МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
до виконання розрахунково-графічної роботи
з дисципліни «Функціонально-логічне проектування»


Київ – 2018
Методичні вказівки до виконання розрахунково-графічної роботи з
дисципліни «Функціонально-логічне проектування» для студентів
спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка», спеціалізації
«Інформаційно-обчислювальні засоби електронних систем» / КПІ ім. Ігоря
Сікорського ; Уклад. Варфоломєєв А.Ю. – К.: КПІ ім. Ігоря Сікорського,
2018. – 22 с.

Електронне навчальне видання

Навчально-методичний посібник

до виконання розрахунково-графічної роботи

з дисципліни «Функціонально-логічне проектування»
для студентів спеціальності 172 «Телекомунікації та радіотехніка»,
спеціалізації «Інформаційно-обчислювальні засоби електронних систем»

Укладачі: Варфоломєєв Антон Юрійович, к.т.н.

Відповідальний редактор:

За редакцією укладачів
 Зміст
1 Завдання №1 ...................................................................................................... 4
1.1 Короткі теоретичні відомості щодо основних функцій алгебри логіки ... 4
1.2 Способи задання функцій алгебри логіки .................................................. 5
1.3 Основні теореми і тотожності алгебри логіки ........................................... 7
1.4 Отримання основних форм аналітичного представлення логічних
функцій ................................................................................................................. 8
1.5 Порядок виконання завдання та варіанти ................................................ 9
2 Завдання №2 .................................................................................................... 11
2.1 Мінімізація логічних функцій методом Квайна-Мак-Класкі .............. 11
2.2 Мінімізація логічних функцій методом карт Карно ............................. 13
2.3 Синтез комбінаційних схем з декількома виходами............................. 14
2.4 Порядок виконання завдання та варіанти .............................................. 16
3 Завдання №3 .................................................................................................... 17
3.1 Лічильні схеми .......................................................................................... 17
3.2 Порядок виконання завдання та варіанти .............................................. 20
Список рекомендованої літератури ..................................................................... 22

3
 1 Завдання №1
1.1 Короткі теоретичні відомості щодо основних функцій алгебри логіки

Логічні функції та аргументи в алгебрі логіки визначені на множині

{0, 1} тому, можуть приймати лише два значення. Істинному значенню
ставиться у відповідність символ «1», а хибному «0». Як і в звичайній
алгебрі, в алгебрі логіки функції та аргументи зазвичай позначаються
літерами латинського алфавіту. Різні комбінації значень аргументів
називаються наборами. Для кожного набору аргументів можна задати одне з
двох значень логічної функції, таким чином для функцій n аргументів можна
задати (22)n їх різних значень. Для отримання нових логічних функцій може
застосовуватись принцип суперпозиції, який передбачає можливість
підставляти одні функції як аргументи у інших функцій. Система логічних
функцій, яка за допомогою принципу суперпозиції дозволяє отримувати інші
функції будь-якої складності називається функціонально повним набором або
базисом. При побудові цифрових пристроїв найбільше розповсюдженість
отримали, функції, що реалізують операції наведені у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 – Позначення основних логічних функцій

Позначення
Функція алгебри логіки
Аналітичне Логічного елемента
1
Заперечення y = = x

&
Кон’юнкція y = x2 ∙ x1

1
Диз’юнкція y = x2  x1

&
Заперечення кон’юнкції y  x2  x1  x2  x1
«І-НІ»
1
Заперечення диз’юнкції y  x2  x1  x2  x1
«АБО-НІ»

4
 1.2 Способи задання функцій алгебри логіки

Існує декілька способів задання логічних функцій, основними з яких є:

табличний, аналітичний, координатний, графічний та цифровий.
При табличному способі логічна функція задається таблицею
істинності, в якій вказується, яке з двох можливих значень «0» або «1»
приймає функція на кожному наборі аргументів. Приклади таблиць
істинності наведено на рис. 1.1.

