1

Електровакуумні прилади.
Фізичні основи електроніки.
НАПІВПРОВІДНИКОВІ ПРИЛАДИ
У напівпровідникових приладах використовуються ефекти, обумовлені переміщенням заряду
в твердому тілі. Вони призначені для підсилення, генерації та перетворення електричних
сигналів. Параметри напівпровідникових приладів визначаються геометричними розмірами і
властивостями напівпровідника, на яких грунтується дія приладу. При виготовленні
напівпровідникових приладів, а також інтегральних мікросхем найчастіше використовують
такі напівпровідники, як германій, кремній та арсенід галію. До напівпровідників відносять
також селен, телур, оксиди, карбіди та сульфіди деяких хімічних елементів.
Напівпровідникові матеріали мають тверду кристалічну структуру і за своїм питомим
опором ( ρ=10 -4 ...10 10 Ом·см) займають проміжне місце між провідниками електричного
струму (ρ = 10 -6 ...10 -4 Ом·см) і діелектриками (ρ = 10 10 ... 10 15 Ом·см). Більшість
напівпровідникових приладів, що застосовуються в пристроях промислової електроніки,
можна поділити на такі групи: напівпровідникові діоди, транзистори, тиристори.
Напівпровідникові діоди —це двохелектродні прилади, транзистори — трьохелектродні.
Тиристори виготовляють як у двохелектродному (диністори), так і в трьохелектродному
(триністори) виконанні. Основою напівпровідникових приладів названих груп є кристал
напівпровідника з одним або кількома р-п-переходами. Малопотужні напівпровідникові
прилади виготовляються як дискретними (окремими), так і в інтегральних схемах, потужні
силові пристрої— в дискретному виконанні. Технологія виготовлення приладів суттєво
впливає на їх технічні та експлуатаційні показники.
Провідність напівпровідників
Характерною особливістю напівпровідників є сильна зміна їхнього питомого опору під дією
електричного поля, опромінення світлом або іонізованими частинками, а також при внесенні
в напівпровідник домішки або внаслідок його нагрівання. При нагріванні питомий опір
провідників збільшується, а напівпровідників і діелектриків — зменшується. Це свідчить
про різний характер провідності названих матеріалів. Щоб з'ясувати характер провідності
напівпровідників, розглянемо деякий об'єм ідеальних (з суворо впорядкованим
розташуванням атомів у вузлах) кристалічних ґраток германію — елемента IV групи
періодичної системи елементів Менделєєва. Об'ємні кристалічні ґратки германію,
елементарною геометричною фігурою яких є тетраедр, зображені у вигляді площинних
ґраток. У процесі формування кристала атоми германію розташовуються у вузлах
кристалічних ґраток і зв'язані з іншими атомами за допомогою чотирьох валентних
електронів. Подвійні лінії між вузлами ґраток умовно зображують ковалентний зв'язок між
кожною парою електронів, що належать двом різним атомам. Сукупність енергетичних
рівнів валентних електронів ідеального кристала зображує на енергетичній діаграмі валентну
зону. При нульовій абсолютній температурі і при відсутності домішків у кристалі всі
валентні електрони беруть участь в міжатомних зв'язках, інакше кажучи, заповнюють всі
енергетичні рівні у валентній зоні, а зона провідності вільна. Валентну зону з енергією
електрона на її верхній межі і зону провідності з енергією електрона на її нижній межі
розділяє заборонена зона. Тому, щоб перевести електрон в зону провідності, необхідне
додаткове джерело енергії, яка дорівнює (або перевищує) енергії забороненої зони. Таким
джерелом може бути теплота навколишнього середовища. При температурі, вищій за
абсолютний нуль, частина електронів розриває ковалентні зв'язки і переходить у зону
провідності, звільнюючи енергетичні рівні у валентній зоні. Вакантний енергетичний рівень
у валентній зоні називають діркою провідності, яка в електричному і магнітному полях
поводить себе як частинка з позитивним зарядом, що дорівнює заряду електрона. Цей процес
утворення пар електрон—дірка називається генерацією пар носіїв заряду. Під дією теплової
енергії електрони в зоні провідності, як і дірки у валентній зоні, перебувають у хаотичному
тепловому русі. При цьому можливий процес захоплення електронів зони провідності
дірками валентної зони. Такий процес зникнення пар електрон—дірка називається
рекомбінацією. Число актів рекомбінації пропорційне концентрації носіїв заряду. Якщо до
кристала прикласти зовнішнє електричне поле, то рух електронів і дірок набуває певної
 2
напрямленості. Таким чином, при температурі, вищій за абсолютний нуль, кристал набуває
властивості проводити електричний струм. Провідність кристала тим більша, чим
інтенсивніший процес генерації пар електрон—дірка, і визначається рухом обох видів носіїв
заряду — електронів і дірок.
Така провідність називається власною провідністю, а бездомішкові напівпровідники —
напівпровідниками з власною провідністю або напівпровідниками типу і. Власна
провідність звичайно невелика. Причому як електронна, так і діркова провідності обумовлені
рухом у напівпровіднику лише електронів. Однак у першому випадку рухаються електрони,
енергія яких відповідає енергетичним рівням зони провідності, в напрямі, протилежному
напряму електричного поля. В другому випадку переміщуються електрони валентної
зони, заповнюючи вакантні енергетичні рівні (дірки), в напрямі, протилежному переміщенню
дірок.
Електрова́ куумний при́ лад (ЕВП) — електронний прилад, у якому провідність
здійснюється через електрони чи іони, що рухаються між електродами у вакуумі чи газі
всередині газонепроникної оболонки. Такі оболонки мають назву балон або колба і
виготовляються зазвичай зі скла або металу (іноді вживаються балони метало-скляного
типу).
Для подачі електричних напруг і сигналів на електроди ЕВП з оболонки виводяться з'єднані з
електродами штирі (частина яких зазвичай об'єднується в цокольний роз'єм), за допомогою
яких ЕВП підключається до зовнішніх електричних кіл.

