Стаття 146.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на
той самий строк.
2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо
двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом,
небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що
супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням
зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на
той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Стаття 147. Захоплення заручників
1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів
затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації,
фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої
дії як умови звільнення заручника -
карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою
групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що
спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Стаття 149. Торгівля людьми
1. Торгівля людиною, а так само вербування, переміщення, переховування,
передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з
використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої
залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка
контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього
або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб,
або службовою особою з використанням службового становища, або поєднані з
насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його
близьких, або з погрозою застосування такого насильства, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з
конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо
неповнолітнього його батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками,
або вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з
насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його
близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони
спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з
конфіскацією майна або без такої.
Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми
сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або
примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний
стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над
людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову
вагітність або примусове переривання вагітності, примусове одруження,
примусове втягнення у зайняття жебрацтвом, втягнення у злочинну діяльність,
використання у збройних конфліктах тощо.
2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти
зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми
обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю
волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним
діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.
3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або
одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею настає незалежно
від того, чи вчинені такі дії з використанням примусу, викрадення, обману,
шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою
застосування насильства, використання службового становища, або особою, від
якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або підкупу третьої
особи, яка контролює потерпілого, для отримання її згоди на експлуатацію
людини.

ЗАДАЧА 70
70. Д. та Ч. ввечері прогулювалися в міському парку. Через деякий час Д.
запропонував Ч. вступити з ним у статевий зв’язок, на що остання погодилася.
Неподалік опинилися Б. і В. Б. зафільмував на відео мобільним телефоном
статевий контакт пари (Д. і Ч.). Потім Б. і В. підійшли до Д. і Ч. та, погрожуючи
опублікуванням цього відео у соціальних мережах, запропонували Ч.
задовольнити їх статеву пристрасть в обмін на видалення даного відео. Ч.
почала плакати, кричати, просила їх відпустити. Д. спробував вихопити з рук Б.
телефон для видалення відео, на що Б. і. В. вдарили його декілька разів по
обличчю. На галас у парку прибула поліція.
Вирішить питання про відповідальність Б. і В. Як вирішується питання про
розмежування кримінальних правопорушень проти статевої свободи та
статевої недоторканості з суміжними кримінальними правопорушеннями?
Вирішить питання про відповідальність Б. і В.
Я вважаю, що дії Б. і В. можна кваліфікувати за декількома статтями у співучасті:
(ч.2 ст.27 КК):
По-перше, це ч.2 ст.301, тому що спочатку Б. зняв відео порнографічного
характеру, тобто виготовив такий матеріал:
Стаття 301. Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних
предметів
2. Ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм
порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження
серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, -
караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або
позбавленням волі на той самий строк.
По-друге, ч.3 ст.154, тому що Б. і В. примушували Ч. вступити з ними в
статевий зв'язок взамін на нерозповсюдження відео, яке ганьбить її та її
близьку людину.
Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, поєднані з погрозою
знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої особи чи її близьких
родичів, або з погрозою розголошення відомостей, що ганьблять її чи близьких
родичів, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на
той самий строк.
Згідно з Постанова Про судову практику у справах про злочини проти статевої
свободи та статевої недоторканості особи:
15. Дії, зазначені у частині першій статті 154 КК ( 2341-14 ),
поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна
потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або
розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких
родичів, кваліфікуються за частиною другою статті 154 КК. Погроза
має бути адресована потерпілій особі та сприйматися нею як
реальна.
Відомостями, що ганьблять потерпілу особу чи її близьких
родичів, слід вважати такі відомості, які, як на думку зазначених
осіб, так і об'єктивно здатні принизити честь та гідність особи.
При цьому не має значення, відповідають ці відомості дійсності чи
є вигаданими. Розголошення - це повідомлення таких відомостей
будь-яким способом хоча б одній особі, котрій вони не були відомі,
які потерпіла особа бажала зберегти у таємниці.

Також ще можна додати ч.1 ст. 125, так як Б. і В. били по обличчю Д.:
Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження
1. Умисне легке тілесне ушкодження -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або
виправними роботами на строк до одного року.

