Київський національний лінгвістичний університет

Міністерство освіти і науки України

Кваліфікаційна наукова праця

на правах рукопису

ЛЯШКО ОЛЬГА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 81'4:2-287(043.3)

ДИСЕРТАЦІЯ
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ПРОПОВІДІ:
ТАКСОНОМІЯ І ФУНКЦІЇ
(на матеріалі англійської, російської та української мов)

035 – Філологія

Подається на здобуття ступеня вищої освіти доктора філософії.

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________ О.В. Ляшко

Науковий керівник Кравченко Наталія Кимівна,

доктор філологічних наук,
професор

Київ – 2020
 2

АНОТАЦІЯ

Ляшко О.В. Інтертекстуальність православної проповіді: таксономія і

функції (на матеріалі англійської, російської та української мов). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня вищої освіти доктора філософії за
спеціальністю 035 – Філологія. – Київський національний лінгвістичний
університет, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2020.
Дисертаційну роботу присвячено вивченню лінгвальних виявів
інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською та
українською мовами у таксономічно-функційному аспекті. Уперше у
вітчизняному мовознавстві комплексно та різнобічно досліджується проблема
визначення лінгвальних типів, засобів і різноаспектних функцій
інтертекстуальності у православній проповіді.
Інтертекстуальність у православній проповіді визначено як тексто- і
смислотвірну категорію, яка формує проповідницький жанр завдяки
паратекстуальним виявам, метатекстовому тлумаченню й архітекстуальним
зв'язкам текстів Святого Передання, а також вербальним і невербальним
запозиченням текстів або фрагментів текстів, що належать іншим дискурсивним
практикам і культурним традиціям.
Науково-методологічною основою дослідження є роботи видатних
науковців, що висвітлюють міждисциплінарну особливість інтертекстуальності,
відображаючи певні наукові надбання з філософії, семіотики, літературознавства,
лінгвістики, лінгвокультурології, інших гуманітарних наук і умовно поділяються
на три основні підходи: філософсько-постструктуралістський, філологічний і
жанровотекстовий.
У дисертації впроваджено нову комплексну методику аналізу лінгвальних
виявів інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською
та українською мовами, що залучає п'ять послідовних етапів дослідження і
інтегрує загальнонаукові і спеціальні лінгвістичні методи, в тому числі
 3

контекстуально-інтерпретаційний аналіз тексту, методику діалогічної

інтерпретації тексту, інтертекстуальний метод, методику прототипного аналізу,
метод стилістичного аналізу, лінгвопрагматичний аналіз, елементи
лінгвокультурологічного, етнолінгвістичного та зіставно-типологічного аналізу, із
залученням процедури кількісних підрахунків.
У праці вперше виокремлені критерії формування корпусу
інтертекстуальних фрагментів православних проповідей: жанрово-
класифікаційний, темпоральний, критерій авторитетності авторів проповідей та
їхнього етнічного походження.
У дисертації обґрунтовано і упорядковано класифікацію засобів
інтертекстуальності у православних проповідях трьома досліджуваними мовами,
що охоплює: 1) інтертекстуальне пряме цитування: цитата-слово, цитата-вислів,
цитата-речення, цитата-фрагмент тексту; 2) інтертекстуальне непряме цитування:
парафраз, інтертекст-переказ, ремінісценція, алюзія; 3) метатекстуальні засоби:
тлумачення / коментар, питання / відповідь, протиставлення і метатекст-
додавання; 4) архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок текстів; 5)
паратекстуальні засоби: інтертекстуальні заголовок, епіграф, сильні позиції
початку / кінця, висунення, післямова та композиційний прийом "золотого
перетину".
У роботі виявлено засоби інтертекстуального прямого і непрямого цитувань
за критерієм прецедентності / непрецедентності, маркованості / немаркованості. З
огляду на те, що прецедентність є засобом реалізації інтертекстуальності й
одним із аспектів вивчення міжтекстових зв'язків, у праці запропоновано
типологію прецедентності у православній проповіді, а саме: прецедентне слово,
прецедентний вислів, прецедентне речення і прецедентний фрагмент тексту. За
рівнем поширення у православній проповіді визначено такі типи прецедентних
феноменів: конфесійно-прецедентні (спільні для всіх православних християн
незалежно від національної культури), локально-прецедентні (відомі за
географічними й історичними ознаками окремим представникам конфесії /
єпархії), універсально-прецедентні (відомі будь-якій сучасній людині незалежно
 4

від сповідання і контексту її рідної мови). Непрецедентними у праці вважаються

унікальні, невідомі або рідко вживані цитати, невпізнані алюзії і ремінісценції.
Під маркованістю мається на увазі додаткове акцентування засобів
інтертекстуальності посиланнями у дужках, лапками, зміною шрифту, курсивом,
підкресленням, малюнками тощо, під немаркованістю – невиділеність засобів
інтертекстуального цитування графікою або будь-якими іншими
опосередкованими кінемами.
Визначено, що крім власне вербальної у сучасних православних проповідях
є окремий тип мультимодальної / інтермедіальної прецедентності, що
складається з вербальної і невербальної частин. З'ясовано, що у православних
проповідях трьома досліджуваними мовами інтертекстуальність може корелювати
з інтермедіальністю та мультимодальністю, остання більшою мірою стосується
англомовної проповіді, у якій залучається невербальний (переважно візуальний)
інтертекст (письмові форми проповіді супроводжуються іконами, відео). У
проповідях російською мовою мультимодальність, так само як і
інтермедіальність, представлена переважно аудіальним (наприклад: усна
проповідь під час концерту), рідше – візуальним (ікони, фрески, відеофільми)
невербальним інтертекстом. В українськомовній проповіді мультимодальність є
факультативною характеристикою і виражається візуальними засобами (біг-
борди, лайт-бокси на вулицях міста, статті в інтернет-просторі, соціальні мережі).
Особливе місце серед джерел інтертекстуальності у православних
проповідях англійською, російською та українською мовами займають
архітекстуальні джерела. Під архітекстуальністю у православій проповіді
мається на увазі зв'язок гомогенних (однорідних) і гетерогенних (різнорідних)
текстів. Архітекстуальні джерела диференціюються у праці на ядерні, тобто
типологічні або прототипні тексти, що найчастіше застосовуються
проповідниками, близькопериферійні – найбільш наближені до ядерних гомогенні
та гетерогенні тексти та далекопериферійні джерела, які в основному представлені
унікальними, невластивими для православних проповідей гетерогенними
текстами.
 5

У результаті дослідження таксономічних характеристик інтертекстуальності

православних проповідей англійською, російською та українською мовами було
виявлено, що типи і засоби інтертекстуальності у православних проповідях
досліджуваними мовами в цілому є ізоморфними, але відрізняються
аломорфізмом за кількісними показниками і засобами маркування: на відміну від
англо- та російськомовних проповідей інтертекстуальність в українськомовній
православній проповіді майже не маркується курсивом; у проповідях українською
та російською мовами метатекст не маркується курсивом, який, натомість, може
зустрічатися в англомовних текстах. Відмінною рисою російськомовних
проповідей є паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами
через наявність цитатних заголовків, а також використання прийому "золотого
перетину" та висунення. Водночас, у проповідях англійською та українською
мовами спостерігається вживання епіграфів. Крім того, характерним для
англомовної проповіді є застосування цитатної післямови, пов'язаної з іншими
структурними частинами проповіді.
У православних проповідях трьома досліджуваними мовами встановлена
поліфункціональність інтертекстуальності, що визначена за трьома критеріями: 1)
структурно-смисловий аспект; 2) адресантний й адресатний аспекти; 3)
гомогенність та гетерогенність текстових джерел, із визначенням таких основних
функцій, як текстотвірна, смислотвірна, екзегетична, суб'єктивно-оцінна,
рецептивно-орієнтована, прагматична, прототипна, дискурсивно-стилістична,
лінгвокультурна.
Текстотвірна функція інтертекстуальності у православній проповіді
формує поверхневу структуру тексту через зв'язок між собою композиційних
частин тексту. Смислотвірна функція забезпечує цілісність змісту тексту і
утворює його глибинну структуру (глибинно-смисловий рівень).
Екзегетична функція полягає у додатковому поясненні (тлумаченні)
слухачеві / читачеві інформації, що міститься у проповіді, засобами інтертексту.
Суб'єктивно-оцінна функція виражає засобами інтертексту власні переживання
автора, пов'язані з ситуаціями, денотованими проповіддю. Рецептивно-
 6

орієнтована функція спрямована на внутрішній діалог адресатів з адресантами-

проповідниками через уживання останніми різних видів інтертекстуальності та
прецедентності. Прагматична функція відображається стратегіями впливу
проповідника на адресата: дидактичною, аргументативною і спонукально-
емотивною.
Прототипна функція інтертекстуальності віддзеркалює систему
специфічних ознак, що є характерним для жанру православної проповіді,
базованого на обов'язковому застосуванні прямих та непрямих цитат з текстів
Святого Передання. Дискурсивно-стилістична функція маніфестована спільними
стильовими рисами православної проповіді з текстами або фрагментами текстів
інших дискурсивних практик. Лінгвокультурна функція висвітлює культурні й
етнічні особливості проповідей, пов'язані з мовною картиною світу англійської,
російської й української лінгвокультурних спільнот.
З огляду на спільність і відмінність ідентифікованих функцій, виявлено, що
текстотвірна та смислотвірна функції інтертексту є обов'язковими у православних
проповідях трьома досліджуваними мовами. Ізоморфною характеристикою
проповідей трьома мовами є також наявність екзегетичної, суб'єктивно-оцінної,
рецептивно-орієнтованої, прагматичної, прототипної, дискурсивно-стилістичної
та лінгвокультурної функцій. Проте певний функціональний аломорфізм
простежується з огляду на превалювання тієї чи іншої функції. Так, в англомовній
проповіді більш вираженою є суб'єктивно-оцінна функція, у російськомовній –
рецептивно-орієнтована, а в українськомовній – екзегетична.
Аломорфізмом у православних проповідях аналізованими мовами
відрізняється лінгвокультурна функція інтертексту, яка реалізується у
гетерогенних далекопериферійних інтертекстуальних джерелах.
Перспективним напрямом подальших наукових розвідок є виявлення
особливостей взаємодії інтертекстуальності з іншими текстотвірними категоріями
і параметрами проповідницького тексту різними мовами; дослідження специфіки
реалізації типів і підтипів інтертексту у різних жанрах релігійного дискурсу;
перевірка отриманих у праці наукових результатів щодо наявності ядерного,
 7

близькопериферійного і далекопериферійного джерел інтертекстуальності

стосовно інших сфер інституційного спілкування: політичного, правового, медіа
дискурсів.
Ключові слова: інтертекстуальність, метатекстуальність, архітекстуальність,
паратекстуальність, інтермедіальність, прецедентність, маркованість, православна
проповідь.

ABSTRACT
Liashko O.V. Intertextuality of the Orthodox Sermon: Taxonomy and Functions
(a Case Study of the English, Russian and Ukrainian Languages). – Qualified scientific
work on the rights of the manuscript.
Thesis for a Doctor of Philosophy degree in specialty 035 – Philology. – Kyiv
National Linguistic University, Ministry of Education and Science of Ukraine, Kyiv,
2020.
This thesis focuses on the study of linguistic manifestations of intertextuality in
the Orthodox sermons in three languages examined in taxonomic and functional
aspects. For the first time in Ukrainian and foreign linguistics, the problem of
determining the types, means, and various functions of intertextuality in the Orthodox
sermon has been comprehensively studied in a linguistic perspective.
Intertextuality in the Orthodox sermon is defined as a text- and meaning-making
category that forms the preaching genre through the paratextual manifestations,
metatextual interpretation and architextual connections of the Sacred Tradition texts, as
well as by means of verbal and non-verbal textual borrowings belonging to other
discursive practices and cultural traditions.
On the basis of the interdisciplinary analysis of intertextuality the research has
singled out three main approaches in the study of this phenomenon: philosophical-post-
structuralist, philological and genre-textual.
The thesis introduces a new complex method of analysis of lingual manifestations
of intertextuality in the Orthodox sermons, which involves five consecutive stages of
research and integrates general scientific and special linguistic methods, including
 8

contextual and interpretative text analysis, the method of dialogical interpretation of the
text, intertextual analysis, prototype analysis, stylistic, linguopragmatic and
linguocultural analyses, as well as the elements of ethno-linguistic and comparative-
typological analyses added by a quantitative calculation procedure.
The study introduces the criteria of the Orthodox sermons selection, including:
genre-classificational, temporal, criterion of authority of the authors of sermons and
their ethnic origin.
Means of intertextuality in the Orthodox sermons in three studied languages have
been classified into five principal groups, including: 1) intertextual direct citation, i.e.
quotation-word, quotation-phrase, quotation-sentence, quotation-fragment of the text; 2)
intertextual indirect citation, i.e. paraphrase, intertext-retelling, reminiscence, allusion;
3) metatextual means, i.e. interpretation / comment, question / answer, contrasting and
metatext-addition; 4) architextuality as a homogeneous-heterogeneous relations of the
texts; 5) paratextual means, i.e. intertextual heading, epigraph, foregrounding, the
compositional technique of the "Golden ratio", afterword.
Based on criteria of precedent / unprecedented and marked / unmarked
phenomena the study identifies the means of intertextual direct and indirect citation.
Specifying precedentedness as an intertextuality device, the paper offers a typology of
precedent phenomena in the Orthodox sermon, namely: precedent word, precedent
phrase, precedent sentence and precedent fragment of the text. Guided by the prevalence
criterion, the study has identified the following types of precedent phenomena:
denominational-precedent (common to all Orthodox Christians regardless of national
culture), local-precedent (known by geographical and historical characteristics to
certain representatives of the denomination / diocese), universal-precedent (known to
any modern person, regardless of the confession and the context of the native language).
Unique, unknown or rarely used quotations, unrecognized allusions and reminiscences
are considered unprecedented in the paper.
On the basis of analysis of the functional specifics of markedness in the Orthodox
sermons, the research defines this phenomenon as an additional emphasis of the
intertextuality devices manifested by references in brackets, quotation marks, font
 9

changes, italics, underlining, pictures, etc. On the other hand, unmarkedness means the
lack of graphic or other emphasis of the intertextuality devices.
It is determined that in addition to the verbal precedentedness, the modern
Orthodox sermons incorporates a separate type of multimodal / intermediate
precedentedness, encompassing the verbal and nonverbal parts. While specifying the
intertextuality correlation with intermediality and multimodality, it has been established,
that, the latter is more characteristic for English sermons, which involve nonverbal
(mostly visual) intertext (written forms of sermons, accompanied by icons, videos). At
the same time, in the Russian sermons multimodality, as well as intermediality, are
represented mainly by the audial intertext (for example: oral sermon during a concert)
and less often – by visual non-verbal intertextual means, i.e. icons, frescoes, videos. In
the Ukrainian sermons, multimodality is an optional feature, primarily expressed by the
visual means (big boards, light boxes in the streets of the city, Internet articles, social
networks).
Architextual sources occupy a special place among the sources of intertextuality
in the Orthodox sermons in the English, Russian and Ukrainian languages.
Architextuality is defined in the study as the connection of homogeneous and
heterogeneous texts. Architextual sources are differentiated in the paper into nuclear,
that is the typological or prototype texts most often used by preachers, near-peripheral
that is the closest to the nuclear homogeneous and heterogeneous texts and far-
peripheral sources, mainly represented by unique heterogeneous texts that are not
inherent for the Orthodox sermons.
One of the major findings of the research refers to the investigation of the
isomorphic and allomorphic properties of the English, Russian and Ukrainian Orthodox
sermons. It was found that the types and means of intertextuality are generally
isomorphic, but differ in quantitative indicators and means of markedness: in contrast to
the English and Russian sermons intertextuality in the Ukrainian Orthodox sermons is
mostly not italicized; in the Ukrainian and Russian sermons the metatext is not marked
in italics, which, instead, can be found in the English texts. Paratextuality, defined as a
connection of the text with its structural parts by means of quotation headings, the
 10

"Golden ratio" technique and foregrounding, is singled out as a distinctive feature of the
Russian sermons. At the same time, epigraphs are used both in the English and
Ukrainian sermons. In addition, the English sermon is characterized by the use of the
quotation afterword related to other structural parts of the sermon.
The study has established the multifunctionality of intertextuality, which is
determined on the basis of three criteria: 1) structural-semantic; 2) the addresser-
addressee criterion; 3) homogeneity / heterogeneity of the text sources, with the
definition of such basic functions as text-making, meaning-making, exegetical,
subjective-evaluative, receptive-oriented, pragmatic, prototypical, discursive-stylistic,
linguistic-cultural.
The text-making function of intertextuality in the Orthodox sermon forms the
surface structure of the text through the interconnection of its compositional parts. The
meaning-making function ensures the cohesiveness of the text content and its implicit
dimension.
The exegetical function consists in the additional explanation (interpretation) of
the information contained in the sermon by means of intertext. The subjective-
evaluative function expresses the author's own experiences related to situations denoted
in sermon by means of intertext. The receptive-oriented function bases on the internal
dialogue of the addressees with the addressers-preachers through the use of the different
types of intertextuality and precedent phenomena. The pragmatic function in its
didactic, argumentative and stimulating-emotional manifestations involves the strategies
of the preacher's influence on the addressee.
The prototypical function of intertextuality reflects the system of specific genre-
forming features of the Orthodox sermon, with the obligatory use of direct and indirect
quotations from the texts of the Sacred Tradition. The discursive-stylistic function is
manifested by common stylistic features of the Orthodox sermon with the texts or texts
fragments of other discursive practices. The linguistic-cultural function relates to the
cultural and ethnic features of the sermons reflecting the English, Russian and
Ukrainian linguistic world pictures.
 11

In view of the commonality and difference of the identified functions, it was

found that the text-making and meaning-making functions of the intertext are obligatory
in the Orthodox sermons in three studied languages. Another isomorphic characteristic
of sermons in three languages is the implementation through their intertexts of
exegetical, subjective-evaluative, receptive-oriented, pragmatic, prototypical,
discursive-stylistic and linguistic-cultural functions.
However, a certain functional allomorphism can be traced in view of the
prevalence of one or another function. Thus, in the English sermon the subjective-
evaluative function is more distinct, while the Russian sermon prioritizes the receptive-
oriented function, and the Ukrainian sermon primarily realizes exegetical function.
The linguistic-cultural function of the intertext, which is realized in the
heterogeneous far-peripheral intertextual sources, bases on allomorphic intertextual
means in the Orthodox sermons in three analyzed languages.
A promising area of further research is to identify the intertextuality interaction
with other text-making categories and parameters of the preaching text in different
languages; to study the intertext types and subtypes in various genres of religious
discourse; to apply obtained results regarding nuclear, near-peripheral and far-peripheral
sources of intertextuality in other areas of institutional communication, i.e. political,
legal and media discourses.
Key words: intertextuality, metatextuality, architextuality, paratextuality,
intermediality, precedentedness, markedness, the Orthodox sermon.
 12

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Ляшко, О. В. (2015). Інтертекстуальність як текстово-дискурсивна категорія.

Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ:
діалог мов та культур". Київ: КНЛУ. с. 255-256.
Ляшко, О. В. (2017а). Проблема інтертекстуальності у міждисциплінарному
висвітленні (на матеріалі православних проповідей). Південний архів: Зб.
наук. праць. Філол. науки. Херсон: Вид. дім "Гельветика". Вип. 71. с. 173-
176.
Ляшко, О. В. (2017b). Інтертекстуальність у постструктуралістській парадигмі.
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ:
діалог мов та культур". Київ: КНЛУ. с. 198-200.
Ляшко, О. В. (2017c). Полікодовість православної проповіді. Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції "Філологічні науки в системі
сучасного гуманітарного знання ХХІ століття". Одеса: Південноукраїнська
організація "Центр філологічних досліджень". с. 75-78.
Ляшко, О. В. (2018a). Стилістичний аспект прецедентних феноменів у
православній проповіді. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного
університету. Серія: "Філологія". Одеса: Вид. дім "Гельветика". Вип. 33,
Т.1. с. 164-168.
Ляшко, О. В. (2018b). Теорія прототипів: інтертекстуальний аспект. Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ: діалог мов
та культур". Київ: КНЛУ. с. 500-502.
Ляшко, О. В. (2019а). Проблема функцій інтертекстуальності в сучасній
лінгвістичній літературі. "Ad orbem per linguas. До світу через мови":
матеріали Mіжнародної науково-практичної конференції. Київ: Вид. центр
КНЛУ. с. 177-179.
 13

Ляшко, О. В. (2019b). Паратекстуальность в православной проповеди. Science and

Education: a New Dimension. Philology. VII(63), Issue: 212, 2019 Nov.
Budapest. р. 32-35. p-ISSN 2308-5258, e-ISSN 2308-1996
Ляшко, О. В. (2019c). Функції інтертекстуальності у православній проповіді.
Науковий журнал "Міжнародний філологічний часопис". Київ:
"МІЛЕНІУМ". Вип. 10, № 3. с. 89-98. Retrieved from
http://journals.nubip.edu.ua/index.php/Filol/article/view/13980
 14

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Gen / Быт / Бут / – Genesis / Буття (Старий Завіт)

Ex / Исх / Вих – Exodus / Вихід (Старий Завіт)
Lv / Лев – Leviticus / Левит (Старий Завіт)
3 Kg / 3 Цар – 3 Kingdoms (1 Kings) / Третя книга Царств (царів) (Старий Завіт)
4 Kg / 4 Цар – 4 Kingdoms (2 Kings) / Четверта книга Царств (царів) (Старий
Завіт)
2 Ch / 2 Пар – 2 Chronicles / Друга книга Параліпоменон / Літопис (хроніки)
(Старий Завіт)
Ps / Пс – Psalms / Книга Псалмів (Псалтир) (Старий Завіт)
Ecc / Еккл – Ecclesiastes / Книга Екклезіаста, або Проповідника (Старий Завіт)
Is / Ис / Іс – Isaiah / Книга пророка Ісаї (Старий Завіт)
Mt / Мф – Matthew / Євангеліє від Матфея (Новий Завіт)
Mk / Мк – Mark / Євангеліє від Марка (Новий Завіт)
Lk / Лк – Luke / Євангеліє від Луки (Новий Завіт)
Jn / Ин / Ін – John / Євангеліє від Іоанна (Новий Завіт)
Acts / Деян / Діян – Діяння святих Апостолів (Новий Завіт)
Jam / Иак / Як – James / Соборне послання Апостола Якова (Новий Завіт)
1 Pt / 1 Пет – 1 Peter / Перше соборне послання Апостола Петра (Новий Завіт)
2 Pt / 2 Пет – 2 Peter / Друге соборне послання Апостола Петра (Новий Завіт)
1 Jn / 1 Ин / 1 Ін – 1 John / Перше соборне послання Апостола Іоанна (Новий
Завіт)
Rom / Рим – Romans / Послання Апостола Павла до римлян (Новий Завіт)
1 Co / 1 Кор – 1 Corinthians / Перше послання Апостола Павла до корінфян (Новий
Завіт)
2 Co / 2 Кор – 2 Corinthians / Друге послання Апостола Павла до корінфян (Новий
Завіт)
Gal / Гал – Galatiаns / Послання Апостола Павла до галатів (Новий Завіт)
 15

Eph / Еф / Єф – Ephesians / Послання Апостола Павла до єфесян (Новий Завіт)

Php / Флп – Philippians / Послання Апостола Павла до филипійців (Новий Завіт)
Col / Кол – Colossians / Послання Апостола Павла до колосян (Новий Завіт)
1 Th / 1 Фес (Сол) – 1 Thessalonians / Перше послання Апостола Павла до
фессалонікійців (до солунян) (Новий Завіт)
Phm / Флм – Philemon / Послання Апостола Павла до Филимона (Новий Завіт)
Heb / Евр /Євр – Hebrews / Послання Апостола Павла до євреїв (Новий Завіт)
Rev / Откр / Одкр (Апок) – Revelation / Одкровення Апостола Іоанна Богослова
(Апокаліпсис) (Новий Завіт)
 16

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ......................................................................................................... 2

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ .................................... 12

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .............................................................. 14

ВСТУП .............................................................................................................. 19

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ У ПРАВОСЛАВНІЙ ПРОПОВІДІ .............................. 28

1.1 Інтертекстуальність у міждисциплінарному висвітленні ..................... 28

1.1.1 Витоки теорії інтертекстуальності .................................................. 29

1.1.2 Інтертекстуальність з позиції філософії ......................................... 33

1.1.3 Інтертекстуальність у світлі філологічних досліджень ................. 34

1.2 Різнорідність підходів до типології інтертекстуальних зв'язків .......... 37

1.3 Розмаїття функціонування інтертекстуальності в сучасних текстах ... 46

1.4 Православна проповідь: визначення та класифікація........................... 49

1.4.1 Джерела інтертекстуальності у православній проповіді ............... 52

Висновки до розділу 1 ...................................................................................... 59

РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ У ПРАВОСЛАВНІЙ ПРОПОВІДІ .............................. 62

2.1 Критерії відбору корпусу матеріалу дослідження ................................ 62

2.2 Комплексна методика аналізу інтертекстуальності у православних

проповідях у таксономічному та функційному аспектах ..................................... 64

2.2.1 Науково-методологічний етап вивчення інтертекстуальності ...... 65

2.2.2 Етап інтегративного лінгвістичного аналізу православних

проповідей .......................................................................................................... 66

2.2.3 Етап розподілу джерел інтертекстуальності .................................. 74

 17

2.2.4 Етап визначення функцій інтертекстуальності у православних

проповідях .......................................................................................................... 76

Висновки до розділу 2 ...................................................................................... 77

РОЗДІЛ 3 ТАКСОНОМІЯ ЗАСОБІВ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В АНГЛО-,

РОСІЙСЬКО- Й УКРАЇНСЬКОМОВНИХ ПРАВОСЛАВНИХ ПРОПОВІДЯХ ... 79

3.1 Інтертекстуальне пряме цитування ....................................................... 79

3.1.1 Цитата-слово .................................................................................... 81

3.1.2 Цитата-вислів ................................................................................... 85

3.1.3 Цитата-речення ................................................................................ 91

3.1.4 Цитата-фрагмент тексту .................................................................. 95

3.2 Інтертекстуальне непряме цитування.................................................... 99

3.2.1 Парафраз........................................................................................... 99

3.2.2 Інтертекст-переказ ......................................................................... 105

3.2.3 Ремінісценція ................................................................................. 111

3.2.4 Алюзія ............................................................................................ 116

3.3 Метатекстуальні засоби інтертекстуальності ..................................... 119

3.4 Архітекстуальні вияви інтертекстуальності ....................................... 133

3.5 Паратекстуальні засоби інтертекстуальності ...................................... 146

3.6 Інтермедіальність vs інтертекстуальність у православних проповідях

............................................................................................................................... 157

Висновки до розділу 3 .................................................................................... 163

РОЗДІЛ 4 ФУНКЦІЇ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В АНГЛО-, РОСІЙСЬКО-

Й УКРАЇНСЬКОМОВНИХ ПРАВОСЛАВНИХ ПРОПОВІДЯХ .......................... 168

4.1 Функції інтертекстуальності православної проповіді: структурно-

смисловий аспект ................................................................................................. 168
 18

4.1.1 Текстотвірна функція інтертекстуальності .................................. 168

4.1.2 Смислотвірна функція інтертекстуальності ................................. 172

4.2 Адресантно й адресатно орієнтовані функції інтертекстуальності

православної проповіді ........................................................................................ 177

4.2.1 Адресантно орієнтовані функції інтертекстуальності ................. 177

4.2.1.1 Екзегетична функція інтертекстуальності ................................. 177

4.2.1.2 Суб'єктивно-оцінна функція інтертекстуальності .................... 179

4.2.2 Адресатно орієнтовані функції інтертекстуальності ................... 183

4.2.2.1 Рецептивно-орієнтована функція інтертекстуальності............. 183

4.2.2.2 Прагматична функція інтертекстуальності ............................... 188

4.3 Функції інтертекстуальності православної проповіді за критерієм

гомогенності та гетерогенності текстових джерел ............................................. 196

4.3.1 Прототипна функція інтертекстуальності .................................... 196

4.3.2 Дискурсивно-стилістична функція інтертекстуальності ............. 199

4.3.3 Лінгвокультурна функція інтертекстуальності ............................ 202

Висновки до розділу 4 .................................................................................... 211

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ................................................................................ 214

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 220

СПИСОК ДОВІДКОВИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................. 239

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ........................... 240

ДОДАТКИ ...................................................................................................... 246

 19

ВСТУП

Дисертацію присвячено вивченню лінгвальних виявів інтертекстуальності у

православній проповіді в таксономічному і функційному аспектах, розглянутих на
матеріалі англійської, російської та української мов.
Інтертекстуальність досліджується крізь призму філософсько-
постструктуралістського (Бахтин, 1997; Кристева, 2004; Лотман, 1981; Barthes,
1977; Genett, 1997a; Riffaterre, 1987), філологічного (Арнольд, 1999; Караулов,
1986; Красных, 2003; Кузьмина, 1999; Пьеге-Гро, 2008; Слышкин, 2000; Фатеева,
2006; Fairclough, 2003) і жанровотекстового (Чернявская, 2014; Щирова &
Гончарова, 2007; Beaugrande & Dressler, 1981; Chouliaraki & Fairclough, 1999)
підходів, у межах яких пропонуються різні дефініції цього поняття та
класифікації міжтекстових зв'язків.
З огляду на той факт, що термін "інтертекстуальність" з'явився в науці в
60-х роках ХХ ст. (Кристева, 1993, 2004), його можна було б вважати відносно
сучасним, проте, він "охоплює найдавніші й найважливіші практики письма"
(Пьеге-Гро, 2008, с. 47) і загалом "підтверджує взаємозв'язок усіх текстів,
створених людством" (Волчков, 2018, с. 42). У такий спосіб, в "інтертексті "все"
пов'язано з "усім", і можна лише гіпотетично мислити якийсь Перший Текст, з
якого виник інтертекст ("Споконвіку було Слово"), або Першого Вченого, що
досліджував цей об'єкт" (Кузьмина, 1999, с. 8).
До зразків найдавнішого жанру релігійної літератури, що нараховує близько
двох тисяч років, відноситься православна проповідь, одним із основних завдань
якої є роз'яснення (екзегеза) сакральних текстів. Таке тлумачення текстів Святого
Передання, а, отже, й Святого Письма Старого і Нового Завітів, яким насичена
православна проповідь, дає підставу для визнання інтертекстуальності головною
властивістю проповідницького жанру.
Попри те, що проповідь була об'єктом дослідження багатьох теологічних
(див. напр.: Алфеев, 2016; Ткачев, 2015; Lischer, 1996, 2008; Wierzbicka, 2001),
теолінгвістичних (Куклев, 2012; Черхава, 2017), філологічних (Барышева, 2012;
 20

Ипатова, 2004; Истомина, 2013; Ицкович, 2007; Крылова, 2005; Левшун, 1992;
Прохватилова, 2000; Савин, 2009; Смирнова, 2016; Смолина & Лубкина, 2012), а
також мультимодальних та інтермедіальних (див. напр.: Лепахин, 2012;
Митрополит Волоколамский Иларион (19.06.2019)) праць, сучасній лінгвістичній
науці бракує ґрунтовного дослідження виявів інтертекстуальності у
православній проповіді, особливо у поєднанні з цілком новаторським
мультимодальним аспектом. Крім того, актуальність теми дисертації
визначається спрямованістю сучасних мовознавчих досліджень, зокрема
лінгвістики тексту, на розгляд типологічних, конститутивних, інваріантних
параметрів різних текстів, одним з яких є інтертекстуальність як
структуротвірний, смислогенеруючий і когнітивно-семіотичний феномен.
Інтертекстуальність у православній проповіді визначено як тексто- і
смислотвірну категорію, що формує проповідницький жанр завдяки
паратекстуальним виявам, метатекстовому тлумаченню й архітекстуальним
зв'язкам текстів Святого Передання, а також вербальним і невербальним
запозиченням текстів або фрагментів текстів, що належать іншим дискурсивним
практикам і культурним традиціям.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що інтертекстуальність є
конститутивною категорією православної проповіді, яка визначає вербальні,
структурні, смислові і семіотичні характеристики текстів цього жанру.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано відповідно до науково-дослідної теми "Текст і дискурс у
лінгвофілософському та когнітивно-семіотичному висвітленні" кафедри
англійської філології, перекладу і філософії мови імені професора
О.М. Мороховського Київського національного лінгвістичного університету
(реєстраційний номер в УкрНІІТІ: 0117U005476, затверджена 28 грудня 2017 р.).
Тему роботи затверджено вченою радою Київського національного
лінгвістичного університету (протокол № 5 від 31жовтня 2016 року).
 21

Мета дисертації полягає у визначенні лінгвальних та мультимодальних

засобів інтертекстуальності у православній проповіді в таксономічному і
функційному аспектах.
Досягнення зазначеної мети передбачає розв'язання таких завдань:
- окреслити теоретичне підґрунтя дослідження інтертекстуальності в
міждисциплінарному ракурсі;
- відстежити еволюцію наукових поглядів на поняття
"інтертекстуальність";
- побудувати типологію типів і засобів інтертекстуальності зважаючи на
їхню інваріантність і варіантність у православній проповіді англійською,
російською та українською мовами;
- визначити функції інтертекстуальності в структурно-композиційному,
смисловому, прагматичному, лінгвокультурному конструюванні
православної проповіді різними мовами;
- виокремити інваріантні і варіантні чинники, що впливають на вияви
інтертекстуальності у православній проповіді англійською, російською і
українською мовами.
Об'єктом дослідження є лінгвальні вияви інтертекстуальності в сучасній
православній проповіді англійською, російською та українською мовами.
Предмет дослідження становлять типи і засоби, а також функції
інтертекстуальності у православній проповіді.
Матеріал дослідження складають 3132 інтертекстуальні фрагменти, що
містять 572 вживання прямого цитування, 1682 застосування непрямого
цитування, 878 виявів інших міжтекстових зв'язків (метатекстуальності,
паратекстуальності, архітекстуальності), виділених із письмових текстів сучасних
(ХХІ ст.) православних проповідей англійською, російською та українською
мовами (загальною кількістю 1688 сторінок).
Методи дослідження зумовлені поставленою метою та пов'язаними з нею
завданнями і залучають як загальнонаукові, так і власне лінгвістичні методи із
залученням процедури кількісних підрахунків. Гіпотетико-дедуктивний метод
 22

(за І.В. Арнольд) дозволив сформулювати гіпотезу дослідження. Дедуктивно-

індуктивний метод використано для аналізу і синтезу наукових концепцій
трактування інтертекстуальності у філософсько-постструктуралістському,
літературознавчому і лінгвістичному висвітленні. У дослідженні поняття
інтертекстуальності у різних галузях залучався метод міждисциплінарного
зіставлення. Описовий метод та його методики: спостереження, узагальнення,
інтерпретації та класифікації застосовано під час опрацювання теоретичного й
ілюстративного матеріалу дослідження. Метод власне інтертекстуального
аналізу, що включає процедури ідентифікації інтертексту (з опорою на засоби
його маркування), визначення "статусу" різних варіантів міжтекстових зв'язків (з
огляду на відношення тексту-реципієнту з донорським текстом) і їхню
систематизацію, дозволив визначити й класифікувати типи й підтипи
інтертектуальності в православній проповіді трьома досліджуваними мовами.
Подальша диференціація інтертексту і засобів його актуалізації здійснена за
допомогою залучення низки методів, у тому числі дистрибутивного методу
(відновлення на основі ключової одиниці первинного контекстуального оточення
у донорському тексті); семіотичного аналізу (обґрунтування засобів
інтертекстуальності як знаків-кодів донорського тексту і індексів того чи іншого
типу міжтекстових зв'язків); контекстуально-інтерпретаційного аналізу (з метою
визначення смислових трансформацій і функціонального призначення інтертексту
в тексті реципієнті). Інтертекстуальність як діалогічність текстів виявлена за
допомогою методики діалогічної інтерпретації тексту (Селіванова, 2008, с. 532-
536) або герменевтичного методу, тобто сукупності правил і технік тлумачення
тексту, що відбувається на базі трьох основних процедур: розуміння, пояснення,
інтерпретації. Лінгвопрагматичний метод використано для виявлення стратегій
впливу засобів інтертекстуальності на адресата православної проповіді різними
мовами. Метод лінгвостилістичного аналізу залучався у двох різних площинах. З
одного боку, такий метод застосовано з метою аналізу стилістичної графіки
проповідницького тексту (Комарова, 2012, с. 529-530) з огляду на критерій
маркованості / немаркованості інтертекстуальності у православних проповідях. З
 23

іншого боку, елементи методу стилістичного аналізу залучалися для ідентифікації

і розгляду таких засобів інтертекстуальності, як алюзія, парафраз, ремінісценція,
що є, водночас, стилістичними фігурами. Методика прототипного аналізу
(Е. Рош, Л. Віттгенштейн, G. Lakoff, J. Taylor) була застосована з метою
визначення прототипного інтертекстуального джерела православної проповіді, що
втілює найбільш суттєві ознаки (дискурсотвірні, текстотвірні, жанрові), властиві
для всіх членів "категорії". За допомогою кількісного аналізу було здійснено
кількісне співвідношення типів та підтипів інтертекстуальних джерел
православної проповіді, що в узагальненому і систематизованому вигляді
представлено у вигляді таблиць. Елементи лінгвокультурологічного,
етнолінгвістичного методів (Комарова, 2012, с. 508, 538) та лінгвосеміотичного
аналізу залучено для виявлення лінгвокультурних кодів, втілених в
інтертекстуальних засобах, і були задіяні під час виокремлення критерію
прецедентності / непрецедентності інтертекстуальних фрагментів. Крім того,
лінгвокультурологічний аналіз у поєднанні з зіставно-типологічним методом
застосовувано з метою виявлення спільних і відмінних особливостей інтертексту і
засобів його актуалізації в проповідях трьома досліджуваними мовами.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що
запропоноване дисертаційне дослідження є першою у вітчизняному мовознавстві
науковою розвідкою з проблеми інтертекстуальності у православній проповіді.
Уперше визначено типи, засоби і різноаспектні текстогенеруючі функції
інтертекстуальності у православній проповіді з урахуванням релігійного, соціо-
культурного, національно-специфічного, індивідуально-особистісного та інших
контекстів.
Виявлено, що теоретичні основи вивчення інтертекстуальності ґрунтуються
на трьох основних підходах – філософсько-постструктуралістському,
філологічному і жанровотекстовому. Здійснена спроба інтеграції зазначених
підходів у лінгвістичному ракурсі.
Новою є запропонована комплексна методика дослідження лінгвальних
виявів інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською
 24

та українською мовами, що поєднує загальнонаукові і спеціальні лінгвістичні

методи.
Уперше класифіковано типи міжтекстових зв'язків у православних
проповідях: 1) інтертекстуальність як пряме цитування; 2) інтертекстуальність як
непряме цитування; 3) метатекстуальність як тлумачення і коментар; 4)
архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок текстів; 5)
паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами: заголовком,
епіграфом, сильними позиціями початку / кінця, висуненням, післямовою.
Проаналізовані особливості реалізації засобами паратекстуальності правила /
феномену "золотого перетину".
Розкрито функцію прецедентності як засобу реалізації інтертекстуальності
й один із аспектів вивчення міжтекстових зв'язків та створено (на основі
класифікації прецедентних феноменів В.В. Красних) власну типологію
прецедентності у православній проповіді, що включає: прецедентне слово,
прецедентний вислів, прецедентне речення і прецедентний фрагмент тексту. За
рівнем поширення у православній проповіді визначено такі типи прецедентних
феноменів: конфесійно-прецедентні (спільні для всіх православних християн
незалежно від національної культури), локально-прецедентні (відомі за
географічними й історичними ознаками окремим представникам конфесії /
єпархії), універсально-прецедентні (відомі будь-якій сучасній людині незалежно
від сповідання і контексту її рідної мови).
За критерієм прототипної інтертекстуальності виділено три основні типи
інтертекстуальних джерел у православних проповідях: ядерні,
близькопериферійні та далекопериферійні.
Установлено поліфункціональність інтертекстуальності у православних
проповідях із визначенням таких основних функцій, як текстотвірна,
смислотвірна, екзегетична, суб'єктивно-оцінна, рецептивно-орієнтована,
прагматична, прототипна, дискурсивно-стилістична, лінгвокультурна.
З'ясовано, що спільними у православних проповідях досліджуваними
мовами є типи, засоби та функції інтертекстуальності, які в цілому виявляються
 25

ізоморфними, але відрізняються аломорфізмом за кількісними показниками,

засобами маркування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
поглиблюють теоретичний погляд на інтертекстуальність як сукупність
культурних кодів, що є передумовою існування будь-якого тексту, впливаючи на
конструювання всіх рівнів його стратифікації. Результати дисертаційного
дослідження можуть бути використані у викладанні навчальних дисциплін:
"Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Вступ до
літературознавства", "Лінгвостилістика", "Інтерпретація тексту",
"Лінгвосеміотика".
Апробацію основних положень та результатів дослідження здійснено на
наукових засіданнях кафедри англійської філології, перекладу і філософії мови
імені професора О.М. Мороховського Київського національного лінгвістичного
університету та на восьми конференціях, із них сім міжнародних: "Україна і світ:
діалог мов та культур" (Київ, 2015; 2017; 2018), "Філологічні науки в системі
сучасного гуманітарного знання ХХІ століття" (Одеса, 2017), "Ad orbem per
linguas. До світу через мови" (Київ, 2019; 2020), Urgent problems of Philology and
Linguistics (Hungary, Budapest, 2019); і одна всеукраїнська науково-практична
заочна Інтертнет-конференція (із міжнародною участю) "Актуальні проблеми
сучасної філології та культурології: постмодерністська парадигма"
(Хмельницький, 2018).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у
дев'яти одноосібних публікаціях: дві статті у фахових виданнях України, які
включено до міжнародної наукометричної бази (1,45 др. арк.), одна наукова
стаття у вітчизняному фаховому виданні, перелік якого затверджений МОН
України (0,5 др. арк.), одна стаття в науковому періодичному виданні іншої
держави (0,5 др. арк.), п'яти тезах доповідей наукових конференцій (0,7 др. арк.).
Загальний обсяг авторських публікацій становить 2,15 др. арк.
Загальний обсяг дисертації. Загальний обсяг дисертації разом з
бібліографією і додатками складає 267 сторінок, з них – 191 сторінка основного
 26

тексту. Список використаних джерел включає 264 позиції вітчизняних і

зарубіжних авторів, у тому числі 59 іноземною мовою. Список ілюстративного
матеріалу налічує 47 найменувань.
Структура роботи. Дисертаційна робота складатиметься з анотацій, вступу,
чотирьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку
використаних джерел, списку довідкових джерел, списку джерел ілюстративного
матеріалу та додатків.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано
мету, визначено завдання, об'єкт, предмет, наукову новизну, описано методи
дослідження, окреслено теоретичне і практичне значення здобутих результатів,
вказано форми апробації дисертаційного дослідження, надано характеристику
матеріалу, визначено структуру роботи і короткий зміст кожного з розділів.
У першому розділі "Теоретичне підґрунтя дослідження
інтертекстуальності у православній проповіді" охарактеризовано поняття
інтертекстуальності в міждисциплінарному ракурсі; розглянуто витоки теорії
інтертекстуальності; виявлено особливості тлумачення інтертекстуальності у
філософсько-постструктуралістському, філологічному та жанровотекстовому
висвітленні; визначено різнорідність підходів до типології міжтекстових зв'язків;
описано проблему функцій інтертекстуальності в сучасних текстах; висвітлено
визначення та класифікацію православної проповіді; встановлено та
охарактеризовано інтертекстуальні джерела православних проповідей
англійською, російською та українською мовами.
У другому розділі "Методологічні засади дослідження
інтертекстуальності у православній проповіді" визначено критерії відбору
православних проповідей; розроблено комплексну інтегративну методику аналізу
інтертекстуальності в православних проповідях у таксономічному та функційному
аспектах; встановлено етапи аналізу лінгвальних виявів інтертекстуальності у
православних проповідях англійською, російською та українською мовами.
Третій розділ наукової роботи "Таксономія засобів інтертекстуальності в
англо-, російсько- й українськомовних православних проповідях" присвячено
 27

систематизації засобів творення інтертекстуальності в православній проповіді;

ідентифікації і класифікацій типів і засобів міжтекстових зв'язків; відображено
інтермедіальність та інтертекстуальність у текстах православних проповідей.
Четвертий розділ "Функції інтертекстуальності в англо-, російсько- й
українськомовних православних проповідях" присвячено визначенню функцій
інтертекстуальності в структурно-композиційному і смисловому конструюванні
православної проповіді; виокремленню інваріативних і варіативних маніфестацій
інтертекстуальності в православній проповіді англійською, російською і
українською мовами.
У загальних висновках підведено підсумки роботи, окреслені перспективи
дослідження. У додатках представлені узагальнюючі та порівняльні таблиці
вживання інтертекстуальності у православних проповідях (Додаток А, Б, В, Г),
подані ілюстрації мультимодальності / інтермедіальності у проповідях (Додаток Ґ,
Д, Е, Є, Ж), схематично представлено структурно-смислову і мультимодальну
організацію тексту православної проповіді (Додаток З), список публікацій
здобувача за темою дисертації та відомості про апробацію результатів дисертації
(Додаток І).
 28

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ У ПРАВОСЛАВНІЙ ПРОПОВІДІ

1.1 Інтертекстуальність у міждисциплінарному висвітленні

Більшість сучасних наукових проблем продовжують вирішуватися шляхом

об'єднання дисциплін, розмивання їх кордонів, запозичень і впливу однієї галузі
знань на іншу. Текст виступає точкою перетину (Чернявская, 2014, с. 18) і
об'єктом досліджень (Щирова & Гончарова, 2007, с. 10-21) багатьох гуманітарних
дисциплін: герменевтики, екзегетики, естетики, когнітивістики, культурології,
лінгвістики, лінгвокультурології, літературознавства, перекладознавства, поетики,
прагматики, психології, риторики, семіотики, соціології, стилістики, текстології,
філософії.
Первинною даністю згаданих гуманітарних дисциплін, які М.М. Бахтін
(1986) ототожнював з думкою, що "народжується як думка про чужі думки,
волевиявлення, маніфестації, вирази, знаки, за якими стоять <…> боги
(одкровення) або люди (закони володарів, заповіді предків, безіменні вислови і
загадки і т.п.)" (с. 297), "і взагалі всього гуманітарно-філологічного мислення (у
тому числі навіть богословського і філософського мислення в його витоках)" є
(письмовий і усний) текст (там само).
Сучасні стратегії наукового пізнання відображають інтегральний підхід до
тексту, котрий трактується широко і відрізняється множинними
міждисциплінарними включеннями (Щирова & Гончарова, 2007, с. 7-43). Крім
того, "якщо розуміти текст широко – як будь-який зв'язний знаковий комплекс, то
і мистецтвознавство (музикознавство, теорія та історія образотворчих мистецтв)
має справу з текстами (творами мистецтв)" (Бахтин, 1986, с. 297).
"Широке розуміння тексту з позицій семіотики включає текст у
запропоноване В.І. Вернадським поняття ноосфери" (Арнольд, 1999, с. 351), яке
утворюється тоді, коли в процесах, що відбуваються в біосфері, домінуюче
значення набуває розум людини. Дуже широким є поняття діалогу у
М.М. Бахтіна, що визначає діалогічність усієї культури, охоплює літературні
 29

впливи, мандрівні сюжети (за О.М. Веселовським) і синкретизм мистецтв.

Продовжуючи і поширюючи ідеї М.М. Бахтіна, його послідовники вводять
поняття інтертекстуальності (Ю. Кристева), семіосфери культури (Ю.М. Лотман),
що включає безліч текстів (вербальних і невербальних) (Арнольд, 1999, с. 390).
Перспективним у сучасній науці залишається вивчення не тільки текстів, а
й різнорівневих діалогічних відношень і зв'язків між ними, що, починаючи з кінця
60-х років ХХ століття, йменується інтертекстуальністю.

1.1.1 Витоки теорії інтертекстуальності

Термін інтертекстуальність (фр. 'intertextualité', від лат. іnter 'між' і textum
'тканина, зв'язок, будова') уперше з'явився в 1967 році у статті "Бахтин, слово,
диалог и роман" (Французская семиотика: От структурализма к
постструктурализму, 2000, с. 429) французької дослідниці літератури і мови,
психоаналітика, письменниці, семіотика, філософа і оратора болгарського
походження – Юлії Кристевої. Прототекстом до наукової роботи вченої стала
рання стаття М.М. Бахтіна "Проблемы содержания, материала и формы в
словесном художественном творчестве" (1924 р.), що була реакцією на теорію
формальної школи, котра відштовхувалася від психологічного мовознавства
О.О. Потебні. Крім того, на зародження теорії інтертекстуальності вплинула
"Историческая поэтика" (1893 р.) О.М. Веселовського, у якій вчений обґрунтував
зв'язок між смисловою структурою художнього тексту, механізмами людської
пам'яті і культурної традиції, що виражаються словами, мотивами, поетичними
формулами, сюжетними схемами та відтворюються завдяки роботі фантазії, котру
автор знаходить у глибині особистої пам'яті або через звернення до фантазії
інших поетів (Веселовский, 1989, с. 17; Кузьмина, 1999, с. 8-9).
З появою поняття інтертекстуальність з'являються різні підходи до його
розуміння, однак сам термін "інтертекстуальність не відкриває якесь нове явище,
а дозволяє по-новому осмислити і освоїти форми експліцитного й імпліцитного
перетину двох текстів" (Пьеге-Гро, 2008, с. 48).
 30

Загалом, осмисленням і тлумаченням текстів людство цікавилося з давніх

давен. Підтвердженням цього факту є погляд М.М. Бахтіна (1986, с. 297), який
вказує, що критика текстів є явищем більш пізнім, породженим недовірою, а
початковою є віра, що вимагає тільки розуміння – тлумачення. Далекою
передвісницею сучасної теорії інтертекстуальності (у розумінні цитат і тексту в
тексті) можна вважати герменевтику (як ретельно розроблений апарат коментарів
і посилань на полях священних текстів, що вказують на місця з Біблії, де вже були
згадані ті ж заповіді або пророцтва, або розповідається про ті самі події).
Герменевтика (від давн.-грец. ἑρμηνεύω 'витлумачую, перекладаю') виникла в
античну епоху як наука і мистецтво розуміти, перекладати, інтерпретувати,
тлумачити і пояснювати віруючим тексти Святого Письма. У даний час вона
розділилася на безліч гілок: поряд з богословською герменевтикою, існують
філософська, лінгвістична, психологічна, літературно-критична, юридична
(Арнольд, 1999, с. 397-399). Основоположник класичної герменевтики Блаженний
Августин (354-430) писав: "Novum Testamentum in Vetere latet, Vetus Testamentum
in Novo patet" (Новий Завіт у Старому приховується, Старий Завіт у Новому
розкривається) (Православная энциклопедия "Азбука веры" (2019, 20.07).
https://azbyka.ru/vetxij-zavet), що підтверджує наявність міжтекстових зв'язків у
Святому Письмі.
Стосовно Біблії згадане вище осмислення і тлумачення текстів зазвичай
називають екзегезою, від давн.-грец. ἐξήγησις 'тлумачення', букв. 'виведення'
(смислу з тексту). Відповідно, теоретичні та методологічні міркування про
екзегезу прийнято називати екзегетикою. Доволі часто екзегетику
використовують як синонім до герменевтики, але зазвичай їх все-таки
розмежовують: екзегетика займається тлумаченням конкретних місць, а
герменевтика – обговоренням загальних питань (як відбувається розуміння, що на
нього впливає, які з цього випливають висновки і т.д.) (Десницкий, 2011, с. 23).
При дослідженні лінгвальних виявів інтертекстуальності у православній
проповіді вбачається за краще посилатися на досвід екзегетики в її вище
 31

зазначеному богословському розумінні, з обов'язковим додаванням сучасних

інтегральних наукових надбань з теорії інтертекстуальності.
Окрім згаданих вище передвісників теорії інтертекстуальності,
М.Б. Ямпольський (1993, с. 32-53) відносить до її витоків три основних джерела:
1) вчення про пародію Ю.М. Тинянова; 2) концепцію діалогізму М.М. Бахтіна; 3)
теорію анаграм Ф. де Соссюра.
Ю. Кристева спробувала вперше теоретично осмислити теорію анаграм
Ф. де Соссюра, у якій він висвітлив проблему перетину (і руйнування) безлічі
сторонніх дискурсів у поетичній мові, а також виділив чотири типи анаграм:
анафонію, гіпограму, логограму та параграму. Останній термін вказує, що кожен
елемент породжує смисл. Саме на параграму звернула увагу Ю. Кристева і
запропонувала термін "параграматизм", який означає "входження множинності
текстів (і смислів) у поетичне повідомлення", що сконцентроване навколо єдиного
смислу (Ямпольский, 1993, с. 38-39).
Вірші в давній індоєвропейській (ранній латинській, грецькій,
давньогерманській) поетичній традиції, як виявив Ф. де Соссюр, складаються
методом "анаграм": звуковий (фонологічний) склад ключового слова, яким
частіше виступає ім'я бога (проте замовчаного), з певною закономірністю
дублюється в інших словах поетичного тексту, але якщо змінити характер імені,
що анаграмується, то змінюється все значення тексту. М.Б. Ямпольський,
обґрунтовуючи теорію анаграм Ф. де Соссюра, підкреслює, що "порядок
елементів організує в анаграмах не стільки лінеарність, скільки якусь вертикаль,
вихід на інший текст, інтертекстуальність. Теорія анаграм дозволяє наочно
уявити, яким чином інший, позаіснуючий текст, прихована цитата організують
порядок елементів у тексті і здатні його модифікувати" (Ямпольский, 1993, с. 36-
38).
Серед джерел теорії інтертекстуальності слід згадати вчення про
пародію Ю.М. Тинянова. Він розрізняв два типи інтертекстуальних відношень –
стилізацію та пародію. У стилізації простежується уподібнення до попередніх
текстів. При пародії один текст спричиняє зіткнення з іншим і, у такий спосіб, у
 32

пародійному тексті з'являються глибинні семантичні зсуви, що генерують

механізм смислотворення. Цей механізм простежується лише під час зіткнення
різних текстів, що і слугує принциповим положенням щодо обґрунтування теорії
інтертекстуальності (Тынянов, 1977, с. 201; Ямпольский, 1993, с. 32).
Ідеї Ю.М. Тинянова про автофункцію (співвіднесеність з елементами інших
систем) і синфункцію (співвіднесеність з іншими елементами цієї системи)
вказують на неможливість іманентного вивчення тексту і, в свою чергу,
уможливлюють сучасне обґрунтування взаємодії гетерогенних, а також
невербальних текстів у теорії інтертекстуальності (Тынянов, 1977, с. 273;
Ямпольский, 1993, с. 33).
На відміну від Ю.М. Тинянова, М.М. Бахтін у своїй концепції діалогізму
тексту та багатоголосся вбачає в тексті "всі тексти <…> даної смислової сфери.
Взаємозв'язок усіх смислів <…>. Діалогічні відношення між текстами і всередені
тексту" (Бахтин, 1986, с. 299), а не "вузьке розуміння діалогізму як спору,
полеміки, пародії. <…> Довіра до чужого слова, <…> пошуки <…> глибинного
смислу, згода, <…> нашарування смислу на смисл, голосу на голос, <…>
поєднання багатьох голосів (коридор голосів)…" (Бахтин, 1986, с. 317).
М.М. Бахтін звертає увагу на "зустріч двох текстів – готового і того, що
створюється, реагуючого тексту, зустріч двох суб'єктів, двох авторів. Текст – не
річ, тому друга свідомість, свідомість того, хто сприймає, не можна елімінувати
чи нейтралізувати" (Бахтин 1986, с. 301). Тобто "текст – не річ", а поле смислів,
яке трансформується під час взаємодії автора та читача. При цьому тексту
належить не тільки те, що свідомо внесено в нього автором, але й те, що вносить у
нього читач у своєму з ним діалозі. Відповідно, читач постає соавтором тексту
(Ямпольский, 1993, с. 34-35).
Проблема "текст – не річ" підштовхнула науковців до перегляду сутності
тексту загалом, що спричинило появу нових ідей стосовно тексту у французьких
семіотиків Р. Барта та Ю. Кристевої.
 33

1.1.2 Інтертекстуальність з позиції філософії

У своїй роботі "От произведения к тексту" (1989) Р. Барт розрізнює "текст" і
"твір": твір – це річ, яку можна тримати в руці чи зберігати в бібліотеці, а текст –
це "поле методологічних операцій", що "розміщується тільки в мові, існує лише в
дискурсі", йому притаманна множинність смислу. Автор вважається батьком
твору, а у текста немає батьківства (с. 415-420). Текст виникає у процесі читання з
безліччю асоціацій, що у нього потрапляють завдяки життєвому досвіду і
культурному багажу читача, тому "усякий текст – це між-текст стосовно якогось
іншого тексту, але цю інтертекстуальність не слід розуміти так, що у текста є
якесь походження", навпаки, текст "утворюється з анонімних, невловних і разом з
тим уже читаних цитат – із цитат без лапок" (Барт, 1989, с. 418; Ямпольский,
1993, с. 35-36).
Ю. Кристева, посилаючись на М.М. Бахтіна, вказує, що він розглянув
"літературне слово" як місце перетину текстових площин, як діалог різних видів
письма – самого письменника, адресата (чи персонажа) і, нарешті, письма, що
утворене сьогоднішнім чи попереднім культурним контекстом" (Кристева, 1993,
с. 428). Текст дослідниця розглядає як "такий перетин двох текстів, де можна
прочитати щонайменше ще один текст", під перетином текстів мається на увазі
горизонтальна (суб'єкт – отримувач) і вертикальна (текст – контекст) вісі. У
М.М. Бахтіна ці вісі розглядаються як діалог і амбівалентність, а у Ю. Кристевої
"будь-який текст будується як мозаїка цитацій, як поглинання і трансформація
якогось іншого тексту". Тим самим вчена замінює поняття інтерсуб'єктивності і
вводить поняття інтертекстуальності (Кристева, 1993, с. 429).
Далі термін інтертекстуальність активно поширюється серед семіотиків-
поструктуралістів. Принцип "децентрації" структури тексту з нескінченними
посиланнями одного тексту на інший і на всі тексти загалом пояснив Ж. Дерріда і
наголосив на відкритості тексту в нескінченність (Чернявская, 2014, с. 196-198;
Кузьмина, 1999, с. 13). М. Риффатер доповнив ідеї Р. Барта своїм механізмом
"інтертекстуального читання", що актуалізується тільки за участі сприймаючої
свідомості читача (Чернявская, 2014, с. 197). Впливу Р. Барта зазнав також
 34

Ж. Женетт, який у 1960-х роках був одним з його найближчих соратників.

Говорячи про зв'язки тексту з іншими текстами та позатекстовими реаліями,
Ж. Женетт спочатку вживає термін паратекстуальність, потім замінює його на
архітекст (чи архітекстуальність, маючи на увазі типи дискурсів, способи
викладу, літературні жанри), а пізніше називає предметом поетики –
транстекстуальність як "усі явні чи приховані зв'язки тексту з іншими
текстами" (Genette, 1997a, р.1). У такому смислі, на думку вченого,
транстекстуальність є ширшою за архітекстуальність, яку він разом з
інтертекстуальністю зараховує до 5 видів транстекстуальних зв'язків.
Отже, у постструктуралістській філософії з'являється велика кількість робіт,
присвячених теорії міжтекстових зв'язків (Барт, 1989, 1994; Гоготишвили, 2006;
Комісар, 2008; Кристева, 1993, 2004; Лотман, 1981, 1999; Эко, 2006; Becker-
Leckrone, 2005; Eco, 1979; Genette, 1997a; Holquist, 1990; Kristeva, 1980; Lechte &
Zournazi, 2003; Riffaterre, 1987 та ін.), сам же інтертекст виявляється величезним
Текстом, "у якому все колись вже було сказано" (Кузьмина, 1999, с. 13).

1.1.3 Інтертекстуальність у світлі філологічних досліджень

Паралельно з розвитком у філософії, семіотиці, культурології суттєві
здобутки до теорії інтертексту в кінці ХХ ст. привносяться літературознавстом,
лінгвістикою, лінгвокультурологією, стилістикою, перекладознавством,
когнітивістикою, критичним дискурс-аналізом та іншими дисциплінами.
Літературознавчий ракурс дослідження інтертекстуальності є більш
відомим завдяки аналізу типу відносин між конкретним текстом з іншими
текстами або між текстом і його фрагментами, як проблема запозичень і впливів,
внутрішніх мотивів твору (таких як стилізація, пародіювання і колаж), цитат,
алюзій, різних форм чужої мови та ремінісценцій. Одним із завдань є також
спроба класифікувати і диференціювати типи відносин у конкретному тексті та
між текстами. Не всі науковці вважають такий підхід перспективним і актуальним
 35

через те, що він "повторює під новою етикеткою старі погляди

літературознавства, риторики, класичної філології" (Чернявская, 2014, с. 200-201).
Завдяки низці праць утворюються і вдосконалюються класифікації різних
форм чужої мови, цитат, алюзій, ремінісценцій, літературних впливів, запозичень
(Арнольд, 1999; Кузьмина, 1999; Фатеева, 2006; Fairclough, 2003).
Впроваджуються нові терміни, пов'язані з лінгвокультурологією: прецедентний
феномен (Красных, 2002; 2003) і передуючий йому прецедентний текст
(Ю.М. Караулов вперше використав цей термін у своїй монографії "Русский язык
и языковая личность" (1986)), визначаючи певні особливості такого тексту: 1)
значущий для тієї чи іншої особистості у пізнавальному й емоційному
відношеннях; 2) має надособистісний характер, тобто добре відомий широкому
оточенню цієї особистості, включаючи її попередників та сучасників, і нарешті, 3)
звернення до прецедентного тексту неодноразово відтворюється в дискурсі цієї
мовної особистості (Караулов, 1987, с. 216).
У стилістиці декодування І.В. Арнольд проводить аналогію між
інтертекстуальністю, яку йменує текстовими включеннями, і типами висунення.
Останні, на думку дослідниці, фокусують увагу читача на важливих елементах
повідомлення, встановлюють семантично і ієрархічно релевантні відносини між
ними, підсилюють емоційний, оцінний, експресивний потенціал тексту, сприяють
передачі імплікації, іронії і різних модальних відтінків (Арнольд, 1999, с. 368;
Арнольд, 2002, с. 50-58).
Слід відзначити, що таке вузьке розуміння інтертексту стало найбільш
розповсюдженим у науці, тому охоплює величезну кількість присвячених цьому
феномену робіт (див. напр.: Абрамов, 1993; Аксенова, 2013; Бублик, 2013;
Денисова, 2003; Дзера, 2017; Земская, 1996; Ильин, 1989; Казак, 2010; Кам'янець
& Некряч, 2010; Кораблева, 1999; Кузьменко, 2008; Кулакова, 2011; Литвиненко,
2008; Олизько, 2008, 2009; Переломова, 2006; Петрова, 2005; Сергеева, 2005;
Ситенька, 2012; Слышкин, 2000; Смирнов, 1995; Чемелюх, 2015; Чикибаев, 2011;
Чорновол-Ткаченко, 2006; Allen, 2000; Clayton & Rothstein, 1991; Irwing, 2004;
 36

Kravchenko, 2019a; Marrapodi, 2004; Miller, 2010; Moyise, 2002; Orr, 2003; Worton,
1990 та багато інших).
Крім того, у межах лінгвістичних досліджень формується вивчення
інтертекстуальності як текстової категорії, що носить назву системно-текстової
або прототипної / типологічної (Чернявская, 2014, с. 69). Наприклад, у
дослідженні В. Дресслера та Р. - А. де Богранда (1981) інтертекстуальність
(типологічна) аналізується як одна з семи властивостей текстуальності, без яких
текст розглядається як "не-текст".
Будь-який текст існує як представник певного типу текстів, який
відрізняється відповідною системою закріплених за ним специфічних ознак, на
підставі яких до нього можуть бути віднесені окремі тексти. У такий спосіб,
типологічна / прототипна інтертекстуальність є характеристикою текстового
типу, що конструюється і визначається набором інваріантних, суворо
обов'язкових текстотвірних ознак, які мають прототипну повторюваність у
процесі створення нових текстів однієї типологічної приналежності (Чернявська,
2014, с. 68-70).
Під час вивчення текстів православної проповіді, категорія типологічної /
прототипної інтертекстуальності маніфестована ядерними,
близькопериферійними і далекопериферійними текстовими джерелами та їхніми
співвіднесеннями з текстами оригіналу.
Загалом, аналіз наукової літератури, присвяченої проблемі
інтертекстуальності, дає підставу розглядати це явище як складну
міждисциплінарну категорію. Дослідженню інтертекстуальності присвячена
чимала кількість робіт (Арнольд, 1999; Кузьмина, 1999; Пьеге-Гро, 2008; Смолина
& Лубкина, 2012; Фатеева, 2006; Чернявская, 2014; Beaugrande & Dressler, 1981;
Fairclough, 2003; Genette, 1997а та ін.), у яких пропонуються різноманітні
дефініції цього поняття і класифікації міжтекстових зв'язків. Розбіжності мають
місце через різні підходи до розуміння поняття інтертексту, а саме:
1) філософсько-постструктуралістський (Бахтин, 1997; Кристева, 2004;
Лотман, 1981; Barthes, 1977; Genett, 1997a; Riffaterre, 1987) – співвідноситься з
 37

культурно-семіотичним підходом, що фокусується не стільки на текстах, скільки

на відношеннях між ними у безмежному текстовому просторі;
2) філологічний (Арнольд, 1999; Караулов, 1986; Красных, 2003; Кузьмина,
1999; Пьеге-Гро, 2008; Слышкин, 2000; Фатеева, 2006; Fairclough, 2003) –
ототожнюється з проблемою літературних впливів, запозичень чи творчого
діалогу авторів, внутрішніх мотивів твору (таких, як стилізація, пародіювання і
колаж), цитат, різних форм чужої мови, алюзій, ремінісценцій, прецедентних
текстів і феноменів. Частіше у науковому середовищі йменується як "вузький або
літературознавчий" підхід, проте, на наш погляд, його краще назвати
філологічним, адже він поєднує здобутки не тільки літературознавства, а й
класичної філології, стилістики, лінгвокультурології, критичного дискурс-аналізу;
3) жанровотекстовий (Чернявская, 2014; Щирова & Гончарова, 2007;
Beaugrande & Dressler, 1981; Chouliaraki & Fairclough, 1999) – передбачає
"відображення взаємозв'язку текстів, що належать до одного, створеного на
підставі різних принципів класу текстів" (Воробьева, 1993а, с. 43).
Інтертекстуальність характеризується як системно-текстова і прототипна
категорія (Чернявская, 2014, с. 69, 201), тобто з акцентуванням типологічної
властивості текстуальності (Beaugrande & Dressler, 1981).
У ракурсі сучасної когнітивно-дискурсивної парадигми особливого
значення набуває інтегративний ракурс вивчення інтертекстуальності як
складного міждисциплінарного феномена, із залученням певних здобутків
постструктуралістських, літературознавчих і лінгвістичних студій інтертексту.
Актуальним залишається створення уніфікованої класифікації і виведення
переліку функцій інтертекстуальності в лінгвістичному ракурсі.

