Семінарське заняття № 2(1год)

Тема: Загальні закономірності порушення психічного розвитку

та класифікація психічного дизонтогенезу

Питання для обговорення на семінарському занятті:

1. Поняття про дизонтогенії: етіологія дизонтогенії та її патогенез.
2. Клінічні закономірності дизонтогенезу.
3. Поняття про первинний та вторинний дефект та їхнє співвідношення.
4. Термін та час порушення функцій.
5. Функціональна ізольованість при аномалії психічного розвитку.
6. Міжфункціональні зв’язки та види їх порушення під час дизонтогенезу.

Основні поняття теми:

дизонтогенія, етіологія, первинний дефект, вторинний дефект, тимчасова функціональна
ізольованість, асоціативні між функціональні зв’язки, ієрархічні між функціональні
зв’язки, асинхронія, патологічна акселерація функцій.

1. Поняття про дизонтогенії: етіологія дизонтогенії та її патогенез.

У 1927 р. Швальбе вперше використав термін "дизонтогенія", позначаючи ним

відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від нормального
розвитку. Надалі термін "дизонтогенія" набув більш широкого значення. Ним стали позна-
чати різні форми порушень онтогенезу, включаючи і ностнатальний, переважно ранній,
обмежений термінами розвитку, у яких морфологічні системи організму ще не досягли
зрілості.
Патологічний вплив на незрілий мозок може призвести до відхилень психічного
розвитку. Його прояви будуть різними в залежності від етіології, локалізації, ступеня
поширення і виразності пошкодження, часу його виникнення і тривалості впливу, а також
соціальних умов, у яких опинилась хвора дитина.
У вітчизняній дефектології щодо дизонтогеній використовуються термін "аномалії
розвитку".
Розлади у діяльності нервової системи можуть бути викликані як біологічними
чинниками, так і соціальними.
Серед біологічних чинників значне місце відводиться порокам розвитку,
пов'язаним із пошкодженням генетичного матеріалу (хромосомні аберації, генні мутації,
спадково зумовлені дефекти обміну та іп.). Вагома роль належить внутрішньоутробним
розладам (у зв'язку з важкими токсикозами вагітності, токсоплазмозом, люесом та ін.
інфекціями, різними інтоксикаціями, у тому числі гормонального та лікарського
походження), патології пологів, інфекціям, інтоксикаціям і травмам, рідше — пухлинним
утворенням раннього постнатального періоду. При цьому розлади розвитку можуть бути
пов'язані з порівняно стабільним патологічним станом нервової системи, як це має місце
при мозковій недостатності внаслідок хромосомних аберацій, багатьох резидуальних
органічних станах, а також виникати на ґрунті плинних захворювань (вроджених дефектів
обміну, хронічних дегенеративних захворювань, прогресуючої гідроцефалії, пухлин,
енцефалітів, шизофренії, епілепсії тощо).
Незрілість мозку, що знаходиться у стані розвитку, слабкість гематоенцефалічного
бар'єру зумовлюють підвищену чутливість центральної нервової системи дитини до
шкідливих впливів. Цілий ряд патогенних чинників, які не впливають на дорослого,
викликають нервово-психічні порушення і аномалії розвитку в дітей. При цьому в
дитячому віці зустрічаються такі церебральні захворювання і симптоми, яких у дорослих
або зовсім не буває, або спостерігаються дуже рідко (ревматична хорея, фебрильні судоми
та ін.).
Визначальним є час пошкодження. Обсяг пошкодження тканин та органів за інших
однакових умов тим більше виражений, чим раніше діє патогенний чинник. Стоккард
показав, що тип пороку розвитку в ембріональному періоді визначається часом
патологічного впливу. Найбільш раннім є період максимальної клітинної диференціації.
Якщо ж патогенний чинник діє в період "відпочинку" клітин, то тканини можуть
уникнути патологічного впливу. Тому ті ж самі пороки розвитку можуть виникнути
внаслідок дії різних зовнішніх причин, але в один період розвитку, і, навпаки, та ж сама
причина, діючи у різні періоди внутрішньоутробного онтогенезу, може викликати різні
види аномалій розвитку. Для пошкодження нервової системи особливо несприятливою є
дія шкідливих факторів у першу третину вагітності.
Характер порушення також залежить від мозкової локалізації процесу і ступеня
його поширення. Особливістю дитячого віку є, з одного боку, незрілість, а з іншого —
більша, ніж у дорослих тенденція до росту і зумовлена нею здатність до компенсації
дефекту...
Тому при пошкодженнях, локалізованих у певних центрах і провідних шляхах,
тривалий час може не спостерігатись випадання певних функцій. Так, при локальних
пошкодженнях компенсація зазвичай значно вища, ніж при дефіцитарності функції, яка
виникає на фоні загальномозкової недостатності при дифузних органічних пошкодженнях
ЦНС...
Чималого значення набуває інтенсивність пошкодження мозку. При органічних
пошкодженнях мозку у дитячому віці, поряд з порушенням одних систем, спостерігається
недорозвиток інших, функціонально пов'язаних з порушеними. Поєднання явищ
порушення з недорозвитком створює більш широкий характер відхилень, які не
вкладаються в чіткі межі топічної діагностики.
Ряд проявів дизонтогенезу, загалом менш грубих і в принципі зворотних,
пов'язаний з впливом несприятливих соціальних чинників. І тут чим раніше склались для
дитини несприятливі соціальні умови, тим більш грубими і стійкими будуть порушення
розвитку.
До соціально зумовлених видів непатологічних відхилень розвитку відноситься
мікросоціальна і педагогічна занедбаність, зумовлена культурною депривацією —
несприятливими умовами виховання, які створюють значний дефіцит інформації та
емоційного досвіду на ранніх етапах розвитку.
До соціально зумовлених видів патологічних розладів онтогенезу належить
патохарактерологічне формування особистості (аномалія розвитку емоційновольової
сфери з наявністю стійких афективних змін, вегетативної дисфункції), викликане тривали-
ми несприятливими умовами виховання, які виникають через патологічно закріплені
реакції протесту, імітації, відмови, опозиції.

