У лютому 1986 р.

XXVII з'їзд КПРС прийняв нову редакцію Програми партії, з якої

убрали завдання побудови комунізму, проголосивши курс на вдосконалення соціалізму.
Саме тоді М. С. Горбачов висунув два принципово нових політичних гасла – гласність і
широка демократія. Іншими словами, реформи вирішено було починати не з
економічного базису, а з політичної надбудови.

Основними досягненнями політики гласності стали: ліквідація "білих плям" в історії

СРСР; повернення з небуття дискредитованих в 30–70-і роки імен багатьох політичних і
культурних діячів, заборонених літературних творів, кінофільмів, наукових і
публіцистичних праць; ослаблення цензури; розгортання дискусій навколо ключових
проблем суспільного, соціального, політичного й духовного розвитку; ламання старих
пропагандистських стереотипів і ідеологічних міфів; поява ідейного плюралізму,
розмаїтості думок; падіння "залізної завіси" і можливість діалогу з країнами Заходу;
поліпшення радянсько-американських відносин.

Гострі публіцистичні твори з'явилися на сторінках таких видань, як "Московські новини",

"Вогник", "Новий світ", "Прапор", "Жовтень", "Питання історії", "Літературна Україна",
"Жовтень" і т. д. Люди зі здивуванням дізнавалися про раніше сховані від них факти
минулого, пов'язані з революцією й Громадянською війною 1917–1920 р., непом,
політикою колективізації й індустріалізації, голодоморами, сталінськими репресіями
30‑х років, Великою Вітчизняною війною, "хрущовською відлигою", дисидентами й
брежнєвським "застоєм".

Протягом лише тільки 1986 р. газети й журнали придбали 14 млн. нових читачів.
Природно, політика гласності викликала різку політизацію громадян і зростання
ідеологічної поляризації. У дискусіях на сторінках друкованих видань, на радіо й
телебаченні переважали не наукові аргументи, а емоції й ідеологічні пристрасті. При
цьому комуністична ідеологія стала піддаватися відкритим нападкам з боку її
опонентів, у самій партії почався період "розброду й хитань". Плюралізм думок зайшов
у суперечність із існуючою тоталітарною системою, назріла необхідність у радикальній
політичній реформі.
Нове політичне мислення і зовнішня політика

Внутрішні простроченої процеси в країні, складне економічне становище мали значний

вплив на зовнішню політику СРСР. Вона зазнала еволюцію від жорсткого протиборства
до ослаблення напруженості і встановлення відносин співробітництва з колишніми
державами-супротивниками. До 1987 р сформувалася зовнішньополітична концепція,
що отримала назву "нове політичне мислення" (схема 265). Вона передбачала відмову
від протистояння двох систем, визнавала цілісність і неподільність світу, оголошувала
пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими та ідеологічними в галузі
міжнародних відносин.

Почався процес нормалізації відносин між Заходом і Сходом, насамперед з США.

Контакти керівників СРСР і США стали регулярними і давали відчутні результати. У
1987 р між двома державами було підписано договір про знищення цілого класу
озброєнь - ракет середньої і ближньої дальності. У 1990 р Радянський Союз погодився
скоротити свою військову присутність в Європі і знищити велику кількість звичайних
озброєнь. У липні 1991 в Москві президенти М.С. Горбачов і Дж. Буш-старший уклали
договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь.

Важливе значення для міжнародної стабільності мали рішення СРСР вивести війська з
Афганістану (остаточний висновок завершився до 15 лютого 1989) і нормалізація
відносин з Китаєм, про що було оголошено за результатами візиту М.С. Горбачова в
Пекін у травні 1989 р.

Близькосхідна проблема та шлях її вирішення

У ході арабо-ізраїльських воєн загострилася проблема біженців-мусульман, що
втікали з Палестини. Ідеї терористичної боротьби знаходили відгук у середовищі
біженців і взагалі мусульман, які не бажали миритись з існуванням Ізраїлю. В
умовах бідності та невизначеності ідеї боротьби з Ізраїлем за допомогою
тероризму знаходили відгук серед палестинців.
У таборах для біженців формувалися збройні
угруповання, що мали на меті вести боротьбу проти
Ізраїлю. Одним з найвпливовіших став ФАТХ (Рух за
національне визволення Палестини). У 1964 р.
представники різних організацій утворили Організацію
визволення Палестини (ОВП). Вони проголосили своєю
метою створення незалежної арабської держави на
території всієї Палестини, що передбачало знищення
Ізраїлю. У 1969 р. цю організацію очолив лідер ФАТХу
Ясір Арафат.
У 1970-х роках палестинці розпочали терористичну війну проти Ізраїлю. Одним
із найжорстокіших терористичних актів є вбивство 11 ізраїльських спортсменів і
тренерів під час Олімпіади 1972 р. у м. Мюнхені (Німеччина).
У кінці ХХ — на початку ХХІ століття активізувався процес мирного
врегулювання палестинської проблеми. Але періоди укладання важливих
домовленостей змінювалися загостренням протистояння.
Так, у 1994 р. за посередництвом Білла Клінтона прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак
Рабин та лідер ОВП Ясір Арафат підписали угоду, за якою сторони офіційно
визнали одна одну. Та восени 2000 р. розпочалася друга інтифада (повстання),
коли від сутичок з ізраїльською поліцією борці за незалежність Палестини
перейшли до терактів. У 2002 р. уряд Ізраїлю розпочав спорудження «муру
безпеки» завдовжки 364 км, що відгороджує Ізраїль від палестинських територій.

Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити

виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм
можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної,
економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює
такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія,
Ліван, Лівія, Молдова, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.
Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» у березні
2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами — один з пріоритетів
зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не торкається питання потенційного
членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться
на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства
права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин;
принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. Глибина цих відносин
залежатиме від того, наскільки ефективно виділятимуться спільні цінності.

«Східне партнерство» — політика Європейського Союзу (ЄС), що має на меті

зміцнення стосунків зі східними сусідами ЄС і є продовженням східного напрямку
Європейської політики сусідства. «Східне партнерство» урочисто відкрив Європейський
Союз у Празі 7 травня 2009 року.

Перша зустріч міністрів закордонних справ у рамках «Східного партнерства» відбулась

8 грудня 2009 року в Брюсселі.

Човган Поліна 6 група