Міністерство освіти та науки України

Національний університет
«Львівська політехніка»

Індивідуальна письмова робота

з дисципліни «Філософія і методологія науки»
на тему «Наука та етика»

Виконав:
студент групи ФЛа-11
Соколов Б.Е.

Перевірив:
к.філос.н., доцент
Кадикало А.М.
 План

Вступ...........................................................................................................................................................3
Розділ 1. Поняття науки та етики. Класифікація науки та етики. Функції науки та етики......................4
Розділ 2. Зв’язок між наукою та етикою...................................................................................................8
Розділ 3. Проблематика взаємозв’язку науки та етики.........................................................................11
Висновок...................................................................................................................................................14
Список використаних джерел.................................................................................................................15
 Вступ

В контексті сучасного технологічного прогресу та наукових досягнень,

розгляд зв'язку між наукою та етикою стає невід'ємною частиною наукових
дискусій. Ця тема не лише аналізує актуальні відкриття та інновації, але й
розкриває морально-етичні виклики, що супроводжують науковий розвиток.
У світлі швидкозмінюваних парадигм та технологічної революції, розуміння
етичних питань, пов'язаних з наукою, стає ключовим для створення
ефективних стратегій розвитку суспільства. Даний науковий дискурс
висвітлює не лише досягнення сучасної науки, але і детально розглядає
етичні принципи, які визначають та направляють цей розвиток, визначаючи
темп і напрямок сучасного прогресу.

Актуальність даної теми полягає в тому, що у наш час виникає досить

багато суперечностей між наукою та суспільною етикою. І досить великою
проблемою виступає академічна недоброчесність і проблема корупції,
завдяки якій можна отримати вчене звання, що може призвести до
некомпетентності в майбутньому.

Метою цієї робити було дослідження загальних понять науки та етики,

їх класифікація і функцій. Важливо частиною дослідження є розуміння
взаємозв’язку і проблематики науки та етики. Не менш важливою є частина
дослідження наукової доброчесності та проблем пов’язаних з нею.

Мотивацією обранням цієї теми стало те, що зараз наука стикається з

суспільними проблемами, зокрема які стосуються етики. І етичні проблеми
займають вагому частину і потребують детального дослідження. Завдяки цим
дослідженням можна зробити висновки і зробити ситуації ліпше в
майбутньому.

На цю тему існує не так багато досліджень. Більшість з них стосується

саме етики, як галузі науки, яка досліджує мораль і наукової доброчесності.
В додаток до цього, можна взяти приклади з реального життя для більш
глибокого розуміння взаємозв’язку і проблематики науки та етики.
 Розділ 1. Поняття науки та етики. Класифікація науки та
етики. Функції науки та етики.
Саме поняття науки виникло ще у давні часи. Давньогрецькій філософ
Аристотель вперше увів поняття науки. Він характеризував її як особливу
форму знання задля самого знання і вважав, що тримання таких знань є
головним завданням людської діяльності. Видатний науковець Ф.Бекон
запропонував своє визначення науки. Він сказав, що наука є історичним
продуктом людської діяльності. Якщо ж розглядати сучасне трактування
цього поняття, то науку можна назвати сферою людською діяльності, яка
направлена на отримання нових знань про різні сфери нашого світу,
наприклад про природу, суспільство, мислення.

Наука є результатом розвитку суспільства, зокрема результатом

суспільного розділу праці на розумову і фізичну. Як результат, можна
сказати, що наука – це специфічний рід занять певної групи людей.[1]

Існує досить багато поглядів на те, як з’явилася і розвивалася наука. І

ось деякі з них:

– наука існувала завжди, оскільки є “органічно властивою” практичній і

пізнавальній діяльності людини;
– наука виникла у Давній Греції в V ст. н. е., коли вперше відбулося
поєднання знання з його обґрунтуванням;
– становлення науки почалося у Західній Європі в ХІІ – ХІV ст. і було
пов’язане з актуалізацією математики й дослідного знання;
– наука починається з ХVІ – ХVІІ ст. працями Кеплера, Гюйгенса й
особливо Галілея та Ньютона, що створили “першу теоретичну модель
фізики на мові математики”;
– наука виникає в першій третині ХІХ ст. з об’єднанням дослідницької
діяльності і вищої освіти.