1.2 Різнорідність підходів до типології інтертекстуальних зв'язків

Звертаючись до таксономій інтертекстуальності, не можливо не згадати

книгу "Palimpsests: literature in the second degree" видатного французького
літературознавця Ж. Женетта, у якій учений розробив класифікацію 5 видів
 38

транстекстуальних зв'язків, що відзеркалює як широкий (культурно-семіотичний),

так і вузький (літературознавчий) підходи:
1) інтертекстуальність як зв'язок двох чи декількох текстів, присутність
одного тексту в іншому (експліцитне цитування (з лапками, посиланнями або без
них), імпліцитний плагіат і алюзії);
2) паратекст як зв'язок тексту з його заголовком, передмовою, післямовою,
нотатками, епіграфом, ілюстраціями, рекламою, обкладинками книг тощо;
3) метатекстуальність як коментар попереднього тексту;
4) гіпертекстуальність як зв'язок, що об'єднує текст В (гіпертекст) з
попереднім текстом А (гіпотекстом) не у вигляді коментаря, а з негативним
значенням висміювання або пародіювання одного тексту іншим;
5) архітекстуальність як жанровий зв'язок текстів одного типу / класу
(вірша з віршем, прози з прозою тощо) (Genette, 1997а, р. 1-7).
Дана класифікація має достатню кількість послідовників, котрі тлумачать її
як у літературознавчому, так і в лінгвістичному аспектах. Наприклад, відомий
лінгвіст, філолог і семіотик Н.О. Фатєєва, перш ніж представити власну
типологію інтертекстуальних елементів і міжтекстових зв'язків в художніх
текстах, узагальнила і творчо інтерпретувала існуючі класифікації, зокрема
згадану раніше таксономію Ж. Женетта, а також класифікацію зі статті П. Торопа
"Проблема интекста" (1981), у якій він пропонував вважати будь-яке
співвіднесення текстових елементів метакомунікацією, у процесі якої формуються
метатексти з первинним текстом як прототекстом та створеним на його основі
новим текстом. П. Тороп увів поняття інтексту і класифікував його, звертаючи
увагу на: 1) спосіб приєднання метатексту до прототексту (позитивний чи
полемічний), 2) рівень приєднання (явний чи прихований), 3) фрагментарність чи
цілісність приєднаного тексту (Фатеева, 2006, с. 120).
Класифікація міжтекстових зв'язків, за Н.О. Фатєєвою (2006), включає:
1. Власне інтертекстуальність, яка утворює конструкції "текст у тексті" –
цитати й алюзії (з атрибуцією й без атрибуції), центонні тексти.
 39

2. Паратекстуальність, або відношення тексту до свого заголовка, епіграфа,

післяслова – цитати-заголовки, епіграфи.
3 Метатекстуальність як переказ і коментативне покликання на претекст –
інтертекст-переказ, варіації на тему претексту, дописування "чужого" тексту,
мовна гра з претекстами.
4. Гіпертекстуальність як висміювання або пародіювання одним текстом
іншого.
5. Архітекстуальність як жанровий зв'язок текстів.
6. Інші моделі та випадки інтертекстуальності, зокрема інтертекст як троп
чи стилістична фігура, інтермедіальні тропи та стилістичні фігури, звуко-
складовий і морфемний типи інтертексту та запозичення прийому.
7. Поетична парадигма (с. 121–159).
Крім того, Н.О. Фатєєва (2006) виокремлює автоінтертекстуальність, що
позначає взаємодію текстів одного автора (с. 91-119).
Слідом за Ж. Женеттом, Н. П'єґе-Ґро розрізнює два типи міжтекстових
зв'язків, описані у книзі "Введение в теорию интертекстуальности" (2008 р.):
1) відношення співприсутності (с. 84-94), у яких вводить протиставлення
між експліцитними (цитата та референція) й імпліцитними (плагіат і алюзія)
зв'язками;
2) відношення деривації (с. 95-110), де виокремлює а) трансформацію у
вигляді пародії (змінюється сюжет, а стиль зберігається) і бурлескної травестії
(твір трансформується у низький стиль при збереженні його сюжету); б)
стилізацію (вихідний текст не піддається спотворенню, імітується лише його
стиль).
Засновниця наукової школи стилістики декодування І.В. Арнольд розглядає
інтертекстуальність як "включення у текст цілих текстів з іншим суб'єктом
мовлення або їх фрагментів у вигляді маркованих або немаркованих,
перетворених або незмінних цитат, алюзій та ремінісценцій" (Арнольд, 1999, с.
346). Вчена вказує на різні типи включень:
а) згідно з місцем їх вияву в тексті:
 40

1) цитатний заголовок та 2) епіграф, котрі займають сильну позицію

початку і, на думку І.В. Арнольд, ідентифікуються як метатекстові включення
(або паратекстуальність), тому що не входять у текст, проте значно впливають на
його осмислення;
3) чужий голос у сильній позиції початку романа;
4) цитата, яка може різноманітно переосмислятися, трансформуватися,
скорочуватися, наводитися фрагментами;
5) ремінісценція;
6) алюзія;
7) включення цілісних великих текстів (у художніх творах);
8) прецедентні тексти;
9) кодова інтертекстуальність як багатомовність (слідом за М.М. Бахтіним
розглядає у вигляді включення слова і фрази іноземними мовами) та як
включення специфічної лексики або граматичних форм, характерних для різних
функціональних стилів;
10) сильні початкові і кінцеві позиції твору (Арнольд, 1999, с. 352-355; 364;
369-370; 414-417; 427-429; Арнольд, 2002, с. 37-42).
б) різні за довжиною: від одного "чужого слова" у лапках до цілого роману
всередині іншого роману (Арнольд, 1999, с. 352);
в) марковані / немарковані; вербально виражені, тобто об'єктивні сліди
інших текстів, що викликають суб'єктивні асоціації, або об'єктивні дані про
культуру минулого (Арнольд, 1999, с. 348, 352).
Відомою є класифікація елементів інтертекстуальності у монографії
Н.А. Кузьміної "Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического
языка" (1999 р.), у якій виокремлюються різні види цитацій, враховуючи їх мовні
та текстові маркери (с. 129–142), структуру і функції епіграфу (с. 143–161) та типи
цитатних знаків (с. 162–190). Крім того, вчена приділяє увагу розмежуванню
термінів інтертекстуальність і прецедентність, досліджуючи їх як когнітивні
категорії медіадискурсу. Дослідниця співвідносить "інтертекстуальність з
естетичною цінністю, культурною значущістю, позачасовістю", а прецедентність
 41

– із сучасністю і наполягає на тому, що "інтертекстуальність – це трансльований

код культури як системи традиційних для людства цінностей матеріального і
духовного характеру, прецедентність – явище життя, яке може стати або не стати
фактом культури" (Кузьмина, 2011 http://mediascope.ru/node/755 (11.02.2019)). З
останньою думкою стосовно релігійних текстів важко погодитися повністю через
наявність у православній проповіді позачасових прецедентних феноменів, що дає
нам підставу розглядати прецедентність як засіб реалізації інтертекстуальності
й один із аспектів вивчення міжтекстових зв'язків загалом. Вважаємо, що
прецедентність є завжди інтертекстуальною, а інтертекстуальність є ширшим
поняттям, тому що може бути як прецедентною (коли знаки інтертекстуальності
розпізнаються широким колом людей), так і непрецедентною (унікальні, невідомі
або рідко вживані цитати, невпізнані алюзії і ремінісценції).
Термінами "прецедентний текст", "інтертекстема" М.Ю. Казак описує
цитати, що формують образ, оцінку, тобто "змістово-концептуальну інформацію"
(Гальперин, 1981, с. 28), і мають, насамперед, лінгвокультурологічну цінність
(Казак, 2010, с. 32-40).
Уперше термін "прецедентний текст" використав Ю.М. Караулов у своїй
монографії "Русский язык и языковая личность" (1986). У подальшому поняття
прецедентності набуває більш широкого тлумачення, актуалізуючись у
прецедентний феномен (Красных, 2002, с. 44), основним різновидом якого є
прецедентні тексти. Серед останніх у роботі Г.Г. Слишкіна розрізнюються
прецедентні тексти: а) за носіями прецедентності; б) за текстом-джерелом; в) за
ініціатором засвоєння; г) за ступенем опосередкованості (Слышкин, 2000, с. 75).
Прецедентні феномени ідентифікуються як "добре відомі всім
представникам національно-лінгвокультурного співтовариства ("мають
понадособистісний характер"); актуальні в когнітивному (пізнавальному й
емоційному) плані" (Красных, 2002, с. 44-45). Крім того, прецедентні феномени, з
одного боку, поділяються на вербальні: прецедентне ім'я та прецедентний вислів;
ті, що вербалізуються – прецедентна ситуація та прецедентний текст, а також
невербальні: твори живопису, скульптури, архітектури, музичні твори тощо (там
 42

само, с. 46-47), а, з іншого – можуть різнитися залежно від рівня їх поширення.

Відповідно, визначаються такі типи прецедентних феноменів: 1) соціумно-
прецедентні; 2) національно-прецедентні; 3) універсально-прецедентні (там само,
с. 50). Проте, на нашу думку, у православній проповіді відповідником соціумно-
прецедентних феноменів є конфесійно-прецедентні (спільні для всіх
православних християн незалежно від національної культури), національно-
прецедентних – локально-прецедентні (пор. з шануванням святих і святинь:
загальноцерковні найменування – широко відомі всім православним християнам і,
навіть, представникам інших конфесій, і місцевошановані – відомі за
географічними й історичними ознаками окремим представникам конфесії /
єпархії). Універсально-прецедентні феномени вживаються в різних типах
дискурсу через те, що є відомими будь-якій сучасній людині незалежно від
сповідання і контексту її рідної мови. Під православними християнами маємо на
увазі віруючих, що постійно втілюють у всі сфери свого життя християнські
заповіді та церковні канони (правила), регулярно беруть участь у церковних
таїнствах (сповіді (Таїнство покаяння), Євхаристії (Таїнство причастя)), читають
Святе Письмо, святоотцівську спадщину (патристичну літературу), житія святих і
тому подібне, і, у такий спосіб, легко впізнають прецедентні православні тексти.
Вартим уваги вважаємо той факт, що у своїх проповідях англійською, російською
й українською мовами проповідники, звертаючись до реципієнтів (особливо у
своїх письмових посланнях до пастви з нагоди великих свях чи інших
загальновідомих церковних і світських подій), вживають прецедентні феномени
розраховані на православних віруючих як з вищою духовною освітою
(православні університети, інститути, академії, семінарії тощо), так і на звичайних
парафіян. Ці звернення до пастви є однотипними у трьох досліджуваних мовах.
Для ілюстрації цього факту наведемо приклади початків проповідей трьома
мовами з перерахуванням тих, кому вона призначена:
(1) ARCHPASTORAL MESSAGE OF HIS BEATITUDE
METROPOLITAN TIKHON
PASCHA 2018
 43

To the Venerable Hierarchs, Reverend Clergy, Monastics, Distinguished Stewards, and

the entire family of the Orthodox Church in America:
CHRIST IS RISEN! INDEED HE IS RISEN! (RC2018).
(2)
Пасхальное послание Святейшего Патриарха Кирилла архипастырям,
пастырям, диаконам, монашествующим и всем верным чадам Русской
Православной Церкви
Возлюбленные о Господе архипастыри, всечестные пресвитеры и диаконы,
боголюбивые иноки и инокини, дорогие братья и сестры!
ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ! (ППСПК).
(3)
Пасхальне послання
Предстоятеля Української Православної Церкви
Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія
Архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української
Православної Церкви
(ПЛ, с. 1-2).
Опираючись на згадану класифікацію прецедентних феноменів
В.В. Красних, пропонуємо власну типологію прецедентності у православній
проповіді, а саме: прецедентне слово, прецедентний вислів, прецедентне речення і
прецедентний фрагмент тексту. Потенційно можливим вважаємо існування
мультимодальної прецедентності, тобто такої, що складається з вербальної і
невербальної частин.
Слід відміти, що зазначені таксономії міжтекстових відношень
розроблялися на матеріалі художніх творів, а прецедентність досліджувалася у
текстах засобів масової інформації, тому не всі параметри можуть бути
застосовані або відображені при дослідженні інтертекстуальності у православних
проповідях. Вважаємо доцільним звернутися до видів інтертекстуальних зв'язків
та їх маркерів у науковій комунікації, представлених фахівцем у галузі
лінгвістики тексту В.Є. Чернявською (2014):
 44

1) інтертекстуальні відсилання, орієнтовані на вербалізоване відтворення

передтексту у поверхневій структурі нового тексту: цитата (цитата-аргумент,
цитата-приклад, цитата-заступник, полісуб'єктний цитатний комплекс), непряма
мова (імпліцитна непряма мова, переказ), референція (вказівка на чужий текст, що
виражається одним словом чи словосполученням), ремарка;
2) інтертекстуальні відсилання, які мають вказівку на текст, але не
вербалізують його (виступають як маркери глибинного рівня): фонове посилання,
що коротко позначає автора тексту і рік видання, не відтворює конкретні
фрагменти, а лише відсилає до них.
Крім того, В.Є. Чернявська звертає увагу на модифікований /
немодифікований характер запозичення ("дослівне / недослівне" відтворення
чужого мовлення) та на експліцитні маркери інтертекстуальності: лапки, зміна
шрифта чи інші графічні засоби (с. 220-227).
Певні здобутки філософського і філологічного підходів простежуються у
наступних трьох формах інтертекстуальності:
1) абстрактна – потенційно можлива інтертекстуальність, яка характеризує
широкі культурно-семіотичні відношення у текстовому універсумі (радикальна
інтертекстуальність);
2) актуальна, когнітивна інтертекстуальність – це відношення між текстом
та його реципієнтом, які виникають у процесі декодування та інтерпретації твору;
3) текстуально виражена інтертекстуальність – це сукупність засобів
вираження міжтекстового діалогу у текстовій тканині за допомогою
різноманітних сигналів, маркерів (Sager, 1997, с. 111, тут цит. за Чернявською,
2014, с. 203-204).
Серед дослідників інституційних дискурсів на типах інтертекстуальності
зосереджується такий відомий представник критичного дискурс-аналізу, як
Н. Фейрклаф, що виділяє 4 способи цитування: пряме цитування, непряме
цитування, вільне непряме цитування, оповідальне / наративне повідомлення про
мовний акт без викладу його змісту (Fairclough, 2003, с. 49-50). У свою чергу,
Н. Фейрклаф посилається на майже дублюючу класифікацію цитувань Дж. Ліча і
 45

М. Шорта (G. N. Leech & M. H. Short, 1981, с. 255-270) з тією єдиною відмінністю,
що у дослідженні останніх виділяється вільне пряме цитування (с. 258).
Як показав огляд існуючих таксономій, інтертекстуальність класифікується
достатньо різнобічно у філософсько-семіотичних, літературознавчих і
мовознавчих студіях, що суттєво ускладнює вирішення проблеми щодо створення
єдиної, уніфікованої класифікації типів і засобів міжтекстових зв'язків у
православних проповідях.
Узагальнюючи існуючі таксономії, пропонуємо власне бачення інтегрованої
класифікації типів міжтекстових зв'язків (відношення тексту-реципієнту з
донорським текстом) і засобів їх реалізації:
1) інтертекстуальність як пряме цитування: прецедентне (локально-
прецедентне, конфесійно-прецедентне, універсально-прецедентне) /
непрецедентне (невідомі, рідко вживані й унікальні цитати); марковане
(посилання у дужках, лапки, зміна шрифта чи інші графічні засоби) / немарковане
(невиражене у тексті проповіді графічними чи будь-якими іншими способами).
Засобами маніфестації прямого цитування є: цитата-слово, цитата-вислів, цитата-
речення, цитата-фрагмент тексту;
2) інтертекстуальність як непряме цитування, що реалізується за допомогою
парафразу, (вільного) інтертекст-переказу, ремінісценції, алюзії: марковане
(посилання у дужках, лапки, зміна шрифта чи інші графічні засоби) / немарковане
(невиражене у тексті проповіді графічними чи будь-якими іншими способами);
3) метатекстуальність, що корелює з такими засобами, як тлумачення,
коментар, питання / відповідь, протиставлення і метатекст-додавання: маркована
(посилання у дужках, лапки, зміна шрифта чи інші графічні засоби) / немаркована
(невиражене у тексті проповіді графічними чи будь-якими іншими способами);
4) архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок текстів: за
частотністю вживання інтертекстуальних джерел: ядерні, близькопериферійні,
далекопериферійні; марковані (посилання у дужках, лапки, зміна шрифта чи інші
графічні засоби) / немарковані (невиражене у тексті проповіді графічними чи
будь-якими іншими способами). Засобами виявлення цього виду є композиційні,
 46

смислові, лінгвостилістичні та інші спільні характеристики, що актуалізують

жанрову гомогенність певної групи текстів;
5) паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами:
маркована (посилання у дужках, лапки, зміна шрифта чи інші графічні засоби) /
немаркована (невиражене у тексті проповіді графічними чи будь-якими іншими
способами). Відповідно, засобами паратексту є заголовок, епіграф, сильні позиції
початку / кінця, композиційний прийом "золотого перетину", висунення,
післямова, які акцентують змістовну або концептуально-смислову цілісність
тексту, задають вектор його усвідомлення читачем.
Слід зазначити, що певна частина типів міжтекстових зв'язків корелює з
функціями інтертекстуальності, оскільки, визначаючи той чи інший тип
інтертекстуальності, науковці свідомо або несвідомо керувалися саме
функціональним критерієм. І це цілком зрозуміло – адже будь-який лінгвістичний
феномен має, насамперед, функціональне "виправдання" свого існування і
вивчення.

1.3 Розмаїття функціонування інтертекстуальності в сучасних текстах

Серед відомих дослідників теорії інтертекстуальності у мовознавстві, по-

перше, слід зазначити теоретичний доробок І.В. Арнольд, у якому вчена
переосмислила діалогізм М.М. Бахтіна і багатовікові положення герменевтики.
І.В. Арнольд ототожнює функції інтертекстуальності з функціями типів
висунення, якими оперує у своїй стилістиці декодування. Включення (маються на
увазі цитування, заголовки, епіграфи та інші вияви тексту в тексті) "фіксують
увагу на вузлових моментах змісту, підвищують експресивність і виконують ряд
інших функцій, у тому числі оцінну, образну, характерологічну, пародійну,
сатиричну тощо". (Арнольд, 1999, с. 415). Перераховані функції засвідчені
дослідницею прикладами з художніх творів і вказують на те, що включення "може
цитуватися з пієтетом і надавати контексту піднесений характер або, навпаки,
спростовуватися, пародіюватися, цитуватися з іронією" (там само).
 47

На думку І.В. Арнольд, функція і зміст включення (заголовок, епіграф,

цитата) залежать від його місця у тексті. Наприклад, заголовок, крім називної
функції, виконує, як і епіграф, ейдологічну функцію, тобто відображає тему і
оцінку подій та характерів, що описуються. Всередині тексту включення мають
епізодичний характер. Узагальнюючи, можна виокремити наступні функції
інтертекстуальності за І.В. Арнольд: ейдологічна, характерологічна,
композиційна, оцінна, жанрова, ідейна, підтверджувальна, функція коментування,
дидактична (коли цитують Святе письмо і вказують джерело), функція іррадіації
(урочиста та благоговійна / іронічна, пародійна, груба тональність), естетична й
експресивна. Головною ж функцією всіх включень дослідниця вважає створення
діалогічності: діалогу між авторами та між їхніми епохами і культурами, а також
зіткнення різних світоглядів (Арнольд, 1999, с. 359-440).
Функціями інтертексту в художньому дискурсі Н.О. Фатєєва йменує: 1)
введення в текст деякої думки або конкретної форми подання думки,
об'єктивованої до існування даного тексту як цілого; 2) введення в більш широкий
культурно-літературний контекст (з фрагментами "текстів" інших мистецтв); 3)
смислотвірну функцію як створення подоби тропеїчних відносин на рівні тексту
(метафора); 4) конструктивну і текстотвірну функцію; 5) механізм метамовної
рефлексії (спроба метатекстового переосмислення претексту з метою вилучення
нового сенсу "свого" тексту) (Фатеева, 2006, с. 37-39).
Узагальнення поглядів В.Є. Чернявської щодо "функціонально-
прагматичного змісту інтертекстуальності як категорії відкритості тексту"
(Чернявська, 2014, с. 204-210) дозволило нам виокремити такі функції
інтертексту: 1) смислотвірна (модель "віртуального" спілкування авторів через
смислові позиції і думки, розділені просторово-часовою реальністю, для
створення нових смислів в процесах текстотворення. Відбувається перетин
інтертекстуальності з інтерсемантичністю); 2) рецептивно-орієнтована (діалог
автора і адресата через взаємодію тексту з читачем, тобто простежується
інтерсуб'єктна й інтертекстуальна адресованість); 3) ідейно-тематична
(індивідуально-авторська концепція світу); 4) змістовно-тематична (змістова та
 48

структурно-композиційна єдність тексту); 5) прототипна (типологічна

відкритість текстів одного жанру (типу, класу) один одному, тобто кожен тип
тексту має систему специфічних ознак); 6) дискурсивна і стилістична (окремий
текст має спільні стильові риси з функціонально-комунікативними класами
текстів чи дискурсів).
Французька дослідниця Н. П'єґе-Ґро вказує на авторитетне (надає вислову
автентичність) і орнаментальне функціонування цитати. Функцію референції
вчена визначає як створення враження багаторазової переклички між різними
романами, що дає хід складній грі між вигадкою і реальністю. Функція плагіату
характеризується як шахрайська і непорядна. Функції алюзії ототожнюються зі
зверненням до пам'яті читача, непрямим відсиланням до літературних текстів,
ігровим моментом (жартівливим підморгуванням, адресованим читачеві). Пародія
виконує комічну й ігрову, бурлескна травестія – сатиричну, а стилізація –
критичну, дієгетичну й естетичну функції (Пьеге-Гро, 2008, с. 84-110).
Г.В. Денисова виокремлює 10 функцій інтертексту: первинний засіб
комунікації, засіб створення ігрового моменту, неявний засіб оцінки, прийом
переконання реципієнта, засіб комунікативного впливу, своєрідний засіб уведення
думок, відправний момент роздумів, контактовстановлюючий засіб,
інтерпретаційне знаряддя, спосіб пародіювання, спосіб демонстрації ерудиції і
прийом прикрашання тексту (Денисова, 2003, с. 163-178).
А.М. Смоліна й О.А. Лубкіна (2012) аналізують стильові риси церковно-
релігійних текстів різних жанрів з огляду на реалізацію в них таких форм
інтертекстуальності, як: цитування, алюзія та ремінісценція. Основними цілями
використання зазначених форм називають інформування, переконання і
виховання. Серед запропонованих дослідницями функцій спільними для всіх
трьох форм інтертекстуальності є смислотвірна (залучення уваги до важливих
смислових компонентів, встановлення аналогій, асоціацій, роздумів з текстом-
першоджерелом), а також функція впливу на інтелектуальну та почуттєву сферу
адресата. Для цитування й алюзій характерною називають аргументативну і
виховну функції. Вчені помітили, що ремінісценції та алюзії використовуються
 49

також для створення образності. Крім того, зазначають, що цитати можуть

виконувати естетичну, оцінну й експресивну функції (с. 269-270).
Проаналізувавши сучасні фундаментальні роботи з інтертекстуальності,
виокремимо ті функції, котрі є релевантними для лінгвістичного дослідження
функційно-таксономічних виявів інтертексту у православній проповіді:
1) функції інтертекстуальності православної проповіді: структурно-
смисловий аспект: а) текстотвірна; б) смислотвірна;
2) адресантно й адресатно орієнтовані функції інтертекстуальності
православної проповіді: а) екзегетична; б) суб'єктивно-оцінна; в) рецептивно-
орієнтована; г) прагматична;
3) функції інтертекстуальності православної проповіді за критерієм
гомогенності та гетерогенності текстових джерел: а) прототипна; б) дискурсивно-
стилістична й інтердискурсивна; в) лінгвокультурна.
На наш погляд, той самий інтертекст може розглядатися крізь призму різних
видів (відношення нового тексту з претекстом) і засобів (цитата, алюзія,
ремінісценція, парафраз тощо) міжтекстових відношень, а також виконувати
одразу декілька функцій.

1.4 Православна проповідь: визначення та класифікація

У вузькому розумінні під проповіддю мається на увазі "мовлення релігійно-

повчального змісту, що проголошується в храмі під час богослужіння" (Ожегов,
2004, с. 503, тут цит. за Салахова, 2013, с. 46). У більш широкому значенні
проповідь розглядається як "поширення будь-яких ідей, поглядів" (там само).
Нерідко у церковно-гомілетичній літературі проповідь заміщується
синонімічними поняттями, як-от: "церковна співбесіда" (проф. Амфітеатров і
прот. Фаворов, тут цит. за Таушев, 2001, с. 6; Певницкий, 1908, с. 1); "церковне
красномовство" (Певницкий, 1908); "омілія" (гомілія), тобто бесіда; "слово"
(Таушев, 2001, с. 25), а також "керигма" (проголошення), "Євангеліє" (Благовіст,
добра звістка) (Савин, 2009, с. 44-45).
 50

Християнська проповідь уособлює "свідоцтво Божої істини, свідоцтво про

Іісуса Христа, Спасителя світу, яке повинно ґрунтуватися на внутрішньому
благодатному житті проповідника і виражатися в слові" (Феодосий, еп. Полоцкий
и Глубокский, 1999, с. 78); сповіщує "євангельське вчення про наше спасіння в
живому мовленні перед народом" (Таушев, 2001, с. 7) та закликає "до спасіння
через Слово" (Конспект по гомилетике, 1970, с. 4).
На наш погляд, православна проповідь – це спрямоване до адресатів
мовлення, головною метою якого є ознайомлення і навчання основам
християнських істин, роз'яснення (екзегеза) сакральних текстів, заклик до змін
відповідно до християнських цінностей.
"Інтертекстуальність, тематична обмеженість, канонічність, діалогічність,
сугестивність і імпресивність" (Салахова, 2013, с. 49) – набір характеристик, що
відрізняють проповідь від інших текстів. У нашому дослідженні увага
зосереджена на першій характеристиці проповіді – інтертекстуальності.
Традиційно православну проповідь класифікують на 4 види (див. напр.
Таушев, 2001, с. 24-40), а саме: омілія (пояснювальна бесіда), слово
(підпорядковується змісту церковного року), катехізичне повчання (уроки віри,
повчання, богослужіння), публіцистична проповідь (відповідає на сучасні питання
і виклики) (Ицкович, 2007, с. 28). За змістом виділяють такі види проповідей:
екзегетичні, катехізичні, догматичні, повчальні, апологетичні та місіонерські
(Феодосій, еп. Полоцкий и Глубокский, 1999, с. 221-305).
Взагалі, дослідники (Ицкович, 2007; Левшун, 1992; Прохватилова, 2000;
Савин, 2009; Салахова, 2013; Смирнова, 2016) умовно класифікують проповіді на
діахронічні, синхронічні та діахронічно-синхронічні. Більш детальну
класифікацію проповідей пропонує Л.В. Левшун (цит. за Салахова, 2013, с. 49-51;
Савин, 2009, с. 47-57), визначаючи низку таксономічних критеріїв:
1) за часом, що встановлюється для богослужіння, тобто з урахуванням
річного церковного кола (різдвяні, великодні, постові і подібні), седмичного
(тижневого, тобто на різні дні тижня) та добового (вечірня, літургія) кола;
 51

2) за місцем проголошення проповіді: храмові і позахрамові (богослужбові

та місіонерські);
3) за адресатом: монастирські (перед священнослужбовцями, братією
монастиря), світські (релігійне спілкування з віруючими), місіонерські
(спілкування з невоцерковленими людьми);
4) за змістом: а) екзегетичні; б) літургічні і панегіричні; в) проповіді-
повчання;
5) за метою: місіонерські, катехізичні, догматичні, повчальні;
6) за способом викладу: аналітичні (проповідник пропонує глибинний
послівний аналіз фрагменту біблійного тексту, притчі, молитви, передання тощо) і
синтетичні (фрагмент сакрального тексту є темою проповіді, а проповідник
наводить свої роздуми щодо цього фрагменту і вступає у невербальний діалог з
адресатом);
7) за формою: усна та письмова проповідь.
Матеріал дослідження дозволив розширити подану класифікацію за рахунок
залучення низки компонентів. За формою православна проповідь може бути ще
мультимодальною та інтермедіальною, тобто такою, що поєднує вербальні та
невербальні знаки (ікони, фрески, спів, музику, відеоряд і подібне),
гіпертекстуальною (гіперпосилання у мережі Інтернет, наприклад, на
православних сайтах), невербальною (проповідь власним життям, ікона як
мовчазна проповідь). Крім того, цілком новаторським у нашому дослідженні
вважаємо виділення і аналіз такого виду православної проповіді, як послання до
пастви, який є письмовим за формою. Незважаючи на те, що такий тип проповіді
є відомим ще за часів апостолів (див. Послання апостолів у Новому Завіті), він
досі не потрапляв у поле наукових пошуків лінгвістів і, відповідно, не є членом
жодної з відомих нам класифікацій типів православної проповіді.
 52

1.4.1 Джерела інтертекстуальності у православній проповіді

Серед джерел інтертекстуальності православної проповіді центральне місце
займає Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Завіту, котрі йменуємо
новозавітними та старозавітними текстами. Слід відзначити, що православні
проповідники посилаються на Книги Святого Письма Старого (50 книг) і Нового
(27 книг) Завіту, залучаючи всі види міжтекстових зв'язків (інтертекстуальність у
вигляді прямого і непрямого цитування, метатекстуальність, паратекстуальність
та архітекстуальність). При дослідженні таксономії міжтекстових зв'язків у
православній проповіді, зокрема архітекстуальності, особливої уваги заслуговує
стильова і жанрова різноманітність Книг Святого Письма (детальніше див.
Соколов, 05.10.2019 https://jesus-portal.ru/truth/articles/o-zhanrakh-prorocheskikh-
tekstov/), а також їхній умовний розподіл на:
1) законодавчі книги (окреслюють основні закони морального і релігійного
життя), вміщують притчі, хроніки (літопис): Старий Завіт (П'ятикнижжя
Мойсеєве: Буття (включає поему про створення світу, новелу про Йосипа у жанрі
філософської біографії традиційної для давньої близькосхідної літератури), Вихід,
Левит, Числа (історичні оповідання), Повторення Закону), Новий Завіт (Євангеліє
(святе благовіствування) від Матфея, від Марка, від Луки, від Іоанна);
2) історичні оповідання (відображають історію релігійного життя),
біографія окремих людей, хроніки (літопис): Старий Завіт (Книга Іісуса Навина;
Книга Суддів; Книга Руфі; Перша, Друга, Третя і Четверта книга царств; Перша та
Друга книги хронік, чи Параліпоменон; Перша, Друга і Третя Книги Ездри; Книга
Неемії; Книга Товита; Книга Іудифі; Книга Есфири; Перша, Друга, Третя і
Четверта книга Макавеїв), Новий Завіт (Діяння святих Апостолів);
3) повчальні книги хокмічного жанру (писемність мудрих або премудрість),
що висвітлюють вчення про предмети віри і моральності: Старий Завіт (Книга
Іова; Псалтир (урочиста, переможна пісня (ода), пісня сходження (паломницька
пісня), піснеспіви з інструментальним супроводом, весільна пісня); Книга
приказок Соломонових; Книга Екклезіаста, або Проповідника; Книга Пісні Пісень
царя Соломона; Книга Мудрости Соломона; Книга Сираха), Новий Завіт
 53

(Послання Апостолів: Якова; Перше та Друге послання Петра; Перше, Друге та

Третє послання Іоанна; Іуди; Павла: до римлян; Перше та Друге послання до
корінфян; до галатів; до єфесян; до филипійців; до колосян, Перше та Друге
послання до фессалонікійців (до солунян); Перше та Друге послання до Тимофія;
до Тита; до Филимона; до євреїв);
4) пророчі наративи (мають передбачення про долю людства), есхатологія,
проповіді у поетичній формі (давня єврейська поезія), сповідь, плач, благання,
хвалебний гімн, покликання пророка, бачення, сон, похоронний плач (елегія):
Старий Завіт (Книга пророка Ісаї (Апокаліпсис); Книга пророка Ієремії; Плач і
Лист Ієремії; Книга пророка Варуха; Книга пророка Даниїла (Апокаліпсис); Книга
пророка Ієзекіїля (любовна пісня, або любовний куплет, загадка); 12 малих
пророків: Осії, Йоіля, Амоса, Авдія, Іони, Михея, Наума, Аввакума (загадка,
насмішка, знущання), Софонії, Аґґея, Захарії, Малахії), Новий Завіт (Одкровення
Апостола Іоанна Богослова (Апокаліпсис)).
А. Соколов (Современная библеистика и Предание Церкви, с. 103-121),
А. Десницький (Введение в библейскую экзегетику, с. 221-227), В. Сорокін
(Православная энциклопедия "Азбука веры" (16.10.2019). Введение в Ветхий
Завет https://azbyka.ru/otechnik/Biblia/vvedenie-v-vethij-zavet-sorokin/) та інші
дослідники жанрової різноманітності біблійних текстів виявляють змішаність
жанрів у Книгах Святого Письма, різні погляди щодо їхньої ідентифікації і
класифікації, проблематику розмежування прози від поезії і таке подібне.
У текстах православних проповідей явно (пряме цитування, непряме
цитування) і приховано (алюзії, ремінісценції) наводяться інтертекстуальні
приклади містичного досвіду старозавітних пророків, новозавітних апостолів,
православних святих, аскетів і богословів; згадуються ситуації з євангельськими
та сучасними чудесами і таке інше. Неможливо уявити православну проповідь без
прямого чи прихованого посилання на надзвичайні, надприродні, чудесні події, в
яких переважає фідеїстичний світогляд (філософське вчення, в якому віра
перевершує розум, ґрунтується на простому переконанні в істинах божественного
одкровення) (детальніше про це див. у дисертації Смірнової М.С., 2016). Різдво
 54

Христове, Хрещення Господнє, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Вознесіння

Господнє, Преображення Господнє тощо є унікальними, чудесними,
надприродними подіями. Святе Письмо, твори Святих Отців, житія святих також
віддзеркалюють певний містичний досвід. Однією з галузей сучасного
християнського богослов'я є містицизм, тобто: "такий релігійний досвід, який
заснований на зустрічі людини з Богом лицем до лиця – таємничої і
надприродною зустрічі з Реальністю, що перевищує всяке людське сприйняття".
(Православная энциклопедия "Азбука веры" (16.10.2019).
https://azbyka.ru/otechnik/Ilarion_Alfeev/vy-svet-mira/16). Отже, у православних
проповідях і сакральних тестах виокремлюється окремий пласт богодухновенних
(богонатхненних) текстів, тобто таких текстів, що створюються при "особливому
сприянні Божественної благодаті, по натхненню Святого Духа, у співавторстві
Бога і людини. <…> Біблійне богонатхнення – містичний акт, що повністю
зберігає індивідуальні риси людини. Виникає текст, який (в аспекті авторства) є і
Божественним, і людським." (Православная энциклопедия "Азбука веры"
(16.10.2019). https://azbyka.ru/bogoduxnovennost). Християнська література
прочитуються інакше, ніж людські книги, формується на вірі та реалізується у
формі діалога людини з Богом, що дає нам підставу виділити окремий підтип
містичних інтертекстуальних джерел.
За допомогою різних засобів прямого цитування православні проповідники
звертаються до церковно-богослужбових джерел, тобто до спеціальних книг, що
були складені отцями і вчителями Церкви для молитви та чинопослідування
богослужіння. Ці книги ґрунтуються на Святому Письмі та Святому Переданні,
що є свідченням внутрішньожанрових міжтекстових зв'язків православної
літератури. До церковно-богослужбових книг належать: Служебник, Часослов,
Октоїх, Мінея Місячна, Мінея Загальна, Мінея Святкова, Тріодь Пісна, Тріодь
Цвітна, Типікон (або Статут), Ірмологій, Требник, Книга молебних співів. Крім
того, до таких текстових джерел додаємо Псалтир як одну зі священно-
богослужбових книг, запозичену з Біблії (Православная энциклопедия "Азбука
веры" (16.10.2019). https://azbyka.ru/bogosluzhebnye-knigi).
 55

Вагомого значення у текстах православних проповідей надається джерелу

Святого Передання як спадкоємній передачі з покоління в покоління будь-якого
знання або вчення, що історично передувало Святому Письму. Православні
проповідники вільно переказують, вживають парафраз, ремінісценції й алюзії на
фрагменти зі Святого Передання Церкви, яке є достатньо широким поняттям,
тому що складається як з усних, так і з багатьох письмових текстових джерел,
наприклад: життя і творів апостолів та святих отців, Історії Церкви, праць
сучасних богословів, богослужбових текстів, постанов Вселенських і Помісних
Соборів, канонічних правил, іконографії, традицій, обрядів і благочестивих
звичаїв (Православная энциклопедия "Азбука веры" (16.10.2019).
https://azbyka.ru/otechnik/bogoslovie/dogmaticheskoe-bogoslovie-kastalskij/1_4).
Через вільний інтертекст-переказ, ремінісценції й алюзії проповідники
звертаються до агіографічних джерел. Агіографія перекладається з грецької як
"Опис святих" (від грецького hagios – святий і grapho – пишу, описую) і складає
галузь церковної літератури, що містить опис життя святих (Православная
энциклопедия "Азбука веры" (16.10.2019). https://azbyka.ru/agiografiya).
До патристичних (від грец. πατήρ [patér], лат. pater – батько) джерел
проповідники апелюють завдяки прямим цитатам, парафразам та інтертекст-
переказу. Вони розкривають істини християнського віровчення через сукупність
текстів (приблизно І – XV ст.), що належать Отцям Церкви, видатним церковним
учителям і письменникам (Православная энциклопедия "Азбука веры"
(16.10.2019). https://azbyka.ru/patristicheskaya-literatura). Прикладами з
аналізованих проповідей англійською, російською та українською мовами є:
священномученик Ігнатій Богоносець, святий Іриней Ліонський, святий Феофіл
Антіохійський, святий Мелітон Сардійський, святий Кирил Єрусалимський,
святитель Іоанн Златоуст, святий Григорій Богослов, святий Василій Великий,
святий Григорій Двоєслов, церковний діяч, чернець, письменник-богослов
Евагрій Понтійський, блаженний Августин, святитель Лев Великий, святий
Максим Сповідник, преподобний Єфрем Сирін, преподобний Ісаак Сирін, святий
Симеон Студит (Симеон Благоговійний), Святий Симеон Новий Богослов,
 56

преподобний Микита Стифат, преподобний Іоанн Дамаскін, святитель Григорій

Палама й інші.
Крім зазначених вище текстів Отців Церкви, видатних церковних учителів і
письменників, православні проповідники посилаються, вживаючи різні засоби
прямого та непрямого цитування, на сучасних богословів / авторитетних
церковних осіб, таких як: релігійний мислитель, богослов, історик, протоієрей
Георгій Флоровський; сучасний британський православний богослов, протоієрей
Джон Бер; священнослужитель Православної церкви в Америці, богослов,
протопресвітер Олександр Шмеман; Святіший Патріарх Московський і всієї Русі,
Алексій II; Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирилл; 296-й
Вселенський Патріарх Константинополя Димитрій І; Його Всесвятість,
Архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх
Варфоломій I й інші.
У православних проповідях зустрічаються близькопериферійні та
далекопериферійні джерела інтертекстуальності такі як:
1) Таїнства Церкви, до яких належать: Таїнство хрещення, Таїнство
миропомазання, Сповідь, або Таїнство покаяння, Таїнство причастя, Таїнство
єлеопомазання (соборування), Таїнство вінчання, Таїнство священства (Семь
Таинств Церкви. (17.10.2019). http://www.pravoslavie.ru/105021.html);
2) Церковні обряди / традиції, під якими проповідники мають на увазі: 1)
богослужбові обряди: єлеопомазання, велике освячення води, винесення святої
плащаниці у Велику п'ятницю тощо; 2) символічні обряди, що висловлюють різні
релігійні ідеї Церкви (наприклад: хресне знамення); 3) обряди, що освячують
життєві потреби християн: поминання покійних, освячення житла, продуктів,
речей і різних благих починань: навчання, посту, подорожі, будівництва та
подібне (Православная энциклопедия "Азбука веры" (17.10.2019).
https://azbyka.ru/cerkovnye-obryady);
3) Божественне Одкровення, що ілюструється в текстах проповідей
засобами прямого і непрямого цитувань, визначається як "прояв Бога у світі;
саморозкриття Бога світу і людині, в рамках якого даються знання про Нього
 57

Самого, про Його волю, задуми, дії (а також про результати деяких Його дій)"
(Православная энциклопедия "Азбука веры" (17.10.2019).
https://azbyka.ru/otkrovenie-bozhestvennoe);
4) аскетична література, або аскетика (від давньогрец. дієслова ἀσκέω, що
означає майстерне і старанне оброблення грубого матеріалу, прикраса або
облаштування житла, вправа, що розвиває тілесні і душевні сили) – розділ
православного богослов'я, предметом якого є вивчення процесу відродження,
зцілення занепалого людського єства в процесі здійснення християнського
подвижництва. Прикладами аскетичних інтертекстуальних джерел у
православних проповідях є фрагменти з життєопису святих, аскетичні твори
Отців Церкви, події зі Старого й Нового Завітів тощо;
5) Типікон (від грец. Τυπικόν (від τύπος – зразок, вид, норма)): 1)
Богослужбовий Статут Православної Церкви; 2) Богослужбова книга, яка містить
богослужбовий статут, місяцеслов з Марковими главами, що з'єднують рухливі та
нерухомі річні богослужбові кола, правила про пости, правила монастирського
гуртожитку і вказівки про вчинення храмових свят, трапези й інших сторонах
церковного і монастирського життя (Православная энциклопедия "Азбука веры"
(15.10.2019). https://azbyka.ru/tipikon);
6) ісихазм (від давньогрец. ἡ ἡσυχία (hēsyhia) – "спокій", "мовчання",
"тиша", "самота") – знаменитий містичний рух у чернецтві, який вчить
священному спокою, безмовності й Іісусовій молитві (Журнал Фома. (15.10.2019).
https://foma.ru/isixastyi-molchalniki.html);
7) секуляризація (від лат. secularis – світський) – процес "звільнення різних
сфер суспільства, громадської і групової свідомості, соціальних відносин та
інститутів від впливу релігії. Ослаблення впливу релігії виражається в зміні її
місця в суспільстві, звуження кола виконуваних нею функцій, у відторгненні або
передачі церковної власності на користь держави або приватних осіб, звільнення
від релігійного впливу державно-правових відносин, вилучення загальної освіти з
ведення церкви і таке подібне" (Словарь философских терминов, 2007, с. 485
(17.10.2019) http://ponjatija.ru/taxonomy/term/649).
 58

8) богословські джерела, богослов'я (грец. Θεολογία від грец. Θεός – бог

(Бог) і λόγος – слово: слово від Бога, слово про Бога, слово, звернене до Бога): 1)
слово (Одкровення) Бога про Себе, Його ставлення до світу; про світ, покликання
і призначення людини; 2) практика спілкування з Богом, духовне життя; 3) слово
(вчення) Церкви про Бога; про світ як об'єкт Божого Творіння і Промислу; про
людину як образ і подобу Божу; 4) назва, яка додається до наукових дисциплін,
що досліджують окремі напрями вчення Церкви про Бога і поклоніння Богу
(Православная энциклопедия "Азбука веры" (17.10.2019).
https://azbyka.ru/bogoslovie);
9) Апологетика – відстоювання гідності християнського віровчення;
10) догматичне (догматика) богослов'я – системна інтерпретація догматів
віровчення: власне теологія (вчення про Бога, Святу Трійцю); христологія (вчення
про природу та особу Іісуса Христа); пневматологія (вчення про Святого Духа);
сотеріологія (вчення про спасіння); еклезіологія (вчення про Церкву); есхатологія
(вчення про долю світу); іконологія (вчення про ікони); сакраментологія (вчення
про таїнства); ангелологія (вчення про ангелів); антропологія (вчення про
людину); хамартологія (вчення про гріх);
11) власного і / або чужого досвіду – приклади з власного життя
проповідника, його пастви, оточення тощо.
Крім того, у православних проповідях зустрічаються далекопериферійні
інтертекстуальні джерела із залучанням інформації про історичні та сучасні події
(тексти), порівняння з іншими конфесіями, з Історії Церкви, Рішень Вселенських
Соборів, Мистецтва (театр, іконопис), мас-медіа та кінематографу, комп'ютерної
програми з вивчення мов (Rosetta Stone), філософії, логіки, права, судових рішень,
психології, літопису, фольклору, белетристики (світської, художньої літератури),
а також військові, політичні та науково-природничі тексти.
Підбиваючи підсумок, констатуємо, що різнобічний аналіз типологічно-
функційних ознак православних проповідей виявив наступні інтертекстуальні
джерела проповідницьких текстів англійською, російською й українською
мовами:
 59

а) ядерні: новозавітні, старозавітні, містичні, церковно-богослужбові,

агіографічні, Святого Передання, патристичні;
б) близькопериферійні: власного і / або чужого досвіду, історичні, сучасних
подій (текстів), Історії Церкви, Таїнств Церкви, есхатологічні, сучасних
богословів / авторитетних осіб, Церковних обрядів / традицій;
в) далекопериферійні: аскетичні, інших конфесій, мас-медійні, науково-
природничі, філософські, догматичні, Мистецтва (театр, іконопис),
кінематографічні, богословські, Божественного Одкровення, політичні, Рішення
Вселенських Соборів, літописні, психологічні, фольклорні, судові рішення,
правові, Апологетики, еклезіологічні, Типікону, белетристичні, Секуляризації,
Ісихазму, військові, логічні, комп'ютерної програми з вивчення мов (детальніше
див. Додатки А, Б, В, Г).

Рис. № 1.1. Джерела інтертекстуальності у православній проповіді.

На рисунку № 1.1. ядерні текстові джерела знаходяться в центрі, наступне
коло репрезентує близькопериферійні, а зовнішнє – далекопериферійні
інтертекстуальні джерела православної проповіді.

Висновки до розділу 1

1. Актуальним і перспективним у сучасному мовознавстві є вивчення не

тільки текстів, а й різнорівневих відношень між ними, що отримало назву
 60

інтертекстуальності, яка є складною міждисциплінарною категорією й об'єктом

досліджень лінгвістики, літературознавства, семіотики, культурології, філософії й
інших наук.
2. Науковці по-різному тлумачать і класифікують інтертекстуальність. Ми
виокремили три основні підходи, а саме: філософсько-постструктуралістський,
філологічний і жанровотекстовий. У дослідженні лінгвальних виявів
інтертекстуальності важливим вважаємо інтеграцію зазначених підходів,
особливо для розробки власної таксономії міжтекстових зв'язків.
3. Під інтертекстуальністю у православній проповіді розуміємо тексто- і
смислотвірну категорію, що формує проповідницький жанр завдяки
паратекстуальним виявам, метатекстовому тлумаченню й архітекстуальним
зв'язкам текстів Святого Передання, а також вербальним і невербальним
запозиченням текстів або фрагментів текстів, що належать іншим дискурсивним
практикам і культурним традиціям.
4. З огляду на різнорідність підходів до типології міжтекстових зв'язків у
мовознавчих і міждисциплінарних працях, ми запропонували власне бачення
інтертекстуальності у православних проповідях: 1) інтертекстуальність як пряме
цитування; 2) інтертекстуальність як непряме цитування; 3) метатекстуальність;
4) архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок текстів; 5)
паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами. Кожен тип
інтертекстуальності характеризується специфікою засобів реалізації.
5. Розмежовуючи терміни інтертекстуальність і прецедентність, останню
розглядаємо як засіб реалізації інтертекстуальності й один із аспектів вивчення
міжтекстових зв'язків загалом. Вважаємо, що прецедентність є завжди
інтертекстуальною, а інтертекстуальність є ширшим поняттям, тому що може
бути як прецедентною (коли знаки інтертекстуальності розпізнаються широким
колом людей), так і непрецедентною (унікальні, невідомі або рідко вживані
цитати, невпізнані алюзії і ремінісценції).
6. Розвиваючи класифікацію прецедентних феноменів В.В. Красних,
пропонуємо власну типологію прецедентності у православній проповіді, а саме:
 61

прецедентне слово, прецедентний вислів, прецедентне речення і прецедентний

фрагмент тексту. Окрім власне вербальної, у православній проповіді визначений
окремий тип мультимодальної прецедентності, тобто такої, що складається з
вербальної і невербальної частин. Окрім критерію засобів вираження
прецедентності, у праці впроваджується новий критерій таксономії прецедентних
феноменів, а саме за рівнем їхнього поширення, що дозволило відмежувати такі
типи феноменів: конфесійно-прецедентні (спільні для всіх православних християн
незалежно від національної культури), локально-прецедентні (відомі за
географічними й історичними ознаками окремим представникам конфесії /
єпархії), універсально-прецедентні (відомими будь-якій сучасній людині
незалежно від сповідання і контексту її рідної мови).
7. Зважаючи на дискусійність питання щодо визначення функцій
інтертекстуальності в сучасному мовознавстві і на поліфункціональність
міжтекстових зв'язків у православних проповідях, в роботі уніфіковані функції
інтертексту в досліджуваних текстах: текстотвірна, смислотвірна, екзегетична,
суб'єктивно-оцінна, рецептивно-орієнтована, прагматична, прототипна,
дискурсивно-стилістична, лінгвокультурна.
8. Різножанровими та численними є джерела інтертекстуальності у
православній проповіді. Ми виділили три основні типи інтертекстуальних джерел:
ядерні, близькопериферійні та далекопериферійні. Кожен тип поділяється на
гомогенні та гетерогенні підтипи, що визначаються за частотністю їхнього
вживання проповідниками.
Основні положення цього розділу представлені в публікаціях автора
(Ляшко, 2015; Ляшко, 2017а; Ляшко, 2017b).
 62

РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ У ПРАВОСЛАВНІЙ ПРОПОВІДІ

2.1 Критерії відбору корпусу матеріалу дослідження

Одним із важливих етапів наукового дослідження є доцільний відбір

ілюстративного матеріалу. У період з 2009 по 2019 рр., задіюючи метод
спостереження, ми помітили обов'язкову наявність інтертекстуальності у
православних проповідях англійською, російською та українською мовами. Для
створення уніфікованої класифікації і для визначення функцій
інтертекстуальності ми намагалися проаналізувати всі можливі і доступні види та
форми проповідей у їх класичному і сучасному розумінні.
Матеріал дослідження складали письмові тексти сучасних (ХХІ ст.)
православних проповідей англійською, російською та українською мовами
загальним обсягом 1688 сторінок. Окрім зазначених, були залучені такі джерела
збору матеріалу, як православні листівки, рукописи, Інтернет, засоби масової
інформації, телепередачі, кінофільми, концерти (останні були задіяні для
виявлення інтермедіальності та мульдимодальності в проповідях), а також
авторський досвід прослуховування церковних проповідей.
Для аналізу і кількісних підрахунків методом суцільної вибірки було обрано
по 45 проповідей кожною мовою, основними критеріями відбору яких слугували
наступні:
1) типи і форми проповіді;
2) авторитетність священнослужбовців-авторів проповідей у релігійному
середовищі та їхнє етнічне походження;
3) критерій темпоральності.
З обраних проповідей трьома мовами було виокремлено 3132
інтертекстуальні фрагменти, відповідно до авторської класифікації
міжтекстуальних зв'язків.
Перший критерій відбору православних проповідей стосується типів та
форм православної проповіді. Наша увага була зосереджена як на традиційній
 63

усній (слово (проповідь, що виголошується згідно з річним церковним колом),

бесіда (гомілія), публіцистична проповідь), письмовій (проповідь, промова,
послання та звернення до пастви), так і на невербальній (проповідь власним
життям, ікона як мовчазна проповідь), гіпертекстуальній (гіперпосилання у
мережі Інтернет, наприклад, на православних сайтах), інтермедіальній та
мультимодальній (поєднання вербальних і невербальних знаків (ікони, фрески,
спів, музика, відеоряд і подібне) формах проповіді.
Одним із головних критеріїв при відборі проповідей була авторитетність
священнослужбовців у релігійному середовищі (досліджували насамперед
архієрейські проповіді (вищого ступеня священної ієрархії (священства), тобто
єпископів, архієпископів, митрополитів, екзархів, патріархів). Більш того, ми
поставили за мету досліджувати проповіді носіїв мови, тому ретельно
досліджували біографії ієрархів. Адже відомим у православному середовищі є той
факт, що у всесвітньому Православ'ї найбільша кількість духовенства є греками та
росіянами за національним походженням. Слід відзначити, що православних
проповідників, які є англійцями чи американцями за походженням, не дуже
багато. Зважаючи на критерій етнічного походження ієрарха-автора проповідей,
наша увага була зосереджена, насамперед, на англомовних проповідях
Блаженнішого Тихона (Молларда), архієпископа Вашингтонського, митрополита
всієї Америки і Канади (Предстоятеля Православної Церкви в Америці), а також:
митрополита Діоклійського Калліста (Уера), вікарія Фиатирської архієпископії
(Велика Британія); митрополита Сурозького Антонія (Блума) (Велика Британія та
Ірландія); ієромонаха Серафима (Роуза) (США). До аналізованих нами
православних текстів російською мовою належать проповіді митрополита
Волоколамського Іларіона (Алфеєва); Патріарха Московського і всієї Русі Кирила
(Гундяєва). Окрім того, до матеріалу дослідження, який збирався протягом 10
років, залучені усні та письмові проповіді українських ієрархів, архімандритів,
ігуменів, ієромонахів, протоієреєв та ієреєв, які виголошувалися як російською,
так і українською мовами і безпосереднім адресатом яких була авторка цього
дисертаційного дослідження. Зокрема, до корпусу досліджуваних текстів увійшли
 64

проповіді митрополита Вишгородського і Чорнобильського Павла (Лебідя);

митрополита Святогірського, вікарія Донецької єпархії Арсенія (Яковенко) та
багатьох інших. Серед українськомовних проповідників в основному ми
досліджували усні та письмові тексти Блаженнішого Володимира (Сабодана),
митрополита Київського і всієї України; Блаженнішого Онуфрія (Березовського),
митрополита Київського і всієї України; митрополита Бориспільського і
Броварського Антонія (Паканича).
За критерієм темпоральності були відібрані сучасні проповіді трьома
мовами періоду 2000-2019 років.
Отже, відбір матеріалу дослідження ґрунтувався на таких критеріях:
загально жанровому (відповідність тексту певному типу проповідей, відомих з
наведених у праці класифікацій); критерію авторитетності автора проповідей у
релігійному середовищі, етнічному походженні автора проповіді, що пов'язано з
автентичністю мовного матеріалу; критерій "сучасності" із обмеженням матеріалу
дослідження початком ХХІ століття.

2.2 Комплексна методика аналізу інтертекстуальності у православних

проповідях у таксономічному та функційному аспектах

Методика дослідження лінгвальних виявів інтертекстуальності у

православних проповідях англійською, російською та українською мовами має
комплексний характер і складається як із загальнонаукових методів (аналіз,
аналогія, аргументація, гіпотеза, дедукція, доведення, індукція, узагальнення,
обґрунтування, синтез, порівняння), так і власне лінгвістичних методів
(функціональний метод з його методиками: контекстуально-інтерпретаційний
аналіз тексту, методика діалогічної інтерпретації тексту, метод прототипної
семантики, елементи стилістичного методу з метою аналізу стилістичних ресурсів
графіки проповідницького тексту, лінгвопрагматичний метод, елементи
лінгвокультурологічного та етнолінгвістичного методів та інші) із залученням
процедури кількісних підрахунків.
 65

2.2.1 Науково-методологічний етап вивчення інтертекстуальності

Аналіз лінгвальних виявів інтертекстуальності у православних проповідях
англійською, російською та українською мовами передбачає кілька послідовних
етапів.
На першому етапі дослідження за допомогою загальнонаукових методів
аналізу, аналогії, аргументації, дедукції, доведення, індукції, узагальнення,
обґрунтування, синтезу і порівняння було визначено науково-методологічні
основи вивчення лінгвальних виявів інтертекстуальності, у тому числі в
міждисциплінарному висвітленні, а також відстежено еволюцію наукових
поглядів щодо поняттєвого змісту терміну "інтертекстуальність", виявлено
різнорідність підходів до типології міжтекстових зв'язків та окреслено проблему
функцій інтертекстуальності в сучасних текстах.
Гіпотетико-дедуктивний метод (за І.В. Арнольд) дозволив сформулювати
гіпотезу про те, що інтертекстуальність є конститутивною категорією
православної проповіді, яка визначає вербальні, структурні, смислові і семіотичні
характеристики текстів цього жанру.
Дедуктивно-індуктивний метод використовувався для аналізу і синтезу
наукових концепцій трактування інтертекстуальності у філософсько-
постструктуралістському, літературознавчому і лінгвістичному висвітленні. При
дослідженні поняття інтертекстуальності у різних галузях залучався метод
міждисциплінарного зіставлення.
Описовий метод та його методики: спостереження, узагальнення,
інтерпретації та класифікації застосовувався під час опрацювання теоретичного й
ілюстративного матеріалу дослідження. Метод спостереження був задіяний з
метою відбору ілюстративного матеріалу у вигляді проповідей різних видів і
форм. Метод узагальнення як синтез подібних і повторюваних наукових поглядів
на проблему інтертекстуальності застосовувався з метою інтерпретації
(тлумачення) та виокремлення трьох основних підходів до розуміння цієї
 66

категорії з подальшою класифікацією (таксономічний етап) функцій, типів і

засобів її реалізації.

