Кафедра екології та агрономії

Курсова робота
З дисципліни «Грунтознавство»

На тему «Грунти Луцького району Волинської області»

Виконав: студент групи АГР-11

Факультет екології, туризму та
електроінженерії
Жук М.В.
Перевірив: кандидат сільськогосподарських наук,
доцент кафедри екології та агрономії
Мерленко І.М.
 План курсовох роботи
Вступ…………………………………………………………………………...
1. Характеристика факторів ґрунтоутворення території обстеження…….
Географічне розташування та геологічна будова території…………
1.2. Клімат……………………………………………………………….
Режим зволоження………………………………………..
1.3. Рельєф………………………………………………………………
1.4. Рослинність…………………………………………………………
Ґрунтоутворюючі породи………………………………….………
Господарська діяльність людини………………………….……...
2. Методи досліджень ґрунтотворних порід та ґрунтів……………………
3. Ґрунти території обстеження………………………………………….…
Систематичний список ґрунтів…………………………………….
Морфологічні ознаки ґрунтів…………………………….……….
Водні властивості ґрунтів ……………………………………....
Характеристика ґрунтів………………………………….………...
Загальні фізичні властивості і гранулометричний склад ґрунтів
Агрохімічні властивості ґрунтів…………………………………………

4. Розрахунки балансів гумусу та поживних речовин…………………

5. Висновки і пропозиції по збереженню і підвищенню родючості ґрунтів

території обстеження ……………………………………………………………
Список використаної літератури ……………………………………
 ВСТУП
Грунт - незамінне надбання та джерело існування, розвитку і багатства
людства. Знання про грунт нагромаджується з того часу, коли людина побачила і
почала вирощувати рослини.
Ґрунтовий покрив України один з основних показників її багатства. Чорноземи
– природне багатство держави. Чільне місце тут неодмінно посідає проблема
раціонального використання землі, збереження та підвищення родючості грунтів у
сучасних ринкових умовах господарювання за різних форм власності на землю,
адже переважну більшість продуктів харчування ми отримуємо завдяки грунтам.
Нові економічні умови реформування аграрних відносин потребують
обов’язкового врахування у повному обсязі необхідної інформації про ґрунти, їх
бонітети, антропогенні перетворення (окультурювання, деградацію, забруднення),
екологічну, економічну, вартісну(грошову), позаекономічну оцінку земельних
ділянок у складі конкретних природно – антропогенних ландшафтів. Переважна
більшість цих складних питань вирішується сьогодні із застосуванням новітніх
аерокосмічних методів.
Контроль, дослідження та відновлення родючості грунтів як безцінного,
вичерпного, важкопоновлюючого ресурсу повинні стати приорітетом нашої
держави. Фахівці агрономічної спеціальності у першу чергу повинні розуміти, що
історія розвитку країни, успішне розв’язання соціальних, економічних і
політичних завдань значною мірою визначаються станом ґрунтових ресурсів.
Ґрунтознавство, як наука забезпечує фахівців потрібною грунтово – екологічною
інформацією, яка являється фундаментом для розроблення науково –
обґрунтованих сівозмін, проектів меліорації земель і правильної організації
ведення сільського господарства. Як правило, при цьому порушується і змінюється
динамічна, природна рівновага в ландшафті. Це спричинює, у свою чергу, зміну
характеру масо - та енергоперенесення в геоекосистемі грунт – рослина, а також
зміну режимів грунту, його структури тощо. Тому, потрібно правильно
використовувати земельні ресурси з метою одержання високого врожаю
1.Характеристика факторів ґрунтоутворення території обстеження
Ґрунтотворний процес — це складний комплект притаманних винятково
приповерхневим горизонтам земної суші явищ, реакцій, взаємодій, ініційованих у
біосфері земним екзогенезом і космічною енергією Сонця , трансформованою
фотосинтезом у біоенергію «живої речовини», а в подальшому — в органо-
мінеральні сполуки ґрунту. При цьому частина елементів вимивається
атмосферними опадами вниз, інша закріплюється у верхній частині породи, а третя
засвоюється новими поколіннями рослин. При розкладанні рослинних залишків
(кореневих, наґрунтових) відбувається утворення складних органічних сполук
(гумус). Гумус поступово накопичується у верхній частині породи, надаючи їй
темного забарвлення і нових властивостіей. Одночасно з утворенням гумусу йде і
процес розкладання (мінералізації) його мікроорганізмами.

