КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 10. Стадії кримінального правопорушення
Опорний конспект лекції
Основні питання
1. Стадії кримінального правопорушення як кримінально-правове
явище. Поняття стадії кримінального правопорушення. Різновиди стадій
кримінального правопорушення за КК України.
2. Закінчене кримінальне правопорушення.
3. Незакінчене кримінальне правопорушення:
3.1. Особливості родової юридичної конструкції незакінченого
кримінального правопорушення.
3.2. Готування до кримінального правопорушення.
3.3. Замах на кримінальне правопорушення.
3.4. Окремі орієнтири щодо кваліфікації різних стадій незакінченого
кримінального правопорушення та деякі особливості кримінальної
відповідальності за незакінчене кримінальне правопорушення.
4. Добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до
кінця.

Література
Обов’язкові джерела:
1. Луганський підручник. – С. 688 – 783.
2. Навчальний посібник О.О. Дудорова, М.І. Хавронюка. – С.214 –
226.
3. НПК за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка (видання
2018/2019 р.). – коментар до ст.ст.13 – 17.
Додаткові джерела:
1. Бурдін В.М. Стадії вчинення кримінального правопорушення
(кримінально-правове дослідження): монографія / В.М. Бурдін. – Львів: ЛНУ
імені Івана Франка, 2013. – 304 с.
2. Кримінальний кодекс України. Проєкт. Контрольний текст станом на
30.12.2022 року. – Рукопис, 2022. Опрацювати положення розділу 2.6.
«Незакінчений злочин».
Інші додаткові джерела – див. у обов’язкових джерелах.

1. Стадії кримінального правопорушення як кримінально-правове

явище. Як і інші кримінально-правові явища вітчизняної правової системи
стадії кримінального правопорушення мають декілька форм («іпостасей»)
1
свого існування. Традиційно до таких форм можуть бути віднесені
фактична, нормативна, правозастосовна та теоретична (остання є
складовою сфери правосвідомості). Відтак словосполучення «стадії
кримінального правопорушення» може вживатися в кількох значеннях,
кожне з яких виражає відповідну форму («іпостась») даного явища.
Різні значення словосполучення «стадії кримінального
правопорушення». В сучасній юридичній літературі це словосполучення
вживається принаймні у чотирьох значеннях: а) як особливі форми
«реальних» кримінальних правопорушень – «іпостась», що існує у сфері
юридичних фактів; б) як окремий кримінально-правовий інститут, що дає
назву відповідним формам кримінальних правопорушень, визначає певні їх
характеристики та встановлює особливості відповідальності – «іпостась», що
існує у суто нормативній сфері; в) як складова актів застосування
кримінально-правових норм, що становлять зміст інституту стадій
кримінального правопорушення, – «іпостась», яка надає відповідним
моделям юридичних фактів (фактичних обставин) кримінально-правового
змісту у правозастосовних (перш за все процесуальних) документах; г) як
складова колективної та індивідуальної правосвідомості – «іпостась», що
існує як певна система знань (компетентностей) в рамках окремих
юридичних наук, перш за все науки кримінального права; відносно
самостійним різновидом цієї складової є система знань і «набір»
компетентностей в межах навчальної дисципліни «Кримінальне право», перш
за все як наслідок засвоєння теми з однойменною назвою.
Найбільш актуальними як в практичному, так і в теоретичному плані є
три останні значення словосполучення «стадії кримінального
правопорушення». При цьому положення теоретичного характеру щодо
стадій кримінального правопорушення традиційно «вбудовуються» і в
нормативну, і в правозастосовну форми існування цього явища.
В правовій системі України основний зміст інституту стадій
кримінального правопорушення встановлюють статті 13 – 17 КК. Цей
інститут кримінального права України, зокрема, передбачає: а) визначення
стадій кримінального правопорушення; б) змістовну характеристику окремих
стадій кримінального правопорушення; в) встановлення «особливостей
відповідальності» за окремі стадії кримінального правопорушення.
Традиційно в межах інституту стадій кримінального правопорушення
регламентується також добровільна відмова від доведення кримінального
правопорушення до кінця.
Окремими нормативними орієнтирами щодо стадій кримінального
правопорушення є також положення, передбачені ст.31, ч.ч.1 – 4 ст.68 КК. Їх
2
зміст дає підстави розглядати ці положення як складові двох інститутів
вітчизняного кримінального права – стадій кримінального правопорушення
та співучасті у кримінальному правопорушенні (ст.31 КК); стадій
кримінального правопорушення та призначення покарання (ч.ч.1 – 4 ст.68
КК).
З точки зору законодавчої техніки (перш за все в частині дотримання
правил техніко-юридичного характеру) розміщення вітчизняним
законодавцем в одному розділі ЗЧ КК положень, що утворюють основний
нормативний зміст двох самостійних інститутів – «Поняття кримінального
правопорушення та його види (категорії) за ступенем тяжкості» і «Стадії
кримінального правопорушення», видається некоректним. Очевидно, що
кожний з цих інститутів «заслуговує» бути представлений в ЗЧ КК окремим
розділом з відповідною назвою. Цю ваду усуває проєкт Кримінального
кодексу України, передбачаючи в загальній частині три окремі розділи –
розділ 2.1 «Поняття кримінального правопорушення та його склад», 2.5.
«Тяжкість кримінального правопорушення. Шкода та її види», 2.6.
«Незакінчений злочин».
Поняття стадії кримінального правопорушення. Стадія
кримінального правопорушення за кримінальним правом України – це
окрема нормативна характеристика (особлива законодавча форма) певних
видів (різновидів) кримінальних правопорушень, що в межах «своїх» складів
передбачають вину у вигляді прямого умислу. Саме цей вид вини є тим
загальним «зовнішнім» орієнтиром, який обумовлює поширення на певні
види (різновиди) кримінальних правопорушень такої характеристики, як їх
стадія. Відтак використання поняття «стадія» чи зворотів типу «кримінальне
правопорушення визнається закінченим» при розкритті змісту тих видів
(різновидів) кримінальних правопорушень, що передбачають в межах своїх
складів відмінні від прямого умислу прояви вини, є некоректним (принаймні
в межах кримінального права України).
N.B.: Поширення / непоширення такої характеристики, як стадія на
окремі види (різновиди) кримінальних правопорушень, передбачених ОЧ КК,
здійснюється за деякими загальними підходами і окремими специфічними (у
певній мірі проблемними) орієнтирами.
Загальні підходи полягають, зокрема, у наступному: а) окремі види
кримінальних правопорушень на рівні своїх складів передбачають вину лише у
вигляді прямого умислу (наприклад, розбещення неповнолітніх, незаконне
заволодіння транспортним засобом); відповідно, така «особлива»
характеристика, як стадія поширюється на всі їх різновиди; б) окремі види
кримінальних правопорушень на рівні своїх складів передбачають вину як у
3
вигляді прямого, так і непрямого умислу (наприклад, умисне вбивство,
умисне знищення або пошкодження майна); відповідно, така «особлива»
характеристика, як стадія поширюється лише на ті їх різновиди, які
передбачають вину у вигляді прямого умислу; в) окремі види кримінальних
правопорушень на рівні своїх складів передбачають вину як у формі умислу,
так і у формі необережності (наприклад, незаконне полювання, порушення
правил міжнародних польотів); відповідно, така «особлива»
характеристика, як стадія поширюється лише на ті їх різновиди, які в
межах умисної форми вини передбачають лише прямий умисел); г) окремі
види кримінальних правопорушень на рівні своїх складів передбачають вину
лише у формі необережності (наприклад, вбивство через необережність,
необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження);
відповідно, така «особлива» характеристика, як стадія на них взагалі не
поширюється.
Специфічними орієнтирами, які можуть «по особливому» впливати на
вирішення питання про поширення / непоширення такої характеристики, як
стадія на значну частину видів (різновидів) кримінальних правопорушень,
передбачених ОЧ КК, є окремі нормативні юридичні конструкції, що
використовуються у їх складах. Це, зокрема, конструкції, що передбачають
«загибель людей (людини)», «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки»,
«істотну шкоду», «значну шкоду потерпілому».
Домінуючий підхід щодо тих різновидів відповідних видів кримінальних
правопорушень, які включають згадані вище та подібні до них юридичні
конструкції, – на ці конструкції така характеристика, як стадія не
поширюється. Даний підхід поділяється і вітчизняною правозастосовною
практикою. За цим підходом, наприклад, не може мати стадій такий
різновид крадіжки, як крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому;
натомість щодо такого різновиду крадіжки, як крадіжка, вчинена у великих
розмірах, діє загальний підхід, і, відповідно, на нього така характеристика,
як стадія поширюється у повній мірі. З точки зору теорії кримінального
права зазначений вище домінуючий підхід викликає серйозні питання і
потребує додаткових пояснень. Окремі з них будуть наведені у межах
питання 2 даної теми.
Що стосується «внутрішніх» особливостей (специфічних ознак) такої
характеристики кримінального правопорушення, як стадія, то вони
«виводяться» зі змісту ч.1 ст.13, ч.1 ст.14 та ст.15 КК. У загальному вигляді
ці особливості зумовлені: а) об’єктивними ознаками діяння, передбаченими
вказаними нормативними орієнтирами (об’єктивний чинник); б) змістом та
спрямованістю умислу особи (суб’єктивний чинник); в) певним ступенем
4
суспільної небезпеки діяння (соціальний чинник). Різні варіанти поєднання
зазначених чинників утворюють підстави для виділення окремих стадій
кримінального правопорушення, а також в деяких випадках дозволяють
відмежувати певну стадію кримінального правопорушення від поведінки, яка
не є кримінально протиправною.