Як вирішується питання про розмежування кримінальних правопорушень

проти статевої свободи та статевої недоторканості з суміжними
кримінальними правопорушеннями?
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості – це суспільно
небезпечні діяння, що порушують встановлений у суспільстві порядок статевих
відносин і основні принципи статевої моральності, і які виражаються в посяганні
на статеву свободу та статеву недоторканність особи.
При кваліфікації потрібно враховувати, що злочини проти статевої свободи та
статевої недоторканості – це сукупна назва злочинів, які пов’язані із
задоволенням статевої потреби у формах, що грубо порушують встановлений у
суспільстві порядок статевих відносин, основні принципи статевої моральності і,
які заподіюють шкоду здоров'ю і достоїнству громадян. Адже принципи статевої
моральності відображають пануючі в суспільстві погляди на умови і характер
статевих відносин.
До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, норми
про відповідальність яких об’єднанні в розділі IV Особливої частини КК України,
віднесені: зґвалтування (ст. 152); сексуальне насильство (ст. 153); примушування
до вступу в статевий зв'язок (ст. 154); статеві зносини з особою, яка не досягла
статевої зрілості (ст.155); розбещення неповнолітніх (ст. 156).
Для подальшого з’ясування особливостей кваліфікації злочинів проти статевої
свободи та статевої недоторканості особи важливим є чітке визначення кола
діянь, які відносяться до них, а також правильна кримінально-правова
характеристика цих діянь.
Родовим об’єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднані в
розділі IV Особливої частини КК, є статева свобода і статева недоторканість
особи. Під статевою свободою слід розуміти право дорослої і психічно
нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не
допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу. Статева недоторканість – це
абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка не є носієм
статевої свободи, всупереч справжньому волевиявленню такої особи або
ігноруючи його.
Більшість науковців схиляються до того, що при здійсненні статевого посягання
на дорослу особу об'єктом злочину буде статева свобода, а на неповнолітню – її
нормальний статевий розвиток, тобто статева недоторканість.
Обов'язковою ознакою складів злочинів проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи є потерпілий від злочину, який може виділятись за
певними ознаками, зокрема, за залежністю від винного, недосягненням
певного стану або віку.
З’ясовуючи при кваліфікації об’єктивну сторону розглядуваних злочинів,
потрібно мати на увазі, що вона характеризується активною поведінкою винної
особи – це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За
законодавчою конструкцією ці злочини здебільшого побудовані як формальні
склади. Примушування до вступу в статевий зв'язок сконструйоване як усічений
склад злочину. Кваліфіковані види зґвалтування, насильницького задоволення
статевої пристрасті неприродним способом і статевих зносин з особою, яка не
досягла статевої зрілості, передбачені відповідно ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 і ч. 2 ст.
155 КК, є злочинами з формально-матеріальними складами.
Суб’єктом даної категорії злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (за
статтями 152, 153 КК) або 16-річного віку (за статтями 154–156 КК). У переважній
більшості випадків суб'єкт є спеціальним – його ознаки або безпосередньо
вказані у законі про кримінальну відповідальність або встановлюються шляхом
тлумачення норм закону з урахуванням особливостей об'єктивної сторони того
чи іншого злочину та ознак потерпілого. Наприклад, у ч. 2 ст. 155 та ч. 2 ст. 156
КК, відповідно до змін, які були внесені Законом України “Про внесення змін до
статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за
розбещення неповнолітніх” фігурує батько, мати, вітчим, мачуха, опікун,
піклувальник або особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання
потерпілого або піклування про нього, у ст. 154 КК суб’єктом злочину є особа,
від якої жінка або чоловік матеріально або службово залежні.

Із суб’єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої

недоторканості особи характеризуються прямим умислом. При цьому психічне
ставлення суб'єкта до певних елементів деяких злочинів (наприклад, до
малолітнього віку потерпілого від зґвалтування) може набувати вигляду
необережної форми вини. Сексуальний мотив, тобто бажання задовольнити
статеву потребу, є факультативною, а не обов'язковою ознакою суб'єктивної
сторони даних злочинів, які можуть вчинюватись і з інших спонукань.
Залежно від того, чи застосовується під час скоєння злочинів проти статевої
свободи та статевої недоторканості особи фізичне та психічне насильство, всі їх
можна поділити на два види (групи):
1)злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, пов’язані із
застосуванням насильства(статті 152, 153, 154 КК);
2)злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, не пов’язані
із застосуванням насильства(статті 155, 156 КК).
Отже, я вважаю, що дії Б. потрібно кваліфікувати за ч.2 ст.27, ч.3 ст.154, ч.1
ст.125, ч.2 ст.301, а дії В. ч.2 ст. 27, ч.3 ст.154, ч.1 ст.125, без ст.301(тому що він
не знімав відео і не виготовляв порнографічні матеріали).

