БЕРТОЛЬТ БРЕХТ

Бертольд Брехт народився 1898 року в Аугсбурзі в родині фабриканта. Його

виховували як панську дитину, а він чомусь прихилявся до бідних і
знедолених. Йшов 1915 рік. Європа захлиналася в кривавій, безглуздій
війні, яка вимагала все нових і нових жертв. Вірнопіддані баварські вчителі
готували із своїх учнів «гарматне м’ясо». Коли в Аугсбурзькій гімназії для
написання твору запропонували вислів Горація «Солодко й почесно вмерти
за Батьківщину», гімназист Бертольд Брехт написав: «Вислів, що вмерти за
Батьківщину солодко й почесно, можна розцінювати так само, як
тенденційну пропаганду. Прощатися із життям завжди важко, у ліжку так
само, як і на полі бою, і особливо молодим людям у розквіті сил. Тільки
пустоголові дурні можуть зайти у своєму марнослів’ї так далеко, щоб
говорити про легкий стрибок крізь темні ворота». За це юнака ледь не
виключили з гімназії.
Брехт активно виступав проти воєнного психозу й насильства, облудної
моралі тих, хто «потайки потягував вино, а прилюдно уславлював воду». Він
намагався відмежуватися від свого середовища, принципів й поглядів, що
були йому чужі:
В міру того, як я зростав і роздивлявся довкола,
Відвертало мене від людей мого класу,
Від звички наказувати і від послуг лакея.
І залишив я свій клас, і приєднався
До простого люддя.
(Переклад Л. Череватенка)
1917 року він вступив до Мюнхенського університету, де вивчав медицину.
Через рік був призваний до армії, служив кілька років санітаром у госпіталі.
Почав писати вірші, п’єси, знайшов і вдячних слухачів — поранених.
Особливою популярністю користувався вірш «Легенда про мертвого
солдата», за яку фашисти, що прийшли до влади 1933 року, позбавили його
німецького громадянства.
І було за що: Брехт створив гостру, їдку сатиру на мілітаризацію держави, на
сумнівне право одних розпоряджатися життям інших. У вірші йдеться про те,
як загинув один солдат, його поховали. Але якось на цвинтар приходить
військова лікарська комісія й намагається повернути воїна на поле бою.
Дарма, що солдат мертвий, — лікарі увіллють йому в рот вина й оживлять
його; дарма, що солдат мовчить, — німий менше говоритиме; дарма, що труп
уже гниє, — кадило попа розвіє сморід. Висновок готовий: «Солдат загалом
годиться до війни».
1933 року в Німеччині запалали інквізиторські вогнища: на них горіли книги
найсвітліших умів світу, а серед них — і твори Б. Брехта.
На той час уже відомому письменникові доводиться залишити батьківщину.
Він живе в еміграції у Франції, Швеції, Фінляндії, Америці та інших країнах.
І в таких умовах Брехт продовжує боротися проти фашизму своїм словом.
П’єси драматурга йдуть по всьому світу: «Мати» — у Нью-Йорку,
«Круглоголові та гостроголові» — у Копенгагені, «Гвинтівка Тереси
Каррар», «Страх і відчай у Третій імперії» — в Цюриху. Нацистську
доктрину Брехт розвінчує в п’єсах «Кар’єра Артура Уї, якої могло б не бути»,
«Швейк у Другій світовій війні».
Шість років письменник жив у США, але після виходу на сцену його драми
«Життя Галілея» 1947 року він змушений був відповідати на запитання
сенатської комісії з розслідування антиамериканської діяльності й виїхати з
країни.
Після ІІ світової війни 22 жовтня 1948 року Брехт нарешті повернувся на
рідну землю. Він занурюється з головою у творчу роботу. Засновує й очолює
театр «Берлінський ансамбль», на сцені якого йдуть всі драми Брехта. Театр
швидко завоював славу новаторського.
В останній період творчості визнання Брехта стрімко зростає : він стає
лауреатом національних і міжнародних премій, його обирають членом
Академії мистецтв колишньої соціалістичної Німеччини й президентом
німецького Пенцентру, його книжки виходять великими тиражами .
Та погіршується його здоров'я. Лікарі засвідчують , що його хворе серце
може зупинитися будь-якої хвилини. Але Брехт до останніх днів працює.
10 серпня 1956 року він ще відвідує репетицію у « Берлінському ансамблі»,
потім ще декілька днів вдома переглядає свої рукописи.
14 серпня Брехт пішов з життя.