МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Навчально-науковий інститут філології

Реферат на тему: “ Технології

роботи з
важковиховуваними підлітками.”

Виконала: студентка
3 курсу 1 групи
спеціальності
«Германські мови та літератури
(переклад включно), перша — німецька»
Гриб Анастасія Іванівна

Перевірила:
Кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри германської філології та перекладу
Кожедуб Лілія Георгіївна

Київ – 2023
1) Історична ґенеза змісту поняття «важковиховувана дитина»
У науковому обізі педагогічної думки ХІХ ст. поняття «важкі діти» було
вперше запроваджено для означення дітей з чітко вираженими фізичними
вадами
В 20-30-х роках ХХ століття зміст терміну “важка дитина” змінився, що було
зумовлено громадянською війною, інтервенцією, епідемією голоду, які
зруйнували багато сімей, та залишили без батьків велику кількість дітей.
Країну захопила хвиля підлітків-правопорушників та безпритульних дітей,
дітей-сиріт, які у науковому обізі і стали визначатися як “важкі діти” [26, 43-
44]. Дослідженням проблеми “важких” дітей займалися педагоги, лікарі,
криміналісти та соціологи
П.П. Блонський у своїх наукових працях розглядав поняття „важкий школяр”
через ставлення до нього вчителя, якому важко з ним працювати. Важкі
школярі з високим розумовим потенціалом характеризувались відсутністю
звички працювати, розбещеністю, невмінням доводити справу до
завершення. Усі ці якості є результатом неправильного виховання [2, 3].
Важкі школярі з низьким розумовим потенціалом – це діти й підлітки, які
виховуються в поганих соціальних умовах і вродженій ущербності.

Педагогічний словник тлумачить "важковиховуваність" як свідомий

або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному
впливу. Для одних – це невстигаючі діти, малообдаровані; для інших – це
діти з нехарактерними для шкільного середовища настановами, або діти з
різко вираженою індивідуальністю, яка нерідко знаходиться між здоров’ям
та хворобою

2) Причини формування важковиховуваності

Після з’ясування змісту категорії “важковиховувана дитина” постає питання

про причини виникнення важковиховуваності.
1. негативний вплив макро- та мікросередовища (таких як сім’я, дошкільні та
шкільні заклади, економіка, виробництво, засоби масової інформації, норми,
соціальні стереотипи поведінки)

Конкретизуючи свою думку, В.В. Бойко зазначає, що в наш час діє фактор
інтенсивних змін. Сьогодні швидше, ніж коли-небудь, змінюється соціальна
дійсність – мода, товари, послуги, розваги, економічний стан громадян,
постійно змінюється інформація (і за змістом, і за обсягом). Ці зміни
безповоротні і бажані, але незріла психіка дитини може ввімкнути захисний
механізм шляхом формування нестійкого типу особистості, негативної
поведінки і т. Ін

2. Помилки сімейного виховання

Психологічний клімат сім’ї формує певні риси характеру, стійкі емоційно-

пізнавальні структури дитини. І якщо емоційна атмосфера в сім’ї є
психотравмуючою для дитини, вона набуває низку негативних рис характеру.
Це відбувається тому, що дошкільний вік є вирішальним у вихованні
особистості дитини, а підлітковий – становленні, у ньому складаються її
головні психологічні властивості

Ідеал у вихованні потрібен, але наближення до нього повинно відбуватися не

шляхом пригнічення індивідуальності, а способом демонстрації традицій,
прикладів для наслідування та забезпечення умов його здійснення. Якщо ж у
ранньому дитинстві “я” піддавати пресингу, підганяти його під нормативні
рамки, рано чи пізно воно почне чинити опір зовнішньому впливу

3. Недоліки шкільного виховання

Достатньо поширеними є ситуації, коли внаслідок домашніх негараздів

дитина переживає усталену неуспішність у навчанні. З часом це спричиняє
втрату інтересу до знань, що в свою чергу, може перерости у загальне
негативне ставлення до навчальної діяльності. В.Г. Степанов зазначає:
„Дійсно, нерідко буває так, що учень погано навчається через сімейні
негаразди, а це викликає упередження до нього з боку вчителів та товаришів
по класу. Подібні обставини призводять до найбільш небажаних змін у
свідомості і поведінці такого учня.

