International Journal of Recent Advances in Multidisciplinary Research Vol. 03, Issue 05, pp.

1510-1512, May, 2016

КЛАСИФІКАЦІЯ РУХОМОСТІ ЗУБІВ: ПЕРЕГЛЯД

КОНЦЕПЦІЇ
Dr. Soumya Purkait, 2Dr. Prasanta Bandyopadhyay, 3Dr. Bakul Mallick and 4Dr. Indrasri Das

ВСТУП
У пародонтології запальний процес починається з м'яких тканин, і поширюється на
тверді тканини в тому числі і на кістку. Втрата кісткової тканини, яка спостерігається у
випадку пародонтиту, не пов’язана з кістковим некрозом, а швидше розвивається через
резорбцію життєздатних кісткових клітин (Intini et al.,2014). І одним із наслідків
резорбції кістки у хворого з пародонтитом є підвищена рухомість зубів. Легкий ступінь
рухомості спостерігається у здорових зубів, що відомо нам як фізіологічна рухомість
зубів. Але рухомість за межами фізіологічної межі розглядається не тільки як показник
тяжкості захворювання тканин пародонту, а також допомагає у визначенні прогнозу
захворювання (Armitage 1965). Часто пацієнти співвідносять зміни рухомості до і
після пародонтальної терапії як єдиний критерій успіху лікування, адже зазвичай
пацієнти звертаються саме з цією скаргою та потребою позбутися рухомості зубів.
Якість або в'язко-пружні властивості пародонтальних тканин та анатомічні
характеристики, наприклад, кількість опорної альвеолярної кістки, ширина
періодонтальної зв'язки складають критичні фактори, що пов'язані з рухомістю зубів.
Клінічні та експериментальні спостереження показали ,що гіпермобільність є
aкумулятивним результатом як втрати альвеолярної кістки, так і якісних та кількісних
змін в пародонтальній зв’язці і супраальвеолярних м’яких тканинах (Persson and
Svensson, 1980).
Основна мета лікування пародонтиту полягає у відновленні здоров'я та функції
пародонту зубів (Ramfjord, 1993).
ЕТІОЛОГІЯ МОБІЛЬНОСТІ
 Оклюзійна травма може бути основною причиною мобільності зубів. Вона може
виникнути в інтактному пародонті (первинна ) або на пародонті, який був
пошкоджений внаслідок запального захворювання (вторинна). Тому під час
діагностики наявності і ступеню рухомості, також потрібно функціонально
оцінити оклюзію (American academy of пародонтологія, 2000), що , на жаль,
часто ігнорується клініцистами.

 Пародонтит призводить до втрати альвеолярної кістки, яка є опорою для зубів.

Крім того, форма кореня (вигнутий корінь-менша рухомість), довжина кореня
(довший корінь- менша рухомість), кількість коренів (багатокореневий зуб має
меншу рухомість, ніж однокореневий), співвідношення коронки та
 кореня(збільшений коефіцієнт кореня до коронки- збільшується мобільність)
тощо відіграють значну роль.
 Ендо-періо ураження, тобто поширення запалення в просторі пародонтальної
зв’язки від верхівки кореня через ендодонтичне походження може призвести до
розвитку рухомості зубів. Для цього необхідне ендодонтичне лікування (при
первинному ендодонтичному ,та вторинному ураженні пародонту)
 Патології, наприклад, кіста, пухлина, остеомієліт, перелом внаслідок травми
тощо може призвести до мобільності зубів.
 Одразу після проведення маніпуляцій з тканинами пародонту рухомість зубів
зростає, проте в подальшому зменшується орієнтовно за 4 тижні після
процедури(Burch, 1960; Persson, 1981)
 Підвищена рухомість у пацієнток іноді розвивається під час менструації, під
час використання контрацептивів та під час вагітності (Rateitschak, 1967;
Perlitsch, 1980)
 Рухомість зубів також має і добові зміни. Вранці це відчувається більше через
відсутність жування або ковтання під час сну,і зменшується в міру початку
жування (Курасіма, 1965).
СТУПЕНІ РУХОМОСТІ ЗУБІВ
Рухомість зуба розвивається у два етапи
 Початковий етап: це відбувається в межах пародонтальної зв’язки. Виникає
внаслідок в’язко-пружної деформації пародонтальної рідини, періодонтальних
волокон та міжпучкового вмісту (Muhlemann, 1960). Рух коливається від 50-100
мкм під навантаженням 100 фунтів (Muhlemann та ін., 1965).
 Вторинна стадія: це відбувається внаслідок пружної деформації альвеолярної
кістки у відповідь на збільшення горизонтальних сил (Everett et al., 1969).

