Professional Documents
Culture Documents
ПЯДС Лекция - 02 2021у
ПЯДС Лекция - 02 2021у
р п g h r
,
2cos
де р та п - щільності рідини й повітря
Для визначення поверхневого натягу рідини по висоті підняття крім радіуса капіляра r
необхідно виміряти крайовий кут. У цьому полягає основний недолік методу. Але для води
й багатьох органічних рідин крайовий кут близький до нуля, тому необхідність у визначенні
відпадає.
2
h
2 1 g r
А якщо прийняти щільність повітря багато меншою, ніж щільність рідини, те маємо:
2
h
ж gr
2. Метод висячої або лежачої краплі
Методи засновані на тім, що геометричні розміри краплі залежать від поверхневого на-
тягу. Найбільш зручні величини, що характеризують форму висячої краплі – діаметр еква-
тора й діаметр, обмірюваний на відстані від нижньої точки краплі до утоньшення. Для ле-
жачої краплі – екваторіальний радіус і відстань від вершини краплі до екваторіальної пло-
щини.
Напівстатичні методи
1. Метод відриву кільця
Метод заснований на вимірі
зусилля, необхідного для відриву
дротового кільця від поверхні рі-
дини. При піднятті кільця, що сти-
кається з поверхнею рідини, разом
з кільцем завдяки змочуванню й
адгезії піднімається стовпчик рі-
дини. Прикладена (витягаюча)
сила F дорівнює вазі рідини, що
витягується, Р. Розриву стовпчика
рідини перешкоджає сила поверх-
невого натягу, що діє по периметрі
змочування. Коли витягаюча сила
й вага стовпа рідини стають рів-
ними силі поверхневого натягу, ві-
дбувається розрив стовпчика й кі-
льце із рідиною, що прилипла до
нього, відривається від поверхні.
Вимірявши за допомогою чутли-
вого динамометра силу відриву кільця, легко розрахувати поверхневий натяг.
F 4 r
2. Метод зважування (рахунку) крапель (сталагмометричний)
Фізичні основи сталагмометричного методу полягають у наступному. У момент відриву
краплі рідини від нижнього кінця вертикальної трубки її вага врівноважується силою повер-
хневого натягу, що діє уздовж периметра шийки краплі й перешкоджає її відриву.
4
2 r ( Pк mg ) V g = Vк r 3
3
Pк - вага краплі
Для визначення числа крапель, утворених при витіканні певного об'єму рідини, корис-
туються сталагмометром. Він являє собою скляну трубку з розширенням посередині, що
закінчується капіляром. Іноді трубка має горизонтальну частину, у яку впаяний тонкий капі-
ляр, щоб сповільнити витікання рідини. Вище й нижче розширення нанесені мітки, що об-
межують об'єм V. Для розрахунку поверхневого натягу визначають число крапель n0 і n, які
утворюють відповідно стандартна рідина (зазвичай дистильована вода) і досліджувана рі-
дина при витіканні від верхньої до нижньої мітки.
Поверхневий натяг розраховують по формулі:
ж nH O
H O 2
2
H O nж
2
3. Метод максимального тиску пухирців (проштовхування пухирця через поверхню)
Метод заснований на тім, що при підвищенні тиску усередині пухирця він буде рости
доти, поки не буде досягнутий певний граничний тиск, пропорційний поверхневому натягу
рідини. У цей момент пухирець відривається від кінчика капіляра, що торкається поверхні
рідини, і тиск у пухирці падає до нуля. При повторному нагнітанні повітря в капіляр пухирець
знову утворюється й росте. Визначення поверхневого натягу знов пов'язане зі стандартною
рідиною (водою)
P
H O 2
PH 2O
Динамічні методи:
1. капілярні хвилі (стояча хвиля, вимір довжини хвилі, пропорційна
2. Вимір швидкості витікання з некруглого капіляра. При витіканні рідини з капіляра
вилітає не суцільний струмінь, а набір крапель різного діаметру. За допомогою еліптичного
отвору утворюють струмінь у формі еліптичного циліндра. Під дією сил поверхневого на-
тягу, які прагнуть додати струменю форму циліндра із круговим перетином і інерційними
силами встановлюються поперечні коливання струменя – більша й мала осі еліпса по черзі
міняються місцями.
