Основні поняття метрології та вимірювальної техніки

1.1. Загальні відомості

Метрологія (від грецьких метрон – міра і логос – учення) – це наука про

вимірювання, методи і засоби забезпечення єдності вимірювань та способи
досягнення потрібної точності. Під єдністю вимірювань розуміють такий їх стан,
за якого результати вимірювань виражаються в узаконених одиницях, а їхні
похибки відомі із заданою ймовірністю. Метрологія має два аспекти – науково-
технічний та законодавчий. Науково-технічний аспект полягає у створенні
сучасних еталонів, засобів та методів вимірювань, а законодавчий – створення
регламентованих правил, вимог та норм, які забезпечують високий рівень
вимірювальної справи. Відзначимо взаємозв’язок метрології та стандартизації.
Стандарти містять вимоги до матеріалів, виробів, технічної документації,
методів досліджень тощо. Розрізняють національні стандарти, які позначають
літерами ДСТУ і міждержавні – ГОСТ.
Метрологія є теоретичною основою вимірювальної техніки, яка дозволяє
отримати кількісну і якісну інформацію про властивості об’єктів і процесів.
Електричні вимірювання – це визначення значень фізичних величин
дослідним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів і вираження цих
величин у загальноприйнятих одиницях. Іншими словами, вимірювання – це
процес порівняння фізичної величини з одиницею вимірювання, результатом
чого є число.
Електровимірювальний пристрій – це засіб електричних вимірювань
призначений для створення сигналу, який функціонально залежить від
вимірюваної величини у формі, що доступна для безпосереднього сприйняття
спостерігачем.
Електровимірювальні прилади, покази яких є неперервними функціями
виміряних величин, називають аналоговими. Електровимірювальні прилади, які
автоматично виробляють дискретні сигнали виміряної інформації, покази яких
представлені у цифровій формі називають цифровими приладами. За методами
вимірювання розрізняють електровимірювальні прилади безпосередньої оцінки
та прилади порівняння. У перших приладах вимірювальну величину визначають
за шкалою, проградуйованою у відповідних одиницях. У інших – вимірювана
величина порівнюється з відомою (мости, компенсатори).
Вимірювальний перетворювач – це пристрій призначений для створення
сигналу, який функціонально залежить від вимірюваної величини у вигляді, що
є зручним для подальшого опрацювання, транспортування, зберігання але
недоступним для безпосереднього сприйняття спостерігачем.
Вимірювальні перетворювачі поділяються на дві групи:
- перетворювачі електричних величин в електричні (шунти, подільники
напруги, підсилювачі);
 - перетворювачі неелектричних величин в електричні (терморезистори,
індуктивні перетворювачі).
Іноді вимірювальні перетворювачі називають давачами чи сенсорами. У
конструктивному виконанні – це один або декілька вимірювальних
перетворювачів, розміщених безпосередньо на вимірювальному об’єкті.

1.2. Одиниці електричних і магнітних величин

Одиниця вимірювання – це певний розмір величини, прийнятий за угодою
(Генеральною конференцією з мір та ваги) для кількісного відображення
однорідних з нею величин (значення фізичної величини, узяте за основу
порівняння кількісного оцінювання однорідних величин). Сукупність одиниць
вимірювання, що охоплює більшість областей вимірювання, називають
системою одиниць.
Для вимірювання електричних і магнітних величин застосовувались
наступні системи одиниць:
- абсолютна електромагнітна (СГС 0 );
- абсолютна електростатична (СГС  0 );
- абсолютна практична (МКСА);
- Міжнародна система (СІ або латиною SI) – затверджена в 1960р. у Парижі
Генеральною конференцією з питань мір і ваг.
В систему СІ входять сім основних одиниць вимірювання, дві додаткові та
похідні, які виводяться через основні одиниці. Основні одиниці:
- метр [м], [m] – одиниця довжини;
- кілограм [кг], [kg] – одиниця маси;
- секунда [с], [s] – одиниця часу;
- ампер [А], [A], – одиниця сили електричного струму;
- кельвін [К], [K] – одиниця термодинамічної температури;
- моль [моль], [mol], – одиниця кількості речовини;
- кандела [кд], [cd], – одиниця сили світла.
Додаткові одиниці:
- радіан [рад], [rad], – одиниця плоского кута;
- стерадіан [ср], [sr], – одиниця тілесного кута.
Похідні одиниці вимірювання встановлюються за основними одиницями і
формулами, які визначають фізичні величини або фізичні закони. Літерне
позначення залежності похідних одиниць від основних називають розмірністю.
Додавати, віднімати, порівнювати можна лише величини з однаковою
розмірністю.
Основні одиниці вимірювання електричних величин:
- Ом – одиниця електричного опору – [Ом] або латиною [Ω]
U
R [Ом]. (1.1)
I
 - Вольт – одиниця ЕРС (електричної напруги, різниця електричних
потенціалів) – [В] або латиною [V]:
A
ЕРС E [В];
q
напруга U  I  R [В];
A
різниця потенціалів 1  2  [В]. (1.2)
q
- Кулон – одиниця заряду (кількості електрики) – [Кл] або латиною [С]
q  I  t [Кл]. (1.3)
- Ампер – одиниця електричного струму [А] – це сила незмінного
електричного струму, який проходячи по двох паралельних провідниках
нескінченної довжини і нескінченно малого перерізу, розташованих на відстані
1 м один від одного у вакуумі, спричиняє між цими провідниками силу взаємодії,
що дорівнює 2·10-7 Н на кожний метр довжини.
- Фарад – одиниця електроємності – [Ф] або латиною [F]
q
C [Ф]. (1.4)
U
- Генрі – одиниця індуктивності та взаємо індуктивності – [Гн] або латиною
[Н]
Ф
L [Гн]. (1.5)
I
- Джоуль – одиниця енергії – [Дж]
W  A  I  U  t [Дж]. (1.6)
Енергія джерела струму перетворюється у теплову енергію або механічну
енергію
Q  I  U  t  I 2  R  t [Дж]. (1.7)
Потужність струму – величина, яка визначається роботою струму за
одиницю часу
A
P   I  U [Вт]. (1.8)
t

1.3. Еталони, зразкові та робочі міри

Зразки (засоби вимірювання), призначені для відтворення значення

фізичної величини, заданого розміру, якому приписано значення, що дорівнює
одиниці, називаються мірою. Приклади мір: гиря, масштабна лінійка,
електрична вимірювальна котушка опору, нормальний елемент (ЕРС – батарея).
Міри поділяються на еталонні, зразкові та обмеженої точності (робочі).
Еталон – засіб вимірювання, який забезпечує відтворення і збереження
одиниці фізичної величини з найбільшою точністю, доступною сучасним
засобам вимірювальної техніки. Еталони поділяються на три розряди: первинні,
вторинні, третинні.
Первинні еталони відтворюють та зберігають одиниці фізичних величин з
найвищою в даній країні точністю. До вторинних еталонів належать еталон-
копія, робочий еталон та еталон передавання. Еталон-копія служить для
передавання розміру фізичної величини робочим еталонам (зразковим засобам
вимірювальної техніки).
Еталони даної країни називають державними, а еталони, що належать до
певної групи країн – міжнародними.
Зразкові міри і прилади служать для передавання розміру одиниці фізичної
величини досліджуваним ЗВТ. Засоби, що мають метрологічні характеристики,
які відповідають найвищому ступеню повірочної схеми метрологічної служби,
називають вихідними зразковими ЗВТ (1-го розряду). Всі інші зразкові ЗВТ –
другого, третього та четвертого розрядів.
Передавання розміру одиниці фізичної величини від первинного еталона
до робочих ЗВТ здійснюється за схемою, наведеною на рис.1.1.
Рис.1.1. Схема передавання розміру одиниці фізичної величини від первинного еталона
до робочих ЗВТ

1.4. Міри електричних величин

Зразкові міри та еталони служать для матеріального відтворення одиниці

вимірювання і використовуються під час градуювання шкали високоточних
вимірювальних приладів. Найбільш уживаними мірами електричних величин є
нормальний елемент (міра ЕРС), вимірювальна котушка опору (міра опору),
вимірювальний конденсатор (міра ємності).
Мірою ЕРС є нормальний елемент (НЕ) – гальванічний елемент з точно
відомою та стабільною в часі ЕРС. Основною метрологічною характеристикою
НЕ є показник класу точності, що встановлює границі допустимих відхилень
ЕРС за рік. На ВАТ “Мікроприлад” виготовляли ненасичені елементи типів
Х485 та Х4810 класів точності 0,01 та 0,005.
Перспективними мірами напруги, позбавленими експлуатаційних
недоліків НЕ, є напівпровідникові стабілітрони та транзисторні міри напруги.
 Мірами електричного опору є: однозначні міри опору (вимірювальні
котушки опору), багатозначні міри опору (вимірювальні магазини опорів), кодо-
керовані міри. Діапазон номінальних значень опорів серійних мір опору
знаходиться в межах від 10-4 до 1016 Ом.
Виготовляють міри електричного опору з манганіну (сплав міді Cu-84%,
марганцю Mn-12%, нікелю Ni-3%), який характеризується високим питомим
опором    0, 42...0, 48 106 Ом·м.
Резистивний елемент може бути у вигляді обмотки, намотаної на каркас із
ізоляційного матеріалу (рис.1.2). Виводи резистивного елемента під’єднано до
струмовідводів, змонтованих на ізоляційній панелі 3, на якій розміщено струмові
1 та потенціальні 2 затискачі. Вся конструкція закріплюється у металевому
корпусі, який виконує роль тепловирівнювача.

Рис.1.2. Схема резистивного елемента

Згідно стандарту номінальні значення опорів дорівнюють 1·10n , де n – ціле

число від – 4 до +16, а клас точності – 0,0002…0,2.
Мірами індуктивності та взаємоіндуктивності є: міри індуктивності
однозначні (вимірювальні котушки індуктивності), міри індуктивності
багатозначні (вимірювальні магазини індуктивності), міри взаємної
індуктивності. Діапазон номінальних значень індуктивності серійних мір
індуктивності знаходиться в межах від 1мкГн до 1 Гн.
Котушки індуктивності виготовляються у вигляді намотки з мідного дроту
на каркасах з ізоляційних матеріалів. Для зменшення активного опору та
частотних похибок використовують багатожильний мідний дріт з ізольованими
жилами.
Мірами ємності служать вимірювальні конденсатори, які бувають
повітряними або слюдяними чи з іншим твердим діелектриком. Виготовляються
з номінальними значеннями ємності від 1 пФ до 1 мкФ класів точності від 0,05
до 0,2 на частотний діапазон від 40 до 105 Гц.

1.3. Державний метрологічний нагляд

Державний метрологічний нагляд – це діяльність спеціально

уповноважених органів державної метрологічної служби з метою перевірки
дотримання метрологічних норм та правил. ДП “Укрметртестстандарт” є
головним центром метрологічної служби України та головним центром ДП “НДІ
Система”, яка спеціалізується в галузі метрологічного забезпечення
вимірювальних інформаційних систем. Аналогічна діяльність на підприємствах
здійснюється акредитованими метрологічними службами цих підприємств.
Система метрологічного нагляду – це комплекс правил, положень і вимог
технічного, правового і економічного характеру, що визначають організацію і
порядок здійснення робіт з повірки, метрологічної ревізії та експертизи ЗВТ.
Повірку ЗВТ здійснюють для визначення похибок цих засобів та
встановлення їх придатності для застосування за призначенням. Державна
повірка здійснюється органами державної метрологічної служби за ДСТУ 2708.
Повірка ЗВТ, що не підлягають державній повірці, здійснюється акредитованими
метрологічними службами цих підприємств.
Передбачено первинну, періодичну, позачергову, інспекційну та експертну
повірки. Первинна – проводиться випуску ЗВТ із виробництва. Періодичній
перевірці підлягають ЗВТ, що знаходяться в експлуатації через відповідні
проміжки часу. Позачергова – проводиться при пошкодженні пломби, при
введенні в експлуатацію ЗВТ. Експертна – проводиться у випадку виникнення
спірних питань стосовно метрологічних характеристик та правильності
використання ЗВТ.
Всі ЗВТ підлягають обов’язковій державній чи відомчій перевірці.
Винятком є індикатори, які призначені для спостережень за зміною фізичних
величин без оцінки їх значень з нормованою точністю, а також навчальні засоби
вимірювань.
ЗВТ, призначені для серійного випуску, підлягають державним
випробуванням.
Результати перевірки оформляють протоколом, в який вносять формальні
дані, умови проведення перевірки, результати вимірювань при перевірці,
висновки стосовно придатності чи непридатності ЗВТ для застосування його за
призначенням.
 ЛЕКЦІЯ №2
Засоби вимірювальної техніки і методи вимірювань. Основні
характеристики вимірювальних приладів.
2.1. Класифікація засобів вимірювальної техніки

Засобом вимірювальної техніки називають технічний засіб, який

застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики.
Засобом вимірювань є: вимірювальні прилади, реєструвальні прилади,
вимірювальні системи.
Вимірювальні пристрої – це міри (фізичних величин), компаратори,
вимірювальні перетворювачі, обчислювальні компоненти.
Засобом вимірювальної техніки (ЗВТ) називають пристрій, який реалізує
процедуру вимірювань, зокрема вимірювальний прилад – це засіб вимірювань, в
якому створюється візуальний сигнал вимірювальної інформації, а реєстру-
вальний прилад – засіб вимірювань, в якому реєструється сигнал вимірювальної
інформації.
Під вимірювальною системою розуміють сукупність вимірювальних
каналів, вимірювальних пристроїв, об’єднаних для створення сигналів
вимірювальної інформації про декілька вимірюваних величин.
Засіб вимірювань, в якому створюється кодовий сигнал вимірювальної
інформації, називають аналого–цифровим перетворювачем.
Вимірювальним перетворювачем називають вимірювальний пристрій, що
реалізує перетворення вхідної фізичної величини у функціонально з нею зв’язану
вихідну величину.

2.2. Структура засобів вимірювань

Ступінь складності засобів вимірювань визначається характером та

кількістю перетворень, необхідних для перетворення інформативного параметра
вхідного сигналу в інформативний параметр вихідного сигналу. Всі ці проміжні
перетворення здійснюються перетворювальними елементами, які забезпечують
своїм поєднанням за певною структурною схемою роботу засобів вимірювань.
Сукупність всіх відповідним чином з’єднаних перетворювальних
елементів засобу вимірювань називають його вимірювальним колом.
З точки зору чутливості важлива роль першого перетворювального
елемента, який перебуває під безпосередньою дією вимірюваної величини і
називається чутливим елементом.
Вимірювальні кола засобів вимірювань зображають графічно їх
структурними, функціональними і принциповими схемами. Структурною
схемою вимірювального кола називається схема, що відображає його основні
функціональні частини та взаємозв’язки між ними. Схема, яка поряд зі
структурою вимірювального кола пояснює функціонування окремих його
ділянок і відповідні процеси в них, називається функціональною. Схема, що
відображає повний склад елементів вимірювального кола – принциповою
схемою засобу вимірювань.
Структурні елементи вимірювального кола можуть бути з’єднані
послідовно, паралельно, змішано. Способом з’єднання елементів визначається
метод вимірювального перетворення, які поділяються на методи прямого,
зрівноважувального та комбінованого перетворень.
Пряме перетворення характерне тим, що передача вимірювальної
інформації здійснюється тільки в одному напрямі – від входу до виходу без
зворотного зв’язку між ними (рис.2.1).

Рис.2.1. Структурна схема ЗВТ прямого перетворення

Коефіцієнт перетворення такого ЗВТ буде дорівнювати добутку

коефіцієнтів перетворення окремих ланок
k  k1  k2  ...  kn . (2.1)
Зрівноважувальне перетворення полягає в тому, що вхідна величина
зрівноважується іншою однойменною величиною. При статичному
зрівноважувальному перетворенні (рис.2.2) вхідна величина Х зрівноважується
іншою величиною, якою є вихідна величина X k   Y кола зворотного
перетворення ЗП (тут  – коефіцієнт перетворення зворотного перетворювача).

Рис.2.2. Структурна схема ЗВТ зрівноважувального перетворення

Тут на вхід кола прямого перетворення (перетворювача напруги ПН та

підсилювача П) подається різниця двох сигналів X  X  X k , звідки
X
Х  . (2.2)
1 k  
Комбіноване перетворення відбувається, коли від’ємним зворотним
зв’язком охоплена тільки частина кола прямого перетворення.

2.3. Параметри засобів вимірювань

 Показ, відлік, стала та ціна поділки є основними параметрами, що
характеризують засоби вимірювальної техніки.
Під показом розуміють значення вимірюваної величини, визначене за
допомогою відлікового пристрою і виражене в одиницях цієї величини. Показ
може бути виражений як
x  NC або x  nCП , (2.3)
де N – відлік (число неіменоване, відлічене за відліковим пристроєм); С – стала
засобу вимірювань (число іменоване в одиницях вимірюваної величини); n –
кількість поділок шкали аналогового вимірювального приладу, відлічених за
відліковим пристроєм.
Поділкою шкали називають частину шкали між двома сусідніми
позначками шкали, а ціна поділки СП – різниця значень величини, яка відповідає
границя вимірювання
одній поділці шкали – CП  .
кількість поділок шкали
Ціною найменшого розряду цифрового вимірювального приладу є різниця
між двома найближчими показами цього засобу вимірювань.
Вказані на шкалі найменше та найбільше в діапазоні показів значення
вимірюваної величини називають відповідно початковим та кінцевим її
значенням, а інтервал значень вимірюваної величини, який обмежений
початковим та кінцевим значенням називають діапазоном показів.
Діапазон вимірювань – та частина інтервалу показів, що має нормовані
похибки засобу вимірювань. Найменше та найбільше значення діапазону
вимірювань називають відповідно нижньою та верхньою границями вимірювань.
Приклад 2.1.
Обчислити ціну поділки амперметра з верхньою межею вимірювання I H  250 мА,
числом поділок шкали –  макс. =100.
I 250
СП  H   2,5 мА.
 макс. 100

2.4. Методи вимірювань

Залежно від способу отримання результату вимірювання поділяються на

прямі, непрямі та сукупні.
Прямі вимірювання дозволяють безпосередньо отримати значення
досліджуваної величини. До даного виду вимірювань відносяться вимірювання
фізичних величин за допомогою приладів, проградуйованих у відповідних
одиницях, наприклад: сили струму – амперметром, температури – термометром.
Непрямі вимірювання дозволяють отримати значення досліджуваної
величини на основі прямих вимірювань інших величин, з якими вимірювана
величина зв’язана певною залежністю. Наприклад, вимірювання опору чи
потужності в колах постійного струму методом амперметра й вольтметра.
Сукупні вимірювання дозволяють отримати значення досліджуваної
величини на основі прямих вимірювань інших величин, з якими вимірювана
величина зв’язана певними залежностями, шляхом розв’язання системи рівнянь.
Залежно від способу застосування приладів і мір методи вимірювання
поділяються на метод безпосереднього вимірювання та методи порівняння.
Метод безпосереднього вимірювання полягає у визначенні вимірюваної
величини шляхом безпосереднього підрахунку показів вимірювального приладу
(вимірювання сили струму амперметром, довжини метром).
Методи порівняння порівнюють вимірювану величину з мірою та
поділяються на нульовий та диференційний. Нульовий метод – це метод
порівняння вимірюваної величини з мірою, при якому результуюча дія величини
на індикатор доводиться до нуля. Наприклад, вимірювання електричного опору
мостом з повним його врівноваженням. У диференційних методах вимірювана
величина зрівноважується відомою величиною, але до повної рівноваги
вимірювальне коло не доводиться, а шляхом прямого відліку вимірюється
різниця вимірюваної та відомої величини.