Так як наука пройшла довгий час розвитку, науковці виділяють так

етапи розвитку науки:

– Пранаука (Наука ототожнювалась з філософією, а характер наукової

діяльності того часу можна передати словами "любов до мудрості")
– Етап античності (Створена Антична наука не поділялася на окремі
сфери і мала риси натурфілософії. Предметом вивчення якої була вся
природа в цілому.)
– Наука середньовіччя (Наукові дослідження нерідко проводилися у
монастирях, що благословлялись церквою, одночасно інквізиція вела
 жорстоку боротьбу з вченими, що замірялися на релігійну доктрину і
авторитет церкви.)
– Класична наука (XVII - XVIII ст., характеризується нагромадженням
значного фактичного матеріалу про природу, отриманого
експериментальними дослідженнями. Були зроблені відкриття в фізиці,
хімії, механіці, математиці, біології, астрономії і т.п.)
– Некласична наука кінець (XIX; початок XX ст., революційні зміни у
різних галузях знання; фізика переступила поріг мікросвіту.)
– Постнекласична наука (ХХ ст. – сьогодення, Предметом дослідження
стає мегасвіт. Наука починає набувати космічного характеру. Об’єкти
вивчення характеризуються наявністю людського фактору.) [2]

Першу класифікацію наук можна помітити у Аристотеля, який

класифікував їх на фізику (природа), етика (суспільство) і логіку (мислення).
У XVII ст. Ф. Бекон розмежовував історію, поезію і філософію. Основи
сучасної класифікації наук заклав Сен-Сімон, тоді О. Конт в XIX столітті
систематизував його ідеї і склав «енциклопедичний ряд» основних наук,
розташувавши їх у порядку зменшення абстрактності.

Наука має такі функції:

– Опис (фіксація даних спостережень і досліджень)

– Пояснення (розкриття внутрішнього механізму явище, яке
спостерігається)
– Передбачення (логічний висновок із наявних даних про існування
невідомих явищ, прогнозування, ретросказання, пророкування) [1]

Саме поняття етики напряму пов’язано з поняттям науки. Як було вже

сказано, Аристотель визначає етику, як науку про суспільство. У його творах
можна знайти два схожих слова 'ethikos (етичний) і 'ethika (етика). [3] Нас
цікавить саме другий термін. Аристотель подає етику як галузь
пізнання,котра вивчає власне етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є
найдосконалішою.

Одним з найважливіших предметом дослідження етики вважають

мораль. Мораль як предмет етики являє собою концентрований вияв саме
практичного, активно-перетворювального ставлення людини до життя. Вона
знаходить свої духовні витоки в царині людської волі, практичного розуму,
за словами великого німецького філософа І. Канта (1724—1804). [4]

Що ж етики Аристотеля, то його вчення репрезентує скоріш оптативну

мораль (латинське optimus — найвищий ступінь порівняння від bonus —
гарний, добрий, благий), що орієнтує на пошук і реалізацію блага,
досконалості, щастя. Така мораль насамперед закликає нас замислитися над
тим, як слід жити у відповідності зі згаданою метою; відтак вона потребує не
тільки поваги до власних приписів і вольової рішучості, але й певної
розсудливості, здатності свідомо обирати блага і цінності, приймати щодо
цього обґрунтовані рішення.

Деякі сучасні дослідники саме імперативну мораль вважають мораллю

як такою, зберігаючи для оптативної її форми арістотелівську назву «етика».
Такий підхід обґрунтовує, зокрема, відомий французький філософ П. Рікер.
Проте в обох вказаних випадках визначальною для моралі залишається, як
неважко переконатися, її сутнісна практична орієнтація. Поза цією
орієнтацією немає й підстав говорити про мораль загалом. [5]

Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основному збігалися.