Географічне розташування та геологічна будова території

Ґрунти регіону сформувалися на рівнинному слабкохвилястому рельєфі,

абсолютні висоти якого коливаються в межах 150–220 м. Загалом він відзначається
незначним похилом у північно-східному напрямку. Глибина залягання ґрунтових і
пластових вод незначна, часто вони утворюють єдиний водоносний комплекс, що
має значний вплив на формування глейових, лучних та болотяних ґрунтів,
особливо на пониженнях в рельєфі.

Материнськими породами для формування ґрунтів слугували льодовикові,

воднольодовикові, флювіальні та озерно-болотяні утворення

За даними радіовуглецевого, термолюмінесцентного і калій-аргонового методів

луцький горизонт датується у 326 тис. років тому в розрізі Бояничі та 331 тис.
років тому в розрізі Коршів. [1, с.71]

4
 1.2. Клімат

Клімат помірноконтинентальний з
вологим теплим літом і відносно теплою
вологою зимою.

У зв’язку з рівнинним характером

поверхні Волинської області тут не
спостерігається значних контрастів у
розподілі по території температури
повітря (рис. 1.1). Зниження температури
повітря відмічається взимку в напрямку з
заходу на схід. Із зимових місяців
найтеплішим є грудень, середньомісячна
температура якого становить по області
—1,9 — —2,6° С (табл. 1.1).

Карта ізотерм Волинської області Найхолоднішим зимовим місяцем є січень,

причому найнижчі середньосічневі температури повітря —5,1° С спостерігаються
на сході області. Липневі температури по області коливаються в межах 18,4—18,8°
С. Інколи в липні трапляються відхилення від середньої багаторічної.
Середньорічні температури повітря в межах області становлять 7,0—7,5″ С, а
амплітуда річних коливань — від 23 до 24,9° С (табл. 1). Величини річної
амплітуди збільшуються на схід у зв’язку зі зростанням континентальності клімату
області в цьому напрямі.

Характеристика термічного режиму області буде неповною, якщо не зважати на

екстремальні температури: найнижчі (абсолютний мінімум) і найвищі (абсолютний
5
максимум). Крайні значення температур характеризують ступінь денного
нагрівання повітря і нічного охолодження.

Найнижчі температури повітря в області спостерігаються при вторгненнях

континентального арктичного повітря. Тільки три літні місяці: червень, липень і
серпень — мають додатний абсолютний мінімум (0—5°С), дев’ять місяців —
від’ємне значення абсолютного мінімуму. В окремі роки абсолютні мінімуми
коливаються в широких межах, особливо в січні і лютому, коли вони досягають —
31 — —39° С. Такі абсолютні мінімуми температури повітря спостерігаються
приблизно один раз на 50 років. Низьким температурам сприяють форми рельєфу.
В лютому 1929 р. у Володимирі-Волинському, який розташований у долині р.
Луги, була зафіксована дуже низька температура —39° С і в той же час на
станціях, розташованих на більш підвищених місцях, абсолютні мінімуми
температури повітря становили —34 — —36° С.

Абсолютний максимум температури повітря спостерігається в області з приходом

теплих повітряних мас з Атлантичного океану або з Малої Азії. При таких умовах
циркуляції взимку температура повітря може підніматися до 10—14° С, а влітку до
30—39° С. Важливою характеристикою термічного режиму є суми температур,
якими визначаються потреби рослин в теплі. Суми температур за період зі
стійкими температурами, вищими від 5° С, тобто за вегетаційний період,
досягають по області 2840—2930° С, а кількість тепла, яку одержують рослини в
області за період активної вегетації (суми температур за період з температурами,
вищими від 10° С), становить 2495—2580° С. Глибина промерзання грунту в
області незначна і в середньому становить 20—25 см. Навіть у найсуворіші зими
промерзання грунту не перевищує 110 см, але в окремі роки він не промерзає і сніг
випадає на мокрий грунт.

РЕЖИМ ЗВОЛОЖЕННЯ

Вологість повітря Волинської області залежить від особливостей атмосферної

циркуляції, температури повітря, температури та вологості ґрунту.
6
Абсолютна вологість повітря перебуває в прямій залежності від температури
повітря (мінімум у січні, максимум у липні). Найменші значення абсолютної
вологості за місяць спостерігаються взимку (4—5 мб), найбільші — влітку (14—15
мб). За рік середня абсолютна вологість повітря становить 9 мб з таким розподілом
за місяцями в м. Луцьку:

I II III IV V VI VII VIII IX XI XII

4,0 4,2 5,6 7,7 10,5 13,6 15,2 11,8 8,6 6,7 5,1

Найбільше надмірно вологих днів у жовтні. Посушливих днів, коли відносна

вологість о 13 год становить 30% і менше, у теплий період року в Волинській
області мало (п’ять—шість), причому найбільше їх у травні.