2.5. Основні характеристики вимірювальних приладів

Характеристики вимірювальних приладів визначені державними

стандартами і основними з них є:
- діапазон вимірювань – область значень вимірюваної величини X, для якої
нормовані допустимі похибки. Ця область обмежена межами вимірювань
– найбільшим Xмакс. і найменшим Xмін. значеннями діапазону вимірювання.
- чутливість – аналогового вимірювального приладу до вимірюваної
величини X називається похідна від переміщення вказівника при зміні
вимірюваної величини X. При кутовому переміщенні вказівника
чутливість S визначається як похідна від кута відхилення α по вимірюваній
величині X, тобто
d
S  FX  (2.4)
dx
Якщо функція F  X  =const, то прилад має рівномірну шкалу, у
протилежному випадку шкала нерівномірна.
Чутливість приладу не слід плутати з порогом чутливості, під яким
розуміють найменшу зміну вимірюваної величини X, яка може викликати
помітну зміну показів приладу.
- похибка вимірювання – це якість вимірювання, що характеризує
відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірюваної
величини.
- спожита потужність – характеризує економічні можливості приладу.
 ЛЕКЦІЯ №3
Похибки вимірювань. Опрацювання результатів експериментів.

3.1. Характеристики якості вимірювань

Кінцевою метою всякого вимірювання є знаходження результату

вимірювання як оцінки істинного значення вимірюваної величини.
Позитивною якісною ознакою вимірювання є точність вимірювання, що
характеризує близькість результату до істинного значення.
Традиційно для кількісного оцінювання якості вимірювання
застосовують похибку результату вимірювання або просто похибку
вимірювання як відхилення результату вимірювання х від істинного значення
Х вимірюваної величини
  x  X. (3.1)
Наведене вище означення похибки є означенням власне абсолютної
похибки. Одиницею абсолютної похибки є одиниця вимірюваної величини.
Для кількісної характеристики якості вимірювання використовують
відносну похибку, теоретично як відношення абсолютної похибки до
істинного значення вимірюваної величини, а практично – до виміряного
значення (результату вимірювань).
 
  , (3.2)
X x
оскільки істинне значення залишається невідомим.
Залежно від причини та місця виникнення розрізняють похибки:
- від недосконалості засобів вимірювальної техніки (ЗВТ);
- від впливу зовнішніх умов на об’єкт та засоби вимірювань;
- від взаємного впливу засобів та об’єкта;
- від невідповідності моделі вимірюваної величини та справжньої
властивості об’єкта, розмір якої треба виміряти;
- від недостатньої кваліфікації експериментатора;
- від недосконалості обчислювального алгоритму та виконуваних
обчислень під час опрацювання первинних результатів для отримання
результату вимірювання величини.
Інструментальні похибки – це похибки, які зумовлені
недосконалістю засобів вимірювальної техніки та залежністю їх властивостей
від впливу зовнішніх умов. Цю похибку ЗВТ оцінюють за їх класом точності,
враховуючи фактичні умови вимірювань. За означенням клас точності
(граничне значення зведеної похибки) вимірювального приладу – це
відношення граничного значення абсолютної похибки до певного
встановленого, так званого нормувального значення ХН, за яке найчастіше
використовують границю вимірювання (кінцеве Хк значення) даного
діапазону (ХН= Хк)
 гр  гр
Кл.т.   гр  100%  100%. (3.3)
XH Xk
 За відомого показу приладу х, його класу точності (кл.т.) та границі
вимірювання Хк відповідно до означень можна визначити границі основних
похибок:
 гр  Х к
кл.т.  Х к
- абсолютної  гр   , (3.4)
100% 100%
 Х
- відносної  гр  гр 100%   кл.т. к . (3.5)
х х
Для цифрових приладів клас точності переважно відображений двома
числами, що записані через косу риску: c d , за звичай c  d . Ці числа
відображають виражені у відсотках границі основної зведеної похибки  гр
відповідно: d – на початку, та с – в кінці границі вимірювання ( x  X k ):
 гр ( x  0)  гр ( x  X k )
d   гр  x  0   100%; с   гр  x  X k   100% . (3.6)
Xk Xk
Для проміжних показів ( 0  x  X k ) границі зведеної приладу
змінюються лінійно.
Відповідно до означення зведеної похибки за класом точності c d ,
показом х та границею вимірювання Хк можна визначити границі основних
похибок:
d  Х к  c  d   x
- абсолютної  гр   , (3.7)
100%
 Х 
- відносної  гр   c  d   к  1  %. (3.8)
  х 
Особиста похибка. При вимірюванні аналоговим приладом, якщо його
показ (положення стрілки) не збігається з поділкою шкали, то різні за
кваліфікацією виконавці вимірювань по-різному заокруглять цей показ.
Обчислювальна похибка. В багатьох вимірюваннях для отримання
результату здійснюють опрацювання первинних результатів вимірювань за
відповідними виразами, алгоритмами. У всіх випадках обчислення
здійснюють при скінченній розрядності чисел. При цьому відбуваються
заокруглення чисел і виникає похибка від цих заокруглень. Крім того, сам
алгоритм розв’язування вимірювальної задачі може бути нестійким, що
призводить, що невеликі похибки у вхідних даних можуть трансформуватися
у значні похибки результату.
Методичні похибки. Це похибки, що пов’язані з невідповідними
моделями вимірюваних об’єктів і їх величин та зумовлені взаємодією ЗВТ та
об’єктів.
Наприклад, під час вимірювання сили змінного електричного струму в
провіднику найчастіше приймається його гармонічна модель. Насправді
форма кривої струму може бути спотворена, він може мати вищі гармоніки,
постійну складову, що спричиняє суттєву похибку вимірювання.
Іншою складовою методичної похибки є похибка від небажаної
взаємодії ЗВТ з об’єктом. Як приклад, розглянемо електричне коло із
загальним опором Rk, в якому протікає струм Ix.
 Рис.3.1. До визначення методичної похибки

Для вимірювання сили струму в коло увімкнули амперметр з внутрішнім

опором RА, що збільшує загальний опір кола (Rk+ RА), внаслідок чого струм
iA в колі зменшиться. Відносна похибка, зумовлена ввімкненням амперметра,
може бути оцінена за виразом
U U
i I
 i  A x 100% 
 Rk  RA  Rk
100% 
 RA
100%. (3.9)
Ix U Rk  RA
Rk
Адитивна, мультиплікативна та нелінійна похибки. Якщо похибка
не залежить від вимірюваної величини, то вона називається адитивною –
така, що додається до вимірюваної величини
a  0 , (3.10)
а результат вимірювання, що спотворений адитивною похибкою  0 ,
x  X  0 . (3.11)
Адитивні похибки проявляються як зміщення положення стрілки
аналогових приладів з нульової позначки, а в електронних приладах – як
ненульовий показ при нульовому значенні вимірюваної величини.
Якщо абсолютна похибка залежить прямопропорційно від значення
вимірюваної величини, то вона називається мультиплікативною
 M   s X   s x, (3.12)
де  s – відносна мультиплікативна похибка, а результат вимірювання, що
спотворений такою похибкою,
x  X  s X . (3.12)
Мультиплікативна похибка зумовлена похибками коефіцієнтів
перетворення вимірювальних перетворювачів (подільників, трансформаторів
тощо).
Похибка вимірювань може складніше залежати від вимірюваної
величини, наприклад квадратично чи за іншим законом. В цьому випадку
говорять про нелінійну похибку  H  X  і результат вимірювання, що містить
таку похибку визначається
x  X  H ( X ). (3.13)

У практиці вимірювань всі перелічені складові можуть одночасно

спотворювати результат вимірювання, тобто
 x  X  0   M X   H  X  . (3.14)
За певних умов деякими складовими можна знехтувати і розглядати
лише одну чи дві складові. Наприклад, при вимірюванні струму похибка
опору шунта спричиняє головним чином мультиплікативну (адитивною та
нелінійною похибками шунта зазвичай нехтують).
Похибка квантування. Оскільки результат вимірювання є числом, а
будь-яке число мусить мати скінченну кількість цифр чи розрядів, то при
вимірюванні неперервної величини результат мусить бути заокругленим. Як
наслідок цього, виникає похибка заокруглення, яку називають похибкою
квантування. Отже, похибка квантування – це різниця між заокругленим
результатом вимірювання та істинним значенням вимірюваної величини
 КВ  xКВ  X  nx q  X , (3.15)
де xКВ  nx q – квантовий рівень з номером nx , до якого заокруглено значення
вимірюваної величини; q – крок квантування – різниця між сусідніми
рівнями квантування.
Систематичні та випадкові похибки. Сталі та регулярні змінні
належать до систематичних похибок. Регулярність полягає в тому, що
дослідженнями можна вивчити закономірність часової зміни похибки, і ця
закономірність протягом майбутнього часу зберігається.
Найбільш небезпечними є сталі систематичні похибки, оскільки при
вимірюваннях вони безпосередньо не проявляються, зокрема при повторних
вимірюваннях показ приладу залишається незмінним. Змінні похибки
проявляються у зміні показів, тому їх значно легше виявити і врахувати.
Випадкові похибки – це похибки, що змінюються в часі нерегулярно, а
їх майбутні значення можна прогнозувати лише з певною часткою
ймовірності.
Динамічні похибки. Зумовлені інерційними властивостями ЗВТ.
Поділяються на амплітудно– та фазочастотні.

3.2. Опрацювання результатів вимірювань

Після проведення вимірювальних експериментів здійснюють

опрацювання результатів первинних вимірювань. У загальному випадку
опрацювання передбачає такі етапи:
- попередній аналіз результатів вимірювань, їх систематизація,
відкидання явно недостовірних результатів;
- корекція впливу систематичних факторів (вивчення умов вимірювань,
розрахунок і внесення поправок);
- аналіз впливу випадкових ефектів;
- оцінювання характеристик точності числового алгоритму;
- виконання розрахунків згідно з вибраним алгоритмом;
- аналіз отриманих результатів;
- подання результатів вимірювань та характеристик їх точності за
відповідною формою.
 ЛЕКЦІЯ №4
Аналогові електровимірювальні прилади. Метрологічні характеристики
та області застосування приладів магнітоелектричної, електромагнітної та
електродинамічної систем.
4.1 Загальні відомості
Аналоговим називають прилад, в якому візуальний сигнал вимірюваної
інформації подається за допомогою вказівника та шкали.
Серед аналогових приладів велику групу становлять електромеханічні
прилади, принцип дії яких полягає у перетворенні електромагнітної енергії
вхідного сигналу в механічну енергію переміщення рухомої частини засобу
вимірювань. Узагальнена структурна схема такого приладу наведена на рис.4.1.
Прилад складається з вимірювального кола ВК, вимірювального механізму ВМ
та пристрою візуалізації (шкали Ш ).

Рис.4.1. Структурна схема електромеханічних приладів

Вимірювальне коло служить для перетворення вимірюваної електричної

величини X (напруги, струму, потужності тощо) в деяку проміжну електричну
величину X1 (струм чи напруга), функціонально пов’язану з вимірюваною
величиною і безпосередньо діючу на ВМ.
Вимірювальний механізм, що складається з рухомої і нерухомої частин,
призначений для перетворення енергії величини X1 в механічну енергію,
необхідну для переміщення рухомої частини.
Під дією X1 у ВМ виникає обертовий момент, значення якого
А Wем
M об    f  x  f об   , (4.1)
 
де Wем – зміна енергії електромагнітного поля, необхідна для виконання роботи
А по переміщенню рухомої частини на кут ∂α.
У загальному випадку обертовний момент є функцією f  x  вимірюваної
величини X і функцією f î á   кута повороту рухомої частини.
Для того, щоб кут повороту α рухомої частини був однозначно пов’язаний
зі значенням вимірюваної величини, в приладі під час повороту рухомої частини
створюється протидійний момент, напрямлений назустріч обертовому
M пр  f пр  . (4.2)
В механізмах з рухомою частиною на кернових опорах протидійний
момент створюється за допомогою спіральних пружин, а з рухомою частиною на
розтяжках – за рахунок пружинних властивостей розтяжок. У цих випадках
М пр  W , (4.3)
де W – питомий протидійний момент; α – кут повороту рухомої частини.
 В табл. 4.1 подані основні умовні позначення електромеханічних приладів.
Таблиця 4.1

4.2. Прилади магнітоелектричної системи

Принцип дії магнітоелектричного вимірювального механізму базується на
силовій взаємодії магнітних полів постійного магніта і провідника із струмом.
Прилад (рис.4.2) складається з постійного магніта 1, полюсні наконечники (N-
S) якого виконані з магнітом’якого матеріалу. Рухома котушка 3 намотується на
циліндричний алюмінієвий каркас 2. Така конструкція магнітної системи
дозволяє отримати у зазорі між полюсними наконечниками і циліндром
рівномірно розподілене у радіальному напрямі постійне магнітне поле.
 Під час протікання струму І через провідники котушки внаслідок його
взаємодії з магнітним потоком постійного магніта виникають сили
F  BIL, (4.4)
де В – магнітна індукція,
L – довжина активної частини провідника.

Рис.4.2. Магнітоелектричний вимірювальний механізм

Котушка має ω витків і закріплена на каркасі діаметром d. Тому обертовий

момент, який діє на рухому частину вимірювального механізму
M об  2  F    d  SBI , (4.5)
де S  L  d – площа поперечного перерізу котушки.
При цьому усталене відхилення вказівника (усталений кут обертання α )
буде пропорційним струмові I
  kI , (4.6)
де k – коефіцієнт пропорційності, який визначається конструктивними
параметрами ВМ.
Найчастіше магнітоелектричні прилади призначаються для вимірювань
постійних струмів. Струм повного відхилення таких приладів знаходиться в
межах від 1 мкА до 20…50 мА. Зведена похибка лабораторних
магнітоелектричних приладів 0,1…0,5 %, щитових – до 2,5%.

4.3. Прилади випрямної системи

У приладах випрямної системи застосовуються вимірювальні механізми
магнітоелектричної системи з напівпровідниковими випрямлячами, що дозволяє
застосовувати їх для вимірювань у колах змінного струму. На рис.4.3
представлена функціональна схема приладу з двопівперіодним випрямлячем та
часові діаграми напруг, що ілюструють його роботу.
 u
VD4
VD2
ВМ t

u
VD1 VD3 uBM

Rд t1 t2 t3 t4 t

Рис.4.3. Функціональна схема приладу з двопівперіодним випрямлячем

На часовому інтервалі 0 – t1 cтрум протікає по колу Rд – VD1 – BM – VD2

, а на часовому інтервалі 0 – t2 cтрум протікає по колу Rд – VD3 – BM – VD4 ,
тобто на протязі обох півперіодів – в одному напрямі. Тому обертовий момент,
який діє на рухому частину вимірювального механізму
M об   SBI ср , (4.7)
тобто пропорційний середньому значенню струму
T
2
1
I ср 
T  i  t dt 
0
I
kФ
. (4.8)
2
Тут kФ  I - коефіцієнт форми кривої струму.
I CP
Основними перевагами приладів випрямної системи є висока чутливість,
незначне власне споживання енергії, можливість роботи на високих частотах (
до 50 кГц). Застосовуються як багатограничні універсальні вимірювальні
прилади.

4.4. Прилади електромагнітної системи

В основу принципу дії електромагнітних вимірювальних механізмів
закладено правило, за яким на феромагнітне тіло в магнітному полі діє сила,
пропорційна квадрату магнітної індукції. Магнітна індукція, в свою чергу,
створюється струмом i  t  , що протікає через котушку вимірювального
механізму, а отже, обертовий момент, що виникає, пропорційний i 2  t  .
 Рис.4.4. Електромагнітний вимірювальний механізм

У вимірювальних механізмах сучасних електромагнітних приладів

(рис.4.4) обертальний момент створюється силою відштовхування між однаково
намагніченими рухомим 2 та нерухомим 3 осердями в результаті протікання
через вимірювальну котушку 1 струму i  t  . При цьому осердя 2, що закріплене
на осі, буде повертатись на деякий кут α. Протидійний момент створюється
спіральними пружинами 4 з лінійною характеристикою, тому усталене
відхилення рухомої частини буде пропорційним діючому
(середньоквадратичному) значенню струму
T
1 2
i  t  dt  cI .
T 0
 c (4.9)

Форма котушки, а отже, і осердь може бути круглою або плоскою. Прилади
електромагнітної системи застосовуються для вимірювання як постійного, так і
змінного струму, оскільки напрям втягування осердя не залежить від напряму
струму.
Номінальні значення вимірюваних величин електромагнітних приладів
становлять відповідно: амперметрів – від 10мА до 100А, вольтметрів – від 10 В
до 1000 В. Частотний діапазон звичайно не перевищує 1000…1500 Гц, найвищий
клас точності – 0,2.
 ЛЕКЦІЯ №5
Прилади електродинамічної, феродинамічної та індукційної
систем. Аналогові електронні вимірювальні прилади, їх основні
метрологічні характеристики

Принцип дії вимірювальних механізмів електродинамічної системи

базується на взаємодії магнітних потоків Ф1 та Ф2, що створюються в результаті
протікання через нерухомі котушки 1 і рухому рамку 2 відповідно струмів i1 та
i2 (рис.5.1). Усталене відхилення рухомої частини буде пропорційним добутку
діючих (середньоквадратичних) значень струмів
T
1
  c  i1i2dt. (5.1)
T0
Вимірювальні механізми електродинамічної системи при послідовному
з’єднанні нерухомих котушок та рухомої рамки можуть бути використані для
піднесення до квадрату струму, що через них протікає, а отже, для створення
амперметрів чи вольтметрів середньоквадратичних значень відповідно струму
чи напруги.

Рис.5.1. Вимірювальний механізм електродинамічної системи

Якщо нерухома котушка увімкнена в коло струму, а рухома разом з

необхідним додатковим опором R в коло напруги (рис.5.2,а), тоді i1  i, a i2  u
R
, а відхилення рухомої частини буде пропорційним до середнього значення
активної потужності:
T
1
T 0
P iudt  IU cos  , (5.2)

де φ –кут зсуву фаз між струмом та напругою.

 а) б)
Рис.5.2. Електродинамічний прилад як ватметр і як варметр

Якщо фаза струму i2 в колі рухомої рамки буде зміщена на 90˚ відносно
напруги (наприклад, як на рис.5.2,б, коли струм I 2  U C ), то покази приладу
будуть пропорційними реактивній потужності
Q  UI sin . (5.3)
Амперметри електродинамічної системи випускаються на струми від 20мА
до 10А, вольтметри – на напруги від 30 В до 600 В.
Номінальні напруги ватметрів також є від 30 В до 600 В при номінальних
струмах від 0,2 мА до 0,5А та номінальному cos  1 або cos  0,2 чи cos  0,1
.
Феродинамічні ВМ (рис.5.3) відрізняються від розглянутих вище
електродинамічних приладів наявністю феромагнітного магнітопроводу 1, на
якому розміщені нерухомі котушки 2. Рухомі котушки 3 виконуються без
каркасними. Ці ВМ розвивають значно більші обертальні моменти, дуже надійні,
однак наявність нелінійного елемента (магнітопровода) знижує точність
приладів.

