Германські мови належать до мов кентум, проте певні морфологічні

Особливості зближують їх зі слов’янськими та балтійськими (сатем). Провівши

Статистичний аналіз, В.В.Левицький визначив, що германські мови виявляють
Подібність свого лексичного складу з грецькою, латинською та
Індоіранськими мовами. Найбільша подібність лексичного складу властива
Германським, балтійським та слов’янським мовам. Зіставивши частоту
Вживаності слів у Біблії, В.Манчак дійшов висновку, що германські мови
Споріднені насамперед зі слов’янськими, потім з італійськими й
Балтійськими і лише після цього, з іншими індоєвропейськими мовами. Ці дані
Узгоджуються з висновками, зробленими багатьма визначними мовознавцями
XIX–ХХ ст. (А.Шлейхером, В.Порцігом та ін.). Частково зв’язок між окремими
Групами індоєвропейських мов установлюють за допомогою лексичних ізоглос (на основі
спільного лексичного матеріалу) або за допомогою статистичних
Методів (А.Л. Кребер і К. Д. Кретьєн).
Багато нових явищ виникало в індоєвропейській мові внаслідок
Неоднакового внутрішнього розвитку її системи в різних середовищах. Інші ж
Інновації з’являлися під впливом контактів з мовами неіндоєвропейських
Народів. Морфологія мови-основи відзначається змішуванням фузії й
Аглютинації, утворенням певних форм, основ і слів з різнорідних елементів.
Один мовний тип мав в основі речення з підметом і додатком, в іншому ж не
Відчувалося чіткої межі між дією і станом: дія сприймалася як певний стан
Діяча, що охоплював і додаток. Такий синкретичний зміст виражався не
Дієслівними, а іменними формами, які на початку були незмінними, а згодом
Стали змінюватися за відмінками подібно до латинського герундія. Ще пізніше з
Них розвинулися неособові форми індоєвропейського дієслова — інфінітив,
Дієприкметник і герундій). Зіткнення і дальше змішування цих двох мовних
Типів Б.В. Горнунг відносить до початку п’ятого — кінця шостого тисячоліть до
Н. Е. Розвиток індоєвропейської мови-основи не обмежувався одним
Розчленуванням. Ця мова завжди являла собою рухливу, змінну сукупність
Діалектів, між якими відбувалися найрізноманітніші процеси взаємодії, що
Приводили до злиття, поглинання, нашарування, взаємопроникнення, поділу
Тощо. На кожному історичному етапі внаслідок складання цих сил різної
Спрямованості та інтенсивності виникав особливий стан територіальної
Варіативності та членування мови-основи.
Насправді членування індоєвропейської лінгвістичної спільності в різні
Історичні періоди було різним, і одні й ті ж мови в один період розвитку
Входили до меж одного лінгвістичного ареалу, а в інший період — до меж
Іншого ареалу». Наприклад, ті індоєвропейські діалекти, з яких у подальшому
Сформувалися слов’янські мови, спочатку були близькі до діалектів іранської
Групи, а потім від них відійшли і виявилися тісно пов’язаними з балтійськими.
Діалекти, які пізніше лягли в основу германської мовної спільності, у більш
Ранній період складали спільний ареал з діалектами балтійськими, а потім
Увійшли в ближчі зв’язки з італійськими. Коли ж італійські племена
Перемандрували на південь, до Середземномор’я, діалекти германської групи
Входять у міцніші контакти з кельтськими аж до перших сторіч нашої ери.