Річні суми опадів у Волинській області становлять 550—600 млі. Найбільше

опадів спостерігається в червні, липні та серпні (до 80— 90 мм за місяць),
найменше — у січні 24—32 мм (табл. 1.2). Отже, протягом року опади
розподіляються нерівномірно (рис. 9). Приблизно 70% всієї їх кількості випадає в
теплий період року (з квітня по жовтень) і тільки 30% — в зимовий.

Суми опадів змінюються з року в. рік.

Наприклад, у 1931 р. в м. Луцьку за
рік випало 743 мм (середня
багаторічна кількість — 617 мм), за
липень — 129 мм (середня місячна
— 84 мм), у 1961 р. — 286 мм, а в
липні — 8 мм. Найбільша добова
кількість опадів становить 122 мм. За
теплий сезон відмічається в
середньому 60—65 днів з опадами, що

7
дають за добу не менше 1 мм, з них 25—28 днів з опадами не мен-
ше 5 мм. Протягом року спостерігається 160—180 днів з опадами. Взимку днів з
опадами більше, ніж влітку, але інтенсивність зимових опадів незначна. Влітку
опади часто супроводжуються грозами, рясними дощами, інтенсивність яких
становить 0,10—0,28 мм/хв. В середньому за рік на область припадає 81% рідких
10% — твердих і 9% — змішаних опадів. [2]

1.3. Рельєф

У геоморфологічному відношенні територія Волинської області знаходиться в

межах підобласті Прип’ятсько-Волинської моренно-зандрової і терасної рівнини та
Волинської денудаційної височини.

Прип’ятсько-Волинська рівнина являє собою слабохвилясту рівнину з

одноманітним рельєфом, який порушується лише куполоподібними підвищеннями
поверхні крейди - так званими «крейдяними горбами». Характерною рисою
рельєфу тут є незначна відносна висота і невеликий схил на північ, дуже
виражений мезо- та мікрорельєф, який представлений дюнами, грядами та
заболоченими блюдцеподібними западинами.

Волинська височина являє собою підвищене, густо порізане річковою та балково-

яружною сіткою, лесове плато зі складним хвилястим рельєфом, основну роль у
формуванні якого відіграли ерозійні процеси. Тут відносна висота в середньому
становить 40-60 м, а біля річок Західний Буг і Стир досягає майже 100 м.
Характерною особливістю рельєфу. Волинської височини є дуже розвинений
мікрорельєф у формі западин і горбкуватих підвищень між ними в умовах високих,
еродованих вододілів. Тут зустрічається багато замкнутих видовжених западин,
блюдець і лійок карстового генезису.

Територія області виокремлює два види ландшафтів – поліський та лісостеповий.

1.4. Рослинність

8
Флора Волинської області об'єднує в собі і типові західноєвропейські і
східноєвропейські елементи. Упродовж тривалого історичного періоду на території
області сформувалася лісова, лучна, болотна, прибережна і водна рослинність.
Видовий склад флори представлено здебільшого різноманітними родинами
покритонасінних. Серед них переважають складноцвіті, злакові, осокові, розоцвіті,
гвоздикові, бобові, жовтецеві, ранникові, губоцвіті, зонтичні та хрестоцвіті. Ліси
Волинської області займають третину її площі. У сучасних умовах флора Волині
зазнає всезростаючого й різноманітного антропогенного впливу, що зумовлює
необхідність постійного моніторингу з метою своєчасного виявлення раритетних
видів і надання їм природоохоронного статусу, який би дав змогу запобігти їх
зникненню на території області. Тому регулярне оновлення переліку раритетних
видів, що зростають на території області, є актуальним завданням ботанічних
досліджень. [3. с.34]

Ґрунтоутворюючі породи

Гірські породи, мінеральні маси які під впливом організмів, головним чином
рослинних мікроорганізмів, перетворюються у грунти, називаються –
ґрунтоутворюючими породами. Грунтоутворюючі породи Луцького району
представлені лесами і лесовидними породами, подекуди – елювієм карбонатних
порід.

