається логічне
пізнання. Правило третєскеровує на шлях пошуку складного через просте, коли "з найпростіших і
найдоступніших речей повинні виводитися... сокровенні істини" (4,113). Правило четвертепередбачає
повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет; тобто
це значить, що до предметів пізнання треба підходити всебічно.
Отже, перші методологічні розвідки у філософії Нового часу були і цікавими, і продуктивними. Вони
подвійно орієнтували науку – на факти та на незаперечну з логічної точки зору розумну очевидність, що
підводило до розуміння науки, як знання, що функціонує на емпіричному та теоретичному рівнях. Окрім
того, це були докладні розробки засад мислення “здорового глузду”.
24.Сутність позиції сенсуалізму в добу Нового часу та підстави правомірності існування подібної
теорії.
Поглибити і далі конкретизувати емпіричну методологію спробував видатний філософ-матеріаліст XVII
ст. Джон Локк (1632–1704) у працях: "Досвід про людське розуміння" (1690), "Два трактати про державне
управління" (1690), "Думки про виховання" (1693), "Розумність християнства" (1695), які справили значний
вплив на подальший розвиток філософської і суспільної думки як на Британських островах, так і на
континенті.
Основне завдання своєї філософії Локк вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей
людини, у виявленні джерел походження людського знання. Дослідження даних проблем він починає з
критики теорії вроджених ідей Декарта. Локк доводить, що всі ідеї і поняття людини виникають внаслідок
дії речей зовнішнього світу на органи чуття людини. Він розробляє сенсуалістичну (зепзиз – відчуття)
теорію пізнання, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є "чистою
дошкою" {tabula rasa), на якій "чуттєвий досвід малює свої візерунки".
Пізнання Локк розглядав як результат чуттєвого досвіду індивіда і поділяв його на дві сфери: зовнішній
досвід, об'єктом якого є зовнішній світ, та внутрішній, об'єктом якого є діяльність душі людини. Зовнішній
досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутрішній – рефлексивного пізнання діяльності душі. Із
цих двох джерел, на думку Локка, ми дістаємо усі наші прості ідеї – найясніші і найочевидніші. Далі
пізнання здійснюється через діяльність розуму, який сприймає прості ідеї, співставляє їх, поєднує,
порівнює, класифікує, створюючи складні ідеї. Наприклад, складна ідея "друг" є результатом комбінації
простих ідей: людина, любов, дія, благо; складна ідея "Бог" є результатом простих ідей рефлексії:
безкінечність, існування, тривалість, задоволення, щастя, сила. Важливим елементом гносеологічних
поглядів Локка є концепція первинних та вторинних якостей. Дія речей зовнішнього світу на наші органи
чуття, на думку Локка, може давати адекватні та неадекватні уявлення про них. Наприклад, наші ідеї про
рух, спокій, фігури, маси, числа, протяжність і т.д. – це адекватні ідеї, які є копіями властивостей речей
зовнішнього світу, це первісні якості. Виникнення вторинних якостей пов'язане зі специфікою наших
органів чуття, за допомогою яких сприймаємо запах, кольори, смак, тепло, звук і т.д.. Вторинні якості не
існують незалежно від суб'єкта і тому є неадекватними, вони не відображають адекватно властивості самих
речей. В речах є тільки здатність викликати в нас ці відчуття. Хоч і первинні, і вторинні якості є
результатом дії речей на наші органи чуття, проте за своїм змістом вторинні якості є суб'єктивними і, тому
тут виникає загроза відриву чуттєвих образів від матеріального світу. Поділ усіх якостей на об'єктивні та
суб'єктивні, первинні та вторинні є характерним для філософії Нового часу і відображає рівень розвитку
науки того часу. Об'єктивними та дійсними вважалися механіко-геометричні властивості речей, усі інші
відносились до сфери суб'єктивної уяви. Проте Локк дає матеріалістичне тлумачення вторинних якостей,
які викликаються цілком об'єктивними причинами – силами, які є властивістю тіл завдяки первинним
якостям викликати певні зміни в інших тілах. Відчуття з цього боку є такими змінами, що викликаються в
органах чуття людини реальними силами, хоч і не відображають адекватно об'єктивну природу цих сил.
Далі розвиток емпірико-сенсуалістичної гносеології вже у XVIII ст. продовжує Довід Юм (1711–1776) у
працях: "Трактат про людське пізнання" (1748), "Дослідження про принципи моралі" (1751). Проте позиція
Д. Юма відрізняється від концепції Д. Локка, зокрема в питанні про джерело наших відчуттів. Якщо Локк
вбачав джерело відчуттів людини в природі світу, то Юм вважає, що ми, в принципі, не можемо знати, чи
існує зовнішній світ, природа, чи ні.
25. Ідеї та основні проблеми філософії Просвітництва, її представники філософії.
Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де
Монтеск'є, Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму. Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль
Гольбах відстоювали матеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва
представлена Джоном Толандом, Ентоні Шефтсбері, Ентоні Коллінзом, Бернардом Мандевілем,
німецька — Християном Вольфом, Александром Баумгартеном, Готгольдом Лессінгом.
Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак
значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у
просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям
перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства
і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на
краще.
З емпіризму, зокрема у Локка, філософія просвітництва взяла те, що необхідною передумовою розуму є
опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього положення просвітники таврували раціоналізм
як метафізику, філософію, що не спирається на відомості про реальний світ. За взірець наукового підходу
бралася Ньютонівська механіка. Кондільяк вважав порожніми, й навіть шкідливими, абстрактні поняття на
зразок буття, субстанція, сутність, атрибут, причина, свобода. Просвітники погано бачили різницю між
філософією й наукою, й ставили до філософії такі ж вимоги, як до науки. В цьому відношенні вони були
передвісниками позитивізму.
Поєднання ідей раціоналізму й емпіризму було в філософії епохи Просвітництва поверховим,
теоретично необґрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й
оригінальності.
У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-
творця, але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була
раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу,
релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.
Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога
взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд.
Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи.
Філософія просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й
схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала,
що людина має свободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не
вірити, тоді як механістична людина просвітників не мала такої свободи — її дії і доля були строго
зумовлені законами природи.
Відкидаючи релігію як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони
вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони
виводили поняття про її природні права. Щодо огранізації суспільства, то просвітники відстоювали
ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб
забезпечити свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяла пояснити
походження держави й влади без втручання Бога.
Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просвітники велике значення
надавали вихованню людини та її освіті. Звідси, від слова світло походить назва епохи. Французькою
мовою це Siècle des Lumières — дослівно століття світла.
26.Основні здобутки німецької класичної філософії та причини виділення її в окремий період
розвитку новоєвропейської філософії. Основні представники цієї філософії.
думки класичного типу. Саме тому її виділяють в окремий і особливий етап розвитку новоєвроп. філософії.
До переліку причин слід долучити ще й такі: 1)нім. клас. філософія увібрала в себе провідну проблематику
та ідейні здобутки новоєвропейської філософії загалом; 2)мало того, вона ввібрала в себе важливі
досягнення усієї попередньої європейської філософії, починаючи з античної; 3)вона піднесла на новий
рівень формулювання та вирішення основних проблем попередньої філософії. Враховуючи сказане, можна
усезагальний зміст. Нім. клас. філософія збагатила філософію і науку цілою низкою ідейних надбань, до
яких треба віднести насамперед 4 провідні принципи: 1)принцип активності, або діяльності: В основі
всіх знань, понять і думок лежить людська активність; ми знаємо лише те і настільки, що і наскільки
увійшло в контекст нашої діяльності. 2)принцип системності знання: будь-яке знання набуває свого
обґрунтування, достовірності та виправдання лише в системі знань. 3)принцип розвитку: у світі все
пов'язане з усім; цей всезагальний зв'язок резюмується єдиним результатом – розвитком. 3)принцип
рефлексії: розвиток знань, а також і розвиток узагалі можливий лише тому, що кожен крок у процесах
буття входить у єдине ціле. Тому розвиток постає поглибленням і збагаченням змісту тих процесів, що
розвиваються. Німецька класична філософія збагатила науку цілою низкою плідних ідей, що були
розроблені з надзвичайною глибиною, розмахом та майстерністю. Водночас німецька класична філософія
вичерпала ідейний та методологічний потенціал класичної філософії і постала, з одного боку,
неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого–як переддень появи принципово нової філософії.
І.Кант, засновник нім. класичної філософії, поклав в основу своєї філософії принцип активності, згідно
якому знання виникають внаслідок інтелектуальної конструктивної діяльності: людина лише тоді здатна
угледіти щось у дійсності, коли вона збудує в своїй свідомості певну її модель; завдяки послідовному
проведенню цього принципу, він розробив струнку та деталізовану картину людського пізнання, а також
зробив вагомі внески у цілу низку філософських дисциплін. Після І.Канта у німецькій класичній філософії,
з одного боку, був підсилений момент активності (І.Г.Фіхте), а, з іншого боку, ця активність була
переведена в ранг дії світового інтелекту (Ф.Шеллінг). Синтезом усіх попередніх пізнавальних досягнень
німецької класичної філософії постала філософська система Г.Гегеля; в її основу був покладений принцип
поступового розгортання змісту та визначень Абсолютної ідеї, яка, як єдина основа усякого сущого, не
мала ніяких зовнішніх чинників свого руху, а тому постала в окресленнях саморуху, внутрішньої
активності; ці міркування Гегель поклав в основу нової розробленої їм діалектичної логіки. Л.Фейєрбах
зробив спробу перевести усі ідеї своїх попередників у русло людс. самовизначення та самоутвердження,
поклавши в основу своєї філософії антропологічний принцип. Його філософія справила великий вплив на
європейську думку ХІХ ст. та постала своєрідним містком між класичною та некласичною філософією.
27. Зміст та значення «коперніканського перевороту», здійсненого І.Кантом у філософії
Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період. На першому плані в цей
період перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту" у філософії. До І.Канта вважали, що
пізнання є результатом дії на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває
пасивною), а світ діє на неї. Кант "перевернув" це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання
постають результатом людської (насамперед — розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою,
якою сама випробовує природу, ставить їй запитання, вибудовує розумові гіпотези та конструкції. Аналогія
з наслідками відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби зрушив Землю, а Кант зрушив
людину, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?
По-друге, людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на
зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтовав з необхідністю.
АБО
Кант, за його словами, здійснив коперниканський переворот у філософії, довівши, що потрібно не
знання (розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням
(розумом). Тобто, джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об´єкті, а в
суб´єкті. Світ наукового пізнання не є світом самим по собі (догматизм), але він не є також лише відчуттям
людини (скептицизм). Світ науки є витвором розуму, який сконструював його за певними правилами на
основі чуттєвого матеріалу, отриманого від речей у собі. Ці речі в собі (ноумени) людині принципово не
дані. Вони можуть бути дані тільки через суб´єктивні форми споглядання і мислення, тобто як явища
(феномени). Світ наукового пізнання (сфера феноменів) є результатом синтезу (поєднання) суб´єктивних
апріорних (незалежних від досвіду) форм і чуттєвого хаотичного матеріалу, джерелом якого є речі в собі.
Апріорні форми Канта — це не «вроджені ідеї» Декарта. Вони позбавлені змістовності, а постають як певна
здатність, певні правила (схеми) формування матеріалу. Завдяки такому підходу Кант подолав
розбіжність емпіриків і раціоналістів. Він погоджувався з емпіриками в тому, що все знання можливе лише
на основі досвіду, але не приймав їх твердження, що розум є чистою дошкою. Водночас він приймав
концепцію розуму раціоналістів, але цей розум, на його думку, містить не «вроджені ідеї», а апріорні
форми, які без досвіду не здатні породжувати знання. Світ ноуменів і феноменів Канта можна уявити,
прийнявши аналогію пізнання і виробництва. Припустимою що людина все життя прожила на заводі й не
бачила світу, який існує зовні. Вона має справу лише з матеріалом, який поступає ззовні, і знаряддями
праці (формами), які обробляють цей матеріал. Для неї світ — це створені й упорядковані її працею на
території заводу предмети. Чи може вона на основі матеріалу, знарядь праці та продуктів своєї діяльності
сказати, який світ за межами виробництва (сфера ноуменів), як він упорядкований? Достатніх підстав для
цього людина не має. Так, за Кантом, відбувається і з пізнанням. Людина має справу лише з
уконституйованим свідомістю світом. А світ сам по собі їй невідомий. Свій підхід до процесу пізнання
Кант вважав коперніківським переворотом в філософії бо якщо до Канта наше пізнання крутилося навколо
предметів (чи відповідає наше уявлення предметам?), то Кант примусив предмети крутитися навколо
людини (чи ж відповідають предмети нашим уявленням про них?): До цього часу вважали, - пише він, - що
все наше пізнання повинно відповідати предметам… А. можливо, варто спробувати, чи не виконаємо ми це
завдання метафізично краще, якщо припустимо, що предмети мають бути відповідними нашому
пізнанню?»
28.Співвідношення понять «річ у собі» та «явище» у філософії І.Канта. Агностицизм І.Канта.
1)У «критичний період» творчість Канта набуває іншого ґатунку. Він фактично став на шлях
заперечення пізнання речей, їхньої сутності. В цей період Кант публікує ряд праць таких, як «Критика
чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790).
Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати
сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не
зможе. Вже в цьому містився сумнів Канта стосовно можливості самого пізнання. Це, можна сказати,
перша цеглина в Кантову теорію незнання. Це — перший елемент агностицизму. Агностицизм (від грец.
а — не, gnosis — знання) — вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу. Кант
вимагав здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної діяльності. Гегель у зв'язку з цим
писав, що Кант подібний до людини, яка бажає навчитися плавати до того, як вона ввійде у воду.
Другий елемент агностицизму Канта — це розміркування про несхожість, неідентичність самого
предмету і його образу. Предмети природи, за Кантом, розташовані поза нашою свідомістю, незалежно від
неї. Але образи їх, що виникають у нашій свідомості, не схожі, не ідентичні з предметами, так само як дим
не схожий на вогонь, як крик, викликаний болем, на сам біль.
Третій елемент агностицизму Канта — це уявлення про категорії мислення як «чисті», апріорні, дані до
досвіду форми пізнання. Апріорі (лат. a priori — первісно) — термін ідеалістичної філософії, яким
позначаються знання, отримані до досвіду і незалежно від нього, і які споконвічно притаманні свідомості.
Так, Кант стверджував, що такі категорії, як простір і час є апріорними формами пізнання.
2)За Кантом "річ для нас" - це тільки світ явищ, або феноменів, а світ сутностей, або ноуменів, є для нас
недоступним, в силу чого кожна річ залишається "річчю у собі". Саме їй належить світ
сутностей. Кант вважає що людина розумно пізнає не ”речі в собі”, а явище речей результат їхньої дії на
органи відчутів людини. “Речі в собі” стають явищами завдяки апріорним формам
споглядання (простір - час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причиність, реальність).
Отже, річ у собі – це сутність речі, або ноомен ( яка для нас прихована) річ для нас – це явище, або
феномен ( який ми сприймаємо)
3)Існують речі самі по собі. Ці речі діють на органи чуття людини, породжують різноманітні відчуття.
Такі відчуття упорядковуються доопытными формами чуттєвості - простором і часом, тобто
розташовуються в традиційному вимірі і фіксуються як тривалість. На основі цих перетворень формуються
сприйняття, які носять суб'єктивний і індивідуальний характер. Діяльність розуму на основі форм мислення
- понять і категорій - надає цим сприйняттям загальний і необхідний характер. Таким чином, річ сама по
собі через канали органів чуття, форми чуттєвості і розуму стала надбанням свідомості суб'єкта, "з'явилася
йому", і він може робити про неї певні висновки. Речі, як вони існують у свідомості суб'єкта. Кант називав
явищами. Людина, на думку Канта, може знати тільки явища. Які речі самі по собі, тобто які їх якості і
властивості, їх взаємини поза свідомістю суб'єкта, людина не знає і знати не може. Він знає про речі тільки
в тій формі, як вони дані його свідомості. Тому речі самі по собі для людини стають "речами в собі",
непізнаними, нерозкритими. Кант вважав, що у людини немає засобу встановити зв'язок, зіставити "речі
самі по собі" і явища. Звідси витікав висновок про обмеженість можливостей в пізнанні формами
чуттєвості і розуму. Формам чуттєвості і розуму доступний тільки світ досвіду. Усе, що знаходиться за
межами досвіду, - умопостигаемый світ - може бути доступний тільки розуму. Розум - це вища здатність
суб'єкта, яка керує діяльністю розуму, ставить перед ним цілі. Розум оперує ідеями Речі, як вони існують у
свідомості суб'єкта, називаються феноменами (ті, що являються) Людина може знати тільки феномени. Які
ж речі самі по собі, тобто які їх якості, властивості, взаємовідношення поза свідомістю суб'єкта, людина не
знає і знати не може. ноуменами є (недосяжнимі для раціонального пізнання), непізнаннимі, сутності
речей. світ сутностей - це світ «речей у собі», тобто не пізнається розумом, є предметом віри (Бог, душа,
безсмертя). Отже, «речі в собі» трансцендентні (від лат. transcendens - той, що виходить за межі), існують
поза часом і простором Кант підкреслює неможливість пізнання «речі в собі» і можливість пізнання тільки
«явища». Така позиція дістала назву агностицизму (від грец. agnostos - незнаний). Кант вважав, що у
людини немає засобів установити зв'язок, зіставити феномени і ноумени.
Термін «трансцендентний»вживався у філософії Канта для позначення таких понять, як Бог, душа і
інших.
У крок з цим терміном йде поняття трансцендентального, яке спочатку характеризувало область
абстрактних розумових категорій (таких як річ, суще, істина, добро і т. і.), а пізніше було розвинене
Кантом, який став так називати те, що спочатку властиво свідомості: не набуте у процесі досвіду, а,
навпаки, обумовлює і визначає можливість будь-якого досвіду.
29.Життєвий цикл абсолютної ідеї в філософії Г.Гегеля, джерела її руху та розвитку.
системи входили як найважл. досягнення попередньої філософії, так і філос.осмислення основних сфер
людс. пізнання та життєдіяльності. Вважав, що основою світу є духовна субстанція–абсолютна ідея, яка є
єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб'єкт, тобто діючий розум.
Абсолютна ідея–це є єдина всеохоплююча реальність, субстанція (1), єдиний універсальний чинник усіх
форм буття, тобто суб’єкт (2) і, нарешті, єдине рефлексивне поле світових процесів, тобто світовий дух або
розум (3). Виходить, що абсол ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це у свій зміст.
З такого бачення світобудови випливають найважл. принципи гегелівської філософії: 1)принцип тотожності
мислення і буття; 2)принцип усезагального зв'язку; 3)принцип розвитку.
Якщо абсол. ідея всеохоплююча, то вона не має і не може мати ніяких зовнішніх чинників для своїх дій.
Це означає, що такі чинники можуть бути лише внутр. Постає проблема визначення внутр. джерел руху,
активності абсолютної ідеї, а отже, і всього, що існує. Якщо рух–це зміни, то він передбачає наявність
внутр. відмінностей, граничним проявом яких постають протилежності. Саме протилежності є граничними
межами можливої мінливості будь-яких предметів і явищ у межах певної якості.. Осмислення речі через її
суперечливість дає нам змогу ніби затиснути її в її гранично можливі межі, тобто мати її в цілому, а не
частково та не однобічно; тому Гегель і висунув парадоксальну тезу: “протиріччя є ознакою істини”.
Протиріччя постають “душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності дають нам
цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне
співвідношення, певну пропорцію поєднання протилежних якостей. Таке бачення засад світу називається
діалектикою. Унаслідок того гегелівську філософію характеризують як діалектичну, а самого Гегеля–як
теоретика діалектики. Він розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності, створив учення
про протиріччя. Абсолютна ідея проходить 3 осн. стадії свого розвитку, що становлять її житт. цикл. Цей
цикл зумовлений розвитком внутр. суперечностей, а оскільки абсолютна ідей являє собою єдину основу
усіх явищ та процесів дійсності, то подібний цикл ніби “вкарбований” в усе на зразок своєрідного
“генетичного коду” діалектики. Звідси випливає звісна характеристика гегелівської філософії як
нагромадження “тріад”: теза – антитеза – синтез. Коли протилежності синтезуються, виникає нова якість,
бо виникають нові протилежності і нові межі їх взаємодії. Досвід самовизначень може нагромаджуватись і
далі, тому розвиток іде шляхом заперечення та заперечення попереднього заперечення. Зазначений
тріадний цикл пронизує усю систему філософії Гегеля, бо все суперечливе і рухливе. Наведена схема
розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє синтетичний і системний характер філософії
Геґеля і пояснює, чому і як вона вбирає у себе основні сфери життєдіяльності та пізнання: адже в ній
людське пізнання постає як всекосмічна сила виявлення внутр. можливостей буття як такого, до того ж
воно наслідує усю всесв. еволюцію. У цій схемі також досить виразно видно основні складники філос.
системи Гегеля, бо вони й дають цілісне окреслення "життєвого циклу" абсолютної ідеї. Гегель створив
принципово нову логіку–логіку діалектичну. До неї входить 3 частини: буття, сутність, поняття. Геґель
обґрунтував думку про існування 3 рівнів діяльності свідомості: чуттєвість, рефлексія та рефлексія
рефлексії. Іншого рівня не може бути, оскільки й надалі повторюватиметься лише "рефлексія рефлексії.
30.Складові філософської системи Г.Гегеля. Роль діалектики в його філософії та ознаки
діалектики.
Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770—1831) народився у м. Штудгарті. Саме Геґель у своїх працях
надав ідеям класичної філософії системно-завершеного вигляду. У 20-ті роки XIX ст. гегелівській філософії
було надано статус офіційної філософії прусського уряду. Він вважав, що основою світу є духовна
субстанція — абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція,
а й суб'єкт, тобто діючий розум. Це означає, що абсолютна ідея усе породжує, усе охоплює і все залучає у
поле свого інтелектуального споглядання (рефлексії). Отже, абсолютна ідей – це є єдина всеохоплююча
реальність, субстанція (1), єдиний універсальний чинник усіх форм буття, тобто суб’єкт (2) і, нарешті,
єдине рефлексивне поле світових процесів, тобто світовий дух або розум (3). Якщо це так, то виходить, що
абсолютна ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це (реальність та її
конструювання) у свій зміст. Тобто вона весь час збагачується, нарощує своє змістове наповнення,
залишаючись єдиною та всеохоплюючою. З такого бачення світобудови випливають найважливіші
принципи гегелівської філософії: —принцип тотожності мислення і буття(все, що є, породжене мисленням
і може бути зведеним до нього); —принцип усезагального зв'язку (все пов'язане з усім); —принцип
розвитку.
Звичайно, протиріччя постають “душею” всієї конструкції гегелівської філософії. Якщо протилежності
дають нам цілісні окреслення предмета, то це означає, що всі його проміжні стани являють собою певне
Геґеля — як видатного теоретика діалектики. Бо він не лише стверджував, що світ рухливий та змінний
через боротьбу протилежностей, а й уперше розкрив зміст та значення протилежних визначень реальності,
створив учення про протиріччя. Оскільки абсолютна ідея у філософії Гегеля постає єдиною основою
реальності, то вона із необхідністю демонструє свій суперечливий характер, проходячи послідовно в
своєму життєвому циклі через стадії тотожності, відмінності-протилежності та внутрішнього синтезу.
Початкова, змістова тотожність ідеї проявляється в логіці – в русі чистих інтелектуальних форм. Проте
тотожність – це лише один бік сутності абсолютної ідеї, а іншій – це відмінність, що доходить до ступеню
протилежності. Тому, як каже Гегель, абсолютна ідея “відчуджує” сама себе у стан природного буття, і
природа, таким чином, постає у Гегеля як царство нескінченного нагромадження відмінностей; “природа є
зовнішньою самій собі” – улюблене визначення Гегеля. Проте стихія відмінностей в природі не є хаосом,
оскільки в її основі лежить логіка, і тому крізь всі відмінності в природних процесах відбувається рух до
вищого, тобто до повнішого саморозкриття змісту абсолютної ідеї. На цьому еволюційному шляху
природні процеси проходять етапи механічного, фізичного, хімічного, біологічного руху, поки не
досягають тої сходинки, де з'являється людський розум як дещо протилежне матерії природи. Розум у
процесі пізнання проходить все ті ж стадії еволюції, поки, нарешті, не віднаходить за усіма нашаруваннями
природних процесів початковий духовний зміст. Весь грандіозний процес руху абсолютної ідеї знаходить
внутрішнє завершення у абсолютному знанні, тобто в синтетичній тотожності ідеї із самою собою, проте із
включенням у кінцевий зміст всього, що було набуте на шляху еволюції. Маючи внутрішньо суперечливий
характер, абсолютна ідея проходить три основні стадії свого розвитку, що становлять її життєвий цикл.
Ясно, що цей цикл зумовлений розвитком внутрішніх суперечностей, а оскільки абсолютна ідей являє
собою єдину основу усіх явищ та процесів дійсності, то подібний цикл ніби “вкарбований” в усе на зразок
своєрідного “генетичного коду” діалектики. Звідси випливає звісна (сумнозвісна) характеристика
гегелівської філософії як нагромадження “тріад”: теза – антитеза – синтез і т.д. Чому ці стадії саме такі?
Тому, що вони вичерпують можливі варіанти взаємодії протилежностей у внутрішніх протиріччях
абсолютної ідеї: спочатку домінує (проявляється) одна протилежність ("теза"), потім її поступово
перевершує (через самовиявлення) друга протилежність ("антитеза"), потім, накладаючись одна на одну,
протилежності зливаються ("синтез"). Коли протилежності синтезуються, виникає нова якість, бо
виникають нові протилежності і нові межі їх взаємодії. У такому разі, за Геґелем, абсолютна ідея повністю
розгортає усі свої можливі визначення, пройшовши шляхом еволюції природи, людської історії та пізнання.
Тому весь рух завершується абсолютним знанням. Досвід самовизначень може нагромаджуватись і далі,
тому розвиток іде шляхом заперечення та заперечення попереднього заперечення, тобто спіралеподібно.
Зазначений тріадний (потрійний) цикл пронизує усю систему філософії Гегеля, бо все суперечливе і
рухливе.Наведена схема розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє синтетичний і
системний характер філософії Геґеля і пояснює, чому і як вона вбирає у себе основні сфери життєдіяльності
та пізнання: адже в ній людське пізнання постає як всекосмічна сила виявлення внутрішніх можливостей
буття як такого, до того ж воно наслідує усю всесвітню еволюцію. У цій схемі також досить виразно видно
основні складники філософської системи Гегеля, бо вони й дають цілісне окреслення "життєвого циклу"
абсолютної ідеї. Ця система складається із праць: "Феноменологія духу" (опис циклу абсолютної ідеї
загалом); праці, що докладно аналізують стадії розвитку абсолютної ідеї – природа – “Філософія природи”;
історія суспільства та особа – “Філософія історії”, “Філософія духу”, “Філософія права”; дух (свідомість) –
“Наука логіки ”, “Історія філософії”, “Філософія релігії”, “Естетика”. Якщо джерела гегелівської
філософської системи містяться у "Феноменології духу", то серцевина — у "Науці логіки". Гегель створив
принципово нову порівняє з Арістотелевою логіку — логіку діалектичну, логіку протиріч. До неї входить
три частини: буття, сутність, поняття. У кожній її частині зміст та еволюція думки здійснювались через
суперечливе співвідношення категорій за законами тріади (наприклад, у розділі "Буття": якість — кількість
— міра). Свою логіку Геґель розглядав як логіку розуму, а не розсудку, тобто це була логіка, здатна
здійснювати рух думки в окресленнях цілого, а не часткового, не уникаючи протиріч, але і не консервуючи
їх у вигляді антиномій (як це зробив І.Кант). Як це слід розуміти? Геґель обґрунтував думку про існування
трьох рівнів діяльності свідомості: чуттєвість (це те, що надане свідомості), рефлексія (це свідома фіксація
чуттєвості, розумове оперування її матеріалом) та рефлексія рефлексії (самосвідомість, фіксація свідомістю
своїх власних актів). Ще якогось іншого рівня принципово не може бути, оскільки й надалі, якщо ми