2.2.2 Етап інтегративного лінгвістичного аналізу православних

проповідей
На другому етапі на матеріалі англійських, російських та українських
православних проповідей виокремлено 3132 інтертекстуальні фрагменти,
упорядкованих за авторською класифікацією, що узагальнює і розвиває наявні
таксономії інтертекстуальних зв'язків з огляду на специфіку матеріалу
дослідження.
Третій етап включав проведення різних аспектів інтертекстуального
аналізу з метою виявлення типів і підтипів міжтекстових зв'язків, їхньої
систематизації й класифікування, різнорівневих засобів актуалізації й маркування
інтертексту в проповідях трьома досліджуваними мовами, а також визначення
особливостей смислової трансформації і функціонального призначення різних
видів інтертексту у тексті реципієнті. На цьому етапі застосовувалася низка
взаємопов'язаних методів, включаючи власне метод інтертекстуального аналізу,
елементи структурного дистрибутивного методу, контекстуально-
інтерпретаційного аналізу, семіотичного аналізу та діалогічної інтерпретації
тексту (Селіванова, 2008, с. 531, 533-536), що уможливило, зокрема,
виокремлення видів (відношення нового тексту з претекстом, а саме:
інтертекстуальність як пряме і непряме цитування, метатекстуальність,
архітекстуальність, паратекстуальність) і засобів (цитата, алюзія, ремінісценція,
парафраз тощо) міжтекстових відношень.
Метод власне інтертекстуального аналізу, що включає процедури
ідентифікації інтертексту (з опорою на засоби його маркування), визначення
"статусу" різних варіантів міжтекстових зв'язків (з огляду на відношення тексту-
реципієнту з донорським текстом) і їхню систематизацію, дозволив визначити й
класифікувати типи й підтипи інтертектуальності в православній проповіді
 67

трьома досліджуваними мовами, а саме: 1) інтертекстуальність як пряме

цитування: прецедентне (локально-прецедентне, конфесійно-прецедентне,
універсально-прецедентне) / непрецедентне; 2) інтертекстуальність як непряме
цитування; 3) метатекстуальність (маніфестована тлумаченням, коментарем,
додаванням тощо); 4) архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок
ядерних, близькопериферійних, далекопериферійних інтертекстуальних джерел;
5) паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами.
Проілюструємо декількома прикладами з православних проповідей англійською,
російською та українською мовами вживання різних варіантів міжтекстових
зв'язків:
(4) On this new and bright day, our faith is renewed along with that of the
Myrrhbearing Women standing by the open tomb; our hope is confirmed along
with that of the Apostles on the road to Emmaus; and our love is strengthened
along with that of the Mother of God who remained ever at the side of her Son.
Even if we count ourselves among the numbers of those who previously denied or
deserted the crucified Lord, such hesitation or shame cannot withstand the force
of the new life of this day.
We know too well that there is no human being who lives and yet does not
sin, and the consequences of the Fall are reflected in a world overshadowed by
war, terrorism, and human misery. Nevertheless, this dark reality loses its hold on
us today because we have tasted of the new drink from the fountain of
incorruption which fills us with spiritual courage and divine hope.
This courage and hope are not simply fleeting emotions of the moment but
rather an experience of the life of the risen Lord Who fills our hearts with such
joy that every day and every moment of our existence we can sing paschal hymns
such as this:
How divine! How beloved!
How sweet is Thy voice, O Christ!
For Thou hast faithfully promised to be with us
To the end of the world.
 68

Having this as our anchor of hope,

We the faithful rejoice. (RC2017)
У зазначеному вище фрагменті з пасхального послання до американської
пастви (2017 року) виявляємо одразу декілька видів міжтекстових зв'язків.
Останні слова фрагменту графічно виділені курсивом і містять пряму цитату-
фрагмент тексту з конфесійно-прецедентної богослужбової дев'ятої пісні
Пасхального канону. У другому абзаці простежується наявність немаркованого
непрямого цитування у вигляді парафразу "there is no human being who lives and
yet does not sin" (немає людини, яка живе і не грішить) з конфесійно-прецедентних
старозавітних текстів (2 Пар. 6:36; 3 Цар. 8:46; Екк. 7:20): "there is no one who does
not sin" (2Ch 6:36; 3Kg 8:44); "For there is not a righteous man on earth Who does
good and does not sin" (Ecc 7:20). Також немаркованим парафразом у цьому абзаці
виступає вислів "the new drink from the fountain of incorruption" (новий напій від
джерела нетління) (пор. з англійським та церковнослов'янським оригіналом з
Пасхального Канону (Ірмос 3 Пісня): Come, let us drink a new beverage, not
miraculously drawn from a barren rock, but the fountain of Incorruption springing from
the tomb of Christ in Whom we are established (Приидите, пиво пием новое, не от
камене неплодна чудодеемое, но нетления источник, из гроба одождивша Христа,
в Немже утверждаемся)). Крім того, у цьому абзаці знаходимо прямі алюзії на
старозавітне падіння перших людей Адама і Єви (Бут. 3:1-7): "the consequences of
the Fall" та на сучасні події у світі: "war, terrorism, and human misery". У першому
абзаці цього фрагменту з проповіді нараховуємо чотири згадування про
універсально-прецедентні новозавітні події Воскресіння Христового
(ремінісценції): 1) "the Myrrhbearing Women standing by the open tomb" (жінки-
мироносиці, що стояли біля відчиненого гробу (Лк. 24:1-9)); 2) "the Apostles on the
road to Emmaus" (апостоли на шляху в Еммаус (Лк. 24:13-35)); 3) "the Mother of
God who remained ever at the side of her Son" (Божа Матір, що постійно залишалася
поруч зі своїм сином (наприклад: Ін. 19:25-27); 4) "those who previously denied or
deserted the crucified Lord" (хто заперечував або відходив від розп'ятого Господа
(Мф. 27:39-44; Мк. 15:29-32; Лк. 23:35-39)). Більш того, в останньому абзаці
 69

проповідник дає тлумачення почуттям (як засіб метатекстуальності), що є

відображенням досвіду життя воскреслого Господа: "This courage and hope are not
simply fleeting emotions of the moment but rather an experience of the life of the risen
Lord". Також зазначені пряма цитата-фрагмент тексту, непрямі цитати (парафраз,
алюзії, ремінісценції), метатекстуальність (тлумачення) відносяться до
прототипних (виявляють найбільш суттєві ознаки категорії та часто
повторюються) новозавітних і старозавітних джерел та відображають, на нашу
думку, архітекстуальність або прототипну інтертекстуальність православної
проповіді. Слід відзначити, що вищезгадані види міжтекстових зв'язків також
корелюють у смисловому та текстотвірному відношенні із заголовком цієї
англомовної пасхальної проповіді: ARCHPASTORAL MESSAGE OF HIS
BEATITUDE METROPOLITAN TIKHON PASCHA 2017 та з сильними
початковою: CHRIST IS RISEN! INDEED HE IS RISEN! та кінцевою: With my
archpastoral blessing and love in the Risen Lord (напівжирний наш. – О.Л.).
позиціями проповідницького тексту, що вказує на паратекстуальність як зв'язок
тексту з його структурними частинами. Отже, у зазначеному фрагменті з
проповіді англійською мовою відображаються 5 видів міжтекстових зв'язків, що
виражаються різними засобами актуалізації та виконують одразу декілька
функцій. Засоби інтертексту створюють композицію проповіді в різних її
структурних елементах (текстотвірна функція), забезпечують смислову
цілісність і когерентність змісту тексту православної проповіді (смислотвірна
функція), задіюються проповідником при тлумаченні тексту (екзегетична
функція), впливають на почуття та спонукають до дій (наприклад: This courage
and hope are not simply fleeting emotions of the moment but rather an experience of the
life of the risen Lord Who fills our hearts with such joy that every day and every
moment of our existence we can sing paschal hymns such as this) як вияв
прагматичної функції, висвітлюють прототипну функцію при уживанні
декількох прототипних текстових джерел тощо.
Схожі види, засоби та функції інтертекстуальності вживаються у
російськомовній проповіді. Розглянемо наступний текстовий фрагмент:
 70

(5) Из Евангелия мы знаем, что Бог хочет не судить людей, но

помиловать и спасти. «Отец и не судит никого, но весь суд отдал Сыну», —
свидетельствует Христос (Ин. 5, 22). О Себе же Он говорит: «Я пришел не
судить мир, но спасти мир» (Ин. 12, 47). Итак, ни Отец, ни Сын не хотят
судить человека. Кто же будет судить его на Страшном суде? Судить нас
будет тот человек, который стучался в нашу дверь, а мы не пустили его к
себе, который просил у нас пищи, а мы не дали ему, был болен, а мы не
посетили его. Судить нас будут наши ближние, которых мы не заметили,
когда они стояли на нашем пути — голодные, жаждущие, не имеющие
одежды или крыши над головой. (ПТ2ВД, с. 318)
У першому реченні зазначенного фрагменту проповідником застосовується
вільний інтертекст-переказ як засіб непрямого цитування, а у наступних двох
реченнях цей засіб підтверджується прямими цитатами-реченнями з Євангелія
від Іоанна (5:22; 12:47). Далі проповідник уживає такі засоби метатексту як
питання і відпопідь, в яких пояснює новозавітний текст, використовуючи при
цьому вільний інтертекст-переказ з Євангелія від Матфея (25:31-46), у якому
розповідається про Страшний Суд (друге пришестя Іісуса Христа) та служіння
ближньому. Вживання двох прямих та однієї непрямої цитати з Нового Завіту
підтверджує наявність архітекстуальності (прототипної інтертекстуальності) як
зв'язку гомогенних прототипних текстів. Крім того, ця проповідь має цитатний
заголовок «Я пришел не судить мир, но спасти мир», який у вигляді прямої
цитати повторюється і пояснюється далі у проповідницькому тексті, а отже,
свідчить про паратекстуальність як один із видів міжтекстових зв'язків та про
тексто- і смислотвірну функції інтертексту цієї православної проповіді. Засоби
метатексту виконують у цій проповіді екзегетичну (тлумачну) і прагматичну
(тактика спонукання до наслідування християнських цінностей) функції, а
вживання проповідником прототипних новозавітних цитат реалізують
прототипну функцію інтертексту.
Наведемо приклади міжтекстових зв'язків в українськомовній православній
проповіді:
 71

(6) Хрест – знаряддя ганьби – став знаряддям спасительної сили і

святості. Символіка спасительного Древа, яка нерозривно пов’язана з
Хресним Древом Голгофи, здавна простежувалася християнами у
Священному Старозавітному Писанні. Прообрази Животворящого Древа,
які даровані древньому Ізраїлю і символізують надію на майбутнє
визволення з полону гріха, згадуються у біблейському тексті неодноразово.
Це і Ноїв Ковчег, і древо, дароване Господом Мойсею, і взагалі спасіння за
часів старозавітних праведників та пророків являється через дерево, будучи
прообразом спасительної Жертви на Древі Хреста. Тому що в майбутньому
розп’ятті Спасителя гріх, що ввійшов у світ через дерево, буде піднятий
саме на дерево і знищений на ньому Христом. «Він гріхи наші Сам возніс
тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди:
ранами Його ви зцілилися», – говорить святий апостол Петро (1 Пет. 2:24)
(ВОССД, с. 75-76).
У кінці згаданого фрагмента проповідник уживає марковану лапками та
посиланням у дужках пряму цитату-речення з Нового Завіту (1 Пет. 2:24). Крім
того, у фрагменті неодноразово пригадуються (засобами ремінісценцій та алюзій)
конфесійно-прецедентні тексти Старого і Нового Завітів: Хресне Древо Голгофи
(Мф. 27:32-44; Мк. 15:21-32; Лк. 23:26-33; Ін. 19:17-25); Ноїв Ковчег (Бут. 6:13 –
8:19); древо, дароване Господом Мойсею (Вих. 15:24-25), куштування плодів з
Дерева пізнання добра і зла (Бут. 2:17) тощо, а також розп'яття на хресті як
універсально-прецедентний історичний вид смертної кари, що був найбільш
розповсюджений у Римській імперії. Вживання прототипних для православної
проповіді біблійних текстових джерел свідчить про архітекстуальність та
прототипну функцію інтертексту. Запропонована проповідь має заголовок –
ХРЕСТ ХРИСТОВИЙ. Це словосполучення вживається у проповідницькому
тексті 16 раз, що, на наш погляд, створює композиційну та смислову цілісність
проповіді (тексто- та смислотвірна функції) та відображає стилістичний прийом
висунення (за І.В. Арнольд), пов'язуючи структурно різні частини тексту
(паратекстуальність).
 72

Подальша диференціація інтертексту і засобів його актуалізації

здійснювалась за допомогою залучення низки методів, в тому числі
дистрибутивного методу (відновлення на основі ключової одиниці первинного
контекстуального оточення у донорському тексті); семіотичного аналізу
(обґрунтування засобів інтертекстуальності як знаків-кодів донорського тексту і
індексів того чи іншого типу міжтекстових зв'язків); контекстуально-
інтерпретаційного аналізу (з метою визначення смислових трансформацій і
функціонального призначення інтертексту у тексті реципієнті).
Крім того, контекстуально-інтерпретаційний метод використовувався для
встановлення статусу інтертексту православної проповіді відносно тексту-
"реципієнта", значимості інтертексту в релігійному, соціокультурному і
семіосферному контекстах. На підставі контекстуалізації як складника
контекстуально-інтерпретаційного методу (поряд з іншою його складовою –
інтерпретацією) (Селіванова, 2008, с. 532-536) здійснювався аналіз засобів
інтертекстуальності у розвитку тематико-композиційної структури
проповідницького тексту, забезпеченні його смислової і концептуальної
когерентності. Зазначений метод застосовувався також для ідентифікації стратегій
автору проповіді з огляду на соціокультурний, національно-специфічний,
релігійно-світоглядний та інші контексти створення проповідницького тексту.
Інтертекстуальність як діалогічність текстів виявлялася за допомогою
методики діалогічної інтерпретації тексту (Селіванова, 2008, с. 532-536) або
герменевтичного методу, тобто сукупності правил і технік тлумачення тексту, що
відбувається на базі трьох основних процедур: розуміння, пояснення,
інтерпретації. Герменевтичний метод реалізується в діалектичній взаємодії з
семіотичним методом у розумінні дослідження вербальних і невербальних знаків
(Комарова, 2012, с. 330-332). Елементи герменевтичного методу застосовувалися
при дослідженні метатекстуальності та екзегетичної функції інтертекстуальності,
а семіотичного методу – для відтворення зв'язку між вербальними і
невербальними знаками, що простежується у паратекстуальності та у
мультимодальності.
 73

Метод стилістичного аналізу залучався у двох різних площинах. З одного

боку, такий метод застосовувався з метою аналізу стилістичної графіки
проповідницького тексту (Комарова, 2012, с. 529-530) з огляду на критерій
маркованості / немаркованості інтертекстуальності у православних проповідях. У
ході дослідження було виявлено, що до засобів маркування належать посилання у
дужках, лапки, зміна шрифта (курсив, напівжирний), маркування червоним
кольором, великими літерами та іншими графічними засобами). Відповідно, під
немаркованістю розуміємо інтертекстуальність, невиражену у тексті проповіді
графічними чи будь-якими іншими способами.
З іншого боку, елементи методу стилістичного аналізу залучалися для
ідентифікації і розгляду таких засобів інтертекстуальності, як алюзія, парафраз,
ремінісценція, інтертекст-переказ, пряма цитата-вислів, пряма цитата-речення, що
є, водночас, стилістичними фігурами. Крім того, лінгвостилістичний метод
уможливлює аналіз експресивних і смислотвірних функцій інтертексту,
ускладненого стилістичними прийомами образного порівняння (He descended into
the waters as into a grave, so that we might be given new and everlasting life
(SLS2017). Образне порівняння простежуємо при співставленні води з могилою в
англійському інтертекст-переказі: "Він спустився у воду, як у могилу", а в
наступній алюзії на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці з
українськомовної проповіді храм порівнюється з дзеркалом: "Адже храм – це
відображення неба на землі, у якому людина, як у дзеркалі, може знайти себе і
зрозуміти своє призначення. Свята Отроковиця входить у храм і всіх кличе із
Собою. Послухаємося Її поклику, підемо слідом за Нею. Амінь." (ВОССД, с.
118)); метафори (“I am the vine, you are the branches, He says. “He who abides in
Me, and I in him, bears much fruit; for without Me you can do nothing.”
(H111AMDP2015). У прямій цитаті з Євангелія від Іоанна (15:5) Іісус Христос
метафорично порівнює себе з виноградною лозою, а своїх учнів – з гілками. В
українськомовній проповіді на Святу Тройцю (2003 р.) автор порівнює церкву з
нареченою Христа, з дочкою Передвічного Отця, християн – з образом Святої
Тройці, а їхні тіла – з храмом Божим: "Таємниця Святої Тройці являє нам Святу
 74

Церкву, Наречену Христову, Дочку Передвічного Отця, яка має в собі життя
Святого Духа. <…> Ми – образ Святої Тройці, наше тіло – храм Божий."
(ВОССД, с. 102-103)); метонімії (Церковь дает нам новые силы для того, чтобы
мы духовно возрастали, восходили «от силы в силу», все более и более
распрямляясь, все меньше вспоминая о земле, все больше обращаясь к небу.
(ПТ2ВД, с. 252). У фрагменті з російськомовної проповіді замість прямого
застосування слів Бог, Святі Таїнства, священнослужбовці метонімічно
вживається слово "церква". Так само і в проповіді українською мовою замість
прямого посилання на слова Іісуса Христа, що були передані євангелістом
Матфеєм, вживаються слова "говорить святе Євангеліє": «Якщо ви, – говорить
святе Євангеліє, – прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш
Небесний, а коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не
простить вам провин ваших» (Мф. 6, 14-15) (ВОССД, с. 257) або замість
посилання на авторів-ченців Печерського Патерика застосовується метонімія
"розповідає Патерик": Про подвиги Києво-Печерських святих нам розповідає
Патерик, у якому відображена лише маленька частина подвигів цих трудників
спасіння. (ВОССД, с. 172). Схожий приклад висвітлюється і в англомовній
проповіді, в якій слово "церква" вживається метонімічно: And, perhaps more
controversially but no less true, the Church must provide a prophetic witness and
forthright correction to the powerful of this world, to the abortion industry and those
who give it financial and legal support (SLS2017)) тощо.

2.2.3 Етап розподілу джерел інтертекстуальності

На четвертому етапі був здійснений розподіл джерел інтертекстуальності,
виявлених і систематизованих на попередніх етапах дослідження, на ядерні,
близькопериферійні та далекопериферійні. Для цього залучалася методика
прототипного аналізу (Е. Рош, Л. Віттгенштейн, G. Lakoff, J. Taylor) у поєднанні з
методом кількісних підрахунків, що дозволило обґрунтувати ядро і периферію
 75

інтертекстуального простору православної проповіді з огляду на ступінь

виявлення певним типом інтертексту ознак прототипної категорії.
Методика прототипного аналізу (Е. Рош, Л. Віттгенштейн, G. Lakoff,
J. Taylor) була застосована з метою визначення прототипного інтертекстуального
джерела православної проповіді, що втілює найбільш суттєві ознаки
(дискурсотвірні, тектотвірні, жанрові), властиві для всіх членів "категорії".
Залежно від ступеню виявлення ознак прототипної категорії, джерела
інтертекстуальності поділяються у праці на ядерні (що найбільшою мірою
втілюють ознаки жанрового когніотипу проповіді, містять дискурсотвірні
концепти і цінності всієї "категорії" проповідницьких текстів і є найчастотнішими
за вживанням), близькопериферійні та далекопериферійні. Завдяки процедурі
простих кількісних підрахунків було встановлено загальну кількість та процентне
співвідношення щодо частотності вживання різних видів та засобів
інтертекстуальності. За допомогою такого кількісного аналізу було виокремлено
типи та підтипи інтертекстуальних джерел православної проповіді та їх
узагальнення, систематизація і порівняння у вигляді таблиць. У такий спосіб,
загальна кількість різних видів і засобів міжтекстових зв'язків нараховує 3132
приклади, що становить 100%. Відповідно, ядерний тип текстового джерела
складає близько 70-80% від загальної кількості та вміщує декілька однорідних та
різнорідних текстових підтипів. Текстові джерела, які вживаються
проповідниками рідше (приблизно 10-20% від загальної кількості) йменуємо
ближньою периферією (близькопериферійний тип) як більш наближені за
кількісним критерієм до центру (ядра) проповіді. Відповідно, далекою
периферією (далекопериферійний тип 1-10%) є рідкісними, унікальними,
поодинокими, необов'язковими гомогенними та гетерогенними підтипами
текстових джерел у православних проповідях трьома мовами.
 76

2.2.4 Етап визначення функцій інтертекстуальності у

православних проповідях
На п'ятому етапі був задіяний функціональний метод з елементами
лінгвопрагматичного аналізу для визначення функцій інтертекстуальності у
православних проповідях з огляду на композиційно-структурний, смисловий,
прагматичний, лінгвокультурний та інші аспекти.
Лінгвопрагматичний метод залучався для виявлення стратегій впливу
засобів інтертекстуальності на адресата православної проповіді різними мовами з
урахуванням рецептивно-інтерпретаційної програми сприйняття
проповідницького тексту залежно від релігійного світогляду, занурення до
семіосфер релігійних текстів й інших семіотичних продуктів культури, а також
політичних, техногенних, побуттєвих реалій оточуючої дійсності.
Елементи лінгвокультурологічного, етнолінгвістичного методів (Комарова,
2012, с. 508, 538) та лінгвосеміотичного аналізу залучалися для виявлення
лінгвокультурних кодів, втілених в інтертекстуальних засобах, і були застосовані
під час виокремлення критерію прецедентності / непрецедентності
інтертекстуальних фрагментів та їхнього розподілу згідно з запропонованою у
праці авторською класифікацією на локально-прецедентні, конфесійно-
прецедентні й універсально-прецедентні феномени. Крім того,
лінгвокультурологічний аналіз у поєднанні з зіставно-типологічним методом
застосовувався з метою виявлення спільних і відмінних особливостей інтертексту
і засобів його актуалізації в проповідях трьома досліджуваними мовами; а також
для визначення й інтерпретації культурнозначущих смислів, узусних значень /
національно-специфічних інтерпретацій тексту-джерела з огляду на вплив
соціально-культурного середовища й внутрішньомовної специфіки
досліджуваних мов.
На всіх етапах дисертаційної праці використовувався зіставно-
типологічний метод у поєднанні з лінгвокультурологічним аналізом – для
виявлення спільних і відмінних особливостей інтертексту і засобів його
вираження в проповідях англійською, російською й українською мовами
 77

зважаючи на можливість національно-специфічної інтерпретації тексту-джерела

залежно від різного соціально-культурного середовища й внутрішньомовної
специфіки досліджуваних мов.
Отже, аналіз лінгвальних виявів інтертекстуальності у православних
проповідях англійською, російською та українською мовами передбачає п'ять
послідовних етапів.
Підсумовуючи, можемо відзначити, що в процесі дослідження лінгвальних
виявів інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською
та українською мовами використано інтегровану методику, що узагальнює як
загальнонаукові, так і власне лінгвістичні методи.

Висновки до розділу 2

1. Методика аналізу лінгвальних виявів інтертекстуальності у православних

проповідях англійською, російською та українською мовами передбачала п'ять
послідовних етапів, що корелюють з вирішенням основних завдань дисертаційної
праці з окреслення теоретичних засад дослідження інтертекстуальності в
міждисциплінарному висвітленні, класифікації типів і засобів інтертекстуальності
зважаючи на спільні і відмінні особливості інтертексту у православній проповіді
досліджуваними мовами, обґрунтуванні функцій інтертекстуальності з огляду на
різні рівні стратифікації православної проповіді аналізованими мовами.
2. Корпус інтертекстуальних фрагментів з православних проповідей трьома
досліджуваними мовами формувався з урахуванням трьох основних критеріїв:
жанрово-класифікаційного, темпорального, критерієв авторитетності авторів
проповідей та їхнього етнічного походження.
3. Комплексна методика аналізу лінгвальних виявів інтертекстуальності у
православних проповідях англійською, російською та українською мовами
інтегрує загальнонаукові методи (аналіз, аналогія, аргументація, гіпотеза,
дедукція, доведення, індукція, узагальнення, обґрунтування, синтез, порівняння) і
власне лінгвістичні методи (функціональний метод з його методиками:
 78

контекстуально-інтерпретаційний аналіз тексту, методика діалогічної

інтерпретації тексту, інтертекстуальний метод, методика прототипного аналізу,
метод стилістичного аналізу, метод паралінгвістики: аналіз графічної форми
проповідницького тексту, лінгвопрагматичний метод, елементи
лінгвокультурологічного, етнолінгвістичного та зіставно-типологічного методів
та інші) із залученням процедури кількісних підрахунків.
Основні положення розділу відображено в публікаціях автора (Ляшко,
2018a; Ляшко, 2019b; Ляшко, 2019c).
 79

РОЗДІЛ 3 ТАКСОНОМІЯ ЗАСОБІВ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В АНГЛО-,

РОСІЙСЬКО- Й УКРАЇНСЬКОМОВНИХ ПРАВОСЛАВНИХ ПРОПОВІДЯХ

3.1 Інтертекстуальне пряме цитування

Погляд М.М. Бахтіна про "думки про думки, переживання переживань,

слова про слова, тексти про тексти" (Бахтин, 1986, с. 297), висвітлений ним у його
"Досвіді філософського аналізу", поширився в науковому середовищі на вузьке
розуміння інтертекстуальності, одним із засобів вираження якого є пряме
цитування.
Кожен текст має явні чи приховані посилання на інші тексти. Не є винятком
і православна проповідь, яка включає цитати, зокрема зі Святого Письма, а також
з інших джерел. Такі цитати можуть складатися з одного слова, вислову, цілого
речення і фрагменту тексту. Тому пропонуємо розглянути у православних
проповідях пряме цитування, засоби маніфестації якого йменуємо як: цитата-
слово, цитата-вислів, цитата-речення, цитата-фрагмент тексту. Як буде показано
далі, зазначені типи прямого цитування можуть, у свою чергу, відрізнятися за
дихотомічними критеріями прецедентне (локально-прецедентне, конфесійно-
прецедентне, універсально-прецедентне) / непрецедентне (невідомі, рідко вживані
й унікальні цитати); марковане (посилання в дужках, лапки, зміна шрифта чи інші
графічні засоби) / немарковане (невиражене у тексті проповіді графічними чи
будь-якими іншими способами), а також за частотністю вживання: ядерне,
близькопериферійне, далекопериферійне.
Слід зауважити, що за підсумками нашого дослідження (див. Додаток А,
таблиці А.1, А.2, А.3, А.4), основну частину прямого цитування в православних
проповідях трьома мовами складають джерела Біблії – Святого Письма Старого і
Нового Завітів (335=58,6%). Отже, постає питання щодо визначення тексту-
оригіналу / текстів-оригіналів Святого Письма. Однак, як зазначив митрополит
Волоколамський Іларіон (Алфєєв) у своїй статті "Переводы Библии: история и
современность" (2017 р.): "Православна Церква ніколи не канонізувала якийсь
один текст або переклад, якийсь один рукопис або одне видання Святого Письма.
 80

Єдиного загальноприйнятого тексту Біблії в православній традиції немає. Існують

розбіжності між цитатами зі Святого Письма у Отців" (Современная библеистика
и Предание Церкви, 2017, с. 31), між різними перекладами Біблії. Згідно з
православним розумінням, увага повинна приділятися "проповіді, місії, єдиній
Благій Вісті, а не фіксованим текстам на конкретній "священній" мові" (там само),
попри "неодноразові спроби в історії Церкви оголосити якісь мови
"сакральними", а всі інші "профанними" (там само, с. 30). Говорячи про пряме
цитування з Біблії, маємо на увазі Боже Одкровення (Слова Бога, передані людям
у різні часи різними способами). Особливо неповторною і зразковою є проповідь,
слова, притчі Іісуса Христа, які дійшли до нас грецькою, а не Його рідною
арамейською (хоча є припущення що Він промовляв ще й давньоєврейською)
мовою. Проте рання Церква ставила собі за мету розповсюджувати Благу Вість на
зрозумілій для всіх мові (там само, с. 27-43). Це пояснюється тим, що змістом
церковної проповіді повинно бути пояснення слова Божого, вчення про спасіння
людини. Таке вчення має бути доступним і близьким слухачам, співзвучним з
духом і внутрішнім світом народу. "Не у всякого народу, – пише проф.
Я. Амфітеатров, – той самий дух і характер, смак і навички, здібності і пристрасті,
чесноти і вади; неоднакова для всіх потрібна і бесіда. Придатне для германця не
зовсім годиться італійцеві; блискуче і повчальне у француза не зовсім повчально
росіянинові" (Амфитеатров, 1846, с. 30).
Під час аналізу особливостей прямого цитування текстів Святого Письма,
загальним спостереженням є те, що американські проповідники посилаються на
різні варіанти перекладу Біблії англійською мовою, які різняться сучасними й
архіїчними формами слів, порядком слів, проте передають однакове значення. У
слов'янських (російській і українській) мовах проповідники звертаються як до
перекладу традиційною мовою богослужінь – церковнослов'янською, спільною
для болгар, сербів, чорногорців, поляків, білорусів, українців та росіян, так і до
національних українсько- і російськомовних варіантів перекладу Біблії (про
проблему українських перекладів Біблії детальніше див. у статті митрополита
Бориспільського і Броварського Антонія "Переводы Священного Писания на
 81

украинский язык: история и современность" (2017 р.) Современная библеистика и

Предание Церкви, 2017, с. 9; 44-62). Варто підкреслити, що через деякі суттєві
розбіжності у транслітерації і транскрипції давньоарамейських, єврейських,
грецьких онімів, а також для уніфікації з мовою аналізованих проповідей, у
подальшому будемо використовувати церковнослов'янську, похідну від грецької,
вимову онімів, наприклад: Іісус, Іоанн, Іов, Ієрусалим (з двома початковими
голосними), Матфей, Завіт і т.ін. в українській і російській мовах.

3.1.1 Цитата-слово
За класифікацією І.В. Арнольд, цитати в художніх творах можуть бути
різними за довжиною: від одного "чужого слова" у лапках до цілого роману
всередині іншого роману (Арнольд, 1999, с. 352). Згадуючи термін "чуже слово",
вчена посилається на М.М. Бахтіна: "слово, вжите в лапках, тобто таке, що
відчувається і вживається як чуже, і те ж слово (або яке-небудь інше слово) без
лапок" (Бахтин, 1986, с. 316). Таке відчуття "чужого слова" ототожнюємо з
прямою цитатою-словом.
Результати дослідження православних проповідей англійською, російською
й українською мовами виявили, що цей засіб прямого цитування зустрічається
рідко (ми знайшли 19 прикладів), ідентифікується як маркований, тобто за
допомогою графічних знаків і шрифтів (лапок, курсиву), написання з великої
літери. Матеріал аналізу цитат-слів з огляду на запропоновану нами вище
класифікацію прецедентних феноменів показав, що такий вид прямого цитування
залучає конфесійно- й універсально-прецедентні феномени.
Розглянемо приклади вживання проповідниками конфесійно-прецедентних
цитат-слів, котрі відрізняються в англійській, російській та українській мовах
засобами маркування:
(7) It is only possible to attain to this Way, this Truth and this Life through Christ and
through the light that He bestows to those who strive to allow even a small beam
of that light to enter their hearts and illumine their path. (SLS2015).
 82

Слова "the way" (путь), "the truth" (істина), "the life" (життя), на відміну від
тексту-донора (пор. з The Orthodox Study Bible: "Jesus said to them, "I am the way,
the truth, and the life. No one comes to the Father except through Me. (The Orthodox
Study Bible, р.1453)), маркуються у тексті-реципієнті зазначеної проповіді
курсивом і великими літерами. За церковним Переданням і Божественним
Одкровенням, репрезентованим у Святому Письмі та спадщині Святих Отців
церкви (Бэр, Джон. (18.02.2019). http://jesus-portal.ru/truth/articles/prepodobnyy-
efrem-sirin-i-origen-ob-imenakh-khrista/), слова Путь, Істина, Життя, Слово,
Премудрість, Світ, Воскресіння і багато інших є синонімами імені Христа.
Зазначені синонімічні імена вважаємо конфесійно-прецедентними (спільними для
всіх християн незалежно від національної культури). Згадані цитати-слова
відносяться до новозавітного тексту Євангелія від Іоанна (Ін. 14:6), що за
частотністю вживання прирівнюємо до ядерних текстових джерел.
У російськомовній проповіді знаходимо посилання на конфесійно-
прецедентне старо- і новозавітне слово, аскетичний, містичний і богословський
термін: "видіння" / бачення (рос. "ви́дение" / "Боговидение", "видение"), який
маркується лише лапками без прямого посилання на текст-донор:
(8) Сейчас же нам дан внутренний опыт Христа воскресшего – опыт, который
сильнее любых логических доказательств, любого телесного «видения».
(ПТ2ВД, с. 7).
При цьому текстом-донором можуть слугувати різні тексти Старого і
Нового Завіту, оскільки поняття "видіння" неодноразово згадується у таких
церковних джерелах, як Книга Числа (24:16) з п'ятикнижжя Мойсея і Перша
Книга Царств (3:1) Старого Завіту; Друге Послання до корінфян Апостола Павла
(12:1) і Діяння святих Апостолів з Нового Завіту (2:17) та ін.
Конфесійно-прецедентне церковнослов'янське слово "радуйся" є прямою
цитатою з Нового Завіту (Лк. 1:28) і з великої кількості церковно-богослужбових
текстів, зокрема акафістів. На відміну від англо- та російськомовних
православних проповідей, у яких зустрічаються поодинокі вживання маркованої
 83

лапками прямої цитати-слова, в україномовних проповідях вони зустрічаються

набагато частіше (ми нарахували 11 випадків):
(9) Звертаючись до Божої Матері з цим словом «радуйся», ми приносимо Їй
наше людське бажання, нашу християнську сповідь, нашу потребу в радості
досконалій, християнській, переможній. (ВОССД, с. 128-129).
Крім того, було помічено, що пряме цитування в українських проповідях
може маркуватися одразу лапками і курсивом:
(10) Цю віру Церква виражає у своїх піснеспівах, називаючи гроб Богоматері
«лєствицею», тобто сходами, до небес. (ВОССД, с. 135).
Слово "лєствиця" тут вживається церковнослов'янською мовою для
підкреслення урочистості, має старослов'янське походження ("лѣствица" –
"драбина", "сходи" від давньогрецької "Κλῖμαξ"). У цьому прикладі зазначена
цитата-слово є конфесійно-прецедентною, з одного боку – це пряма цитата з
церковнобогослужбової літератури, а з іншого – ремінісценція (засіб виявлення
непрямого цитування, детальніше у параграфі 3.2.3) на таємничі сходи від землі
до неба зі сну старозавітного патріарха Якова з Книги Буття (28:12-13) Старого
Завіту, що входить до п'ятикнижжя Мойсея. У православній традиції сходи Якова
є прообразом Божої Матері, через Неї Бог зійшов на землю. Саме тому на
церковних службах, присвячених Богородичним святам, в одній з паремій йдеться
про сходи Якова. Образ сходів використаний в духовно-аскетичному контексті в
книзі "Ліствиця", одного з головних аскетичних творів (кінець VI століття)
(Православная энциклопедия "Азбука веры" (2019). https://azbyka.ru/lestnica-
iakova), значимість якого є настільки великою, що його автор – преподобний
Іоанн (VI-VII ст.) – навіть увійшов в історію з ім'ям "Ліствичник" (Сысоев
(20.03.2018). https://pravlife.org/ru/content/lestvica-zachem-miryanam-chitat-tekst-
dlya-monahov-asketov), що підкреслює факт прецедентності "лєствиці".
Окрім конфесійно-прецедентних цитат-слів православні проповіді
англійською й українською мовами характеризується наявністю прикладів з
універсально-прецедентними цитатами:
 84

(11) In recent years, we have been increasingly invited to immerse ourselves in a

multitude of "universes" as an alternative to our everyday lives. Most recently,
yet another installment of the "Star Wars" universe was released … <…> We are
offered the possibility of encountering, not dazzling "heroes" of the three-
dimensional, high definition sort, but rather the simple beauty of the birth of the
child Jesus. (NL2016).
Слова "universes" (всесвіти), "heroes" (герої) з сучасних кінематографічних
світів і віртуальних реальностей (мається на увазі всесвітно відома культова
епічна фантастична медіафраншиза "Зоряні війни") вважаємо універсально-
прецедентними цитатами, які маркуються лапками, що є переважним засобом
маркування прямого цитування (було знайдено 19 прикладів прямих цитат-слів,
серед яких 16 є маркованими за допомогою графічних знаків, а саме лапок).
У тексті проповіді українською мовою знаходимо марковану лапками
універсально-прецедентну цитату-слово "улюблений" з Нового Завіту.
Християнська тема любові до Бога і один до одного між людьми є відомою будь-
якій сучасній людині незалежно від сповідання і контексту її рідної мови:
(12) Однак в Євангелії лише Іоанн іменується «улюбленим». (ВОССД, 164)
Підсумовуючи, зазначаємо, що цитата-слово є найменш уживаним засобом
прямого цитування (див. Додаток А, таблиці А.1, А.2, А.3). В англійській (5 =
2,6%), російській (3 = 2,1%) та українській (11 = 4,7%) проповідях цитата-слово є
конфесійно- та універсально-прецедентною, що маркується за рахунок написання
з великої літери, графічних знаків і шрифтів (лапок, курсиву). Серед джерел
інтертекстуальності переважними (ядерними) є новозавітні тексти (10 прикладів
трьома мовами), церковно-богослужбова література (4 приклади в українській
проповіді), а також близькопериферійні та далекопериферійні джерела зі Святого
Передання (1 приклад), власного і / або чужого досвіду (2 приклади) та сучасного
кінематографу (2 приклади).
 85

3.1.2 Цитата-вислів
У проаналізованих православних проповідях більш розповсюдженою за
цитату-слово є цитата-вислів (186 = 32,5%) (див. Додаток А, таблиці А.1, А.2,
А.3). Спільною характеристикою цитат-висловлень для англійської, російської та
української мов є пропорційний розподіл їх за критерієм прецедентності /
непрецедентності. При цьому в трьох аналізованих мовах переважає критерій
прецедентності. Серед розбіжностей вартими уваги є засоби маркування, що на
відміну від цитат-слів, крім лапок та різних шрифтів, мають посилання на
першоджерело в дужках одразу після цитати.
Спочатку наведемо приклади з залученням непрецедентних прямих цитат-
висловлень. Під непрецедентністю розуміємо те, що такі цитати, хоча й можуть
належати до прецедентних текстів, наприклад до Святого Письма чи інших
джерел, котрі відносимо згідно з аналізом проповідницьких текстів до ядерних
текстових джерел, проте вони не вживаються проповідниками часто і не всіма без
виключення реципієнтами можуть бути впізнаними.
Для православних проповідей англійською мовою більш розповсюдженим,
на відміну від російсько- й українськомовних проповідей є використання
непрецедентних висловів. Розглянемо приклад з цитатою-висловом "received the
spirit of sonship" (прийняли Духа усиновлення) (варіант з найновітнішого
перекладу Біблії – Berean Study Bible (Bible Hub. (2019).
https://biblehub.com/romans/8-15.htm)), що маркується додаванням джерела у
дужках після цитати:
(13) While all of us have received the spirit of sonship (Romans 8:15), like the
Prodigal Son, we have squandered that gift and have rejected the pledge of future
inheritance. (GL2014).
Наведений вислів включає також ремінісценцію на притчу про блудного
сина (Лк. 15:11-32) "like the Prodigal Son" (як блудний син), що відзначається як
універсально-прецедентне ім'я.
Непрецедентною в англомовній проповіді є пряма цитата-вислів "which
passeth all understanding" (який перевищує всякий розум), що маркується лапками
 86

без посилання на текст-донор і надається у варіанті King James Version (1611 KJV)
(пор. з New King James Version (1982 NKJV): “which surpasses all understanding”
Philippians 4:7):
(14) Then, we can truly experience within us the peace “which passeth all
understanding.” (NL2012).
"Passeth" є архаїчною формою дієслова "рass" третьої особи однини
теперішнього часу. У цьому зв'язку, доцільно зазначити, що простежується
тенденція вжитку архаїзмів та історизмів у складі цитат-висловів у православній
проповіді різними мовами як вияв високого стилю. Якщо в англійській мові
йдеться про насичену архаїзмами авторизовану версію Біблії короля Якова 1611
року, то в російській і українській мовах – про церковнослов'янський варіант
перекладу Святого Письма.
Ілюстрацією прямого посилання на претекст (Євр. 4:12) у проповіді
російською мовою є непрецедентна цитата-вислів з Послання до євреїв Святого
Апостола Павла з Нового Завіту "до розділення душі й духу", маркована
курсивом і посиланням на першоджерело у дужках:
(15) Если человек живет на той глубине, к которой призывает нас всех Господь
Иисус Христос, то и слово наше будет жечь сердца людей и, по образу
слова Божия, будет проходить до разделения души и духа (Евр. 4, 12).
(ПТ3ВПСС, с. 25).
Свідченням про застосування непрецеденої цитати-вислову в проповіді
українською мовою слугує наступний приклад:
(16) Наслідуючи великого Предтечу, потрібно стримувати свій язик, просити
Бога, щоб Він поставив «огорожу вустам нашим», щоб з наших уст не
виходило жодного слова роздратування, чи осудження, чи образи, чи
прокляття. (ВОССД, с. 150-151).
Цитата-вислів "огорожу вустам нашим" маркується у тексті проповіді
лапками та належить до 140 псалма (3 вірш) зі священно-богослужбової книги –
Псалтирі.
 87

Для проповідей трьома аналізованими мовами характерним є вживання

конфесійно-прецедентних цитат-висловів. Найбільш розповсюдженим цей вид
прямого цитування є в українських православних проповідях з розбіжностями у
засобах маркування, що простежується за критерієм маркованості /
немаркованості. Серед засобів маркування у проповідях українською мовою
цитати відзначаються різними шрифтами у лапках, наприклад:
(17) Етичні принципи Печерської обителі, сформовані та втілені в життя її
подвижниками, стали для Русі живим зразком здійснення Євангелія, тою
закваскою «чистоти й істини» (1 Кор. 5, 8), тою «сіллю землі» (Мф. 5, 13), і
«світлом світу» (Мф. 5, 14), які преобразили й піднесли до висот
Божественного ідеалу душу нашого боголюбивого українського народу.
(ВОССД, с. 173).
У цьому фрагменті тричі поспіль лунають конфесійно-прецедентні вислови
з Нового Завіту, марковані лапками і посиланням на текст-донор. Проте в тексті
проповіді цитати дещо видозмінені для узгодження між собою (пор.: "Ви є сіль
землі" (Мф. 5, 13); "Ви є світло світу" (Мф. 5, 14)).
Конфесійно-прецедентними висловами широкого вжитку є слова з
богослужбових текстів, які сакрально, піднесено й урочисто лунають
церковнослов'янською мовою. Маркуються вони лапками і / або курсивом як-от
вислови з кондака Успіння Пресвятої Богородиці:
(18) Але ми віримо, що Вона не залишила світу після Успіння Свого; Вона і нині
жива, бо Її до життя повернув Христос, «во утробу Вселивыйся
приснодевственную». (ВОССД, с. 135).
Поодиноким прикладом маркування напівжирним шрифтом конфесійно-
прецедентного вислову є посилання в українській православній проповіді на
церковнослов'янський богослужбовий текст тропаря до свята Богоявлення
"Троическое явися поклонение":
(19) Свята Трійця явила Себе світові: «Троическое явися поклонение», – співає
Свята Церква цього дня й іменує цю священну подію Богоявленням.
(ВОССД, с. 47).
 88

Окремої уваги заслуговує немарковане цитування в українськомовних

проповідях (ми нарахували 9 ілюстрацій). Приклади становлять конфесійно-
прецедентні вислови з богослужбових текстів Стихири на Успіння: "О, дивне
чудо!" і відомої молитви "Достойно є" – "Чеснішою Херувимів і Славнішою без
порівняння Серафимів". Незважаючи на відсутність графічних маркерів, ці
вислови легко ідентифікуються як прецедентні:
(20) О, дивне чудо! У гробі лежить Та, Яка дала Джерелу життя Христу Свою
плоть. (ВОССД, с. 135);
(21) Належачи до роду людського, Вона в досконалості Своїй досягла того, що
стала Чеснішою Херувимів і Славнішою без порівняння Серафимів.
(ВОССД, с. 122).
Схожий критерій маркованості / немаркованості властивий конфесійно-
прецедентним цитатам-висловам у проповідях англійською мовою, що у вигляді
прямого цитування "before the dawn", "found the stone rolled away from the
sepulcher" асоціюється з першоджерелом, яке міститься у всіх чотирьох
Євангелістів (Мф. 28:1-2, Мк. 16: 2-4, Лк. 24: 1-2, Ін. 20:1), а також у церковно-
богослужбових джерелах (наприклад, у Великодніх Часах
(церковнослов'янською): "Предвари́вшия утро я́же о Марии, и обре́тшия камень
отвале́н от гроба"). У контексті аналізованої проповоді зазначена цитата-вислів
використовується як маркована курсивом без прямого посилання на джерело:
(22) Together with those who came before the dawn with Mary, we have come to that
first day of the week and have found the stone rolled away from the sepulcher.
(RC2014).
В англійській проповіді прикладом немаркованої конфесійно-прецедентної
прямої цитати-вислову є слова "sloth, despair, lust for power and idle talk"
(лінивство, безнадійність, владолюбство і марнослів'я) з відомої всім
православним християнам великопісної молитви преподобного Єфрема Сиріна:
(23) We have sailed across the great sea of the Fast, asking the Lord to take from us
sloth, despair, lust for power and idle talk so that we might replace them with
 89

love for Christ, compassion for our fellow human beings and care for all creation.
(RC2014).
Для проповідей російською мовою показовим є вживання конфесійно-
прецедентних цитат-висловів, маркованих лапками:
(24) За каждым богослужением мы сугубо молимся Пресвятой Богородице и
просим Ее «покрыть нас от всякого зла честным Своим омофором». (ПТ1П,
с. 31)
Цитата-вислів "покрий нас від всякого зла чесним Своїм омофором"
належить до церковно-богослужебного джерела (молитва Пресвятій Богородиці),
так само як і схожа цитата-вислів з православної молитви Символ віри
(короткого і точного викладу основ християнського віровчення, складеного і
затвердженого на 1-му і 2-му Вселенських Соборах) – "в єдину святу соборну і
апостольську Церкву" з наступного прикладу:
(25) Как и много веков назад, мы исповедуем веру «во едину святую соборную и
апостольскую Церковь». (ПТ1П, с. 36-37).
Притаманним для проповідей трьома аналізованими мовами є вживання
універсально-прецедентних прямих цитат-висловів з характерним маркуванням
лапками, наприклад, слова "Христос воскресе!", що згадуються у російській та
українській проповідях церковнослов'янською мовою:
(26) Этими словами приветствовали друг друга ранние христиане, они звучали
на протяжении многих столетий и тысячелетий – «Христос воскресе!»
(ПТ2ВД, с. 33);
(27) Однак цим Пасха не закінчується, і ми ще впродовж сорока днів будемо
вітати один одного всеперемагаючими словами: «Христос Воскресе!» –
«Воістину Воскресе»! (ВОССД, с. 87).
Прикладом універсально-прецедентної цитати-вислову в англомовній
проповіді, маркованої лапками, є відомий фразеологізм "move mountains" з
Першого послання до корінфян святого Апостола Павла (13:2) Нового Завіту:
 90

(28) Our faith, put into action, can truly "move mountains" as we grieve with those
who suffer while revealing in our own lives and response that our Lord indeed is
watching over them -- and us -- as He makes "all things new." (SDPCHH2017).
Відмінними (аломорфними) ознаками в проповіді російською мовою є
маркування цитат-висловів лапками, курсивом і посиланням у дужках на
прецедентний текст (Святе Євангеліє). Пряму цитату-вислів "Іісус Назорей, Цар
Іудейський" (Ін. 19:19), слідом за класифікацією В.В. Красних, позначаємо як
прецедентну ситуацію ("еталонна", "ідеальна" ситуація, пов'язана з набором
певних конотацій (Красных, 2002, с.46-47)), що виражається прецедентним
висловом чи ім'ям (там само):
(29) В раскопках были найдены три креста и табличка с надписью: «Иисус
Назорей, Царь Иудейский» на еврейском, греческом и латинском языках,
как об этом и говорится в Евангелии (Мф. 27, 37. Лк. 23, 38. Ин. 19, 19).
(ПТ1П, с. 20).
Деякі архаїчні універсально-прецедентні слова і вислови широко
застосовуються в новітній час. У російськомовній проповіді має місце прямий
вислів з Книги Левит п'ятикнижжя Мойсея Старого Завіту – "око за око, зуб за
зуб" (Лев. 24:20), де слово "око" вжито в архаїчній формі, а сама цитата-вислів
маркована курсивом і джерелом у дужках:
(30) Если мы в конфликтах с другими людьми идем по пути доказывания своей
правоты, то поступаем не по-христиански, а по законам жизни падшего
человека: если кто-то прав, он хочет доказать свою правоту; если на него
клевещут, он хочет доказать, что это неправда; если его обижают, он хочет
воздать злом за зло по древнему закону – око за око, зуб за зуб (Лев. 24, 20).
(ПТ3ВПСС, с. 12).
Властивим для проповідей українською і російською мовами спостерігаємо
вживання локально-прецедентних цитат-висловів, маркованих лапками:
(31) Саме завдяки його «Повісті минулих літ» ми знаємо, «звідки пішла Руська
земля». (ВОССД, с. 174).
 91

Відомий слов'янам вислів "звідки пішла Руська земля" преподобного

Нестора Літописця, автора прецедентного тексту "Повість минулих літ" та слова з
віршу російського поета Михайла Лермонтова "теплая Заступница мира
холодного" є виявами локальної прецедентності.
(32) Но мы знаем, что перед престолом Божиим за нас молится милостивая и
любвеобильная Заступница усердная, или, как назвал Ее великий поэт
Михаил Лермонтов, «теплая Заступница мира холодного». (ПТ1П, с. 42).
Отже, прямі цитати-вислови в англійській проповіді складають: марковані
(65 =11,4%), немарковані (6 = 1%); у російській зустрічаються тільки марковані
(47 = 8,2%), тоді як в українській – марковані (59 = 10,3%), немарковані (9 = 1,6%)
(див. Додаток А, таблиці А.1, А.2, А.3). Спільними для трьох досліджуваних мов
виявляються джерела інтертекстуальності, серед яких ядерними є новозавітні
тексти (99 прикладів) та церковно-богослужбова література (45 прикладів). У
текстах проповідей прямі цитати-вислови використовуються як прецедентні
(частіше конфесійно-прецедентні та універсально-прецедентні, рідше (в
основному в українських та російських проповідях) – локально-прецедентні) та
непрецедентні (поширені в англомовних проповідях).

3.1.3 Цитата-речення
Особливістю вживання прямих цитат-речень в українській та російських
проповідях визначаємо критерій прецедентності. В англійських проповідях
відображаються приклади непрецедентних цитат-речень. Для ілюстрації
розглянемо наступний фрагмент:
(33) We also can bear witness, in our own local communities, to the peace and joy of
the resurrection and by the remembrance of the words of the statement that “No
crime may be committed in God’s name, ‘since God is not the God of disorder
but of peace’ [1 Corinthians 14:33].” (PLMPP2016).
Цей приклад є цитатою в цитаті з тексту архіпастирського послання Його
Блаженства митрополита всієї Америки і Канади архієпископа Вашингтонського
 92

Тихона (Молларда) стосовно зустрічі Патріарха Московського і всієї Русі Кирила

і Папи Франциска. Архіпастир наводить пряму цитату зі спільної декларації
(Apostolic Journey of his Holiness Pope Francis to Mexico with a Stopover in Havana
for a Meeting with H.H. Kirill, Patriarch of Moscow and All Russia. (12-18 february
2016).https://w2.vatican.va/content/francesco/en/speeches/2016/february/documents/pa
pa-francesco_20160212_dichiarazione-comune-kirill.html), в якій відповідно
цитується вірш з Першого послання до корінфян святого Апостола Павла (14:33)
Нового Завіту.
Проте, цитати-речення частіше вживаються проповідниками трьома
досліджуваними мовами як прецедентні. Серед них більш розповсюдженими є
конфесійно-прецедентні цитати-речення як відомі всім православним християнам.
Основним засобом маркування прямих цитат-речень в аналізованих мовах є
лапки. Наприклад, англійська проповідь починається з наведення прецедентної
цитати в лапках з євангельської притчі про блудного сина Апостола і Євангеліста
Луки (Лк. 15:21) без посилання на текст-донор у дужках:
(34) Dear Brothers and Sisters in Christ, In the Holy Apostle and Evangelist Luke’s
account of the parable of Prodigal Son, we hear the following words of the son to
the father: "Father, I have sinned against heaven and before you; I am no longer
worthy to be called your son; treat me as one of your hired servants." (GL2014).
Окрім лапок має місце маркування цитатного матеріалу курсивом, іноді без
посилання у дужках на джерело, як-от:
(35) By cursing the barren fig tree, the Lord is not simply revealing his Divine power,
but encouraging us to persevere in faithful prayer, for He says, Whatsoever ye
shall ask in prayer, believing, ye shall receive. (BFT2014).
Це є конфесійно-прецедентна пряма цитата-речення з євангельської оповіді
про безплідну смоковницю (21:18-22), зокрема зі Святого Євангелія від Матфея
(21:22) авторизованої версії Біблії короля Якова 1611 року. Особливу увагу тут
привертає застаріла форма особового займенника другої особи однини і множини
"ye" – "you".
 93

У православній проповіді російською мовою християнська молитва

репрезентована конфесійно-прецедентною прямою цитатою-реченням, що
маркується лапками:
(36) Мы знаем, что в Кресте Господнем живет слава Божия, и обращаемся с
молитвой не только к Распятому на нем, но и к самому Кресту, восклицая:
«О, Пречестный и Животворящий Кресте Господень, помогай нам со
Святою Госпожею Девою Богородицею!», и верим, что Крест Господень
способен подать нам помощь и силу, оградить от всякого зла. (ПТ1П, с. 14).
Звертає увагу система закінчень церковнослов'янських кличного й орудного
відмінків, що не є притаманною сучасній російській мові: "Кресте Господень»,
«Госпожею Девою Богородицею".
Підтвердженням всеосяжної внутрішньої діалогічності (за М.М. Бахтіним)
й інтертекстуальності у проповідницьких текстах є наступний приклад з прямою
конфесійно-прецедентною цитатою-реченням:
(37) «Так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего единородного, дабы всякий,
верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную» (Ин. 3, 16). Эти слова
Спасителя, переданные евангелистом Иоанном Богословом, говорят о той
безмерной любви Божией, которую Господь имеет к роду человеческому.
(ПТ1П, с. 17).
Цитата-речення, марковане курсивом, лапками і джерелом у дужках, є
цитатою з Євангелія від Іоанна (Ін. 3:16), де Апостол вживає слова Іісуса Христа,
у яких Він посилається на Бога Отця.
Подібний приклад "внутрішньої діалогічності" богослужбових текстів
знаходимо й в українській проповіді на Святу Пасху:
(38) Свята Церква в духовній радості і торжестві вигукує: «Сей день, егоже
сотвори Господь, возрадуемся и возвеселимся в онь». (ВОССД, с. 81).
Маркований курсивом і лапками, Великодній прокимен
церковнослов'янською мовою: "Сей день, егоже сотвори Господь, возрадуемся и
возвеселимся в онь" (в українському перекладі І. Огієнка: "Це день, що його
створив Господь, радіймо та тішмося в нім!" (Библия Онлайн. (21.03.2019).
 94

https://www.bibleonline.ru/bible/ukr/19/117/#24) є конфесійно-прецедентним
прикладом прямої цитати-речення. "Діалогічність" текстів полягає у використанні
старозавітних слів Пророка з 117 Псалма про вдячність Богу за спасіння іудеїв, в
яких, з одного боку, є алюзія на створення Світу з Книги Буття п'ятикнижжя
Мойсея Старого Завіту (Книга Буття 1:1), а з іншого – прообраз Воскресіння
Христова у Новому Завіті. Архаїчні форми слів є традиційними у богослужбовій
літературі: "сей", "егоже сотвори Господь", "в онь".
Окрім поширених конфесійно-прецедентних речень у проповідях
українською мовою є приклади з універсально-прецедентними прямими
цитатами-реченнями:
(39) Своє благовістя він почав словами: «Споконвіку було Слово, і Слово було в
Бога, і Слово було Бог» (Ін. 1, 1). (ВОССД, с. 165).
Згадане речення "Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було
Бог" є універсально-прецедентною цитатою, маркованою лапками і посиланням у
дужках, що відображає фрагмент з початкових віршів Євангелія від Іоанна (Ін 1:1-
17), які за православною традицією щорічно на свято Великодня читаються за
богослужінням.
Крім того, в українських проповідях зустрічаються поодинокі випадки
немаркованих цитат-речень (4=1,7%), наприклад:
(40) Святитель Миколай – це один з небагатьох святих Церкви Христової, якого
вшановують не тільки всі православні люди, а й усі християни і навіть
нехристияне. Це дуже показово, тому що до порожньої криниці по воду
ніхто не піде. (ВОССД, с. 168).
Добре відоме українцям народне прислів'я "до порожньої криниці по воду
ніхто не піде" визначаємо як локально-прецедентну цитату-речення.
Виявлено, що третім засобом маніфестації прямого цитування є цитата-
речення (256 прикладів (44,7%) серед яких 4 немарковані) (див. Додаток А,
таблиці А.1, А.2, А.3). В англійських проповідях виокремлюються 58 прикладів,
що складають близько 30% (29,6 %). Для порівняння в російськомовних
проповідях – 65 (46,1%), а в україномовних – 129 (55%), більш того в останніх, на
 95

відміну від англо- і російськомовних є наявними не тільки марковані, але й

немарковані цитати-речення (4=1,7%), а також локально- та універсально-
прецедентні цитати. Спільним для трьох мов є вживання конфесійно-
прецедентних цитат-речень.

3.1.4 Цитата-фрагмент тексту

Під прямою цитатою-фрагментом тексту розуміємо декілька зв'язних
речень, на які посилається автор проповіді. Такий вид інтертексту, за нашим
спостереженням, є завжди маркованим. У проповідях англійською (62=10,8%),
російською (26=4,5%) й українською (23=4%) мовами він складає 111 прикладів,
тобто 19,4% від загальної кількості прямого цитування (див. Додаток А, таблиці
А.1, А.2, А.3).
Характерним для проповідей трьома аналізованими мовами є застосування
цитат-фрагментів тексту за критерієм прецедентності / непрецедентності. З-
поміж прецедентних нами були виявлені конфесійно-прецедентні тексти.
Відмінним для проповідей англійською мовою є, як видно з таблиць вжитку
прямого цитування (див. Додаток А, таблиця А.1), більш часте, на відміну від
російської (таблиця А.2) й української (таблиця А.3) мов, застосування прямих
цитат-фрагментів тексту. Цитуються різні за обсягом (від декількох речень до
поодиноких випадків посилання на більш великі уривки текстів), прецедентні /
непрецедентні фрагменти текстів, що повністю співпадають з текстами оригіналу.
До найбільш вживаних текстів-донорів належать патристичні (18=9,2%),
новозавітні (14 (7,15%), церковно-богослужбові (12=6,1%) джерела, а також
цитати сучасних богословів / авторитетних осіб (10=5,1%).
Спочатку проілюструємо непрецедентність цитат-фрагментів тексту, що є
властивою проповідям трьома мовами. Прикладом англомовної цитати-
фрагменту тексту у формі вірша є церковно-богослужбовий текст 1-шого
антифону (Псалом 110: 1-3, що дорівнює 111: 1-3 англійською), який співається
 96

церквою під час Божественної Літургії у день Різдва Христова та маркується

курсивом і посиланням на першоджерело в дужках:
(41) As we sing on Christmas Day:
I will give thanks to Thee, O Lord, with my whole heart;
I will make all Thy wonders known
In the company of the upright, in the congregation.
Great are the works of the Lord!
They are studied by all who have pleasure in them!
His work is glory and beauty, and His righteousness endures forever.
--Christmas Day, 1st Antiphon (Psalm 111:1-3) (NL2015).
У словах зі 111 псалму вживаються архаїчні форми займенника другої
особи однини "Thee", "Thy" (ти).
Цитата-фрагмент тексту в англійських проповідях може варіюватися
засобом маркування. У наступному прикладі вона маркується більш звичним
способом – лапками та віддзеркалює послання 296-го Вселенського Патріарха
Константинополя Димитрія I, який в свою чергу посилається на вчення Святих
Отців Церкви:
(42) In that statement Patriarch Demetrios I reminds us that the holy fathers of the
Church teach that, "Man is the prince of creation, endowed with the privilege of
freedom. Being partaker simultaneously of the material and the spiritual world, he
was created in order to refer creation back to the Creator in order that the world
may be saved from decay and death." (BEYDPC2015).
Також лапками виділяються непрецедентні цитати-фрагменти текстів в
українських та російських проповідях. Серед останніх наведемо фрагмент з
православної проповіді, у якому описується епізод з житія преподобного Симеона
Нового Богослова:
(43) Он пишет: «Я поднимаю руку и вижу, что она наполнена светом. Все свое
тело я вижу наполненным Божественным светом, и это потому, что в
причастии Святых Христовых Таин Господь соединяется с человеком не
только духовно, но и телесно». (ПТ1П, с. 39).
 97

У проповіді українською мовою маркована лапками непрецедентна

цитата-фрагмент тексту належить до патристичного текстового джерела, а
саме: містить слова преподобного Серафима Саровського з посиланням на
прецедентні тексти Святого Письма Нового і Старого Завіту (Псалтир):
(44) «Душу збагачувати необхідно Словом Божим. Більше ж за все потрібно
якомога частіше читати Новий Завіт і Псалтир. Від цього буває
просвітлення в розумі, який змінюється зміною Божественною», – наставляв
святий Саровський подвижник, який і сам перечитував увесь Новий Завіт
протягом тижня. (ВОССД, с. 185).
Окрім вищезгаданих непрецедентних цитат-фрагментів тексту,
проповідники англійською, російською й українською мовами послуговуються
прецедентними текстами. До таких загальновідомих, часто згадуваних текстів
належать новозавітні книги. Розглянемо приклад англійською мовою, що
маркується курсивом та посиланням у дужках:
(45) The Sunday Gospel recounts the great and unexpected catch of fish:
“Master, we toiled all night and took nothing! But at your word I will let down
the nets.” 6 And when they had done this, they enclosed a great shoal of fish; and
as their nets were breaking….But when Simon Peter saw it, he fell down at Jesus’
knees, saying, “Depart from me, for I am a sinful man, O Lord.” 9
For he was
astonished, and all that were with him, at the catch of fish which they had
taken…. And Jesus said to Simon, “Do not be afraid; henceforth you will be
catching men.” 11 And when they had brought their boats to land, they left
everything and followed him. (Lk. 5:5-11) (HFSASA2017).
Текст належить до 17 зачала (фрагмент тексту) Євангелія від Луки (5:5-11) з
опущенням першого речення з 5 вірша, а також 7 і частково 10 віршів. Цей добре
відомий християнам текст з Нового Завіту оповідає про великий, чудовий і
несподіваний вилов риби учнями Іісуса Христа.
Наведемо прецедентну цитату-фрагмент тексту з російськомовної
проповіді, у якій застосовується текст з Синодального перекладу Євангелія від
Матфея (Мф. 28, 19–20), марковану курсивом і посиланням у дужках, що
 98

належить самому Іісусу Христу, а тому формує прототипне ядро християнської

проповіді:
(46) Будем помнить о том, что не только к ним, но и к нам обращены слова
Спасителя: «Идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и
Святаго Духа, уча их соблюдать все, что Я повелел вам; и се, Я с вами во
все дни до скончания века. Аминь» (Мф. 28, 19–20). (ПТ2ВД, с. 7).
В українськомовному проповідницькому тексті прецедентна цитата-
фрагмент тексту з Євангелія від Луки (1:30-31, 35) також маркується лапками
та посиланням у дужках:
(47) А ось, що говорить про Божественне походження Христа євангеліст Лука:
«І сказав Їй Ангел: не бійся, Маріє! бо Ти знайшла благодать у Бога; і ось,
зачнеш в утробі, й породиш Сина… Дух Святий зійде на Тебе, і Сила
Всевишнього осінить Тебе, тому і народжуване Святе наречеться Сином
Божим» (Лк. 1:30-31, 35). (ВОССД, с. 39).
Підсумовуючи, відзначимо, що пряме цитування у проаналізованих
православних проповідях англійською, російською та українською мовами
нараховує 572 приклади, серед яких: маркована цитата-слово (19 = 3,3%);
маркована (171 = 29,9%) і немаркована (15 = 2,6%) цитата-вислів (186 = 32,5%);
маркована (252 = 44%) і немаркована (4 = 0,7%) цитата-речення (256 = 44,7%);
маркована цитата-фрагмент тексту (111 = 19,4%) (див. Додаток А, таблиці А.1,
А.2, А.3, А.4). У проповідницьких текстах аналізованими мовами відображене
прецедентне та непрецедентне пряме цитування. Було помічено, що в трьох мовах
переважає конфесійно-прецедентний цитатний матеріал, менш частотним
виявляється універсально- та локально-прецедентний. Крім того, види прямого
цитування різняться у православних проповідях досліджуваними мовами
засобами маркування, до яких належить: курсив, напівжирний чи інший шрифт,
великі літери, лапки, дужки після інтертексту з посиланням на текст-донор.
 99

3.2 Інтертекстуальне непряме цитування

Н. П'єґе-Ґро, слідом за Ж. Женеттом, розглядає інтертекстуальність як

зв'язок двох чи декількох текстів і розрізнює експліцитні (цитата та референція) й
імпліцитні (плагіат і алюзія) зв'язки (Пьеге-Гро, 2008, с. 84-94). Про існування "не
тільки невласне-прямої мови, але різних форм прихованої, напівприхованої,
розсіяної чужої мови" писав М.М. Бахтін (1986, с. 317).
У такому разі, окрім експліцитного прямого цитування, вартими уваги
постають різні види імпліцитної непрямої мови, про які згадує багато вчених,
наприклад: у В.Є. Чернявської (2014, с. 220-227) непряма мова включає в себе
імпліцитну непряму мову і переказ, а у Н. Фейрклафа (Fairclough, 2003, с. 49-50),
окрім прямого цитування виокремлюються також: непряме цитування, вільне
непряме цитування, оповідальне / наративне повідомлення про мовний акт без
викладу його змісту.
Під непрямим цитуванням розуміємо посилання на текст-донор (з / без
вказівки на оригінал):
1) з перефразованим викладом матеріалу (парафраз);
2) з вільним переказом основного матеріалу (інтертекст-переказ);
3) з прямим / непрямим порівнянням чи нагадуванням про прецедентний
текст (ремінісценція);
4) з натяком на претекст / претексти (алюзія).
Пряме цитування ↔ парафраз ↔ інтертекст-переказ ↔ ремінісценція ↔ алюзія
Рис. № 3.1
Тобто простежуємо градацію (Рис. № 3.1) від найбільшої співвіднесеності
тексту-реципієнта з текстом-донором (парафраз) до найменшої – лише натяку на
претекст (алюзія), яка взагалі може бути невпізнаною адресатом.

3.2.1 Парафраз
Результати дослідження показують (див. Додаток Б, таблиці Б.1, Б.2, Б.3,
Б.4), що новозавітні тексти формують основний корпус непрямих посилань
 100

(парафразу) у православних проповідях різними мовами, а саме: англійською – 20

(4,2%), російською – 30 (4,9%), а найчисленніші українською – 68 (11,4%).
У недільній англомовній проповіді (22.01.2017), присвяченій національному
Дню святості людського життя (як виступ проти аборту), що традиційно
святкується у Сполучених Штатах у річницю (або близько до неї) рішення
Верховного Суду по справі Роу проти Уейда, відображено декілька
перефразованих цитат з Нового Завіту (тричі Євангеліє від Матфея (2:18; 28:20;
11:30) і Перше Послання Іоанна (5:3)), що маркуються дужками з посиланнями на
претексти:
(48) And as long as Rachel continues to weep for her children because they are no
more, the Church’s voice cannot be silent ( cf. Matthew 2:18) <…> As His
disciples, we have a mandate to bring all nations to Christ the Giver of Life, by
baptizing them and by teaching them to observe all that He has commanded
(Matthew 28:20). In our society this will often involve us in voicing unpopular
opinions that, however gently and lovingly expressed, may well lead others to
marginalize or reject us. The Lord repeatedly warned His disciples of this
likelihood. But if we are to take part in Christ’s saving work of lightening His
people’s heavy load of sin, then we cannot neglect such faithful witness. In
humility, but also with boldness, we must stand with Christ. And—though the
evil one tells us otherwise—Christ’s commandments are not burdensome. His
yoke is easy. His burden is light (1 John 5:3; Matthew 11:30). (SLS2017).
Уперше проповідник вживає парафраз: "And as long as Rachel continues to
weep for her children because they are no more" (І поки Рейчел продовжує плакати
за своїми дітьми, тому що їх більше немає), цитуючи Євангеліє від Матфея (2:18):
"Rachel weeping for her children, Refusing to be comforted, Because they are no more"
(Рахіль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитись, бо їх нема), в якому Апостол
Матфей посилається на старозавітного пророка Ієремію (31:15): "Rachel does not
wish to cease mourning deeply over her children, because they are no more" (Рахиль
плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, бо нема їх...) (переклад
 101

І. Огієнка (Библия онлайн – Подкрепись. Духовный хлеб на каждый день.

