МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Природничо-географічний факультет

Кафедра історії та археології

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття ступеня вищої освіти «Магістр»

на тему «Американська історіографія голодомору в Україні 1932-1933 рр.

другої половини ХХ ст першої чверті ХХІ ст»

Виконав: здобувач освіти

ІІ курсу, групи іс22М
спеціальності 014.03
Середня освіта (Історія)
(шифр і назва напряму підготовки, спеціальності)
Горілик Ганна Анатоліївна
(прізвище та ініціали)

Керівник: професор кафедри історії та

археології, доктор історичних наук
Гудзь Віктор Васильович
(прізвище та ініціали, вчене звання, вчена ступінь)

Рецензент__________________________
(прізвище та ініціали, вчене звання, вчена ступінь)

Мелітополь 2023 року

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО-

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Оцінка американської історіографії голоду 32-33рр в працях сучасних
українських дослідників
1.2 Характеристика американської історіографії історії Голодомору
зарубіжними істориками.
1.3 Характеристика джерельної бази американських досліджень на різних
етапах висвітлення теми Голодомору.
1.4 Методологічні засади дослідження теми голоду в Радянській Україні
1932–1933 рр. американськими вченими
РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРІОГРАФІЇ ГОЛОДУ 32-33РР В
УКРАЇНІ В АМЕРИКАНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ НА РІЗНИХ
ЕТАПАХ ЇЇ ФОРМУВАННЯ
2.1 Початок становлення історіографії голоду в післявоєнні роки до
середини 80-х
2.2 Формування двох таборів в питанні оцінки Голодомору у 1983 -1990
рр.
РОЗДІЛ ІІІ СТАН АМРИКАНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ ГОЛОДУ 32-33РР
В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
3.1 Стан дискусії ревізіоністів і тоталітаристів навколо питання визнання
голоду геноцидом у 1991- 2007 рр.
3.2. Правове та наукове обґрунтування Новітній етап дослідження
Голодомору як геноциду українського народу в американській
історичній та юридичній літературі

ВСТУП
 У виданій в 2014 році автобіографічній книзі “Недержавні
таємниці” третій президент України В. Ющенко, коментуючи
твердження, що в сучасному українському суспільстві за історію
ведеться така запекла боротьба, зазначив про відсутність у нас єдиного
узгодженого бачення минулого, якщо ми говоримо, навіть, про 1932-33
роки. Це свідчить про нашу не єдність. Триває українсько-українська
війна пам'яті.
Саме за його каденції Верховною Радою України у листопаді
2006 року ухвалила закон у якому Голодомор 1932-33 років в Україні
визнається геноцидом українського народу. Очевидно, що цей закон був
прийнятий не на пустому місці і йому передували ґрунтовні дослідження
великої кількості як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. . Актом
геноциду штучний голод в Україні визнали невдовзі після цього також
парламенти понад 10 країн світу.
Але вже у квітні 2010 року новобраний президент України
В.Янукович, який вперше взяв участь у засіданні сесії ПАРЄ, в своїй
промові, зокрема, заявив, що визнавати Голодомор, як факт геноциду по
відношенню до того чи іншого народу, буде неправильно і
несправедливо, що це була спільна трагедія народів, які колись входили
в єдину державу Радянський Союз, відповідаючи після свого виступу на
запитання депутатів, він додав, «це були наслідки сталінського
тоталітарного режиму, ставлення до людей». На наш погляд, цими
словами він зганьбив нашу державу, адже, незалежно від того, який
погляд мав на це питання особисто Янукович, чи його партія, але в цей
момент він, як президент, представляв державу Україна, в якій мав
юридичну силу Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в
Україні» . Окрім того, виявляється, що в день інавгурації четвертого
президента з офіційного сайту глави держави зник розділ присвячений
Голодомору.
 При цьому, варто нагадати, що ще аж у далекому 1988 році не в
Радянському Союзі і не в радянській Україні, а в Конгресі США було
проведено громадські слухання по результатах роботи комісії Конгресу з
питань Голоду в Україні, започатковану у 1985 році. Саме ці факти і
стали приводом для того, щоб автор обрав саме цю тему магістерської
дипломної роботи. Бо саме американські історики, в першу чергу
американський історик Дж. Мейс і англо-американець Р. Конквест
поклали початок ґрунтовному вивченню теми Голодомору.
Актуальність теми обумовлена, перш за все, як не дивно,
незавершеністю дискусії в українському суспільстві і українському
політикумі щодо причин і характеру трагедії 1932-33рр та впливу
зовнішніх чинників на інтерпретацію важливих історичних подій
По-друге, недостатньою обізнаністю суспільства з різними , навіть
діаметрально протилежними, поглядами на причини і наслідки однієї з
центральних подій нашої національної історії.
По-третє, розпочата 24 лютого 2022 року Російською Федерацією
війна проти нашої держави, з усією очевидністю вказує на те, хто є
союзник України і в який бік повинен бути спрямований вектор нашої
інтеграції, в тому числі і в питанні історичних досліджень, бо саме
американські історики започаткували детальне і неупереджене вивчення
Голодомору, яке продовжується і донині.
По-четверте, процес правового визнання Голодомору геноцидом
українського народу країнами світу продовжується, тому ми повинні
інтенсивніше долучатися до дослідження історико-правових доказів, а
американські дослідники, на наш погляд займають в цьому питанні
провідне місце.
Нарешті, роль історіографічного дослідження теми актуалізує факт
накопичення сотень публікацій, в тому числі американських авторів, які
потребують систематизації, також та аналітичного розгляду теоретичної
і фактологічної складової.
 Відповідно наша дослідницька мета полягає в тому, щоб на основі
комплексної систематизації історіографічних джерел, проаналізувати
загальний внесок американських вчених у вивчення теми Голодомору
1932-33рр в Україні, прослідкувати історіографічні етапи розробки теми,
визначити характерні ознаки різних концепцій дослідження проблеми та
вплив внутрішніх соціально-політичних чинників на хід історичних
досліджень.
Об’єктом дослідження є процес вивчення американськими
істориками голодомору в Україні 1932-1933 років
Предметом дослідження є стан розвитку та концептуальні
особливості американської історіографії Голодомору на різних
історичних етапах.
Територіальні межі дослідження визначаються територією УРСР в
кордонах 1932-1933 років та територією Сполучених Штатів Америки
оскільки в даній роботі розглядаються теоретичні надбання саме
американських науковців.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з другої
половини ХХ по перше двадцятиріччя ХХІ сторіччя. Хронологічні межі
зумовлені ціллю показати розвиток та наростання інтенсивності
досліджень теми голоду в Україні 1932-1933 років в США, від появи
перших праць американських дослідників з цієї теми і до сьогодення
відповідно.
Методологічні засади нашого дослідження становить органічна
сукупність таких базових принципів як об’єктивність, науковість,
системність, комплексність, всебічність, історизм, наступність
історіографічного пізнання.
Для досягнення поставленої мети і виконання визначених завдань
під час роботи над дослідженням було застосовано спеціальні історичні
методи такі як історіографічний аналіз, синхронічний, порівняльно-
історичний, ретроспективний, актуалізації.
 Для досягнення встановленої мети, потрібно виконати наступні
завдання:
1. Проаналізувати історіографію та джерельну базу
дослідження.
2. Визначити методологію дослідження.
3. Виокремити історіографічні етапи вивчення теми.
4. Дослідити роботи представників різних концепцій
дослідження проблеми та виокремити характерні ознаки їхніх
суджень.
5. Спробувати визначити ступінь впливу соціально-
політичних чинників на позиції прихильників різних концепцій.
17 листопада 2023 року на Всеукраїнській науковій конференції
«Наукове сьогодення: перспективи розвитку регіональної науки» було
здійснено апробацію результатів дослідження.
Опубліковано статтю Гудзя В. та Горілик Г. «Особливості
визначення причин Голодомору Тері Мартіном (США)».
Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновків та
списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
 1.1 Оцінка американської історіографії голоду 32-33рр в працях
сучасних українських дослідників