спробуємо сходити вище, повторюватиметься лише "рефлексія рефлексії", тобто фіксація рефлексією себе
самої. Цілісне, або розумове, мислення — це і є мислення "другої рефлексії", коли думка усвідомлює, що
все, що вимальовується у ній, є змістом лише тієї ж самої думки. Тому діалектична логіка Геґеля — це
логіка самоусвідомленої думки, логіка вибудовування різноманітного змісту в межах того самого розуму.
Різноманітність того самого, як це було засвідчено перед цим, виражається у протиріччі; отже, логіка
“другої рефлексії” є логікою протиріч. Три частини діалектичної логіки Геґеля стали основою для
подальшої інтерпретації (або обґрунтування) трьох законів діалектики. Сам Геґель вважав вислів “закони
діалектики” неможливим. На його думку, діалектична логіка — це логіка руху, динаміки, змін. А поняття
закону фіксує стале, незмінне в певному співвідношенні. Тому вживання поняття закону діалектичної
логіки — це недіалектичне тлумачення діалектики. Геґель позначав зміст основних розділів своєї логіки як
“перехід”, “відношення” та “розвиток”. Розглянемо цей зміст, ураховуючи вже поширені уявлення про
“закони діалектики”. У розділі “Буття” ідеться про перехід кількісних змін у якісні. Суть переходу в тому,
що до певної межі, котра позначена як “міра”, кількісні зміни не ведуть до зміни якості. Але при
вичерпуванні міри найменша зміна кількості веде до зміни якості. У цьому сенсі саме остання крапля (коли
вже чаша наповнена) переповнює чашу. Міра постає як єдність певної кількості з певною якістю. Якщо ж
ми виходимо за межі міри, починають діяти інші кількісно-якісні. Кількість та якість невід'ємні одна від
одної у мірі. Тому вони постають як відношення: такі сторони взаємодії, які взаємно заперечують, але й
передбачають одна одну. Відношення характеризується як єдність та боротьба протилежностей. Але
протилежності лише тоді постають у власній якості, коли набувають характеру граничних меж певного
предмета. За межами цього предмета починаються якісь інші. Отже, протилежності постають як
заперечення цілості певних предметів, а інші предмети — як заперечення заперечення. За умови, що ці інші
предмети виростають із попередніх (як листок із бруньки), заперечення заперечення постає як внутрішній
ритм розвитку.
постають не окремими реаліями, а елементами світової цілості, причому розвиненіші форми вбирають у
себе попередні, але підпорядковують їх новим законам, і, отже, утворюються не лише система
співіснування, а й підпорядкування, тобто ієрархії. Людина, наприклад, у своєму індивідуальному розвитку
проходить усі основні моменти загального культурно-історичного процесу.
31.Антропологічний принцип у філософії Л.Фейєрбаха. Особливості філософії Л.Фейєрбаха та її
відмінності від філософії інших представників німецької класики.
Німецьким філософом, який першим піддав розгорнутій критиці метод і систему Гегеля з
матеріалістичних позицій, був Аюдвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872 рр.). Філософія Фейєрбаха -
закономірний наслідок нових історичних умов, які склалися в 30— 40-ві роки XIX ст. в Європі Німецький
радикальний рух давно втратив націоналістичне забарвлення і все більше набував демократичного
характеру. У духовному житті, в якому Гегель посідав провідне становище, почала поширюватися критика
його панлогізму. З нею виступили романтик Ф. Шлегель; брати Гумбольдти; Гете, який хоч і поважав
філософію Гегеля, але ставився до неї критично; Шеллінг, який у 1832 р. склав систему нової, «позитивної»
філософії; «ліві» гегельянці (Д. Штраус, Б. Бауер) - відкриті атеїсти і республіканці.
А. Фейєрбах народився в Рехенберзі, неподалік від Нюрнберга, в сім'ї відомого юриста. Закінчивши
гімназію, в 1823 р. вступив на теологічний факультет Гейдельберзького університету. Невдоволений
догматичною ортодоксальністю, переїжджає до Берліна, де слухає лекції Гегеля. Після закінчення
університету в 1828 р. в Ерлангенському університеті захистив дисертацію, витриману в дусі гегелівського
ідеалізму. Після захисту став приват-доцентом того ж Ерлангенського університету. В 1830 р. Фейєрбах
анонімно публікує твір «Думки про смерть і безсмертя», в якому заперечує ідею безсмертя душі. Авторство
було встановлено, книгу конфісковано, а Фейєрбаха було позбавлено права викладати. Але він не залишає
наукової діяльності. У тритомній праці з історії філософії XVII ст. велику увагу приділяє матеріалістичній
філософії, високо оцінює її внесок у розвиток наукової думки. В 1836 р. Фейєрбах одружується і впродовж
25 років постійно проживає у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої фарфорової
фабрики. У 1859 р. фабрика збанкрутувала, і Фейєрбах переселився до Рехенберга, де провів останні роки
життя у великій скруті. Основна праця А. Фейєрбаха - «Сутність християнства».
Свою творчість Фейєрбах починає як ідеаліст, прихильник і учень Гегеля Але надрукована в 1839 р.
праця «До критики філософії Гегеля» свідчить про його розрив з прихильниками Гегеля («лівими»
гегельянцями) і перехід на позиції матеріалізму й атеїзму. У праці «Думки про смерть і безсмертя» йдеться
про любов - земну і небесну, божественну і людську. Безсмертним, пише Фейєрбах, може бути тільки Бог,
але Бог є любов, і любляча людина причетна до Бога. Біблія - не вічна мудрість, а всього лише епізод в
«епосі людства»; справжнє «слово Боже» містить всесвітня історія. Фейєрбах не визнає індивідуального
безсмертя, людина досягає його тільки в творчості.
Критикуючи Гегеля, він говорить про спорідненість його вчення з теологією, свідчення тому - наявність
однакових категорій Це зумовлено абстрагуванням і наділенням самостійної форми існування людської
сутності найбільш загальними властивостями людського роду, такими як розум, безсмертя, могутність,
благо. Бог — об'єктивована абстракція, яка існує лише в головах людей. У свідомості здійснюється
переворот дійсних відношень, і дійсний творець Бога - людина - стає залежною від нього. Зі збільшенням
атрибутів, приписа-
«Аогіка тільки тому переходить у природу, що мислячий суб'єкт поза логікою наштовхується на
безпосереднє буття, на природу, і потребує визнання її завдяки безпосередній, тобто природній точці зору.
Не було б природи - ніколи логіка, ця непорочна діва, не створила б її з себе».
А Фейєрбах
них Богові, все біднішою стає людина, оскільки всі ці атрибути вона віднімає від себе. Отже, Фейєрбах
прагне відродити в людині необхідність самоствердження і гідності. І це можливо, на його думку, тільки на
основі матеріалістичного світогляду.
Сам Фейєрбах відмовляється використовувати поняття «матерія», «матеріалізм» через існуюче в суспільній
свідомості негативне до них ставлення. Замість поняття «матерія» він використовує поняття «природа».
Тому найімовірніше його світогляд можна назвати «натуралізмом».
• Фейєрбах відстоює в своїй філософії антропологічний принцип. Сутність його в тому, щоб завдяки
людині звести все надприродне до природи, і завдяки природі все надлюдське звести до людини,
спираючись на історичні та емпіричні приклади. В центрі філософії повинна знаходитися людина як
найвигца істота природи. Звідси його твердження, що людська істота є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом, ні
фізіологією, ні психологією, вона -лише антропологія. Сутність людини, за Фейербахом, — це сама
людина, конкретний індивід. Ігноруючи соціально-природну сутність людини, Фейербах акцентує увагу на
її природній сутності. Людина має три істотних принципи: розум, волю, серце.
Заперечуючи погляди класиків німецького ідеалізму на проблему людини, яка трактувалася насамперед
як духовна істота, Фейєрбах по-новому осмислює поняття суб'єкта. Він для Фейербаха - не «абсолютний
дух», не «світовий розум», а реальна цілісна людина в єдності її тілесних і духовних якостей. «Я»
Фейербаха — не просто духовний і мислячий початок, а людина, наділена тілом і мислячою головою,
реальна істота з усіма просторово-часовими характеристиками, завдяки чому здатна споглядати і мислити.
Суттєвою характеристикою суб'єкта в системі Л. Фейербаха є чуттєвість. Вона - синтетична, узагальнююча
характеристика антропологічних властивостей «природи людини», її тілесності, розуму, волі, «серця».
Чуттєвість розглядається не як натуральна і безпосередня, а як опосередкована спілкуванням з іншою
людиною. Сутність християнства полягає теж у почутті, переживаннях Індивід, відірваний від природи,
інших людей, від суспільства, є об'єктом християнської релігії. Насправді відношення людини і природи
опосередковується відношенням людини до людини. Саме в сфері міжлюдського спілкування і
здійснюється реалізація людиною своєї родової сутності. В ході спілкування і спільної діяльності суб'єкта
часткові визначення людської природи здатні підніматися до всезагальних об'єктивних визначень; у той же
час індивідуальне життя, поєднуючись із родовим, утворює цілісність людських здібностей. Тобто людина,
виконуючи «функції роду», перетворила сутнісні сили всього людства, продукти культури на свої власні
життєві сили, на цілісність своїх здібностей.Позиція Фейербаха як атеїста полягає у відстоюванні релігії без
Бога, релігії любові людини до людини. Любов є універсальним законом розуму і природи і тому повинна
бути найвищим і першим законом людини. Людина людині Бог — така найвища практична першооснова,
такий і поворотний пункт всесвітньої історії. Фейєрбах, обожествляючи прості закони людської спільності
та моральності, прагне з цієї гуманістичної позиції упорядкувати людське суспільство, привести його до
щастя. Саме тому етика Фейєрбаха - евдемонізм, тобто вчення, яке обґрунтовує прагнення до щастя.
• А. Фейєрбах належить до тих мислителів, які, не створивши розгорнутої системи поглядів, підготували
ґрунт для подальшого руху теоретичної думки. Головна заслуга Фейєрбаха - критика ілюзорних форм
свідомості - ідеалізму і релігії - і ствердження реальної людини як конкретної індивідуальності.
32.Основні відмінності між класичним та некласичним типом філософування. Причини переходу
від класичної філософії до некласичної.
Класична філософія у своїх міркуваннях виходила із того, що: 1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене,
внутрішньо концентроване; 2) Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки та найкращою
людською здібністю; 3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх; 4) За допомогою
розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям.
Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші: 1) Говорити
про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що
ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим; 2) На
перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні;
масштабами й силою дії вони перевершують розум; 3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то
розум нездатний їх опанувати 4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає
цьому.
йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих
тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.
Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у
філософії: у літературі їх пов’язують із творами німецьких та австрійських романтиків, у живопису – із
появою спочатку імпресіонізму, а потім – абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції
спостерігались у музиці.
33. А.Шопенгауер про світ як волю та уявлення. Ірраціональний та песимістичний характер
філософії А.Шопенгауера.
уявлення" (перший том). Книга не мала попиту, але завдяки її виходу А. Шопенгауер отримав посаду
доцента в Берлінському університеті. Проте лише в 50-ті роки XIX ст. його ідеї почали знаходити
зацікавленість і поширення.
По-перше, А.Шопенгауер наполегливо проводив думку про те, що світ не можна розуміти як щось, що
існує десь за межами нашої свідомості: адже ми можемо говорити лише про те, що ввійшло в контакт із
нашим сприйняттям. Слід бути реалістами і визнати: світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність.
Отже, світ є ніщо інше, як наше уявлення про дійсність. Але людське уявлення нестійке, а ми вкладаємо в
уявлення про світ дещо стале. Що ж утримує наше уявлення у стані стабільності? За Шопенгауером, — те,
що світ водночас постає і як воля. Все, що являє себе як таке, що існує, тримається на пориві до буття, до
самоздійснення. Воля не підлягає розумовому поясненню; це просто сліпе поривання. І оскільки все
просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування. На рівні людини воля усвідомлена
(але не стає розумною). Спостерігаючи за боротьбою воль, яка призводить до жахливих і трагічних
наслідків, людина впадає у сум і відчай. Єдине, що вона може зробити, — це пригасити своє бажання бути
за будь-яку ціну шляхом спирання на людське співчуття; лише воно може реально протистояти волі до
буття.
У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики некласичного типу філософування,
а етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна
погасити сліпі пориви волі.
Ірраціоналізм - напрям у філософії, що наполягає на обмеженості людського розуму в досягненні світу.
Ірраціоналізм припускає існування областей світобачення, недоступних розуму, і досяжних тільки через
такі якості, як інтуїція, почуття, інстинкт, одкровення, віра і т. п. "Усе до гіршого в цьому гіршому зі світів"
(в протилежність Лейбніцу). Філософія глобального песимізму. Усвідомивши такий устрій світу людина
може свідомо приборкати свою волю. Німецький Артур Шопенгауэр визначив життя людини як прояв
деякої світової волі : людям здається, що вони поступають за власним бажанням, але насправді ними рухає
чужа воля. Будучи несвідомою, світова воля абсолютно байдужа до своїх творінь - людей, які кинуті нею на
свавілля обставин, що випадково складаються.
Згідно Шопенгауэру, життя - це пекло, в якому дурень женеться за насолодами і приходить на
розчарування, а мудрець, навпаки, намагається уникати бід через самообмеження - людина, що мудро живе,
усвідомлює неминучість лих, а тому приборкує свої пристрасті і ставить межу своїм бажанням. Життя
людини, по Шопенгауэру, - це постійна боротьба із смертю, безперестанне страждання, причому усі
зусилля звільнитися від страждань призводять лише до того, що одне страждання замінюється іншим, тоді
як задоволення основних життєвих потреб обертається лише пересиченням і нудьгою.
34. Поясніть, який зміст вкладає С.К’єркегор в поняття «екзистенція»? Назвіть та
охарактеризуйте стадії самореалізації людської індивідуальності у філософії С. К’єркегора.
захистивши магістерську дисертацію, присвячену дослідженню іронії у Сократа, К’єркегор присвятив себе
літературній діяльності. За життя філософа його твори були майже невідомі. І лише в XX ст. К’єркегор став
одним із найпопулярніших авторів — творців некласичної філософії – значною мірою завдяки
особливостям стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб’єктивно заглибленим (нагадаю,
що К’єркегор є також і класиком датської літератури).
Кіркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути
тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й
неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може
осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти
три стадії самопізнання і самоутвердження:1)естетичну2)етичну3)релігійну
На першій стадії, яку К’єркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона
хоче все побачити, відчути, випробувати; яскравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний
персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С. К’єркегор людина не може
себе реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну
мандрівку по різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої
повноти та задоволення: завжди чогось буде бракувати. Відчувши безплідність такого життя, людина у
пошуках надійнішої засади може перейти до етичної стадії самореалізації, уособленням якої є Сократ.
На цій стадії вона намагається спертися на непохитні етичні норми та принципи, внутрішньо
стабілізувати своє життя і здобути задоволення від того, що вона буде приносити користь людям. Проте і
тут внутрішнє чуття підказує людині неможливість її повної самореалізації, оскільки етичні норми є
однаковими для всіх людей, а через це найважливіше для людини – її власна унікальність та неповторність
так і залишаються нереалізованими. У пізніх працях К’єркегор приходить до висновку про те, що обидві
перші стадії людського самоусвідомлення та внутрішнього переживання свого життя характеризуються
відчуттям людської індивідуальної неузасадненості, закинутості у цей світ, відчуттям самотності. Щиро
переживаючи ці відчуття і не знаходячи способу їх подолати, людина може впасти у стан тотального
відчаю – безпорадності, безвиході. Проте, за К’єркегор, саме цей тотальний відчай і може підказати людині
її глибинну істину: так, вона справді є абсолютно самотньою, але це значить, що її самотність має під
собою абсолютні підстави. Звичайно, що єдиною абсолютною підставою для будь-чого є Бог. Звідси і
випливає досить цікава і вагома теза К’єркегор: “Людська індивідуальність знаходиться в абсолютному
відношенні до абсолютного”. Це значить, що лише наявність Бога як абсолюта може виправдати
абсолютність людської унікальності. Звідси К’єркегор робить радикальний висновок: оскільки людина у
своїй унікальності виходить на прямий зв’язок із Богом, то вона ніби отримує цим санкцію на абсолютну
свободу самоздійснень. Твір “Страх і тріпотіння”, у якому К’єркегор описав третю стадію людської
самореалізації, має підзаголовок “Про можливість телеологічного відхилення етичного”; телеологія означає
цілеспрямування, отже цей підзаголовок можна прочитати так: можуть існувати цілі, заради яких можна
знехтувати етичними принципами та нормами. За Кіркегором, уособленням цієї стадії стає старозаповітний
пророк Авраам, цей “лицар віри”, який, маючи прямий зв’язок із Богом, був готовий принести у жертву
свого єдиного сина Ісаака. К’єркегор ставить питання радикально: або Авраам був надиханий чимсь
вищим, і тоді він лицар віри, або він є елементарним злочинцем.
К’єркегор уперше використав термін "екзистенція" для позначення таких особливостей людського
буття, як неузасадненість та вихід за всі і всілякі межі. Слово "екзистенція" перекладається з латини як
"існування", але у вихідному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. Кіркегор
використав це слово в застосуванні винятково до людини, для позначення найперших особливостей
людського способу буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму — впливової філософської
течії XX ст.
35. Зміст терміну «позитивне» у філософії О.Конта. Чому О.Конт вважає, що наука сама собі
філософія?
Одним з напрямків некласичної філософії було розроблення "наукової філософії". Представники цього
напряму виходили з переконання у тому, що наука в першій половині XIX ст. набула такого розвитку і
вийшла на такий рівень володіння знанням, що стала спроможною накреслити повну і струнку картину
світобудови в її основних складниках і підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людською
свідомістю. Єдиним духовним і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тією мірою,
якою вона ще могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна була також стати наукою серед
інших наук.
Першим із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Оґюст Конт (1798 - 1857)
колишній секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-Сімона. У першій половині XIX ст. О. Конт
видав шість томів своєї основної праці "Курс позитивної філософі", де як вихідне фігурує поняття
"позитивного". За О.Контом, воно має такий зміст:
 позитивне - це спостережуване, на відміну від неспостережуваного;
 реальне, на відміну від имерного, ілюзорного;
 корисне, на відміну від шкідливого;
 достовірне, на відміну від сумнівного;
 точне, ясне, на відміну від непевного;
 конструктивне, на відміну від руйнівного.
Виходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обґрунтовує "закон трьох стадій" у розвитку
сутносгей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні
законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.
Позитивна наука, за О. Контом, уже не намагається давати відповіді на запитання про докорінні
причини буття, а лише прагне фіксувати факти. На місце запитання ''Чому?''' вона ставить запитання "Як?".
У зв'язку з усім спрямуванням своїх думок О.Конт висуває гасло: "Наука сама собі філософія".
систематизації знань прояснення мови науки дослідження логіки науки
При цьому з філософії, вважає О. Конт, слід вилучити все те, що виходить за межі можливостей
наукового спостереження. Як бачимо, О.Конт не вбачає у світоглядному знанні нічого якісно специфічного
і ніяк не відгукується на ту нескінченну глибину, яка притаманна людській духовності.
Ідеї О. Конта сприяли підвищенню авторитету науки, очищенню її від справді химеричних побудов.
Важливе значення мала ідея О.Конта запровадити нову науку «соціологію», яка ґрунтувалася б на наукових
засадах.
36. Поняття «життя» та «надлюдини» в філософії Ф.Ніцше. Поясніть, чому німецький філософ
подає свою позицію як імморалізм?
Постать Фрідріха Ніцше та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX ст. Його
праці досить суперечливі і не підлягають однозначному прочитуванню. В усякому разі слід відрізняти ідеї
самого Ніцше від ідей та поглядів "ніцшеанців" — його палких прихильників, котрі, як звичайно, робили
наголос на певних змістових акцентах думок Ф. Ніцше.
Ф.Ніцше високо цінував думку А.Шопенгауера про волю як вихідну основу сущого, але ще більше
загострював її. Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне воля являє собою "волю до волі", тобто
поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насамперед через життя.
Життя для Ф.Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову — Всесвіт,
природа, почуття та ін., — усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у
ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя
може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до
виснаження і виродження життя.
незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це
засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким
воно може бути.
Свою позицію Ф.Ніцше позначає не як "аморалізм" (неморальність), а як "імморалізм"
(позаморальність). Мораль, на думку Ф.Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні, але "Бог помер"
тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж , що посилаються на Бога, підтримують
слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не
звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла" й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна
на таке людина стає "надлюдиною", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.
останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття
не зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-
фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному — прагнення
самовдосконалення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також
усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом. Водночас у цінуванні людської
індивідуальності можна побачити і гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше.
37. Гуманістичний та радикальний напрями ніцшеанства та їх витоки у філософії Ф.Ніцше.
Постать Фрідріха Ніцше (1844 - 1900) та його ідеї належать до найбільш впливових і дискусійних у XX
ст.т Ф. Ніцше був вихідцем з Німеччини, але пізніше прийняв швейцарське громадянство. Будучи досить
обдарованим, вже у 25 років отримав звання професора.Його праці досить суперечливі й не підлягають
однозначному прочитуванню. В усякому разі слід відрізняти ідеї самого Ніцше від ідей та поглядів
"ніцшеанців" - його палких прихильників, котрі, як Фрідріх Ніцше звичайно, робили наголос на певних
змістових акцентах думок
Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою
силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до
життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в
матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдосконалення і
прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі
ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом.
Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна побачити і гуманістичні акценти філософії Ф.
Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями: радикальні ніцшеанці
та гуманістичні.
Радикальні виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого права сили життя, права
насильства, надлюдини, виходу за межі моралі; радикальні ніцшеанці були схшьні зближати свого ідейного
наставника з фашизмом і навіть расизмом; Представники гуманістичного ніцшеанства вважають, що
Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм
та забобонів, закликав Ті покладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети.
Цікаво відзначити, що серед представників гуманістичного ніцшеанства були відомі видатні письменники
Т. Манн, К. Гамсун, у певний час- М.Горький.
38. Суттєві особливості філософії ХХ – поч. ХХІ ст., її місце в історії європейської філософії.
Провідні напрями цієї філософії.
За загальним визнанням філософів, істориків, культурологів, політичних діячів та інших інтелектуалів,
ХХ ст. являє собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється надзвичайною
динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів
соціальних змін. Досвід цього століття може вмістити у себе досвід цілих епох попередньої історії –
настільки він є насиченим різноманітним змістом. Досить лише згадати те, що у ХХ ст. людство пережило
дві світові війни, жахливі чисельністю своїх жертв, кільканадцять революцій, вперше вийшло за межі
земного простору, проникло у світ мікропроцесів, винайшло небувалі засоби оперуванням інформації,
навчилося трансплантувати органи людського тіла, дешифрувало генетичний код людини і т. ін. За одне це
століття в культурі та мистецтві відбулася зміна кількох стилів та напрямів, виникло явище масової
культури, надзвичайного розповсюдження набули засоби масової інформації. У ХХ ст. кожна людина
постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною
мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської
життєдіяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що
характеризує зміни у її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей
окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна
людина може спілкуватися (через “Інтернет”) із ким завгодно, може розповсюджувати свій вплив і свої
думки майже безмежно.
Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх
дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов’язаний із особливо небезпечним в екологічному плані
виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси
сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилась культурна багатоманітність людства.
Все це не могло не позначитись на становищі філософії. По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за
межі академічних аудиторій, постала досить сильно інтегрованою у систему загальної (а не лише
спеціальної) освіти, отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції,
симпозіуми та семінари, через створення та діяльність різного роду філософських товариств. Це значить,
що у своїх основних проявах філософія ХХ ст. є некласичною. Більше того, можна впевнено стверджувати,
що зміст і значення явища некласичності саме у філософії ХХ ст. розкрилися із найбільшою повнотою та
яскравістю. По-друге, відчутно змінилася мова такої філософії: звернена до широкого загалу, вона почала
говорити зрозумілою кожній людині, інколи навіть буденною мовою. По-третє, змінилися також (і
неминуче) і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо стверджувати, що для філософії ХХ ст. не
існує заборонених тем або зон; вона всюди проникає і все намагається втягнути в орбіту свої
інтелектуальних осмислень. Звідси випливає така особливість філософії ХХ ст., як її колосальна
різноманітність, строкатість, насиченість різновидами ланцюжкової реакції, коли із кожного пункту її
протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів, і т. п. По-четверте, цікавою особливістю філософії
ХХ ст. постає і те, що вона не замикається лише на тому змісті, який виник у даному столітті, а, навпаки,
ніби актуалізує усю попередню історію філософії. У ХХ ст., поруч із новітніми філософськими винаходами
абсолютно повноцінно та рівноправно існували і існують ніби-то історично віджилі напрями і течії,
отримавши інколи додаткову частку “нео-“: неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм; тут також
культивувалися деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм),
патристики (неопаламізм) та ін. Цим, фактично, засвідчується той факт, що філософія здатна продукувати
деякі вічні теми для людського інтелектуального осмислення.
І все це, по-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ ст. відбулася певна, інколи – досить радикальна,
переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей. У ХХ ст. продовжували нарощуватися тенденції
мінімалізму у філософії, тобто відмови від абсолютів, зосередження уваги на доступному для сприйняття та
пізнання; філософія виводила на перший план суб’єктивну реальність, фактично усунувши проблему
співвідношення об’єкта та суб’єкта; філософські положення та висновки більше спрямовувались не на
пошуки готових чи остаточних висновків, а на інтелектуальне освоєння та проблемне окреслення
найперших ділянок того, що можна назвати людською реальністю.Врешті наприкінці ХХ ст. стає
можливим і таке, наприклад, її розуміння: “Філософія може бути технікою встановлення співмірності між
душею та світом, способом засвоєння світу, створення його прийнятним для людського у ньому
розташування у формах, досяжних розумінню, переживанню, інтуїції та містичному осяянню” (История
современной зарубежной философии: компаративистский подход. – СПб., 1997.- С.49). Погодимося, що
між “любов’ю до мудрості” та “технікою встановлення співмірності” пролягає колосальна дистанція.
Нарешті, по-шосте, у ХХ ст. почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і
жанрами близьких до неї сфер інтелектуальної діяльності. На грунті тісної інтеграції між філософією та
мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, -
жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно відрізнити від літератури. Так само виникли,
