СЕМІНАР 4

1. Опрацювати розділи (глави, теми) рекомендованих джерел, присвячені

криміналізації (декриміналізації) та кримінальному правопорушенню
(його поняття, ознаки, відмежування від інших правопорушень,
класифікації, малозначність тощо).
Криміналізація – це законодавче визнання того чи іншого діяння кримінальним
правопорушенням, закріплення його ознак в законі, тобто встановлення за нього
кримінальної відповідальності.

Однією з аксіом кримінально-правової доктрини є те, що криміна- лізація того чи іншого

діяння має бути обумовлена певними фактора- ми. Серед них слід виділяти не лише підстави,
а й приводи та умови криміналізації, які мають застосовуватися у сукупності, системно. Так,
приводами до криміналізації можуть бути:

– необхідність виконання зобов’язань за міжнародними договора- ми, ратифікованими ВР.

Скажімо, приводом до криміналізації такого малопоширеного діяння, як неповідомлення
капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК), стала необхідність виконання зо-
бов’язань, взятих на себе ще Радянським Союзом у зв’язку з приєднан- ням до Конвенції ООН
з морського права 1948 р., а потім і Україною у зв’язку з ратифікацією такої самої Конвенції
ООН від 10 грудня 1982 р.;

– необхідність створення правових механізмів утвердження і забез- печення прав і свобод

людини як головного обов’язку держави (ст. 3 Конституції України), яка стала приводом до
криміналізації, напри- клад, незаконного проведення дослідів над людиною (ст. 28 Консти-
туції України, ст. 142 КК);

– необхідність забезпечення реалізації певних положень законів. Так, приводом до

криміналізації умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171
КК) стали відповідні поло- ження Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації
та соціальний захист журналістів»;

– результати кримінологічних досліджень щодо динаміки та поши- реності певного діяння, які
обґрунтовують необхідність його караності. При цьому, як правило, не криміналізується
діяння, яке не є пошире- ним або навпаки, – поширеним настільки, що боротьба з ним кримі-
нально-правовими засобами буде вкрай неефективною (наприклад, виготовлення самогону
для власних потреб). Поширеність діяння, до-статня для його криміналізації, може бути тим
меншою, чим вищою є його об’єктивна шкідливість. Так, хоча протягом 20 років лише кілька
осіб засуджено за шпигунство, цей факт не може слугувати аргументом за декриміналізацію
шпигунства;

– громадська думка. Ніщо інше, як громадська думка стала приводом до криміналізації у 1988
р. незаконного поміщення до психіатричного закладу. Відповідна стаття з’явилася у
вітчизняному КК після оприлюд- нення відомостей про вчинення зазначених дій як засобу
розправи ра- дянської тоталітарної влади з інакомислячими. Іноді громадська думка має
вирішальне значення.
1
31 березня 2010 р. Комітетом міністрів РЄ ухвалена Рекомендація CM/Rec(2010)5 «Про заходи з
боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності».
Вона вимагає прийняти закони із боротьби з дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації або
ґендерної ідентичності задля забезпечення дотримання прав людини щодо лесбійок, геїв, бісексуалів
і трансґендерів (ЛГБТ) (п. 2)*. Дискусії в ЗМІ, позиції різних церков, політичних і громадських сил з цих
питань ще сильніше поля- ризували українське суспільство в його ставленні до ЛГБТ у 2011–2012 рр.
В жовтні 2012 р. під час опитування на запитання «чи повинні мешканці України з гомосексуальною
орієнтацією мати такі самі права, що й інші гро- мадяни нашої країни?» позитивну відповідь дали
36%, а негативну – 49% опитаних**. Уповноважений ВР з прав людини у своїй щорічній доповіді в 2013
р. закликав в усіх статтях КК, що передбачають посилену відповідаль- ність за злочини, вчинені з
мотивів нетерпимості, включити і такі ознаки, як колір шкіри, інвалідність та сексуальна
орієнтація, а в КАП передбачити таку обставину, що обтяжує покарання, як дискримінаційний
мотив***. Про- те ці рекомендації і заклики тривалий час не справляли необхідного вражен- ня ні на
суспільство, ні на вищій орган законодавчої влади і главу держави.

За наявності зазначених вище приводів єдиною підставою кримі- налізації діянь є

відповідний ступінь і характер їхньої суспільної не- безпеки, який характеризується їхньою
здатністю заподіювати об’єк- там кримінально-правової охорони (а не будь-яким іншим
об’єктам) істотну (а не будь-яку іншу) шкоду. У разі відсутності таких ступеня і характеру треба
говорити про безпідставну криміналізацію.

Суспільна небезпека діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям. Її пе- реоцінка
здійснюється постійно під впливом певних негативних чи пози- тивних факторів (істотних
обставин), які об’єктивно обумовлюють необхід- ність криміналізації (або, навпаки,
декриміналізації) того чи іншого діяння.

Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-техніч- ного прогресу,

екологічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Наприклад, надзвичайно високий
рівень ерозії земель на тери- торії України і частки еродованих ґрунтів у складі розораних
земель створили підстави для криміналізації забруднення або псування зе- мель (ст. 239) і
безгосподарського використання земель (ст. 254 КК).

Вирішення питання про законодавче визнання діяння к.пр. обов’яз- ково потребує
дотримання певних умов криміналізації. Так, відповідно до умов:

– соціально-психологічного характеру – діяння може бути кримі- налізоване, якщо це

обумовлено його аморальністю або такою, що базується на правовій культурі,
правосвідомістю населення, науков- ців – розробників законопроектів, представників
законодавчого і пра- возастосовних органів. Саме явна аморальність таких діянь, як наруга
над могилою і жорстоке поводження з тваринами стала соціально-пси- хологічною умовою їх
криміналізації (ст.ст. 297, 299 КК);

– кримінально-правового характеру – не підлягає криміналізації ді- яння: а) яке не відповідає

визначеним у кримінальному законі ознакам к.пр.; б) яке вже визнане к.пр.; в) криміналізація
якого може суттєво ускладнити процес кримінально-правової кваліфікації та викликати по-
милки у кваліфікації;

– кримінально-процесуального характеру – повинна існувати реаль- на можливість

доказування факту вчинення даного діяння існуючими кримінально-процесуальними
засобами. Дотримання цієї умови за- безпечує невідворотність відповідальності. Наприклад,

2
 через немож- ливість доказування недоцільно криміналізовати таке діяння, як умис- не
приведення себе у стан алкогольного сп’яніння з метою полегшити вчинення к.пр.

