Вступ

Деякі загальні орієнтири до всіх тем

Навчальна дисципліна «Кримінальне право» є однією з «базових»
галузевих навчальних дисциплін, що передбачені в системі вітчизняної вищої
юридичної освіти для освітнього рівня «бакалавр». Їй притаманні традиційні
характеристики – предмет, форми (методи, технології) викладання та навчання,
форми контролю (зокрема, семестрового та підсумкового). Очевидно, що
найбільш «інформативними» для загального розуміння специфіки цієї
навчальної дисципліни є певні особливості складових її предмета. У дещо
спрощеному «структурованому» форматі такими складовими є: 1) нормативна;
2) правозастосовна; 3) теоретична; 4) правова; 5) методична.
1. При викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право» у вишах
України поки що зберігається підхід, відповідно до якого основний зміст
нормативної складової предмета орієнтований на вітчизняну правову систему.
Відтак цей зміст утворюють:
1) відповідні положення Кримінального кодексу України 2001 року (в
подальшому – КК, КК України, КК 2001 р.) у чинній їх редакції;
2) окремі положення КК 2001 р. у їх попередніх редакціях, положення
Кримінального кодексу України (Української РСР) 1960 року (в подальшому –
КК 1960 р.), які можуть зберігати так звану ультраактивну дію в часі;
3) «актуальні» для кримінально-правового регулювання положення інших
джерел кримінального права України (Конституції України, міжнародних
договорів, відповідних рішень Конституційного Суду України, рішень
Європейського суду з прав людини, окремих актів законодавства України).
Звернути увагу.
1) Закони України, які вносять зміни та доповнення до КК, але ще не
набрали чинності, попередні редакції окремих положень КК (крім зазначених у
підпункті 2), окремі законопроекти, а також положення кримінального права
зарубіжних держав можуть бути специфічною нормативною складовою
предмета даної навчальної дисципліни лише в історичному та порівняльно-
правовому аспектах.
2) Нормативні положення, що містяться в джерелах інших галузей права,
можуть бути специфічною нормативною складовою предмета навчальної
дисципліни «Кримінальне право» лише у взаємодії з певними нормативними
положеннями, які мають власний кримінально-правовий зміст. Найбільш
поширеними і показовими в цьому плані є ті положення інших галузей права,
що визначають так званий конкретизований бланкетний нормативний зміст
відповідного кримінально-правового положення. Прикладами таких положень
можуть бути, зокрема, положення, які дозволяють визначити конкретний
показник неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (нмдг) протягом
певного календарного року або конкретизований зміст «незаконності»,
«порушення правил…» у відповідних формулюваннях статей Особливої
частини КК.
2. Основний зміст так званої правозастосовної складової предмета
навчальної дисципліни «Кримінальне право» утворюють відповідні положення
(правові позиції, що мають кримінально-правове значення) постанов Великої
Палати Верховного Суду, ухвал Касаційного кримінального суду у складі
Верховного Суду, постанов Пленуму Верховного Суду України та інших
документів судових органів України.
Звернути увагу. За своїм змістом положення правозастосовних актів
судів, постанов Пленуму Верховного Суду України та інших документів судів
(судових органів) України перебувають у певному співвідношенні, в тому числі
можуть утворювати так звані змістовні колізії. Загальні підходи у визначенні
пріоритетності одних положень щодо інших викладені у «Загальних
методичних рекомендаціях щодо розв’язання задач та вирішення завдань з
кримінального права» .
3. Основу теоретичної складової предмета навчальної дисципліни
«Кримінальне право» утворюють відповідні доктринальні положення, які
містяться у різноманітних навчальних та наукових джерелах. Певна частина
цих положень є дискусійними, що обумовлює визначення щодо них власної
позиції учасника освітнього процесу. Водночас є певний мінімум теоретичних
орієнтирів, без засвоєння яких цілісне опанування даною навчальною
дисципліною практично неможливе.
В окремих випадках теоретичне розуміння певного кримінально-
правового явища може не збігатися з правовою позицією, сформульованою у
відповідному правозастосовному орієнтирі. Основні варіанти врахування цих
розбіжностей при оцінці певних кримінально-правових ситуацій також
наводяться у згаданих вище «Загальних методичних рекомендаціях щодо
розв’язання задач та вирішення завдань з кримінального права».
Звернути увагу. У більшості вітчизняних навчальних та наукових джерел
слово» «злочин» та похідні від нього слова та словосполучення («злочинність»,
«злочинний намір» тощо) вживаються з огляду на те, що до 1 липня 2020 року у
кримінальному праві України це слово позначало єдиний галузевий
(кримінально-правовий) вид правопорушення. З набранням чинності Законом
України № 2617-VIII від 22.11.2018 р. « Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих
категорій кримінальних правопорушень» галузевий вид правопорушення одержав
у КК України нову назву – кримінальне правопорушення. Відповідно до цього ж
Закону наразі слово «злочин» позначає в КК України лише один із видів
(категорій) кримінального правопорушення. Іншим його видом є кримінальний
проступок. Цю зміну термінології необхідно враховувати при опрацюванні тем,
які передують темі «Поняття кримінального правопорушення. Класифікація
кримінальних правопорушень».
4. Виокремлення правової складової предмета навчальної дисципліни
«Кримінальне право» поряд з нормативною може видаватись проблемним.
Однак таке виокремлення обумовлюється дією цілого ряду вагомих, на погляд
лектора, чинників. До них, зокрема, можуть бути віднесені:
1) наявність змістовних колізій між окремими нормативними
положеннями відповідних джерел кримінального права;
2) наявність прогалин, що існують на нормативному рівні регулювання
кримінально-правових відносин;
3) необхідність врахування при тлумаченні та (або) застосуванні
відповідних нормативних положень поряд з їх буквальним нормативним
змістом правових позицій судів (судових органів); такі правові позиції можуть
перебувати у певному співвідношенні з нормативними положеннями та між
собою і в окремих випадках бути додатковими орієнтирами при «подоланні»
зазначених вище колізій та прогалин;
4) необхідність виправлення при тлумаченні та (або) застосуванні
відповідних нормативних положень інших вад законодавчої техніки, що їм
притаманні (крім зазначених у підпунктах 1, 2); найпоширенішими в цьому
плані є вади, обумовлені порушенням у КК України одного з найбільш
значущих принципів законодавчої техніки – принципу адекватності мовних
засобів сутності та змісту нормативної регламентації;
5) можливість, а інколи і необхідність використання теоретичних
орієнтирів при тлумаченні та (або) застосуванні відповідних нормативних
положень.
Внаслідок дії зазначених та деяких інших чинників можуть виникати такі,
зокрема, явища (ситуації):
1) змістовні колізії між окремими положеннями вирішуються шляхом
визнання пріоритетним змісту одного з них; відповідно буквальний
нормативний зміст його «візаві» потребує, як мінімум, уточнення;
2) прогалини у нормативному регулюванні певних кримінально-правових
ситуацій долаються за допомогою правозастосовних або (та) теоретичних
орієнтирів; відповідно конкретне нормативне положення «одержує» новий
зміст – як правило, ширший, ніж буквальний нормативний;
3) використання теоретичних орієнтирів може призвести до надання
різного змісту одним і тим самим словам, словосполученням, зворотам, що
вживаються як у різних, так і в одному і тому самому нормативному положенні;
відповідно у цих словах, словосполученнях, зворотах з’являється новий зміст,
що передбачає, зокрема, альтернативність, якої не можна «побачити» в межах
їх буквального нормативного змісту. Конкретні приклади наведених вище
ситуацій будуть наведені в подальшому при висвітленні окремих тем.
 З огляду на зазначене можуть бути сформульовані деякі загальні
висновки:
1) Співвідношення окремих нормативних положень кримінального права
України між собою та їх взаємодія з правозастосовними або (та) теоретичними
орієнтирами можуть призвести до надання цим положенням такого змісту, який
буде відрізнятись від їх буквального нормативного змісту; такий
«альтернативний» зміст має розглядатись як дійсний кримінально-правовий
зміст відповідного положення.
2) При тлумаченні та (або) застосуванні окремих положень
кримінального права України їх дійсний кримінально-правовий зміст, якщо він
відрізняється від буквального нормативного, повинен визнаватись
пріоритетним щодо останнього – незалежно від того, який конкретний прояв
має змістовна колізія між ними.
3) Встановлення некоректності, неповноти чи проблемності буквального
нормативного змісту окремих положень («фрагментів») відповідних джерел
кримінального права України, визначення можливих підходів до усунення
таких вад, формулювання, за можливості, дійсного кримінально-правового
змісту відповідних положень є пріоритетними завданнями саме для правової
складової предмету даної навчальної дисципліни.
5. Визначальним орієнтиром для методичної складової предмета
навчальної дисципліни «Кримінальне право» є її поділ на дві частини з
відповідними назвами – «Кримінальне право. Загальна частина» та
«Кримінальне право. Особлива частина». Очевидно, що такий поділ є похідним
від поділу на Загальну та Особливу частини основного джерела вітчизняного
кримінального права – КК України.
Відповідно і робочі програми (РП) як основні документи методичного
характеру розробляються стосовно окремих частин даної навчальної
дисципліни. Важливими джерелами методичного характеру є також згадані
вище «Загальні методичні рекомендації щодо розв’язання задач та вирішення
завдань з кримінального права», а також методичні рекомендації щодо
розв’язання задач та вирішення завдань окремих типів. Деякі конкретні форми
викладання та навчання, що використовуються при вивченні зазначених вище
частин навчальної дисципліни «Кримінальне право», наводяться в їх
початкових темах.
Структура Загальної частини КК України в значній мірі є орієнтиром і
для так званого навчально-тематичного плану першої (Загальної) частини даної
навчальної дисципліни. Водночас повного збігу назв розділів Загальної частини
КК та назв відповідних тем бути не може – відмінності обумовлені наявністю
теоретичної та методичної складових у навчальній дисципліні.