Повноцінні історіографічні дослідження доробку західних

науковців і українських емігрантів про Голодомор 1932–1933 років
почалися за часів СРСР. Їх започаткував старший науковий співробітник
Інституту історії партії при ЦК КПУ Володимир Савельєв, який провів
власний критичний аналіз наукових концепцій і методологічних підходів
істориків зарубіжжя. Попри те, що дослідження В. Л. Савельєва здійснене
на замовлення ЦК КПУ з метою критики «буржуазних фальсифікацій» з
позицій тогочасної марксистської моделі розуміння історії, але цінне
передусім залученням до наукового обігу значного масиву невідомих
широкому науковому середовищу СРСР творів представників різних
ідеологічних і наукових напрямів. Джерельну базу його публікації
становлять праці вчених і тоталітарного і ревізіоністського напрямків, а
також матеріали «Комісії Конгресу США у справі голоду в Україні»,
статті кінця 80-х років у часописах «Літературна Україна», «Известия»,
«Визвольний шлях», «The Village Voice» та ін.
Основна увага В. Савєльєва зосереджена на суперечливих
моментах у висновках голодової Комісії Конгресу США, публікаціях
українських емігрантів та неоднозначному ставленні до геноцидної версії
Голодомору Мейса-Конквеста в професійних колах західних радянологів.
Автор висловив офіційну позицію радянських науковців щодо проблем
голоду 1932–1933 рр., які дискутувалися у західному науковому
середовищі: про ставлення комуністичної влади до селянства, про
причини Голодомору, про національний аспект аграрної політики та
«геноцидну версію» голоду в Україні. Грунтовний аналіз надбань
зарубіжної історіографії вчений не ставив за мету, але змушений був
визнати, що пріоритет у розробці проблем історії голоду 1932–1933 рр. в
СРСР і в
Україні, належить історикам зарубіжжя.
У вересні 1990 р. в Києві відбувся міжнародний симпозіум
“Голодомор-33”. Зміст деяких доповідей із близько сорока виступів
учасників форуму розглянув у своїй публікації журналіст Володимир
Гула. В нотатках В. Гули детально простежено виклад доповідей
американських науковців: Джеймса Мейса про причини і обставини
голодування українських селян та винуватців трагедії, Лео Купера про
системну імперську лінію Кремля на нищення національно-свідомих
прошарків
населення, одним із проявів якої був голодовий геноцид в Україні.
З огляду на те, що автор журналіст, а не професійний історик,
йому бракувало фахового концептуального аналізу деяких доповідей на
форумі і критичної оцінки деяких політизованих виступів. Та все ж,
публікація В. Гули загалом дає уявлення про хід думок основних
доповідачів та їх позиції щодо трактування подій 1932–1933 років в
Україні.
У 2000-х роках до історіографічного аналізу зарубіжних
наукових праць з проблеми Голодомору звертаються саме українські
науковці. Керівник Центру дослідження геноциду українського народу,
провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України, доктор
історичних наук Василь Марочко опублікував низку статей
історіографічного та методологічного характеру.
Перші його статті, присвячені аналізу історіографії Голодомору
були опубліковані у 2003 році і стосувались вони, переважно, робіт
російських і західноєвропейських істориків. Лише, у 2006 році побачила
світ його стаття в “Українському історичному журналі”, присвячена
історіографічному дискурсу щодо Великого голоду в Україні та спробах
його нової інтерпретації. В ній значна увага приділяється сучасній на той
час саме американській історіографії Великого голоду, яку історик
виділив як окрему, поряд з російською і західноєвропейською,
територіальну групу.
Даючи відповідь на питання, поставлене в заголовку статті,
вчений застосував проблемно-хронологічний підхід і виділив два основні
проблемні напрямки зарубіжної історіографії:
1) з’ясування мотивів, причин, демографічних наслідків Голодомору та
виявлення його антиукраїнської спрямованості;
2) політико-правова оцінка Голодомору як акту геноциду українського
народу.
Аналізуючи другий напрямок, історик простежив, як
дослідження Р. Конквеста та Дж. Мейса вплинули на зарубіжну
історіографію і викликали ревізіоністську критику з боку більшості
радянологів і російських істориків, які розглядали голод в контексті
аграрної та соціально-економічної історії СРСР, та обгрунтував власне
бачення проблеми. Він зауважив, що сучасна історична наука має у
своєму розпорядженні немало матеріалів, які доводять факт геноциду
способом Голодомору.
Підсумовуючи науковий доробок вченого стосовно зарубіжної
історіографії Голодомору, професор Мелітопольського педагогічного
університету В.Гудзь зазначив, що він “є одним із найвагоміших у
вітчизняній історичній науці за якістю опрацювання історіографічних
джерел, за просторовим і хронологічним виміром, концептуальною
глибиною аналізу.
Чи не найбільш осяжний у світі доробок з історії Голодомору має
професор C. Кульчицький, заступник директора Інституту історії України
НАН України. Є в його арсеналі і публікації історіографічного характеру.
Зокрема, історії боротьби української діаспори за правду про
голод присвячена його розповідь про діяльність українських громад і
наукових установ США та Канади щодо відзначення 50-річчя Голодомору
в газеті “Урядовий кур’єр” за березень 2013 року. Зазначаючи, що
переломною для донесення правди про трагедію стала 50-та річниця
Голодомору-33, вчений відмітив, що ще у 1981 р. діаспора
профінансувала трирічний дослідницький проект щодо Голодомору–1933
в Інституті українських студій при Гарвардському університеті. Основним
виконавцем його став Авторитетний англійський історик Роберт
