Professional Documents
Culture Documents
NSA30 Ленс Паркін. Безокі
NSA30 Ленс Паркін. Безокі
NSA30 Ленс Паркін. Безокі
Ленс Паркін
NSA-30
Переклав ssv310
Вичитала dandelionwine
Пролог
ОЧІ ДИТИНИ
1
1
Кола (Cola) — високе тропічне вічнозелене
дерево, батьківщиною якого є Західна Африка. Стручки
коли містять 5-10 червоних, рожевих або білих насінин,
так званих горіхів кола.
Він пішов уздовж річки, від водяного колеса проти
течії. Через кілька хвилин намети були вже позаду, він
йшов дуже швидко, аж поки не вийшов з парку у місто.
На той час вже йшов сильний дощ, тож він намагався
йти по критих містках, або ж там, де був хоч якийсь
захист від погоди.
У місті було шумно: дощова вода булькотіла, текла
по водостоках, по каналізації, по трубах. Коли
Аркополіс був населений, за водостічними трубами та
насосами був догляд. А тепер вони були іржаві,
позабивалися. Місто та злива боролися, намагалися
змусити одне одного здатися. У різних частинах міста
результати цієї боротьби були різними.
Було темно. Доктора буде важко помітити, але у
його переслідувачів буде така сама перевага. Вони
знали, що він прямує до Фортеці, тож їм не треба було
переслідувати його, вони могли просто прийти на місце.
В нього все ще не було каное, тож він підійшов до
Фортеці з протилежної сторони, щоб спробувати одну з
напівбудівель. Іти туди він буде до самого ранку, а тоді
скористається ранковим світлом, щоб обрати
найкращий шлях усередину.
Доктор пройшов поруч із білим куполом, що мав
колись сяяти у сонячних променях. Зараз він був
брудний та тріснутий, неначе варене яйце. Кілька
хлопчиків у кольорових латах, які вони зробили зі
спортивних товарів, ховалися там від дощу та холоду.
Вони могли навіть побачити його, але, мабуть, він не
був вартий того, щоб через нього мокнути під дощем.
Над ними усіма був прозорий пластиковий
пішохідний хід, по якому текла вода. Земля була дуже
м’яка. Почувся грім. Це була звичайнісінька гроза, але
будівлі, що оточували його, були крихкими, і вода
могла легко вимити шматок кам’яної кладки чи шибку з
вікна, які могли впасти на Доктора.
***
Десь біля опівночі Доктор йшов по вкритому
плитками розбитому схилу. У проміжках між плитками
проростав мох. Це був широкий майдан. Плитки були
білі, і навіть вночі контраст між ними та мохом
утворював майже регулярну прямокутну сітку. У центрі
майдану було щось велике та кругле. Колись це був
фонтан, але він потріскався, зруйнувався, повністю
заріс велетенськими ліліями.
Дощ трохи послабшав, але земля все одно була
слизькою, а повітря вологим та холодним. Пахло
землею та іржею. «Майже як кров’ю», — подумав
Доктор.
Скляний чоловік стояв усього лише в дванадцяти
кроках від нього та дивився праворуч. Це була
абстрактна людська фігура, майже без обличчя. Вона
була розміром з невисоку дорослу людину та мала
невелике пивне черевце, або ж дуже погану статуру. З
наближенням Доктора чоловік не ворушився.
Що б це не було, це був не привид. Доктор
прийшов до висновку, що це все ж таки статуя.
Скляний чоловік повернув голову та зробив крок
назад, неначе тільки зараз помітив Доктора та злякався
його наближення. Його обличчя було майже рівним, з
невеличкими опуклостями та заглибленнями замість
носу та роту.
Було занадто темно, щоб розрізнити які-небудь
деталі, Доктору було видно лише спотворення того, що
було за фігурою, тому він зробив крок вперед. Скляний
чоловік підняв долоню. Якщо б мова йшла про людину
або володаря часу, це був би захисний рух. Усередині
долоні істоти був золотий диск.
— Я не хочу зробити тобі нічого поганого. До речі,
я Доктор.
Фігура опустила руку, а потім побігла. Це було
майже смішно: вона не рухала ані руками, ані верхньою
частиною тіла, лише ногами.
Доктор побіг доганяти, але скляний чоловік біг
швидше. По-перше, не зважаючи на босі скляні ноги,
він краще тримався на мокрих плитках, ніж взутий у
кеди Доктор. Про це Доктор дізнався коли різко
повертав за ріг. А по-друге, Доктор усю ніч йшов по
мокрій нерівній землі і вже відчував втому. Доктор все
одно спробував догнати, але швидко відстав.
Скляний чоловік забіг крізь відчинені двері у пусту
будівлю, і коли Доктор туди добіг, важких кроків істоти
вже не було чутно. Вона втекла.
Доктор важко дихав.
***
Над Алсою хтось стояв. Ще не повністю
прокинувшись, вона кинулася на нього.
Ґару вдалося уникнути її руки.
— Це я, — зашипів він.
Навкруги них почали рухатися інші діти. Вже
світало.
