Professional Documents
Culture Documents
Books Абетка Наркозу
Books Абетка Наркозу
АБЕТКА
НАРКОЗУ
навчальний посібник для студентів,
інтернів та лікарів-анестезіологів
Харків
2000
2
Затверджено
Вченою радою ХДМУ.
Протокол № 2 від 15.02.2001 р.
СКОРОЧЕННЯ
та їхні іншомовні відповідники:
КЛАСИФІКАЦІЯ АНЕСТЕЗІЇ:
I. Місцева анестезія:
A. поверхнева (абож топікальна);
B. інфільтраційна;
C. регіональна (абож регіонарна, абож обласна):
1. провідникова (блокади нервів чи їх сплетінь),
2. епідуральна (абож перидуральна) - зовні від Dura mater,
3. спінальна (абож спинномозкова, абож субарахноїдальна).
II. Наркоз (абож загальна анестезія):
A. дожильний (абож внутрішньовенний) із самостійним диханням;
B. інгаляційний масочний із самостійним диханням;
C. інтубаційний (абож ендотрахеальний) зі штучним диханням
(ШВЛ):
1. дожильний (абож внутрішньовенний),
6
2. інгаляційний,
3. комбінований (внутрішньовенні + інгаляційні анестетики).
Розділ 1
НАРКОЗНІ АПАРАТИ
8
- Сам не знаю, чому цей хворий помер...
Опритомнів, навіть записку написав...
А, ось вона: «Йолопе, не стій на шлангові!»
Анестезіологічний фольклор
НАПРИКЛАД:
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ
ІНГАЛЯЦІЙНИХ АНЕСТЕТИКІВ
Тим, хто не буде анестезіологом, інформація про окремі ліки потрібна тільки для загального
уявлення. Зверніть увагу, перш за все, на протипоказання та сторонні ефекти. Дози та інші
подробиці запам'ятовувать не треба.
ЛЕТЮЧІ РІДИНИ
Тут і далі перша назва анестетика (жирним шрифтом) - це міжнародна назва англійською
мовою (в американському варіанті), остання - міжнародна назва українською мовою
(сьогоднішня скромність є запорукою завтрашніх успіхів).
SEVOFLURANE (Севофлюран)
Анестетик 1990-х років. ХІМІЧНА ФОРМУЛА: CFH2-O-CH-(CF3)2.
19
ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: Летюча рідина. Пари - важчі від повітря, не
горять, не вибухають.
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА: Схожий на ізофлюран, але індукція і
прокидання ще швидші.
Вплив на ЦНС: Неспецифічний.
Вплив на ДИХАННЯ: Депресія від високих концентрацій (більша, ніж у
фторотана). Розширює бронхи.
Вплив на КРОВООБІГ: Знижує ЧСС і скоротливість міокарда, але менше,
ніж фторотан. Безпечний при використанні адреналіну (не провокує аритмій).
При поглибленні наркозу знижує АТ.
Вплив на ПЕЧІНКУ - практично відсутній.
ІНДУКЦІЯ - швидша, ніж фторотаном, енфлюраном та ізофлюраном.
ПРОКИДАННЯ - швидше, ніж після фторотану, енфлюрану та ізофлюрану.
ГАЗИ
NІTROUS OXІDE (Nitrous oxide, Nіtrogenіum oxіdulatum, Закис азоту)
У вжитку - з 1844 року. ХІМІЧНА ФОРМУЛА: N2O. Відомий також у
немедичних колах під назвою «звеселяючий газ» [англ.: laughіng gas; рос.:
веселящий газ].
ФІЗИЧНІ Й ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: Газ, що може горіти (у суміші з
киснем), але не вибухає.
ЗБЕРІГАЮТЬ - у балонах сірого кольору під тиском до 5,2 МПа (52
атмосфери).
КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ: Слабкий загальний анестетик. Мононаркоз
годиться лише для короткочасних операцій (екстракція зуба, діагностична
пункція, аборт). Але дуже зручний у комбінації з іншими анестетиками, котрі
20
вводяться під час травматичних етапів операції, наприкінці ж операції
можна обійтись самим лише закисом, а після нього хворі дуже швидко
прокидаються.
ПОКАЗАНИЙ, в основному, як компонент комбінованого наркозу.
ПРОТИПОКАЗАНИЙ при патологічних накопиченнях газів (дифундує до
них, збільшуючи їхній об'єм). Приклади: кишкова непрохідність з
метеоризмом; otіtіs medіa (запалення середнього вуха з непрохідністю
євстахійових труб); пневмоторакс; стан після пневмоенцефалографії.
УВАГА: Коли потрібна велика концентрація кисню у вдихуваній суміші,
вживати закис азоту недоцільно.
CYCLOPROPANE (Циклопропан)
ХІМІЧНА ФОРМУЛА: (CH2)3. У вжитку - з 1929 року. В СРСР був знятий з
виробництва у 1980-х роках, на Заході вживають в акушерстві й досі.
ФІЗИЧНІ та ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: Легкозаймистий і
вибухонебезпечний газ. Може розкладатися, з утворенням токсичних сполук,
під впливом ЛУГІВ (тому не можна користуватись абсорбером), а також
СВІТЛА і ПОВІТРЯ - це не суттєво, бо ЗБЕРІГАЮТЬ у балонах (оранжового
кольору, під тиском до 0,7 МПа, абож 7 атм).
КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ: Сильний (отже - небезпечний) загальний
анестетик. Вживають не для мононаркозу, а у складі так званих «наркозних
борщів». Наприклад, була досить популярною суміш Шейна й Ашмена (закис
азоту + кисень + циклопропан + ефір). Харківські анестезіологи високо
цінували суміш харків'янина М.А.Цукермана (закис азоту + кисень +
циклопропан + фторотан). Досі на Заході випускають невеличкі балони із
сумішшю циклопропану, кисню й закису азоту.
Вплив на ДИХАННЯ: Буває ларингоспазм. Від великих концентрацій -
депресія дихання.
Вплив на КРОВООБІГ: Зріст ЧСС і АТ. Можлива екстрасистолія, особливо
при введенні адреналіну та інших адреноміметиків.
ІНДУКЦІЯ - швидша, ніж фторотаном.
ПРОКИДАННЯ неприємне - з нудотами та блюванням (частіше, ніж після
ефіру).
ПОКАЗАНИЙ - у сумішах - для нетривалих операцій. Для швидкої індукції -
коли небажаним є зниження артеріального тиску.
ПЕРЕВАГИ
1. Не забруднюють повітря операційної.
2. Можна підрахувати більш-менш безпечну дозу (але й вона не
гарантує від ускладнень - див. епіграф).
3. Не потребують ротаметрів і випарників. Тому в неспеціалістів
складається враження, що з апаратури потрібен тільки шприць. До пори -
тільки шприця й вистачає, але тільки до пори (див. епіграф).
НЕДОЛІКИ
1. Див. п.3 «Переваг».
2. Навіть в/в (не кажучи вже про в/м, пероральну, ректальну) анестезія є
погано керованою, хоча з'являються анестетики (див. PROPOFOL), після
котрих прокидаються досить швидко.
3. Більшість в/в анестетиків - не анальгезуючі: намагаючись краще
знеболити (не опіоїдами, а підвищенням дози анестетика), можна досягти
лише пригнічення дихання, западання щелепи (з порушенням прохідності
дихальних шляхів), тощо. Ще раз - див. епіграф.
