2

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………….…3
РОЗДІЛ І. СПРИЙМАННЯ ЯК ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПСИХІЧНИЙ
ПРОЦЕС
1.1.Поняття та фізіологічні основи сприймання…………………………….5
1.2.Види сприймання…………………………………………………………..8
Висновки до розділу 1…………………………………………………………11
РОЗДІЛ II. СПРИЙМАННЯ ЧАСУ
2.1. Психологічні особливості сприймання часу………………………………12
2.2. Індивідуальні відмінності у сприйманні часу ……………………………17
Висновки до розділу 2…………………………………………………………22
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………..23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….25
 3

ВСТУП
Актуальність. Людина стикається щодня, щохвилини з проблемою
часу. Час являється регулятором усієї діяльності особи. Час є формою всіх
механічних, органічних та психічних процесів і умовою можливості руху,
зміни і розвитку. Будь-який процес, чи то просторовий рух, якісна зміна,
народження чи смерть, відбувається в часі. Без сприймання часу неможлива
жодна діяльність. Тому важливо зрозуміти, що таке «час», як ми його
сприймаємо і від чого залежить його сприймання. Це може допомогти
людині організувати діяльність, раціонально використовуючи час.
Час існує об'єктивно, і одна хвилина постійно змінює іншу, день за
днем минають місяці, роки, століття. Але навіть незважаючи на те, що плин
часу відбувається в усьому світі за однаковими законами, один і той самий
проміжок часу в об’єктивному минулому може здаватися кожному
коротшим або довшим, ніж він є насправді. Один і той же період часу може
мати абсолютно різне значення для різних людей. Там де для однієї людини
тиждень «тягнеться» як місяць, для іншої ж тиждень «пролітає» ніби кілька
днів.
Актуальність теми, перш за все, обумовлено тим, що сприйняття часу
грає важливу роль при орієнтації людини в навколишньому світі і сприяє
його адаптації в різних ситуаціях.
Об’єкт дослідження: сприймання як психічний процес
Предмет дослідження: сприймання часу в залежності від
індивідуальних особливостей.
Мета дослідження полягає в тому щоб проаналізувати літературні
джерела з проблеми сприймання часу та розкрити вплив індивідуальних
особливостей людини на приймання часу.
Відповідно до мети визначено завдання:
1.Визначити поняття та фізіологічні основи сприймання
2.Розкрити класифікацію видів сприймання
3.Охарактеризувати психологічні особливості сприймання часу
 4

4.Виявити індивідуальні відмінності у сприйманні часу

Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань використано
комплекс методів дослідження: теоретичні – аналіз і систематизація
наукової літератури із проблеми дослідження, синтез, порівняння,
класифікація, узагальнення й систематизація теоретичних даних.
Структура роботи обумовлена метою і завданнями тож складається з
вступу, 2 розділів, загальних висновків та списку використаної літератури,
загальний обсяг роботи 26 сторінок.
 5

РОЗДІЛ І. СПРИЙМАННЯ ЯК ПІЗНАВАЛЬНИЙ ПСИХІЧНИЙ

ПРОЦЕС
1.1.Поняття та фізіологічні основи сприймання
Сприймання являється пізнавальним психічний процесом, який
проявляється як цілісне уявлення про об’єкти, ситуації та явища, що
виникає при безпосередньому впливі на подразник рецепторної поверхні
органів відчуття.
Варто підкреслити, що відчуття та сприймання, як психологічні
процеси, хоч і пов'язані один з одним, однак мають істотні відмінності.
Приміром, сутність відчуття полягає у відображенні лише певних
властивостей предмета та явища навколишнього світу. Сприймання включає
в себе відчуття та ґрунтується на них. Сприймання як процес пов'язаний з
попереднім досвідом, з розумінням та осмисленням того, що сприймається,
з концентрацією та спостережливістю [5,с.64].
Таким чином, залучаються наступні психічні процеси: пам'ять,
мислення та увага. Під час сприймання виникає цілісний образ предмета,
явища, ситуації тощо. Суб'єктивний образ являється представником певної
інформації, а разом із тим і основою для побудови практичних дій, тим
самим виконуючи функцію позиціонування людини в навколишньому світі і
регуляції її поведінки.
За межі ізольованих відчуттів виходять відображення цілісних образів
предмета, об’єкта та явища, адже проходить з’єднання часткових відчуттів в
складну систему.
Саме тому, суб’єктивним образом підкреслюється система окремих
відчуттів, котрі виступають «будівельним» продуктом для нього. Тож,
провідна риса полягає у тому, що сприймання виступає цілісним
відображенням предмета в сукупності усіх його якостей і властивостей, тобто
предметність усвідомлення усього, що позначається на людині [6,с.132]..
Приміром, образ десерту складається з зорових, нюхових, дотикових
та смакових відчуттів. Утім наведений як приклад образ не може
 6