наприклад, концептуальні живопис і графіка, філософське кіно і пр. На межі філософії і науки функціонує
сучасна аналітична філософія, яка намагається будувати філософські твердження засобами математичної
логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій розвиток у ХХ ст. і жанри інтеграції філософії та релігії,
філософії та різного роду езотерики.та варіантами. У цьому сенсі своїм розвитком філософія ХХ ст. може
нагадувати розвиток
39. Причини авторитетності сцієнтистської філософії ХХ ст. у сучасному суспільстві. Назвіть ці
напрями та поясніть їх завдання і прагнення.
У XX ст. наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного
життя. Впливаючи перш за все на виробництво, вона поступово почала втручатися і в усі інші сфери
суспільного життя: в медицину, мистецтво, побут, комунікацію. Заперечувати, не помічати цей вплив було
просто безглуздо. Навпаки, ціла низка напрямів філософії вважала за необхідне включитися у цей
переможний та всеохоплюючий рух, розглядаючи себе необхідним доповненням до розгортання
конкретно-наукових студій. У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторони
наукового прогресу, ратують за розвиток науки, і тому вони отримали назву "сцієнтизму" (з англ. - "sciens"
- наука) або, точніше, сцієнтистських напрямів.
Сцієнтичні напрями у філософії 20 ст: “логічний позитивізм” або неопозитивізм = “аналітична” та
“лінгвістична” філософія = Постпозитивізм = Марбурзька школа неокантіанства = Радикальна
епістемологія На початку XX ст. більшість таких напрямів в цілому поділяла ще новоєвропейські
переконання, підкріплені у XIX ст. міркуваннями О.Конта, у тому, що справжнє знання може бути тільки
науковим; відповідно, і філософія справді може бути вартою чогось лише за умови, що вона також стане
науковою, тобто органічно ввійде у сукупність наук. Але для того, щоб це здійснилося, необхідно змінити
як предмет, так і методи філософії.
Основні осередки логічного позитивізму XX ст.="віденський гурток" на чолі з М.Шліком (1882 - 1936) =
англійський неопозитивізм, представлений іменами Л.Вітгенштейна (1869 - 1951) та Б.Рассела (1872-
1970) = Львівсько-Варшавська філософська школа К.Твардовського (1866-1938).
Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М. Шліка, Л. Вітген-штейна, Б.
Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я. Лукасевич, С. Лесьнєвський, А.
Тарський). М. Шлік сформулював засади процедури під назвою "верифікація" - перевірка на істинність.
Верифікація передбачала таку послідовність дій:виділення провідних положень певної теорії ; зведення їх
до простих, далі неподільних "атомарних суджень "; виділення у реальності таких само "атомарних
фактів" співставлення "атомарних суджень " із "атомарними фактами " обґрунтування отриманих
результатів. Заслуги неопозитивізму: Його представники зробили вагомий внесок у розроблення
математичної логіки та вдосконалення мови науки = під впливом ідей та діяльності неопозитивізму
суттєво змінилися уявлення про науку
Марбурзька школа неокантіанства. Найбільш авторитетними її представниками були Г. Коген (1842-
1918) та Е.Кассірер (1874-1945). Обидва вони присвятили значну частину своїх праць дослідженню
вихідних засад наукового пізнання.
Представники "радикальної епістемології" (Е. Глазерсфельд, У. Матурана та ін.) вважають, що людські
знання постають за суттю інтелектуальним конструюванням; їх завдання полягає не у представленні
реальності, а у її творенні на основі внутрішнього структурування інтелектуальної діяльності. Єдиним
чинником знання постає анатомо-фізіологічна будова людини, її потреба у оптимальному функціонуванні.
40. Спільне та відмінне в основних напрямах сучасної антропологічної філософії, їх коротка
характеристика.
У XX ст. відбулось своєрідне переосмислення проблеми людини у філософії, або й навіть її перше
надзвичайно гостре осмислення саме у плані намагання з'ясувати, що, власне, робить людину людиною.
Сталося так, що основні течії антропологічного напряму сформувались у XX ст. Це екзистенціалізм,
філософська антропологія, персоналізм, певною мірою - фрейдизм та неофрейдизм; їх парадигми
окреслились достатньою мірою у 20-і - 40-і роки.
Екзистенціалізм формувався під суттєвим впливом іншої філософської теорії, яка виникла на початку
XX ст. - феноменології Е. Гуссерля (1859 - 1938). За своїм змістом феноменологія займає проміжне
становище між сцієнтистською методологією та антропологією і культурологією. У першій половині XX
ст. феноменологія була досить поширеною і навіть модною філософією. Е.Гуссерль підкреслював, що ми
завжди маємо справу з феноменом, тобто з тим, що нам надано, що перед нами з'явилося ("феномен" із
давньогрецької - явище, з'явлення). Чи існує щось поза феноменом - питання некоректне, адже свідомість
принципово нездатна мати справу з чимось, що не сприйнято нею. А сприйняте і є феномен. Якщо це так,
то слід усі наші судження будувати лише на основі дослідження феноменів. Е. Гуссерль міркує так:
феномен наявний у свідомості; отже, він у ній вибудований.
Представники та засновники екзистенціалізму витлумачили феномен принципово інакше: якщо
феномен - це єдине, що нам надане як реальність, то у справжній зміст феномену слід залучити всю
багатобарвність людської суб'єктивності і прагнути не стільки очистити феномен, скільки прийняти його в
усьому його багатстві та неповторності. Найбільшого розвитку та поширення ідеї екзистенціалізму здобули
у Німеччині, Франції, Італії, частково – у
Засновником філософії екзистенціалізму вважають німецького філософа, колишнього асистента Е.
Гуссерля, М. Хайдеггера (1889- 1976), хоча сам він так не вважав і навіть називав свою філософію інакше -
"фундаментальна онтологія". Проте у центрі його роздумів, безумовно, знаходилась людина, але: :
розглядати людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального
світу.
екзистенціаліст Ж. -П. Сартр (1905 - 1980) зосередився виключно на людині, її внутрішньому самовідчутті
та переживанні свого буття. За Сартром, людина є таким буттям, через посередництво якого у світ
приходить ніщо (основна праця Ж.-П.Сартра - "Буття і ніщо"); поза людиною, в природі, одне буття
завжди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і небуття. Це значить, що людина не живе лише
наявним та наданим, а це, у свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода.
Інший французький філософ-екзистенціаліст і також знаменитий письменник А. Камю (1913 - 1960)
створив свій варіант філософського осмислення переживання людиною свого буття; його філософія
змальовувала буття людини як "буття в абсурді", причиною якого поставала уся ситуація самовідчуття
людини сучасної цивілізації.
Окрім згаданих філософів до екзистенціалістів належали М.Мерло-Понті, Г.Марсель, Н.Аббаньяно,
М.ДеУнамуно, Х.Ор-тега-і-Гасет (у певний період творчості). Під значним впливом екзистенціалізму
перебувало багато діячів мистецтва; це, наприклад: письменники К.Або, X.Кортасар, А.Моравіа, К.Ое,
М.Фріш, кінорежисери А.Бресон, І.Бергман, А.Тарковсъкий, художник П.Пікассо та ін.
Іншою течією цього напряму була філософська антропологія, що була заснована М.Шелером (1874 -
1928) та згодом набула багатьох прихильників, серед яких відомі А. Гелен (1904 - 1976), Е. Ротхакер (1888 -
1965), Г. Плеснер (1892 - 1985). Представники антропології наполягали на тому, що найпершим об'єктом
філософського дослідження повинна бути людина, проте людину слід розглядати та вивчати всебічно, в
усіх її проявах та характеристиках, залучаючи до її розумін-МаксШелер ня результати багатьох наук. За М.
Шелером, найвищою любов'ю є любов до Бога, оскільки лише в ній знаходить повний прояв унікальність
людини, її відношення до буття та ціннісні засади.
А. Гелен (основна праця - "Людина. її природа та її становище у світі") прийшов до висновку, що
вихідною особливістю людини постає її недостатність та незавершеність, тобто її непристосованість до
виживання на основі біологічних завдатків.
Г. Плеснер називав людину найбільшою таємницею буття, бо людина ніде не знаходить свого
завершення і прагне виходити за всі й всілякі межі.
Е. Ротхакер, поділяючи багато ідей своїх однодумців, наполягав на тому, що вирішальним чинником
буття людини як особи є культуротворення.
Персоналізм, наступна течія антропологічного спрямування, на відміну від антропології наполягав на
тому, що вирішальним для людини є не якісь її властивості, а те, що вона є особа (лат. -"persona"), точніше -
особистість. Яскравими представниками персоналізму були французький філософ Е. Муньє (1905 - 1950) та
російський філософ М. Бердяев (1874 - 1948), хоча корені цієї течії уходять у XIX ст., до деяких німецьких
та американських філософів.
Е. Муньє вважав, що особистість - це прояв вищої, абсолютної духовної сутності в людині. М. О.
Бердяев у категоричній формі декларував те, що лише особистість може нам пояснити, чим є людина, а не
навпаки.
Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм. Його
засновником був австрійський психіатр 3. Фрейд (1856 - 1939). Ідеї 3. Фрейда викликали і викликають
суперечливе до них ставлення; досить розбіжними постають і їх оцінки. Проте сьогодні можна впевнено
сказати, що Фрейду належить не лише відкриття, а и докладне дослідження явища несвідомого в людській
психіці.
41. Суттєві особливості філософії екзистенціалізму, їх прояв в ідеях М.Гайдеггера.
Екзистенціальна філософія на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття,
зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка
потрапила в потік подій і втратила контроль. У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком
гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в
Німеччині — Мартін Гайдеггер (1889— 1976). У центрі його роздумів, безумовно, знаходилась людина.
Присутній був у М. Гайдеггера і інший, принципово важливий для екзистенціалізму момент: розглядати
людину не ззовні, не як об'єкт спостереження та вивчення, а із середини її феноменального світу. За М.
Гайдеггером, існує принципова відмінність між людиною та іншими речами і явищами: коли ми питаємо
про якусь річ, нам вказують на деяку іншу. Людина є буттям, у самому становищі якого завжди стоїть
питання про її буття, або ж її буття завжди постає під знаком запитання; Всі людські відношення
передбачають буття, бо все, що б не постало перед нами, фіксується перш за все як те, що є. Проте саме
буття не стоїть перед людиною у вигляді якогось окремого об'єкта, воно лише присутнє у будь-якому
відношенні до будь-якого об'єкта, Буття постає перед нами як рух в часі (основна праця М. Гайдеггера -
"Буття і час").
42. Філософське значення вчення З.Фройда. Зміст поняття несвідомого людської психіки за
З.Фройдом
Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у XX ст. фрейдизм. Його
засновником був австрійський психіатр 3. Фрейд (1856 - 1939). Ідеї З. Фрейда викликали і викликають
суперечливе до них ставлення; досить розбіжними постають і їх оцінки. Фрейду належить не лише г
відкриття, а й докладне дослідження явища несвідомого в людській психіці. Сам термін "несвідоме" був
відомий щез XVI ст. Вивчаючи різного роду неврози, 3.Фрейд прийшов до висновку, що вони зумовлені
дією досить потужного шару людської психіки, потужного, проте невидимого, прихованого; цей шар
психіки він і назвав несвідомим. У класичному фрейдизмі (а в діяльності 3.Фрейда виділяють три окремі
періоди) вважається, поза своєю будовою людська психіка нагадує айсберг: найбільша, прихована, але і
найпотужніша частина - це несвідоме; за змістом це є прояви у людській психіці найперших та
найпотужніших інстинктів життя.
Основним поняттям у вченні 3. Фрейда є "несвідоме" як специфічний об'єкт глибокого психологічного і
соціально-філософського дослідження. Несвідоме невидиме, але воно присутнє у психіці й відіграє
величезну роль в життєдіяльності кожної людини. Несвідоме 3.Фрейд називає "Воно", оскільки його дія є
безособовою, анонімною; свідоме - "Я", а надсвідоме - "Над-Я". Несвідоме постає в концепції З.Фрейда
найпотужнішим та вирішальним чинником людської психіки.
43. Зміст і значення вихідних ідей культурологічних концепцій О.Шпенглера та А.Тойнбі; спільне
та відмінне між ними.
В основі Європейської культури, на думку О. Шпенглера, лежить світ античної культури із її Так званим
"апполонським духом ", тобто Із її прагненням до ясності, чіткості, гармонійності. Проте від епохи
Відродження у ній починає домінувати так званий "фаустівський дух " - дух невизначеного прагнення до
вищого, більшого, ефективного. Цей дух веде до наживи, продукування, і він, на думку О.Шпенглера, веде
Європу до занепаду і загибелі. Шпенглер вважав, що Європу можна врятувати за умови, що на перший
план у її розвитку вийдуть ті народи, які ще не реалізували свій творчий потенціал. Перш за все цю місію
може виконати Пруссія, проте, за О.Шпенглером, мають культуротворчий потенціал і слов'янські народи.
Як би там не було, але твір О.Шпенглера мав великий резонанс; можна сказати, що після нього думка про
кризовий стан європейської культури стає чи не найбільш обговорюваною.
Концепція культури та історії О.Шпенглера історія людства являє собою сукупність співіснуючих
культур = кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, базується на дусі певного
народу, який її творить = усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний
"профеномен ", тобто перше формоутворення = "профеномен ", якщо його відкрити, постає відмичкою
для поглибленого розуміння будь-яких явищ певної досліджуваної культури= культура - це цілісне
утворення; вона являє собою своєрідний універсум бутя = кожна культура проходить 4 періоди свого
життя: весну, літо, осінь, зиму, тобто вона спочатку іде вгору, але досягнувши вершини, починає
занепадати (зокрема, коли переходить у стадію цивілізаційного розвитку)
Згідно з А.Тойнбі, історія людства являє собою не сукупність фактів, а прояв неперервності процесів
життя, яке набуває конкретних форм як відповідь на виклик з боку умов та обставин, за яких воно
здійснюється; такими конкретними формами проявів життя і постають цивілізації. В їх основі лежить
продукування кращою частиною суспільства певних сенсів та цінностей, що найбільш щільно
концентруються у певного типу релігіях, отже, тип цивілізації та релігія постають взаємопов'язаними
явищами. Тойнбі також вважає, що цивілізації можуть вичерпувати свій творчий потенціал, і це
відбувається тоді, коли духовна еліта ви роджується, а на перший план в суспільних процесах виходить
ділова еліта; при цьому релігія втрачає свої духовні прагнення. На відміну від О. Шпенглера, А. Тойнбі
вважав, що цивілізації перебувають між собою у більш тісних зв'язках, які можуть поставати не лише у
вигляді історичного співіснування (хоча цей тип зв'язку і домінує), а й у вигляді історичного наслідування.
Згідно з А.Тойнбі, європейська цивілізація переживає кризові явища, проте задля їх подолання необхідно
повернутися до найперших духовних цінностей, тобто певною мірою повернути релігії належне місце у
суспільному житті через творення єдиної світової релігії.
44. Напрями сучасної релігійної філософії та причини їх поширення в сучасному суспільстві.
Частково інтерес до релігійної філософії у XX ст. можна пояснити тим, що на тлі колосального
прискорення соціальної динаміки все більш проблематичними постають як окрема людська
індивідуальність, так і життєва доля окремої людини. До цього варто додати також і те, що той самий
науковий прогрес дозволив побачити людину складнішою, ніж це уявлялося раніше. У зв'язку із цим
людські погляди мимоволі звернулись до релігії, оскільки релігійне бачення дійсності із його
трансценденталізмом виводило людину за межі простого перехрещення природно-космічного процесу,
дозволяло побачити її прилученою до особливих, найперших та вихідних засад буття.
найбільш поширеною та авторитетною у XX ст. постала філософська концепція неотомізму - оновленої
філософії Томи Аквінського, яку в 1879 р. енциклікою Римського папи була проголошена офіційною
філософською доктриною католицької церкви.
 світ речей нам наданий реально
 цей світ може засвоюватися практично у досвіді життя і сьогодні залишаться в силі тлумачення
Св. Томою симфонії розуму та сили
 відповіді на найважливіші для людини питання слід шукати у текстах Святого Письма та в
божественному об 'явленні вирішення найважливіших проблем світової філософії можливе лише на грунті
релігійного світогляду, божественного об'явлення пізнання розпочинаються із відчуття, із реальних
контактів людини з дійсністю, але переходить в активізацію тих кращих інтелектуальних здібностей,
якими наділив нас Бог
Авторитетним напрямом релігійної філософії була також протестантська теологія, яка отримала
назву негативної, оскільки різко підкреслювала принципову неспівмірність Бога та світу, а через це і
неможливість розумового осягнення Бога (неотомісти, йдучи за Св. Томою, наголошували на необхідності
орозум-нення волі). Його представниками були К. Барт (1886- 1968), Я. Тілліх (1886 - 1965), Р. Бультман
(1884 - 1976). Серед філософських течій релігійного спрямування варто згадати також теософію (О.
Блаватсъка, Р. Штайнер), учення "живої етики " (О. Реріх) та російську релігійну філософію (М. Бердяев,
П. Флоренський), ідеї яких мали і мають неабиякий вплив і поширення. Представники теософії ("теос" -
бог, "софія" -мудрість) ґрунтували свої твердження на тезі про те, що релігії усього світу ведуть розмови
про одне й те ж - про виявлення божественного у відношенні до людини, проте розмови ці відрізняються
мовами, образами, повнотою та ступенем внутрішнього зв'язку. Якщо ж відслідкувати оте єдине та
належним чином його зрозуміти, ми зможемо ближче підійти до осмислення сутності божества. Із цієї тези
випливала також теософська пропаганда екуменізму - руху за об'єднання усіх релігій світу. Учення "Живої
етики " базувалося на переважно етичних тезах давньоіндійських філософсько-релігійних течій, називаючи
себе різновидом йоги. Воно стверджувало матеріальність усього існуючого, щоправда, проводячи
розрізняння тонкої матерії і грубої. Російська релігійна філософня (або філософія російського релігійного
ренесансу) найбільш широко і потужно розгорнула свою діяльність на початку XX ст. Вона включила у
поле своєї проблематики всі найважливіші проблеми світової філософії, проте підпорядкувала їх розуміння
і вирішення релігійному, пов'язаному перш за все із східним православ'ям світогляду.
45. Авангардні напрями сучасної філософії: «нова філософська хвиля» та постмодернізм як вираз
реальних тенденцій розвитку сучасного суспільства.
Представники ї "нової філософської хвилі" вважали, що попередня філософська традиція привела до того
культу раціональності - розуму та ефективності, - який запанував в Європі. Розрив із традицією
виправдовувався також необхідністю повернення до найперших "джерел" людськості, до стану "до-логосу",
де не існує альтернативи теорії та практики і де людина розмовляла голосом серця та щирого почуття:
розрив із усією попередньою філософською традицією = проголошення почуття більш виправданими, ніж
логічні міркування = надання волі проявам інстинктів життя і створення нової "чуттєвості", що
революціонізує людину = повернення до стану "до-логосу ", де людина розмовляла голосом щирого почуття.
Свої ідеї вони розглядали як "вступ до усякої філософії майбутнього". Вони і справді влилися у думки
так званого "філософського постмодернізму", який їх певною мірою змінив, а певною мірою
радикалізував. Філософський постмодернізм включив у свій зміст певні перегукування із різного роду
філософськими течіями та традиціями, і це тому, що він проголосив тезу про остаточне окультурювання
людини та усіх її дій і прагнень. За великим рахунком, на думку постмодерністїв, майже про все можливе у
людському житті та у людських виявленнях вже щось сказане, у тому числі - і філософією.
Основні принципи (позиції) постмодернізму
 антилогіцизм (антипанлогізм) - протест проти будь-яких, а по-перше, логічних унормувань думки чи
інтелектуальної діяльності
 антпдемаркаціонізм - протест проти будь-яких різких розмежувань різних у класичній культурі
напрямів діяльності, тобто принципове наполягання на тому, що наука, мистецтво, міф, фантазія повинні в
реальному живому людському самовиявленні зливатися, а не протистояти одне одному
 вторинне засвоєння - діяльність на основі тих феноменів, які вже виявлені у історії культури
 вільний герменевтичний дискурс - відкидання будь-яких норм у веденні розмови-діалогу із явищами
культури, людини та людської життєдіяльності
Основними представниками постмодернізму кінця XX ст. вважають французьких філософів Ж. Дарриду
та Ж. Дельоза, швейцарського філософа П. Слотердайка
Для представників постмодернізму принципово важливого значення набувають не результати
інтелектуальних дій, а самі ці дії або акти
46. Найвагоміші особливості української філософії, їх прояви у літературних джерелах часів
Київської Русі.
українська філософія - це явище перевалено внутрішнє у відношенні до української культури, тобто,
що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного
характеру та світосприйняття українців. У наш час питання національної самоідентифікації,
національного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір
подальшої історичної долі народу.
Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення
особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та
осмислень, можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського національного
характеру: * емоційність, + естетизм, * сентиментальність, +психічна рухливість, вшанування
індивідуальної свободи, -*-релігійність та ♦ своєрідний культ Землі, а також + відчуття близькості із
природою.
Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на
певних особливостях української філософії.
 вона постає переважно внутрішнім явищем української культури
 українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних
побудов
 вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання
 переважно позитивно ставилася до релігії, до шанування вищих духовних цінностей
 досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як
українського народу, так і слов янства в цілому
 досить сильно інтегрована у літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти
та міркування
Таким чином, окреслена своєрідність української філософії приводить до того, що замість терміну
"українська філософія" досить часто вживається термін "українська філософська думка" - саме тому, що
вона часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.
Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі, ми повинні згадати найперший
давньоруський літопис - "Повість минулих літ": тут містилися не лише історичні відомості, а й
описувались звичаї та світоглядні людські уявлення. В цьому літописі переповідається основний сюжетний
зміст Біблії, проводяться порівняння вірувань різних країн та народів. Тут же містяться надзвичайно цікаві
та характерні повідомлення про те, як відбувався вибір державної віри князем Володимиром.
Твір "Слово про закон та благодать" Київського митрополита Ілларіо-на (1030-1050) був надзвичайно
популярним у Давній Русі, оскільки до нас дійшов він у 52 списках. У цьому творі митрополит також
вписує історію Київської держави у загальний світовий процес: він звертається до положення апостола
Павла про те, що всесвітня історія проходить через два етапи: закону та благодаті.
У відомому зібранні текстів "Ізборник Святослава 1073рГ вміщений виклад твору Арістотеля
"Категорії" із коментарем неоплатоніка Порфірія, що, знову-таки, засвідчує про шанування книжкової
(філософської) мудрості, оскільки із цією збіркою князь не лише проводив своє дозвілля, а й їздив у
військові походи
""Повчання" Володимира Мономаха, вельми вшанований твір давньої Русі (кінець XI ст.),
розпочинається із захопленого описування краси та гармонії світобудови, де все, по-перше, має своє місце
та призначення, а, по-друге, постає індивідуальним та неповторним.
Отже, філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою
на етичні, культурні та соціально-історичні питання. Проте тут мало місце й намагання осмислити
природу людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині. При цьому людина розглядалася як
органічна складова та певний аналог світобудови, в яку Бог заклав мудрість, красу, доцільність та
гармонію.
47. «Філософія серця» Г. Сковороди та її основні ідеї.
Г. Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної
життєвої поведінки, яка цілковито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери
людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не поступився своїми переконаннями, не поласився на спокуси,
жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філософську систему творив з голосу цієї сутності,
а не на чиєсь замовлення. "Світ ловив мене, та не впіймав'1'' - ці слова на прохання мудреця були
вирізьблені на його могилі. У цих словах життєве кредо, здійснити яке о тій порі було так само важко, як і
нині.
Філософські ідеї Г. Сковороди
 найпершим предметом, гідним філософського осмислення є людина, оскільки, не знаючи, що таке
людина, нам немає чим виміряти все інше;
 найважливішим завданням людини є самопізнання, тому слід сповідувати гасло "Пізнай самого
себе!";
 таке привілейоване становище людини зумовлене тим, що вона є "мікрокосмосом"' — малим світом,
який дорівнює "макрокосмосу"-великому світу;
 людина, як насіння містить в собі потенційно усі глибинні елементи світу;
 у самопізнанні розкривається основне: людина, як мікросвіт, складається із двох натур темної,
поверхової, мінливої (матеріальної) та світлої, вічної, глибинної (духовної); остання натура є Бог, істина,
сутність буття;
 саме у людському пізнанні виявляються глибинні засади світу, адже і великий світ складається із
двох натур, проте лише людина (малий світ) володіє здатністю самопізнання;
 через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником постає особливий
символічний світ, або світ Біблії, який так само мав зовнішню натуру та внутрішню ^символічний світ мав
ту особливість, що його зовнішні форми найбільш адекватно виражали невидиму духовну і божественц
натуру;
 матеріальна і духовна натури співвічні, тому між: ними встановлюються напружені стосунки,
адже жодні матеріальні форми не тотожні єдності та простоті духовної натури;
 звідси випливає життєве завдання людини: проникати через матеріальну споріднену тобі справу (
"сродну працю ") і в тому знайти своє життєве щастя.
Окреслені провідні думки Г. Сковороди свідчать про те, що він, по-перше, "дозволив" собі у ті часи мати
такий світогляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся від санкціонованого церквою, а, по-друге, що
він певною мірою відродив в Україні той тип філософствування, який культивувався ще в Київській Русі та
мав назву "філософствування у Христі". Це була філософія, яка найбільше цінувала злиття життя та
духовного прозріння, вчинку та моральності.
48. Теорія «непомітного зла» М.В.Гоголя. В чому полягає небезпека такого зла для людини?
СВІТОГЛЯДНІ ІДЕЇ М.ГОГОЛЯ
 основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення
 людина є найпершим та найкращим творінням Божім
 найпершим життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення
 це особливо важливо тому, що за душу кожної людини йде нещадна боротьба між: Богом і Дияволом
 кожна людська душа постає полем розгортання всесвітньої буттєвоі драми: якщо вона врятована -
добра в світі стає більше, коли загублена - менше
 найнебезпечнішим для людини постає так зване "непомітне зло ", тобто зло незначне, маленьке
(наприклад, незначна брехня), яке людина не вважає його за зло і не бореться із ним
Як відомо, своє особисте призначення М.Гоголь вбачав у здатності "наводити мікроскоп" на непомітне
зло та робити його помітним. Але врешті, внаслідок душевних перенапружень, він почав сумніватися у
тому, кому він, власне, служить, якщо бачить зло там, де його ніхто не помічає. Це внутрішній розлад
привів Гоголя до захворювання та смерті.
49 .Основні функції поняття бутя в сучасній філософії.
приводу існують різні підходи та тлумачення. Отже, у самому понятті буття прихований певний парадокс:
це давнє, а тому й дуже широко вживане поняття, а з іншого боку, воно настільки складне, що майже не
характеристики світу, в якому ми перебуваємо. Тобто поняття буття має фіксувати певні
характеристики світу, а також і певні ознаки, за якими ми могли б відрізняти буття від небуття. У цьому
аспекті ми, з одного боку, спираємося на дані сучасної науки про світобудову, з іншого боку, — на її
історичний досвід, що засвідчує певну відносність наших уявлень про сутність, стани та форми проявів
буття. Крім того, у питанні про ознаки буття ми змушені виходити за межі науки, тому що саме це питання
перебуває у залежності від розуміння і тлумачення самих коренів буття. Цей вихід здійснюється у сфери
філософії, метафізики та теології. Річ у тім, що єдиною умовою визначення буття як гранично широкої
категорії є зіставлення його з небуттям. Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи із небуттям як
таким безпосередньо не стикаємося. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища,
умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає
повного зникнення, а є лише перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри.
Г.Гегель називав такого роду небуття, тобто те, що постає результатом руйнування чогось конкретного,
певного, “відносним небуттям” або “нічим деякого дещо”. Отже, у такому розумінні й небуття, і всі
матеріальні форми, що підлягають змінам, постають як відносні. Вони визначають не буття як таке, а лише
його прояви. Для того, щоб визначити буття, слід було б знайти його не відносні, а абсолютні межі. З
такими межами конкретні науки ніколи не стикаються хоча б тому, що для них і саме поняття буття не є
предметом дослідження. Коли філософія ставить питання про абсолютні межі буття, вона намагається
вивести на рівень людського розуміння те, що не є предметом або елементом практичного та пізнавального
досвідів. Тому тут починається та галузь знання і пізнання, яка дістала назву мета-фізики, тобто галузь
знання, що перевершує фізику, перебуває понад фізикою.
50. Розуміння буття в класичній та некласичній філософії.