Господарська діяльність людини

Земельний фонд області на 01.01.2014 року становив 2014,4 тис. гектарів. У

структурі земельного фонду області більше половини території зайнято
сільськогосподарськими землями – 1080,8 тис. га (54%).[4]

Сільськогосподарські угіддя становлять 52 відсотки (1048,7 тис. га), в тому числі

рілля

(1) – 33 відсотка (673,2 тис. га), багаторічні насадження

(2) – 0,6 відсотка (11,7 тис. га), сіножаті

9
(3) – 8 відсотків (161,2 тис. га), пасовища

(4) – 10,1 відсотка (202,6 тис. га), що свідчить про високий рівень
сільськогосподарської освоєності земель.

Під лісами та лісовкритими площами знаходиться

(5) – 697,7 тис. га або 34,6 відсотка, забудовані землі

(6) займають – 60,1 тис. га або 3 відсотки, болота

(7) – 115,9 тис. га, або 5,7 відсотка, відкриті землі без рослинного покриву

(8) – 14,5 тис. га, або 0,7 відсотка, води

(9) – 45,4 тис. га або 2 відсотки.

За розподілом земельного фонду в розрізі основних землекористувачів та

власників землі найбільшу питому вагу складають громадяни, у власності і
користуванні яких знаходиться 662,5 тис. га земель, з них для:

ведення селянського (фермерського) господарства - 5 тис. га;

особистого селянського господарства- 132,1 тис. га;

будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель

(присадибні ділянки) - 50,4 тис. га;

ведення товарного сільськогосподарського виробництва -389,1 тис. га.

Станом на 01.01.2014 року в державній власності знаходилося 1287,1 тис. га (64%)

землі, у приватній власності 727,1 тис. га (36%), у комунальній власності – 0,2
тис.га

Загальна площа Луцького району становить 386,4 тис. га, із них рілля - 245,8 тис.
га, багаторічні насадження - 2,1, сіножаті - 14,8, пасовища – 15,2 тис. га [5]

10
характерною особливістю східної частини району є значне розповсюдження
надзаплавних терасових місцевостей з опідзоленими і глибокими малогумусними
чорноземами і плоскохвилястих місцевостей з переважанням опідзолених
чорноземів. Згадані типи місцевостей займають більше 70 % всієї площі району, і
таким чином ця частина за якістю сільськогосподарських земель має найкращі
природні умови для розвитку землеробства. Проте інтенсивний розвиток ерозійних
процесів завдає великих збитків сільському господарству.

2.Методи досліджень ґрунтотворних порід та ґрунтів

Під час дослідження грунтів використовують профільний метод який лежить в

основі всіх ґрунтових досліджень. За цим методом ґрунт вивчають від поверхні на
всю глибину його товщі до ґрунтоутворюючої (материнської) породи. При цьому
на профілі визначають межі генетичних горизонтів і описують їх морфологію.

Морфологічний метод – спосіб пізнання властивостей ґрунту за зовнішніми

ознаками: забарвленням, структурою, складом, новоутвореннями, глибиною й
послідовністю залягання горизонтів та ін. Він є базисним при проведенні польових

11
ґрунтових досліджень і складає основу польової діагностики ґрунтів. Містить три
види морфологічного аналізу: макро- , мезо - і мікроаналіз.

Аерокосмічний метод охоплює візуальне вивчення фотографій земної поверхні,

одержаних у різних діапазонах спектра, а також пряме дослідження з літаків і
космічних апаратів спектрального відбиття або поглинання ґрунтом у різних
областях спектра.

3. Ґрунти території обстеження

Систематичний список ґрунтів
Дерново-підзолисті ґрунти

 Дерново-підзолисті ґрунти на
давньоалювіальних та воднольодовикових
відкладах, морені та лесовидних породах
 Дерново-прихованопідзолисті піщані
та глинисто-піщані ґрунти (борові піски)
 Дерново-слабо-і середньопідзолисті
піщані та глинисто-піщані ґрунти
 Дерново-середньо-і слабопідзолисті
супіщані і суглинкові ґрунти
 Дерново-підзолисті оглеєні ґрунти на
давньоалювіальних та воднольодовикових
відкладах, морені та лесовидних породах

