Цивільне Право. ТЕМА 15

ТЕМА 15. ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ. ДОГОВІР КОМІСІЇ.
ДОГОВІР ЗБЕРІГАННЯ
Питання для обговорення
1. Загальна характеристика договорів про надання агентських послуг
(цивілістичні аспекти).
https://bz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/BZ010422
2. Поняття, предмет, форма та цивільно-правова характеристика договору
доручення.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за

рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).
Договір доручення є різновидом договорів про надання послуг. Новий ЦК містить окрему
главу, норми якої встановлюють загальні положення про надання послуг (гл. 63). У зв’язку з
тим, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, закріплені в
гл. 63 ЦК норми безпосередньо стосуються зобов’язань, що виникають із договору доручення.
Згідно з ч. 2 ст. 901 ЦК положення цієї глави (гл. 63) можуть застосовуватися до всіх договорів
про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання. Отже, до зобов’язань, які
виникають із договору доручення, можуть застосовуватися загальні норми про надання послуг
(статті 901–907 ЦК), якщо це не суперечить суті зобов’язання, яке виникло на підставі
укладення договору доручення.
Серед договорів про надання послуг в окрему групу виокремлюються договори про надання
послуг юридичного характеру. У законодавстві закріплено такі види договорів цієї групи:
договір доручення (гл. 68 ЦК), договір комісії (гл. 69 ЦК), договір управління майном
(гл. 70 ЦК) та агентський договір (гл. 31 ГК). Ці види договорів поєднує те, що вони
опосередковують відносини, учасником яких є особа (посередник), яка діє не у власних
інтересах, а в інтересах іншої особи. Крім того, усі вказані договори пов’язані із наданням
юридичних послуг, тобто здійсненням дій, які мають правові наслідки. Разом з тим кожен із
цих договорів має свої власні особливості, що дає підстави розглядати їх як окремі види
договорів.
Головною ознакою, яка відрізняє договір доручення від договору комісії та управління
майном, є те, що повірений діє від імені довірителя, в той час як комісіонер та управитель
майна діють від власного імені, хоча і в інтересах іншої особи (статті 1011, 1029 ЦК). Договір
доручення відрізняється і від агентського договору, але не за вказаною вище ознакою.
Відповідно до ч. 1 ст. 297 ГК агент також діє від імені особи, яку він представляє. Однак на
відміну від договору доручення агент вчиняє не тільки юридичні, але й фактичні дії (надає
фактичні послуги).
Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений)

зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки
довірителя.
Договір доручення є однією із підстав виникнення відносин представництва (ч. 3 ст. 237 ЦК),
сутність яких полягає в тому, що одна особа представляє у правовідношенні інтереси іншої,
набуваючи для неї права та обов’язки, розширюючи межі її юридичних дій. Договір доручення
опосередковує відносини так званого прямого представництва, коли повірений діє
безпосередньо від імені довірителя (ч. 1
ст. 237, ч. 1 ст. 1000 ЦК). На відміну від нього опосередковане представництво виникає у разі,
коли одна особа діє в інтересах іншої, але від свого власного імені. За таким принципом
моделюються відносини, які виникають із договору комісії або управління майном. За цією
ознакою відносини представництва, що виникають із договору доручення, відрізняються і від
процесуального представництва. Адвокат, наприклад, хоча і діє в інтересах особи, яку він
представляє, має в процесі самостійний статус, власні права та обов’язки.
За договором доручення повірений діє в інтересах довірителя. Хоча у ст. 1000 ЦК немає
спеціальної на те вказівки, дана обставина випливає із суті відносин представництва в цілому.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він
представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно
є, за винятком комерційного представництва. Навіть тоді, коли повірений діє як комерційний
представник обох сторін договору, він не може порушувати інтереси осіб, яких він
представляє, й забезпечувати інтереси одного довірителя за рахунок іншого
Права та обов’язки за договором, який повірений вчиняє від імені довірителя з третіми
особами, виникають у довірителя (ст. 239, ч. 1 ст. 1000 ЦК). У даному разі має місце
повторення загального правила, яке встановлено для всіх видів відносин представництва. Воно
закріплено в ст. 239 ЦК: правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє. Закріплення аналогічного правила в ч.
1 ст. 1000 ЦК свідчить про принциповість даного положення для зобов’язань, які виникають із
договору доручення.
Договір доручення уповноважує повіреного на створення реальних правових наслідків —

виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків довірителя. У цьому полягає різниця між
договором доручення та простим уповноваженням особи на ведення переговорів щодо
можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК). Якщо одна особа замовляє іншій знайти
потенційних контрагентів за тим чи іншим договором і провести з ними відповідні переговори
щодо його вчинення в майбутньому, то між замовником та виконавцем виникають відносини,
які опосередковуються не договором доручення, а іншими видами договорів (про надання
послуг або договори підряду).
Повірений своїми діями продовжує юридичні можливості довірителя. Тому він може бути
уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він
представляє
(ч. 1 ст. 238 ЦК). Ще в римському праві було сформульовано правило, відповідно до якого
одна особа не може передати іншій більше прав, ніж ті, які вона має сама. Тому
неправомірними будуть, наприклад, дії особи, яка доручає іншій продати будинок, який їй не
належить на праві власності.
Повірений не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений
лише особисто довірителем (ч. 2 ст. 238 ЦК). Так, довіритель не може уповноважити
повіреного скласти від його імені заповіт, бо цей правочин може бути вчинено виключно
заповідачем. Не може він укладати й авторські договори, за якими довіритель зобов’язується
надати видавництву літературний або художній твір тощо.
За своєю правовою природою договір доручення може бути визначений як консенсуальний.

Його консенсуальність полягає в тому, що договір вважається укладеним, якщо сторони в
належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК). Цей договір
може мати як оплатний, так і безоплатний характер. Якщо договір доручення має оплатний
характер, то він належить до двосторонніх договорів, оскільки за таких обставин кожна із
сторін договору має відповідні права та обов’язки. Якщо ж договір доручення є безоплатним,
то він має характер одностороннього договору. За таким договором повірений має обов’язки
перед довірителем, а довіритель наділений відповідними правами відносно повіреного.
Договір доручення опосередковує відносини представництва. Тому, як і в інших відносинах

представництва, у даному разі виникає два види правового зв’язку — внутрішній та зовнішній.
Перший зв’язок (внутрішні відносини) складається між довірителем та повіреним, а другий —
власне представницький — між повіреним та третіми особами (зовнішні відносини). Ця
особливість пояснює наявність двох видів правочинів, які опосередковують перший та другий
вид юридичного зв’язку. Внутрішні відносини сторін опосередковуються договором доручення
(двосторонній правочин), а зовнішні — видачею довіреності на здійснення певних юридичних
дій (односторонній правочин).
Важливим є питання щодо співвідношення змісту договору доручення та довіреності. У

новому ЦК, як видається, містяться певні неузгодженості відносно цього. Відповідно до ст.
1003 ЦК дії, які належить вчинити повіреному, мають бути визначені в договорі доручення або
у виданій на підставі цього договору довіреності. З цього випливає, що зміст доручення може
фіксуватися в одному з двох документів. Разом з тим у ч. 1 ст. 1007 ЦК сказано, що довіритель
зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених
договором доручення без будь-яких винятків.
З цього можна зробити такі висновки. Якщо сторони уклали договір доручення, то довіреність
має видаватися довірителем на підставі цього договору, з урахуванням його змісту. При цьому
розбіжностей щодо змісту доручення між договором та довіреністю бути не може, бо
довіреність видається на вчинення дій, які передбачені договором. Проте не можна зовсім
виключити можливість існування розбіжностей між змістом договору та довіреності у разі,
коли повірений не має можливості отримати від довірителя необхідних пояснень. Виходом із
цього становища може бути виконання повіреним тих дій, характер та обсяг яких збігається в
договорі та довіреності. Так, якщо в договорі доручення повноваження повіреного є більш
обмеженими порівняно з довіреністю, слід виходити з положень договору, і, навпаки, якщо
довіреність надає повіреному менше повноважень, ніж договір доручення, слід враховувати
межі, які встановлено довіреністю. Такий підхід захищає інтереси довірителя найкращим
чином, не дає він підстав і довірителю пред’являти вимоги до повіреного з приводу того, що
той діяв за межами наданих йому повноважень.
Слід враховувати і можливість існування представництва без довіреності, на підставі тільки