(23.03.2019). https://allbible.info/bible/ogienko/jer/31/#!prettyPhoto[iframes]/14/).
Другий парафраз у проповіді: "As His disciples, we have a mandate to bring all
nations to Christ the Giver of Life, by baptizing them and by teaching them to observe
all that He has commanded" (Як Його учні, ми маємо доручення привести всі
народи до Христа Джерела Життя, хрестячи їх і навчаючи їх дотримуватися
всього, що Він наказав) є непрямою цитатою з Євангелія від Матфея (28: 19-20):
"Go therefore and make disciples of all the nations, baptizing them in the name of the
Father and of the Son and of the Holy Spirit, teaching them to observe all things that I
have commanded you" (Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і
Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що я заповів вам).
Наступні 4 речення у проповіді передають зміст 16 глави Євангелія від Іоанна
(пор.: 16: 1-2, 20, 33) за допомогою натяку (алюзії) або вільного непрямого
цитування (інтертексту-переказу), які більш детально будуть розглянуті далі.
Третій парафраз є максимально наближеним до претексту: "…Christ’s
commandments are not burdensome" (…заповіді Христа не тяжкі) (пор. з Першим
соборним посланням святого Апостола Іоанна Богослова (5:3): And His
commandments are not burdensome.
Останні два речення з наведеної англомовної проповіді є парафразом слів
Іісуса Христа з Євангелія від Матфея (11:30): "His yoke is easy. His burden is light"
(Його іго добре. Його тягар легкий) (пор. з текстом оригіналу: "For my yoke is easy
and my burden is light" (Matthew 11:30) (бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий).
У російськомовному тексті проповіді парафраз, як і в англомовному,
маркується посиланням у дужках на претекст. Ми знайшли 15 прикладів з
новозавітної літератури (14 – зі Святого Євангелія: 4 рази від Матфея, 6 – від
Луки, 1 – від Марка, 3 – від Іоанна та 1 – з Діянь святих Апостолів) і 1 приклад зі
старозавітної – з Псалтирі (остання вживається в жіночому роді). Наприклад:
(49) В евангельском чтении мы слышали слова Господа Иисуса Христа о том,
что человека оскверняет не то, что он принимает внутрь себя, а то, что он
 102

извергает из себя (Мк. 7, 15), ибо вся скверна находится не вне, а внутри
нас. (ПТ1П, с. 22).
У цьому фрагменті проповіді спостерігаємо парафраз слів Іісуса Христа
процитованих євангелістом Марком про викриття іудеїв у лицемірному виконанні
заповідей, а саме "про те, що людину оскверняє не те, що вона приймає всередину
себе, а те, що вона вивергає з себе" (пор. з оригіналом (Марк 7:15, с.73): "ніщо з
того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її; але що виходить з неї,
те оскверняє людину").
При непрямому цитуванні спостерігається як марковане дужками посилання
на авторитетний претекст (наведений вище приклад), так і просте зазначення
тексту-донору:
(50) При святом князе Владимире христианство пришло на Русь, и здесь
просияли великие подвижники. И каждый из них своей жизнью доказывал
слова апостола Павла: кто следует за Христом, распинает свою плоть вместе
с ее страстями и похотями. (ПТ1П, с. 27).
Парафразом є слова апостола Павла з його Послання до галатів (Гал. 5:24):
"Але ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями".
Українською мовою вияви парафразу є найчисленнішими (205 = 34,5%).
Основне джерело, як в англійській і російській мовах, становлять новозавітні
тексти – 68 (11,4%), хоча не менш поширеними є старозавітні – 21 (3,5%),
містичні – 20 (3,4%), агіографічні (житія святих) – 18 (3%), Святого Передання –
15 (2,5%) й аскетичні – 7 (1,2%).
Як і в англійській проповіді парафраз виявляється неодноразово в
невеликому фрагменті тексту:
(51) Її ублажатимуть усі роди, як благовіствує святий євангеліст Лука. Усі
покоління людей, які в своєму житті через Її смирення прийшли до
торжества благодаті та істини (Ін. 1, 17), прославлятимуть Її як Матір
Господа, і милість Всесильного Бога буде з усіма тими, хто має страх Його,
до скону віків – так учить нас Святе Євангеліє. (ВОССД, с. 115).
 103

У зазначеному прикладі кілька разів згадується текст Святого Євангелія:

принаймні чотири рази від Луки (1:48-50, 55) й один раз від Іоанна з маркуванням
джерела у дужках (Ін. 1, 17). Перший парафраз "Її ублажатимуть усі роди, як
благовіствує святий євангеліст Лука" (співвідноситься з кінцем 48 вірша) і далі
другий – "Усі покоління людей, які в своєму житті через Її смирення…" (початок
48 вірша), третій – "…прославлятимуть Її як Матір Господа, і милість
Всесильного Бога буде з усіма тими, хто має страх Його…" (49-50 вірші) і,
врешті-решт, четвертий – "…до скону віків" (самий кінець 55 вірша) є непрямою
цитатою з Євангелія від Луки (1:48-50, 55): "що зглянувся Він на смирення Раби
Своєї, бо віднині ублажатимуть Мене всі роди48; що сотворив Мені велич
Сильний, і святе ім'я Його49; і милість Його в роди родів на тих, що бояться
Його50; як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його довіку55". П'ятий
парафраз охоплює лише два слова з Євангелія від Іоанна: "…благодаті та
істини…", проте проповідник залишає посилання у тексті проповіді саме на цього
євангеліста. Самі ж слова мають відмінний від претексту відмінок (родовий, а у
претексті – називний), а отже вважаємо їх прикладом непрямого цитування
вираженого парафразом (пор. з текстом-донором (Ін. 1:17): "бо закон даний через
Мойсея; а благодать і істина сталися через Іісуса Христа").
Результати опрацювання проповідницьких текстів трьома мовами
показують, що в одному текстовому фрагменті можуть виокремлюватися не
тільки декілька однотипних виявів цитування (як у згаданому вище прикладі з 5
випадками вживання парафразу), а й різні міжтекстові відношення стосовно
претексту:
(52) А святому апостолові Павлу було дано бути піднесеним, за його висловом,
«до третього неба» – до раю, де він чув невимовні слова, що їх людина не в
змозі й переказати. (ВОССД, с. 163).
У цьому прикладі є як пряме цитування, що виражається прямою цитатою-
висловом і маркується лапками: "до третього неба", так і максимально наближене
до претексту (Друге послання Апостола Павла до корінфян (2Кор. 12:2-4))
непряме цитування (парафраз): "…до раю, де він чув невимовні слова, що їх
 104

людина не в змозі й переказати" (пор. з оригіналом: "Знаю чоловіка у Христі, який

чотирнадцять років тому (чи в тілі – не знаю, чи без тіла – не знаю: Бог відає)
узятий був до третього неба. 2 І знаю про такого чоловіка (тільки не знаю – в тілі,
чи без тіла: Бог відає),3 що він був взятий в рай і чув невимовні слова, яких
людині не можна переказати4").
Окрім новозавітних претекстів популярними в українськомовній
православній проповіді є старозавітні джерела, які нерідко акомпанують один
одному:
(53) Про святого пророка Іоанна пророк Ісайя провіщав, що він прийде
приготувати дорогу грядущому Господу. За свідченням святого євангеліста
Луки, народження Пророка і Хрестителя Іоанна було сприйняте з радістю і
надією на спасіння, що наближається. (ВОССД, с. 149).
У першому реченні згаданої проповіді застосовується парафраз з Книги
пророка Ісаї Старого Завіту (Іс. 40:3), що дослівно цитується й усіма чотирма
Євангелістами: "Глас вопіющого в пустині: приготуйте путь Господу, прямими
зробіть стезі Йому" (пор. Новий Завіт укр. с. 61; с. 9; с. 101; с. 152). А в другому –
парафраз на текст Святого Євангелія від Луки (1:57-80), наприклад: "І почули
сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю і раділи з нею" (Лк.
1:58). В обидвох випадках є пряме посилання на авторів претексту, проте немає
вказівки на сторінки.
Отже, парафраз, як вияв непрямого цитування, налічує 388 прикладів (див.
Додаток Б, таблиці Б.1, Б.2, Б.3, Б.4), що складає 23,1% з усього непрямого
цитування трьома мовами в однаковій кількості проповідей (по 45 кожною
мовою), а саме: майже рівна кількість англійською – 90 = 18,7% і російською – 93
= 15,3% мовами і більш ніж вдвічі випадків вживання налічує проповідь
українською мовою: 205 = 34,5%.
 105

3.2.2 Інтертекст-переказ
Другим видом непрямого цитування, що є менш наближеним до претексту,
на відміну від парафразу, йменуємо вільний переказ основного матеріалу або
інтертекст-переказ.
Цілком очевидним (див. Додаток Б, таблиці Б.1, Б.2, Б.3, Б.4) є факт
найчастішого посилання авторами проповідей трьома мовами саме на прецедентні
тексти Нового Завіту. Крім того, для встановлення співвіднесеності інтертексту-
переказу з текстом-донором вважаємо доцільним порівняння його зі сталими
біблійними текстами Нового і Старого Завіту. Для прикладу розглянемо вживання
інтертексту-переказу англійським проповідником:
(54) When Christ approached the River Jordan to go down into its waters, John
the Baptist trembled. With spiritual vision, he recognized the Lord that day, for
they had met years earlier, before either of them had yet emerged from their
mothers’ wombs. Elizabeth felt John leaping within her upon hearing the voice of
the Holy Virgin. John’s little heart already burned with joy at perceiving the
presence of Him Who was to take away the sins of the world. John was to spend
his entire life preparing for a future encounter with this same Lamb of God, but
what happened that day at the river was unlike anything he could have foreseen.
Christ, who had no sins of His own, took the weight of our sins upon
Himself. At the Jordan, He submitted to a ritual purification of sins, in order to
cleanse us from the grime of the passions. He descended into the waters as into a
grave, so that we might be given new and everlasting life.
These bright themes echo in our ears in early January each year with the
Church’s celebration of the Feast of Theophany. The joy of sins forgiven, of
hearts made clean, of spiritual eyes washed and illumined by the shining face of
Christ: these are joys that “no one can take away from us” (cf. John 16:22).
(SLS2017).
У згаданому прикладі інтертексту-переказу спостерігаємо відтворення
прецедентних ситуацій з Нового Завіту, а саме: перше речення – "When Christ
approached the River Jordan to go down into its waters, John the Baptist trembled"
 106

(Коли Христос прийшов на Йордан, щоб зануритися в його води, Іоанн

Хреститель затремтів) і далі кінець абзацу з наступним цілим абзацом: "John was
to spend his entire life preparing for a future encounter with this same Lamb of God,
but what happened that day at the river was unlike anything he could have foreseen.
Christ, who had no sins of His own, took the weight of our sins upon Himself. At
the Jordan, He submitted to a ritual purification of sins, in order to cleanse us from the
grime of the passions. He descended into the waters as into a grave, so that we might be
given new and everlasting life" є вільним переказом євангельських текстів про
Хрещення Господнє і свідчення Іоанна Предтечі про Іісуса Христа (від Матфея
(3:13-17), від Марка (1:9-11), від Луки (3:21-22), від Іоанна (1:28-36).
Проте зазначений фрагмент не є єдиним вільно процитованим
проповідником. З другого по четверте речення першого абзацу: "With spiritual
vision, he recognized the Lord that day, for they had met years earlier, before either of
them had yet emerged from their mothers’ wombs. Elizabeth felt John leaping within
her upon hearing the voice of the Holy Virgin. John’s little heart already burned with
joy at perceiving the presence of Him Who was to take away the sins of the world"
виокремлюється інша прецедентна ситуація з євангельського тексту від Луки
(1:39-56) про прибуття Діви Марії в дім Єлисавети і їхнє привітання, під час якого
"заграло дитя в утробі її, і сповнилася Єлисавета Духа Святого" (Лк. 1:41) (цим
дитям є Іоанн Предтеча).
Крім того, простежуємо тенденцію в цьому уривку з проповіді, як і у низці
інших, використання цілого комплексу міжтекстових зв'язків. Наприклад, останнє
речення в досліджуваному уривку: "The joy of sins forgiven, of hearts made clean, of
spiritual eyes washed and illumined by the shining face of Christ: these are joys that
"no one can take away from us" (cf. John 16:22)" закінчується прямою цитатою-
реченням: "no one can take away from us" (cf. John 16:22)" (ніхто не відбере від вас)
(Ін. 16:22), більш того має алюзію на Преображення Господнє: "…illumined by the
shining face of Christ…" (освітлений сяючим обличчям Христа…), зафіксоване у
трьох синоптичних Євангеліях: від Матфея 17:1-13, від Марка 9:1-9, від Луки
9:28-36.
 107

У цьому фрагменті інтертексту-переказу має місце незначний коментар

проповідника і прилаштування новозавітних ситуацій до сучасності, що вказує на
наявність метатекстуальності, тобто тлумачення / коментаря чи дописування
цитованого тексту: "Christ, who had no sins of His own, took the weight of our sins
upon Himself. At the Jordan, He submitted to a ritual purification of sins, in order to
cleanse us from the grime of the passions. He descended into the waters as into a grave,
so that we might be given new and everlasting life" (Христос, який не мав своїх
гріхів, взяв на Себе тягар наших гріхів. На Йордані він піддався ритуальному
очищенню гріхів, щоб очистити нас від бруду пристрастей. Він зійшов у воду, як
до могили, щоб нам було дано нове і вічне життя).
Інтертекст-переказ може репрезентувати прецедентний текст / ситуацію у
стислому вигляді:
(55) Мы слышали рассказ евангелиста об исцелении Господом расслабленного,
пролежавшего у купели Силоамской в ожидании чуда тридцать восемь лет.
(ПТ2ВД, с. 21).
Цим реченням починається проповідь російською мовою, що вказує на
тексто- і смислотвірну, рецептивно-орієнтовану і прагматичну функції цього
непрямого цитування (детальніше у Розділі 4) для всієї проповіді. Самий початок
речення є ідентифікатором прецедентності євангельського тексту від Іоанна (5:1-
17), в якому описані події в Іудеї, а саме зцілення розслабленого при Овечій
купелі, коли Іісус Христос був в Єрусалимі у другу Пасху. Проповідник
використовує непряме цитування без викладу змісту щодо чудесного зцілення
через те, що цей відомий уривок з Нового Завіту був зачитаний безпосередньо на
богослужінні, що передувало проповіді.
Крім стислого переказу одним реченням інтертекст-переказ може
розкривати прецедентну ситуацію, виражену декількома реченнями:
(56) Именно так произошло с двумя учениками, которые, возвращаясь из
Иерусалима в Эммаус, в приблизившемся к ним Путнике не узнали Иисуса,
потому что Его внешний облик после воскресения изменился. Господь
беседовал с ними на протяжении всего пути, вошел вместе с ними в дом, и
 108

лишь когда Он преломлял хлеб, они узнали Его, но Он тотчас же сделался

невидим. (ПТ2ВД, с. 6).
У російськомовній проповіді переказується євангельська оповідь про
явлення Іісуса Христа еммауським подорожнім, яка описана двома євангелістами-
синоптиками: Лукою (24:13-35) більш детально і лише фрагментарно Марком
(16:12-13).
Інтертекст-переказ, що найчастіше застосовується у проповідях
російською мовою, може охоплювати великий фрагмент претексту:
(57) Продолжая праздновать воскресение Христово, мы совершаем память
людей, проявивших в последние часы земной жизни Христа и после Его
крестной смерти особую любовь к Нему. Это святой праведный Иосиф
Аримафейский, который после того, как Христос умер на Кресте, пришел к
Пилату и попросил тело Его, чтобы похоронить Его в новом гробе. Это
Никодим, тайный ученик Иисуса, вместе с Иосифом участвовавший в
погребении Спасителя. Это жены-мироносицы, в течение всего земного
пути Спасителя, всей Его проповеднической миссии следовавшие за Ним.
Они не убоялись, что их признают ученицами Христа, последовали за Ним
до Креста, до Голгофы и после Его смерти спешили на гроб, чтобы помазать
Его тело благовониями. (ПТ2ВД, с. 16).
Непряме цитування в зазначеному уривку з проповіді стосується
прецедентного тексту, а саме Нового Завіту, в якому повідомляється про останні
години земного життя Христа і Його хресну смерть (від Матфея 27:31-56, від
Марка 15:20-41, від Луки 23:26-49, від Іоанна 19:16-37), погребіння Іісуса Христа
(від Матфея 27:57-66, від Марка 15:42-47, від Луки 23:50-56, від Іоанна 19:38-42) і
ранок Воскресіння (від Матфея 28:1-10, від Марка 16:1-11, від Луки 24:1-12, від
Іоанна 20:1-18). Згадані проповідником події описані у всіх чотирьох Євангеліях і
охоплюють не тільки декілька прецедентних ситуацій, а й залучають прецедентні
імена: святий праведний Йосип Аримафейський, Понтій Пилат, фарисей Никодим
(таємний учень Іісуса), жінки-мироносиці. Виражені інтертекстом-переказом,
прецедентні ситуації одночасно є прямими алюзіями. Наприклад: "Это Никодим,
 109

тайный ученик Иисуса" (Це Никодим, таємний учень Іісуса) є алюзією на таємну
нічну бесіду Іісуса Христа з Никодимом (Ін. 3:1-21), "Это жены-мироносицы, в
течение всего земного пути Спасителя, всей Его проповеднической миссии
следовавшие за Ним." (Це жінки-мироносиці, що протягом усього земного шляху
Спасителя, всієї Його проповідницької місії слідували за Ним) як пряма алюзія на
проповідь і земний шлях Іісуса Христа (Лука 8:1-3).
В українськомовній проповіді без детального викладу змісту переказуються
основні події з життя і діяльності святого пророка Іллі, що описані у Третій і
Четвертій Книг Царств Старого Завіту (3Цар. 17-19; 4Цар. 1-2):
(58) Святий пророк Ілля жив за 900 років до Різдва Христового, у той важкий
час, коли його народ, залишивши істинного Бога, впав в ідолопоклонство.
Пророк Ілля був ревним поборником істинної віри і благочестя. Він
викривав правителів і народ, які ухилились в язичництво. Палкими були
проповіді й заклики пророка Іллі. Цар ізраїльський Ахав і особливо
дружина його цариця Ієзавель розпочали гоніння на пророка, хотіли його
умертвити. Святий пророк відійшов у пустиню і перебував там у молитві та
скорботі. Скорбота доходила інколи до відчаю, і тоді пророк просив у Бога
для себе смерті. Але, пройшовши через найважчі випробування, він був ще
більше звеличений і прославлений. Сьогодні ми ублажаємо ревнителя слави
Божої, людину, яка мала непохитну віру в Бога і безмежну надію на Нього.
(ВОССД, с. 146)
Інтертекст-переказ у проповіді викладається без прямого посилання на
претекст через універсальну прецедентність імені старозавітного пророка і
ситуацій, пов'язаних з ним, що підтверджує прецедентність книг Святого Письма.
Порівняльно з переказами фрагментів текстів Старого Завіту, більш
чисельними у трьох мовах є приклади з новозавітної літератури, особливо
чотирьох Євангелій (див. Додаток Б, таблиці Б.1, Б.2, Б.3, Б.4). Звернемо увагу на
взаємозв'язок новозавітних текстів (тобто архітекстуальність). Зокрема, у
наступному уривку з проповіді українською мовою простежуємо інтертекст-
переказ з Діянь святих Апостолів і Святого Євангелія:
 110

(59) Сповнившись Духу Святого, Апостол Петро вийшов на свою першу

проповідь, після якої увірували у Христа та прийняли хрещення близько
трьох тисяч іудеїв. Так від дня зішестя Святого Духа віра християнська
стала швидко поширюватись і зростати. Щодня збільшувалась кількість
віруючих у Господа Іісуса Христа. Навчені Святим Духом, апостоли
сміливо проповідували про Сина Божого, про Його Воскресіння із мертвих.
Господь же допомагав їм численними великими чудесами, які чинили
апостоли ім'ям Господа Іісуса Христа. (ВОССД, с. 97).
Непряме цитування стосується першої частини Діянь святих Апостолів, яку
написав євангеліст Лука як продовження свого Євангелія, що засвідчено в
обидвох текстах (Діян. 1:1-2 і Лк. 1:1-4). Крім того, текст Діянь святих Апостолів
має чисельні посилання не тільки на цей новозавітній текст, а й на Старий Завіт
(пор. Діян. 1: 1-2, 5, 16, 20 тощо). В українськомовній проповіді переказуються
прецедентні події з Діянь святих Апостолів, а саме: про зішестя Святого Духа
(2:4), про першу проповідь Апостола Петра (2:14-40), першу християнську
спільноту (2:42), чудеса (2:43) і прецедентні події з чотирьох Євангелій: "Навчені
Святим Духом, апостоли сміливо проповідували про Сина Божого, про Його
Воскресіння із мертвих", тобто про народження, життя, проповідь, останні години
життя і воскресіння Іісуса Христа, що охоплюють увесь корпус євангельських
текстів.
Зазвичай інтертекст-переказ застосовується проповідниками для
спрощення розуміння інформації, для передання прецедентного тексту у стислій
формі. На відміну від парафразу, у якому простежується маркування у вигляді
прямого посилання на претекст, інтертекст-переказ в абсолютній більшості
вводиться проповідниками у свій текст без будь-якого посилання (виняток
становлять фрагменти проповідей, які нараховують одразу декілька видів
інтертексту (пряме та непряме цитування). Це обумовлюється тим, що цитований
фрагмент є прецедентним.
Дослідження непрямого цитування у православних проповідях дозволило
дійти висновку відносно того, що до найчастіше вживаних джерел інтертексту-
 111

переказу в англійській мові відносяться: новозавітні тексти 29 (6,1%), сучасні

події (тексти) 15 (3,1%), власний і / або чужий досвід 10 (2,1%), відповідно у
російській мові: новозавітні тексти 61 (10%), агіографічна (житія святих)
література 25 (4,1%), Святе Передання 22 (3,6%), Історія Церкви 22 (3,6%),
містичні джерела 19 (3,1%), історична література 17 (2,8%), церковно-
богослужбові тексти 13 (2,1%), старозавітні тексти 12 (2%), а в українській мові:
новозавітні тексти 51 (8,6%), агіографічна (житія святих) література 29 (4,9%),
містичні джерела 16 (2,7%), Святе Передання 12 (2%), історична література 12
(2%), старозавітні тексти 10 (1,7%), Історія Церкви 9 (1,5%) (детальніше у
Додатку Б, таблиці Б.1, Б.2, Б.3, Б.4). До того ж, за нашими спостереженнями, для
проповіді російською мовою більш характерним є вживання вільного
інтертекст-переказу 223 (36,7%) на відміну від українського – 163 (27,4%) і
англійського – 93 (19,4%) проповідницьких текстів.

3.2.3 Ремінісценція
Третім визначеним у праці засобом вираження непрямого цитування є
ремінісценція – пряме / непряме порівняння, співставлення з прецедентним
текстом або нагадування (погляд назад) про нього.
Ремінісценцію розглядаємо як один із видів непрямого цитування, яка не
маркується у тексті проповіді графічно, проте її легко впізнати як нагадування
про прецедентний текст.
Одним з видів ремінісценції є подвійне співставлення в тексті проповіді
прецедентних ситуацій Старого і Нового Завітів, що зустрічається в аналізованих
текстах трьома мовами:
(60) Through the examples of Moses’ forty days and nights without food or drink on
Mount Sinai, and the forty days and forty nights that our Lord fasted in the desert,
we are reminded of Saint Simeon of Thessalonica’s words: "Fasting is the work
of God." And it is this work that takes place in the arena of repentance -- Great
Lent. (GL2014).
 112

Зазначений фрагмент з англомовної проповіді є прикладом прямого і

непрямого цитувань, а також архітекстуальності як жанрового зв'язку текстів (в
цьому уривку: Старого і Нового Завіту, а також патристичної літератури). Через
пряме цитування слів святителя Симеона архієпископа Солунського: "Fasting is
the work of God." (Піст – Божа справа) американський проповідник напередодні
Великого Посту навесні 2014 року нагадує пастві, що піст вимагає неабияких
зусиль, на які людина стає спроможною тільки завдяки дії Святого Духу на
відміну від звичайної дієти як утримання в їжі (у Святому Письмі та Святому
Переданні є чимала кількість прикладів справжнього посту у святих пророків,
преподобних тощо). Доводить ці факти митрополит Тихон, спираючись на тексти
Старого і Нового Завітів. Отже, перша ремінісценція: "Through the examples of
Moses’ forty days and nights without food or drink on Mount Sinai" (Прикладами
Мойсеєвих сорока днів і ночей без їжі та пиття на горі Синай) вказує на
старозавітну прецедентну ситуацію про перебування на горі Синай у
сорокаденному пості і молитві єврейського пророка, законодавця, вождя і
першого священного автора – Мойсея, котрий організував Вихід євреїв зі
Стародавнього Єгипту. Згадана ситуація відображається у декількох місцях
Старого Завіту, як-от: Вихід 34:28, 24:18; Повторення Закону 9:9,18. і зразком для
другої ремінісценції, яка є не менш прецедентною: "and the forty days and forty
nights that our Lord fasted in the desert" (і сорок днів і сорок ночей, що Господь
постив у пустині) як спокушання Іісуса Христа в пустині, які описані трьома
євангелістами-синоптиками (від Матфея 4:1-11, від Марка 1:12-13, від Луки 4:1-
13), наприклад: "І пробув Він там у пустині сорок днів, спокушуваний сатаною, і
був із звірами; і Ангели служили Йому" (Мк. 1:13).
До порівнянь і співставлень текстів Старого і Нового Завітів звертаються й
російсько- і українськомовні проповідники, наприклад:
(61) Вот почему мы говорим, что Христос – это Новый Адам, а Богородица –
Новая Ева. Все то, что первый человек – мужчина – не смог исполнить,
исполнил Христос, а то, что не смогла исполнить первая женщина,
исполнила Пресвятая Богородица. (ПТ3ВПСС, с. 15).
 113

У цьому фрагменті з проповіді російською мовою спостерігаємо

ремінісценцію при порівнянні Іісуса Христа з Адамом, а Пресвятої Богородиці – з
Євою, тобто старозавітні перші люди Адам і Єва протиставляються новозавітним
Іісусу Христу і Його Матері – Діві Марії.
Схожим прикладом ремінісценції є українськомовна проповідь з
прецедентними ситуаціями зі Старого Завіту (історія гріхопадіння Адама і Єви
(Буття 3:1-7)) і новозавітними розповідями чотирьох євангелістів про Голгофську
Жертву, тобто таку жертву, яку Іісус Христос приніс за гріхи світу (серед яких і
гріхопадіння Адама і Єви, що йменується Перворідним гріхом у православній
традиції (Православная энциклопедия "Азбука веры" (16.04.2019).
https://azbyka.ru/grex-pervorodnyj)) на Голгофському хресті (пор. від Матфея
(27:31-56), від Марка (15:20-41), від Луки (23:26-49), від Іоанна (19:16-37)):
(62) Ми особливо яскраво і чітко бачимо той взаємозв'язок, який простежується
між двома біблійними розповідями: історією гріхопадіння і розповідями
євангелістів про Голгофську Жертву. (ВОССД, с. 76).
Іншим прикладом ремінісценції як зіставлення текстів Старого і Нового
Завітів є фрагмент із проповіді на Різдво Христове (2005 року) українською
мовою про подвиг праведного страждальника Іова (Книга Іова Старий Завіт) і
чудо Різдва Христова, яке спостерігали новозавітні пастухи і мудрі волхви (від
Матфея 2:1, від Луки 2:1-7):
(63) І якщо колись праведний страждальник Іов міг лише сподіватися, що
Спаситель його живий, що Бог ще відродить його до життя і що очі його ще
побачать Переможця смерті, то тепер і прості пастухи, і мудрі волхви
змогли побачити Спасителя всіх людей на власні очі й поклонитися Йому
від імені всього людства. (ВОССД, с. 31-32).
Проте найчисельнішими в трьох мовах (150=35,2%) є прецедентні приклади
з новозавітними ремінісценціями, наприклад:
(64) The veterans of our nations are our fellow citizens whose loyalty and dedication
epitomizes Christ's message of the Good Samaritan, who willingly came to the
aid of his neighbor. (IROV2016).
 114

В англомовній проповіді за 11.11.2016 року, тобто в день, який традиційно

присвячений національному святу в США – Дню ветеранів, коли згадуються
відносно недавні історичні події, а саме – завершення Першої світової війни та
вшанування людей, які служили в збройних силах США загалом, вживається
ремінісценція, у якій згадані ветерани ототожнюються з милосердним
самарянином із новозавітної притчі (від Луки 10:30-37), який по дорозі з
Єрусалима до Єрихона побачив пограбованого і пораненого чоловіка,
змилосердився над ним, відвіз до гостиниці і потурбувався про нього. Отже,
завдяки зазначеній ремінісценції автором утворюється стилістичний прийом
імліцитно вираженого образного порівняння (формальний маркер – дієслово
"epitomize"), що дозволяє інтенсифікувати позитивно конотовані ознаки ветеранів
("loyalty" і "dedication"), додаючи до них додаткової інформації.
Викривальне порівняння з новозавітних текстів використовується в
російськомовних проповідях:
(65) Не надо, подобно фарисею, высчитывать свои добродетели и сравнивать
себя с другими людьми. (ПТ3ВПСС, с. 12-13).
Тут ремінісценцією є євангельська притча про митаря і фарисея (від Луки
18:9-14), у котрій наводиться приклад правильної молитви і поведінки в храмі і в
житті.
Знаходимо у російськомовних проповідях і більш надихаюче порівняння:
(66) В пасхальные дни будем просить Господа, чтобы Он дал нам силы в течение
всего года сохранять добрую христианскую жизнь, любовь к храму Божию,
причащаться Святых Христовых Таин и в личном духовном опыте
встречаться с Христом так же, как встретилась с Ним самарянка у колодца.
(ПТ2ВД, с. 30-31).
У самому кінці цього уривка вжито ремінісценцію на євангельську бесіду
Іісуса Христа з самарянкою біля колодязя (від Іоанна 4:4-42): "как встретилась с
Ним самарянка у колодца". Ситуація, пов'язана із спілкуванням Спасителя з
самарянкою є прецедентною, відомою будь-якому парафіянину, тому не потребує
додаткового тлумачення адресанта.
 115

Ремінісценція як нагадування про прецедентні новозавітні ситуації

використовується в українській проповіді:
(67) Це сказано не тільки тій хворій жінці, яка зцілилася, торкнувшись одежі
Христа Спасителя. Це сказано, і повторюється для всіх тих, хто, зранивши
ноги на житейських дорогах, зрозуміє і відчує, що Господь – єдина сила,
джерело всякого блага, джерело наших зцілень. Це сказано для тих, хто
зрозуміє і звернеться до Лікаря, Котрий зцілює біснуватих, повертає зір
сліпим, воскрешає мертвих і нікому не відмовляє у допомозі. (ВОССД, с.
225).
Не менше ніж з 48 євангельськими ситуаціями пов'язаний вжиток
ремінісценцій проповідником в українськомовному фрагменті, а саме: 1) зцілення
кровоточивої хворої жінки, що зцілилася, торкнувшись одежі Христа Спасителя
(від Марка 5:25-34 і від Луки 8:43-48); 2) зцілення хворих (від Іоанна 4:46-54; 5:1-
17; від Марка 1:29-34, 40-45; 2:1-12; 3:1-5; 6:54-56; 7:24-30; 7:31-37; від Луки 4:38-
41; 5:12-26; 6:6-11; 7:1-10; 13:10-17; 14:1-6; 17:11-19; від Матфея 8:2-4, 16-17; 9:1-
8; 12:9-13, 8:5-13; 14:35-36; 15:21-31; 21:14-17) і біснуватих (від Матфея 12:22-23;
8:28-34; 9:32-34; 17:14-21; від Марка 1:21-28; 5:1-20; 9:14-29; від Луки 4:31-37;
11:14; 8:26-39; 9:37-43); 3) повернення зору сліпим (від Матфея 9:27-31; 20:29-34;
від Марка 8:22-26; 10:46-52; від Луки 18:35-43; від Іоанна 9:1-41); 4) воскресіння
мертвих (від Луки 7:11-17; 8:40-56; від Марка 5:22-43; від Іоанна 11:1-46).
Аналіз православних проповідей показав (див. Додаток Б, таблиці Б.1, Б.2,
Б.3, Б.4), що в текстах проповідей використовуються ремінісценції, дещо відмінні
як за видами, так і за частотою свого використання. В англійській проповіді
виявлено 134 (28%) ремінісценції, у російській – 179 (29,5%), в українській – 113
(19%). Найчастіше в англійській мові ремінісценції репрезентовані новозавітними
джерелами: 38 (7,9%), у російській мові – новозавітними текстами: 62 (10,2%),
старозавітною літературою: 21 (3,5%), в українській мові – новозавітними
текстами: 50 (8,4%), агіографічною (житія святих) літературою: 17 (2,9%).
 116

3.2.4 Алюзія
Одним із засобів вираження ремінісценції і четвертим типом непрямого
цитування є алюзія, яка на відміну від першої є лише натяком на прецедентний
текст, не маркується в тексті проповіді і може бути невпізнаною адресатом.
Алюзія у православних проповідях буває прямою, тобто такою, що містить явний
(експліцитний) натяк, відображений словами чи висловами, що відсилають до
прецедентного тексту, та непрямою (імпліцитною), тобто прихованою,
завуальованою, іронічною, загадковою або й зовсім невпізнаною в тексті.
За нашими спостереженнями для трьох досліджуваних мов характерним є
вживання як прямих, так і непрямих алюзій. Серед прецедентних текстів і
ситуацій, на які найчастіше натякають проповідники, відзначаємо: в англійській
мові (всього 163 прикладів, що становить 33,9% від загальної кількості непрямого
цитування в зазначеній мові) – новозавітні тексти: 52 (10,8%), натяки на досвід
проповідника та його пастви: 20 (4,2%), містичні: 18 (3,8%), сучасних подій
(текстів): 17 (3,5%). У російській мові всього нараховується близько 112 алюзій
(18,5%), з яких новозавітних – 42 (6,9%), старозавітних – 12 (2%), містичних і
Святого Передання по 10 (1,6%) кожного. Відповідно в українськомовних
православних проповідях алюзії складають 114 прикладів (19,1%), що майже
дорівнює російськомовним. Основним текстовим джерелом, як в англійській і
російській мовах, є новозавітне – 40 (6,7%), крім того: агіографічне і містичне
становлять, відповідно, по 13 (2,2%) і старозавітне – 12 (2%).
У православних проповідях англійською мовою, так само як і українською
та російською, знаходимо приклади вживання прямих алюзій:
(68) Christ Jesus, our Light, is in our midst! (NL2012).
Незважаючи на той факт, що запропоноване вище речення: "Іісус Христос,
наше Світло, посеред нас!" є прецедентним вітанням серед православного
духовенства, у контексті англомовної різдвяної проповіді (2012 року),
розглядаємо його як пряму алюзію на таїнство втілення Бога Слова, тобто Різдво
Спасителя (Мф. 2:1; Лк. 2:1-7), а також на інші євангельські епізоди, наприклад:
свідчення Іоанна Предтечі про Іісуса Христа: "Іоанн сказав їм у відповідь: я
 117

хрещу водою; але серед вас стоїть Той, Котрого ви не знаєте" (Ін. 1:26); промова
Іісуса Христа про спільну молитву: "бо, де двоє чи троє зібрані в ім'я Моє, там Я
посеред них" (Мф. 18:20); явлення Іісуса Христа учням: "Коли вони про це
говорили, Сам Іісус став посеред них і сказав їм: мир вам" (Лк. 24:36), а також (Ін.
20: 19; 26).
У російськомовній проповіді виявлені прямі алюзії на новозавітні та
старозавітні тексти:
(69) Православные христиане должны не только на словах, но и на деле
свидетельствовать об истинности своей веры, помнить, что каждый
мужчина призван быть мужем и отцом, а каждая женщина – женой и
матерью. (ПТ1П, с. 10).
У проповіді простежується пряма алюзія на слова з Послання Апостола
Якова: "Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва" (Як. 2:26), для
порівняння у проповіді: "православні християни повинні не тільки на словах, а й
на ділі свідчити про істинність своєї віри". У кінці текстового фрагменту
відображається, на нашу думку, натяк на старозавітне призвання першого
чоловіка і жінки – Адама і Єви: "Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте
землю" (Буття 1:28; 2:24; 3:16-20): "кожен чоловік покликаний бути одруженим і
батьком, а кожна жінка – дружиною і матір’ю".
Пряма алюзія у проповіді українською мовою ідентифікується новозавітним
текстом і Таїнством Церкви:
(70) За кожною Божественною літургією Він пізнається нами у надломленні
Хліба. (ВОССД, с. 82).
У наведеному фрагменті мається на увазі Таїнство Євхаристії, що
відбувається під час Божественної літургії. Водночас, джерелом зазначеного
непрямого цитування як прямої алюзії є Євангеліє від Луки (24:13-35), де
згадується явлення Іісуса Христа еммауським подорожнім, які впізнали Господа в
переломленні хліба (24:30-31, 35).
Крім прямих алюзій, у текстах проповідей трьома аналізованими мовами
застосовуються непрямі алюзії. Проілюструємо останні в англомовній проповіді,
 118

що співвідносяться з новозавітними, старозавітними, містичними, патристичними

й агіографічними текстами:
(71) I greet all of you on this bright day, the radiant and holy day of Pascha, the day
upon which the light of Christ has risen upon all mortal human beings. The light
that now surrounds us in our Churches, in our Monasteries, and in all of creation,
is greater than can be accounted for by physical candles, chandeliers, or the sun
and the moon. (RC2018).
У цьому фрагменті звеличується божественне світло, яке неодноразово
згадується в Новому Завіті: в Євангелії від Іоанна: Я світло світові; хто піде вслід
за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя (8:12; 1:1-14); у
Першому посланні Іоанна 1:5-10; у Апокаліпсисі 22:5; у Євангелії від Луки:
уривок про внутрішнє світло (11:33-36), у Діянні святих Апостолів: свідчення
Апостола Павла про явлення йому "великого світла з неба" по дорозі в Дамаск
(22:6-11) і у Другому посланні до корінфян Апостола Павла (4:5-7)). Крім того,
божественне світло згадується у взаємозумовленій патристичній, містичній і
агіографічній літературі (у творах преподобного Симеона Нового Богослова,
святителя Григорія Богослова, преподобного Варсонуфія й Іоанна Пророка,
святителя Іоанна Дамаскіна, преподобного Іоанна Кронштадтського (Азбука
Спасения. Священные Писания. Бог есть Свет. (21.04.2019).
http://azbukaspaseniya.ru/biblioteka/bog-est-svet.html)). Проте прообрази цього
божественного світла почали з'являтися ще в старозавітній літературі, наприклад
у Книзі Іова 22:26-28, 25:3-6; у псалмах святого пророка і царя Давида: бо в Тебе
джерело життя, в Твоїм світлі побачимо світло! (Пс. 35:10).
У російськомовній православній проповіді непряма алюзія, на нашу думку,
виявляється як натяк на слова з Послання Апостола Павла до колосян (4:6):
"Слово ваше хай буде завжди з благодаттю, приправлене сіллю, щоб ви знали, як
відповідати кожному":
(72) Бывают речи, которые можно сравнить с пресной, безвкусной пищей, а
слово может быть «вкусным» – оно может питать душу и сердце человека.
(ПТ3ВПСС, с. 26).
 119

Згаданий приклад ілюструє розмовне, у незначній мірі іронічне та

переносне застосування слова "смачний", маркованого лапками. Відомо, що у
давнину і у апостольські часи сіль високо цінилася та дорого коштувала, тому і
благодатні слова порівнювалися з приправленими сіллю. У наші часи
прецедентним поняттям буде не сама сіль, а відчуття смакоти, спричиненої сіллю
чи іншими інгредієнтами.
Питальне речення у православній проповіді українською мовою спонукає до
непрямої алюзії, що відсилає до текстів Святого Письма та Передання, в яких
розповідається про створення світу, містичні події (чудеса) і тому подібне:
(73) Чи все можна зрозуміти і осягнути в навколишньому матеріальному світі,
попри всі наукові відкриття, які людина має і якими пишається? (ВОССД, с.
101)
Підбиваючи підсумок, зазначаємо, що алюзія у вигляді прямого чи
прихованого натяку розглядаємо як четвертий вид непрямого цитування, що
вживається проповідниками у трьох досліджуваних мовах. Слід відмітити, що
зважаючи на індивідуальний фонд знань реципієнтів, алюзїї можуть по-різному
тлумачитися або бути взагалі невпізнаними.
Крім того, ми помітили, що непряме цитування, яке складає 1682 приклади
трьома мовами, є найбільш розповсюдженим видом міжтекстових зв'язків (пор.:
англійською мовою – 480 прикладів (28,5%), російською – 607 (36,1%),
українською – 595 (35,4%) та реалізується за допомогою парафраз, вільного
непрямого цитування (інтертексту-переказу), алюзій, ремінісценцій (див. Додаток
Б, таблиці Б.1, Б.2, Б.3, Б.4).

3.3 Метатекстуальні засоби інтертекстуальності

Третій різновид міжтекстових зв'язків, слідом за Ж. Женеттом і його

послідовницею Н.О. Фатєєвою, йменуємо метатекстуальністю. М.М. Бахтін
(1986) пророцькі писав про таку взаємодію текстів, як "чужий" текст і інший
текст, що обрамляє, коментує, оцінює, або заперечує його (с. 298).
 120

Під метатекстуальністю у православній проповіді усвідомлюємо

тлумачення, коментар, питання / відповідь, протиставлення і метатекст-
додавання.
Складність при тлумаченні Святого Письма, на думку італійського сиролога
Сабіно К'яла, який відповідно посилається на преподобного Єфрема (Сиріна),
полягає в тому, що воно "містить явні слова і приховані смисли, його таємниці
невичерпні; а безліч допустимих інтерпретацій пояснюється також і суб'єктивним
фактором – зміненими станами читачів. Така складність біблійного тексту
вимагає подвійного герменевтичного аналізу: фактологічного, або історичного, і
духовного, або внутрішнього" (Преподобный Исаак Сирин и его духовное
наследие, с. 89-99).
Одним із основних засобів вияву метатекстуальності вважаємо
тлумачення або коментар тексту, які застосовуються всіма проповідниками.
Важливим є співставлення претексту ("чужого" тексту за М.М. Бахтіним) з
метатекстом ("новим" текстом). Якщо метатекст функціонує як коментар /
тлумачення, то претекст може виражатися як прямим цитуванням, так і непрямим
(інтертекст-переказ, ремінісценції / алюзії, парафраз).
Прикладом коментування / тлумачення із залученням прямих цитат в
англомовній проповіді є наступний фрагмент:
(74) This is, in the words of our Lord, "not to think the things of God, but those of
man" (Mt. 16:23), or in other words not to think as God does, but as people do.
We learn from the Apostle Paul how God thinks. He does not think of His
divinity as a thing to hold onto, but empties Himself taking the form of a servant
(Phil. 2:6-7). The mind of God is not only not to kill, but to give life to the world
through His death (John 6:33, 51). (SLS2018).
Проповідник, цитуючи слова Іісуса Христа: "not to think the things of God,
but those of man" (Mt. 16:23) (думаєш не про Боже, а про людське), пояснює, що
вони означають "not to think as God does, but as people do" (думати не як Бог, а як
люди). Далі митрополит Тихон (Моллард) продовжує тлумачити ці слова,
наводячи приклад з Послання Апостола Павла до филипійців (2:6-7): (6Він,
 121

будучи образом Божим, не вважав за посягання бути рівним Богові; 7але принизив
Себе Самого, прийнявши образ раба) "He does not think of His divinity as a thing to
hold onto, but empties Himself taking the form of a servant" (Phil. 2:6-7), в якому
пояснюється замисел (хід думок) Бога. Варто зазначити, що пряма цитата
різниться від тексту-оригіналу тим, що проповідник використовує дієслова у
теперішньому часі "He does not think <…> but empties Himself", а у Новому Завіті
згадані слова вживаються у минулому. Завершується коментар, про те, як
мислити по-Божому, словами з Євангелія Апостола Іоанна Богослова: The mind of
God is not only not to kill, but to give life to the world through His death (John 6:33,
51), що є комбінацією двох прямих цитат-висловлень: "For the bread of God is he
who comes down from heaven and gives life to the world." (Бо хліб Божий є той, який
сходить з небес і дає життя світові) (Ін. 6:33) і "And the bread that I will give for
the life of the world is my flesh." (хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за
життя світу) (Ін. 6:51). Прямі цитати беруться в проповіді у лапки з посиланням на
претекст у дужках, проте метатекстуальність графічно не виділяється.
Однак, у наступному прикладі метатекст фігурує як маркований курсивом:
(75) In the Liturgy of the Presanctified Gifts there is a moment when the celebrant
turns to the worshippers holding aloft a lighted candle and proclaiming “the Light
of Christ illumines all.” This proclamation is both a gift and a challenge. The light
of Christ is given to us as Orthodox Christians to lead us in the pilgrimage and
witness of our life. The light of Christ is given to all – meaning that our mandate
and mission as Orthodox Christians is to share the light of Christ with all in our
society. (SO2012).
Проповідник розповідає про великопісне богослужіння, що йменується
Літургією Передосвячених Дарів, під час якої лунають слова молитви, що також
цитується у проповіді: "the Light of Christ illumines all." (Світло Христове
просвітлює всіх). Цю пряму цитату-речення митрополит Тихон тлумачить у
своєму проповідницькому тексті, пояснюючи, що Світло Христове просвітлює
нас як православних християн, щоб через нас просвітлювати всіх людей, навіть не
християн. При цьому слова "to us" (нам) і "to all" (всім) маркуються курсивом.
 122

Завдяки цьому акцентується інклюзивна функція не лише особового займенника

"we", але й означального займенника all, що стають засобами реалізації ідеї
єднання всіх людей за їхньою причетністю до Світла Христова.
У російськомовній православній проповіді метатекст обігрується за
рахунок комбінації прямих цитат-речень і вільного інтертексту-переказу, як-от:
(76) Когда Иисус Христос был распят на Кресте, рядом с Ним на двух крестах
висели двое разбойников, один из них раскаялся в своих грехах и сказал
Господу: «Помяни мя, егда приидеши во Царствии Твоем». И Господь
сказал ему: «Днесь со Мною будеши в раи» (Лк. 23, 42–43). То есть
покаяние, которое принес тот человек, как бы перечеркнуло всю его
прежнюю жизнь: Господь простил ему грехи, и он первым вошел в Царство
Небесное. Иной раз и на дверях алтаря изображается этот благоразумный
разбойник с крестом – тем самым, на котором был распят. (ПТ1П, с. 35).
Початок цього уривку з проповіді є комбінацією прямих цитат-речень (Лк.
23, 42–43) і вільного інтертексту-переказу (Лк. 23:33-43) про прецедентну
ситуацію, пов'язану з розп'яттям на Хресті Іісуса Христа і двох розбійників.
Зазначені цитати маркуються в тексті проповіді лапками, курсивом і посиланням
у дужках. Проте нас цікавить друга частина уривка, у якому проповідник
тлумачить, яким чином покаяння може змінити життя людини. Отже, на основі
відомого претексту формується новий метатекст, який на відміну від
попереднього прикладу англійською мовою не маркується графічно.
Тлумачення / коментар прямої цитати є однією з конститутивних ознак
також українськомовної проповіді:
(77) Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: «І прости нам
провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6, 12). І якщо ми
не прощаємо провин нашим винуватцям, то, промовляючи слова цього
прохання, ми говоримо неправду Богу. Така молитва не принесе нам ні
миру, ні Божого благовоління. (ВОССД, 257).
Проповідник пояснює необхідність прощати провини нашим винуватцям,
спираючись на претекст з Євангелія від Матфея (6:5-15) і прецедентного тексту
 123

молитви "Отче наш", у якому Іісус Христос дає настанову як правильно молитися
і поводитися. На відміну від російськомовного прикладу, де коментувався
інтертекстуальний блок, що вміщував прямі цитати-речення і вільний
інтертекст-переказ та подібно до наведених вище англомовних фрагментів, у
проповіді українською мовою залучається тільки пряма цитата, маркована
лапками і посиланням у дужках. Сам метатекст, подібно до російськомовного
прикладу, залишається немаркованим.
Окрім тлумачення прямих цитат, метатекст у проповідях трьома
аналізованими мовами створюється за рахунок коментаря проповідниками
непрямих цитат. Наприклад, в англомовній православній проповіді
коментуються одразу три притчі з метою узагальнення їхнього повчального
контексту і виведення на новий рівень їхнього розуміння:
(78) In the Gospel reading we have just heard, our Lord and Savior Jesus Christ
offers 3 parables for our edification.
The first parable speaks to us of the Fig tree which had leaves but was
barren of any fruit. With this image, the Lord is rebuking those around Him who
adorned themselves with the greenery of external piety but were devoid of inner
virtue, as well as those who throughout history, had become slaves to the law and
had not borne the fruit of the spirit.
In the second parable, we hear of the Man who sent his two sons to work in
his vineyard. The one said “I will go to work” but did not go; the other said: “I
will not go to work” and yet did go. With these words, the Lord is admonishing
all those who might have felt themselves entitled to receive the Kingdom without
the needed labor and effort of offering repentance.
The third parable speaks of a Householder who planted a vineyard and
went away, leaving it in the care of husbandmen. Later, that Householder sent
servants to collect the fruit of his vineyard, but the husbandmen killed not only
the servants but even the son of the Householder. This parable is offered as a
warning to those who fail to offer fitting honor and worship to their own Creator
and Lord.
 124

On a historical level, Christ was offering these parables as rebukes to the

people of His time and as warnings to the followers of the old covenant who were
unwilling, or unable, to see that the Kingdom was upon them. On a spiritual level,
Christ offers these parables to us, today, as a warning of the coming judgement
which we all must face.
But beyond the historical and the spiritual levels, Christ offers these
parables as doorways by which we might enter into the sacred reality of Holy
Week, that is, to enter into the Glory of the Kingdom by sharing in the Passion of
Christ. (BFT2014).
Проповідник вільно переказує (без маркування у тексті) прецедентні
ситуації (притчі) зі Святого Євангелія, які лунали у недільне великопісне
богослужіння (13.04.2014) безпосередньо перед проголошенням проповіді, а отже
не потребують детального переказу, а лише тлумачення і можливого зіставлення з
сучасним досвідом адресатів з повчальною метою. У першій притчі з Євангелія
від Луки (13:6-9) розповідається про безплідну смоковницю (інжир, фігове
дерево), яку проповідник, посилаючись на Іісуса Христа, ототожнює з образом
людини, що оточує себе зеленню зовнішнього благочестя, але позбавлена
внутрішньої чесноти, тобто стає рабом закону і не приносить плоду духу. Через
контекст другої притчі Іісуса Христа (про чоловіка з двома синами, один з яких
відмовився працювати у винограднику, а потім покаявся і робив, а інший –
погодився одразу працювати, але нічого не робив), описаної в євангельському
тексті від Матфея (21:28-32), проповідник застерігає людей від того, що без
необхідної праці і зусиль покаяння неможливо отримати Царство Небесне. Крізь
призму третьої притчі про господаря (від Матфея 21:33-41), що посадив
виноградник і пішов, залишивши його на опіку виноградарів, які пізніше вбили не
тільки слуг, але й сина господаря, посланих ним зібрати плоди зі свого
виноградника, проповідник заохочує віддавати відповідну честь і поклоніння
власному Творцю і Господу. Далі проповідник інтерпретує всі три євангельські
притчі в їхньому історичному, духовному і екзистенційно-есхатологічному
аспектах.
 125

Схожим для проповідей російською й українською мовами є немарковане

тлумачення прецедентної євангельської ситуації від Іоанна (4:4-42). Проте, у
російськомовній проповіді увага звертається на різні рівні розмови Іісуса Христа
біля колодязя Якова з жінкою-самарянкою. Прості, побутові, релігійні питання
задає Спасителю самарянка, тоді як Він відповідає їй на духовному рівні:
(79) Если мы внимательно вчитаемся в эти евангельские строки, вслушаемся в
них, то увидим, что беседа Христа и самарянки происходит на двух разных
уровнях. На одном уровне говорит самарянка: она задает Спасителю
простые вопросы, касающиеся ее бытовой и религиозной жизни, и
совершенно на другом уровне отвечает ей Иисус Христос. Самарянка
говорит о том, как может Господь утолить ее жажду, если ей приходится
каждый день приходить к колодцу, чтобы черпать воду, – неужели Тот, Кто
говорит с ней, больше Иакова, благодаря которому этот колодец появился?
Она спрашивает Христа, где надо поклоняться Богу – в Иерусалиме или на
той горе, на которой ее предки поклонялись? А Господь ей говорит и о ее
жизни, о которой Он знает, хотя самарянка ничего Ему не рассказывала,
говорит о том, как надо поклоняться Богу и молиться Ему, и женщина
понимает, что Тот, Кто беседует с ней, – не простой человек. Понимает она
это не потому, что Господь ей все разъяснил и растолковал, а потому, что
при встрече с Ним она почувствовала: в жизни есть иное содержание
помимо той повседневности, которой живут обычные люди и которой жила
она. (ПТ2ВД, с. 29-30).
Митрополит Іларіон (Алфєєв) вживає непряме цитування (без маркування у
тексті проповіді), вільно переказуючи текст євангельської бесіди, у якому він
зіставляє питання і відповіді розмовників, коментуючи їх при цьому.
Також у цій розмові з самарянкою Іісус Христос говорить, що: "Бог є дух, і
ті, що поклоняються Йому, повинні поклонятися в дусі і істині" (Ін. 4:24). Саме ці
слова, застосовуючи немаркований парафраз, вживає митрополит Володимир
(Сабодан) у своїй проповіді українською мовою:
 126

(80) Бог є Дух, – говорить Господь самарянці, – і поклонятися, молитися Йому

потрібно духом та істиною. Що це означає? Для поклоніння Творцю ми
збираємось у храмах. Та чи духом ми тут поклоняємось Йому? Якщо ми
молимось без старанності й уваги, схиляємо голову, вустами промовляємо
молитву, а в душі не маємо благоговіння, думаємо про інше – коли тілом
стоїмо в храмі, а душа мандрує світом, – то це, звісно, не поклоніння духом,
бо він не бере участі в такому поклонінні. Навпаки, коли дух наш невидимо
розмовляє з Богом, входить у спілкування з небожителями, підносячись до
невидимого, коли ми думаємо про горнє, маємо ніби спільний дух із
Господом, палаємо любов’ю до Бога, прагнемо до світу духовного, тоді
поклоняємось Богу духом. (ВОССД, с. 288).
Митрополит через парафраз задає питання, на яке сам дає відповідь,
пояснюючи слова Іісуса Христа про поклоніння Богу духом і істиною. Отже, на
прикладі спільної молитви у храмі тлумачиться проповідником новозавітний
текст.
Загальним спостереженням при аналізі тлумачення і коментаря як засобів
метатекстуальності у проповідях трьома мовами виявляємо характерне
використання проповідниками схожих джерел коментування, а саме: прямого та
непрямого цитування, а також їх комбінування. При цьому в російськомовній
проповіді в основному коментується або тлумачиться євангельський текст, що
поєднується з близьким до тексту-оригіналу переказом. В англо- й
українськомовних проповідях спільним є роз'яснення проблем духовного рівня.
Однак, в українських проповідях тлумачення співвідносяться з досвідом і
проблемами пастви, а в англомовних – з історичним, духовним і екзистенційно-
есхатологічним рівнями. Крім того, спільним для російських та українських
проповідей є відсутність маркування метатексту, на відміну від англомовних
проповідницьких текстів, у яких зустрічаються поодинокі приклади маркування
метатексту курсивом.
 127

Слід зауважити, що питання та відповідь на нього самим проповідником є

таким же розповсюдженим засобом метатекстуальності, як і тлумачення /
коментар.
Окрім вищезгаданої відповіді на цитування-парафраз митрополит
Володимир у своїй проповіді залучає запитання, на яке відповідає (без засобів
маркування), вживаючи ремінісценцію на життя відомого релігійного,
політичного й історичного діяча Київської Русі (Х-ХІ ст.) – князя Володимира:
(81) Що ж дала християнська віра князю Володимиру і країні нашій? Грішний і
буйний язичник Володимир став людиною побожною. Його навернення до
Христа було справжнім, глибоким. Перетворення його характеру і розрив з
гріхом були гідні подиву. (ВОССД, с. 144).
Запитання у контексті проповіді стає засобом діалогічності, що стимулює
еврістичну діяльність слухачів / читачів у пошуках відповіді, спонукаючи до
роздумів спільно з проповідником і утворення "спільного" значення в інтеракції.
Для порівняння в англо- і російськомовній проповідях питання ставиться
одразу після прямої цитати з євангельського тексту, наприклад:
(82) Today, we are comforted with the words of the Lord in the Gospel reading:
“Peace I leave with you, My peace I give to you; not as the world gives do I give
to you.” Is not this peace what each of us finds in his heart during these days of
pilgrimage? It is the peace which passes all understanding because it is not the
false and empty quiet of the world, which is simply the absence of noise and
distraction, but rather the deep and abiding stillness brought about by the grace of
the Holy Spirit. It is a peace that is not simply heard in the sounds of the
wilderness, but rather is the reflection of the prayers that are offered in this holy
place by the monastics in their cells. It is the peace of the living theology that is
taught and experienced in our seminary and sent out through our graduates to all
the ends of the earth. (H111AMDP2015).
Американський проповідник цитує Євангеліє від Іоанна (14:27), беручи
слова Іісуса Христа у лапки без посилання: "Мир залишаю вам, мир Мій даю вам;
не так, як світ дає, Я даю вам.", після чого задає питання про мир і в декількох
 128

реченнях дає ґрунтовну відповідь-пояснення на нього, не використовуючи засобів

маркування метатексту.
Схожим вживанням питання / відповіді (без засобів маркування) як
метатексту відзначений фрагмент з російськомовної проповіді:
(83) Господь обращается к нам со словами: «Научитесь от Меня, ибо Я кроток
и смирен сердцем, и обрящете покой душам вашим» (Мф. 11, 29). Какие
удивительные слова! Почему обретение смирения связывается с
внутренним покоем? Именно потому, что человек, стяжав эту добродетель,
вместе с тем приобретет и всё необходимое для жизни в покое и любви, в
мире с собой, Богом и окружающими. (ПТ3ВПСС, с. 31).
Отже, композиційна структура коментаря, що включає водночас пряме
цитування (марковане курсивом, лапками і посиланням у дужках) і запитання, є
майже аналогічною в англомовній і російськомовній проповідях: цитата (у
останньому прикладі – з Євангелія від Матфея (11:29) спонукає проповідника до
роздумів у формі уточнюючого запитання і міркування-відповіді на нього. У
російськомовній проповіді композиція коментаря може ускладнюватись
захопленням цими словами проповідником, що вживає окличне речення як засіб
вираження свого експресивно-емотивного ставлення до змісту цитованого
фрагменту.
Крім зазначених питання / відповіді як засобу вияву метатекстуальності,
проповідники звертаються до риторичних питань:
(84) When we saw the least one hungry, did we love him? When we saw the least one
imprisoned, did we love him? When we saw the least one homeless and a
stranger, did we love him? If we do any of these tasks, if we give of all that we
posses but do not do it in response to Christ’s commandment, we have gained
nothing (1 Corinthians 13:3). (GL2014).
Американський проповідник задає три немаркованих риторичних питання
спрямованих на сучасних адресатів: "Коли ми бачили когось голодним, чи
любили ми його? Коли ми бачили когось ув'язненим, чи любили ми його? Коли
ми бачили когось бездомним чи незнайомця, чи любили ми його?". Ці питання є
 129

парафразом тексту Євангелія від Матфея (25:37-39), а саме: "Господи! коли ми

бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? коли ми бачили
Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? коли ми бачили Тебе недужим
або у в'язниці, і прийшли до Тебе?". Після риторичних питань проповідник
пояснює необхідність виконання заповідей Господніх, підтверджуючи свої слова
маркованою посиланням у дужках прямою цитатою-висловом з Першого
послання до корінфян Апостола Павла (13:3): "we have gained nothing" (то нема
мені в тому ніякої користі).
У православній проповіді російською мовою проповідник вживає
немарковане риторичне питання як метатекст до маркованої курсивом,
лапками і посиланням у дужках прямої цитати-речення з євангельського тексту
від Матфея (5:16), запитуючи своїх адресатів, чи світить їхній світ людям, чи
роблять вони такі добрі справи, зважаючи на які інші люди надихалися б їхнім
прикладом і самі діяли подібним чином:
(85) Господь к каждому из нас обращает слова, которые мы часто слышим в
церкви: «Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши
добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного» (Мф. 5, 16). Но разве
мы можем о себе сказать, что наш свет светит людям, разве мы можем без
зазрения совести утверждать, что совершаем такие добрые дела, взирая на
которые другие люди вдохновлялись бы нашим примером и сами поступали
подобным образом? (ПТ3ВПСС, с. 16).
В українськомовній проповіді немарковані риторичні питання залучають
прямі алюзії зі Старого і Нового Завітів про Пресвяту Богородицю Діву Марію й Її
Сина Іісуса Христа:
(86) Однак де ж Та Свята Діва, про яку пророкував Ісайя, яка народить Месію?
Як з’явився серед грішних людей цей найчистіший Сосуд, Якому належало
вмістити невмістиме Слово Боже? (ВОССД, с. 109).
Загалом, наявність таких засобів метатекстуальності, як питання та
відповідь на нього самим проповідником, свідчить як про внутрішньотекстову
діалогічність, так і про діалог автора зі своїм слухачем / читачем.
 130

Крім питання / відповіді і риторичного питання, вартим уваги вважаємо

виокремлення такого засобу метатекстуальності, як питання з відповіддю-
протиставленням, наприклад:
(87) Чи потрібна людині віра? Чому люди вірять у Бога? Чи є в цьому потреба?
Так, є. Не тільки тому, що людина – образ і подоба Божа, не тільки тому, що
царина віри є цариною, яка з'єднує нас з Богом і відкриває нам Божество,
але й тому, що віра дає нам знання і спасіння. (ВОССД, с. 147).
Низка питань, якими починає цей фрагмент український проповідник,
продовжується стверджувальною відповіддю, яка далі аргументується автором
декількома протиставленнями: "не тільки тому, що…", які є алюзіями на
старозавітній текст (людина – образ і подоба Божа (Буття 1:26)), новозавітній
текст (царина віри є цариною, яка з'єднує нас з Богом і відкриває нам Божество
<…> віра дає нам знання і спасіння (Ін. 14:6-7)).
Однак протиставлення не обов'язково поєднується з питанням і відповіддю.
Не менш поширеними є випадки застосування проповідниками тлумачення-
протиставлення:
(88) И когда апостол Павел, рисуя картины семейной жизни, говорит, что жена
должна бояться своего мужа, а муж должен быть главой жены (Еф. 5, 23; 5,
33), он говорит это не для того, чтобы нарушить естественный баланс
семейных отношений или способствовать властолюбию мужчины, а для
того, чтобы показать ответственность, которая лежит на муже, – за жену, за
детей, за материальное и духовное благосостояние семьи. (ПТ3ВПСС, с.
23).
У російськомовній проповіді після маркованого посиланням у дужках
парафразу двох віршів з 5 глави Послання до єфесян Апостола Павла, а саме: "а
жінка хай боїться свого чоловіка" (Єф. 5:33), "бо чоловік є голова жінки" (Єф.
5:23), простежується немарковане тлумачення-протиставлення, що виражається
зворотом: "він говорить це не для того, щоб <…> а для того, щоб…".
Протиставлення як коментар цитованого джерела є характерною ознакою
англомовної проповідї:
 131

(89) Indeed, Christ did not say: “I offer one of many complimentary paths”; He said: I
am the Way. Christ did no say: “I hold to the correct philosophical principles;” He
said: I am the Truth. Christ did not say: “I subscribe to the only viable political
agenda;” He said: I am the Life. (SLS2015).
Протиставлення конкретизується завдяки повторюваному звороту: "Christ
did not say / He said" (Христос не сказав / Він сказав). При цьому цитовані слова
Іісуса Христа: "Я є путь і істина і життя" (Ін. 14:6) для більшого контрасту
поділяються на три самостійних речення, які графічно виділяються курсивом для
підкреслення їхньої значимості.
Американський проповідник використовує метатекст-протиставлення,
поєднуючи його з власною інтерпретацією (парафразом), як-от:
(90) In His Sermon on the Mount, Christ makes it clear that prayer, fasting and
almsgiving are not "optional." He did not say, "if you fast" or "if you give alms."
Rather, He said "when you fast... when you give alms." (GL2016).
Протиставлення в цьому фрагменті знову виражається словами: "He did not
say / Rather, He said" (Він не сказав / Швидше Він сказав), але протиставлений
смисл уточнюється за рахунок додавання в сам цитований текст (від Матфея 6:2,
16) сполучників коли / якщо: "if you fast" – "when you fast...", "if you give alms." /
"when you give alms." (коли постите / коли твориш милостиню), які переводять
зміст слів Спасителя із площини гіпотетичності у площину обов'язку. Контраст в
тексті підкреслюється застосуванням курсиву.
Крім вищезгаданих виявів метатексту американський проповідник вживає
метатекст-додавання, наприклад:
(91) Here I am reminded of the words of Protopresbyter Alexander Schmemann who
in his final sermon said, "Thank You, O Lord, for having given us this country
where we are free to worship You." I would add today, "Thank you, O Lord, for
the men and women who have sacrificed in service to You and our country so
that we may worship You and proclaim Your message free of persecution or
distress." (IROV2016).
 132

Спочатку митрополит Тихон цитує речення з проповіді відомого сучасного

богослова (ХХ ст.), священнослужителя Православної церкви в Америці –
протопресвітера Олександра Шмемана: "Thank You, O Lord, for having given us
this country where we are free to worship You." (Дякую Тобі, Господи, за те, що Ти
дав нам цю країну, де ми можемо поклонятися Тобі), а далі поширює згадану
цитату-речення, додаючи свої слова: "Thank you, O Lord, for the men and women
who have sacrificed in service to You and our country so that we may worship You and
proclaim Your message free of persecution or distress." (Дякую Тобі, Господи, за
чоловіків і жінок, які жертовно служили Тобі і нашій країні, щоб ми могли
поклонятися Тобі і проголошувати Твою проповідь вільно від переслідувань чи
страждань). Метатекст-додавання виділено нами курсивом.
Якщо для американського проповідника є характерним дописувати "чуже
слово", то аналогічних прикладів у російській та українській проповідях не
знайдено.
Отже, метатекстуальність у православній проповіді простежується на
перетині між прямим і непрямим цитуванням. Адресанти вживають прямі цитати
з метою їхнього тлумачення, коментаря, співставлення з сучасністю, а отже
відбувається дописування, співставлення, полеміка і / або інтерпретація претексту
як вияв інтертексту-переказу, парафразу, іноді згадки чи лише натяку на
прецедентний текст (ремінісценції і алюзії). Зазвичай метатекст не маркується у
проповідях українською та російською мовами, проте ми знайшли приклади
маркування метатексту курсивом в англомовних текстах. Усього в православних
проповідях трьома аналізованими мовами нараховується 482 приклади
метатекстуальності (див. Додаток В, таблиці В.1, В.2, В.3, В.4), серед яких
англійською мовою – 147 прикладів (59,3%), російською – 113 (45%), а
українською – 222 (58,3%). Серед джерел метатекстуальності в англійській мові
чисельними є новозавітні – 57 (23%), містичні – 21 (8,5%), власного і / або чужого
досвіду проповідників – 15 (6%), у російській – новозавітні: 50 (19,9%),
старозавітні: 14 (5,6%), Святого Передання: 10 (4%), а в українській – новозавітні:
92 (24,1%), старозавітні: 24 (6,3%), містичні 18 (4,7%).
 133

