Бертольд Брехт народився 1898 року в Аугсбурзі в родині фабриканта. Його
виховували як панську дитину, а він чомусь прихилявся до бідних і знедолених. Йшов 1915 рік. Європа захлиналася в кривавій, безглуздій війні, яка вимагала все нових і нових жертв. Вірнопіддані баварські вчителі готували із своїх учнів «гарматне м’ясо». Коли в Аугсбурзькій гімназії для написання твору запропонували вислів Горація «Солодко й почесно вмерти за Батьківщину», гімназист Бертольд Брехт написав: «Вислів, що вмерти за Батьківщину солодко й почесно, можна розцінювати так само, як тенденційну пропаганду. Прощатися із життям завжди важко, у ліжку так само, як і на полі бою, і особливо молодим людям у розквіті сил. Тільки пустоголові дурні можуть зайти у своєму марнослів’ї так далеко, щоб говорити про легкий стрибок крізь темні ворота». За це юнака ледь не виключили з гімназії. Брехт активно виступав проти воєнного психозу й насильства, облудної моралі тих, хто «потайки потягував вино, а прилюдно уславлював воду». Він намагався відмежуватися від свого середовища, принципів й поглядів, що були йому чужі: В міру того, як я зростав і роздивлявся довкола, Відвертало мене від людей мого класу, Від звички наказувати і від послуг лакея. І залишив я свій клас, і приєднався До простого люддя. (Переклад Л. Череватенка) 1917 року він вступив до Мюнхенського університету, де вивчав медицину. Через рік був призваний до армії, служив кілька років санітаром у госпіталі. Почав писати вірші, п’єси, знайшов і вдячних слухачів — поранених. Особливою популярністю користувався вірш «Легенда про мертвого солдата», за яку фашисти, що прийшли до влади 1933 року, позбавили його німецького громадянства. І було за що: Брехт створив гостру, їдку сатиру на мілітаризацію держави, на сумнівне право одних розпоряджатися життям інших. У вірші йдеться про те, як загинув один солдат, його поховали. Але якось на цвинтар приходить військова лікарська комісія й намагається повернути воїна на поле бою. Дарма, що солдат мертвий, — лікарі увіллють йому в рот вина й оживлять його; дарма, що солдат мовчить, — німий менше говоритиме; дарма, що труп уже гниє, — кадило попа розвіє сморід. Висновок готовий: «Солдат загалом годиться до війни». 1933 року в Німеччині запалали інквізиторські вогнища: на них горіли книги найсвітліших умів світу, а серед них — і твори Б. Брехта. На той час уже відомому письменникові доводиться залишити батьківщину. Він живе в еміграції у Франції, Швеції, Фінляндії, Америці та інших країнах. І в таких умовах Брехт продовжує боротися проти фашизму своїм словом. П’єси драматурга йдуть по всьому світу: «Мати» — у Нью-Йорку, «Круглоголові та гостроголові» — у Копенгагені, «Гвинтівка Тереси Каррар», «Страх і відчай у Третій імперії» — в Цюриху. Нацистську доктрину Брехт розвінчує в п’єсах «Кар’єра Артура Уї, якої могло б не бути», «Швейк у Другій світовій війні». Шість років письменник жив у США, але після виходу на сцену його драми «Життя Галілея» 1947 року він змушений був відповідати на запитання сенатської комісії з розслідування антиамериканської діяльності й виїхати з країни. Після ІІ світової війни 22 жовтня 1948 року Брехт нарешті повернувся на рідну землю. Він занурюється з головою у творчу роботу. Засновує й очолює театр «Берлінський ансамбль», на сцені якого йдуть всі драми Брехта. Театр швидко завоював славу новаторського. В останній період творчості визнання Брехта стрімко зростає : він стає лауреатом національних і міжнародних премій, його обирають членом Академії мистецтв колишньої соціалістичної Німеччини й президентом німецького Пенцентру, його книжки виходять великими тиражами . Та погіршується його здоров'я. Лікарі засвідчують , що його хворе серце може зупинитися будь-якої хвилини. Але Брехт до останніх днів працює. 10 серпня 1956 року він ще відвідує репетицію у « Берлінському ансамблі», потім ще декілька днів вдома переглядає свої рукописи. 14 серпня Брехт пішов з життя.