Пізніше мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені
норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справедливість тощо).
Етику почали розглядати як науку, що вивчає мораль. Хоча в повсякденному
слововживанні цієї різниці в значенні не завжди дотримуються. Ми говоримо
про «етику вченого» або «медичну етику», маючи на увазі певні принципи
поведінки вченого, лікаря, тощо; ми можемо засуджувати ті інші вчинки за
«неетичність». Така термінологічна розпливчатість зумовлена тим, що між
мораллю як реальним явищем та етикою як наукою про нього, по суті, не
існує чіткої межі. Хіба ж, обираючи лінію поведінки, ми не керуємося, хай
навіть не усвідомлено, певними загальними настановами й уявленнями, не
намагаємося якось обґрунтувати свій вибір? А це вже царина етики. Та
незважаючи на цей взаємозв’язок теорії і практики, етика зберігає значення
науки, а мораль – реального явища, предмета дослідження цієї науки

У сучасному світі термін «етика» вживається більше як список, який

містить в собі правила поведінки в тих чи інших ситуаціях. Виникнули такі
поняття як «професійна етика», «політична етика», «культурна етика» тощо.

Етика постійно розвивається і змінюється. Якщо навіть порівняти

сучасні методи поведінки людей і людей ,наприклад, з 18 ст., то вони будуть
мати значні відмінності. Зберігається ,по суті, лише головне завдання етики –
це зробити процес поведінки і розмов між людьми прийнятним і приємним
для обох сторін.

Варто зазначити також те, що етика поведінки також залежить від

культури країни. Це досить важливо для так званої «політичної етики».
Політична етика має широке і вузьке значення, мету, сутність, суб’єкт та
структура. На прикладі політичної етики можна зрозуміти саму сутність цієї
науки та співвіднести з її іншими галузями.

Отже, політична етика (грец. ethіka, від ethos – звичай, характер) –

галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики і
влади (у широкому розумінні), професійну етику суб’єктів політичної
діяльності (у вузькому розумінні).

Політична етика в широкому розумінні піддає критичному аналізу

моральну свідомість учасників політичного процесу і виявляє ступінь
відповідності її наявним політичним і моральним відносинам.

У вузькому розумінні проблема політичної етики пов’язана з тим, що

державні діячі та політики мусять зіставляти свої вчинки не тільки з
положеннями Конституції і чинного законодавства, а й із моральними
принципами та нормами. При цьому етичний кодекс, яким вони керуються,
не просто спирається на загальноприйняту мораль, але й конкретизує її
вимоги відповідно до специфіки політичної діяльності, неординарних
обов’язків і повноважень, покладених на депутатів, урядовців, службовців
державних установ. Формування політичної етики може ґрунтуватись і на
етиці політичної гри, організації, менеджменту тощо.

Суб’єктами політичної етики є учасники політичного процесу (партії,

рухи, особистості).

Сутність політичної етики полягає в тому, що, будучи важливим

елементом політичної культури, політична етика створює механізм
суспільної довіри, а тому забезпечує надійне, стабільне функціонування
соціальної системи, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних
руйнувати систему зсередини, якщо політична етика й політична система
узгоджуються між собою.

Політична етика структурується на трьох основних рівнях:

– рівні індивідуальних чеснот (індивідуальна політична етика);

– корпоративно-груповому рівні (передусім ідеться про професійну
етику політиків, державних службовців, однопартійців, політичних
активістів, політтехнологів, а також професійних груп, діяльність яких
дотична до політичної, зокрема працівників ЗМІ);
– загальнонаціональному рівні (загальнонаціональна політична етика)
 Розділ 2. Зв’язок між наукою та етикою
В сучасному світі наука та етика взаємодіють, формуючи
фундаментальну основу для розвитку суспільства та його відносин із
природою. Цей взаємозв'язок можна розглядати як важливий аспект розвитку
науки, адже етичні аспекти досліджень та їхні впливи на суспільство стають
необхідністю у контексті зростання технологічного потенціалу та розвитку
різноманітних наукових галузей.

Наука, як інститут у суспільстві, включає в себе конкретну систему

цінностей, цілей та імперативів. Для успішного проведення досліджень і
служіння Правді, кожен вчений повинен оволодіти цими аспектами. У
науковому етосі важливими принципами є наукова доброчесність (заборона
фальсифікацій та плагіату) і використання наукових посилань. Вчені, які
порушують етичні засади, повинні бути покарані науковою спільнотою,
незалежно від їхніх минулих досягнень.