Конквест. У США в 1983 році було сформовано також крайовий комітет
для вшанування жертв Голодомору 1932–33 років в Україні. C.
Кульчицький нагадав про утворення з ініціативи Голови організації
«Американці в обороні людських прав в Україні» (АГРУ) Ігора
Ольшанівського, комісії
Конгресу США з дослідження українського голоду. Серед 19 висновків,
сформульованих Комісією, C. Кульчицкий виділив і такий: «Йосип Сталін
і його оточення здійснили геноцид щодо українців у 1932–1933 роках».
Український вчений відзначив титанічну роботу виконавчого директора
комісії Дж. Мейса, чий внесок в історію України є науковим подвигом.
Таким чином, С. Кульчицький вніс вагомий науковий вклад в
дослідження історіографії проблеми і розвинув аргументацію на користь
Голодомору як геноциду.
Одна з перших спроб у вітчизняній історіографії відображення
всього процесу вивчення причин та характеру Великого голоду в УСРР
зарубіжними дослідниками належала Віктору Гудзю (Мелітополь).
Дослідник відзначив, що перші визначення причин Голодомору були
здійснені західними журналістами та громадськими діячами української
діаспори, які вбачали навмисне виголодження селян більшовиками
шляхом реквізицій зерна і репресій. Крім того, в українських
емігрантських колах вже у 30-х роках склалася тенденція пов’язувати
селянське питання з національним в контексті імперської політики
Москви щодо України. Автор виділив три історіографічних етапи
дослідження Голодомору на Заході ще до розпаду СРСР і зазначив, що за
цей час сформувалися дві групи дослідників теми: фахових науковців
зарубіжжя і українських емігрантів. Водночас за кордоном виокремилися
дві концептуальних версії Великого голоду в УСРР: навмисна
етногеноцидна і ненавмисна «всеселянська». Поряд з багатьма іншими
науковцями В. Гудзем аналізувалися також матеріали дискусій
вітчизняних і зарубіжних істориків, насамперед російських, на різних
міжнародних форумах. Істориком проаналізовано і охарактеризовано
аргументи прибічників геноцидної і не геноцидної концепцій
Голодомору, але висловлено і власну позицію: апологети версії «голод
був скрізь» не можуть пояснити – чому блокувалися саме українські
етнічні території, чому на них конфіскувалося все продовольство, чому у
виморені українські села завезли людей з інших республік, чому водночас
завдався удар по національних кадрах УСРР.
Не обійшов увагою зарубіжні публікації з теми голоду 1932-
33рр в своїй монографії доктор історичних наук, завідувач відділу історії
та політики Інституту історії України Національної Академії наук
України Георгій Касьянов «Danse macabre…» («Танці на кістках»).
Історик відзначив зусилля української діаспори в донесенні до
інтелектуальних та політичних кіл США та Канади теми замовчуваного
голоду 1932-33рр.
Роботу Комісії Конгресу США, на чолі з Дж. Мейсом,
«Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні 1932–1933 років»,
а особливо книгу Р. Конквеста «Жнива скорботи» вчений відзначив як
поштовх для розгортання наукового дискурсу з теми на Заході та
визнання факту голоду компартією України.
Дисертаційне дослідження Катерини Назарової «Сучасна
історіографія Голодомору в Україні 1932–1933 років: 1986–2009 роки»,
виконане під керівництвом одного з провідних фахівців з історіографії
історії України міжвоєнної доби професора Миколаївського
національного університету ім. В. Сухомлинського Миколи Шитюка. У
третьому розділі своєї роботи вчена поряд з працями російських і
європейських істориків досить ґрунтовно досліджує англо-американську
історіографію і визначальні праці української діаспори Америки. Перш за
все, дослідники відзначають, що проблема голоду 1932-33рр тривалий час
залишалася «непоміченою» з боку урядів західних держав, але активна
діяльність української діаспори спровокувала в середині 80-х рр.
політичну полеміку навколо цієї теми, що привернула увагу професійних
істориків, які розпочали її повноцінну наукову розробку.
Поміж досліджень української діаспори автори виділяють
досліджень 80-х років спільну монографію дослідників українського
походження в США М. Царинника, Б. Кардана та канадського географа Л.
Луцюка. В праці зроблено висновок, що голод був наслідком вилучення
зерна з найродючіших районів СРСР задля здійснення індустріалізації.
Дослідниця схвалює розгляд проблеми голоду «з точки зору об’єктивного
географічного фактору», проте утрималася від оцінки позиції Авторів –
прихильників теорії модернізації – щодо Голодомору.
Власне, українська діаспора відіграла ключову роль у початку
серйозних історичних досліджень англо-американськоими істориками,
зазначає Назарова. Українська діаспора організовувала науково-практичні
конференції у США та Канаді, фінансувала Гарвардський науковий
проект, демонстрацію фільму “Жнива розпачу” і, що найважливіше,
публікацію монографії Р.Конквеста “Жнива скорботи”. Авторка
проаналізувала теоретичне бачення та джерельну базу монографії і
зробила висновок про те, що книга стала своєрідним проривом у
розповсюдженні концепції подій 1932-33рр в Україні.
Проте, якщо Р.Конквест уникав у своїй роботі терміну геноцид, то
Д.Мейс – науковий співробітник Українського дослідного інституту при
Гарвардському університеті, цей термін використовував, наголошувала
Назарова. Крім того, вона оцінила великий вклад Д.Мейса в
систематизацію джерельної бази у вивченні голоду в Україні.
 На думку Назарової концепцію Конквеста-Мейса на початку
2000-х підтримали Т.Мартін та М.Елман, які виділяли саме національний
аспект голоду.
1.2 Характеристика американської історіографії історії
Голодомору зарубіжними істориками