i x3 x2 x1 f2
0 0 0 0 1
i x2 x1 f1 1 0 0 1 1
0 0 0 0 2 0 1 0 1
1 0 1 0 3 0 1 1 1
2 1 0 1 4 1 0 0 0
3 1 1 1 5 1 0 1 0
6 1 1 0 0
7 1 1 1 1

Рисунок 1.1 – Табличний спосіб представлення логічних функцій

Аналітичний спосіб передбачає задання функцій у вигляді

формалізованого виразу (формули), складеного з використанням
математичного апарату алгебри логіки, наприклад:
y1 =  ,
y2 = (x1 3  x2)  ( 1  x2).

Координатний спосіб передбачає задання логічних функцій у вигляді

координатних карт станів, які також називають картами Карно. При
наявності n змінних карти Карно складаються з 2n клітинок і представляють
собою прямокутні таблиці, на перетині рядків і стовбців яких записуються
значення функції при відповідному наборі аргументів. При складенні карти
необхідно, щоб набори аргументів у сусідніх клітинках відрізнялися
значенням тільки однієї змінної. Приклад карт Карно показано на рис. 1.2.

5
 x4x3
x2x1 00 01 11 10
x3x2
00 01 11 10
00 1 0 0 1
x1

0 1 1 0 0 01 1 1 1 1
1 1 1 0 1 11 0 0 0 0
10 1 0 0 1

Рисунок 1.2 – Координатний спосіб представлення логічних функцій

Графічний метод передбачає задання логічних функцій у вигляді n-

мірного куба, вершинам якого відповідають різні набори значень аргументів.
В кожній вершині куба вказується значення, яке приймає логічна функція на
даному наборі значень аргументів (рис. 1.3). Такий спосіб задання є зручним
тільки для логічних функцій не більше 3-х змінних.
x1 011 111

001 101

x2
010 110

x3
000 100

Рисунок 1.3 – Графічний метод задання логічних функцій:

чорні точки відповідають «1», білі – «0» функції

При цифровому способі, логічні функції записуються у вигляді

сукупності наборів аргументів, на яких вона приймає істинне значення,
наприклад:
f1 = {2, 3},
f2 = {0, 1, 2, 3, 7} = {0-3, 7}.

6
 1.3 Основні теореми і тотожності алгебри логіки

1) Ідемпотентні закони:
x  x  x

x  x  x
2) Комутативні закони:
x  y  y  x

x  y  y  x
3) Асоціативні закони:
( x  y )  z  x  ( y  z )

( x  y )  z  x  ( y  z )
4) Дистрибутивні закони:
x  ( y  z)  x  y  x  z

 x  y  z  ( x  y)  ( x  z)
5) Закони заперечення
x  x  1 0  x  x 1  x  1
  
x  x  0 1  x  x 0  x  0
6) Закони двоїстості (закони де Моргана)
x  y  x  y

x  y  x  y
7) Закони подвійного заперечення
( x)  x  x
8) Закони поглинання (абсорбції)
x  x  y  x

 x( x  y )  x
9) Операції склеювання
x  y  x  y  x

( x  y )  ( x  y )  x
10) Закони узагальненого склеювання
x  y  x  z  y  z  x  y  x  z

( x  y )  ( x  z )  ( y  z )  ( x  y )  ( x  z )
x  x  y  x  y

x  ( x  y)  x  y

7
 1.4 Отримання основних форм аналітичного представлення логічних
функцій

Згідно теореми розкладу Шеннона будь-яка логічна функція може бути

представлена у вигляді:
 диз’юнкції елементарних добутків:
f1 = 3 x2  2 x1  x3 1 – ДНФ,
 кон’юнкцій (добутків) елементарних диз’юнкцій:

