Колюшко Софія

Публічна дипломатія НАТО

Сьогодні в умовах глобалізації міжнародних відносин, досить
важливим аспектом дипломатії НАТО є публічна, як один з інструментів
«soft power». Так як сучасна міжнародна система, яка була
реструктуризована завдяки комунікаційно-інформаційним революціям,
здатна впливати на іноземну громадськість, то порядок денний вимагає
ефективної публічної дипломатії від провідних акторів світової політики.
Особливо це актуально й для України в контексті євроатлантичних
прагнень. Для вступу України в НАТО важливим є розуміння того, як
Альянс адаптується до нових обставин міжнародних відносин, до викликів
міжнародної безпеки і безпеки країн НАТО і чи є така трансформація
сприятливою для перспективи членства України. Щоб зрозуміти причини і
фактори становлення публічної дипломатії Північноатлантичного
Альянсу, важливо спочатку розібратись із визначенням «публічна
дипломатія».
Термін «публічна дипломатія» вперше був використаний Е.
Галліоном в 1965 році, але з тих пір він широко визначився різними
вченими в різних галузях. У 90-ті роки. ХХ ст. дедалі більшу увагу
політиків та вчених привертала концепція «soft power», сформульована
американським дослідником Дж. Найом. Вона ґрунтувалася на
пріоритетності реалізації зовнішньополітичних програм у вигляді
гуманітарного співробітництва та незастосування силових методів. Це
стало новим поштовхом у розвитку публічної дипломатії і створило
передумови вивчення питання ефективності зворотних комунікацій і
самих проектів у сфері публічної дипломатії. Загалом, Н. Сноу стверджує,
що в той час як традиційна дипломатія передбачає відносини між урядом,
публічна дипломатія відноситься до урядів, які контактують із світовою
громадськістю, з намаганням інформувати, впливати та залучати
громадськість для підтримки національних цілей та зовнішньої політики.
Тобто публічна дипломатія не обмежується міждержавними переговорами
чи дипломатичною діяльністю скоріше, вона безпосередньо охоплює
населення всередині країни та за кордоном за допомогою рекламних
заходів, навчань, обмінів, зв’язків зі ЗМІ, тощо. Таким чином можна
виділити 3 виміри публічної дипломатії.
І - вимір це щоденні комунікації, які включають пояснення
контексту внутрішніх і зовнішньополітичних рішень. В демократичних
країнах після прийняття рішень урядовці зазвичай приділяють достатньо
Колюшко Софія

уваги тому, що сказати8 засобам масової інформації і яким чином це

зробити. Це дозволяє швидко реагувати й на неправдиві звинувачення або
фейкову інформацію.
ІІ - виміром є стратегічна комунікація, в якій розробляється набір
простих тем, схожих на те, що відбувається в політичній чи рекламній
кампанії. Кампанія планує заходи та комунікації протягом року, щоб
брендувати центральні теми або просувати певну політику уряду чи
організації.
ІІІ - вимір публічної дипломатії — це розвиток довготривалих
стосунків із ключовими особами протягом багатьох років за допомогою
стипендій, обмінів, спільних навчань, семінарів, конференцій та доступу
до засобів масової інформації.
У постбіполярний період відбулася глибока трансформація
архітектури публічної дипломатії НАТО. Досить часто НАТО вважають
переважно військовим Альянсом і зосередженість на публічній дипломатії,
так званій «soft power», для багатьох може стати несподіванкою. Важливо
розуміти, що НАТО це передусім політичний Альянс, зосереджений на
пошуку політичних рішень складних проблем за допомогою дипломатії та
діалогу. А значить публічна дипломатія завжди була важливою частиною
місії організації Північноатлантичного договору і не була чимось новим.
Заходи оборони та безпеки в трансатлантичному контексті настільки
радикально змінилися після закінчення холодної війни, що інструмент
публічної дипломатії, використовується членами НАТО, як для
спілкування з власними громадянами, так і зі світовою громадськістю
задля готовності союзників протистояти швидко змінюваному ландшафту
міжнародної безпеки зі складними загрозами та ризиками і вносити
політичний та військовий внесок. Варто зазначити, що здатність Альянсу
поєднати «soft & hard powers», підкріпленими військовою силою зробило
Північноатлантичний Альянс успішним.
Перший етап трансформації публічної дипломатії припадає на перше
10-ліття після закінчення холодної війни. У 1990-х міжнародні відносини
переживали період так званого декларативного партнерства, коли колишні
супротивники запевняли один одного в готовності до співробітництва в
інтересах повного подолання наслідків холодної війни. Крім того, в цей
час відбувається зміна усієї системи міжнародних відносин, що склалася,
змінюється поняття «безпека» і разом з цим змінюється її світосприйняття,
виокремлюються нові фактори та ризики стабільності.
Колюшко Софія