Що стосується історичної науки західного світу, то там

історіографія
традиційно не виділяється в окрему наукову дисципліну, а знаходиться в
загальній системі спеціальних історичних наук. Відповідно історіографія
в західній історичній науці має допоміжну функцію, а спектр досліджень
з історії історичної науки наближений до методологічних та теоретичних
пошуків. В науковому середовищі США, Канади, європейських країн на
перших історіографічних етапах спеціальні дослідження наукових праць з
історії
Голодомору 1932–1933 рр. в Україні практично відсутні. Поодинокі
Автори коротко розглядали переважно публіцистичні статті, збірники
документів та дискусійні матеріали, дотичні до теми. Західна радянологія
після Другої світової війни мала предметом дослідження Радянський
Союз і його політичну систему загалом. Представники «тоталітарної»
школи радянологів вивчали сталінський тоталітарний режим у порівнянні
з нацистським режимом у Німеччині, але не переймалися соціальними
процесами в радянському селі 30-х років, а тим більше, їх історіографією.
Лише поодинокі автори і тільки переважно в публіцистичних
статтях, збірниках документів та дискусійних матеріалах, торкались цієї
теми. Тут переважали представники тоталітарної школи радянологів, які
вивчали сталінський тоталітарний режим в цілому, процесами в
радянському селі 30-х років особливо не переймалися. Звичайно не
переймались і їх історіографією. Як вийняток можна згадати професора
Українського вільного університету Бориса Крупницького, його
узагальнюючі історіографічні праці не розглядали проблем «гвалтовної
колективізації», але констатували зв’язок між марксистською наукою і
російським націоналізмом, існування пом’якшеної форми якого відмічав
Крупницький.
Торкнувся теми радянських досліджень історії голодомору і
очільник УВАН у США Борис Оглоблин. Він відзначив звуження
тематики радянських досліджень до класової бородьби українського
народу. Такий низький науковий рівень робіт історик пояснював тим, що
зарубіжні дослідження для радянських істориків були недоступні,
недоступні і архівні матеріали, була присутня цензура з боку влади. Це
була не вина а біда радянських науковців.
У 80-ті роки, по мірі накопичення історіографічного матеріалу,
з’являються вже власне історіографічні роботи з теми голоду. Серед
авторів американсько-канадський дослідник українського походження
Марко Царинник. Одна з публікацій Царинника була присвячена аналізу
книги Р.Саллівента «Радянська політика і Україна 1917-1957 рр.» видану
в 1962 році.
Деякі історіографічні ознаки просліджуються в праці Михайла
Марунчака президента УВАН у Канаді. Він простежив зарубіжну
історіографію голоду 1932-1933 років і перші повідомлення журналістів
В.Штайна, Г.Джонаса, М.Маггеріджа, Г.Ланга, В. Чемберлена. Також він
прослідкував історію боротьби українських емігрантів за правду про
трагедію.
У 1986 році опубліковано звіт роботи голодової комісії Конгресу
США, там є один з перших оглядів літератури з цього питання. Члени
комісії здійснили історіографічний аналіз від 1932 до середини 80-х років.
Вони відзначили, що ця історіографія носила переважно аматорський
характер. Оскільки її досліджувала українська діаспора, а не професійні
історики. В цьому огляді згадується і аналізується діяльність
представників двох таборів дослідження голодомору, один тоталітарний
(переважно Р.Конквест), другий ревізіоністський який представляли
Р.Девіс та С.Віткрофт.
Дискусію між представниками ревізіоністської і тоталітарної шкіл
яка розгорнулась після реалізації у 80-х роках чотирьох проектів
української еміграції: перша наукова конференція з історії голодомору,
книга Р.Конквеста «Жнив скорботи», вихід фільму «Жнива відчаю»,
оприлюднення матеріалів конгресової комісії США, висвітлив Ф.Сисин
професор Албертського університету в збірнику «Порівняльні студії
геноциду». Це був перший узагальнюючий огляд процесу залучення
досліджень української діаспори в наукове середовище. У вересні 2013
року в Торонтському університеті була проведена конференція
«Контекстуалізація Голодомору: конференція до 80-річчя» де Ф.Сисин
виступив з доповіддю, в якій проаналізував вплив Гарвардського проєкту
на подальші дослідження тематики Голодомору, згадав негативні відгуки
Ю.Богаєвського, першого секретаря радянського посольства в Оттаві, та
канадського журналіста Д.Тотла, на книгу Р.Конквеста «Жнива
скорботи».
В історичному виданні «Журнал досліджень геноциду» професор
Делаверського університету Ярославу Білінський, розмістив коротку
історіографічну довідку з теми Голодомору-геноциду, хоча в ній були
тільки версії представників тоталітарного напрямку.
Одним з перших історіографів проблеми Голодомору, хто
кваліфіковано підійшов до методологічного дослідження цього питання
був Р.Сербин – канадський історик. Він полемізував з І.Химкою, який
противився кампанії за визнання голоду геноцидом. Професор Сербін
констатував некомпетентність, недостатню джерельну базу та ідейно-
політичну заангажованість заперечувачів голодомору-геноциду.
 3.1 Характеристика джерельної бази американських досліджень
на різних етапах висвітлення теми Голодомору

Виходячи з того , що під поняттям «джерельна база» слід розуміти

всю сукупність матеріалів необхідних для опрацювання і розуміння
певної історичної теми, слід зазначити, що збільшення кількості таких
матеріалів починаючи з 80-х років набуло інтенсивного характеру. Так
канадський вчений Марко Царинник станом на 1991 рік налічував понад
10 000 книг і статей з теми голодомору, а у трьох довідниках «Голодомор
в Україні 1932-1933 років» 2001, 2007, 2014 років видання бібліографи
Одеської наукової бібліотеки імені М.Горбкого зафіксували уже 18944
публікації. Професор Мелетопольського педагогічного державного
університету ім. Б.Хмельницьго, В.Гудзь налічує більше 20 000
публікацій.
Якщо говорити про особливості зарубіжної джерельної бази
історіографії голоду, то зазначимо, що саме українська діаспора Європи,
пробила кригу мовчання про трагедію голоду. Хоча станом на 1933 рік
виходило до 157 друкованих періодичних видань в яких друкувались
стоні статей і кореспонденцій про голод в радянській Україні, їх кількість
і вплив на Європейське суспільство був незначним.
В газеті «Свобода» за 1958 рік М.Рудницька здійснила один з
перших оглядів публікацій про великий голод в Україні у 30-ті роки.
Вищезгаданий М.Царинник в газеті «Нь.-Йорк Таймс» теж простежив
відображення подій голоду в періодиці. В Європейських країнах
порівняно менше досліджена періодична преса початку 30-х років.
Американський історик Дж. Мейс працюючи в проекті
Гарвардського університету, значно збільшив історіографічний,
археографічний, бібліографічний доробок досліджень історії голодомору.
Тарас Гунчак редактор журналу «Сучасність» (США), видав перший
огляд зарубіжних архівних матеріалів про УРСР в цілому, серед яких є і
матеріали про голод 1932-1933 року. Після проголошення незалежності
України зарубіжні архівні матеріали про Голодомор почав вивчати
Микола Когутяк, професор університету в Чернівцях і Василь Пахаренко
(письменник), об’єктом їхніх досліджень стала Львівська преса 30-х років.
Наукові розвідки з проблем Голодомору продовжив Ярослав Папуга
(Миколаїв), Віктор Гудзь (Мелітополь), Яна Тарнавська (Мелітополь),
вони також досліджували західноукраїнську періодику про події 1933
року.
Цікавими є публікації професора А. Кудрявченка (Київ), який
досліджував документи німецької дипломатії, оскільки серед країн
Західної Європи саме Німеччина найбільше цікавилась України. Він
відзначив в своїх статях, що Німецькі дипломати та розвідники були
достатньо інформовані про події в Україні, також він згадує і
безпосередню інформацію від етнічних німців, які безпосередньо
проживали в Україні.
Небайдужою до подій в Україні залишалась і Польська дипломатія,
зокрема розвідувальні служби тодішньої другої Речі Посполитої та
дипломати відображали події Великого Голоду в Україні в Львівській
періодичній пресі. Це питання опрацював польський науковець Роберт
Кужнєш в роботі «Документи польської дипломатії та розвідки про
Голодомор».
Друковані матеріали про факт голоду з’являлися в українській пресі
не тільки в Польщі, а й в Румунії, але україномовна преса Галичини,
відігравала тут особливу роль, в ній друкувались свідчення утікачів з
радянської України. Також в цій пресі повідомлялось про голодові
заворушення в Києві, Харкові, Одесі.
Українські мігранти отримували листи від родичів з підрадянської
України, які теж містили інформацію про голод, вони приймали
звернення в держані інстанції Заходу з проханням засудити політику
Москви. Всі українські емігрантські організації організовували акції
протесту проти сталінської політики нищення села. Крім протестів і
розголосу інформації про трагедію голоду Українська діаспора
організовувала і допомогу голодуючим. Це знаходило відображення і в
друкованих органах.
Найпомітнішою в цьому питанні була газета «Правда», яка
займалась збором коштів для допомоги втікачам. В цілях інформування
про зусилля громадськості з організації допомоги Україні та протестні
акції проти комуністичного режиму, було створено спеціальний
друкований орган «За Україну». В цих газетах розміщувався огляд
європейської преси про голод в Україні.
Найбільше публікацій пов’язаних з Голодомором за звітом
Львівського державного обласного архіву було вміщено в газетах «Діло» і
«Нова зоря».
Слід зазначити, що у висвітленні події голоду в Україні , брали
участь і видання Франції, Англії, Німеччини, Швейцарії, Канади, Італії,
США.
Авторами зарубіжної інформації про голод, були переважно
акредитовані в СРСР закордонні журналісти. Одним із найвідоміших
журналісті в цьому питанні був Малкольм Маггерідж, кореспондент
газети «Манчестер Гардіан». Він надрукував окрему книжку «Зима в
Москві».
В газеті «Манчестер Гардіан» співробітничав і Гарет Джонс, який
був близьким до прем’єр міністра Девіда Ллойд Джорджа, під час
перебування в Україні він мав можливість спілкуватись з селянами, тому
отримував достовірну інформацію. В березні 1933 року він дав прес-
конференцію в Берліні. Також Гаред Джонс брав участь і в інших заходах
присвячених висвітленню теми Голодомору. Через свої резонансні
виступи Гаред Джонс був убитий у Монголії агентом ДПУ.
 4.1 Методологічні засади дослідження теми голоду в Радянській
Україні 1932–1933 рр. американськими вченими