f2 = (x3  2  x1) ∙ ( 3  x1) – КНФ,

В першому випадку функція вважається заданою в диз’юнктивній
нормальній формі (ДНФ), в другому випадку – в кон’юнктивній нормальній
формі (ДНФ). ДНФ та КНФ називаються досконалими, якщо всі терми
відповідного розкладу містять однакову кількість аргументів. Будь-яка
логічна функція має лише одну досконалу диз’юнктивну нормальну форму
(ДДНФ) та одну досконалу кон’юнктивну нормальну форму (ДКНФ).
Для отримання ДДНФ функції по заданій таблиці істинності необхідно
записати диз’юнкцію всіх мінтермів – кон’юнкцій змінних та їх інверсій, які
відповідають таким наборам змінних, на яких функція приймає одиничне
значення. Для отримання (ДКНФ) записується кон’юнкція всіх макстермів –
диз’юнкцій змінних та їх інверсій, які відповідають таким наборам значень
змінних, на яких функція приймає нульове значення.
При цьому Мінтермом (конституентою одиниці) називають
кон’юнкцію змінних функції або їх інверсії, яка приймає одиничне значення
на одному з усіх можливих наборів аргументів та нульове значення при всіх
інших наборах аргументів. Макстермом (конституентою нуля) –
диз’юнкцію змінних або їх інверсій, яка приймає нульове значення на одному
з усіх можливих наборів аргументів та одиничне значення на всіх інших
наборах аргументів.

8
Приклад: записати ДДНФ та ДКНФ функції заданої таблицею істинності:
i x3 x2 x1 f
0 0 0 0 1
1 0 0 1 1
2 0 1 0 1
3 0 1 1 1
4 1 0 0 0
5 1 0 1 0
6 1 1 0 0
7 1 1 1 1
ДДНФ:
f= 3 2 1  3 2 x1  3 x2 1  3x2x1  x3x2x1.
ДКНФ:
f=( 3  x2  x1 ) ∙ ( 3  x2  1) ∙( 3  2  x1).

1.5 Порядок виконання завдання та варіанти

1) Представити логічну функцію обрану із таблиці 1.2 згідно власного варіанту

у ДДНФ та ДКНФ.
2) Використовуючи основні аксіоми, теореми та тотожності алгебри логіки
виконати мінімізацію ДДНФ, отриманої в першому завданні.
3) Побудувати схему, що реалізує мінімізовану функцію (при створенні схеми
користуватись позначеннями ГОСТ1).
4) Отримати аналітичне представлення функцій в базисах «І-НІ» та «АБО-НІ».

1
Правила оформлення сформулбовано в стандартах ГОСТ 2.701, ГОСТ 2.743
9
Таблиця 1.2 – Варіанти завдань (вибираються згідно номеру у списку групи)
Аргументи Варіанти
i x3 x2 x1 f1 f2 f3 f4 f5 f6 f7 f8 f9 f10 f11 f12 f13 f14 f15 f16 f17 f18 f19 f20
0 0 0 0 1 0 1 1 1 1 1 1 0 1 1 0 0 1 1 1 0 1 0 0
1 0 0 1 0 0 1 0 1 1 1 0 1 1 1 0 0 1 1 1 0 0 1 0
2 0 1 0 0 1 0 0 1 0 1 1 1 1 0 0 0 0 1 1 1 0 0 0
3 0 1 1 1 1 0 0 0 0 1 0 1 0 0 0 1 0 1 0 1 1 1 1
4 1 0 0 0 0 1 1 0 1 0 1 1 1 0 1 1 1 0 0 0 0 1 1
5 1 0 1 1 0 0 0 0 0 1 1 1 1 0 1 1 1 0 0 1 0 1 0
6 1 1 0 1 1 0 0 1 1 1 1 0 0 1 0 0 0 1 1 1 1 0 1
7 1 1 1 0 1 1 1 1 0 0 0 0 0 1 1 1 0 1 1 0 1 0 1
Аргументи Варіанти
i x3 x2 x1 f21 f22 f23 f24 f25 f26 f27 f28 f29 f30 f31 f32 f33 f34 f35 f36 f37 f38 f39 f40
0 0 0 0 0 1 1 1 1 0 1 1 0 1 0 0 1 1 1 1 0 0 1 1
1 0 0 1 0 0 1 1 1 1 1 0 0 0 0 0 0 1 1 1 0 1 1 0
2 0 1 0 0 0 1 1 1 0 1 1 1 0 0 0 1 0 0 0 1 1 0 0
3 0 1 1 1 1 0 0 1 1 1 0 1 0 1 0 0 0 0 0 1 1 0 1
4 1 0 0 1 0 0 1 0 1 0 1 0 1 1 1 0 1 0 1 0 1 1 0
5 1 0 1 0 0 0 1 0 1 1 1 0 0 1 1 0 1 1 0 1 1 0 1
6 1 1 0 1 1 1 0 1 0 1 1 1 0 0 0 1 0 1 0 1 0 1 1
7 1 1 1 1 1 1 0 1 0 0 0 1 1 1 1 1 0 1 1 0 0 0 0