Альянс зазнав значних змін, які призвели до ухвалення в 1991, 1997

та в 1999 роках нових стратегічних концепцій НАТО, де докладно
викладалося бачення подібного контексту безпеки, в якому Альянсу
відтепер потрібно було діяти, реагуючи на «багатопланові» і «різнобічні»
ризики та «нестабільність, яка може виникнути внаслідок серйозних
економічних, соціальних і політичних складнощів».
Ключові завдання вже «старої публічної дипломатії» НАТО
ґрунтувалися на інформації та поширенні, менший ж наголос приділявся
взаємодії та діалогу з тими, хто формує думку, а також впливу на
громадську думку. Постає питання яким чином НАТО вдалось змінити і
зміцнити свою публічну дипломатію?
З боку держав-членів існував тиск щодо розробки нових
інструментів впливу та більш тонкої комунікації. Переломним моментом і
відправною точкою стала операція «Союзна сила» НАТО в Косово в 1999
році, яка привернула увагу світових ЗМІ. У квітні 1999 року А. Кемпбелл,
тодішній прес-секретар прем’єр-міністра Т. Блера, очолив групу з шести
британських чиновників до Брюсселя як підкріплення для Джеймі Ши та
його співробітників зі зв’язків з громадськістю. Їхня мета полягала в тому,
щоб у НАТО були ресурси публічної дипломатії, необхідні для втручання
в Косово. Вони були не готові до натиску сотень журналістів, які щодня
облягали штаб-квартиру, НАТО намагалася задовольнити інтерес
критичних ЗМІ, тому в Альянсі повільно зростало політичне усвідомлення
того, що ефективні комунікаційні структури також і перш за все необхідні
і під час кризи. У цьому контексті для НАТО важливим стало зуміти
адаптуватись до нових умов реальності, «мобілізувавши» держав-членів,
держав-партнерів і загалом громадянське суспільство. Це стало
відправною точкою, коли медіа-аспекти стали невід'ємною частиною
«нової публічної дипломатії».
Роль публічної дипломатії по відношенню як до «старих держав-
членів», так і до нових країн, які прагнули до членства, а також до десятків
нових партнерів НАТО по всьому світу призвела до активніших зусиль
щодо охоплення цієї аудиторії. Період розширення Альянсу в напрямку
Східної та Центральної Європи викликав необхідність підвищення рівня
обізнаності та розуміння громадськості щодо НАТО в цих країнах. Тоді
центр уваги НАТО зосередився на забезпеченні репутації та актуальності
організації в новому середовищі безпеки після закінчення холодної війни.
Колюшко Софія

