KM_01

Визначення та типи комп'ютерних мереж.

Комп'ютерна мережа (сукупність взаємопов’язаних)- це група з'єднаних комп'ютерів і засобів для обміну
інформацією між ними. Вона призначена для обробки інформації, організації взаємодії між комп'ютерами,
спільного використання ресурсів та пристроїв.

Комп'ютерна мережа являє собою комунікаційну систему,

яка дозволяє:

1. Обмінюватися даними: Комп'ютери можуть швидко

обмінюватися інформацією між собою.
2. Спільно використовувати ресурси: Вони можуть
користуватися обчислювальними та
інформаційними ресурсами, такими як великі
сховища даних, бази даних та Інтернет, без
необхідності додаткового обладнання.
3. Спільно використовувати пристрої: Комп'ютери можуть користуватися спільними пристроями, такими як
принтери чи інші периферійні пристрої.
4. Обробляти дані разом: Користувачі можуть спільно обробляти дані.
5. Користуватися різноманітними ІТ-сервісами: Мережа дозволяє користувачам отримувати доступ до
різноманітних ІТ-сервісів, таких як електронна пошта чи обмін файлами.
6. Взаємодіяти при виконанні бізнес-процесів: Користувачі можуть спільно взаємодіяти при виконанні
бізнес-процесів та управлінні організацією чи підприємством.
7. Телекомунікаційна взаємодія: Мережа дозволяє користувачам спілкуватися через обмін
повідомленнями, а також проводити аудіо- та відеоконференції.
8. Створювати середовище для взаємодії різноманітних пристроїв: Мережа дозволяє різним пристроям
спільно взаємодіяти при виконанні технологічних процесів.

1.Телефонна мережа 2.Телевізійна мережа 3.Стільникова мережа.

Типи мереж
Виділяють два основні типи мереж:
локальні мережі; глобальні мережі.
Визначення та особливості LAN.
Локальна мережа (Local area network, LAN) – це мережа, яка розташована на обмеженій території (будинок,
підприємство, установа), знаходиться у власності однієї організації та використовується в її інтересах.

Особливості LAN:
1. пов'язує кінцеві пристрої на невеликій території;
2. адмініструє одна організація або приватна особа;
3. відносно проста мережа;
4. високошвидкісна мережа.

Визначення та особливості WAN.

Глобальна (регіональна або широкомасштабна) мережа (Wide area network, WAN) об'єднує сервери і робочі
станції (термінали), розташовані на суттєвій відстані один від одного, та охоплює значний географічний простір
(регіон, країну, кілька країн). Сервери, об'єднані WAN, можуть належати одній або кільком організаціям і
зазвичай використовуються багатьма організаціями або фізичними особами. Зазвичай глобальні мережі
належать операторам зв'язку (SP), операторам телекомунікаційних сервісів або великим інтернет-провайдерам
(ISP), які ними керують.

Особливості глобальних мереж:

1. WAN пов'язує локальні мережі та охоплює
великі географічні території;
2. керують WAN оператори зв'язку;
3. WAN зазвичай забезпечують менш швидкісне
з'єднання, ніж LAN.

Інші типи мереж

 BAN (Body Area Network) - це мережа, яка об'єднує пристрої, що надягаються або вживаються. Це можуть
бути різні сенсори або пристрої, які взаємодіють із вашим тілом. Наприклад, фітнес-браслет, який вимірює
ваш пульс або кількість кроків, може бути частиною такої мережі.
 PAN (Personal Area Network) - це особиста мережа, яка об'єднує ваші пристрої навколо вас. Це може
включати в себе комп'ютер, ноутбук, смартфон, гарнітуру та навіть побутові речі, такі як холодильник або
аудіосистема. Вони спілкуються бездротово за допомогою технологій, таких як Bluetooth чи Zigbee.

Особливості PAN:

1. Високі швидкості: Дані передаються досить швидко.

2. Невелика кількість абонентів: Не так багато пристроїв входять до складу цієї мережі.
3. Низька надійність: Це означає, що іноді можуть виникати проблеми зі з'єднанням.
4. Малий радіус дії (десятки метрів): Мережа працює на відносно невеликій відстані від вас.
5. Контроль над пристроями: Ви можете контролювати всі пристрої в цій мережі.

Кампусні мережі – це такі великі мережі, як університети або великі компанії, які мають свої власні території та
багато пристроїв для спілкування.

 Кампусні мережі (Campus Networks): Це, коли велика організація має свою власну "мережу" на своїй
території. Наприклад, університет може мати велику мережу для зв'язку між аудиторіями, бібліотекою та
іншими частинами кампусу.
 MAN (Metropolitan Area Network): Це, коли мережа вже трошки більша, охоплює не тільки одну
організацію, але і весь район чи місто. Наприклад, мережа для всієї електроніки в місті чи регіоні.
 GAN (Global–Area Network): Це, якщо мережа розповсюджена далеко за межами одного міста чи регіону,
можливо, навіть за межами країни. Тепер, хоча цей термін ще вживається, але зазвичай ми просто
говоримо про LAN (локальні мережі в межах одного місця) та WAN (глобальні мережі, які охоплюють
великі відстані).

Отже, кампусна мережа – це велика мережа для великих організацій, MAN охоплює більше території (мисто чи
регіон), а GAN – це мережа на глобальному рівні, що охоплює великі відстані.

 Бездротові локальні мережі (WLAN): Це, коли комп'ютери та гаджети можуть спілкуватися один з одним
без проводів. Це, як у вас вдома, коли Wi-Fi дозволяє вашому телефону або ноутбуку підключатися до
інтернету без кабелів. Такі мережі використовуються і на великих виробництвах, де можливість
бездротового зв'язку є критичною, і вони навіть можуть використовувати приватні мережі типу 5G для ще
кращого з'єднання.
 Мережі зберігання даних (SAN): Це, коли дуже багато даних зберігаються в одному місці, як у великому
центрі обробки даних. Це подібно до величезного віртуального сховища для інформації, куди комп'ютери
 можуть звертатися для отримання даних. Великі компанії та центри обробки даних використовують такі
мережі для ефективного та безпечного зберігання великих обсягів інформації.

Мережа з централізованим управлінням (мережа з виділеним сервером) (Client/server network) – це LAN, у якій
мережеві сервіси централізовані та надаються одним або декількома серверами. Робочі станції (клієнти) повинні
звертатися до сервера за мережевими ресурсами.
Мережа з централізованим управлінням (Client/server network): Це, коли є один чи декілька основних
комп'ютерів (серверів), які зберігають та керують усією важливою інформацією. Решта комп'ютерів у
мережі (клієнти) отримують доступ до цих ресурсів, звертаючись до сервера. Тобто, якщо вам потрібні дані
чи послуга, ви просто запитуєте сервер, а не шукаєте їх по всій мережі.

Сервери – це комп'ютери, ПЗ яких дозволяє надавати послуги та дані кінцевим пристроям, підключеним до
мережі.
Для надання окремого сервісу необхідно спеціальне серверне ПЗ. Сервер може одночасно обслуговувати
декількох клієнтів. На одному комп'ютері можна встановити кілька типів серверного ПЗ (файловий сервер, веб-
сервер, сервер електронної пошти, сервер друку, сервер застосунків та інші). Користувач може отримати доступ
до серверу тільки за допомогою свого комп’ютера (ноутбука або смартфона). Сервер отримує запити від
комп’ютера користувача, здійснює оброблення запитів та передає результати оброблення на комп'ютер
користувача.
Клієнти – це комп'ютери зі встановленим ПЗ, яке дозволяє їм робити запити до сервера і відображати
інформацію, отриману з сервера. На одному комп'ютері можна запускати кілька типів клієнтського ПЗ (перевірка
електронної пошти, перегляд веб-сторінок та інші)
Переваги клієнт-серверних мереж:
1. відсутність дублювання коду програми-сервера програмами-клієнтами;
2. клієнтські комп'ютери невибагливі до обчислювальних ресурсів;
3. дані зберігаються на сервері, який захищений краще, ніж клієнти;
4. на сервері простіше організувати контроль прав доступу клієнтів до даних.
Недоліки клієнт-серверних мереж:
1. непрацездатність сервера призводить до непрацездатності сервісу;
2. необхідно мати адміністратора для обслуговування сервісу;
3. висока вартість порівняно з одноранговими мережами.
Однорангові мережі (Peer-to-Peer, P2P) В однорангових мережах немає виділених серверів. Усі комп'ютери
працюють як сервери та як клієнти.
В однорангових мережах (Peer-to-Peer, P2P) кожен комп'ютер є свого роду "сервером" і "клієнтом" одночасно.
Тут немає основного, виділеного сервера. Кожен комп'ютер може поділитися своїми ресурсами (даними,
файлами, послугами) і використовувати ресурси інших комп'ютерів у мережі. Така система дозволяє
взаємодіяти без централізованого управління, кожен рівноправний учасник мережі може взаємодіяти з
іншими, обмінюватися ресурсами і співпрацювати без потреби в основному сервері.
Переваги однорангових мереж:
1. децентралізоване управління;
2. легкість встановлення;
3. зручне використання;
4. низька вартість (не потрібні виділені сервери).
Недоліки однорангових мереж:
1. немає централізованого управління;
2. небезпечна;
3. обмежене масштабування;
4. робочі станції працюють і як клієнти, і як сервери, що вповільнює їх роботу;
5. користувач самостійно адмініструє мережу (має бути відповідна кваліфікація);
6. можуть бути використані лише для простих завдань
Мережа доставлення (дистрибуції) контенту (Content Delivery (Distribution) Network або Content Network – CDN)
– розподілена мережева інфраструктура, що дозволяє оптимізувати мережевий трафік інтернет дистрибуції
контенту та зменшити час доставки вмісту кінцевим користувачам, які розташовані компактно в певній
географічній зоні.
Переваги:
1. використання контент-провайдерами технології хмарних обчислень та локальних зон сприяє збільшенню
швидкості завантаження через інтернет контенту та мультимедійної інформації;
2. зменшення транзитного трафіку через вузли мережи інтернет та магістральні лінії зв’язку;
3. підвищення стійкості до DDOS-атак;
4. можливість врахування популярності контенту для визначення кількості копій;
5. висока надійність мережі.
Класифікація мереж
Будь-яка класифікація мереж є умовною. Деякі ознаки, за якими відбувається класифікація, суттєво впливають, а
деякі ознаки майже не впливають на характеристики інформаційного обміну, який забезпечує мережа.
Комп'ютерні мережі зазвичай класифікують наступним чином:
1. за розмірами та належністю (LAN, WAN, …);
2. за фізичною та логічною топологією (шина, зірка, …);
3. за пропускною здатністю (швидкістю передавання даних);
4. за смугою каналу: вузькосмугові (baseband) – безпосереднє передавання немодульованих сигналів, тому,
в довільний момент часу, можливе передавання лише однією станцією; широкосмугові (broadband) –
здійснюється частотна модуляція і можливе одночасне передавання даних кількома станціями, але на
різних частотах;
5. за співвідношенням мережевих вузлів: однорангові (Peer-ToPeer, P2P) – усі вузли рівноправні, немає
виділених серверів; багаторангові – містять виділені сервери, використовується клієнт-серверна
взаємодія;
6. за принципом доступу до середовища: мережі з комутацією; мережі з розподілом середовища;
7. за кількістю операційних систем: гомогенні мережі – на всіх вузлах встановлена одна ОС; гетерогенні
мережі – вузли використовують різні ОС;
8. за призначенням (обчислювальні; доставки контенту та ін.)
Що таке конвергентні комп'ютерні мережі?
Зараз комп'ютерні мережі дозволяють нам об'єднувати різні види зв'язку, такі як голос, відео, текст і графіку, і
передавати їх між різними пристроями. Всі ці різні види спілкування тепер використовують одну платформу та
одні й ті ж самі способи передачі даних. Це дозволяє нам спілкуватися один з одним безпосередньо,
використовуючи комп'ютерні мережі. В цей час така платформа базується на IP-протоколі.
Конвергентні мережі - це такі мережі, які здатні пересилати дані, голос і відео через одну єдину систему мережі.
У цьому випадку вони використовують однакові правила, угоди і стандарти для передачі різних типів інформації.