10
 2 Завдання №2
2.1 Мінімізація логічних функцій методом Квайна-Мак-Класкі

Даний метод оснований на заданні мінтермів, що входять у ДДНФ

функції, як двійкових чисел, які відповідають номерам відповідних наборів
вхідних аргументів. Крім номера, кожному мінтерму присвоюється певний
індекс, який відповідає кількості одиниць в двійковому числі номеру набору
вхідних аргументів. Наприклад:
Мінтерм відповідає набору 0102, номеру 210 та індексу 1;
Мінтерм bc відповідає набору 0112, номеру 310 та індексу 2;
Мінтерм c відповідає набору 1012, номеру 510 та індексу 2.
Завдяки операції склеювання, мінтерми з суміжними індексами можуть
спрощуватись утворюючи прості імпліканти. Під простою імплікантою
функції розуміється кон’юнкція такої мінімальної кількості змінних та
можливо їх інверсій (первинних термів), яка приймає одиничне значення на
всіх наборах аргументів, що і початкова функція.
Алгоритм Квайна-Мак-Класкі формулюється наступним чином: для
того, щоб два числа m та n виявились номерами двох мінтермів (наборів), що
склеюються між собою, необхідно і достатньо аби індекси даних чисел
відрізнялись на одиницю, а самі числа – на ступінь числа 2, причому число с
більшим індексом було більше числа з меншим індексом.
Розглянемо метод Квайна-Мак-Класкі на прикладі мінімізації функції
чотирьох змінних:
f(x4, x3, x2, x1) = 4 3 2 x1  4 x3 2 x1  x4 3 2x1  4x3x2x1  x4 3x2x1  4 3x2x1.

На першому етапі мінімізації визначаються номери та індекси кожного

набору. Для цього функцію можна записати у вигляді:
f  0001
  0101
  1001
  0111
  1011
  0011
,
1(1) 5( 2 ) 9( 2) 7 ( 3) 11( 3) 3( 2 )

де кожен мінтерм представлений двійковою комбінацією – набору, якому він

відповідає, а під мінтермами записані їх номери та індекси (в дужках).
Отримані набори заносяться у таблицю (табл. 2.1), розміщуючи їх у
порядку зростання індексів.
11
 Далі проводиться склеювання різних наборів на основі наведеного
вище алгоритму. Пари наборів (мінтермів), що підлягають склеюванню
позначені лініями. При склеюванні розряди, які у парі не співпадають
позначаються прочерками. Наприклад, склеювання наборів 0001 та 0011 дає
імпліканту 00-1. Результат склеювання виписується в наступний стовпчик
матриці, а також розділюється на строки з індексами, які відрізняються на
одиницю. Після склеювання всіх груп першого стовпчика таблиці переходять
до другого, вписуючи результат склеювання в третій стовпчик і так далі. При
об’єднанні наборів другого і наступних за ним стовпців матриці,
дозволяється склеювати тільки набори, які містять прочерки в однакових
розрядах. Склеювання продовжується до тих пір, поки утворення нового
стовпця стане неможливим. Для зручності всі набори, які приймають участь
у склеюванні можна позначити зірочкою «+».