3.4 Архітекстуальні вияви інтертекстуальності

Погляд Ж. Женетта (1997) на архітекстуальність як жанровий зв'язок

текстів (с. 1-7), а також дослідження В. Дресслера та Р. - А. де Богранда (1981)
про наявність у тексті 7 обов'язкових (незмінних) критеріїв текстуальності (серед
яких останнім є критерій типологічної інтертекстуальності), дали поштовх для
виокремлення В.Є. Чернявською (2014) прототипної / типологічної
інтертекстуальності (с. 69, 201). У такий спосіб, крім обов'язкових ознак тексту,
актуальним в сучасних роботах з лінгвістики тексту є вивчення "типологічних
ознак, що притаманні не усім текстам, але текстам як представникам певних
класів, видів, типів" (Чернявська, 2014, с. 19), та індивідуальних характеристик,
які належать окремим текстам та вказують на їхню унікальність. Більш того,
В.Є. Чернявська (2014) наголошує, що "текстуальність як і інші лінгвістичні
одиниці та категорії може бути визначеною з позиції теорії прототипів" (с. 39) і
називає прототипний підхід новою тенденцією в аналізі тексту та текстуальності
(схожий погляд щодо теорії прототипів мають G. Lakoff (1990) та J. Taylor (1995)).
Визначення прототипу, згідно із тлумаченням цього терміну Е. Рош
(вперше був застосований у галузі когнітивної психології, а далі набув
актуальності у дослідженнях з когнітивної лінгвістики (Lakoff, 1990; Langacker,
2008; Rosch, 1978; Болдырев, 2003, 2009; Демьянков, 1994; Кубрякова, 1997 та
ін.), здійснюється завдяки трьом рівням категоризації: вищому, базовому та
підпорядкованому. Категорії базового рівня зазвичай вважаються прототипними
поняттєвими категоріями. Зі свого боку, категорії вищого рівня співвідносяться
з генералізацією, а категорії підпорядкованого рівня – зі спеціалізацією. Отже,
ядерним джерелом чи прототипною інтертекстуальністю (категорією базового
рівня) у православній проповіді є використання цитат з Нового Завіту (проповідь
Іісуса Христа як зразковий варіант чи еталон проповіді загалом). Категорія
вищого рівня співвідноситься з генералізацією, тобто з використанням цитат зі
Святого Письма (що включає як Старий, так і Новий Завіт (Євангеліє та Діяння і
Послання Апостолів), а категорії підпорядкованого рівня – зі спеціалізацією,
 134

тобто із залученням у текстах православної проповіді патристичної, агіографічної,

містичної, церковно-богослужбової та іншої православної літератури. Потенційно
можливими (варіативними) можна назвати цитування (близькопериферійні та
далекопериферійні джерела інтертекстуальності) з природничих наук, світської
літератури, філософії, психології, історії тощо. Прототипна формальна
категорія визначається за частотністю вживання поняття, що простежується у
текстах православної проповіді під час виявлення ядерних, близькопериферійних
та далекопериферійних джерел інтертекстуальності та їхніх співвіднесень з
текстами оригіналу (див. Додатки А, Б, В, Г).
Прототипну (типологічну) інтертекстуальність (за В.Є. Чернявською)
вважаємо синонімічною до терміну архітекстуальність. Остання у православних
проповідях трьома мовами репрезентована 361 прикладом гомогенно-
гетерогенних зв'язків текстів, з яких найчастотнішими (ядерними) є новозавітні
текстові джерела, що складають 178 (близько 50%) прикладів, а саме: англійською
мовою 42 (11,6% від загальної кількості, або 44,7% в англійських текстах),
російською – 55 (15,2% (47,4%)), українською – 81 (22,4% (53,9%)).
Близькопериферійні і далекопериферійні текстові джерела деталізовано у
Додатку В, таблиці В.1, В.2, В.3, В.4).
Православній проповіді, як і будь-якому іншому жанру, властивий набір
характерних типологічних ознак, серед яких наша увага зосереджується на діалозі
текстів і жанрів. Архітекстуальність православної проповіді розглядаємо як
зв'язок гомогенних (однорідних) і гетерогенних (різнорідних) текстів. Зі свого
боку, до гомогенних відносимо тексти, що належать до одного підтипу
прототипного джерела, наприклад: новозавітні, старозавітні, церковно-
богослужбові, агіографічні, містичні тощо (детальніше див. Додатки В, Г). Це
типологічні або прототипні тексти, що формують ядерні та наближені до них
периферійні джерела, що найчастіше вживаються у православних проповідях
трьома досліджуваними мовами.
Гетерогенні тексти складаються з різних підтипів одного прототипного
джерела (ядерні: новозавітні та старозавітні, агіографічні та містичні) або різних
 135

прототипних джерел (ядерні та близькопериферійні: новозавітні і власного /

чужого досвіду, новозавітні та Таїнств Церкви або ядерні та далекопериферійні:
патристичні і фольклорні, новозавітні та кінематографічні) (детальніше див.
Додатки В, Г). Ці інтертекстуальні джерела можуть варіюватися в текстах
проповідей як однією аналізованою мовою, так і різними мовами, вони не є
обов'язковими і постійно повторюваними властивостями проповіді.
Крім того, у ході дослідження було помічено, що у ядерних гомогенних
текстах присутня змішаність або комбінація жанрів, котрі складно
ідентифікувати, відокремити і класифікувати. Наприклад у новозавітних текстах,
що складають найбільший відсоток посилань у трьох досліджуваних мовах
(1039=38%), виокремлюються законодавчі книги (4 Євангелія, в яких вживаються
притчі), історичні оповідання (Діяння святих Апостолів), повчальні книги
хокмічного жанру (Послання Апостолів), пророчий наратив (Одкровення
Апостола Іоанна Богослова (Апокаліпсис)). Серед старозавітних джерел (202
приклади =7,4%) визначаються притчі, хроніки (літопис), поема, новела, історичні
оповідання, пісні, ода, поезія, гімни тощо.
Проте, наша увага зосереджується на інтертекстуальних гомогенно-
гетерогенних зв'язках православних проповідей трьома мовами, які пропонуємо
розглянути.
Спочатку проілюструємо спільні для трьох досліджуваних мов вияви
застосування ядерних гомогенних зв'язків, а саме однорідних джерел новозавітніх
текстів. Наведемо фрагмент з англомовної проповіді, проголошеної напередодні
Великого Посту 2 березня 2014 року:
(92) While our battle takes place within this world, we know from the words of the
Apostle that the weapons of our warfare are not carnal (2 Corinthians 10:4).
Rather, the weapon given to us by our Lord is His commandment to "love one
another as I have loved you" (John 13:34). This commandment is the basis on
which we will be judged by the Son of Man at His awesome second coming.
When we saw the least one hungry, did we love him? When we saw the least one
imprisoned, did we love him? When we saw the least one homeless and a
 136

stranger, did we love him? If we do any of these tasks, if we give of all that we
posses but do not do it in response to Christ’s commandment, we have gained
nothing (1 Corinthians 13:3). (GL2014).
У наведеному фрагменті обігруються щонайменше 5 взаємопов'язаних і
взаємодоповнюючих прецедентних новозавітних ситуацій. Серед них 2 є прямими
цитатами-висловами: 1) цитата (з маркуванням посилання у дужках) з
новозавітного джерела – Другого послання до корінфян Апостола Павла (10:4):
"the weapons of our warfare are not carnal" (Зброя нашого воювання не плотська) (2
Corinthians 10:4); 2) маркована лапками пряма-цитата з посиланням у дужках на
Євангеліє від Іоанна 13:34: "love one another as I have loved you" (John 13:34)
(Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного; як Я полюбив вас). Остання
пряма цитата перегукується з прямою алюзією на Страшний Суд і Друге
Пришестя Христа (Мф. 24:1-51 – 25:1-46): "This commandment is the basis on which
we will be judged by the Son of Man at His awesome second coming". За алюзією
проповідником застосовуються 2 парафрази. Перший парафраз вживається без
посилання: "When we saw the least one hungry, did we love him? When we saw the
least one imprisoned, did we love him? When we saw the least one homeless and a
stranger, did we love him?" (пор. з текстом-реципієнтом (Євангеліє від Матфея
25:37-39): 37 "Then the righteous will answer him, ‘Lord, when did we see you hungry
38
and feed you, or thirsty and give you something to drink? When did we see you a
39
stranger and invite you in, or needing clothes and clothe you? When did we see you
sick or in prison and go to visit you?’ (Bible Gateway. (04.05.2019). New International
Version (NIV) (https://www.biblegateway.com/passage/?search=Matthew+25%3A31-
46&version=NIV) (37"Тоді праведники скажуть Йому у відповідь: Господи! коли
ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим, і напоїли? 38
коли ми
бачили Тебе подорожнім, і прийняли? або нагим, і одягли? 39 коли ми бачили Тебе
недужим або у в'язниці, і прийшли до Тебе?"). Другий парафраз супроводжується
посиланням у дужках наприкінці текстового фрагменту на Перше послання до
корінфян Апостола Павла (13:3): "If we do any of these tasks, if we give of all that we
posses but do not do it in response to Christ’s commandment, we have gained nothing"
 137

(1 Corinthians 13:3) (пор. з текстом-реципієнтом (New International Version): "If I

give all I possess to the poor and give over my body to hardship that I may boast, but do
not have love, I gain nothing" (Bible Hub. (04.05.2019).
https://biblehub.com/1_corinthians/13-3.htm) (І якщо роздам усе добро моє і віддам
тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені в тому ніякої користі).
Гомогенні ядерні зв'язки новозавітних текстів властиві російськомовній
проповіді, що спостерігаємо в наступному фрагменті:
(93) Невероятным было само событие воскресения Христова, и потому так
трудно было в него поверить. А кроме того, и внешний облик Господа
Иисуса Христа после воскресения настолько изменился, что многие не
узнавали Его. Мария Магдалина приняла Его за садовника. Ученики,
которые шли в Эммаус, с Ним беседовали, но не смогли распознать в Нем
Иисуса. И только, когда Он преломил хлеб и стал невидим для них, они
поняли, что это был Спаситель (Лк. 24, 18–35). И когда Господь явился
ученикам, евангелист Матфей говорит, что одни поклонились Ему с верой, а
иные усомнились (Мф. 28, 17). (ПТ2ВД, с. 18)
Цей фрагмент з проповіді є комбінуванням прямого і непрямого цитувань з
Нового Завіту. У немаркованих перших чотирьох реченнях вільно переказуються
євангельська подія Воскресіння Іісуса Христа та наступні за цим епізоди, що
висвітлюються у новозавітних текстах: Мф. 28:1-10; Мк. 16:1-14; Лк. 24:1-49; Ін.
20:1-29. В останніх двох реченнях проповідник до переказу додає марковані
курсивом та посиланням у дужках прямі цитати-вислови: "став невидимим для
них" з Євангелія від Луки (24:31) та "поклонилися Йому, а деякі засумнівалися" з
Євангелія від Матфея (28:17).
Подібним до англо- та російськомовного фрагментів є приклад з
архітекстуальними ядерними гомогенними зв'язками в українськомовній
православній проповіді:
(94) Дехто говорив, що Він «син Йосифа» (Ін. 6, 42), але чому ж тоді Марія
відповіла Архангелу: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» (Лк. 1,
 138

34). І якщо Христос «син Йосифа», то чому сам Йосиф, дізнавшись про
зачаття Марією, «хотів потай відпустити Її» (Мф. 1, 19)? (ВОССД, с. 37)
Чотири марковані лапками та посиланнями у дужках прямі цитування,
серед яких 3 цитати-вислови та цитата-речення з Євангелій: від Іоанна (6:42),
від Луки (1:34) та від Матфея (1:19) підтверджують наявність міжтекстових
гомогенних зв'язків у православній проповіді українською мовою.
Не менш типовим для трьох аналізованих мов є використання гетерогенних
зв'язків, до яких відносяться ядерні джерела, що різняться підтипами (наприклад:
новозавітні і старозавітні тексти та подібні). Наприклад, в англомовній проповіді
співставляються тексти Старого і Нового Завітів, у яких простежуються схожі
події народження і дитинства Господа Іісуса Христа і старозавітного пророка
Мойсея, обидва випадки маркуються посиланням у дужках на текст-реципієнт:
(95) From the moment they were born, both Moses and our Lord Jesus Christ faced
great danger: as infants someone wanted each of them dead. Moses’s life was
saved because the Hebrew midwives feared God more than Pharaoh, so they
refused to follow the order to kill the newborn males (Ex. 1:17). And our Savior’s
life was spared because of angelic intervention (Mt. 2:13). (SLS2018).
У християнській традиції доволі часто події зі Старого Завіту виступають
прообразом новозавітних подій. Наприклад, у православній проповіді
українською мовою прецедентна ситуація визволення євреєв з єгипетського
рабства, якій передувала жертва Богу у вигляді ягня, йменується Пасхою і є
прообразом новозавітної Пасхи, у якій жертовним Агнцем став сам Господь Іісус
Христос через своє страждання на Хресті:
(96) Воскресіння Христове іменується Пасхою, і це не випадково. У євреїв Пасха
пов'язана із спогадами про визволення в давнину з єгипетського рабства.
Напередодні виходу з Єгипту кожна єврейська родина повинна була
принести в жертву Богу ягня на знак визволення. Господь Іісус Христос
став жертовним Агнцем, закланим на Хресті за гріхи всього людського
роду. Він став новою Пасхою, Пасхою святою і спасенною для всього світу,
а не для одного народу чи однієї громади людей. (ВОССД, с. 84-85).
 139

У православній проповіді українською мовою за допомогою

архітекстуальності описуються кульмінаційні події з життя первоверховного
Апостола Петра. У такий спосіб, простежується перш за все взаємозв'язок двох
типів гетерогенних ядерних джерел – новозавітних текстів (Святого Євангелія,
Діяння і Послань святих Апостолів) і агіографічної (житія святих) літератури:
(97) Самовіддана любов до Христа відкривала Петрові Божий Промисл. Він
перший сповідав Іісуса Сином Бога Живого (Мф. 16:16). Почувши новину
про Воскресіння, він перший біжить до гробу Христового, а згодом
говорить Йому: «Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе» (Ін. 21, 16). Після
зішестя Святого Духа Петро першим серед апостолів почав голосно
проповідувати Христа, і багатьох людей – язичників та іудеїв – навернув до
християнської віри. Апостол Петро, розіп’ятий униз головою на хресті, як
мученик закінчив своє життя, кров’ю засвідчивши відданість слову
Спасителя. (ВОССД, с. 162).
У першому реченні проповідник, вживаючи вільний інтертекст-переказ,
задає вектор для тлумачення основних подій з життя Апостола. Далі, у другому
реченні, використовується парафраз з Євангелія від Матфея (16:16), пор. з
претекстом: "Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти – Христос, Син Бога
Живого". У третьому реченні цього фрагменту з проповіді пригадуються одразу
дві прецедентні євангельські ситуації: за допомогою вільного інтертекст-
переказу – новина про Воскресіння і прихід учнів на гроб Христа (Лк. 24:9-12),
(Ін. 20:1-10), а завдяки маркованому лапками і посиланням у дужках прямому
цитуванню – Явлення Іісуса Христа біля моря Тиверіадського (Ін. 21:1-25). В
четвертому реченні автор проповіді продовжує вільно переказувати прецедентні
ситуації з Діянь святих Апостолів: про зішестя Святого Духа (Діян. 2:1-4),
голосну проповідь Апостола Петра (Діян. 2:14-40), навернення до християнської
віри багатьох людей (язичників та іудеїв) (Діян. 2:41, 4:4, 6:7, 10:44-48).
Закінчується цей фрагмент з проповіді вільним переказом агіографічного (житія
святих) джерела (напр. Православная энциклопедия "Азбука веры" (05.05.2019).
https://azbyka.ru/days/sv-petr-do-prizvanija-simon).
 140

У російськомовній православній проповіді гомогенний зв'язок ядерних

новозавітних текстів доповнюється алюзією на гетерогенне джерело Старого
Завіту:
(98) Мы слышали сегодня за богослужением слова Господа Иисуса Христа:
«Если мир вас ненавидит, знайте, что Меня прежде вас возненавидел» (Ин.
15, 18). И в то же время Господь говорит: «Да любите друг друга. По тому
узнают все, что вы Мои ученики, если будете иметь любовь между собою»
(Ин. 13, 34–35). Казалось бы, эти два утверждения являются
взаимоисключающими. Но нужно помнить, что Господь принес Свою
благую весть, Евангелие, в падший мир, в котором царствуют страсти и
грехи, в котором очень многие люди избирают жизнь не по заповедям
Божиим, а по стихиям мира сего и по похотям плоти. Любовь, которую
Господь нам дает, которую мы имеем между собой и стараемся передать
другим людям, нередко встречает жесткий отпор со стороны людей мира
сего. Евангелие принесено Господом не на плодородную почву сердец,
обращенных к Богу, но на сухую, жесткую и каменистую почву сердец,
которые с трудом слышат слово евангельское. О людях с такими сердцами
Господь сказал, что они видя не видят, и слыша не слышат (Мф. 13, 13–15).
(ПТ1П, с. 23).
Фрагмент з проповіді від 3 жовтня 2012 року починається з протиставлення
двох прямих цитат-речень (від Іоанна 15:18), маркованих лапками, курсивом і
посиланням у дужках на новозавітні джерела: "Якщо світ вас ненавидить,
знайте, що Мене раніше вас зненавидів" і (від Іоанна 13:34-35): "Так і ви щоб
любили один одного. По тому знатимуть усі, що ви Мої учні, якщо будете мати
любов між собою". Крім прямих цитат, далі у проповіді вживається
метатекст: "Казалось бы, эти два утверждения являются
взаимоисключающими. Но нужно помнить, что Господь принес Свою благую
весть, Евангелие…", як пояснення-коментар процитованого джерела, що
поступово переходить в алюзії на Послання Святих Апостолів з Нового Завіту, з
якими контрастує описаний проповідником стан речей, що панує у сучасному
 141

світі: "…в падший мир, в котором царствуют страсти и грехи, в котором очень
многие люди избирают жизнь не по заповедям Божиим, а по стихиям мира сего и
по похотям плоти". Для порівняння, у Посланні Апостола Павла до галатів (5:24):
"Але ті, котрі Христові, плоть свою розп'яли з пристрастями й похотями", або з
Послання Апостола Павла до колосян (2:20): "Отже, якщо ви з Христом померли
для стихій світу". Проте, крім зв'язків з новозавітними текстами, у фрагменті
використовується алюзія на історію гріхопадіння Адама і Єви з Книги Буття (3:1-
24) п'ятикнижжя Мойсея Старого Завіту. Далі проповідник поєднує метатекст-
тлумачення з метафоричним порівнянням людських сердець як з доброю
(родючою) землею, так і з сухою, жорсткою і кам'янистою, що слугує
парафразом на євангельську притчу про сіяча, що має місце у трьох євангелістів-
синоптиків: Мф. 13:3-23; Мк. 4:3-20; Лк. 8:5-15. Зазначений фрагмент проповіді
закінчується прямою цитатою-висловом, маркованою курсивом і посиланням у
дужках: "дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують" (від Матфея 13:13).
Спільним для проповідей англійською, російською та українською мовами
виявляється взаємодоповнення, протиставлення і співставлення текстових
джерел Старого і Нового Завітів як основних підтипів ядерного типу
інтертекстуальності. Розглянемо приклад українською мовою:
(99) В апостольському читанні ми чули сьогодні слова святого Якова: «Візьміть
за приклад, браття мої, тяжкі страждання і довготерпіння пророків, які
говорили ім’ям Господнім. Ось, ми ублажаємо тих, які терпіли» (Як. 5, 10-
11). Святий апостол Павел в Посланні до євреїв згадує старозавітних
праведників і говорить про них, як про таких, «… котрих увесь світ не був
достойний…» (Євр. 11, 38) і які вірою жили й перемагали, й «померли у
вірі…» (Євр. 11, 13). Апостол Павел у своєму вченні про спасіння передусім
вказує на віру. Вчив про віру Сам Господь Іісус Христос та Його святі
апостоли, вчить про це Свята Церква. Віра освячує і зміцнює розум, серце і
волю. (ВОССД, с. 146-147).
У першому реченні згаданої проповіді під заголовком "ПРОРОК БОЖИЙ
ІЛЛЯ" лунають слова, котрі є прямою цитатою з Соборного Послання Святого
 142

Апостола Якова (Як. 5:10-11) і виступають ремінісценцією тяжких страждань і

довготерпінь сторозавітних пророків. У другому реченні проповідник наводить
схожий приклад, вживаючи дві прямі цитати-вислови з Послання до євреєв
святого Апостола Павла, а саме 11 главу, у якій апостол переказує найголовніші
події старозавітних текстів, застосовуючи інтертекст-переказ, ремінісценції й
алюзії на біблійні події Старого Завіту. Відповідно, у проповіді за допомою
прецедентних старозавітних подій, що підтверджують віру пророків,
взаємодоповнюється вчення про віру у Старому і Новому Завітах, у проповіді
Іісуса Христа й Святої Церкви.
Проте, співставляються у проповідях трьома мовами не лише ядерні
гомогенні та гетерогенні текстові джерела, але і наближені до них
близькопериферійні. Прикладом типологічної інтертекстуальності є фрагмент з
проповіді російською мовою:
(100) Апостол Павел был восхищен до третьего неба, и блаженный Андрей тоже
был вознесен на небеса небес, чтобы увидеть то, что обычно сокрыто от
человеческого взора, что открывается только людям, очистившим сердце,
которые всей жизнью следовали по пути заповедей Господних и которым
Господь еще в жизни земной открывает тайны Царствия Небесного. (ПТ1П,
с. 33).
Проповідник за допомогою немаркованого вільного непрямого цитування
посилається на новозавітне Друге Послання до корінфян Апостола Павла, де
описується містичне видіння Апостола Павла (12:1-4). Далі співставлення
продовжується переказом видіння блаженного Андрія Юродивого, що відбулося
під час богослужіння, коли він побачив Пресвяту Богородицю. Цей інтертекст-
переказ належить до наближених до ядерних близькопериферійних джерел
агіографічної і церковно-богослужбової літератури.
Наступний приклад з російськомовної проповіді забезпечує взаємодією
двох підтипів ядерних зв'язків (ілюстрація протиставлення моральних цінностей
у старозавітних і новозавітних текстах) і одного – близькопериферійного (переказ
ситуації з власного і / або чужого досвіду):
 143

(101) Если мы в конфликтах с другими людьми идем по пути доказывания своей

правоты, то поступаем не по-христиански, а по законам жизни падшего
человека: если кто-то прав, он хочет доказать свою правоту; если на него
клевещут, он хочет доказать, что это неправда; если его обижают, он хочет
воздать злом за зло по древнему закону – око за око, зуб за зуб (Лев. 24, 20).
Господь призывает нас: «Не противься злому. Но кто ударит тебя в
правую щеку твою, обрати к нему и другую» (Мф. 5, 39). Господь
призывает нас жить по иному закону, чем тот, который действует в мире
после грехопадения Адама. (ПТ3ВПСС, с. 12).
У цьому текстовому фрагменті відображаються декілька архітекстів, а саме:
протиставлення двох прямих цитат зі Старого (Лев. 24:20) і Нового (Мф. 5:39)
Завітів, що вживаються проповідником наприкінці даного уривку. Крім того, в
останньому реченні спостерігаємо дві алюзії на новозавітну заповідь Іісуса
Христа і на старозавітну історію гріхопадіння перших людей. Починає
проповідник зазначений фрагмент з наведення прикладу, який може
ідентифікуватися як інтертекст-переказ ситуації власного і / або чужого
досвіду, що належить до близькопериферійного текстового джерела: "Если мы в
конфликтах с другими людьми…".
Характерним для досліджуваних мов є гетерогенний зв'язок ядерних з
близькопериферійними і далекопериферійними інтертекстуальними джерелами.
Наприклад, в англомовній проповіді задіяні ядерні тексти Нового: "the place of the
skull." (Лобне місце) (Ін. 19:17) і Старого Завітів – "the Tree of true life." (Дерево
Життя) (Бут. 2:9), периферійні тексти відомих сучасних подій: the 9/11 terrorist
attacks (терористичний акт 11 вересня 2001 року (відомий як 9/11), інші теракти
в світі, Ураган Харві (серпень 2017), Ураган Ірма (серпень-вересень 2017),
землетруси в Мексиці. Фрагмент проповіді відзначається сильними позиціями
початку і кінця (поняття висунення за І.В. Арнольд), які обрамляються
біблійними подіями Нового Завіту: "the place of the skull." / Лобне місце; the Cross
and Resurrection / Хрест і Воскресіння:
 144

(102) Suffering makes the world “the place of the skull.” Yet that is where God has
chosen to plant His Cross as “the Tree of true life.” As we pray for those who lost
their lives in the 9/11 terrorist attacks (and all the attacks that have subsequently
afflicted so many parts of the world) and those who have perished or are suffering
through the effects of Hurricane Harvey, Hurricane Irma and the earthquake in
Mexico, let us make the message of the Cross and Resurrection our focus and
hope. (S16A9/11A2017).
Через пряме і непряме цитування (вільний інтертекст-переказ,
ремінісценції, алюзії) у проповіді російською мовою перегукуються гомогенні і
гетерогенні текстові джерела:
(103) Книга Деяний апостольских как раз и рассказывает об этом первом периоде
становления Церкви. Из этой книги мы узнаем, что Церковь созидалась при
помощи Святого Духа, но человеческими руками. Господь за время Своей
земной жизни только успел пообещать, что Он создаст Церковь и что врата
ада не одолеют ее (Мф. 16, 18). И совершил Тайную вечерю, на которой
Его ученики причастились Тела и Крови Христовых, что стало основой
бытия Церкви на все последующие времена. Но вся внешняя структура
Церкви, все Священное Писание Нового Завета, вся, как мы бы сказали
сегодня, инфраструктура Церкви, которая впоследствии, уже после
Миланского эдикта императора Константина, позволила Церкви занять
прочное и непоколебимое положение в обществе, создать храмы, церковное
искусство, – все это созидалось человеческими руками. Так было угодно
Самому Богу. (ПТ2ВД, с. 19).
Текстовий фрагмент проповіді починається вільним переказом подій,
описаних у Книзі Діянь святих Апостолів. Далі проповідник поєднує
інтертекст-переказ з прямим цитуванням євангельського тексту від Матфея
(16:18), маркованого курсивом і посиланням на претекст у дужках. Згадуючи
Тайну Вечерю – центральну і прецедентну ситуацію Нового Завіту, митрополит
Волоколамський Іларіон (Алфєєв) вдається до метатексту-тлумачення з
алюзіями на допоміжне джерело Таїнств Церкви. Крім того, проповідник
 145

порівнює події двохтисячорічної давнини (становлення Церкви Христової) з

сучасним терміном "інфраструктура" (вперше з'явився в кінці 19 – початку 20 ст.),
вживає ремінісценцію як спогад про право урівняння всіх релігій за політичною
домовленістю імператорів Костянтина та Ліцинія у 313 році на території Римської
імперії. Передостаннє речення цього уривку насичене алюзіями на
далекопериферійні історичні, культурні, соціальні, архітектурні, мистецькі
текстові джерела.
У проповіді українською мовою митрополит Володимир (Сабодан)
використовує ядерні, близькопериферійні та далекопериферійні інтертекстуальні
джерела. Парафраз на сталий вислів – прислів'я (далекопериферійне фольклорне
джерело): "Язик мій – ворог мій" передує реченню, у якому проповідник цитує
Святого Отця IV століття святителя Іоанна Златоуста (патристичне джерело).
Наявність архітекстуальності в цьому текстовому фрагменті з проповіді
підтверджується прямою цитатою з ядерного джерела – Послання Апостола
Якова (Як. 3:6, 8), маркованою лапками і посиланням у дужках. Між зазначеними
двома прямим цитатами вжита алюзія на власний і / або чужий досвід
(близькопериферійне джерело):
(104) Язик наш – ворог наш. «Легше приборкати дикого коня, ніж свій язик», –
говорить святитель Іоанн Златоуст. Усі ми марнословимо, засуджуємо,
часто обмовляємо. Навіть у храмі не припиняємо цього: «Язик – вогонь,
прикраса неправди… сквернить усе тіло і спопеляє коло життя, будучи сам
запалюваний від геєни… він повний отрути смертоносної», – говорить
апостол Яків (Як. 3, 6, 8). (ВОССД, с. 265-266).
Отже, за результатами дослідження архітексту у православних проповідях
трьома мовами абсолютну більшість посилань складають тексти Святого Письма
Старого і Нового Завітів. Близькопериферійні та далекопериферійні тексти
розглядаються проповідниками крізь призму новозавітних текстів, які становлять
незаперечний центр будь-якої православної християнської проповіді. При цьому
новозавітні джерела мають як внутрішньотекстові (гомогенні) зв'язки, тобто
перегукуються один з одним, так і протиставляються або співставляються
 146

(гетерогенні зв'язки) зі старозавітними текстами, патристичною, агіографічною,

есхатологічною та іншою літературою (див. Додаток В, таблиці В.1, В.2, В.3, В.4).
В архітекстуальності як гомогенному і гетерогенному зв'язку текстів
простежується взаємозумовленість прямого (цитата-слово, цитата-вислів, цитата-
речення, цитата-фрагмент тексту) і непрямого цитувань (парафраз, вільний
інтертекст-переказ, ремінісценція, алюзія), а також метатекстуальності
(коментар, тлумачення, дописування цитат).

3.5 Паратекстуальні засоби інтертекстуальності

Зв'язок тексту з його структурними частинами – паратекстуальність –

досліджувався в роботах Ж. Женетта, І.В. Арнольд, Н.О Фатєєвої.
Композиційно православна проповідь складається "із шести частин (зачину,
вступу, інформативно-оповідної частини, інтерпретувальної частини, висновків,
закінчення)" (Смирнова, 2016, с. 26).
Зосередимо увагу на засобах паратексту у православних проповідях, до яких
відносимо: заголовок, епіграф, сильні позиції початку / кінця, висунення,
композиційний прийом "золотого перетину", післямову, які акцентують змістовну
або концептуально-смислову цілісність тексту, задають вектор його усвідомлення
адресатом.
Серед структурних частин тексту першою, що привертає на себе увагу
адресата, є заголовок. Текстовий формат (книжки, православні сайти в мережі
Інтернет, листівки, офіційні послання архіпастирів та інші) православних
проповідей англійською, російською й українською мовами починаються з
заголовка, який зазвичай містить дату, місце (місто, назва храму) виголошення
проповіді (окрім випадків, коли дата і місце позначається в самому кінці
проповідницького тексту) і подію, якій присвячена проповідь (великі дванадесяті
свята, недільні богослужіння, великопісні богослужіння, послання архіпастирів з
привітанням пастви з нагоди якогось свята, звернення до пастви тощо). Проте, нас
цікавлять випадки, коли заголовок, з одного боку, має інтертекстуальний зв'язок з
 147

претекстом, а з іншого – вказує на смислову залежність від нього всього тексту

проповіді.
При порівнянні заголовків православних проповідей трьома мовами ми
помітили, що в російській мові найчастіше зустрічаються інтертекстуальні
заголовки: з 47 проаналізованих проповідей 23 заголовки є прямими цитатами (22)
або парафразом (1) з Євангелія (7), Послань святих Апостолів (5), богослужбових
текстів (5), Псалтирі (2), Старого Завіту (1), Житія святих (1), світської поезії (1),
філософії (1) (див. Додаток В.2).
Наприклад, слова апостола Павла з Послання до галатів: "Носіть тягарі один
одного і так здійсните закон Христовий" (Гал. 6:2) з'являються у проповіді
російською мовою частково у заголовку:
(105)
«Друг друга тяготы носите»
Преставление преподобного Сергия, игумена
Радонежского, всея России чудотворца
8 октября 2011 г.
г. Сергиев Посад, храм Святого Духа Свято-Троицкой Сергиевой Лавры
Потім повністю в першому абзаці (у 3 рядку): "Друг друга тяготы носите,
и тако исполните закон Христов" (Гал. 6, 2), далі так само дублюється у 4 абзаці
(14 рядок), але вже без посилання у дужках, що підтверджує безпосередній зв'язок
заголовка з текстом усієї проповіді (ПТ1П, 25-26). Якщо вся зазначена проповідь
нараховує 8 абзаців (тобто 42 рядки), то структурно проповідь поділяється на дві
нерівні частини, що створює гармонійний розподіл і цілком нагадує
композиційний прийом "золотого перетину". За визначенням А.Д. Бендукідзе
(1973) "золотий перетин – це такий розподіл цілого на дві нерівні частини, при
якому більша частина так відноситься до цілого, як менша – до більшої". Крім
того, вчений вказує, що "точка С створює золотий перетин відрізка АВ, якщо АС :
АВ = СВ : АС" (http://kvant.mccme.ru/1973/08/zolotoe_sechenie.htm).
Гармонійний розподіл прямих цитат-речень згідно з золотомим перетином
неодноразово повторюється в російськомовних проповідях (ПТ1П – 3 рази (стор.
 148

17-18; 25-26; 42-43); ПТ2ВД (стор. 21-22); ПТ3ВПСС – двічі (стор. 11-13; 16-17),
на цей факт вказують слова самого автора про те, що він читає проповіді на зразок
побудови музикальної форми, тобто вибудовує кульмінацію з точки зору золотого
перетину. Про це свідчить його шкільний вчитель з музики Володимир Довгань у
російському фільмі "Возвращение к музыке". ООО Студия "Неофит". (2016)
(00:20:27-00:21:07) (https://www.youtube.com/watch?v=izLK7enu20k)). Прикладом
вживання прямої цитати-вислову як кульмінації (тобто з точки зору золотого
перетину) є проповідь владики напередодні святкування ікони Божої Матері
"Всіх скорботних Радість" 5 листопада 2014 року (ПТ1П, с. 42).
(106) В цій проповіді заголовок «Теплая Заступница мира холодного» є рядком
з вірша Михайла Лермонтова "Молитва (Я, мати божа...)" і співпадає з
кульмінацією проповіді (30-31 рядки з 42).
Окрім зазначених прикладів заголовків з прямими цитатами, заголовок
може бути виражений непрямою цитатою, наприклад:
(107) «Верую, хотя и не вижу» Неделя 2-я по Пасхе, апостола Фомы (ПТ2ВД,
с. 6).
Цей заголовок є алюзією на новозавітну прецедентну ситуацію явлення
Іісуса Христа учням (Ін. 20:26-29), а також парафразом слів Іісуса Христа з
Євангелія від Іоанна: "Іісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене;
блаженні ті, що не бачили і увірували." (Ін. 20:29). Заголовок тлумачиться у
середині проповіді словами: "Блаженны не видевшие и уверовавшие", що
доводить взаємозв'язок структурних частин проповідницьких текстів.
Російськомовні проповіді відзначаються як сильними позиціями початку і
кінця (за І.В. Арнольд), так і інтертекстуальними висуненнями (за І.В. Арнольд)
всередені тексту. Прикладом слугує проповідь у Прощену неділю, яка має
заголовок:
(108) «Ночь прошла, а день приблизился» (ПТ3ВПСС, с. 7).
Ці слова з заголовку є прямою цитатою з Послання Апостола Павла до
римлян (Рим. 13:12), крім заголовка, вони починають проповідь (відзначаються
курсивом з посиланням у дужках), ними вона продовжується (розглядаємо як
 149

висунення): "до тех пор ночь не пройдет и день не приблизится" (як парафраз),
вони тлумачаться проповідником: "Ибо ночь – это когда мы помним обиды <…>
А день – это когда мы со всеми в мире", повторюються ним знову як парафраз:
"Но пока не наступит примирение, ночь не пройдет, и день не приблизится", далі
цими словами підтверджується цитата зі Старого Завіту: "ночь не пройдет, а
день не приблизится" (парафраз) і врешті, цими словами знову у вигляді
парафразу закінчується проповідь: "Поэтому примириться друг с другом и с
Богом мы призваны сегодня. И тогда уже сегодня наша жизнь преобразится, уже
сегодня воссияет для нас солнце, и ночь пройдет, а день приблизится".
Проте, загальноприйнятим і однаковим у православній традиції різними
мовами вважається початок і кінець проповіді як нагадування (ремінісценція) про
відомі (прецедентні) новозавітні події Явлення Іісуса Христа (Мф. 28:16-20), що
простежується у наступній цитаті: "І, наблизившись, Іісус сказав їм: дана Мені
всяка влада на небі і на землі. Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я
Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що я заповів вам; і
ось, Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь". Тому православні проповідники по
сей день починають і закінчують свою проповідь тринітарною формулою: "Во
ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь". Для економії наведемо лише один з
багаточисельних прикладів. У проповіді за 5 березня 2017 року, котра була
виголошена у першу неділю Великого Посту, що йменується Торжеством
Православ'я, митрополитом Тихоном у Свято-Миколаївському соборі
Антіохійської Православної Церкви у Брукліні (Нью-Йорк (SO2017)), початок:
(109) "In the Name of the Father, and of the Son, and of the Holy Spirit. " є
абсолютно тотожнім кінцю проповіді: "We make this journey in the place that
we have been planted and in the community we are a part of, but our goal should
be to persevere and support one another on our common journey towards the
heavenly kingdom, of the Father and of the Son and of the Holy Spirit. Amen. "
Втричі меншою є кількість заголовків з міжтекстовими зв'язками в
українській мові (див. Додаток В, таблиці В.3): з 45 проповідей 7 заголовків є
прямими цитатами (5), парафразом (1) і ремінісценцією (1). До джерел
 150

інтертекстуальності належать: Євангеліє (4), богослужбові тексти (3).

Інтертекстуальний заголовок містить святкова проповідь Блаженнішого
митрополита Володимира:
(110) «У ХРАМІ БОЖОМУ ЯСНО ДІВА ЯВЛЯЄТЬСЯ…» (проповідь на
Введення у храм Пресвятої Богородиці, 21 листопада/4 грудня) (ВОССД,
с. 117).
У загаловку згадується фрагмент з тропаря свята Введення у храм Пресвятої
Богородиці, який церковнослов'янською мовою лунає у цей день на
богослужіннях: Днесь благоволения Божия предображение, и человеков спасения
проповедание: в храме Божии ясно Дева является и Христа всем
предвозвещает. Той и мы велегласно возопиим; радуйся, смотрения Зиждителева
исполнение! Далі в тексті рівно в середені проповіді (у 26-27 рядках з 55) ця
цитата з заголовку повторюється знову (як висунення) в канонічному
вищезгаданому церковнослов'янському вияві, що вказує на паратекст як зв'язок
тексту з його структурними частинами:
(111) Ось чому в цей день Свята Церква, оспівуючи Божу Матір, говорить: «В
храме Божии ясно Дева является и Христа всем предвозвещает…».
(ВОССД, с. 117).
Про безпосереднє відношення заголовку до тексту проповіді свідчить
наступний приклад:
(112)
ХРИСТОС ВОСКРЕС! (проповідь на Святу Пасху)
У цих словах міститься сенс нашої віри, ними ми свідчимо про те, у
що віримо. Вони є фундаментом, на якому будується життя християнина,
Новозавітньої Церкви і всього світу. Воскресіння Христове, Пасха Господня
– це Свято свят і Торжество із торжеств. (ВОССД, с. 81).
Напівжирним шрифтом виділяється заголовок проповіді, котрий є прямою
цитатою і парафразом з текстів Нового Завіту про Воскресіння Господнє (Мф.
28:6-7, Мк. 16:6, Лк. 24:6, 24:34). Далі в початкових словах проповідницького
тексту заголовок коментується і тлумачиться проповідником.
 151

Заголовком українськомовної проповіді може виступати парафраз:

(113)
ВШАНОВАНА ВІД УСІХ РОДІВ
(проповідь на свято Покрови Пресвятої Богородиці, 1/14 жовтня)
Заголовок «ВШАНОВАНА ВІД УСІХ РОДІВ» (ВОССД, 114) є
парафразом на слова Божої Матері з Євангелія від Луки (1:48): "що зглянувся Він
на смирення Раби Своєї, бо віднині ублажатимуть Мене всі роди".
Заголовок може бути представлений ремінісценцією, як-от (ВОССД, с. 245):
(114)
БЕСІДА НА ЄВАНГЕЛЬСЬКУ ПРИТЧУ ПРО БЛУДНОГО СИНА
Такий заголовок задає вектор розуміння майбутнього тексту проповіді через
нагадування адресату про прецедентну новозавітну ситуацію: притчу про
блудного сина (від Луки 15:11-32).
Лише одна з 43 досліджених православних проповідей англійською мовою
відзначена прямою цитатою-заголовком: "O Give Thanks Unto The Lord!".
Зазначена цитата є першими словами з 106 (107) і 135 (136) псалмів, на які
проповідник посилається, вживаючи переклад короля Якова (King James Version
(KJV). Библия онлайн – Подкрепись. Духовный хлеб на каждый день.
(23.05.2019). https://allbible.info/bible/kingjames/ps/106/), на що вказує архаїчна і
поетична форма прийменника "Unto" (для пор., в сучасному англійському
перекладі (New English Translation (NET Bible). (Bible Gateway. (23.05.2019).
https://www.biblegateway.com/passage/?search=Psalm+107&version=NET)): "Give
thanks to the Lord", в українському перекладі І. Огієнка: "Дякуйте Господу…"
(Библия онлайн – Подкрепись. Духовный хлеб на каждый день. (23.05.2019).
https://allbible.info/bible/ogienko/ps/106/). Ця цитата-заголовок повністю пов'язана
з текстом проповіді, присвяченої почуттю вдячності. Окрім згаданої цитати,
заголовок містить назву, що вказує на рік і призначення проповіді: День подяки
2013 "Дякуйте Господу…" Послання до Дня подяки Блаженнішого
Митрополита Тихона (TD2013). Заголовки надруковані зверху посередині
напівжирним шрифтом 24 і 18 кеглем:
 152

(115)

Thanksgiving Day 2013

“O Give Thanks Unto The Lord!”
Thanksgiving Message of His Beatitude,
Metropolitan Tikhon
В архіпастирських посланнях митрополита Тихона на великі дванадесяті
свята (Великодня, Різдва Христова тощо) заголовки проповідей містять
надруковані червоним привітання, наприклад ((NL2016) посилаємося на PDF
версію з цього сайту), що є ремінісценцією на Різдво Христове з Нового Завіту
(пор.:Мф. 2:1, Лк. 2:1-7, 14):
(116)
NATIVITY OF CHRIST 2016 CHRIST IS BORN ! GLORIFY HIM !
Крім надрукованого червоним заголовка привітання, у цьому різдвяному
привітанні дублюється початок (Христос Народжується! Славімо Його!):
(117) To the Honorable Clergy, Venerable Monastics, and Pious Faithful of the
Orthodox Church in America,
My Beloved Brethren and Blessed Children in the Lord,
Christ is born! Glorify Him! (виділено нами О.Л.)
і кінець проповіді, що є парафразом згаданого початку:
With love in the New-Born Christ, (виділено нами О.Л.)
+ Tikhon
Archbishop of Washington
Metropolitan of All America and Canada
У такий спосіб, американський архіпастир застосовує сильні позиції
початку і кінця тексту (за І.В. Арнольд), тобто однаково починає:
(118)
CHRIST IS RISEN! INDEED HE IS RISEN!
і закінчує свою проповідь:
 153

CHRIST IS RISEN!
With my archpastoral blessings and love in the Risen Lord,

✝
Tikhon

Archbishop of Washington
Metropolitan of All America and Canada
Зазначені приклади сильного початку і кінця Пасхального послання 2015
року ((RC2015) посилаємося на PDF версію з цього сайту) англійською мовою є
універсально-прецедентними привітаннями християн, вираженими прямими
цитатами і парафразом з текстів Нового Завіту (пор.: Воскресіння Господнє:
Мф. 28:6-7, Мк. 16:6, Лк. 24:6, 24:34).
Проте, у тексті цього ж Пасхального послання (2015 року (RC2015)) між
заголовком і вище згаданою сильною позицією початку / кінця знаходиться
епіграф. Для наочності наводимо назву з епіграфом і початковим універсально-
прецедентним висловом (RC2015):
(119)
ARCHPASTORAL MESSAGE OF HIS BEATITUDE
METROPOLITAN TIKHON
PASCHA 2015
To the Very Reverend and Reverend Clergy, Monastics, and Faithful of the
Orthodox Church in America:
This is the day of Resurrection! Let us be illumined, O people! Pascha! The Pascha of
the Lord. For from death to life, and from earth to heaven, has Christ our God
led us, as we sing the song of victory! (Paschal Canon, Ode I)
CHRIST IS RISEN! INDEED HE IS RISEN!
Епіграфом до цієї святкової пасхальної проповіді слугує пряма цитата з
богослужбового тексту Великоднього Канону (Пісня 1), що урочисто звучить у
дні Пасхи в православних храмах (церковнослов'янською мовою): Воскресения
день, просветимся, людие. Пасха, Господня Пасха, от смерти бо к жизни, и от
земли к небеси, Христос Бог нас преведе, победную поющия.
 154

Загалом у текстах англомовних проповідей мають місце 6 випадків введення

епіграфу, з них 2 є цитатами Святих Отців: 1) цитати з різдвяної проповіді
Святого Афанасія Великого, Слово на Різдво Христове; 2) цитати з Аскетичного
життя Святого Максима Сповідника; а 4 приклади є цитатами з пасхального (2
цитати) і великопісного (2 цитати) канонів.
У ході дослідження матеріалу в структурі російськомовних проповідей
епіграфів і післямов не помічено, що пояснюється свідомим вибором російського
проповідника уподібнювати свою проповідь за зразком найкращої проповіді –
Нагірної проповіді Іісуса Христа, у котрій "Іісус починає промову без всяких
передмов (…), з самої серцевини того, що хоче сказати" (Алфеев, 2016, с. 46-47).
Вартим уваги вважаємо 2 приклади епіграфів в англомовних проповідях.
Перший випадок привертає увагу тим, що різдвяна проповідь архієпископа
Вашингтонського Тихона, митрополита всієї Америки і Канади (2012 рік)
(NL2012) починається з епіграфу, якому "акомпанує" ікона Різдва Христова (див.
Додаток Ґ), що вказує на мультимодальність (термін, що відображає текстові,
аудіальні, лінгвістичні, просторові і візуальні відносини (детальніше див. у G.
Kress, Ch. Forceville, A. Gibbons, N. Noorgard, B. Busse)) зазначеної проповіді і
задає святковий настрій всьому привітанню:
(120) “I behold a strange mystery: instead of the sun, the sun of righteousness
contained ineffably in the Virgin. Seek not how this is so, for where God wills the
order of nature is overcome. It was His will, He had the power to do so, and thus
He came down and saved us.”
-- Saint Athanasius the Great, Homily on the Nativity of Christ
Епіграф є прямою цитатою зі Слова на Різдво Христове (IV ст.) Святого
Афанасія Великого, у котрому прославляється "надзвичайне таїнство: замість
сонця, Сонце правди, що вміщується в невимовній Богородиці. Не шукайте, як це
може бути, бо з волі Божої закони природи долаються. За Його волі, Його
здатною силою Він це зробив – Він зійшов і врятував нас".
 155

Другий приклад з епіграфом має місце в англомовній проповіді під назвою

"Пастирський лист про насильство та екстремізм на Близькому Сході" за
10.08.2014:
(121) “We have preferred profane and material things to the commandment of love,
and because we have attached ourselves to them we fight against men, whereas
we ought to prefer the love of all men to all visible things and even to our own
body.” (St Maximus the Confessor, The Ascetic Life, 7) (PLCVEME2014).
Проповідь американського архіпастиря починається з епіграфу, який є
прямою цитатою на слова святого Максима Сповідника стосовно того, що люди:
"віддавали перевагу мирським (світським) і матеріальним речам заповіді любові,
прив'язалися до них, тому ми воюємо проти людей, тоді як повинні віддавати
перевагу любові до всіх людей всім видимим речам і навіть нашому власному
тілу".
У кінці цієї проповіді-листа є післямова:
(122) Those wishing to assist International Orthodox Christian Charities in its
ongoing humanitarian efforts across the Middle East may do so by logging onto
www.iocc.org. (PLCVEME2014).
Ця післямова є закликом для бажаючих допомогти міжнародним
православним благодійним організаціям у їх гуманітарній діяльності на
Близькому Сході. В кінці післямови додається гіперпосилання на сайт організації,
що може розглядається як один із засобів гіпертекстуальності.
Слід зазначити, що, на відміну від російсько- й українськомовних
проповідей, в яких післямова зустрічається лише у поодиноких випадках, для
проповіді англійською мовою такий засіб паратекстуальності є досить
поширеним. Прикладом може слугувати:
(123) Statements of the Holy Synod of Bishops of the Orthodox Church in America
on the Mystery of Marriage. (SCJ26SCD2015).
Це список посилань на заяви Православної Церкви в Америці про таємницю
шлюбу, надруковані одразу після проповідницького тексту, який є відгуком на
рішення Верховного Суду США щодо законності "одностатевих шлюбів" як
 156

нагадування православній пастві про вчення Святої Церкви щодо таємниці

шлюбу, що залишається незмінною протягом тисячоліть.
Післямова може бути представленою у вигляді одного речення-алюзії на
новозавітні тексти, як-от у проповідницькому тексті за 09.08.2016 (SOCA2016):
(124) Serving the Mission of Christ in a Thirsting World. (Служіння Місії Христа у
спраглому світі).
У російсько- й українськомовних проповідях вживання післямови є
можливим у неофіційній обстановці, що притаманна усному мовленню у вигляді
проповіді-бесіди з паствою, реалізуючи стратегію наближення до адресатів, тому
в таких післямовах не відображено вартих уваги прямих інтертекстуальних
зв'язків.
На відміну від післямови, в українськомовних православних проповідях, а
особливо у Посланнях до пастви, так само як і в англомовних, вживаються
епіграфи. Прикладом є РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ Предстоятеля Української
Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Володимира
Архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Української
Православної Церкви виголошене (і розіслане у всі єпархії України) у Різдво
Христове 2003 року у м. Києві (ВОССД, с. 5). Послання починається з епіграфу:
(125)
«… Слава у вишніх Богові і на землі мир,
в людях благовоління!»
(Лк.2, 14)
Згаданий епіграф є прецедентною прямою цитатою-реченням з
євангельського тексту, який проповідник тлумачить словами на початку свого
послання: Ці слова Ангелів, які передає нам через Святе Євангеліє апостол Лука,
переносять нас до Віфліємської печери, до ясел Народженого Сина Божого, і
нагадують нам про величну подію, яка сталася заради нашого спасіння. (ВОССД,
с. 5).
Отже, паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними
частинами (заголовком, епіграфом, сильними позиціями початку / кінця,
 157

висуненням, композиційним прийомом "золотого перетину", післямовою), відіграє

провідну роль у тексто- і смислотворенні православної проповіді,
внутрішньотекстовому діалозі і діалозі між автором і адресатом. Спільним для
проповідей аналізованими мовами є застосування заголовків, що найчастіше
зустрічаються у російській, втричі рідше – в українській та найрідше – в
англійській мові. Крім того, заголовки у досліджуваних мовах різняться засобами
інтертекстуальності: у російській мові це прямі цитати (22) і парафраз (1), в
українській мові – прямі цитати (7), парафраз і ремінісценція (по 1 заголовку
кожного), в англійській мові – 1 пряма цитата. Графічні стилістичні засоби
виділення заголовку мають як спільні, так і відмінні характеристики у трьох
мовах. До спільних належить маркування заголовків лапками, напівжирним
шрифтом. До відмінних – в англійській мові спостерігаємо маркування червоним
кольором, а в українських проповідях – великими літерами і курсивом. У
проповідях різними мовами сильними позиціями виступають типові початок і
кінець тексту. Особливістю російськомовних проповідей визначаємо присутність
гармонійного розподілу цитат на зразок композиційного прийому "золотого
перетину", тоді як в англомовних проповідях характерним є вживання післямови.
Спільним для проповідей українською й англійською мовами спостерігаємо
наявність інтертекстуальних епіграфів.

3.6 Інтермедіальність vs інтертекстуальність у православних

проповідях

На сучасному етапі розвитку суспільства виявляється тенденція до

візуалізації текстової інформації. Не є винятком і текст православної проповіді,
що обрамляється різними додатковими відносинами, в яких візуальне слугує
декоративним оздобленням мовного повідомлення і фактично є його подвійним
кодуванням для посилення інформаційної ваги, що, на думку В.Є. Чернявської
(2014), йменується полікодовим текстом (с. 7-8, 98-122). На наш погляд, термін
мультимодальність (детальніше у G. Kress, Ch. Forceville, A. Gibbons,
 158

N. Noorgard, B. Busse) краще відображає додаткові відносини (текстові, аудіальні,

лінгвістичні, просторові і візуальні).
У ракурсі широкого культурно-семіотичного погляду на
інтертекстуальність простежується взаємодія тексту з фрагментами "текстів"
інших мистецтв (Фатеева, 2006, с.37), музики, фільмів, мас-медіа тощо. Така
"взаємодія мистецтв", яка "допомагає виявити особливі типи внутрітекстових
зв'язків у творах, що спираються на образність різних видів мистецтва" (Седых,
2008, с. 210) йменується "інтермедіальністю", що утворюється на перетині двох
понятійних областей: "інтертекстуальності" і "медіальності" (детальніше див.
Хаминова, 2012, с. 373). Сам термін "інтермедіальність" (англ. inter + media / art =
intermedia / interart) був запропонований німецьким вченим Ханзен-Леве, а
обґрунтування терміну дав філософ І.П. Ільїн (Седых, 2008, с. 210). Через тісний
взаємозв'язок інтермедіальності з інтертекстуальністю деякі дослідники
розглядають інтермедіальність як окремий випадок інтертекстуальності (див.
напр.: "синкретична інтертекстуальність" у І.В. Арнольд).
Розглянемо приклади інтермедіальності як кореляції різнорідних
семіотичних кодів у текстах православних проповідей.
Наприклад, Різдвяне (2013 року) архіпастирське послання Блаженнішого
митрополита Тихона ((NL2013) супроводжується фотографією американського
проповідника у святковому богослужбовому одяганні й іконою Різдва Христова
(див. Додаток Д), котрі не тільки прикрашають, створюють святковий настрій і
насичують текстове повідомлення, а й підкреслюють контраст деякої інформації в
тексті:
(142) Today, as we proclaim with joyous hearts that “God is With Us,” we give glory to
God for the Feast of the Nativity in the Flesh of our Lord, God and Savior Jesus
Christ. At the same time, we are surrounded by a host of images, symbols, icons,
and representations of what the world thinks this Feast is, and what it should be.
From Christmas trees live and fake, to reindeer and snowmen, the world is
drowning in empty images of Christmas. And even in those images that seem to
 159

follow the tradition of the Church, we find lacking a true engagement with the
brokenness and emptiness around us. (NL2013).
Текст проповіді починається прямою цитатою зі співу Великого Повечір'я
Різдва Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, котрий являє собою вірш з
Книги пророка Ісаї (Іс. 8:9-10) (цитата в цитаті): "God is With Us"
(церковнослов'янською: "Яко с нами Бог"), де пророк Ісая говорить про прихід
Месії, ім'я Якого буде Еммануїл (з єврейського "З нами Бог"). Цими ж словами,
що функціонують як парафраз, зазначена проповідь закінчується, тобто має
сильні позиції початку / кінця (за І.В. Арнольд):
(143) Indeed, our turning to the God Who is now with us is a proclamation of our
anticipation of the life of the world to come. (виділено нами О.Л.)
У такий спосіб простежується як текстотвірна, так і смислотвірна функції
(увесь текст проповіді присвячено події Різдва Іісуса Христа як прихід у світ Бога
– Боговтілення, тобто народження Еммануїла, що означає "бо з нами Бог").
Поруч з цими і наступними словами першого абзацу цієї проповіді, у яких
за допомогою алюзій на сучасні світські різдвяні події і традиції порівнюються
різдвяні образи і символи, котрі нас оточуюють, на сайті Православної Церкви в
Америці розташовується фотографія мовця (Додаток Д). На нашу думку,
фотографія в цьому випадку є виявом інтермедіальності, за допомогою якої до
адресатів доноситься інтенція автора про те, що суть свята Різдва зовсім не у
ялинках, вогниках, подарунках, сімейних застіллях і так далі, а у церковно-
богослужбових істинах і таїнствах. Тому як натяк публікується фотографія
очільника (отця) Православної Церкви в Америці.
У наступному абзаці проповідником повідомляється найважливіша подія –
народження Богонемовля за допомогою слів: "a child, born in a tomb-like cave, laid
in the feeding trough of animals" (немовля, народжене у гробоподібному вертепі,
покладене в годівницю для тварин), котрі образно (навіть слово "image" (образ)
автор повторює 7 разів) оживають завдяки іконі Різдва Христова, що
розташовується навпроти зазначеного текстового фрагменту (див. Додаток Д),
чим підтверджується наявність інтермедіальності.
 160

Для ілюстрації інтермедіальності російською мовою звернемося до

проповідей митрополита Волоколамського Іларіона (Алфєєва). Цей проповідник
вважає, "що священнослужитель у своїй проповіді повинен використовувати всі ті
форми, які йому доступні". Для митрополита Іларіона "крім письмового слова і
усного слова доступна ще мова музики, а це та мова, за допомогою якої можна
передати те, що не передається за допомогою слів" (Митрополит Волоколамский
Иларион о диалоге Церкви и общества. Парадигма. (01.05.2019). (00:21:12-
00:21:38) http://jesus-portal.ru/life/video/interviy/dialog-cerkvi-i-obshestva/). Свої
проповіді російський митрополит не обмежує часовими чи просторовими
межами. Він починає виголошувати слово проповіді у церкві, а продовжує його на
телебаченні, радіо, університетах, соціальних мережах, офіційних сайтах,
концертних залах, поєднуючи з музикою, хоровим співом, живописом,
літературою, кінематографом і прикладами власного життя (наприклад, див.
Додаток Е).
У сучасній православній проповіді є приклад поєднання вербального не
тільки з візуальним, але й з аудіальним – ораторія митрополита Волоколамського
Іларіона "Страсті за Матфеєм". Це світломузична вистава за участю близько
трьохсот чоловік (чотири хори і великий симфонічний оркестр), у якій сцена
сприймається як рухлива картина. Візуальне супроводження музики відбувається
за рахунок фресок, картин на божественні теми, відеопроекції (Залогина М.
Митрополит Волоколамский Иларион. (19.06.2019).
(http://www.hilarion.ru/compositions/fotoreportazh-kontserta-strasti-po-matfeyu-v-
crocus-city-hall.html)). Вистава ("Страсти по Матфею". Крокус Сити Холл.
(05.04.2017). (00:01:29-00:03:00) https://youtu.be/M-Nml3oKYfo) починається з
читання митрополитом Іларіоном декількох прямих цитат з Євангелія: "Вы –
соль земли. Если же соль потеряет силу, то чем сделаешь её соленою?" (Мф. 5:13)
(00:01:29); "Вы – свет мира. Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они
видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного" (Мф. 5:14, 16)
(00:01:37-00:03:00) тощо. Далі лунає музика зі співом хору (00:03:00-00:04:30):
Плач священный, приидите, воспоим Христу. Потім знов митрополит Іларіон
 161

читає в російському перекладі Євангеліє за Матфеєм, хор і солісти співають

церковнослов'янською для посилення враження від євангельського тексту.
Схожою формою інтермедіальної / мультимодальної православної проповіді
українською мовою можна назвати газетну статтю з мережі Інтернет з
фотографією митрополита Володимира (Сабодана) (Gazeta.ua. (23.07.2019).
https://gazeta.ua/articles/life/_quotgolovne-v-pist-ne-yisti-odin-odnogoquot-reklama-
vid-upc-mp-foto/327741). У статті розповідається про те, що за тиждень до початку
Великого Посту (лютий 2010 року) Синодальний інформаційно-просвітницький
відділ УПЦ розмістив на вулицях Києва незвичайні лайт-бокси, що містять
фотографію проповідника зі словами: "У піст головне не їсти один одного" (див.
Додаток Є). Це речення, на нашу думку, є алюзією на слова апостола Павла з
Послання до галатів (5:14-15): "Бо весь закон в одному слові міститься: люби
ближнього твого, як самого себе. Коли ж ви один одного гризете і з'їдаєте,
стережіться, щоб ви не знищили один одного."
Іншими прикладами інтермедіальної / мультимодальної проповіді слугують
публікації на сторінках інтернету. Епіграфом головної сторінки православного
порталу "Іісус" (Православный портал Иисус. (23.07.2019). http://jesus-portal.ru/) є
пряма прецедентна цитата-речення з Євангелія від Іоанна (14:6): "Я є путь і
істина і життя" (Додаток Е).
Православна ікона розглядається нами як один із видів інтермедіальної /
мультимодальної проповіді, в якій простежується "тісний взаємозв'язок між
іконою та проповіддю як різних видів православного словесного і образотворчого
мистецтва" (Лепахин, 2012). Наприклад, на офіційному сайті Православної
Церкви в Америці (The Orthodox Church in America. (23.07.2019). (https://oca.org/))
20 березня 2019 року опублікована стаття щодо великопісних роздумів про
покликання служіння ближнім міжнародних православних благодійних
організацій (IOCC publishes lenten reflections on vocation of service to others (The
Orthodox Church in America. (23.07.2019). https://oca.org/news/headline-news/iocc-
publishes-lenten-reflections-on-vocation-of-service-to-others)) з іконою, яка
ілюструється 6 фрагментами "Судження про справи", що являють прямі цитати з
 162

Євангелія від Матфея (25:31-46): "I was hungry" (бо голодний був Я) (25:35), "I
was thirsty" (спраглий був) (25:35), "I was a stranger" (був подорожнім) (25:35), "I
was naked" (був нагим) (25:36), "I was sick" (був недужим) (25:36), "I was in prison"
(у в'язниці був) (25:36) (див. Додаток Ж).
"Сучасна культурна ситуація відзначена переорієнтацією фундаментальних
підстав, що нерідко визначається як зміна вербальної парадигми візуальною"
(Серикова, 2010). ЗМІ розповсюджують різноманітну рекламу, яку можна
побачити не тільки на сторінках газет, журналів, телебаченні, соціальних
мережах, але й на вулицях (біг-борди, лайт-бокси і т. ін.). З одного боку,
з'являється новий вид православних проповідей, як-от: гіпертекстуальна – що
існує в інтернеті, на офіційних православних сайтах, соціальних мережах завдяки
встановленим перехресним гіпертекстовим посиланням, а з іншого – актуальною
залишається багатовікова невербальна проповідь або "синергійна проповідь своїм
життям у Христі, проповідь подвижництвом, проповідь без слів" (Лепахин, 2012);
проповідь як словесна ікона й ікона як мовчазна, невербальна, "невимовна"
проповідь (там само), тобто проповідь конкретним вчинком, поведінкою,
справою, подвигом і всім своїм життям в православній свідомості іноді
відділяється від проповіді словом і стає самостійною мовчазною проповіддю,
набуває синергійні, іконічні риси. Святий – жива ікона Христа – найкраща
проповідь; він свідчить про Бога без слів і засвідчує істинність Його вчення своїм
виглядом – своєю богоподібністю, боголикістю, іконічністю (там само).
Туринську плащаницю, прийняту багатьма вченими за похоронне покривало,
яким було обгорнуте тіло Іісуса після смерті на хресті, іноді називають п'ятим
Євангелієм. Вона служить переконливим підтвердженням багатьох деталей
євангельської оповіді про розп'яття, додаючи до нього деякі важливі штрихи
(Алфеев, 2017, с. 485; 608).
Висловлюючись метафорично, цей багаточисельний "вихід на вулиці", як
інтертекстуальні (проповідницькі) проникнення у інші види мистецтв,
спостегігаємо у проповідях англійських, російських та українських проповідників,
 163

які закликають до залучення музичних, кінематографічних, масмедійних та інших

позатекстових засобів.

