Після Чарльза Пірса та Ф.

Де Соссюра розвивати семіотику продовжив італійський вчений Умберто Еко,

один з найвидатніших інтелектуалів другої половини 20-го століття.

Еко належить до покоління вчених, що розширювали семіотику вже після Пірса та Соссюра. Так само як і
Барт. Еко наголошує на значенні знаку як результаті процесу, яким керує спільне знання.

Еко найбільше цікавили не самі зники, а процес інтерпретації—розшифровки знаків. Самі знаки є
результатом процесу (семіозу, інтерпретації?) яким керує суспільне знання. Для пояснення цього процесу
він розробив термін «знак-функція», що виділяє дві сторони знаки—значення і вираження. Наприклад, у
дорожньому знаку «стоп» наказ зупинитися буде змістом, а сам дорожній знак—вираженням. Під час
інтерпретації глядач «розбирає» знак на елементи, щоб зрозуміти, де знайти значення. А семіосис і є
процесом приписання значення вираженню. В процесі семіозу глядач розбирає знак на елементи, щоб
зрозуміти. Так, наприклад, в знаку «стоп» можна виділити червоний колір, що означає небезпеку, та круглу
форму, задану стандартом дорожніх значень. А зображень християнського янгола складається з
зображенням людини та зображення крил.

І всі ці елементи мають сенси лише у зв’язку з системою знань. Потрібно знати правила дорожнього руху,
щоб зрозуміти знак стоп. Потрібно знати, як в християнстві зображують янгола щоб впізнати зображення
янгола. Умберто Еко називає цю систему знань енциклопедією. Енциклопедія ввібрала в себе всі знання
людства. Однак вона є не просто архівом, а простором, де різні елементи знаходяться в діалозі. Вона також
є джерелом правил, що керують семіотикою. Як вже було згадано, кожен глядач припускає значення
вираженню. Однак ця кореляція не є сталою, різні люди можуть припускати одному й тому вираженню різне
значення. Однак значна людина обирає за допомогою енциклопедії. Семіоз не обов’язково закінчується
тим, що людина приписує знаку значення. Можна поєднати його з іншими значеннями, вже знайдене
значення саме може стати вираженням, якому буде приписане подальше значення. Це називається
нескінченим семіощом, ми не можемо точно визначити, де закінчується процес інтерпретації.

Концепт енциклопедії Еко означав перехід від коду як строгого правила до коду як системи, де можлива
певна свобода інтерпретації. Перехід від статичного процесу сприйняття до динамічного процесу декодингу.

Система знань—енциклопедія. Але це не просто архів, а місце де різні елементи знаходиться в діалозі. Це
семіотичні об’єкти, що передають текст шляхом конвенцій. Це і джерело семіотичних правил, що керують
семіотикою.

Еко розробив термін знак-функція, що зображає дві сторони знаки – вираження та зміст. Семіосіс—процес
знакової комунікації, процес, коли хтось припусує вираженню значення. Мы приписуємо червоному кольору
значення «стоп». Інтепретант розбирає знак, щоб зрозуміти, куди приписати зміст. Кожен елемент набуває
ідентифікації у зв’язку з іншими елементами системи. Знак є не монолітним феноменом, а ґрунтом для
зустрічі різних елементів, його природа не зафіксована. Різні еленти, що задіяні в знаку існують окремо в
різних системах.

Кореляція між вираженням та змістом може варіюватися. Кореляція процес, що задіює знання з
Енциклопедії. Після першої кореляції у змісті можна продовжити шукати інший зміст і так далі. Асоціації,
безлімітний семіоз, пов’язані з Енциклопедією.

В припусуванні вираженню змісту нам допомагають коди. Структуралісти та ранні семіотики бачили код як
щось стале, що керує розшифровкою знаків. Як правило, що вказує, що А=В. Однак Еко розробляє своє,
більш гнучке визначення коду. Код скоріше вказує, що за певних обставин та в певному контексті А може
дорівнювати Б, але може й не дорівнювати. Для глядача код лише відкриває процес розуміння, але кожен
знак змушує глядача розпочинати «гру інтерпретації», в якій коли є підказками.

Так Еко спростовує також і ідею знаку як чогось сталого. Кожен знак в залежності від обставин та того, хто
його інтерпретує, адже немає сталого зв’язку між вираженням та значенням. Як зазначалося вище, знак
складається з різних елементів, тому, за словами Еко, знак є «місцем зустрічі різних елементів». І різні
глядачі можуть приписати різне значення кожному з цих елементів. Тому знак є не чимось сталим, а локусгм
семіозу, який здійснює глядач. Сенс кожного знаку є питання договору, конвенції. І ці конвенції визначаються
культурою, до якої належить глядач. Тому можна сказати, що знак адаптується до різних умов.