Таблиця 2.1 – Матриця склеювання методу Квайна-Мак-Класкі

Індекси Номери Результат склеювання
+
0001 (1) 00-1+ 0--1
1 0-01+ -0-1
-001+ 0--1
0011 (3)+ 0-11+ -0-1
2 0101 (5)+ -011+
1001 (9)+ 01-1+
0111 (7)+ 10-1+
3
1011 (11)+

На другому етапі, по завершенні склеювання виконують побудову

імплікантної матриці (див. табл. 2.2.), в яку заносять в якості простих
імплікант всі набори, що утворилися в останньому стовпчику таблиці 2.1. В
якості простих імплікант в таблицю 2.2. також вписують набори із інших
стовпців таблиці 2.1, які не взяли участь у склеюванні (не позначені «+»).
Якщо імпліканта, яка міститься в i-му рядку матриці, складає деяку частину
мінтерма j-го стовпчика, то на перетині цих стовпчика та рядка ставиться
символ «». Для отримання мінімальної форми логічної функції із таблиці 2.2

12
необхідно обрати мінімальне число рядків так, щоб для кожного стовпця,
серед обраних рядків знайшлась хоча б одна, яка містила б в даному стовбці
символ «».

Таблиця 2.2 – Імплікантна матриця

Мінтерми (набори)
Імпліканти
4 3 2 x1 4 x3 2 x1 x4 3 2 x1 4x3x2x1 x4 3x2x1 4 3x2x1
4 x1    
3 x1    

Отримана в процесі мінімізації логічна функція далі може бути

записана в наступному вигляді:
f = 4x1  3x1.
2.2 Мінімізація логічних функцій методом карт Карно

При використанні методу мінімізації логічних функцій на основі карт

Карно (діаграм Вейча) виконується покриття с карти правильними
конфігураціями (M-кубами), які містять нулі чи одиниці.
Правильними конфігураціями або M-кубами на карті Карно логічної
функції n змінних називаються прямокутники (горизонтальні, вертикальні та
квадрати), які мають площу 2n−i (i = 0, 1, 2, …, n) та містять всі одиниці або
всі нулі. При пошуку покриття намагаються обрати такі прямокутники, щоб
їх число було найменшим, а площа – максимальною. При цьому конфігурації
(прямокутники) можуть перекриватися, накладаючись одна на одну. При
пошуку покриття можна об’єднувати крайні поля, розташовані на
протилежних сторонах карти в горизонтальному та вертикальному
напрямках.
Принцип мінімізації методом карт Карно полягає в об’єднанні сусідніх
клітинок карти (які відповідають сусіднім мінтермам і тому можуть бути
склеєні) в межах правильних конфігурацій. При цьому мінімальну форму
функції отримують, використовуючи аргументи, які не змінюють свого
значення в межах правильної конфігурації (використані аргументи
відповідатимуть простим імплікантам).

13
 При об’єднанні клітинок, в яких записані одиниці, логічна функція
представлятиметься мінімальною ДНФ, тобто у вигляді диз’юнкції
кон’юнкцій змінних, які не змінюються в межах кожної конфігурації
покриття. При об’єднанні полів, які містять нулі, логічна функція
представлятиметься мінімальною КНФ, кон’юнкцією диз’юнкцій інверсних
змінних, що не змінюються в межах даного прямокутника.
Приклади мінімізації логічних функцій методом карт Карно показано
на рисунку 2.1.
x3x2 x3x2
x1 00 01 11 10 x1 00 01 11 10
0 0 1 1 0 0 1 0 0 1
1 1 1 1 1 1 1 0 1 1
y = x2  x1 y = x3 x 1  2

