Харківський національний університет імені В. Н.

Каразіна
Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу
Кафедра туристичного бізнесу та країнознавства

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Міжнародні відносини та світова політика»

на тему: ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ ЗА ПРЕЗИДЕНСТВО
ЖАКА ШИРАКА

Студента _ курсу, групи ___

спеціальності 291 «Міжнародні
відносини,
суспільні комунікації та
регіональні студії»
освітньої програми: «Міжнародні
відносини
та регіональні студії»
________________________________

керівник: д. і. н., проф. Лиман С.І.

Кількість балів _________

Члени комісії _____ _____________

_____ _____________

ХАРКІВ - 2022
 2

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ЖИТТЄПИС ТА ПОЛІТИЧНА КАР’ЄРА ЖАКА ШИРАКА..........6

1.1. Біографія та важливі етапи кар’єри Жака Ширака..................................6

1.2. Президентські вибори 1995 року...............................................................8

1.3. Внутрішня та зовнішня політика Жака Ширака....................................12

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ЖАКА ШИРАКА НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ПОЛІТИКУ

ФРАНЦІЇ................................................................................................................18

2.1. Європейська інтеграція під час президентства Ширака.......................18

2.2. Франція та Європейська економічна і валютна унія (Єврозона).........21

2.3. Роль Франції у європейській безпеці та обороні...................................25

ВИСНОВОК...........................................................................................................29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................32

 3

ВСТУП

Франція визначається як одна з найбільш динамічно розвиваючих країн

капіталістичного світу. Важливим аспектом соціально-економічного
розвитку країни є історично складений консенсус щодо визначальної ролі
держави у сфері соціальної політики. Останнім часом відзначається
тенденцією до зменшення державного втручання в економіку, але в той же
час зростає роль держави в установленні соціальних та цивілізаційних рамок.
Держава широко користується публічними інститутами, які мають пріоритет
у вирішенні різних завдань. Постійна реформа держави націлена на
досягнення суспільного блага, подолання апатії виборців і здобуття їх довіри.
Згідно з Конституцією, Франція є президентською республікою, де
центральною постаттю державної влади є Президент Республіки. Він
виступає як глава держави і головнокомандуючий, є «гарантом» національної
незалежності та «арбітром», що забезпечує нормальне функціонування
державних органів і контингент держави.
Актуальність дослідження. На певному етапі розвитку кожна країна,
в тому числі і Франція на чолі з Жаком Шираком стикається з питанням
щодо необхідності вступу в економічний чи військовий блок із іншою
державою. Процес інтеграції в спільноту може супроводжуватися ризиком
часткової втрати суверенітету, але при цьому відкриває можливості для
економічного зростання та збереження незалежності національних кордонів.
Відмова від участі у такому процесі може призвести до серйозних наслідків.
Один із найвпливовіших союзів у сучасності — Європейський Союз —
став визначальним для розвитку численних європейських держав. ЄС
виявився справжньою геополітичною силою, якою скористались країни
Західної Європи після Другої світової війни.
 4

Мета курсової роботи полягає в дослідженні та аналізі Європейської

політики Франції за період президентства Жака Ширака. Робота спрямована
на розкриття ключових аспектів зовнішньополітичної стратегії Франції під
керівництвом Жака Ширака в контексті взаємовідносин з іншими країнами та
інституціями Європейського Союзу.
Об’єктом дослідження є президент Франції Жак Ширак та
Європейська інтеграція.
Предмет дослідження – особливості політики Жака Ширака під час
його президенства та його вплив на Єврозону.
Враховуючи мету даної роботи, можна виділити такі завдання:
1. Розглянути важливі етапи життєдіяльності Жака Ширака.
2. Дослідити внутрішню та зовнішню політику президента.
3. Проаналізувати розвиток Європейської інтеграції під час
президенства Жака Ширака.
4. Визначити роль Франції у європейській безпеці та обороні.
Дослідження ґрунтується на методологічних принципах історизму,
всебічності, об'єктивності, узагальнення та порівняння. Структура роботи
формується відповідно до принципу виокремлення проблем та
хронологічного подання матеріал.
Ступінь розроблення проблеми. Цю тему досліджували вчені
України, такі як Яковюк І.В. [29, 30], який у своїх працях детально розглядав
історичні передумови та основні етапи європейської інтеграції. Автор
приділив багато уваги аналізу та вивченню діяльності Європейського Союзу.
Також проблемами, пов'язаними з інтеграцією, займались інші вчені, такі як
В. Авраменко [1] , Д. Давиденко [8], В. Копійка [14] та численні інші.
Методологічна й теоретична база дослідження. Загальні питання
тлумачення внутрішньої та зовнішньої політики Франції розробляли такі
вчені, як: Ольховська В.В. [17], Гільченко О. Л., Свєтлакова М. А., Булик М.
В [5] та інші. Вивчення питань Європейської інтеграції та НАТО
 5

досліджується різними вченими. Зокрема, Зеніч А.Ю. [12], Копійка В.В. [14],
Омельчинко А.В. [18], Кравченко В. [15] та інші.
Теоретичне (наукове) значення даної роботи виявляється у розгляді
маловивченої теми в українській історіографії – вплив особистості Фрідріха
II Великого на релігійний та соціально-політичний контекст. Шляхом аналізу
джерел та попередніх досліджень робота спрямована на осмислення
видатного правління та особистого життя цього монарха в Західній Європі
XVIII століття.
Отримані матеріали мають практичне значення, оскільки їх можна
використовувати під час уроків всесвітньої історії, під час лекцій з історії
новітнього часу та при проведенні спецкурсів, присвячених проблемам
розвитку провідних країн Західної Європи в сучасному періоді.
Структура курсової роботи: вступ, 2 розділи, висновок, список
використаних джерел. Містить 23 основного тексту. Список використаних
джерел та літератури включає 33 найменувань.
 6

РОЗДІЛ І. ЖИТТЄПИС ТА ПОЛІТИЧНА КАР’ЄРА ЖАКА

ШИРАКА

1.1. Біографія та важливі етапи кар’єри Жака Ширака

Жак Ширак народився 29 листопада 1932 року в Парижі в родині

банківського службовця. Його батьки були католиками. Він навчався в ліцеях
Карно і Людовика Великого, а також протягом трьох місяців працював на
транспортному судні [10].
Жак Ширак вступив до своєї першої політичної партії, якою була
комуністична партія, після закінчення ліцею та служби в морській піхоті у
1950 році. Після завершення навчання в Національній школі управління та
отримання диплома державного службовця Ширак вирішив не торгувати
своєю кар'єрою у високих посадах і відволікатися по адміністративних
коридорах. Замість цього він вирішив добровольцем взяти участь у війні в
Алжирі.
У 1954 році Жак Ширак вступив до Французької армії і брав участь в
Алжирській війні. Після поранення та демобілізації Жак Ширак розпочав
адміністративну кар'єру в Парижі. У молодості Ширак був прихильником
комуністичних ідей і навіть був розповсюджувачем газети «Юманіте» [10].
Після закінчення військової служби Ширак вступив до Інституту
політичних досліджень, а потім до Національної школи адміністрації. Після
отримання диплома він почав кар'єру державного службовця. У 1959 році він
став аудитором Рахункової палати, а в 1962 році був обраний муніципальним
радником в Сент-Фереолі, рідному місті його батьків.
Політичний шлях Жака Ширака розпочався у 1962 році, коли
французький прем'єр-міністр Жорж Помпіду призначив його молодим
активістом на посаду начальника особистого штабу. Під час виконання цієї
обов'язкової ролі Ширак продемонстрував свою визначеність досягати
 7

поставлених цілей навіть за високою ціною, що привело до того, що йому

було присвоєно прізвище "Бульдозер" [11].
У 1962-1967 роках Ширак працював в апараті уряду при прем'єр-
міністрі Жоржі Помпіду. У 1967 році він був обраний депутатом
Національних зборів. При президенті Валері Жискар д'Естені Ширак займав
посаду прем'єр-міністра.
Лідерські якості допомогли Жаку Шираку дуже швидко здобути посаду
в уряді Франції, стаючи членом Міністерства соціальних справ і отримати
можливість працювати в оточенні генерала Шарля де Голля. Саме Ширак
взявся за вирішення питання перемир'я з робітниками під час масових
заворушень.
У 1974 році Ширак став генеральним секретарем голлістської партії
«Союз демократів на захист Республіки». У 1976 році він був обраний
головою партії Об'єднання на захист Республіки. У 1977 році Ширак був
обраний мером Парижа і продовжив створювати власний політичний імідж,
працюючи на благо міста і країни [11].
Проживши 18 років у палаці Готель-де-Віль, Жак Ширак впроваджував
ряд програм, спрямованих на покращення умов життя мешканців столиці.
Під час президентських виборів 1981 року Жак Ширак балотувався на
посаду проти діючого президента країни. Невдало завершивши виборчу
кампанію, він вирішив припинити участь у змаганні і став лідером групи
правих опозиційних партій. Після того, як коаліція Ширака здобула
більшість в парламенті, він повернувся на посаду прем'єр-міністра Франції та
відігравав ключову роль у внутрішніх справах країни.
Після впровадження ряду непопулярних програм Жак Ширак програв
вибори 1988 року, вийшов із складу уряду і перебував у політичній тіні
протягом наступних сім років [11].
У 1995 році Жак Ширак нарешті здобув президентський пост у
Франції. Він переміг у другому турі виборів з результатом 52,64%,
обійшовши лідера Соціалістичної партії Ліонеля Жоспена. Ширак був
 8

переобраний на другий термін у 2002 році, отримавши в другому турі 82,21%

голосів, перемігши ультраправого політика Жан-Марі Ле Пена [11].
У 2002 році Жак Ширак був обраний президентом Франції вдруге,
перемігши кандидатів, таких як прем'єр-міністр Ліонель Жоспен та
ультраправий політик Жан-Марі Ле Пен. Протягом цього періоду Жак Ширак
провів реорганізацію внутрішньої політики країни та створив партію під
назвою "Союз за народний рух" [10].
Жак Ширак залишався на посаді президента Франції до 2007 року. Під
час його правління Франція стала однією з найсильніших держав світу.
Після завершення своєї політичної кар'єри Жак Ширак заснував
власний фонд, спрямований на гуманітарну діяльність. Організація
працювала над вирішенням глобальних проблем, таких як запобігання
збройним конфліктам, забезпечення доступу населення до води та
збереження культурного розмаїття. Жак Ширак поєднував благодійну
діяльність із членством у Конституційній раді Франції та написанням
мемуарів, які були опубліковані в 2011 році.
У цьому самому році Жака Ширака звинуватили у використанні
бюджетних коштів для створення стратегічно важливих посад під час його
керівництва мерією Парижа на початку 1990-х років. 15 грудня Ширака
умовно засудили на 2 роки за перевищення службових повноважень і
недопущення розтрати бюджетних коштів [11].
У 2019 році Жак Ширак помер у віці 86 років. Він був одним з
найпопулярніших президентів Франції після Шарля де Голля [10].

1.2. Президентські вибори 1995 року

7 травня 1995 року Жак Ширак, обраний п'ятим президентом П'ятої

Республіки Франції, увійшов до влади на хвилі соціального невдоволення
попереднім курсом держави. Його поява в ролі президента на святкуванні
 9

п’ятдесятиріччя перемоги над фашизмом в Європі спричинила очікування

змін, які виявилися невідкладними [10].
У першому турі виборів взяли участь 11 кандидатів. Ширак, кандидат
від правого альянсу Союз за Францію, отримав 29,6% голосів, лідер
Соціалістичної партії Ліонель Жоспен – 23%, а лідер Французької
комуністичної партії Роберт Хуарі – 16,1% (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Переможці по регіонам в першому турі

*Джерело: [10]

У другому турі виборів Ширак переміг Жоспена з результатом 52,7%

проти 47,3%. Це була перша перемога правих на президентських виборах у
Франції з 1974 року [10] (рис. 1.2.).
Останній тур виборів був дуже напруженим. Ширак виграв з
невеликим відривом, але його перемога була визнана свідченням того, що
французькі виборці були готові до змін.
 10

Рис. 1.2. Переможці по регіонам в першому турі

*Джерело: [10]

Вибори 1995 року були важливим поворотним моментом у французькій

політиці. Вони ознаменували повернення правих до влади після 14 років
соціалістичної адміністрації. Крім того, вони показали зростання
популярності популізму в Франції.
У сфері внутрішньої політики новий президент виступав за зменшення
податків і реалізацію програм для допомоги безробітним, що, однак,
викликало дефіцит бюджету і провокувало масові протести. Після пенсійної
реформи, яку провів прем'єр-міністр Ален Жюппе, почався глобальний
страйк, що призвів до змін у складі уряду.
Глава держави видав вказівку про ліквідацію авіапідрозділу уряду,
який відповідав за обслуговування керівника країни та вищих посадових осіб
уряду [5]. Були прийняті рішення щодо дотримання усіма урядовими
транспортними засобами загальнодержавних правил руху та визначених
інших заходів .
 11

На початку президентства Жака Ширака Франція стикнулася зі

значними труднощами у внутрішній сфері. У жовтні 1995 року спалахнув
соціальний протест. Студенти, які вимагали збільшення кредитів на освіту та
гарантій зайнятості після закінчення навчання, влаштували стрільбу. 12
грудня 1995 року в Тулузі відбулася масштабна демонстрація з участю 100-
120 тисяч людей. Головною метою для Жака Ширака стало вирішення
соціальних конфліктів. Уряд розпочав реформування системи соціального
страхування, яке передбачало збільшення податків та обов'язкових внесків до
фондів соціального страхування. Проте спроба уряду позбавити французів
існуючих соціальних гарантій, які існували ще з часів де Голля, викликала
масові страйки. Однією з найгостріших соціально-економічних проблем
країни залишалося безробіття, а кількість офіційно зареєстрованих
безробітних продовжувала зростати [5].
У 90-ті роки XX століття Париж інтенсифікував свою
зовнішньополітичну діяльність у відношенні країн Східної Європи. Франція
визнала незалежність України та встановила дипломатичні відносини з нею
ще 24 січня 1992 року. Жак Ширак систематично підтримував укріплення
Європейського Союзу. З того часу Франція активізувала свою участь у
зустрічах "великої вісімки", хоча, як і раніше, виступала проти зростання
впливу США в європейських справах, прагнучи до більшої самостійності
країн Європи в рамках НАТО [29].
Франція, як одна з найбільших ядерних держав, активно підтримувала
"доктрину стримування". Рішення французького уряду продовжити ядерні
випробування на атолі Муруроа в Тихому океані викликало обурення у
світовому співтоваристві. Тільки після проведення серії випробувань у
вересні-жовтні 1995 року, у січні 1996 року французький уряд оголосив про
закриття ядерного полігону.
22 лютого 1996 року Жак Ширак, у своєму телевізійному виступі,
оголосив про запуск військової реформи. З того часу було скасовано
 12

обов'язковий призов та загальний військовий обов'язок, замінивши їх

добровільною службою в армії та концепцією "громадянських зустрічей" [5].
Президентські вибори у 1995 році в Франції маркували перехід до
нового етапу в політичному житті країни. Обрання Жака Ширака на посаду
президента підкреслило реакцію громадян на попередні події та прагнення до
змін. Його перемога була спрямована на розвиток внутрішніх соціальних та
економічних реформ, а також зміцнення ролі Франції в Європейському
Союзі. Вибір французького народу визначив новий напрямок політичної
стратегії країни, а Жак Ширак став ключовою фігурою, яка сприяла змінам у
різних аспектах життя Франції.

1.3. Внутрішня та зовнішня політика Жака Ширака

Після обрання на пост президента в травні 1995 року, Жак Ширак

стикнувся із складнощами в сфері зовнішньої політики. З початку 90-х років
з розпадом біполярної системи міжнародних відносин втратили свою
актуальність умови, які дозволяли Франції зберігати особливе становище в
світі. Ядерний потенціал, хоча і залишався гарантією територіальної безпеки,
втратив свою ефективність як інструмент посилення впливу.
Необхідність підтверджувати високий статус в ООН вимагала активної
участі у миротворчих операціях. Військові дії в Африці втратили свою
відповідність реальній ситуації криз на континенті. У Центральній Європі, де
вже відбулася розтрата радянського впливу, Франція змушена була
обмежитися вторинними ролями.
Жак Ширак вирішив активно заявити про себе на міжнародній арені,
оголошуючи нові підходи у зовнішній політиці. Ці підходи включали в себе
збільшення військової присутності у Боснії, зокрема сил, що взялися за
роз'єднання, а також скасування мораторію на проведення ядерних
випробувань, який був введений у квітні 1992 року [4, с. 231].
 13

Всього за менше ніж два роки після виборів, зовнішньополітична

діяльність Жака Ширака виявилася як продовження підходів його
попередників, проте з використанням інших методів. Навіть при зміні стилю
та моделей зовнішньої політики основні принципи залишалися незмінними:
захист національної незалежності, підтримка європейської інтеграції та
амбіції отримати світову роль. Ці характеристики були визначальними для
французької дипломатії протягом попередніх понад півстоліття.
В серпні 1997 року основні стратегії зовнішньої політики в період
третього "співіснування" між правим президентом і лівим урядом були
визначені під час наради послів і представників Франції за кордоном у
Парижі. Навіть з урахуванням того, що президент і уряд представляли
протилежні політичні блоки, обидві сторони висловили рішучість "говорити
єдиним голосом" на міжнародній арені.
Аналіз зовнішньополітичних документів періоду "співіснування" між
президентом Жаком Шираком і кабінетом Ліонеля Жоспена виокремлює
наступні пріоритети французької зовнішньої політики [1, с. 23]:
 створення позитивного іміджу Франції на міжнародній арені;
 активна участь у будівництві "конструктивного багатополярного
світу";
 зміцнення ролі Євросоюзу;
 модернізація політики у справах Африки;
 посилення економічної діяльності за кордоном;
 розв'язання глобальних проблем людства та захист прав людини.
Політика активної підтримки та поширення французької мови та
культури, відома як "франкофонія", була націлена на сприяння утвердженню
позитивного іміджу Франції у світі [2].
Французьке політичне керівництво визначило своє головне завдання в
участі у формуванні багатополярного світу та забезпеченні рівноваги між
полюсами світового впливу. Вони утримувались від прямого використання
терміну "протистояння з США", але враховували це в контексті. У цьому
 14

контексті особлива увага приділялася об'єднанню Європи, яка мала стати все
більш активним другим світовим центром, що протистоїть стремлінням США
"ідентифікувати себе з сучасними формами глобалізації". Франція розглядала
ФРН як основного партнера в процесі активізації об'єднавчих ініціатив.
Уряд Ліонеля Жоспена висловив твердий намір звернути більше уваги
на африканський регіон. Франція залишалася претендентом на роль
ключового партнера для країн, що розташовані на південь від Сахари, і
бажала зберегти свою визначну позицію на африканському континенті як у
гуманітарній сфері, так і щодо надання технічної допомоги та інвестицій.
Водночас французькі лідери визначили, що країна трошки втратила свої
позиції в Африці, і її імідж трохи "затуманився". Виділилася стабільна
тенденція до "розширення присутності" США на африканському континенті
[21].
Основою африканської політики соціалістичного уряду лежали
принципи невтручання у будь-які аспекти діяльності африканських країн та
створення правової держави та ефективного управління країною. Французька
фінансова допомога країнам регіону слугувала "справжнім партнерством", де
використання "батога і пряника" мало за мету підтримувати ці країни [4].
Хоча обсяг фінансової допомоги скоротився, він залишався на досить
високому рівні, що становив близько 0,5% валового національного продукту,
як і раніше.
Президент та уряд практично однаково ставилися до принципових
аспектів європейської інтеграції. Загалом позиція президента Жака Ширака
та уряду Ліонеля Жоспена у справах європейської інтеграції була націлена на
досягнення наступних цілей [8]:
 введення та утримання євро як єдиної європейської валюти (з
січня 2002 року);
 реформування існуючих інститутів Євросоюзу та його
розширення;
 створення системи безпеки для Європи.
 15

Взаємини з Німеччиною залишались найбільш привілейованими,

подібно до минулих десятиліть. Згідно з традицією, офіційні зустрічі глав
держав проводилися двічі на рік, тоді як неформальні зустрічі в рамках
багатосторонніх заходів відбувалися приблизно 20 разів щорічно. Тісні
контакти також розвивалися між зовнішньополітичними відомствами обох
країн, а взаємовідносини в гуманітарній сфері активно розширювалися.
Також слід відзначити, що між обома країнами існували тісні торгово-
економічні зв'язки.
Між Францією та Німеччиною все частіше виявлялися невеликі, але
значущі розбіжності, переважно стосуючись політики щодо НАТО та ЄС, а
також співвідношення політичних та економічних аспектів інтеграції [2].
Певний напружений момент у франко-німецьких відносинах був
зафіксований у вересні 2001 року перед самітом Європейського Союзу в
Ніцці. Ліонель Жоспен висловив критику щодо німецького плану
"європейської федерації" і оприлюднив французький план, який передбачав
створення Федерації національних держав з ключовою роллю для
національних органів влади. Однак в цілому не було підстав говорити про
кризу в основних засадах, і відносини продовжували успішно розвиватися на
високому рівні [1, с. 25].
Навіть при активному політичному та економічному співробітництві
між США і Францією, взаємні відносини обох країн майже завжди
супроводжувалися "взаємними випадами" у вигляді словесних суперечок.
Політика президента Жака Ширака з боку США відзначалася вірністю
колишнім прагматичним підходам: виражати позитивні відповіді, коли це
було вигідно для Франції, і відмовлятися, якщо це не було вигідно. Франція
критикувала США за те, що вони ототожнюють глобалізацію з
американізацією.
Франція поділяла занепокоєння США щодо Іраку. Париж вимагав, щоб
режим С. Хусейна дозволив безумовний повернення інспекторів із
 16

роззброєння в країну [2]. Тим часом французькі представники відкидали

можливість участі французів у військовому конфлікті.
Внутрішня політика Ширака, який був президентом Франції з 1995 по
2007 рік, була зосереджена на кількох ключових напрямках:
1. Економічна політика. Ширак проводив політику неолібералізації
економіки, що призвело до зростання економічного зростання та
зниження безробіття. Однак ця політика також призвела до збільшення
соціальної нерівності.
2. Політика соціальної сфери. Ширак проводив політику соціальної
реформи, спрямовану на підвищення ефективності соціальної системи
та зменшення її вартості. Ця політика включала реформу пенсійної
системи, системи охорони здоров'я та системи допомоги безробітним.
3. Політика зовнішньої політики. Ширак проводив політику активної
зовнішньої політики, спрямованої на зміцнення позицій Франції у світі.
Ця політика включала участь Франції в коаліції проти Іраку у 2003 році
та в операції НАТО в Косово у 1999 році.
Основні запроваджені реформи Жаком Шираком можна розглянути у
таблиці 1.1.
Таблиця 1.1.
Основні реформи Жака Ширака
Дата Реформа Пояснення
1995 рік Податкова Ця реформа знизила податки для бізнесу
реформа та висококваліфікованих працівників, а
також збільшила податки для
низькооплачуваних працівників. Метою
було стимулювання економічного
зростання та створення робочих місць.
1996 рік Пенсійна система Ця реформа збільшила вік виходу на
пенсію з 60 до 62 років для чоловіків і з 55
до 57 років для жінок. Вона також
скоротила розмір пенсій для тих, хто
виходив на пенсію раніше. Метою цієї
реформи було зміцнення фінансової
 17

стабільності пенсійної системи.

1997 рік Реформа системи Ця реформа спрямовувалася на зменшення
охорони здоров’я витрат на медичне обслуговування. Вона
включала в себе підвищення страхових
внесків, скорочення термінів відпустки по
хворобі та скорочення кількості медичних
послуг, що покриваються страховкою.
2002 рік Реформа по Ця реформа спрямовувалася на
безробіттю стимулювання працевлаштування. Вона
включала в себе скорочення тривалості
допомоги безробітним та підвищення
вимог до їхньої готовності до роботи.
*Джерело: [2]

Внутрішня політика Ширака викликала неоднозначну реакцію в

суспільстві. Його економічна політика була підтримана бізнесом та
підприємцями, але критикувалася лівими силами, які вважали, що вона
призвела до зростання соціальної нерівності. Його соціальна політика також
була неоднозначною. Реформи пенсійної системи та системи охорони
здоров'я були підтримані деякими економістами, які вважали, що вони
необхідні для підвищення ефективності цих систем. Однак ці реформи були
також критиковані за те, що вони погіршили становище багатьох людей.
В цілому, внутрішня політика Ширака була спрямована на зміцнення
економіки та підвищення ефективності соціальної системи. Ця політика
викликала неоднозначну реакцію, але вона мала значний вплив на розвиток
Франції.
Зовнішньополітичні відносини країни визначаються рядом складних
чинників, таких як геополітичне положення, економічна ситуація, історичні
та культурні зв'язки. Надійне співробітництво і партнерство на міжнародній
арені стають ключовими компонентами успішної зовнішньої політики. При
цьому важливо враховувати змінювані умови світової арени та підтримувати
конструктивний діалог для вирішення глобальних викликів. Рішення
 18

приймаються на основі національних інтересів, принципів міжнародного

права та дотримання зобов'язань перед міжнародним співтовариством.
РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ЖАКА ШИРАКА НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ПОЛІТИКУ
ФРАНЦІЇ

2.1. Європейська інтеграція під час президентства Ширака

Перетворення Європейського Союзу в потужне інтеграційне

об'єднання, яке могло б стати одним з полюсів сучасної міжнародної
системи, стало для Франції ключовим стратегічним завданням протягом
останнього десятиліття XX століття. Зафіксувавши лідерські позиції в
Європейському Союзі, країна мала намір розширити свій значний вплив на
глобальну політику. Під керівництвом Жака Ширака, який прийшов до влади
у 1995 році, Франція стала ще активніше залучатися до європейських
інтеграційних процесів.
Щоб забезпечити визначальну позицію своєї країни в європейському
інтеграційному процесі, Ж.Шираку потрібно було шукати способи
гармонізації з метою Німеччини, з якою Франція не бажала ризикувати
партнерство, особливо враховуючи стрімке зростання впливу ФРН в Європі.
Але можливості досягнення успіху французьких пропозицій у
європейському будівництві та межі пошуку такого синтезу були обмежені
[14, с. 326].
В середині 90-х років стало очевидним, що потрібно надати більшу
стійкість створенню Маастрихта та визначити перспективи Європи ХХІ
століття. Це призвело до скликання Міжурядової конференції ЄС у 1996 році.
Робота розпочалася в Туріні 29 березня, продовжилася в Амстердамі 17
липня 1997 року і завершилася підписанням Амстердамського договору 2
жовтня 1997 року [8].
 19

Франція активно протистояла проектам федералістів, зокрема країн

Бенілюксу та Німеччини, щодо реформи європейських інститутів.
Федералісти міркували про посилення ролі Комісії Європейських
Співтовариств (КЄС), переконані, що підзвітність Комісії перед
Європарламентом сприяло б зміцненню легітимності її функцій. В їхній
концепції Рада повинна була виступати подібно до верхньої палати
парламенту. Великобританія ж, задоволена баченням Європи як єдиного
ринку, висловлювала іншу точку зору.
Конкретні пропозиції Франції передбачали наступне [15, с. 86]:
1. Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) має залишитися органом,
який представляє пропозиції, але прийняття рішень має здійснюватися
Радою ЄС. Комісія повинна отримувати імперативний мандат від Ради.
2. Національні парламенти повинні мати контроль над європейськими
органами. Для досягнення цього мета, запропоновано створити
Парламентську конференцію, яка складається наполовину з членів
Європарламенту і наполовину з депутатів, призначених національними
парламентами. Це, за думкою Франції, сприятиме збільшенню
легітимності Європейського співтовариства.
3. Французький проект також ставив питання про головування в Комісії.
Щодо майбутньої структури Європи, французький уряд висунув
концепцію "трьох кіл". Перше коло охоплює країни-члени ЄС, друге
представляє зовнішній круг партнерства, а третє визначає коло країн ЄС, що
мають відносини "посиленої солідарності". Порівнюючи цю ідею із
німецьким планом створення "твердого ядра" та периферійних кіл в
європейській єдності, французи наголошували на суттєвих відмінностях між
концепціями "посиленої солідарності" та "твердих ядер" [14, с. 325].
Для злагодження двох напрямків розвитку ЄС - розширення та
поглиблення - було запропоновано зосередити зусилля Союзу на тих
напрямках, де інтеграція виявляється більш ефективною, ніж національна
політика (відповідно до принципу субсидіарності). Основний акцент робився
 20

на стимулюванні тих країн, які готові просуватися вперед, замість того, щоб
залишатися відсталими. Процес просування вперед включав утворення
економічного і валютного союзу і спрямовувався на досягнення єдиної
зовнішньої політики і політики безпеки.
Навіть при наявності певних сумнівів, Франція виступила одним з
провідних ініціаторів створення загальноєвропейської зовнішньої політики і
політики безпеки. Країна добре усвідомлювала, що будівництво
Європейського союзу, як одного з ключових центрів у сучасному світі, стає
можливим лише при умові, що це об'єднання володіє єдиною зовнішньою
політикою, яка формується відповідним інституційним органом, а також
єдиною політикою у сфері оборони, підкріпленою потужністю європейської
армії. Президент Ширак неодноразово висловлював підтримку ідеї розвитку
"великої європейської політики" [8].
Під час президентства Ширака європейська інтеграція стала основною
платформою для впровадження французької політики в Європі на
інституційному рівні. Це стало можливим, по-перше, через те, що в
постбіполярний період Європейський союз виступав ключовою силою, яка
визначала структурні зміни на континенті, і, по-друге, лише через інтеграцію
можливо реалізувати три ключові функції, які Франція визначає для Європи
у своїй зовнішній політиці: політичний проект, мультиплікатор впливу та
функціональний інструмент.
Якість Європи, яка виступає мультиплікатором впливу для Франції у
глобальній системі, забезпечується шляхом утримання оптимальної
рівноваги між активністю інтеграційних інститутів та органів державної
влади. Це вважається Францією найбільш складною частиною цієї структури.
Два різні підходи до розуміння Європейського союзу, один - як засобу
підвищення впливу Франції у світі, інший - як способу спільної дії
європейських держав у глобальній системі, породжують основне
концептуальне протиріччя у французькій політиці в Європі.
 21

У другій половині 90-х років, вирівнювання взаємних стосунків між

державами стало центральним аспектом в європейському будівництві, що
ускладнило втілення французького європейського проекту. Це призвело до
того, що зусилля французької дипломатії були перерозподілені з метою
підтримання статусу Франції як одного з провідних лідерів в
євроінтеграційній спільноті. Однак ініціюванням конституційного процесу
французька дипломатія отримала можливість формувати інституційну
архітектуру ЄС, яка б сприяла розвитку Європи як єдиної сутності на основі
європейської інтеграції. Це пояснює важливі компроміси, до яких прийшов
Париж для забезпечення ефективності цього процесу в цілому [8].
Розширення на Схід та відхилення від проекту Конституції стали
серйозним викликом для французької дипломатії. Ці події не тільки
піддавали питання загальну структуру і принципи функціонування
євроінтеграційної спільноти, які дозволяли Франції відігравати провідну роль
і утримувати ключові важелі впливу та контролю над процесами інтеграції.
Вони також надавали загрозу придатності євроінтеграції як платформи для
становлення Європи як потужності.
З огляду на важливість інтеграційних процесів для позиціонування
Франції у глобальній і європейській системах, а також на ступінь
зобов’язань, які брала на себе Франція, виступаючи однією з ключових фігур
у європейському будівництві, можна зазначити відсутність ефективних
альтернатив інтеграції. Інтеграція виступає як засіб реалізації основних
практичних цілей французької зовнішньої політики, сприяє політичній
консолідації європейських держав та є механізмом репродукції її
зовнішньополітичної ідентичності.

2.2. Франція та Європейська економічна і валютна унія (Єврозона)

Франція є однією з країн-засновниць Європейського Союзу, і вона

відіграла важливу роль у створенні Європейської економічної і валютної унії.
 22

Франція була одним з перших країн, які підтримали ідею єдиної валюти для
Європи, і вона відіграла ключову роль у переговорах про створення
Єврозони.
Президент Жак Ширак бачив в Єврозоні можливість зміцнити
економічний і політичний союз у Європі. Він вважав, що єдина валюта
сприятиме торгівлі та інвестиціям між країнами Єврозони, а також зміцнить
стабільність і координацію економічної політики.
Ширак виступав за створення сильного і незалежного ЄЦБ, який міг би
ефективно керувати євро. Він також виступав за жорсткі вимоги до членства
в Єврозоні, щоб забезпечити його стабільність і надійність. Європейський
центральний банк є центральним банком Єврозони і відповідає за управління
євро. Франція була представлена в правлінні ЄЦБ своїми
високопоставленими чиновниками, включаючи Валері Жискар д'Естена, який
був першим президентом ЄЦБ [29].
Важливим фактором, що вплинув на оформлення європейської
політики Франції у перше десятиріччя ХХІ ст. став процес територіального
розширення Євросоюзу. Якщо на момент підписання Маастрихтської угоди у
1992 р. європейська спільнота налічувала 12 країн-членів, то за другу
половину 1990-х – першу половину 2000-х її склад збільшився більше ніж
удвічі, дійшовши, таким чином, до 25 учасників. Це природно породжувало
проблему управління, що, на додаток до політичної трансформації ЄС, стало
для Парижа одним з найактуальніших питань [29].
7 лютого 1992 року було укладено Маастрихтський Договір, який став
основою для створення Європейського Союзу (термін "Європейський Союз"
був вперше введений на Паризькій конференції 1972 року). Договір набув
чинності 1 листопада 1993 року і визначив ключові елементи структури
Європейського Союзу [21]:
"Перша колона" представляє Європейські Співтовариства, які
включають Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Євратом і
Європейське Співтовариство (замість попередньої назви "Європейське
 23

Економічне Співтовариство"). Особливим чином, Європейське

Співтовариство є ядром та основою інтеграційного процесу і визначається як
"наднаціональний феномен".
"Друга колона" охоплює спільну зовнішню та безпекову політику
(СЗПБ).
"Третя колона" визначає співробітництво в галузях юстиції та
внутрішніх справ.
Цей договір став вирішальним кроком у розвитку європейської
інтеграції та встановив основи для подальшого розвитку Європейського
Союзу.
В економічному вимірі ухвалення Маастрихтського договору
визначило шлях до завершення створення єдиного внутрішнього ринку, що
представляє четвертий рівень економічної інтеграції, та спрямувало на
реалізацію ідеї економічного та валютного союзу, що є п'ятим і найвищим
рівнем економічної інтеграції [29].
2 жовтня 1997 року був підписаний Амстердамський договір, який
набув чинності 1 травня 1999 року. Цей договір вніс зміни та доповнення до
Маастрихтського договору про Європейський Союз, Римського договору про
заснування Європейського (Економічного) Співтовариства, а також до
Договору про заснування ЄСВС і Євратому. Ці зміни стосувались
повноважень та напрямків діяльності, а також адаптували інституційні
механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором [33].
Велике значення у цьому відіграло укладення Шенгенської угоди у
1997 році, яка передбачала вільне (безвізове) пересування громадян у межах
Європейського Союзу.
У контексті вільного (безвізового) переміщення громадян у межах
Євросоюзу, Шенгенський простір включає 22 з 28 держав-членів ЄС, що
охоплює всі "старі" держави-члени ЄС, за винятком Великої Британії та
Ірландії, і всі "нові" держави-члени, крім Кіпру, Румунії, Болгарії та Хорватії.
 24

До цього простору також входять три країни Європейської економічної зони

- Ліхтенштейн, Норвегія та Ісландія, а також Швейцарія [33].
26 лютого 2001 року був укладений Ніццький договір, який вніс зміни
в механізми інституційного розвитку Європейського Союзу з огляду на його
майбутнє розширення. Основними поправками було перерозподілення квот
представництва в інституціях ЄС з урахуванням потенційної участі у них
нових членів.
1 січня 2002 року розпочався обіг євро як єдиної грошової одиниці
Європейського Союзу, що стало ключовим етапом у формуванні
економічного та валютного союзу, найвищого рівня інтеграції в ЄС.
Спочатку Єврозона об'єднала 11 країн, де євро було введено 1 січня 1999
року (готівка почалася обігати 1 січня 2002 року): Австрія, Бельгія, Ірландія,
Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія,
Франція. Пізніше євро було введено в ще 6 країнах: Греція, Словенія, Кіпр,
Мальта, Словаччина, Естонія. Велика Британія та Данія вирішили
відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не відповідала
необхідним критеріям введення євро, визначеним Маастрихтським
договором. На 1 травня 2004 року до Європейського Союзу приєднались
Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта,
Естонія, Литва і Латвія [33].
21 травня 2004 року до складу Європейського С оюзу приєдналися
Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта,
Естонія, Литва та Латвія.
Конституція Європейського Союзу складається з чотирьох розділів, в
яких визначені основні мети, завдання та функції ЄС, організаційна
структура та процедури ухвалення рішень, права та обов'язки всіх
європейських органів управління, а також основні напрямки діяльності
організації [23].
29 травня і 1 червня 2005 року громадяни Франції та Нідерландів
виражають відмову від Конституційного договору. Негативні результати
 25

референдумів призводять до зупинки для обдумувань щодо майбутнього

Євросоюзу. У жовтні того ж року ЄС розпочинає переговори щодо
можливого вступу Туреччини та Хорватії. З 1 січня 2007 року до
Європейського Союзу приєднуються Болгарія і Румунія [17].
У грудні 2007 року керівники держав і урядів Європейського Союзу
підписали Лісабонський договір щодо реформування ЄС (вступив в силу 1
грудня 2009 року). Цей договір встановив нові засади для Європейського
Союзу та призначений зробити його більш демократичним, прозорим і
ефективним.
Договір передбачає значущі реформи. Наприклад, у майбутньому,
посилення безперервності дій Європейської ради буде покладено на діючого
Президента. Процес ухвалення рішень ЄС також стане більш легким,
оскільки у багатьох випадках буде зменшена необхідність у єдному
одностайному голосуванні [17, с. 28].
Отже, Франція відіграла важливу роль у створенні Єврозони. Вона була
одним з перших країн, які підтримали ідею єдиної валюти для Європи, і вона
відіграла ключову роль у переговорах про створення Єврозони. Франція
також була одним з основних інвесторів у створення ЄЦБ.
Французький президент Жак Ширак був одним з найсильніших
прихильників Єврозони. Він вважав, що Єврозона є ключовим елементом
економічного і політичного союзу в Європі.
Важливі етапи європейської інтеграції, такі як укладення ключових
договорів, введення євро та розширення Європейського Союзу, визначили
шлях Європи до глибокої економічної, валютної та політичної єдності.
Інтеграція в Шенгенський простір та прийняття спільних грошових
стандартів є свідченням намірів ЄС створити спільний простір, сприяти
економічному розвитку та політичній стабільності. При цьому вирішальну
роль відіграли договори, які адаптували інституційні механізми для
оптимізації роботи розширеного ЄС. Перехід до євро та розширення ЄС
свідчать про стрімкий розвиток європейської інтеграції, що зумовлює
 26

важливість спільних цілей та співпраці для досягнення єдності та

стабільності в регіоні.

2.3. Роль Франції у європейській безпеці та обороні

За президентства Жака Ширака Франція провадила політику побудови

європейської системи безпеки та оборони і розглядала таку систему як
самостійну повноцінну військову структуру. Така політика могла означати
перетворення Європейського союзу в альтернативну структуру для НАТО,
що в свою чергу спричинило б ослаблення спливу США в Європі [32].
Відсутність здатності європейських країн ефективно вирішувати
конфлікти на Балканах без підтримки США та НАТО примусила
Європейський союз (ЄС) активізувати зусилля щодо формування власної
військової структури.
У 1999 році під час саміту ЄС у Гельсінкі було ухвалено рішення про
створення Спільної європейської політики безпеки і оборони, а також про
утворення Європейських сил швидкого реагування до 2003 року. Ці сили
складатимуться з 60 тисяч військових, які можуть бути транспортовані в
потрібне місце як в Європі, так і за її межами, протягом 60 днів. Крім того,
вони будуть мати можливість автономно проводити операції протягом не
менше одного року [32].
Проте, до визначеного терміну європейських військових сил так і не
було створено, і це в основному пов'язано з недостатнім фінансуванням.
Важливо відзначити, що в Європейському союзі спостерігається тенденція до
збереження оборонних витрат або навіть їх зниження. Не відбулося
відокремлення ЄС від НАТО, оскільки на саміті ЄС у Ніці 7 грудня 2000 року
було ухвалено рішення, що НАТО збереже контроль над військовим
плануванням, у той час, коли нові сили швидкого реагування ЄС будуть
здійснювати миротворчі місії аналогічні тим, які проводилися НАТО на
Балканах.
 27

Ініціатори утворення автономних військових сил Європейського союзу,

зокрема Франція, не висловлюють протистояння цим силам НАТО. Проте в
самому ЄС існує кілька впливових країн, які відкидають необхідність
створення автономних військ. Навіть ті держави ЄС, які не є членами НАТО,
наприклад Швеція та Фінляндія, виступають проти впровадження спільної
оборони в ЄС. Заохоченням для створення незалежних військових сил ЄС є
підтримка Франції та Німеччини, країн з ключовим політичним та
економічним впливом в Європейському союзі [9].
Протягом значного періоду в Європейському союзі відзначаються дві
конкуруючі тенденції. Одна з них, яку в основному підтримує Франція, а з
середини 1990-х років також Німеччина, має на меті відокремлення питань
континентальної безпеки від Сполучених Штатів та НАТО, спрямовуючи
зусилля на створення власної, європейської системи безпеки [32].
Країни, такі як Велика Британія, Італія, Португалія, Нідерланди та
Данія, активно протистояти спробам підірвати монополію НАТО на
забезпечення безпеки в Європі. Також проти цього виступають члени НАТО
з числа країн Центральної і Східної Європи, які увійшли до Європейського
Союзу в 2004 році.
Іншою формою європейської інтеграції в сфері безпеки є діяльність
Західноєвропейського союзу (ЗЄС). Заснований у 1954 році, цей союз почав
свою діяльність з 7 членів, але до 1995 року до нього приєдналися Франція та
ще 9 європейських країн (Німеччина, Велика Британія, Італія, Нідерланди,
Бельгія, Люксембург, Іспанія, Португалія і Греція). Окрім цього, дві держави
Західної Європи мають статус спостерігача в організації, а 9 держав Східної і
Центральної Європи, а також 3 держави Західної – статус асоційованого
члена.
У документах ЗЄС відзначається його мета – бути одночасно
"оборонною складовою" ЄС і "європейською опорою" НАТО. Теоретично
ЗЄС може залучати до своїх операцій, узгоджуючись з НАТО, різноманітні
багатонаціональні формування, зокрема, Єврокорпус з чисельністю 86 тисяч
 28

військових. 23 листопада 1999 року було ухвалено рішення, яке передбачало,

що ЄС поступово бере на себе функції у сфері оборони, регулювання та
запобігання місцевим кризам. Фактично це означало поетапний перехід
функцій ЗЄС до ЄС зі збереженням на певний час законсервованих і
обмежених структур самого ЗЄС [25].
Противники утворення самостійних від НАТО європейських
військових сил підтримують розвиток оборонної складової Європейського
Союзу як додаткового засобу зміцнення оборонних зусиль НАТО. Ця
тенденція матеріалізувалася 13 грудня 2002 року підписанням Декларації з
європейської політики у галузі безпеки і оборони. У цьому документі
передбачено гарантований доступ Європейського союзу до механізмів
оперативного планування НАТО, можливість використання ЄС колективних
ресурсів та можливостей НАТО, а також можливість використання
механізмів військового командування НАТО в Європі під час операцій, які
проводить ЄС. Серед інших аспектів - це перебування представника ЄС на
посаді заступника Верховного головнокомандувача Об'єднаних Збройних
Сил НАТО в Європі та ухвалення системи оборонного планування НАТО,
яка передбачає наявність сил для операцій під проводом ЄС. Загалом, це
свідчить про те, що оборонна політика ЄС знаходиться повністю під
контролем НАТО.
На Заході часто розглядають НАТО і Європейський союз (ЄС) як дві
складові європейської економіко-політичної системи, де ЄС відповідає за
економічну інтеграцію, а НАТО – за питання безпеки. Обидві організації
гармонійно доповнюють одна одну. Існування НАТО в значній мірі
полегшило відносини між членами ЄС, які у минулому мали складну та
конфліктну історію взаємовідносин, особливо між Францією та Німеччиною
[9].
Європейську стратегію безпеки було ухвалено на саміті Європейського
Союзу у грудні 2003 року в Брюсселі. Це прийняття свідчить про суттєві
зміни у сприйнятті Євросоюзом свого місця та ролі в світі. Розширений ЄС
 29

відкрито претендує на статус глобального гравця і висловлює свій намір

активно брати участь у світовій політиці [13].
Прийняття Європейською Спільнотою стратегії безпеки у 2003 році в
Брюсселі відображає зміни в поглядах та амбіціях Європейського Союзу.
Розширений ЄС визначає для себе роль глобального гравця та виражає
рішучий намір активно участь у світовій політиці. Це свідчить про
стратегічну перспективу ЄС та його бажання співпрацювати в сфері безпеки
та глобальних викликів, підтверджуючи свою визначальну роль у світових
справах.
 30

ВИСНОВОК

Франція, яка виступала однією з ключових сил у процесі

євроінтеграції, досягла великих успіхів у формуванні нових інститутів та
активно проводила політику ініціатив, спрямованих на поглиблення взаємодії
між членами ЄС, а також на підтримку країн-кандидатів, що прагнуть
вступити в цю організацію.
Франція, подібно до інших індустріально розвинених країн, пройшла
довгий історичний шлях перед тим, як була встановлена сучасна система
соціального захисту населення та визначені основні напрямки соціальної
політики.
Початок нового етапу в історії Франції відзначився президентськими
виборами 1995 року. Важливо зауважити, що за період правління Жака
Ширака з 1995 по 2007 рік соціально-політичний розвиток країни
відзначився новим якісним рівнем.
Внутрішня політика Ширака викликала різнобічну реакцію в
суспільстві. Його економічна стратегія знаходила підтримку серед бізнесу та
підприємців, але отримувала критику від лівих сил, які вважали, що вона
призвела до збільшення соціальних нерівностей. Спроби його соціальної
політики також викликали розбіжні оцінки. Реформи пенсійної системи та
охорони здоров'я здобули підтримку економістів, які вважали їх необхідними
для підвищення ефективності цих систем. Але ці ж реформи отримали
критику за те, що вони призвели до погіршення положення багатьох людей.
У загальному, внутрішня політика Ширака була націлена на зміцнення
економіки та підвищення ефективності соціальної системи. Ця політика
викликала суперечливі відгуки, але мала значний вплив на розвиток Франції.
Зовнішньополітичні відносини країни формуються за участю
численних складних чинників, таких як геополітичне положення, економічна
кон'юнктура, історичні та культурні зв'язки. Ефективне співробітництво та
 31

партнерство на міжнародному рівні є ключовими аспектами успішної

зовнішньої політики. При цьому важливо адаптуватися до змін у світовому
середовищі та підтримувати конструктивний діалог для вирішення
глобальних викликів. Рішення приймаються на основі національних
інтересів, відповідно до принципів міжнародного права та додержання
зобов'язань перед міжнародним співтовариством.
Загалом, європейська політика Франції за президенства Жака Ширака
була спрямована на зміцнення ролі Франції в ЄС та захист її національних
інтересів. Ця політика була успішною в багатьох аспектах, але також
викликала деякі розбіжності з іншими європейськими країнами.
Одним із пріоритетів європейської політики Ширака було розширення
ЄС на Схід. Франція підтримала вступ десяти нових країн до ЄС у 2004 році,
а також вступ Румунії та Болгарії у 2007 році. Розширення ЄС на Схід
зміцнило позицію Франції в Європі та зробило ЄС більш геополітично
значущим.
З урахуванням важливості інтеграційних процесів для позиціонування
Франції у глобальних та європейських системах, а також рівня зобов'язань,
які Франція брала на себе, що вона є ключовою постаттю у європейському
будівництві, можна відзначити відсутність ефективних альтернатив
інтеграції. Інтеграція виступає як засіб досягнення основних практичних
цілей французької зовнішньої політики, сприяє політичній консолідації
європейських держав та служить механізмом репродукції її
зовнішньополітичної ідентичності.
Франція була одним із засновників євро та підтримувала його
створення. Франція також відіграла важливу роль у впровадженні євро. У
1999 році Франція стала однією з перших країн, які ввели євро як свою
національну валюту.
Розширення ЄС на Схід було одним із найважливіших досягнень
європейської політики Франції за президентства Ширака. Цей процес
 32

зміцнив позицію Франції в Європі та зробив ЄС більш геополітично

значущим.
Ключові моменти європейської інтеграції, такі як укладення важливих
договорів, впровадження євро та поширення Європейського Союзу,
визначили шлях Європи до глибокої економічної, валютної та політичної
єдності. Вступ до Шенгенського простору та впровадження спільних
грошових стандартів свідчать про рішучість ЄС створити спільний простір
для сприяння економічному розвитку та політичній стабільності. На цьому
шляху важливу роль відіграли договори, які пристосовували інституційні
механізми для оптимізації функціонування розширеного ЄС. Перехід до євро
та поширення ЄС свідчать про стрімкий розвиток європейської інтеграції,
підкреслюючи важливість спільних цілей та співпраці для досягнення єдності
та стабільності в регіоні.
Франція відіграла важливу роль у підготовці та проведенні розширення
ЄС. Вона була однією з країн, які найбільше підтримували вступ нових країн
до ЄС. Франція також надала значну фінансову та економічну допомогу
новим країнам-членам.
Бажання країн Західної Європи, особливо Франції, створити власну
оборонну структуру вже існує протягом приблизно 50 років. Незважаючи на
це, на сьогоднішній день існує лише одна дієздатна багатостороння оборонна
структура - НАТО.
Франція є важливим та впливовим членом НАТО, але її роль обмежена
через відсутність участі в військових структурах альянсу. Раніше
неповноцінне членство цієї країни розглядалося як символ привілейованої
ролі в Європі, але сьогодні воно вже неможливо без повної участі в НАТО
для претендування на лідерську роль у Європейському Союзі та
Північноатлантичному альянсі. Крім того, напівчленство Франції в альянсі
лише посилює позиції США та Німеччини в Європі, сприяючи зміцненню
франко-американських відносин в рамках альянсу і сприяючи досягненню
компромісів в багатьох питаннях.
33
 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко В.В. Євроатлантична політика Франції в контексті

Європейської доктрини безпеки та оборони // Київ: Актуальні
проблеми міжнародних відносин. 2011. №102 (I). С. 229-234.
2. Бернацька І. Внутрішня політика Франції ( 1981-1995 рр.). URL:
http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/11062/1/1Bernats%27ka.pdf
3. Біографія Жака Ширака: чим запам’ятався 22-й президент Франції
URL:https://24tv.ua/pomer_zhak_shirak_biografiya_22_go_prezidenta_fran
tsiyi_n1210897
4. Вархов Г.В. Структура, повноваження та особливості діяльності Євро-
пейського парламенту // Прикарпатський вісник НТШ. Думка. 2014. №
3. С. 82-93
5. Гільченко О. Л., Свєтлакова М. А., Булик М. В. Зовнішня політика
країн Європи. Частина 1: навчальний посібник. Маріуполь : МДУ,
2021. 156 с
6. Грубінко А.В . Вплив британо-французького військово-політичного
співробітництва на формування і розвиток спільної політики безпеки
і оборони ЄС // Науковий вісник Дипломатичної академії України.
2010. – № 16. – С. 139-149
7. Гулей М.Д. Особливості структурно-композиційної організації тексту
політичної публічної промови (на матеріалі виступів Президентів
П’ятої Республіки Шарля де Голля і Жака Ширака) ⁄⁄ Проблеми
семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. Статей. Вип. 6. К.: КНЛУ.
2001. 54-58 с.
8. Давиденко Д.В. Європейький Союз: історія створення й розвитку. URL:
https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/9752/1/Davidenko.pdf
9. Довідник НАТО: Західноєвропейський Союз (ЗЄС). URL:
http://www.nato.int/docu/other/ukr/handbook/2001/hb1504.htm
10.Жак Ширак – Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Жак_Ширак
 35

11.Жак Ширак: осінь політика. URL:

http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=33502

12.Зеніч А.Ю Євроінтеграційна політика Франції у 1995-2019 рр. // Вісник

ОНУ. Серія: Соціологія. Політичні науки. 2019. Т. 24. Вип. 32. С. 324 -
326.
13.Історія європейської інтеграції від Римської імперії до Європейського
Союзу. К. : Ред. журн. «Право України» ; Х. : Право, 2013. 208 с.
14.Копійка В. В. Європейський Союз: заснування і етапи становлення.
Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.:
Видавничний Дім "Ін Юре", 2001. 448 с
15.Кравченко В. Поновлення співробітництва Франції та НАТО (1994-
1999 рр.) // Вісник Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної
співпраці. 2011. № 1-2 (21-22). С. 11-18.
16.Країни Західної Європи. Франція. URL:
https://elibrary.ivinas.gov.ua/482/1/Entsyklopedia_verska-362-384.pdf
17.Ольхова Ю. Нові аспекти зовнішньої політики Французької
Республіки в рамках НАТО та Євросоюзу. URL:
http://www.nbuv.gov.ua/portal /natural/Znpviknu/2009_19/vip19-48.pdf
18.Омельчинко А.В. Політика Франції в ЄС на початку ХХІ ст. // Наукові
праці історичного факультету Запорізького національного
університету. 2013. № 37. С. 252-257.
19.Мальська М. П. Основи європейської інтеграції : підручник. Київ :
«Центр учбової літератури», 2015. 320 с.
20.Палій О. Європейська системи безпеки не буває без НАТО. URL:
http://obozrevatel.com/news/2006/8/15/130260.htm
21.Пономарьов М. В. Історія країн Європи та Америки в Новітній час //
М.: Проспект. 2010. 416 с.
22.Рудич. Ф. Геополітичний вимір президентських виборів 2004 року.
Спроба політологічного аналізу // Політ. Менеджмент. 2005. № 5. С.
3-15.
 36

23.Рудько С. О. Зовнішня політика та політичні системи Французької

республіки та Федеративної Республіки Німеччини // Острог:
Видавництво Національного Університету «Острозька академія». 2015.
с.297
24.Соколова Ю.С. Європейська інтеграція та етапи створення ЄС // Освіта
і наука - 2023 : збірник наукових праць учасників звітно-наукової
конференції студентів та аспірантів Факультету психології. 2023. С.
286 – 288.
25.Соцький Я. Європейська політика безпеки на сучасному етапі. URL:
http://www.socialscience.com.ua/jornal_content/87/0a0511c0562fea530faef
fdbe7dc8ca6
26.Тюшка, Андрій. Персоналізація зовнішньої політики: президіально-
канцлерські відносини у співпраці Німеччини і Франції // Вісник
Львівського університету. Сер.: Міжнародні відносини. 2011. №28. С.
22-37.
27.Хаустова М. Г. Проблеми організаційно-правового забезпечення
гармонізації законодавства України до законодавства Європейського
Союзу / М. Г. Хаустова // Проблеми законності: сб. наук.пр. / відп.ред.
В. Я. Тацій. – Х. : Нац.ун-т «ЮАУ ім. Я. Мудрого», 2012. – Вип. 121. –
С. 21-33.
28.Хватов Ю.Ю. Економіка Франції: етапи і аналіз сучасних тенденцій
розвитку // Академічний огляд. 2016. № 2 (45). С. 118-126.
29.Яковюк І. В. Історичні передумови і основні етапи європейської
інтеграції // Вісн. Акад. прав. наук України. №4. 2003. С. 82–92.
30.Яковюк І. В. Правові основи європейської інтеграції та її вплив на
державно-правовий розвиток України : дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01;
12.00.11 / Іван Васильович Яковюк . – Харків : Б.в., 2014 . – 474 с.
31.Naumann K., NATO’s new military structure // NATO Review – Spring,
1998. – PP. 10–14.
 37

32.Presidency Conclusions Helsinki European Council 10 and 11 December

1999. URL: http://www.europarl.europa.eu/summits/hel1_en.htm
33.Valasek T. France, NATO and European defence. URL:
http://www.cer.org.uk/pdf/policybrief_eu_nato_26march08.pdf