СПРОБА КЛАСИФІКАЦІЇ:
НЕІНГАЛЯЦІЙНІ АНЕСТЕТИКИ:
Не знеболюючі (для наркозу вживають з опіоїдами):
барбітурові:
THІOPENTAL (Тіопентал)
HEXOBARBІTAL (Гексенал)
METHOHEXІTAL (Бревітал)
небарбітурові:
HYDROXYBUTYRATE (Na оксибутират)
ETOMІDATE (Етомідат)
PROPOFOL (Пропофол)
23
Бензодіазепіни - див. підрозділ «Атаралгезія»
Знеболюючі (можна не додавати опіоїди):
PROPANІDІD (Сомбревін)
KETAMІNE (Каліпсол) - дисоціативний анестетик
ІNNOVAR (Таламонал) - комбінований засіб НЛА
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ
НЕІНГАЛЯЦІЙНИХ АНЕСТЕТИКІВ
Тим, хто не буде анестезіологом, інформація про окремі ліки потрібна тільки для загального
уявлення. Зверніть увагу, перш за все, на протипоказання та сторонні ефекти. Дози та інші
подробиці запам'ятовувать не треба.
ETOMІDATE (Етомідат)
ДІЯ: Загальний анестетик, що майже не знеболює. Годиться при нестабільній
гемодинаміці, гіповолемії, для амбулаторних операцій. Знижує артеріальний,
інтраокулярний та інтракраніальний тиск, кисневу потребу мозку. Не
спричинює викиду гістаміну (на відміну від сомбревіну). Пригнічує кору
надниркових залоз.
ПОЧАТОК ДІЇ: в/в: менше 1 хвилини.
ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ: в/в: 3-12 хвилин. Залежить від дози, але загалом - довша,
ніж у сомбревіну, і коротша, ніж у тіопенталу.
ДОЗИ: Дорослим і дітям: в/в: 0,3 - 0,5 мг/кг.
ПРОТИПОКАЗАННЯ (відносне): епілепсія.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: Нудоти та блювання (дроперидол запобігає). Біль під
час ін'єкції, особливо в дрібні вени. У 1/3 хворих - міоклонус (мимовільні
рухи, котрим частково запобігає діазепам або 2-10 мкг/кг фентанілу).
Гикавка.
НЕЙРОЛЕПТАНАЛЬГЕЗІЯ
На рубежі 1950-х і 60-х років у Франції народилося нове слово:
НЕЙРОЛЕПТАНАЛГЕЗІЯ - для означення нового різновиду загальної
анестезії, де вживалися НЕЙРОЛЕПТИК (антипсихотик з групи
бутирофенонів - напр., дроперидол або галоперидол) і АНАЛЬГЕТИК
(сильний опіоїд короткої дії - напр., фентаніл) - свідомість при цьому
зберігалась, але нейролептик значно посилював знеболення, спричинюване
анальгетиком.
Для пояснення цього феномена придумали ще один новий термін:
АВТОНОМНИЙ БЛОК абож НЕЙРО-ВЕГЕТАТИВНИЙ ЗАХИСТ (бо
причиною нейролептичного підсилення аналгезії вважають дію нейролептика
на автономну нервову систему). Так «наркозна тріада» стала «наркозною
тетрадою», бо компонентів загального знечулення з 1960-х років стали
налічувати вже чотири: сон, знеболення, автономний блок і міорелаксація.
Втім, і досі на Заході не всі визнають необхідність четвертого компонента.
Зате Радянський Союз і тут був «впереди планеты всей», і в нас тих
компонентів стало аж семеро (потрібні лише анестезіологам - лише для
екзаменів).
Сама ж нейролептаналгезія (НЛА) виявилася кориснішою від усіх
теоретичних компонентів. Її вживають і як доповнення до місцевої анестезії
(котру провадить хірург), і як засіб позаопераційного знеболювання (при
опіках, при інфаркті міокарда).
Але найчастіше її комбінують з поверхневим інгаляційним наркозом
(закис азоту + кисень) і міорелаксантами. Тоді сон забезпечений закисом
азоту, аналгезія - фентанілом (або іншим опіоїдом), автономний блок -
дроперидолом (або іншим нейролептиком, наприклад - галоперидолом),
міорелаксація - курареподібним засобом (див. далі). Перебіг такої анестезії -
гладкий, гемодинаміка - стабільна. Після закінчення операції та припинення
подавання закису азоту, хворий швидко прокидається. При цьому рана не
болить (завдяки опіоїду), нудот і блювання немає (завдяки нейролептику).
Про вдалість комбінації ДРОПЕРИДОЛ + ФЕНТАНІЛ свідчить і те,
що вже більше трьох десятиріч ця комбінація продукується у суміші, званій у
Європі - ТАЛАМОНАЛ, а в Америці - ІННОВАР.
28
АТАРАЛГЕЗІЯ
Нейролептаналгезія померла, хай живе бензодіазепінаналгезія!
O.Mayrhofer, 1979
Атарактики, типовим представником котрих є діазепам (Валіум,
Седуксен, Реланіум, Сибазон), у великих дозах не тільки усувають страх, а й
усипляють. Тож двокомпонентний наркоз (присипляння - атарактиком,
знеболювання - опіоїдним анальгетиком) зветься АТАРАЛГЕЗІЯ. Коли
релаксація м'язів не потрібна - вистачить цих двох компонентів. При потребі
додають міорелаксанти - тоді, ясна річ, потрібна ШВЛ. Втім, великі дози
атарактиків і опіоїдів самі пригнічують дихання і потребують принаймні
повної готовності до ШВЛ.
Спершу для атаралгезії вживали діазепам + фентаніл. Але діазепам,
що кумулюється в організмі, після великих доз спричинює надто тривалий
29
сон. Для «великих», травматичних операцій (після них є показаною
пролонгована [англ.: prolonged], тобто продовжена, тривала, ШВЛ) це навіть
добре.
Але для нетривалих операцій це не годиться. Та саме в цій галузі
фармація досягла великих успіхів. По-перше, з'явився атарактик -
бензодіазепін короткої дії - мідазолам. По-друге, вже існує антагоніст
бензодіазепінових рецепторів - флумазеніл. Він може вживатись для
деседації - усунення ефекту бензодіазепінових атарактиків.
REMIFENTANIL (Реміфентаніл)
31
ДІЯ: Агоніст опіоїдних рецепторів, сильний анальгетик ультракороткої дії.
Вживають для добре керованого в/в наркозу, особливо на коротких
операціях, у комбінації з мідазоламом (атаралгезія) або пропофолом.
Швидше руйнується, ніж алфентаніл, тому вводиться в/в крапельно.
Самостійне дихання відновлюється за 2-5 хвилин після припинення інфузії.
Негативна сторона – аналгезія зникає так само швидко. Дуже дорогий.
ПОЧАТОК ЕФЕКТУ: Одна - півтори хвилини.
ТРИВАЛІСТЬ ЕФЕКТУ: 10 хвилин.
ДОЗИ: Дорослим і дітям: в/в крапельно:
Для амбулаторних операцій: 0,05-0,1 мкг/кг/хвилину..
Для «великих» операцій: НАСИЧЕННЯ: 1-2 мкг/кг/хвилину;
ПІДТРИМКА: 0,3-1 мкг/кг/хвилину.
ПРОТИПОКАЗАННЯ: Тяжкий бронхоспазм, Cor pulmonale.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: Депресія дихання. Нудота, блювання. Від великих доз
- ригідність скелетних м'язів.
РІЗНІ НАЗВИ
КУРАРЕ
У XVІ сторіччі європейці побачили, що південноамериканські індіанці
змазують кінці своїх стріл отрутою КУРАРЕ. Коли отруєна стріла вцілювала
у, скажімо, ягуара - той не міг бігти і навіть дихати (і помирав). Щоб самим
не подряпатись такою стрілою, індіанці носили їх у трубці [лат.: tuba] з
бамбуку. Тому препарат, отриманий з тієї отрути, зветься тубокурарин.
Введення міорелаксанта пацієнту зветься кураризація, усунення дії
міорелаксанта - декураризація, відновлення дії міорелаксанта - рекураризація
(дуже підступна річ, що коштувала життя багатьом хворим).