Рис.5.3. Вимірювальний механізм феродинамічної системи

Обертальний момент феродинамічного ВМ виникає внаслідок взаємодії
рухомої котушки із струмом і магнітного потоку, що утворюється нерухомими
котушками, а усталене відхилення рухомої частини буде пропорційним добутку
діючих (середньоквадратичних) значень струмів котушок та фазовому зсуву між
цими струмами
  kI1I 2 cos( I1 I 2 ). (5.4)
 Найвищий клас точності феродинамічних приладів – 0,5. Застосовуються
для вимірювань в колах змінного струму частотою 10 Гц….1,5 кГц.
Індукційний вимірювальний механізм (рис.5.4) використовується лише в
лічильниках електричної енергії в колах змінного струму. Принцип роботи цього
механізму базується на взаємодії магнітного поля з вихровими струмами у
немагнітному металічному диску 3. Потоки Ф1 і Ф2, пропорційні струмам І1 та І2,
наводять у диску вихрові струми. В результаті взаємодії магнітного потоку
електромагніта 1 з вихровими струмами, які збуджуються електромагнітом 2 і
навпаки виникає обертальний момент
M ОБ  k1 fUI cos , (5.5)
де k1 - сталий коефіцієнт, f - частота струму та напруги,  - фазовий зсув між
потоками Ф1 і Ф2.
Гальмівний момент створюється постійним магнітом у полі якого
обертається рухомий диск 3
d d
M Г  kM  M  k2 (5.6)
dt dt
де  M - магнітний потік постійного магніта – величина стала, k2 – коефіцієнт
пропорційності.
Усталена швидкість обертання диска у разі рівноваги M ОБ та M Г
становить
d
k1 fUI cos  k2 . (5.7)
dt
Отже, за інтервал часу t  t1  t2
t
k1 2
   dt  cUI cos , (5.8)
k2 t1
а кількість обертів диска
 cUI cos
N   cPt  cW , (5.9)
2 2
тобто пропорційна витраті електроенергії.
Кількість обертів, що відповідає 1 кВт  год енергії, називають
передавальним числом лічильника, а обернену їй величину – номінальною
сталою лічильника.
 Рис.5.4. Вимірювальний механізм індукційної системи

Аналогові електронні вимірювальні прилади прямого перетворення

поєднують у своїй структурі електронний перетворювач вимірюваної величини
в постійну напругу (струм) та магнітоелектричний ВМ. Ці прилади
відрізняються високою чутливістю (0,1нВ/под), широким частотним діапазоном
(від постійного струму до змінного частотою до одиниць мегагерц) і малим
споживанням ( вхідний опір – 1016 …1017 Ом).
Найпростішою є структура електронного вольтметра постійної напруги,
що являє собою поєднання електронного підсилювача постійної напруги та
магнітоелектричного вимірювального приладу. Зведена похибка таких
вольтметрів не нижча від 0,5…1%, а діапазон вимірюваних напруг від декількох
нановольт до 1000 В.
 ЛЕКЦІЯ №6
Електронно-променеві осцилографи

Електронно-променевим осцилографом (ЕПО) називають прилад для

спостереження і вимірювання параметрів електричних сигналів.
Основним вимірювальним елементом ЕПО є електронно-променева трубка
(ЕПТ), а його принципова схема показана на рис.6.1.

E
C
A1 A2
K

  UX
UY
R1 R2 R3

КАНАЛ Y

ВХІД Y
ПН ПY ЛЗ

зовнішня
синхр. SA 1
ГР ПX

ВХІД X SA 2

КАНАЛ X
Рис.6.1. Блок-схема електронно-променевого осцилографа

ЕПТ – призначена для створення вузького пучка електронів – електронного

променя. Це спеціальний скляний балон, в якому створено вакуум. Всередині
балону знаходиться система електродів, що містить катод К, сітку (мембрану) С
та аноди А1 і А2. Для надання електронному пучку достатньої швидкості для
засвічування люмінофора, яким покрита внутрішня поверхня екрана Е,
використовують прискорювальні електроди (аноди) А1 і А2, які мають відносно
катода додатний потенціал в декілька кіловольт. Фокусування електронного
променя здійснюється зміною напруги анода А1 за
допомогою подільника напруги R2, а його яскравість – зміною напруги зміщення
на керуючій сітці С за допомогою подільника R1.
 На шляху до екрана електронний промінь проходить між двома парами
відхилювальних пластин. Одна пара пластин відхиляє промінь в
горизонтальному напрямі (електроди х), а інша – у вертикальному (електроди y).
Відхилення світлової точки в координатах х та y пропорційне відповідно до
напруг Uх та Uy . Для узгодження досліджуваної напруги з необхідним значенням
напруги на пластинах вертикального відхилення, використовують подільник
напруги ПН та підсилювач Пy. Канал горизонтального відхилення (канал Х)
містить генератор розгортальної напруги ГР та підсилювач Пх.
Канал Х осцилографа може працювати в двох основних режимах –
розгортки або підсилення сигналу, поданого на вхід Х. Режим роботи каналу
вибирається за допомогою перемикача SA2. Положення 1 відповідає режиму
розгортки, положення 2 – підсиленню сигналу. В режимі розгортки напруга
генератора розгортки подається на вхід горизонтально відхилювальних пластин.
Для узгодження досліджуваного сигналу Uy з початком горизонтальної
розгортки блок вертикального відхилення містить лінію затримки ЛЗ.
Щоб отримати на екрані криву досліджуваної напруги Uy в прямокутній
системі координат необхідно, щоб напруга Uх змінювалась протягом певного
часу за лінійним законом. Тому напруга розгортки Up, що генерується блоком
розгортки, має пилоподібну форму (рис.6.2).

Рис. 6.2. Форма напруги генератора розгортки

Проміжок часу t1 називають часом прямого (робочого) ходу променя.

Протягом цього часу під дією лінійно-змінної напруги uр(t) промінь
переміщується екраном зліва направо з рівномірною швидкістю і створює на
ньому суцільну лінію. Протягом часу t2 промінь повертається у початкове
положення (зворотний хід). Під час паузи t3 горизонтальна координата світної
точки не змінюється.
Під час дослідження змінної періодичної напруги зображення на екрані
буде нерухомим і зручним для спостереження в тому випадку, коли період
напруги розгортки T буде дорівнювати або буде кратним періоду досліджуваної
напруги Uy. Примусова генерація блоком розгортки напруги з частотою, яка
дорівнює або буде кратною частоті досліджуваної напруги, називається
синхронізацією. Синхронізація може бути внутрішньою (від досліджуваного
сигналу) чи зовнішньою (підводиться зовнішня синхронізуюча напруга) і
визначається положенням перемикача SA 1.
Найважливішими з погляду застосування осцилографа є такі його технічні
характеристики:
- чутливість каналу Y, або коефіцієнт відхилення ky=10 мВ/см..20 В/см ;
- смуга пропускання, тобто діапазон частот, в границях якого коефіцієнти
підсилення каналу Y змінюються не більше ніж на 3 дБ;
- діапазон швидкостей розгортки;
- вхідний опір (звичайно одиниці мегом);
- похибка вимірювання напруги та тривалості імпульсів (не більше ніж
 10....30  %.
Багатопроменеві осцилографи. Якщо необхідно відтворити на екрані
одночасно дві або декілька вимірюваних величин, то в таких випадках
застосовують багатопроменеві осцилографи.
Існують два різновиди таких спеціальних пристроїв. В одних двоканальних
осцилографах застосовується ЕПТ з двома електронно-променевими системами,
вмонтованими в одну і ту ж вакуумну трубку, що дозволяє одержати два
незалежні зображення на одному екрані. Для цього кожній із двох пар
відхилювальних пластин потрібні окремі вимірювальні підсилювачі та окремі
блоки розгортки в часі.
В іншої групи двопроменевих осцилографів, які тільки умовно можна
назвати багатоканальними, є одна звичайна ЕПТ, а дві вимірювані величини
відтворюються на екрані послідовно в часі внутрішнім перемиканням в
осцилографі. Це перемикання здійснюється електронним комутатором, який
забезпечує швидке почергове підключення досліджуваних напруг до
відхилювальних пластин. Якщо перемикання здійснюється дуже швидко щодо
швидкості зміни вимірюваних величин, то на екрані при двох вимірюваних
величинах матимемо дві переривчасті криві.
Цифрові запам’ятовувальні осцилографи. Останнім часом широке
застосування знаходять цифрові запам’ятовувальні осцилографи. В них
зображення не записується у вигляді неперервної кривої на люмінесцентному
екрані. Замість того з виходу підсилювача Y інформація перетворюється за
допомогою АЦП в цифровий код, який надходить на вхід даних цифрового
запам’ятовувального пристрою. Одночасно синхросигнали з виходу
підсилювача Х є адресною інформацією для поступового заповнення
вищезгаданого запам’ятовувального пристрою.
Великого поширення набувають електронні осцилографи з цифровим
опрацюванням сигналу. В них аналоговий блок, що є звичайним осцилографом,
доповнений АЦП та процесором опрацювання сигналів. При цьому
мікропроцесор керує процесами перетворення сигналів і процедурою
вимірювання. Це дозволяє зобразити масиви інформації у вигляді гістограм,
графіків, таблиць, змінити масштаб будь-якої частини осцилограми.
 Виконання досліджень за допомогою ЕПО. Прилад застосовується для
безпосереднього вимірювання напруги та опосередкованого вимірювання
струму за спадом напруги на безреактивному опорі, який вмикається в коло
досліджуваного струму. Крім візуального спостереження форми кривих струму
чи напруги, ЕПО дозволяє виміряти амплітуду імпульсу. Для цього необхідно
виміряти відстань Н між крайніми точками імпульсу по вертикалі (рис.6.3) та
помножити величину Н на коефіцієнт відхилення ky . Вимірювання часових
параметрів імпульсів проводиться шляхом порівняння часового інтервалу
(горизонтальної відстані L між заданими точками) з тривалістю розгортки чи
періодом синхронізуючої напруги.

H
Х

Рис.6.3.
Для дослідження короткотривалих, складних за формою імпульсів
використовується режим очікувальної розгортки. У даному режимі момент
прямого ходу променя синхронізується з початком досліджуваного сигналу і
весь процес протікання навіть дуже короткочасного імпульсу залишається
зафіксованим на екрані і добре видним на протязі 15…30 сек.

Приклад.6.1.
За осцилограмою, отриманою на екрані осцилографа, обчислити амплітуду,
період і частоту сигналу, якщо перемикачі вертикального та горизонтального
підсилення знаходяться в положенні my  5 B под ; mx  10 мc под . Визначити абсолют-
ну і відносну похибки вимірювання вказаних величин, якщо клас точності
осцилографа Кл.т.=5.
 Y

Ym=4 под
Х

XT=2 под

1. Амплітуда імпульсу
U макс.  my  Y  5  4  20 В.
2. Період імпульсу
T  mx  X  10  4  40 мс.
3. Частота сигналу

1 1
f 
  25 Гц.
T 40  103
4. Абсолютна і відносна похибки вимірювання амплітуди та періоду
 U кл.т.  U H 5  25
U гр  гр H     1,25 В,
100% 100% 100

U гр U H 5  25
Uгр   100%   кл.т.   6,25 %.
U U 20
 ЛЕКЦІЯ №7
Цифрові вимірювальні прилади

7.1. Загальні відомості

Цифрові вимірювальні прилади (ЦВП) – це пристрої, які автоматично
виробляють дискретні сигнали вимірюваної інформації та видають числове
значення вимірюваної величини на цифровому відліковому пристрої (цифровий
індикатор, табло, дисплей тощо). Сьогодні цифрові засоби суттєво підвищили
точність, швидкодію засобів вимірювання та охоплюють практично всі
вимірювані в промисловості та наукових дослідженнях фізичні величини.
В загальному випадку ЦВП (рис.7.1) складаються із вхідного аналогового
перетворювача (АП) вимірюваної величини Х в електричну вихідну величину Y,
аналого-цифрового перетворювача (АЦП), обчислювального та керуючого
пристрою (ОКП), пристроїв відображення інформації (ПВІ) і стандартного
інтерфейсу (ІТФ).

Рис.7.1. Узагальнена структурна схема ЦВП

В аналого-цифровому перетворювачі здійснюються три базові операції над

вхідною величиною: її часова дискретизація, квантування за рівнем і кодування
отриманих квантованих значень. Дискретизація сигналу s  t  означає заміну
неперервної в часі величини її окремими вибірками, взятими в певні моменти
часу (рис.7.2,б). Суть квантування полягає у заміні неперервних значень сигналу
в області його інтенсивності квантованими (дозволеними) значеннями – подібно
як при заокругленні чисел (рис.7.2,в). Нарешті, квантований номер, що
відповідає вибірці вхідної величини в певний момент часу, зображується певним
кодом і подається цифровим сигналом (рис.7.2,г)., який в більшості практичних
випадків є бінарним.
 sA ( t ) sД (t )

t t
а) б)
sk ( t ) sц (t )

t
в) г)

Рис.7.2 Аналоговий (а), дискретизований (б), квантований (в) та цифровий (г)

сигнали, які відповідають одному й тому ж первинному повідомленню

Під час цифрових вимірювань виникають похибки двох різновидів:

1) похибка пов’язана зі зміною вимірюваного сигналу за час між окремими
вибірками (інтервал дискретизації);
2) похибка спричинена зміною сигналу за час його аналого-цифрового
перетворення.
В обчислювальному та керуючому пристрої, побудованому на основі
однокристальних мікроконтролерів, для визначення результату вимірювання у
цифровій формі відбуваються такі вимірювальні операції, як корекція похибок
вимірювального тракту, цифрова фільтрація та усереднення тощо.
Інтерфейс – це сукупність технічних і програмних засобів, а також правил
(протоколів) для здійснення одно- або двостороннього обміну інформації між
цифровими засобами.
Основними перевагами ЦВП є:
- висока швидкодія;
- висока точність;
- відсутність суб’єктивних складових похибки відліку;
- можливість зменшення складових похибки вимірювального кола
уведенням автоматичного калібрування і поправок;
- висока завадостійкість.
До метрологічних характеристик ЦВП належать: діапазон перетворення,
кількість розрядів, час одного перетворення, похибка перетворення.

7.2. ЦВП з квантуванням за рівнем

ЦВП з квантуванням за рівнем будуються на базі АЦП паралельного чи

послідовного перетворення. Структура АЦП з горизонтальним зрівноваженням
зображена на рис.7.3. Такі пристрої будуються на основі порівняння вхідної
вимірюваної напруги ux з напругою ступінчасто-регульованого джерела напруги
uк – ПКН.

Рис.7.3 Функціональна схема ЦВП з квантуванням за рівнем

У вихідному стані сигналом з пристрою керування ПК лічильник ЛІ

встановлюється на нуль, що відповідає початковому нульовому значенню
зрівноважувальної напруги uк на виході перетворювача коду в напругу ПКН, а
на виході пристрою порівняння ПП встановлюється одиничний рівень, що
означає ux > uк. Тактові імпульси генератора ГІ частотою f0 поступово
заповнюють лічильник ЛІ, а вихідна напруга ПКН наростаючим кодом з виходу
ЛІ перетворюється в ступенево-зростаючу напругу uк. З кожним імпульсом ГІ uк
збільшується на один ступінь квантування до моменту ux = uк.
В момент часу t1 ПП закриває цифровий ключ ЛК, а в лічильнику ЛІ
встановлюється код
nx   1 U x , (7.1)
 qK 
U
де qK  0 m – крок квантування і m – розрядність ЛІ.
2
Тому в момент порівняння вхідна напруга дорівнює
U
U x  m0  nx . (7.2)
2
Точність такого вимірювача визначається похибками перетворювача код –
напруга ПКН та пристрою порівняння ПП і може сягати ±(0,01…0,1)%.

7.3. ЦВП з квантуванням по часу

Основною операцією, яка здійснюється ЦВП з квантуванням частотно-
часових параметрів, є підрахунок кількості імпульсів – так зване число-
імпульсне перетворення, при якому результат визначається кількістю імпульсів,
що надійшли в лічильник
n
N X  1  n. (7.3)
i 1
 Найчастіше метод послідовної лічби застосовують при побудові
вимірювачів частотно-часових параметрів неперервних та імпульсних сигналів,
зокрема вимірювачів частоти, періоду, фази тощо.
Спрощена структурна схема вимірювача інтервалів часу наведена на
рис.7.4. Часовий інтервал tx вимірюється підрахунком кількості імпульсів
стабільної частоти f0, які надходять до лічильника імпульсів ЛІ за час його
тривалості.

Рис.7.4. Функціональна схема ЦВП з квантуванням за часом

Формувач імпульсів ФІ із вхідного сигналу довільної форми формує

імпульси тривалістю tx прямокутної форми. За проміжок часу tx підраховується
кількість імпульсів, які надходять на вхід лічильника імпульсів ЛІ, а результат
відображається на пристрої відображення інформації ПВІ. Оскільки кількість
імпульсів, підрахованих лічильником, дорівнює
nx  t x f 0 ,
n
то вимірюваний проміжок часу можна визначити як t x  x .
f0
При такому перетворенні виникає похибка квантування, яка зумовлена
незбіганням початку та закінчення вимірюваного інтервалу tx з моментом появи
відповідних квантуючих імпульсів. Ця похибка не перевищує ±1 імпульс, а
відносне значення цієї похибки становить
 k  1 n . (7.4)
x

7.4 Цифровий вольтметр

Розглянемо структурну схему цифрового вольтметра (рис.7.5) і суміщені
часові діаграми напруг (рис.7.6), що пояснюють його роботу. Сумісну роботу
блоків вольтметра синхронізує блок керування, який формує імпульси напруги
U1 від’ємної полярності, що запускають одночасно логічний ключ і генератор
лінійно-змінної напруги ГЛІН. На виході генератора ГЛІН формується напруга
U ГЛІН , яка зростає за лінійним законом. У блоці порівняння напруга U ГЛІН
порівнюється з вимірюваною постійною напругою U ВХ . За умови U ГЛІН > U ВХ на
виході блоку порівняння формується додатний імпульс напруги U 2 , який
надходить на вхід логічного ключа і блокує зв’язок високочастотного генератора
тактових імпульсів із входом лічильника. Таким чином, вимірювана напруга
спочатку перетворюється у пропорційний інтервал часу t , а далі у пропорційну
інтервалу кількість імпульсів nX  t  f0 , яка фіксується цифровим індикатором.