Код це складний оператор, що відповідає системі правил розкодування та правил виробництва. Раніше код
сприймали просто як те, що прикріпляє А до В, правило. Але для Еко код скоріше вказує, що в певних
обставинах та контексті А може бути пов’язане з Б. Код лише активує процеси розуміння, кожен знак
відкриває гру інтерпретації. Еко спростовує бінарну ідею коду та статичну ідею6знаку, кожен знак
змінюється в залежності від обставин та інтерпретанта. Знак є локусом семвотичної дії, значення є гнучким.

Сенс не є лише питанням кореляції, це завжди переговори. Зв’язок між виразом та значенням варіюється,
культурно чутливий. Переговори/договір адаптація до різних умов. Договори щодо текстів, знаків, практик.
Значення визначають практики, в енциклопедії правила та визначення переплітаються з винаходами.

Еко бачив семіотику як універсальний підхід до вивчення соціальної діяльності та культури загалом. Адже
знаки завжди існують в соціальному вимірі. Так, люди сприймають знаки по-різному, однак вони завжди є
інтерсуб’єктивними. Їх сприйняття зумовлено досвідом людини як частини певної групи. Адже жодна
людина не може знати енциклопедію повністю. Енциклопедія ділиться на безліч локальних енциклодій,
кожна з яких сформована досвідом певної групи людей. Саме ці енциклопедії допомагають кожному з нас в
інтерпретації.

Еко цікавиться не системою організації знаків, а процесом культурного виробництва. Знаки виробляються
через поєднання змісту та виразу, а не є чимось сталим. Тоді багато що в культурі є текстами. Знаки існують
в соціальному вимірі, вони існують лише для індивіда, вони циркулюють та матеріалізуються, так стають
інтерсуб’єктивними. В соціальному вимірі важко розділити комунікацію та сигнифікацію (надання сенсу) це
треба вивчати разом. Вивчення не семіотичних систем, а семіоьичного процесу. Зацікавлений в тому, як ми
створюємо знаки якщо хочемо комунікувати.

Енциклопедія формується через культурні юніти. Коли знак поширюється в певній спільноті, то формується
культурний юніт—можливі його значення. Так, наприклад, всередині різних спільнот можуть існувати різні
асоціації та значення до одного й того ж самого жесту (зображення собаки?). З часом та зміною історичних
обставин до культурного юніта можу додаватися нові значення. Культурний юніт—неначе гачок, на який
можна назвати різні петлі. Разом культуреіюніти складають метасистему. Вони мають спільні знаки та
елементи, ні один з них не може існувати без посилання на інші. (Україна?)

Однак система Еко не є м конструктором, де знаки входять до юнітіа, а юніти складають енциклопедію, що
виражає певну культур. Культури для Еко є складними системами, в яких немає ієрархії і які можуть містити
протиріччя і непослідовності. При несталості знаків системи всередині культури не можуть бути сталими та
об’єктивними. Це—«плавучі», хаотичні системи. Тому енциклопедію варто уявляти не як конструктор, а як
різому або мережу , що об’єднує певні значення.

І тут знову можна прослідкувати увагу Еко до процесу інтерпретації, надання своди інтерпретації. Адже він
вважає, що інтерпретація—шлях, що кожен прокладає різомою енциклопедії. Ці шляхи мають певні
патерни, адже люди всередині однієї спільноти користуються однієї енциклопедією, але вони ніколи не
будуть абсолютно однаковими. В Енциклопедії рідко з’являється щось кардинально нове, однак комбінації
елементів не повторюються. Тут креативність поєднується з правилами.

Слово собака означає не конкретну собаку, а культурний юніт та вирази, який дозволяють розпізнати його в
межах комунікації. Таким чином це поняття складається з різних частин, як і багато інших. Культурні юніти
пов’язані між собою, значення всередині одного покладається на значення всередині інших, це
метасистема. Слово Слово червоний може оперувати в системі кольорів, або політичних понять (комуніст).
Коли знаки (значення знаків) пиширюється всередині спільноти, то формується культурний юніт, пов’язаний
з вираженням. Це можливі значення виразу. Всі ці вирази пов’язані, в словнику собака—домашня тварина,
домашня і тварина теж належать до різних культурних юнітів.