Залежно від принципу дії ЕВП поділяють на

 безрозрядні ЕВП — струм, в яких протікає тільки по провідниках, що знаходяться в

робочому просторі ЕВП (освітлювальні лампи, баретери, вакуумні термоелементи та
ін.);
 електронні прилади — струм, в яких виникає як результат направленого переміщення
потоку електронів у вакуумі (електронні лампи, електронно-променеві трубки та ін.);
 газорозрядні прилади (тиратрони, газотрони та ін.)

Термоелектричні катоди
Для створення електронного потоку в електровакуумних приладах використовується
термоелектронна емісія. Один з електродів, званий катодом, призначений для випускання
електронів. Для створення заданої емісії катод нагрівається електричним струмом до певної
температури, званою робочою температурою. Оскільки на нагрівання катоду витрачається деяка
електрична потужність, бажано, щоб катод був достатньо економічним, тобто при малій
потужності, що витрачається на його нагрів, випускав більшу кількість електронів.
Економічність катоду оцінюється величиною, званою ефективністю катоду. Ефективність катоду
- це величина струму емісії в міліамперах, що доводиться на один ватт потужності, що
витрачається на нагрів катоду: H = Ie / Pн [мА/Вт] де H– ефективність катоду; Ie– струм
емісії;Pн– потужність, що витрачається на нагрів катоду. Чим більша величина ефективності,
тим більший струм емісії можна одержати від катоду при тій же витраті потужності на його
нагрів. Другим важливим параметром катоду є питома емісія. Питома емісія визначається
величиною емісійного струму з одного квадратного сантиметра поверхні катоду при робочій
температурі. Ieпт= Ie / Sкат [мА/см ] де Ieпт– питома емісія; Ie– струм емісії катоду; Sкат– повна
2

поверхня катоду. Питома емісія залежить від температури катоду і його матеріалу. Чим вища
питома емісія, тим меншими виходять розміри катоду за інших рівних умов.

Типи катодів
Катоди, залежно від складу матеріалів, з яких вони виготовлені, діляться на прості і складні.
Прості катоди виконуються з однорідного металу, наприклад вольфраму. Складні, або
активовані, катоди виготовляють як сердечник з тугоплавкого металу (звичайно вольфраму), на
поверхню якого нанесений тонкий шар іншої речовини, званий активним шаром. Активний шар
 3
знижує величину роботи виходу електронів, за рахунок чого знижується робоча температура
катоду і підвищується його ефективність.
Залежно від активного шару катоди можуть бути торійовані, карбідовані, барієві і оксидні. У
сучасних приймально-підсилювальних лампах застосовуються головним чином оксидні катоди, а
в генераторних лампах великої потужності застосовуються прості вольфрамові. Виняток
становлять генераторні лампи малої потужності і лампи, призначені для імпульсного режиму
роботи, які мають оксидний катод.
Катод з чистого металу (вольфрамовий)
Вольфрам – дуже тугоплавкий метал(t°пл = 3380 °С). Завдяки механічним властивостям
вольфраму з нього можна виготовляти тонкий (d=0,01мм) і достатньо міцний дріт. У
малопотужних лампах катод виготовляється з дроту малого діаметру, а в могутніх генераторних і
модуляторах лампах діаметр катоду може досягати 2 мм. Випромінювання електронів з поверхні
вольфрамового катоду починається при температурі біля 2000 °С. Його робоча температура
коливається в середньому від 2130 до 2430 °С залежно від типу лампи. При більш високій
температурі термін служби катоду скорочується, оскільки відбувається інтенсивне
випаровування вольфраму, унаслідок чого діаметр катоду швидко зменшується, і катод виходить
з ладу.

Плівковий катод
Емісійна здатність металу може бути істотно збільшена шляхом нанесення на його поверхню
тонкої плівки металу, що має меншу роботу виходу. Такі катоди називаються плівковими.
Прикладом плівкового катоду є карбідований катод з торійованого вольфраму.
Цей катод виготовляють на основі вольфраму з домішкою окислу торію (0,5÷2%). Поверхневий
шар катоду складається з карбіду вольфраму, покритого тонкою плівкою атомів торію, який
дифундує при активуванні на поверхню з товщини катоду (рис. 1 Карбідований торійований
вольфрамовий катод).