створюватися як сума, оскільки в образі відчуття впорядковані та

організовані у цілісну конструкцію, так звану образну картинку. Для
дослідження сприймання науковці нерідко використовують поняття
«перцептивна діяльність суб’єкта», воно спричинено передусім тим, що в
процесі сприймання задіяні рухові компоненти, такі як: обмацування
предмету, рух очима, вимовляння окремих звуків та інше, тобто, відбувається
виконання дій, які покликані глибше, повніше, детальніше пізнати предмети
та явища [9,с.357].
Фізіологічна основа сприйняття полягає у процесі, який проходить в
органах чуття, а саме нервових волокнах центральної нервової системи. В
процесі впливу подразнення нервових закінчень, розташованих в органах
чуття, виникає збудження, яке передається до нервових центрів, а потім до
кори головного мозку. Це нервове збудження потрапляє в сенсорну область
кори головного мозку, вона представляє собою центральну проекцію
нервових закінчень органів чуття. В залежності від того, з яким органом
чуття пов'язано область проекції і відбувається формування певної
сенсорної інформації.
Тому, відчуття виступає структурним елементом процесу сприймання.
Оскільки, коли збудження проекційної зони потрапляє в інтеграційну зону
кори головного мозку, фізіологічний механізм сприймання бере участь у
формуванні цілісного образу, тому останні ще мають назву перцептивні
зони.
Діагностують наприклад в порушеннях роботи зорової інтегративної
зони кори головного мозку, це коли, особа бачить певні контури чи світлові
плями, однак не розуміє що саме вона бачить та не осмислює того, що на неї
впливає. Через порушення роботи слухової інтегративної зони людина не
розуміє мову. Окреслені захворювання, через які унеможливлюється
пізнання чого-небудь, називають агностичними розладами чи агнозіями
[17,с.185].
 7

Узагальнимо, що фізіологічною основою сприймання вступає умовно -

рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного і міжаналізаторного
комплексу нервових зв’язків, зумовлюваних явищ.
Вперше це було доведено І. Павловим. Він вважав, що підґрунтя
сприймання – це умовні рефлекси, тимчасові нервові зв’язки, котрі
створюються в корі головного мозку під час дії на рецептори. Його знання
були доповнені І. Сєченовим. В своїх дослідженнях він довів, те що сенсорні
та рухові апарати в процесі набуття досвіду поєднуються в єдину
відображувальну систему [19,с.194]. Науковець висвітлив, що нервові зв’язки
в межах різних аналізаторів, виникнення яких він інтерпретував існуванням
асоціацій, які приміром, можуть супроводжуватися слуховим образом слова,
завдячуючи якому сприймання набуває цілісного характеру.
 8

1.2.Види сприймання
Сучасна психологія має до класифікації сприймання кілька підходів.
Одна з класифікацій сприймання ґрунтується на відмінностях аналізаторів,
залучених до сприйняття [24,с.253].
Для глибшого розуміння поняття «сприймання» як психічного
процесу необхідно знати, які види сприймань існують.
У психологічній літературі виділяють в залежності від:
1) головного аналізатора, котрий бере участь у побудові образу,
розрізняють сприймання: на зір, на слух,на дотик, на смак, на нюх;
2) розрізняють сприймання простору, часу, руху та людини людиною
відповідно до об’єктів, що сприймаються, тобто:
- просторове сприйняття (розмір, форма, об'єм, віддаленість
предметів);
- сприйняття часу (тривалість і послідовність явищ і подій,відповідно:
швидкі, довгі, ранні, пізні, майбутні, минулі);
- сприйняття руху (фізичний рух об'єктів у просторі, напрямок і
швидкість об'єктів у просторі; динамічний стан об'єктів - рух,спокій);
- сприймання людини людиною чи соціальна перцепцію, це
сприймання дій, рухів, вчинків, діяльності.
Завдяки соціальній перцепції суб’єкт може орієнтуватися в зовнішніх
проявах внутрішньої психологічної сутності інших людей, так як через
зовнішні ознаки виражаються внутрішні характеристики особи, приміром її
думки, почуття, бажання, емоційні переживання та інше;
3) мети сприймання та вольових зусиль розрізнюють:
- довільне сприймання - це те, яке свідомо спрямовується та
регулюється людиною, наприклад: сприйняти, помітити, виявити;
- мимовільне сприймання – воно формується в процесі
взаємовідношень людини з середовищем спонтанно, тобто незалежно від її
свідомих намірів. Даний вид сприймання формується як результат новизни,
 9