МЕХАНІЗМ ДІЇ
Міорелаксанти діють тільки на скелетні м'язи (гістологічно - поперечно-
смугасті, фізіологічно - самовільні), на гладкі (у ШКТ, матці, сечових
шляхах) - не діють. Медіатор (посередник) між нервом і м'язом - ацетилхолін
- виходить з ефекторного нервового закінчення (терміналі) і збуджує
рецептор (приймач) на м'язовому волокні. Тут-таки, біля рецептора,
ацетилхолін руйнується ферментом ацетилхолінестеразою.
34
Міорелаксанти діють на рецептор. Більшість релаксантів, що звуться
НЕДЕПОЛЯРИЗУЮЧІ (вони ж конкурентні, вони ж компетитивні [англ.:
competіtіve, від competіtіon - змагання]), є звичайними конкурентними
антагоністами (описаними в книжках з фармакології): вони займають на
рецепторі місце ацетилхоліну, а роботи (збудження м'язового волокна) не
виконують. У нас є багато таких людей на різних посадах. Під дією
антихолінестеразних ліків (у нас найчастіше вживають прозерин) у
синаптичній щілині накопичується більше ацетилхоліну; тоді його молекули
витісняють недеполяризуючих «нероб» з чужого місця.
ДЕПОЛЯРИЗУЮЧІ релаксанти діють хитріше. Вони збуджують
рецептори (тому в дорослих хворих, особливо чоловіків, спершу можна
побачити фібрилярні посмикування м'язів), але потім на протязі кількох
хвилин м'язи працювати не можуть. І антихолінестеразні ліки не поможуть.
Продовжуючи аналогію з людьми - після заміни ледаря робота відновиться
одразу, а після заміни активного дурня - ні. З деполяризуючих релаксантів
майже всюди вживають лише один - сукцинілхолін, хоча різні фірми
випускають його під різними назвами.
ПОДВІЙНИЙ БЛОК
Але не завжди ми можемо працювати тим, чим треба. Частіше -
мусимо працювати тим, що є. Бо хвороба не чекає, і хворий не винен, що в
хірурга - погані інструменти, а в анестезіолога немає недеполяризуючих
релаксантів. І вся операція йде із сукцинілхоліном. І тоді хірург гнівається на
анестезіолога, бо той неохоче «додає релаксанти». Хірургові важко
працювати, а анестезіолог боїться того, що зветься ПОДВІЙНИЙ БЛОК абож
ІІ фаза деполяризуючого блоку. Бо після неодноразового введення
сукцинілхоліну настає момент, коли він починає діяти надто довго, і
самостійне дихання хтозна коли відновиться.
H
35
|
H -- C -- H
| ацетилхолін (руйнується псевдохолінестеразою)
O=C
|
O
|
холін
H H
| |
H -- C ------ C -- H
| | сукцинілхолін (сукциніл-bis-холін, Дитилін)
O=C C=O теж руйнується псевдохолінестеразою
| |
O O
| |
холін холін
H H
| |
H -- C --------- C -- H
| | сукциніл-монохолін (недеполяризуючий міорелаксант)
O=C C=O
| |
O O
| |
холін H
36
Не всі згодні з таким поясненням, але досвід показує, що під час
гемотрансфузії доводиться частіше вводити сукцинілхолін.
ДОЗУВАННЯ МІОРЕЛАКСАНТІВ
Все є отрутою, i нiщо не позбавлене отруйностi;
сама лише доза робить отруту непомiтною.
Парацельс (1493-1541)
ПАРАЛІЗУЮЧІ ДОЗИ
ПОЧАТКОВІ ДОЗИ міорелаксантів перед операцією (котрі вводять
після інтубації трахеї) можуть бути різними, залежно від ситуації. Операції
на черевній порожнині вимагають більшої релаксації (бо хворий «дме» і
заважає хірургові), а, скажімо, на губі - меншої. На Заході анестезіологи,
маючи монітори, що вимірюють ступінь нервово-м’язового блоку, прагнуть
досягти потрібної релаксації щонайменшою дозою. Ми ж, не маючи таких
приборів, вводимо так звані ПАРАЛІЗУЮЧІ ДОЗИ (така доза максимально
розслабить будь-кого).
ПІДТРИМУЮЧІ ДОЗИ
Підтримуючі дози релаксантів дорівнюють приблизно третині
паралізуючої дози. Особливо обережно дозують міорелаксанти наприкінці
операції, тоді вводять ще менше.
ПРЕКУРАРИЗУЮЧІ ДОЗИ
Щоб уникнути сторонніх ефектів сукцинілхоліну (див. нижче його
описання), особливо небезпечних для хворих з опіками та паралічами, за
кілька хвилин до його введення можна вводити недеполяризуючий релаксант
у дозі, приблизно вдесятеро меншій від паралізуючої.
МІОРЕЛАКСАНТИ:
деполяризуючий (короткої дії):
SUCCІNYLCHOLІNE (Лістенон, Дитилін)
недеполяризуючі - середньої тривалості дії:
ATRACURІUM (Тракріум, Інтубан)
CISATRACURIUM (Німбекс)
MІVACURІUM (Мівакурій)
VECURONІUM (Векуроній)
ROCURONІUM (Рокуроній, Есмерон)
недеполяризуючі - тривалої дії:
TUBOCURARІNE (Тубарин)
PІPECURONІUM (Ардуан)
PANCURONІUM (Павулон)
GALLAMІNE (Флакседил)
METOCURІNE (Метокурин)
DOXACURІUM (Доксакурій)
38
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ
МІОРЕЛАКСАНТІВ
Тим, хто не буде анестезіологом, інформація про окремі ліки потрібна тільки для загального
уявлення. Зверніть увагу, перш за все, на протипоказання та сторонні ефекти. Дози та інші
подробиці запам'ятовувать не треба.
ДЕПОЛЯРИЗУЮЧИЙ РЕЛАКСАНТ
SUCCІNYLCHOLІNE (Myo-Relaxіn, Lysthenon, Suxamethonіum, Лістенон, Dіthylіnum, Міо-
релаксин, Дитилін)
ДІЯ: Деполяризуючий міорелаксант короткої дії, вживаний для інтубації трахеї.
ФОРМА ВИПУСКУ: Ампули з сухою речовиною або з 2%-м розчином.
ДОЗА: (початкова паралізуюча): в/в або в/м:
дорослим і дітям: 1,5 - 2 мг/кг.
УВАГА: Знадобиться штучна вентиляція легень.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: (1) гіперкаліемия (особливо через тиждень і більше після опіків,
політравм, паралічів, перитоніту); (2) підвищення інтракраніального, інтраокулярого й
інтрагастрального тиску; (3) м'язові болі; (4) рідко - міоглобінурія (частіш у дітей); (5) вкрай
рідко - злоякісна гіпертермія.
VECURONІUM (Векуроній)
ДІЯ: Недеполяризуючий міорелаксант середньої тривалості дії.
ФОРМА ВИПУСКУ: Ампули по 50 мг і по 25 мг.
ПОЧАТОК ДІЇ (в/в): 2 - 3 хвилини.
ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ (в/в): 25 - 40 хвилин, у немовлят - довша, ніж у старших
дітей і дорослих.
ДОЗА: (початкова паралізуюча): в/в: дорослим і дітям: 0,1 мг/кг.
УВАГА: Знадобиться штучна вентиляція легень.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: Практично відсутні.
RAPACURONІUM (Рапакуроній)
ДІЯ: Недеполяризуючий міорелаксант середньої тривалості дії.
ФОРМА ВИПУСКУ: Флакончики 50 мг/5 мл, зберігають у холодильнику
(+2...+8°С).
При ДОЗАХ (в/в): дорослим і дітям: 1,5 мг/кг – ПОЧАТОК ДІЇ: Одна хвилина
(найшвидше у цій групі), ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ: 10 хвилин.