Декриміналізація (лат. «de...» – префікс, що означає скасу- вання, припинення) означає виключення
діяння з числа к.пр., скасу- вання кримінальної відповідальності за них. Не слід плутати декримі-
налізацію з виключенням з Особливої частини КК статті чи її частини. Таке виключення може свідчити про
удосконалення кримінального закону.

Наприклад, у разі виключення із КК ст.ст. 112, 348, 379, 400 ні умисне вбивство державного та громадського
діяча, працівника правоохоронного органу, судді, захисника, ні замах на умисне вбивство цих осіб не декриміна-
лізуються: кримінальна відповідальність буде наставати за п. 8 ч. 2 ст. 115 (у разі замаху – за ст. 15 і п. 8 ч. 2
ст. 115).

кримінальному правопорушенню (Б) (його поняття, ознаки, відмежування від

інших правопорушень, класифікації, малозначність тощо).

Під правопорушенням загалом розуміється антисоціальне протиправне і, як правило, винне діяння (дія
або бездіяльність) делік- тоздатної особи, яке тягне юридичну відповідальність. С

Кримінальне правопорушення відрізняється від інших право- порушень за такими критеріями: 1)

суспільна небезпечність; 2) суб’єкт правопорушення; 3) винність; 4) кримінальна протиправність.

За ознакою суб’єкта злочин можна відмежувати від цивільно-пра- вового делікту, а також від деяких
адміністративних правопорушень, суб’єктом яких може бути і юридична особа. Фізична особа у
цивільно- му праві у певних випадках може виступати суб’єктом правопорушен- ня незалежно від віку і
осудності (див. ст.ст. 1178, 1184, 1186 ЦК).

Класифікація кримінальних правопорушень(ст. 12 ККУ)

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за
вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з
позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
4. Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за
вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти
років.
5. Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення
якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти
років.
6. Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за
вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять
3
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять
років або довічного позбавлення волі.
7. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання
у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді
позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.
Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має важливе значення
для правильного застосування КК. Її роль полягає, зокре- ма, у визначенні:
чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених
за межами України іноземцями та особа- ми без громадянства, які не
проживають постійно в Україні (ст. 8); підстав кримінальної
відповідальності за готування до злочину (ч. 2 ст. 14); поняття злочинної
організації (ч. 4 ст. 28); обставин, що ви- ключають злочинність діяння (ч. 2
ст. 43); підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст.
45–49); підстав і умов звіль- нення від покарання та його відбування (ч. 4 ст.
74, ст.ст. 79–83, 97, 105–107); підстав застосування окремих видів покарань
(ст. 54, ч. 2 ст. 59, ст.ст. 64, 102); призначення покарання (ст.ст. 70–71);
встанов- лення строків погашення судимості (ст. 89 і ст. 108); визначення
під- став кримінальної відповідальності за деякі злочини (зокрема, пе-
редбачені ст.ст. 255, 372, 383, 384, 396 КК) тощо.
В основу інших класифікацій злочинів можуть бути покладені інші критерії.
Так, за родовим об’єктом посягання можна виділити двадцять ви- дів
злочинів – відповідно до назв розділів Особливої частини КК.
За характером суспільно небезпечних наслідків можна виділити злочини з
наслідками: а) матеріального характеру (злочини, наслідком яких є майнова
чи фізична шкода); б) нематеріального характеру (зло- чини, наслідки яких
полягають у психологічній шкоді, що заподіюється особі, або створюють
дисфункції у певних суспільних відносинах – по- літичних, економічних,
соціальних, правових тощо – і мають, таким чи- ном, дезорганізаційний
характер).
Форма вини є критерієм поділу усіх злочинів на: а) умисні злочини; б)
необережні злочини; в) злочини, які можуть бути вчинені як умис- но, так і
через необережність. Крім того, виділяють злочини з так зва- ною складною
(складеною, змішаною) формою вини. Серед умисних злочинів можна
виділити злочини, які вчиняються виключно з прямим умислом
(шпигунство, фіктивне підприємництво, бандитизм, сутенер- ство тощо), а
серед необережних – ті, які вчиняються виключно через злочинну
недбалість (неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та
4
здоров’я дітей, недбале зберігання вогнепальної зброї, служ- бова недбалість
тощо).
За критерієм наявності потерпілого виділяються злочини, обов’яз- ковою
ознакою складу яких: а) є потерпілий; б) потерпілий не є. При цьому першу
із цих категорій злочинів за характеристикою потер- пілого можна поділити
на злочини: із загальним потерпілим і злочини із спеціальним потерпілим, а
за роллю потерпілого в обвинувачен- ні – на злочини: приватного
обвинувачення (передбачені ст. 477 КПК); публічного обвинувачення (усі
інші).
Малозначність
Згідно з ч. 2 ст. 11 КК України не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча
формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через
малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти
істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Із наведеного
випливає, що встановлення малозначності діяння передбачає такі обов’язкові умови.
По-перше, діяння формально повинно містити всі ознаки складу певного злочину,
передбаченого КК України
По-друге, малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, що означає мізерність
або взагалі відсутність шкоди, яка завдається або може бути завдана в результаті
вчинення такого діяння. Наприклад, підтверджуючи обґрунтованість винесення щодо
начальника управління ветеринарної медицини одного з міст виправдувального вироку
через відсутність в діях цієї службової особи складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366
КК України, і вказуючи на доречність застосування норми про малозначність у
конкретному ви- падку, колегія суддів Судової палати в кримінальних справах
Верховного Суду України в ухвалі від 16 вересня 2010 р. зазначила таке. Дії виправданої
судом першої інстанції службової особи, яка затверджувала завідомо неправдиві
документи – табелі обліку використання робочого часу водієм управління ветеринарної
медицини, не становлять суспільної небезпеки, оскільки не заподіяли і не могли
заподіяти істотної шкоди відповідній державній установі, будь-яким фізичним особам,
суспільству і державі.
По-третє, малозначність має бути як об’єктивною, так і суб’єктивною, тобто особа мала
намір вчинити саме малозначне діяння. Якщо ж існує невідповідність між фактично
вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди,
кримінальна відповідальність має наставати за замах на той злочин, який особа бажала
вчинити
З урахуванням ч. 2 ст. 11 України на встановлення малозначності діяння жодні інші
фактори, крім зазначе- них вище обов’язкових умов, не впливають. Відповідно,
посткримінальна поведінка порушника криміналь- но-правової заборони, характеристика
його особи, ступінь реалізації злочинного умислу, інші обставини, що відповідно до
закону є правовими підставами для пом’якшення покарання або навіть звільнення від