віхами, певними розумовими перехрестями в русі думки через осмислення феномену буття. У певному
сенсі можна стверджувати, що категоріях визначають ті моменти людського мислення, минаючи які про
буття взагалі не можна мислити, незалежно від того, хто про нього мислить і коли. Разом усі ці категорії і
дають змогу згрупувати ознаки буття при підході до нього з певних рівнів та спрямувань як усвідомлення,
так і життєдіяльності. Найпершою умовою розуміння буття є вироблення категорії “усе”. Якщо дійсність
постає перед нами через серію локальних фрагментів, які невідомо де та як починаються та невідомо куди
зникають, невідомо, як між собою поєднуються, то схопити реальність у статусі буття неможливо. З іншого
боку, як уже зазначено, будь-яка визначеність потребує позначення меж. “Усе” межує з “нічим”, тому
перші визначення буття йдуть через зіставлення та використання саме цих категорій. Подальша антична
філософія належним чином оцінила ідеї своїх попередників: в елліністичній філософії саме онтологія
постала як основна частина філософського знання. Тобто в цій класифікації зроблено спробу поєднати між
собою буття, як вічне й незмінне, з тим, що реально розкривається перед нами в контактах з дійсністю. У
Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за
своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття
невмируще. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та
абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі іншого - через відносне, змінне, плинне. А тому
буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи,
просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Розуміння буття як системно-
процесуального, енергетично-дійового фактично було передумовою та засадою наукового дослідження
світу; воно набуло свого завершення в епоху Нового часу. На перший план у розумінні буття виходить
поняття субстанції. Воно було всеохоплюючим і поставало синонімом буття у його більшій конкретизації.
Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм
реальності. Водночас розуміння субстанції наштовхнулось на невирішуваний конфлікт: виникли дві лінії у
тлумаченні вихідної природи субстанції. Прихильники однієї ліній наполягали на тому, що основою світу,
тобто субстанцією, може бути лише духовне. Ця лінія дістала назву ідеалізму. Прихильники 2 лінії вважали
субстанцією чуттєву сутність, або матерію. Ця лінія дістала назву матеріалізму. Обидві лінії доводили своє
сперечання до досить великої гостроти, але особливо воно загострилось тоді, коли філософська дискусія
сплелася з політичними антагонізмами. Тоді ж з'явилися філософи, які почали розуміти безперспективність
протиставлення названих позицій у субстанціалізмі. З'являється некласична філософія, а з нею–і нове
розуміння буття. Некласична філософія звернула увагу на те, що всі і всілякі розмови про буття мають сенс
лише в межах усвідомлення дійсності. Випливає нова теза: буття є ніщо інше, як інтенція свідомості, її
націленість на те, щоби фіксувати будь-що у статусі того, що постало як предмет свідомості та
усвідомлення. Тобто буття є першою і необхідною умовою будь-якого людського усвідомлення. Свідомість
завжди є усвідомленням чогось, а тому і першою визначеністю будь-яких актів свідомості є фіксація факту
буття цього “чогось”. Тому поза свідомістю ніякого буття не існує; принаймні, про нього ми нічого не
знаємо і сказати нічого не можемо.
51. Поняття наукової картини світу. В якому відношенні перебувають наукова картина світу та
філософське бачення світобудови?
Картина світу — складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти — світогляд,
світосприйняття та світовідчуття.
Наукова картина світу характеризується інтернаціональністю і являє собою результат теоретичного
пізнання суттєвих якостей об’єкта..
Підставою філософської картини світу, на базі якого вибудовується відповідне бачення і осмислення
світу, виступають знання. Вибудовуючи зримий портрет світобудови, його образно-понятійну копію,
філософська картина світу не виносить за свої рамки самої людини, він виявляється всередині неї.
Проблеми світу і проблеми самої людини дуже тісно переплітаються.
Філософська картина світу носить конкретно-історичний характер. Вона історично обумовлена часом
появи і формування, своєю сукупністю знань, яка характеризує рівень пізнання і освоєння світу людиною.
Так, філософська картина світу, оформлена в епоху античності, істотно відрізняється від сучасної
філософської картини світу.
Дуже важливим моментом, який робить картини світу принципово різними, є характер самого знання.
Так, філософське знання має загальний і універсальний характер. Природниче знання носить переважно
конкретно-приватний характер і відповідає критеріям науковості. Філософська картина світу вибудовується
(описується) за допомогою свого категоріального апарату.
52. Рівні вивчення проявів буття сучасною наукою . Характеристики буття, що проявляються
через ці рівні.
Людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, тому важливо розглянути, яким постає буття
у людському пізнанні та усвідомленні. Це можна з'ясувати насамперед за допомогою науки.
Розуміючи певну необхідність позанаукових знань, урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли
хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає.
Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна; її досить важко звести до єдиної цілісної
системи.
Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланочка - наукова картина
світу (НКС).
* НКС є інтегральним узагальненням досягнень багатьох наук на підставі деяких фундаментальних
співвідношень, величин або перших (вихідних) предметних визначень сущого (у межах окремих наук або в
межах науки загалом). Вирішальну роль в оформленні наукової картини світу відіграють фізика,
астрономія, хімія, біологія, антропологія, наукознавство та філософія.
БУТТЯ У СУЧАСНІЙ НАУКОВІЙ КАРТИНІ СВІТУ
ДИНАМІЧН , СИСТЕМНО-ІЄРАРХІЧНЕ, БАГАТОРІВНЕВЕ,(мікро-, макро-, мегарівні)
ЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОНСТРАТИВНЕ
Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій картині світу є такі:
по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;
по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв'язку "всього з усім";
по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрар-хізована будова проявів буття:
мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси - це процеси субатомарного рівня, макропроцеси ~~ це рівень
тіл, мегапроцеси - це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони,
тенденції, якісні характеристики. Сучасна фізика намагається створити теорію так званого "великого об
"єднання", яка б дала змогу пов'язати всі ці рівні єдиними закономірностями, але наразі такої теорії не
існує;
по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно, що межує з оцінними
підходами. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те,
що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний
процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття. У цьому аспекті
розвиненіші форми сутнього є більш демонстративні, більш розгорнуті щодо виявлення форм буття, ніж
нижчі;
по-п'яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта.
Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб'єкт постає органічною
часткою світу як об'єкта.
53. Креаціонізм та еволюціонізм у питанні про походження свідомості важливі позитивні
положення та недоліки кожного з цих позицій.
лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із
процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від
означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати,
співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних
процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами
буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття,
розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він
вкладає ці якості в людину.
Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана "теорія панспермії"
стверджує, що насіння життя ("сперма") розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов
воно дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів.
У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до
умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська
свідомість. Але сучасна генетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни
повинні бути зумовлені на генегичному рівні й не інакше.
Протилежністю креаціонізму є найбільш популярна теорія - це теорія еволюції. Еволюція - це
поступовий розвиток вищих форм життя з нижчих форм матерії. Все суще створило себе саме, під засобом
власних властивостей без всяких понад природні властивостей, без всякого понад природного втручання.
Теорія еволюції відкидає існування Творця. Теорія прийнята більшістю учених. І оскільки більшість вчених
взяли цю теорію, як єдине розумне пояснення походження всього, то теорія перестає бути теорією, а стає
незаперечним фактом. Теорія еволюції заснована на припущеннях і припущеннях. Хоча факти були
сфальсифіковані або їх навіть не існує в природі. Не дивлячись на цю брехню, теорія еволюції досі
викладається в усіх закладах, в усіх країнах світу.
54. Причини філософської позиції, що заперечує реальність існування свідомості. Складності
фіксації та наукового вивчення свідомості.
Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Найперші складнощі її розуміння та
вивчення пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо,
чуттєво, не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Тому впродовж
багатьох століть свідомість лишалася таємницею. Це завжди сприяло містифікаціям її природи і сутності.
Так, ще в стародавні часи виникло уявлення про свідомість як прояв душі - таємничої "чуттєво-
надчуттєвої" істоти, відповідальної за людське життя і певні стани людського тіла. Характерним для цих
поглядів було те, що душа не відокремлювалася від тіла, ще не існувало поділу на матеріальне та ідеальне.
Це також стосується перших філософських теорій. На початкових стадіях свого розвитку грецька
філософська думка не знала поняття "ідеального" як особливої протилежності чуттєво-предметному
матеріальному. З часом душа розглядалася як якась нематеріальна субстанція, нібито незалежна від матерії,
здатна вести самостійне існування, безсмертна і вічна. Вперше ці погляди дістали своє теоретичне
обгрунтування і закріплення у філософії Сократа і його учня Платона. Геракліт основу свідомих дій
людини називав "логосом", що тлумачилося як слово, думка, сутність самих речей. Цінність людського
розуму визначалась залежно від міри залучення до цього логосу - об'єктивного світопорядку. Взагалі ж в
античній філософії свідомість причетна до розуму, що є космічним і виглядає як узагальнення дійсного
світу, як синонім універсальної закономірності.
У подальшому історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших
тлумачень. З'ясувалось, однак, що більшість філософів пояснювали свідомість залежно від того, яку вони
займали позицію в питанні співвідношення матерії та свідомості. Кожна епоха формує власне уявлення
про свідомість, зміст якого значною мірою залежить від домінуючого світогляду. Так, в архаїчному
суспільстві люди вірили, що душу можна нагодувати звичайною їжею. В античному світі, де визначальним
був космоцентричний світогляд, вже не існувало таких уявлень про духовне, але воно мислилось як
особливий витвір зовнішнього буття (матерії), тобто витоки свідомості перебували за межами людини.
Демокріт вважав, що ми бачимо речі (навколишній світ) завдяки своєрідному «витіканню» з кожної речі
найтонших атомів. Платон пояснював буття речей через існування до них ідей, а відтак те, що ми
сприймаємо у мисленні, є не що інше, як добуття. У середньовічну епоху, коли домінувало геоцентричне
світобачення, свідомість тлумачили як щось середнє між вищим рівнем — нерефлективним блаженством,
або неусвідомленим життям нашого «Я» в Бозі, та нижчим рівнем — мовчазним життям нашого тіла.І
тільки у Новий час з його антропоцентричним світоглядом, коли людина вивільнилася з-під опіки і влади
надприродного й була проголошена початком і причиною всього, що відбувається з нею у світі, свідомість
перестає бути другорядним поняттям і набуває нового якісного виміру. Концепції свідомості, що існували
в історії філософії, умовно можна поділити на два типи: індивідуалістські та колективістські.
Індивідуалістські розглядали як вихідне (абсолютне) свідомість окремого індивіда, а суспільні форми
свідомості (форми культури) — мораль, релігію, мистецтво, право — як похідне, таке, що створене
індивідуальною свідомістю. Колективістські концепції, навпаки, вихідним вважали суспільні форми
свідомості, наявну культуру, а індивідуальну свідомість розглядали як щось похідне. До
індивідуалістичних концепцій схилялися філософи Нового часу (як емпірики, так і раціоналісти), а також І.
Кант, позитивісти, представники філософії життя, феноменології. Колективістська традиція яскраво
представлена у Гегеля і Маркса.
55. Суттєві ознаки свідомості, що свідчать про реальність її існування.
Свідомість – це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень,
відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного конструювання. Так
функціонує індивідуальна свідомість, так функціонує історична самосвідомість людства, так функціонує
наукове пізнання.
Ознаки свідомості:
1. особливий, небіологічний тип поведінки
2. використання предметів культури за їх призначенням
3. оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності
4. продукування того, що не існує (творчість)
5. мова (мовлення) цілеспрямування дій та думок людини
При розгляді ознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же людина може засвідчити наявність
у її свідомості того, що не існує? Насамперед реальними діями, реальним творенням нових речей: коли
майстер вчить учня, він досить часто не стільки розповідає йому “теорію” власних дій, а просто залучає
його до діяльності, діями демонструє свій досвід.
Великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується ніякими приладами та
індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама. Ця унікальна здатність називається самосвідомістю
або саморефлексією людської свідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так: не потрібно ніяких
приладів, – достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що відбувається всередині наших
психічних процесів задля того, щоби переконатися у реальному існуванні свідомості. Щоправда, для цього
треба бути людиною і перебувати у людському способі буття; тобто, можна сказати, що для людини
(розвиненої, сформованої) питання про існування чи не існування свідомості постає як питання про її
самоідентифікацію, і, звичайно, те, що не перебуває у людському способі буття, таку самоідентифікацію
(тобто внутрішню фіксацію свідомості) здійснити не здатне.
У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідомості, тобто той
момент,коли свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи
засвідчень,коли вона в самій собі знаходить свою ж “першу” (чи “останню”) очевидність, що, врешті,
і дає можливість людині поставати суб’єктом пізнання та діяльності, тобто самій та від себе
продукувати свою дійову активність. З цим також пов’язана і здатність свідомості оцінювати
дійсність, судити про неї. Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її
прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне
існування, але в особливих якостях та характеристиках.
людського буття, та і їх назва достає досить інформативною. До вищих функцій свідомості відносять
функції сенсоутворення, вироблення ідеалів та переконань, самовиховання.
оціночна: визначення на сонові ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших
явищ;
Дуже важливою є функція комунікативна (зв'язку). Вона зумовлена тим, що люди беруть участь у
спільній праці і потребують постійного спілкування. Цей зв'язок думок здійснюється через мову (звукову),
технічні засоби (тексти, закодовану інформацію). Слід мати на увазі, що в письмових текстах (книгах,
журналах, газетах і т. ін.) викладені не знання, а лише інформація. Щоб інформація стала знаннями, вона
повинна бути суб'єктивованою. Ось чому поширення газет, журналів є лише умовою, але не гарантією того,
що викладена в них інформація стане знаннями. Необхідні додаткові зусилля, спрямовані на перетворення
інформації на знання, - суб'єктивне надбання.
Завершує логічний цикл свідомості особистості контрольно-регулятивна функція. На підставі оцінки
факторів і відповідно до поставленої мети свідомість регулює, упорядковує дії людини, а потім і дії
людських колективів. Регулятивна функція свідомості вплетена у взаємодію людини з навколишнім
середовищем і виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції. Ідейний зміст спонукальних
мотивів поведінки та діяльності людей має дуже важливе значення. У міру того, як ідеї набувають
спонукальної сили, людина здійснює вчинки свідомо, цілеспрямовано, за своїми переконаннями.
Виконавча регуляція приводить діяльність людей у відповідність з їх потребами, забезпечує розміреність
мети і реальних засобів її регуляції.
57. Знаково-символічна діяльність як одна з фундаментальних здібностей людини. Які переваги
надає вона людині в її взаєминах з дійсністю?
Фундаментальною особливістю людини, як засвідчує С. Лангер, є уміння використовувати знаки.
Людина занурена в сферу знаків, знаки між нами, поміж нас і всередині нас. Розуміння смислу знаків і
практичне користування ними, сказати б, засвоюється досить просто (вихованням, навчанням, певними
імперативами) й підвищує соціальний статус людини як носія культури. Проте досить часто ми можемо
вхопити лише "пахощі" смислу, а не самий смисл; "... а знаки є одвіку мовою Богів", — цитує М. Гайдеґер
поетичний рядок Ґьольдерліна й додає: "оповідь поета відчуває ці знаки, щоб потім переказати їх своєму
народові". Філософське осмислення знака здійснювалось у контексті загального
пізнання природи та властивостей мови (передусім як засобу спілкування), переважно у зв'язку з
проблемами походження мов (біблійні й комунікативні теорії походження мов) і довільності знаків
(зв'язаності чи незв'язаності знаків з об'єктом, що позначається). Ця проблема фігурує в працях Р. Декарта,
Дж. Лока, Г. В. Ляйбиіца, Б. Б. Кондільяка, І. Пуансота. У філософії культури знак розглядався в контексті
символічної діяльності й культурної творчості ("філософія життя", Е. Касирер, екзистенціалізм,
феноменологія). Особливе місце тут належить герменевтиці, що розробила принципи й канони
інтерпретації культурних текстів через виявлення специфіки їхньої знакової представленості (Г. Ґ. Гадамер,
П. Рікер).
Усвідомлення сутності символу неможливе без його співвіднесення з образом. Образ є образом
саме як осмислене зображення, тобто таке, що передає не лише себе, стаючи разом з тим і "іншим". "Будь-
який образ є вияв і показ затаєного" (Іоан Дамаскін); це найважливіший засіб пізнання людиною світу, з
його допомогою можна пізнати практично весь універсум. Оскільки пізнавальні здібності людської душі
істотно обмежені її матеріальною природою, вона не може мати уявлення про щось невидиме, віддалене від
неї в часі чи просторі. Образ є дороговказом до знання й одкровення.
58.Основні складові структури людської свідомості. Роль самосвідомості в ній та в людському
житті.
Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія
та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія,
психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи
результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості
полягає у необхідності розмежувати її функціональні та результативні властивості, які в дійсному процесі
свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять - це і здатність
актуалізувати минуле (функція свідомості), і, водночас, наявність.у свідомості певних образів, понять та
переживань (структурні одиниці чи форми свідомості).
Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та
похідних від них (чи результативних) форм прояву. Враховуючи це, структуру свідомості
можна унаочнити в таких її складових: за рівнями свідомість функціонує в єдністі самосвідомості,
свідомого та підсвідомого, за складовими власне свідомість складається із мислення, емоцій і почуттів та
волі. Розглядаючи структуру свідомості, ми повинні розуміти певну умовність та відносність будь-яких її
внутрішніх поділів: якщо свідомість передбачає ідеацію, то вона початково (і принципово) постає у
характеристиках цілісного явища. Звідси випливає, що в людській свідомості не існує чіткої та однозначної
межі між мисленням та волею. Тому ми здатні радіти інтелектуальним винаходам, прозрінням відкривати
нові горизонти для мислення; волю, наприклад, можна вважати свідомістю в її дійовому спрямуванні, а
сама воля неможлива без свідомого людського самоконтролю. Така структура
свідомості засвідчує, що свідомість не тотожна психіці. Поняття "психіка людини" ширше порівняно з
поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна
частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає
предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній
взаємодії. Психічні процеси стають предметом свідомого становлення людини, що їх вона контролює і
спрямовує. У свою чергу, значна кількість усвідомлених дій людини внаслідок багаторазового повторення
набуває значення автоматизму, звички, що не потребує втручання свідомості. Такі дії забезпечує несвідоме
чи підсвідоме функціонування психіки.
Передсвідомість: Підсвідоме (те, що пройшло
через свідомість, але вийшло на рівень психічного автоматизму)
Несвідоме (інстинкти, сновидіння, гіпнотичні стани та ін.)
Свідомість: 1.Індивідуальна:
 Самосвідомість( усвідомлення "Я",самоусвідомлення "Я")
 Емоції та почуття(інтелектуальні, моральні, естетичні ,етичні, афекти)
 Знання (емпіричні,теоретичні)
 Воля (цілепокладання, вибір засобів діяльності)
 Мислення (образне, операціональне,раціональне)
 Пам 'ять (моторна, сенсорна, довготривала,короткочасна, словесно-логічна, емоційна,образна)
2.Суспільна:
 Психологія
 Ідеологія
Форми суспільної свідомості:
 Правова
 Політична
 Моральна
 Релігійна
 Філософська
 Наукова
 Естетична
 Економічна
 Історична
 Соціальна
3.Групова
своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість - це діяльність душі людини, її
спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог "Я" з самим собою. В основі самосвідомості лежить
рефлексія - специфічний спосіб мислення, що його можна назвати "подвійним баченням", тобто це
розуміння самого розуміння, мислення самого мислення, сприйняття своїх внутрішніх станів, знань,
уявлень, цінностей і, відповідно, умова конструктивної діяльності свідомості.
59.Роль пізнання у житті людини та розвитку суспільства. Види пізнання.
Найчастіше пізнання ототожнюється саме із процесом продукування знання, але неважко побачити в
людській допитливості, у пізнавальному натхненні, у прагненні щось пізната та зрозуміти бажання
проникнути в потаємні глибини речей, опанувати їх, впливати на них. Цей момент у пізнанні робить його
живим, енергійно напруженим, емоційним, злитим із волею та бажанням. Але якщо ми поставимо
"остаточне" запитання: якою може бути кінцева мета пізнання, то, урешті-решт, через пізнання ми
сподіваємося знайти для себе (і для людства) щось найважливіше, заповітне. За допомогою пізнання ми
прагнемо розв'язання основних проблем нашого життя, оскільки пов'язуємо пізнання із духовною сутністю
людини та із можливістю для неї саме у духовному пошуку досягнути для себе найважливішого.
Звідси стає зрозумілим, що саме пізнання замінює для людини те, що у тварин виконують
інстинкти, тобто забезпечує особливий тип зв'язку людини з дійсністю. Без пізнання немає людини як
людини. Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах
пізнання:
 наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим
та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності
знання;
60.Складові поняття пізнання, їх зміст і значення.
Сучасні гносеологія та епістемологія вважають,що поняття пізнання має принаймі три основні змістові
акценти:
Пізнання- це: процес здобування знань,створення образів,моделей теорій реальності(це інформативний
аспект пізнання) = прагнення оволодіти реальністю,проникнути в її приховані підвалини(це активістський
або вольовий аспект пізнання) = бажання досягти найважливішого,найпозитивнішого для людини стану
досконалості(це смисловий аспект пізнання)
Таке багатогранне розуміння пізнання допомагає нам висвітлити й питання про можливості людського
пізнання. У цьому питанні окреслюється ряд гносеологічних позицій:
 гносеологічного оптимізму (людське пізнання не знає меж і спроможне продукувати
надійні,ґрунтовні,достовірні знання) = агностицизму(заперечення принципової можливості для людини мати
виправдані достовірні знання) = скептицизму(висловлення сумніву як у позитивних можливостях
пізнання,так і в його повній неспроможності).