Як описує термодинаміка поверхневий шар?
Стосовно до дисперсної системи можна записати об'єднане рівняння перш і другого
начал термодинаміки щодо енергії Гіббса:
j k
dG SdT Vdp i dni ds dq
i 1
де S – ентропія; dТ, dp – зміна температури й тиску; ds – зміна площі поверхні розподілу
фаз; σ – поверхневий натяг; μi, ni – хімічний потенціал і число молів компонента i; φ, –
електричний потенціал; q – заряд поверхні.
Це рівняння виражає зміну енергії Гіббса через суму змін інших видів енергії. Як впли-
ває поверхнева енергія на інші види енергії?
ds 1
dG перетворення поверхневої енергії в енергію Гіббса (супро-
воджує зміну реакційної здатності зі зміною дисперсності);
ds 2
SdT перетворення поверхневої енергії в теплоту (супроводжує адгезію
й змочування);
ds 3
Vdp перетворення поверхневої енергії в механічну роботу (супрово-
джує капілярні явища);
ds 4
i dni перетворення поверхневої енергії в хімічну енергію (супроводжує
адсорбцію):
ds
5
dq перетворення поверхневої енергії в електричну енергію (супрово-
джує електрохімічні явища).
В умовах ізобарно-ізотермічного процесу (dТ = 0, dp = 0) у відсутності фізико-хіміч-
них і електростатичних взаємодій граничних фаз (dni = 0, dq = 0) з рівняння одержимо:
G s
G s ,
s
s T ,p ,n ,q
i
G s ( ) U s TS s
де Us – внутрішня енергія поверхневого шару, Ss – ентропія поверхневого шару у розраху-
нку на одиницю площі поверхні.
Також, ми пам'ятаємо, що похідна від енергії Гіббса по температурі зі зворотним зна-
ком – це ентропія. Тоді
G s
S
s
T T
Qобор
Також ми пам'ятаємо, що ентропія - це наведена теплота dS , тоді
T
qs qs
S
s
або S ,
s
T T
де qs – теплота утворення одиниці поверхні. З огляду на вищесказане, можна записати:
U s T або U s T
T T
U s qs , U G q s s s
s
Величину U називають повною поверхневою енергією, що для конденсованих систем
(як видно) складається з енергії Гіббса поверхні й теплоти утворення поверхні. Для індиві-
дуальних речовин теплота утворення поверхні завжди позитивна, тому що при утворенні
поверхні теплота поглинається. У результаті внутрішня поверхнева енергія одиниці повер-
хні більше поверхневої енергії Гіббса на теплоту утворення одиниці поверхні. Тому її зазви-
чай називають повною поверхневою енергією.
Рівняння
U s T
T
є рівняння Гіббса-Гельмгольца, що зв'язує повну поверхневу енергію з поверхневим на-
тягом. Із цього рівняння витікає, що для визначення повної поверхневої енергії необхідно
знати залежність поверхневого натягу від температури. Конкретну залежність можна одер-
жати тільки експериментально.
d
У цьому виразі - температурний коефіцієнт поверхневого натягу. Для індивіду-
T
альних речовин теплота завжди позитивна (тобто утворення одиниці поверхні завжди су-
проводжується поглинанням тепла). Це значить, що температурний коефіцієнт поверхне-
вого натягу зазвичай негативний
d
0,
T
що, до речі, означає, що поверхневий натяг індивідуальних речовин на межі з газом (повіт-
рям) знижується з підвищенням температури, причому приблизно за лінійним законом,
тобто
const .
T
Але при наближенні до так званої критичної температури Ткр залежність відхиля-
ється від лінійної, а температурний коефіцієнт поверхневого натягу перетворюється в 0.
Менделєєв визначив критичну температуру як температуру, при якій на границі даної
рідини з її насиченою парою перетворюється в 0. При цьому зникає поверхня розділу між
фазами. Визначення критичної температури по Менделєєву відповідає виразу
кр
d
0
T
Температурна залежність поверхневого натягу
n
T
T 0 1 n=1 – 1,23
T
кр
Tкр - критична температура, при якій відбувається зникнення міжфазної межі.