УВАГА: Знадобиться штучна вентиляція легень.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: Практично відсутні.
METOCURІNE (Метокурин)
ДІЯ: Недеполяризуючий міорелаксант тривалої дії.
41
ПОЧАТОК ДІЇ (в/в): 3 хвилини.
ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ (в/в): 30 - 60 хвилин.
ФОРМА ВИПУСКУ: Ампули по 80 мг/2 мл і по 120 мг/3 мл (4%).
ДОЗА: (початкова паралізуюча): в/в: дорослим і дітям: 0,25 - 0,4 мг/кг.
УВАГА: Знадобиться штучна вентиляція легень.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: Практично немає.
DOXACURІUM (Доксакурій)
ДІЯ: Недеполяризуючий міорелаксант тривалої дії з групи бензилізохінолінів
(як атракурій) - але майже не призводить до викиду гістаміну.
ПОЧАТОК ДІЇ (в/в): 3 - 4 хвилини.
ТРИВАЛІСТЬ ДІЇ (в/в): 2 - 4 години.
ДОЗА: (початкова паралізуюча): в/в: дорослим і дітям: 0,05 мг/кг.
УВАГА: Знадобиться штучна вентиляція легень.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: Практично відсутні.
НЕДОЛІК: Непередбаченість тривалості дії (у кого - 2 години, у кого - 4
години).
МІОРЕЛАКСАНТИ:
(блокують нервово-м'язову провідність, можуть вживатись
тільки за наявності умов для штучної вентиляції легенів)
Розділ 5
ЕТАПИ АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ОГЛЯД ХВОРОГО
СТАНДАРТИ
акредитації лікувально-профілактичних закладів України
(затверджені МОЗ України в 1997 році):
16.3.1. Напередодні знеболення анестезіолог проводить огляд пацієнта, про що робить
запис у медичну карту.
16.4. Запис анестезіолога відображає:
16.4.1 Загальний стан хворого.
16.4.2 Показники гемодинаміки.
16.4.3 Показники дихання.
16.4.4 Інтерпретацію загального та біохімічного аналізів крові, показників згортання
крові.
16.4.5 Інтерпретацію ЕКГ (у пацієнтів, які мають відповідні до цього покази, та
пацієнтам, які старші 40 років).
16.4.6 Алергологічний анамнез.
16.4.7 Результати обстежень аналізуються анестезіологом принаймні за 12 годин до
оперативного втручання.
АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНИЙ, МЕДІКАМЕНТОЗНИЙ І
АЛЕРГОЛОГІЧНИЙ АНАМНЕЗ
– Тату, що таке дурень?
– Це той, хто висловлюється незрозуміло. Ти зрозумів?
– Ні, тату.
Опитувати хворого слід найзрозумілішою для нього мовою, не
засмічуючи її медичними термінами і «вченими» словами.
Навіть перед найнегайнішою операцією, коли хірурги миють руки
для операції, анестезистка готує шприці, а анестезіолог миє руки «на
підключичну», треба встигнути зробити декілька найголовніших запитань.
47
1. ПРІЗВИЩЕ, ім'я, по-батькові? І перевірити історію хвороби.
Бо у великих клініках бували випадки, коли оперували не того пацієнта.
2. КОЛИ І ЩО ЇВ? Якщо відповідає: «Нічого», треба уточнити: «Ані
крихітки?» Якщо пацієнт вагається, треба пояснити, що це дуже важливо,
що їжа у шлунку під час наркозу може призвести до смерті (а так воно і є).
Примітка 1. Більшість мешканців України (будь-якої нації)
вважають за їжу лише повний обід з трьох гарячих страв. Кожен старий
анестезіолог може згадати історію про те, як на наркозі пацієнт блює хлібом,
яйцями та сиром, а потім (якщо від цього не загине) на питання: «Чому ж Ви
казали, що нічого не їли?» відповідає: «Хіба ж це їжа?» Якщо українка каже:
«Трохи чаю попила»,- вона могла з'їсти за чаєм більше бутербродів, ніж
француженка за місяць.
Примітка 2. Інколи хірурги (особливо гінекологи) з меркантильних
причин (пообіцявши жінці наркоз) підучують обманювати анестезіолога. Це
не тільки непорядно щодо анестезіолога, а й небезпечно щодо себе. Бо до
прокурора (якщо це погано скінчиться) доведеться йти удвох.
3. КОЛИ ПИВ ВОДУ? Якщо спитати просто «Коли пив?», більшість
чоловіків розуміє під цим спиртне і вагається, чи казати правду.
4. ЧИ НЕ БУВАЛО ПОГАНО ВІД ЛІКІВ? (алергія: висипання,
сверблячка, набряки тощо). Люди діляться на дві групи: менша не знає, що
таке алергія; більша (і ми належимо до неї) тільки думає, що знає. Отже,
треба вживати прості й усім зрозумілі слова.
5. ЯКІ ЛІКИ ПРИЙМАВ ОСТАННІМ ЧАСОМ? По-перше,
декотрі ліки можуть впливати на перебіг наркозу. По-друге, ви можете так
узнати про хронічну хворобу. Траплялось, що анестезіолог, розпитавши «по
системах» і нічого не добившися, протягом усього наркозу боровся з високим
артеріальним тиском. А після наркозу хворий каже: «Та в мене ж
гіпертонія». - «А чому ж Ви не сказали?» - «А Ви ж не питали».
6. ЗУБИ НЕ ХИТАЮТЬСЯ? ЗЙОМНИХ НЕМА? Як жартують
анестезіологи, зуб, котрий попав до правого бронху, зветься вже не «зуб», а
«чужородне тіло». Зйомні щелепи треба вийняти.
7. НОСОМ ДИХАЄТЕ ДОБРЕ? І краще хай покаже, як дихає. Коли
хворого «роздихують» маскою, рот у нього буває закритий. При, так би
мовити, «носовій непрохідності» доводиться одгинати краєм маски нижню
губу, щоб напіввідкрити рот.
8. ЧИ БУЛИ РАНІШЕ НАРКОЗИ І ЯКІСЬ УСКЛАДНЕННЯ ВІД
НИХ?
ЗАГАЛЬНИЙ АНАМНЕЗ
Опитуючи по системах, треба цікавитись схильністю до КОРЧІВ (чи
були менінгіт, енцефаліт, черепномозкові травми, у дітей корчі від високої
температури - у деяких областях України це зветься «младєнчеське») - тоді
краще не вживати кетамін. Якщо у хворого «скомпрометована» ПЕЧІНКА, не
48
слід вживати фторотан. При НЕДОСТАТНОСТІ КРОВООБІГУ
(найпростіше - спитати, на який поверх може зійти без задишки),
анестезіолог муситиме бути дуже обережним з об'ємами інфузії (тобто
заміщати крововтрату не великими об'ємами фізрозчину, а кров'ю «крапля за
краплю») і з анестетиками, котрі знижують серцевий викид (як барбітурати).
ОБ'ЄКТИВНІ ДАНІ
При огляді слід звернути увагу на передвісники «важкої» інтубації
трахеї (навіть якщо інтубація не планується).
Голова мусить добре розгинатися, а шия виводитися вперед. Коротка
шия і маленьке «пташине» підборіддя - передвісники важкої інтубації і
западання язика під час наркозу без інтубації. Якщо відстань від нижнього
краю нижньої щелепи (Os mandibula) до верхнього краю щитовидного хряща
(Cartilago thyreoidea) - менша трьох поперечних пальців або рот
розкривається менше ніж на три пальці - теж будуть труднощі з інтубацією.
Корисно зазирнути хворому до рота і оцінити вигляд зіва.
ЛАБОРАТОРНІ ДАНІ
Для анестезіолога дуже важливі рівень гемоглобіну (безпечним
рівнем вважають 100 г/л) або гематокриту (відповідно - 0,30 абож 30%).