Другий етап припадає на початок XXI століття. Терористичні події

9/11 2001 року в США та початок війни в Афганістані стали наступною
сходинкою в становленні публічної дипломатії Альянсу. Необхідність
відкриває можливості – коли під час операції НАТО МССБ в Афганістані
зацікавлені сторони скаржилися на недостатнє висвітлення в ЗМІ, а ЗМІ
відповіли, посилаючись на фінансові обмеження та жорсткий доступ,
НАТО розробило власний потенціал – НАТО ТБ. Створення внутрішньої
команди досвідчених відео-журналістів, які могли б працювати з
військами МССБ та надавати репортажі з Афганістану з перших рук,
доповнюючи відсутні зображення та безкоштовно передавати їх
мовникам, виявилося успішним проектом.
Сьогодні НАТО ТБ змінив фокус з Афганістану на інші сюжети,
прослідковуючи війська НАТО на навчаннях, зображуючи військово
морські місії НАТО та висвітлюючи співпрацю з країнами-партнерами.
Цей період також яскраво характеризується появою соціальних медіа. Для
міжнародної організації, яка прагне використовувати свою «soft power»,
як-от НАТО, розвиток власних можливостей соціальних мереж є просто
необхідністю. Соціальні мережі стали невід'ємною частиною щоденної
роботи Відділу публічної дипломатії НАТО. Facebook, Twitter, Instagram
та інші платформи соціальних медіа є важливими інструментами для
донесення послання НАТО до різноманітної аудиторії та сприяння
двосторонній комунікації.
Третій етап припадає на початок 2013 року. Революція Гідності в
Україні поставила перед НАТО новий і неочікуваний набір викликів.
Через незаконну і нелегітимну анексію Криму Російською Федерацією та
підтримку сепаратистів на сході України НАТО довелося прийняти деякі
важливі рішення. На саміті в Уельсі в 2014 році та на саміті у Варшаві в
2016 році НАТО розпочало найзначніше посилення своєї колективної
оборони з часів закінчення холодної війни. На додаток до традиційних
викликів безпеці, НАТО довелося розглянути нову форму гібридної війни,
включаючи російські пропагандистські атаки на союзників і партнерів
НАТО, таких як Україна, Грузія та Молдова. Це вороже інформаційне
середовище створило нові комунікаційні проблеми для організації, що
вимагало активних зусиль щодо інформаційно-роз’яснювальної роботи з її
громадянами, щоб запевнити їх у непохитній відданості НАТО як гаранта
миру та безпеки. НАТО довелось зосередитися на розвінчанні російської
пропаганди та дезінформації. Перед Альянсом стояло питання як
Колюшко Софія

ефективно повідомити про свою підтримку Україні, Грузії, Молдові та

іншим партнерам, які зазнали гібридних атак з боку Росії. Нові виклики
вимагали від НАТО посилення своїх можливостей стратегічних
комунікацій, що в подальшому стали важливим фактором у процесах
прийняття рішень та комунікації НАТО.
Формування політики стратегічних комунікацій НАТО розпочалося у
2009 році, коли було презентовано проєкт документу «NATO Strategic
Communications Policy». У воєнній концепції НАТО зі стратегічних
комунікацій визначається, що «стратегічні комунікації – це скоординоване
та належне використання комунікативних дій і можливостей НАТО на
підтримання політики, операцій та діяльності Альянсу, а також для
досягнення цілей НАТО».
Не можна сказати, що політика роботи з громадськістю НАТО
завжди була на достатньо високому рівні. Відтак із закінченням холодної
війни інформаційна політика Альянсу щодо нових членів і партнерів
спочатку активізувалася. Відповідальний відділ інформаційно-пресової
роботи на базі Управління інформації та преси запропонував ряд
інформаційних програм і продуктів, які, хоча і були розраховані на
широку громадськість, насправді використовувалися переважно групами,
зацікавленими в політиці безпеки. УІП регулярно підтримував технічні
конференції та семінари в країнах-членах, організовував семінари для
студентів, представляв Альянс на військових заходах, проводив прес-
конференції та видавав велику кількість інформаційних брошур та
довідкової інформації. Крім того, штаб-квартира в Брюсселі щорічно
відкривала свої двері для тисяч відвідувачів, які виявляли інтерес до
дискусійних та інформаційних програм і таким чином мали можливість
поспілкуватися безпосередньо з представниками міжнародного персоналу
чи делегацій НАТО. Однак, хоч ці заходи, безсумнівно, допомогли
створити певний рівень публічності, загальний інтерес суспільства до
Альянсу залишався низьким.
Операція Об’єднаних сил у Косові стала одним із конкретних
прикладів того, як важливо знати, коли і як керувати сприйняттям та
очікуваннями громадськості щодо організації, яка, вкрай важливо,
спирається на взаємодію між «soft & та hard power». Тоді Альянс створив
кілька так званих центрів операцій зі ЗМІ з метою координації
інформаційно-пресової діяльності між країнами, які надають війська,
залученими командуваннями НАТО та штаб-квартирою.
Колюшко Софія