договору доручення. Таку можливість відкидати не можна, бо вона передбачена, наприклад, ч.
3 ст. 243 ЦК відносно комерційного представника. Якщо повірений діє без довіреності, то зміст
доручення відображається тільки в договорі доручення.
Відповідно до ст. 1001 ЦК договір доручення може мати як строковий, так і безстроковий
характер. Вирішення питання щодо встановлення або невстановлення строку дії договору
доручення залежить від його учасників. Разом з тим важливо пам’ятати, що повірений у
відносинах із третіми особами, як правило, діє за довіреністю, яку йому надає довіритель. У
свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦК строк довіреності може бути визначеним чи
невизначеним за рішенням особи, яку представляють, тобто довірителя. Якщо довіритель
встановив строк дії довіреності, а в договорі доручення не вказав на строк його виконання, є
підстави вважати, що строк договору буде обмежений строком дії довіреності. У точному
розумінні, вчиняючи правочин після припинення строку довіреності, повірений діє без
повноважень. У статті 241 ЦК встановлюються наслідки здійснення представником правочинів
лише з перевищенням наданих йому повноважень. Разом з тим дії представника, вчинені ним
після припинення строку довіреності, важко визнати чимось іншим, ніж діями, які розуміються
в ст. 241 ЦК. Тому з певними застереженнями можна вважати, що правила ст. 241 ЦК
поширюються і на випадки, коли представник вчинив правочин після припинення строку
довіреності, тобто діяв без повноважень. У такому випадку правочин може бути схвалений або
не схвалений особою, яку представляв у правовідношенні представник за правилами ст. 241
ЦК. Це правило буде поширюватися і на випадки, коли повірений вчинив правочин після
спливу строку дії довіреності. Вирішення питання залежатиме від довірителя: він може
схвалити вчинений повіреним правочин і прийняти на себе права та обов’язки за договором, а
може і не схвалювати його. В останньому випадку права та обов’язки будуть виникати
безпосередньо у повіреного. Якщо строк дії договору встановлений і він більший, ніж строк дії
довіреності, то довіритель зобов’язаний видати повіреному нову довіреність, яка б мала силу
на період дії договору доручення, який залишився після припинення дії першої довіреності.
Як зазначалося, договір доручення може бути оплатним або безоплатним. Відповідно до ч. 1
ст. 1002 ЦК повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором
доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, відплатність договору
доручення передбачається, і довіритель має сплатити повіреному певну плату за надані
послуги. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати або порядок її виплати, вона
виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2
ст. 1002 ЦК). Таким чином, невизначення розміру та порядку виплати такої плати не впливає
на дійсність договору доручення. Договір є дійсним, бо розмір плати за відплатним договором
доручення не є його
істотною умовою. У разі відсутності в договорі умови про плату вона визначається за цінами,
які при подібних умовах можуть бути сплачені за надання аналогічних послуг. Договір
доручення є безвідплатним тільки у разі, якщо це встановлено договором або законом.
Договір доручення є фідуціарним правочином, тобто таким, що ґрунтується на особливих

довірчих відносинах сторін. У першу чергу це стосується довірителя, який наділяє повіреного
правом діяти у правовідношенні від його імені та набувати для нього прав та обов’язків.
Довірчий характер відносин доручення перш за все проявляється у тому, що, по-перше, цей
договір має бути виконано особисто повіреним (ст. 1005 ЦК); по-друге, договір доручення
може припинятися при відмові від нього довірителя або повіреного (ч. 1 ст. 1008 ЦК).
Така ознака договору доручення, як його особисто-довірчий характер, у сучасних умовах

потребує деяких уточнень. Той факт, що договір доручення має виконуватися повіреним
особисто, не є визначальним. Вимога щодо особистого виконання зобов’язань є загальною для
всіх договорів про надання послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 902 ЦК виконавець повинен надати
послугу особисто. Тобто це правило поширюється і на договори зберігання, комісії,
страхування, які не ґрунтуються на особисто-довірчих відносинах їх учасників, але належать
до договорів про надання послуг. Крім того, і за договором доручення повірений має право у
деяких випадках передавати виконання доручення іншій особі (замісникові).
Особисто-довірчий зв’язок учасників договору доручення практично не має значення, коли

йдеться про комерційне представництво. Для довірителя в цьому разі головним є професійні
якості повіреного, його досвід та вміння діяти на ринку відповідним чином (наприклад,
діяльність брокерських фірм або брокерів, які мають статус учасників біржової торгівлі і
вчиняють правочини на товарних біржах). Особистих відносин між довірителем і повіреним у
цьому разі, як правило, не виникає. Такий підхід є характерним для будь-яких зобов’язань, в
яких одна сторона, яка займається підприємницькою діяльністю, зобов’язується виконати
певні роботи або надати послуги іншій стороні.
Законодавство не містить спеціальних норм, які б визначали форму договору доручення. Тому
вона встановлюється відповідно до загальних правил щодо форми правочинів (статті 208, 209
ЦК). Договір доручення може вчинятися у простій письмовій формі або у письмовій формі з
відповідним нотаріальним посвідченням.
3. Сторони договору доручення, їх права та обов’язки. Передоручення.
Сторонами в договорі доручення є довіритель та повірений. Учасниками договору як на