ЗАДАЧА 71
71. К. та Я. виїхали на пікнік з 15-річною Т. та 18-річною В. до озера.
Пізніше Я., на прохання К., відвів В. убік, а К., залишившись з Т. наодинці, почав
цілувати і пестити її та запропонував вступити у статеві зносини. Т. сказала, що їй
лише 15 років і вона не бажає статевого контакту, проте К. продовжував
наполягати, вчинивши з Т. статевий акт з вагінальним проникненням. На крики
Т. Я. не відгукнувся і не відпустив від себе В. Коли ж В. почала кликати на
допомогу, Я. затулив їй рота рукою.
Вирішить питання про відповідальність К. і Я. Дайте відповідь на
запитання, чи змінилася б кваліфікація їх діянь, якби вони, змовившись
вчинити статевий акт з потерпілими, вчинили його кожний щодо своєї
жертви? Яким є зміст обставини, що обтяжує кримінальну відповідальність
за ч. 3 ст. 152 КК «зґвалтування, вчинене групою осіб»?
Вирішить питання про відповідальність К. і Я.
Дії К. кваліфікуються за ч.3 ст.152, з обтяжуючою обставиною -
неповнолітність особи:
Стаття 152. Зґвалтування
3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої особи -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
Щодо Я. ,його дії кваліфікуємо за частиною п'ятою статті 27 КК і ч.1 ст.152:
Слід звернути увагу на те, що відповідальність за ч.3 ст.152 КК України настає
лише у випадку співвиконавства: дії особи, яка не вчинила і не мала наміру
вчинити статевий акт, але безпосередньо застосовувала фізичне насильство,
погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її
іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині (п.9
Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи).

Відповідно до ч.2 ст.27 КК, виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у

співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання
інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній
відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим кодексом.
Суди в більшості випадків виходять з того, що групу утворюють лише
співвиконавці, тобто група є там, де декілька осіб виконують об'єктивну сторону
злочину. Теоретично такий підхід цілком обґрунтований. Наприклад, у справі Г.,
засудженого обласним судом за ст.15 і ч. 3 ст. 152 КК. Г. і С. у гуртожитку зайшли
в кімнату, де спала П., вирішили її зґвалтувати. Г. став знімати з П. одяг, але вона
прокинулася і почала чинити опір. Тоді він застосував фізичну силу - вдарив її
головою об стіну. У кімнату намагалися ввійти мешканці, але С. тримав двері.
Боячись бути затриманими, Г. і С. вистрибнули з вікна. Дії Г. перекваліфіковані
на ст. 15 і ч. 1 ст. 152 КК, тому що С. був пособником, а не співвиконавцем.
Насильство застосовував тільки Г., а С. створював умови для зґвалтування.
Аналогічно вирішене це питання Київським Апеляційним судом по справі Я. і Ф,
яка за фабулою не різниться від нашого випдку: де Я. за одним з епізодів
вчинив зґвалтування неповнолітньої І., а Ф. стримував її подругу, яка
намагалась допомогти. Ф. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому
ст.19, ч.3 ст.117(за старим ККУ, за новим ст.154). Його визнано пособником у
вчиненні зґвалтування неповнолітньої І. Дії Я. кваліфіковані за ч.3 ст.117 КК
як зґвалтування неповнолітньої, хоча у юридичному формулюванні
обвинувачення Київський міський суд зазначив, що зґвалтування по даному
епізоду вчинено групою осіб, а Верховний Суд України не виправив даної
помилки.
Дії особи, яка, сприяючи виконавцю (виконавцям) злочину у вчиненні
насильницького статевих зносин чи насильницького задоволення статевої
пристрасті неприродним способом, застосовувала насильство до особи,
яка намагалася перешкодити вчиненню злочину, надала приміщення для
вчинення злочину тощо, необхідно кваліфікувати як пособництво в
зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті
неприродним способом за частиною п'ятою статті 27 КК ( 2341-14 ) і
відповідною частиною статті 152 КК чи статті 153 КК.

Дайте відповідь на запитання, чи змінилася б кваліфікація їх діянь, якби

вони, змовившись вчинити статевий акт з потерпілими, вчинили його
кожний щодо своєї жертви?
Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох
потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала одну
потерпілу особу, дії кожної із таких осіб належить розглядати як
зґвалтування, вчинене групою осіб. Такий підхід має
застосовуватись і у разі вчинення узгоджених дій, направлених на
насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
щодо декількох потерпілих осіб.( п.9 Про судову практику у справах про злочини
проти статевої свободи та статевої недоторканості особи)
Отже, так, кваліфікація змінилась би на ч.3 ст.152 КК для Я. і К. з обтяжуючою
обставиною - вчинене групою осіб.

