Міністерство освіти і науки України

Запорізький державний медичний університет

ІІ медичний факультет

Кафедра загальної хірургії та післядипломної хірургічної освіти

Реферат
На тему
“ Структура рани та перебіг ранового процесу у чистій рані. ”

Виконав:
Студент 3-го курсу
2-го медичного факультету
11 групи
Косарєв Данило

Викладач: Бамбизов Л.М.

Запоріжжя 2022
Рана (vulnus) - механічне порушення цілісності шкіри, слизових оболонок
або глибинних тканин і внутрішніх органів при одночасному порушенні
цілісності зовнішніх покривів.
Структура рани:
- Краї рани
- Стінки рани
- Кути рани
- Дно рани
- Рановий канал
- Рановий отвір
- Вміст ранового каналу

Перебіг
Перша фаза
Перша фаза ранового процесу починається відразу після травми, а
закінчується розплавленням некротизованих тканин, їх видаленням і
очищенням рани. Безпосередньо після травми розвивається спазм судин,
який вже за кілька хвилин змінюється їх паралітичним розширенням,
порушенням проникності судинної стінки та розвитком травматичного
набряку тканин. Під дією ацидозу, біологічно активних речовин
(гістаміну, серотоніну, кінінів, простагландинів) набряк тканин швидко
наростає. З судин в оточуючі рани тканини виходять як рідка частина, і
формені елементи крові. У перші 2-3 діб в ексудаті переважають
нейтрофільні лейкоцити, пізніше з'являються лімфоцити та макрофаги.
Лейкоцити, що мігрують в зону запалення, вже протягом першої доби
формують навколо зони некрозу і зони розташування мікробів
лейкоцитарний вал. Це як би що відмежовує (демаркаційна) зона.
Мігрували нейтрофіли виконують фагоцитуючу функцію по відношенню
до мікробів, некротизованих тканин за рахунок внутрішньоклітинного
протеолізу. У очищенні рани від некротизованих тканин відіграє роль і
позаклітинний протеоліз за рахунок протеолітичних ферментів
лейкоцитів, що вивільняються при їх загибелі, та ферментів, що
проникають з крові та оточуючих тканин. Лейкоцити в міру виконання
фагоцитозу і протеолізу гинуть, гній, що утворюється, являє собою загиблі
лейкоцити. Частина лейкоцитів фагоцитується макрофагами.
У розвитку запалення та очищення рани важливу роль відіграють
макрофаги, які утворюються з моноцитів. Лізосоми та фаголізосоми
макрофагів містять потужний набір лізосомальних ферментів (протеаз),
рибонуклеаз, катепсинів, кислих фосфатаз та інших, які відіграють
важливу роль у реакції фагоцитозу та позаклітинного некролізу.