одній, так і на іншій стороні можуть бути фізичні та юридичні особи. Важливо підкреслити, що
фізичні особи, які беруть участь у договорі доручення, обов’язково мають бути повністю
дієздатними. За договором доручення як довіритель, так і повірений — це особи, які
здійснюють вольові дії, спрямовані на настання певних юридичних наслідків, тому їх повна
дієздатність є необхідною умовою дійсності договору. У разі визнання довірителя або
повіреного недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності договір доручення
припиняється (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 238 ЦК представник може бути
уповноваженим на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він
представляє. Якщо правочин, на вчинення якого уповноважується повірений, пов’язаний із здійсненням
певних видів господарської діяльності, які згідно ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності» підлягають лі- цензуванню, довіритель повинен одержати відповідну ліцензію. Оскільки у
повіреного безпосередньо із вчиненого від імені довірителя правочину не ви- никає жодних прав та
обов’язків, вимога про одержання ліцензії на нього не поширюється. Законом можуть бути передбачені
спеціальні вимоги для осіб, які виступають повіреними. Наприклад, згідно зі ст. 4 ЗУ «Про державне
регу- лювання ринку цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у
встановленому нею порядку видає ліцензії на такий вид діяльності на ринку цінних паперів як
брокерська діяльність.
З урахуванням того, що договір доручення є різновидом договорів про надання послуг, його
предмет становить надання нематеріальних посередницьких послуг, які полягають у вчиненні
однією особою від імені другої юридичних дій. Важливо зазначити, що відповідно до
ч. 1 ст. 1000 ЦК повірений має вчиняти не будь-які, а певні юридичні дії. У статті 1003 ЦК
уперше конкретизується, що такі дії мають бути чітко визначені. Крім того, вони мають бути
правомірними, конкретними та здійсненними. Невиконання таких умов унеможливлює
здійснення повіреним своїх обов’язків та може призвести до порушення прав довірителя. Для
того щоб уникнути непорозумінь, довіритель має конкретно визначити, які саме юридичні дії
він доручає виконати повіреному і в якому обсязі — купити або продати річ або інше майно,
обміняти одну річ на іншу, передати майно на зберігання, одержати заробітну плату,
кореспонденцію тощо. Він може визначити коло контрагентів за договором, який буде
вчинятися повіреним, спосіб та порядок здійснення ним дій. Довіритель може надати
повіреному виключне право вчиняти всі або частину юридичних дій, передбачених договором.
У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах
якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК).
Юридичні дії, які є предметом договору доручення, не можуть бути діями особистого
характеру. Представник не може вчиняти правочин, який відпо- відно до його змісту може
бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (ч. 2 ст. 238 ЦК). Заборонено
через повіреного скласти заповіт, вступити в шлюб.
Отже, у межах часу та території, які встановлені довірителем, виключне право діяти від його
імені та в його інтересах має тільки особа, яка визначена в договорі як повірений. Водночас
довіритель не може доручити іншій особі вчинення дій, які мають протиправний характер
(наприклад, купівля-продаж речі, яка була вкрадена). Не може він і ставити завдання, які за
своєю природою є нездійсненними (купівля житлового будинку, який не продається, продаж
речі, яка не існує).
При здійсненні доручення повірений нерідко виконує цілу низку дій, які не є юридичними в
тому сенсі, як це розуміється ч. 1 ст. 1000 ЦК, бо ці дії не спричиняють виникнення прав та
обов’язків у довірителя. Наприклад, за договором купівлі-продажу повірений проводить
маркетинг ринку товарів та переговори з потенційними продавцями, здійснює сертифікацію та
прийомку товару, доставку його довірителю тощо. Указані дії лише супроводжують укладення
договору купівлі-продажу, тобто тієї дії, яка становить основний зміст договору доручення.
Тому в цьому договорі вони мають не самостійне, а додаткове значення. У разі коли одна особа
замовляє іншій виконати такі дії без остаточного вчинення правочину (наприклад, маркетинг
ринку певних товарів), то мова може йти про договори підряду (виконання певних робіт) або
надання послуг, але не про договір доручення. Однак при розрахунках між сторонами за
договором доручення виконання повіреним фактичних дій може впливати на розмір плати, яка
йому належить, та обумовлювати необхідність відшкодування довірителем витрат, які виникли
у повіреного у зв’язку з виконанням доручення.
Права та обов’язки сторін договору доручення. Обов’язки довірителя:
1) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених
договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦК);
2) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення та
відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення, якщо інше не
встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦК);
3) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням
доручення (ч. 3 ст. 1007 ЦК);
4) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ч. 4 ст.1007 ЦК); повірений
має право на плату за здійснення юридичних дій, пов’язаних з ними фактичних дій.
Якщо ця плата не охоплює фактичні витрати, необхідні для виконання повіреним своїх
обов’язків, повіре- ний вправі вимагати відшкодування понесених ним фактичних
витрат. Важливим є визначення моменту виникнення обов’язку у довірителя здійснити
оплату повіреному за надані ним послуги. Згідно з ЦК, якщо у договорі доручення не
визначено порядок виплати плати повіреному, вона виплачується після виконання
доручення (ч. 2 ст. 1002 ЦК). Отже, за загальним правилом, право повіреного на плату
не може залежати від проведення взаєморозрахунків між довірителем і третьою
особою за укладеним між ними договором. Хоча в договорі доручення сторони можуть
визначити протилежне;
5) можливі інші обов’язки довірителя, зокрема не укладати аналогічні до- говори з
іншими представниками, не здійснювати самому діяльності, аналогічну тій, що
становить предмет договору доручення тощо.
Обов’язки повіреного:
1) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК); воля
довірителя щодо змісту правочину відображена в договорі доручення або у виданій на
підставі договору доручення довіреності; тому повірений має діяти в тих межах, які
встановлені довірителем, відповідно до змісту даного йому доручення.
Якщо за певних обставин виконання доручення у тому вигляді, як воно закріплено у
договорі доручення або довіреності, є неможливим, повірений зобов’язаний звернутися
до довірителя і попередити його про ці обставини. Повірений може відступати від
змісту доручення, якщо цього вимагають ін- тереси довірителя у випадках, якщо
повірений не міг попередньо запитати довірителя або повірений не одержав у
розумний строк відповіді на свій запит.
Повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту
доручення як тільки це стане можливим.
Особливі правила встановлені для повіреного, який діє як комерційний представник.
Довірителем може бути надано комерційному представникові право відступати від
змісту доручення і без попереднього запиту про це. Крім того, комерційний
представник може навіть не повідомляти про це довірите- леві, якщо таке правило
встановлено договором доручення. В інших випадках комерційний представник має
повідомити довірителя про допущені відступи в розумний строк (ч. 2 ст. 1004 ЦК);
2) виконати дане йому доручення особисто (ч. 1 ст. 1005 ЦК); законода- вець
передбачає можливість заміни повіреного. В ч. 1 ст. 1005 ЦК закріплено спеціальний
порядок заміни виконавця доручення. Повірений має право пе- редоручити виконання
доручення інші особі у двох випадках, передбачених законом. По–перше, він може це
зробити, якщо можливість заміни встановле- на договором доручення. Довіритель
вправі конкретно визначити в договорі особу замісника. У цьому разі повірений не
відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. В іншому випадку довіритель може
надати можливість за- міни повіреного, не визначаючи конкретно його особи. За таких
обставин по- вірений вправі обрати свого замісника самостійно. По–друге,
передоручення може стати, якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з
метою охорони інтересів довірителя.
Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен не- гайно
повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір
замісника. Якщо повірений негайно не сповістить довірителя про свою заміну, він
відповідає за дії замісника як за свої власні.
Передоручення має супроводжуватися видачею замісникові документа, який
підтверджує його повноваження. Незалежно від форми основної дові- реності, яка була
надана первісному представнику, довіреність, що видається у порядку передоручення,
підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 245). Винятки з цього правила
встановлені щодо довіреності на одержання заробіт- ної плати, стипендії, пенсії,
аліментів, інших платежів та поштової кореспон- денції. Довіреності у порядку
передоручення на здійснення вказаних дій не потребують нотаріального посвідчення і
можуть бути посвідчені посадовою особою організації, в яких довіритель працює,
навчається, перебуває на стаці- онарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч.
4 ст. 245 ЦК);
3) повідомляти довірителеві на його вимогу всівідомості про хід виконання його
доручення (ч. 1 ст. 1006 ЦК). Це дає можливість довірителю змінити, конкретизувати
свої вказівки відповідно до обставин, контролювати діяльність повіреного, вчасно
вживати необхідних заходів з метою захисту власних інтересів;
4) після виконання доручення або в разі припинення договору негайно повернути
довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання
доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умо- вами договору та
характером доручення (ч. 2 ст. 1006 ЦК). Інформація, яку містить звіт, стає необхідною
для довірителя, для здійснення ним прав та ви- конання обов’язків, що виникли
внаслідок дій повіреного;
5) негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням до- ручення (ч. 1
ст. 1006 ЦК). Повірений зобов’язаний передати довірителю все майно, одержане для
довірителя, документи, що свідчать про наявність право- вих зв’язків між ним та
третіми особами;
6) інше, передбачене у спеціальних нормативно-правових актах; напри- клад,
Правилами здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами (брокер- ської

діяльності, дилерської діяльності, андерайтингу, управління цінними паперами)
визначено обов’язки торговців при здійсненні операцій із цінними паперами,
затвердженими рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від
12 грудня 2006 р.
Значну частину прав як довірителя, так і повіреного складають права, які

кореспондують вищевказаним обов’язкам відповідно повіреного чи довірителя. Окрім
вже згаданих, повірений має й інші права. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 243 ЦК
повірений, який є комерційним представником, може здій- снювати комерційне
представництво одночасно кількох сторін правочину за їхньою згодою. Договором
доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та
за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У
договорі можуть бути встанов- лені строк дії такого доручення та (або) територія, у
межах якої є чинним ви- ключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК). Серед прав
довірителя слід виді- лити право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав
повірений (ч. 2 ст. 1005 ЦК). Повірений та довіритель мають право відмовитися від
договору
доручення (п. 1 ч. 1 ст. 100 ЦК).
4. Припинення договору доручення.
Припинення договору доручення здійснюється на підставах та в порядку, передбачених

законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1008 ЦК договір доручення припиняється на загальних
підставах, які встановлені для припинення договору. Хоча в цій нормі вказується на загальні
підстави припинення саме договору, насправді маються на увазі підстави припинення не
договорів, а зобов’язань (гл. 50 ЦК). Відповідно до цього договір доручення припиняється на
тих же підставах, що й інші зобов’язання, якщо це не суперечить його суті. Так, договір
припиняється у разі виконання зобов’язання, яке з нього виникає, проведеного належним
чином (ст. 599 ЦК); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК); через неможливість виконання
зобов’язання (ст. 607 ЦК) тощо. Разом з тим договір доручення не може припинятися
переданням кредиторові відступного або внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог
(статті 600, 601 ЦК), бо це не відповідає суті відносин, які виникають із договору доручення.
Окрім загальних, договір доручення може припинятися за спеціальними підставами. Перш за

все до них належить відмова довірителя або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК).
Характерною ознакою договору доручення, як і інших договорів про надання послуг, є те, що
довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час.
Причому відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною (ч. 2 ст. 1008 ЦК).
Тому сторони не вправі включати в договір положення, відповідно до яких довіритель та
повірений можуть розірвати договір тільки за взаємною згодою і не можуть відмовитися від
нього в односторонньому порядку. Така домовленість є нікчемною, тобто недійсною в силу
прямого припису закону. Навіть якщо сторони включать її у договір, вона не буде мати
жодного правового значення.
Існує спеціальне правило щодо припинення договору доручення за участю повіреного, який діє
як підприємець. Воно, зокрема, передбачає, що для припинення договору сторона, яка
відмовляється від нього, має про це повідомити другу сторону не пізніш як за один місяць до
його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. 3 ст. 1008 ЦК).
Попередження сторони щодо припинення договору заздалегідь спрямовано на забезпечення
інтересів як довірителя, так і повіреного. Воно враховує особливості підприємницької
діяльності повіреного. Ще одна особливість припинення договору доручення пов’язана з
випадками, коли під час дії договору припиняється юридична особа, яка діє як комерційний
представник. Зрозуміло, що юридична особа внаслідок цього припиняє свою діяльність і не
може виконувати обов’язки, які випливають із договору доручення (ст. 104 ЦК). Закон
охороняє інтереси довірителя і надає йому в цьому випадку право припинити договір
доручення без попереднього попередження повіреного — комерційного представника (ч. 3 ст.
1008 ЦК).
Договір доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недієздатним,

обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК).
Це правило пояснюється особливостями відносин представництва, які виникають із договору
(договірне представництво). Таке представництво передбачає, що не тільки представник, але й
особа, яку представляють, мають мати повну цивільну дієздатність. Повірений потребує цього
передусім тому, що, вчиняючи правочин з третіми особами, він здійснює вольові дії, які мають
юридичне значення. Довіритель висловлює власну волю під час вчинення договору доручення
і формулювання змісту того завдання, здійснення якого він покладає на повіреного. Зрозуміло,
що за таких обставин обидві сторони мають розуміти значення своїх дій і їх правові наслідки,
тобто бути повністю дієздатними особами. Обмеження цивільної дієздатності або визнання
особи недієздатною за правилами цивільного законодавства (статті 36, 39 ЦК) спричиняє
припинення договору доручення.
У випадках, передбачених законом (ст. 43 ЦК), особа може бути визнана безвісно відсутньою.
Ця обставина слугуватиме самостійною підставою припинення договору доручення. За цим
договором повірений має діяти самостійно. Визнання повіреного в судовому порядку безвісно
відсутнім унеможливлює виконання договору. Договір доручення буде припинятися й у разі
визнання безвісно відсутнім самого довірителя. Це пояснюється тим, що довіритель має право
спостерігати за ходом виконання свого доручення, перевіряти дії повіреного та у будь-який час
відмовитися від договору. Відсутність довірителя та визнання його безвісно відсутнім робить
нездійсненними належні йому права. Тому за таких обставин договір доручення припиняється.
Останньою підставою припинення договору доручення є смерть довірителя або повіреного (п.
3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Цей договір має особисто-довірчий характер і не передбачає
правонаступництва, тобто можливості передання прав та обов’язків сторін іншим особам.
Тому смерть однієї з них є підставою для припинення дії договору. Закон передбачає, що у разі
смерті повіреного його спадкоємці повинні повідомити довірителя про припинення договору
та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя (ч. 1 ст. 1010 ЦК).
Якщо договір доручення припиняється внаслідок його виконання, повірений передає

довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення, а також звіт про виконання та
виправдні документи, якщо це було обумовлено умовами договору та характером доручення.
Довіритель у свою чергу приймає все одержане повіреним, відшкодовує йому витрати та
виплачує плату, яка обумовлена договором (за відплатним договором).
Законодавство визначає також наслідки припинення договору доручення до його повного

виконання повіреним (ст. 1009 ЦК). Якщо виконання договору було перервано, довіритель
повинен: а) відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення; б)
виплатити йому плату пропорційно виконаній роботі (за відплатним договором).
Перший обов’язок довірителя визначається сутністю договору доручення. Відповідно до ч. 1

ст. 1000 ЦК повірений діє не тільки від імені, але і за рахунок довірителя. Тому всі його
витрати, які були зроблені під час виконання доручення, відшкодовуються довірителем, навіть
у разі передчасного припинення договору. Відносно другого обов’язку довірителя —
виплатити повіреному певну плату, то її розмір визначається з урахуванням обсягу виконаних
повіреним дій. Виходячи з того, що повірений у цьому разі доручення повністю не виконав,
оплата по суті буде проводитися не за виконання договору. Вона може визначатися за
правилами, які встановлені для договорів про виконання певних робіт або надання послуг
(маркетинг ринку, ведення переговорів, тестування товару тощо). Указані правила не
поширюються на випадки, коли повірений довідався або міг довідатися про припинення
договору доручення, але продовжив його виконання. У цьому разі повірений діє на свій розсуд
і бере на себе певний ризик. Відповідно до закону довіритель може не відшкодовувати йому
витрати, пов’язані з виконанням доручення, і не оплачувати виконані ним дії.
Припинення договору доручення за ініціативою сторін до його виконання є правомірною дією.

У зв’язку з цим відмова довірителя від договору за загальним правилом не є підставою для
відшкодування збитків, завданих повіреному. Інше правило стосується випадків, коли
повірений діє як комерційний представник. З урахуванням особливостей діяльності повіреного
у сфері підприємницької діяльності у законі встановлено спеціальне правило: якщо при відмові
довірителя у повіреного (комерційного представника) виникають збитки, вони підлягають
відшкодуванню довірителем. Аналогічно вирішується питання при відмові від договору
доручення повіреного, який діє як комерційний представник. Якщо від договору доручення
відмовляється повірений, який не є комерційним представником, то збитки довірителю
відшкодовуються лише у випадку, коли внаслідок відмови довіритель позбавлений можливості
забезпечити свої інтереси іншим чином.
Наслідки припинення договору доручення

Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане
повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням
доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно
виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення
після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.
Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків,
завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким
повірений діяв як комерційний представник.
Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків,
завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від
договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої
інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

комісії.
Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер)

зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один
або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Договір комісії належить до групи договорів про надання юридичних послуг. Поряд із
комісією до цієї групи входять також договір доручення (гл. 68 ЦК) та договір про
управління майном (гл. 70 ЦК). У ГК містяться норми щодо агентського договору (гл.
31 ГК). Головною спільною рисою вказаних договорів є те, що вони опосередковують
відносини з надання юридичних послуг, сутність яких полягає в тому, що одна особа
діє в інтересах іншої, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну
або припинення прав та обов’язків). Дана обставина пояснює певний зв’язок цих
договорів, їх спільну правову природу і дає підставу для віднесення їх до однієї групи.
Конструкція договору комісії забезпечує юридичну форму відносин, в яких одна

сторона (комісіонер) діє за дорученням другої сторони (комітента), вчинюючи
правочини в її інтересах та за її рахунок, але від свого імені. Той факт, що комісіонер
діє від власного імені, є принциповим. Для третьої особи, з якою комісіонер укладає
правочин, фігура комітента не має значення. Не зобов’язаний він і перевіряти
повноваження комісіонера, відповідність його дій змісту того завдання, яке йому було
надано комітентом.
У цьому аспекті також існує різниця і між діями комісіонера та управителя в договорі
управління майном (гл. 70 ЦК). Хоча управитель вчиняє правочини від власного імені,
що поєднує конструкції договору управління майном та комісії, він все ж таки
зобов’язаний повідомляти осіб, з якими вчиняє правочин, про те, що є управителем, а
не власником майна (ч. 2 ст. 1038 ЦК). На відміну від цього, комісіонер у
правовідносинах виступає як самостійна особа, він не повинен повідомляти
контрагента про те, що діє в інтересах іншої особи і вчиняє правочин не для себе, а для
комітента. Навіть якщо комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи
виконання договору, все ж таки за договором, укладеним з третьою особою, права
набуває комісіонер (ч. 2 ст. 1016 ЦК).
Договір комісії належить до числа посередницьких договорів. На його підставі виникає

два види відносин: внутрішні (між комітентом та комісіонером) та зовнішні (між
комісіонером та третьою особою). Разом з тим договір комісії, на відміну від
агентського договору або договору доручення, не є підставою виникнення відносин
представництва. Для представництва той факт, що одна особа вчиняє певні дії в
інтересах іншої, не є достатнім. Необхідна і друга ознака: вчинення правочину від
імені іншої особи. У частині 2 ст. 237 ЦК прямо сказано, що особа, яка хоча і діє в
чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Це пояснюється тим, що у
відносинах представництва представник своїми діями безпосередньо створює права та
обов’язки для іншої особи, а комісіонер є самостійним учасником правовідносин і
набуває прав та обов’язків для себе. Найбільше, про що можна говорити за таких
обставин, це так зване опосередковане представництво. Слід, однак, зазначити, що
термін «опосередковане представництво» має умовний характер і належить до
випадків, коли особа по суті нікого не представляє, бо діє власноруч. Деякі риси
представницької природи відносин тут виявляються лише в тому, що особа діє в
інтересах іншої та за її рахунок. Проте для виникнення представництва в повному
розумінні цього слова (прямого представництва) цього недостатньо.
Договір комісії є консенсуальним та двостороннім. Він вважається укладеним з

моменту, коли сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).
Договір комісії має оплатний характер. Комітент повинен виплатити комісіонерові

плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ст. 1013 ЦК). Як правило,
розмір плати визначається у певному відсотку до загальної ціни договору комісії.
Разом з тим сторони можуть і не визначати ці положення в договорі. У такому випадку
оплата буде проводитися після виконання договору, виходячи із звичайних цін за
відповідні посередницькі послуги. Отже, невизначення в договорі умов, які стосуються
оплати дій комісіонера, не змінює загального характеру цього договору: він завжди має
відплатний характер. Визначення розміру плати за договором комісії здійснюється
сторонами.
Для забезпечення інтересів комітента комісіонер може поручитися за виконання

правочину третьою особою, яка буде майбутньою стороною договору. Така спеціальна
запорука комісіонера — делькрéдере (делькрéдере, італ. del credere — від довіри),
покладає на нього додаткові зобов’язання: у разі невиконання або неналежного
виконання договору третьою особою комітент має право звернутися з відповідними
вимогами до комісіонера. Делькредере підвищує захист інтересів комітента і в той же
час покладає на комісіонера додаткові обов’язки щодо виконання договору третьою
особою. У зв’язку з цим, якщо комісіонер поручився за виконання правочину, він має
право на додаткову плату. Розмір додаткової плати за делькредере визначається за
домовленістю сторін.
Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку
(ч. 1 ст. 1012 ЦК). У зв’язку з тим, що комісія не є різновидом відносин прямого
представництва й комісіонер діє від власного імені, його відносини з контрагентами за
договором не потребують пред’явлення довіреності. Тому питання щодо
співвідношення строку дії довіреності та договору, які актуальні для договору
доручення, в даному випадку не мають значення. Строк дії договору комісії, якщо він є
визначеним, встановлюється тільки в самому договорі.
Предметом договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у