5
кримінальної відповідальності, значення в контексті встановлення наявності або
відсутності малозначності діяння за ч. 2 ст. 11 КК України не мають
Видається за можливе досягти пропонованого результату за рахунок розрізнення
випадків, коли ма- лозначність діяння за будь-яких обставин виключається, і випадків, за
яких вона все ж може мати місце. Для втілення зазначеної ідеї варто законодавчо
встановити вичерпний перелік статей Особливої частини КК України, діяння передбачені
якими можуть визнаватись малозначними. Серед іншого, тут могли б фігурувати такі
склади злочинів, у яких суспільно небезпечні наслідки не отримують конкретної форми
вираження у вигляді, наприклад, смерті особи чи майнової шкоди з визначенням її
мінімальної межі.

2. З Особливої частини КК України навести приклад помилкової

(безпідставної, надмірної або неточної) криміналізації. Аргументувати
свою позицію (10–12 речень). Посилання не потрібні. Завдання виконати
у письмовій формі у вигляді окремого файлу (назва файлу: Прізвище
студента. Помилкова криміналізація)1.
ЗУ про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення виборчого законодавства
№805 від 16.07.2020 криміналізовано:
1) Незаконне опускання виборчого бюлетеня чи бюлетеня для голосування на референдумі до виборчої
скриньки (ст. 158' КК);
2) Підписання головою, заступником голови, секретарем, іншим членом виборчої комісії, комісії
референдуму протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці або дільниці з
референдуму, протоколу про підсумки голосування в межах відповідного виборчого округу, округу з
референдуму чи про результати виборів або референдуму до остаточного заповнення протоколу, а
також підписання такого протоколу не на засіданні виборчої комісії або комісії з референдуму
викрадення, пошкодження, приховування або знищення печатки виборчої комісії, комісії референдуму
(ст. 1583 КК);
3) Надання виборцям, учасникам референдуму, юридичним особам неправомірної вигоди, що
супроводжується передвиборчою агітацією або агітацією з референдуму, згадуванням імені кандидата,
назви політичної партії, яка висунула кандидата на відповідних виборах, або використанням
зображення кандидата, символіки політичної партії, яка висунула кандидата на відповідних виборах
(ст. 160 КК).
Ці норми є прикладом помилкової криміналізації
Стаття 158-1 Крім того, встановлення кримінальної відповідальності, зокрема, за пошкодження одного
бюлетеня без кваліфікуючих ознак такого правопорушення, на наш погляд, є надмірним. За такого
законодавчого підходу не враховується принцип справедливості як складового конституційного
принципу верховенства права, що виражається, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й
у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (Рішення Конституційного
Суду України від 2 листопада 2004 року No 15-рп/2004).
Стаття 158-3 є прикладом безпідставної криміналізації. При цьому, чинним виборчим законодавством
встановлюється, що підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці або
протоколу про підсумки голосування відбувається після його остаточного заповнення (частина
четверта статті 176, частина четверта статті 251 ВКУ).
Відтак, на наш погляд, юридично некоректно вважати фальсифікацією виборчої документації
підписання остаточно не заповненого протоколу, оскільки у подальшому до цього протоколу можуть
бути внесені правдиві відомості.

Стаття 160 теж є прикладом безпідставної криміналізації. Відповідно до запропонованої редакції

примітки до статті 160 Кримінального кодексу України (у редакції проекту) під неправомірною
вигодою слід розуміти, зокрема, продукти харчування, спиртні напої та тютюнові вироби незалежно
1
Якщо тексти різних студентів будуть збігатись, то кожен із таких студентів отримує «незадовільно».
6
 від їх вартості, що на нашу думку, призводитиме до надмірної криміналізації діянь. За такого
законодавчого підходу не враховується принцип справедливості як складового конституційного
принципу верховенства права, що виражається, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й
у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (Рішення Конституційного
Суду України від 2 листопада 2004 року No 15-рп/2004).