x4x3 x4x3
x2x1 00 01 11 10 x2x1 00 01 11 10
00 1 1 1 1 00 1 1 0 1
01 1 0 1 0 01 1 1 1 0
11 1 0 0 0 11 0 0 0 0
10 1 1 1 1 10 1 0 0 1

y = x 4 x3 2  4 3  1 y = x3 2 x1  4 2  3

Рисунок 2.1 – Приклади мінімізації логічних функцій методом

1 карт Карно

2.3 Синтез комбінаційних схем з декількома виходами

Під комбінаційними схемами (КС) розуміють схеми, комбінація

сигналів на виході яких в будь-який момент часу, однозначно визначається
комбінацією сигналів на її вході. Прикладом комбінаційних схем є різні
шифратори, дешифратори, мультиплексори, суматори, перетворювачі коду та
цілий ряд інших пристрої, які не містять елементи пам’яті.
Якщо комбінаційна схема містить декілька виходів, то її синтез можна
здійснювати так ніби кожен вихід є окремою логічною функцією. При цьому,
може скластися така ситуація, що для формування одного вихідного сигналу
14
можна використати частину схеми, яка застосовується для формування
іншого сигналу, тобто у функціях, що реалізують обидва ці сигнали
використовуються однакові мінтерми/макстерми чи імпліканти. Враховуючи
це, кінцева схема комбінаційного пристрою може бути додатково
оптимізована.
У якості прикладу синтезу комбінаційної схеми розглянемо
перетворювач коду показаний на рис. 2.2, а. Співвідношення між кодовими
комбінаціями на вході та на виході даного перетворювача задається
таблицею істинності (рис. 2.2, б). Для отримання оптимальної схеми
пристрою використовується мінімізація вихідних функцій за допомогою карт
Карно (див. рис. 2.2, в). Остаточна схема перетворювача коду наведена на
рис. 2.3.

x1 X/Y y1
x2 y2
x3 y3
а)
i x3 x2 x1 y3 y2 y1
0 0 0 0 1 1 0
1 0 0 1 1 1 0
2 0 1 0 Ф 0 0
3 0 1 1 0 0 0
4 1 0 0 0 1 1
5 1 0 1 0 0 1
6 1 1 0 Ф 0 Ф
7 1 1 1 0 0 1
б)
x3x2 x3x2 x3x2
x1 00 01 11 10 x1 00 01 11 10 x1 00 01 11 10
0 1 Ф Ф 0 0 1 0 0 1 0 0 0 Ф 1

1 1 0 0 0 1 1 0 0 0 1 0 0 1 01

y3  x3 x2  x3  x2 y 2  x2 x1  x3 x2  y1 = x3
 x2  x1  x3  x2

в)
Рисунок 2.2 – Синтез перетворювача коду: а) – вигляд блоку перетворювача;
б) – таблиця істинності перетворювача; в) – карти Карно
15
 y1

x1 1
1
y2

x2 1
x3 y3

Рисунок 2.3 – Схема перетворювача коду

2.4 Порядок виконання завдання та варіанти

1. Виконати синтез перетворювача кодових комбінацій, що має три входи

a, b, c і три виходи fi, fj, fk, обираючи значення функцій fi, fj, fk для
кожного набору аргументів a, b, c відповідно до таблиці 1.2,
використовуючи для визначення номерів i, j, k, відповідно наступні три
варіанти після власного номеру у списку групи (якщо деякі номери
виявляться більшими, ніж кількість варіантів у таблиці – розпочати
нумерацію з початку).
2. Побудувати схему синтезованого перетворювача кодів в середовищі
Quartus II та провести його моделювання. Скріншоти схеми та часові
діаграми додати до звіту.
3. Виконати мінімізацію функції fx методом Квайна-Мак-Класкі,
обираючи fx згідно таблиці 1.2 та визначаючи номер х за номером у
списку групи.