U ВХ Блок Блок U2 Логічний

Лічильник
порівняння керування ключ
U ГЛІН U1

ГЛІН Генератор Цифровий

індикатор

Рис.7.5. Структурна схема цифрового вольтметра

U1

t
U ГЛІН
U ВХ
t
U2

UГ t

t
t

Рис.7.6. Часові діаграми напруг цифрового вольтметра

7.5. Цифрові частотоміри і фазометри

Зсув фаз двох електричних сигналів неважко перетворити в часовий
інтервал за допомогою формувачів імпульсів, використовуючи моменти
переходів цих сигналів через нуль. На рис.7.7 наведена схема цифрового
фазометра – приладу для вимірювань фазового зсуву між двома синусоїдними
сигналами частотою f  1T .
Принцип дії фазометра полягає у перетворенні вимірюваного зсуву фаз
між сигналами u1(t) та u2(t) в часовий інтервал τ з подальшим вимірюванням
цього інтервалу. Досліджувані сигнали надходять на формувачі імпульсів Ф1 та
Ф2, які формують імпульси uf1 та uf2 у моменти переходу через нуль вхідних
сигналів. Ці імпульси керують роботою тригера ТГ, який формує означений
часовий інтервал τ. Оскільки імпульсів за час τ буде nx  f0 , а зсув фази між uf1
та uf2 дорівнює x    2 f  , то залежність між  x та nx визначиться як
2 f
 x 2 f   nx . (7.5)
f0
Цифровий ключ ЛК відкриває і закриває доступ тактових імпульсів
генератора ГІ частоти f 0 , що поступово заповнюють лічильник ЛІ. В границях
часового інтервалу τ лічильником ЛІ підраховується кількість імпульсів
генератора ГІ, яка буде пропорційна вимірюваному зсуву фаз між сигналами u1(t)
та u2(t).
Для отримання результату у градусах необхідно задати відповідне
значення зразкової частоти. Такі фазометри використовуються для вимірювань
зсуву фаз між гармонічними чи імпульсними сигналами частотою до декількох
мегагерц з точністю до сотих часток відсотка.

Рис.7.7. Структурна схема та часові діаграми роботи цифрового фазометра

7.6. Цифрові мультиметри

Це універсальні прилади призначені для вимірювання постійної та

періодично-змінної напруги, змінного струму, електричного опору та інших
фізичних величин. Вимірювані величини подаються до окремих входів
мультиметра U  , I  , U  , I  , R,...., X , а рід вимірюваної величини, а також
діапазон вимірювання вибирають перемикачем ПРП (рис.7.8).
 U
U U

I I
U
ПВІ
I I
U Nx

U U nx
U U
АЦП БК

R Nx
R U

ІТФ
X
X U

до інших цифрових
ПРП
пристроїв
Рис. 7.8.

Кожну з вимірюваних величин перетворюють на уніфікований сигнал

напруги, яку в свою чергу, за допомогою АЦП перетворюють на кодовий сигнал
і подають до блока керування БК.

7.7. Цифрові процесорні прилади

Функціональну схему сучасного процесорного приладу наведено на
рис.7.9.

X1

X2 Вхідний
А/C Р Цифрове
блок
X3 табло

X4
Цифродрук

Пристрій Інтерфейс
керування

блок
клавіатури

Рис.7.9.
Основними компонентами приладу є вхідні кондиціонери сигналів
(перетворювач з уніфікованим вихідним сигналом), АЦП, процесор, пристрій
виводу інформації, пристрій керування. Вхідний блок перетворює вимірювану
величину в сигнал постійної напруги у діапазонах 0 – 1 В, 0 – 5 В, 0 – 10 В.Всі
цифрові операції з опрацювання результатів перетворень АЦП здійснюють в
мікропроцесорі відповідно до вибраної програми та команд.
 8.1. Вимірювання постійного струму та напруги
Під час вимірювань постійних струмів та напруг найчастіше
використовують магнітоелектричні прилади, яким властиві висока чутливість,
точність, широкий діапазон вимірювань. Магнітоелектричні прилади з
вмонтованими шунтами та додатковими резисторами дають змогу вимірювати
струм від 10-8 до 50 А, а напругу – від 10-5 до 1000 В.
Основні схеми вимірювань постійних струмів та напруг наведені на
рис.8.1.

а) б) в) г)
Рис.8.1. Основні схеми вимірювань струмів та напруг

Найпростішими є прямі вимірювання напруги (рис.8.1,а), коли аналоговий

чи цифровий вольтметр вмикають паралельно зі споживачем RH , а результат
вимірювань одержують безпосередньо за показами вольтметра – U X  UV .
Для розширення границь вимірювань вольтметрів використовують
додаткові резистори R Д , які вмикають послідовно з ВМ (рис.8.1,б), а його опір
визначають із співвідношення:
U X  U ВМ
U RД
RД   , (8.1)
I ВМ I ВМ
де U RÄ – спад напруги на додатковому резисторі; I ВМ – струм, що протікає через
ВМ; U X – вимірювана напруга; U ВМ – спад напруги на ВМ.
Основними метрологічними характеристиками додаткових резисторів є:
номінальне значення опору R Д H ; номінальна напруга U ДН і номінальний струм
I ДН , який дорівнює струмові повного відхилення ВМ – I ВМ .H , клас точності.
Додаткові резистори поділяються на внутрішні (входять до складу
вимірювального приладу) та зовнішні, що є самостійними вимірювальними
приладами. Внутрішні додаткові резистори виготовляють на номінальні напруги
до 600 В, а зовнішні – до 30 кВ.
Похибка внутрішнього додаткового резистора входить до основної
похибки приладу, а зовнішні додаткові резистори, які є самостійними
вимірювальними приладами мають свій клас точності: 0,01, 0,02, 0,05, 0,1, 0,2,
0,5, 1,0 , що дорівнює границі допустимої відносної похибки додаткового
резистора  Д . ГР , тобто
 RД . ГР
 Д . ГР    100% , (8.2)
RД .Н
де RД . ГР - границя допустимої абсолютної похибки додаткового резистора.
У багатограничних вольтметрах використовують подільники напруги (ПН)
- масштабні вимірювальні перетворювачі, призначені для зменшення напруги у
задану кількість разів (рис.8.2).

R1 R1
U ВХ
U ВИХ .3
R2 R2 10 :1
U ВИХ

U ВХ R3 U ВИХ .2
100 :1

R4 U ВИХ .1
a) б) 1000 :1
Рис.8.2.

Основними метрологічними характеристиками ПН є: номінальний

коефіцієнт поділу k ПН , номінальні значення вхідного RВХ .Н і вихідного RВИХ .Н
опорів, максимальне значення вхідної напруги U ВХ .МАКС , і клас точності.
Коефіцієнт поділу ПН (рис8.2,а) за умови нескінченно великого
навантаження дорівнює
U R  R2 R
k П  ВХ  1 1 1 (8.3)
U ВИХ R2 R2
де R1  R2  RВХ - вхідний опір ПН; R2  RВИХ - вихідний опір ПН.
Значення номінального коефіцієнта поділу в серійних пристроях дорівнює
kПН  10 :1; 100 :1; 1000 :1; 10000 :1.
Клас точності ПН позначають числом, яке дорівнює граничному значенню
відносної похибки ПН, тобто
k
 ПН . ГР   ПН . ГР  100%, (8.4)
k ПН .Н
де k ПН . ГР – границя основної абсолютної похибки ПН.
З метою розширення границі вимірювання струму магнітоелектричними
приладами обмотку ВМ шунтують низькоомним резистором (шунтом) –
рис.8.1,г. Щоб уникнути похибки від невідомого спаду напруги на
струмовідводах, шунти виконуються чотиризатискачевими: два затискачі С – для
підведення до шунта вимірюваного струму І, два інші (потенціальні – П) – для
під’єднання магнітоелектричного ВМ з внутрішнім опором RBM , що переважно
працює в режимі вольтметра.
Для схеми рис.4.3,а справедливі такі співвідношення:
U U BM I R
RØ  Ø   BM BM , (8.5)
IØ I X  I BM I X  I BM
де RØ - опір шунта; U Ø - спад напруги на шунті; I Ø - струм шунта; I X -
вимірюваний струм; U BM - спад напруги на ВМ; I BM - струм, що протікає через
ВМ; RBM - опір вимірювального механізму.
Основними метрологічними характеристиками шунтів згідно з ГОСТ
8.042-93 є: номінальний опір RØ , номінальне значення спаду напруги і струму
U Ø , I Ø та клас точності.
Шунти поділяються на внутрішні (входять до складу вимірювального
приладу) та зовнішні, що є самостійними вимірювальними приладами.
Внутрішні шунти виготовляють на струми до 30 А, а зовнішні – до 10 кА.
Похибка внутрішнього шунта входить до основної похибки приладу, а
зовнішні шунти, які є самостійними вимірювальними приладами мають свій клас
точності: 0,02, 0,05, 0,1, 0,2, 0,5, що дорівнює границі допустимої відносної
похибки додаткового резистора  Ш . ГР , тобто
R
 Ш . ГР   Ш . ГР  100% , (8.6)
RШ .Н
де RШ . ГР – границя допустимої абсолютної похибки шунта.
Мілівольтметр під’єднують до потенціальних затискачів шунта
каліброваними дротами з нормованим опором 0,035 Ом для пари дротів.
Клас точності шунта повинен бути вищим класу точності мілівольтметра.
Найширші можливості для вимірювань постійних напруг і струмів
забезпечують аналогові та цифрові прилади. До переваг цифрових приладів слід
віднести їх широкодіапазонність, високу швидкодію, можливість передачі та
реєстрації результатів вимірювань.

Приклад.8.1.
Розрахувати опір шунта, який застосовується для розширення границі
вимірювання струму до 40 А, вибрати необхідний клас точності, якщо
внутрішній опір вимірювального механізму (міліамперметра) RmÀ  250 Ом,
клас точності 1.0, межа вимірювання 250 мА, кількість поділок шкали – 100. На-
креслити електричну схему та обчислити відносну похибку вимірювання струму,
якщо стрілка приладу відхилилась на 60 поділок.

1. Опір шунта розраховуємо згідно (8.5):

I R 250 103  250
Rш  BM BM   1, 6 Ом.
I X  I BM 40  250 103
 2. Клас точності шунта повинен перевищувати клас точності ВМ.
Приймемо  Ш .ГР =0,1%.
3. Ціна поділки ВМ і показ приладу
IH 40
СП    0, 4 А / под ; I  0, 4  60  24 A .
 макс 100
4. Відносна похибка вимірювання струму має дві складові: похибку
вимірювання ВМ і шунта
І
 I   ВМ   Ш   Кл.т Н  1, 0  40  0,1  1, 67%  0,1%  1, 77% .
І 24

Приклад.8.2.
У вольтметра електродинамічної системи класу точності 0,1 з межею
вимірювання U H  300 В (  макс  100 ) і внутрішнім опором Rv  30 кОм необхідно
розширити межу вимірювання до 1500 В. Визначити величину додаткового
опору, його клас точності та максимальне значення спожитої потужності на
основній та розширеній межі вимірювання. Якою буде відносна похибка
вимірювання напруги, якщо вказівник відхилився на 70 поділок?
1. Опір додаткового резистора розраховуємо згідно (8.1):
U U 1500  150
R  X BM   135000 Ом.
Д I 300
BM 30000
2. Клас точності додаткового резистора повинен перевищувати клас
точності ВМ. Приймемо  R. ГР = 0,01%.
3. Ціна поділки ВМ і показ приладу
U 1500
С  H   15 B / под ; U  15  70  1050 Â .
П  МАКС 100
3. Відносна похибка вимірювання напруги має дві складові: похибку
вимірювання ВМ і додаткового резистора
U
 U   ВМ   Д   Кл.т Н  0,1 1500  0, 01  0,143%  0, 01%  0,153%
U 1050

8.2. Вимірювання змінного струму та напруги

Для вимірювання змінного струму та напруги промислової частоти

найчастіше застосовують електромагнітні, електродинамічні і феромагнітні
прилади. Середнє і амплітудне значення вимірюють випрямними і електронними
приладами. Діапазон вимірювань приладів усіх перелічених систем складає від
10 мА до 10 А і від 1 до 600 В.
Для вимірювань струму менше 1 мА і напруги до 0,1 В застосовують
електронні прилади, нижні границі вимірювань яких досягають 10-9 А і 10-6 В.
Сучасні цифрові вимірювальні прилади дозволяють вимірювати діюче
значення змінної напруги частотою від 1,5 Гц до 1 МГц в діапазоні 1 мкВ…750 В
з похибкою 0,05%, а діюче значення змінного струму від 10 мкА до 2 А з точністю
до 0,05%.
Для розширення границь вимірювань амперметрів і вольтметрів змінного
струму застосовують вимірювальні трансформатори струму та напруги.
 ЛЕКЦІЯ №9
Вимірювальні трансформатори. Класифікація, конструкції
трансформаторів струму та напруги

9.1. Загальні положення

Для розширення меж вимірювання приладів змінного струму

застосовуються вимірювальні трансформатори напруги та струму. Застосування
вимірювальних трансформаторів напруги та струму дає можливість
користуватися стандартними амперметрами з номінальним значенням 5 або 1 А
і вольтметрами з номінальним значенням 100 В. Такі трансформатори
відокремлюють кола високої напруги від вимірювальних кіл, що забезпечує
безпеку обслуговування приладів і спрощує ізоляцію струмопровідних частин.
Трансформатори напруги застосовуються для під’єднання вольтметрів і
кіл напруги ватметрів, лічильників, фазометрів і реле, трансформатори струму –
для під’єднання амперметрів і кіл струму вимірювальних приладів і реле.

9.2. Трансформатори струму

Трансформатори струму за принципом дії не відрізняються від звичайних

силових трансформаторів, але працюють вони в режимі, близькому до короткого
замикання. Застосовуються для вимірювання струмів до десятків тисяч ампер.
Вторинне коло розраховано на стандартний номінальний струм 5А.
Основними технічними та метрологічними характеристиками
вимірювальних трансформаторів струму (ВТС) є: номінальний первинний струм
I1H ; номінальний вторинний струм I 2 H ; номінальний коефіцієнт трансформації
к1Н; клас точності; номінальний опір кола навантаження RH.
Вимірювальний трансформатор струму (рис.9.1.) складається з
феромагнітного осердя 1, набраного з листів електротехнічної сталі, та двох
ізольованих обмоток: первинної 2 з кількістю витків W1 і вторинної 3 з кількістю
витків W2. Первинна обмотка клемами Л1 і Л2 вмикається послідовно в лінію, в
якій необхідно виміряти струм I1, а вторинна обмотка клемами И1 та И2
замикається безпосередньо на вимірювальні прилади (амперметр, струмова
обмотка ватметра).
 Рис.9.1. Принципова схема трансформатора струму та схема під’єднання
електровимірювальних приладів

За показами вимірювальних приладів та відомим коефіцієнтом

трансформації можна визначити значення вимірюваних величин. В ідеального
трансформатора струму (при І0W1=0) дійсний коефіцієнт трансформації є
постійною величиною, що дорівнює
I1 W2
kI Д   . (9.1)
I 2 W1
Однак через нелінійність кривої намагнічування сталі магнітопроводу із зміною
навантаження відношення I1 I змінюється, тобто змінюється дійсний коефіцієнт
2

трансформації. Тому в маркуванні трансформаторів струму вказують

номінальний коефіцієнт трансформації к1Н. Це дробове число, чисельник якого
дорівнює номінальному значенню первинного струму, а знаменник –
номінальному значенню вторинного струму, що приймається в більшості
випадків рівним 5 А. При використанні дійсного коефіцієнта трансформації
I1  k1 Д  I 2 . (9.2)
При використанні номінального коефіцієнта трансформації отримаємо
приведене значення первинного струму
I1H  k1H  I 2 H . (9.3)
Різниця між І1Н та І1, що виражена у відсотках, називають похибкою струму
трансформатора струму
I I k k
 I  1H 1  100%  1H 1 Д  100% . (9.4)
I1 k1 Д
Кутова похибка трансформатора струму   спричинена зсувом по фазі між
векторами вторинного І2 та первинного І1 струмів

I 0W1 sin(0   2 )
  . (9.5)
I 2W2
 Значення похибок  I ,  залежить від співвідношення активної та
реактивної складових опору, характеру та величини навантаження вторинної
обмотки трансформатора.
Трансформатори струму мають класи точності 0,2; 0,5; 1; 3; 10. Для класів
точності 0,2; 0,5; 1 кутова похибка трансформатора струму   відповідає
значенням кута δ від 10′ до 180′, а для класів точності 3; 10 – не нормується.
Найбільший опір в омах, на який можна замкнути вторинну обмотку, щоб
похибки трансформатора струму не перевищували номінальних значень,
називається номінальним навантаженням і є паспортним параметром
трансформатора. Держстандартом встановлено наступний ряд номінальних
навантажень: 0,2; 0,6; 0,8; 1,2; 2 Ом.
За конструктивним виконанням трансформатори струму поділяються на
котушкові (ІН<600А) та прохідні (ІН>600А). Для роботи в низьковольтних
мережах застосовуються котушкові трансформатори струму. Первинна обмотка
1 складається з одного витка, який набрано з тонких мідних шин. Вторинна
обмотка 2 розділена на дві частини і розміщена на обох стержнях магнітопровода
3.

Рис.9.2. Котушковий трансформатор струму

Для роботи в високовольтних мережах застосовуються прохідні

трансформатори струму. Вони виготовляються на струми від кількох сот до
кількох тисяч ампер. Первина обмотка (рис. 9.3.) утворюється одним стержнем
Л1 – Л2 , який проходить через вікна двох незалежних один від одного
магнітопроводів. У таких трансформаторів кожна із вторинних обмоток має свій
клас точності. Обмотка класу 0,5 використовується для під’єднання амперметрів,
струмових кіл ватметрів та лічильників, а класу 1,0 чи 3,0 – для живлення кіл
захисту.
 Рис.9.3. Двохобмотковий трансформатор струму прохідного типу

Вимірювальні кліщі (рис.9.4) відрізняються від звичайного

трансформатора тим, що їх магнітопровід К складається з двох половин, які
закріплені на шарнірному механізмі і охоплюють струмопровід 1. Тут роль
первинної обмотки виконує сам струмопровід 1. До вторинної обмотки
приєднаний чутливий прилад 2, що має перемикач п’яти меж вимірювання: 15;
30; 75; 300; 600 А.

Рис.9.4. Вимірювальні кліщі

9.3. Трансформатори напруги

Вимірювальні трансформатори напруги за принципом дії та конструкцією

подібні до силового трансформатора невеликої потужності. На затискачі його
первинної обмотки подається напруга U1, що підлягає вимірюванню (рис.9.5).
До вторинної обмотки низької напруги U2 приєднується вольтметр і кола напруг
інших приладів. Один вивід вторинної обмотки і корпус трансформатора
заземляють (на випадок ушкодження ізоляції).
Основні технічні та метрологічні характеристики вимірювальних
трансформаторів напруги (ВТН): номінальна первинна напруга U1H ; номінальна
вторинна напруга U 2H ; номінальний коефіцієнт трансформації кUН; клас точності;
номінальне навантаження SH.
 Рис.9.5 Принципова схема трансформатора напруги

Трансформатор напруги працює в умовах, що близькі до неробочого

режиму силового трансформатора. Тому спад напруги на первинній I1  Z1 і
вторинній I 2  Z 2 обмотках трансформатора напруги незначні, що дає змогу
вважати
U1 W1
 k (9.6)
U 2 W2
де k – дійсний коефіцієнт трансформації.
Відповідно, вимірявши низьку напругу U2 , можна визначити первинну
високу напругу
U1  k  U 2 (9.7)
В маркуванні трансформаторів напруги вказують номінальний коефіцієнт
трансформації кUН. Це дробове число, чисельник якого дорівнює номінальному
значенню первинної напруги, а знаменник – номінальному значенню вторинної
напруги
U W
kUН  1ном  1 (9.8)
U 2 ном W2
Через наявність спаду напруги в обмотках трансформатора дійсний
коефіцієнт трансформації к відрізняється від номінального кUН, тому є похибка
вимірювання напруги U %
kUÍ U 2  U1
U %  100% . (9.9)
U1
Кутова похибка трансформатора напруги   спричинена зсувом по фазі між
векторами вторинної U2 та первинної U1 напруги і вимірюється у хвилинах.
Трансформатори напруги мають класи точності 0,2; 0,5; 1; 3. Для напруг
до 6 кВ виготовляються сухими з природнім охолодженням, для вищих напруг
застосовуються масляні трансформатори напруги.
 9.4. Схема підєднання електровимірювальних приладів через
трансформатори струму та напруги

Відхилення рухомої частини ватметрів, фазометрів, лічильників

електроенергії залежить від напряму струмів у вимірювальних обмотках
приладів. Для правильного під’єднання приладів клеми обмоток вимірювальних
трансформаторів маркують спеціальними знаками:
- для трансформатора струму – первинна обмотка – Л1 ; Л2 (лінія), вторинна
обмотка – И1; И2 (вимірювальний прилад);
- для трансформатора напруги – первинна обмотка – А, Х, вторинна обмотка
– а, х.