Друга фаза
Друга фаза ранового процесу починається на 2-3 день після поранення.
Чітких меж переходу між І і ІІ фазами немає: продовжуються активний
запальний процес, некроліз, очищення рани від нежиттєздатних тканин, і в
цей час починається розвиток грануляційної тканини. У проліферації, що
почалася, основне значення мають ендотелій капілярів і фібробласти.
Утворення грануляцій починається у дні рани. Дуже важливе значення має
при цьому утворення нових кровоносних судин. Воно може відбуватися
шляхом брунькування старих судин (перший тип новоутворення судин), а
також безпосередньо в тканині без зв'язку з попередніми судинами
(другий тип новоутворення). Другий тип новоутворення судин полягає в
тому, що серед проліферуючих клітин з'являються щілини, в які
відкриваються капіляри і виливається кров, а прилеглі клітини набувають
ознак ендотелію.
Приєднання гемодинамічного фактора (тиск крові, пульсація) впорядковує
загальний напрямок судин, що ростуть, з глибини на поверхню, де,
утворюючи крутий вигин, капіляр знову занурюється в глиб грануляцій.
Місця таких згинів мають вигляд невеликих зернят, які всеюють поверхню
юної, незрілої сполучної тканини, що виглядає як соковита яскраво-
червона маса з нерівною зернистою поверхнею. Її називають
грануляційною тканиною (від granulum – зерно). Крім ендотеліальних
клітин, грануляційна тканина містить велику кількість фібробластів,
кількість яких прогресуюче збільшується, і вони швидко стають
основними клітинами грануляційної тканини. Цитоплазма макрофагів та
фібробластів містить велику кількість нуклеопротеїдів, які є пластичним
та енергетичним матеріалом, необхідним для регенерації.
Основна роль фібробластів – утворення колагенових волокон, що
забезпечує дозрівання грануляційної тканини та утворення рубця.
Внутрішньоклітинний синтез колагену відбувається в рибосомах з
амінокислот, що надходять в клітину. Інша важлива роль фібробластів
полягає в синтезі мукополісахаридів - гіалуронової кислоти, глюкозаміну,
хондроїтинсерної кислоти та ін. У синтезі мукополісахаридів беруть
участь і опасисті клітини, кількість яких збільшується до 3-5-го дня і
досягає максимуму до 5-7-го. Ці клітини продукують також біологічно
активні
речовини: серотонін, гістамін, гепарин. Активну участь в обмінних
процесах у рані в період формування грануляційної тканини беруть
плазматичні клітини та гігантські багатоядерні клітини, функції останніх
поки що недостатньо зрозумілі.
Грануляційна тканина містить капіляри, дрібні кровоносні судини, різні
клітинні елементи. Поверхня грануляцій покрита гнійно-некротичними
масами, що є продуктом дегенерації лейкоцитів, некрозу поверхневого
шару грануляцій. Серед клітин грануляційної тканини містяться
нейтрофіли, макрофаги, що розташовуються у поверхневих шарах; у
глибині тканини переважають фібробласти, зустрічаються гістіоцити та
опасисті клітини. Основна речовина грануляційної тканини представлена
мережею волоконець, що розташовані між вертикально орієнтованими
судинами.
У міру розвитку грануляційної тканини навколо колагенових волокон
концентруються аргірофільні волокна, кількість яких стає максимальною
на висоті розвитку грануляцій. Паралельно синтезу колагену в
грануляційній тканині йде утворення еластичних волокон в еластобластах
– клітинах, що мають вигляд типових фібробластів.
Грануляційна тканина, крім участі у репаративному процесі, виконує і
захисну роль бар'єру між зовнішнім та внутрішнім середовищами
організму. Здорова грануляційна тканина перешкоджає проникненню
мікроорганізмів, всмоктування токсинів, продуктів некролізу та
життєдіяльності мікробів.
Захисна роль грануляцій пов'язана з наявністю компактного шару
судинних петель. Грануляційна тканина має здатність очищення рани -
розплавлення нежиттєздатних тканин, що пов'язано з функціонуванням
лейкоцитів та макрофагів та наявністю протеолітичних ферментів.
Фагоцитарна активність клітин забезпечує бактерицидні властивості
грануляційної тканини.
За характером грануляцій можна будувати висновки про перебіг ранового
процесу. Здорові грануляції – яскраво-червоного чи рожевого кольору,
зернисті, соковиті, щільні, стійкі до травмування при перев'язці.
Патологічно змінені грануляції - сірі, тьмяні, бліді, пухкі, рідкі, легко
кровоточать при доторканні.
Ця фаза ранового процесу закінчується через 12-30 днів заповненням
ранового дефекту грануляційною тканиною, наростанням кількості
колагенових волокон, формуванням щільної грануляційної тканини.

Третя фаза
Третя фаза ранового процесу - рубцювання та епітелізація рани -
починається через 2-4 тижні. До цього періоду зменшується кількість
судин і відбувається запустіння, скорочується кількість клітин -
фібробластів, макрофагів, опасистих клітин. У клітинах зменшується вміст
пластичних (РНК, ДНК) матеріалів, знижується активність кислих
фосфатаз. Йде процес активного формування колагенових та еластичних
волокон, тобто. активного утворення волокнистої основи рубцевої
тканини, що формується. У новоствореній сполучній тканині
продовжуються атрофія клітин, перерозподіл колагенових волокон.
Формування еластичних волокон починається через 4-6 тижнів і
закінчується до 6-го місяця, коли завершується остаточне формування
рубцевої тканини. Цим визначаються терміни раціонального фізичного
навантаження хворих у післяопераційному періоді.