16
 3 Завдання №3
3.1 Лічильні схеми

Лічильною схемою (лічильником) називається пристрій, призначений

для зберігання числа і зміни його під дією вхідних сигналів на одиницю або
задану константу. Число стійких станів лічильної схеми називається її
модулем М. Всі лічильні схеми можна розділити на дві категорії: синхронні та
асинхронні схеми. У асинхронних лічильниках синхронізаційні сигнали
поступають безпосередньо з виходів одних тригерів (можливо через певні
логічні елементи) на входи інших. У синхронних схемах, натомість на входи
синхронізації всіх тригерів одночасно поступає єдиний тактовий сигнал, при
цьому управління тим, як здійснюється лічба виконується спеціальною
комбінаційною схемою. Асинхронні лічильні схеми зазвичай є більш
простими в реалізації, однак при їх проектуванні необхідно враховувати
відмінності в структурі тригерів, які в цій схемі застосовуються. Окрім цього,
у асинхронних лічильниках тригери спрацьовують послідовно, а тому мають
більшу затримку формування останнього розряду. В загальному вигляді,
будь-яка синхронна лічильна схема з будь-яким модулем лічби може бути
представлена логічною структурою, яка складається з ряду тригерів та
комбінаційної схеми, що керує цими тригерами (рис. 3.1, а).
Комбінаційна схема виконує перетворення двійкових даних, що
поступають на її вхід так, щоб з поданням наступного тактового імпульсу
відбувся перехід лічильника із поточного стану у необхідний новий. Таким
чином, задача проектування лічильної схеми зводиться до визначення
оптимальної структури комбінаційної схеми, шляхом пошуку функцій
активації входів Е1 та Е2 кожного з тригерів (схема наведена для
абстрактного типу тригерів, тому кількість входів може бути не рівною
двом). Для визначення даних функцій використовують матрицю переходів,
для вибраного типу тригерів. Матриця переходів для D та JK тригерів
наведена на рис 3.1, б.

17
 Q2 Q1 Q0
clk
Q Q Q
E1 TT E1 TT E1 TT
C C C
E2 E2 E2

Комбінаційна схема
а)
Тип переходу Функція збудження
+
Q→Q D J K
0→0 0 0 Ф
0→1 1 1 Ф
1→0 0 Ф 1
1→1 1 Ф 0
б)
Рисунок 3.1 – Лічильна схема: а) – узагальнена структура лічильної схеми;
б) – матриці переходів для D та JK тригерів

Методику логічного проектування синхронних лічильних схем розглянемо на

прикладі синтезу лічильника з модулем М = 4, який починає роботу з 0, далі
рахує по степеням числа 2 та одночасно реалізовуватиметься на двох D та
одному JK тригерах. Для визначення функцій активації кожного тригера
схеми, складають таблицю переходів (табл. 3.1). В лівій частині цієї таблиці
для моментів часу t (0, 1,…, М) послідовно вказуються всі стійкі стани
лічильної схеми (для лічильника, що проектується це числа 0, 1, 2, 4), а також
стани, в які схема має перейти в наступні моменти часу t + 1 (1, 2,…, М, 0),
тобто після подачі кожного наступного тактового імпульсу (для наведеного
випадку це числа 1, 2, 4, 0 – на такті М лічильник скидається на 0). В правій
частині таблиці вказуються значення вхідних сигналів (функцій активації)
кожного тригера, необхідні для здійснення його переходу зі стану
визначеного для часу t, у стан, що заданий для моменту часу t + 1.