Для реалізації результативної публічної дипломатії у 2004 році,

усвідомлюючи потребу в зміцненні і покращенні іміджу Альянсу, НАТО
створює нову інституційну основу - Комітет з публічної дипломатії.
Перший заступник помічника генерального секретаря з публічної
дипломатії Стефані Бабст тоді зазначила: «НАТО стоїть перед завданням
краще пояснити новим поколінням та майбутнім елітам, що таке
трансатлантичний Альянс у 21 столітті».
Комітет публічної дипломатії досі діє як дорадчий орган
Північноатлантичної ради з питань комунікації, засобів масової інформації
та питання залучення громадськості. Завдання комітету полягає в наданні
рекомендацій щодо того, як заохотити громадськість до розуміння та
підтримки цілей НАТО. У цьому відношенні Комітет відповідає за
планування, впровадження та оцінку стратегій публічної дипломатії
НАТО.
Вже для того аби ефективно втілювати стратегії розвитку публічної
дипломатії НАТО в глобалізованій світовій політиці на базі Відділу
публічної дипломатії було створено такі структурні інституції:
- Прес-служба НАТО;
- Мультимедійний портал НАТО;
- Гранти спільного спонсорства. НАТО допомагає втілювати
проекти у реальність, надаючи поради, фінансування та практичну
допомогу. Спільне спонсорство конференцій, семінарів, публічних заходів
та інших відповідних заходів публічної дипломатії, таких як цифрові,
мультимедійні чи онлайн-проекти, з питань миру та безпеки доступні у
формі дискреційних грантів Відділу публічної дипломатії НАТО. Зазвичай
одержувачами цих грантів є неурядові організації, університети,
аналітичні центри та інші відповідні організації громадянського
суспільства.
Також щоб розуміти свої цілі та сприяти створенню позитивного
іміджу в країнах членах і країнах-партнерах, таких як Україна, росія,
Західні Балкани, Центральна Азія та Кавказ, Комітет публічної дипломатії
розробив низку комунікаційних стратегій. Зокрема були активізовані
програми з роз’яснювальної роботи у вигляді:
- Центр інформації та документації та бібліотек, пов’язаних із
місцевими університетами у Центральній Азії та на Кавказі. Їхнє завдання
надавати доступ зацікавленим громадянам до інформації, пов’язаної з
безпекою, з пропозиціями для обговорення.
Колюшко Софія

- Центр інформації та документації НАТО в Києві. Уже двадцять

п’ять років Центр інформації та документації НАТО працює в Україні.
Центр відіграє значну роль щодо підвищення обізнаності населення
України із основними завданнями і пріоритетами НАТО і роз’яснює
переваги співробітництва між Україною і НАТО, надаючи підтримку
українській владі у галузі інформування громадськості і стратегічних
комунікацій.
- До жовтня 2021 року подібне бюро існувало й в Москві, однак
Росія призупинила роботу дипломатичної місії НАТО.
- Контактні пункти НАТО посольства в країнах-партнерах. Це
цінний інструмент, котрий сприяє роз’яснювальним зусиллям Альянсу. У
кожній країні-партнері посольство однієї з держав-членів НАТО виконує
функцію контактної точки та каналу для поширення інформації про роль і
політику Альянсу. Пункти регулярно підтримують зв’язок з посольствами
інших країн-членів НАТО в країні перебування, щоб інформувати про
порядок денний Альянсу та залучати їх до діяльності чи заходів .
Крім самої НАТО, питаннями громадської дипломатії займається
ряд національних і міжнародних органів: посольства країн НАТО і Рада
євроатлантичного партнерства, національні парламенти і
Північноатлантична асамблея, національні атлантичні ради, комітети або
атлантичні асоціації, інститути і фонди, бюро громадської інформації при
штабах ОЗС НАТО, освітні і навчальні заклади Північноатлантичного
альянсу і навчальні заклади національного підпорядкування, а також
асоціація Атлантичного договору, міжсоюзна конфедерація офіцерів
резерву.
Як вже зазначалось раніше, в 2009 році Комітет публічної
дипломатії прийняв нову Стратегію публічної дипломатії на 2010-2011
роки. Стратегія визначала низку критичних комунікаційних проблем, з
якими зіштовхнувся Альянс. Відповідно було запропоновано дві
пріоритетні сфери на яких мала б зосередитись основна увага в
комунікаційних зусиллях НАТО: роль і досягнення НАТО в операціях і
місіях, а також ідентичність і стратегічний напрям альянсу. Лідери НАТО
визнали важливість стратегічних комунікацій у своєму Комюніке саміту,
зазначаючи: «Стратегічні комунікації є невід’ємною частиною наших
зусиль щодо досягнення політичних і військових цілей Альянсу».
Сама НАТО визначає концепцію стратегічних комунікацій
наступним чином: скоординоване та належне використання
Колюшко Софія