Людина може жити з анемією дуже довго - це компенсується
гіпервентиляцією (зростом ХОД) і підвищеним серцевим викидом (ХОС).
Але більшість загальних анестетиків пригнічує як дихання, так і кровообіг
(не кажучи вже про різні пригоди під час наркозу й операції: невдала
інтубація, кровотеча).
До планового наркозу треба, крім того, мати лабораторно визначену
групу крові (по системах AB0 і Rh), коагулограму, електроліти (K+, Na+)
принаймні у плазмі, ЕКГ. Взагалі, чим детальніше обстежений буде хворий -
тим краще і для нього, і для анестезіолога, і для хірурга.
49
ПІДГОТОВКА ХВОРОГО
Спеціалистъ подобенъ флюсу:полнота его одностороння.
Козьма Прутковъ
Було б дуже добре, щоб стан здоров'я пацієнта перед наркозом був
щонайкращим. Універсальних рецептів тут бути не може, а якщо б ми стали
розглядати всі конкретні випадки, то з цього посібничка вийшла б
енциклопедія з усіх розділів медицини.
Отже, як хочеш бути анестезіологом - мусиш ще студентом серйозно
ставитись до всіх дисциплін, особливо до тієї, що зветься «внутрішні
хвороби». Інакше можна стати вузьким спеціалістом «у діапазоні голосової
щілини». Такого у нас звуть інтубатором (абож трубкокидачем), а у
Великобританії - anaesthetoіd (щось анестезіологоподібне). Звісно, можна
замовити консультацію терапевта, ендокринолога тощо. Але жоден
консультант не нестиме відповідальності за смерть під час наркозу.
ДО УВАГИ МАЙБУТНІХ ТЕРАПЕВТІВ: Дуже погано для
анестезіолога, якщо пацієнт протягом останніх двох тижнів приймав ліки, що
містять препарати раувольфії: резерпін, раувазан, раунатин, рауседил,
адельфан, бринердин. Тоді йому не можна вживати на індукції (вводному
наркозі) барбітуратів (гексеналу та тіопенталу). А інших засобів для індукції
в наших умовах може й не бути. Терапевтів нерідко залучують до
передопераційного лікування хворих із супутнімі (нехірургічними)
захворюваннями. Отже, терапевт мусить знати, що тут треба вживати якісь
інші гіпотензивні ліки (наприклад, дибазол у таблетках або ін'єкціях).
ПРЕМЕДИКАЦІЯ
МЕТА ПРЕМЕДИКАЦІЇ
Ще в XІX сторіччі перед наркозом почали вводити різні ліки з метою
покращити перебіг анестезії - зменшити бронхіальну гіперсекрецію та
гіперсалівацію (надлишок слини), заспокоїти хворого, підсилити аналгезію.
На сьогодні існують різні режими премедикації, а ліки, пропоновані для
премедикації, не можна навіть підрахувати.
КОМПОНЕНТИ ПРЕМЕДИКАЦІЇ
(що й коли вводити)
АТРОПІНІЗАЦІЯ потрібна для профілактики гіперсалівації (слина заважає
працювати анестезіологу), для зменшення бронхіальної секреції (слиз
заважає дихати пацієнтові), для запобігання вагальним рефлексам (можливі
брадиаритмії і навіть зупинка серця) від інтубації трахеї. Щоб ця
профілактика тривала й під час наркозу та щоб хворий не страждав від
сухості в роті задовго до наркозу, атропінізацію краще провадити вже на
операційному столі.
СЕДАТИКИ - БАРБІТУРАТИ
PHENOBARBІTAL (Люмінал, Фенобарбітал)
ДІЯ: Снодійна, седативна, протисудомна.
ФОРМА ВИПУСКУ: У нас - порошок і таблетки 50 мг і 100 мг. За кордоном -
ще й ампули 10-20%-ного розчину.
ДОЗИ: (При судомах):
НАСИЧЕННЯ в/в повільно (3-6 хвилин) або в/м:
Дорослим: 200-400 мг, додаючи по 200 мг кожні 20 хвилин, до
припинення судом або до найвищої загальної дози 1 г/добу.
Дітям: 10 мг/кг, додаючи по 5-10 мг/кг кожні 20 хвилин, до
припинення судом або до найвищої загальної дози 40 мг/кг.
ПІДТРИМКА в/в повільно, в/м або per os:
Дорослим: 100-200 мг кожні 12 годин.
Дітям : 2 - 4 мг/кг кожні 12 годин.
(При синдромі абстиненції у новонародженого):
58
3-10 мг/кг кожні 6-8 годин в/м або per os
(можна давати до 2 місяців).
(Для премедикації перед наркозом): per os, в/в:
Дорослим: 100-200 мг.
Дітям: 2 - 6 мг/кг.
ПРОТИПОКАЗАННЯ: Порфірія. Значна хронічна обструкція бронхів. Значні
порушення функцій печінки.
СТОРОННІ ЕФЕКТИ: З боку ЦНС - атаксія, сонливість, інколи (частіш у
дітей) - парадоксальне збудження. З боку ШКТ - нудоти й блювання. Буває
надчутливість - кропивниця, бронхоспазм. При великих дозах - зниження АТ,
депресія дихання (аж до апное).
УВАГА! Пік концентрації в мозку - не раніше 15 хвилин після в/в введення,
тому при насиченні не поспішайте вводити наступну дозу!
АНТИГІСТАМІННІ ЛІКИ
Дуже популярні в анестезіології такі ліки, що є одночасно і
седатиками, й антагоністами H-1-гістамінових рецепторів.
ПРЕМЕДИКАЦІЯ - ПІДСУМКИ
АНТАГОНІСТ М-ХОЛІНОРЕЦЕПТОРІВ
ATROPІNE (Атропін) 0,02 мг/кг (дорослим 1 мг)
СЕДАТИВНІ, СНОДІЙНІ, ПРОТИСУДОМНІ:
CHLORAL HYDRATE (Хлоралгідрат) 10 мг/кг
CHLORDІAZEPOXІDE (Еленіум) дорослим 10-15 мг
CHLORPROMAZІNE (Aміназин) 0,5 мг/кг
DІAZEPAM (Сибазон) 0,1-0,3 мг/кг (доросл. 10 мг)
FLURAZEPAM (Флуразепам) 0,1 - 0,3 мг/кг
PARALDEHYDE (Паральдегід) 0,3 мл/кг (до 7 мл)
PENTOBARBІTAL (Етамінал) 2 - 6 мг/кг
PHENOBARBІTAL (Люмінал) 2 - 6 мг/кг
TRІCLOFOS (Триклофос) 50 мг/кг (не більше 2 г)
АНТАГОНІСТИ ГІСТАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ:
DІPHENHYDRAMІNE (Димедрол) 1 - 2 мг/кг
HYDROXYZІNE (Гідроксизин) 1 - 3 мг/кг
PROMETHAZІNE (Піпольфен, Дипразин) 0,5 - 1 мг/кг
TRІMEPRAZІNE (Терален, Алімемазин) 1 - 2 мг/кг
УКЛАДАННЯ ХВОРОГО
Обов'язком анестезіолога є захист хворого не тільки від болю та
інших компонентів «хірургічної агресії» (кровотечі, тощо). До значних
ускладнень можуть призвести, здавалося б, дрібниці, на котрі слід звернути
увагу під час укладання пацієнта на операційний стіл. Треба пам'ятати, що на
протязі наркозу він не зможе ні на що поскаржитись. Тому не завадить
спитати в нього, чи йому зручно лежати, чи не мулить десь.
ПЛЕЧОВИЙ ПЛЕКСИТ (неврит плечового сплетіння) з наступним
паралічем всієї верхньої кінцівки є класичним прикладом. Ще до другої
світової війни він також звався «наркозною паралізою» [Залкан ДМ: Нервові
та психічні хороби. Харків: Медвидав, 1932].