Оксидний (напівпровідниковий) катод

Переважна більшість електронних ламп мають оксидний катод. Основою оксидного катоду є
керн з нікелю, бронзованого вольфраму або спеціальних сплавів. Активним шаром є шар оксидів
лужноземельних металів: барію, стронцію і кальцію. Шляхом спеціальної обробки на поверхні
оксиду виходить шар металевого барію. Структура катоду показана на рис. 2.

Конструкції термоелектричних катодів

За конструкцією катоди бувають прямого (безпосереднього) нагріву і непрямого нагріву ( катоди
підігрівні). Кат од прямого нагріву - це металева нитка або стрічка, що нагрівається
електричним струмом. Залежно від загальної конструкції лампи катод може мати різну форму.
 4
При циліндровій формі аноду і сітки катод виготовляється у вигляді прямолінійної нитки,
натягнутої за допомогою утримувачів. У лампах з плоскою конструкцією анодів і сіток катоди
виготовляються V - подібної або W - подібної форми (рис. 3).

У лампах великої потужності діаметр нитки катоду може досягати 1÷2мм. В деяких випадках
катод виготовляється не з дроту круглого перетину, а з плоскої стрічки. Це збільшує робочу
поверхню катоду і дозволяє одержати великий струм емісії. Катоди прямого нагріву живляться,
як правило, постійним струмом. При живленні катоду змінним струмом внаслідок невеликої
маси нитки температура його змінюватиметься відповідно до змін миттєвих значень струму. При
цьому кількість електронів, що випромінюються катодом, не залишатиметься постійною, і струм
в лампі пульсуватиме. Частота пульсацій струму буде в два рази вища за частоту струму, що
нагріває катод. Наприклад, при струмі нагріву частотою 50 Гц частота пульсацій струму в лампі
буде дорівнювати 100 Гц. Коли лампа має катод, виготовлений з товстої нитки, що має велику
масу, катоди прямого напруження можна живити змінним струмом. Підігрівний катод
розрахований на живлення змінним струмом. Він складається з безпосередньо катоду і нагрівача
(рис. 4).

Катодом є невеликий за діаметром циліндр (керн) з нікелю, покритий оксидним шаром.

Усередині циліндра знаходиться нагрівач - нитка нагрівача у вигляді спіралі з тонкого
вольфрамового дроту. Простір, що залишився усередині циліндра, заповнений алундом (окисел
алюмінію). Завдяки цьому маса катоду збільшується і запобігається замикання між ниткою
нагрівача і катодом. Іноді нікелевий керн катоду надягають на фарфоровий циліндр, усередині
якого проходить нитка нагрівача. У ламп з катодом непрямого нагріву є два виводи нитки
нагрівача і один вивід катоду. В деяких випадках катод і один з кінців нитки нагріву з'єднуються
усередині лампи і мають загальний вивід. Внаслідок великої маси катод непрямого нагріву має
велику теплову інерцію. При живленні нагрівача змінним струмом частотою 50 Гц температура
катоду непрямого нагріву не встигає змінюватися і залишається постійною. Іноді для збільшення
робочої поверхні катод непрямого нагріву роблять некруглим, а плоским. Ефективність катоду
непрямого нагріву невисока і звичайно близька до 30 мА/Вт , але при живленні радіоустановки
від мережі змінного струму це не має вирішального значення. Більшість ламп приймально-
підсилювальної серії і значна частина генераторних ламп малої і середньої потужності мають
катод непрямого нагріву. Нагрівач (нитка нагріву) розрахований на невелику напругу. Для
 5
більшості приймально-підсилювальних ламп з катодом непрямого нагріву напруга нагрівача
дорівнює 6,3 В. Недоліком катоду непрямого нагріву є те, що нормальна його температура і
нормальна емісія з його поверхні встановлюються не відразу після включення ланцюга нагріву
(час розігрівання катоду дорівнює 1÷2 хв) . Оскільки по керну катоду, струм нагріву не
проходить, то падіння напруги між кінцями керна не створюється. Це означає, що потенціал в
усіх точках катоду непрямого нагріву однаковий. Тому катод непрямого нагріву на відміну від
катоду прямого нагріву є еквіпотенціальним катодом, що в деяких випадках має велике значення.