Служіння моральним ідеалам випливає з усвідомлення вченим своєї

відповідальності перед суспільством. Творча праця вченого сприяє
формуванню жорсткого та об'єктивного мислення, розвиває здатність до
точного логічного міркування. Важливим є те, що суспільство уважно слухає
вченого, і його діяльність може мати значущі наслідки для людства.
Відповідальність вченого перед суспільством вимагає від нього
громадянської мужності, але ця якість далеко не є загальною. Варто взагалі
зазначити, що не все залежить від вченого.

У етичному кодексі вченого відбиваються загальнолюдські моральні

стандарти та заборони, які адаптовані до специфіки наукової діяльності.
Наприклад, визначення схожого на крадіжку в науці включає в себе
концепцію плагіату, коли науковець представляє ідеї чи результати, отримані
іншими особами, як свої власні. Спотворення (фальсифікація) даних
експерименту розглядається як форма брехні в рамках етичних норм
наукового співтовариства.

Етика вченого визначає моральні відносини вченого з колегами та

учнями, його підходи до досліджень інших вчених, а також його власних. У
"моральному мінімумі вченого" важливими є точне цитування джерел при
використанні чужих ідей, недопущення плагіату, а також толерантність у
відносинах з опонентами. У науковому співтоваристві вважається морально
неприйнятним нав'язування своїх ідей і теорій адміністративними методами.
 Надзвичайно важливим принципом етики вченого є передбачення
соціальних і екологічних наслідків своїх досліджень і прийняття моральної
відповідальності за ці наслідки.

Наукова праця вимагає абсолютної правдивості. Дуже часто результати

досліду суперечать очікуванням, ріжуть під корінь вихідну концепцію.
Основний етичний принцип наукової роботи - чесне ставлення до цих
результатів. Тут потрібна мужність. Тим більше вона необхідна, коли вже
опублікована робота виявляється помилковою, і її спростовують. Чесний
вчений вимушений визнати свою помилку і прийняти наукове і
аргументоване заперечення своїх колег.

Вчений повинен активно протистояти конформізму в науковому

середовищі, брати активну участь у процесах атестації наукових кадрів та
запобігати присудженню наукових ступенів і звань за дослідження, які не
відповідають сучасним досягненням світової науки чи порушують етичні
норми, зокрема, ефективно виявляти випадки плагіату та інших порушень
авторського права. Вчений також має активно протидіяти псевдонауці,
виступати проти поширення в суспільстві псевдонаукових поглядів і
рекомендацій.

Всі ці приклади наукової етики дуже гарно наводить у своїй статті

«Етика науки і етичний кодекс вченого» Семен Гончаренко у 2 випуску
«Наукових записок». [6]

Як ми бачимо, у науковців є також свої правила та своя етика. У

науковому товаристві досить сильно цінується інтелектуально власність
вчених і таким способом з’являється взаємоповага. Вони не забороняють
використовувати свої напрацювання в роботах своїх колег за умови
цитування.

Це також позитивно впливає на розвиток науки в цілому. Подібний

підхід дозволяє розвивати і розширювати ідеї вчених за рахунок інших
людей.

Також, автор відсилається на 4 структурні цінності, які запропонував

соціолог Роберт Мертон. А саме: універсалізм (переконання в тому, що
природні явища, які вивчаються наукою, повсюди відбуваються однаково і
що істинність наукових тверджень повинна оцінюватися незалежно від віку,
статі, раси, національності, віросповідання, авторитету, положення в
науковій ієрархії, титулів і звань тих, хто їх формулює), спільність (наукове
знання повинно вільно ставати загальним надбанням. Той, хто його вперше
одержав, не має права монопольно володіти ним). Третя цінність -
безкорисливість, коли первинним стимулом діяльності вченого є пошук
істини, вільний від міркувань особистої вигоди. Визнання і винагорода
повинні розглядатися як можливий наслідок наукових досягнень, а не як
мета, в ім'я якої проводяться дослідження. Четверта цінність –
організований скептицизм. кожен вчений несе відповідальність за оцінку
доброякісності того, що зроблено його колегами, і за те, щоб сама оцінка
стала надбанням гласності. [6, c. 9-10]

І це ми врахували далеко не всі аспекти наукової діяльності, з якими

стикається вчений. То цих аспектів можна віднести серйозні обговорення з
суспільством і колегами речей, які стосуються біотехнологій, а особливо
генетичної інженерії. Варто згадати, який резонанс був, коли виникла тема з
продуктами, які містять ГМО. Або як релігійні люди були проти того, щоб
люди летіли в космос.