комунікаційної діяльності та можливостей НАТО – публічна дипломатія,

зв’язки з громадськістю, військові зв’язки з громадськістю, інформаційні
операції та психологічні операції, у відповідних випадках – на підтримку
політики, операцій та діяльності альянсу, а також для просування цілей
НАТО.
Метою концепції було посилити вплив комунікацій НАТО на свою
аудиторію. Точніше, концепція розроблена для того, щоб аудиторія
отримувала чітку, справедливу та відповідну інформацію щодо дій, а
також щоб інтерпретація повідомлень Альянсу не була залишена
виключно супротивникам НАТО чи іншим аудиторіям. Кінцевою метою
НАТО з розробкою цієї концепції було посилення стратегічного впливу
своїх комунікацій.
Ключовими компонентами процесу реалізації стратегічних
комунікацій у НАТО, визначено:
 розуміння владою суспільства, його інформування та залучення
для просування інтересів і цілей через вплив на сприйняття, установки,
переконання та поведінку;
 моніторинг швидкості передачі інформації та забезпечення її
актуальності та корисності;
 узгодження дій, зображень, висловлювань на підтримку політики
і планування з метою досягнення всеосяжних стратегічних цілей;
 визнання того, що всі операції і види діяльності є важливими
компонентами процесу комунікації, оскільки все, що говорить і робить
НАТО або не спромоглася сказати і зробити, має передбачувані й
непередбачувані наслідки для цільових і нецільових аудиторій;
 визнання того, що стратегічні комунікації — не додаткові дії, а
невід'ємна складова планування та реалізації усіх воєнних операцій і видів
діяльності.
В січні 2014 року почав функціонувати Центр передового досвіду
стратегічних комунікацій НАТО. Центр є міжнародною військовою
організацією, створеною на багатонаціональному рівні, акредитованою в
НАТО, яка не входить до складу командної структури НАТО і не
підпорядковується жодному іншому органу Альянсу. Силу центру
формують багатонаціональні та міжсекторні учасники з цивільного та
військового, приватного та наукового секторів та використання сучасних
технологій, віртуальних інструментів для аналізу, досліджень та
прийняття рішень. Стратегічне спілкування є невід'ємною частиною
Колюшко Софія

зусиль, спрямованих на досягнення політичних і військових цілей

Альянсу, тому важливо, щоб Альянс належним, своєчасним, точним і
відповідальним чином повідомляв про свої ролі, цілі та місію, що
розвиваються країнам-членам та партнерам.
На сучасному етапі використання механізмів «soft power» як
інструменту публічної дипломатії НАТО передбачає формування у
широкої міжнародної громадськості певних світоглядних установок, а
також формування позитивного образу Альянсу як транспарентної,
сучасної та успішної міжнародної організації, дружелюбно налаштованої
по відношенню до більшості інших акторів.
Незмінним стратегії публічної дипломатії НАТО, залишаються
шість ключових принципів, які сформували підхід Альянсу до публічної
дипломатії:
1. Щоб бути ефективною, публічна дипломатія має викликати
довіру. Вона має будуватися на відкритій та правильній інформації, тому
що спроба брехати чи маніпулювати іншими призведе до втрати довіри,
що ускладнить завоювання серця та розуму громадськості, яка не довіряє
джерелу. Крім того, незважаючи на переповнення інформації в сучасному
цілодобовому медійному середовищі, обман і брехня важко прощаються.
2. Публічна дипломатія має бути пов'язана з політикою. Публічна
дипломатія має відповідати дотриманій політиці. Іншими словами, якщо
те, що людина робить, відрізняється від того, що вона говорить, то не
можна очікувати, що інші повірять у ваші слова. Отже, публічна
дипломатія має бути пов’язана з політикою.
3. Публічна дипломатія – це чути. Незамінним є слухання як для
збору та аналізу думок цільових груп, так і для розуміння їхніх мотивів і
переконань. Без слухання неможливо було б визначити необхідні кроки
для ефективної публічної дипломатії.
4. Публічна дипломатія не завжди про вас. Цілком нормально, що
уряд чи міжнародна організація намагаються реалізувати власну публічну
дипломатію за допомогою власних інструментів. Тим не менш, треті
сторони: аналітичні центри та науковці, можуть краще повідомляти про
проблеми політики, ніж через офіційні заяви.
5. Публічна дипломатія повинна реагувати на виклики web-world
2.0. Такі інструменти як web-world 2.0 дозволяють здійснювати прямі,
інтерактивні, багатофункціональні та аудіовізуальні комунікації по всьому
світу, вони стали неминучими без винятку і для міжнародних організацій.
Колюшко Софія