Електровакуумний діод
Електровакуумний діод-самий простий з електронних приладів. Він має два електроди-катод і
анод. Обидва електроди розташовані в скляному або металевому балоні, який ретельно
вакуумований, тиск повітря в балоні електронних ламп не повинен перевищувати10 -6÷107
мм.рт.ст. Такий ступінь розрідженості неможливо досягти за допомогою вакуумних насосів.
Тому після відкачування повітря з балона вакуумними насосами повітря, що залишилося в
балоні, поглинають хімічним шляхом. Для цього всередині балона розміщують речовину (гетер),
здатну хімічно з'єднуватися з повітрям. При прогріванні лампи високочастотним
електромагнітним полем відбувається хімічна реакція, гетер поглинає гази і, розпилюючись,
осідає у вигляді непрозорого шару на внутрішніх стінках балона. Нижня частина балона з’єднана
з цоколем. У цоколь упресовуються штирі-електроди, за допомогою яких лампа включається у
схему. Іноді цоколь відсутній, і штирі вварюються у потовщене скляне дно балона. Конструкції
електровакуумних діодів можуть мати різні виконання. Зустрічаються діоди з циліндровою і з
плоскою конструкцією електродів. Електроди електровакуумних приладів мають зовнішні
виводи, що проходять крізь скло балона. Виводи виготовляються із сплавів, що мають однакові
зі склом коефіцієнти теплового розширення (наприклад, ковар, молібден, платиніт). Інакше при
нагріві електровакуумного приладу утворюється зазор між склом і металом виводу (якщо
коефіцієнт розширення металу менший, ніж скла) або в склі в місці проходу виводів з'являються
мікроскопічні тріщини (якщо коефіцієнт розширення металу більший).

Принцип дії електровакуумного діоду

Працює електровакуумний діод таким чином. До кінців нитки напруження (катоду) від джерела
підводиться напруга нагріву катоду Ен. Струм, що йде через цю нитку, нагріває катод. В
результаті цього катод випромінює електрони і навколо нього утворюється електронна хмарка,
створює просторовий заряд. Джерело напруги нагріву катоду, поєднуючи дроти і нитка нагрівача
(катод) утворюють ланцюг нагріву катоду лампи. До проміжку анод - катод лампи прикладена
напруга Ua, яка зветься анодною. Плюс цієї напруги підведений до аноду, а мінус - до катоду. В
результаті між анодом і катодом лампи утворюється постійне електричне поле, яке зветься
полем аноду. Електрони електронної хмарки опиняються в просторі, в якому діють сили
електричного поля аноду. Під дією цих сил частина електронів хмарки спрямовується до аноду,
утворюючи електронний потік. Електронний потік замикає ланцюг джерела живлення анодного
ланцюга, внаслідок чого в ньому з'являється електричний струм, який зветься анодним струмом
(діод проводить електричний струм, тобто знаходиться у відкритомустані). Це означає, що діод
подібний замкнутому вимикачу. Напрям анодного струму в електровакуумному приладі
прийнято вважати від катоду до аноду, оскільки електрони летять від катоду до аноду. Ланцюг,
по якому проходить анодний струм, називають ланцюгом аноду (або анодним ланцюгом). У
анодний ланцюг діоду входять: джерело анодної напруги Еа, проміжок катод - аноду лампи і
з’єднувальні дроти. Якщо анодне джерело підключити мінусом до аноду, а плюсом до катоду,
то електричне поле буде спрямовано від катоду до аноду. При цьому сила, що
 6
діє на електрони електронної хмарки, буде направлена не до аноду, а до катоду.
За таких умов всі емітовані електрони під дією поля аноду повертаються на катод і анодний
струм дорівнює нулю (діод не проводить електричний струм, тобто знаходиться в закритому
стані). Ланцюг аноду виявляється розімкненим. Це означає, що діод має односторонню
провідність - струм через діод може йти лише в одному напрямі - від аноду до катоду. Опір діоду
для струму, направленого від катоду до аноду, нескінченно великий і діод в цьому випадку
подібний розімкненому вимикачу. Анодний струм і анодна напруга зв'язані нелінійною
залежністю, яка називається вольт-амперною характеристикою і приблизно виражається законом
ступеню «трьох других».

Електровакуумний тріод
Як з’ясовано в попередніх розділах, струм у вакуумному проміжку двохелектродної лампи(діоді)
залежить від величини прикладеної до його електродів напруги, і обмежений максимальною
величиною емісійного струму в режимі насичення. Для створення додаткової можливості
управління потоком електронів у вакуумному проміжку діоду, а, відповідно, і силою струму, Лі
де Форест в 1906 р. ввів до складу діоду сітку, що управляє потоком електронів, яка
розташовується між катодом і анодом. Так був винайдений електровакуумний тріод. Спочатку
електровакуумні тріоди використовували тільки як підсилювальні лампи, а в 1913 р. німецький
учений А. Мейснер встановив можливість його застосування як генераторної лампи.

Конструкція електровакуумного тріоду

У простому тріоді усередині циліндрового аноду (звичайно виконаного з тугоплавкого металу -
Ni, Мо або Ta) поміщена сітка спіральної форми (з того ж матеріалу). На загальній осі аноду і
сітки розташований катод (рис 5). Конструкції і кількісні значення параметрів сучасних тріодів
надзвичайно різноманітні і визначаються, головним чином, їх призначенням. У тріодах з катодом
прямого нагріву частіше застосовується плоска конструкція електродів. У лампах з катодами
непрямого нагріву зустрічається переважно циліндрова форма електродів. Виводи електродів
звичайно проходять через цоколь лампи. У лампах же, призначених для високої частоти, вивід
управляючої сітки або аноду часто роблять у верхній частині балона, а в лампах з металевим
балоном - через скляний ізолятор. У лампах великої потужності, що працюють при анодній
напрузі в декілька кіловольт і більше, вивід аноду проходить через скло балона, а не через
цоколь. У робочих схемах до проміжку анод - катод тріоду прикладається анодна напруга Ua,
до проміжку сітка - катод - сіткова напруга Uс. Під дією анодної напруги між анодом і катодом
виникає електричне поле (поле аноду). Поле аноду так само, як в діоді, компенсує дію
негативного просторового заряду і створює в лампі електронний потік. Для електронів, що
подолали гальмуючу дію просторового заряду, поле аноду є прискорюючим.