яскравості, незвичайності, контрастності об’єктів, або їх відповідності

потребам та інтересам суб’єкта;
4) відношення до психічного життя виділяють:
- інтелектуальне сприймання – це сприймання змісту, розуміння понять
та термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам’яті, уваги, мислення;
- емоційне сприймання, наприклад художніх та мистецьких творів;
- естетичне сприймання – це вплив моральні та естетичні почуття
особистості [20,с.1].
Варто зауважити, що сприймання визначається рядом особливостей, до
найважливіших відносять: предметність, структурність, цілісність,
константність, апперцепція.
Предметність сприймання виражається в тому, що властивості
предмета не відображаються в зображенні ізольовано, а як належні
предмету, тобто акту об'єктивації. Дана властивість — це не те, з чим
людина народжується, а те, чому людина навчається та набуває в процесі
життєдіяльності.
З цілісністю перцептивного образу тісно пов’язана структурність, для
якої характерно те, що сприймання є не просто сукупністю відчуттів, а
відображає зв'язок між різними атрибутами і частинами об'єкта, тобто його
структуру [15,с.167].
Цілісність сприйняття є полі модальним, тобто формується на основі
спільної діяльності багатьох аналізаторів, об'єднаних у функціональну
систему. Загальний образ створюється на основі узагальнень знань про
окремі ознаки предмета, отриманих у вигляді окремих відчуттів.
Четвертою характеристикою сприйняття являється константність - під
якою розуміється відносна постійність сприйманої величини, форми та
кольору предметів при зміні відстані, положення спостерігача, освітленості
предмету.
У житті ми можемо спостерігати, що умови сприймання предметів
повсякчас змінюються, логічно що відбуваються зміни і у перцептивних
 10

процесах, однак образ предмету лишається порівняно стабільним, дане

положення стосується величини та форми предметів також [1,с.22].
Залежність сприймання від попереднього досвіду людини носить
визначення апперцепція. Вона виступає вираженням загального закону, за
яким зовнішні предмети та явища визначають зміст психічної діяльності,
діючи через внутрішні суб'єктивні умови, що склалися в ході попереднього
розвитку індивіда в результаті його взаємодії з середовищем.
Сприймання залежить від об'єкта, суб'єкта, від наявних у нього потреб,
інтересів, уявлень, понять тощо. Безпосередні враження від об'єкта
активізують певні сліди минулих вражень; вони включаються у склад
попереднього досвіду, завдяки чому сприймання відбувається швидше,
набуває вибірковості та осмисленості.
 11

Висновки до розділу 1
Сприймання є основною когнітивною функцією людини.
Сенсомоторні та перцептивні процеси складають основу її психологічного
розвитку і є важливим аспектом життя в цілому, оскільки вони мають
вирішальне значення для отримання інформації про світ. У процесі
сприйняття дійсності відбувається складна трансформація в образних або
вербальних формах, яка являє собою: з одного боку, початковий відбір
інформації, з іншого боку, обробку та конструювання інформації.
Сприйняття — це складний психологічний процес, який базується на
минулому досвіді людини у формі думок і знань. Це можна пояснити тим,
що, як було сказано вище, процес сприйняття пов'язаний з іншими
психічними процесами особистості:
 мисленням - тобто, ми усвідомлюємо те, що перед нами,
 мовою - ми можемо сприймати те, що перед нами коли ми можемо
назвати, тільки тоді коли воно з’являється перед нами,
 відчуттям – це спосіб, яким ми ставимося до того, що сприймаємо,
 волею - процесом, за допомогою якого ми організовуємо своє
сприйняття певним чином.
 12

РОЗДІЛ II. СПРИЙМАННЯ ЧАСУ

2.1. Психологічні особливості сприймання часу
Сприймання часу полягає в образному відображенні таких
характеристик як: циклічності, тривалості, швидкості протікання та
послідовності. У побудові часової сторони картини світу беруть участь різні
аналізатори, проте найважливішу роль відіграють у точному розрізненні
часових проміжків кінестетичні та слухові відчуття [2,с.138].
Вивчення механізмів сприймання часу є одним із центральних питань
психології та фізіології. У повсякденному житті та при описі більшості
наукових явищ ми не можемо обійтися без поняття часу. Час проникливий у
всі психологічні процеси, він проникає в них і пов'язує їх. Тимчасові
особливості психіки людини проявляються в швидкості і тривалості
відчуттів, сприйняття, спогадів, думок, емоцій, властивостях людей певного
типу темпераменту, віку, статі, групи людей.
Можна відзначити, що сприймання часу має різні аспекти і
відбувається на різних рівнях.
Процеси сприймання тривалості послідовності, який базується на
елементарних ритмічних явищах, має відому назву «біологічний годинник».
До них відносяться ритмічні процеси, що відбуваються в нейронах коркових
і підкіркових структур. Зміни збуджувальних і гальмівних процесів, що
виникають при тривалій нервовій діяльності, сприймаються як
хвилеподібне посилення і ослаблення звуку при тривалому
прослуховуванні. Сюди також входять циклічні явища, такі як серцебиття і
ритми дихання, а також триваліші інтервали - зміна ритмів сну і пильності,
проявлення голоду і т.д [4,с.76].
Можна виділити два типи сприйняття: безпосереднє сприйняття часу
як простої тимчасової чутливості і комплексне сприйняття часу,
опосередковане вищими психологічними функціями.
 13

Від суб'єктивної оцінки тривалості поточного інтервалу на

перцептивному рівні слід відрізняти часову орієнтацію як визначення даної
фази зміни в загальному циклі змін.
Дві найважливіші системи визначення часу в організмі людини:
циркадний ритм і власні ритми організму: відчуття голоду перед звичайним
часом прийому їжі та відчуття втоми перед сном. Орієнтація в часі
формується в процесі індивідуального розвитку.
Складні форми сприймання часу базуються на власних критеріях
«оцінки» «часу» і їх слід відрізняти від основних, безпосередніх форм
сприймання часу. Такі стандарти, що опосередковують оцінку часу,
включають вимірювання часу, такі як секунди, хвилини. Завдяки цьому
точність даного опосередкованого сприймання часу може бути значно
покращена, і, як показали спостереження за музикантами, спортсменами,
парашутистами та пілотами, вона може бути значно покращена під час
фізичних вправ, адже під час спорту починають порівнювати ледь очевидні
інтервали часу [8,с.51].
Необхідно розрізняти оцінку тривалих інтервалів (час доби, пора року
тощо) і оцінку коротких інтервалів, інакше кажучи, орієнтування в відрізках
часу. При сприйнятті великих проміжків завжди потрібне певне
цілеспрямоване зусилля, щоб поєднати початок і кінець тривалості в
цілісний образ. Ця форма оцінки часу є особливо складною за структурою
та наближається до явища інтелектуального часового кодування.
За допомогою пам’яті можливо встановлювати минулі зміни, за
допомогою уяви – майбутні зміни. Таким чином людина спів ставляє
минуле і майбутнє, бачить час, завдяки цьому розширюється кругозір.
Завдяки відчуттю часу свідомості з’являється тривалість. На вищому рівні –
рівні інтелектуального функціонування – формується поняття часу,
абстрагуються конкретні зміни в часі, і тоді людина може адекватно
реконструювати минуле, передбачати майбутнє і організовувати їх
 14

настільки, наскільки вони залежать від його. діяльність. Таким чином

людина стає майстром вимірювання та опановує час [7,с.655].
Можна проаналізувати процес у часі, беручи до уваги його
діахронічну структуру (зміна кожного окремого процесу в часі) та його
синхронічну структуру (потік подій, що відбуваються одночасно). Нарешті
особа намагається проаналізувати, що таке час і які властивості він має.
У рамках зарубіжної експериментальної психології поширені
когнітивні підходи до сприйняття часу. У його рамках часове кодування
вважається власним когнітивним процесом, незалежним від об’єктивного
часу. Цей процес залежить від обсягу інформації, що опрацьовується, і від
ступеня уваги до поточної пізнавальної події. Завдання, дії, якими
займається людина, також впливають на сприймання часу. Існують і більш
біологічно орієнтовані концепції, де питання сприймання часу
розглядається в тісному взаємозв’язку з вивченням біологічних ритмів в
організмі. Зовнішнє середовище може лише брати участь у цьому процесі,
впливаючи на ці біологічні ритми, уповільнюючи або збільшуючи їх
частоту, синхронізуючи їх із якимось зовнішнім явищем.
За допомогою біоритмів часто можна описати сприйняття великих
інтервалів часу. У вітчизняній психології домінують активні підходи до
вивчення суб'єктивних часових потоків [3,с.15]. У його рамках аналізується
процес сприймання та оцінки тривалості через співвіднесення та аналіз з
діяльністю людини. Так, наприклад, тривалість суб'єктивного поточного
моменту часу визначається причинно-наслідковим зв'язком між цим
моментом діяльності людини та подіями минулого, теперішнього і
майбутнього. Психофізіологічний підхід має на меті використовувати дані,
накопичені в психології, щоб зв’язати їх з даними, накопиченими в
нейронауці стосовно особливостей та механізмів нейронної мережі та
формування мозку.
Орієнтація в часі у людини здійснюється за допомогою ділянок кори
головного мозку. Велика кількість даних клінічних спостережень
 15

переконливо показує, що немає підстав припускати, що в корі існує

осередкова локалізація сприймання часу, тобто особливий центр часової
відліку.
Порушення сприймання часу спостерігається при ураженні різних
відділів кори головного мозку. З цього можна зробити висновок, що
сприймання часу відбувається за допомогою багатьох аналізаторів, які
об'єднуються в систему і діють як єдине ціле. В основі сприймання часу
лежать ритмічні зміни збудження і гальмування в центральній нервовій
системі великої півкулі мозку, згасання процесів збудження і гальмування
[22,с.160].
Найбільш точне розрізнення часових інтервалів забезпечують
кінестетичний та слухові органи відчуття. Слух відображає часові
характеристики активного подразника: його тривалість, ритмічний характер
і т.д. Кінестезія забезпечує досить точне відображення тривалості,
швидкості і послідовності явищ. Особливу роль у сприйманні ритму
відіграють кінестетичні аналізатори. З психологічної точки зору ритм
означає сприймання послідовності об’єктів як ряду груп стимулів.
Послідовні групи зазвичай будуються за одним шаблоном і вважаються
дублікатами.
Характер перцептивного групування багато в чому залежить від
особливостей послідовності подразників: їх відносної інтенсивності, їх
абсолютної і відносної тривалості, їх тимчасового положення. Якщо серія
складається з фізично однакових і монотонно розташованих подразників, то
сприйняття ритму визначається суб'єктивними факторами. Суб'єкти
зазвичай сприймають серію груп, у кожній з яких підкреслюються певні
елементи. Ритм, що сприймається, називається суб'єктивним ритмом, а тиск
- суб'єктивним тиском. Сприйняття ритму часто супроводжується руховим
супроводом. Переживання ритму за своєю природою активне [18,с.457].
Проте інші аналітики також можуть брати участь у сприйманні та
оцінці часу. Наприклад, зорові рецептори є перш за все органами
 16

просторового сприйняття. Крім того, він також відіграє роль у сприйманні

часу, оскільки очі не можуть працювати без руху (акомодації та
конвергенції).
Також можливі складні розлади сприймання часу, такі як можливість
співіснування відчуттів у теперішньому, минулому або навіть у трьох часах.
Порушення сприймання часу спостерігаються також при тривалій (кілька
днів) депривації сну. Сприймання часу людини не природжена якість.
З формуванням особистості дитини, з виникненням і розвитком
самосвідомості, що виникає внаслідок участі дитини в навчальній і трудовій
діяльності, починається етап усвідомлення нею плинності часу у своєму
житті. Тимчасові поняття передусім визначаються культурою
(цивілізацією), до якої належить людина [12,с.134].
Природженими можна назвати лише внутрішні зміни та процеси
(серцебиття, голод, втома тощо), які також впливають на формування
сприймання часу. Водночас, крім цього вродженого відчуття часу, є ще й
здатність свідомо оцінювати час.
 17

2.2.Індивідуальні відмінності у сприйманні часу

Інтерес психологічної науки до проблеми сприймання часу не
випадковий, а пояснюється тим, що більшість об'єктів психології динамічні,
тобто змінюються в часі. К. Левін, С. Л. Рубінштейн, Б. І. Цуканов та інші
вчені займаються дослідженням питань, пов'язаних з психологічними
особливостями сприймання часу [11,с.114].
Сприймання залежить від особистих характеристик, тому що всі люди
різні, як і їх особливості. Вчені стверджують, що існують індивідуальні
відмінності сприймання.
Тому виділяють типи відмінностей, а саме: синтетичні, аналітичні,
описові, пояснювальні, об’єктивні, суб’єктивні.
Для синтетичного типу сприймання характерні яскраві загальні
враження від предмета, загальний зміст і загальна характеристика предмета,
що сприймається. Для людей з таким типом сприймання властиво найменше
звертати увагу на деталі предмета або явища, на подробиці.
Для людей з аналітичним типом сприймання характерна схильність до
виокремлення деталей та подробиць. Їхні розповіді завжди рясніють
деталями та описами окремих деталей предмета чи явища, при цьому
загальний зміст, що стоїть за ними, часто забувається.
Відмінною рисою описового типу сприймання є те, що ці люди
обмежують себе фактичною картиною, яку вони бачать або чують. Вони не
намагаються пояснити природу того, що сприймається, ними ігноруються
мотиви вчинків інших людей, рушії подій чи явищ [10,с.199].
Характерною рисою людей з пояснювальним типом сприйняття є те,
що вони завжди намагаються пояснити те, що бачать або чують. Їх не
задовольняє безпосередньо сприйнята інформація.
Об'єктивний тип сприймання характеризується чіткою відповідністю
між сприйняттям і дійсністю.
Характеристика суб'єктивного сприймання полягає в тому, що люди
виходять за рамки фактів і додають багато свого. У своїх оповіданнях вони
 18

прагнуть передавати не дійсність, а власні суб’єктивні враження від

дійсності. Вони говорять про власні думки та переживання, що виникають у
зв’язку зі сприйнятими явищами.
Ми по-різному бачимо кольори, чуємо звуки і відчуваємо запахи. З
відчуттям часу все складніше — у людини немає спеціальних рецепторів
для сприймання. Час – річ надзвичайно суб’єктивна [21,с.157]. Його
сприймання залежить від багатьох факторів: температури тіла, віку,
настрою та фізичного стану. Незважаючи на це, ми постійно організовуємо
щоденні та робочі процеси за часом: створюємо розгорнуті розклади,
плануємо дедлайни, списуємо витрати на оплату праці в таск-трекер і потім
ми проводимо аналіз фактів програми та дивуємося, чому ми не можемо
знову вкластися в наш добре продуманий термін. А таємничий час
залишається для нас недосяжним і постійно вислизає.
Якщо час - поняття індивідуальне, то і поводитися з ним потрібно
строго індивідуально. Замість того, щоб намагатися загнати всіх у рамки
єдиних для всіх методів управління часом, спробуйте зрозуміти, як кожен із
нас ставиться до часу. У цьому контексті мантра «Ми всі різні» — не
порожня абстракція, а пряме керівництво до дії [23,с.94].
«Шкала часу», яка відрізняє один період зрілості від іншого, здається
різною протягом життя людини. Їх відносний характер проявляється в тому,
що в перші роки життя цикли вимірюються місяцями і півроками, а пізніше
відбувається «розтягування» часу. «Час вимірюється» вже не роками, а
десятиліттями – залежно від рівня розвитку життєвих сил і життєздатності
людини.
«Один рік для п'ятирічної дитини (рівний для нього 1/5 його життя)
здається триваліше в 10 раз, чим один рік п'ятидесятирічної людини (рівний
для нього 1/50 його життя)».
Звичайно, на сприйняття часу впливає вік людини, але це не єдиний
фактор.
 19

На суб’єктивну оцінку тривалості впливає багато факторів: оточення

(шум скорочує суб’єктивну тривалість), попередні завдання суб’єкта (чим
складніше завдання, тим коротшою здається тривалість), мотивація (щоразу,
коли ми зосереджуємося на процесі час, нам може здаватися довшим)
Найбільш точно оцінювати час з легкістю і спокоєм,
Також було доведено, що час у русі виявляється коротшим, ніж час у
спокої [13,с.251].
Сприймання часу також змінюється залежно від емоційного стану.
Точні експериментальні дослідження показали, що люди, які переживають
позитивні емоції, недооцінюють часові інтервали, тобто суб’єктивний плин
часу блокується, а при негативних емоційних переживаннях часові
інтервали завищуються, тобто спостерігається суб’єктивне уповільнення
плину часу.
Відразу після становлення психології як науки психологи почали
активно досліджувати проблему сприймання часу. Джеймс у 1890 році
вказав на взаємозв'язок між суб'єктивною тривалістю часових інтервалів і
наповненістю подіями життя. Зокрема, він зазначив, що час плине швидко,
коли він наповнений цікавими подіями, навіть якщо в ретроспективі
часовий інтервал оцінюється як дуже великий, і що сприйняття тривалого
часу значною мірою визначається природою досвіду.
Сприймання тривалих періодів часу значною мірою визначається
характером переживань.
Звичайний час, наповнений розвагами, активною діяльністю, здається
коротшим, ніж час, наповнений бездіяльністю. Експерименти з обмеження
сенсорної інформації показують, що в умовах сенсорної ізоляції
спостерігається надзвичайно повільний плин суб'єктивного часу. Тому
досліджуваного поміщали в респіратор у формі каністри на спеціально
виготовлений матрац в умовах постійного монотонного звуку, слабкого
штучного освітлення, обмежених тактильних і рухових відчуттів,
повідомляючи, що кілька хвилин здавалися йому як кілька годин. Однак у
 20

наступних звітах цей зв’язок може бути зворотним: час, проведений у

неробстві та нудьзі, може здаватися коротшим у ретроспективі [14,с.216].
Тимчасова перспектива – відношення до теперішнього і майбутнього
– значною мірою залежить від характеру людини: одні прагнуть змінитися,
інші є ніби бранцями минулого.
Значення минулого, теперішнього та майбутнього частково
визначається типом темпераменту: холерики більше зосереджені на
майбутньому (що було то було); у сангвініків є тяга до нового і не можуть
повернути в минуле, але однаково зосереджені на сьогоденні; меланхоліки
люблять згадувати і не турбуються про майбутнє; флегматики орієнтуються
на минуле, майбутнє їх не хвилює.
В.І.Цуканов виміряв поріг часової чутливості у представників чотирьох
основних типів темпераменту. Найкоротший часовий інтервал, відчувають
холерики. По тривалості далі йдуть сангвиники, меланхоліки, останні –
флегматики. Якщо ви запитаєте: «Чи вистачає у вас часу?»холерики виразять
гострий дефіцит часу; сангвіники теж, зауважать, що не встигають,
запізнюються весь час; меланхолікам часу вистачає зазвичай; для
флегматиків час проходить повільно, вистачає з лишком [16,с.34].
На основі концепції Юнга про чотири модальні сприйняття світу
(відчуття, мислення, почуття та інтуїція) виділяють чотири типи особистості.
Кожен тип характеризується певним зв'язком з часом.
Час для представників емоційного типу циркулює: минуле стає
реальністю, а потім повертається до минулого як спогад. Особисте минуле
визначає поведінкові реакції та факти. Часи змінюються, а люди – ні.
Для людей цього типу світ здається таким же, яким був у молодості. Вони не
оцінюють події на основі їх результатів, оскільки для них мають значення
лише події, які мають яскраві спогади.
Люди з мислительним типом також сприймають час як перехід від
минулого до майбутнього, але їхнє минуле — це не особисте минуле, а
зворотне історичне минуле. Вони цінують наступність і послідовність, а саме
 21

тому прагнуть зробити все обдумано. Для них важливим фактором є час і
планування [7,с.655].
Ситуативно - сенсорного типу люди сприймають сьогодення у всій
повноті, тому ігнорують минулий досвід. Подібні люди не вміють чекати, не
усвідомлюють тривалості часу, не розпізнають його рух. Тільки теперішнє
усвідомлення є багатим, глибоким і повним. Вони рухаються від одного
моменту до наступного не плином часу, а власними діями.
Вони не уважні до минулого і майбутнього.
Останнім в зазначеній класифікації виступає інтуїтивний тип. Для
людини цього типу теперішній час - усього лише бліда тінь, а минуле -
туманно. Те, що буде, для нього реальніше за те, що є або було. Цей тип не
наділений усвідомленням часу.
Добре відоме явище, коли часові масштаби змінюються в стресових
ситуаціях, але з іншого боку, люди можуть приймати рішення і виконувати
необхідну кількість дій за неймовірно короткий проміжок часу, а з іншого
боку, відбувається переоцінка поточного часу, і люди не встигають зробити
те, що потрібно - в цьому випадку час ніби «стискається».
Кожна людина сприймає час так чи інакше, жодна людина (так і будь-
яка істота, явище, будь-які предмети) не може існувати поза часом, тому воно
торкається всіх і кожного.
Таким чином, чинники, що впливають на тимчасове сприймання це: вік
людини, мотивація, емоційний стан, наповненість проміжку часу подіями,
характер, темперамент людини і т. п. Також істотним чинником, що впливає
на процес даного сприймання, є культура, цивілізація, до якої людина
належить.
 22

Висновки до розділу 2

Сприймання залежить від попереднього досвіду особистості. При умові

що людина знайома з певним об’єктом, вона повніше, точніше та
змістовніше вона сприйме цей об’єкт.
Рушійна сила сприймання полягає в тому, що зображувані предмети та
явища проходять етап порівняння з попереднім досвідом людини,
відомостями та знаннями про них і на основі цього формується до них
відповідне ставлення.
Розуміння сутності та призначення предметів дає можливість
конкретно використовувати їх і здійснювати з ними практичну діяльність.
Коли ми сприймаємо предмет, ми можемо назвати його або цілком висначити
з чим він асоціюється.
 23

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Люди постійно взаємодіють з навколишнім світом. Будь-яка така
інтерактивна поведінка спирається на сенсорні уявлення про його
безпосереднє (а іноді й неіснуюче) оточення, включаючи загальну
орієнтацію, оцінку розташування відповідних об’єктів, їхні фізичні
властивості та ситуаційне значення, поведінковий, символічний чи
естетичний зміст. Ця первинна інформація є джерелом виникнення і
функціонування вищих форм психічної діяльності, які виходять за межі
безпосередньо даного і забезпечують регуляцію різноманітних
спрямованостей, пізнавальної та практичної діяльності.
Психологія сприйняття часу була і залишається питанням, що
стосується фундаментальної основи всього рефлексивного акту взаємодії
особистості з об'єктивною реальністю. Сприймання часу є відображенням
тривалості, швидкості та послідовності потоку подій, допомагаючи
реєструвати зміни в навколишньому світі. У свідомості людини час може
«летіти», «розтягуватися», «застигати» і «плисти» в протилежних
напрямках, тому що на сприймання індивіда тривалості одного і того ж
періоду часу впливають: характер переживань, їх емоційне забарвлення,
діяльнісна насиченість, стан здоров’я людини, її вікові особливості тощо.
Сприймання часу - відображення тривалості і послідовності явищ
дійсності. Особливістю цього сприймання є відсутність специфічного
подразника та спеціально спрямованої сенсорної системи в організмі
людини. Вважається, що орієнтування в часі здійснюється за допомогою
кіркових відділів мозку. В основі цього орієнтування є ритмічна зміна
збудження і гальмування.
Сприймання кожного нового предмета базується на наявних знаннях і
досвіді людей. Людина сприймає предмет чи явище пропорційно. У деяких
випадках важливі не стільки компоненти, скільки взаємозв'язок між ними.
 24

Кожна людина має унікальні здібності до сприймання.

Індивідуальність сприймання і спостереження може виражатися в динаміці,
точності, глибині, ступені узагальненості та емоційному забарвленні.
Сприймання - це не тільки чуттєві образи, а й усвідомлення окремих
предметів. Людина сприймає предмети, які мають для неї певне значення.
Людське сприйняття тісно пов'язане з мисленням і розумінням природи
речей. Свідомо сприймати предмет означає подумки називати його, тобто
відносити до певної категорії предметів, узагальнюючи одним словом.
 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Анциферова, Л. І. Категорія розвитку в психології. М.: Изд-у «Наука»,
1988. С. 22-55.
2.Ахундов, М. Д. Концепциї простору і часу: джерела, еволюція,
перспективи. М.: Изд-у «Наука», 1982. 222 с.
3.Бакаленко О. А. Особливості сприйняття часу дітьми різного віку:
теоретичний аналіз. Теорія і практика сучасної психології. 2019. № 6. Т. 2.
С. 15–20.
4.Бакаленко О.А. Теоретичні підходи до вивчення часової перспективи
особистості. Вісник Харківського національного університету імені В.Н.
Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». 2017. Вип. 57. С. 76–81.
5.Бакаленко О.А. Час як психологічний феномен: сучасний стан проблеми.
Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія
«Теорія культури і філософія науки». 2016. Вип. 54. С. 64–68.
6.Вайнштейн Л. А.Психологія сприйняття. М.: Підручники і посібники, 2007.
224 с.
7.Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і
педагог, спеціальностей. Львів: Край, 2005.С. 655–664.
8.Воронов О.І. Психологічні аспекти фактору часу при прийнятті
управлінських рішень у сфері публічного управління / О.І. Воронов // Наука і
освіта. 2016. №7. Вип.: Психологія. С. 51-57.
9.Гайденко, П. П. Время. Тривалість. Вічність. Проблема часу в європейській
філософії і науці . М.: Прогрес-традиція, 2006. 459 с.
10.Головаха, Е. І. Поняття психологічного часу. М.: Изд-у «Наука», 1988.
С. 199-215.
11.Гірняк А. Психологічні аспекти переведення годинника на «зимовий час».
Спецвипуск. Наукові праці молодих учених. 2012. С.114-115.
12.Грановська О. Я. Поняття «суб’єктивного сприйняття часу» як складові
психічного світу особистості. Актуальні проблеми психології. 2013. Т. 10.
324 с.
 26

13.Елькін Д. Г.Сприйняття часу. М.: АПН РРФСР, 1962. 312 с.

14.Ковалев, Вл. І. Категорія часу в психології (особовий аспект).М.: Изд-у
«Наука», 1988. С. 216-230.
15.Кречів Д., Крачфілд Р., Лівсон Н. Сприйняття руху і часу. СПб., 1969.
267 с.
16.Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної
психології. К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. 204 с
17.Психологія. Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук. К.: Либідь,
2003. С. 185-216.
18.Психологія відчуттів і сприйняття / під ред. Ю.Б. Гіппенрейтер, В.В.
Любимова, М.Б. Михалевський. М.: ЧеРо, 1999. 610 с.
19.Психологія: підручник для студентів вищих навч. закладів / під ред. Ю. Л.
Трофімова. Київ: «ЛИБІДЬ», 2003. 558 с.
20.Рибалка В. В. Індивід та особистість у психологічній теорії часу Б. Й.
Цуканова .Практична психологія та соціальна робота. 2008. № 2. С. 1–18.
21.Сприйняття часу людиною і його роль в спортивній діяльності. Н. І.
Моїсеєва, Н. І. Караулова, С. В. Панюшкина, А. Н. Петров. Ташкент.:
Медицина, 1985. 157 с.
22.Тхорук Л. Психологічні особливості сприймання .Соціальна психологія.
2005. № 2 (10). C.160-166
23.Цуканов Б. І.Час у психіці людини.Одеса.: Астро Принт, 2000.218 с.
24.Шиліна А. А., Чорна К. О. Суб’єктивне сприйняття екзистенційних
категорій у часових вимірах. Вісник Харківського національного
університету внутрішніх справ. 2016. № 4 (75). С. 253–261.