Методи виправлення.

Запитання.
1. Однозначні, неоднозначні, багатозначні види виправлень.
2. Формалізовані (нетворчі) виправлення (переставлення, видалення,
заміна, вставлення, спеціальні виправлення).
3. Неформалізовані (творчі) виправлення (скорочення, опрацювання,
перероблення).
4. Межі втручання редактора у текст.

Література.
Партико З.В. Загальне редагування. Нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. –
с. 114– 120.

Завдання.
1. З’ясувати, які норми порушено, виправити помилки.
2. Вказати, які методи виправлення застосовано.

1. Підсумовуючи наше дослідження, можемо зробити узагальнюючі

висновки.
2. Гуцули – це корінний народ Карпат.
3. Вплив дестабілізуючого фактору (зміна температури навколишнього
середовища) на частотну залежність зміни еквівалентної ємності активного елемента
представлений на малюнку.
4. Для досягнення поставленої мети, необхідно розв’язати наступні
завдання.
5. Прошу звільнити мене з моєї посади за власним бажанням.
6. Принцип сполучення наукової роботи з навчанням стає дієвим фактором
формування фахівця.
7. Священними були такі тварини. Зокрема, зозуля – вісниця майбутнього;
голуб – символ кохання; ластівка – доля людини; ворони – священні птахи; сова –
символ смерті та пітьми… Також священними вважалися коні та воли, з комах –
бджола й сонечко.
8. Як біологічна істота людина формувалася у процесі біогенетичного
онтогенезу. В боротьбі за існування (природний добір) вона пристосовувалася до
навколишнього середовища завдяки розвиткові та удосконаленню мозку, нервової
системи й тіла.

Редагування тексту здійснюють у три етапи.

1. Первинне ознайомлення. Перед тим, як розпочати редагування тексту, слід
прочитати його повністю. Під час першого прочитання не бажано вносити правки,
проте можна зробити помітки на берегах чи фіксувати побіжні зауваження на
окремому аркуші паперу.
2. Перевірка фактичного матеріалу. На цьому етапі доцільно перевірити
правильність та вірогідність поданих відомостей, продумати, чи достатньо залучено
фактичного матеріалу.
 3. Власне редагування. На цьому етапі відбувається виправлення помилок.
Виправлений текст треба передрукувати, ще раз вичитати.

Втручання редактора в текст; мета й межі цього втручання. Розуміння

складності творчого процесу й знання психології автора мають застерегти редактора
від правки, що не є необхідною. Кількість виправлень і змін у рукописі зовсім не
свідчить про якість роботи редактора. Проблема взаємодії автора й редактора завжди
залишається гострою. Межі редакторського втручання в авторський текст визначити
раз і назавжди для всіх випадків неможливо, але редакторові треба знати принципи,
якими він має керуватися.
Під час роботи над рукописом треба обмежитися тільки неминучими
скороченнями, змінами, вставками. Редактор має право їх робити, якщо це не збіднює
змісту, не послаблює доказовості. Коли ж правка зачіпає важливі питання змісту, то
редакція має її здійснювати тільки за згоди автора.
Найменше втручання редактора в авторський текст має бути обґрунтованим.
Будь-які форми втручання редактора в авторський текст мають передбачати й
забезпечувати збереження авторської манери. Редактор не має права нав'язувати
авторові своїх думок, примушувати його говорити так, як сказав би він,
редактор (Д.С.Григораш).
Межі втручання в рукопис є, але в кожному конкретному випадку їх треба
правильно визначити.