Дослідники творчості Шевченка зробили підрахунки: в його

поезіях слова Україна і український вжито 269 разів. Але

слова Бог, Божий, Господь, Господній, Ісус, Христос - 1281
раз!
Шевченків імператив «Молітесь Богові одному, / Молітесь
правді на землі, / А більш нікому...» походить із глибин
народного світосприйняття. Своє знайомство з біблійними
текстами він почав у ранньому дитинстві. За традицією, яка
тоді була в нашому народі, життя українського села
узгоджувалося з календарем церковних свят. «Псалтир»
(книга псалмів із Біблії) у дяківській школі був навчальною
книгою: використовувався і як буквар, і як читанка. Малий
Тарас знав багато уривків із цієї книги напам'ять.
Навчаючись в Академії мистецтв, Тарас опрацьовував
біблійні сюжети й мотиви для ескізів, картин (це входило до
обов'язкової програми навчання).
Тарас Григорович Шевченко був захоплений священною
книгою всіх християн і величним мистецьким витвором, у
якому тисячоліттями черпали натхнення письменники,
художники, музиканти, скульптори. «Єдина моя втіха тепер
— це Євангеліє. Новий Завіт я читаю з благоговійним
тремтінням»,— писав поет у листі до Варвари Рєпніної.
Багато текстів із Біблії, Псалтиря Шевченко знав напам’ять.
Уже в ранніх творах поета трапляються загальновживані в
народному мовленні риторичні звертання до Бога та
вислови: «Боже, Ти мій Боже!»; «О Боже мій милий!»,
(«Причинна»); «Нехай тебе Бог прощає...»; «Прийми, Боже,
мою душу...» («Катерина»); «Голосна та правдива, як
Господа слово...» («До Основ’яненка») та ін.
У вивчених нами творах, які написані Шевченком у період
«трьох літ» («Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ», «І
мертвим, і живим...»), поет використовує як епіграфи вірші з
Біблії.
Основним джерелом поеми «Марія» була біблійна легенда
про Марію, Йосипа та Ісуса.
Знання Біблії, захоплення викладеними в ній
загальнолюдськими істинами, красою та глибиною
алегоричного змісту, поданого у високохудожній формі,
дозволили Шевченкові збагатити свою творчість численними
біблійними образами й темами, які під пером майстра
наповнилися новим змістом. Як підрахували дослідники
творчості Т. Шевченка, слово Бог, у тому числі й Ісус Христос,
вживається в «Кобзарі» 600 разів, в основі семи його поем
лежать біблійні сюжети. Лише в сімдесяти п’яти віршах із
218, які входять до «Кобзаря», не згадано Бога (це переважно
побутова лірика).
У «Кобзарі» значна частина творів мають епіграфи, узяті з
Біблії. Святе Письмо стає не тільки джерелом, з якого поет
черпає мотиви й образи. Високою ідеєю любові наснажена
вся творчість Т. Шевченка. З біблійними пророцтвами
перегукується настанова про те, що «вражий», демонічний
антисвіт буде подолано світлом божественної Любові,
Правди, Добра, і «на оновленій землі» «врага не буде
супостата...». І «Щоденник», і листи Шевченка із заслання
свідчать про те, наскільки важливою для нього була Біблія та
християнський твір «Наслідування Христа» Томи
Кемпійського - саме ці книги давали йому духовну поживу в
тяжких життєвих випробуваннях.

Наскрізною ідеєю християнства, що звучить в Новому Завіті,

є любов до ближнього і прощення ворогам. Цією ідеєю
пронизаний світ буття й пошуків персонажів «Кобзаря».
Іспит на справжнє християнство як відданість заповітам
Бога, а не візантійсько-московське ідолопоклонство, що
благословляє найбезбожніші діяння («За кражу, за войну, за
кров, / Щоб братню кров пролити, просять / І потім в дар тобі
приносять / З пожару вкрадений покров!» («Кавказ»)),
складають чи не всі персонажі його ліро-епічних творів.
Прощає свого кривдника відьма з однойменної поеми -
замість помсти «набрала зілля / Та пішла в палати / Лічить
його, помагати». У двох редакціях «Москалевої криниці»
фізично покалічений герой цього твору - Максим - постає
прикладом святості. Його ж убивця, спокушений демонічною
пристрастю, проходить страшний шлях кровопролиття,
однак і сам усвідомлює сатанинську природу гріха:
«розкажи.../ Що ти бачив диявола / Своїми очима» і просить
про молитву. «Суда людського» молить і варнак із
однойменної поеми - спочатку месник, згодом - розбійник;
прощає свою дружину-зрадницю через неї ж «забритий» у
москалі герой поеми «Меж скалами, неначе злодій...»:
«Підняв руки калічені / До святого Бога, / Заридав, як та
дитина. / І простив небогу!»; за Нерона - «за ката лютого» -
моляться неофіти перед мученицькою смертю («Неофіти»).
Для Т. Шевченка російська церква («візантійщина») не має
нічого спільного із справжнім християнством. Поет таврує
лицемірство і фарисейство, якими підмінили віру в Бога
живого, звинувачує «візантійського Саваофа» (інститут
церкви на службі царській імперії) за те, що іменем Христа
по-блюзнірськи благословляються найбільші злочини. Тому
часто й досі можна почути недолугі аргументи про «атеїзм»
поета.
Шевченко бачив у російській православній казенній церкві
духовного тюремника, вірного слугу царя.
Тарас Шевченко — гордість і слава України. Поетичним
ідеалом його творчості є правда і добро. Своїми творами він
ніс у народ духовність, а це поняття у Т. Шевченка
невіддільне від імені Бога.
Хоча, слід зауважити, що донині серед дослідників творчої
спадщини поета із цього питання немає одностайної думки