Висновки до розділу 3

Метою 3 розділу цієї дисертації було виокремлення основних типів і засобів

інтертекстуальності православної проповіді англійською, російською та
українською мовами. Матеріал розділу дозволив дійти таких основних висновків:
1. Серед ідентифікованих у праці типів інтертекстуальності
найпоширенішими є: 1) непряме цитування (1682 приклади), що у процентному
співвідношенні складає 61,5%; 2) пряме цитування (572 приклади), що є також
доволі поширеним у православних проповідях трьома досліджуваними мовами і у
відсотковому значенні становить 21%; 3) метатекстуальність, яка є поширеним
типом інтертекстуальності в україномовній проповіді (222 = 8,1%) і лише 147
прикладами = 5,3% представлена в англомовній та 113 прикладами = 4,1% у
російськомовній проповідях; 4) архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний
зв'язок текстів, який є ізоморфною характеристикою для проповідей трьома
досліджуваними мовами; 5) паратекстуальність як зв'язок тексту з його
структурними частинами, що також тією чи іншою мірою реалізується в усіх
аналізованих проповідницьких текстах.
2. Засобами маніфестації інтертекстуальності як прямого цитування є:
цитата-слово, цитата-вислів, цитата-речення, цитата-фрагмент тексту. Зазначені
засоби, у свою чергу, поділяються за дихотомічними критеріями прецедентне
(локально-прецедентне, конфесійно-прецедентне, універсально-прецедентне) /
непрецедентне (невідомі, рідковживані й унікальні цитати); марковане (посилання
у дужках, лапки, зміна шрифту чи інші графічні засоби) / немарковане
(невиражене у тексті проповіді графічними чи будь-якими іншими способами).
Зіставлення проповідей трьома мовами дозволило дійти висновку про те, що
цитата-речення, цитата-вислів та цитата-фрагмент тексту є найбільш поширеними
засобами прямого цитування в досліджуваних мовах, тоді як цитата-слово є
 164

найменш вживаним засобом, що відносно пропорційно представлений у

проповідницьких текстах англійською (5 слів = 2,6%) і російською (3 слова =
2,1%) мовами та є вдвічі більшим в українській (11 слів = 4,7%) православній
проповіді. Цитата-вислів є ізоморфним засобом у проповідях трьома мовами і у
відсотковому значенні становить майже однаковий процент – відповідно, 36,2% в
англійській, 33,3% в російській і 28,9 % в українській мовах. Цитати-фрагменти
текстів можна вважати аломорфними рисами англомовної проповіді (31,6%), що
відрізняють її від російської (18,4%) та української (9,7%) проповідей. Цитата-
речення є специфічною характеристикою для українськомовної проповіді (133
речення = 56,7%), проте цей засіб прямого цитування також є властивим
російськомовній (65 речень = 46,1%) й англомовній (58 речень = 29,6%)
проповідям.
3. Інтертекстуальність як непряме цитування ідентифікована у праці як
посилання на текст-донор із використанням чотирьох основних засобів
інтертексту: парафразу – перефразованого викладу матеріалу, інтертексту-
переказу – вільного переказу основного матеріалу, ремінісценції – прямого /
непрямого порівняння чи нагадування про прецедентний текст, алюзії – прямого /
непрямого натяку на претекст / претексти. Як і прямий інтертекст, засоби
непрямого цитування специфікуються у роботі за критерієм прецедентності /
непрецедентності, маркованості / немаркованості. Ізоморфною характеристикою
проповідей трьома мовами виявляється прецедентний і непрецедентний,
маркований і немаркований парафраз та інтертекст-переказ, а аломорфною
властивістю – ремінісценції і алюзії, які відрізняються тим, що у трьох
аналізованих мовах є прецедентними і немаркованими.
Парафраз, інтертекст-переказ, ремінісценції та алюзії є в цілому
ізоморфними, але відрізняються аломорфізмом за кількісними показниками.
Наприклад, парафраз є найбільш характерним для проповідей українською мовою
(205 парафразів = 34,5%) та майже однаковим за кількістю в англійській (90
парафразів = 18,7%) та російській (93 парафрази = 15,3%) проповідях. Алюзії
майже однаково виявляються у проповідях українською (114 алюзій = 19,1%) та
 165

російською (112 алюзій = 18,5%) мовами, проте відрізняються кількісно в

англомовній проповіді та становлять 163 приклади, тобто 33,9%. Інтертекст-
переказ (479 приклади = 28,5%) та ремінісценції (426 прикладів = 25,3%) є
найбільш уживаним засобом непрямого цитування, проте у російськомовних
проповідях вони виявляються аломорфними за кількісними показниками: 179 =
29,5% ремінісценцій та 223 = 36,7% інтертексти-перекази.
4. Під метатекстуальністю у православній проповіді усвідомлюємо
тлумачення, коментар, питання / відповідь, протиставлення і метатекст-
додавання. Важливим у цьому типі міжтекстових зв'язків є співставлення
претексту ("чужого" тексту за М.М. Бахтіним) з метатекстом ("новим"
текстом). Метатекстуальність у православній проповіді простежується на
перетині між прямим і непрямим цитуванням. Зазвичай метатекст не маркується у
проповідях українською та російською мовами, проте ми знайшли приклади
маркування метатексту курсивом в англомовних текстах. Тлумачення, коментар,
питання / відповідь, протиставлення і метатекст-додавання є властивим для
проповідей трьома мовами, проте більш поширеними ці засоби метатексту є в
українськомовних проповідях, що у процентному співідношенні складає 46% (222
приклади), значно меншим є відсоток в англомовних проповідях – 30,5% (147
прикладів) та лише 23,4% (113 прикладів) – у проповідницьких текстах
російською мовою.
5. Четвертим типом міжтекстових зв'язків у православних проповідях
англійською, російською та українською мовами вважаємо архітекстуальність,
яку розглядаємо як зв'язок гомогенних (однорідних) і гетерогенних (різнорідних)
текстів. Визначення прототипної поняттєвої категорії інтертекстуальності у
православних проповідях здійснюється завдяки трьом рівням категоризації:
вищому, базовому та підпорядкованому. Зі свого боку, категорії вищого рівня
співвідносяться з генералізацією, а категорії підпорядкованого рівня – зі
спеціалізацією. Отже, ядерним джерелом чи прототипною інтертекстуальністю
(категорією базового рівня) у православній проповіді є використання цитат з
Нового Завіту (проповідь Іісуса Христа як зразковий варіант чи еталон проповіді
 166

загалом). Категорія вищого рівня співвідноситься з генералізацією, тобто з

використанням цитат зі Святого Письма (що включає як Старий, так і Новий Завіт
(Євангеліє та Діяння і Послання Апостолів), а категорії підпорядкованого рівня –
зі спеціалізацією, тобто із залученням у текстах православної проповіді
патристичної, агіографічної, містичної, церковно-богослужбової та іншої
православної літератури. Потенційно можливими (варіативними) можна назвати
цитування (близькопериферійні та далекопериферійні джерела
інтертекстуальності) з природничих наук, світської літератури, філософії,
психології, історії тощо. За частотністю вживання інтертексту ми визначили
прототипну формальну категорію (згідно з теорією прототипів), що
простежується в текстах православної проповіді під час виявлення ядерних,
близькопериферійних та далекопериферійних джерел інтертекстуальності та
їхніх співвіднесень з текстами оригіналу. В архітекстуальності спостерігаємо
взаємозумовленість прямого (цитата-слово, цитата-вислів, цитата-речення,
цитата-фрагмент тексту) і непрямого цитувань (парафраз, вільний інтертекст-
переказ, ремінісценція, алюзія), а також метатекстуальності (коментар,
тлумачення, дописування цитат).
6. П'ятий тип міжтекстових зв'язків називаємо паратекстуальністю, який
розглядаємо як зв'язок тексту з його структурними частинами (заголовком,
епіграфом, сильними позиціями початку / кінця, висуненням, композиційним
прийомом "золотого перетину", післямовою). Цей тип міжтекстового зв'язку
відіграє провідну роль у тексто- і смислотворенні православної проповіді,
внутрішньотекстовому діалозі і діалозі між автором і адресатом. За відсотковими
показниками паратекст є більш виявленим у російській проповіді (9,2%), рідше –
в англійській мові (2,8%) та найменшим – в українській (1,8%). Ізоморфними для
проповідей аналізованими мовами є застосування цитатних заголовків,
висунення, сильних початкових і кінцевих позицій. Спільним для проповідей
українською й англійською мовами спостерігаємо наявність інтертекстуальних
епіграфів. Особливістю російськомовних проповідей визначаємо присутність
 167

гармонійного розподілу цитат на зразок композиційного прийому "золотого

перетину", тоді як в англомовних проповідях характерним є вживання післямови.
7. Інтертекстуальність у православних проповідях трьома досліджуваними
мовами певною мірою корелює з інтермедіальністю, яка відображає
взаємозв'язок тексту проповіді з невербальним інтертекстом (аудіальним,
просторовим і візуальним), тобто до усних чи письмових текстів проповіді
залучаються музичні, кінематографічні, масмедійні та інші позатекстові засоби.
Інтермедіальність більшою мірою стосується англомовної проповіді, в якій
залучається невербальний (переважно візуальний) інтертекст (письмові форми
проповіді супроводжуються іконами, відео). Для проповідей російською мовою
інтермедіальність виступає факультативною і представлена в основному
аудіальним (наприклад: усна проповідь під час концерту), рідше візуальним
(ікони, фрески, відеофільми) невербальним інтертекстом. В українськомовній
православній проповіді інтермедіальність є найменш вираженим засобом.
Основні положення розділу відображено в публікаціях (Ляшко, 2017c;
Ляшко, 2018а; Ляшко, 2018b; Ляшко, 2019b).
 168

РОЗДІЛ 4 ФУНКЦІЇ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ В АНГЛО-, РОСІЙСЬКО-

Й УКРАЇНСЬКОМОВНИХ ПРАВОСЛАВНИХ ПРОПОВІДЯХ

4.1 Функції інтертекстуальності православної проповіді: структурно-

смисловий аспект

Якщо православну проповідь розглянути крізь концепцію "тривимірного

опису об'єкта" (від англ. 3D), або персоніфікувати її з точки зору святоотцівської
спадщини: "Адам, за вченням Симеона Нового Богослова, завдяки єднанню з
Богом-Світлом, був по благодаті троїчним: складався з тіла, душі та благодаті
Божественного Духу". (ВОССД, с. 100), то інтертекстуальність у православній
проповіді може мати, якщо використовувати метафоричне порівняння, три
виміри, а саме: тіло, душу і дух. Під "тілом" інтертекстуальності у православній
проповіді можна розуміти матеріальне, тобто структурно-композиційне
оформлення міжтекстових зв'язків у тексті, під "духом" – глибинно-смислові
інтертекстуальні відношення (явні і приховані), а під "душею" – естетичне
(почуттєво-емоційне) забарвлення тексту, що виявляється за допомогою
додаткових мультимодальних / інтермедіальних (аудіальних, візуальних тощо)
відносин. Отже, інтертекстуальність у православній проповіді набуває
текстотвірної (тіло) і смислотвірної (дух) функцій, а також мультимодальної /
інтермедіальної (душа) властивості (детальніше про інтермедіальність див. у
підрозділі 3.6). Розглянемо кожну з виокремлених функцій, що графічно можна
представити за допомогою рисунка (Рис № 4.1) (див. Додаток З).

4.1.1 Текстотвірна функція інтертекстуальності

Ядро православної проповіді становлять експліцитні й імпліцитні
посилання на тексти Святого Письма (див. Додатки А, Б, В, Г), без яких жанр
проповіді уявити неможливо. Саме тому, перш за все, інтертекстуальність
православної проповіді виконує текстотвірну функцію, що уможливлюється за
допомогою прямих та непрямих цитат, алюзій, ремінісценцій, парафразів, вільних
 169

інтертекст-переказів, тлумачень, архітексту і паратексту, котрі утворюють

композицію проповіді в різних її структурних елементах.
Інтертекстуальність православної проповіді простежується в різних
позиціях проповідницького тексту, а саме: у заголовку, в епіграфі, в післямові,
завдяки сильним позиціям початку / кінця, через висунення як спробу
проповідника привернути увагу адресата на найбільш важливі структурні
елементи тексту, що частково переплітається з композиційним прийомом
"золотого перетину". Детально цей зв'язок структурних частин тексту і вжиток
проповідниками у них інтертекстуальності ми розглянули у підрозділі 3.5, що
підтверджує текстотвірну функцію інтертекстуальності. Для ілюстрації
застосування і доведення безумовної важливості текстотвірної функції
розглянемо по одному прикладу в кожній з досліджуваних мов.
В англомовному пасхальному посланні (2013 року) (RC2013) Блаженнішого
Митрополита Тихона Архієпископа Вашингтонського, Митрополита всієї
Америки і Канади, спостерігаємо текстотвірну функцію завдяки
безпосередньому зв'язку епіграфа, котрий належить до богослужбового тексту
Пасхального канону, з текстом всієї проповіді:
(126)
"We celebrate the death of death and the overthrow of hell, the beginning of
another life which is eternal; and in exultation, we sing the praises of its source.
He alone is blessed and most glorious, the God of our Fathers. "
(Paschal Canon, Ode 7).
Сам проповідницький текст починається словами, у яких спочатку за
допомогою парафраза, а далі – прямого цитування повторюються слова з
епіграфу (напівжирним виділяємо центральні поняття):
(127) Dearly Beloved in the Lord:
The central mystery of the Christian Faith is the glorious Resurrection of
our Lord, God and Savior Jesus Christ, through which mankind is offered the
gift of another life, which is eternal.
 170

Продовжується проповідь схожими виділеними напівжирним парафразами,

прямими цитатами-висловами і цитатами-словами:
(128) Throughout our beautiful Paschal services, we sing of the great paradox of
eternal life, revealed and accomplished through death: of mortality, clothed in
the robe of immortality; of the Sun of Righteousness shining forth from the tomb;
of death being trampled down by death.
Крім того, американський архіпастир цитує великодню проповідь Святителя
Іоанна Златоуста, в якій віддзеркалюються згадані головні пасхальні слова:
(129) As Saint John Chrysostom reminds us in his magnificent Paschal homily, "Let no
one fear death, for the Savior’s death has set us free. He who was prisoner of it
has annihilated it. By descending into hell, He made hell captive."
І, нарешті, проповідь закінчується схожими словами апостола Павла з
новозавітного тексту:
(130) As we celebrate the bright and joyous day of His Resurrection, let us exclaim
with the Apostle Paul, "O death, where is thy sting? O hell, where is thy
victory?" (I Corinthians 15:55). And let us all partake of the Banquet of
Immortality, the Feast of Faith, with joy and thanksgiving. (RC2013).
У такий спосіб, зазначений епіграф задає вектор подальшого усвідомлення
гомілійного (проповідницького) тексту завдяки ядерним словам (прийому
висунення): the death of death; the overthrow of hell; the beginning of another life
which is eternal; blessed and most glorious, the God of our Fathers, що проходять
крізь все пасхальне послання і створюють тканину нового проповідницького
тексту, задіюючи типологічну інтертекстуальність як відкритість схожих
типів, класів текстів один до одного, а саме: богослужбового (Пасхальний канон),
патристичного (проповідь Святителя Іоанна Златоуста) і новозавітного текстів.
У православній проповіді російською мовою, простежується текстотвірна
функція за рахунок алюзій на новозавітні прецедентні ситуації на початку і в кінці
проповіді, історичні й сучасні події, а також власний і чужий досвід у середені
проповідницького тексту. Композиційно-структурну функцію інтертекстуальності
маніфестовано заголовком проповіді:
 171

(131) «Господь мой и Бог мой!» Неделя 2-я по Пасхе, апостола Фомы (ПТ2ВД,
с. 14).
Проповідник вживає марковану лапками і напівжирним шрифтом пряму
цитату-речення з Євангелія від Іоанна (20:28), у якій згадується явлення Іісуса
Христа своїм учням. Далі у тексті відображається застосування сильних позицій
початку / кінця проповіді, а саме:
(132) В Евангелии от Матфея сказано, что, когда Господь явился ученикам, одни
поклонились Ему, а другие усомнились. (ПТ2ВД, с. 14).
Наведене реченням є початком проповіді, де цитується Євангеліє від
Матфея (28:17): "І побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались",
що становить алюзію на євангельську ситуацію явлення воскреслого Іісуса Христа
учням без апостола Фоми (Мк. 16:14, Лк.24:36-49, Ін. 20:19-25), а потім з ним (Ін.
20:26-29). Саме остання прецедентна євангельська ситуація висвітлюється як у
заголовку, так і наприкінці досліджуваної проповіді:
(133) (…) чтобы, подобно Фоме, мы отбросили все сомнения, все колебания и
исповедали Его словами: «Господь мой и Бог мой!» – всем сердцем и всею
душой. (ПТ2ВД, с. 16).
Згадане вище речення ототожнюється як з заголовком, так і з початком
російськомовної проповіді.
Текстотвірна функція інтертекстуальності виявлена також в українській
православній проповіді під заголовком:
(134) ТІЛЬКИ ВІРУЙ (Неділя 24-та після П’ятидесятниці) (ВОССД, с. 225).
У заголовку новозавітна цитата скорочується до словосполучення і
функціонує як алюзія на прецедентну євангельську ситуацію воскрешення дочки
Іаіра, на котру посилається проповідник за богослужінням разом з іншою
прецедентною ситуацією – зціленням кровоточивої хворої (Мк. 5:22-43, Лк. 8:40-
56). Отже, з алюзії починається і закінчується текст зазначеної проповіді:
(135) Серед мирської суєти і житейського галасу, в молитовній тиші храмів
лунають сьогодні з церковного амвона Божественні слова: «Дерзай, дочко!
віра твоя спасла тебе, іди з миром!» (Лк. 8, 48).
 172

Кульмінацією або "золотим перетином" (6 абзац з 8, 41-50 рядки з 63)

проповіді вважаємо застосування проповідником одразу двох цитат зі згаданих
прецедентних ситуацій, перша – у вигляді вільного інтертекст-переказу, а друга
– як пряма цитата-речення з подальшим метатекстуальним тлумаченням у тексті
проповіді:
(136) Тільки-но пролунали підбадьорливі слова Христа, сказані зціленій Ним
жінці, як із дому Іаіра прийшли слуги сказати, що дочка його вмерла, і
нехай він не турбує Вчителя (Лк. 8, 49). Побачивши розгубленість батька,
Христос говорить: “Не бійся, тільки віруй, і спасена буде” (Лк. 8, 50). Які
світлі слова! Як вони підтримують кожну душу у хвилини сумніву, нудьги
або відчаю. Тільки віруй, що Господь завжди з тобою, що Він,
Милосердний, не залишить тебе. Чого боятися? Що може настрахати
віруючу людину?
Врешті-решт, гомілетичний текст закінчується повторенням цитати з
заголовку, якій передує інша згадана вище цитата:
(137) Виходячи сьогодні з храму, згадаймо, браття й сестри, ще раз ці
Божественні слова і, як лікувальний пластир, будемо прикладати їх до свого
серця: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!»; «Не бійся,
тільки віруй». Амінь. (ВОССД, 225-227).
Як видно з прикладів проповідей трьома досліджуваними мовами
текстотвірна функція є конститутивною категорією, що формує жанр
православної проповіді.

4.1.2 Смислотвірна функція інтертекстуальності

Вольфганг Дресслер і Робер-Ален де Богранд у своїй "Лінгвістиці тексту"
(1981) доводять, що дослідження тексту в комунікативно-діяльнісній парадигмі
відповідає семи властивостям текстуальності, а саме: когезії, когерентності,
інтенційності, прийнятності, інформативності, ситуативності, (типологічній)
інтертекстуальності, без яких текст розглядається як "не-текст". Для
 173

виокремлення й обґрунтування функціонування інтертекстуальності у

православних проповідях ці властивості відіграють ключову роль. Так, згадана
текстотвірна функція співвідноситься з когезією як планом вираження тексту,
що формує поверхневу структуру тексту і пов'язана з грамматико-синтаксичними,
лексичними, ритмічними, графічними зв'язками у текстах. Зі свого боку,
когерентність, як план змісту тексту, забезпечує цілісність змісту тексту і
формує глибинну структуру тексту (глибинно-смисловий рівень) через
семантико-когнітивну зв'язність у причинно-наслідковому, часовому,
референціальному аспектах. Когезія корелює з когерентністю так само як
текстотвірна функція зі смислотвірною.
І.В. Арнольд (1999), слідом за М.М. Бахтіним, співвідносить смислотвірну
функцію з діалогічністю: діалогом між авторами, між епохами і культурами, а
також зіткненням різних світоглядів. Для В. Є. Чернявської (2014) ця функція є
"моделлю "віртуального" спілкування авторів, розділених просторово-часовою
реальністю, для створення нових смислів у процесах текстотворення” (с. 205).
В англомовному проповіднецькому зверненні (SLS2018), виголошеному 21
січня 2018 року і присвяченому національному дню святості людського життя в
США (відзначається як акт запобігання абортів), простежуємо вияви
смислотвірної функції інтертекстуальності за рахунок вживання автором
прямих цитат (8), вільного інтертекст-переказу (4), метатексту-тлумачення (1),
алюзій (3). Серед яких неоднакові за кількісним співвідношенням частини
становлять: старозавітні (1), новозавітні (6), патристичні (3), богослужбові (1),
історичні (2), правові тексти (1), а також натяки на сучасні події та власний і
чужий досвід (2). Засобами актуалізації основого смислу проповіді виступають
алюзії на відомі події народження Мойсея, описані у Старому Завіті, і народження
Іісуса Христа – у Новому, що стають концептуально-ціннісним підґрунтям
інтерпретації сучасних реалій (проповідник виступає проти абортів у США).
Алюзії застосовуються проповідником для порівняння схожих за змістом
(бажання вбивства новонароджених / ненароджених) і різних у просторово-
часовому вимірі ситуацій. Ця смислотвірна функція інтертекстуальності пронизує
 174

весь текст, нашаровуючи низку цитат зі Святих Отців і Святого Письма

(прототипна функція інтертекстуальності) для підтверження й переконання
реципієнтів (прагматична функція). Для наочності розглянемо невеликий
текстовий фрагмент з цієї проповіді:
(138) The root of sin and specifically of violence toward our fellow human being has
not changed since those times. It has always been our passions: anger, fear,
judgment, despair, jealousy, pride, vanity, to name only a few. Moreover, the
Fathers of our Church have always taught that the nature of all passions is one
and the same: love of the self. This is, in the words of our Lord, “not to think the
things of God, but those of man” (Mt. 16:23), or in other words not to think as
God does, but as people do. We learn from the Apostle Paul how God thinks. He
does not think of His divinity as a thing to hold onto, but empties Himself taking
the form of a servant (Phil. 2:6-7). The mind of God is not only not to kill, but to
give life to the world through His death (John 6:33, 51). (SLS2018).
Починається уривок з алюзій на сучасні й згадані на початку проповіді
історичні події Старого і Нового Завітів. У третьому реченні проповідник
посилається на Святих Отців, використовуючи вільне непряме цитування
(інтертекст-переказ без посилання на претексти та авторів). Далі для переконання
адресатів (прагматична функція) автор вдається до низки найбільш авторитетних
прямих цитат: слів Іісуса Христа (Мф. 16:23), (Ін. 6:33, 51), цитати з Послання
Апостола Павла до филипійців (Флп. 2:6-7), додаючи власний метатекст-
тлумачення (екзегетична функція). Отже, завдяки засобам інтертекстуальності
проповідник відновлює базисні ціннісні концепти біблійної картини світу (любов,
жертовність, самозречення заради інших), що стають концептуальним форматом
оцінки автором подій, забезпечуючи смислову когерентність тексту проповіді.
У російськомовній проповіді Про марнослів'я, виголошеній 01.03.2012
року у Четвер першої седмиці Великого поста, смислотвірна функція
інтертекстуальності простежується завдяки прямим цитатам (4),
інтертекстам-переказам (4), алюзіям (1) з богослужбових текстів: Великого
покаянного канону преподобного Андрія Критського (1), великопісної молитви
 175

преподобного Єфрема Сиріна (1); євангельських (2) і апостольських (2) текстів

новозавітної літератури, патристичної спадщини (1), історичних ситуацій (1) і
прикладів з власного та чужого життя (1). Текст проповіді починається з прямої
цитати богослужбовою церковнослов'янською мовою, що тлумачиться нами як
вкраплення іншомовної практики з високим стильовим забарвленням, а отже крім
смисло- й текстотвірної, цитація виконує дискурсивно-стилістичну функції:
(139) «Не вниди со мною в суд, нося моя деяния, словеса изыскуя и исправляя
стремления», – эти слова, обращенные к Богу, мы слышим в Великом
каноне преподобного Андрея Критского. В дни Великого поста, когда
читается молитва преподобного Ефрема Сирина, когда мы размышляем над
содержанием этого молитвословия, я хотел бы обратить ваше внимание на
выражение «словеса изыскуя» и предлагаю подумать, как оно связано с тем,
что мы читаем в молитве преподобного Ефрема, когда просим, чтобы
Господь избавил нас от духа празднословия. (ПТ3ВПСС, с. 25).
Автор застосовує елементи тлумачення (екзегетична функція), залучаючи
два стилістично схожі богослужбові тексти (прототипна функція). Перше речення
задає глибинно-смисловий вектор розуміння всього тексту проповіді,
спрямованого на боротьбу з марнослів'ям. Далі проповідник не лише поглиблює
смислове навантаження, а й урізноманітнює проповідницький текст як
негативними, так і позитивними прикладами. Одним із надихаючих прикладів є
згадка про євангельську Нагірну проповідь Іісуса Христа і непряме посилання на
святоотцівську традицію:
(140) Читая Евангелие, мы можем заметить, что Господь никогда не говорил
лишних слов. Вот Он восходит на гору, садится, рядом садятся Его ученики,
и Он начинает Нагорную проповедь не со вступлений или предисловий, но с
самой сердцевины – с заповедей Блаженства. (…) И в книгах святых отцов
каждое слово обращено к человеческой душе, к каждому из нас именно
потому, что слова насыщены смыслом и духовным содержанием.
(ПТ3ВПСС, с. 25).
 176

Відповідно, інтертекстуальні вкраплення в тканину проповіді становлять

головний інструмент для створення її смислового поля.
Для порівняння проаналізуємо інтертекстуальні вияви з огляду на
смислотвірну функцію в православній проповіді українською мовою. У проповіді
під заголовком ХРЕСТ ХРИСТОВИЙ (2005 р.) спостерігається безпосередній
зв'язок між заголовком і текстом усієї проповіді (текстотвірна функція), головною
темою якої є вшанування і пояснення спасительної сили Хреста Господня. Сам
текст проповіді насичений алюзіями (3), ремінісценціями (2), вільними
інтертекстами-переказами (2), прямими цитатами (3) з новозавітних (4),
старозавітних (4) і патристичних (2) текстових джерел. Для ілюстрації наведемо
невеликий фрагмент з цієї проповіді:
(141) Ми особливо яскраво і чітко бачимо той взаємозв’язок, який простежується
між двома біблійними розповідями: історією гріхопадіння і розповідями
євангелістів про Голгофську Жертву. «Від древа гріх, і в древі спасіння», –
говорить святий Кирил Єрусалимський. (…) «Мій дух – є прах перед
Хрестом, який для невіруючих спокуса, а для нас спасіння і вічне життя», –
говорив Ігнатій Богоносець у ІІ столітті. (ВОССД, с. 76).
У першому реченні є ремінісценції, пов'язані з двома прецедентними
ситуаціями зі Старого і Нового Завітів (архітекстуальність), що деталізується у
наступному реченні прямим цитуванням слів святого Кирила Єрусалимського. В
останньому реченні з прямою цитатою святого Ігнатія Богоносця простежується
алюзія на слова Апостола Павла з Першого послання до корінфян (1:23-24). Отже,
за допомогою згаданих засобів інтертекстуальності у тексті проповіді
відбувається нашарування смислогенеруючих фрагментів, які відображають
православне ставлення до Хреста Христова. Проповідник створює смислову
когерентність тексту, пов'язуючи інтертекстуальні джерела Старого і Нового
Завітів, патристичної літератури та текстів Святого Передання.
Отже, смислотвірна функція інтертекстуальності забезпечує цілісність
змісту тексту православної проповіді.
 177

4.2 Адресантно й адресатно орієнтовані функції інтертекстуальності

православної проповіді

Інтенційність, як одна з семи властивостей текстуальності, за

Вольфгангом Дресслером і Робером-Аленом де Бограндом (1981), ототожнюється
з наміром адресанта утворити зв'язний і цілісний текст, що передбачає наявність
авторської інтенції, направленої на адресата. Ця властивість текстуальності є
взаємопов'язаною з іншою – прийнятністю як наміру реципієнта отримати текст,
відношення адресата до тексту. Якщо ці властивості текстуальності розглянути з
огляду на типи інтертекстуальності у православній проповіді, то, з одного боку,
виокремлюються функції по відношенню до адресанта, а з іншого – до адресата.
До першої підгрупи (стосовно зв'язку з адресантом), ми відносимо екзегетичну
(тлумачну) функцію – намір адресанта пояснити інформацію адресату, і
суб'єктивно-оцінну – індивідуально-авторське відношення і оцінка цитатного
матеріалу. До другої (зв'язок з адресатом) належать, на нашу думку, рецептивно-
орієнтована (діалог автора і адресата через взаємодію тексту з реципієнтом) і
прагматична (вплив на інтелектуальну і почуттєву сферу адресата) функції.

4.2.1 Адресантно орієнтовані функції інтертекстуальності

4.2.1.1 Екзегетична функція інтертекстуальності

Жанр православної проповіді історично сформувався як роз'яснення,
тлумачення текстів Святого Письма. У будь-якому виді або формі проповіді
експліцитно чи імпліцитно присутні міжтекстові зв'язки у вигляді прямих і
непрямих цитат, парафразу, інтертексту-переказу, алюзій і ремінісценцій.
Зазначені засоби інтертекстуальних відношень у процесі текстотворення
набувають метатекстового переосмислення претексту з метою вилучення нового
сенсу "свого" тексту як "механізму метамовної рефлексії" (Фатеева, 2006, с. 38). У
такий спосіб відбувається тлумачення, коментар, дописування "чужого слова"
(термін М.М. Бахтіна) та ін., про що більш детально було написано в підрозділі
 178

3.3 Метатекстуальні засоби інтертекстуальності. З огляду на функціонування цих

засобів виділяємо третю екзегетичну (тлумачну) функцію інтертекстуальності у
православній проповіді. Наприклад:
(144) In the second parable, we hear of the Man who sent his two sons to work in his
vineyard. The one said “I will go to work” but did not go; the other said: “I will
not go to work” and yet did go. With these words, the Lord is admonishing all
those who might have felt themselves entitled to receive the Kingdom without the
needed labor and effort of offering repentance. (…) By describing the actions of
the two sons, the Lord reminds us that we have the freedom to decide whether we
will go, or whether we will not go. But this freedom is not a simple choice, for
even if we have chosen to follow one path, we have the freedom and the ability to
change the way we go, even at the eleventh hour. (BFT2014).
У цьому англомовному текстовому фрагменті екзегетична функція
простежується під час авторського коментаря притчі про двох синів.
Проповідник уживає прямі цитати-речення з Євангелія від Матфея (21:28-32), а
далі надає роз'яснення слів Іісуса Христа, проектуючи їх на можливі майбутні дії
реципієнтів (із відповідною реалізацією прагматичної функції).
Пряма цитата-речення з прецедентного богослужбового тексту виконує
екзегетичну функцію у наступній гомілії російською мовою:
(145) Мы слышали в кондаке праздника: «Вознесыйся на Крест волею,
тезоименитому Твоему новому жительству щедроты Твоя даруй, Христе
Боже». Многие из нас знают эти слова наизусть, но далеко не все понимают
их смысл: тезоименитое Христу новое жительство – это мы с вами, потому
что называем себя христианами, то есть Христовым именем. И мы являемся
новым жительством, новой жизнью, потому что Христос призывает нас
через Крест к духовному обновлению, к тому, чтобы жить, по словам
апостола Павла, совлекшись ветхого человека… и облекшись в нового (Кол.
3, 9–10). (ПТ1П, с. 16).
 179

Поступово автор пояснює цитовані слова, а наприкінці аналізованого

уривку увага зосереджується на словах апостола Павла (Кол. 3:9–10), які
підтверджують смисл попереднього інтертексту.
Бесіду на євангельську притчу про блудного сина (2005 р.) в
українськомовній проповіді митрополит Володимир починає з розкриття змісту
зазначеної в заголовку прецедентної ситуації:
(146) На прикладі притчі про блудного сина Господь розкрив нам таємницю
нескінченної любові Бога до Свого творіння, всепрощаючої любові батьків
до дітей, любові кожного з нас до ближнього. Якщо віддячувати Богу
любов’ю за його незліченні благодіяння ми спроможні, то «любити
ближнього свого, як самого себе» (Мф. 22, 39) у нас виходить далеко не
завжди. Якщо і кровний брат блудного сина приревнував і з докором, без
радості сприйняв його повернення, то що говорити про нас, таких різних і
далеких одне одному. (ВОССД, с. 245).
У наступних (другому і третьому) реченнях проповідник продовжує
тлумачити зміст притчі, узгоджуючи її з новою заповіддю Іісуса Христа,
вираженою прямою цитатою з Євангелія від Матфея (22:39), а також плавно
починає виказувати власні думки щодо претексту, що можна розглядати вже як
виявлення суб'єктивно-оцінної функції інтертекстуальності. Таким способом,
екзегетична функція проходить крізь текст усієї бесіди на євангельську притчу
про блудного сина (2005 р.).
Отже, екзегетичну функцію інтертекстуальності проповідники у трьох
досліджуваних мовах застосовують як намір пояснити інформацію слухачу /
читачу.

4.2.1.2 Суб'єктивно-оцінна функція інтертекстуальності

Тексти під час тлумачення адресантом у більшості випадків набувають в
якійсь мірі (приховано чи явно) індивідуально-авторських смислів. У такий
спосіб, екзегетична (тлумачна) функція, у поєднанні зі смислотвірною, висвітлює
 180

суб'єктивно-оцінну функцію, що спирається на ситуації в тексті і власні

переживання автора, за І.В. Арнольд (1999) (пор. з ідейно-тематичною функцією
як індивідуально-авторською концепцією світу у В.Є. Чернявської (2014))
(Ляшко, 2019a). Разом з цим, слід відзначити, що для жанру православної
проповіді, з огляду на його канонічний уклад і вікове наслідування
святоотцівській спадщині, такий авторський стиль є дещо стриманим, оскільки
автор зазвичай висловлюється безособово або 2 особою множини. Отже, оцінність
нерідко буває імліцитною, прихованою, до того ж, за фактологічністю
інтертекстуальних посилань.
У другому абзаці бесіди на євангельську притчу про блудного сина (2005 р.)
(перший абзац розглянуто вище крізь призму екзегетичної функції) простежуємо
авторські запитання, сформульовані завдяки парафразу на євангельські заповіді, й
відповіді-пояснення на них, що містять власні думки, поради, оцінки і досвід
проповідника:
(147) Як же нам полюбити свого ближнього? Як виконати другу, після любові до
Бога заповідь Христову? Перш за все, нам необхідно постаратись розгледіти
за зовнішнім виглядом людини людину внутрішню, її глибинну і, частіше за
все, приховану, потаєнну суть. Нам потрібно заглянути туди, де в кожній
людині криється образ Божий і наше людське, спільне Богу Отцю синівство.
Часто ми бачимо лише людину зовнішню, спотворену гріхом, яка тоне у
пристрастях, і не помічаємо того образу Божого, який криється під
зовнішніми нашаруваннями. А саме його ми повинні побачити в людині і
йому вклонитися в кожному з наших ближніх. (ВОССД, с. 245)
У проповіді постійно повторюються інклюзивні займенники: ми, нам,
наше, котрі узагальнюють думки автора, стимулюючи реципієнтів наслідувати їх
(прагматична функція).
Схожими виявами суб'єктивно-оцінної функції інтертекстуальності
відзначені англо- й російськомовні проповіді:
(148) Мы должны просвещать людей светом Евангелия и, как сеятель из притчи
Господней, бросать семена в землю вне зависимости от того, какая она:
 181

плодородная ли, готовая принять зерно и принести плод, или каменистая и

сухая, в которой это зерно умрет и не принесет плода. Наше дело – сеять
семена Божией правды, а какие они дадут всходы, нам не дано знать,
потому что Сам Господь определяет, где и когда взойдет семя и какой плод
оно принесет: стократный, шестидесятикратный, тридцатикратный или,
может быть, по попущению Божию, не принесет никакого плода. (ПТ1П, с.
23)
Власні думки і почуття проповідника щодо сповіщення слова Божого
світові висвітлюються завдяки вільному інтертекст-переказу як порівнянню з
прецеденним текстом новозавітної притчі про сіятеля, описаною трьома
євангелістами-синоптиками (Мф. 13:3-23; Мк. 4:3-20; Лк. 8:5-15). Як і в
українському прикладі, проповідь починається і супроводжується інклюзивними
особовими і присвійними займенниками: Мы должны; Наше дело; нам не дано
знать.
Так само інклюзивними особовими займенниками (виділено нами О.Л.) і
анафоричним уживанням присвійного займенника our вирізняється англомовна
проповідь:
(149) And so our prayers for God's creation have taken on a new meaning this year --
one that is quite personal and immediate. Our thoughts and love are with those
who have suffered -- and who continue to suffer -- as a result of Hurricane
Harvey. Our faith, put into action, can truly "move mountains" as we grieve with
those who suffer while revealing in our own lives and response that our Lord
indeed is watching over them -- and us -- as He makes "all things new."
(SDPCHH2017).
У першому реченні англійського проповідницького тексту йдеться про нове
осмислення запропонованої 30 років назад (1 вересня 1989 р.) Його Всесвятістю,
Вселенським Патріархом Димитрієм I, молитви у перший день церковного року,
що йменується "Днем молитви про збереження творіння Божого". Далі автор
висловлює співчуття стосовно урагану Харві (серпень-вересень 2017 р. у Техасі,
США), підкріплюючи опис стихійного лиха прямими цитатами з Євангелія:
 182

"move mountains" (Мф. 17:20, Мк. 11:22-24); "all things new." (Одкровення Святого
Іоанна 21:5).
Суб'єктивно-оцінна функція інтертекстуальності у православних проповідях
може бути спрямованою до оцінки прецедентної новозавітної ситуації.
Наприклад, в українськомовній проповіді на Різдво (2005 р.) під заголовком –
ПОДУМКИ У ВІФЛЕЄМІ, крім опису власних переживань, почуттів і спогадів,
проповідник оцінює прецедентну євангельську подію:
(150) Ми намагаємось уявити собі картину Різдва, місце, де відбулася ця подія,
історію, пов’язану з нею. Божественна благодать веде нас до божественного
Віфлеєма (…) Молитва тут і роздуми про втілення Сина Божого викликають
відповідні почуття. Перш за все – почуття подиву і захоплення. Бог і
Господь приходить на землю, щоб стати у всьому до нас подібним. І як
приходить! Тієї священної ночі Пресвята Діва разом з обручником Йосифом
стукали не в одні двері, але не знайшлося людини в цілому місті, яка б
потурбувалася, відкрила свої двері й прийняла мандрівних. Входить у світ
Він через Діву Марію, покладається в убогих яслах, тому що не було для
Нього іншого місця!.. (ВОССД, с. 34)
Окличними реченнями автор передає власні емоції і переживання,
відтворює картину двохтисячної давнини, застосовуючи вільний інтертекст-
переказ євангельських подій.
За допомогою суб'єктивно-оцінної функції підкреслюється власне
припущення українськомовного автора про свято зустрічей – Стрітення, як-от:
(151) При цьому була присутня Анна Пророчиця, яка теж прославляла Бога і
говорила про Спасителя всім, хто чекав визволення в Єрусалимі. Цілком
ймовірно, що в храмі були й інші люди, але вони не впізнали Христа
Спасителя, не помітили Його. (ВОССД, с. 49)
Проповідник переказує прецедентну ситуацію зустрічі праведного Симеона
з Господом у храмі, припускаючі, що крім відомих православним християнам
святих Симеона й Анни Пророчиці, у храмі було багато інших людей.
 183

Тобто, якщо завданням екзегетичної функції є пояснення, створення

зрозумілої атмосфери між адресантом і адресатом, то суб'єктивно-оцінна функція
створює елемент інтимізації у відношенні між автором і реципієнтом, котра далі
буде спрямована на діалог автора і адресата через взаємодію тексту з читачем
(рецептивно-орієнтована функція) і на вплив на інтелектуальну і почуттєву
сферу адресата (прагматична функція).

4.2.2 Адресатно орієнтовані функції інтертекстуальності

4.2.2.1 Рецептивно-орієнтована функція інтертекстуальності

Статус слова у текстовому просторі, як зазначає Ю. Кристева, визначається
горизонтально (слово у тексті одночасно належить автору і реципієнту) і
вертикально (слово у тексті орієнтоване по відношенню до сукупності інших
літературних текстів – більш ранніх або сучасних) (Французская семиотика: От
структурализма к постструктурализму, 2000, с. 429).
Аналогічним чином, у німецького лінгвіста М. Пфістера
інтертекстуальність розглядається крізь "вертикальну проекцію", що орієнтує
текст на певні попередні чи сучасні тексти, і "горизонтальну", тобто рецептивно-
орієнтовану проекцію, у якій текст співідноситься з суб'єктом мовлення та її
адресатом ((Pfister, 1985, с. 11) тут цит. за Чернявською, 2014, с. 204-206). При
такій "вертикальній проекції" відбуваються смистотвірні процеси як взаємодія
текстів різних авторів, епох і культур з можливістю подальшого текстотворнення
за рахунок надання автором нових смислів для цих текстів, що відображається, на
нашу думку, у смислотвірній функції інтертекстуальності. Схематично
зазначені "горизонтально-вертикальні проекції" інтертекстуальності православної
проповіді можна зобразити як (див. Рис № 4.2 Адресантно й адресатно
орієнтовані функції інтертекстуальності православної проповіді, де: А – автор
(адресант), Р – реципієнт, ІПП – інтертекстуальність православної проповіді):
 184

претексти

А ІПП Р

нові тексти

Рис. № 4.2 Адресантно й адресатно орієнтовані

функції інтертекстуальності православної проповіді
Схема виявляє центральну локацію інтертекстуальності у православній
проповіді як по відношенню з попередніми і новими текстами, так і між
адресантом і адресатом. Для пояснення і обґрунтування цієї схеми наведемо
декілька прикладів.
Рецептивно-орієнтована функція виявляється в контексті діалогу
проповідників, що вживають імпліцитну й експліцитну інтертекстуальність, і
адресатів через взаємодію тексту з реципієнтом, тобто простежується
взаємозумовленість категорій інтертекстуальності й адресованості. Взаємодія
тексту з адресатом відбувається за рахунок прецедентності як одного з засобів
вираження інтертекстуальності: проповіді трьома мовами мають прецедентні
імена, вислови, речення, фрагменти текстів, що можуть виокремлюватися у тексті
як прямі, непрямі цитати (парафраз, інтертекст-переказ, алюзії, ремінісценції),
наприклад:
(152) May our Lenten efforts not be seen as a burden -- our Lord takes on our burdens
and lightens our yokes -- but as an opportunity to "come to our senses" by
imitating the One Who Himself prayed, fasted and gave alms -- or rather, gave
His very life -- for us. (GL2016).
У згаданому вище фрагменті з англомовної проповіді, виголошеної
напередодні Великого Посту 2016 року, автор вдається одразу до декількох
 185

прецедентних для християн слів, ситуацій і текстів. Спочатку проповідник уживає

парафраз на слова Іісуса Христа, репрезентовані у Євангелії від Матфея (11:30):
as a burden -- our Lord takes on our burdens and lightens our yokes, котрий у
перекладі English Standard Version лунає як: For my yoke is easy, and my burden is
light.” (Bible Hub. (30.05.2019). https://biblehub.com/matthew/11-30.htm). Далі
надається знову парафраз "come to our senses" з максимальним наближенням до
прямої цитати з Першого послання до корінфян апостола Павла (15:34) у New
International Version: Come back to your senses as you ought, and stop sinning; for
there are some who are ignorant of God--I say this to your shame. (Bible Hub.
(30.05.2019). https://biblehub.com/niv/1_corinthians/15-34.htm). Завершується
текстовий фрагмент алюзіями на новозавітні події з земного життя Іісуса Христа,
а саме на Його молитву, піст і пожертвування: imitating the One Who Himself
prayed, fasted and gave alms -- or rather, gave His very life -- for us. Через
пригадування реципієнтами прецедентних текстів і ситуацій відбувається
внутрішній діалог адресата як з текстом, так і з адресантом. Таким прикладом у
російськомовній проповіді може бути наступний уривок, в якому пригадується
(ремінісценція) прецедентна ситуація гріхопадіння перших людей – Адама і Єви:
(153) Если земля не остается раем для человека, то только потому, что сам он
своими делами превращает ее в ад. А происходит так, поскольку он не хочет
слушаться заповедей Божиих и срывает висящие вокруг него запретные
плоды. (ПТ3ВПСС, с. 14)
Висловлення "заборонені плоди" є алюзією на згадану старозавітну
ситуацію спокуси і орієнтовано на виявлення адресатами власних гріхів,
відступлень від Божих заповідей (прагматична функція).
Проповідь українською мовою, виголошена у Прощену неділю напередодні
Великого Посту 2005 року, має кінець у вигляді молитви з ремінісценціями на
прецедентні події і тексти Старого і Нового Завітів:
(154) Господи Боже, виведи наші душі з єгипетського гріховного полону, введи
нас в очистительну пустелю спасительного посту, керуй нами вогненним
стовпом Твоєї Божественної правди і невимовного милосердя, живи нас
 186

манною Божественної Твоєї Євхаристії і введи нас в Ханаан чистоти і

святості. Амінь. (ВОССД, с. 258).
Проповідник пригадує п'ять прецедентних ситуацій зі Старого Завіту, що
описані у П'ятикнижжі Мойсея, Книзі Ісуса Навина і Книзі Суддів: 1) вихід євреєв
з єгипетського полону; 2) сорокарічне перебування євреєв у пустелі; 3) під час
перебування у пустелі єврейський народ супроводжував Божественний вогненний
стовп; 4) євреї живилися небесним хлібом – манною; 5) завоювання Ханаана
(землі Ізраїлю і Зайордання) після виходу з Єгипту, які вважаємо прототипами
новозавітного сорокаденного Великого Посту (пор.: "введи нас в очистительну
пустелю спасительного посту") й установленого Іісусом Христом на Тайній
Вечері Таїнства Євхаристії (пор.: "живи нас манною Божественної Твоєї
Євхаристії").
Отже, проповідник керується лише прецедентними висловами, котрі
християни сприймають у вигляді згорнутої інформації, як коди або тригери, що
містять у собі історію ізраїльського народу і божественні заповіді.
Подібні тригери / коди виконують рецептивно-орієнтовану функцію через
встановлення зв'язків між прецедентними текстами і адресатом:
(155) І нехай на цьому шляху для кожного з нас сяє світло віфлеємської зірки.
Нехай Господь у наших душах знайде собі вертеп і ясла, тому що тільки він
для нас Путь, Істина і Життя, тільки в Ньому наш мир, радість і блаженство.
(ВОССД, с. 36).
Запропонований текстовий уривок є кінцем проповіді на Різдво під
заголовком ПОДУМКИ У ВІФЛЕЄМІ (2005 р.), у якому український
проповідник намагається встановити зв'язок з адресатами через прецедентну
ситуацію Різдва Христова, як-от: "І нехай на цьому шляху для кожного з нас сяє
світло віфлеємської зірки. Нехай Господь у наших душах знайде собі вертеп і ясла
…", де кодами / тригерами виступають слова: віфлеємська зірка, вертеп і ясла. У
кінці уривка з'являється ще один тригер: Путь, Істина і Життя, маркований
великими літерами вислів, що є цитатою з Євангелія від Іоанна (14:6): "Іісус
сказав йому: Я є путь і істина і життя".
 187

У середині згаданої різдвяної проповіді виокремлюються, крім того,

прецедентні вислови: три мудреці, провідна божественна зірка, ясла Втіленого
Слова Божого:
(156) Можемо і ми, браття й сестри, бути подібними у своїх пошуках Бога до цих
трьох мудреців, яким пощастило знайти Його, оскільки також маємо
провідну божественну зірку, яка вводить нас в істину Божественної правди
й вічного життя. Цю зірку дарував нам Господь, зірка ця – свята
православна віра. Нехай вона керує нами і приведе нас до ясел Втіленого
Слова Божого, де відкриваються скарби мудрості та істини. (ВОССД, с. 35)
Християне, до яких адресована проповідь, порівнюються з трьома
східними мудрецями (волхвами), що послідували за провідною божественною
зіркою (як прототип святої православної віри), котра привела їх до місця (ясел
Втіленого Слова Божого), де народився Христос Спаситель, і котрі принесли
Йому у дар свої скарби, що ототожнюються зі скарбами християнської мудрості
та істини.
Схожі порівняння, що створюють зв'язок між прецедентними текстами,
адресатами і адресантами, залучає також англійський проповідник, наприклад:
(157) We know that, just as the servants in the Gospel were called to account for the
use of their talents, so each of us has received talents in this life for which we
must give account. (RC2016).
У цьому текстовому фрагменті проповідник проводить паралель, з одного
боку, між собою і реципієнтами, а з іншого – з рабами з євангельської притчі про
примноження талантів (пор. Мф. 25:13-30, Лк. 19:11-28).
Зразком застосування рецептивно-орієнтованої функції у православній
проповіді російською мовою є наступний уривок:
(158) На самом же деле Господь через Евангелие, через Церковь, через церковные
постановления напоминает нам о том, что мы должны делать, а что не
должны. Он мягко напоминает нам об этом, как мягко показал женщине-
самарянке, что Он все видит и все знает. И Он не осудил ее, как не осуждал
 188

и других людей, которые приходили к нему с чистым сердцем. (ПТ2ВД, с.

30).
Фрагмент тексту має стилістичні повтори, завдяки яким відбувається
привернення та загострення уваги адресатів: через Евангелие, через Церковь,
через церковные постановления; Господь напоминает нам, Он мягко
напоминает нам, как мягко показал; Он не осудил ее, как не осуждал и других
людей. Тричі повторюється прийменники через, по два рази – дієслова
нагадувати і засуджувати, двічі прислівник м'яко і іменник Церква з похідним
прикметником церковний. З-поміж стилістичних повторів мають місце
прецедентні імена: Евангелие, Церковь, жінка-самарянка, які відіграють роль
кодів / тригерів, що несуть відому для реципієнтів згорнуту інформацію. Адресати
порівнюються з "жінкою-самарянкою", що зустрілася з Господом біля колодязя, й
"іншими людьми, які приходили до нього з чистим серцем". За допомогою таких
порівнянь простежуються алюзії на відомі для реципієнтів євангельські події, при
чому кожен адресат може пригадати різну ситуацію (прощення грішниці в домі
фарисея Симона (Лк. 7:36-50), зцілення прокаженого (Мф. 8:2-4: Мк. 1:40-45; Лк.
5:12-16), розслабленого (Мф. 9:1-8; Мк. 2:1-12; Лк. 5:17-26) та інші).
У такий спосіб встановлюється внутрішній діалог адресатів з адресантами-
проповідниками через уживання останніми різних видів інтертекстуальності.
Інтертекстуальні засоби, зі свого боку, направляють реципієнтів на претексти і
можуть в перспективі формувати їхні власні думки у контексті нового
текстотворення.

4.2.2.2 Прагматична функція інтертекстуальності

Прагматична функція інтертекстуальності, на наш погляд, відображається
стратегіями впливу проповідника на адресата. До стратегій і тактик у сучасній
православній проповіді зверталися дослідники Г.О. Савін (2009), М.С. Смирнова
(2016) та інші, проте, актуальним вважаємо виокремлення стратегій впливу
інтертекстуальності православної проповіді. Нами були виявлені спільні
 189

стратегії впливу для православних проповідей англійською, російською й

українською мовами, а саме: дидактична, аргументативна і спонукально-
емотивна. Відповідно, кожна стратегія відрізняється тактиками і засобами
актуалізації інтертекстуальності. Розглянемо спільні та відмінні особливості
вживання проповідниками згаданих вище стратегій, тактик і засобів їх
актуалізації (засобів інтертекстуальності).
Дидактична стратегія впливу відображається тактиками повідомлення
знань, відкриття та утвердження релігійних істин, тлумачення та коментаря цитат.
За нашими спостереженнями для англомовних проповідників (особливо
американських) більш характерним є вживання інтертекстуальності з метою
відкриття православних істин і цінностей, повідомлення християнських знань
адресатам. Вважаємо таке застосування цілком закономірним, адже Православ'я в
Америці з'явилося у XVIII столітті завдяки спочатку російській, а потім і
українській місіонерській діяльності. Православ'я у спільній для українського та
російського народів Київській Русі з'явилося у Х столітті, тому більш
характерним для російсько- й українськомовних проповідей є утвердження
відомих християнських істин, тлумачення та коментар інтертекстуальності,
приклади останніх ми наводили у підрозділах 3.3 та 4.2.1.1. Розглянемо схожі
приклади з відображенням тактики повідомлення знань, відкриття та утвердження
релігійних істин у трьох досліджуваних мовах:
(159) But, before we can even begin to take steps toward a closer relationship with our
Lord and Savior, we must learn to love, for “whoever does not love does not
know God, because God is love” (1 John 4:8). (GL2014).
Маркована лапками і посиланням у дужках пряма цитата-речення з
новозавітного Першого послання Іоанна (4:8) є засобом вияву тактики відкриття
релігійних істин дидактичної стратегії інтертекстуальності у православній
проповіді англійською мовою.
Схожим способом застосування прямого та непрямого цитування з джерел
Святого Передання відображаються тактики повідомлення знань та відкриття
релігійних істин у фрагменті з православної проповіді українською мовою:
 190

(160) В останні роки свого життя апостол Іоанн часто повторював одні й ті самі
слова: «Діти, любіть один одного». Коли його запитали: навіщо він
повторює одне й те саме, він відповів: «Якщо хто виконає цю заповідь, то
цього достатньо для спасіння». (ВОССД, с. 166).
Проповідники англійською та російською мовами використовують подібні
приклади інтертексту з метою утвердження християнських істин:
(161) As His disciples, we have a mandate to bring all nations to Christ the Giver of
Life, by baptizing them and by teaching them to observe all that He has
commanded (Matthew 28:20). (SLS2017).
(162) Будем помнить о том, что не только к ним, но и к нам обращены слова
Спасителя: «Идите, научите все народы, крестя их во имя Отца и Сына и
Святаго Духа, уча их соблюдать все, что Я повелел вам; и се, Я с вами во
все дни до скончания века. Аминь» (Мф. 28, 19–20). (ПТ2ВД, с. 7).
В обидвох фрагментах проповідники вживають цитування з Євангелія від
Матфея (28:19-20) з дидактичною стратегією. Проте, у російськомовній проповіді
ця стратегія виявляється за допомогою маркованого лапками, курсивом і
посиланням у дужках прямого цитування-речення, а у англійській проповіді – за
рахунок парафразу.
Аргументативна стратегія впливу реалізовується за допомогою тактик
апеляції до авторитетних джерел, переконання, порівняння. Аналогічним та
обов'язковим для проповідей трьома мовами є тактика апеляції до авторитетних
джерел (особливо ново- і старозавітних, патристичних, агіографічних). Крім того,
для проповідей англійською та українською мовою більш властивою є тактика
переконання, а для російської – тактика порівняння. Наведемо приклади:
(163) Another great saint that we commemorate today is Saint Silouan the Athonite,
who gives us some guidance in this when he writes:
The greater the love, the greater the suffering of the soul.
The fuller the love, the fuller the knowledge of God
The more ardent the love, the more fervent the prayer
The more perfect the love, the holier the life. (HFSASA2017).
 191

В англомовній проповіді маркована курсивом пряма цитата-фрагмент

тексту є способом вияву тактики апеляції до авторитетного джерела – святого
Силуана Афонського. Подібним прикладом звернення до святого Феофіла
Антиохійського є маркована лапками цитата-фрагмент тексту з російськомовної
православної проповіді:
(164) Во II веке святой Феофил Антиохийский, полемизируя с язычником, писал:
«Ты говоришь: покажи мне твоего Бога. А я тебе отвечу: сначала покажи
мне твоего человека, и тогда сможешь увидеть моего Бога». (ПТ2ВД, с. 21).
Однак, найбільш поширеним у трьох аналізованих мовах є тактика апеляції
до джерел Святого Письма (особливо Нового Завіту). Розглянемо приклад
українською мовою:
(165) Сам Христос запитував свого часу фарисеїв: «Що ви думаєте про Христа,
чий Він Син?» І у відповідь почув: «Давидів». Тоді Іісус сказав: «Коли
Давид зве Христа Господом, то як же Він син Давиду?..» «І ніхто не міг
відповісти Йому ні слова» (Мф. 22, 42-46). (ВОССД, с. 37).
У проповіді простежується марковане лапками і посиланням у дужках
вживання засобів прямого і непрямого цитувань з Євангелія від Матфея (22:42-
46).
Спільним для англо- й українськомовних проповідей є застосування
декількох подібних прямих цитат з метою переконання реципієнтів, наприклад:
(166) And how crucial it is to be continuously reminded that "with God, all things are
possible," (Mt 19:26) precisely because "God is with us" (Mt 1:23) and calls us to
become "partakers in His divine nature." (2 Peter 1:4). (NL2014).
Тактика переконання відбувається завдяки низці маркованих лапками та
посиланням у дужках прямих цитат-висловів:
(167) В цьому переконують нас слова Святого Письма: «Милість же підноситься
над судом» (Як. 2, 13); «Блаженні милостиві, бо вони помиловані будуть»
(Мф. 5, 7); «хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерті і
покриє безліч гріхів» (Як. 5, 20). (ВОССД, с. 144-145).
 192

Характерним для проповідей російською мовою є тактика порівняння,

наприклад:
(168) Иногда нас спрашивают протестанты или люди, далекие от Церкви:
«Почему в вашей Церкви Богородица занимает такое место? Ведь в
Евангелии о Ней почти ничего не говорится». (ПТ1П, с. 34).
У фрагменті аргументативна стратегія інтертекстуальності відображається
тактикою визначення подібностей та відмінностей між конфесіями.
Спонукально-емотивна стратегія впливу здійснюється у проповідях трьома
аналізованими мовами за рахунок тактики прямого і прихованого заклику до дії
та змін; тактики погодження почуттів, емоцій та життя адресатів з
християнськими цінностями.
Наведемо приклади звернення проповідників до тактики закликів до дії та
змін, які є більш властивими для проповідей англійською та російською мовами:
(169) If the birth of Christ is the commencement and source of our lives, then it is not
only our duty, but our blessed honor, to share the light of the newborn Christ with
those who sit "in the valley of the shadow of death," thereby revealing the love
God so richly and unconditionally pours out on all who would accept it.
(NL2014).
У англійському тексті проповідник закликає християн до того, щоб
розділяти світло новонародженого Христа з тими, хто готовий його прийняти,
цитуючи при цьому псалом 22:4 (у варіанті King James Version (KJV) псалом 23:4
(Psalm 23:4)).
У наступному фрагменті з російської проповіді автор вживає алюзії на
новозавітні тексти, наприклад на Послання апостола Якова (2:26): "Бо, як тіло без
духу мертве, так і віра без діл мертва":
(170) Господь призывает нас, если мы видим человека немощного, недужного,
искалеченного, сделать все от нас зависящее, чтобы помочь этому человеку.
Если у него нет рук – замените ему руки, нет глаз – замените ему глаза.
Господь привел нас в Церковь, чтобы мы не задавались абстрактными
 193

вопросами, а в конкретных делах выражали нашу христианскую веру.

(ПТ2ВД, с. 33).
Аналогічними є заклики до прощення в український і російський
проповідях:
(171) Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім – це закон
Євангелія, це веління Самого Господа. (ВОССД, с. 257).
(172) «Ночь прошла, а день приблизился» (Рим. 13, 12). Этими словами апостола
Павла, которые мы слышали сегодня за Божественной литургией, Церковь
вводит нас в Великий пост. И перед его началом мы призываемся всех
простить и попросить прощения у тех, кого мы вольно или невольно
обидели. (ПТ3ВПСС, с. 7).
В українськомовному варіанті автор використовує форму питання і
відповіді з непрямим цитуванням слів Господа з Євангелія від Луки (6:37) про
прощення гріхів ближнім, а у російськомовному – лунає заклик прощати і
просити прощення після прямої маркованої цитати з Послання до римлян.
Прикладом доброзичливого прихованого заклику до внутрішніх змін з
посиланням на гомілію XIV століття, що належить святителю Григорію Паламі, є
фрагмент з англомовної проповіді першої неділі Великого Посту 2017 року, у
якому автор посилається на першоджерело внизу сторінки свого тексту (Saint
Gregory Palamas, Homilies, Mount Tabor Publishing, 2009, page 47):
(173) It is an inner transformation that has the potential to affect the culture
around us, as it did during the time of St Gregory Palamas. In one of his homilies,
offered during the First Week of Lent, he says:
For the last two weeks our city was given over to gluttony and lack of self-
restraint, and straight away we had troubles, shouting, fights, disturbances,
shameless songs and obscene laughter. But this week when the fast came it made
everything more honourable. It took us away from frivolity's expensive cares,
stopped us toiling for the sake of our useless stomachs, set us instead to works of
repentance and persuaded us not to labor for the food which perishes but for the
food which endures to eternal life. (SO2017).
 194

Православним проповідям російською мовою притаманні доброзичливі

заклики до внутрішніх змін, наприклад:
(174) Давайте в течение Великого поста посмотрим в глубины собственной души
и ужаснемся тому греховному мраку, который царит в ней. Давайте
задумаемся о том, что мы никогда от этого мрака не освободимся, если
только Господь не посетит нашу душу и не озарит наше внутреннее
естество Своим Божественным светом, по слову апостола Павла, которое
мы сегодня слышали: «Ночь прошла, а день приблизился» (Рим. 13, 12).
(ПТ3ВПСС, с. 13).
У цьому фрагменті з російськомовної проповіді автор закликає до
внутрішньої роботи над собою, до покаяння, підтверджуючи свої думки прямою
цитатою з новозавітного Послання до римлян.
Для проповідей трьома досліджуваними мовами характерною є тактика
погодження почуттів, емоцій та життя адресатів з християнськими цінностями.
Проте, з більшою частотністю ця тактика вживається в англо- й українськомовних
проповідях. Розглянемо приклади:
(175) I especially encourage all Orthodox Christians to place their trust in God, from
Whom alone the blessings of peace and consolation come. Let none among us
have any fear. But let us remember the promise of our Lord Jesus Christ in the
Gospel so that, in Him, we may find peace. “In this world you will have trouble,”
our Lord tells us. “But take heart! I have overcome the world” (John 16:33).
(PLCBMB2013).
(176) Виходячи сьогодні з храму, згадаймо, браття й сестри, ще і ще раз ці
Божественні слова і, як лікувальний пластир, будемо прикладати їх до свого
серця: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!»; «Не бійся,
тільки віруй». Амінь. (ВОССД, с. 226-227)
Спільним для згаданих фрагментів з англо- й українськомовних проповідей
є заохочення християн засобами прямого цитування новозавітних текстів.
 195

Тактика впливу на почуттєву сферу адресата простежується у наступних

текстових фрагментах з проповідей російською й англійською мовами,
наприклад:
(177) Господь призывает нас к тому, чтобы мы радовались Его воскресению,
чтобы эта радость наполняла нашу жизнь новым смыслом и новым
содержанием. (ПТ2ВД, с. 29).
У згаданому фрагменті тактика погодження почуттів, емоцій та життя
адресатів з християнськими цінностями відтворюється завдяки алюзії на
євангельське Воскресіння Іісуса Христа, що супроводжується відчуттям радості.
До схожої тактики налаштування християн на позитивні почуття та емоції
звертається англомовний проповідник:
(178) This courage and hope are not simply fleeting emotions of the moment but rather
an experience of the life of the risen Lord Who fills our hearts with such joy that
every day and every moment of our existence we can sing paschal hymns such as
this:
How divine! How beloved!
How sweet is Thy voice, O Christ!
For Thou hast faithfully promised to be with us
To the end of the world.
Having this as our anchor of hope,
We the faithful rejoice. (RC2017).
Засобом вияву згаданої вище тактики є маркована курсивом пряма цитата-
фрагмет тексту з дев'ятої пісні Пасхального канону.
У такий спосіб, простежуємо три основні стратегії впливу, що відображають
прагматичну функцію інтертекстуальності у православній проповіді.
Підсумовуючи, зазначаємо, що адресантно й адресатно орієнтовані
функції інтертекстуальності православної проповіді, а саме: екзегетична,
суб'єктивно-оцінна, рецептивно-орієнтована та прагматична є взаємопов'язаними і
обов'язковими при текстотворенні православної проповіді.
 196

4.3 Функції інтертекстуальності православної проповіді за критерієм

гомогенності та гетерогенності текстових джерел

Тексти православної проповіді насичені різними видами і засобами

інтертекстуальності, джерелами яких частіше є гомогенні тексти, рідше –
гетерогенні (детальніше див. у Додатках А, Б, В, Г).
Гомогенні тексти у православних проповідях розглядаються нами у такому
виді міжтекстових зв'язків, як архітекстуальність (за класифікацією
Ж. Женетта). Ці тексти зустрічаються у всіх трьох досліджуваних нами мовах як
ядерні і максимально до них наближені близькопериферійні тексти-реципієнти і
відображають, на нашу думку, прототипну функцію інтертекстуальності.
Далекопериферійні та наближені до них близькопериферійні джерела
нерідко крім зв'язку з гомогенними текстами мають посилання на іншомовні
тексти і фрагменти текстів інших дискурсивних практик (за В.Є. Чернявською
(2014) та Н. Фейрклафом (2003)), тобто гетерогенні тексти. Таке поєднання
гомогенних текстів з гетерогенними дає нам підставу виокремити дискурсивно-
стилістичну й інтердискурсивну функції інтертекстуальності.
Гетерогенні далекопериферійні тексти, що є найбільш віддаленими від
близькопериферійних, а отже і від ядерних, нерідко віддзеркалюють культурні й
етнічні особливості у проповідях англійською, російською й українською
мовами. У таких відмінностях висвітлюється лінгвокультурна функція
інтертекстуальності.