Семіотичний всесвіт створений з культурних юнітів, які відображають культуру, в якій зародилися. А
культура є мережею значень, Енциклопедією. Семіотика як система регулюються локально. Культурні
системи схильні до протирічь, непослідовності Ієрархії немає, культурні юніти залежні від контексту. Кожен
юніт посилається на інший, кожен треба пояснювати, не існує простих компонентів. На кожній дорозі
інтерпретації використовуємо різні культурні юніти.

Семіосіс можна зрозуміти лише як локальних та культурних шляхів і функцію контекстів. Хоча є певні
передбачуваності та патерни в цих з’єднаннях і дорогах. Європеєць та китаєць точно підуть різними
шляхами. Культурний процес завжди кимось зініційований, тут рідко є щось радикально нове, але можливі
різні комбінації. Значення є соціальною звичкою, що залежить від соціальних ієрархій.

Енциклопедію не можна знати повністю, можна сказати, що вона нескінченна. Різні інтерпретатори можуть
давати різні інтерпретації, нема нічого об’єктивного. Вона складається з менших енциклопедій, що належать
різним групам людей. Енциклопедія мережа або різома, а інтерпретація обрання одного з шляхів по цій
різомі.

Еко робить великий наголос на культурному досвіді. Кожний індивід тут стає кульиурним суб’єктом, що стає
частиною енциклопедії. Сам індивід семіотику не цікавить.

Еко сильно цікавить зв’язок семіотики з мас медіа, він хотів створити цілісний теоретичний підхід в
семіотиці. Основні три риси системи Еко: потяг до сестиматизації, відчуття нестабільності та залученість.
Все культурне життя він хоче поєднати через один підхід, бачить все культурне життя як систему систем. З
його точки зору, семіотика має бути універсальною наукою, що об’єднує всі сфери життя. Всі аспекти
культурного та соціального життя. Засадою цього є принцип нескінченного семіоз, про який говорив ще Пірс.

Еко вважає, що семіотика це форма соціальної критики та соціальна практика. Завдяки розумінню культури.
Всю культуру треба вивчати як комунікативний феномен, що базується на знакових системах. Культура
існує тому, що кожна їх функція передається через знак. Культура працює через гетерогенність, контраст та
опозиції. Машина є машиною, бо вона не є велосипедом.

Культура базується на обов’язкових для комунікації знаках, що формують системи. Значення повинне
сприйматися як культурний юніт. Значення є питанням суспільних переговопів6та договорів. Досліджує
виробництво знаків.

Знакові системи відображаються через ідеологію, медіуми ідеології. Еко був проти думки французьких
структуралістів, особливо Леві-Стросса, що структири та знаки є чимось універсальним та позачасовим. Еко
наполягав, що такі структури є продуктами історії, мають стосунок до ідеології. Семіотика має вивчати
зв’язок між історією, знаками та ідеологією щоб втручатися в історичний процес. В порожній структурі
робить наголос6на вивченні мас медіа. Семіотика має розкодовувати медіа та протистояти ідеології.

Коли інтепретативна природа комунікації не очевидна коли заперечується багатошарова структура

значення, виникає ідеологія. Коли певний сенс натуралізується і стверджується як постійна правда.
Культура це система організована правилами посиланнями та випадковостями, контекстом. Вони не завжди
очевидні, але вони завжди оперують. Заперечення цієї системи, що робить значення відносним розпочинає
ідеологічний дискурс. Ідеологія сама є системою і семіотика може аналізувати її конвенції, праця Еко про
фашизм. Таким чином семіотика набуває політичної ролі. Сильний зв’язок між культурою, кодами та
ідеологією, ідеологія оперує культурними кодами. Коди та ідеології фрейми інтерпретації світу. Треба в
пізнавати ідеологію і кожному акті надввання сенсу.

В сучасному світі не може бути стабільного знання, тому текст має бути нестабільним і постійно генерувати
нові значення. В порожній структурі стверджує, що ми не можемо виділити постійні об’єктивні структури
історії культури, мы можемо виділити лише тимчасові структури для розуміння.

В порожній структурі фокусується на сприйнятті медіа. Аналізує рекламу через арвстотелівську риторику.
Для Еко реклама не каже нічого нового, лише те, що ми хотіли почути, аргументи несправжні, лише
створюється враження комунікації. Але для Еко семіотика має не давати конкретні правила аналізу медіа, а
забезпечити фреймворк.

Семіотика є антмідеологічною силою.