Сьогодні новини в Інтернеті стали головним джерелом інформації, а нові

додатки для соціальних мереж швидко зростають у всьому світі.
6. Публічна дипломатія вимагає належного планування, підготовки
та ресурсів. Безсумнівно, передача повідомлення та пояснення себе іншим
є ключовими елементами реалізації публічної дипломатії. Тим не менш,
громадська дипломатія має сприйматися як серйозний політичний
інструмент, а не інструмент, присвячений справі чи
особливому періоду. Тому публічна дипломатія має стати невід’ємною
частиною планування національної політики. Уряди та організації також
повинні інвестувати у створення та підготовку кадрів державних
дипломатів. Важливо зауважити, що НАТО безперервно проводить
дослідження та моніторинг суспільних тенденцій у країнах-членах і
партнерах, щоб мати можливість визначити найбільш важливіта
відповідні цільові аудиторії у відповідних країнах. І це дуже важливо
адже, беручи до уваги специфіку політичного та громадського середовища
в кожній країні, програми НАТО зможуть бути максимально
адаптованими та ефективними.
В 2010 році Лісабонський саміт НАТО став чудовою нагодою
продемонструвати, що Альянс прагне врахувати погляди молодої
аудиторії, будь то спеціальні заходи чи веб-програми. Тоді проекти КПД
зосередились на створенні нового розуміння та підтримки
трансатлантичного альянсу молоддю сучасною і привабливою мовою.
Молодіжні форуми, пов’язані із самітами, НАТО-афганський
студентський форум, створені літні школи та університетські курси,
конференції, семінари для студентів, конкурси есе та фільмів, а також
спонсоровані НАТО онлайн-дискусії були об’єднані в рамках
уніфікованого бренду під назвою «Молода мережа НАТО», яка мала на
меті залучати молоду аудиторію більш систематично та стійко. Там де це
можливо НАТО намагається надати молодим політичним лідерам помітну
роль в обговоренні Північноатлантичного Альянсу та його політики
безпосередньо з генеральним секретарем, високопоставленими
цивільними та військовими представниками Альянсу.
Поява Інтернету та стрімке зростання нових технологій порушили
багато сфер, і публічна дипломатія НАТО не є винятком. Зараз до
громадянського суспільства можна долучитися безпосередньо через
акаунти в соціальних мережах міністерства закордонних справ, посольств
чи інших неурядових організацій чи окремих осіб. Інформація
Колюшко Софія

поширюється в режимі реального часу, вона є спільною та прозорою.

Інтернет стер кордони між різними типами аудиторій: за кордоном чи
вдома.
«Молода мережа НАТО» розробила професійні веб-модулі,
включаючи посилання на генерального секретаря, у Facebook, Linked-In та
інших соціальних мережах, а також регулярно пропонує звіти про
майбутні події, історії НАТО, а також портал для онлайн дискусії.
Сьогодні, беручи до уваги Інтернет-реальність, НАТО намагається
ефективніше використовувати свій основний веб-сайт та інші
аудіовізуальні інструменти, такі як онлайн-лекції, відео та дискусії,
оприлюднення прес-релізів, промов та стенограм. Окремим розділом на
сайті відображена електронна бібліотека для більш детального
ознайомлення з офіційними текстами та стандартизаційними угодами
НАТО. Також організація має офіційні веб-сторінки в Facebook, НАТО в
YouTube пропонує безкоштовний відеоконтент для ЗМІ: відеорепортажі
команди досвідчених тележурналістів, історії, що описують операції та
діяльність НАТО, VIP-візити до НАТО, прибуття під час міністерських
зустрічей та самітів, знімки післяпроведених навчань особового
військового формування Альянсу, прес-конференції та виступи НАТО.
Linked-In ,Twitter , Flickr, Instagram . Уся ця діджитал кампанія націлена на
те, щоб зробити інтерфейс НАТО із зовнішнім світом більш прозорим та
інтерактивним.
На початок грудня 2023 року на головний канал НАТО у
відеохостингу YouTube підписано понад 408 тис. осіб, а кількість
переглядів його контенту перевалює за 99 млн. В Facebook у Альянсу 1,8
млн. осіб підписників, а у Twitter та Instagram організація має понад 1,8
млн. та 1,2 млн фоловерів відповідно. Така «віртуальна» активність НАТО
— солідний показник охоплення аудиторії та інтеракції, що говорить не
лише про значну присутність на інформаційному полі, а й про можливості
формування свого позитивного іміджу та просування потрібного
міжнародного дискурсу.
Соціальні мережі стали корисною платформою і для протидії
російській дезінформації. Альянс навіть запустив веб-сторінку «Setting the
Record Straight», яка надає обґрунтовані факти-відповіді на найчастіші
звинувачення російських чиновників на адресу Альянсу та розвінчує
неправдиві заяви про НАТО.
Колюшко Софія