Загально відомо, що особистість формується середовищем, тим в

яких соціально-побутових умовах, політичному-культурному середовищі
вона зростала. Таким же чином формується і особистість науковця, і в
залежності від тих самих факторів ним обирається і тематика досліджень і
методологічні підходи до вивчення досліджуваної теми. Відповідно до
цього зарубіжними науковцями обиралась і методологія вивчення подій
голоду 1932-1933 років в Україні.
Особливістю зарубіжної історіографії Голодомору 1932-1933 років в
Україні є те, що ця гілка історичних досліджень інтенсивно розвивалась в
тісному зв’язку з соціальними, культурними та політичними факторами,
що в свою чергу спричинило появу великої кількості історіографічної
наукової літератури за відносно невеликий відрізок часу.
Внаслідок обрання різних методологій досліджень, висновки
американських вчених та вчених Європи, Росії та України, щодо питання
причин голоду, істотно різняться.
Професійні історики, різняться з аматорами насамперед тим, що
намагаються показати якумога правдивішу картину минулого, щоб
відштовхуючись від неї, можливо було вчитись на помилках минулого та
переймати позитивний досвід. Як влучно з цього приводу у ХІХ ст.
Л.Ранке сформував відоме завдання історика – писати історію «так, як це
було насправді», основуючись на професійному тлумаченні фактів. Але
одні лиш факти не дають істинних знань, для цього потрібно простежити
причинно-наслідкові зв’язки різних подій чи явищ і системно узагальнити
їх. Звісно при цьому надзвичайно важливий інтелектуальний та
професійний рівень вченого, щоб у його твердженнях одночасно
вміщувалась і максимальна об’єктивність і власна думка, це дозволить
розцінювати такого історика як компетентного у своїй справі.
 Сучасні дослідники виокремлюють такі положення серед загальних
закономірностей розвитку науки:
-оцінка результативності наукової діяльності визначається як
єдність наукових традицій та новацій;
-розвиток науки є важливою закономірністю, яка забезпечується
взаємодією, взаємозумовленістю та взаємовпливом розвитку різних наук;
-теоретичні та емпіричні результати наукової діяльності
функціонують у нерозривній єдності, яка забезпечує цілісність розвитку
науки;
-періодичне домінування тенденцій інтеграції та диференціації
наукових традицій та новацій;
-вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на розвиток науки
перебуває у об’єктивному взаємозв’язку.
Історіографію, як складову частину історії, досліджують за
загальними принципами методології історії. У низці публікацій
зарубіжних дослідників описані методи і логіка діяльності дослідника під
час створення історичних знань.
Наприкінці 60-х років ХХ ст. у працях американських письменників
і вчених Х. Вайта та Х. Міллера оформився постмодерністський підхід до
вивчення історичного процесу, а починаючи з 70-х років ця школа
перебувала у пошуках контактів з етнологією або антропологією, при
цьому використовувала концепцію ментальності. На дану школу, ще мав
вплив позитивізм, тобто досліджувалась історія довготривалих процесів,
великих соціальних структур, глобальних закономірностей, пересічних
великих мас та їх уявлень при недооцінці індивідуального та
суб’єктивного в історії.
В ХХ ст. світова історіографія здійснила два суттєві перетворення –
звернення до вивчення ментальності та «лінгвістичний поворот». В основі
«лінгвістичного повороту лежить давній конфлікт науковців про природу
історичного пізнання, він є одним з проявів постструктуалізму,
постмодернізму в сучасній західній історіографії. «Лінгвістичний
поворот» поставив під сумнів поняття історичної реальності, критерії
істинності історичних джерел, традиційний спосіб пізнання минулого.
Незважаючи на спроби спростити історію до літератури,
постмодерністська критика збагатила теорію історичної науки,
започаткувала нові теми для досліджень, наприклад наратив і дискурс,
емоції та почуття, історії груп меншостей і підлеглих, привернула увагу
до підтекстів джерельних переказів, і врешті решт нагадала науковцям,
що вони також послуговуються засобами літератури.
Перехід від інтерналістського підходу до контекстуального, який
співвідносить науку із життям, став провідною тенденцією сучасного
наукознавства. Г. Іггерс влучно зазначив: «Ми не можемо зрозуміти текст
без розуміння контексту, з якого він виріс».
Опосередкований стосунок до предмету нашого дослідження, тобто
американської історичної думки з приводу Голодомору 1932-1933 років в
Україні, має генеза і розвиток світової історіографії сталінізму. Приділімо
увагу зразкам найбільш яскравих наукових течій: тоталітарної і
ревізіоністської та їх інтерпритаціям.
Фахівці з цього питання зазначають, що найбільший вплив на
формування світових політичних та історичних досліджень СРСР
надавали так звані «радянологи» США. Після закінчення Другої Світової
Війни, в межах дисциплін Russia studies та Soviet and Communist studies,
набуло інтенсивності вивчення сталінської епохи в СРСР. В контексті
«холодної війни» висновки до який приходили американські вчені, були
дещо заідеологізовані, а вивчення історії Радянського Союзу мало
допомогти зрозуміти поточну політику СРСР. Проте, через об’єктивні
причини, насамперед «залізну завісу», джерел для вивчення цієї історії у
американських вчених бракувало. Основне місця де можна було видобути
інформацію були в архіві Гувера, який був заснований ще за часів
поволзького голоду 1921 року, архіві Троцького, різних емігрантських
архівах і звісно ж в офіційній радянській пресі.
Основною теорією серед американських радянологів була теорія
тоталітаризму. Ю. Ігрицький виокремив такі основні фактори, що
вплинули на вивчення тоталітаризму на Заході: масово-психологічний,
власне науковий та політико-ідеологічний.
Історичні дослідження в наші дні, базуються на синтезі методологій
з різними епістемологічними складовими постмодерністських і більш
традиційних підходів. Набули більшого поширення нові методологічні
комплекси вивчення мікроісторії, які дають можливість підвищити
ефективність наукового пошуку.
Самуель Гантінгтон, відомий американський дослідник, критикував
класичну теорію модернізації і висунув методологічний принцип,
прийнятний до оцінки змінних суспільств. В тому числі цей принцип
підходить доситуації в СРСР в часи «другого комуністичного штурму»,
який був проведений Сталіним у 1929-1933 рр. Вчений відзначав, що
якщо явище соціальної модернізації не супроводжується розвитком
політичних інститутів, які здатні керувати стресом модернізації, то як
наслідок можливе насильство.
 РОЗДІЛ ІІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРІОГРАФІЇ ГОЛОДУ 32-33РР В
УКРАЇНІ В АМЕРИКАНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ НА РІЗНИХ
ЕТАПАХ ЇЇ ФОРМУВАННЯ

2.1 Початок становлення історіографії голоду в післявоєнні

роки до середини 80-х

З огляду на те, що історична наука в СРСР, особливо, починаючи з

30-х років, і закінчуючи, практично, кінцем 80-х завжди перебувала під
контролем влади, то і будь-якої радянської історіографії голоду 1932-
33рр не існувало в природі. Бо, на відміну від голоду 1921-22рр,
комуністична влада цей голод ретельно замовчувала, більше того, Кремль
висловлював офіційний протест, коли за кордоном хтось із журналістів,
або дипломатів оприлюднював інформацію про голод, як це було з
дописом німецького аграрного аташе в СРСР в журналі “Східна Європа”
О.Аухагеном та його наступником О.Шіллером. Тож пріоритет у роботі
над проблемами голоду 1932-33рр в Україні належить представникам
зарубіжжя.
Перш за все, це були вихідці з української післявоєнної еміграції і,
звичайно, української діаспори. Цю частину історіографії ще називають
українською нерадянською історіографією. З числа фахових зарубіжних
істориків, в тому числі американських цією темою як попутньою
займались радянологи.
Одним з перших американських журналістів, який заговорив про
голод СРСР і підкреслив його штучний характер був кореспондент газети
“Крісчен Сайєнс Монітор", яка видавалась у Бостоні Вільям Чемберлін.
Його подорожні записки вийшли окремою книгою. Характерно, що автор
зазначив і національне спрямування голоду.
Важливо відмітити, що серед американських вчених і журналістів,
як не дивно, були і симпатики радянського режиму. Таким був професор
професор Вільям Хорслі Гантт з Університету імені Дж. Гопкінса (США).
Він опублікував у 1936 році аналітичний матеріал “Медичний огляд
Радянської Росії”, в якому все ж констатується факт голоду з величезними
жертвами, хоча жодної згадки про його штучність і національну
спрямованість там немає. За словами В.Гантта голод забрав життя
близько 15 млн. чол.
Теж не історик, а економіст, емігрант С.Прокопович, що проживав
у США в 1940 році оцінював голод 1933 р 9 млн. життів. Ці дані побачили
світ у 1940 р.
Вже після закінчення другої світової війни, було опубліковане
дослідження американського демографа та соціолога професора
Прінстонського університету Ф.Лорімера , яке стосувалось населення
СРСР по даних переписів. Зокрема, надлишкова смертність між
переписами 1926 і 1939 рр оцінювалась в 5,5 млн чол.. Про вплив голоду
тут не наголошувалось, проце можно було тільки здогадуватись.
Польсько-американський правник єврейського походження
Р.Лемкін, який відомий світові перш за все розробкою поняття “геноцид”
в зв’язку з прийняттям конвенції ООН у 1948 році, теж вніс величезний
вклад в визначення Голодомору, як геноциду. У 1953 році ним була
надрукована стаття-доповідь, як так і називалась «Радянський геноцид в
Україні». В статті Лемкіна прослідковується її науковий характер, а також
принципи науковості, історизму та правової логіки. Автор виділяє чотири
різновиди геноциду, які застосовувались до визначальних груп українців,
інтелігенції,духовенства, селян – масові вбивства, примусова праця,
депортації, голодування селян. Згодом висновки Р.Лемкіна були взяті на
озброєння Д.Мейсом.
Як вже було зазначено нами вище, професійні американські
історики мало торкались теми колективізації і, відповідно, теми голоду в
перший період історіографії Голодомору, тобто, від 30-х до 50-х рр.. Сере
таких слід виділити книжку К.Меннінга “Україна під радянською
владою”, яка вийшла в світ у 1947 році. Автор не наголошує на
геноцидному характері голоду і виставляє головну причину викачку зерна
на потреби індустріалізації і спричинену цим продовольчу кризу.
Отже, 1953 рік, коли відзначалася 20-та річниця цієї сумної події
був певною віхою в становленні історіографії голодомору, бо в цей рік
вийшла найбільша кількість публікацій і в цей період від 1933 до 1953 р
було закладено не тільки документальну, а й теоретичну базу досліджень
Голодомору.
Однією з найпомітніших робіт наступного десятиріччя, в яких
висвітлювалась тема голоду, за оцінкою Д.Мейса була книга
В.Дмитришина “Москва і Україна. 1918-1953: дослідження російської
більшовицької національної політики.” Підкреслюючи надзвичайну
жорстокість комуністичної влади, яка проявилась в голоді 1932-33 років,
автор однак не наголошує на її антиукраїнській спрямованості.
Необхідність фінансування індустріалізації та армії вплинула на дії влади.
В рік 25-ї річниці Великого Голоду вийшла в світ стаття
П.Половецького , в якій автор проводить порівняльний аналіз трьох
голодів 1891, 1921-33, 1932-33 рр і робить висновок, що останній не
супроводжувався, як попередні, ні посухою, ні розрухою. Також
дослідник підкреслив різне ставлення влади до голодувань в Росії та
Україні.
Були серед представників української діаспори США і діячі, які
дотримувались марксистських поглядів на події в Україні 1932-33 рр.
Серед них виділяється В.Голубничий, один з очільників УРДП у США. В
партійній газеті “Вперед” за 1958 р було розміщено його публікацію
“Причини голоду 1932–33 років.” в якій він наголошує на непродуманих
планах п’тирічки в якості головної причини голоду. Політик показав у
цифрах опір українських комуністів підвищеним планам хлібозаготівель
центру. Зокрема, він зазначив, що 50 тис. українських комуністів було
«вичищено» з партії тільки з червня 1932 р. до жовтня 1933 р. Автор навів
свої дані про демографічні наслідки голоду, які складають близько 3 млн.
чол. Пізніше концептуальну позицію Голубничого підтримали західні
ревізіоністи і російські дослідники.
Працюючи на Гарвардським проектом, Д.Мейс виділив працю
Григорія Костюка «Сталінське правління в Україні» і назвав її
«найскрупульознішим дослідженням сталінського періоду» на