12
  Дерново-слабопідзолисті глейові
піщані та глинисто-піщані ґрунти
 Дерново-середньо- і сильнопідзолисті
глейові супіщані та суглинкові ґрунти
 Дернові оглеєні ґрунти
 Піски слабозадерновані,
слабогумусовані і негумусовані
 Дернові карбонатні ґрунти переважно
на елювії щільних карбонатних порід

Опідзолені ґрунти

 Опідзолені ґрунти переважно на лесових

породах
 Ясно-сірі опідзолені ґрунти
 Сірі опідзолені ґрунти
 Темно-сірі опідзолені ґрунти
 Чорноземи опідзолені

[6]

Чорноземи

Чорноземи неглибокі лісостепові на

лесових породах

 Чорноземи неглибокі слабогумусовані

та малогумусні

Чорноземи глибокі на лесових породах

 Чорноземи глибокі малогумусні

Лучні ґрунти

Лучні ґрунти

 Лучні та чорноземно-лучні ґрунти

Болотні ґрунти, торфовища

 Лучно-болотні ґрунти на делювіальних та

алювіальних відкладах
 Лучно-болотні ґрунти
 Болотні та торфувато-болотні ґрунти на
різних породах
 Болотні та торфувато-болотні ґрунти
 Торфовища
 Торфовища низинні та торфово-
болотні ґрунти

Дернові ґрунти

 Дернові піщані та глинисто-піщані

ґрунти
13
Морфологічні ознаки ґрунтів

Луцький район Характеризується поширенням ясно-сірих і сірих опідзолених

ґрунтів. У лесових товщах формуються чорноземи типові, малогумусні та
слабогумусні сірі та темно-сірі ґрунти (рис. 3.1

а б)

Рис. 3.1. Ясно-сірі (a) та сірі опідзолені (б) ґрунти [7 с.4]

Водні властивості ґрунтів

Механічний склад грунтів обумовлює його водно-повітряні властивості. Мала

кількість глинистих фракцій (5—10%) яка присутня у грунтах області не може
створити хоч яку-небудь структуру, що зумовлює велику водопровідність та малу
вологомісткість. Верхні шари грунту містять мало вологи, яка навіть при
кількаденних посухах швидко випаровується, що призводить до в’янення рослин.
Особливо згубно діє на такі грунти осушення прилягаючих заболочених та
перезволожених земель, що понижує рівень ґрунтових вод, якими живляться

14
рослини. Більш сприятливий водний режим мають грунти, підстелені на незначній
глибині верствами суглинків або крейдою. [8]

Характеристика грунтів

15
 [9 c.309]

Загальні фізичні властивості і гранулометричний склад ґрунтів

Ясно-сірі опідзолені ґрунти сформувалися під густими лісами, із незначним

поширенням трав’янистої рослинності.

Будова профілю: Но (Нл) – лісова підстилка у цілинних (лісових) ґрунтів до 2 – 3

см; НЕ – гумусово-елювіальний 10–15 см у цілинних, в орних зберігається з
глибиною оранки (25–30 см), слабкогумусований, нерівномірного світло-сірого
забарвлення, сивуватий від кремнеземистої присипки, перехід ясний; E або E(h) –
10– 20 см, безгумусовий або дуже слабкогумусований, сивуватий, майже весь
складений з присипки SiO2; І – 70–90 см, червоно-бурий або м’ясо-червоний,
щільний, перехід поступовий; PІ – перехідний ілювіальний, світліший за
попередній, менш щільний, з меншим виразом затьоків колоїдів, перехід
поступовий; Рk – з глибини 120 см і нижче ґрунтотворна порода, як правило,
лесова з карбонатним псевдоміцелієм і прожилками.

Фізико-хімічні показники світло-сірих ґрунтів близькі до дерново-підзолистих, що

свідчить про інтенсивний розвиток у них підзолистого процесу. Вміст гумусу 1,3–
2,8% гуматно-фульватного типу, рНKCl 4,0–5,7, гідролітична кислотність – 2,5–3,1
мгекв/100 г ґрунту, сума обмінних основ – 10–22 мг-екв/100 г ґрунту, яка зростає в
ілювіальному горизонті внаслідок збагачення його мулистою фракцією,
насиченість основами на 65–75%, щільність 1,2–1,4 г/см3 в горизонті НЕ і
збільшується до 1,55– 1,65 – в ілювіальному, містить мало доступних рослинам
форм елементів живлення.

Агрофізичні властивості ґрунтів мало сприятливими для розвитку с.-.г культур.

