Хотіла б акцентувати свою увагу на своєрідність персонажів та їх вчинків саме

в п’єсі «Федра» Жана Расіна. Він майстерно відображає внутрішні конфлікти

та моральні дилеми персонажів, зосереджуючись на трагічній долі Федри та
Іпполіта.
Чоловік використовує мотив «трагічної вини», у персонажів розум не владний
над їхніми пристрастями. Завданням Расіна було показати руйнівну дію сліпої
пристрасті, яка володіє свідомістю, тягне до злочину, загибелі, моральної
деградації людини, йому вдалось зобразити випробування, які випали на
долю жінки, що підкорилась пристрастям.
У п’єсі немає однозначно позитивних чи негативних персонажів. Навіть та ж
Федра є жертвою своїх власних почуттів. Автор показує, що вчинки людини не
завжди збігаються з її почуттями та намірами, а іноді можуть бути навіть
зовсім протилежними.
Федра, кохаючи Іпполіта, переслідує його, і він тривалий час вважає, що
Федра — його ворог. Любов до Арикії робить образ Іполита більш живим і
об’ємним. Якщо в античних трагедіях син амазонки з презирством відкидав
жінок, то у Расіна юнак відчуває муки, подібні до відкинутої їм мачухи: закони
родової ворожнечі не залишають йому надії на щастя з коханою.
Ключовим образом є й годувальниця Федри Енона, адже вона говорить
Тесеєві, що Іполит домагався любові мачухи і намагався взяти її силою, той
приходить у лють і просить бога Нептуна, який обіцяв виконати будь-яке
бажання царя, знищити сина.
,11Цей обман Енони справді сильно вплинув на розвиток дії, без її участі не
було б кульмінації. Федра в той момент не мислила розсудливо, і їй була
необхідна людина, яка могла її підштовхнути на відважний крок, на ту або
інакшу дію. Фальшива звістка про смерть Тесея приносить не горе, а
полегшення, а його повернення руйнує всі плани на свободу. У фіналі Тесей
залишився і без сина, і без дружини.