18
 Таблиця 3.1 – Таблиця переходів та функції активації тригерів
t t+1 T2 T1 T0
i
Q2 Q1 Q0 Q2+ Q1+ Q0+ D2 D1 J0 K0
0 0 0 0 0 0 1 0 0 1 Ф
1 0 0 1 0 1 0 0 1 Ф 1
2 0 1 0 1 0 0 1 0 0 Ф
3 1 0 0 0 0 0 0 0 0 Ф

Для визначення функцій активації (збудження) D2, D1, J0 та K0 тригерів

скористаємось методом карт Карно (рис. 3.2).
Q2Q1 Q2Q1
Q0 00 01 11 10 Q0 00 01 11 10
0 0 1 Ф 0 0 0 0 Ф 0
1 0 Ф Ф 0
Ф 1 1 Ф Ф 0
Ф
D2 = Q1 D1 = Q0

Q2Q1 Q2Q1
Q0 00 01 11 10 Q0 00 01 11 10
0 1 0 Ф 0 0 Ф Ф Ф Ф
1 Ф Ф Ф 0
Ф 1 1 Ф Ф 0
Ф
J0 = 2 1 K0 = 1

Рисунок 3.2 – Мінімізація функцій збудження лічильної схеми

При синтезі лічильної схеми в деяких клітинках карт Карно вписано

символ «Ф», який означає, що функція на даному наборі аргументів може
приймати любе значення. При виборі покриття, поля карти, позначені
символом «Ф» включаються до правильних конфігурацій (M-кубів), якщо це
дозволяє отримати більш простий вираз для функції, що мінімізується. Схема
лічильника, отримана після мінімізації функції активації кожного тригера
показана на рис. 3.3, а. На рис. 3.3, б наведена часова діаграма роботи
лічильника.

19
 Q0 Q1 Q2
clk

& Q0 Q1 Q2
J0 TT D1 TT D2 TT
C 0
C 1
C 2
1 K0

а)

clk

Q0

Q1

Q2
б)

Рисунок 3.3 – Схема лічильника а) та часова діаграма його роботи б)

3.2 Порядок виконання завдання та варіанти

1. Виконати синтез лічильника, що рахує підряд двійкові числа, обираючи

модуль М, напрямок підрахунку та тип використовуваних тригерів за
таблицею 3.2. Варіанту обрати згідно номеру у списку групи.
Якщо напрямок підрахунку позначено «+», то це слід розуміти, що
лічильник має рахувати за зростанням, тобто: 0, 1, 2,…, М − 1, 0,…;
позначення «−» означає, що рахунок має проводиться за спаданням:
0, М − 1, М − 2,…, 1, 0,… Тип тригерів визначає які саме тригери і в якій
кількості можуть використовуватись: наприклад, позначення «2D, JK»
означає, що може використовуватись 2 D- та 1 JK-тригер (розряди
дозволяється обрати самостійно), позначення «D» означає, що всі тригери
мають бути тільки D-типу.
2. В середовищі Quartus II реалізувати та промоделювати схему
синтезованого лічильника. Скріншоти схеми та часової діаграми додати
до звіту.

20
 Таблиця 3.2 – Варіанти лічильних схем, що мають бути синтезовані
Варіанти
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Тип D, 2D, D, 2D, 2D,
тригерів
JK D JK JK D
2JK JK 2JK JK JK
Модуль 4 5 6 7 4 5 6 7 4 5
Напрямок + − + − + − + − + −
Варіанти
11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Тип 2D, D, 2D, D, 2D,
тригерів
D D JK D JK
JK 2JK JK 2JK JK
Модуль 6 7 6 7 4 5 6 7 4 5
Напрямок − + − + − + + − + −

21
 Список рекомендованої літератури
1. Пухальский Г.И. Цифровые устройства: Учебное пособие для втузов /
Пухальский Г.И., Новосельцева Т.Я. – СПб.: Политехника, 1996. – 885 с.
2. Харрис Д.М. Цифровая схемотехника и архитектура компьютера /
Д.М. Харрис, С.Л. Харрис. – Нью-Йорк: Elsevier, 2013. – 1621 c.
3. Потёмкин И.С. Функциональные узлы цифровой автоматики. –
М.: Энергоатомиздат, 1988.
4. Цифровая и вычислительная техника / Под ред. Э.В. Евреинова. –
М.: Радио и связь, 1991.

22