Дослідники творчості Шевченка зробили підрахунки: в його
поезіях слова Україна і український вжито 269 разів. Але
слова Бог, Божий, Господь, Господній, Ісус, Христос - 1281 раз! Шевченків імператив «Молітесь Богові одному, / Молітесь правді на землі, / А більш нікому...» походить із глибин народного світосприйняття. Своє знайомство з біблійними текстами він почав у ранньому дитинстві. За традицією, яка тоді була в нашому народі, життя українського села узгоджувалося з календарем церковних свят. «Псалтир» (книга псалмів із Біблії) у дяківській школі був навчальною книгою: використовувався і як буквар, і як читанка. Малий Тарас знав багато уривків із цієї книги напам'ять. Навчаючись в Академії мистецтв, Тарас опрацьовував біблійні сюжети й мотиви для ескізів, картин (це входило до обов'язкової програми навчання). Тарас Григорович Шевченко був захоплений священною книгою всіх християн і величним мистецьким витвором, у якому тисячоліттями черпали натхнення письменники, художники, музиканти, скульптори. «Єдина моя втіха тепер — це Євангеліє. Новий Завіт я читаю з благоговійним тремтінням»,— писав поет у листі до Варвари Рєпніної. Багато текстів із Біблії, Псалтиря Шевченко знав напам’ять. Уже в ранніх творах поета трапляються загальновживані в народному мовленні риторичні звертання до Бога та вислови: «Боже, Ти мій Боже!»; «О Боже мій милий!», («Причинна»); «Нехай тебе Бог прощає...»; «Прийми, Боже, мою душу...» («Катерина»); «Голосна та правдива, як Господа слово...» («До Основ’яненка») та ін. У вивчених нами творах, які написані Шевченком у період «трьох літ» («Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ», «І мертвим, і живим...»), поет використовує як епіграфи вірші з Біблії. Основним джерелом поеми «Марія» була біблійна легенда про Марію, Йосипа та Ісуса. Знання Біблії, захоплення викладеними в ній загальнолюдськими істинами, красою та глибиною алегоричного змісту, поданого у високохудожній формі, дозволили Шевченкові збагатити свою творчість численними біблійними образами й темами, які під пером майстра наповнилися новим змістом. Як підрахували дослідники творчості Т. Шевченка, слово Бог, у тому числі й Ісус Христос, вживається в «Кобзарі» 600 разів, в основі семи його поем лежать біблійні сюжети. Лише в сімдесяти п’яти віршах із 218, які входять до «Кобзаря», не згадано Бога (це переважно побутова лірика). У «Кобзарі» значна частина творів мають епіграфи, узяті з Біблії. Святе Письмо стає не тільки джерелом, з якого поет черпає мотиви й образи. Високою ідеєю любові наснажена вся творчість Т. Шевченка. З біблійними пророцтвами перегукується настанова про те, що «вражий», демонічний антисвіт буде подолано світлом божественної Любові, Правди, Добра, і «на оновленій землі» «врага не буде супостата...». І «Щоденник», і листи Шевченка із заслання свідчать про те, наскільки важливою для нього була Біблія та християнський твір «Наслідування Христа» Томи Кемпійського - саме ці книги давали йому духовну поживу в тяжких життєвих випробуваннях.
Наскрізною ідеєю християнства, що звучить в Новому Завіті,
є любов до ближнього і прощення ворогам. Цією ідеєю пронизаний світ буття й пошуків персонажів «Кобзаря». Іспит на справжнє християнство як відданість заповітам Бога, а не візантійсько-московське ідолопоклонство, що благословляє найбезбожніші діяння («За кражу, за войну, за кров, / Щоб братню кров пролити, просять / І потім в дар тобі приносять / З пожару вкрадений покров!» («Кавказ»)), складають чи не всі персонажі його ліро-епічних творів. Прощає свого кривдника відьма з однойменної поеми - замість помсти «набрала зілля / Та пішла в палати / Лічить його, помагати». У двох редакціях «Москалевої криниці» фізично покалічений герой цього твору - Максим - постає прикладом святості. Його ж убивця, спокушений демонічною пристрастю, проходить страшний шлях кровопролиття, однак і сам усвідомлює сатанинську природу гріха: «розкажи.../ Що ти бачив диявола / Своїми очима» і просить про молитву. «Суда людського» молить і варнак із однойменної поеми - спочатку месник, згодом - розбійник; прощає свою дружину-зрадницю через неї ж «забритий» у москалі герой поеми «Меж скалами, неначе злодій...»: «Підняв руки калічені / До святого Бога, / Заридав, як та дитина. / І простив небогу!»; за Нерона - «за ката лютого» - моляться неофіти перед мученицькою смертю («Неофіти»). Для Т. Шевченка російська церква («візантійщина») не має нічого спільного із справжнім християнством. Поет таврує лицемірство і фарисейство, якими підмінили віру в Бога живого, звинувачує «візантійського Саваофа» (інститут церкви на службі царській імперії) за те, що іменем Христа по-блюзнірськи благословляються найбільші злочини. Тому часто й досі можна почути недолугі аргументи про «атеїзм» поета. Шевченко бачив у російській православній казенній церкві духовного тюремника, вірного слугу царя. Тарас Шевченко — гордість і слава України. Поетичним ідеалом його творчості є правда і добро. Своїми творами він ніс у народ духовність, а це поняття у Т. Шевченка невіддільне від імені Бога. Хоча, слід зауважити, що донині серед дослідників творчої спадщини поета із цього питання немає одностайної думки
Stabat Мater в дзеркалі сучасної європейської музикознавчої думки / О. В. Беркій // Українське музикознавство. - К.: НМАУ ім. П. Чайковського, 2004. - Вип. 33. - С. 5-14.