ПОЧАТКОВИЙ МОМЕНТ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Слайд 2.Вступ. Життя - особлива форма існування, це найважливіше,

невід’ємне, недоторкане благо людини. Ці положення закріплені в
найважливіших актах і основоположних джерелах: Загальній Декларації прав
людини, Міжнародному Пакті про політичні і громадянські права, Декларації
прав, свобод людини і громадянина та Європейській Конвенції з прав людини.
Стаття 2 Конвенції має досить широкий зміст, але важливим моментом є
те, що це прав не є абсолютним. Тому сьогодні нам цікаво подискутувати з
якого ж моменту починається і завершується право на життя.
Слайд 3.Загалом, кожна країна індивідуально підходить до вирішення даного
питання. Причому, міжнародні органи займають здебільшого нейтральну
позицію. Підтвердженням цьому є справа Європейського суду з прав людини
Vo v. France. У ній Суд зазначив, що питання про те, з якого моменту виникає
право людини на життя, повинно вирішуватися на національному рівні. При
цьому Суд звернув увагу на відсутність згоди в Європі єдиного регулювання
статусу плода. Також Європейський суд зауважив, що потенціал ембріона стати
людиною потребує захисту в рамках права на гідність. Проте, водночас було
зазначено, що це не вимагає визнавати ембріон людиною, яка може
скористатися правом на життя у розумінні ст.2 Конвенції про захист прав і
основоположних свобод. Тобто Суд вирішив не брати на себе відповідальність,
визначаючи право плода на життя.
Слайд4.Деякі науковці вирізняють право на життя ще з моменту зачаття. Так
вважає Жак Судо. На його думку, з моменту закріплення ембріону в лоні матки
починається єдина, неповторна і цілком людська особистість.
Інші вважають, що таким початком слід вважати формування нервової системи
у момент, коли починає роботу мозок.
Словом, єдності науковці дійти не можуть. Ми вважаємо, що всі теорії мають
право на існування, оскільки держави в праві самостійно тлумачити початок
права на життя, але панівна думка, що момент виникнення життя - коли
ембріон вважається дитиною. В українському законодавстві аборт, тобто
позбавлення ненародженої дитини життя дозволено до 12 тижнів, а в окремих
випадках до 22 тижнів. Виходячи з цього можемо сказати, що позиція України
підтримує думку, що дитина є дитиною з моменту формування кори головного
мозку.
Слайд 5.Ще одна панівна позиція полягає в тому, що моментом початку життя
людини є початок фізіологічних пологів матері після досягнення плодом 22
тижнів внутрішньоутробного розвитку. Ця позиція аргументується тим що
посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початку фізіологічних
пологів, правильно кваліфікуються як аборт, а заподіяння смерті плоду під час
пологів, відповідно, – як вбивство. Досліджуючи цю позицію, можна зробити
висновок, можна зробити висновок, що до народження право на життя не
виникає. Чому?
Слайд 6.По-перше, фіксуючи момент початку життя ми констатуємо
виникнення правоздатності особи. Якщо закріпити правоздатність ембріона
законодавчо, можна зіткнутися із купою проблем, адже його права будуть
захищатися на рівні із правами людини. А отже, можна дійти до абсурду, коли
лікарів будуть притягувати до кримінальної відповідальності за вбивство. Але
справа стосуватиметься не лише лікарів, бо нажаль все ще немає гарантій
успішного перебігу вагітності.
По-друге, момент зачаття, так само як і решта строків протікання вагітності не
підлягають юридичній фіксації. Окрім того, що жінка може тривалий час не
знати про свою вагітність, існують певні об’єктивні фактори, які
унеможливлюють встановлення факту зачаття. Наприклад, доказів щодо дати і
часу зачаття дитини можна не встановлювати, але тоді виникає можливість
зловживань у випадку захисту прав ембріона.
По-третє, чи не позбавляємо ми жінку права самостійно розпоряджатися
власним тілом і здоров’ям? Чи з моменту запліднення тіло жінки їй вже не
належить? Виходить, що не належить. Таким чином, ще ненароджений плід
здобуває більше прав ніж його матір, яка виношує дитину.
Зрештою, кого потрібно захищати в першу чергу — здорову жінку, яка вже є
сформованим повноцінним членом суспільства, чи плід, який в силу багатьох
факторів може не народитися взагалі, або народитися мертвим? Європейський
суд частково дав відповідь на це запитання у справі Paton v. UK. Європейський