Причина - травма сплетіння від того, що рука, відведена під прямим
кутом (типове розміщення під час наркозу), звисає зі столу (у дорзальному
напрямі). Тому треба стежити, щоб підставка для руки була розміщена
горизонтально. А ці підставки на старих операційних столах бувають погнуті,
розхитані. Тут анестезіологові доводиться виявляти неабияку винахідливість.
ЗАЩЕМЛЕННЯ ПОПЕРЕКОВИХ КОРІНЦІВ може бути у пацієнтів,
що знаходяться у так званій літотомній позиції (під час аборту,
гемороїдектомії тощо). Таким пацієнтам, особливо якщо в анамнезі -
поперековий радикуліт, треба підкладати м'який валок (наприклад, скручене
простирадло) під поперек.
МАНЖЕТКА для вимірювання артеріального тиску, РЕМЕНІ для
фіксації кінцівок теж можуть травмувати нерви або порушувати кровообіг
(особливо у хворих з варикозними венами).
ПАСИВНИЙ ЕЛЕКТРОД ДІАТЕРМОКОАГУЛЯТОРА, внаслідок
поганого електричного контакту (без зволоженої прокладки), може стати
причиною електроопіку.
Хірурги, обробляючи операційне поле ЙОДОМ, можуть не помітити
його патьоки - зібравшися під спиною, вони спричинять опік. Анестезіолог
стоїть так, що йому видніше. Жоден хірург не образиться, якщо звернути
його увагу на ці патьоки.
ВЕНОЗНИЙ ДОСТУП
Будь-який ендотрахеальний наркоз (з інтубацією трахеї) і значна
частка маскових наркозів потребують венозного доступу (не кажучи вже про
дожильний наркоз). Венозний доступ (голка або катетер у вені) потрібний
для введення різних компонентів анестезії. У більшості випадків потрібна
62
також інфузійна система (крапельниця) для заміщення інтраопераційних
(під час операції) втрат рідини та крові.
Венозний доступ буває ненадійний - голкою (особливо ненадійні
гострі голки, бо легко проколюють вену наскрізь) або надійний - катетером.
Катетер вводять:
(1) черезшкірно, пункційним способом:
a) крізь просвіт голки,
b) понад голкою - катетером, «вдягненим» на голку (катетер
має звужений кінчик і зветься pіg-taіl - свинячий хвіст),
c) по провіднику, проведеному крізь просвіт голки (метод
Сельдинґера);
(2) з венесекцією (травматичніша, дає більше нагноєнь, показана
лише при незмозі провести катетер шляхом пункції).
ІНДУКЦІЯ
ІНДУКЦІЯ (ввідний наркоз, від латинського inductio - введення)
барбітуратами ультракороткої дії зробила революцію в анестезіології в
період між двома світовими війнами. Тоді дуже багато працювали ефіром,
котрий дає дуже неприємне збудження на початку наркозу. Індукція
барбітуратами дозволяла запобігти цьому збудженню - за час дії барбітурата
хворий насичувався парою ефіру і входив у третій рівень наркозу
(хірургічний), оминувши другий (збудження).
Після другої світової війни, коли почали широко вживати
міорелаксанти та ендотрахеальний наркоз (з інтубацією трахеї), склалася така
послідовна схема:
◼ ПРЕМЕДИКАЦІЯ,
◼ ВЕНОЗНИЙ ДОСТУП (голкою або катетером),
◼ ІНДУКЦІЯ (введення) до наркозу анестетиком короткої дії,
◼ ВВЕДЕННЯ РЕЛАКСАНТА короткої дії для полегшення інтубації,
◼ штучна ВЕНТИЛЯЦІЯ МАСКОЮ,
◼ ІНТУБАЦІЯ трахеї,
◼ ПІДТРИМАННЯ НАРКОЗУ (загальним анестетиком, анальгетиком,
релаксантом),
◼ ПРОКИДАННЯ з відновленням притомності, дихання, захисних
рефлексів,
◼ ЕКСТУБАЦІЯ трахеї.
ІНТУБАЦІЯ
МЕТА
Інтубація трахеї (лат: intubatio - введення трубки):
(1) найнадійніше забезпечує прохідність дихальних шляхів,
(2) захищає їх від захлинення (герметизує).
Вік (років)
Глибина введення крізь рот (см) = --------------- + 6
2
ВЕНТИЛЯЦІЯ МАСКОЮ
Вміти вентилювати маскою - важливіше, ніж інтубувати трахею. При
невдалій інтубації хворий гине не від відсутності трубки, а від відсутності
дихання!
Очевидно, стик «маска-обличчя» мусить бути герметичним, інакше
легені хворого не роздуєш. Але, притискаючи маску, студенти притискають
щелепу хворого донизу, здушуючи йому глотку і не даючи пройти повітрю.
А навіть діти знають правила ABC: спершу - A (Airway - дорога повітрю), а
потім - B (Breathing - дихання).
«Найкрутішим» для забезпечення прохідності дихальних шляхів є
потрійний прийом Есмарха: (1) закидання голови назад, (2) висування
нижньої щелепи наперед і (3) притискання її до верхньої щелепи. Тобто не
маску треба притискати до обличчя, а обличчя - до маски. Великої сили не
66
треба, бо пацієнт розлаблений міорелаксантом. У деяких хворих (особливо
- у дітей) прохідність носу порушена, тоді рот слід тримати напіввідкритим.
Очі лікаря під час ШВЛ маскою майже постійно мусять бути
спрямовані не на голову хворого, а на тулуб. Головний показник гарної
вентиляції - дихальні екскурсії епігастрія та грудної клітки: вони мусять
підніматися під час кожного штучного вдиху і опадати під час кожного
штучного видиху. Якщо вони не опадають - швидше за все, повітря
надходить не до легень, а до шлунку. За кілька вдихів його так розідме, що
через відхилення діафрагми легені не роздуватимуться. Тож дивимось очима,
а реагуємо руками. Якщо епігастрій не піднімається - повітря не надходить
(нема герметичності), а якщо епігастрій не опадає - повітря надходить не
туди (не та позиція голови і щелепи). Бачити одночасно і колір губ і нігтів -
теж непогано, але не так важливо, бо вони покажуть лише гіпоксію, а не її
причину.
Якщо вмієш вентилювати маскою - не страшна невдала інтубація.
Коли хворий посинів - відновлюється вентиляція маскою, а тоді можна
спробувати ще раз. Раніше при «важких дихальних шляхах», що не
дозволяли інтубувати трахею, анестезіологи проводили весь наркоз на
масковій ШВЛ. Зараз для «важких дихальних шляхів» використовують
волоконно-оптичний (гнучкий) бронхоскоп (попередньо вдягши на нього
ендотрахеальну трубку) або ларингеальну маску (LMA - laryngeal mask
airway) - трубку з розширенням, що має роздувну манжетку, котра охоплює
вхід до гортані.
ПРЯМА ЛАРИНГОСКОПІЯ
Протягом майже всієї першої хвилини після введення
сукцинілхоліну провадять так звану ПРЕОКСИГЕНАЦІЮ (маскову
вентиляцію чистим киснем). Протягом другої хвилини треба встигнути
виконати і ларингоскопію, і інтубацию трахеї.
1. Взявши ларингоскоп ЛІВОЮ рукою, вводять його клинок до рота
хворого (ТРОХИ СПРАВА, щоб потім не заважав язик).
67
2. На півдорозі до надгортанника клинок зміщують до сагітальної
площини, продовжуючи просувати до надгортанника. Де та сагітальна
площина - покаже ЯЗИЧОК (Uvula).
3. Проводячи ларингоскоп далі, на вентральній поверхні глотки треба
побачити надгортанник.