Рис.9.6. Схема під’єднання електровимірювальних приладів через трансформатори

струму та напруги
Під час роботи з вимірювальними трансформаторами слід дотримуватись
наступних правил:
1. Генераторні клеми (початки обмоток) ватметрів необхідно
під’єднати до клеми “а” трансформатора напруги та клеми И1
трансформатора струму (рис.9.6).
2. Вторинне коло трансформатора струму не повинно розмикатися
за наявності струму первинної обмотки.
3. Вторинна обмотка трансформатора напруги не повинна
закорочуватись.
4. Вторинні кола вимірювальних трансформаторів заземляються.

9.3. Трифазні трансформатори напруги

Вимірювання напруг у трифазній високовольтній мережі виконується за
допомогою трьох однофазних трансформаторів (рис. 9.7).
 Рис.9.7. Вимірювання напруг у трифазній високовольтній мережі за допомогою
трьох однофазних трансформаторів

Схема дозволяє вимірювати фазні (Ua, Ub, Uc) та лінійну (Uab) напруги та
застосовується для контролю стану ізоляції високовольтної мережі. Під час
ушкодження однієї з фаз (наприклад А) показ вольтметра Va зменшиться, а
покази двох інших вольтметрів збільшаться.
Для вимірювань в трифазній системі застосовують також трифазні
трансформатори, які мають тристержневий магнітопровід (рис.9.8). Нульова
точка первинної обмотки не заземлена, а вторинної – заземлена.

Рис.9.8. Трифазний трансформатор напруги

Заземлення нульової точки первинної обмотки трансформатора

недопустиме, так як це призводить до виникнення в одній з них значного струму,
що індукується магнітними потоками двох інших фаз.

Приклад.9.1.
 До мережі змінного струму через трансформатор напруги класу точності
 ВТН  0,2 з коефіцієнтом трансформації kU  1000100 і трансформатор струму
класу точності  ВТС  0,1 з коефіцієнтом трансформації kI  100
5
під’єднано
відповідно вольтметр і амперметр. Обчислити значення вимірюваної напруги та
струму, якщо стрілка вольтметра ( U H  100 B , макс = 100,  Кл.т.V  0,5 ) відхилилась
на 70 поділок, а стрілка амперметра ( I H  5 A ,  макс = 100,  Кл.т. A  0,5 ) – на 60
поділок.

1. Ціна поділки амперметра і значення струму у вторинній обмотці ВТС

I2H 5
CA    0,05 А/п; I 2  CA   I  0,05  60  3 А.
 макс 100

2. Значення струму у первинній обмотці ВТС

100
I1  k1H  I 2   3  60 А.
5

1. Ціна поділки вольтметра і значення напруги вторинної обмотки ВТН

U2H 100
CV    1 В/п; U 2  CV  U  1 70  70 В.
 макс 100

2. Напруга первинної обмотки трансформатора напруги

1000
U1  kU U 2   70  700 В.
100

3. Відносна похибка вимірювання струму дорівнює:

 I    ВТС   А     0,1  0,83  0,93% ,

IH 5
де  À   A 0,5  0,83% – відносна похибка вимірювання струму
I 3
амперметром.

4. Граничне значення абсолютної похибки вимірювання струму:

 I  I1 0,93  60
I ÃÐ     0,56 А.
100 100

5. Запишемо результат вимірювання струму у стандартизованій формі

 I   60  0,56  А.

9. Відносна похибка вимірювання напруги дорівнює:

U    ВТH  V     0,2  0,71  0,91%

UH 100
де V   V  0,5  0,71% – відносна похибка вимірювання напруги
U 70
вольтметром.

10. Граничне значення абсолютної похибки вимірювання напруги:

 U 0,93  700
U ГР   u 1    6,51 В.
100 100

11. Запишемо результат вимірювання напруги у стандартизованій формі

U   700  6,51 В.
 ЛЕКЦІЯ №10
Вимірювання електричного опору

10.1. Загальні відомості

У сучасній практиці доводиться вимірювати електричний опір у дуже

широкому діапазоні значень – від наноом до значень 1014 Ом (під час
вимірювання опору ізоляції).
Названі особливості зумовили появу різних методів та засобів вимірювань
електричного опору. Для вимірювань з порівняно невисокою точністю
використовують прилади прямого перетворення. Точні вимірювання
здійснюються за допомогою мостів, цифрових приладів.
Вимірювання опорів завжди пов’язане з розсіюванням в ньому деякої
потужності. Тому при виборі методів та засобів вимірювання необхідно подбати,
щоб потужність, яка розсіюється в досліджуваному опорі не перевищувала
номінального для нього значення.
Під час вимірювання низькоомних опорів необхідно звернути увагу на
усунення впливу з’єднувальних провідників та перехідних контактів на
результат вимірювань.

10.2. Прямі та опосередковані вимірювання опорів

Для прямих вимірювань опорів у діапазоні від 10-5 до 109 Ом можна

використати магнітоелектричні омметри та мегомметри. Ці прилади мають
здебільшого дуже нерівномірну шкалу з кінцевою відміткою ∞ (безмежність).
Точнішими є опосередковані вимірювання опору за допомогою
амперметра та вольтметра. Вимірявши струм і напругу за однією із схем,
зображених на рис.10.1,а і б, значення опору можна знайти із виразу
U
RX  , (10.1)
I
де U , I – напруга і струм за показами амперметра й вольтметра.

a) б)
Рис.10.1. Вимірювання опору за допомогою амперметра та вольтметра
 Схема, подана на рис.10.1,а, забезпечує вимірювання величини спаду
напруги Ux на вимірюваному опорі Rx, але дає завищене значення струму Іа ,
оскільки
Ia  I x  Iv , (10.2)
де Іv – струм, що протікає через обмотку вольтметра.
Величина вимірюваного опору в цьому випадку
U Ux Ux
Rx  x   , (10.3)
I x Ia  Iv I  U x
a
Rv
де Rv – опір обмотки вольтметра, а відносна похибка методу при RV RX
RX R
1    X . (10.4)
RV  RX RV
У схемі, поданій на рис.1,б, амперметр вимірює струм I x , що протікає крізь
вимірюваний опір Rx , а вольтметр вимірює напругу, яка дорівнює сумі спадів
напруги Ux на вимірюваному опорі Rx і Ua – на амперметрі. Тому величина
вимірюваного опору
U x U Ua U
Rx     Ra , (10.5)
Ix Ix Ix
де Ra – опір обмотки амперметра, а відносна похибка методу
RA
2  . (10.6)
RX
Якщо вимірюваний опір значно менший опору обмотки вольтметра, який
зазвичай становить тисячі омів, то в рівнянні (10.3) можна знехтувати струмом Іv
. Тоді
U U
Rx  x  x . (10.7)
Ix Ia
У тих випадках, коли вимірюваний опір за своєю величиною співмірний з
опором обмотки вольтметра, слід користуватись схемою рис.10.1,б, а при
розрахунку не враховувати малого спаду напруги Ua на амперметрі. В цьому
випадку величина вимірюваного опору

Ux U
Rx   . (10.8)
Ix Ix
Отже, обидві наближені формули (10.7) та (10.8) дають певну похибку,
величина якої залежить від співвідношення між величинами опорів Rx, Ra , Rv . В
практиці електричних вимірювань для опорів RX  RA RV слід віддати перевагу
схемі рис.1,а, що забезпечує меншу похибку вимірювання, а коли RX  RA RV , то
менша похибка вимірювання забезпечується схемою рис.1,б. Відносна похибка
вимірювання опорів за методом амперметра й вольтметра дорівнює сумі
відносних похибок вимірювання напруги  V й струму  A
 UН I
V   ГР.V ;  A   ГР. A Н ;  R  V   A , (10.9)
U I
де  V ,  A ,  R – відносна похибка вимірювання напруги, струму й опору
відповідно;  ГР.V ,  ГР. A – клас точності вольтметра й амперметра; U H , I H – межа
вимірювання вольтметра й амперметра.
Слід зазначити, що для вимірювання опорів за методом амперметра й
вольтметра вимірювальні прилади треба добирати з такими межами
вимірювання, щоб їх покази були близькі до номінальних значень.
Під час дослідження електричних машин та трансформаторів вимірюється
еквівалентний активний опір, який є мірою активної потужності і визначається
як
P
Rекв  2 , (10.10)
I
де Р – активна потужність, І – струм досліджуваного об’єкта.
Еквівалентний активний опір вимірюють за схемами вимірювання
активної потужності, а похибка вимірювання визначається
 Rекв    P  2 I  (10.11)
де  P - похибка вимірювання потужності,  I - похибка вимірювання струму.

Приклад.10.1.
Оцінити похибку вимірювання опору методом амперметра й вольтметра,
якщо відомо:
параметри амперметра: Кл. т. – 0,5, Ін =5 А, І =2 А;
параметри вольтметра: Кл. т. – 1,0, Uн =100 В, U =50 В.
Розв’язання. Величина вимірюваного опору
U 50
Rx    25 Ом
I 2
Відносна похибка вимірювання струму, напруги та електричного опору
U 1,0  100 I 0,5  5
V  Кл. т.V Н   2 %;  A   ГР. A Н   1,25% ;
U 50 I 2
 R  V   A  2  1,25  3,25 % .
Граничне значення абсолютної похибки вимірюваного опору
  R 3,25  25
R  R x   0,812 Ом.
100% 100%
Стандартизована форма запису вимірюваного опору
Rx   25  0,81 Ом.

10.3. Мостовий метод вимірювань опорів

Мостовий метод застосовують для точних вимірювань опору в діапазоні
від 10-8 до 1016 Ом. Розглянемо принципову схему одинарного моста постійного
струму (рис.10.2), що складається з резисторів R2 , R3 , R4 , опір яких відомий і
резистора RX , опір якого необхідно виміряти.

Рис.10.2. Принципова схема одинарного моста

До однієї діагоналі моста подається постійна напруга U, до іншої –

під’єднано гальванометр G (високочутливий прилад, що встановлює наявність
чи відсутність струму вітки чи напруги між вузлами с і d). Балансування моста
здійснюється шляхом зміни опору резистора R2 (стрілка гальванометра
залишається на позначці “нуль”). Це свідчить, що спад напруги між точками с і
d дорівнює нулю. Рівняння рівноваги моста згідно другого закона Кірхгофа
I C RX  I D R2  0;
(10.12)
I C R3  I D R4  0.
Поділивши перше рівняння на друге, отримаємо загальну умову рівноваги
моста
RX R2 R
 звідки RX  3  R2. (10.13)
R3 R4 R4
Відношення опорів R3 і R4 є кратним 1  10n і вибирається таким, щоб
забезпечити умову рівноваги моста і оптимальну його чутливість. Цього
досягають, коли опори плеч моста однакові чи близькі за значенням. Таким
чином за допомогою моста здійснюється порівняння невідомого опору RХ із
магазином зразкових опорів R2.
Похибка вимірювання опору одинарним мостом визначаються
 R   М   КВ   ЗП , (10.14)
де  M - основна похибка моста,  КВ - похибка квантування,  ЗП - похибка від
впливу з’єднувальних ліній.

Приклад.10.2.
Одинарний вимірювальний міст постійного струму знаходиться в стані
рівноваги (струм у вітці нуль-індикатора G дорівнює нулю: I G  0 ) за таких
параметрів резистора: R1  100 Oì ; R2  1000 Oì ; R3  10 Oì . Визначити величину
вимірюваного опору RX і відносну похибку вимірювання, якщо клас точності
моста 1,0, а межа вимірювання – RH  100 Ом.

R1 R2

RX R3

+ -

Розв’язання. Величина вимірюваного опору визначається з умови рівноваги

моста
R2 1000
RX   R1.  10  100 Ом.
R3 100
Відносна похибка вимірювання опору
 R 1,0  100
 R  КЛ .Т . H  1%.
R 100
Граничне значення абсолютної похибки вимірювання опору
 R 1,0  100
 R  КЛ .Т . H   1 Ом.
100% 100%
Стандартизована форма запису вимірюваного опору
Rx  100  1 Ом.

10.4. Вимірювання складових комплексного електричного опору

Комплексний електричний опір є одною з найважливіших характеристик

електричного кола змінного струму. Вимірювання параметрів комплексного
електричного опору здійснюється методом прямого перетворення,
резонансними методами, мостовими методами. В більшості випадків
комплексний електричний опір можна подати еквівалентною схемою заміщення,
що містить конденсатор чи котушку індуктивності, які послідовно або
паралельно з’єднані з активним опором (рис.10.3).

Рис.10.3. Схеми заміщення пасивних елементів кола змінного струму

Для визначення параметрів індуктивної котушки чи конденсатора

застосовується метод вольтметра, амперметра й ватметра (рис.10.4).
 Рис.10.4. Схема вимірювання параметрів індуктивної котушки

Нехтуючи споживанням потужності вимірювальних приладів, величину

повного опору Z котушки визначають на підставі закону Ома:
U
Z V. (10.15)
IA
Активна складова повного опору :
PW U V2
R  2 , або R  . (10.16)
IA PW
Тоді реактивну складову повного опору знаходимо за виразами:

2 1 P2 1 U V2
X  Z  R2  U V2  W2
 U V 2
 2 , (110.17)
IA IA I A PW
де I A , U V , PW - покази амперметра, вольтметра й ватметра.
Застосування фазометра замість ватметра дозволяє виміряти фазовий зсув  .
Тоді

R  Z cos ; X  Z sin  . (10.18)

Індуктивність L чи ємність C реактивного елемента відповідно дорівнюють:
X 1
L ; С . (10.19)
2 f X  2 f
Граничні значення відносних похибок вимірювання повного опору та його
складових визначають так:


 ГР.Z    А
гр
 V
гр  M.Z , (10.20)


 ГР.R    W  2 A
гр гр  M.R , (10.21)

 Z2 R2 
 ГР.X   2       M.X , (10.22)
Z R Z 2  R 2 ГР.R 
2 ГР.Z
 I Aном U Vном PWном
де  Агр  Кл.т.А ,  Vгр  Кл.т.V ,  Wгр  Кл.т.W
– граничні
IA UV PW
значення відносних похибок вимірювання струму, напруги й потужності; Кл.т.А
, Кл.т.V , Кл.т.W – класи точності амперметра, вольтметра й ватметра;
I Aном , U Vном , РWном – границі вимірювання амперметра, вольтметра й ватметра;
 M.Z ,  M.R ,  M.X – методичні похибки.
Тоді граничні значення абсолютних похибок вимірювання повного опору
та його складових:
 ГР.Z  Z   ГР.Z ;  ГР.R  R   ГР.R ;  ГР.X  X   ГР.X . (10.23)
У вирази (10.23) значення відносних похибок вимірювання повного опору
та його складових підставляємо у відносних одиницях.
Подамо шукані параметри у стандартизованій формі
Z X  Z   ГР.Z ; RX  R   ГР.R ; X X  X   ГР.X . (10.24)
Похибки визначення індуктивності L та ємності C складаються з похибок
визначення реактивного опору X та кутової частоти  . Враховуючи, що згідно
вимог Держстандарту частота напруги мережі складає f  50  0,5 Гц, відносна
частотна похибка знаходиться в межах  ГР.  1% . Тоді граничні значення
похибок вимірювання відповідно L і C дорівнюють:
 ГР.L    ГР.X   ГР.  (10.25)
Малі значення індуктивності можуть бути виміряні резонансним
способом. Вимірювальне коло (рис.10.5) живиться від джерела регульованої за
амплітудою та за частотою напруги, значення якої вимірюють вольтметром V1.
Настроювання контуру в резонанс здійснюється зміною ємності конденсатора
C0. Наявність резонансу визначають за максимальним показом вольтметра V1.

Рис.10.5. Вимірювання індуктивності резонансним способом

Значення індуктивності може бути визначене за формулою

1
LX  . (10.26)
4 f 2C0
2

Приклад.10.3.
 Для визначення параметрів індуктивної котушки застосовано метод
амперметра, вольтметра й ватметра. Визначити відносну похибку вимірювання
реактивного опору, якщо відомі покази приладів, їх клас точності та межа
вимірювання:
– амперметр: кл.т.– 1,5; I H  10 A; I  5 A;
– вольтметр: кл.т.– 1,5; U H  150B; U  90B;
- ватметр: кл.т.– 0,5; I H  5 A; U H  150B; P  75BT .
Розв’язання. На підставі закону Ома визначаємо величину повного опору Z
котушки
U 90
Z   18 Ом.
I 5
Активна складова повного опору :
P 75
R 2   15 Ом.
I 5
Тоді реактивну складову повного опору знаходимо за виразом:

2
X  Z  R 2  182  152  10 Ом.
Відносна похибка вимірювання струму, напруги й активної потужності
U 1,5  150 I 1,5  10
V  Кл. т.V Н   2,5 %;  A   ГР. A Н   3% ;
U 90 I 5
P 0,5  750
 P   ГР. P Н   5% ; .
P 75
Відносна похибка вимірювання повного, активного та реактивного опорів


 ГР.Z    А
гр
V
гр    3  2,5  5,5% ;
 ГР.R    Wгр
 2 A    5  6  11% ;
гр

 Z2 R2   182 152 
 ГР.X    2   2 
2 ГР.R 
  2  5,5  2  11 
Z R Z R  18  15 18  15
2 ГР.Z 2 2
 
 17,6  24,75  42,35 %
Тоді граничне значення абсолютної похибки вимірювання реактивного опору:

 ГР.X  X   ГР.X  10  0,42  4,2 Ом.

Подамо шуканий параметр у стандартизованій формі

X X   X  ГР.X   10  4,2 Ом.

10.5. Особливості вимірювань опору ізоляції та опору заземлення
 Для вимірювання опору ізоляції пристроїв, що не знаходяться під
напругою, здебільшого використовують електромеханічні або електронні
мегомметри.
На рис.10.6 показана схема вимірювання опору ізоляції екранованого
кабеля за допомогою логометричного мегомметра. Схема живиться від
генератора постійної напруги G, як вимірювальний прилад використовується
логометр. Для усунення впливу на результат вимірювань струмів витоку через
зовнішню поверхню ізоляції на кінці кабеля накладають металеві захисні кільця
К, які під’єднують до затискача Е мегомметра.

