Третій семінар.

Етапи розвитку письма (предметне письмо, піктографія, ідеографія, фонографія)

Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних
елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.

У науці трапляються твердження, що письмо з'явилося ще до виникнення звукової мови. Однак це

не є достовірним, бо про що могли писати безмовні люди. Все було якраз навпаки: між
виникненням мови і винайденням письма минуло багато часу. Письмо виникло в епоху, коли в
людей з'явилася потреба передати інформацію віддаленим членам роду чи іншим племенам або
щось увіковічнити , тобто в період уже складніших суспільних відносин.

"Предметним письмом" можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки,
сигнали лих — землетрус, наступ ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших
повідомлень зумовили появу графічного письма. Етапи і форми розвитку графічного письма
Власне письмо — графічне. Воно пов'язане з використанням графічних знаків — малюнків, значків,
букв, цифр. Графічне письмо пройшло декілька етапів у своєму розвитку. Першим етапом була
піктографія. Піктографія (від лат. pictus "розмальований" і гр. grapho "пишу") — відображення
змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо).

Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Давні піктографії до цього часу
збереглися на стінах печер, на скелях, камінні, рогах та кістках тварин.

Піктографічне повідомлення може складатися з одного складного знака-повідомлення, в якому

"прочитуються" його складові елементи, і послідовності простих знаків-піктограм, розгорнутих у
просторі у вигляді окремих "кадрів".Вона може бути "прочитана" як слово, синонім цього слова,
словосполучення, речення, декілька речень.

Піктографія не пов'язана з алфавітом, тому для її розуміння не потрібно вміти читати й писати.

Другим етапом у розвитку графічного письма була ідеографія.

Ідеографія (від гр. idea "поняття" іgrapho "пишу") - письмо графічними знаками, що позначають
поняття. Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який, на
відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки —
своєрідні схематичні малюнки.

Перехід від піктографії до ідеографії пов'язаний із потребою графічно передати те, що не має
наочності й не піддається малюнковому зображенню.

На відміну від піктографії, в ідеографії можна говорити про систему письма. Система письма
характеризується постійним складом знаків. Потреба прискорити розвиток письма і можливість
передавати складніші за змістом і довші за розміром тексти зумовили схематизацію малюнків,
перетворення їх на умовні знаки — ієрогліфи (від гр. hieroglyphoi "священні письмена") —
ідеографічні знаки, в зображенні яких зберігається деяка символічна подібність із зображуваним
предметом.

Ідеографічне письмо, по-перше, досить повно передає зміст словесного повідомлення незалежно
від його конкретності/ абстрактності; по-друге, передає елементи структури висловлювання —
словесний склад, словопорядок; по-третє, користується строго фіксованими і стійкими за
зображенням знаками. До ідеографічного письма належить шумерське (IV — І тис. до н.е.),
еламське (XXIII — IV ст. до н.е.), єгипетське (XXX ст. до н.е. — V ст. н.е.), хеттське (XV— VII ст. до
н.е.), китайське (з XIII або XV ст. до н.е.), майя (IV— XVI ст.), ацтецьке (до XVI ст.), ще не
розшифровані пам'ятки острова Пасхи (XIV—XIX ст.).

Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китайського, є те, що дуже багато знаків у системі,
їх важко вивчити і зобразити (написати).

З часом у зв'язку із суспільним розвитком і розширенням сфери використання письма виникла

проблема його спрощення. Можливими були три шляхи спрощення письма: 1. Лексичний (цим
шляхом пішла китайська писемність): для скорочення кількості ієрогліфів використовують два
знаки. Наприклад, поєднання ієрогліфів, що позначають собаку і рот, означає "говорити", дитину і
рот — "кричати", людину і рот — "населення".

Цей шлях скорочення кількості графічних знаків неефективний, особливо для мов, у яких є
префікси, суфікси та закінчення.

2. Граматичний. Для коренів залишають їх ієрогліфи, а для префіксів, суфіксів та закінчень

використовують додаткові ієрогліфи.

Цей шлях підходить тільки мовам з афіксами і закінченнями і не є дуже ефективним, оскільки
кількість коренів у мовах велика. 3. Фонографічний. Фонографія (від гр. phone "звук" і grapho
"пишу") — різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.

У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і буквено-звукове письмо.

Складове, або силабічне (гр. syllabikos "той, що стосується складу слова, складовий" від syllabe
"склад"), письмо — це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен
склад позначається окремим знаком.

усі види алфавітного письма формувалися на основі давньосемітського фінікійського буквеного

консонантного, або квазіалфавітного, письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та
Карфагені з XIII ст. до н.е. до початку н.е.

Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви:
алеф "бик", бет "дім", далет "двері", вав "цвях", йод "рука".

Буквено-звукове письмо започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали
позначати ними не тільки приголосні, а й голосні.

Грецьке письмо — велике культурне досягнення людства. Це перший буквено-звуковий алфавіт.

Він став основою латинського

Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13
букв для специфічних слов'янських звуків — ц, ч, ш, щ, ъ, ы, ь, fc, А, ж, к, ю, іА. Букви ц і ш було
взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально. На Русі
кирилиця введена в X ст. у зв'язку з прийняттям християнства.

Сучасні слов'янські системи письма (українська, білоруська, російська, болгарська, сербська)

розвинулися на основі кирилиці, яка пережила кілька реформ (1708— 1710 pp., 1735 p., 1758 p.,
1918 p.), внаслідок яких графіка спростилася й наблизилася до латинської.