4.3.1 Прототипна функція інтертекстуальності

Типологічна інтертекстуальність, як одна з семи властивостей
текстуальності, за Вольфгангом Дресслером і Робером-Аленом де Бограндом
(1981), співвідносить текст з іншими текстами або окремий текст з типом тексту,
передбачає відтворюваність у конкретному текстовому екземплярі інваріантних
ознак, які визначаються моделлю його текстоформування (типом тексту)
(Чернявская, 2014). Отже, В.Є. Чернявська (2014), слідом за Р.- А. де Бограндом і
 197

В. Дресслером, ідентифікує інтертекстуальність як типологічну відкритість

текстів одного жанру (типу, класу), де кожен тип тексту має систему специфічних
ознак. Детально ми дослідили такий зв'язок текстів у підрозділі 3.4 цієї
дисертаційної роботи. Проілюструємо декількома прикладами гомогенний і
гетерогенний зв'язок ядерних текстів у православних проповідях, при якому
виокремлюється прототипна функція інтертексту:
(179) Dear Brothers and Sisters in Christ, In his first Epistle, the Holy Apostle and
Evangelist John the Theologian writes: "This, then, is the message which we have
heard of Him and declare unto you, that God is light, and in Him is no darkness at
all" (1 John 1:5). There is no darkness at all in Christ, Who is "Light of Light,
True God of True God;" and there is no darkness in His Bride, the Holy Church,
for in her "the light of Christ illumines all." (GL2013).
Православна проповідь англійською мовою починається прямою цитатою з
новозавітного Першого соборного послання святого апостола Іоанна Богослова (1
Ін. 1:5), продовжується прямим цитатуванням фрагменту з Символа віри: "Light
of Light, True God of True God;" – короткого і точного викладу основ
християнського віровчення, складеного і затвердженого на 1-м і 2-м Вселенських
Соборах, який є сповідуванням віри, а не молитвою (Православная энциклопедия
"Азбука веры" (16.05.2019). https://azbyka.ru/simvol_very). Закінчується цей уривок
прямою цитатою з великопісної церковно-богослужбової молитви, що лунає під
час Літургії Передосвячених Дарів: "the Light of Christ illumines all." (Світло
Христове просвітлює всіх). Отже, цей фрагмент включає три тексти, що належать
до ядерних джерел за теорією прототипів (див. Додаток А) і відображають
гомогенно-гетерогенний зв'язок новозавітного і двох церковно-богослужбових
текстів, смислотвірно пов'язаних між собою завдякі спільній ідеї: "God is light"
(Бог є Світло) (1 Ін. 1:5).
Наступні два приклади російською мовою ілюструють діалог між
гомогенними текстами, що належать до ядерних текстових джерел:
 198

(180) Мы знаем из Священного Писания, что Бог есть любовь (1 Ин. 4, 16) и что
Бог так возлюбил мир, что отдал Сына Своего единородного, дабы всякий,
верующий в Него, не погиб, но имел жизнь вечную (Ин. 3, 16). (ПТ1П, с. 29).
(181) Сегодня за Божественной литургией мы слышали чтение о том, какие
чудеса совершал святой апостол Петр: как он исцелил расслабленного и
воскресил умершую (Деян. 9, 32–42). И слышали рассказ из Евангелия от
Иоанна о том, как Господь Иисус Христос исцелил расслабленного,
находившегося на одре болезни в течение 38 лет (Ин. 5, 2–9). (ПТ2ВД, с.
25).
У першому фрагменті проповідник надає прямі цитати з текстів Нового
Завіту, що належать одному автору: Перше соборне послання святого апостола
Іоанна Богослова (1 Ін. 4:16) та Євангеліє від Іоанна (Ін. 3:16), а у другому –
вільно переказує новозавітні тексти різних авторів: святих апостола Луки – (Діян.
9:32–42) й апостола Іоанна Богослова (Ін. 5:2–9), проте, пов'язані тематикою
чудодійних дій і зцілень хворих.
Схожий діалог гомогенних ядерних текстів з Нового Завіту відбувається в
українській проповіді:
(182) Кожний з нас покликаний до радості, до причетності (за апостолом Петром)
Божественній природі. Ось чому святий апостол Павел закликає віруючих
людей: «Радуйтеся завжди в Господі, і ще кажу: радуйтесь» (Флм. 4, 4);
«завжди радійте» (1Фес. 5, 16); «радуйтеся з тими, хто радується…» (Рим.
12, 15). (ВОССД, с. 129).
На початку проповідник застосовує парафраз з Другого соборного послання
святого апостола Петра (1:4): "щоб ви через них стали причасниками Божого
єства", продовжує трьома прямими цитатати святого апостола Павла з Послань
до Филимона (Флм. 4:4), до фессалонікійців (1 Фес. 5:16) і до римлян (Рим. 12:15).
Серед ядерних гомогенних текстів є не тільки новозавітні та церковно-
богослужбові. Прикладом відображення Нового Завіту в Старому, а також
внутрішнього діалогу старозавітних текстів є наступний уривок з проповіді
українською мовою:
 199

(183) Таємниця спасіння, а разом з нею і образ Святої Діви поступово

розкривався у Старому Завіті. Ще з сивої давнини образ Богородиці
відкривався людству в прообразах: то в «лествиці Іакова», то в «купині
неопалимій», то в чудесному переході євреїв через Чермне (Червоне) море,
то в сосуді з манною, то в Гедеоновому руні; поки, нарешті, з нього не
зкинув завісу таємниці і не явив його всьому світові «старозавітний
євангеліст» Ісайя, котрий пророчив: «Ось, Діва зачне в утробі і народить
Сина, і дадуть йому Ім’я: Еммануїл» (Іс. 7, 14) (ВОССД, с. 109-110).
Цей текстовий фрагмент, у якому простежується тенденція міжтекстових
зв'язків Старого (П'ятикнижжя Мойсеєве, Книга Суддів, Книга пророка Ісаї) і
Нового Завіту, цілком підтверджує слова Августина Блаженного: "Novum
Testamentum in Vetere latet, Vetus Testamentum in Novo patet" (Новий Завіт в
Старому приховується, Старий Завіт в Новому розкривається) (Православная
энциклопедия "Азбука веры" (16.05.2019). https://azbyka.ru/vetxij-zavet).
Отже, якщо кожен тип / клас / жанр тексту має систему специфічних ознак,
то для православної проповіді такими є обов'язкові для застосування прямі та
непрямі цитати. Така прототипна інтертекстуальність вміщує в собі посилання
на гомогенні текстові джерела, що і формують ядро православної проповіді.

4.3.2 Дискурсивно-стилістична функція інтертекстуальності

Тексти і дискурси різних функціонально-комунікативних класів можуть, на
думку В. Є. Чернявської (2014), набувати спільних стильових рис за рахунок
включення в текст фрагментів текстів інших дискурсивних практик та
іншомовних текстів. Такі інтертекстуальні запозичення в жанрі православної
проповіді виконують дискурсивно-стилістичну або, якщо посилатись на праці
відомого представника критичного дискурс-аналізу Н. Фейрклафа (2003),
інтердискурсивну функцію, наприклад:
(184) Today, as we celebrate the Great Feast of the Nativity in the Flesh of Our Lord,
God and Savior, Jesus Christ, we are invited to immerse ourselves, not into the
 200

world of escape, but into that "strange and glorious mystery" by which we are
transfigured and transformed, embracing the Kingdom of heaven while allowing
the Lord to embrace us. We are offered the possibility of encountering, not
dazzling "heroes" of the three-dimensional, high definition sort, but rather the
simple beauty of the birth of the child Jesus. (NL2016).
У згаданому текстовому фрагменті з різдвяного послання (2016 р.)
Блаженнішого митрополита Тихона виокремлюються дві прецедентні ситуації:
перша – є смислотвірною у проповіді, адже репрезентує тему Різдва Христова –
"Today, as we celebrate the Great Feast of the Nativity in the Flesh of Our Lord, God
and Savior, Jesus Christ", вона підтверджується прямим цитуванням з церковно-
богослужбового тексту канону Різдва Христова: "strange and glorious mystery"
(таїнство дивне і преславне) і ремінісценцією як спогад про просту красу різдва
немовляти Іісуса – "the simple beauty of the birth of the child Jesus". Друга
прецедентна ситуація має включення з сучасної кінематографічної дискурсивної
практики: проповідник проводить паралель на початку тексту своєї проповіді між
святом Різдва і продовженням саги про всесвіт "Зоряні Війни" з нескінченною
безліччю подібних кінематографічних світів і віртуальних реальностей в сферах
спорту, розваг, інтернету і засобах масової інформації. В аналізованому нами
уривку виокремлюються алюзії на цей кінематографічний світ: "into the world of
escape" (в світ відходу від реальності) та "the possibility of encountering, not
dazzling "heroes" of the three-dimensional, high definition sort" (можливість зустрічі
не зі сліпучими тривимірними "героями" високої чіткості).
Інтердискурсивну функцію інтертекстуальності відображає наступний
приклад українською мовою:
(185) Провівши усе своє життя у подвигах, неможливих для інших, звичайних
людей, він повчав іти святоотецьким, так званим «царським (тобто
середнім) шляхом». (ВОССД, с. 185).
У прикладі, вільно переказуючи житіє преподобного Серафима
Саровського, проповідник зазначає, що святий йшов святоотецьким шляхом, який
ще називають "царським (тобто середнім)". Проте, саме поняття "царський шлях"
 201

спочатку було пов'язане не стільки з середнім або більш зручним життєвим

шляхом, як з давніми римськими дорогами (детальніше див. "Иисус в большом
городе. Римские дороги". (11.06.2019). (00:00:20-00:02:10)
https://www.youtube.com/watch?v=2hbtZL2SA-E). Відповідно, стародавнє поняття
кращого, царського будівництва доріг вживається у значенні ліпшого шляху у
житті людини чи святого.
У проповідях як далекопериферійні джерела можуть застосовуватися тексти
художнього стилю:
(186) Но мы знаем, что перед престолом Божиим за нас молится милостивая и
любвеобильная Заступница усердная, или, как назвал Ее великий поэт
Михаил Лермонтов, «теплая Заступница мира холодного». (ПТ1П, с. 42).
(187) А проте, М.Ю. Лермонтов, дивлячись на золотисту ниву, гомінливий ліс,
квіти, струмок, сказав: «Тогда смиряется души моей тревога, тогда
расходятся морщины на челе – и счастье я могу постигнуть на земле, и в
небесах я вижу Бога…» (ВООСД, с. 226).
В обох прикладах проповідники згадують російського поета
М.Ю. Лермонтова. В українській проповіді цитується кінець вірша "Когда
волнуется желтеющая нива...", а у російській – вірш поета "Молитва (Я, матерь
божия...)". При цьому в проповіді українською мовою посилання робиться мовою
оригіналу. Такі запозичення проповідниками іншомовних текстів теж вказують на
дискурсивно-стилістичну й інтердискурсивну функції інтертекстуальності.
Спільними для української і російської мов є вживання цитат мовою
богослужінь – церковнослов'янською:
(188) Ось чому так часто Свята Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у
своїх молитвах: «Сердце чисто созижди во мне, Боже, и дух прав обнови во
утробе моей» (Пс. 50, 12). (ВОССД, с. 50).
(189) В этой земле чужой оказался Адам, когда за ним затворились двери рая, о
чем мы вспоминаем в Прощеное воскресенье словами одного из церковных
песнопений: «Седе Адам прямо рая и свою наготу, рыдая, плакаше».
(ПТ3ВПСС, с. 6).
 202

В обох прикладах звертають на себе увагу марковані прямі цитати з 50

псалма (в українській) та церковний спів напередодні Великого Посту (в
російській).
Окрім церковнослов'янської мови зустрічаються приклади перекладу з
грецької і арамейської мов, про що свідчать наступні приклади з проповідей
українською мовою:
(190) З найперших часів у місцях молитовних зібрань християн були особливі
зображення: святого Хреста, Агнця, Пастиря, трапези з переломленням
хліба або риби (оскільки з початкових літер фрази «Іісус Христос Син
Божий, Спаситель» грецькою мовою складається слово «ІХΘΥΣ», що у
перекладі означає «риба») і т.ін. (ВОССД, с. 268).
(191) Господь же назвав нового учня Кифою, що означає у перекладі з
арамейської «камінь», «скеля». У грецькій мові цьому слову відповідає
«петрос», або «петра». (ВОССД, с. 161).
(192) Слово «апостол» з грецької перекладається як «посланець». (ВОССД, с.
163).
Згадані приклади застосування далекопериферійних джерел, що містять
фрагменти текстів інших дискурсивних практик та іншомовних текстів, є
поодинокими і необов'язковими, проте вартими уваги при дослідженні функцій
інтертекстуальності у православних проповідях.

4.3.3 Лінгвокультурна функція інтертекстуальності

У досліджуваних проповідях англійською, російською й українською
мовами окрім інваріантних функціональних ознак інтертекстуальності, до яких
належать тексто- і смислотвірні функції, екзегетична (тлумачна), рецептивно-
орієнтована і прагматична, а також прототипна функції, слід зазначити ще
варіативні – суб'єктивно-оцінна, дискурсивно-стилістична, інтердискурсивна і
лінгвокультурна функції. Остання найрідше зустрічається у проповідях трьома
мовами, проте є важливою з огляду на наявність культурних та етнічних
 203

розбіжностей щодо вживання інтертекстуальних засобів у православних

проповідях.
Шанування святих і святинь поділяється на загальноцерковне, тобто широко
відоме всьому православному світові, та місцевошановане – відоме в межах однієї
єпархії, наприклад за географічними й історичними ознаками. В свою чергу,
останні ми співвідносимо з локально-прецедентними феноменами або
національно-прецедентними, за класифікацією В.В. Красних (Красных, 2002, с.
50). На наш погляд, саме локально-прецедентні феномени у вигляді
місцевошанованих святих і святинь і відображають лінгвокультурну функцію
інтертекстуальності, наприклад:
(193) It is the reality that is given to us in the miracle working icons of the Mother of
God, such as the Hawaii Iveron Icon that graces us with her presence during this
Memorial Day Pilgrimage. All of these gifts offer us encouragement, and more
than encouragement, they offer us the reality about which the Lord reminds us in
today’s Gospel: “If you abide in Me, and My words abide in you, you will ask
what you desire, and it shall be done for you.” (H111AMDP2015).
У проповіді англійською мовою автор звертає увагу на Мироточиву
Іверську Гавайську Ікону Богородиці, що знаходиться у місті Гонолулу штату
Гавайї. Ікона є відомою православним всього світу як чудотворна і мироточива,
проте особливого шанування набуває саме в Америці, що і дає нам підставу
розглядати таке посилання проповідника як вияв лінгвокультурної функції. При
цьому проповідь присвячена суто американському традиційному святу під назвою
Memorial Day Pilgrimage, що було започатковане засновником Свято-
Тихоновського монастиря – Патріархом Тихоном (тепер святий Тихон
Московський) разом з першим настоятелем цього монастиря отцем Арсенієм,
котрі очолили процесію (на зразок Хресного ходу чи Паломництва) у 1905 році в
п'ятницю напередодні святкування Дня пам'яті (Memorial Day – національне свято
США, що відзначається щорічно в останній понеділок травня і присвячено пам'яті
американських військовослужбовців, що загинули у всіх війнах і збройних
 204

конфліктах, в яких США брали участь). Для підтвердження своїх думок в кінці
уривка проповідник вживає пряму цитату з Євангелія.
У російськомовній проповіді під заголовком «Испытание нашей веры»
Канун празднования Казанской иконы Божией Матери и Дня народного
единства (від 3 листопада 2012 р.) є також посилання на Казанський образ
Богородиці, котрий має велике значення для руського народу. Спочатку ця ікона
була місцевошанованою в Руській Православній Церкві, а зараз є однією з
найбільш шанованих ікон православного світу:
(194) Казанская икона особенно почитается в русском народе, потому что с
заступничеством Божией Матери, явленным через этот Ее образ, связаны
многие важные события в истории нашего Отечества. (ПТ1П, с. 41).
У проповіді українською мовою також згадується місцевошанована
Зимненська чудотворна ікона Богородиці, що знаходиться у давньому
Успенському святогірському Зимненському ставропігійному жіночому монастирі
Української Православної Церкви, розташованому у селі Зимне Володимир-
Волинського району Волинської області:
(195) Православна Церква вшановує Пресвяту Богородицю і в Її Зимненському
чудотворному образі. Ця свята ікона грецького письма була перенесена з
Константинополя до Києва у 988 році княжною Анною як благословення
Царгородського Патріарха Миколая ІІ Хрисоверга на її шлюб з київським
великим князем Володимиром Святославичем (ВОССД, с. 137).
Хоча православні проповіді і самі християне різних континентів мають
специфічні особливості, проте у них у всіх є спільне коріння. Наприклад, святі,
котрих особливо шанують в православній Америці як місіонерів, насправді мають
російське й українське походження, наприклад: St. Herman of Alaska – святий
Герман Аляскинський, який вважається православним покровителем Америки
(1756/57, Серпухов Московської губернії, Росія – 1836, острів Єловий (Спрус),
Кадьякський архіпелаг, Аляска); St. Innocent, missionary priest and hierarch –
перший православний єпископ Північної Америки, Камчатки, Якутії, Приамур'я,
митрополит Інокентій (1797, село Анга Іркутська губернія – 1879, Москва); St.
 205

Tikhon, Archbishop of America and Patriarch and Confessor of Moscow – Патріарх

Тихон (1865, Псковська губернія, Російська імперія – 1925, Москва); St John of
San Francisco – архієпископ Шанхайський і Сан-Франциський Іоанн (1896, село
Адамівка, Ізюмський повіт, Харківська губернія (тепер Донецька область) – 1966,
Сієтл, США), а також видатний діяч Російської Православної Греко-Кафоличної
Церкви в Північній Америці, в 1950-1965 роках першоієрарх "Північно-
Американської митрополії" – митрополит Леонтій (Туркевич) (1876, Кременець,
Волинська губернія – 1965, Сайосет, Нью-Йорк) та ін. Прикладом, що ілюструє
факт шанування в православній Америці згаданих святих слов'янського
походження є наступний текстовий фрагмент:
(196) As we continue the journey of Great Lent, let us offer thanksgiving to God for the
faithful witnesses who have brought the light of Christ to America: St. Herman of
Alaska; St. Innocent, missionary priest and hierarch; St. Tikhon, Archbishop of
America and Patriarch and Confessor of Moscow; St John of San Francisco; St
Raphael, missionary priest and bishop; the faithful clergy and laity whose labors
in the nineteenth and twentieth centuries have brought us to the twenty-first
century, a century which opens before us new possibilities and challenges us to
new achievements as a faithful and united Orthodox Church in this land.
(SO2012).
В англомовній проповіді митрополит Тихон наводить пряму цитату, що
належить священнослужителю Православної церкви в Америці, богослову,
протопресвітеру Олександру Шмеману (1921-1983), яка присвячена гармонії між
російськими коріннями та американським служінням відомого першоієрарха
Північно-Американської митрополії – митрополита Леонтія (Туркевича), котрий
народився на Волині (1876 – 1965):
(197) Concerning his vision for the Church, Father Alexander wrote of the way in
which Metropolitan Leonty equally united a deep attachment to Russian
Orthodoxy and to what it means to be Orthodox in North America.
“Paradoxically enough, in this perfect harmony between his Russian roots and his
American ministry he was more American than many American-born Orthodox,
 206

more Russian than many newcomers. He had no fears, no suspicions, no

frustrations. He was equally alien to pseudo-conservative negativism and to
pseudo-progressive compromise. He simply was what he was – a Russian
Orthodox truly aware that God had sent him to America to love it and to dedicate
to it his Orthodox faith and his Orthodox heart.” (H111AMDP2015).
Зі свого боку, для українського і російського народів одним з найбільш
шанованих святих є просвітитель і хреститель Русі рівноапостольний великий
князь Володимир, говорячи про шанування якого, автори у проповідях
російською і українською мовами посилаються на апостола Павла:
(198) Святий апостол Павел заповідує нам: «Пам’ятайте наставників ваших, котрі
проповідували вам слово Боже, і … наслідуйте віру їх» (Євр. 13, 7).
Прислухаючись до заклику святого апостола, ми славимо й ублажаємо
сьогодні просвітителя і хрестителя Русі рівноапостольного великого князя
Володимира. (ВОССД, с. 143).
(199) При святом князе Владимире христианство пришло на Русь, и здесь
просияли великие подвижники. И каждый из них своей жизнью доказывал
слова апостола Павла: кто следует за Христом, распинает свою плоть вместе
с ее страстями и похотями. (ПТ1П, с. 27).
У православнй проповіді російською мовою знаходимо пряму цитату з
Послання апостола Павла, до якої звертається митрополит Іларіон, коли
проповідує про великого руського святого – преподобного Сергія, ігумена
Радонезького, всієї Росії чудотворця:
(200) В день памяти преподобного и богоносного отца нашего Сергия, игумена
Радонежского и всея Руси чудотворца, мы слышим за Божественной
литургией слова апостола Павла: «Друг друга тяготы носите, и тако
исполните закон Христов» (Гал. 6, 2). Какое отношение эти слова имеют к
празднуемому ныне дню памяти великого русского святого? (ПТ1П, с. 25).
Дніпровські схили українського міста Києва з дня Хрещення Русі
вважається матір'ю всіх руських міст, а завдяки подвигам Києво-Печерських
святих – колискою православного чернецтва, осередком культурного й
 207

історичного життя нашої Батьківщини, про що і сповіщає митрополит Володимир

у своїй проповіді українською мовою:
(201) Першим з відомих нам літописців, основоположником історії нашої
Батьківщини, був преподобний Нестор Літописець. Прийшовши ще юнаком
у Печерський монастир, він прийняв у ньому чернечий постриг і, як
свідчить історія, прожив у ньому майже сорок років, виконуючи послух
літописця. Саме завдяки його «Повісті минулих літ» ми знаємо, «звідки
пішла Руська земля». (ВОССД, с. 174).
У проповідях трьома мовами окрім згадування загально- і
місцевошанованих православних свят містяться відсилки до світських
національних свят та днів пам'яті, серед яких згаданий нами вище Memorial Day
Pilgrimage в Америці, а також: the Day of Prayer for the Creation (святкують в
Америці з 01.09.1989); Sanctity of Life Sunday (в противагу до історичного
рішення Верховного Суду США щодо законності абортів – the Roe v. Wade
Supreme Court decision); The Civil Holiday of Thanksgiving. В свою чергу, у
російських проповідях автори також посилаються як на релігійні, так і на світські
свята, що свідчить на доказ лінгвокультурної функції інтертекстуальності у
православній проповіді, наприклад:
(202) В Византии этот праздник так никогда и не стал великим, а вот русский
народ его полюбил. Уже в XII веке на Руси стали созидаться храмы,
посвященные Покрову Пресвятой Богородицы, и первым из них был
знаменитый храм Покрова на Нерли, построенный по воле благоверного
князя Андрея Боголюбского. С тех пор по лицу нашей земли были
построены многие и многие храмы с этим посвящением. В Москве есть
Покровский монастырь, где пребывают честные мощи святой Матроны
Московской. (ПТ1П, с. 34).
У фрагменті з проповіді розповідається про шановане на Русі свято Покрова
Пресвятої Богородиці, його історію та однойменні визначні храми та монастирі
Русі, додаючи інформацію про святу Руської Православної Церкви – Матрону
Московську.
 208

Прикладом поєднання у російськомовній проповіді найбільшого

християнського свята – Великодня зі світським святкуванням Дня Перемоги у
Великій Вітчизняній Війні (1941-1945) є наступний уривок:
(203) Сегодня еще продолжается Пасха, и мы приближаемся к ее отданию, и
сегодня 9 мая – праздник великой Победы нашего народа в Великой
Отечественной войне. (ПТ2ВД, с. 34).
У проповіді українською мовою теж пригадуються і об'єднуються
традиційні для нашого народу свята: православний день поминання – Радониця і
історичний – День Перемоги, які підкріплюються євангельськими словами Іісуса
Христа про жертовну любов (Ін. 15:13):
(204) Для нашого народу Радониця – це ще й загальний день поминання
полководців і воїнів, які загинули в боях, тому що проходить він
напередодні Дня Перемоги. Ми молимося про тих, хто життя своє віддав за
віру і Батьківщину, хто виконав заповідь Христову: «Немає більше від тієї
любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15, 13). (ВОССД, с.
88).
В англійських проповідях з прототипними релігійно-конфесійними
цитатами переплітаються і такі варіативні текстові джерела, що висвітлюють
відомі сучасні події в Америці: терористичний акт 11 вересня 2001 року (відомий
як 9/11); трагічна смерть двадцяти маленьких дітей і шести дорослих у початковій
школі Сенді Хук в Ньютауні (14 грудня 2012 року); вибухи на Бостонському
марафоні (терористичний акт 15 квітня 2013); стрілянина у нічному клубі в
Орландо (терористичний акт 12 червня 2016), наприклад:
(205) My dear brothers and sisters in Christ,
All of us have been shaken by the news of the tragic death of twenty young
children and six adults at the Sandy Hook Elementary School in Newtown,
Connecticut. All of a sudden, the image of Rachel, who was ‘weeping for her
children and refusing to be comforted, because they are no more’ [Jeremiah
31:15], becomes more than simply a passage from scripture. Rather, it becomes
an unfortunate reality in the lives of those affected by the senseless incident and
 209

in our own hearts, as we share in their lamentation and sorrow.

(MTCPWCSS2012).
Свій жаль і співчуття стосовно трагічної смерті двадцяти маленьких дітей і
шести дорослих у початковій школі Сенді Хук в Ньютауні (14 грудня 2012 року)
американський проповідник порівнює з плачем Рахилі, котра "плаче за дітьми
своїми, не хоче потішена бути за діти свої, бо нема їх... " (переклад Огієнка
(Библия онлайн – Подкрепись. Духовный хлеб на каждый день. (25.06.2019).
https://allbible.info/bible/ogienko/jer/31/#!prettyPhoto[iframes]/14/), описаним
старозавітним пророком Ієремією (31:15).
У Православній Церкві в Америці є послання до пастви митрополита
Тихона щодо сучасних стихійних лих, таких як: Ураган Харві (серпень 2017),
Ураган Ірма (серпень-вересень 2017), землетруси в Мексиці, з приводу яких
проповідник закликає до допомоги своїм співвітчизникам, наприклад:
(206) And, while all of us are called to intensify our prayers for the victims of
Hurricane Harvey, we are likewise called upon to put our faith into action by
contributing to organizations such as International Orthodox Christian Charities,
whose representatives have been "on site" in Texas for several days. Those who
are in a position to contribute in other ways -- by collecting and delivering
essential items, clothing, food and water, and cleaning supplies, for example, or
by partnering with local and regional agencies -- surely will play an important
role in "making all things new" for those who otherwise might hold little hope in
the days ahead. (SDPCHH2017).
Крім того, американський проповідник дає посилання на заяву Православної
Церкви в Америці про рішення Верховного Суду США щодо законності
"одностатевих шлюбів"; сучасний програмний продукт, призначений для
навчання іноземним мовам за допомогою комп'ютера: Rosetta Stone; сучасний
кінематограф: "Star Wars" ("Зоряні війни"), наприклад:
(207) In recent years, we have been increasingly invited to immerse ourselves in a
multitude of "universes" as an alternative to our everyday lives. Most recently,
yet another installment of the "Star Wars" universe was released, and surely there
 210

will be more to come, along with an endless array of similar cinematic worlds and
virtual realities in the realms of sports, entertainment, the internet and in the
media. While promising an escape from the mundane, such things often leave us
still trapped in our own world of earthly passions and desires. (NL2016).
Так, у різдвяному посланні до американської пастви 2016 року проповідник
застосовує сучасні прецедентні кінематографічні ситуації з фільму "Зоряні війни".
Однак, в американських проповідях є посилання не лише на сучасні тексти,
але й інтертекстуальні зв'язки з історичними подіями / текстами в періодичних
виданнях: The American Orthodox Messenger, The Messenger, The Word magazine,
так само як у російський і український проповідях, наприклад:
(208) После революции 1917 года на Церковь обрушились гонения, преемники
апостолов – епископы и священники – в большинстве своем отдали жизнь
за Христа. И было такое время, когда из дореволюционных церковных
иерархов почти никого не осталось – все или почти все были расстреляны
или уничтожены в лагерях. Было время, когда во всей великой Русской
Православной Церкви на свободе оставались лишь четыре епископа и
несколько десятков священников. (ПТ2ВД, с. 14-15).
(209) Для Православної Церкви на українській землі добою небачених гонінь на
віру Христову стало ХХ століття. (…) Першим колоском нашої Церкви,
якого підрізав серп червоного войовничого безбожництва, став
священномученик Володимир (Богоявленський) – другий Володимир-
хреститель після великого Київського рівноапостольного князя. Його
мученицькою кончиною розпочалася епоха хрещення Русі кров’ю, довгий
період гонінь на Церкву, під час яких велика кількість кліриків і мирян
здобули вінці мучеників, засвідчуючи свою вірність Христу навіть до смерті
(Одкр. 12, 11). (ВОССД, с. 189-190).
У зазначених прикладах українською і російською мовами йдеться про
історичні події початку ХХ століття, що відіграли руйнівну роль для
Православної Церкви на українських і російських землях.
 211

Отже, підсумовуючи, варто відзначити, що православні проповіді

англійською, російською й українською мовами мають певні лінгвокультурні
особливості, проте їх відмінності стосуються більше історичних, культурних і
географічних (лінгвокраїнознавчих) ознак, залишаючись незмінними у
богословському і догматичному аспектах, адже головна мета Православ'я полягає
у єдності, котру не можна розірвати. Головне Таїнство Православної Церкви –
Євхаристія, перекладається як "спільна справа", а головою Церкви є Іісус
Христос.

Висновки до розділу 4

У результаті дослідження функціональних характеристик

інтертекстуальності православних проповідей англійською, російською та
українською мовами ми дійшли таких висновків:
1. Інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською
та українською мовами властива поліфункціональність. Ми згрупували функції
інтертексту за трьома критеріями: 1) структурно-смисловий аспект; 2)
адресантний й адресатний аспекти; 3) гомогенність та гетерогенність текстових
джерел.
2. У структурно-смисловому аспекті розрізнюємо дві функції
інтертекстуальності: текстотвірну та смислотвірну. У свою чергу, текстотвірна
функція створює композицію проповіді в різних її структурних елементах.
Реалізуючи смислотвірну функцію, засоби інтертекстуальності забезпечують
смислову цілісність і когерентність змісту тексту православної проповіді.
З огляду на спільність і відмінність виявлення зазначених функцій,
виявлено, що текстотвірна (або композиційна) та смислотвірна, когерентнісна
функції інтертексту є обов'язковими у православних проповідях трьома
досліджуваними мовами. Інтертекстуальність у православних проповідях
визначаємо як тексто- і смислотвірну категорію, що формує проповідницький
жанр.
 212

3. До адресантно й адресатно орієнтованих функцій інтертекстуальності

православної проповіді належать: екзегетична, суб'єктивно-оцінна, рецептивно-
орієнтована і прагматична. Екзегетична функція інтертекстуальності полягає у
додатковому поясненні (тлумаченні) слухачеві / читачеві інформації, що
міститься у проповіді, засобами інтертексту. Суб'єктивно-оцінна функція –
функція вираження засобами інтертексту власних переживань автора, пов'язаних з
ситуаціями, денотованими проповіддю. Рецептивно-орієнтована функція
спрямована на внутрішній діалог адресатів з адресантами-проповідниками через
уживання останніми різних видів інтертекстуальності. Проте слід зазначити, що, з
огляду на той факт, що інтертекст у будь-якому разі спрямований на діалогізацію
відносин між автором і його реципієнтом, визначення у праці рецептивно-
орієнтованої функції є певною мірою умовним. Прагматична функція
інтертекстуальності відображається стратегіями впливу проповідника на адресата.
Нами були виявлені спільні стратегії впливу для православних проповідей
англійською, російською й українською мовами, а саме: дидактична,
аргументативна і спонукально-емотивна.
Наявність ідентифікованих адресантно-адресатно орієнтованих функцій
інтертексту є ізоморфною характеристикою проповідей трьома мовами, проте
певний функціональний аломорфізм простежується з огляду на превалювання тієї
чи іншої функції. Так, в англомовній проповіді більш вираженою є суб'єктивно-
оцінна функція, у російськомовній – рецептивно-орієнтована, а в
українськомовній – екзегетична.
4. До функцій інтертекстуальності православної проповіді за критерієм
гомогенності та гетерогенності текстових джерел відносимо: прототипну,
дискурсивно-стилістичну, інтердискурсивну та лінгвокультурну. Прототипна
функція інтертекстуальності відображає систему специфічних ознак, що є
характерною для жанру православної проповіді, тобто обов'язкове застосування
прямих та непрямих цитат. Тексти православних проповідей трьома
досліджуваними мовами мають посилання з різними видами і засобами
інтертекстуальності, джерелами яких частіше є гомогенні православні тексти
 213

(новозавітні, старозавітні та подібні), що формують ядро православної проповіді,

а також максимально наближені до них гомогенні та гетерогенні
близькопериферійні тексти-реципієнти. При дискурсивно-стилістичній та
інтердискурсивній функції інтертекстуальності православні проповіді набувають
спільних стильових рис з гетерогенними далекопериферійними та наближеними
до них близькопериферійними джерелами за рахунок включення в проповідницькі
тексти фрагментів текстів інших дискурсивних практик та іншомовних текстів.
Лінгвокультурна функція інтертексту висвітлюється у гетерогенних
далекопериферійних текстах, що є найбільш віддаленими від
близькопериферійних, а отже і від ядерних. Ці тексти віддзеркалюють культурні й
етнічні особливості у проповідях англійською, російською й українською
мовами. Такий культурний та етнічний аломорфізм, виявляється засобами
інтертексту, серед яких: локально-прецедентні феномени у вигляді
місцевошанованих святих і святинь; національних, світських та релігійних свят;
відомих сучасних подій, судових рішень, комп'ютерних програм, кінематографу,
засобів масової інформації тощо.
5. На наш погляд, той самий інтертекст може розглядатися крізь призму
різних видів (відношення нового тексту з претекстом) і засобів (цитата, алюзія,
ремінісценція, парафраз тощо) міжтекстових відношень, а також виконувати
одразу декілька функцій.
Результати дослідження висвітлено в публікаціях (Ляшко, 2019а; Ляшко,
2019c).
 214

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дисертаційну роботу присвячено комплексному дослідженню лінгвальних

виявів інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською
та українською мовами у таксономічно-функційному аспекті.
Інтертекстуальність у православній проповіді визначено як тексто- і
смислотвірну категорію, що формує проповідницький жанр завдяки
паратекстуальним виявам, метатекстовому тлумаченню й архітекстуальним
зв'язкам текстів Святого Передання, а також вербальним і невербальним
запозиченням текстів або фрагментів текстів, що належать іншим дискурсивним
практикам і культурним традиціям. У нашому розумінні православна проповідь є
спрямованим до адресатів мовленням, головною метою якого є ознайомлення і
навчання основам християнських істин, роз'яснення (екзегеза) сакральних текстів,
заклик до змін відповідно до християнських цінностей.
Виявлено, що теоретичні основи інтертекстуальності ґрунтуються на трьох
основних підходах – філософсько-постструктуралістському, філологічному і
жанровотекстовому.
Розроблено комплексну методику аналізу лінгвальних виявів
інтертекстуальності у православних проповідях англійською, російською та
українською мовами, що поєднує загальнонаукові і спеціальні лінгвістичні
методи, в тому числі контекстуально-інтерпретаційний аналіз тексту, методику
діалогічної інтерпретації тексту; інтертекстуальний метод, методику
прототипного аналізу, метод стилістичного аналізу, лінгвопрагматичний аналіз,
елементи лінгвокультурологічного, етнолінгвістичного та зіставно-типологічного
аналізу та інші, із залученням процедури кількісних підрахунків.
Запропоновано власне авторське бачення інтегрованої класифікації типів
міжтекстових зв'язків, що охоплює: 1) інтертекстуальність як пряме цитування; 2)
інтертекстуальність як непряме цитування; 3) метатекстуальність як тлумачення і
коментар; 4) архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок текстів; 5)
паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами: заголовком,
 215

епіграфом, сильними позиціями початку / кінця, висуненням, післямовою.

Виявлено особливості реалізації у православній проповді правила / феномену
"золотого перетину".
Розглянуто прецедентність як засіб реалізації інтертекстуальності й один із
аспектів вивчення міжтекстових зв'язків та створено (на основі класифікації
прецедентних феноменів В.В. Красних) власну типологію прецедентності у
православній проповіді, а саме: прецедентне слово, прецедентний вислів,
прецедентне речення і прецедентний фрагмент тексту. За рівнем поширення у
православній проповіді визначено такі типи прецедентних феноменів:
конфесійно-прецедентні (спільні для всіх православних християн незалежно від
національної культури), локально-прецедентні (відомі за географічними й
історичними ознаками окремим представникам конфесії / єпархії), універсально-
прецедентні (відомі будь-якій сучасній людині незалежно від сповідання і
контексту її рідної мови).
За критерієм прототипної інтертекстуальності виділено три основні типи
інтертекстуальних джерел у православних проповідях: ядерні,
близькопериферійні та далекопериферійні. Ядерними джерелами, що
конституюють прототипну інтертекстуальність визначено у православній
проповіді використання цитат з Нового Завіту (проповідь Іісуса Христа як
зразковий варіант чи еталон проповіді загалом). Близькопериферійні джерела
охоплюють цитати зі Святого Письма (що включає як Старий, так і Новий Завіт
(Євангеліє та Діяння і Послання Апостолів). До цієї ж категорії джерел належать у
текстах православної проповіді патристична, агіографічна, містична, церковно-
богослужбова та інша православна література. Далекопериферійні джерела
включають потенційно можливі цитації із сфери природничих наук, світської
літератури, філософії, психології, історії тощо.
Спільними у православних проповідях досліджуваними мовами визначені
типи, засоби та функції інтертекстуальності, які в цілому виявляються
ізоморфними, але відрізняються аломорфізмом за кількісними показниками.
Встановлено, що найпоширенішими типами інтертекстуальності є: 1) непряме
 216

цитування (1682 приклади), що у процентному співвідношенні складає 61,5% і

пропорційно представлено у проповідях трьома дослідженими мовами; 2) пряме
цитування (572 приклади), що у кількісному вираженні становить однаковий
відсоток – приблизно 21% у православних проповідях англійською, російською і
українською мовами; 3) метатекстуальність, яка неоднаково представлена в
проповідях досліджуваними мовами з огляду на відсоткові показники: в
українськомовній проповіді становить 222 приклади або 8,1%, в англомовній
проповіді такі значення дорівнюють, відповідно, 147 та 5,3% і найменшим
кількісний показник є в російськомовній проповіді: 113 прикладів або 4,1%; 4)
архітекстуальність як гомогенно-гетерогенний зв'язок текстів, який є
ізоморфною характеристикою для проповідей трьома досліджуваними мовами; 5)
паратекстуальність як зв'язок тексту з його структурними частинами, що також
тією чи іншою мірою реалізується у всіх аналізованих проповідницьких текстах.
Проте, у російськомовних проповідях аломорфізм виявляється у наявності
цитатних заголовків, прийому "золотого перетину" та висунення. Водночас, у
проповідях англійською та українською мовами спостерігається вживання
епіграфів. Крім того, характерним для англомовної проповіді є застосування
цитатної післямови, пов'язаної з іншими структурними частинами проповіді.
При зіставленні проповідей трьома мовами було з'ясовано, що цитата-
речення, цитата-вислів та цитата-фрагмент тексту є найбільш поширеними
засобами прямого цитування в досліджуваних мовах, тоді як цитата-слово є
найменш вживаним засобом, що відносно пропорційно представлений в
проповідницьких текстах англійською (5 слів = 2,6%) і російською (3 слова =
2,1%) мовами та є вдвічі більшим в українській (11 слів = 4,7%) православній
проповіді. Цитата-вислів є ізоморфним засобом у проповідях трьома мовами і у
відсотковому значенні становить майже однаковий процент – відповідно, 36,2% в
проповідях англійською мовою, 33,3% – російською і 28,9 % – українською.
Цитати-фрагменти текстів можна вважати аломорфними рисами англомовної
проповіді (31,6%), що відрізняють її від російської (18,4%) та української (9,7%)
проповідей. Цитата-речення є специфічною характеристикою для
 217

українськомовної проповіді (133 речення = 56,7%), проте цей засіб прямого

цитування також є властивим російськомовній (65 речень = 46,1%) й англомовній
(58 речень = 29,6%) проповідям.
Засоби непрямого цитування, так само як і прямого інтертексту,
специфікуються в роботі за критерієм прецедентності / непрецедентності,
маркованості / немаркованості. Ізоморфною характеристикою проповідей трьома
мовами виявлено прецедентні і непрецедентні, марковані і немарковані прямі
цитати-слова, цитати-вислови, цитати-речення, цитати-фрагменти тексту і
непрямі цитування: парафраз та інтертекст-переказ. Проте, ремінісценції й алюзії
відрізняються тим, що у трьох аналізованих мовах є тільки прецедентними і
тільки немаркованими.
Висвітлено, що парафраз, інтертекст-переказ, ремінісценції та алюзії є в
цілому ізоморфними засобами непрямого цитування, але відрізняються
аломорфізмом за кількісними показниками. Наприклад, парафраз є найбільш
характерним для проповідей українською мовою (205 парафразів = 34,5%) та
майже однаковим за кількістю в англійській (90 парафразів = 18,7%) та російській
(93 парафрази = 15,3%) проповідях. Алюзії майже з однаковою частотністю
виявляються у проповідях українською (114 алюзій = 19,1%) та російською (112
алюзій = 18,5%) мовами, проте кількісно відрізняються в англомовній проповіді,
де становлять 163 приклади, тобто 33,9%. Інтертекст-переказ (479 приклади =
28,5%) та ремінісценції (426 прикладів = 25,3%) є найбільш уживаним засобом
непрямого цитування, проте у російськомовних проповідях вони виявляються
аломорфними за кількісними показниками: 179 = 29,5% ремінісценцій та 223 =
36,7% інтертексти-перекази.
Виявлено, що метатекстуальність у православній проповіді простежується
на перетині між прямим і непрямим цитуванням. Зазвичай метатекст не
маркується у проповідях українською та російською мовами, натомість інколи
маркується курсивом в англомовних текстах. Тлумачення, коментар, питання /
відповідь, протиставлення і метатекст-додавання ідентифіковані у проповідях
трьома мовами, проте більш поширеними ці засоби метатексту є в
 218

українськомовних проповідях, що у процентному співідношенні складає 46% (222

приклади), значно меншим є відсоток представленості таких засобів в
англомовних проповідях – 30,5% (147 прикладів) і найменшим, лише 23,4% (113
прикладів) – у проповідницьких текстах російською мовою.
З'ясовано, що у православних проповідях трьома досліджуваними мовами
інтертекстуальність може корелювати з інтермедіальністю та мультимодальністю,
остання більшою мірою стосується англомовної проповіді, у якій залучається
невербальний (переважно візуальний) інтертекст (письмові форми проповіді
супроводжуються іконами, відео). У проповідях російською мовою
мультимодальність, так само як і інтермедіальність, представлена в основному
аудіальним (наприклад: усна проповідь під час концерту), рідше візуальним
(ікони, фрески, відеофільми) невербальним інтертекстом. В українськомовній
проповіді мультимодальність виступає факультативною і виражається
візуальними засобами (біг-борди на вулицях міста, статті в інтернет-просторі,
соціальні мережі).
Установлено поліфункціональність інтертекстуальності у православних
проповідях із визначенням таких основних функцій, як текстотвірна,
смислотвірна, екзегетична, суб'єктивно-оцінна, рецептивно-орієнтована,
прагматична, прототипна, дискурсивно-стилістична, лінгвокультурна.
З огляду на спільність і відмінність виявлення зазначених функцій,
доведено, що текстотвірна (або композиційна) та смислотвірна, когерентнісна
функції інтертексту є обов'язковими у православних проповідях трьома
досліджуваними мовами. Інтертекстуальність у православних проповідях
визначено як тексто- і смислотвірну категорію, що формує проповідницький
жанр.
З'ясовано, що наявність адресантно-адресатно орієнтованих функцій
інтертексту є ізоморфною характеристикою проповідей трьома мовами, проте
певний функціональний аломорфізм простежується з огляду на превалювання тієї
чи іншої функції. Так, в англомовній проповіді більш вираженою є суб'єктивно-
 219

оцінна функція, у російськомовній – рецептивно-орієнтована, а в україномовній –

екзегетична.
Визначено, що прототипна і дискурсивно-стилістична функції
інтертекстуальності є характерними властивостями для проповідей трьома
досліджуваними мовами. Однак, аломорфізмом у православних проповідях
аналізованими мовами вирізняється лінгвокультурна функція інтертексту, що
висвітлюється у гетерогенних далекопериферійних текстах. Ці тексти
віддзеркалюють культурні й етнічні особливості у проповідях англійською,
російською й українською мовами. Такий культурний та етнічний аломорфізм,
виявляється засобами інтертексту, серед яких: локально-прецедентні феномени у
вигляді місцевошанованих святих і святинь; національних, світських та
релігійних свят; відомих сучасних подій, судових рішень, комп'ютерних програм,
кінематографу, засобів масової інформації тощо.
Подальші дослідження з даної проблематики можуть бути спрямовані на
виявлення особливостей взаємодії інтертекстуальності з іншими текстотвірними
категоріями і параметрами проповідницького тексту різними мовами. Певний
науковий інтерес може мати дослідження специфіки реалізації типів і підтипів
інтертексту у різних жанрах релігійного дискурсу.
Не менш перспективним напрямом подальших наукових розвідок є
перевірка отриманих у праці наукових результатів щодо наявності ядерного,
близькопериферійного і далекопериферійного джерел інтертекстуальності
стосовно інших сфер інституційного спілкування: політичного, правового, медіа
дискурсів.
 220

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абрамов, С. Р. (1993). Интертекстуальные связи в художественном тексте:

межвуз. зб. наук. тр. (Н. О. Гучинская & И. В. Арнольд (Pед.)).
Интертекстуальность как конституирующий признак и условие
сосуществования семиотических систем (с. 12-20). Санкт-Петербург:
Образование.
Азбука Спасения. Священные Писания. Бог есть Свет. (21.04.2019). Изъято с
http://azbukaspaseniya.ru/biblioteka/bog-est-svet.html
Аксенова, Н. С. (2013). Интертекстуальность в сакрально-мистических
художественных текстах как лингвистический феномен межкультурного
диалога: на материале английского и русского языков. (Кандидатская
диссертация). Москва: Московский государственный областной
гуманитарный институт.
Алфеев, И. митр. (2016). Иисус Христос. Жизнь и учение. В 6 кн. – Кн. 2:
Нагорная проповедь. Москва: Изд-во Сретенского монастыря; Эксмо;
Общецерковная аспирантура и докторантура.
Алфеев, И. митр. (2017). Иисус Христос. Жизнь и учение. В 6 кн. – Кн. 6: Смерть
и воскресение. Москва: Изд-во Сретенского монастыря; Эксмо;
Общецерковная аспирантура и докторантура.
Амфитеатров, Я. К. (1846). Чтения о церковной словесности или Гомилетика.
Киев: Типографія І. Вальнера.
Аппазова, С. Т. (2012). Метатекст: лингвистический и литературоведческий
аспекты. Гуманитарные исследования. 1 (41). с. 82-87.
Арнольд, И. В. (1991). Основы научных исследований в лингвистике : учеб. пособ.
Москва: Высш. шк.
Арнольд, И. В., Бухаркин, П.Е. (Ред.). (1999). Семантика. Стилистика.
Интертекстуальность: Сборник статей. Санкт-Петербург: Изд-во С.-
Петерб. ун-та
 221

Арнольд, И. В. (2002). Стилистика. Современный английский язык: Учебник для

вузов. (5-е изд., испр. и доп). Москва: Флинта: Наука.
Арнольд, И. В. (1981). Стилистика современного английского языка. Стилистика
декодирования: учебное пособие для вузов. Ленинград: Просвещение, ЛО.
Барсов, Н. И. (проф.). (1879). Сборник статей: "Исторические, полемические и
критические опыты". К характеристике церковно-приходской проповеди в
Санкт-Петербурге. (с. 239). Санкт-Петербург: Тип. Департамента уделов.
Барт, Р. (1994). Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Москва: Издательская
группа "Прогресс", "Универс".
Барт, Р. (1989). Избранные работы: Семиотика: Поэтика. (Г. К. Косиков, Пер. с
фр., Сост., общ. ред. и вступ. ст.). От произведения к тексту (с.413-423).
Текстовой анализ одной новеллы Эдгара По. (с. 424-460). Москва: Прогресс.
Барышева, Е. Л. (2012). Русская православная проповедь: соотношение
канонического и вариативного (лингвоперсонологический аспект).
(Автореф. дис. канд. филол. наук). Кемерово.
Бахтин, М. М. (1994). Работы 1920-х г.г. Проблема содержания, материала и
формы в словесном художественном творчестве (с.257-320). Киев: Next.
Бахтин, М. М. (1997). Русская словесность. От теории словесности к структуре
текста. Антология (проф. В. П. Нерознак (Ред.). Проблема текста в
лингвистике, филологии и других гуманитарных науках. Опыт
философского анализа (с. 227-244). Москва: Academia.
Бахтин, М. М. (1986). Эстетика словесного творчества. С. Г. Бочаров (Сост.), Г.
С. Бернштейн & Л. В. Дерюгина (Текст подгот.), С. С. Аверинцева &
С. Г. Бочарова (Примеч.). 2-е изд. Москва: Искусство.
Бендукидзе, А. Д. (1973). Золотое сечение. Научно-популярный физико-
математический журнал "Квант". (№8). (04.05.2019). Изъято с
http://kvant.mccme.ru/1973/08/zolotoe_sechenie.htm
Библия, или Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. (2008). Киев:
Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра; "Феникс".
 222

Библия Онлайн. (21.03.2019). Изъято с

https://www.bibleonline.ru/bible/ukr/19/117/#24
Библия онлайн – Подкрепись. Духовный хлеб на каждый день. (23.03.2019).
Изъято с https://allbible.info/
Болдырев, Н. Н. (2003). Проблемы функциональной грамматики: Семантическая
инвариантность / вариативность. А. В. Бондарко (Ред.) Инварианты и
прототипы в системной и функциональной категоризации английского
глагола (с. 54-74) Санкт-Петербург: Наука.
Болдырев, Н. Н. (2009). Прототипы в языковой репрезентации знаний.
Когнитивные исследования языка. Вып. II. с. 36-44.
Бондарко, А. В. (Ред.) (2003). Проблемы функциональной грамматики:
Семантическая инвариантность – вариативность. Инварианты и
прототипы в системе функциональной грамматики (с. 5-23). Санкт-
Петербург: Наука.
Бочкарев, А.Е. (2015). К проблеме категоризации в теории прототипов: pro et
contra. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского, 1, с.
249-254.
Бублик, Т. (2013). Біблійні прецедентні феномени як вияв інтертекстуальності у
текстах медитативних притч Е. де Мелло. Вісник Львівського університету.
Серія іноземні мови. Вип. 21. с. 56-62.
Булгаков, Г. (1916). Теория православно-христианской пастырской проповеди:
(Этика гомилии): Очерк сист. курса. Курск: Епарх. тип.
Бэр, Дж. (18.02.2019). Что общего у Александрии с Нисибином? Преподобный
Ефрем Сирин и Ориген об именах Христа. Православный портал Иисус.
Изъято с http://jesus-portal.ru/truth/articles/prepodobnyy-efrem-sirin-i-origen-
ob-imenakh-khrista/
Вежбицка, А. (1978). Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 8: Лингвистика
текста. Н. Т. Беляева (Ред.), Метатекст в тексте. (с. 402-421). Москва:
Прогресс.
 223

Вежбицкая, А. (1996). Язык. Культура. Познание. Е. В. Падучева (Пер. с англ.,

отв. ред.), М. А. Кронгауз (Вступ. ст.), Прототипы и инварианты. (с. 201-
231). Москва: Pусские словари.
Веселовский, А. Н. (1989). Историческая поэтика. Москва: Высшая школа.
Ветелев, А., свящ. (1949). Гомилетика. Курс академических лекций по теории и
практике церковно-православного проповедничества. Москва – Сергиев
Посад (Загорск): МДА.
Волчков, А. (2018). Теория интертекстуальности и ее роль в библейских
исследованиях. Христианское чтение. 4. с.42-46.
Волчков, А. С. (2019). Теологические аспекты критической герменевтики Жака
Деррида и ее роль в библейских исследованиях. (Диссертация канд.
теологии). Москва.
Воробьёва, О. П. (1993a). Лингвистические аспекты адресованности
художественного текста (одноязычная и межязыковая коммуникации).
(Диссертация доктора филол. наук). Москва.
Воробьева, О. П. (1993b). Текстовые категории и фактор адресата. Киев: Вища
школа.
Гальперин, И. Р. (1981). Текст как объект лингвистического исследования.
Москва: Наука.
Гоготишвили, Л. А. (2006). Непрямое говорение. Москва: Языки славянских
культур.
Демьянков, В. З. (1994). Структуры представления знаний в языке. Теория
прототипов в семантике и прагматике языка. (с. 32-86). Москва: ИНИОН
РАН.
Денисова, Г. В. (2003). В мире интертекста: язык, память, перевод. Москва:
Азбуковник.
Десницкий, А. (2011). Введение в библейскую экзегетику. Москва: Изд-во ПСТГУ.
Дзера, О. (2017). Біблійна інтертекстуальність і переклад: англо-український
контекст: монографія. Львів: Вид-во Львів. ун-ту ім. І. Франка.
 224

Динниченко, Т. А. (2016). Типологія форм інтертекстуальності у французькій

модерністській прозі (на матеріалі творів Андре Жіда). (Дисертація
кандидата філологічних наук). Київ.
Ейгер, Г. В., & Юхт В. Л. (1974). К построению типологии текстов. Лингвистика
текста: мат-лы науч. конф. при МГПИИЯ им. М. Тореза. Ч.1. с. 103-109.
Жихарєва, О. О. (2018). Англомовний біблійний екодискурс у лінгвопоетологічному
висвітленні: простори побудови. (Дисертація доктора філологічних наук).
Київ.
Журнал Фома. (2019). Изъято с https://foma.ru/isixastyi-molchalniki.html
Земская, Е. А. (1996). Поэтика. Стилистика. Язык и культура. Цитация и способы
ее трансформации в заголовках современных газет. (с. 157-168). Москва:
Наука.
Зражевська, Н. (10. 02. 2017). Інтертекстуальна парадигма журналістського
тексту. Вилучено з
http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2135
"Иисус в большом городе. Римские дороги". (11.06.2019). Москва:
Благотворительный фонд "Познание". "Портал Иисус". Jesus-Portal.ru
[YouTube video]. Изъято с https://www.youtube.com/watch?v=2hbtZL2SA-E
Ильин, И. Т. (1989). Проблемы современной стилистики: Сб. научно-
аналитических обзоров. Стилистика интертекстуальности:
теоретические аспекты. (с. 186-207). Москва: ИНИОН АН СССР.
Ипатова, С. Н. (2004). Церковно-проповеднический стиль русского языка XIX
века: (На материале творчества Святителя Игнатия Брянчанинова).
(Диссертация канд. филол. наук). Вологда: ВГУ.
Иссерс, О. С. (1999). Коммуникативные стратегии и тактики русской речи.
Омск: ЛКИ.
Истомина, И. А. (2013). Современная православная проповедь: стилистическая и
прагматическая специфика. (Автореф. диссертации канд. филол. наук).
Екатеринбург.
 225

Ицкович, Т. В. (2007). Православная проповедь как тип текста. (Автореф.