Рис.10.6. Вимірювання опору ізоляції екранованого кабеля

В такому випадку струм Is, що протікає по поверхні ізоляції кабеля між

захистними кільцями та екраном кабеля, не попадає в рамку логометра. Таким
чином покази мегомметра залежать лише від струму Ii в об‘ємі ізоляції між
жилою та екраном кабеля, тобто пропорційні об‘ємному опору ізоляції кабеля.
Для вимірювань опорів ізоляції пристроїв та мереж, що перебувають під
напругою, можна використати схему рис.10.7.
 V ZH
U

Rіз1
V1 V2 Rіз2
I1 I2
Рис.10.7. Схема вимірювання опору ізоляції у дводротовій мережі

Почергово вимірявши напругу U в мережі, напруги U1 та U2 відповідно між

лінією 1 та землею і лінією 2 та землею, отримаємо
U U2 U  U1
I1  ; I2  . (10.27)
Rіз1 Rіз2
Якщо Rіз  RV , то наведені рівняння спрощуються
U U
I1  , I2  . (10.28)
Rіз1  RV Rіз2  RV
Розв’язуючи рівняння (10.28), одержимо
U  U2 U  U1
Rіз1  RV ; Rіз2  RV . (10.29)
U2 U1
Визначення місця пошкодження ізоляції кабеля. У випадку пробою
ізоляції між жилою кабеля та його металевою оболонкою або між двома жилами
в трижильному кабелі для визначення місця пошкодження застосовують метод
петлі Муррея (рис.10.8). Перед вимірюванням необхідно закоротити одні кінці (
наприклад, а–аI ), пошкодженої та непошкодженої жил, а до інших ( b–bI )
під’єднати нуль-індикатор та два плеча одинарного моста R1 та R2.

Рис.10.8. Визначення місця пошкодження ізоляції кабеля

Враховуючи умову рівноваги моста, матимемо

 R1RX  R2  2R1  RX  , (10.30)
Звідки

2 Rl R2
RX  , (10.31)
R1  R2
де Rl – опір однієї жили кабеля завдовжки l; RX – опір однієї жили кабеля на
пошкодженій ділянці l X .
Відстань до місця пробою при площі перерізу жили S
S
l X  RX , (10.32)

де ρ – питомий опір матеріалу жили кабеля.

Вимірювання опору заземлення.

Вимірювання здійснюються за допомогою амперметра та вольтметра,
логометричного омметра, спеціальним вимірювачем заземлень компенсаційного
типу. Опір заземлення визначається як опір між заземлюваним електродом та
допоміжним електродом, віддаленим від електрода заземлення на теоретично
безмежно велику відстань.
На рис.10.9 подана схема вимірювань опору заземлення за допомогою
амперметра та вольтметра. У схемі використовуються два додаткові
заземлювальні електроди. Електрод З3, що на відстані 40 ÷ 60 м від
досліджуваного заземлення, служить для створення струмового контура, а
електрод З2 ( приблизно 20 м від досліджуваного заземлення) – для створення
контура напруги.
Значення опору заземлення визначається як
U
Rx  , (10.33)
I
де U та I – показ вольтметра та амперметра, відповідно.
Для уникнення методичної похибки необхідно, щоб опір вольтметра був
значно більшим від опору заземлення Rx . Тому як вимірювальні використовують
тут електронний або електростатичний вольтметр.

Рис.10.9. Схема вимірювань опору заземлення за допомогою амперметра та

вольтметра
 Серійні прилади для вимірювань опору заземлення побудовані на
компенсаційному принципі (рис.10.10).

Рис.10.10 Схема вимірювань опору заземлення компенсаційним способом

Спад напруги на вимірюваному опорі заземлення Rx компенсується спадом

напруги на частині R p реостата RP , що у вторинному колі вимірювального
трансформатора.
У момент компенсації
IRx  I p Rp , (10.34)
звідки
Ip RP
RX   RP  , (10.35)
I kI
де kI – коефіцієнт трансформації вимірювального трансформатора струму.
Значення вимірюваного опору заземлення може бути відраховане
безпосередньо за шкалою реостата.

10.6. Вимірювання опору цифровими приладами

Сучасні цифрові омметри основані на перетворенні електричного опору на
активну величину – зазвичай, постійну напругу – з подальшим її вимірюванням
за допомогою цифрового вольтметра. Структурна схема цифрового омметра
представлена на рис.10.11.
 Nx
АЦП БК ПВІ

RN SN Rx
ОП
U
0
0 0

0 0

Рис.10.11. Структурна схема цифрового омметра

Перемикання піддіапазонів вимірювання опору здійснюється ключами SN

струмозадавальних резисторів RN. Перетворювач опору на напругу реалізований
на операційному підсилювачі ОП, а вимірюваний резистор RХ увімкнений у коло
його від’ємного зворотного зв’язку. Вимірюваний ОП струм задається джерелом
U. Одночасно ця ж напруга є опорною для АЦП. Вихідна напруга перетворювача
опір-напруга визначається
R
U вих  U X (10.36)
RN
і за допомогою АЦП перетворюється на код
R
N X  k АЦП X , (10.37)
RN
де k АЦП - коефіцієнт перетворення АЦП.
 Вимірювання потужності постійного та однофазного змінного струму.

11.1 Загальні відомості

Потужність та енергія є основними характеристиками більшості фізичних
об`єктів, процесів та явищ. У зв’язку із зростанням споживання енергії,
повсюдним впровадженням заходів з економії енергоресурсів все більшого
значення набуває підвищення точності вимірювань потужності та енергії.
У сучасній практиці доводиться вимірювати потужності від часток вата
(потужність сигналів радіолокаційних станцій) до десятків гігават (потужність
сучасних електричних станцій) в широкому діапазоні частот – від нуля
(постійний струм) до 109 Гц і більше.
Потужність в електричному колі постійного струму можна подати як:
P  U  I або P  I 2 R, (11.1)
де I – струм в колі; U – спад напруги на опорі R .
Активна потужність в однофазному електричному колі змінного струму
визначається як середнє значення потужності за період T :
T T
1 1
P   pdt   uidt , (11.2)
T0 T0
де u, i та p – відповідно, миттєві значення напруги, струму та потужності.
У випадку синусоїдного струму та напруги активна потужність
визначається як
P  UI cos. (11.3)
Множник cos  називають коефіцієнтом потужності, а добуток UI  S –
повною потужністю.
Для оцінки ефективності роботи різних електротехнічних пристроїв
користуються поняттям реактивної потужності, яка для синусоїдного процесу
визначається
Q  UI sin . (11.4)
У загальному випадку періодично-змінного процесу з несинусоїдною
формою кривих струму та напруги активна потужність визначається як сума
потужностей гармонічних складових
n n
P   Pk  U k I k cosk . (11.5)
k 1 k 1

Вирази для електричної енергії, що є інтегралом від потужності по часу,

отримують інтегруванням виразів 11.1, 11.3, 11.5.
t2

W   pdt. (11.6)
t1

11.2 Вимірювання потужності постійного та однофазного змінного струму

Вимірюють потужності у колах постійного та однофазного змінного
струму частотою 50…1000 Гц електродинамічними та феродинамічними
ватметрами. Похибки цих ватметрів становлять 0,1% і більше. Електродинамічні
ватметри градуюють за cos  1. Під час вимірювання активної потужності у
колах з малим cos необхідно використовувати малокосинусні ватметри з
cosном  0,1 або 0,2.
У колах постійного струму потужність можна визначити непрямим
методом за схемою амперметра й вольтметра. На рис.11.1 наведено дві можливі
схеми вмикання приладів.

а) б)
Рис.11.1. Схема вимірювання потужності за допомогою амперметра й вольтметра

На схемі рис.11.1,а струм амперметра визначається

I A  IV  I H , (11.7)
тоді добуток показів приладів
P   I H  IV U  I HU  IVU  PX  PV , (11.8)
де PХ – потужність навантаження, РV – потужність, що споживається
вольтметром.
Значення потужності, визначене за показами вольтметра й амперметра у
цій схемі, перевищує PX на величину РV , тобто спостерігається додатна відносна
методична похибка
U2
P R R
 M 1  V  V2  H  100%. (11.9)
PX U RV
RH
На схемі рис.11.1,б вольтметр вимірює суму спадів напруг на амперметрі
й навантаженні
U  U A  UH . (11.10)
Тоді добуток показів приладів
P  U  U A  I H  I HU  I H2 RA  PX  PA (11.11)

Відповідно для схеми рис.11.1,б маємо:

PА I 2 RА RА
M 2     100%. (11.12)
PX I 2 RH RH
 За необхідності цю похибку можна звести до незначної, ввівши поправку
на потужність, яку споживає відповідний прилад, і визначити Р за формулою:
U2
- для схеми рис.11.1,а P  UI  PV  UI  ;
RV
- для схеми рис.11.1,б P  UI  Pa  UI  I 2 Ra .
Для вимірювань з вищою точністю можна використати цифрові прилади. При
використанні останніх відпадає потреба враховувати споживання приладів,
оскільки воно незначне.
Пряме вимірювання потужності здійснюється ватметрами, схеми
вмикання яких подано на рис.11.2.
I
A W W
UWI UX
U IWU V U V
UА
IV
IX
A IX
а) б)
Рис.11.2 Схеми вмикання ватметра

Вимірювання потужності супроводжується, як правило, одночасним

контролем значень напруги та струму. Результат вимірювань потужності
визначається за показами ватметра:
P  CW n, (11.13)
де CW та n – ціна поділки ватметра і кількість поділок, на які відхилиться
вказівник.
Не важко переконатись, що для схем (рис.11.2) ватметри, крім потужності
досліджуваного об’єкта, показують потужність, яку споживають вимірювальні
прилади. Зокрема, для схеми рис.11.2,а покази ватметра
P1  CW n  PX  PV  PUW , (11.14)
а методична похибка
P P
 M 1  V UW , (11.15)
PX
де PV та PUW – потужності, що їх споживають вольтметр та коло напруги
ватметра.
Для схеми рис.11.2,б відповідно
P2  CW n  PX  Pa  PIW ; (11.16)

Pa  PIW
M1  , (11.17)
PX
де PI та PIW – потужності, що їх споживають амперметр та струмове коло
ватметра.
Похибку методу можна зменшити до незначної, якщо ввести поправку і
визначити PX за формулою:
- для схеми рис.11.2а:
U2 U2 
PX  CW n   PV  PUW   CW n    ; (11.18)
 RU RUW 
- для схеми рис.11.2б:
PX  CW n   Pa  PIW   CW n   I 2 Ra  I 2 RIW . (11.19)
На практиці для врахування споживання приладів під час вимірювання
потужності користуються схемою рис.11.2,а, оскільки опір вольтметра та опір
кола напруги ватметра задаються для цих приладів з похибкою, яка не перевищує
їх клас точності.
Для вимірювання потужності в колах постійного струму і змінного струму
частотою 50….1000 Гц використовуються переважно електродинамічні та
феродинамічні ватметри. Промисловістю випускаються ватметри для
вимірювань потужності в колах постійного і змінного струмів класів точності
0,1….2,5. Безпосереднє ввімкнення ватметра здійснюється в колах зі значеннями
струму до 5 А і напруги – до 600 В. Розширюють границі вимірювань ватметра
за допомогою вимірювальних трансформаторів струму та напруги.
Приклад.11.1.
Чи забезпечують вказані засоби вимірювальної техніки відносну похибку
вимірювання  P  1,2% активної потужності однофазного споживача PX , якщо
повна потужність споживання S  1,2 кВА, напруга U  500 В, cos  0,8 .
Технічні дані приладів:
- ватметр Д 5004/2 класу точності 0,5 з границями UWH  600 В, IWH  2,5 А,
 макс  150 под.; RW  200 кОм;
- вольтметр Є 533 класу точності 0,5 з границею U Н  600 В,  макс  150 ,
внутрішнім опором RV  100 кОм;
- амперметр Є 525 класу точності 0,5 з границею I Н  2,5 А,  макс  100 .
Для експерименту вибираємо пряме вимірювання потужності ватметром за
схемою рис.11.2,а.
Розв’язання.
Визначаємо орієнтовні значення параметрів досліджуваного об’єкта:
S 1200
U Х  U  600 В, IX    2,4 А, cos X  cos  0,8 ,
U 500
PX  U X I X cos X  500  2,4  0,8  960 Вт.
Ціна поділки ватметра
 UH  IH
600  2,5
CW    10 Вт/п;
 макс 150
Очікуване відхилення вказівника
P 960
X  X   96 под..
CW 10
Граничне значення відносної похибки вимірювання потужності ватметром
P 600  2,5
W   Гр. H  0,5  0,78 %.
PX 960

Методична похибка
U X2 U X2 5002 5002
 
PV  PUW R RW 100 103 200 103
M1   V   0,39 %.
PX PX 960
Граничне значення відносної похибки вимірювання
 PГр   W   M 1   1,17 %,
що не перевищує  P  1,2% .

11.3 Лічильники електричної енергії

Для обліку спожитої електричної енергії використовуються лічильники
електричної енергії. В сучасних лічильниках застосовують вимірювальні
механізми індукційної, електродинамічної, феродинамічної систем. Для
вимірювання енергії змінного струму застосовуються індукційні лічильники
(рис.11.3).

Рис.11.3. Схема індукційного лічильника

Рухома частина лічильника виконується у вигляді алюмінієвого диска 1,

що знаходиться на осі 2. На осі, крім диску, закріплена шестерня 4, яка зчеплена
з ведучим зубчатим колесом 9 лічильного механізму 6. Диск обертається між
полюсами магнітопроводу паралельного кола 5 і магнітопроводу послідовного
кола 8, що набрані з листів електротехнічної сталі. Постійний магніт 7 служить
для створення гальмівного моменту.
Магнітні потоки ФU та ФI, пропорційні відповідно напрузі U та струму I,
наводять у диску вихрові струми. В результаті взаємодії цих вихрових струмів і
магнітних потоків виникає обертовий момент
M об  kfФuФi sin  , (11.20)
де k – сталий коефіцієнт, значення якого визначається параметрами ВМ; f –
частота струму;  – фазовий зсув між потоками Фu та Фi .
Обмотка напруги має великий індуктивний опір, а отже струм IU і потік Фu
відставатимуть від напруги на кут, близький до 90˚. Потік Фi практично
збігається за фазою зі струмом I. Тому вираз для обертового моменту набере
вигляд
M об  k1 fUI sin  90     k1 fUI cos. (11.18)
Пропорційність швидкості обертання рухомої частини індукційного
механізма до вимірюваної потужності забезпечується завдяки
магнітоіндукційному гальмівному моменту МГ, що виникає під час обертання
диска в колі постійного магніта 7:
d d
M Г  k мФм  kГ , (11.21)
dt dt
де Фм – потік постійного магніта; k м – коефіцієнт пропорційності.
Усталена рівномірна швидкість обертання диска буде при рівновазі M об та
MГ :
d
kUI  k Г . (11.22)
dt
Отже, за інтервал часу t  t2  t1
t
k 2
  UI cos dt  cUI cos  t , (11.23)
k Г t1
а кількість обертів диска
 cUI cos
N  t  cPt  cW , (11.24)
2 2
тобто кількість обертів пропорційна вимірюваній енергії W.
Кількість обертів, що відповідає 1 кВт·год енергії, називається
передавальним числом лічильника, а обернена їй величина – номінальною
сталою лічильника.
Під час вимірювання енергії порівняно потужних споживачів лічильник
вмикається через вимірювальні трансформатори струму та напруги (рис.11.5).
 Wh

ВТH

СПОЖИВАЧ
I
U ВТС

Рис. 11.5.
Основним недоліком індукційних лічильників є порівняно невисокий клас
точності (  Kë.ò .  1) та вузький частотний діапазон (45….65 Гц).
Перспективнішим є застосування електронних лічильників електричної
енергії. Структурна схема такого лічильника наведена на рис.11.4.

Рис.11.4. Структурна схема електронного лічильника електричної енергії

Лічильник виконується на базі первинного перетворювача потужності

ППН в напругу U P  kP P . А оскільки одним з найзручніших варіантів
інтегрування напруги є її проміжне перетворення в частоту, в схемі
передбачений перетворювач напруги в частоту ПНЧ і подальше інтегрування
(підрахунок) імпульсів частотою f P за допомогою інтегрувального пристрою ІП.
Вихідний код N і буде пропорційний спожитій енергії за відповідний проміжок
часу. Здебільшого як інтегрувальний пристрій використовують мікропроцесор.
Похибка таких лічильників для обліку енергії промислової частоти при
коефіцієнті потужності в межах 1,0…..0,5 становить ±0,1….1,0%.
Основні метрологічні характеристики електронного лічильника СЄО-
2.А.01.0: клас точності - 0,1, номінальна напруга – 320 В, номінальний струм
5(50)А. кількість тарифів 1…4, поріг чутливості – 2,5 Вт.
 Вимірювання потужності в трифазних колах.

Вимірювати активну потужність у трифазних колах при симетричному

режимі й доступній нейтральній точці, а також при можливості вмикання
струмової обмотки однофазного ватметра в фазне коло навантажень, з’єднаних
трикутником, можна з допомогою одного приладу (рис.12.1), що показує
величину
Pф  U ф I фcos , (12.1)
де Pф , U ф , I ф – відповідно фазні потужність, напруга і струм; cos – коефіцієнт
потужності навантаження.
Тоді активна потужність трифазної системи для симетричного режиму

P  3Pф  3U ф I фcos. (12.2)

Рис.12.1. Схеми вимірювання активної потужності при симетричному режимі

трифазної системи одним однофазним ватметром

Для вимірювання реактивної потужності при симетричному режимі

трифазної системи застосовується спеціальна схема (рис.12.2) – вмикання на
“чужу напругу”. Тоді величина, що показує однофазний ваттметр визначається
Q'  U BC I A cos U BC  I A   U BC I A cos  90     U BC I A sin . (12.3)
Якщо виміряну величину помножити на 3 , то отримаємо реактивну
потужность трифазної системи при симетричному режимі
Q  3  QI (12.4)
 Рис.12.2. Схема вимірювання реактивної потужності при симетричному режимі
трифазної системи одним однофазним ватметром

У трифазній мережі без нульового проводу (трипровідна мережа) навіть

при несиметрії струмів та напруг активна потужність може бути визначена за
показами двох ватметрів, струмові кола яких вмикаються в будь-які дві лінії, а
кола напруги під’єднуються до них генераторними затискачами, інші затискачі
кола напруги – до вільної лінії (рис.12.3). Значення активної потужності
трифазного споживача у цьому випадку визначиться за алгебричною сумою
показів двох ватметрів
P3Ф  PW 1  PW 2 . (12.5)
У загальному випадку покази ватметрів різні, а збігаються лише за умови
cos   0 .