4. Якщо вживають ПРЯМИЙ КЛИНОК, їм підхоплюють задню
поверхню надгортанника. А якщо вживають КРИВИЙ КЛИНОК
(Макінтоша), його кінчик вводять до ямки між коренем язика і
надгортанником, званої Fossa glotto-epіglottіca. Потім (в обох варіантах)
ларингоскоп злегка рухають вперед і вгору (вздовж його ручки),
намагаючись не натискати на верхні різці пацієнта. При цьому надгортанник
відхиляється, і тоді можна побачити вхід до гортані і яскраво-білі голосові
зв'язки.
У С К Л А Д Н Е Н Н Я від І Н Т У Б А Ц І Ї Т Р А Х Е Ї
Ларингоспазм.
Аспірація (захлинення).
Фарингіт (болі в горлі).
Ларингіт (з хрипким голосом).
Ларингеальний або підзв'язковий набряк.
Роз'ятрення гортані, інколи з гранульомою.
Трахеїт.
Стеноз трахеї.
Параліч голосових зв'язок, однобічний або двобічний.
ПІДТРИМАННЯ АНЕСТЕЗІЇ
КОМПОНЕНТИ ЗАГАЛЬНОЇ АНЕСТЕЗІЇ
Вони залежать від основного й супутніх захворювань, характеру та
тривалості операції, а також (у наших умовах) від наявних препаратів.
Універсальних рекомендацій тут немає та й бути не може. Інколи вигідніше
забезпечувати і регулювати кожен компонент наркозу окремим препаратом:
непритомність - закисом азоту або оксибутиратом натрію, аналгезію -
морфіном або фентанілом, автономний блок - дроперидолом, релаксацію -
якимось з курареподібних препаратів. Тоді наркоз зветься
70
БАГАТОКОМПОНЕНТНИМ (не плутати з комбінованим, коли одночасно
вживають інгаляційні та неінгаляційні компоненти). Інколи можна
забезпечити всі компоненти одним інгаляційним (летючим) анестетиком -
така загальна анестезія зветься МОНОНАРКОЗ (годиться для маленьких
малотравмуючих операцій). Кожен варіант має свої переваги й недоліки.
НАРКОЗ І АНТИБІОТИКИ
Старі, досвідчені хірурги перед введенням антибіотиків до черевної
порожнини завжди питають дозволу в анестезіолога. Ця традиція склалася в
ті часи, коли не було ані відділень інтенсивної терапії, ані дихальних апаратів
(респіраторів). Більшість антибіотиків подовжують дію міорелаксантів, і
через це раніше анестезіологу доводилося після операції годинами вручну
«роздихувати» хворого в операційній. Це затримувало всі подальші операції.
Зараз це не так актуально, бо після «великих» операцій хворих
переводять до відділення інтенсивної терапії, де можна продовжувати ШВЛ
неомежений час. Але все ж анестезіолог мусить знати, що вводять хірурги, і
передбачати можливу взаємодію між «своіми» і «хірурговими» ліками.
АНТИБІОТИКОТЕРАПІЮ, таким чином, треба проводити при всіх
гнійних операціях, не чекаючи перевезення хворого до палати. Анестезіолог
мусить лише приймати до уваги сторонні дії антибіотиків.
АНТИБІОТИКОПРОФІЛАКТИКА є безумовно показаною у двох
випадках: (1) при операціях на явно інфікованому органі (приклад -
флегмонозний холецистит); (2) для ослабленого (зі зниженим імунітетом)
хворого (приклад - «чиста» операція в діабетика). При цьому
антибіотикопрофілактика буде найефективнішою, якщо вже під час операції
концентрація антибіотика в тканинах (а не лише в крові) досягла
терапевтичного рівня. Тому краще всього - починати насичення
антибіотиками за кілька годин до планової операції. Якщо цього не зроблено,
анестезіологу треба починати введення антибіотика дожильно одразу після
забезпечення венозного доступу (якщо є час і антибіотик).
Деякі сучасні антибіотики мають здатність після в/в введення дуже
швидко проникати до тканин. Тому їхнє профілактичне введення краще
починати «на столі», а не напередодні.
МОНІТОРИНГ (СПОСТЕРЕЖЕННЯ)
For some must watch whіle some must sleep.
(Хтось мусить не дрімати, щоб інший спати міг)
У.Шекспір «Гамлет»
Найвідповідальніші моменти для пілота - злет і приземлення. Найтривожніші
моменти на підводному човні - його занурення і спливання. Найдраматичніші
етапи наркозу - це його початок (занурення) і прокидання хворого
(спливання). І саме на цих етапах анестезіолог буває найбільш напруженим.
Але й під час наркозу й операції, коли, здавалося б, анестезіологові нема чого
робити, можливі будь-які ускладнення. Тим більше, що максимально
71
напруженим весь час бути неможливо, і пильність під час наркозу дещо
знижується.
МОНІТОРИ
Дієслово «моніторувати» означає «стежити, спостерігати,
або слідкувати, особливо зі спеціальною метою»...
Хоча й застосовуючимоніторуючі прилади для здійснення
своїх завдань, анестезіолог і сам є монітором.
Carl C. Hug
Сучасна техніка надає багато можливостей для слідкування за
станом пацієнта й наркозно-дихальних апаратів. Складні й дорогі прилади
можуть слідкувати за концентрацією кисню та інгаляційних анестетиків у
вдихуваному повітрі або за концентрацією двоокису вуглецю - у
видихуваному. У хворих зі «скомпрометованим» серцем бувають корисні
монітори-кардіоскопи, хоч ЕКГ може лишатись нормальною при
незадовільному серцевому викиді. Зараз найпопулярнішими серед західних
анестезіологів стали не дуже дорогі (для них) пульсоксиметри, що
вимірюють сатурацію (насичення) киснем гемоглобіну у капілярах під час
систоли: тому цей показник (SpO2) падатиме і при падінні оксигенації крові
(дихальна недостатність), і при падінні серцевого викиду (серцева
недостатність), і при спазмі артеріол (гіповолемія, погане знеболення тощо).
Останній «крик моди» в американській анестезіології - біспектральна
енцефалографія (BIS-monitoring), що дозволяє оцінити глибину
непритомності пацієнта.
Але ніякі монітори не замінять пильності анестезіолога. Навпаки,
вони можуть її притуплювати.
ЯК СИДІТИ Й ЩО БАЧИТИ
«Видно пана по халявах». Анестезіолога видно по тому, як він сидить і що
він бачить. Треба мати сектор обзору без мертвих зон - для цього слід сидіти
не надто близько. Якщо втупитися носом тільки в ротаметр, або тільки в
тонометр, або тільки в пульс, дуже легко прогавити щось більш важливе. А
більш важливим може бути будь-що - все, що здатне вбити хворого.
У наступній табличці «смертельно важливі» місця підкреслені:
ГЕМОДИНАМІКА
Падіння АТ хворого супроводиться збільшенням АТ анестезіолога.
Обидва явища вкорочують життя обом.
В.А.Чибуновський
Під час наркозу анестезіолог прагне забезпечити пацієнтові стабільні
показники гемодинаміки (кровообігу), як центральні (АТ, ЧСС), так і
периферичні (теплі пальці, рожеві нігті, достатній темп діурезу). А стан
кровообігу в цілому залежить від трьох функцій: насосної функції серця
(може пригнічуватись багатьма анестетиками), тонусу судин (теж
пригнічується деякими компонентами наркозу або надто підвищується за
умов недостатньої аналгезії) і ОЦК (залежить від крововтрати і її заміщення).
Мистецтво анестезіолога, між іншим, полягає і в тому, щоб за окремими
гемодинамічними показниками бачити ці три функції, і керувати саме ними, а
не окремими проявами.