Різновиди стадій кримінального правопорушення за КК України.
За змістом ст.13 КК кримінальне правопорушення може бути закінченим та
незакінченим. Незакінчене кримінальне правопорушення в свою чергу може
проявлятися у вигляді готування до кримінального правопорушення та
замаху на кримінальне правопорушення. Таким чином, за КК України
стадіями кримінального правопорушення є: а) готування до кримінального
правопорушення; б) замах на кримінальне правопорушення; в) закінчене
кримінальне правопорушення.
N.B.: Словосполучення, вжиті в КК для назв перших двох стадій
кримінального правопорушення, містять елемент некоректності. Буквальне
їх сприйняття створює враження, що «готування» і «замах» є якимись
попередніми і відносно самостійними діяннями по відношенню до власне
кримінального правопорушення. Насправді ж ці діяння у поєднанні з іншими
обставинами (юридичними фактами) є конкретними проявами специфічного
різновиду кримінального правопорушення – незакінченого кримінального
правопорушення. Воно має певні особливості, однак при цьому відповідає
усім «родовим» ознакам кримінального правопорушення, передбаченим ч.1
ст.11 КК. В подальшому зазначена некоректність буде «знята» при
формулюванні змістовних характеристик юридичних конструкцій
відповідних стадій кримінального правопорушення, але їх назви – «готування
до кримінального правопорушення» та «замах на кримінальне
правопорушення» – залишатимуться такими, як вони вказані в КК.
Не є окремою стадією кримінального правопорушення і не тягне
відповідальності виникнення наміру щодо вчинення кримінального
правопорушення, а також доведення такого наміру до відома інших осіб – в
окремих джерелах ці ситуації інколи називаються голим умислом. Такий
підхід випливає з загальновизнаного принципу права «думки не караються».
Якщо ж вияв наміру супроводжується, наприклад, погрозою або пропозицією
іншій особі вчинити кримінальне правопорушення, відповідальність не
виключається. Однак в цьому разі особа може понести відповідальність не за
вияв наміру вчинити кримінальне правопорушення, а за конкретну вчинену
нею дію, в тому числі виражену у словесній формі, яка у поєднанні з іншими
обставинами відповідає складу певного виду кримінального
правопорушення.
5
 N.B.: В багатьох випадках кримінальне правопорушення вчинюється в
кілька етапів, кожний з яких – сам по собі – може відповідати деяким
ознакам окремих стадій кримінального правопорушення, передбаченим ч.1
ст.13, ч.1 ст.14 або ч.2 чи ч.3 ст.15. Наприклад, суб’єкт, маючи намір
позбавити життя колишню дружину, придбаває в магазині кухонний ніж,
йде з ним до будинку, де вона проживає, і біля дверей квартири наносить їй
цим ножем кілька ударів. Сусіди затримують суб’єкта, відправляють
потерпілу до лікарні, однак через два дні в реанімаційному відділенні вона
помирає. У цьому разі всі вчинені суб’єктом дії мають розглядатися як одне
закінчене кримінальне правопорушення (умисне вбивство), а певні його
етапи, які відповідають певним ознакам готування до кримінального
правопорушення та замаху на нього, визнаватись окремими стадіями не
повинні ( див. також підпитання 3.4.).
2. Відповідно до ч.1 ст.13 КК закінченим кримінальним
правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу
кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею
Особливої частини (ОЧ) цього Кодексу. В наведеному положенні
відтворюються вади, пов’язані з формулюванням «діяння… містить усі
ознаки складу кримінального правопорушення…». Про ці вади йшлося при
характеристиці нормативного змісту ч.1 ст.2 КК (див. відповідні положення
теми 5). При цьому визначальними нормативними орієнтирами, які
виокремлюють закінчене кримінальне правопорушення по відношенню до
незакінченого, є словосполучення «усі ознаки» та «… передбаченого
відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу». Саме з ним КК
2001 р. пов’язує певний варіант поєднання об’єктивного, суб’єктивного та
соціального чинників, характерний для цієї стадії кримінального
правопорушення.
Основний кримінально-правовий зміст такого поєднання набирає
вигляду родової юридичної конструкції складу закінченого кримінального
правопорушення. Вона може бути представлена одним із різновидів так
званого типового НСКП і окремими різновидами так званого особливого
НСКП (див. відповідні положення питання 2, схему 2, схему 4 лекції-1 теми
5).
Склад закінченого кримінального правопорушення як один із
різновидів так званого типового НСКП відповідає всім «видовим»
характеристикам останнього (див. вказану вище схему 2 та пояснення до неї)
і при цьому має «додаткові» особливості, властиві саме цьому різновиду: а)
вид вини – лише прямий умисел; б) конкретизований зміст прямого умислу
включає усвідомлення (усвідомлення і передбачення) суб’єктом тих ознак
6
діяння (діяння та інших елементів), що відповідають всім передбаченим у
НСКП об’єктивним характеристикам, і бажання суб’єкта вчинити саме таке
діяння (вчинити саме таке діяння і спричинити ним певні наслідки).
Окремі різновиди особливого НСКП можуть бути складами закінченого
кримінального правопорушення у разі, якщо вони, крім «родової»
характеристики щодо прямого умислу, включають специфічні
характеристики: 1) певних проявів так званої співучасті у кримінальному
правопорушенні з розподілом ролей; 2) співучасті у формі співвиконавства
(вчинення кримінального правопорушення групою осіб або за попередньою
змовою групою осіб); 3) організованих форм вчинення кримінального
правопорушення (його вчинення організованою групою або злочинною
організацією); 4) так званого опосередкованого вчинення кримінального
правопорушення; 5) так званого групового вчинення кримінального
правопорушення за відсутності ознак співучасті. Однією зі специфічних
характеристик, яка відрізняє вказані склади закінчених кримінальних
правопорушень від їх різновиду в межах типового НСКП, є те, що в цих
складах діяння суб’єкта може не відповідати всім ознакам, передбаченим в
ОЧ КК щодо певного виду кримінального правопорушення (окремого його
різновиду). Однак при цьому таким складам притаманна і інша специфічна
характеристика: діяння суб’єкта, маючи «власний» зміст, перебуває у такому
зв’язку з діянням (зовнішнім проявом активності чи пасивності) іншої особи
(осіб), який обумовлює можливість опосередкованого поширення на таке
діяння всіх ознак, передбачених в ОЧ КК щодо певного виду кримінального
правопорушення (окремого його різновиду). Конкретні особливості кожного
зі складів закінченого кримінального правопорушення як різновиду
особливого НСКП можуть бути визначені з урахуванням положень, які
вивчаються в межах тем 11, 12.
Крім наведених вище різновидів складу закінченого кримінального
правопорушення таким складом, очевидно, може бути і окремий різновид
того складу, про який йдеться у ч.2 ст.17 КК. Його специфічними
характеристиками є: а) діяння суб’єкта відповідає окремим ознакам складу
незакінченого кримінального правопорушення певного виду (окремого його
різновиду); б) з боку суб’єкта наявна добровільна відмова від доведення
такого кримінального правопорушення до кінця; в) наявні всі «об’єктивні»
ознаки складу кримінального правопорушення іншого виду (різновиду); г)
при вчиненні діяння суб’єкт усвідомлював можливість / неминучість
спричинення «реальної» шкоди об’єкту кримінально-правової охорони,
передбаченої як «об’єктивна» характеристика у складі кримінального
правопорушення іншого виду (різновиду). Такий різновид складу закінченого
7
кримінального правопорушення буде, зокрема, при добровільній відмові від
доведення до кінця умисного вбивства, якщо при цьому цілеспрямованим
діянням суб’єкта потерпілому було спричинене тяжке тілесне ушкодження.
Визнання кримінального правопорушення закінченим (встановлення
моменту, коли кримінальне правопорушення є закінченим) – важлива
кримінально-правова характеристика ЮСКП певних видів чи їх окремих
різновидів. Вона формулюється в межах вивчення Особливої частини
кримінального права України. Деякі загальні підходи щодо визнання
закінченими окремих різновидів кримінального правопорушення в межах
Загальної частини кримінального права України – див. відповідні питання
тем 3, 8. Щодо відмежування закінченого кримінального правопорушення від
незакінченого в окремих кримінально-правових ситуаціях – див. підпитання
3.4. даної теми.

3. Незакінчене кримінальне правопорушення.

3.1. Особливості родової юридичної конструкції незакінченого
кримінального правопорушення. В ч.2 ст.13 КК передбачено, що
незакінченим кримінальне правопорушенням є готування до кримінального
правопорушення та замах на кримінальне правопорушення. Системне
поєднання положень ч.1 ст.13, ч.1 ст.14, ч.1 ст.15 та ч.1 ст.17 КК дає
можливість визначити родову юридичну конструкцію незакінченого
кримінального правопорушення. Специфічними її характеристиками є:
а) діяння характеризується об’єктивними ознаками, передбаченими ч.1
ст.14 чи ч.1 ст.15 КК; їх зміст свідчить про те, що діяння – саме по собі або у
поєднанні з іншими «об’єктивними» характеристиками – не відповідає (не
повністю відповідає) усім об’єктивним ознакам складу того закінченого
кримінального правопорушення, на вчинення якого спрямований умисел
особи; в даному разі йдеться про ознаки об’єкта і об’єктивної сторони, що
утворюють так звану специфічну частину ЮСКП певного виду чи окремого
його різновиду;
б) умисел особи обов’язково включає бажання здійснити закінчене
кримінальне правопорушення певного виду чи окремого його різновиду,
передбаченого відповідною статтею (частиною, пунктом статті) Особливої
частини КК;
в) відсутня добровільна відмова від доведення кримінального
правопорушення до кінця;
г) можуть бути відсутні ознаки спеціального суб’єкта, які
передбачені у нормативному складі закінченого кримінального
правопорушення, на вчинення якого спрямований умисел особи;
8
 ґ) відсутні ознаки, зазначені в ч.2 ст.14 КК.