вчиненні комісіонером одного або кількох правочинів в інтересах комітента та за його
рахунок (ст. 1011 ЦК). Комісіонер здійснює виключно юридичні дії. У цьому полягає
відмінність договору комісії від інших договорів про надання юридичних послуг. Так ,
за агентським договором та договором про управління майном агент та управитель
здійснюють не лише юридичні, а й фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК, ч. 1 ст. 297 ГК). За
договором доручення повірений здійснює тільки юридичні дії, але у порівнянні з
комісіонером його повноваження є більш широкими: повірений здійснює не тільки
правочини, але й інші дії юридичного характеру (приймає виконання договору, видає
довіреності в порядку передоручення, у разі спору представляє інтереси довірителя в
суді тощо).
Комітент визначає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням

сутності договору комісії це передусім може бути купівля або продаж певного товару.
Якщо має місце саме такий договір, комітент може визначити асортимент товарів, його
кількість, якість, ціну тощо. Відповідно до ч. 3 ст. 1012 ЦК істотними умовами
договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є
умови про це майно та його ціну. ЦК не містить обмежень щодо ціни майна, за яку
воно буде продано комісіонером, тому сторони визначають її вільно за взаємною
домовленістю. Комітент може визначити територію, у межах якої комісіонер має
здійснювати виконання зобов’язання (наприклад, надати комісіонерові виключне
право представляти його інтереси по реалізації певного майна (обладнання, продуктів
харчування, аудіо-, відеоапаратури тощо) на конкретно визначеній території
(«договірна територія»)). Отже, комітент задає певні параметри, в межах яких
належить діяти комісіонерові. Водночас для забезпечення інтересів комісіонера , який
діє як підприємець, комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення
договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК). Такі обмеження можуть
стосуватися певного виду товарів, їх асортименту, території здійснення доручення
тощо. Це зменшує можливість виникнення конкуренції у тій сфері, де діє комісіонер, і
дає йому змогу більш результативно виконувати доручення комітента.
ЦК не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення

на цей договір загальних правил, які визначають форму правочинів (статті 205–209
ЦК).
Істотними умовами договору комісії є предмет договору та комісійна плата.
Предметом договору комісії є вчинення комісіонером правочину (право- чинів) – дії,

спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст.
202 ЦК). У главі 69 ЦК не передбачено обмежень щодо кола правочинів, що можуть
бути предметом договору комісії. Проте, логічно, що предметом договору комісії не
можуть бути правочини, укладення яких по- требує особистої участі комітента. Слід
також зауважити, що комісіонер може бути зобов’язаний також здійснювати фактичні
дії, які мають лише додатко- вий характер щодо юридичних дій (здійснення реклами
товарів або послуг комітента, пошук контрагентів).
У ч. 3 ст. 1012 ЦК передбачено спеціальні вимоги до договору комісії, предметом

якого є укладення договору купівлі–продажу. Зокрема, істотними умовами договору
комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це
майно та його ціну. У договорі комісії можуть бути передбачені умова щодо
визначення території виконання зобов’язання, а також умова щодо асортименту
товарів, що є предметом комісії (ч. 1 ст. 1012 ЦК).
Відповідно до ч. І ст. 240 ЦК представник зобов'язаний вчиняти правочин за
наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження
частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або
законом між особою, яку представляють, і представником або якщо представник
був змушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Передоручення є передачею представником своїх повноважень іншій особі

(заміснику) частково або в повному обсязі. Передоручення здійснюється шляхом
видачі представником довіреності заміснику або укладення з ним договору у
формі, в яких відповідно до закону мають вчинятися довіреність або договір.
Вимоги до форми довіреності, що видається в порядку передоручення, передбачені

в ч. 2 ст. 245 ЦК, згідно з якою довіреність, що видається у порядку передоручення,
підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 240 ЦК.
Форма договору, що укладається в порядку передоручення, має відповідати формі,

в якій вчинено договір, на якому грунтується представництво. Наприклад,
передача повноважень представника за договором доручення, укладеного в
письмовій формі, має бути здійснена шляхом укладення в простій або нотаріальній
формі договору в порядку передоручення.
Передоручення допускається тільки в трьох випадках: а) коли це прямо

встановлено договором між представником та особою, яку представляють; б) якщо
це встановлено в силу прямої вказівки закону; в) якщо це не передбачено в
договорі, але в силу обставин, які склалися для представника (хвороба,
відрядження тощо) він вимушений в інтересах охорони інтересів особи, яку
представляють, застосувати передоручення.
Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити

про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій
передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає
на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої
власні.
3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та
обов'язки особи, яку він представляє.
https://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/SENMK/CPU_2.pdf
6. Сторони договору комісії, їх права та обов’язки. Субкомісія.
Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер.
За загальним правилом комітентом і комісіонером можуть виступати фі- зичні та
юридичні особи. Комісіонер та комітент повинні володіти достат- ньою дієздатністю
на вчинення правочинів, які складають предмет договору доручення.
Комісіонер одночасно бере участь у двох правовідносинах, що свідчить про певну
особливість його становища. З одного боку він виступає стороною договору комісії, з
другого боку – стороною договору, укладеного на виконан- ня договору комісії.
Важливо з’ясувати права та обов’язки сторін договору комісії.
Обов’язки комісіонера:
1) вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відпо- відно до
його вказівок; якщо у договорі комісії таких вказівок немає, ко- місіонер зобов’язаний
вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно
ставляться (ч. 1 ст. 1014 ЦК);
2) здійснювати дії,пов’язані з виконанням договору,укладеного з третіми особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 1016 ЦК за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер
набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від
третьої особи виконання договору. Комісіонер стає стороною даного договору. Для
набуття комітентом прав та обов’язків щодо третьої особи необхідна уступка прав і,
відповідно, переведення боргу;
3) зберігати майно комітента, забезпечити схоронність майна, прийнятого від
комітента для виконання договору комісії. Комісіонер зобов’язаний про- вести огляд
прийнятого майна. Якщо при прийнятті комісіонером майна, що надійшло від
комітента, будуть виявлені недостача або пошкодження, а також у разі завдання шкоди
майну комітента комісіонер повинен негайно повідомити про це комітента і вжити
заходів щодо охорони його прав та інтересів (ч. 2 ст. 1021 ЦК);
4) після вчинення правочину за дорученням комітента надати йому звіт і пе- редати все
одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК); при цьому, звіт вважається
прийнятим, якщо протягом тридцяти днів від дня отримання звіту комітент не
повідомить про свої заперечення (ч. 2 ст. 1022);
Обов’язки комітента:
1) виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у до- говорі
комісії (ч. 1 ст. 1013 ЦК); якщо договором комісії розмір плати не визначено, то вона
виплачується після виконання договору комісії, виходя- чи із звичайних цін за такі
послуги (ч. 3 ст. 1013 ЦК), тобто комісіонер має право на комісійну плату незалежно
від того, встановлено це договором чи ні, за загальним правилом, це право виникає
після вчинення правочину з третьою особою. Відповідно до ч. 1 ст. 1024 ЦК комітент
зобов’язаний відшкодувати також витрати, зроблені комісіонером у зв’язку з
виконанням своїх обов’язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо комісіонер
або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його
вчинити за обставин, які від нього не залежали (ч. 1 ст. 1024 ЦК);
2) забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов’язку перед третьою
особою (ч. 1 ст. 1016 ЦК);
3) прийняти виконання комітентом за договором комісії, що передбачає (ч. 1 ст. 1023
ЦК): прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії; оглянути
майно, придбане для нього комісіонером, і негайно по- відомити комісіонера про
виявлені у цьому майні недоліки;
4) утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК).
Права комісіонера:
1) укласти договір субкомісії (ст. 1015 ЦК); договір субкомісії укладається за згодою
комітента. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтер- еси комітента,
комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. Уклавши договір
субкомісії, комісіонер залишається відпові- дальним за дії субкомісіонера перед
комітентом. Вказане правило поясню- ється тим, що субкомісія не є різновидом заміни
божника у зобов’язанні (переведення боргу), коли права та обов’язки боржника
переходять до ін- шої особи (ч. 1 ст. 512, ст. ст. 520–523 ЦК). У даному випадку
йдеться про виконання обов’язку боржника іншою особою (ст. 528 ЦК). Відповідно до
ч. 2 ст. 528 ЦК у разі невиконання або неналежного виконання обов’язку боржника
іншою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам. За договором субкомісії
комісіонер набуває щодо комісіонера права та обов’язки комітента. Комітент не має
права без згоди комісіонера вступати у відносини з субкомісіонером;
2) відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комі- тента і
комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк
відповіді на свій запит, у цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про
допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим (ч. 1 ст. 1017 ЦК).
Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надано право відступати від вказівок
комітента без попередньо- го запиту про це, але з обов’язковим повідомленням
комітента про допуще- ні відступи (ч. 2 ст. 1017 ЦК). Якщо комісіонер вчинив
правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково
одержана вигода належить комітентові (ч. 2 ст. 1014 ЦК);
3) притримати річ, яка має бути передана комітентові, для забезпечення своїх вимог за
договором комісії (ч. 1 ст. 1019 ЦК). У разі оголошення комітента банкрутом
комісіонер вважаться заставодержателем притриманої ним речі (ч. 2 ст. 1019 ЦК);
4) відраховуватиналежнійомузадоговоромсумизусіхгрошовихкоштів,що надійшли до
нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним
права на задоволення своїх вимог із грошових ко- штів, що належать комітентові (ч. 1
ст. 1020 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1018 ЦК майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є
власністю комітента.
Субкомісія
За згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою
(субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За
договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента.
У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право
укласти договір субкомісії без згоди комітента. Комітент не має права без згоди комісіонера
вступати у відносини з субкомісіонером (ст. 1015 ЦК України).
7. Комісійна плата.
Стаття 1013. Комісійна плата
1. Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку,
встановлених у договорі комісії.
2. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має
право на додаткову плату.
3. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після
виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги.
4. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента,
комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.
5. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер
має право на плату за фактично вчинені дії.
8. Відповідальність сторін за договором комісії.