Прикладом є послуга Triple Play, що є об'єднанням послуг доступу до інтернету, телефонії (VoIP)
телебачення(IPTV) в одному кабельному підключенні до інтернету.
Отже, уявіть собі, що у вас є спеціальний кабель для Інтернету. За допомогою цього кабелю ви можете не
тільки користуватися Інтернетом, а й говорити по телефону через Інтернет і дивитися телевізійні канали.
Отже, Triple Play - це, коли один кабель дозволяє вам отримати доступ до трьох різних послуг: Інтернету,
телефонії і телебачення.

Конвергенція - це, коли різні системи, які

виникли і призначені для різних речей, стають
схожими в будові та способах роботи. Це як наближення або зближення властивостей систем, що раніше були
відмінними.

Конвергенція в комп'ютерних і телекомунікаційних мережах - це коли різні технології швидко стають схожими і
об'єднуються через свій швидкий розвиток і взаємодію. Це означає, що кілька різних послуг, які раніше були
окремими, тепер об'єднуються в одну зручну послугу.

Конвергенція телекомунікаційних мереж - це, коли різні частини мережі, що забезпечують зв'язок, стають
схожими в будові, використанні обладнання і програм, а також у виді послуг, які вони надають користувачам. Це
як зближення різних аспектів телекомунікацій, щоб все було більш схожим та об'єднаним.

Коли говорять про конвергенцію в комп'ютерних мережах, це означає використання одних і тих самих правил
для відправки інформації. Все працює за однією системою, що робить обмін даними більш зручним і єднаним.

У комп'ютерних мережах конвергенція відбувається завдяки використанню одного IP протоколу. Різні сервіси
(такі як телебачення, радіо, телефонія, Інтернет, IoT і інше) та пристрої (камери відеоспостереження,
датчики, виконуючі пристрої, системи безпеки і т. д.) використовують цей протокол для відправки своїх
даних від одного місця до іншого. Основна ідея - зробити так, щоб різні речі можна було об'єднати в єдиній IP-
мережі, щоб люди могли взаємодіяти з різними послугами з будь-якого місця. Коли різні технології
використовують один протокол, це робить мережу більш зручною для різних видів зв'язку.

Чинники, які зараз впливають на розвиток мережевих технологій.

Наразі в галузі мережевих технологій і комп'ютерних мереж відбуваються революційні перетворення, обумовлені
такими факторами:
Звідси виходить, що розвиток мережевих технологій наразі обумовлений кількома важливими речами:

1. ІТ-бум: Використання інформаційних технологій стало надзвичайно поширеним, і це призвело до

значного прогресу в цій сфері.
2. Швидкий обмін інформацією: Зростає потреба у швидкому обміні інформацією між користувачами.
3. Зручний доступ до інформації: Користувачі хочуть отримувати інформацію швидко та з будь-якого місця.
4. Популярність мережевих та ІТ-сервісів: Використання послуг, які базуються на мережевих технологіях,
стає все більше розповсюдженим.
5. Злиття технологій і послуг: Технології та сервіси взаємодіють і об'єднуються для забезпечення більш
комплексних можливостей.
 6. Глобалізація інтернету: Інтернет стає більш універсальним і доступним для користувачів з усього світу.
7. Швидкість доступу до інтернету: Зростає значущість швидкості доступу до Інтернету для ефективного
використання мережевих технологій.

Сутність мережі інтернет.

Інтернет виник із мереж ARPANet (Advanced Research Projects Agency Network) і NSFNet (National Science
Foundation Network). Тепер його можна розглядати як систему або поняття. Ця система об'єднує безліч
різних мереж: приватні, корпоративні, наукові, урядові та інші, які знаходяться одна поруч з іншою.
Використання IP-протоколу та комутації пакетів даних дозволило з'єднати мережі з різною структурою по
всьому світі. Тепер усі вони працюють разом у великому Інтернеті.

Комутація пакетів - це метод передачі даних в комп'ютерних мережах, при якому інформація розбивається на
маленькі частини, або "пакети", перед тим як відправити їх через мережу. Кожен пакет може обирати окремий
шлях для пересилання, і вони можуть надходити до отримувача не в тому порядку, в якому їх відправили. Однак
на приймачі пакети знову збираються в правильному порядку.

Цей метод ефективний, оскільки дозволяє використовувати мережу більш ефективно, розділяючи ресурси і
дозволяючи більше користувачів використовувати її одночасно. Крім того, він забезпечує більшу надійність,
оскільки інформація може обходити пошкоджені частини мережі.

Масовому і швидкому об'єднанню мереж сприяє відсутність єдиного керівництва або власника (власників)
інтернету, а також відкритість стандартів інтернету. З 1992 року стандартизацію протоколів (Internet Standard) і
розвиток інтернету координує Товариство інтернету (Internet Society, ISOC), до якого входять:  IETF (Internet
Engineering Task Force – Інженерна група з розвитку інтернету);  IAB (Internet Architecture Board – Рада з
архітектури мережі інтернет);  ICANN (International Corporation for Assigned Names and Numbers – Асоціація з
присвоєння імен і номерів портів) та інші інтернет-організації.
Те, що в Інтернеті відсутнє єдино керівництво або власник, і відкриті стандарти, допомагає швидкому
з'єднанню різних мереж. З 1992 року Товариство інтернету координує розвиток Інтернету та
стандартизацію протоколів. До цього товариства входять організації, такі як Інженерна група з розвитку
Інтернету, Рада з архітектури мережі Інтернету, Асоціація з присвоєння імен і номерів портів та інші.

Сервіси та особливості використання мережи інтернет.

Глобалізація Інтернету створила багато нових способів, як ми можемо спілкуватися та використовувати мережеві
сервіси:

1. Повідомлення електронною поштою або месенджерами: Ми можемо обмінюватися повідомленнями

через електронну пошту або спеціальні програми для обміну текстовими повідомленнями.
2. Зберігання інформації в хмарі: Ми можемо зберігати свої файли та дані в інтернет-хмарі, а не лише на
своєму комп'ютері.
3. Обмін файлами через Peer-to-peer (P2P) мережі: Можна обмінюватися файлами безпосередньо між
користувачами, не використовуючи центральний сервер.
4. Голосовий та відео-зв'язок: Ми можемо спілкуватися один з одним за допомогою голосу та відео через
Інтернет.
5. Блоги і Вікі-ресурси: Люди можуть писати свої власні статті та відредаговувати інформацію разом.
6. Соціальні мережі: Ми можемо знаходити та спілкуватися з друзями та знайомими онлайн.
7. Створення та обмін відео та фото: Люди можуть створювати та ділитися своїми відео та фотографіями в
Інтернеті.
8. Інструменти спільної роботи: Ми можемо працювати разом над документами або проектами,
використовуючи спеціальні інструменти.
Інтернет - це не лише шлях для того, щоб користувачі могли зайти на веб-сайти. Він також
використовується як велика дорога для передачі інформації, яку відправляють і отримують різні пристрої і
системи.

Вимоги, яким повинна відповідати мережа:

1. Відкритість: Комп'ютери користувачів і сервери можуть під'єднатися до мережі без потреби змінювати
їхні апаратні чи програмні частини. Навіть якщо у них різні операційні системи чи функціональні
можливості, вони все одно можуть взаємодіяти.
2. Гнучкість: Мережа повинна залишатися працездатною при змінах у конфігурації (налаштуваннях) та у
випадку виникнення проблем з комп'ютерами, з'єднаннями чи обладнанням.
3. Ефективність: Мережа повинна надавати якісні послуги за мінімальну ціну, забезпечуючи високий рівень
сервісу.
4. Безпека: Мережа повинна мати вбудовані заходи безпеки, такі як захист від несанкціонованого доступу
та захист від вірусів, щоб забезпечити безпеку інформації.

Основні властивості комп’ютерних мереж:

Продуктивність, надійність, сумісність, керованість, захищеність, розширюваність, масштабованість та ін. До

характеристик продуктивності мережі відносяться:

1. Продуктивність: Це, скажімо, як швидко та ефективно мережа відповідає на запити та передає дані.
2. Надійність: Мережа повинна бути стійкою та працездатною, навіть якщо виникнуть проблеми з
обладнанням чи з'єднаннями.
3. Сумісність: Різні пристрої та програми повинні можливо найкраще співпрацювати в мережі.
4. Керованість: Мережа повинна бути легко керованою та управлятися, щоб забезпечити ефективну роботу.
5. Захищеність: Інформація в мережі повинна бути захищеною від несанкціонованого доступу та вірусів.
6. Розширюваність: Мережу можна легко розширити, додаючи нові пристрої чи збільшуючи її можливості.
7. Масштабованість: Мережа може збільшуватися або зменшуватися в розмірах в залежності від потреб
користувачів.

Щодо речей, які вимірюють продуктивність мережі:

1. Час реакції: Це, скільки часу потрібно для того, щоб отримати відповідь після запиту.
2. Пропускна здатність: Скільки даних може передати мережа за одиницю часу.
3. Затримка передавання: Це, скільки часу проходить від моменту отримання даних для передачі до
виведення їх з мережевого пристрою.

До характеристик надійності мережі відносяться:

Важливі речі для того, щоб мережа була надійною та працездатною:

1. Коефіцієнт готовності: Це, як часто мережеві елементи працюють порівняно зі всім часом, коли вони
повинні працювати.
2. Безпека: Це, наскільки мережа може захистити дані від незаконного доступу.
3. Відмовостійкість: Це, наскільки мережа може продовжувати працювати, коли деякі її частини несправні.
4. Розширюваність: Це, наскільки легко можна додавати нові користувачі, сервери та інші речі до мережі.
5. Масштабованість: Це, наскільки можна розширювати мережу, додаючи більше вузлів та зв'язків, не
погіршуючи продуктивність.
6. Прозорість: Це, наскільки деталі внутрішнього устрою мережі приховуються від користувачів для
зручності їхньої роботи.
 7. Керованість: Це, наскільки легко можна контролювати та управляти елементами мережі, аналізувати їхню
продуктивність та вирішувати проблеми.
8. Сумісність: Це, наскільки мережа може працювати з різним апаратним та програмним забезпеченням

Компоненти комп'ютерних мереж.

У будь-якій комп'ютерній мережі можна відокремити три категорії компонентів:

1. пристрої;
2. лінії зв'язку;
3. мережеве програмне забезпечення.

Пристрої та лінії зв'язку – апаратне забезпечення мережі.