Приймально-підсилюючі лампи.
Електрова́ куумна ла́ мпа або електро́ нна ла́ мпа (ЕЛ) — електровакуумний прилад, що
призначений для різноманітних перетворень електричних величин шляхом утворення потоку
електронів та його керуванням.
Радіолампи масово використовувалися у ХХ столітті як активні елементи електронної
апаратури (підсилювачів, генераторів, детекторів, перемикачів тощо). Сьогодні практично
 7
повністю витіснені напівпровідниковими приладами. Іноді ще застосовуються у потужних
високочастотних передавачах і аудіотехніці.

Принцип дії

Glass envelope — скляна колба, Filament (cathode) — нитка (катод), Grid — сітка, Plate
(anode) — анодна пластина
Дія ЕЛ базується на принципі термоелектронної емісії. У електровакуумній лампі емісія
електронів відбувається у вакуумі із розжареної поверхні катоду.
Історія створення
В 1883 році Т.Едісон, експериментуючи з лампою розжарювання, встановив в ній
додатковий електрод — анод. Коли на розжарену нитку (катод) був поданий від'ємний
потенціал, а на анод позитивний потенціал, через лампу пішов струм, що створювали
електрони, які емітував гарячий катод, за який правила нитка розжарювання. Це був перший
електровакуумний діод. Він пропускав струм тільки в одному напрямі і широко
використовувався для перетворення змінного струму в постійний. Для керування потоком
електронів в балоні лампи між катодом і анодом почали поміщати металеві сітки, змінюючи
електричний потенціал яких можна змінювати величину струму, що протікає через лампу.
У 1905 році цей «ефект Едісона» став основою британського патенту Джона Флемінга на
«прилад для перетворення змінного струму в постійний» — першу електронну лампу, що
відкрила століття електроніки.
У 1906 році американський інженер Лі де Форест увів в лампу третій електрод — сітку (і,
таким чином, створивши тріод). Така лампа могла працювати як підсилювач струму, а в 1913
році на її основі був створений автогенератор.
Пік розквіту («золота ера») лампової схемотехніки припала на 1935-1950-ті роки.
Конструкція
 8
Елементи електронної лампи (пентода):
Нитка розжарення, катод, три сітки і анод. Вгорі — елементи кріплення і кільце з
поглиначем залишків повітря.
Електронні лампи зазвичай мають два і більше електродів: катод, анод і сітки.
Катод
Для того, щоб забезпечити емісію електронів з катода, його додатково підігрівають. [1] За
способом підігріву катоди поділяються на катоди прямого і непрямого розжарення.
Катод прямого розжарення являє собою металеву нитку з металу, що має високий питомий
електричний опір. Струм розжарення проходить безпосередньо через катод. Лампи прямого
розжарення споживають меншу потужність, швидше розігріваються, в них відсутня
проблема забезпечення електричної ізоляції між катодом і ниткою розжарення (ця проблема
є істотною у високовольтних кенотронах). Однак, зазвичай вони мають менший термін
служби, при використанні в сигнальних колах вимагають живлення постійним струмом, а в
ряді схем їхнє застосування є неможливим через вплив різниці потенціалів на різних
ділянках катода на роботу лампи. Лампи прямого розжарення часто називають
«батарейним», оскільки вони широко застосовувалися в апаратурі з автономним живленням;
але прямонакальний катод застосовується і в потужних генераторних лампах. Там він являє
собою не нитку, а досить товстий стержень.
Катод непрямого розжарення являє собою циліндр, всередині якого розміщено нитку
розжарення (підігрівач), електрично ізольовану від катода. Такі лампи називаються лампами
непрямого розжарення. Їх підігрівач споживає набагато більшу потужність, ніж катод
прямого розжарення, лампа виділяє багато тепла, вимагає помітного часу для прогріву
(десятки секунд). Проте, площу катода такиз ламп можна зробити набагато більшою (а
значить, збільшити струм, що протікає через лампу), катод є ізольованим від джерела
живлення підігрівача (це знімає деякі схемотехнічні обмеження, властиві лампам прямого
розжарення), живити підігрівач здебільшого можна змінним струмом (порівняно масивний
катод добре згладжує коливання температури і фон змінного струму є незначним).
Для полегшення емісії електронів, катоди ламп зазвичай активують, тобто покривають
тонким шаром речовини, що має відносно малу роботу виходу: торій, барій та їх сполуки.
Активуючий шар в процесі роботи поступово руйнується і лампа втрачає емісію. Чисто
металеві катоди (наприклад, у потужних лампах з великою щільністю струму катода)
роблять з вольфраму.
Анод