зберігання.
Договір зберігання - домовленість двох сторін, за якою одна сторона (зберігач)
зобов'язується зберігати річ, яка передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і
повернути її останньому цілісною (стаття 936 ЦКУ).
Сторони договору
Зберігач - фізичні або юридичні особи. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа,
яка здійснює зберігання на основі підприємницької діяльності (професійний зберігач), може
бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в
майбутньому.
Поклажодавець - фізичні або юридичні особи.
Істотні умови договору

Предмет
Предметом є послуга, що полягає в сукупності корисних дій, спрямованих на прийняття,
зберігання та подальше повернення зберігачем певного об’єкта. Об'єкт: як індивідуально
визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками (стаття 184 ЦКУ).
Ціна
Договір зберігання є оплатним, якщо в ньому не передбачено інше. Розмір оплати і терміни
її внесення встановлюються договором.
Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як
про свою власну (частина друга статті 942 ЦКУ).
Якщо зберігання припинилося достроково внаслідок обставин, за які зберігач не відповідає,
він має право на пропорційну частину плати; продовження зберігання речі після закінчення
строку, встановленого договором, дає зберігачу право вимагати оплату за весь фактичний
час зберігання (стаття 946 ЦКУ).
Крім того, зберігач має право на відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням
речі. Види таких витрат доцільно передбачити в договорі (витрати на електроенергію,
опалення тощо). Розмір таких витрат може бути включений у плату за зберігання. Витрати,
які сторони не могли передбачити (надзвичайні витрати) підлягають відшкодуванню понад
плату за зберігання.
Для суб'єктів господарювання факт надміру витрачених зберігачем коштів, їх розмір і
порядок відшкодування можна зафіксувати окремим документом, засвідченим підписами і
печатками сторін.
Строк дії договору

Строк дії договору встановлюється договором.
Якщо строк зберігання в договорі не встановлений і не може бути визначений, зважаючи на
його умови, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги
про її повернення.
Сторони можуть обумовити в договорі конкретний строк (певний проміжок часу) або термін
(точну календарну дату), до якого повинно здійснюватися зберігання, або ж встановити, що
зберігання триває до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення речі. Якщо
строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її
повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку
зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частина третя
статті 938 ЦКУ). "Розумність" строку визначається на підставі конкретних обставин справи з
урахуванням положень статті 530 ЦКУ.
Якщо зберігач ухиляється від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець
може скласти відповідний акт і запропонувати зберігачу підписати його. У разі відмови
поклажодавець підписує такий акт сам, вказавши, що зберігач від його підписання
відмовився. Такий документ в суді слугуватиме доказом неправомірної відмови від
повернення речі зберігачем.
Форма договору
Договір зберігання укладають письмово, якщо:
 сторонами договору є юридичні особи;

 сторонами договору є фізична і юридична особа;
 сторонами договору є фізичні особи, а ціна договору в 20 і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (стаття 208 ЦКУ).
Договір зберігання, за яким зберігач зобов’язується прийняти річ на зберігання в
майбутньому, має бути укладений письмово незалежно від вартості речі, яка буде
передана на зберігання.
В інших випадках договір зберігання може бути укладений усно.
Договір, укладений не письмово, не є недійсним, але в разі розгляду суперечки судом, що
випливає з такого договору, рішення не може ґрунтуватися на показаннях свідків.
За надзвичайних обставин (пожежі, повені тощо) прийняття речі на зберігання може
підтверджуватися показаннями свідків.
Письмова форма вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання
засвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, виданим зберігачем. Прийняття
речі на зберігання може підтверджуватися видачею номерного жетона, іншого знака, якщо
це встановлено законодавством або є звичайним для цього виду зберігання (стаття
937 ЦКУ).
10. Види зберігання.

Потрібно дати поняття зберігання речі в ломбарді (ст. 967 ЦК України), під яким
розуміють договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, і який
оформляється видачею іменної квитанції. Ціна речі визначається за домовленістю
сторін. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок
речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки. Річ, яку поклажодавець
не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору
зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом.
Варто вказати, що при зберіганні цінностей у банку (ст. 969 ЦК України) - банк може
прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші
коштовності та цінності. Він може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення
правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення договору
зберігання цінностей у банку засвідчує видання банком поклажодавцеві іменного
документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.
Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину
чи спеціальне приміщення) для зберігання в ньому цінностей і роботи з ними.
Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК

України) - камери схову загального користування, що перебувають у віданні
організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі
пасажирів та інших осіб незалежно від наявності в них проїзних документів. На
підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних
камер) поклажодавцеві видається квитанція чи номерний жетон. Збитки, завдані
поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери
схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх
відшкодування в розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання.
Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, то камера схову зобов'язана
зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана в
порядку, встановленому законом.
Необхідно звернути увагу на зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК

України). Якщо річ здана до гардеробу організації, зберігачем її є ця організація. Вона,
незалежно від того, чи здійснюється зберігання за плату чи безоплатно, зобов'язана
вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі. Ці положення
застосовуються в разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях,
спеціально відведених для цього, у закладах охорони здоров'я, культури та ін.
Потрібно з’ясувати, що при зберіганні речей пасажира під час його перевезення (ст.
974 ЦК України) - перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки),
особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей і грошей), котрі пасажир перевозить
у відведеному місці.
Зберігання речей у готелі (ст. 975 ЦК України) - готель відповідає за схоронність

речей, внесених до готелю особою, яка проживає в ньому. Річ вважається такою, що
внесена до готелю, якщо вона передана його працівникам чи перебуває у відведеному
для особи приміщенні. Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних
паперів, коштовностей) лише за умови, шо нони були окремо передані йому на
зберігання. Ці положення застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у
гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших
організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.
У межах зазначеного питання необхідно вказати, що при зберіганні речей, що є

предметом спору (секвестр) (ст. 976 ЦК України) - двоє чи більше осіб, між якими
виник спір про право на річ, можуть передати її третій особі, яка бере на себе обов'язок
після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за згодою
всіх осіб, між якими він виник. Річ, яка є предметом спору, може бути передана на
зберігання за рішенням суду. Зберігачем у такому разі може бути особа, призначена
судом (судовий секвестр) або особа, визначена за домовленістю сторін (договірний
секвестр), між якими є спір.
Зберігання автотранспортних засобів(ст. 977 ЦК України) - за договором зберігання

транспортного засобу в боксах і гаражах, на спеціальних стоянках зберігач
зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб та видати транспортний
засіб на першу вимогу поклажодавця. Договір поширюється також на відносини між
гаражно-будівельним або гаражним
кооперативом та їхніми членами, якщо інше не встановлено законом чи статутом

кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується
квитанцією (номером, жетоном).
Варто вказати, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької

діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, що
охороняються. Володілець такого майна й особа, котру охороняють, зобов'язані
виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки й
щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату (ст. 978 ЦК України).
Види договорів зберігання

Вид договору Зміст договору
Укладається між ломбардом і фізичною особою та

оформляється видачею іменної квитанції. Річ, яку
поклажодавець не забрав з ломбарду після закінчення трьох
Зберігання речей у
місяців з дня закінчення строку договору зберігання, може бути
ломбарді
продана ломбардом. З суми виторгу віднімається плата за
зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбарду.
Залишок суми повертається поклажодавцю.
Договір зберігання Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери,

цінностей у банку коштовні метали, каміння, інші цінності. Укладення договору
засвідчується видачею банком іменного документа,
пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей
поклажодавцю. Можливі два варіанти: надання індивідуального
банківського сейфа, який охороняється банком, і надання
індивідуального банківського сейфа, що не охороняється
банком. У першому випадку банк приймає цінності, контролює їх
розміщення в сейф і одержання з сейфа. У другому — банк не
відповідає за вміст сейфа, до цих правовідносин застосовують
норми, які регулюють відносини майнового найму (оренди).
Здійснюється в камерах схову загального користування, які