суд визначив, що право, передбачене ст. 2 Конвенції (право на життя)
передбачає право на аборт на ранніх стадіях вагітності, як спосіб захисту
здоров’я і життя жінки.
Слайд7.Отже, з юридичної точки зору і практики, право на життя виникає з
народженням людини. А ембріон, який досягнув 12 тижневого розвитку ( В
Україні ) отримує мінімальний пакет прав, захист від аборту, оскільки він вже
нагадує маленьку людину, після його народження і виникає повноцінне право
на життя.
Слайд8. Звісно, що в контексті розгляду питання початку права на життя, ми не
могли лишити без уваги протилежну сторону - завершення права на життя. У
даному аспекті ми вважаємо доцільним оцінити питання з точки зору евтаназії і
проблеми аборту.
Слайд9. Тож, хочемо розпочати саме із евтаназії. Досить цікавим є взагалі
переклад з грецької мови цього терміна – «солодка смерть» або «добра смерть».
Якщо ми говоримо про модерну дефініцію, то термін „евтаназія” набув
значення медичного втручання з метою полегшення страждання та болі
хворого, включаючи також можливість прискорення смерті. Тобто в прямому
значенні, евтаназія – це навмисне вбивство за допомогою методу, що провокує
найменші біль і страждання, для того, щоб покласти край нестерпним
стражданням, або для того, щоб уникнути труднощів життя, яке вважається
нелюдським, не гідним самої людини. Виходячи вже з визначення, нам здається
очевидним філософічність цього питання.
Дискусія навколо евтаназії ведеться, в основному, в контексті права на гідне
життя та права на смерть. Прихильники евтаназії заявляють, що, якщо життя не
буде істинно людським, то краще померти по–людськи (тобто гідно, за
допомогою евтаназії). У такий спосіб виправдовується активна евтаназія. В
загальних рисах під нелюдським життям розуміється чисто рослинне існування,
але і це поняття дуже широке і зазвичай ігнорує можливості виходу з цього
стану.
Слайд 10. З ліберальних позицій евтаназія заснована на фундаментальному
людському праві – праві померти, якщо смерть – єдине позбавлення від
страждань. Основними аргументами на користь визнання добровільної евтаназії
стають – співчуття до інших і визнання права людини самому визначати час
власної смерті.
Стосовно нашої позиції: оцінивши думки різних науковців та законодавців, ми
прийшли до спільного висновку НА КОРИСТЬ евтаназії. Зараз спробуємо
аргументовано роз’яснити. Загалом будь–який метод, що приводить до смерті,
традиційно оцінюється як шкідливий, і, отже, неприпустимий. Але
прихильники евтаназії вважають, що вона є правильним лікуванням,
направленим на усунення нестерпних болів. Ми переконані, що якщо біль
усунути неможливо, допомога хворому, що просить легкої смерті, може
розглядатися як гуманна і милосердна. Але ж тут важливо врахувати і низку
факторів, а саме: у жодному випадку не має бути примусу щодо реалізації
права на евтаназію стосовно окремої особи. Окрім цього, обов’язково має бути
об’єктивно оцінена ситуація професіоналами стосовно того, чи є шанс вивести
особу зі стану, який приносить їй страждань і невимовний біль. Якщо такий
варіант існує, то вважаємо, що пацієнта варто переконувати продовжувати
лікування.
Слайд 11. Варто також проговорити і законодавче закріплення евтаназії. Ось
тут точаться найбільш обширні дискусії. Законодавче закріплення права на
смерть могло б стати внутрішньою суперечністю для законодавця, чиїм
основним принципом є захист життя. Акцент все–таки ставиться на життя: це
життя потрібно захищати, а не смерть. Однак, якщо мова іде про повагу до
людської гідності, то логічно вивести і право померти гідно, по–людськи, без
зайвих страждань (тоді це право не заперечує права на життя). Право на гідну
смерть включає також право на лікування за допомогою гуманних методів:
вони повинні бути направлені на те, щоб полегшити страждання і смуток,
допомогти померти спокійно, без непотрібної і нескінченної боротьби. Таке
гуманне лікування завжди закінчується лише природною смертю, без штучної її
провокації. Це означає, що застосування штучних методів, які лише
уповільнюють процес вмирання, має бути продуманим щодо доцільності. Все
повинно розв'язуватися з врахуванням, перш за все, інтересів самого хворого.
Лиш у цьому випадку ми можемо говорити про те, що евтаназія – необхідність
у модернізованому суспільстві.