Рис.12.3. Схема вимірювання активної потужності трифазної системи двома

однофазними ватметрами

Будь-яка трифазна чотирипровідна мережа може розглядатись як

поєднання трьох однофазних мереж зі спільним (нульовим) проводом.
Вимірювання активної потужності такої мережі може здійснюватись
вимірюванням активної потужності кожної з фаз щодо нульового проводу за
допомогою трьох однофазних ватметрів (рис.12.4). Значення активної
потужності трифазного споживача у цьому випадку визначиться за алгебричною
сумою показів трьох ватметрів
P3Ф  PW 1  PW 2  PW 3. (12.6)
 Рис.12.4. Схема вимірювання активної потужності трифазної системи трьома
однофазними ватметрами

У стаціонарних установках для контролю технологічного процесу

використовують трифазні ватметри. Ватметри трифазного струму являють
собою два (для трипровідної мережі) або три (для чотирипровідної мережі)
однофазні вимірювальні механізми, які зв’язані загальною віссю і діють на
загальну стрілку. Ці вимірювальні механізми під’єднуються в трифазне коло
відповідно за схемою двох чи трьох ватметрів.
Приклад.12.1.
Вимірювання потужності трифазного несиметричного споживача
здійснюється за схемою двох ватметрів (тип ватметрів Д5056 кл.т. – 0,1,
UWH  150 В, IWH  5 А,  МАКС  150 поділок). Чи забезпечують вказані прилади
відносну похибку вимірювання  PДОП  0,5% . Обчислити активну потужність
трифазного несиметричного споживача, якщо вказівники ватметрів відхилились
на 40 і 130 поділок.
Визначаємо ціну поділки та покази ватметрів
U I 150  5
CПW  WH WH   5 Вт/под.
 МАКС 15
PW 1  CПW  1  5  40  200 Вт; PW 2  CПW   2  5  130  650 Вт.
Граничне значення відносної похибки вимірювання ватметрів
U I 150  5
W 1   W WH WH  0,1  0,375% ;
PW 1 200
U I 150  5
W 2   W WH WH  0,1  0,115% .
PW 2 650
Граничне значення відносної похибки вимірювання потужності
трифазного несиметричного споживача
 РГР   W 1  W 1     0,375%  0,115  0,49% .

12.2. Вимірювання коефіцієнта потужності

 Коефіцієнт потужності
P P
  , (12.7)
S U I
характеризує втрати енергії, спричинені як увімкненням реактивного
навантаження так і його нелінійністю. Математично його можна інтерпретувати
як фазовий зсув між векторами напруги та струму.
В однофазних колах для вимірювання коефіцієнта потужності
використовують стрілкові прилади, реалізовані на електродинамічних
логометрах чи непрямий метод (метод амперметра, вольтметра й ватметра).
У трифазних колах визначають коефіцієнти потужності у кожній фазі
окремо, за винятком симетричних кіл. Під час вимірювань у трифазних
симетричних колах за схемою рис.12.3, коефіцієнт потужності визначають як
P1  P2
cos   . (12.8)
2 P1  PP
2
1 2  P2
2

12.3. Вимірювання показників якості електроенергії

Під якістю електроенергії розуміють ступінь відповідності її параметрів
певним нормативним значенням, які встановлені міждержавним стандартом
ГОСТ 13109-97. До основних показників якості відносяться:
- відхилення напруги від номінального значення;
- коливання напруги;
- несинусоїдність напруги;
- відхилення частоти;
- несиметрія напруг (для трифазних кіл).
Відхилення напруги від номінального значення характеризується показником
усталеного відхилення
U  U ном
U  у  100% (12.9)
U ном
n

U i
2

де U у  i 1 – усереднене діюче значення напруги за n спостережень (не менше

n
за 18) за інтервал часу t  1 хв.; U ном – номінальна лінійна чи фазна напруга.
Нормальнодопустиме значення усталеного відхилення напруги дорівнює
5% , а граничнодопустиме - 10% .
Коливання напруги визначається розмахом зміни напруги
U  U i+1
Ut  i  100% (12.10)
U ном
де U i ; U i+1 діючі значення екстремумів, що ідуть один за одним і вимірюються на
кожному півперіоді основної частоти.
Несинусоїдність напруги характеризується коефіцієнтом спотворення
форми кривої напруги
 m

U
n2
2
n
kU  (12.11)
U ном
де U n – діюче значення n-ї гармоніки напруги (згідно ГОСТ 13109-97 m=40).
Відхилення частоти напруги характеризується показником відхилення
частоти
 f  f у  fном , (12.12)
n

f i
де f у  i 1
– усереднене значення частоти за n  15 спостережень; f ном –
n
номінальне значення частоти.
Нормальнодопустиме значення показника відхилення частоти
дорівнює 0,25 Гц, а граничнодопустиме – 0,4 Гц.
Несиметрія напруг характеризується такими показниками якості
електроенергії, як коефіцієнт несиметрії напруг за зворотною послідовністю
U
kU 2  2  100% , (12.13)
U1
де U1 , U 2 – напруги прямої та зворотної послідовності, та коефіцієнт несиметрії
напруг за нульовою послідовністю
U0 3
kU 0   100% , (12.14)
U1
де U 0 – напруга нульової послідовності.
Нормально допустимими в електричних мережах з номінальною напругою
380 В вважають kU 2  2% і kU0  2% .
 Вимірювання магнітних величин.
Основні відомості про магнітні матеріали та їх характеристики.

13.1 Загальні положення

Галузь електровимірювальної техніки, яка займається вимірюванням
магнітних величин, називають магнітними вимірюваннями. Методи та прилади
магнітних вимірювань забезпечують:
– вимірювання магнітних величин (магнітної індукції, магнітного
потоку, напруженості магнітного поля, тощо);
– визначення характеристик магнітних матеріалів;
– вимірювання параметрів магнітного поля Землі;
– дослідження магнітних властивостей атома та атомного ядра;
– визначення дефектів у матеріалах і готових виробах (магнітна
дефектоскопія).
Розв’язання зазначених задач зводиться, як правило, до визначення
основних магнітних величин:
– магнітної індукції В [Тл] – це векторна величина, яка визначає
силову дію магнітного поля на рухому заряджену частинку;
– магнітного потоку Ф [Вб] – потоку вектора магнітної індукції через
певну поверхню;
– напруженості магнітного поля Н [А/м] – це векторна величина, яка
визначає енергетичну дію джерела магнітного поля;
– відносної магнітної проникності μr – скалярна величина (для
ізотропного середовища), що враховує магнітні властивості
речовини.
Еталонні міри зазначених величин (крім відносної магнітної проникності)
відтворюються за допомогою котушок спеціальної конструкції (соленоїд,
котушки Гельгольца) по обмотках яких протікає постійний струм.

13.2. Магнітні матеріали та їх характеристики

В залежності від магнітного стану матеріали поділяються на діамагнетики,
парамагнетики та феромагнетики. Діамагнетики – це речовини, атоми яких
магнітонейтральні. До парамагнетиків відносяться матеріали атоми яких
магнітонейтральні при відсутності зовнішнього поля та намагнічуються під дією
зовнішнього поля. У феромагнетиків навіть при відсутності магнітного поля
окремі частинки намагнічені та мають результуючий магнітний момент. Під дією
зовнішнього магнітного поля магнітні моменти доменів орієнтуються за
напрямком поля і феромагнітний матеріал намагнічується. Феромагнітними
властивостями характеризуються наступні метали: залізо Fe, кобальт Co, нікель
Ni. Їм властиві висока магнітна проникність та індукція насичення.
Феромагнітні матеріали поділяються на три основні групи:
 – магнітом’які, характеризуються високою магнітною проникністю та
низькою коерцитивною силою (  4 кA м ) ;
– магнітотверді, характеризуються високою коерцитивною силою
(  4 кA м ) ;
– спеціальні магнітні матеріали (термомагнітні, магнітострикційні).
Широке застосування феромагнетиків у різноманітних електротехнічних
пристроях вимагає відповідного метрологічного забезпечення, що дозволяє
вимірювати характеристики цих матеріалів. Основні характеристики магнітних
матеріалів та методи їх визначення регламентовані ДСТУ 2816-94. (Магнітні
матеріали. Методи визначення статичних магнітних характеристик).
Статичні характеристики феромагнетиків визначаються в постійному
магнітному полі. До них відносяться початкова і основна крива намагнічування
та гранична петля гістерезиса (рис 13.1).
B
Тл
B
m
Br 1,0

0,5

Hm Hc кA
H
60 40 20 0 20 40 60 м

1,0

Рис.13.1. Крива намагнічування ЮНДК 24

Початкова крива намагнічування – це залежність магнітної індукції В від

напруженості магнітного поля Н для попередньо розмагніченого зразка, тобто
при В=0 і Н=0. Основною кривою намагнічування називають геометричне місце
вершин симетричних петель гістерезиса, отриманих при циклічному
перемагнічуванні матеріала. Як правило ці криві мало відрізняються одна від
другої. Якщо розмагнічений матеріал намагнітити полем Нм , потім плавно
змінювати поле від + Нм до –Нм і зворотно, то магнітна індукція змінюватиметься
по кривій, яка називається петлею гістерезиса. При максимальній напруженості
намагнічувального поля в області, близькій до насичення, форма і розміри петлі
не змінюються. Така петля називається граничною петлею гістерезиса. Точки
перетину граничної петлі гістерезиса з осями координат називаються
залишковою магнітною індукцією (Вr) і коерцитивною силою (Нс) .
Характерною для петлі гістерезиса є її площа, що пропорційна енергії,
затраченій на перемагнічування матеріала. Для феритів з прямокутною петлею
гістерезиса важливим є коефіцієнт прямокутності петлі
  Br B . (13.1)
max

Магнітна індукція та напруженість магнітного поля пов’язані

співвідношенням
B  0 r H , (13.2)
де 0  4 107 Гн м – магнітна стала; r – відносна магнітна проникність
матеріала; Н– напруженість намагнічувального поля.
За основною кривою намагнічування В(Н) можна побудувати залежність
відносної магнітної проникності від напруженості намагнічувального поля r (Н)
– рис.13.2.
B,  r
 макс

B(H)

 r (H
)
H

Рис.13.2. Основна крива намагнічування та залежність відносної магнітної

проникності від напруженості намагнічувального поля

Динамічні характеристики визначаються в змінних магнітних полях. Під

час намагнічування матеріалів періодично-змінним магнітним полем магнітна
індукція змінюється по кривій, яка називається динамічною петлею. Характер
цієї петлі визначається не тільки гістерезисними явищами, але й впливом
вихрових струмів. Площа динамічної петлі визначає повну енергію, затрачену за
один цикл перемагнічування (гістерезисні втрати, втрати від вихрових струмів,
магнітної в’язкості матеріалу). Геометричне місце вершин динамічних петель
називається динамічною кривою намагнічування.

13.3. Вимірювальні перетворювачі магнітної індукції

Вимірювальні перетворювачі, вхідною величиною яких є магнітна
величина називаються магнітовимірювальними. За характером вихідної
величини ці перетворювачі поділяються на:
– магнітоелектричні (вихідна величина електрична);
– магнітомеханічні (вихідна величина механічна);
– магнітооптичні (вихідна величина оптична).
 Найбільше поширення отримали індукційні перетворювачі, принцип дії
яких базується на законі електромагнітної індукції. Тут вимірювальним
перетворювачем служить котушка, виткі якої зчеплені з магнітним потоком.
При зміні магнітного потоку Ф у котушці з числом витків w виникає ЕРС
d d
e  w . (13.3)
dt dt
Якщо поле однорідне і вісь котушки співпадає з напрямком векторів В і
Н, то можна записати
d dB dH
e  w   ws   0 ws , (13.4)
dt dt dt
де s – площа витка вимірювальної котушки, 0  4 107 Гн м – магнітна стала.
Рівняння 13.4. показує як магнітні величини Ф, В, Н можуть бути перетворені в
електричну – ЕРС е.
Магнітовимірювальні перетворювачі, які використовують ефект Холла,
відносяться до гальваномагнітних. На рис.13.3. наведено схему, що пояснює
принцип дії перетворювача Холла.
B

дX
mV
П

Ix
Ex

Рис.13.3. Схема під’єднання перетворювача Холла

Технічна реалізація перетворювача Холла (пХ) здійснюється за допомогою
прямокутної напівпровідникової пластини. При пропусканні струму Іх через
струмові електроди та одночасної дії магнітного поля В, силові лінії якого
перпендикулярні площині перетворювача, виникає ЕРС Холла Ех
Ex  CIB , (13.5)
де С – константа, яка залежить від властивостей матеріалу та площі пластини; І
– сила струму; В – вимірювана магнітна індукція.
ЕРС Холла Ех, підсилена підсилювачем П, вимірюється мілівольтметром,
шкала якого градуюється в одиницях магнітної індукції.

13.4. Принципи побудови приладів для вимірювання магнітних параметрів

Застосування індукційних чи гальваномагнітних перетворювачів визначає
будову приладів для вимірювання магнітних величин. Так застосування
вимірювальної котушки вимагає інтегрування імпульсу ЕРС чи струму. В якості
інтегруючих пристроїв використовується балістичний гальванометр, веберметр
магнітоелектричної системи, електронний інтегратор. Застосування
гальваномагнітних перетворювачів передбачає вимірювання ЕРС Холла
відомими нам методами.
13.4.1. Веберметр магнітоелектричної системи
Це електровимірювальний прилад з мінімальними протидійним та
інерційним моментом. Рамка веберметра замикається на вимірювальну котушку
з малим опором і знаходиться в рівновазі у довільному положенні. Під час
вимірювання магнітного потоку Фх визначається різниця між початковим (Ф1) і
кінцевим показом приладу (Ф2)
 x  1  2 .
Для встановлення стрілки приладу на нульову чи іншу позначку шкали
застосовується електричний коректор.
Основні технічні характеристики мікровеберметра М 1119:
Межа вимірювання – 10 мВб;
Приведена похибка – ±1.0%; ±2.5%;±4% у залежності від опору зовнішнього
кола.
13.4.2. Цифровий веберметр
Інтегрування імпульса е.р.с. чи струму в цифрових веберметрах
здійснюється електронним інтегратором, схема якого наведена на рис.13.4.

Рис.13.4. Схема інтегратора

Він складається з високоточного підсилювача постійного струму (Кu= 105),

охопленого від’ємним зворотним зв’язком, вихідний сигнал якого поступає на
електронний підсилювач. Прилад забезпечує цифрову індикацію результатів
вимірювань.
Основні технічні характеристики цифрового веберметра Ф-5050:
Межа вимірювання – 10*10-6 –10*10-2 Вб;
Основна похибка –±0,5%.

13.4.3. Прилади для вимірювання магнітної індукції

 Для вимірювання магнітної індукції використовуються прилади із
гальваномагнітними перетворювачами. Тут живлення пХ забезпечується
джерелом змінного струму, а ЕРС Ех підсилена підсилювачем фіксується
мілівольтметром. За такою схемою побудовано прилад ИМИ-8 з діапазоном
вимірювання індукції ±10мТл – ±1.0 Тл та основною похибкою вимірювання
±1.5%.
Змінний струм живлення пХ та компенсаційний метод вимірювання ЕРС
Ех Холла, що дозволяє мінімізувати похибку вимірювання, застосовано у
тесламетрі Ш1-8. Схема прилада наведена на рис.13.5.

Рис.13.5. Структурна схема тесламетра Ш1-8

Перетворювач Холла пХ через трансформатор живиться від генератора

змінної напруги Г . Послідовно з первинною обмоткою трансформатора
під’єднано зразковий резистор r0. Інформаційні виходи пХ під’єднано через
дільник напруги R0 до підсилювача П. У наведеній схемі
Ex  kCIB ,
де k – коефіцієнт трансформації трансформатора; І – струм первинної обмотки
трансформатора.
Основні технічні характеристики тесламетра Ш 1-8:
Межа вимірювання – 0,01 –1,6 Тл;
Основна похибка –±1,5%.
Методи визначення магнітних характеристик феромагнітних матеріалів у
постійних та змінних магнітних полях.

14.1. Методи визначення статичних магнітних характеристик

феромагнітних матеріалів

Вдосконалення контролю експлуатаційних параметрів МТМ як при їх

виготовленні, так і при створенні нових неможливе без надійної, високоточної,
швидкодіючої вимірювальної апаратури. Такий автоматичний ІВК повинен
автономно виконувати задану програму, тобто вибирати і підтримувати певний
режим перемагнічування, проводити неперервні вимірювання магнітних
параметрів зразка, опрацювання і реєстрацію, а при необхідності й корекцію
результатів. Повну інформацію про магнітні властивості МТМ несе отримана
експериментально статична характеристика В=B(H) (гранична петля магнітного
гітерезису). Основні контрольовані параметри МТМ знаходяться на
розмагнічувальній частині статичної петлі магнітного гістерезису у другому
квадранті координатної площини В-Н. Методи визначення статичних магнітних
характеристик МТМ встановлює Державний стандарт України. Вимірювання
проводять на попередньо розмагнічених зразках простої геометричної форми
(кільце, циліндр, паралелепіпед).
До контрольованих параметрів постійних магнітів відносяться:
– магнітна індукція B в точках кривої розмагнічування;
– залишкова магнітна індукція Br;
– напруженість магнітного поля H в точках кривої розмагнічування;
– коорцитивна сила Hc;
– максимальне значення питомої магнітної енергії
Wмакс   B  H  макс .
Вимірювання вказаних параметрів здійснюється за допомогою первинних
давачів напруженості та індукції магнітного поля (давач Холла чи індукційного
типу у вигляді вимірювальної обмотки), сигнали з виходу яких поступають у
вимірювальний блок. Останній виконує опрацювання і реєстрацію результатів у
аналоговій або цифровій формі.
Аналіз існуючих ІВК як вітчизняних так і закордонних виробників показав, що
найбільш прийнятними з точки зору мінімальної похибки вимірювань є замкнені
автоматичні інформаційно-вимірювальні комплекси, побудовані на підставі
методу неперервної зміни магнітного поля з постійною швидкістю зміни
магнітної індукції dB  const . До даного класу можна віднести вимірювальні
dt
системи фірми AEG M1 і M4, автоматичні ІВК МИС-1, МИС-1м, розроблені
колективом Московського енергетичного інституту та У5022, У5032, що серійно
виготовлялись Київським НВО “Точелектроприлад”. Як засіб намагнічування в
них застосовують електромагніти сильних постійних і імпульсних магнітних
полів, що забезпечують технічне насичення зразка. Значення напруженості
намагнічувального поля лежить у межах 1500-3000 кА/м і визначається
експериментально для конкретного МТМ. Розглянені ІВК є подібні за
конструкцією і складаються з таких основних блоків (рис.14.1): електромагніта
сильних полів 1, джерела живлення обмоток електромагніта 2, що об’єднані у
систему автоматичного регулювання, режим роботи якої задається
мікропроцесором 4.
7
3 5 1

