1. Занотуйте основні особливості нової байки Лафонтена.

Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру

віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що
байка є «низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного
змісту.

Перші шість книг байок побачили світ 1668 року під назвою «Байки Езопа,
завіршовані Лафонтеном». Остання, дванадцята, книга була надрукована
1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у
світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані
цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства,
представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.

Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них

порушують найважливіші філософські проблеми («Жолудь і Гарбуз», «Звір
на Місяці», «Павич, який скаржиться Юноні»), другі дають картину
суспільної моралі, політичного життя сучасного Л. суспільства («Моровиця
серед звірів», «Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та
вади («Кіт і Старий Щур», «Нічого зайвого», «Дуб і Очерет»).

Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її

демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя — людину з народу.
Письменник оцінює зображувані ним події з точки зору простої людини-
трудівника. Народність і демократизм байкарської творчості Лафонтена
відчутні і в гострій критиці абсолютистської держави.

Жанр байки мав глибоко народне коріння, яке Лафонтен зумів гідно оцінити.
Крім того, він черпав матеріал у своїх літературних попередників - Езопа,
Федра, індійця Бідпая, а також у своїх співвітчизників - Марії Французької,
авторів “Роману про Лиса”, Клемана Маро, Матюрена Реньє. Однак
Лафонтена кожного разу оригінально і жваво розповідає відому історію.
Його цікавить сама розповідь, сюжет, герої і події, які з ними відбуваються.
Повчальність - для нього не головне, часто вона перетворюється в чисту
умовність. Це вигідно відрізняє байку Лафонтена від байки попередньої,
дидактичної, яка була ніби ілюстрацією до заключного повчання. Крім того,
старовинний традиційний сюжет наповнювався Лафонтеном новим
актуальним реально-побутовим матеріалом.

У байках Лафонтен не тільки висловив своє розуміння щастя, але і вказав

шляхи його досягнення. При цьому він виходив з уявлення про природу
людини, її психологію і мораль. Характер людини (її інстинкти, бажання,
пристрасті) створений і зумовлений самою природою («Мавпа і дофін»,
«Вовк і лисиця», «Кішка, перетворена на жінку»).
2. Проаналізуйте (письмово) майстерність українських перекладів
байок Лафонтена.
Українською мовою байки Лафонтена вперше зазвучали у прозових
переказах Любомира Селянського. Перший україномовний віршований
переспів, здійснений Ярославом Вільшенком, вийшов у Львові у 1935 році.
Серед перекладачів байок Лафонтена — Іван Світличний, Микола
Терещенко, Микита Годованець.
Проаналізувавши переклади, можна визначити, що художній переклад
обумовлений не лише об’єктивними факторами (конкретно-історичним
літературним каноном, нормативним обіходом), але й суб’єктивними
(поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним,
оскільки сама мовна система відповідної літератури за своїми об’єктивними
даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче
призводить до втрати певного об’єму інформації. Тут також замішана
особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов’язково
випустить щось зі змісту, а також його схильність продемонструвати чи не
продемонструвати усі особливості оригіналу. У художньому перекладі до
усіх цих факторів домішується ще й особистість перекладача який, як уже
зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не
можна вирвати зі стихії рідної мови і “пересадити” на новий грунт, він
повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і
талантові перекладача.
3. Охарактеризуйте вплив Лафонтена на українську байкарську
поезію.
Під пером Ж. Лафонтена, з ім’ям якого пов’язаний наступний етап у
розвитку світового байкарства, цей жанр набув якісно нових рис і
властивостей. Лафонтен порушив умовно-алегоричну античну традицію,
надав їй життєвої змістовності. Його байка — це справді художня картинка,
сповнена сюжетної гостроти, реальних характерів, лукавого гумору. І не
випадково байки Лафонтена стали зразком для багатьох європейських поетів,
у тому числі російських і українських.
Започатковану Лафонтеном байкарську традицію розвинули і підняли на
вищий щабель на східнослов’янському грунті П. Гулак-Артемовський та Є.
Гребінка, а найбільше І. Крилов і Л. Глібов, що стало основою нової
української байки, оскільки, навіть запозичивши сюжети для своїх творів,
вони надали цьому жанру національного колориту, використовували мову,
наближену до літературної.

4. Список використаної літератури

1. Артамонов С.Д. и др. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв.
Учебник для студентов пед. ин-тов. Изд. 4-е. М., "Просвещение", 1973. - 800
с. и
2. Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XVII-XVIII століття:
навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / Г.Й. Давиденко, М.О.
Величко. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 292 с.
3. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник у 2 томах. Том 2: Л-
Я / За редакцією Н. Михальської та Б. Щавурського. Тернопіль, "Навчальна
книга — Богдан", 2006 рік, стор. 22 - 24.