Традиційно діяльність НАТО в галузі цифрової публічної дипломатії

просуває два наративи:
- Перший, позначений хештегом #StrongerTogether (Сильніші
разом), підкреслює військовий потенціал НАТО та його здатність діяти як
стримуючий фактор проти інших міжнародних акторів. Тому твіти з
хештегом #StrongerTogether зображують спільні військові навчання,
розгортання військ та військову техніку.
- Другий наратив, позначений хештегом #WeAreNATO (Ми є
НАТО), має на меті вказати на те, що НАТО – це більше, ніж військовий
Альянс, і що це союз націй, присвячений просуванню спільних цінностей,
включаючи свободу, демократію та мир. Таким чином, твіти
#WeAreNATO
підкреслюють, як діяльність НАТО у всьому світі забезпечує свободу та
мир. Застосування наративу #WeAreNATO розпочалось з п’яти пілотних
країн – Канади, Португалії, Румунії, Словаччини та Великобританії, а
потім розширилося до Болгарії, Чехії, Чорногорії та Туреччини. Команда
кампанії визначила три категорії – молодь, жінки та люди з низьким
рівнем освіти – як цільову аудиторію, на основі соціального дослідження,
яке показало, що ці групи найменше усвідомлюють або розуміють роль
НАТО.
Під хештегом #NATOEngages збирає політиків, посадовців
аналітичних центрів та університетів, а також представників
громадськості.
Альянс постійно оцінює успішність своєї взаємодії з громадкістю та
ЗМІ з такими подіями, як саміти або збираючи відгуки про те, як учасники
сприйняли візити чи конференції. Крім того, в рамках процесу роздумів
НАТО 2030, який він розпочав у червні 2020 року, Генеральний секретар
НАТО Єнс Столтенберг доклав значних зусиль, щоб стимулювати дебати
серед громадськості щодо майбутнього Альянсу. Ці зусилля публічної
дипломатії були особливо зосереджені на трьох групах: молоді,
громадянському суспільстві та приватному секторі. НАТО організувала
ініціативи з творчої комунікації в Інтернеті, щоб охопити ці групи.
Наприклад, у вересні вона запустила відеоконкурс «Зробіть свій голос
почутим». У цьому конкурсі НАТО попросило молодих людей у віці від
18 до 25 поділитися своїми думками про те, які найбільш значущі загрози
миру та безпеці будуть у 2030 році, як НАТО потрібно буде адаптуватися,
Колюшко Софія

щоб протистояти їм, а також про те, як НАТО може допомогти зберегти їх
та їхні сім’ї в безпеці.
НАТО сприймається як особливо важлива організація у
Великобританії -74% та Нідерландах -71%, і приблизно дві третини
респондентів у всіх інших країнах в середньому - 67% поділяють таку ж
думку. Досить високим є рівень підтримки НАТО у Швеції, яка не є
членом НАТО - 57%. У середньому лише -16% респондентів вважають
НАТО неважливим для безпеки їхньої країни.
За результатами опитування в інших країнах-членах НАТО
результати є надзвичайно послідовними. Значна більшість від 64% до 74%
підтверджують важливість НАТО. Демографічні показники всередині
країн також є вражаючою однорідністю. За деякими незначними
винятками, важливість НАТО знаходить консенсус у відповідній
громадськості незалежно від віку, партійної приналежності, освіти,
регіону чи доходу.
Показовою є й 25-ти річна співпраця НАТО з Україною. Ще в 2002
році Україна заявила про свою зацікавленість у вступі до НАТО і було
створено Міжпарламентську раду Україна-НАТО (UNIC). Вона
складається з представників кожного з п'яти комітетів Асамблеї та
провідних депутатів українського парламенту. Цей форум надає
парламентарям платформу для обговорення співробітництва між
Україною та НАТО та проблемних питань. Таким чином, це є цінним
інструментом у зусиллях щодо підвищення обізнаності про НАТО в
Україні серед парламентарів та широкої громадськості, а також для
сприяння взаєморозумінню між Україною та НАТО.
Враховуючи широке партнерство, інформування населення про
масштаби співробітництва Україна-НАТО та роль Альянсу як гаранта
безпеки є надзвичайно важливим. Було створено Центр інформації та
документації НАТО в Києві. Це був вирішальний засіб для сприяння
кращому розумінню та усвідомленню ролі та пріоритетів НАТО серед
українців. Центр пропонує семінари, круглі столи та інші комунікаційні
проекти. Він організував понад 200 навчальних поїздок для українських
політиків, студентів, журналістів та науковців до штаб-квартири НАТО.
Цікаво, що важливою функцією Центру є підтримка зусиль української
влади у сфері публічної дипломатії.
У 2015 році НАТО та Україна підписали Дорожню карту
партнерства зі стратегічних комунікацій з метою покращення
Колюшко Софія