Як результат, ми бачимо наскільки відповідальним має бути вчений не

тільки за своє відкриття чи винахід, а й перед колегами, що його оточують,
суспільством, своїми учнями та природою. Він має заздалегідь обдумати, до
яких наслідків може призвести його відкриття і як це вплине на людство.
Наприклад, можна сказати про американського вченого Роберта
Оппенгеймера, який був причетний до створення атомної бомби.
 Розділ 3. Проблематика взаємозв’язку науки та етики
У процесі свого розвитку наука стикалася з багатьма перешкодами. І це
були не тільки якісь технічні обмеження, але й суспільно-етичні. Це
стосувалося і духовних обмежень. Наприклад, деякі люди вважали, що не
можна летіти в космос через свої релігійні переконання.

Можна повернутись трохи назад у часі і згадати, що відбувалося у часи

другої світової війни. Особливо, у гітлерівській Німеччині. Деякі вчені
побачили гарну можливість для своїх жахливих експериментів над людьми.
Вони добровільно приєднались до режиму і влада надала їм право проводити
різні жорстокі дослідження. Пізніше, коли вони предстали перед
правосуддям, деякі з них приєднались до наукових колективів різних країн.
За це їм пом’якшили міру покарання. І тут вже виникають питання щодо
наукової етики.

Згадаємо ще експеримент під назвою «собака Павлова», яка

стосувалася рефлексів. З одного боку, цей експеримент засуджували через те,
що він проводився на живій тварині. З іншого боку, людство отримало
корисну інформацію. Тому, можна сказати, що на негативну сторону
«закрили очі». Схожий експеримент був проведений пізніше його учнями.
Але різниця полягала в тому, що вони проводили його на людях,
застосовуючи ті самі інструменти, що і Павлов. Цей експеримент вже був
публічно засуджений.

Важка ситуація була також і у медицині, особливо у лікуванні

психічних захворювань. Через брак знань, люди використовували лоботомію
і різні шокові терапії. Результатом ставало те, що хворі перетворювали в
«овочів». Вже пізніше цей метод лікування був визнаним занадто жорстоким
і його заборонили.

Щодо сьогодення, виникає інша проблема. Наука зараз розвивається

дуже швидко і з’являється ідеї, як за допомогою технологій можна зробити
людину краще. Деякі науковці працюють над роботизованими технологіями.
А якщо точніше, над апаратами, які можуть вирішити проблему недостачі
фізичної сили або допоможе з людям з фізичними обмеженнями. Інші ж
науковці працюють над тим, щоб вживлювати людям якісь механізми в
організм. Це,частково, ми можемо побачити і зараз. Таким способом
намагаються відновити втрачені кінцівки або заманити органи. Як результат,
суспільна думка розділилася, одні це підтримують, інші кажуть, що не можна
втручатись таким чином в організм людини і вважають це негуманним.
 Також, зараз постають серйозні питання щодо штучного інтелекту і
його майбутнього розвитку. З однієї сторони, це полегшить життя багатьом
людям у вирішенні якихось повсякденних і робочих завдань. Як наприклад
написати якийсь текст, придумати якесь привітання тощо. Якщо ж
розглянути майбутній розвиток, то можна допустити, що штучному інтелекту
дозволять керувати апаратами, комп’ютерами. І тут вже виникає питання, як
ШІ буде себе поводити себе з цими технологіями і до чого це призведе. Деякі
люди бачать розвиток як сюжет фільму «Термінатор», де технології повстали
проти людей. І це може створити проблему безробіття. Навіть зараз, штучний
інтелект вже може замінити деякі професії, такі як копірайтер, дизайнер
і ,навіть, програміст. Треба ще брати до уваги те, що більшість людей не
досконало розуміє принцип роботи штучного інтелекту і їх ця невідомість
може лякати.

Варте звернути уваги ще на такі речі як етичні роздуми про доступ до

інформації та відповідальне використання наукових знань.