Яким є зміст обставини, що обтяжує кримінальну відповідальність за ч. 3

ст. 152 КК «зґвалтування, вчинене групою осіб»?
( п.9 Просудову практику у справах про злочини проти статевої свободи та
статевої недоторканості особи)

Злочин, передбачений статтею 152 чи статтею 153 КК

( 2341-14 ), визнається вчиненим групою осіб, якщо у ньому брали
участь декілька (два або більше) виконавців (співвиконавців),
тобто співучасників, ознаки яких зазначені у частині другій
статті 27 КК. При цьому виконавці (співвиконавці) діють узгоджено,
з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що
утворюють повністю чи частково об'єктивну сторону складу злочину.
Для визнання зґвалтування або насильницького задоволення статевої
пристрасті неприродним способом вчиненими групою осіб не вимагається
попередньої змови між виконавцями (співвиконавцями) цих злочинів.
Злочинна діяльність одного виконавця може приєднуватися до діяльності
іншого (інших) і в ході вчинення злочину, але до його закінчення або
припинення.
Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий
акт чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але
безпосередньо застосовувала фізичне насильство, погрожувала його
застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом
уведення в її організм проти її волі наркотичних засобів, психотропних,
отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її чи вчинення щодо
неї насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом
іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Дії
таких співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються без
посилання на статтю 27 КК ( 2341-14 ).
Дії особи, яка, сприяючи виконавцю (виконавцям) злочину у
вчиненні насильницького статевих зносин чи насильницького
задоволення статевої пристрасті неприродним способом,
застосовувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити
вчиненню злочину, надала приміщення для вчинення злочину тощо,
необхідно кваліфікувати як пособництво в зґвалтуванні або
насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом
за частиною п'ятою статті 27 КК ( 2341-14 ) і відповідною частиною статті 152 КК
чи статті 153 КК.
Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох
потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала одну
потерпілу особу, дії кожної із таких осіб належить розглядати як
зґвалтування, вчинене групою осіб. Такий підхід має
застосовуватись і у разі вчинення узгоджених дій, направлених на
насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
щодо декількох потерпілих осіб.
Згідно зі статтею 26 КК ( 2341-14 ) співучастю у злочині є
умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні
умисного злочину. Тому у разі, коли із групи осіб, які вчинили
зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті
неприродним способом, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб
внаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого може
наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути
суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до
кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину
групою осіб.
Отже, дії Я. кваліфікуємо за частиною п'ятою статті 27 КК і ч.1 ст.152, дії К.
кваліфікуються за ч.3 ст.152, з обтяжуючою обставиною - неповнолітність
особи