можливостей StratCom України, сприяння розвитку культури StratCom та

забезпечення дотримання найвищих стандартів.
Українська влада усвідомлює необхідність покращення суспільних
знань про НАТО, особливо в умовах посиленого поширення Росією
пропаганди та дезінформації, спрямованої на українське суспільство з
2014 року. Щороку уряд виконує План дій щодо реалізації Концепції
підвищення обізнаності населення щодо євроатлантичної інтеграції
України. Реалізація Плану дій потім аналізується робочою групою. Таким
чином, уряд повідомляє про такі заходи, як розширення співробітництва
між Україною та НАТО, реформування внутрішніх структур безпеки,
модернізація української військової освіти, а також загальну підтримку
Альянсом України, а також історію НАТО, поточну діяльність та основні
принципи. Комунікаційні зусилля дали відчутні результати, помітні в
еволюції громадської думки щодо приєднання до Альянсу.
У 2012 році лише 15% українців виступали за вступ до НАТО. Після
революції Євро-Майдану та подальшої російської агресії підтримка НАТО
значно зросла. Однак у березні 2014 року лише 34% українців заявили, що
проголосують за вступ до НАТО, а 43% все ще казали, що проголосують
проти. Народна підтримка Альянсу коливалася протягом наступних
місяців і років, досягнувши піку в 46% у квітні 2017 року, але впавши до
34% через шість місяців. Однак з тих пір підтримка постійно збільшується.
У червні 2019 року 53% населення висловила підтримку членству, і лише
29% були проти.
Станом на 2 лютого 2023 року за опитуванням проведеним
соціологічною групою «Рейтинг» Підтримка вступу держави до НАТО має
тенденцію до зниження і становить 77% (в липні було 83%). Наразі
показник підтримки вступу до НАТО на тому ж рівні, який був на початку
вторгнення у березні 2022 року, констатують соціологи. Однак не хотіли
би бачити Україну в Північноатлантичному альянсі лише 5% опитаних,
15% – не голосували б, і 3% – не визначилися.
Для подальшого прогресу ведення публічної дипломатії НАТО
необхідно розробити довгострокові плани розвитку та відповідний підхід
до уваги держав- членів і тих країн, які не є членами.
Для того, щоб представити ефективну стратегію дій НАТО,
комунікація необхідна на високому рівні. Ця стратегія має бути повністю
сумісною з поточними та майбутніми загрозами, ризиками та викликами
національній безпеці кожної держави-члена. Крім того, необхідно, щоб
Колюшко Софія

НАТО і в подальшому створювала середовище, де кожна країна-член

почувалася б прийнятою, а також забезпечувала успіх місій Альянсу
своїми зусиллями. Вимірювання реальної ситуації особливо важливо для
функціонування НАТО та врахування реальних можливостей і реальних
потреб.
Лідерам НАТО необхідно постійно переглядати місію та пріоритети
Альянсу, а також знаходити відповідні способи інформування
громадськості про свою діяльність та подальші кроки. Незалежно від того,
чи належить країна до НАТО чи інших організацій, кожна країна
зацікавлена у збереженні своєї незалежності, суверенітету, територіальної
цілісності та унітарного характеру держави.