4 9
32

10 8

Рис.14.1. Структурна схема автоматичного ІВК

У міжполюсному просторі електромагніта знаходиться досліджуваний
зразок 3 (постійний магніт), що, як правило, має форму циліндра. Первинні
давачі напруженості 5 та індукції 6 магнітного поля знаходяться у
міжполюсному просторі магнітної системи, відповідно біля торця зразка і в
площині його нейтрального перерізу. Перетворення сигналів первинних давачів
здійснюється аналого-цифровими перетворювачами 7,8. Блок 10 цифро-
аналогового перетворення керує роботою джерела живлення 2 обмоток
електромагніта. Вихідний реєструючий пристрій 9 здійснює реєстрацію
виміряних параметрів, обчислення фізичних величин, які характеризують криву
розмагнічування.
Принцип роботи ІВК полягає у плавній, неперервній зміні струму, що
подається на намагнічувальну обмотку електромагніта 1, у міжполюсному
просторі якого знаходиться досліджуваний зразок 3 і давачі напруженості поля 5
та магнітної індукції 6. Сигнал первинних давачів перетворюється блоками 7,8 у
цифровий код і подається на мікропроцесор 4, який проводить обробку виміряної
інформації, подає її на реєструвальний пристрій 9 і керує джерелом живлення за
наперед заданою програмою. При технічному насиченні зразка проходить зміна
напряму намагнічувального поля шляхом зміни полярності струму
намагнічувальної обмотки.
Відмінності між приведеними вище типами ІВК полягають у конструкції
намагнічувального та вимірювального блоків.
Електромагніт сильних полів виконується як замкнена магнітна система
Ш-подібного чи панцирного типу з горизонтальним розміщенням осі полюсів.
Магнітопровід електромагніта і зразок утворюють замкнене магнітне коло.
Переміщення полюсів здійснюється за допомогою спеціальної гвинтової
системи з жорсткою фіксацією, для забезпечення щільного затиснення зразка без
його пошкодження. З метою максимальної концентрації магнітного потоку у
міжполюсному проміжку полюси виконують у формі зрізаного конуса, а
застосування спеціальних конусних наконечників забезпечує мінімальну його
втрату при проходженні через полюс. Намагнічувальні котушки електромагніта
і джерело струму повинні забезпечувати у міжполюсному просторі магнітне
поле, достатнє для одержання граничної петлі гістерезису при випробуванні
зразків заданої довжини. Згідно вимог ДСТУ, достатнім вважається таке
значення напруженості намагнічувального поля Hmax, зменшення якого на 25%
не викликає зменшення залишкової індукції Br більше ніж на 1%.
Відомо, що основними причинами відхилення квазістатичного циклу
перемагнічування від граничного статичного є:
– обмежені границі зміни зовнішнього магнітного поля;
– вплив пульсацій зовнішнього поля;
– наявність технологічного зазору між зразком і полюсними наконечниками;
– неоднорідність зовнішнього поля і намагнічування об’єму зразка;
– збільшення магнітного опору магнітопровода і полюсних наконечників
електромагніта при високих напруженостях магнітного поля.
Перелічені чинники залежать від вибраного режиму перемагнічування,
якості джерела живлення та геометричних розмірів електромагніта.
Оптимальним з точки зору використання намагнічувальної сили обмоток, є
режим роботи електромагніта з мінімальним магнітним опором ярма і полюсів.
Даний режим відповідає магнітному стану матеріалу на лінійній ділянці кривої
B(H), тобто максимальній магнітній проникності матеріалу    макс . Цьому
сприяє підбір матеріалу ярма, полюсів і полюсних наконечників, вибір їх
геометричних розмірів і режиму роботи. Ярмо та полюси електромагніта
виготовляють з низьковуглецевої сталі, а полюсні наконечники – з пермендюру.
Особливо важливою компонентою електромагніта є полюсні наконечники і
робочий проміжок, що мають найбільші магнітні опіри, на подолання яких
припадає до 80% намагнічувальної сили F обмотки. Тому геометричні розміри
полюсних наконечників, повітряного проміжку і напруженість магнітного поля у
проміжку є визначальними параметрами для всієї конструкції електромагніта.
Конструкція електромагніта повинна забезпечувати магнітне насичення
матеріалу досліджуваного зразка, що згідно вимог ДСТУ визначається
експериментально і складає (2÷3) H c .
В електромагнітах сильних полів при напруженостях магнітного поля
1500-3000 кА/м магнітна індукція в полюсних наконечниках складає 1,5-2 Тл, що
призводить до суттєвого зростання їх магнітного опору. За впливом на
досліджуваний зразок цей фактор співмірний з повітряним проміжком біля його
торцевих поверхонь. Це призводить до виникнення у зразку власного
розмагнічувального поля і зміни топографії поля електромагніта. При
неоптимальній формі полюсних наконечників дія цих факторів може
проявлятись і при менших напруженостях магнітного поля.
Для забезпечення мінімальної похибки при визначенні кривої
розмагнічування зразка залежність Н(I) електромагніта повинна бути лінійною у
відповідному діапазоні напруженостей магнітного поля. Дана проблема
вирішується тими ж методами, що і для досягнення максимальних напруженостей
магнітного поля у міжполюсному проміжку електромагніта:
– оптимізацією форми полюсних наконечників;
– вибором оптимальних співвідношень між лінійними розмірами магнітопровода
і полюсів;
– виготовленням полюсних наконечників з магнітом’яких матеріалів з високою
індукцією насичення.
Основні технічні характеристики ІВК:
– напруженість магнітного поля (максимальне значення) в робочому
просторі електромагніта:
4 мм – 2500 кА/м;
10мм – 2200 кА/м.
– точність вимірювання ±1,0%;
– максимальний струм джерела живлення обмоток електромагніта – 50А.

14.2. Методи визначення динамічних магнітних характеристик

феромагнітних матеріалів
Особливістю динамічних характеристик магнітних матеріалів є їх
залежність від електромагнітних процесів у досліджуваних зразках, характер
яких визначається частотою намагнічувального поля, формою кривих
напруженості та індукції, розмірами зразка. Характер цієї динамічної
характеристики визначається не тільки гістерезисними явищами, але й впливом
вихрових струмів. Площа динамічної петлі визначає повну енергію, затрачену за
один цикл перемагнічування (гістерезисні втрати, втрати від вихрових струмів,
магнітної в’язкості матеріала).
Під час визначення динамічних характеристик для вимірювання магнітної
індукції застосовується індукційний перетворювач у виді вимірювальної
котушки, що охоплює досліджуваний зразок. Напруженість магнітного поля
визначається за значенням струму в намагнічувальній обмотці та її параметрами.
 Найпростішим методом дослідження характеристик феромагнітних
матеріалів у змінних полях є метод амперметра і вольтметра (рис.14.2.).

Рис.14.2. Схема для визначення динамічних характеристик методом амперметра і

вольтметра

Наведена схема дозволяє визначити динамічну криву намагнічування

кільцевого зразка – залежність амплітуди магнітної індукції від амплітуди
напруженості поля: Bm  f  H m  . Якщо дослідження проводяться в режимі
синусоїдної напруженості намагнічувального поля (при значному активному
опорі кола), то амплітуда напруженості поля пропорційна діючому значенню
намагнічувального струму I
2 Iw
Hm  , (14.1)
lс
де lс – довжина середньої магнітної лінії зразка; w – число витків
намагнічувальної обмотки.
Індукція зразка визначається за ЕРС, яка індукується у вимірювальній
обмотці та фіксується вольтметром середніх значень V2:
E U
Bm  2cep  2cep , (14.2)
4 fwв s 4 fwв s
де U 2cep – середнє значення напруги; wв – число витків вимірювальної
обмотки; s – площа перерізу зразка.
За отриманими значеннями Bm і H m можна побудувати залежність
Bm  f  H m  та розрахувати амплітудну магнітну проникність
Bm
m  . (14.3)
0 H m
Недоліком наведеного методу є його низька точність – 5–10%.
 Вимірювання і контроль неелектричних величин.

15.1. Загальні відомості

Під час контролю технологічних процесів необхідно виконувати
вимірювання різних неелектричних величин, наприклад: температури, тиску,
маси, механічних зусиль і т.п. Для вимірювання неелектричних величин
застосовують електровимірювальні прилади, які є зручними в експлуатації,
мають широкий діапазон вимірювання, дають змогу виконувати дистанційні
вимірювання.

15.2. Застосування електровимірювальних приладів для вимірювання і

контролю неелектричних величин
Особливістю електричних приладів для вимірювання неелектричних
величин є наявність вимірювального перетворювача ВП неелектричної величини
Х в електричну Y (рис.15.1.).

Х ВП Y ЕВП Покази
приладу

Рис.15.1. Структурна схема приладу для вимірювання неелектричної величини

Електрична величина Y вимірюється електровимірювальним приладом

ЕВП, шкала якого градуюється безпосередньо в одиницях вимірюваної
неелектричної величини.

15.2. Характеристики вимірювальних перетворювачів неелектричних

величин
За фізичним змістом їх дії розрізняють параметричні і генераторні
вимірювальні перетворювачі. В параметричних перетворювачах зміна діючої на
них неелектричної величини (температури, тиску, сили, тощо) призводить до
зміни електричних властивостей давача: опору, індуктивності, ємності. У
генераторних перетворювачах вплив неелектричної величини веде до появи ЕРС,
значення якої визначається вимірюваною величиною.
До параметричних перетворювачів відносяться реостатні перетворювачі,
в яких змінюється активний опір під час зміни контрольованої величини.
 Рис.15.2. Реостатний перетворювач кутових та лінійних переміщень

Реостатний перетворювач кутових та лінійних переміщень складається з

обмотки та рухомого контакту, форма яких залежить від характера вимірюваного
переміщення (лінійне, кутове), виду функції перетворення (лінійна, нелінійна).
Тут залежність опору перетворювача носить ступінчастий характер, що викликає
похибку перетворення
  R R , (1)
де  – максимальна зведена похибка; R – максимальний опір одного витка; R –
опір перетворювача.
Вихідний параметр реостатного перетворювача – опір – вимірюється, як
правило, мостовою схемою.
До параметричних перетворювачів відносяться і терморезистори, опір
яких чутливий до температури середовища. Для виготовлення терморезисторів
застосовуть матеріали з великим температурним коефіцієнтом (платина, мідь).
Платинові терморезистори застосовуються для вимірювання температури в
діапазоні від – 260 до + 1100°С, мідні в діапазоні від – 200 до +200°С. Початковий
опір платинових терморезисторів (при 0°С) складає 1, 5, 10, 46, 100 і 500 Ом,
мідних – 10, 50, 53, 100 Ом. Аналітична залежність опору платинових і мідних
терморезисторів від температури має вид
– для платинових терморезисторів Rt  Ro 1  At  Bt 2  , де Ro – опір
терморезистора при t =0°С, А=3.97·10-3 К-1, В= – 5.85·10-7 К-2.
– для мідних терморезисторів Rt  Ro 1   t  , де  = 4,26·10-3 К-1.
В якості вимірювального приладу в парі з терморезистором може працювати
логометр, покази якого є функцією опору Rt (рис.15.3), тобто
 I1 
 f , (15.1)
 2
I
U U
де I1  ; I2  . Тут r – опір рамки логометра, U – напруга джерела.
Rr Rt  r
У даному випадку відхилення рухомої частини логометра є функцією опору Rt
 Рис.15.3. Схема з’єднання терморезистора з логометром

R r
 f t , (15.)
 Rr 
який у свою чергу є функцією вимірюваної температури.
Тензочутливий перетворюч – це пристрій для вимірювання малих
деформацій жорстких тіл. Тут деформація тіла перетворюється в електричну
величину – приріст опору провідника. Складаються тензочутливі перетворювачі
із зигзагоподібно укладеного провідника 2 діаметром 0,02 – 0,05 мм з
константану, приклеєного до основи 1.

Рис.15.4. Тензодавач

В основу роботи перетворювача покладений тензоефект, який полягає у

зміні опору провідника під дією механічних напружень чи механічної
деформації. Якщо провідник довжиною L піддати механічному впливу,
наприклад розтягу, то опір його зміниться. Відносна зміна опору провідника
R S  L
 , (15.2)
R L
L
де S – коефіцієнт тензочутливості; – відносна деформація провідника.
L
 Тензодавач включають у вимірювальну діагональ мостів постійного і
змінного струму, що дає змогу вимірювати з необхідною точністю зміну опору
цього перетворювача.

У генераторних вимірювальних перетворювачах вихідною величиною є

ЕРС, яка функціонально пов’язана з вимірюваною неелектричною величиною.
Термоелектричний перетворювач (термопара) – складається з двох
різнорідних провідників А і Б (рис.15.), місце спайки яких поміщується у робочу
зону з невідомою температурою.
1
А
R
mV
Б
2
Рис.15.5. Термоелектричний перетворювач

За наявності різниці температур між клемами 1 і 2 різнорідних провідників

А і Б у колі термопари виникає термо – ЕРС, яка вимірюється мілівольтметром
мV. Шкала мілівольтметра градуюється в одиницях температури (градусах).
Для контролю температурних режимів технологічних процесів у
промисловості застосовуються такі термопари: платина–родій (1300ºС); хром ель
– алюмель (1000ºС); хромель – копель (600ºС); вольфрам – молібден (1800ºС).
Індукційний перетворювач
Тут зміна геометричних розмірів магнітопроводу і, відповідно, режиму
роботи магнітного кола, призводить до зміни індуктивності чи
взаємоіндуктивності обмоток. Індукційний перетворювач (рис.15.6) складається
з рухомої частини – якоря 1, нерухомого магнітопроводу 2 і обмоток числом
витків W1 та W2.

I 2

W1 W2
l0
3

1
Рис.15.6 Індукційний перетворювач
 Переміщення рухомої частини – якоря 1 призводить до зміни повітряного
проміжку l0 , що в свою чергу викликає зміну напруженості магнітного поля в
магнітопроводі. Такий давач характеризується нелінійною залежністю L  f  l0 
і застосовується при переміщеннях якоря в межах l0  0,01  5 мм.
Як приклад, на рис.15.6а наведено структурну схему індукційного
перетворювача тиску.

Вимірюваний
тиск

1
2
3
Рис.15.6,а

Під час протікання струму через обмотку 2, яка знаходиться на Е-

подібному магнітопроводі 1, утворюється магнітний потік. Під дією
вимірюваного тиску переміщується рухомий якір, що призводить до зміни
напруженості магнітного поля в магнітопроводі.
Індукційні перетворювачі трансформаторного типу відносяться до
генераторних вимірювальних перетворювачів. Тут дві секції первинної обмотки
(рис.15.7) з’єднуються узгоджено, а дві секції вторинної обмотки – зустрічно:

U1

W1

W2

U2
Рис. 15.7 Перетворювач трансформаторного типу

При живленні первинної обмотки змінним струмом та симетричному

положенні якоря відносно обмоток W1 і W2 ЕРС на затискачах W2 відсутня. Під
час переміщення якоря згідно закону електромагнітної індукції на затискачах W2
виникає ЕРС
d
e2   w2 . (15.3)
dt
 Практична реалізація давача швидкості переміщення наведена на рис.15.8.
1
N S

2 N S
Рис.15.8 Давач індукційного типу

Тут котушка 2 з вимірювальною обмоткою переміщується у постійному

магніті 2 циліндричної форми. ЕРС, що виникає в котушці, пропорційна
швидкості переміщення котушки.
Ємнісні перетворювачі відносяться до вимірювальних перетворювачів
параметричного типу. Відомо, що ємність конденсатора визначається
s
C   0 , (15.4)

де  0 - діелектрична стала ;  - діелектрична проникність матеріалу діелектрика;
s - активна площа пластин конденсатора ;  - відстань між пластинами.
Відповідно реалізація перетворювачів здійснюється з використанням
залежностей C  f   ; C  f   ; C  f  s  .
Практична реалізація ємнісного давача для вимірювання рівня та тиску наведені
на рис.15.9,а та 15.9,б, відповідно
C  f X 

Вимірюваний
тиск

X Рухома
мембрана

а) б)
Рис.15.9 Ємнісний давач рівня та тиску

Напівпровідникові давачі температури.

Напівпровідниковим давачем температури називається прилад, принцип
дії якого базується на зміні опору напівпровідникового матеріалу при зміні
температури. Поділяються на терморезистори, діоди і транзистори.
Напівпровідникові терморезистори. Ці прилади відрізняються від
дротяних терморезисторів великим власним опором й малими габаритами.
Основною характеристикою терморезисторів (рис.15.10) є температурна
характеристика, яка описується рівнянням
R  R T1  exp  B  B  , (15.5)
 T T0 
де R T1  - номінальне значення опору при температурі T1  293 K ; T -
температура; B - сталий коефіцієнт.
R, кОм
40

10
293 593 T , K
Рис.15.10. Температурна характеристика
Промисловість випускає терморезистори типів СТ1-21, СТ3-21, СТ1-27,
СТ3-27 та ін.
Напівпровідникові термотранзистори. Застосування біполярних
транзисторів в якості термодавачів базується на температурній залежності
струму колектора n-p-n та p-n-p транзисторів (рис.15.11).

I K , mA
80

20
20 80 T , С
Рис.15.11. Температурна характеристика транзистора КТ114А

Температурний коефіцієнт колекторного струму вказаного типу

транзистора практично незмінний до температури 80....100 С .
На практиці широке застосування одержав давач температури на двох
транзисторах, технологічно виконаних на одному кристалі
 
RК

U вих
RK 1 RК 2 RК 2
ЕК

VT 1 VT 2

Рис.15
 ВІРТУАЛЬНІ ВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛАДИ

Впровадження сучасних елементів комп’ютерних технологій у процес

вимірювання параметрів фізичних величин є необхідною умовою сьогодення.
Комп’ютер, оснащений багатофункціональною платою чи модулем уводу-
виводу сигналів і засобами програмної підтримки – це основа сучасних
віртуальних вимірювальних комплексів.
Віртуальні вимірювальні комплекси забезпечують:
- реєстрацію, візуалізацію і опрацювання вимірюваних сигналів у режимі
реального часу, індивідуальне налаштування і калібрування каналів;
- редагування, математичне опрацювання і аналіз даних (амплітудне
фільтрування, диференціювання та інтегрування циклічних сигналів,
арифметичні і логічні операції);
- зберігання, імпорт-експорт даних.
Для розв’язання поставлених задач необхідне відповідне апаратне і
програмне забезпечення. Структурна схема апаратної частини віртуального
вимірювального комплексу представлена на рис.16.1.

4
1 2 3

Рис.16.1. Структурна схема віртуального вимірювального комплексу

Модулі уводу-виводу сигналів будуються за принципом зовнішніх систем

збору даних з інтерфейсом USB чи вбудованих плат з шиною PCI. Як приклад
наведемо технічні дані зовнішньої системи m-DAQ NATIONAL INSTRUMENTS
(USA):
- кількість аналогових входів – 8;
- розрядність АЦП – 10
- швидкодія АЦП – 100 кГц
- діапазон вхідних напруг -  5 В;  10 В ;
- аналогові виходи – 2
- розрядність ЦАП – 8
- діапазон вихідних напруг -  10 В .
Основним елементом, що визначає точність і швидкодію таких систем є АЦП.
Для забезпечення необхідного діапазону вхідних напруг застосовуються
блоки перетворення сигналів. Для перетворення параметрів електромереж –
постійного і змінного струму чи напруги, фазового зсуву у вихідний
уніфікований сигнал постійного струму застосовуються блоки ПНС-1-4.
Наприклад, ПНС-2 забезпечує перетворення синусоїдної напруги 0-500 В у
пропорційний вихідний сигнал постійного струму 0-20 мА чи напруги 0-10 В з
точністю 0,25 %.
Найбільш уживаним у світі програмним продуктом для систем збору
даних, їх аналізу, опрацювання і візуалізації є програма LabVIEW (Laboratori
Virtual Іnstrument Engineering Workbench).
LabVIEW – це мова графічного програмування, в якій для створення
програми застосовуються графічні образи – іконки. Під час побудови програми
дії споживача зводяться до побудови структурної схеми вимірювального каналу
в інтерактивному графічному середовищі з набором усіх необхідних
бібліотечних образів. З цих образів формуються об’єкти – віртуальні
інструменти VI.