ЗАДАЧА 75
75. Є. зупинила таксі і попросила водія А. підвезти її додому. Незабаром вона
зрозуміла, що авто рухається в іншому напрямку. У відповідь на її зауваження
А., погрожуючи вбивством, почав домагатися статевого акту. Злякавшись, Є. під
час руху автомобіля вискочила з нього, але потрапила під інший автомобіль,
який рухався в тому ж напрямку, і внаслідок отриманих ушкоджень в
подальшому була визнана інвалідом другої групи. А., не зупиняючись,
продовжив рух і зник з місця події.
Якою буде правова оцінка діяння А.? Як законодавець визначив
обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність за вчинення
кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи? Їх зміст? Яким чином встановлюється зміст оцінних
понять у кримінальному праві?
Якою буде правова оцінка діяння А.?
Діяння А. кваліфікуються за ч.5 ст.152:
Згідно з Постановою Про судову практику у справах про злочини проти
статевої свободи та статевої недоторканості особи:
п.4. Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи
попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або
насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним
способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК ( 2341-14 ) і
не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК.
п.11.У разі, коли при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні
статевої пристрасті неприродним способом чи замаху на ці злочини
смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій
(наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й
отримала ушкодження, від яких настала смерть), дії винного
охоплюються частиною четвертою статті 152 або частиною третьою статті 153
КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації за статтею 119 цього Кодексу не
потребують.
У випадку оновленого законодавства:
ч.5 ст.152. Дії, передбачені частинами HYPERLINK
"https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14"першою, другою або третьою цієї
статті, що спричинили тяжкі наслідки, -
Як законодавець визначив обставини, що обтяжують кримінальну
відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень проти статевої
свободи та статевої недоторканості особи? Їх зміст?
Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК) є вчинення його:
1)повторно; 2) особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених
статтями 153–155 КК.
Вирішуючи питання про кваліфікацію зґвалтування за ч. 2 ст. 152 КК потрібно
мати на увазі, що зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало
діяння, вказане у частинах 1-4 ст. 152 КК. У випадках вчинення особою двох або
більше зґвалтувань, кожне із яких містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1
ст. 152 КК, злочин необхідно кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 152 КК. Сукупність
злочинів має місце при вчиненні двох чи більше зґвалтувань, відповідальність
за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в
одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в
другому – закінченого зґвалтування. Дії винного за кожним із вказаних злочинів
мають кваліфікуватися самостійно. Так, якщо особа перший раз вчинила замах
на зґвалтування, а іншого разу – закінчений злочин, її дії кваліфікуються за
частинами 2 чи 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 і ч. 2 ст. 152 КК.
Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів,
передбачених ст. ст. 153–155 КК, є спеціальним видом повторності та окремою
кваліфікуючою ознакою цих злочинів. Для визнання злочину повторним у цьому
випадку не має значення стадія вчинених особою злочинів, вчинення їх
одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної
особи за раніше вчинений злочин.
Потрібно мати на увазі, що зґвалтування не може бути визнане повторним,
якщо судимість за раніше вчинене зґвалтування знята чи погашена у
встановленому законом порядку. Ознака повторності також відсутня, якщо до
моменту здійснення другого зґвалтування закінчилися строки давності
притягнення до кримінальної відповідальності.
Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є:
1) учинення його групою осіб;
2) зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього (ч. 3 ст. 152 КК);
3) зґвалтування малолітньої чи малолітнього;
4) спричинення особливо тяжких наслідків (ч. 4 ст. 152 КК).
При кваліфікації зґвалтування, вчиненого групою осіб, під таким зґвалтуванням
потрібно розуміти співвиконавство у вчиненні злочину, коли кожний з учасників
повністю виконує склад злочину або будь-які дії, що складають об’єктивну
сторону злочину. Отже, вчинення зґвалтування групою осіб вимагає наявності
двох умов у сукупності:а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб, що
діють як виконавці; б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи.
Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчиняється щодо
осіб у віці від 14-ти до 18-ти років. зґвалтування особи віком до 14-ти років
кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. На
кваліфікацію зґвалтування неповнолітньої (неповнолітнього) не впливають такі
можливі фактори, як те, що він (вона) одружений (одружена), має дитину, досяг
(досягла) шлюбного віку або статевої зрілості тощо.
У судовій практиці часто виникають труднощі при кваліфікації випадків
зґвалтування неповнолітніх віком близько 18-ти років. Пленум Верховного Суду
України в абз. 2 п. 10 постанови від 30 травня 2008 р. № 5 зазначив, що за
зґвалтування неповнолітньої особи підлягає відповідальності особа, яка знала
або припускала, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою
особою, чи могла і повинна була усвідомлювати це.
Отже, за змістом постанови щодо факту неповноліття потерпілої особи можлива
і необережна вина.
Зґвалтування малолітньої або малолітнього має місце у випадках, коли
потерпіла особа не досягла 14-ти років. Зґвалтування потерпілої особи віком від
14-ти до 18-ти років кваліфікується за ч. 3 ст. 152 КК як зґвалтування
неповнолітньої (неповнолітнього). Зґвалтування малолітньої (малолітнього)
передбачає, що винний знав або припускав, що потерпілій особі ще немає 14-ти
років, або повинен був і міг це передбачати.
Особливо тяжкими наслідками, передбаченими ч. 4 ст. 152 КК, відповідно до
роз’яснень абз. 1 п. 11 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5, можуть бути визнані,
зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого
органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад
здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну
третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата
репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини
чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя
людини, які сталися внаслідок зґвалтування.
Спірним при кваліфікації є питання про те, чи вважати тяжкими наслідками
зґвалтування вагітність потерпілої чи зараження її венеричною хворобою.
ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5 у абз. 5 п. 11 чітко вказує, що не є особливо
тяжкими наслідками при зґвалтуванні свідоме поставлення потерпілої особи в
небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної
інфекційної хвороби, якщо зараження не настало. Такі дії слід кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 КК та
частиною першою статті 130 КК. А у абз. 6 п. 11 цієї ж постанови вказується, що
не становить особливо тяжких наслідків зґвалтування вагітність потерпілої, а
також втрата нею незайманості (дефлорація).
Заподіяння при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили
смерть потерпілої особи, необхідно розглядати як настання особливо тяжких
наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152 КК, тому не потрібна додаткова кваліфікація
за ч. 3 ст. 121 КК.
При вирішенні питання про відповідальність за умисне вбивство за обтяжуючих
обставин дії особи, яка в процесі зґвалтування або замаху на цей злочин скоїла
умисне вбивство, треба кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК і відповідно за
частинами 2 або 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК або ч. 4 ст. 152 КК, як такі, що
спричинили особливо тяжкі наслідки. У випадках, коли вбивство з метою
приховати зґвалтування вчинено через деякий час (при наявності розриву в
часі), дії винної особи повинні бути кваліфіковані за відповідною частиною ст.
152 і п. 9 ст. 115 КК як вбивство з метою приховати інший злочин.
За ст. 154:
Кваліфікуючими ознаками злочину є погроза: 1) знищення, пошкодження або
вилучення майна потерпілої (потерпілого), чи її (його) близьких родичів; 2)
розголошення відомостей, які ганьблять її (його) чи близьких родичів (ч. 2 ст.
154 КК).
За ст.155:
Кваліфікуючими ознаками складу злочину (ч. 2 ст. 155 КК) визнаються: 1)
вчинення його батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи
піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання
потерпілого або піклування про нього; 2) спричинення ним безплідності чи
інших тяжких наслідків.
За ст.156:
Кваліфікуючими ознаками цього злочину (ч. 2 ст. 156 КК) є вчинення розпусних
дій:
1) щодо малолітньої особи, тобто особи, яка не досягла 14-річного віку.
Наприклад,Р. засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України за те, що він 17 березня 2008
р. у приміщенні комп’ютерного залу, який знаходиться по вул. Довженка в с.
Десна, діючи умисно з метою задоволення своєї статевої пристрасті,
усвідомлюючи, що вчиняє дії щодо малолітньої особи, вчинив розпусні дії,
спрямовані на фізичне і моральне розбещення малолітніх, щодо малолітньої О.,
які виразились у непристойних дотиках через одяг до її тіла та статевих органів ;
2) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою,
на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про
нього.