КЛАСИФІКАЦІЯ РУХОМОСТІ ЗУБІВ

Класифікація Міллера
У 1950 році Міллер розробив найбільш часто використовувану клінічну методику
визначення ступеня рухомості зубів. У його методі зуб міцно тримається між 2
інструментами для переміщення вперед і назад ,а мобільність оцінюється за шкалою
від 0 до 3
Ступінь О - фізіологічна рухомість на рівні коронки( 0,1-0,2 мм)горизонтально
Ступінь 1 – горизонтальна рухомість коронки в межах 1 мм
Ступінь 2 – візуально помітна рухомість більше 1 мм горизонтально
Ступінь 3- значна рухомість у горизонтальному та вертикальному напрямку, яка
впливає на функціонування зуба
Обмеження
Це вимірювання лінійно визначає кількість руху за допомогою прикладання звичних
сил. Але це не дозволяє усунути причину рухомості, яку важливо знати з клінічної
точки зору. Жодна оцінка не проводиться, щоб визначити, чи мобільність є результатом
адаптивного процесу або наслідокбудь-якого іншого патологічного процесу,
Фактично рухомість, яка пов’язана з втратою альвеолярної опори в цілому має
найбільш несприятливий прогноз.
ВИДИ РУХОМОСТІ ЗУБІВ
Мулеман у 1967 році припустив, що сили, що викликають рухомість, поділяються на 2
широкі групи:
 Фізіологічні
 Патологічні
Він визначив, що патологічна рухомість викликана кількісними та/або якісними
змінами опорних структур зуба. Це підтверджується роботами О’Лірі та Радда К.Д.
(1963).
Інші поділяють мобільність на «пасивну» та «динамічну» (Grant та ін. 1988). Пасивна
рухомість визначає, наскільки розхитані зуби під час пальпації, тоді як динамічна
рухомість визначає, наскільки хитаються зуби під час функціональних (а також
парафункціональних) рухів.
Ідентифікація та оцінка оклюзійних сил також має величезне значення в оцінці
мобільності. Якщо причина мобільності може бути діагностована та контрольована
або принаймні знижена, прогноз безумовно покращується (Everett et al. 1969). Травма
внаслідок оклюзії або травми внаслідок надмірних оклюзійних сил через
парафункціональні звички можуть спочатку провокувати резорбцію кортикальної
пластинки альвеоли, а пізніше викликати адаптаційну реакцію з подальшим
розширенням періодонтальної зв'язки. Знову ж таки, поширення запального процесу з
м’яких тканинин у простір періодонтальної зв’язки провокує розвиток пародонтиту. А
дегенеративні зміни пародонту, які пов’язані із втратою кісткової тканини,у
кінцевому результаті викликають мобільність зуба. Але обидва ці процеси не однакові
з клінічної точки зору. У цьому полягає важливість діагностики етіології мобільності,
а не просто вимірів лінійного зміщення зубів. Проблема залишається в тому, що якщо
причина мобільності не діагностована (норма чи не норма; пасивна чи динамічна;
фізіологічна або патологічна), рухомість не може бути належним чином оцінена та
усунена.
Висновок
Саме тому, додавання позначення (A) для адаптивної та (P) для патологічної рухомості
до поточної системи оцінювання може полегшити критичну оцінку в необхідності
додаткової оклюзійної/пародонтальної терапії. Адаптивна рухомість часто пов'язана з
коротким коренем, поганим коронково-кореневим співвідношенням, втратою кісткової
тканини внаслідок хірургічного втручання за відсутності будь-якого запалення та
поганої морфології кореня (наприклад, прямий одиночний корінь). Тому додаткове
лікування не може покращити стан стосовно мобільністі зуба.
Єдиним доступним терапевтичним лікуванням є їх шинування до сусідніх зубів, щоб
зменшити рухомість. Але тривале шинування знову ж таки негативно впливає на
сусідні зуби, з якими ці рухомі зуби шинуються. З іншого боку патологічна рухомість,
безумовно, вимагає певного втручання, тобто лікування причини або етіології
(наприклад, травма від оклюзії, будь-яке ендо-періо ураження, деструкція кістки
внаслідок будь-якої патології ) Зуб класифікується як клас II(A) матиме кращий
прогноз, ніж класифікація зуба як клас II(P). Тому додавання позначення (тобто A/P) до
сучасного методу класифікації рухомості зубів робить його повним і клінічно
орієнтованим.

Переклад та адаптація
Кікцьо Юлія