Professional Documents
Culture Documents
мовознавство
мовознавство
мовознавство
Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних
елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.
"Предметним письмом" можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки,
сигнали лих — землетрус, наступ ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших
повідомлень зумовили появу графічного письма. Етапи і форми розвитку графічного письма
Власне письмо — графічне. Воно пов'язане з використанням графічних знаків — малюнків, значків,
букв, цифр. Графічне письмо пройшло декілька етапів у своєму розвитку. Першим етапом була
піктографія. Піктографія (від лат. pictus "розмальований" і гр. grapho "пишу") — відображення
змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків (малюнкове письмо).
Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Давні піктографії до цього часу
збереглися на стінах печер, на скелях, камінні, рогах та кістках тварин.
Піктографія не пов'язана з алфавітом, тому для її розуміння не потрібно вміти читати й писати.
Ідеографія (від гр. idea "поняття" іgrapho "пишу") - письмо графічними знаками, що позначають
поняття. Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який, на
відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки —
своєрідні схематичні малюнки.
Перехід від піктографії до ідеографії пов'язаний із потребою графічно передати те, що не має
наочності й не піддається малюнковому зображенню.
На відміну від піктографії, в ідеографії можна говорити про систему письма. Система письма
характеризується постійним складом знаків. Потреба прискорити розвиток письма і можливість
передавати складніші за змістом і довші за розміром тексти зумовили схематизацію малюнків,
перетворення їх на умовні знаки — ієрогліфи (від гр. hieroglyphoi "священні письмена") —
ідеографічні знаки, в зображенні яких зберігається деяка символічна подібність із зображуваним
предметом.
Ідеографічне письмо, по-перше, досить повно передає зміст словесного повідомлення незалежно
від його конкретності/ абстрактності; по-друге, передає елементи структури висловлювання —
словесний склад, словопорядок; по-третє, користується строго фіксованими і стійкими за
зображенням знаками. До ідеографічного письма належить шумерське (IV — І тис. до н.е.),
еламське (XXIII — IV ст. до н.е.), єгипетське (XXX ст. до н.е. — V ст. н.е.), хеттське (XV— VII ст. до
н.е.), китайське (з XIII або XV ст. до н.е.), майя (IV— XVI ст.), ацтецьке (до XVI ст.), ще не
розшифровані пам'ятки острова Пасхи (XIV—XIX ст.).
Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китайського, є те, що дуже багато знаків у системі,
їх важко вивчити і зобразити (написати).
Цей шлях скорочення кількості графічних знаків неефективний, особливо для мов, у яких є
префікси, суфікси та закінчення.
Цей шлях підходить тільки мовам з афіксами і закінченнями і не є дуже ефективним, оскільки
кількість коренів у мовах велика. 3. Фонографічний. Фонографія (від гр. phone "звук" і grapho
"пишу") — різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.
Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви:
алеф "бик", бет "дім", далет "двері", вав "цвях", йод "рука".
Буквено-звукове письмо започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали
позначати ними не тільки приголосні, а й голосні.
Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13
букв для специфічних слов'янських звуків — ц, ч, ш, щ, ъ, ы, ь, fc, А, ж, к, ю, іА. Букви ц і ш було
взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально. На Русі
кирилиця введена в X ст. у зв'язку з прийняттям християнства.