Яким чином встановлюється зміст оцінних понять у кримінальному праві?

У кримінально-правовій літературі оціночні поняття визначають як ознаки
складу злочину чи окремі характеристики таких ознак, зміст яких визначається
не нормативно-правовим актом, а встановлюється правозастосувачем
враховуючи конкретні обставини справи. Оціночні норми дозволяють
враховувати особливості конкретної страви, та забезпечуючи при цьому
гнучкість кримінально-правового регулювання, дозволяючи застосовувати
відповідні кримінальноправові норми з урахуванням конкретних умов місця і
часу. Оціночні поняття повинні використовуватися у тексті КК України лише у
випадку неможливості конструювання кримінальноправової норми за
допомогою формально визначених понять. Якщо оціночні поняття не мають
достатньої конкретизації ні у законодавстві, ні у судовій практиці (особливо за
наявності різних підходів до визначення їх змісту), то вони повинні виключатися
з «термінологічного поля» КК України. Правильне застосування оціночних ознак
складів злочинів можна досягнути легальним тлумаченням термінів.
Особливість встановлення оціночних ознак при кваліфікації злочинів
полягає у тому, що:
1. Зміст оціночних ознак складу злочину повністю не розкривається ні в самому
нормативному акті, ні в теорії кримінального права чи судовій практиці. Таким
чином, на відміну від інших, в оціночних поняттях вичерпно не сформульовані ті
суттєві ознаки, що виступають основою узагальнення предметів і явищ у понятті.
2. Оціночні ознаки конкретизуються в процесі кваліфікації відповідним
правозастосовним органом.
3. Конкретизація оціночної ознаки відбувається за допомогою оцінки конкретної
ситуації (випадку, факту) в плані вирішення питання, чи притаманна даній
ситуації та ознака, що виступає неподільним змістом оціночного поняття. При
цьому немає потреби конкретизувати зміст оціночного поняття повністю,
достатньо лише тих його елементів, що характеризують саме цю ситуацію.
Таким чином, при конкретизації оціночних ознак у процесі кваліфікації злочинів,
структура оцінки повинна включати: суб’єкт – правозастосовний орган, що
здійснює кваліфікацію злочину; предмет – об’єкти, що підлягають оцінці, тобто
ті фактичні обставини справи, які оцінюються суб’єктом при конкретизації
оціночної ознаки; характер – кінцевий результат оцінки, альтернативна
відповідь на запитання, чи містить предмет ознаку складу злочину, виражену
оціночним поняттям; підставу – позиція, що схилила суб’єкт до відповідної
оцінки.
Для забезпечення єдності практики застосування оціночних ознак
використовуються різні прийоми: тлумачення закону компетентними органами,
коментування його тексту, видання навчальної літератури, проведення
семінарів з практичними працівниками, роз’яснення судової практики і т.д. Але
найбільш доцільним та ефективним, у світлі тенденції до зменшення кількості
оціночних ознак або їх наближення до формально-визначених, заходом є
видання судових роз’яснень (раніше – постанов Пленуму Верховного Суду
України, наразі – рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
кримінальних та цивільних справ). Так, у своїх керівних роз’ясненнях Пленум
Верховного Суду встановлював певні визначені об’єктивні критерії оціночних
ознак. Наприклад, п.п. 11 і 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
практику застосування судами України законодавства у справах, пов’язаних з
порушенням вимог законодавства про охорону праці» № 6 від 10 жовтня 1982
р. дають визначення понять «шкода здоров’ю людей» та «інші тяжкі наслідки»,
які використовуються в кримінальноправових нормах розділу X Особливої
частини КК України «Злочини проти безпеки виробництва».