Подальша конкретизація наведених вище характеристик відбувається з
урахуванням видової специфіки того закінченого кримінального
правопорушення, на вчинення якого був спрямований умисел особи. Деякі
характеристики родової юридичної конструкції незакінченого кримінального
правопорушення можуть бути уточнені також стосовно окремих його
різновидів – готування до кримінального правопорушення, закінченого
замаху на кримінальне правопорушення, незакінченого замаху на
кримінальне правопорушення (див. відповідно підпитання 3.2.,3.3. даної
теми).
3.2. Готування до кримінального правопорушення. Ч.1 ст.14 КК
формулює основний кримінально-правовий зміст першої стадії незакінченого
кримінального правопорушення – готування до кримінального
правопорушення. Особливістю наведеного в ній визначення є те, що в ньому
спочатку вказуються конкретні різновиди підготовчих діянь, а потім дається
узагальнена кримінально-правова характеристика цієї стадії незакінченого
кримінального правопорушення.
Конкретними різновидами підготовчих діянь, прямо зазначених в ч.1
ст.14 КК, є: а) підшукування засобів чи знарядь вчинення кримінального
правопорушення; б) пристосування засобів чи знарядь вчинення
кримінального правопорушення; в) підшукування співучасників
кримінального правопорушення; г) змова на вчинення кримінального
правопорушення; ґ) усунення перешкод вчиненню кримінального
правопорушення.
В узагальненій формі готування до кримінального правопорушення
визначається як умисне створення умов для вчинення кримінального
правопорушення. При цьому вжите в ч.1 ст.14 КК слово «інше» означає, що
кожний з названих вище конкретних різновидів підготовчих діянь є
одночасно і окремим проявом умисного створення умов для вчинення
кримінального правопорушення. Отже, окремими видами готування до
кримінального правопорушення є :
а) умисне створення умов для вчинення кримінального
правопорушення, яке виразилося в одному чи кількох підготовчих діяннях,
прямо зазначених в ч.1 ст.14 КК;
б) умисне створення умов для вчинення кримінального
правопорушення, яке виразилося в одному чи кількох підготовчих діяннях,
прямо не зазначених в ч.1 ст.14 КК;

9
 в) умисне створення умов для вчинення кримінального
правопорушення, яке виразилося у поєднанні прямо зазначених і прямо не
зазначених в ч.1 ст.14 КК підготовчих діянь.
Системне поєднання положень ст.ст.13,14 та ч.1 ст.17 КК дає
можливість визначити видову юридичну конструкцію складу готування до
кримінального правопорушення. З урахуванням конкретизації та уточнення
окремих характеристик родової юридичної конструкції незакінченого
кримінального правопорушення (див. підпитання 3.1.) склад готування до
кримінального правопорушення наявний, якщо:
а) зміст діяння характеризується об’єктивними ознаками,
передбаченими ч.1 ст.14 КК, – воно є конкретним проявом створення умов
для вчинення закінченого кримінального правопорушення певного виду
(окремого його різновиду);
б) зміст умислу включає: 1) усвідомлення особою того, що вчинюване
нею діяння створює умови для вчинення закінченого кримінального
правопорушення певного виду; 2) бажання особи таке діяння вчинити; 3)
бажання особи в майбутньому використати створені (створювані) нею умови
для вчинення закінченого кримінального правопорушення певного виду;
в) діяння як конкретний прояв створення умов для вчинення
закінченого кримінального правопорушення певного виду (окремого його
різновиду) не відповідає жодній з тих ознак, які передбачені щодо діяння в
межах об’єктивної сторони складу такого закінченого кримінального
правопорушення; саме цим готування до кримінального правопорушення як
стадія незакінченого кримінального правопорушення відрізняється від
типового варіанту замаху на кримінальне правопорушення;
г) відсутність ознак добровільної відмови від доведення кримінального
правопорушення до кінця проявляється в таких основних варіантах: 1) на
момент припинення чи зупинення підготовчого діяння всупереч волі особи
зміст її умислу змін не зазнав – у неї зберігаються як бажання довести до
кінця створення умов для вчинення закінченого кримінального
правопорушення, так і бажання вчинити таке кримінальне правопорушення в
майбутньому; 2) на момент закінчення підготовчого діяння з власної волі у
особи зберігається бажання використати уже створені умови для вчинення
закінченого кримінального правопорушення певного виду в майбутньому; 3)
особа припинила підготовче діяння з власної волі у зв’язку з усвідомленням
неможливості доведення кримінального правопорушення до кінця; 4) після
закінчення підготовчого діяння особа вирішила відмовитися від подальшого
вчинення кримінального правопорушення у зв’язку з усвідомленням
неможливості доведення кримінального правопорушення до кінця;
10
 ґ) за своїм кримінально-правовим змістом діяння не є готуванням «до
кримінального проступку або злочину, за вчинення якого статтею Особливої
частини КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до двох
років або інше більш м’яке покарання», оскільки таке діяння «не тягне
кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК); нормативний зміст цього
положення потребує системного та спеціально-юридичного тлумачення
(докладніше див. положення конспекту щодо особливостей змісту ч.2 ст.14
КК): наслідком такого тлумачення можуть бути такі «додаткові» орієнтири:
1) в межах пропонованої юридичної конструкції формулювання «не тягне
кримінальної відповідальності» означає відсутність кримінальної
протиправності відповідних різновидів діяння; 2) злочин, про який йдеться у
ч.2 ст.14 КК, має бути нетяжким.
д) відсутні ознаки малозначності, передбачені ч.2 ст.11 КК, та інші
характеристики, які виключають кримінальну протиправність діяння.
У кожному випадку використання ч.1 ст.14 КК як правового орієнтира
при кваліфікації кримінального правопорушення мають бути встановлені всі
ознаки складу готування до кримінального правопорушення. При цьому
правозастосовні органи повинні конкретно визначити і вказати у
відповідному процесуальному документі, яке саме діяння (кілька діянь) вони
вважають умисним створенням умов для вчинення кримінального
правопорушення і чому припинення, зупинення або закінчення такого діяння
не може розглядатись як добровільна відмова від доведення кримінального
правопорушення до кінця.
Створення умов для вчинення закінченого кримінального
правопорушення за своїми об’єктивними ознаками являє собою такий вплив
особи на зовнішні для неї обставини, який, зокрема: а) робить вчинення
закінченого кримінального правопорушення певного виду (окремого його
різновиду) принципово можливим; б) полегшує вчинення закінченого
кримінального правопорушення; в) підвищує вірогідність настання бажаного
для особи «кримінально протиправного» результату; г) сприяє ухиленню
особи від кримінальної відповідальності за вчинення закінченого
кримінального правопорушення.
Готування до закінченого кримінального правопорушення певного
виду може виразитись як у будь-якому окремому з наведених вище варіантів
впливу особи на зовнішні для неї обставини, так і в поєднанні кількох таких
варіантів. При цьому за змістом ч.1 ст. 14 КК формулюванням «створення
умов для вчинення кримінального правопорушення» охоплюється як процес
впливу особи на зовнішні для неї обставини, так і результат такого впливу.
Тому, за загальним правилом, уже початок вчинення підготовчого діяння за
11
наявності інших необхідних ознак (див. характеристики видової юридичної
конструкції цієї стадії кримінального правопорушення) містить склад
готування до кримінального правопорушення. Якщо ж конкретний зміст
прямо зазначеного в ч.1 ст. 14 КК підготовчого діяння передбачає досягнення
певного результату (наприклад, змова на вчинення кримінального
правопорушення), відсутність такого результату не дозволяє інкримінувати
особі даний різновид підготовчого діяння. В цьому випадку особі має бути
інкримінований інший різновид підготовчого діяння, який не передбачає
обов’язкового досягнення певного результату.
4. Конкретний зміст прямо зазначених в ч.1 ст. 14 КК підготовчих
діянь включає їх специфічні ознаки (характеристики). Для кожного різновиду
таких підготовчих діянь набір цих ознак різний.
Підшукування засобів чи знарядь вчинення кримінального
правопорушення – це діяльність особи, спрямована на забезпечення
можливості використання уже існуючих об’єктів (як правило, матеріальних, а
в окремих випадках, очевидно, і так званих ідеальних / віртуальних) для
здійснення умисного кримінального правопорушення. З огляду на спірність
підходів щодо розуміння засобу та знаряддя в теорії кримінального права
(див. відповідні положення теми 7) нижче наводиться один з можливих
варіантів визначення відповідних понять.
Засіб вчинення кримінального правопорушення – це об’єкт, який
полегшує вчинення умисного кримінального правопорушення на будь-якій
його стадії.
Знаряддя вчинення кримінального правопорушення – це об’єкт, за
допомогою якого вчиняється (може бути вчинене) діяння, що передбачене як
елемент об’єктивної сторони складу того закінченого кримінального
правопорушення, який має намір здійснити особа.