Анод електронної лампи

Анод — позитивний електрод. Зазвичай виконується у формі коробочки, що оточує катод і
сітку та має форму циліндра або паралелепіпеда. У потужних лампах анод може мати ребра
або «крильця» для відводу тепла. Виготовляється з нікелю або молібдену, іноді з танталу і
графіту.
Сітка
Між катодом і анодом розташовуються сітки, які служать для управління потоком електронів
і усунення побічних явищ, що виникають при русі електронів від катода до анода. Сітка
являє собою решітку з тонкого дроту або дротяну спіраль, навитої на кілька підтримуючих
стійок (траверс). У стрижневих лампах роль сіток виконує система з декількох тонких
 9
стрижнів, паралельних катоду і аноду, і фізика їх роботи є іншою, ніж в традиційній
конструкції.
За призначенням сітки поділяються на такі види:
 Керуюча сітка — при зміні напруги на якій можна регулювати силу анодного струму
лампи, тим самим змушуючи поідсилювати сигнал;
 Екрануюча сітка — усуває паразитний зв'язок між керуючою сіткою лампи і анодом.
Цю сітку з'єднують з позитивним полюсом джерела анодного живлення.
 Антидинатронна сітка — усуває динатронний ефект, що виникає при прискоренні
електронів полем екрануючої сітки. Протидинатронну сітку з'єднують з катодом лампи, іноді
таке з'єднання виконується всередині балона лампи.
В залежності від призначення лампи, вона може мати до семи сіток. Залежно від кількості
електродів, лампи отримали відповідну назву (два електроди — діод, три — тріод, чотири —
тетрод, п'ять — пентод і т.ін.). В деяких варіантах увімкнення многосіткових ламп окремі
сітки можуть виконувати роль анода.
Балон
Блискуче напилення (гетер), яке можна бачити на склі більшості електронних ламп, виконує
подвійну функцію — адсорбують залишкові гази, а також служать індикатором вакууму
(багато видів гетера біліють при попаданні повітря в лампу в разі порушення її
герметичності). Металеві електроди, що проходять через скляний корпус лампи, повинні
бути узгоджені за коефіцієнтом теплового розширення з даною маркою скла і добре
змочуватися розплавленим склом. Їх виконують з платини (рідко), ферніко, молібдену тощо.
[2]

Класифікація електронних ламп

Сучасні вакуумні лампи, переважно мініатюрні.

Електронні лампи поділяються на:
 Залежно від призначення:
o Генераторні
o Модуляторні
o Підсилювальні
o Перетворювальні
o Випрямлювальні,
o Вимірювальні
o Індикаторні
o інші
 Залежно від режиму роботи:
o Безперервного режиму
o Імпульсні
 Залежно від діапазону частот
o Низькочастотні (НЧ)
o Високочастотні (ВЧ)
o Надвисокочастотні (НВЧ)
 Залежно від кількості електродів
 10
o Діод — двоелектродні лампи
o Тріоди — триелектродні лампи
o Тетроди — чотириелектродні лампи
o Пентоди — п'ятиелектродні лампи
і т. д.
 Залежно від конструктивного виконання
o комбіновані (декілька систем електродів з незалежними електронними
потоками в одній оболонці, наприклад, подвійний діод, подвійний тріод, тріод-пентод та ін.)
o ЕЛ з вторинною емісією
o ЕЛ з прямим або непрямим розжарюванням катода
та ін.
Позначення на електричних схемах
На рисунках нижче наведені умовні графічні позначення деяких типів вакуумних ламп.


Діод


Тріод


Тетрод


Пентод


Гексод
 11


Гептод
Приклади застосування електронних ламп
Такі лампи широко використовувалися для підсилення і генерації електричних сигналів, а
також перетворення частот сигналів. Вакуумні електронні лампи, які сьогодні можна
побачити тільки в старих телевізорах і радіоприймачах, були в тому числі елементною базою
комп'ютерів першого покоління. Головним недоліком електронних ламп було те, що
пристрої на їх основі були досить громіздкими. Для живлення ламп необхідно було
підводити додаткову енергію для розжарювання катоду (саме він є джерелом електронів,
необхідних для утворення струму в лампі), а утворене ними тепло відводити. Наприклад, в
перших комп'ютерах використовувалися тисячі ламп, які розміщувалися в металевих шафах і
займали багато місця. Важила така машина десятки тонн.
Для забезпечення роботи такої ЕОМ була потрібна електростанція. Для охолоджування
машини використовували потужні вентилятори у зв'язку з виділенням лампами величезної
кількості тепла.
Незважаючи на чималу кількість недоліків, електронні лампи й досі не витіснені з ринку
напівпровідниковими приладами, а продовжують існувати і використовуватись у
радіотехнічних та радіоелектронних пристроях. Наприклад, магнетронні генератори.
Магнетрони також використовуються в НВЧ пічках.
Електронні лампи мають високу лінійність модуляційної кривої тому вони
використовуються як підсилювальні елементи у сучасній аудіопрогравальній техніці класу
Hi-End в основному японського виробництва.
Також, лампові схеми продовжують використовуватися у підсилювачах для електрогітар. Це
зумовлено намаганнями гітаристів отримувати від електрогітари вінтажний звук, як
півсторіччя назад. Обробка звуку лампою відрізняється від транзисторної, вона викликає
підсилення парних гармонік і, звідси, високо поціновуваний професіоналами «ламповий
звук».