2. Клінічні закономірності дизонтогенезу.

Закономірності перебігу дизонтогенезу:

-так звані загальні, або головні, закономірності; сюди належать ті закони розвитку,
що властиві як для нормального розвитку, так і для патології;
-модально-неспецифічні – це особливості, характерні для всіх дітей з відхиленнями
в розвитку незалежно від варіанта дизонтогенезу;
-модально-специфічні особливості психічного розвитку, властиві лише для
конкретної форми відхилення, що відрізняють цю форму від інших.
Ідея структурної організації дизонтогенезу належить Л.С. Виготському.
Ще на початку 30-х років XX от. він запропонував розрізняти в аномальному
розвиткові дві групи симптомів:
 - первинні (порушення, що виникають безпосередньо з біологічного характеру
хвороби)
- і вторинні (виникають опосередковано у процесі аномального соціального
розвитку).
Параметри дизонтогенезу
- функціональна локалізація порушення,
- фактор часу патогенного впливу
- характер і вікова динаміка між функціональних зв'язків,
- співвідношення ядерних (первинних) і системних (вторинних)
розладів.

3. Поняття про первинний та вторинний дефект та їхнє співвідношення.

Дефект – фізичний або психічний недолік, що викликає порушення нормального

розвитку дитини.
Поняття «структури дефекту» запровадив Л.С. Виготський стверджує, що будь-
який дефект має складну структуру. Існує первинний дефект, зумовлений біологічними
факторами, та вторинні відхилення, що виникають під впливом первинного дефекту в ході
подальшого аномального розвитку. Біологічні та психологічні прояви існують у складній
взаємодії, взаємно впливаючи один на одного.
На думку Л. С. Виготського, в аномальному розвитку розрізняються дві групи
порушень:
первинні — порушення, що безпосередньо випливають із біологічного характеру
хвороби (дитячий церебральний параліч (ДЦП), вроджені ущелини піднебіння, різні
ураження кори головного мозку тощо);
вторинні — порушення, які виникають опосередковано у процесі аномального
соціального розвитку.
Наприклад, якщо первинний дефект – глухота виникає на початку оволодіння
мовою, як наслідок виникає немота – вторинний дефект розвитку глухої дитини. Або
розумова відсталість, що виникла в результаті органічного ураження головного мозку,
призводить до вторинних порушень вищих пізнавальних процесів.

4. Термін та час порушення функцій.

Як показують клінічні дані, навіть при одному.й тому самому захворюванні можуть
співіснувати різні варіанти дизонтогенезу.
В. Лебединський визначив також ряд параметрів, що характеризують тип
порушення психічного розвитку.
Перший параметр пов'язаний з функціональною локалізацією порушення й
визначає його вид - загальний дефект, викликаний порушенням роботи регуляторних
систем (кіркових і підкіркових), або частковий дефект, обумовлений недостатністю
окремих функцій підкіркових і кіркових систем.
Другий параметр – час ураження - визначає характер порушення психічного
розвитку. Чим раніше відбулось ураження, тим імовірнішим буде явище недорозвинення
психічних функцій; чим пізніше виникло порушення, тим більш можливі явища
ушкодження з розпадом структури психічних функцій.
Третій параметр випливає з ідеї Л. Виготського про системну будову порушення й
характеризує взаємини між первинними і вторинними дефектами.
 5. Функціональна ізольованість при аномалії психічного розвитку.

Під час аналізу міжфункціональних зв'язків у контексті часових відношень

виділялися переважно ієрархічні зв'язки, що найбільше можуть змінюватися при
дизонтогенетичному розвитку. Це має місце при порушенні ієрархічних координацій, в
нестійкості зв'язків чи регресі функцій навіть при незначних ускладненнях, наприклад
діти s ЗПР при розв'язанні арифметичних задач підключали ДОПОМІЖНІ засоби (лічба на
пальцях тощо). Отже, методологічний підхід при вивченні психічного дизонтогенезу
передбачає ширше залучення результатів генетичних досліджень для характеристики
психічних якостей, урахування принципу гетерохронності дозрівання психічних функцій,
онтогенетичний підхід і має включати в себе цілісний, системний, порівневий і часовий
характер.

6. Міжфункціональні зв’язки та види їх порушення під час дизонтогенезу.

Четвертий параметр - порушення міжфункціональних взаємодій. У патології

розвитку відзначається порушення міжфункціональних зв'язків, спостерігаються
диспропорції, порушення своєчасності розвитку різних психічних функцій.
У результаті виникають асинхронії розвитку. В їхній основі лежать два явища:
ретардація й акселерація.