ЗАДАЧА 80

80. Ш. та К., які працювали у одному відділі з Л., постійно переслідували

останню, набридаючи їй коментарями з сексуального змісту, голосно називали її
«старою дівою» та «билися об заклад, що вона незаймана», одного разу
прикріпили на екран її робочого комп’ютеру непристойну карикатуру з неї,
глузували та презирливо жартували з приводу її інтимного життя.
Яку правову оцінку слід надати діянням Ш. та К.? Яким чином українській
законодавець вирішує питання про сексуальні домагання? Як ЗУ № 2866-IV
«Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від
08.09.2005 р. в редакції від 07.01.2018 р. вирішено питання про санкційність
сексуальних домагань? Проведіть розмежування злочинів, передбачених ст.
153 КК та ст. 296 КК.
Проаналізувавши умову, вважаю, що дії Ш. та К., які включають переслідування,
коментарі з сексуального змісту, глузування, презирливі жарти та прикріплення
непристойної карикатури з неї на робочому комп'ютері Л., можуть бути визнані
сексуальними домаганнями, які є формою статевої дискримінації та насильства
щодо жінок на робочому місці. Згідно з українським законодавством, сексуальні
домагання є порушенням прав жінок на рівні роботі та можуть мати серйозні
наслідки для винних осіб.

ЗУ № 2866-IV "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"

від 08.09.2005 р. в редакції від 07.01.2018 р. містить положення про сексуальні
домагання. Згідно з цим Законом, сексуальні домагання, включаючи непрохані
словесні, письмові, візуальні або фізичні дії, спрямовані на статеву поведінку,
що неприпустима для працівника відповідно до його (її) професії, аморальна чи
образлива, є забороненими діями, незалежно від способу, яким вони
виявляються.
Санкції за сексуальні домагання визначені в Кримінальному кодексі України.
Український законодавець розглядає питання сексуальних домагань окремо від
хуліганства. Сексуальні домагання регулюються статтею 153 КК, яка передбачає
відповідальність за непристойне поводження, в тому числі сексуальні
коментарі, глузування, жарти та інші непристойні дії, спрямовані на статеву
поведінку.

Згідно ЗУ № 2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і

чоловіків» від 08.09.2005 р. в редакції від 07.01.2018 р., сексуальні домагання
розглядаються як форма дискримінації на підставі статі, і передбачаються
відповідні заходи захисту прав потерпілої особи, включаючи кримінальну
відповідальність для винних осіб.
Отже, дії Ш. та К., описані в запиті, можуть бути визнані як сексуальне
насильство здійснен групою осіб згідно з ч.3 статтею 153 КК, і підлягають
відповідальності згідно з цією статтею.

Проведіть розмежування злочинів, передбачених ст. 153 КК та ст. 296 КК.

Визначмо склад правопорушення передбаченого статею 153:
Основний безпосередній об'єкт злочину - статева свобода чи статева
недоторканість особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути
здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Під
статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної
особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у
сфері статевого спілкування будь-якого примусу. Статева недоторканість - це
абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу
певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому
волевиявленню.

Потерпілим від злочину є особа як чоловічої, так і жіночої статі, яка досягла 14
років, залежно від характеру вчинюваних дій. Так, наприклад, при мужолозтві -
це чоловік, при лесбіянстві - жінка, а в інших випадках можуть бути як жінка, так
і чоловік. Співвиконавцем цього злочину може бути будь-яка особа незалежно
від виду дії сексуального характеру. Потерпілою від цього злочину може бути й
особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному
шлюбі. Якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у
задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то
дії винного можуть кваліфікуватись за ст.156 КК України за ст.156 КК
України(розбещення неповнолітніх) або ст. 155 КК України (Статеві зносини з
особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, якщо вчинені повнолітньою
особою). Задоволення статевої пристрасті неприродним способом відносно
малолітньої чи малолітнього завжди кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК України.
Оскільки дитина віком до 14-ти років не розуміє значення таких дій і не може
чинити їм опір, то всілякі сексуальні дії відносно неї утворюють зґвалтування з
використанням винним безпорадного стану потерпілого.

Об’єктивна сторона злочину насильницького задоволення статевої пристрасті

неприродним способом може бути у вигляді: 1) неприродного зв’язку чоловіка
із жінкою (зносини per os або per anum); 2) мужолозтва, тобто педерастії чи
інших випадків чоловічого гомосексуалізму (наприклад, орогенітального
контакту чоловіка з чоловіком - per os); 3) лесбіянства, тобто зносин жінки з
жінкою; 4) інших дій, спрямованих на задоволення статевої пристрасті
(наприклад, примушування потерпілої особи до мастурбації penis’a).
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом
виключає природний статевий акт.