Структура ґрунту агрономічно-маломіцна з невисокою водостійкістю агрегатів.
При розорюванні вони швидко руйнуються. Поверхня такого ґрунту після дощу
ущільнюється, замулюється, на ній утворюється кірка, що негативно впливає на
проростання рослин та їх розвиток. Природна родючість світло-сірих ґрунтів
невисока (бонітет близько 46 балів).
16
Сірі опідзолені ґрунти сформувалися під зрідженими лісами, переважно на лесах.
У порівнянні з ясно-сірими ґрунтами прояв підзолистого процесу послаблений,
тому в його профілі відсутній чистий горизонт Е.

Будова профілю: Но+НЕ+І+ІР+Рк або Но+НЕ+ЕІ+І+ІР+Рк.

Грубизна горизонту НЕ 20–25 см у цілинних лісових ґрунтів і 25–35 см в орних.

Верхні горизонти цих ґрунтів збіднені мулом, який вимивається в ілювіальний
горизонт (різниця у вмісті мулу між Е і І складає 20–25% і більше).

Уміст гумусу (1,5–2,7%), зосереджений у НЕ, а в І його кількість різко падає до

0,2–0,4%. У складі гумусу зростає вміст гумінових речовин у порівнянні з ясно-
сірими ґрунтами. рНKCl 5,3–6,2, ступінь насиченості основами – 70–80%,
гідролітична кислотність – 2,4–3,5 мг-екв/100 г ґрунту, сума обмінних основ – 10–
25 мг-екв/100 г залежно від гранскладу і вмісту гумусу.

Порівняно зі світло-сірими ґрунтами у сірих кращий поживний режим, але вміст

як загальних, так і рухомих форм азоту й калію невеликі. Це пов’язано як з
незначною кількістю гумусу, так і з кислою реакцією, яка пригнічує процеси
нітрифікації й азотфіксації. Малосприятливі агрофізичні властивості цих ґрунтів,
майже такі ж, як і у світло-сірих опідзолених. Бонітет 62 балів [10]

Агрохімічні властивості грунту.

До складу грунтів входить велика кількість хімічних елементів у вигляді
різних сполук. Відносний вміст окремих хімічних елементів у грунтах може
змінюватися в широких межах. Їх загальний вміст характеризує не тільки їх у тих
чи інших горизонтах ґрунтового профілю, а і напрям ґрунтотворних процесів. Всі
хімічні елементи дуже нерівномірно розподіляються у різних грунтах і в їх
генетичних горизонтах.
Поглинання рослинами поживних речовин з грунту – це одна з важливіших
функцій грунту, безпосередньо спрямована на живлення рослин та мікроорганізмів
грунту.

17
4. Розрахунки балансів гумусу та поживних речовин
Забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах намічалося за
рахунок внесення достатньої кількості органічних добрив, і в 1980−1990 рр.
область мала вагомі здобутки в питаннях збереження та підвищення
родючості ґрунтів. Якщо в середньому по області в 1986−1990 pp. вносили
по 15,9 т/га ріллі органічних добрив і середньозважений показник умісту
гумусу зріс до 1,80 %, що забезпечило його позитивний баланс +0,24 т/га,
то, починаючи з 1991 р., виробництво й внесення органічних добрив та
застосування торфу на добриво почало різко зменшуватись і в останні роки
воно не перевищує 2,9−3,0 т/га, що й призвело до зниження вмісту гумусу
до 1,68 % і від’ємного його балансу -0,37 т/га. Сьогодні в ґрунтах області за
рахунок внесених органічних добрив можна компенсувати не більше 10−15
% дефіциту гумусу (табл. 4.1).
Таке різке зменшення внесення органічних добрив і призвело до зниження
родючості наших ґрунтів. Особливо хвилює стан родючості ґрунтів у
фермерських, орендних та інших господарствах, які майже не вносять
органічних, а через високі ціни і слабку фінансову можливість, і
мінеральних добрив, не застосовують посівів сидератів, упровадження
раціональних сівозмін, не проводять вапнування кислих ґрунтів. Фактично
іде виснаження потенційної родючості ґрунтів, їх деградація.

18
Розрахунки господарського балансу поживних речовин за 2007 р. показують, що в
середньому по області було винесено з гектара посіву 97 кг азоту, 28 – фосфору і
69 кг калію, а поступило з органічними і мінеральними добривами відповідно:
азоту – 71, фосфору – 18, калію – 39 кг, або баланс поживних речовин становив по
азоту мінус 25, по фосфору мінус 9 і калію мінус 30 кг/га, тобто в землеробстві
області склався від’ємний баланс поживних речовин (табл. 4.2). У комплексі
заходів із підвищення родючості ґрунтів важливе місце належить хімічній
меліорації – вапнуванню. Вапнування забезпечує створення оптимальної реакції
ґрунтового середовища для росту і розвитку сільськогосподарських культур,
збагачує ґрунт кальцієм і магнієм, поліпшує азотний режим, посилює
мікробіологічні процеси та сприяє кращому засвоєнню поживи і з ґрунту, і з
мінеральних добрив. Близько 100 тис. га орних земель області мають підвищену
кислотність. Серед них 2,2 % – сильнокислі, 6,4 – середньокислі, 9,0 – слабокислі
та 10,0 % ґрунтів мають реакцію, близьку до нейтральної, і потребують
підтримуючого вапнування невеликими дозами (2,0−2,5 т/га). Проведене в
19
попередні роки (до 1990 р.) вапнування кислих ґрунтів дало змогу зменшити
кислотність ґрунтів і довести середньозважений показник кислотності до 6,1
одиниць рН.

Якщо в середньому за 1986−1990 pp. щорічно вапнували по 58−60 тис. га і вносили

по 250−260 тис. т вапнякових матеріалів, або в середньому по 4,2 т/га, то в останні
роки провапновані площі становили лише декілька сотень гектарів. Область має
значні запаси власних вапнякових матеріалів із високим умістом кальцію і магнію,
але через економічну кризу вони не добуваються, припинено роботу багатьох
кар’єрів, які раніше працювали майже в кожному районі області

Сьогодні, у період фінансової кризи, необхідно використати для вапнування

відходи цукрового виробництва – дефекату, у якому міститься до 60 % карбонату
кальцію, 0,15−0,19 % − азоту, 0,22−0,25 % − фосфору, 0,05−0,06 % − калію. Крім
того, дефекат містить до 8 % органічної речовини, яка є джерелом збільшення
вмісту гумусу в ґрунтах. Зараз в області відсутні агроструктури, які б займалися
питаннями вапнування та підвищення родючості ґрунтів. Певною мірою
покращити фосфатний режим ґрунтів і підтримувати реакцію ґрунтового розчину в
оптимальних параметрах дозволила б розробка низькофосфатних природних
20
агроруд, родовища яких розвідані в Старовижівському та Ратнівському районах.
Окрім 8−10 % фосфору, вони містять до 15 % кальцію, окремі мікроелементи і
мають радіопротекторні властивості, що особливо важливо для радіоактивно
забруднених територій. За прогнозними оцінками їх запаси становлять в області
більше 7 млн т Р2О5. Але для їх добування і застосування в землеробстві області
необхідна державна підтримка, певні інвестиції. Для збереження родючості ґрунтів
важливого значення набуває захист їх від ерозії (вітрової, водної). В області площі
ґрунтів, що піддаються водній ерозії, становлять більше 120 тис. га. Найбільше їх у
Горохівському, Луцькому, Локачинському районах – 37,6−13,3 %. Це завдає
народному господарству значних утрат – знижується продуктивність
сільськогосподарських культур на 15−30 %, погіршується екологічний стан
довкілля – водні джерела забруднюються агрохімікатами, пестицидами,
замулюються річки, ставки. [11]

21
5.Висновки і пропозиції по збереженню і підвищенню родючості ґрунтів
території обстеження

Сьогодні ситуація у тваринництві не дає змоги різко збільшити виробництво і

внесення гною, а відтак і забезпечити позитивний баланс гумусу, тому необхідно
використати всі наявні можливості і місцеві ресурси. Насамперед це застосування
ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур,
заробка в ґрунт побічних відходів, залишків соломи, упровадження сидеральних
парів, розширення площ бобових трав, запровадження науково-обґрунтованих
сівозмін, ґрунтозахисного обробітку ґрунту та його мінімалізації.

Важливу роль у підвищенні родючості ґрунтів відіграють і самі рослини. Різні

сільськогосподарські культури неоднаковою мірою поповнюють ґрунт
органічними залишками. Маса сухого коріння зернових культур при звичайному
посіві становить від 20 до 30 % загального урожаю надземної маси. Приблизно
стільки ж органічної речовини залишається на поверхні ґрунту у вигляді стерні.
Найбільше органічної речовини залишать після себе багаторічні трави.