3. Здійснити порівняльний аналіз ч. 2 ст. 11 КК України 2 і ст. 2.5.8 проєкту

КК України3 «Мізерна шкода».
1. У визначенні малозначного діяння за чинним КК України (ч. 2 ст. 11)простежуються формальна
ознака (діяння формально містить усі ознаки складу), обʼєктивна (не заподіяно істотної шкоди) та
субʼєктивна (не могло її заподіяти, чи, інакше кажучи, немає спрямованості на заподіяння істотної
шкоди). Останні дві ознаки пояснюють, чому за формальної наявності всіх ознак складу кримінального
правопорушення вчинене не вважається кримінальним правопорушенням. У визначенні ж мізерної
шкоди в ст. 2.5.8 проєкту чітко простежується лише одна ознака - така шкода формально відповідає
ознакам неістотної або істотної шкоди (аналог формальної ознаки). Однак не зовсім зрозуміло, чому її
заподіяння, попри формальну відповідність кримінально-протиправним видам шкоди, не визнається
кримінальним правопорушенням?
2. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2.5.2 до неістотної шкоди відносено з-поміж іншого немайнову шкоду, яка не
відноситься до істотної шкоди. Своєю чергою, ч. 1 ст. 2.5.8 визначає мізерну шкоду як таку, яка лише
формально відповідає ознакам неістотної. Однак яким чином можна розмежувати неістотну та мізерну
шкоду у разі відсутності розмірів? Як на практиці визначити лише формальну відповідність шкоди
ознакам неістотної? Якщо немає конкретних розмірів як критерію диференціації видів шкоди, то це
означатиме порівняння важливості соціальних цінностей, які виступають обʼєктом кримінально-правової
охорони у конкретному випадку? Але кримінальне право охороняє лише найбільш важливі суспільні
відносини.
Таким чином, варто чіткіше визначити критерії розмежування цих двох видів шкоди, хоч доцільність
запровадження положення про мізерну шкоду у пропонованому у проєкті варіанті не є очевидною.
3. Неможливість визнання мізерною значної, тяжкої, особливо тяжкої та винятково тяжкої шкоди (ч. 2
ст. 2.5.8), на перший погляд, видається логічною. Щоправда, у проєкті такі види шкоди
визначаються умовно (за інтуїтивним баченням робочої групи; повторимо - таке враження склалось
в авторів цього висновку) і надто узагальненими (типізованими). Як наслідок, низка діянь з
базовим ступенем вищим, ніж перший, які було вирішено вважати такими, що заподіюють значну
чи більш тяжку шкоду, необгрунтовано випадають із сфери дії статті про мізерну шкоду.
Пропонований робочою групою підхід сприймається як недостатньо продуманий, оскільки за
певних обставин навіть у випадках заподіяння шкоди, вказаної у ч. 2 ст. 2.5.8, питання про
фактичну мізерність шкоди може поставати. Зазначене можна проілюструвати на прикладі ст.
4.5.9 про розбещення дитини віком до 16 років. Виходячи з п. 4 ст. 2.5.4, повнолітня особа, яка
продемонструвала дитині віком до 16 років порнографічний предмет, спричиняє значну шкоду
(злочин 3-го ступеня тяжкості), що виключає мізерність шкоди. Водночас, якщо така дитина вже
раніше неодноразово переглядала порнографічні предмети, має високий рівень сексуальної
обізнаності тощо, то чому виключається мізерність шкоди за таких обставин?
Або такий приклад. Згідно зі ст. 4.4.5 злочином 3-го ступеня, тобто таким, що заподіює значну
шкоду, вважається позбавлення особистої свободи людини (захоплення людини чи позбавлення її
особистої свободи в будь-якій іншій формі). Невже якщо одна особа на декілька секунд (навіть
хвилин) захопила іншу або зачинила її на ті ж декілька секунд (годин) в аудиторії заради забави,
то вчинене за всіх обставин має оцінюватися як значна шкода і кваліфікуватись як злочин 3-го
ступеня, що виключає звернення до ст. 2.5.8?
Відтінків подібних ситуацій у реальному житті не злічити, і кожного разу потрібно враховувати різні
обставини й нюанси. Поняття про малозначність (ч. 2 ст. 11 чинного КК) якраз і дозволяє
вирішити питання про невідповідність між законодавчою оцінкою небезпеки (шкоди, тяжкості) та її

2
Опрацювати постанову Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 грудня
2015 р. (постанова додається).
3
Працювати з версією документа станом на 14.09.2023
(https://newcriminalcode.org.ua/upload/media/2023/09/14/kontrolnyj-tekst-proyektu-kk-14-09-2023.pdf).
7
 конкретним проявом. Відтак схиляємось до думки про те, що положення про мізерну шкоду
(малозначне діяння) варто поширити і на випадки заподіяння щонайменше значної шкоди або ж
спробувати вирішити проблему малозначності в інший (допускаємо - більш традиційний) спосіб.
4. Відшукати і у письмовій формі прокоментувати щонайменше 3
постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду, в яких
вирішувалось питання про малозначність діяння.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/103525200
1) постанова Верховного Суду від 8 лютого 2018 року у справі Nº 401/2806/16-к
Суд не встановив ознак малозначного діяння в діях особи, яка вчинила грабіж
(ст. 186 КК)
1. Обставини вчинення злочину, встановлені судом, та обгрунтування прийнятого рішення
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відкрито, повторно, викрав з приміщення магазину дві
пляшки пива, чим спричинив фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 матеріальну шкоду.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і
містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не
становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній
чи юридичній особі, суспільству або державі.
Специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обовʼязковій сукупності
трьох умов:
1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого
КК, тобто всіх тих передбачених у законі обʼєктивних і субʼєктивних ознак, що у відповідній
статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину. Діяння, яке
не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Якщо
істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному
законі шляхом закріплення конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні
відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить про відсутність у діях особи
кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до ч. 2 ст. 11 КК;
2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це
виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі,
суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
3) малозначне діяння не повинно бути субʼєктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди.
Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом,
спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має наставати кримінальна відповідальність за
замах на той злочин, який особа бажала вчинити.
Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК має оціночний характер, його зміст
визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. Про
оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у
відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК використовує загальні оціночні
поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).
Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні обʼєктивних ознак того
чи іншого складу злочину, тобто характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд
правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової

8
норми про малозначність виключається. З урахуванням того, що конструкція складу злочину,
передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, не передбачає конкретно визначеного розміру спричиненої
шкоди, суди обох інстанцій, не відступаючи від вищезазначеного висновку Верховного Суду
України, дали належну оцінку обставинам кримінального правопорушення, та врахувавши
особу ОСОБА_1, не знайшли підстав вважати, що вчинене ним діяння є малозначним.
Незважаючи на незначну вартість та кількість викраденого майна, дані про особу засудженого
ОСОБА_1, конкретні обставини скоєння ним нового злочину не вказують
на
наявність у його діянні малозначності, оскільки він раніше неодноразово притягувався до
кримінальної відповідальності та, будучи звільненим від відбування покарання з
випробуванням, у період іспитового строку вчинив новий більш тяжкий
ЗЛОЧИН.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 8 лютого 2018 року у справі Nº
401/2806/16-к
(провадження Nº 51-175км18) можна ознайомитися за посиланням:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72151110
2. Обставини вчинення злочину, встановлені судом, та обгрунтування прийнятого рішення
Судом встановлено, що ОСОБА 2, перебуваючи в приміщенні торгівельного залу в магазині,
відкрито викрав дві пляшки пива та пачку цигарок, після чого, утримуючи
викрадене, ВИЙШОВ 3 торгівельного залу та зник з місця вчинення злочину,
розпорядившись майном на свій розсуд, чим спричинив фізичній особі – підприємцю ОСОБА 3
матеріальну шкоду.
Визнаючи діяння малозначним, суд має враховувати не тільки фактично заподіяну шкоду, але й
те, на що було спрямовано діяння і до яких втрат могло це призвести.
Так, ОСОБА_2 засуджено за відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно.
Субʼєктивна сторона цього злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу
на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника
охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах
очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому
винний ігнорує цю обставину.
Основним безпосереднім обʼєктом грабежу є право власності, а у разі вчинення грабежу,
поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоровʼя потерпілого,
або з погрозою застосування такого насильства, додатковим безпосереднім обʼєктом
виступають здоровʼя, життя, психічна або фізична недоторканність людини.
Виходячи з встановлених фактичних обставин кримінального провадження,
апеляційний суд правильно зазначив, що хоча для такого злочину як грабіж не встановлено
нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна, проте вказана обставина лише
свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину. А тому вчинене ОСОБА_2 діяння
характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, становить
притаманну злочину суспільну небезпеку, що виключає малозначність цього діяння в розумінні ч.
2 ст. 11 КК.ʼ

9
Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і
містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не
заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Так, за місцем проживання ОСОБА_13 під час обшуку виявлено лише один патрон, що є бойовим припасом, який він придбав, переніс
ізберігав без передбаченого законом дозволу. Водночас у володінні ОСОБА_13 не було зброї для відстрілу цього патрону, що
унеможливлює його використання як бойового припасу зацільовим призначенням.

Отже вчинене ОСОБА_13 діяння хоча формально містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК
України, але незаконне поводження лише з одним патроном за конкретних обставин цього кримінального провадження свідчить про те,
що вчинене діяння не відповідає типовій цьому кримінальному правопорушенню суспільній небезпеці, і є малозначним відповідно доч.
2 ст. 11 КК України, оскільки не було суб`єктивно спрямоване на реальну можливість заподіяння істотної шкоди об`єктам суспільних
відносин.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/103320374

Що стосується доводів засуджених про те, що продаж незначної кількості пляшок

горілки за епізодом від 06 березня 2017 року не може вважатися відповідно до ст. 11 КК
кримінальним правопорушенням через малозначність, то вони є необґрунтованими. З матеріалів
провадження вбачається, що вилучена під час обшуку у ОСОБА_11 та ОСОБА_12 кількість
незаконно виготовленої алкогольної продукції та тривалість їх злочинної діяльності, не
вказують на малозначність дій засуджених, оскільки обєктом злочину є запроваджений з метою
захисту системи оподаткування порядок виробництва та обігу підакцизних товарів, обов`язкова
сплата акцизного податку, що в свою чергу є додатковою гарантією діяльності держави у сфері
правового регулювання економічних відносин і захисту конституційних прав осіб, які
займаються господарською діяльністю, та засобом сприяння стабілізації національної
економіки.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94905391

5. Розкрити, навівши положення із Загальної та Особливої частин КК

України, кримінально-правове значення класифікації кримінальних
правопорушень за їх тяжкістю.
Ст.12 ККУ
Класифікація кримінальних правопорушень(ст. 12 ККУ)
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за
вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з
позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
4. Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за
вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти
років.