Зазначені статеві зв’язки чи інші дії, спрямовані на задоволення статевої

пристрасті, мають супроводжуватися фізичним насильством або погрозою його
застосування, або використанням безпорадного стану потерпілої особи. Отже,
суспільно небезпечне діяння, що скоюється винною особою, складається
принаймні із двох дій (складене діяння). Перша - обов’язкова для об’єктивної
сторони злочину дія сексуального характеру - це задоволення статевої
пристрасті неприродним способом; друга - до-поміжна, але необхідна для
вчинення першої - фізичне або психічне насильство або використання
безпорадного стану потерпілої особи (можливі випадки поєднання цих дій,
коли, наприклад, винна особа від погроз переходить до фізичного насильства).

Добровільна згода особи на здійснення з нею дій сексуального характеру,

описаних у ст. 153 КК України, виключає кримінальну відповідальність. Однак,
якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, яка не досягла 16 років,
особі, яка вже досягла такого віку, вчинене кваліфікується за ст. 156 КК України.

За конструкцією об’єктивної сторони склад цього злочину формальний, а тому

злочин вважається закінченим з моменту початку здійснення певних дій
сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті
неприродним способом. Тому лише застосування, наприклад, фізичного
насильства, спрямованого на задоволення статевої пристрасті, за відсутності
початку здійснення дій сексуального характеру з причин, що не залежали від
волі винної особи, треба кваліфікувати як незакінчений замах на вчинення
злочину (ч. 3 ст. 15 та відповідна частина ст. 153 КК України).
Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-
річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути
протилежна статі потерпілої особи, Співвиконавцем злочину, учасником
групового сексуального насильства може бути особа, яка фізіологічно
неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з
потерпілим. Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи і й
особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бути і
необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов'язані з віком потерпілої особи,
інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює
насильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою особою, а й у
тому разі, коли він міг і повинен це передбачити.

Суб'єктивна сторона здійснюється з прямим умислом та з метою задоволення

статевої пристрасті неприродним способом. Мотиви вчинення злочину не
обов’язково повинні мати сексуальну мотивацію. Злочин може бути вчинений із
помсти чи із хуліганських спонукань. Тому мотиви, як і віддалені цілі
(наприклад, таким чином примусити потерпілу особу дати згоду на подальші
добровільні природні статеві зв’язки), не є ознаками складу злочину.

Склад правопорушення передбаченого статею 296:

Об'єкт
Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок.

Додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи,

авторитет органів державної влади, громадська безпека.

Об'єктивна сторона
Об'єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського
порядку, тобто у вчиненні активних дій. КК України не пов'язує наявність
хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський
порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності
лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення
хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного
заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка
вказує на грубість порушення громадського порядку.

Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість

порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення
хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня
порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Отже, грубе порушення
громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода,
коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля
збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі
інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних,
тривалих зусиль.

За змістом частини першої статті 296 КК України під грубим порушенням

громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати
таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим
цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки
хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (стаття
173 Кодексу України про адміністративне правопорушення).

Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне

порушення громадського порядку:

1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад,

насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою,
нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи;
2) діє тривалий час і вперто не припиняється;

3) пов'язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового

заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням
нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності
підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (пункт 5
постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 "Про
судову практику у справах про хуліганство" (далі - постанова Пленуму).

Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, які

супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм
моралі, наприклад, проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне
оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного
статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які
знаходяться в безпорадному стані.

Правозастосовна практика виробила певні критерії відмежування хуліганства

від інших кримінальних правопорушень. При цьому потрібно враховувати
спрямованість умислу винного, мотиви кримінального правопорушення, цілі та
обставини вчинених особою дій.

Дії, які супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв,

заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів,
знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними
діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, які
передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення проти життя та
здоров'я особи.

Це кримінальне правопорушення вважатиметься закінченим, якщо особа

вчинила дії, зазначені в диспозиції статті 296 КК України.
Суб'єкт
Суб'єкт кримінального правопорушення - фізична осудна особа, якій на момент
вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно з положеннями частини другої
статті 22 КК України.

Суб'єктивна сторона
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується
наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву
явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного
до встановлених у суспільстві правил поведінки.

Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих

правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження
інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі.
Неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною,
безсумнівною як для хулігана, так і для свідків його дій. Саме мотив є відмітною
рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших кримінальних
правовпорушень тим, що:

вчиняється за явно несуттєвим приводом;

безпосередня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості
випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана
необхідністю ззовні (конкретною ситуацією);
дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами;
спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені.