Зміст

1. Предмет ТДП..............................................................................................................................4
3. Методологія ТДП.......................................................................................................................4
4. ТДП як наука. Місце ТДП серед інших юридичних наук.....................................................5
5. Ознаки права..............................................................................................................................6
6. Функції права.............................................................................................................................7
7. Принципи права.........................................................................................................................8
Ознаки принципів права:..........................................................................................................8
8. Види принципів права...............................................................................................................9
9. Специфіка правотворчої діяльності.......................................................................................10
10. Джерела права: особливості матеріального та формального розуміння..........................10
11. Поняття та ознаки закону......................................................................................................12
12. Підзаконні акти: поняття та ознаки.....................................................................................12
13. Система підзаконних актів в Україні...................................................................................13
14. Поняття та ознаки прав людини...........................................................................................14
### Ознаки Прав Людини:......................................................................................................14
15. Види прав людини.................................................................................................................15
16. Покоління прав людини........................................................................................................16
17. Механізм захисту прав людини: юридичні та інституційні засоби..................................17
18. Судова практика як джерело права......................................................................................17
Основні риси та характеристики судової практики включають:........................................17
19. Правовий звичай....................................................................................................................18
20. Поняття системи права..........................................................................................................20
21. Інститут, підгалузь та галузь права......................................................................................20
22. Система права і система законодавства..............................................................................21
23 Поняття правової системи. Критерії класифікації..............................................................22
24. Норма права: поняття та ознаки...........................................................................................23
25. Структура норми права (гіпотеза, диспозиція і санкція)...................................................24
26. Види правових норм та критерії класифікації....................................................................26
27. Систематизація законодавства: поняття, види...................................................................27
28. Романо-германська правова система: поняття, ознаки......................................................28
29. Англосаксонська правова система: поняття, ознаки..........................................................29
30. Поняття, рівні і форми реалізації права...............................................................................31
31. Поняття застосування права.................................................................................................32
32. Акти застосування права.......................................................................................................32
33. Застосування правил у разі прогалин у законодавстві.......................................................33
34. Поняття тлумачення права. Методи тлумачення права.....................................................34
35. Офіційне та неофіційне тлумачення права.........................................................................34
36. Соціальні норми: поняття та класифікація..........................................................................35
37. Право і мораль: єдність, відмінність, взаємодія та протиріччя.........................................36
38. Взаємодія права з іншими соціальними нормами. (релігійними, корпоративними
звичаєвими)..................................................................................................................................37
39. Правосвідомість: поняття, структура, види........................................................................38
40. Поняття та прояви правового нігілізму. Правовий ідеалізм.............................................38
41. Поняття та ознаки сучасної держави...................................................................................39
42. Правовідносини: поняття, ознаки і передумови.................................................................40
46 Юридичні факти: поняття і класифікація.............................................................................42
47 Правопорушення: поняття, ознаки і види............................................................................43
48 Склад правопорушення..........................................................................................................43
49 Юридична відповідальність: поняття, принципи................................................................44
50 Види юридичної відповідальності........................................................................................46
51 Форми державного правління: поняття і види.....................................................................47
52 Республіка. Види республік...................................................................................................48
53 Монархія. Види монархій......................................................................................................48
54 Форми державного устрою: поняття і види.........................................................................49
55 Унітарна держава....................................................................................................................49
56 Федеративна держава.............................................................................................................50
57 Державний режим: поняття і основні види..........................................................................51
58 Демократичний режим: основні ознаки...............................................................................52
59 Тоталітарний режим: основні ознаки...................................................................................53
60 Авторитарний режим..............................................................................................................53
61 Механізм держави: поняття, ознаки, структура..................................................................54
62 Органи державної влади: поняття, ознаки, класифікація...................................................55
63 Невладні елементи механізму держави................................................................................56
64 Функції держави: поняття і види..........................................................................................56
1. Предмет ТДП.
Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження,
виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

3. Методологія ТДП.
визначає способи та підходи до дослідження юридичних та політичних
явищ. Вона включає в себе методи, принципи та засоби дослідження,
які допомагають розуміти природу правових і політичних систем.
Основні елементи методології теорії права і держави включають:
1. **Наукові методи:**
- *Історичний метод:* Аналіз історії правових і політичних явищ для
з'ясування їхнього походження та розвитку.
- *Порівняльний метод:* Вивчення схожостей і відмінностей між
різними системами права та держав.
- *Системний метод:* Аналіз правових та політичних систем як
систем, що мають взаємозв'язані елементи.
- *Філософський метод:* Розгляд юридичних і політичних явищ з
філософської точки зору.

2. **Джерела Дослідження:**
- *Нормативні акти:* Вивчення текстів законів, конституцій, рішень
суду та інших правових норм.
- *Документальні матеріали:* Аналіз офіційних документів, звітів,
статистики, які стосуються правових та політичних явищ.
- *Судова практика:* Вивчення рішень суду для розуміння
тлумачення та застосування правових норм.

3. **Прийоми Тлумачення:**
- *Лінгвістичний аналіз:* Розгляд правових термінів та їх значень,
щоб з'ясувати сутність норм.
- *Історико-правовий аналіз:* Розгляд історії створення та розвитку
правових норм для розуміння їхнього контексту.
- *Теоретичний аналіз:* Використання різних теоретичних концепцій
для розуміння і пояснення правових і політичних явищ.

4. **Підходи до Дослідження:**
- *Позитивістський підхід:* Бетонне вивчення існуючих правових
норм та інститутів.
 - *Нормативний підхід:* Визначення, яким має бути ідеальна правова
система.
- *Соціальний підхід:* Розгляд впливу правових норм на суспільство
та взаємозв'язок права і соціальних явищ.

5. **Інтердисциплінарність:**
- *Взаємодія з іншими науками:* Залучення елементів соціології,
економіки, філософії та інших наук для більш повного розуміння
юридичних і політичних явищ.

Ці методологічні підходи допомагають науковцям та дослідникам

розкривати та розуміти різні аспекти правової та політичної реальності.

4. ТДП як наука. Місце ТДП серед інших юридичних наук.

Теорія держави і права — фундаментальна наука та навчальна дисципліна,

що вивчає державу та право як явища суспільного життя, основні
закономірності їхнього виникнення та розвитку, їхню сутність, призначення і
функціонування в суспільстві, а також особливості політичної та правової
свідомості та правового регулювання.

Місце ТДП серед інших юридичних наук:

Теорія держави і права посідає чільне місце у системі юридичних наук. Вона
дає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-
правові явища. Ці знання фіксуються у поняттях і теоретичних конструкціях,
що є найбільш загальними та абстрактними у порівнянні з поняттями інших
юридичних наук.

5. Ознаки права.

Ознаки права – це такі його характеристики, які дають можливість

визначити зміст та краще зрозуміти його сутність. Як правило, виділяють такі
ознаки права:
1. Регулятивність – тобто право є ефективним регулятором по-
ведінки учасників суспільних відносин шляхом наділення їх певним
обсягом взаємних прав та обов’язків. Воно регулює поведінку через
свідомість і волю людини.
2. Нормативність означає, що право об’єктивується у правових
нормах, правилах поведінки загального характеру, які є неперсоніфі-
кованими та невичерпними. Неперсоніфікованість – це відсутність
конкретно визначеного адресата, дія норми права спрямована на всіх
без винятку учасників суспільних відносин. Невичерпність – це нео-
днократність реалізації правила поведінки, передбаченого нормою
права.
3. Визначеність – це така ознака права, що передбачає чіткість,
доступність, зрозумілість формулювання норм права у всіх
джерелах, з метою однакового її сприйняття усіма суб’єктами.
4. Обов’язковість права передбачає необхідність беззаперечного
виконання і дотримання норм права. Ця ознака реалізується через
два варіанти поведінки:
1) накладення обов’язків на учасників суспільних відносин вчини-
ти певну активну дію;
2) необхідність утримання від певної поведінки з метою належної
реалізації норми права.
Забезпеченість права державою – саме в цій ознаці права
проявляється його сила, іншими словами, можливість застосування
певних заходів впливу до суб’єктів, які не виконують або неналежно
виконують обов’язки, передбачені нормою права.
державно-правовий примус – це метод впливу держави на особу та
суспільство з метою забезпечення належної реалізації норм права,
котрий здійснюється через правозастосовну діяльність неза- лежно
від волі та бажання юридично зобов’язаних суб’єктів.
6. Базується на ідеях рівності, справедливості та свободи. Сус-
пільство сприймає, підтримує право настільки, наскільки воно від-
повідає та забезпечує, тобто втілює у своєму змісті справедливість,
рівність і свободу.
Рівність слід розуміти як загальний масштаб та рівну міри свободи
індивідів, тобто рівне ставлення до всіх, хто належить до певної
загальновизнаної групи людей.
Свобода передбачає можливість автономії суб’єкта, тобто звіль-
нення його від обов’язкових дій ззовні та самостійність у прийнятті
рішень щодо вчинення власних дій
Справедливість як основоположна ідея права є критерієм оцінки
встановленого у суспільстві правопорядку
 Системність – право є системою, первинним елементом якої є
норми права, які взаємопов’язані між собою і утворюють цілісне
яви- ще. Норми права залежно від предмета та методу правового
регулю- вання об’єднуються в інститути, підгалузі, галузі права.

6. Функції права.

Функції права– це основні напрями його впливу на суспільні відносини з

метою їх впорядкування; вони також відображають роль та соціальне
призначення права у суспільстві.
Функція права характеризується такими ознаками:
1) зумовлена його сутністю й визначається призначенням у сус-пільстві.
2) характеризує напрям необхідного впливу права на суспільні від- носини,
тобто такого впливу, без якого суспільство на цьому етапі роз- витку не може
існувати (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних
відносин);
3) виражає найбільш суттєві, головні риси права та спрямована на здійснення
завдань, що стоять перед правом на цьому етапі його розвитку;
4) являє собою, як правило, напрям його активної дії, тому однією з
важливих її ознак є динамізм;
залежно від сфери його впливу на суспільні відносини; вони поділяються на
загальносоціальні та спеціально-юридичні. Загальносоціальні функції права
вказують на вплив права на різ- ні сфери суспільних відносин засобами
соціального впливу.
До функцій права належать:
1) інформаційна – полягає у доведенні до громадян правової ін- формації
про реальний стан нормативного регулювання певної сфери суспільних
відносин, про правовий статус громадян, певних соціаль- них груп,
держави, а також зміни, які вносяться до нього
2) виховна – відображає вплив права на правосвідомість суспіль- ства, з
метою орієнтації на правомірний варіант поведінки, підвищення
правової культури;
3) комунікативна – право є універсальним засобом комунікації лю- дей у
суспільстві, що передбачає обмін інформацією та встановлення зв’язків
між суб’єктами з метою задоволення власних інтересів.
4) ідеологічна – право впливає на формування правової ідеології у
суспільстві, яка характеризується осмисленням ціннісних властивос-
тей, ознак, сторін правової дійсності, наприклад таких як справедли-
вість, рівність, свобода та ін.;
 5) культурна – право відображає духовні цінності, культурні тра- диції та
досягнення суспільства, що притаманні йому на певному етапі його
історичного розвитку.
Спеціально-юридичні функції права відображають напрями його
правового впливу на суспільні відносини, які зумовлені призначенням
права у житті суспільства.
Виділяють регулятивну та охоронну спеціально-юридичні функції.
Регулятивна функція права спрямована на здійснення правового впливу
на суспільні відносини через формулювання загальнообов’язкових
правил поведінки людей, суспільства, держави, визначення їх прав,
обов’язків, відповідальності.
Охоронна функція права – зумовлена соціальним призначенням
напряму правового впливу, спрямована на охорону загальнозначущих,
найбільш важливих економічних, політичних відносин, подолання
явищ, непритаманних певному суспільству.

7. Принципи права
Принципи права – це відправні ідеї, засади права, які визнача- ють його
сутність та напрями подальшого розвитку.
Ознаки принципів права:
1) регулятивність, тобто принципи, зафіксовані у праві, набувають значення
загальних правил поведінки, які мають загальнообов’язковий, владний
характер.
2) мають найбільш загальний, абстрактний характер, тобто є нормативними
узагальненнями вищого рівня, і перед суб’єктами правотворчості (органами
законодавчої влади, судами) постає завдання наповнити їх нормативним
змістом.
3) у принципах права втілюються головні суспільні цінності (людської
гідності, доброчесності), необхідні для нормального існуваннята розвитку
соціуму. Вони виступають критеріями “правильності” прийнятих актів,
відправними началами при вирішення конкретних юридичних справ у
процесі правозастосування;
4) є більш стабільними порівняно з нормами права, їх зміст не змінюється
тривалий період часу.
5) принципи права відіграють основоположну роль у визначенні напрямів
розвитку та удосконалення норм права, тобто є керівними ідеями для
суб’єктів правотворчої діяльності.
8. Види принципів права.
Класифікація принципів права здійснюється за різними критеріями:
1. За способом вираження поділяють на: текстуально закріпле- ні – ті, які
безпосередньо сформульовані у нормах права (принцип презумції
невинуватості); та змістовно закріплені – ті, які можуть бути виведені
із змісту нормативно-правових актів (принцип рівності).
2. За сферою дії принципи права поділяють на: загальнолюдські,
загальні, міжгалузеві та галузеві, вони впливають за двома наведеними
вище напрямами – як вимоги до системи правового регулювання та як
вимоги до учасників суспільних відносин.

Загальнолюдські принципи (або основоположні) мають засадничий для

правової системи характер і діють не тільки в межах правової системи, але й
поза нею, утворюють фундамент сучасного правопорядку. Ці принципи були
сформульовані у Статуті ООН.
До них відносять такі принципи: справедливості, свободи, рівності,
гуманізму.
Загальні принципи – характерні для права в цілому, впливають на сфери
правового регулювання, тобто характерні для всіх галузей права. До
загальних принципів належать:
1) принцип законності – є стрижнем правопорядку будь-якої су- часної
демократичної, правової держави спрямований на забезпечення
повного і неухильного підкорення поведінки суб’єктів суспільних
відносин вимогам правових актів.
2) принцип правової визначеності – означає, що суб’єктам суспіль- них
відносин повинна бути забезпечена можливість спрогнозувати
наслідки
3) принцип пропорційності – спрямований на забезпечення балан- су
приватних і публічних інтересів; відповідно до нього цілі обме-
жень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення –
обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права
обмежуються.
4) принцип доброчесності – полягає у сумлінному, чесному ставленні
суб’єктів до виконання ними своїх юридичних обов’язків і реалізації
суб’єктивних прав. Можна виділити два аспекти цього
Галузеві – це принципи, які здійснюють регулятивний вплив на відносини в
межах однієї галузі права. У цивільному праві – принцип рівності сторін у
майнових відносинах; у кримінальному – принцип невідворотності
покарання за вчинений злочин; у трудовому – прин- цип свободи праці; у
земельному – принцип цільового використання землі.
Міжгалузеві – це спільна для двох і більше галузей права ідея, засада, яка
відображає закономірності регулювання певної групи від- носин. До цієї
групи належать: принцип свободи договору, принцип диспозитивності,
рівності учасників судового процесу, принцип презумції невинуватості,
державної мови судочинства.

9. Специфіка правотворчої діяльності.

Правотворча діяльність - це діяльність з планування, розробки проекту

нормативно-правового акта (його концепції) та прийняття (видання)
нормативно-правового акта, метою якої є правове врегулювання та/або
охорона суспільних відносин.
Головне призначення правотворчості – встановлення нових правових норм.
Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і,
відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості.
Суб'єктами правотворчості виступають державні органи, уповноважені
недержавні структури (органи місцевого самоврядування, профспілки), а
також народ при винесенні нормативно-правових актів на референдуми.

10. Джерела права: особливості матеріального та формального

розуміння.
Джерела права – це способи вираження і закріплення правових норм, надання
їм юридичного значення.

Прийнято виділяти:
1) джерело права в матеріальному змісті;
2) джерело права в ідеальному змісті;
3) джерело права в юридичному (формальному) змісті.

Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин.

До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності
та інше.
Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.
Коли ж кажуть про джерела у юридичному змісті, то мають на увазі
різноманітні форми (засоби) вираження правових норм.
Форма права – це форма саме права як окремого явища, і співвідноситься
вона тільки зі змістом права. Її призначення – впорядкувати право, додати
йому властивості державно-владного характеру. Виділяють зовнішню і
внутрішню форми права.

До зовнішніх форм права належать:

 правовий звичай – санкціоноване державою звичаєве правило
поведінки загального характеру;
 правовий прецедент – виражене зовні рішення органу держави в
конкретній справі, якому надається формальна обов’язковість при
розв’язанні наступних аналогічних справ;
 нормативно-правовий договір – об’єктивоване формально обов’язкове
правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною
домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою;
 нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного
органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально
обов’язкове правило поведінки загального характеру.
За юридичною силою всі нормативні акти поділяються на законодавчі і
підзаконні.

Законодавчі акти – це акти органа законодавчої влади – Верховної Ради

України, які мають найвищу юридичну силу, приймаються в особливому
порядку і спрямовані на регулювання найосновніших суспільних
відносин. До законодавчих актів відносяться Конституція України,
регламент Верховної Ради України, закони України, кодекси, постанови.

Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності

компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на
те державою громадських об’єднань по встановленню, впровадженню в дію,
зміні чи відміні нормативних письмових документів, що розвивають чи
деталізують окремі положення законів.

11. Поняття та ознаки закону.

Зако́ н — нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює
найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення
загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку
(законодавчим органом влади), або безпосередньо народом.
 Основні ознаки закону та його види включають:
### Ознаки Закону:
1. **Генеральність:**
- Закон є загальним і абстрактним нормативним актом, що має
застосовуватися до всіх осіб чи об'єктів, що потрапляють під його дію.

2. **Примусовий Характер:**
- Закони є обов'язковими для виконання всіма особами в юрисдикції,
на яку вони поширюються. Вони встановлюють права та обов'язки громадян і
суб'єктів права.

3. **Імперативність:**
- Закони визначають імперативні, тобто обов'язкові, норми поведінки
для суспільства та його учасників.

4. **Закріплення в Письмовій Формі:**

- Закони, як правило, мають бути виражені у письмовій формі, щоб
забезпечити чіткість і об'єктивність їх тлумачення та застосування.

5. **Спрямованість на Регулювання Відносин:**

- Закони спрямовані на регулювання відносин у суспільстві,
визначаючи правові норми та стандарти.

12. Підзаконні акти: поняття та ознаки.

**Підзаконні нормативно-правові акти** — це акти, які приймаються
відповідно до повноважень, наданих законом вищестоячими органам та
несуть в собі деталізацію та конкретизацію норм, визначених законами. Ці
акти, також називають підзаконними, створюються на виконання та
реалізацію законодавчих норм.

Загальні ознаки підзаконих актів:

1) цеофіційний письмовий документ який видається уповноваженим органом
2) вони містять, змінюють або скасовують норми права
3) видаються у встановленому законом порядку
4) мають загальний, неперсоніфікований характер і передбачають
неодноразове застосування
5) створюються із застосуванням правил нормотворчої техніки
6) гарантуються державою через можливість застосування засобів
примусового характеру.

Спеціальні ознаки підзаконних актів:

⁃ державно-владний характер. Підзаконні нормативно-правові акти
приймаються від імені держави і є засобом владного впливу. Влад-ність актів
обумовлена суттю державного управління, взаєминами між органами
виконавчої і законодавчої влади;
⁃ субʼєктами прийняття є уповноважені органи державної влади.
Юридична сила підзаконних нормативно-правових актів залежить від статусу
органу, який його прийняв. Державні органи можуть приймати підзаконні
нормативно-правові акти колективно (наприклад, уряд) чи одноосібно
(наприклад, Президент, Генеральний прокурор);
- юридична сила підзаконних актів проявляється у використанні певних
горидичних формулювань, таких як: "на підставі та на вико-коння закону",
"відповідно до закону" тощо. Ці акти деталізують і Конкретизують
положення закону задля його оптимальної реалізації.
Вони містять вторинні норми права. Підзаконні нормативно-правові вони
вають різну юридичну силу, різні форми, назви тощо, але всі воли включені
до ієрархічної структури законодавства. Положення підзаконних
нормативно-правових актах змінюють, скасовують кор-пи кріва у
рівнозначних підзаконних нормативно-правових актах нижчої юридичної
сили;

13. Система підзаконних актів в Україні.

Підзаконний нормативно-правовий акт — нормативно-правовий акт суб'єкта

нормотворення, який приймається (видається) на основі Конституції і законів
України, міжнародних договорів України та спрямований на їх реалізацію;

Залежно від суб'єктів, що їх видали, виділяють такі види підзаконних

нормативно-правових актів в Україні: нормативні актиВерховної
Ради України (закони, постанови)
нормативні актиПрезидента України (укази, розпорядження)
нормативні актиКабінету Міністрів України (постанови, розпорядження)
14. Поняття та ознаки прав людини.

**Права людини** — це невід'ємні, невідчужувані та універсальні права, які

належать кожній людині просто внаслідок її гідності. Вони визнаються
міжнародними договорами та законами багатьох країн, і є основою для
створення справедливого та гідного суспільства.

### Ознаки Прав Людини:

1. **Універсальність:**
- Права людини є універсальними, тобто вони застосовуються до кожної
людини незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних
або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового
стану, наукової, літературної чи мистецької області, або іншого статусу.

2. **Невід'ємність:**
- Це означає, що права людини не можна відібрати або обмежити. Кожна
людина має право на повагу та гідність, незалежно від обставин.

3. **Невідчужуваність:**
- Права людини не можуть бути передані чи передані іншій особі. Вони
залишаються властивістью конкретної людини.

4. **Взаємозалежність і Взаємопов'язаність:**
- Права людини взаємозалежні та взаємопов'язані. Втрата одного права
може вплинути на інші. Наприклад, право на освіту пов'язане з правом на
свободу думки та вираження.

5. **Нормативна Основа:**
- Права людини визначаються міжнародними документами, такими як
Всеагентська Декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські
та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні
права, а також конституціями та законами національних держав.

15. Види прав людини.

### Види Прав Людини:

В Конституції України передбачаються наступні групи основних
прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні,
культурні.

1. **Цивільні та Політичні Права:**

- Включають право на життя, свободу, безпеку, вільне вираження думки,
право на справедливий суд, право на приватне і сімейне життя тощо.

2. **Економічні, Соціальні та Культурні Права:**

- Охоплюють право на працю, освіту, житло, медичну допомогу, участь у
культурному житті та інші аспекти, що стосуються соціального та
економічного благополуччя.

3. **Колективні та Групові Права:**

- Охоплюють права етнічних, релігійних та інших меншин, а також права
груп, що потребують особливого захисту, таких як діти, жінки, люди з
інвалідністю.

4. **Права на Самовизначення та Розвиток:**

- Включають права на свободу вибору свого політичного, соціального та
культурного розвитку.

5. **Права Солідарності:**
- Спрямовані на створення умов для розвитку суспільства, які забезпечують
всім людям гідний спосіб життя.

Права людини є основоположним елементом демократії, правової держави та

справедливого суспільства.

16. Покоління прав людини.

Права людини часто поділяють на три покоління, які відображають еволюцію

та розширення концепції прав людини в часі. Ці покоління враховують різні
аспекти та аспірації прав людини на різних етапах історії. Ось їх основні
риси:

### Перше покоління: Політичні та Громадянські Права

1. **Характеристика:**
 - Перше покоління прав людини, часто називається "класичними правами",
виникло в XVIII-XIX столітті під впливом політичних революцій, таких як
Французька та Американська революції.

2. **Основні Права:**
- Право на життя, свободу, особисту недоторканність.
- Свобода слова, вираження думки, віросповідання, зібрань і асоціацій.
- Право на справедливий суд та основоположні політичні права.

### Друге покоління: Економічні, Соціальні та Культурні Права

1. **Характеристика:**
- Друге покоління виникло в XIX-XX столітті під впливом соціальних та
економічних змін, таких як індустріалізація та соціальні рухи.

2. **Основні Права:**
- Право на працю та справедливі умови праці.
- Право на освіту, включаючи доступ до вищої освіти.
- Право на здоров'я та соціальний захист.
- Право на участь у культурному житті та вільний доступ до культурних
цінностей.

### Третє покоління: Права Солідарності та Розвитку

1. **Характеристика:**
- Третє покоління є реакцією на глобальні виклики і виникає у другій
половині XX століття.

2. **Основні Права:**
- Право на мир, чисте навколишнє середовище та розвиток.
- Право на самовизначення та участь у прийнятті рішень, які стосуються
глобальних аспектів суспільства.
- Права меншин, право на національну самовизначення.
- Права на гуманітарну допомогу та міжнародний розвиток.

17. Механізм захисту прав людини: юридичні та інституційні засоби.

Під терміном “механізми міжнародного захисту прав людини”

розуміють систему міжнародних органів, що діють з метою здійснення
міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку
порушення. У першу чергу їх поділяють на дві великі групи - національні та
міжнародні механізми захисту прав. Національні (внутрішньодержавні)
механізми захисту прав мають свої особливості у кожній країні, у той час як
міжнародний механізм захисту прав є однаковим для всіх, незалежно від
національності та громадянства.

Юридичний механізм захисту прав людини – це можливість здійснення

громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав та свобод.

Інституційний меганізм- полягає в дослідженні інституцій- них засобів

захисту права людини на репродуктивне відтворення. Це, зокрема,
неготовність до захисту прав через відсутність відповідного досвіду,
навздогін ний характер захисту прав, що полягає не у створенні гарантій, а
відновленні вже порушених прав.

18. Судова практика як джерело права.

**Судова практика** — це сукупність рішень судів у конкретних
справах, яка формується в процесі застосування та тлумачення законодавства
судовими органами. Судова практика є важливим компонентом юридичної
системи та впливає на створення судових прецедентів і розвиток правової
доктрини.
Основні риси та характеристики судової практики включають:
1. **Інтерпретація Законодавства:**
- Судова практика допомагає в розумінні та інтерпретації
законодавства. Суди можуть виносити рішення, які тлумачать конкретні
положення законів та їх застосування до певних фактичних обставин.

2. **Створення Судових Прецедентів:**

- Судова практика веде до формування судових прецедентів, які
стають авторитетними прикладами для подальших рішень у подібних
справах. Суди можуть враховувати попередні рішення у подібних справах.

3. **Юридична Доктрина:**
- Судова практика є важливим джерелом для формування юридичної
доктрини та розвитку правової науки. Аналіз рішень судів допомагає
визначити тенденції в розвитку права та його вплив на суспільство.

4. **Узагальнення Правових Принципів:**

 - Судова практика дозволяє узагальнити та встановити правові
принципи, які можуть бути використані для рішення подібних питань у
майбутньому.

5. **Забезпечення Справедливості:**
- Розглядаючи попередні рішення у подібних справах, суди прагнуть
до забезпечення консистентності та справедливості у видачі своїх рішень.

6. **Оскарження Рішень:**
- Оскарження судових рішень сприяє розвитку судової практики.
Вищі судові інстанції можуть виносити рішення, які виправляють чи
уточнюють попередні інтерпретації закону.

7. **Прозорість та Публікація:**
- Багато судових рішень публікуються, що забезпечує прозорість та
відкритість судової системи. Це дозволяє адвокатам, правозахисникам та
іншим зацікавленим сторонам вивчати практику та використовувати її в своїх
аргументаціях.

Судова практика важлива для забезпечення стабільності та

передбачуваності правової системи. Аналіз рішень судів допомагає розуміти,
як закони і юридичні принципи застосовуються в реальних обставинах та як
вони можуть еволюціонувати з часом.

19. Правовий звичай.

**Правовий звичай** — це один із джерел права, яке базується на

довготривалій практиці і визнається чи толерується суспільством як
юридично зобов'язуюча. Правовий звичай може бути важливим визначником
правового статусу певних дій чи відносин, навіть якщо вони не закріплені у
конкретних законах чи інших правових актах.
Основні риси правового звичаю включають:
1. **Довготривала Практика:**
- Правовий звичай формується через тривалу та стійку практику
суспільства. Для того щоб вважати якусь практику за звичай, вона повинна
існувати протягом тривалого часу.

2. **Визнання Та Толерування:**
 - Правовий звичай визнається як джерело права та толерується
суспільством як обов'язковий для виконання. Це може виявлятися у
поведінці, традиціях, процедурах та інших аспектах.

3. **Зобов'язуючий Характер:**
- Правовий звичай має зобов'язуючий характер. Тобто, якщо
суспільство визнає деяку практику як правовий звичай, то виконання цієї
практики може вимагатися від осіб у відповідних ситуаціях.

4. **Не Визначений Законом:**

- Одна з ключових рис правового звичаю полягає в тому, що він не
завжди закріплений у законі чи конкретному правовому акті. Проте,
визнання його суспільством дає йому юридичну силу.

5. **Зв'язок із Суспільними Цінностями:**

- Правовий звичай часто відображає суспільні цінності та норми. Він
може бути результатом та вираженням тих цінностей, які визнаються в
конкретному суспільстві.

6. **Може Виникати В Різних Сферах:**

- Правовий звичай може виникати в різних сферах права, включаючи
цивільне, кримінальне, сімейне право тощо.

Приклади правового звичаю можуть включати традиції в сімейному

праві, правила корпоративної етики в бізнесі, або прийняті практики в
кримінальному праві. Важливо зауважити, що, хоча правовий звичай може
мати значний вплив, його не можна використовувати як основне джерело
права в ситуаціях, коли він суперечить чітко визначеним законам чи
конституційним нормам.

20. Поняття системи права.

Система права- це об’єктивно існуюча будова права , в межах якої

відбувається забезпечення функціонування правових норм , інститутів і
галузей права , їх взаємозв’язок та взаємодія , які зумовлені цілями та
завданнями предмета та метода правового регулювання.

Ознаки системи права:

⁃ цілісність - полягає в структурній єдності, у погодженості її складових
на основі однакових принципів функціонування її елемен-тів, однакових
завдань, які вони виконують, і однаковому ставленні до них з боку держави.
⁃ функціональна система, тому що її виникнення, існування і розвиток
зумовлені усвідомленими загальнолюдськими потребами в ор-ганізованості,
урегульованості та впорядкованості суспільного життя, оскільки відсутність
цих якостей унеможливлює стабільність, безпеку та розвиток суспільства,
тобто головні умови його існування вза-галі.
⁃ обʼєктивність - це система, що реально відтворює суспільні потреби і
реагує на зміну ситуації в суспільстві, а не створюється за бажанням
субʼєктів права.
⁃ диференціація. Система права складається з неоднакових за змістом й
обсягом структурних елементів, які логічно поєднують і розподіляють
нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості.
⁃ стабільність системи права зумовлена постійним основним складом
базових галузей. Велике значення системи права полягає в тому, що вона
встановлює стійкий звʼязок всередині права.
⁃ динамізм - визначається динамічним складом інститутів права. і
правовідносин, що їх формують. Відносини у суспільстві перебувають у
постійній динаміці та взаємозвʼязку.

21. Інститут, підгалузь та галузь права.

Інститу́ т пра́ ва — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних
між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних
суспільних відносин. Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі
права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій
самостійний структурний підрозділ.Наприклад, галузь цивільного права
України включає такі інститути, як інститут права власності, інститут
зобов'язального права, інститут спадкування та інші.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів

певної галузі права, які регулюють певну сферу суспільних відносин
специфічним методом правового регулювання. На відміну від правових
інститутів підгалузь права не є обов'язковим компонентом кожної галузі.
Підгалузі є у багатьох галузей права.

Галузь права — сукупність норм, інститутів та підгалузей права,

спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних
відносин. Галузь права, найбільший структурний підрозділ і центральна
ланка права, найповніше виражає «групові» особливості правового
регулювання.

22. Система права і система законодавства

Система права- це об’єктивно існуюча будова права , в межах якої

відбувається забезпечення функціонування правових норм , інститутів і
галузей права , їх взаємозв’язок та взаємодія , які зумовлені цілями та
завданнями предмета та метода правового регулювання.

Основні структурні елементи системи права:

 норма права;
 інститут права;
 підгалузь права;
 галузь права.

Система законодавства — це сукупність усіх чинних впорядкованих

нормативно-правових актів даної держави.
У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад:

 галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що

збігається з ними за предметом правового регулювання, наприклад,
карне, трудове тощо;
 комплексне законодавство, тобто таке, яке містить норми різних
галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад,
екологічне законодавство;
 загальнофедеральне законодавство й законодавство суб'єктів
федерації (у федераціях);
 законодавство автономії (якщо вищий представницький орган
автономії у праві приймати закони);
 конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (за
юридичною чинністю).
Структура системи законодавства — це внутрішній підрозділ
законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.
Структура системи законодавства (її внутрішня будова):

 галузева («горизонтальна») — галузеве законодавство (трудове,

цивільне, карне законодавство тощо), тобто в системі законодавства
 підсистеми нормативних актів розрізняються за предметом
правового регулювання (наприклад, предмет регулювання
трудового законодавства — трудові відносини, а також відносини,
тісно пов'язані із трудовими);
 ієрархічна («вертикальна») — закони й підзаконні акти, тобто в
системі законодавства підсистеми нормативних актів (закони,
підзаконні акти) розрізняються за юридичною чинністю.

23 Поняття правової системи. Критерії класифікації.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних

засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також
юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові
норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові
відносини та ін.).
В такому значенні йдеться про національну правову систему (наприклад,
України), субнаціональну (правова система суб'єкта федерації),
наднаціональну (правова система ЄС), релігійну (наприклад, канонічна).

Ознаки правової системи:

– системність – із самого визначення «системи» ми розуміємо, що мається
на увазі певне коло правових явищ і процесів, які до того ж пов’язані між
собою певними зв’язками;
– циклічність функціонування передбачає те, що у правовій системі, в
процесі регуляції, охорони та захисту суспільних відносин,
взаємодія елементів відбувається за принципом «отриманий результат тягне
за собою певні зміни, які в свою чергу створюють підстави для досягнення
якісно нового результату», іншими словами, відбувається постійне
вдосконалення системи;
– послідовність розвитку правових процесів у системі – це визначений на
основі здобутого досвіду та зумовлений необхідністю процесів регулювання
та охорони суспільних відносин у різних умовах порядок переходу від одних
елементів правової системи суспільства до інших;
– поєднання статики і динаміки можна визначити із двох характерних
взаємопов’язаних блоків елементів правової системи суспільства: постійних
(система права, система законодавства, правова культура та ін.) і змінних
(правовідносини, правотворчість, право реалізація та ін.);
 Критерії класифікації правових систем[ред. | ред. код]

Класифікація правових систем світу здійснюється за

такими критеріями:
• спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;
• спільність основного юридичного джерела права;
• єдність у структурі системи і норми права;
• спільність принципів регулювання суспільних відносин;
• єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій,
понять, конструкцій.
Коли правові системи, об'єднані спільністю історичного формування,
структурою права, та іншими важливими критеріями,
формують сукупність,- то утворюється правова сім'я.

24. Норма права: поняття та ознаки

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначене правило

поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване
державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру
свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та
індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки

норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове

правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні
відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб)
регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її
дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від

держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає
обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний

(без зазначення конкретного адресата — неперсоні-фікований) характер,
тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих
нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість
застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого

характеру -- норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних
відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у
разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на
інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших —
забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після
викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма

права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з
дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття
чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до

примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення
суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує
способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні
санкції у разі невиконання вимог норми права.

25. Структура норми права (гіпотеза, диспозиція і санкція).

Структура норми права — це внутрішня побудова норми права, яка

виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Гіпотеза-це структурний елемент норми права який вказує на певні життєві

обставини.
(припущення)

Диспозиція- це структурний елемент норми права в якому закріплене саме

правило поведінки виражене в правах і обов’язках яких набувають суб’єкти
суспільний відносин.
(розпорядження)

Санкція-- це структурний елемент норми права що встановлює юридичні

(негативні) наслідки на випадок порушення правила зафіксованого у
диспозиції або умов визначених у гіпотезі.
(стягнення)

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він

зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб
(диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу,
спрямовані на захист прав покупця (санкція)».

№ 2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків

стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний
не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у
противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього
слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або службовим

становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих
інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища
всупереч інтересам служби (due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду
охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам
окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам
юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними работами на строк до
двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на
строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».

26. Види правових норм та критерії класифікації.

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми

можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

1)Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями

права): норми конституційного, адміністративного, кримінального,
цивільного, трудового, екологічного права та ін.

2)Норми права за методом правового регулювання (або за формою

закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):
імперативні, диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях

держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного
переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо
наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які

дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й
обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки
вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони
регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не
домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за
відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.).
Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

3)Норми права за характером впливу на особу:

заохочувальні, рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант

поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в
сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду

держави поведінки суб'єктів.

4)Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні, процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором

суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на
підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна
вчиняти вбивство.
 Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок
застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого
можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування
злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»[2]

здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних
нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою
матеріального права.

27. Систематизація законодавства: поняття, види.

Систематизація законодавства — це діяльність з впорядкування чинних

нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою
забезпечення ефективного правового регулювання.
Систематизація законодавства – засіб реформування, упорядкування
законодавства, зведення його до певної внутрішньоузгодженої системи. За
допомогою систематизації усуваються недоліки, повтори, застарілі норми
тощо. Це процес зведення актів законодавства до єдності шляхом
внутрішньої та зовнішньої обробки їх змісту.[1]

Систематизація спрямована на:

1. досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і
прогалин, у результаті чого підвищується ефективність законодавства;
2. впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і
рубриками, тобто класифікацію, що забезпечує зручність користування
законодавчим масивом.

Існують такі види систематизації:

облік, кодифікація, інкорпорація і консолідація.

I) Кодифікація – це діяльність правотворчих органів держави по створенню

нового, систематизованого НПА, яка здійснюється шляхом глибокої та
всебічної переробки діючого законодавства та внесення в нього суттєвих
змін.
В процесі кодифікації в проект НПА, який створюється, включаються діючі
норми права, що не втратили свого значення, та норми, які створені і вносять
якісні зміни в регулювання певної галузі суспільних відносин.
2) Інкорпорація – це така форма систематизації, коли нормативні акти
певного рівня об’єднуються повністю або частково у різного роду збірники
чи зібрання в певному порядку (наприклад,хронологічному, алфавітному або
системно – предметному).
3) Консолідація- це така форма систематизації, при якій відбувається
об’єднання значної кількостіНПА, які діють в одній і тій же галузі суспільних
відносин, в єдиний узагальнений НПА без зміни змісту.

28. Романо-германська правова система: поняття, ознаки.

Романо-германська правова сім’я – це група національних правових

систем, утворених на основі давньоримських правових традицій і об’єднаних
подібністю структури, принципів та джерел права і спільністю понятійно-
юридичного апарату.

Ознаки романо-германської правової системи:

1. Становлення даної правової системи починається з V ст. і повʼязане із
системою звичаєвого права германських народів. Період XII-XVIII ст.
вважається періодом, коли з наукової точки зору зʼявляється система романо-
германського права. Саме в цей період у правову науку і практику
континентальної Європи міцно увійшли поняття власності, поділ права на
приватне і публічне, майнові та особистісні права. Отже, визначальною
рисою романо-германського права є його органічний звʼязок з римським
правом.

2. Основою правопорядку у даній правовій системі є писана конституція, що

має кодифікований характер та вищу юридичну силу. Вона є результатом
поєднання принципу законності, принципу поділу влади і демократичного
принципу: відповідні компетенції виконавчої та законодавчої влад надаються
конституцією, яка підкорює виконавчу владу законодавчій, оскільки остання
представляє народ.

3. Нормативно-правовий акт як джерело права відіграє при-орітетну роль у

регулюванні суспільних відносин. Нормативно-правовий акт є
найпоширенішим джерелом права завдяки його здатності формулювати чіткі,
точні, зрозумілі людям юридичні правила.

4. Система права країн романо-германської правової сімʼї - це багатогранне

правове явище, яке сформувалося під впливом римського права і у своїй
єдності логічно поєднує відповідні складові: нор-ми, принципи, інститути та
галузі права.

5. Первинним елементом системи права є норма права, яку слід розуміти як

загальнообовʼязкове та формально-визначене правило поведінки, що може
неодноразово застосовуватися до невизначеного кола осіб та випадків і має
абстрактний характер.
6. Високий ступінь кодифікації права, наслідком чого с велика кількість
кодексів, що регламентують окремі сфери суспільних відносин. Кодекси
діють нарівні з законом, мають однакову юридичну силу, але насправді
відіграють провідну роль у відповідній галузі законодавства.
7.Правосвідомість характеризується високим рівнем правової культури, який
беззаперечно втілюється у нормативних настановах і, оновившись, знову
повертається до юридичної практики. Для класичних систем романо-
германської правової сімʼї здебільшого властивим є усвідомлений рівень
правової активності. А за рахунок інтегративних якостей правосвідомості
забезпечуються якісні зміни правової системи в цілому.
1.
Романо-германський тип правової системи охоплює країни континентальної
Європи: Францію, Бельгію, Люксембург, Іспанію, Португалію, Нідерланди,
Австрію, Ліхтенштейн, Німеччину, Швейцарію, Бельгію та ін. Вплив романської і
німецької груп континентального права виходить за межі Європи: Латинська
Америка, значна частина Африки, країни Близького Сходу, Японія, Індонезія.

29. Англосаксонська правова система: поняття, ознаки.

А́ нглосаксо́ нська правова́ систе́ма — сукупність національних правових систем. Вона

повʼязана із специфікою становлення, функціонування і розвитком права у Великій
Британії, зокрема з роллю у цьому процесі звичаєвого права та судової практики
королівських судів, яка поступово набувала загальнодержавного характеру.

Ознаки англосаксонської правової системи:

1. Історичний розвиток цієї правової системи включає чотири
етапи:
1) період англосаксонського права до нормандського завоювання Англії
характеризується відсутністю уніфікованої системи права, оскільки в кожній
частині країни діяло своє місцеве право і було від-сутне "загальне право",
тобто спільне для всієї Англії;
2) період становлення "загального права" (1066-1485 рр.), компетенція
королівських судів поступово розширювалась і наприкінці середніх віків
вони перетворилися в єдиний судовий орган
3)період утвердження та розквіту "загального права" (1485-1832
рр.) - виникає так зване "право справедливості" як система рішень лорда-
канцлера по конкретних справах на основі доктрини "справед-ливості". ", яка
корегувала і доповнювала принципи і норми загального Права. Обʼєднання
цих двох систем права відбулося в результаті судово-правової реформи
Англії 1873-1875 рр.;
4) період обʼєднання "загального права" з державним законодавством (з 1832
до сьогоднішніх днів).
2. Судовий прецедент є основним джерелом права, який визначають як акт
правотворчості у вигляді закріпленого у судовому звіті рішення (вироку)
одного з вищих судів з конкретної справи,

3. Закон має вищу юридичну силу, незважаючи на роль судового прецеденту.

У вузькому (суто юридичному) значенні законом є фор-мальний,
оформлений у письмовому вигляді акт, який виходить від вищого
законодавчого органу влади (у Сполученому Королівстві, Канаді та Австралії
- це Парламент, у США на федеральному рівні – це Конгрес, на рівні окремих
штатів - легіслатури).
4.Звичай відіграє другорядну роль серед джерел права, і вважається
джерелом права лише тоді, коли отримав санкцію судді, тобто був
підтверджений суддею хоча б в одному його рішенні з конкретної справи.

5. Структура права включає загальне право (комплекс судових рішень, що

базується на професійній традиції суддів, за участі суду присяжних) та право
справедливості (рішення лорда-канцлера щодо помʼякшення суворих судових
рішень та базуються на загальних принципах права, понятті добра,
гуманності, справедливості).
6.Норми права мають казуальний характер, оскільки більшість норм
англосаксонського права створювалася при розгляді судами реальних справ, і
тому розраховані на вирішення конкретних суперечок, а не на встановлення
загальних правил поведінки на майбутне.
7.Консолідація є основним способом систематизації нормативно-правового
матеріалу, тобто поєднання законодавчих положень стосовно одного питання
в єдиний акт.

8. Казуальність права англосаксонського тину, незначна кількість правових

норм узагальненого характеру, надзвичайно висока роль суддів
обумовлюють необхідність осіб жити у дусі поваги до прав людини, віри у
справедливість та непорушність судової сист - ми, тому що саме на цих
постулатах відбувається уся життедіяльність суспільства.

30. Поняття, рівні і форми реалізації права.

Реалізація норм права — це втілення розпоряджень правових норм у

правомірній поведінці суб'єктів права, в іх практичній діяльності, її можна
розглядати як процес і як кінцевий результат.

Рівні реалізації права включають:

- Міжнародний рівень: Гарантується міжнародними конвенціями та
угодами, прийнятими на міжнародних форумах, таких як ООН чи
Європейська Комісія з прав людини.
- Національний рівень: Забезпечується законами та конституціями кожної
окремої країни.
- Регіональний рівень: Деякі регіональні організації (наприклад,
Європейський Суд з прав людини) також здійснюють захист прав на
регіональному рівні.
- Місцевий рівень: Місцеві владні органи та органи самоврядування також
можуть регулювати та захищати права на місцевому рівні.

Форми реалізації права можуть бути:

- Судовий захист: Відбувається через судові процеси.
- Правозахисна діяльність: Організації та громадські об'єднання
допомагають людям захищати їхні права.
- Лобіювання: Діяльність груп та організацій з метою впливу на
законодавчий процес.
- Освіта: Забезпечення інформованості громадськості про їхні права та
обов'язки.
- Інформаційні кампанії: Поширення інформації про права через ЗМІ та
інші засоби масової комунікації.
 31. Поняття застосування права.

Поняття застосування права-- це – особлива форма реалізації права,

яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх
компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конкретизації норми
права;

Правозастосування є процесом підведення конкретного життєвого випадку

під загальну правову норму й ухвалення з приводу цього спеціального акта
(акта застосування норм права). У країнах романо-германських правових
систем застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних
нормативних актах, вважають основною формою реалізації права суддями та
іншими посадовими особами держави[2].

Ознаки правозастосування:
• здійснюється органами чи посадовими особами, які наділені
функціями державної влади;
• має індивідуальний характер
• направлене на встановлення конкретних юридичних наслідків — суб'єктивних
прав, обов'язків, відповідальності;
• реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах;
• завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.

32. Акти застосування права.

Правозастосовний акт -- вирок, рішення, визначення, висновок тощо

(наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній
кримінальній справі) -- результат вирішення юридичної справи і підсумок
застосування норм права.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну

норму права, тобто є законним і обґрунтованим.
2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і
являє собою категоричне, офіційно-владне, обов'язкове для виконання
веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим,

індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається

поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням,
тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок,

розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко
позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну,
описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених

осіб.

33. Застосування правил у разі прогалин у законодавстві.

 Прогалини в нормативно правових актах — це повна або часткова
відсутність законодавчої регламентації певних суспільних відносин, що
перебувають у сфері правового регулювання.
 Подолання прогалин у нормативно-правових актах — це застосування
засобів, що дозволяють прийняти рішення в конкретній справі за
відсутності відповідної норми права.

Для подолання прогалин зазвичай використовують такі засоби як:

 Аналогія закону — це вирішення справи за наявності прогалини на
основі норми права, що регулює найбільш подібні суспільні відносини.
Аналогія закону спирається на схожість відносин, які врегульовані
законом і які є предметом розгляду, але не врегульовані законом.
 Аналогія права — це вирішення справи за наявності прогалини на
основі загальних або галузевих принципів права.

34. Поняття тлумачення права. Методи тлумачення права.

Тлумачення права — це насамперед внутрішній розумовий процес особи, що
реалізує правові норми у будь-якій формі, особливо особи, що застосовує їх.
(Методи тлумачення правових норм це сукупність прийомів і засобів, що
використовуються для встановлення змісту норм права).
1. Граматичний метод— полягає в граматичному, лексичному,
морфологічному та синтаксичному аналізі тексту норми права і
з’ясуванні на цій основі його змісту.
2. Логічний метод — базується на використанні законів і правил логіки
для роз’яснення змісту тексту нормативно-правового акта.
3. Систематичний метод — визначає логічні зв’язки з іншими нормами
галузі, інституту права.
4. Історичний метод — полягає в з’ясування змісту норми права на
підставі історичних умов та обставин їх прийняття.
5. Функціональний метод — полягає у встановленні значення норми із
урахуванням її функціонального контексту.
6. Статичний підхід — полягає у тому, що суб’єкт тлумачення має
тлумачити норми права, виходячи з того, що їх зміст залишається
незмінним, тобто таким, яким його виклав у тексті закону сам
законодавець.
7. Динамічний підхід — виходить з того, що писане право є живим
інструментом, який слід застосовувати у конкретних історичних
умовах, тобто обираючи таке розуміння, що відповідає уявній волі
законодавця на даний момент.
8. Телеологічний спосіб тлумачення — передбачає з’ясування смислу
норми права за допомогою її мети.

35. Офіційне та неофіційне тлумачення права.

Офіційне тлумачення — роз’яснення змісту правових норм, яке здійснюється
уповноваженими на те державою органами і результати якого мають
обов’язковий характер.

Офіційне поділяються на: нормативне і казуальне.

1. Нормативне тлумачення — це таке тлумачення, яке поширюється на
всі випадки застосування і реалізації роз’яснювальної норми і є
обов’язковими для всіх осіб і органів, що її реалізують або
застосовують.
Нормативне тлумачення поділяють на:
Легальне, яке здійснює або орган що встановлює певну юридичну норму, або
ж інший уповноважений на це законом орган.
Судове, тлумачення яке дає суд
2. Казуальне тлумачення — це таке роз’яснення змісту норми, яке
здійснюється судом або іншими органами у зв’язку з розглядом
конкретної справи і є формально обов’язковим лише для випадку з
приводу якого роз’яснюється зміст норми.

Неофіційне тлумачення — це роз’яснення змісту правових норм, що

здійснюється: науковими установами, громадськими об’єднаннями,
окремими особами, результати якого не мають обов’язкового характеру.

Неофіційне тлумачення поділяються на: доктринальне, професійно

практичне, буденне.
1. Доктринальне тлумачення— це роз’яснення змісту норм права, що
здійснюється науковими установами або окремими науковцями.
2. Професійно практичне тлумачення— це роз’яснення змісту правових
норм, яке здійснюють юристи практики переважно у формі
консультацій.
3. Буденне тлумачення — тлумачення змісту норм права, що
здійснюється практично усіма людьми, які не мають юридичної освіти.

36. Соціальні норми: поняття та класифікація.

Соціальні норми - це правила, які визначають, як ми повинні себе вести у
суспільстві, відповідно до прийнятих стандартів і очікувань. Вони
охоплюють такі аспекти, як мораль, етика, взаємодія з іншими людьми та
сімейні відносини.

 Моральні норми: Встановлені на основі моральних цінностей і

переконань. Вони визначають правильне чи неправильне з поведінки
точки зору моралі.
 Правові норми: Ці норми встановлені законодавством і мають
юридичну силу. Вони регулюють поведінку громадян і встановлюють
відповідальність за порушення закону.
 Релігійні норми: Визначені релігійними віруваннями і традиціями.
Вони визначають правила поведінки вірян відповідно до вірувань їх
релігії.
 Корпоративні норми: Стандарти і правила, які регулюють поведінку
працівників та управління в організаціях і підприємствах.
  Сімейні норми: Правила і традиції, що регулюють взаємини між
членами сім'ї та роблять акцент на взаєморозумінні, підтримці та
взаємоповагу.
 Естетичні норми: Стандарти і вимоги, що стосуються краси, гармонії та
естетичної цінності. Вони визначають, що вважається красивим чи
гарним у суспільстві.
(до соціальних норм відносять звичаї та традиції).

37. Право і мораль: єдність, відмінність, взаємодія та протиріччя.

 Єдність:
 Певні норми права можуть базуватися на моральних принципах і
цінностях суспільства.
 Якщо морально правильна дія також визнана законом, вони
відповідають одна одній.
 Відмінність:
 Право - це система правил, прийнятих у вигляді законів та
регуляцій, що мають юридичну силу та діють на всіх громадян.
 Мораль - це система цінностей, переконань та норм, що
визначають правильність та неправильність дій з морального
погляду.
 Взаємодія:
 Право може враховувати моральні стандарти, коли формує нові
закони або тлумачить існуючі.
 Мораль може впливати на правотлумачення та судові рішення,
особливо там, де закон неоднозначний чи відступає від
загальноприйнятих моральних принципів.
 Протиріччя:
 Іноді право та мораль можуть суперечити одне одному.
Наприклад, певні закони можуть бути визнані несправедливими з
морального погляду, або морально правильні дії можуть бути
незаконними.
 У таких випадках можуть виникати конфлікти між додержанням
закону та моральною совістю громадян.

38. Взаємодія права з іншими соціальними нормами. (релігійними,

корпоративними звичаєвими).
Релігійні:
Релігійні норми можуть впливати на процес прийняття законів або на зміст
самого законодавства через участь релігійних груп у формуванні громадської
думки або через політичний вплив.

Деякі аспекти релігійних норм можуть бути включені до законодавства,

особливо в країнах з релігійними державами або з великою релігійною
громадськістю.

Іноді можуть виникати конфлікти між різними соціальними нормами,

наприклад, між релігійними поглядами і законом. (У таких випадках суди
можуть шукати компроміси або вирішувати конфлікти шляхом
збалансування прав та інтересів різних сторін.)

Корпоративні:
Корпоративні норми можуть впливати на законодавство через активне
сприяння певних інтересів корпорацій або підприємств.

Управління підприємствами часто базується на корпоративних стандартах,

які можуть бути встановлені у відповідності до внутрішніх корпоративних
політик та процедур.

Звичаєві:
Звичаєві норми можуть впливати на прийняття рішень та формування правил
у випадках, коли практики та традиції мають значний вплив на конкретне
суспільство.

Звичаї та традиції можуть впливати на правозастосування, коли суди

враховують місцеві звичаї та традиції при вирішенні справ.

39. Правосвідомість: поняття, структура, види.

Правосвідомість - це свідоме розуміння основних принципів та норм права, а
також відповідальності перед ними. Це уявлення про правильність чи
неправильність власних дій з точки зору закону та моралі, а також готовність
діяти відповідно до цих принципів.

Структура правосвідомості складається з двох рівнів:

 Правова ідеологія: система цінностей та переконань щодо права і
справедливості. Правова ідеологія відображає уявлення про те, як
 повинне функціонувати справедливе суспільство і якими мають бути
відносини між правом і суспільством.
 Правова психологія: психологічні фактори, що впливають на
сприйняття та реакцію на правові норми. Вона досліджує психологічні
процеси, що відбуваються в межах правової системи, такі як мотивація,
усвідомлення прав і обов'язків, реакція на правопорушення та відчуття
справедливості.
Види правосвідомості:
 Індивідуальна правосвідомість: Свідомість та розуміння прав та
обов'язків окремої особи в контексті законодавства і моральних
принципів.
 Групова правосвідомість: Свідомість та сприйняття прав і обов'язків
певної групи людей, яка може базуватися на спільних цінностях,
переконаннях або інтересах.
 Суспільна правосвідомість: Розуміння та прийняття правових норм і
цінностей у всьому суспільстві або серед значної частини населення.

40. Поняття та прояви правового нігілізму. Правовий ідеалізм.

Правовий нігілізм - це ставлення, коли людина відкидає або не дотримується
законів через відчуття безсилля або невдоволення правовою системою. Це
може бути спричинене відсутністю віри у справедливість законів, апатією до
правозахисту або відчуттям, що нічого не можна змінити.

Прояви правового нігілізму можуть включати:

 Ігнорування законів: Відмова дотримуватися правил і норм,
встановлених законом.
 Бездіяльність: Небажання вживати заходів для захисту власних прав
або прав інших людей через втрату віри в ефективність правової
системи.
 Порушення прав інших: Безжальне порушення прав інших осіб через
переконання, що право не має сенсу або значення.
 Відмова від участі у правових процесах: Наприклад, відмова від участі
у судових засіданнях або відмова звертатися за допомогою до
правозахисних органів.

Правовий ідеалізм - це віра в те, що право є важливим інструментом для

створення справедливого суспільства. Люди, які віддані цій ідеї, вважають,
що дотримання законів і правил допомагає забезпечити гармонію та
благополуччя для всіх.
(при правовому ідеалізмі відбувається переоцінка реальних можливостей
форм права впливати на суспільні відносини і процеси).

41. Поняття та ознаки сучасної держави.

Держава — це особлива форма організації співжиття численних спільнот
людей, (яка характеризується наявністю таких ознак: Система спеціальних
органів та установ, що в сукупності утворюють державний управлінський
механізм тобто державний апарат;
Право тобто обов’язкові правила поведінки встановлені та санкціоновані
державою, за допомогою якого держава як політична влада закріплює певний
порядок суспільних відносин, а також структуру і порядок діяльності
державного апарату;
Визначена територія, кордонами якої обмежується рада певної держави. )
Ознаки держави:
 Основною ознакою є політична влада.
 Здатність держави видавати закони та інші правові акти, які мають
загальнообов’язкове значення.
 Організація усього суспільства. Держава виступає у внутрішніх та
зовнішніх відносинах, інтересах всього населення країни.
 Має публічну владу, публічність якої виявляється в тому, що вона
офіційно виступає від імені всього суспільства народу, управляє його
справами через спеціальний апарат управління — систему державних
органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з
управління та опирається на апарат примусу в разі потреби
примусового характеру.
 Має суверенітет — верховенство Всередині країни, незалежність і
рівноправність у зовнішньополітичних зносинах.
 Поєднує населення, що проживає на певній території, за ознакою
громадянства. Населення — соціальна основа держави. Громадянство
— правовий зв’язок між особою та державою без зазначення етнічного
походження особи.

42. Правовідносини: поняття, ознаки і передумови.

Правовідносини — це вид суспільних відносин, що виникають на основі
права і учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Ознаки правовідносин:
 Суспільні відносини, які виникають між людьми та їх об’єднаннями.
Суб’єктами можуть виступати фізичні та юридичні особи, держава, її
органи та посадові особи.
 Вони є юридичною формою різних суспільних відносин: сімейних,
економічних, політичних, релігійних та інших.
 Виникають, припиняються або змінюється на основі принципів та норм
права.
 Суб’єкти правовідносин пов’язані між собою правами та обов’язками.
Найчастіше у правовідносинах всі сторони мають взаємні права і
обов’язки.
 Вони становлять собою індивідуалізовані Та конкретизовані правові
зв’язки. Тобто, людина - її права, права договору - цього предмету.
Передумови - це умови або обставини, які потрібні для того, щоб щось
сталося або відбулося. У контексті правовідносин, передумови - це ті умови,
які потрібні для того, щоб виникли правові відносини між людьми або
організаціями. Наприклад, щоб укласти договір, потрібно, щоб дві сторони
погодилися на його умови.

 Загальні (матеріальні) передумови - це умови, що виникають зі

звичайних життєвих обставин, таких як наявність об'єкту та суб'єктів
права.
 Спеціальні (юридичні) передумови - це умови, які випливають зі
специфіки правової системи та її нормативних актів, наприклад,
дотримання вимог закону, укладення договору тощо.

43. Суб’єкти правовідносин: поняття і види. Правосуб’єктність.

Суб’єкт правовідносин — це суб’єкт права, який вступив у правовідносини

для реалізації прав і обов’язків.
Види:
Суб’єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізична особа,
посадова особа) та колективні (юридична особа, орган державної влади).
Специфічними суб’єктами правовідносин є держава та територіальна
громада. Держава вступає в різні правовідносини зокрема у міжнародні,
публічні, приватні.
Правосуб’єктність - це здатність особи бути суб'єктом правовідносин, тобто
мати права та обов'язки, які визнаються законом.
Правосуб’єктність має певну структуру (склад) яка включає:
 Правоздатність — це здатність суб’єкта права мати права та
обов’язки.
 Дієздатність — здатність своїми діями набувати для себе права та
обов’язки, самостійно їх здійснювати та виконувати.
 Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну
відповідальність за скоєне правопорушення.

44. Об’єкти правовідносин: поняття і види.

Об'єкт правовідносин - це предмет або область, на яку спрямовані права та
обов'язки суб'єктів права.

Види об’єктів правовідносин:

 Природні об’єкти — земля, її надра, повітря, водні та лісові ресурси.
 Речі, у тому числі гроші та цінні папери, рухоме і нерухоме майно,
виступають об’єктами майнових відносин (Купівля продаж, дарування,
обмін, спадкування).
 Немайнові блага (особисті та соціальні) Життя, здоров’я, честь,
гідність,, свобода, недоторканість, права людини (Вони визнаються
значущими для суспільства, захищаються правом).
 Результати дій, у тому числі послуги та результати робіт. Вони
надаються у сферах управління побутового обслуговування,
господарській, культурній, освітянський та інших сферах (Наприклад:
соціальні, адміністративні, фінансові, побутові).
 Об’єкти права інтелектуальної власності (Літературні та художні
твори, комп’ютерні програми, наукові відкриття, торгівельні марки).

45 Субʼєктивні права і юридичні обовʼязки: поняття і структура.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки є основними поняттями в
юриспруденції.
 Суб'єктивні права: Це правові можливості, які належать особі і які вона
може використовувати або захищати від інших осіб або від держави. Ці
права можуть бути визначені законом або випливати з практики
судових рішень.
 Юридичні обов'язки: Це обов'язки, які особа повинна виконувати
відповідно до закону. Юридичні обов'язки можуть випливати з угод,
законів, або спеціальних нормативно-правових актів.
Структура цих понять може включати такі елементи як:
 Об'єкт права: Те, на що спрямовані права або обов'язки.
 Суб'єкт права: Особа, якій належать права або яка зобов'язана
виконувати обов'язки.
 Зміст права або обов'язку: Конкретні дії, які може виконати суб'єкт або
на які він зобов'язаний.
 Способи захисту: Механізми, що гарантують захист прав або
вимагають виконання обов'язків, наприклад, через судові процеси.

46 Юридичні факти: поняття і класифікація.

Юридичні факти — є життєвими обставинами (діями та подіями що залежить
або не залежить від волі людини), що прямо або опосередково визначені
нормами права. Саме вони є підставою для виникнення зміни або
припинення правовідносин.
Класифікація юридичних фактів:
1. Поділяють на юридичні дії та юридичні події.
Юридичні дії — це юридично значущі вчинки особи, які можуть бути
правомірними та неправомірними.
Юридичні події — це юридично значущі життєві обставини, настання яких
не залежить від волі людини.

2. Залежно від юридичних наслідків юридичні факти можуть,

породжувати правовідносини (наприклад видання наказу про
переведення на іншу посаду), або факти що припиняють
правовідносини (наприклад видання наказу про звільнення з посади).

47 Правопорушення: поняття, ознаки і види.

Правопорушення — це неправомірне, протиправне, суспільно шкідливе
винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, за вчинення якого
особа, може бути притягнута до юридичної відповідальності.

Ознаки правопорушення:
1. Будь-яке правопорушення є діянням особи, що дістає прояв у
зовнішній поведінці, яка може бути сприйнята оточенням як дія чи
бездіяльність.
 2. Діяння особи є суспільно небезпечними, що дістає прояв у
спричинення шкоди особистим чи суспільним інтересам, чи загрозі
спричинення такої шкоди.
3. Повинна існувати правова норма, яка забороняє те чи інше суспільно
небезпечне діяння або вбачає правопорушення у невиконанні або не
належному виконанні зобов’язань.
Види правопорушень класифікують за: галузями права і ступенем суспільної
небезпеки.
1. За галузями права правопорушення прийнято поділяти на: кримінальні,
адміністративні, цивільні та дисциплінарні.
2. За ступенем суспільної небезпеки поділяють на: кримінальні злочини
та кримінальні проступки, а також інші проступки, які можуть бути
адміністративними, цивільними або дисциплінарними.

48 Склад правопорушення.
 Об’єкт правопорушення.
 Об’єктивна сторона правопорушення.
 Суб’єкт правопорушення.
 Суб’єктивна сторона правопорушення.
1. Об’єкт правопорушення— це охоронювані правилом
суспільні відносини, яким при здійсненні правопорушення
заподіюється певна шкода або створюється заподіяння
такої шкоди.
2. Об’єктивна сторона правопорушення — це сукупність
ознак, які характеризують зовнішню сторону складу
правопорушення. Тобто умови здійснення правопорушення
та яким чином воно проявилось у поведінці особи.
Обов’язковими знаками об’єктивної сторони є: наявність суспільно
небезпечного діяння, наявність негативних наслідків діяння та
причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідками.
3. Суб’єкт правопорушення — це деліктоздатна особа
фізична чи юридична, що скоїла правопорушення.
4. Суб’єктивна сторона правопорушення — це внутрішня
сторона правопорушення, що характеризує психічний стан
особи в момент здійснення правопорушення.
У структурі суб’єктивної сторони розрізняють — вину, мотив,
мету, емоційну складову. Вина, тобто, певне психічне ставлення
 до особи, до свого протиправного діяння і його суспільно
небезпечних або шкідливих наслідків.

49 Юридична відповідальність: поняття, принципи.

Юридична відповідальність - це обов'язкова відповідь за порушення
правил, законів та норм, яка передбачається в законодавстві. Принципи
юридичної відповідальності включають:
1. Принцип справедливості виражається у тому, що за протиправне діяння
відповідає особа, яка його вчинила; за діяння, які не є суспільно
небезпечними, не можна встановлювати кримінальні покарання; закон, що
встановлює відповідальність або посилює її, зворотної сили не має; закон, що
помʼякшує або звільняє від відповідальності за певні діяння, повинен мати
зворотну силу; покарання, які принижують гідність особи, є недопустимими;
вид і міра юридичної відповідальності (покарання) повинні відповідати
тяжкості (соціальній шкідливості) скоєного правопорушення. У Рішенні
Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. Nº 15-рп/2004
зазначається, що справедливість одна з основних засад права, є вирішальною
у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із
загальнолюдських вимірів права.
2. Принцип законності юридичної відповідальності проявляється у
законності встановлення заходів юридичної відповідальності (на-лежними
субʼєктами, з дотриманням правотворчої процедури у визначеній законом
формі); у законності реалізації юридичної відповідальності (компетентними
субʼєктами, з дотриманням процесуальних прав, у межах своїх повноважень і
за наявності підстав). У Рішенні Конституційного Суду України від 25 січня
2012 р. Nº 3-рп/2012 за-значається, що принцип законності передбачає
застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів
відповідних органів державної влади, виданих на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
3. Принцип обгрунтованості юридичної відповідальності розумі-ться як
система всебічних і вмотивованих висновків про вчинене об ектом
правопорушення. Так, ст. 62 Конституції України чітко вказує, що
обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним
шляхом, а також на припущеннях. Принцип обгрунтованості пропонує
законодавцеві та правозастосовним органам встановлювати, покладати
адекватні й соціально виправдані заходи юридичної відповідальності на
правопорушників лише за наявності підстав, що свідчать про акт
протиправної поведінки.
4. Гуманізм є одним з найсуттєвіших принципів, що повʼязаний з духовною,
моральною стороною суспільного життя, сутністю якого є притягнення до
юридичної відповідальності за вчинення правопорушення субʼєкта,
враховуючи його людську природу. Принцип гуманізму юридичної
відповідальності реалізується передусім шляхом захисту людини, її прав і
законних інтересів. Саме гуманне ставлення до особи, яка вчинила
правопорушення, є загальновизнаним у світовій практиці показником
реалізації гуманістичних начал юридичної відповідальності.
5. Принцип невідворотності юридичної відповідальності передбачає
обовʼязкове застосування до правопорушника санкцій саме юридичного
характеру, оскільки моральний вплив не завжди є діє-вим. Він спрямований
на ефективне застосування юридичної відповідальності та має системний
характер, оскільки перебуває у спійко-му взаємозвʼязку з іншими
принципами. Принцип невідворотності юридичної відповідальності означає,
що кожен факт протиправного діяння, за вчинення якого законом
передбачена юридична відпо-відальність, повинен отримати засудження з
боку держави в особі компетентних субʼєктів і спричиняти за собою
призначення правопорушникові покарання (санкції).
6. Принции доцільності припускає встановлення заходів юридичної
відповідальності відповідно до закону та їх застосування лише за умови
обліку цільової спрямованості відповідальності. У разі, якщо цілі
відповідальності можуть бути досягнуті без застосування пока-раня, принцип
доцільності пропонує звільнити порушника від юридичної відповідальності.
Цей принцип забезпечує досягнення цілей (завдань) юридичної
відповідальності при дотриманні адекватної відповідності міри
відповідальності скоєному соціально шкідливому протиправному діянню.
7. Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткос-ті,
зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності
(прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища
людини. Щодо юридичної відповідальності цей принцип передбачає ясність,
чіткість, несуперечливість правової норми, яка встановлює підстави настання
або звільнення від юридичної відповідальності, прав та обовʼязків як осіб, які
притягаються до юридичної відпові-дальності, так і осіб, які уповноважені
здійснювати таку діяльність; доступність та передбачуваність вказаної вище
норми, відсутність зворотньої сили правової норми, якою встановлено
юридичну відпо-відальність; остаточність та обовʼязковість судового
рішення.
Коротше:
  Принцип справедливості: Відповідальність за порушення закону,
захист гідності особи, відповідність покарання важкості
правопорушення.
 Принцип законності: Законність у встановленні та реалізації
відповідальності згідно з правовими нормами.
 Принцип обгрунтованості: Прийняття рішень щодо відповідальності на
підставі адекватних доказів.
 Принцип гуманізму: Захист прав та інтересів особи, що порушила
закон.
 Принцип невідворотності: Обов'язкове застосування юридичних
санкцій за правопорушення.
 Принцип доцільності: Встановлення та застосування відповідальності з
урахуванням цілей та обставин справи.
 Принцип правової визначеності: Чіткість та передбачуваність правових
норм щодо відповідальності

50 Види юридичної відповідальності.

 Конституційно-правова відповідальність - це відповідальність за
порушення Конституції та інших законів країни, яка передбачена
самою Конституцією та іншими нормативно-правовими актами.
 Кримінальна відповідальність: Застосовується за вчинення тяжких
злочинів і порушень кримінального законодавства, таких як вбивство,
крадіжка, шахрайство тощо.
 Цивільна відповідальність: Відбувається у випадках порушення
цивільного законодавства, які можуть включати порушення договірних
зобов'язань, завдання шкоди чи порушення прав власності.
 Адміністративна відповідальність: Накладається за порушення
адміністративних правил і норм, таких як порушення дорожнього руху,
порушення правил торгівлі тощо.
 Дисциплінарна відповідальність: Застосовується у відносинах між
працівниками та їхніми роботодавцями, коли працівник порушує
внутрішні правила організації або служби.
 Матеріальна (договірна) відповідальність: Виникає при порушенні
умов договору і передбачає зобов'язання компенсувати завдану шкоду.

51 Форми державного правління: поняття і види.

Поняття:
Форми державного правління - це різні способи організації влади в державі,
які визначають, як влада функціонує та взаємодіє з громадянами.
Види:
 Монархія:
 Монарх може мати різний ступінь влади, від абсолютної (коли
він має необмежену владу) до конституційної (коли його
повноваження обмежені конституцією).
 Існують два основних типи монархії: абсолютна (наприклад,
Саудівська Аравія) та конституційна (наприклад, Велика
Британія).
 Республіка:
 Влада належить народові, який обирає своїх представників через
вибори.
 Існують різні форми республіки, включаючи президентську,
парламентську та напівпрезидентську республіку.
 Демократія:
 Рішення приймаються за волею більшості.
 Це може бути представницька демократія, де громадяни
обирають своїх представників, або пряма демократія, де
громадяни приймають рішення безпосередньо через
референдуми.
 Автократія:
 Влада зосереджена в руках одного правителя або невеликої групи
людей.
 Це форма правління, де немає вільних виборів та прав громадян.

52 Республіка. Види республік.

Республіка — це форма правління, заснована на згоді народу і керована
представниками, обраними народом; при цьому спадкове правління
монархії або аристократичного стану заборонено.
Існують три основних типи республіканської форми правління:
 Президентська республіка: президент обирається національним
голосуванням і має значний вплив на уряд.
 Парламентська республіка: парламент формує уряд і має переважний
контроль над ним, голова держави має обмежені повноваження.
 Змішана республіка: комбінує елементи президентської та
парламентської систем, де президент та парламент спільно формують
уряд, зазвичай за сильного президентського впливу.
Класичними прикладами є США для президентської республіки, Велика
Британія для парламентської, та Франція для змішаної форми.

53 Монархія. Види монархій.

Монархія – це форма правління державою, при якій верховна влада
абсолютно або номінально належить главі держави.
Простими словами, Монархія — це країна, очолювана одним правителем.
Найчастіше це король / королева, тому монархію зазвичай називають
королівством.
 Абсолютна монархія:
 В абсолютній монархії влада монарха є необмеженою та
безумовною.
 Монарх володіє всіма аспектами державного управління і
приймає всі рішення самостійно без обмежень конституцією чи
законами.
 Виборна монархія:
 У виборній монархії монарх обирається народом або
представниками еліти.
 Наслідування трону не передбачене, але монарх може бути
обраний з певної родини або кандидатурою, яка визнана
належною.
 Феодальна монархія:
 Феодальна монархія - це система, в якій монарх контролює владу
через систему феодальних васалів.
 Васали надають послуги монарху в обмін на землю та захист, але
мають певну автономію управління своїми територіями.

(Васали - це люди, які в обмін на землю та захист обіцяють відданість і

послуги монархові або феодалу.)

54 Форми державного устрою: поняття і види.

Форма державно-територіального устрою - спосіб територіальної організації
влади в державі (по горизонталі) і співвідношення влади між
територіальними частинами, на які вона поділена, і державою в цілому.
Унітарна держава (від лат. unitas - єдність) - єдина держава, що поділена на
адміністративно-територіальні одиниці (області, воєвод-ства, графства та ін.),
які не мають суверенних прав (болгарія,
Іспа-нія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд
Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.).

Федерація (від лат. foederatio - союз, обʼєднання) - складна сотоз-на держава,

частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами
(Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада,
Малайзія, Мексика, Росія, США.

Конфедерація (від лат. confederatio) -

тимчасовий союз суверенних
держав, що обʼєдналися на підставі
договору одна з одною для
досягнення певних цілей і спільного здійснення державної діяльності у
певних напрямах (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа та ін.)
при збереженні в інших питаннях незалежності (суверенітету).