61.Рівні пізнання та підстави їх розрізняння. Назвіть ці рівні та окресліть переваги і недоліки
кожного з них.
Рівні пізнання: чуттєвий = раціонально-логічний = синтезу вальний
Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання
(сьогодні частіше вживається термін "перцептивний досвід"): це є фіксація окремих властивостей та ознак
речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей. Чуттєвий рівень пізнання ще не
творить знання (тому, наприклад, побачити річ - ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнанню
такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях
гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється
у таких формах: відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.); сприйняття
постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей; уявлення є
відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.
Слід наголосити, що вже на рівні відчуття у діяльність чуття втручаються розумові операції, бо
з'єднувати елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве
пізнання не може задовольнити людину, бо воно має цілу низку очевидних недоліків:
 відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати
 відчуття мінливі, нестійкі, відносні;
 самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування суттєвого та несуттєвого.
Названі недоліки надолужуються подальшим рівнем пізнання: раціонально-логічним (або абстрактним)
мисленням. Форми абстрактного мислення досить чітко виражають його особливості:
 поняття - це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики, як звичайно, класу предметів (але
інколи - і окремих унікальних предметів);
 судження - це речення, які зв'язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах
збігається з процесами реальності;
 умовиводи - сукупність речень (суджень), пов'язаних між собою законами логічного виведення.
Абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів, так і певних органів чуття. Воно,
рухаючись з усвідомленням власних актів, є стабільним, упорядкованим, а отже, таким, що здатне відділяти
суттєве від несуттєвого. Але водночас воно також має певні недоліки. В основі їх лежить те, що надає
абстрактному мисленню переваги: дистанціювання від наявної реальності. Через це положення
абстрактного мислення не можуть бути безпосередньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли
ми, наприклад, кажемо "стіл", "дерево", то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на "столи" та
"дерева" як такі; тобто ці поняття фіксують дещо суттєве, притаманне будь-яким столам та деревам
(зокрема й таким, яких ми ще ніколи не бачили). Отже,
розгляд перших двох рівнів пізнання засвідчує: кожен із них є необхідним, але недостатнім для пізнання в
цілому, кожен має переваги, але й недоліки. Постає досить очевидне завдання: поєднати їх, тобто поєднати
поняття і теорії з наочно даним, із тим, що надано нам у відчуттях. Звідси - подальший - синтезу вальний
рівень пізнання, на якому умовиводи, поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність
і набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду. Особливості третього рівня пізнання виразно
проявляються у його формах:
 досвід - особисте свідоме виявлення умов та обставин як збігання, так і незбігання розумового
конструювання з реальним ходом речей і процесів;
 експеримент - дослідження певних, спеціально виділених властивостей, параметрів та
характеристик речей у спеціально організованих умовах з обґрунтованим дозуванням дій чинників,
факторів і т. ін.;
 практика - свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень, концепцій у реальному
історичному житті певних соціальних груп, суспільств, цивілізацій і т. ін.
62.Види пізнання та їх значення для орієнтації людини в світі.

 наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим
та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності
знання;
63.Активність суб’єкта у пізнанні. Відмінність між об’єктом та предметом пізнання.
Процес пізнання – це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості
людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Суб'єкт пізнання
– це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, яка засвоїла історично вироблені людством
форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і здатності до
цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в
цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництвам певний історичний рівень розвитку
культури і науки. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдського, надіндивідуального
органу пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність
окремих людей, але вони формуються як суб'єкти пізнання лише в їх спільній діяльності, яка обумовлена
певною системою суспільних відносин, певним рівнем розвитку суспільного виробництва, культури та
самого пізнання.
Коли ми говоримо, що суб'єктом пізнання є людина, то мається на увазі людина не лише як
біологічна істота, а насамперед як продукт суспільно-історичної практики. Людина як суб'єкт пізнання
формується в процесі практики і пов'язана з усією сукупністю суспільно-історичних умов та відносин
шляхом засвоєння надбань матеріальної та духовної культури суспільства. Кожна людина реалізує себе в
пізнанні як суспільна істота, оскільки всі пізнавальні здібності і можливості, вся пізнавальна діяльність
реалізується лише в суспільстві і через суспільство. Об'єкт пізнання — предмет, явище
матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта.
Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають
тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку
науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим
дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.
Окрім поняття об'єкта пізнання, існує також поняття «предмет пізнання». Хоча ці поняття
споріднені, але їх не можна ототожнювати. Предмет пізнання — це більш-менш широкий фрагмент
дійсності, виділеної з певної сукупності об'єктів у процесі пізнання. Один і той же об'єкт пізнання може
бути предметом дослідження різних наук. Мислення, наприклад, як об'єкт пізнання є предметом
дослідження таких наук, як логіка, теорія пізнання, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності та ін.
Однак протиставлення предмета і об'єкта пізнання гносеологічно відносне. Структурно предмет пізнання
відрізняється від об'єкта тим, що в предмет пізнання входять лише основні, суттєві властивості об'єкта, що
вивчається з точки зору мети і завдання наукового дослідження.
64.Основні ознаки науки, їх зміст та значення. Завдяки чому наука досягає точності та
результативності?
Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме
нарощування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних
дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб
отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука
виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона
повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: знання про
світ, про алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу.
Основні ознаки науки:

 наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня
вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих
явищ, що вивчаються);
 категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;
 наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;
 наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти
наявні знання, так і отримувати нові;
 єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;
 наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі
кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;
 задоволення певної соціальної потреби.
65. Проблематичність людського буття.
Людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її
організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним
чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття. Ця проблематичність
проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною
повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської
поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у
неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися,
причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що
її буття постає відкритим та незавершеним. Через це досить складно віднайти та визначити якісь
однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності"
певної конкретної людини. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути
фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм — це є для буття людини умова необхідна,
проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але
її перевищувати. Отже, людське буття є проблематичним; ми не отримуємо своїх людських якостей та
необхідних змістових стихійно, автоматично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і
боротися за людський станом буття; або так і не знаходимо способу реалізації того кредиту, який
отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, завжди
відкритими.
66. Основні версії походження людини, переваги і недоліки кожної з них.
Основні версії походження людини
► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія)
► виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія
антропного принципу в будові Всесвіту)
► виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів
(концепція тупикової гілки еволюції)
виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція)
► створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму -
створення)
Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання
про корені людини у не-визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім
вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те,
що наші "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу. Але,
схоже на те, що історії не дає нам підстав для таких сподівань. I отжe, версія інопланетного походження
людини майже нічого не додає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буггя.
Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути передана наступним чином: "Життя - це не
випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є
лише різними аспектами єдиної реальності.
Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів
базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами
таких дій.
Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф. Ніцше вважав, що
людина від природи не володіє надійними засобами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно,
через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.
Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її
непридатності до життєвих дій тривалий час після народження.
Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; наука доводить,
що еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Для засвідчення реальності еволюційних процесів
зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз;
зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та
рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що
відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія
не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.
життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного.
З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати,
радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина
створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим
розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість;
оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.
67. Співвідношення понять «буття», «життя», «існування», «екзистенція» щодо людини.
«Екзистенція» перекладається з латини як "існування", але у вихідному значенні воно вказує на вихід за
межі усталеного, встановленого. К'єркегор використав це слово в застосуванні винятково до людини, для
позначення найперших особливостей людського способу буття, і тому став ідейним попередником
екзистенціалізму впливової філософської течії XX cm.
приводу існують різні підходи та тлумачення. Отже, у самому понятті буття прихований певний парадокс:
це давнє, а тому й дуже широко вживане поняття, а з іншого боку, воно настільки складне, що майже не
Кожен з нас, з'являючись на світ, з найперших кроків свого самоусвідомлення сприймає власне феномен
життя як безпосередню даність. Гегель цілком слушно вважав поняття життя таким, що йому відповідає
безпосередня реальність — живе тіло. Не тіло загалом, а (що, на наш погляд, надто важливо) саме «ця»,
одинична жива істота. Німецький філософ убачав у цій особливості недолік поняття життя, не без підстав
зауважуючи, що у процесі пізнавання дане поняття «долає безпосередність», набуваючи всезагальності у
понятті роду, до якого належить певна жива істота
Існування (від екзистенція) — центральне поняття екзистенці, унікальна особистісна сутність людини,
що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.
Особистісний характер екзистенції робить її недосяжною для будь-яких логіко-дискурсивних,
раціонально-об'єктивних методів пізнавального осягнення. Внаслідок загальності методи виявляються
принципово «несумірними» з особистісною (неповторно-унікальною) природою екзистенції. Тому
екзистенція, як принципово несумірна із «загальним», речово-предметним об'єктивним світом, з його
раціонально-логічною структурою виступає як те, що «не є» (сукупність можливостей, майбутнє та ін., що
на них переважно і орієнтована екзистенція як на предмет своїх бажань, задумів, планів, проектів), як
небуття або ніщо.
68. Основні характеристики особистості. Що потрібно для того, щоб бути особистістю?
Людська особистість постала як те, що є внутрішнім носієм людських якостей, їх концентрацією
та дійовим джерелом. Це значить, що характеристики особистості - це не зовнішні риси чи ознаки
людини, а внутрішні. Як правило в. особистості виділяють духовний центр людини , її самотність, як те, що
може бути притаманним лише людині та, понад цим - лише цій людині; а також центр або вихідне джерело
її життєвої (не в біологічному сенсі) дієвості, енергії .
Отже, особистість - це певна духовна якість та прояви цієї якості в дії. Тому, наприклад, людину
схильну підкорятися, приймати різні нав'язані їй позиції, навряд чи можна охарактеризувати як особистість.
Відповідно, і характеристики особистості можуть бути розкритими в двох аспектах. Як самотність
особистість виявляється через:
^ самосвідомість: із всього розглянутого раніше, випливає, що не можна бути особистістю, не
замислюючись над тим, що таке людина, що вона привносить в цей світ, що вона може і що повинна
робити; відповідно, все це особистість переносить і на себе. Це не значить, що всі свої дії вона обов'язково
планує та розраховує, але це значить, що вона не відбудеться поза самоусвідомленням та самовизначенням;
^> самовизначення: тут важливо збагнути, що лише самовизначення врешті дозволяє людині перебувати
у творчому відношенні до дійсності та до себе самої; якщо би людина визначалася чинниками ззовні, вона
була би простою часткою загального природно-космічного процесу.
% самодостатність: варто усвідомити, що характеристики людської особистості надають людині
величезні переваги перед всіма іншими видами сущого, проте вони вводять її і в ситуацію певного
жиггєвого драматизму: особистість, за великим рахунком, може покладатися лише на саму себе. Людина як
особистість завжди самотня і тою чи іншою мірою це відчуває.
^ сенсопокладання: люди давно помітили, що для внутрішнього стану людини надзвичайно небезпечною
постає втрата смислової перспективи; безглуздість дій та життєвих ситуацій руйнує людину.
"^ самодетермінація (самовизначення): ця характеристика особистості логічно випливає із попередніх і
постає ніби їх завершенням: як особистість людина сама визначає себе, своє життя, свою долю, свій
буттєвий статус і свою настроєність щодо буття і життя.
69. Зміст і співвідношення понять «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність». Які
аспекти людського буття відображає кожне з них?
«особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тома поза індивідом особи немає. До
поняття особи включають 3 моменти: по-перше, особа – це суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків, тобто
той, від якого продукуються соціальні ідеї та до кого вони спрямовані, за цією характеристикою особа
постає у певних соціальних ролях. По-друге, особа характеризується через особливий неповторний
внутрішній світ людини з темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, цінностями. По-третє,
особа представ перед нами як людська «самість», вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних,
інтелектуальних якостей. Якщо людська особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, вона стає
людською особистістю – самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Внаслідок унікальності і
неповторності особистості, існує дещо таке, що може виконати лише вона, і прагне виконати, людська
особистість набуває рис індивідуальності.
людської індивідуальності стає все людськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як
загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значення:
коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як
родової істоти.
Розгляд співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність” дає нам
сукупне, цілісне бачення характеристик людини, а також визначає місце та значущість особистості в
проявах людини. Можна стверджувати, що людина тоді повною мірою реалізує свої можливості та
завдатки, коли вона стає особистістю, а особистість – це завжди розширення простору людської
присутності в світі.
70. Ціннісний аспект людського буття. Поняття цінностей та їх зв'язок із сенсом життя.
Співвідношення цінностей та знання.
Цінність — це значущість чогось для людини; за змістом цінність постає як представлене у відношенні
реальне, життєве ядро особистості. Цінність характеризує людську особистість цілісно, не розчленовано, не
аналітично. Звідси випливає, що поняття цінностей у певному сенсі протистоїть поняттю знання; людина
може знати, що певна річ нічого не варта в аспекті її речових якостей, але для неї може бути надзвичайно
цінною як спогад, родинна реліквія та ін. Оскільки цінність постає як цілісний, інтегральний мотив
діяльності, то конкретні людські вчинки вказують, що для певної людини постає її справжніми цінностями.
З одного боку, це так тому, що людина досить часто не може раціональними аргументами довести, чому
певні речі (або стосунки) є для неї цінностями. З іншого боку, реальні ситуації життя (особливо так звані
“критичні ситуації”) досить часто можуть виявити, навіть несподівано для самої людини, її справжні,
глибинні ціннісні орієнтації, які можуть не збігатися із свідомими уявленнями про них. Хоча цінності
мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести:
насамперед найвищу цінність — саме людське життя; визнання життя людини найвищою цінністю постає
вихідним принципом сучасного гуманізму (людина – завжди мета, але не засіб); із такого визнання
органічно випливає у значенні другої за важливістю цінності право людини на вибір свого життєвого
призначення. Це означає, що перше право розпорядитися життям належить самій людині; якщо це так, то
наступною цінністю для людини є свобода.
Проблема свободи давно хвилює філософів. Чи має людина свободу? Чи може вона бути самовладною у
своїх вчинках? Навряд чи слід переконувати когось у надзвичайній важливості цих питань. Під свободою
загалом розуміють наявність у людини можливостей для максимального самовиявлення. У цьому розумінні
свобода протистоїть межі, обмеженню. На перший погляд, свобода і є відсутністю опору діям людини,
відсутністю обмежень. Але насправді це не так, по-перше, тому що повна відсутність меж приводить до
повної невизначеності, тобто постає не реальною для людини ситуацією, а по-друге, безмежність зробила б
невизначеними і неможливими будь-які оцінки, у тому числі - оцінки й самої свободи як свободи; в такому
розумінні свобода постає у своїх негативних проявах. Свобода є радше подолання меж, розширенням меж,
а не їх відсутністю. Тобто свобода не виключає обмеження, а, значить, - необхідності. До філософських
ідей Б.Спінози відносять визначення свободи як пізнаної необхідності. Як бачимо, тут враховується зв’язок
свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати певну необхідність ще не означає здобути свободу, хоча
пізнання необхідності є дійсною умовою свободи. Отже, свободи немає поза необхідністю, але перебування
в межах необхідності також не дає нам свободи. Свобода, крім того, передбачає можливість змінити
необхідність, по-іншому її упорядкувати або спрямувати. Буквально вся культурна та виробнича діяльність
людини пов’язана з використанням певних природних необхідностей через їх зміну. Дії людини, яка не
звертає уваги на необхідність, стають не свободою, а сваволею, яка, врешті, може мати згубні наслідки для
людини, суспільства, культури. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому невпорядкованому рухові.
Розглянуті аспекти свободи дають можливість виділити основні позиції у підходах до неї: волюнтаризм –
наполягання на необмежених можливостях людських дій, на їх залежності виключно від бажання та волі;
фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все в людському житті наперед та однозначно
визначено; детермінізм – визнання внутрішньої зумовленості свободи необхідністю; оказіоналізм –
заперечення можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі із обставинами життя, визнання
таких зв’язків виключно випадковими. У сьогоднішніх розмовах про свободу важливо вміти проводити її
диференціацію за певними видами та проявами. Як звичайно, розрізняють такі види свободи. Зовнішня
свобода: можливість змінювати обставини життя практично, реально. Внутрішня свобода: вміння зберігати
розкутість та сміливість думки за будь-яких обставин життя. Свобода дії: коли людина не заблокована
фізично у здійсненні певних операцій. Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у
внутрішньому ставленні до будь-чого і здатна сама виробляти таке ставлення, обирати його, керувати ним.
Негативний характер свободи (або негативна свобода): це “свобода від чогось” (від нагляду, обмежень,
скерувань, примусу та ін.). Вірогідний характер свободи: це можливість вибору з певних варіантів;
вірогідну свободу інколи схильні ототожнювати із свободою як такою або й навіть вважати вирішальною
ознакою свободи. В цьому сенсі інколи кажуть, що свобода є там, де існує можливість вибору. Проте,
далеко не кожний вибір, якщо він реально можливий, виводить нас на свободу; наприклад, коли нам
пропонують вибір між ситуаціями, що носять однаково примусовий характер, або, коли пропонують обрати
спосіб нашої страти, то вибір є, але свободи немає. Отже, вірогідна свобода містить ознаку свободи –проте
це далеко не завжди є та свобода, яка може вести до розширення наших можливостей. Вірогідна свобода не
обов’язково збільшує (або породжує) свободу. Позитивно-творчий характер свободи: уміння оцінити
ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти “відмички” до її розв’язання та змінити її. В цьому
сенсі свобода – це завжди можливість більшої свободи. Або: свободу здатна породжувати тільки свобода.
Отже, висновок: свобода — це передусім не те, що надано людині а те, що людина здобуває своєю думкою,
волею та дією.
71. Основні цінності людського буття в традиційному суспільстві та їх модифікації в наш час.
Ієрархія людських цінностей.
За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей
— одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні
та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне
взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. крім цінностей, які задовольняють матеріальні і
духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Так,
переживання радості, щастя, душевного комфорту, до яких людина прагне і які цінує, не належать ні до
духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби
також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захищеність, зайнятість, громадянське
суспільство, держава, церква, профспілка, партія тощо. Їх також не можна однозначно кваліфікувати як
матеріальні чи духовні цінності. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на
матеріальні і духовні. При цьому матеріальними цінностями (їх іноді називають благами) вважають
економічні, технічні і вітальні (стан здоров’я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а
духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), правові (справедливість),
філософські (істина), політичні (благо суспільства) цінності, які роблять буття людини людським,
гарантують її існування як духовної істоти.
72. Філософське розуміння свободи, її основні різновиди. Позитивні і негативні вияви свободи в
людському житті.
На перший погляд, свобода і є відсутність опору, спротиву діям людини, відсутністю обмежень. Але це не
так. Відсутність меж була б повною невизначеністю, по-друге, безмежність зробила б невизначеними і
відсутністю. Тобто свобода не виключає необхідності. До філософських ідей Спінози відносять визначення
свободи як пізнаної необхідності. Тут враховується зв'язок свободи з межами. Але пізнати і навіть визнати
певну необхідність ще не означає здобути свободу, хоча пізнання необхідності є дійсною умовою свободи.
Отже, свободи нема поза необхідністю, але перебування в межах необхідності також не дає нам свободи.
Свобода передбачає можливість змінити необхідність. Буквально вся культурна і виробнича діяльність
людини пов’язана з використанням певних природних необхідностей. Дії людини, яка не звертає уваги на
необхідність, стають не свободою, а сваволю. У цьому сенсі свобода протистоїть сліпому
невпорядкованому рухові. Основні позиції у підходах до неї: волюнтаризм – наполягання на необмежених
можливостях людських дій, фаталізм – заперечення будь-якої свободи, віра в те, що все наперед визначено;
детермінізм – визнання внутрішнього зв’язку свободи з необхідністю, оказіоналізм – заперечення
можливості існування реальних зв’язків нашої свободи волі з обставинами життя, визнання таких зв’язків
виключно випадковими. Види свободи: 1. Зовнішня свобода: можливість змінювати обставини життя
практично, реально; 2.Внутрішня свобода: вміння зберігати розкутість та сміливість думки за будь-яких
обставин життя; 3. Свобода дії: коли людина не заблокована фізично у здійсненні певних операцій; 4
Свобода волі: визнання того, що сама людина є вихідним пунктом у внутрішньому ставленні до будь-чого.
Характер проявів свободи: 1) негативний характер свободи («свобода від чогось»); 2) вірогідний характер
свободи (можливість вибору з певних варіантів); 3) позитивно-творчий характер свободи (вміння оцінити
ситуацію, усвідомити її внутрішні необхідності, знайти ключі до її розв’язання). Свобода – це передусім не
те, що надано людині, а те, що людина здобуває своєю думкою, волею.
73. Аспекти взаємозв’язку смерті і безсмертя як орієнтирів людського буття. Усвідомлення
смертності як чинник людського життя.
Людина — єдина жива істота, яка усвідомлює свою смертність. Саме усвідомлення тлінності буття
спонукає людину болісно міркувати про сенс життя. Але усвідомлення жахаючої швидкоплинності життя
породжує ще одну особливість людини — прагнення до безсмертя. Ще Спіноза відзначав, що душа свідомо
і несвідомо прагне вічно триматись у своєму існуванні, і зусилля, докладені нею, є її істинна суть. Людина
— єдина жива істота, яка зберігає своїх мерців. Культ предків у різних народів має різні форми, що
обумовлено неоднаковим ставленням до смерті. Загальне для дохристиянської культури переконання, що
після смерті покійні продовжують користуватися радостями підмісячного світу, тому їм залишали майно,
рабів та ін., тим самим знатні люди зберігали переваги свого земного життя. Відмінність похоронних
обрядів викликало прагнення увічнити не душу, а плоть, зберегти її для наступного неземного життя.
Християнський погляд на смерть принципово інший. По-перше, перед фактом відходу з життя усі рівні.
Смерть усіх рівняє. По-друге, християнство зовсім не сприймає язичницького обожнювання трупа. Тіло
потрібно віддати землі Немає такої епохи, коли таємниця смерті не тривожила б розум людей. Ця тема
постійно виникає як нездоланна загадка буття. Але сам факт смерті сприймається по-різному. У більшості
архаїчних культур ставлення до смерті має епічність. Трагічне ставлення до смерті виникає в міру
загострення почуття особистого буття. Але й тут виявляються різні підходи. З одного боку, вже в
античності зароджується і утверджується тенденція, що йде від орфіків і піфагорійців — до Сократа,
Платона, Аристотеля, що зм'якшує трагізм смерті вченням про безсмертя душі та її переселення. Згодом ця
традиція, хоча й в перетвореному вигляді, сприймається християнством і на багато століть стає
визначальною в європейському духовному житті. З іншого боку, починаються спроби знайти опору для
людини в годину смерті через усвідомлення нездоланності кругообігу буття природного завершення
життєвого шляху смертю. Таке розуміння смерті складається у філософії стоїцизму, і особливо в Епікура.
Людина не зустрічається зі смертю, говорив Епікур (коли ми є, то смерті ще немає, а коли є смерть, то нас
уже немає), тому її і не слід боятися. Від сутність страху смерті виявляється й у стародавньоіндійській
традиції і філософії, де смерть розглядається як «пере довий ангел життя». Оскільки життя є страждання,
люди на більше боялася не смерті, а тяготи нового втілення в нову тілесну оболонку з новим приреченням.
Розуміння смерті як природного завершення життєвого шляху властиве стародавньоєврейському світогляду
і знайшло відображення в старозавітній літературі. Але оскільки людина бачиться тут не як природна, а як
надприродна істота, то смерть також має надприродний сенс — це кара, що осягла людину за первородний
гріх. Звідси ідеї спокути і порятунку, другого пришестя і відродження з мертвих. Ці основні мотиви в
розумінні смерті збереглися і в сучасній філософії, культурі, хоча, природно, здобувають у нових умовах
інше звучання.
У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але і місце проблеми смерті людини в культурі. В
архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавності накопичений
величезний досвід умирання і перевтілення, зафіксований у пам'ятках минулого, що дійшли до сучасності
— Єгипетській та Тібетській книгах мертвих. Одне з центральних місць займає ця проблема в
середньовічному світогляді з його ідеєю посмертного віддання за гріхи, коли життя перетворюється на
своєрідну підготовку до смерті. Визначають основні стадії змін взаємодії людини та власної смерті:
первісне заперечення її («ні, тільки не я, це неправда»); але в міру усвідомлення реальності загрози смерті,
її заперечення змінюється гнівом («чому я, адже мені ще так багато треба зробити»); коли неминучість
смерті повністю усвідомлюється, та настає період страху або депресії (в такому випадку, якщо є час для
осмислення того, що відбувається) і, нарешті, якщо людина має чиє і сили побороти страх смерті, настає
спокій, умиротворення. Людина народжується не для того, щоб бути щасливою а для того, щоб бути
людиною, на власний ризик і страх Отже, треба вступати в життя, як ідуть у бій: хоробро, не вдаючись до
того, як і коли повернешся. Людина приходить, у світ зі стиснутими долонями і ніби говорить: увесь світ
мій, а йде з життя з відкритими долонями і ніби говоримо, дивіться, нічого не беру з собою. Соціолог
Лайелл Уотсон, відзначає, що дослідження процесів умирання показало, що страх смерті виникає тільки у
дорослих людей, і тільки в тих, хто має час для міркування на цю тему. Не виявлено фактів, що
підтверджують уродженість страху смерті або його розвиток як обов'язкової складової поведінки, зв'язаної
з умиранням. У тих культурах, де до смерті ставляться спокійно, страху смерті немає. Знання стадій
процесу умирання може допомогти людині перебороти страх смерті, гідно підготуватися до неї. Подолання
страху смерті важливо й тому, що страх може наблизити настання смерті. Вислів «умер від страху» — це
не тільки афоризм емоційної властивості.
Проблема самогубства в різних народів і в різні періоди також має неоднозначне вирішення. Практично у
всіх стародавніх культурах існувало добровільне принесення себе в жертву богам в ім'я спільних інтересів.
Звичай самогубства широко розповсюджений в античності. У Стародавній Греції самогубство громадян,
що досягли 60 років, заохочувалося державою. Стоїки зверталися до самогубства, коли життя з різних
причин ставало нестерпним. Різко змінилося ставлення до самогубства під впливом християнства. Toй хто
прирікав себе на смерть, віддавав Богу життя як дарунок, вважалося блюзнірством, найбільшим гріхом. У
світські закони увійшов пункт про відповідальність за самогубство. Передбачалася навіть конфіскація
майна самогубця йому відмовляли в похованні на цвинтарі за церковним обрядом. Ховали самогубця на
перехрестях доріг. Самогубця, який залишався живим, висилали на каторгу як за убивство. Іслам, іудаїзм,
буддизм, індуїзм суворо засуджують самогубство. Сучасне суспільство продовжує засуджу вати
самогубство, хоча і не в таких твердих
74. Завдання соціальної філософії та її відмінність від соціології. Поняття соціального у сучасній
соціальній філософії.
Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що
відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які
визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В
економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та
ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія
тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів
досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні
норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та
упорядковують їх згідно із своїми принципами.Розгалужена система інституціональності притаманна лише
людству. Інституціональність діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його
з цього боку — надзвичайно складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності
людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених
стосунків між людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої
діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й
охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи),
згідно з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство — це система суспільних
відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності. Соціальна філософія наголошує на
пріоритетності кожного елемента способу життя, на цілісності суспільства як соціальної системи, що
функціонує завдяки виробництву й постає як живий організм з усіма особливостями економічних,
соціально-політичних, ідеологічних, культурних, побутових, сімейних та інших соціальних відносин, які
безпосередньо характеризують життєдіяльність людей. У центрі суспільства — людина. Без неї воно не
існує. Які б матеріальні цінності не нагромадили люди — будівлі, знаряддя праці тощо — все це вмирає
після того, як його залишили люди. Людина — суб'єкт і головна дійова особа суспільства. Цей висновок
лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного
розвитку.
75. Поняття суспільства. Основні функції, що їх має виконувати суспільство і основні сфери
суспільного життя
Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на
певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на
взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства
називають соціальними. Але сьогодні ми можемо сказати: розвинене суспільство має певну, більш-менш
усталену, структуру. У її основі лежить необхідність забезпечення основних життєвих потреб та виявлень
людини (що ще разів засвідчує: не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації — для
людини). Сучасній стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймні наступних
основних елементів: сфера матеріально-виробничої діяльності; сфера економічної діяльності; сфера побуту
та сімейних стосунків; сфера соціальних відносин, органів та інституцій (у тому числі – органів управління
різного рівня); сфера духовного життя суспільства.
Названа сукупність елементів суспільного життя: = забезпечує задоволення усіх основних життєвих
потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих та духовних); = утворює цілість суспільного
“організма”; = створює умови для історичного процесування суспільства;= дає змогу з’ясувати, що саме та
з якими особливостями змінюється у суспільній історії.
Тому слід говорити про тих, що всі названі елементи повинні бути в оптимальних відносинах, що кожен
із них повинний виконувати свою функцію у межах системи, не підміняючи, не применшуючи і не
гальмуючи всі інші. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системи починають відбуватися
руйнівні, кризові процеси, то це неодмінно позначиться на якості та функціонуванні всіх інших. Інколи
стверджують, що без успіхів економіки або без розумної політики не може бути нормального суспільного
життя. Це слушно, але так само не може його бути без стабільної сім’ї, без нормального функціонування
культури, без законності та моралі.Водночас відзначимо, що за певних розумів на перший план у
гармонізації суспільства можуть виходити проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки,
державної політики та ін.). Але при їх вирішенні не можна не враховувати саме системний характер
організації суспільного життя інакше у суспільстві виникнуть небажані деформації. Напріклад, коли
сьогодні чуємо судження про тих, що розв’язання проблеми економіки автоматичний розв’яже питання
політичного життя, розвитку науки та культури, то можемо погодитися з тим лише частково. Справді, вихід
з економічної кризи необхідний хоча б тому, що вона блокує нормальний розвиток процесів в деяких інших
сферах суспільства, наприклад, розвиток освіти, погіршує моральний стан суспільства та ін. Досить
очевидним є ті, що без законодавчої бази, без політичної волі не може бути нормального економічного
життя. Своєю чергою, без зусиль, спрямованих на розвиток культури й освіти, марно сподіватися на їх
процвітання за розумів економічного благополуччя. Попри все ті можна стверджувати, що економіка
становить загальну умову, вихідний грунт суспільного розвитку, культура й освіта — його інтелектуальний
чинник, а політика та законодавство – активно-дійовий. Економіці потрібні простір, обрії руху; культурі та
освіті — увага; політиці та законодавству — здоровий глузд, чіткі і ясні програми. Того вимагає системний
характер суспільного життя.Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя
суспільства. Воно не підлягає чітким окресленням, однозначним фіксаціям та виправданому і
прогнозованому регулюванню. По сьогоднішній день залишається під великим знаком запитання проблема
стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна сприяти збільшенню кількості
геніальних творців та творів? Якові систему освіти і виховання можна вважати оптимальною щодо
збагачення духовного потенціалу суспільства? Не викликає сумніву ті, що жорстока регламентація
інтелектуальної діяльності приводити до її збіднення і виродження, проте і вседозволеність, нічим
необмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Не можна робити відкриття “за планом”, тим більше –
геніальні, але навряд чи можна вважати виправданою політику пасивного очікування стихійних “проривів”
в духовному житті, особливо, наприклад, у науковому пізнанні. Отже, всіляке “занадто” тут не підходить.
Духовне життя суспільства функціонує як доладна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями
та чинниками.
76. Роль духовного життя в процесах суспільного життя. Структура духовного життя суспільства,
його рівні, стани та форми.
Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Воно охоплює
багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність їх поглядів,
почуттів, уявлень, а також процеси виробництва суспільних та індивідуальних ідей, і їх засвоєння. Духовне
життя – це не тільки ідеальні явища, але і його суб’єкти, у яких є певні потреби, інтереси, ідеали і які мають
соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом і зберіганням духовних цінностей (клуби,
бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). В цій складній системі
прийнято виділяти її основні елементи, рівні та стани. До основних елементів духовного життя відносять
усю ту сукупність думок, норм, ідей та принципів, які, як звичайно, пов’язані із функціонуванням
найважливіших сфер суспільного життя. Тут фігурують: економічна, правова, моральна свідомість,
мистецтво (ширше – естетична свідомість), релігійна свідомість, архетипи колективного несвідомого (див.
розд. 9). В духовному житті розрізняють також такі його рівні: рівень масової свідомості та рівень
суспільної ідеології; при цьому перераховані раніше елементи суспільного духовного життя можуть
функціонувати на обох цих рівнях. Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного формування
та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів
розуміння та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією; він досліджується
спеціально соціальною психологією.
Окрім цього окремо виділяють та досліджують стани духовного життя суспільства, де можуть
фігурувати: активний стан (зумовлений, наприклад, бажанням більшості суспільства включитися у
виконання якихось соціальних програм), акцентований стан (наприклад, масового патріотизму або
військової агресивності), пасивний стан (суспільної апатії або скепсису) та збалансований стан (що
передбачає наявність моментів усіх можливих станів без очевидного переважання якогось окремого).
Між всіма названими структурними одиницями духовного життя спостерігаються взаємні впливи та
взаємні кореляції:
Досвід суспільної історії засвідчує: найбільш сприятливими для духовного життя постають
демократичний лад суспільного життя та політика лібералізму
77. Причини підвищеного інтересу до питання про культуру у кінці ХІХ – перший третині ХХ ст.
Наука в першій половині XIX ст. набула такого розвитку і вийшла на такий рівень володіння знанням,
що стала спроможною накреслити повну і струнку картину світобудови в її основних складниках і
підрозділах разом з людиною, соціальною історією і людською свідомістю. Звідси робився висновок, що за
тихий розумів потреба у філософії як дисципліні, що окреслює загальну концепцію світобудови, відпадає.
Єдиним духовним і світоглядним наставником людини стає наука. Філософія, тією мірою, якою вона ще
могла бути корисною (наприклад, як гносеологія), повинна була також статі наукою серед інших
наук.Отже, напрями розроблення "Наукової філософії" у XIX ст., з одного боку, безперечно підносили
авторитет науки і намагалися наблизити філософію до науки, зробити її положення науково достовірними.
А з іншого—цим самим сморід виявляли певну нечутливість до питань людської суб'єктивності й
духовності, а інколи зображали історію людства як різновид природних процесів.
Деремо із подібними твердженнями виступив позитивізм, що його розробив Огюст Конт (1798—1857)
колишній секретар французького мислителя-утопіста А.Сен-сімона. У першій половині XIX ст. О. Конт
видав шість томів своєї основної праці "Курс позитивної філософії", де як вихідне фігурує поняття
“позитивного”. За О.Контом, воно має такий зміст (див.: Конт О. Определеніє позитивного//Антология
світової філософії.— Т.З.—м., 1971.— С.550—551): позитивне – це спостережуване, на відміну від
неспострежуваного; реальне, на відміну від химерного ілюзорного; корисне, на відміну від шкідливого;
достовірне, на відміну від сумнівного; точне, ясне, на відміну від непевного; конструктивне, на відміну від
руйнівного. Віходячи з такого розуміння позитивного, О.Конт обгрунтовує "закон трьох стадій" у розвитку
сутностей; позитивна (або наукова): відмова від абсолютних знань; зосередження зусиль на виведенні
законів (відношень та послідовності) спостережуваних явищ.
По-перше, філософія у ХХ ст. вийшла далеко за межі академічних аудиторій, постала досить сильно
інтегрованою у систему загальної (а не лише спеціальної) освіти, отримала широке розповсюдження через
різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, через створення та діяльність різного роду
філософських товариств. Це означати, що у своїх основних проявах філософія ХХ ст. є некласичною.
Більше того, можна впевнено стверджувати, що зміст і значення явища некласичності саме у філософії ХХ
ст. розкрилися із найбільшою повнотою та яскравістю. По-друге, відчутно змінилася мова такої філософії:
звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою кожній людині інколи навіть буденною
мовою. По-третє, змінилися також (і неминуче) і її змістові та предметні орієнтації: можна сміливо
стверджувати, що для філософії ХХ ст. не існує заборонених тим або зон; вона всюди проникає і все
намагається втягнути в орбіту свої інтелектуальних осмислень. Звідси випливає така особливість філософії
ХХ ст., як її колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами. У цьому сенсі
своїм розвитком філософія ХХ ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції, коли із шкіряного
пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів і т.п. По-четверте, цікавою особливістю
філософії ХХ ст. постає і ті, що вона не замикається лише на тому змісті, який виник у даному столітті, а,
навпаки, ніби актуалізує усю попередню історію філософії. По-п’яте, привело до того, що у філософії ХХ
ст. відбулася певна інколи – досить радикальна, переоцінка попередніх ідей, уявлень та цінностей.По-
шосте, у ХХ ст. почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами
близьких до неї сфер інтелектуальної діяльності. На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом,
з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр
філософської есеїстики, якові інколи досить доладно відрізнити від літератури. Так само виникли,
наприклад, концептуальні живопис і графіка, філософське кіно і ін. На межі філософії і науки функціонує
сучасна аналітична філософія, яка намагається будувати філософські твердження засобами математичної
логіки або логізованої лінгвістики. Отрімалі свій розвиток у ХХ ст. і жанри інтеграції філософії та релігії,
філософії та різного роду езотерики.
78.Основні ознаки культури, їх зміст та значення для розуміння людини і суспільства. Культура
як основний людиноутворюючий чинник?
Як з’ясувалося, людина і суспільство пов’язані між собою глибинними зв’язками: і те, і інше набувають
своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи – як тої, що
оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками. З давніх
часів люди сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського загалу: чи-то роду, чи сім’ї, чи
нації, етносу або народу. Архаїчна людину усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили; в
Стародавній Греції (як і в деяких інших народів) найстрашнішим покаранням вважалося вигнання за межі
проживання полісу (етносу або народу). Арістотель в своїх творах визначав людину як “істоту суспільну”
(”Зоон політікої”), а К.Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин. Проте в
людській свідомості фіксувались не лише моменти злиття людині із людською спільністю, а й моменти їх
протистояння та навіть – ворогування. Ще в міфах звучав мотив про те, що окремий індивід може чомусь
відокремитись, відпасти від загалу (як, наприклад, Прометей із загалу олімпійських богів); в
давньогрецьких трагедіях змальовувались ситуації, коли окрема людина протиставляла себе роду. – В усіх
такого роду випадках, як правило, така людина була приречена на загибель, оскільки спроможністю
зберігати життя, продовжувати його та нарощувати засоби і умови його відтворення могло лише певне
суспільство. Окремий індивід починає поставати в якості самодіяльної одиниці здійснення своєї
життєдіяльності лише в епоху Нового часу – в епоху формування так званого буржуазного індивідуалізму,
хоча вже гуманісти Відродження високо підносили значущість та гідність окремої людини (показовими в
цьому плані є драми В.Шекспіра). Прогресування цього явища врешті привело до того, що саме індивід
почав розглядатися як єдина реальна та суверенна соціальна одиниця, а суспільство, суспільні зв’язки та
стосунки в кращому випадку повинні були би створювати умови для його самореалізації, а на худий кінець
просто йому не перешкоджати. Згадаємо “надлюдину” Ф.Ніцше (до речі, фашисти прямо закликали своїх
адептів виховувати себе з орієнтацією на надлюдину)., абсолютну вільну персону М.Бердяєва, звернемо,
нарешті, увагу й на те, що в міжнародному праві наших часів чи не провідну увагу приділяють питанню
про права людини. Деякі культурологи та соціологи в подібному різкому протиставленні індивіду людській
спільності вбачають суттєву відмінність американського (маються на увазі Сполучені штати Америки)
менталітету від європейського: в останньому індивід також постає суверенним, недоторканим, але в той же
час висувається вимога дотримання та шанування їм інтересів, традицій, найперших потреб суспільства.
Цікавий факт: фільм італійського режисера М.Антоніоні “Забриски-пойнт”, присвячений американському
суспільству і фактично демонструючий деструктивний, згубний характер американського індивідуалізму та
своєрідного культу індивідуальної сваволі, був негативно оцінений в США і навіть не рекомендований для
показів в деяких штатах. Але констатуємо факт: сучасне розвинене суспільство розглядає саме людську
індивідуальність в якості свого основного джерела та резерву для змістовного оновлення, прогресування,
активності. І це не є ні примхою, ні якимось збоченням, а велінням часу, оскільки ускладнення процесів
життєдіяльності, їх інтенсифікація, можливість варіативного використання засобів соціального життя
буквально вимагають підвищення ролі та соціального статусу окремої людини. В загальному плані можна
окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина перебуває на першому
плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство оцінюються як сутності
однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а
людина постає як його агент чи одиниця. Розглянемо ці можливі співвідношення більш докладно. Як вже
було сказано, надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до культивування
індивідуалізму, егоїзму; коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна
ситуація загрожує вилитися у вождизм або культ особи. І хоча Г.Гегель колись писав про те, що монархія
засвідчує нам, що в суспільстві поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм найпершого та
переважного культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для людини. З
одного боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до безконтрольних
дій, невиправданого поклоніння, плазування перед “першою особою”, яка, в свою чергу, втрачає почуття
міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все це приводить до поступової деградації
верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх в
залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на тверезий
розум та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів своїх дій. Коли
намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації життя, виникають
різні форми тоталітарного суспільства, тобто суспільства, в якому діють єдині для всіх членів суспільства
стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються зробити її лише деталлю
соціального організму (від лат. “тоталіс” – повнота, цілісність). Тоталітаризм може бути більше або менше
регламентованим і набувати вигляду репресивних політичних режимів, де практикується соціальний терор,
(на зразок фашизму або так званого казармового комунізму), або ж різних варіантів бюрократичних
соціальних систем, де владні структури фактично узурпують владу, привласнюючи певні суспільні функції
(деякі держави Африки, Південної Америки, Азії). Досить цікавими постають погляди на суспільство та
людину, як за суттю тотожні, проте відмінні у своїх проявах. Такий погляд на людину і суспільство
культивувався в ранньому християнстві, коли вважалося, що людство являє собою тільки тимчасовий
розпад початково єдиної людини – Адама. Тому люди в суспільстві, по-перше, постають одиницями
єдиного тіла, а, по-друге, рано чи пізно вони повинні знову досягнути стану людської всеєдності. З іншого
боку, існують погляди, згідно яким окремі люди є не більше, ніж діючі одиниці єдиного суспільного
організму, бо поза суспільством людини немає і не може бути. З.Фрейд вважав, що суспільство лише у
масовому масштабі повторює те, що відбувається в індивідуальному житті людини.Яку із розглянутих
ситуацій співвідношення людини та суспільства можна вважати найбільш виправданою? Слід зауважити,
що в ситуаціях, коли з приводу єдиної проблему виникають альтернативні підходи, вирішення полягає у
тому, щоби з’ясувати, де і як діє кожна із альтернативних сторін, адже вони тому і приходять у зіткнення,
що сходяться на єдиній території, проте кожна займає тут власний простір. Людина дійсно не може бути
людиною поза суспільством, оскільки: 1) лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати
від покоління до покоління, від людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним
досвідом життєдіяльності; 2) лише в суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості
індивідуальні особливості та здібності людини; 3) лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську
діяльність одночасно в різних напрямах; 4) лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання,
сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання; 5) лише суспільство може культивувати
деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво, військова
справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо; 6) нарешті, лише в суспільстві виробляються
засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми
та стандарти людської поведінки. З іншого боку, не варто забувати, що пізнає, страждає, відчуває, діє не
якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а тому все перераховане вище має свій сенс
лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить, реальним носієм суспільних процесів та
здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського середовища; ясно, що їх не можна
відірвати одне від одного так само, як не можна відірвати рибу від водної стихії. На перший погляд може
видаватися, що саме суспільство у відношенні до людини є ведучою стороною, проте добре відомо, що
коли конкретні люди не сприймають та не культивують певні види діяльності, останні врешті вмирають або
стають музейними реліквіями. Якщо люди певного суспільства раптом міняють свої ціннісні орієнтації,
уявлення про престиж та провідні мотиви життєдіяльності, ніякі соціальні органи не зможуть утримати їх
від такої зміни. Проте в цьому питанні слід враховувати історичні зрушення, що відбувались у суспільстві і
зачіпали співвідношення людини і суспільства. Історично відбулося так, що на ранніх стадіях розвитку
суспільства навіть при безумовній значущості окремих осіб, вирішальна роль в розвитку історії належала
суспільству, проте в розвиненому, стабілізованому суспільстві все починає замикатися на людину та
залежати від неї. Частково це пояснюється тим, що реальні можливості окремої людини зростають
колосальним чином: потенційно сьогодні одна людина здатна знищити або ж врятувати все людство. З
іншого боку, ускладнення суспільних процесів робить людину достатньо вільною у своїх діях та виборі, а,
значить, від окремої людини залежить дуже багато. Кожна людина перш за все створює своє оточення і
впливає на нього; крім того, її впливи так чи інакше поширюються майже на всіх, з ким вона контактує з
необхідністю або випадково.
79.Причини розбіжностей і можливих конфліктів між культурою та цивілізацією. Основні ознаки
цивілізації.
В повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації: ми
кажемо “культурне життя”, а також “цивілізоване життя”, “культурне суспільство” та “цивілізоване
суспільство”, і т. ін. Те ж саме простежується і в історії людської думки: терміни “культура” та цивілізація”
увійшли в науковий обіг у ХVІІІ ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І
пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М.Данилевського) вони досить часто позначали те ж
саме, хоча у вихідному значенні латинський термін “civilis” перекладається як “громадський” та “міський”.
Проте вже у перший третині ХІХ ст. американський соціолог Л.Морган позначив терміном “цивілізація”
певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За
Морганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла
природних схованок (печер, гротів та ін.), примітивними кам’яними знаряддями праці. Варварство вже
характеризувалося родовою організацією життя, використанням вогню, прирученням тварин,
елементарним землеробством, побудовою житла та виготовленням глиняного посуду. За цією епохою
розпочалася епоха цивілізації – епоха міст, виникнення сім’ї, виготовлення та використання металів,
появою держави та відкриттям і використанням письма. Наведені характеристики цивілізації свідчать, що
поява цивілізації суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження
історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури. Тепер певний народ або
спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуло у записах,
не покладаючись на нестійку людську пам’ять та крихкість окремих людських життів. Проте стає також
ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті
сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної складової культури, а не її
смислових засад. Першими гаслами цивілізації стають “зручність, ефективність, комфорт”. Через це вже у
ХІХ ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне одному, але виразно це протиставлення
було подано у концепції “морфології культури” О.Шпенглера (див. розд. 9). Шпенглер, як вже
окреслювалось, розглядав цивілізацію як стадію занепаду певної культури, оскільки для цивілізації гонитва
за нескінченним нарощуванням матеріальних ресурсів суспільного життя стає провідним чинником її дії.
Після книги О.Шпенглера “Занепад Європи” проблема взаємозв’язку культури та цивілізації стає визнаною
і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького культуролога, російський філософ М.Бердяєв
зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення самореалізації, а цивілізацією – саме користь,
матеріальні зацікавлення. Тому цивілізація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних
імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолюти,
священне, приходить псевдокультура, заснована на неконтрольованих вибухах негативної енергії. Як же
можна оцінити концепцію О.Шпенглера? Як вона співвідноситься із підходом Л.Моргана? Скоріше за все,
позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному одному аспекті розгляду взаємовпливів культури
культурі. Але й при цьому вона відрізняється від культури як своїми функціями, так і цільовим
спрямуванням. Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально історичною
формою розвитку культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не
лише тоді, коли, наприклад, європейська культура вступає у епоху Відродження; такі протистояння
спостерігалися час від часу і в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті
напрями розвитку культури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли
розвивалася переважно культура розкошів та вишуканих