диссертации канд. филол. наук). Екатеринбург: УГУ.
Кагановська, О. М. (2003). Текстові концепти художньої прози: когнітивна та
комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини
ХХ сторіччя). (Диссертация докт. філол. наук). Київ.
Казак, М. Ю. (2010). Проблемное поле дискурсологии: сб. науч. ст. А.В.
Полонский (Ред.), Дискурсивность и интертекстуальность
журналистского текста. (с. 32-40). Белгород: Политерра.
Кам'янець, А.Б., & Некряч, Т.Є. (2010). Інтертекстуальна іронія і переклад.
Монографія. Київ: Видавець Карпенко В.М.
Карасик, В. И. (1999). Языковая личность: проблемы лингвокультурологии и
функциональной семантики: cб. науч. тр. Религиозный дискурс. (с. 5-19).
Волгоград: Перемена.
Карасик, В. И. (2000). Проблемы речевой коммуникации: Межвуз. сб. научн. тр.
Структура институционального дискурса. (с. 25-33). Саратов: Изд-во
Саратов. ун-та.
Караулов, Ю. Н. (1986). Роль прецедентных текстов в структуре и
функционировании языковой личности. Научные традиции и новые
направления в преподавании русского языка и литературы. Москва:
Искусство. с. 98-107.
Караулов, Ю. Н. (1987). Русский язык и языковая личность. Москва: Наука.
Комарова, З. И. (2012). Методология, метод, методика и технология научных
исследований в лингвистике: учебное пособие. Екатеринбург: Изд-во Ур-ФУ
(электронная версия).
Комісар, Л. П. (2008). Ідея інтертекстуальності в філософії культури. (Автореф.
дисертації канд. філос. наук). Київ.
Конспект по гомилетике. (1970). Загорск: Московская Духовная Семинария.
Кораблева, Н. В. (1999). Интертекстуальность литературного произведения:
Уч. пособие. Донецк: Кассиопея.
 226

Кравченко, Н. К. (2012). Практическая дискурсология: школы, методы, методики

современного дискурс-анализа: Практическое пособие. Луцк: ЧП Гадяк
Жанна Владимировна, типография "Волыньполиграф".
Кравченко, С. Ю. (2015). Прототипический подход и процесс категоризации.
Филологические науки. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота. 3
(45): в 3-х ч. Ч.I. с. 117-119.
Красных, В. В. (2002). Этнопсихолингвистика и лингвокультурология: Курс
лекций. Москва: ИТДГК "Гнозис".
Красных, В. В. (2003). "Свой" среди "чужих": миф или реальность? Москва:
ИТДГК "Гнозис".
Кристева, Ю. (1993). Бахтин, слово, диалог и роман. Диалог. Карнавал. Хронотоп.
4. с. 5-24.
Кристева, Ю. (2004). Избранные труды: Разрушение поэтики. Москва:
РОССПЕН.
Крылова, И. А. (2005). Современная православная проповедь в функционально-
стилистическом аспекте. (Автореферат диссертации канд. филол. наук).
Санкт-Петербург.
Кузьменко, Д. Ф. (2008). Сучасні підходи до тлумачення поняття
"інтертекстуальності" Літературознавчі студії. Київ: ВПЦ "Київський
університет" Вип. 21, Ч.1. с. 347-351.
Кузьмина, Н. А. (1999). Интертекст и его роль в процессах эволюции
поэтического языка: Монография. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, Омск:
Омск. гос. ун-т.
Кузьмина, Н. А. (2011). (11.02.2019). Интертекстуальность и прецедентность
как базовые когнитивные категории медиадискурса. Изъято с
http://mediascope.ru/node/755
Куклев, В. В. (2012). Проповедь в гомилетике и лингвистике. Известия ПГПУ им.
В.Г. Белинского. Пенза: Пензенский государственный педагогический
университет им. В.Г. Белинского. 27. с. 302-307.
 227

Кулакова, О. К. (2011). Интертекстуальность в аспекте жанрообразования: на

материале жанра фэнтези. (Диссертация канд. филол. наук). Иркутск.
Кухаренко, В. А. (2018). Текст и его структура: учеб. пособие. Москва:
ФЛИНТА.
Левшун, Л. В. (1992). Проповедь как жанр средневековой литературы: (На
материале проповедей в древнерусских рукописных и старопечатных
сборниках). (Диссертация канд. филол. наук). Москва.
Лепахин, В. В. (2012). Икона в русской словесности и культуре. Сборник статей.
Москва: Паломник.
Литвиненко, Т. Е. (2008). Интертекст и его лингвистические основы (на
материале латиноамериканских художественных текстов). (Диссертация
докт. филол. наук). Иркутск.
Лотман, Ю. М. (1999). Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера –
история. Москва: Языки русской культуры.
Лотман, Ю. М. (1998). Структура художественного текста. Санкт-Петербург:
"Искусство – СПБ".
Лотман, Ю. М. (1981) Текст в тексте. Ученые записки Тартуского гос. ун-та.
Москва: Наука. Вып. 567.
Лотман, Ю. М. (1992). Феномен культуры. Избранные статьи: В 3 т. Таллинн:
Александр. Т.1. с. 34-45.
Ляшко, О. В. (2015). Інтертекстуальність як текстово-дискурсивна категорія.
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ:
діалог мов та культур". Київ: КНЛУ. с. 255-256.
Ляшко, О. В. (2017а). Проблема інтертекстуальності у міждисциплінарному
висвітленні (на матеріалі православних проповідей). Південний архів: Зб.
наук. праць. Філол. науки. Херсон: Вид. дім "Гельветика". Вип. 71. с. 173-
176.
Ляшко, О. В. (2017b). Інтертекстуальність у постструктуралістській парадигмі.
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ:
діалог мов та культур". Київ: КНЛУ. с. 198-200.
 228

Ляшко, О. В. (2017c). Полікодовість православної проповіді. Матеріали

Міжнародної науково-практичної конференції "Філологічні науки в системі
сучасного гуманітарного знання ХХІ століття". Одеса: Південноукраїнська
організація "Центр філологічних досліджень". с. 75-78.
Ляшко, О. В. (2018a). Стилістичний аспект прецедентних феноменів у
православній проповіді. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного
університету. Серія: "Філологія". Одеса: Вид. дім "Гельветика". Вип. 33,
Т.1. с. 164-168.
Ляшко, О. В. (2018b). Теорія прототипів: інтертекстуальний аспект. Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ: діалог мов
та культур". Київ: КНЛУ. с. 500-502.
Ляшко, О. В. (2019а). Проблема функцій інтертекстуальності в сучасній
лінгвістичній літературі. "Ad orbem per linguas. До світу через мови":
матеріали Mіжнародної науково-практичної конференції. Київ: Вид. центр
КНЛУ. с. 177-179.
Ляшко, О. В. (2019b). Паратекстуальность в православной проповеди. Science and
Education: a New Dimension. Philology. VII(63), Issue: 212, 2019 Nov.
Budapest. р. 32-35.
Ляшко, О. В. (2019c). Функції інтертекстуальності у православній проповіді.
Науковий журнал "Міжнародний філологічний часопис". Київ:
"МІЛЕНІУМ". Вип. 10, № 3. с. 89-98. Retrieved from
http://journals.nubip.edu.ua/index.php/Filol/article/view/13980
Мечковская, Н. Б. (1998). Язык и религия: Пособие для студентов гуманитарных
вузов. Москва: Агентство "Фаир".
Митрополит Волоколамский Иларион. (19.06.2019). Музыкальные произведения,
аудиозаписи. Изъято с http://www.hilarion.ru/compositions/fotoreportazh-
kontserta-strasti-po-matfeyu-v-crocus-city-hall.html
Митрополит Волоколамский Иларион о диалоге Церкви и общества. (01.05.2019).
Парадигма. Изъято с http://jesus-portal.ru/life/video/interviy/dialog-cerkvi-i-
obshestva/
 229

Новий завіт Господа нашого Іісуса Христа. (2017). Київ: Видавничий відділ
Української Православної Церкви.
Олизько, Н. С. (2008). Интертекстуальный анализ художественного
произведения: учеб. пособие. Челябинск: Челяб. гос. ун-т.
Олизько, Н. С. (2009). Семиотико-синергетическая интерпретация
особенностей реализации категорий интертекстуальности и
интердискурсивности в постмодернистском художественном дискурсе.
(Диссертация докт. филол. наук). Челябинск.
Остин, Дж. (1986). Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17 : Теория речевых
актов. Б. Ю. Городецкий (Ред.), Слово как действие. (с. 22-129). Москва:
Прогресс.
Офицеров, Д. (Директор). (2016). "Возвращение к музыке". Москва: ООО Студия
"Неофит". [YouTube video]. Изъято с
https://www.youtube.com/watch?v=izLK7enu20k
Певницкий, В. Ф. (1908). Церковное красноречие и его основные законы. Санкт-
Петербург: И. Л. Тузов.
Переломова, О. С. (2006). Інтертекстуальність сучасного фемінного художнього
дискурсу. Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні
науки. Суми. 11 (95). том І. с. 89-93.
Переломова, О. С. (10.04.2017). Інтертекстуальність як системотвірна
текстово-дискурсивна категорія. Вилучено з
http://www.zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_34_10.pdf
Петрова, Н. В. (2005). Интертекстуальность как общий механизм
текстообразования: На материале англо-американских коротких
рассказов. (Диссертация доктора филол. наук). Волгоград.
Православный портал Иисус. (2019). Изъято с https://jesus-portal.ru/
Преподобный Исаак Сирин и его духовное наследие. (2014). Москва:
Общецерковная аспирантура и докторантура им. свв. Кирилла и Мефодия.
Прохватилова, О. А. (2000). Речевая организация звучащей православной
проповеди и молитвы. (Диссертация доктора филол. наук). Волгоград.
 230

Прохорова, Л. П. (2002). Синкретическая интертекстуальность в литературной

сказке. Материалы международной конференции "Текст: восприятие,
информация, интерпретация". Москва. с. 110.
Пьеге-Гро, Н. (2008). Введение в теорию интертекстуальности. Г. К. Косиков
(Пер. с фр., Общ. ред. и вступ. ст.). Москва: Издательство ЛКИ.
Савин, Г. А. (2009). Коммуникативные стратегии и тактики в речевом жанре
современной православной проповеди. (Диссертация канд. филол. наук).
Москва.
Салахова, А. Г.-Б. (2013). Конфессиональная языковая личность:
коммуникативные стратегии и тактики: монография. Челябинск:
Энциклопедия.
Седых, Э. В. (2008). К проблеме интермедиальности. Вестник Санкт-
Петербургского университета. Санкт-Петербург. Сер. 9. Вып. 3. Ч. II. с.
210-214.
Селіванова, О. О. (2008). Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник.
Полтава: Довкілля-К.
Семь Таинств Церкви. (17.10.2019). Изъято с http://www.pravoslavie.ru/105021.html
Сергеева, Г. Г. (2005). Прецедентные имена и понимание их в молодежной среде:
Школьники 10-11 класса. (Диссертация канд. филол. наук). Москва.
Серикова, Т. Ю. (2010). Визуализация современной культуры как
искусствоведческая проблема. Вестник ТГГПУ. 3(21). Изъято с
http://cyberleninka.ru/article/n/vizualizatsiya-sovremennoy-kultury-kak-
iskusstvovedcheskaya-problema
Ситенька, О. В. (2012). Міфологічна інтертекстуальність в англомовній
постмодерністській прозі: лінгвокультурологічний аспект. (Дисертація
кандидата філологічних наук). Київ.
Слышкин, Г. Г. (2000). От текста к символу: лингвокультурные концепты
прецедентных текстов в сознании и дискурсе. Москва: Academia.
 231

Смирнов, И. П. (1995). Порождение интертекста. Элементы

интертекстуального анализа с примерами из творчества Б. Л.
Пастернака. Санкт-Петербург: СПБГУ.
Смирнова, М. С. (2016). Проповідь у релігійному православному дискурсі ХХ
століття: лінгвопрагматичний аспект. (Дисертація канд. філол. наук).
Маріуполь.
Смолина, А. Н., & Лубкина, О. А. (2012). Интертекстуальность как стилевая черта
церковно-религиозных текстов. Мир науки, культуры, образования:
международный журнал. 5 (36). с. 268-271.
Современная библеистика и Предание Церкви: Материалы VII Международной
богословской конференции Русской Православной Церкви. (2017). 2-е изд.
Москва: Общецерковная аспирантура и докторантура им. свв. Кирилла и
Мефодия. с.9, 27-43; 44-62; 103-121.
Соколов, А. (игумен). (05.10.2019). Как угрожать и смеяться по-библейски. О
жанрах пророческих текстов. Православний портал Иисус. Изъято с
https://jesus-portal.ru/truth/articles/o-zhanrakh-prorocheskikh-tekstov/
Сонин, А. Г. (2005). Понимание поликодовых текстов: когнитивный аспект:
монография. Москва: Ин-т языкознания РАН.
Соссюр, Ф. (1977). Труды по языкознанию. А. А. Холодович (Пер. с франц.
языка), М. А. Оборина (Ред.). Анаграммы. (с. 535-649). Москва: Прогресс.
Мороховский, А. Н., Воробьева, О. П., Лихошерст, Н. И., & Тимошенко, З. В.
(1991). Стилистика английского языка: Учебник. Киев: Выща шк.
"Страсти по Матфею". Крокус Сити Холл. (05.04.2017). [YouTube video]. Изъято с
https://youtu.be/M-Nml3oKYfo
Сысоев, Т. (20.03.2018). "Лествица": зачем мирянам читать текст для монахов-
аскетов? Православная жизнь. Изъято с https://pravlife.org/ru/content/lestvica-
zachem-miryanam-chitat-tekst-dlya-monahov-asketov
Таушев, А. (архиеп.). (2001). Руководство по гомилетике. Москва: Изд-во
Православ. Св.-Тихон. богосл. ин-та.
 232

Ткачев, А. (протоиерей). (2015). Проповедь о проповеди. Москва: Изд-во

Сретенского монастыря.
Тороп, П. X. (1981). Текст в тексте. Ученые записки Тартуского гос. ун-та.
Проблема интекста. Москва: Наука. Вып. 567. с. 33-44.
Тынянов, Ю. Н. (1977). Поэтика. История литературы. Кино. Москва: Наука. с.
284-309.
Фатеева, Н. А. (2006). Интертекст в мире текстов: Контрапункт
интертекстуальности. Москва: КомКнига.
Феодосий, еп. Полоцкий и Глубокский. (1999). Гомилетика: теория церковной
проповеди. Сергиев Посад: Москов. Духов. акад.
Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму. (2000).
Г. К. Косиков (Пер. с франц., сост., вступ. ст.). Москва: ИГ Прогресс.
Хаминова, А. А. (2012). Теория интермедиальности: проблемы и перспективы.
Мова і культура. Київ: Вид. дім Дмитра Бураго. Вип. 15, т. 7. с. 373-379.
Изъято с http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mik_2012_15_7_63
Чемелюх, М. А. (2015). Когнітивно-ономасіологічна реконструкція
інтертекстуальності у давньогрецькій і латинській епіграмі. (Автореф.
дис. канд. філол. наук). Київ.
Чепик, М. (1893). Опыт полного курса гомилетики. Москва: тип.
Д. И. Иноземцева.
Чернявская, В. Е. (2014). Лингвистика текста: Поликодовость,
интертекстуальность, интердискурсивность. Москва: Директ-Медиа.
Черхава, О. О. (2017). Реконструкція теолінгвістичної матриці релігійно-
популярного дискурсу (на матеріалі англійської, німецької та української
мов): монографія. Київ: Вид. центр КНЛУ.
Чикибаев, А. Г. (2011). Прецедентные феномены в структуре языковой личности
студента-филолога. (Диссертация канд. филол. наук). Горловка.
Чорновол-Ткаченко, Р. С. (2006). Теорія інтертекстуальності: цілі, завдання,
методи. Вісник СумДУ. Суми. 11 (95)’. Том 2. с. 82-87.
 233

Шлейермахер, Ф. Д. Е. (1993). Герменевтика. Общественная мысль: исследования

и публикации. Выпуск IV. Москва: Наука.
Шурма, С. Г. (2008). Поетика образу та символу в американському готичному
оповіданні: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі новелістики Е. По,
А. Бірса та Г. Лавкрафта). (Дисертація кандидата філологічних наук).
Київ. с.154-177.
Щирова, И. А., & Гончарова, Е. А. (2007). Многомерность текста: понимание и
интерпретация: Уч. пос. Санкт-Петербург: ООО "Книжный Дом".
Эко, У. (2005). Роль читателя. Исследования по семиотике текста. Санкт-
Петербург: Симпозиум.
Эко, У. (2006). Сказать почти то же самое. Опыты о переводе. Санкт-
Петербург: Symposium.
Якобсон, Р. (1975). Лингвистика и поэтика. Структурализм: за и против.
Москва: Наука.
Ямпольский, М. Б. (1993). Память Тиресия: Интертекстуальность и
кинематограф. Москва: РИК "Культура".
Allen, G. (2000). Intertextuality. New York: Routledge.
Apostolic Journey of his Holiness Pope Francis to Mexico with a Stopover in Havana
for a Meeting with H.H. Kirill, Patriarch of Moscow and All Russia. (12-
18.02.2016). Retrieved from
https://w2.vatican.va/content/francesco/en/speeches/2016/february/documents/pa
pa-francesco_20160212_dichiarazione-comune-kirill.html
Barthes, R. (1977). Image Music Text. S. Heath (Ed.). The death of the author. (p. 32-
44). London: Fontana Press.
Beaugrande, R. de, & Dressler, W. (1981). Introduction to Text Linguistics. L.-NY:
Longman.
Becker-Leckrone, M. (2005). Julia Kristeva and Literary Theory. New York: Palgrave
Macmillan.
Bible Gateway. (2019). Retrieved from https://www.biblegateway.com
Bible Hub. (2019). Retrieved from https://biblehub.com/romans/8-15.htm
 234

Carroll, R. (1994). Intertextuality and the Book of Jeremiah: Animadversions on Text

and Theory. The New Literary Criticism and the Hebrew Bible. Journal for the
Study of the Old Testament Supplement Series 143. J. Cheryl Exum & David J.A.
Clines (Eds.). Sheffield: Sheffield Academic Press. p. 55-90.
Claassens, J. (2003). Biblical Theology as Dialogue: Continuing the Conversation on
Mikhail Bakhtin and Biblical Theology. Journal of Biblical Literature. Atlanta:
The Society of Biblical Literature. Vol. 122, pt. 1. p. 127-144.
Clayton, J. & Rothstein, E. (1991). Influence and Intertextuality in Literary History.
Wisconsin: Univ. of Wisconsin Press.
Chouliaraki, L. & Fairclough, N. (1999). Discourse in Late Modernity. Edinburgh:
Edinburgh University Press.
Eco, U. (1979). The Role of the Reader: Explorations in the Semiotics of Texts.
Bloomington: Indiana University Press.
Fairclough, N. (1997). Critical discourse analysis. N. Fairclough, R. Wodak, & T. A.
van Dijk (Eds.). Discourse as social interaction. London: Sage. Vol.1. p. 258-
284.
Fairclough, N. (2000). "Discourse, Social Theory and Social Research: the Discourse of
Welfare Reform". Journal of Sociolinguistics. Oxford: Blackwell. Vol. 4, No. 2.
p. 163-195.
Fairclough, N. (2003). Analysing Discourse: Textual Analysis for Social Research.
London: Routledge.
Fishbane, M. (1979). Text and Texture. Close Reading of Selected Biblical Texts. New
York: Schocken Books Inc.
Fishbane, M. (1986). Inner Biblical Exegesis: Types and Strategies of Interpretation in
Ancient Israel. Midrash and Literature. G. Hartman & S. Budick (Eds.). New
Haven, Conn.: Yale University Press. p. 19-37.
Forceville, Ch. (2016). "Pictorial and Multimodal metaphor" In: Nina-Maria Klug and
Hartmut Stöckl, eds, Handbuch Sprache im multimodalen Kontext [The
Language in Multimodal Contexts Handbook]. Linguistic Knowledge series.
Berlin: Mouton de Gruyter. p.241-260.
 235

Gazeta.ua. (23.07.2019). Retrieved from https://gazeta.ua/articles/life/_quotgolovne-v-

pist-ne-yisti-odin-odnogoquot-reklama-vid-upc-mp-foto/327741
Genette, G. (1997a). Palimpsests: literature in the second degree. (Ch. Newman &
C. Doubinsky, Trans.). L; Lincoln, NE: University of Nebraska Press.
Genette, G. (1997b). Paratexts: Thresholds of Interpretation. Cambridge: Cambridge
University Press.
Gibbons, A. (2016). "Multimodality, Cognitive Poetics, and Genre: Reading Grady
Hendrix’s novel Horrorstör", Multimodal Communication. 5(1). p. 15-29.
Gracia, J. A. (1997). Theory of Textuality: The Logic and Epistemology. New York:
State University of New York Press.
Heather, N. (2010). Religious Language and Critical Discourse Analysis: Ideology and
Identity in Christian Discourse Today. Religions and Discourse. V. 5. USA: Peter
Lang Pub Inc.
Holquist, M. (1990). Dialogism: Bakhtin and His World. London: Routledge.
Irwing, W. (2004). Against Intertextuality. Philosophy and Literature. Baltimore,
Maryland: Johns Hopkins University Press. 28. 2. p. 227-242.
Kravchenko, N. K. (2019a). Biblical intertextuality devices in african american rap texts
(based on the Kendrick Lamar’s album “Damn”). Міжнародний філологічний
часопис. НУБіП. Vol. 10. 2. p. 12-17.
Kravchenko, N. K. (2019b). Pantelejmon Kulish’s symbolic imagery in comparison to
the cristian and mythological archetypal symbolism (based on the story "Granny
from the other World"). Міжнародний філологічний часопис. НУБіП. Vol. 10.
1. p. 14-18.
Kravchenko, N., & Pasternak, T. (2018a). Claim for identity or personality face: The
Oscar winners' dilemma. Lege artis. Language yesterday, today, tomorrow. The
journal of University of SS Cyril and Methodius in Trnava. Warsaw: De Gruyter
Open. vol. III (1). June 2018. p. 142-178.
Kravchenko, N., & Pasternak, T. (2018b). Multifacet Pragmatics of Russian Post-soviet
Jokes. The languages of humor: Jokes Caricatures & Slapstick. Bloomsbury
Publishing Plc. р. 120-136 (частина в колективній монографії).
 236

Kress, G. (2010). Multimodality: A Social Semiotic Approach to Contemporary

Communication. London: Routledge.
Kristeva, J. (1980). Desire in language: a semiotic approach to literature and art. New
York: Columbia University Press.
Lakoff, G. (1990). Women, fire, and dangerous things. What categories reveal about
the mind. Chicago & London: The University of Chicago Press.
Langacker, R. W. (2008). Cognitive Grammar: A Basic Introduction. Oxford: Oxford
University Press.
Lechte, J. & Zournazi, M. (Eds). (2003). The Kristeva Critical Reader. Edinburgh:
Edinburg University Press.
Leech, G. N. & Short, M. H. (2007). Style in Fiction: A Linguistic Introduction to
English Fictional Prose. London: Longman.
Lischer, R. (1996). The Interrupted Sermon. Durham: Labyrinth Press.
Lischer, R. A. (2008). Theology of Preaching. Durham: Labyrinth Press.
Marrapodi, M. (2004). Shakespeare, Italy, and intertextuality. Manchester; New York:
Manchester University Press; New York: Distributed exclusively in the USA by
Palgrave.
Miller, G. (2011). Intertextality in Old Testament Research. Currents in Biblical
Research. USA: Sage. 9(3). p. 283-309. Retrieved from
https://www.academia.edu/30373776/Intertextuality_in_Old_Testament_Researc
h
Moyise, S. (2002). Intertextality and Biblical Studies: A Review. Verbum et Ecclesia
JRG. 23 (2). p. 418−431. Retrieved from https://repository.up.ac.za/
bitstream/handle/2263/10735/Moyise_Intertextuality%282002%29.pdf?sequence
=1
Orr, M. (2003). Intertextuality: Debates and Contexts. Cambridge: Polity.
Parvinder, K. H. S. (2011). Language for reconciliation in religious discourse: A critical
discourse analysis of contradictions in sermons explored through the activity
theory framework. Multilingua – Journal of Cross-Cultural and Interlanguage
Communication. Berlin. V.30. p. 391-404.
 237

Phillips G. (1991). Sign / Text / Differance. The Contribution of Intertextual Theory to

Biblical Criticism. Intertextuality. H. F. Plett (Ed.). Berlin; New York: de
Gruyter. p. 79-97.
Phillips, G. (2006). Biblical Studies and Intertextuality: Should the work of Genette and
Eco broaden our horizons? The Intertextuality of the Epistles Explorations of
Theory and Practice. Th. L. Brodie, D.R. MacDonald, & S. E. Porter. (Eds.).
Sheffild. p. 36-45.
Poythress, V. (1979). (23.04.2017). Analysing a Biblical Text: Some Important
Linguistic Distinctions. Scottish Journal of Theology. Retrieved from
https://frame-poythress.org/analysing-a-biblical-text-some-important-linguistic-
distinctions/
Purdy, D. H. (1994). Biblical Echo and Allusion in the Poetry of W. B. Yeats: Poetics
and the Art of God. Lewisburg: Bucknell University Press.
Riffaterre, M. (1987). The Intertextual Unconscious. Critical Inquiry. Chicago: The
University of Chicago Press. Vol. 13 (2). p. 371-385.
Rosch, E. (1978). Principles of Categorization. E. Rosch, & B. B. Lloyd (Eds.).
Cognition and Categorization (р. 27-48). Hillsdale, New Jersey: Lawrence
Erlbaum Associates.
Schumann, A. (2009). Logic in Religious Discourse. USA: Transaction Pub.
Shen, Y. (2007). Foregrounding in poetic discourse: between deviation and cognitive
constraints. Language and Literature. Sage Publications. 16 (2). p. 169-181.
Stockwell, P. (2002). Cognitive Poetics: An Introduction. London: Routledge.
Taylor, J. R. (1995). Linguistic categorization: prototypes in linguistic theory. Оxford:
Сlarendon press.
The Orthodox Church in America. (2019). Retrieved from https://www.oca.org/
The Orthodox Study Bible. (2008). USA: St. Athanasius Academy of Orthodox
Theology
Van Dijk, T. A. (2008). Discourse and context. A sociocognitive approach. New York:
Cambridge University Press.
 238

Van Hecke, P. (Ed). 2005. Metaphor in the Hebrew Bible. Leuven: Leuven University
Press.
Wierzbicka, A. (2001). What did Jesus Really Mean? Explaining the sermon on the
mount and the parables in simple and universal human concepts. Oxford: Oxford
Univ. Press.
Worton, M. & Still J. (Eds). 1990. Intertextuality: theories and practices. Manchester:
Manchester University Press.
 239

СПИСОК ДОВІДКОВИХ ДЖЕРЕЛ

Кравченко, Н. К. (2017). Дискурс и дискурс-анализ: краткая энциклопедия. Киев:

"Интерсервис".
Кубрякова, Е. С. (1997). Краткий словарь когнитивных терминов. Москва:
Филол. ф-т МГУ им. М. В. Ломоносова.
Православная энциклопедия "Азбука веры" (2019). Изъято с http://azbyka.ru/
Селіванова, О. О. (2006). Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія.
Полтава: Довкілля-К.
Словарь философских терминов. (2007). (Научная редакция профессора
В.Г. Кузнецова). Москва: ИНФРА-М, 2007, с. 485. Изъято с
http://ponjatija.ru/taxonomy/term/649
Стилистический энциклопедический словарь русского языка. (2003). (под ред.
М.Н. Кожиной. Члены редколлегии: Е.А. Баженова, М.П. Котюрова,
А.П. Сковородников). Москва: Флинта: Наука.
 240

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

(ПТ1П) – Алфеев, И. митр. (2017). Проповеди. Том 1. Праздники. Москва: ИД

"Познание".
(ПТ2ВД) – Алфеев, И. митр. (2017). Проповеди. Том 2. Воскресные дни. Москва:
ИД "Познание".
(ПТ3ВПСС) – Алфеев, И. митр. (2018). Проповеди. Том 3. Великий пост и
Страстная седмица. Москва: Издательский дом "Познание".
(ПЛ) – Березовський, О. бл. митр. (2018). Пасхальне послання. Пєчєрскїй листокъ.
Київ: Свята Успенська Києво-Печерська Лавра. 7(180). (8 квітня 2018 р.). с.
1-2.
(ПССП) – Лебедь, П. митр. (2017). Путь спасения. Слова и проповеди. Киев:
Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра.
(ВМПКС) – Паканич, А. митр. (2016). Все мы призваны к святости. Избранные
проповеди. Киев: Издательский отдел Украинской Православной Церкви.
(СЖВ) – Паканич, А. митр. (2019). Сияние жизни вечной. Избранные проповеди.
Киев: Издательский отдел Украинской Православной Церкви.
(ППСПК) – Пасхальное послание Святейшего Патриарха Кирилла архипастырям,
пастырям, диаконам, монашествующим и всем верным чадам Русской
Православной Церкви (2018). Изъято с
http://www.patriarchia.ru/db/text/5166504.html
(ВОССД) – Сабодан, В. митр. (2005). В ім’я Отця і Сина і Святого Духа:
Послання, проповіді, промови, інтерв’ю. Київ: Видання Київської
Митрополії.
(ИП) – Сабодан, В. митр. (2013). Избранные проповеди. Киев: Издательский отдел
Украинской Православной Церкви.
(ПСУСЛ) – Яковенко, А. митр. (2019). Проповеди. Свято-Успенская Святогорская
Лавра. Изъято с https://svlavra.church.ua/mediateka/propovedi/
(NFSHS) – Bloom, A. metr. (2019). In The Name Of The Father And The Son And The
Holy Spirit… Retrieved from http://www.mitras.ru/eng/
 241

(MTCPWCSS2012) – Mollard, T. metr. (2012). Official Statements, Speeches,

Addresses, and Sermons. Metropolitan Tikhon calls for prayers in wake of
Connecticut school shooting. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/metropolitan-tikhon-calls-
for-prayers-in-wake-of-connecticut-school-shootin
(NL2012) – Mollard, T. metr. (2012). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Nativity of our Lord 2012. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/nativity-2012
(SO2012) – Mollard, T. metr. (2012). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Sunday of Orthodoxy 2012. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/sunday-of-orthodoxy-2012
(GL2013) – Mollard, T. metr. (2013). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Great Lent 2013. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/great-lent-2013
(PLCBMB2013) – Mollard, T. metr. (2013). Official Statements, Speeches, Addresses,
and Sermons. Pastoral Letter Concerning the Boston Marathon Bombing.
Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-
metropolitan-tikhon/pastoral-letter-concerning-the-boston-marathon-bombing
(RC2013) – Mollard, T. metr. (2013). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Resurrection of Christ 2013. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/the-resurrection-of-christ-2013
(TD2013) – Mollard, T. metr. (2013). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Thanksgiving Day 2013. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/thanksgiving-day-2013
(NL2013) – Mollard, T. metr. (2013). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Nativity of our Lord 2013. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/nativity-of-our-lord-2013
 242

(GL2014) – Mollard, T. metr. (2014). Official Statements, Speeches, Addresses, and

Sermons. Great Lent 2014. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/great-lent-2014
(BFT2014) – Mollard, T. metr. (2014). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Barren Fig Tree. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/the-barren-fig-tree
(RC2014) – Mollard, T. metr. (2014). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Resurrection of Christ 2014. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/the-resurrection-of-christ-2014
(PLCVEME2014) – Mollard, T. metr. (2014). Official Statements, Speeches,
Addresses, and Sermons. Pastoral Letter Concerning Violence and Extremism in
the Middle East. Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-
beatitude-metropolitan-tikhon/pastoral-letter-concerning-violence-and-
extremism-in-the-middle-east
(NL2014) – Mollard, T. metr. (2014). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Nativity of our Lord 2014. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/nativity-of-our-lord-2014
(SLS2015) – Mollard, T. metr. (2015). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Sanctity of Life Sunday 2015. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/sanctity-of-life-sunday-2015
(RC2015) – Mollard, T. metr. (2015). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Resurrection of Christ 2015. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/the-resurrection-of-christ-2015
(H111AMDP2015) – Mollard, T. metr. (2015). Official Statements, Speeches,
Addresses, and Sermons. Homily at 111th Annual Memorial Day Pilgrimage to
Saint Tikhon’s Monastery. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/metropolitan-tikhons-homily-
at-pilgrimage-divine-liturgy
 243

(SCJ26SCD2015) – Mollard, T. metr. (2015). Official Statements, Speeches, Addresses,

and Sermons. Statement concerning June 26 US Supreme Court decision.
Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-
metropolitan-tikhon/statement-concerning-june-26-us-supreme-court-decision
(BEYDPC2015) – Mollard, T. metr. (2015). Official Statements, Speeches, Addresses,
and Sermons. The Beginning of the Ecclesiastical Year & The Day of Prayer for
the Creation. Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-
beatitude-metropolitan-tikhon/the-beginning-of-the-ecclesiastical-year-the-day-
of-prayer-for-the-creation
(NL2015) – Mollard, T. metr. (2015). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Nativity of our Lord 2015. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/nativity-of-our-lord-2015
(PLMPP2016) – Mollard, T. metr. (2016). Official Statements, Speeches, Addresses,
and Sermons. Pastoral Letter on meeting of Patriarch, Pope. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/pastoral-letter-on-meeting-of-patriarch-pope
(GL2016) – Mollard, T. metr. (2016). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Great Lent 2016. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/great-lent-2016
(RC2016) – Mollard, T. metr. (2016). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Resurrection of Christ 2016. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/the-resurrection-of-christ-2016
(SOCA2016) – Mollard, T. metr. (2016). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Stewards of the OCA: 2016 Saint Herman Appeal. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/stewards-of-the-oca-2016-saint-herman-appeal
(IROV2016) – Mollard, T. metr. (2016). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. In Remembrance of Our Veterans. Retrieved from
 244

https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/in-
remembrance-of-our-veterans
(NL2016) – Mollard, T. metr. (2016). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Nativity of our Lord 2016. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/nativity-of-our-lord-2016
(SLS2017) – Mollard, T. metr. (2017). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Sanctity of Life Sunday 2017. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/sanctity-of-life-sunday-2017
(SO2017) – Mollard, T. metr. (2017). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. Sunday of Orthodoxy 2017. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/sunday-of-orthodoxy-2017
(RC2017) – Mollard, T. metr. (2017). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Resurrection of Christ 2017. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/the-resurrection-of-christ-2017
(SDPCHH2017) – Mollard, T. metr. (2017). Official Statements, Speeches, Addresses,
and Sermons. Statement on the Day of Prayer for Creation, Hurricane Harvey.
Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-
metropolitan-tikhon/statement-on-the-day-of-prayer-for-creation-hurricane-
harvey
(S16A9/11A2017) – Mollard, T. metr. (2017). Official Statements, Speeches,
Addresses, and Sermons. Statement on the 16th Anniversary of 9/11 Attacks.
Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-
metropolitan-tikhon/statement-on-the-16th-anniversary-of-911-attacks
(HFSASA2017) – Mollard, T. metr. (2017). Official Statements, Speeches, Addresses,
and Sermons. Homily on the Feast of the Synaxis of All Saints of Alaska.
Retrieved from https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-
metropolitan-tikhon/homily-on-the-feast-of-the-synaxis-of-all-saints-of-alaska
 245

(SLS2018) – Mollard, T. metr. (2018). Official Statements, Speeches, Addresses, and

Sermons. Sanctity of Life Sunday 2018. Retrieved from https://www.oca.org/holy-
synod/statements/his-beatitude-metropolitan-tikhon/sanctity-of-life-sunday-2018
(RC2018) – Mollard, T. metr. (2018). Official Statements, Speeches, Addresses, and
Sermons. The Resurrection of Christ 2018. Retrieved from
https://www.oca.org/holy-synod/statements/his-beatitude-metropolitan-
tikhon/the-resurrection-of-christ-2018
(OWS) – The Orthodox Worldview sermon by Blessed Hieromonk Seraphim Rose.
(2019). Retrieved from https://www.dailymotion.com/video/x44idjk
(SSPS) – Ware, K. metr. (2019). Sermon on the Sunday of the Prodigal Son. [YouTube
video]. Retrieved from https://www.youtube.com/watch?v=ufIbcfB79nU
 246

ДОДАТКИ
 247

ДОДАТОК А
Таблиця А.1
Прототипна формальна категорія
(за частотністю вживання прямого цитування)
Пряме цитування (марковане/немарковане) у православній проповіді
(англійська)
ТП Текстові джерела Текст Речення Вислів Слово
марк. марк. м н/м марк.
новозавітні: 83 (42,4%) 14 25 39 2 3
(7,1%) (12,8%) (20%) (1%) (1,5%)
Ядерні: 158
(80,6 %)

церковно-богослужбові: 12 13 16 1 -
42 (21,4%) (6,1%) (6,6%) (8,2%) (0,5%)
патристичні: 33 (16,8%) 18 9 3 3 -
(9,2%) (4,6%) (1,5%) (1,5%)
сучасних богословів / 10 5 1 - -
периферійні: 25

авторитетних осіб: 16 (5,1%) (2,6%) (0,5%)

Близько-

(12,8 %)

(8,2%)
старозавітні: 9 (4,6%) 1 5 3 - -
(0,5%) (2,6%) (1,5%)
сучасні: 4 (2,04%) 2 - 2 - -
(1%) (1%)
Далекопериферійні: 13

історичні: 3 (1,53%) 3 - - - -
(1,53%)
(6,6 %)

кінематографічні: 3 - - 1 - 2
(1,53%) (0,5%) (1%)
мас-медійні: 2 (1%) 1 1 - - -
(0,5%) (0,5%)
власного і/або чужого 1 - - - -
досвіду: 1 (0,5%) (0,5%)
Всього 196 62 58 65 6 5
(100%) (31,6%) (29,6 %) (33,2%) (3,0%) (2,6%)
 248

Таблиця А.2
Пряме цитування (марковане) у православній проповіді (російська)
Т Текстові джерела Текст Речення Вислів Слово
П
новозавітні: 75 (53,2%) 11 42 21 1
(7,8%) (29,9%) (14,8%) (0,7%)
Ядерні: 112
(79,4 %)

церковно-богослужбові: 25 - 11 14 -
(17,7%) (7,8%) (9,9%)
патристичні: 12 (8,5%) 4 3 5 -
(2,83%) (2,12%) (3,54%)
старозавітні: 10 (7,1%) 1 6 3 -
периферійні:

(0,7%) (4,3%) (2,1%)

20 (14,2 %)
Близько-

власного і/або чужого досвіду: 6 1 1 2

10 (7,1%) (4,3%) (0,7%) (0,7%) (1,4%)

містичні: 4 (2,83%) 2 - 2 -
(1,4%) (1,4%)
Далекопериферійні: 9

сучасні: 2 (1,41%) 2 - - -
(1,4%)
сучасних богословів /
(6,4 %)

- 1 - -
авторитетних осіб: 1 (0,7%) (0,7%)
філософські: 1 (0,7%) - 1 - -
(0,7%)
белетристичні: 1 (0,7%) - - 1 -
(0,7%)
Всього 141 26 65 47 3
(100%) (18,4%) (46,1%) (33,3%) (2,1%)
 249

Таблиця А.3
Пряме цитування (марковане/немарковане) у православній проповіді
(українська)
Т Текстові Текст Речення Вислів Слово
П джерела марк. м н/м м н/м марк.

новозавітні: 139 16 79 1 33 4 6
(59,14%) (6,8%) (33,6%) (0,4%) (14,04%) (1,7%) (2,5%)
Ядерні: 180
(76,6 %)

церковно- 1 21 1 9 5 4
богослужбові: 41 (0,4%) (9%) (0,4%) (3,8%) (2,1%) (1,7%)
(17,44%)
патристичні: 20 4 12 - 4 - -
(8,5%) (1,7%) (5,1%) (1,7%)
Близькопериферійні: 49

старозавітні: 19 - 10 - 9 - -
(8,1%) (4,3%) (3,8%)
(20,9 %)

Святого - 4 - 2 - 1
Передання: 7 (1,7%) (0,9%) (0,4%)
(3%)
агіографічні: 3 1 2 - - - -
(1,3%) (0,4%) (0,9%)
фольклорні: 2 - - 2 - - -
Далекопериферійні: 6 (2,5 %)

(0,9%) (0,9%)
історичні: 1 - - - 1 - -
(0,4%) (0,4%)
сучасні: 1 (0,4%) - - - 1 - -
(0,4%)
науково- 1 - - - - -
природничі: 1 (0,4%)
(0,4%)
белетристичні: 1 - 1 - - - -
(0,4%) (0,4%)
Всього 235 23 129 4 59 9 11
(100%) (9,7%) (55%) (1,7%) (25,1%) (3,8%) (4,7%)
 250

Таблиця А.4
Порівняльна таблиця прямого цитування у православній проповіді
(англійською, російською та українською мовами)
ТП Текстові джерела Англійська Російська Українська
новозавітні: 297 (52%) 83 75 139
Ядерні: 470

(14,5%) (13,1%) (24,3%)

(82,1 %)

церковно-богослужбові: 108 42 25 41
(18,8%) (7,3%) (4,4%) (7,1%)
патристичні: 65 (11,3%) 33 12 20
(5,7%) (2,1%) (3,5%)
старозавітні: 38 (6,6%) 9 10 19
Близькопериферійні: 73

(1,6%) (1,7%) (3,3%)

сучасних богословів / 16 1 -
(12,7 %)

авторитетних осіб: 17 (3%) (2,8%) (0,2%)

власного і/або чужого 1 10 -
досвіду: 11 (1,9%) (0,2%) (1,7%)
Святого Передання: 7 (1,2%) - - 7
(1,2%)
сучасні: 7 (1,2%) 4 2 1
(0,7%) (0,3%) (0,2%)
історичні: 4 (0,7%) 3 - 1
(0,5%) (0,2%)
містичні: 4 (0,7%)
Далекопериферійні: 29 (5,06 %)

- 4 -
(0,7%)
агіографічні: 3 (0,5%) - - 3
(0,5%)
кінематографічні: 3 (0,5%) 3 - -
(0,5%)
мас-медійні: 2 (0,34%) 2 - -
(0,3%)
белетристичні: 2 (0,34%) - 1 1
(0,2%) (0,2%)
фольклорні: 2 (0,34%) - - 2
(0,3%)
філософські: 1 (0,2%) - 1 -
(0,2%)
науково-природничі: 1 (0,2%) - - 1
(0,2%)
Всього 572 196 141 235
(100%) (34,2%) (24,7%) (41,1%)
 251

ДОДАТОК Б
Таблиця Б.1
Непряме цитування у православній проповіді (англійська)
(за частотністю вживання непрямого цитування)

Т Текстові джерела Парафраз Інтер- Реміні- Алюзії

текст-
П переказ сценції
новозавітні: 139 (29%) 20 (4,2%) 29(6,1%) 38 (7,9%) 52(10,8%)
власного і/або чужого досвіду: 50 (10,4%) 5 (1%) 10(2,1%) 15 (3,1%) 20(4,2%)
Ядерні: 358 (74,6%)

сучасних подій (текстів): 48 (10%) 4 (0,9%) 15(3,1%) 12 (2,5%) 17(3,5%)

містичні: 38 (7,9%) 6 (1,2%) 5 (1%) 9 (1,9%) 18(3,8%)
агіографічні: 22 (4,6%) 5 (1%) 2 (0,4%) 11 (2,3%) 4 (0,9%)
історичні: 21 (4,4%) 2 (0,4%) 5 (1%) 11 (2,3%) 3 (0,6%)
старозавітні: 20 (4,2%) 5 (1%) 3 (0,6%) 6 (1,3%) 6 (1,3%)
сучасних богословів / авторитетних 9 (1,9%) 4 (0,9%) 3 (0,6%) 4 (0,9%)
осіб: 20(4,2%)
церковно-богослужбові: 17 (3,5%) 3 (0,6%) 5 (1%) 5 (1%) 4 (0,9%)
Близькопериферійні: 101 (21,1%)

Святого Передання: 14 (2,9%) 5 (1%) 1 (0,2%) 4 (0,9%) 4 (0,9%)

Церковних обрядів (традицій): 13 (2,7%) 2 (0,4%) - 3 (0,6%) 8 (1,6%)
Таїнств Церкви: 11 (2,3%) 3 (0,6%) 1 (0,2%) 2 (0,4%) 5 (1%)
Історії Церкви: 10 (2,1%) 1 (0,2%) 3 (0,6%) 4 (0,9%) 2 (0,4%)
інших конфесій: 10 (2,1%) 2 (0,4%) 5 (1%) 1 (0,2%) 2 (0,4%)
есхатологічні: 9 (1,9%) 2 (0,4%) 3 (0,6%) 2 (0,4%) 2 (0,4%)
мас-медійні: 9 (1,8%) 7 (1,5%) - - 2 (0,4%)
патристичні: 8 (1,6%) 3 (0,6%) - 2 (0,4%) 3 (0,6%)
аскетичні: 6 (1,3%) 2 (0,4%) 1 (0,2%) 2 (0,4%) 1 (0,2%)
судові рішення: 3 (0,6%)
Далекопериферійні: 21 (4,3%)

1 (0,2%) - 1 (0,2%) 1 (0,2%)

еклезіологічні: 2 (0,4%) 2 (0,4%) - - -
психологічні: 2 (0,4%) 1 (0,2%) - - 1 (0,2%)
кінематографічні: 2 (0,4%) - - - 2 (0,4%)
богословські: 1 (0,2%) - - 1 (0,2%) -
іконописні: 1 (0,2%) - - 1 (0,2%) -
філософські: 1 (0,2%) - - - 1 (0,2%)
політичні: 1 (0,2%) - 1 (0,2%) - -
комп’ютерна програма з вивчення мов: 1 (0,2%) - - - 1 (0,2%)
правові: 1 (0,2%) - - 1 (0,2%) -
Всього 480 ( 100%) 90 93 134 (28%) 163
(18,7%) (19,4%) (33,9%)
 252

Таблиця Б.2
Непряме цитування у православній проповіді (російська)
(за частотністю вживання непрямого цитування)
Т Текстові джерела Парафраз Інтер- Реміні- Алюзії
П текст- сценції
переказ
новозавітні: 195 (32,1%) 30 (4,9%) 61(10%) 62(10,2%) 42(6,9%)
Ядерні: 444 (73,2%)

Святого Передання: 54 7 (1,2%) 22 (3,6%) 15 (2,5%) 10 (1,6%)

(8,9%)
містичні: 53 (8,7%) 8 (1,3%) 19(3,1%) 16(2,6%) 10 (1,6%)
агіографічні: 51 (8,4%) 7 (1,2%) 25(4,1%) 14 (2,3%) 5 (0,8%)
старозавітні: 49 (8,1%) 4 (0,6%) 12(2%) 21 (3,5%) 12(2%)
Історії Церкви: 42 (6,9%) 3 (0,5%) 22 (3,6%) 12(2%) 5 (0,8%)

патристичні: 25 (4,1%) 12(2%) 5 (0,8%) 7 (1,2%) 1 (0,2%)

Близькопериферійні: 119

історичні: 25 (4,1%) 1 (0,2%) 17(2,8%) 4 (0,6%) 3 (0,5%)

церковно-богослужбові: 6 (1%) 13 (2,1%) 1 (0,2%) 4 (0,6%)

(19,6%)

24 (4%)
Таїнств Церкви: 18 (3%) 1 (0,2%) 4 (0,6%) 8 (1,3%) 5 (0,8%)

власного і/або чужого 1 (0,2%) 6 (1%) 5 (0,8%) 3 (0,5%)

досвіду: 15 (2,5%)
сучасних подій (текстів): 2 (0,3%) 3 (0,5%) 4 (0,6%) 3 (0,5%)
12 (2%)
інших конфесій: 9 (1,5%) 3 (0,5%) 1 (0,2%) 4 (0,6%) 1 (0,2%)
Далекопериферійні: 44 (7,2%)

Церковних обрядів / - 4 (0,6%) 1 (0,2%) 2 (0,3%)

традицій:7 (1,2%)
аскетичні:6 (1%) 4 (0,6%) 2 (0,3%) - -
мас-медійні:6 (1%) 3 (0,5%) - - 3 (0,5%)
філософські: 5 (0,8%) - - 4 (0,6%) 1 (0,2%)
науково-природничі:2 - 1 (0,2%) - 1 (0,2%)
(0,3%)
інші: 9 (1,5%) (апологетика (1), 1 (0,2%) 6 (1%) 1 (0,2%) 1 (0,2%)
есхатологія (1), ісихазм (1),
кінематографічні (1), фольклорні (1),
політичні (1), театральні (1), логічні
(1), правові (1)

Всього 607 ( 100%) 93 (15,3%) 223 179 112

(36,7%) (29,5%) (18,5%)
 253

Таблиця Б.3
Непряме цитування у православній проповіді (українська)
(за частотністю вживання непрямого цитування)
Т Текстові джерела Парафраз Інтер- Реміні- Алюзії
текст-
П переказ сценції

новозавітні: 209 (35,1%) 68(11,4%) 51(8,6%) 50(8,4%) 40(6,7%)

агіографічні: 77 (12,9%) 18 (3%) 29(4,9%) 17 (2,9%) 13(2,1%)
Ядерні: 431
(72,4%)

містичні: 55 (9,2%) 20 (3,4%) 16(2,7%) 6 (1%) 13(2,2%)

старозавітні: 52 (8,7%) 21 (3,5%) 10(1,7%) 9 (1,5%) 12(2%)
Святого Передання: 38 (6,4%) 15 (2,5%) 12(2%) 4 (0,7%) 7 (1,2%)

історичні: 26 (4,4%) 2 (0,3%) 12(2%) 6 (1%) 6 (1%)

Близькопериферійні: 125 (21%)

патристичні: 21 (3,5%) 19 (3,2%) - 1 (0,2%) 1 (0,2%)

Історії Церкви: 15 (2,5%) 4 (0,7%) 9 (1,5%) 2 (0,3%) -
есхатологічні: 12 (2%) 5 (0,8%) 1 (0,2%) 1 (0,2%) 5 (0,8%)
Церковних обрядів (традицій): 12 4 (0,7%) 1 (0,2%) 7 (1,2%) -
(2%)
аскетичні: 12 (2%) 7 (1,2%) 2 (0,3%) 1 (0,2%) 2 (0,3%)
власного і/або чужого досвіду: 12 2 (0,3%) 6 (1%) 2 (0,3%) 2 (0,3%)
(2%)
церковно-богослужбові: 8 (1,3%) 2 (0,3%) 2 (0,3%) 3 (0,5%) 1 (0,2%)
Таїнств Церкви: 7 (1,2%) 3 (0,5%) 2 (0,3%) - 2 (0,3%)

догматичні: 5 (0,8%) 3 (0,5%) 1 (0,2%) - 1 (0,2%)

Божественного Одкровення: 4 2 (0,3%) - - 2 (0,3%)
(0,7%)
Далекопериферійні: 39 (6,6%)

Рішення Вселенських Соборів: 4 4 (0,7%) - - -

(0,7%)
сучасні: 4 (0,7%) 1 (0,2%) 1 (0,2%) 2 (0,3%) -
богословські: 3 (0,5%) 2 (0,3%) - - 1 (0,2%)
літописні: 3 (0,5%) 2 (0,3%) 1 (0,2%) - -
науково-природничі: 3 (0,5%) - - - 3 (0,5%)
Типікон: 2 (0,3%) - 2 (0,3%) - -
інших конфесій (стародавні релігії): 2 - 1 (0,2%) - 1 (0,2%)
(0,3%)
політичні: 2 (0,3%) - 1 (0,2%) - 1 (0,2%)
Мистецтво: 1 (0,2%) - 1 (0,2%) - -
інші: 6 (1%) (апологетика (1), сучасних 1 (0,2%) 2 (0,3%) 2 (0,3%) 1 (0,2%)
богословів / авторитетних осіб (1), секуляризація
(1), психологія (1), військові (1), правові (1)

Всього 595 ( 100%) 205 163 113 (19%) 114

(34,5%) (27,4%) (19,1%)
 254

Таблиця Б.4
Порівняльна таблиця непрямого цитування у православній проповіді
(англійською, російською та українською мовами)
Т Текстові джерела Англійська Російська Українська
П
новозавітні: 543 (32,3%) 139 (8,3%) 195 (11,6%) 209 (12,4%)
Ядерні: 1215 (72,2%)

агіографічні: 150 (8,9%) 22 (1,3%) 51 (3%) 77 (4,6%)

містичні: 146 (8,7%) 38 (2,3%) 53 (3,2%) 55 (3,3%)
старозавітні: 121 (7,2%) 20 (1,2%) 49 (2,9%) 52 (3,1%)
Святого Передання: 106 (6,3%) 14 (0,8%) 54 (3,2%) 38 (2,3%)
власного і/або чужого досвіду: 77 (4,6%) 50 (3%) 15 (0,9%) 12 (0,7%)
історичні: 72 (4,3%) 21 (1,2%) 25 (1,5%) 26 (1,5%)
Історії Церкви: 67 (4%) 10 (0,6%) 42 (2,5%) 15 (0,9%)
Близькопериферійні:

сучасні: 64 (3,8%) 48 (2,9%) 12 (0,7%) 4 (0,2%)

патристичні: 54 (3,2%) 8 (0,5%) 25 (1,5%) 21 (1,2%)
348 (20,7%)

церковно-богослужбові: 49 (2,9%) 17 (1%) 24 (1,4%) 8 (0,5%)

Таїнств Церкви: 36 (2,1%) 11 (0,7%) 18 (1,1%) 7 (0,4%)
Церковних обрядів/традицій: 32 (1,9%) 13 (0,8%) 7 (0,4%) 12 (0,7%)
аскетичні: 24 (1,4%) 6 (0,4%) 6 (0,4%) 12 (0,7%)
есхатологічні: 22 (1,3%) 9 (0,5%) 1 (0,1%) 12 (0,7%)
сучасних богословів / авторитетних осіб: 21 (1,2%) 20 (1,2%) - 1 (0,1%)
інших конфесій: 21 (1,2%) 10 (0,6%) 9 (0,5%) 2 (0,1%)
мас-медійні: 15 (0,9%) 9 (0,5%) 6 (0,4%) -
філософські: 6 (0,4%) 1 (0,1%) 5 (0,3%) -
догматичні: 5 (0,3%) - - 5 (0,3%)
науково-природничі: 5 (0,3%) - 2 (0,1%) 3 (0,2%)
богословські: 4 (0,2%) 1 (0,1%) - 3 (0,2%)
Далекопериферійні: 119 (7,1%)

Рішення Вселенських Соборів: 4 (0,2%) - - 4 (0,2%)

Божественного Одкровення: 4 (0,2%) - - 4 (0,2%)
політичні: 4 (0,2%) 1 (0,1%) 1 (0,1%) 2 (0,1%)
літописні: 3 (0,2%) - - 3 (0,2%)
Мистецтво (театр, іконопис): 3 (0,2%) 1 (0,1%) 1 (0,1%) 1 (0,1%)
психологічні: 3 (0,2%) 2 (0,1%) - 1 (0,1%)
кінематографічні: 3 (0,2%) 2 (0,1%) 1 (0,1%) -
судові рішення: 3 (0,2%) 3 (0,2%) - -
правові: 3 (0,2%) 1 (0,1%) 1 (0,1%) 1 (0,1%)
Апологетики: 2 (0,1%) - 1 (0,1%) 1 (0,1%)
еклезіологічні: 2 (0,1%) 2 (0,1%) - -
Типікон: 2 (0,1%) - - 2 (0,1%)
Секуляризація: 1 (0,1%) - - 1 (0,1%)
Ісихазму: 1 (0,1%) - 1 (0,1%) -
військові: 1 (0,1%) - - 1 (0,1%)
логічні: 1 (0,1%) - 1 (0,1%) -
фольклорні: 1 (0,1%) - 1 (0,1%) -
комп’ютерна програма з вивчення мов:1 (0,1%) 1 (0,1%) - -
Всього 1682 (100%) 480 (28,5%) 607 595 (35,4%)
(36,1%)
 255

ДОДАТОК В

Таблиця В.1
Міжтекстові зв'язки у православній проповіді (англійська)
(за частотністю вживання непрямого цитування)
Т Текстові джерела Метатекст Паратекст Архітекст
П
новозавітні: 99 (39,9%) 57 (23%) - 42 (16,9%)
церковно-богослужбові: 7 (2,8%) 4 (1,6%) 10 (4%)
Ядерні: 187 (75,4%)

21 (8,5%)
містичні: 21 (8,5%) 21 (8,5%) - -
сучасних подій (текстів): 9 (3,6%) - 8 (3,2%)
17 (6,8%)
власного і/або чужого 15 (6%) - 2 (0,8%)
досвіду: 17 (6,8%)
патристичні: 12 (4,8%) 3 (1,2%) 2 (0,8%) 7 (2,8%)

старозавітні: 10 (4%) 5 (2%) 1 (0,4%) 4 (1,6%)

Близькопериферійні: 51 (20,6%)

есхатологічні: 9 (3,6%) 8 (3,2%) - 1 (0,4%)

сучасних богословів / 4 (1,6%) - 4 (1,6%)
авторитетних осіб: 8(3,2%)
мас-медійні: 6 (2,4%) 1 (0,4%) - 5 (2%)
агіографічні: 5 (2%) 4 (1,6%) - 1 (0,4%)
Церковних обрядів 2 (0,8%) - 2 (0,8%)
(традицій): 4 (1,6%)
Таїнств Церкви: 3 (1,2%) 2 (0,8%) - 1 (0,4%)
історичні: 3 (1,2%) 2 (0,8%) - 1 (0,4%)
інших конфесій: 3 (1,2%) 1 (0,4%) - 2 (0,8%)

аскетичні: 3 (1,2%) 3 (1,2%) - -

Далекопериферійні: 10

кінематографічні: 2 - - 2 (0,8%)
(0,8%)
судові рішення: 1 (0,4%) - - 1 (0,4%)
(4%)

богословські: 1 (0,4%) 1 (0,4%) - -

еклезіологічні: 1 (0,4%) - - 1 (0,4%)
філософські: 1 (0,4%) 1 (0,4%) - -
політичні: 1 (0,4%) 1 (0,4%) - -
Всього 248 ( 100%) 147 (59,3%) 7 (2,8%) 94 (37,9%)
 256

Таблиця В.2
Міжтекстові зв'язки у православній проповіді (російська)
(за частотністю вживання непрямого цитування
Т Текстові джерела Метатекст Паратекст Архітекст
П

новозавітні: 117 (46,6%) 50 (19,9%) 12 (4,8%) 55 (21,9%)

Ядерні: 192 (76,5%)

старозавітні: 32 (12,7%) 14 (5,6%) 3 (1,2%) 15 (6%)

церковно-богослужбові: 6 (2,4%) 5 (2%) 9 (3,6%)
20 (8%)
містичні: 12 (4,8%) 6 (2,4%) - 6 (2,4%)
Святого Передання: 11 10 (4%) - 1 (0,4%)
(4,4%)
агіографічні: 10 (4%) 4 (1,6%) 1 (0,4%) 5 (2%)
Близькопериферійні: 50 (19,9%)

патристичні: 9 (3,6%) 4 (1,6%) - 5 (2%)

власного і/або чужого 8 (3,2%) - -
досвіду: 8 (3,2%)
Історії Церкви: 6 (2,4%) 3 (1,2%) - 3 (1,2%)

сучасних подій (текстів): 3 (1,2%) - 2 (0,8%)

5 (2%)
історичні: 4 (1,6%) 2 (0,8%) - 2 (0,8%)

Таїнств Церкви: 4 (1,6%) 2 (0,8%) - 2 (0,8%)

інших конфесій: 4 (1,6%) - - 4 (1,6%)

Церковних обрядів / - - 3 (1,2%)

Далекопериферійні: 9 (3,6%)

традицій:3 (1,2%)
філософські: 2 (0,8%) - 1 (0,4%) 1 (0,4%)
аскетичні:1 (0,4%) - - 1 (0,4%)
сучасних богословів / - - 1 (0,4%)
авторитетних осіб 1
(0,4%)
белетристичні 1 (0,4 %) - 1 (0,4%) -
право 1 (0,4%) 1 (0,4%) - -

Всього 251 ( 100%) 113 (45%) 23 (9,2%) 115 (45,8%)

 257

Таблиця В.3
Міжтекстові зв'язки у православній проповіді (українська)
(за частотністю вживання непрямого цитування)
Т Текстові джерела Метатекст Паратекст Архітекст
П
новозавітні: 177 (46,5%) 92 (24,1%) 4 (1%) 81 (21,6%)
Ядерні: 295 (77,4%)

старозавітні: 60 (15,7%) 24 (6,3%) - 36 (9,4%)

церковно-богослужбові: 20 10 (2,6%) 3 (0,8%) 7 (1,8%)
(5,2%)
агіографічні: 19 (5%) 14 (3,7%) - 5 (1,3%)
містичні: 19 (5%) 18 (4,7%) - 1 (0,3%)

есхатологічні: 18 (4,7%) 14 (3,7%) - 4 (1%)

Святого Передання: 16 15 (3,9%) - 1 (0,3%)
Близькопериферійні: 73 (19,2%)

(4,2%)
патристичні: 10 (2,6%) 2 (0,5%) - 8 (2,1%)
власного і/або чужого 5 (1,3%) - 2 (0,5%)
досвіду: 7 (1,8%)
Таїнств Церкви: 6 (1,6%) 5 (1,3%) - 1 (0,3%)
історичні: 6 (1,6%) 5 (1,3%) - 1 (0,3%)

Церковних обрядів 3 (0,8%) - 1 (0,3%)

(традицій): 4 (1%)
науково-природничі: 3 3 (0,8%) - -
(0,8%)
Мистецтво: 3 (0,8%) 3 (0,8%) - -

догматичні: 2 (0,5%) 2 (0,5%) - -

Далекопериферійні: 13 (3,4%)

аскетичні: 2 (0,5%) 1 (0,3%) - 1 (0,3%)

Історії Церкви: 2 (0,5%) 2 (0,5%) - -
Божественного 1 (0,3%) - 1 (0,3%)
Одкровення: 2 (0,5%)
сучасні: 2 (0,5%) 1 (0,3%) - 1 (0,3%)
інших конфесій (стародавні 1 (0,3%) - -
релігії): 1 (0,3%)
філософські 1 (0,3%) 1 (0,3%) - -
фольклор 1 (0,3%) - - 1 (0,3%)
Всього 381 ( 100%) 222 (58,3%) 7 (1,8%) 152 (39,9%)
 258

Таблиця В.4
Порівняльна таблиця міжтекстових зв'язків у православній проповіді
(англійською, російською та українською мовами)
ТП Текстові джерела Англійська Російська Українська
новозавітні: 393 (44,8%) 99 (11,3%) 117 (13,3%) 177 (20,2%)
старозавітні: 102 (11,6%) 10 (1,1%) 32 (3,6%) 60 (6,8%)
Ядерні: 678
(77,2%)

церковно-богослужбові: 61 (6,9%) 21 (2,4%) 20 (2,3%) 20 (2,3%)

містичні: 52 (5,9%) 21 (2,4%) 12 (1,4%) 19 (2,2%)
патристичні: 36 (4,1%) 17 (1,9%) 9 (1%) 10 (1,1%)
агіографічні: 34 (3,9%) 5 (0,6%) 10 (1,1%) 19 (2,2%)
есхатологічні: 27 (3,1%) 9 (1%) - 18 (2,1%)
Святого Передання: 27 (3,1%) - 11 (1,3%) 16 (1,8%)
Близькопериферійні: 165

власного і/або чужого досвіду: 25 17 (1,9%) 8 (0,9%) -

(2,8%)
сучасні: 24 (2,7%) 17 (1,9%) 5 (0,6%) 2 (0,2%)
Таїнств Церкви: 13 (1,5%) 3 (0,3%) 4 (0,5%) 6 (0,7%)
(18,8%)

історичні: 13 (1,5%) 3 (0,3%) 4 (0,5%) 6 (0,7%)

Церковних обрядів/традицій: 11 4 (0,5%) 3 (0,3%) 4 (0,5%)
(1,3%)
сучасних богословів / 8 (0,9%) 1 (0,1%) -
авторитетних осіб: 9 (1%)
Історії Церкви: 8 (0,9%) - 6 (0,7%) 2 (0,2%)
інших конфесій: 8 (0,9%) 3 (0,3%) 4 (0,5%) 1 (0,1%)
аскетичні: 6 (0,7%) 3 (0,3%) 1 (0,1%) 2 (0,2%)
мас-медійні: 6 (0,7%) 6 (0,7%) - -
філософські: 4 (0,5%) 1 (0,1%) 2 (0,2%) 1 (0,1%)
науково-природничі: 3 (0,3%) - - 3 (0,3%)
Далекопериферійні: 35 (4%)

Мистецтво (театр, іконопис): 3 - - 3 (0,3%)

(0,3%)
догматичні: 2 (0,2%) - - 2 (0,2%)
Божественного Одкровення: 2 - - 2 (0,2%)
(0,2%)
кінематографічні: 2 (0,2%) 2 (0,2%) - -
богословські: 1 (0,1%) 1 (0,1%) - -
політичні: 1 (0,1%) 1 (0,1%) - -
судові рішення: 1 (0,1%) 1 (0,1%) - -
правові: 1 (0,1%) - 1 (0,1%) -
еклезіологічні: 1 (0,1%) 1 (0,1%) - -
белетристичні: 1 (0,1%) - - 1 (0,1%)
фольклорні: 1 (0,1%) - 1 (0,1%)
Всього 878 (100%) 253 (28,8%) 250 (28,5%) 375 (42,7%)
 259

ДОДАТОК Г
Таблиця Г.1
Порівняльна таблиця інтертекстуальності у православній проповіді
(англійською, російською та українською мовами)
Т Текстові джерела Англійська Російська Українська
П
новозавітні: 1039 (38%) 279 (10,2%) 320 (11,7%) 440 (16,1%)
старозавітні: 202 (7,4%) 34 (1,2%) 73 (2,7%) 95 (3,5%)
Ядерні: 2057

містичні: 195 (7,1%) 59 (2,2%) 63 (2,3%) 73 (2,6%)

(75,2%)

церковно-богослужбові: 180 (6,6%) 66 (2,4%) 55 (2%) 59 (2,2%)

агіографічні: 175 (6,4%) 26 (1%) 55 (2%) 94 (3,4%)
Святого Передання: 138 (5%) 14 (0,5%) 64 (2,3%) 60 (2,2%)
патристичні: 128 (4,7%) 44 (1,6%) 41 (1,5%) 43 (1,6%)
власного і/або чужого досвіду: 116 (4,2%) 66 (2,4%) 33 (1,2%) 17 (0,6%)
Близькопериферійні:

історичні: 85 (3,1%) 26 (1%) 27 (1%) 32 (1,1%)

сучасних подій (текстів): 84 (3,1%) 61 (2,3%) 17 (0,6%) 6 (0,2%)
526 (19,2%)

Історії Церкви: 72 (2,6%) 10 (0,4%) 45 (1,6%) 17 (0,6%)

Таїнств Церкви: 45 (1,7%) 13 (0,5%) 20 (0,7%) 12 (0,5%)
есхатологічні: 44 (1,6%) 17 (0,6%) 1 (0,05%) 26 (1%)
сучасних богословів / авторитетних осіб: 43 (1,6%) 40 (1.4%) 2 (0,1%) 1 (0,05%)
Церковних обрядів/традицій: 37 (1,3%) 15 (0,5%) 7 (0,3%) 15 (0,5%)
аскетичні: 28 (1%) 9 (0,3%) 6 (0,2%) 13 (0,5%)
інших конфесій: 23 (0,8%) 11 (0,4%) 9 (0,3%) 3 (0,2%)
мас-медійні: 18 (0,7%) 12 (0,4%) 6 (0,2%) -
науково-природничі: 9 (0,3%) - 2 (0,1%) 7 (0,3%)
філософські: 9 (0,3%) 2 (0,1%) 6 (0,2%) 1 (0,05%)
догматичні: 7 (0,3%) - - 7 (0,3%)
Мистецтво (театр, іконопис): 6 (0,2%) 1 (0,05%) 1 (0,05%) 4 (0,2%)
кінематографічні: 6 (0,2%)
Далекопериферійні: 153 (5,6%)

5 (0,2%) 1 (0,05%) -
богословські: 5 (0,2%) 2 (0,1%) - 3 (0,2%)
Божественного Одкровення: 5 (0,2%) - - 5 (0,2%)
політичні: 5 (0,2%) 2 (0,1%) 1 (0,05%) 2 (0,1%)
Рішення Вселенських Соборів: 4 (0,2%) - - 4 (0,2%)
літописні: 3 (0,2%) - - 3 (0,2%)
психологічні: 3 (0,2%) 2 (0,1%) - 1 (0,05%)
фольклорні: 3 (0,2%) - 1 (0,05%) 2 (0,1%)
судові рішення: 3 (0,2%) 3 (0,2%) - -
правові: 3 (0,2%) 1 (0,05%) 1 (0,05%) 1 (0,05%)
Апологетики: 2 (0,1%) - 1 (0,05%) 1 (0,05%)
еклезіологічні: 2 (0,1%) 2 (0,1%) - -
Типікон: 2 (0,1%) - - 2 (0,1%)
белетристичні: 2 (0,1%) - 1 (0,05%) 1 (0,05%)
Секуляризація: 1 (0,05%) - - 1 (0,05%)
Ісихазму: 1 (0,05%) - 1 (0,05%) -
військові: 1 (0,05%) - - 1 (0,05%)
логічні: 1 (0,05%) - 1 (0,05%) -
комп’ютерна програма з вивчення мов: 1 (0,05%) 1 (0,05%) - -
Всього 2736 (100%) 823 (30,1%) 861 (31,5%) 1052 (38,4%)
 260

ДОДАТОК Ґ
 261

ДОДАТОК Д
 262

ДОДАТОК Е
 263

ДОДАТОК Є

Автор: Фото диякона Максима Брусники

https://gazeta.ua/articles/life/_quotgolovne-v-pist-ne-yisti-odin-odnogoquot-reklama-
vid-upc-mp-foto/327741

Четвер, 18 лютого 2010 10:39

(дата звернення: 23.07.2019)

заголовок "Головне в піст - не їсти один одного" - реклама від УПЦ МП (ФОТО)
 264

ДОДАТОК Ж

Icon courtesy of International Orthodox Christian Charities (iocc.org). Used by

permission.
https://oca.org/news/headline-news/iocc-publishes-lenten-reflections-on-
vocation-of-service-to-others
 265

ДОДАТОК З
Інтертекстуальність православної проповіді: структурно-смисловий і
мультимодальний аспекти
Мультимодальність:
текстові

візуальні аудіальні

лінгвістич-
просторові
ні
Інтертекстуальність:

Ядерні текстові джерела

Близькопериферійні текстові джерела

Далекопериферійні текстові джерела

З Е П В В ЗП К ПМ

Структурно-композиційна організація тексту, де: З – заголовок, Е – епіграф, П –

початок проповіді, В – висунення, ЗП – "золотий перетин", К – кінець проповіді, ПМ -
післямова
Рис. № 4.1
 266

ДОДАТОК І
Список публікацій здобувача за темою дисертації
та відомості про апробацію результатів дисертації

Список публікацій здобувача за темою дисертації:

Ляшко, О. В. (2015). Інтертекстуальність як текстово-дискурсивна категорія.
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ:
діалог мов та культур". Київ: КНЛУ. с. 255-256.
Ляшко, О. В. (2017а). Проблема інтертекстуальності у міждисциплінарному
висвітленні (на матеріалі православних проповідей). Південний архів: Зб.
наук. праць. Філол. науки. Херсон: Вид. дім "Гельветика". Вип. 71. с. 173-
176.
Ляшко, О. В. (2017b). Інтертекстуальність у постструктуралістській парадигмі.
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ:
діалог мов та культур". Київ: КНЛУ. с. 198-200.
Ляшко, О. В. (2017c). Полікодовість православної проповіді. Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції "Філологічні науки в системі
сучасного гуманітарного знання ХХІ століття". Одеса: Південноукраїнська
організація "Центр філологічних досліджень". с. 75-78.
Ляшко, О. В. (2018a). Стилістичний аспект прецедентних феноменів у
православній проповіді. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного
університету. Серія: "Філологія". Одеса: Вид. дім "Гельветика". Вип. 33,
Т.1. с. 164-168.
Ляшко, О. В. (2018b). Теорія прототипів: інтертекстуальний аспект. Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції "Україна і світ: діалог мов
та культур". Київ: КНЛУ. с. 500-502.
Ляшко, О. В. (2019а). Проблема функцій інтертекстуальності в сучасній
лінгвістичній літературі. "Ad orbem per linguas. До світу через мови":
матеріали Mіжнародної науково-практичної конференції. Київ: Вид. центр
КНЛУ. с. 177-179.
 267

Ляшко, О. В. (2019b). Паратекстуальность в православной проповеди. Science and

Education: a New Dimension. Philology. VII(63), Issue: 212, 2019 Nov.
Budapest. р. 32-35.
Ляшко, О. В. (2019c). Функції інтертекстуальності у православній проповіді.
Науковий журнал "Міжнародний філологічний часопис". Київ:
"МІЛЕНІУМ". Вип. 10, № 3. с. 89-98. Retrieved from
http://journals.nubip.edu.ua/index.php/Filol/article/view/13980

Відомості про апробацію результатів дисертації

1. Міжнародна науково-практична конференція "Україна і світ: діалог мов
та культур". м. Київ, 01 – 03 квітня 2015 р., очна.
2. Міжнародна науково-практична конференція "Україна і світ: діалог мов
та культур". м. Київ, 29 березня – 31 березня 2017 р., очна.
3. Міжнародна науково-практична конференція "Філологічні науки в
системі сучасного гуманітарного знання ХХІ століття". м. Одеса, 22 – 23 грудня
2017 р., заочна.
4. Міжнародна науково-практична конференція "Україна і світ: діалог мов
та культур". м. Київ, 11 – 13 квітня 2018 р., очна.
5. VI Всеукраїнська науково-практична заочна Інтертнет-конференція (із
міжнародною участю) "Актуальні проблеми сучасної філології та культурології:
постмодерністська парадигма". м. Хмельницький, 15 травня 2018 р., заочна.
6. Міжнародна науково-практична конференція "Ad orbem per linguas. До
світу через мови". м. Київ, 20 – 22 березня 2019 р., очна.
7. Міжнародна науково-практична конференція "Urgent problems of
Philology and Linguistics". Hungary, Budapest, 03 листопада 2019 р., заочна.
8. Міжнародна науково-практична конференція "Ad orbem per linguas. До
світу через мови". м. Київ, 17 – 18 червня 2020 р., очна.