Підшукування засобів чи знарядь вчинення кримінального
правопорушення може виразитись у таких, зокрема, діях, як їх придбання,
викрадення, тимчасове запозичення, встановлення місця знаходження тощо.
Наслідком таких дій, відповідно до умислу особи, має бути одержання
реальної можливості використати у потрібний момент відповідні об’єкти як
засоби або знаряддя вчинення кримінального правопорушення.
Пристосування засобів чи знарядь вчинення кримінального
правопорушення – це діяльність особи, спрямована на зміну певних
властивостей уже існуючих об’єктів, внаслідок чого, відповідно до умислу
особи, їх використання робить вчинення кримінального правопорушення
принципово можливим або полегшує його вчинення. Найчастіше
пристосування виражається у певній обробці відповідних матеріальних
12
об’єктів, результатом якої є (має бути) поява нових властивостей цих об’єктів
або зміна параметрів уже існуючих їх властивостей (наприклад,
перетворення газової зброї у вогнепальну, мисливської рушниці в обріз). В
окремих випадках пристосування може також полягати у переміщенні
відповідних матеріальних об’єктів, внаслідок чого стає можливим
використання їх властивостей у певний час та (або) у певному місці.
Від пристосування засобів чи знарядь вчинення кримінального
правопорушення необхідно відрізняти їх виготовлення. Останнє полягає у
створенні нового об’єкту, який особа має намір використати в якості засобу
чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення. Виготовленням
засобу вчинення кримінального правопорушення буде, наприклад,
виготовлення ключа для проникнення в квартиру з метою викрадення
наркотичних засобів, виготовленням знаряддя вчинення кримінального
правопорушення – виготовлення фінського ножа для вчинення умисного
вбивства. Оскільки виготовлення засобів чи знарядь вчинення кримінального
правопорушення прямо не зазначено в ч. 1 ст. 14 КК, воно є самостійним
підготовчим діянням, яке не входить до першого виду готування до
кримінального правопорушення
Підшукування співучасників – це діяльність особи, спрямована на
залучення до спільного вчинення умисного кримінального правопорушення
іншої особи (кількох осіб) як виконавця (співвиконавця), організатора,
підбурювача чи пособника, учасника організованої групи чи злочинної
організації. Така діяльність може полягати, зокрема, у пропозиції вчинити
кримінальне правопорушення, відданні наказу чи розпорядження про його
вчинення, застосування будь-яких інших форм психічного чи фізичного
впливу, наслідком чого, відповідно до умислу особи, має бути виникнення
наміру у іншої особи щодо спільного вчинення кримінального
правопорушення.
Якщо зазначена вище діяльність не призвела до бажаного для особи
результату і інша особа відмовилась брати участь у вчиненні кримінального
правопорушення (так звані «невдале підбурювання чи невдала організація»),
таку діяльність належить розглядати лише як підшукування співучасників.
Якщо ж підшукування співучасників було результативним і його
наслідком була змова на вчинення кримінального правопорушення, особі
мають інкримінуватись обидва різновиди готування до кримінального
правопорушення.
Змова на вчинення кримінального правопорушення – це спільна
діяльність кількох осіб, яка полягає в узгодженні їх намірів щодо вчинення
кримінального правопорушення і призводить до досягнення домовленості
13
між ними про спільне його вчинення. Серед підготовчих діянь, прямо
зазначених в ч. 1 ст. 14 КК, змова на вчинення кримінального
правопорушення є єдиним їх різновидом, який передбачає обов’язковий
результат – досягнення домовленості про спільне вчинення кримінального
правопорушення. При цьому необхідно мати на увазі, що домовленість не
може зводитись лише до згоди кількох осіб спільно вчинити кримінальне
правопорушення. Така згода є лише виявленням наміру вчинити кримінальне
правопорушення і доведенням його до відома інших осіб, що, як уже
зазначалось, саме по собі не повинно розглядатись як стадія кримінального
правопорушення. Домовленість про спільне вчинення кримінального
правопорушення як наслідок узгодження намірів включає вирішення
кількома особами основних питань, що стосуються так званої події
кримінального правопорушення (зміст діяння, орієнтовні час та місце його
вчинення), а також визначення хоча б у загальних рисах ролі кожної з них у
вчиненні кримінального правопорушення.
Усунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення – це
діяльність особи, спрямована на зміну тих зовнішніх для неї обставин, які,
відповідно до умислу особи, роблять вчинення закінченого кримінального
правопорушення певного виду принципово неможливим або створюють
(можуть створювати) труднощі при його вчиненні. Усунення перешкод може
полягати, наприклад, у відключенні сигналізації, знищенні, пошкодженні чи
переміщенні інших засобів охорони майна. Цей різновид підготовчих діянь
може також виразитись у нейтралізації особи, яка здійснює охорону певних
об’єктів або осіб, а також припиненні діяльності будь-якої іншої особи, яка
заважає (може завадити) вчиненню кримінального правопорушення.
До підготовчих діянь, прямо не зазначених в ч.1 ст.14 КК, можуть
бути, зокрема, віднесені: виготовлення засобів чи знарядь вчинення
кримінального правопорушення; обстеження місця вчинення кримінального
правопорушення; вивчення особливостей об’єкта «кримінально
протиправного» впливу; розроблення плану вчинення кримінального
правопорушення; підшукування особи для опосередкованого вчинення
кримінального правопорушення та схиляння її до вчинення відповідного
діяння; вчинення будь-якого діяння, спрямованого на ухилення особи від
кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.
Правозастосовна практика розглядає також як підготовче діяння пересування
особи будь-яким способом до місця вчинення кримінального
правопорушення, наприклад, прибуття до населеного пункту для вчинення
умисного вбивства, прихід до будинку для вчинення квартирної крадіжки
тощо.
14
 Дати вичерпний перелік усіх підготовчих діянь, прямо не зазначених в
ч.1 ст.14 КК, практично неможливо. В принципі будь-яке діяння з
урахуванням мети, місця, часу та інших конкретних обставин його вчинення
може бути умисним створенням умов для вчинення закінченого
кримінального правопорушення і, відповідно, містити склад готування до
кримінального правопорушення. Завдання правозастосовних органів –
встановити цей склад, обґрунтувати його наявність на фактичному та
доказовому рівні і юридично грамотно відтворити свої висновки у
відповідному процесуальному документі.
В деяких випадках окремі діяння, що за своїм загальним кримінально-
правовим змістом можуть розглядатися як підготовчі, передбачені у статях
Особливої частини КК в межах об’єктивної сторони складу закінченого
кримінального правопорушення певного виду (окремого його різновиду). Так,
змова про вчинення дій з метою насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу або захоплення державної влади є однією з форм
вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.109 КК, а
вторгнення особи в квартиру з метою таємного викрадення чужого майна є
проникненням у житло, передбаченим ч.3 ст.185 КК.
В таких випадках вчинене особою діяння виходить за межі готування
до кримінального правопорушення і в залежності від особливостей змісту
передбачених в ОЧ КК ознак має розглядатись як закінчене кримінальне
правопорушення чи замах на кримінальне правопорушення.
Ч.2 ст.14 КК містить імперативне положення, відповідно до якого
виключається кримінальна відповідальність особи за готування до
кримінального проступку або злочину, за вчинення якого статтею Особливої
частини КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до двох
років або інше більш м’яке покарання (ч.2 ст.14 КК). При цьому зміст ч.2
ст.14 КК містить елемент правової невизначеності, зокрема, тому, що не дає
прямої відповіді на питання: виключення кримінальної відповідальності є
наслідком відсутності кримінальної протиправності діяння чи особливим
різновидом звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Більш прийнятним видається підхід, відповідно до якого зміст
положення, передбаченого ч.2 ст.14 КК, означає відсутність кримінальної
протиправності діяння. Саме цей підхід обумовив включення уточненого
змісту ч.2 ст.14 КК у видову юридичну конструкцію складу готування до
кримінального правопорушення як особливої негативної характеристики.
Ще одним проблемним моментом у нормативному змісті ч.2 ст.14 КК є
специфічні характеристики злочину, готування до якого також виключає
кримінальну відповідальність. Зіставлення чинної (останньої) редакції ч.2
15
ст.14 КК з її попередньою редакцією, а також системне тлумачення положень
ст.12 та ст.51 КК дозволяє дійти висновку: при визначенні правового змісту
чинної (останньої) редакції ч.2 ст.14 КК до специфічних характеристик
злочину, пов’язаних з його караністю, має бути додана ще одна: такий
злочин має бути нетяжким. Це, в свою чергу, дозволяє конкретизувати зміст
вжитого в ч.2 ст.14 КК поняття «інше, більш м’яке покарання». Таким
покаранням відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 КК може бути штраф, розмір якого
перевищує три тисячі і не перевищує десяти тисяч неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Отже, для застосування ч.2 ст.14 КК необхідно, щоб:
а) діяння за своїми об’єктивними ознаками було підготовчим – являло
собою конкретний прояв створення умов для вчинення закінченого
кримінального правопорушення певного виду (окремого його різновиду);
б) намір особи був спрямований на вчинення такого закінченого
кримінального правопорушення певного виду (окремого його різновиду), яке
відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 КК є: 1) кримінальним проступком; 2) нетяжким
злочином, за вчинення якого санкцією статті (частини статті) Особливої
частини КК передбачене максимальне покарання у виді позбавлення волі на
строк до двох років або штраф, розмір якого перевищує три тисячі і не
перевищує десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якщо підготовче діяння за наявності характеристик, передбачених, ч. 2
ст. 14 КК щодо одного кримінального правопорушення, водночас відповідає
складу готування до іншого кримінального правопорушення, на яке ці
характеристики не поширюються, кримінальна відповідальність особи в
принципі не виключається. Однак в такому разі це буде відповідальність за
готування саме до іншого кримінального правопорушення.