українських матеріалах, станом на 1960-й рік.
Г.Костюк розглядав прискорені темпи індустріалізації і
колективізації в контексті трьох стратегій Сталіна – концентрація влади у
партії, повне підпорядкування партії державних структур та
підпорядкування національних республік. Важливо, що Г.Костюк
доводить наявність української партійної фронди.
30-річчя Великого голоду було ознаменоване новими ґрунтовними
дослідженнями. Серед них слід виділити, насамперед, роботу політичного
емігранта публіциста та письменника В.Гришка, який на матеріалах
університетських бібліотек США, а саме, на доступних на той час
радянських матеріалах, періодичній пресу СРСР 30-х років,виданнях
українських емігрантів дослідив проблему голоду. Події 30-літньої
давності він оцінив як «трагедія першого в історії людства злочину
масового народовбивства в формі штучного голоду».
Посилаючись на різні джерела, дослідник приводить цифру 4,8 млн.
жертво, що склало понад 19% сільського населення УСРР, але на відміну
від єврейства, цей геноцид не засуджений світом. Показавши, вищий, ніж
у попередників, рівень аналітики, автор довів наявність більш жорсткого
та розширеного рівня розкуркулення, колективізації та хлібозаготівель в
Україні по відношенню до російських етнічних регіонів. Також він
відмітив, що ці процеси супроводжувались і згортанням українізації,
знищенням “українізаторів” та погромом партійної організації республіки.
В підсумку, В.Гришко довів, що голод і репресії 30-х років мали
національне спрямування, а не тільки соціальне та ідеологічне.
Поряд з україномовною американською історіографією 60-х років
поповнюється і англомовна. В її числі статті професора Дана Далримпла
(США) про голод в СРСР в авторитетному науковому журналі «Радянські
студії». Сам назва однієї із статей говорить про позицію автора –
“Радянський голод 1932–1934 років”, тобто, у нього не йшлося про
національну специфіку голоду, стверджувався тільки його штучний
характер в цілях виконання сталінських економічних планів.
До появи досліджень Д.Мейса та Р.Конквеста у 80-х роках, статті
Далримпла вважались найкращими англомовними публікаціями наукових
студій історії Великого голоду.
На відзначення 45-річчя голоду 33-го свої дослідження продовжив
вже згадуваний В.Гришко. В основу його роботи було покладено
попереднє дослідження 1963 р. «Москва сльозам не вірить», доповнене
новими матеріалами переважно із публікацій радянських дисидентів
В.Чорновола, Р.Медвєдєва, О.Солженіцина, Л.Копелєва, Є.Сверстюка,
М.Руденка, І.Дзюби.
 Головна заслуга автора від цієї роботи полягає в тому, що він ввів в
науковий обіг матеріали радянського дисидентства, які утверджували
ідею версії геноциду українського народу.
Роль окремих західних журналістів, які побували в роки трагедії в
СРСР, у висвітленні подій голоду 1932-33рр досліджував на початку 80-х
рр. американський історик Марко Царинник. В тому числі автор взяв
інтерв’ю у тоді ще живого Малкольма Маґґеріджа. В ньому британський
письменник стверджував, що голод був результатом спрямованої
політики Кремля, тобто мав штучний характер і відображав етнічні
протиріччя між росіянами і українцями.
Не можна не згадати в цьому розрізі і російського дисидента
Олександра Бабьонишева, який мав псевдонім “Сергей Максудов”. Він
працював над питанням вивчення демографічних наслідків радянської
колективізації і терору в Гарвардському університеті. Аналізуючи
партійно-урядові рішення 30-х років, він доводив штучний характер
голоду, але розглядав його як загально радянський і пояснював його
намаганням влади вирішити проблеми фінансування промисловості та
годування міст за рахунок села. За його підрахунками реальні надлишкові
втрати української людності у ці роки складали, принаймні, 4,5 млн осіб
між переписами 1926 і 1939 рр.
На відміну від С. Максудова, український емігрант, професор
В. Душник (США) підтримував геноцидну версію Голодомору. В праці
“50 років тому: голодомор в Україні. Терор і людське нещастя як знаряддя
радянської влади російський імперіалізм” сталінську політику щодо
України він називає “геноцидальною”. За його гіпотезою влада покарала
Україну за відкрите протистояння насильницькій колективізації. На
завершення своєї праці автор ще раз наголосив на політичному характері
трагедії голоду.
Загалом, якщо підсумувати період 1953-83 рр, то необхідно
зазначити, що спеціальних монографій присвячених темі голоду ще не
було, але джерельна база істотно поповнювалась, досліджувались і
маловідомі і маловивчені питання історії голоду. Але в той же час
дослідниками недооцінювалася важливість започаткованого Р. Лемкіним
дослідження відповідності політико-правової оцінки Голодомору
критеріям геноциду.
Якщо ж говорити про термінологію, яка переважала в
американських виданнях в характеристиці голоду, то слід зазначити
присутність таких термінів як «Голодомор» «український голокост»,
«Великий голод», «народовбивство», з’явився у інформаційному та
науковому простірі і термін «геноцид».
Саме в цей період були закладені концептуальні засади двох
концепцій голоду в Україні – тоталітарної та ревізіоністської. Більшість
науковців Заходу були прихильниками ревізіоністської концепції, але це
пояснювалося перш за все тим, що більшість цих науковців були
радянологами, тобто досліджували Україну тільки в контексті всього
СРСР, без української специфіки.
Але слід зауважити, що представники обох таборів намагалися
дослідити наслідки голоду в частині його демографічних вимірів. Хоча
ревізіоністи приводили і менші цифри, але, в цілому дискусія була
плідною і корисною для обох таборів.

2.2 Формування двох таборів в питанні оцінки Голодомору у

1983 -1990 рр.

Взагалі, концепція Голодомору почала виокремлюватися, як така, після

закінчення Другої світової війни в середовищі американських “радянологів”. З
огляду на особливості тодішнього режиму в СРСР, який, безперечно, за всіма
ознаками, був тоталітарний. Тому і пануючою концепцією була тоталітарна. У
відповідності з цією концепцією під тоталітарною державою розуміється
особиста влада диктатора, що спирається на одну партію, масову підтримку
населення і супроводжується масовими репресіями. В багатонаціональному
СРСР український Голодомор міг розглядатися не тільки в контексті соціально-
економічної політики, а й як імперська національна політика пануючої партії.
Звичайно, що українська післявоєнна еміграція в основному підтримувала саме
таку версію радянської історії.

З середини 60-х в науковому середовищі починає розгортатися дискусія

про вплив суб’єктивних і об’єктивних факторів на радянську історію 20-х-30-х
рр. з наголосом на останні. Цю течію серед радянологів стали називати
ревізіоністською. Бо вони піддавали ревізії і критикували тоталітаристів за
виокремлення суб’єктивної волі диктатора і політичних рішень влади,
ігноруючи при цьому активну роль окремих соціальних верств у підтримці
існуючого тоталітарного режиму.

Характерно, що найвизначнішими представниками тоталітарного

напрямку радянологів були, якраз, ті, хто посідав особливе місце в наукових
студіях українського голодомору на його третьому історіографічному етапі –
Р.Конквест і Д.Мейс. Цей етап припадає на середину 80-х років, коли
розгорнулись гарячі дискусії між тоталітаристами та ревізіоністами довкола
відзначення 50-ої річниці великої трагедії, коли були оприлюднені рішення
міжнародної правничої комісії та комісії Конгресу США щодо оцінки
Голодомору.

Завдяки зусиллям, насамперед, американської української діаспори була

прорвана багаторічна інформаційна блокада навколо страшного злочину
радянського комуністичного режиму. Отже, 12 жовтня 1984 року президент
Р.Рейган підписав законопроект про утворення Президентсько-Конгресової
Комісії з розслідування голоду 1932–1933 рр. в Україні. Окрім 15 членів комісії
було призначено виконавчого директора, яким став професор Гарвардського
університету Джеймс Мейс.
 Саме Джеймс Мейс вніс найбільш вагомий вклад в розробку теорії голоду
як геноциду. Ще у червні 1982 року на міжнародній конференції з Голокосту і
Геноциду в Тель-Авіві він виступив з доповіддю, де охарактеризував голод в
Україні як геноцид народу з політичних мотивів. Згодом текст доповіді був
опублікований у низці видань, що свідчить про широкий розголос тоталітарної
концепції Голодомору.

В цій роботі автор зазначив, що хоча за кількістю жертв голод 1932-33 рр в

Україні і співмірний з єврейським Голокостом, проте ці геноциди кардинально
відрізняються за кінцевою метою і мотивами. Бо нацистський Голокост був
спрямований на поголовне винищення євреїв, а комуністичний Голодомор
тільки на соціальну верхівку – селянство та інтелігенцію.

Особливої уваги заслуговує третій розділ праці «Колективізація

сільського господарства і голод 1933», в якому історик відзначає, що акції
розкуркулення і масової колективізації на теренах України проводилися
енергійніше і жорстокіше , ніж у Росії.

Серед доказів штучного характеру голоду саме в Україні Д.Мейс називає

заходи, які застосовувались, виключно, в Україні: заборона сільської торгівлі,
«чорні дошки», широке застосування «закону про 5-колосків», нарешті, блокада
республіки правоохоронними органами, навіть, армією. Паралельно влада
проводила репресії проти інтелігенції, управлінців та партійних кадрів.

На думку автора, українці для режиму були небезпечні не тільки як «підозріла

нація», а й через свій протестний потенціал, досить велику кількість та
прикордонне проживання.

Відомо, що Д.Мейс тісно співпрацював з іншим авторитетним радянологом

Р.Конквестом над книгою «Жнива скорботи», який до цього відзначився своїм
аналізом сталінського режиму у книзі «Великий терор», тому логічно
припустити, що молодший колега істотно вплинув на погляди Р.Конквеста
щодо концепції Голодомору як геноциду.
 Матеріали, напрацьовані Українським дослідним інститутом
Гарвардського університету лягли в основу книги Р. Конквеста «Жнива
скорботи». Праця побачила світ у 1986 році і стала найбільш ґрунтовним
англомовним дослідженням Голодомору. У третій частині праці, під назвою
«Голодовий терор» історик показав відмінність дій сталінської верхівки в
Україні у порівнянні з іншими, зокрема, російськими регіонами вже під час
розкуркулення та колективізації. Це завищені квоти хлібозаготівель, відмова
від допомоги ззовні, блокада голодуючих регіонів та облави на голодуючих
втікачів.

РОЗДІЛ ІІІ СТАН АМРИКАНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ ГОЛОДУ 32-

33РР В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1 Стан дискусії ревізіоністів і тоталітаристів навколо питання

визнання голоду геноцидом у 1991- 2007 рр.

Згідно Конвенції про попередження злочину геноциду й покарання

за нього, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року,
геноцид визначається як «дії, чинені з наміром знищити повністю або
частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як
таку». Трагічні події в українському селі 1932-1933 рр. випереджають час
ухвалення Конвенції, що створює неабиякі труднощі, для істориків у
питанні визначення тієї групи, яку мали на меті знищити.
Розділ науковців Заходу на два табори ревізіоністів та
тоталітаристів, почав відбуватись ще після Другої Світової Війни, але по
справжньому інтенсивним став у 80-х. Але розпад СРСР у 91-му дав нову
хвилю дискусії між науковими опонентами.

3.2. Правове та наукове обґрунтування Новітній етап

дослідження Голодомору як геноциду українського народу в
американській історичній та юридичній літературі

Визнання Голодомору актом геноциду, станом на сьогодні є

принциповим питання для сучасної України, оскільки в умовах затяжної
російсько-української війни, що набула повномасштабного характеру 24
лютого 2022 року, для Українського суспільства конче необхідне
розуміння, що світова спільнота адекватно розуміє мотиви, якими
керується кремлівська влада, даючи наказ нищити українців. Однак і зараз
як в науковому так і в правовому полі, немає єдиної думки з цього
приводу. Станом на 03.08.2023 року актом геноциду українського народу
Голодомор 1932-1933 рр. і Україні визнали парламенти 28 країн світу.
«Першопрохідцями» у питнні визнання Голодомору геноцидом,
були самн Сполучені Штати Америки, адже сформована 13 грудня 1985 р.
Комісія Уряду США з питань Голодомору, зробила висновок, щодо
штучного характеру голоду. А 4 жовтня 2018 року Двопартійна резолюція
Сенату США визнала Голодомор геноцидом, зазначивши «Радянський
диктатор Йосип Сталін наказав закрити кордони України, щоб ніхто не
міг уникнути навмисне створеного голоду, і унеможливив надання будь-
якої міжнародної харчової допомоги, яка б полегшила голод. Майже
чверть українського сільського населення загинула або була змушена
полишити домівки через примусовий голод, і весь народ постраждав від
наслідків тривалого голоду.»