ГОЛОДОМОР 1932-1933

У 1932 році для України було встановлено нереальний

до виконання план хлібозаготівель у 356 млн пудів
хліба. Йшлося про повне вилучення усіх запасів зерна,
а потім конфіскацію інших харчів, одягу та майна як
штрафу за невиконання плану.
За даними історика Станіслава Кульчицького, восени
1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким
влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.
ЧОРНІ ДОШКИ

НАТУРАЛЬНІ ШТРАФИ
РЕПРЕСИВНІ МЕТОДИ

МІЛЬЙОНИ ЖЕРТВ

ЗАКОН ПРО 5 КОЛОСКІВ

1932 1933 1934

250 3 160
тис мільйони тис
530 тис
Навесні 1933 року смертність в Україні набула
катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає
на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю
помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб,
щохвилини — 20. В цей час Москва надала Україні
насіннєву (для посівної кампанії) та продовольчу
позики. Якщо продовольча й надходила до села, то її
надавали переважно у формі громадського
харчування і лише тим колгоспникам, котрі ще були
здатні працювати й жити в польових станах.
 «меню» середньостатистичного
українця у 1932-1933 роках

З кори дуба, берези або осики виготовляли млинці

(так звані «маторженики»). Для цього з дерев кору
здирали, дрібно перетирали її з макухою —
утворювалося щось подібне до тіста. Вже із цього
тіста й смажили млинці.

Так, селяни примудрялися харчуватися навіть очеретом та

бур’янами. Зокрема, коріння очерету та траву збирали й
варили разом з лущеними качанами від кукурудзи та
лушпинням проса. Виходив такий собі «суп». Проте, за
спогадами очевидців, від його споживання потім з’являлися
болісні відчуття в животі.

Прислуговувався у ті роки й буряк. З його перемеленого

насіння, змішаного з тертими буряками, готували так звані
«плесканчики» — печені коржі, які були дуже «кта гіркими на
смак.Також молоде листя буряку, якщо таке вдавалося знайти,
обривали й просто їли сирим. А самі кореневища запікали,
варили з них буряковий борщ з рештками того, що взагалі
можна було вкинути у цю страву. З буряка також можна було
зробити узвар або ж «колзяники» — коржі з домішками кользи
(ріпаку).
Також активно використовували в їжі таке
дерево, як липу. З її розтертих бруньок пекли
«щоденники», з листя (з домішками полови та
картопляних обрізок) — «маторжаники» та
«липники» (тільки листя липи).
Млинці та коржики також готувалися з коріння
лопухів, люцерни, насіння льону, макухи,
подорожника й навіть щавлю.
Якщо щастило «розжитися» або заховати від
радянських окупантів кукурудзу, то з неї варили
мамалиґу — густу кашу з кукурудзяного
борошна. При чому мололи одразу як зерна, так
й сам качан. Також з такого борошна можна
було приготувати хлібець, а самі зерна можна
було й просто посмажити. Якщо вдома
лишалося трохи висівок або пшеничного
борошна, то їх змішували з тертими
кукурудзяними качанами й випікали хлібці.

Відомо також, що ті селяни, кому вдавалося

заховати у себе бодай один кавунчик, готували з
нього давню українську страву — бекмес. Це
варена м’якоть ягоди, яка виглядає та смакує
приблизно як мед. Це була солодка розрада тих
часів, яка, на жаль, була доступна далеко не всім.

На жаль, доходило в ті часи й до того, що люди,

втрачаючи від голоду ґлузд, виловлювали по
вулицях птахів — ворон, горобців, галок — і їли їх,
як свійську птицю. Доходило й до вбивства котів і
собак, навіть було зафіксовано випадки
канібалізму.
Певні історичні обставини ускладнюють
підрахунки, а ще більше — встановлення
імен убитих. Комуністичний тоталітарний
режим зробив все можливе, щоб приховати
наслідки свого злочину. На місцях було
заборонено фіксувати реальну кількість
смертей. Сьогодні виявлено таємні списки
деяких сільрад із переліком померлих в
1932–1933 роках. Ці списки вдвічі
перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло,
що такі випадки були непоодинокими.
Існувала заборона записувати причину
смерті як «голод», тому в актах про смерть
вказували «від тифу», «виснаження», «від
старості». В 1934 році всі книги РАЦСів про
реєстрацію смертей були передані до
спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали
сім’ями, селами, і не завжди померлих
обліковували. Рівень незареєстрованої
смертності невідомий, але цілком очевидно,
що померли мільйони.
Радянський Союз переконав міжнародну
громадськість «не побачити» масового
вбивства українців за допомогою
пропаганди та підкупів окремих журналістів.
Однак були публіцисти, які писали правду.
Збереглися звіти послів, дипломатів. Режим
ужив заходів, щоб стерти пам’ять про
вбивство мільйонів українців, але пам’ять
народу є незнищенною, і з становленням
незалежності України заборону говорити
про Голодомор було зірвано.