НАРКОЗНА КАРТА
документує різні показники (перш за все, гемодинамічні), дії хірурга (етапи
операції) і анестезіолога (введення анестетиків та інших препаратів, інфузії).
Допомагає наочно уявити, що робиться під час наркозу. Тому анестезіолог
веде карту не тільки «для прокурора», а й для себе.
ПРОКИДАННЯ
– Хто це такий - анестезіолог?
– Це той, що по щоках б’є.
З розмови хворих
хірургічного відділення
Дійсно, були часи, коли анестезіолог після наркозу ляскав пацієнта
по щоках, кричав: «Розплющіть очі!» і вводив у вену аналептики: бемегрид,
кордіамін. Хворий прокидався, починав давитися трубкою. Але потім, після
екстубації, знову поринав у депресію, бо припинялася дія аналептиків і
досить нечемної фізичної стимуляції.
На Заході зараз заведено після наркозу вводити налоксон для
усунення дії опіоїдів і неостигмін (по-нашому: прозерин) для усунення дії
релаксантів, а потім швиденько екстубувати: tіme іs money (час - це гроші).
Але після того пацієнта перевозять до recovery room (RR) - післянаркозної
палати, де за ним стежать висококваліфіковані й високооплачувані сестри.
Якщо ж у наших умовах «накачати» хворого стимулюючими ліками, а потім
перевезти його до відділення з однією сестрою на 30-60 ліжок - це кинути
його напризволяще. Ніхто не помітить ані падіння тиску, ані зупинки
дихання. Тому не слід поспішати ані з переведенням хворого на самостійне
дихання, ані з екстубацією. Все це можна робити тільки за умов: (1)
74
відновлення притомності, (2) відновлення адекватного (достатнього)
самостійного дихання, (3) відновлення захисних рефлексів (передовсім -
кашлю) і (4) стабільної гемодинаміки.
Є й такі хворі (нейрохірургічні, торакальні, після великої
крововтрати, після масивних гемотрансфузій), що потребують пролонгованої
(тривалої) ШВЛ. Їх переводять до відділення інтенсивної терапії
(реанімаційного) з трубкою в трахеї, не припиняючи ШВЛ.
Якщо хворий після наркозу лишається в хірургічному відділенні,
анестезіолог мусить бути впевнений, що він буде у безпеці. Головна загроза -
порушення дихання внаслідок западання щелепи або аспірації блювотних
мас. Навіть якщо шлунок був абсолютно пустим, не виключене блювання
жовчю. Ось чому після наркозу хворого треба класти у ліжко без подушки
(менше западатиме щелепа), а ще краще - боком (щоб не захлинувся).
Поки хворий остаточно не опритомнів, його не можна лишати без
нагляду. Не обов’язково, щоб наглядав анестезіолог. Наглядати може й
постова медсестра, і навіть родичі хворого. Але відповідальність за
післянаркозні ускладнення несе анестезіолог.
СТАНДАРТИ
акредитації лікувально-профілактичних закладів України
(затверджені МОЗ України в 1997 році):
16.5. В найближчому післяопераційному періоді пацієнти знаходяться в
післяопераційних палатах під спостереженням медсестри-анестезистки та
безпосередньому контролі з боку анестезіолога. У відділенні спеціально обладнані
післяопераційні палати (кисень, контроль артеріального тиску, пульсу, дихання), куди
переводяться хворі безпосередньо після операції під ретельний нагляд лікарів і
медсестер. Можливе переведення у відділення інтенсивної терапії (для усієї лікарні).
16.6. Післяопераційна допомога включає (але не обмежується цим) слідуюче:
16.6.1. Лікарський контроль. Анестезіолог зобов’язаний зробити принаймні один після-
операційний огляд пацієнта для оцінки його стану після анестезії. Такий огляд
повинен бути зроблений в період між 24 і 48 годинами після переведення пацієнта в
загальну палату. Лікар, який відповідає за лікування хворого, зобов’язаний робити
обхід щонайменше 2 рази на день.
16.6.2. Сестринський нагляд. Сестра перевіряє стан свідомості, тиск, пульс, частоту
дихання у післяопераційних хворих та виконує призначення лікаря.
ПІДСУМКИ
Найкращий вид анестезії - це анестезія без реанімації.
А.П.Зильбер
«Vіgіlance» (пильність) – цей девіз написаний на гербі
Американського товариства анестезіологів. Пильність потрібна на кожному
етапі наркозу, бо кожен з них має свої загрози.
Так казав Ісус своїм учням, серед котрих були не лише лікарі. Вже
кілька десятиріч в усьому світі існують програми навчання серцево-легеневій
реанімації (СЛР, англ.: cardiopulmonary resuscitation, CPR) для пожежних,
поліцейських і домогосподарок - усіх, хто може опинитися поруч з
помираючим. Тому що результат реанімаційних заходів при клінічній смерті
залежить від своєчасності - через 3-6 хвилин їх уже пізно починати.
Найперші реанімаційні заходи (англ.: BLS - basic life support -
найпростіша підтримка життя) можна проводити, маючи лише руки й голову.
Більш складні заходи (ALS - advanced life support - «продвинута» підтримка
життя), що потребують препаратів і апаратів, можна починати вже пізніше
(за наших умов потрібна реанімаційна бригада).
Успіх реанімації залежить не лише від її своєчасності, а й від її
правильності. А для цього ті, хто її проводять, мусять розуміти, чому вони
роблять так чи інакше.
ТРОХИ ТЕОРІЇ
Хворіють по-різному, а помирають - майже однаково. Тому в перші
моменти реанімації не варто гаяти час на точний діагноз. Для швидкого
розуміння ситуації досить оцінити головні Три Системи: нервову
(притомний чи ні), дихання (є дихання чи нема дихання - апное) та
кровообігу (є він чи нема).
Якщо кровообігу [Circulation] нема, вводити ліки [Drugs] - марна
справа, бо вони з місця введення нікуди не посунуться.
Якщо дихання [Breathing] нема, «качати» серце - теж марна праця, бо
кров без кисню нікого не врятує.
Якщо дихальні шляхи [Airways] закриті (у непритомного - майже
завжди), штучне дихання буде неможливим (повітря не потраплятиме до
легень) і масаж серця буде марним (у крові не буде кисню).
Тому, коли нема ані притомності, ані дихання, ані кровообігу (клінічна
смерть) починати реанімаційні заходи слід за алфавітом: A, B, C, D. Якщо
нема ліків (на вулиці чи на пляжі), реанімаційні заходи починають в тому ж
порядку: A, B, C. Якщо серце працює, але хворий не дихає, алфавітний
порядок зберігається: A, B. Якщо хворий просто знепритомнів, і його язик,
запавши до глотки, заважає дихати, досить однієї літери: A.
79
Оцінювати Три Системи треба теж за алфавітом. Оскільки результат
залежить від хвилин і навіть секунд, одночасно з головою починають
працювати й руки (не чекаючи остаточного діагнозу).
C. МАСАЖ СЕРЦЯ
E. (ECG) ЕКГ
Електрокардіографічний контроль (за наявності кардіографа або
кардіоскопа) слід розпочати якомога раніше, тому що від ЕКГ-картини
залежать подальші реанімаційні заходи:
1. При електромеханічній дисоціації (EMD), коли ЕКГ нормальна або
майже нормальна, а пульсу нема - слід шукати і лікувати
позаміокардову ПРИЧИНУ (гіповолемію, тампонаду, напружений
пневмоторакс).
2. При асистолії (на ЕКГ - ізолінія) треба вводити АДРЕНАЛІН, щоб
спричинити фібриляцію.
3. При шлуночковій фібриляції (на ЕКГ - неправильна крива) або
безпульсовій шлуночковій тахікардії (на ЕКГ - часті широкі
85
комплекси, притомності та пульсу - нема) потрібна ЕЛЕКТРИЧНА
ДЕФІБРИЛЯЦІЯ.