„більшість слабко підготовлених учнів надають перевагу тому, щоб вважатись

важкими, конфліктними і недисциплінованими, ніж малоздібними”

Педагогічний моніторинг

Педагогічний моніторинг є науково обумовленою системою періодичного

збору, узагальнення та аналізу інформації про стан об’єкта соціально-
педагогічної діяльності. об’єктом уваги соціального педагога мають бути
причини виникнення важковиховуваності, а змістом роботи з
важковиховуваними – створення атмосфери співробітництва і партнерства з
підлітками.

У процесі соціальнопедагогічного моніторингу важковиховуваності підлітка,

соціальний педагог порівнює фактичну поведінку неповнолітнього із
нормою, здійснює змістовну оцінку стану підлітка та розробляє програму
корекції або профілактики.

Соціально-педагогічна профілактика застосовується для виявлення,

діагностики і корекції дітей «групи ризику»: Сюди відноситься інформаційна
та правова просвіта підлітків, популяризація здорового способу життя,
соціальні, просвітницькі і медикопсихологічні заходи, спрямовані на
відновлення статусу людини, повернення до звичного мікросередовища і
залучення до позитивної діяльності.

Дослідники В. Трифонов і Л. Керімов пропонують у роботі з

важковиховуваними підлітками використовувати чотириетапну схему: «1)
підготовчий етап: діагностика важковиховуваного підлітка; 2) довірчий етап:
встановлення контакту з оточуючим середовищем; 3) переломний етап:
пробудження здорового прагнення, бажання досягти позитивної норми
поведінки; 4) етап закріплення: закріпити певні успіхи в моральній поведінці і
навчальній діяльності»

Виділили дві групи важковиховуваних дітей, у роботі з якими потрібно

враховувати чинники, які спонукають підлітків до негативної поведінки [16].
Перша група – підлітки, які прагнуть влади; вони наполегливо ідуть до своєї
мети, прагнуть керувати іншими та бути в центрі уваги. Для цього можуть
ображати однолітків, сперечатися із дорослими та відкрито виявляти їм свою
непокору тощо. До таких підлітків не потрібно застосовувати авторитарний
стиль виховання, варто з повагою ставитися до неповнолітніх, проводити
індивідуальні бесіди, надавати більше свободи, використовувати метод
«природних наслідків» (створюється ризикована ситуація, що допомагає
підлітку усвідомити наслідки своїх необдуманих вчинків), звертатися до
підлітків за допомогою і порадою, співпрацювати з ними тощо. Друга група
підлітків – мстиві діти, у яких занижена самооцінка і через це вони хочуть
помститися «усім на світі», навіть не усвідомлюючи це. Педагог повинен
приділити особливу увагу їм, щоб уникнути негативних наслідків – агресії,
деструктивної чи некерованої поведінки тощо. Потрібно частіше хвалити
таких неповнолітніх, підтримувати у разі невдачі, підвищувати їх самооцінку,
залучаючи до громадського життя закладу освіти та надаючи посильні
доручення

Корекційно-педагогічна діяльність – це складне психологічне та соціально-

педагогічне явище, яке охоплює увесь освітній процес (навчання, виховання,
розвиток) й розуміється як єдина педагогічна система, до якої маємо
включити об’єкт й суб’єкт педагогічної діяльності, її цільовий, змістовний,
операційно-діяльнісний й оціночно-результативний компоненти. Виходячи з
такого трактування корекційної роботи, правомірно говорити про
корекційнопедагогічний процес як про загальноосвітній, що об’єднує
навчання, виховання й розвиток школярів

Принципи корекційно-педагогічної діяльності

1. Принцип цілеспрямованості педагогічного процесу

2. Принцип системності та цілісності. Я

3. Принцип гуманістичної спрямованості. Він зумовлюється необхідністю

гармонічного поєднання цілей суспільства й особистост

4. Принцип поваги особистості дитини у поєднанні із розумною вимогливістю

5. Принцип опори на позитивне у людині, сильні сторони її особистості.