перебувають у веденні організацій і підприємств транспорту.
Послуга має надаватися незалежно від наявності
пасажирського документа. На підтвердження прийняття речі на
зберігання видається квитанція або номерний жетон. Збитки,
завдані поклажодавцю в результаті втрати, нестачі або
Зберігання речей у пошкодження речі, відшкодовуються протягом доби з моменту
камерах схову пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки
речі, здійсненої за її передання на зберігання. Якщо річ не
забрали у встановлені терміни, камера схову зобов'язана
зберігати її протягом трьох місяців. Після закінчення цього
терміну річ може бути продана у порядку, встановленому
законом. До договорів зберігання речі в автоматичних камерах
схову застосовують положення про майновий найм (оренду).
Якщо річ здана в гардероб організації, зберігачем є ця

організація. Зберігач речі, зданої в гардероб, незалежно від
того, зберігання здійснюється за плату або безоплатно,
зобов'язаний прийняти всі необхідні заходи щодо забезпечення
гардеробі
збереження речі. Це також стосується зберігання верхнього
одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для
цього, в установах охорони здоров'я та інших закладах.
Зберігання речей Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження валіз (сумок),

пасажира під час його особистих речей пасажира (крім коштовностей та грошей), які
перевезення пасажир перевозить у відведеному місці.
Готель відповідає за збереження речей, внесених у готель

особою, що мешкає у ньому. Річ вважається внесеною у готель,
якщо її передано працівникам готелю або перебуває у
відведеному приміщенні. При цьому готель відповідає за втрату
грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише
за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.
У разі втрати або пошкодження речі потрібно негайно
готелі
повідомити про це адміністрацію готелю. Якщо до закінчення
терміну проживання особа не висунула свої вимоги до готелю,
вважається, що її речі не були втрачені або пошкоджені. Це ж
стосується зберігання речей у гуртожитках, мотелях, будинках
відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у
приміщеннях яких особа тимчасово проживає.
Зберігання речей, що є Дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ,
можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок
після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за
рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір.
предметом спору Річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання
за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа,
призначена судом, або особа, визначена за домовленістю
сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій
особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач
має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.
Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється

суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є
публічним. За договором зберігання транспортного засобу в
боксах і гаражах, на спеціальних стоянках зберігач
зобов’язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і
Зберігання
видати транспортний засіб за першої вимоги поклажодавця.
автотранспортних
Договір зберігання транспортного засобу поширюється на
засобів
відносини між гаражно-будівельним або гаражним
кооперативом і їх членами, якщо інше не встановлено законом
або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного
засобу на зберігання засвідчується квитанцією (номером,
жетоном).
За договором охорони охоронець, який є суб'єктом
підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити
недоторканність особи або майна, які охороняються. Власник
Договір охорони такого майна або особа, що охороняється, зобов'язані
виконувати передбачені договором правила особистої та
майнової безпеки і щомісяця платити охоронцеві встановлену
плату.
За договором складського зберігання товарний склад
зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому
поклажодавцем, і повернути товар цілісним.
На підтвердження прийняття товару товарний склад видає один
із складських документів: складську квитанцію, просте
складське свідоцтво або подвійне складське свідоцтво
(складається з двох частин — складське свідоцтво та заставне
Зберігання на
свідоцтво (варіант)). Товар, прийнятий на зберігання за простим
товарному складі
або подвійним складським свідоцтвом, може передаватися в
заставу протягом строку зберігання товару на складі на підставі
застави цього свідоцтва. Власник заставного свідоцтва має
право застави на товар на суму кредиту і відсотків за ним. У
цьому випадку на заставному свідоцтві роблять відповідну
відмітку. Товар може бути виданий зі складу лише в обмін на
обидва свідоцтва разом.}
11. Зберігання на товарному складі.
Зазначений договір є однієї з різновидів договору зберігання, і на нього поширюється

більшість розглянутих вище загальних положень про зберігання, вимоги до нього
регламентуються ст. 956–966 ЦК.
Спеціальне виділення даного договору в законі пов'язане з особливостями його
суб'єктного складу, утримування й оформлення, які, у свою чергу, обумовлені
потребами індустріалізації зберігання товарної маси, а також прискорення й
спрощення товарного обороту.
Відповідно до ст. 957 глави 66 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ):
За договором складського зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується

зберігати товар, переданий їй поклажедателем, і повернути цей товар у схоронности.
Договір складського зберігання укладається в письмовій формі. Письмова форма
договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на
склад посвідчено складським документом.
Договір укладається і виконується не тільки для схоронності товару, а й для

запобігання впливу об’єкта зберігання на інші товари. Тому мету договору зберігання
на товарному складі можна охарактеризувати, з одного боку, як забезпечення
збереження переданих товарів та запобігання впливу об’єкта зберігання на інші товари,
передані на зберігання, а також запобігання впливу товарів, які є на зберіганні, на
об’єкт зберігання, так і усунення загрози присвоєння їх іншими особами, а з іншого
боку – створення умов, при яких під час зберігання товарів на складі їх рух у
цивільному обороті міг би продовжуватися.
Зазначене визначення договору складського зберігання дає підстави для висновку, що

вказаний договір є:
Двостороннім, тобто такий, у якому права й обов’язки виникають у кожної зі сторін.

Зобов’язання контрагентів у таких договорах взаємні. Зберігач має забезпечити
зберігання товару та повернути його іншій стороні договору, а поклажодавець
зобов’язаний забрати товар після закінчення строку зберігання оплатити послугу
зберігання товару;
 оплатним - сторони договору зберігання на товарному складі самостійно

встановлюють розмір винагороди для складу за послуги, які надаються зі зберігання.
Втім законодавець допускає винятки з цього правила, які встановлені в порядку,
передбаченому у ч. 1 ст. 632 ЦК України. (ст. 957);
реальний або консесуальний. Реальний - права і обов’язки у сторін виникають з

моменту передачі речі зберігачеві. Проте, можливим і є укладення консенсуального
договору, тобто в цьому випадку зберігач зобов’язується прийняти річ на зберігання в
майбутньому, права і обов’язки сторін виникають у момент укладення договору, а не з
моменту передачі речі. Нарешті, якщо сторони того забажають, вони можуть укласти і
попередній договір – про укладення договору «зберігання на товарному складі» в
майбутньому.
 договір зберігання на товарному складі слід віднести до публічних договорів якщо

зберігання речей здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності на складах (у
камерах, приміщеннях) загального користування.
Сторонами договору є товарний склад і поклажодавець. Згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК

товарним складом визнається організація, підприємницька діяльність якої полягає у
здійсненні зберігання і наданні пов'язаних з ним послуг. Товарний склад є
професійним зберігачем у розумінні ч. 2 ст. 936 ЦК України і несе всі обов'язки, які
покладені на професійних зберігачів. У випадках, передбачених законом або іншими
нормативно-правовими актами, дозволами (ліцензією, сертифікатом), зберігач
зобов'язаний приймати на зберігання майно від будь-яких осіб (підприємств,
підприємців, фізичних осіб).
Учасниками договору складського зберігання можуть бути тільки підприємці. У

ролі зберігача тут виступає товарний склад, яким зізнається організація, що здійснює в
якості підприємницької діяльності зберігання товарів, що й виявляє пов'язані зі
зберіганням послуги. Якщо із закону, інших правових актів або виданого цієї
комерційної організації дозволу (ліцензії) випливає, що вона зобов'язано брати товари
на зберігання від будь-якого товаровласника, товарний склад визнається складами
загального користування. Договори зберігання, які укладає такий склад, носять
публічний характер, тобто укладаються на рівних умовах з усіма бажаючими й в
обов'язковому для складу порядку (ст. 426 ЦК). Поряд зі складами загального
користування послуги по складському зберіганню товарів можуть виявляти відомчі
склади. Останні орієнтовані на обслуговування підприємств і організацій, що входять у
систему відомства, але при наявності вільних потужностей можуть брати на зберігання
товари й від сторонніх організацій.
Зберігання товарів на товарному складі можна розділити на декілька видів:
роздільне зберігання. При роздільному зберіганні індивідуально визначений, а також

визначений родовими ознаками товар повинен зберігатися окремо від інших товарів.
зберігання зі знеособленням або іррегулярне зберігання. При знеособленому

зберіганні склад отримує право змішувати товар з аналогічними товарами, що
належать іншим власникам. Цивільному праву давно відомий договір зберігання зі
знеособленням або так зване іррегулярне зберігання, предметом якого є речі, визначені
родовими ознаками. До теперішнього часу в цивілістичній доктрині немає єдиної
думки про те, хто є власником речей при іррегулярному зберіганні.
зберігання товару з правом розпорядження або зберігання РЕПО. За договором

РЕПО, метою покупця є покупка товарів з подальшим їх продажем за ціною
збільшеною на величину винагороди. Мета продавця – отримання грошей для
поточних витрат і одночасне збереження власного товару. Тут треба зазначити, що за
операціями РЕПО куплений товар може передаватись або не передаватись на склад
покупця. У першому випадку продавець при зворотній купівлі товару має сплатити й
витрати, пов’язані зі зберіганням товару. А в останньому – продавець має забезпечити
відповідальне зберігання товарів із відповідним їх обліком.
На практиці використовуються різні форми укладення договору зберігання.