Тетро́ д — електровакуумна лампа, що має чотири електроди: катод, керуючу сітку,

екрануючу сітку та анод.
Екрануюча сітка розміщується між анодом і керуючою сіткою і виконується у вигляді густої
спіралі, що оточує керуючу сітку.
Матеріалом для виготовлення сітки є нікель, молібден, їх сплави, а також тантал та
вольфрам.
У тріоді між катодом та сіткою утворюється об'ємний заряд, який знижує підсилення,
особливо на низьких напругах анода. Екрануюча сітка нейтралізує об'ємний заряд та
підвищує підсилення лампи. На екрануючу сітку подається постійна позитивна відносно
катода напруга, яка складає певну частину від анодної напруги залежно від призначення
тетрода.
У електронній апарутурі тетроди в основному застосовуються як потужні генераторні лампи.
 12
Пенто́ д — електронна лампа з п'ятьма електродами: катодом, анодом і трьома сітками —
керуючою, екрануючою і захисною (антидинатронною). Розроблена на початку 30-х років 20
століття. У пентода захисна сітка поєднана з катодом (переважно всередині лампи) або має
потенціал, близький до катодного, і створює, таким чином, поблизу анода електрополе, що
відкидає вторинні електрони з аноду, виключаючи тим самим шкідливий вплив
динатронного ефекту.

Малопотужні пентоди (потужністю до декількох Вт) — найпоширеніші серед приймально-

підсилювальних ламп, а потужні (більше декількох десятків Вт) — серед генераторних ламп.

Застосовують в різних радіоприймальних пристроях, головним чином для посилення напруги

високої і проміжної частот і потужності низької частоти, і радіопередавальних пристроях —
для генерування і модуляції високочастотних електроколивань (до декількох десятків МГц).

Умовне графічне зображення пентода непрямого накалу.

Зверху вниз:
• анод,
• антидинатронна сітка,
• екрануюча сітка,
• керуюча сітка,
• катод і
• підігрівач (два вивода).

Генераторна лампа — електронна лампа для перетворення енергії джерела постійного або
змінного струму на енергію електричних коливань.

Осцило́ граф — прилад для вимірювання та запису параметрів

електричного сигналу.
Історія
Вперше прилад був створений французьким вченим Андре Блонделем в 1894 році. Це був
власноруч збудований магнітоелектричний осцилограф з біфілярним підвісом. Цей прилад
дозволяв реєструвати значення електричних величин, таких як інтенсивність змінних
струмів, на рухомій стрічці записи за допомогою чорнильного маятника, приєднаного до
котушки. По причині того, що при роботі використовувалися відразу декількох механічних
пристроїв, перші осцилографи були не надто точними і мали дуже малу смугу пропускання,
в діапазоні 10-19 кГц. По справжньому осцилографи еволюціонували з появою електронно-
променевої трубки (CRT), яку винайшов в 1897 році німецький фізик Карл Браун. A.C.
Cossor - британська компанія, яка другою в світі адаптувала цю технологію представила в
1932 році перший осцилограф на ЕПТ.
По закінченню Другої світової війни вимірювальні прилади, а з ними, відповідно, і
осцилографи, розвивались у всіх частинах світу, але в першу чергу це було помітно в Європі
та Америці. У 1946 році Говард Воллюм і Мелвін Джек Мердок заснували компанію
Tektronix, яка з часом стала світовим лідером в осцилографії. У тому ж році Воллюм і
Мердок винайшли свій перший осцилограф із так званою «чекаючою розгорткою» - вони
використали цю технологію в Tektronix Model 511, яка мав смугу пропускання 10 МГц.
Принцип дії цього приладу був заснований на використанні катодної електронно-променевої
трубки. Чекаюча розгортка в осцилографі - це розгортка, яка спрацьовує тільки під час
протікання спостережуваного електричного імпульсу.
 13
У 1950-х роках практично у всіх технічно розвинених країнах стали виробляти ці прилади,
завдяки чому осцилографи перетворилися в універсальний інструмент для вимірювань.
Смуга пропускання і точність осцилографів стрімко збільшувалися, спочатку з появою
перших промислових аналогових моделей.
У 80-х роках XX століття американська фірма LeCroy Corporation почала виробництво
перших цифрових осцилографів. 1985 рік можна з упевненістю назвати однією з ключових
точок в історії розвитку осцилографії. Саме цього року для дослідницького центру CERN був
розроблений перший у світі цифровий запам'ятовуючий осцилограф. Створенням цього
приладу керував Уолтер ЛеКрой (Walter LeCroy), засновник компанії LeCroy.
Класифікація осцилографів
За способом обробки вхідного сигналу осцилографи поділяють на аналогові та цифрові. За
кількістю променів поділяються на одно- двохпроменеві тощо. N-променевий осцилограф
має N сигнальних входів та може одночасно відображати на екрані N графіків. Цифрові
осцилографи також поділяються на запам'ятовуючі, люмінофорні та стробоскопічні.
Аналогові осцилографи

Аналоговий осцилограф С1-107

Цей тип приладів є найбільш поширеним та дешевим. Складовими елементами такого
осцилографу є: електронно-променева трубка, вхідний подільник, підсилювач вертикального
відхилення, схема синхронізації та горизонтального відхилення, джерело живлення.
У осцилографах застосовують трубки з електростатичним відхиленням, на відміну від
телевізорів та моніторів, де використовується магнітне відхилення. Такі трубки складніші у
виробництві але мають більш широкий діапазон частот.
В кожний конкретний момент відхилення електронного променя та світлової плями на
екрані, яку він утворює, пропорційне напрузі, яка прикладена до пластин вертикального
відхилення. Напруга на пластинах горизонтального відхилення вимірюється лінійно, що
забезпечує горизонтальну розгортку.
Найменша частота, за якої картинка ще читається, складає в середньому 10 Гц, хоча у разі
застосування спеціальних електронно-променевих трубок вона може бути значно нижче.
Верхня робоча частота визначається здебільшого характеристиками підсилювача
вертикального відхилення та ємністю між відхиляючими пластинами.
В останній час з розвитком елементної бази аналогові осцилографи набули ряд важливих
додаткових функцій та можливостей, наприклад курсори з цифровим відліком значень
напруги та часу, мультиплексори для декількох каналів, завдяки яким є можливість створити
розгортку з відображенням кількох каналів на однопроменевій трубці.
Цифрові запам'ятовуючі осцилографи

Цифровий осцилограф
 14
У порівнянні з аналоговими такі прилади мають ширші можливості, але й більш високу
вартість. Загалом цифровий осцилограф складається з вхідного подільника, нормалізуючого
підсилювача, аналого-цифрового перетворювача, блока пам'яті пристрою керування та
пристрою відображення.
Вхідний сигнал після нормалізації перетворюється у цифрову форму та записується у
пам'ять. Швидкість запису (кількість значень, що записуються, за секунду) задається
пристроєм керування, її верхня межа визначається параметрами аналого-цифрового
перетворювача, а нижня межа теоретично не обмежена, на відміну від аналогових
осцилографів.
Оцифрування сигналу дає змогу уникнути відображення сигналу у реальному масштабі часу
та таким чином підвищити стійкість зображення, надає можливість зберігати результати,
спрощує масштабування. Використання дисплею на рідких кристалах дає змогу відображати
будь-яку додаткову інформацію та керувати приладом за допомогою меню. Деякі прилади
мають кольоровий дисплей, який дає змогу гарно розрізняти сигнали різних каналів.
Сучасні цифрові осцилографи мають високу чутливість (градація шкали від 1 мВ) та
роздільну здатність (від 8 до 14 біт), широкий діапазон часу розгортки (від 2 нс до 50 с),
розвинену логіку синхронізації з будь-якими затримками запуску розгортки. Крім звичайних
схем запуску синхронізації може відбуватися запуск у разі досягнення сигналом певного
значення. Процесори цифрової обробки дають змогу досліджувати спектр сигналу з
використанням швидкого перетворення Фур'є. Цифрове подання інформації забезпечує
можливість її збереження у пам'яті комп'ютера або виводу безпосередньо на принтер.
Цифрові люмінофорні осцилографи
Ці осцилографи засновані на технології, яка у цифровій формі імітує зміну інтенсивності
зображення, яке властиве аналоговим осцилографам. Таким чином дослідники можуть
бачити на екрані модульовані сигнали та всі їх тонкі деталі, забезпечуючи при цьому їх
зберігання, вимірювання та аналіз. Цей тип приладів поєднує у собі найкращі якості
аналогових та цифрових осцилографів.
Цифрові стробоскопічні осцилографи
В цьому класі приладів використовується принцип послідовного стробування миттєвих
значень сигналу для перетворення (стискання) його спектру, при кожному повторенні
сигналу визначається миттєве значення сигналу в одній точці. До моменту приходу іншого
сигналу точка відбору переміщується по сигналу і так до тих пір поки він весь не буде
простробований. Тривалість перетвореного сигналу в багато разів перевищує тривалість
досліджуваного сигналу, таким чином має місце стискання спектру, що еквівалентно
відповідному розширенню смуги пропускання. Стробоскопічні осцилографи найбільш
широкосмугові (до 100 ГГц) та дозволяють досліджувати періодичні сигнали з мінімальною
тривалістю.
Віртуальні осцилографи
Осцилографи цього класу можуть бути як зовнішніми приладами з USB або паралельним
портом вводу-виводу даних, так і внутрішнім приладом у комп'ютері на основі PCI або ISA
плат. Програмне забезпечення дає можливість повного керування приладом, а також
забезпечує імпорт-експорт даних, математичну обробку сигналів, цифрову фільтрацію тощо.
Недоліком такого типу приладів є неможливість побачити та виміряти постійну складову
сигналів.