ІСПИТ З ФІЛОСОФІЇ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

You might also like

ІСПИТ З ФІЛОСОФІЇ

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

ІСПИТ З ФІЛОСОФІЇ

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1. (1)Найбільш поширені визначення предмету філософії, їх зміст та особливості.

2. (1)Співвідношення філософії і світогляду. Що у такому співвідношенні є ширшим поняттям?

Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини.

Правильна відповідь ’Неправильно’

Правильна відповідь ’Правильно’.

Ф.Бекон був засновником раціоналізму в філософії Нового часу.

Правильна відповідь ’Неправильно’.

У пізній античні філософії була запроваджена ідея:

Правильна відповідь: автономії людського духу щодо обставин життя

Як називають початковий період становлення середньовічної філософії, який був пов'язаний з

Правильна відповідь: патристика

Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта

Правильна відповідь: пізнання здійснюється через чуттєвий досвід

Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це:

У філософії Нового часу протилежними напрямами методології були:

Правильна відповідь: монада

Своїм першопочатковим завданням представники доби Просвітництва вважали:

Правильна відповідь: покращення людини шляхом освіти та виховання

Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із

Правильна відповідь ’Правильно’.

Правильна відповідь: абсолют

Термін «філософія» вперше був запроваджений Піфагором

Правильна відповідь ’Правильно’

Онтологічна позиція Б.Спінози характеризується як:

Правильна відповідь: монізм;

Правильна відповідь: кореспондентська

Правильна відповідь ’Правильно’.

Як в гносеології називається якісна характеристика знання та мета пізнання - така характеристика

Правильна відповідь: істина

Термін «людина-машина» був запроваджений та мав поширення у філософії:

Правильна відповідь: Нового часу

Правильна відповідь: реінкарнація

Українська філософія характеризується схильністю до створення абстрактно-теоретичних, далеких

Правильна відповідь ’Неправильно’.

Кому з філософів належить вислів – «Людина – це мислячий очерет»:

Правильна відповідь: Блезу Паскалю

Проміжна ланка між філософією та точними науками,певне інтегральне утворення, яке

Правильна відповідь: наукова картина світу

Єдино виправданим видом пізнання постає наука

Правильна відповідь ’Неправильно’.

Початок некласичної філософії датується:

Правильна відповідь: ХІХ ст.

Перший філософ, якого вважають засновником філософії Нового часу, це:

Правильна відповідь: Френсіс Бекон

Правильна відповідь: діалектика

Унікальними рисами людини, що зумовлюють появу філософії, є її розумність і біологічна

Правильна відповідь ’Правильно’.

Епікуреїзм, даосизм та неоплатонізм є основними напрямками натурфілософії.

Правильна відповідь ’Неправильно’.

Яке з даних тверджень найменше відповідає філософії Р.Декарта

Філософія перестає бути наукою всіх наук в епоху Середньовіччя

Людина, що постає суб’єктом і об’єктом соціальних стосунків, характеризується поняттям

Правильна відповідь: особа

Твір, в якому Г. Гегель викладає основні ідеї своєї філософської системи, це

«Золоте правило моральності» визначене Конфуцієм, це:

Парменід вважав першоосновою речей воду

Апологети в епоху Середньовіччя – це:

Класичне і некласичне розуміння буття в основних положеннях співпадають.

На думку Аристотелю, світ складається із наступних елементів: