Пан У., 30 років, прийшов до лікаря зі своїм дядьком. Пан У.

скаржиться на головний
біль у центрі голови. Він пояснив, що голова болить уже десь рік: раз на тиждень
кожного місяця. Біль іде з центру голови поміж очей. Під час розмови пан У. дуже
спокійний, хоча час від часу він дивиться підозріло та пояснює, що попросив дядька
прийти із ним, аби у нього був «свідок» того, що відбувається. Він не пояснив, чому це
потрібно. Пан У. зізнався, що часом йому дуже тривожно і він нервує, але пояснює це
тим, що нещодавно повернувся до цієї країни після п’ятирічного перебування за
кордоном. Після повернення він не знайшов роботу, він не одружений і нервує про те,
куди котиться його життя. Він каже, що уже звик до головного болю, той не заважає
йому спати або отримувати задоволення від життя. У нього усе в порядку зі здоров’ям,
і вага у межах норми. Результати загальних аналізів крові та сечі у нормі. Він добре
доглядає за собою та добре вдягнений. Він пояснює, що починає розуміти, що
тривожиться і нервує тоді, коли у нього прискорюється серцебиття та він починає
пітніти. Він сказав, що востаннє тривожився десь два тижні тому, коли їздив у місто із
тіткою і почав тривожитися, бо побачив двох чоловіків, із якими був знайомий за часів
проживання за кордоном. Як тільки він їх побачив, у нього почався головний біль, його
серцебиття пришвидшилося і почала паморочитися голова. Пан У. сказав, що мусив
просто тікати, бо хотів повернутися у безпеку своєї кімнати.
Його дядько пояснив, що під час перебування закордоном, п. У. взяв участь у вуличній
бійці, внаслідок якої постраждали люди. Дядько пояснив, що кілька нападників
працювали разом із п. У. Після нападу п. У. звільнився та повернувся додому. П. У.
пояснив, що працює у муніципалітеті. Він сказав, що навіть після його повернення
додому нападники все ще переслідують його. Вони залишали повідомлення йому
повсюди в офісі. Він сказав, що повідомлення були погрозами та були приховані у
плакатах, брошурах та іншій літературі, яка лежить в офісі. Він каже, що також
отримував повідомлення та текстові повідомлення на мобільний телефон, і знає, що
вони від них. Він пояснив, що іноді повідомлення так сильного його лякають, що він
кидає телефон у стіну, намагаючись його знищити. Він думає, що йому потрібно щось
зробити для захисту, хоча він і знає, що це нічим йому не допоможе. Дядько каже, що
іноді пан У. імпульсивний і жорстокий.
Пан У. розуміє, що головний біль спричиняють його нападники. Він думає, що
головний біль — це те, як вони відстежують його по світу. Він не вірить у те, що лікар
може вилікувати його головний біль. Він не вірить, що йому хоч хтось може
допомогти. Він каже, що у безпеці він тільки у своїй спальні вдома. Саме там він і
проводить майже всі дні та ночі. Він не любить бувати на вулиці. Він думає, що ніколи
не зможе знову піти працювати, оскільки це видасть його місце знаходження
нападникам.

Розповідь пацієнта з БАР

Мені зараз 30 років, а діагноз біполярного розладу мені поставили три роки тому. Коли
лікар сказав мені, що у мене біполярний розлад, мої спогади стали зрозумілішими.
Тепер я розумію, чому поводився певним чином. Мені б хотілося дізнатися про це
раніше, і тоді я зміг би щось із цим зробити.
Моя депресія триває стільки, скільки я пам’ятаю себе. Я пам’ятаю, що мені було 20 — і
я переживав інтенсивні почуття туги, які нікуди не ділися. Я не міг підібрати слів, аби
пояснити, наскільки мені сумно та наскільки жахливим є моє життя — часто мені
просто хотілося зникнути зі світу. Такі періоди тривали кілька місяців, а тоді туман
розсіювався, і я починав відчувати себе живішим та позитивнішим.
Перший епізод манії, який я розпізнав, стався у мене в останній рік навчання в
університеті. Я вивчав політику та філософію. Я пам’ятаю стрес і тиск через іспити, які
наближалися, і як цілими днями не лягав спати і вчився. Я багато усього розповідав,
розумно та весело, як мені здавалося. Мій розум весь час працював, і мені здавалося,
що я дуже добре вчуся. Я читав праці деяких великих філософів і мислителів нашого
часу, вони мене надихали і давали задоволення. Я піднімався на дах, сидів там вночі,
палив цигарки та читав. Я міг сидіти там днями. У мене не було відчуття, що мені
потрібно спуститися, щось поїсти чи попити, як нормальним людям. У мене було
відчуття, що я маю вищу мету. Насправді я чітко пам’ятаю день, коли я нарешті
зрозумів мету свого життя і те, для чого я є. Філософи та книжки, що їх я читав,
нарешті допомогли мені. Я був переконаний, що зрозумів, як досягти миру у всьому
світі, і що тільки я сам можу зробити світ кращим. Все це видавалося мені таким
логічним. У мене було знання, і тепер мені потрібні були люди, які б мені допомогли.
Я відчайдушно намагався добитися розуміння від друзів. Я телефонував їм посеред
ночі та розповідав їм про свої ідеї. У мене було відчуття, що я не достатньо швидко про
них розповідаю. Я почав все сильніше злитися на друзів за те, що вони не розуміли, що
відбувається. Тому я спробував переконати свою родину та попросив у неї гроші. Я
витрачав гроші на квитки на літаки та автобуси, щоб подорожувати країною та світом,
оскільки я хотів спілкуватися із світовими лідерами. Я витратив неймовірну кількість
грошей і заліз у величезні борги. Я не прийшов складати випускні іспити, і мене
викликало до себе керівництво університету.
Саме того дня я зірвався. Я намагався пояснити, що відбувається зі мною, і
розплакався. Я плакав і не міг вичавити із себе жодного слова. Ніч я провів у лікарні,
оскільки університет вирішив, що це мені допоможе. Тоді я спав вперше за кілька
тижнів. Наступного дня я почав швидко занурюватися у депресію. Я почувався
самотнім до болю, і сумним, і так тривало місяці. Ейфорія була такою інтенсивною: я
збирався врятувати світ. Але падіння затьмарило усі відчуття, які у мене були до того.
Так розпочався цикл депресивних і манійних епізодів, якими у мене почало виходити
управляти тільки в останні три роки за допомогою медикаментів і регулярних візитів
до лікаря. Я зміг скласти іспити та почав працювати у видавництві, і мені дуже
подобається ця робота. Я винний друзям і родині, які продовжують підтримувати мене
та допомогли мені виплатити борги, коли все було дуже погано. Ймовірно, що я
житиму на цій гойдалці до кінця свого життя, але за підтримки я можу навчитися
давати їй раду, стабільно жити та залишатися у безпеці.