Наприклад, можна скласти безпосередньо письмовий договір зберігання. Також
договір зберігання вважатиметься укладеним у письмовій формі, якщо при прийманні
майна на зберігання оформляється складський документ (ст. 961 ЦК), а саме:
1. Складська квитанція.
2. Просте складське свідоцтво. Видається на пред'явника і містить такі відомості (ст.
965 ЦК): найменування і місцезнаходження товарного складу (зберігача), що прийняв
товар на зберігання; номер свідоцтва за реєстром товарного складу; найменування і
кількість прийнятого на зберігання товару – число одиниць та(або) товарних місць
та/або міра (вага, об'єм) товару; дата видачі свідоцтва; зазначення, що таке свідоцтво
видане на пред'явника. Просте складське свідоцтво повинне бути підписане
уповноваженою особою товарного складу. Документ, що не відповідає
вищепереліченим вимогам, не є простим складським свідоцтвом. Товар, прийнятий на
зберігання за простим складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом
строку зберігання – на підставі застави цього свідоцтва (ч. 2 ст. 961 ЦК).
3. Подвійне складське свідоцтво. Складається з двох частин – складського свідоцтва і

заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені один від одного (ст. 962
ЦК). У кожній частині подвійного складського свідоцтва має бути зазначено:
найменування і місцезнаходження товарного складу (зберігача), що прийняв товар на
зберігання; номер свідоцтва за реєстром товарного складу; відомості про поклажодавця
(найменування і місцезнаходження підприємства або П. І. Б. і місце проживання
підприємця чи фізичної особи, від якої товар прийнято на зберігання); найменування і
кількість прийнятого на зберігання товару – число одиниць та(або) товарних місць
та/або міра (вага, об'єм) товару; строк, на який товар прийнято на зберігання, або
зазначення про прийняття товару на зберігання до витребування; порядок і розмір
плати за зберігання або тарифи, на підставі яких плата розраховується; дата видачі
свідоцтва. Кожна із двох частин подвійного складського свідоцтва повинна бути
підписана уповноваженою особою товарного складу. Документ, що не відповідає
вищепереліченим вимогам, не є подвійним складським свідоцтвом.
Товар, прийнятий на зберігання за подвійним складським свідоцтвом, може бути

предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави такого
свідоцтва (ч. 2 ст. 961 ЦК). При цьому власник подвійного складського свідоцтва має
право розпоряджатися товаром, що зберігається на складі (ч. 1 ст. 963 ЦК).
При цьому власник тільки:
складського свідоцтва – має право розпоряджатися товаром, але до погашення

кредиту, виданого за заставним свідоцтвом, забрати цей товар зі складу не може (ч.2
ст. 963 ЦК);
заставного свідоцтва – має право на товар на суму кредиту і процентів за

користування кредитом. У разі застави в складському свідоцтві робиться позначка про
це (ч.3 ст. 963 ЦК).
Істотними умовами є умови про предмет договору і ті, які названі такими за законом.
Коло таких умов можна визначити, проаналізувавши норми ЦК України і тих
спеціальних нормативних актів, що регулюють цей вид договірних відносин.
1. Предметом договору зберігання на товарному складі варто розуміти саме ті послуги,

які спрямовані на досягнення інтересів суб’єктів правовідносин. Предметом договору
зберігання на товарному складі є послуга, що полягає у здійсненні корисних дій,
спрямованих на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного
об’єкта. У чинному ж ЦК України правове регулювання договору про надання послуг
виділено в окрему самостійну главу 63 ЦК України. Предметом договору зберігання на
товарному складі як товари, які є рухомими об’єктами матеріального світу,
індивідуально визначені або визначені родовими ознаками, що їх не використовує
поклажодавець в особистих цілях, а розглядає лише як об’єкт господарського обороту,
вони не обмежені та не вилучені з цивільного обороту й не визначені такими, на які не
поширюється дія Закону «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні
складські свідоцтва»
2. Зобов’язання щодо надання послуг характеризуються такими ознаками (виходячи із

загальноприйнятого в українській цивілістиці правового поняття послуги): при наданні
послуги її результат є невід’ємним від самого процесу надання послуги; процес
споживання послуги збігається в часі з процесом його виробництва; послуга не має
уречевленого результату і не може існувати поза суб’єктом, який її надає [48, с. 44];
корисний ефект; 47 непомітність та невідчутність; якість, диференційованість якості
послуги; ексклюзивність; неможливість збереження; невичерпність. Тому слід
вважати, що для цілей господарського обороту послуга загалом, як і посередницька
діяльність, можуть бути визначеними, як діяльність (що є господарською за своєю
суттю та здійснюється послугонадавачем з метою отримання винагороди),
структурними складовими елементами якої є окремі юридично значимі дії суб’єкта
господарювання.
3. Однією з умов договору складського зберігання є умова про строк. Умова про строк
у цьому договорі не є істотною. Протягом цього строку сторони можуть здійснити свої
права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Договір зберігання на
товарному складі може бути укладений як на певний строк, так і без вказівки
конкретного строку, протягом якого товари повинні зберігатися на складі. Тому
відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК України у 53 випадку, якщо строк зберігання у договорі
не встановлений і не може бути визначений з його умов, зберігач зобов’язаний
зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Договір
зберігання є строковим, оскільки обов’язок зберігача завжди обмежений у часі.

Цивільне Право. ТЕМА 15

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Цивільне Право. ТЕМА 15

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ТЕМА 15. ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ. ДОГОВІР КОМІСІЇ.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений)

Договір доручення уповноважує повіреного на створення реальних правових наслідків —

За своєю правовою природою договір доручення може бути визначений як консенсуальний.

Договір доручення опосередковує відносини представництва. Тому, як і в інших відносинах

Важливим є питання щодо співвідношення змісту договору доручення та довіреності. У

Слід враховувати і можливість існування представництва без довіреності, на підставі тільки

Договір доручення є фідуціарним правочином, тобто таким, що ґрунтується на особливих

Така ознака договору доручення, як його особисто-довірчий характер, у сучасних умовах

Особисто-довірчий зв’язок учасників договору доручення практично не має значення, коли

3. Сторони договору доручення, їх права та обов’язки. Передоручення.

Сторонами в договорі доручення є довіритель та повірений. Учасниками договору як на

Правилами здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами (брокер- ської

Значну частину прав як довірителя, так і повіреного складають права, які

4. Припинення договору доручення.

Припинення договору доручення здійснюється на підставах та в порядку, передбачених

Окрім загальних, договір доручення може припинятися за спеціальними підставами. Перш за

Договір доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недієздатним,

Якщо договір доручення припиняється внаслідок його виконання, повірений передає

Законодавство визначає також наслідки припинення договору доручення до його повного

Перший обов’язок довірителя визначається сутністю договору доручення. Відповідно до ч. 1

Припинення договору доручення за ініціативою сторін до його виконання є правомірною дією.

Наслідки припинення договору доручення

5. Поняття, предмет, форма та цивільно-правова характеристика договору

Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер)

Конструкція договору комісії забезпечує юридичну форму відносин, в яких одна

Договір комісії належить до числа посередницьких договорів. На його підставі виникає

Договір комісії є консенсуальним та двостороннім. Він вважається укладеним з

Договір комісії має оплатний характер. Комітент повинен виплатити комісіонерові

Для забезпечення інтересів комітента комісіонер може поручитися за виконання

Предметом договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у

Комітент визначає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням

ЦК не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення

Істотними умовами договору комісії є предмет договору та комісійна плата.

Предметом договору комісії є вчинення комісіонером правочину (право- чинів) – дії,

У ч. 3 ст. 1012 ЦК передбачено спеціальні вимоги до договору комісії, предметом

Передоручення є передачею представником своїх повноважень іншій особі

Вимоги до форми довіреності, що видається в порядку передоручення, передбачені

Форма договору, що укладається в порядку передоручення, має відповідати формі,

Передоручення допускається тільки в трьох випадках: а) коли це прямо

Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити

8. Відповідальність сторін за договором комісії.

Істотні умови договору

Строк дії договору

 сторонами договору є юридичні особи;

10. Види зберігання.

Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК

Необхідно звернути увагу на зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК

Зберігання речей у готелі (ст. 975 ЦК України) - готель відповідає за схоронність

У межах зазначеного питання необхідно вказати, що при зберіганні речей, що є

Зберігання автотранспортних засобів(ст. 977 ЦК України) - за договором зберігання

кооперативом та їхніми членами, якщо інше не встановлено законом чи статутом

Варто вказати, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької

Види договорів зберігання

Укладається між ломбардом і фізичною особою та

Договір зберігання Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери,

Здійснюється в камерах схову загального користування, які

Якщо річ здана в гардероб організації, зберігачем є ця

Зберігання речей Перевізник зобов'язаний забезпечити збереження валіз (сумок),

Готель відповідає за збереження речей, внесених у готель

Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється

11. Зберігання на товарному складі.

Зазначений договір є однієї з різновидів договору зберігання, і на нього поширюється