10
 5. Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення
якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти
років.
6. Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за
вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять
тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять
років або довічного позбавлення волі.
7. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання
у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді
позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.
Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має важливе значення
для правильного застосування КК. Її роль полягає, зокре- ма, у визначенні:
чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених
за межами України іноземцями та особа- ми без громадянства, які не
проживають постійно в Україні (ст. 8); підстав кримінальної
відповідальності за готування до злочину (ч. 2 ст. 14); поняття злочинної
організації (ч. 4 ст. 28); обставин, що ви- ключають злочинність діяння (ч. 2
ст. 43); підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст.
45–49); підстав і умов звіль- нення від покарання та його відбування (ч. 4 ст.
74, ст.ст. 79–83, 97, 105–107); підстав застосування окремих видів покарань
(ст. 54, ч. 2 ст. 59, ст.ст. 64, 102); призначення покарання (ст.ст. 70–71);
встанов- лення строків погашення судимості (ст. 89 і ст. 108); визначення
під- став кримінальної відповідальності за деякі злочини (зокрема, пе-
редбачені ст.ст. 255, 372, 383, 384, 396 КК) тощо.
6. Пояснити, чому аморальність не визнається ознакою кримінального
правопорушення.
Не можна вважати обовʼязковою ознакою злочину аморальність ді-яння. Адже багато злочинів є
нейтральними з точки зору моралі (на-приклад, немає підстав вважати аморальним таке діяння, як втрата
документів, що містять державну таємницю), а окремі з них навіть викликають схвалення переважної
більшості населення (скажімо, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з перевищенням меж
необхідної оборони або вбивство із співчуття до невиліковно хворого). 3 іншого боку, суспільство може
визнавати аморальними вчинками замах на самогубство, проведення самоаборту, виготовлення
порнографічних предметів без мети збуту тощо, але ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки
відповідальність за них чинний КК не встановлює.
Санкціями за невиконання вимог моральності можуть бути лише певні
форми морального впливу, наприклад громадський осуд.
7. Охарактеризувати способи криміналізації (декриміналізації).
Криміналізація може здійснюватись різними способами, зокрема, шляхом: внесення змін
до Загальної частини КК (наприклад, зниження віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність); включення до Особливої частини КК статей, які передбачають нові склади
злочинів (напр., доповнення КК України ст. 366- 1 «Декларування недостовірної інформації»);
11
внесення змін до чинних кримінально-правових заборон, які призводять до розширення змісту
ознак існуючих складів злочинів та, як наслідок, до розширення сфери потенційного
застосування цих заборон (наприклад, перетворення суб’єкта шахрайства з фінансовими ре-
сурсами (ст. 222 КК України) із спеціального в загальний). Криміналізація може статись і
внаслідок внесення змін до іншогалузевих джерел права, до яких відсилають бланкетні
диспозиції у статях Особливої частини КК і серед яких можуть зустрічатись підзаконні
нормативно-правові акти (сказане і зумовило зроблене вище застереження, згідно з яким
криміналізація не може вважатись винятковою прерогативою законодавця).
Слід мати на увазі, що внесення змін до статей Особливої частини КК і навіть поява
нових кримінально-пра- вових заборон не завжди означають криміналізацію у сенсі збільшення
(розширення) обсягу поведінки, яка визнається злочинною і, відповідно, кримінально караною.
Так, це має місце тоді, коли законодавча новела (спеціальна кримінально-правова норма)
передбачає відповідальність за діяння, яке і раніше розцінювалось як злочин згідно з іншою
(загальною) кримінально-правовою нормою. Наприклад, доповнення КК України ст. 270-1 не
означало криміналізацію умисного знищення чи пошкодження об’єктів ЖКГ, якщо це вчинено
загально-небезпечним способом, спричинило майнову шкоду в особливо великих розмірах або
загибель людей чи інші тяжкі наслідки, адже така поведінка визнавалися злочином відповідно
до ч. 2 ст. 194 КК України.
Декриміналізація, набуваючи вигляду зміни змісту, форми або одночасно змісту і форми
кримінального закону, здійснюється різними способами. Зокрема, це може бути внесення змін
Загальної частини КК (напри- клад, підвищення віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність за вчинення певного злочину; введення нової обставини, що виключає
злочинність діяння, або розширення меж правомірної поведінки у межах вже існуючої
обставини, що виключає злочинність діяння). Запроваджене чинним КК України виклю- чення
кримінальної відповідальності за готування до злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14) також
слугує прикладом декриміналізації, здійсненої в межах Загальної частини КК.
Способом декриміналізації є і скасування статті (частини статті) Особливої частини КК
(наприклад, при ухваленні чинного КК України відбулася декриміналізація наклепу та образи; у
2004 р. з КК України було виключено ст. 331 «Незаконне перетинання державного кордону», а в
2014 р. – ст. 365-1 «Перевищення по- вноважень службовою особою юридичної особи
приватного права незалежно від організаційно-правової форми»). Разом з тим слід брати до
уваги, що виключення статті (її частини) з Особливої частини КК не завжди означає
декриміналізацію діяння, передбаченого цією статтею (її частиною). Так, у випадку скасування
спе- ціальної кримінально-правової норми передбачене нею діяння може продовжувати
визнаватись злочином, однак вже згідно із загальною кримінально-правовою нормою (тобто
змінюється лише форма кримінального закону при незмінності його змісту). Наприклад, карані
до 2011 р. за ст. 221 КК України «Незаконні дії у разі банкрутства», а наразі передбачені ст. 166-
16 КпАП України фальсифікація, приховування чи знищення доку- ментів, які відображають
господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, за наявності підстав
можуть кваліфікуватись за ст. ст. 357, 358, 366 КК України. Виключення з КК України ст. ст.
112, 348, 379, 400 не означатиме декриміналізацію умисного вбивства державного та
громадського діяча, працівника правоохоронного органу, судді чи захисника, оскільки

12
кримінальна відповідальність за вчинене наставатиме на підставі загальної норми – п. 8 ч. 2 ст.
115 КК України.
До інших способів декриміналізації можуть бути віднесені: введення до складу злочину
нової обов’язкової ознаки (наприклад, перетворення складу певного злочину з формального у
матеріальний); виключення зі складу злочину окремих альтернативних ознак (наприклад,
здійснена в 2011 р. декриміналізація «товарної» контрабанди); звуження змісту тієї чи іншої
ознаки складу злочину (наприклад, введення до складу злочину ознак спеціального суб’єкта; на
відміну від КК України 1960 р., ст. 299 чинного КК України визнає злочином жорстоке
поводження лише з хребетними тваринами).
Звернувшись до Особливої частини КК України, пояснити, чому включення
до неї нової статті не завжди означає криміналізацію, а виключення статті з
Особливої частини КК України – декриміналізацію.
Слід мати на увазі, що внесення змін до статей Особливої частини КК і навіть поява
нових кримінально-пра- вових заборон не завжди означають криміналізацію у сенсі збільшення
(розширення) обсягу поведінки, яка визнається злочинною і, відповідно, кримінально караною.
Так, це має місце тоді, коли законодавча новела (спеціальна кримінально-правова норма)
передбачає відповідальність за діяння, яке і раніше розцінювалось як злочин згідно з іншою
(загальною) кримінально-правовою нормою. Наприклад, доповнення КК України ст. 270-1 не
означало криміналізацію умисного знищення чи пошкодження об’єктів ЖКГ, якщо це вчинено
загально-небезпечним способом, спричинило майнову шкоду в особливо великих розмірах або
загибель людей чи інші тяжкі наслідки, адже така поведінка визнавалися злочином відповідно
до ч. 2 ст. 194 КК України.
Разом з тим слід брати до уваги, що виключення статті (її частини) з Особливої частини
КК не завжди означає декриміналізацію діяння, передбаченого цією статтею (її частиною). Так,
у випадку скасування спе- ціальної кримінально-правової норми передбачене нею діяння може
продовжувати визнаватись злочином, однак вже згідно із загальною кримінально-правовою
нормою (тобто змінюється лише форма кримінального закону при незмінності його змісту).
Наприклад, карані до 2011 р. за ст. 221 КК України «Незаконні дії у разі банкрутства», а наразі
передбачені ст. 166-16 КпАП України фальсифікація, приховування чи знищення доку- ментів,
які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, за
наявності підстав можуть кваліфікуватись за ст. ст. 357, 358, 366 КК України. Виключення з КК
України ст. ст. 112, 348, 379, 400 не означатиме декриміналізацію умисного вбивства
державного та громадського діяча, працівника правоохоронного органу, судді чи захисника,
оскільки кримінальна відповідальність за вчинене наставатиме на підставі загальної норми – п. 8
ч. 2 ст. 115 КК України.

8. Розкрити проблеми, пов’язані із запровадженням у правову систему

України субінституту кримінальних проступків.
1) з практичної точки зору, інститут кримінальних проступків має негативний вплив на
пропорційність призначення покарання вчиненому правопорушенню в окремих випадках.
Якщо раніше Кримінальний кодекс передбачав доволі велику «вилку» між нижньою і
верхньою межею покарання, що дозволяло максимально індивідуалізувати покарання залежно
13
від вини особи, пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, її майнового стану та поведінки під
час досудового розслідування та судового розгляду, то наразі вона суттєво звужена.
В окремих кримінальних проступках, наприклад умисне легке тілесне ушкодження (ст.
125 КК України), крадіжка без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 185 КК України) чи зберігання
прекурсорів (наркотичних речовин) (ст. 311 КК України), до набрання чинності інституту
кримінальних проступків мінімальна межа санкції полягала у накладені штрафу в розмірі
п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень).
Наразі мінімальний розмір штрафу в таких проступках складає одну тисячу
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 тисяч гривень) Отже, не дивлячись на те,
що відповідні кримінальні правопорушення були переведені до складу менш суспільно
небезпечних кримінальних проступків, мінімальне покарання за їх вчинення зросло у 20 разів,
що не видається логічним.
Отже, в таких випадках, судді вимушені призначати покарання, які непропорційні
вчиненому кримінальному проступку
2) Ймовірно, що позитивні досягнення можуть мати зворотний бік. Наприклад,
зменшення кількості затримань за вчинення кримінального проступку може лише означати, що
стало більше незареєстрованих («тіньових») затримань, що порушує базові процесуальні
гарантії особи в кримінально провадженні.
3) Інша проблема – стислі строки дізнання (72 години, якщо особа визнає вину і 20 діб
якщо ні), які стимулюють поліцейського застосовувати незаконні методи впливу. При цьому для
спрощеного порядку кримінального провадження тепер вже не потрібна участь захисника і
згода потерпілого. У цьому випадку достатньо бажання прокурора і визнання вини особи, якій
навіть не надали адвокатську правову допомогу.

Тести4
1. Денисов, маючи намір збагатитись, погрожував фінським ножем
перехожому громадянинові та відібрав у нього гаманець, у якому, як з’ясувалось
згодом, були 2 монети номіналом 50 копійок і декілька квитанцій про сплату
комунальних послуг.
Чи є ці дії малозначними (ч. 2 ст. 11 КК України)?:
1) так, у зв’язку з малозначністю заподіяної шкоди дії Д. не є кримінальним
правопорушенням;
2) ні, бо істотна шкода правоохоронюваним інтересам могла бути
заподіяна;
3) ні, бо дія ч. 2 ст. 11 КК поширюється тільки на ті випадки, коли заподіяна
реальна шкода;
4) ні, оскільки такі дії оцінюються як адміністративне правопорушення
(дрібне викрадення чужого майна).

4
Обрати правильний варіант. Пояснити свій вибір.
14
 2. Петренко, порушуючи правила дорожнього руху, збив пішохода, який
загинув на місці пригоди. Суд призначив Г. покарання у виді трьох років
позбавлення волі згідно з ч. 2 ст. 286 КК, санкція якої передбачає покарання у виді
позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
До якої категорії слід віднести кримінальне правопорушення, яке вчинив
Петренко:
1) кримінальний проступок;
2) нетяжкий злочин;
3) тяжкий злочин;
4) особливо тяжкий злочин.

3. Яке з цих діянь не є кримінальним правопорушенням:

1) вчинення крадіжки 70-річною осудною особою;
2) заподіяння смерті іншій особі неосудною особою;
3) заподіяння смерті іншій особі 16-річною осудною особою;
4) вчинення зґвалтування 14-річною обмежено осудною особою.

4. Що не є умовою малозначності діяння (ч. 2 ст. 11 КК України):

1) у вчиненому діянні наявні всі ознаки кримінального правопорушення,
передбаченого КК України;
2) вчинене діяння не тільки об’єктивно не завдало шкоди, а й не могло
заподіяти істотної шкоди, тобто суб’єктивно воно не було спрямовано на
заподіяння істотної шкоди;
3) у вчиненому діянні відсутня така ознака, як вина;
4) у вчиненому діянні ознаки кримінального правопорушення,
передбаченого КК України, є лише формальними, і за сукупністю всіх конкретних
обставин це діяння не характеризується суспільною небезпекою.