Ось що можна включити до етичних роздумів про доступ до

інформації:

– Конфіденційність і приватність: етичні питання стосовно допуску до

інформації включають в себе зобов'язання зберігати конфіденційність
та захищати приватність індивідів. Збір і обробка особистих даних
повинні відбуватися відповідно до встановлених норм та з урахуванням
інтересів суб'єктів інформації.
– Об'єктивність і точність: допуск до інформації повинен базуватися на
принципах об'єктивності та точності. Поширення недостовірної
інформації може призвести до негативних наслідків, тому етично
важливо забезпечувати високий стандарт інформаційної достовірності.
– Права на доступ: розгляд етичних аспектів допуску до інформації
також пов'язаний із забезпеченням рівних прав на доступ до знань та
інформації для всіх членів суспільства, уникнення дискримінації та
сприяння рівній можливості отримання знань.

Не варто забувати і про природу та вплив розвитку науки на неї. При

проведені досліджень важливим аспектом є врахування можливої шкоди для
природи і уважно ставитись до використання природних ресурсів.

Чи є вирішення наведених проблем, з якими стикається наука? Сказати

досить важко. Якщо говорити про проведення експериментів над людьми і
тваринами, науковці і суспільство іноді співпрацюють. Наприклад, деякі
люди добровільно дають згоду на проведення дослідів. Це можуть бути як
абсолютно здорові люди, так і важко хворі, які розуміючи, що їм лишилося
недовго, можуть забезпечити науковців матеріалом, який в майбутньому
може допомогти у лікуванні серйозних хвороб. Щодо тварин, важко сказати.
Деякі люди категорично виступають проти експериментів над живими
створіннями і виступають проти штучного виведення тварин.

Іншою досить важливою проблемою науки і етики є наукова

доброчесність. Особливо вона стосується пост-радянських країн. Розглянемо
цю проблему в контексті України.

Суть проблеми полягає в тому, що через корупцію у нас можна купити

дисертації і отримати звання кандидата наук, доктора наук тощо. Це
призводить до некомпетентності деяких науковців і як результат, до
сповільнення розвитку науки у нашій країні.

З цього випливає ще одна проблема, не кваліфікованість кадрів у МОН.

Це може негативно відобразитись на підготовці майбутніх науковців,
зокрема це впливає на бажанні молоді займатись наукою. Варто лише згадати
нещодавній скандал пов’язаний з дисертаціями нового міністра освіти.
 Висновок

Дослідивши цю тему, я дійшов до висновку, що наука та етика досить

сильно пов’язані. Хоча з самого початку це були не дуже пов’язані поняття, з
часом, вони стали взаємозалежні. Тобто, з розвитком науки змінювалась
етика і зміна суспільної етики впливала на науку. Також, під час дослідження
наукової етики, зрозумів важливість відповідальності вченого перед
суспільством та ціну інтелектуальної власності вчених. Завдяки реальним
прикладам дослідив позитивні і негативні сторони експериментів, які були
прийнятті суспільством не дуже позитивно через те, що їх проводили на
людях чи тваринах. Були висвітлені сучасні проблеми, які стосуються етики і
розвитку технологій, таких як генетична інженерія і штучний інтелект. На
прикладі України, була виявлена велика проблема корупції і наукової
некомпетентності, її можливі наслідки для суспільства і науки в нашій
країни.
 Список використаних джерел

1.Мурашкін М. Наука в контексті філосовських знань. Електронний архів (репозитарій) ДДУВС:

Головна сторінка. URL: http://er.dduvs.in.ua/bitstream/123456789/6053/1/Наука;МОНОГРАФИЯ.pdf
(дата звернення: 08.12.2023).

2. Черкасов В. Етапи розвитку і класифікація наукових знань. Педагогічні науки. УДК 37.
091.3:78(0.75.8).

3. Етика як філософська наука. Освіта.UA. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10714/ (дата

звернення: 08.12.2023).

4. Зміст поняття «наукова етика». Освіта.UA. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10771/ (дата

звернення: 08.12.2023).

5. Основні завдання науки етики. Освіта.UA. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/culture/10715/ (дата

звернення: 08.12.2023).

6. Гончаренко С. Етика науки і етичний кодекс ученого. Наукові записки. № 2. С. 3–12.

7. What is science? - understanding science. Understanding Science - How science REALLY works... URL:
https://undsci.berkeley.edu/understanding-science-101/what-is-science/ (date of access: 08.12.2023).