При вирішенні питання про кримінальну протиправність підготовчого
діяння положення ч.2 ст.14 КК мають пріоритет щодо положень ч.2 ст.11 КК.
Остання може бути застосована лише за відсутності підстав для застосування
ч.2 ст.14 КК. При цьому діють не формально визначені, а оцінні орієнтири
(загальні і конкретизовані), використання яких обумовлює висновок про
малозначність підготовчого діяння і, відповідно, про відсутність у ньому
суспільної небезпеки.
3.3. Замах на кримінальне правопорушення. Ст.15 КК формулює
основний кримінально-правовий зміст другої стадії незакінченого
кримінального правопорушення – замаху на кримінальне правопорушення.
Цей зміст включає: а) загальне визначення поняття замаху на кримінальне
правопорушення (ч.1 ст.15 КК); б) визначення поняття закінченого замаху на

16
кримінальне правопорушення (ч.2 ст.15 КК); в) визначення поняття
незакінченого замаху на кримінальне правопорушення (ч.3 ст.15 КК).
Таким чином, в КК 2001 року формулюються не лише видові ознаки
замаху на кримінальне правопорушення, а і вперше в кримінальному праві
України визначаються особливості окремих різновидів цієї стадії
незакінченого кримінального правопорушення.
Системне поєднання положень ст.ст.13, 15 та ч.1 ст.17 КК дає
можливість визначити видову юридичну конструкцію замаху на кримінальне
правопорушення. З урахуванням конкретизації та уточнення окремих
характеристик родової юридичної конструкції незакінченого кримінального
правопорушення (див. підпитання 3.1. даної теми) типовий різновид видової
юридичної конструкції складу замаху на кримінальне правопорушення
включає такі характеристики:
а) за своїм специфічним змістом діяння безпосередньо спрямоване на
вчинення закінченого кримінального правопорушення певного виду чи
окремого його різновиду, передбаченого відповідною статтею (частиною
статті) Особливої частини КК; це означає, що його зміст: 1) відповідає
принаймні одній ознаці того діяння, яке передбачене в межах об’єктивної
сторони так званої специфічної частини юридичного складу такого
закінченого кримінального правопорушення; 2) сам по собі або у поєднанні з
іншими характеристиками не відповідає всім об’єктивним ознакам
специфічної частини складу даного закінченого кримінального
правопорушення – принаймні одна з цих ознак відсутня;
б) за своїм специфічним змістом умисел включає: 1) усвідомлення
особою принаймні однієї змістовної характеристики діяння, яке передбачене
як елемент складу закінченого кримінального правопорушення; 2) бажання
особи довести розпочате нею діяння до кінця та (або) – у момент його
завершення – бажання вчинити інше діяння, якщо воно передбачене у складі
відповідного закінченого кримінального правопорушення, або (та)
спричинити передбачені у цьому складі суспільно небезпечних наслідків;
в) припинення, зупинення або закінчення особою діяння не
поєднується з добровільною відмовою від доведення кримінального
правопорушення до кінця; в ч.1 ст.15 КК ця ознака замаху на кримінальне
правопорушення виражена формулюванням «кримінальне правопорушення
не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її (особи) волі»;
конкретний варіант невідповідності між об’єктивним та суб’єктивним
чинниками визначає певні особливості кримінально-правового змісту замаху
на кримінальне правопорушення, які, в свою чергу, дозволяють вирішити
питання – був замах закінченим чи незакінченим (докладніше див. нижче);
17
 г) відсутні ознаки малозначності, передбачені ч.2 ст.11 КК, та інші
характеристики, які виключають кримінальну протиправність діяння.
Типовий різновид видової юридичної конструкції складу замаху на
кримінальне правопорушення поширюється на більшість видів (різновидів)
кримінальних правопорушень, передбачених Особливою частиною КК.
Водночас поширення цього різновиду на окремі з таких видів (різновидів)
видається, як мінімум, проблемним. Йдеться перш за все про ті види
(різновиди) кримінальних правопорушень, у складах яких зміст діяння –
наприклад, придбання, зберігання, знищення – передбачає безпосередню
взаємодію з предметом кримінального правопорушення, зокрема, з
наркотичними засобами, вогнепальною зброєю, майном так званого
спеціального потерпілого. Якщо така взаємодія відсутня, очевидно, що немає
і самого діяння. У зв’язку з цим постає питання: як кваліфікувати окремі
ситуації, кримінально-правовий зміст яких включає фактичну помилку,
наприклад, придбання особою порошку, який вона помилково вважає
наркотичним засобом ?
За домінуючим підходом вітчизняної теорії кримінального права і
судової практики такі ситуації необхідно кваліфікувати як замах на
кримінальне правопорушення відповідного виду чи різновиду (закінчений чи
незакінчений). При цьому – оскільки відсутня взаємодія фактично вчиненого
особою діяння з «реальним» предметом кримінального правопорушення –
таке діяння не містить жодної «об’єктивної» ознаки, передбаченої щодо
діяння у складі закінченого кримінального правопорушення (у наведеному
прикладі «незаконного придбання наркотичного засобу»). Тому, на погляд
лектора, до оцінки розглядуваних ситуацій можуть бути застосовані два
підходи: а) такі ситуації можуть бути кваліфіковані як готування до
кримінального правопорушення; б) вони можуть бути кваліфіковані як
закінчений чи незакінчений замах на кримінальне правопорушення, але за
особливим варіантом видової юридичної конструкції цієї стадії.
Більш обґрунтованим видається другий підхід, оскільки зміст
відповідних ситуацій у більшій мірі кореспондує з формулюванням «…
вчинення діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо спрямованого на
вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною
статтею Особливої частини цього Кодексу…» ніж з формулюванням «умисне
створення умов для вчинення кримінального правопорушення. В такому разі
особливий варіант видової юридичної конструкції замаху на кримінальне
правопорушення, буде пов’язувати безпосередню спрямованість на вчинення
закінченого кримінального правопорушення не з наявністю у діянні

18
принаймні однієї об’єктивної ознаки складу останнього, а з суб’єктивним
змістом такої спрямованості.
Звернути увагу: Проблема оцінки розглядуваних ситуацій є
актуальною і для теорії кримінального права окремих зарубіжних держав.
Так, в окремих роботах французьких криміналістів серед різновидів замаху,
зокрема, і щодо ситуацій, пов’язаних з фактичною помилкою, виділяється
«замах, який не відбувся» (!).
Оскільки в КК 2001 р. законодавчо визначені окремі різновиди замаху
на кримінальне правопорушення, при вирішенні питання про кваліфікацію
дій особи та про її кримінальну відповідальність безпосередньо повинні
застосовуватися положення ч.2 або ч.3 ст.15 КК (див. підпитання 3.4. даної
теми). Відповідно, наведені вище різновиди видової юридичної конструкції
замаху на кримінальне правопорушення мають бути конкретизовані стосовно
кожного з законодавчо визначених його різновидів – закінченого та
незакінченого замаху на кримінальне правопорушення.
Ч.2 ст.15 КК визнає замах на кримінальне правопорушення закінченим,
якщо «…особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення
кримінального правопорушення до кінця…». Таким чином, зберігаючи
окремі з ознак наведених вище різновидів видової юридичної конструкції
замаху на кримінальне правопорушення, склад закінченого замаху на
кримінальне правопорушення має свої особливості, які визначають
конкретний зміст його об’єктивного та суб’єктивного чинників. Ці
особливості проявляються в наступному:
а) об’єктивний чинник: діяння (кілька діянь) завершене (завершені)
особою з власної волі, але в кінцевому підсумку таке діяння (кілька діянь) –
саме (самі) по собі або у поєднанні з іншими обставинами – не відповідає (не
відповідають) всім об’єктивним ознакам складу того закінченого
кримінального правопорушення, на вчинення якого був спрямований умисел
особи;
б) суб’єктивний чинник: на момент завершення діяння (останнього з
кількох діянь) особа вважала, що вчинила все необхідне, з її точки зору, для
доведення кримінального правопорушення до кінця; в цьому плані умисел
особи, що вчиняє закінчений замах на кримінальне правопорушення певного
виду, за своїм змістом та спрямованістю нічим не відрізняється від умислу
особи, що вчиняє таке саме закінчене кримінальне правопорушення.
В теорії кримінального права та правозастосовній практиці
виділяються найбільш типові різновиди закінченого замаху на кримінальне
правопорушення. До них, зокрема, відносяться: а) закінчений замах на
кримінальне правопорушення з так званим матеріальним складом, коли особа
19
повністю завершує вчинення відповідного діяння, але суспільно небезпечні
наслідки як обов’язковий елемент об’єктивної сторони складу кримінального
правопорушення не настають з причин, що не залежали від волі особи,
наприклад, закінчений замах на умисне вбивство; б) закінчений замах на
кримінальне правопорушення з помилкою щодо особи потерпілого,
наприклад, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження не працівнику
правоохоронного органу у зв’язку з виконанням останнім своїх службових
обов’язків, а іншій зовні схожій на нього особі; в) закінчений замах на
кримінальне правопорушення з непридатними знаряддями його вчинення,
наприклад, введення в організм потерпілого з метою його вбивства
препарату, який вже частково втратив свої отруйні властивості і не міг
спричинити смерть людини; ґ) закінчений замах на кримінальне
правопорушення у зв’язку з помилкою щодо кількісних ознак його складу,
наприклад, замах на крадіжку в особливо великих розмірах при фактичному
викраденні чужого майна у великих розмірах д) закінчений замах на
кримінальне правопорушення під впливом фактичної помилки щодо
предмету посягання.
Ч.3 ст.15 КК визнає замах на кримінальне правопорушення
незакінченим, якщо «…особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила
усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального
правопорушення до кінця». Особливості складу незакінченого замаху на
кримінальне правопорушення, які визначають конкретний зміст його
об’єктивного та суб’єктивного чинників, проявляються в наступному:
а) об’єктивний чинник: особа не завершила (не вчинила) діяння
(останнє з кількох діянь), що передбачене в межах об’єктивної сторони
складу того закінченого кримінального правопорушення, на вчинення якого
був спрямований умисел особи;
б) суб’єктивний чинник: на момент припинення, зупинення або
закінчення діяння особа вважала, що ще не вчинила або не зможе вчинити
усе необхідне для доведення кримінального правопорушення до кінця;
умисел особи, що вчиняє незакінчений замах на кримінальне
правопорушення, завжди включає усвідомлення його (кримінального
правопорушення) незакінченості і саме цим він відрізняється від умислу
особи, що вчиняє закінчений замах на кримінальне правопорушення чи
закінчене кримінальне правопорушення.
Основними різновидами незакінченого замаху на кримінальне
правопорушення є: а) незакінчений замах на кримінальне правопорушення,
припинений (зупинений) всупереч волі особи; наприклад, припинення
сторонніми особами чи потерпілою особою замаху на зґвалтування; б)
20
незакінчений замах на кримінальне правопорушення, припинений
(зупинений) особою з власної волі, але з наміром довести кримінальне
правопорушення до кінця в майбутньому; наприклад, переміщення майна в
межах охоронюваної території з одного місця в інше з наміром в
майбутньому винести це майно за межі охоронюваної території; в)
незакінчений замах на кримінальне правопорушення, припинений особою з
власної волі після усвідомлення неможливості доведення кримінального
правопорушення до кінця; наприклад, відмова особи від спроби викрасти
гроші з сейфу після усвідомлення неможливості його відкриття.
В деяких випадках діяння, що за своїм загальним кримінально-
правовим змістом можуть розглядатись як замах на кримінальне
правопорушення, передбачені в статтях Особливої частини КК як окремі
прояви (форми) закінчених кримінальних правопорушень. Так, ч.1 ст.187 КК
визначає розбій не як «заволодіння чужим майном, поєднане з нападом...», а
як «напад з метою заволодіння чужим майном...»; в ст.113 КК йдеться про
«вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій,
спрямованих на масове знищення людей...»; в ст.348 КК прямо (і, вочевидь,
некоректно) вжите словосполучення «…замах на вбивство працівника
правоохоронного органу чи його близьких родичів...».
В цих та подібних випадках за наявності інших необхідних ознак
вчинення відповідних діянь має розглядатись як закінчене кримінальне
правопорушення і кваліфікуватись без посилання на відповідну частину ст.15
КК.
3.4. Окремі орієнтири щодо кваліфікації різних стадій незакінченого
кримінального правопорушення та деякі особливості кримінальної
відповідальності за незакінчене кримінальне правопорушення. Ст.16 КК в
загальній формі визначає особливості «кримінальної відповідальності» за
незакінчене кримінальне правопорушення. У дещо ширшому їх розумінні ці
особливості стосуються: а) підстави кримінальної відповідальності за
незакінчене кримінальне правопорушення; б) кваліфікації готування до
кримінального правопорушення та замаху на кримінальне правопорушення.
Крім того, як уже зазначалось, ч.1 – ч.4 ст.68 КК визначають окремі
особливості призначення покарання за вчинення незакінченого
кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК підставою кримінальної відповідальності є
вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад
кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Стосовно
кримінальної відповідальності за незакінчене кримінальне правопорушення
ця нормативно визначена загальна підстава має бути конкретизована. Така
21
конкретизація полягає в уточненні специфіки складів незакінченого
кримінального правопорушення, і з її урахуванням положення про підставу
кримінальної відповідальності за незакінчене кримінальне правопорушення
може бути сформульоване таким чином: підставою кримінальної
відповідальності за незакінчене кримінальне правопорушення є вчинення
особою суспільно небезпечного діяння, яке у поєднанні з іншими
обставинами утворює склад готування до кримінального правопорушення,
передбаченого Особливою частиною КК, або склад закінченого чи
незакінченого замаху на таке кримінальне правопорушення.
Окремі орієнтири щодо кваліфікації незакінченого кримінального
правопорушення стосуються як формули кваліфікації готування до
кримінального правопорушення чи замаху на кримінальне правопорушення,
так і юридичного формулювання обвинувачення. Крім того певну специфіку
має обґрунтування кваліфікації щодо кожної з цих стадій кримінального
правопорушення.
Формула кваліфікації готування до кримінального правопорушення
обов’язково включає: а) посилання на ч.1 ст.14 КК; б) посилання на статтю
(частину, пункт статті) Особливої частини КК, що передбачає те закінчене
кримінальне правопорушення певного виду (окремий різновид такого
кримінального правопорушення), на вчинення якого був спрямований умисел
особи під час вчинення підготовчого діяння. Якщо на цій стадії
кримінального правопорушення мала місце співучасть, формула кваліфікації
діяння організатора, підбурювача чи пособника має містити також посилання
на відповідну частину ст.27 КК (наприклад, ч.4 ст.27, ч.1 ст.14, ч.3 ст.185
КК), а формула кваліфікації діяння співвиконавця чи учасника організованої
групи або злочинної організації може містити посилання на відповідну
частину ст.28 КК (наприклад, ч.2 ст.28, ч.1 ст.14, ч.2 ст.194 КК).
Юридичне формулювання обвинувачення в готуванні до кримінального
правопорушення передбачає обов’язкове використання слова «готування»
текстуально узгодженого з відповідними формулюваннями статті (статей)
Особливої частини КК, що виражають специфічні ознаки складу того
закінченого кримінального правопорушення, на вчинення якого був
спрямований умисел особи. В окремих випадках слово «готування» має
також узгоджуватись з положеннями відповідної частини ст.27, ст.28 КК.
Наприклад: готування до умисного протиправного заподіяння смерті іншій
людині – умисного вбивства, – яке мало бути вчинене (вчиненого) способом,
небезпечних для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів (ч.1 ст.14, п.п.5,6
ч.2 ст.115 КК); підбурювання до готування до таємного викрадення чужого

22
майна – крадіжки, – що мала бути поєднана (поєднаної) з проникненням у
житло (ч.4 ст.27, ч.1 ст.14, ч.3 ст.185 КК).
Обґрунтування кваліфікації готування до кримінального
правопорушення обов’язково має містити позицію правозастосовного органу
щодо того, яке саме діяння (кілька діянь) він вважає умисним створенням
умов для вчинення кримінального правопорушення певного виду (окремого
різновиду) і чому його (їх) припинення, зупинення або закінчення не може
розглядатись як добровільна відмова від доведення кримінального
правопорушення до кінця. Наприклад: виготовлення Н. ключів від квартири
М., підшукування співучасників і змова з ними на таємне викрадення чужого
майна з проникненням у житло були умисним створенням умов для вчинення
крадіжки, і лише затримання Н. за вчинення іншого кримінального
правопорушення не дозволило йому довести крадіжку до кінця.
Формула кваліфікації закінченого замаху на кримінальне
правопорушення обов’язково включає: а) посилання на ч.2 ст. 15 КК; б)
посилання на статтю (частину, пункт статті) Особливої частини КК, що
передбачає той закінчений кримінальне правопорушення певного виду
(окремий різновид такого кримінального правопорушення), на вчинення
якого був спрямований умисел особи. Якщо на стадії закінченого замаху на
кримінальне правопорушення мала місце співучасть, формула кваліфікації
діянь організатора, підбурювача чи пособника має містити також посилання
на відповідну частину ст.27 КК (наприклад, ч.5 ст.27, ч.2 ст.15, п. п. 3, 9 ч.2
ст.115 КК), а формула кваліфікації діяння співвиконавця чи учасника
організованої групи або злочинної організації може містити посилання на
відповідну частину ст.28 КК (наприклад, ч.3 ст.28, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194 КК).
Юридичне формулювання обвинувачення у закінченому замаху на
кримінальне правопорушення передбачає обов’язкове використання
словосполучення «закінчений замах», текстуально узгодженого з
відповідними формулюваннями статті (статей) Особливої частини КК, що
виражають специфічні ознаки складу того закінченого кримінального
правопорушення, на вчинення якого був спрямований умисел особи. В
окремих випадках словосполучення «закінчений замах» має також
узгоджуватись з положеннями відповідної частини ст.27, ст.28 КК.
Наприклад: закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна – грабіж,
– що мав бути вчинений в особливо великих розмірах (ч.2 ст.15, ч.5 ст.186
КК); пособництво у закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння
смерті іншій людині – умисне вбивство – заручника, вчинене з метою
приховати інше кримінальне правопорушення (ч.5 ст. 27, ч.2 ст.15, п.п. 3,9
ч.2 ст.115 КК).
23
 Обґрунтування кваліфікації закінченого замаху на кримінальне
правопорушення обов’язково має містити позицію правозастосовного органу
щодо того, яке саме діяння (кілька діянь) було безпосередньо спрямоване на
вчинення закінченого кримінального правопорушення певного виду
(окремого різновиду такого кримінального правопорушення), чому особа
вважала, що, вчинивши таке діяння (кілька діянь), вона виконала все
необхідне для доведення кримінального правопорушення до кінця, і чому
кримінальне правопорушення не було доведено до кінця в дійсності.
Наприклад: вихопивши сумку з грошима у касира і здійснивши з нею втечу з
місця події, П. вчинив усі дії, які вважав необхідними для відкритого
заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, однак, оскільки в
сумці було не 250000 – 300000 грн., як розраховував П., а лише 4860 грн., це
кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не
залежали від його волі.
Більшість наведених вище положень щодо кваліфікації закінченого
замаху на кримінальне правопорушення може бути поширена і на
кваліфікацію незакінченого замаху на кримінальне правопорушення. Однак
кваліфікація останнього має свою специфіку, яка проявляється, зокрема, в
наступному:
Формула кваліфікації незакінченого замаху на кримінальне
правопорушення включає посилання на ч.3 ст.15 КК. Юридичне
формулювання обвинувачення в незакінченому замаху на кримінальне
правопорушення передбачає обов’язкове використання словосполучення
«незакінчений замах». Обґрунтування кваліфікації незакінченого замаху на
кримінальне правопорушення має містити, крім іншого, позицію
правозастосовного органу щодо того, яке саме діяння (кілька діянь) особа
вважала за необхідне вчинити для доведення кримінального правопорушення
до кінця і чому їй не вдалося вчинити чи завершити вчинення такого діяння
(останнього з кількох діянь). Приклад обґрунтування кваліфікації
незакінченого замаху на кримінальне правопорушення: здійснивши
вторгнення до квартири Ч. з метою таємного викрадення чужого майна
(крадіжки), С. вчинив дії, безпосередньо спрямовані на її вчинення, однак не
зміг довести крадіжку до кінця з причин, що не залежали від його волі,
оскільки тут же в квартирі був затриманий.
Орієнтирами у кваліфікації окремих стадій кримінального
правопорушення можуть бути також деякі загальні правила, вироблені
правозастосовною практикою і теорією кримінального права, зокрема:
а) якщо вчинене особою умисне кримінальне правопорушення
проходить кілька етапів, окремі з яких відповідають ознакам різних стадій
24
(наприклад, окремим ознакам готування до кримінального правопорушення і
всім ознакам закінченого кримінального правопорушення), остаточна
кваліфікація такого кримінального правопорушення відбувається з
урахуванням його «найбільш пізньої» (останньої) стадії; ознаки
попередньої стадії у формулі кваліфікації та юридичному формулюванні
обвинувачення відображення не одержують, однак обставини, що їм
відповідають, обов’язково мають бути зазначені в межах фактичної сторони
обвинувачення;
б) для інкримінування особі готування до кримінального
правопорушення необхідно встановити певний рівень конкретності її
умислу; такий рівень пов’язується принаймні з наміром особи вчинити в
майбутньому закінчене кримінальне правопорушення певного виду; що ж
стосується кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), то їх
інкримінування має відбуватися за принципом «всі сумніви на користь
особи»;
в) якщо готування до кримінального правопорушення одного виду у
поєднанні з іншими фактичними обставинами утворює склад закінченого
кримінального правопорушення чи замаху на кримінальне правопорушення
іншого виду, остаточна кваліфікація вчиненого відбувається за сукупністю
кримінальних правопорушень; наприклад, незаконне придбання і носіння
вогнепальної зброї для вчинення умисного вбивства кваліфікується за ч.1
ст.263; ч.1 ст.14, ч.1 ст.115 КК;
г) якщо вчинене особою діяння у поєднанні з одними фактичними
обставинами утворює склад закінченого кримінального правопорушення, а у
поєднанні з іншими фактичними обставинами – склад замаху на таке ж
кримінальне правопорушення, вчинене кваліфікується лише як закінчене
кримінальне правопорушення; наприклад, організована група вчинила
крадіжку, маючи намір заволодіти чужим майном в особливо великих
розмірах, а фактично вартість викраденого майна показників «особливо
великих розмірів» не досягла: вчинене кваліфікується лише за ч.5 ст.185 КК
(за ознакою «…вчинена організованою групою»), а спрямованість умислу
членів організованої групи на вчинення крадіжки «у особливо великих
розмірах» має бути врахована при призначенні їм покарання;
r) якщо вчинене особою діяння у поєднанні з одними фактичними
обставинами відповідає складу замаху на кримінальне правопорушення
одного виду, а у поєднанні з іншими фактичними обставинами – складу
закінченого кримінального правопорушення іншого виду (як правило, ці
кримінальне правопорушення мають єдиний родовий об’єкт) і при цьому
незакінчене кримінальне правопорушення є більш тяжким (орієнтирами
25
щодо «тяжкості» є максимальні межі відповідних санкцій ОЧ КК), вчинене,
за загальним правилом, має кваліфікуватися лише як замах на більш тяжке
кримінальне правопорушення; наприклад, реалізуючи намір здійснити умисне
вбивство, особа не змогла довести це кримінальне правопорушення до кінця,
але заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження: вчинене
кваліфікується лише як незакінчений замах на умисне вбивство – за ч.2 ст.15,
ч.1 ст.115 КК.
В деяких випадках з урахуванням особливостей юридичних складів
закінчених кримінальних правопорушень певних видів та тенденцій
правозастосовної практики, що склалися упродовж багатьох років, можливі
окремі винятки з наведених вище загальних правил кваліфікації закінченого і
незакінченого кримінальних правопорушень. Такі винятки, зокрема, мають
місце в правозастосовній практиці України при кваліфікації закінченого і
незакінченого умисного вбивства за обтяжуючих обставин.
Що стосується особливостей кримінальної відповідальності за
незакінчене кримінальне правопорушення, то, як уже зазначалося, вони
передбачені ч.ч.1 – 4 ст.68 КК і проявляються перш за все при призначенні
покарання. Відтак ці особливості будуть предметом розгляду в межах теми
20 «Призначення покарання».

4. Добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення

до кінця. Ст.17 КК формулює загальні положення щодо особливого
кримінально-правового явища – добровільної відмови від доведення
кримінального правопорушення до кінця. Вони включають: а) визначення
поняття добровільної відмови; б) визначення кримінально-правових
наслідків добровільної відмови. При цьому необхідно мати на увазі, що
особливості добровільної відмови співучасників кримінального
правопорушення встановлюються окремо – див. ст.31 КК та положення щодо
її змісту в темі 11.
Системне поєднання положень ч.1 ст.17 з положеннями ч.1 ст.14 та
ст.15 КК дає можливість визначити видову юридичну конструкцію складу
добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця.
Вона включає наступні ознаки (характеристики):
а) на певному – початковому – етапі зміст діяння (кількох діянь) особи
у поєднанні з іншими обставинами відповідає окремим ознакам складу
незакінченого кримінального правопорушення; в більшості випадків
добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до кінця
має місце за наявності окремих ознак складу готування до кримінального
правопорушення чи складу незакінченого замаху на кримінальне
26
правопорушення, однак інколи добровільна відмова не виключається і за
наявності окремих ознак складу закінченого замаху на кримінальне
правопорушення (див. нижче);
б) на певному – завершальному – етапі – у період, коли ще відсутні всі
ознаки складу незакінченого кримінального правопорушення, – особа за
своєю волею остаточно відмовляється від доведення кримінального
правопорушення до кінця; в одних випадках така відмова передбачає
обов’язкове вчинення певного діяння (кількох діянь), а в інших випадках
може зводитись до рішення не вчиняти (не продовжувати вчиняти) певне
діяння у майбутньому;
в) остаточна відмова має відбутись при усвідомленні особи
можливості доведення кримінального правопорушення до кінця; саме таке
усвідомлення відрізняє добровільну відмову від вимушеної, яка, якщо вона
має місце, також здійснюється особою за своєю волею, але при цьому
залишається елементом складу готування до кримінального правопорушення
чи незакінченого замаху на кримінальне правопорушення;
Наслідком добровільної відмови є відсутність в діянні особи складу як
незакінченого, так і закінченого кримінального правопорушення, від вчинення
(доведення до кінця) якого ця особа відмовилась; ця ознака добровільної
відмови є обов’язковою у випадку вчинення кримінального правопорушення
одноособово, а також для виконавця (співвиконавця) кримінального
правопорушення (ч.1 ст.31КК); що ж стосується інших співучасників
кримінального правопорушення, то для їх добровільної відмови зазначена
ознака є факультативною (ч.2 ст.31 КК).
Подальша конкретизація видової юридичної конструкції складу
добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця
відбувається з урахуванням: а) ознак стадії незакінченого кримінального
правопорушення, за наявності яких має місце добровільна відмова; б)
особливостей кримінально-правового змісту уже вчиненого особою діяння
(кількох діянь); в) моменту виникнення у особи наміру припинити розпочате
нею діяння або не продовжувати вчинення цього та (або) іншого діяння.
Добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до
кінця за наявності ознак готування до кримінального правопорушення може
мати місце завжди. При цьому основними різновидами такої добровільної
відмови можуть бути:
а) добровільна відмова під час вчинення підготовчого діяння; в цьому
разі рішення про недоведення кримінального правопорушення до кінця
обов’язково має супроводжуватись припиненням підготовчого діяння;

27
 б) добровільна відмова після вчинення підготовчого діяння (одного з
підготовчих діянь); в цьому разі рішення про недоведення кримінального
правопорушення до кінця полягає у остаточній відмові використовувати уже
створені умови для вчинення закінченого кримінального правопорушення і
не створювати таких умов у майбутньому; це рішення може
супроводжуватись певними діяннями особи, наприклад, знищенням засобів
чи знарядь вчинення кримінального правопорушення, однак наявність таких
дій для цього різновиду добровільної відмови не є обов’язковою (про
обов’язковість вчинення певних дій для окремих співучасників
кримінального правопорушення – див. положення теми 11 щодо ст.31 КК).
Добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до
кінця за наявності ознак незакінченого замаху також може мати місце завжди.
Основними різновидами такої добровільної відмови є:
а) добровільна відмова під час вчинення діяння, безпосередньо
спрямованого на вчинення закінченого кримінального правопорушення; в
цьому разі, як і при вчиненні підготовчого діяння, рішення про недоведення
кримінального правопорушення до кінця обов’язково має супроводжуватись
припиненням такого діяння;
б) добровільна відмова в період вимушеного чи запланованого
зупинення зазначеного вище діяння чи після його завершення – якщо склад
закінченого кримінального правопорушення передбачає вчинення ще й
іншого діяння; в цьому разі рішення про недоведення кримінального
правопорушення до кінця полягає в остаточній відмові продовжувати уже
розпочате, але зупинене діяння або в остаточній відмові вчинити інше
обов’язкове для складу закінченого кримінального правопорушення діяння.
Добровільна відмова від доведення кримінального правопорушення до
кінця за наявності ознак закінченого замаху можлива лише в окремих
випадках. Вона, зокрема, можлива при вчиненні закінченого замаху на
кримінальне правопорушення з так званим матеріальним складом.
Кримінально-правовий зміст такої добровільної відмови утворюють наступні
її ознаки:
а) особа виконала усі діяння, які вважала необхідними для доведення
кримінального правопорушення до кінця;
б) після вчинення зазначених вище діянь має пройти певний проміжок
часу, упродовж якого, відповідно до умислу особи, повинні відбутись певні
зовнішні для неї процеси, які мають (можуть) привести до настання
суспільно небезпечних наслідків;
в) особа усвідомлює, що її бездіяльність – невтручання в цей проміжок
часу у відповідні процеси – є однією з необхідних умов настання суспільно
28
небезпечних наслідків; водночас особа усвідомлює, що її втручання у
зазначені вище процеси – вчинення нею відповідних дій – може відвернути
настання суспільно небезпечних наслідків;
г) у певний момент – до настання суспільно небезпечних наслідків –
особа приймає рішення про відвернення таких наслідків і вчиняє дії,
спрямовані на таке відвернення; саме в цьому проявляється специфічний
характер добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення
до кінця при такому різновиді закінченого замаху;
r) вчинені особою дії по відверненню суспільно небезпечних наслідків
були результативними – передбачені як обов’язковий елемент складу
відповідного закінченого кримінального правопорушення наслідки не
настали.
Відмова особи від доведення кримінального правопорушення до кінця
за своєю волею означає, що особа прийняла таке рішення свідомо, це було її
власне рішення за відсутності фізичного чи психічного примусу, в умовах,
коли існували різні варіанти поведінки особи.
Усвідомлення можливості доведення кримінального правопорушення
до кінця передбачає такий стан свідомості особи, коли вона вважає, що
вчинення закінченого кримінального правопорушення в принципі можливе і
тому продовження розпочатої кримінально протиправної діяльності є одним
з реальних варіантів її подальшої поведінки. Визначальним при цьому є не
об’єктивний, а суб’єктивний чинник: якщо особа навіть помилково вважала
можливим доведення кримінального правопорушення до кінця (в дійсності
вчинити закінчене кримінальне правопорушення було неможливо),
прийняття рішення в цих умовах про остаточне припинення розпочатої
кримінально протиправної діяльності за наявності інших необхідних ознак
належить розглядати як добровільну відмову.
Мотиви добровільної відмови можуть бути різними – усвідомлення
помилковості своїх попередніх діянь, врахування прохань потерпілого чи
інших осіб, страх перед можливим викриттям і покаранням тощо. Самі по
собі мотиви, якщо відмова дійсно була добровільною, на її зміст та
кримінально-правові наслідки впливати не повинні.
При обґрунтуванні висновку про наявність в поведінці особи складу
добровільної відмови необхідно обов’язково навести конкретні дані, які
свідчать: а) особою було вчинене діяння (кілька діянь), яке (які) до його (їх)
припинення (зупинення) відповідало (відповідали) окремим ознакам певної
стадії незакінченого кримінального правопорушення – готування до
кримінального правопорушення певного виду чи замаху на таке кримінальне
правопорушення; б) рішення не доводити вчинення кримінального
29
правопорушення до кінця було остаточним і особа прийняла його за своєю
волею; в) приймаючи зазначене рішення, особа усвідомлювала можливість
доведення кримінального правопорушення до кінця.
З урахуванням зазначеного можна констатувати: принципова
відмінність складу добровільної відмови від доведення кримінального
правопорушення до кінця і складу незакінченого кримінального
правопорушення полягає в тому, що в складі добровільної відмови: а) завжди
є завершальний етап, на якому особа за своєю волею остаточно
відмовляється від доведення кримінального правопорушення до кінця; б)
така відмова має місце при усвідомленні особою можливості вчинити
закінчене кримінальне правопорушення – довести кримінальне
правопорушення, яке вона розпочала вчинювати на початковому етапі, до
кінця. Ці характеристики – у їх поєднанні – завжди відсутні у складі
незакінченого кримінального правопорушення.
Отже, якщо поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами
утворює склад добровільної відмови від доведення кримінального
правопорушення до кінця, це тим самим означає відсутність в такій поведінці
складу кримінально-караних готування до цього кримінального
правопорушення чи замаху на це кримінальне правопорушення. Тому,
застосовуючи положення ч.1 ст.17 КК, правозастосовний орган – за
підходом, що тут обстоюється, – повинен вказати у відповідному
процесуальному документі, що в діянні особи відсутній склад кримінального
правопорушення, і послатись, зокрема, на п.2 ч.1 ст.284 КПК.
Звернути увагу: В теорії кримінального права України висловлена і
інша точка зору. Так, окремі науковці (зокрема, Ю.В. Баулін), відзначаючи
спірність і складність питання щодо юридичної природи добровільної
відмови, вважають, що при добровільній відмові діяння особи відповідає
складу незакінченого кримінального правопорушення. З огляду на назву ст.17
КК можна зробити висновок, що цю точку зору поділяє і законодавець. В
такому разі логічним виглядає і наступна теза цих науковців: ч.2 ст.17 КК
передбачає особливий (спеціальний) різновид звільнення від кримінальної
відповідальності.
Кримінально-правові наслідки добровільної відмови від доведення
кримінального правопорушення до кінця поділяються на основний та
похідні.
Основний наслідок: особа не підлягає кримінальній відповідальності за
готування до того кримінального правопорушення чи за замах на те
кримінальне правопорушення, від доведення до кінця якого вона
відмовилась.
30
 Похідні наслідки: а) якщо фактично вчинене до добровільної відмови
діяння у поєднанні з іншими обставинами не утворює складу іншого
кримінального правопорушення, особа взагалі не підлягає кримінальній
відповідальності; б) якщо фактично вчинене до добровільної відмови діяння
у поєднанні з іншими обставинами утворює склад іншого кримінального
правопорушення, особа може понести кримінальну відповідальність лише за
це кримінальне правопорушення.
Таким чином, у кожному випадку добровільної відмови особи від
доведення кримінального правопорушення до кінця, щодо такої особи мають
обов’язково наставати основний та один з двох похідних наслідків. При
цьому необхідно мати на увазі, що наявність в діянні особи складу іншого
кримінального правопорушення не означає, що особа обов’язково має
понести кримінальну відповідальність за таке кримінальне правопорушення.
В окремих випадках за наявності підстав, передбачених, наприклад, ст.ст.45 –
49 КК, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності і за це
кримінальне правопорушення.
Від добровільної відмови від доведення кримінального
правопорушення до кінця необхідно відрізняти дійове каяття. Принципова
відмінність цих кримінально-правових явищ полягає у тому, що добровільна
відмова завжди має місце за наявності окремих ознак складу незакінченого
кримінального правопорушення, а дійове каяття – після вчинення
закінченого кримінального правопорушення. З урахуванням цієї обставини
однакові за своїми зовнішніми ознаками дії в одних випадках можуть
розглядатись як добровільна відмова, а в інших – як дійове каяття. Так,
повернення потерпілому майна після відкритого його вилучення за певних
обставин може бути визнано добровільною відмовою від вчинення грабежу, а
таке ж повернення після вилучення, якому передувала погроза вбивством, –
лише як дійове каяття після вчинення розбою, оскільки останній в цьому разі
є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту здійснення погрози
вбивством.
Дійове каяття в більшості випадків враховується судом як обставина,
яка пом’якшує покарання (п.п.1, 2, 21 ст.66, ст.691 КК). В окремих випадках
воно може бути також враховане при звільненні особи від кримінальної
відповідальності (див. наприклад, ст.45, ч.2 ст.114 КК).

31
32