Мережеве програмне забезпечення. На комп'ютерах – це
частина операційної системи, мережеве ПЗ, а також
драйвери мережевої карти. На комутаційному обладнанні –
мережева операційна система. Мережеве ПЗ забезпечує функціональність, за допомогою якої пакети даних
відправника повідомлень доставляються до одержувача.

Мережеві пристрої можуть бути двох типів:

1. кінцеві пристрої;
2. проміжні мережеві пристрої.
Усі комп'ютери, що підключені до мережі і безпосередньо беруть участь в обміні даними, вважаються вузлами. В
інтернеті всі пристрої поділяються на дві групи:
1. хост-комп'ютер або просто хост (host) – будь-який комп'ютер, який підключений до мережі та не виконує
функцій маршрутизації. Хост, що має багато мережевих інтерфейсів до однієї або кількох мереж (має
кілька IP-адрес) називається multihomed system (групова система);
2. шлюзи (gateway) = маршрутизатори (router) – пристрої, які виконують функції маршрутизації.
В OSI ISO хост відповідає кінцевій системі (End-System – ES), а шлюзи – проміжнимсистемам (Intermediate
System – IS).
Кінцевий пристрій (End Device) – мережевий пристрій, який є відправником (джерелом) або одержувачем
(адресатом) повідомлення, переданого мережею. Кожному кінцевому пристрою (терміналу) в мережі
призначається унікальна адреса. Якщо термінал ініціює обмін даними, то для того, щоб повідомлення досягло
одержувача, у повідомленні вказується адреса кінцевого пристрою призначення. Станція – комп'ютер,
підключений до мереж.
Проміжні пристрої забезпечують:
1. підключення кінцевих пристроїв до мережі;
2. поєднання окремих мереж для створення об'єднаної мережі;
3. проходження потоків даних мережею від відправника до одержувача, використовуючи адреси кінцевих
пристроїв та інформацію про зв'язки у мережі.
Приклади проміжних пристроїв: комутатор, міст, маршрутизатор, фаєрвол, хаб, шлюз.
Маршрутизатори (Routers): Пристрої, які визначають найкращий шлях для передачі даних між різними
мережами.

Комутатори (Switches): Використовуються для з'єднання кількох пристроїв в одній мережі та передачі даних
внутрішньо цієї мережі.

Хаби (Hubs): Старіший тип пристроїв, які дозволяють об'єднувати кілька пристроїв в одній мережі, але передають
дані всім пристроям одночасно.
Мережеві мости (Bridges): Використовуються для з'єднання двох або більше мереж і передачі даних між ними.

Проміжні мережеві пристрої виконують такі функції:

1. відновлення та ретрансляція сигналів даних;

2. збір та оновлення інформації про шляхи передавання пакетів даних мережею і між мережами;
3. збір та оновлення інформації про якісні показники передавання пакетів даних окремими шляхами;
4. повідомлення про помилки і збої в процесі комутації пакетів;
5. перенаправлення даних альтернативними маршрутами;
6. вибір шляху передавання відповідно до пріоритету пакетів;
7. дозвіл або заборона передавання даних залежно від вимог безпеки
Лінія зв'язку – фізичне середовище для передавання сигналів даних.
Канал зв'язку – сукупність ліній зв'язку та обладнання, яке забезпечує передавання сигналів лінією зв'язку. У
комп'ютерних мережах зазвичай використовуються три типи ліній зв'язку:
1. мідний кабель – дані передаються електричними сигналами;
2. оптоволоконний кабель – дані передаються світловими сигналами;
3. бездротова лінія зв'язку – дані передаються електромагнітними хвилями.

Класифікація комп'ютерів мережі.

Усі комп'ютери (загалом – апаратно-програмні комплекси), що входять до складу мережі, виконують безліч
різноманітних функцій, основними з яких є:
1. організація доступу до мережі;
2. управління передаванням інформації;
3. надання обчислювальних ресурсів і послуг користувачам мережі.
Тому за функціональним призначенням комп'ютери, що використовуються в мережі, можна розділити на:
1. сервери;
2. абонентські;
3. комутаційні.
Абонентські комп'ютери (термінали, термінальні системи (станції), кінцеві системи, робочі станції, станції даних,
абонентські пункти та ін.) забезпечують доступ користувачів до обчислювальних та інформаційних ресурсів,
здійснюючи введення завдань і виведення результатів. Абонентський комп'ютер має власні обчислювальні
можливості. Як термінали можуть використовуватися не тільки ПК, але й IP-телефони, смартфони, мобільні
телефони та інші пристрої.
Існує багато видів серверів. Сервером називається комп'ютер, що виконує для користувачів (клієнтів) сервісні
функції за запитом. Сервери поділяються за функціональним призначенням:
1. файловий сервер – це мережевий комп'ютер, який здійснює зберігання, обробку та надання файлів даних
користувачам;
2. сервер баз даних;
3. сервери інтернету;
4. сервер прикладних програм (застосунків);
5. термінальний сервер;
 6. сервер віддаленого доступу – забезпечує робочим станціям ефективний доступ до інформаційних
ресурсів;
7. сервер друку, факс-сервер;
8. сервер резервного копіювання (Backup).
Крім того, сервери виконують такі функції:
1. управління мережею;
2. концентрація, обробка, зберігання та надання інформації абонентам;
3. безпеки та ін.
За сервером зазвичай ніхто не працює.
Комутаційні системи є вузлами комутації мережі та забезпечують організацію складених каналів передавання
даних між абонентськими системами і/або серверами. Як керуючі елементи вузлів комутації використовуються
спеціальні комутаційні (мережеві) процесори
Для підключення ліній зв'язку до мережевих пристроїв використовуються такі компоненти:
1. мережева інтерфейсна плата (Network Interface Card, NIC) – інтерфейсна плата або адаптер LAN, який
забезпечує фізичне підключення ПК або іншого пристрою до мережі. Лінія зв'язку підключається
безпосередньо до мережевої плати;
2. фізичний порт – роз'єм на мережевому пристрої, через який кабелі підключаються до комп'ютера або
іншого мережевого пристрою;
3. інтерфейси – спеціалізовані порти в мережевому пристрої, які підключаються до окремих мереж.
Маршрутизатори використовуються для зв'язку мереж, тому порти маршрутизатора називаються
мережевими інтерфейсами. Терміни «порт» та «інтерфейс» часто взаємозамінні.
Поняття архітектури комп'ютерних мереж
При розгляді організації, аналізі та проектуванні мереж використовується поняття «архітектура», яке визначається
єднанням форматів, послідовностей дій, інтерфейсів, протоколів, логічних структур тощо, які у сукупності
забезпечують взаємодію між апаратними та програмними засобами мережі.
Питання архітектури охоплює:
1. організацію логічної структури;
2. організацію фізичної структури (топологію) мережі;
3. структурну організацію апаратних і програмних засобів;
4. правила (протоколи) взаємодії апаратних і програмних засобів та багато інших питань.
При розгляді структури мережі виділяють наступні топології:
фізична топологія – конфігурація, утворена лініями зв'язку (схема розташування кінцевих пристроїв, проміжних
пристроїв і ліній зв'язку);
логічна топологія – конфігурація інформаційних потоків (схема взаємодії кінцевих і проміжних пристроїв, яка
визначає напрямки потоків даних між вузлами мережі). Логічна і фізична топології мережі незалежні одна від
одної.
Узагальнена функціонально-логічна структура комп'ютерних мереж.
Умовна укрупнена функціонально-логічна структура комп'ютерної мережі включає в себе три класи логічних
модулів:
модулі змістовної обробки інформації (МОІ) – реалізують головну цільову функцію (обробку інформації) та
визначають основні інформаційно-обчислювальні ресурси, що надаються користувачам (обчислення, пошук,
зберігання та обробка інформації);
термінальні модулі (ТМ) – забезпечують доступ користувачів до ресурсів МОІ та надають отриманий від МОІ
ресурс у вигляді результату обчислень і масиву даних у зручному для користувача вигляді (у вигляді зображень на
екрані дисплея, у друкованому вигляді, у вигляді запису в оперативну пам'ять або на магнітний диск);
модулі взаємодії та з'єднання (МВЗ) – забезпечують місцеву або віддалену взаємодію ТМ з МОІ, а також ТМ між
собою на основі процедур обміну даними з реалізацією фаз встановлення, підтримання та завершення з'єднання.
Принциповою особливістю МОІ є їх доступність для всіх ТМ. Можливі обмеження можуть бути обумовлені тільки
технічними та організаційними особливостями функціонування конкретної мережі. Кожен з ТМ володіє власними
ресурсами і різним інтелектуальним рівнем, що дозволяє їм надавати користувачеві різні класи послуг. ТМ у
функціональному відношенні є автономно замкнутими, але можуть надавати доступ до його внутрішніх
обчислювальних ресурсів з боку інших ТМ.

Така структура КМ є універсальною, а можливі фізичні реалізації можуть мати велику кількість варіантів і
модифікацій залежно від:
1. способу розподілу функцій між окремими технічними засобами;
2. видів і можливостей технічних засобів, що застосовуються;
3. спеціальних особливостей конкретної КМ і т. п.
У реальних КМ МОІ відповідають сервери. ТМ відповідають кінцеві (абонентські) пристрої різних типів, які
загалом називаються терміналами. Функції МВЗ (модулів взаємодії) виконує мережа ПД, побудована на основі
технологічних комп'ютерів, які виконують функції передавання і розподілу інформації в КМ.
Незважаючи на відмінність у топології, для всіх КМ можна виділити такі характерні ознаки:
1. об'єднання великої кількості територіально віддалених один від одного різнотипних комп'ютерів в єдину
взаємодіючу систему;
2. розвинене середовище передавання даних з уніфікованими правилами, способами і засобами взаємодії
складових мережі;
3. велика кількість користувачів, що взаємодіють з мережею та між собою за допомогою абонентських
систем.
Залежно від управління мережевими ресурсами КМ ділять на:
1. централізовані, коли управління всіма мережевими ресурсами здійснює один із її серверів;
2. децентралізовані, коли проводиться автономний розподіл ресурсів.
Водночас кожен сервер, використовуючи інформацію про стан мережі, самостійно визначає можливість доступу
до її ресурсів.
Слід розрізняти: основні послуги та ресурси, що надаються користувачам мережею;
технологічні ресурси та послуги КМ (ресурси та послуги, якими користується сама мережа для підтримки своєї
працездатності та експлуатаційних характеристик).

Інфраструктура — (лат. Infra — нижче, під і лат. structura

— будова, розташування) — комплекс взаємопов'язаних
обслуговуючих структур або об'єктів, що становлять та/або
забезпечують основу функціонування системи.
ІТ-інфраструктура (інфраструктура інформаційних
технологій) — організаційно-технічна сукупність
програмних, обчислювальних і телекомунікаційних засобів
та зв'язків між ними, а також обслуговуючого персоналу,
що надає бізнес-користувачам інформаційні,
обчислювальні і телекомунікаційні ресурси та ІТ-послуги, необхідні для автоматизації виконання користувачами
процесів діяльності та вирішення бізнес-завдань. ІТ-інфраструктура — найважливіша частина автоматизованої
або інформаційно-керуючої системи (ІКС) підприємства, оскільки вона складається із засобів, необхідних для
створення, функціонування і розвитку ІТ-середовища підприємства. Від ефективності функціонування ІТ-
інфраструктури безпосередньо залежить якість ІТ-сервісів і, як наслідок, ефективність ведення бізнесу.

KM_02_switched
Мережі з фіксованими напрямками зв'язку, їх переваги та недоліки.
У системах управління розосередженими об'єктами (СУРО) використовуються мережі:
1. з фіксованими;
 2. зі змінними напрямками зв'язку між абонентами.
Мережі з фіксованими напрямками зв'язку (некомутовані мережі, мережі без комутації каналів) будують,
зазвичай, за принципом з'єднання «кожен з кожним», тобто будь-який абонент мережі має відповідну кількість
некомутованих (виділених) каналів зв'язку для обміну даними з кожним абонентом мережі.

Така технологія називається з'єднанням «точка-точка». Загалом у великої СУРО виділеними каналами зв'язку
з'єднуються не всі АП(апаратні пристрої), а тільки ті, між якими передбачається інформаційний обмін.

Переваги:
1. висока якість зв'язку;
2. оперативність обміну даними;
3. відсутність відмов у з'єднанні (відсутність блокування);
4. малі втрати часу на встановлення логічного з'єднання;
5. підтримка великого обсягу трафіку, що має
«вибуховий» характер;
6. простота локалізації несправностей.

Недоліки:
1. висока вартість (великі витрати на лінії зв'язку та АПД);
для об'єднання трьох вузлів необхідно всього лише три
виділені лінії, але для чотирьох – уже шість, а для п'яти –
десять і т. д. Для з'єднання N вузлів необхідно N(N-1)/2
ліній зв'язку;
2. низька завантаженість каналів зв'язку;
3. відсутність гнучкості.
Мережі зі змінними напрямками зв'язку між абонентами побудовані на основі комутаторів даних. Комутатор
даних (Data switching exchange, DSE) – функціональний блок, що виконує такі функції, як комутація каналів,
комутація повідомлень або комутація пакетів. Мережі зі змінними напрямками зв'язку поділяють на:
1. мережі з комутацією каналів;
2. мережі з комутацією повідомлень;
3. мережі з комутацією пакетів.
Мережі з комутацією каналів, їх переваги та недоліки.
Комутація каналів (Circuit switching) – процес, який за
запитом здійснює з'єднання двох або більше станцій
даних і забезпечує монопольне використання каналу
передавання даних до тих пір, поки з'єднання не буде
роз'єднано.
У мережі з комутацією каналів спочатку встановлюється виділене фізичне з'єднання між відправником та
отримувачем повідомлень. Після цього користувачі можуть обмінюватися повідомленнями. У разі роз'єднання
зв'язку користувач встановлює з'єднання заново. Мережі з комутацією каналів побудовані на основі центрів
комутації каналів (ЦКК). ЦКК призначені для комутації каналів при встановленні з'єднання між абонентами
мережі. Принцип комутації каналів передбачає, що після встановлення з'єднання між абонентами утворюється
фізична лінія довільної довжини, що з'єднує їх, і ця лінія
монополізується парою абонентів на весь час сеансу. Отже,
між двома вузлами встановлюється фізичне з'єднання, яке
діє тільки протягом сеансу зв'язку.

Таким чином, основними особливостями комутації каналів

є:
 1. в мережі не здійснюється проміжне зберігання даних;
2. комутований канал монопольно використовується двома станціями;
3. взаємодія між двома станціями можлива лише після комутації та протягом часу, коли комутація існує.
Комутація каналів використовується в стільникових мережах стандарту GSM для здійснення голосових дзвінків,
передавання SMS та даних по комутованих лініях. Для пакетної передачі даних використовується технологія GPRS.
Мобільні телефони підтримують комутацію каналів та передавання пакетів.

Переваги мережі з комутацією каналів:

1. завдяки прямому фізичному з'єднанню проводиться
оперативний обмін інформацією, як у мережі з
фіксованими напрямками зв'язку (проходження
сигналу без додаткових затримок);
2. більша гнучкість порівняно з фіксованими напрямками зв'язку;
3. нижча вартість мережі;  вища завантаженість каналів зв'язку (ефективність використання лінії висока –
після розриву з'єднання лінії зв'язку доступні іншим користувачам);
4. за сталого з'єднання немає небезпеки виникнення перевантаження або блокування лінії, оскільки
користувач має гарантований доступ до транспортного ланцюга.

Недоліки мережі з комутацією каналів:

1. втрати часу на встановлення з'єднання;
2. неповна завантаженість каналів.
Мережа з комутацією каналів вимагає
фізичного з'єднання між двома
кінцевими користувачами. Це
призводить до того, що лінії зв'язку, які
залучено, недоступні іншим
користувачам. Можливі ситуації, коли
трафік цим каналом зв'язку буде
незначний. Наприклад, після
відправлення запиту до сервера бази
даних лінія простоює в очікуванні
відповіді сервера. Від'єднуватися від
лінії та передавати канали зв'язку іншим
користувачам не має сенсу, оскільки
знову буде тривала затримка при повторному встановленні зв'язку;
3. неможливість одночасного передавання інформації декільком або всім користувачам;
4. відсутність пріоритетної передачі
5. ЦКК не володіють можливостями проміжного зберігання даних;
6. якщо абонент-приймач зайнятий, то передавання даних блокується;
7. обмеження нарощування мережевих сервісних функцій (наприклад, електронної пошти);
8. низька якість з'єднання порівняно з мережами з фіксованими зв'язками;
9. висока вартість за інтенсивного трафіку (потрібні високошвидкісні модеми та високопропускні канали
зв'язку);
10. комутація каналів погано працює в схемі з'єднання LAN-to-LAN через довготривалість початкової
установки зв'язку (особливо при міжнародних дзвінках) і «вибухового» характеру трафіку локальної
мережі.

Мережі, в яких здійснюється комутація даних, поділяють на:

 1. мережі з комутацією повідомлень, іноді їх називають мережами з комутацією пакетів, особливо коли
мова йде про пакетні радіомережі (у цьому разі довжина пакетів може бути різною);
2. мережі з комутацією пакетів і мережі з комутацією комірок – мається на увазі, що повідомлення
розбивається на пакети фіксованої або змінної довжини.
Мережі з комутацією повідомлень, їх переваги та недоліки.
Комутація повідомлень (Message switching) – процес пересилання даних, що включає прийом, зберігання, вибір
вихідного напрямку та подальше передавання повідомлень без порушення їх цілісності. Як центри комутації
повідомлень (ЦКП) у таких мережах використовуються сервери та інше комунікаційне обладнання, що
дозволяють зберігати та обробляти інформацію (під обробкою розуміється виконання дій, необхідних для
пересилання повідомлень: аналіз адреси, вибір маршруту та подібне).
Кожен абонент підключений до ЦКП за допомогою двоточкових абонентських з'єднань: коли до того самого
проводу підключений з одного боку один абонент, а з іншого – тільки один вузол комутації. ЦКП також пов'язані
між собою двоточковими з'єднаннями у такий спосіб, що завжди є принаймні один шлях для зв'язку між будь-
якою парою вузлів комутації. Такі з'єднання утворюють багатовузлову мережу. У мережах із комутацією
повідомлень відсутній безпосередній зв'язок між абонентами.
Мережа працює у такий спосіб. Абонент-відправник зв'язується з найближчим ЦКП та передає йому
повідомлення, яке містить адресу та індекс категорійності (терміновості). Перший ЦКП аналізує адресу
отримувача, визначає наступний ЦКП та передає йому повідомлення. Цей ЦКП по мірі звільнення каналів зв'язку
передає повідомлення за адресою призначення в інші ЦКП у заданому напрямку. Повідомлення поступає в
останній ЦКП, де зберігається доти, поки абонент-адресат не зв'яжеться з цим ЦКП і не перевірить чи є
повідомлення, що призначені для нього. Якщо повідомлення є, то абонент-адресат їх завантажує. Дані
запам'ятовуються у ЦКП і передаються відповідно до їх пріоритетів. Постановка в чергу на обслуговування
дозволяє згладити пікові навантаження, запам'ятовуючи низькопріоритетні повідомлення в періоди
перевантажень. Постановка в чергу на обслуговування знижує ймовірність випадків блокування потоків, якщо
зайняті сегменти мережі.
Переваги мережі з комутацією повідомлень:
1. скорочення витрат часу на встановлення з'єднання (абонент зв'язується тільки з найближчим ЦКП);
2. реалізація пріоритетного обслуговування;  більша завантаженість каналів зв'язку, отже потрібна менша
кількість каналів;
3. можливість варіювання швидкостями передавання залежно від навантаження на окремих ділянках тракту
передавання (між деякими ЦКП можуть бути прокладені дорогі високопропускні магістральні КЗ);
4. відсутність відмов у встановленні з'єднання;
5. автоматизація інформаційного обміну (автонабір, встановлення з'єднання та т. п.);
6. постановка в чергу на обслуговування дозволяє згладжувати пікові навантаження.
Недоліки мережі з комутацією повідомлень:
1. фрагмент мережі виходить з ладу при виході з ладу ЦКП (необхідне дублювання ЦКП);
2. ЦКП є вузьким місцем. Усі потоки проходять через нього, це призводить до збільшення часу
обслуговування та зниження пропускної здатності;
3. низька ефективність використання каналів зв'язку порівняно з мережами з комутацією пакетів.
Мережі з комутацією пакетів, їх переваги та недоліки.
Комутація пакетів (Packet switching) – комутація повідомлень, які подаються сукупністю блоків даних – пакетів.
Канал передавання даних зайнятий лише під час передавання пакета та після його завершення звільняється для
передавання інших пакетів.
Комутація пакетів передбачає, що все повідомлення абонента перед передаванням ділиться на частини різної
довжини (пакети). Кожен із пакетів забезпечується відповідним обрамленням і містить власне дані та службову
інформацію, що включає:
1. адресну частину, яка вказує від кого передається пакет і кому;
2. керуючу частину, що визначає тип пакету, його порядковий номер у повідомленні та інші відомості,
відповідно до протоколів, що використовуються у мережі. У мережі з комутацією пакетів передавання
 повідомлень від відправника до отримувача може здійснюватися за допомогою незалежних пакетів
(дейтаграм) або шляхом установлення віртуальних з'єднань (Virtual Circuit, VC).
Мережа складається з певної кількості пов'язаних між собою вузлів комутації, які формують магістральну мережу
пакетної комутації, відповідаючи за маршрутизацію пакета від відправника до одержувача. Пакети від абонента
передаються у вузол комутації. Вузол комутації приймає пакети, аналізує адресу призначення та обирає маршрут
їх подальшого передавання. Зв'язок між абонентами, підключеними до різних вузлів комутації, здійснюється
мережею шляхом послідовного передавання пакетів ланцюжком вузлів, поки не буде досягнуто вузол комутації
адресата, який і доставить пакет абоненту. Фізичний канал не виділяється для індивідуального з'єднання. Ресурси
мережі використовуються всіма учасниками передавання інформації: пакети, призначені різним користувачам,
змішуються в одній фізичній лінії.
Фізична лінія між суміжними вузлами одночасно використовується декількома віртуальними з'єднаннями (VC) і,
замість того, щоб виділяти для кожного з'єднання реальну фізичну лінію, у мережі пакетної комутації
створюються віртуальні з'єднання або віртуальні канали, які забезпечують логічне з'єднання вузлів різними
фізичними каналами. Віртуальні канали бувають двох типів:
1. постійні (Permanent Virtual Circuit, PVC);
2. комутовані (Switched Virtual Circuit, SVC). Постійне віртуальне з'єднання встановлюється між двома
пристроями в мережі та залишається активним безперервно. Комутоване віртуальне з'єднання
встановлюється тільки у разі потреби передавання інформації.
Пакети одного і того ж повідомлення можуть передаватися як одним маршрутом, який встановлено при з'єднанні
(використовується з'єднання з віртуальними каналами), так і різними (режим дейтаграмного передавання).
Віртуальність каналу полягає в тому, що одним маршрутом можуть слідувати пакети багатьох повідомлень, але
абоненти цього не відчувають та у них створюється ілюзія з'єднання окремим фізичним каналом зі своїм
кореспондентом. Завдання збирання-розбирання пакетів вирішується:
1. у вузлах комутації;
2. у хостах (абоненти самі розбивають і збирають із прийнятих пакетів повне повідомлення);
3. у спеціальних пристроях, які називаються складальник-розкладальник пакетів (Packet
assembly/disassembly, PAD). PAD – функціональний блок, що забезпечує доступ до мережі з комутацією
пакетів тих станцій даних, які не пристосовані для роботи в режимі комутації пакетів.
Мережі, що призначені для об'єднання локально розташованих абонентів (у межах приміщення, будівлі), часто
будуються за принципом широкомовного передавання. Фізично це реалізується в моноканальних мережах, де
всі абоненти підключені до одного каналу зв'язку, наприклад, до коаксіального кабелю. Такі мережі називаються
моноканальними пакетними мережами. У таких мережах є безпосередній фізичний зв'язок між усіма
абонентами. Тому використовується принцип селекції пакетів: пакет, переданий у моноканал, надходить на вхід
усіх абонентів мережі, але приймає його тільки абонент, якому він адресований. Селекція здійснюється
розпізнаванням абонентом власної адреси, що входить у заголовок пакета. Такий принцип реалізований у
пакетних радіомережах.
Переваги мереж із комутацією пакетів:
1. вихід із ладу комутаторів не суттєво збільшує вразливість всієї мережі;
2. більш ефективне використання каналів зв'язку, ніж при комутації повідомлень;
3. мережа надає пропускну здатність на вимогу для кожного віртуального з'єднання. Це означає, що
комутація пакетів більшою мірою підходить для передавання «вибухового» трафіку, характерного для
локальних мереж;
4. більша, ніж при комутації повідомлень, кількість комутаторів дозволяє розподілити навантаження в
мережі та збільшити кількість абонентів, що підключаються;
5. альтернативна маршрутизація;
6. вирівнювання потоків через канали зв'язку за рахунок зменшення асиметрії;
7. можливість об'єднання в одному сеансі даних від декількох абонентів;
8. абоненти на різних кінцях віртуального з'єднання можуть працювати з різною швидкістю, оскільки
фізичне з'єднання з кінця в кінець не встановлюється. Це дозволяє передавати дані з однією швидкістю, а
приймати з іншою. Комутація пакетів дозволяє використовувати термінали з різними характеристиками;
 9. можливість створення повністю пов'язаної топології за значно меншою ціною, ніж при технології «точка-
точка»;
10. для підключення до мережі нового абонента необхідно лише прокласти лінію від абонента до вузла
комутації (інтерфейсного пристрою комутації пакетів), і користувач мережі відразу отримує доступ до
будь-якого іншого користувача мережі.
Недоліки мережі з комутацією пакетів:
1. дані користувача розбиваються на пакети, причому пакети можуть мати різну довжину. (Наприклад, у
мережах Х.25 довжина поля даних може бути рівна будь-якому числу, що є степенем 2 і лежить в межах
16...4096 октетів). Різна довжина пакетів тягне за собою різні часові затримки. Це ускладнює застосування
мереж із комутацією пакетів у застосунках, пов'язаних із передаванням відео- та аудіоінформації,
чутливих до затримок, а також і в ряді інших випадків, коли СУРО критична до величини затримки
(точніше до її сталості).
Мережі з комутацією комірок, їх переваги та недоліки.
Комутація комірок – комутація пакетів фіксованої довжини. Технологія комутації комірок позбавлена недоліків
технології комутації пакетів. У цьому разі застосовуються інформаційні комірки фіксованої, зазвичай невеликої
(16–256 байт) довжини. Розмір комірки визначається апаратним забезпеченням. Технологія комутації комірок
розроблена як високошвидкісна технологія та призначена для роботи на швидкості від 1,2 Гбіт/с і вище.
Відомим прикладом технології з комутацією комірок є мережа АТМ (Asynchronous Transfer Mode – асинхронний
режим передачі). Комірка АТМ складається з:  5-байтового заголовка;  48-байтового поля для інформації.
Заголовок містить ідентифікатор віртуального з'єднання (virtual circuit identifier), який дозволяє коректно
маршрутизувати комірку для доставки в пункт призначення. Відносно невеликий розмір комірки обумовлюється
необхідністю передавання аудіо- та відеотрафіку, чутливого до затримок.
Розмір комірки – дуже важливий параметр технології. За великого розміру комірки часто виникають ситуації,
коли при передаванні комірок багато комірок відправляються незаповненими. Це значно знижує ефективність
мережі. Маленький розмір комірки призводить до великих накладних витрат на передавання службової
інформації. Дивне значення розміру інформаційного поля у 48 байт обумовлено нічим іншим, як необхідністю
компромісу. Створюючи стандарт АТМ, розробники з США були зацікавлені в розмірі 64 байт, а європейські
розробники пропонували розмір 32 байт. У результаті – компромісне рішення 48 байт.
Метою технології з комутацією комірок є забезпечення високошвидкісних і високоефективних комунікацій, які
дозволяють передавати відео-, аудіоінформацію та дані інтегрованою мережею. У технології АТМ є низка
важливих переваг:
2. використання комірок фіксованої довжини дозволяє використовувати не програмні, а апаратні
комутатори. Це значно зменшує час обробки однієї комірки, збільшує пропускну здатність і зменшує
вартість самих комутаторів;
3. фіксований розмір комірок дозволяє легко прорахувати мережеві затримки між двома вузлами в мережі.
Розкид затримок теж істотно зменшується. Це означає, що відео- і аудіозастосунки зможуть коректно
працювати в подібній мережі, розділяючи її ресурси з іншою інформацією, яка не чутлива до затримок.
Недоліками АТМ є:  висока вартість обладнання;  для АТМ необхідні лінії зв'язку високої якості.

KM_03_topology
Що таке топологія комп'ютерної мережі та на які властивості мережі вона впливає?
Вимоги до мереж у системах управління розосередженими об'єктами (СУРО) пов'язані із забезпеченням
ефективної роботи систем та мереж для оптимального управління розподіленими об'єктами. Основні вимоги:

1. Забезпечення роботи в реальному часі:

Пояснення: Системи мають надавати оперативність та відповідати на запити в режимі реального часу,
тобто без затримок, що дозволяє управляти об'єктами швидко та ефективно.
2. Здійснення інформаційного обміну з мінімальною ймовірністю помилок:
 Пояснення: Мережі повинні забезпечувати точний та надійний обмін інформацією між системами,
мінімізуючи можливість виникнення помилок в передачі даних.
3. Надійне функціонування:
Пояснення: Системи та мережі повинні працювати стабільно та беззбоїно, забезпечуючи постійну
доступність та функціональність для управління розподіленими об'єктами.

Основні показники та параметри будь-якої мережі можна розділити на дві групи:

1. морфологічні (структурні характеристики);
Пояснення: Це включає аспекти, що описують форму та будову мережі. Наприклад, кількість вузлів, тип з'єднань,
топологія мережі тощо.

2. функціональні (параметри якості обслуговування, показники ефективності мережі та інші). Морфологія –

наука про форму та будову організму
Пояснення: Оцінюють якість обслуговування та ефективність мережі, включаючи параметри швидкості передачі
даних, час відповіді, стійкість до помилок, пропускну здатність тощо.

Під структурою мережі, що входить до складу СУРО, розуміється сукупність кінцевого обладнання, що є
невід'ємною частиною пунктів управління (ПУ) та контрольованих пунктів (КП), вузлів комутації, концентраторів,
мостів, шлюзів та інших пристроїв, ліній і каналів зв'язку, що їх з'єднують. Кінцеве обладнання, що входить до
складу ПУ та КП, будемо називати терміналами або робочими станціями. Мережеве обладнання будемо
називати проміжними вузлами.
Цілком очевидно, що структура мережі є багатоточковою та визначається структурою СУРО, до складу якої вона
входить. Багатоточкова структура – структура, в якій два або більше КП з'єднуються каналом зв'язку з ПУ.
Розглядаючи структуру мереж як сукупність терміналів і каналів зв'язку, що їх з'єднують, користуються терміном
топологія.
Топологія мережі – геометрична форма (або фізична зв'язність) мережі. Топологія мережі визначається способом
з'єднання вузлів лініями зв'язку та характеризує фізичне розташування серверів, терміналів, комунікаційного
обладнання та інших компонентів мережі. Крім терміну «топологія», для опису фізичного компонування СУРО
вживаються терміни: фізичне розташування, компоновка, діаграма, структура, карта, схема, конфігурація та ін.
Поняття топології стосується, перш за все, локальних мереж, структуру яких можна легко визначити, а вплив
топології на властивості локальної мережі більш чутливий. В глобальних мережах структура зв’язків складна та
зазвичай прихована від користувачів, а вплив топології глобальної мережі на якість передавання даних менш
суттєвий, оскільки пакети одного повідомлення можуть передаватися різними маршрутами.
Топологія мережі впливає на:
склад необхідного мережевого обладнання та довжину кабелю;
можливість розширення мережі (нарощуваність);
спосіб керування мережею;
характеристики та параметри мережі: • надійність роботи; • вартість;
• затримка – час передавання повідомлень між абонентами. Визначається як час між передаванням
повідомлення абонентом-джерелом і його прийомом абонентом-одержувачем (адресатом);
• пропускна здатність – максимальне число бітів (байтів) абонентських повідомлень, які можуть передаватися
мережею за одиницю часу (не плутати зі швидкістю.
Швидкість передавання – швидкість передавання даних лінією зв'язку).
Топології мереж, які використовуються в системах управління, їх загальні
характеристики.
У системах управління використовуються такі топології мереж:
1. ланцюгова;
2. шинна;
3. зіркоподібна;
4. кільцева;
5. деревоподібна;
 6. коміркова (змішана або багатозв'язна).
При розгляді LAN виділяють три базові топології:
1. шинну (bus);
2. зіркоподібну (star);
3. кільцеву (ring). Усі інші топології є комбінацією базових.
Ланцюгова топологія, її переваги та недоліки.
Ланцюгова топологія – багатоточкова структура, в якій вузли мережі послідовно з'єднані між собою
двоточковими з'єднаннями.
У системі управління та розподілу обміну (СУРО) це виглядає так, що кожен елемент мережі (наприклад,
контрольний пункт або пункт управління) пов'язаний з попереднім і наступним елементом у послідовності.

Характеристики:

1. Інформаційні зв'язки: Дані рухаються вздовж ланцюга, і завантаженість каналів зменшується з

віддаленням від початкового елемента.
2. Відгалуження частини трафіку: У реальних системах відбувається розгалуження трафіку від контрольного
пункту (початкового елемента).
3. Використання різних мереж у сегментах: Для ефективності можна використовувати високошвидкісні
мережі для сегменту, до якого підключений контрольний пункт, і менш пропускні мережі для
периферійних сегментів.

Переваги ланцюгової топології:

1. усі переваги двоточкової топології;
2. топологія просто реалізується;
3. легко здійснюється відгалуження
частини трафіку.

Недоліки ланцюгової топології:

1. низька надійність;
2. складність передавання
широкомовних повідомлень.
Шинна топологія, її переваги та недоліки.
Шинна (магістральна) топологія (linear bus) – топологія, при якій станції паралельно підключаються до загальної
шинної магістральної лінії зв'язку. Це найпростіша топологія LAN, яка раніше була найпоширенішою. Найчастіше
мережі з такими топологіями будуються на коаксіальному кабелі або крученої пари в екрані.
У мережах із шинною топологією всі термінали підключаються до одного кабелю за допомогою прийомо-
передавачів або в розрив кабелю. Такий кабель часто називають магістральним або мультиплексованим. Кабель
закінчується з двох сторін пасивними термінаторами, призначеними для поглинання падаючої електромагнітної
хвилі. Термінаторами є звичайні резистори, включені між струмонесучою жилою та екраном кабелю. Опір
термінаторів дорівнює хвильовому опору кабелю ZХ . Величина хвильового опору не залежить від довжини
кабелю.
Призначення термінатора в мережах з шиною топологією.
У кабельній лінії з навантаженням на кінцях, що має опір, рівний хвильовому (ZН = ZХ ), уся падаюча
електромагнітна енергія повністю поглинається термінатором без відбиття. При неузгоджених навантаженнях (ZН
≠ ZХ ) виникають відбиті хвилі. Рівень відбиття визначається ступенем невідповідності опору навантаження ZН
хвильовому опору ZХ . Якщо ZН ≈ ZХ , то відбивається незначна частина падаючої хвилі та дуже маленька частина
енергії повертається до початку лінії. Таке відбиття не порушує роботу мережі.
Відбиття максимальне в трьох випадках, коли падаюча хвиля повністю відбивається від кінця лінії: 1) у режимі
обриву ZН = ∞; 2) у режимі короткого замикання ZН = 0; 3) коли хвильовий опір чисто індуктивний ZХ = L, опір
навантаження чисто ємнісний ZН = C (або навпаки), і дорівнюють за величиною.
Усі кінці кабелю повинні бути до чого-небудь підключені (до комп'ютера, до барел-конектора для збільшення
довжини кабелю та ін.). До всіх вільних кінців кабелю повинен бути підключений термінатор.
Фізичне середовище передавання шинної мережі може складатися з однієї або декількох секцій кабелю,
пов'язаних з'єднувачами. У результаті утворюється сегмент кабелю. Шинні мережі мають обмежені можливості
нарощування через загасання сигналів у лінії зв'язку. Кожна врізка та кожен з'єднувач погіршують характеристики
фізичного середовища передавання. Тому для кожної мережевої технології можуть бути встановлені обмеження
на загальну довжину кабелю та його сегментів (мінімальну та максимальну довжину сегментів), а також і на
кількість підключень до кабелю. Іноді обмеження накладаються й на відстань між сусідніми точками
підключення вузлів.
Підключення нових вузлів здійснюється просто за допомогою пасивних врізок або шляхом проколювання до
контакту з центральним провідником шини спеціальним пристроєм. Легко здійснюється й трасування кабелів
шини. При реалізації фізичної шини бажано здійснювати пасивне підключення станції до шини так, щоб відмова
будь-якої станції не впливала на роботу шинної мережі. У мережах із шинною топологією повідомлення, що
посилаються станцією, передаються в широкомовному режимі. Кожна станція може прослуховувати та приймати
всі повідомлення, які надходять на її вхід, однак вона не може вилучити інформацію з шини або здійснити
модифікацію інформації, що передається шиною. Кожен вузол має унікальну адресу та приймає повідомлення,
якщо адреса вузла-одержувача або співпадає з власною адресою, або є ідентифікатором широкомовного або
групового повідомлення (селекція кадрів).
Оскільки одна загальна лінія зв'язку (шина) використовується всіма абонентами мережі, така мережа називається
моноканальною. У моноканальних мережах зазвичай здійснюється часове ущільнення каналу. Частотне
ущільнення в лініях зв'язку зараз використовується рідко. Для того, щоб передавати шиною повідомлення,
станція повинна отримати на це відповідний дозвіл (право). Реалізація цього права здійснюється через
децентралізовану процедуру, яка називається доступом до середовища. Управління доступом до середовища
входить у функції MAC-підрівня канального рівня та здійснюється відповідно до протоколу управління доступом
до середовища.
При послідовному з'єднанні магістральних ліній (сегментів) у місцях з'єднання сегментів встановлюються
спеціальні сполучні елементи:
1. повторювачі (ретранслятори), концентратори (hub);
2. мости або комутатори;
3. шлюзи та ін.
Повторювачі здійснюють трансляцію сигналів з одного сегмента мережі в інший і узгодження параметрів
провідних ліній зв'язку. Повторювачі можуть бути двох типів: такі, що здійснюють: • просте посилення, •
посилення з відновленням. (Розглядаються як відкрита система, що здійснює трансляцію послідовності бітів на
фізичному рівні). такі, що здійснюють: • прийом – декодування з виправленням помилок – кодування –
передавання. (Здійснюють трансляцію канальних БДП на канальному рівні OSI ISO).
Мости з'єднують однорідні мережі та здійснюють трансляцію кадрів або пакетів. Трансляція здійснюється: 1)
завжди; 2) тільки в тому разі, коли пакет призначений станціям, що знаходиться в іншому сегменті. У мосту
реалізується механізм доступу до середовища, причому для кожного з сегментів мережі управління доступом
проводиться незалежно
Шлюзи з'єднують різнорідні мережі та здійснюють перетворення форматів і протоколів передавання даних. У
шлюзах для кожного з сегментів реалізується свій, можливо відмінний, механізм доступу до середовища.
Магістральна лінія може бути розбита на сегменти. Розбиття робиться в разі: 1) коли довжина лінії велика та
необхідно встановити повторювачі або мости для посилення та відновлення сигналів; 2) коли необхідно
розділити потоки даних, що передаються.
Мережі з загальною шиною чутливі до заземлення лінії зв'язку та до подачі на нього надлишкового за рівнем
сигналу (електричний розряд, випадкове замикання на стороні лінії живлення), тому в приймачі шинної мережі
завжди використовується гальванічна (трансформаторна або оптична) розв'язка його абонентської та канальної
частин. Якщо якась станція в разі несправності розпочне безперервно генерувати сигнали в загальну шину, то
сегмент мережі, до якого підключена ця станція, буде непрацездатний.
Пропускна здатність і затримка при передаванні даних у мережах із шинною топологією визначаються великою
кількістю параметрів:
1. методом доступу до середовища передавання даних;
2. смугою пропускання лінії зв'язку;
3. кількістю вузлів, підключених до лінії зв'язку;
4. довжиною повідомлень;
5. потребою в передаванні повідомлень станціями. Розширення мереж із шинною топологією Збільшення
території, охопленої мережею, викликає необхідність її розширення. У мережі з шинною топологією
з'єднання сегментів здійснюється шляхом використання:
6. барел-конекторів (barrel connector, BNC) для мереж на коаксіальному кабелі;
7. репітерів (повторювачів) (repeater);
8. концентраторів (hub) або комутаторів.При розширенні мережі за допомогою конекторів сигнал слабшає.
Краще купити один довгий коаксіальний кабель, ніж з'єднувати кілька коротких відрізків. За великої
кількості стиків відбувається спотворення сигналу, іноді істотне. Шинна топологія BNC (Bayonet Neill-
Concelman) – електричний роз'єм із байонетною фіксацією. BNC-конектор BNC-термінатор BNC-Barrel-
конектор
Репітер (повторювач або ретранслятор), на відміну від конектора, підсилює сигнал перед передаванням його в
наступний сегмент. Природно, що краще використовувати репітер, ніж барел-конектор або навіть один довгий
кабель, оскільки сигнали даних можна буде передавати на великі відстані без спотворень. Репітер з'єднує
відрізки кабелю та підсилює
У мережах із оптоволоконними лініями зв'язку для досягнення повної зв'язності типу «станція-станція»
використовуються U- або D-подібні оптоволоконні шини. Станція підключається за допомогою відводів запису на
вихідному боці та за допомогою відводу прийому на вхідній стороні шини.
Недолік: станція, яка є останньою на передавання виявляється першою на прийом, що не завжди зручно. Цього
недоліку позбавлена S-подібна шина.
Переваги шинної топології:
1. низька вартість;
2. мінімальна сумарна довжина лінії зв'язку;
3. простота монтажу, уніфікація підключення пристроїв;
4. легкість розширення (додавання комп’ютерів);
5. висока швидкість обміну даними між користувачами (немає додаткових затримок на проходження
сигналів через вузли, як у кільцевій топології);
6. шина – пасивна топологія. Станції тільки «прослуховують» передані мережею дані, але не просувають їх
від відправника до одержувача. Якщо одна зі станцій виходить із ладу, це не впливає на роботу інших
станцій. В активних топологіях відбувається регенерація сигналів у станціях перед їх наступним
передаванням у мережу;
7. простота реалізації широкомовних запитів (мінімальна затримка).
Недоліки шинної топології:
1. низька надійність – будь-яка несправність лінії зв'язку порушує зв'язок між усіма станціями. Розрив
кабелю або від'єднання одного з термінаторів приводить до припинення функціонування всього сегмента
мережі. Тому в СУРО часто використовуються дублюючі шини;
2. складність локалізації відмов із точністю до окремого компонента, підключеного до шини;
3. сигнал у шині не підсилюється та не регенерується;
4. при розподілі каналів у часі завжди є затримка між моментом появи даних для передавання та моментом
часу, коли ці дані можуть бути передані. Затримка тим більша, чим більше станцій та довше
повідомлення. У цьому разі, для управління в реальному часі необхідно або збільшувати швидкість
передавання даних, або обмежувати довжину пакетів;
5. низька продуктивність (у кожен момент часу тільки одна станція може передавати дані).
Радіальна (зіркоподібна) топологія, її переваги та недоліки.
Радіальна топологія (зіркоподібна топологія, топологія «зірка») Кожна станція приєднана однією або двома
виділеними лініями зв'язку до єдиного центрального вузла. Станція має доступ тільки до центрального вузла. У
мережах із такою топологією через центральний вузол проходить весь мережевий трафік.
Зіркоподібна топологія – одна з найпоширеніших топологій локальних мереж
Розрізняють активні, пасивні та гібридні концентратори. Активний концентратор (багатопортовий повторювач,
багатопортовий репітер або хаб (hub)) регенерує та передає сигнали так само, як це роблять репітери. Зазвичай
мають 8-16 портів для підключення комп'ютерів. Пасивні концентратори не потрібно підключати до джерела
живлення – вони просто пропускають через себе сигнал, не посилюючи та не відновлюючи його, наприклад,
монтажні панелі або комутуючі блоки (кросове обладнання). Гібридні концентратори – концентратори, до яких
можна підключати кабелі різних типів. Мережі, побудовані на концентраторах, легко розширювати
підключенням додаткових концентраторів. Концентратори працюють на першому рівні моделі OSI ISO.
Розрізняють:
1. широкомовну зіркоподібну мережу;
2. зіркоподібну мережу з комутацією.
У широкомовної зіркоподібної мережі центральний вузол розглядається як безбуферний повторювач, який
направляє всі вхідні сигнали в усі похідні від нього лінії. У зіркоподібної мережі з комутацією центральний вузол
відповідає за маршрутизацію та виконує функції пересилання з проміжним зберіганням або комутацію без
проміжного зберігання. В останньому випадку мережі будуються на базі методу комутації каналів, коли перед
початком передавання станція запитує у центрального вузла встановлення фізичного або логічного з'єднання з
іншою станцією. Після встановлення з'єднання відповідний фізичний або логічний шлях монопольно
використовується абонентами-партнерами для обміну даними. Після закінчення обміну один із абонентів запитує
у центрального вузла роз'єднання.
Центральний вузол здійснює локалізацію несправностей, яка є простою, оскільки зводиться до локалізації
окремого радіального зв'язку (каналу або кінцевого вузла). У разі потреби дефектний радіальний зв'язок
відключається, не порушуючи функціонування мережі.
Переваги зіркоподібної топології:
1. висока надійність – розрив кабелю, підключеного до концентратора, порушить роботу тільки даного
сегмента, тоді як інші сегменти залишаться працездатними;
2. простота зміни або розширення мережі – достатньо просто підключити ще один комп'ютер або
концентратор;
3. можливість підключення кабелів різних типів (але необхідно використовувати різні порти);
4. централізований контроль роботи мережі та мережевого трафіку. У багатьох мережах активні
концентратори наділені діагностичними можливостями, що дозволяють визначити працездатність
з'єднання;
5. можливість централізованого управління (концентратор може блокувати заборонене адміністратором
передавання даних).
Недоліки зіркоподібної топології:
1. вартість вища, ніж у шинної топології, за рахунок великої довжини ліній зв'язку та необхідності придбання
концентратора;
2. центральний вузол є вузьким місцем мережі – пропускна здатність мережі обмежується пропускною
здатністю центрального вузла;
3. вихід із ладу центрального вузла призводить до відмови всієї мережі;
4. розширюваність мережі обмежується можливостями центрального вузла з підключення кінцевого
обладнання (обмежена кількістю портів концентратора);
5. у мережах із централізованим управлінням центральний вузол є досить коштовним пристроєм, оскільки
він виконує всі основні функції управління мережею;
6. максимальна сумарна довжина ліній зв'язку.
Кільцева топологія, її переваги та недоліки.
Кільцева топологія – станції пов'язані ланками типу «точка-точка» в топології замкненої петлі. Кільцева топологія
є активною. При реалізації мережі типу фізичного кільця кожна станція підключається до кільця за допомогою
активного інтерфейсу, який називають повторювачем сигналів або кільцевим інтерфейсом. У такій топології
термінатори не використовуються. Передані кільцем дані проходять через регістри повторювача та затримуються
там на певний час. Станція підключається до одного повторювача, включеного в односпрямоване кільце, або до
двох повторювачів, що входять у два різноспрямованих кільця.
Через простоту реалізації найбільше поширення в LAN отримали мережі з одним кільцем. В односпрямованому
кільці пара суміжних повторювачів пов'язана секцією кабелю – виділеним каналом зв'язку. Кожне повідомлення
має ідентифікатор (адресу) вузла-одержувача. Передане від вузла-відправника повідомлення проходить кільцем
до вузла-споживача, який впізнає свою адресу в повідомленні та:  або приймає та вилучає повідомлення;  або
приймає та ретранслює повідомлення (додавши відповідну мітку), яке переміщається кільцем до вузла-джерела,
де вилучається. Найчастіше вилучення повідомлення здійснюється вузломвідправником, оскільки це дозволяє
проконтролювати правильність передавання повідомлення
З погляду надійності, слабким місцем у кільцевих мережах є повторювачі. Відмова повторювача може або
вивести з ладу всю мережу, або заблокувати доступ до мережі вузла, підключеного до цього повторювача. Тому
повторювачі зазвичай складаються з двох частин: основної, із електроживленням від вузла, та інтерфейсної,
побудованої за релейною схемою. У разі відмови повторювача його інтерфейсна частина відключає повторювач,
що відмовив, а реле безпосередньо з'єднує вхідний і вихідний канали
Активний інтерфейс дозволяє станції:
1. посилювати сигнали;
2. видаляти знаки (символи) або повідомлення;
3. проводити запис (модифікацію) знаків і повідомлень.
Пропускна здатність і затримка кільцевої мережі залежать від методу передавання повідомлень, реалізованого в
повторювачі. Можливі два методи передавання повідомлень: 1) повідомлення повністю накопичуються у
кожному повторювачі для аналізу адреси вузла-одержувача та лише потім, у разі потреби, передаються
сусідньому повторювачу; 2) станції здійснюють ретрансляцію повідомлень із установкою або скиданням окремих
управляючих бітів після отримання та аналізу адреси, а станція-контролер мережі приймає й аналізує всі
повідомлення та виставляє новий маркер. За такого методу роботи кільця затримка в повторювачі може бути
зведена до часу передавання одного біта.
Можливість розширення кільцевої мережі висока. Для підключення нового вузла необхідно присвоїти йому
унікальний ідентифікатор і включити до складу кільця новий повторювач. Включення нового повторювача
збільшує затримку мережі.
Переваги мереж із кільцевою топологією:
1. усі комп'ютери мають однакові права доступу;
2. можливість реалізації пріоритетного передавання повідомлень;
3. кількість користувачів не істотно впливає на продуктивність мережі;
4. двоточкове з'єднання станцій дозволяє використовувати в одній і тій же мережі лінії зв'язку з різного
матеріалу;
5. кожна станція відновлює сигнали, тому загасання сигналу в кільці несуттєве, важливо тільки загасання
сигналу між сусідніми станціями кільця;
6. можливість здійснення управління станціями та безумовного відключення несправної станції від кільця;
7. висока надійність при двоспрямованому кільці.
Недоліки мереж із кільцевою топологією:
1. вихід із ладу комп'ютера може призвести до відмови всієї мережі;
2. кільцеві мережі чутливі до відмов типу розриву лінії зв'язку;
3. важко локалізувати несправності;
4. підключення нового користувача або зміна конфігурації мережі вимагає зупинки роботи всієї мережі та
запуску процедури підключення станції до кільця.
Комірчаста топологія, її переваги та недоліки.
Комірчаста топологія (змішана або багатозв'язна) (Mesh Network) Комірчаста мережа – мережа, яка містить
принаймні два вузли, що мають три (або більше) шляхи між собою.
Мережа з комірчастою топологією є, як правило, неповнозв'язаною мережею вузлів комутації повідомлень
(каналів, пакетів), до яких приєднуються кінцеві системи. Усі канали зв'язку є виділеними двоточковими. Така
топологія використовується в глобальних і регіональних мережах, але може застосовуватися і в локальних.
Топологія принципово стійка до відмов і перевантажень. Завдяки безлічі шляхів від станції до станції трафік може
бути направлений в обхід зайнятих вузлів або тих, що відмовили. Надійність комірчастої мережі забезпечується
таким з'єднанням вузлів комутації каналами зв'язку, щоб між будь-якою парою станцій було щонайменше два
шляхи передавання повідомлень. Введення надлишкових каналів між вузлами (збільшення зв'язності мережі) –
стандартний спосіб підвищення надійності.
Переваги мереж із комірчастою топологією:
1. просте підключення нових терміналів;
2. висока надійність і відмовостійкість;
3. висока сумарна пропускна здатність.
Недоліки мереж із комірчастою топологією:
1. висока вартість;
2. складність розгортання та обслуговування мережі.
Комбіновані топології, її переваги та недоліки.
Комбіновані топології (Мережі зі змішаною топологією) Часто використовуються топології, які є комбінацією
мереж із топологіями шини, зірки або кільця. Наприклад, зірка-шина (star-bus) – це комбінація топологій «шина»
та «зірка». Найчастіше це виглядає так: кілька мереж із топологією «зірка» об'єднуються за допомогою
магістральної шини.
Вихід з ладу одного комп'ютера не впливає на мережу – інші комп'ютери, як і раніше, взаємодіють один із одним.
Вихід із ладу концентратора спричиняє зупинку підключених до нього комп'ютерів і концентраторів.
Оптимізація довжини ліній зв'язку.
Оптимізація довжини ліній зв'язку - це спроба зменшити сумарну довжину комунікаційних ліній. Ми можемо
використовувати різні методи для цього.

Метод Прима базується на теорії графів. Проте, інші критерії можуть зробити мережу менш оптимальною.

Ще один метод - це метод точок Штейнера. Введенням додаткових точок можна отримати мережу з меншою
довжиною. Ці додаткові точки називають точками Штейнера. Наприклад, якщо потрібно з'єднати вузли,
розташовані в вершинах рівнобедреного трикутника.

Для методу Прима формула довжини лінії виглядає як Ln = a + b. Де a і b - параметри, а L - висота трикутника. Це
можна спростити, використовуючи trigonometry (тригонометрію) та знаходженням мінімуму при певному куті α.
Наприклад, при α = 30 градусів отримуємо рівнобедрений трикутник і скорочення ліній зв'язку на 13,4%.

\
KM_04_OSI_1
Метою функціонування будь-якої мережі є забезпечення інформаційного обміну між прикладними процесами. У
межах Моделі взаємодія розглядається не між прикладними процесами, а тільки між їх окремими частинами, які
отримали назву прикладних об'єктів
У чому сутність концепції відкритих систем?
У чому полягає сутність моделі OSI?
Основні поняття моделі OSI.
Сутність чотирьох базових елементів моделі OSI.
Рівнева організація моделі OSI.
Активні та пасивні об’єкти рівнів моделі OSI.
Надання сервісу в моделі OSI.

KM_05_OSI_2
Функції рівнів. Вибір протоколу.
Функції рівнів. Встановлення та розірвання з'єднання.
Функції рівнів. Мультиплексування та розщеплення з'єднань.
Функції рівнів. Передавання нормальних даних.
Функції рівнів. Передавання термінових (позачергових) даних.
Функції рівнів. Структура даних та їх передавання.
Функції рівнів. Управління потоком даних.
Функції рівнів. Сегментування, блокування та зчеплення даних.
Функції рівнів. Організація послідовності.
Функції рівнів. Захист від помилок.
Функції рівнів. Маршрутизація.
Управління взаємодією відкритих систем. Управління прикладними процесами.
Управління взаємодією відкритих систем. Управління системами.
Управління взаємодією відкритих систем. Управління рівнем.

KM_06_Layer
Принципи рівневої організації моделі OSI.
Прикладний рівень. Призначення та служба, яка надається.
Прикладний рівень. Функції рівня.
Представницький рівень. Призначення та служба, яка надається.
Представницький. Функції рівня.
Сеансовий рівень. Призначення та служба, яка надається.
Сеансовий. Функції рівня.
Транспортний рівень. Призначення та служба, яка надається.
Транспортний. Функції рівня.
Мережевий рівень. Призначення та служба, яка надається.
Мережевий. Функції рівня.
Канальний рівень. Призначення та служба, яка надається.
Канальний. Функції рівня.
Фізичний рівень. Призначення та служба, яка надається.
Фізичний. Функції рівня.

KM_07_TCP_IP
Стек TCP/IP
Рівнева модель та основні протоколи стеку TCP/IP
Особливості протоколу IP
Протоколи транспортного рівня стеку TCP/IP
Порівняння моделей OSI та TCP/IP
Недоліки моделі TCP/IP
Кожен рівень OSI-моделі працює як окремий модуль, має свої протоколи та виконує
окремі функції. Рівні 1-3 забезпечують фізичний доступ до мережі, а рівні 3-7
призначені для підтримки логічного з’єднання.
KM_08_OSI_3
Модель служби рівня моделі OSI.
Властивості примітивів моделі OSI.
Угоди для часових діаграм моделі OSI.

KM_09_OSI_4
Порівняння передавання без встановлення та зі встановленням з'єднання.
При передачі даних існують два основних підходи: з встановленням з'єднання та без встановлення з'єднання.

Передавання з встановленням з'єднання: Цей підхід поділяється на три основні етапи – встановлення з'єднання,
передача даних і роз'єднання з'єднання. Це схоже на телефонний зв'язок, де спочатку ви встановлюєте з'єднання,
потім розмовляєте та, навіть, закінчуєте розмову.

Передавання без встановлення з'єднання: Цей метод використовується для передачі даних без необхідності
передварительного встановлення з'єднання. Замість цього об'єкти можуть надсилати один одному параметри
з'єднання перед початком передачі. Цей підхід корисний для застосунків, які вимагають швидкої передачі даних,
таких як голосовий чи відео зв'язок, де неприйнятні великі затримки.
Хоча передавання з встановленням з'єднання може бути більш надійним та впорядкованим, воно може
призводити до зайвих витрат часу та ресурсів, особливо в сучасних швидких мережах. В той час як передавання
без встановлення з'єднання може бути ефективніше для деяких застосунків, де важлива швидкість та мінімізація
затримок.

Передавання даних зі встановленням з'єднання.

Передача даних з встановленням з'єднання передбачає кілька ключових етапів та умов:

1. Тристороння угода: Процес передачі даних розпочинається тристоронньою угодою між

взаємодіючими об'єктами на обох кінцях передачі та постачальником
нижчерозташованої служби. Це визначає основні параметри та умови обміну даними.
2. Узгодження параметрів і опцій: Всі сторони повинні узгодити параметри та опції
обміну даними. Це включає такі аспекти, як максимальний розмір повідомлення, якість
обслуговування та інші параметри, які визначають передавання.
3. Ідентифікація з'єднання: Щоб зменшити накладні витрати при передаванні,
встановлюється ідентифікація з'єднання, наприклад, з використанням адреси або іншого
ідентифікатора, замість передачі повної адреси.
4. Логічний зв'язок між блоками даних: При передачі з встановленням з'єднання
створюється логічний зв'язок між блоками даних. Це дозволяє забезпечити
впорядкованість та управління потоком даних під час передачі.

Процес передачі даних з встановленням з'єднання підходить для застосунків, які вимагають
тривалої, потокової та стабільної взаємодії, наприклад, для передачі файлів. Ця служба
вважається надійною, оскільки вона гарантує відсутність втрат даних, що може бути досягнуто за
допомогою підтверджень, надсиланих у відповідь на кожне прийняте повідомлення.

Однак для деяких застосунків, таких як голосовий та відеозв'язок, де затримки, пов'язані з

пересилкою підтверджень, неприйнятні, може бути вигідніше використовувати передавання без
встановлення з'єднання, де можливі втрати чи спотворення даних, але забезпечується швидкість
та низька затримка передачі.

Передавання даних без встановлення з'єднання.

Коли ми говоримо про передачу даних без встановлення з'єднання, це означає, що блоки даних пересилаються
без попереднього "узгодження" або створення спеціального "каналу". Це подібно до того, як лист передається
поштою – він просто має адресу і відправляється без будь-яких попередніх домовленостей.

Такий спосіб передачі даних не гарантує 100% доставку, але зазвичай має велику ймовірність успішної доставки.
Це подібно до того, як листи доставляються за адресою, і вони можуть досягти свого призначення, хоча не існує
конкретної "гарантії".

Якщо нам потрібна надійність, але ми не хочемо витрачати час на встановлення спеціального з'єднання, ми
можемо скористатися службою дейтаграм із підтвердженням. Це схоже на відправку листа з повідомленням, де
отримувач повертає підтвердження, що лист отримано.

Передавання даних без встановлення логічного з'єднання вимагає угоди між двома сторонами: 1) N-логічним
об'єктом відкритої системи А і N-логічним об'єктом івідкритої системи В; 2) N-логічним об'єктом відкритої
системи А та постачальником сервісу (логічний об'єкт (N-1)-рівня).
У випадку передачі даних без встановлення з'єднання існують кілька особливостей:

1. Незалежний вибір маршруту: Кожен блок даних може обирати свій маршрут
незалежно від інших блоків. Це означає, що для кожного блоку може вибиратися власний
шлях, який вважається оптимальним.
2. Незалежність передавання блоків: Передавання кожного блоку проводиться
незалежно від інших блоків. Це дозволяє ефективно передавати дані без очікування
завершення попередніх передач.
3. Можливість дублювання блоків: Блоки даних можуть бути відправлені до кількох
адресатів, що може призвести до того, що кожен отримувач отримає свою копію блоку.

При передаванні без встановлення з'єднання об'єкти, які використовують цю службу, можуть
запитувати та отримувати інформацію про якість обслуговування між парою взаємодіючих
об'єктів. Це забезпечується попереднім взаємозв'язком, який може включати адреси об'єктів,
використання протоколів, готовність до взаємодії та інші параметри.

Такий підхід забезпечує гнучкість та ефективність в передачі даних, оскільки кожен блок має
свою незалежність у виборі шляху та передаванні, що дозволяє оптимізувати процес передачі
відповідно до конкретних вимог та умов мережі.

Особливості передачі даних без встановлення з'єднання.

Процес передачі даних без встановлення з'єднання не обмежений конкретним часом, коли з'єднання є
активним. Це означає, що він не має чітко визначеної тривалості, як у випадку передачі з встановленням
з'єднання.

Особливості такого передавання включають:

1. Необхідність лише попереднього зв'язку: Для визначення параметрів передавання і характеристик

необхідно лише наявність попереднього зв'язку між взаємодіючими об'єктами. Немає потреби динамічно
узгоджувати їх в момент виклику служби передачі даних.
2. Предвизначена інформація: Усі дані, необхідні для передачі (такі як адреса, якість обслуговування і т.д.),
надаються разом із блоком даних нижчому рівню. Це робить можливим надсилання даних без потреби у
встановленні окремого з'єднання перед кожним передаванням.

Отже, відсутність жорстко визначеного часу життя дозволяє цьому типу передавання бути більш гнучким і менше
залежним від часових обмежень, що може бути важливим у різноманітних сценаріях передачі даних.

Особливості передачі даних без встановлення з'єднання на різних рівнях Моделі OSI включають
наступне:

1. Фізичний рівень: На цьому рівні служби зі встановленням та без встановлення з'єднання

не виділяються. Служби фізичного рівня визначаються характеристиками середовища
передавання, і вони занадто різняться між собою для того, щоб проводити їх розділення
на служби з встановленням з'єднання або без нього.
2. Канальний рівень: На цьому рівні реалізуються функції перетворення служб, наданих
фізичним рівнем, у служби канального рівня. Це означає, що інформація від фізичного
рівня перетворюється в форму, зрозумілу для канального рівня.
3. Мережевий рівень: Тут може відбуватися перетворення типів служб на основі різних
канальних служб або служб різних підмереж. Це сприяє забезпеченню заданої мережевої
служби.
 4. Транспортний рівень: На цьому рівні можуть виконуватися перетворення, якщо
необхідно для реалізації додаткових протокольних функцій. Однак через відсутність
ретрансляції на транспортному рівні, такі перетворення можуть здійснюватися тільки між
кінцевими системами.
5. Сеансовий та вищі рівні: На цих рівнях не дозволяється виконання перетворень. Іншими
словами, інформація не може зазначати свій тип служби або здійснювати конвертацію на
цих рівнях.

Це обмеження на перетворення дозволяє забезпечити більшу стабільність та простоту взаємодії

між системами на різних рівнях Моделі OSI.

ОKM_10_Access
Ресурсні компоненти управління доступом до середовища.
Управління доступом до середовища на основі поділу часу, переваги та недоліки.
Управління доступом до середовища на основі розподілу за частотами, переваги та
недоліки.
Множинний доступ із кодовим поділом, переваги та недоліки.
Метод прямого розширення спектру (DSSS).
Метод перескоку частоти (FHSS).
Множинний доступ із просторовим розділенням.
Класифікація протоколів множинного доступу.
Способи модуляції сигналів в системах із широкосмуговими сигналами.

KM_11_Aloha
У системі ALOHA кожен вузол відправляє свої дані на спільний канал передавання даних, не чекаючи
дозволу чи іншої синхронізації від центрального пункту. Якщо відправлений пакет даних колізію
(конфлікт) з іншими пакетами, він може бути втрачений, і відправник повинен повторно відправити дані.
Сутність методу доступу мережі ALOHA.
Сутність протоколу неконтрольованого випадкового доступу.
Структура та вирішення конфліктів у мережі ДИСКРЕТ.
Ефективність протоколу синхронна ALOHA.
Ефективність протоколу ALOHA.
Сутність та ефективність протоколу синхронна ALOHA.
Сутність протоколу ALOHA з резервуванням.
Основні характеристики протоколів ALOHA.

KM_12_serial_bus
Особливості мереж, які використовуються в системах управління розосередженими
об'єктами.
Методи централізованого управління доступом до середовища передавання даних.
Склад технічних засобів мережі з мультиплексними каналами зв'язку.
Управління передаванням даних у системах управління розосередженими об'єктами.
Концепція стаціонарного контролеру каналу.
Концепція не стаціонарного контролеру каналу.
Алгоритм передачі управління в мережі з декількома контролерами каналу.
Формати повідомлень в мережі з мультиплексними каналами зв'язку.
Формати передавання даних в мережі з мультиплексними каналами зв'язку.
Формати управління в мережі з мультиплексними каналами зв'язку.
Формати групових повідомлень в мережі з мультиплексними каналами зв'язку.
Формати слів в мережі з централізованим управлінням доступом до середовища.
Команди управління в мережі з централізованим управлінням доступом до
середовища.
Організація контролю передачі інформації в мережі з централізованим управлінням
доступом до середовища.
Характеристики лінії передачі інформації в мережі з централізованим управлінням
доступом до середовища.
Організація систем автоматичного управління на основі мультиплексних каналів.
Аналіз можливості застосування мультиплексних каналів.
Визначення структури системи з централізованим управлінням доступом до
середовища.
Функціональна декомпозиція системи з централізованим управлінням доступом до
середовища.

КМ_13_Ethernet_01
Особливості методу множинного доступу CSMA/CD.
Основні підходи визначення моменту початку передачі в CSMA.
Протокол підрівня MAC. Структура та формати кадрів чотирьох типів.
Формат кадру MAC IEEE 802.3.
Принцип доступу до фізичного середовища в мережі Ethernet.
Основні правила алгоритму CSMA/CD для станції, що передає.
Протокольні операції MAC підрівня.
Дії станції при передаванні в мережі Ethernet.
Чому виникають конфлікти в мережі Ethernet?
Усічений експонентний двійковий алгоритм відстрочки.
Дії станції при прийманні даних в мережі Ethernet.