Слайд12. Попередньо при розгляді початку права на життя ми вже деякою

мірою зачепили питання аборту. Але наразі хочемо поговорити про проблеми,
які можуть виникати. Перш за все, коротко розглянемо історичні аспекти.

Ставлення до аборту завжди було суперечливим. Жінка або лікар, що провів

аборт могли переслідуватися згідно із законом. У 200 році н.е. аборти каралися
вигнанням і каторжними роботами в копальнях. В той же час, Платон не вважав
аборт недозволенним засобом, а Аристотель просто–таки рекомендував його
для обмеження дуже великої народжуваності. Римське ж право карало за
штучний аборт, але це стосувалося лише подружжя. Якщо ж аборт робили
незаміжні жінки – на це не звертали ніякої уваги.

Слайд13. Щоб захистити здоров'я жінки від шкоди кримінального аборту,

радянський уряд в листопаді 1920 року відмінив покарання за проведення
аборту. Паралельно з цим проводилася посилена агітація материнства і
дитинства. Легалізація аборту значно зменшила смертність (з 4% до 0,28%). Так
продовжувалося до 1936 року, коли з метою приросту населення на фоні
військової загрози і масових репресій, було заборонено переривання вагітності.
Проте практика показала, що заборонні заходи по боротьбі з абортами не дають
очікуваного результату і ведуть до зростання кримінальних абортів, що
проводяться неосвіченими людьми в несприятливих санітарних умовах. Це
приводить до великого числа ускладнень і підвищеної смертності.

В даний час аборти легалізовані більш ніж в 50 країнах світу, але існує
достатньо багато обмежень на їх проведення, іноді їх дозволяють тільки у
виняткових випадках. У Європі абсолютна заборона на аборти існує всього в
трьох країнах: Північній Ірландії, Мальті і Ірландській Республіці. Після
рішення Вищого суду Сполучених Штатів Америки „Roe versus Wade” від 22
січня 1973 р., де проголошувалося, що плід не є юридичною особою,
захищеною Конституцією Сполучених Штатів, більшість західних країн, одна
за одною, легалізували штучне переривання вагітності, яке вже давно було
узаконеним і широко поширеним в комуністичних країнах. Як вже зазначалось,
першою державою світу, яка узаконила переривання вагітності, став 1920 року
Радянський Союз. Демократичні країни почали впроваджувати схожі закони
через багато років після ІІ світової війни: США – 1973 року, Німеччина – 1975–
го, Італія – 1981–го.
Слайд14. А тепер стосовно нашої точки зору. Ми все ж підтримуємо позицію
щодо легалізації аборту, оскільки врахували наступні фактори: моральний,
фізіологічний та матеріальний. Якщо говорити про моральний чинник, то
вважаємо, що варто оцінити те, як сама жінка ставиться до вагітності. Може
бути таке, що жінка завагітніла в результаті зґвалтування, що стало для неї
психологічною травмою, а така жінка малоймовірно, що зможе дати дитині
любов, турботу і увагу. Можлива також ситуація, що на ранніх термінах
дізнаються про невиліковну хворобу дитини. У такому випадку жінка теж має
право на аборт, оскільки це питання є дуже суб’єктивним і далеко не кожна має
достатньо волі, щоб гідно пройти цей складний шлях, надаючи своїй дитині все
необхідне. Наступний фактор – МАТЕРІАЛЬНИЙ. З нашої точки зору, якщо
жінка знає і переконана, що не здатна забезпечити цю дитину навіть речами
першої необхідності, то вона може скористатися своїм правом на здійснення
аборту задля того, щоб це не було тягарем ані для неї, ані для дитини. І врешті-
решт, фізіологічний фактор, який пов’язаний із здоров’ям жінки. Вважаємо, що
це питання є досить об’єктивним: якщо за станом здоров’я є великий ризик
втрати вагітності, що в майбутньому може негативно вплинути на
репродуктивну систему жінки і загалом на її фізіологічний стан, то вона теж
має право на аборт.
Слайд 15.