Підготувала Чорна Анастасія,

2 курс, група 04-22-08

Загальна тема: “Громадяни України як субʼєкти

адміністративного права. Основи їх
адміністративно-правового статусу.”

Тема першої статті: “АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ

СТАТУС ГРОМАДЯН УКРАЇНИ”
Автор: Загородня Н. В.
Назва: Науковий вісник Міжнародного
гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція №33,
рік 2018, сторінка 75

Тема другої статті: “АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ

СТАТУС ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ“
Автор: Л. Р. Біла-Тіунова, Т. І. Білоус-Осінь
Назва: Juris Europensis Scientia, Випуск 3,
рік 2020, сторінка 64

Доповідь
Аналізуючи термін «статус» можна дійти до висновку, що він відображає становище
суб’єкта в соціальній системі. Правовий статус юридично опосередковує найважливіші
зв’язки між індивідами та державою, які врегульовані нормами права.

Можна погодитись з думкою А.В. Панчишина, яку у своїй статті зазначили Біла-
Тіунова та Білоус-Осінь, який з’ясував, що правовий статус – це загальна, комплексно-
універсальна, різноаспектна, цілісна категорія, що має чітку структуру та визначає
принципи взаємодії між суб’єктами суспільних відносин, а також місце кожного в
існуючій системі правових відносин.

Адміністративно-правовий статус громадянина дає можливість визначити місце та роль

громадянина в державно-управлінських та інших суспільних відносинах, що
регулюються нормами адміністративного права.

Відповідно до Закону України «Про громадянство», громадянином України є фізична

особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України
та міжнародними договорами України.

Громадяни України є субʼєктами адміністративного права, тобто мають право на участь

у суспільних відносинах, регульованих нормами адміністративного права. Основи їх
адміністративно-правового статусу визначаються Конституцією України, законами
України та іншими нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що адміністративна правоздатність громадянина України виникає з
моменту здобуття особою громадянства, а припиняється з моменту втрати
громадянства України або зі смертю.

У науці адміністративного права до визначення категорії статусу підходять по-різному,

це у своїй статті зазначає Загородня. Наприклад, М.А. Бояринцева у своєму
дисертаційному дослідженні дійшла висновку, що адміністративно-правовий статус
громадянина України - це встановлена законом та іншими нормативно-правовими
актами система прав та обовʼязків громадянина, яка реалізується через суспільні
відносини у сфері державного управління та забезпечується системою юридичних
гарантій на участь в управлінні державними справами і задоволення публічних та
особистих інтересів через діяльність державної влади та органів місцевого
самоврядування. Дещо інше наукове бачення є у Битяка, він із цього приводу
підкреслює, що адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою
частиною його загального статусу та визначається обсягом і характером
адміністративної правосуб’єктності, яка становить адміністративну правоздатність і
дієздатність.

Отже, на підставі зазначеного, можна дійти висновку, що немає єдиної думки серед
науковців з цього приводу. Загалом адміністративно-правовий статус є галузевим
правовим статусом, який визначає місце визначеного суб’єкта в адміністративному
праві та засади його участі в адміністративно-правових відносинах.

Адміністративно-правовий статус громадянина опосередковано визначенням його як

суб’єкта адміністративного права. Суб’єктом адміністративного права визнається
особа, яка має нормативну закріплену можливість брати участь в адміністративних
правовідносинах через наділення її визначеними правами й обов’язками у сфері
публічного адміністрування та яка має здатність їх реалізовувати.

Громадянин України як суб’єкт адміністративного права:

1) є потенційним учасником адміністративних правовідносин;
2) володіє адміністративною правосуб’єктністю;
3) на цього суб’єкта поширюються визначені види адміністративного примусу;
4) реальна участь громадянина України в адміністративних правовідносинах
здійснюється на підставі юридичного факту тощо.

Адміністративна правосуб’єктність громадянина України визначається здатністю особи

бути суб’єктом адміністративного права, яку виражено й конкретизовано в таких
елементах як адміністративній правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність громадянина України виникає з того моменту, коли особа саме набула
громадянство. Адміністративна дієздатність громадянина України – це здатність
суб’єкта своїми діями реалізовувати надані йому права й виконувати покладені на
нього обов’язки у сфері публічного адміністрування (повна адміністративна
дієздатність настає з 18 років, неповна – з 14). Зі свого боку, адміністративна
деліктоздатність громадянина України означає здатність суб’єкта притерпівати
негативних наслідків за порушення адміністративно-правових норм.

Наділення громадянина України якістю суб’єкта адміністративного права є першою і

необхідною умовою набуття ним суб’єктивних прав.
Права громадянина України як елемент його адміністративно-правового статусу – це
гарантована адміністративно-правовою нормою міра можливої або дозволеної
поведінки особи, яка встановлюється для задоволення його інтересів й забезпечується
державою. Також поряд з правами та свободами існують обовʼязки - встановлена
адміністративно-правовою нормою міра належної та необхідної поведінки особи у
сфері публічного адміністрування.

Права громадянина України можливо класифікувати залежно від наявності в нього

спеціального статусу в межах адміністративного права на: загальні права, якими
наділено всіх без винятку громадян України (наприклад, право на подання звернення до
органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування) та спеціальні
права, якими наділено громадян України, що набули спеціального статусу в межах
адміністративного права (наприклад, права державного службовця).

Класифікувати обов’язки громадянина України в сфері публічного адміністрування

можливо залежно від наявності в нього спеціального статусу в межах
адміністративного права на: загальні обов’язки громадян України в сфері публічного
адміністрування (обов’язок сплачувати податки, обов’язок дотримуватися законів і
підзаконних нормативно-правових актів України) та обов’язки, кореспондовані
спеціальним адміністративно-правовим статусом громадянина України (обов’язки
державного службовця, обов’язки водія транспортного засобу).

Гарантії як елемент адміністративно-правового статусу громадянина України є

сукупністю заходів, що забезпечують реалізацію та захист прав, свобод та обов’язків
громадян України в сфері публічного адміністрування.

До таких заходів доцільно віднести: економічні (наприклад, забезпечення належного

прожиткового мінімуму), політичні (наприклад, легітимність державної влади),
культурні (наприклад, забезпечення використання державної мови під час здійснення
публічного адміністрування) та юридичні (наприклад, встановлення можливості для
оскарження рішень, дій і бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в
адміністративному та судовому порядку).

Стосовно юридичної відповідальності, то вона є одним із видів соціальної

відповідальності та характеризується формальною визначеністю, обовʼязковим
дотриманням правових норм, державним контролем за їх виконанням, застосуванням
до правопорушника державного примусу.

Зважаючи на все вищезазначене, можна дійти висновку, що адміністративно-правовий

статус громадянина України є багаторівневою і складно-елементною категорією до якої
входить комплекс прав і обов’язків, передбачених нормами адміністративного права.

Проаналізувавши змість двох статей, я можу зазначити, що погоджуюсь з важливістю

викладеного матеріалу та думками авторів. Автори статей слушно виклали зміст теми,
окресливши важливі питання. Громадяни України є основними субʼєктами
адміністративного права. Вони мають широкий спектр адміністративно-правових
обовʼязків та прав, які забезпечують їх участь у суспільних відносинах, та які
регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства
України, іншими нормативно-правовими актами, також важливо враховувати, що цей
статус може змінюватися відповідно до змін в законодавстві та соціальних умовах
країни.
Важливість і широке коло суспільних відносин, у межах яких громадян України
наділено адміністративною правосуб’єктністю, та розвиток елементів механізму
забезпечення прав цих суб’єктів опосередковують потребу здійснення подальших
досліджень цієї проблематики.