55 Унітарна держава.
Унітарна держава (від лат. unitas - єдність) - єдина держава, що поділена на
адміністративно-територіальні одиниці (області, воєвод-ства, графства та ін.),
які не мають суверенних прав (болгарія,
Іспа-нія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд
Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.).
Основні ознаки унітарної держави:
1. єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);
2. єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд,
парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких
поширюється на територію всієї країни;
3. єдине громадянство і єдина державна символіка;
4. єдина система законодавства і єдина судова система;
5. відсутність політичної самостійності адміністративно-терн-торіальних
одиниць;
6. одноосібне представництво у міжнародних відносинах.

Види унітарних держає в залежності від правових статусів к внутрішньо-

територіальних утворень:
  прості - складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць,
які мають однаковий правовий статус. (Йорданія, Ісландія, Колумбія,
Ліван, Польща);

 змішані (ускладнені) - мають у своєму складі одну або кілька

адміністративно-територіальних одиниць, наділених статусом
адміністративно-територіальних автономій (Велика Британія. Грузія,
Данія,

 складні (регіоналистські або унітарні держави з елементами

федералізму) - мають у своєму складі політичні (законодавчі) автономії
із статусом самоврядних державних утворень, із власним урядом.

56 Федеративна держава.
Федерація (від лат. foederatio - союз, обʼєднання) - складна сотозна держава,
частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами
(Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада,
Малайзія, Мексика, Росія, США,
Основні ознаки федерації:
1. політико-адміністративно територія не є єдиним цілим, а складається з
територій субʼєктів федерації, які, у свою чергу, мають власний
адміністративно-територіальний поділ;
2. окрім загальної конституції федерації, у її субʼєктів є свої конституції,
що свідчить про наділення їх установчою владою (винятком є Індія,
Пакистан, Нігерія, де субʼєкти федерації не мають власних
конституцій);
3. існує федеральний двопалатний парламент (бікамералізм), одна з палат
якого є органом представництва субʼєктів федерації (Федеральні збори
в РФ, Сенат - у США, Рада кантонів - у Швейцарії, Союзна рада - в
Австрії).
4. є парламенти у субʼєктів федерації, що видають закони відповідно до
федерального законодавства, ці закони діють у межах їх територій;
5. за наявності федерального уряду існують самостійні органи управління
у субʼєктів федерації.
6. існує громадянство як усієї федерації, так і її субʼєктів - не в усіх, але в
багатьох федераціях;
 7. існує єдиний економічний простір- федеральна податкова і фінансово-
грошова системи;
8. федерація (не субʼєкти федерації) має суверенітет і є суб"єктом
міжнародного права, але в договірних міжнародних відносинах може
виступати як федерація в цілому, так і кожний з її субʼєктів;

Види федерацій:
за способом створення:
договірні - виникають на підставі
угоди, договору, установчого пакту, тобто створюються, як правило, «знизу»
(Обʼєднані Арабські Емірати, Танзанія);

конституційні - засновуються шляхом прийняття конституції, тобто

створюються головним чином «зверху» (Індія, Бельгія, Австрія); договірно-
конституційні ,їх більшість - США, Німеччина,Швейцарія, РФ та ін.);

За способом поділу і здійснення

владних повиоважень:
• централізовані - переважає сфера виключних повноважень лишого
ратафила
федерації над повноваженнями іІ субʼєктів (Індія, Пакистан, Венесуела,
Мексика, Аргентина. Бразилія);
• відносно централізовані - майже урівноважені сфери компетенції федерації
і її субʼєктів у питаннях організації суспільного життя (США,Австралія)

57 Державний режим: поняття і основні види.

Державний режим - це система правил, законів і норм, за якими функціонує
держава або уряд. Це включає в себе політичні, економічні, соціальні та інші
аспекти управління державою. Державний режим визначає, яким чином
влада в державі здійснюється, які права і обов'язки мають громадяни, і як
вирішуються суспільні питання.

Основні види державних режимів включають:

 Демократичний режим: Влада належить народу або його
представникам, і рішення приймаються за допомогою виборів або
інших форм участі громадян.
  Авторитарний режим: Влада зосереджена в руках однієї особи або
партії, яка часто здійснює контроль над ЗМІ та політичними
опонентами.
 Тоталітарний режим: Влада має повний контроль над усіма сферами
суспільства, включаючи політику, економіку, культуру та особисте
життя громадян.
Якщо ще запитає:
 Монархічний режим: Влада належить монарху або королю, але може
бути обмежена конституцією чи парламентом.
 Парламентська республіка: Влада належить парламенту, який обирає
главу держави (президента або прем'єр-міністра) та контролює уряд.

58 Демократичний режим: основні ознаки.

Демократичний режим - це система влади, де влада належить народу або
його представникам, і рішення приймаються через вільні вибори та участь
громадян у політичному процесі.

Основні ознаки:
 Громадяни мають можливість вільно і рівно брати участь у керуванні
державою через різноманітні інститути демократії, які включають
безпосередню участь та представницьку систему.
 Забезпечується ідеологічний, політичний та економічний плюралізм,
дозволяючи опозиційним партіям діяти легально і вільно.
 Гарантується здійснення прав і свобод громадян та соціальних меншин
відповідно до міжнародних стандартів прав людини.
 Існує система місцевого самоврядування, що надає реальну можливість
громадянам брати участь у вирішенні місцевих питань.
 Забезпечується справедливість та незалежність судової системи.
 Домінують методи переконання, узгодження та компромісу у
вирішенні конфліктів, замість застосування примусових методів
(Плюралізм - це наявність різноманітності і різниці в поглядах, ідеях та
інтересах у суспільстві.)

59 Тоталітарний режим: основні ознаки.

Тоталітарний державно-політичний режим - стан державно-політичного
життя суспільства, за якого в руках харизматичного лідера (Гітлер, Сталін,
Мао Цзедун, Муссоліні та ін.) зосереджується необмежена влада,
встановлюється монополія державної власності, панує єдина ідеологія ,
обмежуються або порушуються основні права людини, усуваються легальні
можливості для вільного волевиявлення населення (немає гласності,
переслідується опозиція, здійснюється тотальний контроль над усіма
сферами життя).

Ознаки тоталітарного режиму:

1. відсутність реалізації (найчастіше і юридичного закріплення) принципу
«поділу влади» й зосередженість влади в руках однієї особи або
олігархії (групи осіб), які непідконтрольні народу;
2. нетерпимість до політичного інакодумства, його переслідування.
3. єдина ідеологія, відсутність гласності і дія суворої політичної цензури;
4. монополія однієї партії, заборона діяльності опозиційних партій та
організацій;
5. жорстка централізація влади, зосередження її в руках центральних
органів держави;
6. панування державної власності;
7. одержавлення громадських організацій, перетворення їх на державних
«придатків».

60 Авторитарний режим.
Авторитарний державно-політичний режим (від лат. auctoritas - влада, вплив)
- стан державно-політичного життя суспільства, за якого влада
зосереджується в руках однієї особи або вузької групи осіб, спирається на
військово-каральний апарат, соціальну й популістську ідеологію, і при цьому
зберігає деякі економічні, громадські, духовні свободи для
громадян.

Ознаки авторитарного режиму:

1. зосередження влади (управління державними структурами) у руках
правлячої верхівки, котра здобуває її навʼязуванням суспільству своєї
волі командними методами, а не через вільні вибори;
2. безстроковість влади глави держави і сувора субординація субʼєктів
влади;
3. порушення принципу поділу влади, домінувания органів виконавчої
влади;
61 Механізм держави: поняття, ознаки, структура.
Механізм держави - цілісна, ієрархічна, динамічна система державних
органів, підприємств, установ, інститутів, що здій-снює завдання і функції
держави на основі і в межах права
Ознаки механізму держави:
1. структурована система - її структура складається з елементів, тісно
повʼязаних між собою.
2. ієрархічна система - побудована на засадах субординації координації.
3. цілісна система - побудована на єдиних принципах. ме єдині завдання і
цілі діяльності.
4. має організаційну основу.

Організаційно-економічну основу становлять елементи економічної

інфраструктури - грошова система, фінансова система, податкова система,
банківська система, державна власність тощо.

Організаційно-політичну основу
становлять органи держави,
територія держави, виборча система, збройні сили й інші державні військові
фор-мування, державні
символи, столиця держави.
Організаційно-согральну основу становить система охорони здоров'я,
система
соціального захисту. Організаційно-культурною основою є система освіти і
виховання, система науки і
культури;

5. легітимна і легалізована система - визнана народом, діє на основі та у

межах права;

Структура механізму держави:

1. Державний апарат (система органів держави що мають державно-
владні повноваження).
2. державні підприємства та установи
3. Державні інститути організаційного характеру - лікарні, заклади
освіти.
(Механізм держави включає виконавчу, законодавчу та судову владу, які
спільно забезпечують функціонування та правопорядок у державі.)
62 Органи державної влади: поняття, ознаки, класифікація.
Органи державної влади - це установи, що мають право приймати та
виконувати рішення щодо управління та керівництва державою.

Ознаки державних органів:

 Первинні елементи державного апарату, створені для виконання
функцій і завдань держави.
 Структурно відокремлені колективи державних службовців.
 Мають державно-владні повноваження, що дозволяють їм видавати
нормативні та індивідуальні акти, здійснювати контроль та
забезпечувати виконання вимог закону.
 Взаємодіють у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись
принципом законності.
 Мають власну матеріальну базу та фінансування з державного
бюджету.

Класифікація:
 Глава держави (президент, монарх, іноді — колегіальний орган.
 органи законодавчої влади — парламент (парламенти різного рівня —
у федеративних державах)
 органи виконавчої влади (уряд , міністерства, відомства , органи
державного управління на місцях)
 органи судової влади — уся судова система країни
 силові органи — поліція , органи державної безпеки , прокуратура,
збройні сили та ін.

63 Невладні елементи механізму держави.

Невладні елементи механізму держави - це складові, які не належать до
органів державної влади, але мають великий вплив на державні справи та
прийняття рішень. До них можуть входити:
 Громадські об'єднання та активні громадяни, що впливають на
політичну агенду через адвокацію та масові акції.
 Приватні підприємства та корпорації, які впливають на економічні
процеси та ухвалення фінансових рішень.
 Міжнародні організації та угруповання, які встановлюють міжнародні
стандарти, норми та угоди, які впливають на внутрішні справи
держави.
  Неправительствені організації (НПО), що здійснюють благодійну,
освітню та іншу діяльність у різних сферах життя.
 Засоби масової інформації, які формують громадську думку та
впливають на громадську думку через засоби масової комунікації.

64 Функції держави: поняття і види.

Функція держави - це роль, яку вона виконує для забезпечення порядку,
безпеки, захисту прав і соціального благополуччя громадян.

Функції держави можна розділити на внутрішні та зовнішні.

1. Внутрішні функції включають забезпечення безпеки, соціальний
захист, економічний розвиток та надання соціальних послуг.
2. Зовнішні функції включають здійснення зовнішньої політики, участь у
міжнародних відносинах та забезпечення міжнародної безпеки.