Упровадження науково обґрунтованих сівозмін дасть змогу регулювати

надходження органічної речовини в ґрунт, підтримувати позитивний баланс
гумусу та більш ефективно використовувати поживні речовини. Одним з
ефективних засобів підвищення родючості дерново-підзолистих ґрунтів, особливо
легкого гранулометричного складу, є застосування зеленого добрива − заорювання
рослинної маси спеціально висіяних для цього культур (сидератів). На зелене
добриво можна використати бобові і хрестоцвіті культури (люпин, буркун,
гірчицю білу, редьку олійну, ріпаки). Вони мають глибоку кореневу систему,
накопичують доступні для рослин форми азоту, збагачують ґрунт органічною
речовиною.

У середньому за 70−85 днів вегетації на гектарі формується урожай 100−110 ц

зеленої маси і 140−150 ц коренів.

22
Крім того, зелене добриво є засобом, що охороняє ґрунти від переущільнення,
адже більшість їх має щільність 1,5−1,6 г/см3 , при оптимальній – 1,2−1,3 г/см3 .

Зелені добрива мають значний екологічний ефект, оскільки здатні знезаражувати

ґрунт від патогенної мікрофлори. Сидерати знижують ступінь ураження зернових
кореневими гнилями на 19−24 %.

Для зменшення шкідливої дії ерозії необхідно застосовувати протиерозійні заходи,

упроваджувати ґрунтозахисні сівозміни, спеціальні прийоми обробітку ґрунту,
зокрема чизельний обробіток, що зменшує змив ґрунту і втрати поживних речовин.

Для збереження і подальшого підвищення родючості ґрунтів необхідно відновити

систему науково обґрунтованого ведення сільськогосподарського виробництва,
налагодити контроль за юридичним рухом земельних ділянок з обов’язковим
контролем їх якості.

Планомірно нарощувати обсяги застосування органічних і мінеральних добрив,

максимально використовувати побічну продукцію рослинництва та сидерати,
планомірно реалізовувати програму із вапнування кислих ґрунтів, унесення
місцевих меліоруючих матеріалів, розробити систему заохочення й фінансування
програми відтворення та підвищення родючості ґрунтів.

23
 Список використаної літератури

1. Главацький Д. В. Петромагнетизм і магнітостратиграфія четвертинних

лесово-ґрунтових відкладів України : дис. Бахмутов В. Г. д-ра геолог. наук :
04.00.22. Київ, 2017. 71 с.

2. Клімат Волинської області. URL: https://collectedpapers.com.ua/nature-of-

volyn-region/klimat-volinsko%D1%97-oblasti

3. Савченко О.І. Екологічний паспорт Волинська область. Луцьк: 2018. 34 с.

4. Стратегія розвитку Волинської області на період до 2020 року. URL:

https://voladm.gov.ua/article/strategiya-rozvitku-volinskoyi-oblasti-na-period-do-
2020-roku1/

5. Луцький природно-сільськогосподарський район. URL:

https://ngo.land.gov.ua/uk/psgRegion/lutskii

6. Карта ґрунтів України р. URL: https://superagronom.com/karty/karta-gruntiv-

ukrainy#x

7. П. Кучер, І. Волошин, А. Кухтій ISSN 2078-6441. Вісник Львівського

університету. Серія географічна. 2017. Випуск 51. 179–192 с.

8. Ґрунти Волинської області. URL: https://collectedpapers.com.ua/nature-of-

volyn-region/%D2%91runti-volinsko%D1%97-oblasti

9. Практикум з ґрунтознавства: Навчальний посібник / За редакцією професора

Д. Г. Тихоненка.— 6-е вид., перероб. і доп.— Х.: Майдан, 2009. 309 с.

10. Грунти основних грунтово-кліматичних зон України. ЛЕКЦІЯ № 14. 5-6 с.

URL: http://www.tsatu.edu.ua/rosl/wp-content/uploads/sites/20/lekcija-14.hrunty-
osnovnyh-hruntovo-klimatychnyh-zon-ukrayiny.pdf

11. Шевчук М. Й. Зіньчук П. Й. Зінчук М. І. Збереження родючості ґрунтів

Волині. Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі
Украї. РОЗДІЛ IІІ. Агрохімія. 29, 2009. 51-55 с.
24