— Його побачили, коли він йшов до Автозаводу.
Алса кивнула. Вона почала все згадувати.
Вчора ввечері вона за допомогою кома зв’язалася з
двадцятьма хлопчиками та двома дівчатками — не
обов’язково найсильнішими чи найвищими, але з
найвитривалішими. Більшість з них були у декількох
годинах від Фортеці, і більшість приведе з собою інших
дітей. Алса чверть години збирала у поселенні речі у
рюкзак та надягала одяг від дощу, а потім вони з Ґаром
пішли.
Ще кількох дітей вона зустріла на Фермі Тесли —
на полі величезних керамічних конусів недалеко від
поселення, де діти здобували багато корисного:
ліхтарики, біноклі, енергетичні напої та багато чого
іншого, що батьки не схвалювали. Однією з речей, яку
особливо не любили батьки, були велосипеди. Алса не
могла зрозуміти це. На велосипедах можна було швидко
їздити, їх було досить легко ремонтувати, лише ланцюг
міняти було трохи важче. Шини іноді пробивалися, але
їх можна було клеїти. Алса, звісно, не витрачала на це
час: вона просто брала у якомусь магазині іншу шину. А
ще частіше вона міняла весь велосипед.
Вона самовдоволено посміхнулася від думки про
те, що Рада дозволила їй йти до Фортеці, хоча це вона
давала накази. На велосипедах їх подорож тривала дві
години, тож вона, Ґар та інші з’явилися там та зайняли
позицію десь об одинадцятій.
На той час там вже були майже всі, кому вона
дзвонила, і вони виставили вартових на усіх підходах.
Вона зайняла вигідну позицію на старій годинниковій
башті у середині Автозаводу. Від всіх цих справ Алса
втомилась, тож скоро заснула.
— Привиди були?
— Врем казав, що бачив одного, але він завжди
бреше.
Алса відштовхнула Ґара від вікна.
Автозавод був простою будівлею: сто п’ятнадцяти
поверховий білий бетонний бублик з широкими вікнами
та великими дверима гаражів, що були на кожному
поверсі. Фортеця матеріалізувалася так, що її чорні
стіни наче відкусили від бублика невеликий шматочок.
Зі свого високого пункту спостереження у центрі
бублика Алса могла дивитися на весь комплекс, навіть
всередину багатьох будівель заводу. Від верхівки
годинникової башти вниз, до даху Автозаводу та далі,
до землі, йшов металевий гвинтовий спуск. Можливість
з’їхати по ньому була варта зусиль, витрачених на те,
щоб заштовхати на самий верх велосипед. Завод займав
таку велику територію, що вони тут були далеко за
межами дії блискавки, але у минулому багато дітей
виходили з небезпечної зони, і більше їх ніколи не
бачили. Всі її пункти спостереження були за межами дії
блискавки.
Батьки ніколи нічого не розповідали їм про
Аркополіс чи старі часи, але іноді вони ненавмисне
промовлялися. Для Алси повітряні автомобілі завжди
були великими шматками металу, які могли впасти,
якщо гра була занадто жвавою. Вона ніколи не могла
уявити, що вони літали високо в небі, поміж будівлями.
Алса сиділа у багатьох автомобілях та дивувалася тому,
які зручні там крісла, скільки всередині органів
керування, перемикачів та іншого. Роботи та
комп’ютери не давали їм зіштовхуватися — Алса не
розуміла, як саме.
Вона знала деякі цифри, і якщо вона в них не
помилялася, ці машини могли пролітати за день більше
п’ятисот кілометрів. Вони могли витрачати на шлях від
поселення до Фортеці хвилини, а не години, та ще й
перевозити вантаж. А після такої подорожі ти не був би
ані брудним, ані спітнілим.
Якщо Доктор був з космосу, чому він не мав
повітряної машини? Вона спитає в нього, коли дожене.
Вона помітила Доктора, коли той ішов під знаком
«20 поверх». Знак був зроблений з яскравих скляних
трубок. Дехто з дітей казав, що нібито чув, що у старі
часи такі знаки світилися у ночі, тому що всередині них
був спеціальний газ, але Алса не вірила цьому. Знак і
без цього був дивовижним.
Доктор виглядав втомленим, але не виснаженим.
Його старе коричневе пальто виглядало темнішим, тому
що було мокрим. Його дурне волосся вже не стирчало, а
прилипло до голови. Вона так і знала, що Доктор
прийде сюди. Він знав, що по інший бік Фортеці
непрохідне озеро, а по інших боках були відкриті
майдани, що були такими ж небезпечними. Автозавод
був однією з напівбудівель, якими він так
захоплювався, найбільшою та найпомітнішою з них.
— Який план? — спитав Ґар.
— Подзвонимо батькам. Скажемо їм, що бачили
Доктора. Скажемо, що будемо чекати на них тут.
Побачивши посмішку Алси, Ґар сильно занервував.
7
ЯКЩО ТІЛЬКИ…
8
2
Перший серед рівних (лат.)
14