Практичне заняття 1.

І. Запитання.
1. Розкрийте зміст поняття “національна мова ”; окресліть проблему “самоідентифікації” у
контексті “мовного питання” в Україні.
2. Назвіть та прокоментуйте ознаки літературної мови.
3. Окресліть поняття мовної норми. Назвіть типи мовних норм (теоретична інформація нижче).
4. Чому не можна порушувати мовну норму?

ІІ. Завдання.
1. Опрацюйте статтю про стильову норму (у прикріпленому файлі) та створіть
повідомлення на 0,5 ст. (4-5 речень) із поясненням вашого розуміння цього поняття. Висловлювання
підкріплюйте прикладами.

2. Знайдіть помилки, визначте, які структурно-мовні норми порушено, запишіть

правильні варіанти.
Дякую Вас; піклуватися за матір; пам’ятка Тарасові Шевченку; виключення з правил; занятий
день; сьогоднішня епоха; попадати в скрутне становище; вести себе; суттєве слово; особовий
приклад; любе питання; приємний на вираз; Я, Кузьмук Сергій Олегович, дуже прошу звільнити
мене з посади програміста.

3. Випишіть із тлумачного словника значення поданих нижче слів і складіть із ними

речення: любимий – улюблений, діалектний – діалектичний.

Норма норма ‒ сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її

носіями як зразок у певний період розвитку мови та суспільства.

Еластична стабільність мовної норми.

Норми характеризуються системністю, зумовленістю, стабільністю.
Але разом із тим мовні норми з часом можуть змінюватися. Тоді у межах норми співіснують
мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї ж мовної одиниці акцентуаційного,
фонетичного, лексичного, морфологічного чи синтаксичного рівнів.
Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають
тимчасове співіснування старого та нового в мові.

Розрiзняють два типи норм: структурно-мовні та імперативні й диспозитивні.

І. Структурно-мовні типи норм:

1) орфоепічні норми (визначають правильну вимову);
2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
3) лексичні норми (визначають розрізнення значень і семантичних відтінків, регулюють
закономірності лексичної сполучуваності);
4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її
поєднання з іншими словами);
6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
7) стилістичні норми (регулюють доцільність використання мовно-виражальних засобів
відповідно до комунікативної ситуації);
8) орфографічні норми (регулюють правильне написання слів);
9) пунктуаційні норми (регулюють вживання розділових знаків).
ІІ. Імперативні та диспозитивні норми.
Імперативні (строго обов’язкові) норми ‒ це такі, порушення яких розцінюється як погане
володіння мовою (наприклад, порушення норм чергування голосних, відмінювання,
дієвідмінювання, належності до граматичного роду та ін.). Такі норми не допускають варіантів.
Диспозитивні (не строго обов’язкові) норми допускають варіанти, як-от: подвійний наголос,
закінчення іменників ч.р. у Д. в. -ові, -еві (-єві) / -у(-ю), стилістично марковані / нейтральні
елементи.

Імперативні норми змінюються разом з мовою; диспозитивні – уточнюються,

видозмінюються чи відміняються при чергових процесах нормалізації (кодифікації) мови.