Задачі5
1. Під час роботи в майстерні Малий випадково доторкнувся до паяльника, з
яким нещодавно працював Ховерко. Від несподіваного опіку та болю Малий різко
відсмикнув руку і наніс ліктем удар в око Доренку, який сидів позаду. Внаслідок
травми Доренко втратив зір на одне око.
Чи є дії Малого кримінальним правопорушенням? Якщо так, то яким?
Якщо ні, то через відсутність якої ознаки кримінального правопорушення?
5
Задачі виконувати у письмовому вигляді, вказуючи формулу кваліфікації, юридичне формулювання
обвинувачення та наводячи належне обґрунтування.
15
Водночас випадок (казус) це заподіяння шкоди без вини, а саме, коли суспільно небезпечні
наслідки, що настали, перебувають у причинному зв`язку з діянням особи, яка не передбачала і
за обставинами справи не повинна була та/або не могла передбачати їх настання.
1) Дії Малого необхідно кваліфікувати як «казус»(випадок), який виключає кримінальну
відповідальність(ФК) ст. 25 ККУ
2) Малий може звинувачуватись у здійсненні закінченого замаху на Необережне тяжке
або середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило значної шкоди
потеріплому(ст. 128 КК)(ЮФО)
Однак, на мою думку, в даному випадку відсутній склад кримінального злочину, а отже
Малий не повинен притягатись до кримінальної відповідальності.
Необережне заподіяння тілесних ушкоджень унаслідок злочинної недбалості слід
відрізняти від «випадку» («казусу»), коли особа не тільки не передбачала можливість
настання шкоди для здоров’я іншої людини, а й не могла її передбачити. «Випадок»
виключає вину в поведінці особи
Казус у кримінальному праві – це особливе психічне ставлення особи до вчинюваних
нею суспільно небезпечних діянь і настання суспільно небезпечних наслідків, за якого
відсутня вина особи, якщо вона не усвідомлювала й за обстави- нами справи не повинна
була або не могла усві- домити суспільну небезпечність свого діяння, або не передбачала
можливість настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не
повинна була чи не могла їх передбачити, а також якщо особа хоча й передбачала можли-
вість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могла
запобігти цим наслідкам через невідповідність своїх пси- хофізіологічних якостей
вимогам екстремальних умов або нервово-психічним перенавантаженням
2. Таратута був свідком того, як Цапко у лісі зґвалтував жінку, яка збирала
гриби. Про вчинене Таратута нікому не повідомив?
Ознайомитись зі ст. 396 КК України. Чи вчинив Таратута кримінальне
правопорушення? Кваліфікувати вчинене ним.
Задача 2 Таратута був свідком того, як Цапко у лісі зґвалтував жінку, яка
збирала гриби. Про вчинене Таратута нікому не повідомив?
Ознайомитись зі ст. 396 КК України. Чи вчинив Таратута кримінальне
правопорушення? Кваліфікувати вчинене ним.
1) Дії Цапка варто кваліфікувати як кримінальне правопорушення,
передбачені ч. 1 або ч. 2 або іншими частинами(3-6) статті 152 ККУ
Дії Таратути необхідно кваліфікувати як кримінальне правопорушення,
передбачене ч.1 статті 136 ККУ(ми презюмуємо, що такий варіант можливий,
адже згвалтування дуже часто наносить тяжкі тілесні ушкодження, передбачені ст.
136 ККУ, наприклад, каліцтво статевих органів(перелік тяжких тілесних
ушкоджень зазначений в статті 121 ККУ)) Отже, можна припустити, що дії
Таратути теж можуть бути кваліфікованими як кримінальне правопорушення.(ФК)

16
 2) Цапко здійснив закінчений замах на зґвалтування, передбачене ч. 1
або ч.2 або іншою частиною 152 статті ККУ, що спричинило значної шкоди
постраждалій
Якщо згвалтування супроводжувалось завданням тяжких тілесних
ушкоджень, передбачених ст. 121 ККУ, то Таратута здійснив закінчений замах на
ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані,
передбачене ч. 1 ст. 136 ККУ.(ЮФО)

3. Сидоренко, знаходячись у продовольчому супермаркеті біля стелажа з

молочними продуктами, переконавшись, що ніхто не звертає на нього уваги, узяв
пакет з кефіром вартістю 40 грн і поклав його у внутрішню кишеню куртки.
Залишивши супермаркет і прийшовши додому, Сидоренко випив кефір.
Чи вчинив Сидоренко кримінальне правопорушення? Чи є підстави визнати
вчинене ним малозначним діянням? Кваліфікувати вчинене Сидоренком.
1) (ФК) Дії Сидоренка не варто кваліфіковувати як правопорушення,
передбачені статтями 185/186 ККУ через їх малозначність, передбачену
як ту, що виключає кримінальне правопорушення ч. 2 ст. 11 ККУ(Таким
чином, відповідно до статті 51 КпАП крадіжка чужого майна вважається
дрібною, якщо вартість такого майна на момент здійснення
правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, тобто - 268,4 грн. (0,2 х (50% х 2481)). Якщо вартість
викраденого майна перевищує 268,4 грн, настає кримінальна
відповідальність. Відповідно до статті 185 Кримінального кодексу)
2) (ЮФО) Сидоренко здійснив закінчений замах на таємне викрадення
чужого майна – крадіжку,(ч.1 ст. 15 ККУ), що однак не становила
значної шкоди згідно із розмірами крадіжки(згідно із розрахунками
НМДГ та статтею 51 КУпАП, наведену вище)
А, отже, Сидоренко не повинен притягатись до кримінальної
відповідальності через малозначність його діяння(ч. 2 ст. 11 ККУ)
4. Крамаренко, від’їжджаючи відпочивати, попросила свою сусідку Єрохіну,
щоб та взяла на зберігання найбільш цінні речі на період її відсутності (золоті
прикраси, побутова техніка тощо). Єрохіна погодилась, але згодом усе майно
(вартістю 500 тис. грн), яке їй залишила на зберігання Крамаренко, продала. Коли
Крамаренко повернулася з відпочинку і прийшла до Єрохіної забрати свої речі, та
їй сказала, що жодних речей на зберігання вона не брала.

17
 Чи вчинила Єрохіна кримінальне правопорушення проти власності?
Кваліфікувати дії Єрохіної.
(ФК) Дії Єрохіна варто кваліфіковувати як кримінальне правопорушення,
передбачені частиною 4 ст. 191 ККУ
(ЮФО) Єрохіна здійснила закінчений замах на Заволодіння чужим
майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання
довірою (шахрайство) в великих розмірах(ч.4 ст. 191 ККУ)
Коментар:
http://mego.info/матеріал/стаття-190-шахрайство
Примітка щодо великих розмірів
Згідно із приміткою до статті 185 ККУ У статтях 185-191, 194 цього
Кодексу у великих розмірах визнається кримінальне правопорушення, що
вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і
більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на
момент вчинення кримінального правопорушення.
Сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової
соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169
розділу IV ПКУ для відповідного року.
Підпунктом 169.1.1 статті 169 визначено, що податкова соціальна пільга
дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної
особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня
звітного податкового року, — для будь-якого платника податку.
Згідно статті 7 Закону України “Про Державний бюджет на 2023 рік”, розмір
податкової соціальної пільги становить 2684 гривні, отже розмір НМДГ для
розрахунків великих розмірів становить 1342 гривні.
Відповідно розмір шкоди, яку заподіяла Єрохіна, в 372 рази перевищує
НМДГ, а відповідно до примітки до статті 185 ККУ, буде вважатися шкодою
у великих розмірах, а діяння Єрохіної варто класифікувати як кримінальне
правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 191 ККУ

18